Journal articles on the topic 'Українська народна пісня'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Українська народна пісня.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Українська народна пісня.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Пасемко, І. "Українська народна пісня: європейські перехрестя." Вітчизна, no. 7/8 (2006): 147–51.
Find full text
2
Пасемко, І. "Українська народна пісня: європейські перехрестя." Вітчизна, no. 7/8 (2006): 147–51.
Find full text
3
Коваленко, О. "Українська народна пісня у дослідженнях І.Я. Франка." Літературознавчі студії, Вип. 2 (2002): 146–51.
Find full text
4
Коваленко, О. "Українська народна пісня у дослідженнях І.Я. Франка." Літературознавчі студії, Вип. 2 (2002): 146–51.
Find full text
5
Мельник, Н. Г. "Українська народна суспільно-побутова пісня: осмислення нових соціальних ролей." Філологічні студії, Вип. 14 (2016): 231–39.
Find full text
6
Мельник, Н. Г. "Українська народна суспільно-побутова пісня: осмислення нових соціальних ролей." Філологічні студії, Вип. 14 (2016): 231–39.
Find full text
7
Мельник, Наталія Георгіївна. "Українська народна суспільно-побутова пісня: осмислення нових соціальних ролей." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 14 (January 15, 2016): 231–39. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v14i0.225.
Full textAbstract:
У статті йдеться про особливості народного осмислення нових соціальних ролей людини відповідно до історичних та психологічних чинників її буття. Акцентовано на тому, що соціально-побутовий фольклор відображає результати осмислення народом різних явищ, подій, обставин суспільного життя, пропонує цілісне, узагальнене, типове ставлення до них. З’ясовано, що досліджувані тексти репрезентують трансформації соціальних норм поведінки, етико-естетичних принципів, що стали логічним результатом історичних, політичних та психологічних зрушень.
8
Гудовсек, Оксана Анатоліївна. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ЕТНОПЕДАГОГІКИ." Інноватика у вихованні 1, no. 12 (November 21, 2020): 132–37. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.320.
Full textAbstract:
У статті розкрито сучасні підходи до естетичного виховання молодших школярів засобами української етнопедагогіки. На основі аналізу наукової та психолого-педагогічної літератури виокремлено педагогів, що досліджували філософські, педагогічні та психологічні аспекти естетичного виховання, питання формування естетичної культури учнів, основи зародження та сутності поняття «українська етнопедагогіка», вплив народної пісні, музика, мистецтва, інших фольклорних жанрів на розвиток особистості. З’ясовано, що українці здавна використовували народну гру як засіб естетичного виховання дітей. Визначено, що сьогодні педагоги-практики адаптують та використовують як інструмент виховного впливу в освітньому процесі початкової школи такі форми роботи як: дитячі фольклорні ігри, твори мистецтва колискові пісні, забавлянки, потішки, скоромовки, лічилки, примовлянки тощо. Встановлено, що крім фольклорних елементів, український народ здавна використовував й інші засоби естетичного виховання: розписні іграшки з глини, з соломи, сухої трави, кори дерева, ниток, шматків тканини та інших природних матеріалів; народні ігри, які поєднували рух, слово, ритм, пісню і містили повчальні та пізнавальні матеріали. Охарактеризовано видання, до яких увійшли найкращі зразки народної ігрової та пісенної творчості для учнів молодшого шкільного віку: «Колядки та щедрівки», «Колискові пісні та забавлянки», «Український дитячий фольклор», «Дитячі пісні та речитативи», «Дзига» ін. З’ясовано, що у школах рідко використовують такі засоби української етнопедагогіки, як народні дитячі музичні інструменти: дерев’яні тарахкальця, деркачі, вуркала та ложки, шумові, ударні інструменти, дзвіночки, пищалки, дзизкавки, глиняні свищики. Запропоновано використовувати мистецькі тижні, як одну з форм роботи з метою естетичного розвитку особистості засобами етнопедагогіки.
9
Журба, Світлана. "Український світ у прозі Райнера Марії Рільке." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 21 (April 7, 2022): 159–66. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v21i.4761.
Full textAbstract:
У статті досліджено українські мотиви у прозових творах Р. М. Рільке “Пісня про Правду”, “Як старий Тимофій умирав, співаючи”, написаних після подорожей Україною на початку ХХ століття. З’ясовано вплив української культури, християнських традицій, української пісні про козаччину на духовність митця, їхню роль у селянському культурному просторі. Продемонстровано, як український світ детермінований патріархально-християнським укладом, підпорядкований циклічному природному процесу життя. Акцентовано на сакральності простору житла й сакральному значенні ікон в оселях українців. Проаналізовано життєтворчу силу народної пісні. Схарактеризовано духовно-культурні надбання українців через занурення митця в народнопісенну стихію, в український світ, використання фольклорних образів.
10
Коваль, Лариса, and Майя Мороз. "Здійснення вокальної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва у процесі вивчення українського пісенного фольклору." Нові технології навчання, no. 95 (December 15, 2021): 106–12. http://dx.doi.org/10.52256/2710-3560.95.2021.12.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі фахової підготовки майбутніх учителів музики в закладах вищої освіти. Увага зосереджена на здійсненні вокальної підготовки майбутніх фахівців засобами української народної пісні. З’ясовано значення та вплив народної музики на формування вокальної майстерності студентів та посилення інтересу майбутніх учителів до народної музики як цілісного явища культури народу. Проаналізовано класифікацію українських народних пісень відповідно до їх призначення та смислового навантаження.Автор наголошує, що на заняттях із постановки голосу доцільно запропонувати студентам своєрідний народно-пісенний методичний лекторій, спрямований не лише на розвиток вокальної майстерності майбутніх фахівців, а й на опанування методикою ознайомлення школярів із художньо-виразними засобами української народної музики для застосування в подальшій музично-педагогічній діяльності. Основними формами роботи були те-матичні заняття, музичні лекції, бесіди, свята української народної пісні.Доведено, що ефективне використання усього багатства народної музичної творчості, врахування психологічних та індивідуальних особливостей майбутніх учителів музики допоможе в організації й здійсненні цілеспрямованої вокальної підготовки здобувачів освіти у закладах вищої освіти. Використання пісенного фольклору в освітньому процесі є не лише важливим засобом формування вокально-виконавських навичок студентів, а й розвитку та збагачення їхньої музично-естетичної культури, сприяє формуванню емоційно-ціннісного ставлення до явищ духовної культури свого народу.
11
Сінельніков, Іван Григорович, and Валентина Володимирівна Сінельнікова. "НАРОДНО-МУЗИЧНА ТРАДИЦІЯ В СУЧАСНИХ СЦЕНІЧНИХ ПРАКТИКАХ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 45 (December 17, 2021): 148–55. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247386.
