Academic literature on the topic 'Тоталітарні режими'

Дослідження масових репресій сталінського режиму привертає увагу суспільства вже 60 років, починаючи з проголошення М. С. Хрущовим таємної доповіді про культ особи Сталіна на XX з'їзді ЦК КПРС. Реальні масштаби злочинів, скоєних тоталітарною державою в умовах абсолютної таємниці, стали остаточно відомими під час другої кампанії десталінізації, здійсненої М. С. Горбачовим в роки перебудови. Проте, фактично лише незалежній Україні створено реальні умови для всебічного вивчення пов'язаних з масовими репресіями історичних джерел і виявлення повної картини фізичних та моральних втрат українського народу, який опинився в епіцентрі сталінських репресій. Тяжкою спадщиною цієї доби є масові репресії, які чинились сталінським режимом та його провідниками на території України, зокрема на Півдні. Дослідження репресій дає змогу збагатити історичну науку новим оригінальним і фактичним матеріалом, аргументовано викрити злочинну діяльність Й. Сталіна, його оточення та створеної ним репресивно-каральної машини. У роки розбудови Української держави виключно важливим є процес переосмислення багатьох проблем історії України. Лише з урахуванням минулого, в тому числі і тих драматичних подій, які принесли репресії, українське суспільство може йти в майбутнє. Ключові слова: Сталінські репресії, Миколаївщина, Одещина, інтелігенція, концтабори, тоталітарний режим.

ХХ століття ознаменоване формуванням та становленням тоталітарних держав. Література зреагувала на це появою творів-антиутопій, які висвітлювали ознаки авторитаризму та розвінчували міф про створення ідеального суспільства. Зокрема тоталітарний режим Радянського Союзу викликав зацікавленість у англійського письменника Дж. Орвелла, який здійснив спробу проаналізувати теорію К. Маркса через призму організації життя тварин у сатиричному романі «Скотоферма». Мета статті полягає у тому, щоб дослідити особливості роману «Скотоферма» Дж. Орвелла на рівні різних типів образності та виокремити їхню специфіку функціонування, враховуючи авторське світобачення у критичному ставленні до соціально-політичних цілей та реальностей. У статті здійснено спробу розглянути поетику образності роману з урахуванням її типів: зоровий, слуховий, одоровий, смаковий і кінестетичний. Кожний тип образності потрібен для виокремлення певних рис головних героїв та їхнього відношення до подій з урахуванням авторського задуму. Зорові образи допомагають у створенні портретної характеристики головних героїв, за якою стають пізнаваними реальні історичні особи. Слухові образи доповнюють зовнішність героїв, актуалізуючи їхню справжню тваринну природу із зображенням причинно-наслідкових зв’язків між вчинками героїв та подіями. Одорові та смакові образи за своєю чисельністю поступаються вище означеним, проте слугують для передачі повноти картини зовнішнього та внутрішнього устрою ферми, висвітлюючи минулі та майбутні події, які охоплюють тваринне життя. Кінестетичні образи передають рухи, реакції тварин, які символізують їхнє ставлення до проголошення та створення республіки тварин та формують поведінкові моделі у тоталітарному режимі. Деякі типи образної системи помежовані один з одним, що, з одного боку, ускладнює їхню класифікацію, проте, з іншого – уможливлює створення повної картини твору з урахуванням авторського світобачення. Дж. Орвелл використовує різні типи образності для створення повноцінних образів персонажів, які знаходять порівняння із реальними історичними фігурами радянського суспільства, зображуючи їхні спільні зовнішні та поведінкові риси. Це сприяє формуванню і розвитку сюжету, який передає зміни, що відбулися в суспільстві в процесі встановлення тоталітарного режиму на території колишнього СРСР.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні економічних та ідейно-політичних засад трансформації поняття “тоталітаризм” на сучасному етапі. Методологічне підґрунтя роботи сформоване на основі принципів системності, об’єктивності, всебічності та історизму. Дослідження здійснювалося шляхом застосування методів індукції й дедукції, аналізу і синтезу, абстрагування, а також порівняльного, проблемно-історичного та ретроспективного методів. Наукова новизна: відштовхуючись від підходів, поширених в англомовному сегменті наукової літератури з питань глобалізації, було здійснено комплексне зіставлення вказаного поняття з поняттям національної держави, а також розглянуто потенційну можливість розвитку нових форм тотального контролю політичних суб’єктів над соціумом. Висновки. Проведене дослідження робить цілком очевидним, що глобалізація – це процес становлення, розвитку і трансформації системи односторонніх переваг у контексті перманентної капіталістичної конкуренції та вибіркової модернізації. Наразі згадані переваги дедалі більше концентруються у фінансовому й інформаційному секторах. Розвиток електронних засобів контролю й комунікації, з одного боку, багаторазово посилює офіційну здатність провідних держав світу наглядати за природним і механічним рухом населення. З іншого – сприяє загальному обмеженню державних повноважень вказаною функцією та прискорює міжнародний грошовий обіг за межами урядових компетенцій, що особливо послаблює позиції політичних режимів країн, які розвиваються. Паралельно з деградацією національного суверенітету відбувається піднесення наднаціонального корпоративного та субнаціонального етнічного кластерів. При цьому, разом з реальною владою сюди ж з національного рівня перетікає потенційна здатність витворювати радикальні тоталітарні форми. Інакше кажучи, традиційним уявленням про одноосібне тоталітарне й інституційне демократичне управління протиставляється концепція субрегіонального, національного та наднаціонального контролю. Ключові слова: тоталітаризм, глобалізація, національна держава, “неспроможна держава”, суверенітет, транснаціональні корпорації, конкуренція, міграція, технічний прогрес

Стаття присвячується тревелогу «Люди моря» Івана Ковтуна, представника «Розстріляного відродження». Це остання публікація малодослідженого автора. Твір на поверхні виглядає маніфестом ключових радянських ідеологем. Але його комплексний аналіз сприяє унаочненню неочікуваних сюжетів і жанрових рішень на тлі подорожньої літератури радянського періоду. Завданнями розвідки є характеристика жанрових ознак твору І. Ковтуна «Люди моря», виявлення специфіки образу Сходу, а також засобів репрезентації «свого» простору. Подорож І. Ковтуна, з одного боку, відповідає критеріям літературної подорожі радянського періоду, а з іншого – виходить за її межі, наприклад, долученням архаїчної моделі антипаломництва, фіксацією процесу пересування маршрутом, що притаманно традиції морської подорожі. Сюжетна структура базується на портретному репортажі: книга розділена на п’ять частин, у центрі яких постає герой із команди пароплава «Курськ». Морська тема у творі представляє кілька важливих семантичних вимірів, які реалізуються через топос корабля, усталену метафору європейської літератури. Дидактичний режим втягує в коло радянських ідеологем ініціальний сюжет, характерний для літератури подорожі. «Курськ» можна вважати колективним соціальним портретом Радянського Союзу. Парадокс конструювання образу Сходу полягає в тому, що, незважаючи на програмне антиімперське ідеологічне спрямування, оповідь спирається на колоніальні метафори й опозиції. Аналіз твору доводить, що східні конструкти відсталості, зневаги та неповноцінності, визначені Е. Саїдом, перетворюються в тексті на знаряддя протиставлення радянської системи західній. Автор статті робить висновок, що для подорожі І. Ковтуна «Люди моря» характерна еклектичність. Ідеологічна картографія стикається з естетичним баченням простору, дистанція – з емоційним сприйняттям. Східна формула, помножена на класовий підхід, трансформується: західні знаки зменшуються та знецінюються, а східна «відсталість» перекодується у класову пригнобленість.

Упродовж останніх трьох десятиліть проблеми масових політичних репресій, державного терору, інших злочинів радянського тоталітарного режиму продовжують бути предметом досліджень багатьох вітчизняних і зарубіжних істориків. Написано тисячі книг, десятки тисяч статей, оприлюднено величезні масиви архівних документів. Здавалося б, цю тему можна вважати вичерпаною раз і назавжди. Однак, якщо уважніше придивитися до змісту вказаних праць, можна побачити, що серед них відсутні узагальнюючі комплексні роботи, які б висвітлювали не тільки окремі події, трагічні факти, людські долі, а й розкривали в усіх деталях державно-правовий механізм сталінської диктатури, зокрема його серцевину – органи державної безпеки. Тому, коли наприкінці 2019 року побачила світ монографія Окіпнюка В. Т. «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)», присвячена історико-правовому аналізу юридичного статусу, організаційної структури та правозастосовної діяльності в Україні органів ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ, вона відразу привернула увагу фахівців і широкого читацького загалу. Робота має безперечну наукову новизну. Це перше в Україні комплексне історико-правове дослідження, в якому на основі вивчення архівних документів, праць науковців, довідкової літератури, публікацій у періодичних виданнях та інших джерел висвітлена наукова проблема, що полягає у розкритті юридичних засад функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.). Дослідження репресивної спрямованості діяльності радянських органів державної безпеки в Україні, як приклад негативної історичної спадщини, повинно сприяти виробленню запобіжного механізму від повторення таких подій в сучасній Україні. Вивчення цього історичного досвіду може стати також додатковим матеріалом, який можна використати в процесі розробки законодавчих засад реформування сучасних спецслужб нашої держави. Ретельно продумана та логічна структура монографії складається із п’яти розділів, в яких аналізуються теоретико-методологічні засади, історіографія та джерельна база дослідження, розкриваються правовий статус, організаційна структура та діяльність органів державної безпеки, особливості юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів та військових формувань, кадровий склад органів державної безпеки, висвітлюється місце органів державної безпеки в системі тоталітарного владарювання. Робота ґрунтується на широкій історіографічній та джерельній базі: автором використано 480 нормативних, наукових та архівних джерел, з яких більше 250 архівних справ чотирьох центральних державних і галузевих архівів – Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України. Велику кількість документів вперше введено у науковий обіг. У монографії характеризується вся сукупність елементів механізму державного терору – політико-ідеологічні (настанови та політичні рішення партійних органів), юридичні (норми, які регулювали застосування державного примусу) та інституційні (система організаційних структур, що забезпечували застосування цих настанов і норм), які були цілеспрямовано вибудовані тоталітарною владою як інструмент для тотального контролю над суспільством. У роботі також комплексно розглянуто різноманітні аспекти еволюції юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів державної безпеки, підпорядкованих їм військових формувань, специфіка кадрового забезпечення радянських спецслужб в Україні, особливості здійснення контролю та нагляду за їх діяльністю. Автором зокрема доведено, що карально-репресивна спрямованість діяльності ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ УРСР зазнавала еволюційних змін відповідно до трансформації політичної системи радянської держави, що відображалося у законодавчих змінах повноважень та структури названих органів. Отже, рецензована монографія є комплексною, завершеною науковою працею, в якій вперше в історії вітчизняної історико-правової науки досліджено юридичні засади функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.), а висновки, сформульовані автором, мають документально підтверджений, достовірний характер. Наукова праця має багато позитивних якостей і, безперечно, стане настільною книгою для фахових дослідників, а також усіх, хто цікавиться історією органів державної безпеки тоталітарних держав. Її можна вважати прикладом класичних наукових досліджень. Звичайно, не всі думки вченого є незаперечними, деякі з них є дискусійними. Однак наукові підходи, рівень аргументації, методологія вирішення наукових завдань, форма викладу матеріалу відповідають кращим зразкам сучасного рівня розвитку української юридичної науки. Тому ми переконані, що монографія В. Т. Окіпнюка «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)» становитиме значний науково-теоретичний і практичний інтерес для наукової спільноти, працівників правоохоронних органів, а також громадськості та зробить суттєвий внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки.

Розкриваючи питання кримінально-правової характеристики злочину геноциду української нації у 1932–1933 рр., автор досліджує світову практику встановлення чисельності жертв особливо тяжкого злочину. Цінність даного наукового дослідження полягає в тому, що міжнародний досвід надає можливість криміналістам, слідчим, експертам, історикам та дослідникам використовувати методологію, методи та спеціальні методики у ході проведення судових експертиз, історико-правових досліджень та під час встановлення чисельності жертв від злочину геноциду, вчиненого комуністичним тоталітарним режимом. Крім того, проаналізовано висновок судової науково-демографічної експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України від 30 листопада 2009 р

В юридичній літературі тоталітарний режим описують як «крайню форму антидемократичного режиму, що характеризується повним панування держави над людиною і суспільством; одержавленням усіх легальних громадських організацій; не обмеженими законом і закону не підвладними повноваженнями влад; забороною демократичних організацій; фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод; усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій; політичною цензурою; відсутністю гласності; войовничою тотальною нетерпимістю до усіх, хто мислить інакше, ніж диктують правляча партія і її ідеологія; репресіями відносно опозиції та інакомислячих; мілітаризацією суспільного життя; прагненням до зовнішньої експансії».

Тоталітаризм (від пізньолатинського “total” – весь, цілий, повний) – державно-політичний режим, що характеризується абсолютним контролем держави над усіма сферами суспільного життя, абсолютною покорою людини політичній владі та панівній ідеології.

Сьогодні поняття політичного режиму, що з’явилося в науковому обороті в другій половині ХХ ст., є об'єктом тривалих дискусій у політології, бо воно є ключовим для формування уявлень про основні системи влади. Виходячи з нього, судять про справжню картину принципів організації політичного устрою суспільства.

У статті досліджуються сталінські репресії, які тривали протягом 1930-х років. Зокрема, аналізується справа «Весна» як перша спроба антивоєнних сталінських репресій. Особлива увага приділяється її політичним витокам і практиці правозастосування
В статье исследуются сталинские репрессии, продолжавшиеся в течение 1930-х годов. В частности, рассматривается дело «Весна» как первая попытка антивоенных сталинских репрессий. Особое внимание уделяется его политическим истокам и практике правоприменения
The article examines the Stalinist repression that continued throughout the 1930s. In particular, the “Vesna” case is viewed as the first attempt at anti-war Stalinist repressions. Particular attention is paid to its political origins and law enforcement practice

У статті з’ясовуються світогляд і морально-етичні переконання Б. Антоненка-Давидовича, які він висловив у листах до різних адресатів, простежується його ставлення до людей і тварин, принципи і духовні цінності, реакція письменника на неофіційну заборону друкуватися та пропоновані компроміси із тоталітарним радянським режимом.
In the article explains the world outlook and the moral-ethical beliefs by B. Antonenko-Davidovich, which he expressed in letters to different recipients. It followed his attitude towards people and animals, principles and spiritual values, the writer's reaction to the unofficial ban to be printed and the proposed compromises with the totalitarian the Soviet regime.

Тоталітарні режими характеризуються повним контролем держави над всіма сферами життя, диктатурою, відсутністю демократичних свобод, репресіями. Їх жертвами впродовж минулого століття стали мільйони людей. Проте, головна небезпека тоталітаризму, на нашу думку, – це трансформація людської свідомості під впливом страху, маніпуляцій і пропаганди, втрата людьми критичної оцінки дійсності, адекватного розуміння дій влади, причин і наслідків подій, що відбуваються навколо. СРСР зник з карти світу тридцять років тому, але він продовжує жити в ментальності тих, хто й досі не позбувся впливу тоталітарних міфів.