Journal articles on the topic 'Технологічне оновлення'

Невід’ємний інструмент підвищення ефективності промислового виробництва – активізація інноваційної діяльності, яка заснована на застосуванні досягнень науково-технічного прогресу (НТП). Саме це обумовлює необхідність розробки науково обґрунтованих підходів до управління інноваційною діяльністю, спрямованою на підвищення ефективності використання ресурсів і результатів діяльності промислових підприємств, а також визначення напрямів її організації. Підвищення ефективності діяльності підприємства пов’язане із його умінням пристосовуватися до особливостей сучасної конкуренції і швидких змін ринкового середовища, своєчасно реагувати на ці зміни, визначати стратегічні напрями діяльності, зокрема такі, як застосування нових технологій і створення ефективних механізмів упровадження інновацій.Мета роботи – моделювання впливу технологічних нововведень на підвищення ефективності виробництва шляхом математичного опису закономірностей взаємодії інноваційної і виробничої діяльності промислового підприємства та визначення кількісного впливу впроваджених нових технологій на зниження ресурсомісткості продукції і поліпшення результатів роботи суб’єктів господарювання промислового сектора економіки.Досліджено вплив технологічних нововведень на показники витрат ресурсів виробництва на основі економіко-математичного моделювання взаємодії виробничого та інноваційного процесів. Розроблено моделі кореляційної залежності ресурсомісткості виробництва від упровадження нових технологій на промисловому підприємстві Дніпропетровської області (Україна), за допомогою яких встановлено та математично описано закономірність впливу технологічних нововведень на величину економічних показників виробничої діяльності промислового підприємства. Створені економіко-математичні моделі дозволили розрахувати кількісне співвідношення витратомісткості продукції та інвестиційних витрат на прогресивне технологічне оновлення виробництва, а встановлені інтервальні межі – прогнозувати можливі зміни показників виробництва в результаті впровадження нових технологій і планувати результати діяльності підприємства залежно від його інвестиційно-інноваційної активності. У ході аналізу розраховано параметри, які характеризують якість розроблених моделей і свідчать про їх адекватність і можливість застосування на практиці.Наукова новизна дослідження – встановлено й надано математичне пояснення закономірностей взаємодії показників інноваційної та виробничої діяльності, оцінний кількісний вплив нових технологій на зростання ефективності роботи промислових підприємств.Практичне значення дослідження – розроблені моделі дозволяють обчислювати величину показників ресурсомісткості та ефективності виробництва, які відповідають певній сумі інвестицій у нові технології, та визначати зміну величини показників виробничої діяльності в результаті впливу зміни обсягу інвестицій у технологічні нововведення, а отже, прогнозувати і планувати результати і ступінь зростання ефективності виробництва на основі наявних інвестиційних ресурсів. Їх кількісне співвідношення дозволяє оцінити якісний і кількісний вплив упроваджених нових технологій на підвищення ефективності роботи підприємства.Перспективним напрямом подальших досліджень за темою даної роботи можна вважати створення механізму управління інвестиційно-інноваційною діяльністю і ефективністю виробництва на основі техніко-технологічного оновлення матеріально-технічної бази підприємства.

Автопоїзди, що використовуються для виконання міжнародних вантажнихперевезень, нині являють собою широкий модельний ряд автомобільної техніки,який постійно оновлюється і до якого висувається низка вимог (ресурсозбережен-ня, екологічність, паливна економічність тощо). У процесі обґрунтування оновлен-ня парку автопоїздів необхідно враховувати велику різноманітність їх конструк-тивних параметрів та широкий діапазон дорожніх умов перевезень. До того ждуже капіталоємний, наукоємний процес оновлення парку має відповідати кон-цептуальній ідеї інноваційного і експлуатаційно-технологічного енерго- і ресур-созбереження (ІЕТЕРЗ) на автотранспорті. Наявні методи аналізу ефективностіта вибору рухомого складу, які використовуються для вирішення задач організаціїміжнародних автомобільних перевезень, не забезпечують технологічно-інновацій-ні проєкти транспортних процесів і не відповідають концепції ІЕТЕРЗ, тому щовони базуються на розрахункових схемах віртуального транспортування ванта-жів і пасажирів. Крім того, в цих схемах враховуються нематеріальні вимірювачірезультатів перевезень – тоннокілометр або пасажирокілометр. Тому для подо-лання вказаних принципових недоліків наявної теорії організації автомобільнихперевезень і забезпечення концептуального підходу до оновлення парку автопоїздіввикористані принципи, розрахункові схеми і математичні моделі теорії енерго-ресурсної ефективності автомобіля узагальненого типу і технологічних процесівавтомобільних перевезень (ЕРЕАТПАП), яка розроблена на кафедрі транспортнихтехнологій Національного транспортного університету.У статті показані результати моделювання та аналізу впливу зміни деякихконструктивних параметрів автопоїзда як ресурсно-технічного засобу тран-спортного виробництва на його транспортну енергоефективність, а такожвиявлена перспективність практичної реалізації на автотранспорті концепту-альної ідеї інноваційного і експлуатаційно-технологічного енерго- і ресурсозбереження (ІЕТЕРЗ), яка може бути використана для обґрунтування оновлення паркурухомого складу.Метою роботи є представлення результатів проведення моделювання таотримання кількісних характеристики впливу зміни деяких конструктивнихпараметрів автопоїзда на показник його транспортної енергоефективності.Результати статті можуть бути впроваджені в міжнародних транспортних компаніях, що здійснюють перевезення вантажів.

Формулювання проблеми. На сьогодні спостерігається зміна способу сприйняття інформації молоддю, що призводить до затребуваності висококваліфікованих фахівців, зокрема вчителів, із високим рівнем сформованості візуально-інформаційної культури. Але формування візуально-інформаційної культури майбутніх учителів математики і інформатики повинно відбуватися не фрагментарно, «від випадку до випадку», а у межах педагогічної системи, спираючись на системний підхід як на провідний методологічний підхід.
 Матеріали і методи. Основою дослідження стали наукові розвідки вітчизняних і закордонних учених, які займаються вивченням питань підготовки майбутніх вчителів математики та інформатики, а також досліджують концептуальні основи і принципи системного підходу у підготовці фахівців. Для досягнення мети були використані методи теоретичного рівня наукового пізнання: аналіз наукової літератури, синтез, формалізація наукових джерел, опис, зіставлення.
 Результати. З позицій системного підходу педагогічна система формування візуально-інформаційної культури майбутніх учителів математики та інформатики розглядалася як відкрита (взаємодіє з іншими системами), динамічна (її змістове та організаційно-технологічне наповнення постійно удосконалюється) система, яка реалізується в єдності загального (формування візуально-інформаційної культури є частиною фахової підготовки майбутніх вчителів математики та інформатики), особливого (притаманні специфічні особливості математичної освіти, інформатичної освіти, наявність спеціалізованого програмного забезпечення), індивідуального (враховуються індивідуальні особливості студентів та особливості освітнього процесу конкретного закладу вищої освіти). У контексті дослідження системний підхід дозволяє розглядати процес формування візуально-інформаційної культури майбутніх учителів математики та інформатики як складний цілісний динамічний процес, який зорієнтований на досягнення певної мети і передбачає системний науково-методичний супровід окремих інформатико-математичних курсів і спецкурсів, цілеспрямоване удосконалення системи неперервної післядипломної освіти педагогічних працівників та тематики кваліфікаційних робіт.
 Висновки. Ефективне формування візуально-інформаційної культури майбутніх учителів математики та інформатики забезпечується наступними положеннями: процес формування візуально-інформаційної культури майбутніх учителів математики та інформатики ґрунтується на системному підході та виваженому поєднанні інформатико-математичної, педагогічної й інформаційної підготовки; оновлення змісту професійної підготовки майбутніх учителів математики та інформатики шляхом розробки науково-методичного супроводу окремих інформатико-математичних курсів і спецкурсів; створення умов для реалізації індивідуальних освітніх траєкторії, раціонального та виваженого використання спеціалізованого програмного забезпечення, візуалізованих завдань, цілеспрямованого формування умінь критично оцінити та раціонально обрати комп’ютерний інструментарій; використання поширених та інноваційних форм, методів й засобів навчання для збалансованого співвідношення між теорією і практикою в освітній і професійній діяльності з метою формування умінь і навичок роботи з візуалізованим навчальним матеріалом.

У статті заявлено про актуальність оновлення традиційних способів професійної підготовки майбутніх фахівців сфери послуг на основі урахування соціально-економічних реформ, модернізації техніко-технологічних процесів, форм організації праці тощо. Обґрунтовано, що формування професійної компетентності майбутніх майстрів ресторанного обслуговування у закладах професійної освіти має здійснюватися в умовах, наближених до виробничих реалій ресторанного ринку.
 На основі результатів аналізу наукових праць щодо визначення педагогічних умов, зорієнтованих на вдосконалення професійної підготовки майбутніх фахівців сфери ресторанного обслуговування, узагальнено їхні спільні особливості у формуванні позитивної мотивації учнів до оволодіння необхідними для професійної діяльності знаннями; в оновленні змісту професійної підготовки; упровадженні інноваційних форм, методів, технологій навчання, інтегративних навчально-методичних комплексів професійного спрямування. За результатами експертного оцінювання вагомості факторів, що мають потенційну можливість вплинути на перебіг процесу формування професійної компетентності майбутніх майстрів ресторанного обслуговування, визначено такі педагогічні умови: підвищення мотивації учнів до набуття фахових знань, умінь та навичок; оновлення змісту професійного навчання з урахуванням сучасних виробничих технологій ресторанного обслуговування; використання інтегративного навчально-методичного комплексу формування професійної компетентності майбутніх майстрів ресторанного обслуговування; здійснення проектного професійного навчання майбутніх майстрів ресторанного обслуговування. Охарактеризовано значення цих педагогічних умов у контексті функціонування цілісної системи професійної освіти та вдосконалення професійно-практичної підготовки майбутніх майстрів ресторанного обслуговування в закладах професійної освіти.

Досліджено соціальні аспекти креативного менеджменту з позицій платформи соціально-економічної парадигми національної економіки та побудови соціально орієнтованого суспільства, заснованого на знаннях. Зазначено, що креативний менеджмент є багатокомпонентним управлінським впливом, пов'язаним із процесами генерування і впровадження у соціально-економічний простір нових ідей, заснованих на постійно оновлюваному знанні. Показано, що завданням інституційної підтримки креативного менеджменту є сприяння розвитку високотехнологічних галузей та інтеграція національної економіки у світове науково-інноваційне співтовариство. Креативність керівника проявляється у творчому ставленні до справи, вмінні критично бачити проблему та формулювати нові задачі перед підлеглими. Доведено, що наявність антагоністичних умов вимагає поєднання жорсткості та гнучкості в управлінні, дотримання принципів "обмежувального фактора" для забезпечення конструктивного вирішення проблеми. Зазначено, що в етичному контексті завданням креативного менеджменту стає управління кумулятивним накопиченням технологічних перетворень та постійний моніторинг можливості їх позитивного, негативного (зокрема, і небажані технологічні, екологічні, інформаційно-правові ефекти) чи різновекторного впливу на безперервне оновлення вихідних умов для подальших трансформацій.

Мета. Метою статті є ідентифікація тенденцій і чинників інвестицій у сільському господарстві в Україні в період 2014–2019 рр. та впливу заходів земельної реформи із лібералізації обігу земель сільськогосподарського призначення на обсяги інвестування в сільському господарстві. Методологія / методика / підхід. У дослідженні використано такі методи, як логічні операції (аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція) – для визначення особливостей тенденцій в інвестуванні, формулювання висновків щодо впливу земельної реформи на інвестиції; індексний – для виявлення кількісних змін у номінальних і реальних обсягах інвестицій, чинниках впливу; трендовий аналіз – для визначення тенденцій змін та побудови функцій тренду інвестицій у різні періоди; факторний і кореляційний аналіз – для виявлення чинників і щільності зв’язку та залежностей обсягів інвестицій від окремих чинників (прибутку, цін, ставки відсотка, державної підтримки); графічний – для візуальної презентації динаміки інвестицій. Дослідження виконувалося на основі статистичних даних Державної служби статистики України, Національного банку України, звітності сільськогосподарських підприємств Харківської області та даних власних спостережень за 2014–2019 рр. (для розрахунку індексів окремих показників та окремих коефіцієнтів кореляції враховувалися дані за 2009–2013 рр.). Результати. Визначено функцію тренду, яка розкриває загальну спрямованість зміни річних обсягів інвестування в сільському господарстві у 2014–2019 рр. в Україні. Установлено, що основними чинниками, які здійснювали вплив на процеси інвестування в цей період, були підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, низький рівень диспаритету цін на продукцію сільського господарства та матеріально-технічні ресурси, експортна орієнтація виробництва та сприятлива для експортерів динаміка курсу національної валюти, агроінновації, прибутковість сільськогосподарського виробництва. Однак дія визначених чинників не пояснює зменшення обсягу інвестицій у 2019 р. Проведене дослідження показало, що очікування щодо змін у законодавстві стосовно обігу земель сільськогосподарського призначення мали негативний вплив на динаміку інвестування в сільському господарстві в Україні. Для збереження тренду збільшення інвестування в сільськогосподарське виробництво, його техніко-технологічне оновлення важливим є здійснення комплексу правових, економічних, технічних та організаційних заходів, що забезпечать якісне реформування земельних відносин. Оригінальність / наукова новизна. Набули подальшого розвитку визначення динаміки інвестицій у сільському господарстві в Україні та ідентифікація найбільш значущих чинників впливу на них у 2014–2019 рр., оцінка зміни в річних обсягах інвестування під впливом очікувань запровадження ринку землі в Україні. Розвинуто наукове обґрунтування впливу земельної реформи на інвестування в сільському господарстві та доведено, що доки права власності на землі сільськогосподарського призначення залишатимуться нечітко та не у повному обсязі визначеними, неможна стверджувати про підстави для підвищення ефективності використання земельних ресурсів, збільшення інвестицій у сільське господарство внаслідок відміни мораторію на продаж землі. Тривалість лагу впливу земельної реформи на збільшення інвестицій у сільському господарстві буде залежати від якості інститутів землекористування та ринку землі. Практична цінність / значущість. Результати дослідження можуть бути використані в управлінні як на мікро, так і на макрорівнях для прогнозування обсягу інвестицій у сільському господарстві, опрацювання заходів із стимулювання інвестицій та поглиблення земельної реформи.

Стаття присвячена проблемам наукоємного машинобудування. Для України нагальним є відновлення машинобудування і імпортозаміщення. Але впровадження новітніх технологій у виробництво старої формації недоцільне Традиційні принципи організації виробництва, які орієнтовані на масове виробництво типової продукції, не є ефективними в умовах, коли ринок контролюється споживачами. Інноваційні підходи вимагають принципово нового типу виробництва – гнучкого, яке базою має інформаційні технології.
 Основними інструментами створення підприємств відповідного рівня є інжиніринг та (навіть в більшій мірі) реінжиніринг. Інжиніринг вирішує питання підготовки і організації виробництва, керування підприємством, забезпечення реалізації продукції, а Реінжиніринг, натомість, є фундаментальним перепроектуванням всіх ділових процесів (реінжиніринг бізнесу), а технологічний реінжиніринг, відповідно, стосується реструктуризації виробництва і всіх процесів, які його супроводжують, з метою досягнення стрибкоподібного поліпшення головних показників діяльності компанії: вартість, якість, сервіс, темпи. Передбачено розробку низки проектів, зокрема автоматизації виробництва, і об’єктивне планування технічного переозброєння підприємства, яке є проблемою. Названі шляхи та стадії , які супроводжують це планування, і підкреслено роль інформаційних технологій.

Сучасний етап розвитку системи вищої педагогічної освіти України вимагає оновлення методичної системи підготовки майбутніх учителів до навчання учнів математики. Вже сьогодні, учні 1 – 2-х класів навчаються за новим Державним стандартом початкової загальної освіти, проект Стандарту базової середньої освіти чекає на затвердження, проект Професійного стандарту за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти» представлено для громадського обговорення на сайті МОН. Метою методичної підготовки майбутніх учителів є формування в них методичної компетентності, яка розуміється як внутрішнє особистісне утворення, яке виявляється у здатності і спроможності ефективно розв’язувати стандартні та проблемні методичні задачі, що ґрунтується на теоретичній і практичній готовності до виконання функції навчання учнів предмету чи інтегрованого курсу. Виходячи із суті методичної діяльності вчителя, методична компетентність розглядається нами як система складників, серед яких: нормативний, варіативний, спеціально-методичний, контрольно-оцінювальний, технологічний проєктувально-моделювальний. Таким чином, зміст методичної системи підготовки майбутніх учителів має бути спрямовано на формування в здобувачів освіти кожного із зазначених складників.Очевидно, що на сучасному етапі розвитку системи освіти України, для досягнення мети підготовки майбутніх вчителів – формування в них методичної компетентності, потребують оновлення зміст, форми та технології навчання. Виходячи з того, що вже зараз у початковій школі навчаються учні – представники цифрового покоління, що набули надмірної здатності у засвоєнні цифрової інформації, які змалечку перебувають у двох світах – фізичному і віртуальному, зміст методичних дисциплін має бути розширений питаннями використання ІКТ у процесі навчання учнів математики. Виходячи із потреби сьогодення у застосуванні ІКТ у процесі навчання, із можливості набуття методичної компетентності не лише в умовах формальної освіти, а й у процесі неформальної та інформальної освіти, у методичній системі підготовки набули оновлення й форми навчання. Крім того, ІКТ мають бути для студентів не лише предметом вивчення, а й широко використовуватись безпосередньо у процесі підготовки майбутніх фахівців. Тому нами вдосконалено й технологічний блок методичної системи.Таким чином, у статті пропонується оновлення розробленої автором структурно-функціональної моделі підготовки майбутніх учителів до навчання учнів математики в блоці «Методична система підготовки майбутніх учителів до навчання учнів математики».

Автор розглядає актуальність процесів модернізації та інноваційного оновлення аграрної сфери в контексті реноваційного розвитку підприємств тваринництва. В статті визначені стратегічні підходи щодо оперативного управління підприємствами тваринництва в контексті реновації галузі та ї ролі в національній економіці України. Доведено, що формалізація господарських рішень у типових ситуаціях і способів прийняття управлінських рішень вимагає чіткого визначення понять «незапланована виробнича ситуація» й «типова ситуація» стосовно технологічних операцій і процесів у аграрному виробництві. Визначено критерії оцінки якості оперативних рішень на підприємствах тваринництва

Метою статті є порівняльний аналіз чинників формування та найкращої практики реалізації конкурентних стратегій підприємствами України. Опис практики реалізації конкурентних стратегій підприємствами лідерами відповідних ринків дав змогу ідентифікувати еволюцію основних засобів становлення їх конкурентоспроможності та узагальнити основні чинники, які впливають на формування конкурентних переваг підприємства на ринку та визначають ефективність реалізації вибраної конкурентної стратегії. Виявлено, що такими чинниками є здатність підприємства впливати на поведінку споживача через спрямований інформаційний потік та унікальні властивості товару, здатність задовольнити споживчий попит за найменших витрат, що досягається шляхом формування замкнутих технологічних циклів та логістичних ланцюгів, здатність підтримувати лідерство на ринку завдяки реалізації політики постійного товарного оновлення. Інструментами реалізації визначених здатностей є інновації та нестандартні стратегічні рішення. Виявлено, що в сучасній економіці спостерігаються суттєві зміни як у споживчих потребах (індивідуалізація потреб), так і в інструментах їх задоволення (персоніфікація продажів). Конкурентними перевагами підприємства, які забезпечують їх конкурентоспроможність та відповідність споживчим потребам, є структура портфеля асортиментних позицій та товарних марок, інформаційний супровід властивостей продукції, підтвердження їх безпечності та якості, формування повних технологічних циклів виробництва та логістичної інфраструктури, інноваційне оновлення виробництва, наявність науково-дослідних центрів та виробництво пробних зразків продукції. Зміни вподобань і стилю споживчої поведінки в сучасному світі трансформують як ринок, так і поведінку його учасників. Встановлено, що в сучасних умовах ринкової економіки поведінка споживача на ринку є основним джерелом ефективності конкурентної стратегії. Відмінність набула ознак властивості сучасного товару, а першість у пропозиції інноваційного товару на ринку забезпечує прибутковість підприємства.

Розглядається питання застосування Інтернет-ресурсів з метою підвищення якості шкільної хімічної освіти. Якість освіти трактується як процес і як результат. Із позицій процесу, якість освіти – це стан системи освіти в цілому й умови освітньої діяльності у кожному навчальному закладі зокрема; як результат – вказує на відповідність рівня підготовки учнів вимогам Державного стандарту освіти і чинних освітніх програм, здатність задовольняти освітні запити особистості, відповідати потребам суспільства і держави. Зазначається, що розвиток системи шкільної освіти потребує постійного оновлення технологій, прискореного впровадження інновацій, швидкої адаптації до економічних і технологічних змін у світі.

Інвестиційна діяльність виробничих підприємств в сучасних умовах значною мірою залежить від зовнішніх умов. Значний вплив на неї справляються значні темпи економічної глобалізації та загального технічного і технологічного розвитку, які інтенсифікують процес старіння технологій та значно підвищують роль інновацій та інноваційного оновлення виробничої бази суб’єктів господарювання. Тому особливого значення для ефективної діяльності підприємств та для забезпечення високого рівня їх конкурентоспроможності набуває інвестиційна діяльність, яка дозволяє досягти мети щодо відповідності сучасним технологічним вимогам. В такому аспекті прості вкладення не мають актуальності, оскільки потреба оновлення виробництва є більш масштабною, ніж просте оновлення обладнання. Таким чином у підприємств виникає необхідність побудови спеціалізованої системи управління інвестиційною діяльністю, яка повинна бути спрямована на планування та контроль за реалізацією інвестиційних планів у тісному взаємозв’язку з стратегічними планами розвитку підприємства.
 В дослідженні розглядаються комплексні вимоги щодо підприємств, дотримання яких необхідне для ефективного здійснення інвестиційної діяльності в умовах посиленої конкуренції. Визначено необхідність формування дієвого та ефективного плану інвестиційної діяльності підприємства, який повинен бути чітко пов’язаний із загальним стратегічним планом його розвитку. Перевага при цьому повинна віддаватися вкладенням в інноваційні проекти, зокрема – в придбання нових технологій, авторських прав та патентів. При цьому матеріальні інвестиції повинні здійснюватися, перш за все в обладнання, машини та виробничий інструмент і тільки потім – в придбання землі або виробничих приміщень. Запропоновано ряд рішень щодо підвищення ефективності процесу інвестування на виробничих підприємствах та ефективного управління інвестиційною діяльністю.

Стаття присвячена проблемам і перспективам розвитку франчайзингу в Україні. Світова економіка характеризується високим ступенем глобалі-зації та інтеграції, тому постає необхідність активізації інноваційної діяль-ності, а налагодження тісного торговельного, інвестиційного та коопера-ційного співробітництва сприятиме включенню в процес формування но-вих моделей економічного розвитку, основою яких стане оновлення еко-номічних систем на основі технологічної модернізації. Актуальність здо-бувають нетрадиційні методи фінансування інноваційної діяльності, до числа яких належить франчайзинг. У статті розкрито сутність франчайзингових відносин, досліджено розвиток франчайзингу в Україні, а також механізм здійснення франчайзингових відносин. Визначено переваги та недоліки для основних суб’єктів франчайзингових відносин. Обґрунтовано необхідність та значення організації бізнесу на умовах франчайзингу.

Актуальність: стрімке поширення в усьому світі вірусних захворювань потребує зосередження уваги на запровадження дистанційного навчання майбутніх магістрів фармації із таких дисциплін, як мікробіологія, вірусологія та імунологія. З огляду на це, зумовлюється необхідність визначення та обґрунтування організаційно-педагогічних умов дистанційного навчання майбутніх магістрів фармації в період поширення вірусних захворювань. Йдеться про зовнішні, внутрішні та технологічні організаційно-педагогічні умови. Реалізація цих умов передбачає створення у вищих медичних закладах освіти інформаційно-освітнього навчального середовища як веб-ресурсу з електронними аудиторіями.
 Мета: полягає в обґрунтуванні та висвітленні організаційно-педагогічних умов дистанційного навчання майбутніх магістрів фармаціїв період поширення вірусних захворювань.
 Методи: теоретичні методи дослідження: аналіз джерел та літератури з проблеми для виявлення стану досліджуваного питання в педагогічній теорії та практиці, синтез, узагальнення.
 Результати: досліджено, що нинішній стан поширення вірусних захворюваньдетермінує пошук і запровадження нових технологій (цифрових) і форм підготовки фармацевтів, що сприятимуть безперервному оновленню їхніх знань та вмінь; виявлено, що в умовах карантину дистанційне навчання майбутніх фахівців фармацевтичної галузі дає змогу формувати професійні компетентності на основі індивідуального навчання здобувачів фармацевтичної освіти.
 Висновки. У період поширення вірусних захворювань ефективність дистанційного навчання майбутніх магістрів фармації потребує забезпечення необхідних для цього зовнішніх, внутрішніх та технологічних організаційно-педагогічних умов. Їх реалізація дає змогу: забезпечити індивідуалізацію навчання здобувачів освіти в режимі online та offline; формувати практичні навички, оволодівати професійними компетентностями. Дистанційне навчання майбутніх магістрів фармації має низку очевидних переваг над аудиторною формою здобуття освіти: надається гарантований швидкий та віддалений доступ до найновішого фармацевтичного контенту; навчальна інформація та інші матеріали безперервно оновлюються з офіційних джерел фармацевтичних та медичних компаній; є можливість ознайомлення із професійним досвідом фармацевтичних і медичних компаній, технологічними особливостями виробничого процесу відповідно до потреб здобувачів освіти; відкриваються можливості для організації самостійної роботи здобувачів освіти.

В роботі наведено результати електронно-променевої мікрообробки оптичних поверхонь елементної бази інформаційних систем, що доводять покращення їх якісних характеристик (зменшення мікрошорсткості та мікронапруження у поверхневому шарі матеріалу, структурної та хімічної стабілізації у дефектному і тріщиноподібному шарах, керована зміна адгезійними властивостями поверхні матеріалу тощо). Розглянуто структурні та хімічні перетворення, які виникають на поверхні та у приповерхневому шарі оптичного матеріалу внаслідоктакої мікрообробки. Встановлено технологічні режими електронно-променевої мікрообробки оптичного скла, при яких відбувається якісне покращення поверхонь оптичних елементів, що приводить до підвищення експлуатаційних показників та показників надійності цих елементів. Показано перспективу використання методу електронно-променевої мікрообробки оптичних елементів при виготовленні, удосконаленні та оновленні елементної бази сучасних інформаційних систем.

Мета і завдання статті – вивчення проблеми та аналіз стану використання технологічного підходу у підготовці майбутніх учителів до організації трудового навчання молодших школярів. Для розв’язання завдань дослідження використано теоретичні методи: аналіз, систематизація та узагальнення психолого-педагогічної і навчально-методичної літератури з метою визначення стану і теоретичного обґрунтування проблеми використання технологічного підходу у підготовці майбутніх учителів до організації трудового навчання молодших школярів.
 Автором обгрунтовано поняття «підхід», «технологія», «педагогічна технологія», «технологічний підхід». Схарактеризовано сучасні підходи до трактування поняття «педагогічна технологія». Встановлено, що сучасна педагогічна технологія охоплює коло теоретичних та практичних питань керування, організації навчального процесу, методів та засобів навчання. Розвиток педагогічної технології у світовому освітньому просторі можна умовно розділити на три етапи, кожен із яких характеризується перевагою тієї чи тієї тенденції. Оптимізація процесу реформування сучасної освіти пов'язана передусім з оновленням програмно-технологічного забезпечення, яке орієнтується на нові інформаційні, соціальні й освітні технології як пошук нових можливостей освітніх закладів у підготовці молодих людей до самостійного життя і діяльності, їхньому професійному та особистісному розвитку, що пов'язано із феноменом освітнього середовища.

У статті автори оцінюють вплив глобальних трендів Індустрії 4.0 на структурні трансформації в промисловості та обґрунтовують на цій основі напрями пожвавлення промислового сектору України через призму глобальних технологічних викликів. Розглядаються сучасні структурні диспропорції українського промислового розвитку та висвітлюються можливості, які надають технології 4.0 для інноваційного оновлення промисловості; оцінюється готовність до впровадження СМАРТ-технологій на промислових підприємствах. Ключовим висновком дослідження є те, що подальша інноваційна трансформація глобального виробництва призведе до неминучих змін в організації та управління виробничими процесами. Враховуючи результати досліджень, було запропоновано ефективне вирішення визначених проблем. Вони включають формування нових інститутів розвитку, які просувають технології Індустрії 4.0, адитивні технології, інтернет-речей, Big Data, роботизацію виробництв з одночасним розвитком громадських, освітніх і наукових інституцій, що забезпечують підвищення кваліфікаційного рівня персоналу, розширення проєктної інноваційної діяльності.

Сучасне світовий економічний простір являє глобальну систему економічних взаємозв'язків і взаємозалежностей, який охоплює всі локальні та національні економічні системи, що пов'язані один з одним міжнародним поділом праці і різними формами інтеграції на рівні ресурсів, продуктивних сил та політично – правових відносин.Глобалізація зумовлює участь як окремих компанії так і суспільства вцілому до глобальної конкуренції: ринки, організації, мови, культури більше не мають чітких територіальних кордонів, межам, бар'єрів. Глобалізація робить доступним всі світові ресурси: природні, технологічні, інформаційні, інтелектуальні. Це значно прискорює розвиток і збільшує можливості для компаній будь-якого ринку та рівня організації .Міжнародний маркетинг – це комплекс заходів фірми по здійсненню зовнішньоекономічної діяльності за межами своєї країни з метою досягнення нових комерційних цілей.Міжнародний маркетинг виступає як відповідна реакція бізнесового світу на такі процеси як: розширення партнерських взаємин на світовому ринку, зростання виробничих можливостей, швидке оновлення товарного асортименту, часті зміни характеру і структури ринкового попиту, його кон'юнктурні коливання, спільні та відмінні риси окремих культур інформаційне забезпечення тощо.

В умовах конкуренції та нестабільності виробничі компанії змушені постійно вдосконалювати виробничий процес і розробляти нові інноваційні технології та обладнання з метою збереження своїх позицій на ринку. Важливу роль в цьому відіграють удосконалення методів планування і управління процесом розвитку виробництва, розробка інноваційних продуктів і прогнозування заходів з адаптації до мінливих вимог зовнішнього і внутрішнього ринку. У даній роботі розглядається багатофазний послідовний технологічний процес (ПТП) з розгалуженою структурою на кожній фазі виробничого процесу. Для пуассонівського потоку надходження і обробки деталей запропонована математична модель у вигляді багатоканальної СМО з очікуванням і обмеженням черги. На основі цієї моделі сформовані критерії оцінки роботи ПТП і синтезовані вартісні моделі для вирішення завдань інновації та оптимізації ПТП. Вирішені для кожної фази виробничого процесу завдання оцінки ефективності інноваційного оновлення обладнання та завдання вибору оптимальної кількості обладнання. У разі невідповідності потоків надходження і обробки деталей даної математичної моделі, значення вихідних критеріїв визначаються за результатами певного числа багаторазового імітаційного моделювання роботи ПТП.
 Бібл. 11, іл.2

Стаття присвячена дослідженню питання стану та перспектив розвитку безвідходних та маловідходних технологій в Україні в умовах прогресу циркулярної економіки. Обґрунтовано, що в умовах наростаючих темпів НТП та розвитку циркулярної економіки розробка та впровадження безвідходних або маловідходних технологій є необхідним для збереження навколишнього середовища і подальшого розвитку людства. Визначено, що в Україні за період 2010-2019 рр. спостерігалися повільні темпи оновлення техніки та технологій на основі інновацій, частка підприємств, що впроваджували інновації, складала 11,5 – 13,8 % від загальної кількості промислових підприємств. На основі проведено го аналізу відмічене позитивну тенденцію зростання кількості упроваджених у виробництво нових технологічних процесів на 13,46 %, з них нових або суттєво поліпшених маловідходних, ресурсозберігаючих технологічних процесів на 78,91 %. Досліджено динаміку обсягів утворення відходів на території України за період 2010-2019 рр. Зроблено висновок про зростання обсягів утворених відходів на території України за досліджуваний період на 4,49 %. Найбільшу питому вагу в утворенні відходів займають підприємства добувної промисловості та розроблення кар’єрів (у 2019 р. – 88,46 %) і обсяги утворення відходів на цих підприємствах за десять останніх років зросли на 12,41 %, що на 7,92 % перевищує темпи утворення відходів на території України в цілому. Меншу питому вагу займають обсяги утворення відходів у переробній промисловості (у 2019 р. – 6,96 %). Виявлено, що у наукових працях сучасні технології поділяють на технології циркулярної економіки та інші технології. На основі поведеного аналізу динаміки та темпів накопичення відходів на території України запропоновано першочергову увагу приділяти розробці технологій по переробці вже накопичених відходів, для яких запропоновано авторську класифікацію. Запропоновано етапи діагностики можливості і готовності підприємства впроваджувати безвідходні технології.

Управління розвитком персоналу в умовах посилення інтенсивності технологічного розвитку та подальше поширення глобалізації набуває особливої актуальності для підприємств, оскільки збільшення технологічної складності виробництва потребує залучення більш кваліфікованого персоналу для забезпечення ефективного функціонування виробничих процесів. При цьому зростають і витрати на персонал, адже більш кваліфікована праця потребує адекватного зростання рівня її оплати. Відтак оперативне реагування підприємств на вимоги сьогодення за мінімальних затрат потребують саме організації внтурішньофірмової системи розвитку персоналу, яка б, з одного боку, дозволила забезпечити підготовку працівників належного рівня професійного кваліфікації, а з іншого – дала б змогу підприємству більш оптимально використовувати наявні ресурси на підготовку працівників.
 В статті розглянуто сучасні особливості формування та функціонування системи розвитку персоналу підприємства в умовах впливу економічної глобалізації. Визначено, що проблема забезпечення підприємств працівниками належного рівня освіти та кваліфікації потребує регулярного оновлення їх навичок через побудову системи розвитку персоналу. При цьому найголовнішими елементами, які визначають ефективність функціонування даної системи є джерела її фінансування та конкретні аспекти розвитку персоналу – професійне навчання, перепідготовка та підвищення кваліфікації. Визначено ефективність застосування інтегрованої системи розвитку персоналу, яка дозволяє не лише підвищувати якісні показники діяльності працівників, але забезпечує зростання рівня продуктивності праці на підприємстві.

У статті обґрунтовано, що впровадження інвестиційно-інноваційної моделі економічного зростання дозволить зменшити перекоси в економіці, підвищити якісні та кількісні показники господарської діяльності підприємств, залучити інвестиції для підвищення ефективності діяльності тощо. Необхідність залучення інвестиційних ресурсів у підприємства зумовлена гострою потребою оновлення матеріальнотехнічної та технологічної бази, реструктуризацією основних засобів, рядом екологічних та економічних питань. У статті розглядаються підходи до визначення «інвестиційного потенціалу підприємства». Оскільки ефективність інвестування підприємств, що працюють в суміжних галузях залежить від комплексного використання фінансовоекономічних чинників та ефективності функціонування суміжної галузі, тому дані галузі виступають як лімітуючий і в той же час об’єктивнонеобхідний фактор розвитку підприємств. Автором запропоновано концепцію «інтегрованого інвестиційного потенціалу» для підприємств суміжних сфер, яка враховує специфіку поєднання таких галузей. У роботі проведено концептуалізацію поняття «інтегрований інвестиційний потенціал». Запропоновано методичний підхід до оцінювання інтегрованого інвестиційного потенціалу підприємств, що працюють в суміжних галузях, який дозволяє інтегрувати різноманітні й часто різнонаправлені за напрямом змінні показники, представити їх у легко оглядовій і прийнятній для інтерпретації формі; розширити можливості для більш якісного і надійного аналізу та прогнозування діяльності підприємств та кількісного виміру їх фінансових перспектив. Встановлені на його основі рівні інвестиційного потенціалу можуть слугувати орієнтиром для визначення суб’єктів господарювання, які найбільше потребують державної підтримки, що стане потужним підґрунтям фінансового забезпечення їх економічного розвитку.

В оглядовій статті зроблено спробу проаналізувати сучасні підходи до формування математичної компетентності дітей дошкільного віку. Розкрито актуальність досліджуваного питання та наголошено на необхідності оновлення системи математичного розвитку дошкільників, яка має бути спрямована на побудову інноваційного змісту, форм і методів освітньо-виховного процесу. Наведено аналіз останніх досліджень і публікацій з означеної проблеми, яка перебуває в центрі наукових інтересів широкого кола вчених, дослідників, педагогів-практиків. Метою публікації є аналіз сучасних підходів і вимог Державного стандарту дошкільної освіти до формування математичної компетентності у дітей дошкільного віку. З’ясовано сутність сучасних підходів щодо формування математичної компетентності дітей дошкільного віку, а саме: діяльнісного, компетентнісного, інтегрованого, особистісно орієнтованого, індивідуально-диференційованого. Проаналізовано визначений у Стандарті освітній напрям «Дитина в сенсорно-пізнавальному просторі». Обґрунтовано важливість формування у дітей інтегрованої компетентності та її складових частин: сенсорно-пізнавальної, логіко-математичної, дослідницької, а також предметно-практичної та технологічної. Доведено, що визначальним завданням для вихователів є створення розвивального предметно-ігрового середовища в закладі дошкільної освіти, яке є передумовою формування позитивного емоційно-ціннісного ставлення дитини до пізнавальної діяльності. Наголошено на необхідності об’єднання зусиль педагогічного колективу закладу дошкільної освіти та батьків у формуванні математичної компетентності у дітей, а також зазначено можливі варіанти їх участі. Перспективою подальшої роботи визначено пошук спільних дієвих форм роботи педагогічного та батьківського колективів із формування математичної компетентності дітей.

У статті висвітлено теоретичні основи та елементи практичного досвіду використання мережних ресурсів як одного з важливих засобів формування термінологічної компетентності майбутніх фахівців нефілологічного профілю в закладах вищої освіти України під час навчальної діяльності різних видів. Окреслено зміст поняття «термінологічна компетентність» як важливого складника професійної компетентності, визначено особливості інформаційно-комунікаційних технологій з метою оптимізації процесу навчання та опанування термінології в рамках курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зроблено огляд термінологічної діяльності міжнародних і національних організацій зі стандартизації країн Європи та Америки, схарактеризовано термінологічну активність провідних міжнародних організацій з метою доречного використання цієї інформації в навчальному процесі. Наголошено, що значне місце в інформаційному сегменті посідають термінографічні ресурси: термінологічні банки / бази даних, електронні термінологічні словники і словники автоматизованих систем оброблення текстів та предметно зорієнтованих корпусів текстів, які стають основою для ефективної методики організації практичних занять, самостійної роботи студентів і проведення наукових досліджень з проблем термінології. Запропоновано систему пізнавальних, тренувальних і творчо-дослідницьких вправ, які мають на меті формування термінологічної компетентності студентів нефілологічних спеціальностей закладів вищої освіти, зокрема розв’язання проблемних ситуацій, які вимагають пошуку електронних термінографічних джерел і фахових текстів, їх оцінки, креативного використання, перекладу і зіставлення українських наукових термінів з відповідниками з інших мов, редагування, що забезпечують у комплексі ефективну професійну діяльність. З’ясовано, що використання інформаційно-комунікаційних технологій, насамперед мережних ресурсів, у навчальному процесі створює передумови для кардинального оновлення змістово-цільових і технологічних сторін навчання.

