To see the other types of publications on this topic, follow the link: Філософські концепції.
Journal articles on the topic 'Філософські концепції'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Філософські концепції.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
ЯРЕМЧУК, Наталія, and Надія ПАВЛЮК. "ІСТОРИЧНА ПРОЗА Ю. МУШКЕТИКА: ФІЛОСОФІЯ ГУМАНІЗМУ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 47 (January 27, 2022): 268–75. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.36.
Full textAbstract:
Філософське осмислення дійсності – специфічна ознака історичної прози Ю. Мушкетика. Стаття розкриває на матеріалі історичної прози головні домінанти та критерії художньо-філософської концепції Ю. Мушкетика, детерміновані посиленням філософського підґрунтя зображуваних подій у творах автора. Методологія дослідження зумовлена міждисциплінарним підходом, який передбачає поєднання системно-аналітичного, культурологічного, історико-генетичного, історико-функціонального та діалектичного методів. Центром зацікавлень письменника постає особистість, тож у художньо-філософській парадигмі Ю. Мушкетика переважають питання сократівського характеру (добро / зло, життя / смерть, свобода / відповідальність тощо). У статті вперше досліджено особливості художньо-філософської парадигми кожного твору автора, в основі якої – специфіка світобудови відтворюваних історичних періодів і світосприйняття персонажів, що має за підмурок філософію античності, Києво-Могилянської академії та філософські переконання науковців епохи Відродження та Просвітництва. Дослідження специфіки філософсько-історичної основи історичної прози Ю. Мушкетика показали, що письменник здійснює художнє та філософське осягнення історичних тем, змальовує екзистенцію особистості та її світосприйняття крізь призму осмислення проблеми світу й людини в ньому на засадах гуманізму. Історична проза Ю. Мушкетика – яскравий приклад майстерного поєднання складного і простого, безсмертного і тлінного в тісній взаємодії з минулим, теперішнім і майбутнім. Для творів митця характерне розширення смислового поля історичних подій, історія в них слугує своєрідним ключем до осмислення провідних засад онтології та гносеологічного процесу, заснованих на оригінальній художньо-філософській концепції автора.
2
Швець, Наталія. "ФІЛОСОФСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ В СУЧАСНИХ МУЗИКОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 38 (January 30, 2022): 70–75. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v38i.470.
Full textAbstract:
Розглянуто філософсько-методологічну проблематику сучасних музикознавчих досліджень, проаналізовано особливості застосування методів і підходів сучасної філософії (герменевтичний, системно-структурний, функціональний, культурно-історичний, семантичний, інтегративний підходи). Обґрунтовано доцільність розширення методології вузько спеціалізованих музикознавчих досліджень методиками сучасної філософії музики. Зауважено, що філософська методологія значно розширює можливості теоретичного осмислення та розуміння конкретних і практичних проблем сучасного музикознавства. Виявлено, що філософські концепції багатьох музичних феноменів, долаючи недоліки вузькоспеціалізованих досліджень, поглиблюють розуміння їх специфічної сутності та визначають перспективи подальших досліджень.
3
Азнакаєва, Е. М. "Філософські концепції інституціоналізації бібліотек." Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія, no. 1 (17) (2013): 137–41.
Find full text
4
Давидович, І. І., and К. П. Задоя. "ЦІННІСНА КОНЦЕПЦІЯ ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ В ДОКТРИНІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ФІЛОСОФСЬКОГО ПІДҐРУНТЯ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 111–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).405.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання про філософські засади так званої ціннісної концепції об’єкта злочину. Цінніс-на концепція об’єкта злочину постала в 1990-х роках як альтернатива звичній для радянського періоду кон-цепції об’єкта злочину, згідно з якою об’єктом злочину є суспільні відносини. На противагу останній концеп-ції, ціннісна концепція виходить із того, що злочин посягає не на суспільні відносини, а на певні цінності: потерпілих, їхні інтереси та права; соціальні зв’язки, предмети (матеріалізовані блага); нематеріалізовані блага, які належать потерпілим.
Ціннісна концепція об’єкта злочину критикувала-ся в доктрині кримінального права з різних точок зору, однак предметом критики не були філософські засади цієї концепції. Прихильники ціннісної концепції вва-жають, що вона ґрунтується на вченні про цінності, яке сформувалося в рамках діалектичного матеріаліз-му, так званій марксистській теорії цінностей.
Однак під час детального аналізу виявляється, що насправді ціннісна концепція об’єкта злочину в її сучас-ному вигляді не узгоджується як з основними постула-тами діалектичного матеріалізму щодо цінностей, так і з іншими напрямами аксіологічного вчення. Проблема, зокрема, полягає в тому, що ціннісна концепція об’єкта злочину тяжіє до визнання об’єктами злочину (цінно-стями) певних предметів (явищ), але не в суб’єкт-об’єк-тних відносинах з приводу цих предметів (явищ).
Якби ціннісна концепція об’єкта злочину справді була б заснована на марксистській теорії цінностей, вона фактично була б іншою формою вираження кон-цепції «об’єкт злочину – суспільні відносини».
5
Pocelujko, A. O. "Соціальна перцепція: історико-філософські та загальнопсихологічні передумови дослідження." Grani 18, no. 4 (March 3, 2015): 54–61. http://dx.doi.org/10.15421/1715079.
Full textAbstract:
У статті досліджуються передумови аналізу соціальної перцепції в різних гносеологічних, загальнопсихологічних (периферійносоціальнопсихологічних) теоріях. Гносеологія є розділом філософії, який досліджує загальні передумови пізнавальної діяльності, співвідношення пізнання і дійсності, встановлення умов істинного та достовірного знання створює стійкий фундамент для дослідження соціального сприйняття. В залежності від тієї чи іншої гносеологічної концепції, можна вирізняти різне розуміння образу в матеріалістичній та ідеалістичній гносеології, в раціоналізмі та емпіризмі. В матеріалістичній гносеології розуміння образу від початку пов’язується із тілом, психікою та суспільством, що дає підстави вести мову про об’єктивізм, психологізм та соціологізм в інтерпретації соціального сприйняття в тих соціологічних концепціях, які спиратимуться на цю гносеологію. Це означатиме, що соціальне сприйняття буде досліджуватись як похідне від соціального середовища, його індивідуальних та соціальногрупових особливостей та від суспільства в цілому. В ідеалістичній гносеології в тлумаченні соціального сприйняття переважає фікціоналістське розуміння. Це означає, що соціальне сприйняття розглядається в його феноменальному вимірі (вимір явищ), в той же час цьому феноменальному виміру ідеалістична гносеологія протиставляє ноуменальний вимір, у зв’язку з чим соціальне сприйняття виноситься за межі істинного знання. В залежності від тієї чи іншої гносеологічної концепції по різному розв’язується питання про джерело соціального сприйняття. В раціоналістичних концепціях джерелом соціального сприйняття стає мислення, переважно наукове. Через це соціальне сприйняття розглядається як те, що дозволяє категоризувати різні феномени соціальності, себто створювати фрейми визначеності на кшталт наукових. В гносеологічному емпіризмі соціальне сприйняття розглядається на засадах переважання в ньому чуттєвої компоненти, яка може бути як тим, що забезпечує відповідність соціального сприйняття дійсності, так і тим, що виступає джерелом різних викривлень.
6
Yarosh, Oleksiy. "Історико-філософські засади гносеологічної системи Миколи Кузанського." Актуальні проблеми духовності, no. 11 (July 1, 2017): 70–74. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i11.1739.
Full textAbstract:
Автор аналізує історико-культурні умови формування гносеологічної концепції Миколи Кузанського. В ході виявлення її ідейних джерел він приходить до висновку, що Кузанський запропонував нове бачення проблеми Вогопізнання, синтезуючи раціоналістичну та ірраціоналістичну філософські традиції.
7
Бондаренко, І. С. "Сучасні філософські концепції технології в контексті цивілізаційної динаміки." Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації, no. 3 (35) (2018): 86–93.
Find full text
8
Гумєнніков, І. М. "Історико-філософські концепції часу як інструмент прогностичної методології." Політологічний вісник, Вип. 20 (2005): 48–58.
