Journal articles: 'Українська літературна мова'

1

Качайло, Ксенія Анатоліївна, and Тетяна Михайлівна Мішеніна. "Дидактичний супровід у процесі вивчення словотвірного потенціалу невідмінюваних іменників у змісті курсу «Сучасна українська літературна мова»." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 9, no. 1 (October 16, 2013): 694–703. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v9i1.600.

Full text

Abstract:

У статті здійснено спробу розроблення дидактичного супроводу у вивченні словотвірного потенціалу невідмінюваних імен у змісті навчальної дисципліни «Сучасна українська літературна мова». Система пропонованих завдань спрямована на вивчення словотвірного потенціалу невідмінюваних іменників за напрямками: 1) особливості входження невідмінюваних імен до словотвірної системи української мови; 2) розгляд невідмінюваних імен як словотвірної бази для суфіксальних одиниць; 3) невідмінювані іменники як компоненти складних слів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Мацько, Л. І. "Нова українська літературна мова: феномен народного духу." Вивчаємо українську мову та літературу, no. 10 (2005): 4–6.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Белей, Любомир. "СТАРОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ СЛІД В УКРАЇНСЬКІЙ ТА ІНШИХ СЛОВ’ЯНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ МОВАХ." Годишњак Филозофског факултета у Новом Саду 42, no. 1 (January 9, 2018): 23–33. http://dx.doi.org/10.19090/gff.2017.1.23-33.

Full text

Abstract:

Перша літературна мова слов’ян – старослов’янська мова мала особливий вплив на літературні мови всіх слов’янських народів, однак її вплив на кожну з нових літературних мов слов’янських народів був суто індивідуальним, що знаходило свій вияв у часі, тривалості, причинах та формах такого впливу. В історії української мови тривалий час, особливо в період СССР, вивчення ролі старослов’янізмів перебувало на маргінесі наукових інтересів мовознавців. Натомість наше дослідження виявляє глибинний характер впливу старослов’янської мови, тісно пов’язаної з християнських віровченням. Приховані старослов’янські сліди в сучасній українській мові можна відшукати не лише у сфері церковно-обрядової лексики: побут, наука, навіть астрологія, з якою християнство споконвіку веде безкомпромісну боротьбу, мають чимало прихованих старослов’янізмів, більшість із яких фіксують уже перші старослов’янські пам’ятки української редакції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Русанівський, В. М. "Українська літературна мова у пешій чверті ХХ століття." Мовознавство, no. 6 (2001): 12–16.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Русанівський, В. М. "Українська літературна мова у пешій чверті ХХ століття." Мовознавство, no. 6 (2001): 12–16.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Левицька, М. "Українська літературна мова і діалекти в потрактуванні Івана Франка." Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах, Вип. 14 (2007): 94–101.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Левицька, М. "Українська літературна мова і діалекти в потрактуванні Івана Франка." Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах, Вип. 14 (2007): 94–101.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Овдійчук, Лілія. "Літературне краєзнавство у фаховій підготовці майбутніх учителів української мови та літератури: інтеграційний аспект." New pedagogical thought 105, no. 1 (May 17, 2021): 91–96. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-91-96.

Full text

Abstract:

У статті йдеться про літературне краєзнавство як складову історико-літературних дисциплін. Дослідниця розкриває особливості інтеграційного вивчення літературного краєзнавства у процесі підготовки майбутніх учителів української мови і літератури, визначає принципи, методи та засоби інтеграції у процесі вивчення авторського курсу «Літературне краєзнавство». У статті репрезентовано авторські літературно-краєзнавчі дослідження: післямови та передмови до перевидань раритетних книг, статті про творчість рівненських письменників за персоналіями. Їх систематизовано й запропоновано як авторський спецкурс для студентів спеціальності «Українська мова та література» й уведено до навчального плану бакалаврів 2020 року вступу. Вивчення тематичних блоків («Книговидавнича діяльність рівненської «Просвіти»: краєзнавчий аспект», «Жанрово-стильові різновиди прози письменників Рівненщини. Драматургія», «Олександр Купрін і Рівненське Полісся», «Поетична Рівненщина») відбувається із застосуванням міждисциплінарної інтеграції через змістовий (внутрішньо- і зовнішньопредметний) та діяльнісний аспекти. Основну увагу зосереджено на різних формах ознайомлення студентів із літературно-краєзнавчими матеріалами. Доведено, що у процесі такого освоєння літературно-краєзнавчого матеріалу у студентів формується інтеграційно-літературознавча компетентність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Багрій, Mарія Антонівна, and Галина Білавич. "НАУКОВА, ОСВІТНЯ, ПУБЛІЦИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ – ЧЛЕНІВ НТШ У ЛЬВОВІ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)." Інноватика у вихованні 1, no. 11 (May 30, 2020): 25–35. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i11.268.

Full text

Abstract:

Наприкінці 1860 – на початку 1870-х років у Галичині відбувається активізація українського національного життя, виникають перші українські інституції («Просвіта»(1868 р.), Літературне товариство імені Шевченка у Львові (1873 р.), які покликали згодом до життя численні громадські ініціативи українців, дали поштовх до створення численних освітніх, просвітницьких, молодіжних, жіночих, професійних товариств. Важливу роль у розгортанні процесів національного відродження українства відіграло Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), в яке 1892 р. перетворилося Літературне товариство імені Шевченка у Львові. У статті проаналізовано діяльність його філологічної секції. Схарактеризовано працю на ниві науки, освіти, видавничої діяльності, публіцистики її окремих представників (О. Барвінського, О. Огоновського, О. Партицького, Ю. Романчука та ін.). Окреслено їхнє значення для розвитку української науки. Акцентовано увагу на аспектах освітньо-просвітницької праці, з’ясовано їхні творчі здобутки у розвитку українського мовознавства та літературознавства, бібліотечної справи, заснування періодичних видань, пропагування української мови і літератури, поширення ідей наукового просвітництва та ін. Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ ст. увійшли в українську літературу не тільки як автори художніх творів, які вивчали учні в освітніх закладах різного типу, а й як укладачі навчальної літератури (букварів, читанок, хрестоматій, словників, підручників з історії літератури, літературознавства, мовознавства), популяризатори та дослідники творчості Тараса Шевченка, Юрія Федьковича та інших письменників тощо. Працюючи в гімназіях, Львівському університеті, вони активно вводять як мову навчання руську (українську), укладають український фонетичний правопис. Саме письменники через уживання термінів «народ», «нація», «Україна», «держава» та подібних понять призвичаювали приспаний люд до такої лексики, сприяли поширенню понять «український», «українці» замість «русини», «руський», підносячи до рівня національної свідомості населення регіону.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Совтис, Наталія Миколаївна. "Українська мова в польській літературі ХVІ–ХІХ ст." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 9, no. 1 (October 16, 2013): 382–90. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v9i1.555.

Full text

Abstract:

У статті досліджено вплив письменників, які походили з польсько-українського пограниччя, на розвиток польської літератури. Встановлено, що література польсько-українського пограниччя стала своєрідним підґрунтям для появи «української школи» в польському романтизмі. З’ясовано особливості використання української мови у польській літературі. Виявлено специфіку вживання українських запозичень та їх вплив на фонетичну систему та словниковий склад польської літературної мови.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

ЄЩЕНКО, Тетяна Анатоліївна. "КОЛЕКТИВНИЙ АДРЕСАНТ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ: КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ." Мова, no. 35 (July 29, 2021): 85–91. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237790.

Full text

Abstract:

Мета статті – опис лінгвоперсонологійних виявів колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття як літературно-мовного феномена, окреслення динаміки зрушень та стильові тенденції іміджу митців постколоніального українського дискурсу. Джерельною базою розвідки слугують поетичні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують текстову категорію «колективний адресант». Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс постколоніальної епохи та його складники (колективний адресант↔текст↔адресат), а предметом – художні образи української поезії 1990-х років як виразники колективного адресанта «дев̓ятдесятників». Джерельною базою обрано віршовані твори сучасних українських поетів В. Виноградова, Р. Скиби, І. Павлюка, Л. Мельник, М. Кіяновської, Н. Нежданої, А. Дністрового, В. Балдинюк, С. Жадана, О. Галети, В. Махно, Д. Кубая, Н. Дички, О. Яковини, Н. Федорака, П. Михайлюк, П. Вольвача, А. Бондаря, І. Бондаря-Терещенка, О. Сливинського та ін., що уміщені в літературних часописах, журналах, газетах («Березіль», «Кальміус», «Сучасність», «Курʾєр Кривбасу», «Літературна Україна», «Тернопіль вечірній», «Дніпро», «Світо-вид», «Дзвін», «Дніпро», «Слово просвіти» «Слово і час», «Західний курʾєр», «Світ молоді», «Київ», «Українська культура», «Дивослово» та ін.), антологіях поезій («Іменник» (1997), «Девʾятдесятники» (1998), «Антологія нової української поезії» (1998), «Дивовид» (1997), «Антологія нової української поезії» (1998), «Боян-97», «Пастухи квітів» (1999), «Цех поетів» (1999) та ін.). Результатом наукового пошуку стало опрацювання концепції антропоцентричної природи поетичного тексту, в якому адресант і адресат складають інтерактивний комунікативний ланцюг, а художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками закодований у віршованій формі. Подано також характеристику стильових мовних ознак іміджу митців. Висновком є те, що кожна культурно-історична епоха витворює мікрообраз часу, виробляє власний спосіб художньо-образного осмислення і бачення світу. Українські поети покоління «1990» – це знакова спільнота письменників, що народилася орієнтовно в один час і має спільний життєвий досвід, і як наслідок – ідентичність способів рефлексії, спорідненість емоцій, проблем, зацікавлень. Ці автори характеризуються спільним досвідом так званого поколіннєвого переживання, що визначило їх подальше духовне зростання й формування свідомості. Молодіжна поетична група «1990» у своїх поетичних збірках нарешті позбулася комплексу меншовартості колоніальної нації, сформувала унікальну манеру письма, виступила проти так званого методу «соціалістичного реалізму» у літературі, зафіксувала протест проти офіціозу й ідеологічної заангажованості у художній словесності, утвердила гендерну рівність у поезії. Визначаємо лінгвоперсонологійні вияви колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття: сарказм, депресивний синдром, почасти мода на деконструкцію, колажність техніки, кліповість, фрагментарність бачення світу, стилістична какафонія, змішування жанрів, гіперболізм та цитатність мислення, антипоетичність, антиестетичність, іронічна позиція щодо усталених зворотів, синтез сучасного європейського світогляду з притаманними тільки українському менталітету способу сприйняття міфів, образів та метафор, гра з етноміфологемами українського віршування, етнототожніми елементами етнокультури, мовно-естетичний радикалізм, пародійність, гротескність, стилістчні варіації, семантично-деструктивні експерименти з усталеними поетизмами, фразеологізмами, відомими у національній і світовій культурі текстами, прецедентними іменами, деконструктивістська гра з узуально-«стертими» метафоричними образами з метою подолання тиражованості, автоматизму їх сприймання, знижена мова як масово-естетична реакція на нормотворчість, стандартність мови та пуризм, зорієнтованість на маси, тобто «середню» людину, без переваг та духовної вишколеності, кітчева естетика письма, уведення у поезію кліше мас-медіа-простору, ідеологізованих висловів тоталітарного режиму, які творчо модифікуються авторами шляхом іронізування та заперечення, нівелювання канонізованого сентиментального ставлення до історичних та релігійних істот, будь-яких авторитетів, розширення мовно-естетичних горизонтів поетичного слова (сленг, суржик, діалектизми), відчуження від соціальних інститутів, політики, панівних ідеалів та ідеологій, семантико-стилістичні мотиви самотності, порожнечі та спустошення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Купрата, Н. Я. "Українська літературна мова в системі науково-культурологічних поглядів Михайла Драгоманова та Олени Пчілки." Український смисл, no. 2018 (2018): 264–71.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Купрата, Н. Я. "Українська літературна мова в системі науково-культурологічних поглядів Михайла Драгоманова та Олени Пчілки." Український смисл, no. 2018 (2018): 264–71.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Нахлік, Є. "Зачин Івана Котляревського і мовна ситуація в Україні на зламі XVIII-XIX століть (слав"яноукраїнська, книжна українська, українська народна, російська літературна мова)." Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, Вип. 21 (2012): 590–94.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Krasavina, V. V., and L. V. Zinevich. "Мовні візії П. Куліша." Literature and Culture of Polissya 98, no. 14f (May 18, 2020): 207–17. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-14f-98-207-217.

Full text

Abstract:

Вивчення світоглядних переконань, просвітницької та пропагандистської діяльності, теоретичних міркувань, художньої творчості П. Куліша дають можливість сформулювати цілісну авторську концепцію розвитку літературної мови в період її становлення в ХІХ ст.Просвітник наполягав на необхідності рідномовної освіти. Першим україномовним букварем і читанкою у підросійській Східній Україні була його "Граматка". Визначною подією для розвитку української літературної мови стала правописна реформа П. Куліша. Він удосконалив і зібрав докупи відомі й раніше, але розрізнені елементи фонетичного правопису в єдину систему й спопуляризував його на всій території України. Художник слова створив перший український історично-соціальний роман й поставив його в контекст тогочасної світової літератури. Мова роману "Чорна рада" – багата, соковита, близька до народнопоетичної, у ньому гармонійно поєднані архаїзми і новотвори, лексичне й фразеологічне багатство. Переклади П. Куліша засвідчили спроможність української мови власними засобами перевиразити кращих митців західноєвропейської літератури Шекспіра, Байрона, Шиллера, Гете. Своїми художніми, науковими, перекладними творами та видавничою діяльністю П. О. Куліш стверджував право української мови на існування, утверджував її придатність до функціонування в усіх сферах суспільного життя й повноправність серед мов світу. Його концепція розвитку української літературної мови ґрунтується на синтезі здобутків старої книжної традиції й народнопоетичних ресурсів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Мацько, Л. І. "Григорій Квітка-Основ"яненко й нова українська літературна мова. До 240-річчя від дня народження письменника." Вивчаємо українську мову та літературу, no. 31/32 (539/540), листопад 2018 р. (2018): 58–63.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Чух Г. П. "ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ У ЗМІСТІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ВЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ: УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ КОРЕЛЯЦІЇ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (January 22, 2022): 148–53. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.317.

Full text

Abstract:

У статті досліджено проблему формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти у змісті післядипломної освіти вчителів-філологів. Закцентовано на українсько-польських культурно-історичних зв’язках під час вивчення мовно-літературних навчальних дисциплін. Відзначено, що освіта є відчутним фактором впливу на колективну свідомість нації, тому під час підвищення кваліфікації вчителів-філологів важливо включити означену тематику в зміст різних видів цієї діяльності. Доведено, що формування культури міждержавного добросусідства, міжетнічної толерантності доцільно розглядати в межах більш широкої проблеми, а саме: запровадження наскрізної змістової лінії «Громадянська відповідальність» у закладах загальної середньої освіти під час викладання української мови, української та зарубіжної літератури. Відзначено важливість формування громадянської компетентності здобувачів освіти, що передбачає як набуття національного самоусвідомлення, виховання патріотизму, так і поваги та толерантності до етносів, що населяють Україну, та народів інших країн загалом і сусідніх європейських держав зокрема. Такий підхід сприятиме виробленню навичок установлення доброзичливих стосунків із носіями різних мов, представниками різних культур, релігій.Відстежено відображення українсько-польських культурно-історичних зв’язків у змісті деяких підручників «Українська література» для закладів загальної середньої освіти. Розгляд проблеми формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти загалом і відстеження українсько-польських культурно-історичних зв’язків зокрема під час різних форм підвищення кваліфікації вчителів-філологів сприятиме вдосконаленню процесу соціалізації здобувачів освіти, сприйняття ними української культури як складника загальноєвропейської і світової спадщини. Це сприятиме розвиткові в молодого покоління прагнення будувати спільне європейське майбутнє на засадах добросусідства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Амеліна, Світлана Миколаївна. "Граматичні особливості українського перекладу німецькомовної аграрної літератури." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 14 (January 15, 2016): 5–11. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v14i0.200.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто граматичні особливості українського перекладу німецькомовної аграрної літератури. Обґрунтовано необхідність граматичних трансформацій. Визначено, що граматичні відмінності німецької й української мов зумовлюють використання при перекладі текстів аграрної тематики з німецької на українську мову таких прийомів: зміна порядку слів у реченні, додавання слів, трансформація простого речення у складнопідрядне, заміна однієї частини мови іншою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Бузько, Світлана Андріївна. "Формування мовленнєвої культури студентів під час вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)»." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (October 27, 2017): 453–59. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.134.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано зв’язок культури мовлення студентів із вивченням дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Цей курс передбачає не лише вироблення в майбутніх спеціалістів професійно зорієнтованих умінь і навичок досконалого володіння українською літературною мовою у фаховій сфері, але й підвищення загального мовно-культурного рівня, удосконалення мовної майстерності, вироблення навичок вільного й невимушеного володіння літературною формою загальнонародної мови в найрізноманітніших комунікативних ситуаціях. Наголошено на тому, що одне з основних завдань цієї навчальної дисципліни – формування мовленнєвої культури, яка є індикатором загальної ерудиції людини, особливостей її інтелекту, соціального статусу. Запропоновано зразки завдань, які підібрано з урахуванням мовної ситуації в України (українсько-російського білінгвізму).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Ковальова, Тетяна. "ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ: ЧЕСЬКИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 78–92. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-78-92.

Full text

Abstract:

Розглядаються політико-правові аспекти формування мовної політики Чеської Республіки та України в діахронічному зрізі. При зістав- ленні мовних політик цих країн бралися до уваги такі критерії: перебування під окупацією інших держав; чи була національна мова офіційною під час пе- ребування країни під окупацією; найчисельніша етнічна група в країні на мо- мент закріплення державної/офіційної мови; наявність спеціального закону про державну/офіційну/національну мову; кількість державних (офіційних) мов у країні; ратифікація Європейської хартії та набрання нею чинності; чи надано особливий статус окремим мовам національних меншин. Історія формування Чехії протягом століть була позначена боротьбою за становлення суверенної держави, а мовна політика стала наріжним каменем будівництва ідентичності чехів. Незважаючи на відсутність у Чехії спеціального закону про державну (офіційну) мову, ключовим моментом мовної політики було витіснення з пу- блічних сфер мови окупанта (німецької та угорської). Боротьба за мову стала маркером боротьби за територію, населення і суверенітет. Після тривалого періоду мовної експансії чехи почали відновлювати свою мову через художню літературу, театр, створювали національну наукову тер- мінологію, видавали лексикографічні джерела, утворювали державні інсти- туції з мовної політики та мовного планування. Державна мовна політика в Україні проводилася непослідовно, повільно, що гальмувало вирішення проблемних питань у регулювання мовних відно- син, сприяло породженню правового нігілізму, давало привід для виникнен- ня мовних конфліктів й було використано Росією проти України у 2014 році. Розхитування мовного питання, зволікання з реалізацією мовного закону ставить під загрозу національну безпеку України, її суверенітет і територі- альну цілісність. Сьогодні українське суспільство стоїть перед надважливим завданням, вирішити яке може допомогти досвід Чехії — позбавитися коло- ніального минулого в мовному питанні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Радчук, О. В. "СТИЛІСТИКА ФАЗЕОЛОГІЗМІВ У СВІТЛІ ТИПОЛОГІЇ Г. П. ЇЖАКЕВИЧ (на матеріалі поеми М. В. Гоголя «Мертві душі»)." Лінгвістичні дослідження, no. 55 (2021): 115–28. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2021.55.11.

