Journal articles on the topic 'Усвідомлення інформації'

У статті розкрито особливості інформаційної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва, зазначено її процесуальні аспекти. Звернено увагу на інформаційну діяльність майбутніх фахівців, яка формує вміння критично осмислювати власну поінформованість з музично-педагогічної діяльності на основі творчої рефлексії. Зазначено, що ключовим елементом інформаційної культури педагога-музиканта є музична інформація, зміст якої охоплює власне звукову інформацію та різноманітну інформацію про неї. Доведено, що музична інформація в освітньому процесі є одночасно і джерелом музично-педагогічної діяльності, і засобом музично-естетичного розвитку. Відзначено, що музичний твір як звукова інформація має свої особливості і потребує урахування емоційної природи музичного мистецтва, від якої залежить сприймання та усвідомлення музичної інформації. Наголошено на важливості декодування музичного твору, знання контексту музики, розумінні її естетичної складової, що дозволить досягти професійно правильного прочитання музичної думки в художньому потоці музичної інформації. Підкреслено творчий потенціал інтерпретації музичної інформації в комунікативно-пізнавальному аспекті. Виявлено, що активне впровадження у роботу зі студентами інформаційних технологій – мультимедійних навчальних засобів, різноманітних музичних програмам, забезпечуватиме успішність формування інформаційної культури майбутніх педагогів-музикантів.

У статті представлено результати дослідження асоціативного поля концепту «інформаційна безпека». Теоретико-методологічною основою роботи стали новітні підходи до інформаційної безпеки як складової психологічної та інформаційної захищеності суспільства. Метою дослідження є виявлення асоціативного поля концепту «інформаційна безпека» за даними асоціативного експерименту з бакалаврами освітніх програм «Журналістика», «Міжнародна журналістика», «Реклама та зв’язки з громадськістю», «Видавнича справа та редагування», діяльність яких безпосередньо пов’язана з інформаційною сферою.Аналіз концепту «інформаційна безпека» як такого, що формується у свідомості споживача інформації через певне усвідомлення інформаційної та особистісної захищеності в площині соціальних комунікацій у мережі Інтернет, а також такого, що презентує мовну картину світу індивіда в інформаційну епоху, здійснювався на міждисциплінарному рівні.Зокрема, у дослідженні подано аналіз асоціативного поля концепту «інформаційна безпека» відповідно до отриманих логічних і граматичних реакцій ста вісімнадцяти респондентів. Аналіз за логічним компонентом виявив сім тематичних груп асоціацій: сфера захисту особистої інформації; сфера засобів масової інформації / соціальних мереж; сфера технологій; сфера державної інформаційної безпеки; соціальна сфера; психологічна захищеність; сфера захисту авторської інформації.Важливість поняття «інформаційна безпека» для цілої низки сфер інформаційної діяльності зумовлюється подальшим розвитком інформаційних технологій та технічних засобів обробки та захисту інформації, тому незаперечною є перспектива подальшого дослідження поняття в контексті виявлення рівня усвідомлення інформаційної безпеки як підґрунтя інформаційного та особистісного комфорту, а також для вивчення специфіки кореляції асоціативних полів концептів «інформаційна безпека», «інформаційна культура», «інформаційний комфорт», «інформаційний дискомфорт» тощо.

У даній статті на основі аналізу наукових публікацій та норм кримінально-процесуального законодавства досліджуються підстави прийняття слідчим рішення щодо проведення зняття інформації транспортних телекомунікаційних мереж у межах кримінального провадження. Аналізуються наукові публікації стосовно підстав для провадження негласних слідчих (розшукових) дій (зокрема, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж). Робиться висновок, що для прийняття процесуального рішення про проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж слідчий повинен мати відповідні відомості (у тому числі оперативно-розшукові дані або такі, що отримані в результаті проведення інших слідчих (розшукових) дій у межах кримінального провадження), які б з певним ступенем імовірності вказували на можливість отримання доказів, значущих для кримінального провадження. Крім того, автором зазначається, що проведення зняття інформації транспортних телекомунікаційних мереж здійснюється в умовах професійного ризику. Цей факт має важливе значення для належного формулювання підстав для проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, оскільки: по-перше, вона проводиться в умовах таємності, з дотриманням вимог конспірації і леген-дування, а по-друге, цифрова інформація має швидкоплинний характер, і тому рішення про проведення такого заходу приймається в умовах невизначеності. У статті автором сформульована структура підстав (сукупності умов) для прийняття рішення для проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. У статті робиться висновок, що зняття інформації транспортних телекомунікаційних мереж передбачає наявність чітко визначених підстав для прийняття слідчим вмотивованого кримінально-процесуального рішення щодо проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії. У зв'язку з цим вкрай важливою є необхідність розуміння та однозначного усвідомлення слідчим законних підстав (умов) прийняття ним такого кримінально-процесуального рішення.

Ідея критичного мислення набрала популярності, оскільки людина потребує методів якісної і швидкої обробки інформації. Але критичне мислення спрацьовує не завжди. Каркас методів, не наповнений достатнім знаннєвим змістом, не є самодостатнім і не вирішує проблему орієнтації в умовах надлишку інформації, факти залежать від інтерпретації, а не все в людському світі піддається систематизації. Раціональність, впорядкованість і систематичність в людській діяльності представлені на досить високих масштабах і виступають скоріш орієнтирами, але не опорою у повсякденності. Буденне сприйняття інформації передбачає швидке реагування і тим самим відрізняється від якісного розмірковування, якого потребує критичне мислення. Відтак, найчастіше стереотип виявляється набагато кращим помічником, аніж критична настанова, яка часто реалізується ретроспективно. Таким чином, критичне мислення має певні перешкоди. Ці перешкоди можуть бути подолані за допомогою використання здорового глузду. Порівняно з критичним мисленням здоровий глузд постає не настільки раціональним і методичним, але не менш важливим чинником оцінки інформації і прийняття рішень та суттєвим чинником суспільності. Здоровий глузд постає як певне відчуття власної адекватності і доречності у суспільних практиках, дозволяє здійснювати суб’єктивні судження, що є загальними для всіх, відображає почуття суспільного блага і спільного інтересу. Здоровий глузд виконує важливу функцію усвідомлення загальної норми, регулює допустимі відхилення від неї, а в індивідуальному плані постає передумовою людської здатності до усвідомлення нормальності. У гносеологічному аспекті здоровий глузд продукує відправні і кінцеві точки міркування, забезпечує можливість досягнення інтерсуб’єктивного знання, а також відіграє роль своєрідного методу пізнання, в основі якого лежить простота, природність і доступність.

Автор розкриває актуальність питання інноваційних технологій навчання у науковій літературі. У статті проаналізовані інноваційні педагогічні технології як новостворені або вдосконалені педагогічні системи, що забезпечують високий рівень навчально-виховного процесу. У праці зазначено, що стан сучасної освіти залежить від їх ефективності та новаторства. Для того, щоб розвивати інноваційні технології та впроваджувати їх у навчальний процес, необхідно добре проаналізувати їхнє значення. Експериментальне дослідження, проведене нами в ході спілкування з студентами 3-го курсу, дозволяє проаналізувати рівень усвідомлення ними основних понять їхньої майбутньої професійної діяльності. Детальний аналіз та порівняння тлумачень різних авторів даного поняття дозволяє краще пізнати його сутність та подати власне. Таку інформацію вважаємо корисною в розвитку освіти загалом та навчально-виховному процесі зокрема, оскільки вперше виведено цілісне значення поняття «інноваційні педагогічні технології». За концепцією «Нової української школи» прогресивний розвиток освіти можливий тільки за якісної підготовки майбутніх фахівців, що з використанням інноваційних педагогічний технологій матиме успішний результат. Метою статті є розкрити сутність поняття «інноваційні педагогічні технології», використовуючи інформацію з найновіших публікацій з даної теми. Автор використав методи навчання: аналіз та узагальнення інформації з використаних джерел, порівняння та систематизація, експеримент та спостереження.

Здійснено теоретико-методологічний аналіз наукових підходів до вибору професій старшокласниками. Установлено, що соціально-економічні зміни, що відбуваються в нашій країні, демократизація суспільства, переорієнтація виробництва на ринки Європейського союзу, зникнення одних професій і виникнення інших посилили інтерес дослідників до проблеми професійного самовизначення. Резюмовано, що сучасні соціальні та економічні умови потребують від випускника школи практичної, теоретичної, моральної та психологічної підготовки до життя та праці за умов ринкових відносин, ясного розуміння залежності власного майбутнього від обсягів та якості отриманих знань та вмінь, усвідомлення та обґрунтування вибору галузі професійної діяльності, ініціативності та працьовитості. Констатовано, що ставлення людини до себе як до суб’єкта професійної діяльності формується на основі самопізнання і оцінки власних можливостей стосовно вимог конкретної професії. А тому готовність старшокласників до праці взагалі слід трактувати як особистісне новоутворення, що включає прагнення до професійної діяльності, а також відповідні знання, уміння, навички та професійно значимі якості особистості. Резюмовано, що на перших етапах вибору професії старшокласниками важлива роль належить професійній інформації, що розглядається як планомірний процес ознайомлення молоді з основними професіями та спеціальностями, з їх функціями, змістом, умовами, організацією, режимом і оплатою праці, правовими основами працевлаштування, перспективами змін у змісті праці та в структурі професійних потреб. До подібної інформації включаються також відомості про вимоги професії до фізичних можливостей працівників. Тоді як сьогодні інформація про професії надходить до учнів із різних джерел: від батьків, друзів, знайомих, засобів масової інформації, професіографічної літератури, вчителів і передбачає організацію їх активної відповідної пізнавальної діяльності. Виявлено, що проблема вибору професій старшокласниками в науковій літературі нині тлумачиться з точки зору особистісного, діяльнісного, суб'єктного, культурологічного підходів.

Статтю присвячено аналізу українських народні прислів’їв і приказок з точки зору репрезентації в них інформації щодо збереження здоров’я людини. У публікації, доводиться важливість і необхідність осмислення й усвідомлення народної мудрості на всіх етапах розвитку суспільства. Автор наголошує, що прислів’я й приказки – це своєрідний народний заповіт, який допомагає людині, що обрала їх за своєрідне життєве кредо, прожити життя з найменшою кількістю помилок і дискомфорту, у повній гармонії із собою й із соціумом. В українських прислів’ях і приказках збережено й відтворено особливості народного менталітету.

Статтю присвячено визначенню можливостей застосування знань про емоційний штучний інтелект у процесі викладання курсу «Загальна (когнітивна) психологія» для студентів-психологів. Уточнено визначення поняття «емоційний штучний інтелект»: це інтелектуальні системи, які здатні розпізнавати емоції людини та інтерпретувати їх. Запропоновано комплекс навчальних завдань, спрямованих на вивчення емоційного штучного інтелекту майбутніми психологами: збір наукової інформації про феномени штучного інтелекту та емоційного штучного інтелекту, зображень про емоційний штучний інтелект; аналіз художніх відеофільмів про емоційний штучний інтелект; аналіз комп’ютерних ігор на основі емоційного штучного інтелекту. Проаналізовано результати навчальної діяльності студентів-психологів з вивчення проблематики емоційного штучного інтелекту у формі психологічних есе та мультимедійних творчих проєктів. Виділено типові помилки, які були допущені авторами мультимедійних творчих проєктів (велика кількість слайдів, відсутність чіткого плану, перенасиченість текстом, анімацією). Презентовано накопичені цифрові ресурси з художніми відеофільмами та комп’ютерними іграми на основі емоційного штучного інтелекту. Продемонстровано зміну уявлень студентів після активного збору інформації про емоційний штучний інтелект (стосовно параметра рефлексивності). Визначено, що застосування знань про емоційний штучний інтелект у процесі професійної підготовки майбутніх психологів сприяло реалізації їх рефлексивних та творчих можливостей. Відзначено ряд загальних та фахових компетентностей, які формуються у студентів при вивченні проблематики емоційного штучного інтелекту, зокрема це вміння самостійно збирати та критично аналізувати інформацію щодо феноменів інтелекту, штучного інтелекту, емоційного штучного інтелекту; здатність до професійного самовдосконалення засобом усвідомлення власних емоційних здібностей (здатності розпізнавати емоції, здатності розуміти власні емоції, управляти ними, здатності до емпатії).

У статті розглядається проблема відбиття конфлікту на Сході України в текстах сучасних українських драматургів, а також важливість презентації цих текстів на майданчиках вітчизняних і закордонних театрів. Наголошується на необхідності викладення проблем війни, що відбувається в нашій країні, з боку політичного, ідеологічного, культурного й психологічного розуміння трагедії людини, чиє життя тою чи іншою мірою було зруйноване військовим конфліктом на Сході, саме у формі театрального мистецтва. На думку авторки, така форма є найбільш архетипною та, отже, дає можливість на найбільш глибинному рівні усвідомити й сформувати власну внутрішню причетність громадян України до спільного бачення національної трагедії. Наголошується, що театр, який у нашій державі не досить оцінений із боку формування морального, етичного й політичного виховання, містить величезний потенціал засобів художнього узагальнення, виразності й дії на масового глядача, який би зміг сприяти подоланню загроз укорінення «патології» суспільного мислення про те, що війна – це нормальний суспільний стан, з яким можна співіснувати. Підкреслено, що засоби масової інформації як четверта влада вже неспроможні чинити злам стереотипів і здійснювати переоцінку системи цінностей, а такий стан може спричинити карбування «нормальності» вбивств як на війні, так і в мирний час за національними, релігійними й іншими принципами, призвести до незворотних ментальних трансформаційних змін в українському суспільстві. Зауважується, що в глобалізаційний час, коли чітка ідеологія відсутня та кожен формує своє власне бачення політичних і морально-етичних норм, на відміну від засобів масової інформації (які втратили довіру глядача) роль театру може бути тим важливим чинником, який допоможе обивателям сформувати власне адекватне й правдиве бачення щодо ситуації на Сході України.

