Journal articles: 'Українська мова і література'

1

Совтис, Наталія Миколаївна. "Українська мова в польській літературі ХVІ–ХІХ ст." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 9, no. 1 (October 16, 2013): 382–90. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v9i1.555.

Full text

Abstract:

У статті досліджено вплив письменників, які походили з польсько-українського пограниччя, на розвиток польської літератури. Встановлено, що література польсько-українського пограниччя стала своєрідним підґрунтям для появи «української школи» в польському романтизмі. З’ясовано особливості використання української мови у польській літературі. Виявлено специфіку вживання українських запозичень та їх вплив на фонетичну систему та словниковий склад польської літературної мови.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Овдійчук, Лілія. "Літературне краєзнавство у фаховій підготовці майбутніх учителів української мови та літератури: інтеграційний аспект." New pedagogical thought 105, no. 1 (May 17, 2021): 91–96. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-91-96.

Full text

Abstract:

У статті йдеться про літературне краєзнавство як складову історико-літературних дисциплін. Дослідниця розкриває особливості інтеграційного вивчення літературного краєзнавства у процесі підготовки майбутніх учителів української мови і літератури, визначає принципи, методи та засоби інтеграції у процесі вивчення авторського курсу «Літературне краєзнавство». У статті репрезентовано авторські літературно-краєзнавчі дослідження: післямови та передмови до перевидань раритетних книг, статті про творчість рівненських письменників за персоналіями. Їх систематизовано й запропоновано як авторський спецкурс для студентів спеціальності «Українська мова та література» й уведено до навчального плану бакалаврів 2020 року вступу. Вивчення тематичних блоків («Книговидавнича діяльність рівненської «Просвіти»: краєзнавчий аспект», «Жанрово-стильові різновиди прози письменників Рівненщини. Драматургія», «Олександр Купрін і Рівненське Полісся», «Поетична Рівненщина») відбувається із застосуванням міждисциплінарної інтеграції через змістовий (внутрішньо- і зовнішньопредметний) та діяльнісний аспекти. Основну увагу зосереджено на різних формах ознайомлення студентів із літературно-краєзнавчими матеріалами. Доведено, що у процесі такого освоєння літературно-краєзнавчого матеріалу у студентів формується інтеграційно-літературознавча компетентність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

ЛИКТЕЙ, Людмила. "РОЗВИТОК МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН ЧЕРЕЗ ДИСТАНЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ." Освітні обрії 50, no. 1 (March 15, 2020): 66–69. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.66-69.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано зміст методичної компетентності викладачів гуманітарних дисциплін педагогічних коледжів. Висвітлено основні методичні підходи щодо викладання навчальних дисциплін: методика української мови, українська мова за професійним спрямуванням, основи культури і техніки мовлення, сучасна українська мова, дитяча література з методикою навчання, іноземна мова за професійним спрямуванням (англійська, німецька, польська) тощо. Визначено роль методичної компетентності у професійному зростанні викладачів, котрі активно застосовують дистанційні та інноваційні технології навчання. Окреслено особливості впровадження дистанційних технологій навчання в сучасну систему освіти. Подано погляди науковців щодо впливу дистанційних технологій навчання на розвиток методичної компетентності викладачів гуманітарних дисциплін. Особливу увагу приділено питанню викладання навчальних дисциплін у педагогічних коледжах, їх обсягу, структурі і якості знань, умінь та навичок, що надаються дистанційно.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Кошелева, Наталя. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЙНО ОСОБИСТІСНОЇ СКЛАДОВОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ." Інноватика у вихованні, no. 14 (November 17, 2021): 200–207. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.392.

Full text

Abstract:

Стаття є частиною дослідження, присвяченого актуальній проблемі формування психологічної компетентності майбутніх учителів української мови і літератури. У статті обґрунтована необхідність системної роботи з формування досліджуваної компетентності засобами спецкурсу «Майстерня психологічної компетентності вчителя-філолога». Проведено пілотне дослідження рівня сформованості мотиваційно-особистісної складової психологічної компетентності у студентів спеціальності 014.01 «Середня освіта (Українська мова та література)» на підставі розроблених критеріїв та показників. За результатами первинного обстеження відзначено переважно середній або низький рівень мотивації студентів до отримання та використання психологічних знань у роботі вчителя і в житті в цілому, недостатній рівень розвитку емпатії, комунікативних навичок, здатності до вирішення конфліктів тощо. З метою підвищення рівня мотивації була створена студентська проблемна група, в якій проводилася системна робота за даним напрямом з використанням інтерактивних, дослідницьких і творчих методів. Повторне діагностичне дослідження показало підвищення рівня сформованості мотиваційно-особистісної складової психологічної компетентності у студентів, які працювали в складі групи. Зроблено висновок про доцільність проведення системної роботи з формування психологічної компетентності майбутніх учителів української мови і літератури засобами відповідного спецкурсу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Біличенко, Ольга. "ОСВІД ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З МЕДІАКОМУНІКАЦІЙ НА ФІЛОЛОГІЧНОМУ ФАКУЛЬТЕТІ ДОНБАСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ." Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти 1, no. 14 (July 6, 2021): 18–28. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.14.2021.236445.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено специфіку підготовки фахівців з медіакомунікацій в рамках спеціальності 014 Середня освіта. Українська мова та література. Автор наголошує на актуальності започаткування спеціалізації і визначає необхідні компетентності, що мають бути сформовані під час навчання та подає характеристику медійних умінь, притаманних майбутньому філологу. У статті розкриваються особливості підготовки фахівців з медіакомунікацій освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр» та «магістр» на основі освітньо-професійної програми Середня освіта (Українська мова і література). У межах статті детально зупиняємось на практично-діяльнісному компоненті, який охоплює групи медіаосвітніх умінь, що визначаємо як сукупність інтелектуальних і практичних дій, які забезпечують здатність особистості усвідомлено здійснювати пошук, відбір, переробку, аналіз, створення медіатексту різних стилів і жанрів, проєктування й підготовку результатів медіаосвітньої діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Багрій, Mарія Антонівна, and Галина Білавич. "НАУКОВА, ОСВІТНЯ, ПУБЛІЦИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ – ЧЛЕНІВ НТШ У ЛЬВОВІ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)." Інноватика у вихованні 1, no. 11 (May 30, 2020): 25–35. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i11.268.

Full text

Abstract:

Наприкінці 1860 – на початку 1870-х років у Галичині відбувається активізація українського національного життя, виникають перші українські інституції («Просвіта»(1868 р.), Літературне товариство імені Шевченка у Львові (1873 р.), які покликали згодом до життя численні громадські ініціативи українців, дали поштовх до створення численних освітніх, просвітницьких, молодіжних, жіночих, професійних товариств. Важливу роль у розгортанні процесів національного відродження українства відіграло Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), в яке 1892 р. перетворилося Літературне товариство імені Шевченка у Львові. У статті проаналізовано діяльність його філологічної секції. Схарактеризовано працю на ниві науки, освіти, видавничої діяльності, публіцистики її окремих представників (О. Барвінського, О. Огоновського, О. Партицького, Ю. Романчука та ін.). Окреслено їхнє значення для розвитку української науки. Акцентовано увагу на аспектах освітньо-просвітницької праці, з’ясовано їхні творчі здобутки у розвитку українського мовознавства та літературознавства, бібліотечної справи, заснування періодичних видань, пропагування української мови і літератури, поширення ідей наукового просвітництва та ін. Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ ст. увійшли в українську літературу не тільки як автори художніх творів, які вивчали учні в освітніх закладах різного типу, а й як укладачі навчальної літератури (букварів, читанок, хрестоматій, словників, підручників з історії літератури, літературознавства, мовознавства), популяризатори та дослідники творчості Тараса Шевченка, Юрія Федьковича та інших письменників тощо. Працюючи в гімназіях, Львівському університеті, вони активно вводять як мову навчання руську (українську), укладають український фонетичний правопис. Саме письменники через уживання термінів «народ», «нація», «Україна», «держава» та подібних понять призвичаювали приспаний люд до такої лексики, сприяли поширенню понять «український», «українці» замість «русини», «руський», підносячи до рівня національної свідомості населення регіону.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Качайло, Ксенія Анатоліївна, and Тетяна Михайлівна Мішеніна. "Дидактичний супровід у процесі вивчення словотвірного потенціалу невідмінюваних іменників у змісті курсу «Сучасна українська літературна мова»." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 9, no. 1 (October 16, 2013): 694–703. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v9i1.600.

Full text

Abstract:

У статті здійснено спробу розроблення дидактичного супроводу у вивченні словотвірного потенціалу невідмінюваних імен у змісті навчальної дисципліни «Сучасна українська літературна мова». Система пропонованих завдань спрямована на вивчення словотвірного потенціалу невідмінюваних іменників за напрямками: 1) особливості входження невідмінюваних імен до словотвірної системи української мови; 2) розгляд невідмінюваних імен як словотвірної бази для суфіксальних одиниць; 3) невідмінювані іменники як компоненти складних слів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Белей, Любомир. "СТАРОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ СЛІД В УКРАЇНСЬКІЙ ТА ІНШИХ СЛОВ’ЯНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ МОВАХ." Годишњак Филозофског факултета у Новом Саду 42, no. 1 (January 9, 2018): 23–33. http://dx.doi.org/10.19090/gff.2017.1.23-33.

Full text

Abstract:

Перша літературна мова слов’ян – старослов’янська мова мала особливий вплив на літературні мови всіх слов’янських народів, однак її вплив на кожну з нових літературних мов слов’янських народів був суто індивідуальним, що знаходило свій вияв у часі, тривалості, причинах та формах такого впливу. В історії української мови тривалий час, особливо в період СССР, вивчення ролі старослов’янізмів перебувало на маргінесі наукових інтересів мовознавців. Натомість наше дослідження виявляє глибинний характер впливу старослов’янської мови, тісно пов’язаної з християнських віровченням. Приховані старослов’янські сліди в сучасній українській мові можна відшукати не лише у сфері церковно-обрядової лексики: побут, наука, навіть астрологія, з якою християнство споконвіку веде безкомпромісну боротьбу, мають чимало прихованих старослов’янізмів, більшість із яких фіксують уже перші старослов’янські пам’ятки української редакції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Чорноус, Оксана. "Сучасні підходи до тлумачення мотиву номінації." East European Journal of Psycholinguistics 5, no. 1 (June 30, 2018): 25–35. http://dx.doi.org/10.29038/eejpl.2018.5.1.och.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються сучасні підходи до тлумачення терміну «мотив номінації», який останнім часом активно вживається в українській ономастиці. Автор з’ясовує семантичне наповнення понять «мотив» і «номінація», аналізуючи дефініції, запропоновані лінгвістами та психологами в лексикографічних працях, наукових розвідках. У результаті були виявлені такі істотні ознаки понять «мотив» і «номінація»: 1) ідеться про внутрішню усвідомлювану мовцем причину; 2) ця причина має особисту значущість для номінатора, є сферою його індивідуального зацікавлення; 3) внутрішня причина спонукає номінатора звернутися до ресурсів мови та обрати з-поміж готових лексем, що функціонують у мові, найбільш вдалий варіант або створити власний; 4) створюючи антропонім, мовець керується своїми смаками та вподобаннями, намагаючись досягти максимальної інформативності, милозвучності оніма. Порівнюючи їх із закладеними в дефініцію терміна «мотив номінації», автор робить висновок про деякі розбіжності, зокрема в деяких визначеннях мотив номінації інтерпретують як зовнішню екстралінгвістичну причину. Насамкінець на підставі чинного законодавства автор робить висновок про те, що термін «мотив номінації» може бути застосований до прізвищ як класу онімної лексики, зокрема в тих випадках, де творцем прізвища виступають представники державних органів або сам носій. Література References Бабій Ю. Прізвища сучасної Середньої Наддніпрянщини: дис. на здобуття наук. ступеня кандидата філологічних наук: 10.02.01 «Українська мова». Миколаїв, 2007. Булава Н. Сучасні українські прізвища північної Донеччини: дис. на здобуття наук. ступеня кандидата філологічних наук: 10.02.01 «Українська мова». Одесса, 2005. Володіна Т.С. Полісемія лінгвістичних термінів (на матеріалі сучасної німецької мови). Мовні і концептуальні картини світу, 2014, 47(1), 229-237. Єрмоленко С. Мовний смак, мода і культура мови. Мова і міжкультурна комунікація, 2014, 1, 6-16 Ільченко І. І. Антропонімія Нижньої Наддніпрянщини в її історичному розвиткові (Надвеликолузький регіон) : дис. на здобуття наук. ступеня кандидата філологічних наук: 10.02.01 «Українська мова». Запоріжжя, 2003. Кочнева Е. Концептуальные основы подготовки студентов к проектированию будущей профессиональной деятельности. Нижний Новгород: НГПУ им. К. Минина, 2013. Кубрякова Е. Номинативный аспект речевой деятельности. М.: Наука, 1986. Телия В. Номинация. Языкознание. Большой энциклопедический словарь В. Ярцева (ред). М.: Большая Рос. энцикл, 2002. C. 336-337. Торчинський М. Структура, типологія і функціонування онімної лексики української мови : дис. на здобуття наук. ступеня доктора філологічних наук: 10.02.01 «Українська мова». Київ, 2010. References (translated and transliterated) Babii, Yu. (2007). Prizvyshcha suchasnoi Serednoi Naddniprianshchyny [Surnames of Modern Middle Naddnieprianshchyna]. Ph.D. dissertation. Mykolayiv. Bulava, N. (2005). Suchasni ukrainski prizvyshcha pivnichnoi Donechchyny [Modern Ukrainian surnames of northern Donetsk region]. Ph.D. dissertation. Odessa. Volodina, T.S. (2014). Polisemiia linhvistychnykh terminiv (na materiali suchasnoi nimetskoi movy) [Polysemy of Linguistic Terms (Based on Modern German Language)]. Movni i Kontseptualni Kartyny Svitu, 47(1), 229-237. Yermolenko, S. (2014). Movnyi smak, moda i kultura movy [Language taste, fashion and culture of speech]. Mova i Mizhkulturna Komunikatsiia, 1, 6-16. Ilchenko, I. I. (2003). Antroponimiia Nyzhnoi Naddniprianshchyny v yii istorychnomu rozvytkovi (Nadvelykoluzkyi rehion) [The antroponomy of the Lower Dnieper area in it’s historical development]. Zaporizhzhia. Kochneva, E. (2013). Kontseptual'nye osnovy podgotovki studentov k proektirovaniyu budushchey professional'noy deyatel'nosti [Conception of Students Training for Design of Future Professional Activity]. Nizhniy Novgorod: Nizhniy Novgorod University. Kubryakova, E. (1986). Nominativnyy aspekt rechevoy deyatel'nosti [Nominative Aspect of Speech Activity]. Moscow: Nauka. Teliya, V. (2002). Nominatsiya. Yazykoznanie [Nomination. Linguistics.] In: Bol'shoy entsiklopedicheskiy slovar' [Large encyclopedic dictionary], (pp. 336-337). V. Yartseva, (Ed). M.: Bolshaya Rossiyskaya Entsiklopedia. Torchynskyi, M. (2010). Struktura, typolohiia i funktsionuvannia onimnoi leksyky ukrainskoi movy [Structure, typology and functioning of onymic lexemes in the Ukrainian language]. Doctor of Science dissertation. Kyiv. Джерела БПС – Большой психологический словарь / под. ред. Б. Мещерякова, В. Зинченко. СПб. : Прайм-Еврознак, 2003. Бучко Д. Словник української ономастичної термінології / Д. Бучко, Н. Ткачова. Харків : Ранок-НТ, 2012. Головин С. Словарь практического психолога / С. Головин. Минск: Харвест, 1998. Дыдынский Ф. Латинско-русский словарь к источникам римского права / Ф. Дыдынский. Москва: Спартак, 1997. ОТСП – Оксфордский толковый словарь по психологии [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.xn--80aacc4bir7b.xn--p1ai/словари/оксфордский-толковый-словарь-по-психологии/мотив Подольская Н. Словарь русской ономастической терминологии / Н. Подольская. М.: Наука, 1978. ПЭ – Психологическая энциклопедия / под. ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. СПб: Питер, 2006. СУМ – Словник української мови: в 11 т. / под. ред. І. Білодіда. К.: Наукова думка, 1970 – 1980. Sources BPS –Meshcheryakov, B. & Zinchenko, V. (Eds.). (2003). Bol'shoy psikhologicheskiy slovar' [The Great Dictionary of Psychology]. S.-Petersburg: Praym-Yevroznak. Buchko, D. & Tkachova, N. (2012). Slovnyk Ukrainskoi Onomastychnoi Terminolohii [Dictionary of Onomastic Terminology]. Kharkiv : Ranok-NT. Dydynskiy, F. (1997). Latinsko-russkiy Slovar' k Istochnikam Rimskogo Prava [Latin-Russian Dictionary of the Sources of Roman Law]. Moskva: Spartak. OTSP – Oksfordskiy tolkovyy slovar' po psikhologii [Oxford Explanatory Dictionary of Psychology]. Retrieved from: www.xn--80aacc4bir7b.xn--p1ai/словари/оксфордский-толковый-словарь-по-психологии/мотив PE – Korsini, R. & Auerbakh, A. (Eds.). (2006). Psikhologicheskaya Entsiklopediya [Psychological Encyclopedia]. S.-Petersburg: Piter. Podol'skaya, N. (1978). Slovar' Russkoy Onomasticheskoy Terminologii [Dictionary of Russian Onomastics Terminology]. M.: Nauka. Polovin, S. (1998). Slovar' Prakticheskogo Psikhologa [Dictionary of Practical Psychologist]. Minsk: Kharvest. SUM – Bilodid, I. (Ed.). (1970-1980). Slovnyk Ukrainskoyi Movy: v 11 t. [Dictionary of the Ukrainian Language]. In 11 vol. Kyiv: Naukova Dumka.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Чух Г. П. "ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ У ЗМІСТІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ВЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ: УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ КОРЕЛЯЦІЇ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (January 22, 2022): 148–53. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.317.

Full text

Abstract:

У статті досліджено проблему формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти у змісті післядипломної освіти вчителів-філологів. Закцентовано на українсько-польських культурно-історичних зв’язках під час вивчення мовно-літературних навчальних дисциплін. Відзначено, що освіта є відчутним фактором впливу на колективну свідомість нації, тому під час підвищення кваліфікації вчителів-філологів важливо включити означену тематику в зміст різних видів цієї діяльності. Доведено, що формування культури міждержавного добросусідства, міжетнічної толерантності доцільно розглядати в межах більш широкої проблеми, а саме: запровадження наскрізної змістової лінії «Громадянська відповідальність» у закладах загальної середньої освіти під час викладання української мови, української та зарубіжної літератури. Відзначено важливість формування громадянської компетентності здобувачів освіти, що передбачає як набуття національного самоусвідомлення, виховання патріотизму, так і поваги та толерантності до етносів, що населяють Україну, та народів інших країн загалом і сусідніх європейських держав зокрема. Такий підхід сприятиме виробленню навичок установлення доброзичливих стосунків із носіями різних мов, представниками різних культур, релігій.Відстежено відображення українсько-польських культурно-історичних зв’язків у змісті деяких підручників «Українська література» для закладів загальної середньої освіти. Розгляд проблеми формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти загалом і відстеження українсько-польських культурно-історичних зв’язків зокрема під час різних форм підвищення кваліфікації вчителів-філологів сприятиме вдосконаленню процесу соціалізації здобувачів освіти, сприйняття ними української культури як складника загальноєвропейської і світової спадщини. Це сприятиме розвиткові в молодого покоління прагнення будувати спільне європейське майбутнє на засадах добросусідства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Оvdiichuk, Lilia. "ІНТЕГРАЦІЙНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ B ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 111–15. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.111-115.

