Journal articles on the topic 'Фактичні видатки'

У статті здійснено аналіз динаміки зведеного бюджету освітньої галузі у 2012 - 2017 роках та встановлено, що фактичні видатки на освіту за 2012–2017 роки зросли на 76,2 млн грн. або на 75,0% в динаміці, з 101,6 млрд грн. у 2012 році до 177,8 млрд грн. у 2017 році. Обґрунтовано зведені витрати на освіту у 2012–2017 роках, доведено, що найбільш суттєвий ріст фактичних видатків на освіту відбувся у 2017 році: +48,3 млрд грн. або 37,3% до попереднього періоду. Автором проаналізовано витрати на освіту у відсотках до ВВП у 2012–2017 роках та встановлено, що такий показник найвищим був у 2012 р., а найнижчий у 2016 р. За результатами дослідження автором доведено, що найбільша питома вага витрат на освіту припадає на місцеві бюджети, а найменше на державний бюджет. Зокрема у 2012 році місцеві бюджети фінансували 32,2% витрат на освіту, а в 2017 р. такий показник зменшився до 27,9%. Для покращення фінансового забезпечення освіти, виходячи із навантаження на місцеві бюджети автором запропоновано оптимізувати систему бюджетування в межах місцевих бюджетів та забезпечити раціональність використання коштів державних бюджетів.

У статті дано оцінку розвитку фінансової системи України на основі аналізу функціонування публічних фінансів. Аналіз структури ВВП України за виробничим методом показав посилення тенденції щодо переважання сировинних видів діяльності, а не продуктів переробки та кінцевої продукції. Аналіз показника ВВП України показав позитивну динаміку у фактичних цінах у національній валюті та нестабільну поведінку в доларовому еквіваленті. На основі побудованого прогнозу на 2021 рік щодо виконання бюджету за доходами та видатками з використанням методу експоненційного згладжування визначено, що рівень невиконання плану становитиме 5,4 %, з високою імовірністю прогнозується зростання дефіциту зведеного бюджету. Темпи приросту доходів та видатків зведеного бюджету мають нестабільний і навіть хаотичний характер, що не може гарантувати високої якості формування прогнозу за темпами зміни дохідної та видаткової частини. Аналіз структури дохідної частини показав, що 60 % податків становлять внутрішні податки на товари та послуги, що характеризує стан економіки України як нестабільний та кризовий. Найбільша за обсягом стаття видатків – на соціальний захист та соціальне забезпечення. За період з 2012 по 2019 роки загальна сума сформованого боргу збільшилась більше ніж у 3,8 раза, що також засвідчує негативний вплив на розвиток фінансової системи України.

У статті проведено аналіз кількісних значень індикаторів продовольчої безпеки трьох областей Причорноморського регіону - Миколаївської, Одеської, Херсонської. Виявлено, що в звітному періоді в Миколаївській і Одеській областях середній показник енергетичної цінності споживаних продуктів харчування був вище порогового значення, але - нижче середнього по країні. При цьому домогосподарства I, II і IV децильних груп Миколаївській області стикалися з проблемою тимчасового недоїдання. Встановлено, що харчовий раціон жителів Причорноморського регіону - незбалансований за основними поживними речовинами - не виконується умова про частку протеїнів в харчовому раціоні (їжа тваринного походження - 55% від 2500 кал). Нижче норми споживаються продукти харчування зі вмістом вітамінів - свіжі фрукти, ягоди та виноград. Відзначається, що в Одеській і Херсонській областях фактичне значення індикатора «частка витрат на продовольство в структурі сукупних витрат домогосподарств» виявився близьким до граничного значення. Прямим наслідком скорочення споживання основних продуктів харчування і критично низького рівня економічної доступності продовольства для жителів областей Причорноморського регіону є низька фактична ємність більшості сегментів продовольчого ринку.В областях Причорноморського регіону дефіцитними видами продовольства є: м'ясо та м'ясопродукти, риба та рибні продукти, цукор. Інші види продовольства не є дефіцитними. Такий стан вказує на порушення принципів територіальної спеціалізації аграрного виробництва. З'ясовується, що, починаючи з 2000 р., виробництво сільськогосподарської продукції в Причорноморському регіоні демонструє тенденцію до зростання. Однак рівень економічної доступності продовольства - критично низький.Виходячи з цього, робиться висновок, що для досягнення задовільного рівня продовольчої безпеки Причорноморського регіону необхідно перейти від стимулювання пропозиції аграрної продукції до стимулювання продовольчого попиту. Також перспективним є розвиток продуктових подкомплексов дефіцитної продукції, розміщення яких відповідає принципам територіальної спеціалізації.

Очевидні переваги бюджетної децентралізації генерують чимало ризиків, які фактично є також проблемами для подальшого реформування бюджетної системи. У статті дана оцінка бюджетній політиці м. Маріуполь в умовах децентралізації, політика якої провадиться в Україні. У статті порівняно показники Державного бюджету на 20182022 роки (планові показники 2019-2022 рр.) із показниками виконання бюджету м. Маріуполь за доходами та за видатками загального і спеціального фондів за 2018 рік. Виявлено достатньо успішну бюджетну політику місцевих органів самоврядування м. Маріуполь. Відповідно до проведеного дослідження визначено передачу повноважень і бюджетну децентралізацію, що вигідні регіонам із високим рівнем доходів, де попит на суспільні послуги й надалі зростатиме, а самі регіони ставатимуть сильнішими.

Анотація. Зосереджено увагу на неоднозначності ставлення вчених-економістів до незбалансованості державного бюджету. Обґрунтовано розуміння збалансованого за доходами і видатками державного бюджету відповідно до концепції «здорових фінансів». Виявлено недоліки концепції «здорових фінансів», зокрема те, що щорічне балансування доходів і видатків бюджету виключає, чи значною мірою зменшує можливості антициклічного, стабілізувального впливу фіскальної політики держави. Актуалізовано увагу на особливостях концепції хронічного бюджетного дефіциту і специфіці дефіцитного фінансування державних витрат у рамках концепції контрциклічного регулювання. Водночас доведено, що збалансованість бюджету є другорядною проблемою за концепцією функціональних фінансів. З’ясовано, що дефіцит бюджету може спричинювати як позитивні, так і негативні соціально-економічні ефекти, залежно від обставин, у яких дефіцит сформований. Виділено та охарактеризовано різновиди дефіциту державного бюджету, а саме: номінальний дефіцит, реальний дефіцит, операційний дефіцит первинний дефіцит, фактичний дефіцит, прихований дефіцит, квазіфіскальний дефіцит, сукупний дефіцит, активний дефіцит, пасивний дефіцит, вимушений дефіцит, свідомий дефіцит, структурний дефіцит і циклічний дефіцит. Доведено, що основним завданням держави є досягнення його збалансованості, тобто підтримка балансу доходів і витрат держави. Розглянуто підхід до оцінювання дисбалансу бюджету за допомогою застосування нерівності Коші та сформовано алгоритм оцінювання дисбалансу бюджету. Доведено, що забезпечення бюджетної збалансованості можливо в таких напрямах: поліпшення якості планування основних показників бюджету; розширення дохідної бази; оптимізація / секвестр видатків бюджету; цільове фінансування; підвищення ефективності управління державною власністю, бюджетного контролю; запровадження бюджетування, орієнтованого на результат, та аудиту ефективності використання бюджетних коштів; удосконалення міжбюджетних відносин; управління державним боргом. Розвинуто науково-методичний підхід до оцінювання дисбалансу, зокрема Зведеного бюджету в частині обґрунтування граничного значення показника міри дисбалансу, що ґрунтується на застосуванні нерівності Коші, а також визначення впливу факторів динамічних змін дисбалансу бюджету на основі застосування методу ланцюгових підстановок. Перевагами такого науково-методичного підходу є можливість порівняння оцінки дисбалансу бюджетів, що суттєво різняться за обсягом фінансових ресурсів, як перерозподіляються через бюджет, оскільки такі оцінки є відносними, що дозволяє нівелювати ефект масштабу бюджету. Ключові слова: бюджетна система, бюджет, бюджетний дефіцит, дефіцитне фінан­сування, бюджетна збалансованість, оцінювання дисбалансу, контрциклічне регулювання економіки. Формул: 3; рис.: 1; табл.: 1; бібл.: 10.

В статті наведені підсумки трьохрічних спостережень за інтродукованими видами роду Astragalus L. в умовах Кременецького ботанічного саду. Подано результати дослідження насіннєвої продуктивності та якості насіння семи представників роду Astragalus: A. canadensis L., A. ponticus Pall., A. cicer L., A. galegiformis Cicin., A. onobrychis L., A. falcatus L., A. dasyanthus Pall. Оцінено потенційну та фактичну продуктивність видів. Викладено результати біологічних особливостей насіння. Визначено масу 1000 насінин, схожість та енергію проростання насіння рослин роду залежно від генотипових особливостей. Встановлено, що скарифікація насіння значно підвищила їхню енергію проростання та схожість. Лабораторна схожість нескарифікованого насіння не висока, сягає 41,2–70,3%, скарифікованого дещо вища – 72,8–95,3%, в залежності від виду. Визначено посівні якості насіння в залежності від їх тривалості зберігання.

В статті досліджено сутність, види та значення міжбюджетних трансфертів. Встановлено синонімічний зв’язок між термінами офіційні та міжбюджетні трансферти. Розглянуто значну частину існуючих наукових підходів щодо досліджуваного поняття, встановлено відмінності між ними, а також схожості. За результатами аналізу існуючих теоретичних визначень поняття «міжбюджетний трансферт» встановлено, що під ним розуміється фінансовий механізм, що полягає в безоплатній і безповоротній передачі коштів з одного до іншого бюджету, для фінансування видатків у задекларованому обсязі та для соціально-економічного розвитку території. Серед міжбюджетних трансфертів виділяють базову дотацію, субвенцію, реверсну дотацію, додаткові дотації. Визначено та розкрито функції міжбюджетних трансфертів, зокрема алокаційну, перерозподільну, регулюючу, адміністративну, вирівнюючу, стимулюючу. Досліджено значення міжбюджетних трансфертів та фактично встановлено необхідність існування даного інструменту в сучасних реаліях, навіть при впровадженні політики децентралізації. Встановлено, що існування трансфертного регулювання на високому рівні та впровадженням політики децентралізації по суті є взаємовиключними явищами. Тому на сучасному етапі розвитку місцевих бюджетів та місцевої влади значення міжбюджетних трансфертів полягає у забезпеченні фінансування видатків у перехідний період, вирівнювання економічного становища територій, а також забезпечення фінансування соціально значимих та ресурсно-затратних сфер. Здійснено ґрунтовний аналіз світової практики щодо бюджетного вирівнювання, що дало змогу встановити найбільш оптимальний та підходящий варіант побудови міжбюджетних відносин в Україні, який враховує сильні сторони та уникнення ризиків, що виникали в інших державах. Саме такий підхід§ дозволив встановити теоретичні основи для використання в Україні комплексної системи міжбюджетних відносин, що передбачає використання різних механізмів у певних їх частинах.

Мета: визначити фармакоекономічні характеристики застосування зареєстрованих в Україні протипаркінсонічних засобів. Матеріали і методи. Інформацію про вартість та об’єми продажу протипаркінсонічних лікарських засобів отримано з відкритих джерел. Розраховували середню вартість лікування на місяць з урахуванням рекомендованих максимальних та мінімальних доз. Інформацію про фактичний стан прескрибції протипаркінсонічних засобів отримано шляхом ретроспективного аналізу призначень Обласного консультативно-діагностичного центру екстрапірамідних розладів за 2015–2020 рр. Cтатистичну обробку проводили за допомогою програмного забезпечення Statistica 10.0 (Dell StatSoft Inc., США). Результати. При аналізі реальної практики призначень протипаркінсонічних засобів встановлено, що найчастіше пацієнтам призначали препарати леводопи і праміпексол, при цьому 6,6 % пацієнтів на момент включення в реєстр взагалі не отримували ніякої терапії. На монотерапії перебували 18,4 % пацієнтів, два препарати отримували 15,4 %, три – 8,9 % пацієнтів, 2,5 % хворих одночасно отримували більше 3 препаратів. Найдоступнішим економічно в якості монотерапії є застосування холінергічних засобів і амантадину. Молодим пацієнтам, залежно від переважаючих клінічних проявів, можуть застосовувати агоністи дофаміну та інгібітори МАО-В, а пацієнтам похилого віку та хворим молодого віку з когнітивними порушеннями застосовують препарати леводопи, в тому числі комбіновані. Висновки. Доведено, що фармакоекономічний ефект від терапії є вищим при ранньому початку лікування хвороби Паркінсона. Монотерапія на ранніх стадіях цієї хвороби є більш економічно ефективною, аніж застосування комбінацій препаратів. Наявність дискінезій на пізніх стадіях хвороби Паркінсона збільшує прямі видатки на медикаментозне лікування вдвічі.