У статті розглянуто організаційну структуру регіонального економічного кластера за участю малих підприємств та обґрунтовано переваги державно-приватного партнерства для учасників такого об’єднання. В умовах економічної нестабільності актуальною темою для дослідження є пошук шляхів підвищення конкурентоспроможності регіонів України. Особливої уваги потребують промислові регіони, в яких галузі спеціалізації представлені великими підприємствами із застарілими технологіями виробництва. Рушійною силою для реструктуризації економіки таких регіонів та диверсифікації діяльності підприємств є активізація малого підприємництва. Для стимулювання розвитку промислових регіонів запропоновано створення регіональних економічних кластерів у пріоритетних галузях за участю малих підприємств. Представлена організаційна структура кластера сприяє розв’язанню проблем фінансування, збуту, мінімізації ризику для суб’єктів малого підприємництва, а саме: створення єдиної науково-технологічної платформи виробництва продукції на базі світових інноваційних технологій; забезпечення сприятливих умов для безперервного оновлення виробництва, розширення спектра наявних можливостей розвитку підприємств; розвиток ефективної кооперації як між підприємствами, які є учасниками кластера, так і зі сторонніми організаціями. Перспективною основою для формування успішного регіонального економічного кластера є державно-приватне партнерство. Застосування державно-приватного партнерства під час формування регіональних економічних кластерів дасть змогу малому підприємництву отримати доступ до раніше закритих сфер економіки, збільшити можливості отримання кредитів від вітчизняних і зарубіжних фінансово-кредитних установ під державні гарантії. Перевагами участі держави у кластерних об’єднаннях на основі державно-приватного партнерства є можливість залучити приватний капітал до реалізації регіональних інвестиційних проєктів, підвищити ефективність управління об’єктами державної власності та, зекономивши власні фінансові ресурси, все ж залишитися власником активів.

У час стрімкої інформатизації українського суспільства та інтенсивного оновлення й переформатування освітньої галузі особливо гостро постає питання формування цифрової грамотності випускника закладу освіти. Формула Нової української школи: «Наскрізне застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі та управлінні закладами освіти і системою освіти має стати інструментом забезпечення успіху Нової української школи. Запровадження ІКТ в освітній галузі має перейти від одноразових проєктів у системний процес, що охоплює всі види діяльності. ІКТ суттєво розширять можливості педагога, оптимізують управлінські процеси, таким чином формуючи в учня важливі для нашого сторіччя технологічні компетентності».
 Сучасні діти зростають повністю «занурені» в мобільні технології та комп’ютери. Персональні пристрої створюють те середовище, за допомогою якого молодь взаємодіє з оточуючим світом. Підлітки вже не сприймають традиційні форми навчання, а потребують мобільних технологій в освіті. Їм необхідне динамічне інтерактивне середовище, що забезпечить якісне оволодіння програмним матеріалом із максимальним наближенням до сучасних технічних можливостей дитини.
 У зв’язку з цим у статті проаналізовано вплив мобільних додатків як засобів активізації пізнавальної діяльності учнів, окреслено можливості розширення освітніх послуг за їх допомогою. Розглянуто сучасний стан та розвиток мобільних застосунків як одного із сучасних засобів комунікації в суспільстві знань. Проаналізовано особливості та специфіку використання мобільних додатків як перспективного та дієвого інструмента поширення освітніх інформаційних ресурсів, а також популяризації наукових, освітніх та самоосвітніх процесів у суспільстві.
 Варто зазначити, що сучасні технології в дозованому обсязі сприяють не лише якісному вивченню навчальних предметів, а й формуванню цифрової компетентності як учнів, так і вчителя. Раціональне використання мобільних телефонів на уроках призводить до економії часу, підвищення мотивації учнів та якісного зворотного зв’язку між педагогом і здобувачем освіти.

Під час підготовки майбутніх учителів основна увага має бути приділена формуванню готовності моделювати й проводити урок (заняття) в умовах варіативності сучасної початкової освіти; утілювати ідеї педагогіки партнерства, дитино центризму, створювати психологічно-комфортну атмосферу. Аналіз педагогічної теорії з проблеми професійної підготовки майбутніх учителів до моделювання уроку в умовах варіативності початкової освіти дозволяє виокремити взаємопов’язані її складники: дидактичний, методичний і технологічний. Теоретичний огляд проблеми дозволив уявити процес професійної підготовки майбутніх учителів до моделювання уроків в умовах варіативності початкової освіти як оволодіння алгоритмом послідовної взаємопов’язаної діяльності з планування уроку, вибору його ресурсного забезпечення, конструювання моделі та рефлексії реалізації педагогічного задуму. Удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів до моделювання уроку в умовах варіативності початкової освіти спрямовувалося на формування в студентів професійної компетентності. Методологічною основою цього процесу було впровадження таких наукових підходів: аксіологічного, особистісно зорієнтованого, компетентнісного, креативного. Оновлення підготовки майбутніх учителів до моделювання уроків в умовах варіативності початкової освіти відбувалося послідовно за етапами: підготовчий, операційно-діяльнісний, особистісно-рефлексивний. У результаті педагогічного експерименту ми дійшли висновків, що з метою формування в майбутніх учителів початкової школи готовності моделювати і проводити уроки (заняття) викладачі дидактико-методичних дисциплін мають збалансовано поєднувати у змісті теорію і практику, визначати обсяги самостійної роботи, застосовуючи завдання практико-орієнтованого характеру; уміння працювати зі спеціальною навчально-методичною літературою, включаючи електронні видання (підручників, посібників, методичних рекомендацій); використання інтерактивних технологій навчання. Ключові слова: підготовка майбутніх учителів початкової школи, моделювання уроку, підготовка майбутніх педагогів до моделювання уроків в умовах варіативності початкової освіти.

У статті висвітлені аспекти впровадження компетентнісного підходу до професійної підготовки майбутніх осіб командного складу морських суден. На прикладі викладання дисципліни «Управління судном» у Херсонській державній морській академії (ХДМА) представлені нові напрямки впровадження компетентнісного підходу при вивченні професійних дисциплін, що забезпечують відповідність освітнього процесу підготовки морських фахівців вимогам Міжнародної конвенції про підготовку та дипломування моряків та несення вахти з Манільськими поправками 2010 р. Запропонована система фахової підготовки майбутніх судноводіїв в академії та Морському коледжі ХДМА, визначені основні професійні компетентності та система їх оцінювання. Підвищення стандартів якості підготовки майбутніх судноводіїв обумовлено стрімким оновленням та ускладненням технічних, комп’ютерних систем в судноплавстві і водночас підсиленням ролі людського фактора в забезпеченні збереження людського життя. Міжнародна морська організація (IMO) висуває певні вимоги до невідкладних змін у викладання професійних дисциплін при підготовці майбутніх морських фахівців щодо забезпечення відповідним сучасним тренажерним устаткуванням з навчально-методичним забезпеченням. У статті розкриті основні питання впровадження симуляційних технологій віртуальної реальності в поєднанні з електронним навчанням у професійну підготовку майбутніх судноводіїв. Симуляційні тренажери віртуальної реальності, що представлені сучасними лабораторіями в ХДМА, надають можливість курсантам отримати навички маневрування судном, дозволяють підвищити реалістичність навчання та надають нові можливості для формування та оцінювання професійних компетентностей майбутніх морських фахівців. У статті аналізуються порівняльні аспекти традиційного навчання та навчання з використанням симуляційних технологій віртуальної реальності і робиться висновок про ефективність упровадження симуляційних технологій в освітній процес. Представлена система електронного навчання на базі LMS Moodle, що допомагає забезпечити інформаційно-технологічну підтримку та супровід професійного навчання майбутніх судноводіїв.

Одним із основних напрямів підвищення ефективності підготовки кваліфікованих робітників для поліграфічної галузі на теперішній час розглядається навчання, в основі якого лежить концепція дидактично усвідомленої інтеграції технології „класичного навчання” і технології навчання, що ґрунтується на нових інформаційних технологіях.Відомий теоретик виробничої педагогіки академік С. Батишев, аналізуючи вимоги до підготовки робітників, зауважував то тому, що процес їх формування має дві сторони: кількісну, яка характеризується різноманіттям робіт, та якісну, що визначає складність виконаних робіт. Виконання робітником виробничих функцій залежить від рівня розвитку техніки, від того, чи працює робітник за допомогою машинної чи автоматизованої техніки [1, с. 46].Основоположник вітчизняної кібернетики та інформатики академік В. Глушков вважав, що автоматизація інформаційних технологій у редакційно-видавничій діяльності викликана необхідністю виключення помилок виготовлення верстки та її коригування на всіх етапах технологічного процесу виготовлення поліграфічної продукції, починаючи від операцій безпосереднього введення даних до комп’ютера, комп’ютерного редагування, монтажу сторінок або газетної смуги до перенесення підготовлених на комп’ютері копій до автоматичних набірних машин. Крім того, в сучасних автоматизованих редакціях, на думку вченого, мають бути створені редакційні автоматизовані архіви – інформаційно-пошукові документальні дворівневі системи дескрипторного типу, завдяки чому забезпечується можливість вести статистику опублікованих матеріалів і відповідним чином планувати новий матеріал [3, с. 386].Широке впровадження комп’ютерних технологій у поліграфічному виробництві, інтеграція додрукарських, друкарських і післядрукарських видавничо-поліграфічних процесів, об’єднання всіх стадій технологічного процесу виготовлення друкованої продукції єдиним інформаційним потоком, необхідним для спільної роботи обладнання поліграфічного підприємства спричинили потребу у фахівцях інтегрованих професій. Виробничі завдання організації технологічного процесу, зокрема накопичення, збереження, передача і оброблення інформації, зняття її за допомогою реєструючих пристроїв, підключення до джерел інформації, вивчення інформаційних потоків, підтримування баз даних, відбір і реалізація алгоритмів оброблення інформації, виведення графічної й текстової інформації, перевірка якості готової друкарської продукції складають основу функціональної діяльності оператора з уведення і обробки інформації в комп’ютерній видавничій системі, верстальника, препрес-оператора і оператора друкарського цеху. Водночас, варто зазначити, що роботодавці з кожним роком оновлюють поліграфічне обладнання, впроваджують автоматизовані інформаційні системи управління поліграфічним підприємством, що, в свою чергу, потребує від працівників систематичного самостійного підвищення власного професійного рівня відповідно до виробничих інновацій. Отже, зрослі вимоги до готовності майбутніх поліграфістів до оволодіння ними виробничими технологіями з високим рівнем комп’ютеризації виробничих процесів потребують обґрунтування нового змісту, засобів і методів професійної поліграфічної освіти.Досліджуючи техніко-технологічні аспекти розвитку професійно-технічної освіти, академік НАПН України Н. Ничкало приходить до висновку, що зміст освіти повинен мати випереджувальний характер і постійно оновлюватися з урахуванням динамічних змін у різних галузях економіки, техніки, технологіях, узгодження та взаємозв’язок з метою забезпечення наступності навчання і виховання на всіх рівнях неперервної професійної освіти. Винятково важливим, на думку вченого, є регламентування змісту освіти державними стандартами та їх формування з урахуванням галузевої та регіональної специфіки на кожному ступені навчання [6, с. 91].Реалізація інноваційних компонентів освітньої парадигми, як зазначає Е. Зеєр, вимагає оновлення змісту професійної освіти і державних стандартів, що мають бути зорієнтовані не на вихідні програмні матеріали, а на результат процесу освіти, включаючи компетентність і компетенції [5, с. 27]. У цьому зв’язку здається правомірною точка зору, висловлена С. Батишевим про те, що для майбутніх робітників важливо навчитися ще в стінах училища використовувати знання у виробничій діяльності [1, с. 165]. Тому слід підвищувати ефективність методів вивчення теоретичного матеріалу, інтегрувати його з практикою, забезпечувати наступність теорії з практикою. У кожному профтехучилищі, як зазначав учений, мають бути кабінети і лабораторії з кожної професії – майстерня з новітнім обладнанням, механізмами, устаткуваннями, передбачено обладнання автоваматиувазованих класів, кабінетів інформатики і обчислювальної техніки [1, с. 174]. Очевидно, що практична реалізація моделей навчання як інструмента модернізації сучасної професійно-технічної освіти полягає в проектуванні нових педагогічних методик навчання, основаних на інтеграції традиційних підходів до організації навчально-виробничого процесу, в ході якого здійснюється безпосереднє передавання знань, та інформаційно-освітніх технологій навчання.Академік НАПН України В. Биков розглядає методику навчання як модель навчального процесу, яка інтегрує зміст навчання і навчальну технологію. Методика спрямована на цілі навчання; ґрунтується на змісті навчання, який сформований для досягнення цілей; відбиває психолого-педагогічні методи навчання, які обрані для викладання; визначає діяльність учасників навчального процесу, організацію їх взаємодії, характер і структуру використання ними ресурсів навчального середовища, які застосовуються для забезпечення навчання [2, с. 75].До методів навчання майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю ми будемо відносити методи, що активно використовують потенціал педагогічних, інформаційних і комунікаційних технологій для формування і розвитку в учнів знань, умінь, навичок, способів виконання різних видів інформаційної діяльності, зокрема інтеграцію активних проблемних методів навчання, навчання у співробітництві; створення ситуацій актуальності, успіху в навчанні; формування розуміння власної значущості виконання різних видів професійної діяльності.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій є домінуючими складовими засобів інформаційно-освітніх технологій. Ці засоби визначаються І. Роберт як програмно-апаратні і технічні засоби і пристрої, що функціонують на базі мікропроцесорної, обчислювальної техніки, а також сучасних засобів і систем трансляції інформації, інформаційного обміну [7, с. 96].Розширення сфери впливу інформаційно-комунікаційних технологій до будь-якого предметного середовища ілюструє достатньо універсальну схему додатків інформатики і стає за теперішніх умов домінуючою ідеєю в будь-якій предметній освіті. Під впливом цього процесу знаходяться всі предметні сфери діяльності завдяки тому, що широке впровадження і звичне застосування інформаційно-комунікаційних технологій стає методологічною основою домінування прикладного компонента освіти в галузі конкретної предметної діяльності. Як зазначає професор Ю. Дорошенко, функціональна спрямованість навчання практичного розв’язання завдань засобами інформаційно-комунікаційних технологій має ґрунтуватися на раціональному поєднанні якомога ширшого кола споріднених видів професійної діяльності людини, забезпечувати формування узагальнених уявлень про сферу прикладання та особливості майбутньої професійної діяльності [4, c. 73]. На нашу думку, конструктивна інтеграції засобів і методів навчання у процесі підготовки майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю дозволить вибудовувати навчання відповідно до вимог роботодавців і забезпечить розвиток професійно значущих компетентностей.Розглядаючи весь технологічний ланцюжок перетворення інформації від етапу введення до комп’ютерної видавничої системи до отримання готового відтиску можна виділити єдиний набір завдань, що містить комплекси функціональних завдань автоматизованих робочих місць операторів поліграфічного виробництва (табл. 1).Таблиця 1Функціональні завдання операторів поліграфічного виробництва № з/пСпеціалізація кваліфікованого робітникаФункціональні завдання1Оператор з уведення данихНалагодження параметрів уведення з урахуванням технологічного процесу;автоматизація введення і оброблення інформації;створення профілів пристроїв;налагодження системи.2Оператор-верстальникПідготовка оригінал-макету видання;проведення екранної кольоропроби;урахування параметрів технологічного процесу;підготовка до виведення.3Препрес-операторПеревірка оригінал-макету видання;проведення цифрової кольоропроби;монтаж спуску смуг;контроль спуску смуг;виведення друкованих форм.4ТехнологСтворення технологічної карти замовлення;редагування технологічної карти замовлення.5Оператор друкарського цехуКонтроль виконання операції друку;формування звітних даних про завантаження обладнання;контроль якості на відтиску. Реалізація оновленої методичної системи має здійснюватися на заняттях зі спецтехнології, в процесі виробничого навчання в майстерні, виробничої практики на поліграфічному підприємстві. Підвищення ефективності проведення теоретичних занять має досягатися завдяки застосуванню засобів мультимедійного обладнання, демонстраційних презентацій, електронних підручників і навчальних ресурсів, розроблених викладачами спецдисциплін; використання інтерактивної дошки. У процесі підготовки і проведення теоретичних занять доцільним є використання активних, проблемних методів навчання, навчання у співробітництві.Застосування засобів і методів інформаційного навчання в процесі проведення лабораторно-практичних робіт сприятиме проведенню цікавих і насичених занять. Використання на заняттях виробничого навчання методів „мозкового штурму”, групової дискусії надасть навчально-виробничій діяльності майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю продуктивного, творчого характеру. З-за обмеженої кількості офсетних машин вивчення технології друкарської справи переважно здійснюється за бригадною формою навчання. Майстер виробничого навчання має вибудувати послідовність оволодіння трудовими операціями і прийомами таким чином, щоб частина учнів відпрацьовувала їх безпосередньо на обладнанні, а частина – самостійно, використовуючи електронні освітні ресурси.Розвиток систем автоматизації в поліграфії, представлений на теперішній час на українському ринку множиною автоматизованих інформаційних систем управління поліграфічним підприємством як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва – PrintEffect, Prinect, Annex, АСУ „Типографія”, зумовлює необхідність обов’язкового стажування майстрів виробничого навчання на сучасних поліграфічних підприємствах. Сучасні технологічні процеси друку ґрунтуються на комп’ютерних технологіях computer-to- …: CtF – computer-to-film (з комп’ютера на фотоплівку), CtP – computer-to-plane (з комп’ютера на друкарську форму), – computer-to-press (з комп’ютера в друкарську машину), – computer-to-print (з комп’ютера в друк). Навчання майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю на заняттях виробничого навчання має здійснюватися за допомогою методичних рекомендацій, педагогічних програмних засобів щодо впровадження інноваційних виробничих технологій, розроблених викладачами спецдисциплін та майстрами виробничого навчання ПТНЗ.Висновок. Отже, використання засобів і методів інформаційних технологій у підготовці майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю, завдяки значним дидактичним можливостям, здійсненню впливу на форми організації теоретичного і професійно спрямованого навчання, на активізацію, інтенсифікацію і ефективність навчально-виробничого процесу, дозволить підвищити рівень мотивації до оволодіння інтегрованими знаннями і вміннями, забезпечить реалізацію методичної системи розвитку професійних компетентностей.

Вступ. Транспортна система України має низький рівень розвитку логістичної інфрастуктури та транспортно-логістичних технологій загалом, що знижує її конкурентоспроможність та обмежує інтеграційні можливості нашої держави у світовому економічному просторі. Україні необхідні термінові заходи для поліпшення транспортно-логістичної інфраструктури, оскільки вона є застарілою, неефективною, потребує оновлення, модернізації, суттєвих інвестиційних вкладень та удосконалення системи управління нею. Існує необхідність адаптувати концепцію удосконалення логістичної інфраструктури до потреб українського ринку транспортно-логістичних послуг.
 Метою статті є продемонструвати місце України у світових рейтингах розвитку логістики та логістичної інфраструктури, а також проаналізувати причини поточних результатів нашої держави в цих рейтингах.
 Результати. Встановлено, що транспортно-логістична інфраструктура виступає важливим чинником економічного зростання будь-якої держави. Конкретизовано поняття транспортно-логістичної інфрастуктури та її складових. Дана оцінка загального стану розвитку логістичної інфраструктури в Україні, а також оцінка рівня використання логістичного потенціалу на основі рейтингів глобальної конкурентоспроможності та логістичної ефективності. Проаналізовано місце України в глобальному рейтингу конкурентоспроможності за якістю транспортної інфраструктури, а також динаміку показників логістичної ефективності України, здійснено міжнародні порівняння. Доведено взаємозв’язок позицій у міжнародних рейтингах глобальної конкурентоспроможності та логістичної ефективності із станом та якістю логістичної інфрастуктури в країні.
 Висновки. Завдяки проведеному аналізу виявлено чинники, що впливають на функціонування та розвиток транспортно-логістичної інфраструктури України. Доведена необхідність покращення системи управління транспортно-логістичною інфраструктурою. З метою забезпечення синергетичного ефекту від ефективного поєднання потенціалу та можливостей усіх видів транспорту управління розвитком транспортно-логістичної інфраструктури повинно бути стратегічно орієнтованим і базуватися на оцінці потенціалу логістичної інфраструктури, виявленні зв’язків та залежності її розвитку від організаційно-економічних, техніко-технологічних та інших можливостей.

Актуальність: необхідність оновлення сучасної системи професійної освіти та запровадження, у зв’язку з цим, дуальної форми навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти актуалізують розвиток у них соціального партнерства. Це зумовлює пошук інноваційних підходів, методів, технологій і механізмів забезпечення даного процесу.
 Мета: розгляд суті та структури технології розвитку соціального партнерства в закладах професійної (професійно-технічної) освіти в умовах дуальної форми навчання, змісту її етапів для успішного й ефективного її використання.
 Методи: теоретичні (індукція, дедукція, синтез та узагальнення; моделювання); емпіричні (праксиметричні (вивчення та аналіз педагогічного досвіду, робочих планів, програм підготовки майбутніх кваліфікованих робітників та результатів їхньої діяльності); опитувально-діагностичні (бесіда, інтерв’ювання).
 Результати: розроблено технологію розвитку соціального партнерства в закладах професійної (професійно-технічної) освіти в умовах дуальної форми навчання, що є сукупністю поетапно здійснюваних заходів, процедур, методів, котра забезпечує ефективну взаємодію закладів професійної (професійно-технічної) освіти із органами виконавчої влади, об’єднаннями роботодавців, профспілок, підприємствами різних форм власності й підпорядкування, установами служби зайнятості та дає можливість максимально узгодити їхні спільні інтереси. Вона містить структурні складники (концептуально-цільовий, змістово-технологічний та мотиваційно-результативний) та реалізується в чотири етапи (стратегічно-планувальний, організаційно-виконавчий, контрольно-координуючий та мотиваційно-стимулюючий).
 Висновки: визначені структурні складники запропонованої технології уможливлюють її життєвий цикл та подальше перетворення. Її ефективне запровадження у закладах професійної (професійно-технічної) освіти сприятиме взаємовигідній продуктивній діяльності суб’єктів системи соціального партнерства, спрямованої на ефективний розвиток професійної освіти, а саме: зміцненню зв’язків між закладами відповідного профілю та соціальними групами цієї професійної спільноти; гнучкості їхнього освітнього процесу та його швидкому реагуванню на вимоги роботодавців; спрощеній адаптації випускників закладів до умов виробництва.

Дана стаття присвячена вивченню особливостей правового регулювання праці неповнолітніх. Проаналізовано як національний, так і міжнародний досвід охороні праці неповнолітніх. Зауважено, що вітчизняний законодавець чітко встановив вимоги щодо прийняття неповнолітніх на роботу, а також права неповнолітніх працівників, проте роботодавці обходять правові положення і порушують встановлені заборони. Слід враховувати, що відповідно до чинного законодавства України, неповнолітні у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. У статті звернуто увагу і на низку проблемних питань в сфері трудової зайнятості дітей, які ще потребують вирішення. Так, недостатньо чітко регламентовано види діяльності, де дозволяється використовувати працю дітей, відсутнє визначення терміну «легка робота для неповнолітніх», неоднозначною в національному законодавстві є визначення віку початку трудової діяльності для неповнолітніх, робота в якому не наносить шкоди їх здоров’ю, моралі та освіті. Констатовано, що в цілому Кодекс законів про працю України включає положення про працю неповнолітніх, статті якого відповідають нормам, прийнятим в західних країнах, стосовно можливості залучення неповнолітніх різного віку до праці різних типів важкості, відповідальності роботодавця, який заключає трудовий договір з неповнолітнім, та забезпечення оптимальних умов праці для неповнолітнього. Крім того, хочемо додати, що у зв’язку зі стрімким технологічним розвитком, сьогодні існує реальна можливість зниження трудового віку дітей. Наприклад, слушним було б залучати дітей до праці у сфері інформаційних технологій тощо. Так, у зв’язку із вказаним, вважаємо за необхідне оновлення трудового законодавства у контексті праці неповнолітніх, а саме щодо зниження віку, з якого можуть працювати діти, хоча б до 14 років.

Статтю присвячено дослідженню сутності, змісту та значенню публічно-приватного партнерства у сфері науково-технологічного розвитку. Проаналізовано співвідношення категорій «державно-приватне партнерство» й «публічно-приватне партнерство». Визначено, що використання терміна «публічно-приватне партнерство» щодо сфери застосування науково-технологічного розвитку є раціональнішим, оскільки передбачає врахування ширшого кола інтересів, публічних і приватних, а також взаємодію всіх можливих учасників науково-технологічного розвитку. Під публічно-приватним партнерством у сфері науково-технологічного розвитку запропоновано розуміти в широкому сенсі правову модель реалізації стратегії державної науковотехнологічної політики, засновану на оновлених концептуальних підходах щодо адміністративно-правового забезпечення науково-технологічного розвитку, що полягають у переході до мережевої моделі адміністрування на паритетних, демократичних, справедливих і коопераційних засадах із визначенням нової ролі та функцій держави в означених процесах на основі збалансованого публічно-приватного підходу, за якого держава виступає не як «регулятор відносин», а як «повноправний партнер»; у вузькому розумінні – сукупність юридично оформлених рівноправних відносин стратегічного, технологічно-інноваційного, фінансового, організаційно-кадрового, інформаційно-аналітичного, інституційного характеру між публічними та приватними партнерами, у яких сторони взаємодіють у процесі ухвалення рішень і координують спільні дії з метою спільного досягнення визначеного публічного інтересу, який формалізується в конкретних цілях науково-технологічного розвитку. Визначено характерні ознаки публічно-приватного партнерства у сфері науково-технологічного розвитку. Виокремлено основні форми публічно-приватного партнерства у сфері науково-технологічного розвитку залежно від напрямів його реалізації, які доцільно впроваджувати в Україні з метою підвищення ефективності адміністративно-правового забезпечення науково-технологічного розвитку.

Стаття присвячена висвітленню проблемних аспектів правового забезпечення протидії кіберзагрозам у платіжній сфері. Наразі кібербезпека посідає пріоритетне місце в переліку питань щодо правового регулювання відносин у сфері здійснення платежів в Інтернеті. Це пояснюється сучасною тенденцією трансформації надання платіжних послуг повністю в онлайн простір, який не повною мірою врегульовано де-юре.
 Метою статті є здійснення аналізу нормативно-правового забезпечення України протидії кіберзагрозам під час здійснення платіжних операцій за допомогою мережі Інтернет у контексті гарантування безпеки платежів.
 Наукова новизна полягає у тому, що сформульовано та розкрито зміст визначення правового забезпечення протидії кіберзагрозам, що можуть виникати під час проведення платіжних операцій в Інтернеті, як здійснювані уповноваженими суб’єктами за допомогою норм права організаційні, правові, інженерно-технічні, криптографічні заходи, профілактичні (превентивні) та оперативні методи, у тому числі моніторинг та прогнозування, з використанням інформаційно-технологічних засобів, завдяки чому ці суб’єкти формують упорядковану систему своєчасного впливу на загрози безпеці платежів у мережі Інтернет та зумовлені ними ризики.
 Висновки. До основних правових заходів протидії кіберзагрозам під час здійснення онлайн платежів належать: автентифікація (багатофакторна автентифікація); BankID НБУ; шифрування; контроль доступу до даних; обов’язкове призначення відповідальних осіб за забезпечення захисту інформації, кіберзахисту та інформаційної безпеки і здійснення контролю за їхньою діяльністю з боку керівника надавача платіжних послуг; використання спеціалізованих засобів захисту від зловмисного коду, шкідливого програмного забезпечення та вірусів, їх своєчасного оновлення тощо.
 Через динамічне реформування законодавства у сфері платіжних послуг існує деяка розрізненість нормативно-правових актів щодо забезпечення кіберзахисту від кібератак та кіберінцидентів під час надання платіжних послуг та здійснення платежів в Інтернеті. Це вказує на необхідність застосування уніфікованого підходу щодо забезпечення правового механізму протидії кіберзагрозам у платіжній сфері, що буде гарантувати належний рівень безпеки онлайн платежів.

Розвиток глобалізаційних процесів роблять залежними усі країни від світових ринків капіталів, товарів та послуг, внаслідок чого усі країни отримують, як шоки, так і стимули для свого економічного розвитку. Не дивно, що від успіхів чи невдач у розвитку зовнішньоекономічних відносин сьогодні залежать темпи та характер розвитку переважної більшості країн світу.
 Сучасна зовнішньоекономічна політика України направлена на європейську інтеграцію та просування продукції вітчизняного товаровиробника на європейський ринок, проте збільшення експортного потенціалу можливе за рахунок оновленні або модернізації технологічних процесів виробництва продукції та пристосування до міжнародних стандартів якості, які висувають країни-імпортери.
 У структурі українського експорту, бачимо перевагу сировини та продуктів нижчого рівня переробки. Саме тому, на сьогоднішній день стає актуальною проблема розвитку і диверсифікації експортного потенціалу країни, успіх у вирішенні якої буде визначатися масштабами і ефективністю участі України у міжнародному поділі праці в умовах поглиблення глобалізації світового господарства.
 Україна має стати країною з вільною економікою, що передбачає формування сприятливого бізнес-середовища з низьким податковим тиском, мінімізації втручання держави в прийняття економічних рішень. До складових відкритості, як правило, належать: лібералізація зовнішньої торгівлі, встановлення чітких зв'язків між внутрішньою і зовнішньою ціновою і валютною динамікою, готовністю вітчизняних товаровиробників до конкурентної боротьби на світових ринках.
 В даній статті об’єктом вивчення є процес формування та нарощення експортного потенціалу України в умовах євроінтеграційних перетворень.
 У процесі дослідження використовувались специфічні та загальноекономічні методи, а саме, абстрактно-логічний, статистичного дослідження, визначення абсолютних, відносних величин, ряди динаміки, а також метод єдності історичного та логічного, аналіз і синтез та інші наукові методи дослідження.

У статті на підставі системного підходу розкрито один із компонентів системи формування критичного мислення майбутніх учителів початкової школи у процесі професійної підготовки. До складників цієї системи також належать ціле-результативний, теоретико-методологічний, суб’єкт-суб’єктний, змістово-технологічний, діагностичний компоненти. Зміст ціле-результативного компонента полягає у визначенні провідної мети, яка є системоутворювальним чинником, реалізується на трьох рівнях (глобальному, локальному, оперативному) та знаходить своє втілення в конкретному результаті ‒ підвищенні рівня сформованості критичного мислення майбутніх учителів початкової школи. Докладно розкрито кожен із трьох рівнів змісту ціле-результативного компонента. Так, на глобальному рівні відбувається педагогічна інтерпретація суспільно-державного замовлення в побудові моделі формування критичного мислення майбутніх учителів початкової школи в процесі професійної підготовки. Глобальний рівень репрезентовано державними, суспільними та оперативними цілями, які ґрунтуються на найсучасніших нормативно-правових документах України та концептуальних положеннях. На локальному рівні формування критичного мислення майбутніх учителів початкової школи стає одним зі складників ініціативних цілей на всіх предметах професійного спрямування в процесі навчання в закладі вищої освіти. На оперативному рівні мета полягає у формуванні цілей відповідно до кожного окремого виду діяльності (навчальної, квазіпрофесійної, навчально-професійної) та, відповідно, до вивчення навчальних предметів професійного спрямування, які відповідно до навчальних планів належать до циклу професійної підготовки. Реалізація цілей на оперативному рівні здійснюється з опорою на оновлену таксономію цілей Блума-Андерсон. З визначення цілей логічно випливають очікувані результати.

Статтю присвячено опрацюванню процесу розробки відповідних механізмів адаптування системи управління розвитком морських портів. Тенденції, які відбуваються в системі розвитку вітчизняної морської портової інфраструктури, впливають на комплементарний зв’язок між виробничою та організаційною підсистемами управління її підрозділами. Це вимагає створення систем адаптивного управління діяльністю морських портів, враховуючи специфіку розвитку на сучасному етапі національної морської індустрії.
 Метою статті є розробка та запровадження адаптивного підходу до управління розвитком морських портів, використання якого підвищить можливість підприємств своєчасно впроваджувати ефективні адаптивні заходи до кризових явищ зовнішнього та внутрішнього бізнес-оточення.
 Наукова новизна. Дослідивши ключову ціль та напрямки використання адаптивного підходу до управління розвитку морських портів, визначено таку відповідність:
 – за умов перебування у фазі глибокої кризи морського порту, стан розвитку якого визначається як неплатоспроможний, перевага надається використанню саме організаційно-правового інструментарію, ціль використання якого криється у виведенні морського порту з кризи та створенні умов для його сталого розвитку;
 – за умов, коли фактичний стан розвитку морського порту характеризується, як задовільний, але при цьому перспектива його подальшого функціонування є непередбачуваною, перевага надається використанню саме техніко-технологічного чи управлінського інструментарію, ціллю використання яких є відновлення стану платоспроможності морського порту та підвищення рівня його конкурентоспроможності;
 – техніко-технологічний та управлінський інструментарій також використовується у разі перебування морських портів у стані розвитку, який характеризується як успішний, з метою посилення ринкових позицій підприємства на ринку морських транспортних послуг.
 Висновки. Відповідно до проведеного дослідження нами обґрунтовано актуальність застосування адаптивного підходу до управління розвитком морських портів, визначено напрямки введення відповідних трансформаційних змін із використанням набору конкретного інструментарію. На основі означених домінант виокремлено концепт «адаптивний підхід до управління розвитком морського порту» як комплекс адаптивних заходів управління, орієнтованих на розв’язання двох ключових проблем: забезпечення виживання порту в умовах дії кризових явищ шляхом запровадження необхідних захисних реакцій; у разі потреби оновлення чи удосконалення процесу адаптації порту з метою забезпечення реалізації стратегії його розвитку.

Висвітлено актуальні складові дійсно революційних змін у сфе- рі вищої освіти, які в ХХ–ХХІ ст. викликані різними об’єктивними процеса- ми — глобалізацією, світовими інтеграцією і інформатизацією, впроваджен- ням в усі сфери суспільного і духовного виробництва новітніх технологічних процесів і технологій. Акцентовано увагу на тому, що вища освіта кардиналь- ним чином змінює свою роль, призначення, характер впливу на життєдіяль- ність людини і суспільства. Підкреслено, що радикальні зміни феномену “ви- ща освіта” зумовлюють необхідність перегляду й удосконалення управління цим процесом, насамперед на державному рівні, що вимагає відповідних ко- реляцій у державній політиці щодо вищої освіти загалом.
 Особливі акценти у статті пов’язані з наступними аспектами проблем роз- витку вищої освіти у сучасному світі.
 По-перше, вища освіта як соціальний інститут радикально змінює своє призначення у зв’язку зі зміною статусу, участі людини в усіх суспільно-політичних процесах. Крім загальноосвітньої, фахової та іншої підготовки, сучасний фахівець повинен мати належні навички міжособистісної комута- тивності, ділові якості, що сповна відповідають вимогам ринкового господа- рювання.
 По-друге, у ХХІ ст. в освіті розпочався фактично принципово новий ре- волюційний процес, пов’язаний зі світовими, глобалізаційними, інтеграцій- ними та інформаційними явищами. Вища освіта покликана формувати ін- новаційний розвивальний людський капітал, що постає як базис постійного оновлення і примноження такого капіталу. На основі широкого використан- ня різноманітної електронної і комп’ютерної техніки радикально змінюються форми, технології навчання, функціонування навчального процесу.
 По-третє, радикальні зміни суті, ролі, значення вищої освіти у житті лю- дини, функціонування суспільства вимагає принципової зміни характеру державного управління такою освітою. Йдеться про нову модель управління, про уточнення й відпрацювання ролі і статусу у цих процесах різних суб’єк- тів такого управління, найперше органів влади, особливо виконавчих, про ав- тономізацію, демократизацію управління вищою освітою найперше на рівні конкретного закладу вищої освіти.

У статті представлено результати дослідження соціально-педагогічного та технологічного аспектів розвитку відкритої освіти у вищих навчальних закладах України та Великої Британії. Встановлено, що в результаті інформатизації суспільства постають нові вимоги до навчання майбутніх фахівців. Вирішення вимог полягає у створенні вдосконаленого відкритого (комп’ютерно-орієтованого) середовища навчальних закладів, лабораторій, бібліотек; оновленням методичного забезпечення, педагогічних технологій та змісту дистанційного й електронного навчання на основі використання ІКТ; запровадженням нових форм і методів організації освітнього процесу; упровадженням відкритих навчальних систем; використанням методики формування інформаційно-комунікаційних компетентностей науково-педагогічних працівників, методики оцінювання якості відкритих електронних систем та вільного доступу до відкритих освітніх ресурсів; а також у дослідженні стану, тенденцій і моніторингу розвитку відкритої освіти. Представлено основні технології, що застосовуються у відкритій освіті, а саме: а) кейс-технологія, яка є близьким аналогом технологій заочного навчання; б) TV-технологія; в) мережна технологія. Наведено найбільш детальну в українській науці класифікацію технологій відкритої освіти: 1) науково-освітні інформаційні мережі; 2) технології підтримки віртуального навчання (зокрема, web 2.0 та ін.); 3) всесвітня мережа «Партнерство в навчанні» (Partners in Learning Network); 4) технології електронного проєктування педагогічних систем; 5) технології мережного е-дистанційного навчання; 6) електронні бібліотеки; 7) технології комунікацій близької зони, зокрема, мобільні електронні технології і спеціальні засоби; 8) електронні технології управління проєктами. Доведено, що головними перевагами відкритої освіти є доступність, гнучкість, паралельність, модульність, економічність, інтернаціональність та координованість, які надають можливість кожній людини отримувати освіту. Використання елементів відкритої освіти забезпечує не тільки доступ до цифрового контенту, а й сприяє вдосконаленню системи управління освітою та контролю її якості. Ключові слова: відкрита освіта, соціально-педагогічний та технологічний аспекти, інноваційні технології, інформаційно-комунікаційні компетентності, індивідуалізація навчання, навчальні ресурси.

Робота присвячена розробці оптимізаційної моделі ефективного використання наявних у підприємств електротранспорту марок тролейбусів на маршрутній мережі міста за електронними таблицями (на прикладі парку тролейбусів у м. Луцьку).
 Завдання підвищення ефективності роботи міського пасажирського транспорту може бути вирішене або за рахунок оновлення транспортних засобів, або за рахунок підвищення ефективності роботи наявного рухомого складу. Але, щоб знизити витрати підприємств на виконання транспортної роботи, необхідно удосконалити підходи до її планування, і, як наслідок цього, забезпечити зниження собівартості перевезень і поліпшення якості обслуговування.
 Для забезпечення найбільш ефективного транспортного обслуговування населення із пасажирських перевезень, організації дорожнього руху, необхідно, щоб транспортна система найбільш оптимально відповідала потребам міста. Існує два шляхи підвищення такої ефективності: або збільшення пропускної спроможності міської транспортної мережі, або раціональне використання існуючої мережі та наявного рухомого складу для перевезення пасажирів.
 Перше рішення пов’язане із великими матеріальними витратами на реконструкцію транспортних вузлів і магістралей. Другий напрям - раціоналізація використання існуючих транспортних систем і оптимізація процесів перерозподілу навантажень як на транспортну мережу, так і на різні типи транспортних засобів, що здійснюють пасажирські перевезення.
 У зв’язку із цим, в даній публікації, виконана спроба обійти протиріччя між теоретичними моделями і реальними можливостями транспортного підприємства щодо ефективного використання наявного парку тролейбусів на маршрутах міста та швидкого динамічного перерахунку оптимальних рішень. Актуальність роботи полягає у розробці простих і ефективних методів оптимізації роботи наявного рухомого складу тролейбусів для перевезення пасажирів на міських маршрутах.
 Для створення моделі оптимізації, проаналізовані маршрути міської транспортної мережі Луцька та здійснено аналіз наявного парку транспортних засобів ЛПЕ, його функціональних та технологічних можливостей для забезпечення транспортного попиту населення.
 Запропоновано постановку задачі мінімізації цільової функції витрат для оптимального плану розподілу тролейбусів по маршрутах. Побудована модель та розроблені алгоритми її впровадження в електронні таблиці.
 Розроблені алгоритми та програмна реалізація внесення обмежень відносного порядку при використанні різних моделей тролейбусів на маршрутах. Це забезпечило у процесі моделювання розрахунок цілої низки можливих планів перевезень. Такі плани у роботі запропоновано називати раціональними планами, тобто локально оптимальними за даних обмежень.
 Ключові слова: оптимізаційна модель, транспортна мережа міста, парк електротранспорту, транспортний попит населення, обмеження відносного порядку.

Вступ. Світовий круїзний ринок демонструє впевнене зростання. Це спонукає судноплавні компанії розробляти та реалізовувати стратегії щодо збільшення пасажиромісткості флоту, однією з яких є модернізація наявних суден. Метою дослідження є створення математичної моделі визначення розмірів і пасажиромісткості шляхом додавання додаткової секції в модельному перерізі судна. Результати. У роботі запропоновано вирішення проблеми визначення оптимального розміру додаткової секції, що є складовою частиною модернізації пасажирських лайнерів. Основною метою модернізації є підвищення конкурентоспроможності судноплавної компанії. У зв’язку із цим проведено ретельний аналіз стану круїзного ринку, за результатами якого виявлено сталу динаміку його зростання. Обґрунтовано доцільність модернізації пасажирських суден як засобу оновлення флоту компанії. Визначено показники, що впливають на конкурентоспроможність судноплавної компанії, які пропонується формулювати з огляду на технічні та економічні показники конкретного судна, визначені на етапах проєктування й експлуатації. Здійснено оцінку факторів, що характеризують стан та основні тренди розвитку світового пасажирського флоту, кількість перевезених пасажирів, загальну характеристику пасажирського флоту (водотоннажність і пасажиромісткість), усереднену вартість спорудження лайнерів та основні тенденції щодо їх зростання. Розглянуто основні стратегії розвитку круїзних компаній, при цьому особливу увагу приділено модернізації як системному процесу вдосконалення, підвищення ринкової конкурентоздатності круїзних суден шляхом застосування проєктно-конструкторських, технологічних і фінансово-економічних заходів та процедур. Проведено комплексну оцінку факторів конкурентоспроможності флоту круїзних компаній, що є підґрунтям для проведення їх модернізації. Ці фактори включають технічні й економічні аспекти, аналіз яких дасть змогу комплексно оцінити напрям здійснення модернізації. У морській індустрії є декілька підходів до модернізації: реновація, переобладнання, модернізація суднової енергетичної установки. У статті розглядається застосування переобладнання зі збільшенням розміру (водотоннажності) шляхом виготовлення та встановлення додаткової секції по мідель-шпангоуту. Визначення оптимальних розмірів (пасажиромісткості) цієї вставки становить основне завдання роботи. Для цього отримано рівняння для визначення ефекту (прибутку) від модернізації, яке прийнято за цільову функцію. Як обмеження застосовано рівняння щодо вартості модернізації, установки нового обладнання, операційних витрат, міцності корпусу з дотриманням вимог класифікаційних товариств. Висновки. У роботі запропоновано модель проведення розмірної модернізації круїзного судна з визначенням довжини додаткової секції за критерієм забезпечення найбільшої прибутковості.

Кризовий стан суспільства можна виміряти цілою системою взаємозв’язаних показників - економічних, технологічних, політичних, культурологічних, національно-етнічних, демографічних та ін. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що всі вони своєрідно фокусуються у соціальні сфери життя людей, зумовлюють інтегральну кризу життя людини у час суспільних трансформацій. Не існує універсаль­ної моделі соціального діалогу, він є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоздатності. Соціальний діалог - не лише форма управління кризою, іноді уряди звертаються до соціальних партне­рів лише у випадку економічної кризи, шукаючи їх підтримки у вжитті непопулярних заходів. Такий підхід докорінно помилковий, оскільки діалог повинен ґрунтуватися на взаємній довірі та впевненості, що досягаються роками співробітництва. Тобто соціальний діалог повинен використовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих соціально-економічних обставин. Протистояння, опозиція, конкуренція, конфлікт, альтернативність, інакомислення є не тільки не­минучими характеристиками складного світу життя людей, а й необхідними факторами, що відвертають застій, стагнацію суспільства, умови його постійного оновлення і розвитку. З’ясування природи і суті соціального конфлікту, як специфічного прояву суперечності суспільних відносин вимагає врахування цілої низки взаємопов’язаних факторів. Насамперед слід взяти до уваги ту обставину, що сучасне сус­пільство самим ходом змін, що відбуваються у науковому мисленні, соціальній структурі суспільства, втягується в якісно новий стан, адаптація до якого супроводжується суспільними трансформаціями. От чому названа проблема вимагає аналізу умов її появи, розробки методів і засобів попередження і прогно­зування відхилень від соціальних норм. Соціальний процес включає способи взаємодії держави і суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина. Соціальний діалог є одним із способів взаємо­дії держави і суспільства, його інтереси представляють, у тому числі, професійні спілки та організації. Під соціальним діалогом слід розуміти процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Вся історія становлення суспільно-політичної, етичної думки є спробою знайти оптимальні шляхи розвитку сус­пільства, тобто звільнитися від неприємних порушень, які нерідко є небезпекою для життя і благополуч­чя людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів. Вся соціальна історія людства уособлює безупинний процес самовиховання і самоорганізації індивіда і суспільства, розвитку і зміни різних типів і форм регулювання взаємин, їх упорядкування, дисциплінованості та нормування. Сус­пільство за допомогою соціальних чинників регулює норми, створює інститути соціального контролю за поводженням людей з метою гарантування суспільного порядку і спокою; вони включають величезну кількість методів і засобів впливу: звички, моральні принципи, традиції, звичаї, загальноприйняті пра­вила, розпорядження, норми та моменти примусу. Узагальнюючим же поняттям є соціальна норма, як один з важливих засобів орієнтації індивіда чи соціальної групи в досить складних особистісних, групових, соціальних зв’язках і відносинах у період суспільних трансформацій.

Анотація: Ісмаїл Ґаспринський був відомим кримськотатарським інтелектуалом, педагогом, видавцем і політиком пантюкістом, який надихнув рух джадидистів у Центральній Азії. Однин з перших мусульманських інтелектуалів в Російській імперії, котрий усвідомлював необхідність реформації у сфері освіти, культури і модернізації тюркських та ісламських громад. Він вважається архітектором модернізму серед тюркських мусульманських підданих Російської імперії. Здобував освіту в мусульманських школах, в Російській військової академії і за кордоном (Франція та Османська імперія); повернувся до Криму, щоб заснувати одне з найважливіших етнічних періодичних видань в історії Росії - «Терджиман» (Перекладач). Ісмаїл Ґаспринський вважав, що вплив невірно спрямованої релігійної ортодоксії прирікав мусульман на культурну неповноцінність в умовах сучасної західної технологічної, військової, політичної та інтелектуальної гегемонії. Він стверджував, що прогрес вимагає реформи освіти, викладання сучасної навчальної програми сучасними методами, заохочення соціально-економічного співробітництва та культурних запозичень. Поширював свої ідеї за допомогою численних брошур та періодичних видань. Однак залишався досить поміркованим в інтелектуальному плані щодо практичного впливу на життя громад, це відчувалося до 1920-х рр. по всій Росії імперії, де жили мусульмани, а також в Туреччині, Єгипті та мусульманській Індії. Ісмаїл Ґаспринський поширював свої ідеї в основному через засновану ним в 1883 р. газету «Терджиман», яка проіснувала до 1918 р. У своїх публікаціях він закликав до єдності та солідарності між тюркськими народами і ратував за їх модернізацію через європеїзацію. Він вважав, що єдиний шлях модернізації - освіта. Широко виступав за проведення реформи освіти і критикував традиційну систему освіти в мусульманських школах, в якій велика увага приділялася питанням релігії, і розробив новий метод навчання дітей ефективному читання на їхній рідній мові і провів реформи навчальних програм. 
 Зокрема у нашому дослідженні буде проаналізовано період становлення і формування просвітительства кримськотатарського суспільства кінця XIX століття і початку ХХ століття, на чолі якого стояв сам Ісмаїл Ґаспринський. Саме з його ім’ям пов’язана епоха модернізації, не тільки кримського суспільства, але всього тюркського світу в усіх аспектах, зокрема у сфері освіти, релігії, культури. Також у статті подана епохальність найбільшого мислителя тюркського світу в соціально-історичній площині, через призму його літературної спадщини. З ім’ям Ісмаїла Гаспринського пов’язано заснування та розвиток просвітницького руху народів ісламського Сходу – джадидизм (новий, звуковий спосіб навчання грамоті, у широкому розумінні – оновлення). Цей напрям радикально змінив сутність та структуру початкової освіти в багатьох мусульманських країнах і на Батьківщині свого творця – Криму. Навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. Ісмаїл Ґаспринський розробив основу реформування традиційної мусульманської етно-конфесійної системи народної просвіти. Його «нові методи навчання» з успіхом застосовувалися не тільки в Криму, а й у Татарстані, Казахстані, Башкортостані, Таджикистані, Туркменістані, Узбекистані, Азербайджані, Туреччині, Північній Персії та в Китайському Туркестані.

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

Метою статті є розгляд і дослідження процесу розширення участі людини в місцевому самоврядуванні через актуалізацію феноменології нормопроєктування. Доводиться, що процес розширення участі людини в місцевому самоврядуванні через актуалізацію феноменології нормопроєктної діяльності відповідає конституційно-правовим настановам частини 2 ст. 5 Конституції України про те, що носієм суверенітету в Україні є народ; частини 3 ст. 5 Конституції України про те, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами та посадовими особами; частини 4 ст. 5 Конституції України про те, що ніхто не може узурпувати державну владу; ст. 69 Конституції України про те, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Системний аналіз наведених конституційних правоположень дає змогу визначити, що: а) вони не носять характер норм-декларацій; б) скоріше можуть бути ідентифіковані як норми-засади, норми-константи; в) мають комплексний, системо утворюючий характер; г) скеровані на виникнення складної багаторівневої системи горизонтально-вертикальних зв’язків управлінського характеру; ґ) замикаються на становлення та розвиток публічно-правових відносин навколо процесів формування, становлення, реалізації, розвитку і вдосконалення публічної влади; д) включають різні форми безпосередньої та опосередкованої демократичної участі громадян у зазначених процесах, зокрема, по-перше, процес нормотворчості, по-друге, нормопроєктну діяльність, що виступає його первинною і «запускаючою» стадією, що е) дає можливість віднести демократичну участь громадян у зазначених процесах не тільки до кола конституційних цінностей, а й до засобів активізації участі людини і громадянина в місцевому самоврядуванні.
 Новизна дослідження полягає в критичному осмисленні загальних і спеціальних принципів нормотворчості, що одночасно виступають принципами нормопроєктування, щодо розширення участі людини в місцевому самоврядуванні.
 Висновки. Найважливішими факторами впливу на участь людини-жителя й одночасно члена територіальної громади в локальній нормотворчості, зокрема в її початковій стадії – нормопроєктуванні, є: а) фундаментальний вплив на такий процес концепції локальної демократії, бо діалектика процесу становлення громадянського суспільства свідчить, що демократія є змістом місцевого самоврядування, а воно, своєю чергою, є формою, способом існування та здійснення демократії; б) актуальні питання реалізації людиною своїх природних прав у сфері місцевого самоврядування в процесі реалізації нею свого життєвого циклу. Особливу актуальність досліджувана проблематика має в умовах трансформації суспільства, коли розпочата муніципальна реформа в Україні та реально об’єктивується у зв’язку з цим процес локальної нормотворчості, що детермінує оновлення всіх сфер життєдіяльності територіальної громади. Найяскравіше вираження участь людини-жителя й одночасно члена територіальної громади в локальній нормотворчості, зокрема в її початковій стадії – нормопроєктуванні, отримує в результаті системного аналізу основних (загальних) та спеціальних принципів нормотворчості, що в контексті дії належного механізму реалізації кожного з них передбачає наявність відповідних організаційних та організаційно-правових форм діяльності уповноважених суб’єктів, у тому числі жителів-членів територіальної громади, а також методів, засобів юридичної техніки, що мотивує, детермінує, сприяє, супроводжує й забезпечує їх участь у локальній нормотворчості, зокрема у нормопроєктній діяльності. Участь людини-члена ТГ у нормопроєктній діяльності, – у контекстуалізації останньої, як етапу/стадії локальної нормотворчості органів місцевого самоврядування, є можливою, доктринально, конотаційно, наративно, технологічно, нормативно супроводжуваною та забезпеченою, – в умовах муніципального реформування локального соціуму вона є новим, перспективним та ефективним організаційним й організаційно-правовим засобом її участі в місцевому самоврядуванні, а у функціональному розумінні є не тільки могутнім засобом підвищення мотивації людини до участі в ньому, а й суттєвою формою розширення такої участі в процесах локальної демократії.

В умовах реформування сучасної освіти, модернізації освітніх стандартів постає проблема підготовки кваліфікованих наукових та виробничих кадрів, що є основною рушійною силою розвитку економіки та соціальних відносин, каталізатором суспільних процесів у науковій, освітній та виробничій сферах. Особливо складним та важливим завданням є виховання здатної до продуктивної діяльності особистості, формування фахових та освітніх компетентностей, що забезпечували б їй можливість вирішувати особисті та професійні задачі в умовах інформаційного суспільства, що характеризується інтенсивним розвитком високих технологій.Сучасні електронні засоби освітнього призначення, мультимедійні та дистанційні технології постають невід’ємною складовою навчання більшості предметів шкільного циклу, багатьох сфер вищої освіти. Використання засобів ІКТ збагачує та розширює можливості навчання, що призводить до поняття електронного навчання [4; 5]. Трактування цього поняття має різні тлумачення, крім того, із розвитком технологій суттєво трансформується його об’єм і зміст. Наприклад, згідно електронної енциклопедії освіти (Education encyclopedia), це поняття «охоплює всі форми навчання та викладання, що відбуваються за електронної підтримки, є процедурними по своїй суті і спрямовані на формування знань із врахуванням індивідуального досвіду, практики і знань того, хто вчиться. Інформаційні і комунікаційні системи, мережеві чи ні, постають як специфічні засоби для забезпечення процесу навчання» [5].Сучасна тенденція полягає у значному розмаїтті і складності систем електронного навчання. Це дає більше можливостей для інтеграції, концентрації і вибору ресурсів та систем. Використання новітніх засобів та сервісів сприяє досягненню якісно нового рівня якості освітніх послуг, створюючи потенціал для індивідуалізації процесу навчання, формування індивідуальної траєкторії розвитку тим, хто вчиться, добору і використання підходящих технологічних засобів. Необхідною умовою в цьому відношенні є відповідність засобів ІКТ низці вимог до підтримки та управління ресурсами, проектування інтерфейсу, ергономіки та інших.Як визначити, які засоби та технології найбільш продуктивні для підтримки навчальної діяльності, для досягнення необхідного рівня якості освіти та формування компетентностей учнів? Відповідь на це питання залежить від змісту електронного навчання, від того, які застосовуються методи і способи оцінки систем електронного навчання, а також від вибору та використання технологій їх реалізації.Метою статті є визначення тенденцій розвитку систем е-навчання в сучасній освіті та виявлення вимог до перспективних шляхів використання інформаційно-технологічних платформ їх реалізації.Загалом, визначальною рисою електронного навчання є використання інформаційно-комунікаційних ресурсів та технологій як засобів навчання [4; 5]. Сучасний стан розвитку інформаційно освітнього середовища характеризується підвищенням якості інформаційних ресурсів наукового та навчального призначення, впровадженням інтегральних платформ доступу до цих ресурсів як для освітніх установ, так і для індивідуальних користувачів. Це потребує забезпечення умов для створення та поширення якісного програмного забезпечення – електронних книг, бібліотек, освітніх порталів, ресурсів інформаційно-комунікаційних мереж, дистанційних освітніх сервісів.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій постають інструментами реалізації систем відкритого та дистанційного навчання. В цьому контексті виникають нові потреби і виклики, нові професійні та навчальні цілі, пов’язані з сучасним станом розвитку інформаційного суспільства. Інноваційні освітні технології мають задовольняти певним системним педагогічним та інформаційно-технологічним вимогам, що продиктовані рівнем науково-технічного прогресу та максимально відповідати принципам відкритої освіти серед основних з яких мобільність учнів і вчителів, рівний доступ до освітніх систем, формування структури та реалізації освітніх послуг [1].Серед основних цілей, що постають перед освітою із розвитком інформаційного суспільства, зазначають формування в учнів системи компетентностей ХХІ сторіччя. На думку Т. Бітмана, який узагальнив деякі дослідження, більшість авторів виокремлюють серед них такі компоненти, як технологічні навички, серед яких: інформаційна грамотність; знайомство з інформаційно-комунікаційними носіями; знайомство з засобами інфомаційно-комунікаційних технологій; соціальні навички, такі як: загальнокультурна грамотність; гнучкість та адаптивність; навички мислення та набування знання високого рівня; комунікативність та здатність до співпраці [2]. Цей автор відмічає такі тенденції у розвитку сучасного суспільства, як все більш високий рівень взаємозв’язку та швидкості перебігу суспільних процесів та різке зростання обсягів доступної інформації, до якої можуть залучатися широкі верстви суспільстваРозвиток нових технологій характеризується низкою показників, що стосуються різних аспектів реалізації систем електронного навчання. Ці показники тісно пов’язані із потребою формування в учнів освітніх компетентностей в контексті сучасних вимог відкритості, мобільності, гнучкості навчання та розвитку пізнавальних та особистісних якостей учня.Однією з проблем у сфері реалізації електронного навчання є забезпечення його доступності. Цей показник стосується наявності та організації доступу до необхідних систем навчання, розширення участі, що на наш час розглядаються в двох аспектах. Поняття «доступу до е-навчання» трактується, по-перше, як зміст і обсяг послуг, наявних у певний час. По-друге, як комплекс майнових, соціальних, класових, статевих, вікових, етнічних чинників, фізичних чи розумових здібностей та інших чинників, що впливають на реалізацію е-навчання і мають бути враховані при його проектуванні [4].Поряд з цим, серед суттєвих причин, які перешкоджають ширшому впровадженню і використанню систем електронного навчання, є такі, як наявність достатньої кількості комп’ютерів, програмного забезпечення і необхідних сервісів, доступу до Інтернет, включаючи широкосмуговий доступ, швидкість з’єднання тощо. Розгляд цих питань суттєво залежить від вибору платформи реалізації електронного навчання, на базі якої організується добір і використання різноманітних типів ресурсів, їх систематизація та оптимізація використання.Варто також звернути увагу на доступність важливої інформації, чи є зручні можливості пошуку і вибору необхідного навчального матеріалу. Цей чинник також є критичним при залученні у процес навчання необхідних ресурсів на електронних носіях.Існує ще один вимір доступу до е-навчання, що стосується обмежень у часі і просторі. Це протиріччя вирішується певною мірою за рахунок використання мобільних технологій і розподіленого навчання, які є перспективним напрямом розвитку систем відкритої освіти.Наступний показник стосується якості освітніх послуг, що надаються за допомогою систем е-навчання. Якість електронного навчання і її оцінювання мають багато рівнів таких, як: зміст освіти, рівень підготовки методичних та навчальних матеріалів; персонал і кваліфікація викладачів; стан матеріально-технічного забезпечення; управління навчальним процесом; рівень знань та компетентностей учнів та інших.Предметом численних досліджень є питання оцінки результатів навчання за допомогою комп’ютера. Технологія оцінювання стосується багатьох аспектів середовища навчання. Серед труднощів, які виникають при реалізації електронного оцінювання є такі, як ризик відмови обладнання, висока вартість потужних серверів з великою кількістю клієнтів, необхідність опанування технології оцінювання студентами та викладачами та інші [4].Якість навчальних матеріалів потребує врахування також вимог до обслуговування, управління, проектування інтерфейсу, ергономіки, гігієни та інших. Ці питання не втрачають актуальності у зв’язку з швидким оновленням комп’ютерної техніки. Розробка та впровадження навчальних матеріалів та ресурсів на електронних носіях суттєво взаємообумовлена використанням ефективних методів оцінки їх якості.Окремий комплекс проблем пов’язаний з розробкою вимог і стандартів для освітнього програмного забезпечення. Зокрема, це стосується визначення психолого-педагогічних, дидактичних параметрів оцінки якості освітніх ресурсів. Багато авторів (С. Санс-Сантамарія, Дж. А. Ва­діле, Дж. Гутьєррес Серрано, Н. Фрізен та інші [6]) погоджуються на думці, що хоча стандарти у галузі електронного навчання були розроблені з метою визначення шляхів і способів використання у педагогічній діяльності навчальних об’єктів, реалізованих засобами ІКТ, це скоріше сприяло подальшому пошуку в цьому напрямку, ніж було остаточним рішенням. Існуючі педагогічні характеристики об’єктів орієнтовані здебільшого на можливість спільного використання різних одиниць контенту окремими системи управління е-навчанням. Це не відображає в достатній мірі педагогічні підходи, що стоять за навчальними об’єктами.Загалом із розвитком електронного навчання зростають вимоги до якості освітніх послуг, яка, як свідчать дослідження, суттєво залежить від технологій оцінювання електронних ресурсів та матеріалів та від технологій їх створення та надання користувачеві. В той же час, застосування інтегральних підходів до організації використання та постачання ресурсів та сервісів сприяє удосконаленню і уніфікації підсистем їх розробки та апробації, пошуку та відбору кращих зразків програмного забезпечення, що також може бути передумовою підвищення якості освітніх послуг.Ще один показник, пов’язаний з реалізацією систем е-навчання, характеризує ступінь адаптивності. Цей чинник передбачає застосування досить спеціалізованих та диференційованих систем навчального призначення, що ґрунтуються на моделюванні індивідуальних траєкторій учня чи студента, його рівня знань [3]. У зв’язку з цим, поширення набувають адаптивні технології е-навчання, що враховують особливості індивідуального прогресу учня. Адаптивність передбачає налаштування, координацію процесу навчання відповідно до рівня підготовки, підбір темпу навчання, діагностику досягнутого рівня засвоєння матеріалу, розширення спектру можливостей навчання, придатність для більшого контингенту користувачів.Побудова адаптивної моделі студента, що враховувала б особистісні характеристики, такі як рівень знань, індивідуальні дані, поточні результати навчання, і розробка технологій відстеження його навчальної траєкторії є досить складною математичною і методичною проблемою [3; 4]. Побудова комп’ютерної програми в даному випадку передбачає деякі форми формалізованого подання сукупності знань в предметній області, що вивчається. Розвиток даного типу систем, здебільшого з елементами штучного інтелекту, є досить трудомістким. Зростання ступеню адаптивності є однією з тенденцій розвитку систем електронного навчання, що відбувається за рахунок удосконалення технологій подання, зберігання і добору необхідних засобів. Різноманітні навчальні матеріали, ресурси і сервіси можуть бути надані за потребою користувача, та дають можливість динамічної адаптації до досягнутого рівня знань, компетентності та освітніх уподобань того, хто вчиться.Наступний показник стосується інтеграції та цілісності систем електронного навчання, і тісно пов’язаний із стандартизацією технологій і ресурсів в управлінні системами е-навчання. Ці проблеми виникають у зв’язку з формуванням відкритого середовища навчання, що забезпечує гнучкий доступ до освітніх ресурсів, вибір та зміну темпу навчання, його змісту, часових та просторових меж в залежності від потреб користувачів [1]. Існує тенденція до координації та уніфікації стандартів навчальних матеріалів, розроблених різними організаціями зі стандартизації, такими як IEEE, IMS, ISO / IEC JTC1 SC36 й інші, а також гармонізації національних стандартів з міжнародними. У зв’язку з цим, наукові основи оцінювання інформаційних технологій та способів їх добору і застосування потребують подальшого розвитку.Наступний показник пов’язаний з повномасштабною інтерактивністю засобів ІКТ навчального призначення. Справді, сучасні технології спрямовані на підтримування різних типів діяльності вчителя у віртуальному комп’ютерному класі. Це стосується таких форм навчання, як формування груп, спільнот, що навчаються і взаємодіють віртуально в режимі он-лайн. Щоб організовувати навчальну діяльність в таких спільнотах, використовуються функції, що забезпечують колективний доступ до навчального контенту для групи користувачів, можливість для вчителя проглядати всі комп’ютери у групі, концентрувати увагу учнів за рахунок пауз і повідомлень, підключати або відключати учасників навчального процесу, поширювати файли або посилання серед цільової групи учнів, надсилати повідомлення конкретним учням. Учні також можуть звертатися до учителя за рахунок надання запитань, коментарів, виступів тощо [7]. Організація навчання у віртуальному класі потребує застосування апаратно-програмних засобів доставки навчального контенту, що також суттєво залежить від добору відповідних технологій.Наступний показник стосується безпеки освітнього середовища і передбачає аналіз ризиків та переваг використання комп’ютерних технологій у навчанні. При створенні систем електронного навчання мають враховуватись чинники збереження здоров’я, розвитку інтелектуального потенціалу учня.З огляду на визначені тенденції розвитку та використання систем е-навчання у сучасному освітньому процесі виникає потреба у певній інформаційно-технологічній платформі, яка могла б підтримувати нові форми навчання у відповідності сучасним вимогам доступності, гнучкості, мобільності, індивідуалізації та відкритості освіти [1].Продуктивним видається підхід, за якого проблеми розвитку е-навчання вирішувалися б через призму нових технологій, що надали б підходящу основу для дослідження цих систем, їх розробки і використання. Зокрема, перспективним є використання технології хмарних обчислень, за якої електронні ресурси і об’єкти стають доступні користувачеві в якості веб-сервісу [7].За визначенням Національного Інституту Стандартів і Технологій США (NIST), під хмарними обчисленнями (Cloud Computing) розуміють модель зручного мережного доступу до загального фонду обчислювальних ресурсів (наприклад, мереж, серверів, файлів даних, програмного забезпечення та послуг), які можуть бути швидко надані при умові мінімальних управлінських зусиль та взаємодії з постачальником.Переваги хмарних обчислень у сфері освіти можна охарактеризувати наступними чинниками:- спрощення процесів встановлення, підтримки та ліцензійного обслуговування програмного забезпечення, яке може бути замовлено як Інтернет-сервіс;- гнучкість у використанні різних типів програмного забезпечення, що може порівнюватись, обиратись, досліджуватись, завдяки тому, що його не потрібно кожний раз купляти і встановлювати;- можливість багатоканального поповнення колекцій навчальних ресурсів та організація множинного доступу;- універсалізація процесів розподіленого навчання, завдяки віртуалізації засобів розробки проектів, наприклад, командою програмістів, які всі мають доступ до певного середовища і програмного коду, приладів або лабораторій, інших засобів;- здешевлення обладнання завдяки можливості динамічного нарощування ресурсів апаратного забезпечення, таких як обсяг пам’яті, швидкодія, пропускна здатність тощо;- спрощення організації процесів громіздких обрахунків та підтримування великих масивів даних завдяки тому, що для цього можуть бути використані спеціальні хмарні додатки;- мобільність навчання завдяки використанню хмарних сервісів комунікації, таких як електронна пошта, IP-телефонія, чат, а також надання дискового простору для обміну та зберігання файлів, що уможливлює спілкування та організацію спільної діяльності.Таким чином, впровадження технології хмарних обчислень є перспективним напрямом розвитку систем електронного навчання, що сприятиме реалізації таких засобів і систем, які задовольнятимуть сучасним вимогам до рівня доступності, якості, адаптивності, інтеграції та повномасштабної інтерактивності.