Full text

Abstract:

У статті акцентовано на важливому аспекті літературознавчої підготовки студентів спеціальності українська мова та літератури – вивченні курсу «Історія української літератури». Мета дослідження – визначити теоретико-методичні засади інтеграційного вивчення історії української літератури та репрезентувати формування на цій основі інтеграційно-літературознавчої компетентності майбутніх учителів української мови та літератури. У процесі роботи було використано теоретичні та емпіричні методи наукового дослідження. Аналітико-синтетичний та порівняльний методи застосовувалися в процесі вивчення наукових джерел. Емпіричний метод було використано під час вивчення питання в реальних умовах навчання. У науковому дослідженні репрезентовано зміст та методичне забезпечення інтеграційного вивчення історії української літератури. Розкрито різні види інтеграції: зовнішньопредметну, внутрішньопредметну, міжмистецьку, які реалізуються на змістовому рівні. Висвітлено взаємозв’язок із суміжними гуманітарними науками. Внутрішньопредметну інтеграцію між розділами літературознавчої науки про художню літературу, біографістику, компаративістику та між літературознавчими дисциплінами проілюстровано на прикладі опрацювання біографії та творчості письменників.Можливості міжмистецької інтеграції розкрито в процесі сприймання і розуміння художньої літератури з іншими видами мистецтв. У статті окреслено інтеграцію на діяльнісному рівні, яка відбувається шляхом упровадження в традиційний навчальний процес інновацій: технології критичного мислення, інформаційно-комунікаційних технологій; поєднання різних форм навчання: аудиторної та позааудиторної; навчальної та науково-дослідницької діяльності. У дослідженні представлено засоби (мультимедійні презентації лекцій, аудіо та відеозаписи), методи (проблемний, евристичний, ілюстрування), які застосовуються під час інтеграційного вивчення курсу «Історія української літератури». Доведено, що в процесі такого навчання формується інтеграційно-літературознавча компетентність, що виявляється через мотиваційно-ціннісний, когнітивно-рефлексивний, креативно-діяльнісний складники.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Мацько, Л. І. "Нова українська літературна мова: феномен народного духу." Вивчаємо українську мову та літературу, no. 10 (2005): 4–6.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Микола, Бровко. "КОГНІТИВНО-КРЕАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ІСТОРІЯ І МАЙБУТНЄ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (February 6, 2021): 84–89. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.366.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено аналізу української культури в контексті таких сутнісних її параметрів як когнітивність та креативність. Виявляються змістовні характеристики вказаних понять з позицій визначення структурних імперативів явищ інноваційного порядку в еволюційному вимірі української культури, що є актуальним для сьогодення. Акцентується увага на феномені української мови як культуротворчої сили, здатної активно впливати на всю українську культуру, виконувати формотворчу, націєтворчу функцію. Аргументовано, що мистецтву, сфері художньої діяльності найбільшою мірою притаманна властивість активно сприяти універсальному розвитку творчого потенціалу людини, її творчих здібностей, що є фундаментом для найрізноманітніших предметно-практичних видів діяльності людини. В цьому аспекті українське мистецтво як одна з форм української культури, а якщо висловлюватись більш конкретно і точно, українська література і публіцистика ставили такі «позаестетичні» цілі й завдання і прагнули до такого їх практичного втілення, котрі виходили на проблеми національної самосвідомості, національної ідеї, де загальнолюдські ціннісно-значимі питання сенсу буття української нації, її культури набували кардинального значення. Креативність української культури сьогодні органічно поєднується з етнокультурним розвитком, накопиченням культурно-історичного досвіду, подальшим розгортанням форм соціального буття. Досвід відіграє особливо важливу роль, оскільки у його структурі зосереджуються певні знання, навички, вміння, що переходять як певна традиція від одного покоління людей до іншого, відбувається збагачення феноменів культури в найрізноманітніших її виявах – науці, мистецтві, моралі, релігії тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Філіпчук, Георгій Георгійович, Мирослава Петрівна Вовк, Кирил Васильович Котун, and Ольга Миколаївна Ходацька. "ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНОЗНАВЧИХ ЕЛЕКТРОННИХ РЕСУРСІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ: ДОСВІД УКРАЇНИ І КАНАДИ." Information Technologies and Learning Tools 78, no. 4 (September 11, 2020): 14–31. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v78i4.3612.

Full text

Abstract:

У статті схарактеризовано потенціал електронних українознавчих ресурсів у контексті модернізаційних змін у сфері педагогічної освіти. Уточнено сутність поняття «українознавчі ресурси» як сукупності джерелознавчих праць, наукових розвідок, збірників та ін., що представлено у вимірах суміжних наук (етнопедагогіки, етнології, культурології, лінгвістики, фольклористики, краєзнавства, народознавства, етнографії, історії, джерелознавства тощо) та власне українознавчих дисциплін (українська мова, українська література, українська культура, історія України тощо) у реальному (бібліографічному, архівному) та віртуальному контекстах. Схарактеризовано досвід систематизації українознавчих електронних ресурсів в Канаді, що уможливило виокремлення таких прогресивних досягнень: створення загальнодержавного інтернет-порталу українознавства, заснування віртуальних бібліотек, центрів і лабораторій при університетах тощо. Студіювання сучасних електронних українознавчих ресурсів в українському і канадському віртуальному просторі уможливило виокремлення таких їх категорій: електронні навчальні бібліотеки й архіви, віртуальні лабораторії при університетах, українознавча періодика з їх представленням на вебсторінках чи сайтах університетських і академічних осередків, реферативні бази. Спроєктовано можливості використання електронних українознавчих ресурсів з урахуванням сучасних модернізаційних змін у педагогічній освіті на двох рівнях – на університетському (створення і розвиток ресурсних центрів, вебсайтів, порталів, електронних бібліотек; упровадження тематичних модулів, які розкривають віртуальний простір теорії і практики українознавчих студій; розміщення в електронних архівах матеріалів за результатами фольклористичної практики) і на шкільному (створення ресурсних баз на основі наявних українських і канадських українознавчих електронних джерел; активізація дослідницької роботи учнів – членів Малої академії наук України, заснування під егідою Міністерства освіти і науки України інтернет-порталу українознавства з урахуванням потреб сучасного вчителя і учня).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Русанівський, В. М. "Українська літературна мова у пешій чверті ХХ століття." Мовознавство, no. 6 (2001): 12–16.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Русанівський, В. М. "Українська літературна мова у пешій чверті ХХ століття." Мовознавство, no. 6 (2001): 12–16.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

ОВДІЙЧУК, Л. М. "ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ ІНТЕГРАЦІЙНОГО ПРИНЦИПУ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОГО ЦИКЛУ У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 3 (November 17, 2021): 67–74. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.11.

Full text

Abstract:

У статті розкрито походження слова «інтеграція», яке в античні часи означало «поповнення, відновлення», а процес передбачав об'єднування чого-небудь у єдине ціле і стосувався різних галузей суспільної діяльності. Цей термін нині актуалізовано і в освітній галузі, оскільки глобальний сплеск інформаційних потоків змушує людство шукати нові шляхи засвоєння та інтеграції знань. Мета дослідження – з’ясування філософських засад інтеграції як принципу викладання дисциплін літерату- рознавчого циклу у професійній підготовці вчителів української мови та літератури. У контексті цього дослідження з’ясовано процес пізнання, його сутність, структуру, а також розкрито інтегра- ційну основу викладання дисциплін літературознавчого циклу на основі адаптованих наукових знань, обумовлено інформативний, вольовий і смисловий складники навчання студентів спеціальності «Українська мова та літера- тура». Авторка репрезентувала принцип викладання, який поєднує пізнавальні, практичні та ціннісні аспекти професійної підготовки студентів. Створене відповідно до психолого-педагогічних вимог навчальне середовище передбачає студентоцентрований підхід, забезпечує триєдиний рівень пізнання, діалектичні принципи засвоєння знань та формування відповідних компетентностей. У статті також обумовлено застосування в освітній галузі новітніх філософських ідей, акумульованих у синер- гетиці, ноосферному вченні, загальній теорії систем. Авторка акцентує увагу на моделі сучасної освіти, зорієнтованої на формування планетарно-космічного типу особистості, яка спирається на такі засадничі філософські категорії: універсальність, цілісність, фундаменталь- ність, професійність, компетентність, гуманітаризацію, гуманізацію. Застосування принципу інтеграції у викла- данні літературознавчих дисциплін – це шлях до цілісного, адекватно організованого процесу пізнання, який забезпечує пізнавальний, культурно-світоглядний, прогностичний, аксіологічний, інформаційно-комунікацій- ний складники фахової підготовки майбутніх учителів української мови та літератури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Содомора, Андрій. "З ЛЮБОВʼЮ ДО НАУКИ І ЖИТТЯ: ПАМ’ЯТІ РОКСОЛАНИ ПЕТРІВНИ ЗОРІВЧАК." Inozenma Philologia, no. 133 (December 1, 2020): 24–27. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3167.

Full text

Abstract:

У статті автор розкриває риси життєвого шляху та науково-педагогічної діяльності професора, доктора філологічних наук, академіка АН ВШ України, дійсного члена НТШ Роксолани Петрівни Зорівчак (1934–2018). Звертаючись до світових – давніших і новіших – класиків, автор проводить паралелі зі сприйняття та генерації пам’яті у світовій літературі. У фрагментах споминів читач бачить середовище, в якому жила і творила Роксолана Зорівчак: тут протягнено духовні ниточки поєднання з родиною та вчителями. Ключові слова: Роксолана Зорівчак, історія української культури, персонологія, українська мова.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Левицька, М. "Українська літературна мова і діалекти в потрактуванні Івана Франка." Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах, Вип. 14 (2007): 94–101.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Левицька, М. "Українська літературна мова і діалекти в потрактуванні Івана Франка." Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах, Вип. 14 (2007): 94–101.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

НОВАКОВИЧ, Мирослава, Ольга КАТРИЧ, and Ярослав ХАЦІНСЬКИЙ. "РОЛЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСАХ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІЄТВОРЕННЯ У ГАЛИЧИНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX – ПОЧАТОК XX ст.)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 19 (June 30, 2021): 66–76. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233835.

Full text

Abstract:

Метою пропонованого дослідження є визначення ролі і місця музичної складової у процесах українського культурного націєтворення у Галичині в умовах панування монархії Габсбурґів. Методологія дослідження побудована на комплексному застосуванні історичного, ретроспективного та культурологічного методів. Історичного – у висвітленні історичних реалій соціо-політичного буття галицьких українців в умовах імперії Габсбургів. Ретроспективного – в аналітичній реконструкції культурних форм публічної реалізації національного самоусвідомлення українців Галичини на межі XIХ–XX ст. Культурологічного – при естетичній оцінці мистецьких явищ та форм, що народжувалися в культурному просторі підавстрійської Галичини досліджуваного періоду і сприяли українському націєтворенню на цих теренах. Наукова новизна здійсненої розвідки полягає у виокремленні культурно-мистецької сфери як аналітичної оптики, що дає змогу більш повно осмислити й оцінити історично вагомі процеси формування української ідентичності галичан у мультикультурному соціумі імперії Габсбургів. Висновки. У розбудові української національної культури у Галичині другої половини XIХ – початку XX ст. вагоме місце відігравала діяльність численних музичних товариств, а також творчість галицьких композиторів, пов’язана з поетичним словом Т. Шевченка. Ці фактори стали вагомим чинником подолання германізації і полонізації галицького населення, що перебувало в умовах, де українська мова була усунута з публічного життя і деколи навіть з домашнього вжитку. Частково цю проблему вдалося подолати завдяки творчій діяльності О. Нижанківського, Д. Січинського, Ф. Колесси, Г. Топольницького, Я. Лопатинського. Згадані композитори зверталися до текстів відомих письменників, які репрезентували українську літературу в підросійській Україні (О. Кониський, Б. Грінченко, Леся Українка, А. Кримський) і в підавстрійській Галичині (І. Франко, У. Кравченко, В. Пачовський, Б. Лепкий, О. Луцький). У такий спосіб вони утверджували та пропагували не лише українську музику, але й українське слово, пробуджуючи своєю творчістю “виразний дух нації”.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Sharova, Tetiana, Alina Zemlianska, and Sergii Sharov. "ANALYSIS OF BACHELOR’S CURRICULUM OF THE SPECIALTY 014.01 SECONDARY EDUCATION. UKRAINIAN LANGUAGE AND LITERATURE." Naukovì zapiski Nacìonalʹnogo unìversitetu «Ostrozʹka akademìâ». Serìâ «Fìlologìâ» 1, no. 8(76) (December 19, 2019): 119–22. http://dx.doi.org/10.25264/2519-2558-2019-8(76)-119-122.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

ЄЩЕНКО, Тетяна Анатоліївна. "КОЛЕКТИВНИЙ АДРЕСАНТ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ: КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ." Мова, no. 35 (July 29, 2021): 85–91. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237790.

Full text

Abstract:

Мета статті – опис лінгвоперсонологійних виявів колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття як літературно-мовного феномена, окреслення динаміки зрушень та стильові тенденції іміджу митців постколоніального українського дискурсу. Джерельною базою розвідки слугують поетичні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують текстову категорію «колективний адресант». Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс постколоніальної епохи та його складники (колективний адресант↔текст↔адресат), а предметом – художні образи української поезії 1990-х років як виразники колективного адресанта «дев̓ятдесятників». Джерельною базою обрано віршовані твори сучасних українських поетів В. Виноградова, Р. Скиби, І. Павлюка, Л. Мельник, М. Кіяновської, Н. Нежданої, А. Дністрового, В. Балдинюк, С. Жадана, О. Галети, В. Махно, Д. Кубая, Н. Дички, О. Яковини, Н. Федорака, П. Михайлюк, П. Вольвача, А. Бондаря, І. Бондаря-Терещенка, О. Сливинського та ін., що уміщені в літературних часописах, журналах, газетах («Березіль», «Кальміус», «Сучасність», «Курʾєр Кривбасу», «Літературна Україна», «Тернопіль вечірній», «Дніпро», «Світо-вид», «Дзвін», «Дніпро», «Слово просвіти» «Слово і час», «Західний курʾєр», «Світ молоді», «Київ», «Українська культура», «Дивослово» та ін.), антологіях поезій («Іменник» (1997), «Девʾятдесятники» (1998), «Антологія нової української поезії» (1998), «Дивовид» (1997), «Антологія нової української поезії» (1998), «Боян-97», «Пастухи квітів» (1999), «Цех поетів» (1999) та ін.). Результатом наукового пошуку стало опрацювання концепції антропоцентричної природи поетичного тексту, в якому адресант і адресат складають інтерактивний комунікативний ланцюг, а художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками закодований у віршованій формі. Подано також характеристику стильових мовних ознак іміджу митців. Висновком є те, що кожна культурно-історична епоха витворює мікрообраз часу, виробляє власний спосіб художньо-образного осмислення і бачення світу. Українські поети покоління «1990» – це знакова спільнота письменників, що народилася орієнтовно в один час і має спільний життєвий досвід, і як наслідок – ідентичність способів рефлексії, спорідненість емоцій, проблем, зацікавлень. Ці автори характеризуються спільним досвідом так званого поколіннєвого переживання, що визначило їх подальше духовне зростання й формування свідомості. Молодіжна поетична група «1990» у своїх поетичних збірках нарешті позбулася комплексу меншовартості колоніальної нації, сформувала унікальну манеру письма, виступила проти так званого методу «соціалістичного реалізму» у літературі, зафіксувала протест проти офіціозу й ідеологічної заангажованості у художній словесності, утвердила гендерну рівність у поезії. Визначаємо лінгвоперсонологійні вияви колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття: сарказм, депресивний синдром, почасти мода на деконструкцію, колажність техніки, кліповість, фрагментарність бачення світу, стилістична какафонія, змішування жанрів, гіперболізм та цитатність мислення, антипоетичність, антиестетичність, іронічна позиція щодо усталених зворотів, синтез сучасного європейського світогляду з притаманними тільки українському менталітету способу сприйняття міфів, образів та метафор, гра з етноміфологемами українського віршування, етнототожніми елементами етнокультури, мовно-естетичний радикалізм, пародійність, гротескність, стилістчні варіації, семантично-деструктивні експерименти з усталеними поетизмами, фразеологізмами, відомими у національній і світовій культурі текстами, прецедентними іменами, деконструктивістська гра з узуально-«стертими» метафоричними образами з метою подолання тиражованості, автоматизму їх сприймання, знижена мова як масово-естетична реакція на нормотворчість, стандартність мови та пуризм, зорієнтованість на маси, тобто «середню» людину, без переваг та духовної вишколеності, кітчева естетика письма, уведення у поезію кліше мас-медіа-простору, ідеологізованих висловів тоталітарного режиму, які творчо модифікуються авторами шляхом іронізування та заперечення, нівелювання канонізованого сентиментального ставлення до історичних та релігійних істот, будь-яких авторитетів, розширення мовно-естетичних горизонтів поетичного слова (сленг, суржик, діалектизми), відчуження від соціальних інститутів, політики, панівних ідеалів та ідеологій, семантико-стилістичні мотиви самотності, порожнечі та спустошення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Колоїз, Жанна Василівна. "Проект українського «Словника прецедентних феноменів»." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (October 27, 2017): 139–60. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.97.

Full text

Abstract:

У статті порушено проблему прецедентності загалом та лексикографування прецедентних феноменів зокрема, розглянуто принципи лексикографування прецедентних імен та прецедентних висловлень, запропоновані Д. Гудковим, проаналізовано наявні зразки словникових статей. Представлено наукове підґрунтя для розробки проекту перш за все українськомовного «Словника прецедентних феноменів». Зосереджено увагу на особливостях добору корпусу фактичного матеріалу, його систематизації, на труднощах, із якими зіштовхуватимуться лексикографи. Акцентовано, що реєстр проектованого словника повинен містити передусім зразки одиниць, які демонструють так звану сильну прецедентність, становлять ядро культурної пам’яті народу, зберігаються у свідомості більшості носіїв мов. Виокремлено основні елементи лексикографічного аналізу прецедентних феноменів: 1) форму вербалізації (прецедентне ім’я; прецедентне висловлення; прецедентний текст; прецедентна ситуація); 2) рівень прецедентності (універсально прецедентний; соціумно прецедентний; національно прецедентний); 3) джерело походження (літературне (біблійне, світова література, українська література і т. ін.); нелітературне (фольклорне, міфологічне і т. ін.). В анонсованих словникових статтях передбачено наявність обов’язкових структурних елементів у вигляді енциклопедичної довідки, ілюстрації та паспортизації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Амеліна, Світлана Миколаївна. "Граматичні особливості українського перекладу німецькомовної аграрної літератури." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 14 (January 15, 2016): 5–11. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v14i0.200.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто граматичні особливості українського перекладу німецькомовної аграрної літератури. Обґрунтовано необхідність граматичних трансформацій. Визначено, що граматичні відмінності німецької й української мов зумовлюють використання при перекладі текстів аграрної тематики з німецької на українську мову таких прийомів: зміна порядку слів у реченні, додавання слів, трансформація простого речення у складнопідрядне, заміна однієї частини мови іншою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

ВІТЮК, Валентина. "ПРАВОПИСНЕ ПОРТФОЛІО ЯК ІНДИКАТОР ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ТРАЄКТОРІЇ ФОРМУВАННЯ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОПИСНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 3 (October 27, 2021): 49–56. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.8.

Full text

Abstract:

У статті зазначено, що в контексті актуальних вимог до професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів Нової української школи проблема формування та вдосконалення правописної компетентності студентів в умовах сьогодення набуває виняткової актуальності. У статті висвітлено питання забезпечення якості мовної освіти за допомогою технології портфоліо як однієї з ефективних форм накопичення та оцінювання індивідуальних досягнень студентів. Описано європейське мовне портфоліо: історію виникнення, структуру та зміст. Визначено правописне портфоліо як важливий компонент мовного портфоліо, як сучасну освітню технологію, в основу якої покладено особистісно орієнтований підхід до навчання, метод автентичного оцінювання результатів навчальної діяльності студентів у процесі вивчення правопису української мови, індивідуальну траєкторію вдосконалення правописної компетентності майбутніх фахівців Нової української школи. Проаналізовано значення правописного портфоліо для суб’єктів освітнього процесу: викладача й студента. Виділено структуру правописного портфоліо майбутнього учителя початкової школи. Запропоновано схему-зразок правописного портфоліо у системі лінгвістичної підготовки майбутніх учителів Нової української школи. У процесі роботи над науковою розвідкою використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез під час опрацювання лінгвістичної, педагогічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; теоретичне осмислення й узагальнення досвіду викладачів і власного досвіду роботи для визначення стану робо- ти з формування правописної компетентності майбутніх учителів початкової школи; емпіричні: спостереження й аналіз занять з дисципліни «Сучасна українська мова з практикумом», «Практикум з українського правопису», бесіди з викладачами й студентами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Хмельницька, Людмила. "НАЦІОТВОРЧІ ОРІЄНТИРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ТА ГРОМАДСЬКО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА." Society Document Communication, no. 14 (May 5, 2022): 65–83. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-65-83.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено життєвий і творчий шлях Бориса Дмитровича Грінченка, зокрема, розглянуто та проаналізовано основні напрямки його літературної, педагогічної, громадсько-просвітницької діяльності, а також науково-педагогічні напрацювання в галузі народного шкільництва із застосуванням принципів народної педагогіки та національних ідеалів, визначено внесок у становлення і розвиток української національної школи. Зазначено, що Б. Грінченко одним із перших, в умовах тотальної заборони поширення української мови, порушив питання застосування рідної мови у навчальному процесі, зокрема недільних шкіл. Таким закладом стала приватна школа для дівчат Христини Алчевської в с. Олексіївка Катеринославської губернії, де Борис Дмитрович шість років вчителювання (1887-1893 рр.) втілював свої ідеали побудови національної школи, таємно ознайомлюючи учнів з українською мовою. Згідно принципів народної педагогіки Б. Грінченко популяризував нові інноваційні форми та методи організації навчально-виховного процесу, не визнаючи фізичних покарань, виступаючи за зближення комунікації між вчителем та учнями. Навчання рідною мовою стало основним кредом Грінченка-вчителя. При цьому Борис Дмитрович був прихильником використання найкращих надбань прогресивних педагогів, застосовуючи діалектичну єдність мислення та мови, вважаючи останню виразником національних ознак: етнографічних, ментальних та світоглядних. Особливою увагою Бориса Дмитровича користувалася література для народного читання, якій він присвятив спеціальну статтю «Популярні книжки». Педагогічні погляди Б. Грінченка відображені і у його численних працях: «На безпросветном пути» (1905), «Якої нам треба школи» (1906), «Народні вчителі і українська школа» (1906), «Перед широким світом» (1907) та численних художніх творах про учнів та вчителів. Невідꞌємну частину громадсько-просвітницької діяльності Бориса Грінченка займає видавнича діяльність, яка особливого масштабу набула у Чернігові, де він організовує єдине в той час в Україні народне видавництво на україномовні книжки. Робота на цій ниві виявилась плідною, адже за період з 1894 по 1902 роки Б. Грінченко видав близько 50 книжок для народу загальним накладом близько 170 тисяч примірників, серед них твори видатних класиків. Видатною заслугою Б. Грінченка є видання чотиритомного «Словаря української мови» (1907-1909) на 68 тисяч українських слів з народної та писемної мови, що охопили період від І. Котляревського до початку ХХ століття. Попри критику видання, значною заслугою Б. Грінченка є той факт, що в Словнику представлено мовне багатство тогочасної України – від сходу до заходу, що утверджувало споконвічну ідею єднання українського народу, а отже Словник можна вважати обличчям української нації, що підняв статус української мови та утвердив право народу на самовизначення. Головним сенсом життя та діяльності Б. Грінченка була боротьба за українську національну справу. Так, у своїх «Листах з України Наддніпрянської», надрукованих у газеті «Буковина» в 1892-1893 рр., Борис Дмитрович подає критичний огляд тогочасного суспільства, звертаючись до аналізу причин занепаду національних змагань, та висуває думку щодо активізації процесів відродження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Ковальова, Тетяна. "ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ: ЧЕСЬКИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 78–92. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-78-92.

Full text

Abstract:

Розглядаються політико-правові аспекти формування мовної політики Чеської Республіки та України в діахронічному зрізі. При зістав- ленні мовних політик цих країн бралися до уваги такі критерії: перебування під окупацією інших держав; чи була національна мова офіційною під час пе- ребування країни під окупацією; найчисельніша етнічна група в країні на мо- мент закріплення державної/офіційної мови; наявність спеціального закону про державну/офіційну/національну мову; кількість державних (офіційних) мов у країні; ратифікація Європейської хартії та набрання нею чинності; чи надано особливий статус окремим мовам національних меншин. Історія формування Чехії протягом століть була позначена боротьбою за становлення суверенної держави, а мовна політика стала наріжним каменем будівництва ідентичності чехів. Незважаючи на відсутність у Чехії спеціального закону про державну (офіційну) мову, ключовим моментом мовної політики було витіснення з пу- блічних сфер мови окупанта (німецької та угорської). Боротьба за мову стала маркером боротьби за територію, населення і суверенітет. Після тривалого періоду мовної експансії чехи почали відновлювати свою мову через художню літературу, театр, створювали національну наукову тер- мінологію, видавали лексикографічні джерела, утворювали державні інсти- туції з мовної політики та мовного планування. Державна мовна політика в Україні проводилася непослідовно, повільно, що гальмувало вирішення проблемних питань у регулювання мовних відно- син, сприяло породженню правового нігілізму, давало привід для виникнен- ня мовних конфліктів й було використано Росією проти України у 2014 році. Розхитування мовного питання, зволікання з реалізацією мовного закону ставить під загрозу національну безпеку України, її суверенітет і територі- альну цілісність. Сьогодні українське суспільство стоїть перед надважливим завданням, вирішити яке може допомогти досвід Чехії — позбавитися коло- ніального минулого в мовному питанні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Нахлік, Є. "Зачин Івана Котляревського і мовна ситуація в Україні на зламі XVIII-XIX століть (слав"яноукраїнська, книжна українська, українська народна, російська літературна мова)." Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, Вип. 21 (2012): 590–94.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

O.R., Mykytyuk. "VERBALIZATION OF THE ESSENCE OF UKRAINIAN IDENTITY (BASED ON THE MAGAZINE «AB IMPERIO»)." South archive (philological sciences), no. 84 (December 23, 2020): 164–69. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-84-25.

Full text

Abstract:

Purpose. The purpose of the research is to find out the essence of verbalization of Ukrainian identity based on articles of the international journal «Ab imperio». The aim is to consider the following tasks: to find out the inconsistency of certain publications of the weekly with historical facts, to declare the appearance of Ukrainian printed monuments as a phenomenon of national identity and to show the need to publicize knowledge about the Ukrainian heritage of the Hetman and Cossack era.Methods. The article uses: a) the method of contextual analysis, which reproduces the information on the Ukrainian issue on the basis of the analyzed journal; b) a contrasting method, as there are two mutually incompatible views, one of which reproduces the Ukrainian vision of the problem, the other – the Russian, which is covered by the journal's publications; c) interdisciplinary method, as the analysis of linguistic aspects includes data from history, ethnology, literature, which allows a comprehensive consideration of the research material.Results. The study makes it possible to understand that the Russian-centric position on the national Ukrainian identity distorts the essence of the Ukrainian mentality. It is proved that: 1) external factors, in particular, Ukrainian clothes, patriot's house, predominance of national dishes, characteristic mustaches and stories about people's life were only an additional element for the formation of national identity, not the main factor determining the formation of the Ukrainian nation; 2) It is logically reasoned that the designed communicative code of Ukrainians (Russian position) does not exist. It is proved that the Ukrainian language was not constructed lately. Numerous written memoirs in particular the chronicle «The Tale of Bygone Years» testify that it had existed since ancient times; 3) It is explained that the literary and written tradition of Rus’is not a Russian tradition, but a Rus' one (ie, Ukrainian); 4) The change of Ukrainian identity is not related to evangelical sects; 5) There is no need to call the Polish minority (in Lviv) a «subculture»; 6) The term «correct Ukraine» is inappropriate because it threatens the integrity of the Ukrainian state. The article refutes the thesis that Ukraine received its own identity only after the tragic events of 2014.Conclusions. Therefore, if such statements from «Ab Imperio» still shape public opinion, and Ukrainian scholars do not respond to such posts, it will lead to the understanding of the modern Ukraine on a global scale again as a subcolonial territory that cannot cope without Russia. There is need to introduce into the linguistic and mental space facts about Ukrainian traditions, national symbols, indomitable spirit and heroic heritage of the Cossack and Hetman state.Key words: language, linguistic and mental features, Rus'-Ukraine, Russia, national revival, construction of national mythology. Мета: з’ясувати суть вербалізації української ідентичності за статтями міжнародного журналу «Ab іmperio». Поставлена мета передбачає розгляд таких завдань: з’ясувати невідповідність певних публікацій тижневика історичним фактам, задекларувати вихід українських друкованих пам’яток як явища національної ідентичності та показати необхідність омовлення в різних засобах масової інформації знань про українську спадщину гетьманської та козацької доби.Методи. У статті використано: а) метод контекстуального аналізу, за допомогою якого відтворено інформацію щодо українського питання на основі аналізованого журналу; б) контрастивний метод, оскільки є два навзаєм несумісні погляди, один з яких відтворює українське бачення проблеми, інший – російське, яке висвітлюють публікації журналу; в) міждисциплінарний метод, бо до аналізу мовознавчих аспектів долучено дані історії, етнології, літератури, що дає змогу комплексно розглянути матеріал дослідження.Результати. Проведений аналіз дає змогу зрозуміти, що російськоцентрична позиція щодо національної української ідентичності спотворює сутність української ментальності. Доведено: 1) зовнішні чинники, зокрема, одяг українців, хата патріота, переважання національних страв, характерні вуса та розповіді про народне життя були лише додатковим елементом для тво-рення національної ідентичності, а не основним чинником, який визначив формування української нації; 2) про сконструйо-ваний комунікативний код українців (російська позиція) немає ніякої підстави говорити, оскільки українська мова існувала з прадавніх часів, що засвідчують численні писемні пам’ятки, наприклад, найвідоміша – літопис «Повість временних літ»; 3) літературно-писемна традиція Руси – це не російська традиція, а руська (тобто українська); 4) зміна української ідентичності не пов’язана з євангельськими сектами; 5) немає потреби польську меншину (у Львові) називати «субкультурою»; 6) термін «правильна Україна» є недоречним, бо ставить під загрозу цілісність Української держави. У статті спростовано тезу, що Україна отримала власну ідентичність після трагічних подій 2014 року.Висновки. Вербалізація суті української ідентичності крізь призму матеріалів «Ab іmperio» часто спричиняє розуміння сучасної України у світовому вимірі як підколоніальної території, яка не дає собі ради без Росії. Потрібно впроваджувати в мовно-ментальний простір факти про українські традиції, національну символіку, незламний дух та героїчну спадщину козацької та гетьманської держави.Ключові слова: мова, мовно-ментальні риси, Русь-Україна, Росія, національне відродження, конструювання національної мітологі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Chernov, Borys. "РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (БЕРЕЗЕНЬ 1917 – КВІТЕНЬ 1918 РР.)." Scientific notes on Ukrainian history, no. 46 (July 10, 2019): 63–75. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-63-75.

Full text

Abstract:

Питання розвитку освіти в період Української націонал-демократичної революції (1917–1918 рр.) не знайшло достатнього висвітлення у працях вітчизняних дослідників. З початком Української національно-демократичної революції 7 березня 1917 р. була створена Українська Центральна Рада (УЦР), а 6-8 квітня відбувся Український національний конгрес, який переобрав УЦР як національний орган і затвердив створення «Товариства шкільної освіти на чолі з професором І. Стешенком, яка виробила принципово нові зміст, методи і форми організації навчання, українізувала освітні заклади і розпочала перепідготовку і підготовку нових кадрів. 18 березня 1917 р. УЦР відкрила у Києві першу українську гімназію, у всіх школах Київської округи увела навчання українською мовою, у вищих школах засновано кафедри української мови, літератури та історії. У квітні провела Всеукраїнський педагогічний з’їзд, який прийняв рішення; «школи повинні українізуватися поступово, згідно вимогам педагогічного такту». З’їзд створив Головну українську шкільну раду і Всеукраїнську вчительську спілку. Чітко розроблений план єдиної трудової школи в Україні з опорою на досвід Європи та Америки був затверджений другим Всеукраїнським педагогічний з’їздом. До початку вересня 1917 р. Генеральний Секретаріат відкрив 42 середні школи, 8 з яких – єврейські, 33 гімназії, 2 реальних училища, 321 вищу початкову школу. В маленьких містах, селах і селищах, навіть на хуторах, відкривалися українські школи. Відкриті Київський і Кам’янець-Подільський державні університети. 7 листопада 1917 р. УЦР проголосила III Універсал, яким було проголошено самостійну Українську Народну Республіку. А далі події почали розвиватися надто швидко. 6 грудня Росія оголосила війну УНР. Не дивлячись на зрозумілий крах молодої республіки наприкінці грудня 1917 р., УЦР 11 січня 1918 р. зважується на відчайдушний крок – видає IV Універсал, яким проголошує повну державну незалежність УНР. А 22 січня Міністерство народної освіти приймає постанову про всенародне навчання. 23 квітня 1918 р. УНР підписала господарчий договір з Німеччиною і Австро-Угорщиною, а з ним підписала, як зазначає В. Верстюк, одночасно й собі вирок – 29 квітня стало останнім днем діяльності УЦР

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Красновська І.П. "ГУМАНІТАРНІ ДИСЦИПЛІНИ ЯК ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО МОРСЬКОГО ФАХІВЦЯ (ДРУГА ПОЛОВИНА XX – ПОЧАТОК XXI СТОЛІТТЯ)." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (November 25, 2021): 254–59. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.330.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто фахову компетентність майбутніх морських фахівців та висвітлено вплив гуманітарних дисциплін на її формування.Наведено приклади основних нормативно-правових актів, що мали вплив на зміст освіти, а саме закон України «Про вищу освіту», «Про освіту», Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), Концепції національного виховання, Національна доктрина розвитку освіти в ХХІ ст., Морська доктрина України на період до 2035 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1108 від 18.12.2018).Проаналізовано навчальний план зі спеціальності 14.03 Експлуатація суднових енергетичних установок (спеціалізація 14.03.01 Для морського флоту) з метою порівняння кількості годин, відведених на вивчення дисциплін соціально-гуманітарного та природничого циклів з дисциплінами спеціального циклу, яких у незалежній Україні стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти.Зазначено перелік гуманітарних дисциплін, яких на початку 90-х стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти в незалежній Україні. Так, відповідно до Інструктивного листа міністерства освіти України № 1/9-64 від 19.05.1993 р. «Про викладання соціально-гуманітарних дисциплін» у навчальних планах з’явилися такі гуманітарні дисципліни як: «Всесвітня історія», «Історія України», «Ділова українська мова», «Світова література», «Біологія», «Географія», «Філософія з релігієзнавством», «Правознавство», «Основи економічної теорії», «Допризовна підготовка юнаків», «Основи соціальної екології», «Політологія», «Соціологія», «Українська та зарубіжна культура».Визначено провідні складові фахової компетентності здобувачів освіти, які ґрунтуються на реалізації організаційних, когнітивних, світоглядних, технологічних і комунікативних операційних процесів.У ході дослідження з’ясовано, що гуманітарні дисципліни відіграють важливу роль у підготовці та формуванні фахової компетентності майбутніх фахівців морської галузі, оволодіння якою в майбутньому послужить підґрунтям для професійної та особистісної самореалізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Krasavina, V. V., and L. V. Zinevich. "Мовні візії П. Куліша." Literature and Culture of Polissya 98, no. 14f (May 18, 2020): 207–17. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-14f-98-207-217.

Full text

Abstract:

Вивчення світоглядних переконань, просвітницької та пропагандистської діяльності, теоретичних міркувань, художньої творчості П. Куліша дають можливість сформулювати цілісну авторську концепцію розвитку літературної мови в період її становлення в ХІХ ст.Просвітник наполягав на необхідності рідномовної освіти. Першим україномовним букварем і читанкою у підросійській Східній Україні була його "Граматка". Визначною подією для розвитку української літературної мови стала правописна реформа П. Куліша. Він удосконалив і зібрав докупи відомі й раніше, але розрізнені елементи фонетичного правопису в єдину систему й спопуляризував його на всій території України. Художник слова створив перший український історично-соціальний роман й поставив його в контекст тогочасної світової літератури. Мова роману "Чорна рада" – багата, соковита, близька до народнопоетичної, у ньому гармонійно поєднані архаїзми і новотвори, лексичне й фразеологічне багатство. Переклади П. Куліша засвідчили спроможність української мови власними засобами перевиразити кращих митців західноєвропейської літератури Шекспіра, Байрона, Шиллера, Гете. Своїми художніми, науковими, перекладними творами та видавничою діяльністю П. О. Куліш стверджував право української мови на існування, утверджував її придатність до функціонування в усіх сферах суспільного життя й повноправність серед мов світу. Його концепція розвитку української літературної мови ґрунтується на синтезі здобутків старої книжної традиції й народнопоетичних ресурсів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Купрата, Н. Я. "Українська літературна мова в системі науково-культурологічних поглядів Михайла Драгоманова та Олени Пчілки." Український смисл, no. 2018 (2018): 264–71.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Купрата, Н. Я. "Українська літературна мова в системі науково-культурологічних поглядів Михайла Драгоманова та Олени Пчілки." Український смисл, no. 2018 (2018): 264–71.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Сапожнікова, О. В. "Змістове наповнення та методика викладання на підготовчому відділенні навчальної дисципліни "українська мова й література" для абітурієнтів математично-природничих, інженерних та гуманітарних спеціальностей." Ars Linguodidacticae, Вип. 2 (1-2018) (2018): 83–92.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Яременко, Василь. "Борис Грінченко про українські національні справи: епістолярний, мовний та редакторський аспекти." Український інформаційний простір, no. 1(7) (May 20, 2021): 175–96. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233902.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена осмисленню епістолярних діалогів Бориса Грінченка про українські національні справи. Зокрема, досліджено епістолярію як складник наукового, публіцистичного і літературного процесу, проблеми унормування мови, літератури, науки в листах Бориса Грінченка, а також з’ясовано діяльність Бориса Грінченка як редактора Кулішевого перекладу Біблії. З’ясовано, що Грінченко підходив до епістолярної спадщини в історичному освітленні. Не випадково ж, коли Іоіль Руденко передав йому віднайдений у священника на Глухівщині зшиток різних за жанрами давніх творів, а серед них «Листовню» – своєрідну інструкцію і зразки написання листів офіційним і близьким особам, – він відразу опублікував її на сторінках «Земского сборника Черниговской губернии» із власною передмовою. Виокремлено у дослідженні Київський період життя і творчості Бориса Грінченка 1902–1909 рр., який був позначений, крім всього іншого, активним листуванням із діячами науки та культури, видавцями. У статті підкреслюється, що особливе місце в епістолярних діалогах про низку українських проблем належить листуванню Бориса Грінченка із Ганною Барвінок. Йдеться про підготовку до друку «Оповідань з народних уст» Ганни Барвінок, історико-літературознавчого нарису про неї «Поет жіночого горя» і популяризацію її етнографічно-фольклорних оповідань серед української спільноти. Окреслено, що листи Б. Грінченка засвідчують прагнення і практичну роботу в царині розвитку національної культури на демократичній, народній основі. Більшість громадських заходів, ініціаторами яких ставали В. Гнатюк і Б. Грінченко, були суголосні потребам часу і ідеї соборності України. Листи Б. Грінченка до В. Гнатюка засвідчують високий розвиток епістолярного стилю в українській літературі, його публіцистичність. На основі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що Грінченко мав намір створити окремий вид літератури – епістолярну літературу, в тому числі й інтимну епістолярну літературу зі щиро почуттєвим патріотичним змістом і високою культурою викладу. Також, Б. Грінченко був серед тих, хто переконав П. Куліша робити новий переклад Біблії. З’ясовано, що виходу в світ перекладу Біблії передувала копітка робота з виготовлення копій Кулішевого перекладу, яку також взяв на себе Борис Грінченко. Видання Біблії було подією непроминального значення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Malichyn, О. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ." Juridical science 1, no. 5(107) (April 3, 2020): 24–33. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.03.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що парламентаризм як явище від часу його зародження у далекому минулому пройшов нелегкий шлях, починаючи з подій реального життя і завершуючи спробами вироблення спільного погляду на минуле з метою кращого розуміння реалій сьогодення й перспектив парламентаризму в Україні. Якщо вести мову про парламентаризм в Україні, то ми маємо звернути перш за все увагу на проблеми національної та всесвітньої історико-правової науки. Метою статті є визначення особливостей наукової думки що становлення і розвитку інституту парламентаризму в Україні та його ролі в процесі вітчизняного державотворення. В статті розкриваються теоретико-методологічні засади аналізу еволюції парламентаризму Україні. Висвітлено особливості визначення поняття і змісту парламентаризму в концепціях та наукових дослідженнях видатних українських вчених та політичних діячів певних історичних періодів українського державотворення. Визначено, що діаспорна література стала сполучною ланкою для фахових розвідок різних часів. Ця її роль особливо помітна на тлі кризи радянської історіографії парламентаризму. Загалом у схему радянської історії України не висувалося саме поняття парламентаризму як історично зумовленої форми самоврядування, демократії українців, а також відмова від участі у формуванні наукової картини світу на користь класових інтересів. Навіть серйозне академічне видання – « Історія Української РСР» - послуговувалося пропагандистськими штампами в оцінці такого явища, як парламентаризм. Однак українська радянська історіографія також накопичувала історичні знання, в тому числі й про парламентаризм, котрі з допомогою сучасних інноваційних методів необхідно де ідеологізувати. На нашу думку, це потребує, окремого, методологічно вмотивованого вивчення. Інерція української радянської історіографії, зокрема в царині методології, особливо в перші роки відродження незалежної Української держави. З прийняттям Конституції України 1996 р. ситуація змінилася, зокрема загострився інтерес до проблем виборів, структури парламенту, його функцій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Довбня, Людмила, and Тамара Товкайло. "ВНЕСОК ВАСИЛЯ СІМОВИЧА В ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ." Society. Document. Communication 12, no. 12 (September 13, 2021): 124–44. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-124-144.

Full text

Abstract:

У статті аналізується мовознавча спадщина славетної постаті, яка має причетність до становлення й розвою україністики, В. Сімовича. Попри час і суперечливі наукові констатації, вагомість його наукових суджень залишається актуальною до сьогодні і потребує подальших фахових досліджень. Зокрема, недостатньо висвітленими в науковій літературі є питання застосування надбань чеського структуралізму в українському мовознавчому контексті, окремі питання історичної фонетики та морфології, аспекти методики навчання рідної мови, зокрема її комунікативна спрямованість, які є на часі й нині. Мета статті – висвітлити місце і роль філологічних надбань В. Сімовича в поступальному русі українського мовознавства й лінгводидактики. Лінгвістичну діяльність непересічного вченого можна інтерпретувати у двох наукових площинах: історії української мови (історичної фонетики, історичної морфології, історії літературної мови) та сучасної української мови (лексикології, стилістики, культури мови, правопису тощо). Надважливою є наукова позиція вченого щодо диференціації понять фонетики й фонології, де він чітко розрізняє суть і функції одиниць цих рівнів. Нереалізованою залишилася ідея В. Сімовича про паралельне функціонування в українській мові двох правописів: традиційного кириличного та нового, створеного на основі латиниці. Коло наукових інтересів В. Сімовича охоплювало такі сфери: фонетику, орфографію, культуру мови, морфологію, історичну лексикологію та історію української мови. Заслуговує на увагу фахівців і створена вченим періодизація українського правопису. В. Сімович відстоював системність у мові, акцентуючи на тому, що всі мовні факти є наслідками історичних процесів, які діють як певні закономірності. Він аналізує фонетику з огляду на дію мовних законів, морфологічні факти розглядає як явище системне. Звідси – потрактування ним історичних процесів, що було дійсно новітнім підходом у мовознавчій науці. У науковій творчості В. Сімовича особливо плідним був чехословацький період, під час якого вчений проявив себе не лише як патріот України, а і як потужний мовознавець. Він засуджував мовне москвофільство, під яким розумів запозичення з інших мов не безпосередньо, а через російську, спотворюючи цим фонетичну, правописну і граматичну форми слова. Заслуговують на увагу наукові розвідки вченого з історичної морфології української мови, зокрема аспекти становлення й розвитку іменників і прикметників. Стосовно прикметникової історії він зауважує, що м’який різновид розвинувся пізніше від твердого. Одним з аспектів наукових досліджень В. Сімовича була й лінгводидактика. Учений є автором навчальних посібників: «Поука для коректорів» (1916), «Коротенька українська правопись» (1917), «Як стати по українському грамотним» (1919), – розрахованих на широкий загал. У них висвітлювалися питання практичної фонетики, правопису, граматики. Дослідник мав оригінальний підхід до вивчення граматики української мови в школі: він наголошував на тому, що не варто бездумно зазубрювати граматичні правила, а слід формувати навички свідомого опанування практичного матеріалу. Ця теза суголосна із сучасним комунікативним підходом до вивчення мов. Невід’ємною частиною інтелектуального доробку вченого є праці, присвячені аналізу українського красного письменства. Слушними є відгуки науковця про мовно-літературну ідіоспецифіку авторів, творча спадщина яких засвідчує рівень мовного розвитку суспільства першої половини ХХ ст. Глибоко поціновуючи лінгвістичну діяльність видатного вченого, слід зауважити, що його праці є потужним поштовхом для розвитку української мовознавчої науки, оскільки В. Сімович приділяв належну увагу як ретроспективному, так і перспективному її аспектам. У фокусі його дослідницької уваги перебували питання фонетики, орфографії, лексикології, культури мови, морфології, історичної лексикології та історії української мови.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Іншакова, Інна Євгенівна. "Функціонування одоративів в українській літературі І пол. ХІХ ст." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 10 (December 5, 2014): 162–66. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v10i0.428.

Full text

Abstract:

Дослідження історії лексичного складу української мови неможливе без з’ясування історії окремих семантичних груп. Аналіз одоративів у творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка репрезентує лексику запаху в українській мові І пол. ХІХ ст.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Руденко, Юлія. "ФОРМУВАННЯ ЧАТ-ЕТИКЕТУ У СТУДЕНТІВ КОЛЕДЖІВ." Physical and Mathematical Education 32, no. 6 (January 27, 2022): 34–40. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-032-6-006.

Full text

Abstract:

Формулювання проблеми. У статті актуалізується проблема формування культури віртуального спілкування у процесі дистанційного навчання для студентів коледжів. Показано, що культура віртуального спілкування (нетикет, мережний етикет, чат-етикет) є сьогодні невід’ємною складовою культури особистості. Висвітлено особливості створення, розвитку і характеру змін чат-етикету залежно від сфери його застосування. Актуалізовано проблему низького рівня віртуальної комунікації між суб’єктами освітнього процесу і його вплив на якість навчання. Матеріали і методи. Для вирішення поставленої мети використовувалися теоретичні методи дослідження: аналіз і узагальнення наукових джерел з метою розкриття основних положень досліджуваної проблеми; емпіричні методи: анкетування, спостереження, бесіда; статистичні методи опрацювання результатів опитувань респондентів. В експерименті взяли участь студенти і викладачі Сумського медичного коледжу, Сумського машинобудівного коледжу, Сумського медичного коледжу, Конотопського індустріального коледжу. Загальна кількість учасників– 277 студентів і 58 викладачів. Результати. Формування чат-етикету можливе за такою стратегією: висвітлення і обговорення проблеми, проведення тренінгу, вікторин та конкурсів; включення теоретичного матеріалу з історії розвитку, основ і тенденцій чат-етикету у вивчення дисциплін («Інформатика», «Українська мова за професійним спрямуванням», «Зарубіжна література» та інших); спостереження і зворотній зв’язок зі студентами після проведених заходів. Описано тренінг «Чат-етикет: 10 правил культурного віртуального спілкування». Вироблені загальні правила чат-етикету, важливі як для дистанційного навчання, так і для повсякденного застосування у спілкуванні з віртуальними спільнотами. Висновки. Доведено ефективність здійснених формувальних впливів. Спроєктовано перспективні розвідки у напрямку дослідження суголосної проблеми формування етикету відеоконференцій, навчання кібербезпеці і захисту особистої інформації, поліпшенню медіаграмотності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Піддубна, Н. В. "ПОСІБНИК, НАПИСАНИЙ НА ЯТЬ." Лінгвістичні дослідження 2, no. 54 (2021): 235–42. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2021.54.2.21.

Full text

Abstract:

За останні десятиліття в Україні, на щастя, вийшло чимало нової навчальної літератури для студентів-філологів, що, безумовно, позитивно, адже в новітніх виданнях висвітлюють проблемні питання сучасної лінгвістики, подають дискусійні погляди на тут чи ту наукову проблему. Однак сказане стосується переважно підручників із сучасної української мови, літератури ж, яка б стала в пригоді студенту в процесі вивчення історико-лінгвістичного циклу, значно менше. Це, зокрема, навчальні посібники «Історична граматика української мови» Л. П. Павленко (2010), «Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика» О. І. Крижанівської (2010), «Історична граматика української мови» З. О. Купчинської і В. І. Пілецького (2014), практичний довідник з історичної граматики Ж. В. Колоїз (2014), «Історія української мови: практикум з фонетики й фонології» та «Історія української мови: практикум із морфології» Г. М. Наєнко й О. О. Суховій (2017) та деякі інші. Незначною є й кількість видань навчально-методичної літератури зі старослов’янської мови. Це передовсім «Курс старослов’янської мови. Ч. І.» Л. О. Белея (Київ, 2015), «Старослов’янська мова. Збірник вправ та завдань» Ю. Г. Громика (2010), «Старослов’янська мова: курс лекцій, завдання для практичних занять, індивідуальної та самостійної роботи» Л. А. Лисиченко, І. В. Тимченко, В. Б. Яковлєвої (2011), «Старослов’янська мова Практикум» Л. П. Гнатюк (2015). Безперечно, кожен з названих посібників має свої переваги, однак у них є й недоліки: в одних міститься значна кількість практичних завдань, однак бракує теоретичного матеріалу, інші ж, хоч і мають теоретичний і практичний блоки, є незначними за обсягом, теоретичні питання в них викладені надто стисло. Тому вихід у світ нових видань, у яких би було комплексно й посучасному репрезентовано низку важливих лінгвістичних питань,що стосуються найдавнішої писемної літературної мови слов’ян, її лінгвобіографії, безперечно, варто вітати. Указуючи на важливість вивчення старослов’янської мови студентами-філологами українських вишів, її роль у циклі історико-лінгвістичних дисциплін, Любомир Белей слушно назвав її наріжним каменем, на якому «вже понад тисячоліття міцно стоїть велична споруда культури слов’янських народів», без чого немислимі фундаментальні духовні цінності (Белей, 2015: 7) і, що завжди було беззаперечним, системна вишівська підготовка філолога.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Мацько, Л. І. "Григорій Квітка-Основ"яненко й нова українська літературна мова. До 240-річчя від дня народження письменника." Вивчаємо українську мову та літературу, no. 31/32 (539/540), листопад 2018 р. (2018): 58–63.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Соколова, А. Д., and О. Ю. Медведєва. "РОЛЬ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В МОРСЬКІЙ ГАЛУЗІ В ОПАНУВАННІ КУРСУ «УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)»." Vodnij transport, no. 2(33) (December 14, 2021): 126–32. http://dx.doi.org/10.33298/2226-8553.2021.2.33.14.

Full text

Abstract:

У роботі актуалізовано увагу щодо самостійної роботи студентів під час вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)». При цьому акцентується увага на тому, що ця дисципліна підпорядковує певні навички для подальшого навчання, серед яких зазначаються такі: розвиток професійної термінології, використання технічної літератури, здатність до професійного усного та письмового спілкування та і т.д. Результатом вивчення даного курсу є вміння правильно складати документи, вільно користуватися спеціалізованими інформаційними джерелами, зокрема довідковими, застосовувати фахову термінологію в різних ситуаціях професійного спілкування, давати розгорнуті відповіді на питання дискусійного та підсумкового характеру, редагувати та перекладати фахові тексти, використовувати нормативні мовні конструкції, готувати інформаційні повідомлення.Зазначається, що аудиторних годин не вистачає для оволодіння необхідними доречними компетенція ми та обсягом всіх необхідних знань, тому самостійна робота має важливе значення. Визначено пріоритетну тематику самостійних робіт студентів морських ЗВО. Акцентовано увагу на тому, що роль викладача в організації самостійної роботи студентів та їх мотивації є дуже великою. Сучасний підхід до організації освітнього процесу в ЗВО полягає в тому, що цей процес орієнтований на формування у студентів умінь самостійно здобувати нові знання, використовувати їх у своїй професійній діяльності. Обрано напрямок на підвищення ролі та збільшення самостійної роботи студентів у різноманітних її формах.Таким чином, самостійна робота студентів має ряд переваг і недоліків, які можна охарактеризувати відповідно з можливостями та їх відсутністю в процесі безпосередньої СРС. Так, як самостійна робота дає можливість для навчання у будь-який час, але при цьому постає питання щодо доступності до навчальних матеріалів. Вирішення цього питання також можна повернути в позитивний бік –доступ до навчальних матеріалів через запропонований викладачем матеріал у паперовому або електронному виглядах, або з застосуванням комп’ютера та Інтернету.Ключові слова: морські ЗВО, українська мова (за професійним спрямуванням), мотивація, самостійна робота, компетенції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Яремчук, С. М. "ВИВЧЕННЯ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ ІЗ ПІДРЯДНИМ УМОВИ НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 110–15. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-17.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто специфіку функціонування складнопідрядних речень із підрядним умови. Подано всі сполучні засоби у реченнях такого плану. Показано місце підрядної частини у реченні. Наведено приклади умовних речень із класичної української художньої літератури. Навчити іноземця володіти синтаксисом української мови – непросте завдання для викладача технічного закладу вищої освіти, адже студенти немовних закладів не мають великої потреби послуговуватися мовою під час навчання (багато креслять, конструюють, ремонтують, розв’язують задачі). Тому зацікавити такого студента складати складні синтаксичні конструкції вдається лише питаннями про загальнолюдські проблеми, глобальні катастрофи, сфери інтересів самого студента, планування майбутнього, розмовами про наболіле, читанням та обговоренням художньої літератури. Подана у статті система вправ та завдань допоможе виробити в іноземних студентів уміння розрізняти та правильно використовувати складнопідрядні речення з підрядним умови, систематизувати та поглибити знання з граматики української мови, активізувати та розвинути навички професійного спілкування на актуальні і суспільно важливі теми. Складнопідрядним реченням із підрядним умови називають складне речення, підрядна частина якого вказує на реальну чи нереальну (тобто бажану або можливу) умову, за якої відбувається чи могло б відбуватися те, про що говориться у головному реченні. Синтаксичний матеріал є невід’ємним компонентом заняття з української мови як іноземної. Він сприяє формуванню у студентів-іноземців чіткого, логічного, правильно структурованого висловлювання. Використання як ілюстративного матеріалу поезії та прози українських майстрів слова є важливим складником у досягненні успіху в цьому процесі. Запропоновані вправи сприятимуть підвищенню рівня володіння українською мовою іноземних студентів. Завдання такого плану підходять більше для студентів, які вивчають мову на вищому рівні, а також для магістрантів та аспірантів, які вдосконалюють свої знання з метою написання наукових досліджень українською мовою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

ВАШУЛЕНКО, Оксана. "КОМПЕТЕНТНІСНО ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДРУЧНИК ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ ДЛЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ." Acta Paedagogica Volynienses 2, no. 1 (April 14, 2022): 23–30. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.4.

Full text

Abstract:

У статті актуалізовано проблему модернізації змісту початкового курсу мовно-літературної освіти і підготовки інноваційного навчального забезпечення предмета «Літературне читання» для 2–4 класів у контексті ідей Нової української школи та в кореляції з новим Державним стандартом початкової освіти. Проаналізовано дидактико-методичні дослідження в галузі українського підручникотворення для початкової школи. Визначено цілі навчальної книги в умовах реалізації компетентнісного підходу в освітньому процесі. Уточнено функції підручника з літературного читання для початкової школи в умовах компетентнісно орієнтованого навчання, вимоги до його змістового наповнення, структурних компонентів та способів презентації дидактичного матеріалу. Розкрито компетентнісний потенціал чинних підручників «Українська мова та читання. Частина 2» для 2–4 класів (авторка О. Вашуленко) щодо реалізації вимог змістових ліній Типової освітньої програми. Зроблено висновок, що створення інноваційних підручників з літературного читання для початкової школи на засадах діяльнісно-результативної освіти є важливим завданням для Нової української школи. Методичний апарат та ілюстративне забезпечення авторських підручників з літературного читання, створено на засадах дитиноцентризму, який висуває на перше місце інтереси, потреби і можливості учнів. Процесуальне виконання завдань створює передумови для розвитку позитивних особистісних якостей дитини-читача. Змістове наповнення, структура і способи презентації дидактичного матеріалу в підручниках літературного читання підпорядковуються формуванню в молодших школярів читацької, комунікативної та інших ключових компетентностей. Статтю адресовано викладачам, науковцям, які вивчають проблему створення підручників для початкової школи, викладачам вищих педагогічних закладів освіти та інститутів післядипломної педагогічної освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Sapozhnikova, Olena. "CONTENT AND TEACHING METHODOLOGY OF ACADEMIC DISCIPLINE "UKRAINIAN LANGUAGE AND LITERATURE" FOR UNIVERSITY APPLICANTS TO MATHEMATICAL, NATURAL SCIENCE, ENGINEERING AND HUMANITARIAN SPECIALTIES." АRS LINGUODIDACTICAE, no. 2 (2018): 83–93. http://dx.doi.org/10.17721/2663-0303.2018.2.11.

Full text

Abstract:

Background: There had not been sufficient research on the problem of Ukrainian language and literature intensive course at preparatory departments targeted at the formation of the necessary knowledge, skills, abilities, training strategies and reflection required for obtaining the assessment in the form of independent external evaluation. Particularly, the difficulties are posed by the problem of test preparation characterized by typicality, validity, differential ability and objective evaluation. Purpose. The purpose of this paper was to clarify and specify the aim and the tasks of the discipline "Ukrainian language and literature", which is taught to students of preparatory for independent external evaluation university departments, to specify the requirements for students' knowledge, skills and abilities, to develop and present a sample test case for independent external evaluation test on Ukrainian language and literature. Results. The goals and objectives of the discipline "Ukrainian language and literature", which is taught to students of preparatory for independent external evaluation university departments, are identified, the requirements for students’ knowledge, skills and abilities are outlined, a sample test case for independent external evaluation test on Ukrainian language and literature is presented, it corresponds to the training goals, involves selective responses and construction, has differentiated ability and validity. The test has been tried out on more than 1000 people, students of the preparatory department of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Discussion The defined goals and tasks of the discipline "Ukrainian language and literature" require a clear educational planning organization and building an effective model.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Кичан, Д. О. "ПІДЛЯСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МІКРОМОВА В ПОТРАКТУВАННІ ЯНА ТА ОЛЕКСАНДРА МАКСИМЮКІВ." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 90–95. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-12.

Full text

Abstract:

Запропоновано критичний аналіз концепції Яна та Олександра Максимюків щодо статусу літературної мікромови, яку вони пробують створити на основі підляських говірок, поширених на північно-західній окраїні етнічної української території, що нині входить до складу Республіки Польща. Специфіка дослідження передбачає виконання таких завдань: визначення й осмислення аргументів на користь тези про окремішність так званого підляського говору, його належність до українського діалектного континууму чи до інших мов; з’ясування кодифікованих Яном Максимюком диференційних особливостей підляської літературної мікромови, зокрема розрізнення природних підляських лінгвальних явищ та штучних нововведень; порівняння прописаних особливостей підляської літературної мікромови з рисами інших українських говорів та літературним варіантом української мови. Дослідження було здійснено з використанням таких методів лінгвістичного аналізу: спостереження (з метою вирізнення ключових тез проаналізованої концепції), описового (задля характеристики мовних особливостей підляської літературної мікромови), порівняльного (зіставлення кодифікованих ознак новоствореної літературної мікромови з ознаками українських діалектів із метою встановлення їхньої спорідненості). Проведене дослідження дало змогу з’ясувати, що Ян та Олександр Максимюки створили варіант літературної мікромови на основі підляських говірок та кодифікували його у своїх публіцистичних есеях, розміщених на сайті Swoja.org, та в книзі Яна Максимюка «Čom ne po-swojomu?». Водночас вони заперечили наявність у підляському говорі північноукраїнської, зокрема західнополіської, основи. Автори концепції створили латинський варіант алфавіту, увівши специфічні графеми на позначення деяких фонем, зокрема дифтонгів. Ян Максимюк фрагментарно здійснив аналіз фонетичних та морфологічних особливостей підляських говірок у протиставленні до ознак сучасної української літературної мови. Автор не виконав повноцінного добору прикладів для ілюстрації історико-типологічних рис української мови, не взяв до уваги релевантних явищ багатьох інших українських діалектів, які свідчать про їхню спорідненість із підляськими говірками.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Кошель, Олексій. "Духовенство українських єпархій Російської Православної Церкви в духовно-національному відродженні (1907-1914 рр.)." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 42 (February 23, 2021): 196–203. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.196-203.

Full text

Abstract:

Після Першої російської революції 1905-1907 рр. в українських єпархіях Російської Православної Церкви (РПЦ) відбувається активізація і радикалізація церковно-реформаторського руху. Представники українського православного духовенства висувають на порядок денний вимоги демократизації релігійного життя, відокремлення церкви від російської імперської держави, повернення до принципів соборності в її управлінні, тощо. В українській періодиці, суспільному житті, у виступах патріотично-налаштованих священиків розгорнулася активна агітація за масове запровадження української мови у світське та духовне життя. Важливим здобутком патріотично налаштованого духовенства стало рішення Подільського єпархіального з’їзду про звернення до Св. Синоду та отримання від нього дозволу на запровадження у Подільській духовній семінарії предметів з української мови, літератури та історії України. Церковно-реформаторський рух досліджуваного періоду сформував основу і необхідні кадри для активної боротьби за автокефалію української православної церкви, яка реалізувалася в роки Української революції 1917-1921 рр.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Межов, Олександр Григорович, and Наталія Миколаївна Костусяк. "ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ І ГРАМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ." Information Technologies and Learning Tools 84, no. 4 (September 28, 2021): 104–25. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v84i4.3956.

Full text

Abstract:

У статті досліджено інформаційно-комунікаційні технології як засоби формування лексичної та граматичної компетентностей студентів філологічних спеціальностей університетів в умовах дистанційного навчання. Розглянуто основні етапи та структурно-логічні схеми комплексного лексико-граматичного аналізу слова як ефективного виду вправ й активного методу навчання мови. Відповідно до домінантного в сучасній граматичній науці функційного багатоаспектного підходу запропоновано два шляхи поліаналізу: від змісту до форми та від форми до змісту, підсумком яких має стати лексико-граматична і правописно-орфоепічна характеристика слова. Вивчено функційні можливості інтелект-карт як дієвого способу організації, систематизації й узагальнення інформації для здійснення лексико-фразеологічного та морфолого-синтаксичного розбору слів. Проаналізовано роль інформаційних ресурсів, зокрема електронних словників, у виконанні різних видів лінгвістичного аналізу слова під час самостійної роботи студентів в умовах дистанційного навчання. З посиланнями на відповідні мережні ресурси здійснено огляд друкованих та електронних лексикографічних праць, їхнього призначення, структури, принципів використання під час самонавчання студентів різних типів мовного розбору. Подано зразки лінгвістичного аналізу конкретних слів, які слугуватимуть взірцем майбутнім бакалаврам філології в пошуково-дослідницькій роботі й самоосвіті впродовж професійної діяльності. Репрезентовано досвід апробації електронної навчальної платформи Moodle для формування лексико-граматичних компетентностей бакалаврів-філологів під час дистанційної освіти. Закцентовано увагу на перевагах освітнього середовища Moodle у практично орієнтованому самовивченні філологами дисципліни «Сучасна українська літературна мова», серед яких швидкий доступ до навчальних матеріалів, можливість виконання завдань у зручний час, зворотний зв’язок, постійна комунікація з викладачем і однокурсниками на форумах, самоконтроль знань через комп’ютерне тестування, прозорість та об’єктивність оцінювання за умови оптимального поєднання дистанційної роботи з авдиторними заняттями.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Українська мова і література'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles