Journal articles: 'Управлінський рівень'

1

Пержун, Володимир. "ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА УПРАВЛІНСЬКУ РОБОТУ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ." Litopys Volyni, no. 24 (July 9, 2021): 223–27. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.36.

Full text

Abstract:

Упровадження результативної системи публічного управління та застосування нових підходів у професійній роботі публічних службовців суттєво залежить від позитивно сформованої управлінської культури самих службовців. Такі складники управлінської культури, як галузева компетентність, знання і досвід, вміння самостійно думати і працювати, моральні якості, самодисципліна, саморозвиток і самореалізація, пова- га до колег і громадян, яким надаються послуги тощо, допоможуть публічним службовцям піднімати рівень своєї професійної управлінської здатності, успішно досягати кар’єрного зросту, підвищувати свій соціальний і професійний статус і т. п. Проблема впливу управлінської культури на управлінську діяльність публічних службовців в Україні нині акту- альна, маловивчена та вимагає подальшого наукового дослідження. Вважаємо, що управлінська культура постає окремим зрізом загальної культури зі своїми особливостями, якостями і ознаками. Тому ми констатуємо факт, що вона є своєрідним і достатнім соціально-політичним і державно-управлінським феноменом суспільного життя. Тут також важливо враховувати, що управлінська культура згідно зі своїми ознаками, якостями і характеристиками досить чітко уявляється як соціокультурний зріз інституційного рівня, котрий впливає на основні соціальні інститути суспільства: політику, економіку, культуру, релігію, освіту, науку тощо. До того ж, важливо зазначити її вплив на державно-управлінські відомчі структури – виконавчі органи влади, органи місцевого самоврядування, управлінські бізнес-структури та ін. Отже, сучасні трансформаційні процеси в українському суспільстві та певні реформи державного управління спонукають до змін у розумінні місця і ролі в них публічних службовців. Насамперед вони мають осмислити свою важливість у державному реформуванні, змінити стиль управлінської діяльності, визначитися й усвідомити, що саме від них багато залежить успішне запровадження в практику публічного управління новітніх управлінських методів і форм роботи, сучасних управлінських технологій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Віролайнен, Оксана. "Особливості управлінської діяльності в умовах упровадження технологій змішаного навчання в закладі загальної середньої освіти." New pedagogical thought 107, no. 3 (November 25, 2021): 20–25. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-20-25.

Full text

Abstract:

Із метою організації високоефективного освітнього процесу в умовах упровадження змішаного навчання в закладі загальної середньої освіти необхідно вивчати та враховувати особливості управлінської діяльності. Низка вчених України та світових дослідників вивчали організаційно-педагогічні основи управління закладом освіти, проте під впливом глобальних освітніх змін суспільство вимагає нового погляду на означену проблему. Завдяки сучасним технологіям, котрі використовуються в закладі освіти, управлінський аспект набуває новітніх та інноваційних відтінків системи організації освітньої діяльності. Процес навчання може відбуватися будь-де та у будь-який час, єдина умова – підключення до мережі «Інтернет». Така форма навчання надає змогу впровадженню інтерактивних технологій викладання освітнього матеріалу. У статті виокремлено й проаналізовано управлінські функції та задачі, необхідні для організації інноваційного освітнього процесу, скерованого вимогами часу. Завдяки вивченню цього матеріалу визначено завдання і зміст управлінської діяльності успішного керівника закладу освіти щодо розвитку професійної компетентності вчителя. Зроблено висновок, який визначає рівень системності в закладі загальної середньої освіти, а також вказує на створення ефективної функціонуючої системи, що відповідає міжнародним стандартам.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Ажиппо, Олександр, and Марина Корольова. "ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Слобожанський науково-спортивний вісник 5, no. 79 (October 26, 2020): 5–11. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2020-5.001.

Full text

Abstract:

Мета:розробити та теоретично обґрунтувати технологію формування управлінської компетентності майбутніх менеджерів фізичної культури. Матеріал і методи:проведено теоретичний аналіз сучасної літератури щодо досліджуваної проблеми; проаналізовано нормативно-правову базу підготовки майбутніх менеджерів фізичної культури; проведено опитування здобувачів освіти другого (магістерського) рівня вищої освіти (n=50); за допомогою методу парних порівнянь проведено експертну оцінку серед професорсько-викладацького складу Харківської державної академії фізичної культури (n=10). Результати:уточнено поняття «компетентність», «компетенція», «управлінська компетентність», «управлінські компетенції»; виявлено самооцінку та проведено самоаналіз здобувачів освіти другого (магістерського) рівня вищої освіти результатів навчання щодо рівня сформованості у них управлінських компетенцій; визначено найбільш значущі управлінські компетенції у майбутніх менеджерів фізичної культури. За результатами власного дослідження представлено матрицю управлінської компетентності менеджера фізичної культури. Розроблено та обґрунтовано технологію: методи, форми та засоби формування управлінської компетентності у майбутніх менеджерів фізичної культури. Висновки: визначено управлінські компетенції, які є найважливішими для здійснення майбутньої управлінської діяльності менеджерів фізичної культури, серед них перші п’ять позицій займають: лідерство, генерація ідей, комунікативність, володіння системою вирішення управлінських проблем та ділові якості. Ключові слова:здобувач вищої освіти, менеджер фізичної культури, компетентності, управлінська компетентність, управлінські компетенції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Олексієнко, О. Г., and А. Г. Розсказов. "РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 125–37. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-125-137.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано важливість формування та розвитку управлінської компетентності у здобувачів вищої освіти, яка надає можливостей майбутньому фахівцю приймати адекватні рішення у відповідних ситуаціях, беручи на себе відповідальність за певну діяльність, застосовуючи ці знання, здійснювати адміністративно-управлінські функції, змінювати свої статусно-рольові характеристики у виконанні покладених функціональних обов’язків. Управлінська компетентність є важливою складовою та умовою формування загальної та педагогічної культури здобувачів вищої освіти як фахівців вищого кваліфікаційного рівня. Авторами розкрито теоретичні основи управлінської компетентності здобувачів вищої освіти. У статті розглянуто семантику поняття «управлінська компетентність». Запропоновано розглядати управлінську компетентність здобувачів вищої освіти як здатність і готовність майбутнього фахівця ефективно впливати на хід (виробничого, педагогічного, освітнього та ін.) процесу, виконувати завдання організаційного характеру, планувати та прогнозувати прийняття майбутніх власних управлінських рішень, а також здатність до рефлексії, як особистісної, так і професійної. Досліджено управлінську компетентність як складову частину професійної компетентності майбутнього фахівця, яка являє собою систему внутрішніх ресурсів, необхідних для організації ефективного досягнення поставлених особистих цілей та цілей організації відповідно до мети професійної діяльності. Виокремлено основні напрямки реалізації управлінської компетентності як складової професіоналізму майбутніх фахівців. Проаналізовано компоненти управлінської компетентності. На основі функціонально-аналітичного підходу виокремлено складові структури управлінської компетентності здобувача вищої освіти, такі як: соціально-комунікативна, методологічна, психолого-педагогічна, інформаційна, організаційна, загальнокультурна.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Хмелюк, Віта Степанівна. "МОДЕРНІЗАЦІЯ МОДЕЛІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В МІНІСТЕРСТВІ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ." Public management 28, no. 3 (April 12, 2022): 90–95. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-13.

Full text

Abstract:

Мета роботи. Публічно-управлінський прогрес суспільства потребує змін, пов’язаних із формуванням нової якості структури та функцій суспільних відносин. Модернізація включає у себе глобальні процеси, що відбуваються в усіх сферах життєдіяльності суспільства, які визначають його рівень готовності та здатності до еволюції. Метою дослідження є роз- криття механізмів модернізації моделі публічного управління Міністерства освіти і науки України. Методологія. Щоб досягнути мети дослідження, в роботі послідовно застосовуються три основні методологічні прийоми: неоінституціональний підхід, структурно-функціональний аналіз і системний підхід. Використання неоінституціонального підходу дозволяє дійти висновку, що в українському суспільстві наявні інституційні передумови для модернізації моделі публічного управління на основі теорії суспільного вибору. Модернізаційний розвиток інститутів при цьому представлено як свідомий вибір акторів змін в управлінській сфері. Завдяки структурно-функціональному аналізу стає можливим виокремлення складників публічного управління та їх функціональної спрямованості. Модернізація моделі публічного управління центрального органу виконавчої влади стосується не стільки існування деяких можливостей перетворення, скільки якості отримуваних освітніх послуг, тобто характеру функціонування певних інститутів, органів і структур. Використання системного підходу дозволяє розглянути два комплекси модернізаційних змін: у МОН як цілісну сукупність публічно-управлінських процесів, і в КМУ, який спрямовує та координує діяльність МОН. Наукова новизна. Дослідження характеризується двома основними положеннями науково-дослідницької новизни: з’ясовано інституційні передумови модернізації моделі публічного управління центральних органів виконавчої влади, а також окреслено публічно-управлінську модель ефективного функціонування МОН України. Висновки. Модернізація моделі публічного управління МОН уможливлюється у разі врахування опти- мізації інституційного та функціонального складників, а також завдяки вдосконаленню характеру функціонування Міністерства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Рудницький, Т. В. "Потрібно вивести управління на новий рівень? Згадайте про "управлінський облік"!" Вісник Національного університету "Львівська політехніка", no. 576 (2007): 257–63.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Фатенок-Ткачук, Алла, and Андріана Плоскіна. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ." Молодий вчений, no. 6 (94) (June 30, 2021): 215–19. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-6-94-44.

Full text

Abstract:

У статті актуалізовано теоретичні аспекти обліково-аналітичного забезпечення стратегічного планування. На основі стратегічного планування проаналізовано динаміку кількості підприємств, які впроваджують інноваційну діяльність. Досліджено положення нормативно-правових актів щодо забезпечення стратегічного планування. Проведено аналіз останніх досліджень та публікацій вчених стосовно цієї теми та на їх основі виокремлено основні підходи до трактування сутності процесу обліково-аналітичного забезпечення стратегічного планування. Систематизовано основні етапи процесу стратегічного планування. Виділено чинники, що впливають на місію підприємства та сформовано їх основні об’єкти обліку, а саме: рівень сукупної пропозиції, рівень сукупного попиту, наявність товарів-аналогів (замінників), управлінський досвід керівників, платоспроможність населення, податкова політика, субсидії та дотації підприємства, дивідендна політика тощо. Розроблено пріоритетні напрямки вдосконалення щодо здійснення стратегічного планування та управління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Bukanov, G. N. "Соціальні стереотипи в структурі управлінської діяльності соціальних служб: регіональний аспект." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 4 (May 2, 2018): 56–64. http://dx.doi.org/10.15421/171857.

Full text

Abstract:

Розглянуто особливості соціальних стереотипів в структурі управлінської діяльності соціальних служб. В структурі управлінської діяльності соціальних служб виокремлено соціальні стереотипи, які можуть бути пов’язані з: 1) особливостями соціального сприйняття (перцептивні стереотипи); 2) раціональною інтерпретацією управлінських фактів (когнітивні стереотипи); 3) соціальними установками стосовно значимих об’єктів управління (диспозиційні стереотипи); 4) ціннісним ставленням до значимих об’єктів управлінського контексту (аксіологічні стереотипи); 5) особливостями соціального оцінювання (оцінні стереотипи); 6) особливостями інформаційної взаємодії (інформаційні стереотипи); 7) особливостями організаційної діяльності (організаційні стереотипи); 8) особливостями технології здійснення управлінських функцій (технологічні стереотипи). Визначено, що особливе значення в управлінській діяльності мають соціальні стереотипи, що пов’язані зі службово-статусними відносинами, мотивацією якісної та ефективної роботи, ставленням до конфліктів в організації і способів їх розв’язання. Представлено результати емпіричного дослідження серед керівників та співробітників соціальних служб на регіональному рівні, на основі яких визначено такі управлінські стереотипи: сприйняття керівника соціальної служби («технократ» чи «гуманітарій»), мотиваційні стереотипи уникнення і досягнення, позиційні стереотипи активно-конструктивного ставлення до конфліктів і їх врегулювання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Олексієнко, Олександра Миколаївна. "ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ ДЛЯ РОЗБУДОВИ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ КОНТЕКСТ." Public management 28, no. 3 (April 12, 2022): 62–66. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-9.

