Academic literature on the topic 'Українська етнокультура'

У контексті етнокультурографії та семіотики розглядаються репрезентації етнокультури в художньо-образній і знаково-символічній сферах української міфології, фольклору, народного мистецтва. Предметом семіологічного аналізу виступають, зокрема знак Коня і знак Риби у традиційному світогляді та образотворчості народу. Розкривається значення художньої символіки, передовсім архетипових знаків для побудови етнонаціонального образу світу, ментально-естетичних особливостей візуальної та поведінкової культури у повсякденному житті. Дослідження мистецької семіосфери збагачує розуміння народних традицій в етнокультурі, сприяють збереженню і трансляції культурної пам’яті народу.

Стаття присвячена вивченню особливостей української еміґрації до США. Емпіричне дослідження базується на авторській теоретичній основі вивчення ідентифікаційних процесів в середовищі міжнародних мігрантів. У статті проаналізовано етнічні ідентичності та відповідні практики українців у США, які відтворюються через дотримання традицій та розвиток відповідної інфраструктури. Встановлено, зокрема, що етнічні ідентичності та відповідні практики українців у США мають як поверхневу, так і глибоку форму, оскільки втілюються в певній спільній діяльності. Виявлено особливості формування української складової культурної ідентичності українських імміґрантів у США. Крім того, встановлено подібності та відмінності етнічних та культурних ідентичностей і практик українських імміґрантів, що належать до «старої» (повоєнної) та «нової» (часів незалежності України) міґраційних хвиль. Зокрема, представники «старої» хвилі цю складову та відповідні практики будують на основі української національної та української етнічної приналежності, представники ж «нової» хвилі — на етнічній українській приналежності та на культурних практиках, пов’язаних із радянським минулим України та відтворенням елементів інших культур, що поширені в Україні часів незалежності. Крім того, виявлено, що через більшу поширеність участі в офіційних українських організаціях етнокультурні практики представників «старої» хвилі є більш інституціоналізованими, ніж у представників «нової» хвилі.

У статті розглядаються твори для дітей та юнацтва письменників української діаспори про Австралію, Бразилію та Нову Гвінею. Наголошується, що в цих творах втілено образно-національне мислення українських митців, які відкривали юному читачу екзотичні картини. Етнокультурні образи Австралії, Бразилії та Нової Гвінеї представлені у творчості для дітей та юнацтва кількома типами: образами-пейзажами екзотичних дивоглядів; образами, що розкривають певні небезпеки; образами корінного населення – папуасів та індіанців, звичаї яких зображуються у творах. Осмислення інокультур відбувалося через тлумаченні певних проблем, пов’язаних із власне українським досвідом.

Мета статті – опис лінгвоперсонологійних виявів колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття як літературно-мовного феномена, окреслення динаміки зрушень та стильові тенденції іміджу митців постколоніального українського дискурсу. Джерельною базою розвідки слугують поетичні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують текстову категорію «колективний адресант». Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс постколоніальної епохи та його складники (колективний адресант↔текст↔адресат), а предметом – художні образи української поезії 1990-х років як виразники колективного адресанта «дев̓ятдесятників». Джерельною базою обрано віршовані твори сучасних українських поетів В. Виноградова, Р. Скиби, І. Павлюка, Л. Мельник, М. Кіяновської, Н. Нежданої, А. Дністрового, В. Балдинюк, С. Жадана, О. Галети, В. Махно, Д. Кубая, Н. Дички, О. Яковини, Н. Федорака, П. Михайлюк, П. Вольвача, А. Бондаря, І. Бондаря-Терещенка, О. Сливинського та ін., що уміщені в літературних часописах, журналах, газетах («Березіль», «Кальміус», «Сучасність», «Курʾєр Кривбасу», «Літературна Україна», «Тернопіль вечірній», «Дніпро», «Світо-вид», «Дзвін», «Дніпро», «Слово просвіти» «Слово і час», «Західний курʾєр», «Світ молоді», «Київ», «Українська культура», «Дивослово» та ін.), антологіях поезій («Іменник» (1997), «Девʾятдесятники» (1998), «Антологія нової української поезії» (1998), «Дивовид» (1997), «Антологія нової української поезії» (1998), «Боян-97», «Пастухи квітів» (1999), «Цех поетів» (1999) та ін.). Результатом наукового пошуку стало опрацювання концепції антропоцентричної природи поетичного тексту, в якому адресант і адресат складають інтерактивний комунікативний ланцюг, а художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками закодований у віршованій формі. Подано також характеристику стильових мовних ознак іміджу митців. Висновком є те, що кожна культурно-історична епоха витворює мікрообраз часу, виробляє власний спосіб художньо-образного осмислення і бачення світу. Українські поети покоління «1990» – це знакова спільнота письменників, що народилася орієнтовно в один час і має спільний життєвий досвід, і як наслідок – ідентичність способів рефлексії, спорідненість емоцій, проблем, зацікавлень. Ці автори характеризуються спільним досвідом так званого поколіннєвого переживання, що визначило їх подальше духовне зростання й формування свідомості. Молодіжна поетична група «1990» у своїх поетичних збірках нарешті позбулася комплексу меншовартості колоніальної нації, сформувала унікальну манеру письма, виступила проти так званого методу «соціалістичного реалізму» у літературі, зафіксувала протест проти офіціозу й ідеологічної заангажованості у художній словесності, утвердила гендерну рівність у поезії. Визначаємо лінгвоперсонологійні вияви колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття: сарказм, депресивний синдром, почасти мода на деконструкцію, колажність техніки, кліповість, фрагментарність бачення світу, стилістична какафонія, змішування жанрів, гіперболізм та цитатність мислення, антипоетичність, антиестетичність, іронічна позиція щодо усталених зворотів, синтез сучасного європейського світогляду з притаманними тільки українському менталітету способу сприйняття міфів, образів та метафор, гра з етноміфологемами українського віршування, етнототожніми елементами етнокультури, мовно-естетичний радикалізм, пародійність, гротескність, стилістчні варіації, семантично-деструктивні експерименти з усталеними поетизмами, фразеологізмами, відомими у національній і світовій культурі текстами, прецедентними іменами, деконструктивістська гра з узуально-«стертими» метафоричними образами з метою подолання тиражованості, автоматизму їх сприймання, знижена мова як масово-естетична реакція на нормотворчість, стандартність мови та пуризм, зорієнтованість на маси, тобто «середню» людину, без переваг та духовної вишколеності, кітчева естетика письма, уведення у поезію кліше мас-медіа-простору, ідеологізованих висловів тоталітарного режиму, які творчо модифікуються авторами шляхом іронізування та заперечення, нівелювання канонізованого сентиментального ставлення до історичних та релігійних істот, будь-яких авторитетів, розширення мовно-естетичних горизонтів поетичного слова (сленг, суржик, діалектизми), відчуження від соціальних інститутів, політики, панівних ідеалів та ідеологій, семантико-стилістичні мотиви самотності, порожнечі та спустошення.

Мета роботи – проаналізувати причини провалу російського імперського проєкту “Новоросія” і дати теоретичне обґрунтування процесу інтеграції південноукраїнського регіону до складу Великої України. Методологія – загальнонаукові, загальноісторичні, міждисциплінарні методи і теоретичні напрацювання окремих вчених. Наукова новизна – вперше у новітній українській історіографії здійснена спроба теоретичного узагальнення комплексу поєднаних між собою соціально-економічних, політичних і етнокультурних процесів, які призвели, з одного боку, до провалу імперського проєкту “Новоросія”, а з іншого – до перетворення південноукраїнських земель на невід’ємну складову частину модерної України. Висновки. Хоча для реалізації проєкту “Новоросія” імперською Росією були задіяні величезні матеріальні, людські й інтелектуальні ресурси, він зазнав краху. На перешкоді стали модернізаційні процеси, які з останньої чверті ХVІІІ – початку ХІХ ст. охопили Європу і перекинулися в Україну, включаючи ту її частину, яка називалася Новоросією. Модернізація активізувала на цій території цілий комплекс факторів, які знівелювали наслідки політики імперської інтеграції Новоросії, спричинили її провал. Одним з цих факторів був переважно український етнічний склад населення регіону, який склався в результаті міграційних процесів. Інший потужний фактор – економіка. В ХІХ – на початку ХХ ст. Південь перетворився на центр економічного тяжіння Наддніпрянської України і її товарного ринку, сприяючи консолідації окремих її регіонів в єдиний національно-територіальний комплекс. Зі свого боку, це активізувало соціальні й етнокультурні процеси, і у кінцевому рахунку, інтенсифікувало на території всієї України процес формування модерної української нації.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 – етнологія. – Національна академія наук України. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. – Київ, 2012. Дисертація присвячена комплексному дослідженню звичаєво-правового інституту наймитування в українській етнокультурі другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Розкрито основні складові частини договору наймання робітників за звичаєвим правом. Досліджено особливості відносин між господарями і наймитами та їх регулювання. Виявлено, що в звичаєво-правових відносинах наймання традиційні уявлення українців стосовно соціальних ролей у сімейних, громадських та трудових відносинах мали вплив на сфери сільськогосподарського найму чоловіків та жінок, можливості реалізації своєї робочої сили, умови праці та платні, обсяг прав та обов'язків. Показано, що звичаї самоорганізації повинні були забезпечити успішну реалізацію виконуваних за наймом робіт і гармонізувати відносини як між наймитами та господарями, так і всередині наймитського колективу. Проаналізовано основні світоглядні та звичаєво-правові уявлення, пов'язані з відносинами наймання, соціальним і правовим становищем наймита. Формування та функціонування інституту наймитування в українській етнокультурі відбувалося на основі звичаєво-правових і господарських традицій, світоглядних настанов, усталених статевовікових та соціальних ролей українського селянства під впливом нових соціально-економічних явищ.
Thesis for the Degree of Candidate of Historical Sciences, speciality 07.00.05 – ethnology. – M. Ryls’ky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2012. This thesis offers complex study of the essence, significance and functioning of customary law institute of hiring in Ukrainian ethnoculture. The institute is analysed as a system of interconnected customary law ideas and norms, terms of agreement, ritual practices, social and gender roles, forms of organization, labour activity and lore concerning the hiring agricultural workers. The study reveals basic components of labour contract and analyzes special features of relations between wage labourers and masters and their regulation according to customary law norms. Traditional ideas of Ukrainians concerning social roles in domestic, communal and labour relations influenced spheres of men and women farm labour, availabilities of their workforces implementation, terms of labour and rewards, measures of rights and obligations. These ideas in customary-law relations of hiring consolidated the status of women and children as deficient labourers comparatively to men. The results of research show that customs of worker self-organization were aimed to secure successful execution of hired labour and to harmonize the relations between labourers and masters and within the working association. The objectives of the research are Ukrainian peasantry’s world-view and customary law conceptions that played fundamental role in the relations of hiring, social and law status of wage labourers. It also focuses on the examination of the consequences of this tradition on the social life of peasant community.Agricultural ritualism including magic rituals subserved proper regulation of hiring and accomplishment of works as well as labour contract compliancy. Drawing upon research it becomes clear that the functioning of examined tradition of hiring labourers was based on established customary law and economic practices, social and gender roles that are embedded in Ukrainian traditional culture. Moreover, the customary law practice of hiring labourers had a great impact on core values and relationships within peasant community.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 – етнологія. – Національна академія наук України. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. – Київ, 2012. Дисертація присвячена комплексному дослідженню звичаєво-правового інституту наймитування в українській етнокультурі другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Розкрито основні складові частини договору наймання робітників за звичаєвим правом. Досліджено особливості відносин між господарями і наймитами та їх регулювання. Виявлено, що в звичаєво-правових відносинах наймання традиційні уявлення українців стосовно соціальних ролей у сімейних, громадських та трудових відносинах мали вплив на сфери сільськогосподарського найму чоловіків та жінок, можливості реалізації своєї робочої сили, умови праці та платні, обсяг прав та обов'язків. Показано, що звичаї самоорганізації повинні були забезпечити успішну реалізацію виконуваних за наймом робіт і гармонізувати відносини як між наймитами та господарями, так і всередині наймитського колективу. Проаналізовано основні світоглядні та звичаєво-правові уявлення, пов'язані з відносинами наймання, соціальним і правовим становищем наймита. Формування та функціонування інституту наймитування в українській етнокультурі відбувалося на основі звичаєво-правових і господарських традицій, світоглядних настанов, усталених статевовікових та соціальних ролей українського селянства під впливом нових соціально-економічних явищ.
Thesis for the Degree of Candidate of Historical Sciences, speciality 07.00.05 – ethnology. – M. Ryls’ky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2012. This thesis offers complex study of the essence, significance and functioning of customary law institute of hiring in Ukrainian ethnoculture. The institute is analysed as a system of interconnected customary law ideas and norms, terms of agreement, ritual practices, social and gender roles, forms of organization, labour activity and lore concerning the hiring agricultural workers. The study reveals basic components of labour contract and analyzes special features of relations between wage labourers and masters and their regulation according to customary law norms. Traditional ideas of Ukrainians concerning social roles in domestic, communal and labour relations influenced spheres of men and women farm labour, availabilities of their workforces implementation, terms of labour and rewards, measures of rights and obligations. These ideas in customary-law relations of hiring consolidated the status of women and children as deficient labourers comparatively to men. The results of research show that customs of worker self-organization were aimed to secure successful execution of hired labour and to harmonize the relations between labourers and masters and within the working association. The objectives of the research are Ukrainian peasantry’s world-view and customary law conceptions that played fundamental role in the relations of hiring, social and law status of wage labourers. It also focuses on the examination of the consequences of this tradition on the social life of peasant community.Agricultural ritualism including magic rituals subserved proper regulation of hiring and accomplishment of works as well as labour contract compliancy. Drawing upon research it becomes clear that the functioning of examined tradition of hiring labourers was based on established customary law and economic practices, social and gender roles that are embedded in Ukrainian traditional culture. Moreover, the customary law practice of hiring labourers had a great impact on core values and relationships within peasant community.

У статті досліджується сутність поняття геортонімної паремії, представлені конструкціями з власне геортонімів і агіонімів; розкривається їх етнокультурна специфіка, пов'язана перш за все з народною образністю, побудованою на власне українських світоглядних принципах.

У статті розглядаються питання, що стосуються етнокультурних особливостей фразеологізмів, які ілюструє невербальна поведінка носіїв мови. Простежується відображення світоглядних позицій українського народу, особливості переживання і вербалізації негативних емоцій, зокрема і шляхом зіставлення з фраземами російської та білоруської мов.