Journal articles on the topic 'Творчі контакти'

The article examines in detail the personal and creative contacts of Yakiv Holovatskyi with scholars and cultural-and-public figures of the West Slavonic and South Slavonic nations from the inception of the Ruthenian Triad circle in the 1830s to the early 1850s. The analysis of the problem’s historiography has shown that, despite the territorial fragmentation of Ukrainian lands (the increased control by the Austrian Empire and strict restrictions by the Russian Empire), the Ukrainians of the first half of the XIXth century managed to consolidate their forces and create strong interrelations for the implementation of common Slavonic ideas and the establishment of each nation as a separate independent state unit. The study focuses on the participation of Yakiv Holovatskyi in the socio-cultural processes of the first half of the XIXth century, which led to the development of Ukrainian society in Halychyna and its European integration. A particular attention is paid to aspects of scientific worldview formation of Yakiv Holovatskyi as a folklorist. There is also mentioned the influence of Polish field researchers and ethnographers on his interest in the folklore and ethnographic sphere, which became a priority part of all scientific activity of the Halychyna figure under study and marked the release of the four-volume edition Folk Songs of Halychyna Ruthenia and Hungarian Ruthenia. The article’s authoress reveals Yakiv Holovatskyi’s contacts with figures from the Czech, Slovak, Serbian, Croatian, and Slovenian countries. Thus, the results of Holovatskyi’s cooperation with the Slavonic world are presented and the importance of intercultural relations for the further scientific and artistic development of Ukraine as a nation is emphasized. On the basis of archival materials, the article supplements the list of works carried out by Yakiv Holovatskyi through collaboration with West Slavonic and South Slavonic nations, who treated the scholar as an equal and valued his knowledge in the field of Slavonic studies, history, ethnography, and folklore of the Ukrainian Ciscarpathians. It is proved that throughout his creative career, Yakiv Holovatskyi was a priority link in cultural and scientific relations among the Eastern, Southern and Western Slavs.

Статтю присвячено співпраці й творчим контактам інтелігенції обох частин України на модерністському етапі вітчизняного відродження. Аналізується просвітницька діяльність нашої богеми, її культуротворчий потенціал. Відзначено вирішальну роль вітчизняної інтелігенції у формуванні української національної самосвідомості. Звернено увагу на проблему ідентичності української культури з огляду на відсутність державності та усвідомлення соборності на ментальному рівні й подальше втілення цієї ідеї у мистецьких творах. Співпраця української інтелігенції, її контакти, а також просвітницька діяльність авторка розглядає як вирішальний чинник і предтечу соборності Україні.

У статті аналізуються семантичні групи предикативних прислівників у художніх творах О. До- вженка. Кількісний аналіз використання предикативних прислівників у творах О. Довженка вия- вив значну кількість слів на означення стану з модальним відтінком, прислівників на позначення фізичного, психічного, інтелектуального й емоційного стану людини та помірне вживання предика- тивних прислівників на позначення стану середовища, яке оточує персонажів. З-поміж предикатив- них прислівників на позначення стану з модальним відтінком присутні предикативні прислівники, що відображають зорові відчуття персонажів, передають емоційну оцінку змісту інформації (пе- реважно це важкі настрої), служать для встановлення оптимального мовного контакту орато- ра зі слухачем, виражають звертання до співрозмовника з помітною імперативністю, указують на обов’язковість / необов’язковість певних дій, на можливість виконання певних дій, на часове об- меження терміну виконання певної дії. До предикативних прислівників на позначення фізичного, психічного, інтелектуального, емоційного стану людини і взагалі істоти належать такі, що виража- ють негативні емоції персонажів (сум, важкість на душі, досаду, прикрість тощо), характеризують фізичний стан персонажів, позначають позитивні психічні й емоційні стани осіб. До семантичної гру- пи предикативних прислівників на позначення стану середовища, яке оточує персонажів творів, на- лежать ті, що активізують слухові та зорові відчуття читачів, відображають відчуття неістот, познача- ють позитивні явища в середовищі, яке оточує персонажів творів. Дослідження є перспективним у напрямі з’ясування прагматичної функції предикативних прислівників у художніх творах О. Довжен- ка задля збагачення відомостей про творчу майстерність видатного митця.

У статті йдеться про актуальність дослідження, яка зумовлена потребами модернізації музично-педагогічної освіти. Підкреслюється значення виконавської майстерності для продуктивного перебігу музично-виховного процесу. Художньо-виконавська самоефективність визначається як необхідна професійна якість сучасного учителя музичного мистецтва. Підкреслюється, що впевненість у власній спроможності надихнути дітей мистецтвом, вміння доцільно використати для цього власні музично-виконавські ресурси, ефективність у застосування методів і прийомів художньої взаємодії з учнями – характерні особливості професійної діяльності вчителя.Наведено авторське визначення дефініції «художньо-виконавська самоефективність учителя музичного мистецтва». Художньо-виконавська самоефективність – це особистісне динамічне утворення, яке виражає впевненість у власних виконавських можливостях, сприяє художній результативності інтерпретаційної діяльності, спроможності учителя музики донести до учнів твір мистецтва у всій повноті його естетичних переваг. Особливу увагу в статті приділено розкриттю ролі оцінювальних і творчих процесів у становленні художньо-виконавської самоефективності учителя. Самоконтроль і самооцінювання визначаються як важливі детермінанти досягнення виразності інтерпретації, а також як засоби встановлення художньо-творчого контакту між учителем-виконавцем і юними слухачами. Вагомим чинником становлення художньо-виконавської самоефективності особистості визнається також творче спрямування музично-виконавської діяльності. У статті наголошується, що інтерпретаційний процес за своєю суттю – джерело творчої енергії. Успішному виконавцю притаманна здатність до творчого самовиявлення. Отже, творчість є не тільки важливим фактором створення високохудожнього трактування музичного твору, а й необхідним стимулом формування художньо-виконавської самоефективності учителя музичного мистецтва.

Анотація. Розглянуто викладацьку діяльність Г. Кирилової, проаналізовано її роль у розвитку вітчизняної балетної педагогіки. Мета. Вивчити педагогічний доробок народної артистки УРСР Галини Миколаївни Кирилової, пов’язаний з її роботою в Київському державному хореографічному училищі та Київському ДАТОБ ім. Т. Шевченка. Методи. Аналітичний, загальноісторичний, проблемно-хронологічний, порівняльний, культурологічний. Результати. Педагогічну й репетиторську роботу Г. Кирилової у руслі формування українського національного балету можна умовно розглянути у двох творчих площинах: артистичне вдосконалення (технічне, стильове, акторське) провідних майстрів балетної трупи Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка; викладацька діяльність у старших класах Київського ДХУ. З солістами театру Г. Кирилова працювала у пошуку новаторських методів, головним чином, у царині осучаснення репертуару за рахунок постановки творів балетмейстерів-експериментаторів – радянських і зарубіжних. На посаді художнього керівника Київського ДХУ Г. Кириловою було ініційовано відкриття відділення народно-сценічної хореографії, яке згодом стало основним центром вишколу висококваліфікованих фахівців для численних ансамблів народного танцю. Педагог впровадила традицію підготовки випускних вистав (повноактних балетних творів з репертуару академічної спадщини); сприяла зміцненню творчих контактів Київського ДХУ з багатьма зарубіжними балетними школами; виховала кілька поколінь провідних солісток української та зарубіжної балетної сцени. Ключові слова: український балетний театр, хореографічне мистецтво, народно-сценічний танець.

Невербальне спілкування надає можливість людям передавати значний обсяг інформації, що дозволяє розглядати його як невід’ємний і рівноправний поряд із вербальним спілкуванням компонент акту комунікації. Універсальність невербального спілкування, його постійність і наявність у практично будь-якій сфері діяльності роблять його вирішальним як у житті, так і в художній літературі, оскільки автори останньої імітують у своїх творах комунікацію в реальному житті. Кожен вираз обличчя та кожен жест сприяють передачі загального змісту висловлювання, а отже, можна стверджувати, що мова тіла супроводжує кожен мовленнєвий акт, і, якщо навіть людина не говорить, її невербальна поведінка постійно передає інформацію, яка може мати сенс. У сучасних дослідженнях простежується тенденція до розгляду невербальних складників комунікації як функціонально необхідних компонентів художнього твору. Дотик є первинним засобом розуміння світу через фізичний контакт із ним, що забезпечується диференційованим характером тактильної модальності, яку визначаємо як перцептивну систему, опосередковану шкірною та кінестетичною аферентними субсистемами. У ході дослідження виділено шість прагматичних функцій номінацій дотику в комунікативному акті: дейктичну, адаптивну, регулятивну, емотивну, іллокутивну й когнітивну. Дейктична функція такесичних номінацій здійснюється в соціальному, просторовому й особистісному планах дейксису; адаптивна функція номінацій на позначення тактильної поведінки персонажа реалізовується шляхом їх здатності виражати тілесні потреби комуніканта; регулятивна функція виявляється в здатності такесичних номінацій керувати дискурсом на фазах встановлення, підтримки й розмикання комунікативного контакту художніх персонажів; емотивна функція розкривається в їхньому потенціалі передавати гедонічне емоційне забарвлення та інтенсифікувати експліковані вербально емоційні вияви; іллокутивна функція визначається їхньою здатністю реалізовувати прагматичний зміст, передусім директивного й експресивного характерів; когнітивна функція полягає в тому, що номінації стають індикаторами пізнавальної та інтелектуальної діяльності художнього персонажа.

Метою статті є дослідження теологічних та філософських витоків єврейської та ранньохристиянської медицини. Показано, що основу медичної практики древніх євреїв та ранніх християн складали книги Старого Заповіту. Методологічний апарат дослідження включає аналіз, син- тез та дедукцію разом із принципами релігійної антропології, а саме принципами соціально-антропологічної комплексності та причинності. У розрізі теми детально розглянуто принципи харчування, санітарії та гігієни. Наукова новизна. Встановле- но, що деякі єврейські твори післябіблійного періоду містять опис розвитку філософії та етики в медицині, основними з них є Мідраш, Мішна і Талмуд. Досліджено концептуальні медичні основи, які викладено у П’ятикнижжі Мойсея і Талмуді. Виз- начено, що основна увага єврейських лікарів-практиків більше була зосереджена на профілактиці захворювань, оскільки вони велику увагу приділяли принципам ритуальної чистоти, а це безпосередньо стосувалося суспільної гігієни. Розглянуто низ- ку творів ранніх отців церкви, які ініціювали практику догля- ду за фізично хворими людьми. Встановлено, що неодноразо- во зустрічаються згадки у творах отців церкви про хірургічні операції та лікування душевних хвороб. Висновки. Окреслено правила догляду за хворими людьми та заходи, які застосовува- лися у єврейському народі під час лікування інфекційних хвороб. Визначено, що для запобігання поширенню інфекційної хвороби євреї ізолювали заражену людину від тісних контактів з іншими людьми, уникаючи поширення різних захворювань та епідемій.

The article defines and characterizes the criteria (motivational-value, cognitive-activity, personal creative, communicative-foreign) indicators and levels of professional mobility of future teachers studying in economic specialties. It is determined that such criteria as motivational-value, cognitive-activity, personal-creative and communicative-foreign language play a significant role in the formation of professional mobility of the future teacher of higher education. An attempt is made to draw attention to the components of the structure of professional mobility of the future teacher of higher education. The following criteria are considered: motivational and value (awareness of the importance of mastering a large amount of knowledge for effective professional activity of the future teacher; the presence of values for constant updating of knowledge acquired in the learning process to achieve success in professional activities; skills in future professional activities for career growth); cognitive-activity (possession of professionally significant knowledge in the field of their specialty at the international level; possession of professional terminology; familiarity with the methods of performing professional tasks using professionally important knowledge and skills); personal and creative (focus on self-development and self-improvement through awareness of the need to solve professional problems of greater complexity; free mastery of the profession in the form of creative use of acquired general and professional; willingness to produce new ideas, ability to make quick creative decisions); communicative-foreign language (availability of priority ideas about communicative processes in teaching; possession of means of verbal and nonverbal communication in a foreign language within professional activities; the ability to find and process foreign authentic professional sources to obtain information at the international level). It is determined that the possession of professionally important knowledge and the acquisition of new knowledge in the professional field in accordance with these components will help future teachers of higher education to achieve a high level of professional mobility, which in turn will affect the outcome and quality of training. A professionally mobile future teacher must be ready for professional communication, speak a foreign language to advance in his career; able to adapt to the needs of society, solve problem situations; establish professional contacts with colleagues; take into account cooperation with research and teaching staff at the international level; have knowledge of information technology; navigate in computer technology, work on the Internet, use e-mail, Web platforms; to have knowledge of culture, to be able to behave correctly in the professional sphere.Key words: professional mobility, criteria, indicators, teacher, teaching (pedagogical) activity, profession-al-pedagogical mobility. У статті визначено та охарактеризовано критерії (мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, особистісно-креативний, комунікативно-іншомовний), показники та рівні сформованості професійної мобільності майбутніх викладачів, що навчаються на економічних спеціальностях. Визначено, що такі критерії, як мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, особистісно-креативний та комунікативно-іншомовний, відіграють значну роль у формуванні професійної мобільності майбутнього викла-дача закладу вищої освіти. Зроблено спробу привернути увагу до складових компонентів структури професійної мобільності майбутнього викладача закладу вищої освіти. Розглянуто критерії, до яких віднесено мотиваційно-ціннісний (усвідомлення важливості опанування великої кількості знань для ефективної професійної діяльності майбутнього викладача; наявність ціннісних орієнтирів на постійне оновлення набутих у процесі навчання знань для досягнення успіху у професійній діяльності; бажання ефективно використовувати професійно значущі знання, вміння та навички у майбутній професійній діяльності для кар’єрного росту); когнітивно-діяльнісний (володіння професійно-значущими знаннями у галузі своєї спеціальності на міжнародному рівні; володіння професійною термінологією; обізнаність із методами виконання професійних завдань із застосуванням професійно важливих знань та вмінь); особистісно-креативний (орієнтація на саморозвиток та самовдосконалення через усвідомлення необхідності вирішувати професійні завдання більшої складності; вільне оволодіння професією у формі творчого використання набутих загальних та професійних навичок; готовність до продукування нових ідей, здатність приймати блискавичні творчі рішення); комунікативно-іншомовний (наявність пріори-тетних уявлень про комунікативні процеси у викладацькій діяльності; володіння засобами вербальної та невербальної комунікації іноземною мовою у межах професійної діяльності; здатність знаходити та опрацьовувати іншомовні автентичні професійні джерела для отримання інформації міжнародного рівня). Визначено, що володіння професійно важливими знаннями та засвоєння нових знань у професійній галузі відповідно до цих компонентів допоможе майбутньому викладачу закладу вищої освіти досягти високого рівня професійної мобільності, що вплине на результат та якість підготовки майбут-ніх фахівців. Професійно мобільний майбутній викладач має бути готовим до професійного спілкування, володіти іноземною мовою для просування у своїй кар’єрі; спроможним пристосовуватись до потреб соціуму, вирішувати проблемні ситуації; встановлювати професійні контакти з колегами; вра-ховувати співпрацю з науково-педагогічними працівниками на міжнародному рівні; володіти знаннями з інформаційних технологій; орієнтуватись у комп’ютерних технологіях, працювати у мережі Інтернет, користуватись електронною поштою, вебплатформами; володіти знаннями культури, вміти правильно поводитись у професійній сфері.Ключові слова: професійна мобільність, критерії, показники, викладач, викладацька (педагогічна) діяльність, професійно-педагогічна мобільність.