Статтю присвячено актуальній проблемі сучасної вищої школи – формуванню у викладачів уміння застосовувати інформаційно-комунікаційні технології в освітньому процесі закладу вищої освіти. Запропоновано досвід упровадження постійно діючого семінару «Інформаційно-комунікаційні технології в освітньому процесі закладів вищої освіти», створеного для викладачів, його структуру й змістове наповнення, завдання курсу, особливості реалізації, навчальні методи і прийоми, навчальні матеріали, додаткові форми роботи та очікувані результати навчання. З урахуванням наукового доробку сучасних дослідників зазначено, що однією з умов успішної реалізації завдань освіти є розв’язання проблеми підготовки викладачів до використання інформаційно-комунікаційних технологій у своїй професійній діяльності, формування в них професійної та загальної інформаційної культури, цифрової компетентності, що сприятиме всебічному розвитку педагогів, бажанню вчитися впродовж усього життя, розумінню інформаційно-комунікаційних процесів, удосконаленню професійної майстерності та забезпечить підвищення якості освіти. Підкреслено, що засвоєння предметного змісту постійно діючого семінару викладачами допомагає формуванню та вдосконаленню загальних (володіння комп’ютерною та інформаційною культурою, усвідомлення цінності суб’єктивної позиції в інформаційному просторі тощо), загальнопрофесійних (знання та використання раціональних методів пошуку й зберігання інформації в сучасних інформаційних масивах; володіння навичками роботи з різноманітними видами комп’ютерної техніки; уміння передавати інформацію в Інтернеті; володіння навичками організації та проведення занять за допомогою комп’ютерних та інтернет-технологій; уміння організовувати самостійну роботу студентів, використовуючи ІКТ; володіння навичками використання комп’ютерних інтернет-технологій для викладання навчальних дисциплін), спеціальних (здатність обґрунтовано обирати й ефективно використовувати ІКТ з метою забезпечення особистісного та професійного розвитку тощо) компетентностей. Представлено роботу постійно діючого семінару на прикладі теми «Ментальні карти як спосіб організації інформації».

У статті досліджено проблеми, з якими дослідник може зіткнутися в процесі вивчення музейної документації (інвентарних карток, науково-уніфікованих паспортів, карток картотек) на музейні предмети, що стосуються тем «Історія України 20 ст.» і «Обряди і повсякдення єврейської громади України 19-20 ст.». Охарактеризованими ситуаціями актуалізовано розгляд певних блоків музейної документації як явищ, що мають еволюціонувати разом із доступом до інформації у 21 сторіччі. Підкреслено, що саме завдяки модернізації (переведення інвентарних карток у формат науково-уніфікованих паспортів, перегляд ідеологічних кліше, виправлення помилкової інформації, додатковій атрибуції та (ре)атрибуції)), буде забезпечено ще більш повноцінне використання музейних зібрань із мінімальними затратами часу і продовжено встановлення точних відомостей про пам’ятки. Акцентом дослідження визначено потребу підвищення кваліфікації співробітників музеїв (наукових і фондових) у межах неформальної освіти, зокрема внутрішніми ресурсами музею. За узагальненнями історіографії визначено, що пропонована тема, зокрема, усвідомлення музейною спільнотою застарілості (заідеологізованість, беззмістовність, помилковість) певних блоків музейної документації та критерії їх системної й остаточної заміни, досі не були предметами обговорень у музейній сфері.

Дизайн людино-машинного інтерфейсу відіграє вирішальну роль у визначенні здатності оператора ефективно керувати процесом, особливо у відповідь на нештатні ситуації. По ряду причин поточна архітектура та можливості більшості людино-машинних інтерфейсів далеко не оптимальні для роботи з операторами. Розробка класичної системи диспетчерського управління та збору даних, як правило, починалась з детальної діаграми трубопроводів та контрольно-вимірювальних приладів, як основи дисплеїв операторів при створенні людино-машинного інтерфейсу. Як виявилося існує багато процесів для яких такий підхід не бажаний, а в деяких випадках взагалі є неприпустимим і призводить до дуже перевантаженого та заплутаного зображення без достатнього акценту на інформації, необхідній операторам для ефективного виконання своїх завдань. Як результат, галузі, з сучасними системами управління, зараз використовують примітивний людино-машинний інтерфейс, створений десятиліття тому, у той час, коли було мало знань про належні практики та принципи розробки. Метою цієї роботи є висвітлення принципів правильного та ефективного дизайну графіки, що використовується в сучасних системах диспетчерського управління та збору даних, а також виявлення неприпустимих практик, що згубно впливають на сприйняття інформації оператором. Як виявилося для розробки ефективної графіки елементи інтерфейсу не варто використовувати на власний розсуд, необхідно слідувати деяким правилам, які тлумачить, що є корисним та потрібним, а що може перешкодити правильному сприйняттю інформації. Натомість в порівняльному аналізі використання високопродуктивної графіки доводить свої переваги. Концепція високопродуктивної графіки довела свою актуальність, її принципи та можливості проєктування слугують для створення людино-машинного інтерфейсу, що забезпечує чітке та зрозуміле усвідомлення ситуації опереторами. Ефективний людино-машинний інтерфейс повинен надавати операторам необхідну інформацію у формі, яку вони можуть швидко зрозуміти, щоб приймати правильні рішення. Новий стандарт ISA-101 описує весь життєвий цикл людино-машинного інтерфейсу від задуму до експлуатації, що допомагає інтеграторам краще зрозуміти, що означають ці концепції та як їх застосовувати на практиці. Подальший розвиток стандарту та його імплементація на працюючих підприємствах є перспективним завданням для вчених та інженерів. Стаття носить оглядовий характер та призначена для систематизації знань, по даній тематиці та висвітлення нових перспективних напрямків досліджень.

Інформаційно-комунікаційне середовище мережі Інтернет розглянуто як ресурс розвитку громадянської компетентності молоді, унікальне джерело інформації, новий соціальний простір інтерсуб’єктної взаємодії користувачів. Наголошується, що інтернет-середовище є гібридним середовищем, яке утворюється за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій у результаті інтеграції елементів реального і віртуального життя. Підкреслюється, що сучасні інтернет-технології створюють можливість швидко орієнтуватися в інформаційно-комунікаційному інтернет-просторі, ефективно і відповідально взаємодіяти з різними соціальними суб’єктами. Звертається увага на те, що оцифрування різних сфер життєдіяльності вимагає від сучасної людини готовності і здатності постійно оволодівати новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями, компетентно (швидко і якісно, усвідомлено і відповідально) оцінювати їхні можливості та ризики. Громадянську компетентність розглянуто як внутрішню готовність особистості усвідомлено і відповідально реалізовувати комплекс громадянських прав і свобод, нести відповідальність за свої дії як у реальному житті так і у віртуальному інформаційно-комунікаційному просторі мережі Інтернет. Інформаційно-комунікаційний простір мережі Інтернет визначено як простір взаємодії соціальних суб’єктів, утворений за допомогою інтернет-технологій; сукупність баз даних, способів, технологій їх використання, що забезпечують інформаційні потреби особистості. У статті представлено результати авторського емпіричного дослідження впливу інтернет-середовища на такі характеристики громадянської компетентності як: відповідальність за країну, усвідомлення можливості впливу на суспільно-політичні процеси, бажання брати участь у суспільно-політичному житті, ініціативність у вирішенні значущих проблем суспільства. Результати емпіричного дослідження показали, що молодь оцінює вплив інтернет-середовища вище впливу політичних суб’єктів і на рівні впливу традиційних соціальних суб’єктів. Взаємовплив відбувається на рівні мікро-, мезо- і макросередовища, що дає підстави розглядати інтернет-середовище як метасередовище сприятливе для розвитку громадянської компетентності молоді.

У статті представлено обґрунтування педагогічних умов формування готовності майбутніх магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти. Показано, що розмаїття та велика кількість досліджень з проблеми визначення педагогічних умов підготовки майбутніх психологів надто повільно трансформується у високу якість їх професійної діяльності. Саме тому, реалізація представлених педагогічних умов в педагогічних процесах закладів вищої освіти, в яких готують майбутніх магістрів зі спеціальності 053 «Психологія» є необхідною складовою оптимізації підготовки в сучасних умовах, а саме: Використання інтерактивних технологій навчання спрямоване на забезпечення ефективної суб’єкт-суб’єктної взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу. Реалізація зазначеної педагогічної умови забезпечує створення комфортного інтерактивного навчального середовища в якому магістрант-психолог є суб’єктом навчання, а також формування основних компонентів досліджуваної готовності, особливо в аспекті адекватної самооцінки та емоційного інтелекту. Використання проектної технології забезпечує створення сприятливих умов для глибшого розуміння майбутніми магістрами психології навчальної інформації, сприяє розширенню усвідомлення можливостей проектної технології, а також забезпечує надійне методичне підґрунтя для подальшої розробки і успішного впровадження освітньо-психологічних проектів («стартапів») у професійній діяльності в неформальній освіті. Проходження польових (психологічних) практики забезпечує наближення навчання до умов практичної діяльності магістрів психології в неформальній освіті та випробування кожним магістрантом себе у ролях педагога, психолога та підприємця. Така апробація себе та власного «стартапу» сприятиме виявленню магістрантом-психологом прогалин і недоліків у розробленому продукті, усвідомленню слабких місць у власній підготовці, а також впевненості в собі і правильному виборі професії.

В еру інформаційних технологій важко уявити світ без Інтернету та телебачення, які спричиняють значний вплив на життєдіяльність людей. Саме тому проблема впливу засобів масової інформації (ЗМІ) на суспільство загалом та на окремі вікові групи зокрема досліджується багатьма вченими. У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми впливу сучасних ЗМІ на дітей молодшого шкільного віку, адже саме цей віковий період є досить важливим для усвідомлення власної особистості, саморозвитку, вміння керувати психічними процесами та вміння комунікувати в соціумі. З огляду на вікові особливості дитина в цей період стає досить вразливою до певної інформації і не завжди має можливість визначити позитив і негатив у тому, що бачить, чує і читає на екранах телевізорів чи моніторах комп’ютера. Схарактеризовано позитивні та негативні сторони впливу ЗМІ на молодших школярів. Особливу увагу при- ділено проблемі впливу Інтернету на фізичний, емоційний та духовний стан школярів. На думку цілої низки дослідників, використання Інтернету призводить до залежності, погіршує пам’ять, зумовлює розвиток депресив- них станів у школярів. Розкрито проблему ігрової залежності та її наслідків. Доведено, що регулярне «споживання» продукції ЗМІ призводить до того, що у школярів погіршується пам’ять та мисленнєві здібності. Схарактеризовано позитивні сторони використання Інтернету, які полягають в тому, що він надає можливості для вільної комунікації між людьми, а використання освітніх сайтів дозволяє розвивати компетентності, необхідні для успішного навчання. Отже, якщо дозовано та спрямовано споживати ЗМІ, то вони сприятимуть формуванню корисних освітніх навичок школярів, надаючи великі можливості для всебічного саморозвитку, освіти та розширення комунікатив- них зв’язків.

У статті окреслено напрями розвитку критичного мислення школярів у процесі вивчення теми «Голодомор 1932–1933 років в Україні». Звернено увагу на те, що в шкільному курсі історії проблематика Голодомору є важливою для формування ключових і предметних компетентностей учнів, їхньої активної громадянської позиції, поваги до прав і свобод людини та вміння мислити критично. Зважаючи на зміну підходів щодо викладання означеної теми, окреслено ключові аспекти, які варто враховувати задля належного осмислення тогочасних процесів, що відбувалися в Україні та світі. Наголошено, що тему Голодомору необхідно вивчати не лише як велику трагедію українського народу, а й як історію його боротьби, підтримки і взаємодопомоги, зокрема важливо порушувати питання інформації та пропаганди у період 1932–1933 років, проявів доброчинності, незламності в екстремальних, загрозливих для життя умовах; називати якомога більше імен та прізвищ людей, які не лише зуміли пережити ті часи, а також допомагали зробити це іншим, доносили світу правду про трагедію Голодомору загалом та ситуацію, що склалася у 1932–1933 роках в Україні, зокрема. Задля розуміння політики організації голоду в 30-х роках ХХ ст. та її наслідків необхідно застосовувати комплекс відповідних методичних інструментів розвитку критичного мислення, покликаних створити умови для усвідомлення учнями матеріалу, що вивчається, систематизації отриманих знань, уміння віднайти необхідну інформацію, оцінити її правдивість, відстоюючи власну точку зору та обґрунтовуючи її, приймати виважені рішення. Запропоновано приклади використання методів і прийомів розвитку критичного мислення в ході вивчення теми Голодомору 1932–1933 років, як-от: робота з різними видами текстів (спогадами, щоденниками очевидців / учасників подій 1932–1933 років, документами, публікаціями у тогочасній пресі); постановка запитань; навчальна дискусія та рефлексія; наочні методи організації інформації. Творче використання представленого інструментарію дозволить педагогам досягти значних результатів у розвитку критичного мислення учнів та підвищенні рівня їхніх навчальних досягнень.

Розглядаються питання вирішення візуального завдання зі збору інформації багатоканальним прицільно-спостережним комплексом зразка бронетанкового озброєння в інтересах усвідомлення ціле-фонової обстановки, супроводження та знищення озброєння та військової техніки противника на максимальних дальностях (в межах дії основного штатного озброєння зразків бронетанкового озброєння). В якості критерію ефективності виконання завдання з виявлення/розпізнавання/ідентифікації цілі виступає ймовірність виконання відповідної візуальної задачі. Проведено аналіз сучасних підходів щодо оцінки ефективності виконання завдання зі збору даних про ціль, основу яких складають моделі Джонсона та ТТР (Targeting Task Performance, ефективність задачі прицілювання). Пороговий характер зорового сприйняття свідчить про те, що ймовірність виконання візуальної задачі також повинна мати пороговий характер. Тому дво-порогова лінійна апроксимація, запропонована в цій роботі, є більш адекватним модельним представленням, ніж власне сигмоїдні функції, які моделюють ймовірності виконання візуальних задач в рамках моделей Джонсона та моделі TTP.

Розглянута роль лідерства в управлінській діяльності та актуальність формування лідерських якостей майбутніх інженерів під час навчання у вузі. Показано, що в сучасній психолого-педагогічній науці недостатньо досліджена роль усвідомлення студентами свого «Я» для формування їх лідерського потенціалу. З метою отримання інформації про способи і методи збору, обробки даних для вирішення цієї проблеми був використаний багатофакторний особистісний опитувальник американського вченого Р. Б. Кеттела в якості інформаційної технології, яка має необхідні вхідні дані про первинні фактори, які допомагають виявити тих, хто має високий рівень схильності до лідерства. Встановлено, що число майбутніх лідерів становить 38,6% від загальної кількості опитаних. Цікавим є їх психологічний портрет, складений на основі обробки даних за допомогою дослідження основних компонентів інформаційної технології. Результати дослідження дозволили зробити висновок про те, що для більшості майбутніх лідерів характерним є наявність передумов для успішної управлінської діяльності. Однак у них недостатньо розвинений ряд інтелектуальних, а також емоційних і комунікативних якостей, які сприяють розвитку лідерського потенціалу. Зроблений висновок про необхідність активного використання цих якостей під час навчання. Показано, що рішення поставленого завдання пов'язане з педагогічним забезпеченням і вдосконаленням методів, засобів і організаційних форм, що сприяють виявленню лідерського потенціалу, його формуванню та розвитку. Розглянуто способи і методи активізації цього процесу, які спрямовані на усвідомлення реального образу «Я» і цілеспрямоване самовдосконалення шляхом створення необхідних педагогічних умов в освітньому процесі вузу. Для цього необхідно використання інформаційних технологій, які сприятимуть вирішенню цієї проблеми.

Стаття присвячена проблемі формування професійної компетентності у майбутніх юристів військових підрозділів. У статті конкретизовано сутність феномену «професійна компетентність майбутніх військових юристів» і визначено його як цілісне, складне особистісне утворення, інтегративну якість особистості, яка поєднує володіння майбутнім фахівцем системою знань, умінь та навичок військово-юридичного спрямування, сформованість професійно важливих якостей особистості юриста, що забезпечують ефективне виконання професійних функцій з метою дотримання й захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави в умовах мирного та воєнного часу. У структурі феномену виокремлено загально професійну, особистісну, комунікативну, фахову та військово-спеціальну складові даного феномену, надано їх характеристику. Визначено змістові компоненти професійної компетентності майбутнього військового юриста: знанієво-термінологічний (охоплює загально професійну складову компетентності); професійно-особистісний (поєднує особистісну, комунікативну складові, а також мотивацію до професійної діяльності); професійно-операційний (включає фахові та військово-спеціальні складові компетентності). У статті представлено алгоритм проведення різних типів занять, спрямований на відпрацювання практичних дій, умінь, навичок при вивченні дисциплін циклу професійної підготовки: сприйняття студентом нової інформації (зразків дій, прийомів); усвідомлення й фіксація нової інформації; ознайомлення зі сферою (ситуаціями) її застосування та прикладами використання; оволодіння практичними діями, прийомами самостійного застосування знань; самостійне застосування дій у різних ситуаціях (набуття досвіду практичної діяльності). Розкрито дидактичні можливості супроводження виробничої (юридичної) практики та військового стажування студентів задля набуття майбутніми військовими юристами досвіду практичної діяльності під час їх проходження.

У статті проаналізовано процес підготовки майбутніх психологів з урахуванням різних галузей професійно-освітнього простору (професійного середовища навчального закладу, ринку психологічної професії в Україні, психологічної сфери в світі). На базі проведеного теоретичного аналізу запропоновано розгляд професійної ідентичності в контексті суб'єктивного досвіду. Узагальнено психологічні чинники розвитку професійної ідентичності. Oбґрунтовано умови ефективного розвитку професійної ідентичності майбутніх психологів. Виділені наступні умови: активізація процесів усвідомлення суб'єктивного досвіду, зокрема, професійної ідентичності; актуалізація суб'єктності студентів; моделювання ситуацій, в яких фокусується увага на особливостях різних областей професійно-освiтнього простору; моделювання професійних ситуацiй, в яких розвиваються професійні навички, що лежать в основі професійної придатності та професійної готовності. Oкреслено специфіку інтегративного підходу до формування професійної ідентичності майбутніх психологів та акцентовано на необхідності використання інтегративного тренінгу, в якому поєднуються не тільки смислові або змістовні елементи професійних знань та іншої важливої інформації, а й цала шари практичних навичок та відбувається інтеграція суб'єктивного досвiду.

Проведено експериментальне дослідження рівня мотиваційної готовності майбутніх учителів до використання естетотерапії у професійній діяльності. Актуальність упровадження естетотерапевтичного компоненту в педагогічну діяльність пов’язана насамперед із посиленням нової ролі вчителя Нової української школи – не тільки як носія інформації, а як коуча, фасилітатора, модератора в індивідуальній освітній траєкторії дитини. У межах дослідження естетотерапію розглядаємо як галузь психолого-педагогічних знань про методи й засоби створення психологічно комфортної атмосфери шляхом активізації емоційно- чуттєвої сфери особистості учня та забезпечення самовираження дитини у різноматніних творчих видах діяльності. Важливою умовою використання естетотерапії у початковій школі є наявність мотивації у майбутніх педагогів до означеної діяльності, розуміння й усвідомлення необхідності створення особливого освітнього середовища засобами естетотерапевтичного впливу. Метою дослідження було з’ясувати рівень мотиваційного компоненту готовності майбутніх учителів початкових класів до естетотерапевтичної діяльності за такими показниками: усвідомлення студентами доцільності та необхідності використання естетотерапії у початковій школі; наявність професійного інтересу та бажання у здобувачів освіти використовувати естетотерапевтичні засоби впливу на учнів. Учасниками експеримету стали 215 здобувачів освітнього рівня «бакалавр» денної та заочної форм навчання спеціальності 013 Початкова освіта провідних закладів вищої освіти України. Під час ескперименту були використанні методи науково- педагогічного дослідження: теоретичні (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння) та емпіричні (анкетування, інтерв’ю, діагностичний експеримент). Отримані дані свідчать про наявність у студентів спрямованості на гуманізацію початкової ланки освіти, розуміння необхідності активізації емоційно-почуттєвої сфери учнів засобами естетотерапії з метою розвитку пінавальної активності, а також наявність інтересу та бажання впроваджувати інноваційні технології естетотерапії у роботі з молодшими школярами.

У статті проаналізовано проблему саморозвитку педагога в контексті його життєвих цінностей та сенсожиттєвих орієнтацій. Трансформування освітнього простору в сучасній Україні вимагає від фахівців розвитку професійно важливих якостей, формування здатності до самовдосконалення та зростання, які неможливі без усвідомлення сенсів власного життя та діяльності. Саморозвиток педагога розглядається авторами як здатність до постійного пошуку та засвоєння нових знань, набуття нових умінь та навичок, організації освітнього процесу для суб’єктів професійної діяльності, ефективне управління ресурсами та інформаційними потоками, вміння моделювати індивідуальну професійну траєкторію, оцінювати й прогнозувати результати власної діяльності. Для педагога важливим є усвідомлення сутності, значення та завдань власної педагогічної діяльності, її мети, вміння постійно співвідносити поточні педагогічні завдання із перспективами. Залежно від сенсу, який надає фахівець власній діяльності, визначаються цілі життя та розвиток внутрішніх потреб. Проведене дослідження переконливо доводить, що педагоги з розвиненою здатністю до саморозвитку мають життєві цінності та сенсожиттєві орієнтації, які суттєво відрізняються від аналогічних утворювань у фахівців, які зупинилися у розвитку або цей процес у них дуже сповільнився. Педагоги з високим рівнем здатності до саморозвитку мають потребу в об'єктивній інформації про власну особистість, прагнуть самопізнання, самовдосконалення; мають відповідальне ставлення до обов'язків; відрізняються поблажливістю до людей та їх недоліків і вимогливістю до себе, загальною конструктивністю особистості; професійна діяльність для них є пріоритетною, також для них важливими є проблеми родини та суспільного життя. У зв’язку з цим постає актуальне питання для подальших наукових розвідок, а саме – як стимулювати процес саморозвитку педагога, які психологічні технології для цього використовувати, як оцінювати отримані результати тощо.

Визначено поняття «інституалізація розвідувальної діяльності в системі забезпечення національної безпеки». Виявлено, що з метою реалізації державної політики національної безпеки України одним із завдань є удосконалення державної системи стратегічного планування, створення єдиної системи моніторингу, аналізу, прогнозування та прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони, забезпечення ефективної координації та функціонування єдиної системи ситуаційних центрів профільних органів державної влади сектору безпеки і оборони. Виокремлено та розкрито специфіку етапів інституалізації розвідувальної діяльності в системі забезпечення національної безпеки України, а саме: усвідомлення потреби в аналітичній та розвідувальній інформації; формування мети розвідувальної діяльності та цілей розвідувально-інформаційного забезпечення; ціннісне і нормативне впорядкування розвідувальної діяльності в інтересах забезпечення національної безпеки; організація розвідувальної діяльності в інтересах забезпечення національної безпеки. Наголошено, що основною умовою існування будь-якої суверенної держави є захист її національних інтересів та забезпечення державної та воєнної безпеки держави. Охарактеризовано сфери розвідувальної діяльності розвідувальних органів України, зокрема: політична, економічна, військова, науково-технічна, прикордонна, інформаційна та екологічна.

У статті розкрито наукові підходи до формування компетентності майбутніх фахівців із журналістики та соціальних комунікацій. Окреслено основні аспекти професійної підготовки майбутніх фахівців бакалаврського і магістерського рівнів за освітньою програмою «Журналістика та соціальні комунікації». Підкреслюється, що стан сучасної журналістики значно мірою визначається професійною компетентністю журналістів, розумінням ними своєї суспільної ролі й соціокультурної місії, ставленням до професії. Справжній професіонал-журналіст повинен володіти не лише комплексом загальних і спеціальних професійних здібностей, але й умінням творчо реагувати на політичні, економічні, соціально-культурні зміни у світі й бути при цьому конкурентоспроможним, компетентним у вирішенні професійних завдань, що все частіше виступає запорукою його успіху у фаховій діяльності. Зазначено, що формування компетентності майбутніх фахівців із журналістики та соціальних комунікацій, їхньої готовності застосовувати отримані знання, вміння та навички у професійних ситуаціях полягає в набутті студентами інтегральної, загальних та спеціальних компетентностей. Загальні компетентності фахівця із журналістики та соціальних комунікацій: перекладати державною мовою професійно- спрямовану інформацію, аргументувати вибрані варіанти рішень і нести за них особисту відповідальність. Студента необхідно навчити пошуку, обробленню та аналізу інформації з різних джерел, здатності знаходити напрями саморозвитку, підвищення своєї кваліфікації та майстерності. У випускника університету спеціальності 061 «Журналістика» мають бути розвинені вміння аналізувати соціально-значущі проблеми та процеси, що відбуваються в суспільстві, й прогнозувати можливий розвиток їх у майбутньому. Необхідно сформувати навички використання інформаційних і комунікаційних технологій; усвідомлення небезпеки і загроз, що виникають у процесі професійної діяльності в медіа. Майбутні фахівці з журналістики та соціальних комунікацій повинні володіти навичками роботи з комп’ютером як засобом управління інформацією в глобальних соціальних мережах та засобами її захисту; здатністю працювати в міжнародному контексті. Особлива роль належить формуванню здатності до групової взаємодії під час вирішення проблем; здатності до самостійного прийняття рішень у непередбачуваних умовах. Важливими є: здатність аналізувати і визначати ефективність використання сучасних напрямів розвитку інформаційних проектів; здатність зрозуміло доносити висновки та пояснення до аудиторії; здатність організовувати і проводити професійну діяльність у сфері соціальних комунікацій; здатність формувати інформаційний контент; здатність створювати інформаційний продукт; здатність ефективно просувати створений медійний продукт; здатність проводити дослідження для ефективного просування медійного продукту.

У статті розглянуто один з перспективних методів навчання, що базується на комп’ютерно-інформаційних технологіях, а саме – мультимедійній технології. Метою дослідження було узагальнити накопичений досвід вивчення можливостей використання мультимедійних технологій для надання навчальної інформації курсантам вищих військових закладів освіти різними методами, що дозволяють розвивати необхідні професійні якості для забезпечення ефективної служби, прийомів психологічного контакту та компетентної роботи з людьми. Завдання дослідження: визначення впливу мультимедійних технологій на навчальну успішність та якість залишкових знань. Показана можливість застосування мультимедійних технологій під час проведення не лише лекційних, а й практичних занять. Проведено аналіз наповненості матеріалами мультимедійних компонентів і виявлено, що основними є текст (31,7 %), зображення (18,3 %), відео- (19,5 %) та аудіоматеріали (18,3 %), анімація (11 %) та 3D-технології (1,4 %). Доведено, що існує прямий та тісний зв’язок між вивченням курсантами тем з практичною складовою, заліковими результатами і глибиною засвоєння курсантами тем дисципліни “Радіаційний, хімічний та біологічний захист підрозділів (у тому числі екологія)”, які адекватно відображають знання, набуті слухачами. Установлено, що використання мультимедійних технологій збільшує ефективність усвідомлення матеріалу та практичних навичок до 20 %, а різниця у засвоєнні знань в експериментальних контрольній групах складала 22÷31 %. Підтверджено, що застосування елементів візуалізації за допомогою мультимедійних технологій позитивно впливає на засвоєння курсантами навчального матеріалу. Ефективне засвоєння інформаційних технологій, поєднання педагогічної майстерності дозволяють викладачу підвищувати якість навчального процесу і, як наслідок, якість знань курсантів. Уміння швидко аналізувати та використовувати великий обсяг інформації з метою прийняття подальшого вірного рішення – це важливі навички, які необхідно набувати курсантам для майбутньої роботи в сучасних умовах.

Серед пріоритетних напрямів розвитку галузі освіти, визначених у «Національній доктрині розвитку освіти», важливе місце займає застосування освітніх інновацій, інформаційних технологій, створення індустрії сучасних засобів навчання та виховання. Комп’ютеризація та інформатизація є новітніми процесами, що впроваджуються у сферу навчання, набуваючи статус не лише об’єкта вивчення, але й засобу навчання тієї чи іншої дисципліни, зокрема хімії.Мультимедійні технології є на сьогоднішній день найбільш необхідним та новим напрямом використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Мультимедійному навчанню присвячений багато фундаментальних досліджень [1; 2] як в теорії педагогіки, так і в частинних методиках викладання окремих навчальних дисциплін. Однак, незважаючи на це, проблема використання мультимедіа, як в теорії навчання, так і в реальній педагогічній практиці залишається дуже актуальною і викликає гострі дискусії.З 2012-2013 навчального року на хімічному факультеті Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара введена нова дисципліна «Мультимедійні засоби в науці та освіті». Вона викладається студентам ІІІ курсу (34 години лекційні та 34 години відведено на практичні заняття) та IV курсу (відповідно 32 та 16 годин).Цілями даної дисципліни є застосування знань у сфері комп’ютерних технологій при проведенні наукових досліджень та в освітньому процесі. Завданнями вивчення дисципліни є формування загальнотеоретичного кругозору, професійних знань і практичних навичок, необхідних бакалавру, спеціалісту та магістру напряму підготовки «Хімія» для успішної професійної діяльності в інформаційному суспільстві.Дисципліна «Мультимедійні засоби в науці та освіті» належить до вибіркової частини загальнонаукового циклу. Вона базується на знанні наступних предметів, що викладаються в рамках бакалаврату: педагогіка, інформатика, методологія наукових досліджень, методика викладання хімії тощо. Ця дисципліна носить узагальнюючий характер. Знання та навички, отримані при вивченні дисципліни, сприяють більш успішній роботі над дипломними та магістерськими роботами.У результаті освоєння дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» студент повинен знати базис сучасних комп’ютерних технологій, основи організації сучасних інформаційних мереж, перспективи розвитку комп’ютерних технологій в науці та освіті. Студенти повинні вміти використовувати мережні та мультимедіа-технології в освіті і науці, виконувати підготовку документів (тези доповідей, реферати, аналітичні довідки, плани-конспекти уроків, лекцій та практичних занять, науково-дослідні роботи), використовуючи різні методи обробки інформації.Після вивчення даної дисципліни студенти володітимуть методами розв’язування спеціальних завдань із застосуванням комп’ютерних та мультимедіа-технологій у професійній і науковій діяльності з хімії, термінологією сучасних інформаційних технологій та навичками забезпечення інформаційної безпеки науково-технічної та освітньої інформації. Засоби мультимедіа сприяють:– стимулюванню когнітивних аспектів навчання, таких як сприйняття та усвідомлення інформації;– підвищенню мотивації студентів до навчання;– розвитку навичок самостійної роботи студентів;– глибшому підходу до навчання, формуванню глибшого розуміння навчального матеріалу [3].У широкому сенсі «мультимедіа» означає спектр інформаційних технологій, що використовують різноманітні програмні та технічні засоби з метою найбільш ефективного впливу на користувача. Завдяки застосуванню в мультимедійних продуктах і послугах одночасної дії графічної, аудіо (звукової) і візуальної інформації, ці засоби мають великий емоційний заряд і активно включають увагу користувача.Засобами мультимедіа можна осмислено і гармонійно інтегрувати різні види інформації. Це дозволяє за допомогою комп’ютера подавати інформацію в різноманітних формах: зображення, включаючи відскановані фотографії, креслення, карти і слайди; звукозапис, звукові ефекти і музику; відео, складні відеоефекти; анімації та анімаційне імітування [4].До засобів мультимедіа можна віднести практично будь-які засоби, здатні привнести в навчання та інші види освітньої діяльності інформацію різних видів. В даний час широко використовуються:– засоби для запису і відтворення звуку (електрофони, магнітофони, CD-програвачі);– системи та засоби телефонного, телеграфного та радіозв’язку (телефонні апарати, факсимільні апарати, телетайпи, телефонні станції, системи радіозв’язку);– системи та засоби телебачення, радіомовлення (теле- та радіоприймачі, навчальне телебачення і радіо, DVD-програвачі);– оптична та проекційна кіно- і фотоапаратура (фотоапарати, кіно-камери, діапроектори, кінопроектори, епідіаскопи);– поліграфічна, копіювальна, розмножувальна та інша техніка, призначена для документування і розмноження інформації (ротапринти, ксерокси, різографи, системи мікрофільмування);– комп’ютерні засоби, що забезпечують можливість електронного подання, обробки і зберігання інформації (комп’ютери, принтери, сканери, графічні пристрої), телекомунікаційні системи, що забезпечують передачу інформації по каналах зв’язку (модеми, мережі дротових, супутникових, радіорелейних та інших видів каналів зв’язку, призначених для передачі інформації) [5].Про всі ці мультимедійні засоби навчання студенти отримують інформацію під час вивчення дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті».Крім того, вони знайомляться з різноманітними програмними продуктами, що використовуються при викладанні хімічних дисциплін та в хімічних наукових дослідженнях. Ці продукти можна умовно класифікувати за основним призначенням (рис. 1) [6].Рис. 1. Програми, що використовуються при викладанні хімічних дисциплін Значна частина курсу «Мультимедійні засоби в науці та освіті» присвячена застосуванню мультимедійних засобів навчання у викладанні хімічних дисциплін, оскільки випускники хімічного факультету отримують після закінчення університету спеціальність «хімік, викладач хімії».Головним питанням сьогодення в системі нової освіти є опанування учнями вмінь і навичок саморозвитку особистості, що значною мірою досягається шляхом впровадження інноваційних технологій, організації процесу навчання. Нові форми розвитку вимагають нових правил і нових шляхів досягнення результатів. Така позиція вимагає від сучасної освіти реформаційних кроків щодо оновлення її змісту та застосування нових педагогічних підходів, впровадження інформаційних і комунікаційних технологій, що модернізують навчальний процес. У зв’язку з цим студенту, як майбутньому вчителю, слід вміти застосовувати інформаційні технології у викладанні хімії. Ці вміння вони формують при вивченні дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті».Мультимедійні засоби навчання є універсальними, оскільки можуть бути використані на різних етапах заняття:– під час мотивації як постановка проблеми перед вивченням нового матеріалу;– у поясненні нового матеріалу як ілюстрації;– під час закріплення та узагальнення знань;– для контролю знань.Майбутнім учителям та викладачам слід дати уявлення стосовно методичних аспектів застосування мультимедійних засобів на різних етапах викладання хімії. Студенти повинні засвоїти, що використання засобів мультимедіа з метою повторення, узагальнення та систематизації знань не тільки допомагає створити конкретне, наочно-образне уявлення про предмет, явище чи подію, які вивчаються, але й доповнити відоме новими даними. При цьому відбувається не лише процес пізнання, відтворення та уточнення вже відомого, але й поглиблення знань. Студенти повинні усвідомлювати, що під час роботи з навчальною програмою важливо зосередити увагу учнів на найбільш складну для засвоєння частину, активізувати самостійну пошукову діяльність учнів [7].Метою застосування відеоматеріалів та інших мультимедійних засобів є ліквідація прогалин у наочності викладання хімії в середніх загальноосвітніх та вищих навчальних закладах. На одному з практичних занять з дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» студенти створюють відеофрагменти хімічних демонстраційних дослідів, які можна використовувати на уроках хімії в середніх навчальних закладах та на лекціях з курсу «Загальна та неорганічна хімія». При розробці та виготовленні відеофрагментів студенти застосовують основні принципи створення відеоматеріалів з демонстраційного експерименту:– ілюстративність (надають можливість ілюструвати матеріал, що викладається, не розкриваючи зміст теми замість викладача);– фрагментарність (надають можливість дозовано викладати матеріал, залежно від швидкості сприйняття учнями та студентами);– методична інваріантність (відео фрагменти можна використовувати на розсуд викладача на різних етапах заняття);– лаконічність (ефективного викладення більшої кількості інформації за короткий час);– евристичність (подання нового матеріалу настільки зрозуміло, щоб нові знання виявились доступними для свідомого засвоєння учнями та студентами).Створені студентами відео продукти розглядаються на узагальнюючому занятті, обговорюються всіма членами групи та викладачем, що проводить практичне заняття. Найкращі з них застосовуються під час проведення педагогічного практикуму та на заняттях з «Методики викладання хімії».Використовуючи мультимедійні засоби навчання, можна проводити повноцінні уроки і заняття з хімії поза кабінетом хімії або в кабінетах без спеціального обладнання: витяжної шафи, демонстраційного стола, водопроводу тощо. Це дає змогу розширити можливості проведення уроків хімії в інших навчальних кабінетах, забезпечуючи мобільність.Засоби мультимедіа дозволяють одночасно використовувати різні канали обміну інформацією між комп’ютером і навколишнім середовищем. Одним із достоїнств застосування засобів мультимедіа в освіті є підвищення якості навчання.Розвиток сучасної освіти дозволяє чітко визначити місце та роль мультимедійних технологій у системі засобів навчання. Викладачі різних дисциплін використовують мультимедійні засоби в процесі відбору й накопичення інформації з даного предмету, систематизації й передачі знань, організації навчальної діяльності, створення різних її видів і форм. Це сприяє розробленню різноманітних мультимедійних навчальних продуктів та методичних рекомендацій щодо їх застосування в загальноосвітній та вищій школі. Модернізація системи освіти, яка характеризується впровадженням мультимедійних технологій у навчальний процес, призводить до значної корекції навчальних планів, програм, підручників, методичних розробок. Усвідомлення особливої ролі мультимедійних технологій приведе до ще більшої суттєвої інтеграції навчальних дисциплін. У зв’язку із зростаючим значенням комп’ютеризації виникає потреба в усвідомленому використанні цього потужного інтелектуального засобу. А це під силу буде лише досвідченому кваліфікованому спеціалісту-викладачу. Саме введення нової дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» дозволить майбутнім фахівцям з хімії набути відповідних знань і вмінь.

Стаття присвячена одному з аспектів професійної підготовки майбутнього філолога – формуванню іншомовної комунікативної компетентності. У статті розкривається значення іншомовної комунікативної компетентності філолога для здійснення професійної діяльності; аналізуються змістові складові компоненти комунікативної компетентності, зокрема лінгвістичний, соціокультурний і прагматичний компоненти; визначається сутність поняття “комунікативна компетентність”, висвітлюються особливості та специфіка іншомовної комунікації на різних етапах навчання. Встановлено, що іншомовна комунікативна діяльність на початковому етапі характеризується загальною емоційною забарвленістю та неопосередкованістю інформації, що передається; орієнтацією в комунікативній діяльності на викладача, його авторитет та схвалення, на особистісно важливі знання; сприйманням себе та інших у комунікативній діяльності на рівні відчуттів і уявлень; сприйманням представників інших культур крізь призму цінностей та стандартів, прийнятих у власній культурі. На завершальному етапі навчання іншомовна комунікативна діяльність майбутніх філологів характеризується формуванням індивідуального стилю комунікативної діяльності; ускладненням висловлювань, вибором мовних засобів відповідно до ситуації спілкування; спрямованістю висловлювання на реципієнта; сприйманням себе та інших через самостійні судження, умовиводи, докази; сприйманням норм власної культури через усвідомлення їхньої відносності та культурної специфічності. Доведено, що моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор сприяють закріпленню іншомовних комунікативних навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії. Автор окреслює основні психолого-педагогічні умови, які впливають на формування іншомовної комунікативної компетентності майбутнього філолога у процесі професійної підготовки.

Стаття присвячена проблемі застосування культурологічного підходу при навчанні іноземної мови аспірантів у нелінгвістичній аспірантурі в умовах зростання культурних функцій освіти, забезпечення її культуроцентричності, формування та удосконалення професійно орієнтованої міжкультурної комунікативної компетентності аспірантів. Зазначено, що культурологічний підхід уможливлює формування особистості як суб’єкта культури та моралі, гармонізацію взаємодії та взаєморозуміння особистості з суспільством, формування внутрішнього світу людини, культурологічного світорозуміння, засвоєння та усвідомлення культурних норм і духовних цінностей, інтеграцію в національну та світову культуру, розвиток мислення, комунікативності, креативності та готовності до творчості в професійній сфері. Підкреслено, що культурологічний підхід у навчанні іноземної мови (мова є складовою культури, мова і культура нерозривно пов’язані) також забезпечує процес акультурації особистості, формування полікультурної компетентності, здатності брати участь у міжкультурній комунікації, готовносты до діалогу культур, створення основи для розуміння взаємозв’язку та взаємодії національної культури та культури народів, мова яких вивчається. Акцентовано, що культурологічна складова навчання іноземної мови повинна здійснюватися з урахуванням когнітивної функції мови. Зроблено висновок, що використання культурологічного підходу у навчанні аспірантів в нелінгвістичній аспірантурі є доцільним. Перспективним видається поєднання тематичного (наприклад, аналіз сучасного англомовного наукового дискурсу, діловий етикет) та філологічного (наприклад, виявлення, систематизація та інтерпретація іншомовного відображення явищ, специфічних для країни, мова якої вивчається, та мовленнєвий етикет) способів подання культурологічної інформації.

Формулювання проблеми. Урахування під час навчання фахових математичних навчальних дисциплін принципу фундування знань у процесі вивчення основних математичних понять надає можливість студенту вибирати індивідуальну освітню траєкторію та специфіку майбутньої професійної діяльності. У зв'язку з цим математична освіта майбутнього вчителя математики в даний час потребує якісних змін. Цифрові технології надають широкі можливості модернізації підготовки майбутніх учителів математики. Матеріали і методи. Системний аналіз наукової, навчальної та методичної літератури; порівняння та синтез теоретичних положень; узагальнення власного педагогічного досвіду та досвіду колег з інших закладів вищої освіти, деякі загально математичні та спеціальні методи різницевого числення. Результати. У статті розглянуто особливості реалізації фундування знань у процесі вивчення математичних понять під час освоєння математичної діяльності у різних математичних курсах засобами цифрових технологій у фаховій підготовці майбутніх учителів математики на прикладі одного із досить універсальних методів знаходження скінченних сум, в основі якого лежать поняття та інструменти різницевого числення, що є дискретним аналогом інтегрування. Наведений метод проілюстровано достатньою кількістю прикладів знаходження скінченних сум, які підтверджують універсальність застосування даного методу для досить широких класів послідовностей. Важливим є саме опанування студентами наскрізної ідеї застосування універсальних методів знаходження скінченних сум, а не їх конкретна реалізація та проведення громіздких обчислень. Вважаємо, що доцільно доповнити технології навчання фахових математичних дисциплін у вищій школі провідним спеціалізованим програмним забезпеченням з математики. Висновки. Реалізація такого підходу дозволить сформувати у майбутніх учителів математики знання та уявлення про міжпредметні зв'язки у шкільному курсі математики, про можливості використання цифрових технологій в процесі вивчення шкільного курсу математики, розвивати уміння самостійно збирати, аналізувати, передавати математичну інформацію, використовувати програмні засоби та апаратні пристрої для здійснення збору, обробки, зберігання та передачі інформації, оцінювати та обирати засоби цифрових технологій для організації навчального процесу з математики, усвідомлення можливостей інформаційного середовища для забезпечення якості навчально-виховного процесу в умовах Нової української школи.

У статті проаналізовано проблему наративної компетентності практичного психолога як основний складник його професійної компетентності. Показано, що професійна компетентність психолога є складним психологічним утворенням, яке забезпечує успішність його професійної діяльності та включає в себе систему діяльнісно-рольових (знання, уміння і навички) та особистісних (професійно важливих якостей) характеристик, важливе місце серед яких займає наративна компетентність. Наративна компетентність передбачає сформованість в особистості наративу як структурної рамки та наявність «набору» базових наративів, що мають соціокультурну природу, вмінь розгортати наративні структури у зв’язну розповідь або історію. Націленість психологічної допомоги на роботу із запитами клієнтів, що будуються на наративі як історії життя людини, яка звернулася за допомогою, робить надзвичайно важливим вивчення наративної компетентності, що реалізується в процесах розуміння та самопізнання, осмислення та переосмислення активним суб’єктом інформації про навколишній світ і себе в ньому. Виявлено, що наративна компетентність є складником професійної компетентності практичного психолога і засобом усвідомлення ним власного досвіду та власної особистості, що виражається у вмінні побачити за історією особистості у ході надання психологічної допомоги її індивідуальний наратив. Зроблено висновок про те, що несуперечлива Я-концепція, рефлексивність, діалогічна спрямованість у спілкуванні, керування почуттями й емоціями інших (складові частини емоційного інтелекту), чутливість-раціональність (складники комунікатинної компетентності) є комплементарними до особистості практичного психолога якостями, наявність яких обумовить забезпечення особистісного зростання клієнта в процесі індивідуальної і групової роботи.

Проаналізовано антропорятівний та глибинно-екологічний підходи до розуміння сутності енвайрон- менталізму. Запропоновано визначення енвайронменталізму як глобальної екологічної течії, що визнає самоцінність природного світу, всіх його елементів та має на меті порятунок людства від світових екологічних загроз, шляхом досягнення стійкого балансу планетарної екосистеми, забезпечення належного стану навколишнього природного середовища, гармонійного розвитку людини і природи. Розроблено типологію глобалістичної свідомості за ставленням до розв’язання глобальних проблем у сфері взаємовідносин людини і природи. Основні типи глобалістичної свідомості, по мірі зростання рівня бережливості у ставленні до природи, розташовано у наступній послідовності: екодеструктивний, антропоцентричний, екоспоживацький, екотрадиційний, енвайронментальний, священно-етичний, природоцентричний та антропофобський. Розробляючи типологію глобалістичної свідомості за зазначеним критерієм також виділено її нейтральний тип. Доведено, що енвайронментальна глобалістична свідомість є екологічно орієнтованою системою уявлень, яка відображає шляхи розв’язання глобальних екологічних проблем у відповідності до принципів енвайронменталізму. Цей тип глобалістичної свідомості відрізняється високим ступенем усвідомлення глобальних екологічних проблем, стійким прагненням до реалізації ефективних способів їх гуманного розв’язання, чим обумовлюється його оптимальність, необхідність максимального поширення серед населення планети. Зроблено висновок, що становлення енвайронментальної глобалістичної свідомості, як запоруки порятунку людства від власноруч створених глобальних екологічних загроз, може бути значно прискорене за умов відповідного сприяння з боку урядів, засобів масової інформації, навчальних закладів, політичних партій, громадських організацій та інших інститутів політичної соціалізації.

У статті розкрито проблему технологічного забезпечення ситуативної тривожності майбутніх практичних психологів. Визначено, що під технологією розвитку саморегуляції ситуативної тривожності майбутніх психологів розуміємо комплексну систему технологічних процедур, що спрямована на зниження рівня прояву ситуативної тривожності. Сформульовано мету, принципи технології. Обґрунтовано, що теорія поетапного формування розумових дій (О. Леонтьєв, П. Гальперін, Д. Ельконін, Н. Тализіна та ін.) і принцип соціального генезу вищих психічних функцій (Л. Виготський) є методологічною основою розробки технології саморегуляції ситуативної тривожності майбутніх психологів. Установлено основні етапи технології: діагностичний, підготовчий, основний, підсумковий (контрольний). Визначено мету кожного з етапів: (діагностичний етап – виявлення рівня прояву ситуативної тривожності щодо проведення формувального етапу технології; підготовчий етап – активізація студентів, надання інформації про методи саморегуляції ситуативної тривожності; усвідомлення студентами необхідності зниження ситуативної тривожності; основний етап – зовнішня регуляції довільної дії щодо застосування методів саморегуляції ситуативної тривожності: за допомогою викладача; самостійно, коли вправляння супроводжується значним вольовим зусиллям і почуттям упевненості; довільна регуляція дій у процесі застосування методів саморегуляції ситуативної тривожності; підсумковий (контрольний) етап – повторне визначення рівня прояву ситуативної тривожності щодо виявлення ефективності технології). Розроблено технологічну карту механізму розвитку саморегуляції ситуативної тривожності майбутніх психологів, де, окрім мети, визначено засоби й очікуваний результат на кожному етапі реалізації технології. Послідовно розкрито суть кожного з етапів. Очікується, що в процесі послідовної реалізації кожного з етапів сформуються навички саморегуляції ситуативної тривожності та ефективні патерни поведінки в ситуаціях, які можуть викликати тривожність майбутніх психологів.

У статті проаналізовано проблему психічного здоров’я працівників ризиконебезпечних професій. Розглянуто історію питання та сучасний її стан. Вивчено критерії психічного здоров’я працівників ризиконебезпечних професій як основного в порушеній проблемі, уточнено їхній перелік. Встановлено, що основним науковим підходом до визначення критеріїв психічного здоров’я працівників ризиконебезпечних професій є їх поділ відповідно до прояву психічного: психічні процеси як здатність до динамічного відображення дійсності в різних формах психічних явищ (відповідність психічного відображення об’єктам дійсності й характеру реакцій на зовнішні подразники; критичність до себе і власної психічної діяльності та її результатів; здатність до логічної обробки інформації в умовах, що швидко змінюються); психічні стани як прояви відносно тимчасових статичних явищ психіки (самовладання, здатність до адаптації в різних умовах, здатність до тривалого збереження активності в екстремальних та кризових ситуаціях, усвідомлення і дотримання техніки безпеки та гігієни праці); психічні властивості як прояви стійких психічних явищ (впевненість у собі, зосередженість, відповідальність за своє життя та життя оточуючих, потреба в професійному саморозвитку, готовність до особистісного зростання, здатність адекватно планувати власну життєдіяльність відповідно до життєвих та кар’єрних цілей). Визначено критерії психічного нездоров’я зазначених фахівців, до яких віднесено: зниження когнітивної активності, неорганізованість мисленевих процесів, навіюваність, агресивність, підвищена ворожість, наявність шкідливих звичок, втрата віри в себе та колектив, знижений рівень відповідальності. Перспектива подальших досліджень лежить у площині вивчення основних суб’єктів впливу на психічне здоров’я працівників ризиконебезпечних професій, зокрема фахівців ДСНС України.

У статті представлено дослідження наративного конструювання життєвого досвіду, зокрема досвіду розірвання шлюбу розлученими жінками. У психолого-герменевтичному контексті запропоновано розуміння наративного конструювання як основного типу дискурсивного конструювання досвіду, що забезпечує текстову об’єктивацію та впорядкування життєвих подій. Метою статті є виявлення психологічних особливостей інтерпретаційних стратегій наративного конструювання події розірвання шлюбу жінками. Показано, що структура організації життєвого досвіду та видів його інтерпретації впливає на формування перспективи особистості і на майбутній розвиток. Узагальнено розвивальні функції кризового стану, відображеного в автобіографічному наративі, а саме: перевизначення ідентичності; активізація пошуку нових смислів; перегляд мотиваційно- ціннісної сфери; зміна часо-просторової організації життя, створення нових моделей бажаного «Я». Основною умовою активізації інтерпретаційних процесів є відкритість новому досвіду, готовність до трансформацій і самозмін. Представлено основні типи інтерпретаційних стратегій, що мають індивідуальну специфіку, зумовлену соціокультурним впливом і смисловим збагаченням нарації у процесі життєздійснення, наративною компетентністю та сформованістю метакогніцій. Зазначено, що серед виявлених у результаті дискурсивного аналізу п’яти стратегій («драматична», «декларативна», «прагматична», «акузаційна» та «аналітична») ознаками продуктивності наділені «аналітична» та «прагматична» стратегії, що включають розуміння позиції іншої сторони, інтелектуальне моделювання та зважування, усвідомлення факту вичерпаності минулого досвіду. Загальною характерною ознакою «демонстративної», «декларативної» та «акузаційної» стратегії наративного конструювання є переважання фактологічної інформації, а також викривлення чи навіть сплощення реальності внаслідок перетворення оповіді на «тільки про себе» чи «тільки про іншого». У такому випадку наративізація досвіду не використовується як інструмент продуктивного переосмислення.

Вивчення досвіду зарубіжних країн дає підстави стверджувати, що нині відбувається переорієнтація освітніх програм та педагогічних технологій на компетентісний підхід. Відомі міжнародні організації, що працюють у сфері освіти, активно досліджують питання компетентнісно зорієнтованої освіти, з-поміж них – ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Рада Європи, Організація європейського співробітництва та розвитку, Міжнародний департамент стандартів тощо.У зв’язку з переходом до кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищій школі рівень інформаційно-комунікаційних компетентностей студентів вважається одним із головних чинників розвитку всієї системи освіти.Компетентнісний підхід визнаний ключовим положенням у реформуванні освіти країн Європейського Союзу і розглядається як базова конструктивна ідея безперервної освіти.Упровадження компетентнісного підходу в навчально-виховний процес вищої школи України є одним із провідних напрямів оновлення змісту освіти. Як зазначає І. Зязюн, головною метою вищої освіти має бути становлення цілісної і цілеспрямованої особистості, готової до вільного гуманістичного орієнтованого вибору та індивідуального інтелектуального зусилля, що володіє багатофункціональними компетентностями [2].Використання інноваційних технологій освіти у навчально-виховному процесі – одна з умов реалізації компетентісного підходу.Аналіз наукової літератури свідчить про те, що питання інформаційно-комунікаційних компетентностей привертає увагу багатьох дослідників (М. І. Жалдак, О. М. Спірін, Ю. В. Триус та ін.)Проте, незважаючи на достатньо широкий спектр публікацій, присвячених даній проблемі, полеміка навколо визначення шляхів формування інформаційно-комунікаційних компетентностей триває. Це пов’язано із тим, що формування інформаційно-комунікаційних компетентностей у студентів, зокрема у тих, що не зорієнтовані на інформатику як на фах, стає атрибутивною компонентою навчального-виховного процесу ВНЗ.Активізація процесу навчання прямо пропорційно пов’язана із розвитком інформаційних технологій та розширенням функціональних можливостей сучасної техніки, адже комп’ютери сьогодні широко застосовуються на усіх етапах навчально-виховного процесу.Ю. І. Машбиць виділяє такі позитивні аспекти використання комп’ютерної техніки в освітньому процесі:– розширення можливостей подання даних;– можливість посилити мотивацію навчання;– гнучкість керування навчальним процесом і, як результат, якісна зміна контролю за діяльністю студентів;– формування у студентів рефлексії своєї діяльності тощо [3].Застосування ІКТ у навчальній діяльності сприяє формуванню таких якостей особистості як гнучкість, структурність, креативність мислення. Це створює можливості нового, нетрадиційного сприйняття очевидних фактів, встановлення зв’язків між новими та старою інформацією, а також формуванню інформаційно-комунікаційних компетентностей.О. М. Спірін подає таке тлумачення поняття інформаційно-комунікаційної компетентності (ІКК): це підтверджена здатність особистості автономно і відповідально використовувати на практиці інформаційно-комунікаційні технології для задоволення власних індивідуальних потреб і розв’язування суспільно значущих, зокрема професійних, задач у певній предметній галузі або виді діяльності.П. Мерріл визначає інформаційно-комунікаційну компетентність («ICT competence») як готовність застосовувати на практиці засвоєні знання та навички в галузі інформаційних і комунікаційних технологій [4].І. О. Зимня виділяє поняття «компетентності в галузі інформаційних технологій», до якого входять: прийом, переробка, видача інформації; перетворення інформації, мультимедійні технології, комп’ютерна грамотність; володіння електронною, Інтернет-технологією [1].Зміст інформаційно-комунікаційних компетентностей науковці розуміють як володіння сучасними інформаційними технологіями загального призначення, вміння користуватись інструментарієм і продуктами інформаційних технологій загального вжитку, а також володіння технологіями пошуку, введення, обробки та виведення інформації.Проаналізувавши та узагальнивши різні визначення інформаційно-комунікаційної компетентності, запропоновані дослідниками, пропонуємо своє бачення даного поняття, а саме інформаційно-комунікаційна компетентність – це впевнене та раціональне застосування ІКТ для створення, зберігання, пошуку та обміну інформацією у навчально-дослідницькій діяльності, на роботі та дозвіллі.Структурними складовими ІК компетентностей визначено такі компоненти: мотиваційно-ціннісний (зацікавленість в ІКТ, схильність до діяльності у сфері ІКТ, усвідомлення мотивів і мети цієї діяльності); змістовно-проектувальний (теоретичні знання, уміння, навички, пізнавальна активність); когнітивно-операційний (ступінь освоєння ІКТ і науково-методологічними основами їх використання в професійній діяльності); особистісно-рефлексивний (власний стиль, здатність оцінювати власну діяльність та її результати, самоосвіта) [5].Зважаючи на велику кількість проектів та установ, що оцінюють ІК компетентність, у різних країнах європейського простору, у 2006 році за участю «Qualifications and Curriculum Authority» було створено єдині стандарти для оцінки ІКТ-компетентності. Вони містять у собі загальні розділи (теми), рівні та детальні дескриптори оцінки ІК компетентностей, а саме: використання ІК; знаходження та відбір інформації; використання ІК для комунікації.Якісне формування ІК компетентностей студентів ВНЗ буде можливим за умов:здійснення моніторингу рівня сформованості інформаційно-комунікаційних компетентностей;застосування інноваційних, особистісно зорієнтованих технологій навчання;наявності відповідної технологічної та методичної навчальної бази;комплексного використання різних форм та методів навчання.

У статті подано матеріали аналітичного дослідження періоду заснування і розвитку добровільних спортивних товариств Станіслава після Другої світової війни. На нашу думку, ці історичні матеріали розкривають можливості систематизації знань молоді у галузі національно-патріотичного фізичного виховання і спорту. Сучасні соціально-економічні і політичні трансформації українського суспільства, що супроводжуються, окрім іншого, зниженням рівня життя населення, його соціально-майновим розшаруванням, пропагандою жорстокості, бездуховності, насильства, вплинули на моральні норми і цінності молодого покоління. Молодь виявилася неготовою до сприйняття змін, які відбуваються у всіх сферах життєдіяльності. Тому найголовнішим пріоритетом гуманітарної політики в Україні і важливим складником національної безпеки має стати патріотичне виховання молоді, котре вплине на усвідомлення нею власної ідентифікації зі своєю Батьківщиною, відчуття гордості за досягнення свого народу, необхідності збереження унікальності культури країни та захисту інтересів власного народу. Крізь призму наукового дослідження розвитку добровільних громадських організацій національно-патріотичне виховання набуває характеру системної і цілеспрямованої діяльності освітніх закладів, органів місцевого самоврядування, організацій громадянського суспільства, громадян з формування у людини і громадянина високої національно-патріотичної свідомості, почуття відданості своїй Українській державі. В основу нашого дослідження покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму та утвердження національних цінностей молоді. Важливим складником нашого дослідження є поширення інформації про досягнення наших співвітчизників та їхній внесок у скарбницю світової цивілізації, зокрема у сферах спорту, освіти, науки, висвітлення внеску представників корінних народів та національних меншин України та громадян інших держав у боротьбу за державну незалежність і територіальну цілісність України, процес її державотворення, вітчизняну наукову, духовно-культурну спадщину.

У статті вивчено наявні підходи до виокремлення довіри як цінності, що поділяють успішні проєктні команди, які залучені до процесів інноваційного розвитку територій і громад через реалізацію проєктів, програм і їх портфелів. Показано, що довіру виокремлено серед трьох ключових цінностей мережевої взаємодії разом із незалежністю і відповідальністю. У контексті дослідження було акцентовано на тому, що довіра може виникнути лише на основі спільних цінностей, зіставленого сприйняття соціального світу, своїх власних та інших соціальних практик, усвідомлення можливості їхнього узгодження. Дістав подальшого розвитку підхід щодо визначення довіри як однієї з п’яти базових цінностей, які забезпечують формування середовища управління знаннями в організаціях і спільнотах практики, а саме: довіра; відкритість; повага; гармонія; відповідальність. За пропонованим підходом спрямування довіри має два напрями: до джерела інформації/знань; до реципієнта/тів, який/які залучені до трансферу знань. Наведено результати дослідження щодо важливих елементів успіху у налагодження партнерських відносин в публічному управлінні, які були отримано через генерування «хмари слів» як відповідь на запитання, поставлені публічним службовцям вищого рівня кількох провідних країн світу. Зазначене дослідження дозволило виокремити п’ять цінностей, які можуть бути визначені як ключові для розвитку нової культури публічного управління: прозорість; довіра; відкритість; розуміння; доброчесність. Охарактеризовано 16 ключових форм поведінки за трьома вимірами довіри за підходом Д. та М. Рейнів, які допомагають командам розбудувати практики поведінки, необхідні для створення та підтримки довіри. Зроблено висновок, що одним із пріоритетних підходів до формування довіри на рівні проєктних команд, а також в оточенні проєктів та програм місцевого розвитку має стати імплементація проєктного і програмного менеджменту, який є «чутливим до конфліктів».

У науковій статті здійснено характеристику системи органів суб'єктивних публічних екологічних прав. Метою статті є дослідження системи органів суб'єктивних публічних екологічних прав. Підкреслено, що реалізація суб'єктивного публічного права є неможливою без вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій, певного обов'язку, реалізація якого має відбуватися в межах управлінської діяльності в активній формі. До системи суб'єктивних публічних прав віднесено право особи на власні дії; право особи вимагати від суб'єкта владних повноважень вчинення певних дій; право приватної особи вимагати надання публічних (зокрема, адміністративних) послуг; право на оскарження дій, бездіяльності та її результатів органів публічної адміністрації. Аргументовано, що об'єктивізація публічного екологічного інтересу пов'язується з його виникненням до моменту набуття повної правосуб'єктності учасником правовідносин та усвідомлення ним соціальної значущості ефективності його реалізації. Обґрунтовано доцільність розуміння під суб'єктивним публічним екологічним правом приватної особи визначену чинним законодавством можливість участі приватної особи у реалізації природоохоронної (екологічної) функції держави. Визначено, що змістом суб'єктивного публічного екологічного права є задоволення соціального інтересу у запобіганні виникненню надзвичайних екологічних ситуацій, забезпеченні раціонального використання природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, що своїм результатом має зростання рівня якості життя та здоров'я людини. Встановлено, що видами суб'єктивних публічних екологічних прав є право на вільний доступ до інформації про стан довкілля, право об'єднуватись у громадські природоохоронні формування, право одержання екологічної освіти тощо, а до системи органів у сфері реалізації та захисту суб'єктивних публічних екологічних прав належать органи загальної, спеціальної та міжгалузевої компетенції. Центральним органом державної влади у сфері суб'єктивних публічних екологічних прав є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України як центральний орган виконавчої влади, а також його територіальні управління на регіональному рівні.

Метою статті є аналіз сучасної інформації щодо біологічних особливостей проса посівного, усвідомлення світового досвіду та узагальнення агротехнологічних і господарських переваг культури, вивчення сучасних тенденцій його виробництва та особливостей вирощування, перспектив ефективного використання біологічних переваг культури у системі сучасного аграрного виробництва в аспекті поточних світових викликів та проблем зумовлених війною Росії в Україні. Методика досліджень. Робота виконана з використанням аналізу та узагальнення опублікованих результатів наукових досліджень вітчизняних та закордонних вчених. Були застосовані загально визнані методи наукового пізнання – діалектичний, абстрактно-логічний та аналітичний метод. Результати досліджень. На основі узагальнення наукових вітчизняних і закордонних розробок та практичного досвіду виділено унікальні біологічні особливості проса як скоростиглість, широка межа терміну сівби, посухостійкість, жаровитривалість, пластичність до умов вирощування, широке господарське використання біологічної маси. Зосереджено увагу, що зазначені особливості проса дозволяють успішно його використовувати для коригування зернового та кормового балансу, оптимізації польових та зрошуваних сівозмін порушених у наслідок екстремальних погодних явищ та військових дій. Велика кількість вітчизняних сортів забезпечує одночасно широку можливість вибору для конкретних умов, проте потребує урахування їх морфофізіологічної реакції на специфічні умови альтернативного розміщення, що поєднано із ключовими технологічними елементами, та впливає на ефективність використання факторів інтенсифікації. Вирощування проса дозволяє отримувати повноцінну зернову продукцію та, по завершенню обмежень, спрощено перейти до традиційної системи аграрного виробництва. Висновки. Просо посівне є унікальною культурою широкого використання, що дозволяє адаптувати та стабілізувати аграрне виробництво в екстремальних умовах гібридної війни. Наукові дослідження щодо раціонального використання культури в сівозмінах інтенсивного типу повинні бути спрямовані на розробку ресурсоощадних та адаптивних технологій спрямованих на підвищення продуктивності і окупності витрат у сівозміні в цілому.

Необхідність формування особистості школяра як творчої, розвиток потенційних можливостей кожної дитини, підготовка її до плідної продуктивної праці викликана зростанням соціальної ролі особистості гуманного та демократичного інформаційного суспільства, динамізмом, який присутній сучасній цивілізації, інтелектуалізацією праці, швидкою зміною техніки та технології у всьому світі. Школа покликана якомога ра­ніше виявити якості творчої осо­бистості в учнів і розвивати їх в межах можливого у всіх школярів. Одним із напрямків здійснення цього завдання є впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) навчання. Тому вирішення проблеми підвищення кваліфікації вчителя в галузі ІКТ потребує пошуку нових шляхів удосконалення якості його підготовки та перепідготовки, формування уміння поєднувати традиційні методичні системи навчання із новими інформаційно-комунікаційними технологіями, використовувати їх для підготовки супроводу, аналізу, коригування навчального процесу, управління навчальним процесом і навчальним закладом. На важливості формування у вчителя математики високого рівня інформаційної культури, що передбачає вміння грамотно працювати з будь-якою інформацією, акцентують увагу в наукових працях М.І. Жалдак та Г.О. Михалін. До основних компонентів відносять розуміння сутності інформації та інформаційних процесів, їх ролі в процесі пізнання навколишньої дійсності та перетворюючої діяльності людини, проблем подання, оцінки і вимірювання інформації, її сприймання і розуміння, усвідомлення сутності інтелектуально-пошукових систем. Це допоможе вчителю успішно впроваджувати в навчальний процес особистісно орієнтовані проектні технології навчання. А саме, засобами інформаційних технологій школярі зможуть вести пошук та обробку інформації, представляти результати досліджень і оформляти звіти.Вміле проведення обчислювальних експериментів засобами ІКТ в навчанні математики забезпечує ефективний розвиток творчого мислення школяра через реалізацію навчання як відкриття, навчання як дослідження. У зв’язку з цим перед вчителем постає проблема розуміння сутності неформалізованих, творчих компонентів мислення, а також постановка проблеми і добір потрібних операцій, що приводять до її розв’язання. Вкрай необхідними в ході дидактичної гри з комп’ютерною підтримкою є уміння вчителем математики добирати і разом з учнями формулювати мету дослідження, здійснювати постановку задач, висувати гіпотези самому і спонукати до цього учнів, будувати інформаційні моделі досліджуваних процесів і явищ, аналізувати їх за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій та інтерпретувати отримані результати, систематизувати, осмислювати і формулювати висновки, узагальнювати спостереження, передбачати наслідки прийнятих рішень та вміти їх оцінювати. Суттєвим для роботи вчителя математики є питання визначення місця дидактичної гри в системі інших видів діяльності на уроці та педагогічна доцільність використання її на різних етапах роботи з навчальним матеріалом. Тобто, вчитель має бути компетентним в питанні добору раціональних методів та засобів навчання у відповідності до цілей, змісту навчання та індивідуальних особливостей учнів, їх нахилів та здібностей, в тому числі і необхідних педагогічних програмних засобів. Важливі уміння розробляти програму спостереження, досліду, експерименту; добирати послідовність операцій і дій у діяльності. В той же час слід зауважити, що використання ППЗ в навчальному процесі має бути доцільним, оптимально виправданим.Питання підвищення інформаційної культури вчителя тісно пов’язане з формуванням компетентностей вчителя з математики та з ІКТ, чому приділено значну увагу в роботах С.А. Ракова та Ю.В. Триуса. Надзвичайної ваги набуває технологічна компетентність фахівця-математика, тобто володіння сучасними математичними пакетами. В той же час в учителя має бути сформована така риса інформаційної культури, як розуміння того, що автоматизовані інформаційні системи необхідні чи достатні для розв’язування далеко не всіх задач. Розуміння сутності математичного моделювання, адекватності моделі досліджуваному явищу, коректності постановки задачі, стійкості методу розв’язування та відповідного алгоритму, впливу похибок необхідне педагогу незалежно від того, використовує він у своїй роботі комп’ютери чи ні. Уміння оцінювати доцільність використання математичних методів для розв’язування індивідуально і суспільно значущих задач визначає методологічну компетентність учителя математики.Розвиток програмного забезпечення комп’ютерів досяг такого рівня, коли в багатьох випадках алгоритм досягнення мети може побудувати сам комп’ютер. Однак, актуальним є розуміння сутності поняття алгоритму, уявлення про програмування і мови програмування, володіння основами алгоритмізації, програмування, арифметичними та логічними основами ЕОМ, елементами схемотехніки ЕОМ. І особливо для вчителів таких спеціальностей, як “Математика та основи інформатики”, котрим необхідні не тільки знання великої кількості стандартних алгоритмів, а й уміння створювати нові алгоритми і навчати цьому школярів, в тому числі і засобами ІКТ, умінь навчати учнів користуватися ними. Вирішенню окреслених проблем мають сприяти курси підвищення кваліфікації, майстер-класи методкабінетів, курс “Інформаційно-комунікаційні засоби навчання математики”. Детальні пропозиції з їх організації представлені у доповіді.

Мета статті полягає у визначенні змістового наповнення та ролі смислових конструктів й ціннісних орієнтацій, що регулюють мовленнєву поведінку дитини 5-7 років у взаємодії з дорослими та однолітками. Збір даних щодо виявлення особливостей вибору та змісту ціннісних орієнтацій дітей використано серію завдань, які об’єднані експрес-діагностикою сфери ціннісних орієнтацій дошкільника, бесіду «Чинники вибору дитиною соціально значимих цінностей», методика обстеження рівня комунікативно-мовленнєвого розвитку. Результати дослідження ціннісної складової в розвитку комунікативно-мовленнєвого розвитку дозволяє на основі аналізу обстеження мовлення та його прояву у поведінці дитини старшого дошкільного віку підтвердити наступні положення. Діяльність особистості в контексті певної сфери реальності визначається станом напрацьованої на даний час системи конструктів щодо неї та відображає досвід, що має дитина та ступінь усвідомлення цього досвіду в поняттях. При цьому системи конструктів можуть бути дуже різними у плані складу, змісту та організації взаємовідношень. Всі взаємопояснення та доповнення зв’язків полягають у тому, що оцінювання різними конструктами у досвіді даної людини може бути наповнено та пов’язано емоційно значущими для дитини ситуаціями та досвідом спілкування з близькими дорослими, а також з тією змістовно значущою провідною діяльністю, яка сформована у дитини. Вибір рішення дитини про подальшу участь у мовленнєвій ситуації залежить від здатності дитини виділити головний зміст ситуації взаємодії та здатності до вибору основного принципу зміни ситуації. Якщо орієнтовно-дослідницька і виконавська частина комунікативно-мовленнєвої діяльності націлює дитину на постійну увагу до людини як головного змісту будь-якої інформації в різних видах предметно-практичної діяльності, то це сприяє розвиткові комунікативних властивостей особистості. Орієнтація на людину, комунікативна спрямованість у взаємодії визначає швидке і якісне засвоєння мови, необхідного як інструмента соціального контакту, забезпечує розвиток здібності застосування мови для реальних цілей і задач мовного спілкування.

У фокусі нашого дослідження перебуває поняття «ідентич- ність», яке розглядаємо у термінах перекладацьких студій. Термін «ідентич- ність» має багато визначень та тлумачень у нелінгвістичних дослідженнях, де він визначається як феномен чіткого усвідомлення мовцем своєї належності до певного соціального та/або особистісного статусу в рамках соціальних ролей. Метою дослідження є доведення на основі аналізу дібраного ілюстра- тивного матеріалу статусу стратегії самопрезентації як засобу маніфес- тації ідентичності в перекладі. Методами дослідження послугували: метод суцільної вибірки, метод електронної обробки баз даних, метод порівняльного перекладацького аналізу. У роботі розглянуто реалізацію ідентичності за посередництвом самопрезентації як стратегії англомовного дискурсу. Нау- кова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше стратегія самопре- зентації розглядається крізь призму перекладацьких студій та постає як засіб передачі ідентичності в перекладі. Утілення стратегії самопрезента- ції передбачає залучення низки локальних та глобальних стратегій і тактик та імплементується в дискурсі за допомогою самопрезентем – висловлень, використання яких має на меті ідентифікацію мовця, надання особистої інформації про нього, тобто його особистісні, індивідуальні та ситуативні характеристики або оцінки цих характеристик. Важливим складником пере- кладу ідентичності вважаємо втілення стратегії самопрезентації шляхом перекладу самопрезентем. Перебіг нашого дослідження засвідчив, що функ- ція перекладу тут полягає у збереженні когнітивного підґрунтя та кінцевих цілей передачі самопрезентем у цільовому тексті, а реалізація цієї функції видається можливою лише шляхом відтворення або адаптації. Ілюстративні фрагменти, наведені у нашій роботі, верифікували, що відтворення під час перекладу висловлень-самопрезентем може бути успішно застосоване у разі лінгвокультурної подібності вихідної та цільової мов та культур. Адаптація ж, своєю чергою, застосовується під час перекладу висловлень-самопрезен- тем, які мають специфічні риси, притаманні вихідній лінгвокультурі, у зв’язку з чим, відповідно, виникає потреба у певних змістових та структурних тран- сформаціях.

Стаття присвячена висвітленню ролі сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників. Автори констатують, що кожна сім'я має свої сімейні традиції. Автори розглядають такі чинники, які впливають на формування сімейних традицій: матеріальне та економічне забезпечення, соціальний статус та рівень освіти батьків, місце проживання (місто, село), звичаї та традиції в сім’ї, кількість членів сім’ї, ставлення до дітей тощо. Громадянська культура старшокласника в сучасних умовах розглядається як його готовність та здатність громадянина до активної участі в діяльності суспільства та держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав та обов'язків. Запорукою національного відродження України є відновлення духовного багатства, збереження досвіду попередніх поколінь. І, навпаки, кожен незаповнений розрив у системі передачі етнокультурної інформації від одного покоління до іншого продовжуватиме вести до духовного зубожіння етносу, гальмуватиме розвиток патріотичних почуттів. У цьому практичний інтерес до вивчення та примноження українських народних звичаїв та сімейних традицій. Увага приділяється таким звичаям, як розумовий світогляд, втілений в рухах і діях, світосприйняття та відносини між індивідами. Зазначається необхідність проведення найважливіших державних свят у сімейних традиціях для формування громадянської культури старшокласників. Автори звертають увагу на те, що навчально-виховний процес у сім’ї організований педагогічно грамотно, якщо для всієї родини є важливими державні свята, події, історичні дати, а також сімейні традиції. Виокремлено такі напрями впливу сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників: інформаційний, емоційний, діяльнісний. Вплив сімейних традицій на формування громадянської культури старшокласників реалізується через них: інформаційний (оволодіння певними знаннями, ідеями, переконаннями щодо соціальних та громадянських цінностей); емоційний (позитивний чи негативний емоційний досвід, уточнення таких понять, як добро, зло, добродушність, грубість тощо); діяльнісний (залучення дітей до спільної суспільно корисної діяльності, надання їм можливості висловити власну громадянську позицію). Основними засобами впливу сім’ї на формування громадянської культури старшокласників є: особистий приклад, батьківський авторитет, духовний і моральний клімат сім’ї, виховні традиції, праця, сімейні звичаї, свята, національна символіка тощо.

У статті розглядається організація дослідження психологічного супроводу батьків, які виховують дітей раннього віку з особливими освітніми потребами. У процесі дослідження реалізована модель дослідження батьків, які виховують дітей з особливими освітніми потребами, на рівні двох підсистем, яка включає чотири напрями: індивідуальний, шлюбний, батьківський, батьківсько-дитячий. Проаналізовано, що шлюбна підсистема характеризує інтимні взаємини між подружжям і передбачає прояв симпатії та почуттів, те, як потрібно ставитися до свого партнера в стресовій ситуації, як вирішувати конфліктні ситуації. Визначено, що важливою умовою успішної діагностики є встановлення партнерських стосунків психолога з подружжям. Батьківська підсистема тісно взаємопов’язана з основними завданнями щодо догляду за дітьми й виховним процесом. Особливості взаємодії в родині впливають на різні аспекти розвитку дитини. Від батьківського ставлення до дитини формується відчуття власної адекватності. У процесі цього дитина розуміє, яка модель поведінки є прийнятною. Процес психодіагностики родини організовано й реалізовано за такою схемою: на підготовчому етапі здійснюється підбір методів і психологічних методик для вивчення батьків та організація й підготовка до психодіагностичних процедур; на другому етапі, який ми йменуємо як дослідницький, відбувається системна реалізація методів дослідження; на третьому – здійснюється аналіз отриманих результатів; на останньому етапі – інтерпретаційному – здійснюється обговорення отриманих результатів, надається обґрунтоване визначення психологічного сімейного стану, чітке розуміння типів сімейних проблем членами родини, а також зміни сімейних взаємин. Визначено, що ефективним результатом проведення дослідження батьків, які виховують дитину з проблемами розвитку, стане реалізація таких завдань: проведення аналізу цілей, які ставлять перед собою батьки, і основних прагнень батьків; отримання ними інформації, що вплине на розуміння власних проблем; чітке усвідомлення й розуміння позитивних змін під час батьківсько-дитячої взаємодії; концентрація на внутрішні ресурси з метою отримання очікуваного результату в їхньому житті. Запропоновано використання комплексу емпіричних методів. Визначено, що вихідним емпіричним фактажем для визначення особливостей батьківсько-дитячих стосунків стали змінні, які визначені через реалізацію стандартизованих психодіагностичних засобів.

У статті аналізуються особливості використання мультимедійних презентацій як засобу навчання, з’ясовуються їх навчально-виховні можливості у проведенні уроків історії. У шкільній практиці вчителів історії, яка нараховує значну різноманітність видів використання інформаційних технологій при проведенні навчальних занять, найбільш розповсюдженим варіантом залишаються уроки історії з використанням презентацій, зміст яких сконцентрований на демонстрації школярам ключових моментів теми уроку. Провідною метою включення презентацій в практику проведення шкільних занять залишається забезпечення вирішення питання наочності при поясненні та закріпленні історичних знань. Уроки історії, які проводяться з демонстрацією значної кількості ілюстративного матеріалу, завжди відзначалися посиленою активізацією уваги учнів. Неосяжні можливості презентацій дозволяють вирішувати ті освітні й виховні завдання, що сьогодні постають перед шкільними заняттями. Розвинуто думку, що підготовлені належним чином презентації дозволяють реалізувати різноманітні навчально-виховні можливості на уроці історії. Вони можуть бути використані на всіх етапах уроку. Включення їх в навчальну діяльність школярів сприяє раціональному використанню часу на уроці, надаючи йому інтенсивного характеру та динамічності проведення. Серед переваг використання мультимедійних презентацій на уроках історії слід, також, відзначити забезпечення учнів високою якістю демонстрації зображень. Сучасний урок історії у вигляді презентацій отримав потужний засіб унаочнення навчального матеріалу, який значно підвищив рівень усвідомлення учнями історичної інформації. Мультимедійні презентації на уроках завжди справляють на учнів позитивний емоційний вплив, що сприятливо позначається на загальній пізнавальній діяльності класу. Зроблено висновки, що мультимедійні презентації як засіб керування пізнавальною діяльністю учнів у поєднанні з перевіреними часом дієвими методами вивчення історії в школі створюють потужний потенціал для забезпечення високого рівня якості знань учнів. Використання нових інформаційних можливостей забезпечує суттєве поглиблення змісту історичного матеріалу, а застосування нетрадиційних методик навчання допомагає процесу формування практичних умінь і навичок учнів у засвоєнні знань, створює посилену зацікавленість предметом. Інформаційно-комунікативні технології в повсякденній практиці сучасного вчителя історії здатні не лише стимулювати пізнавальний інтерес учнів до знань, але й надати навчальній роботі проблемного, творчого, дослідницького характеру, розвивати самостійну діяльність школярів, що визначає результативність освітнього процесу сучасної школи

Трансформаційні процеси в сучасному суспільстві викликають необхідність переорієнтації сучасної освіти та перерозподілу векторів її розвитку в площину дистанційного навчання. Закономірна зміна пріоритетів у перспективах розвитку вищої освіти спрямована на розширення кола користувачів та здобувачів освітніх та інформаційних ресурсів. Існуюча парадигма розвитку освіти, з огляду на постійні зміни характеристик середовища її функціонування, все частіше стає об’єктом трансформаційних перетворень свого змісту та структури. Рефлексія теоретико-методологічної моделі розбудови педагогічної наукової думки стає підґрунтям для перегляду місця та ролі інструментарію традиційних педагогічних технологій у забезпеченні процесу освітньої комунікації між суб’єктами та об’єктами освітньо-наукової діяльності. Реалізація потенціалів дистанційної форми навчання, так само як і підвищення рівня використання педагогами інформаційно-комунікативних технологій, потребує не тільки усвідомлення останніми переваг тих чи інших педагогічних технологій, але й готовності об’єктів освітньо-наукової діяльності до сприйняття визначеної до засвоєння інформації. З огляду на необхідність розширення інформаційно-аналітичного підґрунтя щодо перспектив використання дистанційної форми навчання в Україні, а також для визначення детермінант її розвитку, авторами публікації було розглянуто історичну ретроспективу становлення дистанційної форми навчання на міжнародному та національному рівнях, а також проведено анкетування здобувачів вищої освіти щодо сили прояву окремих з детермінант (факторів) розвитку дистанційної освіти в Україні. За результатами аналізу відповідей респондентів була оцінена значущість впливу деяких з факторів на динаміку розвитку дистанційної освіти в Україні, а саме: індивідуальних особливостей людини; відсутності на ринку освітніх послуг актуальних відповідно до попиту на ринку праці пропозицій щодо освітніх програм; недосконалості змісту, форм та технологій реалізації дистанційних курсів, а також нездатності закладів вищої освіти забезпечити ефективність реалізації навчальних програм; недосконалості інституціонального середовища щодо забезпечення організації дистанційної освіти; неготовності роботодавців та представників соціуму визнати еквівалентність отриманих у межах дистанційної освіти знань, умінь та навичок тим компетентностям, які можуть бути сформовані в межах традиційних форм навчання. Стаття містить результати аналізу тенденцій розвитку масових відкритих онлайн-курсів та огляд змісту нормативно-правового забезпечення щодо функціонування дистанційної освіти. У статті запропоновано авторську класифікацію основних переваг та недоліків впровадження освіти на відстані за такими основними видами: організаційно-педагогічний, інформаційно-технологічний та психологічний. Стаття містить узагальнення та висновки щодо предмету наукової уваги.

У теперішній час розглядають три етапи розвитку дистанційного навчання. Перший етап почався з відомих проектів PLATO і TICET, які виконував Іллінойський університет на замовлення Департаменту освіти США. В основу тоді ще комп’ютерних курсів (лише у 1990-ті роки вони з’явилися в Інтернет) були покладені біхевіористська та когнітивна педагогічні теорії. До основних підходів та технологій можна віднести методику Ганьє (педагогічне проектування), поштові послуги, телебачення та радіо, книги, телефон, презентаційні технології на електронних носіях та інтерактивні технології (анімації, інтерактивні тести, адаптивна гіпермедіа на останніх етапах).Другий етап розвитку дистанційного навчання пов’язаний з використанням соціального конструктивізму, почався орієнтовно у 2000 році, коли в Україні почався розвиток дистанційного навчання. Домінуючими технологіями були електронна пошта, форуми, конференції. Це був крок уперед, але і біхевіористські підходи лишилися актуальними.З 2008 року почався третій етап розвитку дистанційного навчання, який базується на коннективістському підході. Домінуючими технологіями є блоги, вікі, соціальні закладки, обмін файлами, соціальні мережі, агрегатори та інші, які мають узагальнюючу назву «соціальні сервіси». Дистанційні курси на цьому етапі мають вільний та відкритий характер та спираються на вільні освітні ресурси, які почав 10 років тому назад пропонувати Массачусетський технологічний інститут.У теперішній час практично існують дистанційні курси усіх етапів та їх особливістю є наявність інформаційного освітнього середовища, для роботи у якому студент створює персональне навчальне середовище для роботи з навчальними ресурсами. Дехто вважає, що персональне навчальне середовище – це щось на зразок Moodle. Насправді, це набір інструментів (соціальних сервісів, які дозволяють організувати навчальний процес у Інтернет, наприклад, масові відкриті дистанційні курси).Біхевіористський підхід базується на роботах Е. Л. Торндайка, І. П. Павлова, Б. Ф. Скіннера. На основі цього підходу і під впливом ідей кібернетики – науки про оптимально організований процес діяльності, була створена система програмованого навчання, яка показала непогані результати у процесі алгоритмізації діяльності. Для керування навчальною діяльністю тут були запропоновані тести з відповідями «так» – «ні» і обов’язковий зворотний зв’язок для відпрацювання згідно з еталоном потрібної якості виконання дій. У відповідності до цього підходу, саме це свідчило, чи засвоїв студент матеріал заняття і як це відбивається на якості отриманого результату. До речі, ці ідеї вдало контактували з методами психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності і методикою алгоритмізації навчальної діяльності (П. Я Гальперін, Н. Ф. Тализіна, Л. Н. Ланда та ін.).Це погляд на навчання, при якому не розглядаються внутрішні процеси мислення, а вивчається поводження, що трактується як сума реакцій на які-небудь ситуації [1]. Один з основоположників біхевіоризму Е. Л. Торндайк (1874–1948) вважав, що навчання людини повинне має будуватися на базі суто механічних, а не свідомих принципів. Тому він намагався описати навчання людини за допомогою простих правил, справедливих одночасно і для тварин. Серед цих правил виділимо два закони, що слугували платформою для подальшого розвитку цього погляду на процес навчання. Перший з них, названий законом тренування, говорить про те, що, чим частіше повторюється визначена реакція на ситуацію, тим міцніше буде зв’язок між ними, а припинення тренування (повторення) призводить до ослаблення цього зв’язку. Другий закон був названий законом ефекту: якщо зв’язок між ситуацією і реакцією супроводжується станом задоволеності індивіда, то міцність цього зв’язку зростає і навпаки: міцність зв’язку зменшується, якщо результат дії приводить до стану незадоволеності. Спираючись на ці закони, послідовник Торндайка Б. Ф. Скіннер (1904–1990) розробив на початку 50-х років минулого сторіччя дуже технологічну методику навчання, названу надалі лінійним програмуванням. В основу своєї методики Б. Ф. Скіннер поклав універсальну формулу: ситуація → реакція → підкріплення.Застосування програмованих посібників Б. Ф. Скіннера в професійно-технічних училищах США виявилося успішним: істотно скоротився час навчання, підвищилася кваліфікація студентів. Але одразу же виявилися і недоліки методики лінійного програмування: нудність і механістичність програмованих текстів; відсутність системності, цілісності в сприйнятті навчального матеріалу (велика кількість дрібних доз не сприяє узагальненням); правильність виконання простих завдань є позитивним підкріпленням лише спочатку читання посібника, надалі правильне виконання простих ситуацій уже не приносить почуття задоволеності; відсутність адаптації (всі учні виконують ту ж саму програму, йдуть по одній лінії).Незважаючи на гостру критику за принципове невтручання в мислення студента (біхевіористи керують лише його поводженням), біхевіористський підхід до навчання одержав широке поширення і був реалізований в ряді технічних навчальних закладів. І сьогодні універсальна схема цього підходу (ситуація – реакція – підкріплення) у її лінійній чи розгалуженій формі є стрижневим фрагментом багатьох комп’ютерних навчальних програм, користується популярністю у корпоративному навчанні СНД.Біхевіористська школа розглядає розум людини як «чорну скриньку» у тому сенсі, що реакція на стимул, зокрема, може розглядатися кількісно, повністю ігноруючи процес мислення.Особливості залучення у цьому випадку студентів до навчаннястудентам треба чітко формулювати кінцеві результати навчання таким чином, щоб вони могли визначитися щодо своїх дій і очікувань та зрозуміти, чи досягли вони результату наприкінці заняття;студентів треба тестувати, щоб визначити, чи досягли вони результатів навчання. Тестування та оцінювання мусять об’єднуватися у навчальну послідовність для перевірки рівня досягнень студентів та забезпечення відповідних відгуків;навчальні матеріали повинні об’єднуватися у такий спосіб, щоб вони забезпечували навчання. Форма об’єднання може бути від простого до складного, від відомого до невідомого, від знань до використання;студенти мають очікувати на своєчасний відгук викладача, щоб вони могли спостерігати за своїми успіхами та приймати відповідні дії для їх досягнення.Але оскільки алгоритми навчальної діяльності відтворювали її досить формально, деякі педагоги зазначали, що навчання – це процес, значно глибший, ніж тільки зміни у поведінці. Тому і з’явився пізнавальний (когнітивний) підхід, де за основу результатів навчання брали знання і роботу з ними.Когнітивний підхід стверджує, що навчання включає пам’ять, мотивацію та мислення, і що міркування грають важливу роль у навчанні. Когнітивісти розглядають навчання як внутрішній процес та звертають увагу на те, що кількість і якість отриманих знань залежить від здібностей студента, від якості і кількості досягнень, які зроблені під час навчального процесу, а також від рівня здібностей та існуючої структури знань студента.Цей підхід знайшов своє втілення у педагогічних технологіях розвиваючого навчання (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін), проблемного навчання (І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, О. М. Матюшкін), особистісно-орієнтованого навчання (І. С. Якиманська) та ін. У цих технологіях знайшли відбиток усвідомлена навчальна діяльність, пошукове і творче мислення, врахування особистісних можливостей навчання у індивідуальному підході та ін.Когнітивний підхід розглядає навчання як внутрішній процес, який включає пам’ять, мислення, міркування, абстрагування, мотивацію та мету пізнання [2]. Цей підхід поглядає на навчання з точки зору процесу інформування, де студент використовує різні типи пам’яті під час навчання. Відчуття попадають через сенсори до сенсорного відділу перед переробкою інформації, де зберігаються протягом не більш за одну секунду. Тривалість короткотермінової робочої пам’яті 20 сек. і, якщо інформацію не буде оброблено, то вона не зможе перейти до довготермінової пам’яті на збереження. Якщо інформація не переходить до робочої пам’яті терміново, то вона втрачається назавжди.Кількість інформації, що запам’ятовується, залежить від уваги, яка була приділена інформації, та готовності структур пам’яті її прийняти.Отже при підготовці навчальних матеріалів, їх бажано поділяти на невеличкі порції, використовуючи принцип 7±2 (нові поняття) для компенсації обмежених можливостей короткотермінової пам’яті.Обсяг інформації, що перейшла до довготермінової пам’яті, залежить від якості та глибини обробки інформації у робочій пам’яті. У процесі засвоєння інформація змінюється, щоб відповідати існуючим у людини пізнавальним структурам.Технологія пізнавальної діяльності стверджує, що інформація розміщується у довготерміновій пам’яті у формі вузлів, які з’єднуються з вже існуючою мережею вузлів. З цієї нагоди корисно використовувати інформаційні карти пам’яті, які виявляють основні правила та взаємозв’язки у просторі відповідної теми. Як показують західні педагоги, карти пам’яті вимагають, у тому числі, критичного мислення і є засобом для формування пізнавальних структур у студента. Бажано рекомендувати студентам створювати особисті інформаційні карти пам’яті. Приклади таких карт і рекомендації з питань їхнього створення можна знайти у книжках відомого британського психолога Тоні Б’юзена [3]РекомендаціїТреба використовувати стратегії, що забезпечують максимальне сприйняття і розуміння інформації. Оскільки носієм окремих порцій інформації у тренінгу виступає поле екрана презентації, треба використовувати всі можливі засоби (колір, розташування, іконки, розмір та характер шрифту, побудову структурних схем та ін.), щоб підвищити ефективність сприйняття і визначення смислових взаємозв’язків між окремими фрагментами наведеної інформації. Це можуть бути такі рекомендації: а) важлива інформація має бути розміщена у центрі поля екрана; б) важлива інформація найвищого рівня має бути виділена у будь-який спосіб порівняно з рештою матеріалу, щоб привернути увагу студента. Наприклад, можна використовувати незвичайні або яскраві заголовки для упорядкування матеріалу; в) студенти мусять усвідомити, чому саме навчальний матеріал даного заняття вони мають опанувати протягом визначеного терміну; г) рівень складності первісного подання матеріалу зобов’язаний відповідати наявним пізнавальним здібностям студентів, щоб вони могли його зрозуміти і не виникало підстав для формування психологічних бар’єрів та інших перешкод.Стратегія пізнавальної діяльності має допомагати студентам формувати зв’язки у довготерміновій пам’яті між новою та існуючою інформацією для швидкого пошуку та вилучення звідти потрібної інформації. З цією метою стратегія мусить використовувати такі допоміжні засоби: ключові слова; вхідні тести для активізації студентів, які спрямовані допомагати у пригадуванні вивченого; питання самоконтролю, які активізують процес навчання і допомагають студентові вибрати особистий шлях вивчення матеріалу.Навчальну інформацію треба розбивати на смислові частини, щоб студент міг уникнути перевантаження під час обробки матеріалу у робочій пам’яті. На полі екрана повинно бути від п’яти до дев’яти пунктів, оскільки ця кількість відповідає умовам ефективної обробки інформації у робочій пам’яті. Якщо пунктів більше – треба конструювати допоміжні засоби навчання, наприклад інформаційну карту пам’яті всього заняття, і під час навчання – розглядати окремі його частини, не втрачаючи з уваги міжфрагментні зв’язки.Треба використовувати інші стратегії для організації аналізу, синтезу, оцінювання, які створюють умови переводу інформації з робочої пам’яті у довготермінову. Стратегії мусять допомагати студентам використовувати інформацію у реальному житті.Швидке зростання обсягів інформації і, у зв’язку з цим, необхідність у розвитку гнучкого ситуативного мислення і пов’язаної з ним діяльності наприкінці минулого сторіччя призвели до появи конструктивізму.Прибічники конструктивістського підходу (базується на роботах Л. С. Виготського) стверджують, що студенти розуміють інформацію та світ залежно від своєї персональної реальності, і вчаться через спостереження, участь та розуміння, які потім інтегрують як інформацію у свої знання. Тобто, конструктивізм певним чином змоделював відомий у техніці процес створення артефактів (у навчанні – особистих знань і умінь), у якому використовуються всі можливі корисні доробки у їх оптимальному поєднанні.Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [4]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.Конструктивізм набув широкого поширення на другому етапі розвитку дистанційного навчання, який орієнтовно розпочався після 2000 р.У коннективістському підході [5] навчання ‑ це процес створення мережі. Вузли такої мережі ‑ це зовнішні сутності (люди, організації, бібліотеки, сайти, книги, журнали, бази даних, або будь-який інший джерело інформації). Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів.Принципами коннективізму є: 1) різноманітність підходів; 2) представлення навчання як процесу формування мережі та прийняття рішення; 3) навчання і пізнання відбуваються постійно – це завжди процес, а не стан; 4) ключова навичка сьогодні – це здатність бачити зв’язки і розуміти смисли між областями знань, концепціями та ідеями; 5) знання можуть існувати поза людиною в мережі; 6) технології допомагають нам у навчанні. Коннективізм базується на концепції, що інновації потребують відкритості, яка породжує себе (масові відкриті дистанційні курси); відкритість та інновації вимагають творчості та участі; особисті знання повинні структуруватися та взаємодіяти; у студента повинна бути можливість розкрити себе. Ключовими компонентами коннективізму є автономія, зв’язність, різноманітність та відкритість. Він робить акцент [6] на використанні Веб 2.0 та вмінні вчитися; спонукає студентів досліджувати нові засоби сприйняття навчання та знань, пропонує їм бути незалежними, брати ініціативу та відповідальність за навчання на себе, заохочує студентів підключатися до інформації, ідеям та людям для створення мережі знань та сумісно конструювати знання, які є відносними та контекстними.Аналіз цих підходів показує, що у багатьох своїх ідеях та правилах вони збігаються, адже основною метою їх всіх є можливість удосконалення діяльності через інформацію.Проектування навчальних матеріалів для навчання може включати елементи усіх трьох підходів. Стратегії біхевіоризму можуть використовуватись для вивчення фактів («що»), когнітивізм – для вивчення процесів та правил («як»), а стратегії конструктивізму – для відповіді на питання «чому» (високий рівень мислення, який забезпечує персональне розуміння та навчання, згідно із ситуацією та контекстом).Всі псих

У статті розглянуто концептуальні засади децентралізації публічної влади. Встановлено, що різноманітність позицій щодо визначення концептуальних засад децентралізації влади обумовлена різними причинами запровадження децентралізації влади в країнах світу. Здійснено огляд реформи місцевого самоврядування на засадах децентралізації публічної влади. Визначено позитивні сторони та основні вади реформаторських дій. Наголошено, що децентралізація сама по собі не є панацеєю для вирішення всіх проблем, які роками накопичувалися на місцевому рівні. Децентралізація буде ефективною лише за умови наявності централізації влади, тобто їх ефективного поєднання. Саме належний їх баланс є важливим для ефективного та результативного функціонування державного управління та формування спроможних інститутів місцевого самоврядування. Визначено, що успішність реформи децентралізації залежить не лише від інституційної спроможності та політичної волі місцевих посадовців та депутатів, а й від рівня безпосередньої активності та участі мешканців у реалізації реформи на усіх її етапах. Децентралізація влади посідає стратегічне місце у забезпеченні ефективності функціонування системи державного управління, основним критерієм результативності якої є реалізація інтересів та потреб громади. За умови законодавчого забезпечення та створення умов для співпраці влади, бізнесу та громадянського суспільства, децентралізація буде поштовхом до мобілізації суспільства, що призведе до підвищення його активності у процесах прийняття та реалізації управлінських рішень, а з іншої сторони сприятиме підвищенню ефективності роботи державного механізму й активізації розвитку регіонів через прийняття складних та оперативних рішень, запит на які дає суспільство. У статті визначено чинники спротиву децентралізації влади, серед них: - недостатнє залучення громадськості до практичного втілення реформи; брак інформації на початку реформи, нерозуміння її сутності; недостатнє усвідомлення щодо подальших перспектив та наслідків втілення реформи; відсутність нормативно-правового поля та його прийняття по ходу реалізації реформаторських дій; відсутність стратегічного бачення розвитку країни після 2020 року; неготовність та неприйняття місцевих керівників запроваджуваних змін;небажання змін, як до суспільних настроїв так і управлінської еліти та ін. Здійснено огляд нормативно-правового забезпечення реформи та запропоновано зміни щодо удосконалення законодавстваз питань децентралізації влади в Україні. Визначено подальші кроки децентралізації публічної влади в контексті сучасного розвитку України: завершити формування та ухвалення нормативно-правової бази реформи; визначити механізм вирівнювання диспропорцій у рівнях розвитку регіонів України; вирішити питання забезпечення кваліфікованими кадрами; затвердити заходи щодо попередження корупції на місцевому рівні; сприяти формуванню сприятливого бізнес-середовища та інвестиційної привабливості тощо.

Бежнар Г. П. Гендерні стереотипи в рекламі: проблеми й перспективи. – Стаття. Реклама як частина масової культури впливає на наше сприйняття світу, інших людей і самих себе. Гендерні стереотипи, які активно використовуються в рекламі, настільки сильно впливають на людину, що у 2019 році у Великій Британії введено заборону на використання гендерних стереотипів, які можуть завдати шкоди, призвести до образи чи зневаги. Подібний крок визвав широкий резонанс і викликав чимало запитань. Метою статті є дослідження гендерних стереотипів у рекламі. Сьогодні, попри наявні зрушення в гендерному дискурсі, усе ще залишається живим уявлення про те, що жінки повинні використовувати свої знання та досвід у межах приватного, а чоловіки – публічного простору. Ці традиційні гендерні стереотипи створюються, зокрема, шляхом постійного, тривалого впливу рекламних образів на споживачів, що призводить до певних соціальних ефектів. Гендерна упе- редженість залишається помітною рисою XXI століття. Звичні образи жінок у великих ЗМІ – це «гламурне сексікошеня, свята мати, хитра відьма або жорсткий кор- поративний і політичний альпініст». Дослідники також стверджують, що більшість героїв і дійових осіб на телебаченні – це чоловіки, а чоловічий спорт набагато поміт- ніший, ніж жіночий, що потенційно завдає шкоди жіночій самооцінці. На міжнародному рівні реклама все ще відповідає традиційним гендерним уявленням. Негативними наслідками використання гендерних стереотипів у рекламі є обмежені соціальні ролі; система цінностей, яка базується лише на зовнішній красі; об’єктивація людини. Якщо засоби масової інформації зображують лише вузький діапазон ролей для чоловіків і жінок, то набір соціальних ролей, які люди вважають прийнятними для двох статей, зменшується. Необхідно зазначити, що сьогодні образи жінок і чоловіків виходять за межі сте- реотипного розуміння. Людство знаходиться в тому культурному моменті, коли все більше визнається, що традиційні способи гендерних репрезентацій уже не мають сенсу. Як зазначає М. Рокіта, якщо «виробники реклами не представлені повним спектром поглядів і цінностей, є ризик, що світ, створений у рекламі, увічнить стерео- типи». Ключем же до позитивних соціальних змін має стати «різноманітність у всіх сферах, включаючи маркетинг». Усвідомлення гендерної нерівності, визнання різних гендерних ідентичностей, можливість аудиторії активно спілкуватися з творцями реклами сприятимуть розширенню функціонального поля гендерних репрезентацій згідно з реаліями сучасного світу, що є надзвичайно важливим для розвитку суспільства на шляху гуманізму.

Стаття присвячена проблемі використання інтернет-ресурсів у національно- патріотичному вихованні студентської молоді. Обґрунтовано важливість особливої уваги з боку педагогів до формування патріотизму й національної самосвідомості у молодої генерації українців у сучасних суспільно-політичних реаліях. Із застосуванням методу контент-аналізу проаналізовано можливості залучення інформаційних медіаканалів, освітніх платформ та блогів з україноцентричним контентом до формування патріотичного світогляду студентів. Змодельовано взаємодію в тріаді «студентська молодь – інтернет-ресурси – національно-патріотичний світогляд». На емпіричному матеріалі, одержаному методом фокус-груп, визначено ступінь активності й тематичне спрямування зацікавлень у студентському середовищі інформацією про історію, етнокультуру, традиції українського народу та обізнаність студентів з інтернет-джерелами достовірних науково обґрунтованих знань про минуле та сучасне суспільно-політичне життя України. Виявлено суперечності між усвідомленням молоддю важливості патріотизму для реалізації національної ідеї побудови міцної суверенної держави та уявленнями про смислове наповнення патріотичного світогляду громадянина й діяльнісним втіленням патріотичних переконань. Розроблено стратегію педагогічних дій подолання цих суперечностей у ході формування патріотичного світогляду особистості на когнітивному, емотивному та діяльнісному рівнях. Вибудовано послідовність виховного впливу на молодь з метою спонукання її до цілеспрямованого використання можливостей інтернет-ресурсів для пошуку цінної інформації, яка уможливить розуміння нею процесів, що відбуваються сьогодні в суспільно-політичному житті України, осмислення уроків історії, розширення особистого простору комунікації з цікавими й компетентними людьми. Визначено перспективні напрямки навчально-виховної роботи із студентством у площині підвищення медіаграмотності та формування в юнаків і дівчат навичок критичного сприйняття інформації; у вивченні можливостей створення дієвих моделей інтеграції медіаграмотності в навчальні дисципліни фахової підготовки.