Journal articles on the topic 'Удосконалення стратегії розвитку'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Удосконалення стратегії розвитку.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Удосконалення стратегії розвитку.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Kharchenko, T. M. "Удосконалення стратегії сталого розвитку в системі стратегічного менеджменту підприємства." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 2(80) (February 25, 2019): 62–67. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.2.12.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретичним та практичним питанням щодо сутності стратегічного управління. Висвітлено результати досліджень внутрішнього та зовнішнього середовища Сумської області, зокрема виявлено найбільш впливові фактори, що формують сильні та слабкі сторони регіону, зроблено рейтинг за рівнем їх впливу. Здійснено стратегічний аналіз підприємств, графічно відображено позиціювання сільськогосподарських підприємств Північно-Східного регіону в системі координат
Розглянуто варіанти стратегій, зокрема: стратегія інтеграції та диверсифікації, стратегія розвитку ринку та продукції, стратегія прориву, а також розглянуто бачення щодо формування майбутньої місії удосконалення стратегії сталого розвитку в системі стратегічного менеджменту підприємства.
2
Bеlopolskyi, M. G., and O. V. Kuzmina. "Обґрунтування стратегії збалансованого розвитку промислових підприємств." Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, no. 6 (July 1, 2016): 23. http://dx.doi.org/10.15421/191603.
Full textAbstract:
Метою написання статті є викладення результатів дослідження теоретико-методологічних аспектів розробки етапів стратегії збалансованого розвитку промислового підприємства та визначення основних напрямів цього розвитку. Дослідження виконано за допомогою методів синтезу й аналізу, дедукції та індукції.Розкрито суть концепції стратегії збалансованого розвитку підприємства та основних її компонентів. Стратегію збалансованого розвитку запропоновано розглядати у двох аспектах: економічному і соціальному. Установлено, що підприємство вступає в новий рівень конкурентного керування і виникає оперативний ефект синергії. Доведено, що формування розвитку підприємства має ґрунтуватися на синергетичній гармонії з умовами і цілями підприємства в цілому і з кожною функціональною одиницею.Охарактеризовано етапи формування та реалізації стратегії збалансованого розвитку промислового підприємства. Розглянуто специфіку визначення стратегічного положення, формування стратегії розвитку підприємства, виявлення можливостей і особливостей застосування експрес-тесту фактичного фінансового стану. Запропоновано застосовувати швидкий експрес-тест, який дозволяє виявити ознаки дисбалансу на підприємстві без значних розрахунків для діагностики фактичного фінансового стану. Для того щоб забезпечити швидке і неупереджене тестування фактичного фінансового стану, доцільно відновити практику соціальної сертифікації в галузі.Доведено, що важливим аспектом у формуванні та реалізації збалансованої стратегії розвитку є розробка концепції збалансованого стратегічного керування промисловими підприємствами. Концепція дозволяє встановити методологічні основи принципів керування та методологічні основи керувальних технологій і інструментів для окремих компаній. Установлено, що стратегія збалансованого розвитку промислових підприємств повинна ґрунтуватися на довгостроковій програмі збалансованого розвитку, яка є стратегічний документ, що містить низку скоординованих у просторі і часі дій із залучення ресурсів.Доведено, що здійснення збалансованої стратегії розвитку передбачає цілеспрямоване поліпшення економічних, організаційних, технічних, технологічних, виробничих, ринкових, соціальних, адміністративних, екологічних та інших компонентів системи. Перетворення, які відбуваються в ході реалізації стратегії під впливом зовнішніх факторів, набувають нової якості, підвищується економічна ефективність і конкурентоспроможність підприємства на ринку.Наукова новизна дослідження полягає у розробці концепції стратегічного керування збалансованим розвитком промислового підприємства, що базується на цілеспрямованому поліпшенні економічних, організаційних, технічних, технологічних, виробничих, ринкових, соціальних, адміністративних, екологічних та інших компонентів системи, що у сукупності дає синергетичний ефект.Практична значущість роботи полягає у можливості формування і реалізації стратегії збалансованого розвитку промислового підприємства як ефективної системи керування, що дозволить своєчасно передбачати цілеспрямоване й поступово удосконалення економічних, організаційних, техніко-технологічних, виробничих, соціальних, управлінських, ринкових, екологічних та інших складників цієї системи, які в процесі впровадження нововведень будуть набувати нових якостей.
3
Бурдовіцина, К. Р. "Удосконалення та підвищення ефективності стратегії розвитку підприємства." Вісник студентського наукового товариства, Вип. № 2 (2015): 15–16.
Find full text
4
Myshchak, I. M. "Основні напрямки законопроектної роботи щодо удосконалення охорони культурної спадщини в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 9, 2017): 12–18. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.03.02.
Full textAbstract:
У статті розкрито основні правові механізми, спрямовані на захист і збереження культурної спадщини. Виокремлено пріоритети розвитку культури відповідно до Довгострокової стратегії розвитку української культури – стратегії реформ. Проаналізовано основні напрямки законопроектної роботи щодо удосконалення охорони культурної спадщини в Україні.
5
Кирчата, Ірина, Тетяна Деділова, and Олена Шершенюк. "СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ РОЗВИТКУ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА." Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, no. 27 (November 14, 2021): 92. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.27.92.
Full textAbstract:
УДК 339.187; JEL Classification: М29
Мета. Розробка та реалізація ефективної стратегії розвитку, будучи перспективно орієнтованим етапом процесу комерційної діяльності торговельного підприємства, виступаючи підґрунтям для набуття довгострокових конкурентних переваг і максимізації прибутку, залишається надалі актуальною проблемою та визначено основною метою в даному дослідженні. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання стратегічного управління та напрями розвитку торговельних підприємств умовах мінливого зовнішнього середовища. В роботі використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. Успішність стратегії розвитку значною мірою залежить від обґрунтованості заходів реагування на зміни та очікування ринку в довгостроковій перспективі, тобто від ефективності стратегічного управління та реалізації системи заходів із забезпечення найбільш раціонального використання стратегічних ресурсів, виявлення резервів та розвитку конкурентного потенціалу торговельного підприємства. Завдяки правильно обраним стратегічним орієнтирам та вчасному провадженій стратегії розвитку торговельне підприємство може боротися за збільшення частки ринку і набуття нових конкурентних переваг. В ході дослідження теоретично підтверджено доцільність постійного перегляду стратегічних орієнтирів розвитку діяльності торговельних підприємств, які створюють умови для реалізації не тільки поточних/ короткострокових цілей і завдань, але й уможливлюють досягнення стратегічних в довгостроковій перспективі. Наукова новизна. Запропоновано визначати стратегію розвитку об’єкта торговельної діяльності, як концепцію діяльності, орієнтовану на збільшення обсягу збуту товарів/послуг та розширення торговельної мережі, що передбачає планування, втілення і контроль за процесом реалізації та доведенням до кінцевого споживача, ґрунтуючись на ефективному використанні стратегічних ресурсів і виявлених резервах конкурентного потенціалу на засадах інноваційності та клієнтоцентричності. Практична значущість. Зважаючи на те, що стратегія розвитку закладає перспективи для торговельного підприємства та визначає його майбутню конкурентну позицію на ринку, в роботі запропоновано алгоритм процесу розробки та реалізації стратегії розвитку, як елемент удосконалення системи стратегічного управління та забезпечення економічного зростання підприємства в цілому.
6
Klimova, A. V. "ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІЦЕНЗІЙНОЇ ТА ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, no. 90 (October 2, 2020): 66. http://dx.doi.org/10.31713/ve220208.
Full textAbstract:
Активне входження закладів вищої освіти України в Європейський освітній простір, демографічний спад, що посилює конкуренцію на ринку освітніх послуг, реформування системи вищої освіти, системи ліцензування освітньої діяльності, запровадження автономії закладів вищої освіти, в т.ч. академічної і фінансової, ставить перед закладами освіти необхідність розробляти нові стратегії розвитку, що вимагає застосування нових інструментаріїв і технологій маркетингу. Маркетинг освітніх послуг має на меті формування закладами вищої освіти стратегії і тактики поведінки на ринку освітніх послуг. Зважаючи, на те, що заклади освіти виходять на ринок зі специфічним товаром, таким як освітня послуга, формування якого має базуватися на потребах внутрішніх і зовнішніх стейкхолдерів, необхідно звернути увагу на повноту інформаційно-аналітичного забезпечення, що передує прийняттю управлінських рішень. У даній статті проведено аналіз достатності інформаційного та аналітичного забезпечення прийняття рішень закладами вищої освіти щодо входження в нові сектори ринку освітніх послуг, прийняття рішень про запровадження нових освітніх програм та удосконалення існуючих. Запропоновано шляхи удосконалення організаційної структури закладів вищої освіти з метою розробки нових стратегій розвитку для стимулювання економічних результатів господарської діяльності та підвищення ефективності ліцензійної діяльності. Описаний соціально-економічний вплив запропонованих заходів з метою прийняття обґрунтованих управлінських рішень.
7
Канцур, І. Г., А. М. Гусятинська, and В. О. Повч. "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ." Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, no. 2 (February 12, 2020): 96–108. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.2.2019.96-108.
Full textAbstract:
У статті досліджено сучасний стан державної політики регіонального розвитку України. Визначено, що регіональна політика є невід’ємною частиною державної політики, яка здійснює регулювання відносин між державою та регіонами і спрямована на організаційне забезпечення території відповідно до державної стратегії розвитку. Встановлено проблеми розвитку регіонів України та окреслено напрями їх розвитку. Досліджено досвід регіональної політики Європейського Союзу та встановлено, що стратегічним завданням української влади є посилення результативності процесів співпраці з Євросоюзом у контексті ефективної реалізації державної регіональної політики. Встановлено, що удосконалення регіональної політики та механізмів її реалізації має відбуватись за умов забезпечення комплексного підходу до управління регіональним розвитком.
8
Beliy, E., V. Orlov, and O. Klevtsov. "Концепція розвитку інформаційного середовища у Державному науково-технічному центрі з ядерної та радіаційної безпеки." Nuclear and Radiation Safety 11, no. 2 (June 17, 2008): 59–68. http://dx.doi.org/10.32918/nrs.2008.11-2(38).09.
Full textAbstract:
Дана стаття містить опис заключного етапу робіт за контрактом № 409199-A-R4 та являє собою вироблення стратегії довгострокового розвитку та удосконалення інформаційної системи ДНТЦ ЯРБ для підвищення ефективності роботи підприємства.
9
Вольська, О. М., and Є. Ковпанець. "УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 4 (December 2, 2020): 31–36. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2020.4.4.
Full textAbstract:
У статті розглянуто процес реформації крізь призму фінансів місцевого самоврядування в Україні. Розкрито підходи до з’ясування сутності та особливостей функціонування фінансо- вої системи. Потреба в децентралізації, зокрема фінансовій, не викликає заперечень, оскільки лише громадяни-власники можуть ефективно керувати значними ресурсами держави в ін- тересах громадськості. Головною перевагою децентралізації є залучення громадян до вирі- шення місцевих проблем шляхом створення об’єднаних територіальних громад від формуван- ня місцевої влади, наділення її повноваженнями, прийняття плану стратегічного розвитку громади та здійснення контролю за діями влади відповідно до стратегічного плану. Фінансо- ва децентралізація та самодостатність бюджетів територіальних громад є визначальними передумовами динамічного розвитку національної економіки, тому трансформація філософії бюджетної політики, податкової політики держави, методології та стратегії оптиміза- ції місцевої податкової політики в Україні має бути спрямована на те, щоб територіальні громади завдяки власному розвитку сприяли надходженням до місцевого бюджету, зокрема податковим, які закріплені за місцевими бюджетами для забезпечення самоокупності та фі- нансування всіх видатків на території об’єднаної територіальної громади.
10
Юрків, Н. М., and А. Я. Корнійчук. "Удосконалення системи оцінювання експортного потенціалу лісогосподарського підприємства." Scientific Bulletin of UNFU 31, no. 2 (April 29, 2021): 68–74. http://dx.doi.org/10.36930/40310211.
Full textAbstract:
На підставі трактувань зарубіжних і вітчизняних учених узагальнено поняття "експортний потенціал підприємства" на прикладі ДП "Городницьке лісове господарство". Здійснено аналіз найвідоміших методик оцінки експортного потенціалу підприємства, що враховують низку показників його діяльності, зокрема фінансові показники, показники зовнішньоекономічної діяльності підприємства та інші. Обґрунтовано методику та доцільність її використання для оцінювання експортного потенціалу лісогосподарського підприємства. Використано маркетингові інструменти оцінювання потенціалу (SWOT-аналіз та SPACE-аналіз), на підставі яких здійснено аналіз експортного потенціалу ДП "Городницьке ЛГ". Результати цього аналізу дадуть змогу виявити сильні та слабкі позиції в діяльності підприємства, визначити наявність потенціалу та розробити сценарії для розвитку і покращення роботи підприємства в майбутньому. На підставі розглянутих методик здійснено оцінювання експортного потенціалу ДП "Городницьке ЛГ". На підставі аналізу отриманих результатів та з огляду на важливість здійснення оцінки експортного потенціалу для встановлення експортних можливостей підприємства, забезпечення ефективного використання його ресурсів та резервів, запропоновано стратегії та реальні шляхи розвитку експортної діяльності підприємства. Практичним заходом для забезпечення розвитку експортного потенціалу ДП "Городницьке ЛГ" запропоновано виробництво та реалізацію за кордон дерев'яних європіддонів, оскільки підприємство має тривалий позитивний досвід з виробництва цієї продукції, а також достатні виробничі потужності для її реалізації. Аналіз ринку європіддонів засвідчив зростання попиту на цю продукцію з боку закордонних споживачів. Розраховані показники фінансового стану підприємства та показники, які характеризують зовнішньоекономічну діяльність ДП "Городницьке ЛГ" упродовж трьох останніх років, засвідчили можливість розвитку експортного потенціалу саме шляхом виробництва та експорту єропіддонів. Запропоновані у дослідженні стратегії розвитку експортного потенціалу матимуть позитивний економічний ефект для підприємства та допоможуть зміцнити позиції цього підприємства на зовнішньому ринку лісопродукції. Апробація запропонованої методики оцінювання експортного потенціалу підприємства на прикладі ДП "Городницьке лісове господарство" підтвердила можливість її використання для будь-якого підприємства, що може сприяти покращенню фінансових показників діяльності та підвищенню його прибутковості та конкурентоспроможності.
11
Гаража, Олена, Дмитро Шиян, Інна Чернега, and Олександр Петренко. "РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В УМОВАХ ЗАВЕРШЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ТА ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМ: СТАЛІСТЬ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ ТА ІНВЕСТИЦІЙНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ." Financial and credit activity problems of theory and practice 2, no. 43 (April 29, 2022): 373–79. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.2.43.2022.3563.
Full textAbstract:
Проаналізовано особливості розвитку підприємництва в умовах завершення адміністративно-територіальної та земельної реформ. Продемонстровано, що підприємництво є необхідною умовою економічного розвитку територіальних громад, які утворилися в результаті проведення адміністративно-територіальної реформи в контексті ринкового реформування національної економіки, яке передбачає реалізацію державної політики, формуючи новий формат взаємовідносин між публічною владою і бізнесом, урегульовує економічні процеси у приватному секторі економіки, прискорює економічне зростання, підвищує якість надання державних послуг. Виявлено пріоритетні напрями вдосконалення цього процесу. Хоча адміністративно-територіальна реформа в Україні перебуває на завершальній стадії, зроблено висновок про її неефективність, що призводить до низької ефективності функціонування і розвитку бізнес-середовища та підприємництва малого і середнього бізнесу, які є основними джерелами наповнення місцевих бюджетів на основі чинної податкової системи. Було зазначено, що розвиток підприємництва в Україні повинен мати свою стратегію впровадження, яка може визначати головні аспекти, розкривати актуальну проблематику і надавати варіанти рішень цих гострих питань. Ключовими положеннями подібної стратегії стануть: інституціональне бізнес-середовище, покращення якості дорадництва, налагодження комунікаційних каналів та тісних взаємовідносин між місцевою владою і населенням, удосконалення механізмів розвитку кооперації та кластерів, розроблення рекомендаційних бізнес-пакетів для потенційних підприємців, проведення аналізу ресурсного потенціалу сільської території, розроблення інструментів державної підтримки малого і середнього бізнесу, формування доступних і відкритих геоінформаційних систем з розвитку підприємництва, удосконалення моделей державно-приватного партнерства для розвитку територій громад, організація дистанційного навчання зацікавлених жителів для ефективного ведення власної справи з урахуванням змін клімату, стимулювання місцевих органів влади до нарощування власного бюджетного потенціалу, прозорість і доступність до інформації з упровадження окремих видів підприємницької діяльності на території громади, розкриття ресурсного забезпечення та інвестиційної привабливості території
12
Самойлик, Ю. В., О. С. Кулик, and О. О. Балана. "СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ЯГІДНОГО НАПРЯМУ АГРАРНОГО БІЗНЕСУ: ЕКОНОМІЧНІ, ЕКОЛОГІЧНІ, МАРКЕТИНГОВІ ТРЕНДИ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, no. 3 (62) (October 27, 2021): 7–12. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/62-1.
Full textAbstract:
У роботі набули подальшого розвитку підходи щодо обгрунтування напрямів формування стратегії роз- витку ягідного бізнесу. Розглянуто світові тенденції виробництва плодово-ягідної продукції. Виявлено, що збільшення обсягів виробництва фруктів і ягід середньоконтинентального клімату насамперед пов’язане із інтенсифікацією галузі і як наслідок підвищенням рівня урожайності. Обгрунтовано, що Україна має зна- чний потенціал щодо розвитку ягідництва. Запропоновано три основні складові стратегічного розвитку галузі: економічний (поступовий перехід від дрібного виробництва до більш масштабного, відведення біль- ших площ під садівництво ягідних культур у великих інтегрованих підприємства; розвиток сільськогоспо- дарської кооперації та експортного потенціалу; диверсифікація виробництва; автоматизація виробничих процесів); маркетинговий (вирощування нішевих ягідних культур у промисловому масштабі; пропаганда здорового харчування та споживання ягід цілий рік, а не тільки в сезон; використання різних каналів мар- кетингових комунікацій; розвиток системи продажів через маркетплейси; збільшення терміну реалізації продукції); екологічний (удосконалення технологій виробництва та переробки ягід; розвиток органічного напряму в ягідництві; сертифікація продукції).
13
Чернецька-Білецька, Н. Б., І. О. Баранов, and М. В. Мірошникова. "Удосконалення системи управління безпекою руху на залізничному транспорті." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 4(268) (June 10, 2021): 100–104. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-268-4-100-104.
Full textAbstract:
Проведений аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті в міжнародному сполученні. Визначені проблеми розвитку єдиної залізничної мережі Європи в галузі експлуатаційної сумісності та безпеки при організації міжнародних перевезень.Призначення єдиної системи менеджменту безпеки руху на залізничному транспорті в міжнародному сполученні полягає в реалізації єдиної стратегії і постійно діючих механізмів досягнення і підтримки позитивних тенденцій в забезпеченні безпеки руху; координації діяльності національних залізничних адміністрацій щодо реалізації цієї стратегії і механізмів; організації обміну досвідом та впровадження передового досвіду. Розроблено проєкт єдиної системи менеджменту безпеки руху на залізничному транспорті в міжнародному сполученні і реалізовано підхід «системи управління». Складені шість основних принципів єдиної системи менеджменту безпеки руху на залізничному транспорті, які відповідають міжнародній практиці і стандартам в галузі залізничної безпеки.
14
Kruhlov, Vitalii, and Dina Tereshchenko. "РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОЄКТІВ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ." Public Administration and Regional Development, no. 13 (September 8, 2021): 675–98. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.13.06.
Full textAbstract:
У дослідженні проаналізовано сучасний стан розвитку державно-приватного партнерства, місце аграрного сектору економіки України у формуванні валового внутрішнього продукту та досліджено ключові напрями співробітництва держави та приватного власника на основі реалізації проектів у аграрному секторі. Метою статті – є аналіз реалізації проєктів державно-приватного партнерства в аграрному секторі економіки та розробка підходів щодо активізації стратегічних напрямів розвитку партнерства державного та приватного власника в аграрному секторі. В основі сучасних підходів до розвитку аграрного сектору мають знаходитися пріоритети, спрямовані на пошук додаткових ресурсів, які можливо залучити у процесі реалізації проєктів державно-приватного партнерства. У дослідженні визначено основні напрями розвитку державно-приватного партнерства в аграрному секторі, що передбачає обмін знаннями, розроблення комплексних стратегій, концесійні угоди, створення особливих економічних зон, технопарків і технополісів, формування інтегрованих структур, кластерів та інвестиційних фондів, розвиток ланцюгів створення вартості. Виокремлено, на основі існуючого практичного досвіду, основні форми реалізації проєктів державно-приватного партнерства. Запропоновано напрями реалізації проєктів державно-приватного партнерства у окремих галузях аграрного сектору на основі створення та модернізації об’єктів інфраструктури та технологій просування продукції на ринку. Розроблено модель реалізації стратегічного планування розвитку сфер діяльності, пов’язаних з аграрним сектором, на основі можливого використання проєктів державно-приватного партнерства. В якості основних інструментів у розвитку проєктів державно-приватного партнерства в аграрному секторі запропоновано формування Стратегії розвитку сільського господарства, реалізацію сільськогосподарських кластерних проєктів та ланцюгів доданої вартості, податкове стимулювання інноваційної діяльності в аграрному секторі, поліпшення інвестиційного клімату, створення технологічних парків та бізнес-інкубаторів, удосконалення законодавчої бази, інноваційний розвиток та ін.
15
Livinsky, A. I. "Удосконалення механізму інноваційного розвитку суб’єктів аграрного виробництва в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (September 3, 2018): 85–94. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.04.13.
Full textAbstract:
Стаття присвячена оцінці сучасного стану функціонування підприємств тваринництва в Україні та обґрунтуванню стратегічних напрямів реноваційного розвитку. Ідентифіковано, що нестабільність соціально-економічної ситуації в Україні, низький рівень концентрації капіталу в аграрній сфері, диспаритет цін між сільськогосподарською продукцією і продукцією промисловості та його наслідки зумовили хронічні проблеми у сфері тваринництва. Обґрунтована необхідність формування стратегії реновацій виробничо-господарської діяльності підприємств тваринництва на основі моделі інноваційного розвитку. Визначена необхідність створення нових харчових технологій, які повинні максимально повно використовувати рослинну й тваринну сировину на основі мембранної й екструзійної техніки, струмів високої частоти й вакууму, сублімації й інших нових методів. Зазначено, що саме освоєння інноваційних технологій – конкретний шлях переходу від витратного до ресурсозберігаючого типу відтворення.
16
Сошников, А. "Особливості розвитку інноваційної економіки в умовах боротьби з коронавірусною інфекцією COVID-19." Юридичний вісник, no. 3 (October 8, 2020): 185–90. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1940.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз підходів до визначення інноваційної економіки, дослідження її складників та надання оцінки її впливу на розвиток виробництва.
Проаналізовано стратегічні документи, які окреслюють державну політику в напрямі розвитку інноваційної економіки, зокрема положення: Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», Цілей сталого розвитку України на період до 2030 р., Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 р.
Підкреслено, що саме інноваційна економіка ґрунтується на інноваційному розвитку і дасть змогу Україні зайняти місце серед розвинених держав світу.
Інноваційна економіка дає змогу залучити надресурси, нематеріальні, а саме інтелектуальні, яке потім уже комерціалізуються, тобто мають конкретне вартісне вираження.
Аргументовано, що ідеїнапря-му не перетворюється на товар, ідея може бути етапом створення (модернізації, удосконалення) інноваційного товару або складником ціноутворення інноваційного товару.
Визначено, що інноваційний розвиток завжди пов'язаний з інвестиціями, залученням значних коштів для створення цього інноваційного продукту або технологічних процесів. Своєю чергою, можна говорити, що інновації дають змогу зменшити собівартість продукції, можуть призвести до її здешевлення, зробити той чи інший товар більш конкурентоздатним. Головна теза -виробництво, що продукує інноваційний продукт або продукт, який має окремі інноваційні складники, це на першому етапі вартісне виробництво, а здешевлення вже відбувається у подальшому.
Доведено, що саме людина, яка займається впровадженням інновацій, дає змогу суспільству змінюватися, постійно підвищуючи вимоги до продуктів (це і багатофункці-ональність чи універсальність), роблячи їх більш сучасними.
17
Khomiuk, Nataliia. "МЕХАНІЗМ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ." Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 3, no. 19 (September 28, 2019): 112–20. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-03-112-120.
Full textAbstract:
У статті розроблено механізм диверсифікації розвитку сільських територій в умовах децентралізації. Обґрунтовано, що механізм диверсифікації розвитку сільських територій в умовах децентралізації передбачає запровадження спеціальних інструментів та методів, спрямованих на оптимізацію структури даного процесу, акцентуючи при цьому увагу на підвищення якості життя сільського населення; забезпечення конкурентоспроможності сільських територій та досягнення екологічної безпеки. Доведено, що розробка механізму диверсифікації розвитку сільських територій повинна проводитись з урахуванням стратегічних напрямів та аналізу стану соціо-еколого-економічного розвитку сільських територій. Відмічено, що механізм диверсифікації розвитку сільських територій слід реалізовувати за допомогою розробки загальнодержавної стратегії диверсифікації розвитку сільських територій, участі у вітчизняних та міжнародних проектах, удосконалення існуючих програм розвитку сільських територій.
18
Olifirenko, Liliia, and Kristyna Koval. "МАКРОЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ В РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ В УКРАЇНІ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 1(13), no. 1(13) (2018): 7–16. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-1(13)-7-16.
Full textAbstract:
Досліджено зв’язок рівня економічного розвитку з рівнем соціального захисту населення щодо вирішення проблем соціальної сфери та подолання бідності. Проведено аналіз основних макроекономічних показників, що слугують індикаторами економічного розвитку країни, а також моніторинг рівня життя населення України як за власною оцінкою громадян, так і за офіційними даними Державної служби статистики України. Виявлені нагальні проблеми соціального захисту населення та запропоновано шляхи удосконалення системи надання соціальних послуг та підвищення якості послуг.
19
Васильців, Т. Г. "СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПОЛІТИКИ ЗМІЦНЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 64 (October 7, 2021): 14–18. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-02.
Full textAbstract:
Обґрунтовано важливість формування та реалізації стратегічних пріоритетів державної по-літики посилення конкурентоспроможності вітчизняної агропродовольчої продукції на внутрішньому та зов-нішніх ринках. Вказано на потенціал вітчизняного агропродовольчого сектора на зовнішніх ринках збуту аг-рарної та продовольчої продукції. Виявлено недоліки системи державної політики програмування розвитку та посилення конкурентних позицій вітчизняного сектора агропродовольчої продукції. Виявлено слабкі місця стратегічного програмування державної політики формування засад конкурентоспроможності вітчизняної агропродовольчої продукції. Визначено напрями та заходи усунення перешкод зміцнення конкурентоспромож-ності агропродовольчої продукції в Україні та її регіонах. Доведено, що пріоритетними напрямами державної політики у цьому руслі потрібно розглядати: удосконалення макроекономічних характеристик середовища виробництва та збуту продукції агропродовольчого комплексу; зміцнення фінансової безпеки суб’єктів – ви-робників агропродовольчої продукції; розвиток експортного потенціалу агропродовольчої продукції; поліпшен-ня інвестиційного середовища в агропромисловому секторі; забезпечення науково-технологічної компоненти розвитку сектора; зміцнення виробничого складника конкурентоспроможності агропродовольчого підкомп-лексу АПК; посилення енергетичної забезпеченості та зростання енергоефективності в підкомплексі; покра-щення екологічної безпеки агропродовольчого сектора. Визначено стратегічні засади політики забезпечення конкурентоспроможності агропродовольчої продукції України, зокрема за такими елементами, як мета стратегії, її нормативно-правова основа та напрями реалізації, засоби забезпечення і засоби контролю реалі-зації стратегії.
20
КОТКО, О. К., О. М. ШАРОВАРА, С. О. МАЛАНЧІЙ, and І. О. ГОРДЄЄВА. "МОДЕЛЬ АДАПТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТНО-ОРІЄНТОВАНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ ЗА КРИТЕРІЯМИ ЕФЕКТИВНОСТІ І СВОЄЧАСНОСТІ." REVIEW OF TRANSPORT ECONOMICS AND MANAGEMENT, no. 5 (21) (November 19, 2021): 194–205. http://dx.doi.org/10.15802/rtem2021/243658.
Full textAbstract:
Мета. Удосконалення моделі адаптивного управління проектно-орієнтованими організаціями за критеріями ефективності і своєчасності з ціллю зниження руйнівних шкідливих впливів VUCA-оточення, забезпечення адаптації до наслідків COVID-19, Індустрії 4.0 та переходу до циркулярної економіки. Методика. Для вирішення поставлених завдань в роботі застосовано метод аналізу і синтезу, системний підхід, теорія рішення винахідницьких задач (ТРВЗ), методи прийняття рішень, метод структурного аналізу і проектування систем, групування, узагальнення. Результати. Моніторинг та виявлення на ранніх етапах відхилень або негативної тенденції за критеріями «ефективність управлінських рішень-своєчасність» забезпечує збільшення кількості успішно реалізованих проектів та реалізацію стратегії розвитку організації з меншими втратами. Наукова новизна. На основі деталізації критеріїв «ефективність прийняття управлінських рішень» та «своєчасність» удосконалено модель адаптивного управління організаціями у процесі здійснення нею проектної діяльності. Модель складається з трьох основних складових: протидії руйнівним факторам середовища, прагнення до ідеальності розвитку системи та своєчасності прийнятих управлінських рішень. Прагнення до ідеальності запропоновано визначати через оцінку властивостей ідеальності системи, а руйнівні фактори організації оцінювати за трьома групами: зовнішні, внутрішні, ентропійні. Отримані результати покладено в основу матриці оцінки спроможності до адаптації проектно-орієнтованої організації. В результаті розроблено матрицю із шести квадрантів, кожний із яких отримано на перетині критеріїв «ефективність – неефективність» управлінських рішень і дій та своєчасності реалізації цих рішень у станах запізнення, своєчасно, випередження (передчасно). Визначено характеристики кожного квадранта: адаптацію організації до руйнівних факторів середовища, області керованості системи (життєстійкість, руйнування, не життєстійкість), ефективність реалізації стратегії через проектну діяльність, конкурентоспроможність. Практична значимість. Розроблені підходи можуть бути використані при удосконаленні процедури оцінювання ефективності проектної діяльності будь-якої галузі економіки. Ці підходи дозволять оперативно керувати та забезпечувати адаптацію до руйнівних факторів середовища. Стаття може представляти інтерес керівникам проектів та менеджерам вищої ланки.
21
Фастівець, Н. Н. "ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ МАРКЕТИНГОВОЇ СТРАТЕГІЇ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ АПК." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 3 (September 27, 2012): 137–41. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2012.03.29.
Full textAbstract:
Розглядаються теоретичні аспекти розвиткумаркетингових стратегій, їх удосконалення наоснові раціональних підходів, можливих комбінаційзастосування та досвід їх реалізації в діяльностісучасних агропромислових підприємств України.Формування маркетингової стратегії – це най-суттєвіший і найскладніший етап досліджень.Розробка стратегічних маркетингових принципівповинна ґрунтуватися на системному підході, щовідповідає дотриманню об’єктивних економічнихзаконів, передусім попиту і пропозиції та тенден-цій розвитку об’єкта планування. Маркетинговістратегії конкретизуються шляхом визначенняпринципів поведінки всіх учасників ринку тавстановлення генеральної лінії діяльностіпідприємства.
The theoretical aspects of the marketing strategies development andtheir improvement on the basis of rational approaches, the possiblecombinations of implementation and experience of their realizationat modern agro-industrial enterprises in Ukraine are considered.Formation of the marketing strategy is a significant and complexstage of research. Development of strategic marketing principlesshould be based on the system approach that meets the complianceof the objective economic laws, especially the supply and demandtrends, and the object of planning. Marketing strategies arespecified by defining the principles of behavior of all marketparticipants and the establishment of the general line of thecompany.
22
Божок, С. Г., and В. С. Медведєва. "ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ПОЛІЦЕЙСЬКОГО: НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ (ВДОСКОНАЛЕННЯ)." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 23, 2020): 25–29. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).351.
Full textAbstract:
У статті розглянуто основні напрями підготовки поліцейських в Україні. На основі аналізу базових нормативно-правових актів запропоновано напрями вдосконалення окремих положень законодавства щодо професійної підготовки фахівців для органів Національної поліції України.
У дослідженні визначаються напрями розвитку підготовки поліцейської освіти відповідно до сучасної законодавчої бази, а саме: Законів України: «Про вищу освіту» і «Про Національну поліцію» – і Стратегії розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ України до 2020 року. Розвиток основних напрямів поліцейської освіти повинен відбуватися згідно із зазначеними в Стратегії цілями у світлі державної політики щодо формування якісно нового підходу до підготовки фахівців правоохоронного органу.
Основними критеріями оцінювання ефективності діяльності поліцейського відомства є такі: дотримання та забезпечення прав людини й основних свобод як ключової цінності в діяльності органів системи МВС; тісна співпраця з територіальними громадами та суспільством загалом; використання успішного міжнародного досвіду і сприяння реалізації пілотних проектів; протидія злочинності й, відповідно, забезпечення національної безпеки за відповідними пріоритетами.
Окремо розглянуто питання щодо видів і напрямів підготовки поліцейських, а також зроблено висновок про необхідність удосконалення та розвитку психологічної підготовки як необхідного елемента сучасної поліцейської освіти.
У підсумках дослідження зазначається про необхідність запровадження психологічної підготовки поліцейських як окремого самостійного виду до системи службової підготовки поліцейських. Професійна пси-хологічна підготовка має реалізуватися шляхом проведення навчальних, практичних занять із застосуванням інтерактивних технологій і методів навчання з використанням передового зарубіжного досвіду.
Професійна психологічна підготовка має на меті розвиток загальних і спеціальних професійних здібностей, знань і вмінь поліцейських і формування системної якості поліцейського – психологічної готов-ності особистості до професійної діяльності.
23
Сирота, Маргарита, and Тетяна Дронова. "ДІЯЛЬНІСТЬ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА ПП «КАЙФ»." Молодий вчений, no. 4 (92) (April 30, 2021): 319–25. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-68.
Full textAbstract:
У статті висвітлено особливості теоретичних та практичних засад формування і реалізації ефективної маркетингової стратегії підприємства з метою удосконалення товарної політики в умовах кризи. Проаналізовано діяльність підприємства на основі SNW-аналізу, що показав сильні сторони, які має ПП «Кайф» для розвитку, та слабкі, за якими потрібно пильно слідкувати. Було здійснено аналіз мікросередовища туристичного підприємства, визначено оцінку конкурентоспроможності туристичних послуг підприємства. Також було визначено оцінку позицій туристичного підприємства ПП «КАЙФ» серед головних конкурентів та зроблено аналіз зовнішнього середовища підприємства за допомогою PEST-аналізу. На основі цього запропоновано низку заходів, які потрібно втілити для розвитку ПП «Кайф» та підвищення конкурентоспроможності.
24
L.V., Lozova. "ANALYSIS OF THE DEVELOPMENT STRATEGY OF KHERSON CITY TERRITORIAL COMMUNITY UP TO 2030." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Geographical Sciences, no. 15 (January 19, 2022): 17–26. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-7391/2021-15-2.
Full textAbstract:
Since 2015, the PROMIS project, supported by the Ministry of International Affairs of Canada, has been implemented to strengthen Ukraine’s municipal sector, effective democratic governance, and accelerate the country’s economic development. This project has become a prototype of modern Strategies for the development of cities and territorial communities of Ukraine. Its main aspects were the transformation of each of the development strategies, which were specially developed in accordance with each territorial community of Ukraine. The key development goals were: economic growth of the region; socio-political protection of the population; urban and demographic growth; labor market reform and competitiveness of labor resources; decentralization of power.The article analyzes the Strategy for the Development of the Kherson Territorial Community until 2030 through the prism of theories and concepts of urban development and in the context of implementing the Sustainable Development Goals until 2030 (in particular, CRS 11 “Make cities and towns open, safe, stable, modern”). The economic development of the regions is focused on small and medium-sized businesses, which is why a number of reforms have been introduced, which include: reform, taxation and business transparency. Promoting the development and formation of small and medium-sized businesses within the region. Due to the received taxes from small and medium business, each of the regions individually develops its business infrastructure. The example of Kherson region is: reconstruction and improvement of port facilities, modernization of educational institutions, cultural and historical heritage sites, improvement of transport arteries, laying of new asphalt pavement, reconstruction of the Black Sea recreational area to develop competitive tourism in the region. The obligatory point of each strategic plan was the ecological balance of the region and its socio-economic stability. Improving the quality of life in the region. Development of partnerships in economic, trade and cultural and tourist areasKey words: strategy, development, Kherson city, territorial communities, urban planning. Із 2015 року для зміцнення муніципального сектору України, ефективного демократичного врядування та прискорення економічного розвитку країни було впроваджено проект «ПРО-МІС», який створено за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади. Саме цей проект став прототипом сучасних Стратегій розвитку міст та територіальних громад України. Головними його аспектами стали трансформації кожної зі стратегій розвитку, що були спеціально розроблені у відповідності для кожної територіальною громади України. Ключовими цілями розвитку стали: економічний зріст регіону; соціально-політичний захист населення; урбаністичне та демографічне зростання; реформа ринку праці та конкурентоспроможність трудових ресурсів; децентралізація влади.У статті через призму теорій і концепцій урбаністичного розвитку і в контексті реалізації Цілей сталого розвитку до 2030 року (зокрема, ЦРС 11 «Зробити міста та населенні пункти відкритими, безпечними, стабільними, сучасними») здійснено аналіз Стратегії розвитку Херсонської територіальної громади до 2030 року. Економічний розвиток регіонів орієнтується на малий та середній бізнес, саме для цього було запроваджено низку реформ, які в себе включають: реформування, оподаткування та прозорість бізнесу, сприяння розвитку та становленню малого та середнього бізнесу в межах регіону. За рахунок отриманих податків з малого та середнього бізнесу кожен із регіонів індивідуально розвиває свою бізнес-інфраструктуру. На прикладі Херсонщини це: реконструкція та удосконалення порто-вих об’єктів, модернізація закладів освіти, об’єктів культурної та історично-природної спадщини, покращення транспортних магістралей, прокладання нового асфальтного покриття, реконструкція причорноморської рекреаційної зони з метою розвитку конкурентноспроможного туризму в регіоні. Обов’язковим пунктом кожного стратегічного плану стала екологічна збалансованість регіону, його соціально-економічна стабільність, підвищення рівня якості життя в регіоні, розвиток партнерських відносин в економічному, торгівельному та культурно-туристичних напрямках Ключові слова: стратегія, розвиток, місто Херсон, територіальні громади, урбаністика.
25
Іванова, Анастасія В’ячеславівна. "АНТИДИСКРИМІНАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В АСПЕКТІ ДЕМОКРАТИЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ." Актуальні проблеми політики 63 (September 7, 2019): 181–93. http://dx.doi.org/10.32837/app.v63i0.16.
Full textAbstract:
У статті аналізується засади антидискримінаційної політики держави, специфіки регулювання та попередження дискримінацій, характервпливу на соціально-політичну стабільність в контексті демократичнихтрансформацій українського політичного процесу. Акцентується увагана пошуку теоретичних підходів дослідження проблеми дискримінації в аспекті побудування демократичної моделі політики як на рівні суто владних,суспільно-владних так і міжсоціальних політичних взаємодій. У статтідосліджуються механізми гармонізації та інституціоналізації політичногопроцесу, які реалізуються в українській антидискримінаційній політиці держави. Також особлива увага приділяється зарубіжному досвіду ЄвропейськогоСоюзу, в особливості нормотворчих практик для удосконалення національноїконцепції розвитку антидискримінаційної стратегії держави.
26
Писаренко, П. В., М. С. Самойлік, О. Ю. Диченко, Ю. А. Цьова, А. В. Подлєсний, and Д. М. Третякова. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ НАПРЯМИ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ПОВОДЖЕННЯ З ТВЕРДИМИ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 3 (September 24, 2021): 82–90. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.03.10.
Full textAbstract:
Необхідним елементом соціально-еколого-економічної рівноваги регіону є ефективне функціону-вання сфери поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ). Проблема поводження з твердими побутовими відходами є надзвичайно актуальною для регіонів України. Звалища відходів займають цінні в сільськогосподарському значенні земельні ресурси. Особливу небезпеку створюють звалища твердих побутових відходів, які забруднюють землі сільськогосподарського призначення та створюють збитки довкіллю та сільському господарству. Водночас питання скорочення площ забруднених земель, утворення яких обумовлене звалищами відходів, їхнє відновлення і повернення до господарського обігу залишаються актуальними для наукового пошуку. Тому метою наших досліджень стало розробити оптимізаційну модель розвитку сфери поводження з ТПВ, спрямовану на збалансування двох взаємопротилежних критеріїв: економічного збитку за умови забруднення навколишнього природного середовища та загальних витрат на функціонування сфери поводження з ТПВ, а також створює основи для визначення стратегічних напрямів розвитку цією сферою в контексті реалізації соціально-економічної та екологічної стратегії регіонального розвитку. На основі запропонованої моделі визначено оптимальне співвідношення екологічних та економічних критеріїв розвитку сфери поводження з ТПВ для Полтавської області. Визначені стратегічні напрями розвитку сфери поводження з твердими побутовими відходами в контексті реалізації соціально-економічної та екологічної стратегії та надані рекомендації щодо удосконалення її фінансово-економічного забезпечення. Обґрунтовано, що розвиток сфери поводження з ТПВ має бути направленим на розв՚язання пріоритетних питань щодо: забезпечення екологічно безпечного поводження з ТПВ, максимальної утилізації відходів та розвитку ринку вторинної сировини, мінімі-зації утворення відходів. Запропоновані етапи розв՚язання цих задач на регіональному рівні. Обгрун-товано вибір оптимальних технологічних рішень на місцевому рівні, визначено альтернативні сценарії. Отже, проведені дослідження є основою для розробки наукових засад та практичних рекомендацій щодо формування старегій поводження з ТПВ для регіонального та місцевого рівня. Зокрема ці розробки мають стати основою подальших досліджень системи відновлення техногенно забруднених територій та повернення їх до господарського обігу регіонів України.
27
Zamkovyj, R. V. "Аналіз досліджень у галузі науки «Державне управління» за на- прямками стандартизації та управління сталим розвитком." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 21, 2019): 108–17. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.11.
Full textAbstract:
Мета статті полягає в проведенні аналізу наукових досліджень у галузі науки «Державне управління» за напрямками стандартизації та управління сталим розвитком.
Наукова новизна. За результатами проведеного аналізу наукових досліджень у галузі науки «Державне управління» за напрямками стандартизації та управління сталим розвитком встановлено, що за період 2012–2016 рр. не виявлено жодного дослідження за напрямком впровадження міжнародних стандартів у механізми державного управління сталим розвитком в Україні.
Висновки. Вченими в галузі науки «Державне управління» окремо розглядалися різні аспекти державного управління у напрямку стандартизації, зокрема: забезпечення якості професійної діяльності державних службовців на засадах стандартизації; удосконалення теоретичних засад державного управління у сфері забезпечення європейських стандартів права людини на судовий захист в Україні; демократизація цивільно-військових відносин в Україні в контексті їх адаптації до європейських норм та стандартів; механізми впровадження європейських стандартів політичного управління в Україні; механізми розвитку державного управління аграрним сектором економіки України в умовах впровадження європейських стандартів; у напрямку управління сталим розвитком, зокрема розвитку партнерських відносин бізнесу і влади в системі державного управління сталим розвитком України: теорія, методологія, практика; формування механізму державного управління сталим екологічним розвитком регіону в системі раціонального природокористування; інформаційна складова стратегії сталого розвитку України; управління сталим розвитком мегаполіса; формування державної політики сталого соціально-економічного розвитку сільських територій як умова зростання якості життя сільського населення; механізми забезпечення сталого розвитку територіальної громади; механізми державного управління реалізацією екологічної політики сталого розвитку; механізми державного управління сталим розвитком регіонів на засадах регіонального та транскордонного співробітництва; державне регулювання валового регіонального продукту як чинник сталого розвитку регіону. Це дає можливість визначити пріоритетні напрямки дослідження в науці «Державне управління», запропонувати механізми їх реалізації для практики державного управління. Результати проведеного дослідження підтверджують унікальність обраної теми подальшого дослідження «Впровадження міжнародних стандартів у механізми державного управління сталим розвитком в Україні».
28
Борисова, Ольга, and Ші Шенін. "Національні тренувальні центри в системі підготовки професійних тенісистів Китаю." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 3 (February 2, 2022): 8–13. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.3.8-13.
Full textAbstract:
Анотація. Розробка стратегії і конкретних заходів з розвитку виду спорту з урахуванням соціально-економічних можливостей країни, організаційно-методичних основ розвитку тенісу у світі сприятиме не тільки підвищенню ефективності функціонування організаційно-управлінської системи тенісу в Китаї, а й сталому розвитку тенісу як соціально значущого виду спорту. Мета. Комплексний аналіз досвіду провідних світових центрів підготовки тенісистів-професіоналів, обґрунтування на цій основі системного підходу до формування національних тенісних центрів з урахуванням специфіки організації спортивної підготовки в Китаї. Методи. Аналіз літературних джерел, нормативно-правових та регламентуючих документів, синтез, порівняння, конкретизація, систематизація, узагальнення, структурно-функціональний аналіз, прогнозування і моделювання, опитування, бесіда, евристичне моделювання; історичний метод; методи математичної статистики. Результати. Центри підготовки тенісистів-професіоналів у системі організації та управління спортом в КНР дозволяють найбільш раціонально використовувати державні, громадські та приватні ресурси для ефективного розвитку виду спорту відповідно до темпів зростання соціально-економічного рівня сучасного Китаю, відповідають соціальному запиту на спорт і потреби громадян країни. Модель розвитку тенісу в Китаї передбачає три складові: методологічний базис – науково-методичні засади розвитку виду спорту, регулювання державного, громадського управління та приватних структур; систему забезпечення – формування нормативно-правових засад, що стимулює розвиток інфраструктури, розширення географії, створення системи маркетингу, інтеграція до міжнародної системи змагань з урахуванням принципової ролі Китаю в ній шляхом проведення престижних міжнародних турнірів; систему реалізації – впровадження сучасних технологій в організацію й проведення міжнародних та національних спортивних змагань, систему підготовки спортсменів різного рівня, удосконалення тренувального процесу та, що принципово важливо, розвиток дитячо-юнацького тенісу.
Ключові слова: теніс, тенісисти-професіонали, центри підготовки, організація і функціонування.
29
ВОЛОШИН, Володимир, and Євгеній ХОТІНЬ. "ДО ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 27, no. 4 (January 1, 2022): 51–62. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v27i4.909.
Full textAbstract:
У статті представлений узагальнений аналіз досвіду забезпечення фізичної підготовки майбутніх офіцерів прикордонної служби у Національній академії Державної прикордонної служби України. Проаналізовано зміст (продуманий освітній процес, в якому є і виховання, і навчання, і водночас удосконалення фізичної підготовленості курсантів-прикордонників, а також їх професійно-функціональної готовності до здійснення професійної діяльності), мету (досягнення фізичного вдосконалення, оволодіння знаннями та сформування умінь та навичок щодо системи рухів у певному виді спорту, досягненні оптимальних спортивних результатів) та завдання (розроблення нових шляхів та прийомів організації освітньої діяльності у НАДПСУ щодо формування розвитку фізичної підготовленості майбутніх офіцерів прикордонної служби) фізичної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників. Визначено проблеми такої підготовки з урахуванням сучасних викликів та вимог: реалізація національної безпекової стратегії, захист прав та свобод громадян, забезпечення демократизації у сфері безпеки та оборони тощо. Визначено ті завдання, які необхідно вирішити задля підвищення рівня фізичної підготовленості майбутніх офіцерів-прикордонників: вплив на зміцнення їх здоров’я, на удосконалення професійної прикладної підготовленості курсантів-прикордонників, оволодіння навичками самостійного використання засобів фізичної культури та спорту у професійній діяльності та повсякденному житті. Сформульовано висновки та напрями подальших наукових досліджень (аналіз досвіду реалізації фізичної підготовки фахівців сектору безпеки та оборони провідних країн світу, вивчення стандартів НАТО що дотичні до людських ресурсів з метою забезпечення державного євроінтеграційного курсу та ін.).
30
Шишанов, М. О., О. В. Шуригін, І. І. Деркач, and М. М. Шевцов. "Використання математичного апарату рефлексивних ігор для прийняття управлінських рішень при розробці й обґрунтуванні раціональної стратегії управління процесами виробництва, модернізації, ремонту зразків озброєння та військової техніки." Озброєння та військова техніка 13, no. 1 (March 28, 2017): 61–65. http://dx.doi.org/10.34169/2414-0651.2017.1(13).61-65.
Full textAbstract:
Розглядаються задачі розвитку та удосконалення процесів інформаційного управління з використанням рефлексивних ігор при виробництві, модернізації, ремонті зразків озброєння та військової техніки, формування потоків інформації, обміну нею для прийняття рішення щодо етапів (циклів) робіт при проведенні відкритих процедур (торгів) закупівлі робіт і послуг.
31
Смолич Д.В. and Марковський Р.М. "АНАЛІЗ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ОПЕРАТОРА ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРСПЕКТИВ ЙОГО РОЗВИТКУ." Економічний форум 1, no. 1 (February 24, 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-1-1.
Full textAbstract:
В нинішніх мінливих умовах господарювання, ряду підприємств не легко зайняти свою нішу у сфері робіт, товарів чи послуг. Ще складнішою задачею є втримати свої позиції на ринку, зміцнити їх, чи показати довгострокову позитивну тенденцію зростання. Зміни зовнішнього середовища, політична дестабілізація, слабка економіка, світова пандемія, не визначений рівень соціального захисту населення – це ключові фактори, які впливають на розвиток підприємства нині. Для зменшення ризиків і загроз зовнішнього середовища, а навпаки, використання його можливостей, для розуміння, як реагувати на непередбачувані економічні фактори, як ефективно використовувати свій потенціал, як захистити своє підприємство у конкурентній боротьбі, потрібна система організаційно-економічних заходів для досягнення довгострокових цілей, або стратегія.
З метою зменшення ризиків та загроз зовнішнього середовища, використання його можливостей, ефективного використання свого внутрішнього потенціалу, кожному підприємству необхідний виважений план стратегічного розвитку, сформована системи стратегічного управління для досягнення цілей організації. У статті висвітлено теоретичні засади стратегічного управління підприємством. Проведене детальне аналітичне дослідження ринку природного газу в Україні, що дозволило встановити нинішні тенденції споживання природного газу в Україні. Здійснено аналіз системи стратегічного управління оператора газотранспортної системи України, зокрема систематизовано цілі діючої стратегії та розглянуто напрямки і заходи, щодо їх впровадження.
В статті сформовано пропозиції, щодо удосконалення плану стратегічного розвитку аналізованого підприємства, зважаючи на сучасні умови управлінської діяльності. Розглянуто можливість розробки Олеської та Юзівської газоносних сховищ, видобутку та транспортування сланцевого газу, що може стати перспективною для ГТС України. Проведене прогнозування та аналіз орієнтовної вартості робіт, щодо видобутку скрапленого газу.
32
Лєнь, Олена Олександрівна. "СТРАТЕГІЯ ТА МЕТОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КАДРОВОЇ БЕЗПЕКИ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ." Public management 28, no. 3 (April 12, 2022): 50–55. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-7.
Full textAbstract:
У цій статті розглянуто сутність економічної та кадрової безпеки у сфері публічного управління. Наголошено на тому, що забезпечення кадрової безпеки – одне з найважливіших завдань економічної безпеки установи публічного управління, яка спрямована на виявлення ризиків і потенційних загроз, які негативно впливають на корпоративну безпеку установи публічного управління, пов’язаних, насамперед, із персоналом організації публічного управління міста і системою трудових відносин загалом. Сформульовано основні напрямки системи та стратегії забезпечення кадрової безпеки установи публічного управління. Запропоновано методи забезпечення кадрової безпеки на мікрорівні з урахуванням сучасних особливостей.Мета роботи. Метою статті є здійснення ґрунтовного аналізу кадрової безпеки в установах публічного управління та комплексне обґрунтування стратегій та методів забезпечення кадрової безпеки в публічному управлінні.Методологія. У запропонованій статті проаналізовано стратегію та методи забезпечення кадрової безпеки в установах публічного управління. Підкреслено, що під час формування системи забезпечення кадрової безпеки вирішальним фактором є розробка стратегії кадрової безпеки установи, яка являє собою сукупність пріоритетних цілей та управлінських рішень, спрямованих на захист установи від будь-яких загроз, пов’язаних із функціонуванням кадрового спрямування її діяльності. З’ясовано, що ця стратегія, як складова частина корпоративної стратегії економічної безпеки, включає ряд напрямів діяльності установи під час взаємодії з персоналом публічної служби, в результаті виконання яких ризик виникнення загрози кадрової безпеки буде мінімізований. Доведено, що найбільш поширеними методами забезпечення кадрової безпеки є процедурні та інтерактивні методи. Констатовано, що описані методи можуть дати як позитивний ефект із забезпечення кадрової безпеки, так і певною мірою запобігти можливості поширення у сфері третіх осіб конфіденційної інформації установи публічного управління.Наукова новизна. Доведено, що впровадження та удосконалення стратегії управління персоналом публічної служби сприяє підвищенню рівня кадрової безпеки установи публічного управління.Констатовано, що саме задоволення основних нефінансових потреб службовця визначає рівень задоволеності роботодавцям та роботою в цілому.Висновки. Наголошено на тому, що стан безпеки установи публічного управління багато в чому визначається дією внутрішніх загроз, які мають прямий стосунок до її персоналу. Більшою мірою діяльність персоналу публічного управління впливає на економічну безпеку публічного сектору. Разом із тим стан системи безпеки установи публічного управління залежить від кадрового її забезпечення за всіма її напрямами, а це означає, що кадрова безпека займає домінуюче положення стосовно інших елементів системи безпеки організації публічного управління, оскільки від дії чи бездіяльності персоналу залежить безпека інших елементів (інформаційної, економічної, інтелектуальної та інших) корпоративної безпеки. Доведено, що кадрову безпеку установи публічного управління можна визначити як самостійну підсистему корпоративної безпеки. Підкреслено, що забезпечення безпеки установи взагалі та різних її видів зокрема включає кадровий напрямок, що передбачає захист інтересів організації публічного управління від ризиків і загроз, джерелом яких є персонал публічного сектору. Визначення персоналу як об’єкт забезпечення кадрової безпеки також викликане тим, що він є ключовим ресурсом розвитку установи, який необхідно захищати від загроз та зовнішніх зазіхань.
33
Diachenko, O. P., O. G. Gab, and P. V. Marchuk. "Adaptive management approach development of sea ports." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 121–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.13.
Full textAbstract:
Статтю присвячено опрацюванню процесу розробки відповідних механізмів адаптування системи управління розвитком морських портів. Тенденції, які відбуваються в системі розвитку вітчизняної морської портової інфраструктури, впливають на комплементарний зв’язок між виробничою та організаційною підсистемами управління її підрозділами. Це вимагає створення систем адаптивного управління діяльністю морських портів, враховуючи специфіку розвитку на сучасному етапі національної морської індустрії.
Метою статті є розробка та запровадження адаптивного підходу до управління розвитком морських портів, використання якого підвищить можливість підприємств своєчасно впроваджувати ефективні адаптивні заходи до кризових явищ зовнішнього та внутрішнього бізнес-оточення.
Наукова новизна. Дослідивши ключову ціль та напрямки використання адаптивного підходу до управління розвитку морських портів, визначено таку відповідність:
– за умов перебування у фазі глибокої кризи морського порту, стан розвитку якого визначається як неплатоспроможний, перевага надається використанню саме організаційно-правового інструментарію, ціль використання якого криється у виведенні морського порту з кризи та створенні умов для його сталого розвитку;
– за умов, коли фактичний стан розвитку морського порту характеризується, як задовільний, але при цьому перспектива його подальшого функціонування є непередбачуваною, перевага надається використанню саме техніко-технологічного чи управлінського інструментарію, ціллю використання яких є відновлення стану платоспроможності морського порту та підвищення рівня його конкурентоспроможності;
– техніко-технологічний та управлінський інструментарій також використовується у разі перебування морських портів у стані розвитку, який характеризується як успішний, з метою посилення ринкових позицій підприємства на ринку морських транспортних послуг.
Висновки. Відповідно до проведеного дослідження нами обґрунтовано актуальність застосування адаптивного підходу до управління розвитком морських портів, визначено напрямки введення відповідних трансформаційних змін із використанням набору конкретного інструментарію. На основі означених домінант виокремлено концепт «адаптивний підхід до управління розвитком морського порту» як комплекс адаптивних заходів управління, орієнтованих на розв’язання двох ключових проблем: забезпечення виживання порту в умовах дії кризових явищ шляхом запровадження необхідних захисних реакцій; у разі потреби оновлення чи удосконалення процесу адаптації порту з метою забезпечення реалізації стратегії його розвитку.
34
Біла, Дар’я. "АНАЛІЗ МОЛОДІЖНОГО РИНКУ ПРАЦІ, ВНУТРІШНЬОЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ МІГРАЦІЇ У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 2-3 (April 7, 2021): 86–91. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.016.
Full textAbstract:
У статті описано проблеми розвитку молодіжного ринку праці в Україні. Зазначено що недосконалість законодавчої бази, відсутність чіткої державної стратегії зайнятості молоді в Україні, невідповідність освітніх послуг потребам економіки, слабкі механізми стимулювання працевлаштування молоді негативно впливають на процеси сталого розвитку. Проблема трудової міграції молоді для України дедалі не зменшується у своєму масштабі, а дієвих підходів до її вирішення поки не застосовано. Для їх вирішення ключовими пріоритетами молодіжної політики є наступні: сприяння підвищенню продуктивності та цінності молодіжної праці з еквівалентним підняттям рівня її оплати; симулювання збільшення частки працюючих молодих осіб у наукоємних сферах економіки; забезпечення взаємозв’язку між інтелектуальним вкладом і нарахованими доходами; створення економічних та організаційно-правових умов для недопущення переходу молодих фахівців «у тінь»; удосконалення державної підтримки підприємництва і малого бізнесу для створення робочих місць або умов для самозайнятості молоді.
35
Криничко, Лілія. "ЕТАПИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ." Litopys Volyni, no. 22 (March 16, 2021): 104–11. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.17.
Full textAbstract:
У статті визначено етапи реформування системи охорони здоров’я в Україні, які виділяють вітчизняні вчені, а також з’ясовано напрями, які ними пропонуються для вдосконалення. Загалом вважаємо, що для реалізації ефективних методів удосконалення системи охорони здоров’я потрібно на державному рівні визначити стратегічні напрями розвитку досліджуваної галузі з обмеженням впливу політичних змін. Це дозволить забез- печити в повній мірі реалізацію стратегії та уникнути фрагментарних реформ. У статті досліджено сутність та значення державного регулювання ринку приватної медицини, а також висвітлено особливості системи охо- рони здоров’я як вкрай важливого сектора соціально-економічного життя з точки зору забезпечення соціально- економічної та політичної стабільності держави. Проаналізовано ключові засади отримання позитивних результатів у політиці державного управління медичними закладами. Окреслено, що за державної підтримки розвитку ринку медицини та мінімізації перешкод розвитку галузі створення сприятливих умов для фінансування системи охорони здоров’я в цілому є досить імовірним. Проведено огляд основних цілей державного регулювання ринку медицини України. Доведено, що реалізація права людини на якісні медичні послуги зумовлює спрямуван- ня політики держави в Україні на реформування чинної системи охорони здоров’я та створення ефективної національної моделі. Охарактеризовано завдання, які стоять перед державним управлінням щодо реформуван- ня системи охорони здоров’я, у свою чергу зазначені завдання визначають зміст та форму реалізації тієї чи іншої реформи у сфері охорони здоров’я як ключового складника соціальної політики держави. Виявлено, що зміни в стратегії державного управління приватними медичними закладами є необхідною передумовою розвитку кардинально нового, потенційно здорового суспільства. Здійснено періодизацію процесів реформування системи охорони здоров’я України.
36
Розмаріцина, Наталія. "ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ." Public management 25, no. 5 (December 29, 2020): 196–209. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-196-209.
Full textAbstract:
Динамічні зміни в соціально-економічних відносинах, завдан- ня розвитку конкурентних переваг України в сучасній світовій економіці ви- магають серйозної модернізації системи надання адміністративних послуг, зокрема перетворення її у гнучкий процес, який розвивається та адекватно реагує на зміни і запити суспільства. Якість надання адміністративних по- слуг повинна бути рушійною силою, здатною значно поліпшити якість життя громадян. З урахуванням задекларованого Україною наміру наблизитися до євро- пейських стандартів, у тому числі у сфері державного управління, великого значення набуває наукове осмислення та впорядкування системи надання адміністративних послуг. Переосмислення ролі держави з точки зору впро- вадження “сервісної моделі” державного управління вимагає удосконалення механізмів та технологій функціонування ринку. Орієнтацією для діяльно- сті органів публічного управління може служити саме концепція “загального управління якістю”. Сучасні соціально-економічні умови ставлять перед центрами надання ад- міністративних послуг нові цілі й завдання. Тому вони вимушені не лише пе- реглядати звичні, традиційні методи управління, але й постійно підвищувати ефективність своєї діяльності. На сучасному етапі державотворення зрозумі- ло, що успішна реалізація стратегії розвитку будь-якої країни неможлива без підвищення якості надання адміністративних послуг. Одним із ефективних інструментів підвищення якості надання адміністративних послуг є впрова- дження концепції “загального управління якістю” за наданням адміністра- тивних послуг населенню. Таким чином, удосконалення системи надання адміністративних послуг є одним із пріоритетних напрямів адміністративної реформи в Україні для виходу на новий етап державності. Перетворення в системі публічної влади в Україні повинні бути спрямовані на те, щоб кожний громадянин не тільки знав, але й мав реальну можливість вимагати той рівень і ту якість послуг, які йому зобов’язані надати органи публічної влади.
37
Прокоф'єв, М. М. "РОЛЬ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ПРАВООХОРОННОЇ СФЕРИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 166–71. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).32.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню ролі та значення кадрового забезпечення в системі державної служби в умовах реформування правоохоронної діяльності як специфічного різновиду професійної діяльності, направленої на забезпечення публічної безпеки і громадського порядку, захисту прав і свобод людини та громадянина. Проаналізовано юридичну сутність значення кадрового забезпечення у правоохоронній сфері у контексті Стратегії реформування державного управління України на 2016-2020 рр., чинних нормативно-правових актів і стандартів правоохоронної діяльності у країнах – членах Європейського Союзу. Зазначено, що основними напрямами вдосконалення механізму кадрового забезпечення державних органів є: підвищення якості формування та процесу управління кадровим складом державної служби; вдосконалення системи професійного розвитку службовців. На підставі аналізу охарактеризовано загальні напрями удосконалення кадрового забезпечення в системі державної служби у правоохоронній сфері з метою підвищення рівня професіоналізму та компетентності; вдосконалення механізмів матеріального стимулювання та грошового утримання державних службовців; підвищення ефективності антикорупційних заходів у системі державної служби. Звернуто увагу на забезпечення правових гарантій професійної діяльності державних службовців. Нормативне закріплення теоретичної моделі правового інституту кадрового забезпечення в системі державної служби ускладнює на практиці здійснення правозахисних функцій у контексті особливостей діяльності у сфері правоохоронної діяльності. Висловлюються пропозиції, спрямовані на реалізацію Стратегії реформування державного управління України на 2016-2020 рр., визначаються основні напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання кадрового забезпечення органів, що здійснюють правоохоронні функції.
38
Костиря, Інна Олександрівна, and Оксана Олександрівна Білецька. "ГАСТРОНОМІЧНИЙ ТУРИЗМ ЯК ІНСТРУМЕНТ КУЛЬТУРНОГО БРЕНДИНГУ УКРАЇНИ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 301–13. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247174.
Full textAbstract:
Мета статті — обґрунтувати поняття «гастрономічний туризм» в контексті реалізації публічної дипломатії України, а саме її кулінарної складової, як інструменту побудови культурного брендингу задля позиціонування і покращення сприйняття країни на міжнародній арені шляхом презентацій української кухні, українського вина та інших заходів для просування кулінарної спадщини, культурного й історичного різноманіття. Методологічною основою дослідження є удосконалення підходів щодо культурного брендингу України на міжнародній арені шляхом планування розвитку «гастрономічного туризму» не лише як туристичної атракції, а як інструменту реалізації стратегії публічної дипломатії. Використано загальні методи емпіричних та теоретичних досліджень, що базуються на аналізі, синтезі, конкретизації та подальшому узагальнені отриманих результатів з метою визначення ролі «гастрономічного туризму» як засобу формування національного брендингу в умовах реалізації стратегій публічної, зокрема кулінарної, дипломатії України. Наукова новизна полягає у дослідженні «гастрономічного туризму» як інструментарію побудування культурного брендингу України, що сприяє реалізації стратегій публічної дипломатії та формуванню позитивно привабливого іміджу країни на міжнародній арені. Висновки. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що гастрономічний туризм є інструментом культурного брендингу і, відповідно до стратегій публічної дипломатії, виступає допоміжним елементом у пізнанні культурної спадщини країн та окремих регіонів, що впливає на формування брендингу нації та країни загалом. Вітчизняний гастрономічний туризм знаходиться у стадії розбудови, що зумовлює незначний рівень впізнання і обізнаності щодо української кулінарної культури, спадщини та різноманіття серед іноземців, у такий спосіб сповільнюючи реалізацію стратегій публічної дипломатії України.
39
Shestakovska, T. L., and S. O. Kushnir. "Механізм розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України в контексті забезпечення його економічної безпеки." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 89–97. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.09.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню питань удосконалення механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України у напрямку забезпечення його економічної безпеки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів. Метою статті є дослідження науково-прикладних засад функціонування механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки лідерських позицій на міжнародному ринку агропромислової продукції.Наукова новизна. Запропоновано наукові положення щодо розробки механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки, який включає впорядковану сукупність принципів, завдань, важелів, методів (економічних, адміністративних) та інструментів впливу на виконання цільової функції щодо задоволеності потреб суб’єктів у результатах використання інноваційного потенціалу галузі. Визначено стратегічні імперативи забезпечення розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні.Висновки. Однією з головних проблем сучасного аграрного сектору України, що потребує вирішення, є відсутність дієвого механізму розвитку інноваційного потенціалу, який дозволятиме здійснювати протидію можливим загрозам щодо забезпечення економічної безпеки, інноваційно-інвестиційної діяльності, використовувати наявний потенціал та в цілому підтримувати належний рівень продовольчої безпеки в Україні. Представлено структуру механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору, який є однією з ключових підсистем загальної системи державного регулювання, що включає сукупність методів (економічних, адміністративних), принципів, функцій, завдань, важелів та інструментів впливу на формування і розвиток інноваційного потенціалу в умовах глобалізації.Визначені стратегічні імперативи реалізації механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні: розробка стратегії інноваційного розвитку аграрного сектору на засадах ефективності використання наявного інноваційного потенціалу; модернізація сировинної складової; структурна переорієнтація для впровадження органічного виробництва; використання інвестиційних стимулів для підтримки інноваційного потенціалу аграрного сектору; використання переваг державно-приватного партнерства у контексті формування та реалізації інноваційного потенціалу аграрного сектору та ін.
40
Іотковська, Марина. "МЕНТОРСЬКИЙ СУПРОВІД І РОЛЬ ОЧІЛЬНИКІВ КАФЕДР ДОШКІЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (1991 – 2010 РР.)." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 1, no. 19 (June 10, 2021): 159–70. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(19).2021.159-170.
Full textAbstract:
В оглядовій статті досліджуються питання організації та досвіду наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки в закладах вищої педагогічної освіти України. Проаналізовано стан професійної діяльності колективу та очільників кафедр дошкільної ланки закладів вищої педагогічної освіти. Висвітлено наукові доробки в рамках окресленої проблеми та схарактеризовано еволюцію наукової думки. Акцентовано увагу на тих питаннях, які залишилися поза увагою вітчизняних дослідників на науковців сьогодення. Наголошено, що в науково-педагогічній літературі висвітлено окремі аспекти становлення й розвитку кафедр дошкільної педагогіки у структурі закладів вищої педагогічної освіти. Зазначено, що відсутність об’єктивної інтерпретації специфіки становлення й розвитку кафедр дошкільної освіти в системі вищої освіти України не дозволяє відтворити цілісну картину щодо особливостей їх розвитку, що спонукає до здійснення більш детального історико-педагогічного дослідження з метою вивчення науково-педагогічного досвіду із подальшим упровадженням його конструктивних ідей, що мають прогностичне значення. Зауважено, що за останні десятиріччя українська історико-педагогічна наука, зокрема дошкільна, переживає складні, суперечливі трансформації: відбуваються переосмислення наукових парадигм, а отже, й пошуку нових теоретико-методологічних орієнтирів. Акцентовано увагу на тому, що зростає потреба в оновленні змісту та напрямів наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки, що зафіксовано у відповідних законодавчих документах. Наголошено, що розвиток історико-педагогічної науки має практико орієнтовану спрямованість на очільника, тобто лідера, діяльність якого відповідає завданням удосконалення системи вищої освіти та дошкільного виховання у питаннях, окреслених в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року.
Ключові слова: кафедра дошкільної педагогіки; завідувач кафедри, наукова думка; історико-педагогічний аналіз; науково-дослідницький потенціал, заклад вищої освіти.
41
Dzhur, О. Y., and А. S. Shuljakova. "Інноваційні аспекти удосконалення системи менеджменту організацій у сучасних умовах." Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, no. 6 (July 1, 2016): 55. http://dx.doi.org/10.15421/191606.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження обумовлена необхідністю створення ефективної системи менеджменту для організації, яка забезпечить можливості виходу на новий рівень розвитку, що передбачає модернізацію організаційної структури управління та збільшення її ефективності; зниження витрат; підвищення рівня безпеки послуг і продукції; випуск продукції із якістю, на яку очікує споживач, збільшення кількості кінцевих споживачів і займання позиції найкращого постачальника; збільшення обсягів збуту продукції та послуг; оперативне реагування на ринкові коливання; підвищення продуктивності; захист своєї торговельної марки і репутації.Метою написання статті є розробка загальної системи менеджменту організації, виявлення суттєвих якісних характеристик ефективної системи менеджменту організації та різних інновацій, які дозволяють упроваджувати їй довгострокові стратегії і забезпечують конкурентоспроможність в цілому.Методи дослідження – системний підхід, методи аналізу та синтезу, порівняння.Проаналізовано підходи щодо змісту, структури та наповнення сучасних систем менеджменту організації. Розкрито специфіку й проаналізовано функціонування компаній-рітейлерів і їх структурних одиниць. Виділено якісні результативні характеристики сучасної системи менеджменту організації, сформульовано визначення сучасної системи менеджменту організації (підприємства). Запропоновано загальну схему системи менеджменту організації «вищого рівня» для забезпечення конкурентоспроможності та розвитку організації.Сформульовано заходи із підвищення конкурентоспроможності та стратегічної стійкості компанії «АЛЛО», а саме: 1) врахування сезонних факторів попиту на товари; 2) упровадження нових ідей (соціальних інновацій) залучення клієнтів, які відрізняються від ідей компаній-конкурентів; 3) упровадження в систему менеджменту більшої кількості мотиваційних програм для заохочення співробітників; 4) застосування інноваційних освітніх заходів програми лояльності клієнтів, що підвищують цінність послуг компанії як для індивідуумів, так і суспільства в цілому; 5) розширення асортименту магазинів для залучення нових клієнтів і підвищення прибутку.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні сучасних вимог споживачів до компаній-рітейлерів електронної техніки, обґрунтуванні розширення обсягу соціальних інновацій в умовах нестабільного зовнішнього середовища та активізації євроінтеграційних процесів в Україні, формулюванні суттєвих якісних характеристик ефективної системи менеджменту організації, трактуванні терміна «системи менеджменту організації» та розробці оптимальної загальної схеми функціонування системи менеджменту («вищого рівня») організації із урахуванням процесів створення та покращення.Практична значущість дослідження полягає у створенні чіткої схеми реалізації системи менеджменту («вищого рівня») організації, яка реалізує функції розвитку, виконання, оцінки, підтримки для організації будь-якого типу, у тому числі й для компанії-рітейлера електронної техніки.Подальшого дослідження потребують розробка нормативних документів за системою менеджменту організації в межах загальної схеми системи менеджменту («вищого рівня»), розробка різноманітних інновацій, які враховують регіональний аспект розміщення компанії, швидке впровадження позитивного досвіду міжнародних компаній-рітейлерів.
42
Gruzieva, T. S., and V. V. Korolenko. "ІНСТРУМЕНТАРІЙ З ВИВЧЕННЯ ДУМКИ ФАХІВЦІВ ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ З ПИТАНЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА УМОВ РЕФОРМУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 3 (December 23, 2020): 82–88. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.3.11627.
Full textAbstract:
Мета: виявити перспективні напрями удосконалення медичної допомоги населенню та обґрунтувати інструментарій з вивчення думки фахівців дерматовенерологічного профілю з питань професійної діяльності за умов реформування охорони здоров’я.
Матеріали і методи. Використано бібліографічний, медико-статистичний, інформаційно-аналітичний методи. Основою дослідження стали дані наукової літератури, стратегії та програми ВООЗ, ЄРБ ВООЗ, що регламентують організацію надання послуг охорони здоров’я та забезпечення їх якості; дані Центру медичної статистики МОЗ України.
Результати. Медико-соціальним дослідженням встановлено сучасні проблеми та стратегічні напрями удосконалення медичного обслуговування населення щодо загального охоплення послугами охорони здоров’я з огляду на виклики та загрози, сучасний демографічний, епідеміологічний контекст тощо.
Виявлено тенденції захворюваності та поширеності хвороб шкіри та підшкірної клітковини серед населення України, зміни в забезпеченості населення фахівцями дерматовенерологічного профілю за період 2000–2017 рр.
Обґрунтовано інструментарій з вивчення думки спеціалістів дерматовенерологічного профілю з питань професійної діяльності за умов реформування охорони здоров’я, з включенням до нього запитань демографічного, економічного, медичного, виробничого, ресурсного, освітнього, інформаційного характеру, а також запитань щодо впливу пандемії COVID-19 на виробничі умови та результати роботи щодо наявних проблем та потреб.
Висновки. Проведення соціологічного дослідження серед фахівців дерматовенерологічного профілю за допомогою запропонованого інструментарію сприятиме з’ясуванню проблемних питань виробничої діяльності фахівців за умов реформування, бачення перспектив розвитку, дозволить обґрунтувати напрями та заходи з удосконалення організації надання дерматовенерологічної допомоги.
43
Kovalenko, V. V. "РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВ УКРАЇНИ ЯК ДОМІНУЮЧИХ УЧАСНИКІВ ФІНАНСОВОГО РИНКУ." Actual problems of regional economy development 2, no. 12 (April 25, 2016): 3–12. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.3-12.
Full textAbstract:
Стаття спрямована на дослідження методів та інструментів регулювання банків України. Обґрунтовано, що стабільна діяльність банків України в певній мірі залежить від ефективного функціонування системи регулювання. У порівнянні з усіма учасниками фінансового ринку, банки займають домінуючу нішу на ньому з позиції надання фінансових послуг та їх ролі у піднесенні економічного зростання в державі.
Метою статті є розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності регулювання діяльності банків України з точки зору урівноваження регулюючого впливу на усіх фінансових посередників та подальшого запровадження системи макропруденційного регулювання.
Доведено, що подальше удосконалення системи регулювання банків України базується на реалізації стратегії макропруденційного регулювання та нагляду та запровадження в Україні моделі на основі «двох вершин».
Обґрунтовано, що регулювання банків України виступає підґрунтям забезпечення їх фінансово стійкого розвитку, що сприятиме економічному піднесенню в державі.
44
Сарканич, О. В. "СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛІКАРІВ-РЕАБІЛІТОЛОГІВ." Medical Informatics and Engineering, no. 1 (August 12, 2021): 61–78. http://dx.doi.org/10.11603/mie.1996-1960.2021.1.12191.
Full textAbstract:
Обговорено питання безперервного професійного розвитку реабілітологів, лікарів санаторно-курортного профілю. Проаналізовано можливості дистанційної освіти та особливості оцінювання компетентностей і знань лікарів у мобільній медицині. Дослідження спрямовано на обґрунтування стратегії навчальних програм реабілітологів і оцінювання можливості дистанційної перевірки знань. Запропоновано для завдань навчання лікарів санаторно-курортного спрямування користуватися логікою побудови ієрархії клінічних даних — онтологічних моделей. Створено реабілітаційно-орієнтовану онтологію, що надає необхідні пояснення та забезпечує можливості персоналізації, засновані на структурних зв'язках між клінічними поняттями в онтології. Віддалене надання медичної допомоги можливе за умови відповідної концептуалізації, що базується на принципах обґрунтування сталих станів, тригерно-каскадних уявленнях, використання онтологій знань. На післяди-пломному етапі освіти лікаря - спеціаліста дистанційне навчання повинно стати важливою частиною навчального процесу. Спілкування з пацієнтами, й особливо людьми з інвалідністю, накладає особливі вимоги на реабілітологів стосовно їхньої професійної підготовки в питаннях дотримання правил етики та деонтології. Удосконалення знань морально-етичних і де-онтологічних основ спілкування з пацієнтами та особливостей психологічного стану людей із інвалідністю сприятимуть безконфліктній атмосфері процесів лікування та відновлення здоров'я пацієнтів. Загальне поширення інформації не гарантує її якості та достовірності, хоча й сприяє формуванню більш свідомих і самостійних спеціалістів. Традиційна комунікаційна модель освіти поступилася місцем більш відкритим і партисипативним моделям, у рамках яких лікарі, діючи в широкому діапазоні навчальних середовищ і мереж, обмінюються інформацією та знаннями з іншими учасниками.
45
Дмитрієва, Оксана, and Олексій Тімров. "СТРАТЕГІЧНЕ ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ." Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, no. 27 (November 14, 2021): 37. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.27.37.
Full textAbstract:
УДК 339.187; JEL Classification: М29
Мета. Визначення підходів, принципів і етапів реалізації державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури; розроблення типізації інноваційних стратегій на основі встановлення ознак і сутності інноваційної стратегії як ключового елемента в системі стратегічного управління. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання стратегічного державного управління та напрями інноваційного розвитку транспортної інфраструктури. В роботі використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. В умовах ринкової економіки, що характеризується зростаючою невизначеністю розвитку зовнішнього середовища, неповнотою і асиметрією інформації, періодами підйому і спаду економічного розвитку, особлива увага приділяється формуванню системи державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. Державне стратегічне управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури – це науково обґрунтований вплив керівників держави, апарату державного управління, політичних і громадських організацій на соціально-економічне середовище транспортного комплексу та інноваційної системи країни, що забезпечує якість і конкурентоспроможність транспортних послуг та сталий розвиток транспортного сектора економіки. В ході дослідження систематизовано основні концептуальні підходи теорії управління, напрямки державного стратегічного управління, принципи стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. У роботі визначено основні елементи ефективної системи стратегічного державного управління, запропоновано етапи і складові стратегічного управління інноваційним розвитком. На основі накопиченого досвіду у науковій літературі авторами представлено класифікацію інноваційних стратегій. Беручи до уваги накопичений досвід у статті розроблено класифікацію стратегій інноваційного розвитку транспортної інфраструктури, що враховує комплекс пріоритетних критеріїв (направленість результату, тип інновацій, характер дій). Наукова новизна. Удосконалено теоретичні основи стратегічного державного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури, які, на відміну від відомих, включають типізацію інноваційних стратегій за комплексом ознак (корисність результату, тип інновацій, характер дій), що передбачає їх поділ на деструктивні (псевдо- і квазіінноваційні) і конструктивні (адаптивні, оптимізаційні, прогресивні) стратегії. Практична значущість. Запропоновані в статті теоретичні висновки, підходи і рекомендації можуть бути використані для розроблення стратегії інноваційного розвитку транспортної інфраструктури України і дозволять сформувати ефективний інструментарій державного регулювання інноваційних проєктів розвитку інфраструктури транспорту.
46
Коваленко, Лариса, and Ілона Шевченко. "СУЧАСНА БЕЗПЕРЕРВНА ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 20, no. 2 (November 23, 2021): 89–101. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(20).2021.89-101.
Full textAbstract:
В оглядовій статті розглянуто специфіку сучасної безперервної педагогічної освіти як об'єкта наукового дослідження з позиції її соціальної природи, як складової освітньої практики та соціально-культурного середовища, спрямованого на удосконалення професійної діяльності педагогічних працівників.Здійснено соціально-культурологічний підхід до вивчення особливостей організації та сфер діяльності системи безперервної педагогічної освіти у системі післядипломної педагогічної освіти у зв’язку з потребою практичної реалізації завдань реформування сучасної освіти.Схарактеризовано основні особливості загальнодержавної системи освіти, освітніх цілей, змісту, моделей, видів та форм отримання освіти на різних рівнях та визначено умови ефективності післядипломної освіти як системи передачі знань, умінь, технік, методик, технологій, вироблених стандартів: безперервний розвиток, оновлення та орієнтація на майбутнє; відповідність часу і ґрунтування на стратегії розвитку суспільства і людини в ньому. Представлено такі моделі професійного розвитку педагогів у системі безперервної педагогічної освіти, як компетентнісну, пролонговану, диференційовану, диверсифіковану, особистісно орієнтовану, у співвідношенні з основними моделями сучасної освіти – традиційною моделлю (Ж. Мажо, Л. Кро, Ж. Капель, Д. Равич, Ч. Фінн та ін.), раціоналістичною моделлю (П. Блум, Р. Ганьє, Б. Скіннер та ін.), моделлю розвивальної освіти (В. Давидов, В. Рубцов та ін.), феноменологічною (А. Маслоу, А. Комбс, К. Роджерс та ін.), неінституціональною моделлю освіти (П. Гудман, І. Ілліч, Ж. Гудлед, Ф. Клейн, Дж. Холт, Л. Бернар і ін.).Визначено концептуальні аспекти соціокультурного підходу до формування змісту безперервної педагогічної освіти: світоглядно-філософський; соціальний; методологічний; психологічний; дидактичний; методичний.Ключові слова: безперервна педагогічна освіта; компетентність вчителя; соціальний підхід; культурний підхід.
47
Byelova, L. "КЛАСТЕРІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ СЛОБОЖАНЩИНИ ШЛЯХОМ СТВОРЕННЯ I ФУНКЦІОНУВАННЯ ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО КОНСОРЦІУМУ." Актуальні Проблеми Державного Управління, no. 1(57) (May 26, 2020): 271–75. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.31.
Full textAbstract:
На підставі аналізу змісту Паризького комюніке, Болонської декларації, Стратегії реформування вищої освіти України до 2020 року робиться висновок, що їх поєднує ідея посилення академічної свободи вишів і запровадження принципів доброчесності в освітній процес, розбудови інституційної автономії закладів вищої освіти, активізації участі студентів і працівників у врядуванні вишів та розвитку громадської відповідальності освітян за перебіг суспільно-політичних трансформацій.
Аналізується історичний досвід створення і функціонування інноваційних освітніх кластерів (innovation educational cluster, EdClusters), активна політика запровадження яких розпочалась у Європейських країнах ще на початку 90-х років ХХ ст.
Розглядається практичний досвід створення і функціонування на Слобожанщині такого інноваційного освітнього кластеру, як Харківський університетський консорціум (Унікон), основною метою діяльності якого визначено співробітництво, поєднання інформаційних, кадрових і фінансових ресурсів для досягнення науково обґрунтованого соціального ефекту у сфері академічної мобільності, наукових досліджень, технологічних розробок і інновацій, удосконалення і підвищення якості та ін.
48
Torba, I. V. "ПІДВИЩЕННЯ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ НА ОСНОВІ РЕКЛЕЙМІНГУ ВОДНИХ РЕСУРСІВ: ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, no. 90 (October 2, 2020): 234. http://dx.doi.org/10.31713/ve2202022.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання реклеймінгу як одного з інструментів підвищення енергоефективності України. Представлені статистичні показники щодо енергоємності ВВП за період 2010-2018 років та витрати електроенергії у системах водовідведення по областям за 2018 рік. Виділено структуру середньозваженного тарифу на централізоване водовідведення, де було виокремленнл витрати електроенергії на очищення 1 куб. м стічних вод. Було представленно задачі стратегії низьковуглецевого розвитку України у частині удосконалення поводження із стічними водами та шляхи вирішення поставлених задач. У статті розглянуто сучасний стан в Україні у сфері водовідведення. Виділено застосування фінансово-економічних механізмів для поліпшення ситуації із забрудненням водних об’єктів стічними водами. Приділено увагу механізмам фінансування енергоефективних заходів, які пов’язані із запровадженням механізму реклеймінгу. Запропоновано використання механізмів публічного приватного партнерство та енергосервісного контракту для запровадження ефективного енергозбереження. Було представлено переваги даних механізмів у контексті запровадження реклеймінгу водних ресурсів. Визначено критерії ефективного впровадження реклеймінгу, що сприятиме підвищенню енергоефективності.
49
Вініченко, І. І. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ МОЛОКОПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ З УРАХУВАННЯМ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СКЛАДОВОЇ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, no. 1(59) (October 9, 2020): 5–9. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/59-1.
Full textAbstract:
У статті визначено, що важливість підвищення рівня економічної безпеки молокопереробних підприємств визначається необхідністю інтенсифікації використання ресурсів на основі раціоналізації бізнес-процесів. Протягом останніх років спостерігається позитивна динаміка показників їх рентабельності, що характеризують кінцеві результати господарювання підприємства. Доведено, що оцінка економічної безпеки молокопереробних підприємств проводиться фрагментарно з неможливістю ідентифікації проблемних складових та виявлення пріоритетних напрямків стратегічного планування. Обґрунтована необхідність розробки об’єктивної системи показників, яка б враховувала всі складові, від яких залежить економічна безпека молокопереробних підприємств. Встановлено, що економічна безпека молокопереробних підприємств залежить від результативності господарюючих суб'єктів та вміння вирішувати поставлені цілі. Складна функціональна структура внутрішнього середовища виробників молочної продукції зумовлює важливість кожного з внутрішніх факторів у формуванні економічної безпеки як інструменту реалізації головної стратегії розвитку підприємства. Для подальшого удосконалення методичного забезпечення аналізу стану економічної безпеки молокопереробних підприємств запропоновано систему відносних показників оцінки тенденцій економічної безпеки у порівнянні з нормативними або сприятливими за певними критеріями значеннями.
50
ВЄДЄНЄЄВ, Дмитро, and Андрій СЛЮСАРЕНКО. "ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД І АРСЕНАЛУ АСИМЕТРИЧНОГО (“ГІБРИДНОГО”) ПРОТИБОРСТВА У ПЕРІОД МІЖБЛОКОВОГО ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ У СВІТІ (1946–1990)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 21 (December 24, 2021): 172–87. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246908.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у виявленні формування в період “холодної війни”, глобального протистояння у світі та розпаду світової колоніальної системи комплексу концептуальних засад, відповідних воєнно-політичних структур, а також специфічної стратегії, форм і методів військової та спеціальної діяльності, що лягли в основу доктрин й арсеналу сучасної асиметричної (“гібридної”, неконвенційної) конфліктності. Методологічну основу праці становлять методи класифікації, типології, структурно-системний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-генетичний, методи військово-спеціальної науки, безпекознавства, політичної конфліктології. Наукова новизна полягає у спробі авторів впорядковано дослідити на історичному матеріалі часів “холодної війни” формування доктринальних передумов й стратегії, комплексу спеціальних структур та методів деструктивної діяльності, котрі знайшли своє структуроване втілення у “гібридних” конфліктах початку ХХІ ст. Висновки. У період “ІІІ світової”, або “холодної війни” (1946–1990) нечуваного розвитку сягнули парадигми, форми і методи гібридного протиборства, його доктринальні й концептуальні засади, відповідні теоретико-методологічні, науково-практичні та технологічні засади. Спеціальні служби, афільовані з ними “неурядові організації” та парамілітарні (іррегулярні) структури, профільні аналітико-прогностичні та науково-дослідні центри, медіа-структури стали здатні цілеспрямовано впливати на зміну політичної реальності в національному, міждержавному і транснаціональному вимірах.
Відбулося якісне удосконалення військ спеціального призначення, котрі перетворилися на важливий (інколи – вирішальний) фактор ведення локальних війн і збройних конфліктів, участі у комплексних спеціальних операціях, розгортання керованих іррегулярних збройних формувань. Розпочинається новий якісний етап в організації “елітних військ” – їх реорганізація в сили спеціальних операцій як автономний компонент збройних сил. У складі ССО подальшого серйозного розвитку набули підрозділи (структури) інформаційно-психологічної боротьби та роботи із цивільним населенням.
У період міжблокового протистояння у повоєнному світі, стрижнем якого виступала саме війна психологічна, суттєвого й зростаючого значення набули методи (механізми) впливу на сферу управління колективною діяльністю людей, переформатування масової свідомості та світогляду за рахунок маніпулювання свідомістю людини і створення віртуальної реальності через застосування сучасних інформаційних та соціально-культурних технологій.
На основі потужної спадщини планетарного протистояння суспільних систем та міжблокової конфронтації 1946–1990 рр. склалися численні стратегічні, тактико-технологічні й інформаційно-когнітивні передумови для формування нового якісного типу конфліктності – “гібридної”, у розумінні синтезування різноманітних новітніх форм і методів деструктивної діяльності та їх комплексного, скоординованого застосування.
Набули розвитку такі сутнісні ознаки “гібридного” протистояння, як відсутність оформлення відповідно до міжнародного права війни, використання антиурядових організацій та рухів, незаконних збройних формувань, течій сепаратистського характеру, екстремістських угруповань, деструктивних спільнот тощо, пріоритетна роль спеціальних служб, сил спецоперацій, застосування інших методів невійськового тиску на державу-жертву, включаючи дипломатичні, фінансово-економічні, гуманітарні та інші. Основними рушійними силами асиметричної стратегії ставали неурядові організації, повстанські й “опозиційні” рухи, сили спецоперацій, сили і засоби психологічних операцій, а наголос у стратегії змішувався на користь спецоперацій та конфліктів малої інтенсивності.