Journal articles: 'Художній час'

1

RYZHKOVA, Svitlana. "THE PECULIARITIES OF USING FICTION FILMS IN TEACHING THE PRACTICE OF ORAL AND WRITTEN LANGUAGE OF HIGHER SCHOOL STUDENTS." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 29, 2021): 319–25. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-319-325.

Full text

Abstract:

Під час дослідження було виявлено великий потенціал методики викладання англійської мови на основі автентичних художніх фільмів, який реалізується через наочність відеоматеріалів, заохочення різних засобів сприйняття, створення на їх основі мовних ситуацій, найбільш наближених до реальних, естетичну функцію кіно. Фільм був розглянутий як засіб наочності: зорової, слухової, словесної. Також було показано, як використовувати художній фільм для мотивації учнів до комунікативної діяльності в класі, вивчення англійської мови й утворення взагалі. У роботі було встановлено, що художній фільм може бути використаний в різних галузях навчання англійської мови. Він є ефективним засобом формування навичок усного спілкування, аудіювання, навчання лексиці, граматиці, письму, соціокультурним і країнознавчих аспектів. Кожна область навчання була розглянута окремо. У роботі були розглянуті аспекти, які необхідно враховувати при використанні художніх фільмів у викладанні англійської мови: технічна характеристика відеоматеріалів, організація уроків на основі фільмів, найбільш ефективне використання кінофільмів, труднощі при навчанні та інші проблеми, з якими може зіткнутися вчитель при використанні художніх фільмів в навчанні. У даній роботі були визначені наступні критерії відбору художніх фільмів: відповідність мовного змісту фільму рівню знань учнів; відповідність змісту навчальним цілям; відповідність інтересам, психологічним, віковим і соціальним особливостям учнів; мовна насиченість; співвідношення звукового і зорового ряду; відображення соціокультурної, країнознавчої специфіки; інформаційна, художня цінність; тривалість фільму. Правильно відібрані фільми сприяють формуванню міжкультурної компетенції учнів, розвитку художньо-естетичних і пізнавальних потреб і мотивів, а також формування інтелектуальних, лінгвістичних, культурологічних, комунікативних здібностей. У роботі була розглянута специфіка мови автентичного художнього фільму: використання персонажами розмовної мови, діалогічність мови, її насиченість ідіомами, сленгом, скороченнями. В результаті дослідження було встановлено, що педагогічний потенціал методики викладання англійської мови на основі художніх фільмів може бути реалізований через навчально-методичний комплекс, що включає самі художні фільми, форми роботи з ними, завдання до кожного фільму. Ключові слова: художній фільм, комунікація, компетенція, навчання, іноземна мова.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Каневская, Ольга. "Специфика языковой репрезентации категории художественного времени в произведениях А.Ахматовой." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 13 (June 30, 2019): 33–43. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v13i0.2367.

Full text

Abstract:

У статті визначено специфіку мовної репрезентації категорії художнього часу в творах А. Ахматової. Виявлено, що в її поетичних текстах художній та граматичний час є нерозривними; художній час створюється всіма елементами тексту, в тому числі й мовними (темпоральна лексика, видо-часові форми дієслова, синтаксичні конструкції тощо). У віршах спостерігаються різні прояви часу (час побутовий та історичний, час особовий та соціальний, час фізичний та міфологічний). У центрі уваги поетеси – образ часу, пов’язаний із мотивами руху, розвитку, становлення, з протиставленням минущого та вічного.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Ляшенко, Лідія. "ПОСТАТЬ ЖІНКИ В РІЗНИХ КУЛЬТУРАХ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО АНАЛІЗУ: ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ ТА ХУДОЖНІЙ АСПЕКТ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 130–34. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-29.

Full text

Abstract:

Мета роботи: розглянути постать жінки в різних культурах як предмет наукового аналізу на матеріалі документальних та художніх літературних творів (Савако Арійосі, О. Козуля, М. Дочинець та М. Москвіна), що досі не отримали достатнього наукового вивчення. Під час написання статті було використано аналітичний метод, метод опису, порівняння, біографізму та узагальнення. Наукова новизна полягає у введені в науковий обіг нового фактологічного матеріалу, в тому числі підкреслення перспектив наукового аналізу ряду художніх та документальних творів з метою вивчення постаті жінки. Запропонований аналіз виявив значне опертя на документальні матеріали. У розглянутих джерелах відтворено широкий контекст (культурний, соціальний, політичний), що оточував постаті героїнь, а також прослідковано вплив різних обставин на їхні життєві долі. Доведено, що ці твори мають не лише художнє, або наукове значення, але світоглядне та виховне. Художній стиль викладу та поєднання документальних фактів із вигаданими допомогли авторам створити яскравий, насичений образ жінки та привернути до неї увагу читачів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Андрощук, Ірина, and Ігор Андрощук. "НАПРЯМИ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ВЧИТЕЛІВ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ ТА ТЕХНОЛОГІЙ." Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, no. 15 (March 2, 2020): 103–16. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2020-15-7.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто проблему професійної самореалізації вчителів трудового навчання та технологій. Визначено самореалізацію як важливу соціальну потребу людини, прагнення до якомога повнішого виявлення й вияву особистістю своїх здібностей, нахилів, можливостей, що супроводжується її удосконаленням. За результатами аналізу наукових праць було уточнено сутність поняття «професійна самореалізація учителя трудового навчання та технологій» як творчий процес розвитку особистості, що передбачає набуття професійного й духовного досвіду під час професійного становлення та вдосконалення, розкриття особистісного творчого потенціалу, здібностей у педагогічній та художньо-технологічній (художній) діяльності. Наголошено, що професійна самореалізація вчителя трудового навчання та технологій є системним процесом, який поєднує урочну й позаурочну діяльність вчителя та передбачає його активну самоосвітню й самовиховну діяльність, котра забезпечує самовдосконалення фахівця. Авторами визначено й схарактеризовано основні напрями професійної самореалізації вчителя трудового навчання та технологій. Зосереджено увагу на тому, що основні напрями самореалізації вчителів трудового навчання та технологій здійснюються в таких видах діяльності вчителя: методичній, науковій, художньо-технічній та художній.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Хачатурян, К. Р. "Художній час і простір у романістиці Панаса Мирного." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Літературознавство, вип. 1 (85) (2017): 156–64.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Торчевська, Наталя. "ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬОГО СМАКУ СТУДЕНТІВ МИСТЕЦЬКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ КУРСУ «ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВ»." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, no. 16 (November 28, 2019): 122–30. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.122-130.

Full text

Abstract:

У публікації на основі загальнонаукових методів: аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення визначено сутність поняття «художній смак» та виокремлено форми роботи з формування художнього смаку студентів митецьких спеціальностей у процесі вивчення курсу «Історія мистецтв». «Художній смак» – це складна інтегративна якість особистості, основа розвитку духовності та активно-творчої її діяльності; здатність до сприймання, аналізу й естетичного оцінювання творів мистецтва відповідно до сформованих ідеальних переконань про прекрасне. Художній смак особистості виявляється у процесі естетичного оцінювання, під час висловлювання власних суджень щодо творів мистецтва керуючись естетичними почуттями, потребами, світоглядом та знаннями. Передусім формування художнього смаку студентів мистецьких спеціальностей залежить від успішного оволодіння знаннями з курсу «Історія мистецтв», а також від налагодження міжпредметних зв’язків із циклом фахових дисциплін. Так, студенти набувають системних знань про виникнення та історичний розвиток основних видів, жанрів мистецтва; розуміння особливостей художніх стилів; вивчення кращих зразків світового мистецтва, їх сприймання, аналіз і оцінювання відповідно до ідеальних уявлень про прекрасне, що є основою формування художнього смаку. Виокремлено форми і методи роботи з формування художнього смаку студентів мистецьких спеціальностей у процесі вивчення курсу «Історія мистецтв»: аналіз творів мистецтв за спеціальним алгоритмом; створення ілюстрованих словників мистецтвознавчих термінів, понять, напрямів мистецтва; виступи з підготовленими презентаціями (метод ілюстрації); застосування інформаційно-комунікаційних технологій (методи спостереження і ілюстрації); відвідування музеїв мистецтва, персональних виставок, екскурсії до пам’яток архітектури, творчі зустрічі (словесні і наочні методи: бесіда, дискусія, спостереження, ілюстрація); відвідування екзаменаційних переглядів; відвідування екзаменаційних переглядів, виконання практичних форм роботи (методи графічних вправ, замальовки). Ключові слова: історія мистецтв, художній смак, мистецька освіта, естетичне виховання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Голобородько, К. Ю. "Художній мікрокосм О. Олеся: час у вимірі поетичного слова." Вивчаємо українську мову та літературу, no. 16/18 (2008): 95–98.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Фіськов, Геннадій, and Олег Палаженко. "Особливості формування метроритму в студентів на заняттях в оркестровому колективі." New pedagogical thought 105, no. 1 (May 18, 2021): 124–27. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-124-127.

Full text

Abstract:

У статті аналізується ритм як особлива форма організації рухів та діяльності у часі та просторі, процес формування досконалої метроритмічної структури в оркестрових музикантів, тимчасова організація рухів, діяльності та поведінки особистості, що служить засобом втілення результатів інтерпретаційного аналізу. Схарактеризована ритмічна організація як основа життя, адже все, що нас оточує, живе за законами ритму. Доведено, що ритмічна здатність відіграє важливу роль у розвитку оркестрового музиканта. Формування почуття ритму здійснюється паралельно із розвитком емоційної, рухової та пізнавальної сфер музичного буття. Оркестровий колектив засобами мистецтва здійснює виховний вплив на студентів та надає їм відчуття естетичної значущості світу, пробуджує креативність, бажання творити й отримувати естетичну насолоду. Підкреслено, що досконале відчуття музичного часу як основи метроритмічної структури твору залежить від досвіду оркестрових музикантів та їх уміння володіти інтерпретаційним художньо-образним баченням оркестрової партитури, в котрій викладено основні жанроутворювальні та стилевідповідні елементи, що можуть по-різному трактуватися виконавцями-оркестрантами. Таким чином, у формуванні чіткої метроритмічної структури у студентів на заняттях в оркестровому колективі важливу роль відіграють інтерпретаційні вміння, що на основі темпових та виконавсько-метричних особливостей дають змогу адекватно відтворювати музичний образ. Отже, виконавсько-інтерпретаційна складова є основою у формуванні метроритмічного чуття на заняттях в оркестровому колективі. Зважаючи на зазначене вище, музичний час, у чітких рамках якого викладений музичний твір, схарактеризований не як суто метричне явище, а як художній засіб, що врегульовує параметри співвідношення часу та музичних інтонацій, в результаті чого й відбувається розкриття музичного образу в залежності від стискання або розтягування музичного часу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Ткачук, Т. В. "ВІДТВОРЕННЯ ФУНКЦІЇ ЕКСПРЕСИВНОГО СИНТАКСИСУ В ОПОВІДАННІ АРТУРА КОНАНА ДОЙЛА «ПІСТРЯВА СТРІЧКА»." Nova fìlologìâ 2, no. 81 (June 23, 2021): 148–54. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-22.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено проблемам передання функцій експресивного синтаксису англомовного художнього твору в українському перекладі Миколою Дмитренком оповідання Артура Конан Дойла «Пістрява стрічка» . У статті висвітлюється поняття «експресія» та «експресивний синтаксис». Розглядаються особливості англомовної художньої літератури та аспекти її перекладу, проаналізовано теоретичні підходи до перекладу експресивного синтаксису в художній літературі. Розглядається питання про естетичну функцію і це поняття останнім часом усе більше уваги привертає лінгвістів. У статті аналізуються англомовні художні твори, які мають свої відмінні мовні особливості та в цілому визначаються кількома факторами, як-от широка метафоричність, образність мовних одиниць майже всіх рівнів, зокрема і синтаксичних. Крім того, розглядаються одиниці експресивного синтаксису та їх функції в оповіданні «Пістрява стрічка» Артура Конана Дойла. Розглянуто складники емотивного синтаксису, властиві українській мові, але не властиві англійській, та поширений у художній літературі і розмовній мові прийом еліпсису. Досліджено, що безсполучникові складні речення з перераховувальними відносинами можуть складатися з двох речень, а можуть включати три і більше простих речень. Їх класифікують так: причинні, пояснювальні, пояснювально-з’ясувальні, зіставно-протиставні, умовно-описові. Досліджено, що називні речення широко використовуються в художній літературі, дозволяючи створювати лаконічні, за висловом ємні, образні і дуже динамічні (під час уживання віддієслівних іменників) словесні картини. У статті виокремлено такі моделі скорочення вихідного тексту, як еліптичні речення, непоширені речення, безсполучниковий зв’язок, номінативні речення, мовна парцеляція, а також такі моделі розширення вихідного тексту, як повтор, полісиндетон, паралельні конструкції. Шляхом зіставного аналізу вихідного та цільового текстів проаналізовано особливості відтворення досліджуваних синтаксичних одиниць у стилістичній експресивній функції в українському перекладі Миколи Дмитренка. Висновки дослідження засвідчують, що задля збереження експресії твору на синтаксичному рівні перекладач іноді змінює тип синтаксичної конструкції або вдається до граматичних, синтаксичних і стилістичних трансформацій вихідного тексту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Pyrohova, Tetiana. "Мистецьке виховання майбутніх педагогів в позанавчальний час." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (November 28, 2019): 185–97. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.5-6.14.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються різноманітні форми мистецького виховання майбутніх педагогів у позанавчальний час. Автор стверджує, що позааудиторна діяльність несе в собі чи не найбільший потенціал залучення студентства до мистецтва і власної творчості. Адже вона, зазвичай, здійснюється на засадах зацікавленості, ініціативи, співтворчості, добровільної участі, врахування індивідуальних потреб і талантів, її рушійною силою є інтерес. Крім того, форми позааудиторної роботи мають більш відкритий та неформальний характер спілкування, стосунків, більш динамічну реалізацію і передбачає проведення різноманітних форм. Серед них – вечори відпочинку та зустрічі з діячами культури, поетами, майстрами, митцями, диспути, усні журнали, відзначення пам’ятних дат у житті кафедр, факультетів, дні відкритих дверей університету, виконання громадських доручень, волонтерська діяльність, конференції, конкурси, КВК, екскурсії, бесіди про історію та культуру власного народу та інших країн світу, робота в гуртках за інтересами, участь у художній самодіяльності тощо. Правильна організація вільного часу сприятиме всебічному розвитку молоді завдяки наближенню її до досягнень світової культури, допоможе подолати однобічність мислення та суджень, сприятиме формуванню естетичної культури через залучення майбутніх педагогів до естетичної діяльності, розвине чуттєву сферу особистості, потяг до мистецтва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Dzhyhun, L. M. "The Motive of the City: Artistic Time in Memoir Literature." Science and Education a New Dimension VII(191), no. 57 (February 20, 2019): 20–23. http://dx.doi.org/10.31174/send-ph2019-191vii57-04.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

ДАНИЛЕНКО, Людмила. "КРИМПЛЕНОВЕ ЩАСТЯ: РАДЯНСЬКИЙ ОДЯГ – ОБРАЗ ЧАСУ В СУЧАСНІЙ ПРОЗІ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 47 (January 27, 2022): 58–66. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.8.

Full text

Abstract:

У статті досліджено художню реконструкцію в сучасній прозі повсякдення радянської людини (твори М. Гримич «Юра», О. Забужко «Музей покинутих секретів», І. Карпи «З роси, з води і з калабані», М. Лаюка «Баборня»). Розглянуто зображення одягу як маркера минулого. Використано герменевтичний, проблемно-тематичний, порівняльно-історичний, біографічний методи дослідження. Виявлено, що в текстах про радянське минуле сучасні письменники наповнюють художній простір достовірністю і відповідним колоритом, відновлює втрачену або деформовану постколоніальну пам’ять. Це важливо для вдумливого осягнення минулого. Смисловими деталями у творах про радянське минуле є образи одягу людей різних соціальних груп, ґендерного й вікового складу. У романі «Музей покинутих секретів» О. Забужко виявлено символічність і впізнаваність образів, що ілюструють повсякдення. Описуючи одяг, авторка пояснює людські стосунки на тлі усталених норм радянського суспільства, що приречене на незворотну руйнацію. І. Карпа у творі «З роси, з води і з калабані» викриває безглуздя радянських норм життя, налаштовуючи на критичне сприйняття правди. Зображення повсякденного одягу радянської дитини, а особливо шкільної форми в цій книзі, іронічне й карикатурне. У романі М. Лаюка образ одягу радянської вчительки доповнює антураж ретропростору, демонструє соціальний стан та вдачу людини. Акценти на учнівській формі засвідчують тоталітарність радянської системи виховання, одноликість юних громадян, штампованість їхніх прагнень. М. Гримич у романі «Юра» виразно показала смаки в одязі головної героїні Клавки – персони зі столичної еліти. Це дало змогу виявити контраст соціальних пластів у Радянському Союзі. Отже, художнє увиразнення одягу в сучасному українському романі про радянський час створює антураж минулого, виявляє типові риси зовнішнього вигляду людей. За допомогою іронії, сарказму, карикатури письменники показують достовірні картини колишнього життя, руйнують міфи про «щастя» радянського громадянина.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Горда, Вікторія. "ПЕРЕКЛАДНА ОНОМАСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДІВ ТВОРІВ ФЕНТЕЗІ." Young Scientist, no. 12 (88) (December 30, 2020): 306–10. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-60.

Full text

Abstract:

Ім’я – багатолике. Саме тому існує чимало концепцій щодо трактування його лінгвістичних статусів. Кожна з цих концепцій не в змозі цілком охопити всю багатогранність оніма, тому вони доповнюють одна одну. З імен виникають ономастичні простори. Для кожного художнього тексту ономастичний простір є унікальним. Крім того, імена в ономастичному просторі є проекціями душ і становища в просторі й часі. Кожен ономастичний простір є об’єктом праці не тільки автора, а й перекладача однозначно. Адже саме перекладач намагається предати всю суть та душу твору під час перекладу. Унікальність перекладів творів жанрів фентезі проявляє себе у тому, що оригінальна авторська думка доповнює себе через переклад. Оніми фентезійної реальності показують читачеві свою специфіку через інформацію автора та співтворчість перекладача. Художній переклад є важливою складовою частиною розвитку суспільно-естетичної свідомості, потужним чинником взаємодії літератур і культур, що здійснюється не тільки на рівні пізнання особливостей культури іншого народу, а й на рівні взаємовпливу та взаємопроникнення проблематики, стилів, жанрів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Шеретюк, Руслана. "ПІЗНЬОБАРОКОВА СКУЛЬПТУРА САКРАЛЬНИХ СПОРУД ОРДЕНУ ПІАРІВ НА ВОЛИНІ." Litopys Volyni, no. 24 (July 9, 2021): 58–62. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.09.

Full text

Abstract:

У статті досліджено стилістичний зв’язок пізньобарокового сакрального мистецтва Волині з європейськими художніми тенденціями, що виразно простежується на прикладі скульптурного декору місцевих культових споруд римо-католицького ордену піарів. З’ясовано, що в католицьких костелах він разом із монументальними фресковими розписами і станковим релігійним живописом являв собою невід’ємну складову частину їх худож- нього декорування. Вказано, що скульптурний декор Дубровицького піарського костелу є показовим прикладом оздоблення пізньобарокових інтер’єрів пластикою в техніці стукко. У ній виконані фігурки путті, що й доте- пер прикрашають його стіни та стелю. Розкрито, що до творів монументальної статуарної пластики Волині доби пізнього бароко, яка відігравала роль сюжетно-пластичного й емоційного акценту храму, належали кам’яні фігури Богоматері Ласкавої та Йосифа Обручника Любешівського піарського костелу, а також скульптура Божої Матері Ласкавої піарського костелу святого Антонія Падуанського в Межирічі Корецькому. Охарак- теризовано, що рококовій круглій скульптурі була притаманна характерна манера формування фігур, а також динамізм їх драперії. На жаль, всі вони були втрачені під час Другої світової війни. Виявлено, що Межиріцький піарський костел був щедро декорований вівтарними скульптурними фігуративними композиціями та художнім орнаментальним різьбленням. Простежено, що барокове скульптурне оздоблення вівтарів вповні узгоджувалося з його загальним художньо-стилістичним задумом, а художня різьба не лише доповнювала цілісний пластичний образ храму, але й надавала більшої декоративності. Підсумовано, що в контексті пізньобарокової концепції цілісності облаштування інтер’єру латинського храму пластичний декор у техніці стукко, монументальна скульптура, декоративна різьба відігравали роль не лише елементів його мистецького наповнення, а й ключових засобів утілення провідних художніх ідей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Грицуля, Дар’я Юріївна. "Шкільна навчальна конференція з вивчення сили тертя." Theory and methods of learning mathematics, physics, informatics 13, no. 2 (September 4, 2015): 93–99. http://dx.doi.org/10.55056/tmn.v13i2.777.

Full text

Abstract:

Об’єкт дослідження – навчання явища сили тертя в школі, предмет – форма організації навчальної діяльності. Завдання: розробити навчально-виховний захід з фізики для школярів; проаналізувати проведення заходу; розробити рекомендації щодо поліпшення організації шкільної конференції. У результаті дослідження отримано відомості про ефективність даної форми організації навчання, позитивний вплив на зацікавлення учнів фізикою. Розроблено рекомендації щодо підготовки заходу: слухачам конференції наперед треба запропонувати фундаментальні знання з теми, включити в один з етапів конференції виступ, що сприяв би зворотному зв’язку аудиторії з доповідачем, один з виступів організувати в художній формі з простими демонстраціями, забезпечити під час усних доповідей учнів змістовний наочно-ілюстративний матеріал.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Дундяк, Ірина Миколаївна. "ШЕВЧЕНКІАНА ОПАНАСА ЗАЛИВАХИ: КОНТЕКСТИ ТА СМИСЛИ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 44 (June 25, 2021): 11–17. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235214.

Full text

Abstract:

Мета статті – проаналізувати особливості створення та типологічні й художньо-композиційні аспекти творів художника-шістдесятника Опанаса Заливахи, здійснити мистецтвознавчий аналіз образотворчої шевченкіани майстра в контексті історико-культурних процесів. Методологічні засади дослідження базуються на системі загальних науково- дослідних принципів, методів і підходів. У статті застосували системний та комплексний методи, а також принципи історизму, всебічності, об’єктивності, які забезпечують різнопланове вивчення об’єкта і предмета дослідження. Водночас використали структурно-типологічний метод для систематизації та опрацювання текстових і візуальних джерел, застосували іконологічний метод для розкриття образно-символічного змісту зображень Т. Шевченка. Наукова новизна. Вперше у статті зробили спробу окреслити значення художньої шевченкіани О. Заливахи в контексті взаємодії історико-культурних процесів. Крім того, ввели до наукового обігу твори на шевченківську тематику та усебічно проаналізували образно-смисловий зміст авторського доробку художника. Висновки. Під час системного опрацювання естетичних та філософсько-змістових смислів у художній шевченкіані О. Заливахи чітко визначили варіанти вшанування поета художниками-шістдесятниками. Пильну увагу зосередили на трактуванні образу Шевченка як національно-революційного пророка України, на поступовій зміні семантики образу від Шевченка-Бунтаря до Шевченка-Філософа і згодом знову до Шевченка-Борця. Візуальні образи Т. Шевченка, виконані О. Заливахою, мають потужне духовно-естетичне наповнення, сприяють розумінню мистецького та національного світогляду шістдесятників другої половини ХХ століття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Гулак, Анатолий Тихонович. "ПРО РІЗНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ." Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды 4, no. 70 (2019): 64–69. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1572.2019.04.70.10.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються різні літературознавчі інтерпретаційні підходи до художнього тексту – історико-літературний і літературно-критичний; встановлюється специфіка і ефективність кожного з них. Історико-літературний підхід орієнтований на представлення твору як замкнутого і одноразового світу смисла і в той же час як своєрідного «фрагмента» літературно-історичного процесу. Метою цього підходу є передусім пізнання інтелектуальне. Але й експресивно-емоційному змістові стилю художнього твору також відводиться дуже важливе місце. При літературно-критичному підході дослідник не стільки реконструює художній зміст твору, скільки формує його заново, нібито «прищеплює» його творові. Літературно-художній твір, по суті, виривається з діахронічного процесу і розглядається виключно в синхронічному аспекті. Принципова різниця між двома названими підходами полягає у відмінності цілей, яких хочуть досягти через інтерпретацію твору. Саме цілі, які ставлять перед собою дослідники, і визначають вибір тієї чи тієї інтерпретаційної стратегії. В останні десятиліття літературно-критичний підхід ускладнився – і цей процес відзначений багатьма сучасними діячами культури – за рахунок так званої есеістичності в побудові критичного тексту, що змінює майже всю звичну структуру літературно-критичного виступу. На перший план висувається самопрезентація критика, його прагнення «нав’язати» читачеві власну шкалу цінностей. Посилюється суб’єктивна основа викладу. Помітно пом’якшується жорстка вимога наукової доказовості, аргументованості, підвищується міра емоційності / експресивності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Ареф’єва, А. "СИНКРЕТИЗМ ТА СИНТЕТИЗМ ЕВОЛЮЦІЇ МИСТЕЦТВА ЯК ЗАСОБИ КУЛЬТУРОТВОРЧОСТІ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 2(90) (December 9, 2021): 165–76. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.165-176.

Full text

Abstract:

У статті розкрито експлікації категорії "синтез мистецтв" в контексті категоріального простору понять "синкретизм", "еклектика", "взаємодія", "художній синтез". Доведено, що синкретизм, як механізм культуротворення, фіксує стадію "первинної простоти" та відображує потенціал художнього універсалізму конкретної доби, стилю, особливості поетики й естетичні вподобання митця – автора синтетичного художнього твору. Встановлено, що художній синтез відображує іманентну цілісність твору як синтез образу та предмета, натомість синтез мистецтв свідчить про взаємодію різних видів мистецтв. Особлива увага у дослідженні сконцентрована на аналізі егалітаризму в грецькій та європейській культурі. З’ясовано, що мистецтву властивий розмірений ритм і метрика, яка була пов'язана з циклізмом і навіть своєрідним «метрономом» – протагоністом вітворення події. Водночас змагальна система гри (агон), коли в одному просторі грали декілька драм, потребувала певної акцентації, орієнтації в часові та просторі. Протагоністи, перші комуніканти були надзвичайно важливими детермінативами, а детермінантою, що допомагала увійти в наслідково-причину реальність, ставала обрана тканина події. Детермінативи розводили омоніми, розводили подібне, а детермінанти намагалися звернутися до засади, до метафізики, до того, що рухало подією в контексті змагальної акторської драматургії. Встановлено, що триєдина хорея як своєрідний образ, який в класицизмі досягає буквально канонічного принципу єдність місця, часу і дії, є своєрідним принципом самоздійснення сценічної дії. Системогенез як породження цілісності, де передбачається подія, що випереджається в образах, визначається надзвичайно гостро як маска. Маска була незмінною трагічною або ментальною іпостасью, яка проводила вісь, вертикаль. На основі цієї домінанти відбувалася інтрига події, яка мала своє місце і мала свою драматургію самоздійснення. Поряд з цим час моделював вічність і розгортався в надзвичайно широких чи більш малих діапазонах, але він завжди моделював ту одвічність, яка усувала часовість в християнському розумінні за межі події.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

КОСІНСЬКА, Н. Л. "ІНТЕРПРЕТАЦІЯ МУЗИЧНИХ ОБРАЗІВ У ПРОЦЕСІ ВОКАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 4 (April 18, 2022): 113–20. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.17.

Full text

Abstract:

У статті узагальнено положення герменевтичного підходу та схарактеризовано методи навчання, спрямовані на формування інтерпретаційних умінь майбутніх учителів музичного мистецтва під час інтерпретації музичних образів у процесі вокальної підготовки. Процес передачі культурного досвіду і декодування його через сприйняття різних видів мистецтв становить цілісність єдиного процесу колективного мислення. Насамперед через посередництво музичного мистецтва виконавець, вокаліст, учитель музичного мистецтва крізь призму вокальної мови, виконавства, педагогічної майстерності, різних видів професійної культури використовує педагогічні ресурси музики, які передусім акумульовані у художніх образах, художній мові, образності музичного твору. У результаті музичне мистецтво набуває концептуального вираження, відбувається входження особистості в культуру через посередництво мистецтва, зокрема музичного. З’ясовано, що декодування образності творів музичного мистецтва пов’язане із застосуванням герменевтичного підходу, що потенційно передбачає розвиток емоційно-вольових якостей особистості, почуттєвих реакцій, інтуїтивного сприйняття, сценічних здібностей, акторської майстерності, емпатії, естетичної культури. Доведено, що у процесі інтерпретації музичних образів збагачуються вокальні здібності, вокальна техніка, сценічні уміння, що в сукупності дозволяють інтерпретувати символи, образи творів з позиції мистецької вартості, цінності у духовному, творчому, етичному, естетичному поступі зростаючої особистості. З-поміж методів навчання, які сприяють збагаченню вокальної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва і спрямовані на формування саме інтерпретаційних умінь, варто використовувати такі, як: добір репертуару, метод інтерпретації, сценічновиконавські вправи, метод емоційної драматургії, майстер-клас тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

ПОТАПЧУК, Тетяна, Олена БІДА, and Любов ГУНДЕР. "АНАЛІЗ СУЧАСНОГО ДОСВІДУ ЗАСТОСУВАННЯ НЕТРАДИЦІЙНИХ ПІДХОДІВ ДО ПРОЦЕСУ СПІВАЦЬКОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 6 (February 14, 2022): 73–81. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.12.

Full text

Abstract:

У статті наведено аналіз сучасного досвіду застосування нетрадиційних підходів до процесу співацького розвитку молодших школярів. Як відомо, творчість стимулює інтерес, який вище розглядався нами як провідна рушійна сила навчального процесу. Проблемі творчості учнів у різноманітних видах музичної діяльності, зокрема у співацькій, присвячене дослідження. Головним під час розучування будь-якого твору, на думку дослідниці, є, звичайно, його зміст, характер, емоційний настрій. Діти долають будь-які складнощі тільки в тому разі, якщо вони глибоко проникли в художній образ твору. Ніколи не потрібно жаліти часу на пояснення змісту. Потрібно ще раз читати текст, вдумуватися в нього. Інколи треба і вірші прочитати, і казку розказати, показати репродукції картин, детально розповісти про епоху створення твору, про автора. Багато часу приділяється на заняттях Л. Щетініної бесідам про мистецтво, про людські долі та характери, моральні проблеми. Важливе в роботі автора над репертуаром те, що всі веселі, життєрадісні пісні діти не просто співають, а проживають їх, доповнюючи спів різноманітними рухами танцювального характеру відповідно до образу. Адже доведено, що музикальність розвивається через пластику. Звичайно, важко досягти синхронності колективних рухів, але краси руху, відтворення в ньому внутрішніх почуттів дітей вчитель обов’язково домагається. Це ж стосується і творів спокійного характеру. Учні пропонують найбільш адекватні рухи тулубом, головою, руками, імпровізують на образно-емоційну тему хорового твору, що вивчається.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Duka, Mariia, and Oksana Shynkaruk. "Рання спеціалізація та обґрунтування віку занять художньою гімнастикою в умовах сучасного розвитку спорту." Physical education, sport and health culture in modern society, no. 3(55) (September 30, 2021): 90–102. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2021-03-90-102.

Full text

Abstract:

Актуальність. У зв’язку зі зменшенням віку початку занять спортом та зниженням віку досягнення високих спортивних результатів у видах спорту зі складнокоординаційною структурою правильно організована початкова підготовка набуває актуальності на сучасному етапі розвитку гімнастики. Мета роботи – дослідити думку тренерів стосовно питання ранньої спеціалізації й програми початкової підготовки в художній гімнастиці (анкетування тренерів); визначити мотиви, цілі, завдання щодо занять спортом дітей (анкетування батьків гімнасток-початківців). Матеріал і методи – аналіз фахової науково-методичної літератури, дослідження практичного досвіду організації процесу початкової підготовки з гімнастками дошкільного віку, анкетне опитування 51 тренера та 46 батьків гімнасток-початківців, методи математичної статистики й узагальнення даних. Результати роботи. Розглянуто підходи щодо ранньої спеціалізації та організації процесу підготовки юних спортсменок. 80 % тренерів зазначають невідповідність чинної програми з художньої гімнастики для ДЮСШ, СДЮШОР і ШВСМ вимогам сучасного спорту. Визначено основні завдання, що мають бути виконані в процесі підготовки гімнасток на початковому етапі. Визначено основні мотиви до занять художньою гімнастикою: загальний фізичний розвиток дитини, зміцнення здоров’я, досягнення високих спортивних результатів, корекція фізичного стану, ознайомлення з видом спорту, соціальна адаптація дитини. Визначено оптимальний вік початку занять художньою гімнастикою, оптимальну тривалість занять, кількість тренувань на тиждень для гімнасток різного віку. Виявлено розбіжність у думках тренерів та батьків стосовно віку, у якому можна говорити про перспективність дівчат у спорті вищих досягнень. Висновки. Проведене дослідження довело необхідність розробки й упровадження адаптованої програми початкової підготовки в художній гімна- стиці. Анкетування батьків гімнасток-початківців дало змогу зрозуміти мотиви занять художньою гімнастикою. Під час розробки програми треба враховувати вік початку занять, мотиви, особливості фізичного розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

ЄЩЕНКО, Тетяна Анатоліївна. "КОЛЕКТИВНИЙ АДРЕСАНТ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ: КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ." Мова, no. 35 (July 29, 2021): 85–91. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237790.

Full text

Abstract:

Мета статті – опис лінгвоперсонологійних виявів колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття як літературно-мовного феномена, окреслення динаміки зрушень та стильові тенденції іміджу митців постколоніального українського дискурсу. Джерельною базою розвідки слугують поетичні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують текстову категорію «колективний адресант». Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс постколоніальної епохи та його складники (колективний адресант↔текст↔адресат), а предметом – художні образи української поезії 1990-х років як виразники колективного адресанта «дев̓ятдесятників». Джерельною базою обрано віршовані твори сучасних українських поетів В. Виноградова, Р. Скиби, І. Павлюка, Л. Мельник, М. Кіяновської, Н. Нежданої, А. Дністрового, В. Балдинюк, С. Жадана, О. Галети, В. Махно, Д. Кубая, Н. Дички, О. Яковини, Н. Федорака, П. Михайлюк, П. Вольвача, А. Бондаря, І. Бондаря-Терещенка, О. Сливинського та ін., що уміщені в літературних часописах, журналах, газетах («Березіль», «Кальміус», «Сучасність», «Курʾєр Кривбасу», «Літературна Україна», «Тернопіль вечірній», «Дніпро», «Світо-вид», «Дзвін», «Дніпро», «Слово просвіти» «Слово і час», «Західний курʾєр», «Світ молоді», «Київ», «Українська культура», «Дивослово» та ін.), антологіях поезій («Іменник» (1997), «Девʾятдесятники» (1998), «Антологія нової української поезії» (1998), «Дивовид» (1997), «Антологія нової української поезії» (1998), «Боян-97», «Пастухи квітів» (1999), «Цех поетів» (1999) та ін.). Результатом наукового пошуку стало опрацювання концепції антропоцентричної природи поетичного тексту, в якому адресант і адресат складають інтерактивний комунікативний ланцюг, а художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками закодований у віршованій формі. Подано також характеристику стильових мовних ознак іміджу митців. Висновком є те, що кожна культурно-історична епоха витворює мікрообраз часу, виробляє власний спосіб художньо-образного осмислення і бачення світу. Українські поети покоління «1990» – це знакова спільнота письменників, що народилася орієнтовно в один час і має спільний життєвий досвід, і як наслідок – ідентичність способів рефлексії, спорідненість емоцій, проблем, зацікавлень. Ці автори характеризуються спільним досвідом так званого поколіннєвого переживання, що визначило їх подальше духовне зростання й формування свідомості. Молодіжна поетична група «1990» у своїх поетичних збірках нарешті позбулася комплексу меншовартості колоніальної нації, сформувала унікальну манеру письма, виступила проти так званого методу «соціалістичного реалізму» у літературі, зафіксувала протест проти офіціозу й ідеологічної заангажованості у художній словесності, утвердила гендерну рівність у поезії. Визначаємо лінгвоперсонологійні вияви колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття: сарказм, депресивний синдром, почасти мода на деконструкцію, колажність техніки, кліповість, фрагментарність бачення світу, стилістична какафонія, змішування жанрів, гіперболізм та цитатність мислення, антипоетичність, антиестетичність, іронічна позиція щодо усталених зворотів, синтез сучасного європейського світогляду з притаманними тільки українському менталітету способу сприйняття міфів, образів та метафор, гра з етноміфологемами українського віршування, етнототожніми елементами етнокультури, мовно-естетичний радикалізм, пародійність, гротескність, стилістчні варіації, семантично-деструктивні експерименти з усталеними поетизмами, фразеологізмами, відомими у національній і світовій культурі текстами, прецедентними іменами, деконструктивістська гра з узуально-«стертими» метафоричними образами з метою подолання тиражованості, автоматизму їх сприймання, знижена мова як масово-естетична реакція на нормотворчість, стандартність мови та пуризм, зорієнтованість на маси, тобто «середню» людину, без переваг та духовної вишколеності, кітчева естетика письма, уведення у поезію кліше мас-медіа-простору, ідеологізованих висловів тоталітарного режиму, які творчо модифікуються авторами шляхом іронізування та заперечення, нівелювання канонізованого сентиментального ставлення до історичних та релігійних істот, будь-яких авторитетів, розширення мовно-естетичних горизонтів поетичного слова (сленг, суржик, діалектизми), відчуження від соціальних інститутів, політики, панівних ідеалів та ідеологій, семантико-стилістичні мотиви самотності, порожнечі та спустошення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Yastrub, Olena Mykolaivna. "ОПЕРА «РІЗДВЯНА НІЧ» М. ЛИСЕНКА: УКРАЇНСЬКА КАРТИНА СВІТУ ХІХ СТОЛІТТЯ." Музичне мистецтво і культура 2, no. 32 (January 11, 2022): 49–61. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2021-32-2-5.

Full text

Abstract:

Мета роботи полягає в актуалізації опери М. Лисенка «Різдвяна ніч» (1872 рік) у сучасному дослідницькому дискурсі – як увиразнення національної української картини світу. Методологія дослідження cпирається на залучення історіографічного, жанрового, структурно-функціонального методів. Наукова новизна полягає в залученні категорії «картина світу» як когнітивного інструменту під час вивчення музичних артефактів національної музичної культури, в даному разі – першої видатної української опери без розмовних діалогів на український текст «Різдвяна ніч» М. Лисенка, що відкриває перспективу подальшого розроблення дослідження оперної спадщини композитора як цілісності, зважаючи на системоутворювальну функцію картини світу як наукової моделі пізнання. Висновки. На підставі здійсненого дослідження узагальнимо прояв визначальних критеріїв української картини світу, виявлених в опері «Різдвяна ніч» М. Лисенка: спадкоємність (апелювання до усталених засад народнопісенної традиції та обрядових дійств – традиційної звичаєвості загалом); духовність (утілена через звернення до відповідних жанрів народнопісенної традиції, пов’язаних з оспівуванням Різдва Христового, які звучать в опері в хорових епізодах і сценах); музичний логос (наслідування принципів народного багатоголосся на рівні музичної мови, що втілюється в хорових епізодах та сценах опери). Ознайомившись з наявними в наш час аудіозаписами опери «Різдвяна ніч» (1952, 1958 та 1992 років), доходимо висновку про вирішальне значення хорових сцен в опері та цінності кожної із задіяних М. Лисенком колядок, вилучення яких з опери унеможливлює втілення художнього задуму в повноті. Завдяки унікальній художній концепції оперного шедевра М. Лисенка слухач сьогодення здатен осягнути велич національної традиції в її спадкоємних зв’язках. «Різдвяна ніч» постає втіленням української картини світу ХІХ століття, дослідження якої, як і інших знакових явищ національної музичної культури, у наш час з історичної дистанції відкриває перспективу її оцінки і значення під кутом зору національної самосвідомості культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Лінь, Ма. "Синергійність впливу конструктів емоційного інтелекту піаніста на його індивідуальний виконавський стиль." Часопис Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського, no. 2(51) (June 30, 2021): 91–105. http://dx.doi.org/10.31318/2414-052x.2(51).2021.239395.

