Journal articles on the topic 'Установча влада'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Установча влада.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Установча влада.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Берченко, Г. В. "ПОЛІТИЧНИЙ ПОПУЛІЗМ ТА УСТАНОВЧА ВЛАДА НАРОДУ." Знання європейського права, no. 3 (February 2, 2021): 7–11. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.89.
Full textAbstract:
У статті з'ясовано зв'язок між політичним популізмом і концепцією установчої влади, ставлення до неї і практику використання цієї концепції. Проблематика політичного популізму поступово виходить на перший план у сучасних конституційно-правових дослідженнях на Заході. Пояснюється це певним розворотом, який став несподіваним після домінування протягом досить тривалого часу концепції «кінця історії» Ф. Фукуями. Сучасні популісти мають авторитаристські риси, демонструють заклики до боротьби з традиційними елітами, а також використовують конкретні конституційні концепції, що допомагають їм реалізовувати власні ідеологеми. Поширення популізму, що може охоплювати різну палітру політичних сил і поглядів, є справжньою проблемою. Загальною ознакою популізму варто визнати антиплюралізм. Водночас популізм втілює свої антиплюралістичні погляди в конкретних юридичних механізмах, пов'язаних із особливим трактуванням і використанням концепцій народного суверенітету, установчої влади і конституційної ідентичності. Часто популістські лідери і сили намагаються підкорити антиплюралістичній логіці й безпосередньо собі судову владу. Досвід зарубіжних країн, передусім Угорщини й Венесуели, має продемонструвати небезпеки, які потенційно можуть очікувати в цьому плані Україну. Маніпулювання концепцією установчої влади можливе шляхом вилучення із цього процесу опозиції і втілення власних вузькопартійних і антиплюралістичних ідей у тексті нового Основного Закону або ж використання інструментів скликання Установчих зборів і референдуму для боротьби з легітимними гілками влади. У тексті Конституції України також немає спеціальної процедури ухвалення нової конституції ані на референдумі, ані установчими зборами, натомість пропозиції ухвалити нову конституцію поза відповідною процедурою, спираючись тільки на ст. 5 Конституції, лунають постійно. Ба більше, це прямо передбачалося визнаним неконституційним Законом «Про всеукраїнський референдум» 2012 р.
2
Берченко, Г. В. "Розвиток конституції шляхом її судового тлумачення та установча влада." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 14, 2021): 18–24. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3051.
Full textAbstract:
Традиційно, коли говоримо про внесення змін до конституції, ми маємо на увазі трансформацію її тексту. Проте було б надто формалістично вбачати конституцію в її текстуальному вираженні поза практикою застосування, тлумачення тощо. З огляду на доктринальні підходи, чинник тлумачення однозначно впливає на зміст конституції, а зміна вже сформованого тлумачення і поготів. На позна-чення впливу тлумачення на зміст конституції вживають різні терміни: «розвиток», «трансформа-ція», «зміна» конституції.
Ключову роль у тлумаченні конституції в тих країнах, де існує модель спеціалізованого консти-туційного контролю, відіграють конституційні суди. Проте, як відомо, Конституційний Суд України відповідно до Конституції України здійснює низку повноважень, окремо зафіксовано повноваження щодо офіційного тлумачення Конституції України і щодо перевірки на відповідність Конституції України низки правових актів.
Варто було б ще раз звернути увагу на повноваження щодо офіційного тлумачення Конституції України шляхом його вдосконалення і прив’язки до конкретних практичних проблем правозастосу-вання або ж відмовитися від нього взагалі. Тлумачення Конституційним Судом має здійснюватися, проте казуально – під час розгляду конкретної справи, шляхом конституційного контролю.
Відповідно до позиції Венеціанської комісії, устами конституційних судів якраз і проявляє себе установча влада, що зумовлює високий ступінь їхньої легітимності. Отже, за будь-яких умов варто визнати факт перетворення конституції шляхом її судового тлумачення. Варто завжди розуміти альтернативу, якою є розвиток конституції шляхом актів звичайного законодавця. Причому легітимність промовляти від імені установчої влади в законодавчої влади є значно меншою, ніж у конституційних судів, якщо поділяти підхід П. Розанваллона. Саме тому розвиток конституції шляхом її тлумачення не варто протиставляти концепції установчої влади.
3
Ковальчук, В. Б. "Установча влада та конституційна реформа в Україні." Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія: Юридичні науки, no. 850 (2016): 346–52.
Find full text
4
Ковальчук, В. Б. "Установча влада та конституційна реформа в Україні." Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія: Юридичні науки, no. 850 (2016): 346–52.
Find full text
5
Мірошниченко, Ю. "Установча влада Українського народу: сутність, зміст, проблеми та перспективи конституційно-правового регулювання." Право України, no. 10 (2011): 185–91.
Find full text
6
Мірошниченко, Ю. "Установча влада Українського народу: сутність, зміст, проблеми та перспективи конституційно-правового регулювання." Право України, no. 10 (2011): 185–91.
Find full text
7
Дмитрук, І. М. "Правові інструменти впровадження децентралізації в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1828.
Full textAbstract:
Досліджується впровадження та посилення таких правових інститутів, як місцевий референдум та адміністративний договір на теперішньому етапі децентралізації в Україні. Проводиться аналіз нормативно-правової бази, в результаті якого формуються висновки про відсутність достатнього правового регулювання місцевого референдуму, що суперечить нормам Конституції України.
Референдум повинен існувати в демократичному суспільстві, адже він може бути використаний як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, які інколи піддаються суперечливим мотиваціям найактивнішими громадянами. Місцевий референдум допоможе жителям громади легітимізувати свої рішення безпосередньо. Установча влада в Україні належить до виключного права українців, тому найближчим часом необхідно прийняти Закон «Про місцеві референдуми», щоб ввести в українське законодавство ключовий інструмент демократії та підкріпити норми Конституції не формальними положеннями, а дієвими кроками.
Адміністративний договір, як інструмент договірного врегулювання правових відносин, що можуть скластися чи складатимуться з органами влади та територіальною громадою, потребує частішого використання на практиці. Причиною виникнення адміністративного договору може бути як закон, де чітко мають встановлюватися умови таких правових відносин, так і рішення ради про делегування публічно-владних управлінських функцій для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень, для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом, замість видання індивідуального акта для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
Тут договір постає як необхідність врегулювання правових відносин між суб'єктами цих відносин, одним із яких є суб'єкт публічного права. Правова природа таких договорів є досить дискусійною. Використання адміністративного договору прискорить ефективну діяльність територіальних громад і органів державної влади та надихне їх до значно оперативнішого впровадження прийнятих рішень у життя. Не можливо впроваджувати процеси децентралізації без розширення правових інструментів, які мають бути справедливо ввірені саме народу.
8
RABINOVYCH, S. P. "Constitution revision and revolutionary constituent power: political and legal strategies for legitimizing changes to the fundamental law of the state." Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine 26, no. 4 (2019): 161–82. http://dx.doi.org/10.31359/1993-0909-2019-26-4-133.
Full text
9
Кравченко, Юлія Петрівна. "ВНУТРІШНІЙ КОНТРОЛЬ – АТРИБУТ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ БЮДЖЕТНОЮ УСТАНОВОЮ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 15, 2020): 101–9. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-101-109.
Full textAbstract:
Одним із завдань сталого розвитку суспільства є децентралізація управління в державному секторі, тобто делегування повноважень щодо прийняття управлінських рішень центральними органами виконавчої влади на місця. Реалізація децентралізованого управління можлива завдяки належним чином організованому внутрішньому контролі. Адже, зазначений контроль надає впевненість головним розпорядникам бюджетних коштів, що всі прийняті управлінські рішення на місцях є обґрунтованими та виваженими. Крім того, в сучасних умовах функціонування бюджетних установ з обмеженими ресурсами постає важливе завдання з пошуку можливих шляхів заощадження таких ресурсів та ефективного їх використання.
У статті відзначено, що організація системи внутрішнього контролю в бюджетній установі сприятиме прийняттю економічно обґрунтованих, результативних, ефективних управлінських рішень з дотриманням вимог чинного законодавства щодо використання матеріальних, фінансових чи інших ресурсів бюджетної установи, які є обмеженими. Автором досліджено походження терміну «внутрішній контроль» та наявні у міжнародній практиці моделі внутрішнього контролю. Порівняння моделей COSO та COSO ERМ зображено графічно. Стаття відображає коротку історію запровадження системи внутрішнього контролю у нормативно-правових актах України. Також даний науковий доробок містить розкриті питання організації внутрішнього контрою безпосередньо в бюджетній установі з особливим місцем ідентифікації та оцінки ризиків в даному процесі. Зазначено важливість організації та забезпечення належного рівня функціонування внутрішнього контролю бюджетними установами системи Державної служби України з надзвичайних ситуацій, адже на них покладено функції з питань цивільного захисту. Вплив внутрішнього контролю на ефективність управління бюджетною установою проілюстровано в статті графічно.
10
ЄВГРАФОВА, ЄЛИЗАВЕТА, and ЄВГЕН ТЕПТЮК. "Судовим реформам в Україні – науково-доктринальну основу." Право України, no. 2021/02 (2021): 75. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-075.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення доктринальних орієнтирів для комплексної судової реформи як складової процесу втілення в життя принципу конституційної законності. Стаття присвячена дослідженню актуальних питань забезпечення ефективності судової системи, незалежності судової влади та необхідності формування науково обґрунтованої, вільної від суб’єктивних уподобань концепції розвитку судової системи. У статті стверджується, що внаслідок так званих “судових реформ” в останнє десятиліття національна судова влада виявилася розбалансованою, спотворено функцію правосуддя. Наголошено, що захист права у правовій державі, якої прагне Україна, має розпочинатися на конституційному рівні – із захисту самої Конституції та втілення в життя принципу конституційної законності. Як головне завдання судової реформи в доктрині визначається максимальне зменшення адміністративно-бюрократичного впливу на судову владу та істотне посилення підконтрольності судової системи установчій і контрольній владі народу та його представницьким органам. Серед важливих чинників забезпечення ефективності судової системи у статті визначаються легітимне й повноцінне представництво громадянського суспільства та його інститутів у процесі судочинства, зокрема народних засідателів і присяжних, а також унормування праці судді та оплати цієї праці, яка б стимулювала зростання професійної кваліфікації суддів. Відстоюється необхідність спрощення судової системи, а також відзначено потребу відновити систему військового правосуддя. Обґрунтовується необхідність розроблення на єдиних концептуальних основах комплексного реформування правоохоронної системи та послідовна реалізація низки реформ за окремими напрямами (реформа слідства, реформа конституційної юстиції, реформа судів загальної юрисдикції, реформа прокуратури тощо), синхронізуючи їх із проведенням інших видів судової (правоохоронної) реформи, з одночасним узгодженням із парламентською, адміністративними та муніципальними реформами. Зроблено висновок, що тільки системний комплексний підхід до реформи судової влади в Україні можна вважати насправді науково обґрунтованим, і саме на такий підхід повинна орієнтувати законодавця юридична доктрина України.
11
Водянніков, О. Ю. "Демократія і конституція: приховані парадокси." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 4, 2020): 23–42. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2795.
Full textAbstract:
Стаття присвячена висвітленню теоретичних аспектів співвідношення демократії і сучасного ліберального конституціоналізму, аналізу суперечностей між ними, виявленню їхніх витоків і закономірностей. У зв'язку із цим у статті розкривається питання етимології терміна «демократія», проаналізовано причини становлення глобального консенсусу щодо розуміння демократії, розглянуто становлення сучасних конституційних запобіжників проти мажоритарного фатуму демократії.
У статті досліджується становлення глобального консенсусу щодо розуміння демократії, що склався після Другої світової війни навколо шумпетерівського визначення демократії як інститу-ційного устрою для ухвалення політичних рішень, у якому індивіди набувають влади ухвалювати рішення шляхом конкурентної боротьби за голоси виборців. У перші повоєнні роки демократія розумілася як антитеза диктатурі й тоталітаризму, але за останні сімдесят років це розуміння еволюціонувало навколо антимажоритарної парадигми: воля більшості має бути обмежена засадничими цінностями особистої свободи, політичної свободи та верховенства права.
Ця парадигма заклала нову траєкторію повоєнного конституціоналізму, в основі якого лежали три основні концепції: (1) перетворення конституційних прав на юридичні права, що підлягають судовому захисту; (2) обмеження вторинної установчої влади; (3) доктрина «озброєної демократії».
У статті обстоюється теза, що цей розвиток призвів до виникнення трьох фундаментальних парадоксів: (1) парадокс органу конституційної юрисдикції, що стоїть на щабель вище за класичну тріаду поділу влади; (2) парадокс «вічної конституції», який перетворює первинну установчу владу на фікцію первинного «акту творіння»; (3) парадокс юридикалізації представницької демократії, коли визначення національної політики відбувається не у стінах парламенту, а в судах. Ці парадокси, у свою чергу, закладають глибинну суперечність між демократією як інституціоналізованою волею більшості і конституціоналізмом, що обмежує, упорядковує і розподіляє владу в державі.
12
ТЕПЛЮК, МИХАЙЛО. "Конституційне визначення публічної влади – ключова ланка юридичної доктрини України." Право України, no. 2021/02 (2021): 29. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-029.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі конституційного визначення системи публічної влади в Україні в контексті юридичної доктрини України. Метою статті є визначення поняття публічної влади та методологічних підходів до конституційного закріплення її системи в Україні. У статті підкреслено потребу в наукових дослідженнях конституційних засад організації та функціонування публічної влади в Україні, з’ясування сутності цієї влади та особливостей її виявлення в українському суспільстві, необхідність дослідження закономірностей функціонування публічної влади в системі конституційного ладу України та напрямів її реформування. Розглянуто поняття публічної влади у зв’язку з політичною владою та основні форми здійснення публічної влади в сучасних суспільствах, якими є державна влада та місцеве самоврядування. Відзначено негативну закономірність погіршення якості публічної влади через нерозвинену політичну систему, зумовлену недосконалістю визначення конституційного ладу України. Стверджується, що однією з таких обставин є та, що Конституція України ґрунтується на суперечливій, принципово хибній концепції конституційного процесу. Наголошено, що ключовою ланкою стратегії конституційного процесу, від якої залежить успішність політичної та правової реформ, а з ними – реформування економічної, соціальної, гуманітарної та інших сфер, стає ухвалення всеукраїнським референдумом Конституції України в новій редакції. Лише через конституційні зміни відкривається можливість системно, послідовно і виключно на правовій основі провести реформи публічної влади. Вказано на пріоритетний характер формулювання в юридичній доктрині України засадничих конституційних положень щодо організації політичної системи, а також розроблення на її основі загальної концепції політичної реформи. Визначено головні завдання реформи політичної системи України, якими є усунення або зменшення впливу відповідних суспільно-політичних факторів, що живлять неякісну владу, визначено концептуальні основи політичної реформи. Наголошено, що реформована таким чином політична система є необхідною умовою здійснення правової реформи як неодмінної передумови реформ в інших сферах. Визначено головну мету правової реформи та її концептуальні засади згідно з юридичною доктриною України. Охарактеризовано різні аспекти зазначених засад. Розгля нуто питання установчої влади, зокрема, доктринальне визначення взаємовідносин держави і народу в частині участі державної влади в реалізації установчої влади безпосередньо народом. Відзначено необхідність, відповідно до юридичної доктрини України, реального втілення в життя принципу конституційної законності, неухильного виконання Конституції України, імперативність застосування конституційних норм і необхідність забезпечити реальну охорону Конституції від протиправної зміни та інших порушень її вимог. У зв’язку з цим у новій редакції документа слід передбачити розділ “Охорона Конституції”, на основі якого має бути розроблений і запроваджений належний юридичний механізм, та надано характеристику останнього. Критично розглянуто поняття “конституційна реформа”, запропоновано визначення її об’єкта і предмета.
13
ЛЮБЧЕНКО, ПАВЛО. "Народовладдя та місцеве самоврядування: сутність і взаємообумовленість розвитку." Право України, no. 2019/10 (2019): 195. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-195.
Full textAbstract:
Реформа місцевого самоврядування, започаткована в 2014 р., сьогодні все більше втрачає темпи реалізації, що зумовлено чинниками як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Одним із основних стримуючих чинників цієї реформи є недосконалість конституційно-правового регулювання відносин у сфері місцевого самоврядування. Це зумовлює необхідність більш глибокого аналізу процесів у сфері народовладдя та місцевого самоврядування, чинників і перешкод, які стримують їхній розвиток в Україні. Метою статті є дослідження сутності народовладдя і місцевого самоврядування та їх взаємозв’язку, аналіз стану конституційно-правового регулювання місцевого самоврядування в механізмі народовладдя та формулювання висновків, пропозицій і рекомендацій щодо усунення перешкод його подальшого розвитку та основних напрямів підвищення ефективності. Конституційні категорії “народовладдя”, “народний суверенітет”, “місцеве самоврядування” тісно взаємопов’язані. Їхнє співвідношення проявляється у тому, що місцеве самоврядування є однією з основних форм реалізації народного суверенітету. Місцеве самоврядування завдячує своїм існуванням установчій владі народу. Саме завдяки волі народу, яка виражена на виборах, влада місцевого само врядування стає легітимною. Місцеве самоврядування відіграє важливу роль у механізмі народовладдя, що зумовлено, перш за все, автономністю його органів стосовно системи органів державної влади, відсутністю ієрархічної підпорядкованості, наявністю окремого об’єкта управління – питання місцевого значення. Орга ни місцевого самоврядування, будучи відповідальними перед територіальними громадами, мають змогу провадити самостійну політику, відстоювати місцеві інтереси, діючи в межах Конституції та законів України, шляхом звернення до суду, стримувати органи державної влади від перевищення повноважень. Оцінюючи ефективність реалізації принципу народовладдя в Україні, змушені констатувати, що сьогодні воля народу позбавлена легальних способів прояву, окрім виборів. Парламент уже тривалий час ігнорує запровадження конкретних механізмів дієвості народовладдя, народ не має можливості приймати рішення на всеукраїнському та місцевих референдумах. Сучасний стан суспільного розвитку обумовлює необхідність кардинального оновлення конституційно-правової основи механізму народовладдя. Слід забезпечити можливість реалізації права народу на волевиявлення у найважливіших питаннях, а саме: а) визначати і змінювати конституційний лад в Україні, зокрема, місце і роль місцевого самоврядування; б) обмежувати публічну владу правом; в) протидіяти узурпації, захопленню державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об’єднаннями; г) вимагати реалізації прав і свобод людини (права громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах); ґ) протидіяти скасуванню чи обмеженню права здійснення місцевого самоврядування, яке визнається та гарантується в Україні; д) володіти, користуватися та розпоряджатися об’єктами права власності народу; е) контролювати органи публічної влади та їх посадових осіб.
14
Михайлик, О. "ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО НАСИЛЬСТВА В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 1 (August 7, 2019): 97–104. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.1.08.
Full textAbstract:
У статті наведено наукове й правове обґрунтування поняття та структури кримінально-правового насильства в установах виконання покарань. Сформульовано авторський підхід до структури кримінально-правового насильства в установах виконання покарань. Зокрема, в такій структурі запропоновано виділяти наступні групи злочинів: 1) насильницькі некорисливі злочини; 2) корисливі насильницькі злочини; 3) насильницькі злочини, що посягають на волю, честь і гідність особи, громадську безпеку, а також на авторитет органів державної влади; 4) насильницькі злочини, що посягають на правосуддя; 5) корупційні та інші злочини у сфері службової діяльності персоналу установ виконання покарань, а також з боку засуджених, яким властиві такі ознаки, як психологічне та економічне насильство по відношенню як до потерпілого, так і суб’єкта злочину.
15
Боброва, Ю. Ю., Ю. О. Бобров, and Д. Д. Іл’юк. "ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВО-ЮРИДИЧНИХ СЛУЖБ АРМІЙ КРАЇН-ЧЛЕНІВ НАТО." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(41) (April 11, 2022): 3–8. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(41).955.
Full textAbstract:
Боброва Ю. Ю., Бобров Ю. О., Іл’юк Д. Д. Перспективи розвитку юридичної служби Збройних Сил України в контексті міжнародного досвіду організації діяльності військово-юридичних служб армій країн-членів НАТО – Стаття. Діяльність будь-якого органу державної влади, у тому числі воєнної організації держави, їх посадових (службових) осіб тісно пов’язана з ухваленням організаційно-розпорядчих рішень та прийняття нормативно-правових (нормативних) актів. Обов’язок щодо здійснення перевірки відповідності вимогам законодавства рішень, котрі ухвалюються (приймаються) в органах державної влади покладено на відповідні юридичні служби. Пропозиції юридичної служби щодо приведення нормативно-правових актів та інших документів (актів) органу виконавчої влади є обов’язковими лише для розгляду відповідним керівником державного органу під час прийняття ним рішення. У разі неврахування пропозицій юридичної служби або часткового їх врахування, служба подає керівникові органу влади, установи (підприємства, організації) письмовий висновок до проєкту акта. Наведене вище передбачено Загальним положенням про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 року № 1040. Воно є основним нормативним актом, котрим врегульована діяльність юридичних служб державних органів, які визначені в пункті 1 цього Загального положення. До цих державних органів віднесено юридичні служби міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій, а також державних підприємств, установ та організацій. У статті проведено порівняльний аналіз завдань, функцій юридичної служби Збройних Сил України та військово-юридичної служби Військово-морських сил збройних сил Сполучених Штатів Америки, а також запропоновано можливі напрямки розвитку юридичної служби Збройних Сил України.
16
Діденко, Катерина. "ДІЯЛЬНІСТЬ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЗАХИСТУ НАУКОВОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У 1920-Х – 1932 РР." Litopys Volyni, no. 22 (March 16, 2021): 19–24. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.02.
Full textAbstract:
У статті досліджено досвід взаємодії державної влади та інтелігенції у 1920-х роках. Доведено, що форму- вання радянською владою нового суспільства спричинило втрату науковою інтелігенцією свого статусу, майна та елементарних засобів до існування. Для поліпшення матеріального та морального становища українських науковців було видано низку нормативних актів та створено організації. Установлено, що відсутність уваги з боку радянської влади до проблем і становища представників інтелектуальної праці змушувала останніх до самоорганізації із захисту своїх прав та інтересів. Майданчиками для вирішення матеріально-побутових проблем науковців стали ВУКСУ, секції наукових працівників та будинки вчених. Створенням ВУКСУ влада намагалася показати псевдотурботу про збереження науковців для подальшого їх залучення до соціалістичного будівництва. Питаннями поліпшення матеріального становища науковців у регіонах та організацією їхньої діяльності займалися секції наукових працівників. На прикладі Дніпропетровської секції наукових працівників досліджено їхню організаційну структуру, завдання та результати діяльності. Першочерговими на порядку денному ста- ли завдання матеріально-побутового забезпечення науковців, організації відпочинку та дозвілля. З’ясовано, що Дніпропетровська секція наукових працівників виступила ініціатором створення у місті Будинку вчених. Ключо- вим питанням у роботі правління Будинку вчених була турбота про перетворення установи на епіцентр науко- вого життя регіону. Із часом фактично через ВУКСУ, секції наукових працівників та будинки вчених радянська влада намагалася здійснювати «ідеологічне оздоровлення» науковців та сприяти їх радянізації. У зв’язку з політичними подіями кінця 1920-х років основний напрям роботи Будинку вчених починає змінюватися з культурно-освітнього на масово-політичний.
17
Гончарова, В. Г., and А. В. Конєва. "ОБЛІК ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ ЗАГАЛЬНОГО ФОНДУ МІСЦЕВИХ ГРОМАД У ПЕРІОД РЕФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ." Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, no. 2 (50) (August 12, 2021): 28–33. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-05.
Full textAbstract:
Досвід багатьох країн світу свідчить, що проблеми конкретного села, міста або вулиці можуть ефективно вирішуватися тільки на місцевому рівні. Фінансова підтримка малих громад з використанням системи дотаційного вирівнювання є обтяжливою для державного бюджету та унеможливлює розвиток малих міст та селищ. Для того, щоб громада мала потужний потенціал для розвитку та ефективного функціонування, існувала необхідність в об’єднанні адміністративно-територіальних одиниць. Укрупнені територіальні громади мають більше повноважень в управлінні та краще фінансове забезпечення. Децентралізація, як нове явище для нашої країни, розглядається як спосіб організації влади в державі, при якому утворена територіальна громада має право самостійно вирішувати питання з організації своєї роботи виходячи з власних потреб. Процес бюджетної децентралізації включає в себе передачу повноважень в управлінні доходами та видатками місцевим органам громад з метою підвищення ефективності їх використання та управління. Найважливішим показником господарсько-фінансової діяльності будь- якої бюджетної установи є виконання кошторису, який неможливий без здійснення видаткової частини бюджету. Виходячи з цього слід зазначити, що облік видатків є одним із головних завдань фінансового обліку в державній установі. У статті досліджено стан проведення реформи децентралізації на території України, головні її досягнення та недоліки; визначено поняття та окреслені основні аспекти застосування програмно-цільового методу у бюджетному плануванні; розглянуто теоретичні та практичні аспекти організації обліку, аналізу і контролю доходів та видатків загального фонду місцевих установ.
18
Білоконь, Анастасія. "Становлення нормативно-правової бази й організаційних основ державної допомоги дітям в УСРР 1920-х рр." Старожитності Лукомор'я, no. 4 (August 23, 2021): 137–44. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.4.98.
Full textAbstract:
У статті досліджується початок формування нормативно-правової бази надання державної допомоги дітям у 1920-х рр. Встановлено, що з приходом більшовиків до влади було реалізовано їх ідею про передачу всієї раніше сформованої системи соціального забезпечення дітей у відання радянської держави. Відбувалася докорінна трансформація старої системи соціального захисту дитинства та виникнення її нових напрямів. Радянська влада оголосила охорону прав неповнолітніх пріоритетом своєї діяльності. З реалізацією такої політики радянської влади відразу загострилася низка соціальних проблем, серед яких першочергового вирішення вимагала саме проблема масової дитячої безпритульності та бездоглядності. З’ясовано розуміння на той час поняття «безпритульність» і застосування його у тогочасних нормативно-правових актах.
Соціальний захист дитинства виражався у формуванні нормативної бази, різноманітних державних і громадських організацій з охорони прав неповнолітніх, у створенні різного роду дитячих установ, у наданні матеріальної та правової допомоги дітям та їх родинам, у доступності загальної та професійної освіти, у працевлаштуванні підлітків, охороні їх праці.
Організаційно оформилася діяльність кількох структур, які займалися соціальним захистом дітей: Наркомат освіти, Наркомат внутрішніх справ, Наркомат шляхів сполучення; міжвідомча Комісія з поліпшення життя дітей при ВЦВК координувала зусилля всіх відомств.
19
Джунь, В. "Доктрина установчої влади народу: історичний поступ." Право України, no. 6 (2017): 133–44.
Find full text
20
Brahina, Kateryna. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ УСТАНОВКИ У ПРОФІЛІ ГУБРИСТИЧНОЇ МОТИВАЦІЇ ОСІБ ЛІТНЬОГО ВІКУ." Psychological Prospects Journal, no. 34 (December 29, 2019): 10–23. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-10-23.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретико-методологічному аналізу та емпіричному обґрунтуванню взаємозв’язку соціально-психологічних установок та губристичної мотивації осіб літнього віку. Теоретичне обґрунтування проблеми стосується питань необхідності вивчення цього аспекту у віковій групі осіб літнього віку в силу обов’язкового врахування і аналізу реінтеграційних умов успішної самореалізації і удосконалення особистості. Зазначено, що губристична мотивація в ознаках досконалості і переваги, визначає внутрішні ресурси саморозвитку особистості. Підкреслено, що регулюючу роль у проявах губристичної мотивації здійснюють соціально-психологічні установки, які засобом вибіркового ставлення до оточуючого світу і самого себе, визначають внутрішню активність у досягненні бажаних цілей. Розроблена програма емпіричного дослідження, а також комплекс використаних методів математичної обробки результатів дослідження дає змогу конкретизувати теоретичні положення у вигляді реальних психологічних фактів: встановлено дві форми стабілізуючого і дезорганізуючого впливу соціально-психологічних установок на зміст губристичної мотивації; доведено, що прагнення до досконалості як показника губристичної мотивації осіб літнього віку, пов’язане із стабільними переживанням щодо оцінки і розуміння ними соціально-психологічних настанов і змін; а прагнення до переваги знаходить зв'язок із дестабілізуючими переживаннями потреби у владі, що часто призводить до внутрішньої невизначеності, неоднозначності і конфліктності. Зафіксовані позитивні інтеркореляційні зв’язки між показниками потреби у владі та установкою на результат, егоїзм, гроші і свободу, підтверджують прояви у цій віковій групі консерватизму і самопожертви задля збереження своїх інтересів та поглядів, зацікавленість у фінансовій незалежності та домінуючої позиції контролю над іншими з метою підвищення рівня довіри до себе та зросту значущості своєї особистості.
21
Янчук, А. О. "Актуальні питання визначення поняття установчої влади народу." Держава і право. Серія "Юридичні науки", вип. 75 (2017): 72–83.
Find full text
22
Кузик, Петро Миколайович. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 74–78. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-10.
Full textAbstract:
У статті розглядається нормативно-правове забезпечення механізму державного управління виборчою безпекою в Україні, що здійснюється відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, міжнародних договорів України, Угоди про асоціацію між Україною та інші акти Президента України та Кабінету Міністрів України, відомчі положення, установчі політичні документи (стратегії, концепції, доктрини). Демократична влада отримує законну силу в ході загальнонародних виборів. Проте справжніми виборами можуть бути не всякі суспільно-політичні процеси, які базуються на голосуванні громадян. Наведено державні органи, покликані забезпечити безпеку виборчого процесу, окреслено основні нормативно-правові документи. Наведено результати аналізу наявних підходів та нормативних документів до оцінки процесу безпеки. З’ясовано, що чим вищим є освітній рівень громадянина, тим більше він політично зорієнтований і схильний до демократичних змін. Рівень освіти, особливо правової, впливає на особистість громадянина, тобто у більш освічених людей розвинуте прагнення до ефективної участі в політичному процесі, що відкриває їм доступ до політичної влади. У процесі дослідження виявлено, що в даний час проблема пошуку комплексних стимулів для підвищення рівня регулювання, у сфері безпеки виборів в Україні, залишається актуальною, а достовірність результатів досягається шляхом правильного використання сучасних методів аналізу, обробки статистичної інформації та прогнозованого механізму виборчого процесу. Важливо не тільки створити систему комплексного захисту, а й забезпечити її функціонування.
23
СЕМКІВ, ВІТАЛІЙ. "Методологічні аспекти історико-правової доктрини української державності." Право України, no. 2020/01 (2020): 41. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-041.
Full textAbstract:
У статті розкрито методологічні аспекти історико-правової доктрини української державності. Значна увага зосереджена на аналізі історико-правової доктрини української державності. Акцентовано увагу на праві української нації на створення національної держави, верховенстві права, демократії, самоврядуванні, легітимності, через історичну неперервність яких вирішуються проблеми наступності української державності. Історико-правовий підхід зумовив виділення окремих напрямів сучасних наукових досліджень української державності, зокрема: дослідження державної та правової традиції, демократії (народоправства), самоврядування, недержавного права тощо. Зазначено, що історико-правова доктрина української державності є результатом вирішення питання про співвідношення загальної історії права з галузевими юридичними науками. На думку автора, основними завданнями загальної історії права є створення її інтегрального варіанта, що передбачає розгляд темпоральних відмінностей, які випливають із претензій будь-якого права на тривалість у часі та повторюваність. Основним завданням галузевих юридичних наук у царині історії права є історична та генетична реконструкція догм права, яка давала б змогу відповісти на питання про причини, цільові установки, філософські й методологічні основи, хід їхнього становлення та розвитку. Обґрунтовано, що наукова доктрина історії української державності послуговується найширшим розумінням верховенства права – розумінням, яке упродовж свого понад двотисячолітнього існування часто ставало дуже слабким, але ніколи не зникало повністю, розумінням того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Висвітлено приклади такого розуміння верховенства права, які знаходимо у численних пам’ятках українського права, особливо козацького. В “Анонімній записці про потребу обмежити владу гетьмана”, підготовленій невідомим претендентом на посаду одного з генеральних старшин напередодні виборів гетьманом Д. Апостола, яку науковці вважають проєктом малої Конституції, йдеться про провідну роль права та судового розгляду в політичному змаганні між гетьманатом і старшиною. Прагнення до верховенства права як обмеження державної влади простежуються не тільки на різних етапах української державності, наприклад, у конституційних документах. Ці прагнення не полишають українців і в періоди перебування українських земель у складі інших держав. Історичних прикладів достатньо – бороть ба української шляхти за “золоті вольності” у Речі Посполитій, міських громад – за самоврядне міське право, українців в Австрійській та Російській імперіях – за виборчі права, українців в Українській Радянській Соціалістичній Республіці – за політичний плюралізм тощо.
24
Максакова, Р. "Сучасний конституційний процес і реалізація установчої влади в Україні." Право України, no. 8 (2012): 78–85.
Find full text
25
Lizakowska, Svitlana. "Європейські стандарти взаємодії органів публічної влади з інститутами громадянського суспільства." Public Administration and Regional Development, no. 8 (June 30, 2020): 422–43. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.04.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано стандарти співпраці влади і громадянського суспільства, визначено сутність, завдання і форми взаємодії органів влади та інститутів громадянського суспільства.
Висвітлено регламентуючі документи Європейського Союзу щодо взаємодії органів публічної влади та громадянського суспільства.
Окреслено принципи та стандарти взаємодії влади та інститутів громадянського суспільства.
Проаналізовано особливості, специфіку та умови ефективної взаємодії громадянського суспільства й органів публічної влади в країнах-членах ЄС.
Показано що у більшості країн ЄС законодавство передбачає створення спеціальних органів, які діють на постійній основі, наприклад, консультативні органи з питань захисту прав споживачів та довкілля, охорони здоров’я за участю відповідних інститутів громадянського суспільства, що відіграють ключову роль у процесах прийняття рішень органами публічної влади у визначених їх компетенціями сферах.
Встановлено, що ефективною моделлю взаємодії громадянського суспільства і органів публічної влади є співпраця за умов певного збігу інтересів та ціннісних установок окремих громадян і соціальних груп з органами публічної влади.
26
Власова-Чмерук, Оксана, and Аліна Юдко. "ЗВ’ЯЗОК ЗАДОВОЛЕНОСТІ ЖИТТЯМ ЗІ СТАВЛЕННЯМ ДО ГРОШЕЙ У ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ." Psychology of Personality 10, no. 1 (February 20, 2020): 117–22. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.117-122.
Full textAbstract:
Питання про те, наскільки переживання задоволеності життям, відчуття щастя може бути пов’язане з достатком, фінансовим благополуччям людини, здавна є предметом наукових розвідок для економістів, соціологів та психологів. Актуальність досліджень цієї теми пов’язана зі змінами монетарних цінностей сучасної молоді. В статті представлені результати емпіричного дослідження зв’язку задоволеності життям зі ставленням до грошей у молоді. Описано процедуру дослідження з використанням чотирьох методик: тесту «Індекс задоволеності життям» в адаптації Н. В. Паніної; тесту «Діагностика задоволеності життям» А. Б. Білоусової; опитувальника «Суб’єктивне економічне благополуччя» В. А. Хащенко; методики «Шкала грошових уявлень та поведінки» в модифікації М. В. Сімків. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що негативні установки щодо грошей (грошова одержимість, неадекватне поодження з грошима, сприйняття грошей як інструменту влади і впливу) погіршують емоційний компонент задоволеності життям (настрій), знижують задоволеність життям у сфері кохання. Економічний оптимізм, спокійне і зважене ставлення до грошей, відчуття того, що власний достаток відповідає власним потребам, допомагає людині відчувати задоволеність від життя в аспектах: вміння насолоджуватися відпочинком, задоволення від високої динаміки життя. Економічний оптимізм також дозволяє відчувати задоволення від досягнення поставлених цілей. Результати дослідження дозволяють наголосити на важливості розробки спеціальних програм для розвитку фінансової грамотності, своєчасного формування позитивних установок щодо грошей підлітків та юнаків
27
Ортіна, Ганна Володимирівна, and Ніна Павлівна Рибальченко. "ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 104–9. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-15.
Full textAbstract:
Мета роботи. Стаття присвячена окремим питанням трансформації механізму реалізації публічної влади в умовах цифрового суспільства. Діджиталізація публічної влади серйозним чином коригує взаємовідносини людини, суспільства та держави. Це позначається на конституційно-правовому статусі людини в цифровому вимірі. Методологія. Методологічну базу наукового дослідження складають методи проведення аналогії, синтезу, системного аналізу, застосування методу спостереження, опису, індукції та дедукції. Необхідно відзначити, що на території України з кожним роком набувають популярності державні послуги, що здійснюються в мережі Інтернет. У зв’язку з чим успішно розвивається платформа надання даних державних та муніципальних послуг як громадянам, а й різним установам. З лютого 2020 року почав працювати мобільний додаток «ДІЯ». Це державний проект, яким займається Міністерством цифрової трансформації України. Наукова новизна. Формування цифрової економіки видозмінює архітектуру соціально-трудових відносин, визначивши необхідність пошуку нової точки балансу у суспільстві, що забезпечує досягнення соціального компромісу та збереження цілісності держави. Сучасні цифрові технології відкривають нові можливості у реалізації окремих державно-правових інститутів Це повною мірою стосується інституції виборів. У статті висловлюється певне побоювання, що нові технології у разі їх застосування до усталених інститутів реалізації громадської влади можуть девальвувати конституційно-правові цінності і принципи, що захищаються ними. Висновки. На підставі цього можна зробити висновок про необхідність початку конституційно-правової дискусії щодо меж застосування нових технологій у сфері здійснення публічної влади.
28
Максакова, Р. М. "Вибори як форма реалізації установчої влади в Україні: актуальні питання сьогодення." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 1 (99) (2010): 52–59.
Find full text
29
Градинар, Ганна. "КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ В ПРИДУНАВ’Ї (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ФОНДІВ ІЗМАЇЛЬСЬКОГО АРХІВУ)." Society. Document. Communication, no. 11 (May 3, 2021): 46–74. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-46-74.
Full textAbstract:
В статті аналізуються інформаційні джерела Комунальної установи «Ізмаїльський архів», що відносяться до періоду з 1944 р. по 1953 рр. Як офіційна установа Ізмаїльський архів почав працювати у 1940 р. В історії установи було чимало трансформацій: від Акерманського обласного державного архіву Управління Народного комісаріату Внутрішніх справ до Філії державного архіву Одеської області в місті Ізмаїл. У своєму теперішньому статусі архів працює та популяризує пошуково-дослідну роботу з 1997 р. Нині КУ «Ізмаїльський архів» уявляє собою унікальне зібрання пам’яті попередніх поколінь, історії придунайського регіону.
Умовно архівні фонди КУ «Ізмаїльський архів» поділяються на два періоди: дорадянський і радянський. Фонди радянського періоду містять інформацію з 1944 р., яка зберігається у 711 фондах, або 90 245 справах. У статті поданий аналіз лише частини фондів радянського періоду, а саме тих, що стосуються процесу колективізації в Придунав’Ї.
На основі широкого кола нових джерел проаналізовані події, пов’язані з проведенням колективізації в Ізмаїльській області. Доведено, що колективізація в Придунав’ї просувалася доволі повільно. Наведено приклади порушень вступу до сільськогосподарських артілей. Проаналізовано процес створення та відновлення колгоспів у 1945-1947 рр. Представлено рішення деяких протоколів засідань колгоспів.
У структурі КУ «Ізмаїльський архів» можна виділити 7 груп, у яких містяться документи щодо процесу колективізації в регіоні. Це фонди місцевих органів державної влади та державного управління; органи юстиції та суду; заклади планування, статистики та звіту; заклади та організації керування промисловістю; комбінати та заводи; заклади, підприємства та кооперативні організації сільського господарства та рибальства; торгові заклади та організації; фінансові заклади. Більша частина документів, які зберігаються в КУ «Ізмаїльський архів» є унікальними та важливими. Вони дають можливість сучасним дослідникам вивчати історію краю в різних аспектів: економічному, етнічному, політичному та соціальному.
Сучасні методи вивчення, збереження та обробки архівних матеріалів дозволяють нам не лише точніше і краще уявити історію нашого регіону, а й засвоїти уроки історії щодо змісту соціальних функцій науки в суспільстві.
30
Федорченко, А. А. "СУБ›ЄКТИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ СУДІВ В УКРАЇНІ: ПОНЯТТЄВИЙ АСПЕКТ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 511–18. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.57.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що будь-яка адміністративна дія – це завжди елемент конкретного механізму. Для її вчинення на законодавчо-нормативному рівні має бути визначено підстави, умови, рамки та головне – виконавці. Для сфери публічного адміністрування діяльності місцевих судів України це має визначальне значення, адже сфера судової процесуальної діяльності є недоторканою, будь-який сторонній вплив є забороненим. Відповідно з’ясування кола суб’єктів, уповноважених на реалізацію обов’язку держави забезпечити ефективну діяльність місцевих судів в Україні, є досить складним науковим викликом, що беззаперечно потребує своєї об’єктивізації у науково доктринальній площині. У статті здійснено спробу з’ясувати коло суб’єктів, уповноважених на реалізацію обов’язку держави забезпечити ефективну діяльність місцевих судів в Україні. Оскільки традиційно вважається, що суб’єкти, які уповноважені на реалізацію публічного адміністрування, сукупно іменуються як публічна адміністрація, стверджується, що суб’єктами публічного адміністрування діяльності місцевих судів в Україні є відповідна публічна адміністрація. З’ясовано, що в адміністративному праві європейських країн публічна адміністрація переважно визначається саме як сукупність органів та установ, які реалізують публічну владу шляхом виконання закону, підзаконних актів та вчинення інших дій у публічних інтересах. До прикладу, у Франції публічними є тільки юридичні особи та держава, що представлена переважно її центральними органами, а також місцеві територіальні громади. А ось у Болгарії поняття «публічна адміністрація» без його визначення. Сформовано висновок, згідно з яким публічною адміністрацією діяльності місцевих судів України є сукупність владно-уповноважених суб’єктів (від держави чи представників громадянського суспільства) – Президента Україна, органів виконавчої влади, органів суддівського самоврядування та представників системи правосуддя, адміністрацій та менеджерів судових установ та в окремих випадках інституцій громадянського суспільства – основне функціональне завдання яких полягає у забезпеченні умов та ресурсів для повноцінної діяльності місцевих судів в Україні.
31
Кравцов, Максим Олександрович. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕЛЕФОННИХ «ГАРЯЧИХ ЛІНІЙ» ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 15, 2020): 110–19. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-110-119.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано сучасний стан організаційно-правових механізмів функціонування телефонних «гарячих ліній» органів виконавчої влади в Україні. Акцентовано увагу на основних проблемних аспектах здійснення державної політики у досліджуваній сфері. Розглянуто основний принцип роботи «гарячих ліній» на прикладі урядової телефонної «гарячої лінії». Розкрито питання необхідності усунення існуючих прогалин у законодавчій базі та її удосконалення.
Доведено, що законодавча норма щодо визначення однакового терміну розгляду для всіх видів звернень певним чином унеможливлює повноцінне забезпечення реалізації права на усне звернення.
У дослідженні типової структури Порядку роботи будь-якої «гарячої лінії» визначили перелік основних вимог, що повинні фіксуватись у кожному розділі.
Проаналізовано діяльність державної установи «Урядовий контактний центр», що забезпечує роботу урядової «гарячої лінії», фахівці якої приймають звернення до всіх центральних органів виконавчої влади.
Акцентували увагу на Порядку взаємодії органів виконавчої влади, Секретаріату Кабінету Міністрів України та державної установи «Урядовий контактний центр», відповідно до якого здійснюється комунікація між громадянами та представниками владних структур. Не оминули увагою і Концепцію створення Національної системи опрацювання звернень громадян, реалізація якої була запланована на 2013 рік, проте на сьогодні її положення знаходиться на різних етапах виконання, а деякі пункти виконано не в повному обсязі.
Проте, незважаючи на зазначені недоліки, можна з упевненістю говорити про урядову «гарячу лінію» як найуспішніший соціальний проект в частині взаємовідносин між громадянами та органами виконавчої влади. Саме завдяки даній «гарячій лінії» мільйони громадян і не лише з України мають змогу у цілодобовому режимі звернутись до представників влади та висловити своє невдоволення, прохання, скаргу, пропозицію, а не рідко і подяку.
Взагаліосновна проблема полягає у недосконалості та суттєвих прогалинах існуючого законодавства у досліджуваній на ми сфері.
32
Кравченко, Юлія, and Олександр Ружанський. "ВНУТРІШНІЙ АУДИТ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПУБЛІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ." Науковий вісник: Державне управління, no. 1(11) (March 31, 2022): 260–75. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-260-275.
Full textAbstract:
Для виконання функцій держави, зокрема таких як соціальна, створюються бюджетні установи. Джерелом фінансування таких організацій є Державний бюджет України. Важливо, щоб народ як джерело влади в Україні був упевнений, що керівники бюджетної установи здійснюють публічний менеджмент у такий спосіб, який забезпечує досягнення цілей діяльності організації, ефективне, економічне та законне використання бюджетних коштів. Для встановлення рівня належного управління цими коштами застосовуються різні форми контролю. Метою статті є дослідження поняття державного фінансового аудиту, місця внутрішнього аудиту в класифікації державного фінансового аудиту та результатів здійснення такого аудиту в системі Державної служби України з надзвичайних ситуацій як елементу ефективного публічного менеджменту. У статті досліджено внутрішній аудит як форму контролю, його місце в класифікації державного фінансового аудиту. Запропоновано авторське визначення державного фінансового аудиту як дослідження напрямів та підстав використання бюджетних ресурсів, перевірку бухгалтерського обліку, фінансової звітності бюджетних установ та надання впевненості стосовно рівня її достовірності й рекомендацій щодо удосконалення функціонування системи внутрішнього контролю в аудиторському звіті та контроль відповідності діяльності бюджетної установи вітчизняним нормативно-правовим актам. Внутрішній аудит класифікується в системі державного фінансового аудиту поряд із зовнішнім залежно від інституцій, якими проводиться аудит. На підставі аналізу визначень поняття «внутрішній аудит» змодельовано цей термін. Зазначено, що об’єктом внутрішнього аудиту, зокрема, є система внутрішнього контролю щодо побудови якої підрозділ внутрішнього аудиту надає методичну допомогу. В цьому науковому доробку досліджено фактичний стан справ із запровадженням внутрішнього контролю в системі Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі – ДСНС). Представлено результати здійснення внутрішнього аудиту в системі ДСНС як елементу ефективного публічного менеджменту. В підсумку встановлено, що система внутрішнього контролю в системі ДСНС потребує доопрацювання в частині розроблення адміністративних регламентів окремих процесів, їх гармонізацію з метою запобігання ризикам прийняття нерезультативних управлінських рішень під час здійснення повсякденної діяльності та недопущення порушень вимог чинного законодавства надалі. Напрямами подальших наукових розвідок є дослідження видів ризиків діяльності організацій в системі ДСНС та шляхів їх нейтралізації відповідними заходами контролю, які мають бути обраними публічними менеджерами різних ланок управління.
33
Божкова, Вікторія Вікторівна, and Сергій Олександрович Линник. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ: МАРКЕТИНГОВИЙ АСПЕКТ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 14, 2020): 49–59. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-49-59.
Full textAbstract:
У статті, на основі аналізу вітчизняної законодавчої бази, наукових праць та досвіду з поширених практик діяльності регіональних органів управління окреслено проблему недостатньої уваги органів державної влади і місцевого самоврядування до впровадження концепції маркетингу територій. Визначено особливі характеристики маркетингу територій як філософії територіального розвитку з використанням сучасного інструментарію. Окреслено суб’єктів просування територій, до яких віднесено: центральні органи державної влади; органи місцевого самоврядування і місцеві державні адміністрації; громадських і публічних діячів (національних й іноземних), посадових осіб міжнародних організацій, політиків, діячів науки і освіти, культури і мистецтва; суб’єктів економічної діяльності всіх видів і галузей (підприємства, установи і організації, центральні офіси і представництва корпорацій, холдингів, туристичні оператори і агентства, заклади сфери гостинності (готелі, заклади харчування, розваг), торговельні мережі тощо); представників інфраструктури бізнесу і ринку (територіальні економічні асоціації розвитку, торгові доми, підприємства транспорту, зв'язку, ЗМІ, фінансові установи тощо); громадські організації і осередки політичних партій; спортивні клуби, комітети і федерації; заклади освіти; діаспору; інших.
Запропоновано визначати три рівні впровадження заходів маркетингу територій, а саме: макрорівень – рівень центральних органів державної влади; мезорівень – рівень органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій; мікрорівень – рівень окремих суб’єктів господарювання. Це, на відміну від існуючих підходів дозволяє розмежовувати повноваження між суб’єктами маркетингу територій. Окреслено окремі види заходів та виконавців, відповідно запропонованих рівнів управління.
34
Миргород-Карпова, В. В. "Загальні засади організації та діяльності суддів в Україні." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 1, no. 93 (March 30, 2021): 61–69. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.93.61-69.
Full textAbstract:
У статті розкрито загальні засади організації і діяльності суддів судів загальної юрисдикції в Україні. Окреслено правовий статус суддів та визначені ключові особливості такого статусу. Обґрунтовано існування моделі «суддя-публічний службовець».У рамках дослідження акцентовано, що саме судді судів загальної юрисдикції безпосередньо реалізують основні функції правосуддя і від рівня їхнього правового статусу залежить авторитет судової влади та ефективність здійснення правосуддя в Україні. Під публічною службою в органах судової влади України запропоновано вбачати в першу чергу політично-нейтральну, професійну діяльність судді в судах, органах суддівського врядування та в інших державних органах системи правосуддя й установах з організації та забезпечення діяльності судів і суддів.
35
Машталір, Вадим Віталійович. "РОБОТА ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНИХ УСТАНОВ ПІД ЧАС ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ." Військово-науковий вісник, no. 30 (November 26, 2018): 102–14. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.30.2018.102-114.
Full text
36
Рувін, О. "Поняття та ознаки громадського контролю за діяльністю судово-експертних установ України." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 4 (March 27, 2021): 129–36. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.4.12.
Full textAbstract:
У статті наголошено, що здійснення громадського контролю за органами державної влади є важливим чинником побудови громадянського суспільства. Він є одним із дієвих засобів забезпечення відкритості для суспільства діяльності державних інституцій. Незважаючи на те, що у нормативно-правових актах безпосередньо вказується на громадський контроль, однак при цьому нині відсутнє чітке законодавче визначення поняття, а також форм здійснення громадського контролю.
37
Зюман, Сергій, and Тетяна Яковлєва. "МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ПРОВЕДЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ В ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 86, no. 4 (April 16, 2022): 36–51. http://dx.doi.org/10.32453/3.v86i4.862.
Full textAbstract:
На основі дослідження автором розроблено методичні підходи проведення внутрішнього аудиту в державному секторі. У результатід ослідження питань функціонування системи внутрішнього аудиту в державному секторі обґрунтовано та запропоновано рекомендації з підготовки та проведення внутрішнього аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Рекомендації запропоновано з метою удосконалення єдиних підходів до провадження діяльності з внутрішнього аудиту в державному секторі та в інших головних розпорядниках коштів державного бюджету, їх територіальних органах та бюджетних установах, що належать до сфери їх управління, оцінки якості такого аудиту. Пропонується здійснювати планування діяльності з внутрішнього аудиту на підставі ризик-орієнтованого підходу з метою зосередження діяльності з внутрішнього аудиту на найбільш ризикових сферах, функціях, процесах. При плануванні враховувати необхідність орієнтування внутрішнього аудиту на здійснення системного аналізу й оцінки ефективності, результативності та якості виконання завдань, функцій, бюджетних програм, надання адміністративних послуг, ступеня виконання і досягнення цілей тощо. Це дозволяє частково усунути невідповідність між необхідністю впровадження відповідно до європейського аналога системи державного внутрішнього фінансового контролю, загальноприйнятих міжнародних норм і стандартів, упровадження внутрішнього аудиту в державному секторі та можливістю держави щодо реалізації цих заходів.
38
Дурач, В. М., С. М. Осипенко, and Л. Г. Ніколайчук. "ЗАКУПІВЛІ У ВІЙСЬКОВУ УСТАНОВУ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ЛОГІСТИКИ." Підприємництво і торгівля, no. 32 (December 20, 2021): 17–25. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-32-03.
Full textAbstract:
Умови перших років дестабілізації ситуації на сході України, розгорнення повномасштабних військових дій засвідчили недосконалу здатність українських збройних сил, оборонного комплексу та українського уряду загалом здійснювати військові операції, а також якісно забезпечувати потреби фронту. Українська влада виявилась неспроможною спорядити сили ООС (операції об’єднаних сил) найнеобхіднішим, зокрема амуніцією, провіантом, зброєю, технікою. Відсутність зрозумілої схеми поставок матеріального забезпечення військовим вимагала формування військової логістики, першочерговими завданнями якої є налагодження вчасного та якісного забезпечення технікою, зв’язком, матеріально-технічними засобами та створення чинної інфраструктури, що забезпечуватиме успіх і тактичних, і стратегічних операцій. Нині напрям досліджень військової логістики є різновекторним: від моделей інтегрованої військової логістики ланцюга поставок, що об’єднує всю систему військової підтримки (систему тилового забезпечення, інформаційну та систему обслуговування військ), до взаємозв’язку між військовою і комерційною логістикою з точки зору їх цілей в управлінні ланцюгами поставок, яка об’єднує управління закупівлями, запасами, складуванням, транспортування, необхідні мережі, потік інформації, технології та управління безпекою. Збройні сили багатьох країн світу мають свої дослідні інститути, які працюють над винаходами логістики на користь армії, реагують на зміни ринку, користуються «цивільними» рішеннями, адаптуючи їх до своїх потреб. Однак не в Україні. Сьогодні, на порозі вступу до НАТО, Україна потребує глибокого вивчення та визначення напрямів покращення логістики збройних сил, особливо це стосується таких її складових частин, як речове забезпечення та процес закупівлі майна, тому існує нагальна потреба вивчення сучасного стану та обґрунтування пріоритетного розвитку логістики ЗС України. У сучасних умовах ведуться пошуки нових способів і форм матеріального забезпечення військ та змінюється законодавство щодо проведення закупівель речового та іншого майна у військових установах.
39
Максакова, Р. М. "Трансформація установчої влади в Україні: від декларації про державний суверенітет до Конституції України." Держава та регіони. Право, no. 4 (2010): 6–12.
Find full text
40
Максакова, Р. "Проблеми виборчого законодавства України щодо забезпечення процесу здійснення установчої влади на правовій основі." Право України, no. 5 (2013): 175–81.
Find full text
41
Харченко, Н. В. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, no. 29 (January 26, 2022): 208–14. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.735.
Full textAbstract:
Харченко Н. В. Організаційно-правові засади охорони державної таємниці в Укра- їні. – Стаття. З огляду на чинне законодавство України проаналізовано визначення поняття держав- ної таємниці, визначено порядок обов’язку держави здійснювати контроль за інформацією, зарахованою до державної таємниці. На підставі Закону України «Про службу безпеки України» та з метою охорони державної таємниці законодавчо закріплено за Службою без- пеки України обов’язок здійснювати забезпечення охорони державної таємниці. Дослідже- но, що органи державної влади та підприємства, установи або організації, що здійснюють діяльність, пов’язану з державною таємницею, з метою забезпечення режиму секретності створюють на правах окремих підрозділів режимно-секретні відділи, які безпосередньо ке- руються керівником відповідних державних органів. Важливо усвідомлювати ймовірність витоку інформації, адже втрата чи витік зазначеного виду інформації несе загрозу для національної безпеки держави. Саме тому державна політика країни щодо забезпечення державної таємниці ставить на меті своєчасне виявлення джерел реальних і потенційних загроз у цій сфері, не від’ємною діяльністю цього напряму є аналіз причин виникнення, спосіб нейтралізації й попередження таких випадків. Підкреслюючи важливість Служби безпеки України, слід зазначити, що правоохоронний орган контролює стан охорони дер- жавної таємниці в усіх державних органах та підприємствах, установах або організаці- ях, що здійснюють діяльність, пов’язану з державною таємницею. Безпосередньо Служба безпеки України має право здійснювати офіційні перевірки за додержанням стану охорони державної таємниці та за результатом цієї перевірки фіксувати порушення в акті перевірки, що містить позитивний або негативний відгук про стан якості за додержанням відповідних вимог, зауваження, що містяться в актах перевірки, є обов’язковими до усунення.
42
Гнатовська, А. І. "СУЧАСНІ РЕАЛІЇ ТА ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ." Знання європейського права, no. 3 (September 7, 2021): 72–78. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.233.
Full textAbstract:
У статті визначено, що уряди всього світу використовують цифрові технології для інноваційного перетворення способу своєї діяльності, обміну інформацією, прийняття рішень та надання послуг, а також для залучення та співпраці з людьми для вирішення політичних завдань, що становлять суспільний інтерес. Однак у багатьох країнах все ще бракує можливостей ефективно використовувати цифрові технології для надання доступних, надійних, швидких, персоналізованих, безпечних та інклюзивних послуг та розширення прав і можливостей людей за допомогою відкритих механізмів участі.
Розвиток електронного уряду є першочерговим пріоритетом у політичних програмах, але увага була зосереджена насамперед на цифровій трансформації уряду на національному рівні. Місцева електронна влада також заслуговує на увагу, оскільки міські та муніципальні адміністрації мають більш безпосередню взаємодію з жителями та відповідають за вирішення проблем, що впливають на повсякденне життя людей. Застосування платформ електронної участі продовжує поширюватися в більшості країн, існує тенденція до створення багатофункціональних платформ участі, таких як форуми щодо роздумів, консультації та/або електронні петиції щодо нової політики, опитування громадської думки, система скарг, повідомлення про корупцію та генерація ідей та інновацій.
У багатьох випадках використання електронної участі залишається низьким. Окрім причин, пов’язаних із доступом до технологій та цифровими навичками, відсутність розуміння мотивацій для участі в Інтернеті та небажання державних установ ділитися питаннями встановлення порядку денного і повноважень щодо прийняття рішень, схоже, відіграє важливу роль щодо обмеженого прогресу серед багатьох інших факторів.
Під час здійснення електронного урядування важливо дотримуватись загально прийнятих засад та ідей публічного адміністрування, але при цьому адаптувати їх під новітні реалії. Важливо забезпечити ефективне та якісне виконання суб’єктами публічного адміністрування покладених на них завдань, упровадження інформаційно-комунікаційних технологій, що має базуватися на чіткій методиці впровадження елементів електронного уряду, крім того, має відбуватись постійне формування спільного інформаційного простору та захищеної інфраструктури органів виконавчої влади тощо.
43
Пєший, О. В. "ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ МІНІСТЕРСТВА РОЗВИТКУ ГРОМАД І ТЕРИТОРІЙ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 21, 2020): 42–47. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).185.
Full textAbstract:
У науковій публікації досліджуються форми діяль-ності Міністерства розвитку громад і територій. Форму-люється висновок, що форми діяльності міністерства доцільно поділити на чотири основні групи: правові форми діяльності (нормотворчість, правозастосування, установча, контрольно-наглядова діяльність та інтер-претаційна); організаційні (адміністративно-господар-ська та організаційно-розпорядча діяльність); інфор-маційні та комунікаційні форми діяльності.Зазначається, що форми діяльності Міністерства розвитку громад і територій регламентовані чинним законодавством, зокрема, Законом України «Про цен-тральні органи виконавчої влади» та чинним Положен-ням про Міністерство регіонального розвитку, будівниц-тва та житлово-комунального господарства України. Крім того, форми діяльності Міністерства розвитку гро-мад і територій відповідають, завданням будь-якого мі-ністерства, які визначені у ст. 7 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», згідно з якою основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи кількох сферах, є: забезпечення норматив-но-правового регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку; інформування та надання роз’яс-нень щодо здійснення державної політики; узагальнен-ня практики застосування законодавства, розроблен-ня пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів.Сучасні процеси тотальної інформатизації вима-гають удосконалювати інформаційні та комунікацій-ні форми діяльності Міністерства розвитку громад і територій шляхом повного переходу на електронний документообіг та відмови від «паперової» бюрократії, що є цілком можливим із використанням технологій цифрового підпису та зростаючою потужністю інфор-маційних мереж.
44
Іванцова, А. В. "МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЛЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ." Знання європейського права, no. 1 (September 21, 2020): 130–34. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.63.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано зарубіжний досвід щодо регулювання професійної підготовки суддів у таких державах, як Польща, Німеччина, Грузія та Канада. Розглянуто більш детально умови підготовки і проходження підвищення кваліфікації для суддів, помічників суддів. Вказується, який орган із перелічених держав здійснює саме підготовку і підвищення кваліфікації. Так, наприклад, у Польщі це Національна школа судової влади і прокуратури Республіки Польща. Особливістю її діяльності є те, що вона готує кадри як для судових установ, так і для органів прокуратури. Одним із основних завдань даної установи є теоретична і практична підготовка до посади судді, прокурора, асесора прокуратури. Початкова підготовка суддів в Польщі загалом триває 3 роки. У Німеччині це Німецька судова академія, яка здійснює міжрегіональне навчання діючих суддів та прокурорів та не має повноважень із початкової підготовки майбутніх суддів. Початкова підготовка забезпечується системою Juristenausbildung, де викладається єдиний курс права для майбутніх суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів, юристів. Тривалість такого навчання складає 6-7 років. У Грузії професійну підготовку осіб, які призначаються на посаду судді, здійснює Вища школа юстиції, де забезпечується і перепідготовка діючих суддів із метою професійного вдосконалення, підготовка та перепідготовка кандидатів у помічники суддів та інших фахівців для укомплектування системи загальних судів висококваліфікованими кадрами. Така підготовка триває 10 місяців. У Канаді професійна підготовка суддів здійснюється Національним Суддівським Інститутом. Там існують два види курсів: загальнодержавні та курси, які розробляються на замовлення конкретних судів. Крім того, в Національному суддівському інституті діє система дистанційного навчання, яка має декілька форм: електронний вісник і комп'ютерні навчальні програми; онлайн-курси, відеокурси та інформаційні ресурси. Також визначено, які аспекти досвіду зарубіжного правового регулювання можливо використати, удосконаливши при цьому процедуру підготовки суддів в Україні.
45
Обушенко, Н. М. "ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ Й ОЗНАК ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 74–78. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).398.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених із приводу розуміння поняття «трудове законодавство» запропоноване власне визначення цієї наукової кате-горії. Наведено власне бачення переліку характерних особливостей трудового законодавства України. Від-значено, що трудове законодавство нашої країни пред-ставлено цілою низкою нормативно-правових актів, система яких є занадто розгалуженою, що значно пере-шкоджає нормальному регулюванню трудових право-відносин, а тому сьогодні постала нагальна необхідність його систематизації. Наголошено, що під норматив-но-правовим актом слід розуміти офіційний документ, який було розроблено і прийнято у встановленому законом порядку уповноваженим органом державної влади та який містить у собі однорідні правові норми, спрямовані на врегулювання правовідносин у конкрет-ній сфері суспільного життя. Тож сфера суспільних відносин, що потребує врегулювання, прямо впли-ває на зміст нормативно-правових актів, від якості наповнення яких вже залежить ефективність функці-онування відповідних правових відносин. З’ясовано, що ключове призначення локальних нормативно-пра-вових актів полягає у тому, щоб забезпечити ефектив-ність роботи трудового колективу в рамках кожного конкретного підприємства, організації, установи тощо. Вини покликані деталізувати норми централізованого законодавства, а також розширити перелік трудових гарантій працівників. У разі, якщо локальним нор-мативним актом становище працівника погіршується порівняно з централізованим законодавством, такий акт визнається недійсним. Визначено, що поєднання централізованого та локального регулювання трудо-вих відносин розкривається в інститутах трудового договору, колективно-договірного встановлення умов праці, оплати праці, дисципліни праці тощо. Регулю-вання відносин, які входять до предмета трудового права, може бути здійснено шляхом укладення, зміни, доповнення колективних договорів, угод, а також тру-дових договорів. Угоди, колективні договори, трудові договори не повинні мати у своєму змісті умов, які зни-жують рівень прав і гарантій працівників, установле-ний трудовим законодавством.
46
Shkolnikova, Tetiana. "РОБОТА МЕДИЧНИХ УСТАНОВ ВІННИЧЧИНИ В СФЕРІ ОХОРОНИ МАТЕРИНСТВА І ДИТИНСТВА В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ." Scientific notes on Ukrainian history, no. 46 (July 10, 2019): 182–87. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-182-187.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу комплексу джерел та літератури проаналізовано особливості діяльності медичних установ Вінницької області в сфері охорони материнства і дитинства. Насамперед, робиться висновок, що робота медичних установ Вінниччини у повоєнний період характеризувалася не лише поліпшенням якості медичного обслуговування, а й пошуками нових форм і методів роботи, що в кінцевому результаті призвело до позитивних змін в діяльності цих установ. До найважливіших з таких змін відносяться об’єднання лікарень і поліклінік та перетворення значної частини сільських амбулаторних дільниць на лікарняні, створення обласних лікарень, запровадження нової облікової і звітної документації тощо. Поряд з досягненнями, в статті значне місце приділене і розгляду основних проблем, з якими зіштовхнулося населення Вінниччини у медичній сфері післявоєнного періоду. Серед них виділяється значне зростання венеричних захворювань, що стало наслідком тимчасової окупації території України німецько-фашистськими загарбниками, а також відсутність або недостатня кількість акушерських пунктів та пологових закладів у сільській місцевості регіону; недостатня увага з боку радянської влади до створення ясел та дитячих лікарень; формалізм та безвідповідальне ставлення до вирішення зазначених проблем з боку місцевих посадових осіб.
47
Melnychuk, I. A., and A. A. Melnychuk. "Медицина давньоруських монастирів з точки зору сучасної лікувальної практики." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 2(142) (April 25, 2017): 61. http://dx.doi.org/10.15421/171726.
Full textAbstract:
Дається спроба на основі давньоруських літописних та літературних джерел провести аналіз досягнень монастирської медицини Княжої доби. Наводиться фактичний матеріал щодо існування на Русі доволі розгалуженої для свого часу мережі лікувальних установ, створених спільними зусиллями церковної та світської влади. Подається порівняльний аналіз доступності та ефективності лікувальної практики руського знахаря, світського медика та монастирського лічця. Із використанням джерел давньоруського періоду проводиться думка про фахову спеціалізацію монастирських лічців, їх високу для свого часу кваліфікацію.Робиться висновок про ефективність монастирської медицини з точки зору сучасної лікувальної практики.
48
Зінченко, С. М. "Управління персоналом в органах державної влади та установах сфери агросервісу регіонів України: спільні та відмінні риси." Статистика України, no. 1 (2005): 53–55.
Find full text
49
Зінченко, С. М. "Управління персоналом в органах державної влади та установах сфери агросервісу регіонів України: спільні та відмінні риси." Статистика України, no. 1 (2005): 53–55.
Find full text
50
Бутирін, Є. О. "РОЗРОБКА ЗАКОНОПРОЕКТУ ЗЕМСЬКОЇ РЕФОРМИ – БОРОТЬБА КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ДИСКУРСІВ." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, no. 95 (September 30, 2021): 13–26. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.95.13-26.
Full textAbstract:
У статті здійснено історико-правовий аналіз концептів місцевого самоврядування в Російській імперії другої половини ХІХ століття. Зроблені висновки, що в першій половині ХІХ століття самоврядування в містах існувало суто номінально; ані магістрати та ратуші, ані шестигласні думи та міські голови не мали реальної влади, яка цілком зосереджувалась у поліційних установах та бюджетних комітетах, що адміністрували міські кошти. У статті досліджується еволюція ідей та поглядів на реформування системи місцевого управління після скасування кріпосного права і, зокрема, місцевого самоврядування, його система, склад, компетенція. Показана боротьба ліберального та консервативного таборів у ході розробки проекту земської реформи 1864 р.