Journal articles on the topic 'Цільові орієнтири'

В статті розглянуто цілі сталого розвитку, визначені як пріоритетні для Волинської області до 2030 року. Проаналізовано ключові завдання для досягнення поставлених цілей та основні характерні індикатори. Наведено рекомендації, що сприятимуть збалансуванню зазначених цілей в регіоні

У статті визначено основний зміст процесу державно-приватного партнерства, проаналізовано можливі вигоди та ризики учасників таких угод та їх цільові установки. Сформульовано принципи класифікації моделей державно-приватного партнерства та узагальнено найбільш типові моделі та показано їх позицію в класифікаціях відомих міжнародних експертних установ. Акцентовано увагу, що з метою швидкого залучення інвестицій уряд України створює найбільш сприятливі умови для такого виду державно-приватного партнерства, як концесія. Проаналізовано відмінності нового закону «Про концесії» від попередніх законодавчих актів, які стосуються цього виду угод.

Необхідність мати різноманітні інструменти управління випливає з потреби розробки конкурентних стратегій для формування сильної позиції на ринку та прийняття швидких рішень. Прикладом моделі управління, що забезпечує вирішення зазначених проблем є World Class Manufacturing (WCM) - Виробництво Світового Рівня. Цільові орієнтири WCM: мінімізація витрат, максимізація якості, швидкість і гнучкість змін, усталеність поточного функціонування та розвитку. Типові кроки процесу впровадження WCM: діагностування, формулювання цілей розвитку та стратегічних пріоритетів, перехід до роботи за принципами WCM, інституціоналізація WCM, моніторинг. Реалізація WCM здійснюється через три взаємопов’язані сфери: використання інструментів WCM; оптимізація організаційної моделі підприємства; зміна управлінської культури.

У статті сформована валеологічна точка зору на персоніфіковану медицину. Автори аналізують досяжність таких цільових орієнтирів охорони здоров'я як «збільшення тривалості життя» та «підвищення рівня благополуччя» в їх системному взаємозв'язку. Виходячи з принципової можливості кількісного виміру рівня індивідуального здоров'я, вводиться нове поняття — «індивідуальна траєкторія здоров'я». На основі аналізу ідеалізованих індивідуальних траєкторій здоров'я в дев'ятнадцятому сторіччі та в даний час, наведено недоліки цільового орієнтиру «тривалість життя» для сучасного стану охорони здоров'я. Показана необхідність зміни парадигми «персоніфікованої медицини» для забезпечення досяжності інших цільових орієнтирів охорони здоров'я, зокрема «підвищення рівня благополуччя». Відповідно до запропонованої точки зору, метою та змістом персоніфікованої медицини має стати цілеспрямована діяльність лікаря та пацієнта у напряму управління індивідуальною траєкторією здоров'я пацієнта. В основу цієї діяльності має бути покладено постійний моніторинг кількісного оцінювання здоров'я пацієнта протягом усього його життя.

У статті розкрито сутність фіскального простору регіону як середовища взаємодії між економічними суб’єктами та органами самоврядування стосовно перерозподілу фінансових ресурсів регіону. Визначено детермінанти формування та розширення фіскального простору регіону, а саме: орієнтири та механізми фіскальної політики; бюджетний устрій і структура бюджетної системи; величина податкового потенціалу території. Доведено, що фіскальний простір регіонів обмежується впливом фіскальної політики держави, орієнтири та відповідні механізми реалізації якої через законодавче встановлення визначають рамки можливостей економічних суб’єктів приймати самостійні рішення й впливати на процес акумулювання та використання фінансових ресурсів у бюджетах певного рівня. Обґрунтовано авторське бачення поняття «фіскальний простір інклюзивного розвитку регіону», що дає змогу поглибити розуміння цієї дефініції та її цільової спрямованості. Виокремлено детермінанти виникнення негативних ефектів фіскального простору регіону.

Мета статті — аналіз механізмів реалізації стабілізуючого потенціалу фешн- дизайну у ході трансформаційних процесів культури в умовах цифровізації. Стаття присвячена вирішенню актуальної проблеми управління сталим розвитком фешн- дизайну під впливом дестабілізуючих факторів. З безлічі чинників для аналізу обрана група факторів дизруптивного впливу інформатизації на розвиток фешн-дизайну. Методологія дослідження. Для досягнення поставленої мети був використаний міждисциплінарний системний аналіз з комбінуванням результатів історіографічного аналізу з елементами компаративного, функціонального і контент-аналізу. Наукова новизна — вперше запропонована методика гуманізації культурних орієнтирів цільових груп користувачів засобами фешн-дизайну. Показано, що реалізація кожного інноваційного фешн-проєкту може бути розглянута з позицій моделі трикутника факторів впливу на результати проєктування. За таких умов управління проєктом спирається на балансування трикутника факторів впливу, перша вершина якого утворюється джерелом-носієм новизни дизайнерських рішень, друга є джерелом- носієм тенденцій моди, третя створюється особливостями індивідуальних характеристик особистості, в тому числі її естетичними орієнтирами та базовими установками підсвідомості. Висновки. Було показано, що для ефективного вирішення завдань фешн-дизайну в умовах коливань ідеології проєктної творчості та швидких змін цифрового інструментарію проєктний підхід доцільно направити на балансування трикутника факторів впливу. В ролі одного з дієвих шляхів балансування запропоновано гармонізацію творчого першоджерела з естетичними орієнтирами підсвідомості індивіда. Використання фешн-дизайнерами у процесі проєктування методу балансування трикутника впливу дозволяє керувати якістю продуктів моделювання за трьома показниками одночасно — інноваційністю, художньо- естетичним рівнем і відповідністю тенденціям моди. А гармонізація характеристик моделей з внутрішніми установками особистості надає свій внесок у підтримку сталого розвитку фешн-дизайну.

Статтю присвячено узагальненню та обґрунтуванню доцільності застосування програмно-цільового підходу в управлінні економічною безпекою підприємств, встановленню цільових його орієнтирів та відповідних програмних заходів їх досягнення. Визначено програмні заходи для досягнення цілей управління фінансовою безпекою підприємства, у тому числі для зниження кредитозалежності, підвищення ефективності інвестицій. Розкрито програмні заходи для забезпечення техніко-технологічної безпеки, зокрема для забезпечення досягнення безперебійності процесу виробництва. Обґрунтовано програмні заходи цілей управління інформаційною безпекою (захист розробок та ноу-хау; захист від конкурентної розвідки) та програмні заходи цілей кадрової безпеки. Запропоновано відповідні цілі та програмні заходи безпеки економічних відносин.

У статті здійснюється аналіз різних підходів до визначення поняття «фінансовий потенціал територіальних громад». Проведено аналіз результатів фінансової децентралізації в Україні. Представлено механізм управління фінансовим потенціалом територіальних громад, який базується на меті, цільових орієнтирах та напрямах управління. Досліджено основні тенденції розвитку територіальних громад в Україні. Розроблено пропозиції щодо активізації формування й реалізації фінансового потенціалу територіальних громад на сучасному етапі розвитку.

