Journal articles on the topic 'Сім’я моделей'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Сім’я моделей.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Сім’я моделей.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Sknar, Oksana. "Взаємодія в сім'ї як чинник розвитку громадянської компетентності молоді: результати емпіричного дослідження." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 47(50) (July 3, 2021): 106–14. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).216.
Full textAbstract:
Представлено окремі результати емпіричного дослідження взаємодії в сім’ї як чинникарозвитку громадянської компетентності молоді. Сім’я розглядається як соціальна системастійких взаємодій її членів, зокрема батьків і дітей, функціонування якої спроможне впливатина розвиток громадянської компетентності дитини. Тож з огляду на це й беручи до увагиспецифіку взаємодій між членами родини, середовище сімейної взаємодії запропонованорозглянути у двох вимірах: по-перше, як таке, що сприяє/перешкоджає розвиткугромадянської компетентності дитини; по-друге – як таке, що має свої особливі ресурсивпливу на особистість громадянина, що зростає. Представлено логіку конструюванняметодичного інструментарію для вивчення аспектів взаємодії в сім’ї, що зумовлюютьрозвиток громадянської компетентності дитини. Ця логіка передбачає кілька послідовнихетапів: 1) виокремлення психологічних показників дослідження; 2) їх операціоналізацію задопомогою шкал; 3) конструювання суджень (емпіричних індикаторів), що вичерпнорозкривають зміст кожної шкали. Уперше сконструйовано авторський опитувальник длядослідження особливостей сімейної взаємодії батьків і дітей, що визначають розвитокгромадянської компетентності дитини. На етапі обробки отриманих емпіричних данихзастосовувалися методи математичної статистики, зокрема факторний аналіз. Емпіричнимшляхом виокремлено чинники, які визначають розвиток громадянської компетентностіособистості, що зростає в сім’ї, а саме ставлення до суб’єктності дитини (відмова відсуб’єктності або її підтримка); визнання спільного і спільності; а також інструментивстановлення психологічних кордонів; межі відповідальності батьків і дітей. Визначеномоделі взаємодії в сімейному середовищі, що сприяють розвитку громадянськоїкомпетентності дитини: «авторитетна», «орієнтована на інтеграцію і залучення», «орієнтованана партнерство»; і ті, що є несприятливими: «авторитарно-директивна», «орієнтована напотреби батьків», або нейтральними (така модель, наприклад «піклувальна», може бути яксприятливою, так і несприятливою – залежно від міри її застосування) – та описанохарактеристики кожної з виокремлених моделей.
2
Vorobei, Olha, Alina Akimova, and Anastasiya Akimova. "Метафорична концептуалізація ВІЙНИ у китайськомовному спортивному дискурсі." PSYCHOLINGUISTICS 29, no. 2 (April 5, 2021): 25–45. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2021-29-2-25-45.
Full textAbstract:
Мета дослідження. Виявити та описати способи вербалізації феномену концептуальної метафори СПОРТ – ВІЙНА у матеріалі спортивних ресурсів ЗМІ, а також визначити особливості її функціонування.
Методи. За допомогою лінгвокогнітивного та кількісного аналізів репрезентативної вибірки китайськомовних текстів спортивного дискурсу, домінантним концептом яких був СПОРТ, була визначена наступна система метафоричних моделей: СПОРТ – ВІЙНА, СПОРТ – ТЕАТР, СПОРТ – СІМ’Я, СПОРТ – ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ. Частка спортивної лексики, яка пов’язана з концептуальною метафоризацією загалом, складає 22.0%, в рамках яких найбільший відсоток (17.5%) припадає на метафоричну модель СПОРТ – ВІЙНА. Основним методом емпіричного дослідження метафоричної моделі СПОРТ – ВІЙНА було обрано метод метафоричного моделювання. Увагу акцентовано на визначенні основних моделей концептуальної спортивної метафори, які мають фреймово-слотову структуру, та виявлено мовні засоби їх відтворення.
Результати. Вивчено структуро-семантичні властивості спортивної метафори, джерелом експансії якої є поняттєва сфера ВІЙНА. Здійснено структурний аналіз фреймів, в яких спортивні події та їх учасники представлено як воїнів на полі бою, що прагнуть перемоги, які є метафоричним переосмисленням безапеляційної жаги до перемоги. З’ясовано, що метафорична модель СПОРТ – ВІЙНА в китаємовному спортивному дискурсі представлена трьома основними фреймами: «Військові дії», «Результати війни», «Воїни». У межах кожного фрейму виділено основні слоти та описано їх лексичне наповнення. Визначено комунікативні функції метафоричної моделі СПОРТ – ВІЙНА в китаємовному спортивному дискурсі, а також з’ясовано причини її активізації.
Висновки. Фреймово-слотова структура метафоричної моделі СПОРТ – ВІЙНА, представлена в китаємовному медійному дискурсі, відображає стійке бажання та волю до перемоги та абсолютне несприйняття поразки, і свідчить про активізацію використання досліджуваної метафоричної моделі в період зростання глобальної гегемонії Китаю. З’ясовано, що в об’єктивації концептів поняттєвої сфери СПОРТ для відображення перемоги китайських гравців переважають позитивно-оцінні метафори військових дій, її учасників та результатів протистояння, а негативно-оцінні метафори – при поразці супротивників. Не зважаючи на те, що спортивні змагання – це подія мирного характеру, однак такі екстралінгвістичні характеристики як боротьба на межі людської витривалості, емоційне протистояння, максимальна самовідданість заради перемоги – це причини того, що саме у військових термінах переважно окреслюються спортивні події. Відтак, феномен метафоричної концептуалізації ВІЙНИ у китайському спортивному дискурсі є беззаперечним і визначається паралінгвістичними особливостями військових дій та спортивних змагань, які, не зважаючи на візуальну відмінність, мають певну концептуальну схожість
3
Гончаренко, Наталія. "ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ СИНДРОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ ТА ГІПЕРАКТИВНОСТІ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 8(53) (December 27, 2019): 13–26. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2019.8(53).02.
Full textAbstract:
У статті порушується актуальне питання особливостей взаємодії батьків і дітей, які мають діагноз СДУГ – синдром дефіциту уваги та гіперактивності. Зауважується, що, не зважаючи на поглиблення наукових знань про генетичні та нейропсихологічні механізми появи та розвитку синдрому, якісний рівень освіченості та навичок ефективної взаємодії батьків та педагогів з такими дітьми залишається досить низьким. На сьогодні синдром дефіциту уваги та гіперактивності є визнаним медичною наукою захворюванням нейпропсихологічного етіогенезу, зумовленого складною комбінацією спадкового та соціально-психологічного чинників, жоден з яких не є необхідним або достатнім, щоб викликати розвиток СДУГ сам собою. Важливість адаптивного виховання дитини із СДУГ у сім’ї для оптимізації її розвитку та зниження ймовірності появи негативних симптомів, що супроводжують розлад, вважається очевидною. Чинниками ризику появи у майбутньому в дітей із СДУГ таких несприятливих наслідків як токсикоманія, злочинність, агресивність, опозиційна поведінка є: материнська депресія, надмірна їхня директивність та вимогливість. Патологізуючими для дітей із СДУГ є умови структурної розмитості сім’ї, дифузність у прийнятті ролей, виховна невпевненість батьків, відсутність рефлексії виховної взаємодії. На основі емпіричних даних доведено, що більш адекватні моделі взаємодії з дитиною властиві повним сім’ям, батькам та матерям більш зрілого віку, з вищою освітою. В таких сім’ях є більший відгук батьків на спільну роботу з психологічною службою у допомозі дитині адаптивно соціалізуватись і запобігти негативних наслідків розладу. Найбільше неефективних моделей – нетерплячості, зворотної агресії, покарань, відчаю, марних умовлянь – застосовують у взаємодії з дітьми молоді мами (які народили дітей до 18 років), деякі батьки. Найгірша ситуація з неконтрольованою поведінкою дитини вдома та в школі спостерігається у дисфункціональних сім’ях, де трапляються конфлікти, сварки, пияцтво батька, холодність, відстороненість матері, та тих, де обмежені житлові та матеріальні умови родини. Зроблено висновок, що, хоча сімейне виховання само собою не може викликати появу симптомів СДУГ у дітей (за їх появу відповідають біологічні чинники), здатність батьків ефективно взаємодіяти з ними сприяє запобіганню розвитку проблемної опозиційної поведінки, адикцій у дітей в майбутньому. Просвіта щодо СДУГ та допомога батькам в опануванні ефективних виховних стратегій їхньої взаємодії з дітьми можуть компенсувати негативні згубні наслідки для дітей. Суттєвим чинником поліпшення структури сімейної взаємодії в системі «батьки-діти» може стати також психологічна та психіатрична допомога матерям, які мають власні проблеми, пов’язані із СДУГ (імпульсивність, нетерплячість, надмірна тривожність, схильність до депресії, емоційна неврівноваженість тощо), та високий рівень стресу.
4
Вакуленко, С. М., and А. В. Маслова. "Соціальна робота з монобатьківськими сім’ями в контексті плюралізації шлюбно-сімейних відносин." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 59–64. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.961.
Full textAbstract:
У статті розглядається система практичної соціальної роботи з монобатьківськими сім’ями та проблеми, що виникають у процесі її здійснення.
В останні декілька десятиліть спостерігаються суттєві зміни, що відбуваються із сім’єю як соціальним інститутом. Сім’я в епоху постмодерну втрачає такі інституційні ознаки, як, наприклад, норми шлюбності, закононародженості дітей, сімейного способу життя. Натомість стверджуються й укріплюються неформальні витоки шлюбно-сімейних відносин. Нині в багатьох кранах світу спостерігається плюралізація форм сімейного життя, тобто виникнення різноманітних форм організації приватного життя замість однієї переважаючої моделі шлюбно-сімейних відносин. Розглядаючи сучасні моделі сім’ї, автори звертають увагу на такий її різновид, як монобатьківська сім’я.
Оскільки у сучасних суспільствах спостерігається поширення такого типу сім’ї, як монобатьківська сім’я, зростає роль соціальних установ, системи заходів соціальної підтримки, спроможних врівноважити становище монобатьківських сімей у сучасному суспільстві.
Соціальна робота з монобатьківськими сім’ями повинна бути спрямована на зміцнення й розвиток позитивних сімейних відносин, відновлення внутрішніх ресурсів, підтримання певного соціально-економічного становища, стабілізацію досягнутих позитивних результатів та орієнтацію на реалізацію їхнього соціалізуючого потенціалу.
Наголошується, що проведення досліджень є важливим для з’ясування того, які проблеми виникають у повсякденній життєдіяльності такого типу сімей, яких видів допомоги та соціальних послуг вони найбільше потребують, як вони оцінюють діяльність соціальних служб.
У статті представлені матеріали дослідження «Сучасна харківська сім’я у вимірі соціології», що було проведене в травні–липні 2020 року науковцями соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за участю авторів.
Робиться висновок, що монобатьківська сім’я, хоча і стикається з низкою об’єктивних труднощів, але має достатній потенціал для повноцінного виконання своєї функції виховання дітей. Головна вимога для цього – не допускати, щоб ці об’єктивні труднощі монобатьківських сімей призводили до негативних наслідків.
5
ШИНКАРЕНКО, В’ячеслав, Валентина КУПРІЄНКО, Наталія МІХІНА, Людмила КЛІМОВА, and Ірина МАЗУР. "УЧАСТЬ БАТЬКІВ У ПІДТРИМЦІ ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ДОШКІЛЬНИКІВ У ОСВІТНІХ НАПРЯМАХ ОНОВЛЕНОГО ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." Human Studies Series of Pedagogy, no. 45 (December 9, 2021): 85–89. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.12.
Full textAbstract:
У статті розглядається одна з важливих проблем участі батьків у формуванні життєвих компетенцій дошкільників. Основна увага звертається на оновлені базові принципи Державного стандарту дошкільної освіти. Висвітлено три основні механізми впливу батьків на дітей: повідомлення; переконання; навіювання. Уточнено напрями співпраці закладів дошкільної освіти з родинами. Обґрунтовано чинники гармонійної взаємодії педагогів та батьків: партнерство у вихованні дітей; розуміння педагогами й батьками мети і завдань виховання; повагу і довіру до дитини; максимальне використання виховного потенціалу колективу й родини під час спільної роботи з дітьми. Уточнено термін «сім’я», яка є одним із найважливіших виховних інститутів, роль і значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Визначено, що співпрацю закладу дошкільної освіти з родинами слід реалізувати в таких напрямах: створенні інформаційно-просвітницького простору для батьків та інших членів родини; підвищенні фахової майстерності педагогів через ознайомлення з родинами, досвідом виховання; сприянні інтеграції родинного виховання в суспільне; заохоченні батьків брати активну участь в освітньому процесі; узгодженні понять цінностей, педагогічної позиції, досягнення єдності виховних впливів на дитину в родині та закладі дошкільної освіти; формуванні в педагогічних працівників та батьків позитивного ставлення до партнерської взаємодії, спонукання їх до дій і моделей поведінки, орієнтованих на взаєморозуміння та взаємоповагу. Уточнено форми роботи за участі батьків у освітньому процесі закладів дошкільної освіти: індивідуальні чи групові бесіди та консультації; консультаційні центри; зустрічі з експертами; міні-лекції; фото- і відеопрензентації тощо. Висвітлено активні форми взаємодії: створення й підтримка творчого конструктивного педагогічного середовища; підвищення фахової майстерності педагогів; планування основних завдань і змісту співпраці закладу освіти з батьками; виявлення й упровадження в роботу педагогічного та родинного досвіду; розроблення та організація тренінгів, круглих столів, ділових ігор, майстер-класів; сімейні фото, бенефіси дитини; анкети для батьків.
6
Потапчук, Євген, and Дар’я Карпова. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТРУКТУРИ УЯВЛЕНЬ МОЛОДІ ПРО СІМЕЙНІ РОЛІ." Psychology Travelogs, no. 1 (June 7, 2021): 15–29. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-1-2.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню психологічної структури уявлень молоді про сімейні ролі. Результати теоретизації предмету дослідження дозволяють стверджувати, що найважливішою функцією уявлень є те, що вони служать інструментом пізнання. Тобто за допомогою уявлення ми спочатку описуємо, потім класифікуємо і, лише тоді пояснюємо об’єкти уявлень. Уявлення студентської молоді про сімейні ролі є складним психологічним феноменом, що формується на основі їхніх знань про рольовий розподіл у системі сімейно-шлюбних взаємин. Вони сприяють продуктивній поведінці сім’янина, далі орієнтують у моделях поведінки і, нарешті, мають важливе значення для адаптація до сімейного життя. Наявність таких уявлень спонукають молодь формувати звички до гармонійних моделей поведінки у майбутньому сімейному житті. Така манера поведінки стане нормою життя і буде сприяти формуванню відповідального сім’янина. Поняття «уявлення молоді про сімейні ролі шлюбних партнерів» відображає стійкі переконання молодої людини, які забезпечують типове реагування на ситуацію рольового розподілу сімейних обов’язків відповідно до сформованої в неї життєвої позиції. З’ясовано, що психологічна структура уявлень студентської молоді про сімейні ролі відображає три взаємопов’язаних компоненти: когнітивний компонент – система знань про сімейні ролі як моделі поведінки шлюбних партнерів (знання функцій сім’ї; знання сімейних ролей за інтелектуально-світоглядним чинником; знання сімейних ролей за морально-психологічним чинником; знання сімейних ролей за інтимно-сексуальним чинником; знання сімейних ролей за матеріально-фінансовим чинником; знання сімейних ролей за господарським чинником; знання патологізуючих сімейних ролей та причин їх появи); емоційно-оцінний компонент – ставлення до сімейного життя та обов’язків у майбутній сім’ї (сприймання та оцінка моделей поведінки батьків як шлюбних партнерів; емоційна ідентифікація з батьками; сприймання та оцінка моделей поведінки друзів як шлюбних партнерів; сприйняття та оцінка майбутнього шлюбного партнерства; сприйняття та оцінка свого ставлення до дітей; сприйняття та оцінка себе в ролі сім’янина; сприйняття стереотипних думок щодо ролі жінки та чоловіка у сім’ї); поведінковий компонент – ідентифікаційна поведінка в ролі майбутнього шлюбного партнера (вияви моделей поведінки, що відображають важливі сімейні ролі; розвиток свого шлюбного потенціалу; пізнання шлюбного потенціалу можливих майбутніх шлюбних партнерів).
7
МИЦА, ЮРІЙ. "Просторова власність: законодавство і доктрина." Право України, no. 2021/05 (2021): 103. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-05-103.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу конструкції просторової (поверхової) власності, яка передбачає допущення існування речових прав на окремі приміщення в будівлях у співвідношенні таких прав із правом на будівлю загалом. Метою статті є визначення оптимальної моделі просторової власності для цивільного права України, що має істотне значення з огляду на соціальну важливість цього питання при недостатньому його розробленні у вітчизняній цивілістичній доктрині. Автор простежує соціально-економічні передумови формування конструкції просторової власності, висвітлює моделі її побудови у країнах романо-германської правової сім’ї. У вказаному загальному контексті простежується історія виникнення та розвитку поверхової власності у вітчизняному правопорядку, а також аналізується поточний стан чинного законодавства з окресленого питання. Автор доходить висновку про необхідність істотного реформування інституту просторової власності в цивільному праві України. Вихідною ідеєю при цьому повинно стати запровадження можливості існування трьох альтернативних моделей організації просторової власності: прийнятої у вітчизняному праві романської моделі (з її одночасним удосконаленням), кооперативної моделі та південно-німецької моделі права спільної власності на увесь будинок загалом. При цьому власникам квартир і нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку має бути надана можливість самостійно обирати ту модель організації відносин власності, яку вони бажають запровадити для себе. Однак в одному будинку має існувати лише одна така модель.
8
Skliaruk, Anastasiia. "СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДИТИНИ В ПРОБЛЕМНІЙ СІМ’Ї: ЕМПІРИЧНИЙ ВИМІР." Вісник Прикарпатського університету: філософські і психологічні науки 1, no. 22 (September 18, 2019): 18–25. http://dx.doi.org/10.15330/vpufpn.22.18-25.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано особливості соціалізації в проблемній сім’ї. Досліджується специфіка компонентів структурно-функціональної моделі соціалізації дитини в проблемній сім’ї за результатами емпіричного соціально-психологічного дослідження. Обґрунтовується запропонована модель соціалізації дитини в проблемній сім’ї, що відображає широкий спектр чинників (від загальносуспільного значення до рівня конкретних актів взаємодії в родині), що визначають успішність та ефективність соціалізації в проблемній сім’ї. Доводиться, що найбільш вагомими аспектами соціалізації в проблемній сім’ї є переважання типу репродукції сімейного досвіду та засвоєння типу конфігурації сімейних стосунків, що визначають позитивний чи негативний перебіг соціалізації дитини в проблемній сім’ї.
9
Завязкіна, Н. В., І. П. Лисенко, and О. О. Чигрин. "ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК РІВНЯ СОЦІАЛЬНОЇ ФРУСТРОВАНОСТІ ТА ПОРУШЕНЬ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ БАТЬКІВ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВОСТЯМИ РОЗВИТКУ." Problems of Modern Psychology, no. 2 (October 7, 2021): 33–39. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-2-4.
Full textAbstract:
В статті розкрито актуальну тему особливостей емоційної сфери батьків, які виховують дітей з особливими потребами, та їх взаємозв’язок з соціальною фрустрованістю. Заявлена в дослідженні тема є надзвичайно актуальною та комплексною, адже допомога таким родинам в Україні робить свої перші впевнені кроки. Почали формуватися моделі психологічної допомоги батькам «особливих» дітей. За даними деяких документів, а саме «Familie sand Disability» від ООН, з проблемою інвалідності стикається кожна четверта сім’я. Що стосується України, то за даними статистики, кожного року кількість інвалідів молодого віку, враховуючи інвалідів з дитинства, збільшується. Державний комітет у справах сім’ї та молоді поширив інформацію, згідно з якою, на кожні десять тисяч дітей, сто дітей мають різні функціональні обмеження. Велике емоційне навантаження приходиться на батьків дітей з інвалідністю та особливостями розвитку. Батьки, у яких з’являється дитина з особливостями розвитку, повністю змінюють та часом суттєво зменшують коло своєї соціальної взаємодії. Народження «особливої» дитини є критичною ситуацією в житті батьків. Саме такий психологічний феномен розглядається як соціальна фрустрованість. Тема соціальної фрустрованості та порушень емоційної сфери у батьків, які виховують дітей з особливостями розвитку, безумовно є актуальною та значущою, в контексті знаходження методів психологічної допомоги. Причини порушень, які пов’язані з особливостями психічного стану дитини з особливостями розвитку, виступають тривалим психологічно травмуючим фактором для батьків. Метою психологічної роботи з батьками дітей з особливостями розвитку є не стільки усунення вже існуючих сімейних проблем, скільки допомога батькам щодо оволодіння методами виявлення та вирішення своїх негараздів. Таким чином, організація психологічної допомоги сім’ям, які займаються вихованням дітей з особливостями розвитку потребує комплексного модельного підходу, який буде передбачати взаємозв’язок різних напрямів роботи: психолого-педагогічного, корегуючого, розвиваючого, а також уде включати освітню роботу з батьками дитини.
10
Крамченкова, В. О., Г. І. Меднікова, and О. П. Леонідова. "ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ СІМЕЙ ІЗ ДІТЬМИ, ЩО ЧАСТО ХВОРІЮТЬ." Problems of Modern Psychology, no. 4 (February 11, 2022): 69–76. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-9.
Full textAbstract:
Проблема розвитку дітей, що часто хворіють, стає все більш актуальною не тільки з медико-соціального й економічного, але й із психологічного погляду. У дослідженнях науковців підкреслюється специфічність характеру психічного розвитку дітей, що часто хворіють, наводяться дані щодо особистісних особливостей, характеру адаптації дітей даної категорії, що відрізняють їх від практично здорових ровесників. Активно досліджуються особливості батьківського ставлення до дітей, що часто хворіють, особливості дитячо-батьківських стосунків у сім’ях дітей даної групи. Водночас практично недослідженим залишається питання особливостей психологічного клімату сімей, у яких виховуються діти, що часто хворіють. В емпіричному дослідженні, мета якого полягала у визначенні характеру психологічного клімату сімей із дітьми, що часто хворіють, брали участь 40 повних нуклеарних сімей, 20 із яких виховують дітей, що часто хворіють, а 20 – практично здорових дітей. Встановлено, що сім’ї дітей, які часто хворіють, переважно характеризуються нестійким сімейним психологічним кліматом, а сім’ї здорових дітей – нестійким і невизначеним психологічним кліматом. Визначено, що актуальне сімейне функціонування сімей дітей, що часто хворіють, відрізняється вищим рівнем сімейної згуртованості й адаптації порівняно із сім’ями практично здорових дітей. Моделі реального функціонування сімей із дітьми, що часто хворіють, переважно представлені об’єднаним і розділеним рівнями сімейної згуртованості, гнучким і хаотичним рівнем сімейної адаптації. Відмінність моделі ідеального функціонування сімей дітей, що часто хворіють, від моделі реального функціонування проявляється меншою представленістю зчепленого рівня сімейної згуртованості, гнучкого і хаотичного рівня сімейної адаптації, але більшою представленістю розділеного й об’єднаного рівнів згуртованості, структурованого і ригідного рівнів адаптації. Визначені відмінності зумовлюють більшу незадоволеність сімейним функціонуванням сімей із дітьми, що часто хворіють, порівняно із сім’ями практично здорових дітей.
11
СЕМЕНЕЦЬ-ОРЛОВА, Інна. "ПРОБЛЕМА НАУКОВОЇ ДЕФІНІЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СІМЕЙНОЇ ПОЛІТИКИ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 59, no. 1 (February 24, 2022): 47–54. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2020-1(59)-8.
Full textAbstract:
У статті досліджуються концептуальні засади сімейної політики як самостійного напряму соціальної політики. Проаналізовано історико-теоретичну ґенезу сімейної політики, охарактеризовано задачі в сфері захисту сім’ї та гарантування сімейного добробуту, з якими зіштовхувалися держави на різних етапах свого розвитку, здійснено аналіз концепцій, спрямованих на реалізацію заходів підтримки сім’ї у рамках моделей сімейної політики в ЄС, надано спробу їхньої оцінки за рядом критеріїв. Окреслено ідейно-теоретичні підвалини концептуальних напрямків модернізації сімейної політики, досліджено сучасний стан та визначено перспективи подальшого розвитку системи підтримки сім’ї в ЄС та Україні. Систематизовано зарубіжні підходи до визначення змісту дефініції «сімейна політика».
