Academic literature on the topic 'Художня антропологія'

Український літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ століть значну роль відводив людині, котра прагне віднайти себе у світі. Митці відображали як реалії життя людини, її психологічні стани за певних обставин, так і внутрішнє єство, почуття та настрій персонажа, що було ознакою модернізму. Творчість Марка Черемшини формувалася під впливом сучасних йому культурно-історичних реалій, європейської філософії. Попри значну увагу дослідників до відображення письменником своїх персонажів виникає потреба вивчення художньої антропології письменника у зв’язку з його власним філософським розумінням існування людини у світі. Марко Черемшина зображує світ і людину в ньому метафізично, акцентуючи на несвідомому персонажів, їх внутрішньому єстві, часто ставить їх в екзистенційні межові ситуації. Такому підходу автора до творення художньої антропології сприяли як модерністська рецепція фольклорно-міфологічних образів та мотивів, так і новітні напрямки європейської філософії, зокрема філософія життя Ф. Ніцше. Одним із маркерів художньої антропології Марка Черемшини є вітаїстичний мотив повноти людського життя, любові, що набув найпотужнішого звучання у збірці новел «Парасочка». Аналіз художньої антропології письменника допомагає глибше зрозуміти невичерпний феномен його творчості. Дослідження доповнює уявлення про особливий філософічний тип мислення Марка Черемшини, накреслює подальші аспекти вивчення його новелістики, зокрема в руслі міждисциплінарних досліджень.

В статті розглядається позиція українських літературознавців щодо антропологізму в літературі. Аналізуються антропологічні аспекти твору Ф. Достоєвського «Підліток». Розглядаються домінантні образи, особливості психологізму, як одного з складників антропологізму.

У статті обґрунтовуються необхідність і перспективи інтегрованого підходу до вивчення і аналізу літературного твору. Зокрема, аналізується можливість використання методів патографії як частини біографії письменника для різнобічного сприйняття і більш глибокого розуміння творів художньої творчості. При створенні художнього тексту певною мірою проявляються особистість, психологічні особливості та стан його автора. З іншого боку, дані патографії, поряд з літературознавчим і текстологічним аналізом, сприяють більш повному та різноплановому сприйняттю твору і формуванню естетичної реакції на нього у читача. Показовим прикладом такого підходу може бути творчість Ф. Достоєвського, твори якого, та й сама особистість письменника викликали і продовжують викликати інтерес не тільки літературознавців, а й психологів, психіатрів, а також кримінальних антропологів. При тому, що наукова картина світу, яка формується психологами і психіатрами, може не збігатися з художньою картиною світу твору, їх симбіоз може мати значний вплив на процес читацького сприйняття поряд з іншими важливими факторами. У статті представлений огляд існуючих досліджень зазначеного напрямку в їхньому розвитку, у тому числі щодо творчості окремих письменників, зокрема, Ф. Достоєвського, і виділені перспективи напрямку, як для літературознавства, так і для психології, антропології, психіатрії. І якщо існує кількість наукових досліджень класичних літературних творів з боку окремо психопатології і патографії, а також з боку літературознавства і текстології, то інтегрований похід лише починає розвиватися

Стаття присвячена аналізу образу одеської Ейкумени як фактора антропної ідентичності в романі Ванди Мазур «Гроші». Відзначено, що просторові топоси в романі концептуалізуються не стільки в аспекті етнічного чинника, скільки екзистенційно-онтологічного і міфопоетичного. Просторова топіка роману, при всій очевидності ознак non-fi ction (топоси Франції, Північної Африки, України, Одеси та ін.), характеризується символічними значеннями, архетипними кодами, чому відповідає поетика багатозначності номінацій «південь України», «південне місто». Їх людський ресурс і дозволив створити одеську Ейкумену. Але читач не відразу дізнається, про яке південнє місто йде мова. Тільки по ходу розповіді образ міста конкретизований топосами Одеси та одеської області. Семантичне поле цих понять розширюється до значень ментального стану людини в ситуаціях екзистенціальних і цивілізаційних потрясінь. Стратегія текстообразования між форматом фікшен і нон-фікшен в романі реалізується сполученням дискурсів візії, рефлексії і достовірних просторових топосів. Відповідно до чого, сфера топонімів в модельованих картинах ейкуменського світу не обмежена функцією об’єктно-предметного знака реального міста, а наділена й умовно-символічними значеннями. Очевидно, що художня антропології роману Ванди Мазур «Гроші» корелює з концепціями постколоніальної гуманітаристики про подолання європоцентризму і етноцентризму, на тлі утвердження ідей екологічного і культурного екуменізму. Концепи Одеси і одеського регіону в межах художнього світу роману артикулюються як аксіологічно значущі в утвердженні транскультурної ідентичності персонажів.

У статті розглядаються специфічні особливості літературної творчості в усвідомленні людського буття. Аналізуються сутнісні риси антропологічного повороту в європейській гуманітарній думці ХХ ст. Такі риси вирізняються спробою визначити специфіку; основи та сфери власне людського існування; людської індивідуальності; творчих можливостей; виходячи із самої людини; спробою пояснити не лише її власну природу; а й смисл та природу навколишнього світу; водночас акумулюючи евристичні філософські; наукові; соціально­економічні та гуманітарні ідеї. З’ясовується роль сучасної літературної антропології в осмисленні духовних; гуманістичних начал щодо існування людини в суспільстві глобалізаційних змін. Доводиться; що художня література є творчим продуктом; здатним самостійно окреслювати нові простори людського буття та «вписувати» їх в уже існуючу «топографію культури». Теорія літературної антропології; як окрема галузь знань; не зводиться до універсального методу у дослідженні розвитку художньої літератури. Сучасне суспільство динамічних змін спонукає не лише до переоцінки відносно усталених людських цінностей; а й до переосмислення місця і ролі людини в динамічних соціально­економічних практиках та її здатності до власної культурної трансформації; що й характеризує літературну творчість.

Мета роботи полягає у комплексному дослідженні суспільно-політичних та творчих стратегій львівських митців-скульпторів – майстра української медальєрної пластики Любомира Терлецького та творця монументальної і станкової скульптури Валентина Борисенка – у другій половині ХХ століття. Методологічну основу роботи склали напрацювання в галузях політичної історії, культурної антропології, соціальної історії, мистецтвознавства. Пропоноване дослідження ґрунтується на методологічному принципі «case study», який дозволив застосувати системно-структурний метод до розкриття багатовимірної історії повсякдення – творчого та кар’єрного шляхів львівських скульпторів радянського періоду. Наукова новизна праці полягає в успішному застосуванні мікроісторичного підходу для демонстрації тогочасних опозиційних моделей «творчість-диктатура» та «митець-авторитарна влада», а також способів їх вираження в умовах радянського політико-ідеологічного контролю. Доведено, що львівські митці-скульптори Л. Терлецький та В. Борисенко пройшли відмінний шлях професійного та творчого зростання, й відтак своєю діяльністю виражали різні політичні й культурні горизонти. Висновки. Мистецьке середовище післявоєнного Львова формувалося через активне підпорядкування художньої творчості цілям радянського державно-партійного апарату. Впровадження стилю соціалістичного реалізму вимагало від митців пристосування до примітивних форм вираження ідеологічних постулатів СРСР/УРСР. Залишаючись домінантним напрямом мистецтва, соціалістичний реалізм змушував львівських скульпторів вибудувати індивідуальні стратегії творчості, професійного зростання, взаємовідносин із владою. Любомир Терлецький (1922–1993), будучи замолоду репресованим за активну патріотичну позицію, пройшов випробування радянськими таборами та, після реабілітації, повернувся до творчого життя. Не маючи ілюзій щодо перспектив авторитарного радянського режиму він пізнавав та популяризував тисячолітню історію України. Не лише скульптурною творчістю, але й науковою роботою митець демонстрував незломний характер та переконання про неминучість державно-політичного і культурного відродження українського народу. Автор монументальних та станкових скульптур Валентин Борисенко (1929–1990) увійшов в історію як типовий представник радянської скульптурної школи, майстер, що добре вписувався в накинуту партією «згори» догму соціалістичного мистецтва. Водночас, будучи сформованим у львівській художній традиції (вчителями В. Борисенка були вихованці краківської, празької, римської творчих шкіл), він, через звернення до княжої доби чи народних месницьких характерів XVIII ст., частково відмежовувався від радянських ідеологічних нашарувань. Обравши партійну й адміністративну кар’єру В. Борисенко неодноразово виконував пропагандистські роботи на замовлення партійно-політичних структур.

Памятники ранних кочевников Казахстана обладают значительной информативной емкостью, особенно важное значение имеют произведения древнего искусства, изделия, декорированные в скифском зверином стиле. Библиографические ссылки 1. Акишев К.А., Акишев А.К. Проблема хронологии раннего этапа сакской культуры // Археологические памятники Казахстана. Алма-Ата: «Наука», 1978. С. 38-63. 2. Алпамыс батыр. Казахский героический эпос в прозаическом пересказе Сейдимбекова А. Перевод с каз. Санбаева С. Художник Сидоркин Е. Алма-Ата: «Жалын», 1981. 112 с. 3. Арриан Квинт Эппий Флавий. Индика. Бонгард-Левин Г.М., Бухарин М.Д., Вигасин А.А. Индия и античный мир. М.: «Восточная литература», 2002. 4. Бейсенов А.З. Талды-2 и памятники раннесакского времени степной Евразии // Сакская культура Сарыарки в контексте изучения этносоциокультурных процессов степной Евразии: тез. докл. Круглого стола, посвящ. 20-летию НезависимостиРеспублики Казахстан. Караганды, 2011. С. 14-20. 5. Бейсенов А.З. Тасмолинская культура Сарыарки // Казахстан в сакскую эпоху: коллективная монография. Алматы: Институт археологии им. А.Х. Маргулана, 2017. С. 59-100. 6. Бейсенов А.З., Смаилов Ж.Е. Талдысайские удила раннетасмолинского времени в Центральном Казахстане // Проблемы изучения и сохранения исторического наследия: матер. междунар. археологической конф. Алматы, 1998. С. 271-275. 7. Бейсенов А.З., Джумабекова Г.С. Бляшка с мифологическим сюжетом из Центрального Казахстана // Известия АлтГУ. 2014. № 4. С. 42-46. 8. Бейсенов А.З., Джумабекова Г.С., Базарбаева Г.А., Дуйсенбай Д.Б., Ахияров И.К. Вихревые композиции в искусстве саков Центрального Казахстана // Археологія і давня історія України. 2017. Вип. 2 (23). С. 40-58. 9. Бесетаев Б. Случайные находки деталей конского снаряжения и воинская поясная гарнитура раннесакского времени из Восточного Казахстана // Казахстанская археология и этнология: прошлое, настоящее и будущее: матер. междунар. научн.-практ. конф. «VII Оразбаевские чтения», посвящ. 550-летию образования Казахского ханства, 20-летию Ассамблеи народа Казахстана (28-29 апреля 2015). Алматы: «Қазақ университетi», 2015. С. 252-256. 10. Бобров Л.А. Тактический прием «хоровод» конных лучников в военном искусстве кочевников Великой степи XIII–XVI вв. // Средневековые тюркско-татарские государства. 2016. № 8. С. 73-83. 11. Борискин К. Зачем олени водят хороводы // Вечерняя Москва. 6 мая 2018 г. 12. Валиханов Ч.Ч. Тенкри (бог) // Собр. соч. в 5 т. Алма-Ата: Главная ред. Казахской советской энциклопедии, 1984. Т. 1. С. 208-215. 13. Васильков Я.В. Битва как жертвоприношение (По данным древнеиндийской традиции) // Жертвоприношение в архаике: атрибуция, назначение, цель: сб. научн. тр. семинара «Теория и методология архаики». Под ред. М.Ф. Альбедиль, Д.Г. Савинова. СПб.: МАЭ РАН, 2012. Вып. V. С. 74-86. 14. Ворошилов А.Н. Копьеносцы в войске скифского времени на Среднем Дону // Древности. Харьков, 2005. С. 19-23. 15. Горелик М.В. Сакский доспех. В: Пиотровский Б.Б. (отв. ред.) // Центральная Азия. Новые памятники письменности и искусства. М.: Наука, 1987. С. 110-133, 367-373. 16. Досжанов Д. Шелковый путь. Алма-Ата: «Жазушы», 1983. 605 с. 17. Ермолаева А.С. Памятники предгорной зоны Казахского Алтая (эпоха бронзы–раннее железо). Алматы: Институт археологии им. А.Х. Маргулана, 2012. 238 с., ил. 18. Кадырбаев М.К. Памятники тасмолинской культуры // Маргулан А.Х., Акишев К.А., Кадырбаев М.К., Оразбаев А.М. Древняя культура Центрального Казахстана. Алма-Ата: «Наука», 1966. С. 303-433. 19. Королькова Е.Ф. Чепраки с полумерлонами: конское снаряжение как элемент сакральной символики // Золото, конь и человек: сб. ст. к 60-летию А.В. Симоненко. Киев: КНТ, 2012. С. 345-352. 20. Кушкумбаев А.К. Военное дело казахов в XVII–XVIII веках. Алматы: Дайк-Пресс, 2001. 172 с. 21. Маргулан А.Х. Казахское народное прикладное искусство. Алма-Ата: «Онер», 1986. Т. 1. 256 с. 22. Мец Ф. О возможных семантических параллелях «рогатым» лошадям пазырыкской культуры // Теория и практика археологических исследований. 2013. № 1 (7). С. 91-102. 23. Перевалов С.М. Тактические трактаты Флавия Арриана: Тактическое искусство; Диспозиция против аланов. Комментарий. М.: “Памятники исторической мысли”, 2010. С. 181-300. 24. Полидович Ю.Б. Хищник и его жертва: выражение круговорота жизни и смерти средствами скифского зооморфного кода // Структурно-семиотические исследования в археологии. Донецк, 2006. Т. 3. С. 355-398. 25. Савинов Д.Г. Идея множественности как залог успешного жертвоприношения // Жертвоприношение в архаике: атрибуция, назначение, цель: сб. научн. тр. семинара «Теория и методология архаики». СПб., 2012. Вып. 5. С. 49-62. 26. Симоненко А.В. Сарматские всадники Северного Причерноморья. СПб.: Факультет филологии и искусств СПбГУ, 2009. 328 с., ил. 27. Тишкин А.А., Шепелева Е.В. Изучение «поминальных» сооружений пазырыкской культуры Алтая // Теория и практика археологических исследований. 2006. Вып. 2. С. 57-75. 28. Черненко Е.В. О времени и месте появления тяжёлой конницы в степях Евразии // Проблемы скифской археологии. МИА. 1971. № 177. С. 35-38. 29. Черемисин Д.В. К дискуссии о семантике искусства звериного стиля и реконструкции мировоззрения носителей пазырыкской культуры // Археология, этнография и антропология Евразии. 2007. № 3 (31). С. 87-102 30. Шалыгин А. Секреты волчьей охоты: охота волчьей стаи была смоделирована на компьютере Учеными США и Испании // National Explorer. URL: http://www.nexplorer.ru/news__12487.htm 31. Шевцова А. Казахский народный орнамент: истоки и традиция. М.: Московский фонд «Казахская диаспора», 2007. 240 с., ил. 32. Шульга П.И. Могильник раннескифского времени Гилёво-10 в предгорьях Алтая. Новосибирск: ИПЦ НГУ, 2016. 258 с. 33. Čugunov K.V., Parzinger H., Nagler A. Der skythenzeitliche Fürstenkurgan Aržan 2 in Tuva. Archäologie in Eurasien 26. Steppenvölker Eurasiens 3. Mainz: Verlag Philipp von Zabern, 2010.

This work is dedicated to the application of the foundations of pedagogic anthropology in the study of foreign literary characters. Foreign literature as a subject and the study of literature characters is a natural environment for the application of pedagogic anthropology in the middle school, as for the readers literary heroes become role models in the development of their personality and worldview, they are the prism through which life values are perceived and evaluated and personal worldview is developed. Anthropologic component humanizes the process of learning, ensures anthropologically oriented interpretation of its contents and makes applied methodology more efficient. Here we argue for the necessity of taking into consideration distinctive features of individual pupil’s psyche in the choice of educational methodology in the study of literary characters, in particular its socio-historic nature, goal setting and prediction, abstraction, activity, creative character, self-control, articulation of ideas and results and reflection. Methods and forms of work have to motivate pupils to independently determine their readiness to work, estimate personal development, note changes in personal view and convictions, set desired trajectory for further development. The content of educational material must ensure the formation of basic cultural values in pupils and nurture a person capable of knowingly live a life in harmony of “science, art and morals”. In these conditions literary education becomes an important factor of spiritual development of pupil readers, an important part of their consciousness and activity, facilitate spreading and following of cultural norms, values and knowledge, which are represented in literary works and their characters.

Zengwa V. A. Art anthropology of the prose of M. Khvylovyy: a hero as a phenomenon of culture. – Тhe manuscript rights. The thesis for the degree of Candidate of Philological Studies, speciality 10.01.01 – Ukrainian literature. – V. N. Karazin Kharkiv National University, Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, Kharkiv, 2012. In thesis the art anthropology of the M. Khvylovyy’s prose is analyzed. The writer was represented a period (early twentieth century) of radical change of the human concept in European cultural space. It is defined the basic principles of «anthropological revolution» in philosophy, which greatly influenced on modern literature in general and M. Khvylovyy’s art in particular. With motive and pattern analysis anthropocentrism writer’s prose is proved. It is shown in the interpretation of the central characters of the writer the metaphysical assumptions, reasons and purpose of the revolution as the event that the efforts of the masses was to gain freedom for every individual. It is analyzed the philosophical, historical and literary sources of cultural consciousness of M. Khvylovyy’s contemporary person as typological basis of his characters. It is solved the confrontation of heroes with revolutionary consciousness and the «burghers» characters on the pages of M. Khvylovyy’s novels, short stories and an unfinished novel. Avtotextual analysis of writer’s prose led to make a conclusion about the existence in his art world a coordinate system of «good» and «evil». It is proved that «good» of M. Khvylovyy’s central hero is not focused on philanthropy and involves violation of traditional moral norms. For the heroes of the writer, who may be interpreted as a positive, it is characteristic the constant frustration this reality, aspiration to the ideal. «Evil» for the writer embodied in the lack of interest in «metaphysics», focusing on physiological needs. M. Khvylovyy’s «burghers» from a series of his satirical texts have such depiction. Through intertextual and avtotextual analysis of «Woodcock» it is outlined a gradation of moral values and goals of the protagonist of the novel Dmitriy Karamazov. At this critical juncture for M. Khvylovyy product we can observe the confrontation of traditional Christian morality, the source of which is a powerful novel’s intertextual source – Dostoevsky’s fiction – and the newly self-proclaimed moral of M. Khvylovyy’s heroes. In this context the image of women in the novel is studied, embodied in two radically opposing personalities Aglaya and Hanna – the «new person», who ideologically position make her to lose a sense of proportion and weak «Christian», who’s «obedience» to the orders «from above»borders with a bourgeois weakness. Analysis the typological features of the concept of human in the context of discourses of Faust’s and Don Quixote’s images led to make the conclusion about the irrational basis of M. Khvylovyy’s art world. It is shown the cultural exhaustion Faust’s and Don Quixote’s and Faustian model of human in the writer’s interpretation. Because his «Faust» exists in a world of illusions of own benefit, and «Don Quixote», faced with the harsh reality, chooses the «kingdom of phantoms» and death. The conflict of city and village in M. Khvylovyy’s prose is analyzed. City for M. Khvylovyy – educated, «European», but also it is immoral, fixed on the material things, unable to creation. The city is shown in the writer’s art world as a center of civilization, which exhausted itself and has no ability to continue in the act of procreation. In contrast his wild Asian «village» has secret grand potential because here it is possible the birth of a new Asian renaissance’s man, shown in the stories «Life» and «From Varya’s biography». That is why the function of procreation takes wild «Asian» Ukrainian village, in which the baby (the symbol of Asian renaissance in M. Khvylovyy’s prose) is born. The artistic expression in writer’s mehatext the Spengler’s theory about «the decline of Europe» and the M. Khvylovyy’s own myth about Asian renaissance is studied. It is made a conclusion about a revolution in as a starting point and result of metaphysical and civilizational crisis, which took place in Europe late XIX – early XX century. The indicative feature of the writer’s central character is that he is gone through the all stages of metaphysical rebellion against the «old» God, «old» state and the «old» values. It is important to emphasize, that this metaphysical rebellion was the only possible reaction of decent person in the realities of pre-revolutionary world, as well as the only possible in post-revolutionary time was a total disappointment. Only in the dynamics of continuous internal search M. Khvylovyy’s hero actualizes himself as a person. However, the prose writer characterized anticipation considerable developmental changes that, though, perhaps, not entirely true today, but in the long time perspective, definitely have a place in the modern world.
Зенгва В. О. Художня антропологія прози М. Хвильового: герой як феномен культури. – На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна МОНмолодьспорту України, Харків, 2012. У дисертації проаналізовано особливості художньої антропології прози М. Хвильового як представника доби (початок ХХ століття), що характеризувалася кардинальною зміною концепції людини в європейському культурному просторі. Визначено метафізичні передумови, причини та мету революції в інтерпретації центральних героїв письменника. Аналіз прози М. Хвильового дає змогу зробити висновок про існування в його художньому світі системи координат «добра» і «зла». Для його персонажів, які можуть бути проінтерпретовані як позитивні, характерне постійне невдоволення цією реальністю, стремління до ідеального. «Зло» для М. Хвильового втілилося у відсутності інтересу людини до «метафізики», її зосередженості на власних фізіологічних потребах. За допомогою інтертекстуального та автотекстуального аналізу роману «Вальдшнепи» окреслено градацію морально-ціннісних орієнтирів героя. Розгляд типологічних особливостей концепції людини в контексті дискурсів вічних образів Фауста і Дон Кіхота дозволив константувати виразну ірраціональну основу художнього світу М. Хвильового. Охарактеризовано художнє вираження в мегатексті письменника теорії О. Шпенглера про «занепад Європи» й авторського міфу М. Хвильового про Азіатський ренесанс.

Вже 150 років тому Фрідріх Ніцше наполягав на тому, що людство як рід не прогресує і навіть більше того, воно деградує. Ця переконаність філософа й привела до визначення нового типу людини, що творитиме нову спільноту. Так виник ідеал Übermensch або «надлюдини» – внутрішньо дисциплінованої, здатної на духовне перетворення власної особистості і відповідальної за майбутнє. Проте добре знаємо, що в майбутньому цей образ з різних причин був спотворений до невпізнання й набув рис «білявої бестії», яка безжально руйнує світ і його цінності, хоча насправді ніцшеанська надлюдина має позитивну мету – просвітлення та вдосконалення.