Journal articles on the topic 'Фольклорні твори'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Фольклорні твори.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 37 journal articles for your research on the topic 'Фольклорні твори.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Мельник, Наталя. "Роман М. Дочинця «Вічник. Сповідь на перевалі духу» як фольклорний метатекст." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 14 (February 20, 2020): 198–206. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v14i0.3819.
Full textAbstract:
У статті досліджуються функції фольклорного метатексту в романі М. Дочинця «Вічник. Сповідь на перевалі духу».
Спираючись на сучасні концепції метатексту, розуміючи фольклор як комплекс народних знань, утілених у художньому тексті в різних формах, авторка визначає зв’язок змісту досліджуваного роману з фольклорною свідомістю, окреслює функції фольклорного метатексту.
Використання письменником великого формального та змістового арсеналу українського фольклору сприяє формуванню цілісної ідейно-художньої концепції твору, визначає його смислове навантаження, моделює наративні стратегії тексту. У роман залучено широкий жанровий діапазон фольклорної системи (молитви-замовляння, легенди, перекази, прислів’я та приказки, лікувальні замовляння); концепти світоглядних уявлень, традиційні фольклорні прийоми творення образів, що дозволяє носієві культурної національної традиції сприймати твір на архетипно-асоціативному рівні. Фольклорна першооснова твору виконує текстоутворюючу функцію, окреслює його комунікативну настанову та сприяє вірогідності описуваного. Такий підхід призводить до співтворчості читача, визначає колективність авторського наративу.
2
Сорокіна, О. "Фольклорні твори як джерело з історії української еміграції ХХ століття." Етнічна історія народів Європи, Вип. 45 (2015): 72–75.
Find full text
3
Гудовсек, Оксана Анатоліївна. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ЕТНОПЕДАГОГІКИ." Інноватика у вихованні 1, no. 12 (November 21, 2020): 132–37. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.320.
Full textAbstract:
У статті розкрито сучасні підходи до естетичного виховання молодших школярів засобами української етнопедагогіки. На основі аналізу наукової та психолого-педагогічної літератури виокремлено педагогів, що досліджували філософські, педагогічні та психологічні аспекти естетичного виховання, питання формування естетичної культури учнів, основи зародження та сутності поняття «українська етнопедагогіка», вплив народної пісні, музика, мистецтва, інших фольклорних жанрів на розвиток особистості. З’ясовано, що українці здавна використовували народну гру як засіб естетичного виховання дітей. Визначено, що сьогодні педагоги-практики адаптують та використовують як інструмент виховного впливу в освітньому процесі початкової школи такі форми роботи як: дитячі фольклорні ігри, твори мистецтва колискові пісні, забавлянки, потішки, скоромовки, лічилки, примовлянки тощо. Встановлено, що крім фольклорних елементів, український народ здавна використовував й інші засоби естетичного виховання: розписні іграшки з глини, з соломи, сухої трави, кори дерева, ниток, шматків тканини та інших природних матеріалів; народні ігри, які поєднували рух, слово, ритм, пісню і містили повчальні та пізнавальні матеріали. Охарактеризовано видання, до яких увійшли найкращі зразки народної ігрової та пісенної творчості для учнів молодшого шкільного віку: «Колядки та щедрівки», «Колискові пісні та забавлянки», «Український дитячий фольклор», «Дитячі пісні та речитативи», «Дзига» ін. З’ясовано, що у школах рідко використовують такі засоби української етнопедагогіки, як народні дитячі музичні інструменти: дерев’яні тарахкальця, деркачі, вуркала та ложки, шумові, ударні інструменти, дзвіночки, пищалки, дзизкавки, глиняні свищики. Запропоновано використовувати мистецькі тижні, як одну з форм роботи з метою естетичного розвитку особистості засобами етнопедагогіки.
4
Kruk, Alina. "Use Of Local Folk Songs As Prezervation Of Cultural Heritage In Literary Worcs Of I. Ohiienko, I. Nechui-Levytskyi, Panas Myrnyi And T. Hardy." IVAN OHIIENKO AND CONTEMPORARY SCIENCE AND EDUCATION SCHOLARLY PAPERS PHILOLOGY, no. 17 (December 1, 2020): 172–77. http://dx.doi.org/10.32626/2309-7086.2020-17-2.172-177.
Full textAbstract:
У статті розглядаються пісенна культура у світосприйнятті І. Огієнка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та Т. Гарді, витоки народного фольклору, культурні цінності закладені в звичаях та обрядах. Пісенна творчість охоплює життя як окремої людини, так і всієї нації у всіх проявах від давніх часів до сьогодення. Саме пісенну творчість поціновував та досліджував й І. Огієнко, називаючи наші пісні тихим раєм, привабливими ча-рами, солодкими та чарівними. Фольклорні мотиви зустрічаються у творі «Дві московки» І. Нечуя-Левицького. Дуже влучно І. Нечуй-Левицький поєднує українську народну пісню з красою природи. Письменник не просто створює пейзажне тло, а передає своє сприйняття при-роди. І. Нечуй-Левицький влучно та ретельно описує передвесільні обряди, супро-воджуючи їх жалібними піснями. Поціновувачем української народної пісенної творчості був і Панас Мирний. У творі «Повія» автор прикрашаючи усіма барвами зображує нам спів колядки, доносить до нас спів божественної великодньої пісні. Багатством пісенної творчості виділялось не лише українське письменство, а й англійське. Розглянемо, принаймні, творчість Томаса Гарді, а саме його ро-ман «Під деревом зеленим». Зовсім іншим постає з пісень образ парубка Діка Деві з твору «Під деревом зеленим» Томаса Гарді. Автор нас знайомить з персо-нажем ще на самому початку твору та, за допомогою пісні, показує його веселу вдачу, бадьорість та молодість. За допомогою пісні та манери співу автор описує риси характеру містера Шайнера, а саме гординю неналежне почуття власної вищості, кращості; невідповідної самооцінки, пихи, бундючності. Письменник навіть звертається до народної демонології поєднуючи з фольклорним матеріа-лом на сторінках свого художнього твору. Аналізуючи світогляд І. Огієнка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та Т. Гарді, ми побачили, що автори глибоко занурюються в національні культурні тра-диції. У творах виразно виявляється взаємодія між авторською прозою та фольклор-ним матеріалом через майстерну реалізацію митців народнопісенних традицій, від-чувається тривала взаємодія авторів з фольклором та сільськими традиціями.
5
П’ятаченко, С. В. "ФОЛЬКЛОР СЕЛА НИЖНЯ СИРОВАТКА У ЗАПИСАХ БОРИСА ГРІНЧЕНКА." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 4, no. 94 (2019): 156–67. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.4.94.12.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу фольклорного матеріалу, зібраного Борисом Грінченком у 1884-1885 роках у селі Нижня Сироватка Сумського повіту Харківської губернії. Ці матеріали разом із записами з інших регіонів були опубліковані у збірниках «Етнографічні матеріали» (1895-1899) та «З вуст народу» (1901), які з того часу стали бібліографічною рідкістю і не доступні масовому читачеві. Увага до регіональних аспектів аналізованих збірників продиктована необхідністю глибшого осмислення регіональних аспектів народної традиційної культури та пов’язана із активізацією процесів національного самоусвідомлення населення сучасної Слобожанщини. Активну допомогу у збиранні фольклору Борису Грінченку надавали його учні, деякі з них пізніше продовжили справу свого вчителя. Увага до варіантів записаних пісень свідчить про науковий підхід до записування народної творчості. Фіксація народних творів відбувалася зі збереженням усіх локальних мовних, зокрема діалектних лексичних і фонетичних особливостей. Вміщені зразки творів супроводжувалися вказівками на те, де, ким і від кого вони записані, що свідчить про впровадження вченим елементів наукової паспортизації творів. До нижньосироватського фольклору, записаного Б. Грінченком, можна віднести 119 зразків народної прози, 175 різножанрових пісень і понад два десятки приказок, загадок і прикмет. Зафіксовані прозові твори – це легенди, перекази, казки і оповідки. Пісні з цього села – це низка календарнообрядових пісень та ліричні пісні. Окрасою збірника є розлогий запис народного весілля з Нижньої Сироватки, який містить 85 весільних пісень та опис епізодів цієї народної драми. Записано також було кілька дитячих та жартівливих пісень. Фольклорні матеріали, записані Б. Грінченком у Нижній Сироватці, відтворюють типовий зріз слобожанського фольклору, характерні жанри, сюжети та мотиви, а також зберігають характерні мовні особливості, притаманні цьому краю.
6
Горбач, Н. В., and К. В. Антонюк. "ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА ФОЛЬК-ДЖАЗ РОМАНУ-ФЕЄРІЇ «РАЙ-МИР» СЕРГІЯ ЦЮРИЦЯ." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 4, no. 94 (2019): 49–62. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.4.94.04.
Full textAbstract:
Стаття розкриває жанрову специфіку твору «Рай-Мир» сучасного волинського письменника Сергія Цюриця, аналізує новаторство в інтерпретації фольклорних мотивів у романі. Метою розвідки передбачено з’ясувати фольклорно-міфологічне підґрунтя твору «Рай-Мир» та розкрити доцільність жанрового визначення автора – «фольк-джаз роман-феєрія». У статті проаналізовано фольклорні витоки твору, його інтертекстуальність, що дозволяє використовувати у структурі роману елементи різних жанрів народної творчості. Серед них – народні казки, легенди, пісні, думи. Відтак, структура твору зіткана з фольклорного матеріалу, автор використовує навіть цілі рядки з народнопісенних творів, обігрує мотиви прозових фольклорних жанрів, чим і зумовлена насиченість роману яскравими та суперечливими образами. Порівнюючи особливості джазу та поезії, можна зробити висновки, що обом видам мистецтва притаманні високий ступінь імпровізації, складний ритм та висока емоційна наповненість. Симбіоз зорових та слухових образів відіграє також не останню роль. Відтак, підзаголовок «фольк-джаз» служить своєрідною підказкою в декодуванні авторського задуму та символіки образів. Фантастично-казковий сюжет та міфологічне мислення у творенні художньої дійсності підтверджує авторське визначення «роман-феєрія». Сергій Цюриць заглиблюється в слов’янську міфологію, звертається до космогонічних та астральних символів і таким чином демонструє зв’язок твору з історично-культурною традицією. Отже, фольклорно-міфологічне підґрунтя роману-феєрії «Рай-Мир» виявляє себе в інтерпретації фольклорних мотивів не стільки з метою стилізації, скільки задля створення нової художньої реальності. Своїм романом автор не лише репрезентує сучасне бачення і розуміння фольклорних елементів у поезії, а й демонструє їхнє художнє та практичне значення для сучасного літературного процесу.
7
Tkachuk, Maryna. "Діалектологічна цінність фольклорних джерел." Gwary Dziś 12 (June 15, 2020): 59–68. http://dx.doi.org/10.14746/gd.2020.12.4.
Full textAbstract:
У статті узагальнено основні передумови, які визначають можливість потенційного використання фольклорно-етнографічних джерел для розв’язання лінгвістичних, зокрема діалектологічних, проблем. Проаналізовано такі позатекстові чинники, як: методику записування фольклорних текстів, зокрема точність відтворення діалектних особливостей у різних фольклорно-етнографічних виданнях; можливість точного ареального співвіднесення фольклорного твору з місцем його творення / побутування; наявність додаткової позалінгвальної інформації, важливої для лінгвіста-дослідника. Розглянуто текстотвірні фактори, які накладають обмеження на використання фольклорних текстів у діалектологічних дослідженнях, як-от віршована / прозова форма твору; жанротвірні характеристики тощо.
8
Фещак, Наталія. "Виконавські засади функціонування українського струнного квартету: історичний аспект." Часопис Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського, no. 2(51) (June 30, 2021): 26–43. http://dx.doi.org/10.31318/2414-052x.2(51).2021.239387.
Full textAbstract:
Розглянуто проблематику квартетного виконавства як окремої галузі музичної творчості. Визначено основні етапи розвитку камерно-інструментального виконавства в Європі, що мали характерний вплив на особливості становлення жанру струнного квартету в Україні. Зазначено, що рівноправний ансамбль чотирьох струнних інструментів, тембри яких наближені до людських голосів, формується як самостійний камерно-інструментальний ансамбль з другої половини XVIІІ століття в основному на рівні аматорського музикування. Висвітлено історичні зв’язки та культурно-естетичні контексти становлення українського струнного квартету. Підкреслено, що в Україні у камерному музикуванні XVIІІ-ХІХ століть набула поширення нова форма концертного «спілкування» — салонна музика. Наведено ряд відомостей, які сприяють повному розумінню означеного феномену. Відмічено, що салонна музика популяризувала як квартетні твори західних авторів, так і фольклорні обробки, знакові для української ансамблевої музики того часу. У кінці ХІХ століття простежено очевидне зростання ролі професійного чинника у концертній діяльності квартетів, а також збагачення й ускладнення стилю квартетного письма. Доведено, що аматорське музикування починає поступово втрачати свій пріоритет. Зазначено, у ХХ столітті в Україні формується нова школа українського квартетного виконавства, позначена високою професійною майстерністю, своєрідною манерою гри. Зосереджено увагу на розвитку квартетного жанру у Києві, Львові, Одесі, Харкові, де створюються професійні квартетні ансамблі з числа найкращих музикантів того часу. Відмічено, що великим поштовхом для розвитку українського квартетного виконавства ХХ століття стало відкриття вищих музичних навчальних закладів, де була започаткована навчальна дисципліна «Квартетний клас». Охарактеризовано основні тенденції розвитку українського струнного квартету в кінці ХХ століття, визначено два основних напрями — академічний та салонний. Вказано на низку факторів, що спричинили такий культурний феномен. Доведено факт актуалізації розвитку жанру струнного квартету в Україні на початку ХХІ століття.
9
Заходякін, Арсентій. "Жанр інструментального концерту у творчості Мирослава Скорика (на матеріалі Концерту №1 для віолончелі з оркестром)." Часопис Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського, no. 2(51) (June 30, 2021): 122–36. http://dx.doi.org/10.31318/2414-052x.2(51).2021.239399.
Full textAbstract:
Розглянуто оригінальне тлумачення жанру інструментального концерту в творчості Мирослава Михайловича Скорика на матеріалі Концерту №1 для віолончелі з оркестром. Виявлено вплив стильового напряму «нова фольклорна хвиля» на творчість молодих композиторів шістдесятих років, зокрема на творчість Мирослава Михайловича. Підкреслено особисте ставлення Мирослава Михайловича до жанру інструментального концерту у його індивідуальному тлумаченні драматургічно-лексичних особливостей класичних структур. Встановлено, що різні періоди творчості композитора відображали захоплення Мирослава Михайловича різними жанрами та стильовими напрямами, однак українська фольклорна музика залишалась основою його творів. Визначено особистий підхід композитора у використанні гуцульського фольклору в Концерті №1 для віолончелі з оркестром. Зроблено аналіз «Гуцульського триптиху» з підкресленням оригінальної ідеї Мирослава Михайловича у створенні особливого просторового ефекту, завдяки якому музика набуває об’ємного звучання. Виявлено, що твори молодих композиторів у жанрі інструментального концерту мали невелику популярність серед виконавців, що визначило проблему актуалізації жанру в музичній культурі України ХХ століття. Зроблено порівняльний аналіз «Карпатського концерту» та Концерту №1 для віолончелі з оркестром в парадигмі змінення композиторського мислення під впливом нових стильових течій. Виявлено вплив «нової фольклорної хвилі» та неоромантичного стилю на авторський задум Концерту №1 для віолончелі з оркестром. Доведено, що цей твір є одним із значних етапів творчого розвитку Мирослава Михайловича, який підсумовує певний період його творчості. Обґрунтовано спонукальні чинники брежнєвського періоду щодо застосування «завіси мовчання» у популяризації шедеврів музичної культури України, які призвели до низької активності промоції авторського концерту Мирослава Михайловича Скорика, в якому вперше представлено Концерт №1 для віолончелі з оркестром.
10
Broyako, Nadezhda, and Veronika Dorofeeva. "Проблема втілення традицій українського національного мелосу у композиторській творчості другої половини ХХ ст." Музичне мистецтво і культура, no. 25 (December 20, 2017): 167–76. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-25-167-176.
Full textAbstract:
Метою даної статті є виявлення провідних аспектів та головних засад втілення українського національного мелосу у композиторській творчості останніх десятиліть. Методологічною основою даної статті є застосування системного аналітичного підходу з виділенням музикознавчого історичного, текстологічного, комунікативного та семантичного підходів, що дозволяє виокремити провідні риси застосування фольклорної народно-пісенної спадщини у творчості вітчизняних композиторів другої половини ХХ століття. Науковою новизною даної статті є усвідомлення традицій українського національного мелосу як важливої та необхідної складової прояву національної ідентичності у творчості вітчизняних композиторів. Висновки. Твори багатьох сучасних вітчизняних композиторів звертаються до головних першоджерел національної культури та переосмислюють на новому рівні виразові можливості народного мелосу. Більшість сучасних композиторів по-новому осмислює сенс категорії національного, звертаючись до вічних першоджерел, до архаїчних пісенних традицій свого народу. Тому можна без перебільшення казати про те, що неофольклоризм виявився одним з провідних напрямків розвитку української національної композиторської школи, яка, не зважаючи на міцну опору на традиції народного мелосу, не заважає при цьому сміливим експериментам та модерністським тенденціям у композиторський творчості. Застосування фольклорних джерел як головного підґрунтя стає новим рівнем опанування архаїчної музичної культури та відкриттям нових можливостей для розвитку традиційного мелосу на сучасному етапі.Ключові слова: національний мелос, національна традиційна культура, фольклор, неофольклоризм, національні форми мислення.
11
ПОЛІЩУК, О. В., З. П. БОГДАН, and Г. К. ШУЛЬ. "ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ У РОЗВИТКУ МУЗИЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 3 (November 18, 2021): 191–201. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.29.
Full textAbstract:
У статті висвітлено актуальну проблему використання українського фольклору як важливого потенціалу наці- ональної культури у розвитку музичних здібностей молодших школярів. На основі ретельного аналізу наукового фонду уточнено суть понять «фольклор», «музичні здібності», уза- гальнено і зроблено авторське визначення досліджуваного феномену. Виокремлено принцип та умови успішного розвитку досліджуваного процесу. Висвітлено ключові положення композиторів-класиків М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степово- го, М. Ревуцького щодо використання музично-пісенного фольклору в музичному вихованні школярів. Подано списки характеристик типу їх творів та методики роботи з розвитку музичних здібностей учнів початкової школи. Зроблено виважені висновки і окреслено пропозиції стосовно подальших досліджень виокремленого напряму. З позиції нашого дослідження серед жанрів українського фольклору малі фольклорні жанри (забавлянки, лічилки, прозивалки, мирилки, примовки, скоромовки, чистомовки, загадки, прислів’я, приказки, побажання, заклички) та народні пісні є невичерпним джерелом народної духовності й моралі, невіддільним складником виховання особистості. Доведено, що організована діяльність учнів у процесі осягання естетичних цінностей музичного мистецтва задовольняє їх бажання діяти самостійно, активно спонукає до проникнення у виконавські можливості музики. Заслуговують уваги розроблені О. Коваль критерії та показники сформованості музичних здібностей молодших школярів. До критеріїв автор відносить: емоційний і пластичний відгук на музику; вияв слухової уваги; виразне вико- нання твору; вибірковість музичних інтересів і музичних бажань; емоційна захопленість різноманітною музичною діяльністю (сприймання, виконання, творчість); усвідомлення зв’язків музики з життям; оригінальність суджень про музику; уміння аналізувати й інтерпретувати твір; вияв цілісного ставлення до музичних творів. Особливо цінним відзначаємо судження М. Лисенка про те, що вся система музичного виховання школярів має ґрунтуватися на національній основі, на широкому використанні фольклору, на взаємозв’язку вчителя з учнями. В основі музичного виховання дітей, як вважав М. Лисенко, повинні бути дитячі народні ігри з народними піснями, танцями і рухами: «Те, що сприймається у дитинстві через ігри й розваги, зберігається потім у душі на все життя».
12
Чорна, Наталія. "Психологічна природа духовності та національний фалькльор: особливості музично-педагогічної діяльності." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T2 (2019): 209–20. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-209-220.
Full textAbstract:
У статті досліджується взаємозв’язок між природою духовності людини та специфікою національного фольклору, який відображається у процесі професійного становлення майбутніх учителів музики. У статті зроблено спробу розкрити природу духовності, котра показана як одна із форм суспільної й особистісної свідомості. Розкрито функціональний аналіз духовності, де основною вважається її регулятивна функція. Виокремлено специфічні особливості духовної регуляції поведінки людини. Проаналізовано вияв у духовності свободи й універсальності світосприйняття, її поширеність на всі сфери життя людини, базованість на протиставленні належного (ідеального) та наявного (екзистенціального). Показано, що фактор духовності впливає на процес цілезумовлення – постановку максимальних вимог у процесі життєдіяльності. Духовність проявляється й у рефлексії – зіставленні громадської думки та переконань особистості. Розкрито провідні особливості трактувань національного фольклору в культурі, що позначається на його рецепції особистістю: 1) в основі розвитку поняття «національний фольклор» лежить філософська концепція про апріорність ідеалу без досвіду його втілення у життєдіяльність; 2) національний фольклор є чинником регулювання поведінки та точкою відліку в процесі оцінювання досвіду сприймання, відтворення та викладання того чи іншого твору майбутнім вчителем музики; 3) національний фольклор у музично-педагогічної діяльності виконує наступні функції: регулятивно-етичну або оціночну; нормативну – функцію зразка у формуванні етичних надбудов у мистецькому ідеалі; 4) функції національного фольклору можуть бути як позитивними, так і негативними; 5) розуміння національного фольклору формується під впливом наступних чинників: сукупність соціальної, спеціальної та персональної компетентності; 6) національний фольклор входить до духовного конструкту світогляду особистості.
13
Sazonova, Olena, and Anastasiia Primochenko. "Особливості міфопоетики слов’янського фентезі в авторській інтерпретації Дари Корній і Тали Владмирової." Філологічний дискурс, no. 9 (March 1, 2019): 158–68. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2019.09.15.
Full textAbstract:
Розглянуто особливості прояву авторської міфології Дари Корній і Тали Владмирової у творі «Крила кольору хмар» з урахуванням слов’янської національної традиції й зарубіжного досвіду літературного жанру фентезі. Спостережено, як дотримано у фентезійному тексті канонів та структурних елементів давньоукраїнської міфології й фольклору, як вплетені у художній простір фентезі міфологічні уявлення, архетипні образи, символи, сюжети. Досліджено основну проблематику твору. Вивчено образи головних героїв та здійснено пошук їх праобразів в українській міфології, виділено функції дійових осіб.
14
Мельник, Наталя Георгіївна. "Український соціально-побутовий анекдот ХХ століття як спротив тоталітаризму." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 13 (September 15, 2015): 320–25. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v13i0.286.
Full textAbstract:
У статті досліджуються проблеми відображення в соціально-побутовому фольклорі ХХ століття, а саме в анекдоті, народних оцінок радянського тоталітарного режиму. Народні твори осмислюються як спосіб протесту проти геноциду українського народу в часи ідеологічного тиску на все національне.
15
Климова, Е. В. "«ПОЛЕ» У МОВІ РОСІЙСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ." Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды 1, no. 71 (2020): 49–55. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1572.2020.01.71.08.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню репрезентації концепту «поле» у мові російського фольклору. Особлива увага приділяється етимології імені концепту, аналізу семантики слова «поле» та його етимону «полый» у давньоруській мові, визначаються їхні базові семи: ‘відкритість’, ‘свобода’, ‘порожнеча’. Двома основними лексико-семантичними варіантами лексеми «поле» визнаються значення ‘безліса рівнина’ й ‘оброблювана ділянка землі’, які корелюють із двома умовно антонімічними значеннями слова «полый»: ‘відкритий навстіж’ і ‘порожній усередині’. На матеріалі текстів ліричної та обрядової поезії, чарівної казки й замовляння здійснюється верифікація тези щодо проміжного положення поля на семіотичних шкалах «дім – ліс» і «свій – чужий простір», виявляються кореляції даних опозицій за значеннями слів «поле» й «полый». Виділяються й аналізуються сюжетно-тематичні групи контекстів, що містять ім’я концепту та його функційні еквіваленти у варіантах одного твору або у різних творах, визначаються подібність і специфіка репрезентацій концепту в розглянутих фольклорних жанрах. Досліджуються семантика й функції постійного епітету «чистое». Виявляється структура фольклорного концепту «поле»: він являє собою гіперконцепт, що містить два взаємопов’язані субконцепти – поле окультурене й дике. Єдність гіперконцепту забезпечується реалізацією в обох субконцептах базових сем імені концепту, стійким зв’язком із семантикою межі – в аспектах обмеженості або межовості, а також уживанням постійного епітету «чистое» зі словом «поле» в усіх його мовних і фольклорних значеннях.
16
Kyrychenko, Valentyna. "Джазові твори В. Власова для домри." Музичне мистецтво і культура, no. 24 (July 3, 2017): 373–82. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-24-373-382.
Full textAbstract:
Мета роботи. У статті визначаються джазової стилістики у сучасному домровому виконавстві на прикладі оригінальних творів для домри В. Власова «Джаз-концертіно», «Бассо-остинато». Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного, естетико-культурологічного, історичного методів, а також музикознавчого та виконавського аналітичних підходів, які утворюють єдину методологічну основу. Зазначений методологічний підхід дозволяє розкрити виконавську модель джазових творів для домри. Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про сучасний домровий репертуар за рахунок введення актуальних джазових стилістичних засобів. Визначається специфіка оволодіння домристом джазовою манерою гри, зокрема, особливостями синкопування, «тернарного» принципу ритмічних пропорцій, переважання домрового прийому «деташе», використання glissando та гри з підтягуванням, втілення «духу» джазової імпровізаційності та свободи. Висновки. Категорії колективності, гри, цілісності, а також дитинства, дитячості, виступають у дитячому фольклорі (поряд з синкретизмом, утилітарністю, символізмом, образністю, декоративністю і традиційністю) тими основними концептами, які визначають його зміст, розвиток, міфологічні й виховальні засади, музично-мовні засоби.Ключові слова: джаз, домра, джазові стилі, джазова стилістика, В. Власов, тернарний принцип, деташе, glissando, гра «з підтягуванням».
17
Гончарук, Світлана. "ПОЕТИКА КОМІЧНОГО В ПАРОДІЙНІЙ ТВОРЧОСТІ РОАЛЬДА ДАЛА." Актуальні питання іноземної філології, no. 12 (June 22, 2021): 64–69. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-12-11.
Full textAbstract:
В статті аналізовано особливості пародійної творчості Роальда Дала на основі його віршованої збірки дитячих віршів «Revolting Rhymes». Автор статті узагальнює відомості, які стосуються жанру пародії, простежує розвиток сюжетних ліній творів. Місце пародійного начала у спадщині Роальда Дала займає важливе складове місце. Усім досліджуваним творам притаманний комічний стиль, для якого слова є не лише засобом вираження змісту, а способом нового поетичного мовлення, спрямованого на «свого» читача. Проте, крім розважальної користі, ці твори несуть в собі серйозний зміст. Автор ховає під пародійною маскою об’єктивний світ, який стає фантастично-натуралістичним. Пародійна поезія британського письменника Роальда Дала репрезентує незвичні сюжетні лінії, які поєднані з фольклорним матеріалом, звичними нам з дитинства героями. Текст віршованих казок слугує засобом впливу на читача, синтезуючи сучасні досягнення масової культури. Різноманітні словесно-художні коди переплетені, утворюючи своєрідний значеннєвий дискурс. Характерними рисами пародійної творчості Роальда Дала є жанрова еволюція віршованих казок, порушення табуйованих тем. У композиційній структурі віршів Роальда Дала простежуємо, напруженість інтриги, втаємничення змісту. При всій казковості сюжету вірші Дала відрізняють сучаснимиі деталі та мову головних героїв твору. Звертаючись до казкових мотивів, Р. Дал трансформував їх, вводив притаманні сьогоденню речі, дрібниці побуту. Комізм на рівні текстів віршів Р. Дала реалізовано за допомогою мовних засобів для створення ситуативного та лінгвістичного комізму: епітетів, метафор, порівнянь, гіпербол. Завдяки вживанню сленгу, вульгаризмів, твори набувають іронічного колориту. Сприйняття повідомлень як персонажами всередині тексту, так і читачем, визначається ступенем інформованості кожного з них. Для індивідуального стилю Р. Даля є характерним широке використання засобів друкарської виразності: різних шрифтів, курсиву, дужок і капіталізації. Мову Роальда Даля вирізняє простота і лаконічність, яка досягається завдяки підбору слів, що забезпечують точність викладу думки.
18
Гайдук, Світлана Євгенівна. "ОБРАЗ ГОЛУБА ТА ЙОГО СИМВОЛІЧНІ СЕНСИ В ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНКА, Ю. СЛОВАЦЬКОГО, ДЖ. КІТСА." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 1, no. 97 (2021): 29–50. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2021.1.97.02.
Full textAbstract:
Мета статті – висвітлити особливості інтерпретації cимволіки образу голуба (голубки) в поетичних творах Т. Шевченка, Ю. Словацького, Дж. Кітса. У дослідженні спираємося на методологічну схему вивчення та інтерпретації символів у текстах літератури, що передбачає вирішення таких трьох завдань: опис конкретного символу; зіставлення символу з певною традицією використання символічних одиниць; інтерпретація змісту й художньої функції символу. Проаналізувавши поетичні твори Т. Шевченка, Ю. Словацького, Дж. Кітса, доходимо таких висновків: а) образ голуба (голубки) належить до особливо частотних орнітологічних образів у поетичних творах кожного з авторів; б) символіка образів голуба й голубки, пов’язана з коханням, ніжністю, відданістю коханому чи коханій, притаманна міфологічній та фольклорній традиціям і простежується у поезії усіх трьох поетів-романтиків; в) багатьом творам Т. Шевченка властива фольклорна традиція образу голуба (голубки) як символу материнства, батьківства, сирітства, дружби тощо; г) у поемі «Тризна» простежуємо вплив християнської традиції на Т. Шевченка, де образ голубки − символ чистоти і цнотливості, духовної любові й милосердя; д) вплив Євангелія вбачаємо й у творчості Ю. Словацького, адже в його творах образ голуба − символ знання (пізнання) й мудрості, а також думки та душі, спрямованої до Бога; е) міфологічна традиція, згідно з якою голуб − символ так званого «поштового звʼязку» між людьми, простежується у творчості польського поета-романтика. Варто наголосити й на літературній традиції, яка мала вплив на формування символіки образу голуба у творчості Ю. Словацького, у якій голуб − символ не лише дитячої безтурботності й забави, але й меланхолії й туги за дитинством.
19
Поліщук, О. "МІФОПОЕЗИС ТА ЕСТЕЗИС У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ МИТЦЯ: ФЕНОМЕН ЛЕСІ УКРАЇНКИ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 1(84) (November 22, 2018): 64–70. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(84).2018.64-70.
Full textAbstract:
Розглянуто витоки своєрідності художнього мислення відомої української письменниці Лесі Українки та його найхарактерніші риси. Міфопоезис, виявлений в драмі-феєрії "Лісова пісня", дає змогу назвати його найважливішою рисою світогляду і мислення письменниці. Досліджено роль ранніх років життя цієї людини, як заможної панночки, проведених серед міщан і селян Волині та вказано, що завдяки цьому Лариса Косач, відома під псевдонімом Лесі Українки, долучилася до культурної спадщини українського народу та його естетичної традиції, цінностей, ідеалів та ін. Крім того, вона зацікавилася народним мистецтвом, а ще міфологією і фольклором, побутом і обрядами Волині й Полісся як регіонів України, ставши їх гарним знавцем. Про це свідчить, наприклад, здійснений нею в художньому творі точний опис рідкісного природного явища, яке на Волині і Поліссі називається Перелесником. Крім того, в статті стверджується про вплив ідей гілозоїзму на світогляд, мислення та естетичні спонуки творчості письменниці, як засвідчує авторський текст і фабула її драми-феєрії "Лісова пісня". При аналізі такого явища, як "естетика чудесного", в даному дослідженні також розглянуто зв'язок естетичного і міфологічного компонентів цього художнього твору.
20
Щербак, Світлана. "Художнiй свiт дитячої поетичної творчостi Iгоря Сiчовика." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 13 (June 30, 2019): 110–19. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v13i0.2376.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розмаїттю поетичної творчості сучасного українського дитячого письменника Ігоря Січовика. У статті представлено короткі відомості про життєвий та творчий шлях дитячого письменника Ігоря Січовика. Матеріалом дослідження є поетичні твори письменника, такі як, вірші, загадки, скоромовки, які аналізуються у контексті літератури для дітей і розглядається синтез фольклорних та літературних жанрів, осмислюється поетичне змалювання образів реальної дійсності та навколишнього середовища. Специфіка такого аналізу дає можливість прослідкувати художній світ дитинства. Дослідження творів здійснюється з позиції комунікативного, пізнавального, виховного підходів.
21
Бондар, Л. О. "Фольклорний текст як сакральний знак у творі Ярослава Верещака "Шруба"." Літературознавчі студії, Вип. 40, ч. 1 (2013): 90–99.
Find full text
22
KARBASHEVSKA, Oksana, and Iryna BILIANSKA. "ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТІВ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ЛІНГВОСОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ." Освітні обрії 48, no. 1 (April 9, 2019): 52–56. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.48.1.52-56.
Full textAbstract:
У статті представлено загальний зміст елективної навчальної дисципліни «Інтерпретація поетичного тексту». Описано такі теми курсу, як «поезія у колі красних мистецтв», «образність і символізм у поезії», «англо-шотландська фольклорна балада». Зазначено, що художні твори мають високий естетичний, виховний і розвивальний потенціал, а інтерпретація закладеної у них інформації стимулює аналітичне мислення студентів, розвиває їх художньо-естетичне сприйняття, збагачує духовний світ. Зроблено висновок про те, що сформувати лінгвосоціокультурну компетентність студентів можливо засобами тлумачення поетичних творів, оскільки опосередкована міжкультурна комунікація зумовлює розширення кругозору студентів лінгвосоціокультурними знаннями, які є необхідними для досягнення порозуміння у ситуаціях міжкультурного спілкування та розвитку їх здатності до медіації в усній чи письмовій формі. Наголошено, що інтерпретація поетичних творів сприятиме вихованню любові та інтересу до естетики художнього слова, фаху філолога.
23
Білоус, Б. П. "ДО ПИТАННЯ ПРО ОСОБЛИВОСТІ ЖАНРОТВОРЕННЯ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 2 (April 9, 2021): 167–71. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2020-2-23.
Full textAbstract:
Мета і завдання статті – запропонувати новий підхід до принципів жанротворення в українській літературі доби Київської Русі. Суть такого підходу полягає у тому, щоб розглядати давні жанри як спосіб висловлювання (за Ф. Сосюром). Літературні жанри періоду Київської Русі раніше переважно поділялися на церковні і світські, первинні і синкретичні. Ми пропонуємо застосувати до диференціації жанрів принцип, який спирається на характер висловлювання. За висловом писемним виділяємо такі жанри, як: азбуковник, літопис (хронограф, хроніка), епістолія, послання, «книга», «чтеніє», «описаніє», афоризм. За висловом усним такі як: бесіда, діалог, молитва, повість, повчання, похвала, «слово», сказання, «толкованіє». Ще один принцип диференціації жанрів – віднесеність їх до предмета зображення, який і визначає його специфіку: житіє, видіння, «історія», ходіння, чудо. Часом на характер жанру вказує назва твору, яка пояснює або предмет зображення, або його ідейне спрямування, або наративну форму; серед тих назв є такі, що запозичені зі Святого Письма, що виражають метафоричний смисл середньовічної символіки та алегоризму. Фольклорні жанри ми не відносимо до жанрів літературних, оскільки вони мають інший культурний код. Фольклорні жанри функціонували паралельно до книжності, іноді проникаючи у сферу літературну, додаючи до писемних творів свої семантично-художні елементи. Естетика, онтологія, прагматика, типологія давньоукраїнських жанрів історично зумовлені, покликані до життя певними суспільно- політичними та естетичними чинниками та потребами, тісно пов’язані із характером та виявом естетичних цінностей середньовічної епохи, визначаються ними і становлять певну систему сприймання і відтворення світу, а отже, і систему жанрів, які забезпечували духовне, культурне життя давньої пори.
24
N.S., Dashko. "FEATURES OF THE NATIONAL LANGUAGE PICTURE OF THE WORLD IN THE NOVEL “LEAVES OF THE EARTH” BY V. DROZD." South archive (philological sciences), no. 84 (December 23, 2020): 14–20. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-84-2.
Full textAbstract:
Purpose. The aim of the article is to analyze the novel “Leaves of the Earth” by V. Drozd and to identify the peculiarities of the artistic realization of the national linguistic picture of the world in it, taking into account the peculiar narrative structure of the work.Methods. The study was conducted using descriptive, comparative, typological methods; component, contextual and communicative-discursive analysis, using elements of psychoanalytic and semiotic methodologies.Results. In the course of the research it was revealed that the national-linguistic picture of the world in V. Drozd’s novel “Leaves of the Earth” is realized as the worldview of each of the heroes in particular and the ethnos as a whole. It appears as a result of perception and comprehension of the world around and the person in it, reflected in language.Due to the peculiar structure of the story with the simultaneous inclusion of many equal, non-subordinate points of view, which determines the phenomenon of polyphony, dialogue of different worldviews, national linguistic picture of the world in the work is marked by versatility. Its main representatives are verbs colored by subjective expression, verb metaphors dominated by the concepts of “heart”, “soul”, which are inherent in the Ukrainian language picture of the world; comparisons (most often of people with animals, plants, natural phenomena) that convey the national color, reflect the Ukrainian character; Polissya dialect, proverbs and sayings, phraseology as means of storing and translating knowledge, ideas, images of the Ukrainian people, stereotypes of its ethnic consciousness, the transfer of value orientation. There is a tendency in the work to use specific means of folk poetics. The most used among them are synonymous pairs, tautology, words with diminutive suffixes, constant epithets and direct folklore formulas. Often the author, following the example of folk poetry, creates his original pairs, combining words of different semantic and emotional shades in them, focused on reality.Conclusions. Thus, the national linguistic picture of the world in the novel “Leaves of the Earth” by V. Drozd is realized through the prism of the worldviews of many speakers and is characterized by diversity.Key words: narrative, narrator, hero, speaker, speech, polyphony, metaphor, comparison, folklore, phraseology. Мета. Метою статті є аналіз роману «Листя землі» В. Дрозда, виявлення особливостей художньої реалізації національно-мовної картини світу в ньому, зважаючи на його своєрідну оповідну структуру.Методи. Дослідження здійснено за допомогою описового, зіставного, типологічного методів, компонентного, контексту-ального комунікативно-дискурсивного аналізу, з використанням елементів психоаналітичної та семіотичної методологій.Результати. У процесі дослідження було виявлено, що національно-мовна картина світу в романі «Листя землі» В. Дрозда реалізується як світобачення кожного з героїв зокрема й етносу загалом. Вона постає як результат сприйняття й осмислення навколишнього світу та людини в ньому, відображених у мові. Завдяки своєрідній структурі оповіді з одночасним включенням багатьох рівноправних, непідпорядкованих одна одній думок, що зумовлює явище багатоголосся, діалог різних світоглядних позицій, національно-мовна картина світу у творі позначена багатогранністю. Її основними репрезентантами є забарвлені суб’єктивною експресією дієслова, дієслівні метафори з домінуванням концептів «серце», «душа», що притаманні українській мовній картині світу; порівняння (найчастіше людей із тваринами, рослинами, явищами природи), що передають національ-ний колорит, відображають український характер; поліська говірка, прислів’я та приказки, фразеологізми як засіб зберігання та трансляції знань, уявлень, образів українського народу, стереотипів його етносвідомості, передачі системи ціннісної орі-єнтації. Загалом у творі простежується тенденція до використання специфічних засобів фольклорної поетики, серед яких найбільш уживані синонімічні пари, тавтологогії, слова зі зменшувальними суфіксами, постійні епітети та прямі фольклорні формули. Нерідко автор за зразком народнопоетичних творить свої оригінальні пари, поєднує в них слова різних смислових і емоційних відтінків, орієнтованих на реальну дійсність.Висновки. Отже, національно-мовна картина світу в романі «Листя землі» В. Дрозда постає крізь призму світоглядів бага-тьох мовців і характеризується розмаїтістю.Ключові слова: оповідь, оповідач, герой, мовець, мовлення, поліфонія, метафора, порівняння, фольклор, фразеологізм.
25
Щербак, Олена Володимирівна. "Жіночі постаті в «Історії русів»." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 2, no. 96 (2020): 148–65. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2020.2.96.09.
Full textAbstract:
У статті звернена увага на жіночі історичні постаті, згадані в одному з творів української літератури кінця XVIII ст. – «Історії Русів». Хоча концептуально цей твір межує з козацькими літописами, де жінки відігравали другорядну роль, вони займають в «Історії Русів» чільне місце – загалом їх близько двадцяти. Дослідження твору ґрунтується здебільшого на описовому та історичному методах. З’ясовано, що умовно жінок в «Історії русів» можна поділити на три групи. Перша з них, це постаті, відомі ще з «Повісті минулих літ» та з «Густинського літопису». Одних автор тільки згадує, як княгиню Ольгу чи Анну Візантійську, про інших пише детальніше, як про польську королеву Ядвігу чи про Олену Московську, дружину польського короля, яка зберегла вірність православній вірі. Друга група, це історичні персоналії козацької доби, такі як дружина Богдана Хмельницького Мотрона (у тексті Ганна) Чаплинська і Анастасія Маркович, дружина Івана Скоропадського, названа автором «гетьманшею». Сюди ж можна віднести й доволі оригінальну розповідь про таку собі Семіру, дружину турецького паші, яка допомогла звільнити бранців, а потім вийшла заміж за козацького писаря Івана Богуславця. Корені цього сюжету, імовірно, походять від фольклорної легенди про Марусю Богуславку. Третю ж групу складають жінки, які мали стосунок до російської історії – починаючи з Марини Мнішек, дружини Лжедмитрія І, і закінчуючи Катериною ІІ. Особливо багатою виявилася розповідь про сучасне автору події XVIII ст. Однак здебільшого він уникає висловлення власної думки про тодішніх державців, хіба що про Єлизавету Петрівну пише з помітною симпатією за її прихильне ставлення до України. Отже, зроблено висновок, що коло жіночих персонажів «Історії Русів» рідко виходить за межі локальної історії, на відміну від інших барокових літописів. Переважна більшість згаданих у цьому творі жінок не відображувалися у попередніх творах давньої української літератури, а є для неї оригінальними.
26
ОРДІНА, Л. Л. "ВПЛИВ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА НА РОЗВИТОК ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 3 (November 17, 2021): 46–50. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.7.
Full textAbstract:
У наш час, коли національні чинники зумовлюють розвиток освітянської справи, не викликає сумніву необ- хідність ґрунтовного опрацювання надбань українського мистецтва у вищій школі. У статті розглянуто змістовні характеристики розвитку естетичної культури студентів у закладах вищої освіти, що зумовлюють гармонізацію національного і міжкультурного підходу до опанування українського мистецтва. Окреслено художні переваги тво- рів українських авторів, що впливають на активізацію естетичного сприймання, оцінку, творчу інтерпретацію у навчально-виховному процесі. У статті проаналізовано способи впливу українського мистецтва на розвиток естетичної культури студентів у закладах вищої освіти: творче опанування надбань національної художньої куль- тури, що передбачає застосування художньо-порівняльних підходів як шлях отримання теоретичних відомостей про твори українських митців; пізнання стильових засад українського мистецтва в системі усвідомлення студен- тами образного мислення українських авторів; національно-вартісна орієнтація естетичного самовизначення сту- дентів, що дозволяє оцінювати світову культуру через призму національного бачення, зберігати і розповсюджу- вати цінності українського мистецтва. Зазначено, що фундаментальною проблемою педагогічного забезпечення процесу пізнання творів національного мистецтва є визначення естетичних орієнтирів відбору художнього мате- ріалу, в процесі опрацювання і засвоєння якого має відбуватись естетичний розвиток особистості. Моделювання діяльності викладача передбачає різноманітні пошукові завдання в галузі інтерпретації, що опосередковуються його естетичними орієнтирами, спонукання студентів до якомога ширшого осягнення художніх надбань україн- ського мистецтва та подолання нейтрального до них ставлення. У статті визначено сутність історико-стильового підходу, який дозволив проаналізувати художні стилі на історичній основі. Фольклорна семантика, образні засади виразової героїчної тематики, що визначають своєрідність українського мистецтва, створюють умови для виник- нення ефекту співпереживання змісту художніх творів.
27
ДИМОВСЬКА, А. К. "ПРО РЕМІНІСЦЕНЦІЇ З КАЗКИ Г. К. АНДЕРСЕНА «ДІВЧИНКА З СІРНИКАМИ» У ПОВІСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЦАРІВНА»." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», no. 3 (February 15, 2022): 25–33. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.4.
Full textAbstract:
У статті досліджено інтертекстуальні вкраплення з казки Г. К. Андерсена «Дівчинка з сірниками» в повісті О. Кобилянської «Царівна». З огляду на захоплення письменниці данською літературою висунуто й обґрунтовано припущення про ймовірність міжтекстової взаємодії та доцільність проведення подібних паралелей (традиційно твори О. Кобилянської вивчалися в контексті німецької та данської літератур, але без прямого зіставлення з текстами Г. К. Андерсена). Встановлено, що обидва тексти є інваріантами архетипної моделі сироти, архаїчні витоки якої сягають фольклорного мотиву молодшої доньки, пізніше трансформованого в європейській казці в образ пасербиці. З’ясовано, що героїні означених творів, окрім ідентичного соціального статусу, репрезентують подібні психотипи. Визначено, що звернення О. Кобилянської до архаїчного фольклорно-міфологічного образу зумовлене психологічними комплексами й травмами авторки, які з точки зору психоаналізу сформували особливий «меланхолійний контекст» її творчості, пов’язаний, у тому числі, з пережитими втратами дорогих людей. Проаналізовано міфологічні пласти повісті «Царівна» (античний міф про Нарциса та германські легенди про русалку Лорелей), вияви яких знайдено в особистих рисах і моделі поведінки Наталки Веркович, а також поглиблено рецепцію мотиву страдниці-сироти. Знайдено асоціативні перегуки між аналізованими творами на рівні конкретних фрагментів тексту. Виявлені приклади типологічної спорідненості потрактовано як ремінісценцію у розумінні несвідомого або мимовільного запозичення на рівнях образу, мотиву, сюжету. Крім того, увиразнено не лише подібні, а й відмінні риси поетики казки Г. К. Андерсена та повісті О. Кобилянської, зумовлені нетотожністю авторських світоглядів та інтенцій (екзистенціалізм данського казкаря та неоромантичний метод піонерки українського модернізму), ґендерною, а можливо, й національною специфікою осмислення порушеної в аналізованих творах проблематики.
28
Розман, І. І. "ПЕДАГОГІЧНА КОМПАРАТИВІСТИКА ТА ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НА УРОКАХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ." Медична освіта, no. 3 (December 16, 2021): 97–100. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12603.
Full textAbstract:
У статті зазначено, що з кінця 80-х рр. ХХ ст. національна педагогічна компаративістика почала позбавлятися комплексу меншовартості. Наголошено, що багато часу піддавалася критиці більшість представників зарубіжної педагогіки («апологети буржуазії» та проповідники «реакційних», «антинаукових рухів»), оскільки вони суперечили канонізованій марксистсько-ленінській педагогіці. Зауважено на працях відомих вчених, таких, як Д. Скільський, В. Кравець, К. Лучаковський, які здійснили вагомий внесок у розвиток української компаративістики. У 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст. українська педагогічна компаративістика здійснила поступ у дослідженні педагогічних персоналій закордоння. На тлі вдосконалення її наукового інструментарію напрацьовано оптимальні методологічні підходи, які дозволяють комплексно, синтезовано, цілісно осмислювати їхні біографії, творчу спадщину та різні напрями суспільної діяльності, що допомагають за певним алгоритмом краще вивчити та дослідити біографію зарубіжних письменників. У статті розглядається роль педагогічної компаративістики та прийомів розвитку креативності на уроках зарубіжної літератури. Зазначено, що необхідно розвивати творчість учнів, використовуючи метод навчання, який допомагає фундаментальному засвоєнню матеріалу, розвитку уяви, самостійну та групову роботу у навчальному колективі. Заняття з використанням креативних методик дозволяють школярам розвивати навички уваги, а також мислити нестандартно. Зауважено на доброзичливому ставленні до учнів, формуванні толерантності до носіїв іншої культури на основі знайомства з життям своїх однолітків в інших країнах. Наголошено, що твори фольклору є доступним зразком художньої літератури. Зосереджена увага на формуванні початкових навичок комунікації, вихованні моральних і естетичних почуттів, розвитку творчої діяльності. Доведено, що уроки зарубіжної літератури є важливою складовою для формування читацької компетентності.
29
ЄНГАЛИЧЕВА, Ірина. "МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІД ЧАС ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ЛІТЕРАТУРНИМИ ТВОРАМИ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 6 (February 14, 2022): 9–14. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.2.
Full textAbstract:
Збереження та зміцнення здоров'я дитини, її самоцінності є першочерговим завданням сім'ї та закладів дошкільної освіти. На цьому наголошується у Державному освітньому стандарті дошкільної освіти, що визначає очікування суспільства з питань розвиненості, вихованості та освіченості дитини дошкільного віку, передбачає наявність сформованих у дитини компетентностей, які вказують на можливість активно проявляти особистісні надбання в різних самостійних та організованих за підтримки дорослого видах діяльності. Серед ключових для дошкільної освіти компетентностей нашу увагу привертає ігрова та художньо-мовленнєва. Саме ігрова компетентність реалізує можливість дитини застосовувати наявні та освоювати нові знання через провідний вид діяльності, а художньо-мовленнєва – відтворювати художньо-естетичні враження від сприйняття літературних і фольклорних творів засобами різних видів художньо-мовленнєвої діяльності. Значний внесок у розвиток ігрової діяльності зробили Г. Костюк, С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський та інші. На роль ігрової діяльності в розвитку і вихованні дошкільників вказували О. Безсонова, А. Богуш, Н. Бібік, А. Бондаренко, Н. Гавриш, А. Матусик, Д. Менджерицька, Т. Піроженко, І. Сікорський, О. Савченко, М. Шуть та інші. Художня література як вид діяльності, що сприяє розвитку дошкільників, була предметом дослідження А. Богуш, Н. Гавриш, В. Кузьменко, Д. Луценко, О. Кононко та інших. Проте, незважаючи на значну кількість досліджень у цьому напрямі, недостатньо дослідженим є питання організації ігрової діяльності у процесі ознайомлення дошкільників із художньою літературою. З огляду на це, мета статті – дослідити стан використання різних видів ігрової діяльності під час ознайомлення дітей дошкільного віку із творами художньої літератури та запропонувати можливі способи використання ігрових форм роботи під час ознайомлення дітей дошкільного віку із художніми творами. Відомо, що ігрова діяльність є найдоступнішим видом діяльності для дітей дошкільного віку, оскільки відповідає психічним властивостям дошкільників та сприяє розвитку їхніх інтересів та здібностей. Існує безліч класифікацій щодо видів ігрової діяльності: режисерські, сюжетно-рольові, конструкторсько-будівельні, ігри на теми літературних творів, рухливі, дидактичні, народні ігри тощо. Зрозуміло, що творчий вихователь у своїй діяльності зможе використати будь-який вид гри під час ознайомлення дітей із літературними творами (як із малим жанровим фольклором, так і з авторськими творами). Зазначимо, що, ознайомлюючи дітей із фольклором (забавлянками, примовками, мирилками, закличками тощо), можна запропонувати рухливі ігри, а для їх розучування можна використовувати мнемотаблиці. Під час читання та засвоєння казок (народних чи літературних) доречним буде проведення сюжетно-рольових або театралізованих ігор. Окрім того, існує багато дидактичних ігор, які сприятимуть кращому розумінню та аналізу дітьми змісту прочитаних казок. Серед таких дидактичних ігор можна назвати «Які права порушено у героїв казок», «Знайди в казці (творі) пару», «Відшукай тінь», «Впізнай казку за малюнком», «Збери казку», «Лото» тощо. Під час вивчення віршів (наприклад, П. Воронько «Їжачок-хитрячок», «Падав сніг на поріг», М. Познанська «Ромашка», П. Тичина «А я у гай ходила» тощо) та переказу творів (наприклад, Л. Українки «Мамо, іде вже зима», «Вишеньки», «На зеленому горбочку» тощо) можна використати мнемотаблиці або круги Лулія, які також використовують як дидактичну гру. Використання будь-яких ігор під час ознайомлення дітей із художніми творами сприяє розвитку у них пам'яті, уваги, закріпленню набутих знань і формуванню уміння використовувати їх на практиці. Головне, що процес навчання відбувається у цікавій формі та сприяє задоволенню однієї із природних потреб дошкільників – потреби у грі. Отже, розвиток креативності дошкільників буде залежати від творчого підходу дорослих у навчанні та вихованні дітей. Пропоновані нами види ігор під час ознайомлення дітей дошкільного віку з літературними творами не обмежують широкі можливості для інтеграції різних видів діяльності у роботі з дітьми дошкільного віку. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо у дослідженні використання ІТ-технологій під час ознайомлення дітей дошкільного віку з літературними творами.
30
Осіпчук, Г. В. "КОНЦЕПТ ‘ДОБРО-ЗЛО’ В СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ І ПОЛЬСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗКАХ." Nova fìlologìâ 2, no. 81 (June 23, 2021): 53–60. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-7.
Full textAbstract:
У статті досліджено концепт ‘ДОБРО-ЗЛО’ в сучасних літературних казках українського і польського народів. Окреслено коло мовознавців, які займаються питаннями концептуальної лінгвістики, акцентовано увагу на вагомому внеску сучасних зарубіжних і вітчизняних науковців в означену проблему, змальовано перспективу провідних наукових розвідок. Увиразнено індивідуальну неповторність творчого підходу кожного з народів до складання казок, охарактеризовано літературну казку як твір художнього спрямування, деталізовано особливості авторського творчого підходу сучасних письменників до підбору лексем на позначення концепту ‘ДОБРО-ЗЛО’, вказано на культурні і ментальні ознаки формування концепту в авторських казках. Виокремлено вербальні засоби концепту в сучасному казковому дискурсі, узагальнено репрезентативні номінації за семантикою, зіставлено семантичні моделі його вираження в казках, виявлено універсальні і відмінні ознаки концепту в українській та польській мовах. Наголошено на тому, що різні за характером найменування та описи означеного концепту деталізують окремі риси казкових героїв, виступають тлом для подій, описаних письменником. Відзначено роль концепту ‘ДОБРО-ЗЛО’ як важливого текстотвірного елементу, що виконує змістову, стилістичну, емоційну й оцінну дію та допомагає у виконанні основної функції літературної казки – виховної, формуючи у читача стійкі моральні цінності. Вказано на фольклорну основу літературних казок обох народів. Звернено увагу, що лексеми з означеною семантикою переплітаються та взаємодіють одна з одною, сприяючи глибшому розумінню художньої природи твору. Зіставне тло дає підстави вважати концепт унікальним поняттям етнічної культури, яке характеризують спільні та відмінні риси українського і польського народів, як-от чуттєвість і раціональність, мрійливість і прагматизм, віру в можливість впливу на свою долю, що демонструють шлях формування менталітету певного народу, тобто концепт ‘ДОБРО- ЗЛО’ є репрезентантом національної культури.
31
Vasylieva, Oksana Vladimirovna. "ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ СОНАТНОЇ ФОРМИ В ПЕРШІЙ ЧАСТИНІ ДРУГОГО КОНЦЕРТУ ДЛЯ ФОРТЕПІАНО З ОРКЕСТРОМ ЛЕВКА РЕВУЦЬКОГО." Музичне мистецтво і культура 2, no. 31 (May 20, 2021): 298–306. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-24.
Full textAbstract:
Мета роботи – дослідження особливостей будови сонатної форми в першій частині Другого концерту для фортепіано Левка Ревуцько- го. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукового принципу об’єктивності, семантичного, жанрового, стильового мето- дів дослідження для висвітлення композиційно-драматургічних особли- востей будови сонатного Allegro першої частини концертного циклу. Наукова новизна визначена розкриттям композиційно-драматургічних особливостей використання сонатної форми в будові першої частини Другого концерту для фортепіано Левка Ревуцького. У ракурсі жанро- во-стильових змін, які відбувалися в концертному жанрі у ХХ століт- ті, творчість Левка Ревуцького заслуговує на більш ретельний аналіз. Відсутність наукових розвідок, присвячених спеціальному дослідженню Другого фортепіанного концерту Левка Ревуцького, зумовила необхід- ність висвітлення особливостей використання сонатної форми в пер- шій частині концертного циклу, розкриття композиційно-драматур- гічних аспектів її будови. Висновки. Творчий доробок Левка Ревуцького визначається значним внеском у розвиток українського фортепіанного мистецтва. Він є автором сонати для фортепіано, двох концертів для фортепіано з оркестром, семи прелюдій і багатьох інших творів. Фор- тепіанні твори Левка Ревуцького вирізняються оригінальністю техніч- них прийомів і гармонічного мислення. Оригінальність творчого методу Левка Ревуцького полягає в проекції романтичної віртуозності й ін- тонаційних особливостей українського музичного фольклору на худож- ню площу діалогічного концертного мислення. Застосування зазначених принципів у концертному жанрі сприяло виникненню деяких відхилень від традиційної трактовки сонатно-симфонічного циклу, зазначених особливостями драматургічного розвитку. Дослідження особливостей будови сонатної форми в першій частині Другого концерту для фор- тепіано Левка Ревуцького розкриває аспекти традиційності та но- ваторства формоутворюючих принципів. Традиційність проявляється у виборі форми, художньо-образному контрасті головних тем, класич- ному використанні кульмінацій. Новаторство полягає в оригінальній композиційно-драматургічній будові репризі, яка полягає в діалогічному зіставленні основного тематизму головної та побічної партій, тран- сформації статичних формоутворюючих принципів сонатного Allegro в динамічність процесуального розгортання музичної форми.
32
Shchitova, S. A., and H. O. Okhota. "ПРИРОДНІ ТА АВТОРСЬКІ МІФОЛОГЕМИ У ФОРТЕПІАННІЙ ТРАНСКРИПЦІЇ ОПЕРНОГО ФРАГМЕНТА «СМЕРТЬ ІЗОЛЬДИ» (Р. ВАГНЕР - Ф. ЛІСТ)." Музикознавча думка Дніпропетровщини, no. 14 (January 19, 2019): 48–60. http://dx.doi.org/10.15421/221821.
Full textAbstract:
Мета статті – простежити найбільш суттєві символічні першоджерела легенди про «Тристана та Ізольду» у міфології та музиці й знайти шляхи втілення їх у виконавській практиці. Методологія. Для детального вивчення обраної теми використовується інтегративна методологія, яка поєднує історичні, теоретичні, виконавсько-інтерпретаторські методи наукового пізнання (методи історизму, комплексного та інтерпретологічного аналізу). Наукова новизна статті полягає у вирішенні проблеми виявлення образності та сюжетності у виконавсько-інтерпретаторській сфері. Фортепіанні транскрипції Ф. Ліста є вагомою частиною репертуару піаніста. Однак звернення виконавців саме до транскрипцій оперних фрагментів Р. Вагнера не є традиційним явищем. Слід відзначити універсальність таких транскрипцій на творчому шляху піаніста. В учнівському репертуарі вони необхідні для вивчення особливостей втілення театральної музики у межах фортепіанної фактури. У репертуарі ж концертуючого піаніста транскрипції Ф. Ліста за Р. Вагнером приваблюють визначною ефектністю, віртуозністю та цікавою програмністю. Матеріалом пропонованого наукового дослідження постає транскрипція Ф. Ліста «Смерть Ізольди» за Р. Вагнером. Висновки. Твір Вагнера-Ліста є унікальним синтезом природних (фольклорних) першоджерел та композиторських пошуків двох видатних представників епохи романтизму. Синтез оркестрового та фортепіанного мислення зумовлює й особливу форму твору, ми визначимо її як «складна неконтрастна». Для цієї транскрипції характерне використання арпеджійних пасажів, що охоплюють широкий регістровий діапазон. Саме цей прийом заглиблює слухача до міфологічної сфери та створює особливе відчуття реальності. Фортепіанна транскрипція «Смерть Ізольди» відкрита назустріч майбутньому, закладені тут ідеї знайдуть відгук у будь-яку епоху, а втілення їх кожен раз буде неповторним.
33
I.V., Malashevska, and Lazuka M.M. "INFLUENCE OF MUSIC ON THE FORMATION OF YOUNG GENERATION INDIVIDUALITY." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 93 (February 23, 2021): 44–49. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-93-6.
Full textAbstract:
The article touches upon the problem of the influence of music on the personality of the child and the peculiarities of his perception. It is proved that the ability of music to influence a person depends not only on the genre variety of the music itself, but also on various social and psychophysiological characteristics of the individual. The purpose of the research is to determine the specifics of music in the process of physical, aesthetic and spiritual education of a person. Research methods – analysis of literary sources on musical pedagogy, theory and methodology of psychology, defectology and pedagogy; questioning of students. It is analyzed that musical education, considering the physiological foundations of perception and performance of music, is most successfully carried out on the basis of a special methodology that meets innate inclinations. The author’s approaches to the problem of the influence of music on the emotional, aesthetic and spiritual development of the younger generation are considered. Research results – analysis of author’s techniques using music on the human body. It is noted that a huge number of world and Ukrainian researchers and artists turned to musical folklore and folk songs, the content centre of which is moral and spiritual values. The strength of the emotional impact of a piece of music depends on the veracity of the artistic coverage of historical moments, the author’s manner, socially important glorified problems. Conclusions. It has been proven that it is music that evokes an emotional response in children before other arts. The significant effects of music practice on muscle energy, respiration, circulation and blood pressure, pulse and heart rate are described. It is noted that in the process of communicating with works of various musical genres, the aesthetic consciousness and spiritual development of the younger generation is formed. It is noted that music lessons contribute to the development of the creative abilities of the younger generation, because music inherently encourages creativity, which is impossible without mastering a certain combination of specific knowledge, competencies and skills. With the help of music, children reproduce and transmit their emotions and feelings in independent creativity, multi-sided and comprehensively affects the personality, contributes to the creative self-realization of the individual.Key words: music perception, emotional perception, emotional impact, feelings, emotional states, chil-dren’s emotional sphere, art, musical work, spiritual needs, musical art, personality. У статті порушено проблему впливу музики на сучасну особистість молодого покоління та осо-бливості її сприймання. Доведено, що здатність музики впливати на людину залежить не лише від жанрової різновидності самої музики, а й від різних соціальних і психофізіологічних особливостей особистості. Мета дослідження – визначити специфіку музики в процесі фізичного, естетичного та духовного виховання особистості. Методи дослідження – аналіз літературних джерел з музичної педагогіки, теорії та методики психології, дефектології та педагогіки; анкетування студентів. Зазначено, що музичне виховання, розглядаючи фізіологічні основи сприймання і виконання музики, найбільш успішно здійснюється на основі спеціальної методики, яка відповідає вродженим задаткам. Розглянуто авторські підходи до проблеми впливу музики на емоційний, естетичний та духовний розвиток молоді. Результати дослідження – аналіз авторських методик із впливу музики на організм людини. Зазна-чено, що величезна кількість світових та українських дослідників та діячів мистецтва зверталися до музичного фольклору та народної пісні, змістовий центр яких становлять моральні та духовні цінності. Сила емоційного впливу музичного твору залежить від правдивості художнього висвітлення історичних моментів, авторської манери, суспільно важливих оспіваних проблем. Висновки. Доведено, що саме музика викликає емоційний відгук у молодого покоління раніше від інших мистецтв. Описано значний вплив занять музикою на м’язову діяльність, на дихання, на кровообіг і кров’яний тиск, пульс і серцебиття. Наголошено, що в процесі спілкування з творами різних музичних жанрів формується естетична свідомість та духовний розвиток молодого покоління. Зазначено, що заняття музикою спри-яють розвитку творчих здібностей молоді, тому що музика у своїй суті спонукає до творчості, яка неможлива без засвоєння певного поєднання специфічних знань, компетенцій та умінь. За допомогою музики діти відтворюють та передають свої емоції та почуття у самостійній творчості, яка багатосто-ронньо та комплексно впливає на особистість, що сприяє творчій самореалізації особистості.Ключові слова: сприймання музики, емоційне сприймання, емоційний вплив, почуття, емоційні стани, емоційна сфера дітей, мистецтво, музичний твір, духовні потреби, музичне мистецтво, особистість.
34
Мельник, Наталiя. "СУЧАСНI НАРОДНI ТВОРИ ПРО МОСКАЛIВ: МIЖ ФОЛЬКЛОРНОЮ ТА ПОСТФОЛЬКЛОРНОЮ СВIДОМIСТЮ." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 15 (December 19, 2021). http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v15i0.4549.
Full textAbstract:
У статтi розглянуто проблеми визначення формально-змiстових показникiв новiтнього фольклору та його зв’язкiв iз сучасною суспiльною дiйснiстю українцiв.
Трендовим напрямом у сучаснiй фольклористицi є дослiдження фольклорних явищ iз погляду нових громадсько-полiтичних, культурних умов спiвдiї iндивiда та колективу; проблеми визначення явищ фольклоризму, фольклоризацiї та нефольклорного мислення.
Звернено увагу на розумiння фольклоризму як процесу адаптацiї, трансформацiї i репродукцiї фольклору в суспiльному побутi, культурi й мистецтвi з акцентом на його соцiальних i художнiх причинах, якi визначають входження генетично лiтературного твору в межi
«мистецького канону» народної творчостi.
Вказано на активнi сучаснi фольклоризацiйнi процеси в українському культурному просторi. Фольклоризацiя трактується як введення народного твору в усний обiг iз друкованих джерел чи зi сцени, iз засобiв масової iнформацiї.
Вiдзначено, що поряд iз традицiйним фольклором, який продовжує активно функцiонувати, у культурне життя суспiльства увiйшов постфольклор, що трактується в статтi як якiсно новий культурний продукт, пов’язаний з цифровою свiдомiстю (кiбер-фольклор, ньюслор, iнтернет-фольклор) та дiагностує стан розвитку сучасних суспiльних цiнностей, культурних кодiв.
Акцентовано на активному побутуваннi в умовах росiйської агресiї народних творiв про москалiв, у яких лексема «москаль» набуває нових конотацiй.
Дослiджуванi твори осмислено як зразки, що перебувають на межi фольклорної та постфольклорної свiдомостi. Виникаючи на ґрунтi традицiйних соцiальних i морально-етичних стереотипiв, такi зразки акумулюють фольклорний досвiд, крiзь призму якого осмислюється реальна данiсть. Маючи переважно усний тип побутування, нинi фольклорнi новотвори можуть мiстити аудiовiзуальний компонент, iнтертекстуальну складову, досить швидко поширюватися в культурному просторi та демонструвати сучасне розумiння суспiльних реалiй.
35
М’ягкота, Ірина. "СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ СУБПОЛІВ (НА ПРИКЛАДІ ТЕРМІНОПОЛЯ “ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР”)." InterConf, April 21, 2021, 344–50. http://dx.doi.org/10.51582/interconf.7-8.04.2021.035.
Full textAbstract:
У статті розглянуто структуру термінополя «дитячий фольклор». Виявлено, що структура поля «дитячий фольклор» складається з цілого ряду субполів, що обіймають лексику таких категорій як: «тексти створені дорослими для дітей», «твори, що перейшли у дитячий фольклор із загального фольклору», «твори самих дітей». Встановлено, що кожне поле має свою власну семіотичну архітектоніку, тобто виступає вже гіперонімом.
36
Андерсон, Ірина, and Тетяна Івасишина. "МІХАЛ ГРАБОВСЬКИЙ ЯК КРИТИК ТА АВТОР ІСТОРІОГРАФІЧНОЇ ПРОЗИ ХІХ СТОЛІТТЯ (НА МАТЕРІАЛІ КРИТИЧНИХ СТАТЕЙ, ЛИСТУВАННЯ ТА ПРОЗОВИХ ТВОРІВ «КОЛІЇВЩИНА І СТЕПИ», «ЗАМЕТІЛЬ У СТЕПАХ»)." Українська полоністика 19 (December 30, 2021). http://dx.doi.org/10.35433/2220-4555.19.2021.fil-2.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз критичної, епістолярної та частково прозової спадщини М. Грабовського щодо акцептації та інтерпретації історичного роману як літературного жанру, окреслено основні його ознаки та критерії. Доведено, що основними критеріями оцінки художніх творів для критика, окрім зв’язку з народною творчістю та досконалою поетичною формою, було автентичне відтворення історичного тла, яке б максимально об’єктивно та неупереджено змальовувало історичні події. Опуси, де містився ретроспективний аналіз дійсності, критик називав історичними, адже, за його переконаннями, сучасний шедевр через кілька років матиме нову якість − історичну значущість. Історичний роман він уважав найвищим досягненням ХІХ ст., і взірцем слугували твори В. Скотта. Досліджено, що слов’янофільські ідеї, прибічником яких був М. Грабовський, також мали вплив на його погляди стосовно історичного роману, адже прагнення відродити народну поезію через наслідування власних історичних та фольклорних творів було спрямовано на боротьбу з германізацією та європеїзацією літератури, і дозволило, відтворюючи праслов’янську минувшину, краще дослідити власну минувшину, її героїчні сторінки, пам’ять про досягнення. Визначено, що завдання художньої літератури ХІХ ст. М. Грабовський убачав у створенні такої художньої поезії, яка б насамперед ґрунтувалась на народній творчості, а натхнення, відповідно до поглядів митця, варто шукати в природі й історії рідного краю.
Установлено, що в історичних творах власного авторства М. Грабовський дотримувався власних визначених принципів. У вступі до роману «Заметіль у степах» критик констатував, що його історичні романи мають цінність на стільки, на скільки вони історично правдиві. А в передмові до «Коліївщина і степи» відзначено, що автор, перед тим як приступити до написання роману, ретельно збирав і нотував традиції, звичаї, історичні образи.
37
Mushyrovska, Nataliіa. "Функціонування народнопоетичної символіки в поезії українського символізму (на матеріалі творчості В. Пачовського)." Лінгвостилістичні студії, December 20, 2019, 101–13. http://dx.doi.org/10.29038/2413-0923-2019-10-101-113.
Full textAbstract:
У статті на основі когнітивного підходу до аналізу стилістичних одиниць досліджено мовно-символічний код поезії українського символізму кінця ХІХ – початку ХХ ст. на прикладі поетичних текстів одного з яскравих його передставників В. Пачовського. На основі закономірностей функціонування символічної образності у його творах виявлено особливості когнітивного наповнення народнопоетичної символіки у художньому дискурсі поезії символізму зазначеного періоду, встановлено особливості індивідуально-авторського значеннєвого оновлення символів. Проаналізовано фреймово-слотову організацію народнопоетичних концептів і з’ясовано їх роль у вербалізації авторської мовної картини світу.
Ключові слова: ідіостиль, мовна картина світу, концептуальна картина світу, когнітивна стилістика, символ, народнопоетичний символ, концепт, фрейм, слот.
Покликання
Список використаних джерел
Пачовський, Василь. Зібрані твори. В 2 т. Філадельфія–Ню-Йорк–Торонто : Об’єднання українських письменників «Слово», 1984.
Список використаної літератури
Болдырев, Николай. «Концепт и значение слова». Методологические проблемы когнитивной лингвистики, под ред. И. А. Стернина. Воронеж: ВГУ, 2001, с. 25–36.
Булашев, Георгій. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ : Фірма «Довіра», 1992.
Вежбицкая, Анна. Язык. Культура. Познание. Москва : Русские словари, 1997.
Виноградов, Виктор. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. Москва, 1963.
Войтович, Валерій. Сокіл-Род: легенди та міфи стародавніх українців. Рівне, 1997.
Воропай, Олекса. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. Київ : Оберіг, 1991.
Гнатюк, Володимир. Нарис української міфології. Львів, 2000.
Єрмоленко, Світлана. Фольклор і літературна мова. Київ : Наукова думка, 1987.
Жаботинская, Светлана. «Концептуальный анализ: типы фреймов». Вестник Черкасского университета, вып. 11, 1999, с. 3–20.
Жайворонок, Віталій. Знаки української етнокультури. Київ : Довіра, 2006.
Жайворонок, Віталій. «Проблема концептуальної картини світу та мовного її відображення». Культура народов Причерноморья, № 32, 2002, с. 51–3.
Керлот, Хуан. Словарь символов. Москва : REFL-book, 1994.
Кононенко, Віталій. Концепти українського дискурсу. Київ-Івано-Франківськ : Плай, 2004.
Кононенко, Віталій. Мова у контексті культури. Київ – Івано-Франківськ, 2008.
Костомаров, Микола. «Несколько слов о славяно-русской мифологии в языческом периоде, преимущественно в связи с народною поэзиею». Слов’янська міфологія: вибрані праці з фольклористики й літературознавства. Київ : Либідь, 1994, с. 257–79.
Костомаров, Микола. «Об историческом значении русской народной поэзии». Слов’янська міфологія: вибрані праці з фольклористики й літературознавства. Київ : Либідь, 1994, с. 44–201.
Костомаров, Микола. «Славянская міфологія». Слов’янська міфологія: вибрані праці з фольклористики й літературознавства. Київ : Либідь, 1994, с. 201–57.
Кубрякова, Е. С., Демьянков, В. З., Панкрац, Ю. Г., и Лузина, Л. Г. Краткий словарь когнитивных терминов. Москва, 1997.
Левченко, Олена. Дослідження вербальних символів у лінгвокультурологічному аспекті. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/ bitstream/handle/ 123456789/73947/07-Levchenko.pdf? sequence=1
Левченко, Олена. Фразеологічна символіка: лінгвокультурологічний аспект. Львів, 2005.
Лосев, Алексей. Знак. Символ. Миф. Москва : Издательство МГУ, 1982.
Лосев, Алексей. Проблема символа и реалистическое искусство. Москва : Искусство, 1976.
Лунькова, Лариса. Когнитивная стилистика: обработка и декодирование художественного текста. Москва : РУСАЙНС, 2018.
Маслова, Валентина. Лингвокультурология. Москва : Издательский центр «Академия», 2001.
Потебня, Александр. «О некоторых символах в славянской народной поэзии». Символ и миф в народной культуре. Москва : Лабиринт, 2000, с. 5–91.
Ріжко, Руслана. «Когнітивне наповнення фольклоризмів у поетичній картині світу кінця ХХ – початку ХХІ століття». Вісник Житомирського державного університету ім. Івана Франка: Філологічні науки, вип. 58, 2011, с. 186–192.
Селіванова, Олена. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава: Довкілля-К, 2008.
Сімович, Оксана. Поетична символіка української народної творчості: лінгвістичний аспект. Львів, 1999.
Сліпушко, Оксана. Давньоукраїнський бестіарій: генезис і система. Київ: Дніпро, 2001.
Юнг, Карл. Человек и его символы. Москва : Серебрянные нити, 1997.