Ця стаття – це спроба розвинути і запропонувати системне та ґрунтовне переосмислення праць Р. П. Зорівчак на одну з головних тем її наукових пошуків – українсько-англійських літературних взаємин крізь призму художнього перекладу. Враховуючи концептуальні й історіографічні орієнтири розвідок дослідниці, а також “силові точки” в рецептивних студіях професорки – історія сприйнят- тя Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки і входження їхнього творчого досвіду завдяки англомовним інтерпретаціям у культурний простір Великобританії та США, Канади та Австралії, авторка представляє модель аналізу рецепції української літератури в цільовому культурному полі. Подана модель актуалізує п’ять аналітичних вимірів у вивченні рецепції перекладної літератури: аналіз інституційних структур, які диктують політику перекладу для культури-реципієнта; осмис- лення цільової історії культури, що полягає у розумінні естетичного горизонту читачів і впливу минулих практик на сучасні; аналіз вектору діалогічності цільової культури у певному часопросторі (диференціація чи солідаризація зі світовими літературними тенденціями загалом та вихідною літературою зокрема); вивчення персонологічного чинника в перекладі, а саме габітусу й світоглядної позиції перекладача; аналіз системи вибору, контекстуалізації та стратегій перекладу українських творів для культури реципієнта. Ключові слова: рецепція, переклад, українська література, культурний трансфер, перекладна література, перекладознавство, політика перекладу.

У статті досліджено стан розвитку підприємств цементної промисловості. Здійснено оцінку впливу динамічних змін нестабільного ринкового середовища на діяльність підприємств галузі в Україні. Визначено проблеми та перспективи управління діяльністю підприємств у сучасних умовах. На основі розгорнутого аналізу впливу чинників зовнішнього та внутрішнього середовища на ефективність діяльності підприємств і шляхів досягнення ними стратегічного успіху обґрунтовано необхідність перегляду цільових орієнтирів галузі. Окреслено низку передумов, розгляд яких дозволить створити підґрунтя для прийняття ефективних управлінських рішень топменеджментом підприємств.

У статті визначено, що циклічність є характерною ознакою функціонування сучасної економіки. Економічні цикли слід досліджувати на прикладі регіонів, галузей, окремих підприємств та країни. Розглядаючи стійке функціонування підприємства в умовах циклічності слід враховувати життєвий цикл кожного з елементів економічної системи. Доведено, що належний рівень економічної безпеки підприємства є необхідним фактором забезпечення його стійкого функціонування в умовах циклічних проявів економіки. Вивчення характерних особливостей щодо впливу фаз економічних циклів на ефективність діяльності підприємств є важливим завданням для досягнення цільових орієнтирів в умовах невизначеної економічної динаміки.

Досліджено особливості прямого та зворотного підходу до дослідження фінансової стабільності. Виявлено межі континуумів станів фінансової стабільності, фінансової крихкості та фінансової нестабільності. Представлено змістовність базових заходів із формування системи забезпечення фінансової стабільності банків. Наочно подано місце стратегічної «пастки» банків за умови одновекторності їхніх цільових орієнтирів. Акцентовано увагу на напрямах управління банківською установою та забезпечення її фінансової стабільності – функціональному, ситуаційному та процесному. Систематизовано вимоги щодо управління банком у контексті забезпечення його фінансової стабільності та на цій підставі сформовано функціональність системи управління фінансовою стабільністю окремого банку.

Державні банки повинні виконувати місію пом’якшення (нейтралізації) провалів ринку задля сприяння економічному розвитку (наприклад, шляхом надання позик соціально значимим інвестиційним проектам, які не отримують приватного фінансування). Однією з головних причин низької фінансово-економічної ефективності ДБР є зосередження таких установ на найбільш слабких галузях, сегментах позичальників та відсталих регіонах, від чого відмовляються комерційні банки. Аналіз показників дає змогу зробити висновки про досягнення банками кінцевої мети – поліпшення економічної та фінансової стабільності у країні, незважаючи на те, що пандемія 2020 року призвела до від’ємних темпів росту ВВП практично в усіх країнах, за винятком Китаю. Встановлення і контроль фінансових та нефінансових цільових орієнтирів для керівників державних банків має відбуватися на державному рівні, відповідно до стратегії розвитку держави.

Інноваційний розвиток сфери ресторанного господарства зумовлює пошук нових форм, методів, способів професійної підготовки майбутніх фахівців у закладах профе-сійної (професійно-технічної) освіти та систематизованої репрезентації досвіду органі-зації процесу формування професійної компетентності майбутніх майстрів ресторан-ного обслуговування у вигляді педагогічних моделей. На основі результатів аналізу педагогічних моделей формування відповідних знань, умінь та навичок майбутніх фахівців з’ясовано, що основою їх розроблення є сучасні методологічні підходи (компетентнісний, системний, суб’єктний, особистісно-розвивальний, контекстний, діяльнісний), як визна-чальні орієнтирри досягнення якості професійної підготовки. У статті схарактери-зовано складники моделі формування професійної компетентності майбутніх майстрів ресторанного обслуговування, а саме: цільовий, змістовий, процесуально-методичний, діагностично-результативний блоки. Узагальнено, що упровадження моделі формування професійної компетентності майбутніх майстрів ресторанного обслуговування у профе-сійно-практичній підготовці передбачає дотримання та реалізацію зв’язків між наявни-ми нормами організації професійної підготовки майбутніх майстрів ресторанного обслуговування та сучасними вимогами ресторанної індустрії з орієнтацією на формування професійно компетентного майбутнього фахівця – здатного ефективно провадити професійну діяльність у динамічно змінних умовах розвитку ресторанного господарства.

Показано особливості підготовки майбутніх учителів трудового навчання в Україні у кінці ХІХ – ХХ столітті. Встановлено, що необхідність започаткування підготовки вчителів трудового навчання була зумовлена бурхливим розвитком науково-технічного прогресу у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Виокремлено етапи підготовки майбутніх учителів трудового навчання в Україні в зазначений період, виділено й охарактеризовано провідні тенденції, проаналізовано освітні нормативно-правові документи, що визначали пріоритети в галузі освіти. Особливу увагу приділено аналізу нормативно-правових документів, що не тільки окреслювали шляхи формування трудових ресурсів, а й регламентували результативно-цільову гуманістичну і практичну спрямованість освітнього процесу на забезпечення професійного розвитку фахівців із трудової підготовки. Розглянуто й охарактеризовано навчальні плани та програми в різні історичні етапи. Проведено історико-педагогічний аналіз підготовки вчителів України до викладання трудового навчання у загальноосвітніх закладах у 1930–1980 роках; Акцентовано увагу на 1950–1957 роках як часі інтенсивного розвитку трудової та техніко- технологічної підготовки педагогів, що відповідало соціально-економічним та політичним орієнтирам формування трудових ресурсів УРСР. Підкреслено зростаючу актуальність вивчення проблеми підготовки в Україні педагогічних кадрів для реалізації трудового навчання учнівської молоді в різні історичні періоди для сучасної педагогічної науки і практики.