Full text

Abstract:

Проаналізовано зміст та структуру поняття «індивідуальний виконавський стиль піаніста» з позицій стильової ієрархічності; домінуючого музично-виконавського архетипу у творчості митця; різних методологічних підходів до побудови художнього образу музичного твору; прояву особистісних ознак інтерпретаторського мислення тощо. Охарактеризовано означений феномен як сформовану манеру творчої діяльності митця, що проявляється в сукупності ознак виражальних засобів інтерпретації музичного твору та артистизму (культурі перевтілення в художній образ музичного твору і відтворення мімічних та сценічних рухів, збереженні внутрішньої свободи і власної гідності). З’ясовано, що індивідуальний виконавський стиль піаніста залежить не тільки від вроджених психофізіологічних властивостей особистості, а й від набутих естетичних уподобань, його світогляду та світовідчуття. Визначено структуру означеного феномену, яку складають художньо-творчі, технічно-виконавські, емоційно-інтелектуальні та комунікативнопрофесійні якості. Розглянуто сутність поняття «синергійність конструктів емоційного інтелекту піаніста». Описано принципи встановлення пріоритетності конструктів емоційного інтелекту при їх синхронізації в процесі творчої діяльності піаніста. Обґрунтовано залежність процесу формування та прояву власного індивідуального виконавського стилю піаніста від співвідношення конструктів його емоційного інтелекту. Висвітлено засоби впливу синергійності конструктів емоційного інтелекту піаніста на формування та прояв означеного феномену під час роботи над музичним твором, до яких віднесено: емоційне підсилення творчого мислення; створення унікального емоціогенного стимулюючого творчого простору при вирішенні виконавських проблем; «насичення» художнього образу відповідними емоціями та інші. Розкрито технологію впливу синергійності конструктів емоційного інтелекту піаніста на формування та прояв індивідуального виконавського стилю у процесі сценічної інтерпретації музичного твору. Доведено, що синергійність конструктів емоційного інтелекту піаніста, впливаючи на весь процес його творчості, виступає чинником певного індивідуального виконавського стилю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

N.V., Diachuk, and Biliuk I.L. "ГОЛОВНІ ТЕХНІКИ СТВОРЕННЯ ПОРТРЕТУ ГЕРОЯ У ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ." South archive (philological sciences), no. 87 (September 29, 2021): 42–45. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-87-6.

Full text

Abstract:

Вступ. Філологічний аналіз словесних та художніх описів емоційного стану героїв може допомогти виявити ті якості, які сприяють характеристиці літературного персонажа та основної ідеї твору в цілому. Мета. Мета дослідження – пролити світло на мовно-стилістичні засоби, які сприятимуть створенню психологічного пор-трета головного героя в художньому тексті. Для виконання завдання потрібно з’ясувати найпотужніші прийоми, які використовує автор, і ґрунтовно пояснити наміри автора під час створення психологічного портрету головного героя або героїв роману.Методи. Перелік методів, що використовуються у дослідженні, різноманітний. Серед найбільш ефективних є метод індукції та метод синтезу. Контекстуальний аналіз мовних одиниць розглядається як надзвичайно важливий. Це дослідження має важливе значення з точки зору його практичного та теоретичного значення. Дослідження може бути практично використано для лінгвостилістичного аналізу художньої літератури.Результати. Майстерно зображені автором психологічні портрети протагоністів допомагають зрозуміти глибоку психологічну суть самого роману. Головною ідеєю твору є мотив дружби, на якому ґрунтується опис персонажів. Створюючи харак-теристики літературних образів, автор використав засіб опису середовища та емоцій головних героїв. Таким чином, психологічний портрет образу Джорджа та Ленні був створений за допомогою лінгвостилістичних засобів та поетичних прийомів. Щодо останніх, вони включали дискретний груповий портрет та опис природи, щоб підкреслити схожість характерів героїв, а також показати вражаючий контраст у їх зовнішності. Найчастіше використовуються лінгвостилістичні засоби: порівняння, персоніфікація, епітети, метафори та зооморфне порівняння.Висновки. Мовно-стилістичні засоби відіграють важливу роль у створенні психологічного портрета літературного персо-нажа. Мовна виразність і яскравість висловлювань досягається не лише завдяки виразним стилістичним та оцінно-стилістичним компонентам, а й тому, що слова і словосполучення можуть набувати переносних значень, бути частиною стилістичних фігур, що провокують створення образного значення. Для створення психологічного портрета використовуються різні мовно-стилістичні засоби, такі як епітет, метафора, метонімія, оксиморон та інші, які допомагають розкрити суть персонажів, роз-пізнати їхній внутрішній світ та спосіб їхнього мислення та дій.Ключові слова: психологічний портрет, літературний текст, стилістичні засоби, поетична мова, літературний герой. Introduction. The philological analysis of verbal and artistic descriptions of the characters’ emotional state can help profoundly identify those qualities that contribute to the characterization of the literary character and the main idea of the work as a whole.Purpose. The research aims to shed some light on the linguistic and stylistic means that will contribute to creating the psychological portrait of the main character in the literary text. To accomplish the task we need to figure out the most powerful techniques the author uses and thoroughly explain the intentions of the author while creating the psychological portrait of the personage.Methods. The list of methods used in the research is diverse. Amongst the most efficient are the method of induction and the method of synthesis. The contextual analysis of linguistic units is viewed yet as one of paramount importance. This study is important in terms of its practical and theoretical value. The research can be practically used to deal with linguostylistic analysis of the literature.Results. Skillfully written psychological portraits have been used to focus on deep psychological meaning of the novel “Of Mice and Men”. The main idea of the novel is the motive of friendship, on which the description of characters is based. Meanwhile, creating the personages’ characteristics, the author used the means of identifying the description of the environment and emotions of characters. Thus, the psychological portraits of the images of George and Lenny were created with the help of linguo-stylistic means and poetic devices. Regarding the latter, they included a discrete group portrait and a description of nature to emphasize the similarity of the characters of the heroes, as well as to show a striking contrast in their appearance. The most commonly used linguo-stylistic means are: comparison, personification, epithets, metaphors, and zoomorphic comparison.Conclusions. Linguistic and stylistic means play an important role in creating a psychological portrait of a literary character. Linguistic expressiveness and brightness of utterances are achieved not only due to expressive stylistic and evaluative-stylistic components, but also due to the fact that words and phrases can acquire figurative meanings, be part of stylistic figures that provoke the creation of figurative meaning. To create a psychological portrait, various linguistic and stylistic means are used, such as epithet, metaphor, metonymy, oxymoron and others, which help to reveal the essence of the characters, recognize their inner world and the way they think and act.Key words: psychological portrait, literary text, stylistic means, poetic language, literary personage.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Bondarenko, A. І. "Мовленнєві засоби пришвидшення перцептивного часу в поетичних текстах українського авангардизму." Literature and Culture of Polissya 98, no. 14f (May 18, 2020): 231–40. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-14f-98-231-240.

Full text

Abstract:

У пропонованій статті суб’єктивний час схарактеризовано як широке культурологічне поняття. З’ясовано моделювання ритмічності перцептивного часу художніх текстів у їхніх зв’язках із музичними, кінематографічними творами. Зміну мовно-стилістичних засобів у літературному тексті прирівняно до монтажу в кінематографі та ритму, інтонації, подієвості в музичному мистецтві. Акцентовано, що кожен різновид культурологічного часу, зокрема словесно-художнього, характеризують специфічні засоби динамізації, дані в сприйнятті. Згущення перцептивного часу в аналізованих текстах авангардизму супроводжує аксіологічне перекодування компонентів референційних сфер "людина", "машина", "минуле", "майбутнє" та ін. На тлі компресії перцептивного часу аксіологічна модальність взаємодіє з деонтичною. Порушено проблему зв’язку моделей перцептивного часу зі світоглядно-естетичною системою авангардизму. Активізація внутрішньотекстової темпоральності виявляє себе як релевантна ідейно-художнім інтенціям авангардистів. Пояснено роль мовно-стилістичних одиниць у прискоренні перцептивного часу. Проаналізовано взаємодію мовленнєвих форм задля його моделювання, що полягає в конвергенції різнорівневих лінгвостилістичних засобів. Доведено, що для компресії перцептивного часу актуалізовано засоби фоносемантичного (повтори фонокомплексів, лейтмотивний звукопис), лексико-семантичного (лексичний повтор, використання неолексем), семантико-синтаксичного рівнів (оказіональна сполучуваність, парцеляція). В основі часового ритму перебувають перцептивні зорова, слухова та ін. опори. Мова як друга сигнальна система збагачує враження, уявлення, прискорюючи суб’єктивний час поетичних текстів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

GORBATENKO, Liudmyla. "АСОЦІАТИВНО-ОБРАЗНИЙ ЖИВОПИС ЯК САМОБУТНІЙ НАПРЯМ НЕФІГУРАТИВНОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА." ART-platFORM 3, no. 1 (May 27, 2021): 361–70. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.3.2021.361-370.

Full text

Abstract:

Стаття є спробою визначення нового напрямку абстрактного живопису ХХI ст. із метою виявлення характерних особливостей у виконанні і сприйнятті асоціативно-образних колірних композицій. У ході роботи розглянуто основні етапи становлення та розвитку асоціативно-образного живопису. Проведено порівняльний аналіз асоціативно-образних колірних композицій і творів мистецтва оп-арту, які спираються на особливості візуального сприйняття. Порівняльний аналіз цих напрямів виявляє принципові відмінності, що полягають у відсутності у творах оп-арту художнього образу в гонитві за спецефектами ілюзорного сприйняття. Мистецтво оп-арту навмисно руйнує цілісність сприйняття дійсності, порушуючи психічну рівновагу глядача, в той час як асоціативно-образний живопис створює єдність образу, використовуючи універсальні закони всесвіту. Асоціативний художній образ створюється завдяки закономірній взаємодії двох енергетичних потоків, які символізують предмет - фон на рівні підсвідомості. Розвиток кольору може йти або в бік висвітлення, або в бік затемнення. Семантично перехід кольору в білий або чорний знаменує смерть кольору, повернення до витоків. Вихід за межі кольору означає в разі білого – перехід до вічного буття, а в разі чорного – до вічного небуття. При розробці художнього образу в асоціативно-образних композиціях використовуються рух кольору до ахроматики відповідно до задуму твору. У результаті дослідження визначено закономірності створення асоціативно-образних колірних композицій як самостійних творів нефігуративного мистецтва, які будуються за універсальними законами гармонії, де дотримуються принцип дискретності, принцип безперервності, принцип полярності, принцип ритму, принцип «золотого перетину», принцип ієрархії, принцип єдності та цілісності. У підсумку, всі задіяні при побудові асоціативно-образних колірних композицій принципи та закономірності працюють на створення самобутнього асоціативного художнього образу. Асоціативно образні колірні композиції можуть успішно використовуватися в різних галузях дизайну й існувати як самостійні художні твори. Таким чином, асоціативно-образний живопис можна розглядати як самостійний напрям нефігуративного образотворчого мистецтва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

ОРДІНА, Л. Л. "ВПЛИВ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА НА РОЗВИТОК ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 3 (November 17, 2021): 46–50. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.7.

Full text

Abstract:

У наш час, коли національні чинники зумовлюють розвиток освітянської справи, не викликає сумніву необ- хідність ґрунтовного опрацювання надбань українського мистецтва у вищій школі. У статті розглянуто змістовні характеристики розвитку естетичної культури студентів у закладах вищої освіти, що зумовлюють гармонізацію національного і міжкультурного підходу до опанування українського мистецтва. Окреслено художні переваги тво- рів українських авторів, що впливають на активізацію естетичного сприймання, оцінку, творчу інтерпретацію у навчально-виховному процесі. У статті проаналізовано способи впливу українського мистецтва на розвиток естетичної культури студентів у закладах вищої освіти: творче опанування надбань національної художньої куль- тури, що передбачає застосування художньо-порівняльних підходів як шлях отримання теоретичних відомостей про твори українських митців; пізнання стильових засад українського мистецтва в системі усвідомлення студен- тами образного мислення українських авторів; національно-вартісна орієнтація естетичного самовизначення сту- дентів, що дозволяє оцінювати світову культуру через призму національного бачення, зберігати і розповсюджу- вати цінності українського мистецтва. Зазначено, що фундаментальною проблемою педагогічного забезпечення процесу пізнання творів національного мистецтва є визначення естетичних орієнтирів відбору художнього мате- ріалу, в процесі опрацювання і засвоєння якого має відбуватись естетичний розвиток особистості. Моделювання діяльності викладача передбачає різноманітні пошукові завдання в галузі інтерпретації, що опосередковуються його естетичними орієнтирами, спонукання студентів до якомога ширшого осягнення художніх надбань україн- ського мистецтва та подолання нейтрального до них ставлення. У статті визначено сутність історико-стильового підходу, який дозволив проаналізувати художні стилі на історичній основі. Фольклорна семантика, образні засади виразової героїчної тематики, що визначають своєрідність українського мистецтва, створюють умови для виник- нення ефекту співпереживання змісту художніх творів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Сем’ян, Н. В. "НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ-ФІЛОЛОГІВ ЧИТАННЯ АНГЛОМОВНОГО ПОЕТИЧНОГО ТВОРУ: ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ВИКЛАДАЧА." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 3 (April 29, 2021): 136–42. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-20.

Full text

Abstract:

Метою статті є детальний огляд проблеми навчання іноземних студентів читання англомовного поетичного твору. У статті запропоноване викладення власного бачення автора щодо методологічної основи використання англомовного поетичного твору як засобу навчання та доведено, що сам художній фундамент процесу навчання повинен бути педагогічно обґрунтований, розроблений до дрібниць і вивірений на практиці. Автором з’ясовано, що подана методика стимулює комунікативні навички і вміння студентів, підвищує мотивацію до навчання, розвиває уяву та креативне мислення, позитивно впливає на взаємодію між студентами під час заняття. З огляду на обмежене використання художніх поетичних творів у процесі навчання іноземних громадян іноземної мови, якісний аналіз довів ефективність такої методики з урахуванням особливостей роботи викладача в іноземній аудиторії. У дослідженні висвітлюються елементи стратегій та підходи до навчання читання поетичного твору, послідовно надаються рекомендації щодо етапів роботи з поетичним твором, також автор пропонує до уваги власні приклади завдань. Разом із вищезазначеним у статті має місце аналіз особливостей роботи викладача з іноземними студентами. Автор виділяє та детально характеризує поведінкові функції викладача, серед яких – функція емоційної підтримки, дослідницька, фасилітаторська та експертна функції. Негативні стереотипи та етноцентричні погляди відіграють важливу роль у адаптації до нової культури та формуванні взаємин між іноземними студентами, отже, на думку автора, окрім навчальних функцій, викладачеві в іноземній аудиторії необхідно оволодіти вмінням працювати з емоційними проявами як з особливим змістом. Компонентний склад зазначеного вміння детально представлений у дослідженні. Автор наполягає на думці, що викладач повинен контролювати емоційний та психологічний стан студентів, виявляти до них підтримку, повагу та емпатію, водночас розмова в аудиторії має носити форму вільного діалогу. Ця стаття доводить, що представлена розробка методичної концепції навчання іноземних студентів англомовного поетичного твору сприяє підвищенню рівня володіння іноземною мовою, формує літературне і мовне почуття у студентів. До того ж виокремлена специфіка роботи викладача допоможе у досягненні вирішення тих методичних завдань, які стоять перед сучасним педагогом англійської мови в іноземній аудиторії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Chipilyak, T. F., І. І. Kоrshikоv, E. M. Leshcheniuk, and О. О. Linckevych. "ХРИЗАНТЕМА ДРІБНОКВІТКОВА В ЛАНДШАФТНИХ КОМПОЗИЦІЯХ НА КРИВОРІЖЖІ." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 3 (April 26, 2018): 57–61. http://dx.doi.org/10.15421/40280312.

Full text

Abstract:

Невід'ємним компонентом садово-паркових насаджень є квітникове оформлення, як художній елемент благоустрою. Колекція Chrysanthemum indicum L. Криворізького ботанічного саду НАН України (КБС) складається з 98 різноманітних культиварів, які в ландшафтному дизайні цінують за декоративність та універсальність використання. Визначено методи і прийоми практичного використання садової хризантеми в ландшафтах Криворізького регіону. Для цього на території КБС було створено осінній квітник "Бал хризантем" площею 0,25 га у межах вже наявних мікроландшафтних дендрокомпозицій. Під час вибору ділянки було враховано такі вимоги: огляд експозиції з усіх боків, сприятливі ґрунтово-кліматичні умови території Саду, наявність доріжок та місць короткочасного відпочинку. Рослини хризантеми розміщено в рівновазі відносно центру і висаджено невеликими кольоровими плямами в одній площині з нечіткими кордонами. На експозиції сорти було поєднано за забарвленням квітки, шириною та висотою рослини з використанням принципу чергування яскравих картин з паузами або інтервалами. Використання сортів Chrysanthemum indicum як монокультури (КБС – моносад) та як доповнення до інших рослин (м. Кривий Ріг, Криворізький район – осінні квітники, бордюрні посадки, обрамлення хвойних рослин) сприяє створенню сучасних високодекоративних культур-фітоценозів на території Криворіжжя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Граб, Уляна Богданівна. "МУЗИЧНИЙ ПРОФІЛЬ РОМАНУ АГАТИ КРІСТІ «ХЛІБ ГЕНІЇВ»." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 45 (December 17, 2021): 86–92. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247366.

Full text

Abstract:

Мета статті — дослідити музичний контекст роману Агати Крісті «Хліб геніїв» з точки зору відображення проблем британської музичної культури першої третини XX століття та пошуку нових музичних форм. Головним завданням статті є інтерпретація художніх явищ та музичних термінів як певних смислових знаків, за допомогою яких автор передає реальні музично-художні запити свого часу у художньому контексті роману. Методи дослідження. У статті застосовано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів, а саме: порівняльний, історичний, біографічний та герменевтичний, а також метод теоретичного узагальнення. Новизна дослідження. Вперше об’єктом дослідження стала вербальна музика роману Агати Крісті «Хліб геніїв», британської письменниці, авторки детективних творів, яка друкувалася під псевдонімом Мері Вестмакотт. «Хліб геніїв», написаний у 1928 році, був одним із шести психологічних романів Агати Крісті. Висновки. Роман Агати Крісті «Хліб геніїв» належить до літературних творів, які можна визначити поняттям «роман, що тяжіє до музики». Авторка вербалізує музику в різних формах, відтворюючи реальний британський музичний контекст 20-х років, вводячи імена композиторів, їхні твори, художні явища тощо в художню концепцію роману. Аналіз їх як певного семантичного орієнтиру дає підстави стверджувати, що авторка зображує проблеми британської музичної культури через своїх героїв та оцінює музичні процеси в континентальній музиці з точки зору естетичних потреб британської музики того часу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Zhao, Ziyuan, and Xiaoshuang Do. "ТРАДИЦІЇ КОМЕДІЇ МАСОК У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ КУЛЬТУРІ (НА ПРИКЛАДІ ОПЕР Р. ЛЕОНКАВАЛЛО, П. МАСКАНЬЇ, Ф. БУЗОНІ)." Музичне мистецтво і культура 2, no. 31 (May 20, 2021): 93–106. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-8.

Full text

Abstract:

Метою роботи є виявлення художньо-семантичних особливостей утілення традицій комедії масок у європейському оперному мистецтві (на прикладі творчості Р. Леонкавалло, П. Масканьї, Ф. Бузоні). Мето- дологія дослідження визначається єдністю естетичного, історико-фі- лософського, семіотичного, жанрово-типологічного, театрознавчого, оперознавчого й музикознавчого аналітичного підходів, поєднання яких створює загальне інтердисциплінарне поле вивчення явища образу-ма- ски. Наукова новизна статті полягає у виявленні зв’язку явища обра- зу-маски з поняттям архетипу, завдяки чому розкривається механізм функціонального використання образної моделі маски в оперному мис- тецтві. Цей підхід зумовлює виявлення взаємодії оперного мистецтва з національними музично-театральними традиціями, у яких традиції комедії масок стають одним із головних репрезентантів художньо-об- разного комплексу в європейські оперній музиці. Висновки. У загальному генезисі кожної національної культури завжди формуються характер- ні художньо-стильові ознаки, що об’єднуються національною ідеєю та містять у собі всі найзначніші досягнення національної культури. Явище маски є породженням національно-культурної традиції та відображаєїї головні принципи й художні орієнтири. Свою історію маска починає в архаїчні часи й виконує ритуально-обрядову функцію, але згодом маска переходить у нову художню якість і тлумачиться як носій глибинного культурного знання. Маска як складник театральної традиції отри- мує значний розвиток у європейському мистецтві епохи Відродження, головні свої художні якості в італійському театрі масок – commedia dell'arte. Зазначимо, що важливою властивістю італійської народної комедії є її міцна опора на професійне музичне мистецтво. Нерідко се- ред акторів-комедіантів, які беруть безпосередню участь у балаганних виставах, є професійні музиканти-виконавці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Zaitseva, Veronika. "Ілюстрування творів Івана Котляревського сучасними українськими художниками-графіками." ART-platFORM 2, no. 2 (November 18, 2020): 180. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.2.2020.180-196.

Full text

Abstract:

Особливе місце в українській графіці завжди посідала книжкова графіка. Сучасний процес національного відродження актуалізує дослідження мистецької спадщини українських графіків, які оформлювали твори класиків української літератури. Зокрема актуальним у наш час є дослідження ілюстрування творів Івана Котляревського та характеристика специфіки стилістичних прийомів, засобів художньої виразності видатних українських майстрів книжкової графіки у сучасному художньому трактуванні його літературних образів. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових методів (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, єдності історичного і логічного) та мистецтвознавчих методів (компаративний, типологічний, описовий). Досліджуючи ілюстрації до творів українських літературних класиків, зокрема І. Котляревського, можна зазначити, що в цих роботах засобами художньої виразності відображені водночас історія вітчизняної графіки та історія культурно-історичного поступу України. Малодослідженим матеріалом є приклади художнього оформлення творів І. Котляревського за весь період Незалежності України. Тому надзвичайно плідним об’єктом дослідження є роботи майстрів книжкової графіки в сучасній художній трактовці літературних образів Івана Котляревського. Аналіз досвіду нового осмислення творів Котляревського в незалежній Україні здійснено на основі вивчення робіт сучасних українських художників-ілюстраторів Івана Будза, Сергія Донця, Олени Зеркалій, Людмили Кириленко, Андрія Печенізького, Оксани Тернавської, Віктора Яременка. Літературна спадщина Івана Котляревського й досі хвилює творчу уяву художників, чиї роботи переконливо свідчать про невпинні пошуки відповідних образотворчих втілень, що вводять у сучасний вимір літературне слово поета.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Козловська І. М., Білик О. С., and Кушпіт У.В. "ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ НА УРОКАХ ФІЗИКИ ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 29, 2021): 23–28. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.244.

Full text

Abstract:

Формування творчої особистості – одне з украй важливих і складних завдань новітньої освіти. Тільки тiсно поєднуючи свiдоме й пiдсвiдоме, логiчне й iнтуїтивно-емоцiйне мислення, можливо забезпечити цiлiсне й креативне сприйняття довкілля. Надзвичайно важливий засіб покращення виразності й образності під час викладання фізики – література й мистецтво з їхнім широким впливом на людські почуття, розум і поведінку. Можливість активного послуговування художніми творами у викладанні визначає органічне поєднання емоційного й раціонального сприйняття людиною явищ і процесів довкілля. Наука відрізняється від мистецтва, втім, відмінність ця – лише у способі його відтворення. Мистецтво й художня література показують людське й суспільне буття в таких проявах і стосунках, котрі наука неспроможна охопити власними методами. Та завдяки науці розвиваються продуктивні сили суспільства, створюються матеріальні й духовні блага, розширюється влада людини над природою, окреслюється шлях удосконалення людських взаємин. Між цими двома різними формами суспільної свідомості існують тісні взаємозв’язок, взаємовплив і взаємодоповнення. Передусім емоції від художнiх текстів стимулюють діяльність думки, розвиваючи теоретичне наукове мислення. Під формами застосування художніх творів ідеться про систему методів і прийомів у навчальній методиці, якою послуговується педагог, аби поліпшити ефективність викладання. Будь-яка форма має активізувати пізнавальну діяльність і розвиток творчого потенціалу учнів, навчати їх самостійно логічно мислити, посилювати інтерес до курсу. У загальноосвiтнiй школі, послуговуючись мiжпредметними зв’язками, було розроблено суть i методи впровадження у процес навчання зв’язкiв під умовною назвою «фiзика – мистецтво». Водночас для фахової школи (коледжі, лiцеї та ВПУ) притаманні додаткові перспективи гуманiтаризацiї курсу фізики iнтегративними засобами, пов’язані з визначенням специфіки майбутньої фахової діяльності учнiв. Ідеться зокрема про навчальні заклади, де виробничі сфери на своїх найвищих щаблях виходять на ті чи інші види мистецтва: будiвельнi (архiтектура), деревообробнi (скульптура), швацькi тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

O.O., Zabolotska. "MEANS OF IMAGINARY WORLD FORMATION IN FANTASY TEXTS." South archive (philological sciences), no. 87 (September 29, 2021): 46–52. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-87-7.

Full text

Abstract:

A textual world is a cognitive complex, which combines two elements: a text base, a textual material; a cognitive base – knowledge and ideas of the communiсators. A textual world is divided into a great deal of various imaginary worlds: the author’s world and the personages, which in its turn is subdivided into the world of ideas, the world of desires, knowledge and the world of obligations. By the way, a textual world can be real and unreal or imaginary (M. -L. Rayyan), deictic, attitudinal and epistemic (P. Vert).The purpose of this article is to single out means of formation of an imaginary world in fantasy texts by J. R. R. Tolkien.In this article such methods were used: descriptive, interpretative and textual analysis, component analysis.Results. Literary world is concretized primarily in connection with its subject and the form of its implementation. The imaginary world in fantasy texts is modeled on certain principles: the use of archetypal plots and images, the opposition of good and evil, organization of the plot in the form of a quest, the use of mythological creatures, imaginary time and space, magical objects – artifacts. Imaginary world in J. R. R. Tolkien’s texts is built on the basic ideas of English-speaking community about unreality and fantasy of the author. Indicators of the imaginary are divided into 4 thematic groups (imaginary creature, imaginary subject, imaginary space and imaginary time). An imaginary creature as a result of author’s fantasy is represented as supernatural being, real for fantasy world human or animal like hybrid with nature wishes, certain intellectual abilities and physical disabilities. The imaginary subject is depicted as a unique artifact, which is actualized in jewelry, weapons and various things with supernatural properties.The imaginary space and time are based on the real one, keeping all typologies (natural, artificial environment, linen, metric, circular time). But it differs in logical incompatibility with the facts of reality and the presence of fictional representatives of flora and fauna, which gives to imaginary space and time uniqueness, anomalies and unusualness. Conclusions. Descriptive, interpretative and textual analysis helps to single out a thematic dominant, which forms informative value of lexical and semantic field “Imaginary”. Arch lexeme imaginary expresses the whole meaning of the notion “imaginary”.Key words: imaginary space and time, imaginary subject, imaginary creature, imaginary world. Текстовий світ є складним когнітивним комплексом, що поєднує два елементи: текстову базу, тобто мовний матеріал, фіксований на тому чи іншому матеріальному носії; когнітивну базу – знання й уявлення комунікантів. У межах текстового світу виокремлюються різноманітні можливі світи: світ автора і світ персонажів, який своєю чергою поділяється на світ уявлень, бажань, світ знань, світ зобов’язань. До того ж світи бувають реальними та нереальними, або уявними (М.-Л. Райян), дейктичні, атитюдні та епістемічні похідні світи (П. Верт).Мета статті – виявити засоби створення уявного світу у фентезійних творах Дж. Р. Р. Толкіна.У ході розвідки використовувалися такі методи, як: дескриптивний метод; метод інтерпретаційно-текстового аналізу, метод компонентного аналізу.Результати дослідження. Художній світ конкретизується насамперед у зв’язку з його суб’єктом (художнім світом письменника) і формою втілення (світ художнього твору). Уявний світ у фентезійних творах є вторинним стосовно звичайного світу та моделюється за певними принципами: звернення до архетипних сюжетів та образів, протиставлення добра та зла, організація сюжету у формі квесту, використання міфологічних істот, уявного часу та простору, магічних об’єктів – артефактів. Уявне у творах Дж. Р. Р. Толкіна моделюється на основі уявлень англомовної спільноти про ірреальність та фантазій власне самого автора. Індикатори уявного можна розподілити на чотири тематичні групи (уявна істота, уявний предмет, уявний простір, уявний час). Уявна істота як плід фантазії автора постає як надприродна істота, реальний для світу фентезі людино- або твариноподібний гібрид з природними потребами, певними інтелектуальними здібностями та фізичними недосконалостями, яка має місію, переважно на стороні Зла. Уявний предмет зображено як унікальний артефакт, який актуалізується в коштовностях, зброї та різноманітних предметах з надзвичайними властивостями.Уявний простір і час засновані на реальному, зі збереженням усіх типологій (природне, штучне середовище; метричний, лінійний, циклічний час), однак його відмінність у творах Дж. Р. Р. Толкіна полягає у логічній несумісності з фактами дійсності та наявності вигаданих представників рослинного та тваринного світів, що надає уявному простору і часу унікальності, аномальності та незвичності. Висновки. Аналіз словникових дефініцій і контекстних експлікацій сприяли визначенню тематичних домінант, які утво-рюють інформативне наповнення лексико-семантичного поля «Уявне». Архілексема imaginary виражає значення усього уявного по своїй природі, а всі синоніми та похідні лексеми представляють ядерну зону зазначеного поля.Ключові слова: уявний простір і час, уявнийпредмет, уявна істота, уявний світ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

ЄНГАЛИЧЕВА, Ірина. "МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІД ЧАС ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ЛІТЕРАТУРНИМИ ТВОРАМИ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 6 (February 14, 2022): 9–14. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.2.

Full text

Abstract:

Збереження та зміцнення здоров'я дитини, її самоцінності є першочерговим завданням сім'ї та закладів дошкільної освіти. На цьому наголошується у Державному освітньому стандарті дошкільної освіти, що визначає очікування суспільства з питань розвиненості, вихованості та освіченості дитини дошкільного віку, передбачає наявність сформованих у дитини компетентностей, які вказують на можливість активно проявляти особистісні надбання в різних самостійних та організованих за підтримки дорослого видах діяльності. Серед ключових для дошкільної освіти компетентностей нашу увагу привертає ігрова та художньо-мовленнєва. Саме ігрова компетентність реалізує можливість дитини застосовувати наявні та освоювати нові знання через провідний вид діяльності, а художньо-мовленнєва – відтворювати художньо-естетичні враження від сприйняття літературних і фольклорних творів засобами різних видів художньо-мовленнєвої діяльності. Значний внесок у розвиток ігрової діяльності зробили Г. Костюк, С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський та інші. На роль ігрової діяльності в розвитку і вихованні дошкільників вказували О. Безсонова, А. Богуш, Н. Бібік, А. Бондаренко, Н. Гавриш, А. Матусик, Д. Менджерицька, Т. Піроженко, І. Сікорський, О. Савченко, М. Шуть та інші. Художня література як вид діяльності, що сприяє розвитку дошкільників, була предметом дослідження А. Богуш, Н. Гавриш, В. Кузьменко, Д. Луценко, О. Кононко та інших. Проте, незважаючи на значну кількість досліджень у цьому напрямі, недостатньо дослідженим є питання організації ігрової діяльності у процесі ознайомлення дошкільників із художньою літературою. З огляду на це, мета статті – дослідити стан використання різних видів ігрової діяльності під час ознайомлення дітей дошкільного віку із творами художньої літератури та запропонувати можливі способи використання ігрових форм роботи під час ознайомлення дітей дошкільного віку із художніми творами. Відомо, що ігрова діяльність є найдоступнішим видом діяльності для дітей дошкільного віку, оскільки відповідає психічним властивостям дошкільників та сприяє розвитку їхніх інтересів та здібностей. Існує безліч класифікацій щодо видів ігрової діяльності: режисерські, сюжетно-рольові, конструкторсько-будівельні, ігри на теми літературних творів, рухливі, дидактичні, народні ігри тощо. Зрозуміло, що творчий вихователь у своїй діяльності зможе використати будь-який вид гри під час ознайомлення дітей із літературними творами (як із малим жанровим фольклором, так і з авторськими творами). Зазначимо, що, ознайомлюючи дітей із фольклором (забавлянками, примовками, мирилками, закличками тощо), можна запропонувати рухливі ігри, а для їх розучування можна використовувати мнемотаблиці. Під час читання та засвоєння казок (народних чи літературних) доречним буде проведення сюжетно-рольових або театралізованих ігор. Окрім того, існує багато дидактичних ігор, які сприятимуть кращому розумінню та аналізу дітьми змісту прочитаних казок. Серед таких дидактичних ігор можна назвати «Які права порушено у героїв казок», «Знайди в казці (творі) пару», «Відшукай тінь», «Впізнай казку за малюнком», «Збери казку», «Лото» тощо. Під час вивчення віршів (наприклад, П. Воронько «Їжачок-хитрячок», «Падав сніг на поріг», М. Познанська «Ромашка», П. Тичина «А я у гай ходила» тощо) та переказу творів (наприклад, Л. Українки «Мамо, іде вже зима», «Вишеньки», «На зеленому горбочку» тощо) можна використати мнемотаблиці або круги Лулія, які також використовують як дидактичну гру. Використання будь-яких ігор під час ознайомлення дітей із художніми творами сприяє розвитку у них пам'яті, уваги, закріпленню набутих знань і формуванню уміння використовувати їх на практиці. Головне, що процес навчання відбувається у цікавій формі та сприяє задоволенню однієї із природних потреб дошкільників – потреби у грі. Отже, розвиток креативності дошкільників буде залежати від творчого підходу дорослих у навчанні та вихованні дітей. Пропоновані нами види ігор під час ознайомлення дітей дошкільного віку з літературними творами не обмежують широкі можливості для інтеграції різних видів діяльності у роботі з дітьми дошкільного віку. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо у дослідженні використання ІТ-технологій під час ознайомлення дітей дошкільного віку з літературними творами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Chiling, Gao. "КОМПОЗИТОРСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОЕЗІЙ І. ФРАНКА В ХОРОВОМУ ЦИКЛІ І. ШАМО." Музичне мистецтво і культура 1, no. 31 (November 17, 2020): 84–96. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-1-7.

Full text

Abstract:

Мета роботи – виявити особливості композиторської інтерпретації поетичного першоджерела в циклі «Чотири хори на вірші Івана Фран- ка» Ігоря Шамо. Методологія дослідження базується на застосуванні історико-контекстуального, інтонаційно-драматургічного, структур- но-функціонального та компаративного методів аналізу. Зазначений ме- тодологічний підхід дав змогу виявити своєрідність композиторського трактування поезій Каменяра в першому в творчості І. Шамо хоровому циклі. Здійснений компаративний аналіз віршів І. Франка та концепці- йованого вербального тексту І. Шамо дозволив виявити фрагменти, які стали підґрунтям до створення нової художньої цілісності, визначити художні методи та принципи композиторської інтерпретації поетич- ного першоджерела. Наукова новизна полягає в тому, що у цьому до- слідженні вперше у вітчизняному музикознавстві встановлені художні методи композиторської інтерпретації, задіяні І. Шамо у хоровому циклі «Чотири хори a cappella на вірші Івана Франка». Висновки. Хоровий цикл «Чотири хори a cappella на вірші Івана Франка» І. Шамо є результатом композиційно-змістового переосмислення поезій І. Франка, їх худож- ньо-філософським відтворенням у хорових звукообразах. Визначено, що застосування принципу циклічності сприяло здійсненню композиторської рефлексії, а в міру розгортання хорового циклу відбувається становлення художньо-філософської концепції – від страждання до відродження. Компаративний аналіз поетичних текстів І. Франка та їх трак- тування І. Шамо дозволило встановити художні методи, які діють у часі-просторі хорового opus’у композитора, зокрема: метод концепці- ювання, який сприяє формуванню і становленню філософської ідеї твору; метод концентрації, що виявляється в стисканні, динамізації художньо- го часу; метод символізування вербального тексту, який виражається у вживанні композитором ключових слів, що набувають функції символу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Gon, O. M. "Компаративне наближення до хронотопу "Кантос" Паунда." Literature and Culture of Polissya 98, no. 14f (May 18, 2020): 97–111. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-14f-98-97-111.

Full text

Abstract:

Паундова візія історії людства в епосі "Пісні" є викликом стереотипному припущенню, що самé словосполучення "американський епічний канон" (цивілізаційно-історичний, суспільно-політичний, філософсько-естетичний) імплікує наперед відомий презирливий оксиморон. "Кантос" органічно функціонують у континуумі американської епічної традиції, започаткованій "Гартфордськими дотепниками". Засадничий хронотоп модерного епосу Паунда трансформує просвітницький прогресистський імпульс "imperium sine fine dedi" на деміургійний дискурсоцентричний "завжди-теперішній" час, побудований на Гомеровому каноні "in medias res". Принципвзаємопроникнення, трансфузії ліричного й епічного, автобіографічного й історичного, фікційного та документального компонентів складає у "Кантос" багаторівневий художній хронотоп, побудований на модерністському принципі монтажу, який посутньо залежить від концепту деміурга, та радикально відрізняється від структурування ренесансного, бароково-класицистичного й романтичного епосів. Пролептична та етіологічна поетика традиційних епосів та функція авторського слова в них опукло виокремлює такі конститутивно оригінальні прийоми модерного епосу, як монтаж і калейдоскопічна оптика, спонтанність поетичного висловлювання, поєднання соціального і художнього, самоусвідомлена рефлексивність, недовіра до центруючого наративу автора чи ліричного героя. Разом з тим ще в давньоанглійському епосі відчитується реверсивний, зворотній рух частин. Такий човниковий, або версифікаційний, погляд наісторію як ідею вічного повторення складає основу хронотопу "Кантос". Версифікація як похідне від versus (повернення) реалізована Паундом за лекалами рефреноцентричних моделей європейських твердих поетичних форм, котрі об’ємно репрезентовані в історичному дискурсі поеми. У віршах Тичини, київських неокласиків і Мандельштама ця ідея втілена в ізоморфних образах чорнозему й плуга, які символізують як модерністський деміургійний потенціал слова творити світи, так і трагічну долю українського "розстріляного відродження", висловленого в багатозначних образах-бустрофедонах, що органічно поєднують конотаційний ореол плуга, ріллі й версифікації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

ЛЕНСЬКА, Світлана. "ПОЕТИКА «БАЛАДИ ПРО КВАШЕНІ ПОМІДОРИ» С. ОСОКИ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 48 (March 10, 2022): 86–92. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.11.

Full text

Abstract:

Сергій Осока – один із талановитих сучасних письменників, автор збірок поезії, прози, перекладач, редактор, критик. Цього року його збірка «Три лини для Марії» увійшла до «довгого» списку номінантів на Шевченківську премію. У статті йдеться про одну з кращих новел С. Осоки «Баладу про квашені помідори» збірки «Нічні купання в серпні», за яку автор удостоєний премії імені Ф. Рогового (2018) Полтавської обласної ради. Збірку складають понад тридцять новел, обʼєднаних екзистенційними проблемами життя і смерті, пошуку сенсу буття, ставлення до минулого, його звʼязку з сучасністю. «Балада про квашені помідори» є своєрідним камертоном збірки. Установлено, що в новелі наявні два наратори: події подаються з погляду дитини, а потім дорослого. Таким чином, відбувається переплетення й нашарування різних часових і просторових просторів, що поглиблює смислову структуру твору. Спогади про побутові речі в дитинстві у такий спосіб перетворюються на свого роду міфологічний ритуал, у якому людина нерозривно пов’язана з землею, з річним циклом, а також зі своїм родом. Доведено, що особливе місце в новелі «Балада про квашені помідори» відіграють жіночі образи – баби й прабаби. Остання репрезентована як хранителька роду, як архетипний образ Великої Матері – рідної землі. Смерть баби і прабаби символізує розрив одвічних зв’язків, тому викликають тугу в головного героя. Але образ помідорів, які щороку (мотив циклічності) вирощували жінки, перетворений на символ пам’яті про дитинство (мотив раю). У статті розглянуто особливості поетики новели та функційне навантаження елементів: переосмислено жанр балади, проаналізовано художній час і простір, міфологічні елементи в тексті, зміст заголовка, прийоми характеристики персонажів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

КОРДЮК, О. М., М. Г. СЕМЕРДЖАН, and О. Ю. БИЧКОВ. "ФОРМУВАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 4 (April 18, 2022): 106–12. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.16.

Full text

Abstract:

У статті наголошено, що сучасна вища освіта спрямована на формування компетентного студента, майбутнього вчителя НУШ, який усебічно засвоїв фахові предмети, передбачені навчальним планом спеціальності; з’ясовано, що магістральною ознакою конкурентоспроможного спеціаліста є оволодіння термінологічною лексикою, тобто формування термінологічної компетентності, в основі якої є здатність із точністю, доречністю і правильністю використовувати терміни в усному й писемному професійному мовленні; на основі аналізу наукових джерел встановлено, що термінологічна компетентність – це глибоке оволодіння термінологією обраного фаху на рівні спеціальних (фахових) та психолого-педагогічних дисциплін, уміння оперувати терміносистемою під час практичної підготовки, у процесі виконання самостійної роботи; простудійовано поняття «термін» у лінгвістичному обігу; розмежовано поняття «термін» та «загальновживане слово»; охарактеризовано ознаки термінів, до яких належать: системність; наявність класифікаційної дефініції; стислість; жорстка конвенційність; стилістична нейтральність; залучення до системи певної галузі; відповідність нормам мови; точність і короткість; дериваційна здатність; інваріантність; висока інформаційність; проаналізовано групи термінів і види термінів – загальновживані (звичайні слова, які набули значного поширення); міжгалузеві терміни (взяті з різних галузей науки, техніки; найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, що однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі та в документах); вузькоспеціальні терміни (спеціально вироблена термінологія для обслуговування потреб лише однієї конкретної галузі); з’ясовано домінантні вимоги до використання термінів, що передбачають вживання терміна в одній, зафіксованій у словнику формі, з одним значенням, закріпленим у словнику, дотримання правил утворення від нього похідних форм; підкреслено, що активний приплив в український словник іншомовних термінів, співіснування в терміносистемі національного та інтернаціонального не завжди є виправданим.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Сірик, С. В. "ЛІТЕРАТУРНА НОРМА Й МОВЛЕННЄВА ЕКСПРЕСІЯ В ПОЕТИЦІ В. А. ЧАБАНЕНКА." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 159–64. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-22.

Full text

Abstract:

Стаття продовжує цикл публікацій, присвячених поетичній мовотворчості вченого та письменника В. Чабаненка, його новаторству в пошуку незвичних форм, образів, умінню експериментувати з поетичною мовою, розширенню словесної палітри завдяки виражально-зображальним, експресивним засобам української мови. У статті зроблено спробу аналізу мовленнєвої експресії в мовно-художній системі В. Чабаненка, яка виникає на основі свідомого стилістично заданого відхилення автора від літературної норми, з’ясування експресивного потенціалу цих одиниць. Стилістичним колоритом відзначаються експресивні явища, які виникають на ґрунті порушення лексичних норм, що виявляється у вживанні просторіч, говіркових слів, корпоративного жаргону, сполучуваності слів. Активно використовує автор і потужний арсенал фразеології. Він вдається до трансформації, контамінації та нагнітання фразеологічних одиниць. Експресивні явища на ґрунті порушення словотвірних норм виникають під час уживання автором оказіоналізмів-новотворів, серед яких переважають семантико-дериваційні оказіоналізми, утворені за допомогою пестливо-зменшувальних суфіксів від слів, що нормативно не піддаються афективності. Експресивні явища, що виникають на ґрунті фонетичних / фонетико-орфоепічних норм сучасної літературної мови, у мовотворчості В. Чабаненка нечисленні. Експресивні явища на ґрунті морфологічних норм спостерігаються лише в категоріях іменника. Мовна експресія, що створюється автором на ґрунті порушення синтаксичних норм, виникає в разі вживання ампліфікаційно-багатоступінчастої прикладки та повторення службових частин мови та вигука. Естетична картина світу поета В. Чабаненка – це вдале поєднання національного образного світобачення й філософського осмислення історичного процесу. Мовні засоби, залучені автором до творення образів ліричних творів, виявляють величезні потенції загальнонародної мови та неабиякі творчі можливості митця. Досліджені стилістично вправні відступи від загальноприйнятих норм свідчать про мовну віртуозність автора, а манера їх використання накладає відбиток на його індивідуальний стиль, якому притаманні палкий патріотизм, глибока пошана до людини праці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Лу, Сін. "МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ІНТЕРПРЕТАТОРСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ МУЗИКИ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, no. 2 (November 15, 2021): 230–35. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-36.

Full text

Abstract:

У роботі доведено, що музичне виконавство має два полюси: інтенцію (створення нового) та імітацію (копіювання), а інтерпретація (розуміння авторського твору) їх поєднує, хоча і не в рівній пропорції, при цьому зростає значущість або виконавської компоненти, або авторського задуму. Відображено процес створення комплексу методичного забезпечення формування інтерпретаторської культури у майбутніх вчителів музики. Цей комплекс включає такі методики: «Вивчення структури змісту інтерпретаційної культури», «Ескізне вивчення твору», «Розвиток музичного мислення у студентів». Методика «Вивчення структури змісту інтерпретаційної культури» включає такі елементи структури та їх пояснення, як: музичний звук або тон; зміна тональності; фактура; інтонація; художній образ; музичний темп; музична драматургія; тема; авторська присутність; виконавська програмність; візуальний компонент; концертна програма (тематична чи калейдоскопічна). Методика «Ескізне вивчення твору», не передбачає публічного виступу, проте дає змогу знайомитися з різними композиторами та складними творами, оскіьки процес навчання закінчується без доведення високого ступеня завершеності оволодіння музичним матеріалом. Обов’язки педагога помітно змінюються під час ескізного вивчення творів. Насамперед зменшується кількість занять, на яких студент здає ескізно вивчені твори. Оцінюються вони теж за іншими критеріями. Методика «Розвиток музичного мислення у студентів» пропонує студентам, щоб гарно виконати твір, добре уявити собі в усіх деталях його майбутнє звучання, тобто мати перед внутрішнім зором щось як ідеальний зразок. Наведено спеціальні прийоми названої методики, що полегшують внутрішньослухову роботу. Виявлено закономірність: чим зрозуміліший та чіткіший слуховий прообраз, тим якіснішим буде виконання твору. Слухові уявлення ведуть до якісного покращення безпосередньо інтерпретаційних результатів і до подальшого удосконалення художньої складової частини виконавства. Наступним етапом дослідження буде експериментальна робота з практичної реалізації комплексу методик формування інтерпретаційної культури у майбутніх учителів музики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

O.I., Bobyr. "IMPLEMENTATION OF THE PEDAGOGICAL CONDITIONS OF THE FORMATION OF THE ARTISTIC AND AESTHETIC MINDSET OF WOULD-BE ARTISTS IN THE PROCESS OF PROFESSIONAL TRAINING." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 93 (February 23, 2021): 50–55. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-93-7.

Full text

Abstract:

The article reveals the features of realization of pedagogical conditions of the formation of the artistic and aesthetic mindset of students-artists. The following pedagogical conditions are defined: creating a comfortable artistry environment in the educational process of the institution of higher education; interaction of the content of professional disciplines with the subjects of social and humanitarian cycles, aimed at the formation of components of the artistic and aesthetic mindset of artists; involvement of students in extracurricular artistic and creative activities by activating internal motivation by external stimulation; ensuring the priority of practical activities in solving artistic problems through the study of nature in terms of plein air.The purpose of the article was to describe the implementation of pedagogical conditions for the effective formation of artistic and aesthetic mindset of students of the first (bachelor's) level of education.The implementation of the first condition provided for the creation of a special artistic climate in the educational space of the classical institution of higher education. The implementation of the second condition was aimed at updating and supplementing the content of educational programs with new topics, tasks and the introduction of special courses that will allow deeper acquire the professional competencies within a particular discipline. The implementation of the third condition provided the involvement of students in visiting art museums and galleries; informal meetings-conversations with artists; creating art portfolios; involvement of students in exhibition activities. The implementation of the fourth condition was aimed at obtaining aesthetic and artistic impressions of the surrounding reality in terms of plein air, during which the artist's mindset, its understanding of the interconnection between nature and man are formed.In the process of scientific search, we used the following methods of research: analysis, synthesis, generalization, systematization. The implementation of these pedagogical conditions for the formation of artistic and aesthetic mindset of students-artists in the classical institutions of higher education of the country at the educational and qualification level ‘bachelor’ will increase the structural components of this mindset.Key words: mindset, artistic environment, artistic activities, plein air, exhibitions, educational process. У статті розкрито особливості реалізації педагогічних умов формування художньо-естетичного світобачення студентів-художників. Визначено такі педагогічні умови: створення комфортного художньо-творчого середовища в освітньому процесі ЗВО; інтеракція змісту фахових дисциплін з предметами соціально-гуманітарного циклів, спрямована на формування компонентів художньо-естетичного світобачення художників; залучення студентів до позанавчальної художньо-творчої діяльності шляхом активізації внутрішньої мотивації зовнішнім стимулюванням; забезпечення пріоритету практичної діяльності у вирішенні художніх завдань через вивчення натури в умовах пленеру. Мета статті полягає в описі реалізації педагогічних умов ефективного формування художньо-естетичного світобачення студентів-художників.Реалізація першої умови передбачала створення особливого мистецького клімату в освітньому про-сторі класичного закладу вищої освіти. Реалізація другої умови спрямована на оновлення й доповнення змісту навчальних програм новими темами, завданнями, уведенням спецкурсів, що дасть змогу глибше оволодіти фаховими компетентностями в межах конкретної навчальної дисципліни. Реалізація тре-тьої умови передбачала залучення студентів до відвідування художніх музеїв, галерей; неформальних зустрічей-бесід з митцями; створення творчих портфоліо; залучення студентів до художньо-виставкової діяльності. Реалізація четвертої умови спрямована на отримання естетичних і художніх вражень від навколишньої дійсності в умовах пленеру, під час якого формується світобачення художника, його розуміння взаємозв’язку природи та людини.У процесі наукового пошуку нами використано такі методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація. Реалізація визначених нами педагогічних умов формування художньо-естетичного світобачення студентів-художників у класичних закладах вищої освіти країни за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» сприятиме підвищенню показників структурних компонентів означеного світобачення.Ключові слова: світобачення, художнє середовище, творча діяльність, пленер, виставки, освітній процес.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Ліпісівіцька, Аліна Олексіївна. "Художня картина світу: постанова проблеми на перетині методологічних площин." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 1, no. 95 (February 2020): 110–25. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2020.1.95.06.

Full text

Abstract:

Художня картина світу є особливим авторським баченням навколишнього світу, реалізованим на сторінках певного художнього твору. Вона дозволяє нам розтлумачити сутність людського буття, приховану за численними образами і персонажами уявного світу, що співвідноситься з існуючим. У поданій статті ми намагаємося теоретично розглянути поняття «художня картина світу» з позицій різних літературознавчих методологій. Спираючись на спостереження відомого українського науковця О.О. Потебні, ми пов’язуємо художню картину світу із зовнішньою та внутрішньою формою тексту, а також значенням, заданим головними інтенціями художнього твору. Саме таким шляхом – через зовнішню форму, внутрішню форму, значення (зміст) – рухається людська свідомість у процесі пізнання сутності об’єктів художньої дійсності. Художнє пізнання можливе завдяки образному світу мови, поринувши у який можна відшукати всі першопочаткові значення і смисли, породжені процесами омовлення/висловлення. Німецький філософ Вільгельм Дільтей зобразив процес пізнання художнього світу у вигляді піраміди зіставних із потебнянськими понять переживання – вираження – розуміння. Асоціації, які виникають у реципієнта під час споглядання об’єкту художнього світу, виражаються інтерсуб’єктивними артикуляціями, і саме цей взаємозв’язок є зображенням художньої картини світу, за якою приховані культурні смисли певного народу. Представники формальної літературознавчої школи стверджували, що побудова художньої картини світу і процес пізнання об’єктів реальності відбувається завдяки відчутності форми, поза якою твір мистецтва не існує. Важливим аспектом аналізу й інтерпретації художньої картини світу є також міфологічність літературного твору. Кожен образ, за яким приховане висхідне значення пізнаваного об’єкту, відтворює певний міф – розповідь про дійсну реальність природного світу, що існує у просторі світу мистецтва. Художня картина світу як наукове поняття піддається теоретичному моделюванню з позиції літературознавчої науки, яка розробляє нові вектори наукової інтерпретації художнього бачення світу, створюваного автором, та розуміння феномену людини у цьому світі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

VARYVONCHYK, Anastasia. "УКРАЇНСЬКА ВИШИВКА В ОДЯЗІ 70-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ." ART-platFORM 3, no. 1 (May 27, 2021): 325–45. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.3.2021.325-345.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена малодослідженій проблемі у вітчизняній науці, пов’язаній із промисловим виробництвом одягу та застосуванням української вишивки. Значний внесок у розвиток традиційного українського одягу та декорування вносили художники-модельєри Київського Будинку моделей одягу, якій розпочав свою діяльність у 1944 р. Завдяки художникам у важких умовах розроблялися сучасні на той час моделі за мотивами українського традиційного одягу. Вбрання створювалося на виробництвах легкої промисловості та «Укрхудожпрому». Зазначається, що українська вишивка була невід'ємною частиною українського одягу, а згодом, і промисловості. У Києві в червні 1970 р. Всесоюзним інститутом асортименту виробів Міністерства легкої промисловості УРСР було проведено художньо-технічну раду для огляду виробів, що презентували молодіжну моду. Учасники художньо-технічної ради розглянули моделі, запропоновані 34 швейними підприємствами та 6 Будинками моделей України. Проведення цього заходу надало можливість впровадити модні тенденції десятиріччя у життя. Художники Київського Будинку моделей одягу (КБМО) активно запроваджували та використовували традиційні національні елементи вбрання, поєднуючи тенденції сучасної моди того часу. Аналізуючи стан використання вишивки традиційного українського крою в сучасному одязі 70-х рр. ХХ ст. у КБМО, можемо відзначити, що в молодіжному одязі художники-модельєри застосовували традиційний крій, вишивку, декор, за мотивами національного костюму усіх регіонів України. Змінювалися моделі подовжених жіночих суконь із вовняних тканин, у дівочих комплектах із бязі переважав сорочечний крій із комірцем «стійка» та короткими рукавами. Підтримувалися напрямки крою у довжині блуз до талії, із вживанням народних мотивів української вишивки. Прямі й розширені спідниці донизу підкреслювали талію і призбирувалися на гумці чи поясі. Пальта створювалися на основі крою української свитки за прямим силуетом, втачними рукавами, каптур переходив у комір із китицями та так само оздоблювався за мотивами елементів народної української вишивки, що виконувалася тамбурним швом чорними, червоними, жовтими й зеленими кольорами. Високий рівень моделювання одягу демонстрували промислові виробництва. Джерелом натхнення для фахівців українських виробництв легкої промисловості та «Укрхудожпрому» слуговали покази мод, що влаштовувалися Будинками моделей двічі на рік. Виконання виробництвами тематичних і композиційно довершених творчих проектів спрямовувало й узгоджувало діяльність швейної, текстильної, трикотажної промисловості. Організація праці на усіх етапах виробництва підкреслює актуальність означенної проблеми, що обумовленна потребою збереження української автентичності, дослідження та висвітлення особливостей створення сучасних виробів із напрямку художніх промислів, таких як художня вишивка, яка є одним із найдавніших різновидів народної творчості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Bai, Xiaonan. "МУЗИЧНА ТЕМПОРАЛЬНІСТЬ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ХУДОЖНІЙ ФЕНОМЕН." Музичне мистецтво і культура 2, no. 31 (May 20, 2021): 175–86. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-14.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – запропонувати сталі системні критерії ви- вчення музичної темпоральності шляхом поєднання процесуального та структурного підходів, таким чином – шляхом відкриття взаємоза- лежності часу та простору у принципах музичної образної логіки. Ме- тодологія роботи зумовлюється поєднанням філософсько-естетичного феноменологічного та текстологічного мистецтвознавчого підходів, із залученням систематичного жанрово-стильового методу. Розвиваєть- ся психологічний аспект музикознавчих характеристик, що визнача- ється увагою до специфічних рис музичного діяння. Наукова новизна даної статті зумовлюється відкриттям антиномічної природи часу в музиці та притаманного музичній темпоральності, як специфічному ху- дожньо-музичному втіленню часу, способу «подвійного відбиття» тих особливостей людського буття, що узагальнюються категорією часу. Пропонується визначення двох основних взаємодіючих способів розуміння та інтерпретації часу в музиці, тобто способів прояву музичної темпоральності – екстенсивний та інтенсивний. Висновки виявляють, що, по-перше, часові параметри музики є подальшим розвитком подвій- ного уявлення людини про буття як зіставлення та взаємопроникнення космічного (ноологічного) та людського начал, що пролонгується в по- няттях історичного та особистісного часу; по-друге, музика виробляє специфічне процесуально-структурне розуміння сходження загального (універсального) та особливого (унікального) у переживанні та відтво- ренні часу, виходячи з власної виразової системи та продовжуючи ча- сові дихотомії у взаємодії жанрового та стильового факторів музич- ної архітектоніки. Саме остання (архітектоніка музики) є найбільш безпосереднім втіленням – створенням часу, оскільки передбачає як кристалізацію сталих принципів побудови – функціонування музичного твору, так і постійну змінність, рухливість, процесуальну варіатив- ність та неповторність музичного діяння, впливу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Алішер, Анна. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОГЛЯДИ НА ФЕНОМЕН СЦЕНІЧНОГО ПРОСТОРУ У ТВОРЧІЙ ШКОЛІ Д. ЛІДЕРА." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, no. 34 (December 22, 2020): 227–33. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.347.

Full text

Abstract:

Видатний театральний художник Данило Лідер став одним із провідних творців нової художньо-естетичної школи у сценографії, яка отримала назву «дієвої сценографії» і передбачала звернення до багатозначних, алегоричних й незавершених образів. Властивий їй «великий стиль» із розкриття засобами мистецтва значущих проблеми людського буття робив акцент на семантичній стороні декорацій, практикував еклектику стилів і жанрів, заперечення лінійного оповідання, віддавав перевагу наочному аспекту. Сам театральний простір поставав у його розумінні «кодовою системою». Д. Лідер вважав, що художник театру не чекаючи загальної концепції вистави від режисера, повинен самостійно опрацювати матеріал й запропонувати декорації, що створюють, а й можливо продиктують художньо-естетичний напрям майбутньої театральної вистави. Ставлячи себе в епіцентр пошуку образу постановочної частини вистави, де й зароджувалась вся містерія майстерності й неповторності сценографії, синтезуючи різні художньо-сценографічні стилі спираючись на історію національного колориту української ментальності. Світосприйняття перебігу часу міжнаціональних культур відображали художницькі погляди майстра на сценічний простір театру.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Shitin, Liu. "ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНИЙ СИНТЕЗ ЯК ОСНОВА ОПЕРНОГО ОБРАЗУ." Музичне мистецтво і культура 1, no. 31 (November 17, 2020): 196–207. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-1-16.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – розкрити специфічні змістові показники худож- ньо-естетичного синтезу, що здійснюється в оперному образі, як про- цесуальному системному явищі; довести важливість персоніфікації та типізації як двох необхідних сторін образної оперної драматургії. Ме- тодологія роботи зумовлюється поєднанням історіографічного та тек- стологічного підходів, передбачає включення психологічного ракурсу оцін- ки художніх явищ та розширення семантичного методу оперознавства. Запропоноване поняття синергії розглядається в річищі семіологічного музикознавчого підходу. Наукова новизна статті зумовлюється розкрит- тям художньо-синтетичної природи оперного образу та його синергійної виконавсько-артистичної природи, в їх узгодженні та взаємозалежності. Смисловий обсяг оперної концепції, як естетичної, зумовлює розширення кола художніх функцій оперного образу, який, зберігаючи власне персоні- фіковане вираження та індивідуально-психологічне призначення, вступає до резонансу з культурно-історичним контекстом, активізує й залучає до «оперного світу» ціннісні домінанти життєвого навколишнього сві- ту, зумовлюючи завдання оперного виконавця розширювати історич- ний простір ролі, відновлювати сполучну нитку онтологічного часу, за допомогою художньо-синтетичних факторів виявляти багатомірність та цілісність людської свідомості. Висновки. Підхід до оперного образу як до основи оперного діяння та синтетичного художньо-естетичного утворення дозволяє оновлювати розуміння поняття «сучасне виконан- ня». Оперна «сучасність» повинна тлумачитися як здатність виконавця налагоджувати художньо-символічні зв’язки, прокладати образні шляхи зі штучного, але психологічно дієвого художнього оперного простору до дійсного перебігу життя, таким чином поглиблюючи властиву людській свідомості синестезійність, водночас виявляючи значний синергійний по- тенціал синтетичної оперної форми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Бандровська, О. Т., and В. І. Хома. "РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ АПОКАЛІПТИЧНОГО СВІТУ В РОМАНІ МАЙКЛА ОНДАТЖЕ «АНГЛІЙСЬКИЙ ПАЦІЄНТ»." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 2 (April 9, 2021): 159–66. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2020-2-22.

Full text

Abstract:

Постапокаліптична література вирізняється з-поміж інших художніх феноменів зверненням до специфічної теми – в якому світі та якому стані опиниться людство після глобальної катастрофи. Роман «Англійський пацієнт» сучасного канадського письменника Майкла Ондатже, який є постмодерністським історіографічним романом, звертається до комплексу проблем, пов’язаних із трансгресивним характером Другої світової війни та її наслідками. Репрезентовані в романі фізичні і психологічні травми війни, пам’ять про катастрофічні події та людські переживання дають підстави віднести роман М. Ондатже до літератури постапокаліпсису, яка на сьогодні є самостійним художнім феноменом. Доводиться, що в романі «Англійський пацієнт» М. Ондатже постапокаліптична проблематика є невід’ємною від постмодерністської поетики твору. Тому фрагментарність та нелінійність оповіді, бінарні структури простору (закритий простір вілли – відкритий простір пустелі) і часу (розрізнення/нерозрізнення минулого і теперішнього), невизначеність ідентичності та неоднозначність механізмів індивідуальної пам’яті персонажів є постмодерністськими поетологічними характеристиками твору. У статті окреслено художні параметри постапокаліптичного світу роману: своєрідність часопросторової організації твору та ідентичності персонажів. Показано, що проблемний комплекс пам’ять–спогад–травма є вагомим складником сучасної постапокаліптичної літератури. Наголошується, що в романі всі сюжетні лінії персонажів є варіаціями інтерпретації понять ідентичності, пам’яті і травми в добу постапокаліпсису. На прикладі центрального персонажа досліджено, як його часткова амнезія акцентує втрату ідентичності: немає імені, національності, чіткого минулого, а значить теперішнього і майбутнього. Отже, М. Ондатже на прикладі свого персонажа подає масштабний аналіз постапокаліптичної травми, яка є одночасно і фізичною, і душевною. Підсумовується, що «Англійський пацієнт» М. Ондатже як роман про постапокаліпсис сприяв формуванню традиції постапокаліптичної літератури в канадській літературі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Одрехівський, Роман Васильович. "ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕМОРІАЛЬНИХ СПОРУД ГУЦУЛЬЩИНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПЕРША ТРЕТИНА ХХ СТОЛІТТЯ)." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 44 (June 25, 2021): 18–26. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235287.

Full text

Abstract:

Мета cтатті – з’ясувати художню специфіку меморіальних споруд Гуцульщини другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. – періоду розквіту каменярства та деревообробництва. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи історизму та системного підходу, а також методи: джерелознавчий – для аналізу тематичних та ідейних особливостей меморіальної споруди, комплексний – для виявлення художніх особливостей меморіальних споруд, аналізу – для вивчення пропорційних ознак складників меморіального комплексу. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в мистецтвознавчій науці аналізуються меморіальні споруди Гуцульщини, велика кількість яких була знищена в радянський період. Розглянуто об’єкти, уперше введені автором статті в науковий обіг. Увесь матеріал зібраний під час виїздів на польові об’єкти. Висновки. У статті проаналізовано художню специфіку меморіальних споруд Гуцульщини. Доведено, що стилістика й тематика скульптурного декору пов’язані із традиціями українського іконопису, сакральної архітектури. Шрифтові написи виконані за традиціями церкви Східного обряду. Висвітлено розмаїття тематики та присвяти: споруда, присвячена ліквідації панщини в 1848 р., намогильні меморії із хрестами, зображеннями Ісуса Христа, Святих християнського культу тощо. З’ясовано значення пам’яток у духовно- релігійному житті та сакральній культурі українців-гуцулів. Відзначено, що меморіальні споруди другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. потребують реставрації, збереження й каталогізації, адже виконані вони переважно із ямненського пісковика, м’якого та вразливого до атмосферного впливу. Матеріали дослідження можна використати під час створення туристичних маршрутів, проєктування нових сучасних меморіальних споруд, для реставрації старих пам’ятників.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Художній час'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles