Journal articles on the topic 'Творча здатність особистості'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Творча здатність особистості.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Творча здатність особистості.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Oliiar, Mariia. "МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ." Освітні обрії 49, no. 2 (December 27, 2019): 31–35. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.49.2.31-35.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано необхідність формування творчої особистості школярів у сучасних суспільних умовах, розкрито теоретичні підходи до визначення понять «творчі можливості учня», «творча здатність». Виділено основні якості творчої особистості школяра. Подано класифікацію сучасних методик, які використовуються для формування творчої особистості учнів. Розкрито принципові теоретичні положення, пов'язані з розвитком творчого мислення і формуванням творчої особистості.
Визначено, що процес розвитку креативності учнів у сучасних умовах суспільного розвитку націлений насамперед на формування навичок дослідницької діяльності школярів та почуття причетності до культури і культурних цінностей. Теоретично доведено, що загальні і спеціальні здібності виявляються через мотиваційну структуру особистості, її ціннісні орієнтації. Центральним механізмом реалізації творчих здібностей є рефлексія.
Із різних наукових позицій схарактеризовано окремі освітні моделі (модель, що базується на динамічній теорії обдарованості; модель Дж. С. Рензуллі) спрямовані на розвиток креативності школярів. Розглянуто теоретичну і методичну основи моделей, що стосуються управлінських механізмів їх функціонування і передбачуваних змін дітей, які навчаються за цією моделлю, змісту і методів навчання. Схарактеризовано поняття супроводу як нової ідеології освітнього процесу та особливого способу допомоги дитині в подоланні актуальних для неї проблем розвитку.
2
Набочук, Олександр. "АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЗДАТНІСТЬ КЕРІВНИКА ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ТВОРЧОСТі." Психологія: реальність і перспективи, no. 16 (July 1, 2021): 135–45. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i16.216.
Full textAbstract:
В статті досліджено проблему професійної творчості керівника. Зазначено, що в більшості теоретичних визначень сутності творчості досить експресивно, презентабельно та експліцитно виявляється орієнтація на процесуальну, продуктивну та особистісну сторони творчості.
Описано проведене нами емпіричне дослідження з метою встановлення рівню сформованості креативної мотивації та креативної спрямованості особистості керівників педагогічних освітніх установ, а також їх соціального інтелекту та тривожності як індивідуальної характеристики, що дасть нам можливість сформулювати психологічні чинники, що визначатимуть здатність керівника до професійної творчості. Встановлено зв’язок між соціальним інтелектом та тривожністю керівників освітніх установ. При цьому значущі негативні кореляційні зв’язки були встановлені між соціальним інтелектом та ситуативною тривожністю, а також між соціальним інтелектом та тривожністю, пов’язаною з діяльністю і самооцінкою.
Теоретичний аналіз проблеми професійної творчості керівника та проведене емпіричне дослідження дозволило нам сформулювати такі психологічні чинники, що визначають здатність керівника до професійної творчості:
- професійною підготовкою керівників у вищих закладах освіти, зумовленою становленням особистісно та професійно значущого досвіду, сформованістю творчих здібностей та здатностей особистості; при цьому ці творчі здібності та здатності будуть спрямовані на досягнення ціннісних, аксіологічно значущих результатів не лише у професійній парадигмі, а й у всіх сферах життєдіяльності індивіда;
- високий рівень розвитку соціального інтелекту керівника, що передбачає здійснення особистістю творчих дій на рівні метаінтелектуальної діяльності, саме на якому і відбувається істинно творча діяльність, що призводить до експлікації творчих здобутків особистості. Саме завдяки даному, четвертому рівневі інтелекту людина здатна встановлювати взаємодію не лише із різними об’єктами та іншими людьми, а й зі світом в цілому, розширюючи тим самим межі свого інтелекту і розпочинаючи діалог із творчим початком світу;
- низький рівень тривожності особистості, що, в свою чергу, сприятиме формуванню аксіологічного творчого потенціалу особистості як фрейму, що є запобіжним фактором ціннісної дезорієнтації керівника, нівелювання ним творчих, життєздатних змін ціннісних орієнтирів, що, в свою чергу, може призвести до морального нігілізму, професійного вигорання або й до стану професійної деградації особистості.
3
КУЗЬМІНА, І. В., and Т. В. БОЙКО. "РОЗВИТОК ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ НА ЗАНЯТТЯХ СЛОВЕСНОСТІ ЯК ВИХОВАННЯ КОМПЕТЕНТНОГО МОВЦЯ ТА ЧИТАЧА." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 4 (April 19, 2022): 9–14. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.2.
Full textAbstract:
У статті досліджуються основні методи й засоби розвитку творчої особистості на заняттях української мови і літератури як складник виховання компетентного мовця й читача. Основні акценти переміщено з накопичення обсягу мовних чи літературних знань на цілеспрямований розвиток мовної і літературної компетентності як інтегрованої якості особистості. Наголошено, що формування духовного обличчя здобувача освіти, його культури залежить від того, як педагоги зуміють розвинути в ньому уміння знаходити красу в тому, що його щоденно оточує. Зауважується, що розвиток творчих здібностей важливий для будь-якого здобувача освіти, бо він стає більш самостійним у своїх судженнях, має власну думку і вміє її відстоювати, в нього вища працездатність, і найголовніше – розвивається його емоційна сфера, почуття. А при розвинених емоціях буде розвиватися і мислення. Наголошено, що важливою особливістю компетентної мовної особистості є її постійний інтелектуальний розвиток, розвиток памʼяті (зорової та слухової), мислення – абстрактного (понятійного) й образного (художнього), спостереження, уяви – репродуктивної (відтворювальної) і творчої. Позитивно створене середовище сприяє формуванню таких складників літературної компетентності, як особистісна (діалогічне мовлення, творча уява, розвиток природних обдарувань), діяльнісна (образне мислення, самостійна критична оцінка дій літературного героя), когнітивна (знання змісту літературного твору та теорії літератури). Зазначено, що компетентну мовну особистість характеризує духовне багатство та здатність берегти й розвивати мовні традиції національного мовленнєвого етикету.
4
Sochinska, Ruslana. "ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ У ПІДЛІТКІВ." Психологія: реальність і перспективи, no. 13 (December 26, 2019): 142–46. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.135.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу проблеми розвитку творчого потенціалу у підлітковому віці. В даній статті проаналізовано емпіричні дані дослідження творчого потенціалу підлітків, також досліджували вплив гендерного показника на розвиток творчості. У наш час глибше усвідомлюється те, що саме творчість є найважливішою складовою життя особистості взагалі та її професійного успіху зокрема.
Особистість розкривається через свою творчість, тобто вона володіє певними можливостями (потенціями), що становлять її здатність до творчості. Нашому суспільству потрібна більш творча та активна молодь, яка матиме високий рівень інтелектуального та творчого потенціалу, зможе швидко адаптуватися до умов життя та орієнтуватися у швидкому інформаційному полі, до самостійного, творчого рішення саморозвитку проблеми.
Одним із найважливіших завдань психологічної науки на сучасному етапі розвитку є вирішення проблеми формування творчої особистості, адже формування у людей творчого способу мислення є соціальною необхідністю. Нові умови і перспективи розвитку суспільства, загальні тенденції науково-технічного й економічного прогресу висувають все нові й нові вимоги до підготовки підростаючого покоління, що стане в майбутньому запорукою успішного існування людської спільноти.
5
МОНКЕ, Олена, and Тетяна БОЛОТЕНКО. "РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬО-МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 43–48. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.7.
Full textAbstract:
У статті аналізується проблема розвитку творчих здібностей дошкільників засобами художньої літератури. Уточнено ключові позиції дослідження. Передусім зазначено, що у філософських концепціях творчість розглядається як самореалізація особистості. Дитячу творчість розуміють як створення дитиною суб’єктивно значущого для неї продукту. Дитяча творчість характеризується тим, що дитина емоційно відгукується, ціннісно ставиться до твору через художнє слово, творчу роботу в різних видах діяльності. Літературну творчість розуміють як здатність дитини самостійно складати розповіді, оповідання й казки. Феномен «творчі здібності» визначають по-різному. Зокрема, як здатність знаходити рішення в нестандартних ситуаціях; спрямованість на відкриття нового і здатність глибокого усвідомлення свого досвіду; синтез властивостей особистості, які характеризуються ступенем відповідності певного виду творчої діяльності вимогам до неї, та зумовлюють результативність такої діяльності. Творчу обдарованість розглядають як індивідуальний творчий мотиваційний і соціальний потенціал, що дозволяє отримати високі результати в одній (або більше) із таких сфер: інтелект, творчість, соціальна компетентність, художні, психологічні та біологічні можливості. Талант розуміють як систему якостей і особливостей, що дозволяє особистості досягти видатних успіхів в оригінальному здійсненні творчої діяльності. Творчі здібності яскраво проявляються в дошкільному дитинстві й розвиваються в процесі спеціально організованого навчання, зокрема в літературній і тісно з ній пов’язаній художньо-мовленнєвій діяльності. Особливо міцний зв’язок між такими компонентами художньо-мовленнєвої діяльності, як виконавча діяльність і творчість. Творчість об’єднує художню, ігрову та пізнавальну активність дошкільників. Для виникнення та активізації творчих проявів дітей слід створити специфічні сприятливі умови. У статті проаналізовано основні засоби змістового впливу на розвиток творчих здібностей особистості дитини в художньо-мовленнєвій діяльності. Художньо-мовленнєва діяльність має самоцінне значення для розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку, зокрема для розвитку літературної творчості. Перспективи подальших досліджень вбачаємо в дослідженні й перевірці педагогічних умов розвитку творчих здібностей дошкільників у художньо-мовленнєвій діяльності.
6
ПОЛЄВІКОВА, О. Б., and Т. А. ШВЕЦЬ. "LEGO-ОСВІТА ДОШКІЛЬНИКІВ ЯК ПРОПЕДЕВТИКА РОБОТОТЕХНІКИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 3 (November 17, 2021): 51–56. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.8.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз проблем використання lego-конструювання та робототехніки на заняттях з дітьми дошкіль- ного віку. Автори доводять, що розвиток здібностей до конструювання активізує психічні процеси дитини, спонукає інтерес до творчого вирішення поставлених завдань, винахідливість та самостійність, ініціативність, самореалізацію, бажання втілити нові й оригінальні ідеї, а отже, сприяє розвитку обдарованості здобувача дошкільної освіти. Метою цього дослідження є висвітлення нових аспектів Lego-освіти дошкільників у різних видах діяльності. У статті здійснено аналіз етапів, методів, прийомів Lego-освіти дітей дошкільного віку в контексті пропедевтич- ної роботи з робототехніки. Заняття з Lego спрямовані на розвиток усіх освітніх сфер дитини (інтелектуальна, мовленнєва, творча тощо). Мовленнєвий розвиток дошкільника на lego-заняттях формує здатність аналізувати завдання та обговорювати результати практичної діяльності (опис дизайну виробу, матеріалів, розповідь про хід дії та побудову плану діяль- ності, побудова логічних послідовних висловлювань у міркуваннях, обґрунтуванні, формулюванні висновків). Вони також спрямовані на усне спілкування із застосуванням спеціальної термінології; використання інтерв’ю для отримання інформації та складання схеми розповіді; застосування мультимедійних технологій для генеруван- ня та презентації ідей. Зміст психолого-педагогічної роботи сприяє розвитку особистості дитини на основі цінностей соціальної культу- ри, що забезпечують оволодіння способами поведінки, творчим та активним відтворенням комунікативного досвіду. Організаційні форми соціального та особистісного розвитку дітей дошкільного віку в умовах організації спіль- ної діяльності з дорослими та іншими дітьми та самостійної вільної діяльності обрано відповідно до проблеми дослідження: сюжетно-рольова гра; творчі ігри; педагогічні ситуації; бесіда; розповідання історій; обговорення ситуації; обговорення дій; спільна діяльність; колективна робота; вправи. Методи, прийоми роботи з Lego також сприяють формуванню фізичної культури дітей дошкільного віку, куль- тури здоров’я, первинних цінностей здоров’я та здорового способу життя відповідно до цілісного підходу до здоров’я людини як єдності її фізичного, психологічного та соціального благополуччя.
7
Гушулей, Йосип, and Ірина Гаврищук. "Дидактичне моделювання виробничо-технічної орієнтації робітника у формі компонентного аналізу технічного об’єкта." Педагогіка і психологія професійної освіти, no. 1 (August 8, 2019): 88–94. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.09.
Full textAbstract:
Розглянуто мету та методику моделювання виробничо-технічної орієнтації працівника у формі компонентного аналізу технічного об’єкта. Поняття виробничо-технічної орієнтації визначається як складова професійної діяльності сучасного працівника, яке означає здатність фахівця вільно орієнтуватися в технічному середовищі, а також його готовність використовувати сучасні технічні системи у процесі виконання професійних функцій. Структура виробничо-технічної орієнтації сучасного працівника складається з таких компонентів: інформативна, конструктивна, активна, мотиваційна, рефлексивна і творча, структурована у два блоки: концептуальні й особистісно орієнтовані. Встановлено, що застосування в процесі формування виробничо-технічної орієнтації мультимедійних алгоритмів компонентного, структурного і прогностичного аналізу технічного об’єкта надає ряд переваг і сприяє покращенню мотиваційного змісту особистості майбутнього працівника. Мультимедійний алгоритм аналізу технічного об’єкта як форми активного навчання сприяє виявленню потенціалу кожного студента з урахуванням його індивідуальних особливостей. Автори доходять висновку, що моделювання виробничо-технічної орієнтації робітника у формі компонентного аналізу технічного об’єкта з опорою на атрибутивні зв’язки і зв’язки взаємодії має безсумнівні переваги, тому що дає змогу не тільки здобути знання про загальну будову технічного об’єкта і його основних функціональних органів, а й розвивати систему цінностей майбутніх робітників, їхню професійну позицію, одержувати науково-технічну інформацію про склад об’єкта, особливості його елементів.
8
КУРИЛЕНКО, Дана. "САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ЯК САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ. ПРОЄКТУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ ЛІНГВІСТИЧНИХ СТРАТЕГІЙ." Acta Paedagogica Volynienses 2, no. 1 (April 14, 2022): 109–13. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.17.
Full textAbstract:
Важко переоцінити значення літературного тексту у розвитку текстотворчої компетентності здобувачів нефілологічних спеціальностей закладів вищої освіти – як усіх загалом, так і специфічно тих, в кого є здібності до літературної творчості. Потужним при цьому є потенціал есеїстики, самореалізації як акту самоідентифікації, креативності крізь призму слова та нараторського аспекту есеїстики. У статті презентовано й окреслено терміни самореалізації, креативності та самоідентифікації відповідних домінант у словесному наративі студента-продуцента-креатора. Самореалізація постає творчою сигнантою у процесі самоідентифікації крізь призму словесної майстерності акмеологічних наративів. Термін «самореалізація» має відповідати чіткій дефініції явища самоідентифікації крізь призму текстових стратегій у проєктуванні та реалізації лінгвістичних реалій студента у креативному аспекті рецептивної і продуктивної словесності, реалізації своїх творчих потенцій крізь грані образної естетики та словесних площин у філігранному зображенні слова. Акт самореалізації вербалізується у творчій свідомості та постає як креативність крізь рефлексію поетичних і прозових висловлювань студента-новатора. Креативність є метанавичкою у модерному суспільстві, вона допомагає усвідомити та реалізувати потенціал слова в площині текстового наративу. Інспірація й реалізація життєвого досвіду крізь призму текстових реалій, здатність поєднувати думки, знання, можливості та здобуті цінності детермінують сучасного студента-словесника як креативного новатора крізь призму слова та його реалій у текстовій матерії. Креативність трактується як творчі можливості людини, що можуть бути презентовані в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності, характеризувати особистість загалом або її окремі сторони. Беззаперечною є теза про те, що креативність – це здатність виконувати роботу, яка одночасно є новаторською (тобто оригінальною, несподіваною) і корисною, що відповідає вимогам сучасності.
9
Салейчук, Едуард. "Теоретико-прикладний контекст поняття «творчий потенціал» у психолого-педагогічній літературі." New pedagogical thought 105, no. 1 (May 17, 2021): 75–79. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-75-79.
Full textAbstract:
У статті досліджено поняття «творчий потенціал» у психолого-педагогічній літературі. Проаналізовано праці науковців з означеної проблеми. Доведено, що теоретичні та практичні дослідження щодо визначення сутності, ознак та структури творчого потенціалу не дають єдиного трактування цього феномену. Обґрунтовано, що творчий потенціал широко вивчається у різних аспектах, зокрема філософському, педагогічному і психологічному. Схарактеризовано представлене поняття у психологічному дискурсі як сукупність умінь, навичок, можливостей особистості, що визначають її здатність до здійснення творчої діяльності. Доведено, що творчий потенціал має неактуалізовану форму, основними його ознаками є комплексність, динамічність, прихованість від зовнішніх спостережень. В означеному контексті аналізоване поняття розглядається як сукупність здібностей і можливостей, якість або здібність особистості, атрибутивна чи інтегративна властивість. Визначено, що у педагогічній науці основними характеристиками творчого потенціалу є здатність до перетворювальної діяльності та саморозвитку, виявляється у продукті творчої діяльності та є виявом сутності особистості.
10
Khoroshavina, Elena. "Креативність як фактор творчої волі у композиторській та виконавській діяльності." Музичне мистецтво і культура, no. 26 (April 25, 2018): 41–52. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2018-26-41-52.
Full textAbstract:
Метою даної статті є виявлення провідних аспектів феномена креативності як головного чинника творчої волі у композиторській та виконавській діяльності. Методологія даної статті базується на єдності таких методичних підходів як психологічний, музично--історичний, соціокультурний, аксіологічний та інтерпретативно-текстологічний. Наукова новизна визначається з одного боку виявленням нових напрямів дослідження феномена креативності як ключового у багатьох дослідженнях психології мистецтва, з іншого боку – поглибленим вивчанням принципів виконавської та композиторської діяльності як творчого акту. Висновки. Найбільш значними характеристиками музики як особливої форми буття мистецтва, можна назвати креативність, комунікативність, цілісність та синкретизм. Креативність при музикознавчому ракурсі вивчення, представляється фактором, що сприяє художньому освоєнню миру, що набуває особливого значення в умовах становлення нової світоглядної парадигми «глобальної креативності». Множинність творчих ідей та варіантів їх розв'язку можна розглядати як ознаку зрілої музично-продуктивної здатності та саме реалізація креативних установок особистості композитора й забезпечує волю їх творчого втілення. Креативні якості не є винятковими властивостями композиторів, креативність у такій же ступені є характерною рисою виконавця у його творчій діяльності, бо креативність слід розуміти як властивість, що забезпечує розвиток творчої особистості та її здатність до створення нового художнього явища, творчого продукту.
11
Торчевська, Наталя. "ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬОГО СМАКУ СТУДЕНТІВ МИСТЕЦЬКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ КУРСУ «ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВ»." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, no. 16 (November 28, 2019): 122–30. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.122-130.
Full textAbstract:
У публікації на основі загальнонаукових методів: аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення визначено сутність поняття «художній смак» та виокремлено форми роботи з формування художнього смаку студентів митецьких спеціальностей у процесі вивчення курсу «Історія мистецтв». «Художній смак» – це складна інтегративна якість особистості, основа розвитку духовності та активно-творчої її діяльності; здатність до сприймання, аналізу й естетичного оцінювання творів мистецтва відповідно до сформованих ідеальних переконань про прекрасне. Художній смак особистості виявляється у процесі естетичного оцінювання, під час висловлювання власних суджень щодо творів мистецтва керуючись естетичними почуттями, потребами, світоглядом та знаннями. Передусім формування художнього смаку студентів мистецьких спеціальностей залежить від успішного оволодіння знаннями з курсу «Історія мистецтв», а також від налагодження міжпредметних зв’язків із циклом фахових дисциплін. Так, студенти набувають системних знань про виникнення та історичний розвиток основних видів, жанрів мистецтва; розуміння особливостей художніх стилів; вивчення кращих зразків світового мистецтва, їх сприймання, аналіз і оцінювання відповідно до ідеальних уявлень про прекрасне, що є основою формування художнього смаку. Виокремлено форми і методи роботи з формування художнього смаку студентів мистецьких спеціальностей у процесі вивчення курсу «Історія мистецтв»: аналіз творів мистецтв за спеціальним алгоритмом; створення ілюстрованих словників мистецтвознавчих термінів, понять, напрямів мистецтва; виступи з підготовленими презентаціями (метод ілюстрації); застосування інформаційно-комунікаційних технологій (методи спостереження і ілюстрації); відвідування музеїв мистецтва, персональних виставок, екскурсії до пам’яток архітектури, творчі зустрічі (словесні і наочні методи: бесіда, дискусія, спостереження, ілюстрація); відвідування екзаменаційних переглядів; відвідування екзаменаційних переглядів, виконання практичних форм роботи (методи графічних вправ, замальовки).
Ключові слова: історія мистецтв, художній смак, мистецька освіта, естетичне виховання.
12
ГАНАБА, Світлана, and Кирил ПАНТЄЛЄЄВ. "ТВОРЧІСТЬ ЯК СВОБОДА: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ІДЕЇ ТА ПРАКТИЧНІ СТРАТЕГІЇ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 15, no. 4 (July 15, 2020): 60–72. http://dx.doi.org/10.32453/5.vi4.377.
Full textAbstract:
Розвиток творчих здібностей людини є одним із релевантних та актуальних питань сфери наукових досліджень, які пов’язані з людиною. Використання теоретичних ідей, пов’язаних із розумінням феномену творчості, дозволить використати їх евристичний потенціал у розробці проблем, пов’язаних із розвитком особистості, формуванням особистісних, соціальних, професійних якостей тощо. У статті розглядаються концептуальні ідеї, які презентують феномен творчості як акт свободи й окреслюють стратегії можливостей їх практичного втілення. Наголошується, що творчість – це не замовлення, а політ фантазії й устремлінь, це акт свободи. Творити згідно з певними алгоритмами чи на основі конкретних правил передбачає радше вдосконалення чого-небудь, що вже відбулося, аніж виникнення принципово нового. Діяльність, яка відбувається згідно з певними канонами й відповідає певним умовностям чи правилам, радше нагадує роботу за зразком, ніж творчий порив. Детермінації спрямовують діяльність у чітко визначене річище. Нестандартна проблема чи складне завдання, яке виникає перед людиною, вимагає від неї пошуку відповідних рішень. І наскільки вони будуть вільними від різних умовностей та детермінацій, настільки вони будуть творчо ефективними і затребуваними. Ці ідеї є релевантними, оскільки передбачають урахування у практиці діяльності психолога підходів до людини як мети, до її інтересів і потреб тощо.
Свобода як засадничий екзистенціал людини породжує творчість і породжується творчістю. Вона символізує здатність людини бути собою та відкривати і творити світ свого буття. Свобода розглядається як можливість і здатність людини бути собою, бути відкритою до різних змін у всіх можливих модусах суспільної й особистісної реалізації. Вона засвідчує незалежність людського існування, визволення від певної обмеженості. Проте по справжньому вільною людина може стати за умови не лише звільнення від чогось (когось), а й отримуючи здатність набувати щось нове, перебуваючи у стані постійного розвитку та саморозвитку.
13
Ван, Ся. "ТВОРЧІСТЬ І ОЦІНЮВАННЯ ЯК ЧИННИКИ СТАНОВЛЕННЯ ХУДОЖНЬО-ВИКОНАВСЬКОЇ САМОЕФЕКТИВНОСТІ ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА." Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, no. 15 (March 2, 2020): 203–17. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2020-15-14.
Full textAbstract:
У статті йдеться про актуальність дослідження, яка зумовлена потребами модернізації музично-педагогічної освіти. Підкреслюється значення виконавської майстерності для продуктивного перебігу музично-виховного процесу. Художньо-виконавська самоефективність визначається як необхідна професійна якість сучасного учителя музичного мистецтва. Підкреслюється, що впевненість у власній спроможності надихнути дітей мистецтвом, вміння доцільно використати для цього власні музично-виконавські ресурси, ефективність у застосування методів і прийомів художньої взаємодії з учнями – характерні особливості професійної діяльності вчителя.Наведено авторське визначення дефініції «художньо-виконавська самоефективність учителя музичного мистецтва». Художньо-виконавська самоефективність – це особистісне динамічне утворення, яке виражає впевненість у власних виконавських можливостях, сприяє художній результативності інтерпретаційної діяльності, спроможності учителя музики донести до учнів твір мистецтва у всій повноті його естетичних переваг. Особливу увагу в статті приділено розкриттю ролі оцінювальних і творчих процесів у становленні художньо-виконавської самоефективності учителя. Самоконтроль і самооцінювання визначаються як важливі детермінанти досягнення виразності інтерпретації, а також як засоби встановлення художньо-творчого контакту між учителем-виконавцем і юними слухачами. Вагомим чинником становлення художньо-виконавської самоефективності особистості визнається також творче спрямування музично-виконавської діяльності. У статті наголошується, що інтерпретаційний процес за своєю суттю – джерело творчої енергії. Успішному виконавцю притаманна здатність до творчого самовиявлення. Отже, творчість є не тільки важливим фактором створення високохудожнього трактування музичного твору, а й необхідним стимулом формування художньо-виконавської самоефективності учителя музичного мистецтва.
14
Годун, Володимир. "ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ МАЙБУТНЬОГО МЕХАНІКА З ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА РЕМОНТУ АВТОМОБІЛІВ І ДВИГУНІВ." Professional Pedagogics 1, no. 22 (July 15, 2021): 82–95. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.22.82-95.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження визначається суперечністю між зростаючою потребою сучасних сервісних центрів і ремонтних автопідприємств у висококваліфікованих і креативних інженерно-технічних працівниках та неузгодженістю думок учених щодо визначення суті, змісту і структури творчого потенціалу майбутнього фахівця автотранспортної галузі, недосконалістю умов його формування й розвитку у коледжах. Мета: уточнити дефініцію, конкретизувати зміст та обґрунтувати структуру творчого потенціалу майбутніх механіків з обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів. Методи: теоретичний аналіз наукових джерел – для з’ясування рівня дослідженості проблеми; порівняння – з метою вивчення наукових підходів до розв’язання проблеми; аналіз і синтез – задля визначення найближчої родової ознаки, суттєвих видових ознак досліджуваного феномена; систематизація – для обґрунтування його структурних компонентів. Результати: уточнено дефініцію поняття «творчий потенціал майбутнього механіка з обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів»; конкретизовано його зміст, обґрунтовано структуру та визначено базові характеристики. Висновки: поняття «творчий потенціал майбутнього механіка з обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів» – це інтегративна властивість особистості, що сприяє реалізації її успішної професійної діяльності; даний феномен є складним особистісним конструктом з певним набором компонентів (мотиваційно-ціннісний, інтелектуально-креативний, когнітивно-діяльнісний, емоційно-вольовий та особистісно-рефлексивний) та базових характеристик (синтез творчих і технічних здібностей; схильність до творчої технічної діяльності; ресурсна можливість і прагнення знаходити оригінальні рішення розв’язання проблем в галузі експлуатації й ремонту, відновлення чи контролю якості об’єктів автомобільного транспорту; здатність системно поєднувати методологічні, загальнотеоретичні, політехнічні знання; наявність певних особистісно-професійних якостей).
15
Kichuk, N. V. "ЗДАТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ОЦІНЮВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: РЕСУРСИ КОНТЕКСТНОГО НАВЧАННЯ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, no. 6 (November 29, 2019): 129–38. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-129-138.
Full textAbstract:
У результаті проведеної аналітичної роботи доведено доцільність поглиблення наукових уявлень про процес формування професійної компетентності вчителя початкової школи, зокрема, в аспекті здатності до оцінювальної фахової діяльності через вплив на позитивну динаміку розвитку його науково-педагогічного стилю мислення засобами задіяності ресурсів контекстного навчання у вищій школі.
Висвітлено авторську позицію щодо феноменології науково-педагогічного стилю мислення майбутнього вчителя, де системо утворювальне значення надано духовності особистості, а формування творчої особистості студента розглядається важливим новоутворенням, виявом якого є здатність до компетентного здійснення у тому числі й оцінювальної діяльності.
Схарактеризовано деякі засоби контекстного навчання, котрим притаманний значний педагогічний потенціал щодо розвитку готовності майбутніх учителів початкової школи реалізовувати аналітично-контрольні функції.
16
Чумак, А. С. "Організація творчої діяльності на уроках технологій як засіб формування компетентної особистості школярів." Освітній вимір 36 (September 13, 2012): 244–49. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v36i0.3420.
Full textAbstract:
Чумак А.С. Організація творчої діяльності на уроках технологій як засіб формування компетентної особистості школярів.
У статті розкрито можливості організації творчої діяльності на уроках технологій, спрямовані на формування певного комплексу компетенцій в учнів, які розкривають їхню здатність до професійної, творчої діяльності і життєдіяльності, що ґрунтується на знаннях, цінностях, досвіді, здібностях, набутих завдяки навчанню.
17
Кузьменко, Віра, and Вікторія Гальченко. "АКТИВІЗАЦІЯ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 9(54) (February 27, 2020): 98–106. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).09.
Full textAbstract:
Статтю присвячено вивченню творчого потенціалу студента у процесі його професійної підготовки у закладі вищої освіти. Здійснено теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження, проведено діагностичне виявлення особливостей становлення творчого потенціалу студентів, проаналізовано виховні заходи зі студентами педагогічного університету, організовано систематичне спостереження за проявами творчого потенціалу студентів під час практичних занять та у процесі проведення творчих конкурсів, культурно-масових і виховних заходів.Ученими доведено, що творчий потенціал – це інтегруюча якість особистості, що характеризує міру її можливостей ставити й вирішувати нові завдання у сфері своєї діяльності та має суспільне значення. З’ясовано, що до сфери творчого потенціалу відносяться: задатки, нахили, інтереси (домінування пізнавальних інтересів); допитливість (схильність до пошуку розв’язання проблем); швидкість у засвоєнні нової інформації; здатність створювати еталони для подальшого вибору; вияви загального інтелекту; емоційне ставлення до подій тощо. Нами було надане тлумачення професійної підготовки майбутніх фахівців, а саме: професійна підготовка – це не тільки здобуття певної кваліфікації за відповідним напрямом, а й засіб соціалізації сучасного студента, його гармонізації з реальною дійсністю, набуття ним фундаментальних знань у певній галузі та якостей професійної культури, розвитку його творчих можливостей. Сутність творчого потенціалу розглядаємо у сукупності таких основних компонентів та критеріїв до них: когнітивний компонент (обізнаність про власні творчі можливості), мовленнєвий компонент (вербальна креативність); діяльнісний компонент (конструктивна активність, оригінальність створюваного образу).Результати діагностики засвідчили недостатній рівень розвитку творчого потенціалу студентів, особливо за мовленнєвим і діяльнісним компонентами. Для активізації творчого потенціалу студентів – майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти та практичних психологів, ми розробили психологічну програму, що містить систему практичних занять і виховних заходів, серед яких детальніше представлено театралізацію казок.
18
Безугла, М. В. "ОБРАЗ СУЧАСНОЇ ОСВІЧЕНОЇ ЛЮДИНИ: ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ ЖИТТЄВО ЗНАЧУЩИХ ЯКОСТЕЙ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, no. 2 (May 13, 2020): 18–37. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-18-37.
Full textAbstract:
У статті дається характеристика образу сучасної освіченої людини: перелічені характерні для неї риси. Особливий акцент зроблений на важливості людяності, моральності і здатності до здійснення творчої діяльності в образі високоосвіченої особистості як її життєво значущих якостей. У статті дається аналіз уявлень учених-філософів і педагогів про освіту як формування образу.
Дається визначення поняттям образ, освіта, людина, освічена людина, людяність, моральність, здатність до здійснення творчої діяльності.
Освіта визначається як рушійна сила розвитку суспільства, яка здатна надати йому допомогу в питанні відновлення рівноваги, втраченого ним. Автор звертає особливу увагу на необхідність зміщення акцентів в освіті на формування у підростаючого покоління її духовно-культурних цінностей на основі принципу єдності освітнього і культурного просторів.
Підкреслюється наявність органічного взаємозв’язку між поняттями освіта та культура. Названо ключові напрямки дослідження проблеми формування образу сучасної освіченої людини (ноосферна людина, планетарно-космічна особистість, філософ управління; homo educatus, асиметрична людина, homo scribens, людина-культури).
Охарактеризовано авторське уявлення про сутність сучасної освіченої людини. Дається авторське трактування поняття «образ сучасної освіченої людини» як духовно-, культурно-, морально-орієнтованої високоосвіченої особистості; розумного споживача освітнього продукту – «відчутих, глибоко усвідомлених» знань; носія духовної культури, культури моральної поведінки і «духовно пробудженої» цілісної свідомості високо рівня; творця духовно-культурних цінностей освіти.
19
Кутішенко, В. П., О. П. Патинок, С. О. Ставицька, and Н. Д. Вінник. "ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК СВІТОГЛЯДНОГО ФЕНОМЕНУ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ І СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ НА ПЕРВИННОМУ ЕТАПІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ." Problems of Modern Psychology, no. 1 (June 30, 2021): 91–100. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-1-10.
Full textAbstract:
У статті висвітлено результати дослідження особливостей усвідомлення майбутніми психологами та соціальними працівниками феномену відповідальності, мотивів власної відповідальної поведінки, видів відповідальності, а також найбільш значущих сфер її реалізації. Вихідним положенням дослідження стало розуміння відповідальності як базової світоглядної властивості особистості, що є результатом інтеграції її суб’єктивного уявлення про світ і соціальну взаємодію, осмислення себе в цьому світі та усвідомлення себе як творця власної поведінки, що виявляється в різних системах життєдіяльності. Встановлено, що у першокурсників домінуючим є розуміння відповідальності як вміння особистості передбачати наслідки вчинків та усвідомлювати їх значущість, свідоме прийняття та виконання обов’язків, здатність дотримуватися норм і доводити справу до кінця. Здебільшого вони пов’язують відповідальність із вольовими і лідерськими характеристиками особистості, здатністю критично мислити. Значно менша їх частина пов’язує відповідальність із моральністю, внутрішніми потребами, совістю і духовним розвитком особистості. Констатовано, що у майбутніх психологів більш виражені мотиви самореалізації, самопізнання та прагматичні мотиви, а у майбутніх соціальних працівників – мотиви спілкування та морального самоствердження. Для майбутніх психологів найбільш значущою сферою відповідальності є система «Я-Я», що акцентує увагу на відповідальності як самореалізації, самопізнанні та прагматичній спрямованості, а для соціальних працівників – це система взаємодії «Я-Інші» як спосіб їх реалізації у майбутній професійній діяльності. Це зумовлено віковими й соціально-психологічними особливостями студентів першого курсу загалом і специфікою особистісних характеристик абітурієнтів, які обирають професію психолога чи соціального працівника, а також особливостями процесу їх професійної підготовки у закладах вищої освіти. Отримані результати зумовлюють необхідність формування у студентів світоглядних орієнтирів на усвідомленість духовного виміру власного життя та розвиток духовних цінностей як основних регуляторів власної поведінки.
20
Шевченко, Г. П. "ПРОБЛЕМА ДУХОВНОГО ПРОБУДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.1) (September 28, 2021): 284–97. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-284-297.
Full textAbstract:
У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми духовного пробудження особистості. Звертаючись до творчості С. Соммера, автор акцентує увагу на вихованні вищих духовних цінностей, яких так не вистачає нинішньому суспільству. У статті охарактеризовані моральні принципи, дотримуючись яких, згідно С. Соммера, особистість може піднятися на вищий ступінь свого розвитку. Автор статті наголошує, що духовність як найважливіша ознака життя людського роду є фундаментом життєтворчості і Вселенської свідомості. Автор акцентує увагу на тому, що рівень духовного розвитку особистості є джерелом її духовного пробудження, яке є фундаментом духовної безпеки, виховання культури, морально-естетичних цінностей, культури почуттів, ідеалів, ціннісно-смислової сфери, «чистої аури душі».
У статті надається характеристика етапів та стадій духовного пробудження особистості, а також визначено його основні компоненти. Автором визначені чинники духовного пробудження особистості: емоційно-естетичні установки, естетичне сприйняття людини і природи, естетичний відгук, творче естетичне самовираження, здатність до діалогу, рівень розвитку художньо-естетичної культури, наявність духовно-моральних і естетичних ідеалів.
Автором уточнено сутність понять «духовне пробудження», «духовне самоствердження особистості», «духовне самостояння», «духовно-моральна свобода», «духовно-моральна незалежність», «духовно-практична висота», «духовне зцілення», «духовна почуттєвість», «духовне зростання особистості», «духовна еволюція свідомості», «особиста духовна гігієна», «сувора духовна дисципліна», «загальний моральний горизонт».
21
ПОТАПЧУК, Тетяна, Анна ЛЯКІШЕВА, and Ольга ЧЕРСАК. "ПРОФЕСІЙНЕ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ТА САМОВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ЗВО ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА." Humanitas, no. 5 (January 12, 2022): 61–67. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.9.
Full textAbstract:
У статті розкрито питання професійного самовдосконалення та самовиховання майбутніх викладачів ЗВО в наукових дослідженнях. Зазначено, що процес самовдосконалення особистості складається з низки етапів, які охоплюють цілу систему взаємопов’язаних методів, серед яких найбільш ефективними вважаємо методи самопізнання, самостимулювання, самопрограмування, самовпливу. Сучасні дослідження свідчать, що сьогодні знання старіють упродовж 3-5 років. З огляду на це перед педагогом постає питання безперервного навчання впродовж усього життя. Таким чином, змінюється парадигма освіти: від «освіти на все життя» до «освіти через все життя». Необхідно вміти вчитися й переучуватися, постійно вдосконалювати свої професійні якості, а саме: володіння системою фундаментальних знань; здатність до самовизначення; розвинуте теоретичне мислення; високий рівень професійної культури; здатність до інтеграції мислення та культуротворчого діалогу; володіння методами наукового пізнання; здатність проєктувати пізнавальні, інформаційні, творчі, дослідницькі моделі та проблемні ситуації. З’ясовано, що самовдосконалення професіоналізму педагогічної діяльності здійснюється шляхом об’єктивного сомооцінювання та самоаналізу, самоконтролю в процесі педагогічного спілкування. Розглядаючи професіоналізм знань як міру оволодіння педагога цілісною системою фахових знань, психолого-педагогічних, методичних, загальних та рефлексивних, можна зазначити, що несформованість хоча б одного переліку знань веде до несформованості професіоналізму знань, а це своєю чергою призводить до непрофесіоналізму педагогічної діяльності загалом. Таким чином, розвиток професіоналізму особистості майбутнього викладача вищої школи відбувається в процесі фахової діяльності та залежить від багатьох факторів, що забезпечують ефективність цього розвитку.
22
Чжен, Дай. "Підготовка дизайнерів мультимедійного профілю у китайській професійній системі освіти." Professional Art Education 2, no. 1 (April 15, 2021): 4–11. http://dx.doi.org/10.34142/27091805.2021.2.01.01.
Full textAbstract:
У статті розглядається професійна підготовка фахівців мультимедійного дизайну у вищих закладах освіти КНР. Здійснено спробу визначити сутність професійної компетентності фахівців з мультимедійного дизайну, що полягає в інтегральній якості особистості, яка реалізує готовність і здатність майбутнього фахівця до здійснення професійної творчої діяльності: використання комп’ютерних технологій, що дозволяють створити новий відео-арт продукт, інтерактивний об'єкт або інтерактивні цифрові твори як в рамках галузі сучасного мистецтва, так і виходячи за ці межі за допомогою ілюзії руху об’ємних і площинних зображень, а також здатність керувати інформаційними потоками у вигляді текстів, музики, анімації, графічних зображень та ін. на основі сформованих знань, умінь, навичок. Теоретично обґрунтовані психолого-педагогічні особливості та організаційно-педагогічні умови розвитку професійної підготовки фахівців мультимедійного дизайну у вищих закладах освіти мистецького профілю КНР. Проведено систематизацію, осмислення й узагальнення результатів дослідження; встановлені особливості і загальні тенденції сучасної медіагалузі та її вплив на стан розвитку професійної підготовки фахівців мультимедійного дизайну у вищих закладах освіти; окреслено характеристики медіасередовища, обґрунтовано зміст і структуру мультимедійної діяльності, виявлено її класифікацію. Уточнено сутність базових понять дослідження (професійна підготовка, мультимедійний дизайн, медіа-дизайн). Визначено доцільність головних навчальних блоків, що забезпечують активізацію творчих можливостей та професійну підготовку фахівців мультимедійного дизайну у вищих закладах освіти; розкрито суть їх складових; уточнені теоретичні висновки, визначені перспективи вивчення досліджуваної проблеми.
23
Пономарьов, Олександр, and Максим Черемський. "Творчість як важлива умова становлення особистості." Педагогіка і психологія професійної освіти, no. 1 (August 8, 2019): 56–67. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.06.
Full textAbstract:
У статті піднято проблему творчого розвитку особистості, її самовираження та самоствердження. Внаслідок панування авторитарної форми навчання і виховання учень і студент не мають можливості повною мірою виявляти власну думку, почуття та фантазію. Це призводить до зниження рівня успішності й інтересу до навчання та фахової підготовки. Водночас становлення особистості значно уповільнюється. Сьогодні, в часи ринкової економіки, даний підхід до навчання не є ефективним, адже в сучасному світі понад усе цінується здатність людини виражати власну думку, висувати нові ідеї та втілювати їх у життя. Тому освіта має не придушувати, а плекати творчий потенціал особистості, яким володіє кожна, без винятку, людина. Слід лише знайти відповідний підхід до неї. Автори пропонують будувати навчання на повазі до особистості, її можливостей і здібностей. Водночас педагог має володіти належним рівнем педагогічної культури, майстерності та творчості.
24
Маслова, В. А. "ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК УМОВА РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ПЕДАГОГА." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 3 (February 17, 2022): 81–85. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.16.
Full textAbstract:
У статті досліджується професійно-педагогічна комунікація як умова розвитку комунікативних можливостей педагога. Проаналізовано теоретичні підходи до трактування сутності категорії «професійно-педагогічна комунікація», яка визначається як форма психологічної взаємодії вчителя з учнями під час освітнього процесу та спрямована на його всебічний розвиток, створення умов для реалізації творчих здібностей. Відображено структуру, основні функції професійно-педагогічної комунікації та зв’язки її суб’єктів. Проаналізовано структуру професійно-педагогічної комунікації, яка складається з чотирьох етапів: прогностичного, комунікативної атаки, управління, заключного. Визначено, що значущими для професійно-педагогічної кому- нікації є особистісні показники педагога за такими векторами: індивідуально-особистісним, комунікативним, соціально-психологічним, морально-політичним. Визначено провідні здібності педагога в педагогічній діяльності, як-от комунікативність (прихильність до людей, доброзичливість, товариськість); перцептивні (професійна пильність, емпатія, педагогічна інтуїція); динамізм особистості (здатність до вольового впливу і логічного переконання); емоційна стійкість (здатність володіти собою); оптимістичне прогнозування; креативність (здатність до творчості). Проаналізовано такі три компоненти професійно-педагогічної комунікації, як когнітивний, естетичний, поведінковий. У результаті проведеного дослідження встановлено, що професійно-педагогічна комунікація відіграє важливу роль у розвитку комунікативних можливостей педагога. Стратегія розвитку полягає в організації цілеспрямованого і неперервного освітнього процесу на засадах гуманістичного, особистісно орієнтованого, суб’єкт-суб’єктного підходів; у саморозвитку, самоорганізації особистості педагога, яка є джерелом активності в процесі професійної діяльності.
25
Созонюк, Ольга. "ОСОБИСТІСНА ЗРІЛІСТЬ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ЯК МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ." Психологія: реальність і перспективи, no. 15 (January 2, 2021): 142–47. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.196.
Full textAbstract:
Стаття присвячена психологічному аналізу особистісної зрілості як необхідної умови успішного розвитку професійної ідентичності та становлення вчителя. Особистісна зрілість майбутнього вчителя є комплексною характеристикою особистості майбутнього спеціаліста, що забезпечує свідоме прийняття здобувачем вищої освіти професійно значущих цінностей та його прагнення реалізувати себе у процесі професійної підготовки. Особистісна зрілість майбутнього фахівця є результатом засвоєння соціальнокультурних норм в умовах творчої взаємодії викладачів і студентів у навчально-виховному процесі вищої школи та виступає у майбутньому фактором професійного становлення особистості. Формування особистісної зрілості є важливим механізмом розвитку професійної ідентичності майбутніх учителів, а саме таких її структурних компонентів як Я-концепція, мотивація досягнення та здатність до психологічної близькості з іншими людьми.
26
Безсонова, О. К. "МЕТОДИКА І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІДЕРСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ." Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, no. 55 (2020): 46–62. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2020.55.04.
Full textAbstract:
У статті проведено теоретичну розвідку щодо визначення критеріїв, показників та рівнів сформованості лідерського потенціалу дітей старшого дошкільного віку. Доведено відсутність єдності думок науковців щодо формування набору критеріїв для оцінки сформованості лідерського потенціалу. Навпаки, арсенал критеріїв та показників досить різноманітний (когнітивний, діяльнісний, комунікативний, рефлексивний, емоційно-ціннісний тощо). У більшості праць досліджується лідерський потенціал керівників установ, лідерів місцевого самоврядування, лідерів студентського активу, державних службовців та військових. Практично відсутні дослідження критеріїв та показників сформованості лідерського потенціалу дітей старшого дошкільного віку. Визначено критерії та показники сформованості лідерського потенціалу дітей старшого дошкільного віку: особистісний (широкий світогляд, базові особистісні якості, здатність особистості до аналізу результатів діяльності та подальшого формулювання перспектив), креативно-діяльнісний (прагнення лідерської позиції у дитячій спільноті, відчуття новизни та креативний підхід до діяльності, лідерська поведінка), комунікативний (здатність до налагодження комунікації, чутливість до емоцій своїх власних та оточення), соціальний (здатність до партнерської взаємодії та досягнення взаєморозуміння, адаптивність поведінки). Визначено рівні розвитку лідерського потенціалу дітей старшого дошкільного віку: творчий, адаптивний, елементарний. На основі виокремлених критеріїв і показників надано змістовні характеристики рівнів.
27
Bazeliuk, Oleksandr. "ЗМІСТ І СТРУКТУРА ЦИФРОВОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 16 (November 14, 2018): 81–87. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.81-87.
Full textAbstract:
У статті здійснено спробу проаналізувати процес «цифровізації» вітчизняної освітньої практики, а також використання інформаційних технологій у закладах професійної освіти. Сучасний соціально-культурний феномен «цифрова культура» обумовлений передусім. необхідністю існування особистості у просторі інформаційних технологій та комп’ютерних засобів. У таких умовах здатність опановувати інформацію, орієнтуватися серед великих її обсягів стає невід’ємною рисою фахівця у будь-якій сфері, у тому числі й педагогів професійної освіти.
Перехід до цифрової епохи відзначається значними змінами не лише у структурі соціальних взаємин, але й на рівні кожної окремої особистості (аж до фізіологічної адаптації). Таким чином, надзвичайно важливо правильно розуміти зміст і структуру цифрової культури у контексті професійної освіти. Важливо зазначити, що наукових джерелах, поняття «цифрова культура» стає синонімом таких понять, як «електронна культура», «кіберкультура», «аудіовізуальна культура», «інформаційна культура», «мультимедійна культура» тощо.
У даній статті представлено авторське бачення змісту та структури цифрової культури педагогічних працівників закладів професійної освіти, а також охарактеризовано її структурні компоненти. Автором запропоновано розуміти цифрову культуру педагогічного працівника закладу професійної освіти, як динамічну єдність аксіологічно-правового, інформаційно- технологічного, комунікативно-етичного, пізнавально-інтелектуального та особистісно- творчого компонентів, що характеризує специфічні якості його особистості та здатність до ефективної і продуктивної взаємодії з суб’єктами й об’єктами цифрового середовища, спрямовані на їх пізнання та творче перетворення. Автор доходить висновку про те, що цифрова культура є сферою творчого застосування і реалізації здібностей педагогічного працівника закладу професійної освіти, яка передбачає наявність індивідуальної свободи, незалежності суджень, ініціативності та відповідальності за власні дії. Особистість, впливаючи на інших, створює й перетворює себе, визначає свій власний розвиток, реалізуючи себе в цифровій педагогічній діяльності.
28
Кононко, Олена Леонтіївна. "ОСОБИСТІСНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА: ЗМІСТ, СТРУКТУРА, УМОВИ ФОРМУВАННЯ." Інноватика у вихованні, no. 10 (November 7, 2019): 75–84. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.187.
Full textAbstract:
У матеріалах висвітлено концептуальний та технологічний підходи до проблеми формування особистісної компетентності майбутніх педагогів дошкільної освіти. Їх актуальність обумовлюється браком теоретичних та експериментальних досліджень означеного напряму, трансформацією морально-духовних цінностей сучасної молоді, затребуваністю закладами вищої освіти інформації щодо шляхів ефективного формування у майбутніх педагогічних кадрів особистісної компетентності як складного і вкрай важливого феномену. Під «особистісною компетентністю» розуміється інтегральна характеристика майбутнього фахівця, яка засвідчується його здатністю свідомо мотивувати, організовувати, регулювати, контролювати та адекватно оцінювати результативність своєї життєдіяльності й вкладених в неї особистісних зусиль, творчо й соціально прийнятно самовиражатися, уміло розв»язувати проблеми, реалізовувати свої потенційні можливості, орієнтуватися на духовні цінності, набувати індивідуального досвіду, домагатися життєвого успіху.. Критеріями оцінки типу сформованості особистісної компетентності слугували: міра реалізації майбутнім педагогом дошкільної освіти свого інтелектуального, емоційно-ціннісного, соціально-морального, вольового та рефлексивного потенціалів; прояви творчої активності, висока продуктивність навчальної та педагогічної діяльності, задоволеність життям. Схарактеризовано чотири типи особистісної компетентності: продуктивно-креативний, продуктивно-реконструктивний, продуктивно-відтворювальний та деструктивний. Умовами ефективного формування соціальної компетентності у закладі вищої освіти виступають: розвиток рефлексивних рис особистості, адекватного Я-образу; формування цілісної реалістичної картини світу, наукового світогляду та смислу життя; вправляння в умінні довіряти особистісному досвіду; виховання системи духовних цінностей; забезпечення балансу соціальних та індивідуальних потреб, професійних та особистих інтересів; прищеплення корисних звичок.
29
Потапчук, Тетяна Володимирівна. "САМООСВІТА ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ." Інноватика у вихованні 2, no. 13 (June 15, 2021): 63–72. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.349.
Full textAbstract:
У статті зазначено, що професійна підготовка є складовою безперервної педагогічної освіти. Сутність професійної підготовки майбутнього учителя початкової школи полягає у формуванні системи знань і якостей особистості, мотивації до навчання і самоосвіти та вмінь самостійної організації навчального процесу, оволодінні сукупності складових необхідних для виконання різних функцій подальшої професійної діяльності.З’ясовано, що однією зі складових професійної підготовки майбутнього учителя початкової школи, яка визначає нову якість освіти, є самоосвітня. Слід звернути увагу, що вона є системоутворюючою, оскільки нерозривно поєднує у власному розвитку формування всіх інших складових, будучи не тільки метою, але й засобом ефективного розвитку особистості в процесі професійної освіти. Її специфіка полягає в тому, що в процесі самоосвіти суб’єкт і об’єкт освіти виступають в одній особі. Підкреслено, що на думку науковців вищий рівень фахової підготовки досягається лише тоді, коли вона зорієнтована на творчу діяльність студентів у стінах закладу вищої освіти, що веде до принципових змін їх особистісних і професійних якостей, однак досягти цього можна лише у разі, коли вдасться сформувати потребу майбутніх фахівців у професійному саморозвитку та самовдосконаленні, розвинути здатність до емоційно-вольової саморегуляції, самоорганізації, самоконтролю. Всі ці компоненти є складовими самоосвітньої діяльності.
30
Павлова, І. А., and І. А. Гриненко. "ПРАГМАТИКА ЧИСЛІВНИКА В ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТАХ ПОСТМОДЕРНІСТІВ." Лінгвістичні дослідження, no. 53 (2020): 242–53. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2020.53.22.
Full textAbstract:
У статті описано один з напрямів лінгвопоетичних студій — вивчення потенційних можливостей частин мови, що в художньому тексті зреалізовують прагматичні функції образності, емоційності, експресії. Cхарактеризовано складну різнопланову взаємодію граматики й поетики числівника, особливості формування його прагматичного значення в поетичних творах В. Цибулька. Описано семантичні можливості числівника, смислопороджувальний заряд, що в поетичному мовленні завдяки креативності окремих мовних особистостей має здатність виявлятися надзвичайно розмаїто. Проаналізований матеріал свідчить, що числівник характеризується високою частотою уживаності, реалізує функції художніх засобів, є прецедентною одиницею, що своєрідно репрезентує інтертекстуальність
31
ТАНАСІЙЧУК, Юлія. "ОБҐРУНТУВАННЯ ДІЯЛЬНІСНО-РЕФЛЕКСИВНОГО КРИТЕРІЮ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (September 2020): 367–79. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-367-379.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано діяльнісно-рефлексивний критерій готовності майбутнього вчителя фізичної культури до здійснення здоров'язбережувальної діяльності. Критеріями обґрунтування обрано: професійну спрямованість, професійну освіченість, професійно-ціннісні орієнтації, професійну рефлексію. Ознаками професійної спрямованості є такі аспекти: мотиваційний (стійка установка та спрямованість на здоров’язбережувальну діяльність; стійкий інтерес до особистості дитини); цільовий (готовність до самоосвіти, саморозвитку, самопізнання; бажання застосовувати педагогічні знахідки в своїй практиці); особистісний (наявність рис характеру: врівноваженості, активності, діалогічність, конгруентності, емпатії); професійна освіченість (теоретичний (система знань, умінь в області концепцій, підходів, методів, форм виховання основ цінностей здоров'я (харчування, психоемоційна стійкість, самооцінка і рівень домагань, мотивація досягнення, рухова активність тощо), готовність співвіднести з ними свою практику; методичний (професійна компетентність до здійснення здоров'язбережувальної діяльності, здатність застосовувати знання в практичній діяльності; наявність проблематики здоров'я в методичній роботі педагогів); поведінковий (наявність інтелектуально-творчої ініціативи; потреби і здатності до планування і проектування виховного процесу щодо взаємодії з підлітками, виробленні конструктивних прийомів взаємодії) аспекти; професійно-ціннісних орієнтацій (ціннісне ставлення до педагогічної діяльності (аксіологічна спрямованість, визначення мети і особистісного сенсу даної діяльності); ціннісне ставлення до особистості підлітка, ціннісне ставлення до колег, до себе самого як педагога); професійної рефлексії (рефлексивно-оцінний (потреба і здатність педагога до самоаналізу і самооцінки власної діяльності і самого себе як її суб'єкта); комунікативний (уміння аналізувати і рефлексувати комунікативну ситуацію, стиль спілкування, а також оцінювати результати спілкування з підлітками і власний стан). Ключові слова: діяльнісно-рефлексивний критерій, готовність, майбутній вчитель, фізична культура, здоров'язбережувальна діяльність
32
БОГДАНОВА, Марина, and Марія БОГДАНОВА. "ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ УЧНІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ В 10-11 КЛАСАХ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 138–42. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-138-142.
Full textAbstract:
АНОТАЦІЯ У статті досліджено специфіку формування ціннісних орієнтацій учнів під час вивчення зарубіжної літератури в 10-11 класах в закладах загальної середньої освіти. Саме юнацький вік (16-21) найбільш сприятливий для становлення світосприйняття, формування ціннісних орієнтацій особистості. Ціннісні орієнтації закріплюються протягом життя людини в процесі навчання, соціалізації та адаптації. Також вони є вибором людини певних моральних цінностей, які визначають її спосіб життя. Складником предметних компетентностей є ціннісний компонент. У процесі навчання передбачено усвідомлення учнями людських чеснот; формування власних суджень щодо питань праведного життя, морального вибору; вміння висловлювати власні думку щодо порушених у творах, що вивчаються, проблем, давати оцінку їхнім героям; інтерпретувати на підставі власного досвіду, проєктуючи на сучасність; здатність сприймати й обговорювати етико-філософські проблеми тощо. Окрім того, розглянуто сучасний стан аксіологічної педагогіки, з’ясовано поняття ціннісних орієнтацій особистості. Вони представлені системою знань, принципів, канонів, норм, ідеалів. Ціннісні орієнтації є вибором людини певних цінностей, які визначають її спосіб життя. Ключові слова: педагогічні цінності, ціннісні орієнтації, особистість, індивідуально-особистісні цінності, мотивація, установка, потреба.
33
Кобрій О. М. "Змістові напрями педагогічної підготовки вчителя у закладах вищої освіти України." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 46 (February 11, 2021): 96–103. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.113.
Full textAbstract:
У статті на основі принципів гуманізації й демократизації освіти та інтеграції освітньої діяльності в європейський інформаційний простір як базових процесів, які відкривають можливості прогресивних змін у сучасній системі освіти, забезпечують вивільнення творчого потенціалу особистості, визначені основні змістові напрями педагогічної підготовки вчителя у закладах вищої освіти. Виявлено вплив гуманістичної та демократичної тенденцій на формування на цій основі якісно нових суб’єктно-суб’єктних стосунків особистості з усіма учасниками освітнього процесу, розвиток у неї почуття відповідальності за власну діяльність, самоініціативності як основної рушійної сили прогресу особистості, гармонійне становлення студентів.
Обґрунтовано, що зовнішнім виявом таких перетворень є пріоритет моралі, відхід від диктатури людини над людиною і реалізація права людини на вибір предмета, способів діяльності, позитивна мотивація діяльності, вдосконалення її здібностей; посилення практичного та виховного спрямування дисциплін соціального змісту, які забезпечують мовно-літературну освіту. Наголошено на необхідності застосування до змісту вищої освіти т. зв. діяльнісного підходу, що створює умови для демократичної побудови змісту освіти та означає забезпечення різнорівневим матеріалом (з метою врахування особливостей навчання й виховання дітей з різними здібностями, потребами), профільність навчання, поглиблене вивчення окремих дисциплін, здатність користуватися інформацією, самостійно аналізувати процеси та явища, що відбуваються навколо, розв’язувати творчі завдання, пристосовуватись до нових умов, мати можливості нестандартно підходити до розв’язання життєвих проблем. Відображення різнорівневого змісту освіти у різнорівневих підручниках, програмах, посібниках дає змогу реалізувати добрі умови для вибору змісту завдань.
34
Бовт, А. Ю. "ПЕРЕКЛАД ПОЕЗІЇ ЯК СКЛАДОВА ПРОЦЕСУ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.1) (September 28, 2021): 46–56. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-46-56.
Full textAbstract:
У статті розкрито роль перекладу поезії в процесі духовного розвитку майбутніх перекладачів. Підкреслено, що духовний розвиток студентської молоді має бути пріоритетним завданням навчально-виховного процесу закладу вищої освіти. Актуальність дослідження обумовлена тим фактом, що важливість духовного розвитку майбутніх перекладачів є не просто суб'єктивною думкою, оскільки однією із загальних компетентностей, визначених в програмі підготовки фахівців з перекладу, є здатність зберігати та примножувати моральні, культурні, наукові цінності і досягнення суспільства. Виконання цього завдання неможливе без духовного розвитку, адже саме духовність надає молодим людям поштовх для пошуку шляхів вдосконалення навколишнього світу та самовдосконалення. Авторка наголошує на виховному потенціалі поезії як рушійної сили духовного розвитку особистості майбутніх перекладачів. Визначено, що в процесі художнього перекладу відбувається актуалізація однієї з потреб духовно розвиненої людини, а саме художньої потреби. Описано процес актуалізації творчого самовираження перекладача, який складається з трьох етапів: професійно-орієнтованого, професійно-практичного і професійно-творчого. Саме на останньому етапі відбувається активізація творчих здібностей і можливостей здобувача. Описано особливості Всеукраїнського студентського конкурсу перекладу «Художнє слово в світовій культурі», який щорічно проводиться кафедрою германо-романської філології та перекладу Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Метою конкурсу є активне залучення студентів до креативної діяльності, розкриття їхнього творчого потенціалу, виховання відчуття краси слова і образної мови поетичних творів, одухотворення перекладацької праці. Наведено приклади та описано твори, які пропонуються для перекладу і мають високий художній потенціал, а також наповнені високодуховними і емоційно піднесеними образами, що сприяє духовному розвитку здобувачів - учасників конкурсу.
35
Myropoltseva, Nina. "ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЦІЛЬОВОЇ СПРЯМОВАНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ." Psychological Prospects Journal, no. 34 (December 29, 2019): 107–18. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-107-118.
Full textAbstract:
У даній статті представлено новий теоретико-емпіричний розгляд цільової спрямованості особистості студента з наголосом на ролі психологічної освіти в її розвитку. Цільова спрямованість в даному досліджені розглядається за допомогою таких прикмет, як системність, стійкість, ієрархічність, та має зв’язок з усією системою характеристик особистості. Аналізу підлягали такі можливості студентів як: визначення мети шляхом усвідомлення того, що має бути досягнуто, передбачення способу його досягнення, а також здатність підпорядковувати вчинки та дії обраній цілі, неухильне прагнення до неї, яке проявляється в умінні тривалий час зберігати мету й організувати свою поведінку для її здійснення. Охарактеризовано позиції особистості (егоцентрична, раціональна, альтруїстична), які супроводжують прояви цільової спрямованості різного ступеня (низький, середній, високий). Егоцентрична позиція передбачає задоволення біологічних і матеріальних потреб, меркантильно-утилітарну мотивацію. Раціональна позиція полягає у задоволенні соціальних потреб, прагматичній та престижній мотивації. Альтруїстична позиція визначається як задоволення духовних потреб при творчій та внутрішній мотивації відповідно до здійснюваної діяльності. На підставі аналізу результатів розвитку цільової спрямованості особистості студентів на різних курсах навчання за спеціальністю психологія було встановлено, що студенти четвертого року навчання мають вищі показники альтруїстичної та раціональної позиції. У них простежується позитивне ставлення до себе, до оточуючих людей, розуміння їх потреб та проблем, бажання допомогти, підвищення емоційної стійкості до високого та середнього рівнів, позитивні зрушення у прийнятті власних недоліків, сприйнятті власного Я-образу, підвищення рівня самостійності та організованості, самовизначення в житті, розвиток вміння ставити конкретні цілі та вчасне їх виконання, підвищення рівня навчальної мотивації.
36
KUZMENKO, Halyna, and Svitlana STRELTSOVA. "КОРЕЛЯЦІЯ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МИТЦІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ СИНЕСТЕЗІЇ." ART-platFORM 4, no. 2 (November 21, 2021): 13–44. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.4.2021.13-44.
Full textAbstract:
У статті розглянуто основні взаємопов’язуючі компоненти створення художнього образу, в основу яких покладено такі поняття як «ритм», «колорит», «композиція», «художня форма». Розкрито сутність, психологічну природу та різні підходи до трактування феномену синестезії як джерела оригінальних рішень у мистецтві, специфіку міжмистецької взаємодії образотворчого мистецтва й музики. Зазначається, що синопсія (кольоровий слух) заснована на емоційно-смисловому оцінюванні тональностей, акордів чи тембрів різних музичних інструментів і навпаки, – звукових відчуттів від споглядання барв чи кольорів. Акцентується, що схильність до синестезійного сприйняття світу, зокрема синопсії, впливає на здатність сприймати й писати музику, у якій кольоровому світлу надається роль повноцінного музично-творчого компоненту. Увага зосереджується на наявності існування прихованого спектру внутрішніх механізмів мозкової діяльності, спрямованої на формування невербального чуттєво-смислового поля, яке виступає передумовою творчого процесу та творення художнього образу в цілому. Автори зупиняються на проблематиці обдарованості, зокрема, художньої обдарованості як її окремого, самостійного виду, що виявляється у високих досягненнях особистості в галузі художньої творчості та майстерності у певному виді мистецтва. Здійснюється систематизація фрагментарних даних щодо маловідомих граней творчості та деяких фактів біографії окремих митців, які працювали чи працюють у різних царинах мистецтва, створюючи цілісний образ твору: композиторів, професійна музична діяльність яких межувала з захопленням образотворчим мистецтвом, і художників, чиє життя було безпосередньо пов’язане з музикою, а музичні образи та музична тематика в цілому посіли вагоме місце у їхньому творчому спадку. У фокусі дослідження опиняється зв’язок мистецтва з актуальними процесами сьогодення (виникнення нових креативних індустрій, професій, які знаходяться на стику науки та мистецтва, поширення мас-медіа-технологій, які поєднують різні види мистецької та технічної діяльності та інше), що виявляється у тенденції до інтеграції Arts з наукою, математикою і технологіями, а також у впровадженні в навчально-виховний процес закладів загальної середньої освіти інноваційних підходів, спрямованих на формування творчої, активної особистості майбутніх фахівців усіх галузей діяльності.
37
ТРОФАЇЛА, Наталія. "САМОСТІЙНІСТЬ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЕМОЦІЙНОЇ ВИХОВАНОСТІ ДІТЕЙ." Acta Paedagogica Volynienses 1, no. 1 (April 14, 2022): 136–40. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.22.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретичному аналізу наукового доробку з проблеми виховання самостійності в дітей дошкільного віку. Дитяча самостійність останнім часом все частіше стає об’єктом підвищеної уваги науковців, викладачів, педагогів. У змісті статті розкривається сутність дефініції «самостійність». Автором подано узагальнені підходи до розуміння і тлумачення самостійності О. Удіною, М. Монтесорі, Ш. Коном, З. Гуріною. Автором статті акцентовано увагу на значенні самостійності для емоційної вихованості в дошкільному віці. Самостійність – це багатоаспектний психологічний феномен діяльності особистості, що має власні конкретні критерії. «Це вольова властивість особистості як здатність систематизувати, планувати, регулювати і активно здійснювати свою діяльність без постійного керівництва і практичної допомоги ззовн»і. Самостійність як характеристика діяльності дошкільника проявляється у здатності досягати мети діяльності без сторонньої допомоги. Проявляється самостійність у дошкільному віці через самосвідомість, що визначається «діяльністю і здібностями особистості, які пов’язані з умінням організувати себе. Проявляється в цілеспрямованості, активності, обґрунтованій мотивації, плануванні своєї діяльності, самостійності, швидкості прийняття рішень і відповідальності за них, критичності оцінки результатів своїх дій, почутті обов’язку». Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес у гармонії з проявами психологічними, емоційними, комунікативними, пізнавальними. Розглядаючи дошкільний вік як період формування особистісних якостей, концепція сучасної української освіти визначає сутність нового підходу до дошкільного виховання, заснованого на принципах варіативного змісту, педагогіки розвитку, активного пізнання світу через види суспільної діяльності, виховання дитини як самостійного та ініціативного творця майбутнього.
38
Dvornyk, Maryna. "Психологічне благополуччя особистості під час переходу від війни до миру." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 45(48) (July 3, 2020): 79–87. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).144.
Full textAbstract:
Завданням дослідження було уточнити поняття психологічного благополуччя в умовах переходу від війни до миру та виокремити його відповідні складники.
Основні методи дослідження – систематичний теоретичний аналіз джерел та узагальнення. Акцентовано увагу на транзитивності соціальних процесів сучасного українського соціуму, перехід від війни до миру представлено як тло для особистих криз, нестабільності, безпорадності, підвищеної тривожності.
Разом із тим транзитивний період розглянуто як час можливостей для розробки нових адаптаційних стратегій та переінтерпретації психологічного благополуччя.
Поняття психологічного благополуччя під час переходу від війни до миру співвіднесено із класичними теоріями К. Рифф, М. Селігмана, М. Чіксентміхайї та ін., запропоновано його структуру відповідно до новітніх досліджень.
Першим складником психологічного благополуччя визначено позитивні стосунки особистості як рефлексію персонального миру через мир у громаді – здатність акумулювати свій соціальний капітал, організовувати собі соціальну підтримку, долати бар’єри у взаємодії.
Другий елемент – внесок у благополуччя інших як культивація власної відповідальності за спільне благо через ідентифікацію зі значущою групою.
Третій складник – відчуття компетентності та спроможності здійснювати осмислену активність, що виявляється в здатності знаходити адекватні ресурси, творчо адаптуватися, надавати сенсу умовам, які склалися, і віднаходити сили діяти.
Як четвертий складник запропоновано наявність персональних цілей, адже усвідомлення траєкторії персонального руху, розробка плану, послідовності дій дають відчуття стабільності і безпеки.
П’ятий елемент – це самоповага та оптимізм, які допомагають комплексно оцінити персональний досвід і поводитися з урахуванням вимог оптимального та позитивного функціонування.
Представлена структура психологічного благополуччя під час переходу від війни до миру може бути використана фахівцями для розробки програм соціально-психологічної допомоги населенню як перелік орієнтирів особистісного зростання.
Перспективою дослідження є пошук емпіричного підтвердження точності запропонованої структури для сьогоднішнього українського соціуму.
39
Фролова, О. О. "ПЕДАГОГІЧНІ ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ШКОЛЯРІВ ДО ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 346–57. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-346-357.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано педагогічні фактори формування ціннісного ставлення школярів до здорового способу життя. Найбільш важливими з етапів формування культури здоров’я визначено: пізнання категорій «здоров’я», «розвиток здоров’я», «здоровий спосіб життя», «культура здоров’я» (когнітивний компонент); розвиток і формування відносин до цих категорій (емоційний компонент); формування ціннісних орієнтацій, свідома оцінка цих категорій, відносин до власного здоров’я та здоров’я оточуючих (аксіологічний компонент); виведення знань, відносин, оцінки і ціннісних орієнтирів на поведінковий рівень (поведінковий компонент); їх самореалізація (творчий компонент) і власне формування культури здоров’я – здатність до рефлексивного ціннісного визначення мети, поява життєвих сенсів, стійких мотивів, які контролюють всі попередні етапи (особистісно-діяльнісний компонент) (Садовий, Трифонова, 2020, с. 227). Завдяки останньому компоненту особистість управляє своїм здоров’ям шляхом цілеспрямованого вдосконалення механізмів збільшення адаптаційних і компенсаторних резервів на організаційному, психічному і соціальному рівнях, а також усвідомлено і активно використовує оздоровчі технології.
Відтак, специфіка змісту оздоровчих технологій в школі повинна визначатися організаційно-педагогічними, статевими та індивідуальними відмінностями і складається з адаптації особистості школяра до постійно змінюваних соціальних умов в освіті, полягає у становленні активної, усвідомленої позиції, самовизначенні і перетворенні особистості, яка навчається. Вивчення проблеми ставлення до здоров’я школярів показало, що обов’язковим фактором є усвідомлення цінності здоров’я і прагнення діяти у напрямку його зміцнення і вдосконалення.
40
ХРИК, Василь. "СИСТЕМА ПРОФЕСІЙНОЇ МОТИВАЦІЇ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА." Acta Paedagogica Volynienses, no. 6 (February 14, 2022): 188–96. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.29.
Full textAbstract:
Мета: у статті обґрунтовано систему професійної мотивації та ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців лісового господарства. Методологія. Встановлено, що система професійної мотивації та ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців лісового господарства містить інтереси, потреби, мотиви до отримання знань, умінь, компетентностей у професійній сфері, позитивне ставлення до майбутньої професійної діяльності, розуміння цінності праці лісівника, усвідомлення соціальної значущості його професії, наявність у майбутнього фахівця лісового господарства необхідних якостей, прагнення до творчої праці в галузі лісового господарства; здатність, відчуття любові до природи. Наукова новизна. Створюючи систему професійної мотивації, приділено увагу як зовнішній мотивації, яка базується на використанні різних стимулів, що спрямовує здобувача на мотивоване оволодіння професійними знаннями, вміннями, навичками, компетентностями; активізацію пізнавальної діяльності в процесі професійної підготовки, так і внутрішній мотивації, заснованій на внутрішніх спонукальних мотивах здобувачів, спрямованих на задоволення особистих потреб у самореалізації в лісогосподарській галузі. Розкрито, що мотиваційно-особистісна сфера відображає сукупність основоположних ідей і пріоритетних цінностей, вимог, що визначають світоглядні основи, ідеологію, сукупність тих загальних положень, які розкривають зміст підготовки особистості. Цінності особистості є своєрідним цілісним конструктом готовності до професійної діяльності, який характеризує значущість певних цілей, почуттів, дій для індивіда. Висновки. Вставлено складники системи професійної мотивації та ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців лісового господарства. До них віднесено мотиви, що мають найбільше значення для включення здобувачів у процес підготовки: соціально-значимі та пізнавальні. Визначено, що ціннісні орієнтації є найважливішим елементом у внутрішній структурі особистості, закріплюються життєвим і професійним досвідом і є сукупністю переживань індивіда, а також відокремлюють значимість явищ і предметів для конкретної людини. Сформовані та усталені ціннісні орієнтації утворюють певний стрижень в свідомості особистості, який забезпечує її стійкість, певний тип поведінки і діяльності, спрямованість потреб та інтересів.
41
Юнда, В. В. "СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ДО РОБОТИ З ДИТЯЧИМ ХОРОМ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 239–48. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-239-248.
Full textAbstract:
У статті розкрито сутність та зміст професійної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва до роботи з дитячим хором. Це пов'язано, в першу чергу, з необхідністю активізації дитячого хорового виконавства, що зумовлено природною потребою суспільства в збереженні та подальшому розвитку традицій вітчизняної хорової культури. Дитячий хоровий спів як самий доступний, емоційний та популярний вид дитячої музичної діяльності є найбільш важливим засобом у вихованні емоційної сфери дитячої особистості.
Специфіка роботи з дитячим хором потребує від майбутнього вчителя музики не тільки глибоких знань і навичок вокально-хорової роботи, а й специфічних якостей. Підготовка майбутнього хормейстера, який поєднує в собі риси музиканта, диригента хору, педагога-хормейстера, є однією з актуальних проблем. У ХХІ столітті в основі професійної підготовки майбутніх хормейстерів лежить положення про те, що найважливішою складовою є розвивальна складова особистості, яка буде формувати у майбутніх хормейстерів здатність до самоосвіти і саморозвитку, вміння критично мислити, творчо використовувати знання і навички, вміння досягати поставлених цілей та усвідомлювати свою професійну відповідальність перед українським суспільством. Компетентність хормейстера, який буде усвідомлювати значущість хорового мистецтва у розвитку духовної культури молодого покоління, повинна відповідати вимогам сучасності.
Доведено, що професійна діяльність вчителя музичного мистецтва є багатоаспектною і включає в себе виконавський, педагогічний і управлінський аспекти, вона є неможливою без вокальної, інструментальної і диригентсько-хорової підготовки. Наголошено, що успіх майбутньої роботи вчителя музичного мистецтва значною мірою залежить від того фундаменту, який він отримає в навчальному закладі.
Ключові слова: професійна підготовка майбутнього вчителя музичного мистецтва, дитячий хор, вокальна, інструментальна і диригентсько-хорова підготовка.
42
Сяо, Лей. "ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «КОМПЕТЕНТНІСТЬ КУЛЬТУРНОГО САМОВИРАЖЕННЯ»." Педагогіка та психологія, no. 62 (August 2019): 120–26. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.13.
Full textAbstract:
У статті розглядаються загальні положення визначення компетентності культурного самовираження особистості. Зазначено, що дослідження будь-якої компетентності особистості повинно базуватися на компетентнісно-орієнтованій парадигмі освіти, що включає формування не лише теоретичних знань, а й прикладної складової підготовки майбутнього фахівця. Визначено, що питання пов’язане з компетентнісним підходом повинен розглядатися у тісному зв’язку з концепцією «Навчання впродовж усього життя» (Life Long Learning, LLL). Особливо це важливо в контексті розгляду ключових компетентностей. Розвиток компетентнісноорієнтованого навчання та навчання впродовж усього життя базується на вирішенні трьох основних проблем: використанні різних підходів і методів навчання; підтримці педагогів та інших працівників освіти; оцінці та діагностиці сформованості компетентності. Констатовано, що обізнаність та самовираження у сфері культури розглядається багатьма європейськими вченими як здатність до розуміння творчості у мистецтві, уміння формувати власні мистецькі смаки, самостійно виражати ідеї, досвід та почуття за допомогою мистецьких надбань людства. Змістовим наповненням цієї компетентності є глибоке розуміння своєї національної ідентичності як основи доброзичливого ставлення та поваги до міжкультурного розмаїття та вираження інших людей. Компетентність культурного самовираження передбачає розуміння та повагу щодо того, як ідеї та значення творчо самовиражаються, передаються в різних культурах через низку видів мистецтва та інших культурних форм. Це передбачає залучення до розуміння, розвитку та висловлення власних ідей і відчуттів. Узагальнення наукового пошуку дозволили визначити компетентність культурного самовираження як складний понятійний конструкт, що включає знання, навички та підходи до міжкультурного спілкування на основі розуміння і поваги до оточуючих їх ідей, де самовираження втілюється через різні галузі мистецтва та культури.
43
Potapchuk, T. V. "ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, no. 6 (November 29, 2019): 202–9. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-202-209.
Full textAbstract:
У статті розглядаються наукові дослідження з проблеми формування естетичної компетентності майбутніх учителів образотворчого мистецтва. Зазначено, що автори сучасних психолого-педагогічних досліджень розподіляють компетентності на базові (провідні, ключові, універсальні) і спеціальні (специфічні, предметно-професійні), хоча межі між ними досить умовні. Окрім предметних конкретних знань і способів дій у вузькоспеціальній діяльності, будь-який тип компетентності обов’язково включає універсальні людські якості й здібності, які не залежать від сфери їх вияву. Такими є, наприклад, ініціативність, здатність організувати діяльність (власну або інших людей), уміння адаптуватись у нових нестандартних ситуаціях, готовність критично аналізувати та адекватно оцінувати результати діяльності не лише як значущі для себе, а як такі, що матимуть наслідки для інших. Перелічені вище ознаки загальної компетентності ґрунтуються не просто на знаннях і вміннях у тій чи іншій галузі, а на ціннісних пріоритетах особистості та особливостях її ментального досвіду.
Поняття «компетентність» у широкому розумінні цього слова означає досконале знання своєї справи, характеру роботи, що виконується, складних взаємозв'язків, явищ та процесів, можливих шляхів та засобів досягнення поставлених цілей. Зміст компетентності включає рівень базової та спеціальної освіти, досвід роботи, здатність накопичувати широкий життєвий та професійний досвід, знання можливих наслідків конкретного способу впливу на індивіда.
Науковцями доведено, що систематичне та цілеспрямоване ознайомлення з основами аналізу творів образотворчого мистецтва сприятиме формуванню в естетичній компетентності майбутніх учителів образотворчого мистецтва розкривати у доступній формі своє бачення змісту та ідей, а також збагатити свої уявлення про різноманітний розвиток найрізноманітнішої естетики.
44
Прошукало, І. Л. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ: ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ПРАЦІВНИКІВ У СФЕРІ ПОСЛУГ." Problems of Modern Psychology, no. 1 (June 30, 2021): 127–36. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-1-14.
Full textAbstract:
У статті аналізується феномен організаційної культури як чинника забезпечення психологічного здоров’я працівників компаній у сфері послуг персоналу (сервісних організацій). Розкривається поняття «організаційна культура» та узагальнюються підходи до виділення типів організаційної культури. Проводиться аналіз специфіки організаційної культури компаній у сфері послуг. Виділені основні типи організаційної культури, які характерні для сфери послуг: клієнтоорієнтований тип організаційної культури, культура збуту та проміжний тип організаційної культури. Проведений теоретичний аналіз наукової літератури із проблеми психологічного здоров’я особистості дав можливість сформувати розуміння психологічного здоров’я як складної особистісної організації з високим рівнем благополуччя, розуміння себе та інших, наявність уявлень про мету і сенс свого життя, здатність до регулювання свої емоційних станів, вміння з повагою ставитися до інших людей і до себе, усвідомлення відповідальності за свою долю і власний розвиток. На основі теоретичного аналізу наукової літератури з проблеми психологічного здоров’я людини та аналізу специфіки діяльності компаній у сфері послуг виділені показники психологічного здоров’я працівників сервісних організацій: орієнтація на досягнення поставлених цілей, емоційна лабільність (врівноваженість), просоціальна орієнтація, фізичне благополуччя, гуманістична позиція, творче самовираження, сімейне благополуччя, духовний розвиток, інтелектуальне вдосконалення, сприйняття себе як неповторної особистості (бажання бути собою). Саме психологічний, інтелектуальний та фізичний компоненти психологічного здоров’я, їх єдність у процесі професійної діяльності працівників сервісних організацій і є однією з умов повноцінного особистісного розвитку співробітників. Розкривається роль і вплив організаційної культури на психологічне здоров’я працівників сервісних організацій через організаційні системи компанії: систему організаційних цінностей, організаційних комунікацій, соціальну систему. Обґрунтовується, що тип організаційної культури безпосередньо впливає на психологічне здоров’я працівників сервісних організацій і може бути джерелом психологічної напруги серед співробітників компанії у процесі їх професійної діяльності.
45
Ясенєв, Олег Петрович, and Олексій Володимирович Дубовий. "ОБРАЗНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ У СТУДЕНТІВ МИСТЕЦЬКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 45 (December 17, 2021): 257–63. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247404.
Full textAbstract:
Мета статті — окреслити характерні риси, які проєктуються в необхідність та основні аспекти образного мислення як однієї з основ розвитку професійної майстерності у студентів мистецьких спеціальностей. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових теоретичних методах аналізу, синтезу, абстрагування, спостереження та використання спеціальних дидактичних прийомів, які дозволили розкрити основні чинники образного мислення у студентів мистецьких спеціальностей. Дослідження поняття «образне мислення» вимагає застосування міждисциплінарної методології, яка базується на інклюзивному поєднанні методів і принципів низки соціогуманітарних наук (мистецтвознавства, культурології, психології, філософії, педагогіки, соціології, історії), де реалізовує свої можливості людина. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні необхідності вивчення й подальшого розуміння поняття образного мислення як необхідного елемента професійної зрілості у студентів мистецьких спеціальностей, як чинника, що регулює здатність студента (індивіда) до самостійної інтелектуальної діяльності на відповідному рівні соціокультурних відносин та подальшого самостійного професійного життя. Висновки. Образне мислення нами розглядається як стимул творчого розвитку і як один із засобів створення мистецьких форм. Образне мислення дається людині з народження і великою мірою властиве дітям змалку, проте з часом починає трансформовуватися в понятійне мислення, в результаті якого творчий потенціал у дорослішому віці стає нижчим, ніж у дітей молодшого віку. Розвиток образного мислення студентів мистецьких спеціальностей є основою творчого розвитку та одним із його найефективніших чинників самореалізації, в результаті якого складається несподіване уявлення про предмет, що доповнює те уявлення, яке склалося на основі попереднього знання та емоційно-естетичного досвіду. Бажання студента-митця самореалізуватися, розкрити власні мистецькі здібності та можливості є чинником, властивим усім формам творчого студентського життя. Цей процес можливий за присутності поваги педагогів до особистості студента-митця, довіри та прийняття його особистісних цілей, потреб та інтересів, створення найбільш сприятливих умов для розкриття та розвитку його особистісного потенціалу, самовизначення та досягнення. Отже, одним із найважливіших напрямів у діяльності мистецьких закладів освіти має бути створення умов для професійно-особистісного розвитку майбутніх митців, формування їхньої творчої індивідуальності та професійної компетенції.
46
ГАЛЮК, Надія, Тетяна ДІВНИЧ, Наталія НИЩУК, and Наталя ТИМОЧКО. "МЕТОД ПРОЄКТІВ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 4 (November 26, 2021): 39–44. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.7.
Full textAbstract:
У статті наголошується, що провідним завданням сучасного закладу вищої освіти є підготовка всебічно роз- виненої особистості, з якісною освітою, з добре сформованими професійними компетентностями, яка володіє знаннями, високими моральними якостями й здатна самостійно діяти в різноманітних життєвих ситуаціях, застосовуючи свої знання, досвід і беручи на себе відповідальність за результати прийнятих рішень та власну медичну практику. Мета статті полягає у розкритті психолого-педагогічних механізмів впливу методу проєктів на розвиток пізнавальних інтересів студентів закладів вищої освіти медичного профілю. Автори наголошують, що у педагогічній теорії недостатньо з’ясовано змістові й процесуальні компоненти реалізації методу проєктів в освітньому процесі закладів вищої освіти, сприятливі для розвитку пізнавальних інтересів студентів. Автори розкривають сутність актуальності проблеми, оскільки пізнавальні інтереси студентів виступають провідним мотивом навчання і позначаються на результативності цього процесу. Методологія дослідження базується на наукових концепціях студентоцентричності, цифровізації вищої школи та супроводжується застосуванням емпіричних методів наукового дослідження. Увиразнюється, що проєктування у вищій освіті базується на загаль- ноприйнятих визначеннях, принципах, сформованих етапах діяльності, тісно пов’язане з навколишнім соціумом та практикою життєдіяльності людини. Вказується на те, що метод проєктів в освітньому процесі дає мож- ливість практичного поєднання і правильного застосування теоретичних знань і чітких практичних навичок, що формує здатність злагодженої командної роботи в різних змодельованих ситуаціях та симуляційних практиках. Авторами визначається, що застосування методу проєктів у процесі розвитку пізнавальних інтересів визначає актуалізацію творчих здібностей, підвищення мотивації до навчально-пізнавальної діяльності, індивідуальний рівень розвитку усіх учасників проєкту, якість засвоєння базових знань і культури особистості.
47
Зубарєва, Олена. "АРТ-ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ." Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, no. 16 (December 9, 2021): 131–41. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.16.2021.246371.
Full textAbstract:
Автором статті приділяється особлива увага арт-супроводу професійної підготовки студентів педагогічних університетів – майбутніх вчителів. Метою даної статті є висвітлення необхідності створення арт-педагогічного простору як інноваційного середовища для творчого розвитку і професійної підготовки студентів педагогічних вишів. У статті представлена проблема підготовки вчителів до реалізації цілей і завдань педагогіки, здатністю застосовувати арт-технології у професійній діяльності. Оволодіння майбутніми педагогами арт-методами забезпечує можливість контакту з дитиною і спирається на різні види візуальної, пластичної, аудіо комунікації. Аналіз наукової літератури, педагогічного досвіду у статті дозволяє зазначати актуальність і перспективність впровадження в освітній процес підготовки студентів вузів арт-технологій, синтез мистецтва і педагогіки, заснованої на взаємодії особистості з різними видами мистецтва і галузями художньої творчої діяльності. У підготовці майбутніх вчителів необхідна науково-методична і теоретична основа використання арт-технологій. Автором статті охарактеризовані технології і методики, які використовуються у власному педагогічному досвіді та дозволяють майбутнім педагогам набути компетенції для майбутньої професійної діяльності в школі, розглянуті питання професійної підготовки педагогів та їх професійного становлення.
48
БРУШНЕВСЬКА, Ірина. "МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 4 (November 26, 2021): 145–50. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.22.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз та обґрунтування ефективності використання сучасних нетрадиційних методів і прийомів роботи у корекційній роботі із розвитку зв’язного мовлення дітей дошкільного віку із порушеннями психофізичного розвитку. Основний акцент зроблено на доцільності застосування ейдотехніки. Ейдетика – це особливий різновид образної пам’яті, здатність найбільш яскраво й точно відтворювати в усіх деталях наочні образи предметів, які в даний момент не діють на органи чуттів. Розглянуто основні засади становлення яви- ща ейдетизму як у психологічній, так і у педагогічних науках. Сьогодні ця ігрова методика популярна серед тих, хто прагне творчо ставитися до процесів пізнання та навчання. Особливої актуальності ця теорія набуває стосовно навчання дітей, які мають певні мовленнєві вади, що зумовлюють серйозні утруднення в опануванні основних програмових завдань. Це наочна уява про звук, яка є зразком для наслідування у вимові. Орієнтуючись на запропоновані символи, діти запам’ятовують не лише сам звук, а й образ, що виникає в їхній уяві, коли вони вимовляють цей звук. Проаналізовано особливості використання у процесі розвитку зв’язного мовлення дітей дошкільного віку різних типів асоціацій: вільні асоціації; асоціації з використанням кольору; асоціації на основі сприйняття форми; асоціації з використанням тактильних табличок; предметні асоціації; звукові асоціації; смакові та нюхові асоціації; використання друдлів. Використання методів ейдетики під час ігор-занять з дітьми з особливими освітніми потребами дасть можливість компенсувати недоліки у розвитку вищих психічних функ- цій, сприятиме корекції відчуттів і повноцінному розвитку мовленнєвої особистості.
49
I.V., Malashevska, and Lazuka M.M. "INFLUENCE OF MUSIC ON THE FORMATION OF YOUNG GENERATION INDIVIDUALITY." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 93 (February 23, 2021): 44–49. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-93-6.
Full textAbstract:
The article touches upon the problem of the influence of music on the personality of the child and the peculiarities of his perception. It is proved that the ability of music to influence a person depends not only on the genre variety of the music itself, but also on various social and psychophysiological characteristics of the individual. The purpose of the research is to determine the specifics of music in the process of physical, aesthetic and spiritual education of a person. Research methods – analysis of literary sources on musical pedagogy, theory and methodology of psychology, defectology and pedagogy; questioning of students. It is analyzed that musical education, considering the physiological foundations of perception and performance of music, is most successfully carried out on the basis of a special methodology that meets innate inclinations. The author’s approaches to the problem of the influence of music on the emotional, aesthetic and spiritual development of the younger generation are considered. Research results – analysis of author’s techniques using music on the human body. It is noted that a huge number of world and Ukrainian researchers and artists turned to musical folklore and folk songs, the content centre of which is moral and spiritual values. The strength of the emotional impact of a piece of music depends on the veracity of the artistic coverage of historical moments, the author’s manner, socially important glorified problems. Conclusions. It has been proven that it is music that evokes an emotional response in children before other arts. The significant effects of music practice on muscle energy, respiration, circulation and blood pressure, pulse and heart rate are described. It is noted that in the process of communicating with works of various musical genres, the aesthetic consciousness and spiritual development of the younger generation is formed. It is noted that music lessons contribute to the development of the creative abilities of the younger generation, because music inherently encourages creativity, which is impossible without mastering a certain combination of specific knowledge, competencies and skills. With the help of music, children reproduce and transmit their emotions and feelings in independent creativity, multi-sided and comprehensively affects the personality, contributes to the creative self-realization of the individual.Key words: music perception, emotional perception, emotional impact, feelings, emotional states, chil-dren’s emotional sphere, art, musical work, spiritual needs, musical art, personality. У статті порушено проблему впливу музики на сучасну особистість молодого покоління та осо-бливості її сприймання. Доведено, що здатність музики впливати на людину залежить не лише від жанрової різновидності самої музики, а й від різних соціальних і психофізіологічних особливостей особистості. Мета дослідження – визначити специфіку музики в процесі фізичного, естетичного та духовного виховання особистості. Методи дослідження – аналіз літературних джерел з музичної педагогіки, теорії та методики психології, дефектології та педагогіки; анкетування студентів. Зазначено, що музичне виховання, розглядаючи фізіологічні основи сприймання і виконання музики, найбільш успішно здійснюється на основі спеціальної методики, яка відповідає вродженим задаткам. Розглянуто авторські підходи до проблеми впливу музики на емоційний, естетичний та духовний розвиток молоді. Результати дослідження – аналіз авторських методик із впливу музики на організм людини. Зазна-чено, що величезна кількість світових та українських дослідників та діячів мистецтва зверталися до музичного фольклору та народної пісні, змістовий центр яких становлять моральні та духовні цінності. Сила емоційного впливу музичного твору залежить від правдивості художнього висвітлення історичних моментів, авторської манери, суспільно важливих оспіваних проблем. Висновки. Доведено, що саме музика викликає емоційний відгук у молодого покоління раніше від інших мистецтв. Описано значний вплив занять музикою на м’язову діяльність, на дихання, на кровообіг і кров’яний тиск, пульс і серцебиття. Наголошено, що в процесі спілкування з творами різних музичних жанрів формується естетична свідомість та духовний розвиток молодого покоління. Зазначено, що заняття музикою спри-яють розвитку творчих здібностей молоді, тому що музика у своїй суті спонукає до творчості, яка неможлива без засвоєння певного поєднання специфічних знань, компетенцій та умінь. За допомогою музики діти відтворюють та передають свої емоції та почуття у самостійній творчості, яка багатосто-ронньо та комплексно впливає на особистість, що сприяє творчій самореалізації особистості.Ключові слова: сприймання музики, емоційне сприймання, емоційний вплив, почуття, емоційні стани, емоційна сфера дітей, мистецтво, музичний твір, духовні потреби, музичне мистецтво, особистість.
50
Honchar, L. V., and L. V. Yatsenko. "ОПТИМІЗАЦІЯ ВЗАЄМОДІЇ ШКОЛИ ТА СІМ’Ї З ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОГО БАТЬКІВСТВА У СТАРШОКЛАСНИКІВ НА ЗАСАДАХ ПАРТНЕРСТВА." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 1 (September 8, 2021): 51–56. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-07.
Full textAbstract:
Шляхом аналізу наукових поглядів на сутність відповідального батьківства у статті уточнено сутність поняття «готовність старшокласників до відповідального батьківства», його складники. Поняття «готовність старшокласників до відповідального батьківства» розглянуто як психологічний феномен, що охоплює інтегральну сукупність певних ознак, притаманних старшокласникам як майбутнім батькам згідно з узвичаєними у соціумі нормами, стандартами, вимогами, які забезпечують у майбутньому здатність свідомо планувати майбутнє подружнє життя та народження дітей, а також свідомий прояв відповідальності за дитину та ефективне виконання подружніх і батьківських ролей. У статті розкривається взаємодія сім’ї і школи як найважливіших соціальних інститутів у формуванні особистості старшокласника, зокрема у формуванні відповідального батьківства у юнаків і дівчат. Виявлено основні типи взаємин між педагогом і батьками, які рекомендовано враховувати під час формування у старшокласників відповідального батьківства. Окреслено підхід до сім’ї як до суб’єкта саморозвитку, саморегуляції, який має на меті підвищення її суб’єктної позиції, соціально-педагогічну і психотерапевтичну діяльність. Уточнено поняття «взаємодія сім’ї і школи» стосовно формування у старшокласників готовності до відповідального батьківства як взаємоспрямовані і взаємоузгоджені дії цих виховних інститутів, спрямовані на обмін інформацією, вирішення спільних завдань, організацію спільних дій у плані формування відповідального батьківства у старшокласників. З’ясовано, що процес взаємодії школи і сім’ї, по-перше, явище динамічне, залежить від різноманіття видів діяльності й активності батьків; по-друге, у ньому простежується спільність і різноманіття сімей; по-третє, трапляються різні типи взаємодії (взаєморозуміння, взаємна підтримка, довіра, творчий підхід чи конфліктність, інертність тощо). Особливу увагу приділена висвітленню вікових і фізіологічних особливостей раннього юнацького віку, доведено його сенситивність стосовно формування відповідального батьківства у юнаків і дівчат.