Journal articles on the topic 'Цільова підсистема'

Процес буріння нафтових і газових свердловин розглядається як складна система зі складеною структурою, різнорідними підсистемами і елементами, з багатокритеріальними оцінками процесів, що протікають в ній. Показано, що цільові функції окремих підсистем, тобто локальні цільові функції не співпадають з глобальною цільовою функцією системи. Тому дослідження системи «буріння свердловини», як об’єкта автоматизації має ряд певних особливостей, внаслідок неповної інформації про загальні закономірності процесу буріння. Запропоновано при формалізації такої складної системи використовувати лінгвістичну модель, в яких якісна інформація подається у вигляді словесного опису.

У статті реалізовано модель системи професійної підготовки фахівців з охорони кордону в країнах ЄС розробленої з метою сприяння впровадження передового європейського досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Обґрунтовано, що сучасні особливості спільної професійної діяльності фахівців з охорони кордону в країнах ЄС, необхідність її узгодження і розроблення спільних стандартів підготовки та організації мережевої взаємодії, а також об’єктивна необхідність узагальнення й впровадження передового досвіду в практику підготовки персоналу вітчизняного прикордонного відомства вимагають узагальнення системи професійної підготовки фахівців з охорони кордону в країнах ЄС. Визначено, що підготовка прикордонників в країнах ЄС відбувається відповідно до загальноєвропейських уніфікованих стандартів, основними з яких вважаються уніфіковані програми підготовки та Галузева рамка кваліфікацій сфери охорони кордонів країн ЄС. Систему професійної підготовки фахівців з охорони кордону в країнах ЄС трактовано як динамічну, цілеспрямовану, просторово-часову інтеграцію елементів, для якої характерна функціональна структура та яка містить взаємопов’язані й взаємозумовлені підсистеми: цільова, законодавчо-нормативна; інституційно-управлінська; організаційна; теоретико-методологічна; змістовно-технологічна; діагностично-результативна. Таку систему професійної підготовки побудовано на основі зв’язків підсистем та їх взаємовідношення, що об’єднує їх у холістичну структуру. Автором було проведено аналіз можливості використання цього досвіду з метою його впровадження в систему професійної підготовки персоналу прикордонного відомства України.

У ході виконання завдань із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності виникають питання раціонального застосування наявних у суб’єктів забезпечення національної безпеки держави сил та засобів. У статті представлені результати аналізу та синтезу управляючої структури розвідувально-ударного (вогневого) комплексу, який можливо утворити шляхом функціонального, організаційного та технічного об'єднання на час виконання завдання (завдань) із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності розосереджених у просторі різнорідних сил і засобів отримання інформації, лінійного (оперативного) управління, виконання активних дій структур сектору безпеки і оборони держави (далі – СитРУК). Показано, що існує протиріччя в науковому плані: між потребою в СитРУК та відсутністю теорії формування таких комплексів; між потребою автоматизації завдань інформаційно-кібернетичної інтеграції, планування застосування (раціонального вибору) та ситуаційного управління конфігурацією складних організаційно-технічних систем спеціального призначення та недосконалою методологією синтезу автоматизованої інформаційно-управляючої системи (АІУС). З метою вирішення першого протиріччя у статті подано опис концептуальної моделі СитРУК. Визначена цільова функція забезпечення найбільшого ефекту від застосування СитРУК. Описано алгоритм визначення раціональної структури СитРУК. Для вирішення другого протиріччя запропонований інформаційно-кібернетичний цикл, що враховує лінійну (оперативну) та програмно-цільову складові управління в СитРУК. Обґрунтована доцільність створення функціональних та забезпечуючих підсистем АІУС. Розкрито як багаторівневий ітеративний процес методологію синтезу АІУС. Методологія дозволяє швидко реагувати та адаптовуватись до завдань ситуаційного управління конфігурацією СитРУК.

Розглянуто різноманітні підходи до трактування науковцями понять «механізм», «механізм управління», «організаційно – економічний механізм». Встановлено, що організаційно–економічний механізм управління підприємством включає наступні основні функціональні підсистеми: планування, організації, мотивації, контролю та регулювання, а цільова система організаційно–економічного механізму містить у собі цілі і основні результати діяльності підприємства, а також критерії вибору і оцінки досягнення певних цілей і результатів діяльності підприємства. Досліджено, що організаційно–економічний механізм управління конкурентоспроможністю молокопереробного підприємства необхідно розглядати, як сукупність трьох систем:система забезпечення, функціональна та цільова системи. Визначено, що стратегічно важливим напрямом забезпечення конкурентоспроможності молокопереробних підприємств в сучасних умовах є чітка орієнтація на створення і випуск нової продукції, яка відповідає зростаючим запитам споживачів, удосконалення її за рахунок нових технічних рішень та підвищення якості, що повинне бути підпорядковане інвестиційній та інноваційній політиці підприємства, вибору пріоритетних напрямів використання науково–дослідних інноваційних робіт. Розроблено алгоритм управління конкурентоспроможністю молокопереробного підприємства, заснованого на концепції ухвалення рішень як найважливішого виду управлінської діяльності.

Мета статті. Встановлення елементів системи пенсійного забезпечення, а також логічного зв’язку між основними поняттями в дослідженні даної системи. Наукова новизна. У статті проведена систематизація основних понять системи пенсійного забезпечення, вказані їх відмінності, встановлено елементи зазначеної системи. Висновки. Державна політика є родовим поняттям по відношенню до державної соціальної політики, яка включає в себе політику соціального захисту і політику соціального забезпечення. У свою чергу їх складовими є пенсійна політика і політика пенсійного забезпечення. Підсистемами системи пенсійного забезпечення є солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та система недержавного пенсійного забезпечення. Ці підсистеми системи пенсійного забезпечення можна розглядати як окремі самостійні системи зі своїми елементами: особами, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів; підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що здійснюють перерахування внесків до системи накопичувального пенсійного забезпечення; юридичними особами, які здійснюють адміністративне управління пенсійними фондами та управління їх пенсійними активами; зберігачами; страховими організаціями. Термін «пенсійний фонд» має два значення: цільовий фонд, який створюється відповідно до законодавства і акумулює страхові внески застрахованих осіб; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення. Поняття «солідарний рівень» доцільно застосовувати до осіб, які отримують забезпечення на цьому рівні, а солідарну систему слід розглядати як сукупність елементів, що, виконуючи визначені функції, реалізують завдання щодо забезпечення пенсіонерів саме на цьому рівні.

Розроблені схема та пропозиції щодо створення у системі наукового та науково-технічного супроводження державних цільових оборонних програм розвитку озброєння та військової техніки і планів державних оборонних закупівель підсистеми управління ризиками, втілення якої у практику оборонного планування дозволить зменшити випадки необґрунтованого використання державних коштів на виконання заходів, що не забезпечуються наявними в Україні науковими, технологічними, виробничими потенціалами й можливостями її установ, організацій і підприємств. Розроблені зміст, основні завдання та порядок взаємодії суб’єктів системи замовлень у сфері оборони з питань управління ризиками тощо.

У статті розглянуто існуючі підходи до визначення структури та сутності складових соціальної, екологічної та економічної безпеки. Наукова новизна дослідження полягає у розвитку теорії безпеки підприємства, удосконаленні підходів до визначення сутності та змістовного наповнення складових соціоекологоекономічної безпеки підприємства на основі ресурсного та функціонального підходу з використанням методу ієрархічної декомпозиції (перший рівень декомпозиції – виділення соціальної, екологічної та економічної безпеки підприємства; другий – розгляд складових соціальної, екологічної та економічної безпеки підприємства; третій рівень – визначення змістовного наповнення окремих підсистем соціальної, екологічної та економічної безпеки підприємства). Застосовані підходи акцентують увагу на найважливіших ресурсах та видах діяльності підприємства, що дає можливість отримати інформацію для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, визначити цільові установки розвитку підприємства на стратегічну перспективу з позицій забезпечення соціоекологоекономічної безпеки загалом, тактичного та операційного рівня – в контексті її окремих складових.

