Academic literature on the topic 'Фактичний шлюб'

Стаття присвячена аналізу судової практики України, доказам і доказуванню у справах про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу. Проаналізовано зміст правових норм Сімейного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та інших законодавчих актів, якими регулюється питання щодо підтвердження факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу. У статті проведено дослідження теоретичних і практичних аспектів доведення обставин, на підставі яких встановлюється наявність або відсутність факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Визначено факти, якими підтверджуються фактичний шлюб. Визначено обставити та факти, що свідчать про відсутність фактичного шлюбу. Встановлено ознаки фактичних шлюбних відносин, до яких віднесено спільний побут, спільне проживання чоло­віка та жінки, взаємні права й обов'язки. Досліджено особливості, які враховуються судом у практиці у справах зі спорів, що виникають із фактичних шлюбних відносин. Визначено, що необхідною умовою для встановлення в судовому порядку факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу є ведення спільного господар­ства та інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин. До таких обставин віднесено: наявність усталених відносин, притаманних подружжю, наявність спільного побуту та спільного бюджету, спільних витрат, купівлю майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, придбання майна за спільні сумісні кошти або за рахунок спільної праці, факт піклування один про одного, інші обставини. Визна­чено перелік доказів, якими підтверджуються обставини, що мають значення для вирішення справи про вста­новлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Проведено аналіз української судової практики суду касаційної інстанції у справах зі спорів, що виникають між чоловіком і жінкою, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі. Наведено приклади судових рішень у справах про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Незважаючи на значну розпов- сюдженість фактичних шлюбних відносин в українському суспіль­стві, законодавство України поки не забезпечує достатнього право­вого регулювання цих відносин, а доктрина національного права не надає вичерпних пояснень задля чіткого розуміння відмінностей між «фактичним шлюбом» та «зареєстрованим шлюбом». Відтак ціла низка проблем потребує юри­дичного вирішення та зумовлює актуальність дослідження. Дослідивши наукові праці укра­їнських дослідників у сфері права, дійдемо висновку, що для позна­чення цього явища в юридичній літературі використовується широкий спектр термінів, зокрема «фактичне подружжя», «подружжя де-факто», «фактичні шлюбні від­носини», «незареєстрований шлюб», «конкубінат», «співжиття» тощо. Крім того, також вживається хиб­ний, на нашу думку, термін «цивіль­ний», або «громадянський» шлюб у розумінні незареєстрованих держа­вою шлюбних відносин. Зустрічаємо також визначення, що «фактичні шлюбні відносини» - це «особисті немайнові відносини, а також відносини щодо спільно набутого майна та взаємного утримання між жінкою та чолові­ком, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі між собою та в будь-якому іншому шлюбі». Однак чи можемо ми розраховувати на те, що такі відносини будуть забезпечуватись та захищатися на належному рівні. Тому питання врегульованості особистих немай- нових правовідносин «фактич­ного подружжя» й досі лишається відкритим, та потребує конкре­тизації і подальшого втілення.

Сьогодні Українська держава, перебуваючи на шляху до євроінте-грації, з метою вдосконалення та уніфікації норм і положень інституту сімейного права в частині нормативно-правового регулювання припинення шлюбних правовідносин і їх класифікації вживає заходів щодо врахування сформованих європейськими органами стандартів і правових традицій. Конституція України, ЦК України, СК України містять у собі цілий перелік норм, спрямованих на захист прав і свобод осіб, які перебувають у шлюбних правовідносинах, а також на регулювання правовідносин подружжя; осіб, котрі перебувають у фактичних шлюбних відносинах (конкубінаті); осіб, які перебувають у релігійному шлюбі; осіб, що є цивільними партнерами, тощо, на принципах взаємоповаги особистих немайнових і майнових прав, які виникають після виникнення шлюбних правовідносин. Слід ураховувати, що соціально-економічні зміни, які відбулися в Україні, справили вирішальний вплив на розвиток шлюбних правовідносин. Шлюбні правовідносини - це наслідок застосування норм сімейного законодавства до конкретних відносин у сфері шлюбу і сім'ї. Шлюбні правовідносини є основою розвитку і становлення суспільства та регламентуються положеннями сімейного права. Однак, ураховуючи деякі зміни традиційної моделі соціальної поведінки людей у частині сімейних і шлюбних правовідносин, що відбулися у деяких зарубіжних країнах, у т. ч. в окремих країнах-членах ЄС, актуальним сьогодні є дослідження класифікації правових наслідків, які виникають унаслідок припинення шлюбних правовідносин. Шлюбні правовідносини, вступ у шлюб, припинення шлюбних правовідносин, створення фактичних шлюбних відносин (конкубінату),релігійний шлюб, цивільне партнерство тощо визначаються безліччю обставин політичного, ідеологічного й економічного змісту. Зростання числа припинення шлюбу, а також дедалі більше поширення т. зв. фактичних шлюбів, тобто перебування фізичних осіб у конкубінаті, релігійному шлюбі й у стосунках як цивільні партнери, викликає обґрунтовані побоювання у представників різних суспільних наук.

Грицишина Л. В. Припинення шлюбу шляхом розі­рвання в сімейному праві України. - Стаття. Статтю присвячено питанням припинення шлюбу шляхом розірвання в сімейному праві України. Наголо­шено, що принципом правового регулювання розірван­ня шлюбу повинна бути нейтральність закону щодо юридичних доказових причин розлучення: право не має впливати на рішення подружжя про розірван­ня шлюбу (ні сприяти розлученню, ні перешкоджати йому), оскільки розлучення - справа в найвищому рів­ні приватна. Аналіз судових рішень, винесених у спра­вах за позовами про розірвання шлюбу, доводить їх типовість та поширення таких «шаблонних» формулю­вань, як «шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися через різні погляди на життя» або «судом установлено, що наразі подружні відносини між сторо­нами припинені, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам, сторо­ни не бажають зберегти шлюб, позивач на розірванні шлюбу наполягає, відповідач проти розірвання шлюбу не заперечує». Підкреслено, що це дозволяє порушу­вати питання щодо того, чи взагалі необхідно зазна­чати причини, які підштовхнули сторін до подання звернення про припинення шлюбу (хоча процесуальне законодавство вимагає у разі спору про право наводити докази, на які посилається сторона). Зазначено, що розповсюдженою формальною при­чиною розірвання шлюбу є посилання колишнього по­дружжя на факти «подружньої зради», що охоплене правовою категорією «негідна поведінка у шлюбі». На жаль, визначення негідної поведінки не міститься у су­часному законодавстві. Критерії негідності поведінки подружжя сьогодні оцінює суд із позицій моральності, але факти, які доводять непривабливість учинків ко­гось із подружжя в шлюбі, має доводити в суді сторона подружжя-позивач. Пропонуємо тлумачити «негідну поведінку» через факти ігнорування сімейних обов’язків; перебу­вання працездатної особи на утриманні без достатніх на те причин; зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; насильницькі дії (примушу­вання, побиття), особливо щодо дітей; навмисні дії одного з подружжя, що перешкоджають іншому здійс­нювати своє право на духовний та фізичний розвиток, на здобуття освіти, вияв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку. З огляду на наше дослідження, наголосимо, що з’ясування причин розірвання шлюбу може мати міс­це у суді в обов’язковому порядку під час поширення на шлюбний договір можливостей регулювання окре­мих особистих немайнових прав поряд із майновими.

Метою наукової статті є аналіз проблем, пов’язаних зі застосуванням зумпції спільної сумісної власності до майнових відносин жінки та чоловіка, які мешкають однією сім’єю без реєстрації шлюбу з метою вдосконалення правового регулювання цієї сфери. Матеріал: під час дослідження акцентовано увагу на тому, що зміст сімейних стосунків, які складаються між чоловіком та жінкою в шлюбі не відрізняються від сімейних стосунків осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Єдиною відмінністю між ними є факт державної реєстрації. Відсутність державної реєстрації фактичних шлюбних стосунків є причиною виникнення в суб’єктів цих стосунків значної частини проблем. Аналіз судової практики дозволів виокремити такі проблеми: визначення терміну, з якого на майно, яке набуте такими особами, розповсюджується режим спільної сумісної власності; застосування гарантій захисту прав одного з фактичних членів подружжя від недобро- совісних дій титульного власника щодо розпорядження спільним майном без згоди тощо. Звернено увагу на суперечливість сформованої практики Верховного Суду щодо встанов- лення факту співмешкання однією сім’єю та визнання права спільної сумісної власності на майно, яке набуте особами під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, розпов- сюджується виключно на майбутні стосунки та не має зворотної сили. Автор статті дійшов висновку, що в процесі реформування цивільного законодавства необхідно запропонувати жінці та чоловіку, які мешкають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, способи оформлення таких стосунків (подання спільної заяви, спільне заповнення анкети тощо) з занесенням відомостей про сімейний стан таких осіб до реєстру

У статті досліджено національне законодавство України щодо поняття аліментів, аліментних правовід- носин та особливості аліментних зобов’язань. Надано власне визначення аліментних правовідносин, як сімейних матеріальних відносин, в яких одна сторона зобов’язана в силу вказівки на те закону за наявності відповідних умов утримувати іншу сторону, а остання вправі вимагати виконання даного обов’язку. Проаналізовано ознаки аліментних правовідносин як правовідносин сімейних. Приділено увагу дозгляду питання щодо того, які особи відносяться до «інших членів сім’ї» та визначено, що такими особами є мачуха, вітчим, падчерка та пасино, а також фактичний вихователь та вихованка. Також до цієї категорії осіб можна віднести чоловіка та жінку, що проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, осіб, пов’язаних відносинами опіки та піклування. Розглянуто питання щодо того, чи усі суб’єкти аліментних правовідносин є членами сім’ї. З даного приводу зроблено висновок, що не всі суб’єкти аліментних правовідносин можуть вважатися членами сім’ї, так, родичі взагалі можуть ніколи в житті і не входити до складу сім’ї, однією з ознак якої є спільність про- живання та ведення побуту. Разом з тим, це не виключає їхню можливість входити до складу цього осередка суспільства. Виникнення аліментних зобов’язань пов’язується не з членством у сім’ї, а із знаходженням у шлюбі, певним ступенем спорідненості та свояцтва. Під останнім розуміються відносини між родичем одного із подружжя і другого із подружжя, а також між родичами кожного із подружжя (наприклад, відносини між вітчимом і пасинком, мачухою і падчеркою). Свояцтво не ґрунтується ані на походженні, ані на кровному спорідненні. Особлива увага в статті приділена такій необхідній умові участі особи в аліментних правовідносинах, як наявність у неї правосуб'єктності, тобто соціально-правової можливості (здатності) бути учасником сімейних, в особливості, аліментних відносин.

Стаття присвячена дослідженню особливостей сімейного права як галузі права, які мають вплив на ефективність викладання сімейного права як навчальної дисципліни. У статті не йдеться про використання технічних засобів чи інтерактивних методів викладання. Зазнача- ється, що предмет сімейного права як галузі права (чи законодавства) прийнято визначати крізь призму переліку його інститутів. Натомість предмет навчальної дисципліни сімейного права є ширшим і повинен включати низку суміжних інститутів. Ідеться про способи врегу- лювання сімейних спорів (суд, орган опіки та піклування, медіація, інші альтернативні спо- соби), фактичні шлюбні відносини та їхні правові наслідки, домашнє насильство та заходи протидії йому. Зазначається, що викладання сімейного права має відбуватися з урахуванням і вивчен- ням статистичних даних щодо відповідних інститутів. Наводиться приклад справ про розі- рвання шлюбу, обсяг яких становить половину всіх сімейних справ, які розглядаються суда- ми першої інстанції, та приблизно 20% загалом усіх цивільних справ, вирішуваних судами. Натомість визнання фіктивним розірвання шлюбу, передбачене Сімейним кодексом України, не трапляється на практиці. Робиться висновок, що у вивченні сімейно-правових інститутів акценти необхідно робити з урахуванням розповсюдженості того чи іншого інституту. Акцентується на необхідності вивчення сучасних тенденцій розвитку сімейних відносин. Зазначається, що для цього доцільно використовувати дані соціологічних досліджень, зокре- ма іноземних держав, зважаючи на обмежену наявність таких досліджень в Україні.