Find full text
9
ДУБІНІНА, Віра. "РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНИХ ПОГЛЯДІВ І ПРЕДМЕТНОЇ ТЕОРІЇ АЛЕКСІУСА МАЙНОНҐА." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 43 (November 29, 2021): 34–38. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.5.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення й дослідження концепції та предметної теорії Алексіуса Майнонґа в розробці філософської герменевтики та її потенціалу в колі герменевтич- них можливостей сучасних філософських досліджень. У зв’язку з цим в історико-філософському контексті постає питання щодо прояснення особливостей цього процесу. Відомо, що ця теорія, у свою чергу, є однією з наукових теорій, які зробили внесок у розробку філософської герменевти- ки, утім ступінь цього внеску та її потенціал у колі герменевтичних можливостей ще належить з’ясувати. Методологічні засади. Продуктивним є метод історико-філософського аналізу, що дав змогу простежити ступінь внеску концепції та предметної теорії Алексіуса Майнонґа в роз- робку філософської герменевтики та її потенціал у колі герменевтичних можливостей сучасних філософських досліджень. При роботі з текстами загальнометодологічною основою були над- бання історико-критичного, системно-структурного й міждисциплінарний підходів, що в межах історико-філософського дослідження передбачає синтез не тільки норм наукового аналізу пер- шоджерел, а й теоретичних принципів, що визначають напрями дослідження об’єкта. Наукова новизна. У статті проаналізовано філософську герменевтику в контексті історичних поглядів і предметної теорії Алексіуса Майнонга. Визначено й досліджено ступінь його внеску в розроб- ку філософської герменевтики та її потенціал у колі герменевтичних можливостей сучасних філософських досліджень. З’ясовано, що формування теоретичної концепції Алексіуса Майнонґа відбувається в три етапи: філософсько-психологічний, дескриптивно-феноменологічний і логіко- семантичний. Висновки. Теорія предметів Алексіуса Майнонґа стала помітною віхою в історії європейської філософії кінця ХІХ – почату ХХ століття. Нині не існує усталеної періодизації творчості Алексіуса Майнонґа, але є несумнівним, що становлення його філософської концепції відбувалося в кілька етапів, що так чи інакше визначають віхи його творчості.
10
Головченко, Гліб. "РОЗВИТОК МЕДІАОСВІТИ У США ТА КАНАДІ: ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, no. 16 (November 28, 2019): 145–55. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.145-155.
Full textAbstract:
У статті автор наголошує на важливості вивчення філософсько-педагогічних підходів до медіаосвіти в США і Канаді. Виокремлено низку теорій (теорія масової комунікації, конструктивізм) і підходів (критичний, протекціоністський, художній, практичний, культурологічний, інокуляційний, еклектичний), які вплинули на розвиток медіаосвіти в досліджуваних країнах. Філософські теорії медіаосвіти ґрунтуються на таких принципах, як: навчання – це процес пошуку, конструювання та реорганізації знань самою особистістю; навчання має бути пов‘язаним із життям, а не з окремими фактами; гуманізація процесу навчання відбувається за рахунок ознайомлення учнів з моделями ментальної поведінки. Зазначені принципи конструктивістської теорії разом із основними положеннями теорії комунікації та теорій масової комунікації складають концептуальну основу медіаосвіти.
Проаналізовано переваги та недоліки цих теорій і підходів. Обґрунтовано, що основний фокус в розумінні медіаосвіти зміщувався від її аналізу та розуміння, як медіа формує суспільне знання, до вивчення медіаосвіти як засобу вираження та естетики. Досліджено як інтеграція філософсько-педагогічних підходів сприяє ефективному впровадженню медіаосвіти у життя сучасного суспільства та формує особливі завдання для педагогів різних ланок освіти (розвиток «медіаскептицизму» учнів, запобігання шкідливому впливу медіа, оцінювання естетики медіаформ, розвиток медіакомпетентності молоді).
Обгрунтовано, що розуміння сутності філософсько-педагогічних підходів сприяє усвідомленню закономірностей їх впливу на аудиторію, що може стати ефективним засобом прогнозування очікуваних результатів медіаосвіти. Автор наголошує, що в кожна теорія, концепція медіаосвіти фокусується на особистості, її потребах, інтересах, досвіді. Всі підходи до медіаосвіти спрямовані на розвиток в особистості навичок аналізу, оцінки і створення медіапродукту.
Ключові слова: медіаосвіта; філософсько-педагогічні підходи; концепції; вплив; аудиторія; критичне мислення.
11
Poltavtseva, Olga. "Витоки замовчування чуттєво-тілесного початку в музиці: естетичні концепції Г.В.Ф. Гегеля та А. Шопенгауера." Актуальні проблеми духовності, no. 11 (July 1, 2017): 177–90. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i11.1749.
Full textAbstract:
Автор аналізує філософські погляди Шопенгауера та Гегеля на музику і виявляє причини заперечення ними тілесної сторони музичної феноменальності. Естетичні концепції цих авторів проголошуються такими, в яких найбільш рельєфно проявляється опозиція душі/духу та тіла у філософському дискурсі про музику.
12
Hura, V. "Богословсько-філософські концепції «часу» та «справедливості» як актуальні питання сучасної есхатології." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 18, 2018): 177–88. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.1-2.14.
Full textAbstract:
У статті розглянуто тенденції розвитку актуальних питань сучасної вітчизняної есхатології: концепції «часу» та «справедливості». Розкрито богословсько-історичний фон розвитку есхатологічних ідей, продемонстровано сучасні тенденції у світлі праць визнаних богословів. Показано вузлові та критичні моменти розвитку есхатологічних уявлень у світлі праць К.Барта та Ю.Мольтмана, які пропонували альтернативний погляд існуючій леніарній есхатології у присутності вічності в кожному історичному моменті часу. У питанні справедливості і вічного покарання в пеклі автор звертається до концепції «антиномія геєни» П.Флоренського як засобу пошуку примирення ідей Божої справедливості, любові та необхідності покарання.
13
Shevchenko, Serhii. "Екзистенціальний томізм Жака Марітена: особливості тлумачення в наш час." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 17, 2015): 112–26. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.1-2.11.
Full textAbstract:
У статті досліджується проблема розрізнення та інтерпретації екзистенціального та академічного екзистенціалізму в теології Жака Марітена. Автор аналізує також основні положення концепції «інтегрального гума- нізму» Жака Марітена. Доводиться, що неотомізм Марітена поєднав раціонально-філософські ідеї з істинами богослов'я, синтезував погляди феноменології, екзистенціалізму, герменевтики, персоналізму та інших напрямків сучасної філософії.
14
Хамітов, Назіп Віленович. "Філософська антропологія: світовий та вітчизняний контексти." Visnik Nacional noi academii nauk Ukrai ni, no. 5 (May 24, 2021): 78–91. http://dx.doi.org/10.15407/visn2021.05.081.
Full textAbstract:
У статті розглянуто розвиток такої філософської науки, як філософська антропологія (філософія людини), що вивчає складність і суперечливість людського буття, колізії сутності й існування людини, таїну людської природи. Проаналізовано відомі у світі концепції філософської антропології. Досліджено суперечність есенціального й екзистенціального розуміння людини та її розв’язання у вітчизняній філософській антропології, зокрема у Київській світоглядно-антропологічній школі, традиції якої продовжуються у проєкті філософської антропології як метаантропології — філософії розвитку людини в екзистенціальних вимірах буття. Доведено персоналістичний характер класичної та сучасної вітчизняної філософії людини, поставлено проблему практичного повороту у філософській антропології та різноманітність її проявів у культурі.
15
КОБЕЛЄВА, Даля. "ПРОБЛЕМА СЕНСУ МУЗИЧНОЇ МЕЛОДІЇ В МЕЖАХ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ МУЗИКИ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 186–99. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.13.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз питання щодо музичної здатності людини, питання щодо особливостей створення та сприйняття музики, зокрема її мелодії. У статті розглядають- ся фундаментальні підходи до визначення природи музичного фено- мена, сформульовані в межах філософії та музикознавства. Осо- блива увага приділяється визначенню сутності музичної мелодії як основного компоненту європейської тональної музики. Необхідність ґрунтовного вивчення музичного феномена, розуміння його сутності та основних властивостей визначається особливим статусом музи- ки в сучасному світі. З одного боку, музика супроводжувала люд- ство протягом всієї його історії, з іншого боку, з появою технічних засобів відтворення та поширення музичних творів відношення між музикою та соціокультурним середовищем зазнають чима- лих змін. Музика стає глобальним явищем сучасного світу, вона долає культурні межі та вплітається в загальний соціокультурний контекст. Музика супроводжує людину у всіх сферах її життя, а отже, чинить постійний вплив на її свідомість. З огляду на це, аналіз змістовного навантаження музичних творів та музики загалом набуває неабиякої актуальності. Методологічними заса- дами дослідження стали музикознавчі концепції форми і змісту музичної мелодії, філософські та історичні концепції суспільства та культури. Наукова новизна. У межах музикознавства, філософії та когнітивних наук формуються чимало концепцій щодо того, яким чином людина здатна створювати та сприймати музичну мелодія, що лежить в основі її цілісності та осмисленості. Зокрема, фор- му та зміст мелодії пов’язують з емоційною складовою частиною свідомості людини, з мовною здібністю тощо. У статті робить- ся спроба відокремити проблему сенсу музики від об’єктивних та суб’єктивних факторів та розглянути її в суто культурній площині, спираючись на концепцію інтерсуб’єктивної реальності Ю.Н. Харарі. Висновки. У результаті дослідження роблять вис- новки про доцільність аналізу питання щодо сенсу музичної мелодії (та музичного феномена загалом) із точки зору його буття в межах інтерсуб’єктивної реальності.
16
Nesprava, Mycola. "Християнський етос як аксіологічна основа европейського права." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 17, 2019): 141–58. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.1-2.07.
Full textAbstract:
Досліджено ціннісну основу європейського права. Показано, що такі його складові, як повага людської гідності, свобода, демократія, рівність, солідарність, правова держава, верховенство права і дотримання прав людини мають біблійське коріння. Надана характеристика змісту християнського етосу як структурованої системі моральних цінностей. Проаналізовані основні філософські концепції, які розкривають вплив християнської моралі на формування європейського права. Доведено, що християнська традиція мала вирішальне значення у процесі формування правової системи ЄС і є запорукою збереження її атрактивної енергії.
17
Саноцька, Н. "Вплив ідей А. Шопенгауера на філософські концепції творчості XX ст. (Наукове повідомлення)." Вісник Національного університету "Львівська політехніка", no. 661 (2010): 130–32.
Find full text
18
Kravets, A. Y. "Витоки біополітики як нового напрямку наукових досліджень у межах вітчизняної політичної науки." Grani 19, no. 3 (February 19, 2016): 68–72. http://dx.doi.org/10.15421/1716062.
Full textAbstract:
Основною метою є дослідження витоків біополітики як нового напрямку наукових досліджень у межах вітчизняної політичної науки. З’ясовано, що в науковому співтоваристві й досі не вироблено чіткого уявлення про витоки цієї наукової дисципліни: одні біополітики бачать їх в еволюції біологічного знання, інші – підкреслюють важливу роль політичних концепцій. Запропоновано комплексний підхід до цієї проблематики, де до витоків біополітики можна віднести філософські, біологічні, політичні та психологічні концепції від античного періоду до сучасності, що сприяє уточненню наукового знання стосовно цієї проблематики, підкреслює міждисциплінарний статус цієї дисципліни і конкретизує сферу її наукового інтересу. З’ясовано, що біополітика – це міждисциплінарна галузь знання в межах вітчизняної політичної науки, яка поєднує безліч напрямів досліджень: витоки та еволюція політичної поведінки людини, психофізіологічні аспекти такої поведінки, роль виховання і соціальних норм у трансформації соціальної та політичної поведінки, вплив політичної поведінки на політичний процес тощо. Запропоновано визначення біополітики як суміжної дисципліни, що досліджує «людину політичну» як біологічний вид з акцентом на психофізіологічних механізмах політичної поведінки та їх впливом на політичний процес.
19
КРЕТОВ, Павло, and Олена КРЕТОВА. "СИМВОЛІКА В НАРАТИВІ: ОНТОЛОГІЧНИЙ ТА АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІРИ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 200–212. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.14.
Full textAbstract:
Метою статті є вивчення змісту основних нап- рямів інтерпретації символу в контексті антропології культу- ри та філософської антропології та їх співвідношення з функ- ціонуванням семантичного поля культури. Методологічними прин- ципами статті є настанови філософської антропології, герме- невтики, філософського символізму, а також елементи концепту- ального та феноменологічного аналізу. У статті розглядається концепція онтологічного повороту, пов’язана з філософською антропологією, а також гносеологічні погляди на репрезентатив- ний підхід, підходи функціоналізму і релятивізму щодо концепції символу. Окреслено співвідношення між наративною онтологією та перформативом як типом мовленнєвого акту, формами людсь- ких автодескрипції та опису реальності. Виявлено, як саме заяв- лена тенденція в культурній антропології претендує на ство- рення нової інтерпретації онтологічних і гносеологічних проблем у контексті філософської антропології. Підкреслено когнітивний потенціал концепції наративної онтології та її зв’язок із пробле- мами філософської антропології. Наголошено на онтологічній інтерпретації символу в його функціонуванні в сучасному комунікативному просторі. Наукова новизна статті представлена вивченням взаємозв’язку ролі та специфіки символу в символічному самоописі людини у філософських проєктах (включно з наративною онтологією), які представляють ці когнітивні позиції та сучас- ним станом комунікативного простору, власне природою символу. Висновки. Віртуальна культура та філософія ХХІ століття постулюють онтологію віртуальної реальності, в межах якої символи здатні актуалізувати умовний тезаурус філогенетичної цивілізаційної пам’яті в контексті горизонту смислів люди- ни. Онтологічно інтерпретований символ означає не лише його реальність, але і створення специфічного смислового простору.
20
РАБІНОВИЧ, СЕРГІЙ. "Загальна декларація прав людини як основа міжнародної концепції допустимих обмежень основоположних прав." Право України, no. 2018/09 (2018): 151. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-151.
Full textAbstract:
Філософські, теоретико-правові й галузеві юридичні аспекти проблеми меж та обмежень прав людини неодноразово ставали предметом розгляду як в українському, так і в зарубіжному правознавстві. В окремих випадках такі розвідки безпосередньо стосувалися питань закріплення засад обмежень прав людини у Загальній декларації прав людини (Декларація) – документі, положення якого віддавна стали нормами міжнародного звичаєвого права та його загальновизнаними принципами. Хоча у цьому акті засади й практичні правові принципи обмеження прав людини одержали лише найзагальніші обриси, недооцінювати доктринальної та прикладної ролі Декларації в питанні визначення загальних засад правомірного обмеження прав людини не можна. Саме необхідність уточнення цієї ролі зумовлює актуальність дослідження юридико-прикладних аспектів обмеження прав людини в Декларації. Розгляд інституту правомірного обмеження прав людини як елемента композиційної структури цього міжнародного документа дає змогу переосмислити ті філософські засади зазначеного інституту, які зазвичай залишаються поза увагою галузевих юридичних досліджень. Метою статті є виявлення соціально-естетичних засад інституту правомірних обмежень прав людини та уточнення юридико-технічних особливостей закріплення загальних умов їх правомірності в Декларації. Використане у статті поєднання діалектичного, структуралістського й герменевтичного методологічних підходів до дослідження Декларації дало змогу виявити у документі соціально-естетичні складові інституту обмежень прав людини. Естетична логіка побудови положень Декларації про обмеження прав людини слугує тим контекстом, у який має бути вміщена кожна ситуація балансування конкретних інтересів індивіда з інтересами підтримання суспільного й міжнародного порядку. Йдеться про порядок, в якому індивідуальні інтереси можуть бути забезпечені вже як типові та з урахуванням значущості інших соціальних інтересів. Обґрунтовується висновок про те, що до ідейних витоків інституту обмежень прав людини в Декларації належать ідеї персоналізму як різновиду комунітаристської соціальної філософії. Персоналістично трактованому ідеалу соціальної гармонії відповідає принцип рівноваги цінності вільного розвитку особистості зі збереженням і відтворенням цілісності тієї спільноти, яка є необхідною умовою забезпечення такого розвитку, а також взаємопов’язаності прав людини та її соціальних обов’язків. Спосіб експлікації правообмежувальних приписів розглядуваного документа є складовою загальної композиційної гармонії в її побудові, яка корелює з персоналістичними засадами соціальної гармонії, вираженням якої ці приписи слугують, а соціальний ідеал конструйованого в Декларації нового світу виражається в гармонії правовій.
21
Шеховцов, В. В. "Філософсько-історичні аспекти трансформації суспільної свідомості щодо тваринного світу як об’єкта екологічного права." Актуальні проблеми держави і права, no. 83 (February 6, 2020): 260–67. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i83.141.
Full textAbstract:
У статті автором досліджено окремі правові та філософські аспекти становлення підходів до за-гального розуміння тварин як об’єктів правовідносин, випадки наділення їх за окремих соціально-іс-торичних періодів додатковими якостями, що виходять за межі вчення про об’єкти прав.Незважаючи на те, що законодавчо тварина безапеляційно віднесена до об’єктів права, дискусійні питання щодо можливості наділення її певним обсягом правоздатності так чи інакше акцентуються при характеристиці тварини в праві.Встановлено, що за традиційними концепціями фауністичного права тварини зазвичай розгляда-лися як об’єкти прав, наданих їх власникам, але не як власники прав людини. Проте, навіть як об’єк-ти тварини історично займали значиме місце в загальній системі правових та соціальних відносин. Тварини в минулому представляли значно більшу частку суспільного багатства, ніж сьогодні.Віднайшло філософське осмислення і питання класифікації тварин в категорії власності. Тварини юридично класифікуються як власність у більшості країн світу – це спадщина давніх систем права. Однак з тих пір наукові, філософські та культурні уявлення про тварин змінилися, тож має сенс пе-реглянути доцільність майнового статусу тварин.Дослідження показує, що на думку деяких дослідників сучасності обґрунтування для класифіка-ції тварин як власності є слабким, і тому необхідно розпочати діалог про альтернативні варіанти їх правового статусу. Прихильники даної концепції стверджують, що сам факт того, що тварина біоло-гічно не відноситься до людського виду, не перешкоджає тому, щоб її класифікували як суб’єкт права.Досягнуто висновку, що відповідно до сучасної вітчизняної правничої позиції, тварини суб’єкта-ми права бути не можуть. І сьогодні сучасній українській правовій сфері не притаманні тенденції до змінювання чи корегування статусу таких об’єктів прав як тварини, адже за переважаючою думкою вони виключаються з числа суб’єктів права в силу відсутності у них здатності до розумного мислення. Разом із тим, наявність у тварин ознак, що виділяють їх із ординарного розуміння об’єкта правовідно-син, притаманність їм атрибутів квазісуб’єктності є цілком допустимим.
22
Коваль, І. М., and О. М. Ратушна. "ГЕГЕЛЬ." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 8–11. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.161.
Full textAbstract:
У статті акцентовано увагу на тому, що Гегель залишив надзвичайно велику спадщину не тільки у філософії, але й у праві політиці, релігії, педагогіці, естетиці. Його твори і у наш час не втратили своєї соціальної цінності та актуальності. Основний акцент робиться на житті та творчості мислителя, яке проходило в напруженій інтелектуальній праці, осмисленні існуючих соціально-політичних, правових, етико-релігійних проблем суспільства та їх філософській оцінці. Доведено величезний вплив християнської релігії, моральних чинників суспільства і держави на філософську систему Гегеля, яка побудована на філософії ідеалізму. Згідно з цією концепцією першоджерелом розвитку та існування оточуючого світу, життя та діяльності суспільства виступає світовий дух.
Під час аналізу існування та розвитку суспільства центральне місце мислитель відводив державі, державному управлінню та видатним особистостям. Ці та інші його ідеї стали важливим поштовхом та суттєвим чинником для критики. Перше місце у філософії Гегеля посідає держава, людина практично позбавлена прав та свобод та є беззахисною перед владою. У зв’язку з цим деякі критики оголосили його теоретиком тоталітаризму та анти- ліберальним філософом.
Слід підкреслити, що найбільшій критиці піддавалася діалектика взаємозв’язку держави і права, громадянського суспільства, а також роль та місце особистості в історичному процесі. Варто зазначити також, що найбільш об’єктивна характеристика гегелівської спадщини прослідковується в працях таких відомих вчених, як В. Асмус, А. Гулига, Б. Кедров, В. Лазарєв, В. Нерсесянц, А. Піонтковський та інші.
Філософська спадщина Гегеля як за життя, так і після смерті викликає чисельні дискусії та критику. Попри це, його внесок в історію світової науки та культури важко переоцінити. Таким чином, філософсько-політичні, правові концепції великого німецького мислителя не втратили своєї актуальності, особливо важливим чинником вони виступають в сенсі осмислення сучасних складних проблем в забезпеченні прав і свобод громадян, незалежності та суверенітету.
23
Кобелєва, Д. Л. "Сучасні технології та проєктування людства (спільне та різне у футуристичних концепціях М. Каку та Ю. Н. Харарі)." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 6, 2021): 13–20. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.913.
Full textAbstract:
У статті розглянут філософські проблеми, пов’язані із застосуванням сучасних технологій у сфері трансформації людини. Спираючись на футуристичні концепції М. Каку та Ю.Н. Харарі, ми зробили спробу проаналізувати вплив науково-технічного прогресу на буття людини та людства загалом, а також зробити прогнози стосовного майбутнього цивілізації. М. Каку та Ю.Н. Харарі уважно розглядають різні аспекти сучасної науки та сучасних технологій, аналізують дослідження у сфері біології, когнітивних та комп’ютерних наук. В результаті цього вони доходять висновків, що в найближчому майбутньому людство переживе глобальніші за всю свою історію зміни. По-перше, дослідження мозку спонукають замислитись над тим, що таке свідомість людини, з чого вона складається та взагалі для чого вона існує. Таким чином, підривається віра в один із фундаментальних аспектів людини, а саме в її індивідуальне, цілісне «Я». Якщо «Я» не існує (принаймні в тому вигляді, як його розуміє сучасна культура), то виникають серйозні світоглядні проблеми, пов’язані з обґрунтуванням сучасної гуманістичної парадигми, яка є основою сучасного соціально-політичного устрою. По-друге, сучасні технології вже цілком здатні змінювати людину настільки, що виникають питання про те, чи це людина, чи вже зовсім нова істота, яка не має нічого спільного із сутністю людини. Програмування генотипу, створення кіборгів, перенесення свідомості до штучних систем, створення потужного штучного інтелекту – все це вже майже реальність, отже, культура та світогляд людства найближчим часом зазнають фундаментальних трансформацій. У зв’язку з цим перед філософією постають дуже важливі завдання, а саме проаналізувати наукові дані, сформулювати нову концепцію людини, визначити напрями та пріоритети подальшого розвитку цивілізації.
24
Yosypenko, Oksana. "Інтерпретувати інтерпретатора або соціальна історія французьких рецепцій Ніцше." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 18, 2018): 71–82. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.1-2.06.
Full textAbstract:
На прикладі рецепції Ніцше французькою думкою ХХ ст. у статті аналізується історико-філософська проблема рецепції, з’ясовуються соціально-інституційні чинники звернення до ідей того чи іншого мислителя, досліджується вписаність рецепції в логіку інтеракції різних культурно-філософських традицій. На основі аналізу Л. Пенто і В. Декомба авторка показує зумовленість перетворення Ніцше на класика французької філософської думки опозиційними структурами філософського поля, такими, як учена культура коментаря/профанна культура, науковець/митець, ерудит/творець, а також політичними, етичними, науковими проблемами французької культури 1950–1960-х років, що їх намагалася вирішити французькі філософи за допомогою ресурсів думки Ніцше. Показується необхідність реалізації соціальної історії ідей, що досліджує мислителів як носіїв соціальної та інституційної ідентичності та виявляє соціальні умови циркуляції ідей і рецепцій. Обгрунтовується голістський підхід до історії ідей, який передбачає артикуляцію «внутрішньої історії ідей», себто дискурсивних філософських практик, у контексті «зовнішньої історії ідей» – невидимих опозиційних структур філософського поля з їхніми ієрархіями тем, концептів, авторів, дослідницьких пріоритетів, котрі потребують реконструкції та визначають, у кінцевому підсумку, сенс філософських формул і декларацій.
25
БОРОДЕНКО, Олег. "СИМВОЛІЗАЦІЯ МІФІЧНОГО ПРОСТОРУ У ФІЛОСОФІЇ ЕРНСТА КАССІРЕРА." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 43 (November 29, 2021): 14–18. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.2.
Full textAbstract:
Метою статті є виявлення ролі символу в процесі філософського осмислення структур міфічного простору видатним німецьким філософом ХХ століття, представником неокантіанства Ерн- стом Кассірером, а також аналіз особливостей символізації міфічного простору в концепції німецького філософа. Методологічними засадами дослідження є філософська рефлексія, феноменологічний підхід, історико-філософський аналіз першоджерел, порівняльний аналіз, систематизація. Наукова новиз- на полягає в тому, що з’ясовано роль символу як інтегруючого й конституюючого фактору в процесі побудови структур міфічного простору. Аналіз міфу як специфічної символічної форми і «простору міфу» у «Філософії символічних форм» Е. Кассірера висвітлюється в контексті розвитку європейської філософської традиції. Охарактеризовано основні риси міфічного простору в концепції Е. Кассірера (єдність «місця» і «змісту», чітко виражена структурованість, гетерогенність, розмежування сакральних і профанних локальностей). Структура символічного «простору міфу» в Е. Кассірера характеризується як різновид «пазлових» просторових структур. Висновки. Здійснивши культурно- філософський аналіз міфічного простору, Ернст Кассірер показав, яким чином символ виконує свої основні функції: функцію поєднання (шляхом символізації різних локальностей і напрямів), функцію розме- жування (шляхом закріплення за кожним місцем властивого тільки йому символічного змісту), функцію структурування, функцію позначення й розмежування сакральних і профанних смислів, функцію посе- редника між почуттями й мисленням людини (на прикладі символіки неоднорідності, гетерогенності, суміщення різнорідного). Будь-який міфічний простір символізується як «пазлова структура», оскільки простір міфу є гетерогенним, фрагментарним, енігматичним (тобто таким, що містить таємницю, містичний досвід певної спільноти або людства в цілому).
26
Гуйван, П. Д. "Пізнання темпорального перебігу в контексті особистісного ціннісного сприйняття людиною часових перспектив." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 9–13. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.952.
Full textAbstract:
Робота присвячена дослідженню питання про сутність часу як однієї з фундаментальних категорій навколишнього світу, яка стосується загальних понять, що виражають чутливе сприйняття та його зв’язок з реальністю. Підкреслюється, що вивчення часового руху матерії доволі складний процес, позаяк він сприймається не безпосередньо, а опосередковано через темпоральний вплив на матеріальні елементи, які поступово змінюються. Темпоральні характеристики, які зумовлюють конкретні стани речей і процесів, – це не зовнішні реальні прояви, а особистісна перцепція спостерігача, на підставі якої формуються уявлення про внутрішні зв’язки подій у матеріальному світі. Тому час – не абсолютне, а відносне явище, і питання вивчення часових перспектив соціальних та індивідуальних систем, їх зіткнень і трансформацій є досить актуальним. У статті проаналізовані два філософські підходи до співставлення таких визначальних категорій, як час і буття: статичну та динамічну наукові концепції часу. Детально розглянута пануюча нині теза, за якої часовий перебіг завжди відбувається у напрямі від минулого до майбутнього. Вона полягає в тому, що часовий рух завжди відбувається транзитом через сучасність, на зупиняючись у ній, і продовжується в майбутті, щоразу збільшуючи обсяг минулого за рахунок нових фактів, що відходять із сучасності у минулі події. Такий процес відбувається перманентно, він не може зупинитися, у цьому, власне, полягає феномен часового руху в природі. Надана оцінка усвідомленої спостерігачами протяжності таких темпоральних категорій, як «минуле», «сучасне» та «майбутнє». Також вивчені наукові припущення окремих дослідників стосовно критики концепції про однонаправленість часового руху та зумовленість змін у стані матерії виключно у напрямі від минулого до майбутнього та оцінені їхні позиції щодо можливості інверсії напряму часового потоку. В роботі також надана розгорнута характеристика взаємин різних часових станів. Розглянуте питання про місце сучасності у співвідношенні трьох часових суперпозицій. Обстоюється позиція, що минуле, нинішнє і майбутнє продукуються сучасним періодом.
27
ПЕЧЕРАНСЬКИЙ, Ігор. "ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ МАРТІНА БУБЕРА ЯК РЕВІЗІЯ КАНТІВСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 280–97. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.19.
Full textAbstract:
Мета статті. У статті проаналізовано ключові ідеї філософсько-антропологічного проекту Мартіна Бубе- ра крізь призму рецепції та ревізії ним кантівської філософії. Методологія. У статті застосовані аналітико-синтетичний, логічний та компаративний методи, а також аналітична герменевтика текстів І. Канта та М. Бубера, виявлення в них елементів та ідей, які або прямо запозичені М. Бубе- ром у Канта, або сформувалися під впливом його філософії. Наукова новизна. У статті стверджується, що філософська програма І. Канта розвіяла спокусу умоглядної метафізики у питаннях простору, часу та Бога, відкривши М. Буберу шлях до серйозного філософського вивчення біблійної спадщи- ни та заклавши підвалини для його власної філософії діалогу. Спираючись переважно на кантівську концепцію простору і часу як форм чуттєвої інтуїції, філософ-екзистенціаліст стверджує, що життєсвіт у його повсякденності обумовле- ний втіленою людською природою, водночас намагається вия- вити наслідки цієї ідеї для самореалізації людини та релігії, які Кант-раціоналіст не міг збагнути. Замість раціональної системи обов’язків М. Бубер запропонував діалогічне жит- тя, що передбачає присутність цілісної людини для іншого, як втілену реалізацію її духу. Людина самореалізується через власну присутність-у-світі у її повноті, перебуваючи у взаєминах з присутніми-у-світі іншими та наслідуючи Бога згідно з іудейською традицією, який створив і любить «втілене існування», навчає людство, як реалізувати божественний план в рамках цього створеного та втіленого існування. Висновки. Метою буберівської філософської антропології є розроблення концепції людини як істоти, що здатна усвідомити через влас- не повсякденне існування у часі та просторі вічне та окреслити умови можливості діалогічного мислення у сфері міжлюдського (Я – Ти) як соціальному просторі діалогічної взаємодії людей та просторі реалізації Бога в людях.
28
Ярмоліцька, Наталія, and Марина Москальчук. "ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ПРОГРЕСУ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ ТА ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ УКРАЇНИ У ДОСЛІДЖЕННЯХ УКРАЇНСЬКОГО РАДЯНСЬКОГО ФІЛОСОФА – ОЛЕКСАНДРА ЛИСЕНКА." Молодий вчений, no. 7 (95) (July 30, 2021): 103–9. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-22.
Full textAbstract:
В статті на основі сучасного сцієнтизму, здійснено дослідження наукового спадку українського радянського філософа О. Лисенка. За допомогою застосування методів системного, компаративного та контент-аналізу було визначено основні напрями досліджень, систематизовано й охарактеризовано ідейно-теоретичні та методологічні установки, ціннісні й політико-ідеологічні уподобання, що у підсумку дало можливість визначити дослідницьку позицію вченого. Головним завданням О. Лисенка було детальне вивчення проблем соціального прогресу, як однієї з корінних проблем філософської науки та дослідження цього питання в історії філософської думки України. Вчений здійснив критичний аналіз окремих концепцій і теорій історико-філософської науки, провів їхню переоцінку у відповідності до рівня тогочасного наукового знання. Особливу актуальність дане дослідження має для здійснення теоретично виваженого осмислення складної історії філософської та суспільно-політичної думки на Україні, а також допоможе поглибити знання про українську філософську культуру та філософську традицію радянського періоду.
29
Шморгун, Олександра. "ПОШУКОВА АКТИВНІСТЬ (В. РОТЕНБЕРГ, В. АРШАВСЬКИЙ) В КОНТЕКСТІ ДИСКУСІЇ ПРО «ПРИРОДУ ЛЮДИНИ» МІЖ ПРОВІДНИМИ НАПРЯМКАМИ ФІЛОСОФІЇ ХХ СТОЛІТТЯ." Молодий вчений, no. 4 (92) (April 30, 2021): 18–24. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-5.
Full textAbstract:
Висвітлити проблему філософського самовизначення людини ХХІ століття, спираючись на здобутки філософської антропології, філософії екзистенціалізму, екзистенційної логотерапії та гуманістичного психоаналізу. Для досягнення поставленої мети були залучені до розгляду праці представників філософської антропології (Г. Плеснер, А. Гелен), екзистенціалізму (М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр), екзистенційної логотеррапії (В. Франкл), гуманістичного психоаналізу (Е. Фромм), а також праці авторів концепції «пошукової активності» (В. Ротенберг, В. Аршавський). Наукова новизна даної публікації полягає в спробі комплексного підходу до проблеми людини з позицій провідних напрямків людиноцентричної філософії ХХ століття. В статті доведено, що саме підхід до цієї проблеми, запропонований екзистенційною логотерапією (В. Франкл) та гуманістичним психоаналізом (Е. Фромм) дозволяє зняти ряд позірних протилежностей між філософською антропологією (А. Гелен, Х. Плеснер) та філософією екзистенціалізму (М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр). Вперше запропоновано розглядати створену В. Ротенбергом та В. Аршавським концепцію «пошукової активності» в якості психофізіологічного базису загаданих підходів до проблеми філософського та психоаналітичного осмислення людини. Розуміння творчої природи людини як соціального прояву пошукової активності, яка фізіологічно притаманна, як людині, так і вищим тваринам В. Ротенбергом та В. Аршавським можна вважати необхідним психофізіологічним базисом до стратегій реалізації цієї творчої природи через «біофільну» орієнтацію (Е. Фромм) та «волю до смислу» (В. Франклом).
30
Колич, О. І. "Історичні та філософські дослідження філософсько-правових концепцій в українській полемічній літературі." Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія: Юридичні науки, no. 850 (2016): 216–25.
Find full text
31
Chiling, Gao. "КОМПОЗИТОРСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОЕЗІЙ І. ФРАНКА В ХОРОВОМУ ЦИКЛІ І. ШАМО." Музичне мистецтво і культура 1, no. 31 (November 17, 2020): 84–96. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-1-7.
Full textAbstract:
Мета роботи – виявити особливості композиторської інтерпретації поетичного першоджерела в циклі «Чотири хори на вірші Івана Фран- ка» Ігоря Шамо. Методологія дослідження базується на застосуванні історико-контекстуального, інтонаційно-драматургічного, структур- но-функціонального та компаративного методів аналізу. Зазначений ме- тодологічний підхід дав змогу виявити своєрідність композиторського трактування поезій Каменяра в першому в творчості І. Шамо хоровому циклі. Здійснений компаративний аналіз віршів І. Франка та концепці- йованого вербального тексту І. Шамо дозволив виявити фрагменти, які стали підґрунтям до створення нової художньої цілісності, визначити художні методи та принципи композиторської інтерпретації поетич- ного першоджерела. Наукова новизна полягає в тому, що у цьому до- слідженні вперше у вітчизняному музикознавстві встановлені художні методи композиторської інтерпретації, задіяні І. Шамо у хоровому циклі «Чотири хори a cappella на вірші Івана Франка». Висновки. Хоровий цикл «Чотири хори a cappella на вірші Івана Франка» І. Шамо є результатом композиційно-змістового переосмислення поезій І. Франка, їх худож- ньо-філософським відтворенням у хорових звукообразах. Визначено, що застосування принципу циклічності сприяло здійсненню композиторської рефлексії, а в міру розгортання хорового циклу відбувається становлення художньо-філософської концепції – від страждання до відродження. Компаративний аналіз поетичних текстів І. Франка та їх трак- тування І. Шамо дозволило встановити художні методи, які діють у часі-просторі хорового opus’у композитора, зокрема: метод концепці- ювання, який сприяє формуванню і становленню філософської ідеї твору; метод концентрації, що виявляється в стисканні, динамізації художньо- го часу; метод символізування вербального тексту, який виражається у вживанні композитором ключових слів, що набувають функції символу.
32
Воропаєва, Тетяна, and Ніна Авер’янова. "РОЗВИТОК КОНФЛІКТОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ (ВІД ЗИГМУНДА ФРОЙДА ДО НАШИХ ДНІВ)." Молодий вчений, no. 8 (96) (August 31, 2021): 30–36. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-8-96-7.
Full textAbstract:
У статті розглядаються особливості розвитку конфліктологічних ідей в історії філософської думки (від Зигмунда Фройда до наших днів). На рубежі ХІХ – ХХ ст. конфліктна проблематика опрацьовувалась у рамках соціально-політичних і правових концепцій суспільного розвитку людства. На початку ХХ ст. починається поступова систематизація конфліктологічних знань. На становлення конфліктології як науки суттєво вплинули зарубіжні психологічні дослідження конфліктів першої половини XX ст. у рамках кількох напрямків. Спроба формування загальної теорії конфлікту у 1950–1970-тих роках базувалась на вивченні динамічно-структурних і функціональних характеристик конфліктів. На рубежі 1960–1970-х років починає формуватися самостійний напрям з вивчення переговорного процесу як частини конфліктної взаємодії. Найвідомішою є концепція Гарвардської школи конфліктології, що базується на інтерпретації конфлікту як конструктивної сили та концепції «принципових переговорів» Р. Фішера і У. Юрі. Нині конфліктологічні дослідження у країнах Заходу здійснюються за такими напрямками: 1) теоретико-ігровий (який започаткував М. Дойч); 2) теорія організаційних систем (яку започаткували Р. Блейк, Дж. Мутон); 3) теорія і практика переговорного процесу (яку започаткували Д. Прюітт, Д. Рубін, Р. Фішер, У. Юрі).
33
Алфімов, В. М. "ПІДТРИМКА ОБДАРОВАНИХ ШКОЛЯРІВ В УКРАЇНІ ТА ЗАКОРДОНОМ: ПРОБЛЕМИ ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 6–13. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-6-13.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню проблем компаративістики у галузі педагогічної підтримки обдарованих школярів. Розкриті завдання, функції та фактори педагогічної підтримки обдарованих школярів в Україні та закордоном в контексті компаративістики. Підкреслено, що порівняльна педагогіка покликана об’єктивно вивчати міжнародний досвід становлення теорії і практики освіти. Це стосується й педагогіки обдарованості, основними завданнями якої є пояснення, передбачення і перевірка. Із цих завдань випливають такі її функції як пояснювальна, прогностична, критична та функція перенесення. Відмічається, що рекомендації компаративіста можуть впливати на політику в галузі досліджень і практики шкільної обдарованості у вітчизняній педагогіці, що не можна допускати неточностей у цих порадах. Рекомендації мають бути чіткими, зрозумілими виконавцям і адресовані керівникам освіти, шкільним управлінцям, педагогам, батькам та самим учням. Втім, розробляючи рекомендації, слід пам’ятати, що традиції, які склалися у тій чи іншій країні, не завжди можна переносити на національну систему освіти через рівень економічного розвитку країн, цінності народу тощо. Таксономія результатів, які мають бути враховані при аналізі педагогічної підтримки обдарованих учнів, має бути такою: освітня політика; організація підтримки (національний, регіональний, муніципальний, шкільний рівні); фінансування заходів; навчальні плани й навчальні програми, посібники (слід пам’ятати, що їх зміст в різних країнах орієнтується на різні філософські системи – прагматизм, раціоналізм, гуманізм тощо, різні педагогічні концепції); орієнтація змісту освіти. Також слід врахувати досвід підготовки педагогічних кадрів до роботи із обдарованими школярами, сімейне виховання, допомогу різноманітних благодійних фондів, позакласну роботу.
34
Тетяна, Совгира. "СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ ПОЛОЖЕНЬ «ТЕХНОФОБІЇ» ТА «ТЕХНОФІЛІЇ» У ДЗЕРКАЛІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (February 6, 2021): 69–75. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.364.
Full textAbstract:
Виявлені підходи до з’ясування поняття «технології», які побутують у культурознавчій, мистецтвознавчій та філософській літературі цієї тематики. Досліджено рівень наукової розробки понять «технофілії», «технофобії», «детермінізму», з’ясовано вплив технічного прогресу на становлення мистецтва й культури загалом. У дослідженні застосовано загальнонаукові та конкретно наукові методи: аналітичний – при розгляді філософської, мистецтвознавчої, культурологічної літератури з теми дослідження; історичний – у простеженні еволюції проникнення технології в культурно-мистецьку практику, концептуальний – при аналізі поняття «технології» та з’ясуванні основних розглянутих концепцій; порівняльно-типологічний – для виявлення рис відмінності технофобії та технофілії як протилежних за змістом концепцій.
35
Batrakina, Y. Y. "Криза «мозаїчного» мультикультуралізму та деліберативна модель демократії." Grani 19, no. 3 (February 19, 2016): 43–48. http://dx.doi.org/10.15421/1716058.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано основні проблеми сучасного полікультурного суспільства, а також виявлено негативні сторони політико-філософської парадигми мультикультуралізму, що ведуть до кризи в поліетнічному соціумі. Продемонстровані недоліки «мозаїчного» мультикультуралізму на прикладах концепцій Ч. Тейлора та У. Кімлики. Виявлені основні помилки мультикультуралістів щодо інтерпретації культури, яка представляється стабільною цілісністю. і в розумінні суспільства, що розглядається як конгломерат монолітних одиниць. Проаналізовані негативні наслідки такого підходу: соціальна фрагментація та підміна особистої самоідентифікації груповою приналежністю. З опорою на теорію С. Бенхабіб розкривається комунікативна природа культури, що розуміється як сукупність наративів з проникними межами. Обґрунтовано необхідність дотримання принципів деліберативної демократії, що має сприяти вищому ступеню інтерсуб’єктивності процесів взаєморозуміння та спонтанної самоорганізації в суспільстві. Проаналізовано концепцію Ю. Габермаса, яка розглядає деліберативну теорію демократії як синтез важливих елементів республіканської та ліберальної моделей, крайнощі яких можуть бути згладжені в рамках деліберативної теорії. Представлено обгрунтування деліберативної концепції демократії, як найбільш відповідної моделі умовам багатошарового плюралізму.
36
Артеменко, М. "ПРИНЦИП ПРИХОВАННЯ ЯК ФІЛОСОФСЬКА МОВА МАНІХЕЙСТВА." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 1(89) (September 3, 2021): 67–75. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.67-75.
Full textAbstract:
У статті розглядається концепт маніхейського фармакону як окремої філософської концепції. Маніхейське вчення в сучасній академічній традиції розглядається виключно з позиції релігієзнавчого вивчення. Проте символічна структура маніхейських трактатів, простір метафори, принципово відрізняється від європейської метафізики. Основним принципом існування маніхейства як системи знань є образність і гра смислів. У європейській метафізиці ці поняття позбавлені філософського авторитету, тоді як для східної традиції це основний маркер філософського дискурсу. Це навмисна "втеча від грецького логосу", представлена в інших формах філософування і конструювання реальності. У статті проаналізовано сферу розбіжностей між класичною філософською традицією епохи еллінізму та принципом формування "етичної фізики" у маніхейській традиції. Головною особливістю цієї системи є принцип мерехтливої реальності, прихованої за системою дуальних опозицій. Таким чином, вся філософська система являє собою простір гри і фармакону, спрямованого на зняття стану дифферансу і набуття початкової цілісності.
Контакт зі світом істини – маніхейська фармакологія. Вона є лікувальною для тих, хто звертається до неї через вчителя, і руйнівною для тих, хто контактує до неї особисто. Взаємодія зі світом розсіювання – це гра, поняття, дискредитоване у європейській метафізиці. Сприйняття чи несприйняття фармакону, слідування за вчителем чи отримання "радості від життя" – це мультифункціональна гра. Це "розгадування" або розпізнавання справжньої сутності буття схоже на читання маніхейських трактатів, коли читач змушений розгадувати стромати автора.
37
Rudenko, Tamara, and Olga Potishchuk. "Антропологічні виміри творчості в контексті європейської та української філософії." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 2 (December 23, 2020): 88–105. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.07.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу антропологічних вимірів творчості в контексті європейської та української філософії. Творчий потенціал особистості є неповторним елементом перетворення навколишнього середовища людиною. Однак протягом історії становлення та розвитку творчості в контексті філософської традиції відбувалися значні зміни. Аристотель розглядає людину з точки зору природної істоти, що наділена розумом, духом, а творчість постає суспільним явищем. У теологічній концепції людина розглядається як надприродне утворення, що має свій сенс, призначення і свою історію виникнення. Творчість властива Богу, а не людині. Таким чином, у теологічній концепції людина втрачає свій творчий потенціал. Це стає передумовою розуміння людини як творця власного життя та долі. Відбувається антропологічний поворот до розуміння творчості. На пізніх етапах розвитку людства творчість ототожнюється з мисленням. Творчість людини залежить від творення, що постає діяльністю Абсолютної ідеї, яка у нього є «вічною творчістю, вічною життєвістю». Творча сила людського серця розкривається у філософській концепції Г. Сковороди. В екзистенціальній філософії свобода постає як специфічна складова людського буття, що є ірраціональної ідеєю, яка надихає на творчість. А творчість розкриває величезні можливості людського духу.
38
Ivanova, K. A., Y. V. Balabay, and G. O. Khirina. "Сучасні західні концепції філософії освіти." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 6/146 (August 7, 2017): 64. http://dx.doi.org/10.15421/171786.
Full textAbstract:
Філософія освіти представлена широким колом концепцій та підходів. Основні можна умовно поділити на чотири групи у відповідності до «чистих» філософських систем: реалізму, ідеалізму, прагматизму, екзистенціалізму. Серед цілей філософії освіти виокремлюються: стимулюючі, аналітичні, наказові, дослідницькі. Цілі сучасної західної філософії освіти – це навчання для формування характеру, навчання для особистого зростання та успішності, навчання для розвитку та відточування естетичних схильностей. У межах американської філософії освіти сформувались три основні напрямки: емпіризм, раціоналізм, натуралізм. Згідно з підходом емпіристів, освіта у широкому сенсі є головним чинником, який впливає на людське існування, що стимулює людську діяльність, формує здібності та характер людини. Раціоналісти запровадили ідею «самовідчуження» як найбільш важливу для філософії освіти. «Самовідчуження» полягає у переході учня від однієї стадії навчання до іншої під керівництвом викладача, коли людський розум стає об’єктом власної уваги. На останній стадії інтелектуального розвитку відбувається відкриття універсалій, законів та принципів. Філософія освіти натуралістів полягає у тому, що висновки наукового дослідження природи треба розуміти не як свідоцтво істини, а як робочі гіпотези для подальшого глибокого дослідження. Наукові відкриття мають бути відкриттями для освіти. Філософія освіти – це міждисциплінарна наука, яка використовує підходи і знання методології низки суміжних наук. Освіта швидко реагує на зміни підходів та потреби ринку, тому сучасний філософсько-освітній дискурс має формуватися під впливом провідних тенденцій.
39
Vilchynska, Svitlana. "Філософська антропологія: ризики інтеграційних процесів." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (November 28, 2019): 80–93. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.5-6.06.
Full textAbstract:
У статті визначено особливості наукового методологічного підходу до розв’язання антропологічних проблем; показано, що проект комплементарного пізнання має визначальне значення для новітніх методологій людинознавства. Для української філософської антропології це означає реінтеграцію в смисловому полі уявлень про цілісність людського буття. Розглянуто разики методологічної гібридизації. Йдеться про надмірний інтегратизм, аматорство тощо. Виявлено межі інтеграції природознавчої та гуманітарної методологій. У контексті ідей «фундаментальної онтології» обґрунтовано, що методологічна сфера науки зараз неможлива поза концепцією смислоутворення. Проаналізовано, через які причини жодна з наук нездатна обійти присутність людського буття та охопити своїм уявленням повноту його єства. Проаналізовано хибні наслідки розширеного витлумачення понять філософської антропології. Доведено, що вичерпність знань можлива лише в межах способу, який має дискурсивно-прагматичний характер. У цій статті вивчені позиції М. Гайдеггера, М. Бубера, М. Фуко та використано для визначення поняття гібридизації тощо. Це розкриває науково-дискурсивну конотацію концепції.
40
Захарчук, Мар’яна. "Філософсько-освітні концепції інклюзивної освіти." Освітній вимір 41 (May 8, 2014): 208–13. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v41i0.2903.
Full textAbstract:
Захарчук М. Є. Філософсько-освітні концепції інклюзивної освіти.
Проаналізовано філософсько-освітні концепціїінклюзивної освіти, визначено роль та значення інклюзивної освіти в культурі суспільства. Розглянуто погляди науковців на зазначену проблему, а також простежено генезис інклюзивної освіти.
41
Романова, А. С. "ПРАВОВЕ ЖИТТЯ ЯК ФОРМА БУТТЯ ПРАВА." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 125–27. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.87.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливість правового життя як форми буття права, що поєднує в собі галузеві види правового життя та характеризує специфіку і рівень правового розвитку певного суспільства. Правове життя складається з набору елементів позитивного і негативного спрямування.
Стверджується, що філософські концепції життя діаметрально відрізняються, ототожнюючи його (життя) з ідеальним існуванням, що має божественний початок; наділяючи рисами живого навіть неживі об'єкти.
Обґрунтовується теза про те, що право є важливим не тільки юридичним і політичним, а й природним інститутом, який разом із мораллю і моральністю відіграє вирішальну роль у контролі і регулюванні життєдіяльності людини. Право є важливим не тільки юридичним і політичним, а й природним інститутом, який разом із мораллю і моральністю відіграє вирішальну роль у контролі і регулюванні життєдіяльності людини. Саме право, правові явища і процеси не можуть бути всебічно і повно вивчені поза їхнім зв'язком із суспільством.
Доведено, що правове життя виступає одним із різновидів суспільного життя, яке є найбільш об'ємним поняттям з усіх, якими характеризують різноманітні стосунки, що певним чином розкривають людину як першооснову суспільства.
Стверджується, що право є складним, багатовимірним явищем, яке охоплює соціальні, економічні, політичні та інші чинники суспільства і вимагає всебічного філософського осмислення, оскільки проникає в усі сфери життя людини і суспільства загалом. Регулюючи різноманітні суспільні відносини, право виступає потужним регулятором, засобом управління соціальними процесами. У праві освоюються специфічні просторово-часові характеристики правової дійсності.
Аргументовано, що правове життя, окрім усього іншого, не просто тісно пов'язане, але і невід'ємне від юридичних правил поведінки, тобто формально певних правових норм, а отже, і від юридичних наслідків, які настають у результаті добросовісного виконання або невиконання (неналежного виконання) даних правил.
42
Polischuk, N. V. "Необхідність становлення антропокосмічної педагогіки у ХХІ столітті (філософсько-освітній, педагогічний і духовний аспекти)." Grani 19, no. 3 (February 19, 2016): 17–25. http://dx.doi.org/10.15421/1716054.
Full textAbstract:
У статті наведено визначення предмета «антропокосмічна педагогіка» в сучасному філософсько-педагогічному дискурсі. Запропоновано авторське трактування підходів до експлікації основних термінів і понять антропокосмічної педагогіки і розкриття їх філософсько-освітньої, педагогічної та духовної сутності. Доведено, що в зв’язку з необхідністю сприяти якісному переходу розумної матерії Землі із планетарного стану в стан космічної сили, необхідно забезпечити розселення і розмноження розумної матерії Землі в масштабах Сонячної системи з перспективою виходу на галактичні і метагалактичні простори. Але для цього необхідно реалізувати космічну освіту, а отже, потрібно сформувати концепцію високодуховно-моральної особистості майбутньої високорозвиненої космічно-екзопланетної цивілізації на основі антропокосмічної філософії освіти та педагогіки. Подані змістовні складові нової антропокосмічної концепції і поняття антропокосмічної інформа- ційно-високотехнологічної технічної цивілізації в рамках професійного, феноменально-світоглядного, синергетичних підходів, а також їх синтезу. На основі компаративного аналізу подано основні характеристики нововведених термінів і понять антропокосмічної філософії освіти та педагогіки.
43
Гулаткан, Т. "Витоки концепції прав людини." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 329–35. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1641.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз формування основ прав людини в ранніх юридичних текстах і філософських думках. Оскільки концепція прав людини сягає ще самого світанку людської цивілізації, вона закріплена в усіх великих релігіях світу. На перший погляд це поняття видається таким, що асоціюється із сучасним світом, проте його витоки зустрічаються дуже глибоко у вічності. У всьому світі основні релігії, незважаючи на різницю в їх змісті, мають гуманістичну точку зору, яка підтримує права людини.
Основи прав людини також укорінені в античній думці й у філософських концепціях природного права та природних прав. У статті досліджується вплив ідей справедливості й прав людини в Стародавньому Єгипті та Близькому Сході, стародавньому Китаї, Класичній Греції, Середньовіччі, в епоху Відродження й епоху Просвітництва. Розглянуто відповідні твори кількох мислителів, включаючи Менція та Платона, зазначено, що в стародавніх писаннях є посилання на основні права людини, хоча цей термін не згадується. Термін «права людини» ввійшов дещо пізніше в словниковий запас людства. Він уперше використаний Томасом Пейном. Протягом століть більшість ранніх філософських теорій природного права зосереджувалася виключно на загальних моральних обов'язках.
Зазначається, що боротьба за права людини почалася в західному світі приблизно на початку XIII століття. Однак права, що містяться в Маґна Карті, були не правами людини, а радше політичними врегулюваннями. Суттєвий вплив на становлення концепції здійснили ідеї філософів епохи Просвітництва, для яких спільним було бажання розширити свободу, право користуватися свободою віросповідання й вираження поглядів, право на справедливість і на захист верховенства права. Підсумковий поворот цього періоду, котрий принципово сприяв становленню ідей справедливості й прав людини, настав з американською та французькою революціями. Унаслідок цих історичних подій прийнято низку важливих юридичних текстів, які в подальшому стануть зразками для наслідування під час укладення практично кожного міжнародного договору у сфері прав людини.
44
Boichenko, Mykhailo. "Філософська методологія історичного дослідження сфери освіти (про необхідність запобігання тенденційності історичних досліджень)." Multiversum. Philosophical almanac 1, no. 1 (March 31, 2020): 84–97. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.07.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу філософських аспектів визначення методології історичного дослідження сфери освіти. Проаналізовано поняття наукового факту, історичного факту, методологічні умови визначення наукових фактів, особливості визначення історичних фактів. Виявлено принципове значення визначення концепції дослідження, зокрема історичної концепції для встановлення фактів. Визначено тенденційність у здійсненні наукового дослідження, яка виникає, якщо у дослідженні на догоду певним ціннісним запитам починають викривляти, обмежувати або взагалі усувати вимоги до наукової обґрунтованості самого дослідження та його результатів. Виявлено роль філософії у виробленні контрфактичної позиції у пізнанні загалом і пізнання сфери освіти, зокрема. Філософія освіти сприяє успішності створення дослідницької програми історії освіти, але вона ж критично залежна від останньої у оцінці історичних подій. Специфічним завданням філософії освіти, яке залишається не лише недоступним, а й забороненим для історії освіти, є встановлення контрфактичних концептів творення нового типу освіти: те, чого ще не існувало, знаходиться за межами компетенції історії.
45
Skzydlewski, Pavel. "РОЗВИТОК ЛЮДИНИ В ЇЇ СОЦІАЛЬНОМУ ЖИТТІ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 45–49. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.45-49.
Full textAbstract:
Автор розглядає питання буття людини в соціальному житті. Важливим питанням є розвиток самої людини, це залежить від правової політики держави, розвитку економіки, освіти, від того, який політичний напрям веде держава тощо. Усе це створює певну систему соціальних відносин. Поняття людської природи є основою формування суспільного життя, його структури та діяльності людей у соціумі.Порушену проблему розглядають такі науки, як педагогіка, психологія, соціологія, історія, антропологія та інші. Найглибше це питання розглядає філософія, яка має на меті пізнати людину в її соціальному житті, пізнати відносин, які пов’язують природу людини із соціальним життям.Автор розглядає філософські знання, набуті західною культурою, а саме: «персональне бачення людини», в основі якого людина постає як щось найдосконаліше в усій природі, самоіснуючий суб’єкт, який керується своїм розумом та волею. Людина, яка живе в суспільстві, є вільною, має честь та гідність, які повинні постійно стверджуватись в її благо у сфері соціального життя.Ця теорія, за думкою автора, стверджує, що кожна людина, яка живе у світі товарів (матеріального), повинна прагнути до мети свого життя, що є Нескінченним і Нематеріальним Благом. Цим добром є Бог, який постає не лише причиною та джерелом усього того, що існує, але й кінцевою метою і кінцем людського життя, до якого людина схильна за своєю природою. Бог є також безпосередньою причиною існування людської душі, тобто принципом життя, ідентичності та існування людської особистості. Отже, на основі персоналізму кожна людина сприймається як прямий«плід» втручання Абсолюта у світ, це визнається як особливий доказ Його творчої сили та любові. Автор розглядає ідеї та концепції провідних філософів минулого та сучасності. У цьому контексті істотне завдання реалістичної філософії представлено не лише як засіб подолання ідеологізації та утопізації суспільного життя, але передовсім як тип пізнання, що розкриває правду про людину, необхідну для створення та функціонування соціального життя відповідно до природи людини та її долі.
46
Широких, А. О. "САМОПІЗНАННЯ ЯК ПЕРЕДУМОВА ЕФЕКТИВНОСТІ ЖИТТЄВОГО ПРОЕКТУВАННЯ ЮНАКІВ." Психологія: реальність і перспективи, no. 11 (October 26, 2019): 183–88. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi11.33.
Full textAbstract:
У статті відображаються результати теоретичного дослідження феномену «самопізнання» як передумови ефективності життєвого проектування юнаків. Проведено аналіз категорії у філософській та психологічній науці, визначено основні підходи до розуміння його змісту. Здійснений аналіз наукових концепцій розкриває сутність феномену, його змістових характеристик, значення для саморозвитку і самопобудови юнака. Перераховано шляхи, техніки та методи самопізнання, які безпосередньо або опосередковано допомагають заглянути у внутрішній світ. Розкрито взаємозв`язок самопізнання з категоріями самооцінки, Я-образу, Я-концепції, самосвідомості, самодетермінації, довіри до себе. Наведено таблицю рівневої взаємозалежності довіри до себе та проектування. Результовано, що лише на базі комплексного самопізнання формується проект із влучного життєвого цілеутворення, багатий на ефективність його реалізації та високу результативність.
47
Reshetilov, Bogdan. "Пауль Гіндеміт. Тема з варіаціями «Чотири темпераменти» для фортепіано та струнного оркестру: особливості жанру, концепція Людини." Kyiv Musicology, no. 58 (October 7, 2019): 113–27. http://dx.doi.org/10.33643/kmus.2019.58.10.
Full textAbstract:
Статтю присвячено твору Пауля Гіндеміта «Чотири темпераменти», що є жанрово неоднозначним і може трактуватися з різних позицій. Є аргументи на користь трактовки композиції як балету й концерту. Проте інтонаційно-драматургічний аналіз і розгляд твору в контексті сонатно-симфонічного циклу за «концепцією Людини» М. Арановського відкриває нові семантичні вектори. Разом із висвітленням творів інших композиторів, присвячених темі темпераментів людини, особливостей співпраці з Л. М’ясіним та ймовірної зацікавленості композитором функціональною психологією, все це формує головний результат дослідження – віднаходження нової філософської концепції твору.
48
Вауліна, О. В. "Філософсько-естетична концепція неотомізму." Вісник Черкаського університету. Серія "Філософія", Вип. 20 (2000): 113–18.
Find full text
49
Plisko, Yevgen. "Впровадження педагогіки прагматизму у вітчизняну систему соціального виховання неповнолітніх правопорушників на початку 20-х рр. ХХ ст." Педагогічний дискурс, no. 24 (April 10, 2018): 12–16. http://dx.doi.org/10.31475/ped.dys.2018.24.02.
Full textAbstract:
Стаття висвітлює становлення ідеї філософії прагматизму в вітчизняній системі соціального виховання неповнолітніх правопорушників на початку 20-х рр. минулого століття. Зазначено о необхідності розбудови нової концепції виховання через ряд соціально-економічних чинників, що склалися в країні в означений історичний період, орієнтуючись при цьому на зарубіжний досвід. Результатом пошуку альтернативи стали прагматичні ідеї виховання американського філософа і педагога Джона Дьюї, які суттєво вплинули на подальший самостійний розвиток принципово нової системи освіти України. Простежено позитивне ставлення до прагматичної педагогіки вітчизняними реформаторами соціального виховання, що спонукало до розвитку нової педагогічної думки на українському просторі. Зазначено термін «прагматизм», його філософська концепція та ідея у практиці виховання неповнолітніх правопорушників. Обговорено доцільність застосування прагматизму у вихованні неповнолітніх правопорушників означеного історичного етапу дослідження.
50
Petrenko, D. V. "Медіальний поворот у філософії." Grani 18, no. 5 (April 7, 2015): 98–102. http://dx.doi.org/10.15421/1715106.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню філософських концептуалізацій медіа. Філософія медіа – один з найбільш актуальних напрямків сучасної філософії. Мета статті – дослідити лінії концептуалізації медіа у філософії другої половини ХХ – початку ХХІ сторіччя. Найбільш популярним значенням імені медіа є «засіб масової інформації», або «засіб масової комунікації». З другої половини ХХ сторіччя це значення регулярно відтворюється у різних філософських дослідженнях, які звертаються до критики масової інформації/комунікації. Філософи критикують медіа як складову культурної індустрії або проводять аналіз ідеології, що ретранслюється масмедіа. Існує також і друге значення концепту медіа – «матеріальні фактори комунікаційних процесів». Канадський теоретик культури М. Маклюен розглядає медіа не тільки як засіб комунікації, але і як повідомлення. Ім’я медіа тут стає центральним інструментом вивчення трансформацій культури. Подальший розвиток ця лінія знаходить у дослідженнях В.Онга, Ф.Кіттлера, Р.Дебре. У ряді сучасних філософських концепцій поняття медіа визначається ще ширше і співвідноситься з поняттям мова (Д.Мерш, Л.Візінг, М.Фогель, В.Савчук). Означені лінії філософії медіа є результатом лінгвістичного повороту, який визначив мову центральною філософською проблемою. Медіальний поворот у сучасній філософії є продовженням лінгвістичного повороту і складає одну з найбільш важливих тенденцій актуального мислення.