Full textAbstract:
Мета статті: проаналізувати трансформації традиційного фольклору під впливом різноманітних соціокультурних чинників; описати тенденції появи й розвитку варіативних форм сценічної трансформації фольклорної традиції; виокремити різновиди втілення автентичного фольклору на сцені — від наближеного до автентичного звучання та поведінкових стереотипів виконання науково-етнографічних колективів до фольклорного театру та стилізацій, а також використання народно-музичної традиції в творчості сучасних музичних гуртів різних жанрів і стилів. Методологія дослідження: у процесі аналізу можливостей застосування фольклорно-етнографічної спадщини українського народу на естрадній сцені використано метод аналогії. Аналітичний метод застосовано для формулювання фундаментальних засад створення фольклористичних творчих проєктів у сучасних соціокультурних умовах. Наукова новизна: визначено та ґрунтовно осмислено тенденції сценічної трансформації фольклорної традиції та різновиди її втілення в сценічну практику на українській естраді. Висновки. Не зважаючи на соціально-економічні труднощі останніх десятиріч, в Україні спостерігається підвищення зацікавленості населення до збереження й поширення народної пісенної культури, що проявляється в її адаптації до сучасних соціокультурних вимог, у підтримці духовної й культурної спадкоємності поколінь. У сучасному суспільстві народна пісенна традиція спроможна виконувати найважливішу соціальну функцію повної чи часткової соціалізації особистості, інтеграції з національною свідомістю. Народна пісня не потребує штучного, насильницького «оновлення» чи консервації. Її розвиток і трансформації в сценічній творчості сучасних аматорських, напівпрофесійних (вторинних) та професійних виконавських колективів / солістів завжди мали й мають природний характер, оскільки народна пісня містить у собі живі, незмінні цінності, збереження яких має надважливе значення для існування українського народу. Історично створені форми фольклору в сучасному суспільстві в значній мірі визначають цілісність, своєрідність і неперервність національної культурної традиції, що обумовлює актуальність розробки системи заходів і технологій збереження, розвитку, поширення й популяризації народної пісні.
12
Mynenko, Jurij. "Зародження українського бароко у контексті контрреформаційних впливів у Речі Посполитій середини XVI століття." TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych 5, no. 13 (November 5, 2019): 23–32. http://dx.doi.org/10.31743/teka.5702.
Full textAbstract:
Стаття досліджує питання походження стилю бароко в українській літературі. Наводяться твердження видатних українських медієвістів ХХ століття (Володимир Перетц, Михайло Возняк, Дмитро Чижевський,) і сучасності (Вікторія Назарук, Богдана Криса, Валерій Шевчук). На появу стилю бароко мали вплив як українська народна творчість, так і польське віршування, що з'явилося на українських землях після підпорядкування їх Польщі на Люблінському сеймі 1569 року. Важливе значення для розвитку українського бароко мали контрреформаційні зміни у тодішній Речі Посполитій. Саме 80-ми роками ХVІ століття варто датувати виникнення цього стилю в українській літературі невдовзі після його появи у польському письменстві (Чеслав Гернас). Першим бароковим віршем є геральдична поезія Герасима Смотрицького 1581 року на герб князя Острозького в Острозькій Біблії, що була першим повним виданням Святого Письма українською мовою. У поезії виразно виявляється вплив польських стемматів у тлумаченні символіки герба шляхтича. Ще одним прикладом раннього бароко є Хронологія Андрія Римші, що також була надрукована того ж року в острозькій друкарні. У цих творах поєднується ренесансний (невластивий середньовіччю) зміст і барокова форма.
13
Слюсаренко, Павло. "АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ В БОРОТЬБІ ЗА УКРАЇНСЬКУ НАЦІОНАЛЬНУ ДЕРЖАВНІСТЬ У ЛИСТОПАДІ 1920 РОКУ." Воєнно-історичний вісник 39, no. 1 (July 10, 2021): 23–37. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-39-1-23-37.
Full textAbstract:
Cтаття підготовлена на основі маловідомих сторінок в історії боротьби українського народу за свою національну державність у період Російсько-польської війни, на завершальному етапі її активної фази у листопаді 1920 року. Розкрито причини та особливості прийняття рішень українським державним і військовим керівництвом щодо продовження збройної боротьби самотужки, після втрати союзницької допомоги з боку Польської Республіки. Розкрито маловідомі факти підписання російсько-польського перемир’я, тактики бойових дій між червоноармійськими та українськими військами на лівому березі Збруча. Вказано на головні причини поразок і невдач Української армії, які призвели до відступу на польську територію з подальшим її інтернуванням.
Ключові слова: Українська Народна Республіка, Російсько-польська війна, армія УНР, Військо Польське, Польська Республіка, командувач, старшина, козак.
14
Турчак, Леся Іванівна. "ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕСТОРА ГОРОДОВЕНКА В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ." Питання культурології, no. 37 (May 28, 2021): 80–92. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236002.
Full textAbstract:
Мета статті — з’ясувати внесок Нестора Городовенка в музичне мистецтво не лише України, а й у світову культуру. Методологія дослідження ґрунтується на принципах системності та історизму. У статті використано методи наукового дослідження, серед яких дослідницько-пошуковий та джерелознавчий, системно-аналітичний, біографічний та метод типологічного аналізу, а також культурологічні й мистецтвознавчі теорії та розробки (теорія сучасного хорового мистецтва, теорія інтерпретації). Наукова новизна полягає у дослідженні творчої діяльності педагога, громадського діяча, хормейстера Н. Городовенка з акцентом на популяризацію національно-пісенної спадщини та хорової музики українських композиторів. Висновки. Проаналізовано творчий шлях Н. Городовенка і доведено, що попри відсутність спеціальної музичної освіти, маестро, опираючись на пісенну практику українського народу, власний талант і музичну самоосвіту, зміг розвинути і презентувати українське хорове мистецтво як в Україні, так і за її межами. Його творча діяльність за кордоном допомагала зберегти національну і культурну ідентичність та знайомити світ із українською культурою та мистецтвом. Зауважимо, що попри грандіозні успіхи за кордоном, в УРСР про тріумфи й здобутки хору і хормейстера інформації не було. Своєю діяльністю він популяризував національно-пісенну спадщину та хорову музику українських композиторів. Виявлено, що серед вагомих здобутків Н. Городовенка успішна діяльність керованих ним колективів; розвиток української хорової музики; виконання європейської духовної музики; творча діяльність у мистецькому середовищі української діаспори Канади у 50–60-х рр. ХХ ст. З’ясовано, що авторська методика творчої діяльності Н. Городовенка є вагомим внеском у розвиток і інтерпретацію української народної пісні, популяризацію хорової музики та української культури.
15
Kapliyenko-Iliuk, Yuliya. "Календарно-обрядові пісні в хорових інтерпретаціях Андрія Кушніренка." Музичне мистецтво і культура, no. 24 (July 3, 2017): 20–30. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-24-20-30.
Full textAbstract:
Мета статті – аналіз обробок українських народних пісень А. Кушніренка та виявлення особливостей його композиторського мислення на прикладі хорових інтерпретацій календарно-обрядових пісень. Методологія. Застосовано методи історико-культурологічного, теоретичного та жанрово-стильового аналізу, що дозволило визначити особливості обробок календарно-обрядових пісень в контексті дослідження музики композитора. Наукова новизна полягає у висвітленні принципів хорових обробок календарно-обрядових пісень, аналізі творів Андрія Кушніренка – буковинського композитора, творчий стиль якого малодосліджений у сучасному музикознавстві. Висновки. Творчість Андрія Кушніренка – зразок поєднання фольклору та професійного мистецтва. Композитор створює високої майстерності обробки, де проявилося власне творче бачення народно-музичних образів у зв’язку з традиціями української професійної школи в галузі обробок народних джерел.Ключові слова: обробки народних пісень, календарно-обрядові пісні, хорова творчість, композитори Буковини, творчість Андрія Кушніренка.
16
Гутник, Ірина Миколаївна. "Балетмейстерська творчість Олексія Гомона в контексті народно-сценічної хореографії України." Танцювальні студії 4, no. 2 (December 29, 2021): 117–25. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.2.2021.249287.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у виявленні особистого внеску балетмейстера Олексія Гомона в розвиток народно-сценічного хореографічного мистецтва України. Методологія. Для досягнення мети застосовано загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного рівнів: аналіз і узагальнення науково-теоретичних основ дослідження, хронологічний метод. Висновки щодо особливостей балетмейстерської творчості О. Гомона зроблено на основі аналізу виявленого комплексу джерел: хореографічних творів митця, інтерв’ю з ним, спогадів колег та артистів. Наукова новизна. У дослідженні вперше здійснено комплексний аналіз основних етапів становлення та розвитку балетмейстерської творчості О. Гомона; введено у науковий обіг фактологічний матеріал (інтерв’ю з митцем), який до цього часу не був опублікований. Висновки. Балетмейстерська творчість О. Гомона є синтезом досягнень декількох поколінь українських хореографів у сфері сценічної інтерпретації народного танцю, вона заснована на народних традиціях та творчо оброблена, збагачена досвідченим, майстерним танцівником і талановитим багатоплановим постановником. Значний вплив на творчість талановитого балетмейстера О. Гомона мала співпраця з генієм української народної хореографії П. Вірським. Яскравою віхою у творчому житті митця стала балетмейстерська діяльність у Державному шахтарському ансамблі пісні і танцю «Донбас», а згодом у Національному заслуженому академічному українському народному хорі ім. Г. Верьовки. Танцювальні номери та вокально-хореографічні композиції, створені О. Гомоном, і до сьогодні залишаються улюбленими як в артистів, так і в глядачів. Балетмейстерська творчість О. Гомона, його професійна діяльність – це вагомий внесок у розвиток народно-сценічного мистецтва України, який полягає в розширенні тематики сценічних українських народних танців; збагаченні народної танцювальної лексики завдяки вмілій обробці фольклорного матеріалу; створенні значної кількості масштабних пісенно-танцювальних композицій, які заслужено вважаються кращими зразками вокально-хореографічних форм народного мистецтва.
17
Kruk, Alina. "Use Of Local Folk Songs As Prezervation Of Cultural Heritage In Literary Worcs Of I. Ohiienko, I. Nechui-Levytskyi, Panas Myrnyi And T. Hardy." IVAN OHIIENKO AND CONTEMPORARY SCIENCE AND EDUCATION SCHOLARLY PAPERS PHILOLOGY, no. 17 (December 1, 2020): 172–77. http://dx.doi.org/10.32626/2309-7086.2020-17-2.172-177.
Full textAbstract:
У статті розглядаються пісенна культура у світосприйнятті І. Огієнка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та Т. Гарді, витоки народного фольклору, культурні цінності закладені в звичаях та обрядах. Пісенна творчість охоплює життя як окремої людини, так і всієї нації у всіх проявах від давніх часів до сьогодення. Саме пісенну творчість поціновував та досліджував й І. Огієнко, називаючи наші пісні тихим раєм, привабливими ча-рами, солодкими та чарівними. Фольклорні мотиви зустрічаються у творі «Дві московки» І. Нечуя-Левицького. Дуже влучно І. Нечуй-Левицький поєднує українську народну пісню з красою природи. Письменник не просто створює пейзажне тло, а передає своє сприйняття при-роди. І. Нечуй-Левицький влучно та ретельно описує передвесільні обряди, супро-воджуючи їх жалібними піснями. Поціновувачем української народної пісенної творчості був і Панас Мирний. У творі «Повія» автор прикрашаючи усіма барвами зображує нам спів колядки, доносить до нас спів божественної великодньої пісні. Багатством пісенної творчості виділялось не лише українське письменство, а й англійське. Розглянемо, принаймні, творчість Томаса Гарді, а саме його ро-ман «Під деревом зеленим». Зовсім іншим постає з пісень образ парубка Діка Деві з твору «Під деревом зеленим» Томаса Гарді. Автор нас знайомить з персо-нажем ще на самому початку твору та, за допомогою пісні, показує його веселу вдачу, бадьорість та молодість. За допомогою пісні та манери співу автор описує риси характеру містера Шайнера, а саме гординю неналежне почуття власної вищості, кращості; невідповідної самооцінки, пихи, бундючності. Письменник навіть звертається до народної демонології поєднуючи з фольклорним матеріа-лом на сторінках свого художнього твору. Аналізуючи світогляд І. Огієнка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та Т. Гарді, ми побачили, що автори глибоко занурюються в національні культурні тра-диції. У творах виразно виявляється взаємодія між авторською прозою та фольклор-ним матеріалом через майстерну реалізацію митців народнопісенних традицій, від-чувається тривала взаємодія авторів з фольклором та сільськими традиціями.
18
ГОЛОВКО, ОЛЕКСАНДР. "Місце українського права у правових системах Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій." Право України, no. 2020/01 (2020): 159. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-159.
Full textAbstract:
Сучасний етап державотворення в Україні, формування правової держави та громадянського суспільства вимагають продовження дослідження історії українського права з нових методологічних позицій. Особливо складними для вивчення є тривалі періоди, коли українська нація не мала власної національної держави. Серед них особливим є час перебування українських земель у складі Австрій ської (Австро-Угорської) та Російської імперій наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. Позитивне право, законодавство мали імперський характер, спрямовувалися на остаточну ліквідацію української державності й права. Під загрозою, особливо в Російській імперії, перебувала сама національна ідентичність українців, існування української культури і мови. За таких обставин вкрай важливо досліджувати історію українського права як правової традиції, яка проявлялася у культурно-правовій ідентичності українського народу, його правовій свідомості, правовій пам’яті, звичаєвому праві, реальному регулюванні правових відносин. Метою статті є історія українського права, української правової традиції під владою Австрійської (Австро-Угорської) та Російської імперій. Специфіка дослідження вимагала застосування поруч із загальнопоширеною методологією звернення до феноменологічного підходу щодо дослідження історико-правових явищ і процесів, доробку німецької історичної школи права, культурологічно-цивілізаційного підходу. Після остаточної ліквідації автономії України у складі Російської імперії українське право діяло на її території до 1840-х років. Українська правова традиція проявлялася у чинності норм Статуту Великого князівства Литовського, магдебурзького права, місцевому звичаєвому праві. Про його характер свідчить зміст кодифікаційних пам’яток українського права, які не набули чинності: “Зібрання малоросійських прав” 1807 р. та “Звід місцевих законів західних губерній” 1837 р. Звичаєве право стосувалося переважно питань власності, зобов’язань, сімейного та спадкового права. Питання злочинів і покарань врегульовувалися лише окремими нормами звичаєвого права. Обидві імперії прагнули встановити повний контроль за публічно-правовою сферою. Важливу роль відіграв і доробок української національно свідомої інтелігенції, яка досліджувала, зберігала і логічно структурувала українське право.
19
Тертична, Анна. "Часописи посольства УНР в Софії: інструмент промоції України в Болгарії." Український інформаційний простір, no. 2(8) (November 15, 2021): 209–18. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2(8).2021.245883.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню часописів посольства УНР в Софії. Обґрунтовується теза про те, що для перших українських дипломатів важливою місією стало відокремлення у свідомості болгар України від Росії, до якої болгарський народ почував деякий сентимент через допомогу в боротьбі за незалежність. Таким чином, перед першими українськими дипломатами постало складне завдання: представити ідентичність молодої української держави та забезпечення її розпізнавання на міжнародній арені.
У статті підкреслюється, що відчуваючи потребу бути незалежними у своїй роботі від редакторської політики окремих болгарських видань та необхідності вчасного реагування на розвиток подій в Україні та навколо неї, українські дипломати вирішили видавати неперіодичний часопис «Украинско Слово», який передував появі двотижневого часопису «Украинско-български Преглед». Усі випуски часопису «Украинско Слово» публікували огляди останніх подій в Україні, повідомлення про найважливіші публікації іноземної преси на українську тему, новини з «дипломатичного життя», підтвердження визнання самостійності УНР іноземними урядами та ін.
Окреслено, що редакційний комітет часопису «Украинско-български Преглед» ставив за мету ґрунтовно інформувати болгар про історію, культуру та літературу України, поширення думки авторитетних болгарських поетів та письменників про українсько-болгарські зв’язки. Крім того, в умовах недостатньої уваги болгарських ЗМІ до українського питання збільшувався обсяг новинного блоку.
З’ясовано, що дипломати посольства УНР вдалися до ідеї видання власного часопису як способу масової комунікації з болгарським суспільством. «Украинско-бьлграски Преглед» можна вважати прототипом сучасних інтернет-сторінок дипломатичних представництв та акаунтів у мережі Фейсбук, враховуючи подібність цілей та завдань, які стоять перед сучасною публічною та культурною дипломатією як її складником.
Зроблено висновок про те, що часопис «Украинско-български Преглед» є унікальним джерелом для міждисциплінарних досліджень відносин між Українською Народною Республікою, яка боролася за утвердження своєї державності та Царством Болгарія, керівництво якого мало готовність підтримати молоду країну в умовах складної геополітичної ситуації в Європі після закінчення Першої світової війни. Глибокий аналіз змісту публікацій журналу дозволить сучасним дослідникам глибше зрозуміти цей період українсько-болгарських міжкультурних взаємин, а також витоків офіційної публічної дипломатії між Україною та Болгарією.
20
Makar, Vitaliy. "Українці Канади та їх роль у відстоюванні української державності." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 41 (June 26, 2020): 11–18. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.11-18.
Full textAbstract:
Cтаття присвячена вивченню діяльності як українських етнічних організацій на території Канади, так і окремих осіб, відомих канадських політиків українського походження, щодо лобіювання української державності перед урядом Канади. Цілком зрозуміло, що тісні дружні міждержавні стосунки між обома державами склалися після проголошення України незалежною. Особливо Канада підтримує Україну в теперішній, важкий час у протистоянні із російською агресією. Безперечно, офіційна Канада, не зовсім могла відверто говорити про українську державність до 1991 р. Але, очевидно, вона постійно відчувала тиск з боку української громади, мається на увазі 1920-1980 рр., щодо лобіювання інтересів Материкової Батьківщини. Відомо що Канада достатньо толерантно та приязно ставилась до змагань українців за свою державність. До 1923 р. на території Домініону функціонувало дипломатичне представництво Західноукраїнської Народної Республіки, представники української громади Канади були делегатами на Паризьку мирну конференцію після Першої світової війни, утворення та діяльність Комітету українців Канади (в подальшому Конгресу українців Канади), участь у відстоюванні українських інтересів першого канадського українця у Федеральному парламенті Михайла Лучковича, діяльність та промови Сенатора українського походження Павла Юзика – всі ці речі дають підстави говорити про увагу Канади до українського питання.
21
Турчак, Леся Іванівна. "ТВОРЧІСТЬ ІЛЛІ РЄПІНА У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА СВІТОВОЇ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 204–15. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245945.
Full textAbstract:
Мета статті — виявити внесок художника-реаліста, педагога І. Рєпіна в українське та світове образотворче мистецтво. Методологія дослідження ґрунтується на принципах системності та історизму. Використано методи наукового дослідження: дослідницько- пошуковий, джерелознавчий, системно-аналітичний та біографічний. Наукова новизна. Досліджено творчість І. Рєпіна як представника української культури, оскільки ідеологія Російської імперії розглядала діяльність митця у контексті російського, а згодом радянського мистецтва. Висновки. Досліджено та проаналізовано творчий шлях І. Рєпіна і доведено, що попри те, що художник жив і працював у Санкт-Петербурзі та Москві, його діяльність тісно пов’язана з Україною. Тематика багатьох творів художника відображає історію, традиції українського народу. Митець ґрунтовно готувався до написання робіт — консультувався з істориками, досліджував життя, побут, українські національні костюми. Герої його картин передають внутрішні переживання людей, силу характеру, адже художник довго працював над створенням картин, детально продумував сюжет і ідею. Твори І. Рєпіна є зразком високої професійної підготовки митця, вирізняються національною тематикою та ідейним змістом. Визначено, що в останні десятиліття життя і творчості І. Рєпіна художні методи та засоби, тематика робіт дещо змінилися, однак це лише підтверджує нові творчі погляди митця. Наголошено, що хоча І. Рєпін був не лише вихідцем з України, а й багато своїх шедеврів присвятив українським мотивам, красі рідної природи, побуту, мові, одягу та пісням, однак Росія його презентує як відомого представника російської школи мистецтв. Сталося це тому, що Російська імперія, а згодом СРСР, сприймала діяльність українських митців як невід’ємну складову російської культури. З’ясовано, що творчість українського художника І. Рєпіна є вагомим внеском у розвиток вітчизняного, російського і світового образотворчого мистецтва.
22
Єфименко, П. "Пам"ятки української народної словесності: ІІ. Українські обрядові пісні." Неопалима купина, no. 5/6 (2008): 87–98.
Find full text
23
Мушинка, Микола. "ВЗАЄМИНИ ГУЦУЛЬСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ІЗ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЮ НАРОДНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 32 (December 27, 2019): 104–12. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.104-112.
Full textAbstract:
9 січня 1919 р. на багатотисячному вічі у селі Ясіня на Закарпатті була обрана 42-членна Українська Народна Рада із 12-членною Головною Управою, яка проголосила Гуцульську Республіку як самостійну державу. У перші дні Гуцульська Республіка завʼязала стосунки із Західноукраїнською Народною Республікою (далі ЗУНР), прохаючи від неї військової допомоги. Неофіційна допомога у формі 23 старшин ЗУНР надійшла 18 січня 1919 р. під час походу війська Гуцульської Республіки (Національної Оборони) на Мараморошський Сиґіт, де воно зазнало поразки з боку румунської армії. З квітня 1919 р. при ЗУНР у Станиславові існувало постійне представництво Української Центральної Ради в Хусті. У червні 1919 р. Гуцульська Республіка була ліквідована румунською армією, а її представники, разом зі С. Клочураком арештовані у Брашеві. У вересні 1919 р. Дипломатична місія ЗУНР визволила гуцулів із тюрми і створила на їх основі Гуцульську сотню ЗУНР на чолі зі С. Клочураком, яка брала участь у кількох військових операціях ЗУНР, а після поразки ЗУНР залишки сотні опинилися у Чехословаччині.
24
Сарнацький, О. П., and Б. В. Бондаренко. "ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ЕМІГРАНТІВ У ТАБОРАХ ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ НІМЕЧЧИНИ ТА АВСТРІЇ У 1945–1952 РР." Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, no. 2 (50) (August 12, 2021): 114–21. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-22.
Full textAbstract:
У статті аналізується господарське життя українських емігрантів у табо- рах переміщених осіб Німеччини та Австрії у 1945–1952 рр. Після Дру- гої світової війни мільйони українців опинилися на території Німеччини та Австрії. Згідно до угоди між СРСР, США та Великою Британією. Радянські громадяни підпадали під репатріацію СРСР. Таємна угода передбачала і примусову репатріацію. Значну групу переміщених осіб складали українці. Це були полонені, остарбайтери, учасники колабора- ціоніських формувань, біженці. З політичних та національних причин багато українців не бажали повертатися до СРСР. Незважаючи на при- мусову репатріацію біля 450 тис. українців не повернулися до СРСР. Вони склали так звану третю хвилю української еміграції. Джерельною базою статті стали статистичні дані з документів того часу, спогади, періодична преса 1945–1952 років. Розглядається історіографія проб- леми. Проблема репатріації діяльності таборів інтернованих, пересе- лення в нові країни перебування, громадсько-політична діяльність нової хвилі еміграції стали предметом вивчення дослідниками. Зазначимо, що гостра заполітизованість теми й відсутність доступу до архівних дже- рел не сприяли вивченню її радянськими істориками до кінця 1980-х рр. Усе ж таки, окремі радянські історики вивчали репатріацію радянських громадян після війни та виникнення нової еміграції. У збірнику, присвя- ченому радянсько-французьким відносинам, згадувалося й про угоду із Францією про репатріацію і проблеми її проведення [1]. Радянські вчені, досліджуючи долю військовополонених і остарбайтерів, приділяли увагу і їхньому поверненню до СРСР [2]. Робилися спроби спростувати дослі- дження західних істориків, прикладом є стаття, присвячена дослідженню Миколи Толстого, у якій повторювалися пропагандистські твердження про добровільність репатріації, відсутність репресій щодо репатріантів, перешкоди західних союзників [3]. Незважаючи на заангажованість, увагу дослідників привертає монографія М. Павленка, у якій не тільки розгля- дається політика СРСР і союзних держав щодо репатріації, але й дається характеристика нової хвилі української еміграції [4]. Отже, радянські історики не зробили значного внеску у вивчення «третьої хвилі» україн- ської еміграції. У 1950–1980-х рр. історію нової хвилі української емі- грації почали досліджувати історики-емігранти. Безпосередні учасники подій намагалися оцінити чисельність, соціальний склад, країни посе- лення й особливості цієї хвилі української еміграції [5]. Детально вивча- лася діяльність українських політичних партій у 1945–1952 рр. і їхній вплив на еміграцію та стосунки з урядами зарубіжних країн [6]. Най- більш фундаментальною й ретельною працею була монографія Володи- мира Маруняка [7]. Західна історіографія, аналізуючи долю колабораці- оністських збройних формувань після війни, звертала увагу на проблеми репатріації, життя в таборах переміщених осіб, утворення нової хвилі антирадянської еміграції [8]. Отже, зарубіжна українська і західна істо- ріографії зробили певний поступ у дослідженні проблеми, хоча мали недоліки, серед яких обмежена джерельна база й заідеологізованість. Наприкінці 1980-х рр. для дослідників стали доступними раніше закриті архіви. З’явився доступ до документів радянських репатріаційних орга- нів, дипломатичних установ та органів державної безпеки. Одним із перших, проблему почав досліджувати російський історик Віктор Зем- ськов [9–12]. Він не тільки ретельно проаналізував статистичні дані та напрями радянської політики щодо репатріації, але й звернув увагу на зародження нової хвилі еміграції. Науковець хоча й визнавав порушення прав людини з боку СРСР щодо репатріантів і репресії проти них, але зазначав їхню обмеженість і вимушеність в умовах того часу. В. Земськов доводив порушення угод з боку західних союзників СРСР і їхні пере- шкоди в репатріації. Автор одним з перших висвітлив чисельність, склад, країни перебування емігрантів після Другої світової війни. Цікавий ста- тистичний матеріал у його працях є і про українську еміграцію. Іншу позицію ми знаходимо у працях Павла Поляна, який безумовно засуджує примусову репатріацію й репресії, визначає причини нової хвилі емігра- ції, і вважає дії радянського керівництва брутальним порушенням прав людини [13–15]. Наведені ним статистичні дані не збігаються з даними В. Земськова в деяких цифрах до того ж відрізняються й дефініції. Під- сумовуючи, зазначимо, що російська історіографія багато уваги приді- лила репатріації радянських громадян і значно менше зародженню нової хвилі еміграції. Відсутні комплексні дослідження післявоєнної еміграції із СРСР. У 1990-х рр. українські дослідники вивчали «третю хвилю» української еміграції на основі нових архівних джерел. Спеціальні дослідження з проблеми репатріації українських біженців і переміще- них осіб, їхнього проживання в таборах, переселення у країни Америки і Австралії з’явилися тільки на зламі ХХ– ХХІ ст. Людмила Стрільчук у дисертації і статтях визначила чисельність, склад, особливості нової хвилі української еміграції та діяльність міжнародних організацій щодо роботи з ними [16–18]. Політику західних країн щодо переселення українських емігрантів до США і Канади розглянув в дисертації Сергій Рудик [19]. У дисертації Михайла Куницького проаналізовані причини, порядок та наслідки примусової рапатріації громадян СРСР [20]. Історик вивчає боротьбу між країнами антигітлерівської коаліції щодо проблеми репатріації. Він досліджує подальшу долю репатріантів у СРСР та за її межами. На наш погляд, «третя хвиля» української еміграції потребує подальшого ретельного вивчення українськими істориками, особливо після завершення переселення з таборів переміщених осіб. Дослідивши джерела автор у статті дійшов до наступних висновків. Що у таборах переміщених осіб українські емігранти відродили традиції кооператив- ного руху в Україні при чому кооперативи відіграли значну роль у фінан- суванні культурно-освітнього життя таборів та наданні соціальної допо- моги. Кустарні та народні промисли знайшли подальший розвиток серед емігрантів і допомогли не тільки вижити їм фізично але і розвиватися духовно. Після від’їзду більшості емігрантів з Німеччини та Австрії та передачі таборів до управління владою ФРН, господарське життя в табо- рах занепадає. Досвід який українські емігранти набули у господарській діяльності у таборах переміщених осіб вони перенесли до нових країн свого поселення.
25
Єфремова, Н. "ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В КОНСТИТУЦІЙНИХ АКТАХ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ." Юридичний вісник, no. 3 (September 9, 2021): 7–14. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2179.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання розвитку доктрини природного права людини та його реалізації в конституційних актах Української Народної Республіки 1917-1918 років. У статті були пояснені причини змін у ставленні до проблеми захисту природних прав людини на початку ХХ ст. Керівники Української Центральної Ради добре розуміли, що відродження національної державності є неможливим без чіткого юридичного визначення статусу громадянина України. Особливо актуальною ця проблема стала після проголошення Третього універсалу, коли відбулось оголошення про відродження Української держави. Українська влада встала на захист життя людини та її гідності, свободи слова, друку, віросповідання. Громадянам країни гарантувались певні політичні і соціальні права без різниці статі та віку громадян. Але впроваджуючи новаторські для того часу погляди, члени Української Центральної Ради вагалися стосовно остаточного вирішення питання застосування «трудового принципу». Він фактично впроваджував нерівність громадян держави за ознаками їх соціально-класового походження, що є відвертим порушенням основного принципу правової держави - рівності усіх громадян перед законом. Частина рішень, реалізованих у конституційних актах УНР, таких, наприклад, як запровадження націоналізації землі, приватних фабрик, заводів і банків, коли приватний власник лишався беззахисним перед державою, неможливо назвати правовими. Зміст багатьох конституційних актів, виданих УЦР, містить положення щодо захисту прав представників національних меншин і це невипадково, бо в УНР добре усвідомлювали необхідність врегулювання «національного питання» як одного з найскладніших у державі. Але на заваді успішного розвитку доктрини захисту основних прав людини і громадянина в Українській Народній Республіці постали не тільки такі чинники, як брак правників та низька правова обізнаність громадян країни. Реальне обмеження прав людини і громадянина в Українській Народній Республіці було запроваджено командуванням німецьких окупаційних військ всупереч волі українського легітимного уряду.
26
АБАКУМОВА, Вікторія. "ОНОВЛЕННЯ РЕПЕРТУАРУ УКРАЇНСЬКИХ КІНОСТУДІЙ В УМОВАХ ПРОЦЕСУ ПЕРЕБУДОВИ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 18 (March 30, 2021): 199–209. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226504.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження. Показано, що діяльність українських кіностудій у період процесу Перебудови 1985 – 1991 рр. є важливою сторінкою історії культурного життя та суспільно-політичного процесу України. Аналізується процес оновлення репертуару українських кіностудій в умовах Перебудови. Важливим в цьому контексті стало дослідження чинників, що сприяли тематичному оновленню кінострічок. Методологія дослідження. В основі методології дослідження лежать принципи історизму, об'єктивності та наукової спроможності. У статті проаналізовано стан наукової розробленості проблеми у вітчизняній історіографії. Визначено основні концептуальні підходи до вивчення проблеми. Наукова новизна полягає у розкритті тематичних особливостей репертуару українських кінострічок в період системних змін 1985 – 1991 рр. за архівними матеріалами. Представлена наукова робота має наукову новизну в контексті української історіографії. Висновки. З’ясовано чинники оновлення репертуарного портфелю: по-перше, нова тематики була визначена новими тематичними планами т. зв. державного замовлення, які зазнали корінних змін в результаті реформаторського курсу влади. По-друге, вивільнення від цензури зумовлювало еволюцію суспільного погляду стосовно минулого; підштовхувало митців до перетворення власних творів на інструмент політичного протистояння народної опозиції владі. Заради підтримки курсу влади з’явилися кінотвори антиалкогольної тематики. Тематичними планами державного замовлення передбачалося створення фільмів на тему, що націлювала митців на актуалізацію українських національних мотивів. Ця робота йшла паралельна зі заохоченням митців до запровадження української мови до творів вербальних видів мистецтва. Завдяки цьому підвищився інтерес митців державних кіностудій ігрового кіно до української літератури й драматургічної класики. Це розмаїтило вітчизняний доробок кінематографічних творів історичного жанру. Тема історичного минулого українського народу посіла провідне місце в репертуарі українських кіностудій. Після чорнобильської аварії екологічна тема однією з перших отримала незаангажоване художнє висвітлення. До тем, що не могли повноцінно втілитися в доперебудовний час, належали фільми з релігійної тематики.
27
Линчак, І. М. "Українські прикмети в контексті народної пісні." Літературознавчі студії, Вип. 15 (2006): 58–62.
Find full text
28
Линчак, І. М. "Українські прикмети в контексті народної пісні." Літературознавчі студії, Вип. 15 (2006): 58–62.
Find full text
29
Майструк, В. В., Д. В. П’ятничук, Г. О. П’ятничук, and І. Г. Цап. "ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ДОБРОВІЛЬНИХ СПОРТИВНИХ ТОВАРИСТВ СТАНІСЛАВА ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1945–1967 рр.)." Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), no. 9 (March 21, 2022): 161–65. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2021.9.21.
Full textAbstract:
У статті подано матеріали аналітичного дослідження періоду заснування і розвитку добровільних спортивних товариств Станіслава після Другої світової війни. На нашу думку, ці історичні матеріали розкривають можливості систематизації знань молоді у галузі національно-патріотичного фізичного виховання і спорту. Сучасні соціально-економічні і політичні трансформації українського суспільства, що супроводжуються, окрім іншого, зниженням рівня життя населення, його соціально-майновим розшаруванням, пропагандою жорстокості, бездуховності, насильства, вплинули на моральні норми і цінності молодого покоління. Молодь виявилася неготовою до сприйняття змін, які відбуваються у всіх сферах життєдіяльності. Тому найголовнішим пріоритетом гуманітарної політики в Україні і важливим складником національної безпеки має стати патріотичне виховання молоді, котре вплине на усвідомлення нею власної ідентифікації зі своєю Батьківщиною, відчуття гордості за досягнення свого народу, необхідності збереження унікальності культури країни та захисту інтересів власного народу. Крізь призму наукового дослідження розвитку добровільних громадських організацій національно-патріотичне виховання набуває характеру системної і цілеспрямованої діяльності освітніх закладів, органів місцевого самоврядування, організацій громадянського суспільства, громадян з формування у людини і громадянина високої національно-патріотичної свідомості, почуття відданості своїй Українській державі. В основу нашого дослідження покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму та утвердження національних цінностей молоді. Важливим складником нашого дослідження є поширення інформації про досягнення наших співвітчизників та їхній внесок у скарбницю світової цивілізації, зокрема у сферах спорту, освіти, науки, висвітлення внеску представників корінних народів та національних меншин України та громадян інших держав у боротьбу за державну незалежність і територіальну цілісність України, процес її державотворення, вітчизняну наукову, духовно-культурну спадщину.
30
Павленко, І. "Українські народні духовні пісні (художні особливості та побутування)." Література. Фольклор. Проблеми поетики, Вип. 34 (2010): 309–15.
Find full text
31
Бермес, І. "Українські народні пісні як об"єкт наукової рефлексії." Музикознавчі студії, Вип. 13 (2014): 86–97.
Find full text
32
Бермес, І. "Українські народні пісні як об"єкт наукової рефлексії." Музикознавчі студії, Вип. 13 (2014): 86–97.
Find full text
33
Павленко, І. "Українські народні духовні пісні (художні особливості та побутування)." Література. Фольклор. Проблеми поетики, Вип. 34 (2010): 309–15.
Find full text
34
O.R., Mykytyuk. "VERBALIZATION OF THE ESSENCE OF UKRAINIAN IDENTITY (BASED ON THE MAGAZINE «AB IMPERIO»)." South archive (philological sciences), no. 84 (December 23, 2020): 164–69. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-84-25.
Full textAbstract:
Purpose. The purpose of the research is to find out the essence of verbalization of Ukrainian identity based on articles of the international journal «Ab imperio». The aim is to consider the following tasks: to find out the inconsistency of certain publications of the weekly with historical facts, to declare the appearance of Ukrainian printed monuments as a phenomenon of national identity and to show the need to publicize knowledge about the Ukrainian heritage of the Hetman and Cossack era.Methods. The article uses: a) the method of contextual analysis, which reproduces the information on the Ukrainian issue on the basis of the analyzed journal; b) a contrasting method, as there are two mutually incompatible views, one of which reproduces the Ukrainian vision of the problem, the other – the Russian, which is covered by the journal's publications; c) interdisciplinary method, as the analysis of linguistic aspects includes data from history, ethnology, literature, which allows a comprehensive consideration of the research material.Results. The study makes it possible to understand that the Russian-centric position on the national Ukrainian identity distorts the essence of the Ukrainian mentality. It is proved that: 1) external factors, in particular, Ukrainian clothes, patriot's house, predominance of national dishes, characteristic mustaches and stories about people's life were only an additional element for the formation of national identity, not the main factor determining the formation of the Ukrainian nation; 2) It is logically reasoned that the designed communicative code of Ukrainians (Russian position) does not exist. It is proved that the Ukrainian language was not constructed lately. Numerous written memoirs in particular the chronicle «The Tale of Bygone Years» testify that it had existed since ancient times; 3) It is explained that the literary and written tradition of Rus’is not a Russian tradition, but a Rus' one (ie, Ukrainian); 4) The change of Ukrainian identity is not related to evangelical sects; 5) There is no need to call the Polish minority (in Lviv) a «subculture»; 6) The term «correct Ukraine» is inappropriate because it threatens the integrity of the Ukrainian state. The article refutes the thesis that Ukraine received its own identity only after the tragic events of 2014.Conclusions. Therefore, if such statements from «Ab Imperio» still shape public opinion, and Ukrainian scholars do not respond to such posts, it will lead to the understanding of the modern Ukraine on a global scale again as a subcolonial territory that cannot cope without Russia. There is need to introduce into the linguistic and mental space facts about Ukrainian traditions, national symbols, indomitable spirit and heroic heritage of the Cossack and Hetman state.Key words: language, linguistic and mental features, Rus'-Ukraine, Russia, national revival, construction of national mythology. Мета: з’ясувати суть вербалізації української ідентичності за статтями міжнародного журналу «Ab іmperio». Поставлена мета передбачає розгляд таких завдань: з’ясувати невідповідність певних публікацій тижневика історичним фактам, задекларувати вихід українських друкованих пам’яток як явища національної ідентичності та показати необхідність омовлення в різних засобах масової інформації знань про українську спадщину гетьманської та козацької доби.Методи. У статті використано: а) метод контекстуального аналізу, за допомогою якого відтворено інформацію щодо українського питання на основі аналізованого журналу; б) контрастивний метод, оскільки є два навзаєм несумісні погляди, один з яких відтворює українське бачення проблеми, інший – російське, яке висвітлюють публікації журналу; в) міждисциплінарний метод, бо до аналізу мовознавчих аспектів долучено дані історії, етнології, літератури, що дає змогу комплексно розглянути матеріал дослідження.Результати. Проведений аналіз дає змогу зрозуміти, що російськоцентрична позиція щодо національної української ідентичності спотворює сутність української ментальності. Доведено: 1) зовнішні чинники, зокрема, одяг українців, хата патріота, переважання національних страв, характерні вуса та розповіді про народне життя були лише додатковим елементом для тво-рення національної ідентичності, а не основним чинником, який визначив формування української нації; 2) про сконструйо-ваний комунікативний код українців (російська позиція) немає ніякої підстави говорити, оскільки українська мова існувала з прадавніх часів, що засвідчують численні писемні пам’ятки, наприклад, найвідоміша – літопис «Повість временних літ»; 3) літературно-писемна традиція Руси – це не російська традиція, а руська (тобто українська); 4) зміна української ідентичності не пов’язана з євангельськими сектами; 5) немає потреби польську меншину (у Львові) називати «субкультурою»; 6) термін «правильна Україна» є недоречним, бо ставить під загрозу цілісність Української держави. У статті спростовано тезу, що Україна отримала власну ідентичність після трагічних подій 2014 року.Висновки. Вербалізація суті української ідентичності крізь призму матеріалів «Ab іmperio» часто спричиняє розуміння сучасної України у світовому вимірі як підколоніальної території, яка не дає собі ради без Росії. Потрібно впроваджувати в мовно-ментальний простір факти про українські традиції, національну символіку, незламний дух та героїчну спадщину козацької та гетьманської держави.Ключові слова: мова, мовно-ментальні риси, Русь-Україна, Росія, національне відродження, конструювання національної мітологі.
35
Гусіна, О. Н. "Українська пісня у поліфонічних творах для бандури (презентація нотного видання." Музикознавча думка Дніпропетровщини, no. 13 (August 15, 2018): 154–56. http://dx.doi.org/10.15421/221815.
Full textAbstract:
Бандура – інструмент унікальних можливостей – оригінальна не лише за формою і зовнішнім виглядом, але і за внутрішнім змістом, адже народжена на нашій землі, на її струнах звучить українська душа. Бандура надихає на написання музики, яка торкається струн серця, вражає своєю щирістю і мелодійністю.
36
R., Drozd. "THE PROBLEM OF BURIAL ORGANIZATION AND HONORING THE MEMORY OF UNR SOLDIERS IN POLAND IN 1989–2005." South Archive (Historical Sciences), no. 34 (October 7, 2021): 16–21. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2021-34-3.
Full textAbstract:
After 1989, the change of the political system in Poland from a totalitarian to a democratic one allowed the Ukrainian national minority in Poland to develop its own national life. In addition to cultural and political activities, people became interested in their own history, and the process of reviving their own historical memory began. One of its elements was the problem of honoring the memory of people important to the Ukrainian nation who were buried in what is now Poland. Among the burials were the graves of UPR soldiers who found themselves in Poland and died as a result of the Polish-Bolshevik war of 1920. Under the Polish People’s Republic, their graves were both intentionally and unintentionally abandoned, and the then authorities did not agree to restore them. Such an opportunity arose only after 1989, but even here the Ukrainian community met with resistance from some representatives of central and local authorities. However, several cemeteries and buildings dedicated to UPR soldiers, Poland’s allies in the war with Bolshevik Russia, were tidied up and renovated.Key words: Poland, Ukraine, UPR, Ukrainian military cemeteries, commemoration. Після 1989 р. зміна політичної системи в Польщі з тоталітарної на демократичну дозволила українській національній меншині в Польщі розвивати власне національне життя. Крім культурної та політичної діяльності, люди зацікавилися власною історією, розпочався процес відродження власної історичної пам’яті. Одним з її елементів була проблема вшанування пам’яті людей, важливих для української нації, котрі були поховані на території нинішньої Польщі. Серед поховань були могили воїнів УНР, котрі опинилися у Польщі в результаті польсько-більшовицької війни 1920 року та померли у Польській Народній Республіці. Згодом їхні могили були як навмисно, так і ненавмисно занедбані, а тодішня влада не погодилася на їх відновлення. Така можливість виникла лише після 1989 року, але і тут українська громада зустріла опір з боку деяких представників центральної та місцевої влади. Тим не менше, кілька кладовищ та будівель, присвячених воїнам УНР, союзникам Польщі у війні з більшовицькою Росією, були впорядковані та оновлені.Ключові слова: Польща, Україна, УНР, українські військові кладовища, вшанування пам’яті.
37
Уманець, Д. "Символіка флоролексем в українських народних піснях." Філологічні студії, Вип. 4 (2013): 141–46.
Find full text
38
Щербак, Світлана Валентинівна, and Ольга Борисівна Каневська. "Поетика вираження образу русалки в усній народній творчості." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 9, no. 2 (December 3, 2013): 319–24. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v9i2.487.
Full text
39
Данилюк, Н. "Особливості порівнянь у мові української народної пісні." Волинь філологічна: текст і контекст, Вип. 14 (2012): 38–49.
Find full text
40
Поліщук, О. "МІФОПОЕЗИС ТА ЕСТЕЗИС У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ МИТЦЯ: ФЕНОМЕН ЛЕСІ УКРАЇНКИ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 1(84) (November 22, 2018): 64–70. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(84).2018.64-70.
Full textAbstract:
Розглянуто витоки своєрідності художнього мислення відомої української письменниці Лесі Українки та його найхарактерніші риси. Міфопоезис, виявлений в драмі-феєрії "Лісова пісня", дає змогу назвати його найважливішою рисою світогляду і мислення письменниці. Досліджено роль ранніх років життя цієї людини, як заможної панночки, проведених серед міщан і селян Волині та вказано, що завдяки цьому Лариса Косач, відома під псевдонімом Лесі Українки, долучилася до культурної спадщини українського народу та його естетичної традиції, цінностей, ідеалів та ін. Крім того, вона зацікавилася народним мистецтвом, а ще міфологією і фольклором, побутом і обрядами Волині й Полісся як регіонів України, ставши їх гарним знавцем. Про це свідчить, наприклад, здійснений нею в художньому творі точний опис рідкісного природного явища, яке на Волині і Поліссі називається Перелесником. Крім того, в статті стверджується про вплив ідей гілозоїзму на світогляд, мислення та естетичні спонуки творчості письменниці, як засвідчує авторський текст і фабула її драми-феєрії "Лісова пісня". При аналізі такого явища, як "естетика чудесного", в даному дослідженні також розглянуто зв'язок естетичного і міфологічного компонентів цього художнього твору.
41
МАЛЯРЧУК, Олег, and Оксана КОГУТ. "СПІВПРАЦЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У 1988 – 2021 рр. (НА ПРИКЛАДІ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 21 (December 24, 2021): 198–207. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246915.
Full textAbstract:
Мета дослідження – в історичному контексті дослідити ефективність співпраці громадських організацій західного регіону України з органами місцевого самоврядування та державної влади (1988 – 2021) на прикладі унікальних за своєю потугою “Товариства Лева”, Івано-Франківського обласного культурно-наукового товариства (КНТ) “Рух”, Івано-Франківського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності та історизму, що передбачають розгляд окремих явищ і процесів у їх розвитку та тісному зв’язку із системою відповідних суспільних відносин; історичні факти аналізуються на фоні політичних процесів, що передбачає застосування методу порівняльного аналізу, завдяки якому з’ясовано сутність багатьох знакових для української суспільно-політичної думки подій. Наукова новизна: окреслено проблеми, з якими зустрічаються громадські організації та органи місцевого самоврядування й державної влади; узагальнено здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах; вироблено програму дій між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування і державної влади. Висновки. На сьогоднішній день в Україні створено й апробовано, але не впроваджено на загальнодержавному рівні, ефективний механізм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування й державної влади. Функцію підтримки громадянського суспільства можуть і повинні брати на себе як громадські організації, так і органи місцевого самоврядування та державної влади. На жаль, вони мають одні до одних ще багато упереджень. Творці “Просвіти” (матері українських товариств) глибоко усвідомлювали потребу творення нації та її самоутвердження в умовах іноземної окупації. Оцінюючи здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах, необхідно акцентувати увагу на справі збереження генетичної пам’яті народу. Після проголошення незалежності України постало завдання формування громадянського суспільства, відродження і розвитку духовності українського народу. “Товариство Лева”, Івано-Франківське обласне культурно-наукове товариство “Рух”, Івано-Франківське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка та інші виробили програму дій: впровадження у суспільну свідомість розуміння необхідності самоорганізації громад, активної громадянської позиції, пріоритету традиційних українських національних цінностей; підтримка української мови, історії, культури, церкви, християнської моралі; сприяння формуванню всебічно розвиненої високоосвіченої, національно свідомої, соціально активної особистості.
42
Іовхімчук, Н. "Лексика на позначення небесного простору в українській народній пісні." Типологія та функції мовних одиниць, no. 2 (2014): 120–27.
Find full text
43
Рудник, І. "Вплив української народної пісні на поетичне формування Дніпрової Чайки." Література. Фольклор. Проблеми поетики, Вип. 39, ч. 1 (2013): 361–70.
Find full text
44
Іовхімчук, Н. "Лексика на позначення небесного простору в українській народній пісні." Типологія та функції мовних одиниць, no. 2 (2014): 120–27.
Find full text
45
КОВАЛЬ, Тетяна. "ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПІСНІ В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ." Humanities science current issues 3, no. 27 (May 22, 2020): 107–11. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4863.3/27.203675.
Full text
46
Волковецький, Степан, and Ігор Райківський. "ВІДЗНАЧЕННЯ 150-РІЧЧЯ ВІД ЧАСУ СТВОРЕННЯ “ПРОСВІТИ” В ПРИКАРПАТСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ім. В. СТЕФАНИКА." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 31 (December 28, 2018): 227–30. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.227-230.
Full textAbstract:
13 грудня 2018 року в ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” відбулася Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 150-річчю від часу створення “Просвіти”. Вона була організована Івано-Франківським обласним об’єднанням ВУТ “Просвіта” та кафедрою історії України і методики викладання історії Прикарпатського університету при підтримці Івано-Франківської обласної держадміністрації, Івано-Франківської обласної ради, Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Історичне значення товариства “Просвіта” в національному житті українського народу важко переоцінити. Вона виникла 8 грудня 1868 р. у Львові в умовах бездержавного існування українців, що перебували під владою двох імперій – Романових і Габсбургів. Імперська влада здавалася непорушною, а простий народ в абсолютній більшості був неписьменним. Майбутнє русинів-українців як окремого народу, відмінного від поляків і росіян-“великоросів”, могло виглядати для багатьох сучасників практично безнадійним. Політичну ситуацію влучно передав поетичним словом російський письменник українського походження (його нащадки були запорізькі козаки, що після заборони Січі переселилися на Кубань) Володимир Гіляровський у 1886 р.:
В России две напасти
Внизу власть тьмы,
А наверху – тьма власти.
Цей вірш-експромт стосувався Російської імперії, але схожа ситуація в ХІХ ст. була в Австрійській (з 1867 р. – Австро-Угорській) монархії. За умов імперської влади український народ залишався неосвіченим (рівень писемності на початок ХІХ ст. становив лише 5%), а правляча “верхівка” аж ніяк не хотіла поступатися владою. Виходило своєрідне “зачароване коло”, становище, з якого, здавалося, не було виходу. Однак тогочасна українська інтелігенція, в руслі національних рухів “недержавних народів” того часу, знайшла формулу, що принесла успіх у боротьбі за національне самоствердження. Ця формула вміщувалася в одне, але ємке слово, що дало назву новоствореній культурно-освітній організації – “Просвіта”. Щоправда, успіх в українському національному русі прийшов не відразу, це був шлях копіткої, наполегливої роботи освічених верств населення серед простолюду. Можливість для створення і діяльності “Просвіти” дали демократичні реформи і децентралізація внутрішнього устрою в Габсбурзькій монархії в 1860–1870-х рр.
47
Федас, В. "Місце збірника "Українські народні пісні" 1834 року у науковій спадщині Михайла Максимовича." Літературознавчі студії, Вип. 11 (2004): 387–94.
Find full text
48
Nikolchenko, Tamara, and Maria Nikolchenko. "Ukrainian folk songs of the stormy years (songs of captivity of the Second World War)." Bulletin of Mariupol State University. Series: Philosophy, culture studies, sociology 10, no. 19 (2020): 62–74. http://dx.doi.org/10.34079/2226-2830-2020-10-19-62-74.
Full textAbstract:
The article covers the complex processes of folk art during the Second World War, in particular slave poetry. In times of war, the creation of folk poetry is intensified, which is caused by the need to respond to events, to record them, above all, in memory. These song responses to events take place on the material of "old" samples of poetry that are already known. And «innovations» are used by participants of events and are saturated with new realities. Such is the folk song of the period of fascist captivity during the Second World War. The genesis of the poetry of captivity of the studied period can be traced on a large factual material, it is proved that genetically slave poetry of the period of the Second World War is connected with the cries of slaves and has its roots in the long history of Ukraine. These motives are still heard in the old Cossack thoughts, in which the lamentation gradually turns into a lyrical song. And during the war troubles of the twentieth century, these songs became relevant and sounded in a modern way. The article analyzes recordings of songs that reflect the grief of young girls taken to forced labor in Germany, the suffering of mothers who lose their children. Most of the analyzed works are stored in the funds of the IMFE of Ukraine, as well as in the own records of the authors of the article. The folklore of captivity, according to the authors of the article, fully reflects the deep universal feelings. It is the basis of artistic culture, because the socio-pragmatic world is conditioned by spiritual ideas about its integrity and ideals. The folklore of captivity, according to the authors of the article, fully reflects the deep universal feelings. It is the basis of artistic culture, because the socio-pragmatic world is conditioned by spiritual ideas about its integrity and ideals.
49
Снігирьова, Л. "Філософські поняття життя і смерті в українських народних історичних піснях." Народознавчі зошити, no. 3 (123), травень - червень (2015): 740–44.
Find full text
50
Гайдученко, Л. ""Своє" і "Чуже" в народних піснях українських німців XX століття." Матеріали до української етнології, Вип. 11 (14) (2012): 123–28.
Find full text