Journal articles on the topic 'Управлінський персонал підприємства'

Мета. Метою дослідження є розробка методичного підходу до оперативної оцінки системи менеджменту виробничих підприємств з використанням показників, що характеризують організаційну структуру їх управління, управлінський персонал та ефективність його діяльності. Методологія / методика / підхід. Теоретичною і методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, концептуальні положення й результати досліджень вітчизняних і закордонних науковців за проблематикою оцінки системи менеджменту суб’єктів господарювання. Дослідження здійснено з використанням сучасних загальнонаукових і спеціальних методів: абстрактно-логічного – для теоретичних узагальнень результатів наукового пошуку та формулювання висновків; індуктивно-дедуктивного – для формування системи показників оцінки системи менеджменту підприємства; монографічного – для поглиблення розуміння поняття «система менеджменту»; анкетного опитування експертів – для формування найбільш придатних для оперативної оцінки показників. Інформаційну базу дослідження становили статистична та фінансова звітність підприємств олійно-жирової галузі. Результати. Розроблено алгоритм оцінки системи менеджменту виробничих підприємств. Алгоритм спрямований на оцінювання організаційної структури управління підприємством, управлінського персоналу та ефективності його управлінської діяльності. Обґрунтовано оптимальний мінімально достатній перелік показників для оцінки системи менеджменту виробничих підприємств. Запропоновано до практичного використання методику оцінки системи менеджменту виробничих підприємств. Оригінальність / наукова новизна. У статті вперше запропоновано методичний підхід до оцінки системи менеджменту виробничих підприємств з використанням оціночних показників, визначення яких не потребує додаткових наукових досліджень. Практична цінність / значущість. Запропонований методичний підхід може бути застосований на підприємствах для організації аналітичної роботи з оцінки ефективності функціонування системи менеджменту за тривалий час господарювання (три, п’ять і більше років). Отримані результати розрахунків будуть корисними для щорічного корегування (за потребою) організаційно-економічного механізму управління підприємствами.

У статті обґрунтовано необхідність використання в практиці вітчизняних підприємств системи контролінгу. Визначено її характерні складові та запропоновано методичний інструментарій, який дозволить вчасно коригувати розвиток підприємства в процесі його виробничо-господарської діяльності. Формування та розвиток систем та інструментів контролінгу, що включає постійний збір та обробку інформації, яка використовується для прийняття як оперативних, так і стратегічних управлінських рішень, представлено одним із напрямів удосконалення управлінської діяльності на промислових підприємствах. Уточнено поняття «контролінгу» як основи концепції ефективного управління промисловим підприємством. Представлено авторське визначення контролінгу як функціонально відокремленої сфери економічної роботи на підприємстві, пов’язаної з реалізацією фінансово-економічної коментуючої функції в управлінні для прийняття оперативних і стратегічних рішень. Визначено головну мету впровадження контролінгу на підприємствах, яка полягає у побудові ефективної системи для прийняття, впровадження, контролю та аналізу управлінських рішень на підприємстві. Сформульовано основні постулати сучасної філософії контролінгу через взаємозв’язок напрямів зростання ефективності діяльності підприємства в цілому та його підрозділів. Обґрунтовано характерні особливості концепції контролінгу, серед яких найголовнішою визначено орієнтацію на майбутнє, тобто зауважено, що контролінг, використовуючи управлінську інформацію, прагне зменшити невизначеність майбутнього та адаптувати дії підприємства до постійно мінливих умов. За результатами проведеного дослідження ідентифіковано низку завдань, які необхідно вирішити, впроваджуючи контролінг на підприємстві, основними з яких встановлено: оптимізацію управління організаційною структурою підприємства; організацію ефективної системи обліку операцій та результатів; впровадження систем планування, контролю та аналізу діяльності; забезпечення мотивації персоналу у підвищенні ефективності роботи підприємства; автоматизацію систем бухгалтерського обліку та управління підприємством. Визначено результативні аспекти функціонування системи контролінгу та обґрунтовано новітні концепції контролінгу, які можна успішно використовувати на вітчизняних промислових підприємствах.

Стаття присвячена проблемам дослідження системи мотивації та стимулювання персоналу на промислових підприємствах, що є досить актуальними в умовах сьогодення. Мета дослідження полягає у детальному вивченні та аналізі особливостей системи стимулювання та мотивації персоналу на промислових підприємствах. Доведено, що керівництво підприємства повинне постійно займатися вдосконаленням системи мотивації та стимулювання праці персоналу, тобто пристосовуватися до нових умов функціонування ринку. Автором наголошується, що система мотивації та стимулювання на промислових підприємствах займає провідне місце у його функціонуванні, оскільки пов'язана з проблемою ефективної виробничої діяльності на підприємстві та призводить до зростання кінцевих результатів його діяльності, а також підвищення життєвого рівня працівників. У статті визначено основні функції (залучення кваліфікованих фахівців; збереження груп професіоналів протягом необхідного терміну), які повинна виконувати система мотивації та стимулювання праці персоналу на підприємстві. Сформовано основні завдання, які є необхідними для забезпечення потрібного рівня трудової активності персоналу: визначення набору цінностей, які будуть закладені в основу мотивування персоналу; формування рівня потреб кожного працівника, його інтересів і можливостей задоволення; конкретизація видів трудової діяльності, які потрібні підприємству і котрі доцільно мотивувати; організація праці таким чином, щоб переконати працівника в можливості задовольнити його інтереси; узгодження певних видів діяльності працівника з набором цінностей і переваг; з’ясування мотивів, інтересів та системи цінностей при наймі працівника на підприємство. З метою формування керованої системи мотивації та стимулювання, наголошено на необхідності виконання наступних умов: наявності повної та достовірної інформації про об'єкт управління; необхідності мати постійне уявлення про стан і динаміку мотиваційної спрямованості персоналу; ретельному відстеженні соціально-економічних наслідків управлінських рішень і вміння їх прогнозувати. Виходячи із досвіду багатьох країн встановлено, що традиційні методи збирання даних щодо мотиваційної та стимулюючої спрямованості персоналу вже не задовольняють потреби практики управління, а тому на кожному підприємстві запропоновано запроваджувати систему мотиваційного та стимулюючого моніторингу, основною метою котрого є створення нової інформаційної бази для прийняття управлінських рішень у сфері мотивації та стимулювання працівників. Такий моніторинг повинен спрямовуватись на постійне спостереження та контроль стану мотивації та стимулювання персоналу з метою його оперативної діагностики й оцінки в динаміці, прийняття кваліфікованих управлінських рішень в інтересах підвищення ефективності виробництва. На основі проведених досліджень визначено основні принципи, на яких має ґрунтуватись система мотивації та стимулювання персоналу на підприємстві: системності; комплексності; аполітичності; періодичності; виробничо-територіального підходу. Автором здійснено порівняльний аналіз вітчизняних систем стимулювання та мотивації персоналу підприємств, до яких віднесено наступні: систему матеріальної мотивації та стимулювання за трудовим вкладом; систему управління за цілями; теоретичну модель матеріальної мотивації та стимулювання; систему стимулювання та мотивації, орієнтовану на вартість бізнесу – участь у власності та опціонні програми. Виходячи із проведених досліджень визначено, що система стимулювання та мотивації використовує тільки першу частину – фінансові та економічні мотиви та стимули, а такі стимули, як професійні, трудові, престиж та соціальний статус, а також мотиви та стимули, пов’язані з кар’єрою, в даних системах досить слабо фігурують, що також є недоліком вітчизняних систем мотивації та стимулювання праці персоналу підприємства. У статті наголошується, що успіх підприємства залежить від оптимального поєднання двох складових: підвищення добробуту працівників та підтримання ефективності виробничого процесу. Доведено, що найбільш ефективною системою мотивації та стимулювання праці є комбінація матеріального стимулювання та стимулювання розвитку професійних знань, високого рівня досвіду задля досягнення поставленої мети, пошук нових шляхів в організації та управлінні підприємством.

У статті розглянуто теоретичні аспекти впровадження контролінгу в систему управління підприємством. Відзначено, що глобалізація економіки, складність ведення підприємницької діяльності, впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку призвели до збільшення уваги до внутрішнього контролю та аудиту на рівні безпосереднього підприємства. Відзначено, що новою концепцією в системі управління є контролінг, який сприятиме забезпеченню економічної підтримки підприємства у цілому та ефективному його розвитку завдяки формуванню об'єктивної інформації про витрати та доходи. Завдання контролінгу полягає у визначенні для суб’єкта господарювання напряму докладання зусиль персоналом, який сприятиме його функціонуванню та подальшому розвитку. Визначено основні елементи, виділено функції, методи контролінгу та принципи організації й упровадження контролінгу. Питання організації контролінгу на підприємствах мають індивідуальний характер, який має враховувати обсяг та особливості його діяльності. Однією з важливих передумов упровадження контролінгу на підприємствах є зменшення управлінського ризику, а також розроблення механізму реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Сьогодні система контролінгу ще недостатньо впроваджена в управлінську практику підприємств України, тому варто визначити пріоритети щодо напряму діяльності вітчизняних підприємств, можливості їх конкуренції з іноземними підприємствами в майбутньому та перспективи економічного розвитку, які дає впровадження системи контролінгу.