Досліджено структурні складники інноваційної трансформації вітчизняної економіки. Показано, що формотворчі принципи концепції інноваційної трансформації реального сектора економіки України на сьогодні не сформульовані, тому в ролі моделі запропоновано адаптувати найближчі за змістовими характеристиками схеми. Відповідно до принципу системності, структурні компоненти визначено як сукупність взаємопов'язаних елементів зі спільною метою, ресурсним потенціалом та зовнішніми комунікаціями. Запропоновано ієрархічну декомпозицію цільових орієнтирів, розглянуто основні стратегічні пріоритети інноваційної трансформації вітчизняної економіки і визначено інструменти їх ефективного забезпечення. Доведено необхідність розвитку виробничо-технологічної підсистеми, яка забезпечує подолання технологічного відставання вітчизняної економіки від світових економічних лідерів в умовах обмеженості бюджетних ресурсів. З'ясовано, що вирішення проблеми наукомісткості виробництва потребує узгодження державних механізмів податкового регулювання і розвитку науково-технічної діяльності. Описано закономірності дифузії інновацій, конвергенції технологічних платформ та поєднання технологій різних укладів. Визначено інтегратори та дестимулятори цих процесів. Запропоновано алгоритм побудови моделі інноваційної трансформації з покроковим описом здійснення послідовних етапів.

Стан вітчизняної економіки та рівень впровадження сучасних технологій на підприємствах оборонно-промислового комплексу роблять проблематичним виконання у встановлені терміни всіх планів переозброєння Збройних Сил України. Тому найбільш прийнятним, як з воєнної, так і з економічної точки зору є підхід щодо ситуаційного інтегрування наявних сил і засобів у цільові системи в єдиному інформаційному просторі шляхом інтеграції засобів розвідки, управління та ураження. Тобто розвідувально-ударна система, побудована з множини підсистем об'єднаних інформаційними відносинами, які функціонують, як одне ціле, на основі єдиних принципів і правил, з погодженими основними вимогами до їх складових дозволить збільшити ефективність бойового застосування військ за рахунок синергетичного ефекту. Але інтегрування різних сил і засобів у цільові системи створює передумови щодо наявності декілька можливих варіантів цих систем, які мають різні оцінки ефективності їх застосування, вартісні показники їх створення, утримання та застосування, а також різні часові інтервали щодо їх створення та приведення у бойову готовність. Тому система показників і критеріїв оцінювання та порівняння різних варіантів розвідувально-ударно систем чи комплексів, а також методичні підходи щодо обґрунтування вибору раціонального варіанту цих систем чи комплексів повинні мати інтегральний критерій вибору пріоритетного варіанту в умовах обстановки, що складається на час оцінювання. Тому авторами в статті запропоновано загальну структуру побудови методичного підходу до воєнно-економічного обґрунтування вибору раціонального варіанту розвідувально-ударної системи або комплексу з урахуванням воєнних, економічних та часових факторів, що вливають на їх створення, утримання та застосування, а також сформовано повну структурно-логічну схему цього підходу. У свою чергу запропонований методичний підхід дозволяє сформувати основні рекомендації щодо порядку його застосування в штабах, службах Збройних Силах України під час формування програм та планів розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України та Збройних Сил України в цілому.

Детальний аналіз досвіду впровадження нових принципів технічного регулювання у будівництві України свідчить, що в цілому проблема наукового обґрунтування цієї діяльності є системною проблемою.Її розв’язання полягає у необхідності представлення «технічного регулювання» у якості своєрідного напрямку наукових досліджень з подальшим створенням наукової методології цього напрямку. Таким чином, забезпечуються системні основи створення соціотехнічної системи «технічне регулювання», основною цільовою концепцією якої є запровадження «параметричного» підходу на противагу «приписувальному».Отже, технічне регулювання як прикладний соціально-орієнтований науковий напрямок потребує створення власних методологічних наукових основ та інструментальних засобів розроблення та реалізації.В статті детально проаналізовані основні складові ієрархічної системної методології технічного регулювання як науки, що функціонує у конфліктному науковому та адміністративному середовищах. Висвітлено особливості побудови та функціонування методології, що складається з предметно-наукової, інформаційно-конфліктологічної та соціотехнічної підсистем, на основі SWOT-аналізу виявлено сучасний зріз якісного стану розвитку наукової системи «технічне регулювання» за ключовими системними показниками.

Досвід застосування військ в операціях об’єднаних сил показав необхідність удосконалення існуючих підходів щодо принципів та способів бойового застосування угруповань військ. Сьогодні чітко просліджується тенденція переходу від платформоцентричних до мережоцентричних принципів ведення бойових дій. Одним із можливих шляхів переходу до мережоцентричних принципів ведення бойових дій є створення розвідувально-ударних систем шляхом ситуаційного інтегрування наявних сил і засобів розвідки, управління та ураження у цільові системи в єдиному інформаційному просторі. Розвідувально-ударна система повинна бути побудована із множини підсистем об'єднаних інформаційними відносинами, які функціонують, як одне ціле, на основі єдиних принципів і правил, з погодженими основними вимогами до їх складових. Інтегрування різних сил і засобів у цільові системи створює передумови щодо наявності декілька можливих варіантів цих систем, які мають різні оцінки ефективності їх застосування, вартісні показники їх створення, утримання та застосування, а також різні часові інтервали щодо їх створення та приведення у бойову готовність. Одним із критерієм прийняття рішення щодо доцільності вибору того чи іншого варіанту розвідувально-ударної системи є показник приросту ефективності бойового застосування військ за рахунок принципів синергетичного ефекту під час застосування розвідувально-ударних систем. Тому практична реалізація пропозицій щодо створення нових або удосконалення існуючих розвідувально-ударних систем у Збройних Силах України, а також розроблення методичних підходів щодо вибору найбільш раціонального варіанту цих систем буде вимагати наявності певних методичних рекомендацій щодо роз’яснення підходів до оцінювання бойової ефективності застосування військ із урахуванням результатів застосування того чи іншого варіанту розвідувально-ударної системи в операціях Об’єднаних Сил Збройних Сил України. Автором в статті запропоновано алгоритм оцінювання бойової ефективності застосування військ з урахуванням створення та застосування різних варіантів розвідувально-ударних систем в операції, на основі якого сформовано основні рекомендації щодо оцінювання бойової ефективності з урахуванням застосування розвідувально-ударних систем в операції, наведено практичні розрахунки бойової ефективності різних варіантів розвідувально-ударних систем, а також запропоновано номограму вибору раціональної кількості засобів ураження розвідувально-ударної системи за умов заданої кількості засобів ураження противника.

Мета статті – обґрунтування змісту і структури теоретичної моделі формування політико-правових засад публічного управління в галузі водного господарства України. Наукова новизна. Проблеми, що пов’язані із функціонуванням водного господарства, є об’єктом дослідження в межах технічних, економічних, юридичних та інших галузей наук. Вітчизняні вчені у контексті зазначених галузей наук розробляють моделі удосконалення функціонування водного господарства. Поряд із цим, науково-теоретична розробка моделі формування політико-правових засад публічного управління у галузі водного господарства України дотепер не здійснена, що й обґрунтовує наукову новизну проведеного дослідження. Доведено, що визначальним чинником рівня ефективності публічного управління водним господарством є його політико-правові засади. Сучасну систему публічного управління водним господарством України представлено сукупністю взаємопов’язаних елементів, які взаємодіють між собою для досягнення спільної мети шляхом виконання загальних завдань. Систему публічного управління водним господарством України поділено на цільову та структурну підсистеми. Платформою здійснення ефективного функціонування публічного управління у водному господарстві запропоновано публічний полілог, у сутність якого вкладено організоване спілкування усіх керуючих елементів (суб’єктів) публічного управління у водному господарстві, у процесі якого відбувається напрацювання напрямів публічної водної політики, обговорюються наявні водогосподарські проблеми та формулюються взаємоузгоджені пропозиції щодо їх вирішення. Висновок. Запропонована модель формування політико-правових засад публічного управління в галузі водного господарства України відображає загальну послідовність управлінських дій у визначених законодавством напрямах та межах, метою яких є реалізація регламентованих нормами права напрямів публічної водної політики, що направлені на виконання поставлених перед водним господарством цілей та завдань.

Робота присвячена вибору оптимальних траєкторій руху інтелектуальних мобільних роботів (ІМР) з автономною системою пересування і навігації при дистанційному зондуванні земель лісового фонду. Це завдання є актуальною при використанні мобільних роботів з обмеженим часом роботи. Вона має безліч практичних застосувань, зокрема, при моніторингу, фотозйомки, картографуванні, охоронному патрулювання лісового фонду, також при організації роботи автоматизованих складських приміщень. Розглянута задача є оптимизационной; цільовою функцією є сума переміщень об'єктів (ІМР) до місць виконання завдання. Для вирішення завдання використовується перетворення матриці переміщень, що дозволяє в результаті отримати розподіл об'єктів по точках мети з найменшим сумарним переміщенням і в необхідному для подальшого використання форматі. Для вирішення завдання розроблений алгоритм з попередніми розбиттям на підсистеми. На основі математичної моделі руху ІМР розраховані траєкторії руху для оптимального розподілу об'єктів по місцях роботи. Аналіз отриманих результатів математичного моделювання процесу показує істотну економію часу при переміщенні об'єктів до місця і, відповідно, збільшення часу роботи. Розроблений алгоритм і програмний модуль надають можливість оптимізувати розподіл інтелектуальних мобільних роботів, які проводять облік лісових ресурсів, в результаті, отримувати об'єктивну інформацію про стан лісових фондів. Програма призначена для використання при моніторингу, фотозйомки лісових масивів. Програмний блок реалізований у вигляді окремого модуля для інтегрування в геоінформаційну систему.

Перехід від індустріального до інформаційного суспільства, так званого «суспільства знань», провокує формування нового типу економіки, заснованої на знаннях, де процеси створення та розподілення знань стають ключовими. В наш час знання вже є капіталом і головним ресурсом держави. Зміна соціальних орієнтацій провокує спрямування акценту на кожну окрему особистість, як основну соціальну цінність. Вибір інноваційного типу розвитку, створення та впровадження наукових технологій, постійно зростаюча роль інформації та знань у соціально-економічному розвитку держави призводять до підвищення попиту на висококваліфікованих фахівців. Крім того, формування інноваційної моделі розвитку суспільства розширює коло функціональних особливостей системи вищої освіти в напрямку поєднання функції передачі накопиченого суспільного досвіду, знань та навичок зі сприянням у розробці нових наукових ідей, технічних рішень і технологічних процесів та підготовкою фахівців нового рівня, які відзначаються розвинутими аналітичними та професійними здібностями. Вища школа покликана стати центром формування інноваційного середовища, що забезпечить спрямованість професійної підготовки на формування готовності майбутніх фахівців до інноваційної діяльності. Враховуючи вище зазначене, у статті проаналізовано правове поле, у якому функціонує система освіти нашої держави, виокремлено класично-управлінські моделі, що можуть бути реалізовані у процесі вирішення нагальних управлінських проблем сьогодення, а також міжнародний досвід, пов’язаний із питанням дослідження інноваційної складової менеджменту освітою. Підкреслено важливість застосування принципу інноваційності для вдосконалення професійної компетентності керівника ВНЗ. У статті розглянуто проблему формування й удосконалення професійної компетентності управлінських кадрів завдяки моделюванню їхньої діяльності. Запропоновано діяльність вищого навчального закладу розглядати як єдину цільову програму. Визначено основні напрямки інноваційного управління, цілі внутрішніх підсистем діяльності вищих навчальних закладів, розкрито їх структурні складові та функції управління освітньою діяльністю.

