Journal articles: 'Формування стратегії розвитку економічного потенціалу'

1

TKACHUK, V. I., L. V. TARASOVICH, and D. O. DAVYDOV. "DIVERSIFICATION AS A TOOL OF ECONOMIC GROWTH OF AGRICULTURAL ENTERPRISES: THEORETICAL-APPLIED ASPECT." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 42, no. 4 (December 23, 2019): 89–94. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2019.42.14.

Full text

Abstract:

У статті доведено, що диверсифікація діяльності сільськогосподарського підприємства є дієвим маркетинговим інструментом забезпечення його економічного зростання, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності та економічної безпеки, посиленню довгострокової позиції на ринку, нівелюванню ризиків виробничо-господарської діяльності у стратегічній перспективі. Визначено місце мотиваційної складової у конфігурації переваг диверсифікації діяльності підприємства та моделюванні очікуваних ефектів. Доведено, що механізм диверсифікації є основою побудови взаємозв’язків між елементами локальної системи (структурних підрозділів у межах конкретного підприємства), необхідними для узгодження всіх параметрів її функціонування (прогнозування споживчого попиту, готовності до диверсифікації, оцінки диверсифікаційного потенціалу тощо). Аргументовано, що реалізацію стратегії диверсифікації за відсутності дієвого механізму її формування слід вважати економічно невиправданим і стратегічно непередбачуваним управлінським рішенням, що супроводжується фрагментарністю та неузгодженістю. Це підкріплюється нівелюванням системного підходу до розробки та імплементації загальної стратегії розвитку суб’єкта господарювання на сталій основі. Обґрунтовано, що оцінка потенціалу диверсифікації та прогнозування ефективності цього процесу є своєрідними індикаторами побудови моделі розвитку підприємства. При цьому, механізм диверсифікації передбачає наявність відповідних маркетингових інструментів як стратегічних орієнтацій підприємства, що використовуються в чітко визначеній послідовності у процесі реалізації політики диверсифікації та здійснюється розрахунок економічного ефекту. Для оцінки стратегічних можливостей розвитку і розробки пропозицій щодо формування стратегії диверсифікації діяльності здійснено поваріантний прогноз показника обсягу реалізації готової продукції (на прикладі ТОВ «Овочевий комбінат «Станишівка»). Охарактеризовано етапи здійснення та визначено найдоцільніші напрями диверсифікації діяльності підприємства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Rasskazov, Oleg Ihorevych. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ ВПЛИВУ ПОТЕНЦІАЛУ АГРОПРОМИСЛОВИХ ФОРМУВАНЬ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ." SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, no. 2(18) (2019): 147–56. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-2(18)-147-156.

Full text

Abstract:

Актуальність теми дослідження. Проголошення агропромислового сектору основою розвитку економіки України в умовах євроінтеграції вимагає впровадження науково обґрунтованих підходів розробки та забезпечення раціональних співвідношень між потужностями по забезпеченню вітчизняних потреб та масштабами зовнішньоекономічної діяльності. Постановка проблеми. Особливо гострим постає завдання формування стратегії розвитку агропромислового сектору під впливом з одного боку глобалізаційних процесів, а з іншого вимог регіоналізації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам формування і реалізації потенціалу агропромислових підприємств присвячені праці Бородіної О., Бутка М., Герасимчук З., Данилишина Б., Долішнього М., Дорогунцова С., Паламарчука М., Попело О., Поповкіна В., Саблука П., Тащук К., Чухна А., Шаблія О. та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Потреба у зміні суспільних відносин у сфері агропромислового виробництва потребує детальної оцінки історичної трансформації поглядів щодо місця та ролі всіх учасників цього процесу. Постановка завдання. Метою статті є дослідження процесу становлення наукової думки щодо ролі агропромислових підприємств у визначенні економічного потенціалу регіональних господарських систем. Викладення основного матеріалу. В статті проаналізовані основні наукові положення щодо ролі агропромислових підприємств у формуванні економічного потенціалу окремого регіону та держави в цілому. Висновки. Розробка, обґрунтування та впровадження ефективної стратегії розвитку сільськогосподарських і переробних підприємств має орієнтуватись на комплексне використання їх потенціалу, повноцінного та якісного задоволення потреб населення, результатом чого має стати підвищення темпів розвитку національного господарства в цілому.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Shestakovska, T. L., and S. O. Kushnir. "Механізм розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України в контексті забезпечення його економічної безпеки." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 89–97. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.09.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню питань удосконалення механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України у напрямку забезпечення його економічної безпеки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів. Метою статті є дослідження науково-прикладних засад функціонування механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки лідерських позицій на міжнародному ринку агропромислової продукції.Наукова новизна. Запропоновано наукові положення щодо розробки механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки, який включає впорядковану сукупність принципів, завдань, важелів, методів (економічних, адміністративних) та інструментів впливу на виконання цільової функції щодо задоволеності потреб суб’єктів у результатах використання інноваційного потенціалу галузі. Визначено стратегічні імперативи забезпечення розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні.Висновки. Однією з головних проблем сучасного аграрного сектору України, що потребує вирішення, є відсутність дієвого механізму розвитку інноваційного потенціалу, який дозволятиме здійснювати протидію можливим загрозам щодо забезпечення економічної безпеки, інноваційно-інвестиційної діяльності, використовувати наявний потенціал та в цілому підтримувати належний рівень продовольчої безпеки в Україні. Представлено структуру механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору, який є однією з ключових підсистем загальної системи державного регулювання, що включає сукупність методів (економічних, адміністративних), принципів, функцій, завдань, важелів та інструментів впливу на формування і розвиток інноваційного потенціалу в умовах глобалізації.Визначені стратегічні імперативи реалізації механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні: розробка стратегії інноваційного розвитку аграрного сектору на засадах ефективності використання наявного інноваційного потенціалу; модернізація сировинної складової; структурна переорієнтація для впровадження органічного виробництва; використання інвестиційних стимулів для підтримки інноваційного потенціалу аграрного сектору; використання переваг державно-приватного партнерства у контексті формування та реалізації інноваційного потенціалу аграрного сектору та ін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Попрозман, О. І. "Вплив рекреаційно-туристичного потенціалу на формування стратегії економічного розвитку регіону." Формування ринкових відносин в Україні, no. 9 (124) (2011): 188–95.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Mykhailiv, H. V., and L. V. Hryniv. "ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА В КОНТЕКСТІ СТРАТЕГІІ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА." Actual problems of regional economy development 2, no. 14 (July 27, 2018): 58–64. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.14.58-64.

Full text

Abstract:

У даній статті розглянуто загальний порядок формування інноваційної політики на підприємстві. Було установлено, що для здійснення ефективної інноваційної діяльності, необхідною є розробка інноваційної політики з дотриманням порядку її формування в контексті стратегії фінансово-економічної безпеки. Авторами було запропоновано наступні етапи формування інноваційної політики: встановлення актуальності формування інноваційної політики для підприємства; оцінка інноваційного потенціалу; формування стратегії інноваційного розвитку підприємства в орієнтирі фінансово-економічної безпеки; розроблення програми інноваційної діяльності; створення системи оцінки інноваційної програми.Досліджено та узагальнено теоретичні підходи щодо трактування змісту поняття «фінансово-економічна безпека». Проведено аналіз існуючих точок зору щодо підходів формування стратегії фінансово-економічної безпеки підприємства в умовах невизначеності та обґрунтовано необхідність системного підходу до формування системи стратегічного управління фінансово-економічною безпекою підприємства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Yurchenko, O., and O. Kushnir. "Розвиток експортного потенціалу підприємств за умов глобалізації: фактори та пріоритети." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 46, no. 4 (January 8, 2021): 82–90. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2020.46.10.

Full text

Abstract:

В статті розглядаються проблемні питання формування і розвитку експортного потенціалу національних підприємств в умовах економічних криз глобального характеру. Враховується досвід формування експортного потенціалу з огляду на досвід порушення функціонування світових галузевих ринків, що спричинені протиепідемічними заходами та локдауном. Відзначається, що експорт відіграє особливу роль в оздоровленні економіки країни, особливо в умовах спаду внутрішнього виробництва. Адже кошти, що надходять від експортної діяльності, спрямовуються на погашення заборгованості, модернізацію, розв’язання соціально-економічних проблем. Розвиток експортного потенціалу розглядається як інтегральна діяльність підприємств. Відзначається важливість застосування різноманітних інструментів менеджменту для формування експортного потенціалу підприємства, а також необхідність визначати його пріоритети, зокрема модифікація складу функцій, оптимізація часу стійкості і нестійкості структури, підвищення рівня керованості, оптимізація шляхів реалізації з метою підвищення ефективності. Також приділено увагу формуванню та управлінню експортним потенціалом під час кризи. Адже вплив процесів глобалізації на розвиток експортного потенціалу має багатовимірний характер. Йдеться як про позитивні, так і негативні сторони інтеграції підприємств до світового господарства в контексті зовнішньої торгівлі, у тому числі експортних можливостей. Зокрема, йдеться про наслідки світової кризи, що пов’язана з обмеженнями для економічної активності підприємств, в умовах пандемії вірусу COVID-19. Таким чином, розглянувши поняття експортного потенціалу підприємства, шляхів його використання і підвищення та конкурентної стратегії країни, необхідно зазначити, що ці поняття нерозривно пов’язані між собою, а точніше, експортний потенціал кожного підприємства країни є однією з важливих складових, що дає їй змогу посідати гідне місце на міжнародній арені.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Зарічна, О. В. "СТРАТЕГІЧНІ БАЧЕННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ." Actual problems of regional economy development 1, no. 16 (November 25, 2020): 145–53. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.16.145-153.

Full text

Abstract:

Метою статті є вивчення основних стратегічних пріоритетів регіонального розвитку держави з врахування впливу основних чинників та показників регіонального розвитку, а також виділення основних стратегій, які сприяють підвищенню рівня регіональної економіки в умовах економічної нестабільності. У процесі дослідження використано методи систематизації, групування, абстрагування з метою визначення сутності поняття «регіональна економіка», методи статистичного та стратегічного аналізу для дослідження і оцінки деяких показників соціально-економіного потенціалу та стратегічного бачення перспектив розвитку регіонів України. Інформаційною базою наукового дослідження слугували наукові праці вітчизняних вчених-економістів та законодавчо-нормативні документи з питань державного стратегічного розвитку регіональної політики, а також статистичні дані державної служби статистики України. Досліджено сутність поняття «регіональна економіка», визначено основні стратегічні пріоритети зміни та формування перспектив розвитку регіональної економіки задля знаходження ефективних методів та прийомів подолання «деформацій». Проаналізовано результати державної стратегії регіонального розвитку та найбільш важливі показники соціально-економічного розвитку регіонів України та на основі їх оцінки виокремлено основні стратегічні напрями покращення розвитку регіональної економіки в перспективі. Наукове значення одержаних результатів полягає у визначення та розкритті напрямів розвитку регіональної економіки з врахуванням трансформаційних процесів. Одержані результати дослідження можуть бути використані в подальшому при розробці Стратегії регіонального розвитку регіонів України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Кліпкова, Оксана, Наталія Козьмук, and Ганна Голуб. "ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА МОДЕЛЬ ПОВЕДІНКИ ПІДПРИЄМСТВА." Вісник Університету банківської справи, no. 1(40) (May 24, 2021): 50–57. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x1(40)2021237615.

Full text

Abstract:

Метою написання статті є дослідження сутності поняття «глобалізація» та факторів її формування в аспекті побудови індивідуальної поведінкової траєкторії підприємства в умовах зростаючої невизначеності, спричиненої глобалізаційними процесами. Обґрунтовано переваги і недоліки глобалізаційних процесів для бізнес-структур та національних економік. Виокремлено сутнісні характеристики невизначеності поведінки підприємства за поширення та активного розвитку глобалізаційних процесів. Запропоновано рекомендації щодо формування оптимальної поведінкової траєкторії підприємств за умови невизначеності на основі вибору стратегії з рахуванням критеріїв Севіджа, Гурвіца і Вальраса. При формуванні матеріалів статті використано загальнонаукові методи індукції та дедукції — при визначенні впливу глобалізації як на підприємства, так і на національну економіку, аналізу та синтезу при дослідженні факторів впливу глобалізації на національну економіку окремих держав, наукової абстракції та економічного експерименту — при формуванні оптимальної поведінкової траєкторії фірм в умовах невизначеності. Доведено, що глобалізаційні процеси у світовому господарстві сприятимуть формуванню в підприємства адаптивної поведінки, яка спрямована на визначення та класифікацію ресурсів компанії, оцінку сильних і слабких сторін конкурентного середовища, потенціалу та можливостей заробітку щодо можливостей отримання постійної конкурентної переваги і створення прибутку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Kupyra M. and Ivanisik S. "ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМСТВА: ВЕКТОР МЕНЕДЖМЕНТУ." Economic forum 1, no. 4 (November 24, 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-11.

Full text

Abstract:

У статті доведено, що менеджмент фінансовою безпекою підприємства залежить від таких складових як фінансова стійкість, ліквідність, ефективність, що векторно формують фінансову стратегію у довгостроковому періоді. Відтак, в такому ключі побудовані теоретико-прикладні постулати дослідження. Встановлено, що під менеджментом фінансової безпеки підприємства визначаємо захищений стабільний стан підприємства, за якого простежується нейтралізація впливу негативних факторів, що в підсумку працює на покращення фінансового стану та базисно веде до самонаповнення, самовідтворення, ефективного управління, стійкого розвитку та формування якісного інвестиційного клімату. Сформовано концепт системи менеджменту фінансовою безпекою підприємства, який працює через ефективність фінансового управління, взаємодію фінансових ресурсів та сумарний ефект результату, що системно оцінюють рівень фінансової безпеки через індикатори. Стратегічне управління фінансовою безпекою підлягає оцінці через векторні орієнтири. Забезпечення оптимального рівня фінансової безпеки через оцінку та нейтралізацію загроз. Підтримка рівня фінансової безпеки працює через захищеність та ефективність. Розроблено стратегічну архітектуру формування векторних орієнтирів забезпечення фінансової безпеки підприємства, що базується на системі вибору типу фінансової стратегії через принципи формування та індикатори ефективності, які посилюють стан безпеки. Обґрунтовано ефект від впровадження типу фінансової стратегії в системі забезпечення фінансової безпеки, що полягає в забезпеченні економічного, нададитивного та фінансового ефектів для підприємства. Фінансова безпека є напрямком розвитку фінансової діяльності підприємства, посилення стану соціально-економічної безпеки, надійності та захищеності, що свідчить про налагоджену систему ефективного фінансового менеджменту. Адже, саме нерівності у формуванні та розподілі фінансових ресурсів провокують втрату оптимального рівня фінансового потенціалу, вимагають від підприємства швидкого реагування на виклики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Kokhan, I. V. "ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ НА ПРИКЛАДІ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ." Actual problems of regional economy development 1, no. 15 (November 4, 2019): 142–51. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.142-151.

Full text

Abstract:

Домінуючими тенденціями сучасного етапу розвитку національної економіки є посилення процесів регіоналізації, що передбачають перенесення уваги в прийнятті рішень щодо соціально-економічного розвитку на регіональний рівень, з одночасним зміщенням акцентів на розкриття внутрішнього потенціалу. З іншого боку, нові виклики, зумовлені глобальними та міжнаціональними дисбалансами, які негативно впливають на соціально-економічний розвиток українських регіонів і є тим бар’єром, який перешкоджає органам місцевого самоврядування проводити самостійну політику розвитку. В цьому контексті процеси реформування державних фінансів, які на даний час переживає Україна, є актуальними та вимагають переосмислення закономірностей впливу інструментів та важелів фінансової політики на соціально-економічний розвиток регіонів.Соціально-економічний розвиток регіону характеризується нерівномірністю та суперечливістю результатів і потребує активізації структурної перебудови та пошуку підходу до здійснення структурних перетворень. Формування ефективної економічної структури є важливим питанням, яке потребує першочергового вирішення в контексті стратегічних завдань макроекономічного розвитку країни. В розвинутих країнах основну роль в забезпеченні стійкого зростання економіки належить механізму державного регуляторного впливу. Досліджуючи структуру економіки регіону, слід звернути увагу на структурні зміни, без яких неможливе повне вивчення трансформаційної системи. Структурна політика є загальною стратегією максимізації соціально-економічного розвитку шляхом реалізації пріоритетних державних програм і проектів.На тлі проведення процесів децентралізації в Україні, суттєво актуалізується роль бюджетної політики, яка визначає масштаби первинного розподілу ВВП, стає активним елементом системи державного регулювання та визначальним фактором управління економічними й соціальними процесами та їх розвитком. Зазначене зумовлює необхідність проведення наукового дослідження, спрямованого на вдосконалення процесів бюджетного фінансування соціально-економічного розвитку регіонів України.У статті розглянуто сутність та структуру фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування. Проведено аналіз надходжень і видатків місцевих бюджетів Івано-Франківської області.Пріоритетністю регіональної фінансової політики є забезпечення соціально-економічного розвитку регіону. Розвиток місцевого самоврядування із самодостатніми місцевими бюджетами та передача місцевим органам влади визначених повноважень обумовлюють формування бюджетного процесу відповідно до європейських стандартів, а це передбачає пошук нових резервів фінансового забезпечення регіону, відповідно до його ресурсного та людського потенціалів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Таран С.Ф. "ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА РЕГІОНУ." Економічний форум 1, no. 1 (February 26, 2021): 93–106. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-1-11.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена теоретичним засадам формування організаційно-економічного механізму розвитку інноваційного підприємництва на рівні регіону. Проаналізовано та визначено основні фактори впливу на стан та розвиток інноваційного підприємництва в регіоні, до яких віднесено: посилення деструктивних впливів на стан та розвиток регіону; нестача кваліфікованих кадрів, задіяних в розвитку інноваційного підприємництва; недосконалість комунікацій між наукою, бізнесом та владою; відсутність єдиного стратегічного бачення розвитку інноваційного підприємництва регіонів держави тощо. Визначено структурні елементи досліджуваного механізму, до яких віднесено організаційні, інституційні та економічні складові, що формують комплекс важелів управління процесом розвитку інноваційного підприємництва регіону. Систематизовано основні типи стейкхолдерів розвитку інноваційного підприємництва регіону, до яких віднесено органи влади, підприємницькі суб’єкти регіону, інвестори, громадськість, міжнародні стейкхолдери, інститути знань. З метою більш чіткого визначення переліку інструментів досліджуваного механізму, які відповідають його конкретним стратегічним цілям, сформовано та деталізовано пріоритети регулювання розвитку інноваційного підприємництва регіону. До таких приорітетів віднесено: формування та реалізацію конкурентоспроможних регіональних інноваційних продуктів та послуг; підвищення рівня якості інституційної інфраструктури інноваційного підприємництва регіону; удосконалення інформаційного забезпечення інноваційного підприємництва регіону; організація системи якісної підготовки кваліфікованих фахівців для сфери інноваційного підприємництва; системна детінізація діяльності суб’єктів підприємництва регіону. Доведено, що регулювання розвитком інноваційного підприємництва регіону здійснюється шляхом визначення і підтримки пріоритетних напрямів як державного та галузевого, так і регіонального та місцевого рівня. Більшість регіонів, шляхом формування і реалізації регіональних стратегій та програм самостійно здійснюють підтримку та розвиток інноваційного підприємництва, виділяють кошти з власних бюджетів на провадження науково-дослідницької діяльності та на впровадження інновацій в регіоні. Крім того, регіони захищають права та інтереси суб’єктів інноваційної діяльності, забезпечують фінансову підтримку виконання інноваційних проектів, стимулюють комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що кредитують виконання інноваційних проектів; підтримують функціонування і розвиток сучасної інноваційної інфраструктури регіону тощо. Організаційно-економічний механізм розвитку інноваційного підприємництва може стати дієвим напрямом соціально-економічного розвитку регіону. Чітке та дієве регулювання процесів розвитку інноваційного підприємництва регіонів передбачає застосування комплексу економічних, організаційних та інституційних заходів, що забезпечують ефективне використання ресурсного потенціалу регіону, реалізацію потенціалу всіх суб’єктів інноваційного підприємництва та збалансування інтересів усіх стейкхолдерів регіону. Визначено, що не існує ідеальної формули для створення оптимальної системи регулювання розвитку інноваційного підприємництва, але реалізація цілеспрямованої, послідовної та добре продуманої регіональної політики у даній сфері дозволяє досягти значних позитивних результатів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Bahriy, M. V. "Управління туристично-рекреаційною галуззю в умовах нестабільності ринку." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, no. 76 (March 4, 2017): 3–9. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet7601.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються напрямки управління ефективністю розвитку туристично-рекреаційної галузі в умовах нестабільності ринку України. Відзначається актуальність туристично-рекреаційної галузі, яку вважають одним із перспективних напрямів соціально-економічного розвитку країни. Визначені загальноєвропейські принципи з розвинутою індустрією туризму, яка дозволяє надавати державну підтримку розвитку, зокрема у сфері інформаційно-рекламної діяльності. Зазначені загальнодержавні та регіональні чинники впливу на розвиток туристично-рекреаційних ресурсів. Об’єктом дослідження туристично-рекреаційної галузі є туристично-рекреаційні ресурси. З метою вдосконалення управління розмежовано вивчення питання розвитку туристично-рекреаційної галузі з точки зору соціального статусу регіону та його географічного розміщення, оскільки вплив цих чинників на галузь різний та неоднозначний. Запропоновано вирішення локальних проблем розвитку земельно-ресурсного потенціалу туристично-рекреаційної галузі та формування рекреаційно-туристичної інфраструктури на регіональному рівні через розробку стратегій з обґрунтуванням пріоритетних напрямів розвитку кожної окремої області західного регіону; розробку системи бюджетів для розвитку земельно-ресурсного потенціалу туристично-рекреаційної галузі в розрізі окремих сфер її діяльності; вдосконалення існуючих та створення нових маршрутів регіональних спеціалізованих туристичних напрямів; розробку планів залучення інвестиційних ресурсів для розвитку земельно-ресурсного потенціалу регіону тощо. Визначено можливі шляхи вдосконалення організаційно-економічного механізму туристично-рекреаційної діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Вахович І.М., д.е.н., професор, Камінська І.М., к.е.н., доцент, and Недопад Г.В., аспірант. "ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ У ПЛОЩИНІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ." Економічний форум 1, no. 2 (May 17, 2020): 44–56. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-2-6.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано основні показники соціально-економічного розвитку Волинської області та здійснено їх порівняльний аналіз із показниками за іншими регіонами України. Встановлено, що Волинська область є регіоном із середнім рівнем соціально-економічного розвитку з тенденцією до його зниження. Доведено, що, в умовах високого рівня регіональної диференціації в Україні, середні значення показників соціально-економічного розвитку регіонів є недостатніми для капіталізації економіки, забезпечення належного рівня добробуту й якості життя населення. Також проаналізовано місце Волинської області у різноманітних регіональних рейтингах, що достатньо переконливо демонструють місце регіону в соціально-економічному розвитку України. Результати моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів показали, що прийняті у Волинській області управлінські рішення були недостатньо ефективними й дієвими, а тому існує потреба їх коригування та і загалом оновлення моделей стратегічного планування й управління в регіоні. Результати регіонального рейтингу ведення бізнесу показали наявність проблемних моментів взаємодії суб’єктів господарювання із місцевими органами влади у Волинській області, адже фактично область набрала лише 50,8% балів з можливих і лише за рахунок того, що в інших регіонах держави ситуація була ще гіршою, зайняла 8-у позицію в такому рейтингу. Це підтверджує недостатньо сприятливі умови й неналежний бізнес-клімат для розвитку малого та середнього підприємництва в регіонах України загалом. Згідно результатів рейтингу інвестиційної ефективності областей України, Волинська область значно поліпшила свої позиції порівняно з 2016 роком. Високі бали Волинської області у І кварталі 2018 року свідчать про потенціал регіону для підвищення інвестиційної ефективності. У рейтингу областей України за успіхами в євроінтеграції, Волинська область увійшла до шестірки регіонів із найвищими балами. Хоча реально Волинська область набрала лише 50,9% від максимально можливого рівня балів, що засвідчує в цілому низьку активність регіонів України у процесах європейської інтеграції, нереалізованість потенціалу Волинської області у даному напрямі та упущені нею можливості на рівні близько 50%. За результатами моніторингу процесу децентралізації та реформування місцевого самоврядування, Волинська область у рейтингу областей щодо формування спроможних громад станом на 10 січня 2020 рік зайняла 6 місце. Загалом Волинська область згідно розглянутих регіональних рейтингів займає в середньому вищі від середнього позиції серед регіонів України. Разом з тим, результати проведеного аналітичного дослідження продемонстрували нестабільність соціально-економічного розвитку Волинської області та нестійкі її позиції в рейтингових таблицях. Отримані результати можуть бути використані під час формування стратегії соціально-економічного розвитку Волинської області та прогнозування показників на cередньо- і довгострокову перспективу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Гаража, Олена, Дмитро Шиян, Інна Чернега, and Олександр Петренко. "РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В УМОВАХ ЗАВЕРШЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ТА ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМ: СТАЛІСТЬ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ ТА ІНВЕСТИЦІЙНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ." Financial and credit activity problems of theory and practice 2, no. 43 (April 29, 2022): 373–79. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.2.43.2022.3563.

Full text

Abstract:

Проаналізовано особливості розвитку підприємництва в умовах завершення адміністративно-територіальної та земельної реформ. Продемонстровано, що підприємництво є необхідною умовою економічного розвитку територіальних громад, які утворилися в результаті проведення адміністративно-територіальної реформи в контексті ринкового реформування національної економіки, яке передбачає реалізацію державної політики, формуючи новий формат взаємовідносин між публічною владою і бізнесом, урегульовує економічні процеси у приватному секторі економіки, прискорює економічне зростання, підвищує якість надання державних послуг. Виявлено пріоритетні напрями вдосконалення цього процесу. Хоча адміністративно-територіальна реформа в Україні перебуває на завершальній стадії, зроблено висновок про її неефективність, що призводить до низької ефективності функціонування і розвитку бізнес-середовища та підприємництва малого і середнього бізнесу, які є основними джерелами наповнення місцевих бюджетів на основі чинної податкової системи. Було зазначено, що розвиток підприємництва в Україні повинен мати свою стратегію впровадження, яка може визначати головні аспекти, розкривати актуальну проблематику і надавати варіанти рішень цих гострих питань. Ключовими положеннями подібної стратегії стануть: інституціональне бізнес-середовище, покращення якості дорадництва, налагодження комунікаційних каналів та тісних взаємовідносин між місцевою владою і населенням, удосконалення механізмів розвитку кооперації та кластерів, розроблення рекомендаційних бізнес-пакетів для потенційних підприємців, проведення аналізу ресурсного потенціалу сільської території, розроблення інструментів державної підтримки малого і середнього бізнесу, формування доступних і відкритих геоінформаційних систем з розвитку підприємництва, удосконалення моделей державно-приватного партнерства для розвитку територій громад, організація дистанційного навчання зацікавлених жителів для ефективного ведення власної справи з урахуванням змін клімату, стимулювання місцевих органів влади до нарощування власного бюджетного потенціалу, прозорість і доступність до інформації з упровадження окремих видів підприємницької діяльності на території громади, розкриття ресурсного забезпечення та інвестиційної привабливості території

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Костирко, Л., Р. Костирко, О. Середа, and Е. Чернодубова. "ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНИХ ІМПЕРАТИВ." Financial and credit activity problems of theory and practice 4, no. 39 (September 10, 2021): 87–98. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v4i39.241295.

Full text

Abstract:

Анотація. Концепція сталого розвитку формує новітні принципи економічного, соціального та екологічного розвитку. Сталий розвиток підприємств реального сектору економіки стримується низкою чинників, серед яких пріоритетне значення має фінансове забезпечення та обмеженість щодо нарощування їхнього фінансового потенціалу. При формуванні стратегії сталого розвитку підприємств потрібно керуватися економіко-екологічними імперативами, що передбачає обґрунтування ефективних фінансово-економічних важелів регулювання екологічно орієнтованої діяльності, які забезпечують їхню інвестиційну привабливість. Запропоновано науково-методичний підхід до аналізу фінансового забезпечення сталого розвитку підприємств з урахуванням економіко-екологічних імператив, який інтегрує: аналіз стану і тенденцій розвитку екологічно орієнтованої діяльності; оцінку закономірностей впливу факторів на рівень фінансового забезпечення її розвитку та оцінку інвестиційної привабливості. Установлено, що впровадження системи екологічного менеджменту сприятиме створенню умов нарощування фінансового потенціалу сталого розвитку підприємств і підвищення конкурентоспроможності за рахунок: запобігання або пом’якшення негативного впливу на навколишнє середовище; поліпшення екологічних показників діяльності; ефективності використання ресурсів, отримання додаткових економічних, соціальних й екологічних вигід; підсилення ринкової позиції в результаті впровадження дій з охорони навколишнього середовища. На основі аналізу з’ясовано зв’язок між упровадженням системи екологічного менеджменту на підприємствах та фінансовими показниками результативності діяльності підприємств. Змодельовано інтегральний індекс оцінки інвестиційної привабливості підприємств, який поєднує дві групи показників — відкритого коефіцієнта фінансового стану і результатів екологічно орієнтованої діяльності. Результати дослідження можуть використовуватися практиками в різних галузях при розробленні фінансової стратегії сталого розвитку підприємств. Ключові слова: фінансове забезпечення, екологічно орієнтована діяльність, сталий розвиток, інвестиційна привабливість, екологічний менеджмент, економіко-екологічні імперативи, аналіз. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 3; бібл.: 22.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Данилюк, Л. С. "РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, no. 1(59) (October 9, 2020): 17–23. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/59-3.

Full text

Abstract:

У статті окреслене коло завдань децентралізації щодо підвищення рівня фінансової спроможності громади. Зазначена необхідність участі територіальних громад в реформуванні вітчизняної системи місцевого самоврядування. Визначені головні причини проблем розвитку економічного потенціалу об’єднаних територіальних громад України: 1) корумпована централізована вертикаль державної влади, нераціональне використання нею фінансових і природних ресурсів; 2) відсутність ефективного та практичного механізму місцевого самоврядування, як демократичного механізму місцевого управління; 2) зростання рівня недовіри громадян до державної влади; 3) фінансово-економічна неспроможність переважної більшості громад; 4) недостатній рівень компетентності переважної кількості органів місцевої влади та громадського активу; 5) непорозуміння між місцевими державними установами, відсутність їх відповідальності перед громадою тощо. Запропоновані організаційно-економічні підходи для стимулювання підприємницької активності мешканців громади і активізації підприємницького середовища. Увага приділяється дослідженню професійного складу населення, визначенню джерел та розподілу доходів, ресурсів, наявних у ОТГ. Наведений перелік пріоритетних питань кандидатам до виконавчих органів та Рад ОТГ: 1) професійні якості і здатність бути віч-на-віч з громадою, що означає приведення системи місцевого самоврядування у відповідність з Конституцією України та готовність вирішувати проблеми громади; 2) вміння організувати комунікацію: громада – органи влади, створення Центру громадських комунікацій; 3) налагодження цивілізованих відносин з інвесторами та приватним бізнесом: громада – забудовники – промисловці – аграрії (будувати великі промислові, житлові, туристичні, розважальні, інфраструктурні об’єкти – тільки з дозволу громади); 4) приведення структури місцевого управління до оптимального варіанту, в першу чергу оптимізація комунальних підприємств; 5) сприяти розвитку сферам охорони здоров’я, освіти, дитячої та молодіжної творчості і спорту, культури, транспорту; 6) створення економної політики в сфері ЖКГ, захист інтересів ОСН; 7) створення та здійснення економічного та соціального плану розвитку ОТГ, який відповідає інтересам місцевої громади. За основу економічного та людського потенціалу ОТГ необхідно застосовувати два надважливих показника. Перший – індекс якості життя кожного представника територіальної громади (здоров’я та довголіття, доступність освіти і гідний рівень життя). Цей індекс допоможе втримати людей від міграції в інші регіони або за кордон і навпаки залучити додатковий людський ресурс. Конкурентоспроможність регіонів – це другий надважливий індекс, який визначає здатність регіонів створити привабливе середовище для розвитку бізнесу й інвестицій. З цією метою формується загальнонаціональний рейтинг з урахуванням показника про власні доходи на одного мешканця, рівня дотаційності бюджету, що не повинен перевищувати 30 % від суми місцевих доходів та капітальних видатків на одного мешканця без субвенцій з держбюджету та питомої ваги видатків на утримання керівного апарату. Моніторинг наявної ресурсної бази, разом із вивченням реальних потреб і можливостей територій громад необхідні для подальшого формування інвестиційної стратегії ОТГ. Кожний з регіонів України повинен мати інвестиційні паспорти ОТГ, які мають вміщати інформацію про економічний потенціал ОТГ, а ретельний аудит ресурсних баз ОТГ повинен стати основою для розробки стратегій економічного розвитку громад.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Svyatohor, V. V. "Теоретичні основи державної інноваційної політики і її складників." Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, no. 7 (December 25, 2016): 258. http://dx.doi.org/10.15421/191629.

Full text

Abstract:

Сучасна динаміка соціально-економічного розвитку актуалізувала питання підвищення ефективності державної інноваційної політики, її адекватності сучасним пріоритетам і проблемам розвитку країни. Доцільне і актуальне питання – систематизація знань, одержаних під час дослідження теоретичних основ державної інноваційної політики, і результативність її впровадження залежно від методів реалізації.Мета роботи – узагальнити теоретико-методологічні основи державної інноваційної політики.Автор розглянув типи державної інноваційної політики, фактори, що впливають на її формування, складники розробки та здійснення державної інноваційної політики. Зазначено, що реалізація державної інноваційної політики підпорядкована стратегії інноваційного розвитку й вказано стратегічні напрями інноваційного розвитку національної економіки. Окрему увагу автор звернув на етапи формування державної інноваційної політики в індустріально розвинених країнах та охарактеризував методи реалізації державної інноваційної політики. На основі отриманих результатів наукового дослідження запропоновано основні напрями інноваційної політики для України в умовах сьогодення.Зроблено висновок, що державна інноваційна політика являє собою сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених форм, механізмів, інструментів, технологій впливу держави на процеси формування, розвитку та реалізації науково-технічного, технологічного й інноваційного потенціалу країни, заснованих на перспективних світових тенденціях науково-технологічного розвитку. Реалізація державної інноваційної політики підпорядкована стратегії інноваційного розвитку, головна функція якої полягає у визначенні основних довготривалих напрямків наукових розробок, упровадженні нововведень, забезпеченні ресурсами для досягнення поставлених цілей. Держава, реалізуючи інноваційну політику, перш за все у сфері регулювання НДДКР, застосовує два основні типи методів: адміністративні й програмно-цільові. У ході розвитку програмно-цільових методів сформувалося кілька варіантів їх реалізації: система субсидій, інституційних програм і кооперативних впроваджувальних програм.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні методології державної інноваційної політики, яка охоплює інтегровану систему методів, способів, засобів її реалізації, із урахуванням пріоритетів сучасного інноваційного розвитку індустріально розвинених країн.Практичне значення дослідження – використання особливостей теоретико-методологічних основ державної інноваційної політики для вибору таких напрямів і методів реалізації інноваційної політики, які найбільш прийнятні для України в сучасних економічних умовах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Тадеєва, М. І., and П. О. Тадеєв. "СУЧАСНІ ЦІЛІ ТА ВИКЛИКИ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ІНШОМОВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, no. 5 (December 1, 2020): 204–19. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-204-219.

Full text

Abstract:

У статті досліджується роль іншомовної освіти впродовж життя у світлі сучасної парадигми розвитку безперервної освіти. Доведено, що іншомовна освіта є базовою складовою успішного формування професійної компетентності майбутніх фахівців технічного та гуманітарного спрямувань. Проаналізовано вплив комунікативної компетенції поряд із соціально-політичною, інформаційною та соціокультурною компетенціями на становлення сучасного висококваліфікованого фахівця у системі вищої освіти. Визначено, що іншомовна освіта впродовж життя служить також акумулятором базових компетенцій, без яких майбутній фахівець не може адаптуватися до реалій дорослого життя. Розглянуто перспективи та виклики безперервної освіти у рамках сучасних стратегій розвитку вищої освіти в Україні та виокремлено сім першочергових кроків, що включають модернізацію системи управління освітою із забезпеченням автономії закладів вищої освіти; збалансованість ринку праці фахівців з вищою освітою; забезпечення якості й доступності вищої освіти, включаючи іншомовну; інтеграцію науки, освіти і бізнесу з метою економічного зростання країни; розвиток кадрового потенціалу ЗВО; розвиток системи безперервної освіти та навчання впродовж життя; інтеграцію вищої освіти України в європейський та світовий освітній простір з урахуванням національних інтересів. Акцентовано, що іншомовна освіта впродовж життя є засобом формування соціально-політичної, інформаційної, комунікативної та соціокультурної компетенцій, які вважають визначальними у формуванні профілю сучасного фахівця в усіх сферах вищої освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Дацій, Олександр Іванович, Олена Вікторівна Банчук-Петросова, and Олег Ісаакович Платонов. "ПІДХІД ДО МУЛЬТИМОДАЛЬНОГО МОДЕЛЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОГО ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Public management 28, no. 3 (April 12, 2022): 25–30. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-3.

Full text

Abstract:

Зазначено, що глобалізація світогосподарських зв’язків сприяє глибоким якісним перетворенням зовнішньоекономічних зв’язків держав, пов’язаних із пошуком шляхів інтегрування до системи світогосподарських відносин. Початок XXI століття став завершальним етапом затяжного перехідного періоду, під час якого багатьом державам, зокрема й Україні, належить перейти від стагнації до розвитку. При цьому важливо виробити такі стратегічні орієнтири, які б націлили на органічне змикання зовнішньоекономічних можливостей такого процесу з тими внутрішніми передумовами, які можуть сприяти його прискоренню. В основі економічного глобалізму лежить теорія неолібералізму та вільного ринку. Вона застосовується до всього світового господарства, оскільки виходить з теоретичного посилу, що плодами глобалізації користуються як розвинені, так і країни, що розвиваються і трансформуються, експортери та імпортери міжнародних товарів, послуг і капіталів, розробники технологій і споживачі, що адаптуються до них. Прихильники фінансової лібералізації стверджують, що вільний рух капіталів забезпечує оптимальний з позиції всього світового господарства розподіл та використання заощаджень, стимулює економічне зростання та поширення нових технологій. Визначено, що держави з реформованою економікою виявляють певну обережність у виборі моделей економічного зростання і намагаються якнайбільше орієнтуватися на власний ресурсно-виробничий потенціал як гарант економічної стабільності та безпеки. Вибір кожної із цих моделей неоднозначний. Умовою просування України шляхом економічного прогресу виступає передусім концентрація її власних зусиль і ресурсів на формуванні ефективного, технологічно розвиненого та конкурентоспроможного ринкового господарства. У найближчій перспективі акценти економічної політики об’єктивно зміщуються у бік розвитку вітчизняного виробництва та забезпечення у разі опори на неї потреб внутрішнього ринку. Реалізація експорто-орієнтованої моделі становить загрозу національній безпеці. На користь обережного включення економіки країни в глобалізаційні процеси в найближчій перспективі свідчить і факт збереження експортної квоти на рівні, що склався. Віддаючи пріоритет політиці та стратегії імпортозаміщення у зовнішньоекономічній діяльності, ставиться завдання створення умов формування у першій чверті XXI століття народно-господарського комплексу переважно на основі внутрішніх ресурсів та ринку з послідовним збіль- шенням обсягів середньо- та високотехнологічного експорту за відносного зниження вивезення продукції первинного сектору.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Бессонова, А. В. "СУЧАСНІ МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ." Підприємництво і торгівля, no. 29 (April 16, 2021): 5–9. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-29-01.

Full text

Abstract:

Використання кадрового потенціалу та його оцінка є дієвим методом управління персоналом, що дає змогу дослідити потенційні можливості працівників та доцільність інвестицій у персонал. Залежно від стратегії та форми підприємства кожний від оцінювання вимагає певних показників та методик. У статті розглянуто найбільш поширені та ефективні з них. Оцінка ефективності кадрового потенціалу служить для координації та поліпшення управління кадрами підприємства та формування системи розвитку персоналу. У сучасному економічному середовищі не існує єдиного підходу до оцінки кадрового потенціалу. Але це можна розглянути з позитивного боку, адже кожне підприємство може вибрати або розробити саме ту методику, яка є найбільш привабливою та дієвою в конкретних умовах певної організації. Сучасні методи оцінки кадрового потенціалу та його використання визнані ефективними, але не універсальними, тобто кожне підприємство повинне засновуватися на своїх індивідуальних факторах роботи, особливостях господарювання у галузі та економічних умовах країни у цілому. Управління кадровим потенціалом підприємства незалежно від його розмірів та кількості персоналу є одним із найважливіших чинників функціонування та розвитку економіки на рівні організації, країни та світу в цілому, адже жоден суб’єкт господарювання не зможе існувати без робочої сили. Саме кваліфікація кадрів підприємства, їх рівень освіти та професійні навички мають прямий вплив на розвиток та просування бізнесу, а їхні потенційні можливості є базою для подальшого зростання економіки регіону та країни. Головним чинником, що має сильний негативний вплив на ефективність кадрового потенціалу, є втрата працівників унаслідок плинності кадрів. Саме заради результативності інвестицій у персонал та успішності управління кадровим потенціалом підприємство має забезпечити низький рівень плинності своїх кадрів та високий рівень стабільності трудових ресурсів, адже через звільнення кадрів організація несе збитки та втрачає час на пошук, підготовку та впровадження нових працівників, які потребують особливої уваги керівництва на початку своєї трудової діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Soloviy, Ihor, Maria Kaflyk, and Pavlo Dubnevych. "Використання паливної деревини у фокусі уваги біоенергетичної політики України." Наукові праці Лісівничої академії наук України, no. 19 (December 26, 2019): 171–77. http://dx.doi.org/10.15421/411939.

Full text

Abstract:

Деревне біопаливо є одним із важливих джерел альтернативної енергії в Україні. Водночас деревна біомаса є одним із найдешевших енергетичних ресурсів. Доведено, що її обсяги у є достатніми для забезпечення енергетичних потреб населення. Проте значний потенційно доступний обсяг деревної біомаси в Україні не використовується для енергетичних потреб, зокрема, залишки деревини на лісосіках. Використання відходів заготівлі та обробки деревини як палива є екологічно та економічно ефективним рішенням. Обгрунтовано доцільність запровадження біоенергетичної політики, що регулюватиме процес вторинного використання деревини. В Україні не прийняті законодавчі норми та положення, які регулюють біоенергетичну сферу, крім «Енергетичної стратегії України до 2035 року». Використання деревної біомаси в енергетичних цілях не регулюється чіткою та прозорою біоенергетичною політикою і набором відповідних інструментів. Раціональне використання потенціалу відходів деревини з позицій економіки замкненого циклу може зробити вагомий внесок у вирішення енергетичної проблеми в Україні. Енергетична стратегія України на період до 2035 р. розглядає деревну біомасу як один із варіантів отримання паливної енергії, але не описує дії та заходи, безпосередньо спрямовані на отримання цього виду енергії. Законодавча база України не розглядає достатньо детально деревну біомасу як самостійний вид палива. Розвиток біоенергетики охоплює питання отримання енергії з лісосічних відходів, відходів деревообробки та неліквідних залишків, а також енергетичних плантацій. Формування біоенергетичної політики та регіональних стратегій сталого розвитку біоенергетики на основі оцінювання потенціалу деревної біомаси є основним завданням біоенергетичного напряму в рамках лісового сектору.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Черкасова, С. В. "ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СТРАХОВОГО СЕКТОРА УКРАЇНИ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 65 (January 28, 2022): 59–64. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-65-08.

Full text

Abstract:

В статті розглянута сутність інвестиційного потенціалу страхового сектора країни та визначені джерела його формування. Зазначено повільні темпи нарощування загальних активів вітчизняних страхових компаній та залучених ними страхових премій, що обмежує можливості реалізації інвестиційної діяльності. На основі дослідження основних показників страхової діяльності в Україні у 2013-2020 рр. відзначено, що компанії зі страхування життя здійснюють більш активний вплив на процеси нарощування інвестиційного потенціалу страхового сектора за рахунок залучених премій та сформованих страхових резервів. Дослідження структури інвестиційного портфеля вітчизняних страховиків виявило зростання їх інтересу до вкладень у державні цінні папери. Запропоновано заходи щодо прискорення процесів нарощування інвестиційного потенціалу страхового сектора країни. Серед них: більш активний розвиток довгострокових видів страхування, зменшення обсягів перестрахування, розробка ефективних інвестиційних стратегій із застосуванням механізмів обмеження ризиків. На рівні держави пропонується впровадження заходів інституційного, економічного та організаційно-правового характеру, що будуть сприяти розвитку накопичувальних видів страхування, більш активному залученню роботодавців і працівників до механізмів страхування життя. Важливими є й заходи для розширення інвестиційних можливостей страховиків щодо вибору об’єктів вкладень, зокрема й за кордоном.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Бардаш, Сергій Володимирович, and Олександр Михайлович Петрук. "Ідентифікація фінансового потенціалу франчайзингової туристичної мережі: гносеологічний дискурс." Економіка, управління та адміністрування, no. 1(95) (March 12, 2021): 69–75. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-1(95)-69-75.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню сутності та складу фінансового потенціалу франчайзингової туристичної мережі, що сприятиме розробці методичного забезпечення для формування показників і критеріїв аналізу фінансового потенціалу як передумови оцінки ймовірності виходу з кризи, в якій опинилися суб’єкти туристичного бізнесу в період пандемії. Визначено, що сьогодні активно ведуться дослідження поняття «фінансовий потенціал», пошук методів його оцінки, а також розкриття особливостей управління. Для розкриття його сутності використовуються ресурсний або забезпечувальний, результативний, резервний, результативно-резервний, ресурсно-резервний, ресурсно-результативний, комплексний підходи. Велика кількість підходів свідчить про те, що наукове співтовариство активно намагається віднайти істину. Відсутність універсального підходу до визначення сутності та складу фінансового потенціалу не дозволяє сформувати адекватні методики його оцінки та ефективного подальшого використання, а єдиним критерієм правильності застосування того чи іншого підходу є його масове визнання через практику. Отже, дослідження в цьому напрямі є актуальними та перспективними. Метою статті є аналіз наукових підходів щодо сутності поняття «фінансовий потенціал» як базису для розробки методичних підходів визначення фінансового потенціалу франчайзингових туристичних мереж. У результаті застосування морфологічного аналізу вдалося зробити висновок, що під фінансовим потенціалом слід розуміти сукупність фінансових активів, які на початок фінансового року мають грошову форму та протягом такого періоду можуть бути монетизовані, а також неопераційних необоротних активів, продаж яких протягом фінансового періоду збільшує фінансові можливості відповідно до завдань реалізації економічної стратегії суб’єкта господарювання. Прикладне застосування запропонованого науково-методичного підходу створить можливості виходу зі збиткового становища франчайзингових туристичних мереж, що можливо завдяки повній ідентифікації її фінансового потенціалу. Сам франчайзинг є важливим інструментом розвитку малого бізнесу й однією з найсучасніших моделей організації та здійснення підприємницької діяльності, адже ведення бізнесу за такою моделлю вирішує низку актуальних проблем малого бізнесу, головними з яких є обмеженість у матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсах господарювання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Balian , A. V., I. Yu Gryshova , and T. S. Shabatura. "Публічна політика та державна підтримка розвитку аграрного виробництва в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 27, 2021): 156–67. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.16.

Full text

Abstract:

Рівень продовольчої безпеки України залежить від розвитку аграрного сектору, економічне зростання якого неможливе без надання відповідної державної підтримки, особливо в умовах панування сучасної економічної кризи, провокованої зростанням світової пандемії, а також ускладнення політичної ситуації через продовження збройного конфлікту. Саме тому актуальності набуває активізація механізмів публічної політики державного управління в контексті регуляції та підтримки розвитку аграрного виробництва в Україні. Метою статті є проведення аналізу сучасного стану, методів і способів підтримки аграрного виробництва з боку держави, виявлення основних проблем з її надання та обґрунтування пропозицій щодо її удосконалення. Наукова новизна полягає в наданні пропозицій щодо удосконалення публічної політики та державної підтримки аграрного виробництва з метою підвищення конкурентоспроможності аграрної галузі, зміцнення продовольчої безпеки та зростання економічного потенціалу України. Висновки. Незважаючи на диференційний підхід надання державної підтримки аграрному сектору України, вона є недосконалою, суперечливою та такою, що не дозволяє здійснювати перспективне бюджетне планування державної підтримки аграрного виробництва, не забезпечує повноцінний розвиток галузі на базі сучасних інноваційних технологій, а тому не створює умови для підвищення економічного потенціалу країни. Основними проблемними аспектами розробки та надання державної підтримки аграрному виробництву є: відсутність системного характеру та узгодженості програм із пріоритетами напрямками розвитку сільського господарства; несталість та короткотривала спрямованість державних програм; непрогнозованість і несвоєчасність виплат з боку держави, а також щорічне недовиконання програм; недосконалість та недостатня дієвість законодавчих актів, які регулюють питання надання державної підтримки сільськогосподарському товаровиробнику. Із метою створення ефективної системи державної підтримки аграрного виробництва необхідно: по-перше, удосконалити відповідні нормативно-правові документи, що регулюють питання державної підтримки галузі; по-друге, розробити та офіційно затвердити Стратегію розвитку сільського господарства та сільських територій, а також відповідні документи, що визначають пріоритети державної підтримки аграрного виробництва на середньо- та довгострокові періоди; по-третє, визначити пріоритетність розвитку малих форм господарювання й удосконалити інструменти їх підтримки та заохочення; по-четверте, визначити інструменти, джерела та обсяги формування фінансових ресурсів для надання державної підтримки, а також узгодити щорічні обсяги надання державної підтримки за її стратегічними напрямами; по-п’яте, здійснювати контроль за виконанням державних програм підтримки на основі використання якісних та кількісних показників.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Білецька, Н. В., Л. В. Транченко, В. В. Яворська, О. М. Транченко, and Г. О. Мазур. "РОЗВИТОК ІНДУСТРІЇ ТУРИЗМУ ТА ГОСТИННОСТІ В УКРАЇНІ." Підприємництво і торгівля, no. 26 (July 2, 2020): 10–17. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2020-26-02.

Full text

Abstract:

Сьогодні в умовах глобальних перебудов і переорієнтації галузей економіки важливим є зростання потреб і мотивів людей до туристичної діяльності. Туризм як галузь економіки поступово займає лідерські позиції в багатьох країнах світу, а також у перспективі і в Україні. Отже, маємо значний нереалізований людський, природно-ресурсний, історико-культурний, туристично-рекреаційний та науково-технічний потенціал, вдале географічне розміщення, сприятливий клімат. Також особливості ситуації в країні, економічна та політична нестабільність, умови військового конфлікту підштовхують до подальшої розбудови нашої держави, яка обов’язково повинна включати створення умов для розвитку туристичної галузі. При цьому формування високорозвинутої індустрії туризму та її інтеграція у світовий ринок туристичних послуг пов’язані з необхідністю вирішення гострих соціально-економічних проблем і залучення міжнародного досвіду. У статті розкрито, що феноменом ХХІ ст. визначають сьогодні індустрію гостинності, що стала одним із провідних напрямів соціально-економічної діяльності. Доведено, що це бізнес ХХІ ст., який сприяє створенню нових робочих місць, пошуку методів підвищення конкурентоспроможності підприємств на світовому рівні, популяризації країни на міжнародному ринку послуг та, як наслідок, підвищенню рівня національної економіки. Проте впродовж останніх років індустрія гостинності в Україні перебуває у стані стагнації, тому визначення факторів впливу на розвиток індустрії є актуальним, адже за допомогою отриманих знань можна запобігти деградації однієї з найперспективніших галузей міжнародного бізнесу. У статті розглянуто вплив чинників на розвиток індустрії гостинності, економічні дослідження потенційних можливостей цієї галузі в межах загальної стратегії соціально-економічного розвитку світу загалом та України зокрема.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Богданенко, Анатолій. "ДЕРЖАВНА ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА В СИСТЕМІ ФАКТОРІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 15–25. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-15-25.

Full text

Abstract:

Розкрито сутність державної інвестиційної політики та принципи її здійснення. Досліджено стан проведення інвестиційної полі- тики держави та наведено заходи держави в напрямі покращення реаліза- ції ефективної інвестиційної політики. Зазначено, що державна інвестиційна політика є одним із заходів від- повідних органів державної влади в напрямі ефективного здійснення ін- вестиційних процесів з метою забезпечення сталого економічного розвит- ку країни, основними елементами якої можна визначити мету і завдання політики, економічний ефект, що очікується від її реалізації, склад пріо- ритетних сфер і об’єктів інвестування, принципи формування та реаліза- ції інвестиційної політики. Визначено, що головна мета державної інвестиційної політики поля- гає у залученні інвестицій в обсягах, що забезпечать реалізацію процесів диверсифікації виробництва та розширеного відтворення економіки, а ре- зультатом ефективної державної інвестиційної політики є створення умов для переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки, який неможливий без динамічного розвитку законодавства, для стимулю- вання інвестицій. Раціональне залучення інвестицій сприяє зростанню ВВП. Встановлено, що основною метою управління інвестиційною діяльніс- тю є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії та створення сприятливого інвестиційного клімату, в процесі ре- алізації якої інвестиційне управління спрямоване на розв’язання низки найважливіших завдань, таких як забезпечення високих темпів економіч- ного розвитку країни, створення високотехнологічного інвестиційного комплексу, підвищення технічного рівня виробничого апарату, максимі- зація доходів від інвестиційної діяльності, мінімізація інвестиційних ри- зиків, визначення шляхів прискорення інвестиційних програм, створення конкурентоспроможних експортних виробництв, забезпечення в країні фінансової стабільності в процесі здійснення інвестиційної діяльності, по- зитивних структурних змін в економіці, подолання диспропорцій, струк- турно-технічної незбалансованості економіки. Доведено, що завдяки продуманій інвестиційній політиці держави, можна здійснювати структурну перебудову економіки, підвищуючи її рі- вень міжнародної конкурентоспроможності та збільшуючи експортний потенціал.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Дідківська, Ю. А. "КОУЧИНГОВИЙ ПІДХІД ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, no. 2 (November 15, 2021): 224–29. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-35.

Full text

Abstract:

У статті узагальнено досвід викладання англійської мови з використанням коучингового підходу для здобувачів освіти економічних спеціальностей Київського національного торговельно-економічного університету. Коучингові технології є дієвим інструментом осучаснення навчального процесу, переходу до студентоцентрованого навчання, налагодження партнерських відносин між учасниками освітнього процесу, розкриття особистого інтелектуального й емоційного потенціалу здобувачів освіти. Актуальність дослідження пов’язана з тим, що використання коучингових технологій у процесі вивчення іноземних мов лише набуває популярності в Україні і тому потребує наукового осмислення. Мета дослідження полягає у аналізі практичних занять з іноземної мови з використанням коучингових технологій. Мета реалізується у таких завданнях: 1) надати характеристику видів навчальної діяльності на практичних заняттях з іноземної мови з використанням коучингових технологій; 2) проаналізувати їхню ефективність у аспекті підвищення мотивації студентів до навчання, формування іншомовної компетентності та набуття soft skills. У статті охарактеризовано такі види навчальної активності, як побудова власної стратегії і тактики навчання, колективний перегляд і обговорення мотиваційних відеоматеріалів, а також робота у мікрогрупі, один із членів якої виконує роль коуча. Доведено, що використання коучингового підходу у процесі навчання іноземної мови дає змогу створити атмосферу взаємодії, під час якої здобувачі освіти набувають іншомовної компетентності шляхом проходження власної освітньої траєкторії, а викладач виступає в ролі супервайзера, який допомагає рекомендацією та порадою. Важливим результатом упровадження коучингового підходу також є полегшення для викладача організації навчального процесу і контролю програмних результатів навчання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

O.V., Vashchenko. "SPATIAL MODEL “CORE–PERIPHERY”: TESTING THE LABOR POTENTIAL OF THE KYIV REGION." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Geographical Sciences, no. 14 (July 22, 2021): 7–12. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-7391/2021-14-1.

Full text

Abstract:

Already in most segments of the economy there are new facts of labor shortage for Ukraine. The formation and use of Ukraine’s labor potential is quite polarized. First, it is due to the varying degrees of favorable geographical location of the administrative-territorial units of the country. Secondly, the existence of uneven social development of the regions of Ukraine creates different conditions for the functioning of the labor market and the reproduction of labor resources. Third, the development of labor potential of any region of the country depends mainly on diverse programs and strategies of socio-economic development at different taxonomic levels of government.To spatially delimit the development of labor potential of Kyiv region, the dynamics of the integrated rank of labor potential development for 2010–2016 was analyzed.The main methods of work were the use of index methods, factor and cluster analysis. The task of the study was to test the provisions of the concept of “Core–Periphery” on the materials of the labor potential of the population of Kyiv region.The results of the analysis helped to identify four different types of districts of Kyiv region by the core-peripheral feature of labor potential development during 2010–2016: 1) central-type districts or core-districts/central districts; 2) areas of semi-peripheral type or semi-peripheral areas; 3) peripheral areas or peripheral areas; 4) lacunar-type areas or lacunar areas (areas that are exceptions to the rules of center-peripheral spatial distribution).This structure is a consequence of the territorial concentration of different levels of labor potential development in the studied micro-regions, as a result of this concentration there is an accumulation and generation of various innovations that directly or indirectly affect the labor potential of districts. Core areas or central areas are areas-leaders in the level of labor potential development, which in fact form a single zone of advanced development of labor potential among all studied areas. The semi-periphery of labor potential development in Kyiv region combines all possible palette of districts-neighbors of Kyiv, which is quite strong in the nature and level of labor potential development of each semi-peripheral micro-region. Peripheral microregions are outsider districts in terms of the level of labor potential development. The type of lacunar areas has only one representative, which forms a separate spatial center in the territorial organization of the center-periphery of labor potential development.Key words: core, periphery, Kyiv region, labor potential. Уже зараз у більшості сегментів економіки виникають нові для України факти дефіциту трудових ресурсів. Формування та використання трудового потенціалу України є досить поляризованим. По-перше, це зумовлено різним ступенем сприятливості суспільно-географічного положення адміністративно-територіальних утворень країни. По-друге, що за своєю суттю є досить вираженим наслідком із першого, існування нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів України створює різні умови функціонування ринку праці та відтворення трудових ресурсів. По-третє, розвиток трудового потенціалу будь-якого регіону країни в основному залежить від різносторонніх програм і стратегій соціально-економічного розвитку на різних таксономічних рівнях управління.Для просторової делімітації центр–периферії розвитку трудового потенціалу Київської області було проаналізовано динаміку інтегрального рангу розвитку трудового потенціалу за 2010–2016 рр. у розрізі районів, кластеризацію районів за рівнем розвитку трудового потенціалу, типі-зацію районів за величиною базового приросту інтегрального рангу розвитку трудового потенціалу та порядок сусідства районів стосовно м. Києва. Основними методами роботи стали сполучне застосування індексних методів, факторного та кластерного аналізу. Завданням дослідження стало тестування положень концепції «Центр–Периферія» на матеріалах трудового потенціалу населення Київської області.Результати аналізу допомогли ідентифікувати чотири різні типи районів Київської області за центр-периферійною ознакою розвитку трудового потенціалу протягом 2010–2016 рр.: 1) райони центрального типу, або райони-ядра/центральні райони; 2) райони напівпериферійного типу, або напівпериферійні райони; 3) райони периферійного типу, або периферійні райони; 4) райони лакунарного типу, або лакунарні райони (райони, що є винятками із правил центр-периферій-ного просторового розподілу). Райони-ядра, або центральні райони, – це райони-лідери за рівнем розвитку трудового потенціалу, що фактично формують єдиний пояс випереджаючого розвитку трудового потенціалу серед усіх досліджуваних районів. Напівпериферія розвитку трудового потенціалу у Київській області об’єднує у собі всю можливу палітру районів-сусідів Києва, що досить сильно проявляється на характері та рівні розвитку трудового потенціалу кожного напівп-ериферійного мікрорегіону. Мікрорегіони периферійного типу – райони-аутсайдери за рівнем розвитку трудового потенціалу. Тип лакунарних районів має лише одного представника, який формує окремий просторовий осередок у територіальній організації центр–периферії розвитку трудового потенціалу.Ключові слова: центр, периферія, Київська область, трудовий потенціал.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Лєнь, Олена Олександрівна. "ПОЛІТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАДРОВОЇ БЕЗПЕКИ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: НАПРЯМКИ І ПРІОРИТЕТИ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 79–85. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-11.

Full text

Abstract:

У статті розкрито інституційні та технологічні основи політики забезпечення кадрової безпеки органів публічного управління у нинішній Україні. Забезпечення кадрової безпеки є не лише одним із основних напрямків діяльності будь-якої сучасної організації, а й найголовнішою функцією управління. Аргументовано вплив факторів кадрової безпеки на публічну кадрову політику. Виявлено основні недоліки українських кадрових практик, які стримують інституціоналізації кадрової політики у системі управління. Узагальнено заходи збільшення ефективності забезпечення кадрової безпеки в умовах модернізації публічного управління через застосування інноваційних кадрових технологій Визначено, що підвищення рівня забезпечення кадрової безпеки сучасної України безпосередньо залежить від моральності управлінського корпусу, його активної громадянської позиції та стратегічних орієнтирів. Мета роботи. Метою статті є комплексне обґрунтування забезпечення кадрової безпеки в системі публічного управління та окреслені напрямки і пріоритети підвищення її ефективності та дієвості. Методологія. З метою створення ефективного забезпечення кадрової безпеки в системі публічного управління, необхідно розробити цілісну систему організаційних заходів, а саме: створення умов для самостійного професійного розвитку публічних службовців; формування нових механізмів мотивації службовців до безперервного професійного розвитку; розробка заходів щодо удосконалення системи матеріального стимулювання службовців, і навіть структури їхнього грошового утримання; підвищення ефективності антикорупційних механізмів у діяльності публічних органів; впровадження нової методики оцінки та системи моніторингу ефективності діяльності підрозділів цих органів із профілактики корупційних та інших правопорушень. Наукова новизна. Виділено важливі напрямки кадрової політики у системі публічної служби, а саме реалізація дійового механізму підбору кадрового складу публічних службовців та роботи з ним; збільшення престижу публічної служби та авторитету публічних службовців; поліпшення програм підготовки та фахового розвитку публічних службовців. Підкреслено, що однією з головних умов забезпечення кадрової безпеки сучасної України є саме моральність управлінського корпусу, його активна громадянська позиція, патріотизм, що має першорядне значення в умовах нинішнього економічного та геополітичного протистояння. Висновки. Наголошено на тому, що формування управлінського кадрового потенціалу публічного апарату різних рівнів – процес тривалий і тому не може розвиватися автоматично. Доведено, що він може бути продуктивним, якщо здійснюватиметься на базі науково обґрунтованої стратегії держави, розрахованої на тривалу перспективу. Підкреслено, що серед необхідних факторів, які знижують кадрові загрози та запобігають «кадровому голоду» в нашій країні, слід особливо виділити оперативність, компетентність, надійність та професіоналізм функціонування публічного апарату. Зазначено, що від спрямованості та адаптованості публічної кадрової політики до потреб українського суспільства залежать не тільки розвиток держави та покращення життя українських громадян, а й імідж всієї країни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Shynkarov , A. М., and V. M. Prodanyk . "Організаційно-правові засади стратегічного планування у сфері розвитку регіонів України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 24, 2021): 115–21. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.11.

Full text

Abstract:

У статті розкриті організаційно-правові засади стратегічного планування регіонального розвитку в сучасних умовах подальшого реформування системи публічного управління в Україні та децентралізації владних повноважень.Метою статті є обґрунтування організаційно-правових засад і складових механізмів стратегічного планування та теоретичне визначення законів і закономірностей у контексті регіонального розвитку в Україні.Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні змісту та концептуальних підходів до процесу (законів і закономірностей) формування стратегічного планування у сфері регіонального розвитку в Україні.Висновки. Встановлено, що під стратегічним плануванням доцільно розуміти особливий вид планової діяльності, що полягає в розробці стратегічних рішень (у формі прогнозів, проектів, програм і планів), які передбачають висування таких цілей, завдань і стратегій розвитку регіонів, реалізація яких забезпечить їх ефективне функціонування у довгостроковій перспективі, а також швидку адаптацію до умов зовнішнього середовища, що постійно змінюються. З’ясовано, що стратегічне планування як функція управління полягає в намаганні завчасно врахувати при можливості всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування й розвитку об’єкта управління. Планування – це визначення параметрів управлінського процесу на основі співставлення інформації про потреби зовнішнього середовища в результатах діяльності та його можливостей, з урахуванням розвитку самого суб’єкта, що направлено на досягнення поставленої перед системою мети, а план – це кількісне відображення цілей та розробка шляхів їх досягнення.Проаналізовано об’єктивний характер стратегічного планування як частини публічного управління в розвинених державах світу, праці вітчизняних і зарубіжних науковців щодо проблем стратегічного управління регіонального розвитку, встановлено, що оптимальне сполучення стратегічного планування та публічного управління – реальний шлях розвитку соціально-економічного потенціалу держави.Результати дослідження показують, що в процесі вдосконалення системи стратегічного планування на публічному рівні доцільно було б провести оптимізацію державних цільових програм, перейти від тактичного ситуативного планування до стратегічного планування, яке дає змогу розширити планові горизонти, комплексно вирішувати проблеми публічного управління. Саме завдяки вмілому поєднанню зазначених факторів реформування системи стратегічного планування розвитку регіонів у публічному управлінні можна досягти головної мети – створення ефективних та реальних стратегічних програм розвитку держави та окремих регіонів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Єпіфанова, І. Ю. "ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ СТРАТЕГІЙ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ." Підприємництво та інновації, no. 13 (August 31, 2020): 33–39. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/13.6.

Full text

Abstract:

У статті досліджено теоретико-методичні аспекти формування інноваційних стратегій промислових підприємств у сучасних умовах. Узагальнено підходи до визначення сутності інноваційної стратегії. Систематизовано та адаптовано види інноваційних стратегій підприємств. Визначено етапи формування інноваційної стратегії (формування цілей і завдань, аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища; аналіз інноваційного потенціалу; формування інноваційної стратегії; довгострокове інноваційне прогнозування; визначення необхідного обсягу ресурсів; вибір інноваційної стратегії, доцільної до впровадження; контроль; визначення впливу інноваційної стратегії на економічний розвиток підприємства), які забезпечать ефективне функціонування підприємств та сприятимуть економічному зростанню.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Levytska, S. О. "НЕФІНАНСОВІ ПОКАЗНИКИ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ РИНКУ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, no. 92 (April 8, 2021): 152. http://dx.doi.org/10.31713/ve4202015.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено формуванню нефінансових показників господарської діяльності підприємств на принципах збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових бізнесу. Досліджено етапи формування нефінансових показників господарської діяльності підприємств в контексті збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових бізнесу. Узагальнено міжнародну практику використання нефінансових показників як невід’ємної частини звітності підприємства. Запропоновано визначення потенціалу корисності такої звітної інформації, зокрема через вартісну оцінку: економічної вигоди – матеріально-грошових надходжень, одержаних в результаті операцій підприємницького характеру; соціально-економічної вигоди – економічної вигоди, оцінка якої враховує як прямі надходження активів, так і задокументовану оцінку впливу операції на збільшення економічної вигоди за результатами реалізації соціальних програм; соціальноекономічного ефекту – нематеріальної соціально-економічної вигоди, одержаної суб’єктами господарювання через оцінку попередження та зменшення втрат (або збільшення доходів). Проаналізовано нефінансові показники у Звітах про управління (які оприлюднюються вітчизняними емітентами цінних паперів з 2019-го року), їх відповідність міжнародній практиці розкриття таких даних в інтегрованій звітності юридичних осіб.Узагальнюючи практику використання нефінансових параметрів емітентами цінних паперів України (які підприємства включають до Звіту про управління), така нефінансова інформація в роботі структурована за рівнями споживачів: мегарівень – інформація, призначена для суб’єктів підприємницької діяльності на міжнародних ринках; макрорівень – інформація, призначена для державного управління та контролю; мезорівень – інформація, призначена для постачальників, покупців, споживачів, кредиторів; макрорівень – інформація, призначена для власників, менеджерів, службовців, партнерів. Проведена в роботі систематизація переліку нефінансових показників за галузевою приналежністю підприємств (на основі ідентичності операційної діяльності), визначення на державному рівні варіативності вибору з урахуванням організаційно-економічної структури підприємства дозволили проаналізувати показники фінансових результатів, реалізацію соціальної підтримки та екологічної безпеки відповідно до бізнеспрограм досліджуваних підприємств. Обґрунтовано критерії "корисності", серед яких чільне місце належить об’єктивній оцінці розвитку бізнесу, організації бізнес-моделі та стратегії корпоративного управління в довгостроковій перспективі, задоволенню потреб інвесторів (власників, працівників, партнерів та інших зацікавлених сторін) у розумінні звітної інформації про продуктивність виробничих ресурсів, а також ефективному зв’язку між динамікою економічних викликів та внутрішніми та зовнішніми ризиками ділової діяльності. Запропоновано методичні аспекти підготовки нефінансових показників для підприємств з урахуванням сучасних викликів на світових ринках, а саме: на умовах дотримання принципу підготовки якісної нефінансової звітної інформації; на основі вибору ключових напрямків господарської діяльності як об’єктів щодо визначення нефінансових показників.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Khadzhyradieva, Svitlana, Nataliia Vasylieva, Oleksandra Vasylieva, and Mariia Kyrtoka. "ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ВАЖЛИВИЙ ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ." Public Administration and Regional Development, no. 7 (April 7, 2020): 253–69. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.12.

Full text

Abstract:

У статті зазначено, щоз 2015 року перед міжнародною спільнотою постали нові амбітні завдання щодо досягнення цілей сталого розвитку, визначених схваленою на черговому саміті Організації Об’єднаних Націй Стратегією “Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року”. Майже всі вони передбачають необхідність створення або модернізації економічної та соціальної інфраструктури в країнах, які розвиваються, що потребує значних фінансових ресурсів. Однак, бюджети таких країн не можуть покрити наявні фінансові потреби.Тому, одним із найважливіших завдань нової глобальної стратегії сталого розвитку було визнано створення умов для залучення фінансових ресурсів приватного сектору для розбудови інфраструктури на засадах публічно-приватного партнерства (ППП). Зауважено, що основне завдання органів публічної влади сьогодні полягає у формуванні сприятливого середовища для ведення бізнесу, ефективного використання ресурсного потенціалу, визначенні пріоритетів в соціальних, економічних та екологічних процесах і перспектив розвитку територіальної громади з врахуванням її потреб й інтересів. Акцентовано увагу на тому, що у світі дедалі більше стає популярним державно-приватне партнерство у формі концесії, оскільки саме така форма взаємодії між приватним та публічним партнером створює суттєву додану вартість для обох сторін. Одне з найбільших досягнень концесій – завдяки їй вирішуються державні завдання силами приватного капіталу, який вважається економічно ефективнішим державного. При цьому, приватний партнер отримує довгостроковий фінансовий інтерес, який дозволяє йому забезпечити максимальну ефективність вирішення поставленого державою чи муніципалітетом завдання. Обґрунтовано доцільність застосування державно-приватного партнерства при формуванні інструменту забезпечення сталого розвитку територій як важливого інструменту забезпечення сталого розвитку територій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Tkach, Mykola. "Комплексна методика дослідження та формування складових воєнно-економічного потенціалу держави." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, no. 4 (August 31, 2020): 192–208. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.4.18.

Full text

Abstract:

Стаття є цікавою для фахівців в економічній сфері, які займаються дослідженням проблем розвитку економічного та воєнно-економічного потенціалу держави. Метою статті є розвиток існуючих підходів щодо дослідження та формування складових воєнно-економічного потенціалу держави. Поставлене наукове завдання вирішувалося шляхом аналізу існуючих підходів щодо дослідження та оцінювання воєнно-економічного потенціалу, підходів щодо оцінювання людського капіталу та технологічного розвитку економіки держави, як ключових складових воєнно-економічного потенціалу, їхнього розвитку та розробкою методології оцінювання технологічного розвитку економіки держави. В процесі досягнення мети дослідження використані наступні методи наукового пізнання: історичної аналогії, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, системного підходу. В ході проведеного дослідження здійснено: удосконалено комплексну методику дослідження воєнно-економічного потенціалу держави; удосконалено методику розрахунку індексу людського капіталу держави; розроблено методологію оцінювання технологічного розвитку економіки держави з урахуванням технологічного розвитку оборонно-промислового комплексу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Богацька, Наталія, and Віктор Миронишин. "РОЛЬ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ В КОНКУРЕНТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА." ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, no. 7 (November 5, 2019): 15–18. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.07.00.003.

Full text

Abstract:

У статті розкрито актуальність забезпечення конкурентоспроможності підприємства в умовах невизначеності на основі формування і розвитку його економічного потенціалу при ефективній реалізації підприємницького потенціалу підприємства. Виявлена економічна сутність категорії «підприємницький потенціал»; досліджена роль і характер впливу підприємницького потенціалу на формування потужності структурних елементів конкурентного потенціалу і в цілому економічного потенціалу підприємства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Tomchuk, O. V. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ МІСТ В НОВІЙ ЕКОНОМІЦІ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, no. 92 (April 8, 2021): 416. http://dx.doi.org/10.31713/ve4202037.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено висвітленню питань стратегічного розвитку людського потенціалу міст в контексті становлення нової економіки, подолання новітніх постіндустріальних, інноваційно-технологічних, викликів людиноцентрованого розвитку суспільства, визначенню ролі людського потенціалу у перетворенні міст на динамічні центри соціальноекономічного розвитку. Проведено оцінку стратегічних пріоритетів найбільш конкурентоспроможних міст України та визначено, які аспекти при формулюванні стратегічного бачення розвитку міста позитивно відображаються на формуванні людського потенціалу. Обґрунтовано необхідність консолідації зусиль щодо формування комфортного міського середовища, направленого на формування, збереження, розвиток і ефективне використання людського потенціалу міст, а отже, набуття ним такого характеру, що сприяє максимальному розкриттю індивідуальних можливостей носіїв людського потенціалу незалежно від територіального походження. Сформульовано ключові положення ефективного формування стратегії нарощення людського потенціалу на сучасному етапі розвитку соціально-економічних відносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Волчанська, Л. В. "Формування інвестиційної стратегії економічного розвитку аграрних підприємств." Економіка та держава, no. 6, червень (2014): 120–23.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Пенцак, С. П. "Формування інвестиційної стратегії економічного розвитку аграрних підприємств." Економіка. Фінанси. Право, no. 6 (2012): 28–31.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Кремпова, Н. Л. "Формування фінансової стратегії соціально-економічного розвитку регіонів." Формування ринкових відносин в Україні, no. 5 (120) (2011): 200–204.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Nikytenko, D. V. "МІЖНАРОДНІ СТРАТЕГІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, no. 94 (June 25, 2021): 140. http://dx.doi.org/10.31713/ve2202113.

Full text

Abstract:

В статті розглянуто стратегії розвитку країн, що розвиваються: концепція «порочного кола бідності», концепція переходу до самопідтримуючого зростання, концепція «великого поштовху» та її різновиди. Проаналізовано основні макроекономічні показники, що характеризують рівень економічного розвитку. Визначено, що Україна, будучи однією з найбільших за територією та кількістю населення держав Європи, є однією з найбідніших, а дотримання неокласичних постулатів економічної теорії на початку 90-х років 20 століття не допомогло подолати структурну кризу. Визначено, що активізація ефективного інвестування та створення відповідного інституціонального середовища могли створити підґрунтя для економічного розвитку. Зазначено, що в умовах сповільнення глобалізаційних процесів, викликаних розповсюдженням COVID-19, формування стратегії економічного розвитку України повинно базуватись на засадах індустріалізації економіки та неопротекціонізму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Vitkovskyi, Y. "Стpуктуpa екoнoмiчнoгo пoтенцiaлу пiдпpиємствa в iмплементaцiї інноваційно-iнвестицiйнoї мoделi poзвитку." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 4 (82) (December 23, 2019): 44–47. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.8.

Full text

Abstract:

У статті розкрито сутність економічного потенціалу підприємства, надано його характеристики як системи, визначено ключові властивості з позиції ресурсної, функціональної та pесуpснo-цiльoвої концепцій. Ідентифіковано основні компоненти економічного потенціалу та розкрито їх роль у розвитку суб’єктів аграрного бізнесу в сучасних економічних умовах. Обгрунтовано доцільність використання функцioнaльних та екoнoмiкo-мaтемaтичних моделей для дoслiдження екoнoмiчнoгo пoтенцiaлу підприємств. Окреслено основні підходи до формування економічного потенціалу, які враховують opгaнiзaцiю систем викopистaння ресурсів та направлені на досягнення стратегічних цілей підприємства.Наведено основні характеристики та структурні особливості економічного потенціалу підприємства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Піжук, О. "Формування стратегії економічного розвитку підприємств у середовищі VUCA." Банківська справа, no. 1 (149) (2019): 37–46.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Filiuk, Dmytro. "СЕЛЕКЦІЯ – ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ЗРОСТАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ БДЖІЛЬНИЦТВА." Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 4, no. 20 (December 30, 2019): 124–32. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-04-124-132.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано ситуацію у сфері селекційної діяльності в Україні та розглянута роль селекції в збільшенні виробничої продуктивності бджологосподарств. Розкриті досягнення, проблеми і завдання селекції на сучасному рівні розвитку сільськогосподарського виробництва. Доведено, що селекція найдешевший, найрезультативніший та екологічно чистий чинник зростання виробництва продукції тваринництва. Визначено пріоритети стратегій і планів дій щодо генетичних ресурсів для виробництва продовольства і ведення сільського господарства. Відмічено, що реальні можливості сільського господарства України, зокрема бджільництва, задля зростання економічної ефективності та конкурентоспроможності галузі повинні складатися із найважливіших чинників які необхідно реалізовувати за допомогою розроблення загальнодержавної стратегії ефективних програм селекції. Запропоновано напрями і заходи щодо стимулювання розвитку селекції в контексті підвищення економічної ефективності бджільництва

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Бондарчук, Наталія, Леся Васільєва, and Альона Міньковська. "СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЙОГО ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ." Підприємництво та інновації, no. 23 (April 29, 2022): 37–41. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/23.7.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню ролі інноваційного розвитку у системі фінансово-економічної безпеки аграрного підприємства. Констатовано, що в умовах активізації інноваційної діяльності підприємств, постає питання про вибір найефективніших інструментів управління діяльністю підприємством, в т.ч. інноваційною. Це дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності підприємства, оперативно визначати його внутрішні можливості інноваційної діяльності та виявляти приховані резерви розвитку. В статті розглянуто основні етапи розробки ефективної стратегії інноваційного розвитку аграрного підприємства, серед яких: формування принципів та стратегічних цілей інноваційного розвитку підприємства; аналіз економічного та інноваційного стану підприємства; аналіз впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на інноваційний розвиток підприємства; формування бізнес-плану інноваційного розвитку підприємства; прогнозування результатів реалізації запропонованих заходів; реалізація стратегії інноваційного розвитку підприємства; моніторинг інноваційного розвитку підприємства. Запропонована технологія вибору інноваційної стратегії для подальшого розвитку інноваційної детальності аграрного підприємства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Кравченко, В., Т. Кравченко, Ю. Коляда, O. Соловйова, and I. Висоцька. "ДИНАМІЧНА МОДЕЛЬ ОЦІНЮВАННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОГО КЛАСТЕРА З УРАХУВАННЯМ ТРАНСПОРТНОЇ СКЛАДОВОЇ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 258–67. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251448.

Full text

Abstract:

Анотація. Представлено підхід до оцінювання стратегії економічного розвитку кластера, що включає динамічну економіко-математичну модель та інструментарій адаптивного моделювання, зокрема формування узагальнених коефіцієнтів моделі на базі нейронечіткої моделі. Цей механізм отримання оцінок узагальнених коефіцієнтів динамічної моделі, який впливає на вибір сценарію розвитку досліджуваних кластерів і спрогнозовані межі можливих змін економічних показників. Проведено комп’ютерні експерименти вибору стратегії економічного розвитку кластерів (на прикладі Київської області та м. Києва, Дніпропетровської та Одеської областей) і здійснений аналіз альтернативних сценаріїв їхнього розвитку. Дослідження ґрунтується на застосуванні методів системного аналізу, а також апарату математичної статистики й економіко-математичного, адаптивного, зокрема імітаційного та нейронечіткого моделювання тощо. За результатами дослідження виявлено, що поєднання нелінійної динамічної моделі з нейронечіткою моделлю дає змогу знайти такі сценарії економічного розвитку кластера, що забезпечить постійне і збалансоване зростання показників досліджуваного кластера, забезпечить цілеспрямоване підвищення рішення економічного зростання на мікро- або макрорівні та своєчасне попередження економічного спаду. Ключові слова: динамічна економічна система, кластер, теорія нечітких множин; комп’ютерне моделювання; альтернативні сценарії розвитку. Формул: 2; рис.: 8; табл.: 2; бібл.: 17.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Tkach, Mykola, Ivan Ablazov, and Ihor Komarnytsʹkyy. "Вплив історичного розвитку держави на формування її воєнно-економічного потенціалу." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, no. 5 (October 31, 2020): 38–47. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.5.4.

Full text

Abstract:

Стаття є цікавою для фахівців, як в економічній так і в оборонній сферах, які займаються дослідженням питань щодо забезпечення воєнно-економічних потреб держав, як в мирний, так і у воєнний час. Метою статті є дослідження залежностей у розвитку економічного потенціалу держави та нарощенню її воєнної могутності, на прикладі історичного розвитку Великобританії. Поставлене наукове завдання вирішувалося шляхом визначення тенденцій у соціально-економічному та політичну розвитку Великобританії. В процесі досягнення мети дослідження використані наступні методи наукового пізнання: історичної аналогії, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, системного підходу. Проведений аналіз джерел свідчить, що питанням розвитку воєнно-економічного потенціалу держав приділяється надзвичайно велика увага, особливо інтерес до цього питання почав зростати з початком війни в Сирії та Україні. Переважна більшість держав світу поступово збільшують свої оборонні бюджети, тим самим нарощуючи глобальну воєнну могутність та напругу. Питанням воєнної могутності все більше приділяється увага вищого політичного керівництва передових держав світу, що не може не викликати інтерес у науковців. Дослідження історичних аналогій, ідентичних подій в минулому, можуть допомогти виявити закономірності та спрогнозувати сценарії майбутніх подій, що допоможе державам краще підготуватися до потенційних загроз. В статті проведено аналіз розвитку соціально-економічного та політичного устрою Великобританії на протязі сотень років, виявлено певні тенденцій та закономірності їхнього впливу на воєнно-економічний потенціал держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Халатур, С. М. "Інституціональні детермінанти формування стратегії економічного розвитку сільського господарства України." Бізнес Інформ, no. 5 (2017): 119–23.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Sologub, S. I. "СУТНІСТЬ СТРАТЕГІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ОТГ В КОНТЕКСТІ ЗМІНИ ПІДХОДІВ ДО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ." Actual problems of regional economy development 1, no. 17 (November 30, 2021): 162–73. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.17.162-173.

Full text

Abstract:

Стаття спрямована на дослідження сутності стратегії соціально-економічного розвитку ОТГ в контексті зміни підходів до регіонального розвитку в Україні. Актуалізація необхідності у дослідженні й розробці стратегії соціально-економічного розвитку ОТГ зумовлена, передусім, створенням територіальних громад та процесами децентралізації, тобто отриманням більших повноважень стосовно розподілу і використання ресурсів громади. З метою проведення дослідження стосовно стану зацікавленості населення до такої тематики, здійснено аналітичні процедури із застосуванням Google Trends, який дає змогу ідентифікувати популярність запитів та існуючих трендів. В результаті здійсненого графічного аналізу трендів установлено, що значення запитів за словом «Стратегія» за останні 2 роки має стабільну динаміку. Терміни «Стратегія ОТГ» та «Стратегія розвитку ОТГ» мають поодиноке одиничне значення пошукових запитів, а терміни «Стратегія громади», «Стратегія соціально-економічного розвитку ОТГ» мають нульову динаміку пошуку. Така ситуація вказує на те, що зараз ОТГ перебувають на початковій стадії свого становлення і розвитку, а тому їхні представники ще не у повній мірі оволоділи необхідними інструментами ефективного управління ОТГ. Встановлено, що дослідження стратегії ОТГ носять одиничний характер і у міру наявності кардинальних відмінностей від функціонування підприємств, не можуть застосовуватися для формування стратегії соціально-економічного розвитку ОТГ. Тому запропоновано авторське бачення трактування терміну «стратегія ОТГ» : це довгостроковий план (програма) розвитку територіальної громади, що передбачає визначення генерального напряму (курсу, орієнтиру) розвитку територіальної громади та сукупність послідовних дій для забезпечення її конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Визначено, що стратегія соціально-економічного розвитку ОТГ в контексті зміни підходів до регіонального розвитку в Україні: забезпечує сумісність усіх планів розвитку територіальної громади; узгоджує всі складові соціально-економічного розвитку територіальної громади, об’єднуючи їх у єдине ціле; є інструментом для планування, реалізації та контролю генерального орієнтиру соціально-економічного розвитку територіальної громади; є засобом досягнення запланованого результату; є засобом для розв’язання ключових проблем в територіальній громаді.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Nahorniak, H. S. "ЗАСТОСУВАННЯ ОСНОВНИХ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ПОЛОЖЕНЬ І ТЕОРІЙ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ У СУЧАСНІЙ ПРАКТИЦІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДУВАННЯ." Actual problems of regional economy development 1, no. 15 (November 4, 2019): 35–48. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.35-48.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню застосування основних концептуальних положень і теорій у процесі формування та відтворення інтелектуального капіталу у сучасній практиці забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств машинобудування. Розкрито економічний зміст, мету та форми процесу розвитку інтелектуального капіталу у взаємозв'язку з людським капіталом. Проаналізовано наукові підходи до теорії інтелектуального капіталу, на підставі яких теоретично обґрунтовано основні механізми процесів формування та відтворення інтелектуального капіталу сучасних машинобудівних підприємств. Розглянуті теорії людського й інтелектуального капіталу, наведена їхня систематизація. Узагальнено та критично проаналізовано сутнісну характеристику втримування та трансформації інтелектуального капіталу з метою визначення потенційних можливостей зростання для подальшого економічного розвитку у руслі інноваційної парадигми. Виявлено вплив людини та знань на трансформацію інтелектуального капіталу. Досліджено сучасний стан та розкрито особливості формування та відтворення інтелектуального капіталу на підприємствах машинобудівного комплексу України. Уточнено зміст поняття “інтелектуальний капітал підприємство”, дано авторське трактування основних складових інтелектуального капіталу підприємства, які безпосередньо сприяють підвищенню конкурентоспроможності. Розкрито питання управління інтелектуальним капіталом вітчизняних підприємств машинобудування. Визначено ряд проблем, які безпосередньо впливають на формування та відтворення інтелектуального капіталу в машинобудуванні України.Розвиток інтелектуального капіталу на рівні підприємства суттєво підвищує їхню конкурентоспроможність, дозволяючи знаходити нові можливості по завоюванню ринку. Посилення ролі інтелектуальних ресурсів у розвитку конкурентоспроможності підприємства в економіці знань привело до того, що змінилися умови та способи створення доданої вартості: знання, навички людських ресурсів (людський капітал), організаційні й управлінські здібності підприємства, його компетенції (структурний капітал) перетворилися в основні фактори створення нової вартості та фактично синтезували появу інтелектуального капіталу, який можна розглядати як ключовий елемент конкурентоспроможності підприємства, точніше елемент, що формує потенційну конкурентоспроможність підприємства. Потенціал розвитку конкурентоспроможності підприємства лежить у галузі формування його інтелектуального капіталу. Чим вищий інтелектуальний капітал, тим вища потенційна конкурентоспроможність підприємства. Звідси все частіше при оцінюванні ринкової вартості підприємства на перший план виходить оцінювання таких нематеріальних активів (складових інтелектуального капіталу), як технологічні активи, стратегія бізнесу, корпоративна культура, клієнтський капітал (капітал відносин), репутаційний капітал, капітал бренду тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Богма, О. С., О. В. В’ялець, and А. О. Верчак. "ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ ТОРГІВЛІ." Індустрія туризму і гостинності в Центральній та Східній Європі, no. 4 (February 11, 2022): 43–49. http://dx.doi.org/10.36477/tourismhospcee-4-7.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано, що дослідження сутності економічного потенціалу підприємства як основи його економічного розвитку, структурування його функціональних елементів й проведення на цій основі комплексного аналізу рівня економічного потенціалу підприємства дають змогу сформулювати принципи активізації економічної політики суб’єкта господарювання щодо інтенсифікації основних економічних процесів. Досліджено основні підходи до оцінки економічного потенціалу підприємства: підхід із погляду акумуляції активів (майновий), порівняльний (ринковий) підхід, доходний підхід, експрес та фундаментальний наліз економічного потенціалу підприємства. На підставі проведеного аналізу встановлено, що оцінку економічного потенціалу підприємства доцільно проводити, використовуючи комплексний підхід на основі формування динамічної методики його оцінювання за виокремленими в статті функціональними складовими (фінансова, торговельно-технологічна, ринкова, інвестиційно-інноваційна, організаційна, кадрова складові). Спираючись на те, що для більш коректного визначення та аналізу показників визначених функціональних складових економічного потенціалу конкретного підприємства потрібно звертати увагу на його галузеву приналежність, мету проведення дослідження, основні бізнес-процеси, які протікають всередині підприємства, сформовано перелік показників оцінки кожної функціональної складової економічного потенціалу підприємства торгівлі. Проведене дослідження дозволило уточнити методику оцінки економічного потенціалу підприємств торгівлі. Так, запропоновано проводити оцінку економічного потенціалу підприємства за комплексним підходом на основі аналізу його основних функціональних складових, з використанням «показників-стимуляторів», тобто тільки тих показників, зростання яких позитивно впливає на підприємство. Таким чином, середньозважена оцінка рівня економічного потенціалу, яка є більше одиниці, вважається позитивною та свідчить про зміцнення економічного потенціалу підприємства та більш ефективне використання наявних ресурсів (те саме стосовно оцінки окремих функціональних складових економічного потенціалу).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Формування стратегії розвитку економічного потенціалу'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles