Journal articles on the topic 'Фінансова свобода'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Фінансова свобода.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 37 journal articles for your research on the topic 'Фінансова свобода.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Яциковський, Б., А. Чинчик, С. Голубка, С. Яремчук, and Є. Буряк. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СТРАТЕГІЧНОГО ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В КООРДИНАТАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 300–306. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251460.
Full textAbstract:
Анотація. Сучасний стан української економіки свідчить про те, що процес розроблення і реалізації ефективної стратегії розвитку є дуже важливим, оскільки стратегії сталого економічного розвитку України — один із найважливіших документів, що характеризують довгострокові цілі та напрями соціального розвитку України — економічний розвиток, розвиток, досягнення. Варто зазначити, що в європейських країнах такій стратегії приділяється більше уваги, вона дуже детальна. Досліджено стратегічне бачення сталого соціально-економічного розвитку України до 2030 року. Воно демонструє реформування цінностей народу України з метою досягнення балансу між економічним, соціальним та екологічним розвитком. Розвиток вітчизняної економіки є одним із пріоритетних завдань у трансформаційних умовах нашої країни. Україна має стати країною із сильною економікою та інноваційними інноваціями. Для цього потрібно, перш за все, відновити макроекономічну стабільність, забезпечити стійке економічне зростання шляхом проекологічних дій, створити сприятливі умови для економічної діяльності та створити прозору податкову політику. Досліджено цілі сталого розвитку, а саме: боротьба з бідністю і голодом, міцне здоров’я, якісна освіта, гендерна рівність, хороша санітарія і чиста вода, поновлювана енергія, гідна робота та економічне зростання, інновації та інфраструктура, зменшення нерівності, сталий розвиток міст і громад, відповідальне споживання, боротьба зі зміною клімату, збереження морських і наземних екосистем, мир і справедливість, партнерство задля сталого розвитку. Проведено дослідження щодо місця України в міжнародних рейтингах, аналіз динаміки основних показників індексу глобальної конкурентоспроможності України, досліджено динаміку індексу економічної свободи України за 2019—2020 року. За дванадцятьма категоріями економічної свободи Україна належить до країн світу: права власності — 123, свобода від корупції — 154, свобода оподаткування — 100, державні витрати — 161, свобода заснування — 111, свобода ринку праці — 146, грошова свобода — 184, свобода торгівлі — 54, свобода інвестування — 165, фінансова свобода —160. Результати мають визначити частку кожної з чотирьох груп в індексі економічної свободи. Ключові слова: сталий розвиток, економіка, індекс, конкурентоспроможність, стратегія, національна, розвиток. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 3; бібл. 10.
2
Олексій, У. О. "ДО ПИТАННЯ РОЗВИТКУ ПУБЛІЧНИХ ФІНАНСІВ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ." Знання європейського права, no. 4 (November 15, 2021): 33–36. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.268.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження питання розвитку публічних фінансів в умовах цифрової трансформації.Ураховуючи постійні трансформації інформаційних технологій, розвиток мережі Інтернет, відповідно, змі-нюється та вдосконалюється, як і фінансове законодавство, і сфера публічних відносин та публічні грошові кош-ти. Сучасне суспільство неможливо уявити сьогодні без використання мережі Інтернет. Інформаційна розбудованашої країни та розвиток суспільства в останні роки набуває ще більшого значення та стрімкого зростання, роз-вивається і правова наука. Усе більше і більше сфер суспільного життя проходять період цифрової трансформації,і право, як регулятор суспільних відносин, не виняток. Можна спостерігати за зміною та оновленням призначен-ня ролі держави в правовій сфері. Фактично всі суспільні сфери життя людини та громадянина здійснюютьсяза допомогою Інтернету, даючи можливість таким чином вільно виражати свої думки та реалізовувати своє правона свободу висловлювання та свободу думки. Варто зазначити, що гарантія реалізації даного права закріпленав Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Також необхід-но відмітити, що Інтернет – це не тільки джерело інформації, а й фактично спосіб отримати доступ до всіх суспіль-но важливих ресурсів та послуг. Беручи до уваги пандемію, з якою зіштовхнувся весь світ, життя перетворилосьна онлайн, а мережа Інтернет стала платформою для реалізації права на освіту, а також забезпечення належнихумов життя завдяки онлайн-покупкам та іншим видам послуг. Саме тому цифрова економіка потребує вдоскона-лення та модернізації способів здійснення контролю за державними коштами. Таким чином, і фінансове правостоїть на порозі цифровізації та трансформації сучасного суспільства. Використовуючи Інтернет-технології, мож-на спростити доступ до багатьох фінансових функцій та операцій, тим самим підвищити прозорість в діяльностіфінансових установ та покращити контроль за рухом публічних коштів держави.
3
Карлін М.І. "ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ У КРАЇНАХ ВИШЕГРАДСЬОЇ ГРУП В СУЧАСНИХ УМОВАХ." Економічний форум 1, no. 3 (September 25, 2021): 116–24. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-17.
Full textAbstract:
У статті розкриті теоретичні та практичні засади здійснення і фінансування публічних закупівель у країнах Вишеградської групи (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина), досвід яких важливо використати в Україні для підвищення їх фінансової ефективності.
Аргументовано, що ці країни розглядають публічні закупівлі як інструмент не лише для задоволення поточної діяльності органів державного управління, а й для реалізації соціальної та екологічної політики, насамперед щодо здійснення «зелених» закупівель. На основі аналізу української практики проведення тендерів виявлено, що проблемою в Україні є домінування цінових критеріїв, що фінансово не націлює замовників на проведення «зелених» закупівель.
У Директивах ЄС, якими керуються країни Вишеградської групи, особливий наголос робиться на розвиток електронних публічних закупівель. Вони розглядаються як складники електронного урядування, що ґрунтуються на принципах вільного переміщення товарів, свободи розміщення й надання послуги, рівноправного ставлення, взаємного визнання, пропорційності і прозорості. Показано, що у названих країнах фінансову ефективність публічних закупівель підвищує використання централізованих публічних закупівель.
Виявлено, що серед форм проведення публічних закупівель у країнах Вишеградської групи починає розвиватися така нова форма, як інноваційне партнерство. Його важливо використати в Україні, однак воно може застосовуватися лише у разі, коли у замовника виникає потреба придбати інноваційний продукт, послугу чи роботу, яких ще немає на ринку і які вимагають проведення наукових досліджень та встановлення довготривалого партнерства із замовником для їх розробки та фінансування.
Доведено, що ринок публічних закупівель у країнах Вишеградської групи, згідно із законодавством ЄС, відкритий для іноземних виробників, в тому числі й з України. Тому варто суттєво переглянути законопроєкт про локалізацію, схвалення якого може негативно вплинути на фінансово-економічні відносини нашої країни з країнами-членами ЄС та Вишеградської групи зокрема.
4
Алекперов, Эльгар. "ХАРАКТЕРНЫЕ ОСОБЕННОСТИ ПРАВОСУБЪЕКТНОСТИ МЕЖДУНАРОДНЫХ ФИНАНСОВЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2 (August 31, 2021): 102–6. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.883.
Full textAbstract:
Алекперов Э. Характерные особенности правосубъектности международных финансовых организаций. - Статья.
Основная цель исследования. Обзор и анализ основных характеристик правосубъектности международных финансовых организаций, а также обобщения рекомендаций и предложений по их дальнейшей деятельности.
Методы. В исследовании применялись методы системного и сравнительного анализа. В статье использованы методы обобщенного анализа, а также различных теорий по проблематике правосубъектности международных финансовых организаций.
Новизна в статье. В работе анализируется специфика правосубъектности международных финансовых институтов. Рассматриваются понятие и содержание международной правосубъектности - характеристики, свойственные субъектам международного права. Автор считает, что механизм неотвратимости ответственности как государств, так и ведущих международных финансовых институтов за полное соблюдение общепринятых стандартов в области международной
финансовой деятельности должен и дальше совершенствоваться, а также нужно продемонстрировать полную объективность в применении этого механизма.
Выводы. Таким образом, международные организации стали наделяться особой правосубъектность, отличной от правосубъектности государств. Правовая природа международных финансовых институтов основана на общих целях и интересах государств-членов. Эти цели согласованы в договоре о его создании. Другими словами, правовая природа международных финансовых организаций определяется тем, что они действуют как юридические лица, объем которых зависит от учредительных документов этих организаций. По своей правовой природе международными финансовыми организациями являются международные межправительственные организации, которые: отражают единство государств; создаются на постоянной основе; устанавливаются договором; стремятся обеспечить стабильность международных валютных и финансово-кредитных отношений и развивать сотрудничество в этой области; имеют свободу воли, органы управления и правосубъектность в целом; пользуются определенными привилегиями и иммунитетами; несут ответственность в пределах, определенных учредительными документами.
В исследовании также рассмотрены вопросы, связанные с определением понятия и содержания международной правосубъектности - характеристики, присущие субъектам международного права. Таким образом, международные финансовые учреждения как субъекты международного финансового права имеют право заключать не только правоприменительные акты, но и международные соглашения. В статье рассматриваются особенности этого и других юридических качеств.
Ключевые слова: международные финансовые организации, международная финансовая деятельность, правовой статус, правосубъектность, права и обязанности.
Анотація
Алекперов Е. Характерні особливості правосуб’єк- тності міжнародних фінансових організацій. - Стаття.
Основна мета дослідження. Огляд та аналіз основних характеристик правосуб’єктності міжнародних фінансових організацій, а також узагальнення рекомендацій і пропозицій щодо їхньої подальшої діяльності.
Методи. У дослідженні використовувалися методи системного й порівняльного аналізу. У статті застосовані методи узагальненого аналізу, а також різних теорій із проблематики правосуб’єктності міжнародних фінансових організацій.
Новизна в статті. У роботі аналізується специфіка правосуб’єктності міжнародних фінансових інститутів. Розглядаються поняття та зміст міжнародної пра- восуб’єктності - характеристики, властивої суб’єктам міжнародного права. Автор вважає, що механізм невідворотності відповідальності як держав, так і провідних міжнародних фінансових інститутів за повне дотримання загальноприйнятих стандартів у галузі міжнародної фінансової діяльності повинен і далі вдосконалюватися, а також потрібно продемонструвати повну об’єктивність у застосуванні такого механізму.
Висновки. Таким чином, міжнародні організації стали наділятися особливою правосуб’єктністю, відмінною від правосуб’єктності держав. Правова природа міжнародних фінансових інститутів заснована
на спільних цілях та інтересах держав-членів. Цілі узгоджені в договорі про його створення. Іншими словами, правова природа міжнародних фінансових організацій визначається тим, що вони діють як юридичні особи, обсяг яких визначається установчими документами цих організацій. За своєю правовою природою міжнародними фінансовими організаціями є міжнародні міжурядові організації, які: відбивають єдність держав; створюються на постійній основі; встановлюються договором; прагнуть забезпечити стабільність міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин і розвивати співробітництво в цій галузі; мають свободу волі, органи управління та правосуб’єктність в цілому; користуються певними привілеями й імунітетами; несуть відповідальність у межах, визначених установчими документами.
У дослідженні також розглянуті питання, пов’язані з визначенням поняття та змісту міжнародної пра- восуб’єктності - характеристики, властивої суб’єктам міжнародного права. Таким чином, міжнародні фінансові установи як суб’єкти міжнародного фінансового права мають право укладати не тільки правозастосовні акти, але й міжнародні угоди. У статті розглядаються особливості такого й інших юридичних якостей.
5
Олійник, А. Ю. "ВИДИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СВОБОДИ ОСОБИ НА ПІДПРИЄМНИЦЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ." Знання європейського права, no. 1 (September 18, 2020): 16–20. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.40.
Full textAbstract:
У статті розглянуто види реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність. Проаналізовано праці авторів, які досліджували проблему. Підсумок проаналізованих наукових праць дав можливість сформулювати поняття видів реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність. Ознаками названого поняття видів реалізації названої свободи, на нашу думку, є такі: а) здійснення виробництва товарів і надання послуг; б) здійснення товарно-грошових, торговельно-обмінних та фінансових операцій; в) здійснення посередницької та зовнішньоекономічної діяльності; г) закріплені нормами міжнародного права, Конституції та законів України і деталізовані поточним законодавством; д) здійснюються з метою отримання економічної та соціальної вигоди і прибутку.
Видами реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність є закріплена нормами міжнародного права, конституції та законів України і деталізована в поточному законодавстві діяльність суб'єктів правовідносин зі здійснення виробництва товарів і надання послуг, грошових, торговельно-обмінних і фінансових операцій, посередницької та зовнішньоекономічної сфери з метою отримання прибутку та економічного результату. Реалізація конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність може здійснюватися у вигляді:1) виробництва товарів і надання послуг; 2) товарно-грошових, торговельно-обмінних та фінансових операцій; 3) посередницької діяльності; 4) зовнішньоекономічної діяльності.
Здійснення запропонованих змін до Закону України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» сприятиме удосконаленню реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність.
6
Shaulska, H. M. "Реформування сучасної системи місцевого самоврядування в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 154–62. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.17.
Full textAbstract:
У статті досліджується питання реформування діючої моделі місцевого самоврядування в Україні. Автор звертає увагу на те, що вона й досі містить велику кількість залишків радянської системи, а це гальмує, серед іншого, і розвиток громадянського суспільства. Адже місцеве самоврядування, за умови функціонування ефективної моделі, сприяє його розвитку.
Метою дослідження, окрім аналізу реформування діючої моделі місцевого самоврядування, є надання деяких пропозицій щодо формування нової моделі. Аналіз також допомагає з’ясувати механізми публічного адміністрування, удосконалення яких сприятиме модернізації системи публічного управління і розвиткові громадянського суспільства в країні.
Наукова новизна статті полягає у вивченні результативності реформ на предмет правової, організаційної та фінансової автономій органів місцевого самоврядування. Зроблено спробу проаналізувати правову автономію, яка зводиться до функціонування повноважень, визначених Конституцією та іншими законами. Такі повноваження повинні бути повними і винятковими, в їх межах органи місцевого самоврядування мають отримувати свободу дій з метою здійснення власних ініціатив з питань, які відносяться до їх компетенції. Надана оцінка організаційної автономії, яка надає можливість органам місцевого самоврядування самостійно визначати свою внутрішню структуру (відповідно до місцевих особливостей) з метою забезпечення ефективного управління. Наголошено, що організовуючи в межах законодавства свою діяльність, органи місцевого самоврядування не повинні підпорядковуватися іншим органам, а адміністративний контроль за їхньою діяльністю може відбуватися лише з метою дотримання конституційності та законності. Зроблено короткий аналіз фінансової автономії органів місцевого самоврядування щодо права в межах державної політики володіти та вільно розпоряджатися власними коштами при здійсненні своїх повноважень.
Висновок. Для майбутньої моделі публічного управління України місцеве самоврядування має одне з першочергових значень. Завдяки йому кожен громадянин має можливість відчути, що реалізація демократії можлива за особистої участі кожного. І конституційне право на свободу, серед іншого, якраз і здійснюється через право на місцеве самоврядування. Але для цього потрібно, щоб місцеве самоврядування перетворилося на дієве й ефективне, його сучасна модель позбулася залишків радянської системи, а його органи повноцінно відновили правову, організаційну і фінансову автономії. За таких умов можна створювати багаторівневу модель публічного управління, вибудовуючи її від людини (а не територіальної громади) як головної одиниці цієї моделі.
7
ГЕТМАНЦЕВ, ДАНИЛО. "Взаємозв’язок публічних фінансів і демократичного устрою суспільства на прикладі права на інформацію та права на колективний позов." Право України, no. 2018/11 (2018): 32. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-11-032.
Full textAbstract:
У статті розглядається важливе питання співвідношення форми політичного устрою суспільства та публічних фінансів. Автор аналізує демократію, яка, прикриваючись суспільним інтересом, все більше і більше втручається у приватне життя особи, тим самим обмежуючи її свободу, яку демократія перш за все покликана забезпечувати. Тобто демократія під егідою благих намірів поступово перетворюється у свого антипода. Мета статті полягає у з’ясуванні взаємозв’язку демократичної форми устрою суспіль ства та публічних фінансів у контексті отриманих результатів, аналіз права платників податків на інформацію та вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства в сфері права платників податків на інформацію, обґрунтування і дослі дження права платників податків на колективний (груповий) позов. Автором пропонується право людини, закріплене в ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розуміти не тільки і не стільки в забезпеченні нерозголошення інформації про особу, що саме по собі, безперечно, заподіює їй шкоду, скільки в тому, щоб забезпечити свободу особи жити вільно без натяку на можливість того, що інформація про неї стане відома третім особам (включаючи державу). Висвітлено думки Європейського суду з прав людини та Європейського суду справедливості, розглянуто законодавство Європейського Союзу щодо цього питання та в їх контексті проаналізовано позиції вітчизняних судів щодо інформації про платників податків, які містяться у базах даних контролюючих органів. Автор порушує питання “золотої середини” між суспільним і приватним інтересом платника податків у сфері публічних фінансів. Так, загальновідомий принцип “No taxation without consent”, пройшовши крізь століття, набув нового змісту, і пріоритет змістився не на користь приватного інтересу (не розширилося коло суб’єктів, згода яких необхідна для оподаткування, а навпаки – зменшилося). Тобто згода платників податків на оподаткування презюмується і навіть якщо останній “заперечує”, то обов’язок зі сплати податку, який введений у встановленому законом порядку, все одно виникає. У статті наголошується, що такий стан речей не означає “грабунку” з боку держави, адже у неї є обов’язок витрачати бюджетні кошти за цільовим призначенням/ ефективно/справедливо. Ефективне використання державою бюджетних коштів становить охоронюваний законом інтерес кожного платника податків, який можна відстоювати у суді шляхом подання як індивідуального, так і групового позову. Розглядається можливість подання групового позову в контексті чинного українського законодавства та, на підставі аналізу міжнародного досвіду, пропонуються шляхи вдосконалення законодавства у вказаному напрямі.
8
Гладчук, Д. І. "ДЕОНТОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПОЛІЦЕЙСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Знання європейського права, no. 4 (February 11, 2021): 10–14. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.119.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття і сутність деонтологічних засад поліцейської діяльності в розрізі правової науки та практичної правоохоронної діяльності Міністерства внутрішніх справ України. Визначено та обґрунтовано основні аспекти змісту деонтологічних засад поліцейської діяльності, зокрема: психологічний, професійно-правовий, соціальний та естетичний. Здійснено аналіз вітчизняних нормативно-правових актів щодо закріплення та регламентації деонтологічних стандартів поведінки поліцейського. З’ясовано, що в Правилах етичної поведінки поліцейського визначено завдання, обов’язки та правові заборони, що у своїй сукупності охоплюється змістом поняття «деонтологічні стандарти», а не правила етичної поведінки. Автором наголошено на необхідності законодавчого врегулювання цього питання. Окремої уваги заслуговують положення Правил етичної поведінки поліцейського щодо взаємодії поліції з населенням в аспекті забезпечення прав і свобод людини і громадянина, адже суспільство через систему сплати податків здійснює фінансове забезпечення діяльності поліцейського і сподівається, що натомість їхні права і свободи будуть захищені, на вулицях будуть панувати публічний порядок і безпека, а працівники поліції діятимуть у дусі взірцевої поведінки законослухняних громадян. Установлено, що взаємозалежність поліції і суспільства впливає на ефективність поліцейської діяльності, розуміння суспільних настроїв, мети та призначення тих чи інших заходів примусу чи обмеження прав, а також це свідчить про соціальну зрілість суспільства, рівень правової культури та правової свідомості населення, морально-професійний потенціал поліцейських тощо. Як підсумок, автором визначено, що предметом поліцейської деонтології є проблеми належної поведінки працівників поліції, деонтологічні засади її діяльності.
9
Goley, Y. M. "Удосконалення керування інноваційним потенціалом у сфері житлово-комунального господарства в умовах децентралізації регіонів." Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, no. 6 (July 1, 2016): 44. http://dx.doi.org/10.15421/191605.
Full textAbstract:
Мета дослідження полягає в удосконаленні керування інноваційним потенціалом у сфері житлово-комунального господарства (ЖКГ) в умовах становлення децентралізації регіонів і формування заходів забезпечення проведення реформ в цій галузі. Теоретична та методологічна основа дослідження – наукові праці й розробки вітчизняних і зарубіжних авторів; Загальнодержавна програма реформування ЖКГ. Для досягнення визначеної мети застосовано загальнонаукові та порівняльно-аналітичні методи.Досліджено необхідність керування інноваційним потенціалом в умовах зростання конкуренції серед вітчизняних виробників у їх прагненні до інтеграції у світовий економічний простір. Проаналізовано та виявлено незадовільний техніко-технологічний і фінансовий стан ЖКГ у регіонах. Обґрунтовано формування заходів виконання Загальнодержавної програми реформування і розвитку ЖКГ.Продемонстровано, що на шляху активізації залучення іноземних інвестицій виникали певні перешкоди, пов’язані з надмірною централізацією фінансових ресурсів і їх недостатністю для економічної свободи регіонів.Акцентовано увагу на тому, що інноваційна діяльність в Україні має низький рівень розвитку, що можна пояснити недостатністю фінансування наукової діяльності (прикладних досліджень, розробок), а також недостатністю стимулів для її провадження. Несприятлива макроекономічна ситуація та заходи урядовців із вилучення обігових коштів, збільшення податкового навантаження призводять до зниження інноваційної активності підприємств.Продемонстровано, що до пріоритетних галузей економіки держави, які потребують стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності, належить також ЖКГ, що залишається однією з найбільш технічно відсталою галуззю національної економіки. Доведено, що сучасний стан технологічної інфраструктури не відповідає вимогам ринкової економіки.Указано на якісний аналіз технологічної відсталості ЖКГ в Україні провідними зарубіжними фахівцями, зокрема з фонду ім. Фрідріха Еберта.Наукова новизна дослідження полягає в необхідності удосконалення керування інноваційним потенціалом і в розробці пропозицій послідовного реформування у сфері ЖКГ.Практичне значення роботи – надання рекомендацій мешканцям житлового фонду стосовно використання переваг створення ОСББ.Перспектива подальших досліджень – аналіз діяльності діючих ОСББ у регіонах і розробка пропозицій щодо усунення недоліків їх діяльності.
10
Дергачова, В. В., and І. М. Манаєнко. "РИЗИКОЛОГІЯ: УПРАВЛІННЯ, ПРОЄКТИ, ТРЕНДИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ." Підприємництво та інновації, no. 11-1 (May 29, 2020): 24–31. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/11.4.
Full textAbstract:
Дослідження присвячене розгляду теоретичних засад управління ризиками, з одного боку, а з іншого – аналізу країн – глобальних лідерів світової економіки з урахуванням ризиків їх функціонування. Визначено, що в ризикології особливе місце посідає управління проєктним ризиками. Обґрунтовано, що географічна локація є визначальним чинником у системі управління ризиками. Представлено аналіз глобальних ризиків світової економіки, які є не керованими, але здійснюють суттєвий вплив на суб’єктів бізнесу. Наведено перелік ризиків, притаманних країнам, які посідають лідируючи позиції за певними показниками. Такими показниками визначено обсяг ВВП за ПКС, ВВП на душу населення. А також визначено країн-лідерів за рейтингом економічної свободи, обсягом витрат на НДДКР тощо. Визначено, що країни функціонують в умовах таких ризиків (притаманних окремим країнам, а не всім лідерам), як ресурсна чи фінансова залежність, демографічне навантаження, недиверсифікованість економіки, залежність від імпортної робочої сили тощо. А до глобальних ризиків віднесено такі: цінові економічні бульбашки, незаконна торгівля, некерована інфляція, зміни цін на енергоресурси. Обґрунтовано, що зазначені глобальні ризики мають бути враховані у системі управління проєктними ризиками відповідних суб’єктів бізнесу.
11
Shyshkina, Olena, and Olga Kalchenko. "РИЗИКОЗАЛЕЖНІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ВІД ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 2 (18) (2019): 245–60. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-2(18)-245-260.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано сучасний стан іноземного інвестування у вітчизняну економіку за допомогою аналізу обсягів іноземних інвестицій, надходжень і вкладень прямих іноземних інвестицій та оцінки інвестицій за видами економічної діяльності, регіонами надходження інвестиційних ресурсів і країнами походження. Сформульовано основні тенденції та особливості інвестиційного процесу. Визначено інвестиційний рейтинг економіки України за конкурентоспроможністю, легкістю ведення бізнесу, процвітанням, економічною свободою та ідентифіковано можливі загрози щодо його погіршення і узагальнено наслідки їх прояву. Систематизовано основні ризики, що супроводжують процес іноземного інвестування в національну економіку в умовах фінансової кризи.
12
Іщук, Л. П. "Особливості розгляду публічно-правових спорів у фіскальній сфері в адміністративному судочинстві." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 92–96. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).573.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню особливостей розгляду публічно-правових спорів у фіскальній сфері в адміністративному судочинстві. Зазначено, що публічне адміністрування у фіскальній сфері залежить не лише від правового регулювання суспільних відносин, які виникають під час реалізації політики у сфері регулювання доходів і видатків держави, але і від інтерпретації норми права контролюючими органами, дій посадових осіб таких органів державної влади, які її реалізують і діяльність яких не позбавлена суттєвих недоліків.
Проведено аналіз статистичних даних діяльності адміністративних судів дав можливість зробити висновок, що майже третину всіх справ, які розглядаються в таких судах всіх інстанцій, становлять публічно-правові спори у фіскальній сфері. Виділено різновиди публічно-правових спорів у фіскальній сфері, до яких віднесено спори із приводу реалізації публічної фінансової політики, із приводу адміністрування податків, зборів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, із приводу реалізації державної політики у сфері економіки щодо митної справи.
Акцентовано увагу на основних проблемах виникнення таких публічно-правових спорів, до яких віднесено: неоднозначне застосування норм права, процедурні порушення контролюючими органами, недотримання посадовими особами контролюючих органів норм чинного законодавства при здійсненні ними своїх повноважень, неврахування контролюючими органами напрацьованої чіткої правової позиції судової практики, існування невеликої кількості типових і зразкових справ. Особливостями ж розгляду визначено те, що спори не завжди вирішуються оперативно, а судові процеси можуть бути тривалими, для повного, всебічного й об'єктивного розгляду таких спорів судді мають володіти не лише юридичними знаннями, а й розуміти особливості бухгалтерського та податкового обліку, валютного і грошового обігу, бюджетного процесу та фінансових послуг. Сформувати судову практику надзвичайно важко з огляду на постійні зміни до чинного законодавства у фіскальній сфері.
Автор дійшов висновку, що для підвищення ефективності діяльності адміністративних судів і забезпечення прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах у фіскальній сфері необхідно вдосконалювати не лише чинне законодавство в напрямку створення несуперечливого матеріального та процесуального права, але й формувати єдину судову практику для правильного й об'єктивного вирішення всіх публічно-правових спорів.
13
Семенова, А. Ю. "ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПІДПРИЄМСТВОМ." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 3 (September 27, 2012): 186–90. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2012.03.42.
Full textAbstract:
Розглянуто сутність та структуру економічногомеханізму управління сільськогосподарським під-приємством. На основі узагальнення різних підхо-дів до поняття «економічний механізм» зробленовисновок про його специфічні, економічні методиуправління, дія яких полягає у наданні чи позбав-ленні матеріальної (фінансової) винагороди. Вод-ночас вони залишають свободу вибору варіантівповедінки об’єкта управління, лише створюючиумови, що спонукають до досягнення встановленихцілей. Наголошується на необхідності побудовиекономічного механізму управління в умовахконкурентного середовища.
The essence and the structure of the economic managementmechanism of agricultural enterprise is considered. The conclusionhas been made on the basis of generalizing different approachesconcerning term «economic mechanism» and its specifics –economic methods of management which function basing on givingand refusing material (financial) reward. At the same time theyleave freedom of making choice of behavior variants for the management object and just create conditions stimulating to achieve the set goals. The necessity of creating economicmanagement mechanism in competitive environment is stressed.
14
Byelova, L. "КЛАСТЕРІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ СЛОБОЖАНЩИНИ ШЛЯХОМ СТВОРЕННЯ I ФУНКЦІОНУВАННЯ ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО КОНСОРЦІУМУ." Актуальні Проблеми Державного Управління, no. 1(57) (May 26, 2020): 271–75. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.31.
Full textAbstract:
На підставі аналізу змісту Паризького комюніке, Болонської декларації, Стратегії реформування вищої освіти України до 2020 року робиться висновок, що їх поєднує ідея посилення академічної свободи вишів і запровадження принципів доброчесності в освітній процес, розбудови інституційної автономії закладів вищої освіти, активізації участі студентів і працівників у врядуванні вишів та розвитку громадської відповідальності освітян за перебіг суспільно-політичних трансформацій.
Аналізується історичний досвід створення і функціонування інноваційних освітніх кластерів (innovation educational cluster, EdClusters), активна політика запровадження яких розпочалась у Європейських країнах ще на початку 90-х років ХХ ст.
Розглядається практичний досвід створення і функціонування на Слобожанщині такого інноваційного освітнього кластеру, як Харківський університетський консорціум (Унікон), основною метою діяльності якого визначено співробітництво, поєднання інформаційних, кадрових і фінансових ресурсів для досягнення науково обґрунтованого соціального ефекту у сфері академічної мобільності, наукових досліджень, технологічних розробок і інновацій, удосконалення і підвищення якості та ін.
15
Середюк, Назар. "Українсько-японські відносини та їхній вплив на розвиток Української держави." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 42 (February 23, 2021): 89–98. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.89-98.
Full textAbstract:
У статті розкрито результати дослідження українсько-японських відносин і їхній вплив на розвиток Української держави. Зовнішня політика Японії щодо України є частиною загальної стратегії «Дуги свободи та процвітання в Євроазії», і, водночас, одним з основних принципів зовнішньої політики Японії. Відповідно до цього підходу Токіо прагне підтримати формування кола успішних і процвітаючих країн. Кроки до взаємної довіри та дружніх відносин робиться шляхом офіційних зустрічей між японськими та українськими державними діячами та політиками. З 1994 року представники обох країн здійснили офіційні поїздки та провели переговори, які відкрили шлях для розвитку двох сторонніх відносин. У парламенті Японії функціонує Асоціація «Японія-Україна», відповідальна за відносини з Києвом. Подібна група працює в українському парламенті, який відповідає за відносини з Японією. «Кусаноне» є основною програмою допомоги Україні, в рамках якої реалізується до 15 проєктів щорічно. Так, з 2004 року Японією було реалізовано 103 проекти загальною вартістю 7,5 млн. доларів. Через проекти програми «Кусаноне» Японія також опосередковано сприяє розвитку України, оскільки надає різноманітну фінансову та технічну допомогу. Офіційно надаючи допомогу, Токіо сприяє зміцненню демократії, розвитку інфраструктури та правової бази з урахуванням історичного та культурного розвитку країни.
16
Магаррамлі, Е. В. "ФОРМИ НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЯК ДЕРЖАВНОЇ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 32 (2020): 90–98. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.12.
Full textAbstract:
У статті акцентовано увагу на тому, що діяльність юридичного типу здійснюється в усіх соціально важливих сферах, як-от охорона здоров’я або охорона прав і свобод людини, правоохоронна діяльність тощо. Зі свого боку надання безоплатної правової допомоги безпосередньо пов’язане з охороною прав, свобод та інтересів людини, а також опосередковано стосується правоохоронної діяльності, у цьому випадку результативність такої діяльності забезпечується її здійсненням у певних формах. Крім того, необхідно розуміти, що окремі елементи чи характеристики предмета ще самі по собі не можуть визначатись як його форма, для цього вони повинні бути систематизовані та упорядковані. Зміст є невід’ємною від форми категорією, оскільки він зумовлює її існування, тобто зміст є визначальним щодо форми, яка не може існувати самостійно. Зміст і форма не є абсолютно стійкими явищами, проте перший є визначальним у таких змінах, а форма залишається відносно стабільною. Форми надання безоплатної правової допомоги визначено як зовнішнє вираження її існування, ті процеси, в межах яких вона надається особам, юридична значеннєва діяльність спрямована на забезпечення прав і свобод кожної людини. Форма це вид певної діяльності, оскільки таке розуміння більшою мірою відповідає етимологічному значенню зазначеної категорії як зовнішнього прояву конкретної діяльності, ніж ототожненню останнього з засобом. Констатовано, що безоплатну правову допомогу можна розглядати як самостійну діяльність і як державну гарантію. Належність правової допомоги до діяльності держави свідчить про те, що організація її надання здійснюється в межах двох вищезазначених форм – правової та організаційної. Яскравим прикладом здійснення державної діяльності, пов’язаної із організацією надання правової допомоги, є державна політикв в окресленій сфері, зміст якої знайшов своє відображення в низці нормативно-правових актів. Зроблено висновок щодо форм надання безоплатної правової допомоги, які залежать від того, в якому аспекті розглядається остання. У випадку, якщо розглядати безоплатну правову допомогу як державну гарантію, то вона за своїми ознаками тяжіє до державної діяльності, що реалізується в двох основних формах: 1) правовій, що передбачає здійснення нормотворчої, правозастосовної, правозахисної, інтерпритаційно-правової та контрольнонаглядової діяльності; 2) організаційній, яка реалізується в межах методичної, кадрової, комунікативної, технічної, інформаційно-статистичної та фінансової діяльності.
17
Sahuychenko, V. V. "Плюралізація і децентралізація форм шкільної освіти: позірне само розчинення чи досвід самоорганізації." Grani 19, no. 1 (December 26, 2015): 80–83. http://dx.doi.org/10.15421/1716014.
Full textAbstract:
У статті досліджуються проблеми децентралізації і плюралізації шкільної освіти, що є постійною темою для освітнього дискурсу останні 2530 років, але повною мірою ще не вирішені і сьогодні. Становлення децентралізації школи дебатується з часів Першого з’їзду педагогічних працівників, коли тільки почали піднімати тему автономії загальноосвітніх навчальних закладів, становлення громадських та піклувальних рад. Тому заслуговує на увагу досвід децентралізації шкільної освіти у Польщі, де вдалося на практиці реалізувати децентралізацію шкільної освіти. Підкреслено, що з позиції тільки фінансів, зміни парадигми управління, оптимізації шкільної мережі неможливо реалізувати у кожному навчальному закладі плюралізацію і децентралізацію шкільної освіти. Досліджено європейський та вітчизняний досвід плюралізації та децентралізації шкільної освіти. Запропоновано філософський підхід до вирішення цих складних аспектів реформування української освіти, з’ясувавши, чим є плюралізація і децентралізація: позірним саморозчиненням чи досвідом самоорганізації, коли є право на свободу вибору, самостійність. І як бути з відповідальністю за якість дій, що повинні привести до якісної освіти. Ці складні питання залишаються відкритими і сьогодні, потребують подальшого дослідження у площині філософії освіти.
18
ЛІЩИНА, ІВАН. "Втручання у право власності фіскальними заходами. Підходи та практика Європейського суду з прав людини (продовження статті у наступному номері журналу)." Право України, no. 2020/05 (2020): 207. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-207.
Full textAbstract:
Право власності, яке закріплене у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у разі визнання Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) його порушення, призводить до призначення найбільш значних розмірів справедливої компенсації. При цьому порушення цього права в фіскальній сфері призводять до значних виплат із державного бюджету на справедливу сатисфакцію постраждалим заявника, а в майбутньому несе ще небезпечніші фінансові ризики для держави. Стаття вивчає історичні та теоретичні засади виникнення і розвитку практики ЄСПЛ щодо втручання у право власності фіскальним законодавством і заходами на його реалізацію, випадки встановлення порушення цього права щодо України, а також можливості встановлення нових порушень такої категорії. Робиться висновок про те, що встановлені ЄСПЛ порушення здебільшого пов’язані з еклектичним застосуванням норм законодавства фіскальними органами. Причому ЄСПЛ встановлював порушення і в тих випадках, коли суди ставали на бік фіскальних органів, і коли підтримували платників податків, але органи продовжували свою практику щодо заявників. Таким чином, найбільш ефективними заходами загального характеру, спрямованими на запобігання порушень цього типу в майбутньому, мають бути підвищення якості податкового законодавства, покращення юридичної грамотності та правосвідомості працівників фіскальних органів і взаємодії між ними та судами. Крім того, група справ, що стосується безпідставної конфіскації незадекларованої при перетині кордону валюти, може потенційно призвести до значних витрат із державного бюджету на виплати справедливої сатисфакції та вимагає термінових змін до ст. 472 Митного кодексу України. Право власності, яке закріплене у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у разі визнання Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) його порушення, призводить до призначення найбільш значних розмірів справедливої компенсації. При цьому порушення цього права в фіскальній сфері призводять до значних виплат із державного бюджету на справедливу сатисфакцію постраждалим заявника, а в майбутньому несе ще небезпечніші фінансові ризики для держави. Стаття вивчає історичні та теоретичні засади виникнення і розвитку практики ЄСПЛ щодо втручання у право власності фіскальним законодавством і заходами на його реалізацію, випадки встановлення порушення цього права щодо України, а також можливості встановлення нових порушень такої категорії. Робиться висновок про те, що встановлені ЄСПЛ порушення здебільшого пов’язані з еклектичним застосуванням норм законодавства фіскальними органами. Причому ЄСПЛ встановлював порушення і в тих випадках, коли суди ставали на бік фіскальних органів, і коли підтримували платників податків, але органи продовжували свою практику щодо заявників. Таким чином, найбільш ефективними заходами загального характеру, спрямованими на запобігання порушень цього типу в майбутньому, мають бути підвищення якості податкового законодавства, покращення юридичної грамотності та правосвідомості працівників фіскальних органів і взаємодії між ними та судами. Крім того, група справ, що стосується безпідставної конфіскації незадекларованої при перетині кордону валюти, може потенційно призвести до значних витрат із державного бюджету на виплати справедливої сатисфакції та вимагає термінових змін до ст. 472 Митного кодексу України.
19
Порайко, Устим. "СПІВПРАЦЯ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ДЕРЖАВАМИ-КАНДИДАТИМИ НА ЧЛЕНСТВО В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 185–96. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-185-196.
Full textAbstract:
Досліджуються питання формування механізмів та інструмен- тів державної політики в сфері співпраці країн, де формуються розвинені ринкові відносини з міжнародними фінансовими інституціями, розробки та реалізації програм зовнішніх запозичень і фінансової допомоги на етапах приєднання до ЄС.
Розкрито шляхи та методи державного управління формування сфери розробки та реалізації програм зовнішніх запозичень і фінансової допомоги Україні в умовах глобалізації.
Доведено, що державне управління та його складова державне регулю- вання в сфері формування зовнішніх запозичень і фінансової допомоги Україні — одна з найважливіших проблем публічного управління та адміні- стрування в національній господарській системі.
На основі систематизування зовнішніх факторів формування та реа- лізації публічної політики в сфері запозичень визначено, що глобалізація є складним процесом, який має різні аспекти впливу як на державу, так і на різні економіко-управлінські процеси в системі господарювання. Да- не явище звичайно має багато й позитивних аспектів, зокрема, є фактором успішного господарського розвитку, також підвищує рівень інтелектуальної та політичної свободи людини, створює підґрунтя для технологічних ін- новацій, розширює масштаби інформованості суспільства та дає нові мож- ливості для розвитку в міжнародному середовищі. Проте в таких умовах розвитку виникає новий світовий порядок, який передбачає формування нових режимів, норм і постійних міжнародних зобов’язань, домінування сві- тових інтересів над національними. Таким чином, відбувається зменшення ролі державного суверенітету, більше того — його існування стоїть під за- грозою.
Визначено, що необхідність дослідження формування механізмів та ін- струментів державної політики в сфері співпраці країн, де формуються роз- винені ринкові відносини з міжнародними фінансовими інституціями ви- кликана комплексною важливістю як одного з провідних напрямів сталого розвитку національної економіки та ефективного шляху державотворення в Україні. Загалом недостатня науково-теоретична розробка управлінських аспектів формування державної політики, механізмів, інструментів (мето- дів) у сфері та реалізації формування державних кроків у сфері співпраці країн, де формуються розвинені ринкові відносини з міжнародними фінан- совими інституціями обумовили вибір теми статті та сформували напрями подальших досліджень цієї проблематики за умов глобалізації.
Проаналізовано та визначено, що конкретними дослідженнями системи управління в сфері формування та реалізації зовнішніх запозичень і фінан- сової допомоги Україні наука державне управління майже не займалась. Деякі науково-теоретичні розробки цієї проблеми можливо знайти в дослі- дженнях фахівців, які прийшли до державного управління з економіки.
20
ЛІЩИНА, ІВАН. "Втручання у право власності фіскальними заходами. Підходи та практика Європейського суду з прав людини (продовження статті, опублікованої у № 5/2020)." Право України, no. 2020/06 (2020): 210. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-210.
Full textAbstract:
Право власності, яке закріплене у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у разі визнання Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) його порушення призводить до призначення найбільш значних розмірів справедливої компенсації. При цьому порушення цього права в фіскальній сфері призводить до значних виплат із державного бюджету на справедливу сатисфакцію постраждалим заявника, а в майбутньому несе ще небезпечніші фінансові ризики для держави. Стаття вивчає історичні та теоретичні засади виникнення і розвитку практики ЄСПЛ щодо втручання у право власності фіскальним законодавством і заходами на його реалізацію, випадки встановлення порушення цього права щодо України, а також можливості встановлення нових порушень такої категорії. Робиться висновок про те, що встановлені ЄСПЛ порушення здебільшого пов’язані з еклектичним застосуванням норм законодавства фіскальними органами. Причому ЄСПЛ встановлював порушення і в тих випадках, коли суди ставали на бік фіскальних органів, і коли підтримували платників податків, але органи продовжували свою практику щодо заявників. Таким чином, найбільш ефективними заходами загального характеру, спрямованими на запобігання порушень цього типу, у майбутньому мають бути підвищення якості податкового законодавства, покращення юридичної грамотності та правосвідомості працівників фіскальних органів і взаємодії між ними та судами. Крім того, група справ, що стосується безпідставної конфіскації незадекларованої при перетині кордону валюти, може потенційно призвести до значних витрат із державного бюджету на виплати справедливої сатисфакції та вимагає термінових змін до ст. 472 Митного кодексу України.
21
Zakharenko, Kostiantyn Volodymyrovych. "ВІДКРИТІСТЬ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ ТА КОНТРОЛЬ ЗА ДОСТУПНІСТЮ ІНФОРМАЦІЇ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 2(12) (2018): 30–35. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-2(12)-30-35.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Завдяки глобальній комп'ютеризації, телефонізації, Інтернету у розвинених країнах кожен громадянин може внести пропозиції, висловити оцінки, застереження, інформація стає доступною нині кожному членові суспільства. Постановка проблеми. Слід звернути увагу на громадянське суспільство яке спирається на основні постулати, а саме, свободу висловлювань та інформації на основі верховенства права і поваги до прав людини. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання ролі інформаційного середовища у становленні громадянського суспільства розглядають О. Антіпова, Н. Войцих, В. Головій, С. Мошковська, Н. Петрова, А. Ракітов, В. Якубенко тощо. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Автор акцентує увагу на головній та центральній проблемі розвитку інформаційної сфери, щодо забезпечення права на вільне отримання та обмін інформацією. Постановка завдання. Розглядається інформаційний простір, його відкритість, контроль за доступністю інформації. Виклад основного матеріалу. Найбільшим досягненням інформаційного суспільства є те, що завдяки створенню нового інформаційно-технологічного середовища, інформація миттєво долає відстані, які для неї практично зникають. Слід звернути увагу на суперечності, які розгортаються в суспільстві на тлі цих процесів. Це потребує клопіткої праці та пошуку законодавчих відповідних механізмів, а також унеможливлення тиску з боку фінансових кланів та владних структур на засоби масової інформації. Це питання вирішиться, завдяки формуванню демократичних засад суспільної свідомості та принципам судового розгляду всіх конфліктних питань. Висновки. Дослідник робить висновок про стан національного медіа-ринку з яким пов’язані питання розвитку інформаційної сфери, що потребує якісних змін, а саме, змістових, правових, управлінських, технологічних.
22
Bagmet, Mykhaylo, Oleksandr Shtyrov, and Yana Harhaun. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ДОСВІДУ КРАЇН ЄС В ПРОЦЕСІ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ." Public Administration and Regional Development, no. 4 (June 25, 2019): 228–52. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.04.01.
Full textAbstract:
У статті здійснено дослідження досвіду країн ЄС щодо проведення реформи децентралізації, а також можливості його імплементації в Україні. Крім того, дослідження містить в собі аналіз впровадження в практику європейських критеріїв та стандартів в процесі децентралізації публічної влади та адміністрування в Україні. Автори статті акцентують увагу на необхідності запозичення Україною саме європейського досвіду, доводять, що Україна готова здійснювати реформу децентралізації публічної влади та адміністрування. Авторами насамперед акцентована увага на вдосконаленні правової та інституційної бази системи міжбюджетного фінансування. Зауважено що наступним кроком повинна стати робота науковців щодо розробки методики розрахунку фінансування регіонів. Також авторами пропонується внести зміни до законів «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації», де вказані повноваження місцевих органів, методика визначення обсягів фінансування, а також визначено поняття «комунальна власність» та «комунальне майно». Зазначено, що для кожного рівня органів місцевої влади потрібно окреслити коло відповідальності та міри покарання, так як контроль та відповідальність є підґрунтям децентралізації. В результаті цих втілення зазначених пропозицій щодо фінансової децентралізації очікується створення нової системи місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин, в основі яких повинна бути інституційна симетрія, що передбачає поєднання та взаємозв’язок економічних суб’єктів, які користуються суспільними благами, сплачують податки, і тих, хто приймає самостійно рішення про її надання.
На основі проведеного дослідження зроблено висновки, що імплементація позитивного зарубіжного досвіду сприятиме становленню громадянського суспільства, так як успішність реформи децентралізації публічної влади та адміністрування є запорукою розвитку свободи, демократії та громадянського суспільства в Україні.
23
Brahina, Kateryna. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ УСТАНОВКИ У ПРОФІЛІ ГУБРИСТИЧНОЇ МОТИВАЦІЇ ОСІБ ЛІТНЬОГО ВІКУ." Psychological Prospects Journal, no. 34 (December 29, 2019): 10–23. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-10-23.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретико-методологічному аналізу та емпіричному обґрунтуванню взаємозв’язку соціально-психологічних установок та губристичної мотивації осіб літнього віку. Теоретичне обґрунтування проблеми стосується питань необхідності вивчення цього аспекту у віковій групі осіб літнього віку в силу обов’язкового врахування і аналізу реінтеграційних умов успішної самореалізації і удосконалення особистості. Зазначено, що губристична мотивація в ознаках досконалості і переваги, визначає внутрішні ресурси саморозвитку особистості. Підкреслено, що регулюючу роль у проявах губристичної мотивації здійснюють соціально-психологічні установки, які засобом вибіркового ставлення до оточуючого світу і самого себе, визначають внутрішню активність у досягненні бажаних цілей. Розроблена програма емпіричного дослідження, а також комплекс використаних методів математичної обробки результатів дослідження дає змогу конкретизувати теоретичні положення у вигляді реальних психологічних фактів: встановлено дві форми стабілізуючого і дезорганізуючого впливу соціально-психологічних установок на зміст губристичної мотивації; доведено, що прагнення до досконалості як показника губристичної мотивації осіб літнього віку, пов’язане із стабільними переживанням щодо оцінки і розуміння ними соціально-психологічних настанов і змін; а прагнення до переваги знаходить зв'язок із дестабілізуючими переживаннями потреби у владі, що часто призводить до внутрішньої невизначеності, неоднозначності і конфліктності. Зафіксовані позитивні інтеркореляційні зв’язки між показниками потреби у владі та установкою на результат, егоїзм, гроші і свободу, підтверджують прояви у цій віковій групі консерватизму і самопожертви задля збереження своїх інтересів та поглядів, зацікавленість у фінансовій незалежності та домінуючої позиції контролю над іншими з метою підвищення рівня довіри до себе та зросту значущості своєї особистості.
24
Худик, А. М. "Правова природа податку та податкових правовідносин за Конституцією України." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 22–25. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).509.
Full textAbstract:
Стаття присвячена висвітленню одного з аспектів проблеми конституціоналізації публічних фінансів в Україні, а саме правовій природі податку та податкових правовідносин за Конституцією України. На думку автора, за своєю конституційною природою податок – це насамперед обмеження конституційного права приватної власності, зазіхання на власність у тій мірі, в якій воно зобов’язує до її відчуження. Всебічний захист права приватної власності в Конституції України зумовлений тим, що за майно, яке перебуває у володінні, користуванні і розпорядженні приватних суб’єктів, вони зобов’язані сплачувати податки і збори.У статті аргументується, що норми податкового права відображають свободу держави, інших публічних суб’єктів у податкових правовідносинах, містять вимоги до іншої зобов’язаної сторони (платників податків) про виконання податкового зобов’язання, при цьому зобов’язана сторона перебуває тільки у функціональній залежності від владного суб’єкта й організаційно йому не підлегла. Наголошується, що Конституція України закладає вихідні начала податкової системи України, визначає природу та призначення податку й податкових правовідносин в Україні. Системний аналіз Конституції України (ст.ст. 1, 3, 8, ч. 3 і 4 ст. 13, ст. 67) свідчить, що стягнення не є ознакою податку. Згідно із ст. 67 Конституції України, податки не стягуються і не вилучаються, а те, що стягується, – це вже не податок. Податок є платежем, активною дією і наслідком вольового акту платника податків.
Аргументується, що, згідно з Конституцією України, обмеження форм прояву автономії волі суб’єктів податкового права не означає підпорядкування волі одних суб’єктів податкового права владним волевиявленням інших (на відміну від деяких інших публічно-правових галузей, наприклад, адміністративного права). Конституція України, як і Податковий кодекс України, не передбачає податкової субординації.
25
Свіріна, К. С. "КОМПЕТЕНЦІЯ ВІЙСЬКОВО-ЦИВІЛЬНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 107–10. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).369.
Full textAbstract:
Стаття присвячена питанням удосконалення адміністративно-правового забезпечення компетенції військово-цивільних адміністрацій. Інститут військово-цивільних адміністрацій є дієвим інструментом забезпечення управління на територіях, що постраждали і страждають від наслідків ведення бойових дій, і потребує постійного вдосконалення своєї діяльності і правового забезпечення. Найвагомішу роль у структурі правового забезпечення діяльності військово-цивільних адміністрацій відіграють акти адміністративного права, що зумовлює необхідність визначитися з розумінням компетенції військово-цивільних адміністрацій.
Компетенція розглядається як сукупність прав і обов’язків військово-цивільних адміністрацій, які є складовою частиною категорії «повноваження». Компетенцію військово-цивільних адміністрацій представлено як сукупність таких напрямів діяльності: 1) компетенція у сфері планування і соціально-економічного розвитку; 2) компетенція у сфері бюджету та фінансів; 3) компетенція у сфері управління майном; 4) компетенція у сфері містобудування, житлово-комунального господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку і телекомунікацій; 5) компетенція у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, соціального захисту населення; 6) компетенція у сфері регулювання земельних відносин, охорони довкілля та пам’яток історії або культури; 7) компетенція у сфері оборони, національної безпеки та цивільного захисту; 8) компетенція щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 9) компетенція щодо вирішення організаційно-представницьких питань та у сфері адміністративно-територіального устрою.
Автор обґрунтовує, що закріплення вказаної компетенції в актах адміністративного законодавства характеризується певною суперечливістю і прогалинами. Такі прогалини мають бути усунені шляхом доповнення Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» низкою бланкетних норм, які відсилають до норм законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».
26
ЛІЩИНА, ІВАН. "Порушення права власності законодавчими актами, прийнятими в рамках соціально-економічної політики держави. Погляд Європейського суду з прав людини." Право України, no. 2021/01 (2021): 174. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-01-174.
Full textAbstract:
У статті вивчається розвиток практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ або Суд) стосовно скарг заявників на втручання держав у їхні права, передбачені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (P1-1), через прийняття законів, якими вони позбавлялися майна, або якими встановлювалися обмеження щодо володіння, користування або розпорядження майном, або відбувалося втручання у господарську діяльність заявників. Стаття досліджує розвиток і сучасний стан практики ЄСПЛ щодо порушення права власності через запровадження заходів, що, на думку держав, мають захищати загальний інтерес. Дослідження має на меті встановлення основних факторів, які ЄСПЛ бере до уваги при розгляді справ зазначеної категорії, аналіз таких рішень, ухвалених проти України, та вироблення пропозицій для запобігання ризику прийняття рішень, що можуть бути визнані ЄСПЛ такими, що порушують P1-1 у майбутньому. Сьогодні ЄСПЛ ухвалив тільки два рішення щодо порушення Україною P1-1 через прийняття законодавчих актів, які непропорційним чином втручаються у право власності. Загальна сума витрат, пов’язана з такими рішеннями – близько 0,5 млн євро – є відносно невеликою, порівняно з потенційними сумами сатисфакції, які ЄСПЛ міг би присудити в цих справах. Але ризик виникнення нових рішень ЄСПЛ проти України у цій категорії справ залишатиметься високим доти, доки в процедурі законотворчої діяльності існує прогалина в оцінці ризиків порушення відповідною політикою майнових прав приватних осіб. З огляду на це вважаємо за необхідне запропонувати значно підсилити експертний аналіз законопроєктів саме з точки зору можливих порушень майнових прав приватних осіб у разі прийняття того чи іншого законопроєкту. Такий аналіз має включати як суто правову оцінку запропо-нованого заходу крізь призму ст. 41 Конституції України, P1-1 та відповідних угод про взаємний захист інвестицій, так і фінансово-економічну оцінку, зокрема потенційних витрат держави на виплати за рішеннями ЄСПЛ і міжнародних інвестиційних арбітражів.
27
Boiko-Gagarin, Andriy. "НОВІ ДАНІ ПРО ВВЕЗЕННЯ ДО РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ФАЛЬШИВИХ ГРОШЕЙ ІЗ АНГЛІЇ ПРОТЯГОМ ХІХ СТ." Scientific notes on Ukrainian history, no. 46 (July 10, 2019): 207–18. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-207-218.
Full textAbstract:
У першій чверті ХІХ ст. збільшення кількості виявлених підроблених кредитних білетів, завезених до Російської імперії із Англії, серйозно стурбувало владу. Слідство поступово набуло рівня державного значення. У 1820-х рр. російська влада вдалась до ретельного відслідковування всіх євреїв, що прямували до Царства Польського і потенційно могли мати при собі фальшиві кредитні білети, призначені для збуту у Росії.Спроби провезення т.зв. «англійських» підробок до Польщі зафіксовано також через кордон із Пруссією, що змусило владу до перевірки євреїв, виїжджаючих до Пруссії, підозрюючи, що через неможливість отримання ними паспортів до Англії, що підлягало ретельному контролю, поява таких громадян з високим ступенем імовірності супроводжувалась наявністю в них підроблених прусських документів. 28 жовтня 1868 р. до Варшавського губернатора надсилається рапорт начальника Радзеювського уїзду про наявні достовірні свідчення про збувальника фабрикованих у Лондоні ще 1864 р. фальшиві російські кредитні білети 10 руб. номіналу уродженцем Польщі, власником маєтку у м. Ольганово Влоцлавського уїзду Варшавської губ. – Адамом Богушем, що збував їх у прусській провінцій – Великому князівстві Познанському торгівцям крупною рогатою худобою та овець. 11 січня 1870 р. Варшавський карний суд виніс вирок збувальнику фальшивих банкнот Адаму Богушу – позбавленням всім прав та свобод та засланням до Сибіру на 6 років каторжних робіт. Та він був не єдиним, чия справа відрізнялась гучністю у розслідуванні фінансової диверсії з Лондону, в той самий час все більших обертів набирає справа іншого англійського агента збувальника – Леона Варненке. Інформація про фальшивомонетника набула такого розголосу та чутки про наповнення начебто всієї Росії фальшивими англійськими банкнотами так сильно укорінились в уяві населення, що породили новий вид шахрайства – пропозиції купівлі якісних «англійських» підробок для легкого збуту.
28
Боровик, А. В. "Щодо європейських стандартів кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення та їх запобігання." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 22–29. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1820.
Full textAbstract:
У статті з використанням відповідної методології встановлені особливості європейських стандартів щодо кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення (далі - ККП) та їх запобігання, а також визначені напрями і формат удосконалення національного антикорупційного законодавства та кримінально-правової політики.
Враховуючи стратегічний курс України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі (далі - ЄС), значна увага приділена дослідженню неоднорідності кримінального права ЄС та його складникам, які можуть мати значення для боротьби з корупційними виявами. Встановлено, що кримінально-правова уніфікація в площині боротьби з корупційними діяннями передбачає правову інтеграцію специфічних сфер і насамперед захисту фінансових інтересів ЄС та матеріального кримінального й процесуального права.
Проаналізовано зміст відповідних європейських конвенцій, протоколів, директив та інших документів. Встановлено, що питання кримінальної відповідальності за ККП та їх запобігання можуть бути пов'язані з протидією фінансовому шахрайству, підкупу, відмиванню грошей, неправомірному використанню коштів, зловживанню службовим становищем та іншим кримінальним правопорушенням. Крім цього, факти вчинення ККП є ганебним порушенням прав і свобод людини, тому цьому має бути надана відповідна оцінка з боку Європейського суду з прав людини.
Власне корупція в державах ЄС розуміється у двох формах - активній і пасивній, при цьому кримінально караними мають бути будь-які інші її протиправні форми. Щодо запобігання ККП актуальними завданнями є вирішення питань імунітету та юрисдикції, забезпечення міжнародного співробітництва та взаємної правової допомоги, діяльності спеціалізованих органів, захисту потерпілих, викривачів і свідків, сприяння збиранню доказів, контроль за реалізацією правових актів у сфері запобігання корупції, моніторинг виконання положень конвенцій тощо. У висновках запропоновані шляхи вдосконалення кримінальної відповідальності за ККП та їх запобігання в Україні на підставі використання позитивного європейського досвіду.
29
Шульга, А. "Покарання як складник форм реалізації кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні посягання на земельні ресурси України." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 87–93. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2084.
Full textAbstract:
У статті досліджено проблеми, пов’язані з розумінням покарання як обов’язкової складової частини форм реалізації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти земель-них ресурсів України. Розкрито юридичну сутність покарання як одного із ключових кримінально-правових інститутів. Проведено аналіз історичних витоків виник-нення цієї кримінально-правової матерії.
Як відомо, людині властиво не тільки дотримувати, а й пору-шувати правові норми. У зв’язку із цим у кожній державі існує система заходів, які захищають кожну особу окремо і суспільство загалом від порушників закону та відновлюють справедливість. Якщо людина не хоче поважати закон і не виконує його приписів, то відповідною реакцією закону є притягнення до кримінальної від-повідальності та застосування покарання. Застосування караль-них заходів належить до числа найдавніших соціальних практик, які здавна і скрізь використову-вались на всіх історичних етапах розвитку суспільства. Покарання залежить від того, які соціальні, політичні, культурні, моральні погляди панують у суспільстві, а тому кримінальний закон повинен бути направлений на розвиток, враховуючи сучасний уклад життя суспільства, стану економіки і фінансів та відповідати правовим і етичним правилам, що склада-ються на цій базі.
Покарання за кримінально протиправні посягання на земельні ресурси України полягає в перед-баченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Воно має на меті не тільки кару, але й виправ-лення засуджених, а також запо-бігання вчиненню нових таких кримінальних правопорушень як самими засудженими, так і іншими особами. Своєї мети покарання може досягти лише у випадку дотримання основних його принципів. Актуальним для всієї право-охоронної та судової систем залишається завдання забезпечення невідворотності покарання за кримінально карані посягання на земельні ресурси України.
30
Шевченко, А. В. "ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКІВ АПАРАТУ СУДУ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 198–202. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).463.
Full textAbstract:
У науковій статті аналізуються положення чин-ного законодавства в частині реалізації закріплених Конституцією України та Законом України «Про дер-жавну службу» положень, що стосуються визначен-ня статусу працівників апарату суду. Розглядаються положення нового та перспективного законодавства про державну службу, положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у контексті урегульо-ваності та визначеності статусу працівників апарату суду. Досліджено особливості організації роботи, під-порядкування та фінансової забезпеченості працівни-ків апарату суду.
Адміністративно-правовий статус керівника апа-рату суду – це сукупність його повноважень, зобов’я-зань, прав та обов’язків щодо організації забезпечення суддям умов для здійснення судочинства, організації матеріальних, технічних, охоронних та інших забезпе-чувальних функцій у суді. Адміністративно-правовий статус помічника судді – це сукупність його повнова-жень, завдань, зобов’язань і прав щодо допомоги судді в підготовці судових справ до розгляду, виконання ін-ших законних доручень судді і керівника апарату суду в поєднанні з професійними обмеженнями та спеціаль-ною дисциплінарною відповідальністю.
Правовий статус державного службовця в судовій системі розглядається як сукупність встановлених законодавчими нормами функцій, повноважень, прав і обов’язків, правових обмежень, етичних стандартів в сукупності з підставами, порядком виникнення їх-ньої службової правосуб’єктності та юридичної відпові-дальності в аналізованій сфері. Важливість зазначеної проблеми зумовлена тим, що на державних службовців судової системи покладено низку зобов’язань у сфері державної політики, основна мета яких – забезпечен-ня справедливості, а саме правового захисту прав, сво-бод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, адже боротьба за справедливість нині відбувається майже в усіх основоположних сферах життєдіяльнос-ті суспільства. Запобігання порушенням і припинення порушень прав і свобод громадян, а також їх відновлен-ня є важливим актуальним чинником, який допоможе у формуванні правової свідомості громадян.
31
Попович, О. В. "ВИЗНАННЯ ТА ДІЯ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ." Ірпінський юридичний часопис, no. 1(5) (September 7, 2021): 106–15. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.106-115.
Full textAbstract:
Категорія принципів у податковій системі продовжує бути актуальною, незважаючи на тривале захоплення науковцями керівними засадами здійснення публічної фінансової діяльності. Принцип верховенства права є загальноправовим принципом, який знайшов своє закріплення в Основному Законі Української держави, у тому числі завдяки тому, що є історично знаковим у життєдіяльності особи, суспільства, держави. Основоположними та вирішальними у доктрині верховенства права є права і свободи людини.
Принципу верховенства права, що діє у податковій системі, характерні ознаки принципів права взагалі. Так, цей принцип: 1) має найвищий авторитет; 2) об’єктивно зумовлений соціальним середовищем; 3) є результатом розвитку правової свідомості суспільства; 4) є історико-практичним за походженням; 5) виражає сутність та соціальне призначення права; 6) виступає орієнтиром формування та вдосконалення правової системи, слугує її опорою; 7) акумулює світовий досвід розвитку права, втілює демократичні і гуманістичні традиції.
Цілями податкової системи, відданої принципу верховенства права, є законність, передбачуваність, справедливість. Часто потрібно знаходити баланс між потребами держави у надходженнях і не менш законними інтересами та правами платників податків зберегти зароблене /нажите. З одного боку, органи виконавчої влади мають правові підстави для застосування закону, а з іншого – існує необхідність реалізації принципу верховенства права, за яким законодавчий орган, а не податкова адміністрація встановлює податкове навантаження.
Взаємозв’язок політики, оподаткування та верховенства права є беззаперечним. Гарантування та повага до основних прав громадян, справедливість та довіра до влади ставлять перед оподаткуванням відповідні вимоги. Для податкової системи також принцип верховенства права основоположний. Його складові знайшли закріплення у Податковому кодексі України. Під час формування та реалізації податкової політики держави уповноважені суб’єкти неодмінно мають керуватися цим принципом, що закріплено у їх посадових обов’язках.
Дія принципу верховенства права у податковій системі є передумовою належного правового регулювання податкових відносин, одного із найнеобхідніших кроків у сьогоденних соціально-економічних реаліях, зокрема в умовах необхідності переходу від наглядово-каральної функції податкової служби до сервісної.
32
Мулявка, Д. Г. "ГАРАНТІЇ ЗДІЙСНЕННЯ НЕДЕРЖАВНОЇ ОХОРОННОЇТА ПРИВАТНОЇ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 141–43. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).451.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сутність і структуру гарантій законності недержавної охоронної та приватної де-тективної діяльності в адміністративно-правовому аспекті. Гарантії функціонування суб’єктів недержав-ної охоронної та приватної детективної (розшукової) діяльності поділено на три групи: гарантії законно-сті недержавної охоронної та приватної детективної (розшукової) діяльності; гарантії безпеки здійснення недержавної охоронної та приватної детективної (роз-шукової) діяльності; гарантії поєднання приватних і публічних інтересів під час здійснення недержав-ної охоронної та приватної детективної (розшукової) діяльності.
Гарантії законності представлені як сукупність інституційних, політичних і правових умов, за яких забезпечується додержання вимог законів і підзакон-них правових актів, якими регламентується недер-жавна охоронна та приватна детективна (розшуко-ва) діяльність. Автор відносить до правових гарантій законності діяльності суб’єктів приватної детективної (розшукової) та недержавної охоронної діяльності такі: 1) матеріальні гарантії, до яких належать: а) принци-пи верховенства права, законності, диспозитивності, об’єктивності та неупередженості, дотримання прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, поваги до людської гідності; б) заборони, відпо-відно до яких представник недержавної служби охо-рони або приватний детектив не може бути службо-вою чи посадовою особою органів державної влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних чи судових органів влади; в) ведення Національною поліцією України Єдиного реєстру суб’єктів приватної детективної (розшукової) діяльності з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і їх персональний склад.
Автор визначає гарантії безпеки здійснення недер-жавної охоронної та приватної детективної діяльності як систему прийомів і способів, використання яких дає змогу знизити ризики спричинення шкоди життю, здоров’ю, фінансовим та іншим охоронюваним правам інтересів приватних детективів і їх об’єднань, а також фізичних і юридичних осіб, що користуються їхніми послугами. У статті визначено особливості гарантій по-єднання приватних і публічних інтересів під час здійс-нення недержавної охоронної та приватної детективної діяльності.
33
Клєцова, Н. В., and П. Р. Шишлевська. "Порівняння міжнародного досвіду впливу оприлюднення інформації щодо пандемії COVID-19 на основоположні права людини." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 218–22. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).549.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню впливу оприлюд-нення інформації щодо пандемії COVID-19 на основопо-ложні права людини, порівнянню досвіду різних кра-їн світу з цього питання. Авторами проаналізовано, як превентивна діяльність урядів вплинула на основні права та свободи населення, включаючи працездат-ність і право людини на працю й зайнятість у ситуації, яка склалася з хворобою COVID-19. Встановлено, що інформування населення стосовно обмеження у пересуванні мають бути пом’якшені шля-хом надання інформації щодо рекомендацій про до-тримання безпеки власного здоров’я, а також повинна надаватися соціальна допомога тим, хто через призупи-нення громадського транспортного сполучення втратив можливість дістатися роботи або закладів першої необ-хідності (продуктові магазини, лікарні, аптеки). Для допомоги суспільству з переходом у дистанцій-ний спосіб спілкування запропоновано створити ініці-ативи з підвищення навичок користування системами відеозв’язку, конференцій, служб телероботи. Дове-дено, що в умовах карантину не можливо ігнорувати принцип «право на життя – понад усе». Саме тому під впливом епідемії COVID-19 країни повинні на перше місце ставити права людини. Авторами доведено, що регулювання складних су-часних трудових відносин вимагає від держави вве-дення комплексного підходу за допомогою створення економічних і фінансових умов, підвищення розміру допомоги по безробіттю до розміру прожиткового мі-німуму, надання субсидій і соціальних виплат праців-никам, допомоги сім’ям і тим верствам населення, які потребують цього найбільше через втрату заробітку, введення контролю за протиправним звільненням пра-цівників, покращення системи трудової безпеки і кон-троль за травмами і захворюваннями серед працівників, в тому числі шляхом удосконалення трудового законо- давства, а також здійснення профілактичних програм. Запропоновано імплементувати досвід Франції щодо створення максимально можливих безпечних умов для тих, хто в період COVID-19 працює за звич-ним графіком: застосувати визначені законодавством обмеження щодо допустимої дистанції, захисної амуні-ції тощо. З урахуванням дій уряду Німеччини автора-ми також запропоновано застосувати субсидії та пільги для тих роботодавців, які платитимуть заробітну плату своїм працівникам при дистанційній роботі. Впрова-дження запропонованих заходів на практиці можуть стати виборним методом подолання наслідків ізоляції в ділових відносинах, методом подолання обмежень щодо прав людини під час пандемії COVID-19.
34
Hulai, Vasyl, Serhii Nikolaiev, and Valeriia Yelshynova. "ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ НА ПРИКЛАДІ КРАЇН З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (8) (November 26, 2020): 276–93. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-276-293.
Full textAbstract:
У вступі розкрито актуальність теми дослідження та сформульована наукова проблема. Проведено аналіз основних публікацій та досліджень. Сформульовано мету та поставлено основні дослідницькі завдання роботи. Описано методику дослідження системи міжнародних відносин та одного з явищ сфери міжнародних економічних відносин – інвестиційна привабливість. Основну частину статті становить дослідження та опис категорії приватні іноземні інвестиції та їх роль, значення для країн з перехідною економікою. Світова практика неодноразово доводила доцільність використання прямих іноземних інвестицій як одного з ключових елементів економічного та соціально-політичного розвитку держави. Країни- резиденти, що отримали фінансування від іноземних компаній, міжнародних інституційних установ або ж країн акумулювали дані активи з метою подальшого покращення виробничих потужностей, розвитку науково-технічної бази, погашення зовнішнього боргу тощо. Дані дії прямо чи опосередковано позитивним чином вплинули на добробут країн. Особлива увага звертається на проблему взаємозалежності економічного зростання національної економіки та прямих іноземних інвестиції, яка досі не втратила своєї актуальності, особливо для країн з перехідною економікою. Інвестиційна привабливість для останніх є має фундаментальне значення при створенні порядку денного. Особи, що приймають рішення щодо інвестування тих чи інших проектів мають свої системи координат. Однак, в контексті міжнародних відносин до головних критеріїв відносять інституційні, економічні, фінансові та соціально-політичні чинники. Для більш ширшого розкриття та дослідження проблеми була змодельована ситуація, за якої один з інституційних інвесторів, а саме Європейський банк реконструкції та розвитку, застосовуючи багатокритеріальний порівняльний аналіз обирає одну з трьох інвестиційно привабливих країн з перехідною економікою. Пошук рішення відбувався завдяки застосуванню математичних методів оцінювання та прикладних програм. Критерії, що порівнювались мали як якісний, так і кількісний характер, а тому, особа, що приймає рішення, за даної покладалась на власне суб’єктивне бачення ситуації, за наявності знань та досвіду визначала їх роль та значимість виводячи тим самим оптимальне рішення в досліджуваній області. Важливим є також й те, що спочатку було проведено обрахунки згідно першої категорії даних – макроекономічні показники країн, далі згідно другої – показники економічної свободи. Вихідні результати згідно двох перших обрахунків відрізнялись та не надали одностайного рішення. Оптимальний варіант було знайдено тільки після уніфікації обох систем. На завершення, автори аналізують переваги та недоліки застосованого методу, надають рекомендації для країни, що отримала найменше значення. Розуміння та послідовне усунення негативних факторів, які зменшують інвестиційну привабливість зміцнить та покращить міжнародне економічне положення. Отже, довгострокові капіталовкладення в національні господарства є однією з форм здійснення міжнародної політики. Інвестування є двостороннім процесом, а тому країні-резиденту необхідно зважати та рівень власної інвестиційної привабливості, максимізуючи позитивні якості та мінімізуючи негативні.
35
САКАРА, НАТАЛІЯ. "Право на доступ до правосуддя у цивільних справах: правові позиції Європейського суду з прав людини та національний контекст." Право України, no. 10/2018 (2018): 64. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-10-064.
Full textAbstract:
Проблема доступності правосуддя у цивільних справах після ратифікації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та появи ідеї уніфікації цивільного процесуального права з суто національної поступово перетворилася в наднаціональну, пошуком шляхів подолання якої займаються різні суб’єкти як самостійно, так і об’єднуючись у межах спільних порівняльноправо вих проектів. При цьому в основу досліджень завжди покладаються вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції, в якій проголошується право на справедливий судовий розгляд. Однак, як свідчить практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), незважаючи на фундаментальність зазначеного права і права на доступ до правосуддя, вони не завжди дотримуються національними судами, що, серед іншого, пояснюється їх неабсолютністю, тобто можливістю законодавчого регулювання та певною автономією держав – учасниць Конвенції у запровадженні обмежень, що можуть відображати національну специфіку тієї чи іншої правової системи. Водночас остаточна оцінка щодо додержання права на доступ до правосуддя здійснюється ЄСПЛ, що вимагає врахування його позиції при реформуванні процесуального законодавства. Метою статті є визначення змісту права на доступ до правосуддя з огляду на історичні витоки проблеми доступності правосуддя і практики ЄСПЛ, виявлення перешкод, що виникають під час його реалізації, а також потенційних шляхів позбавлення від них. При цьому, зважаючи на те, що в Україні упродовж 2016–2017 рр. від бувалася судова реформа, яка зачепила й сферу цивільного судочинства, необхідним є проведення аналізу окремих нововведень з метою оцінки їх доцільності з точки зору ЄСПЛ. У статті поняття “доступ до правосуддя” запропоновано розуміти в двох значеннях: по-перше, як право на доступ до правосуддя, яке випливає з п. 1 ст. 6 Конвенції та існує поряд з іншими правами, що безпосередньо закріплені у зазначеній вище нормі та сформульовані ЄСПЛ; по-друге, як доступність правосуддя, тобто певний міжнародний стандарт щодо справедливого та ефективного судового захисту, що охоплює вимоги, яким має відповідати не лише цивільне судочинство, а й уся юстиціарна сфера. Водночас з урахуванням позиції ЄСПЛ право на доступ до правосуддя визначається як позитивне право, яке включає можливість ініціювання розгляду справи в суді першої і, як правило, вищестоящих інстанцій, належне повідомлення про відкрите провадження у справі, учасником якого є особа, розгляд справи судом й адекватне інформування про повний текст ухваленого судового рішення. Автор констатує, що ані раніше чинне, ані нове цивільне процесуальне законодавство не містять єдиної норми, яка повністю відтворювала б зміст цього права в інтерпретації ЄСПЛ. Крім того, не всі його аспекти взагалі законодавчо врегульовані. Зважаючи на позицію ЄСПЛ, автор усі обмеження права на доступ до правосуддя поділяє на дві групи. До першої входять ті, які, за загальним правилом, не призводять до порушення права на доступ до правосуддя, а виступають лише “потенційними перешкодами”: юрисдикційні, суб’єктні, часові, процесуальні та фінансові обмеження, запровадження яких має за мету забезпечення належного здійснення правосуддя. Вони тією чи іншою мірою притаманні національному цивільному судочинству. На відміну від них практичні перешкоди другої групи, за загальним правилом, не передбачені законодавством, але існують у правозастосовній практиці: надмірний формалізм (правовий пуризм), конфлікт правозастосування та неможливість отримання безоплатної правової допомоги, що може призводити до порушення права на доступ до правосуддя, а тому потребує усунення.
36
Deghtjarjova, I. O. "Державне управління вищою освітою Словаччини: реформи у контексті європейської інтеграції." Public administration aspects 3, no. 7-8 (August 1, 2015). http://dx.doi.org/10.15421/151554.
Full textAbstract:
Метою статті є узагальнення досвіду реформування державного управління ви-щою освітою у Словаччині, що відбувалося одночасно з процесами суспільно-полі-тичних перетворень країни, інтеграції до Європейського Союзу та формування Єв-ропейського простору вищої освіти, що на сьогодні є дуже актуальним у контекстіреформування національної системи вищої школи. Проаналізовано законодавчу базувищої освіти Словаччини і шляхи децентралізації та демократизації управління за15 р. (1990-2015 рр.). Основними рисами Закону про вищу освіту Чехословаччинивід 1990 р. були такі: демонополізація системи вищої освіти, демократизація та де-централізація управління, і на рівні ВНЗ зокрема, включаючи гарантії академічнихправ і свобод, широку автономію та статус юридичної особи для факультетів та ін.Схарактеризовано процес подальших складних реформувань у період 1990-2002 рр.,який завершився ухваленням нового Закону про вищу освіту 2002 р. Показано клю-чові зміни на системному та інституційному рівнях, зокрема щодо фінансової автоно-мії ВНЗ (право власності на нерухоме майно) та участь зовнішніх органів управління(Наглядова рада). Дослідження побудовано на оригінальних джерелах – норматив-но-правовій базі з вищої освіти та дослідженнях словацьких науковців. Детальносхарактеризовано систему державного управління вищою освітою: повноваженнядержави (уряду, міністерства) на рівні системному та вплив на інституційний рівеньфункціонування вищої освіти. Показано форму участі та роль академічної громад-ськості в управлінні у сфері вищої освіти та виробленні освітньої політики Словаць-кої Республіки. Досвід Словаччини є прикладом добрих практик у сфері врядування,зокрема тимчасових кроків у період трансформації та демократизації.
37
Humeniuk, Boris. "ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ ЄС ЩОДО КРАЇН СХІДНОГО СЕРЕДЗЕМНОМОР’Я ТА ВИЗНАЧЕННЯ В НІЙ РОЛІ РЕСПУБЛІКИ КІПР." FOREIGN AFFAIRS, 2020, 23–30. http://dx.doi.org/10.46493/26632675-2020-3-2.
Full textAbstract:
Стаття присвячена життєво важливій проблемі дослідження концептуально-правових шляхів формування у відносинах між ЄЕС (майбутній ЄС) та країнами Східного Середземномор'я, стабільність (або нестабільність) яких може надзвичайно вплинути на безпеку та нормальне функціонування самої європейської спільноти. Початок встановлення офіційних відносин між ЄЕС та колишніми колоніальними державами регіону, такими як Алжир, Єгипет, Йорданія, Марокко, Сирія, Туніс та насамперед Кіпр, у процесі уваги статті - процес їх поступової трансформації. З самого початку формування своєї політики щодо країн цього регіону лідери ЄЕС звернули особливу увагу на офіційну Нікозію, розглядаючи цю столицю як унікальний міст між європейською спільнотою та країнами Східного Середземномор'я в контексті реалізації її зовнішньої стратегії в регіоні. У статті підкреслюється, що ще з березня 1957 року, коли було створено ЄЕС, його засновники батьки приділяли величезну увагу країнам Східного Середземномор'я. Основним завданням цієї співпраці між двома партнерами було забезпечення політичної, економічної та соціальної стабільності на південних кордонах європейської спільноти та створення сприятливих умов для збереження та подальшого збільшення обсягів торгівлі з країнами регіону, забезпечуючи прозорість та непохитна постачання енергоресурсів з цього регіону членам ЄЕС. У статті знайомиться з всебічним аналізом різних етапів формування та реалізації зовнішньої стратегії ЄЕС щодо країн Східного Середземномор'я, особливо підкреслюється, що вирішальна подія в цьому процесі відбулася в 1972 році на Паризькому саміті, коли була прийнята "Глобальна середземноморська політика 1972-1992". .Ця нова стратегія відкрила ще одну главу історії відносин між Європейським співтовариством та країнами регіону. Основна ідея цієї нової стратегії полягала у розробці та здійсненні спільного, єдиного підходу ЄЕС до колишніх колоніальних регіонів Африки, Карибського та Тихого океанів, включаючи в цю концепцію насамперед усі країни Східного Середземноморського регіону. Але ця програма провалилася, і стаття пояснює причини, засновані на численних думках експертів, негативні результати цієї політики. Насправді ЄЕС продовжувала практику встановлення нових, як правило, дискримінаційних договорів із цією категорією країн так званого третього світу, які не передбачали досягнення ними повноцінного членства в Союзі в майбутньому. У цій статті особлива увага приділяється поліції ЄЕС стосовно Республіки Кіпр. Ця країна була однією з перших, яка підписала Угоду про асоціацію з ЄЕС у 1972 році, метою якої було досягти швидкого приєднання до європейської спільноти. На жаль, цього не сталося через факт вторгнення Туреччини на північну частину острова під приводом для захисту прав та свобод громади індиків-кіприотів, що мешкають в цій області острова. Наступним дуже важливим кроком у частині спрощення відносин між ЄЕС та Республікою Кіпр було рішення Союзу асоціацій ЄЕС у 1975 р. Розпочати пряме фінансове співробітництво. У той самий рік уряд Республіки Кіпр попросив фінансову підтримку ЄЕС після турецької окупації північної частини країни, що становить 37% території острова. Брюссель прийняв позитивне рішення про надання цієї допомоги, розділивши її на три транші: 30 млн. Екю (1977 р.), 44 млн. Екв. (1984 р.) Та 62 млн. Екв. (1989 р.). Це означало лише те, що, незважаючи на початок військових дій, які завдали величезної економічної та гуманітарної шкоди Республіці Кіпр, яка згодом перетворилася на тривалий заморожений конфлікт, Кіпрська Республіка залишається одним із пріоритетів політики Брюсселя в регіоні. Такий інтенсивний інтерес ЄС до офіційної Нікосії був підтверджений фактом прийняття Брюсселем заяви Нікосії на отримання статусу члена клубу ЄС. Таке сприятливе та привілейоване ставлення ЄС до Кіпр можна пояснити наступними аргументами: країна завжди демонструвала позитивний імідж на міжнародній арені, вона була членом Кунсіль Європи та ОБСЄ, Нікосія (архієпископ Макаріос - перший президент РК) був одним із засновників руху позаблоковими (членами цього НАМ були також інші арабські середземноморські країни). Таким чином, лідери ЄС вважають фактори розумним мотивом вважати Кіпрську репутацію в якості посередника в регіоні.Досягнення Республікою Кіпр повноцінного членства в ЄС у травні 2004 р. Та легальне приєднання до всіх відповідних структур Європейського Союзу яскраво продемонструвало як досягнення, так і певні невдачі цієї парадигми у відносинах між ЄС та Республікою Кіпр. Досі досягнення Республікою Кіпром повноцінного членства в ЄС більшість грецько-кіпріотської спільноти розглядали як сильний та ефективний інструмент для тиску на Анкару з боку "узгодженого фронту" для вирішення проблеми Кіпру та очікування кіпрських громада була настільки серйозною і довго чекала, що невдача висунула на кіпрській політичній поверхні почуття євроскептицизму та розчарування. Таким чином, досвід кіпрського шляху до членства в Євроруніоні дуже цінний для інших кандидатів у клуб, зокрема насамперед для України.