Метою статті було надання характеристики діяльності з видобутку криптовалюти (“майнінгу”) та здійсненню операцій із нею і визначення можливості визнання їх видами господарської діяльності та пропозиція напрямів подальшого розвитку господарського права і законодавства щодо них. Аналіз діяльності з видобутку криптовалюти (“майнінгу”) та здійснення операцій із нею вказує на значну схожість правового статусу осіб та їхніх груп й організацій, які видобувають (“майнять”) криптовалюту та здійснюють операції з нею. Із п’яти ознак, що характеризують економічну сутність як правосуб’єктне утворення, чотири повною мірою притаманні таким особам та групам, а п’ята ознака має переважно суб’єктивний характер. Показано, що фактично учасники діяльності на ринку криптовалюти мають певну організаційну єдність та визначеність організаційно-правової форми (хоча у більшості випадків і без офіційного її закріплення), майнову відокремленість, сукупність прав та обов’язків у сфері господарювання, несуть відповідальність за результати своєї діяльності. Лише пройти процес легітимації вони не можуть через законодавчі заборони. Доведено, що діяльність “майнерів” криптовалюти та інших учасників ринку криптовалюти фактично є господарською, оскільки здійснюється у сфері суспільного виробництва і спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Значна кількість операцій із купівлі-продажу криптовалюти є господарськими і має на меті отримання доходу. У статті зазначено, що офіційне визнання державою законним видом господарської діяльності “майнінгу” криптовалюти та визнання господарськими операцій із її купівлі-продажу у комплексі з покладанням на “майнерів” обов’язку офіційно зареєструватись як суб’єкт підприємницької діяльності, поширенням на всіх учасників відносин на ринку криптовалюти дії законодавства про оподаткування та кримінальної, адміністративної, господарської відповідальності до порушників дасть змогу усунути невизначений або гібридний правовий статус суб’єктів та режим їхньої діяльності, а також наявні прогалини у праві та законодавстві. Держава отримає додаткові надходження до бюджету та можливість регулювання і контролю окремих операцій із криптовалютою.

Стаття присвячена розкриттю питань оптимізації управління дебіторською заборгованістю в кредитних спілках. Автором обґрунтовано класифікацію розрахунків з різними дебіторами з уточненням аналітичної інформації щодо дебіторів та оцінки заборгованості на звітну дату. Доведено важливість формування резерву сумнівних боргів щодо іншої дебіторської заборгованості. Узагальнено основні засади формування резерву забезпечення покриття втрат від неповернутих позичок щодо дебіторської заборгованості за наданими кредитами, включаючи заборгованість за несплаченими нарахованими відсотками по кредитам. В статті уточнено ознаки простроченого кредиту. Автором подано низку контрольних процедур задля оптимізації управління дебіторською заборгованістю небанківською фінансовою установою, зокрема: контроль за своєчасністю та повнотою платежів за різними видами дебіторської заборгованості на звітну дату (звірка планових та фактичних платежів); контроль за термінами прострочення; контроль за формуванням резервів щодо всіх видів дебіторської заборгованості. Ключові слова: дебіторська заборгованість, дебітори, резерв сумнівних боргів, резерв забезпечення втрат від неповернутих позичок.

У статті досліджено політико-правові вчення видатних мислителів античності, які залишили надзвичайно вагомий слід в історії розвитку вчення про державу і право – Платона і Арістотеля. У статті першочергово розглянуто концептуальні погляди Платона на державу та її сутність. Для виконання цього завдання було досліджено положення праці «Держава». У результаті дослідження визначено, що Платон вважав, що ідеальною є справедлива держава, якою управляють обдаровані і добре підготовлені, високоморальні люди, які дійсно здатні мудро керувати державою. Тобто фактично Платон вважав, що державою повинні управляти філософи, оскільки вони володіють найбільш високими моральними якостями. Також у статті досліджено стратифікацію суспільства, яке складало державу і визначено, що Платон поділяв населення, що проживало в державі, на три групи. Також визначено, що найкращою формою державного правління, на думку Платона, була аристократія, тобто влада найкращих її жителів. У статті погляди Арістотеля розглянуто на основі аналізу положень праці «Політика». Зокрема, визначено, що проект держави, який запропонований Платоном, на думку Арістотеля, є занадто тяжким для реалізації і не може бути застосовано на практиці. У свою чергу, у статті з’ясовано, що найкращою формою правління виступала «політія», тобто держава, що управлялася б людьми із «середніх» станів. Тобто мислитель на противагу Платону вказував, що аристократія не призведе до розквіту держави. Саме на погляд Арістотеля, при такому устрої здійснюється засада рівноправності. Також визначено, що політико-правові ідеї Арістотеля про державу мають дійсно позитивні аспекти, серед яких, на нашу думку, є закладення принципу рівності народу в управлінні державою, який знайшов своє відображення в низці міжнародних стандартів та конституцій. Резюмується, що суперечка двох видатних мислителів напевно так і залишиться невирішеною проблемою. На нашу думку, ідеї і Платона, і Арістотеля заклали фундамент розвитку держави як політичної інституції.

Мета дослідження – комплексний аналіз основних досягнень А. Мокренка як оперного виконавця, театрального та громадського діяча, кіноактора, педагога, публіциста. Методологія дослідження базується на таких методах: загальноісторичному – для окреслення трансформації в мистецькому середовищі ХХ ст.; аналітичному – для опрацювання історіографічних джерел (культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури); системному – для розуміння діяльності Анатолія Мокренка як сукупності соціокультурних відношень і зв’язків, що дає змогу розглядати його постать одночасно і як єдине ціле, і як підсистему вищих рівнів; історико- біографічному – для розуміння основних етапів діяльності А. Мокренка; хронологічному – для послідовного викладення фактів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що це фактично перша повноцінна спроба в науково-дослідницькому вимірі окреслити вклад Анатолія Мокренка у розвиток мистецтва та культури України. Висновки. У процесі аналізу життєвого й творчого шляху видатного митця сформувалося цілком об’єктивне враження, що Анатолій Мокренко намагався щонайдовше запобігти кризі гуманістичних ідеалів, яку простежуємо нині в українському суспільстві. Його діяльність була плідною та різноаспектною – митець проявив себе як видатний оперний виконавець сучасності, естрадний співак, талановитий організатор театральної справи, кіноактор, вокальний педагог, публіцист і громадський діяч. Після себе митець залишив безцінну творчу спадщину, плеяду учнів і послідовників. Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо в багатоаспектному аналізі естрадного співу Анатолія Мокренка.

Стаття присвячена дослідженню поняття “кримінальне правопорушення” та його видів: “кримінального проступку” і “злочину” як новел кримінального законодавства, введених до Кримінального кодексу України (КК України) Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень”, що набув чинності з 1 липня 2020 р. З’ясовуються суттєві обов’язкові озна ки, що становлять зміст родового поняття “кримінальне правопорушення”, яке трактується як “суспільно небезпечне, передбачене кримінальним законом, винне кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину”. Розглядається зміст і системні зв’язки ознак цього поняття, підкреслюється їхній органічний взаємозв’язок і єдність. Аналізуються види кримінальних правопорушень – кримінальний проступок і злочин як об’єктивні форми прояву кримінального правопорушення у реальній дійсності; розглядаються особливості законодавчого визначення кримінальних правопорушень у нормах Особливої части ни КК України; висвітлюється співвідношення загального (родового) поняття “кримінальне правопорушення” з поняттями “кримінальний проступок” і “злочин”, а також із поняттями конкретних видів кримінальних правопорушень, передбачених у нормах Особливої частини КК України; акцентується увага на визначальному впливі першого на останні. Мета статті – розроблення поняття “кримінальне правопорушення”, співвідношення цього поняття з його видами: кримінальними проступками і злочинами, встановлення ролі цього поняття для визначення понять конкретних правопорушень, передбачених у нормах Особливої частини КК України. Основні результати дослідження полягають у виявленні змісту поняття “кримінальне правопорушення”, обов’язковими ознаками якого визнаються: суспільно небезпечне, кримінально протиправне, винне, кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення; встановленні його консолідуючого впливу в системі кримінально-правових понять і норм та висновку, що воно фактично виконує функції відправної та визначальної категорії кримінального права; у з’ясуванні співвідношення і взаємозв’язку ознак цього родового поняття з його видами: “кримінальним проступком” і “злочином”, а також ролі у визначенні змісту понять конкретних правопорушень, передбачених у статтях Особливої частини КК України. У висновку формулюється родове поняття “кримінальне правопорушення”, якому мають відповідати за своїм змістом (на рівні загального) видові поняття “кримінальний проступок” і “злочин”, а також визначення понять конкретних правопорушень, передбачених у нормах Особливої частини КК України.

Суб’єкти господарювання державного сектора економіки продовжують відігравати важливу роль у досягненні будь-якою державою економічних та соціальних цілей. Великі розміри державного сектора в Україні, незадовільні фінансово-економічні показники його ефективності, наявність новел правового становища державних підприємств є чинниками, що обумовлюють актуальність теми статті. Метою статті є уточнення визначення поняття суб’єкта господарювання державного сектора економіки, класифікація таких суб’єктів, критична оцінка нововведень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об’єктами державної та комунальної власності” з точки зору їх відповідності кращій світовій практиці управління державним сектором. Обґрунтовано, що під суб’єктами господарювання державного сектора економіки слід розуміти суб’єктів господарювання, які перебувають під вирішальним впливом держави з огляду на те, що вона прямо або опосередковано володіє часткою у їхньому статутному капіталі (майні) у розмірі, який перевищує 50 %, або іншим чином здійснює еквівалентний ступінь контролю, та проведено класифікацію суб’єктів господарювання державного сектора економіки. З’ясовано, що вимогою кращої світової практики є використання такими суб’єктами тих самих організаційно-правових форм, які використовуються й у приватному секторі, тобто корпоративних організаційно-правових форм, тимчасом як Україна зберігає специфічну організаційно-правову форму державного суб’єкта господарювання – державне унітарне підприємство (видами якого є державне комерційне підприємство та казенне підприємство). Прийняття зазначеного Закону критично оцінено як фактичну відмову від системної корпоратизації державних унітарних підприємств. Натомість законодавець вдався до безпрецедентного у світовій практиці “імпорту” окремих інструментів корпоративного управління в організаційно-правову форму унітарного підприємства. Висловлено думку, що потенціал цих інструментів не буде повною мірою розкритий у межах чужої для них унітарної форми та не усуне таких іманентних її недоліків, як обмеженість ринкової комунікації й недоступність зовнішніх джерел фінансування. Тож дія Закону не усуває потреби у поступовій корпоратизації принаймні найбільш економічно активних державних комерційних підприємств.

У статі здійснено аналіз основних чинників-перешкод застосування практики Європей- ського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) в механізмі захисту права власності. Підкреслено, що усталене застосування практики ЄСПЛ у захисті права власності є запорукою створення привабливого авторитету українського ринку нерухомості, що зможе підвищити кількість іно- земних інвестицій та, отже, призвести до підвищення економіки держави загалом. Розмеж- овано поняття охорони та захисту права власності, акцентовано увагу, що практика ЄСПЛ застосовується як в охороні права власності, так і в усіх формах захисту права власності, але безумовним сьогодні є те, що судова форма захисту є найефективнішою і такою, в якій можна здійснити контроль за дотриманням практики ЄСПЛ. Було здійснено аналіз застосу- вання практики ЄСПЛ щодо захисту права власності судами та виокремлено основні аспек- ти, що є перепонами в її застосуванні. Встановлено і проаналізовано, що першим аспектом, перешкоджаючим застосуванню практики ЄСПЛ, є неправильне, неоднозначне розуміння, що є практикою ЄСПЛ, які рішення можна застосовувати як джерело права, зокрема тільки рішення проти України чи всі рішення за аналогічними видами спорів. Другий аспект – це декларативне використання практики ЄСПЛ без обґрунтування її з існуючими обставинами справи або використання такої практики ЄСПЛ, що не стосується або стосується опосеред- ковано суті спору. Декларативне та неактуальне застосування практики ЄСПЛ, як доведено, призводить до її формального існування в судових рішеннях, що продовжують ухвалюва- тися за нормами права, тобто фактично в механізмі захисту права власності дотриматися гарантій Конвенції щодо захисту права власності стає не можливим. Проаналізовано, що в нормах цивільного процесуального законодавства існує пряма вказівка в мотивувальній частині щодо обґрунтування вибраного джерела права, тому в статі з урахуванням того, що практика ЄСПЛ є джерелом права, пропонується застосовувати актуальну практику ЄСПЛ та обґрунтовувати її зв’язок з тими обставинами справи, що розглядаються.

Мета дослідження – здійснити порівняльний аналіз особливостей використання бойових мистецтв на театральній сцені та в кінематографі. Методологія дослідження базується на історичному, структурно-аналітичному, компаративному та мистецтвознавчому підходах. Новизна дослідження. Зважаючи на світову та вітчизняну сценічну та кінематографічну практику, порівняно особливості застосовування в них бойових мистецтв. Висновки. Мистецтво сценічного бою у своїй основі ґрунтується на військових бойових мистецтвах, що підтверджують як літературні першоджерела, так і факти з біографій видатних акторів-виконавців бойових сцен у кіно. Техніка виконання сценічного бою передбачає використання прийомів з різних видів бойових мистецтв, однак на користь створення більшої виразності та забезпечення підвищення рівня безпеки для виконавців. До особливостей виконання бойових сцен у театрі можемо зарахувати обмежений простір для виконання бойових прийомів, зумовлений розмірами сценічного майданчика; домінування візуального сприйняття глядачем сцени бою фактично з єдиного ракурсу – глядацької зали; оскільки ігрова сцена бою у виставі, як правило, займає небагато часу, від виконавців не вимагають уміння досконало виконувати значний перелік прийомів сценічного бою; на постановку бойової сцени актори театру зазвичай мають значно більше репетиційного часу, ніж актори кіно; театральні актори не мають право використовувати дублі, тобто в них є лише одна спроба виконати поставлене завдання. Під час постановки бойових сцен у кінематографі здебільшого немає обмежень у просторі, сцену можна знімати в будь-якому ракурсі, а в разі невдалого виконання бойового трюку завжди можна відзняти ще один дубль, до того ж сцену можна прикрасити спецефектами та комп’ютерною графікою. У кінематографі в актора має бути чудова фізична підготовка, він має вміти користуватися значною кількістю різноманітної зброї та володіти широким діапазоном навичок з бойових мистецтв, незважаючи на той факт, що є каскадери, які здатні виконати те, що не вміє актор. Популярність актора залежить від рівня його виконавської майстерності та, зокрема, володіння мистецтвом сценічного бою.

У статті досліджено правовий статус та компетенцію центральних органів виконавчої влади, з'ясовано правову природу та функції кожного з видів цих органів на основі аналізу практики їх функціонування. Встановлено, що основними завданнями центральних органів виконавчої влади є: надання адміністративних послуг; здійснення державного нагляду (контролю); управління об'єктами державної власності; внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність; здійснення інших завдань, визначених законодавством України. Наголошено, що від організації та діяльності центральних органів виконавчої влади залежить рівень забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Окрім цього, досліджено ознаки поняття «виконавча влада», зроблено висновок про змістові відмінності, які розкривають природу кожного з них, при цьому доведено, що публічне управління фактично є засобом досягнення мети функціонування виконавчої влади. Особливу увагу приділено аналізу такого виду центральних органів виконавчої влади, як служба, передусім через призму його призначення - надання якісних адміністративних послуг. Обґрунтовано висновок щодо недоцільності існування в межах виконавчої влади такого виду органів, як центральні органи зі спеціальним статусом з огляду на особливі функції, покладені на них законодавством. У зв'язку з цим запропоновано обмежити центральний рівень органів виконавчої влади чотирма видами (міністерства, служби, агентства та інспекції). Підкреслено факт відсутності в законодавстві визначення міністерств як головних центральних органів виконавчої влади та запропоновано доповнити спеціальний закон відповідною нормою, оскільки міністерства наділені лише функцією щодо формування державної політики в окремих сферах. Проаналізовано також правовий статус міністра та керівника іншого центрального органу виконавчої влади. Звернуто увагу на важливість врахування характеру зв'язків між елементами системи органів виконавчої влади в Україні залежно від конкретних цілей та завдань, що покладаються на владу на певному етапі розвитку. У зв'язку з цим обґрунтовано висновок, що з огляду на сучасний «сервісний» складник функціонування органів виконавчої влади, на перше місце виходить такий вид зв'язків, як реординаційний. Надані пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення організації центральних органів виконавчої влади.

Стаття присвячена розгляду проблем моделювання транспортного процесу і управління ним. Наведено приклад рішення практичних операційних задач з вибору оптимального плану роботи флоту внутрішнього водного транспорту і оптимальних схем руху суден з використанням оптимізаційних моделей і методів оптимізації, заснованих на використанні математичного програмування та його розділу - параметричного програмування, якє є основою оптимального планування різних економічних процесів. Розглянута методологія застосування параметричного програмування як методу планування, який найбільш повно відповідає економічним умовам функціонування судноплавних компаній та дозволяє врахувати зміну економічної кон'юнктури і ресурсів флоту. Сформульовані зовнішні і внутрішні параметри варіювання, які характеризують умови функціонування судноплавних компаній в ринкових умовах господарювання і впливають на навігаційний план використання флоту, зокрема економічна кон'юнктура на ринку транспортних послуг, платоспроможний попит, рівень державних замовлень, гідрометеорологічні умови в басейнах річок. Все це виражається в невизначеності рівня перевезень за обсягами і номенклатурою, а також в обмеженнях на перевезення. Окреслено проблему з точки зору внутрішніх параметрів, яка постає перед менеджерами судноплавних компаній: скільки флоту за видами і типами суден готувати до навігації, тобто якими повинні бути обмеження в економіко-математичній моделі по ресурсах флоту. Для вирішення завдання навігаційного планування запропоновано використання методу параметричного програмування, а саме наближеного методу абсолютного пріоритету, вибір якого обумовлений простою обчислювальною процедурою і отриманням результату, близького до оптимального. Розроблено економіко-математичну модель по оптимальному використанню ресурсів флоту в разі зміни фактичних обсягів перевезень. Проведена прогнозно-кількісна оцінка ризиків і вибору обґрунтованого управлінського рішення для виконання виробничого і фінансового плану роботи флоту. Зроблений висновок, що використання моделей параметричного програмування при навігаційному плануванні роботи флоту внутрішнього водного транспорту підвищує ефективність операційних методів аналізу і рішення задач у сфері організаційного управління та покращує якість отриманих на основі моделей і методів управлінських рішень. Ключові слова: економіко-математичне моделювання, параметричне програмування, внутрішній водний транспорт, ресурси флоту, оперативне планування, фінансовий план, виробничий план, оцінка ризику, управлінські рішення

Актуальність теми дослідження. Для отримання зварних з’єднань із високолегованих сталей, тугоплавких та активних металів, твердих та надтвердих сплавів ефективно застосовують способи зварювання тиском, зокрема, дифузійне зварювання, яке має суттєві переваги поряд з іншими видами зварювання та дозволяє отримувати зварні конструкції складної форми з мінімальними деформаціями. Постановка проблеми. Серед джерел енергії, що застосовують для дифузійного зварювання, найбільш перспективним є нагрів тліючим розрядом, що горить у середовищі інертних або активних газів при їх тиску нижче за атмосферний і який забезпечує можливість регулювати в широких межах інтенсивність і локальність нагріву. Однак суттєвим недоліком тліючого розряду є його недостатня стабільність і здатність переходити в дугову форму, що може призводити до оплавлення і руйнування деталей. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Широка номенклатура зварних виробів визначає необхідність регулювання енергетичних характеристик розряду в значних межах. У цих умовах проблема керованості тліючого розряду стає безпосередньо пов’язаною із проблемою забезпечення його стабільності. Питанню підвищення стійкості тліючого розряду присвячена значна кількість досліджень, однак у своїй більшості вони відносяться до процесів хіміко-термічної або лазерної обробки матеріалів і не відповідають режимам горіння тліючого розряду, що застосовуються в умовах зварювання. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. До теперішнього часу, всі спроби забезпечити стабільне існування потужнострумового тліючого розряду в межах обраної форми в різних технологічних процесах не є вельми ефективними, оскільки не беруть до уваги мультифакторність проблеми, головним чином зосереджуючись лише на енергетичних аспектах. Постановка завдання. Метою роботи є вдосконалення методів керування і стабілізації потужнострумового тліючого розряду в процесах дифузійного зварювання. Виклад основного матеріалу. Для забезпечення стабільності тліючого розряду в роботі запропоновано використовувати певний критерій, який поєднує параметри режиму горіння розряду з умовами переходу його в електричну дугу. Таким критерієм у роботі обрано співвідношення середньої напруги на розрядному проміжку, що визначається частотою виникнення дугових пробоїв, до напруги горіння стабільного тліючого розряду. За відсутності дугових пробоїв значення критерію наближається до максимального К = 1, зі збільшенням частоти імпульсів дуги величина К поступово знижується. Оскільки стійкість тліючого розряду суттєво залежить від основних параметрів режиму, у роботі визначено інтегральний показник, який поєднаний із критерієм стійкості. У ролі такого показника застосовано добуток струму розряду та тиску газу. Встановлено аналітичну залежність критерію стійкості від обраного показника. Розроблено схему автоматичного пристрою переривання процесу нагрівання за умови, якщо фактичне значення коефіцієнта стійкості опуститься нижче його заданого значення. Висновки відповідно до статті. Оптимальне регулювання тліючого розряду в процесах дифузійного зварювання за умов забезпечення його стабільності може ефективно здійснюватися на основі критерію стійкості, що визначається як співвідношення середнього значення напруги на розрядному проміжку до напруги горіння стабільного тліючого розряду, і величина якого при оптимальному процесі становить 0,5…1.

Мета статті – дослідження видового та кількісного складу бур’янового компоненту агроценозу картоплі в умовах Черняхівського району Житомирської області. Методика дослідження. У процесі дослідження використано такі наукові методи: аналізу і синтезу (визначення фактичної забур’яненості насаджень картоплі, видового складу бур’янів); теоретичний пошук і абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формулювання висновків); графічний (відображення результатів дослідження графічно). Результати дослідження. У статті наведено результати дослідження щодо вивчення видового складу бур’янового компонента агроценозу картоплі та його розвитку протягом вегетації культури. Дослідження проводили шляхом кількісного підрахунку чисельності бур’янів протягом вегетації картоплі та визначення їх видового складу. Встановлено, що бур’янова синузія насаджень картоплі представлена однорічними пізніми ярими видами (63,2 %). Протягом вегетації рослин картоплі спостерігається збільшення ступеня забур’янення агроценозу картоплі від 9,9 шт./м2 (у фазу сходів) до 49,9 шт./м2 (перед збиранням урожаю). Елементи наукової новизни. Встановлено видовий та кількісний склад бур’янового компоненту агроценозу картоплі та його розвиток протягом вегетації культури. Практична значущість. Знання видового складу бур’янів у насадженнях картоплі, терміни появи їх сходів, кількісний склад досліджуваного шкідливого організму дасть змогу використати найбільш ефективні заходи регулювання чисельності бур’янів з метою отримання максимального врожаю. The purpose of the article is studying species and quantity composition of the weed component of potato agrocenosis in the conditions of Cherniakhivskyi district of Zhytomyr region. Methods of research. In the process of the research, the following scientific methods were used: analysis and synthesis (determining the actual weed infestation of potato plantings, species composition of weeds); theoretical search and abstract-logical (theoretical generalizations and formulation of conclusions); graphic (reflecting the research results graphically). The research results. The research results as to the species composition of the weed component of potato agrocenosis and its development during the crop vegetation period have been presented in the article. The research has been carried out by quantitative calculating the number of weeds during potato vegetation and determining their species composition. It has been established that weed synusia of potato plantings are represented by annual late spring species (63.2 %). During potato plants vegetation, the increase in the degree of weed infestation of potato agrocenosis from 9.9 pcs./m2 (in the phase of sprouts) to 49.9 pcs./m2 (before harvesting) has been observed. The elements of scientific novelty. The species and quantity composition of the weed component of potato agrocenosis and its development during the crop vegetation has been established. Practical significance. The knowledge of the species weed composition of in potato planting, the terms of their germination, the quantitative composition of the studied harmful organism will make it possible to use the most effective measures to regulate the number of weeds in order to obtain maximal yield.

Бурхливий розвиток інформаційних технологій в останні кілька років привів до появи нового популярного терміна – комп’ютерне дистанційне навчання [1]. І якщо з комп’ютерами все зрозуміло, то з дистанційним навчанням (ДН) усе набагато складніше. Більшість авторів з деякими розбіжностями сходяться до наступного визначення ДН – це сукупність методик і сучасних технічних засобів навчання, що дозволяють вести процес навчання, коли викладач і учень територіально віддалені один від одного [2].Але останнім часом головним критерієм проблеми індивідуального навчання стає час. У системі підвищення кваліфікації і перепідготовки критерій часу виявляється головним чином у розбіжності термінів потреби фахівця у вивченні матеріалу з оголошеним офіційним графіком занять у навчальних закладах. Іншою важливою стороною цього питання є зміст оголошених програм навчання, що не враховують індивідуальних запитів тих, хто навчається [3]. Таким чином, пошук альтернативних шляхів індивідуалізації навчання є не новою, а як і раніше актуальною проблемою.В усьому світі відома практика заочного навчання шляхом централізованого розсилання друкованих текстових посібників і матеріалів. Однак, така форма навчання звичайно страждає відсутністю достатніх внутрішніх мотивацій до вивчення навчального матеріалу з боку фахівців. До такого навчання інтерес фахівців, як правило, невисокий, як невисока і якість одержуваних знань.Якісно нові можливості самопідготовки й удосконалювання професійних знань надають нові інформаційні технології навчання на відстані з використанням локальних і розподілених мереж, відеокасет, телевізійного кабельного і супутникового відеовіщання.На противагу традиційно побудованим курсам очного і тим більше заочного навчання, використання інформаційних технологій відкриває дорогу навчанню безпосередньо на робочому місці, що при правильній організації дозволяє індивідуалізувати процес і відводити на навчання персоналу необхідну кількість часу без яких-небудь відчутних зупинок у роботі.Комп’ютерне ДН базується на принципах автономії (самоврядування) процесу пізнання. Його реалізація має потребу в новому педагогічному підході, заснованому на діалозі “викладач–студент–компьютер” і припускає розумне сполучення навчальних і контролюючих програм з розгорнутою компонентою взаємної моральної відповідальності викладачів і студентів. Автономія в навчальному процесі припускає не тільки самостійність Вузів, але і право студента в рамках багаторівневої системи освіти вибирати індивідуальну траєкторію навчання.Формально діалогову систему “викладач–студент–комп’ютер” можна представити в такий спосіб:М={T, Р, A, К, П, Л, Х},де:Т – модель викладача в процесі навчання;Р – модель того, кого навчають, з повним аспектом особистих і фізіологічних особливостей;.А – безліч комунікативних цілей, з якого кожен учасник процесу навчання вибирає свою;К – комунікативні стратегії;П – комунікативні тактики;Л – знань про предметну галузь;Х – лінгвістичні змінні, тобто способи спілкування між викладачем і тим, кого навчають.Опускаючи методичні аспекти ДН, покажемо його перевагу над попередніми видами навчання в суспільстві. Для цього розкладемо дуже умовний розподіл всієї історії навчального процесу на три етапи:– докомп’ютерний;– комп’ютерний;– мережний.Докомп’ютерний етап зв’язаний із традиційними методами навчання – паперовими підручниками, уроками, лекціями, семінарами і т.д.Комп’ютерний етап був ознаменований приходом в освіту комп’ютерів. Як наслідок, стали з’являтися комп’ютерні навчальні засоби – комп’ютерні підручники, різні демонстраційні, навчальні і контролюючі програми, що використовуються на уроках. Із поширенням персональних комп’ютерів освітні програми одержали новий поштовх до розвитку, і це не завжди вело до підвищення їхньої якості. Вони поширюються на дискетах або на CD, BBS і FTP носіях. Як правило, такі програми застосовуються для демонстрацій навчальних занять або для самостійного вивчення предмета. Найбільшу популярність серед таких навчальних матеріалів одержали різні курси іноземних мов, менше зустрічаються навчальні програми по природничій тематиці, наприклад “Фізика на комп’ютері”. З’явились окремі різновиди навчальних посібників – різноманітні мультимедійні енциклопедії, такі як “Microsoft Encarta” чи “Велика Енциклопедія Кирила і Мефодія”. Не будучи чисто навчальними матеріалами, вони можуть виявитися дуже корисні в школах як довідкові посібники і як засоби розширення кругозору студентів. Можливість швидко знайти у великому обсязі інформації потрібні дані є дуже корисною і незаперечною перевагою комп’ютерного підручника в порівнянні з простим паперовим.Мережний етап в утворенні тільки починається. Глобальна комп’ютерна мережа Інтернет породила зовсім новий вид навчальних матеріалів – Інтернет-підручників. Область застосування Інтернет-підручників велика: звичайне і дистанційне навчання, самостійна робота. Але найбільші перспективи обіцяє об’єднання підручників із контролюючими програмами знань учнів, що доповнене спілкуванням між викладачем і студентами в реальному часі (у цьому плані Інтернет надає найбагатші можливості – від традиційної електронної пошти, до відеоконференцій і web-chat). Представлений єдиним інтерфейсом, такий Інтернет-підручник може стати не просто посібником на один семестр, а навчальним і довідковим середовищем.Використання новітніх інформаційних технологій у ДН дозволяє більш активно використовувати науковий і освітній потенціал ведучих університетів і інститутів, залучаючи кращих викладачів до створення курсів ДН, розширюючи аудиторію тих, яких навчають, і дозволяє здійснювати широкомасштабну підготовку і перепідготовку фахівців не залежно від місця проживання.Велика кількість існуючих у даний час комп’ютерних підручників базується на звичній парадигмі “книги” – деякої кількості ілюстрованої текстової інформації. Подібний підхід цілком виправданий у випадку, якщо підручник служить допоміжним матеріалом у процесі “звичайного” навчання, але явно недостатній у випадку навчання дистанційного, коли спілкування викладача й студента зведено до мінімуму. Тому побудований на гіпертекстових технологіях електронний підручник для ДН, крім інших, має наступні переваги:1. Наявність гіпертекстової структури, що покриває як понятійну частину курсу (означення, теореми), так і логічну структуру викладу (послідовність викладу, взаємозалежність частин). Гіпертекст – це можливість створення “живого”, інтерактивного навчального матеріалу, із забезпеченням посилань між різними частинами матеріалу. Можливості гіпертексту дають викладачу можливість розділити матеріал на велике число фрагментів, з’єднавши їх гіперпосиланнями в логічні ланцюжки. Наступним кроком тут може бути створення на основі того самого матеріалу “власних” підручників для кожного студента, з урахуванням рівня його підготовки, швидкості засвоєння матеріалу, його інтересів і т.п.2. Гнучка система керування структурою – це система, коли викладач може задати найбільш прийнятну, на його думку, форму представлення і послідовність викладу матеріалу. Це дозволить використовувати той самий навчальний матеріал для аудиторії різного ступеня підготовленості і для різних видів навчальної діяльності (первинне навчання, перепідготовка, тренінг, самостійне чи факультативне вивчення матеріалу) чи як довідкову систему.3. Використання, якщо це методично виправдано, мультимедіа можливостей сучасних персональних ЕОМ, зокрема, звуку, анімації, графічних уставок, слайд-шоу і т.п. При цьому інформація повинна бути якомога більш ідентично представлена як під час перегляду, так і в “паперовій копії” (роздруківці) – по можливості, студент повинен мати можливість роздрукувати будь-яку “сторінку” подібного підручника, мінімально втративши в поданні матеріалу.4. Підручник доступний студентові, по можливості, декількома способами (наприклад, і по Інтернет, і на CD-диску).5. Наявність підсистеми контролю знань, інтегрованої в підручник. Такими якостями повною мірою володіють дистанційні навчальні системи, створювані на базі гіпертекстових технологій, що використовуються в Інтернет.Крім цього, гіпертекстові технології володіють ще іншими перевагами:1. Сучасні інформаційні технології (зокрема середовище WWW у мережі Інтернет) дозволяють досить просто створювати інформаційні матеріали, навіть не маючи спеціальних знань про мови форматування документа (існують різноманітні конвертори з найбільш розповсюджених текстових форматів у формат гіпертекстовий).2. В даний час існує багато программ-перегляду (Netscape, Mosaic, Internet Explorer і т.п.), що володіють зручним інтерфейсом і адаптованих для більшості існуючих платформ комп’ютерів (IBM PC, Macintosh і т.д.).3. Оскільки гіпертекстовий протокол є стандартом у WWW, то такий підручник легко може бути включений у глобальну інформаційну мережу і буде доступний широкому колу користувачів.Важлива частина будь-якого навчального процесу – самостійна робота. До неї можна віднести домашні роботи, твори, практикуми, лабораторні роботи і т.п. Це, мабуть, та область, де розвиток інформаційних технологій, з погляду педагогів, приніс більше шкоди, ніж користі для освіти (проблема “плагіату”). Але це – ще одна можливість, що можуть успішно використовувати сучасні вчителі і професори:– розвиток і заохочення творчого потенціалу учнів, публікація в Інтернет кращих дипломів і курсових, творів, збір робіт з навчального курсу, гіпертекстових рефератів;– допоможуть викладачу формувати банк матеріалів за досліджуваним курсом.Контроль знань – ця найбільш спірна область. У будь-якому випадку використання комп’ютера допомагає викладачу зменшити рутинну, малоцікаву роботу по перевірці тестів, контрольних робіт (що дозволяє проводити контроль частіше) і знижує фактор суб’єктивності.Одна з головних проблем контролю знань – ідентифікація. І в міру переходу до комп’ютерних і мережних програм контролю знань усе більш складно визначити, чи дійсно студент сам правильно відповів на всі питання, чи йому хтось допомагав. І якщо при письмовому іспиті можна розсадити абітурієнтів по різних партах, то перевірити, хто відповідав на питання контрольної в Мережі, практично неможливо. Цей аргумент, як правило, приводять прихильники консервативного підходу до перевірки знань. Контраргументом на користь комп’ютеризованих методів може бути те, що дистанційне навчання, як правило, має на увазі більш високу умотивованість тих, хто навчається (вони самі вибирають собі курс, та й найчастіше до такої форми навчання приходять ті хто одержує другу освіту, при підвищенні кваліфікації – тобто тоді, коли людина найбільше зацікавлена одержати реальні знання).Інша проблема контролю знань при дистанційному навчанні – те, що контролююча система повинна бути досить складною і мати достатню базу питань, що вимагає великих зусиль з боку викладача. Правда, один раз створивши таку базу, нею можна користатися протягом тривалого часу, але це відноситься далеко не до всіх курсів.Контролююча система має наступні характеристики:– питання типу "”вибір однієї відповіді з багатьох”;– адаптивний вибір наступного питання в залежності від правильності попередніх відповідей студента;– можливість створення різних завдань з одного набору питань;– можливість включення в питання графічних зображень і гіпертекстових посилань;– ведення журналу проходження опитування;– наявність підсистеми “робоче місце викладача” для введення і корегування питань, зміни характеристик завдань при перегляді результатів і т.д.Як приклад такої контролюючої системи можна назвати систему електронного контролю знань. Інший приклад системи контролю звань, з яким знайомі всі автомобілісти країни – це білети по перевірці знань правил дорожнього руху.Об’єднання гіпертекстових навчальних посібників і системи електронного контролю знань, що базуються на технологіях Інтернет, дозволяють, у перспективі, створити єдине навчальне середовище, що адаптується під рівень знань і, фактично, створює індивідуальний “електронний підручник” для кожного, хто навчається. А додаткове використання технології Web-Chat дає можливість у рамках WWW технологій створити єдиний процес Дистанційного Навчання, що складається не тільки з “навчальної бібліотеки”, але і з повноцінного спілкування між викладачем і студентом.В міру переходу від паперових підручників до комп’ютерних а від них – до мережних – росте оперативність підготовки матеріалу. Це дозволяє зменшувати час підготовки навчальних посібників, тим самим збільшуючи число доступних студенту навчальних курсів. Уже зараз багато навчальних закладів пропонують дистанційні форми навчання по одному чи декільком курсам.

Проведено комплексний аналіз трансформації фіскального простору України. Представлено визначення сутності поняття «фіскальний простір». Розглянуто основні характерні властивості фіскального простору і схематично представлено основні джерела його формування. Проаналізовано доходи Зведеного бюджету України. Визначено рівень виконання запланованих показників доходів і видатків бюджету. Розраховано середні частки доходів Зведеного бюджету України протягом досліджуваного періоду (2013—2019 рр.). Представлена узагальнена (середня) структура доходів Зведеного бюджету України за досліджуваний період. Досліджено структуру фактично отриманих доходів Pведеного бюджету України. Графічно представлено динаміку отриманих та запланованих загальних доходів Зведеного бюджету України. Виявлено основне джерело наповненості дохідної частини бюджету України. Здійснено аналіз динаміки податкових надходжень до державного, місцевих і зведеного бюджетів та розглянуто їхні структури. Досліджено видатки Зведеного бюджету України. Проаналізовано динаміку і структуру видатків за програмною класифікацією видатків та кредитування державного бюджету, за економічною класифікацією видатків бюджету і за функціональною класифікацією видатків та кредитування бюджету. Доведено, що трансформація фіскального простору України протягом 2013—2019 рр. дозволить удосконалити механізми регулювання бюджетних процесів і залучення недостатніх коштів, які сприятимуть підвищенню фінансової безпеки держави.

Браконіди є значимими паразитами шкідливих комах у агро- та природних екосистемах. В роботі представлено загалом 14 видів Braconidae. Незважаючи на те, що фауна Braconidae Ірану відносно добре вивчена, наведені види є новими знахідками для Іранської ентомофауни. Дані види належать до шести підродин: Alysiinae (3 види з 2-х родів), Aphidiinae (2 види з 1-го роду), Brachistinae (2 види з 2-х родів), Braconinae (2 види з 2-х родів), Cheloninae (4 види з 3-х родів) та Doryctinae (1 вид). Матеріал для даної роботи був зібраний з використанням пасток Малеза. Крім того, деякі буди виведені із видів-господарів в інкубаторах при температурі 25 ± 2 ºC і вологості 65 ± 5%. Іран – велика за площею країна, для якої характерні різні типи екосистем. Слід очікувати, що збільшення кількості та інтенсивності ентофауністичних досліджень у різних регіонах, особливо в центральній та східній частинах країни, дозволить встановити більш точну картину і назвати фактичну кількість видів родини Braconidae. Дослідження біології і екології паразитів та їх господарів є важливим для економіки країни, оскільки це допоможе вирішити проблеми біологічного контролю шкідливих видів комах.Доктор Максиміліан Фішер був видатним фахівцем-систематиком по родині Braconidae (Hymenoptera). Впродовж своєї майже 70-річної дослідницької діяльності він опрацював величезну кількість екземплярів браконід з усіх зоогеографічних регіонів світу, описав понад 2000 нових для науки видів та опублікував близько 400 наукових робіт. Завдяки цим значним таксономічним здобуткам Др. М. Фішер став одним із найвідоміших світових спеціалістів по даній родині комах.

Мета. Метою дослідження є встановлення обсягу втрат продовольства та харчових відходів в Україні за 2016 р., що дозволить у подальшому розробити пропозиції щодо зменшення обсягу втрат продовольства та харчових відходів. Для досягнення поставленої мети визначено обсяг втрат продовольства та харчових відходів у розрізі видів продукції та регіонів на кожному етапі ланцюга створення вартості продовольства (харчовий ланцюг) у фізичному обсязі та кілокалоріях. Методологія / методика / підхід. Фактичні обсяги втрат продовольства та харчових відходів обчислюються за даними офіційної статистики України за методологією ФАО, яка базується на розрахунках елементів постачання (виробництва, імпорту та експорту, запасів) визначення внутрішнього споживання та елементів використання (споживання, корм, насіння, переробка, відходи), що визначає харчування (у свіжому вигляді та після переробки) з урахуванням вагових відсотків втрат продовольства та харчових відходів (у відсотках від того, що включено в кожен етап) для Європи та коефіцієнта конверсії. Розрахунки проведено в розрізі: видів продуктів (картопля, овочі, крупи, молоко, фрукти, м’ясо); регіонів з їх рейтингом щодо усереднених і загальних показників країни; етапів харчового ланцюга (виробництво, переробка та упаковка, доставка та продаж, споживання). Обсяг і структура втрат харчових продуктів і харчових відходів визначаються у фізичному обсязі та кілокалоріях. Результати. У Київській області частка втрат продовольства та харчових відходів за усіма видами досліджуваної продукції перевищує питому вагу регіону за обсягами виробництва продовольства. Вищою від усереднених даних в Україні є частка втрат продовольства та харчових відходів у Вінницькій, Волинській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Полтавській, Рівненській, Херсонській, Хмельницькій і Чернівецькій областях. Натомість у Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Черкаській і Чернігівській областях спостерігається перевищення питомої ваги виробництва продукції цими регіонами над часткою втрат у них продовольства та харчових відходів. Така строкатість визначається переважно обсягами виробництва та, відповідно, втратами й відходами зерна, оскільки саме ця група займає найбільшу питому вагу за її обсягом у перерахунку на кілокалорії. Оригінальність / наукова новизна. Дістали дальшого розвитку експериментальні дослідження оцінки обсягу втрат продовольства та харчових відходів в Україні, визначені за методикою ФАО для усіх регіонів України за основними групами продовольства (зерно, картопля, овочі, плоди та фрукти, молоко, м’ясо) на кожному з етапів харчового ланцюга (виробництво, зберігання, переробка й упаковка, доставка та продаж, споживання). Практична цінність / значущість. Одержані результати дозволять у подальшому розробити пропозиції щодо зменшення обсягу втрат продовольства та харчових відходів у країні в цілому та для кожного з регіонів, ураховуючи їхні особливості.