To see the other types of publications on this topic, follow the link: Філософія політики.
Journal articles on the topic 'Філософія політики'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Філософія політики.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
ТРОЇЦЬКА, Олена, and Олег ПЄШЕВ. "БРИТАНСЬКА АНАЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ Р. ПІТЕРСА В УКРАЇНСЬКИХ КОНТЕКСТАХ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 42 (June 4, 2021): 292–303. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.19.
Full textAbstract:
Метою статті є виявлення взаємозв’язків між британською аналітичною філософією освіти та українськи- ми освітніми засадами. Активна взаємодія вітчизняної філо- софії освіти із соціально-педагогічними ідеями та досвідом країн Західної Європи виявилася значущим чинником залучен- ня України до процесу соціально-педагогічного генезису, що зумовлює її сучасний розвиток. Методологічними засадами дослідження стали позитивізм, аналітична філософія освіти та педагогіка. Аналітична філософія освіти розглядається як система знань, що являє собою не просто об’єм, блок знань про ту чи іншу сферу дійсності, але й формою впорядкування, організації вже раніше отриманих знань, формою співпраці і комунікації учених у всьому світі. Наукова новизна. Зосереджуючи увагу на аспекті вза- ємодії філософії освіти України з ідеями філософії освіти Великобританії, робимо акцент на діяльнісному компоненті філософії, який знаходить своє вираження у визначенні форм освітньої організації, пошуку оптимальних комунікаційних каналів, що визначають становлення знань та освіченості. Висновки. Визначення пріоритетів освітньої політики на користь самореалізації особистості учня й формування твор- чого характеру цього розвитку не лише сприяло подоланню одноманітності колишньої уніфікованої школи, але й зумовило появу численних нових освітніх технологій. У цьому контексті вивчення філософської спадщини англійського філософа освіти Р.С. Пітерса, що створив оригінальну аналітичну концепцію, засновану на синтезі філософських, громадянських та психоло- го-педагогічних ідей свого часу, скеровану насамперед на вирі- шення питань соціального виховання й розвитку громадянина, є теоретично й практично затребуваним завданням. Успішність реалізації розробленої Р.С. Пітерсом педагогічної концепції і широта її застосування у вітчизняній педагогічній практиці можливі за умови підготовки педагогів нового типу, що володіють спеціальною компетенцією і засвоїли аналітич- ний підхід мислителя на вітчизняній мовній і світоглядній базі.
2
Holovanova, Natalia. "Історико-філософські засади створення моделі новітньої (чутливої) інформаційної політики України як європейської держави." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 65 (May 15, 2019): 80–89. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.02.10.
Full textAbstract:
Розглянуті проблеми функціонування традиційної моделі публічного управління в Україні. Проаналізовано зміст національних цінностей, інтересів і цілей у інформаційній сфері. Привведено основні закони, які визначають медіапростір та інформаційну політику держави новітніх років. Підкреслено, що засадами створення новітньої моделі є філософія Київської Русі та міжнародне право. Представлено імплементацію базових цінностей у державотворенні України у генезі. Визначено важливість застосування у новітній час політики, заснованої на доказах, запровадження діалогу й риторики миру, ненасильства та людяності у суспільстві. Наведено факти співробітництва України та країн Європейського Союзу у сфері комунікацій. Наголошено на істотному впливі особливостей глобального медіапростору та новітньої реальності на принципи інформаційної політики. Запропоновано основні підходи новітньої (чутливої) інформаційної політики в Україні.
3
Котькало, О. "Філософія грошей у контексті державної податкової політики." Актуальні проблеми державного управління, no. 3 (2002): 26–35.
Find full text
4
Pavlenko, Kateryna. "Філософія інклюзії в освіті." Multiversum. Philosophical almanac, no. 3-4 (September 26, 2019): 184–95. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.3-4.11.
Full textAbstract:
У статті автор розглядає актуальне питання сутності явища інклюзії в сучасній педагогіці у філософському розумінні. Акцент тут зроблено на ролі філософії як смислового орієнтиру в інклюзивному навчанні. Розкривається також значення та роль різнобічних наукових поглядів щодо соціальних інклюзивних цінностей та виноситься на розгляд соціокультурний аспект явища інклюзії в освіті відповідно до освітньої політики в Україні в останні роки, а саме: відповідність соціальних очікувань та реалій сприймання поняття «іншості» не лише в процесі навчання та виховання дітей з особливими освітніми проблемами, а й соціальної інклюзії у сучасному суспільстві. Сформульовано висновки щодо філософського змісту інклюзивного навчання.
5
Shevchuk, Dmytro. "Феноменологія політичного світу і сучасна політична філософія." Актуальні проблеми духовності, no. 11 (July 1, 2017): 327–35. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i11.1763.
Full textAbstract:
В статті розглядаються різні концепції феномену політичного, узагальнюються досягнення та виявляються можливості феноменологічного підходу в соціальних і політичних науках. Підсумовуючи, автор зауважує, щофеноменологія політичного світу К. Гельда демонструє приклад можливості витворення феноменологічної теорії політики, альтернативної до позитивістського, структуралістського, марксистського та інших підходів до смислення політичних явищ.
6
Кравець, Микола. ""Філософія політики" Карла Поппера у форматі розвитку інформацйного суспільства." Психологія і суспільство, no. 1 (39) (2010): 131–36.
Find full text
7
КРЕСІН, ОЛЕКСІЙ. "Перспективи миротворчої діяльності Європейського Союзу в Україні у контексті орієнтирів його зовнішньої та безпекової політики." Право України, no. 2020/12 (2020): 42. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-042.
Full textAbstract:
Аналізуються нормативно визначені пріоритети Спільної зовнішньої і безпекової політики Європейського Союзу (ЄС). На основі цього досліджується політика ЄС щодо безпеки Східної Європи. Виокремлено основні концепти ЄС у сфері миротворчості й управління кризами: 1) самодостатність, “стратегічна автоно мія” в ухваленні рішень і здійсненні діяльності; 2) корпоративність інтересів, або “філософія принципового прагматизму”, що фактично ставить безпеку та інтереси ЄС вище за підтримання миру і поширення європейських цінностей у світі; 3) означення території відповідальності ЄС, що виходить з ідеї становлення “кооперативних безпекових порядків” у світі; 4) ідея зони впливу ЄС, що пов’язує безпеку ЄС із безпекою і стабільністю сусідніх держав; 5) підхід “м’якої сили”, в якому миротворчість ігнорується як цілісне явище з його військовими аспектами, натомість обґрунтовується ідея управління кризами. Стверджується, що позиція ЄС щодо безпеки Східної Європи, і зокрема України, тривалий час визначалася загальними ідеями безпечного сусідства та недоцільності політичної інтеграції цих країн через те, що це наближає кордони Союзу до небезпечних регіонів і може провокувати конфлікти. Показаний зв’язок між формуванням Східного партнерства та російською агресією в Грузії, але фактичним ігноруванням питань регіональної безпеки. Вказується на суттєві зміни у зовнішній політиці ЄС унаслідок агресії Російської Федерації (РФ) в Україні. Аналізується діяльність цивільних місій ЄС в Україні та їх поки що не задіяний потенціал. Робить ся висновок щодо суттєвого значення інструментів зовнішньої політики ЄС у стримуванні агресії РФ, підвищенні стійкості й сприянні економічному розвитку України, її модернізації, але малоймовірності вирішальної участі ЄС у відновленні її територіальної цілісності за допомогою миротворчої діяльності.
8
Найчук, А. В. "Політична філософія Н. Макіавеллі: динаміка співвідношення моралі і державної політики." Нова парадигма, Вип. 95 (2010): 35–47.
Find full text
9
БІЛАНОВ, Олег. "МІСЦЕ МОДУСУ ЗДОРОВ'Я В СИСТЕМІ ЦІННОСТЕЙ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 44 (May 20, 2022): 60–75. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.4.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження значення здоров’я людини в системі життєвих цінностей, аналіз суспільних заходів і законодавчої бази щодо захисту життя та здоров’я населення України. Методологічною основою дослідження стала філософія антропології, філософія права. Наукова новизна. В умовах глобальних проблем сьогодення цінність здоров’я зростає, люди прагнуть довше жити, мати краще здоров’я і користуватися цим здоров’ям у нових умовах, а тому й значущість здоров’я сьогодні визначається як універсальна цінність, яка стосується усіх: людей з високим і низьким рівнем матеріальних доходів, людей різних рас і народів. Це невід’ємне право людини, важливість забезпечення якого зростає з кожним роком. Здоров’я населення – це запорука сприятливої соціально-моральної атмосфери, довіри до держави, яка повинна піклуватися про здоров’я як окремого індивіда так і здоров’я суспільства в цілому. Висновки. Порівняльний огляд сучасної літератури і публікацій свідчить про те, що здоров’я людини розглядається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як індивідуальна й суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з навколишнім середовищем, яке, у свою чергу, постійно змінюється. Стан охорони здоров’я відіграє важливу роль у створенні підґрунтя для здоров’я населення, профілактики та лікування поширених захворювань, пропаганди здорового способу життя, зміцнення здоров’я української нації. Тому суспільні заходи, державна політика України в галузі охорони здоров’я повинна бути спрямована, перш за все, на приведення національної системи законодавства з охорони здоров’я у відповідність до законодавства Європейського Союзу, а для ефективної реалізації державних програм щодо збереження здоров’я населення має бути достатнє фінансування медичної галузі. У статті зазначені лише деякі аспекти державної політики України та суспільного регулювання модусу здоров’я, тому дана проблематика потребує подальшого дослідження та аналізу.