Проаналізовано освітнє середовище закладу освіти на предмет його відповідності умовам організації освітнього процесу за принципами відділеного навчання. Встановлено низку чинників, що можуть впливати на якість результатів навчання за означених умов. Серед отриманих чинників на прикладі освітнього середовища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності визначено один із пріоритетних, що потребував негайної реакції – розроблення інформаційно-довідкової системи "UniBell" для організації віддаленого доступу до бази даних навчального розкладу із використанням мобільних технологій. З'ясовано, що розроблення сервісу для обліку та контролю навчального розкладу, а також інших сервісів, цільовим призначенням яких є забезпечення якості освітнього процесу, задекларовано в рамках реалізації проєкту "Розумний університет". Подано означення терміна "Smart-університет" або "Розумне освітнє середовище". На прикладі створення інформаційно-довідкової системи "UniBell" та її функціональних можливостей досліджено множину зацікавлених сторін. З використанням понятійного апарату теорії множин визначено обсяги внутрішніх стейкхолдерів і їх зв'язок із Smart-середовищем. Описано функціональні можливості та особливості роботи окремо клієнтської та серверної частин інформаційно-довідкової системи "UniBell". Висвітлено особливості додаткових підсистем управління серверною частиною, що реалізовані за допомогою програмних технологій .Net, Java та мови структурованих запитів SQL. Подано архітектуру інформаційно-пошукової системи "UniBell". Описано особливості оброблення даних й адміністрування реляційної бази даних розробленої системи та графічно візуалізовано блок-схеми алгоритмів роботи клієнтської та серверної її частин, що сукупно стало основою розроблення діючого застосунку під операційну систему Android із можливістю завантаження через Google Play.

У статті досліджуються сучасні особливості створення бізнес-планів в Україні та за кордоном. Метою статті є визначення основних підходів до формування структури, розробки базових стандартів та застосування інформаційних технологій у процесах бізнес-планування. В ході дослідження виявлено, що саме завдяки бізнес-плану забезпечується ефективна координація основних функціональних підсистем суб’єкта бізнесу з метою забезпечення позитивного економічного результату. Бізнес-план є основним елементом бізнес-проекту, який формує програму дій для досягнення певної економічної чи/та соціальної мети. У свою чергу, різноманітність бізнес-проектів визначає складну систему класифікації бізнес-планів за низкою ознак, зокрема за суб’єктним складом, масштабністю, обсягом інформації, термінами планування, конфіденційністю тощо. Все це обумовлює необхідність стандартизації структури та методик розробки бізнес-планів. У практиці бізнесу використовується кілька методологічних підходів щодо планування бізнес-процесів, котрі розроблені фахівцями відомих міжнародних організацій, банківських, комерційних та консалтингових структур і мають різні ступені складності та цільове спрямування. Виявлено, що в Україні відсутні єдині підходи щодо розробки бізнес-планів, а нормативне забезпечення цієї сфери потребує доповнення й оновлення. У той же час в ряді розвинених країн Європи, Америки та Азії застосовуються національні стандарти управління проектами. Оскільки сфера бізнес-планування потребує обробки значної кількості даних різного характеру та складності, доведено доцільність активного застосування сучасних інформаційних технологій, що дозволяє значно підвищити її ефективність та забезпечити максимальну оперативність, наочність, варіативність і оцінку потенційних ризиків. Проведено функціональний аналіз відповідного програмного забезпечення та онлайн-ресурсів, які на практиці використовуються суб’єктами господарювання для створення бізнес-планів як в Україні, так і за кордоном і котрі значно варіюються за обсягом і способами подачі та обробки даних, рівнем підготовки залученого для їх створення персоналу, а також вартістю використання.

