Journal articles on the topic 'Функціональні команди'

Актуальність. На сьогодні проблема реабілітації пацієнтів після перенесеного інсульту в Україні, як і в усьому світі, дуже актуальна. Він є однією з основних причин інвалідизації населення. Мета дослідження: підвищення ефективності організації відновлювального лікування пацієнтів після перенесеного інсульту шляхом застосування організаційної моделі реабілітаційного процесу “мультидисциплінарна команда”. Матеріали та методи. Було вивчено та інтегровано в практику застосування моделі організації реабілітації “Мультидисциплінарна команда”. Визначено склад команди та етапи її діяльності. Результати дослідження та їх обговорення. До складу мультидисциплінарної команди увійшли наступні фахівці: невропатолог, терапевт, фізичний терапевт, психолог, ортопед-травматолог, ортезист. На початковому етапі проводилися визначення функціональних можливостей пацієнтів шляхом проведення тестування та міографічного дослідження. Після отримання та опрацювання даних для визначення мети реабілітаційного курсу проводились співбесіди з пацієнтами та обговорювалися шляхи досягнення мети на засіданнях мультидисциплінарної команди. На даному етапі також відбувалось формування індивідуальної програми реабілітації, яка містить у собі план дій кожного фахівця, що входить до мультидисциплінарної команди, таким чином, щоб одночасно вирішувалися комплексні завдання, проводилися заходи відновного лікування, що не виключали одне одного та мали взаємно посилюючий вплив. Далі визначались терміни проміжного контролю ефективності реабілітаційних дій задля подальшого коректування реабілітаційної програми. На наступному етапі проводилися програми реабілітації та проміжний контроль шляхом здійснення повторного тестування й інших методів дослідження. Також, враховуючи функціональні можливості пацієнта, визначались показання щодо призначення ортезних систем. На заключному етапі курсу відновлювального лікування проводилась оцінка ефективності реабілітаційних дій в цілому і кожного окремого фахівця, що входив до складу команди, та оцінка досягнення мети реабілітаційного курсу. Висновки. Впровадження моделі організації реабілітаційного процесу «Мультидисциплінарна команда» дає змогу побудувати і виконати комплексну реабілітацію пацієнтів після перенесеного інсульту: якомога раніше відновити, досягти компенсації порушених функцій, зменшити ускладнення та ступінь інвалідизації.

У статті розглянуто освітньо-педагогічні аспекти проєктної діяльності в публічній сфері. З’ясовано, що набуття публічними службовцями проєктних компетентностей, отримання навиків їх роботи в проєктних командах здатне вирішити питання ефективності діяльності публічної влади. У сучасному проєктному середовищі змінюється роль особистості як особливого ресурсу організацій. Саме команда проєкту забезпечує його успіх, а якість її роботи найбільшою мірою залежить від умінь, навичок та професійної поведінки кожного члена команди. У статті розглянуто функціональний, рольовий та компетентнісний підходи до застосування інформаційно-комунікаційних технологій проєктними командами в публічній сфері діяльності. Запропоновано побудова комплементарної команди проєкту на основі схильностей її членів до типових моделей поведінки. Проведено дослідження профілів кандидатів до команд, що застосовують сучасні інформаційно-комунікаційні технології публічного адміністрування, спрямоване на визначення сильних і слабких сторін компетентності майбутніх проєктних менеджерів шляхом їх тестування Досліджено ефективність навчання в двох типах команд: комплементарних, побудованих за системним принципом, та контрольних, сформованих за випадковим принципом. Для цього застосований інструмент професійних навичок менеджменту допомагає керівникам різних рівнів виявити сильні та слабкі сторони управлінських навичок та стиль управління. Цей інструмент сконструйований для опису профілю управлінської поведінки менеджера в процесі роботи. Представлені результати зміни профілів компетентності професійних менеджерських навичок у комплементарних та контрольних командах. Результатом дослідження є поглиблення теоретичних положень щодо створення та застосування інформаційно-комунікаційних технологій навчання менеджерів у комплементарних командах з використанням власних сильних сторін у якості ефективного засобу мотивації проєктної діяльності.

У статті порівнюються функціональні обов’язки продуктового менеджера і власника продукту. Наведено підходи до структуризації команд розробників програмного забезпечення. Розглянуто обов’язки та завдання менеджера продукту і власника продукту. З’ясовано, що менеджер продукту як член проектної команди відповідає за прийняття бізнес-рішень та розробку стратегії продукту, а власник продукту відповідає за створення цінності ІТ-продукту. Діяльність продуктового менеджера орієнтована на стратегічний розвиток ІТ-продукту, а власника продукту – на досягнення тактичних цілей під час створення і вдосконалення ІТ-продукту. Частково сфери відповідальності продуктового менеджера і власника продукту перетинаються. Делегування виконання одній людині ролі продуктового мене-джера і власника продукту може призвести до втрати стратегічного бачення цілей ІТ-продукту або ж надмірного заглиблення у процес розробки програмного забезпечення.

Резюме. Останнім часом у жіночому боксі зростає напруження змагальної боротьби. Тому в системі підготовки жінок-боксерів все більше уваги приділяється вдосконаленню тих компонентів підготовленості, які дозволяють забезпечити високий рівень працездатності в умовах підвищеного напруження функціонального забезпечення змагальної діяльності. Мета. Визначити особливості прояву спеціальної працездатності і її функціонального забезпечення у жінок-боксерів високого класу залежно від рівня їх тренованості. Методи. Хронодинамометрія «Спудерг-10», спірометрія і газоаналіз («Meta Max 3B» («Cortex», Німеччина)), математична статистика. Результати. Жінки-боксери високого класу мають відмінності за рівнем та особливостями прояву спеціальної працездатності залежно від того, чи були вони лідерами, чи аутсайдерами у команді в період проведення дослідження. Жінки-боксери, що є лідерами у команді, демонструють більш високий рівень анаеробних можливостей організму. Так, при проведенні тесту «40 с», що вимагає максимальної мобілізації анаеробних гліколітичних можливостей, майже однаковий сумарний «тоннаж» нанесених ударів за тест досягається різними шляхами. Більш високий ступінь позитивного взаємозв’язку кількості нанесених ударів з рівнем виділення СО2 (r = 0,530; р < 0,05), ніж з рівнем споживання О2 (r = 0,263; р > 0,05), що свідчить про більше значення дихальної компенсації зростаючого ступеня ацидозу для досягнення високого рівня спеціальної працездатності жінок-боксерів вже при короткочасному анаеробному навантаженні максимальної інтенсивності. Визначено, що більша кількість нанесених ударів за меншої їх сили відзначається у жінок-боксерів високого класу – лідерів команди, що є більш раціональною моделлю прояву спеціальної працездатності з огляду на те, що у жінок-боксерів високого класу, які здобули перемогу на чемпіонатах світу, Іграх Олімпіад, відзначається достовірно більша кількість нанесених ударів, ніж у їх суперниць. Для формування високого темпу нанесення ударів, навіть при короткочасній роботі анаеробного характеру, найбільш сприятливим є економний тип дихальної реакції, коли високий рівень легеневої вентиляції формується за рахунок збільшення дихального об’єму. Ключові слова: жінки-боксери, функціональні можливості, спеціальна працездатність, кардіо-респіраторна система.

Мета: визначити індивідуальні параметри режимів тренувальної роботи на гребному ергометрі для розвитку специфічних компонентів функціонального забезпечення спортсменів у видах спорту з проявом витривалості. Матеріал і методи: у дослідженні взяли участь 25 веслярів на байдарках, членів збірних команд провінцій Шаньдун, Дзяньші (КНР). Для вимірювання ергометричної потужності роботи в реальному режимі часу був використаний гребний тренажер Dansprint (Данія). Споживання кисню (VO2), рівень викиду CO2 (VCO2), легенева вентиляція (VE) визначалися для кожного циклу дихання з використанням мобільного газоаналізатора Oxycon (Jaeger). Результати: показники ергометричної потужності роботи зареєстровані у відповідності з рівнем реакції кардіореспіраторної системи в процесі моделювання компонентів функціонального забезпечення спеціальної працездатності веслярів. На цій основі розроблено режими тренувальних засобів, а також програма їх цільового використання в системі спеціальної функціональної підготовки веслярів. Висновки: доведено ефективність програми спеціальної функціональної підготовки веслярів. Результатом є підвищення ергометричної потужності роботи й реакції кардіореспіраторної системи при моделюванні компонентів функціонального забезпечення спеціальної працездатності веслярів - швидкої кінетики, стійкого стану і компенсації втоми. Ключові слова: функціональна підготовка, функціональна підготовленість, ергометрія, ергометрична потужність, кардіореспіраторна система.

Досліджено функціональний стан борців греко-римського стилю високої кваліфікації. Обстежено 19 спортсменів – членів збірної команди України з греко-римської боротьби, віком 18–27 років. Встановлено, що зростання швидкісних характеристик переробки інформації в динаміці навчально-тренувального збору у спортсменів-борців відбувається з одночасним зростанням рівня напруженості регуляторних механізмів та супроводжується одночасною активацією симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи.

Обґрунтовано, що центральною проблемою оцінювання результативності управлінської команди є забезпечення її відповідності певним критеріям ефективності функціонування. На підставі аналізу підходів до визначення критеріїв ефективності управлінської команди доведено необхідність забезпечення позитивного ефекту від взаємодії її учасників у вигляді структурної, функціональної та адміністративної синергії. Показано, що джерелами синергетичного ефекту виступатиме формування оптимальних організаційної, рольової та комунікативної структур із погляду їх відповідності завданням управлінської команди. Сумарний синергетичний ефект визначено як компетенційну синергію та обґрунтовано доцільність його ототожнення з комплексним критерієм ефективності функціонування управлінської команди.

Метою статті є конкретизація й узагальнена характеристика основних напрямів підвищення ефективності практичної реалізації міжнародних освітніх проектів. Автором аргументовано, що ефективність реалізації міжнародних освітніх проектів перебуває у тісній функціональній залежності від численних факторів, які у статті систематизовано в дві групи: ендогенні та екзогенні. Результативність проекту значною мірою визначається внутрішніми умовами та чинниками діяльності проектної команди, до яких віднесено: організаційні, фінансові, інформаційні, мотиваційні, психологічні, професіональні, фактори планування і фактори контролю. До екзогенних чинників, які формують зовнішнє середовище функціонування проектної команди, віднесено: політичні, соціально-економічні, екологічні, форс-мажорні і правові чинники. У висновках запропоновано напрями удосконалення управління міжнародними освітніми проектами на загальнодержавному та мікроекономічному рівнях.

Мета: проаналізувати вихідні показники, що характеризують рівень розвитку фізіометричних параметрів у курсантів першого курсу вищого навчального закладу, які є претендентами у збірну команду з міжнародного військово-авіаційного п'ятиборства. Матеріал і методи: аналіз літературних джерел, тестування, статистичний аналіз. В дослідженні приймали участь 48 курсантів першого курсу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (чоловіки), віком 17-18 років, з них 38 кандидатів у майстри спорту та 10 майстрів спорту. Результати: враховуючи вихідні дані стосовно розподілу за видами спорту курсантів-чоловіків першого курсу ХНУПС, були визначені показники коефіцієнту пропорційності і міцності статури з метою запобігання впливу будь-яких випадкових параметрів на кінцеві результати дослідження. Для вирішення мети і завдань досліджень нами були відібрані і систематизовані тести для оцінки функціонального стану серцево-судинної системи. Були визначені та проаналізовані дані показника фізичної працездатності за тестом PWC170. Проведено аналіз результатів у вигляді вербального опису, таблиць, аналітичного опису отриманих закономірностей. Висновки: визначено, що підготовка спортсменів з військово-авіаційного п’ятиборства в подальшому вимагає розробки універсального комплексу фізичних вправ, виконання яких не вимагає спеціального обладнання, є зрозумілим, і відповідає вимогам підготовки. Визначено важливість оцінки функціонального стану серцево-судинної системи під час процесу відбору спортсменів у збірну команду з міжнародного військово-авіаційного п'ятиборства та для визначення алгоритму подальшого тренування. Встановлено, що заняття протягом тривалого часу тим або іншим видом спорту (ігрові, циклічні, складно-координаційні, єдиноборства) напередодні до включення до складу збірної команди з військово-авіаційного п’ятиборства робить необхідним розробку універсального комплексу фізичної підготовки. Використання метод кругового тренування (кроcфіту) найбільше відповідає вимогам щодо універсального комплексу фізичних вправ для підготовки до змагань з військово-авіаційного п’ятиборства. Ключові слова військово-авіаційне п'ятиборство, фізіометричні параметри, функціональний стан, кругове тренування, кросфіт.

Розглянуто питання та проведено пілотний аналіз даних про можливості виділення стабільних станів функціонування організму при фізичних навантаженнях. В якості прикладу обрано показники ергоспірометрії та динаміки частоти серцевих скорочень у 7 чоловіків і 6 жінок, основного складу збірної команди України з біатлону. Визначено можливість виділення кластерів сталих фізіологічних станів спортсменів-біатлоністів, їх повторюваність, взаємозв'язок із фізіологічними показниками та виявлено бар'єри, що негативно впливають на своєчасне корегування функціонального стану спортсменів. З'ясовано, що проведена кластеризація функціонального стану в спортсменів у процесі змагальної діяльності підтвердила гіпотезу про наявність у них декількох сталих станів, виявлення та інтерпретація змін яких для досягнення максимального результату на змаганнях можлива при забезпеченні певної тривалості моніторингу та персоналізованого оцінювання траєкторії змін. Більшість методів автоматичної кластеризації станів у спортсменів дають близькі результати. Враховуючи, що біологічні об'єкти здатні створювати свої власні норми та постійно гармонізувати свої можливості для забезпечення стабільності функціонування, вкрай потрібна формалізація біологічних концепцій про сталі стани. Застосування парадигми сталих станів як комбінації незмінних фізіологічних показників (при не екстремальних впливах зовнішніх факторів) дозволяє суттєво полегшити вирішення завдання прогнозування результатів тренувального процесу в спортсменів.

На основі аналізу функціональних задач з автоматизації управління артилерійським дивізіоном пропонується цілісний уніфікований ряд технічних засобів для командно-штабних машин тактичної ланки незалежно від виду рухомої платформи.

Стаття висвітлює лексико-семантичні й жанрові особливості сучасної англомовної військової фахової мови, яка в силу багатогранності військових знань характеризується міждисциплінарністю. Актуальність дослідження зумовлена стрімкою мілітаризацією суспільства на тлі військово-політичних реформ, спричинених загостренням збройних протистоянь світового масштабу, що слугує поштовхом до стрімкого розвитку фахової мови військової сфери, а тому є важливим і цікавим матеріалом для вивчення. Зазначено, що завдяки специфічній комунікативно-функціональній спрямованості фахова мова військової сфери оперує в межах трьох функціональних стилів мови (офіційно-ділового, публіцистичного й наукового). З точки зору загальної типології професійного мовлення велика частина жанрів, закріплених за військовою сферою, стосується інтрапрофесійної комунікації, яка не виходить за межі професійної спільноти. Наголошено, що військова фахова мова отримує найбільший розвиток у періоди воєнних конфліктів під впливом низки екстралінгвістичних чинників, з-поміж яких основними є специфіка діяльності, ступінь участі в збройних конфліктах широких народних мас і, відповідно, ступінь трансформації способу життя всієї мовної спільноти під час таких конфліктів, соціальний тип воєнних конфліктів. Розглянуто інтрапрофесійні жанри у військовій фаховій мові, що розподіляються на: 1) ті, які зорієнтовані на розпредмечування (військова публіцистика, військово-наукова комунікація, військово-дидактична комунікація); 2) жанри регулятивного характеру (настанови, інструкції, накази, команди, розпорядження тощо). Окреслено специфічні риси спілкування в межах досліджуваної фахової мови, які відображаються в жорсткій структурі військової документації, жанрова належність якої визначається засобом зв’язку та рольовими аспектами. Схарактеризовано дві основні групи військової лексики в досліджуваній сфері (військово-прикладна термінологія, що охоплює офіційну/статутну й нестатутну термінологію, яка вживається в усному мовленні військовослужбовців і в деяких видах військової літератури, але не є офіційно прийнятою; та емоційно забарвлена лексика військової сфери. Розкрито специфіку вживання певних військових термінів з огляду на американський і британський військовий контекст.

Актуальність. Проєктна комунікація спрямовується на здійснення постійної взаємодії педагогічних працівників закладів професійної освіти під час реалізації завдань проєктів. Комунікація в управлінні проєктною діяльністю передбачає усвідомлення всіма учасниками проєктної діяльності вимог та прогресу поетапного виконання проєктних завдань. Проєктна діяльність передбачає забезпечення комунікації шляхом реалізації функцій та принципів проєктної взаємодії. Мета: обґрунтувати сучасні підходи до організації комунікації в проєктній діяльності педагогічних працівників закладів професійної освіти. Методи: теоретичний аналіз – для з’ясування проблеми дослідження у науковій літературі та стану проєктної комунікації в закладах професійної освіти, визначення напрямів наукового пошуку; порівняння – з метою вивчення різних наукових підходів щодо розв’язання проблеми; аналіз і синтез – для обґрунтування функцій комунікації та форм вираження проєктної взаємодії. Результати. Комунікація в проєктній діяльності педагогічних працівників закладів професійної освіти посідає важливе місце особливо в частині координації та проєктної взаємодії. Комунікація в проєктній діяльності реалізується через форми вираження проєктної взаємодії, а саме: функціональну, соціальну, юридичну, адміністративну, асоціативну, територіальну, нав’язану, залежну та дотичну. На якості результатів проєктної діяльності позначаються конфліктні ситуації, що виникають під час взаємодії учасників і керівників проєкту: розклад роботи, фінансування, розподіл навантаження, проєктне управління, технічне (технологічне) залучення, пріоритетність виконання, розподіл ресурсів, надмірне навантаження учасників проєкту тощо. Проєктна комунікація ґрунтується на врахуванні положень таких принципів організації проєктної діяльності: відкритість проєкту упродовж усього життєвого циклу; співпраця (кооперація) в проєктному середовищі (функціональна, соціальна, юридична, асоціативна, територіальна, дотична, ієрархічна тощо); відповідальність проєктних виконавців за якість виконання завдань. Висновки. Комунікація в проєктній діяльності педагогічних працівників закладів професійної освіти забезпечується учасниками проєкту спільно з зацікавленими сторонами та стейкхолдерами. Успіх проєкту залежить від компетентності їх керівників та наявності в них: технічних знань, критичного мислення, комунікативних навичок, здатності до співпраці, навичок роботи в команді та координації виконання проєктних завдань, досвіду управління ресурсами, лідерських якостей та ін.

Сформульовано концепцію проектно-орієнтованого управління закладом вищої освіти, згідно з якою управління обумовлюється ієрархією портфелів, яка ідентифікована на прикладі освітньої діяльності закладу вищої освіти. Концепція проектно-орієнтованого підходу до управління освітньою діяльністю університету передбачає поширення проектного підходу на розвиток і функціонування різних функціональних блоків закладу на базі введеного поняття «продуктовий портфель закладу вищої освіти». Такий підхід дозволяє чітко ідентифікувати сукупність проектів в рамках освітньої діяльності і перетворити поточну діяльність в реалізацію портфеля проектів. Визначено основні види проектів в рамках освітньої діяльності. Охарактеризований комплекс команд проектів в рамках освітньої діяльності

Сьогодні, коли обсяг навчального матеріалу, що відповідає сучасному стану розвитку науки й техніки швидко зростає, немає можливості за короткий період навчання у ВНЗ ознайомити студентів з усіма відомостями, які знадобляться їм у професійній діяльності [1, 37]. Тому, на перший план виходить завдання навчити студента сучасної наукової мови, стилю мислення, швидкого сприйняття нових ідей, навичок самоосвіти, швидкого та якісного засвоєння знань – усього того, що передбачено навчальними програмами. Все це спонукує викладачів шукати та впроваджувати в практику нові методи інтенсифікації навчання, використання яких допоможе забезпечити ефективність навчального процесу і сприятиме розвитку творчих здібностей.Аналіз досліджень останніх десятиліть показує, що накопичено значний досвід використання ІКТ у навчальному процесі як середньої, так і вищої шкіл. Проблемі використання комп’ютера у навчанні присвячені роботи В. Ю. Бикова, М. І. Жалдака, В. І. Клочка, Н. В. Морзе, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, Ю. В. Триуса, С. О. Семерікова та ін.Так, на думку М. І. Жалдака, широке використання сучасних ІКТ в навчальному процесі дає можливість розкрити значний гуманітарний потенціал всіх дисциплін, завдяки формуванню наукового світогляду, розвитку аналітичного і творчого мислення, суспільної свідомості і свідомого ставлення до навколишнього світу [3].Впровадження ІКТ, зокрема системи комп’ютерної математики (СКМ), у процес вивчення дисциплін математичного спрямування надає можливість активізувати навчально-пізнавальну діяльність студентів, сприяє розвитку їх творчих здібностей, математичної інтуїції та навичок здійснення дослідницької діяльності, а проведення комп’ютерних експериментів у середовищі СКМ надає можливість організувати процес навчання з використанням елементів проблемного навчання та дослідницьких підходів у навчанні.СКМ надають змогу збагатити науки математичного спрямування, розширити їх застосування, суттєво вплинути на математичну діяльність (зміст, методи, засоби). Тому, головним чином, змістом математичної освіти стане не опанування певних алгоритмів розв’язання задач (вони, до речі, досить ефективно розв’язуються за допомогою комп’ютера), а математична компетентність, розуміння, застосування математичних методів дослідження [2, 5]. Все це повинно враховуватись при розробці методичних систем навчання математично спрямованих дисциплін у вищій школі.В методичних системах навчання багатьох математичних дисциплін, велику роль відіграють практичні аспекти – цикли практичних задач, лабораторних робіт та самостійна практична робота. Формування практичних навичок та умінь досягається саме тут, і ця частина навчального плану безперечно є центральною. Особливо слід звернути увагу на те, що непосильні завдання можуть підірвати віру учнів у свої сили і не дати позитивного ефекту. Тому робота викладача повинна будуватися із врахуванням поступового і цілеспрямованого розвитку творчих пізнавальних здібностей студента, розвитку його мислення.Метою статті є висвітлення технології застосування інтелектуальних навчальних тренажерів із розв’язування задач лінійного програмування як представника сучасних ІКТ навчання.На думку науковців, одним із основних принципів впровадження в навчальний процес СКМ є принцип нових задач, який полягає в тому, що на комп’ютер не перекладаються традиційно сформовані прийоми й методи, а вони перебудовуються у відповідності з новими можливостями, що відкриваються при використанні в навчальному процесі СКМ. На практиці це означає, що немає необхідності витрачати аудиторний час на набуття навиків обчислень, які можна виконати за допомогою комп’ютера [4]. Певною мірою ці принципи вкладаються в поняття ІКТ навчання (ІКТН) у відповідності з їх трактуванням автором [6]: «Під інформаційно-комунікаційною технологією навчання ми розуміємо дидактичну технологію, що забезпечує досягнення цілей навчання лише за умови обов’язкового використання інформаційно-комунікаційних технологій. ... Якщо за певною дидактичною технологією цілі навчання можна досягти, по-перше, без використання ІКТ або, по-друге, їх використання лише сприяє досягненню визначених дидактичних цілей (оптимізує, підвищує ефективність, результативність і т.п. навчального процесу, що доцільно розглядати в якості критеріїв оцінювання ІКТН), то таку технологію не варто вважати цілісною інформаційно-комунікаційною технологією навчання» [6].В роботі [5] запропоновано концепцію адаптації СКМ Maple до навчання вищої математики шляхом створення навчальних Maple-тренажерів (НМТ). НМТ – це процедури, які створюються та використовуються в середовищі СКМ Maple з метою автоматизованого відтворення покрокового ходу розв’язування типових задач вищої математики (ТЗВМ). До ТЗВМ відносять задачі, уміння розв’язання яких передбачається засвоєним студентами на рівні навичок у відповідності з навчальною програмою з вищої математики.До типових задач математичного програмування відноситься розв’язування задач лінійного програмування за допомогою симплекс-методу. Указаний метод передбачає громіздкі рутинні обчислення, пов’язані із розв’язанням загальних систем лінійних рівнянь. Симплекс-таблиці призначені для зручної реалізації ідей методу Жордана-Гаусса. Але, як показує практика останніх років, необхідність проведення громіздких рутинних обчислень, за умови зменшення аудиторних годин, що виділяються на окремі розділи вищої математики, перешкоджає студентам опанувати ключові ідеї симплекс-методу.Авторами створені та впродовж декількох років використовуються НМТ з автоматизованого відтворення покрокового ходу розв’язання задач лінійного програмування за симплекс-алгоритмом. Призначення НМТ полягає в організації самостійної роботи з метою формування практичних компетентностей з лінійного програмування у студентів технічних та економічних спеціальностей.Слід зазначити, що ІКТ, які засновані на використанні НМТ і які розглядаються, зокрема, в роботі [5], самі автори не вважають цілісними ІКТН, оскільки запропонована дидактична технологія лише сприяє досягненню визначених, у робочій навчальні програмі з вищої математики для технічних університетів дидактичних цілей, тобто оптимізує, підвищує ефективність і результативність навчання.Що ж стосується НМТ з автоматизованого відтворення покрокового ходу розв’язування задач лінійного програмування за симплекс-алгоритмом, то ця компонента може бути віднесена до цілісної ІКТН, оскільки пов’язана з проникненням ІКТ у навчальний процес і «створює передумови для кардинального оновлення як змістово-цільових, так і технологічних сторін навчання, що проявляється в суттєвому збагаченні системи дидактичних прийомів, засобів навчання і на цій основі формуванні нетрадиційних педагогічних технологій, заснованих на використанні комп’ютерів» [7]. У [8] зазначається, що засоби СКМ Maple надали можливість розробити методику викладання математичного програмування, яка акцентує увагу студентів на ключових ідеях понять і методів лінійного програмування, вивчення яких передбачене навчальним планом відповідних спеціальностей. Розроблені ІКТН розв’язування задач лінійного програмування симплекс-методом надали можливість уникнути застосування симплекс-таблиць разом з притаманними їм недоліками, а виконання рутинних обчислень реалізовано за допомогою стандартних команд цієї системи. У даному випадку оновлення змістово-цільових та технологічних сторін навчання проявляється у сприянні ІКТН перенесенню акцентів від формування у студентів навичок рутинних обчислень за формальними правилами до набуття навичок свідомого відтворення ключових етапів симплекс-методу.Засоби СКМ Maple надали можливість розробити ІКТН, що призначені для розкриття сутності поняття виродженості задачі лінійного програмування і проблем, які при цьому виникають [9].На кафедрі вищої математики ВНТУ, під час вивчення лінійного програмування практичні заняття проводяться в комп’ютерному класі. Розв’язування задач лінійного програмування студенти виконують у середовищі СКМ Maple. Але використовують не стандартні команди цієї системи, що призначенні для отримання розв’язку задачі (кінцевої відповіді), а використовують свої знання для відтворення симплекс-алгоритму і застосовують команди, які надають можливість позбавити студента від необхідності проведення рутинних обчислень на окремих етапах розв’язування задачі. Для свідомого відтворення всього ходу розв’язування типової задачі лінійного програмування студент має добре орієнтуватися в ключових етапах симплекс-методу. У разі виникнення певних труднощів студент у змозі використати НМТ і отримати весь хід розв’язання потрібної задачі з наявністю коментаря різного рівня деталізації. Важливо, що студент має можливість змінити умову задачі та прослідкувати за змінами в ході її розв’язування. Це, в свою чергу, відкриває нові можливості в реалізації проблемного навчання, дослідницького підходу та залучення ігрових форм навчання.Практика використання НМТ розв’язування задач лінійного програмування за симплекс-алгоритмом показала доцільність їх модернізації. Подібні педагогічні програмні засоби мають забезпечувати додаткові функціональні можливості:Надавати не тільки весь хід розв’язання, а й окремі етапи алгоритму, у відповідності до запиту користувача.Надавати відтворення покрокового ходу розв’язування з різним ступенем деталізації коментаря, в тому числі і без коментарів – для створення можливості формування компетентностей студента на рівні пояснення, що передує рівню відтворення.Надавати можливість студентам самостійно давати відповіді на ключових етапах алгоритму з подальшим їх аналізом та використанням.Висновок. Процес навчання розв’язування задач лінійного програмування за симплекс-алгоритмом доцільно здійснювати шляхом систематичного та педагогічно виваженого використанням засобів ІКТ, зокрема СКМ та створених на їх основі інтелектуальних тренажерів. Це, в свою чергу, суттєво впливає на зміст, методи, організаційні форми навчання методів обчислень та надає можливість підвищити рівень професійної підготовки та інформатичної культури студентів.

У роботі запропоновано модель педагогічної системи електронного дистанційного навчання на базі хмарних сервісів. Зазначено, що на момент впровадження карантину COVID-19 невирішеним залишилося питання організації повного циклу дистанційного навчання в університеті, враховуючи специфіку навчання майбутніх лікарів. Автори проаналізували модель педагогічної системи й запропонували перехід від двовимірної до тривимірної моделі педагогічної системи та формування на її основі багатовимірного навчального середовища дистанційного навчання. У роботі використано метод системного аналізу – стратифікацію для візуалізації ієрархії складових педагогічної системи, що дозволило виділити рівні та встановити пріоритетність зв’язків між компонентами системи. Автори використали поняття «навчальна одиниця» та «організаційна одиниця» для аналізу педагогічної системи в динаміці і ввели поняття «просторово-часова площина» по відношенню до навчального середовища. Зазначено, що використання методу ієрархічної декомпозиції до організаційної одиниці надає можливість проектування навчального плану з предмета, модуля, теми, форми організації навчання, етапу, педагогічної дії або події. Розглянуто компонентну, функціональну, динамічну моделі педагогічної системи електронного дистанційного навчання. Автори наводять етапи реалізації розробленої моделі на прикладі Запорізького державного медичного університету, такі, як: структурування єдиного освітнього простору університету; реалізація комунікаційної компоненти засобами хмарних сервісів Skype for Business, відеозв’язку, цифрової телефонії або чату в команді Teams, MS Yammer; реструктуризація змісту навчання; підготовка студентів та викладачів. Особливу увагу в роботі приділено реалізації компонентів моделі, а саме: засобів навчання, цілей та змісту навчання, технологічній та методичній складовій. Розроблена модель може бути запропонована для використання закладами вищої освіти.

У статті розглянуто актуальність жіночої участі у Другій світовій війні. Розкрито радянський підхід до образу жінки у війні. Війна за офіційною оцінкою не мала “жіночого обличчя”. Радянська влада розписувала різні ролі та сценарії діяльності для жінок, і лише одна сфера була закритою для жіноцтва – це участь у воєнних подіях. Жінки в СРСР не були військовозобов’язаними, хоча військове законодавство СРСР передбачало у разі потреби обов’язкове залучення жінок у ряди Червоної армії для несення служби в допоміжних військах.Проаналізовано складні життєві долі жінок на прикладі історій окремих героїнь радянсько-німецької війни. Адже жінки активно поповнювали лави не лише медичних сестер, сандружинниць, а й категорії “бійців-спеціалістів”: мінометниць, кулеметниць, автоматниць, снайперів тощо. Описано героїчні вчинки жінок стрілецького полку, серед яких Нечепорчукова (Наздрачова) Мотрона – єдина українка, яка є повним кавалером ордена Слави; танкових екіпажів, до складу яких удавалося потрапити лише окремим, і серед них відважна Марія Лагунова; жіночого авіаційного полку, у так званих “Нічних відьмах”, одна з яких була українка Поліна Володимирівна Гельман; у морській піхоті на прикладі історії Євдокії Миколаївни Завалій – єдиної жінки-командира взводу морської піхоти. Але особливо прославилися жінки-снайпери. Центральна жіноча снайперська школа підготувала понад тисячу фахівців. Розглядаються також факти участі жінок у лавах націоналістичного підпілля та Української повстанської армії. Проаналізовано їхні функціональні обов’язки як зв’язкових, розвідниць, санітарок.

У статті йдеться про підходи та методи впливу на соціальний розвиток дітей молодшого шкільного віку з аутизмом. Проведене дослідження актуальне з огляду на те, що стійкий дефіцит соціальної комунікації та соціальної взаємодії є одним з найбільш виражених функціональних обмежень цих дітей. Водночас, в Україні відсутні традиції цілеспрямованого і послідовного впливу на соціальний розвиток дітей як дошкільного віку, так і молодшого шкільного віку. Особливу гостроту це питання набуває щодо інклюзивного навчання, де толерантність, взаємоповага і взаємопідтримка мають стати незмінними характеристиками загальної атмосфери у класі. На жаль, українським освітянам недостатньо відомі методи, які мають визнану в інших країнах і науково підтверджену ефективність стосовно впливу на соціальний розвиток дітей з аутизмом. У проведеному нами дослідженні взяло участь 48 дітей молодшого шкільного віку з аутизмом. Їх було діагностовано за модифікованим нами Контрольним списком соціальних навичок (університет Вашингтону). Продемонстрований учнями з аутизмом низький рівень сформованості соціальних навичок спонукав нас розробити програму втручання, що базувалася на методах з науково доведеною ефективністю «Visual Supports», «Peer-Based Instruction and Intervention» та «Social Narratives», а також ресурсах технології «Класний менеджмент». Після застосованого втручання було проведено повторне обстеження за Контрольним списком соціальних навичок. Отримані результати засвідчили статистично значущі відмінності у показниках до і після проведеного втручання. З’ясовано, що найбільше зростання отримано за показниками «Поведінка на початку гри», «Проміжна/перехідна ігрова діяльність» та «Розуміння емоцій». Визначено умови для позитивних змін стосовно емоційної саморегуляції дітей з аутизмом та оволодіння навичками взаємодії у класному колективі. Серед цих умов: більш злагоджена співпраця учасників команди супроводу; більш тривалий час для втручання; облік додаткових потреб певних учнів з РАС, що передбачає застосування додаткових методів з науково доведеною ефективністю.

Актуалізовано проблему низького рівня функціональної ком- петентності державних службовців через декларативний характер вико- ристання стратегічного, компетентнісного та індивідуально-центричного підходів у їх професійному й особистісному розвитку. Досліджено аспекти організації підвищення кваліфікації державних службовців з урахуванням соціально-культурних та психологічно-ментальних характеристик на основі результатів реалізації багатофазної програми “Глобальне лідерство і ефек- тивність організаційної поведінки” та розвідок представників Української школи архетипіки. Обґрунтовано, що основні атрибути лідерства в сучасних суспільствах (харизматичність, партисипативність та орієнтація на команду) зумовлюють необхідність поєднання індивідуально-центричного та систем- но-орієнтованого підходів у підвищенні кваліфікації шляхом запровадження організаційного та діяльнісного навчання в органах державної влади, вико- ристання інноваційних демократичних технологій розвитку персоналу, зо- крема коучингу, для забезпечення ефективності їх функціонування. Розглянуто питання оцінювання особистісних якостей державних служ- бовців та формування на основі його результатів індивідуальних стратегій професійного розвитку та індивідуальних програм підвищення рівня профе- сійної компетентності. Аргументовано, що сучасна система підвищення ква- ліфікації державних службовців має забезпечувати формування конкуренто- спроможного людського капіталу, як інтенсивного фактора сталого розвитку держави, на засадах поєднання принципів людиноцентризму і прагматизму. Визначено сутність людського капіталу на індивідуальному, організаційно- му й національному рівнях як нагромаджену в результаті інвестування (за раціональним підходом) цінність, здатну до самозростання. Перспективою подальших наукових розвідок визначено дослідження проблем забезпечення ефективності реалізації професійних програм підвищення кваліфікації дер- жавних службовців на замовлення органів влади з урахуванням розглянутих у статті аспектів.

Стратегія національної безпеки України та Концепція роз- витку сектору безпеки і оборони України передбачає необхідність пошуку наукових підходів до стратегування безпекового середовища задля мініміза- ції ризиків та протидії загрозам національній безпеці. Особливої уваги по- требує проблема непередбачуваності безпекового середовища, яка пов’язана з асиметрією загроз і дій. Розроблено методики та моделі опису майбутньо- го безпекового середовища, формування їх бачення та моделі того безпеко- вого стану, в якому буде розвиватись Україна в стратегуванні безпекового середовища, залежатиме від розроблення подальших політичних та страте- гічних документів (державно-управлінських рішень), в яких буде задекла- ровано мета, цілі та зобов’язання. Для цього необхідно розробити відповідний дієвий інструментарій у вигляді механізму з розроблення ефективних стратегій та процедур здійс- нення їх, а також вимог до робочих команд і координаційного (об’єднаного) ситуаційного центру для вирішення завдань прогнозування майбутнього безпекового середовища України. Це надасть можливість удосконалити за- сади галузі знань “Публічне управління та адміністрування”. Розроблено удосконалену модель державного управління у секторі без- пеки і оборони України, яка ґрунтується на запропонованих вище механіз- мах і принципах розробки та здійснення ефективної стратегії державного управління у сфері національної безпеки України, а саме: представлено схе- му проходження інформаційних потоків за етапами управління ризиками та запобіганню загроз і алгоритм функціонування інформаційної системи стратегування безпекового середовища України. Крім того, представлено структурно-функціональну схему прийняття рішень з управління ризика- ми в інформаційній системі стратегування безпекового середовища України та вдосконалено загальну модель державного управління у секторі безпеки і оборони України. Виходячи з проведеного дослідження, запропоновано створити в системі Апарату Ради національної безпеки і оборони України — Об’єднаний ситуаційний центр. Запропоновано практичні рекомендації, що сприятимуть удосконаленню та підвищенню ефективності стратегування безпекового середовища.

Мета: визначити на початку підготовчого періоду вихідний рівень фізичної та технічної підготовленості футболістів 2006 р.н. різних дитячо-юнацьких команд м. Харкова. Матеріал і методи: дослідження проводилося в серпні 2021 року. Контингент обстежуваних - спортсмени у кількості 56 футболістів ДЮФК (дитячо-юнацький футбольний клуб) «Арсенал» м. Харкова та ДЮСШ (дитячо-юнацька спортивна школа) № 7 м. Харкова, вік яких становив у середньому 14,6 років. Були визначені технічні та фізичні показники, які характеризують рівень підготовленості футболістів до початку змагального сезону. У дослідженні були використані такі методи: аналіз науково-методичної літератури, педагогічне тестування, методи математичної статистики. Результати: у роботі встановлені статистично достовірні відмінності між технічними показниками: в тесті біг 30 м (з м’ячем) (р <0,05; t=2,18), вкидання м’яча з-за бічної лінії (р<0,05; 2,88); у показниках з фізичної підготовленості статистично достовірні зміни були виявлені у тестах «Іллінойс» (р <0,05; t=2,72), човниковий біг 7х30 м (р<0,05; t=2,48), при цьому гравці ДЮФК «Арсенал» долають відстань швидше (р<0,05; t1=2,10; t2=2,05; t3=2,06; t7=2,15) на першому, другому, третьому та сьомому відрізках ніж гравці ДЮСШ № 7. У тесті на витривалість човниковий біг 5х30 м гравці ДЮФК «Арсенал» швидше (р<0,05; t=2,12) пробігають, ніж гравці ДЮСШ № 7, при цьому на першому та третьому відрізках гравці ДЮСШ № 7 повільніше (р<0,05; t1=2,75; t3=2,05) долають відстань, ніж футболісти ДЮФК «Арсенал». Висновки: аналіз спеціальної літератури свідчить, що сучасна науково-методична база в аналізі технічної та фізичної підготовленості у футболі є недостатньо вивченою для того, щоб забезпечити ефективну підготовку юнаків до вищих спортивних досягнень. У результаті дослідження встановлено статистично достовірні відмінності у показниках з фізичної та технічної підготовленості між ДЮФК «Арсенал» та ДЮСШ № 7 м. Харкова. Визначено, що футболісти 2006 року народження мають низький рівень функціональної працездатності.

Галоутворювальні комахи розвиваються в тканинах рослин, індукуючи на них патологічні утвори – гали. Представники різних груп галоутворювачів є численною й функціонально значущою компонентою ентомофауни національних парків. У роботі наведено дані щодо поширення, чисельності, біології та екології восьми видів галоутворювальних комах, виявлених на території Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» під час попередніх досліджень, проведених у 2018 р. Дослідження здійснювали як у лісових (переважно дубових) насадженнях, так і на відкритих ділянках парку (лісових галявинах, вирубках, берегах річок, схилах пагорбів). Матеріал отримували методом польового збору галів і суцвіть. Під час виведення імаго із суцвіть Centaurea spp. використовували резервуари окремо для кожного суцвіття, що дало змогу достовірно встановити приналежність до певного виду. Відзначено, що п’ять видів належать до ряду Hymenoptera (чотири види горіхотворок й один – пильщика); три види належать до ряду Diptera (два – мух-осетниць та один – галиці). Установлено чіткий розподіл виявлених видів за ярусами кормових рослин. Так, три види галоутворювачів (Andricus foecundatrix (Hartig, 1840), Cynips quercusfolii Linnaeus, 1758, Neuroterus numismalis (Geoffroy, 1785) населяють деревний ярус; два (Euura amerinae (Linnaeus, 1758), Lasioptera rubi (Schrank, 1803)) пов’язані з чагарниками; три (Urophora cardui, U. quadrifasciata, Aulacidea hieracii (Linnaeus, 1758)) паразитують на трав’янистій рослинності. За трофічною спеціалізацією всі види є олігофагами. Виявлено, що серед досліджуваних видів галоутворювачів є такі, що розвиваються на бур’янах, пригнічуючи їх розвиток (Urophora cardui (Linnaeus, 1758), Urophora guadrifasciata (Meigen, 1826)), а є види, які уражують господарсько важливі види рослин (A. foecundatrix, C. quercusfolii, N. numismalis, Lasioptera rubi (Schrank, 1803)). Галоутворювальні двокрилі, як і галоутворювальні перетинчастокрилі займають важливе місце в комплексі фітофагів у зв’язку з високою специфічністю, що унеможливлює перехід представників цих груп на інші види рослин.

Галоутворювальні комахи розвиваються в тканинах рослин, індукуючи на них патологічні утвори – гали. Представники різних груп галоутворювачів є численною й функціонально значущою компонентою ентомофауни національних парків. У роботі наведено дані щодо поширення, чисельності, біології та екології восьми видів галоутворювальних комах, виявлених на території Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» під час попередніх досліджень, проведених у 2018 р. Дослідження здійснювали як у лісових (переважно дубових) насадженнях, так і на відкритих ділянках парку (лісових галявинах, вирубках, берегах річок, схилах пагорбів). Матеріал отримували методом польового збору галів і суцвіть. Під час виведення імаго із суцвіть Centaurea spp. використовували резервуари окремо для кожного суцвіття, що дало змогу достовірно встановити приналежність до певного виду. Відзначено, що п’ять видів належать до ряду Hymenoptera (чотири види горіхотворок й один – пильщика); три види належать до ряду Diptera (два – мух-осетниць та один – галиці). Установлено чіткий розподіл виявлених видів за ярусами кормових рослин. Так, три види галоутворювачів (Andricus foecundatrix (Hartig, 1840), Cynips quercusfolii Linnaeus, 1758, Neuroterus numismalis (Geoffroy, 1785) населяють деревний ярус; два (Euura amerinae (Linnaeus, 1758), Lasioptera rubi (Schrank, 1803)) пов’язані з чагарниками; три (Urophora cardui, U. quadrifasciata, Aulacidea hieracii (Linnaeus, 1758)) паразитують на трав’янистій рослинності. За трофічною спеціалізацією всі види є олігофагами. Виявлено, що серед досліджуваних видів галоутворювачів є такі, що розвиваються на бур’янах, пригнічуючи їх розвиток (Urophora cardui (Linnaeus, 1758), Urophora guadrifasciata (Meigen, 1826)), а є види, які уражують господарсько важливі види рослин (A. foecundatrix, C. quercusfolii, N. numismalis, Lasioptera rubi (Schrank, 1803)). Галоутворювальні двокрилі, як і галоутворювальні перетинчастокрилі займають важливе місце в комплексі фітофагів у зв’язку з високою специфічністю, що унеможливлює перехід представників цих груп на інші види рослин.

У статті простежується еволюція української суверенної бюрократії в контексті формування її політико-правових засад. Визначено, що для України притаманнє поєднання «східної» та «західної» моделі бюрократії. Зокрема, «західна» модель переважала в періоди існування України як незалежної держави, тоді як «східна» модель домінувала в періоди втрати нею свого незалежного статусу. Виділено етапи розвитку української суверенної бюрократії. На початкових етапах бюрократизації державного управління відбувається трансформація української бюрократії з радянського чиновництва в суверенну бюрократію (1990-ті роки). Українське чиновництво стало самостійною силою, яке характеризується високим ступенем знеособленості. Ідеальний профіль українського чиновника – це технократ, не пов’язаний ідеологічними зобов’язаннями і який при прийнятті рішень використовує критерії економічної й соціальної ефективності. В умовах, коли старі авторитарні механізми політичного керівництва зруйновані, а нові, демократичні або ще не створені, або мають низьку ефективність, чиновництво перетворюється на потужну групу інтересів, що протистоїть як політичному класу, так і громадянському суспільству, метою якої є використання привласнених посадових позицій для розширення соціально-політичного впливу й максимізації зисків від адміністративної ренти. Державне будівництво у незалежній Україні призвело до того, що бюрократія поступово перетворюється з дієвого інструмента реалізації урядової політики в самостійний суб’єкт соціально-політичних відносин, сукупність інституціональних груп інтересів, які приватизують окремі структури й функції системи державного управління. Показово, що для української бюрократії, особливо її вищих щаблів, притаманний високий рівень політизованості. У своїй діяльності бюрократія підпорядковується потребам боротьби за політичну владу, вона втягується у політичне протистояння, в результаті чого відбувається неадекватне функціям та призначенню бюрократії розширення її меж повноважень, компетенції, сфери відповідальності і тим самим порушуються функціонально-рольові та статусні засади бюрократичної організації. Обґрунтовано, що сучасний етап бюрократизації управлінських структур в Україні пов’язаний з подіями кінця 2004 – початку 2005 рр., у ході яких до влади прийшла нова політична команда, яка актуалізувала процес адаптації бюрократичних структур до європейських стандартів. Цей процес ускладнюється надзвичайною політизованістю бюрократичного апарату, проявами соціально-психологічної втомленості від нескінченних змін. Ця втомленість викликає стурбованість, апатію, агресивність у населення. Перебуваючи тривалий час у режимі очікування змін на краще, громадяни зневірилися в благих намірах влади і чинять спротив будь-яким змінам, навіть які виправдані. По суті, на сучасному етапі державотворення є шанст на подолання наслідків зрощення авторитаризму з бюрократизмом, що приводить до культивування серед чиновництва рабської покори, догматизму мислення, консерватизму, соціальної апатії, спостерігається зниження довіри до політико-владної еліти в суспільстві.

Дослідження моделей взаємодії держави і громадянського су- спільства дало змогу розглядати відповідну проблематику у функціональ- ному розрізі. Обґрунтовано, що визначення та забезпечення оптимальної моделі взаємодії між державою та громадянським суспільством є назрілою і необхідною умовою політичної модернізації та демократизації, прямим шляхом до політичної стабільності будь-якої держави, оскільки адекватна взаємодія між сторонами спирається на зважений баланс інтересів кожної з них, а взаємовигідне партнерство на основі паритетного соціального діа- логу сприяє не лише вдосконаленню і підвищенню ефективності соціальної політики, а й стабілізації всього суспільного буття загалом. Наголошено, що в кожній державі з урахуванням її специфіки формується власна модель со- ціальної політики. Визначено, що становлення ефективної взаємодії між організаціями гро- мадянського суспільства та державними інституціями напряму залежить від якісних змін моделі державного управління в Україні, серед яких децентралі- зація, послаблення неефективних адміністративно-командних і суто регуля- тивних методів тощо. Революція Гідності відкрила новий етап в історії роз- витку громадянського суспільства, продемонструвала вплив громадськості на суспільно-політичні перетворення, стала поштовхом для оновлення та переформатування влади. Такі цілі вимагають створення повноцінних, а не декларативних громадських інституцій, здатних отримати інформацію на по- чаткових стадіях ухвалення управлінських рішень, запропонувати альтерна- тиви, здійснювати контроль. Розглянуто, що для взаємодії органів влади та громадянського суспільства використовуються такі механізми як консульта- ції з громадськістю, участь у громадських радах, робочих групах, громадські експертизи і моніторинги, громадські слухання, інформаційні запити до ор- ганів державної влади тощо. Визначено, що на сьогодні недостатньо реалізованим лишається потен- ціал аналітично-експертного середовища, профспілкових організацій, ор- ганізацій роботодавців у формуванні змісту державної політики. Водночас така співпраця має ґрунтуватися на принципах: громадська активність, партнерство, відкритість та відповідальність, політична незалежність, запо- бігання корупції, раціональний і збалансований розвиток, комплексність.

Метакомп’ютінг (розподілені обчислення в Інтернет) – одна з «модних» технологій останніх десятиліть, призначена насамперед для рішення задач, що вимагають розподіленої обробки великих масивів даних. Для розв’язання на метакомп’ютерах найбільш придатні задачі пошукового і переборного характеру. Класичним прикладом таких задач є задачі теорії чисел. Огляд існуючих розподілених систем показує, що, за рідким винятком, вони є вузькоспеціалізованими (призначеними для розв’язання однієї задачі). Тому розробка архітектури універсальної метакомп’ютерної системи, призначеної для розв’язання вказаного класу переборних задач, має високу актуальність.Основна мета роботи полягала в розробці архітектури універсальної розподіленої системи для розв’язання теоретико-числових проблем та її програмної реалізації. В результаті аналізу літератури та існуючого програмного забезпечення було встановлено, що:Найбільш придатними для розв’язання в розподілених системах є задачі, що вимагають обробки великих обсягів слабко корельованих даних, зокрема теоретико-числові проблеми.Для реалізації розподіленої системи доцільно використовувати класичні технології: інтерфейс сокетів та багатопоточність.Аналіз існуючих метакомп’ютерних систем показує практично повну відсутність оболонок для створення таких систем при високому попиті на даний клас програмного забезпечення.Засоби, використані при побудові розподіленої системи: pthread – застосовується для багатопоточної роботи програмного комплексу; Boost – використовується для створення надійної, розширюваної та простої архітектури програмного комплексу; log4cxx – застосовується для реєстрації процесу роботи програмного комплексу; GMP – використовується для математичних обчислень з високою точністю; OpenSSL, на прикладі якої розглядається можливість організації захищеного зв’язку у програмних засобах за архітектурою “клієнт-сервер”.Функціональна схема роботи створеного в процесі дослідження комплексу Metacomputing Framework (http://sf.net/projects/mcframework/):один сервер займається розв’язанням однієї задачі;при старті сервер одержує діапазон і бібліотеку, що він буде надсилати клієнту;агент одночасно виконує тільки одну задачу (бібліотеку) і з’єднується тільки з одним сервером, але може обробляти кілька діапазонів одночасно (у різних потоках);на одній машині може бути запущено кілька серверів для розв’язання різних задач, так само і з клієнтами;після видачі клієнту конкретного діапазону, сервер чекає на результат протягом визначеного часу, за який цей діапазон нікому іншому не видається; у випадку одержання результату від клієнта, даний діапазон позначається відповідним чином; якщо клієнт не виходив на зв’язок протягом визначеного терміну, даний діапазон вважається неопрацьованим і розподіляється заново;сервер є відмовостійким та періодично зберігає отримані результати у файл, використовуючи який, можна поновити роботи після збою системи чи тимчасової зупинки сервера;агент є кросплатформеним, підтримувані платформи – POSIX (Linux, FreeBSD і т.д.), Windows;агент щораз відкриває і закриває з’єднання із сервером під час звітування та повернення результатів;агент зберігає завантажені бібліотеки. При старті клієнт перевіряє наявність яких-небудь файлів у визначених директоріях, обчислює хеш кожного зі знайдених файлів і намагається по черзі завантажити їх як динамічну бібліотеку. Якщо це вдається, то клієнт одержує версію бібліотеки, викликавши відповідну інтерфейсну функцію;зв’язок між агентом і сервером здійснюється по двох каналах: 1) керуючий (передача команд); 2) канал даних (передача даних, таких як файли бібліотек, результати обчислень тощо).Обчислювальний експеримент проводився на ПП «Апріоріт» (м. Дніпропетровськ). Тривалість експерименту склала двоє доби (49 годин 23 хвилини 55 секунд). В ході експерименту було обчислено 27 перших простих числа Мерсенна, що зайняло 28 годин 7 хвилин і 5 секунд.Усі розрахунки є вірними і відповідають уже відомим числам Мерсенна. Під час експерименту не було отримано помилкових даних, внаслідок чого можна зробити висновок про те, що розроблений програмний комплекс успішно справляється з задачами, для виконання яких він призначений та повністю відповідає технічному завданню.Подальший розвиток дослідження передбачає розширення функціональності програмного комплексу Metacomputing Framework шляхом створення допоміжних програмних утиліт, що надають статистику про хід виконання обчислень в режимі реального часу та дозволяють прозоро додавати і видаляти в працюючій системі нові завдання, а також розподіляти обчислювальні ресурси агентських машин між різними задачами по пріоритетах.

У зв’язку із загальною інформатизацією освіти і швидким розвитком цифрових засобів обробки інформації назріла необхідність впровадження в лабораторні практикуми вищих та середніх навчальних закладів цифрових засобів збору, обробки та оформлення експериментальних результатів, в тому числі під час виконання лабораторних робот з основ електротехнічних пристроїв та систем. При цьому надмірне захоплення віртуальними лабораторними роботами на основі комп’ютерного моделювання в порівнянні з реальним (натурним) експериментом може призводити до втрати особової орієнтації в технології освіти і відсутності надалі у випускників навчальних закладів ряду практичних навичок.У той же час світові компанії, що спеціалізуються в учбово-технічних засобах, переходять на випуск учбового устаткування, що узгоджується з комп’ютерною технікою: аналого-цифрових перетворювачів і датчиків фізико-хімічних величин, учбових приладів керованих цифро-аналоговими пристроями, автоматизованих учбово-експеримен­тальних комплексів, учбових експериментальних установок дистанційного доступу.У зв’язку із цим в області реального експерименту відбувається поступовий розвиток інформаційних джерел складної структури, до яких, у тому числі, відносяться комп’ютерні лабораторії, що останнім часом оформлюються у новий засіб реалізації учбового натурного експерименту – цифрові електронні лабораторії (ЦЕЛ).Відомі цифрові лабораторії для шкільних курсів фізики, хімії та біології (найбільш розповсюджені компаній Vernier Software & Technology, USA та Fourier Systems Inc., Israel) можуть бути використані у ВНЗ України, але вони мають обмежений набір датчиків, необхідність періодичного ручного калібрування, використовують застарілий та чутливий до електромагнітних завад аналоговий інтерфейс та спрощене програмне забезпечення, що не дозволяє проводити статистичну обробку результатів експерименту та з урахуванням низької розрядності аналого-цифрових перетворювачів не може використовуватись для проведення науково-дослідних робіт у вищих навчальних закладах, що є однією із складових підготовки висококваліфікованих спеціалістів, особливо в університетах, які мають статус дослідницьких.Із вітчизняних аналогів відомі окремі компоненти цифрових лабораторій, що випускаються ТОВ «фірма «ІТМ» м. Харків. Вони поступаються продукції компаній Vernier Software & Technology, USA та Fourier Systems Inc. та мають близькі цінові характеристики на окремі компоненти. Тому необхідність розробки вітчизняної цифрової навчальної лабораторії є нагальною, проблематика досліджень та предмет розробки актуальні.Метою проекту є створення сучасної вітчизняної цифрової електронної лабораторії та відпрацювання рекомендацій по використанню у викладанні на її основі базового переліку науково-природничих та біомедичних дисциплін у ВНЗ I-IV рівнів акредитації при значному зменшенні витрат на закупку приладів, комп’ютерної техніки та навчального-методичного забезпечення. В роботі використані попередні дослідження НДІ Прикладної електроніки НТУУ «КПІ» в галузі МЕМС-технологій (micro-electro-mechanical) при створенні датчиків фізичних величин, виконано огляд технічних та методичних рішень, на яких базуються існуючі навчальні цифрові лабораторії та датчики, розроблені схемотехнічні рішення датчиків фізичних величин, проведено конструювання МЕМС – первинних перетворювачів, та пристроїв реєстрації інформації. Розроблені прикладні програми інтерфейсу пристроїв збору інформації та вбудованих мікроконтролерів датчиків. Сформульовані вихідні дані для розробки бездротового інтерфейсу датчиків та програмного забезпечення цифрової лабораторії.Таким чином, у даній роботі пропонується нова вітчизняна цифрова електронна лабораторія, що складається з конструкторської документації та дослідних зразків обладнання, програмного забезпечення та розробленого єдиного підходу до складання навчальних методик для цифрових лабораторій, проведення лабораторних практикумів з метою економії коштів під час створення нових лабораторних робіт із реєстрацією даних, обробки результатів вимірювань та оформленням результатів експерименту за допомогою комп’ютерної техніки.Цифрова електронна лабораторія складається із таких складових частин: набірного поля (НП); комплектів модулів (М) із стандартизованим вихідним інтерфейсом, з яких складається лабораторний макет для досліджування об’єкту (це – набір електронних елементів: резисторів, ємностей, котушок індуктивності, цифро-аналогових та аналого-цифрових перетворювачів (ЦАП та АЦП відповідно)) та різноманітних датчиків фізичних величин; комп’ютерів студента (планшетного комп’ютера або спеціалізованого комп’ютера) з інтерфейсами для датчиків; багатовходових пристроїв збору даних та їх перетворення у вигляд, узгоджений з інтерфейсом комп’ютера (реєстратор інформації або Data Logger); комп’ютер викладача (або серверний комп’ютер із спеціалізованим програмним забезпеченням); пристрої зворотного зв’язку (актюатори), що керуються комп’ютером; трансивери для бездротового прийому та передачі інформації з НП.Таким чином, з’являється новий клас бездротових мереж малої дальності. Ці мережі мають ряд особливостей. Пристрої, що входять в ці мережі, мають невеликі розміри і живляться в основному від батарей. Ці мережі є Ad-Hoc мережами – високоспеціалізованими мережами з динамічною зміною кількісного складу мережі. У зв’язку з цим виникають завдання створення та функціонування даних мереж – організація додавання і видалення пристроїв, аутентифікація пристроїв, ефективна маршрутизація, безпека даних, що передаються, «живучість» мережі, продовження часу автономної роботи кінцевих пристроїв.Протокол ZigBee визначає характер роботи мережі датчиків. Пристрої утворюють ієрархічну мережу, яка може містити координатор, маршрутизатори і кінцеві пристрої. Коренем мережі являється координатор ZigBee. Маршрутизатори можуть враховувати ієрархію, можлива також оптимізація інформаційних потоків. Координатор ZigBee визначає мережу і встановлює для неї оптимальні параметри. Маршрутизатори ZigBee підключаються до мережі або через координатор ZigBee, або через інші маршрутизатори, які вже входять у мережу. Кінцеві пристрої можуть з’єднуватися з довільним маршрутизатором ZigBee або координатором ZigBee. По замовчуванню трафік повідомлень розповсюджується по вітках ієрархії. Якщо маршрутизатори мають відповідні можливості, вони можуть визначати оптимізовані маршрути до визначеної точки і зберігати їх для подальшого використання в таблицях маршрутизації.В основі будь-якого елементу для мережі ZigBee лежить трансивер. Активно розробляються різного роду трансивери та мікроконтролери, в які потім завантажується ряд керуючих програм (стек протоколів ZigBee). Так як розробки ведуться багатьма компаніями, то розглянемо та порівняємо новинки трансиверів тільки кількох виробників: СС2530 (Texas Instruments), AT86RF212 (Atmel), MRF24J40 (Microchip).Texas Instruments випускає широкий асортимент трансиверів. Основні з них: CC2480, СС2420, CC2430, CC2431, CC2520, CC2591. Всі вони відрізняються за характеристиками та якісними показниками. Новинка від TI – мікросхема СС2530, що підтримує стандарт IEEE 802.15.4, призначена для організації мереж стандарту ZigBee Pro, а також засобів дистанційного керування на базі ZigBee RF4CE і обладнання стандарту Smart Energy. ІС СС2530 об’єднує в одному кристалі РЧ-трансивер і мікроконтролер, ядро якого сумісне зі стандартним ядром 8051 і відрізняється від нього поліпшеною швидкодією. ІС випускається в чотирьох виконаннях CC2530F32/64/128/256, що розрізняються обсягом флеш-пам’яті – 32/64/128/256 Кбайт, відповідно. В усьому іншому всі ІС ідентичні: вони поставляються в мініатюрному RoHS-сумісному корпусі QFN40 розмірами 6×6 мм і мають однакові робочі характеристики. СС2530 являє собою істотно покращений варіант мікросхеми СС2430. З точки зору технічних параметрів і функціональних можливостей мікросхема СС2530 перевершує або не поступається CC2430. Однак через підвищену вихідну потужність (4,5 дБм) незначно виріс струм споживання (з 27 до 34 мА) при передачі. Крім того, ці мікросхеми мають різні корпуси і кількість виводів (рис. 1). Рис. 1. Трансивери СС2530, СС2430 та СС2520 фірми Texas Instruments AT86RF212 – малопотужний і низьковольтний РЧ-трансивер діапазону 800/900 МГц, який спеціально розроблений для недорогих IEEE 802.15.4 ZigBee-сумісних пристроїв, а також для ISM-пристроїв з підвищеними швидкостями передачі даних. Працюючи в діапазонах частот менше 1 ГГц, він підтримує передачу даних на малих швидкостях (20 і 40 Кбіт/с) за стандартом IEEE 802.15.4-2003, а також має опціональну можливість передачі на підвищених швидкостях (100 і 250 Кбіт/с) при використанні модуляції O-QPSK у відповідності зі стандартом IEEE 802.15.4-2006. Більше того, при використанні спеціальних високошвидкісних режимів, можлива передача на швидкості до 1000 Кбіт/с. AT86RF212 можна вважати функціональним блоком, який з’єднує антену з інтерфейсом SPI. Всі критичні для РЧ тракту компоненти, за винятком антени, кварцового резонатора і блокувальних конденсаторів, інтегровані в ІС. Для поліпшення загальносистемної енергоефективності та розвантаження керуючого мікроконтролера в ІС інтегровані прискорювачі мережевих протоколів (MAC) і AES- шифрування.Компанія Microchip Technology виробляє 8-, 16- і 32- розрядні мікроконтролери та цифрові сигнальні контролери, а також аналогові мікросхеми і мікросхеми Flash-пам’яті. На даний момент фірма випускає передавачі, приймачі та трансивери для реалізації рішень для IEEE 802.15.4/ZigBee, IEEE 802.11/Wi-Fi, а також субгігагерцового ISM-діапазону. Наявність у «портфелі» компанії PIC-мікроконтролерів, аналогових мікросхем і мікросхем пам’яті дозволяє їй запропонувати клієнтам комплексні рішення для бездротових рішень. MRF24J40 – однокристальний приймач, що відповідає стандарту IEEE 802.15.4 для бездротових рішень ISM-діапазону 2,405–2,48 ГГц. Цей трансивер містить фізичний (PHY) і MAC-функціонал. Разом з мікроспоживаючими PIC-мікроконтролерами і готовими стеками MiWi і ZigBee трансивер дозволяє реалізувати як прості (на базі стека MiWi), так і складніші (сертифіковані для роботи в мережах ZigBee) персональні бездротові мережі (Wireless Personal Area Network, WPAN) для портативних пристроїв з батарейним живленням. Наявність MAC-рівня допомагає зменшити навантаження на керуючий мікроконтролер і дозволяє використовувати недорогі 8-розрядні мікроконтролери для побудови радіомереж.Ряд компаній випускає завершені модулі ZigBee (рис. 2). Це невеликі плати (2÷5 кв.см.), на яких встановлено чіп трансивера, керуючий мікроконтролер і необхідні дискретні елементи. У керуючий мікроконтролер, у залежності від бажання і можливості виробника закладається або повний стек протоколів ZigBee, або інша програма, що реалізує можливість простого зв’язку між однотипними модулями. В останньому випадку модулі іменуються ZigBee-готовими (ZigBee-ready) або ZigBee-сумісними (ZigBee compliant).Всі модулі дуже прості в застосуванні – вони містять широко поширені інтерфейси (UART, SPI) і управляються за допомогою невеликого набору нескладних команд. Застосовуючи такі модулі, розробник позбавлений від роботи з високочастотними компонентами, так як на платі присутній ВЧ трансивер, вся необхідна «обв’язка» і антена. Модулі містять цифрові й аналогові входи, інтерфейс RS-232 і, в деяких випадках, вільну пам’ять для прикладного програмного забезпечення. Рис. 2. Модуль ZigBee із трансивером MRF24J40 компанії Microchip Для прикладу, компанія Jennic випускає лінійку ZigBee-сумісних радіомодулів, побудованих на низькоспоживаючому бездротовому мікроконтролері JN5121. Застосування радіомодуля значно полегшує процес розробки ZigBee-мережі, звільняючи розробника від необхідності конструювання високочастотної частини виробу. Використовуючи готовий радіомодуль, розробник отримує доступ до всіх аналогових і цифрових портів вводу-виводу чіпу JN5121, таймерам, послідовного порту і інших послідовних інтерфейсів. У серію входять модулі з керамічної антеною або SMA-коннектором з дальністю зв’язку до 200 метрів. Розмір модуля 18×30 мм. Версія модуля з підсилювачем потужності і підсилювачем вхідного сигналу має розмір 18×40 мм і забезпечує дальність зв’язку більше 1 км. Кожен модуль поставляється з вбудованим стеком протоколу рівня 802.15.4 MAC або ZigBee-стеком.За висновками експертів з аналізу ринку сьогодні одним з найперспективніших є ринок мікросистемних технологій, що сягнув 40 млрд. доларів станом на 2006 рік зі значними показниками росту. Самі мікросистемні технології (МСТ) почали розвиватися ще з середини ХХ ст. і, отримуючи щоразу нові поштовхи з боку нових винаходів, чергових удосконалень технологій, нових галузей науки та техніки, динамічно розвиваються і дедалі ширше застосовуються у широкому спектрі промислової продукції у всьому світі.Прилад МЕМС є об’єднанням електричних та механічних елементів в одну систему дуже мініатюрних розмірів (значення розмірів механічних елементів найчастіше лежать у мікронному діапазоні), і достатньо часто такий прилад містить мікрокомп’ютерну схему керування для здійснення запрограмованих дій у системі та обміну інформацією з іншими приладами та системами.Навіть з побіжного аналізу структури МЕМС зрозуміло, що сумарний технологічний процес є дуже складним і тривалим. Так, залежно від складності пристрою технологічний процес його виготовлення, навіть із застосуванням сучасних технологій, може тривати від кількох днів до кількох десятків днів. Попри саме виготовлення, доволі тривалими є перевірка та відбраковування. Часто виготовляється відразу партія однотипних пристроїв, причому вихід якісної продукції часто не перевищує 2 %.Для виготовлення сучасних МЕМС використовується широка гама матеріалів: різноманітні метали у чистому вигляді та у сплавах, неметали, мінеральні сполуки та органічні матеріали. Звичайно, намагаються використовувати якомога меншу кількість різнорідних матеріалів, щоби покращити технологічність МЕМС та знизити собівартість продукції. Тому розширення спектра матеріалів прийнятне лише за наявності специфічних вимог до елементів пристрою.Спектр наявних типів сенсорів в арсеналі конструктора значно ширший та різноманітніший, що зумовлено багатоплановим застосуванням МЕМС. Переважно використовуються ємнісні, п’єзоелектричні, тензорезистивні, терморезистивні, фотоелектричні сенсори, сенсори на ефекті Холла тощо. Розроблені авторами в НДІ Прикладної електроніки МЕМС-датчики, їх характеристики, маса та розміри наведені у табл. 1.Таблиця 1 №з/пМЕМС-датчикиТипи датчиківДіапазони вимірюваньГабарити, маса1.Відносного тиску, тензорезистивніДВТ-060ДВТ-1160,01–300 МПа∅3,5–36 мм,5–130 г2.Абсолютного тиску,тензорезистивніДАТ-0220,01–60 МПа∅16 мм,20–50 г3.Абсолютного тиску, ємнісніДАТЄ-0090,05–1 МПа5×5 мм4.Лінійного прискорення,тензорезистивніДЛП-077±(500–100 000) м/с224×24×8 мм,100 г5.Лінійного прискорення,ємнісніАЛЄ-049АЛЄ-050±(5,6–1200) м/с235×35×22 мм, 75 г6.Кутової швидкості,ємнісніДКШ-011100–1000 °/с

Вступ. Вивчення фізіології людини починається принаймні з 420 р. до н. е., з часів Гіппократа, основоположника медицини, з критичного мислення Аристотеля і його висновку про взаємозв’язок між структурою і функцією, із спостережень Клавдія Галена (близько 126-199 рр. н. е.), засновника експериментальної фізіології, але як наука фізіологія бере свій початок з робіт англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), котрий своїм відкриттям системи кровообігу перетворив фізіологію на фундаментальну дисципліну [1].В області фізіології вченими була зроблена велика кількість відкриттів, в тому числі і українською школою фізіологів – А. В. Нагорним, О. О. Богомольцем, П. Г. Костюком, Є. Ф. Вотчалом, В. В. Фролькісом та іншими [2], здобуто величезні знання та досвід, що охоплює близько 50-ти наукових дисциплін, які включають перш за все медичні науки, біологію фізіологію, інформатику, охорону здоров’я та розвиток технологій.Разом з цим багато ключових висновків були визнані науковцями настільки важливими, що для визначення досягнень з фізіології було створено Нобелевську премію. З 1901 року по теперішній час її вручено 121 здобувачу, серед яких звучать імена великого І. П. Павлова (1904) та І. І. Сєченова (1908) [3].Постановка проблеми та її актуальність. Вивчення фізіології – фундаментальної науки про динаміку життєвих процесів, області пізнання з теоретичними та експериментальними науковими дослідженнями, пошуком закономірностей та механізмів, керуючих ними [4], було і є невід’ємною частиною при підготовці спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах: лікарів, провізорів, косметологів, лаборантів.Навчання майбутніх фахівців відповідно медичної програми з фізіології завжди орієнтувалося на наукове розуміння студентом функцій людських органів і систем, механізмів їх регулювання на системних, органних, клітинних та молекулярних рівнях експлуатації і інтегрувалося із знаннями анатомії та біохімії.Сучасні умови та задачі навчання у ВНЗ України в світлі приєднання країни до європейської кредитно-модульної системи освіти сприяли появі нових шляхів в організації навчального процесу і вчасності підняттю на інший рівень значущості самостійної роботи студента при вивченні фундаментальних дисциплін.Згідно Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять [5]. Сьогодні це – цілеспрямована самостійна пізнавальна діяльність студента [6]. У широкому розумінні самостійна робота студентів присутня в кожному виді навчальних занять, і завдання викладача полягає в тому, щоб активізувати і управляти цією діяльністю, створити для неї найсприятливіші умови за рахунок комплексу організаційно-педагогічних заходів. У вузькому ж розумінні самостійна робота студентів – це один з видів навчальних занять, специфічною особливістю яких є відсутність викладача під час навчальної діяльності студента [6].У сучасному освітньому процесі немає проблеми більш важливої і, одночасно, більш складної, ніж організація самостійної роботи студентів. Важливість цієї проблеми пов’язана з новою роллю самостійної роботи, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчання [5].Життєвим досвідом доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, достатньо чітко відкарбовуються у тенетах довготривалої пам’яті. За даними ЮНЕСКО, якщо навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації [7]. У зв’язку з цим досить обґрунтовано, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5].Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що самостійну роботу студента можна розглядати як метод навчання [8], як форму організації діяльності студента [9], як вид пізнавальної і практичної діяльності [10]. Більш повно педагогічну сутність самостійної роботи розкриває трактування її як форми колективної або індивідуальної навчальної діяльності студентів, під час якої вони засвоюють необхідні знання, оволодівають уміннями й практичними навичками, навчаються планомірно та систематично працювати, мислити, формувати власний стиль розумової діяльності [11].Плануванню і організації самостійної роботи студентів присвятили свої дослідження Б. П. Єсіпов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, Ю. С. Васютін, П. І. Підкасистий [6; 12; 13; 14]. Вони розглядали загальнодидактичні, психологічні, організаційно-діяльні, методичні, логічні та інші аспекти, характерні для традиційного дидактичного підходу. Теоретичні основи диференційного навчання заклали Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, Н. Ф. Тализіна [15; 16]. Закономірності процесу самоосвіти і формування прагнення до самоосвіти розглядав Б. Ф. Райський [17]. Але разом з тим аналіз наукових праць показав, що методичні аспекти використання новітніх форм організації самостійної роботи у процесі професійної підготовки майбутнього лікаря є недостатньо освітленими.Постановка завдання, цілі статті. З огляду на викладене, метою статті є розкриття необхідності використання різних форм самостійної роботи студента, залежно від рівня засвоєння матеріалу, при вивченні фундаментальної дисципліни – нормальної фізіології. Основним завданням є визначення самостійної роботи як одного з продуктивних методів засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.Виклад основного матеріалу. В процесі підготовки майбутнього лікаря самостійній роботі відводиться більш ніж 30% загального погодинного навантаження на одного студента, що до курсу нормальної фізіології людини – є 100 годин на рік.З огляду на методи навчання, що забезпечують перший рівень засвоєння матеріалу, доцільна самостійна робота з джерелами інформації на ознайомчому рівні (підручниками, комп’ютерними навчальними програмами, наочними матеріалами). Самостійна робота студентів на другому рівні засвоєння значно складніша не тільки за обсягом, але й за методичними підходами до її вирішення. Вона ґрунтується на праці з літературою та іншими джерелами інформації (комп’ютерними навчальними програмами, матеріалами наочності) на репродуктивному рівні [18].Серед методів самостійної роботи студентів найчастіше широко впроваджується, визначений тематичним модулем, огляд літератури, який не виключає і користування анотаційними листами. Не втратила своєї значущості і підготовка тематичного реферату або інформаційного виступу, який готується за багатьма літературними джерелами з подальшою оцінкою роботи як автора так і слухачів, за їх участю у обговоренні доповіді авторів.Серед простих видів самостійної роботи студентів, з метою закріплення теоретичних знань та їх творчого осмислення, буде доцільним виділення ключових слів та взаємозв’язків між ними, у визначеному викладачем контексті. Не менш цікаве і рецензування конспектів лекцій, як своїх так і товаришів, або суттєві доповнення до лекційного матеріалу нової вагомої інформації, знайденої за новітніми джерелами. Самостійне створення плану-схеми лекції, на нашу думку, допомагає спростити сприйняття складного матеріалу теми, що взагалі через позитивно забарвлений досвід, поліпшує в майбутньому вільне та чітке відновлювання надбаних знань.Складні види самостійної роботи пов’язані із проробленням матеріалу, що буде вивчатися на перспективу, бажано за декількома джерелами літератури, або із складанням перспективної тематичної лекції чи її фрагменту. Деякі студенти охоче розробляють тематичні таблиці та алгоритми, які наочно демонструють ключові моменти визначеного тематичного модулю.Засвоєння та відпрацьовування практичних навичок також пов’язане з наполегливою самостійною працею студента, бо професійні вміння розуміються як здатність фахівця самостійно і кваліфіковано оперувати знаннями та навичками у вирішенні ускладнених, нетипових професійних задач [19]. Студенти із задоволенням сприяють різноманітні ігрові та творчі види самостійної роботи (наприклад, складання або розв’язування тематичного кросворду, ситуаційних клінічних задач, тестів різного рівня складності); виконання індивідуальних завдань за індивідуальним графіком роботи (наприклад, складання контуру регуляції органу чи системи органів). Особистий досвід демонструє результативність від залучення для творчих видів самостійної роботи різних методичних рівнів, таких як репродуктивний, евристичний або пошуковий [20; 21]. Так, великою популярністю користувалися завдання, що до підготовки короткої (до 5 хвилин) захоплюючої розповіді за заданим питанням (репродуктивний рівень), або невеликого повідомлення на оригінальну тему (за фахом) і виступ з ним з мультимедійним супроводом (евристичний рівень), чи підготовка, виголошення з мультимедійною презентацією та захист проблемної промови за тематичним модулем (пошуковий рівень).Самостійну роботу студента передбачено і у науково-дослідній галузі. В якісному плані ми можемо запропонувати підготовку наукового реферату; написання проблемної наукової доповіді; участь у роботі студентського наукового товариства або науковій конференції. Важливим є і самостійна підготовка матеріалу до підсумкового модульного контролю.Для більшої ефективності самостійної роботи студентів обов’язково має бути самоконтроль. Слід акцентувати увагу і на розширення функціональних обов’язків викладача, що працює в рамках кредитно-модульної програми. В сьогоденні він виступає не тільки як організатор і контролер навчального процесу в вищому навчальному закладі, але й як кваліфікований консультант студентського загалу.Ми поділяємо точку зору авторів , що визначають за необхідне для оптимізації викладацького контролю самостійної роботи студентів застосовувати наступний алгоритм:1. Вивчення умов формування у студентів уміння самостійно виконувати завдання.2. Аналіз навчального плану й навчальної програми.3. Визначення змісту й обсягу самостійної роботи.4. Підготовка переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи.5. Діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них.6. Розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи (для самостійного вивчення теорії, перевірки практичних умінь, здобутих під час самостійної роботи, самоконтролю знань й умінь тощо) та групування цих завдань блоками.7. Визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань.8.Розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [22].Разом з цим важливим підходом у організації самостійного навчання є заохочення студентів до самостійної групової роботи. Освітні переваги студентів, що працюють спільно в групах, добре відомі. Серед іншого, вивчення разом показало достовірне підвищення якості навчання (за нашими даними, на 40% у студентів-іноземців 2-го курсу медичного факультету).З іншого боку, придбані навички спільної роботи в групі, в майбутньому дуже цінуються роботодавцями. Відповідно з результатами одного з досліджень агентства «Контакт», сьогодні необхідні для роботодавців якості кандидатів на перспективне місце роботи розподіляються таким чином: 40% – корпоративність, вміння грати в команді; 30% – креативність, вміння людини сприймати нове, швидко відсівати непотрібне, генерувати ідеї; 20% – навички, вміння робити конкретну роботу, і, нарешті, тільки 10% – знання [23].Висновки. Таким чином, самостійна робота при вивченні фундаментальних дисциплін має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток організаторських і комунікативних якостей.Самостійна робота студента є важливою ланкою при підготуванні конкурентоспроможного фахівця. Вона потребує сучасних методичних форм і методів реалізації на тлі об’єктивного систематичного особистого та викладацького контролю. Найбільш ефективні результати навчання та вірогідні перспективи що до майбутнього працевлаштуванні дає поєднання індивідуальної та групової самостійної роботи.

Вступ Сучасні методи проектування дистанційних курсів базуються на розвинених інформаційних освітніх ресурсах і, в першу чергу, відкритих освітніх ресурсах. Кожен університет має концепцію розвитку своїх інформаційних освітніх ресурсів, які полегшують викладачеві використання технологій дистанційного навчання у навчальному процесі, як очному, так і заочному.Інформаційний освітній простір забезпечує:– доступність інформаційних ресурсів університету, системну інтеграцію;– комунікації між студентами, викладачами, науковим співтовариством;– створення інформаційного співтовариства;– інформаційну підтримку прийняття рішень, функціонування органів управління університету.Велику роль у формуванні інформаційного освітнього простору відіграють відкриті освітні ресурси ‑ навчальні або наукові ресурси, які розміщені у вільному доступі, або мають ліцензію, яка дозволяє їх вільне використання або переробку.До відкритих освітніх ресурсів можна віднести навчальні курси, окремі матеріали курсу і модулі курсу, посібники, навчальне відео, програмне забезпечення та інші засоби, матеріали або технології.Використання відкритих освітніх ресурсів зменшує вартість доступу до навчальних матеріалів, підвищує активність учасників навчального процесу, створює ефективну навчальне середовище, розвиває компетенції викладачів при підготовці навчальних матеріалів та проведенні навчального процесу.Відкриті освітні ресурси забезпечують прозорість прав інтелектуальної власності та авторських прав, забезпечують високу якість авторських робіт, сприяють підвищенню ефективності управління системою зберігання даних для освітніх ресурсів університету.Рівень розвитку інформаційних освітніх ресурсів університетів України можна оцінити за досягненнями у міжнародному рейтингу сайтів університетів Webometrics (http://webometrics.info). На жаль, сайти університетів України в цьому рейтингу розташовуються в кінці першої тисячі і нижче. Це створює великі проблеми при розвитку дистанційного навчання.Для успішного проведення навчального процесу кожен університет на базі інформаційних освітніх ресурсів повинен мати кампус, який іноді називають мобільним кампусом. Мобільний кампус ‑ це, насамперед, можливість бути частиною навчального співтовариства в будь-який час і в будь-якому місці. Він потрібен для того, щоб створити в навчальному закладі колективно-рефлексивний вимір неформальної навчальної діяльності, опосередкованої мобільними технологіями.У такому мобільному кампусі процес навчання може починатися коли завгодно; тривати скільки завгодно; він може бути раптово припинений або перерваний і може бути продовжений з будь-якого місця. Це дозволяє встановлювати індивідуальний розклад, створює ефект присутності і породжує явище віртуального університету.Педагогічне проектуванняВ останній час відбулися великі зміни в дистанційному навчанні, зокрема, з’явилися нові педагогічні теорії, соціальні сервіси, методи навчання і масові відкриті он-лайн курси (МВОК), тому необхідно переглянути методи проектування дистанційних курсів.Перш за все, проектування ‑ це процес створення нового об’єкта для задоволення потреб особистості. Мета проектування ‑ започаткувати зміни у навколишньому штучному середовищі людини.У техніці існують неформальні визначення «проектування» [1]:Цілеспрямована діяльність по розв’язанню задач (Арчер).Прийняття рішень в умовах невизначеності з тяжкими наслідками в разі помилки (Азімов).Моделювання передбачуваних дій до їх здійснення до тих пір, поки не з’явиться повна упевненість в кінцевому результаті (Букер).Здійснення дуже складного акту інтуїції (Джонс).Натхненний стрибок від фактів сьогодення до можливостей майбутнього (Пейдж).Проектування – це процес, а методи проектування ‑ це методологія, яка вимагає комплексного застосування різних наукових напрямків та теорій.З інших робіт з проектування слід звернути увагу на роботи Я. Дітріхса і Г. С. Альтшуллера.Г. С. Альтшуллер розглядав проектування як алгоритм розв’язання винахідницьких задач (АРВЗ – http://www.triz-ri.ru/triz/triz02.asp#a4), пізніше сформувавши теорію розв’язання винахідницьких задач (ТРВЗ). АРВЗ ‑ це інструмент для мислення і вирішення нестандартних задач. Наступні роботи І. Л. Вікентьєва з розвитку ідей Г. С. Альтшулера показали, що ці підходи добре працюють в бізнесі, журналістиці, освіті та інших напрямках.АРВЗ орієнтований на вирішення нестандартних, новаторських задач, які зараз дуже потрібні в освіті і складається з етапів:Аналіз задачі;Аналіз моделі задачі;Визначення ідеального кінцевого результату і фізичного протиріччя (ФП);Мобілізація та застосування ресурсів;Застосування інформаційного фонду;Зміна чи заміна задачі;Аналіз способу усунення ФП;Застосування отриманої відповіді;Аналіз ходу рішення.Педагогічне проектування ‑ це застосування та розвиток ідей технічного проектування на педагогічну діяльність з використанням усіх існуючих педагогічних теорій.Педагогічне проектування ‑ це методологія створення новаторських освітніх ресурсів.Традиційно педагогічне проектування базується на ADDIE: аналіз (Analyzing) потреб організації; проектування (Designing) системи для потреб організації; розвиток (Developing) системи з використанням аналізу вихідних даних; виконання (Implementing) процесів системи; оцінка (Evaluating) проекту створення та виконання.Комплексне застосування педагогічного проектування та методології АРВЗ дозволить створювати унікальні дистанційні курси, наприклад, МООК.Методи навчанняПоява нових соціальних сервісів впливає на розвиток освіти і, зокрема, на дистанційне навчання. Переглядаються психолого-педагогічні підходи до навчання, особливо, якщо вони мають відношення до корпоративного навчання. Не залишилися без уваги і формальне, неформальне, інформальне і соціальне навчання.Розгляд видів робіт спеціаліста дозволяє визначити співвідношення формального і неформального навчання [2]. При виконанні рутинних робіт частка неформального навчання мінімальна і зростає до видів діяльності, що потребують вирішення варіативних (творчих) завдань (рис. 1).Формальне навчання (відповідно до визначення CEDEFOP [3]) ‑ це структуроване (з точки зору цілей і часу) навчання, яке зазвичай надається навчальним закладом і призводить до сертифікації. Формальне навчання є навмисним, з точки зору учня. Рис. 1 Формальне та неформальне навчання Інформальне (informal) навчання [3] ‑ це щоденне навчання, пов’язане з роботою, сім’єю або відпочинком, не організоване і не структуроване (з точки зору мети, часу та підтримки). Інформальне навчання в більшості випадків ненавмисне з точки зору учня і не призводить до сертифікації.Неформальне (non-formal) навчання (автором є Малкольм Ноулз 1970 р.) [3] ‑ це навчання, яке вбудовано в заплановані заходи, але явно не призначено (з точки зору цілей, часу та підтримки) і містить важливий елемент навчання. Неформальне навчання є навмисним з точки зору учня і приводить до сертифікації.В даний час спостерігається підйом неформального навчання [4], що пов’язано з бурхливим розвитком е-Learning ‑ предтечею неформального навчання, збільшенням інновацій в бізнесі, підвищенням продуктивності. Неформальне навчання, яке можна відстежувати і вимірювати, забезпечує рентабельність передачі знань, компетенції, сприяє підвищенню організаційної ефективності. Дослідження показують, що 70% навчання є неформальним, а 30% формальним. Внаслідок цього створюється думка, що при правильній організації неформального навчання можна скоротити витрати на навчання.Поява соціальних сервісів і розвиток теорій навчання показує, що поєднання формального і неформального навчання дозволяє зробити процес навчання успішним, коли [5]:– не все навчання організоване у курсі;– існує безліч підходів для доставки курсів;– при необхідності використовуються змішані рішення;– навчання вбудовано в процес роботи;– тренери виконують функції «керівництво на стороні», а не «мудреці на сцені».При цьому необхідно передбачати неформальне (non-formal) навчання на робочому місці [6]:– моделювання соціальної поведінки, обміну;– моделювання корпоративного зв’язку;– створення простої в освоєнні і використанні системи;– інтеграція використання системи в робочий процес співробітника;– заохочення обміну інформацією;– створення почуття гумору.Модель підтримки неформального навчання (OODA) [7] включає спостереження, орієнтацію, прийняття рішення, дію. Реалізується ця модель через персональне навчальне середовище (ПНС), яка дозволяє інтегрувати формальне і неформальне навчання. На першому етапі через різні канали йде сканування навколишнього середовища з використанням різних фільтрів. Організація може створювати інформаційні портали для різних категорій службовців і сприяти формуванню у них ПНС.На другому етапі виконується цикл синтезу даних та інформації у якийсь уявний образ з урахуванням старих образів. Це найбільш складний етап. Проблемами на цьому етапі можуть бути знання бізнесу, глибина сканування інформації і культура організації, тому важливо організувати зворотний зв’язок. На третьому етапі, використовуючи можливості ПНС, розглядаються всі можливі варіанти рішень, які реалізуються на останньому, четвертому, етапі.Соціальне навчання [3] ‑ це придбання знань у соціальній групі або процес, в якому люди спостерігають за поведінкою інших людей і її наслідками, і відповідним чином змінюють свою поведінку.Соціальне навчання базується на соціальній теорії навчання А. Бандури [8] і включає спостереження, моделювання поведінки, ставлення і емоційну реакцію. До елементів навчання можна віднести увагу, закріплення, активне самостійне відтворення, мотивацію, характеристику спостерігача. Остання включає [9] автономність, самостійність, самоорганізацію, самоврядування і самоконтроль.Основними принципи теорії А. Бандури є: кодування змодельованої поведінки; змодельована поведінка дає цінний результат; модель зрозуміла і близька студенту та має функціональну цінність.Теорія соціального навчання Бандури дає наступні рекомендації:– вчити зразковим пізнавальним процесам і поведінці, які базуються на реальних проблемах;– використовувати прості приклади та порівняння для вивчення послідовності процесів сприйняття і засвоєння;– використовувати робочі приклади як метод моделювання процесу розв’язання проблеми;– повторення виконання з варіаціями.Численні дослідження показують, що соціальне навчання [10] здійснюється на роботі ‑ 70%, в спілкуванні з колегами і керівниками ‑ 20% і від вивчення курсів та книг ‑ 10%. Для реалізації цього принципу необхідна підтримка навчального процесу на робочому місці, поліпшення навичок навчання співробітників та створення сприятливої організаційної культури.Навчанню на робочому місці сприяє застосування нових знань і навичок в реальних ситуаціях, виділення нових робіт в рамках існуючої ролі, збільшення кола обов’язків та сфери контролю, завдання, спрямовані на нові ініціативи, робота в складі невеликої групи, можливість проводити дослідженні та експертизу.Навчанню у спілкуванні з колегами сприяють зворотний зв’язок для нових підходів до старої проблеми, участь у формальному і неформальному наставництві, заохочення до участі у дискусіях, висловлювання думок, роботи у команді, побудови навчальної культури.Куратор змістуУ даний час спостерігається невпинне зростання інформації в мережі: кожну хвилину завантажується на YouTube 72 годин відео, щодня створюється 340 млн. твітів, кожен місяць на Facebook створюються 25000 млн. одиниць контенту [11], і таких прикладів можна наводити безліч. Тому з’явилася потреба в новій діяльності в мережі, яку здійснює куратор контенту або куратор змісту ‑ людина, яка дає користувачеві повну інформацію для певної теми з коментарями на вимогу. Ця назва походить від Сontent сurator ‑ хранитель музею. Куратор змісту забезпечує зберігання вмісту (content curation) ‑ процес категоризації великої кількості контенту та подання її в організаційній функції для конкретної предметної області.Термін «куратор змісту» з’явився кілька років тому і привернув увагу користувачів Інтернет. З одного боку ‑ це кваліфікація, з іншого, можливо, спеціальність. Одне зрозуміло, фахівців цього профілю зараз обмаль і їх необхідно готувати.Зберігання змісту відіграє велику роль у розвитку сучасного інформаційного суспільства [12]. Оцінки показують, що понад 90% навчання на робочому місці відбувається за рамками формальної програми. Зберігання змісту ‑ це не кількість ресурсів, а їх якість. Куратор змінює шум на прозорість і ясність. Обмін вмістом може бути більш важливим і ефективним для вашої аудиторії, ніж створення контенту.Робота куратора змісту не може бути ефективною, якщо він не знайомий особливостями побудови сучасної електронної бібліотеки, наукометричними продуктами. В даний час в Інтернет можна знайти (http://www.scopus.com/) понад 19 тис. поточних журналів та 45 млн. публікацій з журналів (87%) і конференцій (11%). Поповнення складає понад 2 млн. публікацій щорічно.Робота куратора змісту можлива тільки, якщо у нього сформовано ПНС, в яке входять найбільш поширені соціальні сервіси, що охоплюють усі сфери його діяльності. Класифікація соціальних сервісів дозволяє визначити, які сервіси необхідно засвоїти для успішного курування змісту. Куратор змісту повинен уміти використовувати соціальні сервіси мобільних пристроїв.Наявність у куратора ПНС дозволяє сформувати персональну навчальну мережу, яка включає всі можливі зв’язки куратора змісту.Функції куратора змісту [13]:– оптимізує, редагує назви;– форматує зміст;– вибирає і додає відповідне зображення;– коментує текст для його розуміння;– додає вступ для конкретної аудиторії;– класифікує з використанням метаданих;– інтегрує посилання;– перевіряє першоджерела;– фільтрує вхідний зміст;– пропонує елементи інших кураторів;– шукає новий відповідний зміст і джерела;– дає поради та інформацію з краудсорсингу.Ефективне курування передбачає управління увагою, візуалізацію матеріалу, встановлення ритуалів, рефлексію, управління поштою, управління фізичним простором і багато іншого.Інструменти куратора: Twitter, Facebook, Google +, Paper.li, Scoop.it, Netvibes.com, RSS reader, DIIGO та багато інші.Курування змісту може бути використане в маркетингу, бізнесі, бібліотечній справі. В освіті ‑ це професійна і педагогічна діяльність викладача, навчальна діяльність студента.Проектування масового відкритого онлайн курсуВ теперішній час поширюються масові відкриті онлайн курси (МВОК), але поки дуже мало публікацій про особливості їх проектування. В роботі [14] відзначається, що у таких курсах цільова група невизначена та головна увага приділяється технологічним особливостям проектування курсу: реєстрації, вибору хештегу, сайту, агрегатора, форуму.Більше інформації про проектування курсу можна знайти в роботі С. Даунса [15]. Він зазначає, що МВОК ‑ це курс без змісту і важливо створити надлишкову інформацію. Кількість посилань до кожної теми повинно перевищувати число Данбара (зазвичай 100-230, приймається 150) (http://en.wikipedia.org/wiki/Dunbar’s_number/). Число Данбара ‑ це когнітивні обмеження на кількість людей, з якими можна підтримувати стабільні соціальні відносини. Вибір такої кількості джерел змушує слухача вибірково читати запропоновані матеріали.Розробник повинен вміти вибирати зміст, брати уча

Мета роботи – висвітлення ролі рольових ігор у формуванні професійних навичок та засвоєнні навчального матеріалу з акушерства та гінекології, зокрема при розгляді тем із невідкладної допомоги.Основна частина. Рольова гра – це метод, при якому, у процесі навчання, учасники, за допомогою прийняття на себе певної ролі, перевтілюються, активно діють і відтворюють при цьому клінічну ситуацію. Студенти в таких умовах виявляють свої аспекти лікарської поведінки, особливості роботи в команді. За допомогою викладача критично аналізують помилки, навчаються більш ефективного способу праці й тренуються у вдосконаленні своїх практичних навичок. З метою закріплення знань, які студент отримує в процесі лекційних, практичних занять самостійної роботи з теми «Післяпологові кровотечі», розроблений сценарій рольової гри з даної теми. Кожен учасник гри виконує свої функціональні обов’язки згідно з алгоритмом надання медичної допомоги при післяпологових кровотечах, коментуючи свої дії показом практичних навичок і теоретичними відповідями.Виновок. Застосування рольових ігор при навчанні дозволяє максимально наблизити навчальний процес до практичної діяльності, урахувати реалії, ухвалювати розв’язки в умовах конфліктних ситуацій, відстоювати свої пропозиції, розбудовувати в учасників гри колективізм і почуття команди, одержувати результати за досить обмежений час.

Розглянуто актуальну проблему формування психофізичної готовності (професійнихкомпетентностей) майбутніх офіцерів (на прикладі курсантів командно-штабногофакультету Національної академії Національної гвардії України) до виконання завдань запризначенням в системі їх професійної освіти. Відповідно до результатів аналізу науково-методичної та спеціальної літератури (інтернет-джерел) в обраному напрямі науковоїрозвідки, членами науково-дослідної групи сконструйовано та апробовано змістово-функціональну модель, яка забезпечує формування психофізичної готовності майбутніхофіцерів різних силових структур та спеціальних служб України до виконання завдань запризначенням засобами спеціальної фізичної підготовки. Нами встановлено, що результати,отримані наприкінці педагогічного експерименту у досліджуваних групах, зросли відносновихідних даних, і ці відмінності переважно є достовірні (Ег, P≤0,05). Крім цього, організаціяпрактичних занять у системі спеціальної фізичної підготовки майбутніх офіцерівНаціональної гвардії України з подолання перешкод у комплексному поєднанні із фізичнимивправами (прийомами рукопашного бою) з інших розділів фізичної підготовки тамоделюванням умов службово-бойової діяльності позитивно впливають на їх психофізичнуготовність (рівень особистісної тривожності знизився на 13,9 ум. од.(p≤0,001), ареактивної – на 19,1 ум. од. (p≤0,001), відповідно, що засвідчує значне покращення рівня нервово-психічної стійкості курсантів Ег і практично забезпечує зменшення ризиків зривіввиконання ними завдань за призначенням у різних умовах службово-бойової діяльності.

Метою статті є дослідження сучасного стану нормативно-правового механізму державного регулювання інноваційного розвитку торгово-промислових груп в Україні. Методологічну основу роботи становить структурно-функціональний аналіз нормативно-правових актів України, для визначення сучасних засад, структури та функцій нормативно-правового механізму державного регулювання інноваційного розвитку торгово-промислових груп в Україні. Дослідження дозволило автору визначити юридичне підґрунтя існування, регулювання та інноваційного розвитку торгово-промислових груп, теорію та практику застосування нормативно-правового механізму державного регулювання. В ході дослідження встановлено, що більшість документів, що складають нормативно-правовий механізм, мають дескриптивний та декларативний характер, здебільше орієнтовані на командно-адміністративні принципи державного регулювання, не враховують принципи державно-приватного партнерства та не відповідають вимогам та викликам сьогодення. Існуюча недосконалість нормативно-правової бази призводить до неузгодженості державно-приватних інтересів, створює підґрунтя до нераціонального використання ресурсів, несе загрозу державі через втрату економічного, наукового та технологічного потенціалу. За результатами дослідження запропоновано провести аудит існуючого правового поля стосовно інноваційного розвитку, адаптувати регламентуючи документи відповідно існуючим викликам та вимогам сьогодення, узгодити нормативні акти між собою, унормувати прогалини, які існують у чинному законодавчому полі щодо створення та функціонування елементів інноваційної інфраструктури, та розробити методичні документи зі створення та функціонування такої інфраструктури, яка б базувалася на принципах державно-приватного партнерства.