Academic literature on the topic 'Цільова структура капіталу'

У статті здійснено системний аналіз сучасного стану міжгалузевих економічних відносин у системі агропромислового виробництва, розкрито специфіку формування та розвитку міжгалузевих економічних зв’язків в аграрній сфері економіки та їх вплив на структурну політику агропромислового виробництва, обґрунтовано основні чинники системного утворення міжгалузевих економічних відносин у агропромисловому виробництві. Структурна політика розглядається як багатопланове та багаторівневе поняття, яке відображає співвідношення різних взаємопов’язаних і взаємообумовлених елементів економічних систем. Зроблено висновок щодо основних механізмів коригування структурної політики: реалізацію комплексних цільових програм, вільне ціноутворення, конкуренцію, нагромадження та перелив капіталу з однієї галузі в іншу. Визначено, що основними цілями структурно-організаційного інструменту регулювання є: митно-тарифні; соціально-психологічні; ринково-ціноутворюючі; фінансово-кредитні; інноваційно-інвестиційні. The article carried out a systematic analysis of the current state of interbranch economic relations in the agroindustrial production; it shows the specific formation and development of interbranch economic relations in the agricultural economy and its impact on structural policies of agroindustrial production; it substantiated the main factors of the formation of interbranch system of economic relations in agroindustrial production. Structural policy is considered as multifaceted concept, which reflects the ratio of different interrelated and interdependent elements of economic systems. The author drew a conclusion about the basic mechanisms of structural adjustment policies, the implementation of integrated programs, free pricing, competition, accumulation and flow of capital from one branch to another. It is determined that the main objectives of structural and organizational tools of regulation are customs tariff, social and psychological, market pricing, finance and credit, innovation and investment. The main problems of economic development of Ukraine which cause activation of restructuring the national economy are structural deformation in the fields of agroindustrial production, ineffective level of modern production technologies, inefficiency interbranch relations of agricultural industries, weak economic management mechanism for all sectors of agroindustrial production.

Розглянуто та проаналізовано основні засади розвитку IT-кластерів як складової частини національної інноваційної екосистеми країни. Розроблено проблемно-цільову модель концептуалізації організаційно-економічних пріоритетів державного регулювання IT-кластерів у національній економіці, яка гармонізує суспільні та економічні інтереси учасників кластерного об'єднання та спрямована на формування державної кластерної політики на основі підвищення конкурентоспроможності IT-сектору. Обґрунтовано практичні рекомендації щодо удосконалення державної політики розвитку IT-кластерів в Україні на основі венчурного інвестування. Удосконалено концептуальні основи дослідження розвитку інноваційних кластерів, а саме: наукових положень створення інноваційних кластерів як локалізованих економічних платформ у національній інноваційній системі, домінантних характеристик кластерної інтеграції, макроекономічних та мікроекономічних синергетичних ефектів та чинників процесу кластеризації. Встановлено, що незважаючи на позитивну динаміку венчурного інвестування в IT-сектор протягом останніх років, на жаль, воно й досі перебуває в процесі становлення. Оцінено інтенсивність впливу венчурного капіталу на становлення й розвиток IT-сектору в Україні. Досліджено основні фактори, котрі погіршують можливості розвитку цього виду інвестування в Україні. Проаналізовано структурні та регіональні особливості розвитку IT-кластерів. На основі проведеного аналізу виявлено, що розвиток IT-кластерів на основі венчурного інвестування є перспективним і сучасним напрямом інвестування українських підприємств.

Перехід від індустріального до інформаційного суспільства, так званого «суспільства знань», провокує формування нового типу економіки, заснованої на знаннях, де процеси створення та розподілення знань стають ключовими. В наш час знання вже є капіталом і головним ресурсом держави. Зміна соціальних орієнтацій провокує спрямування акценту на кожну окрему особистість, як основну соціальну цінність. Вибір інноваційного типу розвитку, створення та впровадження наукових технологій, постійно зростаюча роль інформації та знань у соціально-економічному розвитку держави призводять до підвищення попиту на висококваліфікованих фахівців. Крім того, формування інноваційної моделі розвитку суспільства розширює коло функціональних особливостей системи вищої освіти в напрямку поєднання функції передачі накопиченого суспільного досвіду, знань та навичок зі сприянням у розробці нових наукових ідей, технічних рішень і технологічних процесів та підготовкою фахівців нового рівня, які відзначаються розвинутими аналітичними та професійними здібностями. Вища школа покликана стати центром формування інноваційного середовища, що забезпечить спрямованість професійної підготовки на формування готовності майбутніх фахівців до інноваційної діяльності. Враховуючи вище зазначене, у статті проаналізовано правове поле, у якому функціонує система освіти нашої держави, виокремлено класично-управлінські моделі, що можуть бути реалізовані у процесі вирішення нагальних управлінських проблем сьогодення, а також міжнародний досвід, пов’язаний із питанням дослідження інноваційної складової менеджменту освітою. Підкреслено важливість застосування принципу інноваційності для вдосконалення професійної компетентності керівника ВНЗ. У статті розглянуто проблему формування й удосконалення професійної компетентності управлінських кадрів завдяки моделюванню їхньої діяльності. Запропоновано діяльність вищого навчального закладу розглядати як єдину цільову програму. Визначено основні напрямки інноваційного управління, цілі внутрішніх підсистем діяльності вищих навчальних закладів, розкрито їх структурні складові та функції управління освітньою діяльністю.

Ефективна інвестиційна діяльність господарюючого суб’єкта є платформою для успішного розвитку не лише мікрорівня, а й макрорівня.Менеджмент інвестиційної діяльності часто визначають вектори як державної так і регіональної та галузевої стратегії розвитку.Додатній темп економічного зростання ВВП є ключовим чинником, що впливає на рішення суб’єктів господарювання щодо здійснення інвестування.Проведено аналіз динаміки номінального ВВП України та визначено тенденції до його зростання, визначено темпи приросту ВВП за 2005-2018 рр., розраховано частку валового нагромадження у структурі ВВП. Аналіз цифрової інформації дозволяє нам зробити висновки, про те, що номінальний ВВП має тенденцію до зростання, проте частка валового нагромадження у ВВП коливається від 14,1 % до 28,2% протягом аналізованого періоду.Це дасть змогу прийняття стратегічне рішення щодо управління інвестиційною діяльністю в умовах децентралізації. Управління інвестиційною діяльністю варто розмежувати на макро- та мікрорівнях. Нами встановлено, що ефективність даної діяльності прямо залежить від сприятливого інвестиційного клімату та макроекономічного регулювання, а також довгострокового та короткострокового періодів її здійснення.Стан інвестиційної діяльності господарюючого суб’єкта можна визначити за допомогою алгоритму: оцінювання інвестиційної стратегії; визначення привабливих напрямків для ефективного вкладення капіталу з метою сталого розвитку підприємств, зважування вартості джерел інвестиційних ресурсів; вибір розрахунку ризику та ефективності інвестиційних проектів; оперативному виявленню чинників, які впливають на відхилення фактичних результатів інвестування від запланованих; визначення міри досягнення цільових показників після впровадження інвестиційних проектів, а також можливих резервів покращення результатів.Варто погодитись, що важливими чинниками інвестиційної привабливості в Україні є: низький рівень корупції, прозорі та чітко визначені законодавча та нормативна бази, політична стабільність.При інвестуванні керівництво кожного підприємства зобов’язане вирішувати завдання щодо розробки інвестиційної стратегії підприємства, вибирати форми та об'єкти інвестування, шукати джерела фінансування, вибирати інвесторів та учасників інвестиційного процесу, розробляти, аналізувати та оцінювати інвестиційні проекти, здійснювати контроль за результатами інвестиційної діяльності.Перспективними завданнями управління інвестиційною діяльністю підприємства повинні стати: максимізувати інвестиційний прибуток господарюючого суб’єкта; мінімізувати інвестиційний ризик суб’єкта господарювання; знайти напрями покращення інвестиційних процесів.Виявлено галузеві особливості управління інвестиційною діяльністю на господарюючого суб’єкта. За рахунок покращення інформаційної забезпеченості, стратегічного планування, оцінки організації, посилення контролю, постійного моніторингу інвестиційних проектів, здійснення фінансово-економічних розрахунків можна досягнути високої ефективності управління інвестиційною діяльністю господарюючого суб’єкта.Маючи чітку організацію процесу управління інвестиційною діяльністю господарюючого суб’єкта можна стверджувати про систему її ефективного функціонування в умовах децентралізації.

Побудова в Україні ринкових економічних відносин потребує принципово нових підходів до вирішення проблеми достатності фінансово-майнового забезпечення функціонування суб’єктів господарювання. Адже, саме забезпеченість підприємств оптимальною кількістю фінансово-майнових засобів і є запорукою ефективного ведення ними господарської діяльності, основою фундаменту економічної стабільності країни в цілому. За цих умов одним із основних завдань створення сприятливих фінансово-майнових засад безперервності відтворювального процесу суб’єктів господарювання, а отже і національної економіки, є вирішення питань удосконалення управління структурою капіталу підприємств. Хоча формування різноелементного складу (структури) капіталу підприємства є його індивідуальною прерогативою, все ж воно не завжди є економічно обґрунтованим з позицій узгодженості отримання на підприємстві одночасного зростання рентабельності власного капіталу та забезпечення фінансової стійкості. Вирішення питань підвищення ефективності прийняття управлінських рішень щодо структуризації капіталу потребує теоретичного переосмислення понять «капітал підприємства» та «структура капіталу підприємства», аналізу чинників формування певної структурної будови капіталу та практичної розробки оптимальної структури капіталу за певними цільовими критеріями її оптимальності.