Journal articles on the topic 'Територіальні врегулювання'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Територіальні врегулювання.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 27 journal articles for your research on the topic 'Територіальні врегулювання.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Negoda, Vyacheslav. "Пропозиції щодо удосконалення правових механізмів з реалізації реформи територіальної організації влади та місцевого самоврядування на засадах децентралізації." Public Administration and Regional Development, no. 8 (June 30, 2020): 369–95. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.02.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу сучасного стану впровадження реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Наведено аргументи щодо необхідності нормативно-правого врегулювання питання з формування нового адміністративно-територіального устрою та створення спроможного місцевого самоврядування, розбудови дієвої системи територіальної організації влади та вчасного завершення реформи децентралізації влади.
Показано що основними проблемами у сфері адміністративно-територіального устрою України, які істотно впливають на ефективність територіальної організації влади є: застарілість моделі адміністративно-територіального устрою України, яка не відповідає сучасним викликам; надмірна подрібненість адміністративно-територіальних одиниць, насамперед сільських та селищних рад та й окремих міст; існування анклавів, ексклавів, невизнаність меж багатьох адміністративно-територіальних одиниць; наявність значних диспропорцій у рівнях соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць; відсутність законодавчої бази достатньої для формування нової територіальної основи діяльності органів місцевого самоврядування.
Зазначено, що найбільш оптимальною може бути модель децентралізації в Україні, яка корелюється з Основним законом держави і національним законодавством та спрямована на формування ефективної системи місцевого самоврядування, в якій ключовою ланкою буде базовий рівень – спроможні та самодостатні територіальні громади.
Надано пропозиції щодо удосконалення правових механізмів з реалізації реформи територіальної організації влади та місцевого самоврядування на засадах децентралізації де головною домінантою є сучасна реформована Конституція яка стає підґрунтям міцного місцевого самоврядування і запорукою сильної виконавчої влади на місцях – що є важливим індикатором самодостатньої держави.
2
ТІТОВ, МИКОЛА. "Про деякі аспекти моделювання нового адміністративно-територіального устрою держави (укрупнення районів)." Право України, no. 2019/05 (2019): 128. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-128.
Full textAbstract:
Формування нової моделі адміністративно-територіального устрою держави, зокрема субрегіонального (районного) рівня, як складової структурних реформ із децентралізації влади на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку територій, визначено Президентом України та Урядом України як основні питання сучасного розвитку держави. Звідси – необхідність опрацювання єдиного, чи принаймні узагальнюючого, підходу у питаннях визначення засад і критеріїв адміністративно-територіального устрою та підготовки нової схеми районів. Метою статті є аналіз чинного законодавства, наявних законопроектів, практичних аспектів моделювання укрупнення районів та окреслення окремих пропозицій, що спрямовані на вдосконалення адміністративно-територіального устрою держави. Зазначено, що вітчизняне законодавство сьогодні не повною мірою забезпечує врегулювання порядку утворення, ліквідації районів, встановлення і зміни їхніх меж. Так, згідно з п. 29 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України віднесено утворення, ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, але сучасного механізму реалізації цього положення не існує. Досі питання адміністративно-територіального устрою регулюються Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12 березня 1981 р. Як наслідок, у державі продовжують існувати складні територіальні утворення (так звані “матрьошки”), коли на одній території функціонують окремі адміністративно-територіальні одиниці та декілька місцевих рад. Так, наприклад, у Харківській області у складі міста Куп’янськ – міста обласного значення – функціонують Куп’янська міська рада та Куп’янськ-Вузловська селищна рада, а у складі міста Лозова – міста обласного значення – Лозівська міська рада, Панютинська селищна та Домаська сільська ради, що породжує низку проблем, зокрема у реалізації їх повноважень, а також де-факто існують адміністративно-територіальні одиниці, так звані “селища міського типу”, які не передбачені Конституцією України. Крім того, дотепер на законодавчому рівні не визначені критерії формування адміністративно-територіальних одиниць та ін. Автор доходить висновку про необхідність конституційного та законодавчого унормування адміністративно-територіального устрою України, окреслює новації при моделюванні карти-схеми нових укрупнених районів на прикладі Харківської області, обґрунтовує необхідність врахування низки критеріїв для досягнення збалансованості соціально-економічного розвитку нових адміністративно-територіальних утворень, забезпечення доступності послуг для жителів тощо.
3
Луцков, В. "Особливості застосування консультативного опитування як форми безпосередньої участі територіальної громади у здійсненні місцевого самоврядування в Україні." Юридичний вісник, no. 2 (August 26, 2020): 213–18. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1725.
Full textAbstract:
У статті здійснюється порівняльний аналіз особливостей використання інституту консультативного опитування як форми безпосередньої участі територіальної громади у здійсненні місцевого самоврядування в різних територіальних громадах України.
Автором аналізуються особливості вимог до осіб, які можуть брати участь у консультативних опитуваннях, суб'єктів, котрі можуть ініціювати консультативне опитування, питань, що можуть бути винесені на таке опитування, місця для проведення, території, якої стосується консультативне опитування та юридичних наслідків проведення консультативного опитування як форми безпосередньої участі територіальної громади у здійсненні місцевого самоврядування. Зокрема, автором розрізняються форми проведення консультативних опитувань на території різних територіальних громад України.
У статті автор розглядає проблеми ототожнення інститутів консультативного опитування як форми безпосередньої участі територіальної громади у здійсненні місцевого самоврядування та консультативного референдуму в окремих територіальних громадах, а також проблему відсутності законодавчої дефініції цього інституту.
Окрім того, автором обґрунтовується необхідність нормативно-правової фіксації можливості функціонування онлайн-форми консультативного опитування як форми безпосередньої участі територіальної громади у здійсненні місцевого самоврядування.
На підставі аналізу нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування пропонується авторська дефініція консультативного опитування як форми безпосередньої участі територіальної громади у здійсненні місцевого самоврядування. Також у статті даються поради щодо нормативно-правового врегулювання функціонування консультативного опитування як форми безпосередньої участі територіальної громади у здійсненні місцевого самоврядування в Україні.
4
Юрійович, Блохін Максим. "GENERAL DATA PROTECTION REGULATION (GDPR) ЯК ПОТЕНЦІЙНЕ ДЖЕРЕЛО ВДОСКОНАЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ." Часопис цивілістики, no. 42 (October 7, 2021): 44–48. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i42.434.
Full textAbstract:
Блохін Максим ЮрійовичGENERAL DATA PROTECTION REGULATION (GDPR) ЯК ПОТЕНЦІЙНЕ ДЖЕРЕЛО ВДОСКОНАЛЕННЯВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХСтаття присвячена питанням захисту персональних даних у мережі Інтернет нормативним актом Європей-ського Союзу – GDPR (General Data Protection Regulation) – і його позитивним сторонам, які можна імплемен-тувати у вітчизняне законодавство з метою його вдосконалення. Так як цей регуляторний акт уже широко вико-ристовується в Європі певний період часу, то відслідкувати рівень його дієвості можна на реальній практицізастосування GDPR країнами-членами Європейського Союзу. Розглянуто передумови виникнення цього законута його прийняття Європейським Союзом, визначено термін «інформаційне суспільства» та його значимість увиникненні цих передумов. Повністю розглянуто сферу дії цього акта та його особливості врегулювання питаньзахисту персональних даних. Проаналізовані дефініції нових понять та інститутів, запропонованих цим норма-тивним актом, такі як контролер даних, обробник даних, суб’єкт даних (особа), спеціальні категорії персональнихданих. Окреслено рамки дії цього нормативного акта (суб’єктні, темпоральні, територіальні тощо). Проведенодослідження особливості структури цього акта (у вигляді, актуальному на момент написання статті). Охарактери-зовано ексклюзивні види прав, які введені цим нормативним актом, такі як право на видалення даних (правона забуття), право на переносимість даних, та інші види прав, передбачені GDPR. Визначено ліміти відповідаль-ності суб’єктів і штрафні санкції, які застосовуються в разі вчинення суб’єктами порушень різних рівнів у сферізахисту персональних даних. Описано роль уповноваженого (офіцера) із захисту даних (або ж DPO). Проаналі-зовано окремі його положення, які заслуговують на особливу увагу. Визначено характерні риси цього акта, яківідрізняють його від інших світових аналогів. Описано процедуру звернення постраждалих осіб з метою захистусвоїх порушених прав та інтересів у сфері захисту персональних даних. Охарактеризовано його значимість длярозвитку світового регулювання інституту захисту персональних даних і всіх суміжних правовідносин.
5
Soloduchina, L. S. "Шляхи врегулювання повноважень та відповідальності органів місцевого самоврядування з питань соціального захисту дітей." Public administration aspects 5, no. 7 (November 3, 2017): 44–54. http://dx.doi.org/10.15421/15201722.
Full textAbstract:
У статті розкрито основні характеристики становища дітей в Україні, досліджено проблеми повноважень та відповідальності органів місцевого самоврядування базового рівня, зокрема виконавчих органів сільських та селищних рад, з питань соціального захисту дітей в умовах реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Визначено, що основою забезпечення прав дітей наразі повинно стати посилення зацікавленості та відповідальності кожної територіальної громади (у тому числі і міської) за повноваження щодо забезпечення прав та найкращих інтересів дітей. Сформульовано пропозиції щодо першочергових кроків держави для зміцнення системи захисту прав дітей. Зокрема, запропоновано, що шляхами врегулювання повноважень та відповідальності органів місцевого самоврядування з питань соціального захисту дітей на законодавчому рівні є в першу чергу: закріплення усіх прав та обов’язків органу опіки та піклування за виконавчими органами сільських, селищних рад об’єднаних територіальних громад; розмежування повноважень з окресленого питання на різних рівнях адміністративно-територіального устрою держави; забезпечення належного рівня контролю у цій сфері.
6
Гуцуляк, О. А. "ЩОДО ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ БЕЗПЕКИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ." Знання європейського права, no. 3 (September 7, 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.235.
Full textAbstract:
У статті автор зазначає, що триваюча в Україні адміністративна реформа звертає увагу на все нові правотворчі та правозастосовні виклики, котрі привертають увагу правників та науковців. Широкий спектр невизначених питань гальмує ефективність реформи, сприяє недосконалості забезпечення прав та свобод громадян. Одним із ключових аспектів, на котрому акцентується увага, є понятійний апарат, котрий повинен визначати зміст окремих адміністративно-правових інститутів, їх дієвість, вектор розвитку тощо. Гносеологічний та правовий зміст поняття безпеки територіальної громади є одним із них.
Проаналізовано ступінь дослідження питання територіальної організації влади, формування ефективного місцевого самоврядування та статусу територіальних громад в Україні в роботах таких вітчизняних учених: М. Бай- муратова, О. Батанова, І. Дробота, В. Кампо, А. Коваленка, В. Куйбіди, В. Мамонової, О. Мороза, М. Орзіха, М. Пухтинського, О. Сушинського та зроблено висновок, що в адміністративно-правовій науковій літературі бракує теоретичних розробок тлумачення питання безпеки територіальної громади, що у свою чергу є передумовою створення прогалин у правозастосовній практиці та неефективному забезпеченні конституційних прав і свобод громадян.
У статті досліджено зміст поняття безпеки територіальної громади через призму ключових понять його формування - поняття безпеки та поняття територіальної громади. Надано авторське визначення поняття безпеки як філософсько-правового явища, а також поняття територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування з особливими ознаками, функціями та метою утворення. На основі аналізу нормативних документів, міжнародних стандартів та наукових досліджень вітчизняних науковців визначено зміст цих понять, а також надано авторське бачення спеціального поняття «безпека територіальної громади». Сформовано висновок, що дана проблема потребує ґрунтовного подальшого вивчення з формуванням комплексного правового та теоретичного підґрунтя для її врегулювання.
7
Оленич, К. В. "ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ПРОЦЕСУ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ." Підприємництво та інновації, no. 12 (July 3, 2020): 147–52. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/12.25.
Full textAbstract:
У статті розглянуто напрями та пріоритети розвитку процесу децентралізації в Україні. Визначено мету децентралізації, яка полягає у розширенні повноважень органів місцевого самоврядування громад, а також фінансовому заохоченні процесів добровільного об’єднання територіальних громад, створенні нормативно-правової основи формування. Узагальнено ключові етапи побудови ефективної системи територіальної організації влади, визначено роль децентралізації у розвитку економіки країни, регіону, території. Встановлено принципи процесу децентралізації, які ґрунтуються на добровільному об’єднанні сільських та селищних рад. Доведено, що ефективність децентралізації проявляється через реалізацію можливостей та сформоване законодавче врегулювання цього процесу з урахуванням взаємодії між органами державної влади й місцевого самоврядування та жителів громади загалом. Основні наукові результати, отримані під час дослідження, вказують на позитивне сприяння процесу децентралізацій на соціально-економічний розвиток в Україні. Пріоритетність розвитку дорадництва спонукатиме до забезпечення дієвості запровадження управлінських рішень, системності заходів щодо зменшення кількості та масштабів обмежень, результативності реформ, розвитку місцевого самоврядування.
8
Banchuk-Petrosova, Olena. "ДИПЛОМАТІЯ У МЕХАНІЗМІ ВРЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ СПОРІВ." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 5 (May 10, 2020): 9–21. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.5.2020.203655.
Full text
9
Ladychenko , V. V., O. V. Gulac , and Yu V. Danyliuk . "Забезпечення безпеки та правопорядку органами місцевого самоврядування: сучасний стан та шляхи врегулювання." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 31–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.03.
Full textAbstract:
Мета статті. У статті досліджується питання сучасного стану забезпечення органами місцевого самоврядування безпеки та правопорядку в територіальних громадах. Науковому дослідженню присвячено аналіз законодавства щодо утворення органами місцевого самоврядування муніципальних правоохоронних утворень, а також юридичні підстави їх існування на сучасному етапі, правовий статус таких утворень та шляхи врегулювання цього питання в правовому полі держави.
Наукова новизна. Науковою новизною є акцентування уваги на вирішенні актуальної проблеми врегулювання в законодавстві питання утворення, правового статусу, компетенції та взаємовідносин муніципальних правоохоронних утворень з органами Національної поліції та держави загалом, з метою запобігання, у першу чергу, дублюванню таких повноважень у процесі їх діяльності.
Висновки. Підсумовуючи всі результати дослідження, у висновках наведено обґрунтовані пропозиції щодо найменування муніципальних правоохоронних утворень, визначення їхньої територіальної та предметної юрисдикції, встановлення рівноправних взаємовідносин по відношенню один до одного місцевих правоохоронців та співробітників Національної поліції. Запропоновано також надати муніципальним правоохоронним утворенням єдиний правовий статус виконавчих органів місцевого самоврядування, а їхніх співробітників прирівняти до посадових осіб місцевого самоврядування. Щодо форми управління муніципальними правоохоронними утвореннями, – звернуто увагу на варіанті виборного керівника такого органу, що надасть їм певну автономність по відношенню до голів громад, але під подвійним контролем та підзвітністю як місцевій раді, так і органам державної виконавчої влади, таким, як Міністерство внутрішніх справ України, Державне бюро розслідувань, місцеві державні адміністрації, а в перспективі, – префектам.
10
Дмитрук, І. М. "Правові інструменти впровадження децентралізації в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1828.
Full textAbstract:
Досліджується впровадження та посилення таких правових інститутів, як місцевий референдум та адміністративний договір на теперішньому етапі децентралізації в Україні. Проводиться аналіз нормативно-правової бази, в результаті якого формуються висновки про відсутність достатнього правового регулювання місцевого референдуму, що суперечить нормам Конституції України.
Референдум повинен існувати в демократичному суспільстві, адже він може бути використаний як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, які інколи піддаються суперечливим мотиваціям найактивнішими громадянами. Місцевий референдум допоможе жителям громади легітимізувати свої рішення безпосередньо. Установча влада в Україні належить до виключного права українців, тому найближчим часом необхідно прийняти Закон «Про місцеві референдуми», щоб ввести в українське законодавство ключовий інструмент демократії та підкріпити норми Конституції не формальними положеннями, а дієвими кроками.
Адміністративний договір, як інструмент договірного врегулювання правових відносин, що можуть скластися чи складатимуться з органами влади та територіальною громадою, потребує частішого використання на практиці. Причиною виникнення адміністративного договору може бути як закон, де чітко мають встановлюватися умови таких правових відносин, так і рішення ради про делегування публічно-владних управлінських функцій для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень, для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом, замість видання індивідуального акта для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
Тут договір постає як необхідність врегулювання правових відносин між суб'єктами цих відносин, одним із яких є суб'єкт публічного права. Правова природа таких договорів є досить дискусійною. Використання адміністративного договору прискорить ефективну діяльність територіальних громад і органів державної влади та надихне їх до значно оперативнішого впровадження прийнятих рішень у життя. Не можливо впроваджувати процеси децентралізації без розширення правових інструментів, які мають бути справедливо ввірені саме народу.
11
Ladychenko, V. V., and K. O. Yemelianenko. "Формування виконавчих комітетів об’єднаних територіальних громад." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 30, 2018): 14–20. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.05.02.
Full textAbstract:
У статті досліджено законодавчі прогалини при формуванні виконавчих комітетів сільських об’єднаних територіальних громад. Проаналізовано необхідні проектні ініціативи щодо практичного врегулювання законодавцем механізму утворення, юридичний статус, персональний склад, передумови для належного функціонування виконавчих органів місцевого самоврядування – виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад.
12
Vonsovych, O. S. "Українсько-російські відносини в контексті геополітичного протиборства." Grani 19, no. 3 (February 19, 2016): 78–83. http://dx.doi.org/10.15421/1716064.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню українсько-російських відносин у контексті геополітичного протиборства. Знаходячись у географічному центрі Європи, Україна займає важливе геополітичне та геостратегічне місце в загальноєвропейських процесах, а також процесах, які стосуються сфери безпеки. Визначено, що російська агресія по відношенню до нашої держави проявляє себе у формі прямого та опосередкованого застосування збройної сили проти суверенітету та територіальної цілісності. Доведено, що з огляду на стан переговорного процесу, його підсумки та рішення не сприяють врегулюванню конфлікту, а навпаки – призводять до ще більшого ускладнення ситуації. Обгрунтовано тезу про те, що ініціатором введення санкцій з метою міжнародної ізоляції Росії стало керівництво США, під тиском якого, ризикуючи зазнати економічної шкоди, до санкцій приєднались країни Європейського Союзу. З одного боку, санкційна політика щодо Росії загальмувала розвиток Євросоюзу. З іншого боку, продовження санкцій проти Росії обумовлено тісним стратегічним співробітництвом країн-членів ЄС зі США. Доведено, що не менш важливим моментом у контексті розвитку українсько-російських відносин стануть результати президентських виборів у Сполучених Штатах Америки у 2016 р. Результати виборів визначать нові контури геополітичного протиборства між Росією і США і те, яке місце в ньому посяде Україна: чи залишиться розмінною монетою в геополітичних планах Росії, чи стане справжнім стратегічним партнером США. Другий варіант є більш прийнятним, адже за таких умов ми матимемо більше шансів на подальше врегулювання українсько-російських конфліктних протиріч і стабілізацію внутрішньої ситуації.
13
Baltsii, Yu Yu. "Особливості управління в містах із районним поділом в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 78–85. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.09.
Full textAbstract:
У статті досліджено особливості управління у містах з районним поділом. Приділена увага виявленню основних проблем розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування у містах з районним поділом та аналізу чинного законодавства з цього питання. Зазначено, що у процесі децентралізації публічної влади, при організації управління у містах із районним поділом, необхідно, перш за все, враховувати інтереси мешканців територіальної громади району у місті й застосовувати виважений та диференційований підхід з урахуванням населеності міста і його території, а також доцільно використовувати принцип субсидіарності.
Метою статті є дослідження особливостей в управлінні в містах із районним поділом в Україні.
Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні особливостей управління в містах із районним поділом в Україні, а також у формулюванні конкретних пропозицій та рекомендацій щодо усунення проблемних питань, пов’язаних з управлінням у цих містах.
Висновки. Вирішення проблемних питань щодо дієвої організації управління у містах із районним поділом має відбуватися у відповідності до процесів децентралізації публічної влади, з урахуванням принципу субсидіарності, а також максимального наближення соціальних послуг органів публічної влади до населення на відповідній території, яке крім національного законодавства передбачено також Європейською Хартією місцевого самоврядування. Реалізація принципу субсидіарності під час розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування у містах із районним поділом дозволить здійснювати управління на різних рівнях управління найефективніше. Вирішення проблеми щодо належної організації управління у містах із районним поділом потребує найскорішого врегулювання на вищому законодавчому рівні. Вона може бути вирішена як у межах Конституції України, так і Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» шляхом внесення відповідних змін та доповнень до них, а також прийняттям комплексу нових нормативно-правових актів, насамперед законів України: «Про адміністративно-територіальний устрій України», «Про територіальну громаду», «Про міські агломерації та міста-супутники» й ін. При цьому, на наш погляд, вельми вдалим було б вирішення цього питання шляхом прийняття Закону України «Про місцеві референдуми», який би демократично урегулював питання управління в містах із районним поділом, де населення відповідного району як самостійного елементу адміністративно-територіального устрою України у відповідності до своїх конституційних прав щодо участі у вирішенні питань місцевого значення, обрало би власну модель врядування, яка ще більше наблизить Україну до європейських стандартів місцевого управління та самоврядування.
14
Зелинська, Наталя. "СТАТУС ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ОКРЕМИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ." Науковий вісник: Державне управління, no. 4(10) (December 2, 2021): 50–70. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2021-4(10)-50-70.
Full textAbstract:
Досліджено використання комплексного механізму військово-цивільної адміністрації, відносини між рівнями управління на окремих територіях України. Розглянуто, як цей приклад покращує або змінює розуміння статусу органів місцевого самоврядування в особливих умовах. На цій основі проведена оцінка того, чи дійсно військово-цивільні адміністрації забезпечують закріплене право територіальних громад на місцеве самоврядування. Проаналізовано проблематику поточної взаємодії при здійсненні повноважень всіх державних органів на територіях з особовим статусом. Надано науково обґрунтовану інформацію про характер проблем у процесі управління обласними радами на територіях, на яких функціонують військово-цивільні адміністрації Донецької та Луганської областей, пропозиції щодо пріоритетних напрямів їх розв’язання та шляхи оптимізації системи управління в області функціонування військово-цивільних адміністрацій. Якісне функціонування військово-цивільних адміністрацій як резервного механізму державного управління та забезпечення виконання законів України має вирішити загострену проблематику законодавчого врегулювання діяльності органів місцевого самоврядування у Донецькій та Луганській областях. Правовому урегулюванню підлягають відносини у сфері праці, оплати трудової функції, підпорядкуванні працівників правилам трудового розпорядку, передбачених трудовим законодавством та іншими нормативно–правовими актами з трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, трудовим договором тощо. Недосконалість положень Закону України «Про військово-цивільні адміністрації», пов’язується з необхідністю врегулювання питання діяльності органів місцевого самоврядування, неспроможних виконувати свої функції там, де виникла потреба створення нових механізмів управління, таких як військово-цивільна адміністрація. Водночас в Донецькій і Луганській областях, окрім функцій та повноважень встановлених законодавством, в процесі децентралізації вони більше набувають ознак органу місцевого самоврядування та стають механізмом децентралізації на цих територіях. На військово-цивільні адміністрації покладається додаткова функція формування громад, формування нової територіальної основи для функціонування органів місцевого самоврядування. Зазначене актуалізує потребу в дослідженні, метою якого є ідентифікація викликів для органів місцевого самоврядування в межах виконання повноважень військово-цивільними адміністраціями. Визначення реального стану та актуальних проблем у процесі управління обласними радами на територіях утворення цих деожавних органів, проведення аналізу причин їх виникнення, відпрацювання основних напрямів, шляхів та способів оптимізації системи управління та функціонування військово-цивільних адміністрації можуть бути підставою для постановки та проведення інших наукових робіт щодо практичного розв’язання визначених у цій роботи проблем.
15
Дмитровська, В. С., and І. В. Кохан. "ДОХОДИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19." Actual problems of regional economy development 1, no. 16 (November 25, 2020): 180–90. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.16.180-190.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню з’ясування структури та виявлення тенденцій формування доходів місцевих бюджетів в умовах пандемії коронавірусу (COVID-19). Розглянуто особливості наповнення дохідної частини місцевих бюджетів, основними джерелами надходжень до яких у процесі проведення бюджетної децентралізації є: податок на доходи фізичних осіб, акцизний податок, плата за землю, єдиний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Охарактеризовано ряд бюджетних новацій чинного законодавства спрямованих на протидію пандемії та їх вплив на дохідну частину бюджетів об’єднаних територіальних громад.
Проаналізовано надходження бюджетів об’єднаних територіальних громад протягом 9 місяців 2019-2020 рр. та здійснено оцінку впливу пандемії COVID-19 на обсяг доходів місцевих бюджетів.
Детальний аналіз формування власних доходів місцевих бюджетів показав, що в розрізі місцевих бюджетів у 2019-2020 рр. найвищим є темп зростання податку з доходів фізичних осіб та місцевих податків та зборів у місцевих бюджетах об’єднаних територіальних громад. Такі результати свідчать про участь та зацікавленість органів місцевої влади у акумулюванні більшої частини доходів бюджетів об’єднаних територіальних громад, здійснення заходів щодо пошуку резервів їх надходжень в умовах пандемії коронавірусу COVID-19 та ефективності фіскальної ролі податків і зборів.
Авторами обґрунтовано напрями подолання негативних наслідків пандемії COVID-19 на дохідну частину місцевих бюджетів за допомогою фіскального механізму та врегулювання міжбюджетних відносин.
Методологічною основою даного дослідження є такі методи, як емпіричне дослідження (моніторинг, вимірювання порівняння); теоретичне дослідження (дедуктивний та аксіоматичний метод, ідеалізація); загальні методи, що використовуються на емпіричному та теоретичному рівні досліджень (аналіз, анологія, абстракція, конкретизація, синтез, індукція, дедукція).
16
Підшибякін, Сергій, and Юрій Полтавець. "МІНСЬКІ УГОДИ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ." Litopys Volyni, no. 24 (July 9, 2021): 118–25. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.20.
Full textAbstract:
У статті розглянуто передумови підписання Мінських угод та визначено їх значення для врегулювання російсько-української війни у контексті аналізу громадсько-політичної думки. Наголошено, що в Україні (медіа, політичні партії, громадські організації, політична еліта, інтелігенція) по-різному оцінюють результати підписаних Мінських угод, проте помітна тенденція до критики їхніх основних положень. Відзначено, що якщо наближені до екс-Президента України (Петра Порошенка) середовища намагаються переконати суспільство в ефективності досягнутих домовленостей та наголосити на їхньому важливому значенні для забезпечення політичної стабільності та гарантування національної безпеки держави, то опозиційні сили все частіше заки- дають владі нерішучість у переговорному процесі. Визначено українські рефлексії щодо Мінських угод та реакцію в Україні на законодавче врегулювання стату- су окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО). Констатовано, що законодавче врегулювання особливого статусу окремих районів Донецької і Луганської областей (ОРДЛО) починаючи із 2014 р. стало пред- метом активних та почасти бурхливих внутрішньоукраїнських дискусій як, насамперед, в політичному секторі під час прийняття відповідних законів та постанов парламенту, так і на рівні ЗМІ та експертного середови- ща. Зазначено, що якщо у 2014–2015 рр. диспути відбувалися навколо потенційної загрози подальшої руйнації територіальної цілісності України шляхом внесення до Конституції норми особливого статусу частини Донба- су, окупованого РФ, то згодом, з одного боку, йшлося про критику влади у зволіканні із визнанням РФ державою- агресором та нерішучості дій на зовнішньополітичній арені, а з іншого – про побоювання політичних опонентів президента щодо того, що глава держави, використовуючи чинник Донбасу, значно розширить та посилить власні повноваження напередодні президентських виборів 2019 р.
17
КОРИНЕВИЧ, АНТОН, and ТИМУР КОРОТКИЙ. "Перехідне правосуддя для України: Per Aspĕra ad Astra." Право України, no. 2020/12 (2020): 129. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-129.
Full textAbstract:
Міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації (РФ) проти України призвів до значної кількості викликів суверенітету, територіальній цілісності, національній безпеці України, та спричинив появу потреби у здійсненні відповіді агресору, включаючи питання деокупації, реінтеграції тимчасово окупованих територій України та постконфліктного регулювання. Визначено, що однією з таких особливостей є застосування перехідного правосуддя як інструменту постконфліктного регулювання. Адже перехідне правосуддя – досить поширена форма постконфліктного регулювання, яка завдяки чіткому набору своїх основних елементів і принципів в останні десятиліття досить гнучко застосовувалася в різних постконфліктних та (або) поставторитарних суспільствах. Мета статті – окреслити загальні рамки можливості й доцільності застосування концепції перехідного правосуддя в Україні – не лише як механізму, який сприяє постконфліктному врегулюванню, а й який спрямований на припинення міжнародного збройного конфлікту. Перехідне правосуддя розглядається як комплексний механізм, що включає чотири основних елементи: реалізацію права знати правду про перебіг подій зброй ного конфлікту; інституційні реформи як гарантію неповторення збройного конфлікту; заходи з відшкодування шкоди потерпілим від збройного конфлікту; притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні найтяжчих злочинів (зокре ма, злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів). Відзначено, що кожен із цих елементів перехідного правосуддя деякою мірою реалізується в Україні вже зараз, коли продовжує тривати міжнародний збройний конфлікт, викликаний агресією РФ, а також тимчасова окупація Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, частин Донецької та Луганської областей. Визначено, що в Україні нині відсутнє концептуальне закріплення перехідного правосуддя у нормативно-правовому акті; також визначальним є суспільний консенсус щодо окремих аспектів запровадження перехідного правосуддя в Україні, а його реалізація в нормативному акті – лише результат суспільного консенсусу. Проте альтернативи запровадженню перехідного правосуддя в Україні немає. Це – напрацьований світовий досвід; вивірені практикою декількох десятків збройних конфліктів і постконфліктного врегулювання принципи; захист жертв конфлікту, сучасні підходи до впровадження стандартів прав людини у постконфліктний період; подолання безкарності та баланс між невідворотною кримінальною відповідальністю за грубі порушення прав людини, воєнні злочини, злочини проти людяності та іншими формами відповідальності, амністією за менш тяжкі злочини; встановлення істини про причини та події збройного конфлікту, формування спільного бачення історії, документування злочинів та пам’ять про жертв конфлікту; гарантії неповторення конфлікту в майбутньому.
18
Нікітенко, Л. О., and К. В. Бородата. "До питання подвійного громадянства." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 53–56. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).645.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі законодавчого врегулювання подвійного громадянства в Україні, а також аналізу зарубіжного досвіду біпатризму.
У статті доводиться, що питання подвійного громадянства є сьогодні надзвичайно актуальним для України, оскільки з кожним днем збільшується кількість осіб, які отримують громадянство іноземних держав. Проаналізовано досвід зарубіжних країн у частині врегулювання подвійного громадянства.
Виявлено різнобічність підходів у науковому колі до оцінки подвійного громадянства: противники говорять про загрозу національній безпеці держави, оскільки велика частина населення окремих регіонів України може стати громадянами іноземних держав, натомість прихильники, навпаки, вбачають позитивний вплив цього інституту тим, що він дасть змогу об'єднати українців, які за певних обставин проживають за межами території України, сприятиме євроінтеграції України, поліпшить правовий і соціальний захист громадян України за кордоном.
З'ясовано, що в Україні принцип єдиного громадянства зумовлений унітарним характером нашої держави і полягає в тому, що виключається можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць.
Встановлено причини запровадження подвійного громадянства, серед яких: спрощення порядку виїзду за кордон, розширення кола можливостей у навчанні, працевлаштуванні та веденні бізнесу в зарубіжних країнах.
У контексті перспектив існування подвійного громадянства в Україні запропоновано передбачити юридичну відповідальність за порушення вимог Закону України «Про громадянство України» в частині подвійного громадянства виключно до службових і посадових осіб, які мають стратегічне значення для України. Зазначено, що попри те, що існує велика кількість передумов для закріплення на офіційному рівні подвійного громадянства в Україні, не варто поспішати з цим через політичну нестабільність усередині країни та в її відносинах з деякими державами.
19
Andriyash, Victoria, Alexander Еvtushenko, Tetyana Lushahina, and Oksana Lininska. "Проблемні питання щодо планування земель в умовах децентралізації." Public Administration and Regional Development, no. 11 (March 31, 2021): 52–76. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.11.03.
Full textAbstract:
У статті розглядаються теоретичні питання нормативно-правового врегулювання земельних взаємовідносин у сфері державного управління. Наголошено, що аналіз та оцінка нинішньої правової ситуації у землекористуванні є свідченням не лише її надзвичайної гостроти, особливо після прийняття закону про продаж землі, але й про невирішеність багатьох проблем управлінського характеру. Обґрунтовано особливості перспектив практичної реалізації законодавчих основ земельних взаємовідносин, сформульованих в якості різноманітних актів та програм різного рівня, котрі зіткнулися з цілою низкою проблем в сфері права, управління та самої політики земельної реформи в умовах децентралізації, що потребує чіткого встановлення сутності та змісту основних понять щодо земельних взаємовідносин в сфері управління. Досліджуються питання основних форм планування земель об’єднаних територіальних громад в умовах децентралізації. Наголошено, що наука державного управління набуває статусу певної продуктивної сили, котра спроможна вносити вагомий вклад у розвиток вітчизняних земельних взаємовідносин ринкового типу, забезпечувати високий рівень ефективності суб’єктів господарювання, консолідувати, інтегрувати та організовувати в управлінському просторі нормативно-правову поведінку всіх учасників земельних відносин.
20
Ковальчук, Ю. М. "ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН ІЗ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ МІСЦЕВИХ РАД НА БАЗОВОМУ РІВН." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 36–40. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.167.
Full textAbstract:
Від проголошення незалежності і до цього часу Україна постійно перебуває в стані пошуку власної моделі організації місцевої влади, яка була б досить ефективною і відповідала сучасним проблемам, які постають перед нею. Розпочавши процес передачі влади на місця, наша держава стала на шлях дієвих змін та утвердження міжнародних стандартів у національному законодавстві в сфері місцевого самоврядування. При цьому чималу роль у діяльності системи органів місцевого самоврядування відіграють їхні виконавчі органи як інструменти безпосередньої реалізації наданих повноважень. У зв’язку з цим постає необхідність звернення до зарубіжного досвіду держав у питанні регулювання діяльності виконавчих органів місцевих рад на базовому рівні.
Метою статті є вивчення, дослідження та аналіз системи, функцій, форм та методів діяльності виконавчих органів місцевих громад у міжнародних актах і нормативно-правових актах зарубіжних країн шляхом виокремлення критеріїв їх класифікації та умовного поділу на групи для висвітлення їх різнорідного та спільного характеру, вироблення цілісного уявлення досліджуваного питання.
За результатами дослідження встановлено та сформовано основні критерії класифікації зарубіжного досвіду у сфері регулювання діяльності органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, зокрема: за концепціями (моделями) місцевого самоврядування, функціональним призначенням, методом правового регулювання, способом визначення, формою державного устрою, територіальним (географічно-територіальним) критерієм, за історичними формами регулювання тощо. Відповідно до зазначених критеріїв виокремлено і проаналізовано його види. Особлива увага приділена зарубіжному досвіду країн із близькими до критеріїв України. Визначено, що такими країнами є Польща та Франція. На основі їхнього досвіду вивчено та підсумовано результати реформування системи місцевого самоврядування в Україні за останні роки.
Відповідно до результатів дослідження зроблено висновки щодо можливості використання міжнародного досвіду для України та сформовано основні проблемні питання, які необхідно вирішити для врегулювання питання діяльності виконавчих органів місцевих громад.
21
Нікітенко, Л. О., and Л. В. Ковальчук. "СТАН РОЗВИТКУ МІСЦЕВОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ." Актуальні проблеми держави і права, no. 92 (January 24, 2022): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3263.
Full textAbstract:
Нікітенко Л. О., Ковальчук Л. В. Стан розвитку місцевої демократії в Україні та за кордоном: порівняльний аспект. – Стаття. Стаття присвячена аналізу сучасного стану розвитку місцевої демократії в Україні та розробці пропозицій щодо його покращення на основі запозичення позитивного зарубіжного досвіду. Наголошено, що питання місцевої демократії є вкрай актуальними в загальносвітових масштабах. В Україні багато з них залишаються законодавчо неврегульованими, через що деякі важливі аспекти місцевої демократії втілюються або неналежною мірою, або взагалі не втілюються, що, безперечно, заважає повноцінному користуванню її інструментами. З’ясовано, що законодавство України гарантує населенню право на проведення громадських слухань та загальних зборів, участь у місцевих референдумах тощо. Проте нормативне регулювання даних інструментів демократії покладається на статути територіальних громад, які в більшості сіл, селищ, міст взагалі відсутні.На підставі проведеного аналізу сучасного стану розвитку місцевої демократії в Україні констатовано, що він є недосконалим, особливо порівняно з провідними зарубіжними державами. Насамперед, це пов’язано з недоліками національного законодавства та відсутністю врегулювання в ньому процедурних аспектів застосування основних її інструментів.Ураховуючи позитивний зарубіжний досвід, задля усунення цих прогалин запропоновано, з одного боку, наполягати на прийнятті спеціальних Законів України «Про місцеві референдуми», «Про громадські слухання», «Про загальні збори громадян за місцем проживання» тощо, а з іншого боку, відстоювати позицію про доцільність прийняття кодифікованого нормативно-правового акта, який серед іншого об’єднає норми про різні форми прямої (безпосередньої) демократії на місцевому рівні – Муніципального кодексу України (за прикладом Грузії, Філіппін, Франції та ін.).Акцентовано, що реалізація наведених пропозицій є першочерговим кроком у розвитку місцевої демократії в нашій державі, але не виключає необхідність інших перетворень.
22
Красножон, Неоніла. "ФОРМУВАННЯ ДОГОВІРНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИНИ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЛАТВІЙСЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ (1992-2019 РР.)." Society Document Communication, no. 13 (January 10, 2022): 106–26. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-106-126.
Full textAbstract:
Для історичного осмислення на сучасному етапі розвитку держави Україна в роки незалежності необхідно проводити аналіз нормативного забезпечення її взаємовідносин із державами, які пройшли шлях від російської окупації до незалежності, євроінтеграції і є досвідними в побудові і реалізації власне особистого політичного курсу, розбудови правових і соціальних національних цінностей. Метою дослідження постало визначення взаємовпливів нормативного забезпечення формування міждержавних зв’язків України і Латвії і суспільно-політичного життя суспільств. У статті розкриваються основні політичні, економічні та гуманітарні чинники, які впливали на формування договірної правової бази між Україною та Латвією у 1992-2019 рр. Акцентується увага на основоположних принципах, якими керувалася Україна та Латвія у процесі становлення договірно-правових відносин у досліджуваний період, а саме: суверенна рівність, відмова від застосування сили чи погрози силою; непорушність кордонів і територіальної цілісності; мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи; поважання прав людини і основних свобод, рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею; взаємовигідного співробітництва; сумлінного виконання міжнародних зобов’язань.
Наголошується, що між двома державами у досліджуваний період налагоджені дружні відносини, підписані між ними договірно-правові документи відзначаються правовою якістю та політичною виваженістю, з максимальним урахуванням міжнародних договорів та національних інтересів обох держав. Констатується на прикладах взаємозв’язок суспільно-політичного контексту і права, як суспільних явищ. Однак, в ході двосторонньої співпраці між Латвією та Україною були виявлені і цілий ряд проблем, які на сьогодні вимагають свого нагального вирішення у правовому підґрунті. Загалом у статті доводиться, що рівень українсько-латвійських договірно-правових відносин є досить високим, завдяки чому є перспективи для поглиблення і розвитку зв’язків і в політичній, і в торгово-економічній, і гуманітарній, і освітній, і туристичній, і культурологічній сферах.
23
Криштанович, Мирослав. "ҐЕНЕЗА УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ В 1995–2005 РР." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 138–42. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.24.
Full textAbstract:
У статті представлено українсько-польське співробітництво в зовнішній політиці, де зазначено, що саме з моменту проголошення незалежності України розпочалась постановка питань пріоритетного розвитку українсько-польського співробітництва. 26 серпня 1991 року в польському урядовому часописі “Przegląd Rządowy” із цього приводу було вміщено заяву К. Скубішевського. У цьому документі стверджувалося, що Польща прихильно ставиться до прагнень України стати незалежною державою, визнавалося право на здійснення самостійної як внутрішньої та зовнішньої політики. Ще через кілька днів схвальні постанови з приводу цього рішення Верховної Ради України від 24 серпня прийняли Сенат та Сейм Республіки Польща. За таких обставин керівництво української держави виступило з ініціативою, реалізація якої мала підняти двосторонні відносини на новий рівень. Зокрема, 3 вересня 1991 року офіційний Київ звернувся до Польщі із пропозицією встановити дипломатичні відносини. Логічним завершенням надзвичайно високої дипломатичної активності у першій половині 1992 року ста- ло підписання у Варшаві 18 травня президентами Л. Кравчуком та Л. Валенсою «Договору між Україною і Республікою Польщею про добросусідство, дружні відносини і співробітництво». Цей документ став фундамен- том, на якому базується практично вся інституційно-правова база українсько-польських міждержавних відносин у різноманітних сферах. Ключовим у документі є стаття 1, в якій зазначалося: «Сторони зобов’язуються в нових політичних умовах розвивати відносини в дусі дружби, співробітництва, взаємної поваги, взаєморозуміння, довіри і добросусідства на основі міжнародного права, в тому числі принципів суверенної рівності, незастосу- вання сили або погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності, мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи, самовизначення народів, поваги прав людини і основних свобод, сумлінного виконання міжнародно-правових зобов’язань». Співробітництво України з Польщею в зовнішній політиці набуло характеру стратегічного партнерства й співробітництва. Його формальним закріпленням став Меморандум про стратегічне партнерство Польщі і України від 21 червня 1996 року.
24
АНТОНЮК, ОЛЕНА. "Юрисдикційний елемент права на доступ до суду у справах щодо захисту права власності." Право України, no. 2018/07 (2018): 177. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-07-177.
Full textAbstract:
Юрисдикційна складова права на доступ до суду має одне з вирішальних значень з огляду на те, що правова невизначеність критеріїв розмежування компетенції різних видів судів робить ілюзорним конвенційне право на справедливий суд, обумовлюючи ситуацію, за якої одна й та сама справа може бути прийнята до розгляду різними судами, або ж особі може бути відмовлено у відкритті провадження судами різних юрисдикцій з огляду на різні підходи до розуміння судової юрисдикції. Аналіз судової практики свідчить про найбільшу кількість “конфліктів” у визначенні юрисдикції справ щодо захисту права власності, зокрема, в яких беруть участь суб’єкти владних повноважень. Оновлення процесуального законодавства позитивно вплинуло на деталізацію відповідних критеріїв, сприяло конкретизації юрисдикції справ, у яких захищається право власності. Метою статті є розкриття критеріїв визначення належного суду як передумови права на доступ до суду у справах щодо захисту права власності. Звернення на захист приватного права, навіть за умови участі у справі суб’єкта владних повноважень, не підпадає під адміністративну юрисдикцію і залежно від суб’єктного складу має вирішуватися у межах цивільної або господарської юрисдикції. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб’єктний склад, характер спірних правовідносин і мета звернення до суду. У визначенні предметної юрисдикції господарського суду використано два різних підходи – віднесення до неї всіх спорів, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, а інших справ – лише якщо це передбачено у законі. Важливе значення під час розмежування господарської та адміністративної юрисдикції має предметна характеристика справи, тобто характер спірних правовідносин. Необхідною умовою адміністративної юрисдикції є спір із суб’єктом владних повноважень, що здійснює владні управлінські функції у таких спірних правовідносинах. Акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права й обов’язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їхнього оскарження мають приватноправовий характер. Такий підхід сприяє правильному визначенню належних відповідачів і дотриманню правил суб’єктної юрисдикції. Нормативне врегулювання меж господарської юрисдикції досліджуваних справ забезпечує правову визначеність у питаннях реалізації права на доступ до суду.
25
Гайдар, М. Є. "До питання конституційно-правового врегулювання статусу об’єднаних територі- альних громад в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 83 (February 6, 2020). http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i83.114.
Full textAbstract:
У статті зосереджена увага на тому, що конституційно-правова модернізація системи місцевого са-моврядування спрямована, зокрема, на закріплення статусу територіальних громад основним суб’єк-том місцевої демократії. Об’єднані територіальні громади зумовлюють перехід місцевого самовря-дування на новий рівень. Аргументується, що наразі процес об’єднання територіальних громад слід розглядати саме як їх право. При цьому одночасно виникає питання про межі можливого здійснення такого суб’єктивного права. Акцентується увагу на тому, що нормативно-правова база не завжди носить послідовний характер відносно регулювання об’єднаних територіальних громад, а навпроти – спрямована на врегулюван-ня окремих аспектів конституційно-правового статусу ОТГ. Стверджується, що законодавчі підвали-ни для здійснення процесу об’єднання територіальних громад були закладені досить давно, проте за змістом право на добровільне об’єднання могло бути реалізоване лише сільськими територіальними громадами, оскільки не було впроваджено реального механізму для ініціювання такого процесу; не було врегульовано процес об’єднання сільських територіальних громад з урахуванням принципу до-бровільності та іншого.Зазначається, що об’єднання територіальних громад або добровільний вихід територіальної грома-ди зі складу ОТГ зачіпає інтереси не тільки законні інтереси місцевого населення, а відповідно – не тіль-ки інтереси локального або регіонального рівнів, але і інтереси держави загалом. Наділення ОТГ таким широким колом повноважень покладає підвищену відповідальність на ОТГ за прийняті в межах наданих їм повноважень рішення та вимагає підвищеної охорони з боку держави від зловживань відповідними суб’єктами. Відсутність законодавчо визначених понять (насамперед, відсутність поняття об’єднаної територіальної громади), суперечливість та неузгодженість законодавства про місцеве самоврядуван-ня несе в собі підвищений рівень небезпеки започаткування та подальшого систематичного прояву негативних наслідків у практичній діяльності, а також певним чином гальмує завершення реформи децентралізації. З огляду на зазначене пропонується внесення змін до Основного Закону в частині міс-цевого самоврядування, що сприятиме більш якісній організації місцевого самоврядування в Україні.
26
Kojurina V.M. "Питання взаємодії суб’єктів публічного управління земельними ресурсами громади." State Formation 1, no. 30 (June 3, 2021). http://dx.doi.org/10.34213/db.21.01.11.
Full textAbstract:
У статті доведено необхідність підвищення якості взаємодії суб’єктів публічного управління земельними ресурсами як одного з показників успішності менеджменту і розвитку громади. В рамках даного дослідження до суб’єкти управління віднесено: раду громади та її виконавчі органи, районні державні адміністрації, районні ради, територіальні органи Держгеокадастру, громаду (як сукупність жителів), проаналізовано їх функції та структуру, нормативну базу, що регулює відповідні повноваження. На основі візуалізованої автором моделі взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, мешканців громади з питань публічного управління земельними ресурсами виокремлено взаємозв’язки (реально сформовані та ті, які лише номінально встановлені законодавством). Виділено недоліки та прогалини в регулюванні механізмів взаємодії, до яких віднесено: неврегульованість статусу районних державних адміністрацій та районних рад у контексті земельних повноважень (зокрема, невідповідність функцій структурі); відсутність мотивації до співпраці суб’єктів управління; необхідність унормування механізму управління державними землями, що знаходяться на території громади; необхідність напрацювання і закріплення дієвих механізмів залучення громадського сектору до прийняття рішень; розробка дієвої системи контролю у сфері земельних відносин, з урахуванням значного розширення повноважень органів місцевого самоврядування та нового етапу формування ринку землі.
В статті запропоновано перелік заходів для врегулювання спірних питань, налагодження взаємодії між суб’єктами публічного управління, завершення земельної децентралізації. До таких заходів віднесено: введення районної префектури, земельний відділ якої буде виконувати контрольно-наглядові повноваження, координувати горизонтальну взаємодію, зокрема у сфері управління спільними земельними ресурсами громад; а також, законодавче закріплення механізмів участі громади в прийнятті рішень, нормативно визначити проведення місцевого референдуму як форми безпосередньої демократії. Визначено, що запропоновані заходи сприятимуть підвищенню ефективності публічного управління основним ресурсом територіальної громади – землею, зниженню корупційних ризиків, створенню умов для розвитку ринку землі.
27
Lossovskyi, Ihor. "45-та річниця Гельсінського Заключного акту та його роль у міжнародних гарантіях територіальної цілісності й безпеки Україні." FOREIGN AFFAIRS, 2020, 27–34. http://dx.doi.org/10.46493/2663-2675-2020-7-8-4.
Full textAbstract:
45-та річниця Гельсінського заключного акту та його роль у міжнародних гарантіях територіальної цілісності та безпеки України. В контексті святкування річниці Гельсінського Заключного акту та створення найбільшої та найбільш розвиненої міжнародної організації регіональної безпеки в ширшому європейському регіоні було проаналізовано участь України в діяльності ОБСЄ / ОБСЄ для забезпечення її безпеки, суверенітету та територіальної цілісності на її міжнародному рівні визнані державні кордони. Основна увага приділяється зусиллям України щодо протидії російській агресії проти України, незаконній окупації частини Донбасу, окупації та спробам анексії АРК та Севастополя, а також мілітаризації Криму, Чорного та Азовського морів. Детально проаналізовано роль та внесок ОБСЄ в протидію України зовнішній агресії на всіх етапах участі нашої країни в цій Організації. Розглядаються питання функціонування відповідних норм, принципів, зобов'язань та гарантій, сформованих на основі фундаментальних документів ОБСЄ та розроблених протягом майже півстолітньої діяльності. На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що однією з найважливіших і найпотужніших складових ("стовпів") подальшого процесу забезпечення безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України в її протидії російській агресії має бути продовження та активізація залучення механізмів, норм, принципів та інституцій ОБСЄ. Зусилля щодо забезпечення моніторингу ОБСЄ на всій окупованій території України, зокрема українсько-російського кордону та в Криму, повинні залишатися пріоритетними. Перспективним напрямком подальшого залучення потенціалу ОБСЄ до врегулювання російсько-українського конфлікту має стати налагодження співпраці з Міжнародною миротворчою операцією ООН на Донбасі на випадок прийняття рішення про його можливе розгортання.