Academic literature on the topic 'Фактори формування першого враження'

Актуальність теми дослідження. У процесі дослідження підземних вод будь-якої країни актуальним є визначення факторів формування хімічного складу та організація зон санітарної охорони (ЗСО) їх, тому що ці фактори впливають на якість води, а вона – на здоров’я людини. Постановка проблеми. Для забезпечення якісних характеристик підземних питних вод потрібно всебічно, детально вивчати їх. Проблема ця складна, оскільки містить у собі багато факторів, кожен із яких потребує детального вивчення. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Публікації про фактори формування хімічного складу підземних вод Чернігівського родовища та санітарну охорону їх відсутні. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Недостатньо дослідженою частиною загальної проблеми є зв’язок формування підземних вод з історією геологічного розвитку (палеотектонікою) окремих блоків Дніпровсько-Донецької западини. Постановка завдання. Цільовим завданням було вивчення факторів формування хімічного складу підземних питних вод Чернігівського родовища, організація зон санітарної охорони їх та інформування зацікавлених осіб про отримані результати. Виклад основного матеріалу. На Чернігівському родовищі підземних питних вод експлуатується бучацький водоносний горизонт і сеноман-нижньокрейдовий водоносний комплекс, які знаходяться в зоні вільного водообміну, що значною мірою зумовлює умови формування сольового складу цих вод. Їхній хімічний склад формується також через вилужування й розчинення водовміщуючих порід. Менший вплив на хімічний склад вод має сорбція, іонний обмін та біохімічні процеси. Область живлення бучацького водоносного горизонту й сеноман-нижньокрейдового водоносного комплексу знаходиться на північному сході від водозабору Чернігівського відділення ПАТ «САН ІнБев Україна». Відповідно до положення про порядок проектування та експлуатації зон санітарної охорони джерел водопостачання та водопроводів господарсько-питного призначення передбачається три пояси зон санітарної охорони: I пояс – зона суворого режиму; II та III пояси – зони обмежень. Межі першого поясу зон санітарної охорони мають радіус 15 м. Другий пояс встановлено для захисту водоносного горизонту від мікробних забруднень, третій – для захисту підземних вод від хімічного забруднення. Межі другого і третього поясів визначені гідродинамічним способом. Висновки відповідно до статті. Бучацький водоносний горизонт і сеноман-нижньокрейдовий водоносний комплекс знаходяться в зоні вільного водообміну, що значною мірою створює умови формування сольового складу підземних вод. Санітарні заходи з ліквідації забруднень у межах зон санітарної охорони в першому поясі повинно виконувати Чернігівське відділення ПАТ «САН ІнБев Україна», у другому та третьому – власники об’єктів, що негативно впливають або можуть впливати на якість води в джерелах, з яких беруть питну воду.

У статті розглянуто проблему розвитку навчальної мотивації у майбутніх офіцерів-прикордонників до вивчення іноземних мов. Обґрунтовано поняття “мотивація”, що розглядається як система мотивів, яка спонукає людину до конкретних форм діяльності або поведінки. Визначено поняття «навчальна мотивація», під яким розуміють ієрархічну систему внутрішніх і зовнішніх мотивів учіння. Розглянуто особливості формування мотивації курсантів нефілологічного напряму підготовки щодо вивчення ними іноземної мови. Охарактеризовано фактори, чинники і шляхи підвищення мотивації курсантів до вивчення іноземної мови. Автором статті проведено емпіричне дослідження чинників, що впливають на розвиток навчальної мотивації курсантів першого курсу спеціальності “Правоохоронна діяльність” Національної академії Державної прикордонної служби імені Б. Хмельницького до вивчення іноземної мови. За результатами проведеного дослідження з’ясовано, що у більшості курсантів першого курсу під час вибору професії домінантним став мотив творчої діяльності та мотив престижності обраної професії. Курсанти показали високі і середні рівні сформованості професійної ідентичності, але в незначної кількості з них наявна криза професійного вибору та невизначеність у професійних планах. Також за результатами проведеного дослідження встановлено, що курсанти першого курсу здебільшого належать до автономної групи в навчанні, тобто є незалежними в думках, поведінці, діяльності. У переважної більшості з них переважає мотивація на успіх, що свідчить про їхню впевненість у власних силах, цілеспрямованість, активність у навчанні. За результатами дослідження зроблено висновок про необхідність розробки заходів, що сприятимуть формуванню у майбутніх офіцерів-прикордонників стійкої професійної ідентичності, чітких професійних і навчальних мотивів.

У статті здійснено аналіз мотиваційно-ціннісної складової підготовки майбутнього вчителя фізичної культури фізичної культури до здійснення здоров'язбережувальної діяльності. Встановлено, що її характеризує: зрілість і ієрархія мотивів в здоровому способі життя на основі ціннісних орієнтацій, ставлення майбутніх фахівців до здорового способу життя і своєї майбутньої професії як цінності. Звідси мотивуючі діяльність фактори розділені на три групи: потреби, мотиви, ціннісні орієнтації (установки). Можна вважати, що потреби (як джерело мотивації), мотиви (як причини мотивації) і установки (як механізм мотивації), є елементами першого рівня ієрархічної структури мотиваційної готовності. Доведено, щосі інші елементи є похідними від них. Зокрема, до похідних віднесено волю, емоції, цінності, потреби.Показниками мотиваційно-ціннісної сфери обрано: мотиваційну переконаність та ціннісне ставлення до професійної діяльності (націленість на формування ціннісного ставлення до власного здоров’я учнів засобами фізичної культури; переконання в необхідності формування здорового способу життя учнів), усвідомлення соціальної значущості здоров'я та способу життя, необхідного для формування, збереження і зміцнення здоров'я особистості; ціннісне ставлення до здоров'я своїх вихованців і власного здоров'я, усвідомлення здоров'я як цінності, можливості реалізувати свої потреби в здоров'ї в конкретній діяльності, формування позитивного ставлення і ціннісно-смислових установок, переконання в необхідності здорової життєдіяльності для самовдосконалення, самоствердження, для реалізації життєвих і професійних цілей; емоційно-ціннісне ставлення до здорового способу життя; дієвість вольових зусиль для прояву здоров’ятворчості в практичній діяльності, формування якостей, що характеризують психоемоційну стійкість особистості: витримки, тактовності, доброзичливості, акуратності і старанності у зміцненні здоров'я.

Зовнішній вигляд і манери поведінки виявляються у сукупності, створюючи образ людини, який оцінює оточення. Образ, який свідомо формується з розрахунком на сприйняття його іншими, називають іміджем – це узагальнений та емоційно забарвлений образ конкретного об’єкта, що існує в масовій свідомості. Практика ділового етикету свідчить, що імідж формується як на основі реальної поведінки людини, так і під впливом оцінок та думок інших. У статті детально розглянуті основні питання, що стосуються проблеми формування іміджу ділової особи, розкрито поняття «ділова людина» яка насамперед пов'язана з особистістю, якій властиві специфічні утворення, що обумовлюють способи взаємодії ділової людини з навколишнім середовищем і проявляються в її поведінці за будь-яких умов і обставин. Висвітлено імідж, як індивідуальний образ людини або явища, який створюється завжди з певною метою: щоб справити приємне враження на оточуючих людей, з метою досягнення успіху в особистому житті, кар’єрі, просування на службі, ефективного спілкування з людьми, забезпечити особистісного та духовного росту тощо. Імідж має зовнішню форму (одяг, манери поведінки) і внутрішній зміст (провідну ідею), про взаємовідповідність, динамічну єдність і рівновагу яких потрібно дбати постійно. Підкреслене зростаюче значення проблеми формування іміджу в житті суспільства і окремої людини. У статті розглянуто фактори, що впливають на формування уявлення людини про самому себе. Визначено, що привабливий імідж невіддільний від знання ділового етикету та впевненого володіння відповідними навичками. Підкреслено значення кольору і малюнку ділового костюма, особливості вибору і деталі фасону ділового одягу. Взуття в іміджі ділової людини, місце аксесуарів для підтримання образу. Висвітленні основні правила виконання макіяжу: тону і кольору. Саме одяг розповідає про соціальний статус, про характер ділової людини, і навіть говорить співрозмовникові про те, який сьогодні настрій в особи.

У дослідженні представлені результати аналізу функціонування системи професійної туристичної освіти в Україні в умовах зміни освітньої парадигми. Установлено, що професійна освіта в туризмі функціонує як елемент більш складної системи професійної освіти та залежить від процесів, що відбуваються в державі, загалом, і в науці, культурі та сфері туризму, зокрема. Її формування відбулося на зламі тисячоліть, коли в усьому світі здійснювався перехід від класичної до пост класичної (некласичної) освітньої парадигми. В Україні цей процес проходив повільніше, і це значною мірою проявилося у визначені результату та змісту підготовки фахівців сфери туризму. Послідовно проаналізовано галузеві освітні стандарти з підготовки бакалаврів з туризму. Встановлено, що зміст першого стандарту (2004 р.) формувався у відповідності до класичної освітньої парадигми, результати навчання представлені в категорії “знати – вміти”. Доведено, що у другому стандарті було зроблено спробу визначити компетентності майбутнього фахівця, але при діагностуванні результатів підготовки в основу поклали знаннєвий компонент. У стандартах 2018 р. найбільш повно реалізований компетентнісний підхід до підготовки бакалавра з туризму. Далі визначено фактори, які гальмують зміни освітніх парадигм: неготовність працедавців чіткого сформулювати очікуваний результат; невміння та небажання студентів будувати траєкторію свого особистісного та професійного зростання; визначення рейтингу викладачів за їхньою науковою активністю, в той час як у професійній освіті більше потрібна практика у бізнес-середовищі, відсутність технологій запровадження змін у навчальний процес через низький рівень розвитку туризмології та педагогіки туризму. Зроблено висновок, що стара та нова парадигми освіти співіснують у процесі підготовки фахівців сфери туризму. І з огляду на визначені фактори, модернізація цієї системи є довготривалим процесом.

У психологічних дослідженнях різних авторів уявлення про Я-концепцію дуже різноманітні та неоднорідні. Якщо одні дослідники намагаються приділити більше уваги вивченню Я-образу, то інші зупиняються на вивченні проблеми самоставлення і його будови, розглядають будову самосвідомості, досліджують структуру Я-концепції. У статті здійснено теоретичний аналіз основних характеристик Я-концепції особистості й емпірично досліджено структурні компоненти Я-концепції майбутніх рятувальників. Я-концепція курсантів-рятувальників впливає на всі життєві прояви людини, відіграючи самостійну роль у її житті. Визначено зміст поняття «Я-концепція» і фактори, які впливають на формування Я-концепції особистості, з’ясовано функціонально-рольові аспекти Я-концепції, виокремлено структурні компоненти Я-концепції. Емпірично досліджено структурні компоненти Я-концепції майбутніх рятувальників – курсантів першого курсу Львівського державного університету безпеки життєдіяльності: когнітивний, емоційно-оцінний, поведінковий. Встановлено, що у майбутніх рятувальників переважає когнітивний компонент структури Я-концепції, який виражається у зв’язках із соціальною ідентичністю, товариськістю і незалежністю. Емоційно-оцінний компонент також притаманний структурі особистості курсантів та має зв’язки із середнім рівнем домагань і адекватною самооцінкою, середнім рівнем ригідності, низьким рівнем фрустрації, середнім рівнем тривожності й агресивності. Поведінковий компонент виражається у тому, що під час виникнення конфліктних ситуацій у курсантів переважають такі типи поведінки, як співпраця та суперництво. Такі результати свідчать про розуміння курсантами своїх можливостей.

Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці легального та доктринального аспектів формування поняття «корупція». Автор наголошує, що вивчення концепції варто починати із семантичного аналізу. Наукові джерела розрізняють два можливі підходи до походження слова «корупція». Обидва наполягають на своєму давньоримському походженні. Відповідно до першого підходу «корупція» є поєднанням латинських слів corruptio та onis, тому похідна словесна фраза corrumpere, яка є сполученням слів com (разом) та rumpere (ламати), а згідно з іншим підходом слово «корупція» походить від слова corruptio, яке означало підкуп, продажність посадових осіб органів публічної влади, громадсько-політичних діячів. Водночас представники обох груп є одностайними стосовно негативного значення корупції, адже фактично слово означало спотворювати, спокушати, підкуповувати. На практиці виділяють два основні підходи до побудови юридичного поняття. Перший – це доктринальний, або науковий, заснований на дослідженнях вчених та фахівців у певній галузі. Другий – офіційний, або легальний, заснований на нормативних актах, міжнародних документах та інших джерелах, що мають юридичну силу. Існування легального підходу є вираженням принципів верховенства права, законності та юридичної визначеності. Визначення корупції сьогодні закріплено в частині 1 п. 1. 1 Закону України «Про запобігання корупції». Якщо буквально аналізувати це визначення, то справляється враження, що корупцією є лише діяння, предмет яких – це виключно неправомірна вигода. Однак, звернувшись до міжнародно-правових актів, можна виокремити й такі корупційні діяння, як підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій; розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна держави посадовою особою; зловживання впливом; зловживання службовим становищем тощо. Нині існує колізія між положеннями Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінальним кодексом України. Адже останній фактично трактує корупцію та корупційні кримінальні правопорушення ширше, ніж відповідний закон. Тому існує об’єктивна потреба оновити значення поняття «корупція». Запропоновано з точки зору легального аспекту під корупцією розуміти навмисне порушення дисциплінарних, цивільних, адміністративних та кримінальних справ, спричинене незаконним використанням особи, зазначеної у статті 3 ч. 1 Закону України «Про запобігання корупції», висловити повноваження або пов’язані з ними можливості. Відносно доктринального аспекту формування поняття «корупція» з’ясовано, що поняття корупції є міждисциплінарним і широко розповсюдженим, оскільки його вивчають не лише професіонали в галузі права, а й соціологія, політологія, економіка, державне управління та психологія. Кожна з цих наук наповнює її своїм специфічним змістом. Формулювання універсального визначення корупції є надзвичайно складним завданням. Нарешті, розмежування та стандартизація термінів є ключем до реалізації принципу правової визначеності, який зі свого боку є частиною конституційного принципу верховенства права. Водночас доведено, що формування єдиного доктринального уніфікованого поняття є неможливим у зв’язку з тим, що змістовне наповнення поняття «корупція» залежить від сфери, де його застосовують.

The study involved comprehensive clinical-anamnestic, neuroimaging and pathopsychological examination of 75 patients with dementia in Alzheimer's disease. The patients were divided into main group with a high risk of suicide (36 patients), group without signs of suicidal behavior (SB) and control group (39 patients). Patients with SB were found to have the damage of basal nuclei and alba; expansion of the cerebral fissures; subcortical damage in insular, frontal, occipital, parietal regions; hippocampal atrophy. The following factors of suicide risk in patients with Alzheimer's disease were determined: psychic trauma (life-threatening condition, loss of work or money); communicative (lack of emotional, financial and communicative support); anamnestic (suicidal attempts and depressive episodes in past); personal (physical, verbal and indirect aggression, irritability, susceptibility, negativism, suspicion and feeling of guilt); clinical (hallucinatory-paranoid syndrome). Specified predictors serve as target symptoms for psychoprophylaxis.Key words: dementia in Alzheimer's disease, suicidal risk, predictors of suicide, clinical and psychopathological peculiarities. КЛІНІКО-ПСИХОПАТОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ХВОРИХ НА ДЕМЕНЦІЮ ПРИ ХВОРОБІ АЛЬЦГЕЙМЕРА З ВИСОКИМ РИЗИКОМ СУЇЦИДУМудренко І.Г. Проведено комплексне клініко-анамнестичне, нейровізуалізаційне та патопсихологічне обстеження, обстежено 75 хворих з деменцією при хворобі Альцгеймера. Серед них виділено основну групу з високим ризиком суїциду (36 хворих) та без ознак суїцидальної поведінки (СП), контрольну (39 хворих). У хворих з СП частіше виявлялись враження базальних ядер та білої речовини півкуль мозку; розширення щілин мозку; субкортикальне враження в інсулярній, лобній, потиличній, тім’яній ділянках; атрофія гіппокампу. Встановлені наступні фактори ризику суїциду у хворих на хворобу Альцгеймера: психотравмуючі (небезпечна для життя хвороба, втрата роботи чи грошей); комунікативні (відсутність емоційної, фінансової та комунікативної підтримки); анамнестичні (суїцидальні спроби та депресивні епізоди в минулому); особистісні (фізична, вербальна та непряма агресія, роздратованість, образливість, негативізм та підозрілість та почуття провини); клінічні (галюцинаторно-параноїдний синдром). Виділені предиктори будуть слугувати симптомами-мішенями для формування психопрофілактичних заходів.Ключові слова: деменція при хворобі Альцгеймера, суїцидальний ризик, предиктори суїциду, клініко-психопатологічні особливості. КЛИНИКО-ПСИХОПАТОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ БОЛЬНЫХ С ДЕМЕНЦИЕЙ ПРИ БОЛЕЗНИ АЛЬЦГЕЙМЕРА С ВЫСОКИМ РИСКОМ СУИЦИДАМудренко И.Г.Проведено комплексное клинико-анамнестическое, нейровизуализационное и патопсихологическое обследование 75 больных с деменцией при болезни Альцгеймера. Среди них выделено основную группу с высоким риском суицида (36 больных) и без признаков суицидального поведения (СП) контрольную (39 больных). У больных с СП чаще выявлялось поражение базальных ядер и белого вещества полушарий мезга, расширение щелей мезга, субкортикальное поражение в инсулярной, лобной, затылочной, теменной одластях; атрофия гиппокампа. Установлены следующие факторы риска суицида у больных болезнью Альцгеймера: психотравмирующие (опасная для жизни болезнь, потеря работы или денег); коммуникативные (отсутствие эмоциональной, финансовой и коммуникативной поддержки) анамнестические (суицидальные попытки и депрессивные эпизоды в прошлом) личностные (физическая, вербальная и косвенная агрессия, раздражительность, обидчивость, негативизм и подозрительность и чувство вины); клинические (галлюцинаторно-параноидный синдром). ВКлючевые слова: деменция при болезни Альцгеймера, суицидальный риск, предикторы суицида, клинико-психопатологические особенности.

Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя. У цьому зв’язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших. Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень. Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з’ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств. У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави. У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави. Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну. Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об’єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції. У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв’язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України. У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей. Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу. Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв’язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні. Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави. Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.

Метою дослідження було виявлення чинників порушення мікрофлори кишечнику та надання профілактичних заходів. Обстежено 30 дітей. Визначені фактори ризику: у половини дітей вік батьків 30 і більше років; обтяжена спадковість, здебільшого з боку матері, хронічні захворювання органів травлення (70%), ЛОР-органів (23,3%), алергічні реакції і захворювання (40%); патологічна вагітність у всіх жінок (токсикоз, гострі та загострення хронічних захворювань, дефіцитна анемія); патологічні пологи (кесарів розтин у 16,6% вагітни). У 30% пацієнтів виявлено подовження фази транзиторного дисбіозу новонародженої дитини до другого півріччя життя. Клінічні прояви дисбактеріозу в дітей відповідали легкій компенсованій формі (I ступень тяжкості) але дані бактеріологічного дослідження -II–III мікробіологічним ступеням дисбіозу. Профілактику дисбактеріоза потрібно починати з дитячого віку майбутньої мами; під час вагітності жінкам "групи ризику" слід проводити дослідження стану біоценозу кишечнику і коригувати його порушення. Діти, народжені від матерів цієї групи ризику, потребують первинної профілактики порушення мікробіоценоза кишечника.