10
Skzydlewski, Pavel. "РОЗВИТОК ЛЮДИНИ В ЇЇ СОЦІАЛЬНОМУ ЖИТТІ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 45–49. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.45-49.
Full textAbstract:
Автор розглядає питання буття людини в соціальному житті. Важливим питанням є розвиток самої людини, це залежить від правової політики держави, розвитку економіки, освіти, від того, який політичний напрям веде держава тощо. Усе це створює певну систему соціальних відносин. Поняття людської природи є основою формування суспільного життя, його структури та діяльності людей у соціумі.Порушену проблему розглядають такі науки, як педагогіка, психологія, соціологія, історія, антропологія та інші. Найглибше це питання розглядає філософія, яка має на меті пізнати людину в її соціальному житті, пізнати відносин, які пов’язують природу людини із соціальним життям.Автор розглядає філософські знання, набуті західною культурою, а саме: «персональне бачення людини», в основі якого людина постає як щось найдосконаліше в усій природі, самоіснуючий суб’єкт, який керується своїм розумом та волею. Людина, яка живе в суспільстві, є вільною, має честь та гідність, які повинні постійно стверджуватись в її благо у сфері соціального життя.Ця теорія, за думкою автора, стверджує, що кожна людина, яка живе у світі товарів (матеріального), повинна прагнути до мети свого життя, що є Нескінченним і Нематеріальним Благом. Цим добром є Бог, який постає не лише причиною та джерелом усього того, що існує, але й кінцевою метою і кінцем людського життя, до якого людина схильна за своєю природою. Бог є також безпосередньою причиною існування людської душі, тобто принципом життя, ідентичності та існування людської особистості. Отже, на основі персоналізму кожна людина сприймається як прямий«плід» втручання Абсолюта у світ, це визнається як особливий доказ Його творчої сили та любові. Автор розглядає ідеї та концепції провідних філософів минулого та сучасності. У цьому контексті істотне завдання реалістичної філософії представлено не лише як засіб подолання ідеологізації та утопізації суспільного життя, але передовсім як тип пізнання, що розкриває правду про людину, необхідну для створення та функціонування соціального життя відповідно до природи людини та її долі.
11
Komnatnyi, S. "Philosophy of Sustainable Development as a Guideline for the Formation of Modern State Housing Policy." Fìlosofs׳kì ta metodologìčnì problemi prava 21, no. 1 (2021): 60–71. http://dx.doi.org/10.33270/02212101.60.
Full text
12
Айтов, С. "Новітні історично-антропологічні студії як сучасна філософія історії." Studies in history and philosophy of science and technology 29, no. 2 (December 16, 2020): 25–32. http://dx.doi.org/10.15421/272018.
Full textAbstract:
Стаття дослiджує складну проблематику впливу новітніх наукових розвідок історичної антропології на утворення парадигми сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системноструктурний, мiждисциплiнарний. Новітні студії з історичної антропології проявляють теоретичну сутність сучасної філософії історії. Вона реалізується через такі пізнавальні площини осмислення історично-антропологічними розвідками змісту і значущості багатоаспектної історичної динаміки, як «історія ментальностей», «мікроісторія», «історія жінок», «нова культурна історія», «історія ідентичності», «історія пам’яті», історія ментальних аспектів політичних процесів. Сутність філософсько-історичної основи студій з «історії ментальностей» полягає в осмисленні психологічного і культурного впливу на соціуми минулого магічних уявлень, легенд та вірувань та їх ролі у суспільному розвитку. Вона проявляється також у аналізі сприймання суспільcтвами різних історичних епох феномена дитинства та їх ставлення до дітей.
Наукові розвідки з «мікроісторії» розподіляються на дослідження життєвого шляху окремих людей, сімей та історії мешканців локальних громад, які існували й діяли у різні часи минулого. Вони включають і реконструкцію, й осмислення значущості великих сімей у соціокультурному розвиткові минулих епох. Новітні історично-антропологічні студії з «історії жінок» утворюють три теоретичні піднапрями. Відповідно до них належить аналіз соціокультурної специфіки шлюбних стосунків у минулі епохи, вивчення ролі жінок у соціально-економічному розвиткові суспільства, загальні дослідження, які орієнтовані на розуміння різноманітних ментальних аспектів участі жінок у історичній динаміці. Дослідження у царині «нової культурної історії» вивчають психологічно-культурний горизонт історично-культурних процесів та їх вплив на динаміку суспільств минулого. Аналіз кола наукових проблем, пов’язаних з реконструкцією і осмисленням уявлень про власні соціокультурні особливості різноманітних соціальних груп і соціумів минулих епох, складає основу напряму «історії ідентичності» новітніх історично-антропологічних студій. Дослідження у проблемному полі «історії пам’яті» реалізуються за трьома когнітивними рівнями. На мікрорівні відбувається аналіз пам’яті про минуле окремих особистостей та невеликих спільнот. На мезорівні здійснюється вивчення матеріальних об’єктів, котрі виступають символами історичних подій та генерують і підтримують пам’ять про них у певних соціумах. На мегарівні реалізуються студії напрямів функціонування історичної пам’яті та її складових (культурних міфів) і їх вплив на динаміку «локальних цивілізацій». Наукові розвідки з історії ментальних аспектів політичних процесів осмислюють вплив бачення суспільством політичних процесів та їх емоційного сприймання на особливості і розвиток політики минулого. Новітні студії історичної антропології як сучасної філософії історії суттєво сприяють розумінню ментально-культурних причин і чинників динаміки минулого, реконструкції і релевантному аналізу людського виміру складних історичних процесів.
13
Генар, Ф. "Філософія та політика у політичній філософії Венсана Декомба." Філософська думка, no. 4 (2013): 16–24.
Find full text
14
Цуркан-Сайфуліна, Ю. В. "ЗВ'ЯЗОК ПРАВА І ВЛАДА ЯК ПРОБЛЕМА АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 18 (November 4, 2019): 201–12. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v18i0.461.
Full textAbstract:
У статті проведено аналіз середньовічних поглядів на походження, взаємодію та взаємозалежність права і політики. Показано ключові напрями динаміки середньовічної схоластики в аналізі цієї проблеми від зародження християнської політико-правової думки до її вершини в працях Томи Аквінського та В. Оккама.
15
ПАНКЕВИЧ, ОЛЕГ. "Концепт мультикультуралізму крізь призму проблеми забезпечення прав національних меншин." Право України, no. 2019/11 (2019): 128. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-128.
Full textAbstract:
Усталене розуміння поняття “народовладдя” як належності всієї повно ти влади в межах території держави народові нині вже вимагає, як видається, врахування викликів глобалізації та масової міграції. Глобалізація, яка сприяє розмиванню етнокультурної ідентичності, загалом не знищує етнічного чинника, не спричиняє повної уніфікації соціокультурної сфери. Одним із перспективних варіантів забезпечення міжкультурного діалогу, вирішення правових протиріч та досягнення взаєморозуміння в умовах подекуди вимушеного співіснування носіїв різноманітних етнокультурних ментальностей, є ідея та політико-правова концепція мультикультуралізму. Метою статті є філософсько-правовий і загальнотеоретичний аналіз природи та різновидів мультикультуралізму крізь призму проблеми забезпечення прав національних меншин. Важливим практичним моментом є загальна спрямованість комунітаризму на захист прав етнічних, конфесійних та інших меншин, що до певної міри зближує комунітаризм із мультикультуралізмом. Водночас еволюція позиції частини лібералів від неприйняття до схвалення правової політики мультикультуралізму є результатом впливу комунітарної парадигми та наочним доказом синтезу й конвергенції обох філософських напрямів і появи нового концептуально модифікованого політико-правового “гібриду” – ліберального комунітаризму. Наголошено на тому, що за аналогією із “сімейством лібералізмів” можна вести мову про “сімейство мультикультуралізмів”, маючи на увазі неможливість (а ймовірно, й недоцільність) створення єдиної для всього глобального соціуму концепції мультикультуралізму. Як діахронно, так і географічно соціальні відмінності можуть бути дуже суттєвими. Мультикультуралізм як політико-правова концепція і як правова політика може бути ефективним лише щодо конкретної держави в конкретно-історичних умовах. У зв’язку з цим надзвичайно важливим є питання щодо вибору тієї чи іншої моделі, або ж навіть унікального локального варіанта мультикультуралізму. Поняття мультикультуралізму не може використовуватися для опису емпіричної соціальної реальності відокремлено від нормативного підходу. Розрізнення дескриптивного/нормативного у мультикультуралізмі є вираженням класичної дихотомії сущого/належного, яка є однією з базових категоріальних пар для філософії права та моралі. Схематично аналізовану категорію можна означити 1) як ідею (належ не, повинне) і 2) як втілення цієї ідеї (суще). Отже, є ідея “мультикультуралізму” і, відповідно, є соціальна реальність, яка до певної міри є втіленням цієї ідеї в життя. Під таким кутом зору про дескриптивний підхід варто говорити лише у контексті втілення нормативного підходу, але жодним чином не окремо чи навіть у сукупності з останнім. Зі свого боку необхідність уваги до нормативних аспектів мультикультуралізму, до “правового мультикультуралізму” викликає потребу спеціальних досліджень у межах правничих дисциплін, насамперед – філософії права.
16
Мудраков, В. В. "Гуманітарні модуси філософії політики." Софія, no. 2 (11) (2018): 71–74.
Find full text
17
ГАВРИЛЮК, РУСЛАНА. "Зумовленість правової природи медіації буттєвим устроєм людського світу." Право України, no. 2018/05 (2018): 181. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-181.
Full textAbstract:
Запровадження в Україні з 2017 р. медіації як обов’язкової процедури під час вирішення цілого ряду типів суспільних конфліктів відбулося під фактичним впливом прогресивного досвіду медіаційних практик у країнах ЄС, США та Канади. Однак правова система України, як і правова ментальність українців, кардинально відрізняються від цих феноменів у зазначених вище країнах. Звідси механічне перенесення в Україну їх досвіду медіації неможливе. Необхідне його глибоке теоретичне осмислення, передусім всебічне вивчення правової природи медіації, без чого неможливе вироблення раціональної правової політики медіації в Україні. Загальну проблематику цієї статті становить пошук детермінант правової природи медіації у буттєвому устрої людського світу. У такій постановці ця проблема в цілому та окремі її аспекти спеціально не досліджувались. Метою статті є дослідження безпосередньої спричиненості правової природи медіації буттєвим устроєм людського світу. Конкретними завданнями статті є опозиційності, аналіз асиметричності людського світу, визначення їх впливу на суспільну природу медіації. Методологічною основою статті є антропосоціокультурний підхід, передусім його світоглядна складова: практична філософія та матеріальна феноменологія. Обґрунтовано, що під поняттям буттєвого устрою людського світу антропосоціокультурна пізнавальна традиція розуміє його фактичну даність, сконструйовану мотиваціями і цінностями життєвих світів індивідів. Доведено, що ця даність охоплює все те, що не стосується виокремлених суб’єктів соціальної взаємодії і відзначається інтерсуб’єктивним характером, детермінує соціальний світ. Найадекватніше вона проявляється у людських правах, які разом із принципами, правилами та законами соціального співбуття індивідів є конституентами буттєвого устрою людського світу. Доведено, що основоположним принципом буттєвого устрою людського світу є його тотальна фактична суперечливість. Вона виявляється у формі бінарних опозицій, симетрій та асиметрій, їх природа різна. Показано, що ця суперечливість дана передусім у фундаментальних суперечливостях людських статусів, людських потреб, функціональних соціальних ролей індивідів тощо. Ці суперечливості за їх природою є базовими конструктивними властивостями людського світу. Водночас вони є основоположним способом співбуття індивідів між собою, тобто є їх правом. Саме тому тотальна фактична суперечливість буттєвого устрою людського світу є другою онтологічно укоріненою причиною
18
Маслак, О. "Тиранія як проблема філософії права та філософії політики." Філософська думка, no. 3 (2014): 120–23.
Find full text
19
Saguychenko, V. V. "Соціальне розшарування як виклик освітнього інституту." Grani 19, no. 2 (January 28, 2016): 126–30. http://dx.doi.org/10.15421/1716035.
Full textAbstract:
У статті розглянуто тенденції посилення прояву соціального розшарування учнівської молоді на ранніх етапах здобуття освіти і виховання: починаючи від дитячих дошкільних закладів до вищих навчальних закладів. Досліджується механізм впливу соціальних інституцій на наступне соціальне розшарування. Запропоновано розглядати цю складну проблему починаючи з особистості вчителя, що впливає, у першу чергу, на якість освіти та наступне за ним соціальне розшарування. Досліджено один з головних, на думку автора, механізмів соціального розшарування, який пов’язаний з поділом учнів за рейтингами успішності та здібностей. Акцентовано увагу на важливість економічного та культурного багажу батьків учнів, які обирають навчальні заклади для своєї дитини. Вирішення проблеми соціального розшарування запропоновано розглядати через філософію освіти як методологію педагогічного проектування освітніх реформ, де центральне місце належить створенню діалогу різнопланових фахівців: педагогів, психологів, фахівців з сучасної філософії комунікацій, управлінців, економістів, залучення батьківських та громадських організацій, фондів, органів місцевого самоврядування до розуміння і підтримки реформованої освітньої політики.
20
ПІХОРОВИЧ, Василь. "ВИХОВАННЯ НОВОЇ ЛЮДИНИ. ФІЛОСОФСЬКЕ ТА ПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНЕ ПІДҐРУНТЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОКТРИНИ КОЛЕКТИВІЗМУ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 43 (November 29, 2021): 109–20. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.15.
Full textAbstract:
Мета статті – довести, що характерне для сьогоднішньої філософської та педагогічної думки абстрактне протиставлення індивідуалізму та колективізму є контр- продуктивним як з теоретичної (тобто філософської та політекономічної), так і з практичної (соціально-педагогічної) позиції і не було ніколи притаманне ні класичній філософії, ні класичній педагогічній думці. Задля досягнення цієї мети у статті здійснена спроба простежити в найзагальніших рисах еволюцію теоретичних та практичних поглядів на питання виховання людської особистості та ролі колективу в цьому процесі. Окрема увага приділена аналізу поглядів М.Г. Чернишевського та А.С. Макаренка як найяскравіших представників теорії та практики колективістського напряму в педагогіці, один із яких водночас був прихильником теорії «розум- ного егоїзму», а інший досягнув чи не найбільших в історії педагогіки успіхів у справі масового виховання всебічно розвинутої особистості. Дослідження спирається на класичну традицію, яку М.Г. Чернишевський охарактеризував як антропологічний метод у філософії. Автор не тільки не претендує на якусь наукову новизну, але і старається довести, що в таких галузях, як філософія, економічна наука, педагогіка, формальна гонитва за новизною часто приводить до бездумного заперечення старого, тобто невміння відрізнити те, що дійсно віджило своє, і класичне, тобто таке, що принципово не може застаріти. Такий підхід не веде до справді нового, а приводить як науковців, так і практиків до того, що вони знову і знову повторюють ті ж самі помилки, які дав- но були подолані в класичній традиції. Одним із яскравих прикладів таких помилок і є абстрактне протиставлення індивідуалізму та колективізму. Головним висновком цього дослідження є те, що насправді справжній колективізм є не що інше, як послідовно проведений індивідуалізм, а вихован- ня справжньої, розвинутої індивідуальності, особистості можливо виключно тільки в правильно організованому колективі і через колектив.
21
Я., Мельник Я. "КОНЦЕПЦІЯ СЕМІОТИКИ У СОЦІАЛЬНОМУ ПРАВІ: ПРОБЛЕМИ ДОКТРИНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (39) (April 21, 2020): 91–97. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-91-97.
Full textAbstract:
У статті розглядаються проблеми становлення інституту семіотики в соціальному праві. Розглядаються питання доктринального семіотичного вакууму, що позначається на правовій політиці повноцінного розвитку соціального права.Автор зазначає, торкаючись змісту терміну «семіотика» (грецькою «semeiotikón»), він від «seméion», що означає знак, ознака, а семіологія, як наука, досліджує властивості знаків і знакових систем, природних і штучних мов. Вчена О.М. Балинська семіотику права пропонує визначати як окремий напрям філософії права, що концептуально охоплює всі основні філософські аспекти (онтологію, гносеологію, аксіологію, антропологію та праксеологію) права як суспільного феномена.Розмірковуючи про дійсність як образ образів, не було б зайвим відмітити позицію Г. Андерса, який зазначає, що образи принципово оприявнюють не зв’язки, а лише вирвані картини світу, отже, коли вони показують світ, вони і його приховують. Зрештою, Г. Андерс зауважує, що сенсаційне сутнісно належить до шаблонів; і не лише тому, що воно їх прикриває і гасить; а й тому, що воно саме тяжіє до перетворення на шаблони.Абсолютизація права, – на думку В.В. Завальнюка, – це теж міф про право як реалізацію справедливості, ідеалу. Міф, що втілив месіанський образ права, який існував на різних історичних етапах, трансформувався і утворив безліч похідних міфів. Ю.Г. Барабаш та В.Л. Федоренко приходять до висновку у тому, що соціальна політика держави в тому числі на конституційному рівні, повинна бути переорієнтована виключно з питання про соціальне піклування громадян на створення умов, коли кожен зможе власними зусиллями гарантувати собі нормальне існування. Схожої позиції притримуються й науковці М.І. Іншин та В.І. Щербина. Вони відмічають, що зазвичай, кінцевими цілями соціальної політики є досягнення рівноваги, стабільності і безпеки життя у суспільстві, цілісності і динамізму його розвитку, забезпечення достатніми матеріальними, організаційними та іншими ресурсами їх прогресу та вдосконалення, а в кінцевому рахунку становлення умов для спокійного життя громадян, їх упевненості у завтрашньому дні.
Ключові слова: соціальне право, правова семіотика, соціальна політика, семіотика соціального права, право, як знакова система.
22
Shramko, Yaroslav. "Основні напрямки аналітичної політичної філософії." Актуальні проблеми духовності, no. 21 (December 27, 2020): 63–80. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i21.4370.
Full textAbstract:
Сучасна політична філософія аналітичного спрямування демонструє наявність великого спектру течій, концептуальних підходів та конкретних теорій, які розглядають найрізноманітніші проблеми політичного життя суспільства. Всі ці проблеми зрештою зводяться до проблеми суспільного блага — в чому воно полягає і як його можливо (якщо взагалі можливо) досягти. Суспільне благо слід розуміти тут гранично широко, не як набір якихось конкретних матеріальних або духовних благ, а як те, що Арістотель називав "благим життям", заради якого люди, власне, і об’єднуються в суспільство і яке передбачає вищу ступінь індивідуальної і суспільної досконалості (в першу чергу, моральної). З огляду на те, що досягнення суспільного блага можливе лише за умови, що суспільство грунтується на ідеї справедливості, одним з центральних завдань політичної філософії стає теоретична експлікація саме цієї ідеї — дати пояснення, в чому вона має полягати і яким чином суспільство і держава можуть і повинні їй відповідати. Ця ідея виступає засадничою для інших суспільних цінностей, найважливіші з яких знайшли своє вираження в знаменитому гаслі Великої французької революції: "Свобода, рівність, братерство!". Залежно від того, яка цінність приймається як визначальна для розв’язання проблеми справедливості, можна виділити чотири основні напрями сучасної аналітичної політичної філософії: утилітаризм (користь), лібералізм (свобода), егалітаризм (рівність), комунітаризм (спільність). Згідно з утилітаризмом, в основі справедливості, як і будь-яких інших понять моральної і політичної філософії, лежить принцип корисності. Соціально-політичні концепції ліберального типу визнають свободу за основну політичну цінність. Теорії егалітаризму розрізняються між собою залежно від концепції рівності, яку вони приймають. Відповідно до уявлень комунітаризму, в центрі політико-філософського розгляду взагалі і концепції соціальної справедливості зокрема повинні знаходитися не окремі індивіди, а спільноти людей і суспільство загалом.
23
Славинський, М. ""Українознавство - це політика й філософія держави"." Дивосвіт, no. 2 (26) (2008): 22–24.
Find full text
24
Славинський, М. ""Українознавство - це політика й філософія держави"." Дивосвіт, no. 2 (26) (2008): 22–24.
Find full text
25
Коваль, І. М. "ВІЙНА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЯВИЩЕ В ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКИХ КОНЦЕПЦІЯХ ФРЕНСІСА БЕКОНА." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 7–12. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.306.
Full textAbstract:
У статті аналізується проблема війни, як соціально-політичного явища, її сутності та соціальних наслідків.
Вказується, що Ф. Бекон жив в епоху, коли в європейському континенті постійно виникали конфлікти, які вирішувались в основному не мирними переговорами, а війною. Ф. Бекона, як філософа і політичного діяча, ця проблема надзвичайно хвилювала. Теоретичні ідеї Ф. Бекона, перш за все, були спрямовані на вплив щодо політики короля і парламенту та підготовки держави, її збройних сил і народу захищати інтереси та суверенітет Англії.
У статті акцентується увага на те, що філософ поділяв війни на справедливі і не справедливі. Ф. Бекон був переконаний в тому, що війна яка ведеться проти деспотизму і тиранії є законною і справедливою. Вона піднімає дух і сили народу і армії. Така війна як правило є переможною.
У статті наголошується, що успіхи у війні залежать не тільки від результатів діяльності правлячих кіл держави, але й від її морально-правової оцінки народом, та його готовності захищати свою державу, а також від таланту полководців і воєначальників.
Встановлено, що мислитель значну увагу зосереджує на формуванні глибоких і оригінальних ідей щодо ролі тактики і стратегії при проведенні військових операцій, спрямованих на отримання успіху і перемоги над противником.
У статті обґрунтовується концепція, що у підготовці країни та її збройних сил Ф. Бекон відводив проблемі, пов’язаній з досягненням в сфері науки , реалізації науково-технічних досягнень як важливого чинника в зміцненні й удосконаленні могутності армії і військово-морського флоту.
У статті підкреслюється, що Ф. Бекон в своїй державній діяльності значну увагу приділяв законотворчій діяльності, прийняття нормативно-правових актів і проведення політики, як урядом так і парламентом щодо забезпечення миру і злагоди в суспільстві, спрямованих на уникнення заколоту, повстання й громадянської війни в державі. Ф. Бекон застерігає, що ті держави та їх правителі, які не дотримуються цих умов призводять до ситуації, коли їх держави стають легкою здобиччю більш сильних і агресивних сусідів.
Таким чином мета всієї теоретичної і політико-правової діяльності Бекона була спрямована на удосконалення державного управління, зміцнення військово-технічного потенціалу армії і флоту, як міцної бази могутності й обороноздатності держави.
26
Кушерець, Т. В. "Теоретичне обгрунтування "нової" політики в філософії постмодернізму." Актуальні проблеми духовності, Вип. 13 (2012): 129–38.
Find full text
27
Славинський, Микола. "Кононенко Петро: "Українознавство - це політика й філософія держави"." Науковий світ, no. 6 (155) (2011): 2–5.
Find full text
28
Репа, А. "Барбара Кассен: Ефекти мовної політики "Європейського словника філософій"." Дух і літера, no. 15/16 (2006): 331–34.
Find full text
29
Ragimova, A. "Український імморалізм в етиці і політиці. Проблеми формування професійної етики політолога." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 1 (March 11, 2018): 86–92. http://dx.doi.org/10.15421/17189.
Full textAbstract:
У статті розглядається та аналізується одна з найважливіших і найбільш дискусійних тем сучасної політичної теорії − проблема професійної етики політиків та політологів. Автор вибудовує ряд дослідницьких ліній: моральні й політичні аспекти професійної етики політолога, політичні моральні якості та чеснота справедливості, співвідношення прагматичних і моральних сторін політичної діяльності, взаємозв’язок професійної етики та особистої моральності політика. У дослідженні підкреслюється, що політика й мораль, їхнє співвідношення і взаємовплив − надзвичайно важлива проблема політичної філософії, політології та політичного життя суспільства. Cаме тому розуміння суті проблеми, можливостей, що таяться в ній, і суперечностей є однією з обов’язкових умов формування сучасної політичної та моральної культури суспільства, яке прагне здійснити перехід до демократичного, цивілізованого, гуманістичного, соціально-ефективного режиму свого життя. У статті підкреслюється, що імморалізм у політіці призводить до деструкції влади і домінування агресивних настроїв у суспільстві. Дослідник акцентує увагу на тому, що відповідна підготовка майбутніх політологів повинна щільно вкладатися в русло професійної етики, що сприятиме органічному поєднанню в особистості майбутнього фахівця професіоналізму та моральних цінностей. У статті зазначається, що досягти цього можливо лише шляхом упровадження політичної етики в структуру вузівської політологічної освіти майбутніх політологів та здійснення відповідних розробок у теоретичній і практичній частинах навчального процесу.
30
MarfobudInova, LIdIya IvanIvna. "ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО РОЛЬ ЖІНОК У СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ:." Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, no. 1 (July 12, 2019): 95–104. http://dx.doi.org/10.15421/341910.
Full textAbstract:
У статті розглядаються теоретичні погляди філософів античності відносно ролі жінок у політиці та суспільній діяльності, принцип андрогінності у гностицизмі, єретичний рух та окультизм – епоха повного пригнічення «жіночого», раннє Відродження як епоха перших теорій рівності статей. Погляди філософів нового часу щодо участі жінок в політиці та управлінні державою. Гендерна асиметрія як чинник формування традиційної західної культури. Просвітницькі та соціалістичні ідеї про рівноправ’я жінок та чоловіків. ХХ століття – століття гендерної самосвідомості.
31
Коваль, І. М., and О. М. Ратушна. "ГЕГЕЛЬ." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 8–11. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.161.
Full textAbstract:
У статті акцентовано увагу на тому, що Гегель залишив надзвичайно велику спадщину не тільки у філософії, але й у праві політиці, релігії, педагогіці, естетиці. Його твори і у наш час не втратили своєї соціальної цінності та актуальності. Основний акцент робиться на житті та творчості мислителя, яке проходило в напруженій інтелектуальній праці, осмисленні існуючих соціально-політичних, правових, етико-релігійних проблем суспільства та їх філософській оцінці. Доведено величезний вплив християнської релігії, моральних чинників суспільства і держави на філософську систему Гегеля, яка побудована на філософії ідеалізму. Згідно з цією концепцією першоджерелом розвитку та існування оточуючого світу, життя та діяльності суспільства виступає світовий дух.
Під час аналізу існування та розвитку суспільства центральне місце мислитель відводив державі, державному управлінню та видатним особистостям. Ці та інші його ідеї стали важливим поштовхом та суттєвим чинником для критики. Перше місце у філософії Гегеля посідає держава, людина практично позбавлена прав та свобод та є беззахисною перед владою. У зв’язку з цим деякі критики оголосили його теоретиком тоталітаризму та анти- ліберальним філософом.
Слід підкреслити, що найбільшій критиці піддавалася діалектика взаємозв’язку держави і права, громадянського суспільства, а також роль та місце особистості в історичному процесі. Варто зазначити також, що найбільш об’єктивна характеристика гегелівської спадщини прослідковується в працях таких відомих вчених, як В. Асмус, А. Гулига, Б. Кедров, В. Лазарєв, В. Нерсесянц, А. Піонтковський та інші.
Філософська спадщина Гегеля як за життя, так і після смерті викликає чисельні дискусії та критику. Попри це, його внесок в історію світової науки та культури важко переоцінити. Таким чином, філософсько-політичні, правові концепції великого німецького мислителя не втратили своєї актуальності, особливо важливим чинником вони виступають в сенсі осмислення сучасних складних проблем в забезпеченні прав і свобод громадян, незалежності та суверенітету.
32
Ruban , Yu H. "Комунікація в сучасному публічному просторі та зміни в публічному управлінні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 130–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.14.
Full textAbstract:
Статтю присвячено пошуку шляхів формування довіри до влади як важливої передумови стабільності і сталого розвитку України.
Метою статті є виявлення можливостей для подолання структурної проблеми недовіри до влади в умовах нової комунікаційної ситуації, коли виробництво знання вже не може бути зосередженим в рамках певних груп, формування яких забезпечується владою шляхом присвоєння компетентностей. Нова ситуація виникла завдяки широкому доступу до комунікаційних можливостей проявлення людини, і попри всю проблемність такої демократизації виробництва знання владі необхідно знайти відповідь на це проявлення, аби мінімізувати ризик насильства. Для цього потрібно змінити форми представлення влади у публічному просторі.
Наукова новизна результатів дослідження полягає у розкритті можливостей політичної філософії Ханни Арендт для вирішення проблеми довіри і переходу до сталого розвитку. Влада розглядається як довіра, сформована у публічному просторі, а управління спрямовується на підтримку починання і дію. На основі такого змісту понять пропонуються зміни, що посилюють роль публічного управління у формуванні довіри і реалізації нового розуміння влади.
Висновки. Невирішеність проблеми довіри створює значні перешкоди для уникнення ризиків кризового розвитку, тому радикальна пропозиція нового політико-філософського мислення про публічний простір, владу і управління заслуговує на розгляд. Наростання проблем демократичної політики буде і далі привертати інтерес до проблем забезпечення реальної участі конкретної людини у прийнятті рішень. Таке посилення участі потребує оновлення розуміння самого поняття держави, яке стало ключовим у мові і практиці політики. Держава і управління потребують нового змісту, і його формування важливе для пошуку вирішення проблеми переходу України до сталого розвитку. Такий перехід можливий на шляхах нового починання, як це траплялося в минулому. Управління може відіграти помітну роль у такому починанні, для цього потрібно активізувати його роль як комунікатора і адресата, зокрема в ході тих процесів демократизації, що впливають на виробництво знання.
33
Яроцький, Петро. "Рецензія на збірник матеріалів Міжнародної наукової конференції «Авраамічні релігії в процесі стабілізації міжконфесійних і міжнаціональних відносин»." Ukrainian Religious Studies, no. 93 (April 26, 2021): 110–14. http://dx.doi.org/10.32420/2021.93.2221.
Full textAbstract:
Незважаючи на карантин, 2020 рік став плідним для багатьох наукових колективів. Так, Національний заповідник «Давній Галич» вже вкотре провів традиційну Всеукраїнську наукову конференцію, присвячену авраамічним релігіям. Результатом останнього наукового форуму 29-30 жовтня 2020 р. стала збірка матеріалів «Авраамічні релігії в процесі стабілізації міжконфесійних і міжнаціональних відносин». Водночас в цьому виданні опубліковані матеріали міжнародної наукової конференції «Україна-Ватикан: контекст міжконфесійних ідентичностей і релігійних трансформацій у світі й Україні.
Моноконфесійний випуск цих матеріалів (обсяг 435 с.) поданий у такій узагальненій співпраці: Міністерство культури та інформаційної політики (Національний заповідник «Давній Галич»), Національна академія наук України (Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України), Міністерство освіти і науки України (Івано-Франківська академія Івана Златоустого), кафедра філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника.
34
Вольська, О. М., and Є. Ковпанець. "УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 4 (December 2, 2020): 31–36. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2020.4.4.
Full textAbstract:
У статті розглянуто процес реформації крізь призму фінансів місцевого самоврядування в Україні. Розкрито підходи до з’ясування сутності та особливостей функціонування фінансо- вої системи. Потреба в децентралізації, зокрема фінансовій, не викликає заперечень, оскільки лише громадяни-власники можуть ефективно керувати значними ресурсами держави в ін- тересах громадськості. Головною перевагою децентралізації є залучення громадян до вирі- шення місцевих проблем шляхом створення об’єднаних територіальних громад від формуван- ня місцевої влади, наділення її повноваженнями, прийняття плану стратегічного розвитку громади та здійснення контролю за діями влади відповідно до стратегічного плану. Фінансо- ва децентралізація та самодостатність бюджетів територіальних громад є визначальними передумовами динамічного розвитку національної економіки, тому трансформація філософії бюджетної політики, податкової політики держави, методології та стратегії оптиміза- ції місцевої податкової політики в Україні має бути спрямована на те, щоб територіальні громади завдяки власному розвитку сприяли надходженням до місцевого бюджету, зокрема податковим, які закріплені за місцевими бюджетами для забезпечення самоокупності та фі- нансування всіх видатків на території об’єднаної територіальної громади.
35
Danyliuk, I. V. "Папа Бенедикт XVI: філософ, політик, дипломат." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 5 (June 14, 2018): 76–83. http://dx.doi.org/10.15421/171870.
Full textAbstract:
Бенедикт XVI (lat. Benedictus PP XVI) – заслужений Папа Римський, 265-й Папа Католицької церкви і єпископ Рима та 7-й правитель міста-держави Ватикан із 19 квітня 2005 року по 28 лютого 2013 року.
З обранням Папи Бенедикта XVI вважалося, що папство Німецького Папи стане досить консервативним, натомість правління 265-го Папи було ознаменоване низкою нововведень, реформ та нових ідей.
Бенедикт XVI за свої менше ніж вісім років понтифікату здійснив ряд реформ у Католицькій Церкві, але слід відзначити, що ще до вступу на Апостольський Престол Джозеф Ратцінгер, майбутній Папа Бенедикт XVI, був одним із тих, хто визначав обличчя сучасної Католицької церкви під час Другого Ватиканського Собору, а також у подальшій роботі на найвищих посадах у Католицькій церкві та Ватикані у тіні Папи Івана-Павла ІІ.
В статті було відзначено, що папство Бенедикта XVI не зосереджується на політиці, а більше на написанні творів. Папа не відмовляється від політичних дій та дипломатичних кроків, а, відповідно до німецького стилю, делегує політику і дипломатію компетентним особам. Було зазначено, що у своїх роботах Бенедикт XVI піднімав важливі соціальні та етичні питання, а енцикліка «Caritas in Veritate», яка була відповіддю на фінансову кризу 2008 року, стала світовим бестселером. Варто звернути увагу на послання Бенедикта XVI, які завжди ішли до самої проблеми та піднімали актуальні проблеми світового співтовариства.
Особливість фігури Папи Бенедикта XVI можна прочитати двома способами: по-перше, важливість аналізу філософських поглядів, політичних закликів і кроків Папи Бенедикта XVI; по-друге, через своє історичне минуле Джозеф Ратцінгер (майбутній папа Бенедикта XVI) у силу обставин перебував у Гітлерюгенд та брав участь у Другій Світовій війні, але не втратив свого людського обличчя
Бенедикт XVI виступає прикладом здатності людини зі скромним походженням робити великі речі і добиватися визнання. Найбільш величним, на думку автора, у постаті Папи Бенедикта XVI є уміння робити важливий та відповідальний вибір: будучи главою Католицької церкви, відмовитись від влади, поступившись більш молодим та енергійним.
36
Харківська, А. А. "Європейська політика у сфері забезпечення якості підготовки докторів філософії." Вища освіта України, no. 3 (додаток 1) (2014): 88–92.
Find full text
37
Біскуб, Ірина, and Анна Данильчук. "ФІЛОСОФІЯ ТА ПОЛІТИКА В КРИТИЧНОМУ АНАЛІЗІ ДИСКУРСУ НОБЕЛІВСЬКОЇ ЛЕКЦІЇ БЕРТРАНА РАССЕЛЛА." Актуальні питання іноземної філології, no. 13 (June 22, 2021): 21–27. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-4.
Full textAbstract:
У статті наведено критичний аналіз дискурсу Нобелівської промови провідного британського філософа, логіка, письменника, політичного діяча, лауреата Нобелівської премії з літератури 1950 р. Бертрана Расселла. Запропонований критичний аналіз дискурсу виконано із застосуванням нового міждисциплінарного методу, що передбачає виявлення ідеологічного забарвлення дискурсивного фрагмента, залучення ретроспективного огляду системи людських цінностей пост воєнного світу середини ХХ ст. Установлено, що основною комунікативною стратегією дискурсу Б. Расселла є стратегія раціоналізму, завдяки якій він реалізовує власний матеріалістичний світогляд, поєднуючи авторську риторику з логічними аргументами. Доведено, що задля активізації мисленнєвої діяльності слухачів і дотримання стратегії аргументації лектор задіює авторську епізодну автобіографічну та семантичну соціокультурну пам’ять. Запропонований аналіз уможливив виявлення 16 семантичних макропропозицій, що окреслюють головні теми промови. Ідентифіковано ключові поняттями зазначеної промови, до яких належать desire, power та excitement, котрі формують концептуальне ядро лекції. На другому етапі критичного аналізу дискурсу виявлені локальні дискурсивні зміни в лексичній семантиці понять desire, power та excitement, що порівнюються зі словниковими дефініціями. Кількісний аналіз продемонстрував, що найчастотнішим словосполученням промови є love of power, ужитий автором у тексті 16 разів. Зафіксовані невідповідності в значенні понять засвідчують надмірну ідеалізацію їхніх концептуальних значень, яку автор викриває в контексті своєї промови, надаючи їм нових референтних смислів. Установлено, що базовими ідеологіями Бертрана Расселла в його промові були ідеологія матеріалістичного раціоналізму, демократії та пацифізму. Проведений аналіз дав змогу виявити глибинні концептуальні метафори, які сформувались унаслідок концептуального блендингу. Застосування цих метафор дало змогу прямо вказати на глибинні недоліки й приховані низькі бажання людської спільноти, уникаючи засуджень та персональних звинувачень.
38
Штефан, Л. А., and К. Є. Каліна. "ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК ГАЛУЗІ НАУКОВОГО ЗНАННЯ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 49 (2020): 136–44. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.49.12.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано основні закономірності та принципи театральної педагогіки як галузі наукового знання. Вивчення філософських, психологічних, культурологічних та мистецькознавчих джерел і зв‟язків театральної педагогіки з науками про людину дозволило провідні закономірності театральної педагогіки як науки поділити на: закономірності, котрі є спільними для філософії та театральної педагогіки; закономірності, які є спільними для психології та театральної педагогіки; закономірності, що властиві виключно для педагогічної науки; закономірності, котрі властиві театральній педагогіці. З‟ясовано, що до провідних закономірностей театральної педагогіки належать: залежність змісту театральної педагогіки від соціальної політики держави; взаємозв‟язок та взаємозалежність між метою соціального розвитку та рівнем розвитку театральної педагогіки; вплив навколишнього середовища на формування особистості; сумісний інтерес актора і глядача в кінцевому результаті їхньої взаємодії; цілісність впливу акторів на глядачів; єдність мети, завдань, змісту, методів і форм театральної діяльності; відповідність повноважень та відповідальності усіх учасників театрального дійства. До специфічних принципів театральної педагогіки як самостійної галузі наукового знання можна віднести: принцип добровільності; принцип дотримання законності; принцип відповідальності суб‟єктів театральної діяльності за дотримання етичних та правових норм; принцип універсальності; принцип клієнтоцентризму; принципи справедливості та комунікативності; принцип доповнювання, котрий передбачає підхід до розвитку людини як сукупності взаємопов‟язаних процесів (природного, культурного, соціального та ін.); принцип інтеграції, який включає взаємодопомогу всіх соціальних інституцій у процесі формування особистості; принцип партнерства та взаємної довіри та деякі інші. Отже, проаналізовані нами питання закономірностей та принципів театральної педагогіки переконливо доводять, що зазначена педагогіка є самостійною галуззю наукового знання, має категорії, які є спільними як з філософією, педагогікою та психологією, так і власні категорії, котрі притаманні суто театральній педагогіці.
39
Козинець, О. Г., and А. І. Остапенко. "Платон та Арістотель про державу і право." Актуальні проблеми держави і права, no. 89 (April 28, 2021): 37–41. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3187.
Full textAbstract:
У статті досліджено політико-правові вчення видатних мислителів античності, які залишили надзвичайно вагомий слід в історії розвитку вчення про державу і право – Платона і Арістотеля. У статті першочергово розглянуто концептуальні погляди Платона на державу та її сутність. Для виконання цього завдання було досліджено положення праці «Держава». У результаті дослідження визначено, що Платон вважав, що ідеальною є справедлива держава, якою управляють обдаровані і добре підготовлені, високоморальні люди, які дійсно здатні мудро керувати державою. Тобто фактично Платон вважав, що державою повинні управляти філософи, оскільки вони володіють найбільш високими моральними якостями. Також у статті досліджено стратифікацію суспільства, яке складало державу і визначено, що Платон поділяв населення, що проживало в державі, на три групи. Також визначено, що найкращою формою державного правління, на думку Платона, була аристократія, тобто влада найкращих її жителів. У статті погляди Арістотеля розглянуто на основі аналізу положень праці «Політика». Зокрема, визначено, що проект держави, який запропонований Платоном, на думку Арістотеля, є занадто тяжким для реалізації і не може бути застосовано на практиці. У свою чергу, у статті з’ясовано, що найкращою формою правління виступала «політія», тобто держава, що управлялася б людьми із «середніх» станів. Тобто мислитель на противагу Платону вказував, що аристократія не призведе до розквіту держави. Саме на погляд Арістотеля, при такому устрої здійснюється засада рівноправності. Також визначено, що політико-правові ідеї Арістотеля про державу мають дійсно позитивні аспекти, серед яких, на нашу думку, є закладення принципу рівності народу в управлінні державою, який знайшов своє відображення в низці міжнародних стандартів та конституцій. Резюмується, що суперечка двох видатних мислителів напевно так і залишиться невирішеною проблемою. На нашу думку, ідеї і Платона, і Арістотеля заклали фундамент розвитку держави як політичної інституції.
40
Давидов, П. "Використання національної філософії в освітній політиці вищої школи України." Українознавство, no. 4 (2009): 130–32.
Find full text
41
Марущак, М. І., and І. М. Кліщ. "Питання підготовки докторів філософії за спеціальністю 223 «Медсестринство»." Вісник медичних і біологічних досліджень, no. 4 (February 23, 2022): 186–89. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.4.12778.
Full textAbstract:
Резюме. В усьому світі підготовку медичних сестер на третьому рівні вищої освіти було визначено як основний фактор при проведенні реалістичних досліджень, керівництві, розробці політики та освітній підготовці в галузі медсестринства.
Мета дослідження – висвітлити ряд думок учасників круглого столу щодо питань удосконалення підготовки фахівців третього рівня вищої освіти за спеціальністю 223 «Медсестринство», що реалізується в Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України.
Матеріали і методи. Було запрошено 6 провідних фахівців (зовнішніх стейкголдерів) за спеціальністю 223 «Медсестринство» для обговорення шляхів удосконалення підготовки докторів філософії за спеціальністю 223 «Медсестринство» в Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України.
Результати. Щодо освітньо-наукової програми третього рівня вищої освіти (кваліфікація доктор філософії) зовнішні стейкголдери під час круглого столу відмітили, що її розробили на основі синтезу кращих практик шкіл медсестринства України та зарубіжжя. Зовнішні стейкголдери рекомендували готувати багатопрофільну PhD-медсестру через можливість вибору вибіркових дисциплін, а не звужувати освітню програму до вузького профілю. Також були обговорені пріоритетні наукові напрямки, які засвідчили необхідність проведення наукових досліджень, пов’язаних із реалізацією освітніх складових, а не лише тих, що стосуються практичної діяльності медсестри. Важливим питанням, яке підняли фахівці з медсестринства під час круглого столу, було питання функціональних обов’язків медичної сестри, доктора філософії.
Висновки. На даний час Україна перебуває на початковому етапі підготовки докторів філософії із медсестринства, проте освітньо-наукова програма, за якою навчаються здобувачі в Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України за спеціальністю 223 «Медсестринство» (третій рівень вищої освіти) є синтезом кращих практик шкіл медсестринства України та зарубіжжя, що дозволяє сформувати медичних сестер – лідерів у напрямках науки, освіти та практичної діяльності, здатних виховати наступне покоління медсестер.
42
СТЕФАНЧУК, РУСЛАН. "Юридична природа народовладдя як політико-правової категорії." Право України, no. 2019/10 (2019): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-013.
Full textAbstract:
Проблематика народовладдя перебуває на перетині багатьох соціальних наук – і соціології, і філософії, і політології, і, безперечно, юриспруденції. Саме науковий арсенал юриспруденції містить унікальний інструмент дослідження будь-яких суспільних процесів і явищ – теорію правовідносин. З точки зору теорії правовідносин будь-яке явище чи процес розглядається крізь призму суб’єктно-об’єктного зв’язку, що виникає, змінюється чи припиняється на підставі юридично визначених обставин (або сукупності, стану таких обставин) і характеризується наявністю специфічного змісту – взаємокореспондуючих прав та обов’язків. Не виняток у цьому контексті й народовладдя. Народовладдя доцільно розглядати у системі правовідносин як юридичну категорію, що входить у категорійний апарат конституційного права і становить принцип та інститут конституційного права, справляє свій вплив фактично на всі інші структурні елементи конституціоналізму, визначаючи парадигму конституційно-правового режиму держави. Метою статті є визначення місця і ролі народовладдя у палітрі юридичних явищ і процесів. Основними результатами дослідження стало дослідження народовладдя як, зокрема: правового принципу, правової гарантії, суб’єктивного права народу, об’єкта правовідносин та права, правового механізму і конституційно-правового інституту. Автор доходить висновку, що кожний із наведених аспектів народовладдя потребує глибокого самостійного дослідження, чого наразі бракує у вітчизняній юриспруденції, і що може істотно розширити юридичні уявлення про цю цікаву юридичну дефініцію. Існуючі в Україні дослідження народовладдя, на жаль, не повною мірою розкривають комплексний характер категорії, що має значення не тільки для розвитку конституційного права як науки, а й є надзвичайно актуальними для практики законотворення та конституційної реформи у нашій країні.
43
Sheremetа, Oksana. "о. Микола Конрад: формування української національної ідентичності у контексті проблеми «націоналізм та католицизм." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 17, 2019): 49–81. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.1-2.03.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються погляди о. М. Конрада на націоналізм та пов’язані з ним поняття: національна ідентичність, нація, національна держава у контексті проблеми «націоналізм та католицизм», які він висловив у доповіді під назвою «Націоналізм та католицизм», написаній для виступу на Академічних вечорах Богословського Наукового Товариства.
Проведене дослідження дало можливість, на основі аналізу основоположних понять націоналізму, з’ясувати бачення М. Конрадом альтернативного вчення до інтегрального націоналізму Д. Донцова – націоналізму католицького. Також ствердити, що мислителю вдалося розвинути власне ґрунтовне і виважене бачення проблеми, яке можна окреслити як католицький націоналізм. У результаті вивчення його ідей було з’ясовано, що вони містяться на межі двох філософських напрямів – неотомізму та політичної філософії. Однією з причин ідеї розвитку націоналізму на християнських засадах була потреба протиставити її інтегральному націоналізму Д. Донцова, який перебував під впливом філософії Ф. Ніцше. Спільність розуміння поняття національної ідентичності, сутності націоналізму та його видів Конрадом і сучасними мислителями (В. Лісовий, О. Проценко, Е. Сміт) свідчить про далекоглядність та актуальність ідей отця у царині політичної філософії.
Порівняння доповіді М. Конрада з працями польських мислителів Я. Воронецького та Ю. Бохенського дало можливість ствердити, що його ідея католицького націоналізму розвивалася у межах політико-філософського дискурсу з розвитку, поширення та впровадження націоналістичних ідей як у польському, так і в українському середовищі. М. Конрад, Я. Воронецький та Ю. Бохенський намагалися розглядати проблему націоналізму на засадах раннього неотомізму, зокрема вчення про природній закон, загальне добро, вчення про державу, застосовуючи його до проблем тогочасного суспільства.
44
ПАНКЕВИЧ, ОЛЕГ. "Колективні людські права: деякі філософсько-правові та загальнотеоретичні аспекти (до ювілею Загальної декларації прав людини)." Право України, no. 2018/09 (2018): 124. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-124.
Full textAbstract:
Актуальність знаходження оптимального (або, принаймні, більшменш прийнятного) балансу між індивідуальними та колективними людськими правами зростає в сучасному світі з кожним днем, насамперед, з огляду на глобалізаційні процеси загалом та потужну міграційну кризу зокрема. Метою статті є філософсько-правовий і загальнотеоретичний аналіз природи колективних прав та їх співвідношення з індивідуальними правами крізь призму двох дихотомій: номіналізму й реалізму, з одного боку, та лібералізму й комунітаризму – з другого. Наголошено, що розуміння соціальної природи колективних прав є своєрідним “лакмусовим папірцем”, котрий дає змогу маркувати вихідні дослідницькі й політико-правові позиції того чи іншого автора за однією з визначальних для сучасної філософії права ліній розмежування. По один бік цієї лінії розміщуються прибічники постулатів лібералізму і переважно корелюючих із ним різновидів філософсько-правового номіналізму, тоді як по другий – апологети комунітаристських ідей та, відповідно, послідовники реалістичного напряму у філософії права. Зазначена розділова лінія є певною мірою умовною. Послуговуючись термінологією міжнародного публічного права, тут можна вести мову радше про делімітацію, аніж про демаркацію. Адже, по-перше, як відомо, практично не існує “стерильно чистих”, без домішок інших світоглядно-філософських течій, лібералів чи комунітаристів, так само, як і номіналістів чи реалістів. Та й самі дослідники прав людини не так часто відверто самоідентифікуються, чітко задекларовуючи свої вихідні методологічні установки. По-друге, всередині названих вище філософських течій – зрештою, як і будь-яких інших – існують, так би мовити, проміжні варіанти, які, часто не без певних на те підстав, можуть претендувати або й навіть де-факто претендують на статус деякої “золотої середини” між політико-правовими та (або) епістемологічними крайнощами (згадаймо, відповідно, “ліберальний комунітаризм” і “концептуалізм”). Виснується, що для кожного дослідника прав людини певна позиція щодо класичної філософської проблеми універсалій визначає (свідомо чи несвідомо, явно чи імпліцитно) інші світоглядно-методологічні позиції з найважливіших питань правознавства. Оскільки нині до широко визнаних основних колективних прав належить право різних спільнот на захист своєї ідентичності, однією із центральних тем подальшого дослідження передбачається проблематика ідентичності як однієї із системоутворюючих категорій колективних прав. Особливо цікавим цей аспект є для дослідження політико-правових і філософсько-правових проблем на матеріалі мультикультуральних суспільств Західного Світу, де внаслідок процесів імміграції від зустрічі різних культур відбувається зіткнення двох систем цінностей: західної, що виходить із концепту людини як індивіда, і східної, що розглядає людину передовсім як складову великої родини.
45
Розпутна, М. В. "Значення університетських вчителів у формуванні поглядів Джона Дьюї на німецьку класичну філософію і політику." Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 7 : Релігієзнавство. Культурологія. Філософія, вип. 36 (49) (2016): 173–80.
Find full text
46
ТЮРІНА, Олена. "СУЧАСНА ЄВРОАТЛАНТИЧНА ПОЛІТИКА ФРАНЦІЇ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 60, no. 1 (February 24, 2022): 57–60. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2021-1(60)-9.
Full textAbstract:
Сьогодні інтеграційні процеси на Європейському континенті поглиблюються в різних напрямках. Бачення Франції майбутнього ЄС відрізняється від бачення інших країн, а детальне вивчення європейського зовнішньополітичного вектору Франції дозволить краще зрозуміти геополітичні реалії на європейському континенті. Як один із піонерів європейської інтеграції, країна проводить активну політику реформ і поглиблення відносин між державами-членами та підтримує розширення ЄС. Актуальність дослідження виникає через необхідність повноцінного вивчення ролі Французької Республіки на міжнародній арені, і зокрема в євроінтеграційних процесах після розпаду біполярної системи. Сьогодні інтеграційні процеси на Європейському континенті поглиблюються в різних напрямках. Бачення Франції майбутнього ЄС відрізняється від бачення інших країн, а детальне вивчення європейського зовнішньополітичного вектору Франції дозволить краще зрозуміти геополітичні реалії на європейському континенті. Як один із піонерів європейської інтеграції, країна проводить активну політику реформ і поглиблення відносин між державами-членами та підтримує розширення ЄС. Мета роботи. вивчення концептуальних і практичних аспектів забезпечення національної безпеки Франції в контексті євроатлантичного політичного процесу з урахуванням демографічної та екологічної обстановки, сучасної трансформації і глобалізації як зовнішніх, так і внутрішніх загроз національним інтересам сучасної Франції. Методологія. емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, класифікація тощо), а також системний, функціональний, конкретно-соціологічний. Наукова новизна дослідження полягає, насамперед, у тому, що проблема національної безпеки сучасної Франції розкривається на широкій теоретико-методологічної та політологічної основі, як одна з важливих складових політичної науки; обрана тема досліджується в тісному взаємозв'язку спеціальних знань з різними галузями соціальних наук – історія, філософії, політології, психології, з широким використанням різноманітних політичних теорій і технологій, соціальних цінностей і політичного прогнозування, що безумовно істотно збагатило зміст політологічного дослідження і значно розширило його теоретико-методологічну базу. Висновки. Поняття «національна безпека» в державному управлінні охарактеризовано в контексті дослідження різних її аспектів (факторів існування, об’єктів, підрозділів тощо). Аналіз цих аспектів показав, що не існує єдиного усталеного визначення поняття «національна безпека», яке б задовольнило вчених у різних галузях та в усіх країнах, оскільки кожна з них пропонує таке визначення, виходячи з власних інтересів та цінностей, сформованих протягом конкретний історичний період. Виявилося, що ці інтереси та цінності визначають критерії забезпечення рівня національної безпеки, конструкт якого складається із змінних і незмінних компонентів. Хід часу і зміна сучасних умов вимагають акцентування уваги на захисті життєво важливих інтересів і цінностей людей і громадян, суспільства і держави, а отже, своєчасного виявлення, аналізу, запобігання та нейтралізації реальних і потенційних загроз, проблеми та ризики для цих інтересів. Змістом державного управління політикою безпеки в цьому контексті є формування та реалізація системи правових, організаційних та економічних заходів, які передбачають використання управлінських методів та інструментів захисту національних інтересів у всіх сферах їх діяльності з урахуванням ряд загальних, складності, результативність, дієвість, публічність, чесність тощо.
47
ЛІСОВСЬКА, Юлія. "ВЕСТЕРНІЗАЦІЯ ЯК ПРОБЛЕМА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ НОРМ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ КІБЕРЦИВІЛІЗАЦІЇ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 59, no. 1 (February 23, 2022): 19–24. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2020.1.3.
Full textAbstract:
За сучасних умов епідеміологічної кризи дедалі вагомої актуальності набуває звернення до аксіологічного потенціалу філософії, права та міжнародних відносин. Розглянуто вестернізацію як квантову переорієнтацію, що містить у собі тотально-цифровий контроль модернізації, що сприяє формуванню нових наукових імперативів у сучасних умовах глобальної кіберцивілізації. Пропонується ентропійну особливість конвергенції як впливу на дифузію державної влади розглядати від атомарного рівня до мислячих систем як стратегічну перспективу якісного зростання самовизначених та саморегулюючих технологічних можливостей індивідуального і суспільного розвитку людини. Метою статті є теоретичне визначення та практичне дослідження вестернізації як електронно-тотального контролю щодо дифузії державної політики у сучасних умовах глобальної кіберцивілізації. Наукова новизна. У статті тотально-цифровий контроль щодо дифузії державної влади в системі інформаційного капіталу розглядається від атомарного рівня до мислячих систем як стратегічна перспектива якісного зростання самовизначених та саморегулюючих технологічних можливостей індивідуального і суспільного розвитку людини. Визначається, що ера унікальних перетворень фундаментальних першооснов людського життя, яка будує правову державу, дозволяє відкрити новий онтологічний, гносеологічний та аксіологічний вимір – кіберсучасність. Як висновок, у статті обґрунтовано вестернізаційні суб’єктори світової кібершахівниці, які не несуть юридичної відповідальності за свої дії перед суспільством, що підривають особливу роль правової держави в сфері кіберінфраструктурного забезпечення охорони здоров’я.
48
Печеранський, І. П. "ДО ПИТАННЯ НЕОМАРКСИСТСЬКОЇ МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУРИ У ФІЛОСОФІЇ ФРАНКФУРТСЬКОЇ ШКОЛИ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 33 (March 27, 2022): 50–56. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1056.
Full textAbstract:
У статті здійснено спробу реконструкції неомарксистської методології дослідження культури, опираючись на критичну теорію Франкфуртської школи, розглянуто аналітику та діагностику соціокультурних процесів, розроблених її представниками, на засадах синтезу лівого геґельянства, фройдизму, марксизму й ірраціоналізму, що допомогла пізнати причини глибокої кризи індустріального суспільства, джерела тоталітаризму, масової культури та деструктивний вплив сучасної західної цивілізації.Стверджується, що неомарксисти є прихильниками холістичної онтології, коли пишуть про базову діалектичну (об’єктивно-суб’єктивну) єдність еволюційного процесу, за умови генетичної першості об’єктивного розуму, яка руйнується внаслідок формалізації й інструменталізації суб’єктивного розуму, що «розчиняє» власні об’єктивні змісти, автономізується. Саме так починається історія капіталістичної цивілізації як процесу прогресуючого «божевілля» розуму. Це спричиняє історично-обумовлений «розрив», виражений у феномені капіталістичного відчуження, ідеологічним втіленням якого і постає традиційна теорія з її дихотомією поняттєвих структур і фактів, суб’єкта й об’єкта у межах соціальної свідомості.Доведено, що, протиставляючи традиційній теорії критичну на засадах цілісного історичного праксису та суспільно-тотального суб’єкта, франкфуртці впевнено діагностують кризову ситуацію у культурі, зумовлену її деформацією, перетворенням на репресивний інструмент «анігіляції» індивідуальності під дією технологічної раціональності та капіталістичного відчуження. У цьому ключі критично-соціологічний методологічний інструментарій неомарксисти використовують для «критики ідеології», розгляду та критики «культурних індустрій», «індустрій знання», процесів дегуманізації, що охоплюють мистецтво, політику та численні аспекти культурного світу, а також як «раціональну критику раціональності». Показано, що гуманістично-орієнтована критична соціологія і культурологія неомарксизму (М. Горкгаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе та ін.) сьогодні є досить актуальною та самодостатньою традицією поряд із соціально-антропологічним, феноменологічним, постмодерним, структурно-семіотичним та іншими підходами у межах сучасних культурологічних досліджень.
49
MARTYSHYN D.,. "СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 82, no. 1 (November 7, 2019): 58–67. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2019.82-1-06.
Full textAbstract:
У статті подано виклад сучасних теоретичних засад соціальноїполітики українських православних церков і практичної діяльностірелігійних громад в умовах процесів глобалізації. Показано взаємозв’язоксоціального вчення церкви з державним управлінням, політологією,філософією та соціологією. Осмислено актуальні проблеми в реалізаціїсоціального служіння церков та можливі шляхи модернізації соціальноїполітики церкви. Автор вважає, що соціальна сфера не лише суспільства,але й церковного буття являє собою складну й динамічну парадигмудуховного й соціального розвитку сучасного світу. Вонахарактеризується низкою різнобічних параметрів, які окреслюютьпарадигми життєдіяльності людства. Оскільки особисте життя,професійна діяльність і місія християнина відбуваються у життідержави, то й будь-які зміни у ній приводять до змін у становищіокремої людини, і навпаки. Соціальна політика церкви є одним з головнихнапрямів місії церкви у сучасному світі і має відповідати теологічнійдумці християнства. Ігнорування релігійними громадами питаннясоціальної політики може призвести до втрати конструктивного йпозитивного впливу релігії на життя суспільства.
The article describes the modern theoretical foundations of social policy ofUkrainian Orthodox Churches and the practical activities of religiouscommunities in the conditions of globalization processes. The interrelation ofthe social doctrine of the Church with public administration, political science,philosophy and sociology is shown. The actual problems in implementing thesocial service of Churches and possible ways of modernizing the social policyof the Church are comprehensively understood. The author believes that thesocial sphere not only of society, but also of Church life is a complex anddynamic paradigm of spiritual and social development of the modern world. Itis characterized by a variety of versatile parameters that outline the paradigmsof human life. Since the personal life, professional activity and mission of aChristian occur in the life of the state, then any changes in it lead to changes inthe situation of the individual and vice versa. The social policy of the Church isone of the main directions of the mission of the Church in the modern worldand should correspond to the theological thought of Christianity. Ignoring byreligious communities the issue of social policy can lead to the loss of theconstructive and positive influence of religion on society
50
Поплавський, Андрій. "СУЧАСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ ТА ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ." Public management 15, no. 5 (September 29, 2018): 210–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-210-219.
Full textAbstract:
Проаналізовано стан наукових напрацювань та міжнародних досліджень у сфері державного регулювання діяльності боротьби з коруп- цією та організованою злочинністю. Розглянуто основні детермінанти фе- номену корупції та чинники формування організованої злочинності з ураху- ванням сучасних досягнень у галузях філософії, соціології та права. Зробле- но спробу систематизувати основні ознаки регулювання діяльності боротьби з корупцією та організованою злочинністю, що відрізняються агрегуванням рейтингів корупційності, що пропонуються Індексом глобальної конкуренто- спроможності. Проаналізовано стан законодавчої бази, позитивну і негатив- ну динаміку впровадження проголошених у державі реформ та механізмів державного регулювання діяльності боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Акцентовано увагу на тому, що попри позитивні зрушення у регулюванні діяльності боротьби з корупцією та організованою злочинністю існує ряд проблем, які потребують контролю як з боку держави, так і громад- ськості. Розглянуто проблеми виконання Державної програми з реалізації антикорупційної стратегії, яка є надійним політичним документом, однак не має окремого бюджету, а разом з тим антикорупційні установи мають значні бюджетні асигнування, а підтримка донорів також допомагає реалізації.
Проаналізовано стан і джерела зародження організованої злочинності в Україні. Спираючись на дані, оприлюднені у вітчизняних та міжнародних дослідженнях, присвячених діяльності по боротьбі з корупцією та організо- ваною злочинністю, встановлено, що важливим аспектом боротьби з орга- нізованою злочинністю є викорінення корупції. Тому боротьба з корупцією повинна бути всеохоплюючою.
Розглянувши складові антикорупційної політики, дійдемо висновку, що найважливішим завданням для України зараз є забезпечення стабільності інституційної структури та посилення антикорупційних зусиль, які постій- но підриває правляча еліта, активізація інститутів громадськості, їх участь у міжнародних моніторингах та наглядовій місії за інститутами антикорупцій- ної політики в Україні.