Статтю присвячено дослідженню питань удосконалення механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України у напрямку забезпечення його економічної безпеки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів. Метою статті є дослідження науково-прикладних засад функціонування механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки лідерських позицій на міжнародному ринку агропромислової продукції.Наукова новизна. Запропоновано наукові положення щодо розробки механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки, який включає впорядковану сукупність принципів, завдань, важелів, методів (економічних, адміністративних) та інструментів впливу на виконання цільової функції щодо задоволеності потреб суб’єктів у результатах використання інноваційного потенціалу галузі. Визначено стратегічні імперативи забезпечення розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні.Висновки. Однією з головних проблем сучасного аграрного сектору України, що потребує вирішення, є відсутність дієвого механізму розвитку інноваційного потенціалу, який дозволятиме здійснювати протидію можливим загрозам щодо забезпечення економічної безпеки, інноваційно-інвестиційної діяльності, використовувати наявний потенціал та в цілому підтримувати належний рівень продовольчої безпеки в Україні. Представлено структуру механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору, який є однією з ключових підсистем загальної системи державного регулювання, що включає сукупність методів (економічних, адміністративних), принципів, функцій, завдань, важелів та інструментів впливу на формування і розвиток інноваційного потенціалу в умовах глобалізації.Визначені стратегічні імперативи реалізації механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні: розробка стратегії інноваційного розвитку аграрного сектору на засадах ефективності використання наявного інноваційного потенціалу; модернізація сировинної складової; структурна переорієнтація для впровадження органічного виробництва; використання інвестиційних стимулів для підтримки інноваційного потенціалу аграрного сектору; використання переваг державно-приватного партнерства у контексті формування та реалізації інноваційного потенціалу аграрного сектору та ін.

Описано кібернетичну сутність і методи керування екологічними процесами в екосистемі, що визначають її прагнення до самозбереження і самовдосконалення, а отже, неможливі без самовідтворення і самовідновлення. Опрацьовано системно-організаційні зв'язки у природі та охарактеризовано біосферу як географічну, термодинамічну, хімічну, біотичну та кібернетичну систему. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних літературних джерел визначено особливості самоорганізації, самозбереження і саморегуляції біотичних систем, розкрито механізми саморегуляції екосистем, що дало змогу підійти до обґрунтування складного ландшафтного комплексу (СЛК), як системи. Системність – це загальна властивість об'єктивно існуючої єдності СЛК, їх структурованості та взаємозв'язку. Основну регуляторну функцію, яка забезпечує стійкість і надійність екосистеми, тобто її гомеостазис і гомеорезис, виконує зворотний зв'язок, в основі якого знаходяться внутрішні процеси, внутрішньосистемні зв'язки і відносини (трофічні, інформаційні та ін.), особливо зворотні зв'язки як дія у відповідь одного із внутрішніх компонентів на сильний вплив на нього з боку іншого компонента. Ієрархічність будови біосфери зумовлює й ієрархічність систем регуляції рівноваги (гомеостазу) її ландшафтних комплексів, компартментів, підсистем та ярусів. Саме ієрархічність просторово-часових характеристик живої матерії дає змогу змоделювати в просторі і часі весь спектр процесів, що забезпечують адаптацію біологічних систем. Вихідні специфічні змінні компартментів формують, з одного боку, деяку сумарну специфічну змінну об'єкта (супра-контуру), а з іншого – є входами для блоку обчислення його цільової функції, вихід якого є визначальним для організації адаптивної поведінки кожного з компартментів. Отже, схема ієрархічної оптимізації притаманна для організації насамперед природних систем (за цільовими критеріями енергоструктурного характеру). Визначивши процес "супра-оптимізації" як процес безперервної еволюції супра-систем, виділено фундаментальні особливості такого процесу, чітко сформульовано завдання функціональної організації СЛК, а також визначено яруси і зв'язки супра-контуру компартменту. Запропонована концептуальна схема може бути використана як базова модель під час постановки і вирішення найрізноманітніших проблем, що супроводжують надійність біологічної системи, зокрема – модель механізму реалізації процесів адаптації та еволюції СЛК.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.