Full text

Abstract:

Мета роботи. Метою статті є здійснення ґрунтовного аналізу встановлення сутності механізмів державного управління створення здоров’язбережувального освітнього простору в Україні.Методологія. У запропонованій статті проаналізовані поняття вдосконалення, реформування, оптимізації й інтенсифікації в освіті, ефективність і готовність керівних кадрів до управління впровадженням сучасних методик здоров’язбережувальних технологій, організації освітнього простору та його вплив на якість життєдіяльності всіх суб’єктів закладу освіти: безпеки життя, створення здоров’язбережувального освітнього простору, формування іміджу закладу освіти, екологічної культури, здоров’я. Узагальнено різні підходи до визначення змісту та структури поняття «механізм державного управління».Наукова новизна. Проаналізовано використання терміна «механізми державного управління» у стратегічних документах щодо розвитку системи освіти. Запропоновано визначення та структурну модель механізму державного управління розвитком загальної середньої освіти.Висновки. Механізми державного управління підготовкою кадрів для створення здоров’язбережувального освітнього простору можуть бути розбудовані на основі гуманістичної тріади сучасної філософії освіти «людина – освіта – екологія – педагогічна культура». Необхідним є створення дієвих механізмів державно-громадського управління системою освіти як шляхом утворення нових інститутів, так і шляхом удосконалення діяльності вже наявних. Доцільним є створення при державних органах управління низки експертних рад – постійно діючих дорадчих органів, функціонування яких підвищить рівень участі працедавців закладів освіти, громадських і професійних об’єднань у виробленні рішень із найважливіших питань створення державних механізмів здоров’язбережувального простору освіти України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Федоренко, Андрій. "УМОВИ РОБОЧОГО СЕРЕДОВИЩА І ДИСБАЛАНС ЗУСИЛЬ-ВИНАГОРОДИ ПРАЦІВНИКІВ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ." Вісник Університету банківської справи, no. 1(40) (May 24, 2021): 58–65. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x1(40)2021237616.

Full text

Abstract:

В умовах глобалізації та зростаючих вимог, що пред’являються працівникові, важливим є підтримання здоров’я і благополуччя людини на робочому місці. Розглянуто можливість регулювання рівня стресу і зусиль, а також балансу зусиль і винагороди в рамках моделі Effort-Reward imbalance (ERI). Мета статті — виявити зв’язок між певними факторами робочого середовища та оцінюванням відповідності зусиль і винагороди згідно з моделлю ERI. Дослідження розглядає зв’язок чинників організації праці з рівнем стресу працівників і доданими зусиллями на роботі. Дослідження базується на відповідях 1 148 осіб, що працюють у фінансовому секторі 35 країн Європи. Опитування респондентів відбувалося в рамках European Working Conditions Survey 2015 (EWCS 2015). За результатами проведення кореляційного аналізу було виявлено: слабкий зв’язок рівня стресу з балансом зусиль-винагороди; помірний зв’язок оцінки справедливості з балансом зусиль-винагороди; слабкий зв’язок між справедливістю і рівнем стресу. Зв’язок зусиль працівника і рівня стресу з певними факторами робочого середовища (автономія, чіткість завдань і зворотний зв’язок, залученість до управління, ефективні управлінські практики, гнучкість робочого графіка, навчання, соціальна підтримка) слабкий або відсутній. Спостерігається зв’язок соціальної підтримки і ефективних управлінських практик із компонентом винагороди моделі ERI. Поліпшення показників факторів робочого середовища не впливає на рівень стресу і зниження зусиль працівників. Стрес і певний рівень напруги є необхідними умовами виконання роботи. Соціальна підтримка та ефективні управлінські практики сприймаються працівниками у взаємозв’язку з компонентом винагороди в моделі ERI. Регулювання оцінювання балансу зусиль і винагороди можливе за рахунок факторів винагороди, соціальної підтримки, ефективних управлінських практик.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Danova, K., and V. Malisheva. "ІНФОРМАЦІЙНА ЕНТРОПІЯ ЯК ПОКАЗНИК НЕВИЗНАЧЕНОСТІ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ БЕЗПЕКИ НА РОБОЧИХ МІСЦЯХ ПРАЦІВНИКІВ ІЗ ІНВАЛІДНІСТЮ." Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 1, no. 59 (February 26, 2020): 111–15. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2020.1.111.

Full text

Abstract:

Мета. Аналіз можливості використання інформаційної ентропії як показника, що характеризує невизначеність у прийнятті управлінських рішень стосовно працевлаштування особи, яка має стійкі функціональні зміни у стані здоров’я, на робоче місце. За показником інформаційної ентропії особа, яка приймає управлінські рішення, має можливість визначати необхідність впровадження організаційно-технічних рішень щодо адаптації робочого місця із урахуванням обмежень життєдіяльності працівника із інвалідністю. Методика дослідження. Методика ґрунтується на аналізі наявної статистичної інформації щодо причин травматизму, пов’язаного із виробництвом, на підприємствах переробної галузі, задля визначення вірогідності настання нещасного випадку за кожною групою як індивідуального ризику травмування. На базі цього визначено інформаційну ентропію. Врахування стану здоров’я осіб із інвалідністю пропонується здійснювати за інтегральним показником функціональної обмеженості життєдіяльності, який впливає на значення інформаційної ентропії, що надає можливість виробляти ефективні управлінські рішення щодо її зменшення та підвищення рівня охорони праці на робочих місцях працівників із інвалідністю та підприємстві у цілому. Наукова новизна. Полягає у розробці підходу до прийняття управлінських рішень стосовно забезпечення охорони праці працівників із інвалідністю в умовах підприємства на основі врахування їх особливих потреб за інтегральним показником функціональної обмеженості життєдіяльності, що впливає на рівень інформаційної ентропії, яка відображає ефективність реалізації завдань щодо забезпечення безпеки на робочих місцях цієї категорії працівників. Практичне значення. Полягає у наданні особі, яка приймає управлінські рішення, інформаційної бази для визначення пріоритетних напрямів підвищення рівня безпеки на робочих місцях відповідно до потреб працівника, який має стійкі функціональні зміни у стані здоров’я, з метою попередження зростання рівня виробничого травматизму. Зниження ризику травмування працівників із інвалідністю сприятиме посиленню позитивного ставлення до питання працевлаштування цієї категорії населення з боку роботодавців, що надасть змогу отримати суттєвий соціально-економічний ефект на державному рівні

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Конох, А. П., Н. В. Маковецька, and О. Є. Конох. "ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ." Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, no. 4 (April 18, 2022): 25–31. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-4-03.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена висвітленню теоретичних засад формування управлінської компетентності майбутніх фахівців фізичної культури і спорту. Проведений аналіз наукових праць, присвячених формуванню професійної та управлінської компетентностей майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, свідчить про те, що ця проблема як у теоретичному, так і в методологічному аспектах не досить досліджена. Зазначено, що науковці розглядали різні аспекти професійної компетентності та культури майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, проблему формування управлінської компетентності. Досліджуються поняття «компетентність», «компетенція», «професійна компетентність», «управлінська компетентність», «управлінська компетентність фахівців фізичної культури і спорту», а також з’ясовується сучасний стан їх сформованості. Встановлено, що управлінська компетентність майбутнього фахівця фізичної культури і спорту – це сукупність компетенцій, які охоплюють систему знань основ теорії управління. Щоб фахівець не тільки мав управлінську компетентність, але й міг би її застосовувати у своїй професійній діяльності, необхідно забезпечити розширення меж професійної підготовки у сфері фізичної культури і спорту, ґрунтуючись на передових підходах до навчання та нових освітніх стандартах. Доведено, що майбутня діяльність фахівця фізичної культури і спорту, а фактично й управлінська компетентність, передбачає її формування під час професійної підготовки, що дасть змогу більш ефективно використовувати творчий, фізичний та інтелектуальний потенціал в теперішніх економічних умовах праці, здійснюючи професійні функції на фоні високого рівня ділових та особистісних якостей, в керуванні процесами і людьми. Автор наголошує, що розвиток фізкультурно-спортивного руху в ринкових умовах неможливий без фахово підготовлених, компетентних фахівців-управлінців фізичної культури і спорту. Встановлено, що формування управлінської компетентності майбутнього фахівця фізичної культури і спорту у процесі професійної підготовки має базуватися на загальнолюдських цінностях, комплексному компетентнісному підході та професійній компетенції майбутнього фахівця, необхідних під час роботи у сучасних соціально-економічних умовах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Купира М.І. "ФІНАНСОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА: ФОРМУВАННЯ ТА ДЕТЕРМІНАНТИ НАРОЩЕННЯ." Економічний форум 1, no. 1 (February 26, 2021): 127–34. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-1-15.

Full text

Abstract:

У статті проведено розбір ключових характеристик ресурсного та результативного підходів в напрямку визначення фінансового потенціалу. Визначено фінансовий потенціал як систему фінансових можливостей здатних трансформувати наявні ресурси у векторний процес розвитку через максимізацію та мультиплікатор капіталізації прибутковості. Згруповано в систему фактори впливу на рівень фінансового потенціалу, які потрібно системно перетворювати в потенційні можливості. Визначено такими факторами фінансову стійкість, ефективність менеджменту активами, мультиплікатор капіталу, вектор кредитоспроможності, інноваційний вектор, інвестиційний вектор, вектор менеджменту, що точково створюють проблеми та породжують дисбаланс фінансово-економічного розвитку. Сформовано синергетичну пряму складників фінансового потенціалу в процесі фінансово-господарської діяльності через ефективність та доведено поетапність алгоритму роботи в частині структуризації власних та позикових фінансових ресурсів через якість аналіз, планування, контроль і гарантування в підсумку фінансової стійкості та фінансової забезпеченості. Запропоновано структуризацію компонентів та складників фінансового потенціалу через рух і розвиток в напрямку капіталізації та максимізації. Розроблено вектор забезпечення формування High-level фінансового потенціалу в напрямку фінансової стабільності включаючи компоненти: управлінський, фінансово-економічний, майновий, архітектурний, інтелектуальний. Тому, важливим кроком в напрямку формування фінансового потенціалу та пошуку детермінантів його нарощення ефективно генерувати саме архітектурний та інтелектуальний компоненти. Заданий алгоритм буде працювати через самофінансування та самонаповнення, з врахуванням мотиваційної складової кадрового потенціалу до результативної та продуктивної роботи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Петренко, Олександр. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЬКОГО ПАСАЖИРСЬКОГО ТРАНСПОРТУ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 167–76. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-167-176.

