Journal articles on the topic 'Уроки'

У статті розкрито особливості методичної роботи директора Павлишської школи В.Сухомлинського у процесі творення власної педагогічної системи, зокрема – дидактики у якій урок посідав провідне місце. Розробивши теоретичні засади уроку, виокремивши нові його форми проведення (уроки мислення, уроки на природі, уроки творчого розвитку і зростання), вчений весь час працював над втіленням актуальних педагогічних завдань, удосконалюючи саме класно-урочну систему навчання. Особливість його вчення полягала в єдності розв’язання на уроці як дидактичної мети так і виховної. У дослідженні акцентується увага на тому, що відвідування й аналіз уроків вчителів стали основою в управлінській та науково-методичній діяльності директора. Адже в процесі підготовки, проведення й аналізу уроку формувалася й розвивалася педагогічна майстерність вчителя. В аналізі уроку В.Сухомлинський виокремив такі складові: творчий характер, організації навчально-виховного процесу; залучення на уроці до повноцінного навчання кожного учня; відповідність структури, методів і засобів навчання відповідності індивідуальним та віковим особливостям дітей та інше, що дало в цілому йому створити школу – наукову лабораторію у якій кожен від директора до учня міг успішно розвиватися, творити, знаходити відповіді на актуальні життєві питання. У публікації підкреслено, що особливу увагу у підготовці, проведенні й аналізу уроку, В.Сухомлинський приділяв молодим вчителям. Не просто відвідував, а готувався з вчителями-початківцями до уроків, аналізував прорахунки, планував наступний урок, разом з вчителем радів зростанню педагогічної майстерності. В цілому, у статті утверджується думка, що урок має посідати провідне місце в управлінській діяльності директора школи, становити основу його науково-методичного та організаційно-педагогічного забезпечення і що саме цим питанням необхідно приділити належну увагу у сучасній системі підготовки вчителя і керівника школи.

У статті аналізуються особливості використання мультимедійних презентацій як засобу навчання, з’ясовуються їх навчально-виховні можливості у проведенні уроків історії. У шкільній практиці вчителів історії, яка нараховує значну різноманітність видів використання інформаційних технологій при проведенні навчальних занять, найбільш розповсюдженим варіантом залишаються уроки історії з використанням презентацій, зміст яких сконцентрований на демонстрації школярам ключових моментів теми уроку. Провідною метою включення презентацій в практику проведення шкільних занять залишається забезпечення вирішення питання наочності при поясненні та закріпленні історичних знань. Уроки історії, які проводяться з демонстрацією значної кількості ілюстративного матеріалу, завжди відзначалися посиленою активізацією уваги учнів. Неосяжні можливості презентацій дозволяють вирішувати ті освітні й виховні завдання, що сьогодні постають перед шкільними заняттями. Розвинуто думку, що підготовлені належним чином презентації дозволяють реалізувати різноманітні навчально-виховні можливості на уроці історії. Вони можуть бути використані на всіх етапах уроку. Включення їх в навчальну діяльність школярів сприяє раціональному використанню часу на уроці, надаючи йому інтенсивного характеру та динамічності проведення. Серед переваг використання мультимедійних презентацій на уроках історії слід, також, відзначити забезпечення учнів високою якістю демонстрації зображень. Сучасний урок історії у вигляді презентацій отримав потужний засіб унаочнення навчального матеріалу, який значно підвищив рівень усвідомлення учнями історичної інформації. Мультимедійні презентації на уроках завжди справляють на учнів позитивний емоційний вплив, що сприятливо позначається на загальній пізнавальній діяльності класу. Зроблено висновки, що мультимедійні презентації як засіб керування пізнавальною діяльністю учнів у поєднанні з перевіреними часом дієвими методами вивчення історії в школі створюють потужний потенціал для забезпечення високого рівня якості знань учнів. Використання нових інформаційних можливостей забезпечує суттєве поглиблення змісту історичного матеріалу, а застосування нетрадиційних методик навчання допомагає процесу формування практичних умінь і навичок учнів у засвоєнні знань, створює посилену зацікавленість предметом. Інформаційно-комунікативні технології в повсякденній практиці сучасного вчителя історії здатні не лише стимулювати пізнавальний інтерес учнів до знань, але й надати навчальній роботі проблемного, творчого, дослідницького характеру, розвивати самостійну діяльність школярів, що визначає результативність освітнього процесу сучасної школи

Під час підготовки майбутніх учителів основна увага має бути приділена формуванню готовності моделювати й проводити урок (заняття) в умовах варіативності сучасної початкової освіти; утілювати ідеї педагогіки партнерства, дитино центризму, створювати психологічно-комфортну атмосферу. Аналіз педагогічної теорії з проблеми професійної підготовки майбутніх учителів до моделювання уроку в умовах варіативності початкової освіти дозволяє виокремити взаємопов’язані її складники: дидактичний, методичний і технологічний. Теоретичний огляд проблеми дозволив уявити процес професійної підготовки майбутніх учителів до моделювання уроків в умовах варіативності початкової освіти як оволодіння алгоритмом послідовної взаємопов’язаної діяльності з планування уроку, вибору його ресурсного забезпечення, конструювання моделі та рефлексії реалізації педагогічного задуму. Удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів до моделювання уроку в умовах варіативності початкової освіти спрямовувалося на формування в студентів професійної компетентності. Методологічною основою цього процесу було впровадження таких наукових підходів: аксіологічного, особистісно зорієнтованого, компетентнісного, креативного. Оновлення підготовки майбутніх учителів до моделювання уроків в умовах варіативності початкової освіти відбувалося послідовно за етапами: підготовчий, операційно-діяльнісний, особистісно-рефлексивний. У результаті педагогічного експерименту ми дійшли висновків, що з метою формування в майбутніх учителів початкової школи готовності моделювати і проводити уроки (заняття) викладачі дидактико-методичних дисциплін мають збалансовано поєднувати у змісті теорію і практику, визначати обсяги самостійної роботи, застосовуючи завдання практико-орієнтованого характеру; уміння працювати зі спеціальною навчально-методичною літературою, включаючи електронні видання (підручників, посібників, методичних рекомендацій); використання інтерактивних технологій навчання. Ключові слова: підготовка майбутніх учителів початкової школи, моделювання уроку, підготовка майбутніх педагогів до моделювання уроків в умовах варіативності початкової освіти.

Статья посвящена актуальному вопросу переходу российского образования на новый образовательный стандарт. Предметом анализа выступает концепция разработки урока физики. Авторы ставят целью раскрытие особенностей разработки урока с учетом современных требований к образовательному процессу.Основу исследования образует научно-методический анализ официальных документов в сфере образования, научных работ по формированию универсальных учебных действий и программ по физике.Результаты работы заключаются в том, что авторы на основе проведенного анализа литературы спроектировали урок, отвечающий современным требованиям. Составлена иерархия разработки урока. Любой урок должен базироваться на основной образовательной программе общеобразовательной организации (которая составляется на основе образовательных стандартов). Именно там прописаны требования, предъявляемые к результатам обучения. Исходя из этих требований необходимо изначально сформировать представление о том, какие универсальные учебные действия могут быть сформированы/развиты на конкретном уроке. На основе этого представления разрабатывается урок, на котором будут развиты выделенные универсальные учебные действия.Результаты исследования могут быть применены в образовательном процессе.

Стаття висвітлює проблему розвитку критичного мислення учнів на уроках англійської мови відповідно до вимог Концепції “Нова українська школа”, спрямованої на реформування та модернізацію системи загальної середньої освіти в Україні. Актуальність досліджуваної проблеми доведена аналізом офіційних документів, виданих Європейською Комісією, які є орієнтиром для національного уряду щодо запровадження змін у системі освіти. У статті розглянуто походження поняття “критичне мислення” і представлено сучасну дефініцію. Для глибшого усвідомлення цього поняття наведено його головні ознаки, а саме: самостійність, проблемність, вироблення рішення, аргументованість та соціальність. Автор доводить, що процес розвитку критичного мислення має характеристики технології (алгоритмізованість та координованість). З’ясовано, що урок у початковій школі має бути побудовано відповідно до структури технології. Автор виділяє три етапи такого уроку: вступний (евокація), головний та заключний. Особливу увагу приділено двом моделям розвитку критичного мислення учнів , які базуються на теоріях, представлених у зарубіжній науковій літературі і є рекомендованими до запровадження Міністерством освіти та науки України. Перша модель розроблена відповідно до дослідження К. Еґана, який наголошує на ролі мовного розвитку учня в розширенні його загального кругозору. Друга модель побудована на теорії множинного інтелекту Г. Ґарднера, адаптованої до умов навчання англійської мови в початковій школі. Ключові слова: початкова школа, уроки англійської мови, критичне мислення, Нова українська школа, технологія.

В статье описывается педагогический навык, его особенности, составляющие, требования, которые важны для всех учителей естественных наук. Анализируются методы совершенствования методических, интеллектуальных и субъективных навыков учителя при организации учебного процесса. Рассмотрены рекомендации по формированию и развитию профессиональных навыков молодых педагогов. Даются отзывы о работе педагога, усвоении опыта квалифицированными педагогами, изучении методических аспектов науки, развитии речи. Описано, что учитель должен организовывать уроки с использованием информационных технологий и мультимедиа, изучать психологию молодежи, контролировать классную и внеклассную деятельность учеников, стараться подойти к уроку творчески, стремиться к новаторским идеям и инновациям в науке.

В статье проведен анализ о путях обучения произведений акынов на основе этнопедагогики. Автор вместе с учениками проводит анализ сюжета произведений акынов на примере поэемы “ Кемчонтой”, а потом продолжает беседу в виде вопросов и ответов. Затем автор ведѐт речь о методах обучения этого урока. В результате этого обучающиеся познают ценности и уроки народной педагогики, которые призывают к мудрости и учатся применять их в жизни. Проводя идейно-тематический разбор произведения акынов, автор, в то же время подчеркивает этнопедагогическую ценность мыслей в произведении. В результате этого обучающиеся познают ценности уроков народной педагогики, которые призывают к мудрости и учатся применять их в жизни.

<p> В понимании большинства читателей «закон тайги» – это нечто противоположное нормам общепринятого права и хозяйственным практикам, применяемым в «цивилизованном мире» – там, где жизнь регулируется нормами законодательства. При этом для самой «тайги» – тех колоссальных пространств, на которых проживают многие народы, населяющие нашу страну, характерны впечатляющие различия природной среды и особенности тех хозяйственных практик, которые там возникали и возникают в настоящее время.</p><p> </p><div id="_idContainer001"><p> Наши авторы (см. статью А.Н. Буфетовой, Е.А. Коломак, А.А. Хржановской) справедливо отмечают, что «нормы и правила вырастают из истории, традиций и культуры, определяя разнообразие в институциональной среде» (к этому перечню следует добавить пространство и связанные с ним формы и способы ведения хозяйственной деятельности).</p><p>Как представляется, история изучения и применения данных особенностей прошла непростой путь эволюции – как в России в целом, так и на обширных территориях земель «за камнем» (или «Большой Сибири» – от Урала до Тихого океана).</p><p>Поначалу основное внимание уделялось знакомству с нормами и правилами, определяющими хозяйственный уклад, который застали на данных территориях пришлые люди (в основном промысловики – охотники за «мягкой рухлядью» – мехами). Через столетие на смену им пришли исследователи – участники многочисленных экспедиций (П.С. Паллас, Д.Г. Мессершмидт, А.Ф. Миддендорф, Г.Н. Потанин, В.Г. Богораз-Тан и многие другие), которые стремились изучить и описать хозяйственные практики автохтонного населения. Скорее всего, их неявная цель состояла в том, чтобы найти пути встраивания местных хозяйственных практик в новые для этого населения экономические и политические условия, не ломая эти практики, основанные на многовековых традициях. Отчасти такой подход был обусловлен слабостью государственной власти на местах.</p><p>На следующем этапе, с 1930-х годов, шла ломка норм и правил ведения традиционной хозяйственной деятельности на обширной «таежной» территории России. Эти практики встраивались в доминирующую экономическую систему через коллективизацию и участие государства (от совхозов до различных предприятий местной промышленности).</p><p>Этот этап продолжается и по настоящее время, что подтверждают статьи в данном номере «ЭКО». Только на протяжении почти всего ХХ века акцент делался на поддержке и развитии форм коллективного хозяйствования, а в XXI столетии основные усилия направлены на поиск форм «сосуществования» традиционных форм хозяйствования с рыночной экономикой (от территорий приоритетного природопользования до «корпоративной социальной ответственности»).</p><p>К числу важнейших уроков «закона тайги» можно отнести следующие:</p><p>• «тайга» далеко не однородна, что необходимо учитывать при анализе, оценке и, тем более, экономическом регулировании и управлении;</p><p>• наличие значительной нетоварной составляющей в хозяйственной деятельности: немало работ, услуг и продуктов создается для внутреннего потребления или для обмена (subsistence economy – натуральное хозяйство);</p><p>• соединение «экономики тайги» с рыночными хозяйственными практиками в «чистом виде» является, скорее, исключением, чем правилом; возникают и развиваются уникальные гибридные формы, которые весьма трудно анализировать и оценивать в рамках общепринятых подходов.</p><p>Неоднородность «тайги» в 1920-е годы с позиций влияния на формы и особенности хозяйствования проявлялась, в частности, следующим образом.</p><p>«Разноплеменный состав сибирского населения, явившийся, как мы видели в результате длительных процессов ее колонизации, распределился по территории Сибири в зависимости от времени прихода сюда и от хозяйственного уклада жизни, который был основным для той или другой сибирской народности.</p><p>Так, палеазиаты, самые ранние обитатели Сибири и носители промысловой хозяйственной деятельности, откочевали на самый север. Туда же впоследствии отошли народности тунгусские, самоедские, угро-финские, частично тюркские – засельники второго периода, в основе хозяйственной деятельности которых лежит также промысел.</p><p>Скотоводы-кочевники – тюркские и монгольские племена – обосновались в местах, наиболее удобных для этого рода занятий – на юге Сибири, в степных и нагорных пространствах Забайкалья, Присаянья, Алтайских гор и Киргизских степей.</p><p>Наконец, русские и другие индоевропейцы третьего периода заселения – носители земледельческой культуры, заняли Серединную Сибирь, наиболее отвечающую потребностям земледельческого хозяйства».</p><p>К числу во многом уникальных гибридных форм хозяйствования в условиях «тайги», несомненно, относятся «отгонное» коневодство (Республика Саха – Якутия) и «рыночное» оленеводство (прежде всего, Ямало-Ненецкий АО). Суть «отгонного» коневодства состоит в том, что жители городских населенных пунктов Якутии (прежде всего, Якутска) покупают только что родившихся жеребят и передают за плату на откорм в стадо на содержание фермерам или частным предпринимателям. Как правило, прибавка жеребенка в весе за определенный период, а также рост цен на мясо служат гарантией надежности инвестирования денежных средств. По истечении определенного срока «инвестор» может получить или деликатесное мясо для собственного потребления, или с выгодой продать его на рынке. При этом емкость рынка ограничена, с одной стороны, наличием пастбищ (устойчивость коневодства в Якутии поразительна!), а с другой – емкостью рынка (спрос на конину определяется специфичностью продукта, который потребляется исключительно на локальном рынке).</p><p>Практика «рыночно-ориентированного» оленеводства – пример противоположного рода. Разрушение устойчивых норм и правил хозяйствования (от общин к колхозам и совхозам, а затем от них – к стихии рынка), а также расширение спроса (не столько на оленину, сколько на панты оленьих рогов со стороны Китая) в сочетании с патерналистской «поддержкой» крупных компаний-недропользователей привели к значительному росту поголовья оленей. Результат – резкий спад продуктивности пастбищ и подрыв основ традиционного хозяйствования и образа жизни коренного населения.</p><p>Вопрос о роли и месте форм традиционного хозяйствования в современной экономике невозможно решить без учета щирокого спектра общих норм и правил, лежащих в основе современного общества (прежде всего системы гуманистических ценностей). Именно поэтому необходимо «максимально возможное сближение нормативной базы, учитывающей интересы коренных народов, и практики правоприменения законов в отношении их реальной защиты» (статья Е.А. Ерохиной). Только при выполнении этого условия можно говорить о развитии форм традиционного хозяйствования как основы сохранения идентичности народов «тайги».</p><p>Велика роль в движении по этому пути доминантной этнокультуры (статья Ю.В. Попкова и Е.А. Тюгашева) и народа – ее носителя. На пространствах Азиатской России доминирующее положение на протяжении длительного времени занимают русские, что и определяет в целом современную этническую картину (статья М.А. Семенова).</p><p>В то же время не следует преувеличивать роль традиционных форм хозяйствования в современной экономике – они занимают определенные ниши и являются важным подспорьем в повышении устойчивости и адаптационной приспособляемости экономик «таежных пространств».</p><p>Реальная жизнь трудно поддается однозначной оценке и стандартным процедурам анализа. Так, например, повышение однородности (от этнической до религиозной и профессиональной) приводит не только к забвению «законов тайги», но и к «погружению в болото». Жизнь в «тайге» немыслима вне переплетения опыта и навыков разных народов и культур, в то время как «болото» – синоним топтания на месте.</p><p>Современные знания, умения и навыки являются предпосылкой экономического развития, в то время как консервация сложившихся этносоциальных «норм» ведет к стагнации и, в конечном счете, к отставанию (статья И.С. Тарбастаевой).</p><p>Экономика России находится пока в начале пути формирования нового «закона тайги» – норм, правил и процедур, задающих равноправное взаимодействие различных форм хозяйствования на ее обширных пространствах. О необходимости скорейшего формирования подобного закона (точнее, свода норм, правил и процедур) говорит и то, что расточительное хозяйствование (прежде всего, по отношению к окружающей природе) ставит под угрозу не только экономику, но и само существование современной цивилизации.</p></div><table><tbody><tr><td valign="bottom"> </td></tr><tr><td>Главный редактор «ЭКО»</td><td valign="bottom"><img src="http://econom.nsc.ru/eco/Image/SignatureCru001.gif" alt=" " width="130" height="72" border="0" /></td><td>В.А. КРЮКОВ<br /><br /></td></tr></tbody></table>