Досліджено структурні складники інноваційної трансформації вітчизняної економіки. Показано, що формотворчі принципи концепції інноваційної трансформації реального сектора економіки України на сьогодні не сформульовані, тому в ролі моделі запропоновано адаптувати найближчі за змістовими характеристиками схеми. Відповідно до принципу системності, структурні компоненти визначено як сукупність взаємопов'язаних елементів зі спільною метою, ресурсним потенціалом та зовнішніми комунікаціями. Запропоновано ієрархічну декомпозицію цільових орієнтирів, розглянуто основні стратегічні пріоритети інноваційної трансформації вітчизняної економіки і визначено інструменти їх ефективного забезпечення. Доведено необхідність розвитку виробничо-технологічної підсистеми, яка забезпечує подолання технологічного відставання вітчизняної економіки від світових економічних лідерів в умовах обмеженості бюджетних ресурсів. З'ясовано, що вирішення проблеми наукомісткості виробництва потребує узгодження державних механізмів податкового регулювання і розвитку науково-технічної діяльності. Описано закономірності дифузії інновацій, конвергенції технологічних платформ та поєднання технологій різних укладів. Визначено інтегратори та дестимулятори цих процесів. Запропоновано алгоритм побудови моделі інноваційної трансформації з покроковим описом здійснення послідовних етапів.

Статтю присвячено обґрунтуванню теоретичних положень та поданню практичних рекоменда-цій щодо визначення впливу комплексу маркетингу та окремих його елементів на вдосконалення діяльності під-приємства в умовах посилення конкуренції для отримання ним конкурентних переваг на ринку. Актуальність дос-ліджуваної теми пов’язана з тим, що в умовах сьогодення можливості маркетингової діяльності суб’єктів еко-номіки суттєво залежать від їхнього вміння якісно формувати маркетинг-мікс і підбирати окремі його складові для забезпечення швидкого реагування на конкурентне середовище. На основі узагальнення наукових публікацій і з врахуванням прикладних умов реалізації стратегічних підходів підприємств на засадах конкуренції виявлено, що вона є потужним інструментом формування цивілізованих ринків і змушує підприємців розширювати власне ви-робництво, покращувати якість продукції, знижувати собівартість товарів, орієнтуватися на соціально-економічні запити сучасного споживача. Зазначено, що саме комплекс маркетингу розглядають як основу органі-зації управління підприємством і прийняття зважених рішень з орієнтиром на врахування ринкового попиту і стану конкурентної боротьби. Доведено, що для забезпечення цілісного характеру маркетингового впливу на ринкове становище фірми потрібно розглядати предмет конкуренції з позицій товару (послуги) і з погляду спо-живача, чим обумовлений вибір різних методів конкурентної боротьби для привернення потенційної клієнтури. Обґрунтовано, що зважені рішення про структуру та наповнення маркетингового комплексу базуються на кра-щому розумінні потреб цільового споживача і тих критеріїв, якими він керується, приймаючи рішення про вибір однієї з конкуруючих пропозицій. Серед критеріїв вибору товару клієнти аналізують економічні та психологічні параметри, які напряму пов’язані з формуванням конкурентного маркетинг-міксу. Вказано на необхідність роз-робки товарної політики фірми з орієнтацією на набір товарів і послуг, які пропонуються цільовому ринку; їхню якість, кількість і відповідність потребам споживачів; додаткову користь, яку вони пропонують клієнту на противагу товарам-конкурентам; частоту оновлення номенклатури, упаковку і бренд продукції загалом. Запро-поновано враховувати рівні “товарної цибулини” при виборі маркетингової стратегії продукту для узгодження стратегічних рішень і тактичних дій щодо визнання товару цільовим ринком і забезпеченні його конкуренто-спроможності. Процес визначення ціни на товар як елементу маркетингу необхідно узгоджувати зі стратегіч-ними цілями діяльності підприємства, попитом на його продукцію, ціновою політикою основних конкурентів, рівнем доходів населення й іншими важливими чинниками оточуючого середовища. Особлива увага приділяється типу конкурентного ринку, що визначає специфіку цінової поведінки на ньому і стає основою розробки комплексу маркетингу. На цій основі рекомендовано формувати маркетингову політику ціноутворення та використовува-ти ціновий фактор як ефективний засіб конкурентної боротьби. Показано вагомість місця як складової комплек-су маркетингу, що забезпечує систему збуту товарів і гарантує доступність продукції для потенційних спожи-вачів. Запропоновано створення такого виду корисності для цільової клієнтури, як зручність місця купівлі това-ру, що забезпечить реалізація маркетингової стратегії розподілу та збуту на більш високому рівні в порівнянні з фірмами конкурентів. Доведено доцільність проштовхування продукції підприємства на основі інформування, переконання і впливу на рішення про купівлю, з фокусуванням на її перевагах над конкуруючими товарами. В скла-ді маркетингової стратегії просування потрібно враховувати співвідношення її важливих елементів, а саме: реклами, заходів із стимулювання збуту, персонального продажу і пропаганди. Окремо розглянуто вплив на кон-курентні позиції підприємства рекламування товарів як важливого засобу комунікації з цільовою аудиторією. Визначено специфіку застосування різних засобів стимулювання збуту, особистого продажу і PR-заходів із вра-хуванням потреб споживачів і рівня їхньої прихильності. Вказано на важливість забезпечення балансу всіх скла-дових комплексу маркетингу в діяльності підприємства, що є підґрунтям для сильних позицій підприємства і формування конкурентних переваг, що має практичну цінність. Запропоновано поєднувати методи цінової і неці-нової конкуренції в маркетинговій діяльності.

В статті розглянуто питання реалізації концепції соціально-відповідального маркетингу в умовах сучасного бізнес-середовища. Систематизація літературних джерел засвідчила недостатню інтеграцію соціально-відповідального маркетингу в діяльність вітчизняних підприємств. Доведено, що розвиток підприємництва нерозривно пов’язаний із формуванням соціально-орієнтованого бізнес-середовища. Цьому в значній мірі сприятиме впровадження концепції соціально-відповідального маркетингу в діяльність суб’єктів господарювання. Аргументовано, що основні елементи соціально-відповідального маркетингу повинні розглядатися у взаємозв’язку із концепцією корпоративної соціальної відповідальності і передбачати взаємоузгодження таких чинників: досягнення економічних цілей підприємства, задоволення потреб споживачів, забезпечення довгострокових інтересів суспільства. Визначено і розкрито економічну і соціальну роль соціально-відповідального маркетингу у розвитку суб’єктів господарювання. Узагальнено дослідження проблем інтегрування соціальної відповідальності бізнесу у стратегічне управління діяльністю підприємств. Наявність соціальної складової у бізнес-стратегії є необхідною умовою її успішної реалізації і тривалої соціально-відповідальної взаємодії із зовнішнім середовищем. Наголошено на необхідності адаптації традиційного комплексу маркетингу до принципів соціальної відповідальності, що дасть змогу сформувати цільову комплексну програму узгодження інтересів підприємства, споживачів і суспільства. Обґрунтовано доцільність проведення подальших поглиблених досліджень соціальної складової маркетингу та її ролі у формуванні соціальних орієнтирів діяльності вітчизняних підприємств. Втілення в життя соціально-орієнтованих програм сприятиме сталому розвитку бізнесу компанії з урахуванням інтересів усіх суб’єктів ринку.

Мета статті полягає у дослідженні фешн-дизайну як носія гомеостатичного потенціалу культури у період трансформацій після постмодернізму. Методи дослідження. Для висвітлення впливу стабілізувальної ролі фешн-дизайну на розвиток культури у стані трансформацій застосований міждисциплінарний системний підхід з комбінуванням результатів предметного, історіографічного й морфологічного аналізів. Аналіз гомеостатичного потенціалу фешн-дизайну в результаті декомпозиції представлений послідовністю більш простих питань, розв’язання яких конкретизувало механізми реалізації цього потенціалу. Новизна результатів. Уперше механізм стабілізувального впливу фешн-дизайну на культуру охарактеризований у термінах «коливань вибору» метамодернізму. Тенденції метамодерну обмежують свободу вибору ідеї й теми колекції врахуванням естетичних орієнтирів сприйняття костюма цільовою групою користувачів, але підтримують динамічний баланс суперечностей традицій і новацій паралельним висвітленням у моделях костюма елементів культурної спадщини і елементів-носіїв тенденцій моди. Висновки. З позицій метамодернізму гомеостатичний вплив дизайн-творчості на розвиток культури інтерпретується у формі динамічної рівноваги суперечливих елементів культурної спадщини й елементів-носіїв тенденцій моди без впливу метанаративів модернізму, але з можливістю прояву наративів із загальнолюдськими гуманістичними устремліннями. Вибір фешн-дизайну для підтвердження його гомеостатичних властивостей в умовах культурних трансформацій надає дослідженню додаткової актуальності, адже, крім вкладу в теорію управління сталого розвитку фешн-дизайну, результати дослідження можуть бути використані в практиці проєктування для підвищення ефективності формування художнього образу особистості засобами костюма.

Розкрито сутність та значення туристично-рекреаційної сфери. Доведено необхідність здійснення туристично-рекреаційної діяльності на засадах сталого розвитку. Це передбачає дотримання балансу між соціальними, економічними та екологічними результатами туристичнорекреаційної діяльності. Відповідь на питання досягнення перспектив сталого розвитку туристично-рекреаційної сфери знаходиться у площині інноваційного підходу до формування концептуальних засад, в основу яких покладено методологію інклюзивного зростання. Вона передбачає досягнення такого типу соціально економічного зростання, який охоплює усі сфери життя суспільства та населення і дозволяє отримати відчутні для кожної людини результати. В основу методології формування концепції сталого розвитку туристично-рекреаційної сфери на засадах інклюзивного зростання покладено обґрунтування необхідності задоволення потреб усіх верств населення шляхом надання туристичнорекреаційних послуг за умови обмеженості ресурсів. Цільовим орієнтиром концепції сталого розвитку туристично-рекреаційної сфери на засадах інклюзивного зростання визначено залучення усіх верств населення (у тому числі малозабезпечених, жінок, осіб з обмеженими фізичними можливостями ін.) до виробничо-господарської, управлінської туристичної та рекреаційної діяльності як працівників, споживачів послуг, посередників, інвесторів, постачальників ресурсів, партнерів на всіх етапах ланцюга створення доданої вартості. Реалізація концепції сталого розвитку туристично-рекреаційної сфери на засадах інклюзивного зростання сприяє розширенню можливостей для забезпечення рівного доступу до ринків туристично-рекреаційних послуг і туристично-рекреаційних ресурсів. Концептуальні засади дозволяють сформувати наукову базу для розробки стратегічних пріоритетів та організаційно-економічного механізму забезпечення цього процесу на засадах інклюзивного зростання.

Анотація. Присвячена обґрунтуванню методологічних аспектів стратегічного планування капіталоутворювальної бази підприємств відповідно до об’єктивних особливостей економіки знань. Стосовно базового поняття наукової статті — «капітал» — запропоновано його тлумачити за фінансовим підходом, водночас у рамках управління підприємницькою діяльністю та забезпечення розвитку суб’єктів господарювання розглядати особливості формування капіталоутворювальної бази, зокрема, ураховуючи положення теорій інтелектуального (людського) та інформаційного капіталів. При цьому капітало­утворювальну базу підприємства пропонуємо розуміти як сукупність активів (фінансових, матеріальних і нематеріальних), які перебувають у його власності та/або розпорядженні, використання яких формує потенціал суб’єкта господарювання до розвитку в часі. При цьому формування капіталоутворювальної бази підприємства в умовах становлення економіки знань повинно базуватися на принципах комплексності, системності, стратегічності та інноваційності. До головних пріоритетів формування капіталоутво­рювальної бази підприємств віднесено: 1) забезпечення стабільного функціонування в часі шляхом створення достатнього запасу міцності; 2) акумулювання потенціалу до стійкого розвитку; 3) формування здатності підприємства до інноваційної трансформації. Стратегічне планування капіталоутворювальної бази підприємств запропоновано здійснювати на основі форсайт-підходу, щодо якого здійснено критичний аналіз його переваг і недоліків у контексті вирішення поставленого наукового завдання, а також розкрито змістове розмежування понять «прогнозування», «форсайт», «передбачення». Доведено, що ефективність форсайт-підходу стратегічного планування капітало­утворювальної бази окремого підприємства забезпечується логічним поєднанням п’яти факторів: 1) чіткістю формулювання цільових орієнтирів форсайту і варіантизацією їх здійснення; 2) обґрунтованістю і глибинністю розуміння підстав для ухвалення рішень усіма учасниками форсайту; 3) відображеністю цільових пріоритетів у конкретних дослідницьких, інвестиційних та інших проєктах; 4) самостійністю ідентифікування учасниками форсайту своїх позицій, окрім порядку взаємодії учасників (визначається організаторами форсайту); 5) можливою зміною позицій учасників залежно від початково прийнятих детермінант. Також реалізаційна здатність стратегічного планування на підприємстві безпосередньо залежить від наявності та якості розроблення стратегії розвитку відповідної галузі на рівні профільних державних інституцій. Методологічні особливості стратегічного планування капіталоутворювальної бази розглянуто на прикладі підприємств будівельної індустрії та як його фундаментальна основа сформовано контурні детермінанти драйверів інноваційної трансформації будівельної індустрії за такими змістовими напрямами: технологічні, екологічні, кадрові, економічні, управлінські. Своєю чергою, для стратегічного планування капіталоутворювальної бази підприємств будівельної індустрії виокремлено технологічний, соціальний, кадровий, фінансовий та управлінський компоненти, за кожним з яких сформульовано операційні заходи. Ключові слова: капітал, капіталоутворювальна база, підприємство, стратегічне планування, форсайт-підхід, сталий розвиток. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 2; бібл.: 25.

Метою статті є дослідження пріоритетних завдань публічного адміністрування у сфері фізичної культури і спорту. У статті розглядаються пріоритетні завдання державного управління у сфері фізичної культури і спорту. Наголошується, що поточні завдання державного управління у сфері фізичної культури і спорту зумовлені його призначенням як орієнтира розвитку системи як бажаного напряму її діяльності, що в контексті розвитку теорії державного управління такі зміни передбачають доцільність визначення цілей державного управління фізичною культурою і спортом – забезпечення прав, свобод та інтересів людини і громадянина на основі побудови партнерських відносин між урядом і суспільством. Функціонування державного управління в цих галузях визначає служіння суспільству. Реалізація мети досягається розробкою системи цілей (які можуть бути закріплені в програмно-цільових актах з розробкою планів реалізації), регламентацією завдань і функцій суб’єктів державного управління сферами фізичної культури і спорту. Однак цілі можуть змінитися, коли деякі з них будуть досягнуті. Мета, завдання й функції є порівняно із цілями більш стійкими положеннями щодо загального спрямування й зазначених напрямів діяльності конкретних суб’єктів організаційної структури державного управління сферами фізичної культури та спорту. Наголошено на можливості систематизації функцій публічного адміністрування залежно від об’єкта управління, кінцевого результату тощо. Крім того, вони поділяються на внутрішні (управління всередині державної керуючої системи) і зовнішні (вплив державних органів на об’єкти управління), економічні, соціальні, соціально-виховні тощо. Сфери діяльності суб’єктів державного управління сфер фізичної культури і спорту обумовлені завданнями, включають загальні функції, притаманні всім суб’єктам державного управління незалежно від сфери та рівня в ієрархії, спеціалізовані (різні для кожного рівня організаційна структура) й допоміжні функції, що забезпечують виконання загальних і спеціальних. Реформа децентралізації влади передбачає перерозподіл спеціальних функцій між ланками системи на різних рівнях, для чого доцільно передати низку функцій з вищих рівнів на нижчі та виконувати функціональну опорну структуру.

Мета: виявити проблемні аспекти формування системи громадського здоров’я, проаналізувати сучасний стан розвитку та визначити основні пріоритети у сфері громадського здоров’я. Матеріали і методи. У дослідженні використано методи аналізу, синтезу та дедукції для виявлення особливостей системи громадського здоров’я в Україні та встановлення цільових орієнтирів щодо здоров’я населення. Результати. Розглянуто основні проблеми у сфері громадського здоров’я. Система громадського здоров’я як основа профілактичної медицини повинна передбачати основні заходи у сфері охорони здоров’я та бути спрямованою на збереження здоров’я населення і зменшення обсягу витрат на медичне обслуговування. Існуючі в Україні на сьогодні елементи системи громадського здоров’я діють незлагоджено та потребують оптимізації існуючих ресурсів та суттєвого збільшення ефективності управління ними. Заходи щодо реформування системи охорони здоров’я тільки поглибили кризу профілактичної медицини. Причинами ситуації, яка склалася із станом здоров’я населення, є соціально-економічна криза, несприятлива екологічна ситуація, нездорове харчування, недостатні фізичні навантаження, високий рівень поширеності тютюнокуріння, вживання алкоголю та наркотичних засобів. Концепція громадського здоров’я в Україні передбачає розвиток регіональних систем громадського здоров’я – створення центрів громадського здоров’я в кожній області. Саме ця нова інституція має стати регіональним координатором заходів громадського здоров’я, бути гнучкою та спроможною в боротьбі як з інфекційними, так і неінфекційними захворюваннями, спрямованою на зміцнення, захист та збереження здоров’я населення, забезпечення визначення соціального детермінанта здоров’я та соціальної справедливості для узгодження дій в усіх секторах державного управління. Висновки. Оскільки наявна система медичної допомоги в Україні фактично не передбачає профілактичної складової частини, то виникає необхідність визначення нових підходів та розроблення програм для розв’язання проблем у сфері громадського здоров’я і забезпечення функціонування Центру громадського здоров’я МОЗ України як координатора цих програм та проектів.

Статтю присвячено виявленню цільових орієнтирів інституційного забезпечення соціальної безпеки громадян і суспільства в цілому за умови непереборної дії соціальних криз. За результатами опитуван-ня громадської думки виявлено основні пріоритети громадян щодо соціальної безпеки, що включають сприят-ливі та безпечні умови життя, гідний рівень якості життя, упевненість у майбутньому, захищеність прав і свобод громадян. Натомість поза кризою громадяни надавали менше значення проблемам зайнятості, досту-пності та якості медичних послуг, забезпечення здорового способу життя. Визначені особливості зайнятості свідчать про незбалансованість, що проявляється у підвищеному попиті на працівників низького рівня кваліфі-кації, що підриває мотивацію до професійного зростання та розвитку, супроводжуючись значними втратами людського і трудового капіталу та соціальною апатією. Водночас дослідження показало, що незадовільна заробітна плата, зайнятість, безробіття, дисбаланс на ринку праці спричиняють загрози соціальному забез-печенню, такі як низька зайнятість у певних вікових групах, особливо молоді, включаючи освіту та професійне навчання. Загрози, що виникли, та рівень безробіття, у тому числі довгострокового, формують умови для не-сприятливого соціального середовища та стають джерелом соціальної напруги в суспільстві. Виявлено, що пандемічний спалах на початку 2020 р. змістив пріоритети у суспільному сприйнятті соціальних небезпек, спри-чинивши значне падіння економіки, обсягів торгівлі, цінові коливання, зростання рівня безробіття та зменшення доходів більшої частки населення, що негативно позначилося на рівні життя громадян. Показано, що в умовах глобальних соціальних криз та форс-мажорних обставин пріоритетом державного піклування стають най-менш захищені верстви населення, тобто одночасно виявляються різні варіації впливу соціального забезпечен-ня держави. У подальших дослідженнях доцільно виявити можливі інструменти реалізації соціальної політики для своєчасного та ефективного запобігання небезпечним соціальним проявам

У статті визначено взаємний вплив і сучасне ро-зуміння мети, завдань і функцій публічного адміні-стрування сфер фізичної культури та спорту в Україні в умовах відходу від парадигми управління людьми та владного розпорядництва до концепції обслуговування громадянського суспільства. Визначено, що сучасні завдання та функції публічного адміністрування у сфе-рі фізичної культури і спорту зумовлені його метою як орієнтиром розвитку відповідної системи як бажа-ного спрямування її діяльності. Відхід від парадиг-ми управління людьми та владного розпорядництва до концепції обслуговування громадянського суспіль-ства владою тягне перегляд всіх категорій адміністра-тивного права, що стосуються ціле покладання. У кон-тексті розвитку теорії публічного адміністрування такі зміни включають доцільність визначення метою пу-блічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту – забезпечення прав, свобод та інтересів лю-дини і громадянина на основі побудови партнерських відносин між владою і суспільством, що, у свою чергу, дозволяє метою функціонування публічної адміністра-ції у вказаних серах визначити служіння суспільству. З’ясовано, що реалізація мети досягається шляхом розробки системи цілей (які можуть бути закріплені у програмно-цільових актах із розробкою планів реа-лізації), регламентації завдань і функцій суб’єктів пу-блічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту. Мета, завдання та функції є порівняно з цілями більш сталими положеннями щодо загального спряму-вання та конкретизованих напрямків діяльності кон-кретних суб’єктів організаційної структури публічно-го адміністрування сфер фізичної культури та спорту. Зроблено висновок, що напрями діяльності суб’єктів публічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту, зумовлені завданнями, включають загальні функції, притаманні всім суб’єктам публічного адміні-стрування, незалежно від сфери та рівня в ієрархії, спе-ціалізовані, відмінні для кожного рівня організаційної структури функції, та допоміжна, які слугують забез-печенню виконання загальних і спеціальних. Реформа децентралізації влади передбачає перерозподіл спеці-альних функцій між ланками системи різних рівнів, для чого з вищих рівнів ряд функцій доцільно передати на нижчі ланки та на виконання функціонально-допо-міжної структури.

Мета: визначити особливості діяльності фітнес-клубів в умовах карантинних обмежень. Матеріал і методи: у ході реалізації поставленої мети використовувались наступні методи дослідження: аналіз літературних джерел, організаційний аналіз, анкетування, методи маркетингового аналізу (PEST-аналіз), медіа-дослідження інтернет-аудиторії (Opinion Software Media), методи математичної статистики. Дослідження проводилось на базі 3 фітнес-клубів м. Харкова («Феромон», «Малібу», «Сафарі»). В опитуванні брали участь керівники, адміністрація та тренери фітнес-клубів – 57 осіб. Метод маркетингового аналізу (PEST-аналіз) використовувався для аналізу ступеня впливу чинників макросередовища на ефективність функціонування фітнес-клубів. У дослідженні брали участь 22 особи, які мають відповідну кваліфікацію та доступ до інформації. Результати: виявлено основні чинники маркетингового середовища, які впливають на діяльність фітнес-клубів; розкрито зміст цільових орієнтирів користування соціальними мережами при виборі фітнес-клубу; визначено причини взаємодії користувачів зі сторінками фітнес-клубів у соціальних мережах та з офіційними сайтами. Висновки: зміни, які відбулися у зовнішньому середовищі фітнес-клубів за останні два роки призвели до переорієнтації їх професійної діяльності. Епідеміологічна ситуація змушує фітнес-клуби шукати нові форми проведення занять з метою отримання прибутку. Запровадження карантинних обмежень стало поштовхом для розширення соціально-економічних напрямків роботи фітнес-клубів у всесвітній мережі Інтернет. Ця сфера активно розвивається, незважаючи на економічні кризи та різні зовнішні і внутрішні перешкоди. За результатами проведеного досліджен- ня визначено особливості діяльності фітнес-клубів в умовах карантинних обмежень. Дослідження маркетингового середовища фітнес-клубів визначило високий ступінь впливу демографічних чинників – стан здоров’я населення та епідеміологічна ситуація в країна та місті (105 балів). Визначено, що 42% користувачів використовують соціальні мережі для висловлення власної думки та 39% звертаються до інтернет-джерел щоб прочитати відгуки про спортивні товари, фізкультурно-спортивні послуги чи фітнес-клуби. Найбільш активно фітнес-клуби використовують інтернет-технології для отримання банківських та фінансових послуг (87,7%) та взаємодії зі споживачем (81,6%). Ключові слова: фітнес-клуб, мережа Інтернет, інтернет-маркетинг, карантині обмеження.

Безсумнівно, що якість підготовки майбутнього вчителя фізики – феномен панорамний. Однак, дидактика фізики, як теорія навчання з предмету, може з достатньою мірою передбачуваності та дієвості орієнтувати на визначальні пріоритети та ефективні технології становлення фахівця. Якщо дидактику фізики трактувати як науку про оптимізацію та закономірності організації контролю в навчанні, управління цим процесом (управління навчально-пізнавальною діяльністю, предмет котрої співвідноситься з процесами задавання корисних установок, прогнозованої міри обізнаності, власної системи цінностей, професійного компетентнісного та світоглядного досвіду), то одразу спливає на перший план доречність впровадження менеджменту якості підготовки майбутнього вчителя фізики.Категорія якості навчання тісно пов’язана з методологічним та світоглядним аспектами категорії знання і несе у собі ознаки особистісної забарвленості: тільки власна навчально-пізнавальна діяльність виступає одночасно і джерелом, і засобом формування особистісних набутків (різної якості знань, компетентностей, світогляду) людини [1–4]: ЗЗ – заучування знань; НС – наслідування; РГ – розуміння головного; ПВЗ – повне володіння знаннями; УЗЗ – уміння застосовувати знання; Н – навичка; П – переконання; Зв – звичка.У світовій та вітчизняній практиці спостерігаються тенденції поступового переходу від інформаційно-виконавських до пошуково-креативних схем навчання. За цих обставин проблема управління пізнавальною діяльністю у навчанні набуває особливої ваги: далекі до своєї досконалості матриці управління у традиційному навчанні, стають все менш придатними для використання в умовах інноваційних схем навчання, сучасні ж матриці управління – уже потрібно створювати, орієнтуючись на Національну рамку кваліфікацій України [7].Як відомо, концепція TQM (категорія всеохопного управління якістю (Total Quality Management – TQM) орієнтує на впровадження менеджменту якості (стандарт ISO 8402-94) на основі системного підходу [9]). З іншого ж боку, у традиційному навчанні, проблема управління особистісними набутками учнів здебільшого ставилась і розвивалась опосередковано, шляхом своєрідної її трансформації у проблему контролю пізнавальної діяльності, а внаслідок такої «мутації» проблем, цілеспрямоване регулювання та коригування у конкретному пізнавальному акті значною мірою унеможливлювалося з причин наявного суб’єктивізму в оцінюванні якості знань, «монополії» викладача на це оцінювання та зорієнтованості процедури контролю переважно на кінцевий результат навчальної діяльності, а не процес її протікання.Становлення майбутнього вчителя проходить через поєднання у собі двох взаємопов’язаних процесів: організацію діяльності студента та контроль цієї діяльності. Об’єктом управління тут виступає студент (як керована і самокерована система); об’єктом контролю – педагогічна діяльність цієї особистості; предметом управління є процес досягнення майбутнім фахівцем проектованого результату навчання [1]; предметом контролю – протікання процесу оволодіння запланованими професійними набутками. Успіх у навчанні є наслідком вдалих управлінських дій [1–4], коли гарантовано формуються предметні та професійні компетентності.Коригувати, регулювати, управляти професійними якостями майбутнього фахівця можливо лише в умовах узгодження і одночасної стандартизації як змісту, так і освітнього середовища стосовно конкретної освітньої галузі [2]. Вказаній проблемі було присвячено проект, мета якого полягала (проект виконується в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка в рамках діяльності наукової школи впродовж 1993–2011 років (науковий керівник – Атаманчук П. С.)) в теоретичному обґрунтуванні, апробації та практичному впровадженні методології управління фаховою підготовкою майбутніх учителів фізики в умовах особистісно орієнтованого навчання [1–4]. При цьому надто важливо, щоб започатковуваний нині перехід на принципи організації Національної системи кваліфікацій [7] стимулював вітчизняну освіту до забезпечення якісної професійної підготовки фахівців та збагачення наявних пріоритетів (рис. 1).За таких умов головним результатом досліджень було теоретичне обґрунтування та технологічна інтерпретація концепції цілеспрямованого управління якістю підготовки майбутніх фахівців [9] з акцентом на особистісно орієнтоване навчання та ступеневу освіту [2–4]. Узагальнені результати наших досліджень частково відображено в поданих нижче публікаціях (рис. 2).При цьому отримані нами результати дослідження пройшли широку апробацію на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і міжвузівських науково-методичних конференціях та ході впровадження в навчальний процес середніх та вищих навчальних закладів. Однак, сьогодні ще мало уваги використанню впливу ультранових наукових досягнень і технологічних винаходів на плин світових соціальних процесів, освіту й науку, на основи побудови антропосфери та щоденне буття людини: значних напрацювань аналогічного характеру ні в Україні, ні на світовому рівні поки-що не видно.Основою формування професійних якостей майбутнього фахівця є його залучення (давня мудрість гласить: «Скажи мені – і я забуду; покажи мені – і я запам’ятаю; залучи мене – і я навчусь») до активної навчально-пізнавальної діяльності, причому такої, щоб «теоретик» більше практикував, а «емпірик» більше теоретизував [1; 2]; дієвий рівень обізнаності, професійних компетентностей та світогляду фахівця формується тільки через належне навіювання відношень до об’єкта пізнання; принцип динамічного балансу раціонально-логічного і почуттєво-емоційного (рис. 3), покладений в основу навчання, сприяє формуванню у студентів власного авторського кредо [2].На даний час нами обґрунтовано, доведено та репрезентовано [1–4] наступні технологічні та методичні можливості:– побудови освітнього прогнозу та розробки структурно-логічної схеми змісту моделі освіти;– створення схеми-матриці цільової навчальної програми та використання її як засобу цілеорієнтацій відповідної освітньої моделі навчання (рис. 4);– результативності системи управління навчально-пізнавальною діяльністю, що обслуговується різними галузями знань (психологія, педагогіка, нейрофізіологія, кібернетика, філософія тощо), яка виявляється у поступовому переведенні цього процесу в режим саморегульованого протікання (рис. 5);– значущості освітнього (навчального) середовища у навчанні за дидактичною схемою, що орієнтує на фіксований результат-еталон, яка зумовлюється адресною інформаційно-технологічною та матеріально-технічною підтримкою навчально-пізнавальної діяльності тощо.В цілому нами встановлено, що за умови компетентно заданих установок (належного вмотивування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету) і професійної (методичної) обізнаності, то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Еталон контролю можна розглядати і як ступінь досягнення мети, і як стимул діяльності, і як критерій оцінки, і як ціннісні здобутки особистості. Також він характеризує контрольно-стимулюючий компонент процесу навчально-пізнавальної діяльності, що реалізується на етапах об’єктивізації контролю та проектування наступної діяльності (табл. 1). Таблиця 1.Ціннісні здобутки особистості РівеньЕталонПозначенняЦіннісні новоутворення(якість знань)НижчийЗавчені знання33Студент механічно відтворює зміст пізнавальної задачі в обсязі та структурі її засвоєнняНаслідуванняНСТой, хто навчається копіює головні моторні чи розумові дії, пов’язані із засвоєнням пізнавальної задачі, під впливом внутрішніх чи зовнішніх мотивівРозуміння головногоРГСтудент свідомо відтворює головну суть у постановці і розв’язуванні пізнавальної задачіОптимальнийПовне володіння знаннямиПВЗМайбутній спеціаліст не тільки розуміє головну суть пізнавальної задачі, а й здатний відтворити весь її зміст у будь-якій структурі викладуВищийНавичкаНТой, хто навчається здатний використовувати зміст конкретної пізнавальної задачі на підсвідомому рівні, як автоматично виконувану операцію (ця якість знань регламентується в часі)Уміння застосовувати знанняУЗЗЗдатність свідомо застосовувати набуті знання у нестандартних навчальних ситуаціях (творче перенесення)ПереконанняПЦе знання, незаперечні для особистості, які вона свідомо долучає у свою життєдіяльність, в істинності яких вона упевнена і готова їх обстоювати, захищати В умовах реформування освіти, прогнозовані рівні навчальних досягнень набувають одразу ж ознак самочинності, якщо вступає в дію механізм цілеспрямованого впливу на функціонування як раціонально-логічного, так і емоційно-ціннісного мислительних начал того, хто навчається. Дія механізму формування прогнозованих навчальних досягнень [4–8] в особистісно орієнтованому навчанні (на рис. 6 – штриховий контур) полягає в поступовому підвищенні рівня обізнаності. Задані у наведеній схемі орієнтири дають підстави для виділення п’яти можливих рівнів навчально-пізнавальних досягнень: буденного знання, нижчого, оптимального, вищого, об’єктивно нового наукового знання.Репродуктивна активність студентів у вивченні природничо-технологічних дисциплін ще якось здатна себе виявляти на раціонально-логічному рівні пізнавальної діяльності, однак пошукова та креативна активність немислима без поєднання обох сторін пізнавального акту – раціонально-логічного та емоційно-ціннісного (духовного). Тільки внаслідок такого поєднання впливів на активність студента у навчанні маємо шанс формувати його обізнаність від рівня буденних знань до відповідних вищих рівнів компетентності та світогляду.Отже, за умови компетентно заданих установок (належного вмотивування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету) і професійної (методичної) обізнаності [5; 6], то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Тільки об’єктивний контроль результатів навчання та управління якістю цього процесу й процесом формування компетентностей (предметних та професійних) здатні забезпечити прогнозованість у фаховому становленні майбутнього вчителя фізики. Трактуючи якість як системну методологічну категорію, що відображає ступінь відповідності результату поставленій меті, легко окреслити траєкторію розв’язання вказаної проблеми. Відомо, що в процесі формування професійних якостей фахівця підручник є надійним засобом трансляції змісту та ідеології конкретного освітнього стандарту. Автори проекту підручників (рис. 7, 8) вперше у вітчизняній і світовій практиці обґрунтували та впровадили технологію бінарних цілеорієнтацій (фізика, методика викладання фізики), що є надійною передумовою дієвості навчання (формування компетентнісно-світоглядних якостей майбутнього фахівця) та основою формування цілісного педагогічного кредо майбутнього учителя фізики.Отже, за умови компетентно заданих установок (належного вмотивовування), якщо професійну підготовку здійснювати на основі цільової освітньо-професійної програми, побудованої за бінарним принципом, суть якого полягає у чіткому визначенні і забезпеченні досягнення еталонних рівнів змістової (з конкретного навчального предмету – фізики) і професійної (методичної) обізнаності, то це спричинює до формування таких фахових якостей майбутнього учителя фізики, які вдовольняють потребу розбудови суспільства знань.Дослідження варто продовжити в аспекті вироблення управлінських технологій та менеджменту формування цілісного педагогічного кредо майбутнього учителя фізики.

У статті досліджено взаємозв’язок між процесами стратегічного планування та оперативного супроводу реалізації інвестиційних рішень підприємства. Узагальнено цільові орієнтири стратегічного управління інвестиційною діяльністю та розглянуто особливості формування базових інвестиційних стратегій підприємства. Визначено складові тактичного управління інвестиційною діяльністю, які регламентують процедуру прийняття управлінських рішень (інвестиційна політика) та визначають кінцевий результат їх реалізації (інвестиційний портфель). Акцентовано, що збалансування складу інвестиційного портфелю відбувається в умовах наявних обмежень часу та бюджету при дотриманні вимог ліквідності та законодавчих регуляторних норм. Виділено напрямки оперативного управління інвестиційною діяльністю підприємства, узагальнено етапи реалізації відібраних інвестиційних проектів та підходи до реструктуризації складу фінансових активів інвестиційного портфелю підприємства.

У статті досліджено систему поглядів на продовольче забезпечення та продовольчу безпеку. Проаналізовано сильні та слабкі сторони продовольчої безпеки України у світовому рейтингу. Встановлено основні загрози продовольчої безпеки в Україні. Розглянуто цільові орієнтири стратегії сталого розвитку щодо продовольчого забезпечення населення. Ідентифіковано індикатори продовольчої безпеки. Здійснено групування за показником індексу маси тіла задля визначення найбільш продовольчо вразливих регіонів України. Авторами досліджено головні характеристики продовольчого забезпечення сільських територій та проведено їх аналіз. Зокрема, оцінено рівень споживання основних продуктів харчування та розраховано індикатор їх достатності; проілюстровано питому вагу витрат на продукти харчування; проаналізовано рівень самозабезпечення сільського населення основними групами продовольства. Вагоме значення в статті відводиться процесу поширеності недоїдання серед населення сільських територій України та моделюванню різних сценаріїв на перспективу за методикою ФАО ООН.

У статті обґрунтовано сутність та складові відтворювального механізму стимулювання розвиткувітчизняного органічного ринку. Досліджено взаємопов’язаність інституційних заходів підтримки органіч-ного виробництва у площині забезпечення розширеного відтворення ресурсів у секторах ринку та фор-мування внутрішнього попиту на органічну сировину. Проведено оцінку пов’язаних проблем відтворюва-льного розвитку суб’єктів внутрішнього ринку органічної продукції, зокрема, індивідуальних аграрних гос-подарств і підприємств із виробництва продуктів дитячого харчування. Зроблено висновок про те, щостановлення вітчизняного органічного ринку відбувається на основі сировинної моделі розвитку аграрно-го ринку із формуванням типових структурних дисбалансів, притаманних ринку неорганічної аграрноїпродукції. Доведено доцільність розробки та впровадження відтворювального механізму стимулюваннярозвитку вітчизняного ринку органічної продукції на базі європейської практики, адаптованої до українсь-ких реалій. Обґрунтовано цільові орієнтири, систему принципів, компонентів та очікуваних ефектів відт-ворювального механізму стимулювання розвитку органічного ринку України. Показано його зв'язок ізстановленням основ інклюзивної «зеленої» економіки.

В статті визначено, що існують різні трактування щодо визначення сутності поняття конкурентної стратегії підприємства. Доведено, що зміст положень вказаних формулювань можна класифікувати за різними ознаками і виокремити відповідні наукові підходи. Виділено наступні наукові підходи щодо даної проблематики: 1) підхід, оснований на ознаці планування заходів конкурентного розвитку, способів та механізму управління ресурсами, процесами, ознаці цільових орієнтирів діяльності (планово-цільовий підхід); 2) науковий підхід, пов'язаний із визначенням даного поняття через призму ознаки створення конкурентних переваг або ознаки відмінностей за результатами від конкурентів (підхід конкурентних переваг) (мається на увазі, що реалізація даної стратегії забезпечує появу визначених конкурентних переваг на ринку); 3) науковий підхід, який характеризує дане поняття в контексті орієнтиру на ознаку ефективності розвитку (результативний підхід). Запропоноване універсальний підхід до визначення зазначеного феномену, який враховує ознаки трьох підходів. Визначено, що конкурентна стратегія підприємства є динамічний довгостроковий цілеспрямований плановий комплекс взаємопов’язаних заходів, підпорядкованих загальній меті підприємства, що ґрунтуються на внутрішніх можливостях підприємства, спрямовані на досягнення й утримання бажаного рівня конкурентоспроможності, конкурентних переваг, стійкої конкурентної позиції, високих фінансово-економічних результатів підприємства і здатні нейтралізувати вплив конкурентних сил. Доведено, що найбільш оптимальним для формування конкурентної стратегії є комплексний підхід, який оснований на: позиціонуванні конкурентної стратегії в загальній стратегії розвитку (якщо підприємство орієнтовано на зростання, стабілізацію або скорочення діяльності конкурентна стратегія повинна бути створення з огляду на дані позиції); формуванні всіх параметрів її впровадження на показниках внутрішніх можливостей, перспектив та зовнішніх факторів впливу; ринковій кон’юнктурі, встановленій на прогнозний період. Сформульовано авторський підхід до схеми можливостей вибору конкурентних стратегій, оснований на положеннях теорії розвитку підприємств, ознак локальності та комплексності стратегій, їх інноваційності. Встановлено, що представлена схема можливостей вибору конкурентних стратегій підприємств залежно від теорії розвитку має практичну цінність, оскільки може бути використана на практиці при здійснення даної процедури залежно від стану розвитку суб’єктів.

У статті розглянуто актуальні питання фінансування бюджетних установ, розкрито його проблеми та напрями поліпшення. Значну увагу приділено фінансування бюджетних установ соціально-культурної сфери. Встановлено, що зміст механізму фінансування бюджетних установ залежить від цільових орієнтирів держави та законодавчого підґрунтя. З’ясовано, що автономізація діяльності бюджетних установ повинна базуватися на принципі орієнтованості на результат та модернізації галузей соціально-культурної сфери. Обґрунтовано, що особливості механізму фінансування бюджетних установ залежать від галузі діяльності, форми та поєднання методів фінансування. Пріоритетами розвитку механізму фінансування визначено розширення фінансово-господарської самостійності бюджетних установ. За цих обставин сформовано напрями розвитку механізму фінансування бюджетних установ соціально-культурної сфери.