У статті розглянуто загальнотеоретичні положення щодо існування правових презумпцій та підкреслено, що сучасна юриспруденція, незважаючи на свою багаторічну історію, не може позбутися від деяких спірних моментів у правозастосовній практиці, не звернувшись до їх застосування. Автором здійснено аналіз поняття «правова презумпція», докладно розглянуто зазначені в юридичній літературі основні підходи щодо сутності юридичної природи правових презумпцій. Автором підтримується висновок, згідно з яким презумпції ефективно впливають на суспільні відносини після їх закріплення у нормах права, у результаті узагальнення суспільної практики щодо вирішення життєвих ситуацій. Звернено увагу на те, що правові презумпції набувають формалізованого, загальнообов'язкового характеру, а їх порушення або неправильне використання спричиняє застосування санкцій. У статті виділено два види презумпцій, які мають місце в сімейному праві. Це легальні та фактичні презумпції. Легальні презумпції - це припущення, які закріплені нормами права прямо чи побічно (презумпція батьківства - чоловік, який перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, автоматично визначається батьком народженої нею дитини). Фактичні презумпції - це припущення, засновані на розумних підставах та життєвому досвіді, які не закріплені в нормативно-правових актах, через що не мають юридичного значення. Доведено, що виховання вітчимом, мачухою пасинка. падчерки ґрунтується на законній презумпції, так би мовити, компенсації окремими фізичними особами прав і обов'язків щодо неповнолітніх дітей, які рідні батьки дитини через різні обставини не виконують. Автором наголошено, що держава, коли наділяє батьків або осіб, що їх замінюють (вітчим, мачуха), правами й обов'язками щодо неповнолітніх дітей, припускає, що всі особи, задіяні у процесі виховання, будуть належним чином їх виконувати. Обґрунтовується можливість притягнення вітчима, мачухи до відповідальності за порушення сімейних прав дитини.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2021. У дисертації на підставі проведеного аналізу історичного досвіду обґрунтовано недоцільність застосовування до фактичного подружжя – чоловіка та жінки, що проживають однією сім’єю без шлюбу, поняття «конкубінат», а також відсутність соціально корисної мети законодавчого регулювання фактичних шлюбних відносин в сучасній Україні. Визначено перелік позитивних та негативних матеріальних умов вступу та перебування у фактичних шлюбних відносинах, перелік елементів юридичного складу, необхідного для встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу. Обґрунтовано вид судового провадження у справах про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та надано пропозиції щодо формулювання предмета заяви (позову) та змісту резолютивної частини судового рішення у справах про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу. Досліджено юридичний склад, що є підставою для виникнення аліментних правовідносин між фактичним подружжям, встановлено недотримання законодавцем принципів міжнародно-правових актів при наданні права на усиновлення дитини особами різної статі, що не перебувають у шлюбі між собою. Обґрунтовано доцільність виключення зі змісту Сімейного кодексу України статей 74, 91 та ч.ч. 4, 5 ст. 211, які регламентують правові наслідки спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу (фактичних шлюбних відносин), а саме майнові правовідносини, правовідносини взаємного утримання, правовідносини усиновлення. Ґрунтуючись на проведеному дослідженні історії розвитку та зарубіжному досвіді правового регулювання фактичних шлюбних відносин, на основі аналізу норм матеріального та процесуального права, судової практики, правових висновків Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Верховного Суду, Європейського Суду з прав людини, положень міжнародно-правових актів зроблені рекомендації щодо правозастосування в зазначеній сфері та внесення змін до діючого законодавства. Встановлено, що запровадження в Україні зареєстрованого цивільного партнерства як альтернативної форми шлюбу, яка усуне більшість розглянутих проблемних питань, можливе виключно для різностатевих та одностатевих пар одночасно, що суперечить суспільній думці та є причиною відкладення розробки та прийняття відповідного закону.

Сафончик О.І. Шлюбні правовідносини в Україні: теорія і практика: дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.03 / Сафончик Оксана Іванівна. - Одеса, 2018.- 451 с.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2018. Дисертація є першим у вітчизняній науці спеціальним дослідженням, в якому на основі комплексного аналізу проблем нормативно-правового та правозастосовного характеру розроблено й обґрунтовано концепцію шлюбних правовідносин з урахуванням європейських правових стандартів у сфері шлюбу та сім’ї з метою забезпечення законних прав та інтересів учасників шлюбних правовідносин. Сформульовано концепцію шлюбних правовідносин та правовідносин, подібних до шлюбних (квазішлюбних правовідносин). Визначено поняття шлюбних правовідносин та правовідносин, подібних до шлюбних (квазішлюбних правовідносин), їх правову природу та підстави виникнення. Здійснено класифікацію шлюбних правовідносин та охарактеризувати їх структуру (елементи). Розглянуто договірне регулювання шлюбних відносин. Визначено підстави і порядок припинення шлюбних правовідносин, встановлено правові наслідки припинення шлюбних правовідносин та здійснено їх класифікацію. Розглянуто фактичні шлюбні відносини як вид квазішлюбних відносин. Визначено поняття та особливості релігійного шлюбу. З’ясовано правову природу цивільного партнерства та перспективи його запровадження в Україні. Сформульовано теоретично обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері регулювання шлюбних відносин і відносин, подібних до шлюбних, та практики його застосування.
Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Национальный университет «Одесская юридическая академия», Одесса, 2018. Диссертация является первым в отечественной науке гражданского права специальным исследованием, в котором на основе комплексного анализа проблем нормативно-правового и правоприменительного характера разработана и обоснована концепция брачных правоотношений с учетом европейских правовых стандартов в сфере брака и семьи с целью обеспечения законных прав интересов участников брачных правоотношений. Сформулирована концепция брачных правоотношений и правоотношений, подобных брачным (квазибрачных правоотношений). Сделан концептуальный вывод о необходимости выделения правоотношений, возникающих между лицами, которые находятся в зарегистрированном в установленном законом порядке браке, а также правоотношений, подобных брачным (квазибрачных правоотношений), которые могут существовать между: а) мужчиной и женщиной, находящихся в фактических брачных отношениях; б) мужчиной и женщиной, находящихся в религиозном браке; в) двумя физическими лицами (одного или разного пола),находящихся в гражданском партнерстве. Определены понятия брачных правоотношений и правоотношений, подобных брачных (квазибрачных правоотношений), их правовую природу и основания возникновения. Брачные правоотношения определены как урегулированные нормами семейного права общественные отношения, возникающие с целью создания семьи между женщиной и мужчиной, неродственными кровно между собой, которые проживают одной семьей, ведут общее хозяйство, имеют взаимные права и обязанности. Осуществлена классификация брачных правоотношений и охарактеризована их структура (элементы). Установлено, что правоотношения, подобные брачным (квазибрачные), могут возникать между: 1) мужчиной и женщиной, которые находятся в фактических брачных отношениях; 2) мужчиной и женщиной, которые находятся в религиозном браке; 3) двумя физическими лицами (одного или разного пола), которые находятся в гражданском партнерстве. Рассмотрено договорное регулирование брачных отношений. Брачно-правовые договоры можно классифицировать в зависимости от их законодательного определения: 1) поименованные брачные договоры, предусмотренные нормами СК Украины; 2) непоименованные брачные договоры, заключенные субъектами брачных отношений, однако не предусмотренные нормами СК Украины. Определены основания и порядок прекращения брачных правоотношений. Установлены правовые последствия прекращения брачных правоотношений и осуществлена их классификация. Рассмотрены фактические брачные отношения как вид квазибрачных отношений. Определены понятие и особенности религиозного брака. Выяснены правовая природа гражданского партнерства и перспективы его введения в Украине. Установлено, что брачные правоотношения и правоотношения, подобные брачным (квазибрачные отношения), порождают последствия правового и морального характера, которые касаются не только участников указанных правоотношений, но и их детей, других лиц, а также имущества. Сформулированы теоретически обоснованные предложения по совершенствованию действующего законодательства Украины в сфере регулирования брачных отношений и отношений, подобных брачным, и практики его применения.
Thesis for the Doctor of Legal Sciences Degree in the specialty 12.00.03 – Civil Law and Civil Procedure; Family Law; Private International Law. – National University “Odessa Law Academy”, Odessa, 2018. The dissertation is the first special research in the domestic science, where on the basis of the complex analysis of problems of normative-legal and law-enforcement character, the concept of marital legal relations was developed and substantiated, considering the European legal standards in the field of marriage and family in order to ensure the enforceability of rights and interests of the participants of marital legal relations. The concept of marital legal relations and legal relations, correspondent to marriage (quasi-marital legal relationships) was formulated. The definition of marital legal relations and legal relations, correspondent to marriage (quasi-marital legal relations), their legal nature and grounds of occurrence were provided. Classification of marital legal relations and characterization of their structure (elements) were carried out. Contractual regulation of marriage relations was researched. The grounds and procedure for termination of marital legal relations were determined, legal consequences of termination of marital legal relations were established and their classification was carried out. The de facto marriage relations as a kind of quasi-marital relations were considered. The concept and features of religious marriage were defined. The legal nature of civil partnership and the prospects for its implementation in Ukraine were outlined. Theoretically substantiated proposals on the improvement of the current legislation of Ukraine in the field of regulation of marriage relations and relations, correspondent to marriage, and the practice of its application were formulated.