12
Slabkiy, G. О., and О. S. Shcherbinska. "ШЛЯХИ ІНТЕГРАЦІЇ АКУШЕРСЬКО-ГІНЕКОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ НА ПЕРВИННОМУ РІВНІ." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 4 (March 17, 2020): 61–67. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.4.10950.
Full textAbstract:
Мета: розробити та представити концептуальні підходи до інтеграції акушерсько-гінекологічної допомоги на первинному рівні її надання.
Матеріали і методи. При виконанні роботи використано такі методи: бібліосемантичний, структурно-логічного аналізу, описового моделювання. Методичною базою дослідження став системний підхід.
Результати. У статті представлено кластерну модель інтеграції акушерсько-гінекологічної допомоги на первинному рівні, яка включає набуття сімейними лікарями необхідних компетенцій та безперервне підвищення професійної майстерності, матеріально-технічне забезпечення сімейних амбулаторій та комунікації з населенням.
На основі кластерної моделі інтеграції медичної акушерсько-гінекологічної допомоги на первинному рівні розроблено модель акушерсько-гінекологічної допомоги на первинному рівні. Модель складається із двох складових: гінекологічної та акушерської медичної допомоги. Такий поділ пов’язаний з тим, що для забезпечення кожної із них потрібні різні компетенції як сімейних лікарів, так і сімейних медичних сестер.
Центральним елементом моделі виступають жінки, які потребують акушерсько-гінекологічних медичних послуг профілактичної, діагностичної та лікувальної спрямованості.
Гінекологічна складова моделі передбачає забезпечення високого рівня гінекологічного та репродуктивного здоров’я, а акушерська складова – комплекс заходів, які пов’язані з плануванням сім’ї та народженням здорової дитини.
Впровадження даної моделі може бути поетапним. Етапність і терміни можуть бути на різних територіях різними. Вони пов’язані з термінами теоретичної та практичної підготовки сімейних лікарів та сімейних медичних сестер до виконання ними тих чи інших розділів акушерсько-гінекологічної допомоги та підготовки ресурсної бази сімейних амбулаторій.
Висновки. Інтеграція акушерсько-гінекологічної допомоги на первинному рівні забезпечить підвищення її доступності та ефективності.
13
Lazorenko, Borys, and Kateryna Kalnytska. "Теоретична модель соціально-психологічного супроводу реадаптації ветеранів." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 44(47) (December 20, 2019): 26–36. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).114.
Full textAbstract:
Розроблено теоретичну модель соціально-психологічного супроводу реадаптації (СПСР) ветеранів в умовах гібридних війни і миру. За допомогою методик визначення посттравматичних станів та адаптивності у форматі “case study” представлено їхню динаміку у двох ветеранів після завершення ними реабілітаційного етапу відновлення. Виокремлено чинники ретравматичного впливу на їхню особистість в умовах гібридних війни і миру. До зовнішніх соціальних чинників віднесено тривання обстрілів і загибель українських військовослужбовців та мирного населення на сході країни, проросійські настрої певної частини українських громадян, до психологічних чинників – внутрішній конфлікт субособистостей “ворога” і “захисника”, зумовлені ним проєкції і неадекватні поведінкові прояви. Обстоюється необхідність соціально-психологічного супроводу реадаптації ветеранів та членів їхніх сімей, аби нейтралізувати й усунути деструктивну дію цих чинників. З’ясовано мотиви участі ветеранів у супроводі: допомога побратимам, зміцнення психіки, покращення стосунків у сім’ї, забезпечення належної якості життя сім’ї, родини і країни. Розроблено теоретичну модель супроводу реадаптації ветеранів в умовах гібридних війти і миру, показано доцільність використання принципів командотворення і технології взаємодії “рівний – рівному” в реадаптаційному процесі. Центральне місце в моделі відведено команді фахівців і ветеранів – учасників програми реадаптації, до її периферійних елементів віднесено мережу громадських та державних організацій, які працюють у сфері психологічної, медичної та соціальної підтримки ветеранів. Окреслено коло таких організацій: громадські – це організації ветеранів і волонтерів, які працюють у регіонах; державні – це обласні відділи департаментів Міністерства ветеранів України, військові госпіталі, соціальні центри для сім’ї, дітей та молоді, центри зайнятості, територіальні центри соціального обслуговування тощо. У структурі моделі виокремлено такі підрозділи: реабілітаційно-профілактичний, соціальної та професійної адаптації, науково-дослідний та інформаційний. Реабілітаційно-профілактичний підрозділ має убезпечувати ветеранів від ретравматизації, залежностей та суїцидальної поведінки в умовах гібридних війни і миру; підрозділ соціальної та професійної адаптації покликаний допомагати ветеранам у пошуку роботи та набутті необхідної професійної кваліфікації; науково-дослідний підрозділ має забезпечувати ефективність реалізації супроводу, проводити моніторинг отриманих результатів, оптимізувати зворотний зв’язок між основними структурними елементами СПСР і системою в цілому; інформаційна структура має надавати необхідну інформацію користувачам та фахівцям центру щодо обміну досвідом між учасниками супроводу, інформувати потенційних користувачів, партнерські організації, інших представників громади про труднощі і здобутки супроводу ветеранів. У ході подальших досліджень належить з’ясувати ефективність розробленої моделі, умови і засоби її поширення за необхідності в інших регіонах України.
14
Lysenko-Helembiuk, Catherine, and Mariana Shupiana. "Вивчення психологічних особливостей спілкування у сучасній сім’ї та їх вплив на особистісне зростання дошкільника." Освітній простір України, no. 9 (February 17, 2017): 155–58. http://dx.doi.org/10.15330/esu.9.155-158.
Full textAbstract:
У статті досліджено вплив системи спілкування у сім’ї на становлення особистості, визначено психологічні особливості спілкування сучасної сім’ї в контексті зарубіжної та вітчизняної науки, продемонстровано стилі спілкування і поведінки у міжособистісній взаємодії сім’ї, проаналізовано їх вплив на формування особистісної ідентичності, а також обґрунтовано авторську психолого-педагогічну модель трансформації спілкування у сім’ї в особистісному розвитку дошкільника
15
Бачу, М. І. "СЕСТРИНСЬКА МОДЕЛЬ КОМУНІКАТИВНО-ПРОФІЛАКТИЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ СІМ’Ї ІЗ ЙОДОДЕФІЦИТНОГО РЕГІОНУ." Вісник медичних і біологічних досліджень, no. 1 (May 22, 2021): 10–13. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.1.11843.
Full textAbstract:
Резюме. Медична сестра покликана використовувати знання, вміння і навички в організації оптимальної комунікаційної взаємодії із сім’єю та надавати необхідну консультативну допомогу всім її членам. Мета дослідження – розробити сестринську модель комунікативно-профілактичного консультування сімей із йододефіцитних регіонів проживання. Матеріали і методи. Проведено анкетування 117 медичних сестер лікувально-профілактичних закладів чернівецької області з метою виявлення знань щодо впливу йододефіциту. Анонімна анкета містить 14 питань, спрямованих на отримання відомостей про думку респондентів щодо медичних і соціальних наслідків йододефіциту, про групи ризику, про існуючі методи профілактики. Результати. Більшість (105 із 117 опитаних, 89,6 %) знає про наявний дефіцит йоду в чернівецькій області та його наслідки на організм. Однак 12 (10,3 %) не змогли визначити критичні групи впливу, виокремити найбільш вагомий негативний вплив на окремі групи населення. Ми запропонували сестринську модель комунікативно-профілактичного консультування сім’ї, яка визначає стратегічний (забезпечення усіх категорій населення комплексною, об’єктивною інформацією з питань йододефіциту) та тактичний (інформування усіх цільових груп населення з питань, які стосуються профілактики йододефіцитних станів) напрямки. Комплексна модель комунікативної діяльності медичної сестри визначає завдання та функції; рівень, об’єкт, інструмент впливу; форми реалізації; необхідні ресурси; моніторинг і оцінку. Консультування сім’ї повинно пройти три фази: позиція лідера, спостереження за взаємодією між членами сім’ї, вплив на структуру взаємодії. Висновки. Запропонована модель дозволить забезпечити якісну діяльність медичної сестри та підвищити ефективність профілактики розвитку йододефіцитних станів.
16
Ivachevska, O. V. "СОЦІАЛЬНІ КОНФЛІКТИ В СІМ’Ї:." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 40(43) (November 17, 2017): 139–46. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).68.
Full textAbstract:
Обґрунтовано доцільність розгляду сімейних конфліктів як власне соціальних, що дало змогу дослідити їх невідривно від суспільного контексту. Запропоновано теоретичну модель соціальних конфліктів у сім’ї з урахуванням передумов їх виникнення, зокрема соціокультурних особливостей суспільства в цілому, політико-економічної ситуації в державі, соціально-психологічних і біологічних чинників, які, переломлюючись крізь призму особистісних та індивідуально-психологічних особливостей членів сім’ї, проникають у простір сімейних відносин і впливають на формування його унікального рисунку. Виділено основні рівні розгортання соціальних сімейних конфліктів: 1) суспільний (тригери: соціальні суперечності, події в країні, трансформація цінностей тощо); 2) соціально-інституціональний (тригери: складнощі у взаємодії з іншими державними інститутами, порушення прав та обов’язків і т. ін.); 3) соціально-груповий (тригери: внутрішні та зовнішні групові інтеракції тощо); 4) міжособистісний (тригери: соціально-психологічні особливості, статус, ролі подружжя, норми, засвоєні в процесі соціалізації, і т. ін.). Виявлено найбільш актуальні теми конфліктів у сім’ї: матеріальний добробут; світоглядні суперечності; правове забезпечення; релігія; політика; житлові умови; вплив родичів (залежна, співзалежна поведінка); соціально-психологічні особливості, зокрема статус, соціальні ролі, норми (інтроекти), засвоєні в процесі соціалізації, індивідуальні способи поведінки в конфлікті, ступінь злагодженості, психологічної, матеріальної участі й допомоги тощо. Описано основні умови організації комунікативного простору для конструктивного розв’язання проблем: 1) чітке усвідомлення кожною стороною конфліктної взаємодії власних позицій щодо ключових питань і 2) готовність донести їх до опонентів у максимально доступній, обґрунтованій, діалогічній формі.
17
Savchuk, Tetiana. "«Зруйнований мікрокосмос»: сім’я парафіяльного священника в радянській Україні у 1920-1930-х рр." Eminak, no. 2(30) (June 26, 2020): 125–34. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.2(30).413.
Full textAbstract:
У статті здійснена спроба мікроісторичного аналізу становища сім’ї парафіяльного сільського священника з Дніпропетровщини Сергія Андрійовича Мізецького в умовах суспільно-політичних трансформацій у радянській Україні в 1920-1930-х рр. Простежено моделі взаємодії між представниками різних поколінь, ступінь впливу радянської модернізації на формування членами сім’ї стратегій побудови життєвої траєкторії. Показано, що відмова від власного «я», свого минулого у родині священника мала поступовий, трагічний і незворотний характер.
18
Валько, Тетяна. "ПОГЛЯДИ ПЕДАГОГІВ З ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО СІМ’Ю В ПІДЛІТКІВ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ." Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології 9(103), no. 9(103) (November 30, 2020): 11–20. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.09/011-020.
Full textAbstract:
У статті представлено результати дослідження участі педагогів у процесі формування уявлень про сім’ю в підлітків з інтелектуальними порушеннями. На основі анкетування виявлено характерне превелювання впливу спеціального закладу освіти та педагогів, зокрема, над тим вихованням, що здійснюється батьками в родині. Обґрунтовано наявність труднощів у формуванні повноцінної моделі родини в підлітків з інтелектуальними порушеннями. Виокремлено чинники, що впливають на підвищення якості формування уявлень про сім’ю даної категорії учнів.
19
Fesun, Halyna, Tetiana Kanivets, and Tetyana Nechytailo. "ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК КОМПОНЕНТІВ СИНДРОМУ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ» З ОСОБЛИВОСТЯМИ СІМЕЙНОГО СТАТУСУ У ПЕДАГОГІВ." Psychological Prospects Journal, no. 34 (December 29, 2019): 232–48. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-232-248.
Full textAbstract:
У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження синдрому «професійного вигорання». Теоретичне обґрунтування проблеми стосується питань визначення особливостей виникнення, розвитку та протікання синдрому «професійного вигорання» у педагогічній діяльності. Зазначено, що інтенсифікація життя, соціально-політичні та соціально-економічні зміни, які відбуваються в Україні сьогодні, висувають до працівників освітніх організацій нові, більш складні вимоги, що, безумовно, впливають на психологічний стан працівників, обумовлюють виникнення емоційного напруження, розвиток значної кількості професійних стресів. Суттєвим фактором стресу є психологічні та фізичні перевантаження педагогів, які сприяють виникненню так званого «синдрому професійного вигорання» – виснаження моральних і фізичних сил, що неминуче позначається як на ефективності професійної діяльності, психологічному самопочутті, так і на стосунках у сім’ї.
Професія педагога, одна з тих видів професій людина-людина, серед яких синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеним. Тому дуже важливим є вивчення особливостей його виникнення, розвитку та протікання саме у педагогічній діяльності. Ми обрали моделі, які, на нашу думку, найбільш повно розкривають сутність синдрому «професійного вигорання». Наше дослідження базувалось на моделі синдрому «професійного вигорання» таких вчених, як К. Маслач, С. Джексон., В. Бойко. Вчені розглядають синдром «професійного вигорання» як трьохкомпонентну систему, що включає емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію власних особистісних досягнень. Використання даних моделей при проведенні емпіричного дослідження дало змогу глибоко та всебічно вивчити прояви синдрому «професійного вигорання» у вчителів. Особливо цікавим для нас було з’ясувати чи існує взаємозв’язок між компонентами синдрому «професійного вигорання» та сімейним статусом педагогічних працівників. То ж наше дослідження було спрямоване на визначення ступеню розвитку та особливостей прояву синдрому «професійного вигорання» у вчителів.
20
Сердюк, Н. А. "Вплив рівня соціального захисту жінки на становлення сучасної правової соціальної держави." Ірпінський юридичний часопис, no. 1 (April 10, 2019): 13–20. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1.2019.13-20.
Full textAbstract:
У статті розглядаються проблеми існування інституту сучасної сім’ї і обґрунтовується, що держава як інструмент регулювання відносин у цій сфері втрачає свою роль. Тому сучасна модель держави повинна ґрунтуватися на первинності біологічного механізму відтворення людини, який доповнюється економічним механізмом, створеним суспільством, та кардинально змінити ставлення до жінки.
21
Bova, A. A. "Modelling the determinative of domestic violence." Ukrainian Society 2005, no. 1 (April 11, 2005): 15–25. http://dx.doi.org/10.15407/socium2005.01.015.
Full text
22
ГОНЧАР, Людмила. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ, СПРЯМОВАНІ НА РОЗВИТОК ВИХОВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУЧАСНИХ БАТЬКІВ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 93–98. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.14.
Full textAbstract:
У статті розглянуто і проаналізовано низку сучасних соціально-педагогічних технологій, спрямованих на розвиток виховного потенціалу батьків, таких як: тренінгові програми для батьків на базі «Центру психологічної реабілітації населення» (Акименко), модель навчальної взаємодії учителя із сім’єю школяра у процесі формування педагогічної культури батьків (Цуркан), технологія формування усвідомленого батьківства у груповій взаємодії (Тюптя, Лук’яненко,), технологія соціально-педагогічної підтримки сім’ї і сімейного виховання (Т. Алєксєєнко), «Просвіта для батьків із числа внутрішньо переміщених осіб» (Трубавіна), модель партнерських відносин навчального закладу із сім’єю (Оржеховська, Кириченко, Ковганич). Змістово-методичне наповнення цих технологій охоплює різні форми роботи з батьками, такі як різноманітні методичні прийоми та техніки, які дають змогу впливати на емоційний, когнітивний, поведінковий компоненти батьківського ставлення (інтерактивна лекція, відеолекторій; круглий стіл, тренінг, семінар, майстер-клас, практикум, презентація, інформаційний дискурс, виїзне заняття, заняття із залученням фахівців, день відкритих дверей, екскурсія, батьківська парта, консультативні пункти, електронне листування тощо). Тренінгові технології впроваджуються завдяки принципам комплексності, добровільності, педагогічного оптимізму, врахування взаємозв’язку усвідомлюваних і неусвідомлюваних мотивів поведінки у кожного члена сім’ї, а їх ефективність досягається за рахунок поглиблення пізнання батьками самих себе, своїх психологічних особливостей, усвідомлення своїх дій і думок, зміцнення позитивних якостей особистості, набуття навичок адекватної поведінки у певних соціальних ситуаціях; вивчення світу дитинства як такого, поглибленого пізнання своєї дитини, її вчинків, емоцій, думок, а також на підставі знаходження оптимальних шляхів спілкування з дитиною, пошуку та використання адекватних методів виховання і розвитку дитини на основі її повного прийняття.
23
Пилипівна, Бааджи Наталія, Апалькова Інна Сергіївна, and Яніцька Інна Анатоліївна. "ВРАХУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАВЛЕННЯ ЗАКОННИХ ПРЕДСТАВНИКІВ ДІТЕЙ-ТВОРЦІВ У НОРМОТВОРЧІЙ ТА ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ." Часопис цивілістики, no. 43 (December 25, 2021): 72–82. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i43.447.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню психологічних аспектів ставлення представників дітей-творців до їх правовоїграмотності. У роботі аналізується інтелектуальна власність, яка являє собою деякий продукт розумової діяльно-сті та дій особистості, що має нематеріальний характер, тобто є творінням людського інтелекту. Серед об’єктівправа інтелектуальної власності виокремлюють літературні та мистецькі твори, наукові винаходи, відкриття таінші результати інтелектуальної діяльності. Створенням таких об’єктів можуть займатися малолітні та неповнолітні діти-творці. Водночас має бути враховано, що дитяча творчість, навіть якщо вона підтримується батьками або іншими законними представниками дитини, потребує правової охорони та захисту в сучасному мінливому та непередбачуваному світі. Саме батьки та інші законні представники повинні відігравати значну роль у процесі створення такими дітьми об’єктів інтелектуальної власності. З’ясовано, що розвиток творчих здібностей неповнолітніх залежить від індивідуального розвитку, стилю дитячо-батьківських стосунків, складу сім’ї та стосунків між її членами, ставлення сім’ї до розвитку здібностей дитини, найближчого соціального середовища.Обґрунтовується, що в умовах активної комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, створених, зокрема,дітьми, набувають актуальності дослідження особливостей психології дитячої творчості, ролі батьків (інших законних представників) у процесі створення та комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, створених малолітніми і неповнолітніми дітьми, та врахування можливих моделей сімейних відносин у процесі вдосконалення правових норм й юридичної практики, спрямованих на охорону та захист прав дітей-творців.Має бути враховано також, що від стилю сімейного виховання залежить рівень розвитку творчих здібностейта правової грамотності неповнолітніх. Найсприятливішим серед стилів виховання є «кооперація», за якої відбу-вається повноцінний розвиток особистості неповнолітньої дитини та захист її прав на інтелектуальну власність.
24
ФАЛОВСЬКА, Ірина. "НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ БАТЬКІВ, ЯКІ МАЮТЬ ДІТЕЙ ІЗ ДЦП." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, no. 3 (52) (February 21, 2022): 162–66. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.23.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано процедуру психологічного дослідження та психологічного супроводу батьків, які мають дітей із ДЦП, що пов’язані із суб’єктивними факторами. Зокрема, з низьким рівнем розуміння значущості батьківської поведінки й тієї ролі, яку вони відіграють у процесі розвитку дітей серед самих батьків. Помітною проблемою на сьогодні є невисокий рівень методичного арсеналу щодо роботи з батьками таких дітей. Мета статті – теоретичне обґрунтування та дослідження психологічних особливостей сімейних стосунків батьків, які мають дітей із ДЦП. Методологічною основою роботи є особистісно-орієнтований підхід, діяльнісний підхід, ідеї гуманістичної психології, ідеологія психологічного, а також принципи системності, цілісності, розвитку, детермінізму, єдності зовнішнього і внутрішнього; положення про концептуальні моделі батьківства; положення і принципи активного соціально-психологічного навчання. Висновки. Проблеми сім’ї, яка має дитину із ДЦП, розглядаються в більшості випадків виключно через призму проблем самої дитини. Досліджено різноматні соматичні та психічні розлади, що викликаються переживанням факту народження дитини із ДЦП. Однак ці дослідження обмежуються лише констатацією необхідності розробки спеціальних заходів, спрямованих на реабілітацію даної категорії осіб, а в рамках корекції пропонувалося консультування батьків спеціалістами різних профілів (психологами, педагогами, лікарями). Зазначено важливість проведення діагностичних процедур із батьками дітей із ДЦП, оскільки спостерігається низький рівень розуміння значущості батьківської поведінки й тієї ролі, яку вони відіграють у процесі розвитку дітей. Вказано, що основним пріоритетом на найближчі роки має бути суттєве підвищення методичного забезпечення діяльності психологічної служби сім’ї, а особливо сім’ї, яка має дитину із психічними та фізичними особливостями.
25
Kihichak-Borshchevska, A. "The Initial Pattern of Relationships in the Family as a Predictor of Mental Health." Lviv clinical bulletin 1, no. 9 (March 25, 2015): 58–60. http://dx.doi.org/10.25040/lkv2015.01.058.
Full text
26
АКСЬОНОВА, Світлана. "РЕПРОДУКТИВНІ ОРІЄНТАЦІЇ СТУДЕНТІВ М. КИЄВА." Психологічне здоров’я, no. 2 (April 28, 2021): 6–11. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-2-1.
Full textAbstract:
Постановка проблеми. Тривала відсутність народжень у населенні певної місцевості ставить під загрозу його існування. Для своєчасного виявлення тенденцій, не- гативних для демографічного розвитку суспільства, в нагоді стають обстеження різних груп населення. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У формуванні генеративності сучасних молодих людей утворилися деформації, зокрема посилення чайлдфрі- тенденцій, що збільшують ризики для відтворення населення. Формулювання мети статті. Мета – до- слідити репродукивні (дітородні) орієнтації студентів м. Києва, встановити домінуючі се- ред них погляди на шлюб і його форми, виявити мотиви «за» та «проти» народження дітей. Виклад основного матеріалу. Рандомізована вибірка дослідження склала 316 осіб студент- ської молоді обох статей. Результати показали, що третина опитаних впевнено визнала, що відмова репродуктивно здорових пар від народження дітей є «повністю виправданою», ще третина «скоріше погоджувалась» із цим. На повну неприйнятність такої поведінки вка- зали лишее 8,6% опитаних. Студенти з кращим матеріальним становищем родини більшою мірою були схильні осуджувати добровільну бездітність. Лідером серед чинників небажан- ня мати дітей став «пріоритет розвитку в професійній сфері», на другому місці опинилася «нелюбов до дітей», третє місце посіли психологічні чинники, а для чайлдфрі-групи «скрутне матеріальне становище», в порівнянні з іншими чинниками, мало менше значення, ніж «ба- жання більше часу займатися хобі». Студенти, які вказали, що вони є чайлдфрі, як правило, повідомляли, що для них «не існує жодного мотиву для народження дитини». Однак в цілому обстеження підтвердило цінність дітей у сім’ї, адже 55% дівчат і майже 40% юнаків вказа- ли, що саме завдяки народженню дитини вони матимуть повноцінну сім’ю. Негативно і ско- ріше негативно сприймали аборти 44% опитаних студентів, позитивне і скоріше позитивне ставлення було в 33% респондентів, причому такі відповіді частіше обирали хлопці. Кожний п’ятий респондент не міг чітко визначитися щодо ставлення до абортів. Факт зачаття як початок нового життя розглядали лише біля 31% опитаних, що засвідчує недостатню біоетичну обізнаність населення. Висновки та перспективи подальших досліджень. В Україні неможливо навести точні статистичні дані щодо кількості чайлдфрі-адептів, по- перше, через те, що й досі не було проведено жодного масштабного цілеспрямованого опиту- вання з цієї проблеми, яке охоплювало б різні верстви і групи населення, по-друге, внаслідок того, що більшість українців, які свідомо відмовляються від народження дитини, поки що не ідентифікують себе повністю з чайлдфрі та не заявляють про це публічно. Втім, у другому десятиріччі ХХІ століття в нашій країні інтерес до цієї субкультури невпинно зростає, поси- люються наміри з’ясувати чинники такої поведінки, що відбувається на тлі формування в суспільстві толерантного ставлення до будь- якої моделі дітородної поведінки. Проведення спеціальних цілеспрямованих досліджень сприятиме розробці ефективної молодіжної полі- тики, спрямованої на подолання психологічних, соціальних та інших проблем, із якими сти- кається молодь, насамперед щодо планування сім’ї та реалізації репродуктивної функції, що має значення не лише в контексті покращення демографічної ситуації в країні загалом, але й, що вбачається не менш важливим, у відношенні самореалізації та самоактуалізації особи- стості, становлення її повноцінної зрілості.
27
Piesha, I. V. "Introduction of foster care in Ukraine: a model of social experiment." Ukrainian society 2004, no. 1 (March 4, 2004): 106–18. http://dx.doi.org/10.15407/socium2004.01.106.
Full text
28
Udzhmadzhuridze, G. G. "Політична культура студентської молоді ДНУ ім. О. Гончара." Grani 19, no. 4 (March 12, 2016): 88–98. http://dx.doi.org/10.15421/1716084.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню політичної культури студентів ДНУ ім. О. Гончара. Автор використовує основні теоретичні положення концепту політичної культури у побудові методико-методологічної моделі дослідження політичної культури студентської молоді. Враховуються особливості перехідного характеру українського суспільства. Політична культура визначається як система інтеріоризованих знань, відчуттів, оцінок індивідів до -політичного. Типологізація політичної культури здійснюється на основі використання шкал: демократія/тоталітаризм, активність/пасивність. Виокремлюються чотири типи політичної культури студентської молоді. Проведене емпіричне дослідження зафіксувало, що 87,3% студентів ДНУ відносяться до пасивно-демократичної політичної культури. Виявлено вплив наступних факторів на формування політичної культури студентів ДНУ: рівень освіти батьків, певне вірування, матеріальне положення сім’ї. Натомість з’ясовано, що політична культура студентів ДНУ не залежить від рідної мови спілкування або країни походження батьків.
29
СОРОКА, Ольга, and Анатолій ШКЛЯР. "МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОФІЦЕРІВ ПОЛІЦІЇ ДО ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ НЕПОВНОЛІТНІХ." Humanitas, no. 6 (February 23, 2022): 68–74. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.10.
Full textAbstract:
У статті представлено різні наукові підходи до трактування термінів «профілактика», «профілактику правопорушень неповнолітніх». Визначено рівні профілактичної роботи з неповнолітніми: нейропсихологічний, загально-психологічний, віково-психологічний, педагогічний. Проаналізовано нормативно-правові акти, що стосуються профілактики правопорушень серед дітей, першочерговими з яких вважаємо «Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні», Закони України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про попередження насильства в сім’ї», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року. Встановлено, що, здійснюючи профілактику правопорушень неповнолітніх, співробітники ювенальної поліції виконують діагностичну, прогностичну, організаторську, інформаційну, управлінську, корекційну функції. Обґрунтовано модель формування професійної компетентності офіцерів поліції до профілактики правопорушень неповнолітніх, що складається з взаємопов’язаних між собою блоків. В організаційно-цільовому блоці модель передбачає постановку мети, визначення суб’єкта, об’єкта та принципів (допомога співробітникам ПДН ОВС у профілактичній діяльності, а також психокорекція девіантних форм поведінки, формування установок правослухняної поведінки у неповнолітніх правопорушників); у змістовному блоці – визначення завдань та змісту профілактичної роботи з неповнолітніми правопорушниками (організація взаємодії з учасниками профілактичного процесу, соціалізація та ресоціалізація неповнолітніх правопорушників, формування професійної компетентності офіцерів ювенальної поліції); у технологічному – визначення форм, методів, технологій, прийомів та засобів профілактичної діяльності (психодіагностика, психокорекція, соціально-психологічне консультування тощо) та в оціночно-результативному – розробка критеріїв, показників, рівнів сформованості професійної компетентності офіцерів поліції до профілактики правопорушень неповнолітніх.
30
Arkhipova, A. A. "Соціально-історична амнезія в Україні: до постановки проблеми." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 12(140) (December 10, 2016): 33. http://dx.doi.org/10.15421/1716136.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі соціальної пам’яті і соціальної амнезії, представленої в соціокультурних явищах українського суспільства. Розглянуто специфіку особливостей функціонування соціальної пам’яті з використанням системного підходу, де соціальна амнезія представлена у вигляді операцій, що входять в єдину системну мережу відтворення соціального безпам’ятства. На конкретних прикладах проведено теоретико-соціологічний аналіз структурно-організованих сукупностей суб’єктів і об’єктів пам’яті, як складових соціальних інститутів: релігії, освіти, держави, сім’ї. В рамках соціосистемологічного аналізу визначено значення дефектності соціальної пам’яті в структурі соціальної реальності. Схематично викладено механізм конструювання соціально-історичної амнезії, яка виступає соціальним скриптом і формує особливості менталітету, а також виникаючі з нього тенденції до міфологізації/галюціонування. Оцінено вплив соціально-історичної амнезії на процес сприйняття соціального часу, схематично представлена модель спотворення часу, дезактуалізація досвіду в якій детермінує формування імагінальної соціальної реальності.
31
КОЛОМОЄЦЬ, ТЕТЯНА. "Стимули для державних службовців: чи задовільною є модель їх закріплення." Право України, no. 2018/11 (2018): 85. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-11-085.
Full textAbstract:
Результативність, ефективність та якість державної служби загалом залежить від діяльності кожного державного службовця, його вмотивованого прагнення до нової ініціативної правомірної поведінки, прояву додаткових зусиль задля досягнення найкращих результатів у професійній діяльності. Чим краще державний службовець працює – тим вищими є показники його службової діяльності за підсумками оцінювання, тим співрозмірнішою має бути реакція з боку держави у вигляді додаткових благ для цієї особи, роль яких відіграють різноманітні стимули. Ефективність використання ресурсу як оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, так і стимулів за його підсумками залежить від закріплення їх правових засад, досконалості змісту та відповідності, з урахуванням новаційності для вітчизняної правничої науки, законодавства та правозастосування, зарубіжним аналогам, що істотно актуалізується в умовах докорінного оновлення законодавства України про державну службу та його наукового базису. Метою статті є аналіз результатів закріплення засад оцінювання результатів службової діяльності державних службовців та застосування стимулів за його підсумками у вітчизняному законодавстві з одночасним їх порівнянням із зарубіжними аналогами задля з’ясування ступеня відповідності обраної моделі вирішення цього питання реальним потребам і викликам сьогодення, формулювання авторських пропозицій коригуючого характеру. Доводиться, що в Україні впроваджено модель “оцінювання якостей державних службовців”, яка поширена у країнах континентальної правової сім’ї, щоправда, підхід законодавця до закріплення її засад, зокрема і в аспекті запозичення зарубіжного досвіду, є доволі спрощеним та вибірковим як щодо визначення базових понять, принципів, стадій, інструментарію процедури оцінювання, кількості та розмаїття стимулів за її підсумками, так і формулювання самих нормативних положень (переважно узагальнений, суперечливий зміст, перенасичення оціночними поняттями тощо), що зумовлює проблеми для правозастосування. У підсумку робиться висновок про те, що вітчизняна модель нормативної регла ментації засад оцінювання та стимулів за його підсумками у повному обсязі не відповідає потребам і викликам сьогодення. Для удосконалення пропонується посилення засад її прозорості, публічності, гласності, об’єктивності, визначеності, розмежування повноважень між суб’єктами встановлення завдань і головних показників службової діяльності та незалежного суб’єкта оцінювання їх виконання з використанням “каталогів критеріїв оцінювання”, залучення громадськості, розмежування правових наслідків негативного, позитивного та відмінного оцінювання, збільшення кількості та видового розмаїття стимулів як підсумків відмінної оцінки завдяки статусним, майновим, моральним та змішаним різновидам стимулів і можливості одночасного застосування кількох із них. Таким чином, це дасть змогу наблизити вітчизняне законодавство до європейських аналогів, створить підґрунтя для істотного підвищення результативності, ефективності та якості державної служби в Україні загалом.
32
Яцина, Олена. "АСОЦІАТИВНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАКТИК ШЛЮБНО-СІМЕЙНОГО ПАРТНЕРСТВА." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, no. 1 (February 9, 2020): 354–67. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.156.
Full textAbstract:
нерство”. Виявлені семантичні поля досліджуваних категорій вказують на одновимірну модель семантичної організації, де одні і ті самі одиниці аналізу по-різному розподіляються на семантичному полі: те, що належить до ядра одної категорії, визначається на периферії іншого поля або взагалі не є представленим. Зазначені особливості розглядаються як ознаки послаблення шлюбності, що вказує на зменшення важелів супроводжуючих їх традицій, ритуалів, статусу як культурно-обумовлених предикторів смислів шлюбно-сімейних практик. Збільшення одиниць аналізу на периферії семантичного поля вказує на зв’язок асоціацій із тим, що має для опитуваних відчутний смисл у самовизначенні і самоздійсненні у стосунках, утворених не на імперативній нормі шлюбності, а на значимості взаємин як спільної цінності. Зазначене підтверджується багатоаспектністю смислотвірних концептів, представлених у змісті індивідуально-особистісних: любов, діти, щастя, секс, симпатія, рівність, узгодження, свобода та емоційно-чутливих предикторів смислів: довіра, підтримка, тепло, інтимність. За результатами кластерного аналізу “партнерство” за виявленими викидами в наборі асоціацій істотно вирізняється від шлюбу та сім’ї. Тематично поділені за змістом, асоціати вказують на індивідуально-особистісний (взаєморозуміння, довіра, рівність, узгодженість, свобода) та емоційно-чутливий смисл (любов, інтимність). Не виявлено асоціацій ані зі шлюбом, ані із дітонародженням.Методом кластеризації даних встановлено спільність смислотвірних концептів досліджуваних категорій. Результат розглядається як принцип творення практик шлюбно-сімейного партнерства, де сукупність уявлень пропонується позначити категорією “шлюбно-сімейне партнерство”. Констатується, що зазначена категорія є соціально-психологічним феномном, котрий вказує на неоднорідність соціальної реальності, яка вже не структурується тільки за нормами інституту сім’ї, шлюбу та батьківства як метанорми.
33
N.V., Tsumarieva. "THE PROBLEM OF THE REVERSIBILITY, CORRECTION AND COMPENSATION OF EMOTIONAL DEPRIVATION EFFECTS OF JUNIOR SCHOOL AGED CHILDREN." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 2 (June 8, 2021): 109–17. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-2-13.
Full textAbstract:
The article is devoted to the observation of the overcoming methods of the effects of junior school aged children emotional deprivation.Purpose: to carry the theoretical analysis of the reversibility problem, correction and compensation of the emotional deprivation effects out in the concept of modern investigations and to suggest the own model of overcoming it in junior school aged children.Methods. The learning and the analysis of the emotional deprivation and its effects in children-orphans and in lained parental care children literature; the generalization and systematization of researches devoted to the children emotional deprivation correction; modeling for the construction of the program of overcoming the emotional deprivation effects in junior school aged children in the adoptive family conditions.Results. Due to the theoretical research data it is stated the presence of negative affect of emotional deprivation on children. It is established that the result of emotional deprivation is the complex of defections in physical, psychico, behavioring and social spheres.It is discovered that emotional deprivation effects appear in changing of limbic and endocrine systems, emotional, adaptive, behaviouring and cognitive disorders, psychosomatic diseases and even in deep psycho disorders.It is noticed that the emphasis difficulty of emotional deprivation results is due to the fact that different types of deprivation at once affect on children in the conditions of institutional establishments.It is noted that due to the same deprivation conditions we can observe absolutely different effects in children and the deepness of deprivation damages depends on the duration of child’s being in emotional deprivation situation.It is generalized that with the reversibility aim correction and compensation of emotional deprivation effects may be used readaptation, studying, resocialization, psychological correction, reabilitation, psychotherapy, psychological support. It is made and it is probed in the model of psychological support to the adoptive family with the aim of overcoming emotional deprivation effects in junior school aged children.Conclusions. The psychological support of adoptive families which is realized in the shape of specially organized events (diagnostics, education, correction, development, consulting) is one of the effective instruments of emotional deprivation effects correction in children.Key words: emotional deprivation, reversibility, compensation, correction the model of psychological support, junior school aged children, adoptive family. Статтю присвяченооглядуметодів подолання наслідків емоційної депривації у дітей молодшого шкільного віку.Мета. Здійснититеоретичний аналіз проблеми оберненості, корекції та компенсації наслідків емоційної депривації в руслі сучасних досліджень та запропонувати власну модель її подолання у дітей молодшого шкільного віку.Методи. Вивчення та аналіз літератури з проблеми емоційної депривації та її наслідків у дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки; узагальнення та систематизація наукових досліджень, присвячених корекції емоційної депривації у дітей; моделювання для побудови програми подолання наслідків емоційної депривації у дітей молодшого шкільного віку в умовах прийомної сім’ї.Результати. За даними теоретичного дослідження констатовано наявність негативного впливу емоційної депривації на дітей. Установлено, що результатами емоційної депривації є комплекс порушень у фізичній, психічній, поведінковій та соціальній сферах. Виявлено, що наслідки емоційної депривації проявляються у змінах лімбічної та ендокринної систем, емоційних, поведінкових, адаптаційних, когнітивних порушеннях, психосоматичних захворюваннях і навіть у глибоких пси-хічних розладах.Зауважено, що складність виділення наслідків емоційної депривації зумовлена тим фактом, що на дітей в умовах інституціональних закладів діють одразу декілька типів депривації.Відзначено, що за одних і тих самих деприваційних умов у дітей можуть спостерігатися абсолютно різні наслідки, а глибина деприваційних уражень залежить від тривалості перебування дитини в ситуації емоційної депривації.Узагальнено, що з метою оберненості, корекції та компенсації наслідків емоційної депривації можуть застосовуватися реадаптація, навчання, ресоціалізація, психологічна корекція, супровід, реабілітація, психотерапія.Розроблено та апробовано модель програми психологічного супроводу прийомної сім’ї з метою подолання наслідків емоційної депривації у дітей молодшого шкільного віку.Висновки. Психологічний супровід прийомних сімей, реалізований у формі спеціально організованих заходів (діагностика, просвіта, корекція, розвиток, консультування), є одним з ефективних інстру-ментів корекції наслідків емоційної депривації у дітей.Ключові слова: емоційна депривація,оберненість, компенсація, корекція, модель психологічного супроводу, діти молодшого шкільного віку, прийомна сім’я.
34
Svyatnenko, I. O. "Гендерна культура як соціологічний концепт: до постановки проблеми." Grani 18, no. 10 (September 17, 2015): 103–8. http://dx.doi.org/10.15421/1715203.
Full textAbstract:
В статті досліджуються засади соціо-системологічного аналізу гендерної культури як складника культурної системи, соціально-інституційної організації, соцієтальної психіки та тілесності. Соціологічна концептуалізація гендерної культури передбачає її оцінку на чотирьох рівнях аналізу: аксіосферно-смисловому, соціально-інституційному (соціогруповому), соцієтально-психічному (індивідуально-психічному) та соматичному.Дослідження гендерної культури українського суспільства показує, що її особливостями є всебічна сакралізація жіночого начала та жінковладдя при міноритарному соціогендерному статусі чоловіків, їх віктимізації та скотомізації; переважання серед жінок соціальних мереж та комунікативних кіл при загальній атомізованості чоловіків та слабкості спільнотоутворення серед них як гендерної групи; наявність всебічних можливостей застосування щодо жінками щодо чоловіків гендерного насильства, починаючи від афективного тероризування і закінчуючи морально-етичною, педагогічною та правовою репресією через судову систему матріархальної держави; відмінна від європейської нуклеарної сім’ї модель гендерних розстановок в едиповому трикутнику, що тягне за собою формування трансгендерних ідентичностей; порушення збалансованості соціального віддзеркалення маскулінності за умови репресивного ставлення до маскулінної агресії при всебічному заохоченні з боку інституцій соціалізації квазімаскулінних патернів гендерної поведінки жінок.
35
Кривошея, Неля. "РОЛЬ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ У ФОРМУВАННІ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ДОШКІЛЬНИКА." Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти 1, no. 14 (July 6, 2021): 88–95. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.14.2021.236451.
Full textAbstract:
У статті розкрито актуальність проблеми формування ціннісних орієнтацій дітей дошкільного віку засобами родинного виховання. Зауважено, що родина як первинний осередок суспільства і концентрація всієї сукупності соціальних відносин, є важливим засобом виховання і сферою формування ціннісних орієнтацій молодого покоління.
Схарактеризовано роль сім’ї та взаємовідносин у родині, що обумовлюють формування морально-ціннісних орієнтацій дошкільників. Зазначено, що нова парадигма освіти вимагає нової моделі розвитку активної моральної свідомості, почуттів, поведінки дитини і дорослих; комунікативної, культурної, моральної і духовної компетентності дітей, педагогів і батьків; психолого-педагогічної компетентності педагогів і батьків, оснащення їх соціокультурними технологіями міжособистісної, внутрішньородинної та міжсімейної взаємодії, що дозволяють вирішувати актуальні завдання розвитку і виховання дитини, її навчання і соціалізації. Визначено низку понять у галузі ціннісних орієнтацій, які мають бути сформовані в дошкільника засобами родинного виховання, і запропоновано їх дефініції: моральні цінності, національні духовні і моральні цінності, основні і базові духовні цінності, пріоритетні духовні і моральні цінності, духовно-моральні цінності виховання української родини тощо.
36
Khvorova, Hanna M. "Соціально-психологічні засади дослідження батьківської компетентності у вихованні дітей з аутизмом." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 43(46) (July 15, 2019): 132–40. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).32.
Full textAbstract:
Метою статті є теоретичне обґрунтування поняття батьківської компетентності батьків дітей з аутизмом та визначення концептуальних засад її дослідження. Незважаючи на щорічне збільшення кількості людей з аутизмом, проблема виховання дітей-аутистів в Україні та у світі не дістала наразі достатнього наукового осмислення; зокрема, мало відомо про методи ефективного впливу на рівень компетентності батьків дітей і підлітків з аутизмом та про оптимізацію соціальних комунікацій батьків на мікро- і макрорівні. Батьки, що виховують дітей з особливостями розвитку, тобто в умовах трансформації батьківських функцій, стикаються з додатковими проблемами порівняно з батьками нормотипових дітей. Батьківська компетентність, у сучасному її розумінні, характеризується здатністю родителя до виконання батьківських функцій у такий спосіб, що сприяє позитивному напряму фізичного, розумового, емоційного, мовленнєвого, комунікативного тощо розвитку дитини за умов забезпечення родителем достатньої якості власного життя. Головне питання дослідження: яка саме батьківська поведінка і які самі батьківські соціально-психологічні характеристики забезпечують позитивний напрям розвитку дитини з аутизмом і яким чином соціальне оточення як на мікрорівні (сім’я, фахівці педагогічних закладів, друзі, знайомі), так і на макрорівні (організації громадянського суспільства, державні організації та служби, органи державної влади) соціальної комунікації впливають на цю здатність. У статті представлено соціально-психологічну модель системної підтримки батьків дітей з аутизмом на рівні громадянського суспільства; модель батьківської компетентності щодо виховання дітей з аутизмом (засновану на підструктурах особистості соціально-психолого-індивідуального виміру та діяльнісного виміру психологічної структури особистості В. Рибалки) та схему вимірювання її показників. Описано структуру навчальної програми підтримки компетентного батьківства для батьків дітей з аутизмом. Фундаментальні дослідження батьківських практик з дітьми-аутистами, виявлення зв’язків між дитячими і батьківськими характеристиками та батьківськими характеристиками і рівнем батьківської компетентності допоможуть побудувати науково обґрунтовану систему сприяння компетентному батьківству батьків дітей з аутизмом, підвищити рівень та якість взаємодії між батьками та спеціалістами освітніх і реабілітаційних закладів, які працюють з дітьми-аутистами, сприятимуть виведенню програм компетентнісної підтримки батьків дітей з аутизмом на рівень муніципальних програм підтримки батьків дітей з інвалідністю та впровадженню цих програм у загальні протоколи втручання, догляду та допомоги при аутизмі.
37
Андрєєва, Олена, and Анна Гакман. "Теоретичний базис активного старіння населення України." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 1 (July 3, 2021): 13–18. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.1.13-18.
Full textAbstract:
Анотація. Активне старіння – це багатовимірна концепція, що стосується ситуації, коли люди продовжують брати участь у формальному ринку праці, займаються неоплаченою продуктивною діяльністю (наприклад, надання допомоги членам сім’ї та волонтерством), живуть здоровим, незалежним та безпечним життям. Отже, політика активного старіння повинна забезпечувати цю різноманітність: надавати можливість для більш тривалого трудового життя, соціальної участі, заохочувати здоровий спосіб життя та передбачати перспективи для самостійного життя. Моніторинг реалізації такої політики потребує комплексного інструменту, який охоплює безліч аспектів активного старіння. Мета. Обґрунтувати теоретичний базис активного старіння в науковому пізнанні. Методи. Аналіз наукової літератури і нормативно-правових документів, порівняння й аналогія. Результати. Досліджено різні трактування дефініцій активного старіння у науковому пізнанні. Теоретичний базис активного старіння зосереджено на тлумаченні понять «старість», «здоров’я», «якість життя», «оздоровча рухова активність». У ході вивчення поняття «старість» було виокремлено види старості, які сприймаються у похилому віці, акцентовано увагу на етапах формування процесу старіння та розкрито нову модель старості, яка базується на принципах ООН. Розглянуто критерії оцінки якості життя, що обумовлюються здоров’ям осіб похилого віку. Означено, що рекреаційно-оздоровча рухова активність забезпечує позитивний вплив на здоров’я людини та допомагає сповільнити процес старіння. Охарактеризовано основні риси нової парадигми старіння.
Ключові слова: похилий вік, рухова активність, активне старіння, якість життя.
38
Tanko, Tetiana. "Духовно-моральні цінності як ознака професіоналізму вихователя сучасного закладу дошкільної освіти." Освітній простір України, no. 13 (September 28, 2018): 126–32. http://dx.doi.org/10.15330/esu.13.126-132.
Full textAbstract:
У статті актуалізується проблема духовно-моральних цінностей майбутніх вихователів ЗДО, розкривається їх зміст, узаємозв’язок і взаємодія, розглядається нова модель їхньої професійної підготовки, що спрямована на створення умов саморозвитку, самореалізації, становлення духовності особистості. Наголошується, що майбутнє суспільства багато в чому залежить саме від того, з якими духовно-моральними ідеалами й цінностями ввійдуть наші діти сьогодні. Становлення особистості, становлення ціннісних орієнтирів формування і розвиток дитини в сучасному соціопросторі, обумовлені соціальними впливами, характером суспільства, у якому вона живе, атмосферою сім’ї, навчально-виховним середовищем дошкільного освітнього закладу, світом її розваг, інтересів, звичаїв і традицій. Підкреслюється, що основним завданням дошкільної освіти, зокрема вихователя дітей дошкільного віку є озброєння дитини не стільки системою галузевих знань, скільки наукою життя, створення сприятливих умов для особистісного становлення і творчої самореалізації кожної дитини, формування її життєвої компетентності ціннісного ставлення до Природи, Культури, Людей, Самого Себе. Зосереджується увага на тому, що виховання духовно-моральних цінностей у майбутніх вихователів має бути спрямоване на вирішення однієї з найактуальніших проблем сучасності – виховання живої чистої душі дитини через духовне наставництво, духовну взаємодію, через організований полікультурний простір, який сприяє гармонізації дитячого серця, формуванню внутрішнього світу підростаючої людини. У зв’язку з цим постає надзвичайно важливе завдання – виховання духовно-морального ідеалу майбутнього вихователя під час навчання в педагогічному ЗВО.
39
Mukharovska, I. R., M. V. Markova, T. G. Krivonis, and I. V. Zhulkevych. "АЛГОРИТМ ОЦІНКИ СІМЕЙНОГО СТАТУСУ РОДИНИ З ОНКОЛОГІЧНИМ ПАЦІЄНТОМ." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 1 (March 25, 2020): 18–23. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.1.11200.
Full textAbstract:
Мета: визначити критерії оцінки та розробити алгоритм аналізу психологічного статусу сім’ї з онкологічним пацієнтом у взаємозв’язку з перебігом та лікуванням захворювання і його впливом на сімейне функціонування.
Матеріали і методи. Дослідження проводили на базі Медико-психологічного центру Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова та Вінницького обласного клінічного онкологічного диспансеру протягом 2015–2019 рр. з дотриманням етичних та деонтологічних стандартів. На основі інформаційного пошуку сучасної фахової літератури з питань психологічного стану членів сім᾽ї онкологічних пацієнтів визначено критерії оцінки та алгоритм аналізу психологічного статусу родин за участю 288 сімей з онкологічним пацієнтом, жінками та чоловіками, які дали згоду на участь у дослідженні.
Результати. На основі визначення основних критеріїв, що описують психологічний статус сімʼї з онкологічним пацієнтом, до яких віднесено психологічні проблеми та потреби, особливості психоемоційного стану, моделі поведінки родини, тип взаємодії у лікувальному процесі, розроблено поетапний алгоритм оцінки психологічного статусу родини з онкохворим, який дозволив диференційовано застосовувати медико-психологічні заходи.
Висновки. Базовими напрямками психологічної допомоги для родини з онкохворим є стабілізація психоемоційного стану членів сімʼї, наближення ірраціональних уявлень щодо захворювання до більш реалістичних, робота з екзистенційними переживаннями, посилення підтримувального компонента у відносинах, навчання комунікації на тему хвороби, приведення до балансу підтримки пацієнта та збереження його автономії, вираження своїх переживань та сприяння формуванню адаптивної стратегії подолання хвороби.
40
ПОЛОНКА, Іванна. "НЕПЕРЕБОРНА СИЛА У ЗАКОНОДАВСТВІ КИТАЮ ТА ЯПОНІЇ: ТЕОРІЯ ТА АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ." Law. State. Technology, no. 4 (January 10, 2022): 16–21. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-3.
Full textAbstract:
Необхідність систематизації різних уявлень про обставини непереборної сили диктується тим, що сучасний період є досить суперечливим і багато у чому кризовим, особливого значення набувають загрози виникнення природно-кліматичних, техногенних катастроф, епідемій та ін. Усі ці фактори наповнюють новим змістом явище непереборної сили та диктують необхідність осмислення та адекватної правової оцінки її обставин у сучасному праві. Попри достатню кількість праць, присвячених дослідженню інституту непереборної сили, необхідно констатувати, що у юридичній літературі так і не сформовано усталеної й повноцінної дефініції цього поняття. Метою представленої роботи є співвідношення реалізованих у далекосхідній правовій сім’ї підходів до розуміння категорії «непереборна сила» для визначення оптимальної правової моделі такого роду обставин у праві України. У процесі дослідження встановлено, що нормативне визначення непереборної сили, яке наведе у Цивільному кодексі України, значною мірою суперечить положенням UNIDROIT і Віденської конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. Поза увагою залишається вимога щодо інформаційного діалогу між сторонами за наявності відомостей, які припускають виникнення у майбутньому або реальне існування різного роду перешкод, які можуть стати підставою невиконання умов договору. Дані доповнення могли б допомогти врятувати сторони від потенційних збитків. Для можливого запозичення позитивного світового досвіду щодо врегулювання інституту невинуватого діяння в Україні слід прийняти до уваги норми Договірного права Китаю, які передбачають спеціальні гарантії постійного дотримання сторонами умов, які виникають на основі та відповідно до принципу добросовісності й допомагають забезпечити реальну безпеку кредитора.
41
Петровська, І. Р. "ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ МІСТЯН І СЕЛЯН." Problems of Modern Psychology, no. 2 (February 16, 2021): 215–21. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-23.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу психологічних чинників становлення громадянської ідентичності містян і селян. В емпіричному дослідженні взяло участь 350 осіб віком 30-50 років, з них 192 осіб, що народилися і проживають у містах, та 158 осіб, які народилися і проживають у сільській місцевості. Проведений порівняльний аналіз факторних оцінок чинників становлення громадянської ідентичності осіб із різним місцем проживання виявив статистично значущі відмінності, а саме що жителі сільської місцевості в порівнянні з жителями міст мають вищі факторні оцінки за «Соціальною інтегрованістю» і «Просоціальною спрямованістю», і нижчі – за «Суб’єктністю» та «Задоволеністю потреб у державі». Це пояснюється особливістю соціалізації жителів сільської місцевості, а саме вираженою орієнтованістю на єдність з іншими, підтримку тісних зв’язків, традиції колективізму, конформності, взаємопідтримки і взаємодопомоги, а також більшою схильністю до екстернальності та патерналізму. Здебільшого негативні уявлення селян про забезпечення державою умов для їхньої самореалізації та підтримання ефективної життєдіяльності (фрустрація потреб фізичного та соціального існування в державі) негативно впливають на сприйняття держави та себе як громадянина цієї держави і може ускладнювати формування стійкої позитивної громадянської ідентичності. Регресійні моделі, побудовані окремо для селян і містян, дозволяють стверджувати про наявність відмінностей у відносних вкладах незалежних змінних у прогнозуванні інтегрального показника громадянської ідентичності. Для жителів сільської місцевості найбільш значущими психологічними чинниками у становленні громадянської ідентичності є «Задоволеність потреб фізичного та соціального існування у державі», «Колективістські цінності батьківської сім’ї», «Соціальна інтегрованість» та «Соціоцентричні ціннісні орієнтації», тоді як для містян найбільш значущими психологічними чинниками є «Просоціальна спрямованість», «Суб’єктність особистості» і «Задоволеність потреб особи у державі».
42
A.B., Revt, and Huk O.V. "MODERN APPROACHES TO THE QUESTION OF CHILD VIOLENCE IN UKRAINE." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 95 (August 2, 2021): 70–77. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2021-95-10.
Full textAbstract:
The article provides a comprehensive analysis of domestic and foreign researches of the problem of violence and abuse of children; the concept of “violence” is substantiated; the semantic content of the leading concepts of the problem is revealed. The signs and types of violence against a child are highlighted and systematized. The causes of violence against a child are analyzed, as the commitments of violence, especially against children, become widespread nowadays.To solve the defined tasks, a set of research methods are used in the article, they include: analysis of philosophical, sociological, psychological and pedagogical literature, synthesis, comparison, systematization, generalization to substantiate the starting points of the study, identify the nature and risk factors for violence against children.It has been investigated and determined that the problem of violence does not arise by itself, it also brings other problems. There are many reasons for violence, it can be: social, economic factors; factors that determine the structure of the family and the model of communication in it; factors related to the identity of the parents, the child, etc.Violence is divided into the following main types: physical, psychological, sexual, and economic or neglect of the basic needs of the child. Each of these types has its own typical features in the set of which a psychologist or educator can identify children who have become victims of violence.The risk factors for violence against a child are described: socio-economic risk factors, risk factors related to the model of communication and family structure, risk factors due to the personality of the parents.It has been emphasized that a child who has become victim of violence suffers serious injuries and may become in the future a potential aggressor both for the society and his own immediate environment. According to the results of the study, we can conclude that it is important to implement a mandatory program of work with a child victim of violence, so that he could overcome this problem, get rid of fear, anxiety, emotional shock, and return to life as a psychologically healthy personality.Key words: violence, child, abuse, types of violence, risk factors. У статті здійснено комплексний аналіз вітчизняних і зарубіжних напрацювань з проблеми насильства та жорстокого поводження щодо дитини; обґрунтовано поняття «насильство»; розкрито змістове наповнення провідних понять проблеми. Висвітлено та систематизовано ознаки, види насильницьких дій щодо дитини. Проаналізовано причини виникнення насильства щодо дитини, оскільки скоєння насильства, особливо до дітей, набуває зараз надзвичайно великого масштабу.Для розв’язання визначених задач у статті використано комплекс методів дослідження, який вклю-чав аналіз філософської, соціологічної, психологічної та педагогічної літератури, синтез, порівняння, систематизацію, узагальнення задля обґрунтування вихідних положень дослідження, виявлення сутності та факторів ризику виникнення насильства щодо дитини.Досліджено та визначено, що проблема насильства не виникає сама по собі, їй передують інші. Причин виникнення насильства дуже багато, це можуть бути соціальні, економічні фактори; фактори, що обумовлені структурою сім’ї та моделлю спілкування у ній; фактори, що пов’язані з особистістю батьків, самої дитини тощо.Поділяється насильство на такі основні види, як фізичне, психологічне, сексуальне, економічне або нехтування основними потребами дитини. Кожен із цих видів має свої типові ознаки, в сукупності яких психологу чи педагогу можна визначити дітей, що стали жертвами насильства.Охарактеризовано фактори ризику виникнення насильства щодо дитини, такі як соціально-економічні фактори ризику, фактори ризику, що пов’язані з моделлю спілкування та структурою сім’ї, фактори ризику, що обумовлені особистістю батьків.Акцентовано увагу на тому, що дитина, яка стала жертвою насильства, зазнає надзвичайно важких травм, а в майбутньому сама може стати потенційним агресором для суспільства та свого близького оточення. За результатами дослідження можемо дійти висновку, що важливим є впровадження обов’язкової програми роботи з дитиною, що стала жертвою насильства, щоб вона змогла подолати цю проблему, позбутися страху, переживань, емоційних потрясінь та повернутись до життя як психологічно здорова особистість.Ключові слова: насильство, дитина, жорстоке поводження, види насильства, фактори ризику.
43
Dyshlova, Nataliia. "Соціально-психологічні передумови становлення групової ідентичності дошкільнят." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 48(51) (December 30, 2021): 112–23. http://dx.doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).243.
Full textAbstract:
Мета дослідження – на прикладі міжособової взаємодії дітей та спогадів дорослої особистості визначити соціально-психологічні передумови становлення групової ідентичності у дітей дошкільного віку в умовах дитячого садка і на цій основі побудувати модель дослідження. Ознаками групової ідентичності дітей дошкільного періоду є переживання інтересу до взаємодії з певною групою однолітків, бажання бути прийнятим нею і водночас вияви ворожості або байдужості щодо інших однолітків. Групова ідентичність дитини формується з першого дня її життя завдяки тому, що виховання малюка спрямоване на включення в сім’ю – першу соціальну групу, на формування світосприйняття, притаманного цій соціальній групі. Дитячий садок є другим важливим соціальним середовищем, де дитина розвиває свою групову та его-ідентичність, а не просто місцем, де перебувають діти, поки батьки на роботі. Складниками групової ідентичності є: бажання бути в групі, відчувати себе членом саме цієї групи; ставлення до представників інших мікро- і макрогруп; ретрансляція соціальної ідентичності батьків (наприклад, атитюдів та ін.). За допомогою авторської анкети, яка охоплювала перші два компоненти групової ідентичності, виявлено, що ступінь переживання самотності в колі однолітків у сучасних дітей (35,5% опитаних) і в дорослих, які відвідували дитячий садок понад 30 років тому (27,1%, відповідно), залишається досить високим, що свідчить про те, що ця проблема нікуди не зникала десятиріччями, а отже, потребує наразі більшої уваги науковців. Коли дитині бракує партнерів для ігор або коли вона часто конфліктує з однолітками, у неї формується негативна самооцінка, виникає страх перед спілкуванням з дітьми та інші токсичні переживання, що збільшує ризики віктимізації в майбутньому. За результатами анкетування визначено соціально-психологічні передумови становлення позитивної групової ідентичності дошкільнят, а саме особливості побудови взаємодії дітей; розвиток у них навичок комунікативної компетентності, відкритості до взаємодії, безпосереднього інтересу до інших дітей; відсутність упередженості внаслідок впливу підсвідомих інтроєктів дорослих та ставлення до підтримки дітей значущого дорослого: включеність вихователя в процес взаємодії дітей; допомога у вирішенні конфліктних ситуацій з однолітками, визначення дітей, які не можуть побудувати дружні стосунки, та допомога їм у подоланні бар’єрів; якісний зворотний зв’язок вихователя з батьками і навпаки; командна робота всього персоналу групи, супервізії вихователів. Водночас до передумов можна віднести усвідомлення і проживання вихователем власних особистих дитячих травм, зумовлених прийняттям або неприйняттям його колись дитячим колективом. На основі теоретичного та емпіричного пілотного дослідження побудовано модель вивчення групової ідентичності дошкільнят, у якій відображено складники, передумови формування, критерії сформованості та успішності соціально-психологічної компетентності дітей у колі однолітків.
44
Filippova, Inessa. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНЕ ОБГҐУНТУВАННЯ ЦІННОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ФРЕБЕЛІВСЬКИХ ДАРІВ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДИТИНИ: КРОС-КУЛЬТУРНИЙ ДОСВІД." Psychological Prospects Journal, no. 33 (June 9, 2019): 261–73. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-261-273.
Full textAbstract:
У статті розкрито зміст цінності концепції Ф. Фребеля в процесі соціалізації дитини та її актуальність на сьогодні. Це зумовлено тим, що процес соціалізації дитини в родині є різним в окремих соціальних групах унаслідок впливу соціальних, економічних і культурних процесів у трансформувальному суспільстві й має тісний зв’язок з умовами розвитку, стилями виховання в сім’ї та родинними цінностями. Розкрито можливості розвитку активності дитини з урахуванням її індивідуально-психологічних особливостей за допомогою фребелівських дарів. Авторська концепція філософії виховання, за Ф. Фребелем, спирається на трьох головних ідеях, таких як єдність Усесвіту, повага до дитини та її індивідуальності, значення гри в розвитку дитини. Вони визначають основи, на які спирається модель активності дитини. Проаналізовано досвід німецьких і польських педагогів щодо освітянської практики у фребелівських дошкільних закладах. Фрідріх Фребель підкреслював, що виховання й навчання дитини повинно інтегрувати елементарні сили: голову, руки та серце задля гарантії їй повної освіти. Навчальне виховання повинно мати глобальний характер і поєднує три аспекти: пізнавально-інтелектуальний із фізично-мануальним, а також соціальним і релігійним як відкриття людської сили розуміння світу. У контексті сучасної соціалізації дитини цей підхід є дуже актуальним і має своє підтвердження в сучасних теоріях розвитку людини, оптимізації її досягнень, а також потоку розширеної креативності як умови результативного пошуку себе в трансформувальному світі. Акцентовано увагу на тому, що важливим завданням педагога та психолога є полегшення розвитку вроджених інстинктів: праця, знання, артистичне й релігійне за допомогою відповідних предметів чи фребелівських дарів. Сучасна соціалізація приймає цінність психолого-педагогічних ідей Ф. Фребеля як активізації дитини та спонукання її до постійного накопичення нових досягнень. Інституціональна соціалізація в тісній співпраці з родиною може якісно й кількісно змінити доступ дитини до соціальних, економічних і культурних засобів, як результат – і до інших можливостей освітнього капіталу. Представлено психолого-педагогічний досвід педагогів Німеччини та Польщі щодо чинників розвитку дитини, створення для неї нових можливостей й підготовки до життя в контексті її інституціональної соціалізації.
45
Настюк, А. А. "СИСТЕМА ЗБОРУ ДАНИНИ ДО ПРАВЛІННЯ СВЯТОСЛАВА ІГОРОВИЧА." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2 (August 31, 2021): 15–22. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.866.
Full textAbstract:
Настюк А. А., Третяк С. М. Система збору данини до правління Святослава Ігоровича. - Стаття.
У статті нами досліджується виникнення та розвиток системи збору данини в Київській Русі. У нашій роботі ми проаналізували арабські джерела, в яких отримали дані про податкову систему в русів і слов’ян до приходу Рюрика. Нами було встановлено, що в ру- сів і слов’ян були різні по суті системи збору данини. Якщо в русів система податків була основана на базі процентних відрахувань на користь хакана й залежала напряму від прибутків, розбою та торгівлі, то в слов’ян надходження в казну царя залежали від об’єму вироблених харчів, які своєю чергою впливали на кількість родин.
Наступним етапом нашого дослідження став період створення глобальної системи збору данини, яку візантійський імператор Костянтин Багрянородний назвав полюддя. Аналіз літописних джерел вказав, що система почалась формуватися після захоплення Олегом Києва. Ми дійшли висновку, що за основу системи сплати данини більшою мірою бралася хазарська модель.
Нами виявлено, що оподаткування з людини й сім’ї замінюється на сплату з господарської одиниці. Літописи вказують, що із самого початку формування системи сплати данини виплати були фіксовані й могли змінюватись тільки після спроб повстань із боку данників. Слід зазначити, що полюддя спонукало князівську владу шукати вигідні й великі центри збуту сировини. За вказаними критеріями таким центром стала Візантія.
Нами було встановлено, що залежність системи полюддя від візантійських ринків призвела до фінансової катастрофи в період правління Ігоря Рюриковича. Саме ця катастрофа, на нашу думку, і спричинила кризу в системі сплати данини. Ми вважаємо, що саме нестача коштів у казні руського князя через економічну блокаду Візантії й призвела до того, що були порушені данницькі відносини з древлянами.
У нашому досліджені ми дійшли висновку, що дії княгині Ольги були спрямовані не на встановлення нової системи збору данини, а на запуск старої, яка була зруйнована Ігорем Рюриковичем.
46
Бєлова, О. Б. "ПРОБЛЕМАТИКА МОТИВАЦІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, no. 2 (November 15, 2021): 181–87. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-29.
Full textAbstract:
У науковому дослідженні здійснено теоретичний аналіз мотиваційної готовності до школі дітей старшого дошкільного віку. Мета дослідження – здійснити теоретичний огляд наукових джерел, присвячений мотиваційній готовності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку. Метод дослідження – аналіз наукових джерел. Завдання дослідження: виклад теоретичного аналізу як класичних, так і сучасних досліджень щодо проблеми вивчення мотиваційної готовності до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку; опис термінів «мотив», «мотивація» та терміносполук «мотивація навчання», «мотивація досягнення», «компоненти мотивації», «мотивація готовності до школи»; визначення особливостей розвитку мотиваційної готовності до школи в дітей дошкільного віку; встановлення основних факторів, що впливають на розвиток мотивації; обґрунтування оптимальних періодів формування мотивації у дітей; розкриття значимості для дитини мотиваційної готовності до навчання в школі. Під час наукового теоретичного дослідження було розкрито зміст терміносполук та визначено значення мотиваційної готовності до школи. Зазначено, що у дітей старшого дошкільного віку під впливом пізнавальних та соціальних мотивів формуються внутрішні мотиви, які впливають на навчальний процес. У процесі навчальної діяльності дитина на достатньому рівні здатна усвідомлювати, контролювати та керувати своїми діями та бажаннями. Це підтверджує сформованість у неї довільної поведінки і визначає готовність до шкільного навчання. Визначено, що на розвиток мотивації впливає взаємна робота працівників педагогічного колективу дошкільних закладів та членів сім’ї дитини. Їх взаємодія дозволяє правильно організувати навчальний процес дитини, налаштувати її на діяльність, здійснити контроль за виконанням завдань, вчасно надати допомогу, підтримку та застосувати інші методи заохочення, які будуть спонукати дитину до виконання навчальних завдань. Проаналізовано, що починати розвивати мотивацію найкраще з раннього віку з продовженням у дошкільному. У цей період у дітей закладаються базові моделі мотивації, які мають вирішальне значення для встановлення міцних внутрішніх мотиваційних орієнтацій. Встановлено, що мотиваційна готовність до школи передбачає бажання дитини стати учнем і навчатися в школі. Відбувається формування внутрішньої установки, якісні зміни у психічній сфері, тобто засвоєння системи чинних шкільних правил, розуміння оцінювання, формування потреби для досягнення успіху, вироблення адекватної самооцінки та рівня домагань.
47
Dyshlova, Nataliia. "Особливості проживання та долання складних соціальних ситуацій усиновлювачами в груповій психологічній роботі." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 46(49) (December 25, 2020). http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi46(49).164.
Full textAbstract:
Метою дослідження було визначити причини виникнення складних соціальних ситуацій у сім’ях усиновлювачів та особливості опрацювання таких ситуацій під час групової психологічної роботи.
Для вирішення цих завдань використано напівструктуроване інтерв’ю, включене спостереження, методи і техніки транзактного аналізу та монодрами. Визначено, що складні соціальні ситуації в сім’ях усиновлювачів виникають найчастіше у батьків, які мають певні психологічні та соціально-психологічні особливості (неопрацьована власна дитяча травма, нерозв’язані проблеми в подружніх стосунках, неконструктивна мотивація до усиновлення; неспроможність оцінити свої слабкі та сильні сторони у вихованні дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, яку вони хочуть усиновити або удочерити).
На основі результатів опрацювання складних соціальних ситуацій з усиновлювачами в групі психологічної взаємодопомоги доведено ефективність групової психологічної роботи. Усиновлювачі опанували навички саморефлексії, почали самостійно аналізувати причини негативної поведінки дітей, навчилися відкрито говорити про власні переживання і страхи. Психологічна робота з батьківською і дитячою его-структурою методами транзактного аналізу та монодрами допомогла усиновлювачам прожити власні дитячі травми, що справило позитивний вплив на формування близьких стосунків з дитиною та вирішення складних соціальних ситуацій у сім’ї.
У процесі групової роботи визначено низку групових механізмів, спираючись на які група усиновлювачів може розв’язувати проблеми сімейної взаємодії та долати складні соціальні ситуації. До таких механізмів віднесено групову фасилітацію, групову наративізацію індивідуальних історій, групову рефлексію та генераційний досвід долання травм.
Показано, що завдяки цим механізмам та пов’язаним із ними груповим феноменам долаються соціальні та групові міфи про усиновлення як про подвиг і негативну фатальність ситуації усиновлення, відчуження та напруження в сім’ях, негативні сімейні сценарії взаємодії, трансгенераційні травми та негативні послання батьків, натомість набуваються нові моделі поведінки в сім’ї, розвиваються гармонійні стосунки.
Перспективою подальшого дослідження є корекція негативного життєвого сценарію усиновлених дітей шляхом групової психологічної роботи з ними починаючи з молодшого шкільного віку. Оскільки батьки не завжди можуть допомогти усиновленій дитині подолати психологічні проблеми самостійно, часто вони стикаються з негативною проєкцією і незаслуженим обезцінюванням та недовірою дітей.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можна використовувати для впровадження психологічного оцінювання майбутніх усиновлювачів. Створення психологічних груп взаємопідтримки усиновлювачів зменшує ризики дисфункції сім’ї та розусиновлення.
48
Карпенко О. Є. "НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї: СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 47 (May 8, 2021). http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi47.149.
Full textAbstract:
У статті розкрито зміст поняття «насильство в сім’ї», схарактеризовано його види. Узагальнено ознаки насильства, які можуть бути різними, але кожна з них порушує психологічну атмосферу у сім’ї, злагоду, гармонію у стосунках між батьками і дітьми, спричинює злочинність у суспільстві. Фізичне насильство передбачає жорстоке поводження, навмисну поведінку, що створює ризик нанесення тілесних ушкоджень незалежно від того, відбулося воно чи ні. Психологічне насильство включає погрози та примус, залякування, емоційне насильство (звинувачення, приниження, маніпуляції почуттям провини). Це послаблює самооцінку та гідність дитини, і потерпіла сторона почувається більше травмованою, ніж якби з неї знущалися фізично. Дитина переживає патологічне середовище насильства, хронічні травми в сім'ї, де панує постійний терор і де глибоко порушені нормальні стосунки з батьками. У таких дітей слабим є стихійне бажання вчитися і творити, характерне для успішних людей. Проблема насильства у сім’ї є глобальною, торкається кожного суспільства, тому потребує вирішення не тільки на рівні сім’ї, а й держави. Це зумовлено тим, що від фізичного і духовного благополуччя родини залежить благополуччя і розвиток держави і суспільства. Переживання насильства дає простір відчувати багато важких для дитини емоцій і певним чином провокує розвиток багатьох деструктивних форм поведінки. Коли сім'я є місцем, де дитина вперше переживає насильство, вона узагальнює і проєктує модель своєї агресивної сім'ї на інші соціальні ситуації та інституції (школа, середовище однолітків). Наслідки насильства у вигляді низької самооцінки змушують дитину почуватися невпевнено і не вірити у свої здібності та можливості. Потрапивши у складну ситуацію, вона очікує на невдачі, а не на успіх. Наслідки переживання насильства у вигляді почуття провини, заниженої самооцінки, неадекватної самооцінки особливо значущі для подальшого функціонування дорослої особи.
49
Bryk, O. I. "МОДЕЛЬ КОМУНІКАЦІЙНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ СІМ’Ї В РОБОТІ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ." Медсестринство, no. 4 (February 7, 2018). http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2017.4.8553.
Full text
50
Bryk, O. I. "СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ КОНСУЛЬТУВАННЯ СІМ’Ї В РОБОТІ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ." Медсестринство, no. 2 (June 20, 2018). http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2018.2.9175.
Full text