To see the other types of publications on this topic, follow the link: Філософські питання.
Journal articles on the topic 'Філософські питання'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Філософські питання.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Borisova, Tatyana Viktorovna. "ПИТАННЯ ПЕРСПЕКТИВИ КУЛЬТУРИ В СВІТЛІ КРИТИКИ ПОНЯТТЯ «СУБ’ЄКТ»." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, no. 2 (December 21, 2020): 3–9. http://dx.doi.org/10.15421/352028.
Full textAbstract:
Культурно-філософські виміри проблеми людини через призму критичного аналізу поняття «суб’єкт» виступає ключовим у дослідженні. Історико-філософська реконструкція образу людини у контексті гносеологічної та антропологічної європейської думки лягла в соснову рішення цього питання. Акцентується увага на відмові від непоміркованого ототожнення понять «людина» та «суб’єкт» у філософській культурі мислення. Розкриваються питання підміни цілісного образу людини як подоби Бога категоріальною конструкцією філософської гносеології як «суб’єкт». Критично осмислені тенденції філософського пізнавального лібералізму (в структуралізмі та постструктуралізмі) у питаннях розуміння людської особистості та самої природи людини в цілому.
2
ЯРЕМЧУК, Наталія, and Надія ПАВЛЮК. "ІСТОРИЧНА ПРОЗА Ю. МУШКЕТИКА: ФІЛОСОФІЯ ГУМАНІЗМУ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 47 (January 27, 2022): 268–75. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.36.
Full textAbstract:
Філософське осмислення дійсності – специфічна ознака історичної прози Ю. Мушкетика. Стаття розкриває на матеріалі історичної прози головні домінанти та критерії художньо-філософської концепції Ю. Мушкетика, детерміновані посиленням філософського підґрунтя зображуваних подій у творах автора. Методологія дослідження зумовлена міждисциплінарним підходом, який передбачає поєднання системно-аналітичного, культурологічного, історико-генетичного, історико-функціонального та діалектичного методів. Центром зацікавлень письменника постає особистість, тож у художньо-філософській парадигмі Ю. Мушкетика переважають питання сократівського характеру (добро / зло, життя / смерть, свобода / відповідальність тощо). У статті вперше досліджено особливості художньо-філософської парадигми кожного твору автора, в основі якої – специфіка світобудови відтворюваних історичних періодів і світосприйняття персонажів, що має за підмурок філософію античності, Києво-Могилянської академії та філософські переконання науковців епохи Відродження та Просвітництва. Дослідження специфіки філософсько-історичної основи історичної прози Ю. Мушкетика показали, що письменник здійснює художнє та філософське осягнення історичних тем, змальовує екзистенцію особистості та її світосприйняття крізь призму осмислення проблеми світу й людини в ньому на засадах гуманізму. Історична проза Ю. Мушкетика – яскравий приклад майстерного поєднання складного і простого, безсмертного і тлінного в тісній взаємодії з минулим, теперішнім і майбутнім. Для творів митця характерне розширення смислового поля історичних подій, історія в них слугує своєрідним ключем до осмислення провідних засад онтології та гносеологічного процесу, заснованих на оригінальній художньо-філософській концепції автора.
3
Шевченко, О. М., and В. В. Мельничук. "Соціально-філософські аспекти евтаназії в Україні." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 8, 2021): 130–34. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.933.
Full textAbstract:
У статті досліджено соціально-філософські аспекти евтаназії. Особлива увага приділена доцільності легалізації евтаназії в Україні. Автори обґрунтовують важливість і неоднозначність цього питання та звертають увагу на ризики щодо легалізації в Україні евтаназії. Ця тема іноді є зовсім скандальною через нестачу правдивої інформації. Їй властиві страхи й домисли. Розбиратися в цьому питанні необхідно неупереджено, озброївшись досвідом інших країн. Автори акцентують увагу на значущості кожного людського життя і звертають увагу на необхідність консолідації та співпраці окремих людей та інституцій із поширення правдивої інформації про евтаназію та виховання пошани до людського буття. Більшість релігій не схвалює евтаназію. Католицька церква ставиться до неї вкрай негативно, розглядаючи помирання і смерть як важливу частину людського життєвого шляху. Вона вважає, що хорошу смерть треба заслужити своїми діяннями, а страждання наприкінці життя є передумовою для кращого життя і блаженства в іншому світі. Запровадження евтаназії нацистським режимом демонструє небезпеку поєднання етичних та економічних критеріїв, навіть прагматичних міркувань. Автори вважають, що в сучасному суспільстві обговорення питань евтаназії має виключати економічний аспект. Існує думка про те, що актуалізація евтаназії у західних суспільствах є зворотною стороною високої вартості сучасних медичних послуг. Тема вартості догляду за пацієнтом наприкінці життя не має бути табуйованою. Ми розуміємо, що зараз в Україні не найкращий час для порушення цього питання. На жаль, сучасне сприйняття українським суспільством медичної сфери позбавлене довіри. Надзвичайне значення має питання довіри між лікарем та пацієнтом. Місія лікаря полягає у перебуванні на сторожі життя і поліпшення здоров’я громадян. Евтаназія здається йому зрадою професії і клятви Гіппократа. Дослідження свідчать про те, що лікарі, залучені до евтаназії або асистованого лікарем самогубства, важко переживають такий досвід. Базовим завданням української влади у разі запровадження інституту евтаназії є його максимальне убезпечення від зловживань.
4
Цибра, М. Ф. "Декотрі філософські питання індивідуальної свідомості." Перспективи. Серія: філософія, no. 2 (64) (2015): 141–50.
Find full text
5
Karpenko, S. R. "Соціально-філософські практики успіху." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 10(138) (January 26, 2017): 45. http://dx.doi.org/10.15421/171697.
Full textAbstract:
Розглянуто питання соціального успіху в якості комплексної наукової проблеми, яка потребує для свого вирішення міждисциплінарного підходу. Соціально-філософське бачення успіху і моделей успішності представлено як специфічна форма соціального дискурсу, який вимагає вивчення практик індивідуальної поведінки, що формує сучасну особистість. Класифіковані основні типи соціальної успішності.
6
Kulabukhova, Liubov. "Аналітична філософія як нова парадигма раціоналізму в філософії ХХ сторіччя." Актуальні проблеми духовності, no. 8 (July 3, 2017): 118–24. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i8.1639.
Full textAbstract:
В статті піднімаються питання ролі та значення аналітичної філософії як однієї з найвпливовіших раціоналістичних течій сучасної філософії, а також лінгвістичного повороту як інноваційного напрямку в аналітичній філософії, згідно з яким філософські питання вирішуються якомога більш точною інтерпретацією мовленнєвих виразів
7
СІЛЬВЕСТРОВА, Оксана, Оксана ЖУК, and Оксана МАЙБОРОДА. "КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ." Humanitas, no. 3 (October 28, 2021): 98–105. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.14.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано вплив культурно-історичних та соціально-філософських чинників на становлення і розвиток ідей благодійності, допомоги нужденним, соціальної допомоги як суспільного феномену та соціальної роботи як професійної діяльності. Методологічною основою дослідження виступає системний підхід до вивчення культурно-історичних та соціально-філософських засад благодійності та соціальної допомоги. Використано історичний метод (прослід- ковування історичного розвитку феномену соціальної допомоги та благодійності, урахування специфіки розви- тку певних історичних періодів та її вплив на підходи до благодійності, вплив наукових та філософських знань на формування теоретичних засад професійної соціальної роботи тощо), методи аналізу та синтезу (для вичле- нування особливостей розвитку ідеї допомоги у різні історичні періоди та визначення її впливу на формування і розвиток професійної соціальної роботи в подальшому). У статті показано, що в первісних спільнотах питання допомоги та взаємодопомоги виходили з необхідності забезпечити виживання спільноти. Із появою та поширенням релігійного світогляду ідеї допомоги та милосердя стали пов'язуватися з ідеями про спасіння душі, а допомога ближньому – як вияв любові до Бога. Показано вплив релігійних настанов на ідею допомоги нужденним у Європі, США та особливості впливу релігійного світогляду на розвиток ідей благодійності в українському суспільстві. Вплив релігійних установок залишався сильним до кінця XVII – XVIII ст., а з епохи Нового часу та Просвітництва поширення здобули світські доктрини благо- дійності та її регулювання. Відзначено, що у ХІХ ст. реалізація соціальної допомоги здійснюється через численні громадські благодійні організації. Проте з кінця ХІХ ст. стає очевидним, що соціальна допомога та соціальна робота мають надаватися та здійснюватися професіоналами, які мають відповідну освіту. Проаналізовано вплив базових філософських та етичних ідей від давнини до сучасності, які орієнтували суспільну думку на необхідність допомоги та взаємодопомоги, соціальної відповідальності тощо. Підкреслено вплив наукових та філософських ідей на розвиток теорій та практики соціальної роботи у першій половині ХХ ст. Значний вплив на роз- виток теоретичних засад у розумінні соціальної допомоги та соціальної роботи зробили наукові та філософські напрями початку ХХ ст.: психоаналіз, герменевтика, екзистенціалізм, гуманістична психологія, гештальтпсихологія та ін. Наголошено, що з кінця ХХ – початку ХХІ ст. у питаннях надання соціальної допомоги та благодійності з’явилися та набули поширення ідеї прагматичного гуманізму та ефективного альтруїзму як альтернативи кла- сичним підходам до благодійності та допомоги. Зроблено висновок, що культурно-історичні, економічні, соціально-політичні зміни, що відбуваються у сус- пільстві впродовж його історичного розвитку, значно впливають на формування і розвиток ідеї соціальної допо- моги, а також ставлять питання про необхідність пошуку нових підходів до організації та функціонування системи соціальної допомоги, ураховуючи вимоги сучасної теорії і практики, накопиченого вітчизняного і зару- біжного досвіду.
8
Возняк, Степан. "ТОТОЖНІСТЬ МИСЛЕННЯ ТА БУТТЯ ЯК ФУНДАМЕНТ ТОТАЛЬНОСТІ ФІЛОСОФІЇ ГЕҐЕЛЯ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 43 (November 29, 2021): 26–33. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.4.
Full textAbstract:
Мета роботи полягає в демонстрації та інтерпретації принципу тотожності мислення та буття як фундаментальної передумови для цілісного осмислення філософії Геґеля як граничної події класичної європейської філософії. Методологічні засади. Специфіка дослідження вимагає застосу- вання класичної історико-філософської методології. У дослідженні задіяно методи текстологічного, понятійного й логіко-структурного аналізу. Вихідною методологічною засадою є діалектичний прин- цип єдності історичного та логічного. Наукова новизна. У статті доводиться необхідність пошуку принципово нового, інтегрального й цілісного підходу до розуміння філософії Геґеля. Це викликано недостатністю наявних підходів, котрі випускають з уваги принципову єдність логіки й теоретичної системи у філософії Геґеля. Це призводить до вельми широкого спектру необґрунтованих звинувачень Геґеля в надмірній універсалізації своєї філософії. Автор демонструє унікальність і специфічність діалектичної логіки як єдності логіки, теорії та методу. Завдяки цій унікальності діалектика постає ланкою, що дає змогу інтерпретувати онтологічні засади гегелівської філософії через принцип тотожності мислення й буття. Висновки. Здійснене дослідження дає змогу зробити висновок, що унікальна всеохопність і тотальність філософії Геґеля не є деякою суб’єктивною амбіцією автора, що претендує на вираження остаточної істини. Натомість покладення в основу розуміння філософії Геґеля принципу тотожності мислення й буття вписує гегелівський філософський проект у загальну історію розвитку європейської філософії. Також це дає змогу інтерпретувати філософію Геґеля як фінальну реалізацію внутрішніх імпульсів європейської філософії та фундаментальну філософську подію, котра дотепер має кардинальний вплив на будь-які сучасні філософські парадигми. У рамках таких висновків актуалізується питання, якою мірою гегелівська філософія може постати проясню- вальним наративом для сучасної антропологічної ситуації.
9
Sodomora, P. A. "Поняття знака у контексті переходу від античної до середньовічної філософії (на матеріалі творів Томи з Аквіну)." Grani 19, no. 1 (December 20, 2015): 84–87. http://dx.doi.org/10.15421/1716015.
Full textAbstract:
Простежується взаємопов’язаність грецького та латинського періодів філософії на основі поняття знака. Досліджується зміст і суть цього поняття та витоки науки семіотики. Ключові філософські тези щодо визначення терміну розглянуто на матеріалі творів Августина і Томи з Аквіну. Показано глибинність поняття «знак» з точки зору головних філософських понять. Виділено основні вихідні позиції переходу від греки до латини. Прослідковано вплив попередніх філософів на формування середньовічної філософії. Аналізується питання перцептивності поняття знака. Проводиться зіставлення поняття знака, як воно виявляється у визначеннях Августина та його послідовників. Проводиться аналіз наступних визначень поняття знака у різних філософів середньовіччя. Вказано ряд термінів, дотичних до поняття знака, а саме – поняття аналогії, яке з’являється ще у Аристотеля. Це питання постає як фрагмент проблеми знаків у пізнанні. Виявлено, що Аристотель вкладав у поняття аналогії дещо інший зміст, аніж у нього вкладали філософи середньовіччя, зокрема Тома з Аквіну. Проблема знака постає із першого питання, яке ставить Аквінат у своїй філософії – питання буття як першого пізнаваного. Вказано, що поняття знака цікавило українських науковців ще у Києво-Могилянській академії. Проаналізовано праці сучасних науковців.
10
Usyk, Alla. "Культура Китаю в дискурсі свободи: Конфуцієвий ритуал." Multiversum. Philosophical almanac, no. 3-4 (May 18, 2018): 51–64. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2017.3-4.04.
Full textAbstract:
Тема свободи є наскрізною для західної філософської традиції. Питання її тлумачення бентежило філософський дискурс Заходу з часів античності, находило свої варіанти у Середньовіччі, трансформувалося в Нові часи. У сучасному вигляді, але в мультиверсному розумінні, представлено постмодерністською філософською традицією. Автор статті порушує питання розуміння поняття «свобода» східною філософською традицією на прикладі раннього конфуціанства. Відзначається, що розуміння теми свободи у філософії у Давньому Китаю докорінно відрізняється від західного. Пояснюється, що терміна «свобода» в давній китайській традиції власне не існувало. Це поняття розумілося філософськими течіями Китаю як само собою зрозуміле, а щодо конфуціанської традиції воно розчинялось у головних для неї питаннях – про природу людину та способи гідної соціальної взаємодії.
11
Hura, V. "Богословсько-філософські концепції «часу» та «справедливості» як актуальні питання сучасної есхатології." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 18, 2018): 177–88. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.1-2.14.
Full textAbstract:
У статті розглянуто тенденції розвитку актуальних питань сучасної вітчизняної есхатології: концепції «часу» та «справедливості». Розкрито богословсько-історичний фон розвитку есхатологічних ідей, продемонстровано сучасні тенденції у світлі праць визнаних богословів. Показано вузлові та критичні моменти розвитку есхатологічних уявлень у світлі праць К.Барта та Ю.Мольтмана, які пропонували альтернативний погляд існуючій леніарній есхатології у присутності вічності в кожному історичному моменті часу. У питанні справедливості і вічного покарання в пеклі автор звертається до концепції «антиномія геєни» П.Флоренського як засобу пошуку примирення ідей Божої справедливості, любові та необхідності покарання.
12
Шеховцов, В. В. "Філософсько-історичні аспекти трансформації суспільної свідомості щодо тваринного світу як об’єкта екологічного права." Актуальні проблеми держави і права, no. 83 (February 6, 2020): 260–67. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i83.141.
Full textAbstract:
У статті автором досліджено окремі правові та філософські аспекти становлення підходів до за-гального розуміння тварин як об’єктів правовідносин, випадки наділення їх за окремих соціально-іс-торичних періодів додатковими якостями, що виходять за межі вчення про об’єкти прав.Незважаючи на те, що законодавчо тварина безапеляційно віднесена до об’єктів права, дискусійні питання щодо можливості наділення її певним обсягом правоздатності так чи інакше акцентуються при характеристиці тварини в праві.Встановлено, що за традиційними концепціями фауністичного права тварини зазвичай розгляда-лися як об’єкти прав, наданих їх власникам, але не як власники прав людини. Проте, навіть як об’єк-ти тварини історично займали значиме місце в загальній системі правових та соціальних відносин. Тварини в минулому представляли значно більшу частку суспільного багатства, ніж сьогодні.Віднайшло філософське осмислення і питання класифікації тварин в категорії власності. Тварини юридично класифікуються як власність у більшості країн світу – це спадщина давніх систем права. Однак з тих пір наукові, філософські та культурні уявлення про тварин змінилися, тож має сенс пе-реглянути доцільність майнового статусу тварин.Дослідження показує, що на думку деяких дослідників сучасності обґрунтування для класифіка-ції тварин як власності є слабким, і тому необхідно розпочати діалог про альтернативні варіанти їх правового статусу. Прихильники даної концепції стверджують, що сам факт того, що тварина біоло-гічно не відноситься до людського виду, не перешкоджає тому, щоб її класифікували як суб’єкт права.Досягнуто висновку, що відповідно до сучасної вітчизняної правничої позиції, тварини суб’єкта-ми права бути не можуть. І сьогодні сучасній українській правовій сфері не притаманні тенденції до змінювання чи корегування статусу таких об’єктів прав як тварини, адже за переважаючою думкою вони виключаються з числа суб’єктів права в силу відсутності у них здатності до розумного мислення. Разом із тим, наявність у тварин ознак, що виділяють їх із ординарного розуміння об’єкта правовідно-син, притаманність їм атрибутів квазісуб’єктності є цілком допустимим.
13
Олейник, А. О. "НОВА ЛЮДИНА В ЕРІ ТЕХНОЛОГІЙ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 133–37. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1042.
Full textAbstract:
Олейник А. О. Нова людина в ері технологій. – Стаття.Сучасна філософія, займаючись вирішенням аналізованих нами проблем, не може дійти консенсусу. Метою дослідження є виявлення проблематики інформаційних технологій на основі праць Маршалла Маклуена. Завдання – провести емпіричний експеримент для виявлення перспективи розвитку людини та дослідження поняття «глобальне село», його актуальності у сучасному житті та майбутньому. Стаття розглядає проблематику інформаційно-технічної революції, її розвиток і вплив на сучасну людину. Проведене дослідження висвітлює проблеми, з якими зіштовхується людина протягом життя, новітні філософські поняття, що відображають потенційне майбутнє людини сьогодення та світу навколо неї. Автор наводить власні думки із приводу розвитку інформаційних технологій, вводить новий термін і розглядає людину як частину інформаційно-технологічного світу. Методи розв’язання цього питання включають у себе введення нових законів у існуючих сферах життя людини та тих, що з’явилися із приходом інформаційних технологій. Використання цих методів розширює обсяг філософських вчень і їхню направленість, дає змогу узгодити розвиток технології паралельно з новими введеними законами у сферах сучасного людського життя. З’ясовано, що філософська проблема інформаційних технологій залишається відкритою. У майбутньому актуальність цієї проблеми ростиме, оскільки давно триває перелашту-вання життя суспільства в онлайн-простір, що відбувається завдяки технологіям. Вирішенням поставленої проблеми може стати обмеження впровадження технологій у життя людей. Отже, інформатизація має регулюватися, тобто людству необхідно контролювати її вплив на розвиток, світогляд і відчуття цивілізації. Це допоможе зберегти homo sapiens як у філософському контексті існування, так і у фізичному сприйнятті у сьогоденні та майбутньому.
14
ДУБІНІНА, Віра. "РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНИХ ПОГЛЯДІВ І ПРЕДМЕТНОЇ ТЕОРІЇ АЛЕКСІУСА МАЙНОНҐА." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 43 (November 29, 2021): 34–38. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.5.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення й дослідження концепції та предметної теорії Алексіуса Майнонґа в розробці філософської герменевтики та її потенціалу в колі герменевтич- них можливостей сучасних філософських досліджень. У зв’язку з цим в історико-філософському контексті постає питання щодо прояснення особливостей цього процесу. Відомо, що ця теорія, у свою чергу, є однією з наукових теорій, які зробили внесок у розробку філософської герменевти- ки, утім ступінь цього внеску та її потенціал у колі герменевтичних можливостей ще належить з’ясувати. Методологічні засади. Продуктивним є метод історико-філософського аналізу, що дав змогу простежити ступінь внеску концепції та предметної теорії Алексіуса Майнонґа в роз- робку філософської герменевтики та її потенціал у колі герменевтичних можливостей сучасних філософських досліджень. При роботі з текстами загальнометодологічною основою були над- бання історико-критичного, системно-структурного й міждисциплінарний підходів, що в межах історико-філософського дослідження передбачає синтез не тільки норм наукового аналізу пер- шоджерел, а й теоретичних принципів, що визначають напрями дослідження об’єкта. Наукова новизна. У статті проаналізовано філософську герменевтику в контексті історичних поглядів і предметної теорії Алексіуса Майнонга. Визначено й досліджено ступінь його внеску в розроб- ку філософської герменевтики та її потенціал у колі герменевтичних можливостей сучасних філософських досліджень. З’ясовано, що формування теоретичної концепції Алексіуса Майнонґа відбувається в три етапи: філософсько-психологічний, дескриптивно-феноменологічний і логіко- семантичний. Висновки. Теорія предметів Алексіуса Майнонґа стала помітною віхою в історії європейської філософії кінця ХІХ – почату ХХ століття. Нині не існує усталеної періодизації творчості Алексіуса Майнонґа, але є несумнівним, що становлення його філософської концепції відбувалося в кілька етапів, що так чи інакше визначають віхи його творчості.
15
Kovtun, Liudmyla V., and Yulia Olexandrivna Shabanova. "ПPОБЛЕМНЕ ПОЛЕ «ФІЛОСОФІЇ ПЕРЕКЛАДУ»." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, no. 1 (July 8, 2020): 51–61. http://dx.doi.org/10.15421/342006.
Full textAbstract:
Активізація уваги до проблем та питань філософії перекладу на початку XXI століття обумовило необхідність дослідження поняття та змісту наданого філософського напрямку, теоретичними джерелами якого визначаються герменевтика, феноменологія, аналітична філософія, філософія семантики та прагматики. Аналіз зарубіжної та вітчизняної літератури довів відсутність єдиного концептуального підходу до філософії перекладу в сучасних філософсько-перекладацьких студіях. В дослідженні пропонується методологічне визначення філософії перекладу як філософської методології творчої адаптації сенсів першоджерельних текстів до смислового поля актуалізованих запитів на тлі кумулятивного простору первинного змісту. Проблемним полем філософії перекладу визначаються: питання критеріїв «правильності» перекладу з урахуванням феномену «неперекладності», а також питання культурного коду та антропологічного виміру історико-філософських перекладів, що очікують імовірного розширення та перспективних здійснень в сфері питань лінгво-семантичної амбівалентності, співвідношення транскрипції, транслітерації та інтерпретації, матриці понятійно-категоріального апарату філософії.
16
Моравецький, Остап Михайлович. "Філософсько-світоглядна проблема раціональності." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 24 (June 23, 2019): 40–45. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.854.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливості генезису та еволюції філософського осмислення феномену раціональності. Показано, що у своїй сутності, у своїх витоках проблема раціональності постає як філософсько-світоглядна, оскільки виявляється тісно пов’язаною із усвідомленням людиною свого буття, меж своїх пізнавальних можливостей. Раціональність виявляється одним із можливих типів ставлення людини до світу, більше того вона є тим важливим елементом, який споріднює людину із Всесвітом, законами його функціонування.