У статті обґрунтовано важливість підготовки майбутніх учителів технологічного профілю в сучасній освітній системі. Досліджено теоретичну складову підготовки майбутніх учителів. Особливу увагу приділено розвитку творчої особистості майбутнього вчителя-професіонала, який не лише має володіти теоретичними знаннями, вміннями, навичками та вміло їх застосовувати у професійній діяльності, а й сучасними засобами здійснення навчально-виховного процесу, зокрема інформаційно-комунікаційними технологіями, навичками роботи з комп’ютерною технікою.Проаналізовано освітній процес в умовах дистанційного навчання. Схарактеризовано поняття «дистанційне навчання» та «дистанційна освіта», відмінність дистанційного навчання від традиційного. Окреслено основні переваги (актуальність використання найсучасніших засобів для здобуття інформації, безперервність навчання, відсутність географічних бар’єрів тощо) та недоліки (ускладнена ідентифікація студентів, низька пропускна спроможність електронної мережі під час навчальних чи екзаменаційних телеконференцій, недостатній безпосередній контакт між викладачем та студентом, унеможливлення вивчення окремих видів творчої діяльності, відсутність відповідного технічного оснащення та можливості доступу до мережі Інтернет тощо) здійснення професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів технологічного профілю в умовах дистанційного навчання.

У статті здійснений аналіз впливу діяльності соціокультурних інкорпорацій освітян на розвиток регіонального просвітництва Правобережжя протягом першого тридцятиріччя ХІХ століття. Узагальнено значущість впливу на зорієнтованість просвітницьких проєктів соціокультурних інкорпорацій освітян суспільно-політичних, економічних та культурних детермінант досліджуваного періоду. Підкреслено, що внаслідок перехресного впливу на суспільне життя правобережних теренів полонізаційного та русифікаційного векторів свідомі представники соціокультурних інкорпорацій освітян не припиняли боротьби з наслідками шовінізму. Проблематизовано фундаментальність закономірностей культуротворчої активності соціокультурних інкорпорацій освітян, віддзеркалену на рівні розширення кількості соціальних контактів, популяризації розумової (інтелектуальної), педагогічної, науково-дослідницької, творчої діяльності.

У статті на матеріалі творів Джона Фаулза визначено основні риси комунікативної поведінки британців. Увагу зосереджено на спробі дослідження концептосфери англійського народу та виявлення національних особливостей шляхом аналізу деяких культурно значущих концептів. Мається на увазі виділення ознак, які свідчать про етнокультурну своєрідність народу. Дослідження національної концептосфери є одним зі способів з’ясувати унікальність і універсальність відповідної культури. Автор аналізує комунікативну поведінку британців у стандартних комунікативних ситуаціях, до яких належать ситуації встановлення контакту, його підтримання / завершення та ведення дискусії. Для носіїв британської культури не характерно вдаватися до емоцій – згідно з «неписаними правилами» варто приховувати власні почуття, переключаючи увагу на почуття інших. Емоційна стриманість британців, як відомо, корениться у традиціях протестантського виховання, які приписують утримуватися від відкритого прояву емоцій практично у всіх життєвих ситуаціях. У носіїв британської культури емоційна поведінка пов’язується насамперед із нераціональністю, суб’єктивністю та іншими негативними характеристиками. Висвітлено, що у британській комунікативній культурі відсутні спеціалізовані мовні акти призиву і зауваження, поради у формі непрямої модифікації поведінки співрозмовника менш поширені, ніж, наприклад, в українській культурі спілкування. Постулюється ідея, що особистий простір є важливим невербальним компонентом британської культури. У британців особистий простір є значно більшим, ніж в українців, і значно краще захищеним. Незнання того, що британці надто стримано ставляться до фізичного контакту під час спілкування, може стати причиною комунікативної невдачі. Взагалі, знання законів невербальної комунікації в іншій культурі допомагає уникнути різноманітних непорозумінь, які виникають через таку неграмотність. За аналогією з мовою простору будь-якій культурі властива своя неповторна мова часу, за допомогою якого можна виразити ставлення до людини, позначивши її місце в соціальній ієрархії.

У статті розглянуто поетичну збірку Василя Хмелюка «1926, 1928, 1923».У центрі уваги – питання, пов’язані з дизайном книги, співвідношенням міжсловом і зображенням. Оформлення до збірки виконав художник-графік ЮрійВовк. Відзначено урбаністичні мотиви книжки. Особливу увагу звернуто наостанню частину збірки «1923», у яку увійшли найекстравагантніші твори.Помітні бурлескні тенденції, що спрямовані на контакт-конфлікт з читачем.Технології представлення тексту у Хмелюка дуже цікаві й багатозначні. В окремих рядках збірки проявляються властиві футуристам шрифтові пошуки,увага до графічних еквівалентів тексту, уведення математичних знаків і цифр утекстову тканину. Поет руйнує традиційний синтаксис і порушує правилапунктуації. Найоригінальнішим щодо проникнення зображального ряду у словесний може вважатися вірш «Купуйте овочі», в якому автор експериментує ізпобудовою і розміщенням рядків, шрифтом, ілюстративним матеріалом. Хмелюкреагує і на новації дадаїзму («Статичний момент сили», «Рибацька хвала», «Гімні високій валюті»). Окремі вірші можна інтерпретувати у світлі практики сюрреалізму («Моя історія», «Парад»). Несподівана асоціативність, алогічні поєднання візуальних образів, тотальна іронія – ознаки сюрреалістичних експериментів поета. Усі авторські прийоми працюють на ефект приголомшеності таепатаж читача. Юрій Вовк підхоплює ініціативи поета, його ілюстрації єадекватними до поетики циклів. Підсумовано, що засоби візуального вираження вцій книзі, виготовленій за допомогою гектографа, вказують на причетністьавтора до футуризму. Помітні у творчій практиці Хмелюка дадаїстські тасюрреалістичні експерименти.

У статті проаналізовані основні психологічні бар’єри у спілкуванні між викладачем та студентом. На основі даних літератури розглянуто причини виникнення бар’єрів педагогічного спілкування, їх характерні особливості та можливі шляхи вирішення описаних проблем. Основною ідеєю статті є те, що професійний педагог поєднує у собі не лише знання конкретного предмета, але і педагогічну майстерність, тобто вміння увійти в контакт зі студентом, зацікавити його, виховати потрібні якості, перетворити студента з об’єкта навчання у суб’єкт. Багато залежить і від особистих здібностей викладача, його педагогічної інтуїції. Але, навіть володіючи викладацьким талантом, необхідно постійно вдосконалювати свою педагогічну майстерність. Продуктивне спілкування в системі викладач – студент відбувається лише за умови організації педагогічного процесу на демократичних засадах, позитивного ставлення викладача до студентів, захопленості спільною творчою діяльністю. Тому при організації взаємодії зі студентами на практичних заняттях викладачам варто використовувати найбільш продуктивні інтер­активні методи навчання, збільшувати зацікавленість студентів-медиків до дисциплін, які вони вивчають, посилювати мотивацію студентів на здобуття освіти.

Автором статті приділяється особлива увага арт-супроводу професійної підготовки студентів педагогічних університетів – майбутніх вчителів. Метою даної статті є висвітлення необхідності створення арт-педагогічного простору як інноваційного середовища для творчого розвитку і професійної підготовки студентів педагогічних вишів. У статті представлена проблема підготовки вчителів до реалізації цілей і завдань педагогіки, здатністю застосовувати арт-технології у професійній діяльності. Оволодіння майбутніми педагогами арт-методами забезпечує можливість контакту з дитиною і спирається на різні види візуальної, пластичної, аудіо комунікації. Аналіз наукової літератури, педагогічного досвіду у статті дозволяє зазначати актуальність і перспективність впровадження в освітній процес підготовки студентів вузів арт-технологій, синтез мистецтва і педагогіки, заснованої на взаємодії особистості з різними видами мистецтва і галузями художньої творчої діяльності. У підготовці майбутніх вчителів необхідна науково-методична і теоретична основа використання арт-технологій. Автором статті охарактеризовані технології і методики, які використовуються у власному педагогічному досвіді та дозволяють майбутнім педагогам набути компетенції для майбутньої професійної діяльності в школі, розглянуті питання професійної підготовки педагогів та їх професійного становлення.

У статті подано результати емпіричного дослідження ціннісно-смислових настановлень. Підлітковий вік визначено як один зі складних періодів в онтогенезі людини (відбуваються суттєві зміни у психологічних структурах, виникають нові психічні утворення, формується загальна спрямованість моральних орієнтирів та ціннісно-смислових настановлень). Ціннісно- смислову сферу особистості підлітка представлено як надважливе утворення, яке впливає на поведінку в конкретних життєвих обставинах, що визначає загальну спрямованість особистості, а у кризовий підлітковий період зазнає значних трансформацій. Подано визначення ціннісно-смислових настановлень підлітків як психічне утворення, що є компонентом ціннісно-смислової сфери особистості, виражаються в передготовності до дії та самовираженні й ґрунтуються на системі цінностей, ціннісних орієнтацій та особистісних смислах підлітка. У статті виділено структуру компонентів ціннісно-смислової сфери (когнітивний, емотивний, конативний складники) та уточнено змістові характеристики компонентів ціннісно-смислових настановлень підлітків. Визначено, що свідоме, активне сприйняття та прояв інтеріоризованих цінностей та ціннісних орієнтацій можливі завдяки механізму інтерналізації. Зафіксовано, що психологічні особливості параметру «цінності-знання» полягають у відображенні актуальних потреб підліткового віку у спілкуванні, емансипації. Виявлено психологічні особливості параметру «цінності-смисли», які є відображенням вікових змін в особистості підлітка та пов’язані з розвитком самоаналізу та рефлексії, становленням ідентичності. Встановлено, що параметр «цінності-стимули» характеризується типовими потребами підлітків у встановленні соціальних контактів, самостійності, а також прагненням переживання гострих відчуттів та насолоди. Проведено порівняння результатів емпіричного дослідження за кожним з параметрів окремо у групах хлопців та дівчат-підлітків. Здійснено розподіл емпіричних даних за рівнями сформованості ціннісно-смислових настановлень – творчим та репродуктивним.

Мета дослідження – визначити та теоретично обґрунтувати сут- ність та зміст поняття «професійна мобільність музиканта-концерт- мейстера» в умовах навчання у вищих музичних закладах. Методологічну основу дослідження становлять такі теоретичні методи, як: аналіз, сис- тематизація та узагальнення наукових джерел – для уточнення сутності понять «мобільність», «професійна мобільність музиканта-концертмей- стера»; методи порівняння, узагальнення отриманих теоретичних да- них – для виявлення спільних та розбіжних рис трактування категорії «мобільність» у різних галузях наук, місця професійної мобільності серед низки інших видів мобільності; теоретичне моделювання – для визначення сутності поняття «професійна мобільність музиканта-концертмейсте- ра» та його структурних компонентів. Наукову новизну дослідження ста- новить виявлення змісту поняття «професійна мобільність музиканта- концертмейстера» в умовах навчання у вищих музичних закладах; визначен- ня її ролі в процесі формування майбутнього фахівця-музиканта; виявлення структури професійної мобільності майбутніх музикантів-концертмей- стерів (когнітивно-творчий, особистісно-рефлексивний, художньо-кому- нікативний компоненти). Розкрито значення професійної мобільності як умови, що забезпечує оперативність та адаптацію професіональних дій, що, своєю чергою, сприяє досягненню високого рівня успішності майбут- нього концертмейстера – випускника вищих музичних закладів. Висновки. Мобільність – це інтегральна характеристика особистості, що забезпечує динамізм перебігу пізнавально-виконавських процесів, оперативність вико- нання інтерпретаційно-практичних дій, швидкість встановлення контак- тів із солістами та слухачами, високу адаптивність до змін щодо умов навчальної та професійної діяльності. Формування навичок мобільності є механізмом особистісної та професійної самореалізації здобувачів вищої освіти у галузі знань «Музичне мистецтво». Концертмейстерська діяль- ність є одним з актуальних і ефективних засобів формування професійної мобільності майбутніх педагогів-музикантів у процесі фахової підготовки. З цієї точки зору професійна мобільність відображає здатність і готов- ність індивіда до постійних змін своєї професійної позиції, статусу, пере- міщень у професійній сфері на основі певних ціннісних орієнтацій, особи- стісних властивостей.

З метою підвищення якості викладання циклу «Акушерство та гінекологія» на кафедрі акушерства та гінекології ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» використовуються спеціальні методи мотивації роботи студентів, що значно підвищило ефективність та якісну успішність студентів медичного факультету 4 та 5 курсів навчання. Студенти отримують знання під час перегляду демонстрацій, навчальних відеофільмів, беруть участь в обговореннях, вправах або ролевих іграх, що симулюють конкретні клінічні випадки, та практикуються у використанні отриманих навичок. Після опанування практичних навичок студенти практикуються в їх використанні в симуляційних класах згідно з програмою OSKI, максимально наближених до реальних клінічних умов, під наглядом викладачів, які слідкують за якісним виконанням методик клінічних вмінь. З метою підвищення мотивації студентів до навчання використовуються такі методи, як заохочення спілкування між студентом та викладачем, а також у групі за темою заняття, прояв інтересу до кожного студента зі сторони викладача, відкритість для порад і допомоги, включення студентів до обговорення теми, включаючи в роботу всіх студентів групи, особливо тих, хто відчуває невпевненість. Заняття повинно бути цілеспрямованим і проводитися в доброму темпі, що передбачає існування чіткого плану та хронометражу. В структурі заняття повинні використовуватися ігрові вправи, які модулюють клінічні випадки. Викладач повинен вміти виявляти активних студентів та мотивувати їх виступати в ролі експертів при вирішенні важких ситуацій. Така методика викладання, в якій немає чіткого розділу на вчителя та учня, – метод горизонтальної комунікації, який використовується для роботи з дорослими людьми, при якому заняття виглядає не як стандартний урок, а скоріш як передача знань від досвідченого наставника до учня, дозволяє встановити позитивний емоційний контакт між викладачем та студентами, значно підвищує вмотивованість та результативність навчального процесу. З метою підвищення якості навчання студентів-медиків у вищих навчальних закладах України доцільно використовувати передовий досвід та технології, які базуються на сучасних методах проведення педагогічного процесу. Заохочення та мотивація студентів до навчання повинні базуватися на принципах максимального розкриття творчих можливостей студентів, вмінні спілкуватися в групах, використанні отриманих практичних навичок при симуляції клінічних випадків та роботі на симуляційному обладнанні. Наш досвід підготовки студентів-медиків з дисципліни «Акушерство та гінекологія» показав високий рівень задоволеності й засвоєння навчального матеріалу при використанні методів мотивації та горизонтальної комунікації між викладачами і студентами.

Зміна соціальних цінностей і пріоритетів, що відбувається в суспільстві, докорінне та системне реформування загальної середньої освіти, побудова Нової української школи актуалізують необхідність здійснення трансформації моделей поведінки й соціального мислення у сфері освіти, переносу акцентів з авторитарних педагогічних методик на ціннісні методологічні платформи педагогіки партнерства. Педагогічна освіта в Україні повинна стати креативною, гуманістичною, людино- і культуро творчою. Нині гуманітарна складова недостатньо повно представлена в науковій освітянській літературі, чітко не сформульовані сенсовизначальні принципи, на яких повинна будуватись науково-методична і соціальна база педагогічної освіти в сфері фізичної культури й здоров’я людини. Метою роботи є дослідження й визначення основних сенсовизначальних принципів фізичної культури в Новій українській школі та окреслення можливих шляхів реалізації даних принципів в умовах трансформації системи освіти всіх рівнів. У статті показано, що результатом освіти в галузі фізичної культури та здоров’я людини має бути формування в учнів стійкої мотивації, здатності і бажання дотримуватися здорового способу життя, ціннісного ставлення до життя і здоров’я, сприяння їх фізичному, психічному, соціальному і духовному розвитку на засадах педагогіки партнерства. Визначені ціннісні методологічні платформи педагогіки партнерства спираються на спілкування, взаємодію та співпрацю між учителем, учнем і батьками з метою побудови життєвої здоров’язбережувальної та освітньої траєкторії дитини. Зміст освіти в галузі фізичної культури і здоров’я людини базується на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві, відображає соціальний досвід матеріальних і духовних цінностей, створених людиною в процесі суспільно-історичної практики. З’ясовано, що формування єдиного європейського освітнього простору висуває певні вимоги не тільки до науково-освітнього потенціалу, але й до педагогічної майстерності, особистих й соціально-поведінкових якостей, іміджу педагогічних кадрів. У роботі досліджені сенсовизначальні принципи фізичної культури в Новій українській школі й робиться висновок, що фізична культура має стати основою для втілення нового способу життя, подальшого розвитку української нації. Підкреслюється велике значення для покращення освіти в галузі фізичної культури і здоров’я людини міжуніверситетських, регіональних і міжнародних контактів як викладачів, так і студентів, регулярний обмін досвідом на семінарах, конференціях і симпозіумах, мобільність студентів, аспірантів, викладачів, виконання ними спільних проектів, науково-дослідних програм. Ключові слова: Нова українська школа, сенсовизначальні принципи фізичної культури, педагогіка партнерства, імідж педагога, якість професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури й здоров’я людини.

Традиційні форми навчання студентів передбачають проведення групових занять в певні години у певному місці, при безпосередньому контакті між учнем та вчителем. Останнім часом, завдяки розвитку інформаційних технологій, комп’ютерних мереж та засобів зв’язку з’явилась можливість розвитку нової форми навчання – дистанційної. Характерною особливістю дистанційного навчання є те, що студент має можливість практично повністю самостійно, в індивідуальному темпі одержувати необхідні йому знання, в незалежності від місця розташування вузу. Використовуючи комп’ютерні мережі, студент може користуватись для свого навчання різноманітними навчально-методичними та іншими матеріалами викладачів та вчених будь-яких навчальних закладів та іншою літературою, звітувати викладачу про виконання завдань, одержувати потрібні консультації. А викладач, за допомогою розроблених тестів, може контролювати якість засвоєння матеріалу і, при необхідності – коректувати процес навчання.В наш час дистанційна форма навчання розглядається в світі як один з найбільш ефективних і перспективних способів підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Ця форма навчання має певні переваги перед традиційними і основне – це те, що студенти мають рівні можливості для навчання незалежно від місця їх проживання, соціального статусу, національності, а в деяких випадках – стану здоров’я, можливість навчатися без відриву від виробництва, зменшення транспортних і готельних витрат. При цьому, студент може сам обирати навчальні предмети, методи їх вивчення, викладачів та інше. Є можливість проведення занять за індивідуальним розкладом і в індивідуальному темпі. При цьому термін одержання освіти можна змінювати в залежності від індивідуальності студента.При традиційних формах навчання колективне навчання більш ефективне. Саме колективні настанови, що задають безпосередньо лідери серед самих учнів, виявляють дух і настрій навчального процесу. Вплив лідера в колективі може бути як позитивним, тоді процес навчання активізується, так і негативним, що призводить до зниження активності учнів в процесі одержання знань. Учбові плани складають, орієнтуючись на середнього студента. Проведення занять у великих групах зменшує витрати на навчання, але не дає змогу викладачеві працювати із кожним студентом у індивідуальному темпі. При дистанційній освіті колектив учнів-однодумців можна створювати більш гнучко за допомогою віртуальних класів, об’єднуючи студентів у відповідності з їх здібностями. Процес навчання повинен ініціюватись, підтримуватись і направлятись досвідченим педагогом та психологом. Таким чином диференційоване навчання є однією з переваг дистанційного навчання. Для його успішної роботи та підтримки зворотного зв’язку між учнями та вчителем необхідно мати психологічний портрет та карту процесу навчання для кожного учня, тобто необхідна служба психологічної підтримки, розвинута гнучка система тестування, розвинута служба програмних засобів навчання, систем коректування процесу навчання, продумана система стимулюючих факторів.Традиційні форми навчання передбачають безпосередній контакт між учнем та вчителем. Іноді між учнем та вчителем виникають специфічні бар’єри, які носять соціальний або психологічний характер. Під час дистанційного навчання ці бар’єри зникають зовсім або зменшується їх значимість. Але не можна недооцінювати і той позитивний вплив особистості викладача на студента при безпосередньому їх спілкуванні, ту позитивну емоційну окрасу, яку надає вчитель своїм заняттям, намагаючись зацікавити студентів в одержанні знань.У віртуальному класі за рахунок колективної організації процесу спілкування можливо більш ефективно розв’язати проблему розвитку зацікавленності до предмету, що вивчається.Зворотний зв’язок між учнем та вчителем при дистанційному навчанні може здійснюватись шляхом створення системи тестування для неперервного контролю та аналізу засвоєння матеріалу. Для спілкування викладача і групи студентів згодом, з розвитком системи дистанційного навчання можливі використання телемостів.Відомо, що освітня роль математики полягає в тому, що вона активізує і розвиває інтелектуальні здібності людини, формує вміння проводити аналогії, логічно обґрунтовувати власну точку зору, творчо застосовувати одержані знання. Методика викладання математики неперервно розвивається, змінюється для найкращого втілення цієї мети в сучасних умовах, особливо при використанні нових форм навчання. При вивченні математики дуже важливим є систематизація знань, а також якість засвоєння базових знань, які формуються і накопичуються, починаючи з початкової школи, з набуття навичок усних розрахунків, які стимулюють розвиток пам’яті. Спостерігаючи проблеми, що виникають у студентів, які не мають таких навичок, ми підтримуємо тих досвідчених шкільних викладачів, які не дозволяють учням до певного віку користуватись калькуляторами при розв’язанні задач.При традиційних формах навчання активізуються одночасно декілька механізмів сприйняття інформації: через зір і слух; механічно (при запису), емоції. Все це активізує різні ділянки роботи мозку. Відсутність однієї з них – згубна. Відомо, що в цьому пересвідчилися в багатьох розвинених країнах світу. Тому, при дистанційній формі навчання особливо гостро постає питання про розвиток методик, які б передбачали і активізували таку самостійну роботу студентів, при якій комп’ютер не був єдиним засобом навчання, щоб запобігти одностороннього розвитку. Тим більше, що основну частину учбового матеріалу студент має засвоїти самостійно. Тому, перш за все, студент повинен бути готовим до самостійної роботи і мати зацікавленість в отриманні нових знань.Математика оперує абстрактними поняттями, між якими існує логічний зв’язок. Втрата логічного зв’язку призводить до часткового або повного нерозуміння подальшого матеріалу, як теоретичного так і при розв’язанні задач. Використання тільки довідкового матеріалу не може повністю поновити логічний зв’язок. Особливість математики полягає в тому, що кожне абстрактне поняття повинно фіксуватися в асоціативній пам’яті студента для подальшого оперування ним при розв’язанні конкретних задач і аналізі результатів. Важливим моментом при вивченні математики є написання математичних символів, знаків дій. Тому необхідно не тільки бачити формули на екрані комп’ютера, але й самостійно їх прописувати на аркуші паперу. Особливо це стосується тих розділів математики, коли для подальшого навчання необхідний процес “технічного” оволодіння навичками (наприклад, диференціювання, інтегрування, тощо). Такі навички здобуваються тільки шляхом запису.Безумовно, дистанційна форма навчання є перспективною на сучасному етапі, але всі методики обов’язково повинні містити обґрунтовані досвідченими психологами елементи. Вивчення математики не зводиться до засвоєння певних формул, понять, методів, навіть там, де математика не є фаховою дисципліною. Тому при складанні методик вивчення вищої математики при дистанційній формі навчання необхідно застосовувати не тільки новітні інформаційні технології, але й передбачати традиційне безпосереднє спілкування учня з вчителем, проведення прикладних, учбових науково-дослідних робіт.

Статья посвящена диалогу двух ведущих археологов-сибиреведов 1920-х гг. С.А. Теплоухова и Геро фон Мергарта. Общение ученых, к сожалению, непродолжительное (оно ограничилось двумя личными встречами в 1920–1921 гг. и шестью письмами 1920–1929 гг.), тем не менее, было плодотворным. Итогом его стало создание С.А. Теплоуховым известной хронологической схемы древних культур Южной Сибири, которая в общих чертах остается актуальной и сегодня. Российско-германское сотрудничество, начатое учеными летом 1920 г., продолжилось в совместной работе их учеников. Отголоски этих контактов дошли до наших дней. Библиографические ссылки Грязнов М.П. Погребения эпохи бронзы в Западном Казахстане // Казаки: Антропологические очерки. Вып. 1. / Ред. С.И. Руденко. Л.: АН СССР, 1927. С. 179–221. Грязнов М.П. Казахстанский очаг бронзовой культуры // Казаки: Антропологические очерки Вып. 3. / Ред. С.И. Руденко. Л.: АН СССР, 1930. С. 149–162. Детлова Е.В., Кузьминых С.В. «Я очень интересуюсь Вашими работами»: к истории взаимоотношений М.П. Грязнова и Г. Мергарта // Теория и практика археологических исследований. 2014. №2 (10). С. 112–121. Кузьминых С.В., Детлова Е.В., Салминен Т. Геро фон Мергарт и его последнее воспоминание о Сибири // Археологические материалы и исследования Северной Азии Древности и Средневековья / Отв. ред. Л.А. Чиндина. Томск: ТГУ, 2007. С. 160–173. Кузьминых С.В., Детлова Е.В. «Ваше мнение и все замечания относительно моих соображений я приму с громадной благодарностью»: письма С.А. Теплоухова и Г. Мергарта // Творец культуры. Материальная культура и духовное пространство человека в свете археологии, истории и этнографии: Сборник научных статей, посвященный 80-летию профессора Дмитрия Глебовича Савинова / Труды ИИМК РАН. Т. LVII / Отв. ред. Н.Ю. Смирнов. СПб.: ИИМК, 2021. С. 137–162. Томские музеи. Музеи университетов: Материалы к энциклопедии «Музеи и музейное дело Томской области» / Ред. С.Ф. Фоминых, Э.И. Черняка. Томск: ТГУ, 2012. 388 с. Kitova L. Sergei Alexandrovich Teploukhov: Hidden Pages of His Biography // Cultura Antiqua. 2009. Vol. 60. Num. 4. P. 162–167. Merhart G. Bronzezeit am Jenissei. Ein Beitrag zur Urgeschichte Sibiriens. Wien: Anton Schroll & Co., 1926. 189 s. Merhart G. Einige Erinnerungen an Sibirien // Palaeologia. 1958. Vol. 7. S. 227–229. Merhart G. Daljoko: Bilder aus sibirischen Arbeitstagen / Hg. H. Parzinger. Wien, Köln, Weimar: Böhlau Verlag, 2008. 287 S. Müller-Karpe H. Persönliche Erinnerungen an Gero von Merhart // Gero von Merhart. Ein deutscher Archäologe in Sibirien 1914–1921. Marburg, 2010. S. 11-20 (Kleine Schriften aus dem Vorgeschichtlichen Seminar Marburg. Bd. 59.) Parzinger H. Die frühen Völker Eurasiens. Vom Neolithikum zum Mittelalter. München: C.H. Beck, 2006. 1044 S.

Purpose. The task of this article is to study the use of gemination that is the stylistic device of repetition. It is used to depict the emotional states of the characters in the novel “451 degrees Fahrenheit” by the American writer Ray Bradbury. Until now this topic has not been examined thoroughly in scientific studies. It seems interesting to mark gemination as positive and negative one by means of the context that helps to acquire a certain expressive and evaluative judgment.Methods. The research is carried out using a descriptive method for cataloguing, systematization, and classification of factual material, as well as methods of theoretical generalization and analysis. The method of contextual analysis is used to clarify the role of expressive means in the text of the novel. This method is aimed at revealing the context, taking into account the author’s intention, and commented on the means of expression used by the writer. The application of these methods allows analyzing the use of the stylistic figure gemination as an expression of the characters’ different emotional states.Results. The article considers the theoretical aspects of repetition and stylistic devices which are based on its principle. In the novel, repetition functions as one of the principles to verbalize the expression of the characters’ emotional states. The views of linguists on the peculiarities of gemination’s functioning in the language are analyzed. The attempt to give the definition to this stylistic device is made. In linguistics, gemination is characterized as a phenomenon of the expressive syntax that has a contact location. The achievement of the influential effect is due to redundancy. Conclusions. The analyzed examples which are based on gemination mostly describe negative emotions. The number of examples in the novel where gemination is used to denote positive emotions is rather small. It is emphasized that such a distribution is not usual as it depends on the genre, the text’s general tone, and the context of the analyzed stylistic device.Key words: repetition, stylistic devices, expressive syntax, fiction, function, emotion. Мета наукової розвідки полягає в дослідженні вживання стилістичної фігури повтору гемінації, яку використано для зображення емоційного стану персонажів у романі американського письменника РеяБредбері «451 градус за Фаренгейтом», що до сьогодні не ставало предметом ретельних наукових студіювань. Цікавим видається позитивне та негативне маркування стилістичної фігури, яка залежно від контексту набуває певного експресивно-оціночного судження.Методи. Дослідження здійснено за допомогою описового методу – для інвентаризації, систематизації і класифікації фактологічного матеріалу, а також методів теоретичного узагальнення та аналізу. Для з’ясування ролі експресивного засобу в тек-сті роману було використано метод контекстуального аналізу, який спрямовано на розкриття контексту з урахуванням задуму автора та було прокоментовано виражальні засоби, якими послуговувався письменник. Використання зазначених методів дозволило здійснити аналіз уживання стилістичної фігури гемінація як виразника різних емоційних станів персонажів твору.Результати. У статті розглянуто теоретичні аспекти фігури мови повтору та стилістичних фігур, які засновані на його принципі. У тексті роману повтор функціонує як один із принципів вербалізації вираження емоційних станів персонажів. Детально проаналізовано ті з них, які використано як інструмент досягнення експресивності. Розглянуто точки зору вчених-лінгвістів на особливості функціонування гемінації в мові та зроблено спробу надати дефініцію зазначеному явищу. У науко-вих лінгвістичних розвідках гемінація характеризується як фігура експресивного синтаксису. Зазначене явище має контактне розташування, а досягнення впливового ефекту відбувається за рахунок надлишковості. Вживання гемінації у тексті привер-тає увагу читачів, акцентує увагу на найголовнішому, допомагає відобразити настрій та емоції героїв твору.Висновки. У статті звернено увагу на вживання стилістичних фігур, які засновано на принципі повтору і є семантико-стилістичною домінантою у творі письменника. Досліджувані приклади, які засновані на вживанні фігури мови гемінації, в основному описують негативні емоції. Кількість прикладів у романі, де гемінація вживається на позначення позитивних емоцій, складає незначну кількість. Наголошено, що такий розподіл не є закономірним, а залежить від жанру, загального тону твору та контексту аналізованої фігури. Ключові слова: повтор, стилістичні засоби, експресивний синтаксис, художній текст, функція, емоція.

This work covers issues related to the formation of physical endurance of future police officers through a comprehensive combination of directions of physical, tactical, fire and psychological training.The term physical training of a police officer is considered. Physical training of police officers is a specialized professional-applied system of physical education, which is aimed at maintaining health, preservation creative and labor activity, comprehensive development of physical and mental qualities, special-applied and vital skills and abilities needed to perform official tasks, its general and special tasks are defined.The effectiveness of the use of techniques of physical impact by police officers depends on the development of physical qualities. The development of the speed component of physical endurance allows you to get ahead of the opponent, react faster and gain time in the fight. The manifestation of complex forms of speed features is closely related to the level of development of strength, flexibility, coordination skills, perfection of the technique of performing a certain motor action.Realization of techniques of physical impact forces police officers to develop such a feature as flexibility.Such actions occur during the use of police coercive measures, prosecution of offenders, overcoming various obstacles.In difficult, unpredictable conditions, motor tasks will be performed more effectively by employees with a sufficient level of dexterity development. The main elements of dexterity are coordination, accuracy, timeliness and rationality of movements and actions.The development of the force component of certain muscle groups will improve the manifestation of “the explosive force” of a police officer, which is relevant when apprehending an offender who commits malicious disobedience.The essence of tactical, fire and professional-psychological training of future police officers is revealed, their directions and means of realization are defined.It was found that providing a combination of directions of training (physical, tactical, fire and psychological) is possible if the cadets master the algorithms of police action in different situations of professional activity both during training and during training and internships.An example of a scenario of a situational task on the topic: “Group violation of public order” is offered, which will allow to solve a number of questions, namely: 1) to master actions at the termination of group violation of a public order; 2) to improve actions on observance of measures of personal safety; 3) improve communication tactics; 4) to improve the skill of “contact and cover”.Key words: professionally important qualities, cadet, professional training, physical endurance, situational task, integrated approach. У праці розглянуто питання, пов’язанні з формуванням фізичної витривалості майбутніх офіцерів поліції шляхом комплексного поєднання напрямів фізичної, тактичної, вогневої та психологічної підготовки.Розглянутий термін фізична підготовка поліцейського, а саме фізична підготовка поліцейських – це спеціалізована професійно-прикладна система фізичного виховання, яка спрямована на збереження здоров’я, творчої та трудової активності, усебічний розвиток фізичних і психічних якостей, спеціально-прикладних і життєво важливих умінь і навичок, необхідних для виконання службових завдань, визначені її загальні та спеціальні завдання.Ефективність виконання прийомів фізичного впливу працівниками поліції залежить від розвитку фізичних якостей. Розвиток швидкісного складника фізичної витривалості дає змогу випередити суперника, відреагувати швидше й виграти час у поєдинку. Вияв комплексних форм швидкісних рис тісно пов’язаний із рівнем розвитку сили, гнучкості, координаційних здібностей, досконалістю техніки виконання певної рухової дії.Виконання прийомів фізичного примусу вимагає від поліцейських розвитку такої риси, як гнучкість.Такі дії виникають під час застосування поліцейських заходів примусу, переслідування правопоруш-ників, подолання різноманітних перешкод.У складних, непередбачуваних умовах ефективніше виконуватимуть рухові завдання працівники з достатнім рівнем розвитку спритності. Основними елементами спритності є координованість, точність, своєчасність і раціональність рухів і дій.Розвиток силового складника окремих груп м’язів дасть змогу вдосконалити прояв вибухової сили поліцейському, що є актуальним при затриманні правопорушника, який чинить злісну непокору.Розкрита сутність тактичної, вогневої та професійно-психологічної підготовки майбутніх офіцерів поліції, визначені їх напрями й засоби реалізації.Установлено, що забезпечення поєднання напрямів підготовки (фізичної, тактичної, вогневої та психологічної) можливо за умови оволодіння курсантами алгоритмами дій поліцейського в різних ситуаці-ях професійної діяльності як під час проведення навчальних занять, так і під час проходження навчальної практики і стажування на посаді.Запропоновано приклад сценарію ситуаційного завдання на тему: «Групове порушення публічного порядку», що допоможе вирішити низку питань, а саме: 1) оволодіти діями при припиненні групового порушення публічного порядку; 2) удосконалювати дії з дотримання заходів особистої безпеки; 3) удосконалити тактики комунікації; 4) удосконалювати вміння здійснювати «контакт і прикриття».Ключові слова: професійно важливі якості, курсант, професійна підготовка, фізична витривалість, ситуаційне завдання, комплексний підхід.

Математика розвиває алгоритмічне мислення. До Фалеса математика була рецептурно-догматичною, набором алгоритмів для розв’язання типових задач. Давньогрецька математика виробила систему аксіом й методи логічного виведення з них теорем. Рецептура замінювалася доказовими алгоритмами, одним з яких був алгоритм Евкліда. Знаходження найбільшого спільного дільника, який дає й розвинення звичайного дробу в ланцюговий і побудову двосторонніх наближень.У школі некваліфіковані вчителі не дають чітких алгоритмів розв’язання типових задач, хоча не всі діти здатні до швидких “творчих” знахідок й тому не вміють самі знайти шлях до розв’язку. Але математика засобами алгебри дає змогу узагальнення числової задачі до типової з розробкою алгоритму її розв’язання. Фіксація алгоритму у вигляді послідовності операцій, обумовленої й результатами проміжних дій, веде до необхідності введення операції умовногопереходу й циклічних гілок. Одним з корисних прикладів є знаходження квадратного кореня. На жаль, зараз цей алгоритм не вивчають, бо будують приклади-завдання так, щоби відповідь можна було знайти “в умі”. Це відноситься й до розв’язання квадратних рівнянь. Значно більше, ніж треба, вчителі приділяють увагу вгадуванню коренів за теоремою Вієта, хоча її бажано застосовувати для перевірки знайдених коренів.Вища математика дає змогу широкого використання комп’ютера. Деякі студенти мають комп’ютер або змогу користуватися ним у батьків чи друзів; дехто вже має й деякі навички. Тому можна пропонувати їм використовувати комп’ютер для обчислень і для побудови графіків. Це сприяє кращому розумінню поняття функції та її границі, а далі й дослідженню властивостей функції. Бажано використовувати можливості збірника типових задач (Кузнєцова, Чудесенка та ін.), розробляючи разом із студентами алгоритми розв’язання задач, можливо з доведенням їх до комп’ютерних програм. Ми маємо досвід розробки програми DIFF аналітичного диференціювання у 1978 р., ще до появи сучасних математичних пакетів типу Maple. Вона стала основою програми Lagr для побудови рівнянь Лагранжа електромеханічних систем, а студенти Донецької політехніки І. Кирютенко та В. Карабчевський стали учасниками розробки пакета програм VIBRO для динамічного аналізу вібраційних систем за замовленням проектного інституту в м. Луганську. Один із студентів, який отримав дозвіл працювати над курсом “Диференціальні рівняння” (ДР) за індивідуальним планом, розробив програми для розв’язання 16 типових задач. Реалізація операцій алгебри логіки на контактних схемах із демонстрацією діючих моделей, розроблених студентами минулих років, сприяє виробленню уявлень про корисність абстрактно-математичних теорій. Побудова точкових графіків послідовностей (1+1/n)n та (1–1/n)–n дає уявлення про графік функції y=(1+1/x)x та про вивчення неперервних величин за допомогою їх дискретизацій на ЦЕОМ. Побудова графіка функції y=sin(x)/x пояснює не тільки першу чудову границю, а й усувний характер розриву при х=0 та парність цієї функції.Можливість використання мультімедіа-ефектів та використання варіації параметрів особливо корисні при вивченні розділу ДР, де розв’язок визначається початковими чи граничними умовами; їх зміна дає наочне уявлення про різницю між частинним та загальним розв’язками та ілюструє метод “стрільби” тощо. Теж саме відноситься до курсу “Теорія ймовірностей та математична статистика”. Вивчення методу найменших квадратів знаходження середнього та дисперсії, регресійних рівнянь тощо, дозволяє уяснити можливості прогнозу – екстраполяції. Збільшення числа n у схемі послідовних випробувань з імовірністю Pn(m) показує природність нормального закону розподілу ймовірностей. При цьому багатокутник розподілу наочно перейде у криву густини.Викладання комп’ютерних наук з орієнтацією на міжпредметний комплекс задач. Усі завдання повинні бути складовими частинами основного завдання, яке повинен розв’язати колектив студентів. У свою чергу, завдання для одного чи групи студентів повинне паралельно розвиватися по різним дисциплінам. Наприклад, для спеціальності “Системне програмування” проектування частини графічного редактора, містить підзадачу пакування зображення для архівації, що використовує знання предметів: комп’ютерна графіка, обробка цифрових сигналів, архітектура операційних систем, архітектура ЕОМ тощо. Комплекс завдань з окремого предмета призводить до прогресу у вирішенні завдання в цілому. При цьому виникають труднощі перевірки та контролю якісного виконання завдань, бо результат праці студента є складовою загального проекту і може виникнути ситуація обмеженого самостійного функціонування. Тут виникає потреба в механізмі доведення коректності виконаного завдання, що у свою чергу доповнить знання студентів щодо засобів перевірки та діагностування, розробки тестових прикладів та правила їх складання. Для впровадження комплексу задач необхідно використання централізованого контролю та міжпредметних зв’язків. Централізований контроль можливо автоматизувати, використавши готовий проект, де кожен модуль студент може тимчасово замінити на власний і отримати від системи оцінку ефективності нової розробки. Це може бути використане й до колективних курсових та дипломних робіт.

Вступ. Вивчення фізіології людини починається принаймні з 420 р. до н. е., з часів Гіппократа, основоположника медицини, з критичного мислення Аристотеля і його висновку про взаємозв’язок між структурою і функцією, із спостережень Клавдія Галена (близько 126-199 рр. н. е.), засновника експериментальної фізіології, але як наука фізіологія бере свій початок з робіт англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), котрий своїм відкриттям системи кровообігу перетворив фізіологію на фундаментальну дисципліну [1].В області фізіології вченими була зроблена велика кількість відкриттів, в тому числі і українською школою фізіологів – А. В. Нагорним, О. О. Богомольцем, П. Г. Костюком, Є. Ф. Вотчалом, В. В. Фролькісом та іншими [2], здобуто величезні знання та досвід, що охоплює близько 50-ти наукових дисциплін, які включають перш за все медичні науки, біологію фізіологію, інформатику, охорону здоров’я та розвиток технологій.Разом з цим багато ключових висновків були визнані науковцями настільки важливими, що для визначення досягнень з фізіології було створено Нобелевську премію. З 1901 року по теперішній час її вручено 121 здобувачу, серед яких звучать імена великого І. П. Павлова (1904) та І. І. Сєченова (1908) [3].Постановка проблеми та її актуальність. Вивчення фізіології – фундаментальної науки про динаміку життєвих процесів, області пізнання з теоретичними та експериментальними науковими дослідженнями, пошуком закономірностей та механізмів, керуючих ними [4], було і є невід’ємною частиною при підготовці спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах: лікарів, провізорів, косметологів, лаборантів.Навчання майбутніх фахівців відповідно медичної програми з фізіології завжди орієнтувалося на наукове розуміння студентом функцій людських органів і систем, механізмів їх регулювання на системних, органних, клітинних та молекулярних рівнях експлуатації і інтегрувалося із знаннями анатомії та біохімії.Сучасні умови та задачі навчання у ВНЗ України в світлі приєднання країни до європейської кредитно-модульної системи освіти сприяли появі нових шляхів в організації навчального процесу і вчасності підняттю на інший рівень значущості самостійної роботи студента при вивченні фундаментальних дисциплін.Згідно Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять [5]. Сьогодні це – цілеспрямована самостійна пізнавальна діяльність студента [6]. У широкому розумінні самостійна робота студентів присутня в кожному виді навчальних занять, і завдання викладача полягає в тому, щоб активізувати і управляти цією діяльністю, створити для неї найсприятливіші умови за рахунок комплексу організаційно-педагогічних заходів. У вузькому ж розумінні самостійна робота студентів – це один з видів навчальних занять, специфічною особливістю яких є відсутність викладача під час навчальної діяльності студента [6].У сучасному освітньому процесі немає проблеми більш важливої і, одночасно, більш складної, ніж організація самостійної роботи студентів. Важливість цієї проблеми пов’язана з новою роллю самостійної роботи, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчання [5].Життєвим досвідом доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, достатньо чітко відкарбовуються у тенетах довготривалої пам’яті. За даними ЮНЕСКО, якщо навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації [7]. У зв’язку з цим досить обґрунтовано, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5].Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що самостійну роботу студента можна розглядати як метод навчання [8], як форму організації діяльності студента [9], як вид пізнавальної і практичної діяльності [10]. Більш повно педагогічну сутність самостійної роботи розкриває трактування її як форми колективної або індивідуальної навчальної діяльності студентів, під час якої вони засвоюють необхідні знання, оволодівають уміннями й практичними навичками, навчаються планомірно та систематично працювати, мислити, формувати власний стиль розумової діяльності [11].Плануванню і організації самостійної роботи студентів присвятили свої дослідження Б. П. Єсіпов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, Ю. С. Васютін, П. І. Підкасистий [6; 12; 13; 14]. Вони розглядали загальнодидактичні, психологічні, організаційно-діяльні, методичні, логічні та інші аспекти, характерні для традиційного дидактичного підходу. Теоретичні основи диференційного навчання заклали Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, Н. Ф. Тализіна [15; 16]. Закономірності процесу самоосвіти і формування прагнення до самоосвіти розглядав Б. Ф. Райський [17]. Але разом з тим аналіз наукових праць показав, що методичні аспекти використання новітніх форм організації самостійної роботи у процесі професійної підготовки майбутнього лікаря є недостатньо освітленими.Постановка завдання, цілі статті. З огляду на викладене, метою статті є розкриття необхідності використання різних форм самостійної роботи студента, залежно від рівня засвоєння матеріалу, при вивченні фундаментальної дисципліни – нормальної фізіології. Основним завданням є визначення самостійної роботи як одного з продуктивних методів засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.Виклад основного матеріалу. В процесі підготовки майбутнього лікаря самостійній роботі відводиться більш ніж 30% загального погодинного навантаження на одного студента, що до курсу нормальної фізіології людини – є 100 годин на рік.З огляду на методи навчання, що забезпечують перший рівень засвоєння матеріалу, доцільна самостійна робота з джерелами інформації на ознайомчому рівні (підручниками, комп’ютерними навчальними програмами, наочними матеріалами). Самостійна робота студентів на другому рівні засвоєння значно складніша не тільки за обсягом, але й за методичними підходами до її вирішення. Вона ґрунтується на праці з літературою та іншими джерелами інформації (комп’ютерними навчальними програмами, матеріалами наочності) на репродуктивному рівні [18].Серед методів самостійної роботи студентів найчастіше широко впроваджується, визначений тематичним модулем, огляд літератури, який не виключає і користування анотаційними листами. Не втратила своєї значущості і підготовка тематичного реферату або інформаційного виступу, який готується за багатьма літературними джерелами з подальшою оцінкою роботи як автора так і слухачів, за їх участю у обговоренні доповіді авторів.Серед простих видів самостійної роботи студентів, з метою закріплення теоретичних знань та їх творчого осмислення, буде доцільним виділення ключових слів та взаємозв’язків між ними, у визначеному викладачем контексті. Не менш цікаве і рецензування конспектів лекцій, як своїх так і товаришів, або суттєві доповнення до лекційного матеріалу нової вагомої інформації, знайденої за новітніми джерелами. Самостійне створення плану-схеми лекції, на нашу думку, допомагає спростити сприйняття складного матеріалу теми, що взагалі через позитивно забарвлений досвід, поліпшує в майбутньому вільне та чітке відновлювання надбаних знань.Складні види самостійної роботи пов’язані із проробленням матеріалу, що буде вивчатися на перспективу, бажано за декількома джерелами літератури, або із складанням перспективної тематичної лекції чи її фрагменту. Деякі студенти охоче розробляють тематичні таблиці та алгоритми, які наочно демонструють ключові моменти визначеного тематичного модулю.Засвоєння та відпрацьовування практичних навичок також пов’язане з наполегливою самостійною працею студента, бо професійні вміння розуміються як здатність фахівця самостійно і кваліфіковано оперувати знаннями та навичками у вирішенні ускладнених, нетипових професійних задач [19]. Студенти із задоволенням сприяють різноманітні ігрові та творчі види самостійної роботи (наприклад, складання або розв’язування тематичного кросворду, ситуаційних клінічних задач, тестів різного рівня складності); виконання індивідуальних завдань за індивідуальним графіком роботи (наприклад, складання контуру регуляції органу чи системи органів). Особистий досвід демонструє результативність від залучення для творчих видів самостійної роботи різних методичних рівнів, таких як репродуктивний, евристичний або пошуковий [20; 21]. Так, великою популярністю користувалися завдання, що до підготовки короткої (до 5 хвилин) захоплюючої розповіді за заданим питанням (репродуктивний рівень), або невеликого повідомлення на оригінальну тему (за фахом) і виступ з ним з мультимедійним супроводом (евристичний рівень), чи підготовка, виголошення з мультимедійною презентацією та захист проблемної промови за тематичним модулем (пошуковий рівень).Самостійну роботу студента передбачено і у науково-дослідній галузі. В якісному плані ми можемо запропонувати підготовку наукового реферату; написання проблемної наукової доповіді; участь у роботі студентського наукового товариства або науковій конференції. Важливим є і самостійна підготовка матеріалу до підсумкового модульного контролю.Для більшої ефективності самостійної роботи студентів обов’язково має бути самоконтроль. Слід акцентувати увагу і на розширення функціональних обов’язків викладача, що працює в рамках кредитно-модульної програми. В сьогоденні він виступає не тільки як організатор і контролер навчального процесу в вищому навчальному закладі, але й як кваліфікований консультант студентського загалу.Ми поділяємо точку зору авторів , що визначають за необхідне для оптимізації викладацького контролю самостійної роботи студентів застосовувати наступний алгоритм:1. Вивчення умов формування у студентів уміння самостійно виконувати завдання.2. Аналіз навчального плану й навчальної програми.3. Визначення змісту й обсягу самостійної роботи.4. Підготовка переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи.5. Діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них.6. Розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи (для самостійного вивчення теорії, перевірки практичних умінь, здобутих під час самостійної роботи, самоконтролю знань й умінь тощо) та групування цих завдань блоками.7. Визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань.8.Розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [22].Разом з цим важливим підходом у організації самостійного навчання є заохочення студентів до самостійної групової роботи. Освітні переваги студентів, що працюють спільно в групах, добре відомі. Серед іншого, вивчення разом показало достовірне підвищення якості навчання (за нашими даними, на 40% у студентів-іноземців 2-го курсу медичного факультету).З іншого боку, придбані навички спільної роботи в групі, в майбутньому дуже цінуються роботодавцями. Відповідно з результатами одного з досліджень агентства «Контакт», сьогодні необхідні для роботодавців якості кандидатів на перспективне місце роботи розподіляються таким чином: 40% – корпоративність, вміння грати в команді; 30% – креативність, вміння людини сприймати нове, швидко відсівати непотрібне, генерувати ідеї; 20% – навички, вміння робити конкретну роботу, і, нарешті, тільки 10% – знання [23].Висновки. Таким чином, самостійна робота при вивченні фундаментальних дисциплін має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток організаторських і комунікативних якостей.Самостійна робота студента є важливою ланкою при підготуванні конкурентоспроможного фахівця. Вона потребує сучасних методичних форм і методів реалізації на тлі об’єктивного систематичного особистого та викладацького контролю. Найбільш ефективні результати навчання та вірогідні перспективи що до майбутнього працевлаштуванні дає поєднання індивідуальної та групової самостійної роботи.

Сучасна освітня система ставить перед викладачами чимало прикладних питань, таких як «Як забезпечити становлення особистості, яка буде успішною в професійному та суспільному житті?», «Як формувати та розвивати у студентів навички адаптування до сучасних умов життя?», «Як створити умови всебічного розвитку студента у ВНЗ?», «Як зробити навчання творчим процесом, що зацікавлює та навіть захоплює всіх його учасників – як викладачів, так і студентів?». Відповідями на ці запитання, на нашу думку, можуть виступати активні методи навчання, які знаходять сьогодні все більше застосування у ВНЗ.Проте, у даній статті хотілося б зробити акцент на впровадження активних методів навчання саме у дистанційні курси та виявити особливості застосування цих методів при змішаному навчанні.Змішане навчання інтегрує в собі властивості як денної, так і дистанційної форми навчання. Сам навчальний процес при змішаному навчанні складається із трьох етапів. Перший етап – вивчення теоретичного матеріалу, пропонується студентам пройти дистанційно. Тобто, студенти отримують весь необхідний теоретичний матеріал заздалегідь. Цей матеріал складається з лекцій, наочних динамічних презентацій, методичних рекомендацій для вивчення курсу, глосарію, запитань для самоперевірки отриманих знань, начальних і навчально-контролюючих тестів та прикладів використання теорії на практиці тощо. Після вивчення теоретичного матеріалу студент переходить на другий та третій етапи, які вже, в свою чергу, є очними. На другому етапі студент потрапляє на очні лекційні, практичні та лабораторні заняття, на яких набуває певних знань, вмінь та навичок. І на третьому етапі, після закріплення отриманих навичок, студент захищає виконані домашні та індивідуальні роботи та отримує оцінку.Відомо, що найбільш ефективне сприйняття інформації відбувається під час максимального занурення студента у навчальний процес. Так, якщо на звичайній лекції засвоюється лише близько 20% інформації, то на дискутивній проблемній лекції засвоюється вже понад 75%, а в ділових іграх та при використанні інших активних засобів навчання цей показник досягає вже 90%. Різні педагоги-спеціалісти по-різному оцінюють ефективність активних навчальних засобів в процесі засвоєння матеріалу. Але в цілому майже всі вони сходяться на тому, що активні навчальні засоби при грамотному їх використанні здатні на 30-50% зменшити час, що необхідний для ефективного засвоєння навчального матеріалу та значно збільшити зацікавленість учбовими дисциплінами.Під активним навчанням ми розуміємо таку організацію та ведення навчального процесу, яка направлена на всебічну активізацію навчально-пізнавальної та практичної діяльності студентів у процесі засвоєння навчального матеріалу за допомогою комплексного використання як педагогічних, так і організаційних засобів.Незалежно від форми навчання активні методи відіграють значну роль. У традиційному навчанні активно використовуються такі методи як проблемна лекція, парадоксальна лекція, евристична бесіда, пошукова лабораторна робота, розв’язання ситуаційних задач, колективно-групове навчання, ситуативне моделювання, метод проектів, ділова гра тощо. Але пряме впровадження цих важливих методів у дистанційне навчання є або зовсім неможливим, або надзвичайно важким, або неефективним заняттям. Адже специфіка використання активних методів у дистанційному навчанні пов’язана не тільки зі специфікою саме цих методів, а й має враховувати особливості навчання на відстані.Всі вищеназвані активні методи навчання частково впроваджуються в навчальний процес як шкіл, так і вищих навчальних закладів, але, на жаль, цей процес впровадження дуже дискретний. Він має місце лише в практиці окремо взятих викладачів та вчителів новаторів як проява їх професійної майстерності і тим більше дуже рідко спостерігається в дистанційній практиці. Але активні методи навчання мають реальну можливість значно підвищити якість дистанційних курсів з будь-якої навчальної дисципліни та допомогти студентам побачити зв’язки навчальних завдань з реальними майбутніми професійними проблемами.Зазначимо основні особливості активних методів навчання: підвищення активізації діяльності студентів у процесі навчання; підвищення ступеня мотивації та емоційності; підвищення ступеня партнерства у навчанні; забезпечення тісної взаємодії між студентами та студентів з викладачами.Таким чином, у процесі використання активних методів навчання змінюється роль студентів і вони вже не тільки пасивно запам’ятовують та сприймають навчальний матеріал, але й перетворюються на активних учасників навчального процесу, які постійно перебувають в активному пошуку нової корисної інформації, контактів, рішень тощо та розвивають критичне мислення. Саме ця нова роль та притаманні їй характеристики дозволяють викладачам створити активного творчого студента, активну креативну особистість та як наслідок сучасну успішну людину.Загальновідомо, що центром сучасного заняття має бути не викладання, а саме навчання та самостійна робота студентів над матеріалом, що вивчається. Тим більше це стосується дистанційного навчання, де роль самостійної роботи збільшується в декілька разів і стає головною. Завдання викладача в цьому випадку не тільки забезпечити своїх дистанційних студентів навчальною та методичною літературою (переважно в електронному вигляді), а й намагатися зробити студентів більш активними та самостійними. І саме для цього на допомогу приходять кейсові активні методи навчання, які спонукають студентів активно працювати над інформацією як в групі з партнерами, так і самостійно.На жаль, групова дистанційна робота сьогодні ще мало вивчена та розроблена. Процеси її розробки та впровадження дуже трудомісткі та займають дуже багато часу. Особливо це стосується математичних дисциплін. Тому ми вирішили провести експеримент впровадження в дистанційний курс «Оптимізаційні методи та моделі» кейсових ситуацій.Аналіз конкретних ситуацій особливо привабливий для студентів, які не завжди добре сприймають традиційні курси науки в форматі лекцій і зосереджені більше на запам’ятовуванні фактичного матеріалу, ніж на розвитку розумових навичок високого рівню. Кейсовий метод навчання надзвичайно гнучкий і зручний в якості інструменту навчання, що буде продемонстровано на прикладах в даній статті. Хотілося б додати, що кейсовий метод здатний допомогти студентам навчитися критично оцінювати інформаційні матеріали, що необхідні в їх майбутній професійної діяльності, що містяться в ЗМІ, а також придбати навички колективної та групової роботи.Отже, основна мета кейсового навчання – не стільки передати зміст предметної галузі, скільки показати студентам, що являє собою науковий процес в реальному житті і сформувати навички на більш високому рівні. Кейси ідеально підходять для спільного вивчення дисципліни та навчання в малих групах, і у великих класах, як показує досвід міжнародних шкіл. Ми розробляємо кейси для впровадження їх в форуми дистанційного курсу «Оптимізаційні методи та моделі» для групового обговорення. У процесі навчання студентів оптимізаційним методам та моделям ми використовуємо дистанційний курс, що містить активні методи навчання – кейси (або ситуативні завдання). При проектуванні цього курсу ми намагалися гармонічно поєднати в ньому такі компоненти, як: теоретичний матеріал дисципліни; практикуми, що дозволяють студентам навчитися розв’язувати задачі; практичні і лабораторні завдання для перевірки ступеню засвоєння отриманих знань і вмінь та придбання навичок використання цих знань на практиці; активні методи навчання (кейси) для підвищення активізації, мотивації, зацікавленості курсом та практичної значущості курсу.Використання кейсових технологій у курсі базується на постійній активній взаємодії всіх учасників навчального процесу (тьютору, розробника курсу, слухачів). Таким чином організована тісна взаємодія в міні-колективі дозволяє стати викладачам і студентам рівноправними активними суб’єктами навчання. Вона значною мірою впливає на розвиток критичного мислення, надає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми. Активні методи також навчають студентів формувати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших тощо.Розглянемо більш детально процес проектування цього курсу, а саме його частини, що стосується активних методів навчання.У процесі проектування курсу «Оптимізаційні методи та моделі» було виявлено, що кількість навчальних годин, що відведено для вивчення цього курсу досить незначна для детального оволодіння матеріалом курсу. Хоча знання та вміння, що мають бути отримані студентами з цієї дисципліни стають одними з головних при написанні дипломного проекту, а саме його частини, що стосується постанови математичної моделі, яка має надати прогноз та рекомендації щодо змін на краще на підприємстві, яке аналізується у роботі.Тому, вивчив теорію щодо різних методів навчання, увага була зосереджена саме на активних методах навчання. І найбільш зручним для вивчення дисциплін математичного циклу було обрано кейс-метод. Реальні данні для рейсових ситуацій було взято із збірнику [1] та доповнено новими запитаннями, що глибше розкривають міждисциплінарні зв’язки математичних методів та економічної теорії, а також дозволяють закріпити вже засвоєний на попередніх рівнях матеріал. Ці кейси було адаптовано для використання в дистанційному курсі у вигляді проблемних форумів і подавалося студентам як задача тижня, в обговоренні якої брали участь всі зацікавлені студенти, яких не задовольняв базовий рівень засвоєння дисципліни, які хотіли побачити та потренуватися на «живих» задачах та майбутніх професійних проблемах, які бажали спробувати себе у розв’язанні реальних нестандартних, творчих задач.Розглянемо детальніше, що являють собою спроектовані кейси для нашого дистанційного курсу. Так, кожна задача курсу ґрунтується на попередній, випливає з попередньої і враховує дані попередньої задачі. Для кожного завдання ми пропонуємо по три запитання – перше з яких стандартне запитання математичного програмування, яке вимагає від студента побудови моделі та рішення задачі лінійного програмування за допомогою електронних таблиць. Друге запитання – творчого характеру і передбачає від студента висунення гіпотези за отриманими даними в першому запитанні. Третє запитання – дослідного характеру, яке вимагає більш строгих логічних висновків або доведень, що підтверджують або спростовують припущення, сформульовані в другому запитанні. Причому кожне наступне запитання і кожна наступна задача є розвитком попередніх. Таким чином, при виникненні забруднень у студента відповісти на попереднє запитання він має можливість підглянути наступне запитання – і за його формулюванням спробувати знову відповісти на попереднє запитання.Таким чином, розробка та впровадження дистанційних курсів з використанням активних методів навчання, а саме кейсів, потребує високого ступеню професіоналізму викладача як зі свого навчального предмету так і з суміжних дисциплін, як висококласного спеціаліста-комп’ютерщика, так і грамотного психолога-організатора складного творчого навчального процесу на відстані. Адже тільки грамотно розроблені та професіонально впроваджені активні методи навчання дозволяють: забезпечити високий рівень навчання; сприяти розвитку навичок критичного мислення та пізнавальних інтересів студентів; продемонструвати практичну компоненту знань; посилити зворотний зв’язок, який вкрай необхідний у дистанційному навчанні; організувати ефективну систему мотиваційного контролю з розвивальною функцією; допомогти студентам зв’язати знання з різних дисциплін; зацікавити студентів реальними професійними проблемами; продемонструвати студентам їх спроможність розв’язувати ці проблеми.Змішана форма навчання студентів, що використовує активні методи навчання, дозволяє згладити основні недоліки дистанційного навчання, і в той же час максимально ефективно використовувати весь апарат дистанційного навчання з урахуванням всіх його переваг. А використання кейс-методу при цьому дозволяє студентам не тільки побачити практичні проблеми в дії та спробувати колективно їх розв’язати, а й актуалізувати певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при вирішенні цих проблем при вдало суміщенні навчальної, аналітичної, соціальної та виховної діяльностей, що безумовно є ефективним в реалізації сучасних завдань системи освіти.

Вступ. Останнім часом теорія складних мереж стала ефективним інструментом дослідження складних структур: технологічних (наприклад, Інтернет-мережа, www, транспортні мережі), соціальних (мережі співробітництва, мережі мобільного телефонного зв’язку), біологічних (екологічні мережі, функціональні мережі мозку, мережі білкових взаємодій) [1]. Вузли в таких мережах – це елементи складних систем, а зв’язки між вузлами – взаємодії між елементами.Web 2.0 дозволив створити навчальні системи, засновані на принципах, так званої, кібернетики другого порядку. Учень тепер став активним елементом системи, яка не тільки контролює й направляє його діяльність, але й дозволяє своєю думкою впливати на функціонування й наповнення самої системи. Такий підхід є основою для виникнення системних ефектів [2].Дж. Сіменс і С. Даунс у власній теорії конективізму багато в чому продовжують ідеї, висловлені німецьким філософом В. Флуссером. У рамках конективізму, навчання – це процес створення мережі. Вузлами можуть бути люди, організації, бібліотеки, web-сайти, книги, журнали, бази даних або будь-яке інше джерело інформації. Сукупність зв’язаних вузлів стає мережею. Мережі можуть поєднуватися між собою. Кожний вузол у мережі може бути мережею більш низького рівня. Вузли, що втратили актуальність і цінність поступово зникають. Комплекси вузлів збуджують або гальмують один одного й у результаті їхнього взаємозв’язку утворюється блок. Збуджуючий або гальмуючий вплив один на одного можуть чинити й блоки – групи вузлів, кожен з яких видає власний загальний вихідний сигнал, що відповідає результуючій вазі всіх вхідних сигналів, отриманих від інших вузлів. Блоки організовані ієрархічно. Оскільки величезна кількість вузлів функціонує одночасно й на різних рівнях організації, обробка носить паралельний характер. Утворюючи персональну навчальну мережу, в мозкових структурах слухача згідно конекціонізму формується нейронна мережа.Конективізм і масові відкриті дистанційні курси. Застосування ідей конективізму знайшло відображення у практиці масових відкритих дистанційних курсів (МВДК), які останнім часом досить широко використовуються у закордонній педагогічній діяльності.З метою вивчення тенденцій розвитку МВДК в листопаді 2012 року автором було проведено дослідження «Конективізм і масові відкриті дистанційні курси» [3]. У результаті Інтернет-анкетування було опитано 62 респондента з України, Росії, Білорусії, Азербайджану, Грузії, Лівану та Німеччини (рис. 1). Переважну кількість учасників опитування (77 %) склали викладачі й наукові співробітники, 8 % – керівники відділів освітніх установ, 5 % – аспіранти (рис. 2). Враховуючи те, що були задіяні респонденти зайняті в сфері дистанційної освіти, можна говорити про високу вірогідність відомостей, отриманих у ході дослідження (випадково опинилися на сайті з опитуванням лише 2% учасників). а бРис. 1. Розподіл учасників: а – за країнами, б – за віком При перебуванні в Інтернет-мережі переважна більшість опитаних витрачає значну долю свого часу на пошук інформації (92 %), а вже потім на навчання й спілкування (рис. 3). Рис. 2. Склад вибіркової сукупностіРис. 3. Розподіл витрат часу учасників при перебуванні в Інтернет Особливістю отриманих результатів є те, що 71 % респондентів не вважають конективізм повноцінною (самостійною) теорією навчання, з них 45 % відносять конективізм до різновиду неформального навчання, що реалізується в контексті концепції освіти впродовж всього життя, 18% вважають конективізм педагогічною ідеєю (рис. 4). Рис. 4. Чи можна вважати конективізм повноцінною теорією навчання 60 % респондентів приймали участь у МВДК, з них 40 % задоволені результатами свого навчання, 18 % не можуть оцінити результат, а 2 % залишилися розчарованими (рис. 5).76 % вважають, що ідеї конективізму сприяють підвищенню ефективності навчальної діяльності (рис. 6). Рис. 5. Задоволеність від власної участі в МВДКРис. 6. Чи сприяють конективістські ідеї підвищенню рівня ефективності навчальної діяльності 40 % вважають, що найголовніше у МВДК – це уміння працювати в співробітництві, 32 % вважають, що найголовнішим є вміння самостійно організовувати та проводити такі курси, 24 % вважають, що МВДК – це засіб для апробацій положень конективізму (рис. 7).На питання, чи можливо отримати реальні знання при навчанні у МВДК думки учасників розділилися майже порівну: 52 % вважають, що це цілком можливо, а 42 % вважають, що отримані знання можуть бути тільки фрагментарними (рис. 8). Рис. 7. Найважливіше при навчанні в МВДК Рис. 8. Чи можливо отримати реальні знання при навчанні в МВДК Понад 50 % вважають, що велику кількість учасників МВДК можна пояснити нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін (рис. 9).До основних переваг процесу навчання у масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність вікових, територіальних, освітніх і професійних обмежень,відкритість і безкоштовність, гнучкість навчання,отримання нової інформації безпосередньо від фахівців предметної області,самомотивація та самоорганізація слухачів,обмін досвідом і колективна робота у співробітництві,формування умов взаємного навчання в спілкуванні,охоплення широкої (масової) аудиторії,пряме використання всіх переваг комп’ютерної підтримки навчального процесу (від електронних підручників до віртуальних середовищ),процес участі й навчання в МВДК допускає обмін не тільки інформацією, але й, що особливо цінно, напрямами її пошуку,розширення персональної навчальної мережі,можливість неформального підвищення знань,можливість оцінювання робіт інших слухачів курсу,використання в курсах різноманітного навчального контенту (текстова, аудіо-, відео- і графічна інформація), а також форумів і блогів,основний інформаційний матеріал знаходиться поза сайтом курсу. Рис. 9. Чи можна пояснити ріст числа учасників МВДК тільки нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін До основних недоліків процесу навчання в масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність особистого контакту конкретного слухача й педагога, як наслідок, довіри (міжособистісне телекомунікаційне спілкування в силу свого опосередкованого характеру не здатне (з ряду причин технічного, економічного й психологічного плану) повною мірою заповнити відсутність безпосереднього спілкування),використовування різних платформ,високі вимоги до професіоналізму викладачів (тьюторів),надлишок та хаотичність навчальної інформації,відсутність у слухачів навичок самоосвіти, фільтрації й взаємодії,неможливість проконтролювати автора виконаних робіт (ідентифікації),обмежений адміністративний вплив з боку викладача,не вміння спілкуватися інформативно й результативно (закритість вітчизняних викладачів),трудомісткий і тривалий процес розробки навчального курсу (контенту), його супроводу і консультація великої кількості слухачів,технічні проблеми забезпечення практичних (лабораторних) занять,труднощі моніторингу процесу підготовки слухача,необхідність достатньої сформованості мотивації навчання (актуально для молодших за віком і менш критично для дорослих слухачів),імовірність появи технічних проблем доступу до курсів,обмежений зворотний зв’язок з педагогом (тьютором),більшість МВДК на сьогодні розраховані на можливості техніки, а не на людину як індивіда,недостатня кількість часу на обробку всіх наявних навчальних матеріалів,кожний учасник самостійно регулює свою діяльність в курсі.Проблеми конективізму як теорії навчання. Із результатів дослідження зрозуміло, що комплекс ідей конективізму навряд чи можна вважати повноцінною (самостійною) теорією навчання, скоріше це один із різновидів неформального навчання в рамках концепції освіти впродовж всього життя. Розглянемо деякі положення [4].I. Слухач сам установлює мету навчання, читає тільки той матеріал, що йому доступний і подобаєтьсяПринципи автодидактики розроблені В. О. Курінським в рамках т. з. «постпсихології» [5]. Як визначає сам автор, «автодидактикою здавна називають самонавчання. Нікому з нас не вдається її уникнути – всім доводиться доходити до чогось самостійно, розраховуючи на свої власні сили. У кінцевому рахунку, в яких би вчителів ми ні вчилися, ми перш за все учні самих себе».Із 8 правил, сформульованих В. О. Курінським, наведемо деякі загальні положення:а) необхідно робити тільки те, що викликає інтерес (спочатку треба створити актуалізацію інтересу). Інтерес створюється не з якогось зовнішнього матеріалу, а в нас самих, коли ми перемикаємо свою увагу з однієї частини предмета або тексту – на іншу;б) не слід намагатися все запам’ятовувати одразу (але треба намагатися, щоб сприйняття було як можна повнішим). Треба управляти своєю увагою;в) не слід прагнути повного засвоєння матеріалу;г) треба прагнути до самоспостереження. Людина обов’язково повинна стежити за тим, як ставляться до її вчинків інші люди (результати спостереження свого внутрішнього стану і того, що думають інші доповнюють один одного);д) незасвоєння попереднього матеріалу не є причиною того, щоб не ознайомитися з матеріалом наступним.II. Знання перебувають у співтовариствах і комп’ютерних мережахНа нашу думку, тут відбувається деяка підміна понять, адже в комп’ютерних мережах розміщені дані. А чи стануть вони знаннями? Можуть стати, але в результаті перетворення й аналізу цих даних при вирішенні конкретних завдань. Ми можемо прослухати передачу (лекцію) на незнайомій для нас мові, при цьому одержимо дані, але не інформацію (і відповідно не знання). Ми можемо записати ці дані на компакт-диск – зміниться форма подання даних, відбудеться нова реєстрація, а відповідно сформуються й нові дані.Д. Вайнбергер зазначає: «Коли знання стає мережевим, самий розумний у кімнаті вже не лектор, що виступає перед слухачами, і навіть не колективний розум всіх присутніх. Сама розумна людина в кімнаті – це сама кімната, тобто мережа, утворена із зв’язків між людьми та їхніми ідеями, які, у свою чергу, пов’язані з тим, що перебуває за межами кімнати. Це зовсім не означає, що мережа стає наділеною інтелектом. Однак знання стають буквально немислимими без мережі, яка їх забезпечує…» [6].Отже, потенційні знання є технічним і технологічним заручником (програмно-апаратна й ментальна складові). Згідно принципу канадського філософа М. Маклюена, «засіб передачі повідомлення і є зміст повідомлення»: для того, щоб зрозуміти зміст повідомлення, необхідно розуміти, як саме влаштований інформаційний канал, по якому надходить повідомлення та як специфіка цього каналу впливає на саму інформацію.III. Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів, які слухачі підключають у формі джерел інформації й знаньЧи може підключення до джерела інформації структурувати та сформувати знання учня? Очевидно, що це тільки елемент процесу навчання – можна підключитися до будь-яких потенційних джерел інформації, але не аналізувати і не обробляти їх у подальшому. На нашу думку, інтерес представляє застосування поняття цінності створюваної слухачем мережі.Ще на початку XX століття на можливість кількісної оцінки цінності соціальної мережі звернув увагу Д. А. Сарнов, який показав, що цінність радіо- або телевіщальної мережі зростає пропорційно кількості глядачів (слухачів) n. Дійсно цінність мережі тим вище, чим вище число її елементів (вузлів). Пізніше Р. Меткалф звернув увагу на те, що цінність всієї системи зростає навіть швидше, ніж число її елементів n. Адже кожен елемент мережі може бути з’єднаний з n−1 іншими елементами, і, таким чином, цінність для нього пропорційна n−1. Оскільки в мережі всього n елементів, то цінність всієї мережі пропорційна n(n−1).На основі цього закону Д. Рід сформулював закон для мереж, які утворюють групи. Цінність такої мережі пропорційна 2n−n−1, що визначається числом підмножин (груп) множини з n агентів за винятком одиночних елементів і порожньої множини. Закон Ріда виражає зв’язок між обчислювальними та соціальними мережами. Коли мережа віщає щось людям, цінність її послуг зростає лінійно. Коли ж мережа дає можливість окремим вузлам вступати в контакт один з одним, цінність зростає у квадратичній залежності. А коли та ж сама мережа має у своєму розпорядженні засоби для створення її учасникам груп, цінність зростає експоненціально.У роботі [7] пропонується оцінювати ріст цінності логарифмічно – nln(n) (закон Ципфа). Головний аргумент на користь цього закону полягає в тому, що на відміну від перших трьох законів, тут ранжуються цінності зв’язків. Якщо для довільного агента соціальної мережі, створеної з n елементів, зв’язки з іншими n−1 агентами мають цінності від 1 до 1/(n–1), то внесок цього агента в загальну цінність мережі становить (для великого n): Підсумувавши за всіма агентами, одержимо повну цінність мережі порядку nln(n).Однак, цінність соціальної мережі як величина, що залежить від потенційних зв’язків всіх агентів, очевидно має зростати зі збільшенням кількості можливих конфігурацій (потенційних можливостей) цих зв’язків у мережі. У роботі [8] показано, що для великої кількості агентів n цінність соціальної мережі (у якості ентропії) може бути визначена якВисновкиУ конективізмі зв’язки повинні формуватися природно (через процес асоціацій). Очевидно, що це можливо тільки в контексті розвитку безперервної освіти і навчання протягом всього життя. Це не просто «передача знань» («побудова знань»), притаманна сьогоднішньому програмованому навчанню, тут навчання більш схоже на розвиток особистості. Як писав В. Ф. Турчин: «Коли навчається людина, вона сам йде назустріч навчанню. Не тому, що вона знає, що “вчитися корисно». Дитина цього не знає, але навчається найбільш легко й активно. Асоціації утворюються в неї «просто так», без усякого підкріплення. Це працює механізм управління асоціюванням, що вимагає собі їжі. Якщо її не має, людині стає нудно, а це негативна емоція. Учителеві немає потреби нав’язувати що-небудь дитині або людині взагалі, його завдання лише в тому, щоб дати їжу її уяві. Одержуючи цю їжу, людина зазнає насолоди. Таким чином, вона завжди вчиться сама, зсередини. Це активний, творчий процес» [9].Головна роль у конективізмі приділяється самому учню – саме він повинен прагнути здобувати нові знання постійно, створювати й використовувати персональну навчальну мережу, розрізняти головну інформацію від другорядної та псевдонаучної, оцінювати отримані знання й т. д. Виникла нова проблема – маючи можливість використати нові засоби для навчання, людина може виявитися просто не здатною ними скористатися (проблема інформаційної компетентності, проблема інформаційного вибуху). У свою чергу педагог (тьютор) повинен мати певні навички по створенню й підготовці навчальних матеріалів та їхньому використанню в дистанційних курсах.На сучасному етапі конективізм як повноцінна теорія навчання вивчений недостатньо. Крім того нормативно-правова база орієнтована тільки на традиційні форми навчання. Проте, позитивно, що знання у цьому підході порівнюються не тільки із структурою, а і з процесом. Прояв гнучкості в навчанні й оцінюванні, а також розвиток міжпредметних зв’язків із «інформаційного хаосу» безсумнівно дозволяє активізувати різні форми інтелекту учнів.

Заочна форма здобування вищої освіти у сучасних соціально-економічних умовах дозволяє поєднувати професійну діяльність з отриманням фундаментальних знань за обраною спеціальністю. У теперішній час система заочного навчання в Україні багато в чому поступається денній формі навчання та потребує глобальних змін.До переваг заочного навчання, від якого поступово відмовляються провідні ВНЗ Москви та Санкт-Петербургу [1], можна віднести:– можливість вчитися паралельно з роботою, тобто студент, не перериваючи своєї основної діяльності, може підвищити професійний рівень, придбати додаткову професію, заклавши тим самим основи професійного зростання;– можливість отримати освіту особам, які мають медичні обмеження для отримання регулярного освіти в стаціонарних умовах;– менша залежність від настрою і кваліфікації викладача, більше від власних зусиль і наполегливості;– відсутність обмежень на одночасне навчання в декількох ВНЗ (студент має право відразу освоїти більше однієї спеціальності);– вільний розподіл часу на навчання (студент може займатися, коли йому зручно, він не зв’язаний розкладом);– заочне навчання дешевше за денне та гарантує при цьому повноцінну вищу освіту;– при поєднання роботи з навчанням студент отримує можливість співвідносити теорію з практикою, доповнюючи одне іншим;– ця форма навчання є ідеальною для тих, хто прагне мати другу і подальші вищі освіти.Нажаль, час приніс свої зміни. В технологічну освіту на заочну форму навчання приходить все менше студентів, які реально працюють у галузі. Це відсоток знизився до 30. До чого це призводить? Насамперед, до того, що люди отримують дипломи, які для них абсолютно знецінені, так як фахівці вони ніякі, так і працювати за цією спеціальністю вони не планують. Тобто ми опинилися в «цікавому положенні», з одного боку підприємствам потрібні фахівці, інститути повні студентами, але фахівців бракує.Окрім того заочне навчання не позбавлене і недоліків:– найважливіший з них – відсутність контакту між викладачем і студентом в період між сесіями, неможливість оперативного отримання консультації при вирішенні навчальних завдань;– заочне навчання вимагає навичок самостійної роботи, тому випускникам шкіл краще вступати на денні відділення вузів;– слабкий контроль з боку викладачів;– у сесійний час недостатньо годин лабораторних і практичних робіт;– заочникам потрібні специфічні підручники та навчальні посібники, здатні замінити відсутнього викладача; поки таких підручників недостатньо.Ці недоліки особливо серйозно позначаються в освітній діяльності технічних ВНЗ, в програмах яких є складні для вивчення природничі дисципліни. Наприклад, курс загальної та неорганічної хімії є досить об’ємним, включає великий набір нової інформації, вимагає знання елементарної шкільної хімії, фізики, математики. Практика навчання студентів заочної форми в технічних ВНЗ в останні роки показує, на молодших курсах високий відсоток невстигаючих студентів з неорганічної хімії. Одна з причин – низька готовність студентів до освоєння цієї дисципліни.Вивчення курсу загальної хімії є найважливішим базовим елементом для підготовки кваліфікованого спеціаліста у галузі хімічної технології, який сприяє розвитку навичок дослідження практичних питань майбутнього фаху.У більшості вищих навчальних закладів традиційно вивчення природничих дисциплін носить предметно-змістовний або інформаційно-репродуктивний характер [2]. Студентам не надаються продуктивні методи становлення системи знань, а пропонується визначений викладачем маршрут вивчення дисципліни, тому найчастіше за такої системи навчання студенти досить часто задовольняються лише вивченням понять і законів предмету. Основний мінус таких способів навчання полягає в тому, що в результаті такої репродуктивної діяльності у студентів не розвивається інтерес до методів і способів пошуку і становлення знань, вони «проходять» дисципліну, не пов’язуючи її із іншими, та відокремлено від наукової системи.Спілкування тільки на вербальному рівні і багато нової інформації не сприяє становленню наукових уявлень про світ і формування світогляду. При такому способі навчання знання успішно виконують інформаційну функцію, але далеко не завжди тягнуть за собою розвиток студента. Особливістю вивчення загальної та неорганічної хімії для студентів заочної форми навчання ВНЗ є значне (до 25%) зниження аудиторного навантаження, яке повинно розподілятися на лекційні, практичні та лабораторні види занять, у порівнянні з денною формою навчання. Тоді виникає слушне питання, як зробити, щоб теоретичні знання не існували окремо, а були частиною практичної діяльності майбутнього фахівця. Тому для інтенсифікації навчальної роботи та підвищення якості підготовки доцільно більш активно використовувати діяльнісну модель отримання знань. У межах діяльнісного підходу процес пізнання – це система формування та вирішення певних задач. Але у практиці навчання не завжди оцінюються переваги високого рівня цілеспрямованого та спеціально напрямленого розвитку пізнавальної самостійності студентів поза межами аудиторії.Предметом нашого дослідження стали методи контролю самостійної роботи студентів з впровадженням способів та прийомів діяльнісного підходу.У якості критеріїв оцінювання існуючої методики були обрані не тільки інформативна насиченість, а й характеристики її подання та статус її виконання, здатні або не здатні надати студенту комплексне уявлення про вивчений матеріал. Саме це підтвердило необхідність створення нової форми методики складання тестового контролю самостійної роботи студента, що має колосальне значення для заочного навчання. Також важливим питанням є знаходження оптимального співвідношення між варіативністю навчання, індивідуальним підходом та груповим методом, що є традиційним при вивченні природничих дисциплін у вищій школі.На нашу думку, досконале методичне забезпечення організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання та зміст завдань повинні відповідати наступним вимогам:1. Відповідність освітнім стандартам. Завдання повинні максимально охоплювати матеріал, передбачений навчальною програмою.2. Диференціація. Завдання повинні бути диференційованими, в залежності від початкового рівню знань, навичок та досвіду самостійної діяльності у різних студентів та потреб обраної майбутньої спеціальності, оскільки курс загальної та неорганічної хімії є в навчальному плані майже всіх факультетів нашого навчального закладу3. Діяльнісний підхід. Завдання повинні містити всі форми та основні ідеї розвиваючого навчання.При складанні завдань треба пам’ятати, що для формування мотивації студента необхідно відтворювати в завданні проблемні ситуації. Продуктивна діяльність можлива тільки при виникненні інтересу у студентів, тому знаходження умов, при яких зовнішня мотивація сформована за допомогою таких завдань спонукала б виникнення й становлення внутрішньої мотивації у студентів, є дуже актуальним [3].Студенту першого курсу потрібно, щоб сукупний обсяг знань, накопичений за роки навчання в середній школі або технікумі, та знання, отримані на установчій сесії, дозволили йому повною мірою володіти інтегральним баченням і здатністю до узагальнення інформації.На перший погляд думка, що навчальний матеріал тим краще виконує своє завдання, чим більше він сприяє швидкому, активного і усвідомленого засвоєння інформації може здатися досить простою, але ж мова йде про впровадження нової методики, яка, на відміну від існуючої, повністю виправдовує витрачені на неї ресурси.Необхідна зміна пріоритетів у системі освіти: від простого інформаційного посередника до інтерактивного навігатора, що має своєю метою максимально ефективно привести студента до позитивного результату. Перше питання полягає в тому, чи дозволяють в принципі положення нової методики впливати на аудиторію через нову технологію подання інформації. Звичайно, це не означає необхідність різкого відходу від всіх форм традиційного освіти. За рахунок нової інтерактивної технології їх можна зробити більш привабливими як для студента, так і для викладача, причому ми маємо можливість створити комбіновану технологію, що дозволить у багато разів розширити коло охоплених дисциплін, в той же час, розвинути ідею зміцнення її переваги в налагодженні логічних зв’язків між роботою педагога і студента [4].Результати оцінювання студентів за підсумками проведеного внутрішнього контролю дають змогу стверджувати, що застосування такого типу завдань як для організації самостійного опрацювання матеріалу, так і для проведення контрольних заходів дозволяє максимально активізувати увагу студента не тільки на базовому матеріалі, але і на логічних зв’язках підвищеного рівня.Варто зазначити, що застосування цієї технології не передбачає збільшення часу на проходження матеріалу, а навпаки, економить, надаючи можливість викладачу перерозподіляти його залишок на закріплення або поглиблення матеріалу. Функції нової методики полягають не тільки в залученні інтересів студента до конкретного напрямку у дисципліні, що вивчається, але і у формуванні інтегральної уяви про обрану категорію знань.У результаті проведених досліджень ми дійшли висновку про необхідність включення до завдань для самостійної роботи студентів наступних типів загальновідомих в дидактиці завдань: на відтворення, реконструктивно-варіативні, частково-пошукові та дослідницькі.При виконанні завдань на відтворення пізнавальна діяльність студента перебігає у формі відтворення знань: студент згадує або відшукує у методичних матеріалах потрібну формулу (закон), що виражає сутність явища, встановлює фізичний або хімічний сенс явища пише рівняння та робить розрахунки. Завдання цього типу створюють студенту умови для усвідомлення та запам’ятовування тих чи інших положень досліджуваного явища, сприяють накопиченню опорних знань, цікавих фактів і способів діяльності.Виконання завдань реконструктивно-варіативної типу сприяє засвоєнню певної послідовності дій (алгоритму). Самостійна діяльність студента дозволяє приєднати новий факт до групи вже відомих, студент повинен добре знати хімічні закони та вміти їх пристосувати до нових ситуацій [5]. Таким чином ми отримуємо стійке засвоєння базових вмінь та навичок, що в свою чергу дозволяє перейти до виконання завдань більш високого рівня складності.Експериментальні роботи, які ми пропонуємо для виконання студентам під час аудиторних занять, позбавлені недоліків звичайних практикумів: відсутності інтересу і проблемних ситуацій. При практичному дослідженні студент сам у межах заданої мети розв’язує свої конкретні завдання – практичні та розрахункові. Характер пізнавальної діяльності студентів змінюється, з’являється інтерес, висока мотивація. Таким чином, внутрішній інтерес зміщується з цілі навчання на мотив – здобування свого знання, формування свого ставлення, розв’язання професійних завдань.Окремого обговорення заслуговують тестові форми, що використовуються для проведення контрольних заходів. У нашому університеті ще три роки тому відмовились від виконання студентом-заочником контрольних робіт вдома. Це було зроблено цілком свідомо, бо ні для кого не є таємницею, що більшість студентів замовляють виконання контрольних робіт всіляким «добродіям», представники яких нахабно роздають свої візитки біля університету під час сесії заочників.Така відмова змусила викладачів шукати форму проведення контролю під час сесії. Звичайні тести не можуть навчити чи перевірити вміння зіставляти, аналізувати, порівнювати та робити висновки. Занадто велике захоплення тестами в школах та деяких ВНЗ призвело вже до того, що розвивальна функція навчання майже втрачена та ми маємо зміщення навчання у бік натаскування, поверховості знання та простого зубріння.Саме тому завдання, що були складені викладачами кафедри неорганічної хімії нашого університету для проведення контрольних робіт для студентів заочної форми навчання, поєднують всі корисні властивості тестів: чіткі формулювання, наявність варіантів відповіді, більшість типів загальновідомих дидактичних завдань, одночасне проходження контрольного заходу великою кількістю студентів та стислий час на проведення і перевірку робіт.Формулювання питання тестової форми контрольної роботи у вигляді проблемного завдання [4], що інколи містить надлишкові початкові дані, сприяє формуванню у студентів основи творчої діяльності майбутнього фахівця. Виконуючи такі завдання, студент перш за все навчається комбінувати та перебудовувати наявні знання, аналізувати різні можливі шляхи рішення та обирати більш раціональні. Під час виконання такої форми контрольної роботи, що проходить у комп’ютерному класі, студенти мають змогу користуватися довідковими матеріалами як в електронному, так і в паперовому вигляді. Наявність певної кількості сценаріїв, що містять завдання різного рівня складності, можуть мати різну кількість завдань, роблять створену нами систему універсальною для проведення контрольних заходів студентам різних напрямків підготовки, навчальні плани яких передбачають різну кількість кредитів на вивчення неорганічної хімії.Практика впровадження нашої системи контролю самостійної діяльності студентів заочної форми навчання доводить, що методика застосування системи завдань із поступовим зростанням складності і проблемності є перспективною, виконує не тільки освітні, але і розвивальні функції, що підвищують якість підготовки майбутніх інженерів.Ми щиро сподіваємось, що всі ці кроки допоможуть підняти заочне навчання на новий якісний рівень, що дозволяє готувати висококваліфікованих фахівців, здатних працювати в сфері інноваційної економіки.

У статті розглянуто творчі зв’язки видатного виконавця, композитора Кароля Шимановського з Україною. Наукове вивчення мистецької спадщини Кароля Шимановського стало складовою слов’янської музичної культури та педагогіки, що потребує бібліографічних досліджень для збереження спільної культурної пам’яті. Проаналізовано дитячі та юнацькі роки митця, родинні мистецькі зв’язки і вплив музичного довкілля в Україні того часу. Кароль Шимановський представляє національне мистецтво, де польський характер взаємопроникає у слов’янську ментальність. У його творчості неоренесансного бачення відроджується хорова вокальність як основа професійної польської музики, що здійснює контакт між Західною та Східною Церквою, зближує католицизм з православ’ям, що є спільною рисою для слов’янського світу того історичного періоду.

Мета роботи – розглянути питання щодо використання індивідуальної бесіди як інструменту поглибленого вивчення матеріалу і підготовки майбутніх фахівців неврологів.Основна частина. Бесіда – це така форма спілкування, яка застосовується з метою обміну думками, інформацією. Бесіда використовується перш за все як інструмент спільного пошуку оптимального вирішення проблем. Розуміючи, що кожна з бесід не має загальних рецептів, які б забезпечували її високу ефективність в усіх випадках, викладач повинен творчо підходити до спілкування зі студентом. Виходячи з професійної спрямованості, викладачі кафедри ведуть педагогічні бесіди, коли це потрібно, але намагаються останнім часом навчити, підготувати студентів до ведення медичної бесіди лікаря з пацієнтом, яка знадобиться в майбутньому. Лікар-невролог у спілкуванні з пацієнтом, крім лише медичних проблем, повинен багато уваги приділяти вивченню питань, пов’язаних із соціальним середовищем, національними особливостями, ретельно розібратися зі способом життя, умовами проживання та праці, особливостями харчування, наявними спадковими хворобами близьких родичів. Лікар віч-на-віч спілкується з пацієнтом, що сприяє: встановленню контакту, довіри і взаєморозуміння, виникненню спільних поглядів на тактику лікування для досягнення мети – одужання. Лікар і пацієнт стають однодумцями, і лише в такому випадку вони зможуть спільно боротися з хворобою та отримати перемогу над нею. Основні етапи бесіди – це підготовка, встановлення контакту, орієнтація в ситуації обговорення, питання й прийняття спільного рішення, і що особливо важливо для лікаря, вихід з контакту. Дуже важливо завоювати довіру у студента, яка дозволяє в процесі спілкування компенсувати слабкість аргументів та доказів. Дуже важливо тому, що студенти з повагою ставляться до суджень такого викладача, який вміє завоювати авторитет високим професіоналізмом, вмінням заохотити до вивчення предмета, тактом, зовнішністю, інтелектом, вміло поставленою мовою. Дуже важливо використовувати авторитет викладача, який він здобув попередньою роботою зі студентами на кафедрі в університеті та лікарській діяльності.Висновки. Індивідуальна бесіда є дійовою формою взаємодії, яку використовують педагоги під час спілкування зі студентами. Це найчастіше бесіди особливого характеру. Зокрема вирішуються ті завдання, які може поставити собі викладач. І в першу чергу це прищеплення любові до предмета “Неврологія” через індивідуальні досягнення викладача, колективні досягнення в науці й охороні здоров’я (лікувальній справі) колективу кафедри, університету, країни. Педагогу в таких бесідах хочеться, як старшому, вплинути на студента, стимулювати його до поведінки за готовим рецептом. Але практично всі люди не хочуть бути об’єктом виховання. Більшості з них потрібні увага і повага. Педагог повинен цікавитися життям студентів. На довіру молодь найчастіше відповідає довірою. Від студента не слід вимагати нереального, того, що він не зможе на даному етапі зробити. Пропозиції, думки педагога повинні бути конструктивними. Бажано не нав’язувати студенту своїх порад, а оцінку його виснов­кам давати лише в крайніх випадках. Розмову слід вести так, щоб студент сам або зробив потрібний висновок, або попросив педагога поради, як діяти в подібній ситуації.

Обсуждается проблема кино в психологии повседневности. Кино рассматривается в нескольких аспектах взаимоотношения с повседневностью – как способ кристаллизации в произведении искусства повседневной жизни человека, как часть повседневной жизни, включающей в себя просмотр кинофильмов, и как вариант контакта зрителя с повседневностью, отраженной в кино. Показывается роль кино в рефлексии ценностей и состояния общества, отражении происходящих изменений, в восстановлении целостности идентичности людей. В русле эстетической парадигмы рассматривается значение кинематографа для кристаллизации разнообразных аспектов повседневной жизни. Рассматриваются разные грани кинематографа – развлечение, индустрия и искусство в их связи с повседневностью. Рассматриваются тенденции в развитии современного российского массового кино и его роль в построении групповой идентичности. В контексте отражения повседневности подчеркивается значение авторского кино. Подчеркивается роль личности творца, его отношения к действительности в эстетическом переживании, вызываемом произведением киноискусства. Подчеркивается, что произведением искусства кинофильмы становятся тогда, когда изображенная в них повседневность пронизана духом и настроением времени, а обычная жизнь героев вплетается в историческую эпоху. Рассматриваются вопросы восприятия повседневности в кино современным зрителем. Подчеркивается психологическое и эмоциональное значение кинофильмов, которые затрагивают «жизненный мир» зрителя, его субъективное жизненное пространство и представления о себе. Отображение повседневности в современном российском кино разбирается на примере двух картин – «Нелюбви» Андрея Звягинцева и «Аритмии» Бориса Хлебникова. Раскрывается значение языка, формы произведения киноискусства для восприятия и переживания зрителем фильма, для воссоздания целостности идентичности в процессе просмотра или увеличения внутренней дисгармонии. Рассматривается значение личных «тем» зрителя для восприятия и переживания фильма. В качестве перспективы дальнейшего исследования взаимодействия формы произведения, личностных особенностей и «тем» зрителя в восприятии повседневности в кино, предлагается обращение к понятию психологического хронотопа.

Мета дослідження – виявити роль символів і дослідити особливості перекладу оповідання В. Набокова «Різдво» на матеріалі англомовної та російськомовної версій оповідання. Порівняльний аналіз техніки перекладу Набокова, представленої англомовною та російськомовною текстовими версіями, виявляє особливості стратегії та технік перекладу Набокова як перекладача своїх оповідань. У той же час, досліджуючи техніку перекладу, використану Набоковим при створенні російськомовної версії оповідання «Різдво», ми можемо виявити глибокий філософський підтекст твору. Новинку дослідження зумовлює недостатнє вивчення автоперекладних прозаїчних текстів Набокова, представлених у порівняльному аспек-ті. Актуальність роботи обумовлена інтересом сучасних учених до літературної техніки перекладу художніх творів, тісними міжкультурними таAlena Hulevich мiжлiтературними контактами, а також появою нових підходів у сфері теорії літературного перекладу. Практичне значення дослідження полягає у тому, що техніка перекладу Набокова демонструє високий рівень художньої та перекладацької майстерності Набокова. Техніки, застосовані Набоковим при перекладі оповідань, входять у програму курсу «Художній переклад», який займає важливе місце в учбовому плані підготовки спецiалiстiв-перекладачів у вищих навчальних закладах. Оповідання Набокова «Різдво» надзвичайно символічне, тому передати при перекладі усю глибину підтексту є досить складним завданням. Літературна геніальність та художня майстерність Набокова виявилася у тому, що він зумів створити російськомовну версію оповідання, яка є семантичним i контекстуальним еквівалентом оригінальної англомовної версії. Набокову вдалося передати найменші семантичні нюанси та відтворити у перекладі інтонацію оригінальної версії завдяки тому, що він враховував особливості національного менталітету i культурного фону читача тієї мови, на яку здійснювався переклад. Набоков також зумів створити необхідне візуаль-не зображення у свідомості реципієнта перекладної версії оповідання. Набоков-перекладач застосував механізм культурної адаптації національних особливостей світосприйняття читача приймаючої культури, що забезпечило успіх оповідання. Набоков застосовував описові й пояснювальні техніки перекладу. Незважаючи на те, що оригінально версією розповіді є англомовна, коментарі та необхідні короткі текстові доповнення представлені саме в ній. Це пояснюється тим, що, оскільки дія оповідання відбувається в Росії, Набоков намагався зробити російську реальність ближче до американського читача. Можна припустити, що Набоков хотів дати західному читачеві можливість відчути національно-обумовлені особливості життя в Росії кінця XVIII в.