To see the other types of publications on this topic, follow the link: Управління модернізацією.
Journal articles on the topic 'Управління модернізацією'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Управління модернізацією.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Ажажа, М. А. "Зарубіжний досвід державного управління модернізацією вищої освіти." Збірник наукових праць Донецького державного університету управління. Серія "Державне управління" 19, вип. 305 (2018): 63–73.
Find full text
2
Ажажа, М. А. "Зарубіжний досвід державного управління модернізацією вищої освіти." Збірник наукових праць Донецького державного університету управління. Серія "Державне управління" 19, вип. 305 (2018): 63–73.
Find full text
3
Ажажа, М. А. "Зарубіжний досвід державного управління модернізацією вищої освіти." Збірник наукових праць Донецького державного університету управління. Серія "Державне управління" 19, вип. 305 (2018): 63–73.
Find full text
4
Ажажа, М. А. "Напрями державного управління модернізацією освіти в контексті євроінтеграції України." Інвестиції: практика та досвід, no. 8, квітень (2018): 94–99.
Find full text
5
Піріашвілі, О. Б., and В. П. Овчиннікова. "ПРОБЛЕМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ТРАНСПОРТІ УКРАЇНИ." Підприємництво та інновації, no. 10 (December 30, 2019): 74–81. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/10.11.
Full textAbstract:
Однією з причин, яка гальмує інноваційний розвиток залізничного транспорту, виступає недостатній обсяг фінансування капітальних інвестицій на залізничному транспорті. У статті розглянуто питання, пов‘язані з оновленням та модернізацією рухомого складу залізничного транспорту країни. Розглянуто структурний склад залізничного транспорту країни та виділено основні складники цього сектору виробничої інфраструктури національної економіки. Наведено характеристику реформ, що реалізуються на залізничному транспорті в сучасних умовах. Проаналізовано розподіл рухомого складу залізничного транспорту України за роками випуску та зроблено висновок про те, що парк рухомого складу значно застарілий. Розглянуто питання інвестиційного забезпечення розвитку залізничного транспорту України на сучасному етапі. Зроблено висновок про те, що необхідно забезпечити цільове використанням фінансових ресурсів, які виділяються на розвиток та модернізацію залізничного транспорту, а також єдиної системи управління цією структурою.
6
Костенко, О. В. "ІДЕНТИФІКАЦІЯ ІОТ." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 77–83. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.177.
Full textAbstract:
УПРАВЛІННЯ ІДЕНТИФІКАЦІЙНИМИ ДАНИМИУ роботі досліджується питання розробки механізмів правового забезпечення управління ідентифікаційними даними пристроїв ІоТ. Аналізуються сучасні технічні та юридичні механізми і процедури ідентифікації суб’єк¬тів та об’єктів. Запропоновано застосувати як приклад мережеву модель OSI для класифікації елементів мережі пристроїв ІоТ за функціональними ознаками. Також здійснено огляд різновидів сучасних технологій, що вико¬ристовуються для забезпечення функціонування екосистем пристроїв ІоТ, а саме: радіотехнології, різних універ¬сальних ідентифікаційних систем, технічних стандартів, рішень, що забезпечують безпеку даних, та платформи сумісності пристроїв ІоТ, а також напрями розвитку технологій ідентифікації та управління ідентифікаційними даними відомих розробників.Проаналізовано стан національного законодавства, що регулює правовідносини у сфері управління іденти¬фікаційними даними. Підкреслено, що Україна має певний позитивний досвід в напрямі технічної організації та розвитку процесів електронної ідентифікації та правову основу з метою формування сучасного законодавства у сфері управління ідентифікаційними даними. Водночас вказано на низку характерних недоліків, пов’язаних із ситуативною, малосистемною і неструктурованою модернізацією національного законодавства, насиченням його незбалансованою в юридичному та нормопроєктувальному сенсі термінологією.Автором запропоновано сучасне рішення, яке полягає у створенні системи технічних стандартів, юридичних правил та норм, порядків і процедур перевірки ідентифікаційних даних. Дане рішення, як багаторівнева соціотех- ніча система, забезпечить тотожність ідентифікаційних даних з фізичною або юридичною особою, пристроєм або цифровим об’єктом для взаємодії із цифровою екосистемою. Модернізація нормативно-правової бази, яка здійс¬нює регулювання суспільних відносин у сфері управління ідентифікаційними даними, спрямована на визначення та формування суб’єктів та об’єктів цієї сфери, їх прав та обов’язків, а також формування видів правопорушень та відповідальності за їх скоєння. Відповідно, не омине осучаснення і діючих правових норм чинного законодав¬ства України.
7
Пильгун, Н. В., and О. С. Слуцька. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5 (February 10, 2022): 11–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.924.
Full textAbstract:
Пильгун Н. В., Слуцька О. С. Теоретико-правовий аналіз політичної системи України. – Стаття. У статті проведено теоретико-правовий аналіз політичної системи України. Запропоновано визначення, що загалом політична система – це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства. Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів та ідей, пов’язаних з формуванням і здійсненням влади та управлінням суспільством. Велике значення для формування всієї політичної системи має правосвідомість суб’єктів та безпосередній рівень політики у сучасному суспільстві. На систему політики впливають правові основи, які здійснюються завдяки усвідомленню особами обов’язковості правових норм і принципів, сприйняття критеріїв правильності, соціальної виправданості та вплив самої поведінки суб’єктів політичної системи на всю систему державотворення. В основі політичної системи виникає ряд проблем, пов’язаних з модернізацією всього суспільства, а саме: непідготовленість самої системи до реформування державного політичного режиму; заміна неефективних владно-політичних інститутів інститутами громадського суспільства; необхідність подолання кризи легітимності.На цей час тенденції розвитку політичної системи зосереджують свою увагу на збереженні соціальних стандартів, а реформування державно-правової системи супроводжується відсталістю змін, які відбуваються у свідомості громадян, що, відповідно, впливає на державотворення і законодавчий процес. Політична система здійснює монопольний вплив на владу у масштабах всього суспільства, що своєю чергою є визначальним для розвитку сфер суспільства, формування правосвідомості і правової системи, створення структур управління над суспільними процесами. Перш за все політика мотивує до здійснення реформ і покращення суспільного життя.
8
Хмелюк, Віта Степанівна. "МОДЕРНІЗАЦІЯ МОДЕЛІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В МІНІСТЕРСТВІ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ." Public management 28, no. 3 (April 12, 2022): 90–95. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-13.
Full textAbstract:
Мета роботи. Публічно-управлінський прогрес суспільства потребує змін, пов’язаних із формуванням нової якості структури та функцій суспільних відносин. Модернізація включає у себе глобальні процеси, що відбуваються в усіх сферах життєдіяльності суспільства, які визначають його рівень готовності та здатності до еволюції. Метою дослідження є роз- криття механізмів модернізації моделі публічного управління Міністерства освіти і науки України. Методологія. Щоб досягнути мети дослідження, в роботі послідовно застосовуються три основні методологічні прийоми: неоінституціональний підхід, структурно-функціональний аналіз і системний підхід. Використання неоінституціонального підходу дозволяє дійти висновку, що в українському суспільстві наявні інституційні передумови для модернізації моделі публічного управління на основі теорії суспільного вибору. Модернізаційний розвиток інститутів при цьому представлено як свідомий вибір акторів змін в управлінській сфері. Завдяки структурно-функціональному аналізу стає можливим виокремлення складників публічного управління та їх функціональної спрямованості. Модернізація моделі публічного управління центрального органу виконавчої влади стосується не стільки існування деяких можливостей перетворення, скільки якості отримуваних освітніх послуг, тобто характеру функціонування певних інститутів, органів і структур. Використання системного підходу дозволяє розглянути два комплекси модернізаційних змін: у МОН як цілісну сукупність публічно-управлінських процесів, і в КМУ, який спрямовує та координує діяльність МОН. Наукова новизна. Дослідження характеризується двома основними положеннями науково-дослідницької новизни: з’ясовано інституційні передумови модернізації моделі публічного управління центральних органів виконавчої влади, а також окреслено публічно-управлінську модель ефективного функціонування МОН України. Висновки. Модернізація моделі публічного управління МОН уможливлюється у разі врахування опти- мізації інституційного та функціонального складників, а також завдяки вдосконаленню характеру функціонування Міністерства.
