Journal articles: 'Форми реалізації та застосування правових норм'

1

Бедрій, М. "ДІЯЛЬНІСНА ФОРМА ФІКСАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОВОГО ЗВИЧАЮ: ІСТОРИКО-ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ." Юридичний вісник, no. 1 (April 10, 2022): 5–14. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2296.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена історико-юридичному аналізу діяльнісної форми фіксації українського правового звичаю. Виконано спробу теоретичного обґрунтування діяльнісної форми правового звичаю на базі емпіричного матеріалу. Правовий звичай постає у суспільній реальності внаслідок дій чи бездіяльності учасників правовідносин, а згодом фіксується у певній формі. Діяльнісна (поведінкова) є першою серед цих форм і притаманна усім звичаям без винятку навіть тоді, коли паралельно з нею вони набувають інших форм (усних і письмових). Досліджено символізм діяльнісної форми українського звичаєвого права, який посилював його чинність у суспільстві внаслідок покращення застосування та реалізації відповідних норм. Діяльнісна форма правового звичаю мала властивість ускладнюватися та набувати набувати яскравого, символічного чи обрядового вираження задля кращого закріплення у пам’яті суспільства. Проаналізовано фіксацію правових звичаїв у ритуалах, обрядах та інших символічних діях. Завдяки яскравій символічній формі норма чи навіть інститут звичаєвого права передавався наступним поколінням, не потребуючи при цьому письмових записів. Висвітлено діяльнісні форми фіксації правових звичаїв у копному та козацькому праві. З’ясовано символічні форми здійснення пропозиції укладення шлюбу, виконання процесуальних дій, укладення договорів тощо. Досліджено звичаї закладу, могорича, побратимства, ініціації, обрання кошового отамана, сватання, звільнення злочинця дівчиною та ін. Однак не кожен правовий звичай набував саме символічної форми, як і не кожна символічна дія містила у собі звичаєво-правову норму. Ритуали, обряди й інші символи були не тільки формою фіксації, але й часто засобом реалізації відповідних норм українського звичаєвого права. У підсумку зазначено, що діяльнісна форма фіксації правового звичаю була найбільш поширеною та дозволяла виявити його чинність в суспільстві навіть за відсутності фіксації в інших формах. Існує не тільки можливість, але і необхідність діяльнісної форми фіксації правового звичаю, адже діяльнісна форма утворювалася та розвивалася в унісон із самим правовим звичаєм. Усні та письмові форми фіксації українського звичаєвого права виникали згодом і паралельно з діяльнісною формою, доповнюючи її.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Магновський, І. Й. "Правозастосування як категорія особливої форми реалізації права." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (January 19, 2021): 59–66. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.682.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена висвітленню у загальнотеоретичному контексті окремих аспектів організації процесу правозастосування як категорії особливої форми реалізації права, що полягає у державно-владній реалізації правових приписів, своєчасність та активність котрих якісно позначається та впливає на формування і розвиток інституцій громадянського суспільства. Усвідомлено розуміння такої багатоаспектної категорії, як правозастосування, та його проблематику на сучасному етапі державотворення, де одним з основних завдань постає підвищення якості впровадження нормативно-правових актів. Зауважується, що застосування права викликано певним комплексом об'єктивних і суб'єктивних обставин, які зумовлюють спрямовану на реалізацію норм права і здійснювану у спеціально встановлених формах державно-владну діяльність органів держави та місцевого самоврядування. Наголошується, що правозастосування є один зі способів державно-правового впливу на суспільні відносини, їх регулювання, відповідно до якого здійснюється таке державне управління у соціально-правовому середовищі. Підкреслюється, що зміст правозастосовчої діяльності можливо розглядати з позицій інтелектуально-вольових характеристик: пізнання, відображення, аналіз, синтез, правове мислення, конструктивні функції тощо. Указується на завдання суб'єктів правозастосування, серед яких - співдіяльність, примус до реалізації правових норм, покладання відповідальності. Виокремлено особливості правозастосування, які вказують на його специфіку, а саме: правозастосування здійснюється від імені держави спеціальними органами, тобто, як і правотворчість, є прерогативою державно-владної діяльності; сутністю правозастосування є не лише регулювання певного виду відносин, а й призначення покарання, що накладає відбиток і на дію правових приписів; правозастосування дає можливість забезпечити дію правових приписів у тих випадках, коли інші форми реалізації права є неможливими; правозастосування є однією із суттєвих гарантій забезпечення та охорони дії правових приписів як засобу владно-регулятивного впливу держави на суспільство. Констатується практична спрямованість теорії правозастосування, яка природно зумовлюється її безпосередньо прикладним характером. Підсумовується ефективність правозастосування як комплексного правореалізаційного процесу із прикладним характером, котра криється у єднанні та взаємозумовленості його суб'єктів, у яких закладені фактори примусу та накладення відповідальності, базуючись на юридичному підґрунті.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

КОВАЛЬ, ІРИНА, and ЮЛІЯ ПАВЛЮЧЕНКО. "Охоронна функція господарського права." Право України, no. 2019/08 (2019): 15. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-015.

Full text

Abstract:

Завдання держави щодо належного упорядкування та ефективного розвитку господарських відносин обумовлює потребу в існуванні сукупності правових норм, здатних врегулювати зазначені відносини, які утворюють галузь господарського права. При цьому процеси інноваційних перетворень у суспільному виробництві призводять до ускладнення і зміни господарських зв’язків, що відображається на меті правового регулювання господарських відносин задля забезпечення більш високого рівня їх розвитку. З урахуванням цього існує потреба у переосмисленні змісту функцій господарського права, зокрема охоронної функції. Мета статті полягає у розкритті змісту й особливостей реалізації охоронної функції господарського права. У процесі дослідження проаналізовано наукові погляди щодо функцій права, їх особливостей, видів функцій права та значення. Крім того, зроблено висновок про взаємообумовленість і взаємозв’язок мети та функцій господарського права у вирішенні завдання щодо утвердження і зміцнення суспільного господарського порядку в економічній системі. Доводиться, що тлумачення охоронної функції господарського права переважно в контексті захисту порушених прав суб’єктів господарської діяльності призводить до звуженого розуміння цього напряму впливу господарсько-правових норм. З урахуванням того, що господарські відносини становлять результат тісного перетинання та взаємодії приватних і публічних інтересів учасників відносин у сфері господарювання, обстоюється думка, що саме цим визначається зміст охоронної функції господарського права та її призначення максимально забезпечити належне дотримання, виконання, використання, застосування відповідних правових норм. Обґрунтовується, що для ефективної охорони господарських відносин і забезпечення правопорядку в економіці охоронні господарсько-правові норми мають регламентувати: 1) заходи й умови попередження господарських правопорушень; 2) підстави, форми і способи захисту прав учасників відносин у сфері господарювання; 3) підстави, заходи і порядок застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Для розкриття особливостей реалізації охоронної функції господарського права охарактеризовано заходи попередження господарських правопорушень (превентивну (попереджувальну) складову), захист прав та законних інте ресів учасників відносин у сфері господарювання (центральну складову) та засто сування господарсько-правової відповідальності як складові охоронної функції господарського права. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що охоронна функція господарського права становить вплив господарсько-правових норм на відносини у сфері господарювання, який здійснюється через диспозитивні й імперативні засоби правового регулювання, які забезпечують впорядкування господарських відносин на основі поєднання індивідуального підприємницького (майнового) інтересу з загальносуспільними і державними потребами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

ХАНОВА, РАЇСА. "Доктрина доказування у судових провадженнях із вирішення податкових спорів." Право України, no. 2020/04 (2020): 142. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-142.

Full text

Abstract:

Сучасна система законодавства в Україні та її стан створили передумови для формування нових поглядів науковців і суддів на зміст і форми судової діяльності та застосування доктринальних підходів. Незважаючи на велику кількість наукової літератури, реалізацію результатів дослідження на практиці під час вирішення подат кових спорів, все ж залишаються питання, які потребують з’ясування. Одне з таких питань стосується встановлення важливості доктрини доказування у судових провадженнях із вирішення податкових спорів. Із цього приводу в правознавстві регулярно відбуваються гострі дискусії, здавалося б, за допомогою доктрини здійснюється тлумачення правових норм, заповнюються прогалини в чинному законодавстві, усуваються суперечності між правовими нормами. Надано можливість, за певних умов, вибудовувати судову доктрину в окремих категоріях справ через напрацювання правових позицій судами апеляційних інстанцій, які формують усталену судову практику. Саме цими судами з метою тлумачення правових норм в окремих категоріях спорів формуються усталені положення про застосування норми права в аналогічних справах. Формування значної кількості нових поглядів суддів безпосередньо при розв’язанні податкових спорів здійснюється з метою вибудови єдиного розуміння приписів податкових норм як платниками податків, так і працівниками контролюючих органів. Метою статті є розвиток судових доктрин при вирішенні податкових спорів із застосуванням чинної нормативної основи. Встановлено, що усталена судова практика проникає у правовий розвиток національної юридичної системи та безпосередньо формує судову доктрину при вирішенні податкових спорів. Формування судової доктрини в податковому законодавстві є необхідним. Судова доктрина – це усталений у судовій практиці типовий підхід до вирішення судових справ, який може змінюватися під впливом розвитку суспільних відносин, зміни правових норм, які регулюють ці відносини. Стандарти доказування є складовою будь-якої судової доктрини. Зближення англосаксонської та романо-германської систем права та використання їх при вирішенні податкових спорів підтверджує необхідність в осмисленні та розвитку національних судових податкових доктрин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Коваль, Дар’я. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІСТОРІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ." Інноватика у вихованні 1, no. 11 (May 30, 2020): 201–13. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i11.255.

Full text

Abstract:

У статті розкрито сутність поняття «педагогічні умови», яка може бути представлена через два підходи: 1) комплекс заходів, зміст, методи і форми виховання, що забезпечують організацію матеріально-просторового середовища; 2) елемент педагогічної системи, що відображає можливості освітнього середовища за впливу на студентів (зміст, засоби, форми, технології). Педагогічні умови визначено як сукупність організаційних форм, педагогічних взаємодій, змісту навчання (дисциплін), що здійснюють спрямований вплив на студентів в ході їх фахової підготовки. З’ясовано, що необхідними педагогічними умовами є ті, які забезпечують процес формування правової культури майбутніх учителів в ході фахової підготовки, а під достатніми ‒ таке їх поєднання, яке забезпечує ефективність цього процесу. Обґрунтовано педагогічні умови формування правової культури майбутніх учителів історії та правознавства у фаховій підготовці, як-то: стимулювання мотивації пізнавальної діяльності, ціннісного ставлення студентів до норм права з урахуванням сучасних суспільно-історичних реалій з використанням інноваційних форм і активних методів навчання; диверсифікація змісту навчальних дисциплін для формування у студентів позитивного ставлення до правових знань; використання освітніх технологій, що забезпечують реалізацію правового досвіду (педагогічна і правова практики, правовиховна діяльність, громадська активність). Розкрито процес реалізації першої умови, що здійснювався у ході застосуванні інноваційних форм активних методів навчання; другої ‒ через вивчення студентами навчальних дисциплін та спецсемінарів; третьої ‒ за допомогою освітніх технологій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Кохановська, Олена. "Проблеми реалізації інформаційних прав в Україні (приватноправовий аспект)." Право України, no. 2018/01 (2018): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-01-063.

Full text

Abstract:

Формування цивілістичної теорії реалізації інформаційних прав пов’язане із низкою питань, що випливають із особливостей як самого об’єкта інформаційних відносин, так і зі специфічних правомочностей суб’єктів інформаційних прав, за допомогою яких реалізується інформаційне цивільне право. Звідси – необхідність опрацювання єдиного чи принаймні узагальнюючого підходу в питаннях дотримання, виконання, використання і застосування норм інформаційного права, максимально можливого визначення усіх правомочностей суб’єктів цивільного права для реалізації їх прав в інформаційній сфері. Метою статті є аналіз сформованих у доктрині цивільного права з урахуванням законодавчих і практичних аспектів підходів до розуміння принципів, форм та способів реалізації цивільних прав для вироблення цілісного уявлення про особливості реалізації специфічних правомочностей суб’єктів інформаційних відносин у цивільному праві, їх форм і способів, а також викладення власного бачення щодо цілей і найбільш ефективних із приватноправових позицій способів реалізації інформаційних прав в Україні. Встановлено, що вітчизняна цивільно-правова доктрина виробила на сьогодні загальну теорію реалізації цивільних прав, а також ґрунтовну і всеохоплюючу теорію інформаційних цивільних відносин. Однак цивільно-правові аспекти реалізації інформаційних прав, зокрема принципи, форми і способи їх реалізації, потребують подальшого дослідження. З’ясовано, що в сучасних умовах розвитку інформаційного суспільства важливо не лише закріплення норм інформаційного законодавства, а й їх дотримання, виконання, використання, а також застосування. Автор доходить висновку, що приватне право відповідно до притаманного йому диспозитивного методу регулювання суспільних відносин надає суб’єкту у сфері інформаційних цивільних правовідносин право самостійного вибору цілей, а також способів і засобів реалізації інформаційних прав. Основними під час реалізації інформаційного цивільного права є прості (дотримання, виконання, використання) і складні (застосування) форми реалізації права. Інформаційне цивільне право реалізується за допомогою комплексу правомочностей суб’єкта інформаційних відносин, основними серед яких є право створювати, виробляти, шукати, збирати, ознайомлюватися, одержувати (отримувати), фіксувати, знати, передавати, використовувати, поширювати (розповсюджувати), зберігати, охороняти і захищати інформацію тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Mohilevskyi, L. "МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ У СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 203–9. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.25.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що важливою складовою реалізації в трудовому праві принципу верховенства права є визнання державою пріоритетності міжнародних правових актів перед національним законодавством. Окрім того, активні інтеграційні процеси в європейську спільноту, що тривають наразі в нашій державі, зокрема прагнення до безвізового режиму з багатьма країнами Європи, запровадження відкритого ринкового простору, зобов’язує Україну приймати участь у численних міжнародних заходах, налагоджувати зв’язки з багатьма міжнародними спільнотами й організаціями, визнавати міжнародні стандарти, в тому числі в сфері трудової політики. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, запропоновано авторське визначення поняття міжнародного нормативно-правового акту. Аргументовано, що за критерієм юридичної сили міжнародні нормативно-правові акти посідають майже найвище місце в ієрархії нормативно-правових актів, що входять до системи трудового права. Відзначена важливість застосування норм міжнародного законодавства у національній правові системі. Зроблено висновок, що міжнародно-правові акти посідають особливе місце серед інших структурних елементів системи джерел трудового права, так як встановлюють світові загальні стандарти й основи реалізації особами права на працю, визначають загальні механізми й основи правового регулювання трудових і тісно пов’язаних із ними правовідносин. За таким критерієм як юридична сила, міжнародно-правові акти посідають майже найвище місце в ієрархії нормативно-правових актів, що входять до системи трудового права. Міжнародно-правовий акт як структурний елемент системи джерел трудового права являє собою укладений відповідно до законодавчо встановлених процедур офіційний акт між Україною й іншою стороною (сторонами) міжнародного права, форма якого встановлена міжнародними стандартами та правилами, що набув статус частини чинного національного законодавства й на основі положень якого здійснюється правове регулювання трудових і близько пов’язаних із ними правовідносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Martinovsky, D. P. "Міжнародні правові стандарти у сфері конституційного пра- ва: поняття, ознаки та місце в системі джерел." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 69–77. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.08.

Full text

Abstract:

В умовах правової глобалізації об’єктивно посилюється зв’язок міжнародного права з національними правовими системами держав – членів міжнародного співтовариства, що знаходить свій прояв у взаємодії норм і принципів міжнародного права, які містяться в міжнародних договорах з системою національного конституційного права і законодавства. Найбільш яскраво ця взаємодія проявляється у запозиченні нормами національного конституційного права держав міжнародних правових стандартів як складної системної нормативної феноменології міжнародних договірних відносин, що після визнання державами-учасницями міжнародних договорів, шляхом їх підписання, повинні бути імплементовані в національну систему конституційного законодавства для подальшої дії на рівні та як звичайних норм національного конституційного права. Метою статті є дослідження феноменології місця, ролі, значення та застосування міжнародних правових стандартів у національному конституційному праві в контекстуалізації їх доктринального визначення, розуміння, а також праксеологічної цінності через дослідження їх поняття, ознак та місця в його системі джерел. Наукова новизна полягає у дослідженні місця та ролі міжнародних правових стандартів у національній системі конституційного права через визначення їх поняття, ознак та місця в системі джерел конституційного права. Висновки. Конституційне право держави є основоположною, фундаментальною та єдиною профілюючою галуззю національного права, бо саме її правові норми регулюють основні відносини, що виникають у процесі становлення, існування, функціонування та взаємодії між собою особистості (людини), суспільства та держави. Отже, з огляду на такий конституюючий характер зазначених правових відносин саме конституційному праву належить особлива роль у моделюванні національної системи права та національної системи законодавства, включаючи й запозичення норм міжнародного права. Актуальність досліджуваної проблематики обґрунтовується відсутністю вітчизняних наукових розробок з комплексного дослідження категорії «міжнародних стандартів», розкриття особливостей їх впливу на становлення і розвиток конституційного права України, з’ясування їх місця у сфері прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в конституційному праві України, а також у формуванні та діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, нерозвиненістю відповідного законодавства та недостатністю узагальнення практики й зарубіжного досвіду із вказаних питань, – хоча її важливе теоретичне і практичне значення для розвитку національного конституційного нормопроектування (законопроектування), а також нормотворення (законотворення) у сфері імплементації міжнародних стандартів до національного законодавства України, є безумовно важливим. Наявність великої кількості доктринальних підходів щодо розуміння міжнародних правових стандартів все ж не вирішує завдання їх оптимального визначення, – разом із тим вважаємо, що теоретичні наробки в цій сфері йдуть по продуктивному шляху через визначення правової природи міжнародних правових стандартів, суб’єктів їх розробки, їх прийняття та легалізації на міжнародному рівні. Характерними рисами міжнародно-правових стандартів виступають: наявність об’єкта і методу правового регулювання; їх погоджувальний характер; їх координаційний характер; обов’язковість для тих сторін, які визнали їх добровільно; форми їх існування – міжнародний договір або інші акти міжнародних організацій; забезпечення їх реалізації, що відбувається на рівні держав або міжнародних організацій як об’єднань держав; їх структурна особливість, якою є відсутність структурного елемента норми – санкції. Міжнародні правові стандарти, що містяться в міжнародних багатосторонніх договорах, є ординарними та належними джерелами національного конституційного права, що можуть бути застосованими в практичній діяльності його суб’єктів як й інші норми національного права та законодавства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

ПИСАРЕНКО, НАДІЯ. "Розмежування судових юрисдикцій крізь призму розуміння принципів судочинства (на прикладі податкових спорів)." Право України, no. 2020/04 (2020): 127. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-127.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена вивченню питання розмежування судових юрисдикцій. Як свідчить практика, суб’єктний склад спірних відносин, а також характер суспільних зв’язків, із яких конфлікт виник, не можна вважати вичерпними критеріями для визначення суду, повноважного його (конфлікт) вирішувати. Метою статті є пошук додаткових критеріїв, зважаючи на які можна встановити процесуальну форму, що є найбільш придатною для розв’язання правового спору з характерними ознаками. У статті зауважено, що утворення судів різних юрисдикцій обумовлено тим, що їхні судді мають спеціалізуватися на вирішенні конфліктів, які виникають із правових відносин різної галузевої приналежності й підлягають регламентації за допомогою матеріальних норм різних галузей права. Таким чином, судді, що спеціалізуються, спроможні продемонструвати найвищий рівень розуміння галузевих матеріальних норм, засвідчити свою здатність фахово тлумачити такі норми, а отже, бути взірцем у питаннях їх застосування. Водночас наголошено на тому, що суди у своїй діяльності дотримуються різних процесуальних законів, які акумулюють норми, що відзначаються особливостями; “спеціалізований” суд діє за правилами, що сприяють створенню пристойних умов для реалізації сторонами конфлікту наданих їм процесуальних прав. Це озна чає, що правильне визначення юрисдикції гарантує не тільки високий ступінь суддівської компетентності у застосуванні матеріальних норм, а й не менш цінний “процесуальний комфорт”, що мають відчувати всі учасники судового процесу. Запропоновано наблизитися до вирішення проблеми розмежування судових юрисдикцій не через виокремлення ознак спорів, формування їхніх переліків, а за допомогою пошуку відповіді на запитання: чи потребує їх (спорів) розв’язання застосування спеціальних процесуальних правил? Констатовано, що первісно зміст спеціальних процесуальних правил відбивається у нормах про принципи судочинства; свій розвиток такі правила отри мують у подальших процесуальних приписах. Кодекс адміністративного судочинства України (КАС України) пристосований для розв’язання конфліктів за участю суб’єктів влади. Отже, всі його правила, засновані на виписаних на початку КАС України принципах, спрямовано на створення умов, за яких нерівні у матеріальних відносинах суб’єкти права, які є сторонами спору, досягають рівності у судовому процесі. Зроблено деякі узагальнення, за допомогою яких проілюстровано, як діють спеціальні положення КАС України для гарантування рівності сторін в адміністративному судочинстві. Такі узагальнення супроводжуються прикладами судових рішень у справах із розгляду податкових спорів, що вкотре дало змогу впевнитися у правильності обрання для їх розв’язання саме адміністративної процесуальної форми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Топал, А. "До питання гарантій у разі здійснення інвестування у сфері державно-приватного партнерства." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 234–40. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2051.

Full text

Abstract:

Проаналізовано зміст правових гарантій у процесі інвестування у сфері державно-приватного партнерства. Зазначено, характерною особливістю ДПП як співробітництва між державним партнером та приватним є інвестування в довгостроковий проєкт із розподіленням ризиків між партнерами з наявністю показників результативності - це кількісні та якісні показники щодо надійності та доступності об'єкта державно-приватного партнерства, що мають бути досягнуті в результаті реалізації проєкту, що здійснюється на умовах державно-приватного партнерства, з урахуванням його мети та завдань. Обґрунтовано, що, незважаючи на взаємні вигоди різних форм державно-приватного партнерства, вони мають істотні ризики, в першу чергу для приватного партнер як сторони вразливішої, оскільки реалізація проєктів ДПП залежить від політики концедента (держави) як сторони договору. Загалом це впливає на надходження інвестицій в об'єкти ДПП та вимагає від держави системи гарантій захисту інвестицій. Теорія та практика різноманітних сфер, моделей та інструментів державно-приватного партнерства інвестування підтверджує необхідність встановлення гарантій для інвесторів для захисту власних капіталовкладень. Системний аналіз цих законів доводить, що гарантії в процесі інвестування у сфері ДПП є загальними та декларативними і майже не передбачають специфіки проєктів ДПП. Проаналізовано спеціальне законодавство у сфері ДПП, зроблено аналіз, що правові гарантії спрямовані на захист інвестицій та являють собою систему правових норм різних нормативно-правових актів. Визначено, що напрями вдосконалення застосування правових гарантій для забезпечення захисту прав приватних інвесторів, зокрема щодо усунення термінологічної плутанини та систематизації понять «державна підтримка», «державні гарантії» та «державні гарантії захисту інвестицій» та створення правових механізмів їх реалізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Мотрич, А. І. "ОСОБЛИВОСТІ КОДИФІКАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИУ СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 70–73. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).397.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто підходи науковців до визна-чення змісту поняття «кодифікація законодавства», з’ясовано його сутнісні риси як правової категорії. Шляхом аналізу та виокремлення істотних правових ознак досліджуваного поняття запропоновано автор-ське визначення категорії «кодифікація соціально-за-безпечувального законодавства». Акцентовано увагу на особливостях кодифікації законодавства саме у сфе-рі соціального забезпечення, серед яких: здійснення її офіційно уповноваженими особами, публічно та прозо-ро, спрямованість на упорядкування й удосконалення соціально-забезпечувального законодавства, здійс-нення обробки не зовнішнього вираження правових норм (джерел права), а змісту таких норм. Наголошено на тому, що зазначений процес є складним і багатое-тапним і повинен включати науково-теоретичний рі-вень розробки та надання теоретичних узагальнень, висновків щодо доцільності кодифікації, способів і методів кодифікації, зауваження суб’єктів, що забез-печують практичну реалізацію та застосування соці-ально-забезпечувального законодавства, громадське обговорення, а також офіційно-законодавчий рівень, на якому відбувається власне оформлення законопро-екту та прийняття кодифікованого акта. Cкладність со-ціально-забезпечувального законодавства призводить до неможливості його адекватного розуміння та реалі-зації з боку правомочних осіб – здебільшого пересічних людей. Нормативно-правові акти із соціального забез-печення настільки вузьконаправлені, неоднозначно та несистематизовано викладені, що усвідомити дійсний їхній зміст і систему може лише фахівець, який що-дня їх застосовує. Вчені, наводячи власні міркуван-ня щодо змісту кодифікації як форми систематизації законодавства, виокремили найбільш істотні її правові ознаки. Погоджуємося із твердженнями, що кодифі-кація соціально-забезпечувального законодавства – це високоорганізована, упорядкована діяльність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Пащенко, М. О. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ ПРИРОДНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ: СТАН ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 3(28) (March 16, 2020): 175–80. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).344.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу особливостей правового регулювання захисту природних прав людини через виокремлення внутрішньодержавного та міжнародно-правового регулювання. Охарактеризовано правове регулювання правозахисних відносин, визначено перспективи вдосконалення українського законодавства у сфері захисту природних прав людини. Досліджено основні міжнародно-правові та внутрішньодержавні нормативно-правові акти, що регулюють особливості захисту природних прав людини. Проаналізовано проблемні питання, пов’язані з необхідністю захисту природних прав людини у сучасних умовах. З’ясовано особливості правозахисних відносин, що полягають у виникненні на підставі права людини на захист, передбачають юридичний зв’язок сторін, забезпечені можливістю державного примусу. Особливості правового регулювання захисту природних прав розкрито через особливості суспільних відносин, у межах яких воно здійснюється; закономірностей, що характеризують правове регулювання. Мова йде про набуття людиною права на правовий захист її природних прав як юридично можливого і гарантованого варіанту поведінки за наявності перешкод їх реалізації та закріплення та покладення юридичних обов’язків, у т.ч. і застосування заходів державного вплив за порушення захисту природних прав людини. З огляду на це виокремлено етапи регулювання впливу на поведінку суб’єктів: міжнародне та внутрішньодержавне визнання права на правовий захист; визначення правового захисту; визначення підстав виникнення, зміни і припинення правозахисних відносин. Особлива увага приділена з’ясуванню форм впливу міжнародних правозахисних норм, що регулюють природні права людини, та принципів їх впливу на внутрішньодержавне право. В якості основних міжнародно-правових актів регулювання правозахисної діяльності досліджено Статут ООН, Загальну декларацію прав і свобод людини та міжнародний білль про права людини. З’ясовано значення конвенцій ООН, актів регіональних, міжнародних організацій. Виокремлено особливості внутрішньодержавного правового регулювання захисту природних прав людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

НІКОЛЕНКО, ЛЮДМИЛА, and СЕРГІЙ МАСЛОВСЬКИЙ. "Деякі аспекти врегулювання спору за участю судді у господарському судочинстві." Право України, no. 2020/07 (2020): 110. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-110.

Full text

Abstract:

Високий рівень та якість здійснення правосуддя у країнах із розвиненою правовою системою демонструє не тільки існуюча узгоджена судова система, а й система примирливих процедур. До таких процедур можна віднести інститут врегулювання спору за участю судді, який забезпечує справедливе, законне вирішення спору та є гарантією і можливістю реалізації основної мети господарського судочинства. Дослідження інституту врегулювання спору за участю судді обумовлене також тим, що примирливі процедури є альтернативою звичній судовій. Однак порівняно з останньою дають змогу сторонам самостійно визначити шляхи взаєморозуміння та знайти найбільш взаємовигідне вирішення спору. Метою статті є визначення особливостей врегулювання спору за участю судді з урахуванням змін у законодавстві та процесів реформування судочинства України, встановлення шляхів удосконалення правових норм щодо врегулювання спору за участю судді, що є важливим як із погляду теорії процесуального права, так і з погляду судової практики. Визначено, що врегулювання спору за участю судді слід розглядати як інститут господарського процесуального права, який включає систему норм, що спрямовані на мирне врегулювання відносин між сторонами спору за участю судді, з метою вирішення по суті спору, на підставі конфіденційності, добровільності та взаємопорозуміння. Запропоновано удосконалення порядку врегулювання спору за участю судді, а саме: обов’язків судді; форми проведення; строку врегулювання спору тощо. За результатом дослідження запропоновано відповідні зміни та доповнення до Господарського процесуального кодексу України щодо удосконалення врегулювання спорів за участю судді з метою найбільш ефективного застосування. Автори доходять висновку щодо необхідності подальшого розвитку інституту врегулювання спору за участю судді. Наголошено, що розвиток цього інституту розвантажить суддів, прискорить вирішення спорів та, як наслідок, зменшить кількість апеляційних і касаційних скарг. У деяких випадках цей інститут може бути використаний як засіб для затягування розгляду справи, зміни судді, тобто зловживання процесуальними правами. Але його треба розглядати, насамперед як засіб правового виховання та впровадження правової культури не тільки учасників справи, а й зміни суспільної свідомості та переорієнтації її на вирішення спорів на засадах примирення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Рафальська, О. "Поняття «груповий позов» як елемент простої множинності." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 357–62. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1645.

Full text

Abstract:

У наданій до розгляду статті автор досліджує питання, пов'язані з поняттям і сутністю інституту групового позову. Стаття присвячена актуальній проблематиці, що характеризується міждисциплінарністю. Мета роботи - проаналізувати сучасну ситуацію щодо реалізації інституту групового позову на міжнародній арені та в Україні, розглянути ключові у юридичній науці позиції, визначити на глибинному рівні особливості розуміння досліджуваного концепту. Проведено аналіз важливих ознак і сформульовано поняття позову, проведено відмежування від суміжних юридичних явищ. На основі відповідної судової практики та наукової теоретичної бази було проаналізовано та систематизовано основні підходи до визначення цього поняття. Сформульовано важливий висновок про те, що у контексті правозастосуван-ня така ідея наповнюється якісно новим змістом. Автор досліджує досвід проведення інституційних класових дій і можливість його використання у процесуальному законодавстві України, визначає особливості провадження. У статті розглядаються групові позови в системі процесуальних форм захисту. Сформульовані особливості цієї форми захисту в контексті процесуальної множинності. У роботі досліджено низку наукових підходів до визначення поняття «процесуальна участь», його правову природу. Увага приділяється питанням розмежування суміжних процесуальних інститутів - процесуальної участі та групового позову. Теоретична значимість дослідження полягає в подальшому вивченні застосування групового позову в державі, виявленні проблемних моментів при їх реалізації. Практична значимість полягає в аналізі застосування на практиці судами норм і усунення прогалин у законодавстві. Загалом значимість дослідження зумовлена комплексний характер аналізованої проблеми, поєднанням у ній теоретичних і практичних аспектів. Здійснена детальна характеристика основних складників права на судовий захист за множинності учасників у процесі, а також обґрунтовано те, що це право можна реалізувати тільки за наявності ефективного механізму судового захисту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Кісіль, А. В., and В. Ю. Пряміцин. "Правовий статус криптовалют в Україні." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1 (July 1, 2021): 8–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.722.

Full text

Abstract:

У статті розглядається питання правового закріплення та визначення криптовалют в Україні. Досліджується поточний етап легалізації електронної валюти шляхом аналізу нормативних актів та досвіду зарубіжних країн. З’ясовуються основні суперечності в законодавчих актах, що спрямовані на врегулювання обігу криптовалют в Україні; порівнюються різні стратегії щодо узаконення криптоіндустрії та усунення основних ризиків, що виникають під час такої діяльності; розглядаються переваги та недоліки запровадження такої політики. Аналізується сучасний стан та переспективи діяльності організацій, що здійснюють операції з електронними грошима, оцінюються їхні діяння відповідно до законодавства України. Виокремлюються основні засади й принципи для безпечного та ефективного функціонування криптокомпаній на території України. Розглядаються різні схеми діяльності установ за кордоном та небезпека, яку вони становлять для своєї країни. Визначається рівень практичного використання криптовалют в Укра їні та здійснюється порівняння з рівнем в інших країнах. Зіставляються такі підходи до легалізації електронної валюти, як: спостереження, мінімізація ризиків, економічно орієнтований, обмежувальний, кожен з яких є унікальним та має свої особливості, що залежать від форми держави та рівня гарантій верховенства права. Прогнозується можливість застосування досвіду зарубіжних країн з урахуванням можливих перешкод та суперечностей під час відповідного нормотворчого процесу та безпосердньої реалізації цих норм. Вивчається рівень інтеграції та статус криптовалют на міжнародній арені, а також причини, що впливають на різке збільшення кількості країн, що виявляють бажання використовувати електронну валюту та закріпити її як офіційний платіжний засіб.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Каракасіді, Олена Федорівна, and В’ячеслав Вікторович Зіньковський. "ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ВИМОГ У ЗОБОВ’ЯЗАННІ." Часопис цивілістики, no. 40 (March 27, 2021): 18–22. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i40.386.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню юридичної природи зарахування зустрічних вимог як одного зі способів належного припинення зобов’язання в цивільному праві. У статті проаналізовано поняття та підстави виникнення зобов’язання, правову природу та роль такого інституту в належній реалізації цивільного та ділового обігу. Встановлено, що у більшості різних зобов’язань його учасники одночасно виступають як у ролі боржника, так і в ролі кредитора, що викликає можливість існування інституту зарахування зустрічних вимог як одного зі способів припинення зобов’язання. Виявлено проблемні теоретичні та практичні питання застосування зарахування зустрічних однорідних вимог та встановлено, що особливістю зустрічних вимог є припинення одночасно декількох зобов’язань, що значною мірою спрощує їх виконання та сприяє належному цивільному обігу. Проаналізовано, що зарахування зустрічних вимог можливе за домовленістю сторін, тобто за двостороннім правочином, але зроблено висновок про те, що заява однієї зі сторін про зарахування та його застосування дає підстави стверджувати, що така угода є односторонньою. Аналіз судових рішень з досліджуваних питань доводить, що аналогічна позиція визначається і в практичній площині. Для вітчизняного права значення заяви про зарахування полягає в тому, що саме вона припиняє зобов’язання. Проте зарахування не може бути проведене автоматично, інша сторона може висунути свої заперечення щодо проведення цього способу припинення зобов’язання. Правова природа зарахування зустрічних однорідних вимог, як способу припинення цивільного зобов’язання, розкриває зміст самого зарахування, що визначається як підстава припинення зобов’язання, за якої припиняються зустрічні однорідні вимоги, але такі вимоги мають бути зустрічними, однорідними та безспірними. Поширення в цивільному обігу інституту зарахування зустрічних однорідних вимог як способу припинення зобов’язання дозволяє припинити одразу обидва з них. Наведене свідчить про універсальність та привабливість зарахування зустрічних однорідних вимог як способу припинення зобов’язальних правовідносин, хоча і потребує додаткового дослідження та тлумачення для практики застосування. Проаналізовано випадки, коли зарахування зустрічних вимог є неможливим відповідно до норм чинного законодавства України. Визначені проблемні питання заяви про зарахування зустрічних вимог як форми одностороннього правочину.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

ЗАВЕРУХА, ОЛЕГ. "Податковий конфлікт: природа та підстави диференціації." Право України, no. 2020/04 (2020): 21. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-021.

Full text

Abstract:

Конфліктність є закономірною ознакою суспільних відносин, у яких передбачається певне обмеження поведінки їхніх учасників. Деякі регулятори діють в умовах самообмеження суб’єктів фактично без примусу, тоді як реалізація норм права через свою обов’язковість забезпечується існуванням жорстких примусових механізмів. Проблема податкового конфлікту пов’язується з моментом виникнення самих податків. Унаслідок поступової трансформації податкових відносин змінювалася форма обов’язкових платежів, а з ними – і форма конфліктності. Доктринальне з’ясування правового податкового конфлікту, дослідження підстав його виникнення сприятиме визначенню шляхів та засобів подолання конфліктності в податкових відносинах і дасть змогу сформулювати необхідні дії суб’єктів на попередження конф лікту в майбутньому. Метою статті є вивчення правової природи податкового конфлікту через його зв’язок із, власне, конфліктом і природою податку, диференціювання підстав виникнення податкового конфлікту та визначення суперечностей, які притаманні конфлікту на різних етапах його розвитку. Податковому конфлікту не завжди притаманне відверте негативне ставлення. Суперечність виникає і тоді, коли законослухняна поведінка суб’єкта передбачає певне майнове обтяження. При цьому конфліктність у податкових відносинах може виходити за межі податкового регулювання. У статті диференційовано підстави виникнення податкового конфлікту залежно від стадії його динаміки. Так, на стадії нормотворчості конфлікт може виникати при формуванні змісту податково-правових норм, дотриманні процедури щодо появи податково-правової норми та при узгодженні податково-правових актів. Звернено увагу на необхідність чіткого визначення понять, формування сталих юридичних конструкцій, узгодження податкових термінів із нормами інших фінансових законів, дотримання певного терміну запізнення між прийняттям законодавчого припису та набуттям ним чинності, організацію податкового регулювання відповідно до системи податкового законодавства. Поява податкового конфлікту при застосуванні норми права пов’язана з деталізацією правового статусу зобов’язуваної особи. Зокрема, визначено сфери виникнення конфлікту для резидентів і нерезидентів. На динаміку конфліктності може впливати чіткість реалізації повноважень контролюючими органами і розподілення повноважень між тими органами, які представляють державу та територіальні громади. Розв’язання податкових спорів і податкового конфлікту може відбуватися у режимі апеляційного, адміністративного узгодження та при вирішенні податкових спорів судами. Підстави виникнення правового конфлікту визначають шляхи його подолання. При цьому правове регулювання не зводиться до досягнення конфліктної ситуації, адже має на меті таке узгодження інтересів учасників, за якого конфлікт буде подолано. Подальше дослідження природи податкового конфлікту дасть змогу виробити такі способи подолання суперечностей, що становлять зміст і причини його виникнення, які максимально зможуть задовольнити інтереси всіх учасників податкових відносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

ТЕПЛЮК, МИХАЙЛО. "Конституційне визначення публічної влади – ключова ланка юридичної доктрини України." Право України, no. 2021/02 (2021): 29. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-029.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено проблемі конституційного визначення системи публічної влади в Україні в контексті юридичної доктрини України. Метою статті є визначення поняття публічної влади та методологічних підходів до конституційного закріплення її системи в Україні. У статті підкреслено потребу в наукових дослідженнях конституційних засад організації та функціонування публічної влади в Україні, з’ясування сутності цієї влади та особливостей її виявлення в українському суспільстві, необхідність дослідження закономірностей функціонування публічної влади в системі конституційного ладу України та напрямів її реформування. Розглянуто поняття публічної влади у зв’язку з політичною владою та основні форми здійснення публічної влади в сучасних суспільствах, якими є державна влада та місцеве самоврядування. Відзначено негативну закономірність погіршення якості публічної влади через нерозвинену політичну систему, зумовлену недосконалістю визначення конституційного ладу України. Стверджується, що однією з таких обставин є та, що Конституція України ґрунтується на суперечливій, принципово хибній концепції конституційного процесу. Наголошено, що ключовою ланкою стратегії конституційного процесу, від якої залежить успішність політичної та правової реформ, а з ними – реформування економічної, соціальної, гуманітарної та інших сфер, стає ухвалення всеукраїнським референдумом Конституції України в новій редакції. Лише через конституційні зміни відкривається можливість системно, послідовно і виключно на правовій основі провести реформи публічної влади. Вказано на пріоритетний характер формулювання в юридичній доктрині України засадничих конституційних положень щодо організації політичної системи, а також розроблення на її основі загальної концепції політичної реформи. Визначено головні завдання реформи політичної системи України, якими є усунення або зменшення впливу відповідних суспільно-політичних факторів, що живлять неякісну владу, визначено концептуальні основи політичної реформи. Наголошено, що реформована таким чином політична система є необхідною умовою здійснення правової реформи як неодмінної передумови реформ в інших сферах. Визначено головну мету правової реформи та її концептуальні засади згідно з юридичною доктриною України. Охарактеризовано різні аспекти зазначених засад. Розгля нуто питання установчої влади, зокрема, доктринальне визначення взаємовідносин держави і народу в частині участі державної влади в реалізації установчої влади безпосередньо народом. Відзначено необхідність, відповідно до юридичної доктрини України, реального втілення в життя принципу конституційної законності, неухильного виконання Конституції України, імперативність застосування конституційних норм і необхідність забезпечити реальну охорону Конституції від протиправної зміни та інших порушень її вимог. У зв’язку з цим у новій редакції документа слід передбачити розділ “Охорона Конституції”, на основі якого має бути розроблений і запроваджений належний юридичний механізм, та надано характеристику останнього. Критично розглянуто поняття “конституційна реформа”, запропоновано визначення її об’єкта і предмета.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Шульга, А. "Покарання як складник форм реалізації кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні посягання на земельні ресурси України." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 87–93. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2084.

Full text

Abstract:

У статті досліджено проблеми, пов’язані з розумінням покарання як обов’язкової складової частини форм реалізації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти земель-них ресурсів України. Розкрито юридичну сутність покарання як одного із ключових кримінально-правових інститутів. Проведено аналіз історичних витоків виник-нення цієї кримінально-правової матерії. Як відомо, людині властиво не тільки дотримувати, а й пору-шувати правові норми. У зв’язку із цим у кожній державі існує система заходів, які захищають кожну особу окремо і суспільство загалом від порушників закону та відновлюють справедливість. Якщо людина не хоче поважати закон і не виконує його приписів, то відповідною реакцією закону є притягнення до кримінальної від-повідальності та застосування покарання. Застосування караль-них заходів належить до числа найдавніших соціальних практик, які здавна і скрізь використову-вались на всіх історичних етапах розвитку суспільства. Покарання залежить від того, які соціальні, політичні, культурні, моральні погляди панують у суспільстві, а тому кримінальний закон повинен бути направлений на розвиток, враховуючи сучасний уклад життя суспільства, стану економіки і фінансів та відповідати правовим і етичним правилам, що склада-ються на цій базі. Покарання за кримінально протиправні посягання на земельні ресурси України полягає в перед-баченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Воно має на меті не тільки кару, але й виправ-лення засуджених, а також запо-бігання вчиненню нових таких кримінальних правопорушень як самими засудженими, так і іншими особами. Своєї мети покарання може досягти лише у випадку дотримання основних його принципів. Актуальним для всієї право-охоронної та судової систем залишається завдання забезпечення невідворотності покарання за кримінально карані посягання на земельні ресурси України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Чуприна, Л. М., and Д. Л. Мінчук. "ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПРАВ ПЛАТНИКА ПОДАТКУ У ВИПАДКУ ЗУПИНЕННЯ ТА ВІДМОВИ В РЕЄСТРАЦІЇ ПОДАТКОВОЇ НАКЛАДНОЇ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 129–33. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).373.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена висвітленню актуальної теоретико-практичної проблеми захисту права суб’єкта господарювання, платника податку на додану вартість, на своєчасну реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у випадках зупинення такої реєстрації контролюючими органами з подальшою відмовою в їх реєстрації, що спричиняє негативні наслідки для суб’єкта господарювання у формі вимивання його обігових коштів, в аспекті питань вибору в цій категорії спорів належних підстав для оскарження дій контролюючих органів, способу захисту порушеного права та відповідачів. У статті зроблена спроба, на підставі аналізу судової практики застосування відповідних норм права, розглянути вказані питання крізь призму принципу верховенства права в аспекті такої його складової частини, як правова визначеність щодо передбачуваності платником податків дій чи бездіяльності контролюючих органів унаслідок реалізації їхніх повноважень щодо зупинення реєстрації та/або відмови в реєстрації податкових накладних. Для висвітлення вказаних аспектів проблеми проаналізовано відповідні чинні судові рішення, у яких розкрито вплив темпорального чинника змін положень відповідних норм податкового законодавства на коментовані правовідносини в контексті принципів належного урядування та правової визначеності. Актуальність вирішення зазначеної проблеми у світлі засад верховенства права зумовлена великою кількістю судових спорів цієї категорії, які зачіпають чутливі інтереси великої кількості суб’єктів господарювання – платників податку, та суперечливою практикою внесення змін до податкового законодавства, яке регулює вказані правовідносини, що породжують правову невизначеність у їх застосуванні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

L.O., Petrychenko. "STUDENTS’ FORMATION OF LEGAL CULTURE IN HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS AS A BASIS OF YOUNGSTERS’ SPIRITUAL SECURITY IN MODERN WORLD." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 90 (November 4, 2020): 59–66. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-90-10.

Full text

Abstract:

У статті відстоюється положення, що духовну безпеку населення України здатне забезпечити лише демократичне правове суспільство, побудоване на основі правової компетентності та соціальної дові-ри його громадян, вияву високої громадянської позиції; одним із перспективних шляхів підтримання у суспільстві сталості і духовної безпеки, втілення ідей рівності і недискримінації є підвищення рівня правової культури та освіченості.Вищу освіту розглянуто як чинник розбудови правової держави, де правова культура громадян тісно пов’язана з усіма елементами правової системи формування правової культури молоді. Формування правової культури студентства визначене як тривалий процес, що реалізується в основному у середо-вищі ЗВО, визначає ступінь і характер правового розвитку особистості в суспільній правовій культурі, тісно взаємопов’язане з правовою освіченістю людини, зокрема, її розвиненою правосвідомістю, вмін-нями і навичками реалізовувати свої права, підпорядкувати поведінку вимогам правових норм.На основі аналізу наукової літератури встановлено, що складниками правової культури студентства є: повага до правових норм суспільства; наявність дієвих правових знань, норм права; висока культура, широка ерудованість; правові навички щодо реалізації суб’єктивних прав і свобод; особисто вмотиво-вана стала правомірна поведінка; громадсько-правова активність.Доведено, що у середовищі ЗВО є потреба у створенні цілісної системи формування правової куль-тури студентства із застосуванням різноманітних механізмів заохочення громадянської активності молоді, поширення студентського самоврядування, розвитку форм волонтерської діяльності та взаємо-допомоги. Визначено й охарактеризовано основні структурні компоненти системи формування право-вої культури студентської молоді у ЗВО: цільовий (формування всіх складників правової культури сту-дентства на основі принципів поінформованості та знань, доступності правової допомоги і підтримки, індивідуального підходу та толерантного ставлення; дотримання безпеки); суб’єкт-суб’єктний (надава-чі освітніх послуг, споживачі освітніх послуг, а також освітні стейкхолдери); організаційно-змістовий (зміст навчання студентів, специфіка виховної роботи та рівень студентського самоврядування тощо). The article defends the position that the spiritual security of the Ukrainian population can be ensured only by a democratic legal society, built on the basis of legal competence and social trust of citizens, the demonstration of a high civil position. One of the perspective ways to maintain sustainability, spiritual security in society and the implementation of the ideas of equality and non-discrimination is to increase the level of legal culture and education.High education is seen as a factor in building the rule of law, where the legal culture of citizens is closely linked to all elements of the legal system of youngsters’ legal culture. Students’ formation of the legal culture is defined as a long process, implemented mainly in environment of high education institutions. It determines the degree and character of individual’s legal development in public legal culture. Its closely interrelated with the legal personal education, including developed legal awareness, skills and abilities to realize own rights, and subject behavior to the requirements of legal norms.Based on the analysis of the scientific literature, the components of students’ legal culture are established. These are: respect the legal norms of society; availability the effective legal knowledge, legal norms; high culture, wide erudition; legal skills in the exercise of subjective rights and freedoms; personally motivated constant lawful behavior; social and legal activities.It is proved that there is a need to create an entire system of forming the students’ legal culture with the use of various mechanisms to encourage civic activity of young people, the spread of students’ government, the development of forms of volunteerism and mutual assistance. The main structural components of the system of formation students’ legal culture in higher education institutions are defined and characterized. Objective component (formation of all components the students’ legal culture on the basis of awareness and knowledge principles, availability of legal assistance and support, individual approach and tolerant attitude; safety). Subject-subjective component (providing the educational services, consumers of educational services, as well as educational stakeholders). Organizational and maintenance component (content of students’ education, specifics of educational work and the level of students’ self-government, etc.).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Овечкіна, О. С. "Вирішення колізійних питань правового статусу юридичних осіб у законодавстві ФРН: сучасний стан та перспективи." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 5, 2020): 120–30. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2808.

Full text

Abstract:

У статті досліджується питання вирішення правових колізій, що зумовлені відсутністю єдиного підходу до регулювання приватноправового статусу юридичних осіб законодавствами сучасних держав. Вирішення питання регулювання приватно-правого статусу юридичних осіб в науці міжнародного приватного права вже традиційно вважають одним із найскладніших, оскільки правові системи держав містять суттєві відмінності в обсязі правоздатності юридичних осіб, регламентації щодо порядку їх створення та функціонування, що призводить до правових колізій. Актуальність дослідження регулювання приватноправового статусу іноземних юридичних осіб у ФРН зумовлюється тим, що юридичні особи України вже традиційно співпрацюють з юридичними особами ФРН, яка є одним із найбільших торгових партнерів України. Встановлено, що Ввідний закон до Німецького цивільного уложення не містить колізійної норми, що визначає правовий статус юридичної особи. Німецькою доктриною та судовою практикою закріплено критерій фактичного (реального) місцезнаходження в разі встановлення особистого закону юридичної особи. Щодо іноземних юридичних осіб, котрі належать до держав, які не є державами-членами ЄС, німецькими судами застосовується, як правило, критерій фактичного місцезнаходження. Застосування критерію осілості в державах-членах ЄС фактично перешкоджає реалізації принципу свободи заснування, визначеному установчими договорами ЄС, що засвідчує прецедентна практика Суду ЄС. Прецедентне право Суду ЄС змінює принципи, за якими держави-члени мають вирішувати колізійні питання регулювання статусу юридичних осіб. У рамках ЄС з метою подолання проблем, що викликані розбіжностями колізійно-правового регулювання статусу юридичних осіб, здійснюються процеси гармонізації національних законодавств держав-членів з окремих питань правового статусу та діяльності юридичних осіб, а також створення нових організаційно-правових форм юридичних осіб, правовий статус та діяльність яких регулюється правом ЄС. Згідно з Директивою ЄС 2019/2121 має бути гармонізовано норми законодавств держав-членів ЄС щодо транскордонного перетворення, злиття та поділу товариств з обмеженою відповідальністю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

ХАРИТОНОВ, ЄВГЕН, and Олена Харитонова. "Цивілістичні категорії доби інформаційного суспільства у національній доктрині приватного права: правовідносини." Право України, no. 1/2019 (2019): 136. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-01-136.

Full text

Abstract:

Формування інформаційного суспільства означає не тільки проголошення інформації домінуючою цінністю, визнання переваг інформаційних технологій тощо, а й внаслідок їхнього пануючого статусу зумовлює необхідність перегляду розуміння низки категорій приватного права, і на такому підґрунті – засад правового регулювання відносин між його учасниками. Однією з базових цивілістичних категорій є правовідносини. Звідси випливає необхідність дослідження сучасного стану їхньої концепції та трансформацій останньої як відповіді на виклики інформаційного суспільства розумінню традиційних приватноправових цінностей, а отже, і доктрині приватного права. Метою статті є аналіз сформованих у приватноправовій доктрині засад розуміння категорії цивільних правовідносин та окремих її аспектів, визначення проблем, що виникають у цій галузі у зв’язку з формуванням інформаційного суспільства, викладення власного бачення шляхів їхнього вирішення, а також перспектив трансформації вітчизняної доктрини приватного права у відповідній галузі з розглянутих питань. Встановлено, що вітчизняна доктрина приватного права у процесі розробки Цивільного кодексу України (ЦК України) та застосування його норм виробила за-гальну теорію регулювання цивільних відносин, а також ґрунтовні теоретичні положення стосовно окремих елементів цивільних правовідносин (суб’єкти, об’єкти, цивільні права та обов’язки, підстави їхнього виникнення та реалізації). Однак правові аспекти розвитку та трансформації як категорії “цивільні правовідносини”, так і окремих її елементів потребують подальшого дослідження з урахуванням реалій формування та буття інформаційного суспільства. Автори дійшли висновку, що відносини користування інформаційними технологіями та їхніми результатами за своєю сутністю є цивільними. І хоча вони можуть регулюватися з використанням як диспозитивного, так і імперативного методів, однак переважає приватноправовий підхід, що дає змогу вести мову про виникнення цивільних правовідносин у сфері ІТ до врегулювання останніх актами цивільного законодавства. Аналіз впливу реалій інформаційного суспільства на розуміння окремих елементів цивільних правовідносин дав можливість зробити висновки про розширення кола їхніх об’єктів завдяки ширшому розумінню категорії “інформація” та можливості включення до їхнього складу “віртуальних” об’єктів. Також обґрунтовується висновок про необхідність трансформації положень доктрини приватного права щодо суб’єктів цивільних відносин. Запропоновано включити до них “квазісуб’єкти”, до яких можуть бути віднесені “віртуальні організації”, а також вищі форми “штучного інтелекту”, котрі іноді фактично виявляються “нібито учасниками” деяких цивільних відносин. Зазначається, що вирішення цієї проблеми нині потребує перегляду відповідних положень національної доктрини приватного права, а з часом – внесення змін у ст. 2 ЦК України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Карман, В. "Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за посягання на атрибути України як вагомого чинника незалежності." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 197–203. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.991.

Full text

Abstract:

У статті досліджено питання соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за посягання на атрибути України та з’ясовано доцільність існування окресленої норми в Особливій частині КК України. Встановлено, що держава змушена застосовувати кримінально-правові заходи впливу до осіб, які вчиняють наругу над державними символами, тому вказане діяння відповідає підставі криміналізації – врахування можливостей системи кримінальної юстиції в протидії тим чи іншим формам антисуспільної поведінки та як їх складова наявність матеріальних ресурсів для реалізації кримінально-правової заборони. В даному випадку держава просто зобов’язана знаходити можливості (в тому числі матеріальні ресурси) для застосування даних заходів впливу. Доведена відповідність розглянутого нами діяння всім основним підставам криміналізації (суспільна небезпечність, типовість та достатня розповсюдженість, суспільно небезпечних діянь, необхідність впливу кримінально-правовими заходами, врахування можливостей системи кримінальної юстиції в протидії даній формі антисуспільної поведінки, співрозмірність позитивних та негативних наслідків криміналізації). Констатовано, що діяння у вигляді наруги над державними символами є суспільно небезпечним, типовим та достатньо розповсюдженим, потребує впливу кримінально-правовими заходами (з урахуванням можливостей кримінальної юстиції), а позитивні наслідки його криміналізації переважають негативні. Сама ж криміналізація цього діяння проведена з урахуванням принципів конституційної адекватності, системно-правової несуперечності, процесуальної здійсненності правосуддя, безмежності закону і ненадмірності заборони, домірності санкції й економії репресії, принципу визначеності і єдності термінології та не супере чить принципу міжнародно-правової необхідності і допустимості. Все це доводить, що досліджуване діяння повністю відповідає всім основним підставам та принципам криміналізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Діденко, С. В. "ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБІГУ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (October 30, 2019): 463–69. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.443.

Full text

Abstract:

У статті доведено, що механізм адміністративно-правового забезпечення обігу та застосування зброї - це процес упорядкування суспільних відносин, що складаються у сфері обігу та застосування зброї, стосовно системи правових засобів, які забезпечують законні права та інтереси суб'єктів таких відносин. Ці засоби є гарантом публічних суспільних інтересів, і завдяки їм визначається поведінка суб'єктів адміністративного права, що здійснюється за допомогою норм адміністративного права, актів застосування права й адміністративної діяльності суб'єктів публічної адміністрації зі втілення їх у життя (форми та методи), а також принципів адміністративного права, тлумачення норм адміністративного права, адміністративно-правового статусу, адміністративно-правових режимів та адміністративних процедур.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Задорожний, Володимир Павлович, and Ігор Вікторович Польцев. "ЧИ БУДЕ LAWFARE ВИРІШАЛЬНИМ ЕЛЕМЕНТОМ У ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТАХ XXI СТОЛІТТЯ?" Військово-науковий вісник, no. 35 (July 9, 2021): 268–80. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.35.2021.268-280.

Full text

Abstract:

В статті розглянуті питання порушень норм міжнародного права у різних збройних конфліктах, різнопланового тлумачення застосування норм права та їх наслідків для подальшої безпеки кожної із сторін конфліктів. На сьогодні дотримання правил ведення війни у міжнародному збройному конфлікті залежить від цілей ворогуючих сторін в даному конфлікті. Кожна сторона у збройному протистоянні вибирає те сприйняття і виконання тих норм права, яке їй вигідне у даний момент. Застосування певних міжнародно-правових законодавчих актів однією стороною з метою тиску на іншу змушує діяти обидві сторони конфлікту відповідно до реалій військово-політичної обстановки. Таке різнобічне тлумачення правових норм у збройному конфлікті є новою формою ведення «гібридної війни» або lawfare (лофеа). В статті також сформульовані шляхи вивчення питань інтеграції форми «гібридної війни» lawfare і з правилами ведення війни та із визначенням важливості lawfare як вирішального елемента у збройних конфліктах XXІ сторіччя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Cамчук-Колодяжна, З. "Правові форми цивільного обігу земельних ділянок." Історико-правовий часопис 14, no. 2 (February 18, 2021): 94–99. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/17.

Full text

Abstract:

В статті розглядаються проблеми, що виникають в процесі укладення та виконання земельних цивільно- правових правочинів, передусім, тих цивільно-правових форм, що опосередковують земельно- майнові відносини в сфері ринкового обігу земельних ділянок та прав на них. В суспільстві висловлюється багато пересторог щодо запровадження купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, що мають ряд особливостей, які зумовлені не лише статусом та специфікою об’єкта, але й особливостями їх правового регулювання. Законодавець надає пріоритет нормам цивільного законодавства, які при цьому повинні застосовуватись субсидіарно до норм земельного та природоохоронного законодавства. Проведений у статті аналіз повноти та достатності правового регулювання визначених чинним законодавством правових форм реалізації прав землевласників та землекористувачів, встановлення їх недоліків та неправомірних обмежень при укладенні земельних цивільно-правових угод дозволив встановити шляхи подолання відповідних стереотипів, пересторог та штучних заборон в сфері ринкового обігу земельних ділянок та прав на них. Договори у сфері земельних відносин мають лише приватно-правовий характер і визнаються цивільно-правовими договорами, незважаючи на те, що більша частина з них виходить за межі норм прямого регулювання Цивільного кодексу України. Це зазвичай підтверджується посиланням на ст. 131 Земельного кодексу України, який передбачає, що громадяни та юридичні особи, а також територіальні громади та держава мають право набувати право власності на землю на підставі цивільно-правових договорів щодо земельних ділянок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Ларенюк, Ю. Ф. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ ТА ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ НОРМ: ҐЕНЕЗА ТА СУЧАСНІСТЬ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(35) (May 11, 2021): 111–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).702.

Full text

Abstract:

Лавренюк Ю. Ф. Адміністративно-правове забезпечення економічних інтересів України та форми реалізації адміністративно-правових норм: ґенеза та сучасність. - Стаття. Статтю присвячено наданню характеристики значення форм реалізації адміністративно-правових норм у здійсненні адміністративно-правового забезпечення економічних інтересів України, формулюванню на цій основі напрямів удосконалення актуального адміністративного законодавства з урахуванням розвитку наведеного адміністративно-правового забезпечення в діалектичному розрізі, оскільки досвід його здійснення дозволяє уточнити отримувані наукові результати. Опрацьовано дотичні дослідження останніх років, присвячені: формуванню дефініції реалізації норм адміністративного права, форм реалізації окремих видів норм адміністративного права; актам реалізації адміністративно-правових норм у конкретних сферах адміністративно-правового регулювання. Звернено увагу на комплексні дослідження в окремих сферах адміністративно-правового забезпечення державних інтересів, яких окреслена проблематика торкається побічно: протидія тіньовій економіці, забезпечення митної безпеки. Втім, окреслені дослідження варто охарактеризовано як такі, що можуть бути використані як підґрунтя для подальшого дослідження окресленої проблематики, але не вирішують її. На основі історичного дослідження адміністративно-правового регулювання економіки в контексті забезпечення економічних інтересів держави виділено такі його періоди: 1) період Російської Імперії (до 1917 року); 2) період Радянського Союзу (до 1991 року); 3) період незалежної України (до 2017 року); 4) сучасний період. У перший період спостерігаються тенденції до трансформації монархічного режиму у відповідності до викликів ринкової економіки, що набирала обертів. Другий період характеризувався жорстким централізованим характером державного регулювання економіки. У третьому періоді відбувається активний розвиток децентралізованих засад державного регулювання в економіці на основі збалансованого поєднання правових та економічних методів управління. Визначено, що сучасний період характеризується розвитком людиноцентричних засад в адміністративно-правовому регулюванні, в тому числі й у сфері економіки. На основі цього обґрунтовано, що керівним державним інтересом у сфері економіки постає забезпечення прав і свобод людини в цій сфері. Визначено, що в сучасній реалізації норм адміністративного права в контексті забезпечення економічних інтересів України зростає значення форм реалізації, не пов’язаних із правозастосуванням: виконання, використання, дотримання. Вказане пояснюється розвитком значення економічних методів управління в публічному адмініструванні економіки, а також обов’язком суб’єктів економічних відносин діяти в межах правового поля. Вихідним сучасним пріоритетом у забезпеченні економічних інтересів України визначено забезпечення прав та свобод людини як визначальної соціальної цінності. На основі дослідження історичного досвіду розвитку адміністративно-правового управління економікою вказаний пріоритет охарактеризовано як єдино можливий, а інші цілі та завдання мають вважатись проміжними та підпорядковуватись йому. Обґрунтовано, що така організація цілей має тільки розвиватись надалі в контексті адміністративно-правового забезпечення економічних інтересів України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Подцерковний, О. "Про проблеми застосування податкового законодавства до конкурентних відносин за аналогією." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 78–84. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.944.

Full text

Abstract:

У статті досліджена можливість застосування податкового законодавства до конкурентних відносин за аналогією. Аналізуються суперечливі судові рішення, які припускають застосування понять, які закріплені у податковому законодавстві, для визначення природи конкуренних відносин у сфері господарюван- ня. Ця практика називається неправильною з погляду букви закону та засадничих теоретичних положень щодо аналогії закону, яка вимагає встановлення однотипного правового режиму у подібних відносинах. Такий однотипний режим має винятковий характер для міжгалузевих відносин. Вказується на пря- мі приписи Податкового кодексу України, що передбачають виключне застосуванння його положень для цілей оподаткування, а також аналізується змістовна відмінність правил оподаткування та результатів об'єктивних господарських операцій на прикладі бонусу, який надається імпортером у формі безповоротної фінансової допомоги усім своїм дистриб’юторам за реалізацію імпортованої продукції за кошти державного бюджету через систему публічних закупівель. Зроблено висновок, що визначен- ня правил оподаткування та дефініцій у податковому законодавстві, яке має виняткову публічно-правову природу, не може переноситися на сферу змішаних приватно-публічних відносин економічної конкуренції, що ґрунтуються на особливих норма- тивно-правових джерелах, ділових звичаях та спеціальній методології оцінки результатів господарських операцій. Результати оподаткування самі становлять економічний результат, але податкові правила не можуть формально «призначати» наявність чи відсутність економічного результату. Податкові відносини є формалізованими та вторинними на відміну від об’єктивних господарських конкуренційних відносин. Не випадково, Господарський кодекс України чітко розділяє державну антимонопольно-конкурентну політику та державну податкову політику. На цій підставі зроблено висновок про розбіжність типу правового режиму податкових і господарських відносин та неприпустимість застосування податкового закону до відносин економічної конкуренції за аналогією.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Сурілова, О. О. "ПРАВОСВІДОМІСТЬ ЯК ЕЛЕМЕНТ СТАЛОГО РОЗВИТКУ БУРШТИНОНОСНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 22 (November 8, 2019): 120–29. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v22i0.583.

Full text

Abstract:

Актуальність проблеми запровадження ефективного організаційно-правового механізму регулювання видобутку бурштину визначається тим, що Україна має значні запаси цієї сировини, за відсутності ефективного правового регулювання її використання, що призводить до налагодження незаконного видобутку та виникнення значних ризиків для національної безпеки України. Правосвідомість розглядається як запорука сталого розвитку бурштино-носних регіонів. Аналізується дефініція правосвідомість, яка віддзеркалює зміст правових норм, стан реалізації, вміщує ставлення до права, впливає на правову поведінку особи та дозволяє її носіям сформувати власні правові установки, що впливає на процес реалізації правових норм. Наголошується, що тільки наявність якісного законодавства в цій сфері, послідовне застосування юридичної відповідальності за незаконний видобуток бурштину щодо організаторів злочинних схем та забезпечення прав пересічних громадян сприятиме формуванню належної правосвідомості усіх зацікавлених осіб.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Нечитайленко, А. О., and В. А. Нечитайленко. "ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ЕКОЛОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ З НАЦІОНАЛЬНОЮ ПОЛІЦІЄЮ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 32 (2020): 75–81. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.10.

Full text

Abstract:

У статті на основі аналізу норм чинного законодавства та практики його реалізації, а також наукових праць з дослідження правових проблем забезпечення екологічної безпеки нашої держави розглянуто основні напрями і форми взаємодії органів екологічного контролю з підрозділами Національної поліції України, виявлено проблеми правового регулювання цієї взаємодії та вносяться пропозиції щодо підвищення її ефективності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Гальона, І. І. "ПОЧАТОК ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 351–60. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.39.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека - найвища соціальна цінність в Україні. Реалізація норми Конституції України - головна ціль державної політики національної безпеки. Побудова демократичної правової системи України в першу чергу передбачає реформування чинного законодавства, яке б реально гарантувало недоторканість прав, свобод та законних інтересів суспільства і громадянина від протиправних посягань. Реалізація цих завдань правоохоронними органами, які зобов’язані застосовувати наявні сили, засоби та проводити ефективні заходи протидії торгівля людьми. Ефективність застосування таких заходів багато в чому залежить від професійних знань і навичок слідчих та оперативних працівників, які проводять оперативно – розшукові заходи та залучаються до проведення негласних слідчих (розшукових) заходів, особливо тих, що вчиняються членами організованих груп та злочинних організацій під час досудового розслідування проступків та кримінальних злочинів. У той же час, підвищенню ефективності діяльності правоохоронних органів у протидії торгівлі людьми вимагає у першу чергу суттєвого вдосконалення правових норм, в першу чергу, кримінального та кримінально процесуального права, спрямованого на удосконалення превентивних заходів поліції та розслідування та превентивної відповідальності за вчинення цих злочинів. Метою дослідження є теоретична розробка та впровадження ефективних форм проведення слідчих дій на початковому етапі розслідування фактів торгівлі людьми. Зроблено висновок, що початок досудового розслідування чітко регламентований нормами Кримінального процесуального кодексу а також нормативними актами Міністерства внутрішніх справ та офісом Генерального прокурора України. Під час дослідження досудового розслідування торгівлі людьми вдалося не тільки виявити недоліки пов’язані з початковим етапом розслідування торгівлі людьми але й запропонувати методику їх розслідування. Крім того, цей етап проведення першочергових заходів тісно пов›язаний із спеціалізацією розслідування цих злочинів, що підтверджено матеріалами дослідження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Харченко, Н. П. "СТРАТЕГІЧНІ ПРАВОВІ АКТИ УКРАЇНИ: ПЛЮРАЛІЗМ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 48–51. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).393.

Full text

Abstract:

У статті здійснюється теоретико-правове розкриття юридичної природи, понять, змісту, особливостей стра-тегічних правових актів у законодавстві України шля-хом аналізу різних наукових позицій. Констатується, що, оскільки й донині нормативно невизначеними є порядок ухвалення, юридична сила, співвідношення, а також відмінність одного стратегічного акта від ін-шого, часто-густо правові акти, які за змістом приписів є стратегіями, мають назву «програма», «концепція», «доктрина» чи «основи державної політики». Навпа-ки, правові акти, які містять норми нестратегічного характеру, названі стратегіями. Виокремлюється низ-ка специфічних ознак (характеристик) стратегічних правових актів, що вирізняють їх від інших норматив-но-правових актів. Зокрема, це такі ознаки: спеціальне найменування (доктрина, концепція, стратегія, про-грама, план, основи державної політики тощо); домі-нування у змісті норм-ідей, норм-цілей, норм-завдань, норм-принципів тощо, тобто декларативних, розпоряд-чих норм; наявність як правових норм, так і доктринальних, концептуальних положень, системи заходів і механізмів реалізації, а також критеріїв оцінки ефек-тивності; спрямованість на впорядкування не конкрет-них галузей законодавства, а міжгалузевих правових інститутів; наявність комплексного об’єкта регулюван-ня; їх реалізація неможлива без міжсистемних зв’яз-ків правовідносин в різних сферах суспільного життя (навіть якщо ці акти не містять відповідних галузевих правових норм); вони є основою для ухвалення інших правових актів; їхня юридична сила є різноманітною, адже вони ухвалюються різними державними органа-ми, тому можуть мати як законний, так і підзаконний характер; вони здебільшого ухвалюються на визначе-ний строк. Аргументується доречність застосування категорії «стратегічні правові акти» як категорії, що охоплює всі нетипові правові акти стратегічного ха-рактеру, в яких містяться приписи, що визначають систему офіційних концептуальних ідей і поглядів, науково обґрунтованих принципів, єдиних організа-ційних вимог, а також напрямів, пріоритетів, способів, суб’єктів реалізації державної політики щодо впоряд-кування юридично однорідних суспільних відносин в різних сферах у чітко визначений проміжок часу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Проць, Іванна, and Наталія Лепіш. "ОСОБЛИВОСТІ ПОДАТКОВОЇ ПЕРЕВІРКИ ЯК ФОРМИ ПОДАТКОВОГО КОНТРОЛЮ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 306–9. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-64.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто категорію «податкова перевірка» та науково обґрунтовано теоретичні і нормативні положення проведення перевірок податковими органами. Проведено комплексне та всебічне дослідження правових норм, що регулюють порядок застосування компетентними державними органами форм і методів податкового контролю з урахуванням сучасних тенденцій розвитку податкового контролю в Україні. Проаналізовано низку законів і підзаконних актів, що регулюють питання проведення планових і позапланових документальних перевірок, фактичних, камеральних, виїзних, зустрічних, цільових, повторних перевірок. Проведене дослідження особливостей податкових перевірок дозволило констатувати багатогранність і багатоаспектність проблеми в понятійному апараті і в нормативному регулюванні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

НИКИТЧЕНКО, НАТАЛІЯ, and СЕРГІЙ ДОНКОВ. "Особливості процедур банкрутства об’єктів державної власності." Право України, no. 2020/04 (2020): 216. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-216.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу правових норм, що регулюють процедури банкрутства суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також виявленню колізійних норм у чинному законодавстві України про банкрутство та приватизацію. Зокрема, Урядом оголошено реалізацію програми приватизації. Близько 960 державних підприємств передано Фонду державного майна України для приватизації. Постановка проблеми, проаналізованої авторами статті, полягає у тому, що переважна більшість цих підприємств має велику заборгованість перед кредиторами. Така ситуація породжує низку конфліктів у застосуванні на практиці різних нормативно-правових актів, які так чи інакше торкаються сфери банкрутства. Мета статті полягає у дослідженні проблеми правового регулювання банкрутства об’єктів державної власності. Основні результати полягають у рекомендації щодо недоцільності встановлення надмірних обмежень і мораторіїв на застосування процедур банкрутства відносно підприємств державного сектору управління. Зазначена практика адміністративноправового регулювання господарсько-правових відносин, як правило, має небажані економічні наслідки. Такі обмеження призведуть до негативного економічного ефекту як для підприємств державного сектору, зокрема, так і для економіки загалом, що позначиться на міжнародних рейтингах інвестиційної привабливості України. У результаті дослідження можна зробити висновки про необхідність удосконалення механізмів практики застосування законодавчих норм, що регулюють процеду ри банкрутства відносно підприємств із часткою державної власності понад 50 %. Таке вдосконалення можливе через активізацію взаємодії між органами державного управління, судової влади та суб’єктами професійного громадського суспільства, зокрема, з професійними саморегулівними організаціями арбітражних керуючих України з метою уніфікації практики застосування, вирішення колізійних питань та підвищення ефективності реалізації процедур банкрутства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Галабурда, Н. А. "Імплементація міжнародних кримінально-процесуальних норм як форма впливу міжнародного права на національне право." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 42–48. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1823.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються особливості імплементації міжнародних кримінально-процесуальних та кримінально-правових норм як форми впливу міжнародного права на національне право. Аналізуються основні доктринальні підходи вчених до визначення поняття «імплементація» і відмежування його від інших подібних понять. Виявляється специфіка впливу правових норм міжнародних конвенцій на правові норми кримінального права окремих держав. Можна зробити висновок, що основною метою реалізації як кримінального процесуального, так і міжнародного кримінального права як форми впливу міжнародного права на національне право є зміна чинного законодавства для виконання міжнародних зобов'язань з урахуванням кримінально-правової системи, структури чинного галузевого законодавства, законодавчої техніки. Це дозволяє законодавцю реалізувати положення міжнародної угоди та покращити якість законодавства, а положення міжнародного кримінального права є поштовхом, який ініціює перегляд національного законодавства у випадках, коли це прямо передбачено в тексті міжнародної угоди або вимагається законом. На ефективність реалізації безпосередньо впливає якість національного законодавства, а також вибір законодавцем методів реалізації: прийому, адаптації, трансформації та направлення. Незважаючи на різні доктринальні підходи до визначення поняття «імплементація», найбільш точним слід вважати визначення національної правової імплементації як процесу, що передбачає реалізацію міжнародного кримінального права в державі у сфері внутрішнього права з його допомогою та зі встановленим порядком; юридична діяльність державних органів, спрямована на фактичне виконання міжнародних зобов'язань, взятих на себе державою. Підтримую думку А.Л. Лучиніна про те, що поняття «реалізація» не є синонімом поняття «виконання», оскільки реалізація - це процес, а виконання - можливий результат цього процесу. Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також інші міжнародні договори, норми яких стосуються самореалізації, безпосередньо застосовуються, вони не потребують прийняття внутрішнього законодавства для їх реалізації. Зазвичай у конституціях держав містяться положення, які є прикладом загального довідкового правила, що дозволяють застосовувати міжнародні угоди, обов'язкові для держави, належним чином ратифіковані та опубліковані, або загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, або визначають місце міжнародного права в межах правової системи конкретної держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Лисенко, А. М., І. В. Лисенко, and Г. М. Гаряєва. "Здійснення права приватної власності на окремі види нерухомого майна за законодавством України." Law and Safety 79, no. 4 (December 14, 2020): 122–29. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2020.4.19.

Full text

Abstract:

Проаналізовано проблеми здійснення права приватної власності на нерухоме майно за законодавством України. На підставі дослідження конституційних і цивільно-правових норм, а також наукових праць із цієї тематики окреслено загальні засади та принципи реалізації власником своїх майнових прав щодо нерухомого майна, яке йому належить. Оскільки майнові права всіх суб’єктів правовідносин є не лише основою економічного розвитку всього суспільства, а й потужним фактором становлення кожної особистості в нашій державі, створення, ухвалення та застосування справедливих норм здійснення права приватної власності буде запорукою гармонійного соціально-економічного підґрунтя для кожного громадянина нашої держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Ковбас, І. В. "Нагородна справа як об’єкт адміністративно-правового регулювання: поняття та зміст." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 81–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).521.

Full text

Abstract:

Актуальність. Практичне виконання положень Концепції реформування нагородної справи в Україні істотно актуалізує проблематику визначеності поня-тійного апарату, одним із елементів якого є нагородна справа. Саме відсутність легального визначення наго-родної справи у законодавстві України зумовлює різ-ні підходи до його тлумачення на практиці у процесі застосування нагородного законодавства. Наслідком цього є ототожнення її із системою нагород, нагородною системою, нагородною практикою, нагородною політи-кою тощо. Представники різних галузевих правових наук поглиблено, на жаль, феномен нагородної спра-ви не досліджували, а здебільшого зосереджувалися на окремих проблемах різновидів нагород, нагородної процедури, співвідношенні нагороди з іншими видами заохочень тощо. Саме відсутність наукових ґрунтов-них тематичних досліджень, безпосередньо присвя-чених нагородній справі, зумовили й «дефект» дефі-ніційного ряду й проєктів нормативно-правових актів з проблематики нагородної справи. Тобто понятійна прогалина нагородного законодавства стосовно визна-чення основного «понятійного» фундаменту залиша-ється, а отже, й різноваріативність нагородної практи-ки також, що негативно впливає й буде зберігатися й у майбутньому. Отже, нагальна потреба корегування «базового» понятійного нагородного апарату, насам-перед стосовно визначення нагородної справи, яке б охопило її зміст, визначає вектори наукових тема-тичних фахових досліджень і, зокрема, цієї роботи. Метою роботи є – на підставі опрацювання «базових» тематичних наукових, нормативних джерел сформу-лювати визначення поняття «нагородна справа», яке б охоплювало весь її зміст, й обґрунтувати доцільність закріплення його для використання як офіційної дефі-ніції. Об’єкт дослідження формують суспільні відно-сини, що виникають у зв’язку із використанням наго-род, що виникають у сфері нагородної справи. Предмет дослідження – теоретико-методологічні положення щодо розуміння нагородної справи, її змісту, співвід-ношення із суміжними поняттями, а також форму-вання наукового базису для нормативних визначень. Методи дослідження, які використовувалися, форму-ють систему загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, серед яких: діалектичний, порів-няльно-правовий, логіко-юридичний, семантичний, експертних оцінок, прогнозування, моделювання. Під час написання роботи опрацьовувалися наукові, нор-мативні, публіцистичні тематичні джерела, які тією чи іншою мірою пов’язані із нагородною справою, а саме: роботи Є. Трофімова, М. Титаренко, А. Майдебури, Д. Коритько та інших. Результати дослідження. Уза-гальнюючи все вищезазначене, можна запропонувати авторське визначення нагородної справи як регламен-тованої нормами права історично сформованої з ура-хуванням нагородних традицій офіційної публічної діяльності, безпосередньо пов’язаної із впроваджен-ням та застосуванням державних нагород за заслуги особи (колективу осіб) перед державою, українським народом, а також реалізацією гарантій такої діяльно-сті. Таку діяльність умовно варто поділяти на два види: основну (безпосередньо пов’язану із впровадженням та застосуванням державних нагород) та додаткову (організаційне, матеріально-технічне, інформаційне забезпечення такої діяльності). Нагородну справу вар-то розглядати як елемент єдиного тематичного суміж-ного понятійного ряду, відмежовуючи від нагородної системи держави, системи нагород, нагородної політи-ки, нагородної практики, нагородних традицій, наго-родної культури, нагородної ідеології, нагородної про-цедури, нагородної юстиції та нагородних матеріалів (нагородних документів), нагородного права, нагород-ного законодавства. Враховуючи її тісні зв’язки з ін-шими нагородними явищами, нагородну справу варто розглядати як складник нагородної системи України. Запропоноване визначення варто використовувати як у наукових дослідженнях з проблематики нагородного права, так і закріпити як норму-дефініцію, упорядку-вавши тим самим понятійний термінологічний апарат й усунувши передумови для помилкового ототожнення суміжних нагородних явищ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

ШПАКОВИЧ, ОЛЬГА. "Розвиток доктрини права Ради Європи та взаємодії міжнародних і національних правопорядків." Право України, no. 2019/06 (2019): 119. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-119.

Full text

Abstract:

Підвищення ролі міжнародного права в міжнародних відносинах вимагає нових підходів і до оцінки співвідношення з національним законодавством, а також шляхів вдосконалення механізмів імплементації міжнародних угод та актів міжнародних організацій у внутрішні правопорядки держав-членів. Акти органів Ради Європи (РЄ) та Європейського Союзу (ЄС), як і міжнародне право загалом, впливають на процес створення та застосування нормативних актів у національних правових системах. Акти органів міжнародних організацій, як і норми міжнародного права, можуть бути зразком для національного правового регулювання або ж державні органи, приймаючи відповідний нормативно-правовий акт, повинні враховувати його міжнародно-правові наслідки. Метою статті є визначення особливостей правових систем РЄ та ЄС, співвідношення норм права ЄС із нормами конституцій держав-членів, а також місця актів органів РЄ та ЄС у національних правопорядках держав-членів. Авторка доходить висновку, що, порівнюючи правові механізми взаємодії правових систем РЄ та ЄС із національними правовими системами, обидва механізми є об’єктивно необхідними, оскільки вони сприяють сумісності різних правових систем Європи та їхній здатності взаємодіяти між собою. Окрім цього, у процесі розробки кожного правового акта держави – члени РЄ та ЄС можуть передбачати спеціальний механізм або процедуру для втілення їх у життя. Відповідно, сам характер правових актів, а також намір держав повинен визначати процес імплементації. Незалежно від того, яке ставлення до норм міжнародного права проголошують держави, на практиці вони прагнуть розробити додаткові правові механізми національно-правового забезпечення ефективності реалізації актів органів РЄ та інститутів ЄС.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Матвєєв, П. С., and М. Ю. Можаровський. "Теоретико-правові засади комплаєнс-заходів суб’єктів господарювання в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 113–25. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3215.

Full text

Abstract:

У дослідженні доводиться необхідність реалізації внутрішнього контролю з метою оптимізації алеаторних наслідків діяльності суб’єктів господарювання. Пропонуються отримані в результаті компаративістичного підходу основні положення, метою яких є організація системи внутрішнього комплаєнс-контролю суб’єктів підприємницької діяльності на прикладі США та Великобританії. Наголошується на тому, що за останні роки доволі розповсюдженим явищем є увага, яка приділяється з боку суб’єктів господарювання, що відносяться до великого бізнесу, дотриманню процедур корпоративної етики та коплаєнсу. Останній не лише покликаний забезпечувати екстериторіальні вимоги до ведення бізнесу, а й покликаний забезпечити стабільність економічних зв’язків на міжнародному рівні, а також сталість економічного розвитку в національному вимірі та good statement конкретного суб’єкта господарювання. Зазначене підтверджується та має цілком конкретизовані статистичні дані про порушення загально визнаних у світовій практиці норм комлаєнс, що призвели до об’єктивно покладених санкцій на суб’єктів господарювання. Ці порушення абсорбувались невідповідністю різних комплаєнс-норм як об’єктивний ризик, що впливає на весь комплекс господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньо-господарських відносин. Усе це має бути об’єктом постійної уваги і жорсткого контролю з боку управлінської ланки як топ-менеджменту, так і відповідальних за окремі напрямки діяльності компанії. Пропонуються зміни до чинного законодавства України стосовно комплаєнс-заходів суб’єктів господарювання. Надається характеристика комплаєнсу та окремим аспектам комплаєнс-заходів як розповсюдженій формі внутрішнього контролю. Пропонується система «інформативно-превентивних» покажчиків для кореляційного аналізу застосування комплаєнс-контролю суб’єктів господарювання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Іщук, Л. П. "Особливості розгляду публічно-правових спорів у фіскальній сфері в адміністративному судочинстві." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 92–96. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).573.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню особливостей розгляду публічно-правових спорів у фіскальній сфері в адміністративному судочинстві. Зазначено, що публічне адміністрування у фіскальній сфері залежить не лише від правового регулювання суспільних відносин, які виникають під час реалізації політики у сфері регулювання доходів і видатків держави, але і від інтерпретації норми права контролюючими органами, дій посадових осіб таких органів державної влади, які її реалізують і діяльність яких не позбавлена суттєвих недоліків. Проведено аналіз статистичних даних діяльності адміністративних судів дав можливість зробити висновок, що майже третину всіх справ, які розглядаються в таких судах всіх інстанцій, становлять публічно-правові спори у фіскальній сфері. Виділено різновиди публічно-правових спорів у фіскальній сфері, до яких віднесено спори із приводу реалізації публічної фінансової політики, із приводу адміністрування податків, зборів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, із приводу реалізації державної політики у сфері економіки щодо митної справи. Акцентовано увагу на основних проблемах виникнення таких публічно-правових спорів, до яких віднесено: неоднозначне застосування норм права, процедурні порушення контролюючими органами, недотримання посадовими особами контролюючих органів норм чинного законодавства при здійсненні ними своїх повноважень, неврахування контролюючими органами напрацьованої чіткої правової позиції судової практики, існування невеликої кількості типових і зразкових справ. Особливостями ж розгляду визначено те, що спори не завжди вирішуються оперативно, а судові процеси можуть бути тривалими, для повного, всебічного й об'єктивного розгляду таких спорів судді мають володіти не лише юридичними знаннями, а й розуміти особливості бухгалтерського та податкового обліку, валютного і грошового обігу, бюджетного процесу та фінансових послуг. Сформувати судову практику надзвичайно важко з огляду на постійні зміни до чинного законодавства у фіскальній сфері. Автор дійшов висновку, що для підвищення ефективності діяльності адміністративних судів і забезпечення прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах у фіскальній сфері необхідно вдосконалювати не лише чинне законодавство в напрямку створення несуперечливого матеріального та процесуального права, але й формувати єдину судову практику для правильного й об'єктивного вирішення всіх публічно-правових спорів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Степенюк, Олег Григорович. "РЕЛЯЦІЙНА ТЕХНІКА ГЕРМАНА ДАУБЕНШПЕКА ТА ОСНОВНІ ФОРМИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 270–75. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.40.

Full text

Abstract:

У статті йдеться про оригінальну навчальну інтердисциплінарну методику опрацювання правової справи (реляційну техніку), яка знайшла свій класичний вираз у посібнику Германа Даубеншпека (1831–1915) «Referat, Votum und Urtheil: eine Anleitung für praktische Juristen im Vorbereitungsdienst», перше видання якого мало місце у 1884 в Берліні у видавництві Vahlen, нараховуючи 154 сторінки, а останнє – 35 зі змінами і доповненнями, продовжене іншими редакторами, 514 сторінок – у 2013 році. Метою статті є опис і критичний аналіз згаданої в попередньому абзаці реляційної техніки у світлі двох основних – за Робертом Алексі – форм правозастосування, а саме з погляду субсумції і зважування. У нашій роботі розглядаються три питання: по-перше, передісторія та історія видань пра- ці Г. Даубеншпека, її структура й окремі особливості. Зокрема, констатується, що реляційна техніка складається в судовій діяльності приблизно з 1500 року, а в останні 14 десятиліть вона була актуальною в кайзерівській Німеччині, Веймарській республіці, в націонал-соці- алістичний період та післявоєнний період і є такою в наші дні в рамках двоступеневої юри- дичної освіти Німеччини. По-друге, питання про філологічну і субсумційну природу оригінальної реляційної техніки Г. Даубеншпека. Зокрема, констатується, що експертний та судовий стилі опрацювання пра- вової справи (як методологічні та матеріально-правові аспекти реляційної техніки) є, власне кажучи, двома можливими способами юридичного і логічного аналізу застосування норм, які належним чином виражені в чинному законодавстві, тобто так званих закритих норм. По-третє, щодо делібераційного потенціалу згаданої техніки. Тут йдеться про ті питання, які не можуть бути вирішенні на основі субсумції, тобто про застосування шляхом зважуван- ня відкритих правових норм. У підсумку констатовано, що згадана реляційна техніка може бути реципована в юри- дичній навчальній практиці України (з відповідною адаптацією і розвитком, які мають пряме відношення до основних форм правозастосування). Її найкраще розроблені аспекти спи- раються на логічну структуру субсумції, тобто підведення факту під норму, і в цьому сенсі є інтерсуб’єктивними. Водночас ця техніка має відкриті питання, пов’язані з такою формою правозастосування, як зважування. Розроблення останнього аспекту може надати нове жит- тя реляційній техніці як у Німеччині, так і в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

БЕРНАЗЮК, ЯН. "Принцип рівності сторін у сучасній доктрині податкового права (на прикладі розгляду публічно-правових спорів)." Право України, no. 2020/04 (2020): 57. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-057.

Full text

Abstract:

Формування нової доктрини податкового права пов’язане з переосмисленням і запровадженням нового підходу до тлумачення та реалізації принципу рівності в податкових правовідносинах. Реалізація принципу рівності в таких відносинах залишається однією з актуальних проблем і стоїть на заваді остаточної трансформації доктрини податкового права. У практичній площині принцип рівності має різні форми вираження, кожна з яких є важливою у контексті дотримання вказаного принципу. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню принципу рівності в адміністративному судочинстві, зокрема, під час розгляду податкових спорів, необхідно констатувати, що в юридичній літературі недостатньо актуальних наукових праць, присвячених практичним питанням дотри мання принципу рівності в податково-правових відносинах. Метою статті є визначення принципу рівності у сучасній доктрині податкового права з урахуванням практики його застосування у судових рішеннях на прикладі публічно-правових спорів. Для її реалізації проаналізовано основні підходи до визначення засад нової доктрини податкового права; охарактеризовано зміст принципу рівності в адміністративному судочинстві та податково-правових відносинах; розглянуто судову практику у податкових спорах щодо реалізації принципу рівності. Встановлено, що принцип рівності є основоположною засадою нової доктрини податкового права, який закріплено у нормах процесуального та матеріального права; реалізація зазначеного принципу має важливе значення як в адміністративному судочинстві, так і в діяльності суб’єктів публічно-владних повноважень. З’ясовано, що у податкових спорах принцип рівності слід розглядати в двох основних аспектах: 1) як рівність оподаткування (рівність платників податків перед законом), тобто рівний підхід податкових органів до платників податків під час проведення перевірок, розрахунку суми податкового зобов’язання та суми відшкодування податку на додану вартість, застосування штрафних санкцій, надання пільг тощо; 2) як рівність у відносинах між платником податку та державою, тобто рівні умови та взаємні права й обов’язки платників податків і державних органів, включаючи рівний доступ сторін податкових правовідносин до правосуддя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Олегович, Харитонов Євген, and Харитонова Олена Іванівна. "ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ «ПРИВАТНЕ ПРАВО» В ПРОЦЕСІ РЕКОДИФІКАЦІЇ." Часопис цивілістики, no. 42 (October 6, 2021): 5–13. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i42.428.

Full text

Abstract:

Харитонов Євген Олегович, Харитонова Олена ІванівнаПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ «ПРИВАТНЕ ПРАВО» В ПРОЦЕСІ РЕКОДИФІКАЦІЇСтаття присвячена дослідженню впливу концепту приватного права на концепції оновлення цивільного зако-нодавства України, визначенню шляхів його реалізації в процесі рекодифікації та впровадження її результатів уюридичний побут.У статті аналізуються категорії «концепт приватного права», «правова ідея», «правова реальність», «механізмправового регулювання відносин» і його елементи у сфері приватного права. Концепт «приватне право» розумі-ється як раціональне й емоційне сприйняття людиною права як частини світу, у якому існує ця людина, відчува-ючи себе частиною цього світу. При цьому основою розуміння сутності приватного права є характеристика йогояк феномена цивілізації, яким визначається статус людини як приватної особи.На підґрунті розуміння концепту приватного прав як ідеї права розглядаються питання реалізації цієї ідеї тапроводиться розмежування понять «механізм правового регулювання» й «механізм реалізації концепту приват-ного права». При цьому «механізм правового регулювання» визначається як система правових засобів (юридич-них норм, правовідносин, актів тощо), за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відносини суспіль-ства. Зроблено висновок, що механізм реалізації концепту приватного права включає такі елементи: 1) джерела(природне право як підґрунтя, засади), 2) нормативну основу, 3) правовідносини (включаючи юридичні факти),4) акти реалізації прав та обов’язків (акти застосування), акти тлумачення норм права.Доводиться, що для забезпечення впровадження концепту приватного права в буття суспільства державамає здійснювати в межах правового поля комплекс заходів. Таким чином відбувається «об’єктивізація» концептуприватного права, перехід його з абстрактного цивілізаційного рівня на рівень цінностей, категорій, інституцій,правовідносин.Обґрунтовується висновок, що в процесі оновлення цивільного законодавства (рекодифікації) мають бути вра-ховані такі положення: приватне право має основою не нормативістську концепцію, а природне, соціально-при-родне підґрунтя. Це означає, що норми цивільного законодавства методологічною основою мають природнеправо, положення якого необхідно більш повно й чітко відобразити в переліку засад цивільного законодавства.Має бути врахованим також існування колізії інтересів (приватних одне з одним і приватних із публічними) танеобхідність їх залагодження в процесі оновлення цивільного законодавства. Крім того, доводиться, що важли-вим є впровадження концепту приватного права не лише в процесі оновлення цивільного законодавства, а й упрактику його застосування, що, у свою чергу, потребує вдосконалення механізму цивільного судочинства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Галіцина, Н. "Інститут адміністративної відповідальності у соціальній сфері." Юридичний вісник, no. 5 (December 8, 2020): 20–32. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.1998.

Full text

Abstract:

У статті визначено призначення інституту адміністративної відповідальності в соціальній сфері. Показано суб'єктивний склад осіб, яких можна притягати до адміністративної відповідальності за проступки, що посягають на адміністративно-правовий механізм реалізації концепції соціальної держави. Доведено доцільність виокремлення юридичних осіб як самостійного суб'єкта, якого можна притягти за вчинення адміністративних деліктів у галузі соціального захисту, що цілком узгоджується із практикою країн-членів ЄС. Вказано, що для соціальної сфери примус має владно-управлінську природу, здійснюється на основі норм публічного права (адміністративно-правових), вимагає існування елементу державної влади, публічної адміністрації та відповідних методологічних настанов у реалізації нею своєї компетенції. Проілюстровано, що для належного гарантування реалізації концепції соціальної держави слід говорити саме про адміністративно-правовий примус, стосовно розуміння сутності якого можна виокремити доктринальні позиції щодо сприйняття його у владно-управлінському, інструментальному та прагматичному плані. Запропоновано під штрафом розуміти вид адміністративної штрафної санкції в грошовому еквіваленті, що оперативно стягується в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України, за вчинені адміністративні делікти з метою виховання та покарання правопорушників, попередження вчинення ними адміністративних проступків у майбутньому. З'ясовано, що це основний та самостійний вид адміністративного стягнення за делікти, вчинені в галузі соціального захисту, надання соціальних послуг. Його основними властивостями у відповідних відносинах є превентивна роль і стримувальний характер. Запропоновано критерії відмежування від штрафних санкцій адміністративно-господарських санкцій, які застосовуються до порушників норм соціального права. Доведено, що процедура під час їх застосування є адміністративною, тобто має офіційний і публічно-владний характер, а порядок застосування може бути й судовим, але за правилами адміністративного судочинства. Встановлено, що адміністративно-господарські санкції мають публічну (адміністративну) правову природу та відносно самостійний правозахис-ний характер, виконують охоронну функцію в частині забезпечення соціальної справедливості та підтримання громадського порядку в соціальній сфері.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Хромов, А. В. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОПОВНЕННЯ ДЕРЖАВНИХ АРХІВНИХ КОЛЕКЦІЙ ЧЕРЕЗ МЕРЕЖУ ІНТЕРНЕТ: ПРАКТИКА ТА ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, no. 9 (August 9, 2021): 30–35. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-09-04.

Full text

Abstract:

Одним із ключових завдань роботи Державної архівної служби України та державних архівних установ є збереження та поповнення архівної спадщини українського народу. У сучасному світі набули поширення інтернет-майданчики продажу антикварних предметів, зокрема історичних документів, які до недавнього часу майже не помічались державою як потенційне джерело поповне- ння архівних фондів державних архівів. Мета дослідження – надати характеристику та провести аналіз наявного механізму контролю за продажами архівних документів онлайн та поповнення дер- жавних архівних колекцій. Методами дослідження є: системний метод (для з’ясування правових меха- нізмів купівлі державою архівних документів в системі архівного законодавства України); загально- науковий порівняльний та спеціальні порівняльно-правовий та порівняльно-історичний методи (для співставлення практики реалізації цього напряму діяльності державних архівів в Україні); формально- юридичний метод (для здійснення комплексної характеристики основних правових категорій архівного законодавства України); метод наукового тлумачення права (для обґрунтування змісту відповідних правових норм). Результат дослідження полягає в підготовці пропозиції щодо внесення змін до окре- мих статей галузевого архівного закону та підзаконних актів, та/або врахування виявлених проблем під час підготовки нового архівного закону. Встановлено, що сучасне українське архівне законодав- ство лише декларує першочергове право держави на викуп документів Національного архівного фонду, однак на практиці це не завжди відповідає дійсності. До недавнього часу Державна архівна служба України та державні архівні установи майже не вживали адміністративних чи організаційних захо- дів щодо забезпечення суспільного інтересу під час продажу історичних документів на інтернет- аукціонах. Внесено пропозиції щодо вдосконалення профільного архівного законодавства та організа- ції роботи державних архівів в цьому напрямку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

МОШАК, ГРИГОРІЙ. "Засоби приватного права, що запобігають правопорушенням, у Німеччині та в Україні." Право України, no. 2021/07 (2021): 188. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-188.

Full text

Abstract:

Однією із правових проблем є те, що природа, структура і розвиток застосування засобів приватного права, які запобігають правопорушенням, за матеріалами Німеччини й України вітчизняною наукою не досліджувалися. Наукова невизначеність стримує використання зазначених засобів для регулювання цивільного обороту, захисту прав громадян і зміцнення правопорядку. Метою статті є порівняльне дослідження засобів приватного права, які запобігають правопорушенням, за матеріалами Німеччини та України для доведення правомірності розширення їх застосування в українських умовах. Результати дослідження показують, що у Німеччині та у США розширюється використання засобів приватного права для запобігання правопорушенням. В Україні доктрина, законодавство та судова практика йому не сприяють. Запобіжному відшкодуванню шкоди перешкоджає відсутність такої практики, яка існує у Німеччині. Структуру засобів приватного права умовно визначають два основних напрями їх використання у запобіганні правопорушенням. Це залучення до участі у запобіжній діяльності все більшої кількості фізичних та юридичних осіб на приватноправових засадах із наданням їм окремих публічних функцій та використання у запобіжній діяльності приватноправових за своєю природою норм (включно у складі публічно-правових актів). Засоби приватного права – відшкодування шкоди, запровадження різних видів приватноправового контролю, залучення приватних служб і приватного сектору загалом до реалізації окремих публічних функцій – відповідають природі приватного права та застосовуються згідно з його принципами. Взаємопроникнення засобів посилює запобіжний вплив і не змінює існуючого міжгалузевого балансу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Apanaskovych, L. "ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА, В ЯКОМУ ЗАКРІПЛЮЮТЬСЯ ФОРМИ ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 256–62. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.31.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що державні службовці являють собою особливу категорію працівників, яка наділена сукупністю владних повноважень, що дають їм змогу діяти від імені держави та реалізовувати її найбільш важливі функції. З огляду на специфіку їх трудової діяльності, законодавець повинен використовувати особливий підхід до регулювання їх праці, зокрема в частині захисту гарантованих їм Конституцією та іншими законодавчими актами, трудових прав, свобод та інтересів. Втім, у сфері захисту трудових прав державних службовців існує ряд проблем, вирішення яких є фактично неможливим без покращення норм спеціального трудового законодавства, в якому закріплюються форми захисту трудових прав державних службовців. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, а також ряду державних концепцій та програм, обґрунтовано, що на сьогоднішній день, і вчені, і законодавець, досить непослідовно підходять до вирішення проблем захисту трудових прав державних службовців. Запропоновано авторське бачення щодо напрямків покращення спеціального трудового законодавства, в якому закріплюються форми захисту трудових прав державних службовців. Зроблено висновок, що вдосконалення спеціального трудового законодавства, в якому закріплюються форми захисту трудових прав державних службовців найбільш доцільно вдосконалювати у наступних ключових напрямках: 1) нормативно-правовий напрямок. В рамках представленого вектору вбачається необхідним: а) розширити перелік законодавчо закріплених трудо-правових гарантій діяльності державних службовців; б) закріпити на нормативно-правовому рівні форми захисту трудових прав державних службовців, а також інструменти, способи та засоби їх реалізації; 2) процедурний напрямок, який повинен передбачити розробку процедурних механізмів, реалізації таких форм захисту трудових прав, як: самозахист та медіація. Окремого вирішення потребує проблема колективного захисту своїх трудових прав державними службовцями; 3) напрямок матеріально-технічного та фінансового забезпечення праці державних службовців; 4) вдосконалення соціального захисту державних службовців, який повинен включати: розширення переліку соціальних гарантій, які надаються як самим державним службовцям, так і членам їх сімей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

ГЕТЬМАН, АНАТОЛІЙ, and ГАННА АНІСІМОВА. "Теоретико-методологічні засади формування національної доктрини земельного права." Право України, no. 2020/05 (2020): 29. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-029.

Full text

Abstract:

Формування сучасної національної доктрини земельного права пов’язано з низкою питань, зокрема й теоретико-методологічного характеру. Спираючись на методологічні підходи, земельно-правову доктрину розглянуто як галу зеву юридичну основу земельного права, державної земельної політики, що інституціоналі зована в земельному законодавстві і є інтегруючою сукупністю юридично-наукових трактувань і суджень про право, в межах яких розробляються юридичні форми пізнання права і правових явищ, принципи, поняття, терміни та конструкції, обґрунтовуються способи, засоби, прийоми сприйняття, розуміння і тлумачення його джерел, системи, структури тощо. Метою статті є огляд і впорядкування теоретико-методологічних засад формування земельно-правової доктрини, окреслення перспективних напрямів становлення та визначення особливостей її застосування при вдосконаленні національної політики, зокрема для реформування земельних правовідносин, і подальшій система тизації земельного законодавства в умовах євроінтеграції і сталого розвитку, а також викладення власного бачення окресленої проблематики. Для досягнення поставленої мети використано комплексний підхід, що передбачає застосування широкого кола загальнофілософських, загальнонаукових, спеціально-наукових і, власне, правових методів. Історичний метод став у нагоді при вивченні генези доктрини земельного права і законодавства. Діалектичний метод дав змогу всебічно розглянути й обґрунтувати закономірний характер формування (через динаміку, постійне оновлення й удосконалення) земельно-правової доктрини. За допомогою системно-структурного методу визначено місце земельноправової доктрини в архітектоніці системи національної правової доктрини. Теоре тико-прогностичний метод застосовано при прогнозуванні подальшого вдосконалення положень національної земельно-правової доктрини й земельного законо давства, а метод розумового моделювання – у процесі конструювання та модернізації правових норм, запропонованих з метою внесення змін до чинного законодавства. Використання статистичного методу дало змогу довести негативний вплив колізійності й неузгодженості норм земельного законодавства на механізм правового регулювання земельних відносин. Ці та інші методи використовувалися у взаємо зв’язку, що сприяло повноті дослідження та обґрунтованості сформульованих висновків і пропозицій. При цьому енвайронменталізм став оптимальною методологічною основою при формуванні доктрини земельного права. Крім того, завдяки комплексному підходу до вивчення зазначеної проблеми доведено, що подальша систематизація земельного законодавства має відбуватися на підставі опрацювання єдиної наукової доктрини, що сприятиме правильному тлумаченню юридичних норм, подоланню суперечностей, колізій і прогалин у чинному земельному законодавстві України, а також сформульовано пропозиції з удосконалення цього законодавства та зроблено висновок, що головним завданням нашої країни в умовах євроінтеграції є створення цілісної, логічно узгодженої національної земельно-правової доктрини як теоретичної основи нормотворчих процесів і формування єдиного правового простору.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Смородина, А. Є. "Проблеми укладення ліцензійного договору за законодавством України." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 5, 2020): 158–71. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2814.

Full text

Abstract:

Порядок укладення ліцензійного договору не регулюється окремо, на нього розповсюджуються норми Глави 53 Цивільного кодексу України. Однак системний аналіз його норм виявив, що вимога законодавства про обов'язкову письмову форму ліцензійного договору на практиці стає перепоною, оскільки не відповідає вимогам суспільства, в т.ч. для отримання дозволу на використання об'єктів авторського права в Інтернеті. Досліджено проблеми реалізації кожної стадії укладення ліцензійного договору - пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, в тому числі виходячи з того, що кожна зі сторін (ліцензіар та ліцензіат) майбутнього договору можуть зробити оферту. Щодо оферти проаналізовані умови, яким має відповідати оферта: містити істотні умови договору; її адресність; містити намір оферента вважати себе зобов'язаним у разі її прийняття; умова про строк на акцепт оферти. Ці умови проаналізовані через призму обов'язкової вимоги щодо письмової форми договору та його підписання сторонами як умови укладеності. Звертається увага на відмінність оферти від публічної оферти. Обґрунтовано застосування письмової форми до оферти. Щодо акцепту проаналізовані його умови як повної, безумовної і вчасної відповіді про прийняття пропозиції. Вказане завершується дослідженням питання укладеності ліцензійного договору. Визначаються проблемні питання під час укладення ліцензійного договору на використання торговельної марки через погодження істотної умови такого договору - умови, що якість товарів (послуг), виготовлених (наданих) за ліцензійним договором, не буде нижчою за якість товарів (послуг) власника свідоцтва, та він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови. Виокремлюються окремі проблемні питання для використання об'єктами авторського права, а саме щодо ідентифікації належного автора та ліцензіара. Наводяться відповідні приклади із застосування норм на практиці. Визначається проблематика щодо державної реєстрації ліцензійних договорів та заявляється про підтримку запровадження системи державної реєстрації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Форми реалізації та застосування правових норм'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles