Journal articles on the topic 'Трекінг об’єктів у просторі'

Вирішується задача класифікації зображень у просторі ознак дескрипторів особливих точок з поданням опису у кластерному виді і використанням статистичних мір для обчислення релевантності описів. Проведено аналіз особливостей застосування статистичного та метричного класифікаторів при визначенні рівня релевантності структурних описів. Виконано порівняння характеристик мір релевантності на розрахункових прикладах. Запропоновано використання розходження Кульбака-Лейблера як універсальної і ефективної міри для задачі класифікації. Підтверджена результативність запропонованого підходу для прикладних баз зображень. Наукова новизна дослідження полягає у розвиненні методу структурного розпізнавання зображень на основі кластерного опису множини дескрипторів особливих точок шляхом застосування апарату статистичних мір для визначення релевантності аналізованих та еталонних даних і побудови класифікаційних висновків у просторі кластер – еталон. Практична значущість роботи – отримання прикладних розрахункових моделей для застосування методів класифікації і підтвердження їх результативності в конкретних прикладах базах зображень.

У статті описано основні етапи історії створення кінофототеодоліту та сферу його використання у військових цілях та науці. Показано роль, яку прилад відіграв у наукових дослідженнях, зокрема, щодо визначення параметрів положення та орієнтації швидко-рухомих об’єктів в просторі, висвітлено місце кінофототеодоліту КФТ-10/20 у музейній експозиції Київської Астрономічної обсерваторії. Описано його будову, використання, удосконалення та сучасні аналоги. Ключові слова: кінофототеодоліт, оптика, спостереження, фотографування, траекторно-вимірювальні засоби, візуальне відстеження.

Мета дослідження полягає у визначенні принципів організації кінетичного відеомепінгу й аналізі наявного вітчизняного досвіду його використання в процесі створення сценічних видовищ. Відповідно до визначеної мети заплановано розв’язання таких взаємопов’язаних завдань: сформулювати основний понятійно-категоріальний апарат з цієї тематики; визначити технологію організації кінетичного мепінгу та можливого його застосування в театрально- видовищних заходах; простежити й узагальнити вітчизняний досвід використання кінетичного відеомепінгу в організації театрально-видовищних заходів. Методологія дослідження базується на комплексному підході та поєднанні кількох методів: аналітичного – для розгляду історичної, філософської, культурологічної та мистецтвознавчої літератури з предмета дослідження; теоретично-концептуального методу – для аналізу понятійно-термінологічної системи дослідження та виявлення особливостей упровадження кінетичного відеомепінгу в сценічний простір; історичного – для з’ясування трансформації практики впровадження цифрових технологій у сценічний простір, а також порівняльно-типологічного – для порівняння специфіки функціонування різних видів відеомепінгу, зокрема кінетичного. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше розглянуто специфіку використання кінетичного відеомепінгу в процесі створення сценічного видовища. Висновки. Виявлено, що за допомогою кінетичного відеомепінгу створюється інтерактивне видовище, в якому глядач й актор можуть взаємодіяти з візуальним контентом. Встановлено, що розміщення датчика Kinect дає змогу спрямовувати проєкцію зображення на рухомі тривимірні об’єкти або ж миттєво змінювати напрямок відповідно до розташування цих рухомих об’єктів у просторі. Цим рухомим об’єктом може бути людина. У такий спосіб у процесі реалізації проєкціювання створюється ілюзія, що зображення може взаємодіяти з користувачем, «підпорядковуватися» його рухам, що надає значні переваги у створенні сценічного перформансу. У зв’язку з особливістю кінетичної системи редагувати трансляцію відеоконтенту відповідно до розташування рухомих об’єктів цей вид відеомепінгу часто називають інтерактивним. Актору вже не потрібно думати про мітки на сценічних підмостках, адже в організації кінетичного мепінгу відеопроєкція «підлаштовується» під його рухи. Однак через дорогу собівартість цієї технології сучасні режисери використовують її не задля зручності артистів (акторів) на сцені, а для перетворення заходу в інтерактивне видовище, в якому можуть узяти участь глядачі.

Предметом досліджень статті є моделі для встановлення ступеня релевантності зображень у просторі дескрипторів ключових точок зображень для реалізації структурних методів розпізнавання зорових образів у системах комп’ютерного зору. Метою є проведення експериментального дослідження ефективних за параметром швидкодії модифікацій способів встановлення подібності описів у просторі дескрипторів ключових точок на підставі апарату аналізу бітових даних. Завдання: розроблення математичних та програмних моделей оброблення даних при обчисленні подібності структурних описів, вивчення властивостей та особливостей застосування цих моделей, оцінювання ефективності за результатами оброблення конкретних зображень. Застосовуваними методами є: детектор BRISK для формування дескрипторів ключових точок, інтелектуальний аналіз даних, метод кластеризації к-середніх, методи побітового оброблення та підрахунку частоти входження даних, теорія хешування бітових даних, програмне моделювання. Отримані такі результати. Методи класифікації зображень з використанням подібності описів у просторі дескрипторів ключових точок отримують подальший розвиток та застосування на підставі впровадження апарату аналізу бітових даних. Кластерне подання описів не тільки скорочує час оброблення, але й показує чутливість модифікації методу до незначних особливостей зображення і його можливість широкого застосування у системах комп’ютерного зору. Хешування опису без втрати даних суттєво прискорює (у експерименті у сотні разів) процес обчислення ступеня релевантності описів. Вибрана хеш-функція може впливати на результат і сприяти покращенню рівня розрізнення зображень. Побудова узагальненого опису у вигляді спільного дескриптора значно скорочує час обчислень, при цьому виникає потреба у попередньому обробленні опису з метою формування скороченого опису із списку значущих дескрипторів. Висновки. Наукова новизна дослідження полягає в удосконаленні методу структурного розпізнавання зображень на основі опису як множини дескрипторів ключових точок шляхом застосування апарату кластеризації, виявлення узагальнених властивостей та хешування даних для визначення модифікованих мір релевантності аналізованих та еталонних описів. Практична значущість роботи – досягнення суттєвого рівня підвищення швидкодії обчислення релевантності зображень, підтвердження результативності запропонованих модифікацій на прикладах зображень, отримання прикладних програмних моделей для дослідження та впровадження методів класифікації у системах комп’ютерного зору.

У статті розглядаються матеріальні сліди, що найчастіше виявляються на місці вчинення умисного пошкодження об’єктів електроенергетики. Підкреслюється виняткове значення дослідження таких слідів у подібних провадженнях в умовах неочевидного характеру більшості зазначених діянь. Звертається увага на ускладнення, пов’язані з пошуком та вилученням таких слідів, що виникають внаслідок спотворення слідової картини злочину внаслідок того, що виявлення відповідних пошкоджень об’єктів електроенергетики представниками енергопідприємств відбувається у значному часовому відриві від події злочину, що призводить до втрати важливої криміналістично значущої інформації. Крім того, сліди зникають та видозмінюються під впливом атмосферних явищ з урахуванням розміщення більшості об’єктів електроенергетики на відкритому просторі. Пропонується класифікація таких слідів на три групи: матеріально фіксовані відображення (сліди рук, взуття, знарядь, транспортних засобів тощо); предмети і речі, залишені злочинцями на місці події (пакувальні матеріали (тара), окремі частини викраденого майна, знаряддя злочину, особисті речі); мікрооб’єкти. В межах дослідження кожної з представлених груп слідівокреслюється інформація, яку можна отримати під час їх дослідження. Зважаючи на частий груповий характер вчинення досліджуваних злочинів, акцентується увага на значенні слідів, що свідчать про вчинення умисного пошкодження об’єктів електроенергетики кількома особами. Надається характеристика таких слідів. Обґрунтовується необхідність залучення спеціалістів для виявлення та вилучення слідів з місця події з метою якісного та ефективного проведення подальших експертних досліджень.

У статті розглядаються світло-дизайн інсталяцій і його програмування у дизайні середовища, та значимість у використанні. Визначається на яких аспектах базується світловий дизайн і як він трансформується у комунікативно-інтерактивний завдяки синтезу дизайнерських новинок та технологічних можливостей. Розглянуто впливи світлових інсталяцій на психологічні та естетичні відчуття людини. Виявлено класифікації типів світлових ефектів на основі аналізу сучасних існуючих пропозицій та знахідок. Проаналізовано існуючі технології смислових груп проектно-образних рішень світлових інсталяцій у просторі. На основі аналізу та останніх досліджень, публікацій, існуючих сучасних проектів визначено фактори, які безпосередньо впливають на створення проектного образу середовища та композиційні задачі світлових ефектів, дизайнерських інсталяцій, що всяко взаємодіють з людиною. Виявлено очевидну затребуваність інтерактивних світлових об’єктів.

Предметом досліджень статті є моделі для встановлення рівня релевантності зображень у просторі розподілів для дескрипторів ключових точок при розпізнаванні візуальних об’єктів у системах комп’ютерного зору. Метою є створення методу структурного розпізнавання зображень на підставі впровадження ланцюжкових моделей даних із використанням ймовірнісних розподілів множини дескрипторів. Завдання: розроблення математичних та програмних моделей для ефективного за швидкодією аналізу даних при визначенні релевантності структурних описів, вивчення властивостей, атрибутів застосування, значень параметрів цих моделей, оцінювання результативності за наслідками оброблення конкретних зображень. Застосовуваними методами є: детектор BRISK для формування дескрипторів ключових точок, апарат інтелектуального аналізу даних, методи побітового оброблення та побудови розподілів бітових даних, апарат метричного визначення релевантності, програмне моделювання. Отримані такі результати. Перехід від опису множин дескрипторів до ймовірнісних розподілів фрагментів і зіставлення образів у просторі розподілів забезпечують необхідну результативність розпізнавання. Оброблення та аналіз даних виконується у сотні разів швидше, ніж традиційний підрахунок голосів. Оброблення та аналіз сполучень бітів формує значимі властивості для сукупності елементів опису зі збереженням структури даних і їх уніфікації. Зі збільшенням числа бітів у фрагменті розподілу зростає відстань між зображеннями, що сприяє збільшенню ступеня їх розрізнення. Ланцюговим поданням та застосуванням розподілів створюється новий простір даних, що дає можливість суттєво покращити показники функціонування систем розпізнавання зображень. Висновки. Наукова новизна дослідження полягає в удосконаленні методу структурного розпізнавання зображень на основі впровадження узагальненої ланцюгової структури опису із використанням значень розподілу для фрагментів множини дескрипторів ключових точок, що змістовно відображають властивості зображень об’єктів і забезпечують результативне розпізнавання. Практична значущість – досягнення суттєвого рівня підвищення швидкодії обчислення релевантності, підтвердження результативності запропонованих модифікацій на прикладах зображень, отримання прикладних програмних моделей для дослідження та впровадження методів класифікації в системах комп’ютерного зору.

У статті досліджується своєрідність стратегічних комунікацій, що здійснюються Турецькою Республікою на постоттоманському просторі. Аналізуються можливі наслідки від втілення Анкарою в життя політичної ідеології, що відчуває значного впливу концепції «неоосманізму», орієнтованої на відновлення турецького домінування на теренах колишньої Оттоманської імперії. Звертається увага на причини вибору вищим керівництвом Турецької Республіки об’єктів для участі в інтеграційних проєктах із виходом за межі власне постоттоманського ареалу. У результаті проведення дослідження запропоновано розподіл інтеграційних пріоритетів Турецької Республіки на 3 періоди, які корелюють з основними етапами розвитку загальнотурецьких, загальноісламських і загальносвітових історичних процесів. Показано, що теперішній зовнішньополітичний вектор Турецької Республіки, великою мірою сформований під впливом доктрини неоосманізму, на тлі намагань Анкари щодо виходу на позиції надрегіонального лідерства викликатиме конфліктні ситуації з країнами, що вже мають подібний статус і не бажають приймати нового гравця до свого кола. Це потребує серйозних змін концептуального характеру у відносинах Турецької Республіки зі своїми стратегічнимипартнерами, насамперед – західними, а також інтенсифікації стратегічних комунікацій на цьому напрямі. Згадані особливості стратегічних комунікацій Туреччини мають суттєвий вплив на розвиток українсько-турецьких відносин у цілому.

У статті розглядаються проблемні питання застосування емпоронімів у міському інформаційному медіа просторі. Проаналізовано технології смислопородження і маніпулювання. Мета статті — вивчення емпоронімів Казахстану на сучасному етапі історичного розвитку казахського суспільства і держави. Об’єкт дослідження — емпороніми як одиниці-номінанти реалій сучасного міського простору. Предмет дослідження — особливості емпоронімов казахської мови. Матеріалом дослідження було обрано емпороніми-номінації найбільших торговельних об’єктів міста Нур-Султан. Одиниці для аналізу відбиралися методом суцільної вибірки, при якому вивченню підлягали лексеми і синтаксичні конструкції у відповідності до їхньої послідовності в поданні у дискурсі. Результати дослідження: виявлено особливості формування емпоронімічного простору сучасного Казахстану, специфіку формування емпоронімов під впливом трансформацій соціокультурної реальності. Висновки. Результати проведеного дослідження надають змогу зробити висновок, що система емпоронімов сучасної казахської мови формується під сильним впливом англійської мови. У той же час, на сьогоднішній день номінації міських об’єктів часто апелюють до історичного минулого казахів, відображають інтенцію до впливу на емоційну сферу реципієнта, містять відсилки до почуття патріотизму та історичної гордості. Результати дослідження можуть знайти своє практичне застосування у процесі подальшого вивчення змін казахської мови під впливом соціокультурних чинників, виявлення взаємозв’язків між лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами. Результати можуть бути корисними у проведенні досліджень, виконаних у руслі медіа простору лінгвістики.

Стаття присвячена змінам у меморіальному просторі м. Рівного, які відбулися протягом останніх 5 років. Напередодні Другої світової війни місто було типовим єврейським штетлом, етнічне обличчя якого на 80% формували євреї. У 1941–1942 рр. у Рівному відбулися одні з найбільших в Україні акцій масового вбивства євреїв. Проте пам’ять про жертв Голокосту тривалий час залишалася на маргінесі як у вимірі комеморативних практик, що проводяться в місті, так і в контексті існуючих меморіальних маркерів у символічному просторі Рівного. Поодинокий символ Голокосту – меморіал в урочищі Сосонки – просторово розміщений на краю міста (місце масового вбивства євреїв у 1941 р.) довгий час залишався символом маргіналізації пам’яті про жертв Голокосту. Протягом останніх 5 років у Рівному сталися зміни, які дозволяють констатувати реанімацію тривалий час забутої пам’яті. До них відносимо: встановлення в центральній частині міста «каменів спотикання» жертвам нацизму, створення меморіального знаку жертвам рівненського гетто, маркування об’єктів, що репрезентують єврейську історико-культурну спадщину, анотаційними дошками та QR-кодами. Ці зміни сталися з ініціативи інститутів громадянського суспільства. «Камені спотикання» та меморіальний знак жертвам гетто встановлені ГО «Центр “Мнемоніка”». Маркування об’єктів єврейської історико-культурної спадщини відбулося в межах нової практики залучення громадських організацій до процесу бюджетування – бюджет участі. Усі ці ініціативи – результат посилення інструментів впливу громадянського суспільства на локальну публічну політику в процесі реформ, що відбулися після подій Революції гідності (виникнення бюджету участі та посилення ефективності адвокаційних кампаній). Коригування меморіального ландшафту Рівного призвело до співіснування в його символічному просторі одразу трьох візій пам’яті про Другу світову війну – радянської міфологеми про «Велику Вітчизняну війну», націоналістичного канону героїки (частина символів якого підібрана не дуже вдало – окремі меморіальні знаки глорифікують людей та організації, які несуть безпосередню відповідальність за Голокост і етнічні чистки) та меморіальних знаків, присвячених жертвам Голокосту. Ця остання візія є абсолютно новою для міста і поки що промовляє невпевнено. Але перші кроки до відродження пам’яті про жертв Голокосту та мультикультурний характер Рівного в довоєнний період місто вже зробило. Чи можливе таке співіснування взаємовиключних символів – питання, на яке важко дати однозначну відповідь. На це впливає низка факторів. Одними із найважливіших конфліктогенних чинників визначаємо такі: 1) допоки залишається живою пам’ять та «постпам’ять» про Другу світову війну, є ризик, що ці взаємовиключні наративи виконуватимуть радше конкуруючу функцію; 2) політична інструменталізація цих меморіальних маркерів у часі виборчих кампаній також акумулює в собі значний конфліктогенний потенціал. Однак амбівалентність оцінок цих символів серед значної частини громадськості свідчить на користь можливості їх безконфліктного співіснування. У будь-якому випадку багато що залежатиме від подальших політичних контекстів, які визначатимуть меморіальну політику в місті. Ключові слова: меморіальний простір, символічний простір, політика пам’яті, комеморація, Голокост, Друга світова війна у меморіальному просторі.

Розвиток і все більше поширення застосування засобів малої авіації обумовлює необхідність вирішення широкого кола завдань. Одним з таких актуальних завдань є забезпечення безпечного руху безпілотних літальних апаратів. Забезпечення безпечного руху є комплексною проблемою яка включає визначення управління безпілотним літальним апаратом при якому виключаються небезпеки. Збільшення інтенсивності польотів засобів малої авіації поряд з урбанізацією місцевості ускладнює вирішення проблеми забезпечення безпечного руху. При цьому важливо враховувати як статичні так і динамічні небезпеки. Задача урахування при польоті статичних небезпек є на сьогодні достатньо вивченою. Існують методики побудови траєкторії польоту безпілотних літальних апаратів з огинанням статичних небезпечних об’єктів. До таких об’єктів відносяться різноманітні будівлі, лінії електропередачі, вежі та інші конструкції. Особливості рельєфу місцевості також відносять до статичних небезпек, які можливо уникнути за рахунок їх врахування навігаційною системою безпілотного літального апарату. Набагато більш складним є забезпечення безпечного руху безпілотних літальних апаратів в умовах динамічних небезпек. Вирішення цієї проблеми потребує комплексного урахування маневрених властивостей безпілотних літальних апаратів, можливостей бортової інформаційної системи та характеристик сенсорів, які дозволяють виявляти небезпечні рухомі об’єкти і на сьогодні є недостатньо вивченим. Все це обумовлює актуальність формування підходів до побудови методичного забезпечення безпеки польоту безпілотних літальних апаратів з урахуванням раптово виникаючих небезпечних об’єктів що і є метою даної роботи. У дослідженні запропонована формалізована постановка завдання забезпечення безпечного руху безпілотних літальних апаратів з урахуванням динамічних загроз. При цьому використаний сферичний простір безпеки. Визначені рівняння, що описують динаміку руху як самого безпілотного літального апарату, так і околу безпеки. Аналіз розв’язків цих рівнянь дозволив дослідити процес взаємного переміщення досліджуваних об’єктів і встановити умови при яких можливе ухилення від динамічної небезпеки.

Мета. Обґрунтування можливості забезпечення енергетичної незалежності гірничодобувних регіонів за рахунок використання просторів відпрацьованих кар’єрів для виробництва електроенергії та економічної ефективності доопрацювання кар’єрів із одночасним створенням в них маломодульних атомних електростанцій.Методика. Аналіз застосовуваних у світі енергетичних систем, заснованих на використанні енергії атома, дозволив обґрунтувати створення маломодульних атомних електростанцій у просторах відпрацьованих кар'єрах.Результати. Обґрунтовано вид енергетичного комплексу, що розміщується в кар'єрі, тип атомного реактора, його потужність і безпека. Розглянута можливість спорудження атомної станції з одночасним веденням гірничих робіт. Обґрунтовано розташування атомного реактора, при якому б досягалося мінімальне забруднення навколишнього середовища. Встановлено економічну та соціальну ефективність створення атомної станції в кар'єрі.Наукова новизна. Вперше показано можливість розміщення атомної електростанції у просторі відпрацьованого кар’єру із забезпеченням її ресурсами, створенням екологічно безпечної роботи та економічної і соціальної ефективності.Практична цінність. Запропонований варіант розміщення міні атомної електростанції у просторі кар’єру одночасно з його доопрацюванням має соціальну, економічну та екологічну ефективність. Соціальна ефективність складається у перепрофілюванні кар’єру та забезпечення зайнятості населення. Екологічна ефективність полягає у зменшенні екологічного навантаження та рекультивації об’єктів гірничорудного комплексу. Економічна ефективність складається із зменшення собівартості руди, що буде видобуватись при доопрацюванні кар’єру, та близько 1 млрд. доларів операційного прибутку від експорту електроенергії, яку може виробити проектована електростанція.

У зазначеній статті авторами було комплексно досліджено актуальне та надзвичайно загострене питання сьогодення щодо проблеми правового регулювання інтелектуальної власності на об’єкти, створені штучним інтелектом у правовому просторі України. Вона безпосередньо полягає у складнощах визначення авторства таких об’єктів та процедурної форми його закріплення у поєднанні із відсутністю повноцінної, чіткої та належної регламентації функціонування штучного інтелекту як галузі загалом. У період стрімкого розвитку техногенної, наукової та правової сфер дане питання ставить під сумніви їх рівноцінне та справедливе регулювання державою й вимагає нагальності вирішення. На прикладі кращих практик іноземних країн детерміновано вищезазначену категорію об’єктів, визначено та коротко проаналізовано їх особливості. Авторами були виокремлені важливі аспекти застосування положень, закріплених у нормативно-правових актах у практичну площину щодо захисту творів штучного інтелекту на фоні високого рівня розвитку техногенної та інтелектуальної складової сучасного світу. Авторами у статті було наголошено на необхідності імплементації окремих нормативних елементів зарубіжних держав, за допомогою яких буде здійснюватися контроль та спеціалізоване регулювання абсолютно усіх правових механізмів, що безпосередньо пов’язані з діяльністю штучного інтелекту загалом та об’єктами авторського права, створених штучним інтелектом зокрема. Автори у цій статті висвітлили проблематику визначення та закріплення авторства таких творів, ураховуючи безпосереднє залучення та фізичної особи у процес їх створення, а також наділення її відповідними правами при необхідності. Було проаналізовано необхідність та важливість застосування технологій штучного інтелекту у різних сферах суспільного життя, зокрема й правничої – як реальний крок до нового рівня розвитку. Важливість дослідження полягає у необхідності справедливого правового контролю та повноцінного забезпечення кожної зі сфер, спираючись на основні принципи функціонування правової держави, а також цінність роботи у популяризації галузі штучного інтелекту, зокрема особливої її категорії – об’єктів права інтелектуальної власності, які є неоціненним доробком нашого часу.

Верх / низ – просторова опозиція, яка не тільки демонструє орієнтацією об’єктів у просторі, уточнює просторову кваліфікацію частини об’єкта, а й окреслює і формує систему координат мовної (resp. діалектної) картини світу. У статті проаналізовано лексико-семантичні особливості одного із полюсів цієї опозиції – концепту низ, який у говорах української мови репрезентують базові слова низ, діл, під (спід). Семантику базових слів досліджено в межах семантичних полів («Рельєф», «Будівля», «Тіло», «Одяг і взуття», «Сінозаготівля», «Соціум» та ін.), а також відповідно до семантичних субкомплексів (‘частина об’єкта’, ‘край, межа’, ‘поверхня’). У дослідженні застосовано ономасіологічну модель опису – від значення до слова. Корпус джерел сформували діалектні й етнографічні тексти, словники, регіональні атласи та записи діалектного мовлення носіїв говорів української мови, а також історичні словники, які документують семантичні зміни в часі.

Предметом досліджень є моделі для класифікації зображень у просторі описів як множини дескрипторів ключових точок при розпізнаванні візуальних об’єктів у системах комп’ютерного зору. Метою є розвинення структурного методу класифікації шляхом впровадження логічного оброблення даних із використанням ймовірнісного розподілу у вигляді статистичного центру. Завдання: розроблення математичних та програмних моделей для обчислення релевантності описів зображень із використанням логічного аналізу, вивчення властивостей, варіантів застосування, значень параметрів моделей, оцінювання результативності за наслідками оброблення експериментальної бази зображень. Застосовуваними методами є: детектор BRISK для формування дескрипторів ключових точок, інтелектуальний аналіз даних, математична статистика, засоби визначення релевантності для множин даних, програмне моделювання. Отримані результати: ефективність способу класифікації на основі логічного аналізу з використанням статистичних центрів залежить від відстаней між центрами еталонів бази. Застосування логічного аналізу спрощує оброблення і підвищує швидкодію класифікації. Найкращі результати щодо класифікації окремих дескрипторів показав підхід з використанням уточнених центрів. Використання концентрованої частки даних опису дає можливість ретельніше зосередитися на його відмінностях з іншими описами. Висновки. Наукова новизна – удосконалення методу класифікації зображень на основі впровадження логічного аналізу на підставі статистичного центру опису, що дає можливість модифікувати склад опису зі збереженням властивостей об’єктів в аспекті результативної класифікації. Практична значущість роботи полягає у досягненні прийнятого рівня ефективності класифікації за визначеною моделлю релевантності, підтвердженні працездатності запропонованих модифікацій оброблення даних на прикладах зображень, розробленні програмних моделей для впровадження описаних методів класифікації у системах комп’ютерного зору.

Культурна спадщина – це сукупність успадкованих нацією від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини, результат надбань духовної та матеріальної культури народу. Одними з різновидів матеріальної культури є рукописи, книги, архівні матеріали, наукові колекції, різноманітні предмети художнього, історичного або ж археологічного значення, які мають художнє, історичне, етнографічне чи наукове значення. Саме про таку частину культурної спадщини йтиметься у запропонованій статті. Найчастіше народи, що проживають на порубіжних землях, мають спільну історію або ж будували власну державність на одних і тих самих теренах чи пережили військові конфлікти, стикаються з проблемою спільної культурної спадщини. Доволі часто трапляється так, що на одні й ті самі об’єкти культурної спадщини висловлюють претензії два або більше народів. Ці питання нині регулюються міжнародним правом, саме останнє і визначає приналежність того чи іншого об’єкта культурної спадщини до надбань конкретної нації. Реституція культурних цінностей у відносинах між державами відіграє надзвичайно важливу роль не лише у справі збереження та відтворення фондів культурної спадщини нації, а й у збереженні та розвитку добосусідських відносин між державами. Україна та Республіка Польща з 90-х років ХХ ст. налагодили та розвивають співпрацю у справі реституції культурних цінностей та спільній пам’яткоохоронній діяльності, що є надзвичайно важливим для розбудови двосторонніх міждержавних відносин. Українсько-польське порубіжжя впродовж усієї своєї історії є класичним прикладом поліетнічного регіону, місцем зустрічі різних культур, їх взаємодії та синтезу. Подібний синкретизм спричинив те, що в історичному просторі українсько-польського порубіжжя прослідковується яскраве переплетіння двох культур, розташування великої кількості об’єктів культурної спадщини двох народів.

Художня картина світу є особливим авторським баченням навколишнього світу, реалізованим на сторінках певного художнього твору. Вона дозволяє нам розтлумачити сутність людського буття, приховану за численними образами і персонажами уявного світу, що співвідноситься з існуючим. У поданій статті ми намагаємося теоретично розглянути поняття «художня картина світу» з позицій різних літературознавчих методологій. Спираючись на спостереження відомого українського науковця О.О. Потебні, ми пов’язуємо художню картину світу із зовнішньою та внутрішньою формою тексту, а також значенням, заданим головними інтенціями художнього твору. Саме таким шляхом – через зовнішню форму, внутрішню форму, значення (зміст) – рухається людська свідомість у процесі пізнання сутності об’єктів художньої дійсності. Художнє пізнання можливе завдяки образному світу мови, поринувши у який можна відшукати всі першопочаткові значення і смисли, породжені процесами омовлення/висловлення. Німецький філософ Вільгельм Дільтей зобразив процес пізнання художнього світу у вигляді піраміди зіставних із потебнянськими понять переживання – вираження – розуміння. Асоціації, які виникають у реципієнта під час споглядання об’єкту художнього світу, виражаються інтерсуб’єктивними артикуляціями, і саме цей взаємозв’язок є зображенням художньої картини світу, за якою приховані культурні смисли певного народу. Представники формальної літературознавчої школи стверджували, що побудова художньої картини світу і процес пізнання об’єктів реальності відбувається завдяки відчутності форми, поза якою твір мистецтва не існує. Важливим аспектом аналізу й інтерпретації художньої картини світу є також міфологічність літературного твору. Кожен образ, за яким приховане висхідне значення пізнаваного об’єкту, відтворює певний міф – розповідь про дійсну реальність природного світу, що існує у просторі світу мистецтва. Художня картина світу як наукове поняття піддається теоретичному моделюванню з позиції літературознавчої науки, яка розробляє нові вектори наукової інтерпретації художнього бачення світу, створюваного автором, та розуміння феномену людини у цьому світі.

У статті визначено місце та роль партнерської взаємодії, яка є однією з ключових засад забезпечення якості реформування Нової української школи. Метою статті є здійснення дефініційного аналізу поняття «взаємодія». У статті використані теоретичні методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення. Розглянуто категорію «взаємодія» у філософському та соціологічному аспектах, визначено сутність досліджувальної категорії, здійснено аналіз наукових поглядів зарубіжних і вітчизняних філософів та соціологів на сутність явища взаємодії. Запропоновані філософські теорії демонструють, що категорія «взаємодія» відображає процеси впливу різних об’єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, зміну стану, взаємоперехід, а також породження одним об’єктом іншого; серед загальних ознак взаємодії як реального явища виділені наступні: цілісність, одночасність існування об’єктів, взаємозумовленість змін сторін, внутрішня самоактивність суб’єктів. Визначено, що кожному рівню розвитку матерії відповідає свій тип взаємодії; з ускладненням форм руху ускладнюється і тип взаємодії. Аналіз поглядів соціологів на феномен «взаємодія» дозволив виділити наступні сутнісні характеристики: пізнання людиною самої себе відбувається в актах взаємодії; взаємодія є механізмом самовдосконалення і саморозвитку, а також взаємодія допомагає будувати відносини з іншими людьми і підвищувати якість соціального середовища. Автор приходить до висновку, що партнерська взаємодія є частиною загальної взаємодії, яка належить до міждисциплінарних категорій. Визначено, що кожна наукова галузь у філософському та соціологічному просторі пропонує свої класифікації, види та форми взаємодії, які не суперечать, а лише доповнюють одна одну. Встановлено, що філософське поняття взаємодії тісно переплітається з поняттям взаємодії в соціології і є базовим для всіх соціальних наук (серед яких існує і педагогіка), оскільки людина з самого народження є невід’ємною частиною взаємопов’язаних одиниць.

Власність є визначальною категорію для економіки, соціальних наук, права. Висловлюється ставлення до неї у філософії, релігії, у площині культури та в інших розрізах. Правове регулювання власності має вагоме значення для кожного індивіда зокрема і суспільства загалом. Наявний зв’язок правового регулювання не лише з економікою певної країни у певний період часу, а й із глобальною економікою та правовими відносинами, що складаються у світовому просторі. Час від часу законодавство потребує реформ, правове регулювання зазнає змін – спочатку на мінірівні через внесення окремих змін до Цивільного кодексу та законів, формування правових позицій Верховного Суду, до оновлення Основного Закону, в якому втілені норми, що регулюють відносини власності – Цивільного кодексу. В основі таких змін має бути ясна і продумана доктрина, без чого неможливе адекватне правове регулювання в оновленому суспільному середовищі. Ця доктрина має відображати істотні зміни, що відбулися у праві власності в останні часи і які стосуються об’єктів права власності, змісту цього права, підсилення ролі державних регуляторів, мотивації особи, яка стає власником певного майна, від чого також залежить чимало змін у правовідносинах цивільного обороту, послуг тощо. Метою статті є визначення тих змін, які відбулися у суспільних відносинах із приводу власності, та їхній вплив на правове регулювання власності.

Дана стаття присвячена дослідженню актуального питання про часовий елемент існування матерії. Позаяк час – то форма координації змін об’єктів та їхнього стану, важливим є наукове оформлення процесу пізнання темпоральної форми буття, що проявляється у тривалості сущого та послідовності зміни станів усіх матеріальних систем і процесів у світі. У роботі основна увага приділена вивченню співмірностей у перцепції таких станів реально наявних явищ, які охоплюються поняттями «сучасне», «минуле» та «майбутнє». Адже теоретичне співвідношення даних трьох часових суперпозицій завжди були одним із актуальних аспектів, що гарантувало науковий інтерес у процесі сприйняття темпоральних властивостей. Проаналізовано різні доктринальні підходи темпорального опосередкування сущого, що спрямовані на окремі аспекти феноменальності часового усвідомлення характеру подій, їх розмежування на минулі, сучасні та майбутні. Вивчена цікава філософська думка, згідно з якою не тільки властивості та стан об’єктів можуть мати вплив на час як характеристику матерії. За подібною тезою у природі можливий і зворотній зв’язок: час як відносно самостійне явище, яке наділене власною енергією, може проявляти вплив на певні процеси та об’єкти, що існують у природі. Також розглянута концепція противників цією теорії, які визначають час виключно як форму існування матерії, яка, виходячи із сенсу матеріалізму проявом змісту, тобто самої матерії. Як наслідок, дані вчені категорично відкидають субстанціалізацію часу, тобто надання йому якостей особливої об’єктивної субстанції, об’єкта. Також досліджене питання про порядок зміни певних темпоральних станів певного явища. Встановлено, що час є взаємодіючим триваючим процесом, спрямованим від минулого до майбутнього через нинішнє. При цьому остання категорія і є тією точкою відліку, від якої ми пізнаємо попередні чи наступні події. Приділена увага властивості часу щодо його руху від минулого до майбутнього в порядку причинно-наслідкової взаємодії. У просторі завжди є певні позиції, які можуть характеризуватися як «до чогось» чи «після чогось». Якщо зафіксувати конкретний момент подій, всі інші явища по відношенню до них будуть по різні сторони такого зрізу: минуле – з одного боку, майбутнє – з іншого.

У статті досліджено еволюцію відкритих електронних науково-освітніх систем для підтримки електронних наукових журналів (Open Journal Systems, DPubS, HyperJournal, E-Journal, Ambra) та веб(відео)конференцій (Open Conference Systems, EasyChair, Skype, WhatsApp, Viber, Facebook Messenger, Zoom, Telegram, Cisco Webex, Microsoft Teams, Google Meet), наукових електронних бібліотек, архівів та інституційних репозитаріїв (Eprints, DSpace), електронних енциклопедій (Електронна енциклопедія освітян України, Енциклопедія «Історія педагогіки»), реферативних і наукометричних баз даних (Scopus, Web of Science, Google Scholar, Open Ukrainian Citation Index (OUCI), DOAJ, ERIH та ін.), систем автоматичного виявлення плагіату в наукових джерелах (Unicheck, eTXT Антиплагиат, Turnitin, StrikePlagiarism.com, Антиплагиат, Grammarly), систем ідентифікування дослідників та об’єктів (DOI, Publons (Researcher ID), ORCID, Scopus Author ID, ArXiv Author ID, ISNI) як сервісів відкритої науки для пошуку, підготовки, оприлюднення та поширення наукових даних і результатів наукових досліджень в освітньому просторі. Встановлено, що розвиток систем відкритої науки пройшов декілька історичних етапів, а саме оцифрування і використання ПК для створення друкованих наукових видань (1960–1970-ті рр.), створення перших оригінальних електронних видань (1980-ті–поч.1990-х рр.), перенесення наукового контенту мережу Інтернет (1991–2000 р.), руху за відкритий доступ і створення відкритих програмних платформ (поч. 2000-х рр.–2010 рр.), впровадження хмарних технологій (2010-ті рр.). Подано основні визначення термінів і понять щодо відкритих електронних науково-освітніх систем, а також етапи становлення руху відкритого доступу. Статтю підготовлено в межах виконання наукового дослідження проєкту «Хмаро орієнтовані системи відкритої науки у навчанні і професійному розвитку вчителів» (реєстраційний номер 2020.02/0310).

У контексті розгортання Концепції 4.0 в Україні запропоновано системну модель інформаційної безпеки “розумного міста” на рівні: його сегментів; складових – “розумних об’єктів” та багаторівневих кіберфізичних систем (КФС) “фізичний простір (ФП) – комунікаційне середовище (КС) – кібернетичний простір (КП)”; загроз рівням КФС, компонентам рівня та процесам, що відповідають рівню: відбиранню інформації, передаванню/прийманню, обробленню, управлінню; технологій забезпечення безпеки структури та функціоналу сегменту “розумного міста” за профілями – конфіденційність, цілісність, доступність. Модель розгорнута для сегментів: “розумна енергетика”, “розумне довкілля”, “розумна медицина”, “розумна інфраструктура” і побудована за принципами системного аналізу – цілісності, ієрархічності, багатоаспектності. Системна модель на основі КФС дозволяє створювати комплексні системи безпеки (КСБ) “розумних об’єктів” відповідно до: концепції “об’єкт – загроза – захист”, універсальної платформи “загрози – профілі безпеки – інструментарій”, методологічних підходів до багаторівневого захисту інформації, функціональних процесів захищеного обміну. Така системна структура може бути використана також для забезпечення гарантоздатності системи “розумний об’єкт – кіберфізична технологія” у просторі функціональної та інформаційної безпеки. Проаналізовано безпеку МЕМS-давачів як компоненти інтернету речей у ФП кіберфізичних систем: загрози – лінійні навантаження, власні шуми елементів схеми, температурні залежності, зношуваність; технології захисту – лінійні стабілізатори, термотривкі елементи, охолодження, покращання технології виготовлення, методи отримання нових матеріалів та покращання властивостей. На протидію перехопленню інформації в безпровідних каналах зв’язку, характерної розумним об’єктам, розглянуто алгоритм блокового шифрування даних AES в сенсорних мережах з програмною реалізацією мовою програмування C#. Проаналізовано безпеку хмарних технологій як компоненти КС кіберфізичних систем на апаратно-програмному рівні та наведено особливості криптографічних систем шифрування даних в хмарних технологіях відповідно до нормативного забезпечення.

Білоцький С. Д. Міжнародно-правове регулювання діяльності з видобутку енергії із сонячного випромінювання в космічному просторі. – Стаття. Стаття присвячена аналізу наявних міжнародно-правових норм щодо правового регулю- вання видобутку енергії із сонячного випромінювання в космічному просторі. Наявне нині міжнародно-правове регулювання зосереджено навколо Договору про принципи діяльності держав із дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші не- бесні тіла (Договір про космос) (1967 рік) і Угоди про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах (Угода про Місяць) (1979 рік). Ці акти не місять прямих згадок про сонячну енергію, її видобуток, використання, транспортування чи перетворення, проте низка їхніх норм можуть використовуватися за аналогією. Питання комерційної діяльності щодо ресурсів небесних тіл фактично залишаються поза увагою міжнародного права. Наприклад, сонячні викиди можна вважати одним із «природних ресурсів» у сенсі статті 11 Угоди про діяльність держав на Місяці й інших не- бесних тілах (1979 рік) як ресурс Сонця, одного з небесних тіл Сонячної системи, що має передбачати поширення на неї правового режиму Угоди і відповідну низку правових наслід- ків (сумісність видобутку з вимогами статті 11 параграфа 7 і статті 6 параграфа 2). З норм міжнародного права випливає, що використання енергії Сонця в космосі на борту об’єктів або для передачі її для використання на самій Землі є правомірним. У процесі проведення аналізу статусу природних ресурсів небесних тіл треба відділяти їхній публічно-правовий статусу (заборона встановлення суверенітету статтею 11.2 Угоди 1979 року і статтею ІІ Договору 1967 року) від приватноправового (можливість експлуатації ресурсів у сенсі їх видобутку (стаття 11.3 Угоди 1979 р.). Із загального змісту положень Угоди про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 року випливає той факт, що у проміжок між початком фактичної експлуатації ресурсів небесних тіл і створенням спеціального міжнародного режиму правомірною буде експлуатація ресурсів небесних тіл державами самостійно або комерційна експлуатація. Водночас, можливо, правильніше було б установити мораторій на таку експлуатацію, до розроблення спеціального режиму, щоб не позбавляти такий договір його об’єкта.

Проблема теоретико-методологічного обґрунтування наскрізних принципів, напрямів, механізмів та результатів якісної динаміки макро- й мікроструктур словникового складу в царині комп’ютерного буття як консолідованого лінгвального об’єкта ще чекає на всебічне вивчення. Аналіз цього питання потребує залучення феноменологічного ракурсу дослідження комплексних мовних об’єктів з огляду на магістральне завдання феноменологічної епістемології – пізнання повної системи фактів свідомості, що конституюють дійсність. У межах окресленого методологічного виміру «феноменологічність» мовної одиниці визначається як її кодифікативна спроможність до фіксації результатів пізнавального досвіду та вияву в ній субстантних характеристик пізнаваних об’єктів та явищ. Засади динаміки мікроструктури глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття визначаються на основі аналізу лінгвальних механізмів семантичної асиметрії. Інтегративним параметром динаміки глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття виступає явище атракції відповідного загалу дискретних інноваційних одиниць логосфери до змістових вузлів, які виступають центрами словотвірних та фразотвірних парадигм мов глобального спілкування у цифровому просторі. Метою статті є визначення параметрів змістової асиметрії в динаміці мікроструктури глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття. Кількісні та якісні характеристики елементів плану змісту та вираження (зокрема, продуктивність моделювальних шаблонів елементів поверхневих мікроструктур) загалу ІКТс (дискретних знакових інноваційних одиниць термінологічної природи) в мікроструктурі глобальної інноваційної логосфери комп’ютерного буття (КБ) дають змогу зарахувати до змістових вузлів такі: 1) революційне впровадження цифрових технологій; 2) тотальна комп’ютеризація; 3) підмова комп’ютерного буття (КБ); 4) суб’єкт комп’ютерного буття (КБ); 5) особа, відчужена від комп’ютерного буття (КБ). Змістова стабільність субстантних елементів ІКТс на субстратно негомогенних щабелях плану змісту («концептуальний денотат» та «лінгвальний денотат» відповідно) та у середовищі зони проєкції концептуального ядра логосфери на глобальну інноваційну логосферу КБ забезпечується за рахунок симбіозу, часткової інкорпорації, поглинання змістовими елементами онтологічного денотата низки функціональних елементів зони проєкції концептуального ядра логосфери, зокрема концептуальних ознак [агентивність] та [антропогенез].

Досвід світових та локальних війн, збройних конфліктів та антитерористичних операцій свідчить про те, що середовище, у якому ведеться загальновійськовий бій, на додаток до наземно-повітряної складової доволі часто має підземні складові – об’єкти штучного та природного походження, розташовані нижче рівня земної поверхні в районі ведення дій. Також відомим і доведеним на практиці є той факт, що якісна, всебічна та завчасна підготовка підрозділів до майбутніх дій є чи не найважливішою умовою успішного виконання ними покладених на них завдань. Попри очевидну важливість комплексної готовності та спроможності військових підрозділів до дій у складних умовах сучасного загальновійськового бою, деякі питання бойової підготовки вважаються непріоритетними та залишаються недостатньо вивченими. Одним із таких питань можна вважати підготовку підрозділів до виконання завдань в обставинах, які вимагають ефективно діяти не лише над поверхнею землі, але й в об’єктах під землею, тобто вести бій у середовищі, підземну складову якого не можна ігнорувати. Стаття має на меті привернути увагу дослідників воєнного мистецтва до проблем організації та ведення сучасного загальновійськового бою, його складного характеру, який не виключає необхідності та можливості діяти у підземному просторі. У статті розглянуті окремі питання впливу підземного середовища на воєнні дії тактичного рівня, надаються рекомендації командирам підрозділів щодо організації та ведення бою у середовищі із підземною складовою. На основі тактичних прийомів, які використовуються у збройних силах провідних країн світу, наводяться приклади типових бойових завдань для військовослужбовців різних спеціальностей, сформульовані поради щодо практичного застосування озброєння та військової техніки, надаються пропозиції щодо обладнання, наявність якого в особового складу є бажаною під час виконання завдань під землею. Обґрунтовано потребу у залученні сил і засобів різних родів військ, наголошено на складності організації та підтримання безперервного й надійного управління підрозділами, а також взаємодії між ними та ін.

Мета роботи – висвітлення розвитку понятійно-категорійного апарату в освітній галузі. Основна частина. У статті розглядаються теоретичні концепції динаміки та розвитку понять в освітньому процесі. В умовах інтеграційних устремлінь України важливим є осмислення перспектив розвитку вітчизняної науки, включно з освітою, понятійно-категорійного апарату педагогіки з метою гармонізації зі світовими та європейськими векторами. Доведено, що системний рівень наукових понять, що відображає ступінь розвитку його теорії і розкриває взаємозв’язок об’єктів і різноманіття пізнавальних ситуацій, що виникають під час навчання, виховання особистості, і дозволяє учаснику чітко окреслити предмет дослідження та побудувати його послідовну концепцію. Враховуючи технічні нововведення сучасної педагогічної науки, було припущено, що чітка система понять є невід’ємною складовою освітнього процесу. Актуальність дослідження авторами обумовлена суб’єктивною детермінацією понятійно-категорійного апарату, що проявляється у загальних тенденціях у різних наукових галузях. На основі сутнісного аналізу понять “людина”, “індивід”, “особистість” та їх експлікації доведено різноплановість тракту­вання понятійно-категорійного апарату у вітчизняному та зарубіжному наукових просторах. Обґрунтовано необхідність вивчення основних тенденцій розвитку понятійно-категорійного апарату педагогічної науки. Було виокремлено тріаду педагогічних понять “людина”, “індивід”, “особистість”. Висновки. Підсумуємо, що освітній понятійно-категоріальний апарат є однією з умов розвитку світової педагогічної культури як цілісної якості, що забезпечує розвиток індивідуальної педагогічної культури, оволодіння науковими теоріями, освітніми технологіями в єдиному, багатокультурному інформаційному та освітньому просторі. Оскільки педагогічна система понять стає інструментом пошуку нових орієнтирів, які розвивають освітню галузь та сприяють всебічному розвиткові особистості.

Цю роботу присвячено процесу формалізації пошуку раціонального варіанту компонувального рішення для мехатронних систем розбирання. На основі розроблених моделей розбирання виробів і кінематики промислових роботів стало можливим вибрати робота із відповідним ступенем мобільності в автоматизованому режимі. Наступним кроком у виборі промислових роботів є аналіз доцільності виконання завдання з урахуванням точності, ваги і розмірів елементів, що розбираються. Для розбирання виробів вибирають таких роботів, технічні характеристики яких дозволяють розбирати з урахуванням розглянутих характеристик. Роботи ранжуються за їхньою вартістю. Роботи із найменшою вартістю мають перший ранг. Якщо робот не відповідає критеріям відбору, або структура виробничої ділянки не збігається зі структурою технологічної схеми розбирання, то вибирають робота більшого рангу і знову проводять аналіз технологічності виробництва. Із погляду на технологію розбирання виріб представляється як сукупність видів з’єднань його частин. На процес трансформації типу з’єднання під час експлуатації впливає низка факторів: час роботи, умови роботи, ступінь залишкового впливу на навколишнє середовище. Розроблені технологічні моделі геометричних і кінематичних переміщень виробів і виконавчих органів роботів адекватно описують розташування у просторі деталей, що розбираються, та їхнє переміщення під час розбирання. Класифікація промислових роботів за їхніми конструктивними і кінематичними характеристиками дозволяє виділити їх із урахуванням потрібної кінематики і точності під час розбирання з’єднань, вантажопідйомності робота і можливості роботи з об’єктами певних розмірів. Основна ідея представленої у роботі концепції полягає у розробленні методології системного підходу до проєктування високоефективних технологічних систем, що використовуються під час реконструкції, модернізації і відновленні працездатності технічних засобів та об’єктів матеріального виробництва у машинобудуванні.

Музейна політика Норвегії ХХІ ст. має чіткі тенденції, які окреслюють вимоги суспільства та адекватно на них рефлектують. За останні двадцять років помітними є тенденції організації нових музеїв, активне будівництво музейних площ, рефункціонування старих приміщень, створення музейних об’єднань. На прикладі чотирьох музеїв, а саме: музейне об’єднання «МUST» у Ставангері, Національний музей фотографії у Хортені, музей Західного Телемарку та музей фаянсу в Егерсунді зроблено спробу охарактеризувати основні тенденції музейної політики Норвегії ХХІ ст. Музеї щільніше стають вписаними та включеними у культурний ландшафт країни. Означено вектор розвитку музеїв як таких, що пропагують національну культуру в широкому світовому контексті. Завдання музеїв, де головними є збирання, збереження, дослідження та презентація, не втрачають своєї актуальності. Проте акценти ХХІ ст. у цій справі змінено по відношенню до ХІХ та ХХ ст. На перший план виходить дослідницька і просвітницька справи, їх популяризація у медійному просторі, організація виставок-досліджень, відкритість музеїв до культурного та соціального діалогів. Формулювання на державному рівні ідеї – музей для всіх, вимагає від музейної справи знаходити інструменти залучення широкого глядача. Музеї як активна форма дозвілля пропанують високу естетичну якість. Презентації пам’яток приділяється надзвичайно велика увага, інтерактивна форма спілкування з глядачем є нормою. Музей із зібрання предметів поступово трансформується в напрямку презентації ідей. Дизайн експозиційного простору творить захоплюючі історії входження та спілкування з предметами культури. Досягнення техніко-технологічного розвитку впроваджуються у музейну справу головним чином для забезпечення збереження експонатів та для того, щоб фонди музеїв стали відкритими для всіх охочих у діджітальному форматі. Рівень оснащеності місцевих і регіональних музеїв підвищує їх роль як об’єктів концентрації історії про культурний ландшафт кожної конкретної території.

Стаття присвячена науковому дослідженню питання про сутність і зміст часового поступу у природі. Робо- та базується на основоположній тезі, за якою темпоральні питання завжди мусять розглядатися у взаємовідношенні із просторовим, ця взаємодія завжди була важливим елементом вивчення світу. Аналітично вивчені доктринальні різнобачення стосовно принципового питання про взаємне зіставлення таких визначальних категорій, як час і буття. Дана оцінка сутності цього взаємовідношення у процесі становлення, що проявилося в так званих статичній та динамічній концепціях часу. Особли- ва увага приділена взаємному впливу в даних теоріях подій мину- лого, нинішнього та майбутнього, розглянуте питання їхнього взаємного існування, зумовлення та передбачення. Акцент зро- блено на дослідженні цікавої філософської ідеї, згідно з якою становлення, зміна, трансформація та зникнення матеріальних об’єктів у часі є лише ілюзією, яка виникає внаслідок певної зміни стану, що відбувається в момент усвідомлення руху матерії. Серйозна увага присвячена визначенню ролі окре- мих етапів людської історії, які в науці набули назв часових модусів: «минуле», «сучасне», «майбутнє». Крізь призму їхньої об’єктивної зміни за обсягом і моментами, що визначають їхні межі, якраз і пропонується вести спостереження та пізнання явищ у часі. Для цього необхідно напрацювати сталий підхід до формування конфігурації самого центрального пункту часової шкали – «нині», «зараз», адже саме в цей період відбуваються конкретні події, і людина може брати в них участь. Лише таким способом можливе активне використання змісту основ- ного постулату, за яким час визначає не лише буття певних фізичних явищ, а й саме існування живих суб’єктів. У свою чер- гу, його сприйняття можливе лише через пізнання. Здійснено вивчення доктринального тлумачення темпорального поняття «зараз», проведено порівняння його з моментом, який концеп- туально визначається як точка відліку стосовно руху певних подій, що відбуваються у просторі «до» та «після».

Враховуючи залежність від онлайн-технологій, зростання дезінформації, спричиненої пандемією, політикою та іншими соціальними факторами, зростання кібератак, актуальними та нагальними є питання дослідження цифрової довіри та взаємодії факторів, що її визначають. В статті обґрунтовано наявність конвергенційних процесів сфери цифровізації країн світу, враховуючи чисельність користувачів Інтернет, осіб, які мають передові навички, та показники інфраструктури (покриття мережі, населення, охоплене принаймні мобільною мережею 3G, населення, охоплене принаймні мобільною мережею 4G), доступу (доступ до інформаційно-комунікаційних технологій вдома, активні підписки на мобільний широкосмуговий доступ, підписки на фіксований широкосмуговий доступ), стимуляторів (фіксований широкосмуговий доступ зі швидкістю більше 10 Мбіт/с, кошик мобільного передавання даних і голосу, високе споживання) та бар’єрів (фіксований широкосмуговий доступ зі швидкістю від 256 кбіт/с до 2 Мбіт/с та від 2 Мбіт/с до 10 Мбіт/с кошик мобільного передавання даних і голосу, низьке споживання) цифрового розвитку. Методологічну основою визначення сігма-конвергенції процесів цифровізації складає коефіцієнт варіації. Проведений аналіз канонічних кореляцій з використанням програмного забезпечення Statgraphics 19 між факторами цифрової довіри, а саме між цифровим середовищем та ставленням до цифрової довіри, між поведінкою в цифровому просторі та цифровим середовищем, між поведінкою в цифровому просторі та цифровим досвідом користувачів, між цифровим середовищем та цифровим досвідом користувачів дозволив сформувати п’ять пар моделей, що мають високий ступінь взаємозв’язку. Практична значущість результатів полягає у їх можливості застосування як на рівні аналітичних відділів, IT-секторів підприємств так і службами безпеки соціально-економічних об’єктів (банків, фінансових установ, фірм, організацій, компаній) з метою виявлення резервів щодо підвищення рівня цифрової довіри.

У статті запропоновано структуру віртуального навчального середовища, що є дієвим інструментом підтримки та активізації студентоцентрованого навчання зі спеціальності «Видавництво та поліграфія». На основі проведеного аналізу теоретичних та практичних напрацювань у напрямі розробки систем віртуального навчання та віртуальних навчальних середовищ, дослідження особливостей студентоцентрованого навчання і специфіки образу сучасного студента «цифрового покоління», дослідження особливостей самої предметної області спеціальності була розроблена модульно-компонентна структура віртуального навчального середовища. В основу процесу побудови структури покладена ідея внутрішньої та зовнішньої ресурсної інтеграції таких складових, як-от: базова платформа (тобто навчальна платформа, реалізована засобами Moodle) та сім online ресурсних складових контентоспрямованих на специфіку спеціальності «Видавництво та поліграфія» (у розрізі її поліграфічних та мультимедійних потреб). Розглянуто змістове навантаження базової навчальної платформи та online ресурсних складових подання навчального контенту з прикладами їх вмісту. У наведених ресурсних складових здійснюється реалізація віртуальних та віртуалізованих форм організації занять та відповідних засобів навчання, засобів взаємодії (індивідуальної та колективної), методів підвищення мотивації «цифрового» студента до навчання та методів активізації його пізнавальної діяльності. З’ясовано, що для реалізації підтримки процесу студентоцентрованого навчання необхідно забезпечити віртуальне навчальне середовище окремими та водночас взаємопов’язаними компонентами двох груп: 1) для підтримки навчання на основі online взаємодії (пропоновані компоненти даної групи: індивідуалізація професійної взаємодії, колективна взаємодії та підтримка колективної комунікації, підтримка міжособистісної комунікації вільного спілкування) та 2) компонентів ресурсної підтримки навчання (пропоновані компоненти даної групи: підвищення оперативності виконання поточних операцій професійного спрямування, інформація за фахом та колекції медіаконтенту, емуляція та симуляція об’єктів і процесів, хмарні середовища). Наведено приклад реалізації базової навчальної платформи та online компоненту, що забезпечує підтримку процесу візуалізації в 3D просторі творчих мікропроєктів студентів спеціальності «Видавництво та поліграфія».

Актуальність статті зумовлена потребою аналізу феноменів соціально-психологічного штибу, які, перебуваючи на межі свідомого і несвідомого, дають змогу відтворити політично значущі змістові характеристики і тенденції суспільного розвитку, що залишаються здебільшого “невидимими” під час досліджень громадської думки, вербально виражених преференцій та переконань людей. Одним із таких феноменів і є суспільні уявлення про національні символи, вивчення яких ще не набуло належного поширення. Мета статті полягає в тому, щоб: а) відтворити за отриманими емпіричними даними зміст і динаміку уявлень українців про національні символи; б) оцінити на цій основі стан символічної свідомості українського суспільства; в) дати психологічно обґрунтовані рекомендації щодо її подальшого формування. Метод і методологія. Шляхом теоретичного аналізу було виокремлено три основні види (типи) національної символіки: матеріалізовані, персоналізовані та драматизовані символи. Уявлення українців про ці види символів реконструйовувалися за даними моніторингу, що здійснюється від початку 2000-х років. Моніторинг проводиться за допомогою масових опитувань громадян за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років і старше. Опитуються, як правило, 2000 респондентів у всіх географічних регіонах держави, з 2015 року – крім Автономної Республіки Крим і захоплених сепаратистами окремих районів Донецької та Луганської областей. Отримані результати засвідчують, що уявлення українців про національні символи за останні два десятиріччя стали значно одностайнішими й інтенсивнішими, істотно розширилося коло охоплюваних ними об’єктів. Як наслідок, символічна свідомість суспільства набула ознак первинної сформованості, чіткого державницького змісту, стала семантично насиченішою і політично більш зрілою, проте водночас її формування ще далеке від завершеності. У символічному просторі українського суспільства наразі є небагато об’єктів, що сприймаються як національні символи абсолютною більшістю населення у всіх регіонах. Цей простір значною мірою знеособлений і знеподієвлений, йому бракує загальновизнаних персоналій і драматизованих символів, які найкраще надаються для підтримання в суспільстві патріотичних настроїв та генерування нових комеморативних практик. Показано, що однією з головних причин недостатньої сформованості символічної свідомості українців є малоефективна політика історичної пам’яті. Практична значущість. На підставі отриманих даних висловлено припущення, що потенціал стихійного становлення символічної свідомості українського народу на сьогоднішній день себе вичерпав. Її подальше формування потребує комплексу цілеспрямованих зусиль. Обґрунтовано потребу започаткування скоординованої на державному рівні системи заходів з формування символічних уявлень українців. Перспективи дальшого розроблення проблеми вбачаються в напрацюванні стратегій і технологій урахування в процесі формування символічної свідомості українського суспільства регіональних та поколінних аспектів її наявного стану і тенденцій динаміки.

Стаття присвячена з’ясуванню природи, визначенню поняття звичаєвого права та його функціональної ролі в структурі права як об’єкта історико-правової науки. Мета статті полягає у тому, щоб на основі концептів тотального бачення права та його універсальності як системи, присутньої в людському суспільстві на будь-якій стадії його розвитку, сформульованих, відповідно, російським філософом Г. Гурвічем та українським соціологом М. Ковалевським, проаналізувати природу звичаєвого права та його роль у структурі права як інструменту замиреного середовища. Розкрито зміст поняття “право”, яке однаково ефективно можна застосовувати для аналізу правових процесів як у суспільствах організованих у державу, так і тих, що перебувають на стадії цієї організації. Здійснено аналіз відношення понять “звичай”, “правовий звичай”, “звичаєве право”. Доведено різницю в поняттях “правовий звичай” і “юридичний звичай”. Встановлено, що в основі трансформації звичаю або кількох звичаїв у правовий звичай лежав колективний договір санкціонування. Позитивно регулятивну роль правового звичаю в механізмі дії права легалізували не владні інститути, а суд – общин ний інститут, не відчужений від загальної, цілісної системи владних відношень, який знаходив, формулював і застосовував уже новостворену норму, наповнюючи її юридичним змістом. Доведено, що за способом утворення правові звичаї поділяються на два види: 1) власне правові звичаї, способом утворення яких був договір; 2) юридичні звичаї – способом утворення яких була судова правотворчість і судове правозастосування. Із застосуванням методики дихотомічного аналізу об’єктів наукового дослідження встановлено, що звичаєве право в структурі права як об’єкті наукового аналізу історії права є ідеальною основою, що з’єднує дихотомічні опозиції об’єкта в цілісність і виконує функцію транслятора природного права на соціокультурний пласт. Воно поєднує в цілісність на рівні соціально-духовної практики, що є основою самоорганізації та організації суспільних відносин, всі основні регулятори правового життя народу і виконує роль стимулятора для вписування будь-якого закону в національну культуру. Сформульовано гіпотезу, що природа звичаєвого права укорінена в соціокультурному просторі правового спілкування, яке породжує автономні регулятивні механізми в організаційно-нормативній системі суспільних відносин, підпорядкованих законам природного права.

Статтю присвячено висвітленню результатів одного з можливих варіантів концептуалізації юридичної компаративістики, її основних властивостей, співвідношень із юридичними та компаративними науками, множинності структуризацій масиву компаративних правових досліджень. Метою статті є висвітлення результатів осмислення особливостей компаративної саморефлексії порівняльного правознавства як юридичної компаративістики, що спрямована на з’ясування загального, відмінного та унікального між різними розуміннями наукової природи, філософських і наукознавчих засад порівняльного правознавства. Одним із варіантів осмислення сучасного етапу розвитку порівняльного правознавства є його компаративна саморефлексія як юридичної компаративістики на основі компаративізму як різновиду світогляду, який формується у пост-постмодерністській перспективі й охоплює його наукові та позанаукові форми, філософії компаративізму як форми раціонального осмислення сучасного існування світу, компаризму як загальнонаукової парадигми соціально-гуманітарних наук, правового компаративізму, які визначають “формати” засад ставлення до правового світу як розмаїття різних цивілізацій, культур, традицій, та світового порядку як результату їх реальної взаємодії чи відсутності такої. Юридична компаративістика як постнекласичний етап розвитку порівняльного правознавства в умовах пост-постмодерну зберігає зв’язки з попереднім його розвитком, але характеризується й відмінностями від них у предметному та методоло гічному аспектах (у предметному – множинністю та рівноправністю правових культур, соціальною та культурною обумовленістю плюральності правової реальності, а в методологічному – компаративістським мисленням, компаративним підходом, основу якого становлять виявлення “одного”, “другого” та “іншого”). Юридична компаративістика формується у просторі взаємодії компаративних і юридичних наук, де компаративні науки визначають її методологію, а юридичні – особливості об’єктів (правової реальності) в контексті соціально-культурних регулятивів (регулятивного простору, що охоплює всі країни світу з притаманними їм домінуючими регулятивами, які обумовлюють своєрідність його національної чи цивілізаційної конфігурації). За науковою природою юридична компаративістика не може бути зведена лише до автономної наукової дисципліни чи методу, а являє собою складне утворення, що охоплює різні форми існування та організації юридичних компаративних правових досліджень – наукову парадигму (компаризм), наукову дисципліну (юридичну компаратологію), методологію (компарацію), “передній край” відповідних досліджень, їх інфраструктуру, наукову професію компаративістів, їх наукові спільноти, масив спеціальних публікацій тощо.

Розвиток і зміцнення промислового потенціалу України передбачає широке залучення інформаційних технологій у процесі створення сучасних засобів виробництва. Зокрема, важливими є питання впровадження новітніх технологій в галузь електронного машинобудування, де інформаційна складова досить висока. Зауважимо широке використання у підготовці технічних проектів дослідження та розроблення сучасних взірців електронної техніки методу скінченних елементів [1], новий етап розвитку якого обумовлений наявністю потужного комп’ютерного інструментарію. Значну і важливу його частину складають геометричні елементи [2], від вибору яких залежить точність визначення технологічних параметрів виробів електронного машинобудування. Природно, важливу увагу звертають на стан вивчення і засвоєння студентами технічних спеціальностей графічних дисциплін. Незважаючи на активну і плідну роботу Української асоціації з прикладної геометрії [3], вивчення її фундаментальної складової – інженерної та комп’ютерної графіки – обмежене мінімально можливою кількістю аудиторних навчальних годин, причому співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної та індивідуальної роботи студентів становить для стаціонарної форми навчання 44%, а для заочної – 12%.Разом з тим широке залучення графічних засобів у процесі реалізації навчальних проектів засвоєння комп’ютерного інструментарію [4], в тому числі конструювання виробів електронного машинобудування, вимагає професійної підготовки саме з інженерної та комп’ютерної графіки. Отже, опанування базовими знаннями нарисної геометрії та креслення, складових інженерної графіки, виступає зовсім не самоціллю, чи тим більше альтернативою іншим навчальним технологіям, а ознакою цілісного підходу до процесу підготовки технічного фахівця в галузі електронного машинобудування, являє єдину розумну можливість з практичних міркувань, виходячи з великої кількості супутніх побудов при використанні сучасних комп’ютерних і комп’ютеризованих методів досліджень, до яких слід віднести метод скінченних елементів.На вивчення курсу інженерної та комп’ютерної графіки обсягом 36 годин лекційних та 36 годин лабораторних занять відведено перший і другий семестри. Матеріал курсу максимально адаптований до дисциплін старших курсів, зокрема, курсу «Метод скінченних елементів», який читається у сьомому семестрі. При вивченні методу використовується програмний продукт AutoCAD Mechanical. Враховуючи використання у методі плоских і просторових геометричних елементів, у курсі інженерної та комп’ютерної графіки передбачається їх вивчення як традиційними, так і комп’ютерними засобами. Так, на практичних заняттях з інженерної графіки студенти виконують графічну роботу «Геометричне креслення», викреслюючи деталь типу «планка». У процесі виконання цієї роботи відбувається ґрунтовне знайомство з викреслюванням основних графічних примітивів та з прийомами їх редагування: вилучення геометричних об’єктів, виконання фасок, спряжень, вибір типів ліній тощо. Елементи нарисної геометрії представлені лекційним матеріалом та відповідними графічними роботами з розділів ортогонального і аксонометричного проекціювання елементів тривимірного простору: точки, лінії, поверхні, їх загальне та особливе положення, взаємне розташування у просторі. Особлива увага акцентується на взаємне положення прямих і площин, побудову об’єктів їх перетину. Типові геометричні поверхні – призма, піраміда, циліндр, конус, сфера – вивчаються у курсі відповідно до вимог подання елементів методу комп’ютерними засобами як просторові об’єкти особливого положення, ортогональні до площин проекцій.Для підвищення ефективності подачі матеріалу постійно відбувається розвиток і поповнення методичної бази за рахунок нових посібників, що розробляються згідно навчального плану. Широке залучення методичних посібників дозволяє якісно використовувати час, відведений на самостійну роботу студентів, розв’язувати задачі з нарисної геометрії чи викреслювати графічні роботи з інженерної графіки з мінімальним втручанням викладача, а також самостійно здійснювати підготовку до контрольних заходів, згідно тематики занять. Таким чином, студенти швидше і з більшим розумінням справляються з поточними завданнями, осмислено підходячи до виконання робіт.Враховуючи значний відсоток відведених на самостійну роботу годин, наявність комп’ютерної техніки, на кожному практичному занятті проводиться короткотривале супутнє пояснення окремих засобів подання відповідних розділів інженерної графіки з використанням пакета системи автоматизованого проектування AutoCAD 2009 російськомовної версії [5].Щодо вивчення основ інженерної комп’ютерної графіки в середовищі системи AutoCAD для проведення лабораторних занять також розроблено відповідні методичні напрацювання. Кожний етап виконання графічної роботи розписується детально, доступно роз’яснюється та ілюструється.Відповідно до можливостей навчальної дисципліни і потреб курсу «Метод скінченних елементів» передбачено виконання двох лабораторних робіт з комп’ютерної графіки у 2D і 3D форматах у другому семестрі, а саме: створення комп’ютерного варіанту зображення планки в режимі 2D-моделювання і однойменної лабораторної роботи з теми «Перетин поверхонь площинами» у 3D форматі. Обидві лабораторні роботи виконуються відповідно до навчальних варіантів графічних робіт. Традиційно вивчення інженерної графіки завершується заліком наприкінці першого семестру та іспитом у другому семестрі. При цьому контроль комп’ютерної складової передбачений у другому семестрі.Протягом практичних занять, виконуючи в аудиторії поточні графічні роботи, студенти мають можливість одержувати консультації з відповідних розділів комп’ютерної графіки. Заключним розділом вивчення інженерної графіки у другому семестрі являє оформлення конструкторської документації [6] на прикладі виконання схем електричних принципових, які переважно використовуються у виробах електронного машинобудування. Щодо інженерної графіки, то схеми містять її традиційні геометричні примітиви для зображення електричних елементів: точки, кола, багатокутники, дуги тощо. Такі елементи просто подати геометричними примітивами комп’ютерної графіки, використовуючи спеціальні команди: Задание атрибутов, Создание блока, Вставка блока меню Блоки.Нарешті, наприкінці курсу передбачено два лекційних та два лабораторних заняття з комп’ютерної графіки. На лекціях подається в інтегрованому вигляді матеріал, з яким студенти знайомились на практичних заняттях та вивчали за рахунок кількості годин самостійної та індивідуальної роботи упродовж двох семестрів, стосовно до виконання двох лабораторних робіт. Виконання лабораторної роботи «Схеми електричні принципові» передбачено факультативно.Лабораторні роботи виконуються у 2D і 3D форматах з використанням варіантів, виконаних студентами і підписаних викладачем графічних робіт з однойменної тематики. Бали за лабораторні роботи включені до загальної кількості балів за виконані роботи в другому семестрі як складова оцінки другого модуля.Слід зазначити, що виконання лабораторних робіт з комп’ютерної графіки дозволяє студентам краще засвоїти знання, одержані при виконанні відповідної графічної роботи в курсі інженерної графіки. Навички і уміння, здобуті при вивченні навчального матеріалу як під час виконання графічних робіт, так і при освоєнні комп’ютерних графічних засобів відображення базових елементів, сприятимуть у подальшому засвоєнню інших інженерних дисциплін на старших курсах.Висновки. Винесення частини матеріалу з комп’ютерної графіки на самостійне вивчення із урахуванням значного відсотку самостійної та індивідуальної роботи в навчальному плані з наступним його вивченням і закріпленням на лекційних і лабораторних заняттях наприкінці другого семестру уможливлює знизити негативний вплив скорочення годин на вивчення графічних дисциплін. Разом з тим актуальною є проблема розділення в часі процесу вивчення інженерної та комп’ютерної графіки. Доцільним видається вивчення інженерної графіки традиційними засобами у першому і другому семестрі, а комп’ютерної графіки – у третьому семестрі.

Вступ. Для виявлення полуменевих пожеж одними з найкращих є теплові пожежні сповіщувачі. Вони найпростіші, не дорогі, прості та дешеві в обслуговуванні, дуже надійні, мають хорошу стійкість до різноманітних завад порівняно з іншими типами сповіщувачів, однак, мають найбільшу інерційність спрацювання. Існує ряд об’єктів, де виникають полуменеві пожежі або де є значне забруднення і тоді теплові пожежні сповіщувачі є незамінними у використанні. Загалом, теплові пожежні сповіщувачі більш стійкі до несприятливих умов середовища порівняно з іншими типами сповіщувачів. Зменшити час виявлення загорання тепловими пожежними сповіщувачами можна завдяки використанню новітніх технологій при розробці алгоритмів роботи на основі нечіткої логіки, нейронних мереж та сучасних мікроконтролерів. Ці математичні апарати дають змогу покращити технічні характеристики теплових сповіщувачів, зменшити їхню інерційність спрацювання. Вони також можуть зменшити хибність спрацювання пожежного сповіщувача та точно розпізнати загорання.Мета роботи. Розробити блок нечіткої логіки максимального теплового пожежного сповіщувача з можливістю його реалізації в мікроконтролері на базі апаратно-обчислювальної платформи (плати) Аrduino.Основні результати дослідження. У цій статті розглядається так званий метод нечіткого висновку Сугено. Найпростіший спосіб візуалізувати системи Сугено першого порядку – це вважати, що кожне правило є визначенням місця розташування рухомої точки. Тобто одиночні вихідні піки можуть переміщатися лінійно у вихідному просторі, залежно від того, що є вхідним сигналом. Це також має тенденцію зробити такі системи дуже компактними та ефективними.Для подальшого застосування плат Arduino для розробки та дослідження нечіткого блоку максимального пожежного сповіщувача, побудованого на основі нечіткої логіки, необхідне здійснення одного дуже важливого кроку – розібрати на елементарні складові і дослідити пакет Fuzzy Logic Toolbox, який надалі буде використовуватися як еталонний для розробки програми для Arduino. У випадку програмної реалізації нечіткого блоку в програмному середовищі Arduino найкращі результати отримуються при застосуванні функцій належності трикутної і трапецієподібної форми. В пакеті Fuzzy Logic Toolbox MATLAB/Simulink був розроблений нечіткий блок Сугено. Надалі він виступив еталонним на етапі створення нової моделі нечіткого блоку і її реалізації в пакеті MATLAB/Simulink для подальших досліджень точності та адекватності отриманої моделі. Розроблена нова модель нечіткого блоку Сугено нульового порядку в пакеті MATLAB/Simulink. Проведено дослідження точності і адекватності отриманої моделі, шляхом подачі лінійного наростаючого сигналу на вході зі швидкістю 1 од/сек. Результати збіглися, похибка відсутня. Отже отримана нова модель буде служити прототипом для створення нечіткого блоку максимального теплового пожежного сповіщувача в мікроконтролері плати Arduino.В програмному комплексі Arduino з використанням мови програмування С була здійснена апаратна реалізація нечіткого блоку Сугено нульового порядку для одного входу на платі Arduino Mega 2560. Реалізація здійснена для масштабованого сигналу на вході і виході [0, 1]. Такий масштаб легко привести до робочої напруги плати Arduino 5 В. Після програмування плати Arduino було здійснено експериментальні дослідження шляхом зміни потенціометром напруги на вході плати від 0 до 5 В, що відповідає вихідному сигналу з давача температури DHT21/AM2301A. Крок зміни напруги на вході – 0,25 В.Висновки. Розглянуто математичні основи нечіткого блоку Сугено. На їх основі для максимального теплового пожежного сповіщувача розроблено модель нечіткого блоку Сугено з одним входом у програмному середовищі MATLAB/Simulink. В ході проведених досліджень вона показала 100% точність і адекватність по відношенню до існуючої моделі у пакеті Fuzzy Logic Toolbox MATLAB/Simulink. На відміну від існуючої моделі запропоновану модель нечіткого блоку можна реалізувати в мікроконтролері. В програмному комплексі Arduino, була здійснена апаратна реалізація нечіткого блоку максимального теплового пожежного сповіщувача з використанням мови програмування С і плати Arduino Mega 2560. Після програмування Arduino було здійснено експериментальні дослідження. Похибка результату, обчисленого Arduino не перевищила 2,5%. Час виконання одного повного циклу нечіткого блоку – 0,004сек.

Навчити учнів розв’язувати математичні задачі, зокрема геометричні, завжди було і залишається одним із найважливіших завдань навчання математики.Аналізуючи результати вступних екзаменів з математики, ми кожний раз переконуємося в тому, що більшість випускників середніх шкіл знає окремі означення, теореми, правила, але при цьому не знає загальних методів чи способів розв’язання задач, не володіє необхідними прийомами міркувань. Констатуючи недоліки в математичній підготовці абітурієнтів, слід наголосити на занадто слабких знаннях з геометрії. Значна частина абітурієнтів не розв’язує геометричну задачу і це стає тривожною традицією. Однією з причин цього, на наш погляд, є те, що в шкільній геометрії значно менше уваги приділяють навчанню учнів алгоритмам розв’язання задач, особливо задач стереометричних. Адже будь-який алгоритм завжди є конкретним вираженням у послідовності дій (операцій) деякого методу розв’язання певного типу задач. Так, багато хто з абітурієнтів не розв’язує стереометричну задачу на обчислення тому, що у них не сформована програма (алгоритм) виконання стереометричного малюнка поширеного виду фігур. Типовими є такі помилки: неправильно будують кут між прямою і площиною, лінійний кут двогранного кута, висоту похилої призми і неправильної піраміди, зображення різних видів призм (особливо похилих) і неправильних пірамід, зрізаних пірамід, тіл обертання, комбінацій просторових фігур.Учителям добре відомо, що учні вірно зображають, наприклад, висоту правильного тетраедра, проведену до основи, але часто допускають помилки, пов’язані із зображенням висоти, проведеної з вершини основи на бічну грань. Розв’язуючи задачу “У паралелепіпеді ABCDA1B1C1D1, усі грані якого рівні ромби з рівними гострими кутами при вершині А, побудуйте перпендикуляри з вершини А1 на площину АВС і з вершини D на площину АВВ1”, учні безпомилково будують висоту А1О (хоча, як правило, повністю відсутні обґрунтування), але не помічають тієї ж задачі, будуючи перпендикуляр з вершини D на площину АВВ1 (рис. 1). Рис. 1 Рис. 2 Учні легко засвоюють поняття лінійного кута двогранного кута, без особливих проблем будують лінійні кути двогранних кутів при сторонах основи правильної піраміди. Але, розв’язуючи задачy “В основі піраміди лежить ромб; всі двогранні кути при сторонах основи рівні. Побудуйте лінійні кути двогранних кутів”, майже всі абітурієнти помилково вважали, що одним із таких кутів є кут MFO; міркування проводили як і для випадку правильної чотирикутної піраміди (рис. 2). Найчастіше учні допускають помилки під час побудови лінійного кута двогранного кута при бічному ребрі піраміди.Значна кількість помилок допускається при побудові перерізів призм і пірамід заданою площиною.Приклад задачі: “У кубі ABCDA1B1C1D1 через вершину В і середини М і N ребер AD i CC1 проведена площина. Знайдіть кут, під яким ця площина нахилена до площини грані ABCD (рис. 3)”.Потрібний переріз – чотирикутник BMNZ, де K=BMDC, Z=KNDD1. Лінійним кутом двогранного кута при ребрі ВМ є кут NFC, де F =СЕМВ, Е – середина AB; так як FCBM, то і NFBM. Значна частина учнів шуканим перерізом помилково вважала трикутник ВМN. Найбільша кількість помилок пов’язана з побудовою кута NFС. Учні помилково вважали лінійним кутом двогранного кута при ребрі ВМ кут NРС або NВС. Рис. 3 Рис. 4 Розглянемо приклад ще однієї відомої задачі: “У правильному тетраедрі SABC через вершину С проведена площина, перпендикулярна до грані SAB і паралельна ребру AB. Знайдіть площу одержаного перерізу, якщо ребро тетраедра дорівнює a”. Так як тетраедр правильний, то вершина С проектується в центр правильного трикутника ABS (рис. 4). F – основа висоти тетраедра, проведеної з вершини С. Січна площина проходить через висоту СF і перетинає площину ABS по прямій А1В1, яка паралельна АВ. Шуканий переріз – трикутник А1В1С. Багато хто з учнів проводили висоти у гранях BSC і ASС і стверджували, що шуканий переріз проходить через ці висоти. Не всі учні при цьому усвідомили, що одна з двох перпендикулярних площин (площина перерізу) містить перпендикуляр до другої площини (площини ASB), не уявляли розташування цього перпендикуляра.Деякі учні не розуміють, що в прямокутному паралелепіпеді перпендикуляри до площини основи можуть належати бічним граням, а перпендикуляри до бічних граней – площині основи, що з умови перпендикулярності двох бічних граней піраміди площині основи випливає, що висотою піраміди є спільне ребро цих граней. Аналіз помилок можна продовжити.Досвід викладання геометрії в середній школі свідчить про те, що учні не можуть самостійно вибирати знання для розв’язання стереометричної задачі.У більшості випадків кожну наступну задачу учні розцінюють як абсолютно нову, не помічають того загального, що об’єднує раніше розв’язані задачі і розв’язувану задачу. Неможливо, звичайно, вказати такий загальний метод (алгоритм), за допомогою якого можна було б розв’язувати всі стереометричні задачі. Проте можна виділити певні типи задач на побудову, доведення, обчислення і дослідження, розв’язання яких базуються на застосуванні відповідних алгоритмів, часто повторюваних прийомів міркувань. Висновки, які одержуються внаслідок розв’язання цих задач, є “ключами” до розв’язання багатьох інших задач. Такі задачі є “ключовими” при складанні циклів взаємозв’язаних задач, що пронизують весь курс стереометрії.Навчаючи учнів розв’язувати стереометричні задачі, корисно не тільки повідомляти їм алгоритми розв’язання типових задач у готовому вигляді, а й так організовувати навчання, щоб учні могли самостійно відкривати відповідні алгоритми.Навчання алгоритмам повинно розглядатись не тільки як засіб ефективного навчання розв’язуванню стереометричних задач, а і як спосіб формування деяких специфічних прийомів математичної діяльності учнів (уміння відкрити загальний метод розв’язання нового типу задач, підвести задачу під відомий алгоритм, представити результати розв’язання в зручній для сприймання формі і т.д.).Навички формуються на основі осмислених знань і умінь шляхом багаторазового повторення операцій, дій, прийомів, алгоритмів, які складають предмет вивчення. А тому для формування навичок потрібна ретельно продумана система вправ і задач. В такій системі повинна бути вірно підібрана послідовність вправ з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей учнів і принципу “від простого до складного”. Слід дотримуватись доцільної різноманітності вправ і задач у системі.Підбираючи систему вправ і задач, важливо щоб вона задовольняла принципу повноти. “Система вправ задовольняє принципу повноти, якщо вона забезпечує добре засвоєння теми, яка вивчається, і дозволяє виключити можливість формування помилкових асоціацій.” [Груденов Я.И Совершенствование методики работи учителя математики. – М.: Просвещение, 1990. – C. 161]. Слід вчити учнів розв’язувати задачі окремих типів. Навчити будь-кого розв’язувати всі задачі не можна, а навчити розв’язувати задачі певних типів можна і треба. Зрозуміло, якщо ми не розв’яжемо з учнями задач якогось типу, то вони і не навчаться їх розв’язувати. Проте порушення принципу повноти системи задач відбувається і в інших випадках. Розглянемо приклад задачі.Задача. В основі прямої призми лежить ромб із стороною а. Діагональ призми дорівнює l і утворює з площиною основи кут , а з бічною гранню кут . Знайдіть об’єм призми (рис. 5). Рис.5 Помилкові розв’язання даної задачі пояснюються неправильною побудовою кута між діагоналлю призми і бічною гранню.Причиною цього є порушення принципу повноти системи вправ і задач. Як правило, в ній є задачі, при розв’язанні яких доводилось будувати кути між прямою і площиною за відомим алгоритмом, якщо пряма розташовувалась “зверху” над площиною, і не зустрічались випадки, коли пряма розташована була б “ліворуч” чи “праворуч” від площини.З аналогічною ситуацією ми маємо справу під час розв’язування задач на побудову лінійного кута двогранного кута. Якщо кожний раз пропонувати учням задачі на піраміди, в яких вимагається будувати лінійні кути двогранних кутів при сторонах основи піраміди, то учні виявляються безпорадними під час побудови лінійного кута двогранного кута при бічному ребрі піраміди (не вміють застосовувати відомий алгоритм в іншій ситуації розташування просторових об’єктів).Звикаючи до одного розташування фігур, учні не впізнають їх в дещо незвичному розміщенні. Отже, підбираючи систему вправ і задач, необхідно передбачати всі можливі ситуації розташування фігур на площині і в просторі, зміну їх форм і позначень.Стереометричні задачі мають свої специфічні особливості: просторові фігури не можна зобразити на малюнку без спотворень, і в цьому полягав складність сприймання та розв’язування стереометричної задачі. У зв’язку з цим учні натрапляють на такі труднощі: по-перше, необхідно уміти правильно зобразити просторову фігуру, врахувавши її властивості і властивості паралельної проекції; по-друге, необхідно уміти правильно уявити просторову фігуру за її умовним зображенням,Аналіз задачного матеріалу курсу геометрії 10–11 класів показав, що більшість задач на обчислення, доведення і дослідження сполучаються із задачами на побудову. Отже, основою методики навчання розв’язуванню стереометричних задач є, перш за все, навчання розв’язуванню задач на побудову. Розв’язуванням задачі на побудову розпочинається розв’язування будь-якої стереометричної задачі. Озброєння учнів алгоритмами розв’язання основних типів задач на побудову є запорукою успішного розв’язання стереометричних задач.

У статті порушено проблему кореляції формальної і семантичної структур дериватів. Дослідження здійснено на прикладі прикметників, дериватів із коренем -гор- (-гір-, -гур-), які входять до складу словотвірного гнізда з вершиною гора ‘гора’, ‘верхня частина’ і репрезентують семантичну опозицію ‘верx’ ↔ ‘низ’.Корпус прикметників із коренем -гор- (-гір-, -гур-) формує понад 60 одиниць, які описують орієнтацію об’єктів у просторі, окреслюють просторову кваліфікацію об’єкта та моделюють си-стему координат мовної (а радше діалектної) картини світу. Детально проаналізовано семантику прикметників першого та другого ступенів деривації (гíрний / гóрний, горáвий, горúстий, горíшний, гірськúй, гóряний, горíський тощо); префіксально-суфіксальних форм (згíрний, згірнúстий, загíрний, нагíрний, пагористий та ін.) та композитів (крутогóрий, плоскогíрний, простогíрний тощо). Семан-тичну структуру прикметників проаналізовано в межах двох семантичних субкомплексів, а саме: ‘верхня / нижня частина об’єкта’ та ‘верхня / нижня межа’. Значення прикметників структурова-но єрархічно. Усі значення (компоненти семантичної структури) ілюструють приклади, засвідчені в говірках української мови. Зафіксовані значення представляють різні аспекти життя українців.Проаналізовані мовні одиниці відтворюють діалектні особливості, зокрема семантичні, харак-терні для говорів південно-західного наріччя української мови. Джерелами дослідження слугували історичні та регіональні словники (Є. Желехівський, С. Недільський, П. Білецький-Носенко, Д. Яворницький, Б. Грінченко та ін.), а також діалектні тексти та лінгвістичні атласи. Семантичні зміни, виявлені на підставі аналізу історичних джерел і пам’яток української мови від ХІ ст., зафік-совано на різних історичних етапах. Це дало змогу не тільки окреслити особливості діалектної кар-тини світу діалектоносіїв, відмінності у їхньому світогляді, знаннях та колективному досвіді, а й репрезентувати особливості діалектної номінації, деривації та семантики.Діалектні відомості подано в семи порівняльних таблицях, які фіксують деривацію та семантику аналізованих лексем, а також семантичні зміни прикметників гíрськúй / гóрський, горíшний. Задоку-ментовано найдавніші фіксації дериватів від ХІ ст. та семантичну еволюцію слів. Аналіз формальних і семантичних структур дериватів підтвердив, що семантика базового слова є основою для форму-вання семантики дериватів.This paper deals with the problem of correlation between the formal and semantic structure of derivatives. The paper suggests examples of derivative of the root -гор- (-гір-, -гур-) and represents the semantic opposition ‘top’ ↔ ‘bottom’ – fragments of the derivative clusters of the base words of the opposition гора ‘mountain’, ‘top’.The corpus of adjectives with the root -гор- (-гір-, -гур-) amounts to more than 60 units. It describes the orientation of objects in the space as well as identifies the spatial qualification of an object and models the coordinate system of the linguistic (resp. dialectal) worldview. The author scrutinizes the semantics of the adjectives: unprefixed derivatives of the 1st and 2nd degrees of derivation (гíрний / гóрний, горáвий, горúстий, горíшний, гірськúй, гóряний, горíський, etc.); prefixal-suffixal formations (згíрний, згірнúстий, загíрний, нагíрний, пагористий, etc.), and compounds (крутогóрий, плоскогíрний, простогíрний, etc.). The semantic structure of adjectives is analyzed within two semantic subcomplexes: ‘the top of the object’ and ‘high / low limit’. The subcomplexes unite the meanings of the adjectives, which are structured hierarchically. All meanings (components of the semantic structure) are illustrated by examples of dialectal speech. These meanings represent different aspects of the Ukrainians’ life.The analysed units represent semantic and typical features for the south-western dialects of the Ukrainian language. The sources of the study are historical and regional dictionaries (by Ye. Zhelekhivskyi, S. Nedilskyi, P. Biletskyi-Nosenko, D. Yavornytskyi, B. Hrinchenko, etc.) and texts as well as linguistic atlases. Semantic changes, as based on the analysis of historical sources and manuscripts of the Ukrainian language from the 11th century, were recorded at different historical stages. It is possible to identify the specific features of the perception of the world and differences in the worldview of dialect speakers, their knowledge, and collective experience, and represent the specific features of dialect nomination, derivation, and semantics.The dialectal data provided in the 7 comparative tables of the lexeme’s derivation and semantics, and what is more, semantic changes of the adjectives гíрськúй / гóрський and горíшний. The oldest fixations of derivatives from the 11th century and the semantic evolution of the words are documented. The analysis of the formal and semantic structures of derivatives proved that the semantics of the base word is the basis for the formation of the semantics of derivatives.

При розробці інтенсивних технологій навчання актуальною є проблема дидактичної обробки первинного інформаційного матеріалу з метою збільшення продуктивності процесів пам’яті: швидкості, об’єму, точності запам’ятовування та відтворення, стійкості запам’ятовування тощо. Аналіз даних, представлених в [1–3, 13, 14] дозволив визначити такі способи дидактичної обробки первинного інформаційного матеріалу (рис. 1):групування – виділення в навчальному матеріалі груп по різним видам ознак;опорні пункти – будь-які лаконічні пункти в навчальному матеріалі (заголовки, позначки, графічний матеріал, приклади, числові дані тощо), які виділяються або візуально, або по суті із загального матеріалу і можуть бути опорою для більш широкого змісту;мнемічний план – сукупність опорних пунктів визначеного фрагменту навчального матеріалу;класифікація – розподіл навчальної інформації на класи, підкласи, групи і т. п. на основі загальних ознак класифікації;структурування – визначення внутрішньої побудови навчального матеріалу;систематизація – визначення певного порядку і зв’язків між частинами цілого;схематизація – спрощене, в основних рисах, подання навчальної інформації;аналогії – встановлення спільних логічних відношень між елементами різної природи;перекодування – перетворення інформації на основі семантичних та інших видах ознак – вербалізація, подання інформації в образній формі тощо;добудова навчального матеріалу з боку суб’єкту навчання;серіаційна організація навчального матеріалу – визначення послідовностей в навчальному матеріалі – по просторовим, часовим, енергетичним та іншим характеристикам; Рис. 1. Шляхи інтенсифікації мнемічних процесів навчальної діяльності студентів в технологіях вивчення інженерних дисциплінасоціації – встановлення зв’язків за подібністю, протилежністю чи суміжністю;свідоме та несвідоме повторювання навчального матеріалу.Визначимо конкретну реалізацію способів дидактичної обробки навчального матеріалу для змісту інтенсивних технологій вивчення інженерних дисциплін.В навчальному матеріалі інженерних дисциплін для об’єктів, процесів та явищ можна виділити такі основні змістовні групи:призначення та використання (R);склад, побудова, конструкція (S);принципи та механізми дії та функціонування (D);параметри та характеристики (H).Не дивлячись на різноманітний характер інженерних дисциплін, все інформаційне поле їх навчального матеріалу визначається одними і тими матеріальними об’єктами та процесами і достатньо повно охоплюється наведеним переліком змістовних груп.Використання змістовних груп А.А.Смирнов [3] вважав найбільш відповідним розумовим процесам запам’ятовування способом. Використання в якості змістовних опорних пунктів назв змістовних груп дозволяє здійснювати узагальнення та ранжування навчальної інформації вже при першому знайомстві з нею. Це не потребує в подальшому перебудови структури інформації, що скорочує витрати часу. Крім того, сукупність таких змістових опорних пунктів дозволяє скласти план навчального матеріалу.Класифікація, структурування та систематизація є різновидностями складних ієрархічних групувань. Загальною особливістю цих процесів є утворення завдяки операції узагальнення (агрегації) даних складних інформаційних одиниць. Але слід підкреслити, що властивості цих складних інформаційних одиниць будуть різними і визначатися способом їх утворення [1, 2, 4]. Так, при класифікації йде утворення складних інформаційних одиниць по відомим загальним ознакам (критеріям класифікації).При структуруванні визначаються структури (або оперативні одиниці пам’яті) одиниці і встановлюються зв’язки між ними. Незважаючи на різні об’єми структурних одиниць, у них є загальна властивість бути миттєвими, симультанними образами [5, 6].Для інтенсивних технологій навчання створення симультанних образів є одним із засобів зменшення витрат навчального часу. Швидкісне утворення з інформаційних елементів симультанного образу можливе за виконання таких умов [4]:забезпечення одночасного надходження в оперативну пам’ять тих елементів, з яких повинен формуватись симультанний образ;інформаційні елементи, з яких формується образ повинні мати таку внутрішню структуру, яка подібна одній із вже сформованих структур в довгостроковій пам’яті людини.Для інтенсивних технологій вивчення інженерних дисциплін пропонується метод швидкісного формування симультанних образів матеріальних об’єктів, процесів та явищ на основі використання інтегративно-логічних моделей [7].Одночасне подання основних інформаційних ознак об’єкту та логічна впорядкованість цих ознак в інтегративно-логічних моделях забезпечують виконання основних вимог швидкісного утворення симультанного образу.В інтегративно-логічних моделях процес структурування інформації переходить далі в процес систематизації: виділення складових компонентів та їх упорядкування.Наступним способом інтенсифікації мнемічної діяльності студентів в технологіях вивчення інженерних дисциплін є використання для дидактичної підготовки навчальної інформації схематизації. Схема являє собою відображення об’єкту, процесу чи явища в основних, суттєвих рисах.Поняття “схема” є одним із фундаментальних понять в сучасних теоріях пам’яті [8-10].Ф. Бартлетт [8] вважав, що людина запам’ятовує не конкретні об’єкти, а їх схеми. Схемами можна ефективно відображати не тільки образну, декларативну інформацію, а й процедурну (процесуальну). Схеми традиційно широко використовуються для представлення декларативної навчальної інформації інженерних дисциплін. Але представлення процедурної інформації, яка описує різні види діяльності інженера-конструктора та інженера-технолога, в технологіях вивчення інженерних дисциплін у вигляді схем або моделей діяльності практично не використовується. Ця обставина стала причиною розробки імітаційних моделей діяльності спеціаліста для репрезентації в змісті інтенсивних технологій вивчення інженерних дисциплін процедурних знань. Згідно з системним принципом поліізоморфізму імітаційні моделі діяльності спеціаліста повинні з однієї сторони відображати структуру професійної діяльності інженера, а з другої – онтогенез людини.Для інтенсивних технологій навчання основу імітаційних моделей діяльності спеціаліста повинна складати наступна структура навчальних дій (НД):НД = М + Ц + ОД + ВД + КД + КОР,де М – мотиваційний компонент дії;Ц – цільовий компонент дії;ОД – орієнтувальна частина дії;ВД – виконавча частина дії;КД – контрольна частина дії;КОР – коригуюча частина дії.Проведені дослідження показали, що органічне включення в структуру навчальних дій мотиваційного та цільового компоненту зменшує витрати навчального часу на формування дії в 1,3-2,5 рази.Внутрішні психологічні процеси сприйняття та обробки інформації людиною пов’язані з багаточисельними процесами її перекодування [11]. В основі перекодувань лежить послідовна зміна функціонувань процедурного та декларативного механізмів сприйняття та обробки інформації. Врахування цього явища дозволяє зробити вважливий висновок: зовнішні перекодування навчальної інформації повинні бути ізоморфними внутрішнім психологічним механізмом її сприйняття та обробки.Так, вербалізація навчальної інформації, яка пов’язана з ініціюванням процедурного механізму повинна чергуватись з образним поданням об’єктів, яке ініціює декларативний механізм.Окрему групу складають такі дидактичні засоби, як самостійна добудова суб’єктами навчання навчальної інформації [2]. Активізація пізнавальних психологічних процесів при добудові навчального матеріалу викликає його більш інтенсивне запам’ятовування. Основу цієї активізації складає мотиваційний ефект незакінченої дії Зейгарник [12].Одним з ефективних засобів запам’ятовування навчальної інформації є її серіація – впорядковане розташування за розміром, за часом, за ефективністю тощо [13,14]. Ефективність використання серіації навчальної інформації визначають, мабуть, механізми антиципації та позитивної інформаційної інтерференції: у впорядкованій інформації легше встановлюються закономірності і на основі цього робиться прогноз на появу нової інформації, яка вже є очікуваною.Ж. Піаже писав: “Серіація є первинною реальністю, будь-яке асиметричне відношення до неї є лише тимчасово абстрагований елемент”. Продовжуючи думку Ж. Піаже, можна сказати, що цей “тимчасово абстрагований елемент” наступним кроком стане на своє чільне місце в стрункому ряду даних. Використання серіації даних в навчальній інформації дозволяє підвищити інтенсивність її засвоєння в технологіях навчання.Наступний засіб дидактичної підготовки навчальної інформації є використання аналогій та асоціацій. Аналогами будемо називати подібні у певному відношенні об’єкти, предмети, явища або поняття, які в цілому суттєво відрізняються. Використання аналогій є потужним фактором зменшення кількості інформації, яку необхідно запам’ятовувати. Об’єктивною основою аналогій є однакові логічні відношення між об’єктами різної природи. В цьому разі також спрацьовують механізми антиципації та переносу, які забезпечують інтенсифікацію мнемічної діяльності. Якщо встановлення аналогій потребує проникнення в глибини логічної структури побудови навчальної інформації, то асоціації визначають об’єднання речей по зовнішнім ознакам – схожості, сусідству в просторі або часі тощо. Якщо аналогії встановлюють довгострокові зв’язки, то асоціації – тимчасові. Але це не зменшує важливу роль асоціацій при запам’ятовуванні навчальної інформації.Повторювання є традиційним дидактичним засобом запам’ятовування навчального матеріалу. Прислів’я, яке стало класикою дидактики: “Повторення – мати навчання”, виявилось лише першою частиною його повної версії. В [15] проводиться повний варіант цього прислів’я, який любив повторювати відомий вчений-психолог П.І. Зінченко: “Повторення – мати навчання, але прибіжище дурнів”. Сьогоднішня актуальність повної версії прислів’я полягає в тому, що канонізований дидактиками скорочений його варіант і став тим благодатним чорноземом, на якому виростає такий розкішний будяк на ниві освіти, як зубріння. Але це зовсім не означає, що повторювання навчальної інформації необхідно повністю зняти з порядку денного. Зовсім ні, тому, що повторювання забезпечує циркуляцію інформації, яка так важлива в початковий період мнемічної діяльності. Важливим при організації повторювання навчальної інформації є залучення інших форм мнемічної діяльності та ініціювання розумової діяльності.Приведений аналіз дозволяє зробити висновок про необхідність використання в інтенсивних технологіях вивчення інженерних дисциплін всього комплексу засобів дидактичної підготовки первинного інформаційного матеріалу.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.

У статті проаналізовано сучасний стан інноваційних технологій виробництва комбікормової продукції та перспективи розвитку тваринництва та птахівництва в умовах фермерських господарств України. Одним із напрямків інтенсивного розвитку тваринництва та птахівництва є ефективне виробництво комбікормової продукції із застосуванням енергоефективних технологій та засобів ресурсозбереження. Впровадження інноваційних технологій та модернізація підприємств комбікормової промисловості України дозволяють розширити асортимент високоякісної готової продукції підвищеної продуктивної дії. Для ефективного застосування інноваційних технологій в умовах фермерських господарств і за практичним досвідом роботи відомих виробників-фірм Західної Європи передбачено виробництво пересувних малогабаритних комбікормових агрегатів, устаткування. Встановлено, що модернізація конструктивних елементів об’єктів, які поєднують декілька процесів, операцій у машинах, сприяє зменшенню характеристик металоємності й енергоємності. За рахунок поєднання основних і допоміжних операцій досягається зменшення загальної маси конструкцій комбікормових агрегатів, питомих витрат енергії, спрощення монтажних і налагоджувальних робіт та покращення технічного обслуговування обладнання. Комплектність обладнання агрегатів дозволяє швидко регулювати способи контролю якості продукції і застосовувати заходи щодо підвищення якісних показників готової продукції. За аналізом досвіду роботи фахівців у проектних розробках варіантів побудови схем технологічних процесів підготовки та виробництва комбікормової продукції розроблено структурні схеми зв’язку технологічних процесів та обладнання на пересувних комбікормових агрегатах. Застосування технологічних процесів підготовки сировини та виробництва продукції максимально враховує потреби замовника за адресними комбікормами для сільськогосподарських тварин. Виробництво комбікормової продукції на пересувних комбікормових агрегатах здійснюють на відкритому просторі та у закритому просторі, що потребує додаткової розробки вимог охорони праці, правил пожежної безпеки, оскільки у господарствах зберігається велика кількість горючої рослинної сировини та продуктів її переробки. Інноваційні технічні рішення за проектними, конструкторськими розробками розширюють сфери використання установки для переробки рослинних кормів і зернофуражу різної вологості, забезпечують стабільну пневмоподачу, знижують енергоємності в 1,5…2 рази, підвищують ефективність змішування компонентів до 85…98%.