Academic literature on the topic 'Формальний рівень'

У статті досліджено чотирирівневу композицію сатиричного жанру фацетії. Найбільш широкий зміст поняття «композиція» отримує в концепції Е. Різель, доповненій Л.С. Піхтовніковою. За цією концепцією композиція кожного художнього твору є структурним упорядкуванням, ієрархією формальних, змістових та образних складників, що утворюють формальний, формально-змістовий, змістовий та асоціативно-образний рівні, які взаємозумовлені і разом системно відображають структуру і зміст художнього твору. Рівні композиції у художніх жанрах є постійними, а обсяг змісту кожного рівня характерний для кожного жанру. Попередньо у статті охарактеризовано жанр фацетії та надано системне визначення (виходячи з характеристик та соціальних і естетичних цілей цього жанру). Звернено увагу на базовий рівень композиції – формально- змістовий, на якому формуються основні мовленнєві форми для передання змісту (композиційно- та архітектоніко-мовленнєві форми). Із лінгвосинергетичної точки зору самоорганізація рівнів композиції та їх системна взаємодія відбувається під час розв’язання суперечностей цих рівнів. Описано суперечності, які постійно присутні в композиції не тільки фацетії, а й будь-якого художнього тексту. Особливу роль у розв’язанні суперечностей рівнів композиції відіграють вербальні маркери в тексті фацетії. Пояснено семіотичну природу вербальних маркерів, їх навантаження різними функціями на кожному рівні композиції. У статті наведено приклади рівнів композиції у фацетіях, зокрема приклади мовленнєвих форм на формально-змістовому рівні композиції, а також у текстах указано вербальні маркери, з’ясовано їх ієрархічні значення у самоорганізації сенсу фацетії. Перспективами подальших досліджень є вивчення із синергетичної точки зору композиції художніх жанрів, споріднених із фацетією малих форм, таких як шванк, байка, притча, анекдот, епіграма. Перспективою є також поглиблена студія таких механізмів самоорганізації змістового та асоціативно-образного рівнів композиції фацетії, які реалізуються атракторами і репелерами фацетії, виявляються в біфуркації (розгалуженні) уявлень персонажів, у параметрах порядку цього жанру.

Метою дослідження є розробка методологічного забезпечення формальної структурно-логічної моделі уніфікації форм подання знань в системах штучного інтелекту. В роботі розглядається використання форм подання професійних знань для автоматизації прийняття управлінських рішень. Задачами дослідження є обґрунтування та розробка моделей уніфікації подання знань в системах підтримки рішень з використанням формально-лінгвістичного підходу. Теоретична розробка і практичне впровадження уніфікованої моделі репрезентації професійних знань у системах підтримки рішень є актуальною науковою проблемою. Об’єктом дослідження є процес моделювання і побудови інтелектуальних систем підтримки рішень на основі використання уніфікованих форм подання знань. Предметом дослідження є формальні моделі уніфікації подання знань в інтелектуальних системах підтримки прийняття рішень. Обґрунтовується необхідність розробки уніфікованих програмних систем, заснованих на знаннях, для автоматизації процесів керування прийняттям рішень. При такому підході кожна використовувана форма представлення знань повинна розглядатися окремим випадком (частковою формою) загальної моделі. Результати дослідження полягають у розробці моделі єдиного системно-діалектичного підходу до інкорпорації подання професійних знань. Запропонована структурно-логічна модель подання професійних знань може використовуватися в якості методологічного забезпечення викладання у ЗВО технологій штучного інтелекту на основі уніфікації знань. Розроблена формальна модель подання знань на рівні графів і рівні формальної мови. Створена формальна модель онтології, що регламентує механізм побудови баз знань декларативного характеру.

Робота присвячена формальному опису процедури і схеми декомпозиції довільних об’єктів: предметів, явищ, організмів, процесів в живій і неживій природі. Наведені і формально описані атрибути схеми декомпозиції: властивість об’єкта; різні види залежностей, що можуть зв’язувати властивості об’єкта; механізм декомпозиції; графічне зображення схеми декомпозиції. Описано різновиди схеми декомпозиції такі як декомпозиція ділення і декомпозиція з включення. Показано різноманіття схем декомпозиції і різноманіття механізмів декомпозиції. Формальний опис розглядається як передумова для аналізу і синтезу складних об’єктів на рівні, що відповідає рівню математичної точності і строгості. Формальне і систематичне визначення процесу декомпозиції може також сприяти синтезу знань і ефективному міждисциплінарному спілкуванню.

Мета: дослідити сучасні підходи до дистанційного навчання на уроках фізичної культури у закладах загальної середньої освіти. Матеріал і методи: застосовано аналіз науково-методичної літератури та інформативних даних мережі Інтернет; анкетування за допомогою google-форми; методи математичної статистики, організовано анкетування 95 учнів загальноосвітніх шкіл міст Києва і Білої Церкви. Результати: проаналізовано сучасний стан питання щодо організації і проведення дистанційного навчання. Визначено, що організація уроків фізичної культури носить переважно формальний характер, є малоефективною і повинна зазнати кардинальних змін, не може бути альтернативою практичним заняттям в спортивному залі, а лише їх доповненням. Оцінка задоволеності учнями проведенням уроків фізичної культури надала обґрунтовані підстави зрозуміти проблеми організації дистанційних уроків, необхідність змін у підходах до навчання фахівців фізичного виховання, що саме доцільно додати в організації уроків фізичної культури під час дистанційного навчання задля ефективної відповідності вимогам та потребам сучасного школяра. Висновки: виявлено, що рівень задоволеності учнів проведенням уроків фізичної культури в умовах карантинних обмежень, напряму залежить від зацікавленості, відповідальності, професіоналізму наставника та активного зворотного зв`язку учень-вчитель. Відсутність зазначених складових нівелює гармонійний розвиток школяра і провокує негативні наслідки. З’ясована переважна зацікавленість учнів у отриманні знань, вмінь та навичок, носіями яких є вчитель фізичної культури. Ключові слова: фізична культура, урок, дистанційне навчання, коронавірус.

В рамках дослідження встановлено, що під час визначення проблематики причин виникнення та мінімізації проявів “людського фактора” доцільним є вивчення не окремих особистісних причин, що спонукали людину до певних небезпечних дій (бездіяльності), а загальних причин, що притаманні певному трудовому соціуму. З метою дослідження причин виникнення проявів “людського фактора” та розробки напрямів їх мінімізації, за допомогою методу анкетування було проведено опитування 1565 респондентів – представників трудових колективів м. Одеси та Одеській області, що розподілені за гендерною, віковою та професійною ознаками. За результатами опитування встановлено, що основними причинами виникнення проявів “людського фактора” є недотримання керівництвом підприємств вимог нормативно-правових актів з охорони праці, порушення правил та регламенту проведення інструктажів, свідоме порушення вимог інструкцій з охорони праці працівниками підприємств, формальний характер перевірки знань працівників з охорони праці, низький рівень соціальної відповідальності керівників та нерозуміння ними економічної вигоди від поліпшення стану охорони праці на підприємстві. Визначено основні напрями мінімізації проявів “людського фактора”, які полягають у необхідності: переходу існуючої в Україні системи загальнообов’язкового соціального страхування, що передбачає сплату роботодавцем єдиного соціального внеску, до системи диференційного, ризик-орієнтовного підходу визначення розміру (для кожного підприємства) страхових тарифів, з одночасним впровадженням системи тарифних коефіцієнтів “бонус-малус”; реформування системи вищої та професійної технічної освіти, шляхом повернення циклу дисциплін з охорони праці статусу нормативних з встановленням єдиних, для всіх закладів освіти відповідних рівнів акредитації, типових програм з вивчення зазначених дисциплін, що враховують напрями підготовки (спеціальності) майбутніх фахівців, а також вирішення проблеми невідповідності спеціальності (фахової освіти) викладачів закладів освіти фахової спрямованості циклу дисциплін з охорони праці; загальної популяризації охорони праці у суспільстві шляхом інформаційної підтримки, на державному рівні, концепції безпечного труда тощо.

У статті автор досліджує механізми взаємодії влади і громадянського суспільства на сучасному етапі розвитку України. Від ефективної взаємодії залежить якість державної політики, відсутність дієвої комунікації влади і суспільства призводить до ухвалення неефективних рішень в управлінні, розчарувань, зростання протестів у суспільстві у самих різноманітних формах. Тому аналіз практичності сучасних механізмів взаємодії потрібен протягом усього перехідного періоду від однієї моделі управління до іншої з метою їх корегування, модернізації та удосконалення. Метою дослідження є аналіз сучасних вертикальних і горизонтальних механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства, а також з’ясування загальних негативних тенденцій, що впливають на стан та якість цієї взаємодії. Такий аналіз допомагає процесам реформ, сприяє модернізації системи публічного управління і розвиткові громадянського суспільства в країні. Наукова новизна статті полягає в сучасному переосмисленні функціональності діючих механізмів співпраці органів влади з інститутами громадянського суспільства, зокрема таких, як: механізм реалізації виборів; створення та діяльність консультативно-дорадчих органів при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування; громадські слухання, публічні обговорення, конференції, семінари, «круглі столи»; підписання угод та договорів про співпрацю на міжрегіональному рівні; механізм фінансової підтримки проектів, програм, заходів об’єднань і організацій громадян; моніторинг громадської думки та проведення різноманітних соціологічних досліджень; просвітницький механізм формування громадянських компетентностей; механізм обміну інформацією тощо. Такий аналіз дозволяє виділити як позитивні зміни у динаміці їх розвитку і удосконалення, так і проблемні аспекти. Висновок. Співпраця органів влади з організаціями громадянського суспільства стала більш активною: від використання експертного потенціалу ОГС для вирішення проблемних питань – до залучення їх органами влади до розробки нормативно-правових актів. На сьогодні ця співпраця набула такого рівня, щоб ставити питання підвищення її результативності. Проблемними залишаються такі аспекти взаємодії, як: недостатні відкритість та політична незалежність; узгодженість інтересів; взаємна відповідальність щодо вирішення суспільно значущих питань; низький вплив громадських консультативно-дорадчих органів на ухвалення рішень; формальний підхід органів влади до співпраці; недостатній рівень комунікативних, професійних, фахових навичок у представників обох сторін тощо. Отже, у перехідний період від застарілої моделі управління до більш ефективної необхідно приділяти увагу питанням функціональності діючих вертикальних і горизонтальних механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства з метою їх корегування та удосконалення.

Статтю присвячено дослідженню чинників психологічної готовності до сімейного життя в зрілому юнацькому віці. Сучасна статистика репрезентує тривожні ознаки дезорганізації інституту сім’ї: збільшення кількості розлучень, деструктивних конфліктів, формальних стосунків, зниження рівня народжуваності тощо. Для створення повноцінної сім’ї потрібна попередня підготовка до шлюбу: вивчення та врахування системи чинників, що обумовлюють психологічну готовність до сімейного життя. Завданнями дослідження були наступні: вивчення особливостей психологічної готовності осіб зрілого юнацького віку до сімейного життя; виокремлення значущих чинників готовності до сімейного життя молоді; емпіричне визначення критеріїв високої психологічної готовності до сімейного життя. За результатами діагностики психологічної готовності до сімейного життя показано, що переважна більшість молодих людей має високий чи середній рівні розвитку цієї готовності. Виявлено статеві відмінності в показниках психологічної готовності до сімейного життя: достовірно більша кількість юнок має високий рівень готовності до створення сім’ї, порівняно з юнаками. Доведено існування позитивних статистично значущих лінійних кореляційних взаємозв’язків між рівнем психологічної готовності до сімейного життя та рівнем розвитку емоційного інтелекту, домінуванням стратегій компромісу, співпраці та пристосування в конфліктних ситуаціях, а також обернений пропорційний взаємозв’язок між рівнем психологічної готовності до сімейного життя та стратегією суперництва (домінування). Емпірично доведено, що значущими чинниками готовності до сімейного життя є емоційний інтелект, стратегії вирішення конфліктних ситуацій та уявлення про майбутню сім’ю. Критеріями розвинутої психологічної готовності сучасної молоді до сімейного життя є високий рівень їх емоційного інтелекту, домінування стратегій компромісу й співробітництва в конфліктних ситуаціях та позитивні уявлення про майбутню сім’ю.

Розкрито зміст концепції органічної єдності суспільства, яка в середині XIX ст. стала частиною російської релігійної філософії. З’ясовано, що основними джерелами концепції органічної єдності була ідеалістична філософія Ф. Шелінга і Г. Гегеля, а також православна теологічна традиція. Проаналізовано характер і форми репрезентації концепції органічної єдності у соціальній філософії та історіософії Володимира Соловйова і основних представників раннього слов’янофільства. Так, у Соловйова суб’єктом історичного розвитку виступає людство як цілісне, органічне явище, що прагне подолати формальну єдність і досягти її духовного рівня у формі «Боголюдства». Нижчими формами єдності Соловйов називає економічну і правову, а вищою, що досягає органічного, свідомого рівня, – духовну єдність. В філософії Івана Кіреєвського органічна єдність суспільства протиставлена формальній, раціональній єдності, що була успадкована Європою від Стародавнього Риму. У філософії Олексія Хом’якова протиставлено дві моделі цінностей – іранська і кушитська. Перша веде до духовної, свідомої єдності, а друга – до вимушеної, формальної сукупності індивідів. Костянтин Аксаков протиставляє формалізм державних інституцій органічній єдності общини. Тим самим доведено спорідненість філософії ранніх слов’янофілів і Вол. Соловйова за рахунок їх звернення до концепції органічної єдності суспільства.

Місцеве самоврядування посідає важливе місце у житті кожної демократичної держави. Органи місцевого самоврядування є найбільш наближеними до населення, у зв’язку з чим на них покладено значну кількість повноважень, ефективне виконання яких підвищує рівень довіри населення до органів публічної влади та сприяє його залученню до участі у вирішенні важливих питань на місцевому рівні. Місцеве самоврядування та його організація привертають увагу дослідників, особливо фахівців у сфері конституційного та муніципального права, і ця увага підвищується у період реформування органів публічної влади; не є винятком і Україна. Муніципальна реформа (реформа місцевого самоврядування) в Україні триває вже доволі давно, але не втрачає актуальності – можливо тому, що поки що жоден з її етапів не закінчився, продемонструвавши такі значні успіхи, які б надали підстави для її завершення. Вагому роль у проведенні муніципальної реформи відіграють затверджені органами державної влади концепції цієї реформи, у зв’язку з чим важливим науковим завданням є доктринальний аналіз цих документів. Наявність чіткого, послідовного, без внутрішніх протиріч проекту (концепції) муніципальної реформи сприятиме вирішенню низки проблем, які постали перед місцевим самоврядуванням в Україні. Ці проблеми гальмують його подальший розвиток. Метою статті є телеологічний і формальний аналіз затверджених різними органами державної влади у різні часи концепцій, які стосуються муніципальної реформи, що сприятиме кодифікації їхніх норм в одному документі, та визначення органу державної влади, якому доречно надати відповідні систематизаційні повноваження. За підсумками проведеного аналізу виявлено відсутність: а) послідовності у скасуванні попередніх актів при прийнятті нових аналогічного змісту; б) визначеності з тими суб’єктами, до повноважень яких належить прийняття концептуальних актів про реформування місцевого самоврядування в Україні; в) уніфікованості родових найменувань досліджуваних актів; г) точності їх індивідуальних найменувань. Більшість недоліків, виявлених у процесі аналізу затверджених різними органами державної влади у різні часи концепцій, які стосуються муніципальної реформи, виправити доволі швидко – наприклад, скасувати три застарілі акти-концепції, які й досі залишаються чинними, незважаючи на втрату актуальності, або переглянути їх з метою виключення з їхнього складу норми про муніципальну реформу (Концепція адміністративної реформи в Україні 1998 р., Концепція державної регіональної політики 2001 р., Концепція щодо внесення змін до Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації 2001 р.). Відповідно, залишиться чинною лише Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні 2014 р. (Концепція реформи місцевого самоврядування 2009 р. була скасована у 2012 р.). Якщо у трьох застарілих актах-концепціях буде виявлено актуальні положення, то доцільно кодифікувати їх в одному документі – зокрема, у Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні 2014 р. Незважаючи на значну нормотворчу активність у цій сфері органів виконавчої влади та глави держави, концептуальну регламентацію реформи місцевого самоврядування в Україні та зазначені вище систематизаційні повноваження доцільно покласти на Верховну Раду України.

У статті досліджено психологічні особливості осіб, які залучені до волонтерської роботи, та ціннісно-мотиваційні чинники добровольчої діяльності. На підставі аналізу ступеня афіліації й потреби в збереженні та встановленні контактів з іншими в групі респондентів, котрі займаються волонтерською роботою, та тих, які не беруть участі в добровольчій праці, установлено, що волонтери мають вищий рівень афіліації, порівняно з групою осіб, не залучених до цієї діяльності. У результаті дослідження рівня суб’єктивного контролю та особистої відповідальності групи осіб, котрі займаються волонтерською роботою, і тих, що не залучені до добровольчої діяльності, показано, що волонтери мають вищий показник за шкалами загальної інтернальності. Це свідчить про високий рівень відчуття суб’єктивного контролю над життєвими подіями; за шкалою міжособистісних відносин, що є показником вищого рівня відчуття контролю за неформальними та формальними стосунками з іншими, можливості контролювати повагу й симпатію з боку навколишніх; за шкалою інтернальності стосовно невдач, що означає сприйняття суб’єктами неприємних подій як результату власних дій. Аналіз результатів діагностики самовідношення засвідчив, що найбільший розрив між двома групами респондентів маємо за шкалою відображеного самовідношення: волонтери володіють вищим рівнем відчуття соціальної прийнятності та суспільного схвалення власної життєдіяльності. На засаді діагностики соціально-психологічних установок двох груп респондентів у мотиваційно-потребнісній сфері встановлено, що в осіб, залучених до волонтерства, спостерігаємо домінування альтруїстичних цінностей, високі показники в орієнтаціях на процес (інтерес до справи), а також на свободу (незалежність, протидія обмеженням).

У статті розглянуто роман американського письменника-фантаста К. С. Робінсона. Роман New York 2140 є прецедентно-містким і містить приклади інтертекстуальності різних видів. Спосіб відтворення інтертекстуальності залежить від рівня прецедентності. Універсально- та національно-прецедентні явища часто можна передати дослівно чи формальними відповідниками. Соціумно- та автопрецедентні явища потребують від перекладача додаткової роботи з розшифрування повідомлення і використання експлікації.

У статті розглядається питання професійного розгалуження педагогічних спеціалізацій, що відображено як у Концепції неперервної педагогічної освіти, так і в сучасному науковому дискурсі. Констатовано наявність у професійній педагогічній освіті низки виразних тенденцій: розширення кола педагогічних спеціалізацій (які в переважній кількості дописів визначаються «професіями»); швидкий розвиток «провайдерів освітніх послуг» щодо надання можливостей опанування всім бажаючим «професій», що набувають дедалі більшої популярності; поступове впровадження визначених напрямів до післядипломної педагогічної освіти; майже повну інертність щодо визначених напрямів у формальній педагогічній освіті. Зроблено висновок щодо продуктивності розвитку тьюторства як педагогічної технології, що свідчить про усвідомлення на науково-теоретичному рівні необхідності посилення соціального супроводу учнів/студентів у процесі їхнього навчання.