Анотація. Метою статті є дослідження практичного застосування аналітичних процедур при аудитіМСФЗ звітності підприємств. Досліджено актуальність застосування аналітичних процедур при аудитіфінансової звітності за вимогами МСФЗ. Сформовано основні джерела отримання інформації для про-ведення аналітичних процедур. Проаналізовано методи здійснення аналітичних процедур. Установлено,що застосування аналітичних процедур доцільно наприкінці аудиту. Виконуються як загальний оглядфінансової звітності наприкінці аудиту, щоб оцінити, чи відповідають вони аудиторському розуміннюпідприємства. Тобто аналітичні процедури на завершальному етапі потрібні аудиторові для остаточ-ного оцінювання суттєвих викривлень і допомагають йому здійснити узагальнювальний «об’єктивнийпогляд» на фінансову звітність. Важливим фактором для виконання аналітичних процедур наприкінціаудиту є те, що під час аудиту аудитор надає рекомендації управлінському персоналові щодо виправлен-ня помилок і викривлень у фінансовій звітності. Тому якщо управлінський персонал виправляє ці по-милки, то фінансова звітність буде вже іншою, тобто матиме правильну фінансову інформацію. Дове-дено, що аналітичні процедури наприкінці аудиту допомагають оцінити заяву управлінського персо-налу щодо здатності здійснювати діяльність свого підприємства на безперервній основі. Застосуванняаналітичних процедур при плануванні допомагає аудитові зрозуміти внутрішнє і зовнішнє середовищепідприємства, оцінити попередні ризики, визначити показники фінансової звітності для аудиторськогопідходу, спланувати бюджет і кількість потрібних ресурсів для здійснення аудиту. Застосування аналі-тичних процедур при виконанні аудиту допомагає аудиторові зібрати обґрунтовану доказову базу. Вониможуть застосовуватись як додатково до тестів деталей, так і як окремі аналітичні процедури по суті.Метою здійснення аналітичних процедур наприкінці аудиту є узагальнення висновків, сформованиху ході проведення аудиту фінансової звітності за МСФЗ.Ключові слова: аудит, аналітичні процедури, МСА, МСФЗ, виконання аудиту, аудиторські процедури,аудит МСФЗ звітності.Формул: 0; рис.: 0; табл.: 0; бібл.: 12.

У статті досліджено перехід підприємств у час коронавірусної кризи 2020-2021 років до роботи у дистанційному чи віддаленому режимі, окремо висвітлено перехід менеджменту персоналу до віддаленого способу роботи з працівниками. Актуальність теми визначено нещодавніми змінами роботи більшості підприємств в умовах пандемії COVID-19. Наукова новизна статті визначена практичними рекомендаціями з менеджменту підприємства в умовах дистанційної роботи. Проаналізовано основні переваги та недоліки роботи у ремоут-режимі, надано приклади позитивних та негативних сторін сучасних процесів в умовах пандемії та локдаунів. Окрім цього було зазначено щодо можливості проводити подальші реформи менеджменту персоналу на дистанційній основі та підприємств навіть після закінчення коронавірусної пандемії. Надано практичні пропозиції для імплементації реформ та покращення діяльності підприємства з утримання та мотивації співробітників. Запропоновано поради з управління персоналом, установлення цілей та задач працівників й активної допомоги в адаптації персоналу до дистанційної роботи. Також висвітлено методи боротьби з професійним вигоранням та немотивованістю працівників. Запропоновано більш ефективні комунікації між управлінським персоналом, відділом кадрів (HR-департаментом) та рядовими працівниками компаній.

Досліджено особливості застосування інформаційно-методичного забезпечення процесу управління персоналом підприємства. Обґрунтовано вплив інформаційного забезпечення на ефективність професійного навчання персоналу. З'ясовано, що під інформацією розуміють сукупність даних, що зменшують рівень невизначеності знання про конкретний суб'єкт. Визначено, що інформація з розвитку персоналу повинна відповідати таким вимогам: повнота й точність, своєчасність та оперативність, корисність, об'єктивність, доступність, стислість, оброблення та зберігання. Розглянуто наукові підходи щодо інформаційної системи професійного навчання персоналу в контексті широкого застосування ЕОМ, сучасних інформаційних технологій, економіко-математичних методів та методів моделювання. Проаналізовано наукові дослідження і публікації щодо ефективності застосування інформаційних технологій в управлінні персоналом підприємства. Визначено, що основу інформаційної системи персоналу на підприємстві становить єдиний масив, що містить інформацію про кожного працівника. Запропоновано способи запровадження автоматизованого вирішення управлінських завдань. Досліджено технологію вирішення управлінських завдань за допомогою автоматизованих систем. Обґрунтовано, що інформаційне забезпечення (ІЗ) є з'єднувальним ланцюгом між функціональними можливостями системи управління і їх програмною реалізацією. Виокремлено окремі аспекти інформаційного, методичного і алгоритмічного забезпечення процесу управління кадрами.

Формування і прийняття ефективних управлінських рішень є необхідною умовою забезпечення конкурентоспроможності підприємства та його продукції на ринку, створення раціональної організаційної структури, проведення ефективної кадрової політики, регулювання соціально-психологічних відносин в колективі, створення позитивного іміджу, бренду тощо. Від вчасного прийняття управлінського рішення щодо подолання проблемної ситуації та його реалізації залежить стале функціонування підприємства. Тому дані процеси потребують постійного вдосконалення, підвищення якості управлінської діяльності. Як свідчить практика управління, переважно реалізовується не більше 30% прийнятих управлінських рішень, з яких лише 5% дають очікуваний результат. У статті досліджено зміст управлінського рішення та обґрунтовано, що, з однієї сторони, – це вибір раціонального рішення серед значної кількості альтернатив, а з іншої – елемент процесу управління з етапами прийняття, реалізації, контролю отриманих результатів. Визначено, що процес прийняття управлінських рішень на підприємстві ґрунтується на певних принципах, ігнорування яких (повне або часткове) може призвести до помилкових рішень і незадовільних результатів. Сформовано методику оцінювання якості, яка дозволила на основі часткових та інтегральних показників комплексно оцінити якість процесів прийняття та реалізації управлінських рішень на підприємстві. Результати здійсненої оцінки показали, що менеджери і персонал підприємства вчасно та ефективно приймали рішення і в більшості випадків результативно їх реалізовували, що, в свою чергу, забезпечувало досягнення поставлених цілей на достатньому рівні. Визначено вплив процесів прийняття і реалізації управлінських рішень на прибутковість підприємства на основі економетричної моделі. Дослідження показали, що найкраща лінія тренду описує найвищу залежність розміру чистого прибутку від обсягу валових витрат. Значення R2 близькі до 1, що свідчить про високий ступінь співпадіння лінії з даними. Загалом виявлено, що рівень прибутковості підприємства залежить від якості процесів прийняття і реалізації управлінських рішень.

Раніше довгий час існували традиційні підприємства, що мали великий успіх, але сьогодні, в умовах швидкого розвитку соціальної економіки, вони мають змінюватися, щоб краще впоратися з виникненням можливих проблем, а отже повинні використовувати інформації технології. Цифрові технології приносять більше заробітку, підприємствам необхідно поєднувати використання інформаційних технологій та управлінську діяльність. Сільське господарство є основою сталого розвитку національної економіки, необхідною вимогою людства та основою виживання людини. Управління економікою сільського господарства є важливою складовою економічної діяльності, тому побудова та застосування інформаційних технологій стали важливою темою дослідження в умовах сьогодення. Завдяки цьому дослідженню ми можемо краще зрозуміти, як поєднувати цифрові інформаційні технології з управлінням підприємством. Методи дослідження – уточнення і спрощення понять «цифрові технології» та «управління підприємством»; експертна оцінка, статистичний аналіз, групування та зведення даних, дослідження ситуації на ринку підприємств, виявлення та розвиток цифрових технологій; метод підвищення ефективності праці шляхом застосування цифрових технологій в управлінні. Застосування комп’ютерних технологій призводить до діджиталізації інформації. Вся інформація, що генерується в процесі діяльності підприємств, така як: файли про персонал підприємства, інформація про ресурси клієнтів підприємства, фінансове становище бізнесу тощо, безсумнівно потребуватиме більших людських, матеріальних та фінансових ресурсів, а низька ефективність збільшить вартість роботи. Якщо комп’ютерні технології використовувати для обробки корпоративної інформації, це пришвидшить діджиталізацію інформації, полегшить її інтеграцію та підвищить ефективність роботи, і ця інформація буде дуже легко використовуватися, уникаючи марної витрати часу на пошук, та значно заощадить людські ресурси. Результати, проаналізовані авторами, є дуже корисними для проведення оцінювання розвитку китайських підприємств і навіть є вагомими в дослідженні стійкого економічного розвитку всієї країни, а також можуть дати рекомендації для подальшого розвитку й трансформації традиційних китайських підприємств. З огляду на це, стаття пропонує методи та контрзаходи сталого економічного розвитку в умовах швидкого економічного розвитку сьогодні. Запропонований авторами метод може сприяти розвитку економіки Китаю та надати значну допомогу для трансформації традиційних підприємств.

Особливості економічного розвитку в умовах інтенсифікації технічних та технологічних змін передбачають необхідність врахування багатьох факторів для забезпечення ефективності професійної управлінської діяльності, чим ускладнюють існуючу систему формування менеджменту для багатьох суб’єктів господарювання. Уже зараз можна упевнено стверджувати, що без залучення інноваційних рішень, які базуються на компонентах новітніх інформаційних технологій, як то цифрові платформи, новітнє програмне забезпечення, когнітивні технології тощо, неможливе ефективне функціонування будь-якого підприємства. Більше того – без застосування даних інформаційних технологічних рішень наразі неможливою є ефективна реалізація таких процесів, як управління, контроль, збір та оперативна обробка економічної інформації, а загалом – якість використовуваних інформаційних технологій в сучасних умовах напряму впливає на фінансові результати та прибутковість діяльності підприємств. Також одним із ключових елементів забезпечення успішної реалізації сучасного управлінця є формування належного рівня та оперативності комунікації між різними ланками підприємства, включаючи вертикальні управлінські зв’язки та горизонтальне адміністрування на кожному із ієрархічних рівнів управління. Саме сучасні цифрові рішення у сфері комунікацій дозволяють із належною ефективністю розв’язати це питання і забезпечити оперативне реагування управлінського апарату на будь-які зміни у зовнішньому середовищі функціонування господарюючого суб’єкта. В статті розглянуто особливості ефективного застосування інформаційних та комунікаційних технологій в процесі управлінської діяльності сучасних підприємств. При цьому визначено, що новітні технологічні рішення стосуються не лише підвищення результативності процесу виробництва, але й напряму впливають на професійну діяльність працівників підприємства у кожному його підрозділі. При цьому цифрові та інформаційні рішення з однаковою ефективністю можуть застосовуватися як для процесів підбору персоналу на підприємстві, так і з метою підвищення ефективності функціонування конкретної ділянки виробництва та результативності діяльності підприємства в цілому. Запропоновано комплекс рішень щодо впровадження інформаційних та комунікаційних технологій, які рекомендовано до впровадження господарюючими суб’єктами для формування засад щодо підвищення ефективності їх функціонування в умовах швидкого зростання темпів науково-технічного прогресу та розвитку цифрової економіки.

Анотація. Урахування загальносвітових тенденцій розвитку, інтеграційних і глоба­лізаційних процесів спонукають до пошуку та подальших розробок новітніх продуктів, послуг та управлінських механізмів. Розроблено економіко-математичну модель оптимізації параметрів типу NBIC-спрямування конкурентних переваг. Модель сформовано за критерієм максимізації чистого дисконтованого грошового потоку. На основі розробленого науково-методичного підходу запропоновано чотири типи NBIC-спрямування конкурентних переваг телекомунікаційних підприємств, які базуються на комбінації рівнів інноваційної активності підприємства (від низького до високого) та комплементарності управління грошовими потоками (від низького до високого). У результаті запропоновано типи NBIC-спрямування конкурентних переваг підприємства: адаптивно-пасивний, адаптивно-активний, об’єктно-цілеспрямований; форсайт-прогресивний. Комплементарне управління грошовими потоками передбачає збалансований розподіл грошових потоків за визначеними NBIC-компонентами, а саме: Nano-компоненти (застосування Nano-розробок для забезпечення надшвидкісних телекомунікацій), Bio-компоненти (запровадження штучного інтелекту в організаційну культуру, втілення принципів самоорганізації на підприємстві), Info-компоненти (упровадження інноваційних стандартів телекомунікаційної діяльності, інформаційного програмного забезпечення і управління бізнес-процесами), Cogno-компоненти (когнітивна гнучкість менеджерів вищої та середньої ланок, здатність персоналу до комплементарності, розвиток системи управління знаннями на підприємстві, запровадження системи безперервного навчання працівників усіх ланок). Таким чином, поєднане застосування цих компонент забезпечує збільшення обсягу грошових потоків і формує сучасну платформу проривного конкурентного розвитку підприємств. Ключові слова: управління, конкурентні переваги, грошовий потік, інноваційна активність, комплементарність. Формул: 14; рис.: 3; табл.: 2; бібл.: 15.

У статті запропоновано та обґрунтовано методичний підхід до оцінювання рівня кадрового потенціалу підприємства на основі використання математичного апарату теорії нечіткої логіки. Це дає змогу врахувати сукупність як кількісних, так і якісних показників, які впливають на систему управління персоналом на підприємстві та дозволяє отримувати достовірну інформацію для своєчасного прийняття відповідних управлінських рішень щодо гнучкості кадрового потенціалу підприємства до несприятливого внутрішнього або зовнішнього впливу.

У статті досліджуються актуальні питання, пов’язані з особливостями прийняття управлін-ських рішень в умовах кризи. Метою статті є визначення ключових моментів у розробленні та прийнятті рішень з управління персоналом туристичних підприємств в кризових умовах. Підтвердженням актуальності цього питання є проведена аналітика, що вказує на часте формування та прийняття рішень керівниками під-приємств в умовах кризи. У ході дослідження встановлено, що управлінські рішення в кризових ситуаціях мають здебільшого стабілізаційний або ліквідаційний характер. Виявлено, що у вітчизняних туристичних під-приємствах рішення, що приймаються керівництвом, найчастіше стосуються пошуку джерел збуту турпро-дуктів, перегляду цінової політики, оптимізації витрат, пошуку додаткових коштів. З’ясовано, що в кризовій ситуації керівництву доводилося приймати рішення в умовах емоційної та психологічної напруженості, пов’язаної з рядом чинників. Запропоновано методику оцінювання емоційного та психологічного навантаження на керівника при прийнятті рішень в умовах кризи. Ключовими чинниками оцінювання емоційного та психоло-гічного навантаження на керівника, який приймає рішення в умовах кризи, визначено психологічний стан, напруженість процесу управління, порушення режиму праці та відпочинку, конфліктні ситуації в колективі, емоційні стреси, інтелектуальне навантаження, належну оцінку з боку колег, обмеженість в часі. Зроблено висновок, що вибір технології прийняття управлінських рішень визначається особливостями функціонування підприємства в умовах кризи. Серед потенційних технологій – “технологія управління за результатами”, “технологія управління шляхом постійних перевірок та вказівок”, “технологія управління у виняткових випад-ках”. Визначено етапність процесу прийняття рішень в умовах кризи. В умовах кризи практично не застосо-вуються технології, орієнтовані на персонал та його потреби, що передбачає пріоритет міжособистісних відносин, систему стимулів та заохочень працівників. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму прийняття управлінських рішень в умовах кризи.

В сучасних умовах мистецтво управління людським потенціалом стає вирішальною умовою, що забезпечує конкурентоспроможність підприємства і стабільність підприємницького успіху. Саме тому останнім часом так виріс інтерес до менеджменту, як сфери мотивації персоналу. Саме область стимулювання становить значну частину концепції цієї управлінської науки. Знання мотиваційних установок працівника, вміння їх формувати і направляти відповідно до особистих цілей і завдань підприємства є одним з найважливіших питань в управлінні сучасного підприємства. В умовах сучасних економічних відносин стимулювання трудової діяльності співробітників організацій займає найважливіше місце в управлінні персоналом підприємства, так як є безпосередньою причиною їх трудової діяльності. Мобілізація співробітників на активну, ініціативну і якісне виконання своїх обов'язків по суті є головним завданням керівництва. Внаслідок зміни змісту праці в умовах науково-технічного прогресу, широкої автоматизації та інформатизації виробничої діяльності, в умовах підвищення рівня професійної освіти і соціальних очікувань співробітників значення стимулювання в керівництві персоналом ще більше зросла, значно розширився й ускладнився зміст цього роду управлінської діяльності. У дослідженні обґрунтовано необхідність аналізу особливостей стимулювання менеджерів стратегічного рівня управління. Надано тлумачення поняття "стимулювання", що дозволяє розкрити повну сутність і розуміння цього терміну. Визначено зміст стимуляційного профілю, що являє собою актуальні для співробітника мотиваційні чинники або потреби. Обґрунтовано, що у сучасних організаційних умовах успішний процес стимулювання менеджерів вищої ланки перш за все базується безпосередньо на вірно обраному керівником напряму стимулювання. Шлях до ефективного управління трудовою діяльністю менеджерів вищої ланки в сучасних організаційних умовах лежить через розуміння їх мотивації і стимулювання праці. При цьому існують істотні відмінності в мотиваційній структурі менеджерів різних рівнів управління підприємств. Це необхідно враховувати при розробці системи стимулювання праці в конкретних виробничих умовах.

