Academic literature on the topic 'Східні культури'

У статті розглядаються особливості української регіональної ідентичності. Регіональна ідентичність має коріння в процесах взаємодії, взаємовпливу та часом конфлікту регіональних ідентичностей, котрі утворилися на історичному етапі розвитку, під дією деяких як соціальних, так і економічних, політичних ситуацій, а також були передумовами незвичних геополітичних особливостей України, що і мало вплив на різницю в національному розумінні себе жителями Сходу, Півдня, Центру і Заходу України. Дане розділення сталося через те, що територія України є границею західноєвропейського, східноєвропейського та середземноморського просторів. Регіональний вимір національної ідентичності тісно пов’язаний з особливостями формування регіонального національного складу населення. Однією з регіональних ідентичностей між Заходом та Сходом виступає мова. Вагомим історичним впливом на регіональні відмінності між Західною та Східною Україною характеризується період СРСР, що вплинув на русифікацію та зміну релігійної ідентичності. Відмінністю Західної від Східної Україна виступає вплив східної і західної культури на формування регіонального менталітету. Регіональні відмінності між західними і східними українцями сформувалися на різній основі, а саме йдеться про індивідуалістичний та колективістській світогляд. Сьогодні для західних українців ідентичність характеризується орієнтацією на державу та служіння її інтересам. У свою чергу, східні українці характеризується критичним ставленням до влади, що нерідко межує з анархізмом, орієнтацією на самоорганізацію в рамках громади. Однією з відмінностей у регіональній ідентичності Заходу та Сходу є різні релігійні конфесії. На релігійний світогляд вплинули історичні фактори, для Західної України більше притаманний католицизм, у свою чергу, Східна Україна – більш православна. Відмінністю регіональною ідентичністю між Заходом та Сходом виступає мова. На Західній Україні переважає українська мова. Але на Східній Україні переважно прослідковується російська мова, яка є виявленням таких історичних чинників: русифікації українців, імперської політики царської Росії та політики влади радянського періоду.

У громаді Палатка (округ Клуж) у Трансильванії випадково виявили доісторичну (ймовірно, лосину) рогову сокиру, яка пізніше потрапила у володіння колекціонера. Цей предмет є надзвичайно рідкісним, тому ми піддали його аналізу в цій статті. Сокира має дугоподібне, але дуже тупе лезо і кругле лезо. Стовбур виконано через овальну перфорацію, всередині якої є численні сліди знаряддя. Зовнішня поверхня сокири відшліфована, зокрема кругла кромка, з краями у вигляді бордюра, прикрашеного короткими правильними поглибленнями. Видно, що предмет використовувався інтенсивно, на етапі, коли використовувався як інструмент. При детальнішому розгляді також було виявлено дві групи розміток: одна над лезом, виконана з двох “стремен”, а інша – між отвором і кромкою, що складається з косих стремен, хреста та кількох проколів. Форма нагадує декілька відомих попередників доби неоліту та енеоліту в східній частині Європи у виробах як з пантів, так і з металу чи каменю. Проте найкращі аналоги знайдено серед предметів доби бронзи з сучасного простору України та Росії. В Інгульсько-катакомбній культурі зустрічалися кам’яні вироби з подібними краями, в тому числі з виїмчастим оздобленням. Однак, на нашу думку, найближчою аналогією є відомий скіпетр-сокира, знайдений у Дударкові, який особливо примітний завдяки численним врізаним на його поверхню зооморфним, фітоформним і геометричним мотивам, віднесеним до Многоваликової культури. У цьому ж східному ареалі Європи найкращі аналоги дають кам’яні сокири з Бородинського скарбу, або суворовського типу, що датуються першою половиною І тис. до н.е. З огляду на ці відповідники наша оцінка полягає у тому, що сокиру з Палатки можна інтерпретувати як скіпетр, подібний до інших предметів з пантів, які вже були виявлені в епоху середньої та пізньої бронзи у Трансильванії або сусідніх регіонах. З приводу датування та контексту предмета зазначимо: цілком імовірно, що він походить із обстеженого в Палатці місця – “Тогуллуй-Мандрушка”, де було виявлено поселення, що датується початком епохи пізньої бронзи, і з якого походять інші предмети східного типу, зокрема бронзова голка з чотирма виступами та кераміка культури Ноуа.

У науковій розвідці наголошуємо, що свято під назвою «Семик» і звичай «завивання берізки» у минулому однозначно мали відношення до Зелених свят і були невід’ємними складовими троїцької обрядовості українців. Звертаємо увагу на поодинокість історико-етнографічних даних про відповідні явища духовної культури та порівняно незначну територію їх поширення (переважно окремі східні терени України). Враховуючи ці факти та значну популярність звичаю завивати берізку серед росіян і меншою мірою серед білорусів, підтверджуємо варіант його немісцевого походження. На основі аналізу фактичних матеріалів наголошуємо, що обряди, які виконували довкола ритуального деревця, мали чітку практично ідентичну послідовність у всіх східних слов’ян. Відмінним було лише те, що обрядові дії з берізкою у росіян і білорусів зазвичай не обмежувалися її завиванням. Дерево зрубували, прикрашали стрічками, хустками та ходили з ним по селі або у гості до учасниць обряду. На завершення його «роздягали» або розривали та кидали у воду. Своєю чергою, цей факт наштовхує на припущення про подібність українського купальського деревця і російської троїцької берізки та ймовірність їх спільного генетичного походження.

Als östlichste bekannte Siedlung der frühen Bandkeramik galt bislang eine Fundstelle am südlichen Stadtrand von Rìvne in der westlichen Ukraine. Inzwischen treten zwei weitere Plätze aus der Anfangsphase der bandkeramischen Kultur in Wolhynien hinzu (Mežirìč, Josipìvka). Damit verschiebt sich die Grenze der frühbandkeramischen Ökumene weiter nach Osten. Für die spätere Bandkeramik ist in besser beobachteten Gebieten Wolhyniens ein dichtes, an kleineren Wasserläufen orientiertes Siedlungsnetz nachgewiesen. Gleichzeitig erfolgt jetzt eine erhebliche Ausdehnung des bandkeramischen Kulturraumes nach Osten bis zum Dnjepr und nach Südosten entlang des DnjestrLa diffusion des plus anciens sites du Rubané à l’est. Jusqu’à présent, l’établissement du Premier-Rubané situé le plus dans l’est et qui était connu était celui qui se trouve dans les espaces avoisinants au sud de Rìvne, dans l’ouest de l’Ukraine. Récemment, ont été découverts deux autres sites (à Mežirìč et à Josipìvka) qui prouvent, que, très tôt, le Rubané avait aussi été présent dans la Volhynie. Il faut donc constater qu’effectivement, les sites les plus anciens du Rubané se montrent encore plus diffusés dans la direction d’est. En ce qui concerne le Rubané des époques postérieures, c’est dans les régions mieux étudiées de la Volhynie que l’on a pu déceler un réseau d’habitats dense et qui s’oriente au fil de petits fleuves. Dans ces époques, la culture du Rubané continue de se diffuser nettement dans les régions de l’est jusqu’à la Dniepr et dans les régions du sud-est tout au long du fleuve Dniestr.The easternmost Early-Bandkeramik settlements. Up to now the most easterly known Early-Bandkeramik settlement was a site on the southern edge of the city of Rìvne in western Ukraine. Recently, two further sites belonging to the beginning of the Bandkeramik culture have been discovered in Volhynia (Mežirìč, Josipìvka). This moves the limit of the known distribution of the Early Bandkeramik still further eastwards. The later Bandkeramik has now been documented in the etter known parts of Volhynia as a dense network of settlements following the minor valleys. Similarly, there is a considerable extension of the area of the Bandkeramik towards the East as far as the DnNajbardziej na wschód wysunięte stanowiska związane z wczesną fazą kultury ceramiki wstęgowej rytej. Dotychczas najbardziej wysuniętą na wschód osadą z wczesnej fazy kultury ceramiki wstęgowej rytej było stanowisko położone na południowych przedmieściach miasta Rìvne na zachodniej Ukrainie. W ostatnim czasie zostały odkryte na terytorium Wołynia dwa nowe stanowiska związane z fazą wczesną (Mežirìč, Josipìvka). Przesuwają one zasięg rozprzestrzenienia wczesnej fazy kultury ceramiki wstęgowej rytej jeszcze dalej w kierunku wschodnim. Późniejsze fazy kultury ceramiki wstęgowej rytej zostały zarejestrowane w niektórych, lepiej zbadanych częściach Wołynia, jako zwarta sieć osadnicza związana z niewielkimi dolinami. Widoczne jest znaczące rozszerzenie osadnictwa w kierunku wschodnim aż po rzekę Dniepr, a w kierunku południowo-wschodnim wzdłuż rzeki Dniestr.Про крайні східні поселення ранньої фази культури лінійно-стрічкової кераміки. Відомим крайнім східним поселенням ранньої культури лінійно-стрічкової кераміки рахувалось до цього часу місцезнаходження на південній окраїні міста Рівне, що на Західній Україні. Проте виявляється, що на Волині існує два інших місцезнаходження ранньої культури лінійно-стрічкової кераміки (Межиріч, Йосипівка). Таким чином межа ареалу ранньої лінійно-стрічкової кераміки зміщується далі на Схід. Що стосується пізньої культури лінійно-стрічкової кераміки, то в краще досліджених районах Волині існує густа мережа місцезнаходжень навколо малих річок. Одночасно окреслюється суттєве поширення ареалу культури лінійно-стрічкової кераміки на схід до Дніпра та на південний схід вздовж Дністра.

