Journal articles on the topic 'Управлінські рішення в рекламній діяльності'

Стаття присвячена теоретичному дослідженню умов формування маркетингової діяльності закладу вищої освіти. Особливий акцент у статті спрямовано на принципи стратегічного розвитку маркетингу в освітній сфері. У статті маркетинг закладу вищої освіти розглядається як система діяльності, що дозволяє суб’єкту господарювання оцінювати стан на ринку освітніх послуг, проаналізувати тенденції розвитку та ухвалити обґрунтовані управлінські рішення в подальшій роботі.

Статтю присвячено визначенню критеріїв формування організаційно-управлінської компетентності слідчого, зокрема її базових компетенцій. Встановлено, що генератором ефективної організаційно-управлінської діяльності слідчого є його організаційно-управлінська компетентність, яка з одного боку складається із низки організаційних та управлінських компетенцій, а з іншого – виступає якісною особистісною характеристикою, до якої входять здібності і вміння самоорганізовуватися та організовувати інших людей для спільної діяльності, впливати на процеси цієї діяльності, приймати організаційні та управлінські рішення щодо досудового розслідування. Емпірично визначено ключові компетенції організаторсько-управлінської компетентності слідчого: суто організаційно-управлінські (уміння планувати розкриття та розслідування злочинів, здатність приймати оптимальні організаційно-управлінські рішення в службовій діяльності й нестандартних ситуаціях, здатність планувати і організовувати роботу малого колективу виконавців, навички організаційного лідера); комунікативні (здатність виражати власну точку зору в усній та письмовій формі, здатність ефективно організувати роботу СОГ) та соціально-психологічні (вміння управляти своїм робочим часом, здатність проявляти ініціативу, здатність до рефлексії). Доведено, що найважливішими детермінантами організаційно-управлінської компетентності слідчого є вміння впливати на оточуючих, здібності та вміння навчати й виховувати людей та схильність до постійного саморозвитку й зростання. Встановлено, що компетентнісна парадигма становлення професіонала дозволяє досліджувати особистісно-професійне становлення не лише через призму професійно-формувального впливу в освітньому середовищі вищої освіти, але і як форму самоосвіти особистості професіонала, і як процес індивідуального супроводу (коучу) на шляху до акмемоделі професіоналізму.

Стаття присвячена проблемі підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до здійснення своєї професійної діяльності. Основна увага зосереджена на управлінському різновиді діяльності офіцерів прикордонного відомства. Автор розкрив актуальність представленої у статті проблеми на державному та відомчому рівні. Подано результати ґрунтованого аналізу наукової літератури філософського, педагогічного, психологічного та соціологічного спрямування. В аналіз наукових праць із запропонованої проблеми перераховано прізвища вітчизняних та зарубіжних вчених практиків та теоретиків. У статті визначено сутність проблеми – удосконалення змісту підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до управлінської діяльності. Виклад основного матеріалу відбувався за певним алгоритмом – виокремлення способу (шляху) оптимізації підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників і його докладне обґрунтування. З-поміж чималої кількості факторів підвищення ефективності того чи іншого виду підготовки майбутніх фахівців, що висвітлено в науковій літературі виділено наступні: насичення навчального матеріалу управлінськими категоріями, поглядами, концепціями про специфіку управлінської діяльності у підрозділах охорони кордону; особа, з притаманними їй психічними якостями формується у діяльнісному середовищі; впровадження методів та технологій навчання, що дають змогу формувати вміння приймати ефективні управлінські рішення; забезпечення практичної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників; впровадження методів та технологій навчання, що дають змогу формувати вміння приймати ефективні управлінські рішення. Сформульовано висновки проведеного наукового дослідження, а також можливі напрямки досліджень, що є дотичні до обраної теми наукової публікації.

Метою статті є дослідження особливостей поведінкового підходу до прийняття управлінських рішень фахівцями з фінансів, обліку і оподаткування. Доведення необхідності виділення в управлінні із загальної маси фахівців галузі знань «Управління та адміністрування» саме фахівців з фінансів, обліку і оподаткування як певної відмітної «економічної особистості». Проведено критичний аналіз економічної поведінки вищої ланки управління. Досліджено поведінковий підхід в управлінні з точки зору оцінки кваліфікаційних якостей фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів, яка наближена до ідей історичної школи політичної економії. Охарактеризовано моделі економічної поведінки типові для фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів. Встановлено, що управлінські рішення фахівців з фінансів, обліку і оподаткування насправді відрізняються від управлінських рішень менеджерів. Визначено особливості поведінкового підходу до прийняття управлінських рішень фахівцями з фінансів, обліку і оподаткування, які є основним показником необхідності та доцільності розмежування підходу до управління класичного менеджера та зазначених фахівців. Представлено послідовність прийняття управлінського рішення у бізнесі фахівцем з фінансів, обліку і оподаткування. Доведено, що різність підходів до управління фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів виникає з відмінностей функціональних, професійних, кваліфікаційних можливостей та обов’язків. Менеджер виконує схожі економічні функції, але центр ваги його дій знаходиться в області контролю і управління господарською діяльністю, тоді як на фахівця з фінансів, обліку і оподаткування лягає фіксація первинної документації кожної господарської операції, чітке відображення її в обліку, арифметичний та логічний контроль проміжних та підсумкових звітів, підготовка стандартних форм звітності, відстеження змін податкового законодавства, положень та нормативних документів з грошового обігу, зовнішньоекономічної діяльності, поточний та перспективний економічний та фінансовий аналіз результатів господарської діяльності підприємства, розрахунок показників ліквідності, платоспроможності, рентабельності, ділової активності, фінансової стійкості тощо на основі наявної управлінської та фінансової звітності. Фахівець з фінансів, обліку і оподаткування має достатній рівень кваліфікації задля здійснення управління господарською діяльністю завдяки здатності приймати «миттєві» управлінські рішення, що є доцільним, необхідним та обов’язковим з причини організації господарської діяльності в умах постійної зміни законодавчого поля, що в свою чергу впливає на стан і якість звітності, яка є основою прийняття усіх управлінських рішень.

Особливості економічного розвитку в умовах інтенсифікації технічних та технологічних змін передбачають необхідність врахування багатьох факторів для забезпечення ефективності професійної управлінської діяльності, чим ускладнюють існуючу систему формування менеджменту для багатьох суб’єктів господарювання. Уже зараз можна упевнено стверджувати, що без залучення інноваційних рішень, які базуються на компонентах новітніх інформаційних технологій, як то цифрові платформи, новітнє програмне забезпечення, когнітивні технології тощо, неможливе ефективне функціонування будь-якого підприємства. Більше того – без застосування даних інформаційних технологічних рішень наразі неможливою є ефективна реалізація таких процесів, як управління, контроль, збір та оперативна обробка економічної інформації, а загалом – якість використовуваних інформаційних технологій в сучасних умовах напряму впливає на фінансові результати та прибутковість діяльності підприємств. Також одним із ключових елементів забезпечення успішної реалізації сучасного управлінця є формування належного рівня та оперативності комунікації між різними ланками підприємства, включаючи вертикальні управлінські зв’язки та горизонтальне адміністрування на кожному із ієрархічних рівнів управління. Саме сучасні цифрові рішення у сфері комунікацій дозволяють із належною ефективністю розв’язати це питання і забезпечити оперативне реагування управлінського апарату на будь-які зміни у зовнішньому середовищі функціонування господарюючого суб’єкта. В статті розглянуто особливості ефективного застосування інформаційних та комунікаційних технологій в процесі управлінської діяльності сучасних підприємств. При цьому визначено, що новітні технологічні рішення стосуються не лише підвищення результативності процесу виробництва, але й напряму впливають на професійну діяльність працівників підприємства у кожному його підрозділі. При цьому цифрові та інформаційні рішення з однаковою ефективністю можуть застосовуватися як для процесів підбору персоналу на підприємстві, так і з метою підвищення ефективності функціонування конкретної ділянки виробництва та результативності діяльності підприємства в цілому. Запропоновано комплекс рішень щодо впровадження інформаційних та комунікаційних технологій, які рекомендовано до впровадження господарюючими суб’єктами для формування засад щодо підвищення ефективності їх функціонування в умовах швидкого зростання темпів науково-технічного прогресу та розвитку цифрової економіки.

Сучасний етап розвитку Державної прикордонної служби України характеризується зростанням темпів і масштабів інформаційного обміну, збільшуючи роль інформації в системі організації управління. Процес управління є процесом обробки інформації та її перетворення в управлінські рішення, що обумовлює роль інформаційно-аналітичного забезпечення в підвищенні його ефективності, достовірності та оперативності. На даний момент необхідна зміна підходів щодо здійснення інформаційно-аналітичної діяльності, загальних принципів її організації, управління, форм і методів її здійснення, що визначає актуальність наукового дослідження моделей, методів інформаційно-аналітичного забезпечення управлінської діяльності Державної прикордонної служби України. Найбільш проблематичним питанням залишається побудова моделі інформаційно-аналітичного забезпечення стосовно підтримки прийняття рішення в охороні та захисті державного кордону на рівні органів охорони державного кордону. Обґрунтовано та подано модель інформаційно-аналітичного забезпечення управлінської діяльності органів охорони державного кордону. Основу моделі складає інформаційно-аналітична система, до складу якої входять підсистеми: збору даних, необхідна для збору даних різного типу – статистичних, текстових, табличних, графічних, кількісних, якісних тощо; вводу-виводу даних (інформації), необхідна для перетворення вихідних даних різного типу до єдиного вигляду; збереження даних, здійснює збереження вихідних даних та вторинних, після обробки; обробки даних; геоінформаційна підсистема; підсистема моделювання оперативно-службової діяльності; експертної підсистема; аналітиків. Було визначено: головним елементом інформаційно-аналітичної системи є аналітики, до яких висуваються певні вимоги: тісний зв'язок з інтегрованою інформаційно-телекомунікаційною системою «Гарт» Державної прикордонної служби України. Дослідження розробленої моделі дозволило визначити основні напрямки подальших досліджень – розробка підсистеми збору даних, розробка методів обробки даних, підготовка аналітиків.

У статті розкрито поняття організаційно-управлінської компетентності та особливості її формування в майбутніх фахівців з документознавства в процесі їхньої професійної підготовки; окреслено структуру та зміст управлінської (менеджерської) компетентності. Розглянуто існуючі в науковій літературі класифікації професійних компетенцій фахівців-документознавців, запропоновані Г. Малик, Л. Філіповою та іншими дослідниками. Встановлено, що в загальному вигляді науковці трактують організаційно-управлінську компетентність як готовність до виконання організаційних та управлінських завдань, наявність ціннісних орієнтацій, здатність прийняття індивідуальних і колективних управлінських рішень; здатність приймати оптимальні управлінські рішення; сприймати, аналізувати і реалізовувати управлінські інновації в професійній діяльності. При цьому акцентовано увагу на першочерговості саме управлінської (менеджерської) складової даної компетентності. Проаналізовано такі суміжні з організаційно-управлінською компетентністю поняття як «професіоналізм управління», «професійна культура», «компетентнісний профіль документознавця», «управлінська культура документознавців». Звернуто увагу на змістовий компонент вітчизняної документознавчої освіти, в якому, поряд із документознавчим, інформаційним, лінгвістично-комунікаційним, правознавчим циклом навчальних дисциплін, студенти опановують управлінський, пов'язаний із формуванням у них організаційно-управлінської компетентності. Проаналізовано інформацію з сайтів закладів вищої освіти, що засвідчило підготовку документознавців з управлінськими функціями. Наголошено, що вказані фахівці можуть реалізуватися на таких управлінських посадах: керівник адміністративного апарату (завідувач секретаріату, завідувач канцелярії); керівник підрозділу кадрів і трудових відносин (начальник відділу кадрів); керівник/спеціаліст служби документаційного забезпечення управління; менеджер архівних державних та комерційних установ; менеджер з реклами та маркетингових комунікацій; менеджер з управління персоналом; менеджер інформаційної діяльності; керівник відділу реклами; офіс-менеджер; HR-менеджер (управлінець людськими ресурсами в організації); PR-менеджер тощо.

У статті розглянуто необхідність, значення, вимоги і методичні підходи до забезпечення суб’єктів протидії організованій злочинності інформаційно-аналітичною інформацією. Визначено, що успішна протидія орга-нізованій злочинності повинна базуватися на глибоко-му і всебічному аналізі, оцінці різних явищ, процесів, факторів, необхідності використання усіх джерел от-римання інформації про організовану злочинність.Звернута увага на те, що проаналізована інформа-ція за своїм обсягом, змістом і термінами надання за-лежить від рівня суб’єктів протидії організованій зло-чинності. Така інформація за своїм змістом повинна надаватися в такому вигляді, щоб на її основі суб’єкти протидії організованій злочинності могли приймати необхідні управлінські рішення.Узагальнено стан дослідження інформаційно-ана-літичного забезпечення протидії організованій злочин-ності вітчизняними науковцями.Проаналізовано вимоги до управлінських рішень, які приймаються на підставі інформаційно-аналітич-ного забезпечення різними суб’єктами управління в тому числі і протидії організованій злочинності.Звернута увага на стан інформаційно-аналітичної діяльності в підрозділах кримінальної поліції терито-ріальних органів поліції, в тому числі і стану протидії організованій злочинності. Визначено причини фор-мального ставлення до таких аналізів.Визначено та розглянуто основні етапи здійснення інформаційно-аналітичної діяльності, які поділено на: теоретичний, підготовчий, збір та обробку матеріалів, аналіз отриманих даних, підготовку і видання підсум-кового документа.Запропоновано доповнення до Кримінального про-цесуального кодексу України щодо закріплення норми, яка б зобов’язувала суб’єктів досудового розслідування та оперативно-розшукової діяльності під час здійснен-ня своєї діяльності виявляти, вивчати та аналізувати причини й умови вчинення злочинів, особливо органі-зованої злочинності, період, причини і умови існуван-ня організованих злочинних формувань та вживати заходів щодо усунення цих причин і умов.Наголошено, що наскільки буде якісним інформа-ційно-аналітичне забезпечення суб’єктів протидії орга-нізованій злочинності, настільки будуть правильними чи хибними управлінські рішення, а відтак і результа-ти протидії організованій злочинності.

Статтю присвячено визначенню сутності відповідальності як психологічного терміну, в процесі управлінської діяльності державних службовців. У результаті аналізу наукових джерел зроблений аналіз проблеми прокрастинації, як відтермінування виконання завдань. Автором статті наголошено на різних підходах до визначення терміну відповідальність. Зокрема відповідальність державних службовців в управлінській діяльності він розглядає як вольову якість розвинутої особистості, яка безпосередньо пов’язана зі свободою вибору в поведінці та є вирішальною у самореалізації й само актуалізації людини. Також на думку автора особистісна відповідальність державних службовців виявляється: в готовності до самовдосконалення; психологічної готовності до діяльності в соціальній сфері; в сформованому професійному мисленні та вмінні самостійно аналізувати конкретну ситуацію; в оцінюванні можливих наслідків за обрані рішення; в сформованих морально-етичних та вольових якостях; в розвиненій самосвідомості як здатності усвідомлювати самого себе, своє «Я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття його сенс, власну поведінку. А також відповідальність розглядається як особлива форма людського існування, спроможність особистості до вибіркового і свідомого впливу на навколишню дійсність з обов'язковим урахуванням всіх можливих наслідків впливу та безумовною готовністю відповідати за ці наслідки. Зокрема у статті розглянуті актуальні наукові підходи до визначення термінів. Представлена авторська позиція щодо визначення сутності прокрастинації, як процесу добровільного відтермінування виконання важливих завдань, у зв’язку з усвідомленням своєї відповідальності як за здійснені, так і за відкладені управлінські дії та вчинки.

Будь-які управлінські рішення, але в першу чергу ті, що приймаютьсяв просторі політики, є основою для формування політичних цінностей, визначають сутність життя політики і напрями її реалізації, а в кінцевомурахунку і всю людську діяльність. Розвиток цивілізації можна представитияк послідовний ланцюжок прийняття рішень. Будь-яка активність – цереалізація певного проекту, при цьому політичні проекти набувають пріоритетного значення серед всіх інших сфер діяльності та здатні кардинальноміняти життя людей, тому дослідження політичних рішень і технологій їхприйняття – це тематика, яка ніколи не втратить актуальності. В данійстатті розглянуто два основних підходи до тлумачення ролі політичнихрішень в системі політичного управління, а також підходи до вирішенняпроблематики створення технологій прийняття політичних рішень.Виявлено зв’язок між технологією прийняття політичних рішень і інноваційною політикою України. Зроблено висновок, що технологія прийнятьполітичних рішень – це складний процес, що проходить кілька стадій відініціації до реалізації, але тільки впровадження інновацій в сфері науки іполітики можуть зробити цей процес ефективним.

У сучасних умовах реформування Державної прикордонної служби України у правоохоронний орган європейського зразка з урахуванням необхідності якісної організації та ефективного управління оперативно-службовою діяльністю підрозділами охорони державного кордону необхідні дієві інструментальні засоби, які забезпечували б об’єктивну оцінку виконання підрозділами своїх функцій і завдань, давали б оцінку результатів оперативно-службової діяльності та дозволяли б формувати ефективні управлінські рішення щодо застосування сил і засобів. Таке завдання є актуальним для різних видів діяльності прикордонних структур, у тому числі і протидії контрабандній діяльності на ділянці відповідальності підрозділів охорони державного кордону. На сьогодні основна проблема щодо оцінки ефективності оперативно-службової діяльності підрозділів охорони державного кордону полягає в тому, що вона здійснюється за кількісними показниками без урахування характеристик місцевості, складності оперативної обстановки, стану протидії протиправній діяльності, наявних загроз і ризиків, можливостей кожного підрозділу, економічної складової контрабандної діяльності. У статті обґрунтовано інструментальний методичний апарат, який забезпечує можливість здійснювати оцінку ефективності протидії контрабандній діяльності на ділянці відповідальності підрозділу охорони державного кордону. Апарат сформовано з урахуванням розумної можливої поведінки організатора контрабандної діяльності та містить оптимізаційні моделі організації і реалізації контрабандної діяльності за відсутності протидії підрозділу охорони державного кордону, за наявності такої протидії, а також модель організації протидії контрабандній діяльності на державному кордоні й засоби для оцінки її ефективності.

Досліджено тенденції та перспективи розвитку туристичного та готельно-ресторанного бізнесу України. Порівняльний аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних науковців показав, що однією з умов ефективного розвитку туристичної сфери та готельно-ресторанного бізнесу є наявність висококваліфікованих кадрів, які здатні приймати ефективні управлінські рішення, забезпечуючи конкурентоспроможність як окремих підприємств, так і галузі загалом. Посилення конкуренції у сфері освітньої діяльності вимагає від закладів вищої освіти постійно вдосконалювати свою діяльність за всіма її напрямами, покращувати якість викладання, що мобілізує заклад у ринкових умовах. Проаналізовано сучасний стан закладів вищої освіти України у сфері обслуговування; визначено рейтингову позицію закладів вищої освіти Львівщини. Досліджено концепції і механізми підвищення конкурентоспроможності закладів вищої освіти в сучасних умовах. Виявлено конкурентні позиції та рівень використання освітнього потенціалу закладами вищої освіти Львівської області підготовки фахівців сфери обслуговування, зокрема, за спеціальностями 241 "Готельно-ресторанна справа" та 242 "Туризм" за даними вступної кампанії 2017 р. Запропоновано інноваційні методи та форми, які доцільно впроваджувати в освітній діяльності закладів вищої освіти задля підвищення їхньої конкурентоспроможності, покращення якості освітніх послуг та підготовки кваліфікованих фахівців.

У статті визначено основні проблеми управління акціонерним товариством України в умовах розгортання кризи, спричиненої пандемією Covid-19, та окреслено напрями їхнього подальшого розвитку за умови проєвропейського вектору руху економіки України. Серед основних проблем, висвітлених у статті, – недостатнє фінансування державою та місцевою владою провідних промислових підприємств та відсутність актуальних європейських партнерів. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню різних аспектів управління підприємствами в умовах експортної переорієнтації України з 2013 року, необхідно констатувати, що й досі основними ринками збуту для промислових підприємств є країни-члени СНД. Тобто, за 7 років переорієнтації зі Сходу на Захід, на західну та Південну Європу, структура експорту України змінилась не суттєво. Встановлено, що на сучасному етапі потребує подальшого вдосконалення основний закон щодо експортної діяльності – Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який саме і регламентує умови постачання українських товарів за кордон. Процес ринкової трансформації національної економіки України свідчить про те, що держава повинна приймати довгострокові, стратегічні рішення в умовах економічної нестабільності та відсутності належного фінансування. На сьогодні, під тиском деяких визначальних факторів відбувається комунікаційний процес щодо стратегічного партнерства з ЄС і послаблення торгівельного зв'язку з країнами СНД та ЄЕС (Євразійський економічний союз).

Мета дослідження: аналіз та узагальнення даних літератури щодо визначення терміну “ризик” та «ризик-орієнтований підхід» та його застосування у практичному аспекті діяльності санітарно-епідеміологічних закладів Збройних Сил України за дотриманням вимог санітарного законодавства. Матеріали та методи: Застосовували методи дослідження (діалектичний, історичний, емпіричний, спостереження, порівняння, діалектичний, систематизації, моделювання, узагальнення). Здійснено вивчення нормативно – правової бази та зарубіжної літератури, які представляють весь спектр питань з предмету дослідження. Результати. В статті авторами проаналізовано теоретичні основи поняття “ризик” та “ризик-орієнтований підхід”. Доведено, що перехід на роботу за ризик-орієнтовним підходом буде сприяти: підвищенню результативності, уніфікації та стандартизації контрольно-наглядової діяльності; здійсненню диференційованого підходу до проведення перевірок за дотриманням вимог законодавства з урахуванням потенційного ризику заподіяння шкоди здоров’ю військовослужбовців. Висновки. Проаналізовано дефініцію поняття “ризик”, “ризик-орієнтований підхід” та їх сучасні інтерпретації. Показана важливість використання ризик-орієнтованого підходу організації діяльності за дотриманням вимог санітарного законодавства для забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя особового складу. Це дозволяє: виявляти пріоритетні фактори ризику, оптимізувати діяльність епідеміологічних закладів Збройних Сил України, оцінювати ризики і на їх основі приймати управлінські рішення.

В сучасних умовах господарювання кожне підприємство робить головний акцент на вирішенні питань стабільності функціонування та максимізації прибутку. Для того, щоб досягти поставлених цілей, потрібна правильно підібрана, чітка та ефективна політика управління активами підприємства, в яких значну роль відіграють оборотні кошти. Актуальність досліджуваної проблеми управління оборотними коштами зумовлена також тим, що від ефективності їх формування, регулювання та використання залежить оптимальність рівня ліквідності, платоспроможності, і, як наслідок, фінансової стійкості підприємства. Брак оборотних коштів ставить підприємство на шлях банкрутства, що змушує задуматись над удосконаленням системи управління ними. Нестача грошових коштів, так і їх надлишок чинять значний вплив на роботу підприємства, спричиняючи збої в виробництві чи постачанні сировини, чим зменшують очікуваний прибуток. Саме тому дуже важливим є прискорення залучення грошових оборотних коштів як із внутрішніх, так і з зовнішніх джерел. Кваліфіковане управління грошовими коштами дає можливість зацікавленим особам (зовнішнім і внутрішнім користувачам) приймати певні оптимальні управлінські рішення, які в майбутньому можуть суттєво вплинути на кінцевий результат фінансово-господарської діяльності підприємства

Дана стаття висвітлює питання ролі управлінської звітності як інструменту корпоративного управління та контролю та визначає основні підходи до формування та впровадження управлінської звітності на підприємстві, оскільки сьогодні все більшого практичного значення в діяльності організацій набувають питання постановки та ведення управлінського обліку, підсумком чого є формування управлінської звітності, яка є ідеальною інформаційною базою для прийняття належних управлінських рішень. Основний акцент автор робить на питаннях значимості управлінської звітності на підприємстві, що дає змогу проводити огляд усієї діяльності, автоматизацію управлінського обліку, регулювання взаємодії між інформаційною системою і користувачами, що значно підвищує результативність та якість прийнятих керівництвом рішень і має прямий вплив на ефективну й стійку діяльність організації, особливо в умовах цифровізації економіки. Також зазначено, що інформаційне наповнення управлінської звітності з погляду найбільш важливих аспектів діяльності організації все більше розширюється, оскільки зростають потреби користувачів в інформації, а також спостерігається прагнення до відповідності управлінської звітності форматам найкращих світових практик. Доведено, що звітність, сформована в системі управлінського обліку, у тому числі й стратегічного, створює інформаційну базу, ґрунтуючись на якій менеджери приймають належні управлінські рішення, орієнтовані на розвиток економічного суб'єкта. Управлінська звітність поряд із бухгалтерською та податковою формує повноцінне обліково-аналітичне забезпечення управління економічним розвитком організації. Визначено, що використання управлінської звітності на підприємстві дасть змогу менеджерам організації виконувати такі функції: підводити проміжні підсумки по всіх ділянках діяльності підприємства; аналізувати ефективність роботи підприємства в поточних умовах; постійно контролювати розвиток підприємства. Дані такого виду обліку є важливою інформаційною базою для прийняття стратегічних рішень. Використання управлінської звітності допомагає оперативно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі і сприяє швидкій адаптації підприємства в умовах економічних змін.

У статті доведено, що процесний підхід є основою сучасного інструментарію прийняття управлінських рішень на підприємствах різних сфер діяльності. Обґрунтовано, що використання процесного підходу в формуванні виробничої програми підприємства визначається тим, що його розробка потребує визна-чення чіткої послідовності окремих етапів, процедур і планових розрахунків. Розглянуто застосування систем-ного підходу щодо розробки комплексно обґрунтованої виробничої програми підприємства. Наголошено на до-цільності застосування традиційного, цільового та оптимального методів реалізації процесного підходу щодо формування виробничої програми підприємства і розкрито сутність кожного з них. Проаналізовано склад і послідовність основних етапів процесу формування виробничої програми підприємства з визначенням методів їх реалізації. Запропоновано програму операційної діяльності для підприємств сфери інжинірингових послуг з урахуванням вимог міжнародного стандарту ISO 9001:2015 щодо формування систем управління якістю. До-ведено, що суттєвим доповненням до складу основних етапів програми операційної діяльності підприємств сфери інжинірингових послуг є експертне оцінювання бізнес-процесів і формування та впровадження коригува-льних дій, які реалізуються за допомогою цільового методу. Запропоновано логіко-структурну схему експерт-ного оцінювання бізнес-процесів як засобу реалізації важливого етапу формування виробничої програми підпри-ємств сфери інжинірингових послуг та поліпшення їх систем управління якістю. У результаті проведених дос-ліджень зроблено висновок, що запровадження логіко-структурної схеми експертного оцінювання бізнес-процесів дозволить підприємствам своєчасно виявляти проблеми формування програми операційної діяльності, приймати управлінські рішення щодо усунення причин їх виникнення та забезпечувати більш ефективну реалі-зацію процесного підходу в їхніх системах управління якістю.

У статті охарактеризовано критерії та показники сформованості організаційної культури майбутніх офіцерів-прикордонників. Щодо ціннісного критерію враховано значення цінностей Української держави, патріотизму, почуття професійного обов’язку, професійної честі та професійної гідності. Йому відповідають такі показники, як розуміння соціальної значущості організаційної культури, її ролі і місця в професійній діяльності; прийняття цінностей організаційної культури та місії прикордонного відомства; умотивованість до вивчення особливостей організаційної культури, готовність до самоосвіти з питань організаційної культури; організованість, раціональна організація своєї праці, відповідальність. З’ясовано, що когнітивний критерій сформованості організаційної культури майбутніх офіцерів-прикордонників характеризує сукупність знань про її специфіку, вимоги до діяльності офіцера-прикордонника. Відповідно основними показниками когнітивного критерію сформованості організаційної культури майбутніх офіцерів-прикордонників визначено: знання сутності організаційної культури та специфіки її прояву в органах охорони державного кордону; знання вимог організаційної культури щодо ефективного управління персоналом; знання про формальні та неформальні правила і норми діяльності, зразки поведінки у прикордонному колективі; знання теорії професійної етики та етичних вимог до професійної діяльності захисників кордону. Діяльнісний критерій стосується вмінь офіцерів-прикордонників використовувати набуті знання щодо сутності організаційної культури, організовувати свою діяльність відповідно до її вимог. Для діяльнісного критерію сформованості організаційної культури майбутніх офіцерів-прикордонників обрано такі показники: лідерський потенціал, здатність до організації виконання завдань з охорони кордону; здатність аналізували та розв’язувати проблемні управлінські або професійні ситуації, приймати управлінське рішення відповідно до вимог організаційної культури; вміння вибирати оптимальний стиль спілкування в різних ситуаціях відповідно до вимог організаційної культури; готовність до командної роботи, навички та вміння міжособистісної, внутрішньогрупової та командної взаємодії.

У статті розглядаються пріоритетні напрямки та основні завдання розвитку і застосування методів і технологій штучного інтелекту (далі – ШІ) в оборонній сфері. До об'єктивних обставин, що зумовлюють необхідність звертатися до цих методів і технологій, відносяться фактори невизначеності і ризику, які в значній мірі стали обмежувати можливості традиційних методів до планування і ведення сучасних операцій (бойових дій) в оперативно-тактичній обстановці, що динамічно змінюється, та яка не дозволяє приймати адекватні їй управлінські рішення з використанням тільки тих методів, які піддаються формалізації і алгоритмізації в досить повній мірі за обмеженої участі в контурі управління людини. У статті показується, що в складних слабоформалізованих або тих, що не піддаються формалізації управлінських ситуаціях, неінтерпретованих в рамках строгих схем, використання ШІ стає необхідним для підтримки процесів ефективного управління діяльністю в оборонній сфері, в тому числі і Збройними Силами України (далі – ЗС України). Відповідно до концепції розвитку ШІ пропонуються на доступну для огляду перспективу пріоритетні напрямки діяльності, які включаються в стратегічну програму заходів в області розвитку і реалізації технологій ШІ стосовно використання в ЗС України. Вказується на необхідність враховувати наявність в потенціалі ШІ не тільки його позитивні можливості, але і ризики з негативними наслідками для військової сфери.

У статті охарактеризовано критерії та показники розвиненості правової компетентності офіцерів-прикордонників. Доведено, що мотиваційний критерій стосується мотивації офіцерів до вивчення права, особистісних характеристик, які необхідні для якісного виконання завдань з охорони кордону відповідно до правових норм. Йому відповідають такі показники, як мотивація до вивчення правових питань безпеки державного кордону; правові ціннісні орієнтації офіцера, відповідальність, неприйняття корупції та інших видів протиправної поведінки; професійне мислення, здатність до оцінки та аналізу професійної ситуації з позиції нормативно-правових актів; готовність постійно працювати над підвищенням рівня своєї правової компетентності. З’ясовано, що когнітивний критерій розвиненості правової компетентності характеризує стан професійно-правових знань офіцера-прикордонника. Йдеться про необхідний мінімум правових знань, необхідний для належної орієнтації у системі правових відносин у сфері охорони кордону. Відповідно основними показниками когнітивного критерію розвиненості правової компетентності офіцерів-прикордонників визначено: володіння базовими поняттями щодо правових аспектів забезпечення національної безпеки України у прикордонній сфері; розуміння правових засад адміністративної та оперативно-розшукової діяльності ООДК; здатність юридично правильно кваліфікувати факти й обставини кримінально-процесуальної діяльності ООДК; здатність тлумачити основні положення національного та міжнародного права щодо охорони державного кордону. Діяльнісний критерій стосується професійно-правових умінь та навичок, необхідних для виконання завдань з охорони кордону відповідно до законів і правових норм. Для діяльнісного критерію правової компетентності офіцерів-прикордонників обрано такі показники: здатність кваліфіковано застосовувати нормативно-правові акти, норми права в конкретних сферах професійної діяльності; вміння юридично правильно розв’язувати типові управлінські завдання та практичні проблеми безпеки ділянки державного кордону або навчання; здатність приймати обґрунтовані юридичні рішення відповідно до чинного законодавства; здатність працювати з правовою інформацією, самостійно вести науково-дослідницьку діяльність щодо особливостей застосування правових норм.

Викладено деякі аспекти процесу становлення та розвитку ме- ханізмів оскарження надання сервісних послуг органами публічної влади в Україні. Намічено перспективи проведення наукових досліджень і впро- ваджень їх результатів в управлінські рішення і нормативно-правове регу- лювання сервісної політики держави. Визначено основні етапи розвитку та впровадження наукових досягнень і розробок в механізми оскарження результатів сервісної діяльності органів публічної влади. Встановлено, що вплив, який чиниться споживачами сервісних послуг на їх якість, у біль- шості випадків має формальний і декларативний характер, і жодним чином не забезпечує існування ефективної петлі негативного зворотного зв’язку в системі управління. Доведено, що нормативно-правова база в цій сфері, яка становить основу для ефективної діяльності органів публічної влади в Укра- їні, в даний час є незбалансованою і не відповідає міжнародним нормам і стандартам, ратифікованим Україною. Проаналізовано наукові дослідження у сфері розроблення інструментів практичного впливу на результати реалізації сервісної політики держави, іс- торичного розвитку і проведених наукових досліджень щодо застосування механізмів оскарження сервісної діяльності органів публічної влади, а та- кож шляхів удосконалення їх практичної реалізації. Побудова сучасної системи контролю за результатом прийняття і реа- лізації управлінських рішень з боку громадянського суспільства потребує осучаснення, яке спрямоване своїм вектором розвитку в бік цифровізації публічного управління та активного використання при цьому інформацій- но-комунікативних технологій відповідно до світових стандартів і міжна- родно-правових актів, більшість з яких ратифіковані Україною. Для цього єдиним критерієм для вимірювання ефективності цієї діяльності має стати результат, який отримано унаслідок її здійснення, і виконання прийнятих норм у цій та інших сферах і встановлення дієвого контролю над цим про- цесом з боку громадянського суспільства. Як висновок стверджується, що на даному етапі будівництва демократичної держави Україна побудована на людино-орієнтованих принципах. Реагуючи на виклик громадянського суспільства, нагальною потребою є проведення інспектування застарілих норм і правил у цій сфері з подальшою гармонізацією та приведення їх від- повідно до зазначених вище принципів і потреб, для створення на цій основі високоефективних алгоритмів дій у сфері використання механізмів оскар- ження сервісної діяльності органів публічної влади.

В статті розглянуто основні етапи виконання фінансового аналізу, а саме: відбір та підготовка інформації, необхідної для фінансового аналізу. загальна оцінка фінансового стану підприємства, інтерпретація отриманих результатів. Виділено основні функції програмного забезпечення фінансового аналізу: консолідація та порівняння фінансових операцій та бухгалтерських записів, ефективна фінансова комунікація із зацікавленими сторонами, оцінка фінансового стану, приймання рішення щодо інвестування та фінансування, розвиток фінансових цілей, прогнозування. До основних користувачів програмного забезпечення фінансового аналізу підприємства відносяться: бухгалтерські відділи, менеджери, команди з фінансового планування та аналізу. Зроблено висновок про те, що застосування програмного забезпечення на підприємствах дозволяє: проаналізувати вплив на досліджуваний об'єкт широкого круга внутрішніх і зовнішніх чинників; підвищити достовірність і надійність отриманих результатів фінансового аналізу; створити можливості для проведення комплексних досліджень для аналізу фінансової діяльності підприємства, що полегшує роботу із проведення фінансового аналізу підприємства та оцінки фінансової стійкості; підвищити системності фінансового аналізу, що обумовлене необхідністю чіткого визначення і формалізації аналітичних завдань при їх розв’язанні в автоматичному режимі Також зроблено висновок про те, що важливість автоматизації аналізу та прогнозування фінансових результатів бізнесу відображається у швидкій трансформації бізнесу, яка передбачає використання інформаційних технологій для оптимізації бізнес-процесів та підвищення ефективності, з якою підприємства приймають обґрунтовані управлінські рішення. Можна зробити висновок, що впровадження та використання сучасних інструментів фінансового аналізу на вітчизняних підприємствах є дуже важливим завданням у стрімкому розвитку світової економіки та ринку технологій, тому слід приділяти увагу підвищенню кваліфікації фінансових кадрів.

Мета: сформувати нову концептуальну модель логістики нового часу в сучасній українській медицині. Матеріали і методи. Використано системний метод, метод порівняльного аналізу та прогнозування. Проаналізовано інформаційні системи, які використовують в управлінні медичними закладами (вітчизняними і зарубіжними), та дослідження, які проводили вітчизняні та зарубіжні вчені за цією тематикою, сформовано концептуальні засади впровадження та використання логістики в управлінні медичними закладами. Результати. У статті висвітлено нові концепції логістики медичних організацій в сучасних умовах. Визначено, що новий підхід до формування логістики в управлінні медичним закладом передбачає ефективність потоків пацієнтів у системі охорони здоров’я. У такій концепції сформовано чотири основні потоки медичного закладу, які визначатимуть ефективність логістичної діяльності: фінансовий; матеріальний; людський; інформаційний (у тому числі управлінські рішення). За даних обставин медичний заклад має можливість одноразово приступити до впровадження декількох логістичних концепцій, які визначають якість надання медичних послуг, прикладом яких є система інтегрованого планування ресурсів, або ERP; загальне управління якістю, або TQM; система «точно в термін», або JIT (Just In Time); точне виробництво, або LP (Lean Production); логістика, орієнтована на час, або TBL (Time-based Logistics). Розглянуто впровадження нової концептуальної моделі зрілості логістики в сучасному медичному закладі. І саме логістичні концепції (ERP, TQM, JIT, LP, TBL) є новими стратегіями у досягненні ефективності в логістичній діяльності нового часу та можуть слугувати основою для формування, розробки, впровадження моделі зрілості логістики в медичному закладі. Висновки. Логістика – це управління різними вхідними та вихідними потоками медичного закладу з метою їх оптимізації. Відповідно, управління логістичною діяльністю в медицині виходить за рамки традиційних фізичних потоків, враховуючи інші потоки, такі як пацієнти в ланцюгу надання медичної допомоги. Сучасним підходом до логістики медичної сфери є підхід з позицій створення цінності медичної послуги. Новий підхід до формування логістики в управлінні медичним закладом передбачає ефективність потоків пацієнтів у системі охорони здоров’я.

Розробка науково-методичного апарату для обґрунтування рішень на застосування сил і засобів регіонального управління повинна базуватися на комплексному використанні всього арсеналу сучасних методів дослідження, досвіду оперативно-службової діяльності, включаючи досвід участі прикордонників у збройному конфлікті на території Донецької та Луганської областей. Матеріал статті є продовженням попередніх публікацій автора, в яких було обрано сукупність чинників (елементів обстановки), що визначатимуть рівень складності обстановки на ділянці державного кордону регіонального управління в умовах загострення воєнно-політичної обстановки, проведено їх ранжування та параметризацію. У статті удосконалено методику визначення варіанта реагування органами військового управління регіонального управління на зміну обстановки на державному кордоні залежно від прогнозованого рівня її складності. Для цього було обрано лінійну модель Брауна, яка дає можливість отримувати оцінки, що характеризують не середній рівень процесу, а тенденцію, яка склалася на момент останнього спостереження. Це дозволяє відображати розвиток процесу, який не має сталих тенденцій. Відповідно до поставленого завдання та висунутих вимог методика визначення варіанта реагування органами військового управління регіонального управління на зміну обстановки на державному кордоні залежно від прогнозованого рівня її складності містить шістнадцять етапів. Обрана модель є адаптивною і швидко пристосовує свої параметри до змін у часових рядах. З метою деталізації етапів методики автором запропоновано алгоритм використання методики прогнозування розвитку обстановки на державному кордоні та реагування органами військового управління залежно від рівня її складності. Отриманий результат дозволяє проводити оцінювання складності обстановки на державному кордоні, робити прогнозні висновки щодо динаміки її розвитку в умовах загострення воєнно-політичної обстановки та приймати відповідні управлінські рішення на здійснення (корегування) оперативно-службової діяльності з метою адекватного впливу на загрози, що виникли на державному кордоні.

Вивчення глибинних, архетипових виявів особи сприяє пі- знанню й оволодінню природою глобальних змін, закладає передумови для розробки й впровадження адекватних сучасності ефективних практик дер- жавного управління. Реконструкція архетипів є актуальним і перспектив- ним підходом, який допомагає шляхом трансформації символів минулого тлумачити певні суспільно-політичні процеси сучасності. Проблема людського чинника в управлінні пов’язана з прагненням люди- ни до певної мети і її досягнення. У зв’язку з цим, важливим є з’ясування ос- новних складових діяльності управлінця: мотивів, мети, планування діяль- ності, опрацювання поточної інформації, оперативного ухвалення рішень і дії, перевірки результатів і корекції дій. Формування інноваційно-орієнто- ваної вітчизняної системи підготовки управлінських кадрів є невідкладною потребою сучасного суспільства. Важливою і невід’ємною складовою цієї системи є ВНЗ, які пропонують студентам цикл курсів управлінського на- пряму. Кінцевою метою підготовки управлінських кадрів мають стати фор- мування стратегічного мислення, здібності мислити творчо і можливості працювати в ширшій перспективі. Управлінські дії потребують розумного використання людських ресурсів в управлінні, а недбале ставлення до них може спричинити ескалацію (загострення) конфліктів, плинність кадрів, зниження ефективності, рівня замотивованості тощо. Сучасність потребує публічних діячів нового покоління, управлінців, які здатні не лише розібратися зі складовими політичної арени і прийма- ти ефективні рішення, а й дати адекватну оцінку собі. Це означає, що є відповідь на питання, хто і який я, яка моя мета. Залежно від наданих відповідей і подальшої їх реалізації і формується відображення управлінця в суспільстві. Це складний, багатогранний процес, який вимагає і відповід- ної професійної освіти (навчання) і не обходить застосування архетипного менеджменту.

Сучасним засобом організації структурної моделі підприємства є аутсорсинг. Проте позитивно впливати на показники економічної діяльності суб’єкта господарювання він може лише за умови належної підготовки бізнес-проекту щодо нього, зокрема й такої важливої складової, як господарсько-правове забезпечення запровадження аутсорсингу. На законодавчому рівні регулювання аутсорсингу практично відсутнє. Звідси – необхідність окреслення доцільних інструментів правового регулювання аутсорсингових відносин на мікроекономічному рівні. Метою статті є визначення та сутнісна характеристика найбільш доцільних правових засобів у механізмі господарсько-правового регулювання аутсорсингових відносин вітчизняних корпорацій. Встановлено, що аутсорсинг поділяється на договірний та інституційно-договірний. Наведено аргументи на користь господарсько-правової природи договору аутсорсингу та заперечено наявність у ньому елементів цивільних або трудових договорів. Запропоновано авторське бачення його змісту. Також розглянуто й інші господарсько-правові засоби, що забезпечують оптимізаційний вплив аутсорсингу: господарсько-управлінські акти індивідуальної дії, локальні акти, інституційні засоби у формі корпоратизації. Визначені органи в акціонерному товаристві та товаристві з обмеженою відповідальністю, які мають право приймати рішення щодо запровадження аутсорсингу, та окреслено їх компетенцію у цьому питанні. Можливим інституційним варіантом створення підприємствааутсорсера є виокремлення певного структурного підрозділу та передання йому за розподільним балансом частини майна, прав та обов’язків корпорації. Автор доходить висновку, що в процесі запровадження аутсорсингу підприємство-замовник та новоутворені підприємства-аутсорсери можуть об’єднатись в асоціацію або утворити холдингову групу. У решті видів об’єднань правовий зв’язок між його членами не відповідає суті аутсорсингових зв’язків, а тому автором заперечено можливість використання таких конструкцій в аутсорсингових відносинах. Локальні акти можуть встановлювати регулювання відносин зі збереження комерційної таємниці, безпечного виконання робіт, пропускного режиму, організації взаємодії між персоналом замовника та аутсорсера. Хоча вони й допоміжні, але є важливими господарсько-правовими засобами для належного запровадження аутсорсингу.

Актуальність статті полягає в тому, що норми права регулюють майже всі сфери суспільного життя, в тому числі закріплюють основоположні права і свободи, що виникають у осіб у зв’язку з їх участю у різних видах правовідносин. В контексті викладеного сфера реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави не є виключенням, з огляду на те, що механізм забезпечення адміністративно- правових відносин, що функціонує в цій сфері, включає власні специфічні гарантії. Саме останні забезпечують стабільний розвиток адміністративно-правових відносин у сфері реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави, а тому їх встановлення є обов’язковим компонентом державної політики в зазначеній сфері. Зазначено, що правові гарантії набувають специфічних рис в залежності від виду правовідносин, учасниками яких є відповідні суб’єкти, а також від сфери, в якій такі правовідносини виникають. У зв’язку з чим виокремлено ознаки адміністративно-правових відносин щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави. Під гарантіями прав учасників адміністративно-правових відносин щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави запропоновано розуміти сукупність нормативно-закріплених положень, що забезпечують можливість уповноважених суб’єктів, які вступають у адміністративно- правові відносини в сфері забезпечення економічної безпеки держави, зокрема з приводу формування та реалізації державної політики, охороняти та захищати власні права та безперешкодно здійснювати професійну діяльність, отримувати належне матеріально-технічне забезпечення, приймати нормативні та управлінські рішення; здійснювати заходи організаційного характеру та звертатися за захистом свої прав до суду. Запропоновано класифікацію гарантій прав учасників адміністративно- правових відносин щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави за такими критеріями: - сферою дії: загальні, якими користуються всі без виключення учасни- ки вказаних правовідносин, і спеціальні, які характерні для окремих суб’єктів (прийняття обов’язкових до виконання рішень, незалежність при здійсненні власної професійної діяльності та прийняття рішень тощо); - в залежності від суб’єкта, якому належить така гарантія: гарантії прав вищих органів державної влади, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інституцій громадянського суспільства; - змістом (характером) юридичних гарантій: а) нормативні; б) організаційні; в) матеріально-технічні; г) правоохоронні.

У статті розглянуто сутність оборотних активів, та ризики, пов’язані з процесом формуванням їх оптимальної структури. Визначено вплив прискорення обіговості оборотних активів на фінансові результати діяльності підприємства. Аргументовано процедури постійного моніторингу і аналізу ефективності використання оборотних активів, що забезпечує керівництво підприємства своєчасною інформацією та дозволяє прийняти обґрунтовані управлінські рішення щодо оптимального формування обсягу оборотних активів. Розкрито дефініцію оборотних (мобільних) активів як системоутворюючого елемента поліфункціональних змін масштабів розвиненості структурних одиниць з одного боку – комерційного продукту(послуги) за ознакою його матеріально-речової форми, з іншого – як діяльність з безпосереднього його створення та реалізації в безперервному кругообігу форм власності, що убезпечує: агломерацію різних за природою суб’єктно-орієнтованих відносин та ущільнення взаємодії між усіма ієрархічними рівнями. З’ясовано, що коли підприємства знаходяться на повному самофінансуванні, визначення оптимальної потреби в оборотних активах як в цілому, так і по кожній складовій, має важливе значення. Збільшення суми оборотних активів вище за цей оптимум приводить до збитку через зайві кошти та невикористання наявних матеріальних ресурсів. У той же час зменшення оборотних активів підприємств, в порівнянні з їх оптимальним значенням, спричиняє простої устаткування і інші втрати, пов'язані з відсутністю тих або інших необхідних матеріальних ресурсів. Раціональне управління оборотними активами припускає їхню оптимізацію виходячи з потреби підприємства. Обґрунтовано напрями підвищення ефективності використання оборотних активів в залежності від стадії кругообігу, що включають економічно-фінансові детермінанти, джерела та інструментарій регулювання для створення результативної політики управління оборотними активами у загальній стратегії управління активами підприємства для формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, оптимізації джерел їхнього фінансування. Опрацьовано критерії підвищення ефективності використання оборотних активів, що включають: прискорення їх обіговість за допомогою підвищення обсягу реалізованої продукції з забезпеченням довгострокового її випуску на замовлення, а також ретельної і своєчасної добірки продукції на відвантаження; використання методів нормування оборотних активів – метод прямого розрахунку, аналітичний (дослідно-статистичний) метод, коефіцієнтний метод; підвищенням ліквідності та платоспроможність підприємства; дотримання оптимального співвідношення власних і позикових оборотних активів, а також складання бюджетів поточних надходжень і витрат. Для системної оптимізації структурних одиниць визначені такі шляхи управління дебіторською заборгованістю, як надання знижок за швидку оплату; факторинг; контроль стану розрахунків з покупцями при відстроченій(простроченій) дебіторській заборгованості; системний аналіз співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості; класифікація дебіторської заборгованості залежно від її якості та створення резервів безнадійних боргів; проведення моніторингу дебіторської заборгованості і порівняння її показників з такими ж показниками по галузі, конкурентів та даними минулих років. В залежності від стадії кругообігу визначено пріоритетні шляхи підвищення ефективності використання оборотних активів: скорочення матеріальних запасів на складах за рахунок зниження наднормативних запасів матеріалів, внаслідок поліпшення постачання, за рахунок зниження норм витрат матеріалів на одиницю продукції; зменшення тривалості циклу виробництва основної продукції за рахунок застосування нової техніки і технології, підвищення продуктивності праці, норм витрат ресурсів, зменшення часу перебування в заділах деталей, складальних одиниць; скорочення залишків нереалізованої продукції через прискорення реалізації, підвищення ефективності роботи служби маркетингу, удосконалення розрахунків, поліпшення комплектності постачань; підвищення ритмічності виробництва внаслідок рівномірності випуску і відвантаження продукції, удосконалення планування і організації виробництва.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Поточний етап розвитку маркетингу передбачає прийняття рішень в умовах значної невизначеності. Ця невизначеність призводить до появи багатьох інноваційних глобальних ризиків, які визначаються технологічними особливостями Індустрії 4.0. У статті була підкреслена важливість вивчення рівня сприйняття існуючої технологічної невизначеності на прикладах її елементарних складових (гаджетів та маркетингових комунікацій) у стрімко змінних технологічних умовах Індустрії 4.0, оскільки їх управлінські рішення мають довгострокові ефекти та значний вплив на суспільство. Було продемонстровано, що гаджет, являючись старт-системою, перетворюється у приклад одного з найбільш впливових глобальних технологічних ризиків та додатковим елементом більшості комунікаційних ланцюгів людини, і тому він може здійснювати вплив на сприйняття людиною більшості інформації та визначати деякі когнітивні викривлення у процесах передбачення майбутнього. У статті були представлені результати міжнародного маркетингового дослідження, проведеного авторами статті під час Літньої Школи, сумісно організованої факультетом менеджменту та маркетингу Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (Україна) у співпраці з факультетом інжинірингу управління у Познанському університеті технологій (Республіка Польща). Це відкрило можливість зрозуміти, яким чином респонденти сприймають різноманітні маркетингові та технологічні зміни в умовах економіки 4.0, що відображує особливості Індустрії 4.0. Результати маркетингового дослідження показали, що сприйняття реклами міжнародними респондентами, що були представлені майбутніми особами, що прийматимуть управлінські рішення, досі відповідає традиційній моделі процесу маркетингових комунікацій, що ґрунтується на математичній теорії комунікації К.Е.Шеннона та У. Уівера. У статті було підкреслено, що ця модель потребувала оновлення для умов Індустрії 4.0. Авторами статті була запропонована удосконалена модель управління цифровою системою рекламної діяльності та комунікацій. У традиційну схему було додано два нових елементи – гаджет інтернет-користувача та програмне забезпечення ISPs. Це спрощує розуміння процесів рекламного таргетингу, декодування рекламних повідомлень та інших діджитал-комунікацій. Результати дослідження також продемонстрували, яким чином особи, що приймають рішення, сприймають масштаб та небезпеку технологічних змін. Було запропоновано особам, що приймають рішення, впроваджувати логарифмічне мислення на основі незначного обсягу інформації для прийняття оперативних та водночас ефективних рішень в компаніях.

Мета. Метою даної статті є розробка прогнозної моделі результатів діяльності торговельного підприємства для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Методи. Теоретичною базою дослідження виступають досягнення зарубіжних та вітчизняних науковців щодо управлінських рішень та їх обґрунтування. Для досягнення поставленої мети було використано наступні методи дослідження: метод кореляційного аналізу — для виявлення існування та щільності зв’язку між рівнем загального товарообігу супермаркету та ціною і товарообігом окремих груп товарів; регресійний метод для розробки багатофакторної прогнозної моделі зміни товарообігу досліджуваного об’єкту; метод згладжування для прогнозування можливих змін ціни та обсягів продажів окремих груп товарів супермаркету; графічний та побудови аналітичних таблиць — для наочного відображення результатів дослідження. Результати. В результаті дослідження було доведено, що процес прийняття управлінських рішень складається із базових — типових етапів, одним із яких є обґрунтування, який вимагає володіння відповідними методами аналізу, прогнозування, оптимізації тощо. Будь-якому рішенню повинні передувати аналіз ситуації, що склалася, і прогноз наслідків ухвалення або не ухвалення того або іншого управлінського рішення. Для здійснення ефективної управлінської діяльності необхідно сформувати відповідний інструментарій для прийняття своєчасного та обґрунтованого управлінського рішення. Одним із таких інструментів можуть стати відповідні прогнозні моделі, які б описували зв’язки між результативним показником (функція, параметр, базовий орієнтир) та факторами впливу, і застосування якою дозволило б передбачити зміну результативного показника в наслідок зміни включених в модель факторів. В результаті застосування каузального методу прогнозування, а саме багатофакторної регресії, було розроблено прогнозну модель реалізації товарів підприємством роздрібної торгівлі, яка характеризується дуже високим рівнем достовірності прогнозних розрахунків. Застосування даної моделі в управлінні торговельною організацією дозволить визначити можливі зміни обсягу в залежності від зміни ціні основних торговельних груп та розробити і реалізувати відповідні управлінські рішення щодо розвитку торговельної організації. Недоліком запропонованої моделі є неврахування сезонності, доцільно в наступних дослідженнях провести аналіз наявності сезонності продажів за групами товарів та в цілому по організації. Ключові слова: управлінське рішення, методи обґрунтування управлінських рішень, кореляція, регресійна модель, прогнозування, товарообіг.

Анотація. У статті висвітлюються принципи використання SWOT-аналізу для оцінювання діяльності закладу позашкільної освіти. Розкриваються особливості та описуються сутнісні характеристики методики SWOT-аналізу як інструменту освітнього менеджменту. На основі ґрунтовного аналізу наукових джерел визначено основні критерії діяльності закладу позашкільної освіти. Підкреслено, що розроблена система аналізу діяльності закладу позашкільної освіти є уніфікованою й може бути використана для усіх типів закладів. В основі системи покладено SWOT-аналіз, який розроблений з урахуванням досягнень кваліметричної науки й може стати тим інструментом, за допомогою якого можна аналізувати будь-які проблеми в діяльності закладу освіти й на його основі ухвалювати відповідні управлінські рішення щодо їх подолання. У тексті зазначається, що вирішення проблем, які визначено SWOT-аналізом можна вирішити за допомогою технології проєктного менеджменту. У статті також подано опис факторно-критеріальної (кваліметричної) моделі SWOT-аналізу діяльності закладу позашкільної освіти. В основу моделі покладено напрями діяльності закладу позашкільної освіти, які зазначаються як фактори. Це такі напрями, як: система управління закладом; організація освітнього процесу; робота з педагогічними кадрами; розвиток матеріально-технічної бази закладу, раціональність її використання; робота в системі «Заклад – сім’я – соціальне середовище»; забезпечення безпечного освітнього середовища закладу; піар-менеджмент. Фактори розкриваються відповідними критеріями. У роботі описано комп’ютеризовану її версію, яка, після визначення проблем, може надати інформацію про шляхи їх вирішення. Стаття є корисною для керівників закладів позашкільної освіти, працівників органів управління освітою та закладів системи післядипломної педагогічної освіти. Ключові слова: SWOT-аналіз, заклад позашкільної освіти, факторно-критеріальна модель, проєктна технологія, розвиток, менеджмент.

Анотація. Статтю присвячено вивченню можливостей та перспектив використання штучних нейронних мереж в системі ризик-менеджменту підприємства. Розглянуті перепони ефективного використання інструментів ризик-менеджменту у діяльності підприємств через об’єктивні та субєктівні чинники. В рамках дослідження ризик розглядається як можлива небажана подія, яка переводить об’єкт управління у небажаний стан. Спираючись на базові поняття та характеристики функціонування штучних нейронних мереж і постулати економічної теорії автор робить висновки щодо можливостей, переваг та проблем різних аспектів застовування моделей штучних нейронних мереж при прийнятті управлінських рішень щодо оцінки ризиків та зменшення їх негативних наслідків. У статті розглянуто особливості ризикових ситуацій при прийнятті управлінських рішень в інтенціональній, експектаційній, когнітивній та функціональній підсистемах управління ризиками. Виділено принципи, дотримання яких необхідне для коректного використання штучних нейронних мереж у підготовці управлінських рішень та накопиченні інформації про рівень потенційного ризику. Доведено, що використання моделей штучних нейронних мереж дозволять перейти від традиційного реактивного менеджменту у відповідь на ризикові події до проактивного, який передбачає управлінські впливи на причини виникнення ризиків і опосередковано на негативні події та їх наслідки. З’ясовано, що у разі занадто високої швидкості зовнішніх змін і низькому темпі пристосування до них, можуть наступити несприятливі наслідки для підприємства у вигляді дестабілізації його діяльності. Висновком з цього є те, що використання штучної нейронної мережі в системі управління рівнем ризику сприятиме подоланню фрагментарності даних, які є у розпорядженні підприємства, що, в свою чергу, буде підвищувати швидкість процесів прийняття управлінських рішень. Використання штучних нейронних мереж надає підприємствам певні переваги з точки зору управління економічними ризиками через підвищення точності та зниження суб’єктивності управлінських рішень, більш детальне вивчення процесів та ситуацій з використанням різноманітних методів аналізу та великої кількісті алгоритмів. Ключові слова: штучні нейронні мережі, підприємство, управлінські рішення, ризик.

В статті доведено, що для промислових підприємств існують два різноспрямовані шляхи для організації діяльності в сфері інформаційних технологій. Перший - передача окремих ланок ІТ-послуг професіоналів - аутсорсинг. Другий - організація власної ІТ-діяльності і її контроль – інсорсинг. Головним принципом ІТ-аутсорсингу є виконання підприємством-аутсорсі тільки тих функцій (робіт, послуг), які воно може виконувати краще за інших, а передати відібраному аутсорсеру (зовнішньому виконавцю) те, що він робить краще за інших. Дослідження практики застосування ІТ-аутсорсингу показує, що в даний час в більшості випадків використовуються два різновиди ІТ-аутсорсингу: ринковий і організаційний. Концепція ринкового ІТ-аутсорсингу заснована на принципах пошуку і використання (найму) на ринку ІТ-послуг підприємства, створеного без участі підприємства-аутсорсі, яке бажає реорганізувати свою діяльність в сфері інформаційних технологій. Концепція організаційного ІТ-аутсорсингу передбачає виведення тієї чи іншої діяльності промислового підприємства в сфері інформаційних технологій в окреме підприємство. Головним перевага такого рішення є те, що творець (засновник) такого підприємства зберігає за собою основні організаційні та управлінські функції. Тому він має можливість контролювати рівень якості використовуваної продукції (послуг), а також контролювати використання власних ресурсів. Крім того, важливим елементом також є відсутність можливостей (ризику) витоку конфіденційної інформації до своїх конкурентів. Результати проведених досліджень дозволяють сформувати перелік найбільш важливих факторів, які мають ключове значення при обгрунтуванні вибору постачальника ІТ-послуг. Методичні рекомендації щодо вибору постачальника ІТ-послуг – аутсорсера з використанням викладених результатів дослідження включають в себе наступні етапи. Етап 1. Визначаються потенційні ІТ-аутсорсери, виробничо-комерційні результати діяльності яких в основному задовольняють потреби даного підприємства. Етап 2. Складється факторно-аутсорсингова матриця з використанням визначених ступенів вагомості кожного з ключових факторів впливу на обґрунтування вибору постачальника ІТ-послуг. Побудова такого роду матриці ґрунтується на оцінюванні конкретним промисловим підприємством, яке має потребу в отриманні ІТ-послуг, кожного з ключових факторів впливу на обґрунтування вибору постачальника ІТ-послуг. Етап 3. Оцінювання відповідності кожного фактору по кожному кандидату в ІТ-аутсорсери проводиться з використанням вагомості факторів обґрунтування вибору постачальника ІТ-послуг. Етап 4. На основі проведних розрахунків проводиться ранжування потенційних аутсорсерів.

Впровадження менеджменту знань в компанії є важливим аспектом сучасного підходу до процесу управління і передбачає не просто створення відповідної одиниці в структурі управління. Важливим фактором при цьому є поступова трансформація організаційної структури, корпоративної етики та інформаційної системи всієї компанії на основі нових ініціатив та технологій в єдиний злагоджений механізм, здатний генерувати інноваційні управлінські рішення та стратегії. Обумовлено важливість впровадження менеджменту знань в компаніях адже це перехід до безпосередніх дій, в яких передбачено своєчасне та ефективне використання інформаційних ресурсів для прийняття управлінських рішень. Запропоновано використовувати традиційні методи стратегічного аналізу, такі як STEEP-аналіз і діамант М. Портера і модель з управління змінами Надлера-Ташмана для досягнення бажаного стану компанії. Доведено, що важливим аспектом впровадження менеджменту знань в організації є перехід до безпосередніх дій, зокрема, це своєчасне та ефективне використання інформаційних ресурсів для прийняття управлінських рішень. Процес впровадження знань через управління змінами має складатися із таких основних елементів, як: ціль управління знаннями, розташування ресурсів знань, отримання знань, розвиток знань, обмін знаннями та їх поширення. Отримані теоретичні дослідження показали, що напрямами дослідження щодо методології розробки і застосування представлених інструментів та методів менеджменту знань в процесі впровадження управління змінами в компанії носять важливу складову. Разом з тим, визначено, що менеджмент знань, це базова технологія сучасного управління, і впровадження загальної концепції бізнес-інжинірингу компаніями де є чітка ідентифікація діяльності на стратегічному рівні, включаючи її функціональні завдання та процеси, а також побудова стратегічної бізнес-моделі компанії. Тому менеджмент знань відіграє вагому роль в процесі управління змінами і обрана тема статті є актуальною як в науковому, так і в прикладному аспектах.