Встановлено, що найважливішою умовою критичного аналізу проблеми раціональності виступає її розгляд у широкому історико-філософському контексті. Обгрунтовано, що зазначений підхід допомогає уникнути доволі поширеної абсолютизації наукової раціональності як певної ціннісної позиції в сучасній культурі, що елімінує з науки моральні та естетичні начала, людину з її реальними проблемами і турботами.
Показано, що «історія» раціональності рухається від «первісної простоти» її розуміння в Античності до складності сучасного трактування, що акцентує різноманіття її форм. Показано, що з другої половини XX-го століття проблема раціональності набуває рис самостійності і послідовно розробляється постпозитивістськими філософами науки.У зв’язку з цим, філософське осмислення питання про існування раціональності ґрунтується на поняттях її ідеалів і типів, різноманіття форм існування. Виявлено природу і механізми розвитку історичних типів раціональності. Розглянуто ключові ідеї раціональності в європейській філософській традиції.
Показано, що сучасна парадигма науки формується через сукупність філософських, загальнотеоретичних основ, що є системою понять і уявлень, теоретичних схем та метатеорій, які в кінцевому результаті покликані стимулювати розвиток нових ідей і нових технологій. У зв’язку з цим, філософсько-наукове осмислення питання про існування наукової раціональності ґрунтується на поняттях її ідеалів і типів, різноманітті форм існування.
Виходячи з отриманих результатів, визначено структуру інваріантного філософського уявлення про раціональність.
17
Balinchenko, Svitlana. "Співвідповідальність і (супер)різноманітність: філософські виміри сучасних дискусій про інтеграцію." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (November 28, 2019): 3–22. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.5-6.01.
Full textAbstract:
Актуальність теми реструктуризації спільнот під тиском міграційних процесів, зокрема у сучасній Європі, зумовлює виникнення в академічних колах дискусій щодо трансформації ідентичностей під впливом міграції, а також переосмислення інтеграції. Сприйняття інтеграції змінилось: від ідеї адаптації Іншого до простору Свого – до різноманітності і суперрізноманітності, відмови від національної моделі інтеграції, та визнання інтеграції відношення як комунікативного пошуку об’єднавчих соціальних та культурних маркерів, без інструментальної уніфікації громадян. У статті представлено питання та висновки диспуту «Кому потрібна інтеграція?», а також осмислення інтеграції в контексті дискурсивного Д-принципу та статичної/динамічної ідентичностей. Розглянуто практичні дискурси в Україні стосовно інтеграції/реінтеграції, зумовлені ситуацією масового тривалого внутрішнього переміщення внаслідок агресії з боку Російської Федерації. На основі статистичних даних досліджень громадської думки в Україні (2017–2019) визначено нагальні міграційні виклики та особливості постконфліктного регулювання реструктурованих війною спільнот.
18
Pocelujko, A. O. "Соціальна перцепція: історико-філософські та загальнопсихологічні передумови дослідження." Grani 18, no. 4 (March 3, 2015): 54–61. http://dx.doi.org/10.15421/1715079.
Full textAbstract:
У статті досліджуються передумови аналізу соціальної перцепції в різних гносеологічних, загальнопсихологічних (периферійносоціальнопсихологічних) теоріях. Гносеологія є розділом філософії, який досліджує загальні передумови пізнавальної діяльності, співвідношення пізнання і дійсності, встановлення умов істинного та достовірного знання створює стійкий фундамент для дослідження соціального сприйняття. В залежності від тієї чи іншої гносеологічної концепції, можна вирізняти різне розуміння образу в матеріалістичній та ідеалістичній гносеології, в раціоналізмі та емпіризмі. В матеріалістичній гносеології розуміння образу від початку пов’язується із тілом, психікою та суспільством, що дає підстави вести мову про об’єктивізм, психологізм та соціологізм в інтерпретації соціального сприйняття в тих соціологічних концепціях, які спиратимуться на цю гносеологію. Це означатиме, що соціальне сприйняття буде досліджуватись як похідне від соціального середовища, його індивідуальних та соціальногрупових особливостей та від суспільства в цілому. В ідеалістичній гносеології в тлумаченні соціального сприйняття переважає фікціоналістське розуміння. Це означає, що соціальне сприйняття розглядається в його феноменальному вимірі (вимір явищ), в той же час цьому феноменальному виміру ідеалістична гносеологія протиставляє ноуменальний вимір, у зв’язку з чим соціальне сприйняття виноситься за межі істинного знання. В залежності від тієї чи іншої гносеологічної концепції по різному розв’язується питання про джерело соціального сприйняття. В раціоналістичних концепціях джерелом соціального сприйняття стає мислення, переважно наукове. Через це соціальне сприйняття розглядається як те, що дозволяє категоризувати різні феномени соціальності, себто створювати фрейми визначеності на кшталт наукових. В гносеологічному емпіризмі соціальне сприйняття розглядається на засадах переважання в ньому чуттєвої компоненти, яка може бути як тим, що забезпечує відповідність соціального сприйняття дійсності, так і тим, що виступає джерелом різних викривлень.
19
Mrozinska, Ruslana. "Каллімах і Григорій Саноцький (До питання про українсько-італійські філософські зв’язки в ХV ст.)." Multiversum. Philosophical almanac, no. 7-8 (May 18, 2018): 50–55. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.7-8.05.
Full textAbstract:
У статті на основі фактичного матеріалу висвітлюються зв’язки відомого італійського гуманіста Філіппо Буонаккорсі Каллімаха (Philippus Callimachus Experiens; 1437–1496), який входив до складу так званої Платонівської Академії в Римі, з Григорієм Саноцьким (1406–1477) – архієпископом львівським, професором Краківської академії, ренесансним гуманістом, критиком схоластики i поетом. Саноцький був засновником першого гуманістичного гуртка в Україні, куди входив і Каллімах, який після втечі з Італії жив у домі Львівського архієпископа. Він залишив спогади про спілкування з Григорієм Саноцьким.
20
Яцула, Т. В. "Філософські аспекти розуміння смислу життя в підготовці майбутнього педагога." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 6, 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.923.
Full textAbstract:
У статті розглянуто філософські та психологічні аспекти розвитку смисложиттєвої позиції педагога. Автором обґрунтовано важливість розвитку в педагогів сприйняття педагогічної діяльності як смисложиттєвої цінності власного життя. Для сучасного педагога важливо не тільки усвідомити структуру педагогічної діяльності, її основні компоненти, педагогічні дії, професійно важливі вміння і свої психологічні якості, але й «увійти» в простір педагогічної взаємодії на основі усвідомлення його сенсу у своєму саморозвитку, самовдосконаленні, самоактуалізації та у розвитку людини як смислоутворювального компонента свого життя. Завдяки усвідомленню сенсу педагогічної діяльності студентами закладів вищої освіти сприймаються цінності, цілі, мотиви, функції взаємодії з людиною, яка навчається. Знання, уміння, навички набувають статусу життєво необхідного потенціалу компетентності педагога. Сенс мети дії та дії загалом залежить від того, якому мотиву вона слугує, задоволенню якої потреби сприяє. Якщо педагог особистісний сенс педагогічної діяльності, взаємодії вбачає в розвитку людини, підтримці її становлення, то й сенс професійної діяльності набуває гуманістичного характеру. Для особистості такого педагога зрозумілий сенс його життя, він збігається із сенсом педагогічної діяльності. Представляючи одне з головних утворень свідомості, особистісний сенс є індивідуалізованим відображенням дійсного ставлення особистості до об’єктів, заради яких розгортається її діяльність, усвідомлюваним як «значення для мене». Цінності педагогічної діяльності, її особистісні сенси мотивують студентів під час навчання у закладах вищої освіти на саморозвиток, самовдосконалення. Процес поширення значущості змісту навчання відбувається послідовно від одного об’єкта до іншого за обов’язкової умови наявності зв’язку між ними. У результаті цього виникають ланцюжки сенсу, а саме ланцюжки поширення значущості. Ланцюжок смислів – це відповіді на вічні питання діяльності людини «Навіщо?», «Чому?, «Для чого?» тощо. Освітній процес у закладі вищої освіти має бути насичений особистісно розвивальними засобами, які б дали змогу майбутньому педагогові орієнтуватись у смислах взаємодії зі школярами, студентами, смислах педагогічної діяльності як смислоутворювального складника сенсу власного життя.
21
Давидович, І. І., and К. П. Задоя. "ЦІННІСНА КОНЦЕПЦІЯ ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ В ДОКТРИНІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ФІЛОСОФСЬКОГО ПІДҐРУНТЯ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 111–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).405.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання про філософські засади так званої ціннісної концепції об’єкта злочину. Цінніс-на концепція об’єкта злочину постала в 1990-х роках як альтернатива звичній для радянського періоду кон-цепції об’єкта злочину, згідно з якою об’єктом злочину є суспільні відносини. На противагу останній концеп-ції, ціннісна концепція виходить із того, що злочин посягає не на суспільні відносини, а на певні цінності: потерпілих, їхні інтереси та права; соціальні зв’язки, предмети (матеріалізовані блага); нематеріалізовані блага, які належать потерпілим.
Ціннісна концепція об’єкта злочину критикувала-ся в доктрині кримінального права з різних точок зору, однак предметом критики не були філософські засади цієї концепції. Прихильники ціннісної концепції вва-жають, що вона ґрунтується на вченні про цінності, яке сформувалося в рамках діалектичного матеріаліз-му, так званій марксистській теорії цінностей.
Однак під час детального аналізу виявляється, що насправді ціннісна концепція об’єкта злочину в її сучас-ному вигляді не узгоджується як з основними постула-тами діалектичного матеріалізму щодо цінностей, так і з іншими напрямами аксіологічного вчення. Проблема, зокрема, полягає в тому, що ціннісна концепція об’єкта злочину тяжіє до визнання об’єктами злочину (цінно-стями) певних предметів (явищ), але не в суб’єкт-об’єк-тних відносинах з приводу цих предметів (явищ).
Якби ціннісна концепція об’єкта злочину справді була б заснована на марксистській теорії цінностей, вона фактично була б іншою формою вираження кон-цепції «об’єкт злочину – суспільні відносини».
22
Mishchenko, M. O. "АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ МОЛОДІ ЗАСОБАМИ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 1 (September 8, 2021): 57–62. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-08.
Full textAbstract:
У статті розглянуто актуальні питання виховання учнівської молоді шляхом зацікавлення та залучення їх до театрального мистецтва. Визначено важливість художньо-естетичного виховання учнівської молоді. Переглянуто головні проблеми виховання молоді засобами театрального мистецтва поряд із взаємодією ціннісних та моральних ідей у вихованні учнівської молоді. Охоплені питання пов’язані з педагогічним завданням і вихованням учнівської молоді, що визначаються як уміння сприймати та вирішувати назрілі проблеми разом з усвідомленою системою ціннісних уявлень, що, безперечно, і формує в особистості певні ідеали. Підкреслено важливість вибору духовних цінностей учнівської молоді в сучасному світі. Розглянуто провідну роль і вплив на виховання молоді та її ментальність під час відвідування театру. Театральне мистецтво аналізується як один із найяскравіших критеріїв людських та суспільних цінностей, серед яких виховна функція займає одне з найважливіших місць. Нарівні з виховною функцією існує й низка інших функцій, таких як пізнавальна, естетична, комунікативна, розважальна, ігрова, нормативна і ще багато інших, і в цьому сенсі виховна функція сьогодні займає місце лідера в сучасних дослідженнях, публікаціях, статтях як у нашій державі, так і в усьому світі. Театр уже не одне тисячоліття впливає на особистість: пояснює світ, створює емоційні імпульси до різного роду діяльності, виконує величезну виховну роль, підіймаючи різні філософські питання, і тим самим сприяє формуванню якостей, необхідних для життя. Театр – найкраща школа життя, тому що він виступає джерелом інформації для учнівської молоді. Автором розглянуто актуальні завдання виховання учнівської молоді засобами театрального мистецтва і спрогнозовано культурний розвиток особистості під впливом театрального мистецтва.
23
Skzydlewski, Pavel. "РОЗВИТОК ЛЮДИНИ В ЇЇ СОЦІАЛЬНОМУ ЖИТТІ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 45–49. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.45-49.
Full textAbstract:
Автор розглядає питання буття людини в соціальному житті. Важливим питанням є розвиток самої людини, це залежить від правової політики держави, розвитку економіки, освіти, від того, який політичний напрям веде держава тощо. Усе це створює певну систему соціальних відносин. Поняття людської природи є основою формування суспільного життя, його структури та діяльності людей у соціумі.Порушену проблему розглядають такі науки, як педагогіка, психологія, соціологія, історія, антропологія та інші. Найглибше це питання розглядає філософія, яка має на меті пізнати людину в її соціальному житті, пізнати відносин, які пов’язують природу людини із соціальним життям.Автор розглядає філософські знання, набуті західною культурою, а саме: «персональне бачення людини», в основі якого людина постає як щось найдосконаліше в усій природі, самоіснуючий суб’єкт, який керується своїм розумом та волею. Людина, яка живе в суспільстві, є вільною, має честь та гідність, які повинні постійно стверджуватись в її благо у сфері соціального життя.Ця теорія, за думкою автора, стверджує, що кожна людина, яка живе у світі товарів (матеріального), повинна прагнути до мети свого життя, що є Нескінченним і Нематеріальним Благом. Цим добром є Бог, який постає не лише причиною та джерелом усього того, що існує, але й кінцевою метою і кінцем людського життя, до якого людина схильна за своєю природою. Бог є також безпосередньою причиною існування людської душі, тобто принципом життя, ідентичності та існування людської особистості. Отже, на основі персоналізму кожна людина сприймається як прямий«плід» втручання Абсолюта у світ, це визнається як особливий доказ Його творчої сили та любові. Автор розглядає ідеї та концепції провідних філософів минулого та сучасності. У цьому контексті істотне завдання реалістичної філософії представлено не лише як засіб подолання ідеологізації та утопізації суспільного життя, але передовсім як тип пізнання, що розкриває правду про людину, необхідну для створення та функціонування соціального життя відповідно до природи людини та її долі.
24
Гуйван, П. Д. "Пізнання темпорального перебігу в контексті особистісного ціннісного сприйняття людиною часових перспектив." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 9–13. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.952.
Full textAbstract:
Робота присвячена дослідженню питання про сутність часу як однієї з фундаментальних категорій навколишнього світу, яка стосується загальних понять, що виражають чутливе сприйняття та його зв’язок з реальністю. Підкреслюється, що вивчення часового руху матерії доволі складний процес, позаяк він сприймається не безпосередньо, а опосередковано через темпоральний вплив на матеріальні елементи, які поступово змінюються. Темпоральні характеристики, які зумовлюють конкретні стани речей і процесів, – це не зовнішні реальні прояви, а особистісна перцепція спостерігача, на підставі якої формуються уявлення про внутрішні зв’язки подій у матеріальному світі. Тому час – не абсолютне, а відносне явище, і питання вивчення часових перспектив соціальних та індивідуальних систем, їх зіткнень і трансформацій є досить актуальним. У статті проаналізовані два філософські підходи до співставлення таких визначальних категорій, як час і буття: статичну та динамічну наукові концепції часу. Детально розглянута пануюча нині теза, за якої часовий перебіг завжди відбувається у напрямі від минулого до майбутнього. Вона полягає в тому, що часовий рух завжди відбувається транзитом через сучасність, на зупиняючись у ній, і продовжується в майбутті, щоразу збільшуючи обсяг минулого за рахунок нових фактів, що відходять із сучасності у минулі події. Такий процес відбувається перманентно, він не може зупинитися, у цьому, власне, полягає феномен часового руху в природі. Надана оцінка усвідомленої спостерігачами протяжності таких темпоральних категорій, як «минуле», «сучасне» та «майбутнє». Також вивчені наукові припущення окремих дослідників стосовно критики концепції про однонаправленість часового руху та зумовленість змін у стані матерії виключно у напрямі від минулого до майбутнього та оцінені їхні позиції щодо можливості інверсії напряму часового потоку. В роботі також надана розгорнута характеристика взаємин різних часових станів. Розглянуте питання про місце сучасності у співвідношенні трьох часових суперпозицій. Обстоюється позиція, що минуле, нинішнє і майбутнє продукуються сучасним періодом.
25
КОБЕЛЄВА, Даля. "ПРОБЛЕМА СЕНСУ МУЗИЧНОЇ МЕЛОДІЇ В МЕЖАХ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ МУЗИКИ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 186–99. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.13.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз питання щодо музичної здатності людини, питання щодо особливостей створення та сприйняття музики, зокрема її мелодії. У статті розглядають- ся фундаментальні підходи до визначення природи музичного фено- мена, сформульовані в межах філософії та музикознавства. Осо- блива увага приділяється визначенню сутності музичної мелодії як основного компоненту європейської тональної музики. Необхідність ґрунтовного вивчення музичного феномена, розуміння його сутності та основних властивостей визначається особливим статусом музи- ки в сучасному світі. З одного боку, музика супроводжувала люд- ство протягом всієї його історії, з іншого боку, з появою технічних засобів відтворення та поширення музичних творів відношення між музикою та соціокультурним середовищем зазнають чима- лих змін. Музика стає глобальним явищем сучасного світу, вона долає культурні межі та вплітається в загальний соціокультурний контекст. Музика супроводжує людину у всіх сферах її життя, а отже, чинить постійний вплив на її свідомість. З огляду на це, аналіз змістовного навантаження музичних творів та музики загалом набуває неабиякої актуальності. Методологічними заса- дами дослідження стали музикознавчі концепції форми і змісту музичної мелодії, філософські та історичні концепції суспільства та культури. Наукова новизна. У межах музикознавства, філософії та когнітивних наук формуються чимало концепцій щодо того, яким чином людина здатна створювати та сприймати музичну мелодія, що лежить в основі її цілісності та осмисленості. Зокрема, фор- му та зміст мелодії пов’язують з емоційною складовою частиною свідомості людини, з мовною здібністю тощо. У статті робить- ся спроба відокремити проблему сенсу музики від об’єктивних та суб’єктивних факторів та розглянути її в суто культурній площині, спираючись на концепцію інтерсуб’єктивної реальності Ю.Н. Харарі. Висновки. У результаті дослідження роблять вис- новки про доцільність аналізу питання щодо сенсу музичної мелодії (та музичного феномена загалом) із точки зору його буття в межах інтерсуб’єктивної реальності.
26
Ярмоліцька, Наталія, and Марина Москальчук. "ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ПРОГРЕСУ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ ТА ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ УКРАЇНИ У ДОСЛІДЖЕННЯХ УКРАЇНСЬКОГО РАДЯНСЬКОГО ФІЛОСОФА – ОЛЕКСАНДРА ЛИСЕНКА." Молодий вчений, no. 7 (95) (July 30, 2021): 103–9. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-22.
Full textAbstract:
В статті на основі сучасного сцієнтизму, здійснено дослідження наукового спадку українського радянського філософа О. Лисенка. За допомогою застосування методів системного, компаративного та контент-аналізу було визначено основні напрями досліджень, систематизовано й охарактеризовано ідейно-теоретичні та методологічні установки, ціннісні й політико-ідеологічні уподобання, що у підсумку дало можливість визначити дослідницьку позицію вченого. Головним завданням О. Лисенка було детальне вивчення проблем соціального прогресу, як однієї з корінних проблем філософської науки та дослідження цього питання в історії філософської думки України. Вчений здійснив критичний аналіз окремих концепцій і теорій історико-філософської науки, провів їхню переоцінку у відповідності до рівня тогочасного наукового знання. Особливу актуальність дане дослідження має для здійснення теоретично виваженого осмислення складної історії філософської та суспільно-політичної думки на Україні, а також допоможе поглибити знання про українську філософську культуру та філософську традицію радянського періоду.
27
Розпутна, М. "РОЛЬ ПЕРШИХ РОБІТ АМЕРИКАНСЬКОГО ВЧЕНОГО ДЖОНА ДЬЮЇ НА ШЛЯХУ СТАНОВЛЕННЯ ЯК ФІЛОСОФА." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 2(90) (December 9, 2021): 135–43. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.135-143.
Full textAbstract:
У статті досліджується постать вченого Джона Дьюї та його перші роботи. На сьогодні для української наукової спільноти недоступний аналіз перших статей вченого, які, на нашу думку, є одними з ключових у становленні американського освітянина, педагога та передусім великого вченого, філософа Джона Дьюї. Академічний переклад статей надав можливість провести глибокий аналіз його робіт як початківця з надбаннями в більш пізньому періоді творчості. Зазначена тема є цікавою й тим, що роботи вченого розглядаються з нового наукового ракурсу: в контексті його філософського досвіду. У матеріалі визначена чітка хронологія становлення вченого, логіки написання та викладення статей. Ключовими об’єктами дослідження є питання метафізичного матеріалізму, пантеїзму Спінози, філософії Нового часу та її основних представників, а також історичний контекст формування молодого науковця.
Предметом аналізу є насамперед такі праці вченого, як "Метафізичні припущення матеріалізму" та "Пантеїзм Спінози", в яких де він розглядає питання матеріалізму, метафізичних аспектів розвитку, віри, дуалізму, монізму. Особлива увага приділена аналізу творчості його перших вчителів та джерел формування філософського пізнання. Основними методами наукового дослідження є: історичний, порівняльний та феноменологічний метод.
Детальний аналіз праць Джона Дьюї дозволяє зробити припущення, що він ще з перших кроків навчання філософії спирався на погляди німецьких філософів: Георга Гегеля та Іммануїла Канта. Зокрема, його роботи були досить високо оцінені тогочасними філософами та науковцями. І наступною сходинкою розвитку Дьюї як філософа є його вступ до Університету Джона Хопкінса, де він і починає повноцінно вивчати філософські науки і розвиватися як науковець під керівництвом таких видатних американських вчених, як Джордж Сильвестр Морріс, Стенлі Холл та Чарльз Пірс.
28
Гончаренко, О. А. "ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ – ЦЕ НЕ ФІЛОСОФІЯ?" Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 25–29. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1020.
Full textAbstract:
Гончаренко О. А. Філософія освіти – цене філософія? – Стаття.У статті порушено проблему визначення філософіїосвіти як філософської науки. Головним чином звернено увагу на твердження сучасних американськихучених про те, що питання філософії освіти є не філософськими, а педагогічними. З огляду на це, виокремлено твердження Джеймса Скотта Джонстона в книжці «Проблеми у філософії освіти» (2019) про те, що питання Менона до Сократа про можливість навчання доброчесності не є філософським, тобто є не доситьважливим для філософії освіти. Проте Платон порушив питання про можливість навчання доброчесності узв’язку з питанням визначення доброчесності. Сократне знав, чи можна навчитися доброчесності, тому щоне знав, що таке доброчесність. У статті спростовується це твердження науковця та доводиться, що питання Менона до Сократа є питанням філософії. У першій частині статті проаналізовано полеміку Платона протисофістів у формі низки протиставлень: доброчесність як умілість / досконалість, доброчесність як відносне /безвідносне благо, доброчесність як знання / незнання,доброчесність як відтворення / пізнання, доброчесність для навчання / життя. Виявлено, що полемікою протисофістів Платон намагався відстояти важливі для етики, теорії пізнання та метафізики питання. У другійчастині статті на прикладі праць Аристотеля, Сенеки,Цицерона, Аврелія Августина, Мішеля Монтеня, РенеДекарта, Фрідріха Ніцше, Петера Слотердайка проде-монстровано постійні оновлення в історії подібної поле-міки філософів із педагогами. З’ясовано, що цим онов-ленням філософи намагались відстояти античну ідею освіти та показати потенціал філософії в широкому розумінні у формуванні людини. Зроблено висновок, щопитання Менона до Сократа є питанням філософії, томузапропоновано в пошуках визначення філософії освіти його не відкидати, а вважати головним, оскільки саме в ньому можна розкрити освітній потенціал філософії.
29
Авер’янова, Ніна, and Тетяна Воропаєва. "СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК КОНФЛІКТОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ." Молодий вчений, no. 6 (94) (June 30, 2021): 128–35. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-6-94-28.
Full textAbstract:
У VII–VI ст. до н.е. у Давньому Китаї та Стародавній Греції виникають перші філософські вчення про протилежності та їхню роль у суспільстві. Античні мислителі вивчали різні аспекти суперечливої взаємодії між людьми, соціальними групами, суспільствами і країнами, а також проблеми згоди і протиборства, війни і миру. Розроблене римськими юристами право стало потужним механізмом для врегулювання різного роду протистоянь. Якщо в античній філософії джерело різних протистоянь мислителі вбачали у природі та бутті, то в середньовічній філософії це було пов’язано з відсутністю або нестачею добра, Бога в душі людини. В епоху Відродження мислителі звертаються до класичної спадщини Давньої Греції та Риму, вони засуджують будь-які протиборства й соціальні зіткнення. В цю епоху були сформовані дві протилежні думки, які пояснювали причини протиборств у соціумі, адже одні автори бачили причину конфліктності у недосконалій системі соціальної взаємодії, а інші – у недосконалості людської особистості та її негативних рисах. Отже, наукове осмислення конфліктів починається в ранній період становлення філософської думки, а розробка фундаментальних конфліктологічних концепцій – у 1950–1970 роках. Концептуальним методологічним ядром нашого дослідження є інтегративний аналіз конфліктів як складно організованих явищ. У даній статті інтегративний підхід базується на взаємодії історії філософії, історії ідей та українознавства. Саме інтегративний підхід дозволяє випрацювати широку методологічну інтерпретацію конфлікту, яка допоможе: а) знайти відповідь на питання, яким чином можна найоптимальніше врегулювати конфлікти, котрі загрожують цілісності й стабільності суспільства і держави, б) зрозуміти конфлікти як необхідну умову для повноцінного розвитку соціуму (і будь-яких соціальних груп), намагаючись актуалізувати той потенціал оновлення, який характерний для конфліктної взаємодії. Інтегративний підхід дозволяє проаналізувати й систематизувати причини й чинники конфліктизації певного соціуму, які дають найбільш повну картину появи та ескалації будь-якого конфлікту. Інтегративний підхід дозволить подолати обмеженість існуючих методологічних концепцій і поєднати найбільш дієві засоби деконфліктизації та стабілізації соціуму.
30
РОМАНОВА, Олена. "ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ ТА ПСИХОАНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ВИБОРУ ЛЮБОВІ У ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ ХХ–ХХІ СТ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 313–26. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.21.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз проблематики любові в філософській антропології та в суміжних із нею дисциплінах, передусім виявлення концептуальних підходів в дослідженнях про- блеми вибору любові між чоловіком та жінкою. Автор розглядає проблематику у філософсько-антропологічному дискурсі не тільки з боку світоглядних питань, але й з психологічного боку та окреслює шляхи подолання, що блокують вихід до цілісності людини та ускладнюють здійснення вибору любові. За допомогою порівняльного аналізу розкрито сутність і сенс онтологічного, антропологічного, гносеологічного та аксіологічного аспектів феномена любові саме через вибір. Методологічними засада- ми дослідження стали психоаналіз, психосинтез, логотерапія, аналітична психологія, позитивний екзистенціалізм, персо- налізм, метаантропологія, андрогін-аналіз. Наукова новизна. Феномен вибору любові в гендерному контексті у вітчизняному філософсько-антропологічному дискурсі раніше не дослі- джувався. Вперше через синтез напрямів філософської антропології сутність любові розкривається через здійснення вибору любові. Висновки. Завдяки порівняльному аналізу дослі- джень праць філософів та психоаналітиків XX–XXI ст. вда- лося не лише здійснити наукову розвідку щодо природи любові, але й осмислити її в контексті концепту «вибір любові», розви- ток якого показано в історії філософсько-антропологічної дум- ки та в дотичному до неї психоаналітичному дискурсі. Вибір любові – це самовизначеність, істинний вибір особистості, вибір способу життя, в якому поєднуються світоглядні устремління, прагнення розуму з екзистенціальними переживаннями, почуття- ми й пориваннями тілесності в собі і єднанні з Іншим як із близь- ким. Екзистенціальні та психоаналітичні проблеми цілісності особистості у контексті вибору любові на основі методологічних стратегій метаантропології є базою для подальших розвідок.
31
Я., Мельник Я. "КОНЦЕПЦІЯ СЕМІОТИКИ У СОЦІАЛЬНОМУ ПРАВІ: ПРОБЛЕМИ ДОКТРИНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (39) (April 21, 2020): 91–97. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-91-97.
Full textAbstract:
У статті розглядаються проблеми становлення інституту семіотики в соціальному праві. Розглядаються питання доктринального семіотичного вакууму, що позначається на правовій політиці повноцінного розвитку соціального права.Автор зазначає, торкаючись змісту терміну «семіотика» (грецькою «semeiotikón»), він від «seméion», що означає знак, ознака, а семіологія, як наука, досліджує властивості знаків і знакових систем, природних і штучних мов. Вчена О.М. Балинська семіотику права пропонує визначати як окремий напрям філософії права, що концептуально охоплює всі основні філософські аспекти (онтологію, гносеологію, аксіологію, антропологію та праксеологію) права як суспільного феномена.Розмірковуючи про дійсність як образ образів, не було б зайвим відмітити позицію Г. Андерса, який зазначає, що образи принципово оприявнюють не зв’язки, а лише вирвані картини світу, отже, коли вони показують світ, вони і його приховують. Зрештою, Г. Андерс зауважує, що сенсаційне сутнісно належить до шаблонів; і не лише тому, що воно їх прикриває і гасить; а й тому, що воно саме тяжіє до перетворення на шаблони.Абсолютизація права, – на думку В.В. Завальнюка, – це теж міф про право як реалізацію справедливості, ідеалу. Міф, що втілив месіанський образ права, який існував на різних історичних етапах, трансформувався і утворив безліч похідних міфів. Ю.Г. Барабаш та В.Л. Федоренко приходять до висновку у тому, що соціальна політика держави в тому числі на конституційному рівні, повинна бути переорієнтована виключно з питання про соціальне піклування громадян на створення умов, коли кожен зможе власними зусиллями гарантувати собі нормальне існування. Схожої позиції притримуються й науковці М.І. Іншин та В.І. Щербина. Вони відмічають, що зазвичай, кінцевими цілями соціальної політики є досягнення рівноваги, стабільності і безпеки життя у суспільстві, цілісності і динамізму його розвитку, забезпечення достатніми матеріальними, організаційними та іншими ресурсами їх прогресу та вдосконалення, а в кінцевому рахунку становлення умов для спокійного життя громадян, їх упевненості у завтрашньому дні.
Ключові слова: соціальне право, правова семіотика, соціальна політика, семіотика соціального права, право, як знакова система.
32
Журавська, О. В. "Онтологічний вимір антропо-соціальних джерел формування права." Актуальні проблеми держави і права, no. 89 (April 28, 2021): 15–21. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3184.
Full textAbstract:
У статті досліджено онтологічний вимір антропо-соціальних джерел формування права. Доведено, що феномен права тісно пов'язаний із людиною, її сутністю, сенсом людського буття, а відповіді на всі філософські питання про виникнення права визначаються відповіддю на питання про сенс людського буття. Природа людини, що зумовлює формування права, характеризується єдністю біологічних, соціальних та духовних складових частин. Через призму антропологічного підходу людина і право є взаємозумовленими: природа людини обумовлює виникнення права, а право моделює виникнення і розвиток форм існування людини, які відповідають критеріям цивілізованості. Кожна людина здатна самостійно осягнути природний закон, який був би умовою існування серед інших людей, оскільки апріорно існує феномен свободи розумної і незалежної людини. Стародавні греки визначали розум як властивість, що підноситься над почуттями людини, завдяки якій можна виділити ідеальні елементи права. У Стародавньому Римі мислителями було виявлено таку властивість розуму, як загальність, що надає можливість виведення і пізнання загальних, універсальних принципів права. В епоху Середньовіччя філософи на основі розуму шукали першооснови права в вищих духовних позаправових реаліях. Філософія Нового часу показала, що розум, як здатність, необхідний для того, аби тлумачити і розглядати право з позицій природи самої людини. Апогеєм розвитку уявлень про роль розуму з'явилася класична німецька філософія, в рамках якої І. Кант виділив автономію людської особистості як першооснову права, а Г. Гегель вбачав у праві вираз людського розуму. Дослідження взаємозв’язків між поняттями права та розуму дає підстави констатувати, що поняття розумності постає як одна із засадничих категорій природно-правового мислення, яка у найабстрактнішій формі виражає сутнісне призначення та функцію права – впорядкування, оптимальну організацію взаємовідносин між людьми за посередництвом нормативного обмеження індивідуального свавілля. Образ людини як «першооснови» права необхідно характеризувати через такі її властивості, як розум і воля, що виступають антропо-соціальним джерелом формування права. Розумність права полягає в тому, що воно гарантує людську гідність та інші антропо-соціальні цінності, які є похідними від неї.
33
Polishchuk, Nina. "До питання про інтерпретацію в історії філософії (В. Петров і Д. Чижевський про творчість П. Куліша)." Multiversum. Philosophical almanac, no. 3-4 (May 17, 2019): 68–80. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.3-4.06.
Full textAbstract:
У статті розглядається такий аспект інтерпретації, як «читання – використання» тексту для підтвердження точки зору читача-дослідника. У цьому контексті вирізняються відмінності між інтерпретаціями В. Петровим та Д. Чижевським творчості П. Куліша. Зазначено, що для підходів Д. Чижевського характерне зосередження на історико-філософській традиції, тоді як В. Петров більш відкритий у тлумаченні історико-філософських канонів, особливо щодо їх залежності від змінюваного процесу інтелектуальної історії.
34
Гудовсек, Оксана Анатоліївна. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ЕТНОПЕДАГОГІКИ." Інноватика у вихованні 1, no. 12 (November 21, 2020): 132–37. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.320.
Full textAbstract:
У статті розкрито сучасні підходи до естетичного виховання молодших школярів засобами української етнопедагогіки. На основі аналізу наукової та психолого-педагогічної літератури виокремлено педагогів, що досліджували філософські, педагогічні та психологічні аспекти естетичного виховання, питання формування естетичної культури учнів, основи зародження та сутності поняття «українська етнопедагогіка», вплив народної пісні, музика, мистецтва, інших фольклорних жанрів на розвиток особистості. З’ясовано, що українці здавна використовували народну гру як засіб естетичного виховання дітей. Визначено, що сьогодні педагоги-практики адаптують та використовують як інструмент виховного впливу в освітньому процесі початкової школи такі форми роботи як: дитячі фольклорні ігри, твори мистецтва колискові пісні, забавлянки, потішки, скоромовки, лічилки, примовлянки тощо. Встановлено, що крім фольклорних елементів, український народ здавна використовував й інші засоби естетичного виховання: розписні іграшки з глини, з соломи, сухої трави, кори дерева, ниток, шматків тканини та інших природних матеріалів; народні ігри, які поєднували рух, слово, ритм, пісню і містили повчальні та пізнавальні матеріали. Охарактеризовано видання, до яких увійшли найкращі зразки народної ігрової та пісенної творчості для учнів молодшого шкільного віку: «Колядки та щедрівки», «Колискові пісні та забавлянки», «Український дитячий фольклор», «Дитячі пісні та речитативи», «Дзига» ін. З’ясовано, що у школах рідко використовують такі засоби української етнопедагогіки, як народні дитячі музичні інструменти: дерев’яні тарахкальця, деркачі, вуркала та ложки, шумові, ударні інструменти, дзвіночки, пищалки, дзизкавки, глиняні свищики. Запропоновано використовувати мистецькі тижні, як одну з форм роботи з метою естетичного розвитку особистості засобами етнопедагогіки.
35
СЕМКІВ, ВІТАЛІЙ. "Методологічні аспекти історико-правової доктрини української державності." Право України, no. 2020/01 (2020): 41. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-041.
Full textAbstract:
У статті розкрито методологічні аспекти історико-правової доктрини української державності. Значна увага зосереджена на аналізі історико-правової доктрини української державності. Акцентовано увагу на праві української нації на створення національної держави, верховенстві права, демократії, самоврядуванні, легітимності, через історичну неперервність яких вирішуються проблеми наступності української державності. Історико-правовий підхід зумовив виділення окремих напрямів сучасних наукових досліджень української державності, зокрема: дослідження державної та правової традиції, демократії (народоправства), самоврядування, недержавного права тощо. Зазначено, що історико-правова доктрина української державності є результатом вирішення питання про співвідношення загальної історії права з галузевими юридичними науками. На думку автора, основними завданнями загальної історії права є створення її інтегрального варіанта, що передбачає розгляд темпоральних відмінностей, які випливають із претензій будь-якого права на тривалість у часі та повторюваність. Основним завданням галузевих юридичних наук у царині історії права є історична та генетична реконструкція догм права, яка давала б змогу відповісти на питання про причини, цільові установки, філософські й методологічні основи, хід їхнього становлення та розвитку. Обґрунтовано, що наукова доктрина історії української державності послуговується найширшим розумінням верховенства права – розумінням, яке упродовж свого понад двотисячолітнього існування часто ставало дуже слабким, але ніколи не зникало повністю, розумінням того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Висвітлено приклади такого розуміння верховенства права, які знаходимо у численних пам’ятках українського права, особливо козацького. В “Анонімній записці про потребу обмежити владу гетьмана”, підготовленій невідомим претендентом на посаду одного з генеральних старшин напередодні виборів гетьманом Д. Апостола, яку науковці вважають проєктом малої Конституції, йдеться про провідну роль права та судового розгляду в політичному змаганні між гетьманатом і старшиною. Прагнення до верховенства права як обмеження державної влади простежуються не тільки на різних етапах української державності, наприклад, у конституційних документах. Ці прагнення не полишають українців і в періоди перебування українських земель у складі інших держав. Історичних прикладів достатньо – бороть ба української шляхти за “золоті вольності” у Речі Посполитій, міських громад – за самоврядне міське право, українців в Австрійській та Російській імперіях – за виборчі права, українців в Українській Радянській Соціалістичній Республіці – за політичний плюралізм тощо.
36
Кобелєва, Д. Л. "Сучасні технології та проєктування людства (спільне та різне у футуристичних концепціях М. Каку та Ю. Н. Харарі)." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 6, 2021): 13–20. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.913.
Full textAbstract:
У статті розглянут філософські проблеми, пов’язані із застосуванням сучасних технологій у сфері трансформації людини. Спираючись на футуристичні концепції М. Каку та Ю.Н. Харарі, ми зробили спробу проаналізувати вплив науково-технічного прогресу на буття людини та людства загалом, а також зробити прогнози стосовного майбутнього цивілізації. М. Каку та Ю.Н. Харарі уважно розглядають різні аспекти сучасної науки та сучасних технологій, аналізують дослідження у сфері біології, когнітивних та комп’ютерних наук. В результаті цього вони доходять висновків, що в найближчому майбутньому людство переживе глобальніші за всю свою історію зміни. По-перше, дослідження мозку спонукають замислитись над тим, що таке свідомість людини, з чого вона складається та взагалі для чого вона існує. Таким чином, підривається віра в один із фундаментальних аспектів людини, а саме в її індивідуальне, цілісне «Я». Якщо «Я» не існує (принаймні в тому вигляді, як його розуміє сучасна культура), то виникають серйозні світоглядні проблеми, пов’язані з обґрунтуванням сучасної гуманістичної парадигми, яка є основою сучасного соціально-політичного устрою. По-друге, сучасні технології вже цілком здатні змінювати людину настільки, що виникають питання про те, чи це людина, чи вже зовсім нова істота, яка не має нічого спільного із сутністю людини. Програмування генотипу, створення кіборгів, перенесення свідомості до штучних систем, створення потужного штучного інтелекту – все це вже майже реальність, отже, культура та світогляд людства найближчим часом зазнають фундаментальних трансформацій. У зв’язку з цим перед філософією постають дуже важливі завдання, а саме проаналізувати наукові дані, сформулювати нову концепцію людини, визначити напрями та пріоритети подальшого розвитку цивілізації.
37
ПАНКЕВИЧ, ОЛЕГ. "Колективні людські права: деякі філософсько-правові та загальнотеоретичні аспекти (до ювілею Загальної декларації прав людини)." Право України, no. 2018/09 (2018): 124. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-124.
Full textAbstract:
Актуальність знаходження оптимального (або, принаймні, більшменш прийнятного) балансу між індивідуальними та колективними людськими правами зростає в сучасному світі з кожним днем, насамперед, з огляду на глобалізаційні процеси загалом та потужну міграційну кризу зокрема. Метою статті є філософсько-правовий і загальнотеоретичний аналіз природи колективних прав та їх співвідношення з індивідуальними правами крізь призму двох дихотомій: номіналізму й реалізму, з одного боку, та лібералізму й комунітаризму – з другого. Наголошено, що розуміння соціальної природи колективних прав є своєрідним “лакмусовим папірцем”, котрий дає змогу маркувати вихідні дослідницькі й політико-правові позиції того чи іншого автора за однією з визначальних для сучасної філософії права ліній розмежування. По один бік цієї лінії розміщуються прибічники постулатів лібералізму і переважно корелюючих із ним різновидів філософсько-правового номіналізму, тоді як по другий – апологети комунітаристських ідей та, відповідно, послідовники реалістичного напряму у філософії права. Зазначена розділова лінія є певною мірою умовною. Послуговуючись термінологією міжнародного публічного права, тут можна вести мову радше про делімітацію, аніж про демаркацію. Адже, по-перше, як відомо, практично не існує “стерильно чистих”, без домішок інших світоглядно-філософських течій, лібералів чи комунітаристів, так само, як і номіналістів чи реалістів. Та й самі дослідники прав людини не так часто відверто самоідентифікуються, чітко задекларовуючи свої вихідні методологічні установки. По-друге, всередині названих вище філософських течій – зрештою, як і будь-яких інших – існують, так би мовити, проміжні варіанти, які, часто не без певних на те підстав, можуть претендувати або й навіть де-факто претендують на статус деякої “золотої середини” між політико-правовими та (або) епістемологічними крайнощами (згадаймо, відповідно, “ліберальний комунітаризм” і “концептуалізм”). Виснується, що для кожного дослідника прав людини певна позиція щодо класичної філософської проблеми універсалій визначає (свідомо чи несвідомо, явно чи імпліцитно) інші світоглядно-методологічні позиції з найважливіших питань правознавства. Оскільки нині до широко визнаних основних колективних прав належить право різних спільнот на захист своєї ідентичності, однією із центральних тем подальшого дослідження передбачається проблематика ідентичності як однієї із системоутворюючих категорій колективних прав. Особливо цікавим цей аспект є для дослідження політико-правових і філософсько-правових проблем на матеріалі мультикультуральних суспільств Західного Світу, де внаслідок процесів імміграції від зустрічі різних культур відбувається зіткнення двох систем цінностей: західної, що виходить із концепту людини як індивіда, і східної, що розглядає людину передовсім як складову великої родини.
38
Bratus, Ivan, and Halyna Kuzmenko. "ДЕЯКІ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ «ІНТЕЛЕКТУАЛІВ» У ТВОРАХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ." ART-platFORM 1, no. 1 (May 14, 2020): 39. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.39-68.
Full textAbstract:
У статті в історико-культурологічному аспекті крізь призму особистостей письменників розглядається проблема самоідентифікації особистості «людини-інтелектуала», подається художній аналіз деяких літературних творів ІІ пол. ХХ ст. у рамках загальної естетичної та етичної картини світу. На тлі домінування зосередженості головних героїв на своєму внутрішньому світі визначаються шляхи осмислення, самоідентифікації та «переродження» особистостей «інтелектуалів» у нових реаліях. У дослідженні розглянутий творчий доробок північноамериканських письменників Сола Беллоу, Джона Уільямса, Пета Корнея, Остіна Райта та радянських майстрів слова Василя Гроссмана, Анатолія Рибакова, Андрія Вознесенського. Кожен з них по-своєму дає аналіз історико-культурних реалій, розставляє відповідні акценти. Різниться івплив літературної спадщини кожного на сучасність.
На прикладі представлених творів цих авторів демонструється проблематика пошуку самоідентифікації особистості. Маркерами ідентифікації виступають національні, естетичні та моральні ознаки літературних персонажів. Досліджується вплив життєвих колізій на підвищення рівня самоусвідомлення. У статті побіжно наводяться спільні та відмінні фактори впливу на зображальні можливості в залежності від культурно-історичного контексту. Особлива увага надається внутрішній динаміці роздумів ліричних героїв, позитивних і негативних факторів постійної рефлексії. Розглядаються питання протидії тоталітаризму, збереження внутрішнього простору за умов ідеологічного тиску. Продемонстровано, що кожний ліричний герой має унікальний набір випробувань. Окремо увага надається попереднім спробам осмислити людське буття з точки зору самоаналізу.
Розглядається проблема історизму та його специфіки в романах письменників ХХ ст., найважливішою складовою художнього світу яких стає відтворення інтелектуальної, політичної суті епохи, яка формує певну психологію і філософські позиції героїв. При цьому історичний фон складається не тільки з характерних прикмет побуту і звичаїв часу, але й історичних подій.
Ключові слова: інтелектуал, особистість, самоосмислення, усвідомлення, самоідентифікація особистості.
39
МРИНСЬКА, Наталія. "ЕКСПЛІКАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В СИТУАЦІЇ ІНВАЛІДНОСТІ В КОНТЕКСТІ МЕТОДОЛОГІЇ МЕТААНТРОПОЛОГІЇ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 43 (November 29, 2021): 103–8. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.14.
Full textAbstract:
Філософська антропологія XXI століття актуалізує і розширює погляди на проблемні точки соціалізації окремих груп людей. До таких груп відносяться і люди з інвалідністю. У статті проаналізована людина, що перебуває в «прикордонній ситуації», а саме в ситуації інвалідності. Реакція на ситуацію інвалідності як «прикордонну ситуацію» проявляється по-різному, і її мож- на проаналізувати за допомогою системи «метаантропології» за Н.В. Хамітовим. Додатковими інструментами для роздумів над проблемою послугували типи особистості Серена К'єркегора, понят- тя часу М. Гайдеґґера та види мужності Пауля Тілліха. Актуальність статті в Україні зумовлена все зростаючою кількістю людей, що потрапляють у ситуації інвалідності, оскільки Україна ‒ країна що перебуває у стані війни. Методики розуміння проблеми інвалідності суспільством зводяться лише до соціокультурного обґрунтування. Водночас філософско-антропологічний аспект, який може створи- ти основу для філософських практик, практик психологів, соціальних працівників і навіть медиків, ще не розкритий. Філософсько-антропологічна складова частина безпосередньо пов'язана зі стресовою ситуацією інвалідності, яка у психадинаміці створює повну картину переживань і труднощів, з якими стикається людина в «прикордонній ситуації». Мета статті ‒ вивчити і розкрити, як люди, які перебу- вають у різних вимірах буття, по-різному реагують на «прикордонну ситуацію» інвалідності, і які мето- ди здатні повернути душевно-духовну гармонію людини. Методи та наукова новизна. Вперше в синтезі використані методи метаантропології і типи особистості К'єркегора в контексті «прикордонної ситуації» Ясперса щодо проблеми інвалідності. Також вперше розглядається експлікація особистості, яка перебуває в ситуації інвалідності в поєднанні з часовими константами в навчанні Гайдеґґераа. Для визначення страхів і тривоги певної особистості в «прикордонній ситуації» використані типи відчаю за К'єркегором та Тілліхом. За Тілліхом вперше використані види мужності для подолання відчаю щодо людей, що перебувають у «прикордонній ситуації». Все це дозволило створити екзистенційно-динамічну модель для різних типів людей у ситуації інвалідності на різних рівнях буття. Значущість дослідження полягає в подальшому практичному застосуванні експлікацій, створених у цій роботі, для конкретних рішень проблемного питання людини із придбаною інвалідністю. Висновки. У статті оцінено вплив «прикордонної ситуації» на різні типи особистості згідно з К'єркегором. Безумовно, кожна особистість залежно від життєвих цінностей по-різному приймає і реагує на «прикордонну ситуацію», в цьому разі ситуацію інвалідності. Ця закономірність співвідношень типів особистості за К'єркегором і типами буття за Хамітовим, що дозволило створити експлікацію об'єднаних типів особистостей і відповідно до цього застосувати типи мужності за Тілліхом для виходу з поля «прикордонної ситуації». Аналіз і систематизація дали змогу розібратися та розкрити мету дослідження.
40
ПЕЧЕРАНСЬКИЙ, Ігор. "ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ МАРТІНА БУБЕРА ЯК РЕВІЗІЯ КАНТІВСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 280–97. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.19.
Full textAbstract:
Мета статті. У статті проаналізовано ключові ідеї філософсько-антропологічного проекту Мартіна Бубе- ра крізь призму рецепції та ревізії ним кантівської філософії. Методологія. У статті застосовані аналітико-синтетичний, логічний та компаративний методи, а також аналітична герменевтика текстів І. Канта та М. Бубера, виявлення в них елементів та ідей, які або прямо запозичені М. Бубе- ром у Канта, або сформувалися під впливом його філософії. Наукова новизна. У статті стверджується, що філософська програма І. Канта розвіяла спокусу умоглядної метафізики у питаннях простору, часу та Бога, відкривши М. Буберу шлях до серйозного філософського вивчення біблійної спадщи- ни та заклавши підвалини для його власної філософії діалогу. Спираючись переважно на кантівську концепцію простору і часу як форм чуттєвої інтуїції, філософ-екзистенціаліст стверджує, що життєсвіт у його повсякденності обумовле- ний втіленою людською природою, водночас намагається вия- вити наслідки цієї ідеї для самореалізації людини та релігії, які Кант-раціоналіст не міг збагнути. Замість раціональної системи обов’язків М. Бубер запропонував діалогічне жит- тя, що передбачає присутність цілісної людини для іншого, як втілену реалізацію її духу. Людина самореалізується через власну присутність-у-світі у її повноті, перебуваючи у взаєминах з присутніми-у-світі іншими та наслідуючи Бога згідно з іудейською традицією, який створив і любить «втілене існування», навчає людство, як реалізувати божественний план в рамках цього створеного та втіленого існування. Висновки. Метою буберівської філософської антропології є розроблення концепції людини як істоти, що здатна усвідомити через влас- не повсякденне існування у часі та просторі вічне та окреслити умови можливості діалогічного мислення у сфері міжлюдського (Я – Ти) як соціальному просторі діалогічної взаємодії людей та просторі реалізації Бога в людях.
41
Krutsevych, Tetiana, Oksana Marchenko, and Vitalii Melnik. "Історичні засади формування гендерного підходу у фізичному вихованні." Physical education, sport and health culture in modern society, no. 4(48) (December 30, 2019): 19–31. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2019-04-19-31.
Full textAbstract:
Актуальність. У представленій роботі викладено основні теоретичні аспекти та історичні передумови виникнення гендерного підходу у фізичному вихованні. Розглянуто та охарактеризовано співвідношення біологічних та соціальних характеристик особистості крізь призму категорії «гендер». Основою особливістю даного дослідження є міждисциплінарний, крос-секторальний підхід щодо гендерної проблематики, який охоплює відповідні філософські, психолого-педагогічні, соціологічні, правові та інші аспекти до його розуміння. Наголошено на синкретичному поєднанні відомостей теорії і практики фізичної культури, педагогіки, психології в контексті організації навчання та виховання школярів в процесі їхньої гендерної соціалізації. Мета. Вивчення історичних засад у формуванні гендерного підходу у структурі розвитку фізичної культури і спорту. Методи дослідження. Були використані теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, теоретичне моделювання. Результати дослідження. Обґрунтовано актуальність обраної теми, проаналізовано та узагальнено дані вітчизняних і зарубіжних авторів щодо історичних передумов диференційованого фізичного виховання молоді. Систематизуючи сутнісно-змістовну характеристику категорії «гендер» у контексті психолого-педагогічних досліджень, констатуємо його різне тлумачення дослідниками, розглянуто історичний аспект виникнення ґендерного підходу в педагогічній науці, охарактеризовано особливості розвитку ґендерних досліджень в Україні. З’ясовано, що факторами впливу на пріоритети використання гендерного підходу у фізичному вихованні є дискусійні питання переважання двох парадигм: соціокультурної і соціо-біологічної, що переконливо доводить про необхідність залучення нових знань у галузі фізичної культури і спорту з визначенням пріоритетних напрямків спрямованого впливу гендерного підходу на формування цінностей індивідуальної фізичної культури школярів. Висновки. Історичний аспект формування гендерного підходу у сфері фізичної культури і спорту має певні відмінності та особливості, що робить його окремим напрямком гендерного пізнання, згідно з яким усі педагогічні та соціокультурні аспекти у фізичному вихованні молоді можуть мати гендерний вимір. Використання гендерного підходу в теорії і методиці фізичного виховання надає широкі можливості для конструктивної взаємодії змісту гендерних досліджень з наявними методиками навчання та концепціями у сфері фізичного виховання школярів.
42
Миськів, Л. І. "ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 56–59. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.75.
Full textAbstract:
Актуальність статті ґрунтується на тому, що в аспекті здійснення адміністративного судочинства особливого значення набуває питання встановлення сутності та видів процесуальних прав учасників судового процесу, адже вони, на відміну від процесуальних обов'язків, реалізуються на власний розсуд шляхом добровільного волевиявлення. Визначення поняття «процесуальних прав в адміністративному судочинстві» та встановлення їх різновидів є необхідною умовою належного їх використання всіма зацікавленими особами.
У статті розглянуто поняття та види процесуальних прав в адміністративному судочинстві. З'ясовано семантику поняття «право», проаналізовано філософські погляди щодо її розуміння. Наголошено на тому, що право в юриспруденції розглядається як об'єктивне та суб'єктивне. Обґрунтовано, що визначення суб'єктивних прав як процесуальних є вказівкою на конкретні суспільні відносини, у межах яких вони реалізуються.
Визначено, що сутність процесуальних прав в адміністративному судочинстві може бути визначена як закріплена на нормативно-правовому рівні можливість особи діяти певним чином у межах суспільних відносин, які виникають і знаходять свій розвиток з приводу діяльності адміністративних судів, спрямованої на розгляд і вирішення адміністративних справ. Реалізація таких можливостей вказаною особою пов'язана з тим, що вона в межах таких суспільних відносин набуває статусу їх суб'єкта, від чого буде залежати обсяг її процесуальних прав.
Зроблено висновок, що процесуальні права в адміністративному судочинстві як можливості особи залежно від її правового статусу в межах розглянутих суспільних відносин діяти певним чином можуть бути класифіковані за багатьма критеріями.
До критеріїв, які підкреслюють найважливіші риси та визначають найбільш вагомі ознаки процесуальних прав в адміністративному судочинстві, можуть бути віднесені процесуальні права залежно від суб'єкта, якому вони належать; процесуальні права залежно від стадії адміністративного судочинства або її окремої частини; процесуальні права залежно від їх впливу на хід адміністративного судочинства; процесуальні права в залежності від форми адміністративного судочинства; процесуальні права залежно від специфіки публічно-правового спору, який розглядає адміністративний суд; процесуальні права залежно від порядку їх набуття; процесуальні права залежно від обсягу їх реалізації.
43
Короткова, Ю. М. "ВНЕСОК ГРЕЦЬКИХ УЧЕНИХ-ПЕДАГОГІВ А. ДЕЛМУДОСА, Н. ЕКСАРХОПУЛОСА ТА М. ТРІАНТАФІЛЛІДІСА У РОЗВИТОК УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ В КРАЇНІ (20–50-І РОКИ XX СТОЛІТТЯ)." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 3 (April 29, 2021): 19–25. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-03.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу педагогічної спадщини грецьких учених- педагогів А. Делмудоса, Н. Ексархопулоса та М. Тріантафіллідіса, а саме досліджено їхній внесок у розвиток університетської освіти в Греції протягом 20–50-х років XX століття. Особливу увагу приділено філософським факультетам Афінського та Салоніцького університетів, на яких працювали зазначені вище вчені. Доведено, що протягом XIX – на початку XX століття у підготовці фахівців на філософських факультетах наукова (спеціальна) підготовка цілковито домінувала над психолого-педагогічною, проте провідні вчені-педагоги А. Делмудос, Н. Ексархопулос, М. Тріантафіллідіс та інші наполягали на обов’язковій психолого-педагогічній підготовці, оскільки значна частина випускників працевлаштовувалася до закладів середньої освіти, не маючи елементарних знань із педагогіки, дидактики і психології. Аналіз праць названих вище учених засвідчив, що останні пропонували паралельну (органічне поєднання наукового та психолого-педагогічного складників: А. Делмудос, М. Тріантафіллідіс) і послідовну (перші три роки – наукова підготовка, додатковий четвертий рік – психолого-педагогічна підготовка для тих, хто бажає присвятити себе викладацькій діяльності: Н. Ексархопулос) моделі підготовки фахівців. Доведено, що науковці у своїх працях приділяли серйозну увагу проблемі мети, змісту і структури підготовки майбутніх фахівців, піддаючи систематичному аналізу відповідні навчальні плани і програми. З’ясовано, що другим питанням, яке постійно хвилювало трьох науковців, було мовне питання. Однак погляди на його вирішення були прямо протилежними. А. Делмудос та М. Тріантафіллідіс були палкими прихильниками народної мови – демотики, палко відстоюючи її право бути офіційною мовою держави, освіти та науки. Натомість Н. Ексархопулос відстоював позиції штучної архаїзованої мови – катаревуси, демонструючи консервативні погляди на мовне питання. Беручи до уваги перевірений часом науково-педагогічний досвід зазначених учених, сформульовано деякі рекомендації щодо його творчого застосування в Україні (покращення психолого-педагогічної підготовки фахівців, особливо класичних вишів; якнайскоріше вирішення проблеми українсько-російської диглосії).
44
Кін, О. М. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ «ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ»." Теорія та методика навчання та виховання, no. 50 (2021): 87–97. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.50.08.
Full textAbstract:
В умовах сучасних трансформаційних процесів, що відбуваються у всіх соціокультурних сферах суспільного життя актуалізуються питання підготовки молодої людини, майбутнього фахівця як соціально-активної особистості, спроможної мобільно, оперативно, свідомо і відповідально працювати і діяти. Значні можливості для вирішення означених завдань має громадська діяльність, яка виступає основою для формування лідерських якостей особистості, її соціальної активності, відповідального ставлення до взаємодії із соціумом. Мета статті: на основі теоретичного аналізу визначити суть поняття «громадська діяльність» та схарактеризувати його зміст. У дослідженні ми використовували такі методи: аналіз, узагальнення, систематизація психолого-педагогічних, соціологічних, філософських праць учених, енциклопедично-довідкової літератури з питань громадської діяльності особистості. У статті представлені результати теоретичного аналізу поняття «громадська діяльність». Схарактеризовано зміст та сутність означеного поняття. Висвітлені різні підходи до тлумачення поняття «громадська діяльність» представниками психологічної, соціологічної, філософської, педагогічної наук. У дослідженні визначені термінологічні межі близьких за змістом понять: «соціальна діяльність», «громадська активність», «соціальна активність», «громадянська активність», встановлено різницю між ними та ступінь співвідношення цих понять. З’ясовано що поняття «соціальна діяльність» значно ширше за поняття «громадська діяльність», оскільки охоплює усі способи активної взаємодії індивідуума з соціумом. Проте, «громадська діяльність» реалізується лише у спектрі безоплатної неприбуткової діяльності. Розкрито зв’язок поняття «громадська діяльність» з поняттями «громадська активність» та «соціальна активність». Визначені методи та форми громадської діяльності, її напрями. На основі вивчення та аналізу наукової, довідкової літератури представлено визначення громадської діяльності як самостійної, добровільної діяльності, спрямованої на вирішення соціально значущих завдань, важливих суспільних проблем.
45
Shramko, Yaroslav. "Основні напрямки та проблеми аналітичної метаетики." Актуальні проблеми духовності, no. 22 (November 21, 2021): 9–42. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i22.4443.
Full textAbstract:
Для аналітичної філософії загалом типовим є метатеоретичний підхід, коли розгляду піддається не деяка предметна царина як така, а сам процес дослідження цієї царини, що здійснюється задля прояснення методології такого дослідження та розробки його загальнофілософських засад. Водночас аналітична філософія не відмовляється від власного теоретичного вивчення філософських сутностей і можливих прикладних аспектів такого вивчення. Щодо етичного знання, то тут варто розрізняти (1) розгляд конкретних людських учинків або моделей поведінки з погляду їх можливої моральної оцінки; (2) етичні системи, які визначають умови моральної оцінки поведінки та вчинків; (3) філософсько-методологічний аналіз цих систем. Як наслідок, в аналітичній моральній філософії виділяють три рівні розгляду моралі, яким відповідають три основні розділи етики (етичні дисципліни): прикладна етика, нормативна етика й метаетика. Виокремлення цих розділів етичного знання відповідає прийнятому у філософії науки розмежуванню між методологічним рівнем розгляду наукового знання та самим цим знанням, у межах якого зазвичай виділяють теоретичний і прикладний (емпіричний) рівні. Основне завдання метаетики полягає у вивченні природи моральних суджень та етичних концепцій, а також у їх всебічному обгрунтуванні. Таке обгрунтування досягається за допомогою розгляду цілого комплексу питань, які пов’язують етику з іншими розділами філософії, насамперед з онтологією, теорією пізнання, філософією мови та філософією свідомості. У межах нормативної етики розробляються конкретні етичні теорії для обгрунтування тих чи тих загальних етичних принципів, а також вирішується питання, якого роду реальність повинна підпадати під дію цих принципів. Що стосується прикладної етики, то вона займається конкретними ситуаціями, проблемами або поведінковими, як правило, суспільно значущими практиками, з погляду їх можливої моральної оцінки, і на цій основі створюються етичні рекомендації щодо їх здійснення або, навпаки, обмеження.
46
Стаценко, E. Н. "ГЕНЕЗИС КОГНІТИВНОГО ПІДХОДУ У ФІЛОСОФІЇ ТА ЛІНГВІСТИЦІ." Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды 1, no. 71 (2020): 36–41. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1572.2020.01.71.06.
Full textAbstract:
Cтаттю присвячено аналізу теорій мовного глотогенезу в період Середньовіччя, а також в епоху Відродження і Просвітництва, аж до початку XIX століття, що стали основою лінгвістичних наукових знань, а також виявили спроби вчених встановити зв'язок між мовою і розумовими процесами. Досліджуються роботи вчених, що стали базовими для розвитку мовознавства як науки і дали стимул для розробки нових парадигм у сфері сучасної когнітивної науки. Акцентується увага на тих філософських і лінгвістичних постулатах, які стояли біля витоків розробок науки про мову як засобу спілкування і пізнання світу людиною і вказали на безпосередній зв'язок між мовними і розумовими процесами. У статті розглядається питання спадкоємністі наукових парадигм. Актуальним для сучасних лінгвістів-когнітологів, таких як Т. Гівон, О.С. Кубрякова, Дж. Лайонз, Б.А. Сєрєбрєнніков, стали дослідження частин мови з когнітивної точки зору, але ще в середні віки французьким філософом П'єром Абеляром, який порушує питання про співвідношення значень імен та дієслів. Розмірковуючи про семантичне різноманіття слів, вчений висуває свою теорію про три види значень: інтелектуальне, уявне (чуттєве) та істинне (або реальне). Справжнім проривом у філологічній та філософській думці стала мовна концепція В. фон Гумбольдта. Його постулати пояснювали природу мови, виявляли сутність мислення. Вчений піддав дослідженню різноманітність форм взаємодії мови і розумових процесів, врівноважуючи їх за значимістю. Це дозволило вперше в аспекті антропоцентризму визначити науку про цілісність людської ментальності та мовної діяльності, представивши її триєдиною формулою: людина – мова – мислення.
47
Sheremeta, Oksana. "Від неотомізму до модернізму: творчість Г. Костельника у світлі сучасних досліджень." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (May 18, 2018): 53–65. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.5-6.06.
Full textAbstract:
У статті здійснено спробу відповісти на питання, у чому причина суперечливих оцінок філософських ідей о. Гаврила Костельника дослідниками, та з’ясувати філософський контекст його творчості. З’ясовано, що в історії вивчення творчої спадщини Г. Костельника традиційно склалися кілька позицій у визначенні його філософських поглядів. Згідно з першою, Костельника вважають неотомістом (М. Олексюк, І. Мірчук,), який звертається до досягнень позитивізму (І. Мірчук): згідно з другою, – представником української гілки Львівсько-Варшавської школи (С. Іваник); згідно з третьою – модерністом (о. О. Гірник). У першому випадку для Олексюка визначальним була теза про те, що неотомізм вважався офіційною філософією католицької церкви. Спільним для Олексюка та Мірчука було визнання прагнення Костельника у своїй творчості поєднати віру та науку. Однак пристосування католицького вчення до сучасного рівня науки було характерне і для представників католицького модернізму, а тому не є переконливим доказом визнання філософських ідей мислителя як неотомістських. У другому випадку застосування методу К. Твардовського в одній із праць Костельника свідчить про його наукове зацікавлення логікою як граматикою мислення, необхідною для ведення наукових дискусій. Найбільш аргументованою є позиція о. О. Гірника. Він визначає погляди Костельника як модерністські, однак, не робить висновків про те, під впливом чиїх філософських ідей формувалася думка мислителя. Аналіз творчості Г. Костельника дає змогу припустити, що його погляди формувалися під впливом ідей А. Бергсона. Оскільки праці Бергсона, як католицького модерніста, вносилися в індекс заборонених праць, то Костельник не міг прямо посилатися на погляди філософа. Та Костельник не в усьому наслідує Бергсона. Для українського мислителя бергсоніанство – це перемога ідеалізму над матеріалізмом, тоді як сам Бергсон вважав, що його філософія долає як ідеалізм, так і матеріалізм. Зацікавлення Костельника науковими відкриттями свідчить про прагнення знайти аргументи на користь релігії. Елементи позитивізму, які можна знайти у творчості мислителя, належать до опосередкованих бергсоніанством першої та другої його позицій. В цілому Г. Костельник був ліберальним католиком. Його релігійна філософія була апологією досвіду, інтуїтивізму, віталізму, ідеалізму, критикою матеріалізму на основі сучасних йому фізики та біології.
48
Пилипишин, П. Б. "Філософсько-правовий погляд на трансформацію ідей індивідуалізму у протестантизмі." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 23, 2020): 169–75. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2430.
Full textAbstract:
У статті робиться спроба розкриття індивідуалізму через аналіз протестантизму як течії, яка не лише здійснила реформу в релігійному світі, але й кардинально поміняла свідомість та мислення тогочасної людини, перетворила її на індивідуаліста. Теологічна проблематика стала фундаментом, на якому базувалась тогочасна філософсько-правова концепція індивідуалізму. До цих питань належать питання: про структуру церковної організації, питання рівності між мирянами та священнослужителями, а згодом між всіма людьми як дітьми Божими; розуміння покликання, з якого частково зросла трудова етика протестантських країн; вчення про два царства - спроба обґрунтувати розмежування компетенції матеріальної і духовної складових частин людського буття.
Доведено, що завдяки Реформації відбулась зміна формування мислення, в основі якого лежить усвідомлення сокровенності реальності, індивідуальне судження. Філософії досліджуваної доби властива орієнтація людини на роботу над своїм внутрішнім світом, на формування його єдності, боротьбу з афектами, внесення у свідомість дисципліни, самоконтролю та відповідальності, оскільки в них визнавались основні причини того, що відбувається. Обґрунтовано, що Реформація посприяла появі незалежного, самостійного, відповідального у своїх судженнях і вчинках індивіда з волею морального вибору.
Визначено, що епоха Реформації здійснила переворот у християнському світі, змінила весь тогочасний світогляд, адже основні зміни, які стосувалися теологічного простору, спричинили зміни у внутрішньому світі кожної людини і суспільства загалом. Така трансформація спочатку відбувалась у теологічному світі, а згодом перейшла і на світогляд людини і суспільства загалом. До теологічних змін, які згодом стали світоглядно-правовими, запропоновано віднести: обстоювання реформаторами скасування будь-якого посередництва між Богом та людиною; розвиток таких ідеологій, як: лютеранство, кальвінізм, англіканство; можливість самостійного читання та тлумачення Біблії; зміну суті свободи віри; біблійний прагматизм; теологічну ідею особистої відповідальності перед Богом; теологічну орієнтацію протестантів на внутрішній світ людини; орієнтацію протестантизму на трудову діяльність, професійні досягнення людини як на покликання.
49
Скригонюк, М. І. "До питання про плебсологію як філософсько-правове вчення." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, Вип. 67/69 (2005): 37–40.
Find full text
50
Anatska, Nataliya. "Філософська ретроспектива становлення екологічної освіти." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (May 18, 2018): 162–70. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.5-6.15.
Full textAbstract:
З огляду на проблеми сьогодення, коли в умовах глобалізації у взаєминах людини з природою відбуваються зміни негативного характеру, надзвичайно актуальними є питання, пов’язані з екологічною освітою. Показано, що першорядною є проблема екологічної відповідальності за соціальну, економічну, політичну, технічну, наукову, культурну та інші види людської діяльності. Актуальність також обумовлена і потребою у філософському осмисленні екологічних знань, які повинні нести у собі ставлення до природи як до найвищої цінності, що сприяє формуванню життєво-ціннісних орієнтацій сучасної людини.
В статті здійснюється філософське осмислення еволюції екологічної освіти, з’ясовуються закономірності, сутнісні і змістовні характеристики її становлення. Через узагальнену інформацію здійснюється спроба побудови розгорнутої картини її розвитку, а також підкреслюється провідне значення екологічної освіти у прогнозуванні майбутнього. Розкривається потреба реформування системи освіти відповідно до реалій і вимог сучасного життя. Перед освітою постає складне завдання: спрямувати людину і суспільство на те, щоб природа з об’єкта діяльності перетворилася на носія найвищої цінності – цінності життя. Отже, екологічна освіта повинна формувати відповідальність людини за природу, за її збереження та оновлення і реалізовувати її життєву цінність на практиці. Доведено, що лише взаємозв’язок технократичного, гуманітарного і екологічного мислення має забезпечити систему освіти, що діє на випередження, де екологічні питання будуть засадничими в навчальних програмах усіх без винятку спеціальних та професійно орієнтованих дисциплін.