9
Kondur, Oksana. "Корпоративне управління закладами вищої освіти в умовах її модернізації." Освітній простір України, no. 11 (October 16, 2017): 63–70. http://dx.doi.org/10.15330/esu.11.63-70.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано актуальність переходу до корпоративної моделі управління закладами вищої освіти.Розглянуто основні соціально-економічні проблеми корпоративного управління для закладів, які виникають в умовах сучасної модернізації освіти. Виокремлено фундамен-тальні елементи моделі ефективного корпоративного управління навчальними закладами. Визначено роль корпоративної культури в управлінні. Розвиток корпоративної культури є одним з найкращих показників, які сприяють досягненню високого рівня освіти та її якості.Відзначено, що демократизація управління підвищить конкурентоздатність вищих навчальних закладів.
10
КІНАХ, Неля. "ПІДПРИЄМНИЦТВО УЧИТЕЛЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ЯК ОСВІТНІЙ ФЕНОМЕН." Acta Paedagogica Volynienses, no. 4 (November 26, 2021): 83–89. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.13.
Full textAbstract:
У статті науково обґрунтовано теоретичні підходи до аспектів формування підприємництва учителя в сучас- них освітніх умовах. Здійснено дефінітивний аналіз наукових розвідок із проблем підприємництва, що дозволяє розглядати поняття «підприємництво» як систему педагогічних дій, спрямованих на розвиток педагогічної сис- теми, мета якої полягала б у формуванні сукупності елементів підприємництва учителя Нової української шко- ли, яке є системною, багатофакторною, поліфункціональною, індивідуальною якістю педагога з характерним комплексом підприємницьких знань, умінь, навичок, здібностей до виконання професійних завдань, визначення траєкторії власного професійного зростання, реалізації власних підприємницьких ідей, модернізацією власної діяльності, орієнтованої на успіх та розвиток підприємницької ініціативи. Проаналізовано підходи до підпри- ємництва в педагогічній практиці учителя Нової української школи. Визначено роль та місце освітнього підпри- ємництва на ринку освітніх послуг, суть освітнього антрепренерства й інтрапренерства як принципово нових методів управління ринком освітніх послуг і найбільш прогресивних форм підприємництва. У процесі роботи над науковою розвідкою використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез під час опрацю- вання педагогічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; теоретичне осмислення й узагальнення досвіду учителів і власного досвіду роботи для визначення передумов формування підприємництва в освітній сфері; емпіричні: спостереження й аналіз занять із підприємницьким тлом. Подальші наукові пошуки автора будуть пов’язані з розробленням і впровадженням педагогічних технологій формування підприємництва учителів Нової української школи з урахуванням визначених підходів та закономірностей освітнього підприємництва, що дозволить спостерігати динаміку цього процесу й деталізувати предмет дослідження.
11
Радкевич, Валентина. "МОДЕРНІЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ ВІДПОВІДНО ДО ПОТРЕБ СУСПІЛЬСТВА ТА ВИМОГ РИНКУ ПРАЦІ." Professional Pedagogics 2, no. 23 (October 4, 2021): 4–18. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.23.4-18.
Full textAbstract:
Актуальність: На початку третього десятиліття незалежності України актуалізувалася проблема щодо відповідності професійної підготовки кваліфікованих робітників сучасним вимогам ринку праці, а також європейським стандартам і принципам забезпечення якості професійної освіти і навчання. У цьому зв’язку особливе значення мають концептуальні, законодавчі та організаційно-педагогічні заходи, спрямовані на модернізацію професійної (професійно-технічної) освіти.
Мета: здійснення аналізу особливостей модернізації професійної (професійно-технічної) освіти впродовж третього десятиліття незалежності України та на цій основі виокремити рекомендації для її вдосконалення на загальнодержавному рівні.
Методи: теоретичні (індукція, синтез, узагальнення); емпіричні (вивчення та аналіз нормативно-правових документів у сфері професійної освіти і ринку праці, програм професійної підготовки кваліфікованих робітників, результатів діяльності закладів професійної (професійно-технічної) освіти.
Результати: охарактеризовано причини невідповідності якості професійної підготовки кваліфікованих робітників вимогам ринку праці. Проаналізовано низку концепцій, нормативно-правових документів у сфері освіти і ринку праці та їх спрямованість на модернізацію професійної (професійно-технічної) освіти. Розкрито напрями взаємодії закладів освіти та роботодавців у вдосконаленні змісту і форм професійного навчання кваліфікованих робітників, запровадженні інноваційних управлінських, виробничих і педагогічних технологій тощо.
Висновки: Результати аналізу нормативно-правових документів освітніх програм професійної підготовки кваліфікованих робітників дають підстави стверджувати, що впродовж третього десятиліття незалежності України модернізація професійної (професійно-технічної) освіти увиразнюється: в оновленні змісту на основі компетентнісного підходу та дескрипторів Національної рамки кваліфікацій; у вдосконаленні мережі закладів професійної (професійно-технічної) освіти з урахуванням потреб національного та регіональних ринків праці; оновленні систем управління та фінансування на засадах децентралізації, передачі повноважень на регіональний рівень; активізації державно-приватного партнерства на основі залучення до управління соціальних партнерів тощо.
12
Пержун, Володимир. "ДОСЛІДЖЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ІСТОРІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 143–48. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.25.
Full textAbstract:
Сучасний етап управління суспільством і державою складний, неоднозначний, до того ж перебуває і зна- ходиться на етапі серйозних змін українського соціуму в усіх сферах суспільного життя. Він потребує нових підходів модернізації управління, розуміння історично глибинних, найважливіших, вирішальних проблем управління та з’ясування ролі в цій стратегічній роботі управлінської культури. Шляхи розвитку й структурні зміни управління всіх рівнів торкнулися й державного управління, що поступово має трансформуватися в більш відкрите в діалозі з громадянським суспільством, має ставати публічним. Окреслені зміни й перетворення зумов- люють і сприяють процесам результативного підходу до проблем досліджень історії та сучасних напрямів фор- мування, розвитку, осмислення управлінської культури. Найбільше цей процес пов’язаний із реальним життям суспільства, держави, владних структур, інститутів громадянського суспільства, дієвої соціальної співпраці держави і громадянського суспільства тощо. Власне від названих чинників істотно залежали й залежать фор- мування складових ознак і якостей управлінської культури, її місце і роль у державному (публічному) управлінні. Усвідомлюємо, що управлінець, який починає виконувати управлінську роботу, вже має деякі сформовані якості управлінської культури. Її формування, а надалі розвиток, становлення та утвердження відбуваються в різноманітних соціокультурних обставинах, соціальному оточенні, у відносинах із колегами, керівництвом, загалом соціумом. До того ж сучасні процеси формування управлінської культури мають як організований, так і стихійний характер. А власне від цих обставин істотно залежить професійна діяльність і робота публічного управлінця. Ми розуміємо управлінську культуру як соціально-політичний та державно-управлінський феномен, навіть більше, вона в процесі свого історичного формування й розвитку структурувалася в самодостатній суспільно-державний інститут, який має вплив на управлінську політику державою, суспільством, різноманітними колективами, територіальними громадами і т. д. Таким складним питанням історії і сучасним перспективам формування та дієвості управлінської культури в публічному управлінні присвячена ця стаття.
13
Shcherbak , N. V. "Упровадження інноваційних інструментів та практик управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (September 27, 2020): 137–49. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.14.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження питань упровадження нових інноваційних практик управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України в контексті модернізації системи державного управління та реалізації парламентської реформи.
Наукова новизна визначається дослідженням упровадження нових інструментів та практик управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України з метою забезпечення модернізації його подальшої діяльності та виконання основних завдань парламентської реформи.
Висновки. Україна розпочала реалізацію широкомасштабної парламентської реформи та модернізацію системи державного управління. У зв’язку з цим особливого значення набувають питання розробки та упровадження нових інноваційних інструментів та практик управління людськими ресурсами в органах державної влади, зокрема в Апараті Верховної Ради України.
Вивчення кращих практик та досвіду зарубіжних країн у цій сфері свідчить про необхідність їх популяризації та упровадження нових інструментів управління людськими ресурсами на державній службі. Мова йде про такі інноваційні інструменти та практики з питань менеджменту та управління людськими ресурсами: розроблення та упровадження системи проведення ґендерного аудиту, внутрішньої системи управління якістю, розвиток корпоративної культури, управління талантами, розбудова системи наставництва (менторства), підтримка адаптації новопризначених працівників, удосконалення системи оцінювання результатів роботи державних службовців, інформатизація та автоматизація процесів управління людськими ресурсами, розвиток кадрової мобільності, підвищення рівня мотивації працівників та їх заохочення до покращення результатів роботи; розвиток лідерства, підвищення рівня професійної компетентності та кар’єрний розвиток, розвиток системи управління змінами тощо.
Одночасно проаналізовано усі можливі переваги та недоліки функціонування кожної з цих практик, а також перспективи їх упровадження в Апараті, насамперед із урахуванням специфіки цього державного органу та основних завдань реформи державного управління в Україні. Враховуючи вищевикладене, підготовлено комплексні пропозиції щодо забезпечення подальшої модернізації діяльності Апарату Верховної Ради України, розробки та упровадження нової широкомасштабної стратегії розбудови кадрового потенціалу Апарату (з урахуванням рекомендацій Європейського Парламенту, інших міжнародних організацій, а також основних завдань парламентської реформи, що реалізується в Україні).
14
Авербух, Герман Миколайович, and Анна Леонідівна Сухорукова. "ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ДІЄВОСТІ МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ." Public management 28, no. 3 (April 12, 2022): 10–16. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-1.
Full textAbstract:
Мета роботи. Метою написання статті є комплексне розкриття концептуальних проблем сучасних механізмів управління персоналом публічної служби та окреслення шляхів підвищення їх ефективності та дієвості в контексті європейської інтеграції.Методологія. З метою створення ефективного механізму управління персоналом публічної служби і підвищення ефективності її діяльності доведено необхідність розроблення цілісної системи організаційних заходів, що передбачає: реалізацію основних норм права; забезпечення прав державних службовців на професійний розвиток; вирішення питань, що стосуються правового, соціального та організаційного статусу державного службовця; введення правових норм, що регулюють планування кар’єри, проведення кваліфікаційних іспитів.Наукова новизна. Передбачено пріоритетність прийняття на державному рівні «Концепції державної кадрової політики України» з використанням сучасних кадрових технологій, модернізації кадрових служб державних органів, підвищення кваліфікації та реформування системи оплати праці державних службовців. Підкреслено, що Концепція має визначити систему поглядів, вихідних позицій та ідей, які розкриють загальні методологічні підходи та організаційні технології в управлінні кадрами, основи кадрової роботи.Висновки. Наголошено на доцільності прийняття законів «Про соціально-правовий захист державних службовців», «Про професійну освіту державних службовців».Підкреслено, що у сучасних умовах необхідна модернізація структури та змісту роботи кадрових служб органів державної влади, оскільки від їхньої діяльності багато в чому залежить ефективне використання людських ресурсів. Перебудова діяльності кадрових служб повинна проводитися в таких напрямах: забезпечення комплексного вирішення завдань якісного формування та ефективного використання кадрового потенціалу на основі управління всіма компонентами людського фактора; впровадження активних методів пошуку і вдосконалення планування професійної підготовки персоналу.
15
Bubliy , M., and L. Drobiazko . "ТРАНСФОРМАЦІЯ ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ЙОГО РОЛІ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ." Theory and Practice of Public Administration 4, no. 71 (December 17, 2020): 89–96. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.04.11.
Full textAbstract:
Досліджено трансформацію планування від директивного до стратегічного та його роль у державному управлінні соціально-економічним розвитком. З’ясовано, що саме система стратегічного планування і державне управління на її основі являють собою найбільш сучасну модель управління, яка є основною сполучною ланкою, необхідною передумовою до подальшої модернізації діяльності органів влади і напрямом подальшої оптимізації процесів. Стратегічне управління в найбільш комплексному вигляді реалізує ту ж логіку системного походу, на яку спирається розвиток державного управління в рамках сучасних форм NPM, “ефективного управління” і “держави розвитку”.
Доведено, що розвиток соціально-економічних систем у сучасних умовах вимагає застосування нових технологій управління і прийняття рішень, що забезпечують більш широке врахування суспільних вимог, необхідності вирішення проблем не тільки економіки, а й соціальної сфери. Методологічно обґрунтовано обов’язковість використання системи стратегічного планування в діяльності органів управління соціально-економічним розвитком.
16
Самойленко, Лариса Яківна, and Ірина Василівна Драган. "Основи модернізації публічного управління: регіональний аспект." Економіка, управління та адміністрування, no. 4(98) (December 29, 2021): 86–90. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-4(98)-86-90.
Full textAbstract:
У статті приділено увагу державному програмно-цільовому стратегічному управлінню регіональним розвитком, яке запропоновано розглядати у вигляді управлінського циклу, що забезпечує послідовну взаємодію програми розвитку, метою якої є якісні перетворення у соціально-економічній системі, та програмно-цільового бюджетування, орієнтованого на адаптацію суб’єкта публічного управління – виконавчої гілки влади – до цих перетворень. Послідовно розкрито положення, що за допомогою такої взаємодії реалізується дуже важлива інституційна функція програми регіонального розвитку, що полягає не тільки в досягненні, але і в подальшому регулярному відтворенні її результатів. Обґрунтовано, що податкова децентралізація є невід’ємною умовою створення платформи для ефективного забезпечення платоспроможності регіонів і місцевого самоврядування, стійкого економічного та соціального розвитку територіальних громад, якісного та ефективного надання публічних послуг їхнім мешканцям.
17
Nykolaieva, Valentyna. "Cучасні інновації у державному управлінні системою соціальної роботи: переваги та перепони." Public Administration and Regional Development, no. 8 (June 30, 2020): 654–78. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.14.
Full textAbstract:
У статті досліджується використання інноваційних інструментів в державному управлінні системою соціальної роботи, зокрема на основі новітніх інформаційних комунікаційних технологій (ІКТ), а також виокремлення окремих проблем цього процесу. Зокрема розглядаються як переваги я інновацій, так і певні перепони впровадження у державне управління системою соціальної роботи у сучасних умовах. Автором сформульовано узагальнену характеристику категорії «інновація» через призму використання у державному управлінні системою соціальної роботи. Наведено де-які види інновацій в управлінській діяльності державних органів влади та їх характеристика: організаційно-управлінські, внутрішньо-управлінські та нормативні, соціокультурно-особистісні.
До сучасних інструментів модернізації державного управління системою соціальної роботи в Україні відносяться: система електронних закупівель ProZorro; система відкритих даних; створення безкоштовних інформаційних, консультативних та навчальних веб-сайтів, платформ, он-лайн курсів тощо; електронні реєстри пільгових категорій населення; Єдина інформаційно-аналітична система управління соціальною підтримкою населення України – E-SOCIAL; система фронт-офісів, яка дозволить надавати соціальні сервіси в кожній територіальній об’єднаній громаді (ОТГ); соціальні мережі, диверсифікація соціальної підтримки та обслуговування; соціальне замовлення та інші.
Доведено, що превалюючими інструментами державного управління системою соціальної роботи є електронні сервіси, які сприяють значному підвищенню контролю й якості організації надання соціальних послуг та підтримки на різних рівнях державного управління.
18
Лікарчук, Н., О. Андрєєва, M. Кутепова, Д. Дзвінчук, and Є. Буряк. "УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД, УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 437–47. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251472.
Full textAbstract:
Анотація. Предмет дослідження: складові механізмів публічного управління економікою України в умовах пандемії COVID-19. Мета дослідження: розвиток теоретичних основ і розроблення методичних рекомендацій щодо обґрунтування напрямів удосконалення механізмів публічного управління економікою в умовах пандемії COVID-19, а також формування теоретичної моделі їх використання в Україні на базі вивченого позитивного досвіду інших країн. Методологія дослідження: закони і принципи діалектичної логіки, положення економічної теорії, концепції видатних учених з проблем публічного управління та адміністрування. Використано методи системного аналізу при дослідженні сутності механізму публічного управління і його інструментарію, структурно-логічні методи — при обґрунтуваннi напрямів удосконалення наявних механізмів публічного управління. Методи аналітико-синтетичної обробки інформації та моделювання стали ключовими в побудові моделі адміністративно-правового забезпечення публічного управління Проаналізовано підходи різних науковців у галузі публічного управління щодо дефініцій «державне управління», «механізм державного управління», «публічне управління» та «механізм публічного управління». Установлено історичний зв’язок між державним управлінням і публічним управлінням, перехідною формою для якого виступало публічне адміністрування. Запропоновано структуру адміністративно-правового забезпечення публічного управління, що містить певні елементи. З’ясовано, що позитивним джерелом для формування вітчизняних моделей державного управління є досвід європейських країн, для яких питання модернізації державного управління, подолання глобальних соціально-економічних викликів і створення ефективної системи реагування є ключовими напрямками роботи. Відзначено, що у країні формується основа прогресивної трансформації системи публічного управління шляхом створення нових можливостей для формування потенціалу розвитку територіальних громад і територій, нових центрів концентрації ресурсів. Обґрунтовано структуру адміністративно-правового забезпечення публічного управління з урахуванням виокремлення об’єктів, суб’єктів, норм і форм, а також засобів захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб у сфері публічного управління. Нині державні органи Україні з метою вдосконалення механізмів публічного управління економікою України у своїй діяльності повинна використовувати досвід Великобританії, а саме: активно використовувати «великі дані» для визначення ефективності державних витрат шляхом застосування практики онлайн-обстежень, зокрема на основі використання соціальних мереж. Ключові слова: публічне адміністрування, публічне управління, механізм публічного управління, децентралізація, територіальна громада, електронне урядування, економіка, Україна, COVID-19. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 2; бібл.: 21.
19
Амосов, Олег Юрійович, and Наталія Леонідівна Гавкалова. "МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ ТА АРХЕТИПІКИ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ." Public management 26, no. 1 (July 19, 2021): 17–29. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-17-29.
Full textAbstract:
Визначено сучасні тенденції, що відбуваються в суспільстві в цілому та в публічному управлінні під впливом інституційних чинників та архетипів. Окреслено хід процесів модернізації та постмодернізації, проаналізовано еволюцію наукових підходів. Запропоновано постмодер- нізацію розглядати як процес, що забезпечує еволюційну трансформацію від традиційного до постмодернового суспільства, яка зумовлена існую- чими архетипами та укладається в контекст інституціоналізму, що ви- значає неообхідність якісних перетворень в сучасному суспільстві. До- сліджено вплив інституціоналізму на суспільні процеси у взаємозв’язку з суспільними архетипами: інститути об’єднує те, що вони виникли в ре- зультаті розвитку суспільства і втілюють традиції та звичаї, норми пове- дінки і переважні напрями думок людей, тобто архетипні елементи. Ви- значено інститути в їх багатоаспектності, представлено, у зв’язку з цим, архетипи за їх різновидами. Аргументовано, що інституціоналізм є науко- вою основою публічного управління. З’ясовано особливості державного управління та публічного адміністрування, визначено необхідність щодо суспільних трансформацій у напрямі підтримки публічного управління. Визначено моделі взаємодії та соціальних сегменів, які створюють під- стави для солідаристичного та громадянського суспільства, консорцій, конвіксій та правової соціальної держави. Зазначено, що модель публіч- ного управління базується на моделі людини, та з’ясовано, що в основі поведінки людини формуються звички, принципи поведінки, які мають архетипну природу та закріплюються у вигляді інститутів. Взаємозв’я- зок інституціоналізму та архетипіки в публічному управлінні створюють підстави для його дієвості та дають змогу його розглядати як інструмент розвитку суспільства, здатний забезпечити діалог між владою, бізнесом та громадянином.
20
Andriichuk, Yu М. "Децентралізація та збалансованість публічного управління регіональним і місцевим розвитком: питання теорії." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 144–50. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.15.
Full textAbstract:
У статті досліджуються теоретичні питання децентралізації державного управління в Україні. Розкриті категорії та суспільні відносини в сфері управління регіональним і місцевим розвитком в Україні. зокрема досліджено відмінності між державним і публічним управлінням в Україні.
Мета статті. У роботі поставлено за мету з’ясувати трактування категорій децентралізація та публічне управління в якості окремих управлінських категорій, застосування яких пов’язане з використанням сучасних механізмів державного управління в країні. Дослідити новітні теоретичні дослідження та позиції формування ефективних суспільних відносин у сфері управління на регіональному і місцевому рівнях.
Наукова новизна. У статті здійснено дослідження напрямів модернізації інституту представництва держави на регіональному та місцевому рівнях в Україні та теоретично доведено, що сучасною метою процесу децентралізації є реформування та посилення інституційної спроможності керівних органів, формування раціональної та збалансованої місцевої влади в управлінських сферах і необхідність існування децентралізованої управлінської моделі регіонального та місцевого розвитку в Україні.
Висновки. У роботі обґрунтовані наукові положення щодо удосконалення використання в управлінській практиці механізмів децентралізації державного управління, які знаходиться ще на початковому етапі.
Крім цього при дослідженні сучасних публікацій та з’ясуванні теоретичної сутності понять «регіональне управління», «територіальне управління» і «децентралізація» доведено, що суспільні відносини в конкретних відповідно зазначених інститутах, наприклад, місцеві державні адміністрації, не є стійкими, адже змінюються разом із їх розвитком, а також за умов формування сучасних реальних управлінських і фінансових повноважень.
21
Кулініч, Олена. "УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТАМИ В СИСТЕМІ ОСВІТИ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ." Public management 24, no. 4 (March 20, 2020): 202–12. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-202-212.
Full textAbstract:
Розглянуто визначення та зміст понять “управління”, “про- ект”, “управління проектом” та “управлінська діяльність” в освітній сфері діяльності суспільства. Висвітлено їх аспекти у працях українських та зару- біжних науковців. Проаналізовано зміст поняття проекту та процесу управ- ління проектом у закладах освіти; особливості та характеристики проекту, управління проектами як механізмів планування та організації в управлін- ській діяльності.
Управлінська діяльність має на меті створення такого мікроклімату в ко- лективі і відношення до кожного працівника, яке стимулюватиме їх на вико- нання функцій, необхідних керівництву закладу.
Сутність управлінської діяльності полягає у виваженій організації вза- ємодії людей під час колективної роботи з метою досягнення основних завдань виробництва. Головною її особливістю є той факт, що впливати при- падає на суб’єкт процесу, на людей, а психологія людини досить тонка наука, що вимагає наявності певних навичок і знань.
Процес управління проектами є функціонально більш складним проце- сом, ніж традиційне управління, що реалізується в Україні; використання методів проектного менеджменту сприяє найбільш ефективному та якісно- му розв’язанню завдань щодо створення, модернізації та розвитку діючих систем і процесів різних підприємств та організацій. Тому часто він вважа- ється провідним механізмом планування, організації й управління певними змінами у різних секторах життя суспільства.
Концепцію управління проектами в загальному можна визначити як на- бір певних процесів, керують ними і виконують їх люди.
Тобто проекти складаються із системи взаємопов’язаних процесів, що становлять певні в часі дії, які призводять до запланованого результату. Така концепція управління проектами дає можливість зробити процес управлін- ня гнучким, надійним і економічним.
22
Vorotin, V. Ye, and V. M. Prodanyk. "Від регуляторної політики до державно-приватного партнерства в публічному секторі України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 95–102. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.10.
Full textAbstract:
У статті досліджуються теоретичні питання державної регуляторної політики та державно-приватного партнерства в умовах реалізації та вдосконалення публічного управління підприємництвом в Україні. Розкриті шляхи та механізми публічного-приватного партнерства, зокрема досліджено відмінності між державним і публічними партнерством в Україні.
Мета статті. У роботі поставлено за мету з’ясувати зміст державно-приватного партнерства в якості окремих управлінських категорій, застосування яких пов’язане з механізмами державного управління в країні, а також дослідити новітні тенденції формування такого партнерства в національній господарській практиці.
Наукова новизна. За сучасних умов господарювання пріоритетним напрямом змін в управлінні національним господарським комплексом, особливо в умовах його критичного стану, виходять на перші позиції публічний сектор і публічно-приватне партнерство, це поступово модифікує відносини, які закладалися регуляторною політикою в Україні. Оптимізація таких відносин може досягатися шляхом реалізації різних форм публічно-приватного партнерства. Сучасний феномен публічно-приватного партнерства доцільно пояснювати з огляду на необхідність створення суспільних благ за умов обмеження ресурсів, а механізм публічно-приватного партнерства – як такий, що може використовуватися у державному управлінні та регулюванні.
У роботі визначено, що державна регуляторна політика, як і публічно-приватне партнерство, спрямовані на недопущення прийняття економічно недоцільних і неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності. У сучасних умовах процесу розвитку ринкових відносин саме в рамках публічно-приватного партнерства і сформувалася достатньо інноваційна модель публічного управління та регулювання. Однак без реальної та своєчасної допомоги держави, без її партнерства із сучасним бізнесом майже неможливо побудувати ринок інновацій і перейти до ефективної моделі господарювання.
Висновки. Для України використання механізму публічно-приватного партнерства може гарантувати соціальну стабільність і підвищуватиме ефективність управління системою господарювання. Однак процес переходу ускладнюється внутрішніми протиріччями – корупцією, недобросовісною конкуренцією, достатньо низькою якістю публічних послуг тощо. За таких умов необхідність проведення реформування та модернізації в означених сферах стає очевидним.
23
Барановська, Тетяна Василівна, and Тетяна Анатоліївна Бідюк. "Кар’єрне зростання державного службовця в умовах модернізації публічного адміністрування в Україні." Економіка, управління та адміністрування, no. 4(98) (December 29, 2021): 81–85. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-4(98)-81-85.
Full textAbstract:
У статті здійснено науково-теоретичний аналіз службової кар’єри як адміністративно-правової категорії, визначено напрями розвитку державної служби в умовах реформування публічного управління в Україні. Проаналізовано сучасний стан і проблеми модернізації державної служби та управління людськими ресурсами, відповідно до європейських стандартів, де пріоритетними напрямами є модернізації державної служби й управління людськими ресурсами. Досліджено нові підходи, інструменти для забезпечення державної служби, визначені стратегією реформування в Україні, це дозволяє зауважити, що нововведення, передбачені проєктом Закону України «Про державну службу» більш відповідають сучасним викликам.
24
Марусіна, Олена. "ІННОВАЦІЙНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ СУЧАСНОЮ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ – ВАЖЛИВІША ЗАСАДА УСПІШНОГО ЇЇ РЕФОРМУВАННЯ В ДОБУ ПЕРЕХОДУ ДО СУСПІЛЬСТВ ІНФОРМАЦІЙНОГО ХАРАКТЕРУ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 200–207. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-200-207.
Full textAbstract:
Аналізуються основні інноваційні аспекти управління сучас- ною вищою освітою, що зумовлені переходом суспільств від постіндустрі- ального до інформаційного стану. Обґрунтовуються положення, що стосу- ються: а) характеру і специфіки радикальної модернізації освіти загалом та вищої освіти, безпосередньо; б) роль і значення інновацій в управлінні ЗВО; в) нові підходи до формування державного управління розвитком вищої освіти; г) людський вимір у трансформації вищої освіти та управління нею. Зазначається, що інноваційні зміни у вищій освіті мають неоднозначний ха- рактер і можуть класифікуватися за такою системою: а) за реальним рівнем новизни; б) за особливістю їх здійснення (разові, системні, дифузні тощо); в) за станом впровадження (успішні або завершені, незавершені і т. ін.).Робиться акцент на тому, що існує чимало різних теорій розвитку освіти в цілому і вищої освіти, безпосередньо: теорія селективного розвитку; теорія ресурсної належності; теорія структурно-ситуативного розвитку; теорія нео- інституційного розвитку; феноменологічна теорія та ін. Обґрунтовується те- за щодо державного управління вищою освітою як організованої самостійної частини загального процесу державного управління, яке включає розробку, прийняття та практичну рекомендацію організаційних, координаційних, ре- гулюючих, мотиваційних, контролюючих впливів на систему вищої освіти, її розвиток та прогресивне функціонування. Звертається увага на те, що в про- цесі аналізу інноваційних аспектів розвитку вищої освіти використовується три можливих теоретико-методологічних підходи: функціональний, техно- логічний, теоретичний. Обґрунтовано, що “розвиток освіти” — це набагато ширший, об’ємний процес, ніж просто “оновлення освіти”, оскільки завдяки йому освіта набуває якісно нових ознак. Те саме стосується і термінів “мо- дернізація освіти” або “оновлення освіти”, під якими маємо вбачати окремі аспекти освіти.
25
Шуст, О., О. Варченко, Ю. Гринчук, Д. Крисанов, and Н. Рибак. "ОБҐРУНТУВАННЯ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ АГРАРНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Financial and credit activity problems of theory and practice 1, no. 42 (March 31, 2022): 116–24. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3682.
Full textAbstract:
Анотація. Досліджено основні способи формування державного фінансування закладів вищої освіти (далі — ЗВО) та основні види додаткових джерел фінансування відповідно до міжнародного досвіду. Досліджено динаміку грошових надходжень українських ЗВО за різними джерелами фінансування. У зв’язку зі зменшенням частки державного фінансування i тенденцій сьогодення до зростання потреби в постійних інвестиціях для модернізації і розвитку ЗВО, університетам потрібно шукати додаткові джерела фінансування. Аграрні ЗВО становлять особливий інтерес, оскільки мають не лише інтелектуальний і науковий потенціал, співпрацюють із широким колом дослідників, залучені до розроблення інноваційних проєктів, а також мають виробничі центри, дослідницькі поля, лабораторії. Досліджено динаміку кількості партнерств аграрних ЗВО за результатами міжнародних конкурсів кредитної мобільності за 2015—2020 рр. Визначено, що основними джерелами додаткового фінансування аграрних ЗВО є: міжнародні проєкти і гранти, виробництво продукції власного бренду, господарські договори, курси підвищення кваліфікації, консультаційні послуги. Запропоновано модель управління додатковими джерелами фінансування для аграрних ЗВО і напрями стратегій управління. Встановлено взаємозв’язок між різними ланками управління і взаємозалежність різних джерел фінансування. Ключовими ланками в управлінні для всіх джерел додаткового фінансування є матеріально-технічна база і науково-педагогічні працівники, ефективність роботи яких має бути вмотивованою. Зростання грошових надходжень із додаткових джерел фінансування дозволить значно підвищити показники діяльності ЗВО, що впливає і на суму основного державного фінансування. Підвищити конкурентоспроможність аграрного закладу вищої освіти можливо за ефективного поєднання академічного і комерційного управління. Ключові слова: аграрний університет, аграрний заклад вищої освіти, заклад вищої освіти, конкурентоспроможність, модель управління, основні джерела фінансування, додаткові джерела фінансування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 5; бібл.: 12.
26
Драч, Ірина Іванівна, and Світлана Григорівна Литвинова. "ДОСЛІДНИЦЬКЕ ВРЯДУВАННЯ В СУЧАСНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ В УМОВАХ ВІДКРИТОЇ НАУКИ." Information Technologies and Learning Tools 80, no. 6 (December 22, 2020): 326–45. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v80i6.4094.
Full textAbstract:
Посилення дослідницької спроможності вітчизняних університетів для повноцінного входження України до Європейського простору вищої освіти та Європейського дослідницького простору зумовлює необхідність модернізації системи управління дослідженнями. Для пошуку сучасних механізмів управління дослідженнями проаналізовано документи Європейського простору вищої освіти, наукові праці та встановлено актуальність використання парадигми врядування в управлінні університетами, зокрема і в управлінні дослідницькою діяльністю. Проаналізовано сутність врядування та особливості його реалізації, що дало змогу, окрім запропонованих науковцями раніше таких характеристик врядування, як багато рівнів, багато акторів та багато завдань, додати четверту – багато процедур. Авторська позиція ґрунтується на основі аналізу як наукових праць, так і практичного досвіду реалізації дослідницького врядування в провідних університетах Великої Британії – країні-лідері європейської та світової системи вищої освіти. Запропоновано основними характеристиками врядування визначити наступні: зв’язок з ключовими цінностями Європейського простору вищої освіти та Європейського дослідницького простору; взаємозв’язок із здатністю університету виконувати свою місію; багаторівневість, багатоакторність, багатозадачність та багатопроцедурність; баланс між самостійністю та підзвітністю, довірою і контролем, ефективністю та якістю; прозорість прийняття рішень; гнучкість організаційних структур. Розкрито сутність поняття «дослідницьке врядування в університеті» та визначено його цінності і принципи. Зроблено висновок про відповідність принципів дослідницького врядування ідеям концепції Open Science («Відкрита наука»), імплементація якої у вітчизняних закладах вищої освіти відповідатиме потребам інтеграції України до Європейського простору вищої освіти та Європейського дослідницького простору. Запропоновано факторно-критеріальну модель готовності закладу вищої освіти до здійснення дослідницького врядування та розглянуто базові цифрові інструменти для його ефективної реалізації.
27
Панченко, В. А., and О. П. Панченко. "ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПОБУДОВИ МАТРИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ В УМОВАХ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 65 (January 28, 2022): 97–103. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-65-13.
Full textAbstract:
У теорії та практиці менеджменту персоналу залишається недостатньо ґрунтовно розкрита специфіка організаційного проектування, особливо для виробничих підприємств. Передбачається, що застосування матричної організаційної структури управління в умовах впровадження інновацій може вирішити проблеми бюрократії, недисциплінованості, нераціональної організації праці, одночасно зменшуючи фінансові витрати на управління персоналом. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні вдосконалення системи управління персоналом шляхом створення матричної організаційної структури управління в умовах впровадження інновацій. Для того, щоб бізнес ефективно, злагоджено та систематично працював, він потребує планової структури, яка відповідає меті, завданням, стилю, розмірам та комерційним операціям підприємства. Обґрунтовано, що організаційна структура управління підприємством є одночасно: системою елементів для досягнення конкретних бізнесцілей; соціальним об’єктом керівництва; формою взаємодії усіх елементів (ланок, рівнів) управління. Обґрунтовано, що інновації являють собою новостворені або удосконалені конкурентоздатні технології, продукцію або послуги, які суттєво поліпшують структуру та якість виробничих процесів, соціальної сфери підприємства. Визначено, що менеджери можуть впроваджувати різні удосконалення, інновації, здійснювати модернізацію системи управління персоналом, перерозподіляти ресурси, розширювати та укрупнювати різні відділи, що вимагає якісної зміни організаційної структури. Визначено, що матрична організаційна структура виробничого промислового підприємства має відповідати програмно-цільовому характеру проектної господарської діяльності. Побудовано проект та визначено переваги та недоліки застосування матричної організаційної структури управління підприємством в умовах впровадження інновацій. Доведено, що матричну організаційну структуру для виробничого підприємства можна ефективно використовувати в умовах високого рівня невизначеності і динамізму ринкового середовища при впровадженні інновацій. Це дозволить визначити зміни цілей і завдань, розробку нової стратегії бізнесу, досягти низького рівня структурованості проблем, мотивації працівників при проектуванні робіт. Організаційна структура управління підприємством являє собою соціально-виробничу систему, яка складається з рівнів та органів менеджменту, підпорядкованих робочих елементів (відділів, цехів, служб, структурних підрозділів) та передбачає їх взаємозв’язок, які забезпечують реалізацію стратегічних цілей бізнесу підприємства. За результатами проведеного дослідження можна стверджувати, що матрична організаційна структура управління відповідає основним вимогам реалізації інноваційних проектів у межах всього підприємства і націлена на розвиток бізнесу. При цьому досягається одночасно вертикальна, функціональна спеціалізація і проектно-цільова інтеграція всіх працівників та менеджерів підприємства, що призводить до зменшення кількості помилок в управлінні персоналом. Перспективами подальших досліджень можуть стати обґрунтування та проектування організаційної структури відділу економічної безпеки інноваційного підприємства.
28
Прокопенко, І. "Управління університетом в умовах модернізації освіти." Новий колегіум, no. 2 (63) (2011): 24–27.
Find full text
29
Прокопенко, І. "Управління університетом в умовах модернізації освіти." Новий колегіум, no. 2 (63) (2011): 24–27.
Find full text
30
Петренко, П. С. "Модернізація української еономіки і державне управління." Актуальні проблеми економіки, no. 9 (123) (2011): 22–32.
Find full text
31
Божко, П. А. "Моделі та концепції модернізації державного управління." Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія "Питання політології", вип. 35 (2019): 28–36.
Find full text
32
Омеляненко, М. О. "Модернізація політики управління державним боргом України." Інвестиції: практика та досвід, no. 1, січень (2018): 49–53.
Find full text
33
Громико, Олена. "МОДЕРНІЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ." Молодий вчений, no. 1 (89) (January 29, 2020): 42–46. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-9.
Full textAbstract:
У статті доводиться, що система державного управління України постійно змінюється. Активний розвиток цифрових технологій в країні та світі впливає на інструменти взаємодії державний суспільства. Україна поступово стає цифровою державою. Нові виклики суспільства інформаційної доби змінюють діяльність органів державної влади. Швидкі темпи цифровізації суспільства сприяють переосмисленню традиційних управлінських технологій, змушують розробляти та застосувати нові механізми реалізації державної влади. Зокрема, шляхом впровадження та розвитку електронного урядування. Е-урядування названо першочерговим пріоритетом реформування системи державного управління в умовах розвитку інформаційного суспільства. Електронному урядуванню відведено роль «цифрової форми» організації державного управління. Е-урядування орієнтовано на задоволення потреб інформаційного суспільства з використанням сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій. Для досягнення поставлених цілей було утворено новий державний орган – Міністерство цифрової трансформації України. Головним завданням Міністерства стало забезпечення формування та реалізації державної політики розвитку інформаційного суспільства, інформатизації, цифрового розвитку, цифровізації, цифрової економіки, цифрових інновацій та технологій, електронного урядування та електронної демократії. Проаналізовано ключові ознаки базових моделей електронного урядування – E-Gov 1.0 та E-Gov 2.0. Модель електронного урядування Е-Government 1.0 орієнтовано виключно на забезпечення доступу до одержання електронних послуг громадянам через веб-ресурси органів державної влади та місцевого самоврядування. E-Gov 2.0 дозволяє державі взаємодіяти із суспільством на тих рівнях, які до того часу були або не доступними, або вкрай ускладненими. Роль держави в цьому випадку полягає в забезпеченні відкритих даних, веб-сервісів та платформи як інфраструктури. Доведено, що модель E-Gov 2.0 є більш комплексною. Вона охоплює ключові напрямки інформаційної політики держави. Таку модель використовують найрозвиненіші демократичні країни. Зроблено висновок, що результатом впровадження Україною моделі Е-Gov 2.0 стане трансформація самої системи державного управління у всіх її проявах та побудова цифрової держави.
34
Shaulska, H. M. "Сучасні західні управлінські моделі." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 1, 2018): 111–17. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.03.16.
Full textAbstract:
У статті розглядаються сучасні західні моделі модернізації державного управління – New Public Management (NPM – «новий публічний менеджмент») та Good Governance (GG – «належне управління»). Такий аналіз потрібен для розробки української моделі публічного управління з активним і розвиненим громадянським суспільством.
35
Сергеєва, Лариса. "Концептуальні основи управління розвитком професійно-технічного навчального закладу." Освітній вимір 40 (February 13, 2014): 230–37. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v40i0.2993.
Full textAbstract:
Сергеєва Л. М. Концептуальні основи управління розвитком професійно-технічного навчального закладу.
У статті представлені концептуальні основи управління розвитком професійно-технічного навчального закладу на основі модернізації змісту управлінської діяльності керівних кадрів профтехосвіти з урахуванням регіонального аспекту, державно-громадського управління, інституційних підходів до управління його розвитком, взаємодії навчальних закладів та регіональних центрів зайнятості, механізмів диверсифікації управління ПТНЗ.
36
Kholyavka, V. Z., H. S. Leshko, O. M. Mochulska, and A. O. Kukhtiyi. "СУЧАСНІ АСПЕКТИ, ФАКТОРИ ВПЛИВУ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОГО ТА ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 1 (July 8, 2019): 25–33. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.1.10280.
Full textAbstract:
Мета: проаналізувати сучасний стан, специфіку функціонування туристичної інфраструктури, вивчити зовнішні і внутрішні фактори, основні тенденції та перспективи розвитку медичного й лікувально-оздоровчого туризму в Україні.
Матеріали і методи. У дослідженні застосовано бібліосемантичний, структурно-логічний, математично-статистичний та аналітичний методи.
Результати. Україна має досить розвинену туристичну інфраструктуру. Виникнення і розвиток лікувально-оздоровчого та медичного туризму в нашій країні зумовлені унікальним набором природних і рекреаційних ресурсів. Україна має достатню кількість курортів різної спеціалізації, які зможуть задовольнити широкий спектр потреб туристів із метою лікування та реабілітації, але щоб привернути увагу іноземних і вітчизняних туристів, українським курортам необхідно вирішити ряд проблем, пов’язаних із фінансуванням, управлінням та модернізацією. Стратегії розвитку курортів державного та місцевого значення мають врахувати запровадження ефективної системи фінансування, створення системи заохочення інвестицій у модернізацію та будівництво закладів санаторно-курортної галузі, надання доступних за ціною послуг, дотримання державних і міжнародних стандартів, підвищення рівня сервісу.
Висновки. Медичний та лікувально-оздоровчий туризм – один із найперспективніших видів туризму України, що розвиваються під впливом низки політичних та економічних факторів, які зумовлені трансформаційними процесами, що відбуваються в країні. Наша держава має значний природний потенціал для розвитку цієї галузі.
37
Марушева, Олександра, Юрій Прав, and Дмитро Барзилович. "СУЧАСНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН У БУДІВНИЦТВІ." Public management 16, no. 1 (January 30, 2019): 95–109. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-95-109.
Full textAbstract:
Визначено та проаналізовано сучасні підходи до державного регулювання будівельної галузі, що дає змогу виявити основні тенденції розвитку системи державного регулювання галузі, сформувати пріоритет- ні напрями сучасної економічної політики держави у цій сфері. Розглянуто механізми державного регулювання соціально-економічних відносин у бу- дівництві, що характеризуються стратегічним та тактичним плануванням, а також своєчасним моніторингом. Визначено підходи до регулювання со- ціально-економічних відносин у будівництві: дерегуляція підприємниць- кої діяльності, децентралізація управління будівництвом, регіональний розвиток та розвиток місцевих громад, перехід від функціонального до проектного управління, управління проектами на принципах ризик-ме- неджменту тощо. Застосування підходу дерегуляції сприятиме створенню жорстокого конкурентного середовища у будівництві. Результатом проце- су децентралізації є можливість громад самостійно розпоряджатися ресур- сами, що сприятиме реалізації громадами спільних проектів будівництва та покращенню інфраструктури. В рамках регіонального розвитку та роз- витку місцевих громад спостерігається розвиток житлового забезпечення на регіональному та місцевому рівнях, як результат розвитку житлового будівництва. Визначено, що впровадження проектно-орієнтованого під- ходу до управління є актуальним питанням. Застосування ж системного підходу до виявлення причин виникнення ризиків та вибір оптимальних методів їх оцінювання сприятиме забезпеченню ефективнішого управлін- ня проектами в будівельній галузі.
Таким чином, на сьогодні зростає необхідність у системному застосуван- ні сучасних підходів до регулювання соціально-економічних відносин у бу- дівництві та своєчасному моніторингу будівельної галузі, що надасть змогу обрати основні напрями її подальшої модернізації.
38
Андрієнко, Антон, and Тетяна Маматова. "ТЕХНОЛОГІЯ БЛОКЧЕЙН ЯК ДРАЙВЕР РОЗВИТКУ КОНЦЕПЦІЇ РОЗУМНОГО МІСТА." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 2-3 (April 7, 2021): 101–6. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.018.
Full textAbstract:
У статті розглянуто підхід до застосування технології блокчейн в управлінні розвитком міста в межах концепції «розумне місто». Зазначено, що концепція охоплює ряд питань модернізації ключових аспектів розвитку міста, починаючи з базового інфраструктурного рівня (комунальна інфраструктура, міські дороги і транспорт, міське будівництво) і завершуючи надбудовами (державно-приватне партнерство, якісні публічні послуги, соціально відповідальний бізнес, циркулярна економіка та свідома громада). Доведено, що все це у сукупності дозволяє вибудовувати механізми взаємопроникнення технологій у всі сфери «розумного» управління процесами розвитку міського середовища для кращого задоволення потреб громадян у якісному, безпечному та продуктивному просторі для життя та професійної діяльності. Дієвим рішенням такого взаємопроникнення визначено технологію блокчейн, яка розглядається як певний еволюційний вибір управлінської системи, що здатен надати містам можливість подолати численні проблеми, що стосуються інтегрованості елементів інфраструктури, поліпшення технологічного, соціального та фінансового середовища.
39
Igor Palamarchuk and Vladislav Mironenko. "Закордонний досвід управління персоналом державної служби країн – членів ЄС для України: проблеми та перспективи розвитку." Theory and Practice of Public Administration 3, no. 66 (September 24, 2019): 181–87. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.03.22.
Full textAbstract:
Зроблено аналіз специфіки управління персоналом державної служби в країнах-членах ЄС. Проаналізовано досвід управління персоналом державної служби та можливості використання в Україні в період великих реформ. Особливу увагу приділено модернізації державної служби та адаптації її до українських умов, наближення до ідеального типу управління з найменшими перепонами в період адміністративного реформування.
40
Семенець-Орлова, Інна, and Наталія Грабовенко. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: АСПЕКТ ДЕРЖАВНОГО (ДЕ)РЕГУЛЮВАННЯ." Public management 25, no. 5 (December 29, 2020): 232–43. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-232-243.
Full textAbstract:
Досліджено проблему забезпечення якості освіти в умовах її ма- совізації. Наголошено, що управління якістю має стати наративом управлін- ня сучасною вищою школою. Система зовнішнього забезпечення якості має бути органічним продовженням створених закладами вищої освіти механіз- мів внутрішнього забезпечення якості, відповідно до принципу їх автономії. Визначено основні повноваження Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке стало важливим органом публічного управління освітніми змінами на ланці вищої освіти із розширеними регуляторними та контрольними функціями у сфері забезпечення якості вищої освіти, які ви- конувала раніше держава. Це, зокрема, питання акредитації закладів освіти та освітніх програм, атестація наукових кадрів, акредитація спеціалізованих вчених рад. Підкреслено, що стратегічними напрямами діяльності держав- них структур з управління якістю вищої освіти є: оновлення процесу акре- дитації та інших процедур визначення якості освіти; модернізація якості вищої освіти; формування стандартів вищої освіти з орієнтацією на потреби студентів і роботодавців; підвищення якості підготовки здобувачів наукових ступенів шляхом створення умов для ефективної дослідницької діяльності; сприяння академічній доброчесності. Надана оцінка основним нормативним документам, які регулюють якість вищої освіти в Україні. Визначено, що мо- дель багаторівневого врядування убезпечує національну освітню систему від механічного уявлення про неї як комплекс зовнішніх до суспільства елемен- тів, сприяє врахуванню соціокультурної специфіки освітньої діяльності. Це допомагає гармонійному поєднанню у змісті державного управління завдань забезпечення якісного кінцевого результату функціонування вищої школи та (над) завдання ефективного використання усього потенціалу вищої освіти як об’єкта управління у суспільних цілях. Відтак модель участі держави у сфері вищої освіти з керівної трансформується у підтримуючу.
41
Мирошниченко, А. І. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ У ПРАКТИКУ СУЧАСНОГО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, no. 1-2 (December 4, 2020): 222–38. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1-2.2020.222-238.
Full textAbstract:
У статті досліджено актуальні питання сьогодення, а саме напрями імплементації європейського досвіду у вітчизняну систему публічного управління, так як в Україні постала необхідність переходу від мало дієвої системи управління, до ефективної, сучасної системи управління, яка відповідатиме світовому та європейському рівню. Відповідно постала необхідністю розкриття методами дослідження, аналізу та порівняння перспектив імплементації європейського досвіду у практику сучасного публічного управління. Розкрито основні п’ять напрямів: формування і координація державної політики, модернізація державної служби та управління людськими ресурсами, забезпечення підзвітності органів державного управління, надання адміністративних послуг, управління державними фінансами.
42
Аль-Атті Ірина. "АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА ЯК ОСНОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ." International Academy Journal Web of Scholar 1, no. 9(39) (September 30, 2019): 34–37. http://dx.doi.org/10.31435/rsglobal_wos/30092019/6687.
Full textAbstract:
The article analyzes the approaches to reforming the public administration system. Three types of reforms have been implemented in the world: first, economization is to increase the efficiency of administration while saving money; the second area of reform was the decentralization of public administration, which was clearly reflected in the growing role of local governments in European countries; The third area of reform was to increase the openness of public administration to the public, which should have helped to increase the legitimacy of the administration in the new environment. The author analyzed the following modern models of public administration: new state management; neo-institutionalism; "Governance" (or "good governance").
43
Гуржій, Н., O. Гурман, С. Леськова, З. Тягунова, and М. Любецька. "АНАЛІЗ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ПІД ВПЛИВОМ ЦИФРОВІЗАЦІЇ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ: ДОСВІД МІЖНАРОДНИХ КОМПАНІЙ, УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ." Financial and credit activity problems of theory and practice 1, no. 42 (March 31, 2022): 484–92. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3731.
Full textAbstract:
Анотація. Досліджується розвиток сучасної системи управління персоналом під впливом цифровізації, яка в останні роки прискорила темпи розвитку, це перш за все було викликано поширенням короновірусної інфекції, яка завдала загрози функціонуванню багатьох підприємств та економіки країни в цілому. Цифрові зміни, що відбуваються в економіці, відкривають можливість модернізації технології роботи з працівниками, що може значно підвищити ефективність роботи компанії. Нині підприємства почали впроваджувати у свою діяльність цифрові технології, які спрощують і підвищують ефективність управління персоналом. Зазначено, що на сучасному етапі розвитку управлінням персоналу для працівників створюються умови, які підвищують мобільність в ухваленні рішень, наприклад для того, щоб керівник проєкту відслідковував його виконання, йому не обов’язково перебувати на підприємстві, він зможе через програмне забезпечення подивитися показники КРІ кожного співробітника. Підвищення кваліфікації робітників також набуває нових можливостей, за рахунок створення курсів, лекцій та семінарів, які можуть проходити підлеглі в будь-який час. Слід відзначити, що також на цьому етапі можна проводити збори керівництва в комфортний для кожного час. Для цифровізації управління персоналом характерні такі принципи: гнучкий підхід до розвитку співробітників; систематична відповідність цілям підприємства; інтеграція менеджменту та власників бізнесу в загальну систему управління; розширена мотивація; персонал розглядається як інвестиція, яку потрібно розвивати; використання потенціалу під час працевлаштування; переважання робочих груп і проєктних груп над традиційними структурними підрозділами; проактивна функція інновацій; стимулювання змін. Постійно зростаюча кількість мережевих команд і співробітників за короткостроковими контрактами у світі дозволяє багатьом галузям швидко впроваджувати бізнес-процеси на основі HR-трансформації. Було досліджено досвід міжнародних компаній у контексті цифровізації управління персоналом та визначено показники, які демонструють ефективність упровадження новітніх технологій. Ключові слова: діджиталізація, персонал, підприємство, технології, процеси, відповідальність. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 13.
44
Проценко, В. М. "Системи управління підприємствами в умовах неопостіндустріальної модернізації." Вісник економіки транспорту і промисловості, no. 68 (2019): 225–33.
Find full text
45
Прохоров, В. В. "Модернізація управління нормативно-правового та юридичного забезпечення." Безпека життєдіяльності, no. 3 (2007): 17–18.
Find full text
46
Желюк, Т. Л. "Модернізація системи управління довгостроковим розвитком національної економіки." Актуальні проблеми економіки, no. 3 (105) (2010): 55–61.
Find full text
47
Хомутенко, А. В. "Дескриптивна концепція модернізації управління державними фінансами України." Економіка та держава, no. 8, серпень (2020): 20–25.
Find full text
48
Мешковський, К. Е. "Проблеми державного управління в контексті дискурсу модернізації." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Державне управління, вип. 3 (7) (2016): 22–26.
Find full text
49
Литвинюк, Б. В., Є. О. Шпачинський, and А. О. Воробйов. "Пропозиції щодо переобладнання машини управління 1В110 новітніми засобами зв’язку на фондах військових частин." Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил, no. 1(67), (January 21, 2021): 95–101. http://dx.doi.org/10.30748/zhups.2021.67.13.
Full textAbstract:
Предметом вивчення в статті є тактико-технічні характеристики та спроможності засобів зв’язку машини управління 1В110. Метою є надання пропозицій щодо переобладнання машини управління 1В110 новітніми засобами зв’язку на фондах військових частин. Запропонований варіант на сьогодні надасть змогу забезпечити виконання завдань за призначенням 1В110 до моменту її модернізації на підприємствах оборонно-промислового комплексу. Наведений варіант переобладнання машини управління 1В110 новітніми засобами зв’язку дозволить ефективно виконувати завдання щодо управління підрозділами артилерії.
50
Shaulska, H. M. "Деякі сучасні механізми взаємодії влади і громадянського суспільства в Україні: аналіз ефективності." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 180–89. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.19.
Full textAbstract:
У статті автор досліджує механізми взаємодії влади і громадянського суспільства на сучасному етапі розвитку України. Від ефективної взаємодії залежить якість державної політики, відсутність дієвої комунікації влади і суспільства призводить до ухвалення неефективних рішень в управлінні, розчарувань, зростання протестів у суспільстві у самих різноманітних формах. Тому аналіз практичності сучасних механізмів взаємодії потрібен протягом усього перехідного періоду від однієї моделі управління до іншої з метою їх корегування, модернізації та удосконалення.
Метою дослідження є аналіз сучасних вертикальних і горизонтальних механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства, а також з’ясування загальних негативних тенденцій, що впливають на стан та якість цієї взаємодії. Такий аналіз допомагає процесам реформ, сприяє модернізації системи публічного управління і розвиткові громадянського суспільства в країні.
Наукова новизна статті полягає в сучасному переосмисленні функціональності діючих механізмів співпраці органів влади з інститутами громадянського суспільства, зокрема таких, як: механізм реалізації виборів; створення та діяльність консультативно-дорадчих органів при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування; громадські слухання, публічні обговорення, конференції, семінари, «круглі столи»; підписання угод та договорів про співпрацю на міжрегіональному рівні; механізм фінансової підтримки проектів, програм, заходів об’єднань і організацій громадян; моніторинг громадської думки та проведення різноманітних соціологічних досліджень; просвітницький механізм формування громадянських компетентностей; механізм обміну інформацією тощо. Такий аналіз дозволяє виділити як позитивні зміни у динаміці їх розвитку і удосконалення, так і проблемні аспекти.
Висновок. Співпраця органів влади з організаціями громадянського суспільства стала більш активною: від використання експертного потенціалу ОГС для вирішення проблемних питань – до залучення їх органами влади до розробки нормативно-правових актів. На сьогодні ця співпраця набула такого рівня, щоб ставити питання підвищення її результативності. Проблемними залишаються такі аспекти взаємодії, як: недостатні відкритість та політична незалежність; узгодженість інтересів; взаємна відповідальність щодо вирішення суспільно значущих питань; низький вплив громадських консультативно-дорадчих органів на ухвалення рішень; формальний підхід органів влади до співпраці; недостатній рівень комунікативних, професійних, фахових навичок у представників обох сторін тощо. Отже, у перехідний період від застарілої моделі управління до більш ефективної необхідно приділяти увагу питанням функціональності діючих вертикальних і горизонтальних механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства з метою їх корегування та удосконалення.