Full text

Abstract:

Розглянуто узагальнення теоретико-методологічних засад дер- жавного регулювання діяльності міського пасажирського транспорту. Визна- чено, що ринковий механізм не здатний вирішити в повному обсязі існуючі та виникаючі економічні проблеми та надання соціально значущих послуг, до яких відносяться послуги міського пасажирського транспорту. Доведено, що проблема організації ефективного регулювання міського пасажирського транспорту залишається однією з найскладніших, оскіль- ки послуги міського пасажирського транспорту є соціально значущими, і в зв’язку з цим необхідне державне регулювання цією галуззю, яке має адмі- ністративно-правову і економічну форми, і здійснюється органами держав- ного і місцевого управління. При цьому в процесі децентралізації економіки України зросла роль місцевих органів влади в загальній системі державного регулювання. Перехід на ринкову економіку створив нові й посилив вже існуючі про- блеми у сфері перевезень, основними з яких є погіршення стану основних виробничих фондів транспорту, зниження інвестицій в транспортну галузь, відсутність чіткої державної політики, спрямованої на сприяння формуван- ню і розвитку конкурентного ринку транспортних послуг, на прискорення процесів переходу транспортних підприємств на більш високий організацій- но-управлінський і технологічний рівень і на більш високий рівень якості на- даних транспортних послуг. Для подолання кризового стану необхідна державна участь у всіх сферах господарсько-виробничої діяльності транспортних підприємств: норматив- но-правової, податкової, ліцензійної, фінансової та тарифної. У сфері тран- спорту повинна превалювати тенденція протекціонізму з боку держави, що вимагає чіткої розстановки пріоритетів, а також конкретного визначення в бюджеті розмірів коштів, які передбачається виділяти на субсидування утри- мання й розвиток транспортної інфраструктури Для вирішення протиріч у системі міського пасажирського транспорту необхідна зовнішня контролююча сила, яка виступає в особі суспільства та держави. Доведено, державним регулюванням міського пасажирського тран- спорту є створення комплексу умов формування адекватних соціально-еко- номічних відносин для забезпечення цілеспрямованого розвитку системи, яка має високу соціальну значущість.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Pavlov, S. S. "Цивільний захист як об’єкт системи публічного управління: питання теорії." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 137–44. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.14.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються теоретичні питання цивільного захисту як об’єкту системи публічного управління в Україні. Розкриті категорії та суспільні відносини в сфері управління цивільним захистом, зокрема досліджено теоретичні надбання та погляди науковців на стан і цілі системи управління в сфері цивільного захисту в Україні.Мета статті. З’ясувати трактування категорій «цивільний захист (ЦЗ)» і «публічне управління в сфері ЦЗ» в якості окремих управлінських категорій, визначення яких пов’язане з використанням сучасних механізмів і методів (інструментів) державного управління в країні. Дослідити новітні теоретичні дослідження та позиції українських авторів щодо формування ефективних суспільних відносин у сфері ЦЗ за умов реформування всієї національної управлінської системи, зокрема в сфері цивільного захисту.Наукова новизна. У роботі комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, новітніх досягнень науки державного управління досліджено теоретичні питання управлінського процесу в сфері цивільного захисту як об’єкту публічного управління. Обґрунтовано теоретичне розуміння змісту категорій «керований цивільний захист», «децентралізація ЦЗ» як механізму публічного управління та адміністрування, що припускає передачу управлінських функцій в сфері ЦЗ на регіональний і місцевий рівень та контролю за діяльністю на цих рівнях.У статті здійснено дослідження напрямів модернізації інституту ЦЗ в Україні та теоретично доведено, що сучасною метою процесу вдосконалення дієвості ЦЗ є реформування та посилення інституційної спроможності керівних органів, формування раціональної та збалансованої місцевої влади в управлінських сферах і необхідність існування децентралізованої управлінської моделі ЦЗ в Україні.Висновки. У роботі обґрунтовані наукові положення щодо удосконалення використання в управлінській практиці в сфері ЦЗ механізмів публічного управління, які знаходиться ще на початковому етапі. В теоретичному контексті наука державного управління потребує розкриття та конкретизації категорій та суспільних відносини в сфері управління цивільним захистом, зокрема за умов військових дій на території держави, тому існує нагальна необхідність подальших досліджень у цій сфері.Крім цього при дослідженні сучасних публікацій та з’ясуванні теоретичної сутності понять «публічне управління», «територіальне управління» і «управління ЦЗ» доведено, що суспільні відносини в сфері цивільного захисту та у конкретних інститутах, наприклад, місцевих державних адміністраціях, не є стійкими, адже змінюються разом з їх розвитком, а також за умов формування сучасних реальних управлінських і фінансових повноважень, зокрема в сфері ЦЗ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Perzhun, Volodymyr Vasylovych. "УПРАВЛІНСЬКА КУЛЬТУРА ЯК ІМПЕРАТИВ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В УКРАЇНІ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 3 (November 12, 2021): 11–16. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.2.

Full text

Abstract:

Дослідження, присвячені аналізу управлінської культури, в яких визначається, що вона постає як державно-управ- лінський феномен, дозволяють стверджувати про її роль і значення в трансформаційних змінах, що продовжуються в Україні й зачіпають також державне управління. Нині досить актуальними залишаються проблеми державного (публічного) управління. Успішно сфор- мована належна управлінська культура як стратегічна ознака державної управлінської діяльності своїми дієвими можливостями складає деяку модель, яка має безпосереднє відношення до процесів поступового переходу від державного управління до управління публічного. Основними завданнями такого переходу, на наш погляд, мають бути такі складові частини: внутрішнє, особисте усвідомлення державних управлін- ців, публічних службовців, менеджерів різного рівня своєї відповідальності в управлінні; усвідомлення влади, політичної еліти, громадянського суспільства зі своєї національно-громадянської ідентичності; просвіт- ницька й соціально-гуманітарна діяльність у проблемах становлення єдиної політичної нації; вироблення пере- думов для впровадження в життя довіри до державних органів влади, інститутів громадянського суспільства, місцевого самоврядування, політичних партій; ефективна й дієва боротьба з корупцією; внутрішня індивідуальна й колективна готовність до зміни пріоритетів у структурі управління державними й суспільними справами. Належне місце в такому процесі має посідати демократична управлінська культура управлінців різних рівнів і рангів та її практичне використання в управлінській діяльності. Отже, управлінська культура уявляється як самодостатній феномен державного управління, управління організаціями й колективами, управління людськими ресурсами тощо, який сприятиме вдосконаленню структури й механізмів складної системи державного й суспіль- ного будівництва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Sribna, Y. V., V. V. Stupnytskyi, and N. I. Stupnytska. "НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ – ЦИФРОВИЙ ВИМІР." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, no. 92 (April 8, 2021): 385. http://dx.doi.org/10.31713/ve4202034.

Full text

Abstract:

У дослідженні визначено особливості національної безпеки через систему змін державного управління як виклик на інформаційне наповнення соціальних та економічних сторін суспільного процесу. Відслідковано діючу модель державного управління та проаналізовано її вплив на рівень національної безпеки, який потенційно має тенденцію до зменшення через політичну складову суспільного українського процесу. Доповнено теоретичні засади методології державного управління як процесу динамічного розвитку інформаційних знань та відзначено специфіку їх застосування в цьому процесі. Наукова новизна проявляється в дослідженні трансформаційних управлінських процесів у вітчизняному державотворенні та їх впливу на рівень економічної, а відтак і національної безпеки. З 1997 року відслідковано процес розбудови місцевого самоуправління через призму підвищення національної безпеки, виділено й охарактеризовано періоди його реалізації. Вказано економічні мотиви швидкого запровадження об’єднаних територіальних громад та роль фінансового іноземного капіталу і процесу законотворення в реалізації національної безпеки. Основну увагу приділено виявленню загальних та специфічних елементів, які забезпечують зміну потенціалу національної безпеки при реалізації української цифрової економіки. Пояснено вплив економічних й політичних чинників щодо необхідності впровадження та реалізації новітньої управлінської моделі вітчизняного управління на рівні малих територій. Вказано сприйняття таких реформувань місцевим населенням та визначено його роль у захисті національного суверенітету. Змодельовано систему державного дворівневого управління за рахунок реалізації інформаційно-комунікаційних технологій, що відображає вплив цифрових процесів на загальний рівень гарантування національної безпеки України. Подано наукове визначення запровадженої моделі публічного управління місцевими територіями з позиції гарантування національної безпеки. Вивчення даного дослідження дозволить більш повно та всебічно зрозуміти механізми зміни публічного управління на основі цифровізації вітчизняної економіки та прогнозувати зміну рівня національної безпеки України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Балагур, Леся. "ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ДО УПРАВЛІННЯ ОСНОВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 32–43. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.68.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до здійснення своєї професійної діяльності. Основна увага зосереджена на управлінському різновиді діяльності офіцерів прикордонного відомства. Автор розкрив актуальність представленої у статті проблеми на державному та відомчому рівні. Подано результати ґрунтованого аналізу наукової літератури філософського, педагогічного, психологічного та соціологічного спрямування. В аналіз наукових праць із запропонованої проблеми перераховано прізвища вітчизняних та зарубіжних вчених практиків та теоретиків. У статті визначено сутність проблеми – удосконалення змісту підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до управлінської діяльності. Виклад основного матеріалу відбувався за певним алгоритмом – виокремлення способу (шляху) оптимізації підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників і його докладне обґрунтування. З-поміж чималої кількості факторів підвищення ефективності того чи іншого виду підготовки майбутніх фахівців, що висвітлено в науковій літературі виділено наступні: насичення навчального матеріалу управлінськими категоріями, поглядами, концепціями про специфіку управлінської діяльності у підрозділах охорони кордону; особа, з притаманними їй психічними якостями формується у діяльнісному середовищі; впровадження методів та технологій навчання, що дають змогу формувати вміння приймати ефективні управлінські рішення; забезпечення практичної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників; впровадження методів та технологій навчання, що дають змогу формувати вміння приймати ефективні управлінські рішення. Сформульовано висновки проведеного наукового дослідження, а також можливі напрямки досліджень, що є дотичні до обраної теми наукової публікації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Матвєєв, Вячеслав, Ольга Матвєєва, and Тетяна Щепіна. "ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКОВОГО ПІДХОДУ ДО ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ ФАХІВЦЯМИ З ФІНАНСІВ, ОБЛІКУ І ОПОДАТКУВАН НЯ." Молодий вчений, no. 4 (92) (April 30, 2021): 111–14. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-24.

Full text

Abstract:

Метою статті є дослідження особливостей поведінкового підходу до прийняття управлінських рішень фахівцями з фінансів, обліку і оподаткування. Доведення необхідності виділення в управлінні із загальної маси фахівців галузі знань «Управління та адміністрування» саме фахівців з фінансів, обліку і оподаткування як певної відмітної «економічної особистості». Проведено критичний аналіз економічної поведінки вищої ланки управління. Досліджено поведінковий підхід в управлінні з точки зору оцінки кваліфікаційних якостей фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів, яка наближена до ідей історичної школи політичної економії. Охарактеризовано моделі економічної поведінки типові для фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів. Встановлено, що управлінські рішення фахівців з фінансів, обліку і оподаткування насправді відрізняються від управлінських рішень менеджерів. Визначено особливості поведінкового підходу до прийняття управлінських рішень фахівцями з фінансів, обліку і оподаткування, які є основним показником необхідності та доцільності розмежування підходу до управління класичного менеджера та зазначених фахівців. Представлено послідовність прийняття управлінського рішення у бізнесі фахівцем з фінансів, обліку і оподаткування. Доведено, що різність підходів до управління фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів виникає з відмінностей функціональних, професійних, кваліфікаційних можливостей та обов’язків. Менеджер виконує схожі економічні функції, але центр ваги його дій знаходиться в області контролю і управління господарською діяльністю, тоді як на фахівця з фінансів, обліку і оподаткування лягає фіксація первинної документації кожної господарської операції, чітке відображення її в обліку, арифметичний та логічний контроль проміжних та підсумкових звітів, підготовка стандартних форм звітності, відстеження змін податкового законодавства, положень та нормативних документів з грошового обігу, зовнішньоекономічної діяльності, поточний та перспективний економічний та фінансовий аналіз результатів господарської діяльності підприємства, розрахунок показників ліквідності, платоспроможності, рентабельності, ділової активності, фінансової стійкості тощо на основі наявної управлінської та фінансової звітності. Фахівець з фінансів, обліку і оподаткування має достатній рівень кваліфікації задля здійснення управління господарською діяльністю завдяки здатності приймати «миттєві» управлінські рішення, що є доцільним, необхідним та обов’язковим з причини організації господарської діяльності в умах постійної зміни законодавчого поля, що в свою чергу впливає на стан і якість звітності, яка є основою прийняття усіх управлінських рішень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Andreiev , S. O. "Про державно-управлінську освітню компоненту професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 31, 2020): 96–112. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.10.

Full text

Abstract:

Метою статті є оцінка державно-управлінської освітньої компоненти професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» (на прикладі другого (магістерського) рівня) в Україні. Наукова новизна полягає у проведенні аналізу державно-управлінської освітньої складової професійного навчання студентів спеціальності «Публічне управління та адміністрування» в Україні та висвітленні нагальних теоретичних і прикладних проблем її формування в сучасних умовах. Аналіз здійснювався шляхом експертної оцінки: урядових рішень 2015 р. та 2016 р. щодо скасування освітньої галузі «Державне управління» та запровадження галузі знань і спеціальності «Публічне управління та адміністрування»; наукового підґрунтя концепції публічного управління та відповідного понятійного апарату; освітніх стандартів, а також магістерських програм закладів вищої освіти за цією спеціальністю. За результатами дослідження сформульовано такі висновки: скасування в Україні у 2015 р. унікальної на пострадянському просторі галузь знань – «Державне управління» у складі 12 спеціальностей, яка давала можливість забезпечувати якісну підготовку державно-управлінських кадрів за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, свідчить про незатребуваність та знецінення державно-управлінської освіти; понижується щабель професійної підготовки управлінських кадрів для органів державної влади та місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права з магістерського (як було в період з 1997 по 2015 рр.) до бакалаврського рівня, що вказує на істотне зменшення вимог держави до їхньої професіоналізації; відбувається роздержавлення та демонополізація національної системи професійної підготовки державних службовців шляхом втрати монополії Національної академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів, а також широкого залучення до цього процесу інших закладів вищої освіти, зокрема приватної форми власності, які в ринкових умовах керуються не державними, а комерційними інтересами; підготовка кадрів за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні набуває масового характеру, без належного обґрунтування з боку держави потреб у такій кількості фахівців та наявності ефективних гарантій їхнього подальшого працевлаштування на ринку праці у державному секторі. Інтегральний висновок полягає у тому, що за існуючих підходів керівництва країни, реалізованих у чинному законодавстві, зокрема у відповідних стандартах вищої освіти, мова не може йти про ефективне виховання та належну професійну підготовку державно-управлінської еліти, спроможної піднятися до осмислення, реалізації та захисту національних інтересів суверенної держави. Наслідком сьогоднішньої державної політики щодо підготовки осіб за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» прогнозовано буде випуск освітніми закладами великої кількості «фахівців» для органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі слабкою теоретичною державно-управлінською підготовкою, нерозумінням інституту держави як соціальної цінності, її завдань та функцій в управлінні суспільними та державними справами, принципів та закономірностей функціонування системи державного управління, відсутністю державницького мислення та світогляду. У статті обґрунтовано пропозицію щодо необхідності відновлення в установленому порядку галузі знань «Державне управління», для чого представники експертного співтовариства повинні активніше відстоювати цю ідею, продовжуючи доводити відсутність для України альтернативи цьому напряму розвитку професійної управлінської освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Бодик, О. П., and С. І. Макаренко. "СЕЛФ-КОУЧИНГ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, no. 3 (June 29, 2020): 69–81. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-69-81.

Full text

Abstract:

Нова ідеологія і практика вітчизняної освіти підкреслюють пріоритет людської особистості. Однією з вимог системного підходу до управління закладами освіти (далі – ЗО) стає підвищення управлінської культури керівника, що свідчить про її важливість і соціальну значущість. Підвищити рівень управлінської культури керівників ЗО мають знання з менеджменту, висока вмотивованість щодо розвитку управлінської культури, бажання і здатність постійно працювати над собою, самовдосконалюватися. Однією з ефективних сучасних технологій розвитку і саморозвитку керівника ЗО є селф-коучинг, інструменти якого дозволяють вирішувати зазначені питання, розвивати управлінську культуру, навчитися керувати своєю професійною діяльністю та особистим життям. Коучинг як ефективний метод управління успішно досліджується зарубіжними й українськими науковцями, у тому числі – щодо впровадження в роботу з педагогами. Проте питання використання селф-коучингу керівниками ЗО майже не досліджено, як і використання селф-коучингу для розвитку управлінської культури керівників ЗО. У статті обґрунтовано теоретичні аспекти селф-коучингу керівника ЗО, визначено ключові ідеї та основні завдання цієї технології. Розкрито роль селф-коучингу в формуванні та розвитку управлінської культури. Визначено інструменти селф-коучингу для розвитку управлінської культури керівника ЗО. Зроблено висновок, що селф-коучинг як ефективний інструмент управління та впливу на результати діяльності окремих працівників і закладу освіти в цілому сприяє, з одного боку, особистісному та професійному розвитку керівника; а з іншого – підвищенню рівня його управлінської культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Шостаківська, Надія. "ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗАСОБАМИ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ – ЯК КЛЮЧОВИЙ ФАКТОР У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ ВУЗУ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 357–70. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.92.

Full text

Abstract:

Метою модернізації освіти України є забезпечення якісної підготовки майбутніх фахівців вищого навчального закладу, здатних до конкурентної боротьби в сучасних ринкових умовах. Очікуваним результатом навчання майбутніх фахівців, є сформованість у них управлінської компетентності засобами інтерактивних технологій під час вивчення фахових дисциплін. Однією з причин, що призвели до кризових явищ в економіці України, є низький професійний рівень управлінської кваліфікації та відсутність глибоких знань з економіки у керівників, практично всіх рангів. Перед багатьма компаніями та підприємствами нині постає потреба зміни організаційно-управлінських структур; маркетингової переорієнтації; необхідність вирішення проблеми хронічної нестачі фінансових ресурсів, пошуку джерел фінансування, оптимального використання та розподілу наявного капіталу тощо. Усе це змушує підприємців до пошуку нових шляхів підвищення ефективності управління, а вищі навчальні заклади до переосмислення концепції, стратегії, змісту та методики формування управлінської компетентності. Проблема забезпечення сучасного ринку праці висококваліфікованими фахівцями в галузі управління актуалізує необхідність вдосконалення та розробки нових підходів у процесі професійної підготовки управлінських кадрів. Виконання цього завдання не може бути забезпечене так званої «знаннєвої» парадигми. Це зумовлює необхідність упровадження в навчально-виховний процес навчального закладу компетентнісного підходу, що орієнтує на формування в майбутнього фахівця готовності до практичного управлінського застосування знань, умінь та навичок у процесі вирішення реальних професійних та управлінських завдань. В статті розглянуто питання формування управлінської компетентності майбутніх фахівців за допомогою інтерактивних технологій під час вивчення фахових дисциплін, визначений понятійний апарат проблеми, мета, форми, методи, принципи. Охарактеризована структурно-функціональна модель формування управлінської компетенції майбутніх фахівців засобами інтерактивних технологій в процесі вивчення фахових дисциплін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Гріщенко, І. В., Н. В. Білецька, В. А. Циганчук, and О. В. Мазур. "МЕТОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 60 (July 3, 2020): 30–34. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-60-05.

Full text

Abstract:

В статті розкрита актуальність дослідження сучасного стану економіки, на якому форму-ються конкурентні переваги окремих галузей, суб’єктів господарської діяльності, а також самої держави. Відмічено, що в економічній літературі відсутній єдиний підхід серед науковців до визначення методів забезпе-чення ефективності інвестиційно-інноваційних проектів у сучасних умовах господарювання. Методичний ін-струментарій забезпечення ефективності інвестиційно-інноваційних проектів в сучасних умовах економічного розвитку нашої держави визначає принципи реалізації, завдання управління, повноваження і зобов’язання учас-ників та комплекс управлінських рішень, спрямованих на забезпечення ефективності реалізації. Узагальнені основні користувачі методичного інструментарію процесу забезпечення ефективності інвестиційно-інноваційних проектів. Розкрита роль суб’єкта управління проектами. Досліджено рівень соціального ефекту в процесі реалізації інвестиційно-інноваційного проекту. Розкрита роль суб’єкта державного управління, який визначає поведінку учасників галузевого кластера в процесі досягнення цілей за рахунок розробки відповідного нормативного і методичного забезпечення їх діяльності, а також прямої адміністративної дії. Досліджено складові забезпечення ефективності інвестиційно-інноваційних проектів: організаційну, управлінську, економі-чну. Наведено етапи організаційної, управлінської, економічної складової забезпечення ефективності проектів. Виділені завдання підприємств – учасників проектів. Запропоновано шляхи єдиної державної політики у сфері підтримки соціально-економічних ініціатив органами державної влади. Рекомендовано систему інформаційно-го забезпечення інвестиційно-інноваційних проектів. На думку авторів, запропонований комплекс методів за-безпечення ефективності інвестиційно-інноваційних проектів, що містить організаційну, управлінську й еко-номічну складові, дозволить забезпечити ефективну реалізацію функцій управління на кожному з етапів реалі-зації проектів, а також забезпечити і ефективність самих проектів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Корецька Н.І., Фещук А, and Томша Христина. "ОЦІНКА ЯКОСТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ." Економічний форум 2, no. 2 (June 12, 2021): 88–100. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-11.

Full text

Abstract:

Формування і прийняття ефективних управлінських рішень є необхідною умовою забезпечення конкурентоспроможності підприємства та його продукції на ринку, створення раціональної організаційної структури, проведення ефективної кадрової політики, регулювання соціально-психологічних відносин в колективі, створення позитивного іміджу, бренду тощо. Від вчасного прийняття управлінського рішення щодо подолання проблемної ситуації та його реалізації залежить стале функціонування підприємства. Тому дані процеси потребують постійного вдосконалення, підвищення якості управлінської діяльності. Як свідчить практика управління, переважно реалізовується не більше 30% прийнятих управлінських рішень, з яких лише 5% дають очікуваний результат. У статті досліджено зміст управлінського рішення та обґрунтовано, що, з однієї сторони, – це вибір раціонального рішення серед значної кількості альтернатив, а з іншої – елемент процесу управління з етапами прийняття, реалізації, контролю отриманих результатів. Визначено, що процес прийняття управлінських рішень на підприємстві ґрунтується на певних принципах, ігнорування яких (повне або часткове) може призвести до помилкових рішень і незадовільних результатів. Сформовано методику оцінювання якості, яка дозволила на основі часткових та інтегральних показників комплексно оцінити якість процесів прийняття та реалізації управлінських рішень на підприємстві. Результати здійсненої оцінки показали, що менеджери і персонал підприємства вчасно та ефективно приймали рішення і в більшості випадків результативно їх реалізовували, що, в свою чергу, забезпечувало досягнення поставлених цілей на достатньому рівні. Визначено вплив процесів прийняття і реалізації управлінських рішень на прибутковість підприємства на основі економетричної моделі. Дослідження показали, що найкраща лінія тренду описує найвищу залежність розміру чистого прибутку від обсягу валових витрат. Значення R2 близькі до 1, що свідчить про високий ступінь співпадіння лінії з даними. Загалом виявлено, що рівень прибутковості підприємства залежить від якості процесів прийняття і реалізації управлінських рішень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Bohdanovych, Vladimir, Ivan Marko, Tetiana Yakovlieva, and Serhii Saienko. "Рекомендації щодо забезпечення митної безпеки на основі адаптації до інтегрального рівня митної небезпеки." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, no. 6 (December 26, 2021): 108–17. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.6.8.

Full text

Abstract:

В статті розглядаються рекомендації щодо забезпечення митної безпеки на основі адаптації до інтегрального рівня митної небезпеки. Сучасне і майбутнє безпекове середовище характеризується широким спектром небезпек і загроз, загостренням боротьби за доступ до новітніх високих технологій, ресурсів та ринків збуту, що деструктивно впливає на економічну та митну безпеку держави. Пропонується провести декомпозицію небезпек та загроз за сферами прояву, побудувати трирівневу модель оцінювання за технологією методу аналізу ієрархій і оцінити інтегральний рівень митної небезпеки на вибраний момент часу. Далі експертним шляхом визначаються відмітні рівні та пороги митної небезпеки, зокрема: рівень (поріг) взаємовигідної співпраці; рівень (поріг) підвищеної митної небезпеки; рівень (поріг) передкризової митної обстановки; рівень (поріг) кризової митної обстановки. Це дає змогу системі забезпечення митної безпеки адаптуватися до величини інтегрального рівня митної небезпеки шляхом вибору того чи іншого режиму функціонування системи: режиму взаємовигідної співпраці; режиму підвищеної готовності; режиму передкризової митної обстановки, антикризового режиму. При цьому підвищується обґрунтованість управлінських рішень в системах забезпечення митної та економічної безпеки, підвищується оперативність реагування на небезпеки і загрози митного та економічного характеру, забезпечуються умови для більш раціонального використання наявних в системі людських та інших ресурсів, і в цілому підвищується ефективність забезпечення митної і економічної безпеки держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Hlinenko, L. K., and Y. A. Daynovskyy. "Формування інноваційних рішень у сфері управління, маркетингу і реклами." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, no. 81 (October 5, 2017): 10–15. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet8102.

Full text

Abstract:

Проаналізовано сучасну практику формування інноваційних рішень в менеджменті, маркетингу і рекламі. Аргументовано, що недостатній рівень конкретизації цих рішень перешкоджає можливостям їхньої ефективної реалізації. Виявлено і проілюстровано чотири типових способи часткової конкретизації рішень в управлінській практиці. Запропоновано підхід до формування управлінських рішень на основі стандартизації їх структури. Показано, що фреймове представлення рішень дає змогу організувати їх в інформаційний банк з можливістю пошуку рішень за кожною складовою структурної моделі рішення чи їх комбінацією. Запропоновано застосування структурованих таким чином рішень у форматі інформаційного банку як інструменту удосконалення і підвищення ефективності управління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Yakymchuk, A. Yu. "ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, no. 94 (June 25, 2021): 264. http://dx.doi.org/10.31713/ve2202124.

Full text

Abstract:

Сучасна парадигма теоретичних поглядів на роль і місце людини у відтворювальному процесі передбачає високий рівень не лише загальної культури, але й економічної культури зокрема. В останні роки в Україні унаслідок децентралізаційної реформи змінюються управлінські акценти на посилення культурного, економічного, політичного розвиткутериторіальних громад. Це спонукає в сучасних умовах обґрунтувати нові підходи до вирішення проблеми формування економічної культури на місцях, вимагає від кожної особистості оновлених кваліфікаційних характеристик, високого рівня підготовки до професійної діяльності, якому імпліцитно притаманний компонент економічної культури. В таких нових економічних, фінансових, суспільно-політичних умовах кожна особистість (особливо молодь) повинна знайти своє місце в системі суспільного відтворення, реалізувати свій потенціал у досягненні високих результатів своєї діяльності. Тільки за таких умов є можливість сформувати найважливіші компоненти економічної культури. Кожне суспільство характеризується унікальними рисами економічної культури. В Україні рівень економічної культури визначається рівнем доходу на душу населення, сучасною економічною і військово-політичною ситуацією у державі, суспільними етичними нормами, суспільною і громадською мораллю, рівнем освіти громадян, показниками інформатизації суспільства. Однією із важливих функцій економічної культури виділено інформаційну у аспекті впливу цифровізації на економічний вибір громадян, посилення впливу цифрової трансформації. Сучасне суспільство може координувати свої дії лише за рахунок реалізації функцій економічної культури, завдяки чому відкривається прямий шлях до підвищення рівня добробуту людей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Boiarska-Khomenko, A. V. "ОСВІТА ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ ЯК ОСНОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА." Теорія та методика навчання та виховання, no. 50 (2021): 9–18. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.50.01.

Full text

Abstract:

У статті представлено навчання впродовж життя – основа сталого розвитку європейського суспільства. Проведено аналіз розвитку навчання впродовж життя в європейських країнах. Проаналізовано генезис навчання протягом усього життя та його детермінанти, розкрито основні етапи розвитку навчання протягом життя. У статті проаналізовано тенденції розвитку освіти протягом усього життя. Доведено, що системи навчання впродовж життя в європейських країнах охоплюють набір компонентів. Це: теоретичні та методологічні основи, нормативне регулювання, організація та управління, стратегії розвитку, інституційна структура, соціально-економічна складова, зміст та технології навчання, забезпечення якості. Визначено особливості формальної та неформальної освіти. Проаналізовано організаційно-дидактичні основи освіти протягом усього життя, як-от: зміст освіти, технологічні аспекти, використання інформаційних технологій для організації як формального, так і неформального освітнього процесу тощо. Проаналізовано особливості практичного навчання в системі освіти протягом життя. Це: відповідність соціально-економічним вимогам та ринку праці, високий рівень матеріального, технічного та освітнього забезпечення навчального процесу, організація, заснована на партнерстві, різноманітна практика залежно від спеціальностей. Виявлено загальні та специфічні особливості розвитку системи освіти протягом усього життя. Доведено, що система освіти протягом життя у Європі охоплює сукупність взаємопов’язаних компонентів: теоретико-методологічний, регулятивний, управлінський, соціально-економічний, інституційний, стратегічний, цільовий, організаційний, змістовно-технологічний, діагностично-ефективний. Зазначені компоненти виступають складовою як загальноєвропейської освітньої політики, так і національних стратегій, що реалізуються на основі чіткої нормативної бази, мають визначену організаційну структуру; спрямовані на розвиток цілісної особистості, формування професійних компетентностей студентів з урахуванням потреб сучасного ринку праці. Система освіти протягом життя у Європі поєднує формальну, неформальну та інформальну форми. Ефективність та якість освіти впродовж життя в Європі забезпечується децентралізацією системи управління, автономією навчальних закладів, диверсифікацією навчальних програм, використанням інноваційних методів навчання та технологій, заснованих на бізнес-навчанні тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Крихівська, Н., І. Данилюк-Черних, Л. Тришак, Т. Орищин, and O. Ромашко. "ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ ЗА МЕТОДИКОЮ PRRЕL." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 56–65. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251392.

Full text

Abstract:

Анотація. Розроблено та обґрунтовано методичний інструментарій оцінювання ефективності діяльності банківських установ. Ураховуючи, що застосування методів оцінювання ефективності діяльності банку визначається суб’єктом оцінювання, споживачем інформації та метою оцінки, установлено доцільність використання таких груп показників: рентабельності діяльності, ефективності використання ресурсів банку, ефективності управління доходами і витратам, використання персоналу. Запропонований методичний підхід PRRЕL-оцінювання ефективності діяльності банківських установ передбачає розрахунок 15 відносних коефіцієнтів, які характеризують різні аспекти ефективності, з подальшим визначенням «сірих зон» на основі нормативних значень із урахуванням динаміки зміни показника, що враховується при визначенні бальної оцінки. За результатами бального шкалювання проведено градацію банків за рівнем ефективності діяльності банківської установи на чотири групи: критичний, середній, достатній і високий рівні. Результати апробації методики PRRЕL укотре підтвердили хибність підходу до оцінювання ефективності діяльності за допомогою єдиного критерію — показника прибутку. Такий підхід зумовлює концептуальну і методичну обмеженість діагностики та виявлення проблем ефективності управління діяльністю банку. За результатами проведеного PRRЕL-оцінювання найвищий рівень ефективності діяльності визначено в банку, який отримав найнижчий за абсолютним показником прибуток у порівнянні з іншими досліджуваними установами. Використання запропонованої методики PRRЕL до оцінювання рівня ефективності діяльності банківських установ дозволяє обґрунтувати необхідність здійснення оперативного реагування на негативні зміни шляхом ухвалення управлінських рішень і розроблення комплексу дієвих регулятивних заходів для забезпечення стабільної та ефективної роботи банків. Перспективами подальших досліджень у цьому напрямі є визначення домінант забезпечення ефективності діяльності банку, а також порогових значень індикаторів її оцінювання, що дозволяють виявити слабкі місця в діяльності установи. Ключові слова: банк, ефективність, рентабельність, рівень ефективності діяльності, скорингова модель, PRRЕL-оцінювання. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 5; бібл.: 13.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Klymchuk, M. M., O. M. Yemelianova, T. A. Ilina, and S. A. Klymchuk. "ІННОВАЦІЙНА ПЛАТФОРМА ПАРАДИГМИ ЕНЕРГООЩАДНОГО ДЕВЕЛОПМЕНТУ: СУЧАСНІ ТРЕНДИ ТА ІМПЕРАТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ." Actual problems of regional economy development 2, no. 17 (November 30, 2021): 260–73. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.260-273.

Full text

Abstract:

Значний рівень енергозалежності та енергомісткості будівельного комплексу України потребує розробки ефективної інтердисциплінарної концепції енергоощадного девелопменту, що надасть змогу реалізувати інвестиційно-будівельні проекти на платформі енергозбереження. Концепцію розроблено на основі синкретизму: «Environmental Economics», «Green Lease», «Urban economy», «Surveying», «Passive House». Одним з новітніх інструментів енергоощадного девелопменту запропоновано використання Buildings Industry Transportation Electricity Scenarios (BITES), що базується на сценаріях аналізу зміни попиту та пропозиції енергоресурсів реального сектору економіки, а також оцінюванні обсягів викидів діоксиду вуглецю виробництвами. Враховуючі сучасні тренди енергозбереження в будівельному комплексі, запропоновано імплементувати в практику управління інвестиційно-будівельних проектів поняття «енергоощадний девелопмент» та визначити його як систему реалізації комплексу заходів економічного, організаційного, технічного, технологічного, правового, екологічного та соціального характеру, спрямованих на зниження рівня витрат енергоресурсів будівлею на основі впровадження енергоефективних технологій та управлінських практик, а також поліпшення організаційно-управлінської сфери, оптимізації бізнес-процесів та взаємодії ланок всередині виробничого ланцюжка. Запропоновано теоретичні засади інтердисциплінарної концепції енергоощадного девелопменту будівельного комплексу, де визначено параметричні характеристики та функціональні ознаки, що є основою для розробки стратегічного механізму її реалізації на всіх рівнях економічної системи з метою зниження енергозалежності нашої держави. Результати дослідження можуть бути впроваджені на всіх рівнях економічної системи, оскільки проблематика підвищення рівня енергоефективності є актуальною. Розроблена інтердисциплінарна концепція енергоощадного девелопменту будівельного комплексу враховує специфіку розвитку ринку будівельного сектору та світові тенденції, що відображені в новітніх концепціях: «Environmental Economics», «Green Lease», «Urban economy», «Surveying», «Passive House».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Жорова І. Я. and Кузьменко В.В. "ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ОСВІТИ У ВИМІРІ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ТРАНСФОРМАЦІЙ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (November 25, 2021): 155–61. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.318.

Full text

Abstract:

У статті досліджено професійні компетентності керівника закладу освіти у вимірі сучасних освітніх трансформацій.Автори статті проаналізували основні напрями професійної діяльності керівника закладу освіти, визначені Законом України «Про освіту»; перелік професійних компетентностей і зміст трудових функцій керівника закладу освіти відповідно до професійного стандарту «Керівник (директор) закладу загальної середньої освіти». Визначено, що ефективність забезпечення виконання управлінських завдань освіти уможливлюється системою професійних компетентностей, визначених професійним стандартом. У дослідженнях українських учених також наголошується на важливості формування методологічної і фасилітативної компетентностей.Дослідження кращих світових практик організації управлінської діяльності свідчить про багатоаспектність професійної діяльності менеджера у фінській системі освіти: педагогічне управління школою, професійне ухвалення рішень у межах чинного нормативно-правого законодавства, стратегічне управління як умова довгострокової узгодженості шкільної роботи, фінансовий менеджмент, господарський менеджмент, створення безпечного освітнього середовища, участь у розвитку національної освітньої політики, планування діяльності закладу освіти із залученням учасників освітнього процесу. Вирізняльними особливостями управлінської діяльності в освітній системі Сінгапуру є реалізація принципу конкурентної співпраці, забезпечення балансу підзвітності і відповідальності, горизонтальна професійна мобільність керівників закладів освіти. У статті зроблено висновок про те, що в закордонних освітніх системах позитивною рисою є глобалізація управлінської діяльності, що передбачає проєктування впливу управлінських рішень на локальному шкільному рівні на інші заклади освіти і розвиток країни в цілому та досвід реалізації системного залучення керівників закладів освіти до формування національної освітньої політики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Shaulska, L., and R. Hrynkevych. "Забезпечення справедливої винагороди персоналу на рівні інституційного регулювання та нr-менеджменту." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 4 (82) (December 23, 2019): 123–28. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.24.

Full text

Abstract:

Обґрунтовано, що забезпечення справедливої винагороди персоналу вимагає консолідації інституційної сфери механізму державного регулювання (профспілкових організацій як юридично встановлених структур захисту прав працівників; органів державної влади, які через створення умов бізнес-середовища та регламентацію концептуальних засад управління персоналом мотивують роботодавців до відповідних кроків) та HR-менеджменту (роботодавців як суб’єктів господарювання). Деталізовано процес забезпечення справедливої винагороди персоналу за інституційним, функціональним, ресурсним забезпечення, управлінським інструментарієм та поточними управлінськими діями. Охарактеризовано механізм нової системи мотивації та оплати праці персоналу, що включає: диференціацію персоналу; проведення оцінювання посад працівників; вибір системи оплати праці, її форм, видів; вибір системи додаткових пільг і нематеріальної мотивації; формування структури компенсаційних пакетів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Муза, О. "Особливості реалізації принципу належного урядування у публічному адмініструванні." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2021): 83–89. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2033.

Full text

Abstract:

У статті досліджено особливості реалізації принципу належного урядування в публічному адмініструванні. Автором підкреслено, що принцип належного урядування є засад-ничим у контексті вирішення управлінських завдань у разі виникнення проблем співвідношення публічного та приватного інтересів у публічному адмініструванні. Крім правових вимог до належного публічного адміністрування, принцип належного урядування містить вимоги організації взаємовідносин суб'єкта адміністрування та приватної особи. Це включає такі додаткові характеристики принципу належного урядування: підтримка взаємовідносин органів публічної адміністрації із зацікавленими сторонами в підготовці майбутніх управлінських рішень, що реалізує одночасно принципи прозорості, відкритості та пар-тисипативності публічного управління; у процесі створення органів публічної адміністрації (органів виконавчої влади) необхідно чітко формулювати їхню мету та цілі діяльності, аби це відповідало реальним потребам держави і суспільства, очікуванням населення, соціальних груп, приватних колективних утворень, конкретної приватної особи; забезпеченість сфер публічного адміністрування сучасними інформаційно-технічними програмами, що дасть змогу максимально знизити можливе чиновницьке свавілля шляхом алгоритмізації управлінської діяльності; пошук людського потенціалу для реалізації цілей та завдань публічного управління; підготовка вищих керівних кадрів держави; законодавче регулювання етичної поведінки публічних службовців. Сформульовано особливості реалізації принципу належного урядування в публічному адмініструванні: є спеціальним галузевим принципом організації публічного адміністрування в державі; складає сукупність вимог, що висуваються до держави як демократичної та правової у сфері організації належної управлінської діяльності у різних сферах суспільного життя держави і суспільства, соціальної комунікації між державою і приватною особою, соціальними групами, колективними утвореннями; є міждисциплінарним принципом; застосування необмежене виключно конституційним та законодавчим регулюванням, передбачає організаційні механізми адміністрування; реалізація забезпечується іншими принципами публічного управління, що в сукупності характеризують належність («good») публічного адміністрування; «належність» публічного адміністрування нерозривно пов'язана з організаційними, інститу-ційними, кадровими, фінансовими та матеріально-технічними можливостями держави з організації цілісної системи публічного управління та окремих сфер публічного адміністрування; рівень соціальних відносин та соціальна затре-буваність у прийнятті управлінських рішень є фактором впливу на визначення стратегічних завдань публічного адміністрування у майбутньому.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Zaiets, Svitlana. "СТАТИСТИЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, no. 6 (December 23, 2020): 132–45. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0212.

Full text

Abstract:

В статті досліджено сутність і значення прогнозування основних показників рівня життя населення для формування стійкого економічного розвитку країни. Статистичне прогнозування рівня життя населення є інформаційною базою для визначення цілей та напрямів соціально-економічного розвитку країни, розроблення орієнтовних макроекономічних параметрів та їх обґрунтування, а також прийняття управлінських рішень щодо досягнення бажаного рівня життя населення. Вихідною базою для прогнозування рівня життя населення, визначення основних напрямів розвитку країни є запропонована система статистичних показників рівня життя населення України за 2010–2019 рр. Основними з них є такі макроекономічні показники, як: валовий внутрішній продукт в розрахунку на душу населення, індекс інфляції, середня тривалість життя, індекс людського розвитку, тощо. Методологічною основою дослідження є широко відомий метод кореляційно-регресійного аналізу. Регресійний аналіз проведено на основі побудованих рівнянь тренду для кожної із досліджуваних залежних змінних величин. Зокрема, статистичною базою для прогнозування рівня життя населення в контексті сталого економічного розвитку стали два ключові макроекономічні індикатори – валовий внутрішній продукт у розрахунку на одного зайнятого та оплата праці найманих працівників у розрахунку на одного зайнятого. Обґрунтовано доцільність статистичного прогнозування цих індикаторів для дослідження перспектив розвитку рівня життя в країні. Валовий внутрішній продукт відображає стан економіки в державі і використовується для оцінки результатів виробництва та споживання, темпів економічного зростання, продуктивності праці, а також формує уявлення про загальний матеріальний добробут населення. Рівень заробітної плати як соціально-економічна категорія є основним джерелом доходів зайнятого населення і значною мірою характеризує матеріальний стан членів суспільства. Практичні результати прогнозування рівня життя є основою для обґрунтування та прийняття управлінських рішень щодо подальшого соціально-економічного розвитку країни. Визначено довірчі межі, в яких буде знаходитися обсяг валового внутрішнього продукту в розрахунку на одного зайнятого та оплата праці найманих працівників у розрахунку на одного зайнятого в Україні у 2020 р. Сьогодні в умовах невизначеності і швидких змін внутрішнього та зовнішнього середовища важливо передбачати можливі варіанти розвитку ключових показників рівня життя населення та вміти упередити настання можливих небажаних наслідків і тенденцій світової пандемії, що мала свій початок у 2020 році.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Alekseev, Valerii M. "Підготовка кадрового потенціалу нової формації." Public administration aspects 5, no. 12 (March 30, 2018): 27–34. http://dx.doi.org/10.15421/15201746.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено проблемні питання підготовки кадрового потенціалу нової формації. Автор наголошує, що проведення в Україні широкомасштабних реформ (освітньої, медичної та пенсійної) потребує висококваліфікованих управлінців. Крім того, досягнення амбітних цілей щодо створення самодостатніх адміністративних одиниць можливе лише за умови застосування сучасних управлінських підходів, методів і технологій, які надто мало застосовуються нині як на центральному, так і на місцевому рівнях. Певною мірою це обумовлено відсутністю законодавчо закріплених доктринальних основ публічного управління, зокрема залучення громадян до управлінських процесів через структури, створені безпосередньо мешканцями територіальних громад. Відповідно, виникають проблеми в управлінні на рівні територіальних громад, у тому числі через нестачу достатньої кількості професіоналів-управлінців, належним чином обізнаних у питаннях взаємовідносин держави та суспільства.Автор переконує, що існує нагальна необхідність у багаторічній підготовці управлінців на засадах поєднання професійного навчання з управлінсько-орієнтованим вихованням.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Бородієнко, Олександра. "ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ АСЕСМЕНТ-ЦЕНТРІВ ДЛЯ ДІАГНОСТУВАННЯ РІВНІВ РОЗВИНЕНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КЕРІВНИКІВ СТРУКТУРНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ПІДПРИЄМСТВ СФЕРИ ЗВ'ЯЗКУ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 14 (September 21, 2018): 61–69. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2017.14.61-69.

Full text

Abstract:

У статті на основі аналізу наукової літератури обґрунтовано принципи застосування технології асесмент-центрів у реалізації контрольно-оцінного компонента системи розвитку професійної компетентності керівників структурних підрозділів підприємств сфери зв‘язку (на прикладі керівників структурних підрозділів із продажу послуг зв‘язку та обслуговування споживачів). Зокрема, було обґрунтовано наступні принципи: комплексності (застосування декількох діагностичних процедур, які передбачають різні види активності – тестування, самооцінювання, інтерв‘ювання, виконання індивідуальних і групових завдань, управлінські поєдинки тощо), систематичності реєстрації (передбачається конструювання асесмент-центру таким чином, щоб один і той самий компонент компетентності був оцінений принаймні двічі), принцип множинності оцінних процедур (підвищення об‘єктивності діагностування за рахунок комбінації різноманітних методів та інструментів оцінки), принцип моделювання моделювання (відтворення або ключових характеристик професійного контексту, або проективне моделювання, яке не відображує безпосередньо робочий контекст, але дає змогу проявити професійно важливі якості й характерні для індивіда моделі поведінки). Представлено методику та алгоритм використання технології асесментцентрів для діагностування рівнів розвиненості операційно-діяльнісного компонента професійної компетентності досліджуваної категорії керівників. Зокрема, рівень розвиненості професійних та комунікативних умінь діагностується за допомогою дискусії (обговорення фрагментів відео, які демонструють різні моделі продажів та обслуговування) та модерації з метою генерування учасниками мовленнєвих шаблонів, створення сценаріїв комунікації з клієнтами; рівень розвиненості організаційно-управлінських та професійних умінь – за допомогою індивідуальної роботи (виконання вправи «П‘ятниця, 13-е») та ділової гри «Людоїди», рівень розвиненості андрагогічних умінь – за допомогою виконання індивідуальних завдань (демонстрація вміння створювати, проводити та оцінювати ефективність навчальних заходів із підлеглими).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Cherchyk, Larysa. "СТРУКТУРА СОЦІОЕКОЛОГОЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА." Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 3, no. 19 (September 27, 2019): 71–80. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-03-71-80.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто існуючі підходи до визначення структури та сутності складових соціальної, екологічної та економічної безпеки. Наукова новизна дослідження полягає у розвитку теорії безпеки підприємства, удосконаленні підходів до визначення сутності та змістовного наповнення складових соціоекологоекономічної безпеки підприємства на основі ресурсного та функціонального підходу з використанням методу ієрархічної декомпозиції (перший рівень декомпозиції – виділення соціальної, екологічної та економічної безпеки підприємства; другий – розгляд складових соціальної, екологічної та економічної безпеки підприємства; третій рівень – визначення змістовного наповнення окремих підсистем соціальної, екологічної та економічної безпеки підприємства). Застосовані підходи акцентують увагу на найважливіших ресурсах та видах діяльності підприємства, що дає можливість отримати інформацію для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, визначити цільові установки розвитку підприємства на стратегічну перспективу з позицій забезпечення соціоекологоекономічної безпеки загалом, тактичного та операційного рівня – в контексті її окремих складових.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Дарманська, Ірина. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ КЕРІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, no. 2 (January 26, 2020): 125–38. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.36.

Full text

Abstract:

У статті наведено організаційно-педагогічні умови формування управлінської компетентності майбутніх керівників закладів загальної середньої освіти, під якими ми розуміємо сукупність чинників впливу на створення освітнього середовища у підготовці слухачів другого (магістерського) рівня вищої освіти, що сприяють якісній підготовці директорів. Саме організаційно-педагогічні умови підсилюють систему формування управлінської компетентності майбутніх керівників закладів загальної середньої освіти, породжуючи не тільки дієвість у підготовці, а й результативність. Із цієї позиції педагогічні умови супроводжуються функціональними чинниками їх реалізації, забезпечують взаємодію суб’єктів і об’єктів освітнього процесу, сприяють активізації та оптимізації їх впровадження.У системі формування управлінської компетентності майбутніх керівників закладів загальної середньої освіти нами виділено загальні умови (створення програмного забезпечення спеціальності 073 “Менеджмент” галузі знань 07 “Управління та адміністрування”, що передбачає оволодіння слухачами магістратури компетентностями, необхідними для реалізації управлінських функцій; реалізація міждисциплінарної інтеграції на рівнях “бакалавр” – “магістр” та “магістр” із урахуванням наступності та неперервності; адаптація теоретичного програмного матеріалу до практичної управлінської діяльності, створення умов для власної самореалізації в якості керівника) та спеціальні умови (формування позитивної мотивації до необхідності формування управлінської компетентності, створення на цій основі мотиваційного середовища; формування ціннісних орієнтирів у власній самореалізації із позиції керівника закладу загальної середньої освіти). Зовнішні організаційно-педагогічні умови сприяють змістовому структуруванню процесу надання освітніх послуг слухачам магістратури, тоді як внутрішні забезпечують формування усвідомленого позитивного ставлення у слухачів магістратури до сприймання інформації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Науменко, С. С. "ВИТОКИ ІДЕЇ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ У КИТАЇ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 50 (2021): 136–43. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.50.12.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз окремих ієрогліф китайської мови, які означають обдарованість та талановитість: 才 – талант, 材 – якість, 有才华的–обдарованість. З’ясовано, що питанню формування інтелектуальної еліти в Китаї завжди надавалось особливе значення на рівні наукової і дослідницької діяльності, внутрішньої державної політики. Першим до проблеми виховання і навчання обдарованих дітей звернувся Конфуцій, який був переконаний у необхідності відбору до навчання саме обдарованих дітей. Погляди Конфуція цілковито відповідали тогочасним вимогам: розвиток здібностей людини нерозривно пов’язаний із практичною діяльністю та є запорукою існування системи державного устрою. Установлено, що Конфуцій «поділяв» суспільство на людей вищої і нижчої категорій виключно за рівнем розвитку інтелектуальних здібностей та рівнем здобутих знань. З часом переконання Конфуція стали основою державної політики, а його ідеї щодо обдарованості – головними в державотворчому процесі. Управлінський апарат формувався відповідно до рівня розвитку творчих, інтелектуальних здібностей претендентів на посади. Було розроблено систему триступеневих іспитів: іспит на рівні повіту, котрий давав право на отримання першого вченого ступеню «сюцай», іспит на рівні провінції – другий вчений ступінь «цзюйжень», столичний іспит, що давав змогу отримати третю вчену ступінь і дозвіл обіймати найвищі державні посади. Таким чином, майбутнє професійне зростання кожної китайської дитини залежало від рівня освіченості, творчої й інтелектуальної обдарованості. Об’єктивний науковий пошук дозволив визначити і недоліки роботи з обдарованими дітьми, зокрема китайський мислитель Мо-Цзи відзначав, що навчати потрібно усіх дітей, а не лише найбільш здібних. Зазначимо, що негативним аспектом теорії конфуціанства став поділ соціуму на дві складові – люди розумової та люди фізичної праці. Так, послідовник Конфуція Мен-Цзи робив акцент на тому, що «люди інтелектуальної праці» повинні керувати «людьми фізичної праці», що негативно позначилось на рівні толерантності в тогочасному китайському суспільстві і стало частиною китайської традиції аж до ХХ століття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Улунова, Ганна Євгенівна, and Сергій Олександрович Ніколаєнко. "ҐЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІНСЬКО-КООРДИНАЦІЙНОГО КОМПОНЕНТА КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 5 (February 1, 2022): 66–71. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.10.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі ґендерних особливостей управлінсько-координаційного функціонального компонента культури професійного спілкування державних службовців України. В емпіричному дослідженні, яке проводилося у 2020 році, взяли участь 515 державних службовців із різною ґендерною ідентичністю. Дослідження проводилося за допомогою стандартизованої комплексної психодіагностичної методики «Культура професійного спілкування державних службовців». На основі результатів дослідження встановлено, що культура професійного спілкування державних службовців має суттєві ґендерні відмінності за такими показниками: серед державних службовців – чоловіків найбільш поширеною є авторитарна спрямованість у професійному спілкуванні, а серед державних службовців – жінок – діалогічний вид спрямованості; у більшості державних службовців – чоловіків психологічна грамотність у професійному спілкуванні характеризується середнім рівнем, а в державних службовців – жінок – високим рівнем; у державних службовців-чоловіків психологічна компетентність у професійному спілкуванні корелює з акмеологічними інваріантами професіоналізму у професійному спілкуванні, а в державних службовців – жінок – зі спрямованістю у професійному спілкуванні. Водночас культура професійного спілкування державних службовців – чоловіків та державних службовців – жінок не має відмінностей за такими показниками, як домінування середнього рівня спрямованості у професійному спілкуванні, середнього рівня психологічної компетентності у професійному спілкуванні та середнього рівня акмеологічних інваріантів професіоналізму у професійному спілкуванні, а також середнього рівня загальних показників за шкалою «Управлінсько-координаційний компонент культури професійного спілкування державних службовців».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Жукова, Ірина, and Олександр Долгий. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА ТА СОЦІАЛЬНО-ПРАКТИЧНА АКТУАЛІЗАЦІЯ РОЛІ КОМУНІКАЦІЇ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 311–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-312-319.

Full text

Abstract:

Встановлено, що значення феномену комунікацій на сучасному етапі розвитку суспільства важко недооцінити, адже комунікаційні зв’язки пронизують усі сфери життєдіяльності, комунікації досліджуються різними науками: державним управлінням, економікою, правом, соціологією, філосо- фією, культурологією, політологією тощо. Досліджуючи комунікації крізь призму взаємодії державних органів влади та громадськості на регіональному рівні, більшість дослідників тлумачать ко- мунікацію як основу державного управління і важливий чинник демократи- зації суспільного життя. В загальному вигляді її можна визначити як процес обміну інформацією, що об’єднує в єдине ціле органи державного управлін- ня, органи місцевого самоврядування та групи громадськості; зміцнює необ- хідний зворотний зв’язок між адміністративним апаратом, управлінськими структурами, суспільством, окремими громадами й індивідами. Як процес передачі, обміну політичною інформацією, який структурує політичну діяльність і надає їй нового значення, формує громадську думку і політичну соціалізацію громадян з урахуванням їх потреб та інтересів тлума- читься поняття “комунікація політична”. Обґрунтовано, що комунікації в державному управлінні розглядають як ін- формаційну взаємодію, орієнтовану безпосередньо на визначену організацію, на методи і засоби побудови внутрішніх взаємозв’язків, тобто як інформацій- ні потоки; на розуміння побудови відносин між людьми всередині організації і в непомітному перенесенні особистих відносин на організаційні, у поєднанні вражень, заснованих на почутті симпатії або антипатії, і вражень від ділових якостей, а “комунікацію управлінську як сукупність інформаційних зв’язків, процес взаємодії між суб’єктами управлінської діяльності по вертикалі, гори- зонталі із зовнішнім суспільним середовищем, шляхом безпосереднього спіл- кування і обміну інформацією з використанням відповідних засобів”.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Статівка Наталія Валеріївна and Бублій Максим Петрович. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА ГРОМАДСЬКОСТІ В ПРОСТОРІ КОМУНІКАЦІЇ." Актуальні Проблеми Державного Управління 1, no. (59) (March 19, 2021): 25–31. http://dx.doi.org/10.34213/ap.21.01.03.

Full text

Abstract:

У статті досліджено теоретичні основи взаємодії органів влади та громадськості в просторі комунікації. Доведено, що за роки незалежності нашої країни відбулась трансформація відносин влади і суспільства, від патерналістської моделі до реальної, взаємовигідної, демократичної за своїм характером, двосторонньої взаємодії. Визначено, що досягнутий рівень інформатизації дозволяє повноцінно розвивати інститут електронної демократії, як новітній інструмент підвищення якості прийняття управлінських рішень на державному рівні за допомогою різнорівневої експертної онлайн-мережі, що складається з усіх категорій громадян. При цьому громадяни відповідно до своїх сфер компетенції можуть висувати свої позиції щодо вирішення тієї чи іншої проблеми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Головацька, С. І. "МЕТОДИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ У СИСТЕМІ КОНТРОЛІНГУ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 61 (December 22, 2020): 78–83. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-61-12.

Full text

Abstract:

Контролінг може сприяти забезпеченню гарантованого зростання якості системи управління, удосконаленню етапів процесу управління і може бути орієнтованим на перспективний розвиток підприєм-ства, основною метою якого є забезпечення рентабельності підприємства та ефективного використання ресурсів. Упровадження контролінгу дозволить підприємствам виконати наступні завдання: координацію управлінської діяльності з метою досягнення цілей підприємства; інформаційну і консультаційну підтримку прийняття управлінських рішень; створення і забезпечення функціонування загальної інформаційної системи управління підприємством; забезпечення раціональності управлінського процесу; забезпечення мотивації пер-соналу щодо підвищення ефективності функціонування підприємства. У сучасних умовах раціональним підхо-дом є запровадження міжнародних положень з контролю та ефективних моделей управління. У статті уза-гальнено характерні риси сучасних концепцій внутрішнього контролю, визначено організаційно-методичні етапи внутрішнього контролю витрат діяльності підприємства, систематизовано їх зміст, побудовано логіко-структурну схему внутрішнього контролю витрат та розроблено матрицю елементів системи внутрішнього контролю витрат підприємств. Рівень складності контролю у системі управління витратами залежить від: галузево-технологічних особливостей діяльності підприємств, їх організаційної структури; обсягів діяльності; рівня організації управлінського обліку. Обгрунтовано, що за результатами внутрішнього контролю витрат здійснюється коригування діяльності підприємства, модифікація його стратегії, цілей діяльності, перегляд планів, перерозподіл завдань і контрольних повноважень, удосконалення технології вироб-ництва й управління. Зроблено висновок, що раціональна організація внутрішнього контролю повинна забезпечу-вати: чітку структуру контрольного процесу і його технологій; логічну послідовність контрольних операцій; взаєм-не узгодження дій працівників, які виконують контрольні функції у межах повноважень; чіткий вибір та оп-тимізацію виконання контрольних процедур; розробку об’єктів контролю для кожного етапу контрольного про-цесу, а також побудову форм відображення і носіїв контрольної інформації; застосування ефективних методів контролю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Пономаренко, Тетяна. "СТРУКТУРА ОСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 217–27. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-217-227.

Full text

Abstract:

Визначена та проаналізовано розгляду аналізу та сутність, зміст структури освітньої організації. Розглянуто навчальний заклад як об’єкт управління, а також концептуальні підходи до побудови організаційної струк- тури та структури управління навчальним закладом. Змодельовано організа- ційну структуру та структуру навчального закладу. Визначено, що управлін- ня сучасними навчальними закладами має ґрунтуватися на методологічних засадах як системі положень, в основі яких лежить чітке розуміння законів, закономірностей, принципів, на використанні різноманітних підходів як су- купності способів, прийомів розгляду управлінських проблем, які повніше забезпечують теоретичну основу управління. Обґрунтовано, що навчальний заклад — це організація, що на постійній і безперервній основі здійснює освіт- ній процес з метою навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення осо- бистості. Навчальний заклад є ланкою системи освіти та інституційною ос- новою педагогіки. Доведено, що структура управління навчальним закладом обумовлена його структурою і є складною. Складність зумовлюється об’єк- тивними чинниками — розміром, об’єктом, диференційованими напрямами роботи тощо. Так, в організаційній структурі загальноосвітнього навчального закладу виділяються три рівні: директор, заступники директора, керівники методичних об’єднань, психологи, соціальні педагоги, організатори вихов- ної роботи. Деякі вчені виділяють четвертий рівень, до якого відносять ор- гани класного і шкільного самоврядування, щоб підкреслити суб’єкт-суб’єк- тні зв’язки. Але керівники методичних об’єднань працюють здебільшого на громадських засадах, а функції психологів, соціальних педагогів, організа- торів виховної роботи є тільки частково управлінськими, учнівське само- врядування скероване трьома попередніми рівнями. Тому фактично управ- лінська функція виконується директором і його заступниками з делегуванням повноважень іншим членам колективу. Такий тип управління називається лі- нійним, а директор і його заступники лінійними керівниками.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Bondarenko, N. B., and T. O. Hryboiedova. "ПРОБЛЕМA ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 1 (September 8, 2021): 9–16. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-01.

Full text

Abstract:

У статті досліджується актуальна проблема сучасності – шляхи підвищення ефективності управління закладом дошкільної освіти. Зроблено аналіз останніх досліджень і публікацій, надана характеристика понять, на які спираються автори: «управління», «управлінська діяльність», «менеджер освіти», «освітній простір», «освітнє середовище», «ефективність управління», «компетентність» тощо. Окреслено мету статті, яка полягає у визначенні шляхів підвищення ефективності управління дошкільної освіти у сучасному освітньому просторі. У статті використані сучасні нормативно-директивні документи стосовно організації закладу дошкільної освіти, управління освітнім процесом: Базовий компонент дошкільної освіти, Нова редакція та Положення про заклад дошкільної освіти. Розкриті психолого-педагогічні та методологічні основи управлінської діяльності керівника ЗДО. Охарактеризовано основні складники змісту роботи директора закладу та принципи управління: демократизації, децентралізації, гуманізації та людиноцентризму. Особливу увагу приділено вимогам до сучасного управлінця. У дослідженні виділено основні напрямки роботи керівника: робота з педагогічним колективом та обслуговуючим персоналом; створення досконалої матеріально-технічної бази; удосконалення предметно- розвивального освітнього середовища; планування; контроль; підготовка дошкільного закладу до нового навчального року; проведення літньої оздоровчої компанії; робота з батьками та охорона життя і здоров’я, створення безпечних умов життя. Виділено важливі фактори підвищення ефективності управління ЗДО: представлена виважена стратегія спілкування; партнерська взаємодія колективу закладу освіти і батьків; формування іміджу дошкільного закладу. Особливу увагу приділено впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій в управлінську діяльність, що позитивно сприяє переходу на новий якісний рівень всіх структурних компонентів ЗДО. Значна увага приділена використанню кваліметричного підходу в управлінні та необхідності керівнику володіти міжнародною методикою ECERS-3, використання якої надає можливість якісно оцінити освітній процес ЗДО. Проаналізовано значення володіння елементами етикету, поведінковою культурою для підвищення авторитету, покращенню стилю у спілкуванні. Визначено значення комунікативних, сугестивних, перцептивних вмінь управлінця. Особливо важливою є асертивність поведінки як складової частини управлінського потенціалу керівника. Охарактеризовані технології «тайм-менеджмету» та «лідерства-служіння» в управлінні ЗДО. Зроблено висновки та надано бібліографічний список.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Хриков, Євген. "Колегіальне управління закладами вищої освіти: значення, стан, напрями розвитку." Ukrainian Educational Journal, no. 1 (March 22, 2022): 53–62. http://dx.doi.org/10.32405/2411-1317-2022-1-53-62.

Full text

Abstract:

Охарактеризовано значення колегіальності управління закладами вищої освіти яка відповідає тенденціям особистісного та соціального розвитку, забезпечує більший рівень прозорості управління, активності працівників, якості управлінських рішень, захищеності інтересів студентів та викладачів тощо. Проаналізовано стан колегіальності управління у провідних університетах України. Виявлено залежність між місцем ЗВО у рейтингах та розвиненістю системи колегіального управління. У провідних університетах країни високим є рівень розвиненості діяльності колегіальних органів. Та навпаки, у ЗВО, які не займають провідних позицій у рейтингах, функціонують тільки передбачені законами колегіальних органів, нечіткі процедури розробки колегіальних рішень, низький рівень прозорості діяльності, якості управлінських рішень. Визначено напрями подальшого розвитку колегіальності управління: формування його теоретичних основ; удосконалення законодавчих та нормативних засад; формування сучасної системи органів колегіального управління та унормування їх діяльності; залучення та підготовка до колегіального управління керівників, працівників та студентів; розробка та запровадження системи оцінки стану колегіального управління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

ЯБЛОНСЬКИЙ, Іван. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗРОБКИ ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ НАЧАЛЬНИКОМ ОРГАНУ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 81, no. 3 (September 16, 2020): 221–36. http://dx.doi.org/10.32453/3.v81i3.448.

Full text

Abstract:

Із розробкою, прийняттям і реалізацією управлінських рішень пов’язано існування будь-якого державного органу, не є винятком і підрозділи Державної прикордонної служби. Від якості рішення та шляху його реалізації, залежить успіх виконання поставлених завдань, які стоять перед прикордонним загоном з питань надійного захисту та охорони державного кордону, ефективність його роботи як основного органу управління. Саме це викликає значний інтерес до питань забезпечення якості розробки управлінських рішень, що, зрештою, визначає ефективність організації оперативно-службової діяльності в цілому. Сьогоднішня суспільно-політична ситуація, що склалась в країні, потребує використання ефективних методів управління, таких, що відповідають рівню сучасних міжнародних стандартів. На перший план виходять питання ефективності діяльності, безпосередньо пов’язані з якісною підготовкою та реалізацією управлінських рішень. Це визначає важливість оволодіння кожним керівником у галузі управління сучасними теоретичними знаннями та практичними навичками розробки управлінських рішень. У статті розглянуті основні процеси розробки та прийняття управлінських рішень, що об’єднують в собі основні функції управління, такі, як: планування, організація, мотивація і контроль. Дослідження показало, що незважаючи на широкий спектр наукових праць і не применшуючи вагомості й значущості внеску кожного з учених, слід зазначити, що теоретичні та практичні аспекти процесів прийняття управлінських рішень досліджені недостатньо. Практично в кожній науковій праці, що стосується теорії прийняття рішень, містяться оригінальні положення, які ґрунтуються на об’єктивних дослідженнях теорії й практики прийняття рішень. Аналіз поняття “прийняття рішень” потребує детального вивчення, а також уточнення визначення поняття “рішення”. Тому й основною метою статті є визначення і конкретизація етапів прийняття управлінського рішення начальником прикордонного загону, розгляд кожного з етапів. Дослідження показало, що пройшовши всі етапи, управлінське рішення являє собою послідовність дій, які пов’язані з вибором альтернативного способу, за допомогою якого досягається найбільш ефективний результат виконання завдання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Голова, Наталія. "ПCИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ПРОЦЕСІ СТУДЕНТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, no. 1 (April 26, 2021): 60–78. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.630.

Full text

Abstract:

В статті проаналізовано сутність відповідальності, як понятійної категорії, узагальнені підходи вітчизняних та зарубіжних авторів до вивчення цього поняття. Проведено дослідження визначення рівня відповідальності студентів у вищих учбових закладах до та після залучення їх до студентського самоврядування. Проаналізовано ставлення студентів до виконання управлінських обов’язків у вищому закладі освіти. Охарактеризована методологія організації діяльності студентського самоврядування у вищому учбовому закладі, що умовно поділена на три етапи. На першому етапі основна увага приділялася залученню студентів до управлінської діяльності, активізації їх життєвої позиції. З цією метою у кожній навчальній групі були створені групи за інтересами: навчальна, господарська, дисциплінарна, організаторська, соціальна. На другому етапі основна увага зосереджувалася на розширенні цілей та змісту діяльності органів самоврядування, залученні їх до вирішення дещо складніших управлінсько-господарських питань: розподілу бюджету, благоустрою мікрорайону і т. д. Характерна ознака цього етапу полягала в тому, що з набуттям досвіду представників самоврядування у вирішенні університетських питань їх права та обов'язки розширювалися, а водночас зростало й почуття їхньої відповідальності. На третьому етапі контроль з боку педагогічних працівників за діяльністю органів самоврядування дещо звужувався. Водночас продовжувалися розширюватись функції органів самоврядування, права та обов’язки студентів в організації студентського життя. Суттєвою ознакою третього етапу діяльності студентського самоврядування є те, що ініціатива стосовно дотримання норм і правил життя колективу ініціювалася вже самими студентами. Проаналізовано способи педагогічного стимулювання та підтримки на етапах залучення студентів до самоврядування, що є ефективними при розподілі студентських обов’язків. Досліджено ефективність впливу управлінської діяльності на формування особистісних якостей в процесі самоврядування, зокрема відповідальності. Розроблена схема структури студентського самоврядування, де чітко схематизована позиція усіх учасників навчально-виховного процесу: ректора, голови студентського самоврядування, викладачів-консультантів, кураторів, завідувачів кафедр, психолога, старост, проректора з виховної роботи і т.д. Охарактеризовано динаміку ставлення студентів до навчальної діяльності до та після залучення їх до діяльності в системі самоврядування. В ході дослідження встановлено, що формування відповідальності у студентів знаходиться у прямій залежності й від форми організації їх діяльності: спільно-індивідуальної, спільно-послідовної чи спільно-взаємодіючої.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Garasym, P. M., H. A. Hovda, U. P. Novak, and M. V. Padyuka. "Еколого-економічні аспекти підготовки фахівців спеціальності "Облік і оподаткування"." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 9 (October 25, 2018): 9–15. http://dx.doi.org/10.15421/40280901.

Full text

Abstract:

З'ясовано основні вимоги, яким у сучасному ринковому середовищі повинен відповідати фахівець спеціальності "Облік і оподаткування". Встановлено необхідність володіння не лише теоретичними знаннями, але й практичними уміннями з бухгалтерського обліку та фінансів; здійснення аналізу витрат та передбачення результатів для різноманітних проектів, зокрема і міжнародних; застосування методів управлінського обліку для формування ефективних управлінських рішень. З'ясовано основні види відповідальності такого фахівця на різних управлінських рівнях. Встановлено різноманітні методи навчання, які дають змогу студентам оволодіти потрібними фаховими компетентностями. Охарактеризовано закономірності формування світогляду майбутніх фахівців і запропоновано на усіх рівнях підготовки наголошувати на зміні споживацького підходу до використання ресурсів на екологічно спрямований, з усвідомленням своєї відповідальності, зокрема й екологічної. До стандартів з підготовки фахівців спеціальності "Облік і оподаткування" освітнього рівня "бакалавра" і "магістра" запропоновано ввести фахові компетентності, що б передбачали екологічні аспекти у формуванні світогляду студентів. Оцінено рівень екологізації навчальних програм щодо усіх дисциплін на кафедрі обліку і аудиту НЛТУ України, а також науковий внесок викладачів щодо застосування еколого-економічних підходів у підготовці фахівців спеціальності "Облік і оподаткування".

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Дорошкевич, Д. В., and С. С. Гринкевич. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ВІДЕОКОНТЕНТУ ЯК ІНСТРУМЕНТУ МАРКЕТИНГОВОГО ВПЛИВУ." Підприємництво та інновації, no. 7 (December 30, 2019): 20–25. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/7.3.

Full text

Abstract:

Сучасні умови розвитку інформаційного суспільства вимагають нових типів контенту, які можуть забезпечити високий рівень ефективності з точки зору маркетингового впливу на споживача. До таких інструментів вчені та дослідники відносять відеоконтент, який набуває все більшої популярності. У статті поставлено за мету дослідження теоретичних та методичних аспектів застосування відеоконтенту як інструменту маркетингового впливу. Однак фокусування на відеоконтенті як на основному виді контенту для маркетингового впливу не може автоматично означати підвищення рівня продажів. Саме тому вчені все більшу увагу звертають на дослідження теорії застосування відеоконтенту та формують понятійно-категорійний апарат. Предметом дослідження є теоретичні та методичні положення й інструменти використання відеоконтенту. Метою статті є аналіз теоретико-методичних аспектів застосування відеоконтенту, зокрема аналіз сучасних трендів у відеомаркетингу та класифікація відеоконтенту. Методологічну основу наукової статті становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної наук, а саме логічний, абстрактно-логічний, узагальнення, порівняння, статистичні дослідження. В результаті роботи було досліджено переваги та недоліки відеоконтенту порівняно з текстовим контентом за впливом на цільову аудиторію, додано такі переваги, як вищий рівень довіри до бренду та високі показники залучення аудиторії під час застосування таргетованої реклами на відеоконтент. Перелік недоліків доповнено спрощеним доступом до текстового контенту, гарним рівнем реакції цільової аудиторії старшого віку на текстовий контент та подовженим часом для перегляду відеоконтенту. Набула подальшого розвитку класифікація відеоконтенту, авторами запропоновано класифікувати контент залежно від цілей підприємства з одночасним застосуванням класичної матриці контент-маркетингу. Представлена класифікація може слугувати потужним інструментом для маркетолога в процесі розроблення контент-плану та досягнення цілей компанії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Управлінський рівень'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles