Academic literature on the topic 'Травми голови'

Вступ. Травми продовжують залишатися найпоширенішою причиною смертності в цілому світі. У структурі бойової травми тупі й проникні ушкодження грудної клітки і живота займають третє місце, поступаючись пораненням кінцівок та голови. Мета дослідження – зʼясувати характер порушення жовчоутворювальної функції печінки за умов поєднаної травми живота і грудної клітки щурів у ранній період травматичної хвороби та оцінити ефективність його корекції тіотриазоліном. Методи дослідження. Експерименти проведено на 86-ти нелінійних білих щурах-самцях масою 200–220 г, яких поділили на пʼять груп: контрольну та чотири дослідних. Травми наносили за умов тіопентал-нат­рієвого наркозу в дозі 40 мг/кг маси тварини. До контрольної групи ввійшли інтактні тварини, яких тільки вводили в наркоз. У 1-й дослідній групі щурам моделювали травму грудної клітки, у 2-й – тупу травму живота, в 3-й – ці травми поєднували, в 4-й – тваринам з поєднаною травмою внутрішньочеревно вводили тіотриазолін у дозі 9,1 мг·кг-1. Через 1, 3 і 7 діб після нанесення травм за умов тіопентал-натрієвого наркозу в щурів катетеризували загальну жовчну протоку та протягом 60 хв збирали жовч, в якій визначали концентрацію сумарних жовчних кислот і холестеролу, розраховували холато-холестероловий коефіцієнт. Результати й обговорення. При нанесенні ізольованих травм грудної клітки, живота та їх поєднанні суттєво порушувалась жовчоутворювальна функція печінки, що проявлялось зниженням синтезу холатів і зростанням холато-холестеролового коефіцієнта. За тяжкістю розвитку печінкової дисфункції їх можна розподілити так: ізольована травма грудної клітки←ізольована травма живота←поєднана травма. Унаслідок виявлених порушень істотно підвищувався холато-холестероловий коефіцієнт, який домінував за умов ізольованої травми живота та поєднаної травми. Зміщення балансу в бік накопичення холестеролу посилювало літогенні властивості жовчі. Семиденне застосування тіотриазоліну в групі тварин з поєднаною травмою сприяло істотному збільшенню вмісту в жовчі сумарних жовчних кислот, зростанню холато-холестеролового коефіцієнта, не впливало на концентрацію холестеролу в жовчі. Висновки. Поєднана травма живота і грудної клітки сприяє більшому зниженню функціональної спроможності печінки порівняно з ізольованими ураженнями. В його основі лежить пригнічення синтетичних процесів у мікросомальній системі гепатоцитів. Тіотриазолін здатен знизити негативний вплив патогенних чинників травми на функціональну спроможність гепатоцитів, що слід враховувати в комплексній інтенсивній терапії поєднаної травми живота і грудної клітки.

Резюме. Установлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень – найчастіша причина для проведення судово-медичної експертизи (СМЕ) живої особи (постраждалого, підозрюваного, обвинуваченого, свідка тощо), яка займає перше місце і становить понад 80 % усієї роботи експерта. Інтерпретація ушкоджень в рамках судово-медичної експертизи обмежена через недоліки в оцінці й описі у медичній документаціії усіх травм, отриманих постраждалим. Мета долсідження – вивчити частоту і причини невстановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень під час первинних судово-медичних експертиз постраждалих при дорожньо-транспортних пригодах із механічними травмами нижніх кінцівок. Матеріали і методи. Ретроспективно проаналізовано та описано статистику даних 170 первинних судово-медичних експертиз постраждалих з автотравмою та механічним ушкодженням нижніх кінцівок. Результати. Результати аналізу судово-медичних експертиз виявили переважання пішохідної травми (135; 79,4 %). Автотравма за характером ушкоджень призводила до утворення здебільшого політравми (93,5 %) з поєднаними ушкодженнями (72,9 %). Ізольовані переломи довгих кісток нижніх кінцівок діагностовано в основному під час пішохідної травми (10; 5,9 %) при невеликій швидкості руху автомобіля. В аналізованих експертизах тяжкі тілесні ушкодження встановлено у 18,2 %; тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості – у 81,2 %; легкі тілесні ушкодження – у 97,1% випадків. Ступінь тяжкості одного або декількох тілесних ушкоджень різного характеру не був встановлений у 41,8 % при первинній судово-медичній експертизі: в 7,1% випадків із відкритими переломами довгих кісток нижніх кінцівок; у 19,4 % – із закритими переломами і/або вивихами кісток різних сегментів опорно-рухової системи; в 4,7 % – із закритою черепно-мозковою травмою, струсом головного мозку середнього ступеня; у 10,6 % – забоями м’яких тканин ділянки голови, а також передньої черевної стінки. Висновки. Причини невстановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень: відсутність (19,4 %) і низька якість (1,2 %) рентгенограм; відсутність у медичній документації об’єктивних (4,7 %) і відповідних даних в історії хвороби (10,6 %), що підтверджують діагноз. Неможливість проведення експертної оцінки травм за даними медичної документації супроводжувалася зниженням ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у висновках первинної СМЕ від тяжких до середньої тяжкості в 12 (7,1%), від середньої тяжкості до легких – у 6 (3,5%) випадках.

Робиться спроба дослідити групу як цілісний суб’єкт і виявити характеристики її захисної поведінки у випадку колективної травми. Авторська концепція підтверджується висновками інших теорій, зокрема теорії самоорганізованої критичності, про неминучість великих міжгрупових конфліктів. Наголошується, що кожна група незалежно від її чисельності прагне захищати від руйнування систему своїх групових цінностей і свою картину світу. Зрозуміло, що колективна травма створює загрозу цінностям групи, адже вони можуть бути зруйновані. Зазначається, що для зменшення травматичної дії група використовує низку захисних механізмів, проте більшість із них не сприяє зціленню від травми, а лише консервує проблему і стає причиною відновлення травми в наступних поколіннях. Цим пояснюється феномен міжпоколінної передачі травматичного досвіду. Розглядаються головні закономірності перебігу колективної травматизації, реагування на колективну травму та опрацювання її наслідків. Обстоюється думка про взаємодію колективних травм між групами різної величини: травма більшої групи стає травмою для менших груп, що входять до її складу, хоча це не завжди усвідомлюється. Зауважено, що досить часто це відбувається у формі паралельних процесів. Звертається увага на те, що травми меншої групи не завжди передаються більшій – на заваді їх поширенню стають захисні механізми. Робиться висновок, що в міжгрупових конфліктах травми отримують обидві сторони – і жертва, і агресор, тож продуктивне розв’язання цих проблем можливе лише за умови подолання наслідків травматизації з обох боків. Наводяться приклади ефективних соціально-психологічних засобів для опрацювання наслідків колективних травм. Зокрема, серед захисних механізмів, які використовує група в умовах колективної травми, механізм сублімації є найбільш продуктивним засобом групового зцілення. Інші захисні механізми дають змогу зменшити силу травматичних переживань, але в майбутньому можуть бути джерелом нових конфліктів і пов’язаних із ними колективних травм.

Проаналізовано матеріали офіційної статистики та експертних висновків стосовно безповоротних та санітарних втрат серед військовослужбовців та мирного населення, визначені організаційні та методологічні основи удосконалення спільної діяльності медичної служби Збройних сил України (ЗСУ) з формуваннями Служби медицини катастроф і Служби швидкої медичної допомоги та волонтерів у наданні екстреної медичної допомоги (ЕМД) пораненим у зоні бойових дій. Згідно з офіційною статистикою, співвідношення кількості вбитих українських бійців до поранених у зоні бойових дій становить 1 : 3,8. Серед поранень найбільше зустрічаються травми кінцівок — 62,6 % та травми голови — 37,4 %. До шпиталів надходять військовослужбовці та цивільні особи, поранення яких більше ніж у 60 % є осколковими. Ще близько 30 % — це вогнепальні поранення, решта — опіки від застосування бойових засобів. Найбільше ушкоджуються кінцівки — близько 57 % поранень, серед них 39 % — поранення ніг. Близько 80 % військовослужбовців і цивільного населення в зоні бойових дій мають психолого-психічні порушення — від бойової втоми до гострих психічних травм. Значна частина військовослужбовців потрапила до зони бойових дій, не знаючи елементарних правил та не маючи навичок надання першої медичної допомоги. Досвід надання ЕМД пораненим військовослужбовцям і цивільному населенню зони бойових дій доводить велику залежність конкретних форм організації лікувально-евакуаційного забезпечення від бойової, тилової та медичної обстановки, достатньої кількості підготовленого кваліфікованого медичного персоналу, забезпеченості медичним, санітарно-господарським та спеціальним майном, медичним броньованим автотранспортом і авіаційним транспортом. У наш час, за стандартами НАТО, кожен боєць ЗСУ повинен бути навчений першої невідкладної медичної допомоги і зобов’язаний вміти надавати її. У кожному військовому підрозділі мають бути підготовлені декілька бійців-парамедиків, які вміють надати більш кваліфіковану і в більшому обсязі першу невідкладну медичну допомогу, що дозволяє підтримати пораненому життєво важливі функції організму до прибуття військових медиків та евакуації до шпиталю.

Актуальность. Как показали исследования, активно применяемые при тяжелой травме головы, внутричерепном кровотечении и идиопатической внутричерепной гипертензии методы КТ, МРТ и ультразвукового исследования (УЗИ) показали тесную связь между диаметром зрительного нерва и повышением внутричерепного давления. При закрытой травме глаза данные исследования проводились в единичных случаях. Цель. Оценить эффективность УЗИ для исследования состояния зрительного нерва у пациентов после закрытой травмы глаза. Материал и методы. Обследовано 134 пациента с закрытой (контузионной) травмой глаза через 3,14±0,23 дня после травмы. Обследования травмированного и парного глаза проводили на ультразвуковом В-скане HiScan фирмы Opticon (Италия). Использовали датчик с частотой 12,5 МГц. Измерение диаметра зрительного нерва проводили в ретробульбарном отделе в 3 мм от склеры. Результаты. На травмированном глазу, по сравнению с парным глазом, по данным УЗИ отмечается статистически достоверное (р <0,01) увеличение диаметра зрительного нерва в ретробульбарном отделе. Механизм подобного увеличения диаметра зрительного нерва до конца не ясен. Выводы. В ранний период после закрытой травмы глаза отмечается увеличение диаметра зрительного нерва, измеренное в ретробульбарном отделе с помощью УЗИ.

У представленій роботі актуалізується увага на важливості профілактики травматизму під час занять фізичною культурою студентів морських ЗВО, адже специфіка роботи на морському транспорті вимагає значної фізичної підготовки і також часто має подібні травмонебезпечні наслідки. Виділені найчастіші види травм, причини травматизму під час занять спортом, вироблені рекомендації щодо попередження травматизму студентів. Стисло розглянуті поняття того чи іншого виду травм та викладена їх основна характеристика та причини виникнення, описані ситуації щодо їх усунення. Заняття фізичною культурою належать до активних видів людської діяльності й можуть супроводжуватися травматизмом. Так, як з точки зору того, де відбуваються травми, найбільш поширеними ділянками є коліно і гомілка, за ними йдуть лікоть і передпліччя, зап'ястя, рука і голова. Більшість травм викликані невдалим падінням, контактом з іншою людиною чи перешкодою і, звісно, перенапруженням (включаючи травми, викликані напруженими або повторюваними рухами). Окремі спортсмени і викладачі вважають, що травмипри заняттях спортом неминучі. Аналіз причин травматизму показує, щопри дотриманні всіх вимог і правил занять фізичними вправамиі спортом, проблема травматизму мінімізується. У попередженні травматизму повинні активно брати участь не тільки тренери і викладачі,але і самі студенти. В роботі висвітлені також власні класифікації причин спортивного травматизму та розкрито їх сутність (причини, які пов’язані з професійною та особистісною характеристикою викладача; недостатня сформованість життєво важливих рухових вмінь і навичок студентів, що мають запобігти травматизму та ін.)Таким чином, результати проведеного дослідження дозволили визначити основні види та причини травматизму під час занять фізичною культурою. Кожен викладач фізичної культури повинен прикладати усі зусилля для усунення виділених причин отримання студентами травм. Аналіз наукових підходів дозволив виділити основні методи та засоби запобігання та профілактики спортивного травматизму, узагальнити основні рекомендації. Наголошено на тому, що отриманні під час навчання у ЗВО навички щодо запобігання спортивних травм стануть у нагоді при подальшій роботі на морському транспорті. Ключові слова: травма, травматизм під час занять фізичною культурою та спортом, причини спортивного травматизму, рекомендації з профілактики спортивного травматизму, студенти морських ЗВО.

Резюме. На сьогодні частота опікових травм у розвинутих країнах світу сягає 1:1 тис. населення. Так, за даними Американської опікової асоціації щорічно майже 200 тис. людей отримують опіки, половині з них необхідна госпіталізація, а приблизно у 5 тис. пацієнтів опікова травма закінчується летально. При опіковій травмі залишається актуальною проблема відновлення цілості шкірного покриву при глибоких та великих за площею опіках. Протягом тривалого часу лікарі-комбустіологи різних країн світу запропонували різні методи аутодермопластики, а для тимчасового закриття опікових ран – синтетичні замінники шкіри, дермальні еквіваленти, ксенотрансплантати. Однак незважаючи на досягнуті успіхи у лікуванні опікових ран, розробляються нові підходи з використанням ксенотрансплантатів із насиченням їх нанокристалами срібла. Мета дослідження – вивчити вплив використаних ксенотрансплантатів, насичених нанокристалами срібла, на перебіг ранового процесу в пацієнтів з опіковими ранами різного ступеня тяжкості та площі ураження. Матеріали і методи. В основу роботи покладено результати аналізу лікування 155 хворих із опіковими травмами, які перебували на стаціонарному лікуванні в Центрі термічної травми та пластичної хірургії комунального некомерційного підприємства «8 міська клінічна лікарня м. Львова» з 2017 до 2021 р. Протягом дослідження пацієнти отримували адекватну стаціонарну допомогу, під час лікування застосовували операційні та консервативні методи. Після виписки із стаціонару здійснювалися динамічні спостереження за ними протягом 6 місяців. В обстеженні пацієнтів використовували лабораторні клінічні та біохімічні, мікробіологічні та морфологічні методи дослідження. Для діагностики глибини дермальних опіків застосовували дистанційний безконтактний метод термографії при допомозі медичного тепловізора ULIRVIZION T1-120. Результати. Серед пацієнтів з опіковою травмою чоловіків було 102 (66 %), з них у віці 20–59 років 84 пацієнти (54 %), жінок – 53 особи (34 %), з них 118 пацієнток у віці 20–50 років (76 %). Найстарший пацієнт був у групі жінок у віці 90 років (0,64 %). З числа госпіталізованих у Центр термічної травми та пластичної хірургії 41 особу (26 %) направили з хірургічних відділень ЦРЛ, 19 пацієнтів (12 %) – із хірургічних відділень інших лікувальних закладів, 58 (38 %) – госпіталізовані каретою екстреної допомоги, а 37 осіб (24 %) самостійно звернулись у приймальне відділення. За локалізацією опікові рани діагностовано на стопах у 5 пацієнтів (3,72 %), на тулубі – в 12 (7,7 %), на плечовому поясі, верхній кінцівці (кінцівках) – у 14 (9,0 3 %), на зап’ясті, кисті (кистях) – в 15 (9,7 %), на голові (шиї) – у 20 пацієнтів (12,9 %), на кульшових суглобах, стегнах та гомілках – в 37 (23,9 %), на декількох частинах тіла – у 52 (33,55 %). За глибиною ураження опікових ран найбільше пацієнтів спостерігали з ІІАВ ступенем у 57 осіб (36,8 %), серед яких переважали чоловіки у віці 20–59 років – 40 (25,8 %). У 40 осіб (25,8 %) спостерігали І–ІІА ступені ураження, серед яких переважали особи працездатного віку (20–59 років) – 33 (21,3 %), 36 (23,2 %) із ІІВ–ІІІ ступенями ураження, а у 22 пацієнтів (14,2 %) – тяжкий ступінь ураження. За площею опікової поверхні частіше спостерігали малі (до 10 %) – у 111 пацієнтів (71,6 %), серед яких було 83 пацієнти (53,6 %) у віці 20–59 років, помірні (11–39 %) – у 33 (21,3 %), поширені (40 % і більше ураження) – в 11 (7,1%). Висновки. Найчастіше з опіковою травмою на стаціонарному лікуванні перебували чоловіки та жінки у віці 20–59 років, працездатного віку – 118 пацієнтів (76 %). У комплексному лікуванні дермальних опіків І–ІІА, ІІ–ІІІ ступенів тяжкості з площами уражень до 10; 10–29; 30–49 % рекомендовано використовувати клапті ксенотрансплантатів, насичені нанокристалами срібла, що значно скорочує середню тривалість лікування хворих у стаціонарі.

Черепно-мозкова травма (ЧМТ) характеризується цілим рядом патологічних реакцій у паренхімі мозку, які залежать від тяжкості травми і мають довготривалий перебіг, що може призводити до розвитку неврологічних порушень та інвалідності, серед яких важливу роль відіграють запальні процеси, які реалізуються як мікрогліальними та гліально-макрофагальними клітинами головного мозку, так і з допомогою нейтрофілів, моноцитів та лімфоцитів крові. У той же час ще недостатньо вивчений розвиток цих патологічних імунозапальних реакцій в окремих важливих структурах головного мозку. Мета – вивчення особливостей стану запалення на 5-ту добу після легкої ЧМТ у щурів, а саме визначення кількості та активності прозапальних клітин і рівня набряку в кірковій, гіпокампальній і таламічній ділянках мозку. Матеріал і методи. В роботі використані експериментальні тварини – аутбредні статевозрілі щури різної статі вагою 120–160 г (розведення віварію ДУ «ІНХ НАМН»). Усі роботи з експериментальними тваринами проводили з дотриманням законодавчих норм та вимог Закону України № 3447 IV «Про захист тварин від жорстокого поводження», «Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для дослідних та інших наукових цілей» (Страсбург, 1986), з урахуванням принципів біоетики та норм біологічної безпеки. Тварин утримували у стандартних умовах акредитованого віварію, евтаназію проводили під ефірним наркозом. Черепно-мозкову травму в щурів моделювали згідно з рекомендаціями Романова Г. А. та ін. (2015) шляхом скидання вантажу (масою 100 г) з висоти 120 см на голову наркотизованих щурів. Отримання клітин головного мозку щурів із певних часток мозку проводили методом ферментної дисоціації 0,4 % розчином трипсину. Оксид азоту визначали за допомогою реактиву Грісса. Набряк певних структур мозку визначали за вмістом води в тканині мозку до і після 48-годинного висушування. Результати. Після легкої ЧМТ у щурів виникають запальні реакції в кіркових та підкіркових ділянках головного мозку, які проявляються на 5-ту добу після травми збільшенням кількості прозапальних клітин у досліджуваних частках мозку, підвищеною продукцією оксиду азоту та розвитком набряку мозку. В гіпокампальній і таламічній ділянках мозку прояви запалення значно більші, ніж у кіркових структурах головного мозку. Висновок. Прояви запалення на 5-ту добу після легкої ЧМТ у різних ділянках мозку вказують на те, що ця травма супроводжується значними порушеннями, які потребують проведення відповідного лікування.

В статье представлены основные диагностические и лечебные мероприятия при черепно-мозговой травме (ЧМТ) у детей, изложенные во втором издании рекомендаций «Guidelines for the Acute Medical Management of Severe Traumatic Brain Injury in Infants, Children, and Adolescents», опубликованных в журнале Pediatric Critical Care Medicine (2012, Vol. 13, № 1). Данные рекомендации включают в себя ряд разделов: показания к мониторингу внутричерепного давления, значения внутричерепного давления, требующие лечения внутричерепной гипертензии, величина перфузионного давления головного мозга, применение расширенного нейромониторинга, сканирование мозга, гиперосмолярная терапия, регулирование температуры тела, дренаж спинномозговой жидкости, применение барбитуратов, декомпрессионное удаление фрагментов костей черепа для лечения внутричерепной гипертензии, гипервентиляция, применение кортикостероидов, анальгетиков, седативных средств и нервно-мышечная блокада, глюкоза и питание, профилактика судорог. В рекомендации вошли литературные источники II и III уровней доказательности, посвященные основным вопросам интенсивной терапии черепно-мозговой травмы у детей. Все это позволило выделить основные моменты диагностики и интенсивной терапии педиатрической черепно-мозговой травмы и сформулировать их особенности.Общепризнано, что у детей по сравнению со взрослыми имеются дополнительные сложности в оценке степени тяжести травмы головы только на основании клинических проявлений. Причем чем младше ребенок, тем обычно больше трудностей в диагностике. То есть для детей характерно атипичное течение внутричерепных повреждений. Это может проявляться, с одной стороны, длительным бессимптомным течением при повреждениях, опасных для жизни ребенка, а с другой — бурными клиническими проявлениями даже при минимальной травме мозга. Такое своеобразие течения при травме головы у детей объясняется возрастными анатомо-физиологическими особенностями.Представленные ниже рекомендации обязательно должны быть включены в лечебный алгоритм при ЧМТ у детей всех педиатрических ОРИТ Украины вне зависимости от уровня их аккредитации, так как это позволит изменить и качественно улучшить применяемые раннее лечебные мероприятия, снизить летальность в этой группе детей и значительно уменьшить у них последующий неврологический дефицит.

Концепт травми, що перетворилася з предмету медичної турботи на гасло світової культури та центральну інстанцію сучасної теорії та критики, став головним гуманітарним афектом нашого часу. Існуючі роботи з генеалогії та історії травми, що зосереджені на важливих питаннях і протиріччях у її вивченні як події культури, не торкаються фронтирів досліджень, що представлені у ряді проектів, пропонуючих нові концептуальні виміри для осмислення травми та пам'яті. Проблемою даної роботи є простеження основних рубежів інтелектуальної історії травми, що виходила б за межі традиції, в рамках якої виникла її домінуюча модель. Ціллю статті є дослідження дебатів навколо змісту цього терміна в їхньому історичному та культурному контексті, що перевизначають не лише значення, а й онтологічний сенс понять травми та пам'яті. Перша частина статті присвячена опису домінуючої сьогодні парадигмі осмислення травми та її головних тез, а також полеміки, що розгорнулася пізніше у її відношенні.

In theses the description is presented a method of cranial orthoses as an independent method of treatment or one of the stages of rehabilitation in the postoperative period for patients with head trauma and skull development pathology. Today, in Ukraine there aren’t technologies for the production of orthopaedic devices on the head area and recommendations for their use. Given the specificity of the area of orthotics (the head is a complex object for casting due to the shape and presence of hair), in the world practice for the production of head orthoses, CAD/CAM computer automated design systems are used.

Дослідження присвячене мовленнєвому портрету Червоної Королеви, однієї з головних героїнь пригодницького фентезі-фільму Тіма Бертона 2010 року за мотивами однойменної книги Льюїса Керрола. За класифікацією В. Шмідт відносимо персонаж до архетипу «Горгона» (Gorgon). Серед її психологічних характеристик бачимо такі: персонаж не знає докорів сумління; вершить швидке (і як правило несправедливе) правосуддя; може бути засліплена гнівом; у відповідь на образу реагує емоційно та надмірно; поводиться як диктатор; вважає, що правді та закону не місце на полі бою; має у минулому давнішню психологічну травму чи глибоку образу; легковажна, агресивна, непостійна та дратівлива. У ході роботи вибрано 70 реплік, які належать Червоній Королеві. Серед особливостей її мовлення можна виокремити такі: 1) частотне використання окличних речень, що свідчить про емоційність, агресивність та дратівливість персонажа; 2) частотне використання директивів (переважно у вигляді речень з дієсловом у наказовому способі, модальним дієсловом або бездієслівних наказових речень). Вважаємо такі показники проявом диктаторської натури персонажа, впевненістю, що будь-яка її воля буде виконана; 3) частотне використання прямих запитань, які вимагають відповіді. Це свідчить про звичку завжди отримувати бажане, нестримність і легковажність у спілкуванні, порушення норм ввічливості; 4) використання оцінних та неполіткоректних лексем, що реалізується в експліцитних висловлюваннях, і свідчить про нестриманість і неввічливість, презирливе ставлення до оточуючих; 5) використання дієслів на позначення позитивних емоцій у відношенні до об’єктів, які у середньостатистичного глядача викликають відразу чи страх, що зумовлює формування негативного сприйняття глядачем.