Journal articles on the topic 'Удосконалення управління міжнародною діяльністю'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Удосконалення управління міжнародною діяльністю.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Удосконалення управління міжнародною діяльністю.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Postnikov, Alexey, Sergey Yasenko, and Dmitry Drenev. "Окремі аспекти проблемних питань в управлінні оборонними ресурсами." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, no. 1 (February 28, 2021): 229–36. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.1.20.
Full textAbstract:
З початку 2000-х людство поступово ввійшло в чергову активну фазу змін на фоні змін соціальної, політичної, технологічної природи. Крім того, посилився розрив між розвинутими та іншими країнами, що супроводжується розривом у понятійному апараті через зміну самої сутності відносин, включно з управлінською діяльністю (менеджментом) у соціальних групах (колективах). З метою не відставання від міжнародних практик управлінської діяльності в статті наведено основні принципи стандартів щодо побудови та управління процесами з управління ресурсами в країнах-членах НАТО (ISO 9000, PMBOK, PRINCE2 тощо). Проведено частковий аналіз системи управлінні оборонними ресурсами в Україні. Розглянуто процес управління ресурсами в Міністерстві оборони України (МОУ) та Збройних Силах України (ЗСУ), як основних державних органів в сфері управління оборонними ресурсами. Виявлено недоліки в системі управління ресурсами та сформовано певні пропозиції щодо удосконалення процесу управління оборонними ресурсами.
2
Slivenko, V. А. "Новації у сфері управління діяльністю прокуратури." Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, no. 6 (July 1, 2016): 123. http://dx.doi.org/10.15421/191613.
Full textAbstract:
Мета дослідження – аналіз ефективності процесів, пов’язаних з новаціями у сфері управління діяльністю прокуратури під час перебудови правоохоронної системи держави, вивчення важливих факторів переформатування та динаміка подальших змін відомства. Для досягнення мети використано комплекс методів: порівняльний, структурного аналізу, синтезу, індукції та дедукції.Проаналізовано процеси, пов’язані з перебудовою правоохоронних інститутів держави, уточнено правовий статус.Показано напрями переформатування правоохоронних інститутів держави, новації в управлінні прокурорською діяльністю під час реформування правоохоронної сфери: формування нових принципів кадрової політики відомства (незалежний та прозорий конкурсний механізм призначення на вакантні посади), упорядкування системи мотивації, підвищення рівня незалежності у прийнятті рішень, позбавлення непритаманних функцій та підвищення дисциплінарної відповідальності працівників. Зазначено, що реформи у сфері управління відомства здійснено з урахуванням міжнародного досвіду та європейських стандартів правоохоронної діяльності.Наукова новизна полягає в дослідженні новацій у сфері управління прокурорською діяльністю в період кардинального реформування суспільства: формування нових принципів кадрової політики відомства, незалежний та прозорий конкурсний механізм призначення на вакантні посади, упорядкування системи мотивації, удосконалення системи контролю, підвищення рівня незалежності працівників у прийнятті рішень, звільнення співробітників від неофіційного «тиску» керівництва, організація незалежних та демократичних органів прокурорського самоврядування – Ради прокурорів та кваліфікаційної комісії, позбавлення непритаманних функцій (загального нагляду за законністю) та підвищення дисциплінарної відповідальності. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки можуть бути враховано в подальшому переформатуванні прокуратури в нову правоохоронну структуру, яка відповідатиме вимогам правової держави.Подальші наукові дослідження в цьому напрямку сприятимуть пошукам інноваційних шляхів розв’язання проблем реформування правоохоронної сфери нашої держави.
3
Bondarenko, N. B., and T. O. Hryboiedova. "ПРОБЛЕМA ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 1 (September 8, 2021): 9–16. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-01.
Full textAbstract:
У статті досліджується актуальна проблема сучасності – шляхи підвищення ефективності управління закладом дошкільної освіти. Зроблено аналіз останніх досліджень і публікацій, надана характеристика понять, на які спираються автори: «управління», «управлінська діяльність», «менеджер освіти», «освітній простір», «освітнє середовище», «ефективність управління», «компетентність» тощо. Окреслено мету статті, яка полягає у визначенні шляхів підвищення ефективності управління дошкільної освіти у сучасному освітньому просторі. У статті використані сучасні нормативно-директивні документи стосовно організації закладу дошкільної освіти, управління освітнім процесом: Базовий компонент дошкільної освіти, Нова редакція та Положення про заклад дошкільної освіти. Розкриті психолого-педагогічні та методологічні основи управлінської діяльності керівника ЗДО. Охарактеризовано основні складники змісту роботи директора закладу та принципи управління: демократизації, децентралізації, гуманізації та людиноцентризму. Особливу увагу приділено вимогам до сучасного управлінця. У дослідженні виділено основні напрямки роботи керівника: робота з педагогічним колективом та обслуговуючим персоналом; створення досконалої матеріально-технічної бази; удосконалення предметно- розвивального освітнього середовища; планування; контроль; підготовка дошкільного закладу до нового навчального року; проведення літньої оздоровчої компанії; робота з батьками та охорона життя і здоров’я, створення безпечних умов життя. Виділено важливі фактори підвищення ефективності управління ЗДО: представлена виважена стратегія спілкування; партнерська взаємодія колективу закладу освіти і батьків; формування іміджу дошкільного закладу. Особливу увагу приділено впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій в управлінську діяльність, що позитивно сприяє переходу на новий якісний рівень всіх структурних компонентів ЗДО. Значна увага приділена використанню кваліметричного підходу в управлінні та необхідності керівнику володіти міжнародною методикою ECERS-3, використання якої надає можливість якісно оцінити освітній процес ЗДО. Проаналізовано значення володіння елементами етикету, поведінковою культурою для підвищення авторитету, покращенню стилю у спілкуванні. Визначено значення комунікативних, сугестивних, перцептивних вмінь управлінця. Особливо важливою є асертивність поведінки як складової частини управлінського потенціалу керівника. Охарактеризовані технології «тайм-менеджмету» та «лідерства-служіння» в управлінні ЗДО. Зроблено висновки та надано бібліографічний список.
4
Shtyrov, Oleksandr, and Svitlana Verba. "Державне управління процесами міжнародного співробітництва України в сфері інформаційних відносин." Public Administration and Regional Development, no. 9 (September 8, 2020): 889–914. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.09.10.
Full textAbstract:
У статті розглядаються особливості державного управління процесами міжнародного співробітництва України у сфері інформаційних відносин, зокрема характеристика процесів міжнародного співробітництва у сфері інформаційних відносин, аналіз державної політики у сфері міжнародних відносин до шляхів удосконалення механізму державного управління сферою інформаційних відносин.
Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин відбувається в процесі міжнародної інформаційної діяльності між двома або більше країнами на світовому ринку послуг. Основою є надання громадянам, державним органам, підприємствам, установам та організаціям офіційної інформації (у документальному вигляді або публічно оголошеною) про різні події та явища на міжнародному рівні. Це може бути, наприклад, зовнішньополітична діяльність України, події в інших країнах, а також цілеспрямоване розповсюдження за межі України інформації про нашу країну.
Міжнародні інформаційні відносини є доволі новим поняттям на світовому просторі, але за досить короткий час стали важливими та впливовими на загальний економічний, політичний, соціальний стан країн-учасниць.
Міжнародна просвітницька діяльність полягає у наданні всім учасникам (наприклад, громадянам, державним органам, бізнесу) інформації про зовнішньополітичну діяльність України, яка офіційно задокументована або публічно оприлюднена, а також цілеспрямовано поширювати вичерпну інформацію за межами країни про Україну через, наприклад, засоби масової інформації, державні установи та громадян.
Встановлено, що в умовах сучасного стану розвитку суспільного розвитку, а також враховуючи ситуацію українського та міжнародного інформаційного простору, необхідно посилити роль держави у забезпеченні доступу громадян України до оперативної інформації та гарантувати захист і достовірність національного інформаційного простору.
5
Kondratenko, Natalia, and Militsa Volkova. "MODERN MANAGEMENT TECHNOLOGIES IN INDUSTRY AND CONSTRUCTION." Scientific Notes of Ostroh Academy National University, "Economics" Series 1, no. 20(48) (March 24, 2021): 4–9. http://dx.doi.org/10.25264/2311-5149-2021-20(48)-4-9.
Full textAbstract:
У статті визначено проблеми та перспективи використання сучасних технологій управління у промисловості і будівництві України. З’ясовано, що, враховуючи специфічні особливості діяльності підприємств промисловості та будівництва, основні можливості для удосконалення менеджменту необхідно шукати не в спробах модернізації існуючої системи, а в упровадженні інноваційних підходів та сучасних технологій управління їх діяльністю. Запропоновано алгоритм використання сучасних технологій управління у промисловості та будівництві, який включає всі аспекти діяльності підприємств. Зроблено висновок, що сьогодні існує потреба у використанні сучасних технологій управління у промисловості і будівництві, як провідних галузей національного господарства України. Тільки швидке реагування на зміни у зовнішньому середовищі та адаптація до сучасних технологій управління дозволить господарюючим суб’єктам вийти на міжнародні ринки та забезпечити власний розвиток операційної та фінансової діяльності.
6
Sannikova, Marina. "Шляхи вдосконалення діяльності системи спортивного арбітражу та третейських судів у спорті." Physical education, sports and health culture in modern society, no. 2(46) (June 30, 2019): 21–27. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2019-02-21-27.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Сучасний спорт належить до розважального шоу-бізнесу. У його основу покладено комерційні інтереси. Однак він не може існувати без тісного зв’язку з політичною, економічною й соціальною системами суспільства. Він також не може існувати й поза загальною національною правовою системою. У зв’язку з цим актуалізується значущість наукових досліджень міжнародного спортивного арбітражу з погляду системного підходу. Мета дослідження – вивчення та аналіз системи міжнародного спортивного арбітражу як основного інституту вирішення конфліктів, пов’язаних зі спортом, для формування в Україні сучасного Спортивного арбітражного суду. Методи дослідження – аналіз та узагальнення літературних джерел; аналіз документальних матеріалів; метод історизму; метод аналогії досліджуваних закономірностей; системний аналіз. Результати дослідження. Визначено й обґрунтовано правову основу функціонування міжнародного спортивного арбітражу, зокрема досліджено особливості, основні функції міжнародного спортивного арбітражного процесу та нормативно- правові документи, що регламентують діяльність суду. Представлено шляхи подальшого реформування й удосконалення діяльності Міжнародного спортивного арбітражного суду. Висновки. З’ясовано найбільш характерні недоліки наявної системи організації правової діяльності у спорті. Установлено основну причину невирішеності наявних труднощів в управлінні галуззю спорту вищих досягнень. Виявлено необхідність звернення до загальної теорії систем, що самоорганізуються. Запропонований підхід дасть змогу створити більш ефективну правову основу організації системи управління діяльністю арбітражних і третейських судів у спорті.
7
Shaporenko, Olga, and Lyudmila Parshchenko. "ІННОВАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТНЬОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій, no. 2 (November 8, 2018): 12–19. http://dx.doi.org/10.32750/2018-0202.
Full textAbstract:
Перехід від індустріального до інформаційного суспільства, так званого «суспільства знань», провокує формування нового типу економіки, заснованої на знаннях, де процеси створення та розподілення знань стають ключовими. В наш час знання вже є капіталом і головним ресурсом держави. Зміна соціальних орієнтацій провокує спрямування акценту на кожну окрему особистість, як основну соціальну цінність. Вибір інноваційного типу розвитку, створення та впровадження наукових технологій, постійно зростаюча роль інформації та знань у соціально-економічному розвитку держави призводять до підвищення попиту на висококваліфікованих фахівців. Крім того, формування інноваційної моделі розвитку суспільства розширює коло функціональних особливостей системи вищої освіти в напрямку поєднання функції передачі накопиченого суспільного досвіду, знань та навичок зі сприянням у розробці нових наукових ідей, технічних рішень і технологічних процесів та підготовкою фахівців нового рівня, які відзначаються розвинутими аналітичними та професійними здібностями. Вища школа покликана стати центром формування інноваційного середовища, що забезпечить спрямованість професійної підготовки на формування готовності майбутніх фахівців до інноваційної діяльності. Враховуючи вище зазначене, у статті проаналізовано правове поле, у якому функціонує система освіти нашої держави, виокремлено класично-управлінські моделі, що можуть бути реалізовані у процесі вирішення нагальних управлінських проблем сьогодення, а також міжнародний досвід, пов’язаний із питанням дослідження інноваційної складової менеджменту освітою. Підкреслено важливість застосування принципу інноваційності для вдосконалення професійної компетентності керівника ВНЗ. У статті розглянуто проблему формування й удосконалення професійної компетентності управлінських кадрів завдяки моделюванню їхньої діяльності. Запропоновано діяльність вищого навчального закладу розглядати як єдину цільову програму. Визначено основні напрямки інноваційного управління, цілі внутрішніх підсистем діяльності вищих навчальних закладів, розкрито їх структурні складові та функції управління освітньою діяльністю.
8
Korobka, S. V. "КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, no. 2 (September 4, 2016): 80–83. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6915.
Full textAbstract:
Корпорації, на сучасному етапі розвитку нашої країни, можуть стати одним із потужних і ефективних інструментів управління сучасними бізнес процесами. Запорукою не тільки інвестиційної привабливості компанії, ай гарантією ефективного функціонування підприємств в умовах зростаючої конкурентної боротьби, є ефективність корпоративного управління, і тому проблема поліпшення корпоративного управління викликає підвищений інтерес не тільки з боку вітчизняного бізнесу, законодавчої і виконавчої влади, але й вітчизняної економічної науки.
Проведені дослідження підтверджують факт, що корпоративне управління, це складний процес, який поєднує в собі організаційно–правові, економічні, мотиваційні, соціально–психологічні та інші механізми. Ефективне управління корпораціями дає можливість по новому займатися підприємницькою діяльністю, шляхом поліпшення фінансових результатів компанії за рахунок більш високої продуктивності (рентабельності), інвестиційного капіталу, мобілізація капіталу для швидшого виконання проектів, ніж конкуренти. Критерії ефективного корпоративного управління можна розглядами двома загальним складовими: значна частка нематеріальних активів, що призводить до зростанні вартості та інвестиційної привабливості на ринку; наявність гарантованого дисциплінарного контролю за роботою топ–менеджерів.
Процес корпоративного управління охоплює всіх учасників зацікавлених в розвитку корпорації, кожна з яких має свої інтереси. Вдосконалення системи корпоративного управління сприяє підвищенню ефективності організацій та розширенню їх доступу до зовнішніх джерел фінансування, що є однією з умов стійкого зростання економіки. Удосконалення системи корпоративного управління залишається одним із пріоритетних завдань, як на загальнодержавному рівні так і на міжнародному, проте вони мають бути розроблені з врахуванням інтересів всіх учасників.
Крім вище перерахованих напрямів вирішення проблем корпоративного управління подальшого дослідження заслуговують такі його аспекти, як: посилення впливу держави на процеси корпоративного управління; збільшення відповідальності вищого керівництва перед усіма акціонерами; посилення ролі аудиторської діяльності управлінських органів корпорації; формування системи управління ризиками та ціла низка інших актуальних проблеми.
9
ПАЦУРІЯ, НІНО. "Комплаєнс-контроль у системі корпоративного управління страхових компаній." Право України, no. 2021/06 (2021): 196. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-196.
Full textAbstract:
Перспективні зміни правового регулювання страхових відносин вказують на обов’язковість запровадження у страхових компаніях якісної, структурованої, незалежної та сучасної системи управління ризиками, поява яких обумовлюється як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. Така система у світовій практиці отримала назву комплаєнс-контроль. Отже, відсутність належної та ефективної системи управління ризиками (комплаєнс-контролю) загрожує виникненням внутрішніх проблем у страховика, які здатні завдати йому катастрофічних збитків як суб’єкту господарювання, що може вплинути на виконання ним прийнятих на себе зобов’язань і правил здійснення страхової діяльності. Чинне страхове законодавство не містить вимог до встановлення системи комплаєнс-контролю у страхових компаніях, на відміну від найкращих міжнародних практик. Наведене актуалізує потребу визначення сутності, розмежування, співвідношення та формулювання понять комплаєнсу та комплаєнс-контролю в системі корпоративного управління страхових компаній. Термін “комплаєнс” є відносно новим для українського ринку фінансових послуг, зокрема небанківського. Дослідження проблематики дало змогу виявити наукові підходи, за якими поняття комплаєнсу ототожнюється із поняттям комплаєнс-контролю. Комплаєнс-контроль виступає наріжною складовою (елементом) системи комплаєнсу, яка є основою загальної системи корпоративного управління – категорії вищого порядку. Окремої уваги потребує питання розкриття принципів комплаєнс-контролю у системі корпоративного управління страхових компаній. У цьому випадку йдеться про закріплення принципів як основних ідей, вихідних положень, які визначені в офіційних документах, мають загальну значущість й імперативність. У контексті викладеного варто відзначити, що європейська практика утвердження державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю здійснюється із дотриманням принципу прозорості (the Principles of Transparency). Прозорість як принцип корпоративного управління у страховій діяльності нині ще не віднайшов свого належного правового унормування та усталеного змістов-ного розуміння. У разі належного вирішення вказаних питань буде забезпечено створення сприятливих умов для зміцнення сталого розвитку ринків небанківських фінансових послуг, здатних забезпечувати реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами, задовольняти потреби споживачів у якісних фінансових послугах, підвищити ефективність використання коштів державного та місцевих бюджетів під час управління ризиками, а також створення нових робочих місць через реалізацію державної політики зваженого регулювання і нагляду через застосування принципу прозорості та стане підґрунтям для формування цілісної, на уковообґрунтованої концепції корпоративного управління в страховій діяльності. Отже, з метою забезпечення ефективності корпоративного управління страховика існує необхідність запровадження комплаєнс-контролю, який слугуватиме підтвердженням того, що страхова компанія відповідає вимогам норм, стандартам і правилам, які встановлюються законодавством. Мета статті полягає в аналізі чинного та перспективного законодавства, що регулює питання внутрішнього контролю загалом та у страхових компаніях зокрема, комплаєнс-контролю, обґрунтуванні теоретико-практичних аспектів комп лаєнсконтролю і розробці пропозицій з метою удосконалення нормативно-правового забезпечення реалізації комплаєнс-функції в системі корпоративного управління страховика. Відповідно до поставленої мети у дослідженні вирішені такі завдання: визначено поняття комплаєнсу як системи корпоративного управління страхових компаній; визначено поняття комплаєнс-контролю в системі корпоративного управління страхових компаній; визначено місце комплаєнс-контролю в системі корпоративного управління страхових компаній; надано пропозиції щодо удосконалення страхового законодавства України в частині комплаєнс-контролю як елемента системи корпоративного управління страховика. Проведене дослідження комплаєнс-контролю у системі корпоративного управління страхових компаній дало змогу сформулювати низку науково-практичних висновків
10
АДАМЧУК, Юлія. "МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МОЛОДШИХ ІНСПЕКТОРІВ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПУНКТАХ ПРОПУСКУ ДЛЯ МІЖНАРОДНОГО СПОЛУЧЕННЯ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 26, no. 3 (November 5, 2021): 5–17. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v26i3.875.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано методичні рекомендації щодо формування готовності молодших інспекторів прикордонної служби до професійної діяльності у пунктах пропуску для міжнародного сполучення, а саме: активний розвиток мотивації молодших інспекторів прикордонної служби щодо формування власної готовності відповідно до реальних вимог майбутньої професійної діяльності у пунктах пропуску для міжнародного сполучення; утворення соціально-психологічного середовища, яке сприятиме формуванню готовності молодших інспекторів прикордонної служби до професійної діяльності; реалізацію різних форм та методів психологічної підготовки шляхом поєднання у ході фахової підготовки процесів формування необхідних професійних компетенцій, психологічних та психофізичних якостей; урахування індивідуально-психологічних особливостей молодших інспекторів прикордонної до професійної діяльності у пунктах пропуску для міжнародного сполучення; формування професійних компетенцій шляхом оптимізації змісту навчального процесу; застосування інтерактивних методів навчання; використання спеціальної методики формування готовності молодших інспекторів прикордонної служби до професійної діяльності у пунктах пропуску для міжнародного сполучення; розвиток адаптивного та поетапного управління навчальною діяльністю молодших інспекторів прикордонної служби в ході фахової підготовки; дотримання загальних принципів фізичної підготовки; упровадження різних форм і методів психологічного впливу (вивчення тактики дій порушників законодавства з прикордонних питань, навчання методів їх виявлення за ознаками поведінки та емоційного стану, здійснення психологічного впливу на них; формування стійких навичок володіння прийомами самозахисту, накопичення досвіду емоційно-вольової поведінки, моделювання ризикованих ситуацій та тренування у способах їх вирішення; набуття фахівцями досвіду виконання службових завдань в умовах дефіциту часу на прийняття рішення, неповних даних про обстановку, невизначеності ситуації, перешкод у здійсненні службової діяльності за необхідності суворого дотримання чинного законодавства, вимог керівних документів; формування та удосконалення навичок оптимальних дій та прийомів під час виконання завдань з охорони державного кордону; формування та розвиток у фахівців ініціативи і самостійності під час виконання службово-навчальних завдань, здатності до активних службових дій в умовах відсутності вказівок старших начальників; навчання прийомів і методів психічної саморегуляції під час несення служби; підвищення психологічної сумісності й ефективності спільних дій складу прикордонних нарядів) та впровадження правової підготовки (вивчення законодавчих актів, які є правовою основою для застосування заходів фізичного впливу).
11
Науменко, Костянтин. "МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ГРОМАДЯНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 219–29. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-219-229.
Full textAbstract:
Розглянуто особливості методів державного управління, які використовуються у суспільному середовищі. Досліджено міжнародний досвід нормативно-правового регулювання суспільної діяльності. Встанов- лено залежність між суспільними явищами та особливостями державного управління в історичному, правовому, соціальному та економічному аспек- тах. Досліджено ефективність вітчизняних методів на основі міжнародного досвіду. Представлено власну класифікацію методів державного управління громадянським суспільством. Надано визначення поняття громадянського суспільства як феномену з розвиненими економічними, культурними, право- вими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, який взаємодіє з ним. Методологія теоретико-правового аналізу громадян- ського суспільства охоплює такі процеси, як досягнення свободи, рівності, справедливості та інших людських цінностей.
Зазначено, що наявність проблем у державному управлінні України, зо- крема неефективна діяльність інститутів державної влади та органів місцевого самоврядування, корупція, відсутність ефективної взаємодії між дер- жавою та інститутами громадянського суспільства є наслідком ігнорування об'єктивних наукових підходів до формування цілісної та логічно правильно вибудованої системи управління суспільством; відсутністю стратегічного ба- чення удосконалення та розвитку держави та її інститутів на довготривалу і середньотривалу перспективу; відсутністю методології адаптації та впрова- дження передового зарубіжного досвіду державного управління, насамперед, країн – членів Європейського Союзу. Вирішення даної проблеми на шляху реформи державного управління може бути реалізовано через реформу полі- тичного керівництва.
12
Фролова, О. Г. "Сучасні проблеми управління міжнародною правоохоронною діяльністю органів внутрішніх справ." Проблеми законності, Вип. 94 (2008): 126–31.
Find full text
13
РЄЗНІКОВА, ВІКТОРІЯ, and РУСЛАН СТЕФАНЧУК. "Оцінка ризиків у підприємництві та управління ними." Право України, no. 2018/05 (2018): 101. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-101.
Full textAbstract:
Проблема дослідження феномена ризику гостро постала у минулому столітті, що було пов’язано з бурхливим розвитком ринкової економіки. Ризик притаманний усім ринковим процесам, тому управління ризиками є невід’ємною части ною ефективного управління будь-якою організацією. У зв’язку з цим істотного значення набуває питання оцінки ризиків із правової точки зору та удосконалення механізму управління ними, зокрема й за допомогою правових засобів. Мета статті полягає у розкритті правової та економічної сторін оцінки ризику та з’ясуванні особливостей правового управління ними. Розкрито природу феномена ризику, досліджено правову та економічну сторони оцінки ризиків, проаналізовано особливості управління ризиками за допомогою правових засобів, а також надано характеристику основним нормативним актам і міжнародним стандартам у сфері оцінки та управління ризиками. Доведено, що право є універсальним засобом правового управління ризиками, оскільки стабілізує ситуацію вибору (наприклад, між правомірним і неправомірним ризиком), або ж, навпаки, збагачує, розширює вибір ризикуючого суб’єкта різноманітними варіантами, диверсифікує ризики, надає свободу в прийнятті ризику (право на ризик). Визначено управління ризиками в господарському праві як діяльність суб’єктів господарювання, спрямована на аналіз, прогнозування та оцінку ймовірності настання ризику в умовах невизначеності з вибором превентивних заходів з метою мінімізації можливих майнових втрат, а у разі їх виникнення – розподілу тягаря несення таких втрат між учасниками господарських правовідносин належної законодавчої бази для ефективного управління ризиками, оскільки національні стандарти не враховують положення нормативно-правових актів України, що регулюють окремі сторони діяльності організацій при здійсненні процесів ризик-менеджменту, а також культуру менеджменту, яка сформувалася у нашій країні. Тому на часі розробка вітчизняних стандартів управління ризиками, які ґрунтувалися б на міжнародному досвіді, використовували адаптовану термінологію, а також враховували особливості економічної ситуації в Україні.
14
О. О., ОЧЕРЕДЬКО. "ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ МОРСЬКОГО ТРАНСПОРТУ." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 87, no. 2 (October 20, 2020): 167–74. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.87-2-14.
Full textAbstract:
У статті проаналізована організацію управління функціональноюдіяльністю підприємств морського транспорту. Існуючі проблеми таперспективи розвитку морегосподарського комплексу. На сучасномуетапі є необхідність підтримки та удосконалення механізмівдержавного регулювання діяльності підприємств морського транспорту.
15
Юлдашев, О. Х. "Управління норматворчою діяльністю-найперспективніший шлях удосконалення законодавства України." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 5 (2006): 41–50.
Find full text
16
Юлдашев, О. Х. "Управління норматворчою діяльністю-найперспективніший шлях удосконалення законодавства України." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 5 (2006): 41–50.
Find full text
17
Гула, Віталій, Аркадій Дзяворук, Вадим Бойко, Володимир Андрушко, and Валерій Бойко. "ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КООРДИНАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ З ПИТАНЬ ЗДІЙСНЕННЯ ПРИКОРДОННОГО КОНТРОЛЮ У ПУНКТАХ ПРОПУСКУ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 85, no. 2-3 (April 11, 2022): 43–57. http://dx.doi.org/10.32453/3.v85i2-3.854.
Full textAbstract:
Статтю присвячено визначенню методики роботи штабу охорони державного кордону щодо координації спільних дій з контрольними службами та взаємодійними органами. З метою приведення прикордонного контролю до міжнародних норм і стандартів Державною прикордонною службою України напрацьовані нові нормативно-правові документи, ведеться пошук шляхів оптимізації прикордонного контролю та підвищеннz ефективності, удосконалення технології пропуску осіб, транспортних засобів і вантажів, створюється єдина система інформаційного забезпечення, вживаються заходи щодо вдосконалення системи управління. Запорукою успішної оперативно-службової діяльності підрозділів прикордонного контролю ДПСУ на шляхах міжнародних сполучень є наявність збалансованої системи правових норм, які регулюють усі сторони діяльності підрозділів охорони державного кордону. Від того, наскільки чітко в нормативно-правових актах визначені завдання, права і обов’язки підрозділів та ООДК, їх взаємовідносини з іншими організаціями і відомствами, що стосуються міжнародного сполучення України, багато в чому залежить якість та ефективність забезпечення надійної охорони державного кордону на шляхах міжнародних сполучень. Штаб ПРИКЗ, а саме відділ прикордонного контролю, є головним органом управління, який відповідає за координацію спільних дій ООДК та інших контрольних служб, які виконують свої функції у ППр через державний кордон України, надає пропозиції начальнику ООДК щодо організації цієї роботи. Від його цілеспрямованої роботи залежить найголовніше – загалом надійність та ефективність охорони кордону на шляхах міжнародних сполучень. Отже, ДПСУ повинна об’єднувати та систематизувати зусилля державних органів, що здійснюють різні види контролю під час перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів для забезпечення здійснення їх оформлення та пропуску через державний кордон відповідно до технологічних схем пропуску. Усі служби та організації, відносно яких здійснюється координаційна діяльність, можна згрупувати за видами діяльності, залежно від їх призначення. Виходячи з функцій, які вконують відповідні організації та відомства, з якими здійснюється координація, штаб прикордонного загону повинен у різних формах забезпечувати та планувати взаємодію та визначати розподіл функцій відповідно до положень нормативних документів щодо діяльності суб’єктів координації.
18
Череп, А., О. Череп, and Ю. Огренич. "УДОСКОНАЛЕННЯ НАУКОВО-МЕТОДИЧНОГО ПІДХОДУ ДО ОЦІНКИ ВПЛИВУ ФАКТОРІВ НА ВИКОРИСТАННЯ МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ У КРИЗОВИХ УМОВАХ." Financial and credit activity problems of theory and practice 1, no. 42 (March 31, 2022): 134–44. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3681.
Full textAbstract:
Анотація. Визначено, що промислові підприємства зазнають постійного негативного впливу факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, що відображається на стані операційної діяльності, а також на відповідних інструментах, які використовуються для її підтримання, тобто: механізмі і системі управлінні операційною діяльністю; стратегії антикризового управління; механізмі формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю промислових підприємств. Тому для успішного використання інструментів щодо забезпечення управління операційною діяльністю, її підвищення постає потреба у виявленні, дослідженні та врахуванні дії факторів. Зосереджено увагу на дослідженні впливу внутрішніх факторів, які значною мірою впливають на механізм формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю та їх урахування дозволить створити належні умови для його впровадження, успішного використання та досягнення бажаних результатів. Удосконалено та обґрунтовано науково-методичний підхід до оцінки впливу внутрішніх факторів на використання механізму формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю промислових підприємств. Його особливість полягає в тому, що він дозволяє визначити групи факторів, перелік показників за кожною групою, обрати фактори, які мають найбільший вплив на використання механізму, упровадження стратегії антикризового управління операційною діяльністю, здійснити оцінку впливу факторів на початковій, головній, завершальній стадіях. В основу науково-методичного підходу закладено використання експертного методу, розрахунок інтегральних показників за кожною групою факторів. Результатом упровадження науково-методичного підходу є розроблення рекомендацій для нейтралізації впливу факторів і забезпечення ефективного впровадження механізму формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю і подальше його використання на промислових підприємствах. Отже, доведено, що запропонований науково-методичний підхід забезпечує визначення групи внутрішніх факторів, що більшою мірою впливають на використання механізму, оцінку рівня впливу факторів, їх урахування для забезпечення результативного використання механізму. Ключові слова: внутрішні фактори, операційна діяльність, стратегія антикризового управління, механізм формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю промислових підприємств, інтегральні показники, науково-методичний підхід, модель. Формул: 3; рис.: 2; табл.: 0; бібл.: 31. му.
19
О. М., ПЕТРЕНКО. "ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ МІСЬКОГО ЕЛЕКТРОТРАНСПОРТУ." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 86, no. 1 (December 10, 2020): 90–102. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.86-1-06.
Full textAbstract:
В статті розглянуто основні проблеми управління системоюміського електротранспорту. Визначено напрями і принципи йогореформування. Доведено, що фундаментальною основою підвищенняефективності експлуатаційної роботи міського електротранспорту таякості транспортного обслуговування в умовах реформування євпровадження нових науково обґрунтованих методів оперативногоуправління перевізним процесом на базі сучасних інформаційних такеруючих технологій. У зв'язку з еволюцією сучасних інформаційнихсистем, вдосконаленням обчислювальних засобів і технологій зв'язку наміському електротранспорті з'явився потенціал застосуванняінноваційних рішень у сфері управління перевезеннями, створенняапаратних і програмних систем мобільного управління технічноскладною діяльністю, пов'язаною з роботою рухомого складу, відповіднихсучасним технологічним стандартам
20
ВЄДЄНЄЄВ, Дмитро, and Андрій СЛЮСАРЕНКО. "ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД І АРСЕНАЛУ АСИМЕТРИЧНОГО (“ГІБРИДНОГО”) ПРОТИБОРСТВА У ПЕРІОД МІЖБЛОКОВОГО ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ У СВІТІ (1946–1990)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 21 (December 24, 2021): 172–87. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246908.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у виявленні формування в період “холодної війни”, глобального протистояння у світі та розпаду світової колоніальної системи комплексу концептуальних засад, відповідних воєнно-політичних структур, а також специфічної стратегії, форм і методів військової та спеціальної діяльності, що лягли в основу доктрин й арсеналу сучасної асиметричної (“гібридної”, неконвенційної) конфліктності. Методологічну основу праці становлять методи класифікації, типології, структурно-системний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-генетичний, методи військово-спеціальної науки, безпекознавства, політичної конфліктології. Наукова новизна полягає у спробі авторів впорядковано дослідити на історичному матеріалі часів “холодної війни” формування доктринальних передумов й стратегії, комплексу спеціальних структур та методів деструктивної діяльності, котрі знайшли своє структуроване втілення у “гібридних” конфліктах початку ХХІ ст. Висновки. У період “ІІІ світової”, або “холодної війни” (1946–1990) нечуваного розвитку сягнули парадигми, форми і методи гібридного протиборства, його доктринальні й концептуальні засади, відповідні теоретико-методологічні, науково-практичні та технологічні засади. Спеціальні служби, афільовані з ними “неурядові організації” та парамілітарні (іррегулярні) структури, профільні аналітико-прогностичні та науково-дослідні центри, медіа-структури стали здатні цілеспрямовано впливати на зміну політичної реальності в національному, міждержавному і транснаціональному вимірах.
Відбулося якісне удосконалення військ спеціального призначення, котрі перетворилися на важливий (інколи – вирішальний) фактор ведення локальних війн і збройних конфліктів, участі у комплексних спеціальних операціях, розгортання керованих іррегулярних збройних формувань. Розпочинається новий якісний етап в організації “елітних військ” – їх реорганізація в сили спеціальних операцій як автономний компонент збройних сил. У складі ССО подальшого серйозного розвитку набули підрозділи (структури) інформаційно-психологічної боротьби та роботи із цивільним населенням.
У період міжблокового протистояння у повоєнному світі, стрижнем якого виступала саме війна психологічна, суттєвого й зростаючого значення набули методи (механізми) впливу на сферу управління колективною діяльністю людей, переформатування масової свідомості та світогляду за рахунок маніпулювання свідомістю людини і створення віртуальної реальності через застосування сучасних інформаційних та соціально-культурних технологій.
На основі потужної спадщини планетарного протистояння суспільних систем та міжблокової конфронтації 1946–1990 рр. склалися численні стратегічні, тактико-технологічні й інформаційно-когнітивні передумови для формування нового якісного типу конфліктності – “гібридної”, у розумінні синтезування різноманітних новітніх форм і методів деструктивної діяльності та їх комплексного, скоординованого застосування.
Набули розвитку такі сутнісні ознаки “гібридного” протистояння, як відсутність оформлення відповідно до міжнародного права війни, використання антиурядових організацій та рухів, незаконних збройних формувань, течій сепаратистського характеру, екстремістських угруповань, деструктивних спільнот тощо, пріоритетна роль спеціальних служб, сил спецоперацій, застосування інших методів невійськового тиску на державу-жертву, включаючи дипломатичні, фінансово-економічні, гуманітарні та інші. Основними рушійними силами асиметричної стратегії ставали неурядові організації, повстанські й “опозиційні” рухи, сили спецоперацій, сили і засоби психологічних операцій, а наголос у стратегії змішувався на користь спецоперацій та конфліктів малої інтенсивності.
21
Гринюк, Наталія, and Валерія Залялова. "ОСОБЛИВОСТІ СТРАТЕГІЇ МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА." Молодий вчений, no. 11 (99) (November 30, 2021): 362–66. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-11-99-79.
Full textAbstract:
В статті розглянуто поняття міжнародної діяльності підприємства та з’ясовані основні особливості стратегій міжнародної діяльності підприємства. Зазначено, що стратегія міжнародної діяльності є невід’ємною складовою функціональних стратегій. Розглянуто зовнішні та внутрішні чинники формування стратегії міжнародної діяльності підприємства. Наведено послідовність процесу вироблення стратегії та наведені основні ланки її ланцюга. Досліджено особливості основних стратегій міжнародної діяльності підприємства. Обґрунтовано необхідність формування системи стратегічного управління міжнародною діяльністю з метою адекватного реагування на можливі зміни зовнішнього середовища його функціонування. Запропоновано основні етапи розробки стратегії поведінки підприємства на міжнародному ринку.
22
Зюман, Сергій, and Тетяна Яковлєва. "АУДИТ ЯК СИСТЕМА НАДІЙНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 85, no. 2-3 (April 11, 2022): 105–22. http://dx.doi.org/10.32453/3.v85i2-3.861.
Full textAbstract:
У статті досліджено наявний нормативно-правовий стан внутрішнього аудиту в органах державного сектору України та проаналізовано функціонування системи внутрішнього контролю загалом. Внутрішній контроль представлено комплексом заходів, що застосовуються керівником для забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності розпорядника бюджетних коштів і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. Внутрішній аудит передбачає діяльність, що спрямована на удосконалення системи управління, внутрішнього контролю, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності розпорядника бюджетних коштів і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, та ка передбачає надання незалежних висновків і рекомендацій. Для здійснення внутрішнього аудиту розпорядник бюджетних коштів в особі керівника утворює самостійний структурний підрозділ внутрішнього аудиту, що є підпорядкованим і підзвітним безпосередньо такому керівникові. У роботі автор розкриває сутність національних стандартів: стандартів якісних характеристик та стандартів діяльності, які описують сутність діяльності внутрішнього аудиту та відповідають міжнародним стандартам. Цими стандартами визначено, що під час проведення внутрішнього аудиту здійснюються дослідження та оцінка системи управління та внутрішнього контролю, у тому числі управління ризиками з питань та в обсязі, що відповідають об’єкту, темі та цілям внутрішнього аудиту.
23
Миронов, Ю. Б., О. Р. Сватюк, and І. В. Жеребило. "УДОСКОНАЛЕННЯ СТРАТЕГІЇ ТА ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ БАНКІВ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 60 (July 3, 2020): 93–99. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-60-15.
Full textAbstract:
Розглянуто сучасні підходи науковців щодо поняття стратегічного управління діяльністю банківських установ. Порівняно проблематику діяльності банків відповідно до кризових умов сьогодення. Оха-рактеризовано систему управління банком на основі стратегії поступового згортання роздрібної мережі та діджиталізації менеджменту за такими напрямами: розроблення онлайн-стратегії поступового згортання філій банку, орієнтованої на цільову аудиторію; удосконалення організаційної структури банку на основі підвищення ролі менеджера з соціальних мереж; скорочення чисельності працівників; оновлення терміналів самообслуговування та впровадження багатоканального технологічного забезпечення; покращення онлайн-системи клієнтської інтернет-підтримки; пошукова оптимізація сайту; використання всіх можливостей соціальних мереж; покращення контент-маркетингу, мобільної та медійної реклами, кастомізованих повідом-лень для кожного користувача банку. Визначено етапи стратегічного управління за умов діджиталізації діяльності банківських установ. Висвітлено особливості декомпозиції цифрового стратегічного управління банківськими послугами для визначення можливостей швидкого задоволення попиту клієнтів та послідовної його реалізації у банку. Специфічну увагу приділено питанням розробки ефективної системи клієнтської підтримки, побудованої на брендингу. Визначено характерні риси сучасної фінансової системи. Обґрунтовано доцільність використання положень нової фінансової системи, яка народжується в колаборації традиційних банків і фінтех-компаній. Охарактеризовано особливості впровадження digital-стратегії в АТ “Райффайзен Банк Авальˮ. Виокремлено ключові чинники підвищення довіри населення банківській системі за сучасних умов. Визначено перспективні напрями подальших наукових досліджень у даному напрямі.
24
КИРИЛЕНКО, Володимир, and Денис ДЯГЕЛЬ. "ЩОДО ПОШУКУ ШЛЯХІВ ПРОТИДІЇ ОСНОВНИМ ЗАГРОЗАМ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ, ЯКІ ВИЯВЛЯЮТЬСЯ В МІЖНАРОДНИХ ПУНКТАХ ПРОПУСКУ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 81, no. 3 (September 16, 2020): 65–81. http://dx.doi.org/10.32453/3.v81i3.438.
Full textAbstract:
На основі аналізу результатів ОСД за 2019 рік, огляду завдань, які поставлено підрозділам охорони державного кордону на різних рівнях управління на 2020 рік розкрито визначені шляхи підвищення ефективності виконання завдань за призначенням. Акцентовано увагу на тому, що від ефективності управління державним кордоном залежать безпека держави, розвиток її економіки та людський потенціал, своєчасне забезпечення необхідних значень показників ефективності системи управління державним кордоном сприятиме транскордонному співробітництву, збільшенню доходів державного та місцевих бюджетів, туризму та спрощенню інших форм законного руху осіб, послуг і товарів. Водночас державні кордони повинні бути закриті для всіх видів незаконної діяльності, що загрожують стабільності держави. Зроблено висновок про те, що проведені заходи з реформування ДПСУ дозволили підвищити рівень захищеності державного кордону, а система інтегрованого управління кордонами повинна працювати в умовах, які постійно і швидко змінюються. Зроблений висновок, що прикордонний контроль необхідно постійно вдосконалювати з урахуванням європейського та світового досвіду в цій сфері, у тому числі запроваджувати нові способи служби, новітні інформаційні технології, засоби контролю та спостереження, сучасні технічні засоби, удосконалювати інформаційно-аналітичне забезпечення прикордонного контролю, зокрема шляхом підвищення ефективності системи аналізу та профілювання ризиків.Запропоновано подальше удосконалення одного із дієвих механізмів у загальній системі протидії правопорушенням на державному кордоні - систему інформаційно-аналітичної діяльності суб’єктів інтегрованого управління кордонами. Розкрито компоненти єдиного інформаційного простору правоохоронних та інших державних органів, задіяних у сфері інтегрованого управління кордонами. У науковій праці під координацією розуміється діяльність, спрямована на узгодження, упорядкування дій у керованій системі, приведення їх у відповідність з поставленою метою. Координація використана як функція управління, яка здійснює інформаційний обмін і має на меті розподілити діяльність в часі, забезпечити взаємодію різних учасників загального процесу в інтересах виконання поставлених цілей, що забезпечує цілісність, стійкість усієї системи. Розкрито варіант напрямків забезпечення швидкості здійснення прикордонного контролю при використанні системи та чинники, які впливають на їх пропускну спроможність. Зроблено висновок, що існуючі методики безпосереднього формування системи інформаційно-аналітичної діяльності суб’єктів інтегрованого управління кордонами не розглядають у зв’язку з відсутністю необхідних для цього інструментальних засобів.
25
Романюк, Віктор, Сергій Стародубцев, and Анатолій Лазутський. "УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ КУРСАНТІВ ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ З УПРАВЛІННЯ ПОВСЯКДЕННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДРОЗДІЛІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, no. 2 (January 26, 2020): 295–308. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.48.
Full textAbstract:
Сьогодні значно зростає роль правильно та чітко організованого управління військами як основи підтримки їх постійної бойової готовності. Оскільки відповідальність за ухвалення правильного і обґрунтованого рішення несе командир, безумовно, зростають вимоги до рівня його підготовки. Стан боєздатності підрозділу переважно залежить від особистих якостей командира, тобто від того, наскільки швидко він, приступаючи до виконання службових обов’язків, виробить систему власної організаторської діяльності.У той же час система військової освіти ще повільно адаптується до сучасних вимог, програми підготовки у військових навчальних закладах не охоплюють усього комплексу питань, з якими доводиться стикатися командирові в повсякденній практиці. Не допустити зниження бойової готовності, допомогти керівникам з найбільшою ефективністю організувати свою роботу і роботу підпорядкованих підрозділів покликана добре налагоджена система управління повсякденною діяльністю військ.
26
Дмитро, СОЛОХА, САПЕЛЬНІКОВА Н. Л., and БЄЛЯКОВА О. В. "УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В СИСТЕМІ БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 87, no. 2 (October 20, 2020): 127–39. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.87-2-11.
Full textAbstract:
Наукове дослідження, основні матеріали якого наведені в данійстатті, присвячене визначенню пріоритетів підвищення ефективностіуправління інвестиційно-інноваційною діяльністю в системі бізнеспланування вітчизняних підприємств. В роботі досліджено процесуправління інвестиційно-інноваційними процесами у загальномуменеджменті соціально-економічних систем мікрорівня, який є складнимй досить неоднозначним процесом, що безпосередньо впливає наефективність економіко-господарської діяльності суб’єктівгосподарювання в довгостроковій пролонгованій перспективі.Визначено, що на сьогодні важливою задачею управління процесомформування інвестиційно-інноваційного потенціалу економічнихсуб’єктів залишається розробка і подальше удосконалення механізмувзаємодії підприємств, інноваційної інфраструктури і регіональнихорганів управління в сфері інвестування інноваційних проектів, щонабуває нового значення в умовах децентралізації механізмів державногоуправління з докорінним перерозподілом руху фінансово-грошовихпотоків. Умови для залучення інвестицій, що створені в Україні, незабезпечують їхнього масового надходження. Подальший економічнийрозвиток промислових підприємств вимагає пошуку новітніх підходів, нетрадиційних рішень, максимальної мобілізації ресурсів для ефективногозабезпечення основних економічних і соціальних задач виробництва.Доведено, що ефективне функціонування підприємствзабезпечується насамперед ефективним використанням інвестиційноінноваційного потенціалу, без чого є неможливим і процес бізнеспланування. Бізнес-планування можна розглядати як ефективний,базовий важель забезпечення функціонування підприємств вдовгостроковій пролонгованій перспективі.
27
Zakharchenko, A. M. "Щодо удосконалення законодавства з питань управління діяльністю суб’єктів господарювання державного сектору економіки." Правничий часопис Донецького університету, no. 1-2 (2017): 79–88. http://dx.doi.org/10.31558/2518-7953.2017.1-2.10.
Full text
28
Krut, A. G. "Задоволеність лікарів-стоматологів професійною діяльністю." Health of Society 10, no. 4 (January 18, 2022): 118–26. http://dx.doi.org/10.22141/2306-2436.10.4.2021.246354.
Full textAbstract:
Актуальність. Підтримка задоволеності медичних працівників професійною діяльністю та мотивація їх до праці є одним із засобів ефективного управління людськими ресурсами. Від мотивації та задоволеності роботою медичного працівника залежить його здоров’я та пов’язана з ним якість життя пацієнта. Задоволеність як характеристика організаційної культури відрізняється серед лікарів різних спеціальностей. Мета дослідження: визначити рівень задоволеності професійною діяльністю лікарів-стоматологів закладів, що надають високоспеціалізовану стоматологічну допомогу. Матеріали та методи. Використані авторські структуровані анкети, що були заповнені 110 лікарями-стоматологами трьох регіональних закладів стоматологічної допомоги. Методи: соціологічний; медико-статистичний; логіко-структурного аналізу; узагальнення. Результати. У цілому лікарі-стоматологи надали високі оцінки задоволеності професійною діяльністю за 5-тибальною шкалою: 4,6±0,5 балів – лікарі КНП «Житомирське обласне стоматологічне медичне об’єднання»; 4,2±0,4 балів – лікарі КНП Харківської обласної ради «Обласна стоматологічна поліклініка», 4,3±0,9 балів – лікарі КНП «Чернігівська обласна стоматологічна поліклініка Чернігівської обласної Ради». Однак респонденти КНП «Чернігівська обласна стоматологічна поліклініка Чернігівської обласної Ради» висловили лише часткову задоволеність можливістю підвищувати кваліфікацію на робочому місці, станом забезпечення лікарськими препаратами, розхідними матеріалами та доказовими технологіями, рівнем заробітної плати (діапазон оцінок 3,5±0,9 – 3,7±1,1 балів). Виявлено, що найнижчі оцінки задоволеності лікарі-стоматологи усіх закладів надали професійним стосункам з колегами структурних підрозділів поліклініки, де вони працюють, адміністрацією, а також з лікарями інших закладів охорони здоров’я: оцінки коливалась, в залежності від закладу, в межах відповідно 4,2±0,4 – 4,4±0,7 балів, 4,4±0,5 – 4,5±0,5 балів, 4,0±1,0 – 4,4±0,7 балів. Висновки. При загальній високій задоволеності професійною діяльністю потребують удосконалення професійні відносини лікарів-стоматологів, покращення – стан ресурсного забезпечення закладів та можливості професійного розвитку лікарів; підвищення – заробітна плата. Отримана інформація може бути використана для прийняття управлінських рішень зі зміцнення організаційної культури закладу охорони здоров’я шляхом удосконалення менеджменту персоналу.
29
ШПАК, Валентина, and Тетяна НІНОВА. "УПРАВЛІННЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ УЧНІВ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (May 17, 2022): 230–50. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.987.
Full textAbstract:
У статті акцентовано на тому, що серед актуальних і перспективних проблем сучасної педагогічної науки особливого значення набуває необхідність формування креативного мислення учнів Нової української школи в ході їхньої дослідницької діяльності. Орієнтуючись на психологічні теорії творчості та інтелекту, автори обґрунтовують нагальну потребу в принципових змінах професійної діяльності учителів початкової школи, що зумовлено впливом новітніх моделей, інструментів і послуг в контексті реформування початкової освіти. Це потребує не лише переосмислення нової парадигми початкової освіти, але й упровадження управлінського підходу в професійну діяльність учителя, яким останнім часом нехтують. Тому мета статті полягає у презентації результатів експериментальної роботи з управління дослідницькою діяльністю учнів Нової української школи як основи формування в них креативного мислення. Проведено аналіз ключових понять “креативне мислення” і “дослідницька діяльність”, визначено структуру креативного мислення учнів Нової української школи. Представлені результати експериментальної роботи презентують фактологічні дані діагностики рівнів сформованості креативного мислення учнів Нової української школи. Виявлено вплив дослідницької діяльності та управління нею збоку вчителя, що сприятимуть більш ефективному формуванню креативного мислення учнів Нової української школи відповідно до глобалізаційних змін в освітній сфері, інтеграції вітчизняної освіти в європейський освітній простір, соціальних трансформацій на шляху до науково-технічного прогресу. Подальші розвідки у цьому напрямі пов’язані з підготовкою асистентів учителів початкової школи до управління дослідницькою діяльністю молодших школярів. Також потребують удосконалення методи і засоби фахової підготовки асистентів учителів початкової школи до формування критичного мислення в учнів, які навчаються в інклюзивних класах.
30
Silenko, O. E., T. V. Pulina, and N. O. Khmara. "Management of the Innovation Activities of a Research and Production Enterprise." Business Inform 1, no. 504 (2020): 78–84. http://dx.doi.org/10.32983/2222-4459-2020-1-78-84.
Full text
31
Кирчата, Ірина, and Олена Шершенюк. "ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБУТОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА." Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, no. 26 (June 26, 2021): 56. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.26.56.
Full textAbstract:
УДК 339.187; JEL Classification: М29
Мета – визначення та обґрунтування шляхів удосконалення і застосування нових методів, технічних засобів та організаційних заходів в системі збуту, а також оцінювання збутового потенціалу торговельного підприємства. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання управління збутом, збутовою діяльністю підприємств та оцінкою потенціалу в умовах мінливого зовнішнього середовища. Використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. Дана стаття присвячена вирішенню актуальної економічної проблеми, а саме удосконаленню ефективності збутової системи торговельних підприємств на засадах оцінки збутового потенціалу з метою набуття довгострокових переваг та забезпечення сталого розвитку. Збутовий потенціал торговельного підприємства – це внутрішні ресурсні можливості торговельного підприємства реалізувати товари за рахунок наявних кадрових компетенцій в сфері формування асортименту, технологічної та передпродажної підготовки, мерчандайзингу та сервісної підтримки. З метою забезпечення своєчасного виявлення невикористаних резервів та збутових можливостей, а також уникнення ризикових подій торговельним підприємствам доцільно проводити діагностику збутового потенціалу, що уможливить ефективне управління збутовою діяльністю та активізує збутовий процес як такий. Завдяки правильно обраній збутовій політиці та оптимізованим збутовим процесам підприємство може боротися за збільшення частки ринку і набуття нових конкурентних переваг. Наукова новизна. В роботі теоретично обґрунтовано доцільність проведення діагностики та оцінювання збутового потенціалу торговельного підприємства, як інструмента ефективної системи управління збутом для набуття підприємством нових конкурентних переваг. Практична значущість. Практичне використання, а саме виявлення резервів та розвиток збутового потенціалу торговельного підприємства, які ґрунтуються на результатах його діагностичної оцінки, дозволять надалі розробити систему заходів і розрахунку показників конкурентної стійкості, що можуть бути використані в подальшому для забезпечення стійкого функціонування та підвищення рівня його конкурентоспроможності.
32
Атаманчук, Л. "Теоретичні питання адміністративно-правового змісту форм і методів державного управління іноземним інвестуванням в Україні." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 336–42. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1642.
Full textAbstract:
У статті досліджуються теоретичні питання адміністративно-правового змісту форм і методів державного управління іноземним інвестуванням в Україні, їх взаємозв'язок із формами й методами державного управління зовнішньоекономічною діяльністю та економікою загалом.
Особливістю іноземного інвестування як об'єкта державного управління є те, що воно потребує поєднання та комплексного застосування різних форм управління.
Усі методи державного управління іноземним інвестуванням є тісно пов'язаними між собою в практичній діяльності. Це зумовлено тим, що зазначені методи є елементами впливу відповідних державних органів (як суб'єктів управління) на об'єкти управління у сфері іноземного інвестування. Під час застосування кожної з груп указаних методів має місце прояв владності, оскільки всі вони закріплюються в юридично обов'язкових актах.
За допомогою адміністративних методів здійснюється централізоване керівництво процесами іноземного інвестування, що відображається в компетенції Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Міністерства фінансів, Міністерства закордонних справ та інших уповноважених центральних органів виконавчої влади.
Економічні методи передбачають порівняно з адміністративними значно вищий рівень саморегуляції діяльності господарюючих суб'єктів.
Аналізуючи зміст адміністративних та економічних методів державного управління іноземним інвестуванням, можемо зробити висновок, що їх співвідношення в кожному окремому випадку є різним.
Серед методів управління, що використовуються в процесі державного управління іноземним інвестуванням, варто назвати також методи опрацювання управлінських рішень і пов'язані з ними методи їх прийняття. Зазначені методи державного управління поділяються на організаційні (системні), експериментальні та природничо-технічні.
Удосконалення форм і методів державного управління у сфері іноземного інвестування має стати одним із головних завдань центральних органів виконавчої влади, до функцій яких належить державне управління іноземним інвестуванням, з урахуванням конкретного змісту компетенції та функцій цих органів, особливостей іноземного інвестування як об'єкта державного управління. Перспективи подальших досліджень адміністративно-правового змісту форм і методів державного управління іноземним інвестуванням в Україні зумовлені ускладненням світових інвестиційних процесів і необхідністю його врахування в практиці державного управління економікою України.
33
ВОЛОБУЄВ, Владислав. "ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ДО ПРОЄКТНОГО УПРАВЛІННЯ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (May 17, 2022): 34–54. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.975.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню актуальності формування професійної готовності майбутніх офіцерів-прикордонників до проектного управління як наукової проблеми. Обґрунтовано необхідність упровадження сучасних європейських стандартів у систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України як складової сектору безпеки та оборони України на засадах ефективних методів підготовки персоналу, у тому числі розвитку управлінських якостей з використанням методик, принципів і стандартів країн-членів НАТО. Визначено, що у Державній прикордонній службі України задля ефективної реалізації своїх функцій прикордонне відомство повинно впроваджувати сучасні новації у сфері трансформації професійної культури на основі доктринальних підходів і принципів управління й контролю, підготовки та освіти, оскільки від ефективності управління державним кордоном загалом залежать безпека держави, розвиток її економіки та людський потенціал, отже, й підготовка персоналу, а особливо офіцерського складу у вищому військовому навчальному закладі, потребує постійного удосконалення та приведення рівня його підготовки у відповідність до вимог сьогодення та стандартів НАТО. Висвітлено особливості внесення змін до існуючої системи професійної підготовки охоронців кордону, спрямованої на формуванняна лежного рівня професійної готовності майбутніх офіцерів-прикордонників до проектного управління як діяльності з планування організації та управління ресурсами, що передбачає успішне досягнення цілей у контексті виконання завдань оперативно-службової діяльності і належний рівень яких забезпечуватиме ефективне виконання визначених завдань та досягнення необхідного результату під час професійної діяльності, з урахування того, що виконання цих завдань може поєднуватися з діяльністю в особливих та екстремальних умовах, пов’язаних з ризиком для життя, обмеженим часом і високим рівнем відповідальності. Визначено поняття професійної готовності майбутніх офіцерів-прикордонників до проектного управління.
34
КАРПОВА, О. О., and В. В. БУБЛИК. "ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ У СТУДЕНТІВ ДЛЯ БЕЗПЕРЕРВНОГО НАВЧАННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 4 (April 19, 2022): 79–83. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.12.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему формування міжкультурної компетенції у студентів для забезпечення ефективної професійної діяльності та безперервного навчання в умовах цифрової глобалізації. Наведено аналіз літератури, який показав актуальність досліджуваної теми та необхідність підготовки фахівця, здатного володіти певним набором компетенцій, у тому числі навичками міжкультурної комунікації. Автори посилаються на Європейську довідкову систему ключових компетентностей для навчання протягом усього життя, в якій культурна обізнаність та здатність вираження визначені одними з ключових компетентностей. Міжкультурну компетентність визначено як розуміння та повагу до того, як ідеї та значення творчо створюються та виражаються й передаються у різних культурах і через цілу низку мистецтв та інших культурних форм. Аналіз теоретико-методичних джерел показав, що формування навичок міжкультурної комунікації є однією з найважливіших тенденцій професійної підготовки студентів. Такі навички охоплюють свідомі знання власної культури (культурний самоаналіз), здатність аналізувати взаємодію, прогнозувати непорозуміння й адаптивну поведінку. Основними умовами професійної підготовки, що висуваються до студентів, визначено відкритість для міжкультурної спільної роботи, бажання співпраці в міжкультурних колективах, проведення міжкультурних обмінів та спілкування з питань управління міжнародною бізнес-діяльністю. Авторами вибрано такі методи формування навичок міжкультурної комунікації, як створення проєкт-презентацій із глибоким та всебічним аналізом бізнес-культур різних країн (дослідження стилю управління, культури привітань, дрес-коду, подарунків, тайм- менеджменту тощо); мозковий штурм завдяки розв'язанню кейсів, вирішенню міжкультурних дилем, обговоренню суперечливих тем та навчальні поїздки за кордон, у тому числі грантові. Наведено результати апробації визначених методів та доведено їх ефективність.
35
Koshchii O. "РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ ЛОГІСТИКОЮ НА ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ." Economic forum 1, no. 1 (March 13, 2022): 49–57. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2022-1-6.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання ролі логістики у забезпеченні ефективного функціонування вітчизняних підприємств. Обґрунтовано необхідність забезпечення належного управління логістикою, як передумови успішного її використання, наголошено на важливій ролі служби логістики у цьому. Основною метою дослідження є розробка пропозицій щодо розвитку організаційних структур управління логістикою на вітчизняних підприємствах. Систематизація літературних джерел та підходів до вирішення проблеми управління логістикою на сучасних підприємствах свідчить про те, що в умовах мінливого зовнішнього середовища виникає потреба у зміні організаційних структур управління, в тому числі і у сфері логістики.
У статті представлено результати аналізу основних показників діяльності вітчизняних підприємств, які засвідчили негативну тенденцію до зниження рентабельності їх діяльності, випереджаючого зростання витрат відносно обсягів виробництва, збільшення розміру логістичних витрат у ціні продукції. Важливу роль у вирішенні існуючих проблем вітчизняних підприємств може відіграти логістика. Однак для належного її використання на вітчизняних підприємствах слід створити або удосконалити існуючі служби логістики, які б відповідали вимогам сьогодення до логістичного управління.
У статті виявлено наступні основні тенденції у розвитку логістичного управління, які нині мають місце: структурне стискування; пошук балансу між централізацією та децентралізацією логістичного управління; зменшення відмінностей між керівником та спеціалістами відділу логістики у ступені відповідальності та широті повноважень; поширення горизонтальних матричних структур; розвиток делегування повноважень; розповсюдження міжфункціональної командної роботи; посилення позицій логістики як функціонального аспекту. Все це вимагає внесення змін у організацію логістичного управління на вітчизняних підприємствах. При цьому, зважаючи на постійні зміни зовнішнього середовища, розвиток та удосконалення організаційних структур управління логістикою на вітчизняних підприємствах повинен носити постійний характер.
Результати досліджень будуть корисними для керівників підприємств, які займаються логістичною діяльністю, науковців, які вивчають питання підвищення ефективності діяльності підприємств та формування організаційних структур управління логістикою на них.
36
Дзвінчук, Дмитро Іванович, and Марк Олегович Лютий. "ПРО ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ГРОМАДАМИ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 42–51. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-6.
Full textAbstract:
Вітчизняне публічне управління на рівні територіальних громад сьогодні зустрілося з проблемою забезпечення результативного і ефективного виконання своїх функцій щодо суспільних трансформацій в процесі місцевого економічного розвитку. Мета роботи. Обґрунтування і апробація для органів місцевого самоврядування таких індикаторів для оперативного оцінювання ефективності їх управління діяльністю ТГ, які б демонстрували реальний зв’язок між результатами місцевого економічного розвитку і вкладу в цей розвиток органу публічного управління. Методологія. У статті досліджено сутність відомих підходів і показників результативності функціонування територіальної громади та оцінок ефективності управління її функціонуванням органом місцевого самоврядування, на основі чого запропоновані такі нові індикатори, як коефіцієнт трансформації ТГ і коефіцієнт ефективності управління ОМС. Наукова новизна. В якості таких показників обґрунтовано доцільність використання коефіцієнта трансформації у вигляді відношення вартості всіх генерованих населенням ТГ товарів і послуг до вартості всіх витрачених ними для цього ресурсів, коефіцієнт ефективності управління органу місцевого самоврядування у вигляді відношення сплачених до загального фонду громади податків і зборів від генерованих і реалізованих її населенням товарів та послуг до суми витрат, понесених для утримання цього органу, показник завантаженості працівників органу місцевого самоврядування у вигляді відношення чисельності населення в громаді до числа всіх працівників за штатним розписом ОМС, а також вартість утримання органу управління для одного жителя громади у вигляді відношення всіх видатків на його утримання до кількості жителів в громаді. Висновки. На прикладі територіальних громад Івано-Франківської області продемонстровано доцільність використання запропонованого переліку показників для оцінювання і порівняльного аналізу результативності та ефективності функціонування територіальних громад та їх органів управління з можливістю розрахунку цих показників на основі доступних статистичних даних для кожної громади, встановлення її місця в загальному рейтингу та виявлення проблемних ситуацій з метою формулювання пропозицій щодо удосконалення роботи органу управління, його лідерів, функціонерів і населення громади.
37
Pavlov, S. S. "Цивільний захист як об’єкт системи публічного управління: питання теорії." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 137–44. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.14.
Full textAbstract:
У статті досліджуються теоретичні питання цивільного захисту як об’єкту системи публічного управління в Україні. Розкриті категорії та суспільні відносини в сфері управління цивільним захистом, зокрема досліджено теоретичні надбання та погляди науковців на стан і цілі системи управління в сфері цивільного захисту в Україні.Мета статті. З’ясувати трактування категорій «цивільний захист (ЦЗ)» і «публічне управління в сфері ЦЗ» в якості окремих управлінських категорій, визначення яких пов’язане з використанням сучасних механізмів і методів (інструментів) державного управління в країні. Дослідити новітні теоретичні дослідження та позиції українських авторів щодо формування ефективних суспільних відносин у сфері ЦЗ за умов реформування всієї національної управлінської системи, зокрема в сфері цивільного захисту.Наукова новизна. У роботі комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, новітніх досягнень науки державного управління досліджено теоретичні питання управлінського процесу в сфері цивільного захисту як об’єкту публічного управління. Обґрунтовано теоретичне розуміння змісту категорій «керований цивільний захист», «децентралізація ЦЗ» як механізму публічного управління та адміністрування, що припускає передачу управлінських функцій в сфері ЦЗ на регіональний і місцевий рівень та контролю за діяльністю на цих рівнях.У статті здійснено дослідження напрямів модернізації інституту ЦЗ в Україні та теоретично доведено, що сучасною метою процесу вдосконалення дієвості ЦЗ є реформування та посилення інституційної спроможності керівних органів, формування раціональної та збалансованої місцевої влади в управлінських сферах і необхідність існування децентралізованої управлінської моделі ЦЗ в Україні.Висновки. У роботі обґрунтовані наукові положення щодо удосконалення використання в управлінській практиці в сфері ЦЗ механізмів публічного управління, які знаходиться ще на початковому етапі. В теоретичному контексті наука державного управління потребує розкриття та конкретизації категорій та суспільних відносини в сфері управління цивільним захистом, зокрема за умов військових дій на території держави, тому існує нагальна необхідність подальших досліджень у цій сфері.Крім цього при дослідженні сучасних публікацій та з’ясуванні теоретичної сутності понять «публічне управління», «територіальне управління» і «управління ЦЗ» доведено, що суспільні відносини в сфері цивільного захисту та у конкретних інститутах, наприклад, місцевих державних адміністраціях, не є стійкими, адже змінюються разом з їх розвитком, а також за умов формування сучасних реальних управлінських і фінансових повноважень, зокрема в сфері ЦЗ.
38
Diachenko, O. P., O. G. Gab, and P. V. Marchuk. "Adaptive management approach development of sea ports." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 121–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.13.
Full textAbstract:
Статтю присвячено опрацюванню процесу розробки відповідних механізмів адаптування системи управління розвитком морських портів. Тенденції, які відбуваються в системі розвитку вітчизняної морської портової інфраструктури, впливають на комплементарний зв’язок між виробничою та організаційною підсистемами управління її підрозділами. Це вимагає створення систем адаптивного управління діяльністю морських портів, враховуючи специфіку розвитку на сучасному етапі національної морської індустрії.
Метою статті є розробка та запровадження адаптивного підходу до управління розвитком морських портів, використання якого підвищить можливість підприємств своєчасно впроваджувати ефективні адаптивні заходи до кризових явищ зовнішнього та внутрішнього бізнес-оточення.
Наукова новизна. Дослідивши ключову ціль та напрямки використання адаптивного підходу до управління розвитку морських портів, визначено таку відповідність:
– за умов перебування у фазі глибокої кризи морського порту, стан розвитку якого визначається як неплатоспроможний, перевага надається використанню саме організаційно-правового інструментарію, ціль використання якого криється у виведенні морського порту з кризи та створенні умов для його сталого розвитку;
– за умов, коли фактичний стан розвитку морського порту характеризується, як задовільний, але при цьому перспектива його подальшого функціонування є непередбачуваною, перевага надається використанню саме техніко-технологічного чи управлінського інструментарію, ціллю використання яких є відновлення стану платоспроможності морського порту та підвищення рівня його конкурентоспроможності;
– техніко-технологічний та управлінський інструментарій також використовується у разі перебування морських портів у стані розвитку, який характеризується як успішний, з метою посилення ринкових позицій підприємства на ринку морських транспортних послуг.
Висновки. Відповідно до проведеного дослідження нами обґрунтовано актуальність застосування адаптивного підходу до управління розвитком морських портів, визначено напрямки введення відповідних трансформаційних змін із використанням набору конкретного інструментарію. На основі означених домінант виокремлено концепт «адаптивний підхід до управління розвитком морського порту» як комплекс адаптивних заходів управління, орієнтованих на розв’язання двох ключових проблем: забезпечення виживання порту в умовах дії кризових явищ шляхом запровадження необхідних захисних реакцій; у разі потреби оновлення чи удосконалення процесу адаптації порту з метою забезпечення реалізації стратегії його розвитку.
39
Краснолобова, Ірина. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЛІТИКИ ПРОТИДІЇ ГЕНДЕРНО-ЗУМОВЛЕНОМУ НАСИЛЬСТВУ В УКРАЇНІ." Public management 24, no. 4 (March 20, 2020): 189–201. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-189-201.
Full textAbstract:
Висвітлено проблему гендерно-зумовленого насильства, що на сьогодні визнана однією з найбільш нагальних у сучасному світі. Вона є актуальною для більшості країн, зокрема, для України. Протидія гендер- но-зумовленому насильству — відносно новий напрям для України. Проте за останні роки було здійснено надзвичайно важливі та вагомі кроки на шля- ху становлення засад, законодавчої бази політики протидії гендерно-зумов- леному насильству.
Систематизовано нормативно-правове забезпечення політики протидії гендерно-зумовленому насильству в Україні; схарактеризовано міжнародні документи, якими регулюються окремі питання політики протидії та попередження гендерно-зумовленого насильства.
З’ясовано, що в українському законодавстві відсутнє визначення проти- дії гендерно-зумовленому насильству. Запропоновано визначення поняття “протидія гендерно-зумовленому насильству” як скоординована діяльність органів державного управління, місцевого самоврядування, інститутів грома- дянського суспільства та інших суб’єктів (медичних закладів, правоохорон- них органів тощо) із запобігання, зменшення виявів та мінімізації негативних наслідків вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, на- сильства у суспільстві як вияву гендерної дискримінації, домінування однієї статі над іншою зі сторони чи потуранні держави. А також застосування між- секторального підходу (залучення різних суб’єктів задля надання допомоги постраждалим особам) до захисту основних прав і свобод людини; формуван- ня у суспільстві нетолерантного ставлення до зазначених виявів насильства.
Актуальним залишається питання ідентифікації випадків гендерно-зу- мовленого насильства через відсутність його визначення та ознак.
В Україні створено мінімальну нормативно-правову базу політики про- тидії та попередження гендерно-зумовленого насильства. Водночас вона потребує подальшого удосконалення в частині формулювання визначення понять “гендерно-зумовлене насильство”, “протидія гендерно-зумовленому насильству”, механізмів взаємодії суб’єктів відповідної протидії.
40
Rykov, S. O., and D. V. Varyvonchyk. "Історія становления кафедри офтальмології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (1918–1941 роки)." Archive of Ukrainian Ophthalmology 6, no. 3 (September 28, 2021): 6–12. http://dx.doi.org/10.22141/2309-8147.6.3.2018.165199.
Full textAbstract:
Актуальність. 100 років тому було утворено Клінічний інститут удосконалення лікарів у Києві. Існує потреба в сучасному системному дослідженні історії становлення та розвитку кафедри офтальмології. Мета роботи: дослідити історію становлення та розвитку кафедри офтальмології в період 1918–1941 рр. Матеріали та методи. Проведено системний пошук архівних та фактографічних матеріалів, що відбивають історію кафедри очних хвороб (офтальмології) Київського інституту удосконалення лікарів (Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика) упродовж 1918–1941 рр. Використано фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України та Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, а також інформацію мережі Інтернет. Результати. У 1918 році почалося викладання курсу очних хвороб. Самостійна кафедра очних хвороб (офтальмології) була створена в 1923 році. Розвиток кафедри до 1941 року був пов’язаний із діяльністю професора М.А. Левитського (1918–1928) та професора А.Г. Васютинського (1929–1941). Була розпочата робота з післядипломної освіти лікарів-офтальмологів. Почалось викладання очних хвороб українською мовою. Було впроваджено курс оперативної офтальмології на людських трупах. Проводилась робота з організації трахоматозних диспансерів. Розроблялись нові методи хірургічного лікування трахоми, катаракти, глаукоми, травм і пухлин ока. Досліджувались ураження ока при туберкульозі, сифілісі й інших інфекціях і паразитарних інвазіях. Висновки. Було закладено основи для подальшої післядипломної освіти лікарів-офтальмологів в Україні. Розпочались наукові дослідження, спрямовані на боротьбу із сліпотою в Україні.
41
Олексієнко, Олександра Миколаївна. "МЕХАНІЗМИ ПРОФЕСІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ КАДРІВ ЯК ПОКАЗНИК ЇХНЬОГО ІМІДЖУ У СТВОРЕННІ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 99–103. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-14.
Full textAbstract:
Класифікація професійної мобільності, що подана у статті, дає можливість упорядкувати різноманітні переміщення з єдиних позицій, подати їх як окремі прояви загального процесу професійно-педагогічної мобільності, визначити, який вид мобільності забезпечує виконання тих чи інших соціальних функцій. З’ясовано, що мобільність може бути диференційована на інтерагенераційну та інтергенераційну. За суб’єктом розрізняють мобільність індивідуальну і групову; за спрямуванням – внутрішню та зовнішню. Показано класифікації працівників за їх ставленням до мобільності, що можна умовно поділити на такі групи: фактично мобільні; потенційно мобільні; фактично стабільні; потенційно стабільні. Мета статті полягає в обґрунтуванні важливості професійної мобільності суб’єктів освітнього простору в умовах реформування освіти, визначення основних напрямків підвищення якості управління освітньою діяльністю до рівня європейських вимог та розробка методичних рекомендацій керівників з питань управління якістю освітньої діяльності в Європейському просторі освіти; визначенні сутності професійної мобільності. Методологія. У запропонованій статті проаналізовані поняття мобільність, реформування, оптимізація й інтенсифікація в освіті, ефективність і готовність керівних кадрів до управління створенням здоров’язбережувального простору, прийняття управлінських рішень та їх вплив на якість життєдіяльності всіх суб’єктів закладу освіти: узагальнені різні підходи до визначення змісту та структури поняття «механізм державного управління». Наукова новизна. Проаналізовано використання поняття механізми мобільності державного управління у стратегічних документах щодо розвитку системи освіти. Запропоновано визначення та структурну модель механізму державного управління розвитком загальної середньої освіти, управління якістю освітньої діяльності в Європейському просторі освіти; визначення сутності професійної мобільності управлінських і педагогічних кадрів і розкриття значення якісної підготовки фахівця для формування професійної мобільності в умовах сучасного освітнього простору. Висновки. Механізми професійної мобільності державного управління підготовки кадрів для створення здоров’язбережувального освітнього простору можуть бути розбудовані на основі гуманістичної тріади сучасної філософії освіти «людина – освіта – екологія – педагогічна культура». Необхідним є створення дієвих механізмів державно-громадського управління системою освіти як шляхом утворення нових інститутів, так і удосконалення діяльності вже існуючих. Доцільним є створення при державних органах управління низки експертних рад – постійно діючих дорадчих органів, функціонування яких підвищить рівень участі працівників закладів освіти, громадських і професійних об’єднань, у прийнятті доцільних управлінських рішень з найважливіших питань державних механізмів мобільності створення здоров’язбережувального простору освіти України.
42
Nahorniak, H. S. "РЕАЛІЗАЦІЯ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯК СКЛАДОВОЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ ВІТЧИЗНЯНОЇ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ: ІНСТРУМЕНТАРІЙ УДОСКОНАЛЕННЯ." Actual problems of regional economy development 2, no. 14 (July 27, 2018): 142–50. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.14.142-150.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню змісту кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу підприємств вітчизняної машинобудівної галузі, запропоновано інструментарій його удосконалення. Встановлено, що розвиток сучасного підприємства забезпечується соціальною взаємодією її працівників і взаємодією самого підприємства з навколишнім середовищем. Обмін суб'єктивних цінностей працівників дозволяє значною мірою реалізовувати трудовий потенціал підприємства. Сам по собі процес формування інтелектуального капіталу підприємства представляє собою організаційно-управлінські інновації, які визначаються потребами інноваційного розвитку у виробничо-технологічній сфері. Обмін знаннями та навичками індивідуумів у процесі взаємодії є одним з найважливіших чинників розвитку національної інноваційної системи.Необхідною умовою модернізації української економіки є підвищення результативності інноваційної діяльності, яка в значній мірі визначається здібностями економічних суб'єктів до використання та генерації нових знань, отриманими інтелектуальними результатами, отриманими продуктивними відносинами із зовнішнім середовищем, що в трактується, як кадрове забезпечення, яке є необхідною складовою інтелектуального капіталу. Оцінка зазначеної складової інтелектуального капіталу є найважливішим інструментом ефективного управління його якістю в інтересах інноваційного розвитку машинобудівних підприємств і забезпечує зворотний зв'язок у людино-орієнтованому управлінні інноваційною діяльністю. У зв'язку з цим, розробка інструментарію удосконалення кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу на сьогодні є актуальним завданням, що має вагоме наукове та практичне значення.Конкретизовано зміст поняття “кадрове забезпечення як складова інтелектуального капіталу”, дано авторське трактування поняття “кадрове забезпечення як складова інтелектуального капіталу машинобудівних підприємств”. Розкрито питання управління кадровим забезпеченням як складової інтелектуального капіталу вітчизняних підприємств машинобудування. Окреслено ряд проблем, які безпосередньо впливають на зростання інтелектуального капіталу в машинобудуванні України. Подано інструментарій розвитку машинобудівної галузі за рахунок удосконалення кадрового забезпечення як складової інтелектуального капіталу.Визначено модель інтелектуального капіталу, яка може бути інтерпретована за допомогою трьох основних складових: людський капітал (містить таку складову, як кадрове забезпечення); організаційний капітал (корпоративні інформаційні системи, бази даних, технічне і програмне забезпечення, організаційні структури, патенти, ноу-хау, ліцензії, товарні знаки, корпоративна культура); споживчий капітал (капітал відносин, що представляє причинно-наслідкових механізм взаємодії компанії зі споживачами, постачальниками, конкурентами, також соціально-економічний потенціал її брендів, торгових марок, іміджу та репутації). Зазначено, що в узагальненому вигляді структура кадрового забезпечення представляє собою чотири взаємодіючих компонента: моральні цінності (моральний і культурний рівні); творчі здібності (у тому числі, креативність); освіту (знання, отримані у процесі навчання); професіоналізм (досвід роботи з урахуванням виконаних трудових завдань).
43
Semenenko, Oleg, Serhii Salkutsan, Olha Romanchenko, Yevhen Marko, Liudmyla Dobrovolska, and Artem Remez. "Основні методологічні аспекти оцінювання взаємозв’язку оборонного та економічного потенціалу держави у рамках формування вимог до її ефективного розвитку." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, no. 6 (December 31, 2020): 161–77. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.6.15.
Full textAbstract:
Національні інтереси України сьогодні потребують негайного розроблення та впровадження комплексу заходів щодо забезпечення ефективного використання наявних ресурсів з метою економічного прогресу, збільшення і зміцнення оборонного потенціалу (ОП) та воєнно-економічного потенціалу (ВЕП) держави. Дослідження проблем оцінювання та збалансованого розвитку ВЕП держави є однією із головних складових проблематики подальшого розвитку України в цілому. Автори у статті зробили спробу розкрити сутність понять ОП та ВЕП держави з позицій військової науки. Наведені у статті основні теоретичні аспекти формування ОП та ВЕП держави в сучасних умовах розвитку Збройних Сил (ЗC) України та України в цілому дозволять сформувати основні принципи щодо розуміння цих понять та їх складових, визначити їх взаємозв’язок у сучасній військовій науці, а також обрати основні напрями проведення досліджень за такою тематикою. Аналіз ВЕП і особливо його активної частини (воєнної економіки) показує, що стан економічного забезпечення ОП України має нині значні розбіжності між його потребами та увагою, яка приділялася з боку керівництва держави його ресурсному забезпеченню. Однією із основних проблем такого стану речей є досить значні невизначеності в методологічних аспектах його трактування та оцінювання. Сьогодні до основних завдань удосконалення інституційно-управлінського механізму державного керівництва щодо розвитку ОП країни належить необхідність модернізації процедур управління воєнно-економічною діяльністю, зокрема систем військового фінансування, ціноутворення на військову продукцію тощо. Але це можливо реалізувати в сучасних умовах розвитку ЗС України та України в цілому тільки в разі удосконалення існуючих процедур оцінювання достатності ВЕП та ОП держави за основними складовими їх функціонування.
44
Шершенюк, Олена, and Микола Прокопенко. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ЕКОНОМІКО – МАТЕМАТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОТРЕБ СПОЖИВАЧІВ (ПОПИТ) ТА ЗБУТУ ТОВАРІВ (ПРОПОЗИЦІЯ) НА ПРИКЛАДІ РИНКУ ХАРЧОВОЇ ПРОДУКЦІЇ." Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, no. 27 (November 14, 2021): 157. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.27.157.
Full textAbstract:
УДК 330.42; JEL Classification: D120
Мета дослідження полягає в розробці напрямів вдосконалення економічних досліджень споживчих запитів (потреб) в діяльності підприємства (фірми) за допомогою сучасних методів економіко - математичних досліджень економічних процесів, а також розробці елементів стратегії збуту продукції. Методика дослідження. Застосовані елементи експертного опитування, аналізу, економіко-математичне моделювання, регресійне моделювання, статистичні та економетричні методи аналізу: абсолютні, середні і відносні величини, індексні, трендові та регресійні факторні моделі, методи варіаційного, дисперсійного, кореляційного аналізу та графічна інтерпретація отриманих результатів. Результати дослідження. Пошук шляхів удосконалення збутової діяльності будь-якого підприємства в сучасних умовах слід розпочинати з визначення споживчих бажань і потреб. Перспективним напрямом удосконалення економічних досліджень споживчих бажань є грамотне управління дослідницькою діяльністю. Основні завдання і цілі — це збір і обробка економічної інформації з подальшою розробкою математичної моделі за допомогою сучасних математико-статистичних методів. Також обґрунтована можливість використання Microsoft Excel з метою рішення практичних завдань визначення параметрів ринкового попиту і пропозиції. Наукова новизна. Наукова новизна отриманих результатів полягає в рішенні ряду теоретичних і практичних проблем визначення чисельних параметрів попиту та пропозиції, розробці напрямів підвищення ефективності економічних досліджень за допомогою сучасних математичних методів. Запропонована методика розрахунку параметрів попиту і пропозиції з допомогою економіко — математичної моделі, реалізованої засобами Microsoft Excel. Практичне значення отриманих результатів. Запропоновані для впровадження результати дослідження можуть бути використані в дослідницькій діяльності будь-якого підприємства сфери виробництва і реалізації продуктів харчування. Практичним ефектом є розрахунок параметрів попиту і пропозиції залежно від споживчих потреб (параметрів товару).
45
Shaulska, H. M. "Реформування сучасної системи місцевого самоврядування в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 154–62. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.17.
Full textAbstract:
У статті досліджується питання реформування діючої моделі місцевого самоврядування в Україні. Автор звертає увагу на те, що вона й досі містить велику кількість залишків радянської системи, а це гальмує, серед іншого, і розвиток громадянського суспільства. Адже місцеве самоврядування, за умови функціонування ефективної моделі, сприяє його розвитку.
Метою дослідження, окрім аналізу реформування діючої моделі місцевого самоврядування, є надання деяких пропозицій щодо формування нової моделі. Аналіз також допомагає з’ясувати механізми публічного адміністрування, удосконалення яких сприятиме модернізації системи публічного управління і розвиткові громадянського суспільства в країні.
Наукова новизна статті полягає у вивченні результативності реформ на предмет правової, організаційної та фінансової автономій органів місцевого самоврядування. Зроблено спробу проаналізувати правову автономію, яка зводиться до функціонування повноважень, визначених Конституцією та іншими законами. Такі повноваження повинні бути повними і винятковими, в їх межах органи місцевого самоврядування мають отримувати свободу дій з метою здійснення власних ініціатив з питань, які відносяться до їх компетенції. Надана оцінка організаційної автономії, яка надає можливість органам місцевого самоврядування самостійно визначати свою внутрішню структуру (відповідно до місцевих особливостей) з метою забезпечення ефективного управління. Наголошено, що організовуючи в межах законодавства свою діяльність, органи місцевого самоврядування не повинні підпорядковуватися іншим органам, а адміністративний контроль за їхньою діяльністю може відбуватися лише з метою дотримання конституційності та законності. Зроблено короткий аналіз фінансової автономії органів місцевого самоврядування щодо права в межах державної політики володіти та вільно розпоряджатися власними коштами при здійсненні своїх повноважень.
Висновок. Для майбутньої моделі публічного управління України місцеве самоврядування має одне з першочергових значень. Завдяки йому кожен громадянин має можливість відчути, що реалізація демократії можлива за особистої участі кожного. І конституційне право на свободу, серед іншого, якраз і здійснюється через право на місцеве самоврядування. Але для цього потрібно, щоб місцеве самоврядування перетворилося на дієве й ефективне, його сучасна модель позбулася залишків радянської системи, а його органи повноцінно відновили правову, організаційну і фінансову автономії. За таких умов можна створювати багаторівневу модель публічного управління, вибудовуючи її від людини (а не територіальної громади) як головної одиниці цієї моделі.
46
Барсукова, Т. "Деякі питання визначення спортивного права за законодавством України." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 244–49. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.998.
Full textAbstract:
У запропонованій статті надається загальна характеристика спортивного права як самостійної галузі права. Наголошується, що постійний розвиток спорту в Україні, зумовлює необхідність удосконалення та кодифікації законодавства, яким регулюються спортивні правовідносини. Звертається увага на те, що нормативно-правові акти країн ЄС є комплексними актами, які вельми детально регулюють питання правового статусу суб'єктів спортивних правовідносин, спортивної підготовки та освіти в галузі фізичної культури і спорту, захисту здоров'я спортсменів і протидії вживанню допінгу, організації занять спортом, обов'язків, пов'язаних із спортивною діяльністю, порядку проведення спортивних заходів і їхнього висвітлення в засобах масової інформації, фінансування і державної підтримки спорту (особливо – масового спорту і спорту вищих досягнень), правопорушень в галузі спорту і відповідальності за їх здійснення. Українське законодавство, своєю чергою, також регламентує права громадян у сфері фізичної культури і спорту, засади державної політики та управління у цій сфері. Чинні норми регулюють лише загальні стани і їх практично неможливо застосувати в конкретних випадках на практиці. Враховуючи низку проблем, існуючих в українському спорті, визначеного законодавчого врегулювання, недостатньо, а окремі положення нормативно-правових актів вимагають перегляду і істотного доопрацювання. Надається загальне визначення спортивного права як комплексної галузі права, що має своїм предметом суспільні відносини з приводу організації і розвитку фізичної культури і спорту, а також що складаються в процесі організації і проведення змагань.
47
Semenov, Ye. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 147–54. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.18.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що реформування місцевого самоврядування, що триває наразі в Україні, потребує належного правового забезпечення такої діяльності. У сфері адміністративного права це вимагає, зокрема, розробки і впровадження дієвого та ефективного механізму адміністративно-правового регулювання діяльності системи органів місцевого самоврядування. Тому важливим завданням має бути побудова теоретичної основи механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні, оскільки це матиме важливе практичне значення для подальшого удосконалення законодавства України, що регламентує правовий статус та діяльність об’єднаних територіальних громад, а також для розвитку науки адміністративного права. Метою статті є визначення поняття та структури механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. Наголошено, що адміністративно-правові засоби мають впливати на управлінську діяльність відповідних суб’єктів з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Такий висновок дозволяє сформулювати власне визначення розгляданого механізму правового регулювання. Отже, під механізмом адміністративно-правового регулювання слід розуміти сукупність правових засобів, що впливають на управлінську діяльність відповідних суб’єктів публічного адміністрування з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Досліджено поняття та окремі складові механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. З’ясовано, що основними структурними елементами такого механізму є: а) адміністративно-правові норми, що закріплюють права та обов’язки суб’єктів управлінської діяльності об’єднаних територіальних громад; б) адміністративно-правові відносини, що складаються у процесі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності суб’єктами управління у сфері публічної діяльності об’єднаних територіальних громад; в) акти реалізації адміністративно-правових норм, що знаходять свій вираз у виконанні положень нормативних актів у сфері адміністративного права у процесі взаємодії суб’єктів, що беруть участь у процесі управління діяльністю об’єднаних територіальних громад.
48
Zolotarova, M. "ҐЕНЕЗА ДЕРЖАВНИХ ПОДАТКОВИХ ІНСПЕКЦІЙ В УКРАЇНІ ЯК МІСЦЕВИХ ПОДАТКОВИХ ОРГАНІВ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 79–90. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.10.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що розбудова державності у поєднанні зі стратегією розвитку України, що ґрунтується на засадах запровадження ринкових відносин, передбачає відмову держави від прямого втручання у сферу дії об’єктивних законів функціонування системи господарювання. Важливою складовою у становленні ринкової економіки є податкова система. Від її обґрунтованості та відповідності об’єктивним умовам певною мірою залежать можливості та пріоритети економічного та соціального розвитку суспільства. Істотним елементом податкової системи є її контрольний механізм у складі державного апарату, що формує податкову дисципліну, забезпечує збір податків та інших обов’язкових платежів, проводить відповідну профілактичну та попереджувальну діяльність. Зроблено висновок, що історичний розвиток оподаткування, який характеризувався підвищенням ролі податків у формуванні доходної частини державного бюджету, удосконалення податкових механізмів одночасно зі зміною форми державного устрою, політичного режиму та відповідно організації державного управління, є тими критеріями, що обумовлюють можливість умовного виділення в історичному аспекті чотирьох етапів становлення місцевих податкових органів. Перший етап пов'язаний із формуванням фіскальних органів в Україні, другий – з діяльністю місцевих податкових органів у радянський період, третій – з побудовою єдиної вертикальної структури державної податкової служби сучасної України, у складі якої починають функціонувати власне державні податкові інспекції як контролюючі органи та органи стягнення, а четвертий – характеризується звуження функцій державних податкових інспекцій до здійснення виключно сервісного обслуговування платників податків та ведення відповідних державних реєстрів. Таким чином, зазначимо, що становлення державних податкових інспекцій в історичному аспекті обумовлено побудовою та вдосконаленням системи оподаткування з розвитком державного фінансового контролю. При цьому відбувалось спочатку поступове виокремлення місцевих податкових органів як відносно самостійних спеціалізованих державних інститутів з окресленням їх правового статусу, у подальшому ж відбулось обмеження функцій державних податкових інспекцій до виключно сервісних.
49
Філіпенко, Ірина Іванівна. "Модульні технології навчання та методичне забезпечення контроля якості спеціалістів." Theory and methods of learning fundamental disciplines in high school 1 (April 3, 2014): 171–79. http://dx.doi.org/10.55056/fund.v1i1.427.
Full textAbstract:
У сучасній вищий школі циклічний ритм навчального процесу з екзаменаційною сесією як формою підсумкового контролю практично вичерпав себе. Це пов’язано в основному зі зміною мотиваційних стимулів навчання, істотним зменшенням часу, що затрачується на самостійну роботу, і тим самим, зниженням рівня системності вивчення предмету. Крім того, принципово змінилися можливості інформаційних технологій. Це дозволяє поставити на зовсім інший рівень самостійну роботу з використанням контролюючо-навчальних програм і експрес-тестування з розділів курсу, що вивчаються.Тенденції удосконалення навчального процесу у вищий технічній школі, що стимулюють систематичність навчання й елементи змагальності, виявлено в розвитку модульно-рейтингової системи, впроваджуваної останнім часом у ряді ВНЗ. Упровадження нової системи супроводжується переоглядом технології навчання.Технологія навчання – це системний, упорядкований набір дидактичних методів, прийомів, елементів, а також зв’язків і залежностей між ними, що становлять собою єдність, націлену на досягнення кінцевих результатів навчання.Проблемно-модульна технологія навчання базується на чотирьох основних принципах:– проблемний виклад навчального матеріалу;– самостійність вивчення;– індивідуалізація навчання;– безперервність і об’єктивність самооцінки й оцінки знань.Основними засобами навчання в новій технології є модуль і модульна програма.Модуль – це об’єднана логічним зв’язком, завершена сукупність знань, умінь і навичок, що відповідає фрагменту освітньої програми навчального курсу.Модульна програма – система засобів, прийомів, за допомогою яких досягається кінцева мета навчання.Таким чином, модульна програма містить у собі елементи управління пізнавальною діяльністю і разом з викладачем допомагає більш ефективно використовувати навчальний час.Технологія модульного навчання – одна з технологій, що, по суті будучи особисто орієнтованою, дозволяє одночасно оптимізувати навчальний процес, забезпечити його цілісність у реалізації цілей навчання, розвитку пізнавальної й особистісної сфери учнів, а також, сполучити тверде управління пізнавальною діяльністю студента з широкими можливостями для самоврядування.Систематизація і структуризація модуля. Однією з особливостей нової технології навчання з’явилася поява можливості управління процесом засвоєння знань на основі чіткої систематизації і структуризації курсу. Такий підхід дозволив закласти в кожну складову частину навчальної програми модуля її ваговий коефіцієнт і поширити такий підхід до системи оцінки і самооцінки знань.Важливою особливістю даної технології є її інтеграційна якість. Модуль, як цілісна єдність змісту і технології його вивчення, реалізується через комплекс інтегрованих технологій: проблемного, алгоритмічного, програмованого та поетапного формування розумових дій.Завдяки відкритості методичної системи, закладеної у модулі, добровільності поточного і гласності підсумкового контролю, можливо вільно здійснювати самоконтроль і вибирати рівень засвоєння, відсутності твердої регламентації темпу вивчення навчального матеріалу. У такий спосіб створюються сприятливі морально-психологічні умови, в яких студент відчуває себе упевненим у своїх силах.Усвідомлення студентами особистісної значимості досліджування і потреби в досягненні визначених навчальних результатів мотивується чітким описом комплексної якісної мети. Реальний результат цілком залежить від самого учня. Потреба в самореалізації задовольняється, по-перше, можливістю за допомогою модуля навчатися завжди успішно і, по-друге, волею вибору творчої діяльності і нестандартних завдань.Упровадження інтерактивних методів навчання в навчальний процес поряд з чисто технічними складностями обмежено відсутністю простих у застосуванні й однозначних методик оцінки результатів комп’ютерного тестування. Більшість тестів засновано на використанні альтернативного опитування, що фактично становить собою угадування правильної відповіді з декількох запропонованих варіантів. Навіть не з огляду на високу імовірність угадування при будь-якому розумному обсязі вибірки [1], така методика тестування може використовуватися лише як попередня оцінка і не дозволяє одержати інформацію про глибину і детальність засвоєння досліджуваного матеріалу. Студенти перших двох курсів інженерних спеціальностей технічних ВНЗ навичок програмування не мають, що створює значні труднощі у застосуванні безальтернативного тестування.Запропонований метод безальтернативного тестування принципово відрізняється як від альтернативних методів цілком, крім імовірності угадування, так і пропонує оригінальний підхід у постановці тестуючуго завдання, системи внесення відповідей і системного підходу в оцінці ступеня засвоєння вивченого матеріалу. Розроблені тести являють собою набір напівякісних завдань, підібраних за наростаючою складністю, тематично зв’язаних матеріалом розділу виучуваного курсу. Таке компонування тесту дозволяє охопити широкий спектр досліджуваних питань і диференціювати якість засвоєння матеріалу. Новим є також розроблена адаптована система контролю результатів тестування, у якому передбачене внесення відповіді в тестовий файл у спрощеному виді – числа, простої формули або малюнка. У структурі модульного посібника відбиті вимоги і правила конструювання модуля:– комплексна мета, у якій надані якісні характеристики (пізнавальні й особистісні) результату вивчення модуля;– конкретизація мети в предметних "навчальних елементах", заданих стандартом утворення;– програма і рекомендації технологічних прийомів її вивчення;– конкретизація мети в еталонах і критеріях рівнів засвоєння, у завданнях підсумкового контролю;– еталони рішень для організації самоконтролю і взаємоконтролю.Пропонований метод тестування органічно вливається в методику модульно-рейтингової системи .Особливості пропонованої безальтернативної системи тестування розглянемо на прикладі тестів, складених з теми „Електромагнитні коливання та хвилі” . Нами розроблені тести по восьми розділах курсу фізики [ 2 ],. Кожний розділ містить у собі двадцять п’ять варіантів завдань, розрахованих на те, щоб кожний студент мав можливість працювати самостійно. Приклад тесту приведений у тексті разом з відповідями, що повинні вводитися студентами в спеціально підготовлені файли.Однією з особливостей тесту в структурі поданих завдань є те, що вони розбиті на три рівні зі зростаючою ступінню складності.Особливість і новизна пропонованих тестів пов’язана також з розробкою завдань, що припускають одержання рішення у вигляді відносних величин, що можуть бути зведені до відношення простих чисел. Ця особливість формулювання завдань має переваги, зв’язані з багатоваріантністю постановки, що суттєво при розробці масиву різних тестів однієї тематики, і, що є найбільш важливим, дозволяє вносить відповідь у відповідний файл тестуючої програми у вигляді числа, що доступно студентам з мінімальними навичками роботи на комп’ютері.Перший рівень включає три завдання, які розраховані на досить формальне засвоєння основних положень тестуючого розділу – знання рівняння фронту хвилі, частоти электромагнітних коливань та вміння знайти швидкість фронту хвилі, а також, знаючи зв’язок діелектричної та магнітної проникності та показник заломлення середовища, знайти швидкість поширення хвилі в середовищі.Відповідь на кожне з завдань оцінюється в один бал, а в цілому при повній відповіді на завдання І рівня можна вважати, що основні положення теми засвоєні і знання студента відповідають оцінці «задовільно».Другий рівень тестування включає завдання, що вимагають при їх розв’язуванні визначеного осмислювання законів електромагнітної індукції та застосувати методи розрахунку ЕРС індукції в контурі, та в постійному магнітному полі, а також уміння знаходити опір кола, та ємність конденсатора. Кожне завдання оцінюється двома балами.Розв’язування завдання ІІІ рівня припускає глибоке оволодіння матеріалом і володіння нетрадиційними методами рішення. Оцінюється кожне завдання трьома балами. У цілому тестування дозволяє перевірити готовність студентів на різних рівнях – від задовільного до відмінного.Приклади файлів для відповідей (вікна відповідей) приведені на прикладі тесту.Наприклад, по темі „Електромагнітні коливання та хвилі” один з варіантів тесту має такий вигляд: ЗавданняI рівня1) Відкритий коливальний контур містить ємність С0 = пФ та індуктивність L0 = нГн. Знайдіть довжину хвилі електромагнітного поля, яке випромінює цей вібратор.2) Знайдіть швидкість фронту електромагнітної хвилі, якщо задана довжина хвилі l = 1 мм і частота коливань v = 3×1011 Гц.3) Діелектрична сприйнятливість середовища лінійно залежить від напруженості електричного поля c = 10-2Е. Знайдіть показник заломлення середовища, якщо магнітна проникність m = 1, а напруженість поля дорівнює Е = 0,1 Н/Кл. Вікна відповідей 1)l =2)Vф =3)n = Завдання II рівня4) Трикутна дротяна рамка має рухому перемичку, яка переміщується з постійною швидкістю V. Рамка знаходиться в перпендикулярному магнітному полі В = В0t. Знайдіть відношення ЕРС індукції, яка виникає в контурі, та ЕРС у постійному полі В0. 5) При перемиканні в колі ключа в положення 2 (рис.) виникає розряд конденсатора. За час t = 1 с заряд конденсатора зменшився в число разів q/q0 = 2, де q0 – початковий заряд, q(t) = q – заряд у момент часу, що дорівнює t. Опір R = 1 Ом. Знайдіть час релаксації цього контуру tр і ємність С.Вікна відповідей4) 5) tр = С = З Вікна відповідей6)L = авданняIII рівня 6) Добротність резонансного контура Q = 0,01. Ємність С = 100 мкФ і опір R = 1 Ом. Зайдіть індуктивність контура.Алгоритм розв’язування задач. Перший рівень ступені складності.1. Розв’язокЗв’язок довжини хвилі та частоти має вигляд, Тоді, .2. Розв’язокРівняння фронту хвилі : ,звідси швидкість фронту хвилі :,де k – хвильове число , а кругова частота .Тоді, .3. Розв’язокПоказник заломлення середовища : ,де і – діелектрична і магнітна проникності,, а = 1,то показник заломлення дорівнює .Швидкість поширення в середовищі ,де с – швидкість світла у вакуумі.Другий рівень складності.4. Розв’язокПотік магнітного поля, який пронизує систему, дорівнює,де S – площа замкненого контура в момент часу t, що дорівнює площі трикутника,де , , тобто Потік поля :ЕРС індукції : ЕРС індукції в постійному полі :.Відношення ЕРС дорівнює :.5 Розв’язокЗаряд (струм) в колі при замикании ключа змінюється за законом.Отже, . Логарифмуючи вираз, маємо , Враховуючи, що в колі, яке розглядається Для ємності маємо виразТретій рівень складності6. Розв’язок,де – власна частота,– напівширина контура.Звідси маємо i знаходимо L.Для полегшення роботи викладача при перевірці тестів, існують вікна відповідей з уже заздалегідь підрахованим результатом. Необхідно тільки звірити отриману студентом відповідь із запропонованою. Вікна відповідейВаріант № 1 Завдання I рівня1)l = 1 см2)Vф = 3×108 м/с3)n = 1,0005 ЗавданняIІ рівня4) 5) tр =1,4426 с С = 1,4426 Ф ЗавданняIІІ рівня6) L = 0,01 мкГн ЗавданняIІ рівня4) 5) tр =1,4426 с С = 1,4426 Ф
50
Степанкевич, Наталія. "ДЕПОЗИТАРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ." Економіка та суспільство, no. 29 (July 27, 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-29-55.
Full textAbstract:
Стаття присвячена актуальним питанням депозитарного забезпечення функціонування фондового ринку України. Визначено основні умови та засади здійснення депозитарної діяльності депозитарних установ згідно чинного законодавства. Охарактеризовано підходи до основних засад здійснення регулювання депозитарної діяльності. Проаналізовано динаміку ключових показників функціонування депозитарного забезпечення функціонування фондового ринку в Україні. Здійснено характеристику структурних та інституційних трансформацій на фондовому ринку, що мали вплив на депозитарну систему. На основі проведеного аналізу фондового ринку визначено необхідність удосконалення механізму функціонування депозитарної системи України на сучасному етапі економічних перетворень, направленого на використання передових міжнародних практик управління депозитарною діяльністю.