Статтю присвячено методологічним аспектам оцінювання економічної доцільності інвестицій у соціально-економічний розвиток персоналу, яка визначається високим рівнем їх окупності і потребує оп-тимізації інвестиційних потоків підприємства. Визначено, що загальними цілями розвитку персоналу є ство-рення умов для стимулювання розкриття потенціалу працівників і забезпечення високої вмотивованості щодо досягнення поставлених завдань. Показано, що особливістю сучасних підходів до розвитку персоналу є завдан-ня творчої імплементації у реальну комерційну практику існуючих та безперервної генерації нових знань. Зміни в економічних системах постіндустріального етапу ставлять до персоналу вимоги знання інноваційних техно-логій, здатності розробляти та впроваджувати нові проекти. Водночас соціальна позиція визначає місце працівника в системі управлінських відносин, залежить від його функціональних обов’язків і професійно-кваліфікаційної характеристики. Ефективне інвестування у соціально-економічний розвиток передбачає вит-рати на навчання, охорону здоров’я, виховання і підвищення лояльності працівників до підприємства. Однак кадрова політика більшості підприємств націлена виключно на зменшення витрат, а система мотивації зво-диться до процедури оплати праці. Оцінювання потреби в розвитку персоналу є підґрунтям виявлення причин-но-наслідкового зв’язку між запланованими навчальними програмами і набутим у результаті їх реалізації соціально-економічним ефектом, що дозволяє включати планування розвитку персоналу в загальну стратегію розвитку підприємства. Запропонований поетапний алгоритм аналізу дозволяє як точно і неупереджено врахувати загальну ефективність інвестицій у соціально-економічний розвиток персоналу, так і об’єктивно оцінити кожну зі складових проекту на відповідність цілям розвитку підприємства і окремих працівників. По-дальші дослідження пропонується спрямувати на аналіз впливу окремих напрямків соціально-економічного розвитку на рівень забезпечення соціальної безпеки підприємства.

В статті здійснюється дослідження адаптивного управління в контексті забезпечення належного рівня самоорганізації промислового підприємства. На основі показників звітності розроблено методику оцінки показника розвитку підприємства, що дозволяє визначити показник, який є інтегральним коефіцієнтом самоорганізації. Пропонується модель для оцінки адаптивного потенціалу підприємства з використанням показника швидкості розвитку підприємства. При цьому, розрахована величина адаптивного потенціалу на основі показника самоорганізації, є динамічним показником, який може виступати як критерій оцінки ефективного управлінської системи підприємства. Пропонується механізм адаптивного управління підприємством, в основу якого покладено формування адаптаційно-інноваційного середовища. Якостями адаптивного характеру для промислового підприємства, виділяються: наявність системи управління змінами; організація інноваційної діяльності; мотивація і розвиток персоналу, управління знаннями; формування інноваційної культури; управління інноваційними ризиками; організація фінансування інноваційної діяльності.

У статті доведено, що ринок праці в Україні потребує від менеджерів з логістики високого рівня теоретичних знань і практичних навичок в управлінні логістичними операціями, процесами та логістичними системами. Встановлено, що логістика стає все ближчою до управління. Про це свідчать функції управління, що визначають концепцію логістики, а також її інтеграція з сучасними концепціями та методами управління бізнесом. Тому зміни в логістиці повинні супроводжуватися змінами у вимогах до персоналу, який здійснює логістичну діяльність. Тобто менеджеру з логістики потрібен новий набір компетентностей. Обґрунтовано, що компетентності менеджерів з логістики можна описати з допомогою «Моделі T9» , що поєднує загальні управлінські компетентності, компетентності для вирішення проблем, міжособистісні, а також функціональні логістичні компетентності. Отже, наступна хвиля вдосконалень та інвестицій повинна бути зосереджена на персоналі, який управляє логістичними послугами.

У статті розглянуто можливості впливу інтелектуального капіталу на соціально-економічний розвиток вітчизняних машинобудівних підприємств у контексті його створення та використання. Виявлено важливість впливу нематеріальних складових на діяльність підприємства, а також розглянуто становлення та розвиток поняття “інтелектуальний капітал”. Проаналізовано зв’язок поняття “інтелектуальний капітал” з традиційними категоріями, які використовуються для визначення нематеріальних чинників: нематеріальні активи, нематеріальні ресурси, інтелектуальна власність та показано їх спільні та відмінні риси. Визначення інтелектуального капіталу підприємства повинно надавити можливість його розгляду у динаміці через зміну його форм у процесі створення та використання, а також розкриватись не лише через сукупність складових, ресурсів і не через порядок його розрахунку, а через сукупність соціально-економічних відносин.З урахуванням проведеного дослідження вітчизняних і закордонних наукових джерел, запропоновано власне, уточнене визначення поняття “інтелектуальний капітал”, під яким слід розуміти сукупність знань, інформаційних ресурсів, інтелектуальних активів, інформаційно-комунікаційних технологій, професійних й універсальних компетенцій, організаційної культури та мотивації персоналу, застосовуваних у процесі комплексного управління для генерації доданої вартості та забезпечення конкурентних переваг підприємства в умовах інноваційного розвитку соціально-економічної системи й ефективної адаптації до вимог цифрової економіки на основі принципів системного підходу.Поділ інтелектуального капіталу на структурні компоненти, що містять усю сукупність елементів даної категорії, має принципове значення з погляду пошуку джерел його збільшення й оцінювання ефективності його використання. Виділення структурних елементів інтелектуального капіталу має вагоме значення не лише з теоретико-аналітичної, але й з практичної точок зору, дозволяючи вірогідно виявити об'єкт і суб'єкт управління, побудувати оптимальні організаційно-управлінські зв'язки між ними. У цілому можна стверджувати про те, що комплексна структура інтелектуального капіталу поєднує у своєму складі наступні основні елементи: людський, структурний (організаційний), соціальний, споживчий (клієнтський), управлінський та інноваційний капітал.

Розглянуто сутність аутсорсингу як засобу оптимізації важливих для підприємства управлінських функцій або виробничих процесів. Встановлено причини популяризації аутсорсингових послуг у сфері бухгалтерського обліку в даний час. Аутсорсинг визначено як використання зовнішнього джерела чи ресурсу для виконання певного виду робіт. Розглянуто трактування категорії “аутсорсинг” у працях вітчизняних і зарубіжних науковців із систематизацією різних підходів до його визначення за такими напрямами: управлінський, функціональний, процесний, функціонально-процесний та інструментальний. Зроблено акцент на функціо-нальному підході до трактування аутсорсингу бухгалтерського обліку і сформульовано його визначення як передання підприємством повністю або частково функції ведення бухгалтерського обліку на договірних засадах сторонньому суб’єкту, який спеціалізується у даній галузі з умовою надання цієї послуги протягом певного періоду часу, належної якості і за ціною згідно з домовленістю сторін. Досліджено місце аутсорсингових послуг у сфері бухгалтерського обліку в рейтингу загального обсягу аутсорсингових замовлень в Україні. Визначено складові предметної сфери аутсорсингу бухгалтерського обліку як важливої умови розроблення методики його реалізації. Розкрито переваги та недоліки аутсорсингу бухгалтерського обліку з виокремленням основних позитивних сторін від його впровадження – економія витрат за рахунок зростання економічної ефективності використання трудових ресурсів і забезпечення високої якості ведення обліку шляхом залучення висококваліфікованих фахівців. Акцентовано на потребі постійної комунікації аутсорсера з персоналом підприємства-замовника та періодичного надання йому результатів роботи. Визначено напрями подальших наукових досліджень, спрямованих на розроблення методики оцінювання ризиків використання аутсорсингу у сфері бухгалтерського обліку і встановлення порядку регламентації процесу взаємодії учасників цього процесу.

У статті досліджено підхід до оцінки ризику припинення діяльності підприємства шляхом побудови вартісної моделі. Така модель надає аудитору інформацію про розуміння та адекватність сприйняття управлінським персоналом факторів впливу на зміну вартості активів і зобов 'язань, а також методів, за допомогою яких можна найбільш ефективно та достовірно її визначити. На основі такої інформації аудитор може оцінити адекватність застосування припущення про безперервність діяльності підприємства при підготовці управлінським персоналом фінансових звітів.

Актуальність дослідження питань бюджетування у вертикально інтегрованих структурах обумовлена важливістю впровадження ефективних інформаційно-управлінських систем для підтримки та розвитку фінансового потенціалу; наявністю проблеми неекономного використання ресурсів для одержання майбутніх конкурентних переваг; необхідністю запровадження ефективної системи бюджетів для мотивації персоналу вертикальної структури на отримання єдиного фінансового результату в межах сформованої стратегії. Метою статті є оцінка концептуальних підходів до впровадження системи бюджетування на підприємствах та наукове обґрунтування вибору ефективної концепції формування бюджетів у вертикально інтегрованих структурах на основі ідентифікації детермінант впливу на підприємство та існуючих обмежень. У статті запропоновано порядок вибору концепції бюджетування у вертикально інтегрованих структурах на підставі оцінки впливу системоутворюючих факторів внутрішнього (управлінські, технологічні, організаційні) та зовнішнього (галузеві, правові, економічні) середовищ, яка є теоретичним базисом створення індивідуальної моделі бюджетування, сформованої з урахуванням існуючих обмежень, методичного інструментарію, і структурованою у контур системи управління суб’єкта господарювання. Впровадження індивідуальної концепції бюджетування у вертикально інтегрованих структурах має бути спрямоване на вирішення таких завдань: системне охоплення всіх видів і напрямів діяльності вертикально інтегрованої структури; транспарентність звітної інформації; чіткий порядок формування облікової інформації; забезпечення інформаційної безпеки; гнучкість системи бюджетування, що надає можливість пристосувати окремі бюджети та генеральний бюджет до трансформацій зовнішнього і внутрішнього середовищ; оперативність системи бюджетування.

У статті досліджуються актуальні питання, пов’язані з регулюванням соціально-трудових відносин на основі соціального партнерства. Метою статті є дефініція соціального партнерства в контексті соціально-трудових відносин, визначення основного інструментарію соціального партнерства як засобу запо-бігання подальшій конфронтації учасників соціальних відносин, аналіз нормативно-правового забезпечення врегулювання соціально-трудових відносин, з’ясування проблем застосування соціального партнерства у гос-подарюючих суб’єктів у сфері торгівлі. Підтвердженням актуальності цього питання є значний інтерес зі сторони наукової спільноти. У ході дослідження встановлено, що соціальне партнерство є універсальним за-собом, пов’язаним із налагодженням відносин між учасниками взаємодії. Виявлено, що на вітчизняних торго-вельних підприємствах регулювання соціально-трудових відносин здійснюється переважно на адміністратив-ній основі через систему управлінських рішень і методів управління. Використання адміністративних методів та авторитарного стилю керівництва процесами в торговельних мережах часто призводить до незадоволе-ності персоналу та зростання рівня конфліктності в колективі. Аргументовано, що договірна основа регулю-вання соціально-трудових питань сучасних торговельних підприємств повинна мати певне нормативно-правове підґрунтя, та визначено його зміст. З’ясовано, що існує ряд проблем у використанні соціального парт-нерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на торговельному підприємстві. Визначено структурно-логічну схему соціального партнерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на підприємстві. Зроблено висновок, що у врегулюванні соціально-трудових відносин на торговельному під приємстві необхідно в першу чергу акцентуватися на укладенні колективного договору. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму вирішення проблем, що перешкоджають використанню соціального партнерства для регулювання соціально-трудових відносин.

Обґрунтовано доцільність та актуальність формування нефінансової звітності підприєм-ствами у сучасних реаліях національної економіки. Метою статті було виявлення проблематики впроваджен-ня нефінансових звітів у системі звітності підприємства та формування методичних підходів до змісту його структурних елементів. У процесі відбору пріоритетних напрямків соціальної відповідальності використо-вувалися класичні статистичні методи та метод експертних оцінок з метою ідентифікування напрямків соціальної відповідальності, що мають бути висвітлені у нефінансовій звітності. У процесі дослідження міжнародної практики інформування про соціальну відповідальність підприємств було ідентифіковано основні міжнародні стандарти, що можуть бути використані у процесі формування нефінансових звітів. Виділено основні напрямки висвітлення інформації у контексті кожного окремого стандарту. Виокремлено як такі, що максимально можуть бути застосовані для національних реалій, комплексний звіт (метод Лондонської групи порівняльного аналізу London Benchmarking Group) та стандартизований звіт GRI. Актуалізовано основні про-блеми вітчизняних нефінансових звітів через відсутність єдиної методології та структури на прикладі Звіту про управління. Наведено синонімічний ряд трактування сутності нефінансової звітності. Виокремлено, си-стематизовано та запропоновано структуру основних статей нефінансової звітності за такими напрямками соціальної відповідальності, як: персонал, безпека праці, охорона здоров’я та мотивування та розвитку, фор-мування сприятливого психологічного клімату як всередині колективу, так і за його межами (з контрагента-ми), якість та безпечність продукції перед покупцями та замовниками (у розрізі окремих бізнес-процесів підприємства – постачання, виробництво, збут продукції), екологічна безпека всього процесу виробництва. Доведено, що джерелами інформації мають бути звіти з праці, управлінська звітність, результати відповідних спостережень. Нефінансова звітність підприємства формуватиме позитивний імідж у межах національного ринку та підвищить інвестиційну привабливість за його межами.

Схарактеризовано ознаки постмодернового суспільства: змен- шення ролі матеріального виробництва; стрімкий розвиток сектору послуг та інформації; зміна характеру людської діяльності та типів ресурсів, що залучаються до виробництва; суттєва модифікація традиційної соціальної структури, і наголошено на важливості ролі архетипів. Архетипіка як наука та архетипи розглядаються як рушій прогресу в сучасному процесі держа- вотворення. Визначено завдання та повноваження Державної казначейської служби України відповідно до існуючих законодавчих актів. Узагальнено теоретичні підходи до виконання функцій Державної казначейської служби України. Обґрунтовано включення обслуговуючої функції. Запропонова- но закріпити на законодавчому рівні такі функції Державної казначейської служби України: нормотворча; обслуговуюча; облікова; контрольна; профі- лактична (превентивна); інформаційна; управлінська. Зазначено, що в пост- модерному суспільстві ефективність функціонування Державної казначей- ської служби України залежить від професійного, якісного складу персоналу. Зазначено, що людина — працівник Казначейства, який виконує завдання і функції, покладені на Казначейство, відіграє досить важливу роль в порядку взаємодії з урядом, органами державної влади та органами місцевого само- врядування, бюджетними установами, організаціями, підприємствами, фі- зичними особами — підприємцями та громадянами з метою прийняття сво- єчасних та ефективних управлінських рішень. Обґрунтовано необхідність професійного навчання державних службовців на основі компетентнісного підходу. Визначено сучасні форми навчання та освітні програми, за якими відбувається підвищення кваліфікації державних службовців. Проаналізо- вано процедуру прийняття на роботу до органів Казначейства на конкурс- них засадах, яка засвідчує проблему в частині тестових завдань, які мають не предметний, а загальний характер. Рекомендовано наблизити зміст завдань в тестах до виконуваних функцій в органах Казначейства.

Сучасним засобом організації структурної моделі підприємства є аутсорсинг. Проте позитивно впливати на показники економічної діяльності суб’єкта господарювання він може лише за умови належної підготовки бізнес-проекту щодо нього, зокрема й такої важливої складової, як господарсько-правове забезпечення запровадження аутсорсингу. На законодавчому рівні регулювання аутсорсингу практично відсутнє. Звідси – необхідність окреслення доцільних інструментів правового регулювання аутсорсингових відносин на мікроекономічному рівні. Метою статті є визначення та сутнісна характеристика найбільш доцільних правових засобів у механізмі господарсько-правового регулювання аутсорсингових відносин вітчизняних корпорацій. Встановлено, що аутсорсинг поділяється на договірний та інституційно-договірний. Наведено аргументи на користь господарсько-правової природи договору аутсорсингу та заперечено наявність у ньому елементів цивільних або трудових договорів. Запропоновано авторське бачення його змісту. Також розглянуто й інші господарсько-правові засоби, що забезпечують оптимізаційний вплив аутсорсингу: господарсько-управлінські акти індивідуальної дії, локальні акти, інституційні засоби у формі корпоратизації. Визначені органи в акціонерному товаристві та товаристві з обмеженою відповідальністю, які мають право приймати рішення щодо запровадження аутсорсингу, та окреслено їх компетенцію у цьому питанні. Можливим інституційним варіантом створення підприємствааутсорсера є виокремлення певного структурного підрозділу та передання йому за розподільним балансом частини майна, прав та обов’язків корпорації. Автор доходить висновку, що в процесі запровадження аутсорсингу підприємство-замовник та новоутворені підприємства-аутсорсери можуть об’єднатись в асоціацію або утворити холдингову групу. У решті видів об’єднань правовий зв’язок між його членами не відповідає суті аутсорсингових зв’язків, а тому автором заперечено можливість використання таких конструкцій в аутсорсингових відносинах. Локальні акти можуть встановлювати регулювання відносин зі збереження комерційної таємниці, безпечного виконання робіт, пропускного режиму, організації взаємодії між персоналом замовника та аутсорсера. Хоча вони й допоміжні, але є важливими господарсько-правовими засобами для належного запровадження аутсорсингу.

У 2018 році розпочалася трансформація первинної медичної допомоги та автономізація закладів охорони здоров’я. У багатьох розвине- них країнах світу первинна медична допомога, а саме сімейні лікарі вирі- шують більшість звернень пацієнтів, що є ефективним, адже допомагає за- побігати багатьом хворобам до того, як вони потребуватимуть складного, дорогого і не завжди успішного лікування. Визначено, що в умовах трансформації сфери охорони здоров’я акту- альними питаннями на сьогодні є розвиток кадрового забезпечення сфери охорони здоров’я, зокрема покращення умов праці медичного персоналу на первинному рівні надання медичної допомоги. Встановлено, що виникає необхідність в аналізі потреб задоволеності умовами праці медичного персоналу, які надають первинну медичну допо- могу, що передбачає комплексне застосування як безпосередніх, так і опосе- редкованих методів отримання статистичної інформації. Досліджено та визначено чи задоволені умовами праці медичні праців- ники Комунального некомерційного підприємства “Центр первинної меди- ко-санітарної допомоги № 2” Святошинського району м. Києва на основі експертного опитування. Наголошено на важливості розроблення та затвердження “Положення про систему мотивації та стимулювання праці медичних працівників Кому- нального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітар- ної допомоги № 2” Святошинського району м. Києва” як нормативно-пра- вового акту, що регламентує управлінські дії і взаємини щодо мотивації та стимулювання праці медичного персоналу. Доведено, що в умовах трансформації сфери охорони здоров’я важли- вим є здійснення моніторингу та оцінка діяльності ЦПМСД № 2 загалом та структурних підрозділів і персонально кожного медичного працівника зокрема, а також проведення аналізу роботи ЦПМСД № 2 щодо якості на- дання медичної допомоги шляхом розроблення анкети для пацієнтів щодо рівня задоволеності наданих медичних послуг та запровадження процедури анонімного анкетування споживачів послуг з метою визначення ступеня за- доволеності пацієнтів рівнем кваліфікації медичних працівників тощо.

Окреслено категорію «кадрові технології в публічній службі» як систему послідовно вироблених дій, прийомів, операцій, які дозволяють отримати інформацію про можливості працівників, або сформулювати набір вимог до них з боку організації. На основі структурно-функціонального підходу кадрові технології в публічній службі розділено на три групи (технології, що забезпечують отримання персональної інформації про працівників; технології, що забезпечують необхідні характеристики персоналу, функціональна роль яких полягає у здійсненні професійного, інтелектуального, психологічного та медичного відбору; технології, що забезпечують можливості персоналу (підбір, ротація, управління кар’єрою персоналу, професійно-кваліфікаційний розвиток). Здійснено аналіз основних проблем у використанні кадрових технологій. Для усунення негативних тенденцій в сфері управління персоналом розроблено модель технологізації управління кадрами, що є науково обґрунтованою послідовністю прийняття кадрових рішень з метою досягнення стратегічних цілей органів державної влади. Доведено, що цей процес повинен включати шість взаємопов’язаних етапів: попередній, діагностичний, прогностичний, методичний, організаційний та оціночний. Запропоновано запровадити у практику інноваційну внутрішньоорганізаційну технологію розробки програми професійного розвитку та навчання публічних службовців, керівників підприємств, установ та осіб, котрі перебувають у кадровому управлінському резерві. Результатом виконання програми має стати реалізація стратегії розвитку управлінських кадрів, формування нового типу публічного службовця з широким кругозором, креативним мисленням, компетентного, здатного не тільки діяти за зразком, а й пропонувати нові інноваційні моделі дії в умовах реформування органів державної влади, світової фінансової кризи. Визначено, що одним із основних напрямів удосконалення практики застосування кадрових технологій у системі публічної служби є подальша розробка механізму організації та проведення конкурсного відбору на державні посади, яка тісно пов’язана з проблемою організаційного забезпечення публічної служби – формуванням та підготовкою реального та ефективного кадрового резерву. Мета роботи. Мета полягає у розкритті концептуальних проблем розвитку кадрових технологій в системі публічної служби та окресленні шляхів підвищення їх ефективності та дієвості. Методологія. Теоретичною базою дослідження були праці вітчизняних і зарубіжних учених, наукові дослідження щодо розвитку сучасних кадрових технологій в системі публічної служби, законодавчі та нормативно-правові акти. Використано такі методи дослідження, як аналіз, синтез, наукова абстракція; системно-структурний аналіз. Загально-методологічні проблеми формування кадрової політики, державного управління знайшли своє вирішення в працях Н. Гибало, А. Дементьєвої, Б. Єрьоміна, В. Зотова, В. Куликова, К. Хартанович та ряду інших вчених і фахівців. У той же час питання розвитку сучасних кадрових технологій в системі публічної служби вивчено недостатньо. Наукова новизна. Уточнено понятійно-категорійний апарат науки публічного управління, а саме: категорію «кадрові технології в публічній службі» запропоновано розуміти як систему послідовно вироблених дій, прийомів, операцій, які дозволяють отримати інформацію про можливості працівників, або сформулювати набір вимог до них з боку організації. Удосконалено класифікацію кадрових технологій в публічній службі на основі структурно-функціонального підходу за групами: технології, що забезпечують отримання персональної інформації про працівників; технології, що забезпечують необхідні характеристики персоналу; технології, що забезпечують можливості персоналу. Висновки. Представлені пріоритетні напрями вдосконалення практики застосування кадрових технологій дозволить послідовно вирішувати основну проблему публічної служби – формування високопрофесійного, компетентного та високоморального кадрового складу публічної служби.

Метою статті є виявлення особливостей створення ефективної креативної команди в органі-зації, дослідження впливу інноваційної культури на досягнення цілей управління. Актуальність теми дослі-дження визначається постійним зростанням важливості ролі та характеристик персоналу в досягненні цілей підприємства. У статті проведено аналіз причин нестачі творчого мислення серед працівників, можливих шляхів його розвитку шляхом використання спектра методологій та підходів. Відображено загрози креатив-ності команд, зокрема феномен соціальної ліні та як його уникнути. Зазначено, що ефективне управління ко-мандами є ключовим чинником досягнення успіху організації завдяки грамотній мотивації працівників, правиль-ному відбору учасників до команди, наданню можливості вільного висловлення та представлення своїх ідей чи аргументів. Зосереджено увагу на інструментарії впровадження інноваційної культури та умінні створити команду. Такі заходи чинять неймовірно потужний та корисний вплив не лише на працівників, але й на їхню здатність робити все необхідне для досягнення успіху організації. Акцентовано увагу на складових та критері-ях оцінки інноваційної культури підприємства. Виокремлено компоненти оцінки креативних ресурсів працівни-ка підприємства та визначено напрями їх розвитку для формування лояльності працівників до місця їхньої пра-ці. Наведено види та способи використання внутрішньої мотивації з метою формування позитивного впливу на продуктивність праці груп у команді. У статті зауважено, що фактична продуктивність команди зале-жить від трьох факторів: потенційної продуктивності управлінської команди, синергії та загроз. Зазначено, що учасники згуртованої команди здатні модифікувати поведінку, якщо з’являється якийсь внутрішній тиск, на користь групових норм. У матеріалах статті акцентовано увагу на ефекті соціальної ліні команди як на груповому ефекті у соціальній психології, одному з механізмів функціонування команди, який відкрив Максимі-ліан Рінгельман. Дослідник визначив, що продуктивність групи не перевищує половини суми продуктивності її членів. Наведено перелік рекомендацій щодо покращення групової динаміки в боротьбі з соціальною лінню. При написанні статті використано спектр емпіричних методів досліджень з метою формування теоретичної конструкції креативної команди.

У статті розглянуті концептуальні підходи до сутності стимулювання інноваційної актив-ності працівників від їх творчої діяльності, спрямовані на удосконалення функціональної, організаційної, адміністративної структури підприємств, організацій і установ з метою підвищення ефективності виробни-чо-господарської, навчально-наукової діяльності. Описано інформаційні й управлінські інновації. Показано різні підходи до інноваційної активності для впровадження досконаліших форм організації праці й управління виро-бництвом, забезпеченням трудової активності, пов’язаної з реалізацією набутих знань, творчих здібностей, професіоналізму працівників. За умов формування конкурентного середовища саме знання, творчі здібності, розвинуті інформаційні потреби, здатність до навчання та перенавчання, мотивація саморозвитку визнача-ють можливість інноваційної активності працівників, врешті-решт – їх конкурентні переваги на ринку праці. Наведено чинники впливу на інноваційну активність працівників, яка пов’язана з неоднаковістю у різних людей, оскільки їм притаманні різні рівні мотивації, різні відмінності творчих та інтелектуальних здібностей, різна швидкість розумових процесів. Навчання і мотивація працівників спрямовані на формування активного і кваліфікованого персоналу, який поряд з матеріальною базою і організацією робіт є одним з основних чинників якості праці. Розглянуто компетентність як сукупність особистісних здібностей, знання та вміння працівни-ка, що дозволяє йому вирішити певну групу професійних проблем. Підхід, базований на компетентності, ак-тивно використовується у підборі, відборі персоналу, оцінці та стимулюванні. Працівники, які мають високу кваліфікацію, досягають абсолютно різних результатів завдяки різним особистим якостям, природним здіб-ностям, досвіду роботи, трудовій етиці тощо. Ці відмінності мають бути відображені системою оплати праці. Розроблено систему стимулювання праці з урахуванням компетенцій із різними типами заохочень. За-пропоновано класифікацію компетентностей, на підставі яких встановлені найбільш важливі для розвитку та застосування працівниками під час професійної діяльності.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

У статті актуалізовано необхідність дослідження системи менеджменту інформаційної безпеки підприємства, зокрема в техніко-технологічній її частині. На основі проведених досліджень виділено основні рівні на яких відбувається забезпечення інформаційної безпеки: фізичний, програмний, нормативно-правовий, техніко-технологічний та організаційно-управлінський. Сформовано систему менеджменту техніко-технічного захисту інформації в інформаційних системах, яка включає суб’єкти (спеціальні суб’єкти системи захисту, керівництво, спеціалісти та персонал), об’єкти (бази даних, документація в електронному вигляді та на паперових носіях, відомості, що становлять комерційну таємницю, технологічна, технічна та виробнича інформація) та техніко-технологічні, апаратні, програмні, організаційно-управлінські інструменти управління захистом інформаційної системи. Зважаючи на пропоновану систему менеджменту техніко-технологічного захисту інформації в інформаційних системах, її функції, завдання, етапи здійснення та інші аспекти, виокремлено напрями та базові інструменти здійснення техніко-технологічного менеджменту інформаційної безпеки суб’єкту господарювання.

Анотація. У статті розглянуто проблематику організації роботи персоналу підприємств в сучасних умовах. Авторами зазначається, що впровадження нових методів господарювання дає можливість розвитку інновацій в управлінні на підприємствах. В умовах сьогодення, коли робота з персоналом вимагає застосування нових методів в організації роботи, особливо в умовах карантинних обмежень, багато підприємств зіткнулося з проблемою, яким чином ефективно поєднати управління персоналом з новими умовами роботи. Авторами статті робиться акцент на тому, що під час впровадження карантинних заходів в умовах розповсюдження світової пандемії COVID-19, більшість роботодавців або перевели своїх робітників на віддалений вид роботи, або взагалі скоротили їх. Під час роботи на карантині актуальним питанням є проведення нарад, тренінгів, семінарів та інших заходів з метою підтримки робочих відносин як у середині підприємства, так і за його межами. В роботі авторами наведено переваги та недоліки таких методів організації роботи персоналу, як наради, семінари, тренінги. Наради – найбільш поширений метод управлінської діяльності, завдяки якому можливо отримати інформацію для остаточного прийняття управлінських рішень. Тренінг – це метод отримання персоналом нової інформації, в процесі спілкування з тренером (професіоналом) для отримання нових знань стосовно виконання поставлених задач в конкретних умовах господарювання. Семінар – це захід, який в більшості випадків орієнтований на освітні теми і зазвичай включає одного або декількох експертів питань, що розглядаються. Основна спрямованість семінарів – це придбання учасниками нових навичок під час заходу під керівництвом інструктора. Авторами статті проаналізовано сучасні онлайн-сервіси, що доцільно використовувати при організації роботи персоналу підприємств. Тому актуальним та необхідним є застосування усього інструментарію сучасних ІТ-технологій, що в повній мірі надасть можливість активізувати роботу персоналу. Сучасний інструментарій методів організації роботи персоналу надає можливість обрати ті, що будуть доречними і актуальними в кожному конкретному випадку. В умовах карантинних обмежень практичне застосування сучасних ІТ-технологій є життєво необхідними для сталого розвитку українських підприємств. Головна задача управлінського персоналу – вдало поєднувати наявні надбання сучасної цифровізації та методів організації роботи персоналу. Тільки таким чином віддалена робота персоналу буде максимально ефективна і продуктивна. Ключові слова: персонал, методи роботи, нарада, тренінг, семінар, онлайн-сервіси.

Узагальнено наукові підходи до визначення сутності категорій «управлінська праця» та «орга-нізація управлінської праці», в результаті чого сформульовано їх авторське визначення. Проаналізо-вано систему організації управлінської праці в державному підприємстві «ДГ «Таїровське», а саме:оцінено якісний склад управлінських працівників підприємства; досліджено комплекс документів, рег-ламентуючих діяльність управлінських працівників; здійснено оцінку економічної ефективності роботиуправлінського персоналу. Розроблено рекомендації щодо удосконалення організації управлінськоїпраці в господарстві за рахунок: удосконалення його організаційної структури управління; впрова-дження і використання паспорту робочого місця управлінського працівника; організації плануванняособистої роботи менеджерів господарства на наукових основах.

Анотація. В статті розглянуто питання управлінських технологій. Висвітлено одну з важливих проблем сучасного управління – відсутність чіткого розуміння змісту технологічних процесів кожної окремої управлінської функції. Підкреслено, що це може і досить часто стає джерелом неузгоджених управлінських рішень, унеможливлює їх ефективну реалізацію. Виходячи з цього, в роботі запропоновано звернути увагу на створення технологічних карт для окремих управлінських процесів для кожного окремо взятого підприємства як джерела уніфікації управлінських процесів та чинник мінімізації конфліктних ситуацій. Ці документи мають значну історію створення, тому працівники більшості підприємств мають для цього узагальнені навички. Проблемним питанням є те, що сучасні фахівці більше звертають увагу на технологічні процеси окремого виду діяльності, галузі, тоді як управлінські процеси знаходяться поза їх увагою. В статті запропоновано здійснювати формування технологічних карт управлінських процесів в два етапи. Перший повинен забезпечити підготовчі роботи, спиратися на аналіз існуючих потреб підприємства, його ресурсів, особливо кадрових, умов середовища. Паралельно на цьому етапі запропоновано здійснити аналіз можливого використання кожної з управлінських технологій з виділенням декількох пріоритетних для використання саме на цьому підприємстві, для цієї функції. Результатом першого етапу повинен стати вибір декількох найбільш прийнятних технологій, оцінка засобів їх реалізації, наявність виконавців, очікуваних витрат на процес тощо. Другий етап розкриває поелементний зміст самої технологічної карти та процес її послідовного формування працівниками підприємства. Початкові дії даного етапу, як і попереднього, на наш погляд, повинні містити оцінку достатності ресурсного забезпечення трудового процесу з усіма уточненнями, з оцінкою кожного елементу технологічної карти. Було надано увагу критеріям реалізації кожного з етапів як чинника їх узгодження та можливого джерела контролю результатів. В статті доведено, що впровадження технологічної карти управлінських процесів забезпечить як спрощення діяльності управлінського персоналу, в тому числі керування ним, так і захистить виконавців від можливого свавілля керівника або колеги. Ключові слова: технології управління, інноваційні технології, технологічна карта, трудовий процес, виконавець, керівник, оцінка, робочий час, функція, робочий процес, узгодженість дій

Анотація. В даній статті розглянуто проблематику кадрової політики сучасних українських неприбуткових підприємств. Визначено особливості неприбуткових підприємств згідно з чинним законодавством, України пов’язані з їх господарчою діяльністю та галузями економіки в яких вони здійснюють свою діяльність. Автори сконцентрували свою увагу саме на неприбуткових підприємствах комунальної та державної форми власності, які відносяться до галузі охорони здоров’я, через їх схожість за формою і наявністю проблем кадрової політики. Розкрито сутність та значення кадрової політики як провідного чинника ефективного управління підприємством. Авторами проаналізовано та запропоновано декілька підходів для систематизації проблем кадрової політики неприбуткового підприємства, а саме: систематизація за груповими ознаками, систематизація стосовно складових кадрової політики та систематизація за джерелом виникнення кадрової політики. Цей механізм стане у нагоді як для спеціалістів кадрових служб так і для інших дослідників, які аналізуватимуть наявні проблеми кадрової політики та шукатимуть шляхи їх вирішення. Дослідженню підлягали проблеми кадрової політики неприбуткових підприємств в розрізі причин, якими вони викликані. При цьому аналізу підлягали найважливіші та найпоширеніші проблеми. При проведенні аналізу причин виникнення проблем кадрової політики автори по-суті аналізували деякі можливі шляхи до їх вирішення. Визначено, що важливим питанням залишається прийняття відповідних управлінських рішень, націлених на створення ефективної кадрової політики. Зроблено висновок, що кадрова політика неприбуткових підприємств повинна бути направлена на закріплення єдиної корпоративної культури, ефективної мотивації та професійного розвитку персоналу. Проведено дослідження внутрішніх чинників та факторів впливу зовнішнього середовища на кадрову політику. Метою статті була постановка проблеми, як перший крок для її вирішення. Систематизовано та виділено ключові проблеми, без вирішення яких неможлива реалізація кадрового механізму на сучасних українських підприємствах. Ключові слова: кадрова політика, неприбуткове підприємство, персонал, систематизація проблем.

У статті розглянуто філософію, принципи та цінності концепції ощадливого виробництва і на цій основі визначено відмінності ощадливих підприємств, які обумовлюють відповідно нові підходи до управління персоналом. Актуальність проблеми обумовлена зростанням ролі людських ресурсів як одного з основних джерел успішного функціонування підприємств. З’ясовано ефективність застосування Lean-технологій в системі управління розвитком персоналу, виявлено особливості й ключові принципи управлінської діяльності. Проаналізовано взаємозв’язок та взаємозалежність діяльності підприємства від ефективного управління персоналом. Доведено, що впровадження бережливого виробництва в управління персоналом сприяє оптимізації його чисельності, підвищенню компетенції та якості трудових ресурсів підприємства. Зроблено висновок, що основою управління має бути створення умов для розвитку потенціалу працівників.

Стаття присвячена інтенсифікації теоретичних та практичних основ формування дієвої та дієвої системи методів управління промисловими підприємствами в Україні. Автори обґрунтовують необхідність вдосконалення системи управління підприємствами у формуванні економіки знань. У статті пропонується визначити ефективність методів управління підприємствами на основі положень кількісного та системного підходу до сучасного управління. У статті автори розглядають підприємство як відкриту систему, що стала основою для представлення його структури управління як системи методів управління (адміністративних, економічних та соціально-психологічних) із переліком показників для оцінки їх ефективності та ефективність. Метою статті є активізація теоретико-методологічних положень щодо розробки комплексу методів управління на промислових підприємствах для забезпечення результативності та результативності управління ними. Інтегрований показник комплексної ефективності застосування економічних методів управління промисловими підприємствами розраховується за методом інтегральної оцінки потенціалу багатовимірного динамічного об'єкта. Результати дослідження показують, що показник комплексної ефективності методів соціально-економічного управління визначається методами розрахунку сукупних (інтегральних) показників. База дослідження сформована за статистичними даними промисловості України на 2010-2020 роки. Результати дослідження представлені у вигляді математичних моделей потенційних функцій ефективності та результативності системи економічних методів управління підприємством та її складових підсистем стимулювання успіху та фінансово-економічного управління, а також їх інтегрованих показників. Автори обґрунтовують доцільність реалізації управлінських рішень у системі економічних методів управління промисловими підприємствами, виходячи з частки показників у цільовому значенні потенційної функції. Доведено необхідність розвитку системи управління персоналом та інноваційної діяльності підприємства в умовах формування економіки знань.

Анотація. Ефективне управління підприємствами залежить від того, наскільки їх структури в змозі забезпечувати ефективну діяльність процесів. Розвиток підприємств здійснюється в результаті проведення різних змін, в тому числі й в результаті цілеспрямованого впливу системи управління. Організаційна культура являє собою сукупність зв’язків, що підтримують організаційні відносини людей та засновані на формальних і неформальних правилах і нормах поведінки людей як усередині підприємства, так і за його межами. Формування та трансформація організаційної культури підприємств відбувається під впливом внутрішньо-організаційних та зовнішніх чинників. Організаційна культура є складовою сучасної моделі управління підприємством, що дає змогу максимально реалізувати його потенціал та створити сприятливе для реалізації цілей розвитку середовище. Впливаючи на всі значущі сфери діяльності компанії, організаційна культура регулює діяльність співробітників, формує почуття прихильності компанії і в результаті підвищує якість виробленої продукції і конкурентоспроможність підприємства. В статті сформовано етапи трансформації організаційної культури підприємства, а саме криза, зміна, трансляція, перетворення. Доведено, що для дослідження організаційної культури доцільно використовувати синергетичний підхід, що дозволило побудувати логіку трансформації організаційної культури підприємства на засадах такого підходу. В статті розглянуто процес трансформації організаційної культури підприємства як сукупність трьох підпроцесів: хаосу, впорядкування і стабілізації. Усі складові цього процесу відіграють особливу роль, а відтак, важливі для забезпечення розвитку організаційної культури підприємства в умовах викликів зовнішнього середовища. Авторами в статті побудовано структурно-логічну модель управління організаційною культурою підприємства, яка описує послідовність і зміст основних етапів формування, підтримки і трансформації організаційної культури підприємства. Запропонована модель дозволяє розробити, погодити і реалізувати комплекс управлінських заходів, спрямованих на формування високого рівня організаційної культури у відповідності з визначеними напрямками, виходячи з особливостей та стану її існуючого рівня, вимог зовнішнього середовища, стратегії розвитку підприємства і специфіки його діяльності. Ключові слова: організаційна культура підприємства; модель управління; трансформація; синергія; персонал; розвиток.

Анотація. В статті проведено аналіз тенденцій розвитку підприємств промислового комплексу України та охарактеризовано ключові причини невідповідності стану їх функціонування світовим трендам цифровізації. Доведено, що значно мірою відсталість підприємств промисловості в технологічному аспектів зумовлена втратою їх адаптаційних здатностей швидко реагувати на потреби ринку. Ключовим інструментом трансформації підприємств промисловості України відповідно до сучасних імператив розвитку світової економіки визначено цифровий реінжиніринг. Розкрито зміст реінжинірингу з точки зору реалізації радикальних перетворень в діючій на підприємстві моделі організації за рахунок оптимізації та формалізації бізнес-процесів, що досягаються шляхом впровадження інформаційно-комунікаційних технологій та інструментів з метою створення умов для підвищення узгодженості та ефективності управлінських дій в процесі його інноваційної перебудови. Визначено, що в його основі знаходяться технологічні інновацій та інформаційно-комунікацій інструменти підтримки зв’язків, що забезпечують формування інтегрованого середовища управління процесом створення і виробництва продукції. Охарактеризовано технологічний, організаційний та економічний аспекти реінжинірингу, проаналізовано його основні види. Розкрито переваги і можливості цифрового реінжинірингу в сфері реалізації інноваційних трансформацій в діяльності промислових підприємств. Розроблено концепцію впровадження цифрового реінжинірингу в діяльність промислових підприємств, яка встановлює мету та цілі, визначає умови, інструментальні засоби та етапи його реалізації задля підвищення їх адаптивних здатностей і покращення конкурентних позицій на високотехнологічних ринках. Визначено, що реалізація цифрового реінжинірингу дозволить забезпечити цифрову модернізацію виробничого потенціалу промислових підприємств, покращення ресурсного забезпечення виробництва, оптимізацію управління комунікаціями та розвиток компетенцій персоналу, і, перш за все, формування внутрішньої системи цифрових знань. Ключові слова: промислові підприємства, цифровий реінжиніринг, концепція, інструментальні засоби, трансформація.

Стаття присвячена питанням практичного застосування поведінкової концепції при розробці заходів із мінімізації ризиків, що виникають в процесі прийняття управлінських рішень на підприємстві. Проаналізовано відмінності у процесах прийняття управлінських рішень у звичайних умовах та умовах невизначеності та ризику з позицій нормативного та дескриптивного підходу, виявлено та систематизовано поведінкові ефекти, що визначають схильність персоналу до ризику та призводять до прийняття неефективних управлінських рішень. Запропоновано напрями зниження поведінкового ризику при прийнятті управлінських рішень на підприємстві.

Стаття присвячена питанням формування та забезпечення кадрової безпеки у підприємстві за сучасних умов господарювання. Рекомендовано послідовність етапів щодо формування та впровадження системи кадрової безпеки у підприємстві. Акцентовано увагу на важливості взаємоузгодження стратегії кадрової безпеки, яку доречно розглядати як певний комплекс цілей та управлінських підходів щодо захисту та нівелювання загроз, пов’язаних з діяльністю персоналу, із загальною стратегією розвитку суб’єкта господарювання. Проаналізовано основні труднощі впровадження системи кадрової безпеки, зокрема, виділено недостатнє розуміння працівниками цілей та завдань реалізації такого проєкту; втрата цілей щодо впровадження системи безпеки; низький рівень кваліфікації фахівців; незадовільний рівень мотивації персоналу; низький рівень розуміння системи кадрової безпеки працівниками, опір змінам тощо.

В статті розглянуто проблеми теорії та практики мотивації персоналу на підприємствах харчо-вої промисловості. Визначаються проблеми сьогодення, що пов’язані з науково-практичною інтерпре-тацією сутності мотивації, з впливом галузевої специфіки на професійну підготовку управлінців, а та-кож із функціонуванням та ефективністю системи мотивації персоналу на підприємствах харчовоїпромисловості. Окреслюються шляхи подолання вказаних проблем. Запропоновано системний підхіддо підвищення ефективності управління мотивацією персоналу, який полягає в професійній реалізаціїмотиваційної функції менеджменту, спираючись на спеціальні принципи, на інтеграцію мотиваційноїфункції з іншими функціями менеджменту та наступному послідовному застосуванні в якості інструме-нтів реалізації функціональних можливостей мотивації – методів менеджменту. Обґрунтовано необ-хідність професіоналізації управлінської праці в площині практичної реалізації потенціалу мотивації якфункції менеджменту.

У статті висвітлюється одна з проблем культури підприємства - її соціальна підсистема, організаційна культура. На основі теоретичного дослідження проаналізовано сутність понять «культура організації» і «організаційна культура», встановлено змістовне співвідношення між ними і зроблено їх розмежування. Посилено доказ, що культура організації являє собою матеріальний і духовний потенціал підприємства, а основою її розвитку є весь сукупний капітал підприємства. Особлива увага приділена організаційній культурі, як невід’ємному елементу культури організації, що відбиває духовно світоглядний стан, майстерність і мистецтво управління персоналом. Стверджується, що організаційна культура не лише унікальне управлінське, соціально-психологічне явище, а й дієвий інструмент для впровадження тактичних і стратегічних рішень, який здатний забезпечити конкурентостійкість та конкурентоздатність підприємства.

Стаття розглядає актуальні питання управління творчою працею, зокрема її стимулювання якфактор підвищення інвестиційної привабливості на підприємствах харчової промисловості. В статтіпроаналізовано сутність творчої праці як категорії управлінської науки, основні ознаки творчої праці, втому числі порівняно до інших видів енергії зхарактеризована духовна енергія як основа та джерелотворчої праці. Визначаються проблеми науки та практики менеджменту відносно стимулювання твор-чої праці, серед яких виокремлено проблеми якості професійної управлінської компетенції, недифере-нційованого підходу до стимулювання творчої праці, проблему системності й науковості в практичнійроботі з персоналом творчої праці. Запропоновано системний підхід до стимулювання творчої праці,який передбачає з одного боку створення сприятливого середовища для генерації духовної енергіїперсоналу, а з іншого –баланс технізації виробництва, мета якого – оптимізація використання різнихтипів енергії (праці) у виробництві.