Мета статті – виявити характерні стилістичні особливості в драматургічній спадщині письменника Тауфіка аль-Хакіма та проаналізувати причини, що їх викликали. Методологія дослідження. Для досягнення мети використано такі загальнонаукові методи: аналітичний (щоб зрозуміти процес розвитку та формування концептуального фокуса письменника); типологічно-структурні (для вивчення складових письменницьких засобів і художніх прийомів); феноменологічний (для визначення особливостей стилю авторського твору). Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні особливостей творчого літературного стилю Тауфіка аль-Хакіма як драматурга. Він формувався під впливом як західної, так і східної цивілізацій: соціально-політичних трансформацій, досягнень культури та мистецтва, релігійного світогляду, що не могло не позначитися на його самобутності. Висновки. Незважаючи на плідні результати Тауфіка аль-Хакіма в галузі літератури та драматургії, європейські письменники й критики не приділяли йому достатньої уваги. Хоча є багато поціновувачів літератури, філософських принципів і поглядів Тауфіка аль-Хакіма, його творчий доробок недостатньо досліджений з огляду на кількість, різноманітність джерел і вчень. Однією з причин цього може бути велика кількість його творів (понад вісімдесят), які він писав протягом шістдесяти років. Більшість його робіт представляє різні етапи освітнього, політичного та соціального розвитку в Єгипті, що ускладнює їх аналіз. На Тауфіка аль-Хакіма впливали як західні, так і східні релігійні, політичні, соціальні й навіть психологічні чинники. Вони становлять деякі з причин, через які Тауфіка аль-Хакіма важко вивчати, якщо критик або дослідник не вибере для аналізу конкретну рису письменника. Тауфік аль-Хакім заклав основу для всіх видів сучасної арабської літератури; його твори виявилися відмінними від літератури, що передувала йому, бо вона йшла по сходах європейської літератури. Отже, він здобув репутацію автора та драматурга, який використовував низку міфічних, історичних і соціальних джерел, різні світові й релігійно-філософські підходи, різноманітні стилі.

Стаття присвячена налагодженню співпраці країн Східної Європи в рамка програми Східного партнерства у питаннях культури, освіти, мистецтва. Програма Східного партнерства ЄС налагоджує культурні мости між 28 державами-членами ЄС та 6 східноєвропейськими сусідами ЄС – Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну – через програми та ініціативи. Підкреслено, що програми ЄС чітко скеровані на використання інтеракцій як інструменту культурної дипломатії, побудови іміджу та бренду держав. А оскільки культурна дипломатія як інструмент «м’якої сили» визнається все актуальнішим напрямком державної політики у зв’язку з необхідністю оперативно вирішувати питання національної безпеки, позитивного міжнародного іміджу, налагодження глобальних комунікацій, то значення програм для підтримки ініціатив в інших державах є вкрай актуальною. Наголошено на значній ролі Британської ради як структури, що є одночасно позавідомчим державним органом, благодійною організацією, державною корпорацією, що значно розширює можливості цієї інституції. Серед найбільш ефективних програм, що куруються Британською радою в Україні є: Креативна Європа (2014-2020), Erasmus+ (2014-2020), Культура і креативність (2015-2018), Culture Bridges (2017-2020), House of Europe (2019-2022). Охарактеризовано особливості та фінансування цих програм. Окреслена тема є автуальною та перспективною для подальших досліджень, оскільки співпраця в межах впровадження Угоди про асоціацію між Україною та ЄС задля сприяння розвитку культури та творчих індустрій, підтримки толерантності та внутрішньої єдності в Україні, а також для промоуції спільних цінностей активно продовжуватиметься у нових проектах та програмах, зокрема у продовжених на 2021-2027 рр. «Креативна Європа», де основним фокусом стануть кроссекторальні проекти – поєднання культури, аудіовізуального сектору, інновацій та сучасних технологій, та Erasmus+, для якої ключові документи програми вже підписані і основною ідеєю буде вивільнення творчого потенціалу особистості, мобільність буде ключовим компонентом.

Встановлено, що для умов Лівобережного Лісостепу України вкрай мало даних щодо особливостей росту лісових культур за участі сосни звичайної (Pinus sylvestris L.), створених різним садивним матеріалом, зокрема сіянцями із відкритою та закритою кореневими системами. Проте це питання на сьогодні є актуальним, оскільки вибір конкретного виду садивного матеріалу під час створення лісових культур має відповідний вплив на продуктивність майбутніх насаджень. Проведено порівняння показників росту лісових культур за участі сосни звичайної, створених сіянцями із відкритою та закритою кореневими системами, за п'ятирічний період їх вирощування в південно-східній частині Лівобережного Лісостепу України. Садіння дослідних культур проведено восени 2015 р. однорічними сіянцями сосни звичайної із закритою кореневою системою, вирощених в умовах відкритого ґрунту та навесні 2016 р. – однорічними сіянцями сосни звичайної із відкритою кореневою системою, вирощених в умовах закритого ґрунту. Схема розміщення садивних місць: для сіянців із відкритою кореневою системою – 2,5×0,7 м; для сіянців із закритою кореневою системою – 2,5×1,0 м. Під час досліджень використано загальноприйняті методики з лісівництва, лісознавства та лісових культур. Доведено, що біометричні показники саджанців (середні висота, діаметр і приріст за висотою) є достовірно більшими в соснових культурах, створених сіянцями із закритою кореневою системою, ніж відповідні їх значення у культурах, створених сіянцями із відкритою кореневою системою. У віці 5 років соснові культури, створені сіянцями із відкритою кореневою системою, характеризувалися такими показниками за ростом: висота – 166 см, діаметр на висоті 1,3 м – 33 мм, приріст за висотою – 44 см, а сіянцями із закритою кореневою системою – 177, 38 і 46 см відповідно. Різниця у відносних значеннях становить 7 % – за висотою, 15 % – за діаметром на висоті 1,3 м, 4 % – за приростом по висоті. Санітарний стан культур, створених сіянцями із закритою кореневою системою, є дещо кращим, ніж культур, створених сіянцями із відкритою кореневою системою – І,2 проти І,3 відповідно. Окрім цього, лісові культури, створені сіянцями із закритою кореневою системою, у трирічному віці відзначалися розвиненішою кореневою системою (мали потужніші стрижневий і бічні корені) порівняно із культурами, створеними сіянцями із відкритою кореневою системою. Ці особливості загалом сприяли кращій приживлюваності й успішнішому подальшому росту створених лісових культур. Результати проведених досліджень доцільно враховувати під час розроблення нових або вдосконалення чинних нормативних актів із ведення лісового господарства в соснових лісах.

Українська школа, початок якої сягає ранніх періодів історії (ХІ–ХІІ ст.), у всі часи свого становлення була відкритою до надбань інших культур. Активне засвоєння елементів іншої культури в українській освіті відбувалося в період XVI–XVIІІ ст., коли більшість етнічних українських земель опинились у чужому державному утворенні – Речі Посполитій. Підпадання під силове поле іноземної культури зумовило зрушення в тогочасній суспільній свідомості, що, в першу чергу, відобразилось у культурно-освітніх рухах. На прикладі навчальних закладів, які діяли на території України в період раннього модерну (Острозький культурно-освітній центр, братські школи, Києво-Могилянська академія), у статті проаналізовано трансфер західноєвропейських освітніх форм у вітчизняний освітній простір. Становлення власної школи відбувалося у непростих умовах конфронтації двох культурно-освітніх традицій: греко-слов’янської (візантійської) із західноєвропейською з посиленням останньої внаслідок потрапляння етнічних українських територій до складу Речі Посполитої. Трансфер західноєвропейських освітніх зразків уможливив розвиток української школи через синтез східних і західних культурно-освітніх традицій, які найвиразніше прослідковувалися в діяльності Києво-Могилянської академії. Успішний досвід Києво-Могилян­ської академії був використаний українською освітою та педагогікою у наступну часову епоху.

Twardzisz P. Defining ‘Eastern Europe’: A Semantic Inquiry into Political Terminology. S. l. : Palgrave Macmillan, 2018. XVII, 259 p. ISBN 978-3-319-77373-5 У монографії «Визначення «Східної Европи»: семантичний розслід політичної термінології» Пйотр Твардзіш поставив собі завдання описати саме поняття Східної Европи, на чию заплутану сутність уплинули перемінні історичні, політичні й географічні обставини. Хоча ім’я Европи походить ще від давньогрецького міту, лише у другій чверті XVIII ст. завдяки шведському картографу Філіпу Йогану фон Страленберґу зформувалося сучасне географічне розуміння меж східного кордону. Тепер автор книги долучає ідеї когнітивної лінгвістики для опису цього місткого й багатогранного поняття. Пишучи про Східну Европу, дослідники із Західної Европи звертають увагу і на «східність», і на «европейськість», що породжує навіть досить розмите формулювання «Центрально-Східна Европа» для тих самих територій (розділ 1). У світовій географії домінує англосаксонський кут зору, який дозволяє вважати Прагу східноевропейським містом, що лежить на захід від західноевропейського Відня. У суспільному дискурсі відчувається змішання географічних і значеннєвих, територіяльних і сутнісних параметрів, що примножує способи межувати цю територію, додаючи инколи навіть такі критерії як релігія (православна / католицька Европа) чи культура (християнська / османська). Иншість цього регіону в очах західного читача містить більше застережливих, ніж суцільно позитивних асоціацій. Історична частина книги (розділ 2) показує, як середньовічна концепція християнського світу заклала певні передумови навіть до сучасного сприйняття. Короткі історичні нариси покликані пояснити вагомість окремих подій для модерних східноевропейських націй, наголошуючи на певному спільному досвіді. Водночас такі відомості підводять читача до з’ясування походження часто повторюваних концептуально політичних метафор ХХ ст. – «українське питання», «судетська проблема», «польський коридор», «німецька тема». Екскурс обривається на кінці 1980-х рр., що викликає певний жаль, адже період нового fin de siècle вже можна осмислити досить об’єктивно. Третій розділ книги присвячено термінологічним питання із погляду закладуваного значення, із погляду можливих асоціацій і навіть з погляду ортографії. Дослідник розглядає суму термінів, якими характеризують наш регіон, включає такі описові терміни «посткомуністична Европа» та «(колишній) радянський блок», звертається до німецьких термінів «Mitteleuropa» і «Zwischeneuropa». Цей розділ був би ще цікавішим, якби авторові вдалося ширше залучити матеріяли, написані у різних країнах нашого регіону (принаймні з географічних енциклопедій, виданих у цих країнах). У четвертому розділі проаналізовано стереотипи, якими західний европеєць сприймає східного, а саме: відсталість, культура та спадщина, комунізм та инші -ізми, антисемітизм, націоналізм, селянство, периферія, бідність, релігійність, спірні території, німецький вплив, «повернення» до Европи, стратегічне розміщення. Такий перелік стає планом дій для наших іміджмейкерів у широкому значенні, тобто політичних і культурних діячів, науковців і журналістів, щоб міняти цей репертуар. Дивно, що тепер зовсім не згадують про велику музичну культуру нашого регіону, яка в певні історичні періоди виконувала дипломатичні завдання та несла цілком позитивний посил світу. У цьому ж розділі уміщено аналіз дефініцій чотирьох термінів – «Східна Европа», «Центральна Европа», «Східно-Центральна Европа» і «Центрально-Східна Европа» – з погляду, які конкретно країни охоплюють ці терміни. Аналіз засвідчив, що Україну вдвічі частіше відносять до Східної Европи, ніж до Центральної. Корпус сучасної американської англійської мови теж використано як джерело для статистичного представлення образу Східної Европи серед носіїв цього варіянту англійської мови (розділ 5). Науковець простежив частотність синтаксичних показників і тем, що дозволяє скоригувати наше усвідомлення того, як американці сприймають нас (або пишуть про нас), але сам аналіз показав лише активність актуальних тем, які не зажди зачіпають основи нашої ідентичности. Останні два розділи книги (6 і 7) є внеском до політичної лінгвістики, де дослідник накладає свій матеріял на систему семантичних поглядів та інтерпретацій (використовуючи такі параметри опису, як мовне й позамовне значення, денотація й конотація, категоризація, синонімія, семантичні примітиви), що розширює простір для подальшого дискутування й аналізування. Різні аспекти української дійсності представлено на сторінках книги. Історія про чоловіка, який народився в Австро-Угорщині, виростав у Чехословаччині, одружився в Угорщині, працював у СРСР, на пенсію пішов ув Україні і ніколи не виїжджав із Мукачева чи Ужгорода (с 7.), яскраво свідчить про турбулентність нашої історії. Але все-таки найважливіше є те, як ми самі себе бачимо (чи – вірніше – у якому місці): нерепрезентативна вибірка все ж показала, що ми тяжіємо вважати себе «східними» або «центрально-східними» европейцями (с. 201). Пйотр Твардзіш – доктор філологічних наук (мовознавство), доцент катедри дискурсознавства інституту прикладної лінгвістики Варшавського університету. Він – випускник Люблинського католицького університету, працював у Люблинському католицькому університеті, Університеті ім. Марії Склодовської-Кюрі (Люблин), а з 2007 р. викладає у Варшавському університеті. У коло його зацікавлень входять когнітивна й корпусна лінгвістика та політичний дискурс. Його попередні монографії присвячені питанням когнітивної граматики та образної мови («Нульова деривація в англійській мові: підхід когнітивної граматики» (1997), «Моделі англійського словотвору» (2010), «Мова міждержавних зв’язків: у пошуках уособлення» (2013).

В статті досліджуються особливості відношення в Західній Європі та Візантії до грецької філософії в контексті історичного розгортання полярності ментальностей і культур античної Греції та античного Риму, з одного боку, філософських вчень Платона/Плотіна та Арістотеля – з другого. Показано, що ці полярності в перетворених формах проявилися в розділенні середньовічної Європи на християнський Схід (грекомовну та «грекодумаючу» Візантію), як прямого спадкоємця грецької культури, і на християнський Захід, як прямого спадкоємця латинської культури. Засвоєння тут і там християнства через «фільтри» різних ментальностей і культур, у взаємодії з іншими історичними чинниками, призвело до розділення християнства на православ’я («грецьку» Церкву) і на католицизм («латинську» Церкву). Стверджується думка про те, що латинська патристика органічно переросла на Заході в домінацію схоластики, чого не було на християнському Сході, де її повноцінне формування було заблоковано, і де вона залишилася в «пелюшках», в стані протосхоластики. Обстоюється правдивість тези про те, що римо-католицький Захід доби схоластики (IX-XIV ст.), спираючись і на платонізм, і на арістотелізм, успадковує як парадигмальний для своєї теології та філософії епістемно-арістотелівський тип філософування, а православний Схід, за всіх своїх коливань, продовжує як парадигмальну для своєї духовної культури, панівну в античності, платонівську лінію філософування. Через Арістотеля, як «батька» схоластики, її Першофілософа, відбувається інтенсивне «вростання» християнського арістотелізму в культуру західноєвропейців і їх ментальність, перетворення арістотелізму на «внутрішню форму західної цивілізації» (С. Аверинцев).

Сьогодні у світі велику увагу науковців привертає вивчення глобального культурного діалогу людства, не стираючи також акценти щодо міжетнічних порозумінь. В силу різних історичних обставин, взаємини Сходу і Заходу не перестають бути цікавими для вивчення гуманітаріями. Народна творчість українців, починаючи з ХVI ст., засвідчує наявність досить активного українсько-турецького культурного діалогу, що підтверджується у зображенні персонажів в українських творах з характерними для турків ознаками національної ідентичності.

В современном социуме наблюдается значительное снижение двигательной активности, в том числе и среди младших школьников. В связи с гиподинамией всего лишь 6–8 % учащихся школы могут условно считаться здоровыми, при этом у каждого второго наблюдается морфофункциональное отклонение в здоровье, а у 42 % – хронические болезни. Заболеваемость среди школьников по данным ряда исследований (А. Г. Комков, 2008; В. А. Романович, 2010; В.Р. Кучма, С. Б. Соколова, 2018 и др.) выросла за последние 20 лет и составила около 38 % [1, 8]. Основной причиной развития гиподинамии в школьном возрасте в настоящее время является снижение популярности уроков физической культуры в школе, а также, игр связанных с физической активностью в свободное от уроков время. Вместе с тем, особую популярность по данным статистики в современной среде учащихся различного школьного возраста имеют разнообразные виды восточных единоборств [2, 4; 3, 150]. Одним из таких видов спорта является тхэквондо – один из самых популярных и молодых видов спорта, включенный в программу Олимпийских игр. Для занимающихся данным видом спорта важную роль играет физическая подготовка, являющаяся основой в построении тренировок, так как она имеет связь с технической подготовкой, а также реализацией личности. При этом особенное внимание уделяется специальной физической подготовке и развитию такого специального физического качества, как быстрота выполнения упражнений. Сама по себе скорость движений является важным показателем успешности процесса физической подготовки в целом и тесно связана с другими физическими качествами. Об этом свидетельствует и достаточное количество нормативов, тестов, предусмотренных программами учебных заведений, а также спортивных дисциплин.

Поступ галицьких українців у сфері національно-культурного життя в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. був досить відчутним. Виникає багато товариств, культурно-освітніх осередків, які густою мережею вкривають Східну Галичину. Лише упродовж 1900–1914 рр. було відкрито 2 000 нових читалень, 430 будинків «Просвіти» та Народних домів. Усього ж у краю діяло 2 664 бібліотеки, та 2 994 читальні, які очолювали здебільшого священики [9, 27]. Українська культура стала активним чинником формування національної самосвідомості галицьких українців. Особливо важливу роль у цьому контексті відіграли такі її масові види, як театральне, хорове та музичне мистецтво. Усі вони популяризувалися завдяки активній участі й підтримці Української греко-католицької церкви та її духовенства.

Апецько, А. А. Проект створення лісових культур Сосни звичайної на базі Карпилівського лісництва ДП «Остерський військовий лісгосп» : випускна кваліфікаційна робота : 205 «Лісoве гoспoдарствo» / А. А. Апецько ; керівник роботи О. М. Корма ; НУ "Чернігівська політехніка", кафедра аграрних технологій та лісового господарства. – Чернігів, 2021. – 66 с.
Кваліфікаційна робота «Проект створення лісових культур Сосни звичайної на базі Карпилівського лісництва ДП «Остерський військовий лісгосп»» присвячена проблемі лісовідновлення, головним і найефективнішим методом якого є посадка сіянців і саджанців деревних порід на лісокультурну площу. Автором досліджено існуючі в господарстві схеми створення лісових культур в умовах В2-3, С2 з додаванням супутніх порід берези повислої та дуба звичайного та проаналізовано їх переваги та недоліки. Автором проаналізовано стан вивчення питання на основі 44 літературних джерел. В ході дослідження автором на основі наукового обґрунтування було розраховано кількість посадкового матеріалу та затрати на створення культур на трьох ділянках господарства.
Qualification work «Project of creation of forest cultures of Pine ordinary on the basis of Karpylivsky forestry of SE «Oster military forestry»» is devoted to the problem of reforestation, the main and most effective method of which is planting of seedlings and saplings of wood species on the forest area. The author investigates the existing schemes of forest crops creation in the conditions of B2-3, C2 with the addition of accompanying species of hanging birch and common oak and analyzes their advantages and disadvantages. The author analyzes the state of the study on the basis of 44 literature sources. In the course of the study, the author calculated the amount of planting material and the cost of creating crops in three areas of the farm on the basis of scientific justification.