Journal articles on the topic 'Функціональні особливості поняття числа'

У статті проаналізовано теоретичні та методичні засади психокорекційної та психопрофілактичної роботи психолога з підлітками, схильними до девіантної поведінки. Аргументовано, що наявні наукові уявлення є недостатніми для чіткого розуміння психологічних чинників і механізмів формування девіантної поведінки, що обмежує можливості врахування всіх цих чинників під час розробленні цільових психокорекційних та психопрофілактичних програм. Здійснено спробу розкрити сутність поняття «девіантність», охарактеризувати вплив індивідуально-психологічних особливостей підлітків на формування девіантної поведінки. Наголошено, що девіантність підлітків являє собою складну форму соціальної поведінки, детермінованої системою взаємопов’язаних чинників, до числа яких входять сімейні умови, умови шкільного освітнього середовища, біологічні передумови, що включають особливості нервово-психічних відхилень та особистісні особливості підлітка. Підкреслено теоретичну і практичну вагомість психологічного дослідження проблеми девіантності в підлітковому віці на засадах індивідуально-особистісного підходу. Підтримано позицію сучасних учених стосовно того, що девіантна поведінка підлітка є наслідком та проявом його соціальної дезадаптації. Наголошено на важливості твердження про те, що знання психосоціальної сфери підлітків необхідно для організації цілеспрямованого пошуку адекватних способів психологічного впливу на особистість дитини під час виникнення вікових проблем. На основі вивчення психологічних підходів до розуміння механізмів формування девіантності особистості сформульовано висновок про доцільність застосування індивідуально-особистісного підходу як методологічного фундаменту та методичного інструментарію конструювання та реалізації корекційно-превентивних програм. Окреслено перспективи вирішення питання запобігання проявам девіантної поведінки в підлітків і подолання таких. Перспективою дослідження визначено з’ясування функціональних механізмів девіантної поведінки в підлітковому віці, що дозволить розробляти і запроваджувати ефективні психологічні моделі корекційно-превентивного впливу.

Праця зосереджена на дослідженні перекладацьких трансформацій як засобу досягнення еквівалентності в перекладі. Під перекладацькою трансформацією ми розуміємо зміну формальних або семантичних компонентів вихідного тексту в тексті перекладу за збереження інформації, що призначена для передачі. Лексичні трансформації становлять собою відхилення від прямих словникових відповідників та виникають здебільшого тому, що об’єми значень лексичних одиниць вихідної та мови перекладу не збігаються. До лексичних трансформацій відносимо конкретизацію значень, генералізацію значень, додавання, вилучення та перестановку. Важливо перекладати лексичний елемент у сукупності його контекстуальних зв’язків та функціональних характеристик. Основними причинами виникнення лексичних трансформацій, на думку таких дослідниць у лінгвістичній галузі, як Т. Левицька й А. Фітерман, є різна словосполучність, різні вживання одного слова, різниця у смисловому об’ємі, різні ознаки одного денотата в різних мовах. Поняття граматичної трансформації визначено тим, що у процесі перекладу згідно з нормами мови перекладу перетворюється сама структура речення. Англійська й українська мови належать до різних типів мов індоєвропейської родини, тому наявна розбіжність між ними як на рівні порядку слів у реченні, так і в категоріях числа, інших граматичних форм і структур. Основні характеристики, а саме – внутрішній та зовнішній поділ речення, зміна порядку слів та компенсація – відносимо до граматичних трансформацій. За допомогою порівняльного аналізу текстів оригіналу та перекладу проілюстроване використання лексичних та граматичних трансформацій на прикладі перекладу українською мовою роману Ієна Мак’юена «Спокута». У процесі перекладу автор частіше схилявся до використання лексичних трансформацій для кращого сприйняття та зацікавленості читачів, рідше використовувались граматичні трансформації. Засвідчено спробу перекладача зберігати послідовність у структурі речення. Крім цього, важливим аспектом у перекладі було те, що перекладач врахував особливості індивідуальної художньої манери письменника та специфіку культури адресата інформації.

Встановлено функціональні відмінності між службою управління персоналом органів публічного управління та кадровою службою органу державного управління, на основі чого визначено службу управління персоналом як структурну одиницю, що забезпечує реалізацію кадрової політики в організації з акцентом на соціальних та психологічних аспектах управління. Констатовано широке та вузьке тлумачення поняття “кадри” як характерної відмінності кадрових служб та служб управління персоналом. Проаналізовано нормативно-правові основи реалізації повноважень кадровими службами та службами управління персоналом як суб’єктів кадрової політики. Класифіковано види функцій служб управління персоналом залежно від їхніх основних завдань та методів впливу на персонал. Виявлено тенденції розвитку системи управління персоналом органу публічного управління.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Статтю присвячено дослідженню особливостей формування психологічної готовності мобілізованих військовослужбовців-прикордонників до ведення бойових дій. Під станом психологічної готовності особистості до діяльності розуміється складне утворення, яке має динамічну структуру, між компонентами якої існують функціональні залежності. Психологічна готовність розглядається як результат підготовки до певної діяльності, вона є стійким, багатоаспектним, ієрархізованим утворенням особистості, яке містить низку компонентів, адекватних вимогам, змісту та умовам діяльності. Психологічною готовністю є результат підготовки (підготовленості) до певного виду діяльності, який і трактується як стійка, багатоаспектна та ієрархієзована властивість особистості, що визначає спішність виконання діяльності, комплекс взаємозв’язаних та взаємозумовлених психологічних якостей, які забезпечують успішність її виконання. Аналіз наукової літератури показує виокремлення феномену психологічної готовності до здійснення діяльності в екстремальних умовах, що є особливо актуальним у зв’язку з проведенням операції Об’єднаних сил на Сході України, в якій безпосередню участь беруть військовослужбовці ДПСУ. Дійсно нагально постає питання вирішення проблеми психологічної готовності військовослужбовців прикордонників, що діють в екстремальних умовах, формування в них адекватних змістові професійної діяльності особистісних якостей і властивостей. Необхідно зазначити, що проблемою визначення концептуальних положень формування психологічної готовності військовослужбовців до здійснення службової діяльності в умовах бойових дій є відсутність єдиної теорії, що спроможна була б описати особливості психічної діяльності та поведінки людини у незвичайних, екстремальних, небезпечних та несумісних із життям умовах існування та праці. Велика кількість визначень поняття “психологічна готовність” показує його складність, багатомірність та неоднозначність.

Стаття присвячена досить важливій і актуальній темі не лише серед науковців, а і серед практичних працівників правоохоронних органів, яким досить часто доводиться здійснювати свою діяльність із розслідування злочинів, зокрема таких суспільно небезпечних, як убивства, в умовах подолання протидії щодо встановлення істини й викриття винних осіб. У статті проаналізовано поняття обшуку, розкрито його значення як невідкладної слідчої (розшукової) дії під час розслідування різних видів убивств. У статті наголошено на необхідності слідчому виявляти повну впевненість в успішному завершені обшуку, уміти максимально зосередитися, мати високий рівень працездатності. Цьому сприяють відповідна підготовка слідчої дії, своєчасність її проведення, залучення необхідного числа помічників, фахівців, наявність необхідних технічних засобів. Акцентовано увагу на тому, що обшук у справах про вбивства, приховані інсценуванням, має свою специфіку, що визначається видом інсценування, слідчою ситуацією і ситуацією обшуку. Достатньо уваги приділено тактичним операціям, у яких центральне місце відведено обшуку і доцільності їх застосування. Не залишились без уваги й види обшуку, зокрема й відносно нові, як-от обшук-затримання, обшук із негативним результатом та ін. Виходячи зі слідчих ситуацій і виду вбивств, зроблено спробу виділити об’єкти обшуку та предмети пошуку з метою орієнтувати правоохоронні органи на те, що слід шукати й де. Дана робота містить рекомендації щодо застосування тактичних прийомів обшуку залежно від виду та способу вбивств. Акцентовано увагу на особливості тактики проведення обшуку під час розслідування таких убивств, як: убивства, що вчиняються організованими злочинними групами, убивства на замовлення, убивства із застосуванням вибухових пристроїв, убивства з розчленуванням, які мають ознаки інсценувань. Теоретичні положення, висловлені автором, ілюструються прикладами із практики розслідування, що наочно свідчить про беззаперечне значення обшуку в системі слідчих дій під час розслідування такого тяжкого злочину, як убивство.

У статті досліджено зміст основних функцій самоменеджменту та їх зв’язок із процесом мислення людини з метою розуміння і відображення світу, проєктувальної діяльності, передбачення наслідків власних дій і прогнозування майбутнього, засвоєння інформації про знання та її змістовне трансформування, з метою розробки правил, норм, стандартів життєдіяльності людини і суспільства, самопізнання і самоаналізу, тлумачення, осмислення продуктів людської діяльності, аналітичної і синтетичної функцій у процесі опрацювання отриманої інформації.Розглянуто зміст різних підходів до процесу мислення в контексті своєрідності конкретних видів управлінської діяльності на різних етапах розвитку менеджера та організації з метою пізнання, передбачення, прогнозування розвитку подій, оволодіння законами об’єктивної реальності та використання результатів для задоволення потреб та інтересів суб’єкта господарювання.Метою написання статті є теоретичне дослідження підходів до мислення, особливостей творчого та критичного мислення як базової складової процесу формування політики самоменеджменту сучасного менеджера.Результати дослідження змісту понять критичного та творчого мислення, їх функціональних відмінностей в управлінні саморозвитком, в тому числі у процесі формування політики самоменеджменту, аналіз змісту його моделей дають теоретичне обґрунтування для застосування асиметричного мислення у процесі формування політикисамоменеджменту. Асиметричне мислення є одночасно видом критичного і творчого мислення. Синергія безлічі динамічних зв’язків у взаємодії запропонованих восьми векторів асиметричного мислення: масштаб, управління невдачами, швидкість розвитку, ощадність, доступність, алгоритми, магнетизм, розповіді створюють синергетичний ефект саморозвитку особистості та соціальної системи.

Стаття присвячена проблемі формування методичної культури майбутніх викладачів закладів вищої освіти на етапі професійної підготовки. Особлива увага приділена необхідності підготовки майбутніх викладачів до роботи зі студентською молоддю. У статті представлено характеристики методичної культури викладача закладу вищої освіти, обґрунтовано необхідність її формування для успішної професійної діяльності в умовах оновлення вищої школи, проаналізовано особливості та функціональні можливості педагогічного середовища, його роль у системі професійної підготовки майбутніх викладачів. Проаналізовано наукові підходи щодо визначення поняття «методична культура», уточнено сутність феномена «методична культура майбутнього викладача ЗВО». Запропоновано шляхи формування методичної культури майбутнього викладача на етапі магістерської підготовки. Дотримання педагогічних умов (наповнення змісту навчальних дисциплін знаннями про методичну культуру викладача ЗВО; використання інтерактивних технологій з метою підвищення мотивації до формування власної методичної культури; врахування вікових особливостей студентської молоді тощо) забезпечує постійний цілеспрямований вплив на формування досліджуваної нами якості.Автор доводить актуальність формування методичної культури викладача як однієї з важливих особистісно-професійних якостей та зазначає, що це складне, багаторівневе і системне утворення. У статті підкреслено, що зміст предметів психолого-педагогічного циклу, які викладаються студентам спеціальності «Освітні, педагогічні науки», сприяє зростанню професіоналізму, збагаченню знань, забезпечує розвиток цілісної творчої особистості та формує методичну культуру майбутніх викладачів ЗВО на етапі професійної підготовки. Методи дослідження спрямовувалися на опис сутності змісту статті, цілісного уявлення про проблему, зазначену у темі. Результати наукової розвідки засвідчили, що нагальною сьогодні є потреба удосконалити наукові уявлення про суть та структуру поняття «методична культура майбутнього викладача ЗВО», виявити її структурні компоненти, принципи та фактори формування. Подальшої уваги заслуговує розгляд питання методичної культури майбутнього викладача, яка спрямована на підвищенняефективності його майбутньої діяльності та розвиток професійно-особистісних якостей.

The article aims at analyzing the topical English pandemic (coronavirus) vocabulary from the perspective of system-functional approach. This envisages performing following tasks: 1) to identify the pandemic (coronavirus) lexical cluster, 2) to describe the word-building peculiarities of the English coronavirus vocabulary and 3) to interpret the functioning of this vocabulary within the political, every day, and Internet discourses.Methods. The methodological framework used in the study features: 1) generalization for establishing basic theoretical principles of the research; 2) structure-semantic analysis for studying the word-building specifics of the pandemic vocabulary; 3) statistical method for defining calculate the frequency and the productivity of certain word-building models within the pandemic lexical cluster; 4) the elements of discourse analysis to highlight the functional peculiarities of coronavirus vocabulary.Results. Coronacrisis, that we have experienced till the present, has become a crucial factor catalyzing nomination processes of the novel concepts, thus influencing the lexical system of the English language. We consider pandemic lexicon (coronavirus vocabulary) the novelist group of neologisms in the English language since it comprises innovative words and phrases which have been coined since the start of COVID-19 pandemic and relate to its impact on the modern life. Among the most common for coronavirus vocabulary word-building models are derivation, compounding, shortening, loan and substitution; alongside, the statistical analysis has proved blending to be the most productive word-building model. The study of functional peculiarities of the pandemic lexicon within various types of discourses shows that its biggest part has entered the usus. The use of pandemic vocabulary within the Internet discourse is marked by the development of a number of thematic groups of language units referring to: 1) routine activities and events; 2) changes in learn and work modes; 3) excess weight; 4) alcohol and 5) verbal aggressiveness.Conclusions. The study enabled categorizing the units of the English pandemic (coronavirus) vocabulary as a separate lexical cluster, which has predominantly developed with the help of the already existing language resources. The units of this innovative cluster perform nominative function by naming new concepts and realia of life, reflect social moods, for instance, the feelings of worry, fear, anguish, and hopelessness, or facilitate the humorous effect in communication. Prospects for future research lie within the expansion of discursive analysis of pandemic innovations for revealing functional of some neological units on different stages of the COVID-19 pandemic, as well as conducting a comparative study of pandemic innovations in distant languages.Key words: word-building, lexical innovation, pandemic vocabulary, discourse. Метою пропонованого дослідження є висвітлення актуального пандемійного (коронавірусного) вокабуляру англійської мови з позицій системно-функціонального підходу. Досягненню мети сприяє виконання таких завдань: 1) ідентифікувати пандемійний (коронавірусний) лексичний кластер; 2) охарактеризувати словотвірні особливості коронавокабуляра англійської мови та 3) проінтерпретувати особливості функціонування коронавокабуляра в політичному, повсякденному та інтернет-дискурсах.Методи. Для досягнення поставленої мети застосовувалися: 1) метод узагальнення для ідентифікації базових теоретич-них положень; 2) метод структурно-семантичного аналізу для вивчення особливостей словотвору пандемійного вокабуляра; 3) статистичний метод для вирахування частотності та продуктивності словотворення пандемійного лексичного кластера за конкретними моделями; 4) елементи дискурс-аналізу для вивчення функціональних особливостей короновокабуляра.Результати. Коронакриза, що триває нині, є центральним фактором впливу на лексикографічну систему англійської мови, оскільки актуалізувала проблему номінації нових реалій. Найактуальнішою неологічною групою англійської мови нині є пандемійна лексика (коронавірусний вокабуляр), до складу якого, зокрема, входять інноваційні слова та вирази, що виникли з початку пандемії COVID-19 та пов’язані з її впливом на сучасне життя. Елементи коронавокабуляра утворюються за низкою дериваційних моделей, до числа яких відносимо деривацію, основоскладання, скорочення, запозичення, субституцію, проте найпродуктивнішою моделлю за результатами статистичного аналізу є телескопія. Дослідження особливостей функціонуван-ня коронавірусного вокабуляра в різних типах дискурсу дає змогу констатувати превалювання узуальної лексики та тісні між-дискурсивні зв’язки, зокрема між політичним дискурсом та дискурсом повсякденності. Використання пандемійної лексики на просторах інтернет-дискурсу відзначається формуванням низки лексико-семантичних груп на позначення: 1) рутинних занять та подій; 2) змін у звичному розпорядку навчальної та робочої діяльності; 3) зайвої ваги; 4) алкоголю та 5) мовної агресії.Висновки. Проведене дослідження уможливило виокремлення англомовного пандемійного (коронавірусного) вокабуляра як окремого лексичного кластера, основу якого становить загальновживана лексика. Одиниці цього інноваційного кластера виконують номінативну функцію через іменування нових реалій та концептів життя, а також рефлектують настрої суспільства, зокрема відчуття занепокоєння, остраху, туги та безнадійності, або ж сприяють реалізації гумористичного ефекту комунікації.Ключові слова: словотворення, лексична інновація, пандемійний вокабуляр, дискурс.

У статті теоретично осмислене поняття «паркова культура», досліджена її історико-культурна складова частина. На основі авторської концепції українських вчених розкрито зміст паркової культури, її функціональні особливості і стратегічні пріоритети, серед яких головним є збереження історико-культурної спадщини. Проаналізовано міждисциплінарні підходи до розуміння історико-культурних тенденцій розвитку природно- заповідних територій, що дало змогу розкрити основні розбудовчі тенденції паркових територій і зон. Відповідно до реєстру Природно-заповідного фонду України в статті зазначено, осмислено і розкрито визначальну роль і значення парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення в сучасному культурному просторі Вінниччини. Наголошено на історико-культурному значенні кожного парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва, визначено їхній соціокультурний, економічний та туристичний потенціал. Зокрема, досліджено історико-культурний ресурс парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення Вінниччини, визначено основні історичні етапи їх розвитку відповідно до визначених у темі хронологічних межах, а саме: 1 етап (1985–1991 рр.) – період перебудо- ви і розпаду СРСР; 2 етап (1991 р.– сьогодення) – становлення і удосконалення законодавства незалежної України; 3 етап (2014 – сьогодення) – реформа децентралізації. Зазначені етапи мають важливе історико-культурне зна- чення для розвитку парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, їх збереження. Розглянуто питання активної уваги та участі зацікавлених у розвитку парків-пам’яток садово-паркового мистецтва стейкхолдерів, доведено їх беззаперечну роль у відродженні, становленні і популяризації сучасної Вінниччини.

У статті аналізуються позиції вчених щодо взаємо-дії слідчих з оперативними підрозділами та іншими недержавними суб’єктами безпеки під час виявлення та розслідування злочинів на підприємствах харчової промисловості. Актуальним завданням правоохорон-них органів є захист економічних інтересів громадян, суб’єктів господарювання та держави від злочинних посягань. Зростаюча світова економічна криза, а та-кож політичні, економічні й соціальні перетворення останніх років в Україні, звісно, не могли оминути продовольчу сферу, помітне місце в якій посідає харчо-ва промисловість. Галузі харчової промисловості відне-сені до числа пріоритетних сфер життєзабезпечення, від розвитку яких залежать соціально-економічний стан суспільства і продовольча безпека держави. Ви-рішення проблеми продовольчої безпеки неможливе без вжиття ефективних заходів щодо боротьби зі злочи-нами, що вчиняються у сфері харчового виробництва, тому що дії злочинців істотно ускладнюють і навіть дискредитують процес становлення нових економіч-них відносин і проведення реформ. Значна частина матеріальних збитків, установлених у даної категорії, припадає на частку підприємств і організацій м’ясної, цукрової, молочної, хлібопекарської, а також спир-тової, лікеро-горілчаної та виноробної галузей харчо-вої промисловості. Визначено особливості взаємодії слідчих з оперативними підрозділами та іншими не-державними суб’єктами безпеки під час виявлення та розслідування злочинних дій на підприємствах харчо-вої промисловості, її поняття, форми, методи, рівні та запропоновано шляхи підвищення ефективності такої взаємодії в процесі розкриття злочинів у продовольчій сфері. Обґрунтовується, що протидія злочинам має об’єднувати різні з них. Розглянуто засади взаємодії слідчих, оперативних та недержавних суб’єктів систе-ми безпеки під час розслідування злочинів, що знайш-ли своє відображення в Кримінальному процесуально-му кодексі України та відомчих нормативно-правових актах.

Стаття присвячена дослідженню основних підходів до визначення функцій Президента у польській конституційній доктрині. Констатується багатовимірність та системна неузго- дженість наукових поглядів польських конституціоналістів та політичних діячів як на саме розуміння поняття «функції», так і на їх змістовне наповнення. Досліджується співвідношен- ня понять «функції» Президента Республіки Польща як конкретні напрями його діяльності, «цілі та цінності», захисту й реалізації яких Президент повинен приділити особливу ува- гу, «завдання та повноваження» Президента тощо. На підставі системного аналізу чинного законодавства, теоретичних наукових джерел та матеріалів практики Конституційного Три- буналу доводиться логічність та виправданість доктринального використання саме терміну «функції Президента Республіки Польща». Встановлено, що з огляду на особливості свого конституційно-правового статусу Прези- дент Республіки Польща не є органом stricte, наділеним функціями, характерними для вико- навчої влади. Його повноваження проникають також до сфер як законодавчої, так і судової влади. До числа основних функцій Президента Республіки Польща автором віднесено такі: функцію найвищого представника Республіки Польща; функцію гаранта неперервності дер- жавної влади; функцію нагляду за дотриманням Конституції (функція «хранителя Конститу- ції»); функцію «охоронця» суверенітету й безпеки Польської держави, а також недоторкан- ності та неподільності її території. Наголошується, що здійснення визначених у ч. 1 та 2 ст. 126 Конституції Республіки функцій, покладених на Президента, може відбуватися лише за допомогою повноважень, передбачених у конкретних нормах Конституції та законів. Водночас піднімається питан- ня нормативної повноти Конституції як правової основи діяльності Президента Республіки Польща та зазначається потреба приведення наявного конституційно-правового регулюван- ня функцій Президента Республіки Польща у цілковиту відповідність до загального систем- ного принципу легалізму діяльності органів державної влади.

Вступ. Останнім часом теорія складних мереж стала ефективним інструментом дослідження складних структур: технологічних (наприклад, Інтернет-мережа, www, транспортні мережі), соціальних (мережі співробітництва, мережі мобільного телефонного зв’язку), біологічних (екологічні мережі, функціональні мережі мозку, мережі білкових взаємодій) [1]. Вузли в таких мережах – це елементи складних систем, а зв’язки між вузлами – взаємодії між елементами.Web 2.0 дозволив створити навчальні системи, засновані на принципах, так званої, кібернетики другого порядку. Учень тепер став активним елементом системи, яка не тільки контролює й направляє його діяльність, але й дозволяє своєю думкою впливати на функціонування й наповнення самої системи. Такий підхід є основою для виникнення системних ефектів [2].Дж. Сіменс і С. Даунс у власній теорії конективізму багато в чому продовжують ідеї, висловлені німецьким філософом В. Флуссером. У рамках конективізму, навчання – це процес створення мережі. Вузлами можуть бути люди, організації, бібліотеки, web-сайти, книги, журнали, бази даних або будь-яке інше джерело інформації. Сукупність зв’язаних вузлів стає мережею. Мережі можуть поєднуватися між собою. Кожний вузол у мережі може бути мережею більш низького рівня. Вузли, що втратили актуальність і цінність поступово зникають. Комплекси вузлів збуджують або гальмують один одного й у результаті їхнього взаємозв’язку утворюється блок. Збуджуючий або гальмуючий вплив один на одного можуть чинити й блоки – групи вузлів, кожен з яких видає власний загальний вихідний сигнал, що відповідає результуючій вазі всіх вхідних сигналів, отриманих від інших вузлів. Блоки організовані ієрархічно. Оскільки величезна кількість вузлів функціонує одночасно й на різних рівнях організації, обробка носить паралельний характер. Утворюючи персональну навчальну мережу, в мозкових структурах слухача згідно конекціонізму формується нейронна мережа.Конективізм і масові відкриті дистанційні курси. Застосування ідей конективізму знайшло відображення у практиці масових відкритих дистанційних курсів (МВДК), які останнім часом досить широко використовуються у закордонній педагогічній діяльності.З метою вивчення тенденцій розвитку МВДК в листопаді 2012 року автором було проведено дослідження «Конективізм і масові відкриті дистанційні курси» [3]. У результаті Інтернет-анкетування було опитано 62 респондента з України, Росії, Білорусії, Азербайджану, Грузії, Лівану та Німеччини (рис. 1). Переважну кількість учасників опитування (77 %) склали викладачі й наукові співробітники, 8 % – керівники відділів освітніх установ, 5 % – аспіранти (рис. 2). Враховуючи те, що були задіяні респонденти зайняті в сфері дистанційної освіти, можна говорити про високу вірогідність відомостей, отриманих у ході дослідження (випадково опинилися на сайті з опитуванням лише 2% учасників). а бРис. 1. Розподіл учасників: а – за країнами, б – за віком При перебуванні в Інтернет-мережі переважна більшість опитаних витрачає значну долю свого часу на пошук інформації (92 %), а вже потім на навчання й спілкування (рис. 3). Рис. 2. Склад вибіркової сукупностіРис. 3. Розподіл витрат часу учасників при перебуванні в Інтернет Особливістю отриманих результатів є те, що 71 % респондентів не вважають конективізм повноцінною (самостійною) теорією навчання, з них 45 % відносять конективізм до різновиду неформального навчання, що реалізується в контексті концепції освіти впродовж всього життя, 18% вважають конективізм педагогічною ідеєю (рис. 4). Рис. 4. Чи можна вважати конективізм повноцінною теорією навчання 60 % респондентів приймали участь у МВДК, з них 40 % задоволені результатами свого навчання, 18 % не можуть оцінити результат, а 2 % залишилися розчарованими (рис. 5).76 % вважають, що ідеї конективізму сприяють підвищенню ефективності навчальної діяльності (рис. 6). Рис. 5. Задоволеність від власної участі в МВДКРис. 6. Чи сприяють конективістські ідеї підвищенню рівня ефективності навчальної діяльності 40 % вважають, що найголовніше у МВДК – це уміння працювати в співробітництві, 32 % вважають, що найголовнішим є вміння самостійно організовувати та проводити такі курси, 24 % вважають, що МВДК – це засіб для апробацій положень конективізму (рис. 7).На питання, чи можливо отримати реальні знання при навчанні у МВДК думки учасників розділилися майже порівну: 52 % вважають, що це цілком можливо, а 42 % вважають, що отримані знання можуть бути тільки фрагментарними (рис. 8). Рис. 7. Найважливіше при навчанні в МВДК Рис. 8. Чи можливо отримати реальні знання при навчанні в МВДК Понад 50 % вважають, що велику кількість учасників МВДК можна пояснити нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін (рис. 9).До основних переваг процесу навчання у масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність вікових, територіальних, освітніх і професійних обмежень,відкритість і безкоштовність, гнучкість навчання,отримання нової інформації безпосередньо від фахівців предметної області,самомотивація та самоорганізація слухачів,обмін досвідом і колективна робота у співробітництві,формування умов взаємного навчання в спілкуванні,охоплення широкої (масової) аудиторії,пряме використання всіх переваг комп’ютерної підтримки навчального процесу (від електронних підручників до віртуальних середовищ),процес участі й навчання в МВДК допускає обмін не тільки інформацією, але й, що особливо цінно, напрямами її пошуку,розширення персональної навчальної мережі,можливість неформального підвищення знань,можливість оцінювання робіт інших слухачів курсу,використання в курсах різноманітного навчального контенту (текстова, аудіо-, відео- і графічна інформація), а також форумів і блогів,основний інформаційний матеріал знаходиться поза сайтом курсу. Рис. 9. Чи можна пояснити ріст числа учасників МВДК тільки нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін До основних недоліків процесу навчання в масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність особистого контакту конкретного слухача й педагога, як наслідок, довіри (міжособистісне телекомунікаційне спілкування в силу свого опосередкованого характеру не здатне (з ряду причин технічного, економічного й психологічного плану) повною мірою заповнити відсутність безпосереднього спілкування),використовування різних платформ,високі вимоги до професіоналізму викладачів (тьюторів),надлишок та хаотичність навчальної інформації,відсутність у слухачів навичок самоосвіти, фільтрації й взаємодії,неможливість проконтролювати автора виконаних робіт (ідентифікації),обмежений адміністративний вплив з боку викладача,не вміння спілкуватися інформативно й результативно (закритість вітчизняних викладачів),трудомісткий і тривалий процес розробки навчального курсу (контенту), його супроводу і консультація великої кількості слухачів,технічні проблеми забезпечення практичних (лабораторних) занять,труднощі моніторингу процесу підготовки слухача,необхідність достатньої сформованості мотивації навчання (актуально для молодших за віком і менш критично для дорослих слухачів),імовірність появи технічних проблем доступу до курсів,обмежений зворотний зв’язок з педагогом (тьютором),більшість МВДК на сьогодні розраховані на можливості техніки, а не на людину як індивіда,недостатня кількість часу на обробку всіх наявних навчальних матеріалів,кожний учасник самостійно регулює свою діяльність в курсі.Проблеми конективізму як теорії навчання. Із результатів дослідження зрозуміло, що комплекс ідей конективізму навряд чи можна вважати повноцінною (самостійною) теорією навчання, скоріше це один із різновидів неформального навчання в рамках концепції освіти впродовж всього життя. Розглянемо деякі положення [4].I. Слухач сам установлює мету навчання, читає тільки той матеріал, що йому доступний і подобаєтьсяПринципи автодидактики розроблені В. О. Курінським в рамках т. з. «постпсихології» [5]. Як визначає сам автор, «автодидактикою здавна називають самонавчання. Нікому з нас не вдається її уникнути – всім доводиться доходити до чогось самостійно, розраховуючи на свої власні сили. У кінцевому рахунку, в яких би вчителів ми ні вчилися, ми перш за все учні самих себе».Із 8 правил, сформульованих В. О. Курінським, наведемо деякі загальні положення:а) необхідно робити тільки те, що викликає інтерес (спочатку треба створити актуалізацію інтересу). Інтерес створюється не з якогось зовнішнього матеріалу, а в нас самих, коли ми перемикаємо свою увагу з однієї частини предмета або тексту – на іншу;б) не слід намагатися все запам’ятовувати одразу (але треба намагатися, щоб сприйняття було як можна повнішим). Треба управляти своєю увагою;в) не слід прагнути повного засвоєння матеріалу;г) треба прагнути до самоспостереження. Людина обов’язково повинна стежити за тим, як ставляться до її вчинків інші люди (результати спостереження свого внутрішнього стану і того, що думають інші доповнюють один одного);д) незасвоєння попереднього матеріалу не є причиною того, щоб не ознайомитися з матеріалом наступним.II. Знання перебувають у співтовариствах і комп’ютерних мережахНа нашу думку, тут відбувається деяка підміна понять, адже в комп’ютерних мережах розміщені дані. А чи стануть вони знаннями? Можуть стати, але в результаті перетворення й аналізу цих даних при вирішенні конкретних завдань. Ми можемо прослухати передачу (лекцію) на незнайомій для нас мові, при цьому одержимо дані, але не інформацію (і відповідно не знання). Ми можемо записати ці дані на компакт-диск – зміниться форма подання даних, відбудеться нова реєстрація, а відповідно сформуються й нові дані.Д. Вайнбергер зазначає: «Коли знання стає мережевим, самий розумний у кімнаті вже не лектор, що виступає перед слухачами, і навіть не колективний розум всіх присутніх. Сама розумна людина в кімнаті – це сама кімната, тобто мережа, утворена із зв’язків між людьми та їхніми ідеями, які, у свою чергу, пов’язані з тим, що перебуває за межами кімнати. Це зовсім не означає, що мережа стає наділеною інтелектом. Однак знання стають буквально немислимими без мережі, яка їх забезпечує…» [6].Отже, потенційні знання є технічним і технологічним заручником (програмно-апаратна й ментальна складові). Згідно принципу канадського філософа М. Маклюена, «засіб передачі повідомлення і є зміст повідомлення»: для того, щоб зрозуміти зміст повідомлення, необхідно розуміти, як саме влаштований інформаційний канал, по якому надходить повідомлення та як специфіка цього каналу впливає на саму інформацію.III. Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів, які слухачі підключають у формі джерел інформації й знаньЧи може підключення до джерела інформації структурувати та сформувати знання учня? Очевидно, що це тільки елемент процесу навчання – можна підключитися до будь-яких потенційних джерел інформації, але не аналізувати і не обробляти їх у подальшому. На нашу думку, інтерес представляє застосування поняття цінності створюваної слухачем мережі.Ще на початку XX століття на можливість кількісної оцінки цінності соціальної мережі звернув увагу Д. А. Сарнов, який показав, що цінність радіо- або телевіщальної мережі зростає пропорційно кількості глядачів (слухачів) n. Дійсно цінність мережі тим вище, чим вище число її елементів (вузлів). Пізніше Р. Меткалф звернув увагу на те, що цінність всієї системи зростає навіть швидше, ніж число її елементів n. Адже кожен елемент мережі може бути з’єднаний з n−1 іншими елементами, і, таким чином, цінність для нього пропорційна n−1. Оскільки в мережі всього n елементів, то цінність всієї мережі пропорційна n(n−1).На основі цього закону Д. Рід сформулював закон для мереж, які утворюють групи. Цінність такої мережі пропорційна 2n−n−1, що визначається числом підмножин (груп) множини з n агентів за винятком одиночних елементів і порожньої множини. Закон Ріда виражає зв’язок між обчислювальними та соціальними мережами. Коли мережа віщає щось людям, цінність її послуг зростає лінійно. Коли ж мережа дає можливість окремим вузлам вступати в контакт один з одним, цінність зростає у квадратичній залежності. А коли та ж сама мережа має у своєму розпорядженні засоби для створення її учасникам груп, цінність зростає експоненціально.У роботі [7] пропонується оцінювати ріст цінності логарифмічно – nln(n) (закон Ципфа). Головний аргумент на користь цього закону полягає в тому, що на відміну від перших трьох законів, тут ранжуються цінності зв’язків. Якщо для довільного агента соціальної мережі, створеної з n елементів, зв’язки з іншими n−1 агентами мають цінності від 1 до 1/(n–1), то внесок цього агента в загальну цінність мережі становить (для великого n): Підсумувавши за всіма агентами, одержимо повну цінність мережі порядку nln(n).Однак, цінність соціальної мережі як величина, що залежить від потенційних зв’язків всіх агентів, очевидно має зростати зі збільшенням кількості можливих конфігурацій (потенційних можливостей) цих зв’язків у мережі. У роботі [8] показано, що для великої кількості агентів n цінність соціальної мережі (у якості ентропії) може бути визначена якВисновкиУ конективізмі зв’язки повинні формуватися природно (через процес асоціацій). Очевидно, що це можливо тільки в контексті розвитку безперервної освіти і навчання протягом всього життя. Це не просто «передача знань» («побудова знань»), притаманна сьогоднішньому програмованому навчанню, тут навчання більш схоже на розвиток особистості. Як писав В. Ф. Турчин: «Коли навчається людина, вона сам йде назустріч навчанню. Не тому, що вона знає, що “вчитися корисно». Дитина цього не знає, але навчається найбільш легко й активно. Асоціації утворюються в неї «просто так», без усякого підкріплення. Це працює механізм управління асоціюванням, що вимагає собі їжі. Якщо її не має, людині стає нудно, а це негативна емоція. Учителеві немає потреби нав’язувати що-небудь дитині або людині взагалі, його завдання лише в тому, щоб дати їжу її уяві. Одержуючи цю їжу, людина зазнає насолоди. Таким чином, вона завжди вчиться сама, зсередини. Це активний, творчий процес» [9].Головна роль у конективізмі приділяється самому учню – саме він повинен прагнути здобувати нові знання постійно, створювати й використовувати персональну навчальну мережу, розрізняти головну інформацію від другорядної та псевдонаучної, оцінювати отримані знання й т. д. Виникла нова проблема – маючи можливість використати нові засоби для навчання, людина може виявитися просто не здатною ними скористатися (проблема інформаційної компетентності, проблема інформаційного вибуху). У свою чергу педагог (тьютор) повинен мати певні навички по створенню й підготовці навчальних матеріалів та їхньому використанню в дистанційних курсах.На сучасному етапі конективізм як повноцінна теорія навчання вивчений недостатньо. Крім того нормативно-правова база орієнтована тільки на традиційні форми навчання. Проте, позитивно, що знання у цьому підході порівнюються не тільки із структурою, а і з процесом. Прояв гнучкості в навчанні й оцінюванні, а також розвиток міжпредметних зв’язків із «інформаційного хаосу» безсумнівно дозволяє активізувати різні форми інтелекту учнів.

У статті розглянуті загальні питання створення електронних бібліотек, проаналізовані деякі визначення поняття "електронна бібліотека" та зазначені переваги електронних бібліотек над традиційними. Описані ключеві ознаки електронних бібліотек. При дослідженні особливостей роботи таких бібліотек проаналізовано мету створення, властивості та функціональні можливості наукових та освітніх бібліотек. Розкривається область застосування наукових і освітніх електронних бібліотек. А також виділені деякі типи електронних документів властиві для освітньої електронної бібліотеки.

У статті було досліджено теоретичні аспекти управління маркетинговою діяльністю підприємства за сучасних умов господарювання та під впливом пандемії Covid-19. На основі дослідження поняття «управління маркетинговою діяльністю» було виокремлено ключові підходи та акценти до його забезпечення. У статті досліджено модель управління маркетинговою діяльністю підприємства з урахування потреб сучасного ринку та цілей досягнення ефективності маркетингу та діяльності підприємства в цілому. Маркетинг розглядається як важлива складова діяльності підприємства, а тому в процесі управління важливо розуміти функціональні завдання підсистеми управління маркетинговою діяльністю, принципи здійснення управління маркетингом. Ключовим чинником, який впливає не лише на маркетингові концепції, а й на моделі розвитку бізнесу в цілому є пандемії COVID-19. У процесі управління маркетингом слід враховувати динамічну зміну поведінки споживачів. В статті визначено ключові тенденції у розвитку концепції маркетингу під впливом пандемії, серед яким автори зазначили: відбулось обмеження горизонту довгострокового бачення поведінки споживачів та переорієнтація на он-лайн заходи; зміна стилю спілкування між виробником та споживачем; нестабільність цін на ринках більшості найменувань продукції виробників; зміна логістичних ланцюгів постачання, як на стадії закупівель, так і на стадії постачання. Підприємства потребують поєднання: довгострокових та короткострових планів маркетингових заходів; розширення спектру методів дослідження ринка та заходів маркетингової діяльності; врахування результатів маркетингової діяльності в процесі удосконалення бізнес-моделей розвитку підприємств. Також в статті визначено особливості сучасного етапу розвитку маркетингу, під впливом яких відбувається фактично зміна моделі маркетингової системи. На основі узагальнення дії чинників розвитку маркетингу, а також основних тенденцій авторами ідентифіковано основні моделі маркетингу, серед яких цифровий, ситуативний та індивідуально-орієнтований маркетинг.