Full text

Abstract:

У науковому доробку відомого українського лінгвіста Галини Прокопівни Їжакевич стилістика посідає особливе місце й пов’язана з вивченням взаємовпливу української та російської мов. Однак проблематика стилістичних праць спрямована не лише на вивчення мовної взаємодії, а насамперед на збагачення однієї мови засобами іншої. У вивченні мови українських та російських класиків Г. П. Їжакевич убачала великий сенс і неодноразово зверталася до цього питання. Творчість М. В. Гоголя цікавила її в аспекті оновлення української і російської мов експресивно-стилістичною лексикою та фразеологією. Новаторське поєднання двох мовних стихій в одному вислові українським письменником, що писав російською, розширювало уявлення про межі літературної мови й розкривало творчі потенції кожної з мов.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Довбня, Людмила, and Тамара Товкайло. "ВНЕСОК ВАСИЛЯ СІМОВИЧА В ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ." Society. Document. Communication 12, no. 12 (September 13, 2021): 124–44. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-124-144.

Full text

Abstract:

У статті аналізується мовознавча спадщина славетної постаті, яка має причетність до становлення й розвою україністики, В. Сімовича. Попри час і суперечливі наукові констатації, вагомість його наукових суджень залишається актуальною до сьогодні і потребує подальших фахових досліджень. Зокрема, недостатньо висвітленими в науковій літературі є питання застосування надбань чеського структуралізму в українському мовознавчому контексті, окремі питання історичної фонетики та морфології, аспекти методики навчання рідної мови, зокрема її комунікативна спрямованість, які є на часі й нині. Мета статті – висвітлити місце і роль філологічних надбань В. Сімовича в поступальному русі українського мовознавства й лінгводидактики. Лінгвістичну діяльність непересічного вченого можна інтерпретувати у двох наукових площинах: історії української мови (історичної фонетики, історичної морфології, історії літературної мови) та сучасної української мови (лексикології, стилістики, культури мови, правопису тощо). Надважливою є наукова позиція вченого щодо диференціації понять фонетики й фонології, де він чітко розрізняє суть і функції одиниць цих рівнів. Нереалізованою залишилася ідея В. Сімовича про паралельне функціонування в українській мові двох правописів: традиційного кириличного та нового, створеного на основі латиниці. Коло наукових інтересів В. Сімовича охоплювало такі сфери: фонетику, орфографію, культуру мови, морфологію, історичну лексикологію та історію української мови. Заслуговує на увагу фахівців і створена вченим періодизація українського правопису. В. Сімович відстоював системність у мові, акцентуючи на тому, що всі мовні факти є наслідками історичних процесів, які діють як певні закономірності. Він аналізує фонетику з огляду на дію мовних законів, морфологічні факти розглядає як явище системне. Звідси – потрактування ним історичних процесів, що було дійсно новітнім підходом у мовознавчій науці. У науковій творчості В. Сімовича особливо плідним був чехословацький період, під час якого вчений проявив себе не лише як патріот України, а і як потужний мовознавець. Він засуджував мовне москвофільство, під яким розумів запозичення з інших мов не безпосередньо, а через російську, спотворюючи цим фонетичну, правописну і граматичну форми слова. Заслуговують на увагу наукові розвідки вченого з історичної морфології української мови, зокрема аспекти становлення й розвитку іменників і прикметників. Стосовно прикметникової історії він зауважує, що м’який різновид розвинувся пізніше від твердого. Одним з аспектів наукових досліджень В. Сімовича була й лінгводидактика. Учений є автором навчальних посібників: «Поука для коректорів» (1916), «Коротенька українська правопись» (1917), «Як стати по українському грамотним» (1919), – розрахованих на широкий загал. У них висвітлювалися питання практичної фонетики, правопису, граматики. Дослідник мав оригінальний підхід до вивчення граматики української мови в школі: він наголошував на тому, що не варто бездумно зазубрювати граматичні правила, а слід формувати навички свідомого опанування практичного матеріалу. Ця теза суголосна із сучасним комунікативним підходом до вивчення мов. Невід’ємною частиною інтелектуального доробку вченого є праці, присвячені аналізу українського красного письменства. Слушними є відгуки науковця про мовно-літературну ідіоспецифіку авторів, творча спадщина яких засвідчує рівень мовного розвитку суспільства першої половини ХХ ст. Глибоко поціновуючи лінгвістичну діяльність видатного вченого, слід зауважити, що його праці є потужним поштовхом для розвитку української мовознавчої науки, оскільки В. Сімович приділяв належну увагу як ретроспективному, так і перспективному її аспектам. У фокусі його дослідницької уваги перебували питання фонетики, орфографії, лексикології, культури мови, морфології, історичної лексикології та історії української мови.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Chernov, Borys. "РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (БЕРЕЗЕНЬ 1917 – КВІТЕНЬ 1918 РР.)." Scientific notes on Ukrainian history, no. 46 (July 10, 2019): 63–75. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-63-75.

Full text

Abstract:

Питання розвитку освіти в період Української націонал-демократичної революції (1917–1918 рр.) не знайшло достатнього висвітлення у працях вітчизняних дослідників. З початком Української національно-демократичної революції 7 березня 1917 р. була створена Українська Центральна Рада (УЦР), а 6-8 квітня відбувся Український національний конгрес, який переобрав УЦР як національний орган і затвердив створення «Товариства шкільної освіти на чолі з професором І. Стешенком, яка виробила принципово нові зміст, методи і форми організації навчання, українізувала освітні заклади і розпочала перепідготовку і підготовку нових кадрів. 18 березня 1917 р. УЦР відкрила у Києві першу українську гімназію, у всіх школах Київської округи увела навчання українською мовою, у вищих школах засновано кафедри української мови, літератури та історії. У квітні провела Всеукраїнський педагогічний з’їзд, який прийняв рішення; «школи повинні українізуватися поступово, згідно вимогам педагогічного такту». З’їзд створив Головну українську шкільну раду і Всеукраїнську вчительську спілку. Чітко розроблений план єдиної трудової школи в Україні з опорою на досвід Європи та Америки був затверджений другим Всеукраїнським педагогічний з’їздом. До початку вересня 1917 р. Генеральний Секретаріат відкрив 42 середні школи, 8 з яких – єврейські, 33 гімназії, 2 реальних училища, 321 вищу початкову школу. В маленьких містах, селах і селищах, навіть на хуторах, відкривалися українські школи. Відкриті Київський і Кам’янець-Подільський державні університети. 7 листопада 1917 р. УЦР проголосила III Універсал, яким було проголошено самостійну Українську Народну Республіку. А далі події почали розвиватися надто швидко. 6 грудня Росія оголосила війну УНР. Не дивлячись на зрозумілий крах молодої республіки наприкінці грудня 1917 р., УЦР 11 січня 1918 р. зважується на відчайдушний крок – видає IV Універсал, яким проголошує повну державну незалежність УНР. А 22 січня Міністерство народної освіти приймає постанову про всенародне навчання. 23 квітня 1918 р. УНР підписала господарчий договір з Німеччиною і Австро-Угорщиною, а з ним підписала, як зазначає В. Верстюк, одночасно й собі вирок – 29 квітня стало останнім днем діяльності УЦР

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Prykhodko, Vira. "ЛЕОНІД ФРІЗМАН ПРО ІВАНА ФРАНКА ТА ЙОГО ЛІТЕРАТУРНО-ЕСТЕТИЧНІ ПОЗИЦІЇ." Astraea 1, no. 1 (April 2020): 113–28. http://dx.doi.org/10.34142/astraea.2020.1.1.07.

Full text

Abstract:

У статті досліджується монографія Леоніда Генріховича Фрізмана «Іван Франко: Погляд на літературу». У своїй книзі про Франка Л. Фрізман розглядав літературно-естетичні позиції Івана Франка, їх генезис, еволюцію і вплив на літературний процес сучасності. Метою статті є дослідження критичної діяльності Л. Фрізмана в контексті його інтересу до літературноестетичних позицій Івана Франка. На думку Л. Фрізмана, критична спадщина І. Франка є унікальним явищем в світовій літературі, оскільки І. Франко належить не тільки українській, а й світовій літературі, інтерес до якої прокинувся у нього ще в юнацькі роки. І. Франко захоплювався книгами про А. Данте, У. Шекспіра, І. В. Ґете, Дж. Байрона, твори яких вивчалися в гімназіях і були перекладені на всі мови світу. Двадцятирічним І. Франко знайомився з першими романами Е. Золя, які вийшли в російському і польському перекладах, читав Ч. Діккенса, зачитувався ранніми розповідями Л. Толстого та інших літературних класиків. Л. Фрізман пише про багатогранну діяльність І. Франка – прозаїка, драматурга, літературного і театрального критика, перекладача і видавця, дитячого письменника, історика, етнографа, мовознавця і бібліографа, висунутого на здобуття Нобелівської премії, що викликає гордість, повагу і вдячність у нинішнього покоління. Літературно-критична спадщина І. Франка склала двадцять томів і є унікальним явищем у світовій літературі. Л. Фрізман вважав І. Франка європейським дослідником, людиною широкого обрію, на наш погляд, таким був і сам Л. Фрізман. Л. Фрізман неодноразово підкреслює, що І. Франко був людиною воістину енциклопедичного кругозору, пристрасно писав про різні літератури. У світогляді І. Франка явно проступали риси, які ріднили його художній світ з західноєвропейськими письменниками в світлі нових суспільних настроїв, що вносили в творчість особливого відтінку драматизму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Кошелева, Наталя. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЙНО ОСОБИСТІСНОЇ СКЛАДОВОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ." Інноватика у вихованні, no. 14 (November 17, 2021): 200–207. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.392.

Full text

Abstract:

Стаття є частиною дослідження, присвяченого актуальній проблемі формування психологічної компетентності майбутніх учителів української мови і літератури. У статті обґрунтована необхідність системної роботи з формування досліджуваної компетентності засобами спецкурсу «Майстерня психологічної компетентності вчителя-філолога». Проведено пілотне дослідження рівня сформованості мотиваційно-особистісної складової психологічної компетентності у студентів спеціальності 014.01 «Середня освіта (Українська мова та література)» на підставі розроблених критеріїв та показників. За результатами первинного обстеження відзначено переважно середній або низький рівень мотивації студентів до отримання та використання психологічних знань у роботі вчителя і в житті в цілому, недостатній рівень розвитку емпатії, комунікативних навичок, здатності до вирішення конфліктів тощо. З метою підвищення рівня мотивації була створена студентська проблемна група, в якій проводилася системна робота за даним напрямом з використанням інтерактивних, дослідницьких і творчих методів. Повторне діагностичне дослідження показало підвищення рівня сформованості мотиваційно-особистісної складової психологічної компетентності у студентів, які працювали в складі групи. Зроблено висновок про доцільність проведення системної роботи з формування психологічної компетентності майбутніх учителів української мови і літератури засобами відповідного спецкурсу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Межов, Олександр Григорович, and Наталія Миколаївна Костусяк. "ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ І ГРАМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ." Information Technologies and Learning Tools 84, no. 4 (September 28, 2021): 104–25. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v84i4.3956.

Full text

Abstract:

У статті досліджено інформаційно-комунікаційні технології як засоби формування лексичної та граматичної компетентностей студентів філологічних спеціальностей університетів в умовах дистанційного навчання. Розглянуто основні етапи та структурно-логічні схеми комплексного лексико-граматичного аналізу слова як ефективного виду вправ й активного методу навчання мови. Відповідно до домінантного в сучасній граматичній науці функційного багатоаспектного підходу запропоновано два шляхи поліаналізу: від змісту до форми та від форми до змісту, підсумком яких має стати лексико-граматична і правописно-орфоепічна характеристика слова. Вивчено функційні можливості інтелект-карт як дієвого способу організації, систематизації й узагальнення інформації для здійснення лексико-фразеологічного та морфолого-синтаксичного розбору слів. Проаналізовано роль інформаційних ресурсів, зокрема електронних словників, у виконанні різних видів лінгвістичного аналізу слова під час самостійної роботи студентів в умовах дистанційного навчання. З посиланнями на відповідні мережні ресурси здійснено огляд друкованих та електронних лексикографічних праць, їхнього призначення, структури, принципів використання під час самонавчання студентів різних типів мовного розбору. Подано зразки лінгвістичного аналізу конкретних слів, які слугуватимуть взірцем майбутнім бакалаврам філології в пошуково-дослідницькій роботі й самоосвіті впродовж професійної діяльності. Репрезентовано досвід апробації електронної навчальної платформи Moodle для формування лексико-граматичних компетентностей бакалаврів-філологів під час дистанційної освіти. Закцентовано увагу на перевагах освітнього середовища Moodle у практично орієнтованому самовивченні філологами дисципліни «Сучасна українська літературна мова», серед яких швидкий доступ до навчальних матеріалів, можливість виконання завдань у зручний час, зворотний зв’язок, постійна комунікація з викладачем і однокурсниками на форумах, самоконтроль знань через комп’ютерне тестування, прозорість та об’єктивність оцінювання за умови оптимального поєднання дистанційної роботи з авдиторними заняттями.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Піддубна, Наталія. "Національна українська традиція розвою теолінгвістики: дорадянський і радянський періоди (критичний огляд)." Acta Polono-Ruthenica 4, no. XXV (December 30, 2020): 131–46. http://dx.doi.org/10.31648/apr.5946.

Full text

Abstract:

На теренах славістики чи не найбільш активними в обстоюванні теолінгвістики як окремої наукової дисципліни виявилися польські вчені, в Україні донедавна глобальна проблема «Мова і релігія» перебувала на маргінесі. Однак українська теолінгвістикамає тривалу й складну історію, оскільки бере початок з ХІХ ст. Дослідження питань теолінгвістики здійснювалося насамперед представ-никами потебнянської школи та вченими діаспори, які зосередили увагу на аналізі давньої релігійної лексики. У радянські часи в Україні теолінгвістика розвива-лася завдяки працям з історії мови й загального мовознавства. На тлі українських радянських дослідників вивищується постать Булаховського, який наголошував на взаємозв’язку мови і релігії, аналізував вплив релігійних чинників на розвиток літературних мов, а також зворотний вплив мови на релігію.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Піддубна, Н. В. "ПОСІБНИК, НАПИСАНИЙ НА ЯТЬ." Лінгвістичні дослідження 2, no. 54 (2021): 235–42. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2021.54.2.21.

Full text

Abstract:

За останні десятиліття в Україні, на щастя, вийшло чимало нової навчальної літератури для студентів-філологів, що, безумовно, позитивно, адже в новітніх виданнях висвітлюють проблемні питання сучасної лінгвістики, подають дискусійні погляди на тут чи ту наукову проблему. Однак сказане стосується переважно підручників із сучасної української мови, літератури ж, яка б стала в пригоді студенту в процесі вивчення історико-лінгвістичного циклу, значно менше. Це, зокрема, навчальні посібники «Історична граматика української мови» Л. П. Павленко (2010), «Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика» О. І. Крижанівської (2010), «Історична граматика української мови» З. О. Купчинської і В. І. Пілецького (2014), практичний довідник з історичної граматики Ж. В. Колоїз (2014), «Історія української мови: практикум з фонетики й фонології» та «Історія української мови: практикум із морфології» Г. М. Наєнко й О. О. Суховій (2017) та деякі інші. Незначною є й кількість видань навчально-методичної літератури зі старослов’янської мови. Це передовсім «Курс старослов’янської мови. Ч. І.» Л. О. Белея (Київ, 2015), «Старослов’янська мова. Збірник вправ та завдань» Ю. Г. Громика (2010), «Старослов’янська мова: курс лекцій, завдання для практичних занять, індивідуальної та самостійної роботи» Л. А. Лисиченко, І. В. Тимченко, В. Б. Яковлєвої (2011), «Старослов’янська мова Практикум» Л. П. Гнатюк (2015). Безперечно, кожен з названих посібників має свої переваги, однак у них є й недоліки: в одних міститься значна кількість практичних завдань, однак бракує теоретичного матеріалу, інші ж, хоч і мають теоретичний і практичний блоки, є незначними за обсягом, теоретичні питання в них викладені надто стисло. Тому вихід у світ нових видань, у яких би було комплексно й посучасному репрезентовано низку важливих лінгвістичних питань,що стосуються найдавнішої писемної літературної мови слов’ян, її лінгвобіографії, безперечно, варто вітати. Указуючи на важливість вивчення старослов’янської мови студентами-філологами українських вишів, її роль у циклі історико-лінгвістичних дисциплін, Любомир Белей слушно назвав її наріжним каменем, на якому «вже понад тисячоліття міцно стоїть велична споруда культури слов’янських народів», без чого немислимі фундаментальні духовні цінності (Белей, 2015: 7) і, що завжди було беззаперечним, системна вишівська підготовка філолога.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Кичан, Д. О. "ПІДЛЯСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МІКРОМОВА В ПОТРАКТУВАННІ ЯНА ТА ОЛЕКСАНДРА МАКСИМЮКІВ." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 90–95. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-12.

Full text

Abstract:

Запропоновано критичний аналіз концепції Яна та Олександра Максимюків щодо статусу літературної мікромови, яку вони пробують створити на основі підляських говірок, поширених на північно-західній окраїні етнічної української території, що нині входить до складу Республіки Польща. Специфіка дослідження передбачає виконання таких завдань: визначення й осмислення аргументів на користь тези про окремішність так званого підляського говору, його належність до українського діалектного континууму чи до інших мов; з’ясування кодифікованих Яном Максимюком диференційних особливостей підляської літературної мікромови, зокрема розрізнення природних підляських лінгвальних явищ та штучних нововведень; порівняння прописаних особливостей підляської літературної мікромови з рисами інших українських говорів та літературним варіантом української мови. Дослідження було здійснено з використанням таких методів лінгвістичного аналізу: спостереження (з метою вирізнення ключових тез проаналізованої концепції), описового (задля характеристики мовних особливостей підляської літературної мікромови), порівняльного (зіставлення кодифікованих ознак новоствореної літературної мікромови з ознаками українських діалектів із метою встановлення їхньої спорідненості). Проведене дослідження дало змогу з’ясувати, що Ян та Олександр Максимюки створили варіант літературної мікромови на основі підляських говірок та кодифікували його у своїх публіцистичних есеях, розміщених на сайті Swoja.org, та в книзі Яна Максимюка «Čom ne po-swojomu?». Водночас вони заперечили наявність у підляському говорі північноукраїнської, зокрема західнополіської, основи. Автори концепції створили латинський варіант алфавіту, увівши специфічні графеми на позначення деяких фонем, зокрема дифтонгів. Ян Максимюк фрагментарно здійснив аналіз фонетичних та морфологічних особливостей підляських говірок у протиставленні до ознак сучасної української літературної мови. Автор не виконав повноцінного добору прикладів для ілюстрації історико-типологічних рис української мови, не взяв до уваги релевантних явищ багатьох інших українських діалектів, які свідчать про їхню спорідненість із підляськими говірками.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Zalipska, I. Ya. "ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)» ДЛЯ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ." Медична освіта, no. 3 (October 28, 2019): 24–27. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10499.

Full text

Abstract:

У статті порушено проблему використання ефективних методів навчання дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів медичних спеціальностей. Зазначено, що ефект непередбачуваності роботи, мобільність викладача і розумна діджиталізація в освіті як нові методи та підходи до навчання завжди урізноманітнюють практичне заняття, привертають увагу, зацікавлюють і далі сприяють активній роботі студента. У дослідженні проаналізовано різнотипні завдання до теми «Мовна норма. Орфоепічні норми, норми наголосу». Наголошено на використанні цікавих інтерактивних методів навчання, як-от: «Мозковий штурм», «Фоторепортаж», «Мікрофон», «Робота в парах», «Тренувальні завдання», «Інтерактивні завдання», «Робота в групах», «Прес». Аргументовано важливість відеопрезентації на занятті, у якій відображено основні теоретичні аспекти теми. Встановлено, що метод «Мозковий штурм» і метод колективно-групового навчання «Мікрофон» сприяють швидкому і якісному опитуванню теоретичного матеріалу. Виконання завдання «Фоторепортаж» підвищує інтерес студентів до покращення рівня володіння українською мовою, адже виправлення чужих помилок – це дієвий метод для запам’ятовування норм літературної мови. Необхідно зазначити, щоб зосередити увагу студентів наприкінці практичного заняття, варто подавати такі завдання, які б із впевненістю їх зацікавили, мали підсумковий характер вивченого матеріалу і спонукали до покращення рівня володіння українським словом. На практичному занятті запропоновано студентам проаналізувати фрагмент телепрограми медичної тематики і виписати порушення літературних норм. Зауважимо, що робота в парах і в групах потребує більшої затрати часу, однак такі завдання є високоефективними. Безперечно, якісне виконання запропонованих завдань вимагає хоча б часткової попередньої підготовки студентів до заняття: знання теоретичного матеріалу, написання вдома запропонованих завдань, сумлінного виконання пошукової роботи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Спатар, Ірина. "Олександр Кониський – перекладач малої прози Елізи Ожешко: як в українському літературознавстві О. Кониському приписали авторство твору польської письменниці." Sultanivski Chytannia, no. 9 (May 1, 2020): 48–59. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2020.9.48-59.

Full text

Abstract:

Мета – охарактеризувати переклади малої прози Е. Ожешко, здійснені О. Кониським, визначити передумови їхньої появи на шпальтах українських часописів, довести, що в українському літера- турознавстві другої половини ХХ – початку ХХІ століття авторство однієї з новел польської письменниці помилково приписують О. Кониському. Дослідницька методика. У процесі дослідження застосовано такі методи, як: історико-літературний, біографічний, типологічний, контекстуальний. Результати. У статті наголошено, що О. Кониський один з найактивніших адептів національної ідеї другої половини ХІХ століття своєю багатогранною діяльністю лобіював інтереси народу, освітньо-культурне відродження розділеної країни, територіальне, ментальне і світоглядне возʼєднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Він безпосередньо впливав на формування культурно-естетичних і світоглядних засад, що сприяли розвиткові української освіти, науки, літератури. Одним із шляхів націєтворення О. Кониський вважав утвердження національної мови, тому його художня творчість і переклади творів з російської та польської мов мали не лише естетичні, а й україноцентричні цілі. Наукова новизна. Визначено, що одна з новел Е. Ожешко, перекладена О.Кониським, у сучасному українському літера- турознавстві помилково окреслена не як переклад, а твір О. Кониського. Практичне значення. Основні результати дослідження можуть бути використані при подальшому вивченні польського та українського літературних процесів другої половини ХІХ – початку ХХ століття, а також літературної й перекла- дацької діяльності. О. Кониського.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Bilavych, Galyna. "Формування культури наукового мовлення майбутніх фахівців інформаційної, бібліотечної та архівної справи у процесі професійної підготовки." Освітній простір України, no. 13 (September 28, 2018): 36–42. http://dx.doi.org/10.15330/esu.13.36-42.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена практичному аспекту проблеми культури наукової мови, під якою розуміємо досконалий рівень мовнокомунікативної підготовки майбутніх фахівців інформаційної, бібліотечної та архівної справи, що передбачає дотримання нормативності української літературної мови, володіння науковим стилем тощо. З’ясовано зміст поняття “культура наукового мовлення”, визначено особливості реалізації норм сучасної української літературної мови в науковому стилі, звернено увагу на найбільш типові для студентських наукових текстів помилки. Більшість помилок у писемному мовленні студентів зумовлена інтерференційними явищами внаслідок інтенсивного впливу російської мови на українську наукову мову.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

ЛИКТЕЙ, Людмила. "РОЗВИТОК МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН ЧЕРЕЗ ДИСТАНЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ." Освітні обрії 50, no. 1 (March 15, 2020): 66–69. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.66-69.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано зміст методичної компетентності викладачів гуманітарних дисциплін педагогічних коледжів. Висвітлено основні методичні підходи щодо викладання навчальних дисциплін: методика української мови, українська мова за професійним спрямуванням, основи культури і техніки мовлення, сучасна українська мова, дитяча література з методикою навчання, іноземна мова за професійним спрямуванням (англійська, німецька, польська) тощо. Визначено роль методичної компетентності у професійному зростанні викладачів, котрі активно застосовують дистанційні та інноваційні технології навчання. Окреслено особливості впровадження дистанційних технологій навчання в сучасну систему освіти. Подано погляди науковців щодо впливу дистанційних технологій навчання на розвиток методичної компетентності викладачів гуманітарних дисциплін. Особливу увагу приділено питанню викладання навчальних дисциплін у педагогічних коледжах, їх обсягу, структурі і якості знань, умінь та навичок, що надаються дистанційно.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Оvdiichuk, Lilia. "ІНТЕГРАЦІЙНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ B ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 111–15. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.111-115.

Full text

Abstract:

У статті акцентовано на важливому аспекті літературознавчої підготовки студентів спеціальності українська мова та літератури – вивченні курсу «Історія української літератури». Мета дослідження – визначити теоретико-методичні засади інтеграційного вивчення історії української літератури та репрезентувати формування на цій основі інтеграційно-літературознавчої компетентності майбутніх учителів української мови та літератури. У процесі роботи було використано теоретичні та емпіричні методи наукового дослідження. Аналітико-синтетичний та порівняльний методи застосовувалися в процесі вивчення наукових джерел. Емпіричний метод було використано під час вивчення питання в реальних умовах навчання. У науковому дослідженні репрезентовано зміст та методичне забезпечення інтеграційного вивчення історії української літератури. Розкрито різні види інтеграції: зовнішньопредметну, внутрішньопредметну, міжмистецьку, які реалізуються на змістовому рівні. Висвітлено взаємозв’язок із суміжними гуманітарними науками. Внутрішньопредметну інтеграцію між розділами літературознавчої науки про художню літературу, біографістику, компаративістику та між літературознавчими дисциплінами проілюстровано на прикладі опрацювання біографії та творчості письменників.Можливості міжмистецької інтеграції розкрито в процесі сприймання і розуміння художньої літератури з іншими видами мистецтв. У статті окреслено інтеграцію на діяльнісному рівні, яка відбувається шляхом упровадження в традиційний навчальний процес інновацій: технології критичного мислення, інформаційно-комунікаційних технологій; поєднання різних форм навчання: аудиторної та позааудиторної; навчальної та науково-дослідницької діяльності. У дослідженні представлено засоби (мультимедійні презентації лекцій, аудіо та відеозаписи), методи (проблемний, евристичний, ілюстрування), які застосовуються під час інтеграційного вивчення курсу «Історія української літератури». Доведено, що в процесі такого навчання формується інтеграційно-літературознавча компетентність, що виявляється через мотиваційно-ціннісний, когнітивно-рефлексивний, креативно-діяльнісний складники.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Іншакова, Інна Євгенівна. "Функціонування одоративів в українській літературі І пол. ХІХ ст." Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 10 (December 5, 2014): 162–66. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v10i0.428.

Full text

Abstract:

Дослідження історії лексичного складу української мови неможливе без з’ясування історії окремих семантичних груп. Аналіз одоративів у творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка репрезентує лексику запаху в українській мові І пол. ХІХ ст.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Яременко, Василь. "Борис Грінченко про українські національні справи: епістолярний, мовний та редакторський аспекти." Український інформаційний простір, no. 1(7) (May 20, 2021): 175–96. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233902.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена осмисленню епістолярних діалогів Бориса Грінченка про українські національні справи. Зокрема, досліджено епістолярію як складник наукового, публіцистичного і літературного процесу, проблеми унормування мови, літератури, науки в листах Бориса Грінченка, а також з’ясовано діяльність Бориса Грінченка як редактора Кулішевого перекладу Біблії. З’ясовано, що Грінченко підходив до епістолярної спадщини в історичному освітленні. Не випадково ж, коли Іоіль Руденко передав йому віднайдений у священника на Глухівщині зшиток різних за жанрами давніх творів, а серед них «Листовню» – своєрідну інструкцію і зразки написання листів офіційним і близьким особам, – він відразу опублікував її на сторінках «Земского сборника Черниговской губернии» із власною передмовою. Виокремлено у дослідженні Київський період життя і творчості Бориса Грінченка 1902–1909 рр., який був позначений, крім всього іншого, активним листуванням із діячами науки та культури, видавцями. У статті підкреслюється, що особливе місце в епістолярних діалогах про низку українських проблем належить листуванню Бориса Грінченка із Ганною Барвінок. Йдеться про підготовку до друку «Оповідань з народних уст» Ганни Барвінок, історико-літературознавчого нарису про неї «Поет жіночого горя» і популяризацію її етнографічно-фольклорних оповідань серед української спільноти. Окреслено, що листи Б. Грінченка засвідчують прагнення і практичну роботу в царині розвитку національної культури на демократичній, народній основі. Більшість громадських заходів, ініціаторами яких ставали В. Гнатюк і Б. Грінченко, були суголосні потребам часу і ідеї соборності України. Листи Б. Грінченка до В. Гнатюка засвідчують високий розвиток епістолярного стилю в українській літературі, його публіцистичність. На основі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що Грінченко мав намір створити окремий вид літератури – епістолярну літературу, в тому числі й інтимну епістолярну літературу зі щиро почуттєвим патріотичним змістом і високою культурою викладу. Також, Б. Грінченко був серед тих, хто переконав П. Куліша робити новий переклад Біблії. З’ясовано, що виходу в світ перекладу Біблії передувала копітка робота з виготовлення копій Кулішевого перекладу, яку також взяв на себе Борис Грінченко. Видання Біблії було подією непроминального значення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Хмельницька, Людмила. "НАЦІОТВОРЧІ ОРІЄНТИРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ТА ГРОМАДСЬКО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА." Society Document Communication, no. 14 (May 5, 2022): 65–83. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-65-83.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено життєвий і творчий шлях Бориса Дмитровича Грінченка, зокрема, розглянуто та проаналізовано основні напрямки його літературної, педагогічної, громадсько-просвітницької діяльності, а також науково-педагогічні напрацювання в галузі народного шкільництва із застосуванням принципів народної педагогіки та національних ідеалів, визначено внесок у становлення і розвиток української національної школи. Зазначено, що Б. Грінченко одним із перших, в умовах тотальної заборони поширення української мови, порушив питання застосування рідної мови у навчальному процесі, зокрема недільних шкіл. Таким закладом стала приватна школа для дівчат Христини Алчевської в с. Олексіївка Катеринославської губернії, де Борис Дмитрович шість років вчителювання (1887-1893 рр.) втілював свої ідеали побудови національної школи, таємно ознайомлюючи учнів з українською мовою. Згідно принципів народної педагогіки Б. Грінченко популяризував нові інноваційні форми та методи організації навчально-виховного процесу, не визнаючи фізичних покарань, виступаючи за зближення комунікації між вчителем та учнями. Навчання рідною мовою стало основним кредом Грінченка-вчителя. При цьому Борис Дмитрович був прихильником використання найкращих надбань прогресивних педагогів, застосовуючи діалектичну єдність мислення та мови, вважаючи останню виразником національних ознак: етнографічних, ментальних та світоглядних. Особливою увагою Бориса Дмитровича користувалася література для народного читання, якій він присвятив спеціальну статтю «Популярні книжки». Педагогічні погляди Б. Грінченка відображені і у його численних працях: «На безпросветном пути» (1905), «Якої нам треба школи» (1906), «Народні вчителі і українська школа» (1906), «Перед широким світом» (1907) та численних художніх творах про учнів та вчителів. Невідꞌємну частину громадсько-просвітницької діяльності Бориса Грінченка займає видавнича діяльність, яка особливого масштабу набула у Чернігові, де він організовує єдине в той час в Україні народне видавництво на україномовні книжки. Робота на цій ниві виявилась плідною, адже за період з 1894 по 1902 роки Б. Грінченко видав близько 50 книжок для народу загальним накладом близько 170 тисяч примірників, серед них твори видатних класиків. Видатною заслугою Б. Грінченка є видання чотиритомного «Словаря української мови» (1907-1909) на 68 тисяч українських слів з народної та писемної мови, що охопили період від І. Котляревського до початку ХХ століття. Попри критику видання, значною заслугою Б. Грінченка є той факт, що в Словнику представлено мовне багатство тогочасної України – від сходу до заходу, що утверджувало споконвічну ідею єднання українського народу, а отже Словник можна вважати обличчям української нації, що підняв статус української мови та утвердив право народу на самовизначення. Головним сенсом життя та діяльності Б. Грінченка була боротьба за українську національну справу. Так, у своїх «Листах з України Наддніпрянської», надрукованих у газеті «Буковина» в 1892-1893 рр., Борис Дмитрович подає критичний огляд тогочасного суспільства, звертаючись до аналізу причин занепаду національних змагань, та висуває думку щодо активізації процесів відродження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Vitіuk, Valentyna. "Культура мовлення як основа правописної грамотності майбутніх учителів початкової школи." Освітній простір України 17 (November 15, 2019): 229–36. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.229-236.

Full text

Abstract:

Автор статті наголошує на важливості мовно-мовленнєвої підготовки студентів педагогічних вишів на сучасному етапі модернізації вищої освіти в Україні у контексті концептуальних аспектів Нової української школи. У статті проаналізовано типові помилки у мовленні майбутніх учителів початкової школи. Описано суржик, молодіжний сленг, жаргонну лексику в мовленні студентів, висвітлено культуру спілкування в сучасних соціальних мережах. Презентовано сучасний стан інтернетного спілкування, названо поширені пунктуаційні анормативи, запропоновано соціальні мережі для вивчення української літературної мови. Проілюстровано використання ненормативної лексики на текстах художньої літератури сучасних українських письменників. Окреслено основні шляхи вдосконалення культури усного та писемного мовлення сучасної молоді. Автор статті наголошує, що студенти педагогічного факультету повинні досконало знати норми сучасної української літературної мови, уміти користуватися академічними лінгвістичними словниками української мови, стежити за правильністю усного та писемного мовлення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Яремчук, С. М. "ВИВЧЕННЯ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ ІЗ ПІДРЯДНИМ УМОВИ НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 110–15. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-17.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто специфіку функціонування складнопідрядних речень із підрядним умови. Подано всі сполучні засоби у реченнях такого плану. Показано місце підрядної частини у реченні. Наведено приклади умовних речень із класичної української художньої літератури. Навчити іноземця володіти синтаксисом української мови – непросте завдання для викладача технічного закладу вищої освіти, адже студенти немовних закладів не мають великої потреби послуговуватися мовою під час навчання (багато креслять, конструюють, ремонтують, розв’язують задачі). Тому зацікавити такого студента складати складні синтаксичні конструкції вдається лише питаннями про загальнолюдські проблеми, глобальні катастрофи, сфери інтересів самого студента, планування майбутнього, розмовами про наболіле, читанням та обговоренням художньої літератури. Подана у статті система вправ та завдань допоможе виробити в іноземних студентів уміння розрізняти та правильно використовувати складнопідрядні речення з підрядним умови, систематизувати та поглибити знання з граматики української мови, активізувати та розвинути навички професійного спілкування на актуальні і суспільно важливі теми. Складнопідрядним реченням із підрядним умови називають складне речення, підрядна частина якого вказує на реальну чи нереальну (тобто бажану або можливу) умову, за якої відбувається чи могло б відбуватися те, про що говориться у головному реченні. Синтаксичний матеріал є невід’ємним компонентом заняття з української мови як іноземної. Він сприяє формуванню у студентів-іноземців чіткого, логічного, правильно структурованого висловлювання. Використання як ілюстративного матеріалу поезії та прози українських майстрів слова є важливим складником у досягненні успіху в цьому процесі. Запропоновані вправи сприятимуть підвищенню рівня володіння українською мовою іноземних студентів. Завдання такого плану підходять більше для студентів, які вивчають мову на вищому рівні, а також для магістрантів та аспірантів, які вдосконалюють свої знання з метою написання наукових досліджень українською мовою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Микола, Бровко. "КОГНІТИВНО-КРЕАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ІСТОРІЯ І МАЙБУТНЄ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (February 6, 2021): 84–89. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.366.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено аналізу української культури в контексті таких сутнісних її параметрів як когнітивність та креативність. Виявляються змістовні характеристики вказаних понять з позицій визначення структурних імперативів явищ інноваційного порядку в еволюційному вимірі української культури, що є актуальним для сьогодення. Акцентується увага на феномені української мови як культуротворчої сили, здатної активно впливати на всю українську культуру, виконувати формотворчу, націєтворчу функцію. Аргументовано, що мистецтву, сфері художньої діяльності найбільшою мірою притаманна властивість активно сприяти універсальному розвитку творчого потенціалу людини, її творчих здібностей, що є фундаментом для найрізноманітніших предметно-практичних видів діяльності людини. В цьому аспекті українське мистецтво як одна з форм української культури, а якщо висловлюватись більш конкретно і точно, українська література і публіцистика ставили такі «позаестетичні» цілі й завдання і прагнули до такого їх практичного втілення, котрі виходили на проблеми національної самосвідомості, національної ідеї, де загальнолюдські ціннісно-значимі питання сенсу буття української нації, її культури набували кардинального значення. Креативність української культури сьогодні органічно поєднується з етнокультурним розвитком, накопиченням культурно-історичного досвіду, подальшим розгортанням форм соціального буття. Досвід відіграє особливо важливу роль, оскільки у його структурі зосереджуються певні знання, навички, вміння, що переходять як певна традиція від одного покоління людей до іншого, відбувається збагачення феноменів культури в найрізноманітніших її виявах – науці, мистецтві, моралі, релігії тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Чорноус, Оксана. "Сучасні підходи до тлумачення мотиву номінації." East European Journal of Psycholinguistics 5, no. 1 (June 30, 2018): 25–35. http://dx.doi.org/10.29038/eejpl.2018.5.1.och.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються сучасні підходи до тлумачення терміну «мотив номінації», який останнім часом активно вживається в українській ономастиці. Автор з’ясовує семантичне наповнення понять «мотив» і «номінація», аналізуючи дефініції, запропоновані лінгвістами та психологами в лексикографічних працях, наукових розвідках. У результаті були виявлені такі істотні ознаки понять «мотив» і «номінація»: 1) ідеться про внутрішню усвідомлювану мовцем причину; 2) ця причина має особисту значущість для номінатора, є сферою його індивідуального зацікавлення; 3) внутрішня причина спонукає номінатора звернутися до ресурсів мови та обрати з-поміж готових лексем, що функціонують у мові, найбільш вдалий варіант або створити власний; 4) створюючи антропонім, мовець керується своїми смаками та вподобаннями, намагаючись досягти максимальної інформативності, милозвучності оніма. Порівнюючи їх із закладеними в дефініцію терміна «мотив номінації», автор робить висновок про деякі розбіжності, зокрема в деяких визначеннях мотив номінації інтерпретують як зовнішню екстралінгвістичну причину. Насамкінець на підставі чинного законодавства автор робить висновок про те, що термін «мотив номінації» може бути застосований до прізвищ як класу онімної лексики, зокрема в тих випадках, де творцем прізвища виступають представники державних органів або сам носій. Література References Бабій Ю. Прізвища сучасної Середньої Наддніпрянщини: дис. на здобуття наук. ступеня кандидата філологічних наук: 10.02.01 «Українська мова». Миколаїв, 2007. Булава Н. Сучасні українські прізвища північної Донеччини: дис. на здобуття наук. ступеня кандидата філологічних наук: 10.02.01 «Українська мова». Одесса, 2005. Володіна Т.С. Полісемія лінгвістичних термінів (на матеріалі сучасної німецької мови). Мовні і концептуальні картини світу, 2014, 47(1), 229-237. Єрмоленко С. Мовний смак, мода і культура мови. Мова і міжкультурна комунікація, 2014, 1, 6-16 Ільченко І. І. Антропонімія Нижньої Наддніпрянщини в її історичному розвиткові (Надвеликолузький регіон) : дис. на здобуття наук. ступеня кандидата філологічних наук: 10.02.01 «Українська мова». Запоріжжя, 2003. Кочнева Е. Концептуальные основы подготовки студентов к проектированию будущей профессиональной деятельности. Нижний Новгород: НГПУ им. К. Минина, 2013. Кубрякова Е. Номинативный аспект речевой деятельности. М.: Наука, 1986. Телия В. Номинация. Языкознание. Большой энциклопедический словарь В. Ярцева (ред). М.: Большая Рос. энцикл, 2002. C. 336-337. Торчинський М. Структура, типологія і функціонування онімної лексики української мови : дис. на здобуття наук. ступеня доктора філологічних наук: 10.02.01 «Українська мова». Київ, 2010. References (translated and transliterated) Babii, Yu. (2007). Prizvyshcha suchasnoi Serednoi Naddniprianshchyny [Surnames of Modern Middle Naddnieprianshchyna]. Ph.D. dissertation. Mykolayiv. Bulava, N. (2005). Suchasni ukrainski prizvyshcha pivnichnoi Donechchyny [Modern Ukrainian surnames of northern Donetsk region]. Ph.D. dissertation. Odessa. Volodina, T.S. (2014). Polisemiia linhvistychnykh terminiv (na materiali suchasnoi nimetskoi movy) [Polysemy of Linguistic Terms (Based on Modern German Language)]. Movni i Kontseptualni Kartyny Svitu, 47(1), 229-237. Yermolenko, S. (2014). Movnyi smak, moda i kultura movy [Language taste, fashion and culture of speech]. Mova i Mizhkulturna Komunikatsiia, 1, 6-16. Ilchenko, I. I. (2003). Antroponimiia Nyzhnoi Naddniprianshchyny v yii istorychnomu rozvytkovi (Nadvelykoluzkyi rehion) [The antroponomy of the Lower Dnieper area in it’s historical development]. Zaporizhzhia. Kochneva, E. (2013). Kontseptual'nye osnovy podgotovki studentov k proektirovaniyu budushchey professional'noy deyatel'nosti [Conception of Students Training for Design of Future Professional Activity]. Nizhniy Novgorod: Nizhniy Novgorod University. Kubryakova, E. (1986). Nominativnyy aspekt rechevoy deyatel'nosti [Nominative Aspect of Speech Activity]. Moscow: Nauka. Teliya, V. (2002). Nominatsiya. Yazykoznanie [Nomination. Linguistics.] In: Bol'shoy entsiklopedicheskiy slovar' [Large encyclopedic dictionary], (pp. 336-337). V. Yartseva, (Ed). M.: Bolshaya Rossiyskaya Entsiklopedia. Torchynskyi, M. (2010). Struktura, typolohiia i funktsionuvannia onimnoi leksyky ukrainskoi movy [Structure, typology and functioning of onymic lexemes in the Ukrainian language]. Doctor of Science dissertation. Kyiv. Джерела БПС – Большой психологический словарь / под. ред. Б. Мещерякова, В. Зинченко. СПб. : Прайм-Еврознак, 2003. Бучко Д. Словник української ономастичної термінології / Д. Бучко, Н. Ткачова. Харків : Ранок-НТ, 2012. Головин С. Словарь практического психолога / С. Головин. Минск: Харвест, 1998. Дыдынский Ф. Латинско-русский словарь к источникам римского права / Ф. Дыдынский. Москва: Спартак, 1997. ОТСП – Оксфордский толковый словарь по психологии [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.xn--80aacc4bir7b.xn--p1ai/словари/оксфордский-толковый-словарь-по-психологии/мотив Подольская Н. Словарь русской ономастической терминологии / Н. Подольская. М.: Наука, 1978. ПЭ – Психологическая энциклопедия / под. ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. СПб: Питер, 2006. СУМ – Словник української мови: в 11 т. / под. ред. І. Білодіда. К.: Наукова думка, 1970 – 1980. Sources BPS –Meshcheryakov, B. & Zinchenko, V. (Eds.). (2003). Bol'shoy psikhologicheskiy slovar' [The Great Dictionary of Psychology]. S.-Petersburg: Praym-Yevroznak. Buchko, D. & Tkachova, N. (2012). Slovnyk Ukrainskoi Onomastychnoi Terminolohii [Dictionary of Onomastic Terminology]. Kharkiv : Ranok-NT. Dydynskiy, F. (1997). Latinsko-russkiy Slovar' k Istochnikam Rimskogo Prava [Latin-Russian Dictionary of the Sources of Roman Law]. Moskva: Spartak. OTSP – Oksfordskiy tolkovyy slovar' po psikhologii [Oxford Explanatory Dictionary of Psychology]. Retrieved from: www.xn--80aacc4bir7b.xn--p1ai/словари/оксфордский-толковый-словарь-по-психологии/мотив PE – Korsini, R. & Auerbakh, A. (Eds.). (2006). Psikhologicheskaya Entsiklopediya [Psychological Encyclopedia]. S.-Petersburg: Piter. Podol'skaya, N. (1978). Slovar' Russkoy Onomasticheskoy Terminologii [Dictionary of Russian Onomastics Terminology]. M.: Nauka. Polovin, S. (1998). Slovar' Prakticheskogo Psikhologa [Dictionary of Practical Psychologist]. Minsk: Kharvest. SUM – Bilodid, I. (Ed.). (1970-1980). Slovnyk Ukrainskoyi Movy: v 11 t. [Dictionary of the Ukrainian Language]. In 11 vol. Kyiv: Naukova Dumka.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Гуменюк, Ірина. "РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ЗМІСТУ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 22 (June 26, 2020): 60–66. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.22.60-66.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу еволюційних аспектів розвитку змісту навчальної дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням». Метою публікації є виявлення основних тенденцій формування змісту цієї дисципліни за ретроспективним вектором. У процесі дослідження використано комплекс методів: теоретичні – аналіз та систематизація нормативно-правових актів і літературних джерел для з’ясування ступеня розкриття проблеми в сучасному науковому просторі та її правового статусу; статистично-описові методи – для виявлення структурних змін у наповненні курсу; методи візуалізації та узагальнення для порівняльного аналізу еволюційних змін у змістовому наповненні аналізованої дисципліни.Авторка простежила етапи становлення і формування навчального курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» з моменту його виникнення 1989 року й до сьогодні. Усі зміни в структурі та змістовому наповненні мають нормативно-правовий супровід та обґрунтування. Проаналізовано вихідні навчальні програми курсу й базові підручники. Поряд із виділенням специфіки перших навчальних програм показано основні труднощі в їх реалізації. Еволюційні аспекти змісту УМзаПС виявили себе через спрямування його на формування мовної особистості з набором знань, умінь і навичок оптимальної мовної поведінки в професійній сфері. Щодо лінгвістичних знань, отриманих у школі, то вони підлягали узагальненню й систематизації в професійному контексті, але без дублювання.Відповідно до етапів становлення навчальної дисципліни проаналізовано основні концепції її розвитку та формування змісту, а також моделі альтернативних курсів. На цій основі здійснено порівняльну характеристику змісту навчання ділової української мови та української мови за професійним спрямуванням.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

ҐРЕЩУК, Василь. "МОВНА КАРТИНА СВІТУ ГУЦУЛІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ. ГОРА." Українознавчі студії, no. 19 (March 26, 2018): 5–16. http://dx.doi.org/10.15330/ukrst.19.5-16.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано мовну картину світу гуцулів у сегменті поняттягора, представлену українською художньою мовою. Гуцульську мовну картинусвіту репрезентують одиниці гуцульського говору, передовсім номінативні. В літературних текстах, з огляду на художнє осмислення світу гуцулів, здійснюється його моделювання. Мовна картина світу гуцулів постає крізь призму художньої мови, що є окремим об’єктом лінгвістичних студій. Як засвідчив аналізконкретного матеріалу, гуцульська мовна картина в сегменті поняття горавідрізняється від аналогічного сегмента поза ареалом гуцульського говору. Длягорянина, попри те, що він теж послуговується загальнонаціональним найменуванням гора, у гуцульському говорі функціонує ще низка слів на позначення гори,зокрема ґрунь, кичера, китиця, маґура, малява, голиця, ґоргани. Цим забезпечується значно детальніше лексико-семантичне категоризування навколишньоїдійсності, фіксування номінативними засобами ознак, значущих для життєдіяльності горян, але індиферентних для пересічного українця з рівнинної частиниУкраїни. Крім того, гуцульська картина світу в українській художній мові збагачена низкою образних компонентів, зумовлених використанням аналізованихдіалектизмів в художніх компаративних сполуках, в поетичних метафорах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

НОВАКОВИЧ, Мирослава, Ольга КАТРИЧ, and Ярослав ХАЦІНСЬКИЙ. "РОЛЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСАХ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІЄТВОРЕННЯ У ГАЛИЧИНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX – ПОЧАТОК XX ст.)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 19 (June 30, 2021): 66–76. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233835.

Full text

Abstract:

Метою пропонованого дослідження є визначення ролі і місця музичної складової у процесах українського культурного націєтворення у Галичині в умовах панування монархії Габсбурґів. Методологія дослідження побудована на комплексному застосуванні історичного, ретроспективного та культурологічного методів. Історичного – у висвітленні історичних реалій соціо-політичного буття галицьких українців в умовах імперії Габсбургів. Ретроспективного – в аналітичній реконструкції культурних форм публічної реалізації національного самоусвідомлення українців Галичини на межі XIХ–XX ст. Культурологічного – при естетичній оцінці мистецьких явищ та форм, що народжувалися в культурному просторі підавстрійської Галичини досліджуваного періоду і сприяли українському націєтворенню на цих теренах. Наукова новизна здійсненої розвідки полягає у виокремленні культурно-мистецької сфери як аналітичної оптики, що дає змогу більш повно осмислити й оцінити історично вагомі процеси формування української ідентичності галичан у мультикультурному соціумі імперії Габсбургів. Висновки. У розбудові української національної культури у Галичині другої половини XIХ – початку XX ст. вагоме місце відігравала діяльність численних музичних товариств, а також творчість галицьких композиторів, пов’язана з поетичним словом Т. Шевченка. Ці фактори стали вагомим чинником подолання германізації і полонізації галицького населення, що перебувало в умовах, де українська мова була усунута з публічного життя і деколи навіть з домашнього вжитку. Частково цю проблему вдалося подолати завдяки творчій діяльності О. Нижанківського, Д. Січинського, Ф. Колесси, Г. Топольницького, Я. Лопатинського. Згадані композитори зверталися до текстів відомих письменників, які репрезентували українську літературу в підросійській Україні (О. Кониський, Б. Грінченко, Леся Українка, А. Кримський) і в підавстрійській Галичині (І. Франко, У. Кравченко, В. Пачовський, Б. Лепкий, О. Луцький). У такий спосіб вони утверджували та пропагували не лише українську музику, але й українське слово, пробуджуючи своєю творчістю “виразний дух нації”.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Лавренчук, Володимир, and Марія Лавренчук. "Емоційно-ціннісна складова компетентнісного уроку літератури в Новій українській школі." New pedagogical thought 108, no. 4 (January 6, 2022): 87–91. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-87-91.

Full text

Abstract:

У статті схарактеризовано актуальні проблеми компетентнісного підходу до навчання учнів літератури в аспекті Нової української школи, зокрема продемонстровано необхідність виокремлення емоційно-ціннісного компонента у змісті мовно-літературної освіти. Актуальність та доцільність досліджуваної проблематики зумовлено необхідністю переходу до нової за змістом і формою української школи, покликаної формувати насамперед життєві компетентності та систему цінностей здобувачів освіти, на що звертається увага і в державних документах про освіту – Законах України «Про освіту» та «Про повну загальну середню освіту», Концепції «Нова українська школа», Державному стандарті початкової освіти, Державному стандарті базової загальної середньої освіти. Визначено, що ключовим завданням освіти на сучасному етапі трансформації українського суспільства є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості. Відповідно головним показником якості освіти є духовний світ особистості дитини, що передусім формується в шкільному курсі рідної мови, української та зарубіжної літератури. Доведено, що найважливішим елементом внутрішньої структури особистості, її духовного світу є ціннісні орієнтації як форма відображення особистісних цінностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Hrona, Natasha Victorivna. "ВЛАСНЕ ВИСЛОВЛЕННЯ: МОВНА НОРМАТИВНІСТЬ У КОТЕКСТІ ІДЕЙ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО." Інноватика у вихованні, no. 10 (November 7, 2019): 50–57. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.150.

Full text

Abstract:

Анотація. Стаття акцентує увагу на актуальності педагогічних ідей В. О. Сухомлинського в контексті проблем дотримання мовних норм у власних висловленнях учасників зовнішнього незалежного оцінювання. Наголошено на необхідності та важливості використання поглядів педагога щодо вивчення української мови. Слушними є думки В. О. Сухомлинського, який радить вдумливо й багато працювати над тим, аби слово жило в дитячій творчості, у спілкуванні, бо вважав це однією з умов загальної та педагогічної культури шкільного життя. Автор вважає, що створення досконалих текстів є складним аналітико-синтетичним процесом, спрямованим на досягнення результату пізнавальної діяльності. Доведено, що процес підготовки до створення власних висловлень не можна вважати достатнім, якщо учнів/студентів не залучено до практичної діяльності з вивчення та вдосконалення мовних норм. Тому, щоб запобігти вживанню лексичних і граматичних анормативів у текстах-роздумах, доцільно застосовувати на заняттях різноманітні мовні вправи. Щоб правильно орієнтувати здобувачів освіти у виборі мовних засобів, педагог має бути добре обізнаним із сучасними процесами розвитку мови, труднощами, які виникають у засвоєнні учнями/студентами знань про норми української літературної мови, уміло застосовувати різноманітний комплекс методів. Науковий пошук дав можливість виокремити провідні напрями роботи для формування норм літературної мови як еталона правильності мовлення, основної умови реалізації найважливішої функції мови — комунікативної. Спираючись на ідеї В. О. Сухомлинського ми переконалися, що українська мова має виразні індивідуальні риси на різних мовних ярусах, тому анормативи є свідченням недостатнього опанування мовних норм.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Кошель, Олексій. "Духовенство українських єпархій Російської Православної Церкви в духовно-національному відродженні (1907-1914 рр.)." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 42 (February 23, 2021): 196–203. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.196-203.

Full text

Abstract:

Після Першої російської революції 1905-1907 рр. в українських єпархіях Російської Православної Церкви (РПЦ) відбувається активізація і радикалізація церковно-реформаторського руху. Представники українського православного духовенства висувають на порядок денний вимоги демократизації релігійного життя, відокремлення церкви від російської імперської держави, повернення до принципів соборності в її управлінні, тощо. В українській періодиці, суспільному житті, у виступах патріотично-налаштованих священиків розгорнулася активна агітація за масове запровадження української мови у світське та духовне життя. Важливим здобутком патріотично налаштованого духовенства стало рішення Подільського єпархіального з’їзду про звернення до Св. Синоду та отримання від нього дозволу на запровадження у Подільській духовній семінарії предметів з української мови, літератури та історії України. Церковно-реформаторський рух досліджуваного періоду сформував основу і необхідні кадри для активної боротьби за автокефалію української православної церкви, яка реалізувалася в роки Української революції 1917-1921 рр.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Лободзінська, Катерина, and Валентина Марченко. "ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ НАРАТИВНОЇ НАПРУГИ В АНГЛОМОВНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ЖАХІВ." Молодий вчений, no. 10 (98) (October 31, 2021): 333–37. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-10-98-70.

Full text

Abstract:

Cтаття присвячена комплексному аналізу відтворення наративної напруги в англомовній літературі жахів та дослідженню наративу, наративної стратегії та наративного тексту в теоретичному аспекті. У розвідці розглянуто ґенезу та особливості літератури жахів, здійснено теоретичний огляд художнього наративу, охарактеризовано види художнього наративу, а також специфіку відтворення наративної напруги на різних рівнях мови при перекладі англомовної літератури жахів сучасною українською літературною мовою. Встановлено, що для створення наративної напруги характерне звернення до психології (емоційної маніпуляції), міфів (використання емоційно-чуттєвих образів та символів, у вигляді чудовиськ, божеств та інших істот, чиї вчинки не дають змоги персонажам спокійно існувати). Дослідження виявило широкий спектр лінгвостилістичних засобів на різних рівнях мови, які допомагають створити наративну напругу в тексті та викликати спалах емоцій у читачів. Превалюючі емоції в жанрі: страх, тривога, занепокоєння, відчай, розгубленість, відраза.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

ГЕРАСИМЕНКО, О. Ю., and С. О. ЗАХАРЧЕНКО. "ДО ПИТАННЯ ПРО СУЧАСНИЙ СТАН ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», no. 3 (February 16, 2022): 186–91. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.27.

Full text

Abstract:

Представлена стаття присвячена актуальній проблемі сучасного стану латинської мови та визначенню особливостей її вживання у різних сферах та галузях на сучасному етапі. У статті акцентовано увагу на тому, що в останні десятиліття простежується посилення інтересу до латинської мови. Автори статті здійснили ретроспективний аналіз становлення та розвитку латинської мови. На основі вивчення наукових джерел виокремлено 3 гіпотези походження латини, а саме: італо-грецьку, італо-кельтську, теорію Модестова. Описано та схарактеризовано періоди існування латинської мови. Окреслено специфіку функціонування латинської мови в епоху Середньовіччя, XVIII та ХХ ст. Обґрунтовано питання стосовно стану латини як «мертвої мови». Виявлено, що це питання є досить дискусійним у сучасній філологічній науці та було об’єктом вивчення та дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Наявність великої кількості неологізмів у латинській мові на сучасному етапі розвитку суспільства розглядається у статті як доказ затребуваності, життєдіяльності та актуальності латинської мови. Серед актуальних неологізмів виокремлено такі: twitterphilia, tik-tokphobia, blogosphere, twitterology. Автори наводять латинізми, абревіатури та скорочення латинського походження, які є поширеними та загальновживаними в українській та англійській мовах. Доведено статус латини як засобу міжнародного спілкування. Встановлено певні протиріччя та заперечення проти вживання латинської мови у ХХ ст. Автори статті виявили, що сьогодні латинська мова, попри статус «мертвої», є обов’язковим предметом вивчення у ліцеях, гімназіях та закладах вищої освіти. Простежено та зазначено ЗВО Кривого Рогу та спеціальності, у рамках яких вивчається латина. Встановлено особливості літературної латинської мови та значення латини у повсякденному житті. Розкрито релігійний аспект функціонування латини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

СЕНЬКІВ, Степан. "ДИСТРИБУЦІЯ ФОНЕМ У ТРИКОМПОНЕНТНИХ ПЕРВИННИХ КОРЕНЯХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 48 (March 11, 2022): 159–66. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.21.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано останні дослідження з проблем дистрибуції фонем сучасної української літературної мови, зокрема з використанням статистично-математичних методів. На матеріалі «Словника українських морфем» за редакцією Л. Полюги проаналізовано склад первинних трикомпонентних кореневих морфем сучасної української літературної мови та сполучувальні можливості окремих фонем у первинних трифонемних кореневих морфемах, побудувано моделі первинних трифонемних кореневих морфем сучасної української літературної мови. Наукову новизну дослідження визначає те, що первинні трикомпонентні кореневі морфеми з використанням статистично-математичних методів та методу моделювання ще не були об’єктом розгляду. Мета роботи – всебічно проаналізувати сполучуваність фонем у первинних трикомпонентних кореневих морфемах сучасної української літературної мови, зокрема дослідити структуру сполучень у первинних трикомпонентних коренях сучасної української літературної мови, виявити частотність уживання груп, визначити закономірності сполучуваності фонем у первинних трикомпонентних коренях української мови та встановити інвентар сполук, що функціонують у первинних трикомпонентних морфемах сучасної української літературної мови. У дослідженні за словником виявлено 500 первинних трикомпонентних кореневих морфем, першим компонентом яких найчастіше виступають напіввідкриті (187), зімкнуто-проривні (186) та щілинні фонеми (124). З’ясовано, що серед трифонемних коренів сучасної української літературної мови характерними є такі дистрибутивні структури фонем: «передньоязикова + голосна + передньоязикова» (222), «губна + голосна + передньоязикова» (74), «задньоязикова + голосна + передньоязикова» (33), «передньоязикова + голосна + задньоязикова» (31), «передньоязикова + голосна + губна» (29), «тверда + голосна + тверда» (366), «тверда + голосна + м’яка» (93), «м’яка + голосна + тверда» (32), «дзвінка + голосна + дзвінка» (144), «глуха + голосна + дзвінка» (117), «дзвінка + голосна + глуха» (117), «глуха + голосна + глуха» (98).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Українська літературна мова'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles