Journal articles: 'Схильність людини'

1

Kravets, A. Y. "Проблематика політичної поведінки у сучасному біополітичному дискурсі." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 12(140) (November 12, 2016): 52. http://dx.doi.org/10.15421/1716139.

Full text

Abstract:

Основною метою є дослідження політичної поведінки у сучасному біополітичному дискурсі. З’ясовано, що політична поведінка – складний для аналізу термін, адже в біополітичному середовищі постійно точаться дискусії з приводу того, яка складова – генетична чи соціальна – більшою мірою впливає на соціальну та політичну поведінку людини. Запропоновано інтеграційну модель біополітичного погляду на цю проблематику, яка органічно поєднує різні концептуальні підходи і включає як генетичні чинники: схильність до соціальної адаптації, політичного домінування і підкорення, так і соціальні: виховання, соціалізація, еволюція свідомості, що сприяє уточненню наукового знання стосовно проблематики політичної поведінки у біополітиці, підкреслює міждисциплінарний статус цієї дисципліни і конкретизує сферу її наукового інтересу. Важливо зазначити, що схильність до домінування з одного боку і підкорення з іншого, генетично закладені в природу «людини політичної». Саме ці дві характеристики лежать в основі її політичної поведінки. З’ясовано, що людський мозок виступає центром формування політичної поведінки і усвідомлення «людиною політичною» самої себе і своїх вчинків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Котенко, Олег, and Александра Васильченко. "ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ БЕЗОПАСНОСТИ ТРУДА." SWorldJournal, no. 08-03 (May 31, 2018): 6–9. http://dx.doi.org/10.30888/2663-5712.2021-08-03-082.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Котенко, Олег, and Александра Васильченко. "ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ БЕЗОПАСНОСТИ ТРУДА." SWorldJournal, no. 08-03 (May 31, 2018): 6–9. http://dx.doi.org/10.30888/2410-6615.2020-08-03-082.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Михайлишин, Уляна. "Вплив міжособистісних відносин на формування адиктивноі поведінки у юнацькому віці." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)Т1 (2020): 165–83. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-1-165-183.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто психологічні особливості впливу міжособистісних відносин на формування адиктивної поведінки у юнацькому віці. Представлено та проаналізовано результати емпіричного дослідження впливу міжособистісних відносин на формування адиктивної поведінки з подальшою статистичною обробкою даних. Методи: При дослідженні використано методи математичної статистики (кореляційний аналіз за Пірсоном) та наступні психодіагностичні методики: методика діагностики міжособистісних відносин (Тімоті Лірі);методика «Потреба в спілкуванні» Ю. М. Орлов;методика «Схильність до залежної поведінки» В. Д. Менделевич;методика на визначення інтернет-залежності Кімберлі-Янг (адаптація В. Бурової). Результати. Обгрунтовано, що адиктивна поведінка набуває широкого поширення серед молоді. Одним з чинників, який впливає на формування залежної поведінки можуть бути міжособистісні відносини. Подано методики емпіричного дослідження міжособистісних відносин та адиктивної поведінки. Зазначено основні напрями сучасних досліджень. За результатами емпіричного дослідження та кореляційного аналізу, визначено, що існує взаємозв’язок між особистісними відносинами та адиктивною поведінкою. Встановлено, що чим більше у людини буде виражений авторитарний, підпорядковуючий, доброзичливий тип міжособистісних відносин, тим менше у неї буде проявлятись схильність до наркотичної, алкогольної, інтернет-залежності. Чим більше у людини буде виражений егоїстичний, агресивний, підозрілий, залежний тип міжособистісних відносин, тим більше у неї буде проявлятись схильність до наркотичної, алкогольної, інтернет-залежності. Чим вищий в людини рівень потреби у спілкуванні, тим менше у неї буде проявлятись схильність до наркотичної, алкогольної, інтернет-залежності. На підставі отриманих даних зроблено висновок про необхідність подальших досліджень, спрямованих на пошук різних детермінант виникнення адикцій з метою глибшого аналізу порушеної проблематики. Висновки. У результаті кореляційного аналізу встановлено, що міжособистісні відносини можуть бути пов’язані з адиктивною поведінкою особистості. Ключові слова: адиктивна поведінка,алкоголізм, наркоманія, інтернет-залежність, міжособистісні відносини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Саннікова, Ольга, and Жень Чжун. "ОСОБЛИВОСТІ ЕКСПРЕСІЇ ОСІБ З РІЗНОЮ СХИЛЬНІСТЮ ДО АЛЕКСИТИМІЇ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 9(54) (February 27, 2020): 131–42. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).12.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено проблемі розпізнавання власних емоційних переживань та їх зовнішніх виразів. Схильність особистості до розпізнавання емоцій через сприйняття експресії розглядається як усталена, багатокомпонентна, інтегральна властивість, що забезпечує точність, адекватність розуміння своїх емоційних переживань і переживань іншого. Актуальність розробки проблеми пов’язана з дефіцитом соціальних зв’язків, відсутністю досвіду в розпізнаванні емоцій, особливо в ситуації розвитку Інтернет-Комунікацій, що призводить до редукції емоційної лексики сучасної людини. Процес соціальної адаптації неможливий без здатності особистості розуміти та диференціювати емоції. Це спричинює необхідність вивчення здатності особистості до адекватного визначення власних емоційних станів і розуміння власного експресивного репертуару. Дослідження ґрунтується на припущенні, що труднощі розпізнавання власних емоцій та їх експресивних виявів можуть бути пов’язані з різною схильністю особистості до алекситимії. Алекситимія розглядається як нездатність сприймати, відчувати і називати словом (lexis) свої почуття, свої емоції (thymos).Мета роботи полягає у дослідження здатності до розуміння та розпізнавання власних експресивних проявів емоцій в осіб, котрі різняться схильністю до алекситимії. Розкрито поняття алекситимії як чинника розуміння емоцій; вивчено співвідношення між показниками означених змінних; виявлено осіб, схильних і не схильних до алекситимії, та визначено й порівняно особливості їх експресії. Емпірично встановлена наявність значимого від’ємного зв’язку між показниками виразної експресії та алекситимії.Показано, що тенденція до збільшення рівня алекситимії гальмує здатність особистості до експресивних проявів власних емоційних переживань, а прояви успішного розпізнавання власної експресії демонструють особи, котрі не виявили схильності до алекситимії.Доведено, що схильність до алекситимії є одним із психологічних чинників здатності особистості не тільки розуміти власні емоції, а й здатності ідентифікувати і використовувати власний експресивний репертуар, його можливості та ресурси.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Салюк, Марина, and Христина Тарасюк. "РОЛЬ ІМПЛІЦИТНИХ ТЕОРІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПСИХІЧНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА АДАПТАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ." Young Scientist, no. 12 (88) (December 30, 2020): 288–92. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-57.

Full text

Abstract:

У статті представлено аналіз змісту понять «адаптаційний потенціал особистості», «психічна саморегуляція» «імпліцитні теорії», теоретично обґрунтовано можливість розгляду особливостей імпліцитних уявлень людини про інтелект та особистість у якості важливих предикторів забезпечення психічної саморегуляції та адаптаційного потенціалу особистості. Теоретичний аналіз наукових джерел дозволив зробити припущення про те, що прийняття інкрементальних імпліцитних теорій сприяє позитивному мисленню людини та її успішному функціонуванню в соціумі. Наведено результати проведеного емпіричного дослідження для з’ясування характеру взаємозв’язків між імпліцитними уявленнями (теоріями) людей та особливостями їх базисних життєвих переконань, самоорганізації діяльності, формально-динамічних і якісних ознак адаптивності, показників психологічного благополуччя особистості. Результати підтверджують гіпотезу стосовно того, що схильність до інкрементальних уявлень про інтелект і особистість можуть розглядатися в якості важливих факторів (предикторів) підвищення рівня психічної саморегуляції та адаптаційного потенціалу особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Михайлишин, Уляна, Ірина Шмідзен, and Інна Юхименко. "Психологічні особливості впливу конформізму на виникнення наркотичної та алкогольної залежності студентів." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T2 (2019): 200–208. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-200-208.

Full text

Abstract:

Розглянуто психологічні особливості наркотичної та алкогольної залежності особистості у підходах науковців. Висвітлено основні погляди щодо психологічних особливостей конформної поведінки особистості. Представлено та проаналізовано результати емпіричного дослідження впливу конформізму на формування наркотичної та алкогольної залежності у студентів з подальшою статистичною обробкою даних. Методи. При досліджені були використані статистичні методи обробки даних (кореляційний аналіз за Пірсоном, Н-критерій Крускалла-Уоллеса). Були використані наступні психодіагностичні методики: методика «Схильність до залежної поведінки» В. Д. Менделевич; методика «Q-сортування»В. Стефансон; методика «Конформність-навіюваність» (С.В.Клаучек, В.В.Деларю). Результати. В результаті теоретичного аналізу виявлено, що існує багато підходів щодо визначення адиктивної поведінки особистості, єдиної думки щодо виникнення залежності на даний час не існує. За результатами емпіричного дослідження з’ясовано, що чим більша в людини буде схильність до конформізму в цілому, тим більше можуть формуватись наркотична та алкогольна залежність. Визначено, що високий рівень конформізму може впливати на виникнення алкогольної та наркотичної залежності. Висновки. Узагальнено основні підходи щодо виникнення залежності, визначено, що на формування наркотичної та алкогольної залежності може впливати конформна поведінка особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Поліщук, Д. С. "РОЗВИТОК САМОСТІЙНОСТІ ЯК ОСОБИСТІСНОЇ ЯКОСТІ ПІДЛІТКА." Problems of Modern Psychology, no. 2 (February 16, 2021): 199–207. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-21.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто наукові погляди психологів сучасності на сутність поняття самостійності, проаналізовано його характеристики, розкрито зміст поняття на сучасному етапі розвитку науки, а також розглянуто симптомокомплекс особистісних якостей, які є необхідними для розвитку самостійності, який дозволяє досягати результатів діяльності, що відповідають суб’єктивним критеріям успішності без сторонньої допомоги, а саме: схильність до самостійної роботи, без контролю ззовні; наполегливість у досягненні цілей; почуття відповідальності, схильність до систематичного планування своєї діяльності; вміння зосереджуватись на виконанні завдання; внутрішня потреба доводити розпочату справу до її завершення; розвинений самоконтроль та рефлексія; розвинена здатність до антиципації; здатність критично оцінювати свій успіх (або невдачу) в діяльності і вміти правильно аналізувати їх чинники тощо. У рамках проведеного нами експериментального дослідження було виявлено критерії, показники, рівні розвитку, вікову динаміку та гендерні особливості самостійності дитини підліткового віку. Констатовано недостатній рівень та незначну динаміку самостійності впродовж підліткового віку, що зумовлює необхідність цілеспрямованого впливу на становлення даного феномену як особистісної якості підлітка. Наведені результати констатувального експерименту з вивчення прояву самостійності в дітей підліткового віку доводять, що лише одна четверта частина досліджуваних підлітків проявляє у своїй поведінці ознаки самостійної людини. Показано динаміку розвитку самостійності, яка характеризується незначним підвищенням досліджуваного феномену в дівчат протягом підліткового віку та незначним його розвитком у хлопців. Зазначено, що сучасні підлітки мають поверхове уявлення про феномен самостійності як особистісної якості, оскільки в них значно переважає бажання виглядати дорослими, аніж бути. Наголошено на необхідності розвитку даної якості людини для полегшення входження підлітка в дорослий світ та з метою активізації його особистісного зростання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Вдовіченко, Оксана. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ РИЗИКУ ОСОБИС-ТОСТІ: ЦИКЛІЧНА СТРУКТУРНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА МОДЕЛЬ." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 62 (February 2020): 18–36. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.01.

Full text

Abstract:

Мета дослідження: концептуалізувати феномен «ризику особистості» та побудувати його теоретичну модель. Результати. У поданому дослідженні показано циклічну структурно-процесуальну модель ризику особистості, яка описує реальний цикл її перебування в ситуації ризику, що дає змогу розглядати особливості активності людини як прояв її суб’єктності в реакціях (діях) на ці ситуації. Процесуальність активності в ситуації ризику репрезентується через суб’єктивну оцінку ситуації, прийняття рішення, вибір моделі поведінки, реалізацію рішення, рефлексію результатів та визначається характером суб’єктивної оцінки ситуацій небезпеки і невизначеності в подальшому житті. Психологічну основу ризику особистості визначають такі його складові, як суб’єктивна оцінка ситуації небезпечної/невизначеної, схильність та готовність до ризику, так і системна взаємодія когнітивних, мотиваційно-регулятивних, конативних, афективних чинників. Висновки. Циклічна структурно-процесуальна модель ризику особистості відображує реальний цикл існування особистості в ситуації ризику, який дає можливість продемонструвати міру активності особистості як суб’єкта поведінки в ситуаціях ризику. Процес проходження особистості через етапи розгортання ситуації ризику структурований із урахуванням надбань психології прийняття рішень, психології вчинку, психології рефлексії та психології особистості. Виділені в моделі психологічні основи ризику особистості, а саме його ядро (схильність та готовність до ризику, суб’єктивна оцінка ситуації як небезпечної/невизначеної) й психологічні чинники визначають не тільки дослідницький, але і розвивальний потенціал запропонованої циклічної структурно-процесуальної моделі ризику особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Kulchytska, Anna, and Tetiana Fedotova. "ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ МІЖ КОНСТРУКТОМ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ТА ПРОЯВОМ АГРЕСИВНИХ ФОРМ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ." Psychological Prospects Journal, no. 34 (December 29, 2019): 80–93. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-80-93.

Full text

Abstract:

Професійна діяльність є однією із найважливіших сфер життя сучасної людини. Це не лише джерело матеріальних ресурсів, необхідних для забезпечення її базових потреб, а й підґрунтя для самореалізації, самоствердження особистості, задоволення амбіцій і прагнень. Синдром професійного вигорання займає одне із ключових місць серед широкого спектру суспільних проблем. Дослідження присвячене проблемі взаємозв’язку рівня сформованості синдрому професійного вигорання особистості та особливостей прояву агресії. У статті систематизовано та узагальнено сукупність наукових поглядів із проблематики професійного вигорання та агресії. Професійне вигорання визначено як відносно стійку властивість особистості, що зумовлена специфікою професійної діяльності та виступає відхиленням від соціальної норми, що призводить до негативних змін у поведінці. Агресія розглядається як будь-яка форма поведінки, націлена на образу, чи заподіяння шкоди в процесі суб’єктно-об’єктних відносин. Емпіричне дослідження ґрунтувалося на методиці О. Рукавішнікова «Визначення психічного вигорання», опитувальнику Басса-Дарки, та опитувальнику легітимізованої агресії М. Хогбен в адаптації С. М. Єніколопова і М. П. Цибульського. Встановлено, що у вибірці осіб із яскраво вираженим професійним вигоранням (перша группа), у порівнянні з працівниками не схильними до нього (друга группа), частіше фіксуються загальні індекси агресивності та ворожості, що перевищують допустиму норму. Диференціація представників обох груп виявлена і за схильністю до виявлення різних видів агресивної поведінки, зокрема, опосередкованої агресії, роздратування, образи, підозрілості. У результаті дослідження також проаналізовано схильність представників двох вказаних груп до легітимізації агресії у різних сферах життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Feldman, O. B. "Альтруїзм у поетично-філософській творчості Тараса Шевченка." Grani 18, no. 3 (February 12, 2015): 113–17. http://dx.doi.org/10.15421/1715069.

Full text

Abstract:

Формування української модерної ідентичності відбувалось у час колоніального становища України. Українська душа в умовах російського колоніалізму стала предметом особливої уваги Тараса Шевченка. Творчість Тараса Шевченка генетично й ментально закорінена в українській національній традиції. Український пророк Тарас Шевченко «запрограмував» українську душу на любов, милосердя, співчуття, солідарність. Альтруїстичний тип свідомості українців у Тараса Шевченка відображають поняття душа та любов. Альтруїстична любов є любов до матері, до України, до людей, до Бога; любовспівчуття, любовкохання. У поетичному доробку Т. Шевченка набуває особливе значення семантика душі. Вона постає як глибоко внутрішня сутність української людини, що має індивідуальну своєрідність і схильність до переживання та співпереживання. Душа в Шевченка є складним поняттям, що залежно від контексту, міняється цілим спектром значень. Підкреслюється безсмертя та космічність душі, бо душа жива; особливої ваги в контексті шевченківського світобачення набуває зв’язок Богадушідобра,серцядушікайданів. Душа української людини, що репрезентує альтруїзм чи егоїзм на індивідуальному рівні дає взнаки роздвоєння, виступає місцем драми екзистенційного вибору.У Шевченка мотив самотності протиставлений таким мотивам, як єднання, приязнь, дружба. Слово душа розширює і поглиблює символічне значення альтруїзму, конкретизує його: душалюбов, душастраждання, душамилосердя, душаспівчуття. У віршах та повістях Шевченка альтруїстичні вияви має образ кобзаря.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Тукаєв, С., T. Вашека, O. Долгова, Н. Погорільська, Д. Иваскевич, and C. Федорчук. "Аматорський спорт як засіб запобігання емоційному вигоранню." Спортивна медицина, фізична терапія та ерготерапія, no. 2 (February 15, 2021): 18–25. http://dx.doi.org/10.32652/spmed.2020.2.18-25.

Full text

Abstract:

Мета. Встановити значення аматорського спорту як основи копінга емоційноговигорання у студентської молоді, виявити психологічні особливості студентів, які визначаютьуразливість до стрес-умов і схильність до формування емоційного вигорання. Методи. Пси-ходіагностична процедура була розділена на чотири частини: вимірювання емоційного виго-рання, дослідження індивідуально-типологічних властивостей, визначення психічного стануреспондентів та їх емоційних реакцій, діагностики антиципаційних здібностей. Результати.Встановлено, що заняття аматорськими видами спорту допомагають запобігти емоційномувигоранню у студентів. За всіма показниками в групі спортсменів-любителів і симптоми, і фазиемоційного вигорання менш виражені. Редукція особистісних досягнень за методикою К. Мас-лач більше виражена в групі спортсменів, що можна пояснити можливими розчаруваннями якв навчальній діяльності, так і незадоволеністю спортивними успіхами. Можна стверджувати,що спорт має сильний позитивний вплив на емоційний і психічний стан людини, захищаючипсихіку від дії стресорів, навчаючи спортсменів справлятися з труднощами, привносячи гар-монію у фізичне і психічне буття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Кононенко, Оксана. "Негативний вплив перфекціонізму на виконання військових обов’язків." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T1 (2019): 134–44. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-134-144.

Full text

Abstract:

Середовище і умови військової діяльності пред'являють досить жорсткі вимоги до особистості молодої людини, покликаного на військову службу. Проблема розвитку особистості збройного захисника вітчизни на тлі досить складних соціально-економічних перетворень і реформування суспільства.Питання ефективності підготовки майбутніх офіцерів та виконання військових обов’язків постає актуальним в сучасному українському суспільстві. Отже зростає необхідність в створюванні умов реалізації перспективних можливостей досягнення професійного еталону.Особливості військової служби в сучасних умовах зумовлені низкою зовнішніх (соціально-економічне реформування суспільства) і внутрішніх (реорганізація армії в умовах її різкого скорочення) причин. Сучасний офіцер для виконання поставлених завдань повинен мати високий рівень компетентності, сумлінність, бути результативним, повністю відданим військовій справі, ототожнювати себе з військовою організацією в цілому. Важливе значення у структурі особистості офіцера мають перфекціоністські риси особистості, відображені у прагненні відповідати високим стандартам військово-професійної діяльності, функціональної результативності та постійного особистісно-професійного самовдосконалення. Мета статті – на основі аналізу сучасних досліджень довести негативний вплив перфекціонізму на виконання військових обов’язків. Численні теоретичні та емпіричні дослідження перфекціонізму свідчать про інтерес до перфекціонізму, який виявляється в різних поглядах науковців, що відображають як позитивні, так і негативні його наслідки. З одного боку, перфекціонізм сприяє розвитку професіоналізму, конкурентоспроможності та соціальній активності особистості, яка прагне досягати досконалості в різних сферах життєдіяльності, а з іншого – виступає предиктором формування деструктивних проявів у емоційній сфері, різних видів узалежненої поведінки та соматоморфних розладів.Основними характеристиками особистості із негативним перфекціонізмом є: перманентна невдоволеність зробленим (отриманий результат ніколи не здається достатнім), до себе пред’являються дуже високі очікування, основний мотив поведінки – страх невдачі, схильність до переживання сильної тривоги, сорому, провини; схильність до уникнення (концентрація уваги на власних недоліках і думці про те, як би уникнути помилки). Отже перфекціонізм, а особливо негативний перфекціонізм заважає виконувати на високому рівні військовослужбовцю свої обов’язки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Магдисюк, Людмила, Богдана Павлова, and Ірина Гнатойко. "МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ ОСІБ З СЕРЦЕВО- СУДИННИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ." Психологія: реальність і перспективи, no. 14 (April 1, 2020): 144–49. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.163.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена теоретичному аналізу особливостей медико-психологічного консультування осіб з серцево-судинними захворюваннями. Розглянуто основні характеристики серцево-судинних захворювань, їх вплив на загальне самопочуття та здоров’я людини. Також, проаналізовано психологічні фактори, котрі провокують та загострюють перебіг серцево-судинних захворювань. Наведені результати емпіричного дослідження свідчать про вплив психологічних особливостей особистості, таких як схильність до переживання страху, негативне емоційне самопочуття, настрій на розвиток серцево-судинних захворювань. Відповідно, важливим є врахування цих особливостей під час медико-психологічного консультування осіб із даними захворюваннями, що в свою чергу, дозволить покращити загальний та психологічний стан особистості. Отримані емпіричні дані можуть бути використані при консультативній роботі з клієнтами, котрі хворіють на серцево-судинні захворювання, для профілактики цих захворювань, за рахунок підвищення впевненості, покращення загального самопочуття, зменшення стресових проявів. Також і під час безпосередньої медико-психологічної консультації осіб із серцево-судинними захворюваннями для зменшення їх негативного впливу на самопочуття, психологічне та фізичне здоров’я. Теоретико-емпіричні дані можуть використовуватися практичними психологами не лише в консультуванні, з метою надання кваліфікованої психологічної допомоги клієнтам з серцево-судинними захворюваннями, а й для самоосвіти та просвітницької діяльності усіх верств населення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Ткалич, М. Г., and А. М. Баранова. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ КРИТЕРІЇ ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ: ЕМПІРИЧНІ ПОКАЗНИКИ." Problems of Modern Psychology, no. 4 (February 11, 2022): 84–91. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-11.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу результатів емпіричної частини дослідження соціально-психологічних критеріїв формування лідерського потенціалу в юнацькому віці. До переліку значущих характеристик сучасної молодої людини відносять лідерський потенціал як прояв цілеспрямованої активності суб’єкта, який перетворює дійсність та самовдосконалюється. У статті критерії сформованості лідерського потенціалу було виділено відповідно до розробленої в теоретичному розділі структурної моделі лідерського потенціалу: особистісний, поведінковий та ситуаційний. Відзначено, що оптимальним періодом для формування лідерського потенціалу особистості є юнацький вік, зважаючи на прагнення юнаків до самостійності, ініціативності, індивідуалізації життєвих перспектив, на схильність до налагодження суспільних контактів. Емпіричне дослідження (n = 205) дозволило виявити ґендерні відмінності й індивідуально-психологічні особливості особистості, які виступали критеріями лідерського потенціалу (здатність до ефективної комунікації, здатність до вирішення конфліктів та труднощів, здатність до організаційної діяльності, гнучкість мислення, високі інтелектуальні здібності, адекватна самооцінка). Доведено, що в юнацькому віці більшість лідерських якостей у дівчат набагато краще розвинені, аніж у хлопців. Данні діагностичного оцінювання та виявлені особливості в сукупності своїй підтверджують гіпотезу щодо впливу окремих чинників на формування лідерського потенціалу. Відзначено, що лідерський потенціал осіб юнацького віку в сучасних умовах переважно розвивається стихійно, отже, визначено потребу в розробленні програм психологічного супроводу в соціально-виховній роботі з юнацтвом із метою розвитку лідерського потенціалу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Бамбурак, Наталія. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОРІЄНТИРИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПСИХОСОМАТИЧНИХ РОЗЛАДІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, no. 3 (March 27, 2020): 5–17. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.212.

Full text

Abstract:

Психосоматика як специфічна галузь знань на сучасному етапі її розвитку досліджує соціально-культурні, психологічні, медичні, економічні й екологічні чинники виникнення соматичних дефектів. Вивчення тілесності людини є соціально-психологічним, а не лише біологічним феноменом. Адже цілісність людського існування – поняття набагато більш складне, ніж поняття “психосоматична єдність” двох аспектів людського існування – психологічного і тілесного. Часто при цьому ігноруються соціальні та культурні чинники. Низка теоретичних досліджень щодо вивчення психосоматики вказує на те, що першочерговими чинниками розвитку захворювань є емоційні й особистісні тригери. За таких умов подальший розвиток психосоматики як наукового напряму в межах психологічного знання задіює подальші ґрунтовні дослідження тілесності здорової особистості. Проблема психосоматичних розладів залишається однією з найбільш складних та актуальних завдань сучасної психології. Беззаперечна участь психологічних механізмів у патогенезі і порушеннях здоров’я особистості вказує на існування психосоматичних функціональних розладів. Унаслідок суперечливих відомостей про причини і механізми розвитку психосоматичних функціональних захворювань до теперішнього часу відсутні стандарти діагностики та лікування таких хворих, що в свою чергу спричиняє негативну соціально-психологічну адаптацію особистості, а відтак і якість її життєдіяльності загалом. У патогенезі багатьох психосоматичних розладів центральними є несприятливі психічні чинники: неспецифічна та вроджена схильність до соматичних зрушень і вад; генетична здатність до психосоматичних виявів; видозміни у центральній нервовій системі, які спричиняють нейродинамічні вияви; особистісні особливості; психофізичні стани при дії психотравмуючих ситуацій; систематичний вплив негативних сімейних і соціальних чинників.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Вєтрова, Наталія. "СПЕЦИФІКА МОТИВАЦІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТСЬКОГО ВІКУ НА ПІДПРИЄМНИЦЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 64 (2021): 97–109. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2021.64.06.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження обумовлена наявністю потреби в молодих людей реалізуватися професійно, досягаючи прагнення бути фінансово незалежним. Підприємництво в нашій країні на сьогодні в активній фазі розвитку, і при мотивованості молодої людини до підприємницької діяльності вона може виразити себе як висококваліфікований фахівець, задовольняючи потяг до морального та матеріального благополуччя. Мета дослідження: вивчення специфіки мотиваційної спрямованості особистості студентського віку на підприємницьку діяльність. Методи дослідження: метод теоретичного аналізу; метод емпіричного дослідження (опитувальники К. І. Фоменко «Мотиваційно-ціннісні орієнтації на підприємницьку діяльність», М. Кубишкіної «МАС», методика Е. Шейна «Якорі кар'єри», методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса). Для математично статистичної обробки використано коефіцієнт лінійної кореляції (критерій Пірсона). Вибірку склали 212 осіб студентського віку 17-26 років. Результати дослідження. Визначено взаємозв’язок спрямованостей особистостей студентського віку, їх прагнень та кар’єрних уподобань із показниками мотиваційних орієнтацій підприємницької діяльності, виявлено провідні мотиви підприємницької діяльності особистостей студентського віку. Висновки. Мотиваційна спрямованість осіб студентського віку на підприємницьку діяльність має свою специфіку. Наявний взаємозв’язок між мотиваційно-ціннісними орієнтаціями на підприємницьку діяльність й спрямованостями особистості на себе, спілкування, справу та її прагненнями до соціального престижу, суперництва, досягнення цілей є позитивним. Найбільшу схильність до підприємницької діяльності має студентська молодь, яка в побудові професійного шляху орієнтована на різнобічну управлінську компетентність, на успіх через подолання нездоланних перешкод у створенні нового, яка прагне винаходити, діяти нестандартно, креативно, що виражено в переважанні якорів кар’єри «Менеджмент», «Виклик», «Підприємництво». Перевагу мають особистості з прагненням до соціального престижу та спрямованістю на себе.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

ЖЕМЧУЖНА, Ганна. "ПСИХОДІАГНОСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СПІВЗАЛЕЖНОСТІ В ПОДРУЖНІХ (ПАРТНЕРСЬКИХ) ВІДНОСИНАХ." Психологічне здоров’я, no. 1 (April 28, 2021): 48–64. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-1-5.

Full text

Abstract:

Постановка проблеми. Міжособистісна співзалежність негативно впливає на усі аспекти життя людини. В основі даної проблематики лежить недостатня диферен- ціація «образу Я», адже співзалежні особи не мають чітких уявлень про власні бажання, по- треби і почуття, тому можливість адекватного їх вираження і реалізації в парі ускладнені. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема залежностей є однією з найбільш ак- туальних в сучасному суспільстві. Фахівці в області залежностей найчастіше розглядають співзалежність як сімейну проблему. Аналіз психологічної літератури з проблеми дозволяє розуміти співзалежність не тільки як вторинне явище, пов’язане з алкогольною та нарко- тичною залежністю близької людини, а як порушення розвитку особистості, що формується в ранніх дитячо-батьківських відносинах. Аналіз наукової літератури з питань сутності та природи залежності свідчить про глибоку теоретичну і емпіричну розробленість феномена залежності (адикції) і наявності добре сформованого термінологічного апарату для його вивчення. Високий ризик поширення традиційних і нових видів адикції актуалізує проблему вироблення раціональних стереотипів психогігієнічної поведінки у реальних і потенційних аддиктів. Найбільшу актуальність зберігає проблема вивчення залежності як негативного біопсіхосоціодуховного явища і розробки способів, здатних не тільки стримати зростання, але і надати ефективну протидію виникненню і подальшому поширенню цього синдрому. Формулювання мети статті. Мета полягає у вивченні психологічних особливостей осо- бистості в співзалежних стосунках у парі. Виклад основного матеріалу. Психологічна база досліджування склала 82 осіб (41 пара ), контрольна досліджувана група – 40 осіб (20 по- дружніх пар) – які характеризувалися стабільними, сприятливими взаєминами адаптовані пари, що не мають подружніх утруднень і задоволені шлюбом; основна досліджувана група – 42 осіб (21 подружні пари ) – які зверталися до психологічної консультації у зв’язку з проблемами співзалежності, незадоволення шлюбом,- це ті пари, які можуть бути віднесені до пізніх, або фінальних, етапів залежності. Для дослідження психоемоційних станів дослі- джуваних основної та контрольної груп були обрані валідні психодіагностичні методики: Тест-опитувальник Спілбергера- Ханіна (діагностика тривожності); Опитувальник тріади любові по Стернбергу; Тест на співзалежність Фішера; Тест «впевненість у собі» Райдаса ; Виявлення любовної залежності (по Єгорову). В проведеному дослідженні були виявлені стра- тегії міжособистісної взаємодії жінок і чоловіків зі співзалежною поведінкою. Висновки та перспективи подальших досліджень. Більшість жінок та чоловіків, які взяли участь у нашому дослідженні, не намагаються приховувати звичайні страхи, занепокоєння або свою невпевненість. Вони намагаються добре виглядати в своїх очах та в очах партнерів, не завжди потребують бути «правими», відчувають нестачу довіри з боку близької людини і занепокоєння при встановленні близьких, довірливих відносин. Результати наших досліджень підтверджують дані джерел наукової літератури, що співзалежним людям властиво: запе- речення, страх, тривога, сором, вина, перфекціонізм, нав’язливі думки, невміння дотримува- тися кордону особистості, схильність до маніпулювання, ригідність. Дослідження пробле- ми співзалежності є значущими для психологів, тому питання потребує більш ґрунтовного теоретичного вивчення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Завацька, Наталія, Олена Блинова, Ігор Попович, Лілія Боярин, and Сергій Піддубняк. "Засоби соціально-психологічної корекції суїцидонебезпечних станів особистості та її саморегуляції у міжособистісних конфліктах." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 1(51) (2020): 111–18. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-51-1-111-118.

Full text

Abstract:

У статті виокремлено основні підходи до вивчення проблеми суїцидонебезпечних станів особистості: психоаналітичний, згідно з яким причини такої поведінки вбачаються у негативному ставленні особистості до зовнішнього світу, недоліки якого викликають агресивні дії і надалі змінюють свій напрям із зовнішнього на внутрішній; анатомо-морфологічний, за яким конституція тіла визначає риси характеру людини, а найбільш схильними до аутоагресії та суїциду є мезоморфи; гуманістично-феноменологічний, з методом психологічної автопсії, за яким таку поведінку розглядають з точки зору і в контексті феноменології; когнітивний, за яким в основі суїцидонебезпечних станів особистості знаходяться когнітивні спотворення, як-то дихотомічне мислення, схильність до глобалізації, наявність ригідних когнітивних схем та соціально-психологічний, згідно з яким суїцидонебезпечний стан є складним особистісним комплексом, що функціонує на різних рівнях, а структуру суїцидонебезпечного патерну особистості складають характерологічний, самооціночний, інтерактивний та соціально-перцептивний субблоки. Розроблено й апробовано диференційовану соціально-психологічну програму корекції суїцидонебезпечних станів особистості та її саморегуляції у міжособистісних конфліктаї в умовах сучасного соціуму, побудовану на принципах еквівалентності, системності, перспективності, диференційованого прогнозування, динамічності та на засадах екзистенційно-гуманістичного, особистісно-орієнтованого, когнітивно-поведінкового, ресурсного і рефлексивного підходів. Ефективність розробленої програми доведена підвищенням здатності до регуляції емоційних проявів, зниженням показників соціальної інтроверсії, тривожності, депресивності, внутрішньої конфліктності; зростанням самоповаги та самоцінності; розвитком навичок саморефлексії та самопізнання, підсиленням життєвої активності та самореалізації; збільшенням інтернальності; зміною життєвих планів та перспектив у бік особистісного зростання, саморозвитку та прийняття відповідальності за своє життя; підвищенням спроможності протистояти обставинам та керувати своїм життям з використанням ефективних механізмів психологічного захисту та конструктивних стратегій копінг-поведінки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Федорков, Олександр Миколайович. "ПСИХОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОЛІТИЧНОЇ КОНФЛІКТНОСТІ МОЛОДІ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 5 (February 1, 2022): 72–79. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.11.

Full text

Abstract:

У статті розглянуті психологічні концепції дослідження особливостей політичної конфліктності молоді. Визначено, що останнім часом в українському суспільстві спостерігається тенденція до зростання аполітичності сучасної молоді, якій притаманні ідеологічна невизначеність, політичний нігілізм та розмитість політичної ідентичності, що зумовило поширеність у молодіжному середовищі прагматично-гедоністичних та егоцентричних світоглядних настанов, що призводить до виникнення абсентеїстських тенденцій та тотального зменшення політичної участі молоді в житті країни. З’ясовано, що через надзвичайну сензитивність молоді до різноманітних суспільно-політичних негараздів, завдяки її підвищеній емоційній лабільності, збудливості та потенційний агресивності, ця соціальна група уособлює в собі потужний опозиційний ресурс, який може бути несподівано актуалізований у вигляді жорсткої агресивної протестної поведінки. Акцентовано актуалізацію протестної активності молодих людей. Визначено, що на психологічному рівні головними предиспозиціями політичної конфліктності молоді є фрустрація головних життєвих потреб, дихотомічний тип мислення, підвищена агресивність, схильність до підвищеної образливості та роздратування, надмірна емоційність та імпульсивність. Усе це у своїй сукупності зумовлює підвищену політичну конфліктність молоді, адже саме сукупність емоційних та ідентифікаційно-ідеологічних мотивів визначає готовність людини до тривалої участі у відповідних протестних акціях та заходах. Сформовано висновки, у яких зазначено, що головним завданням молодіжної політики має бути налагодження дієвої співпраці з молодіжними організаціями, забезпечення їхньої безпосередньої участі у процесах політичної взаємодії й ухваленні важливих політичних рішень, окрім того, забезпечення молодих людей комплексом відповідних гарантій стосовно прав та свобод у галузі професійної самореалізації, а також перебудова системи політичної освіти в напрямі розвитку політичної толерантності та профілактики екстремістських тенденцій серед представників сучасної української молоді.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Kedyk, A. V., and M. V. Rishko. "ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ЖИРНОКИСЛОТНОГО ТА ЛІПІДНОГО СПЕКТРА ПЛАЗМИ КРОВІ В МЕШКАНЦІВ РІВНИННИХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ З РІЗНИМ ТРОФОЛОГІЧНИМ СТАТУСОМ." Medical and Clinical Chemistry, no. 4 (February 6, 2019): 153–58. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2018.v0.i4.9829.

Full text

Abstract:

Вступ. В організмі людини близько половини всієї енергії утворюється шляхом окиснення вищих жирних кислот. На сьогодні кількість досліджень, під час яких вивчали б зміни жирнокислотного і ліпідного спектра плазми крові залежно від висоти проживання та індексу маси тіла, є обмеженою. Мета дослідження – виявити гендерні особливості жирнокислотного і ліпідного спектра плазми крові в мешканців рівнинних населених пунктів Закарпатської області з надмірною масою тіла та ожирінням. Методи дослідження. Обстежено 107 осіб з різним трофологічним статусом – мешканців Ужгородського району Закарпатської області (рівнинні населені пункти), в яких визначали показники жирнокислотного і ліпідного спектра плазми крові. Результати й обговорення. Показники ліпідограми в жінок виявилися гіршими, ніж у чоловіків, через вищий рівень загального холестеролу та холестеролу ліпопротеїнів низької щільності. У жінок вміст насичених жирних кислот був більшим за рахунок пальмітинової ((765,00±30,60) мкг/мл проти (644,50±40,00) мкг/мл серед чоловіків, р=0,02) та стеаринової кислот ((214,80±10,30) мкг/мл проти (175,70±9,00) мкг/мл серед чоловіків, р<0,01). Крім того, жінки мали значно вищий сумарний рівень поліненасичених жирних кислот порівняно з чоловіками ((1546,40±39,90) мкг/мл проти (1214,00±53,10) мкг/мл, р<0,01), насамперед через більший вміст ω-6 поліненасичених жирних кислот ((1446,60±37,20) мкг/мл проти (1132,90±49,10) мкг/мл, р<0,01). Висновки. Показники ліпідного спектра плазми крові в жінок були гіршими, ніж у чоловіків. У жінок визначався більший вміст як окремих насичених жирних кислот, так і сумарних ω-6 поліненасичених жирних кислот, що вказує на вищу схильність до атерогенезу та розвитку прозапальних судинних змін. Отримані результати частково можна пояснити пременопаузою та початковою менопаузою в обстежених жінок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Antonenko, L. P., O. A. Atamanenko, L. V. Kushnir, S. L. Kushnir, O. Ye Zaiceva, M. V. Neborachko, A. G. Pkhakadze, and B. B. Guda. "Ектопічне розташування тиреоїдної тканини: огляд даних літератури та аналіз клінічного випадку струми кореня язика." Endokrynologia 25, no. 3 (October 6, 2020): 267–75. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2020.25-3.267.

Full text

Abstract:

Атипове розташування будь-яких органів та тканин організму людини являє собою не лише цікаву тему для спостережень за казуїстичними випадками та їх порівняння, а й значну медичну проблему, коли виникає необхідність диференціювати причини виникнення симптомокомплексів на межі різних спеціальностей. Як правило, історія таких пацієнтів досить типова — тривалі спостереження в різних спеціалістів до моменту виявлення дистопії. Особливо важливо пам’ятати про такі випадки, коли йде мова про ендокринні органи і тканини, ектопічне розташування яких поєднується з гормональним дисбалансом. Відносно непогано вивчено ектопію β-клітин підшлункової залози, що супроводжується гіпоглікемічним симптомокомплексом внаслідок надмірного синтезу такими клітинами інсуліну. Ектопія тканини щитоподібної залози (ЩЗ) зустрічається рідко, отже, й вивчено її не в повній мірі. За 100 років в англомовній літературі було опубліковано повідомлення лише про близько 500 випадків тиреоїдної ектопії, з них 373 випадки струми кореня язика. На жаль, досі не існує об’єднаних електронних регістрів таких рідкісних станів, що дозволило б їх набагато краще дослідити та проаналізувати. Асимптомні форми ектопованої ЩЗ, що не супроводжуються гормональним дисбалансом, зазвичай не потребують спеціального лікування, але підлягають спостереженню для уточнення змін їх розмірів та структури в динаміці. Лікування хворих із симптомами, що виникають внаслідок механічних чинників та/або порушень тиреоїдного статусу, залежить від розмірів ектопованої ЩЗ, її локалізації, домінантних симптомів і даних щодо морфологічної структури вузла. За будь-якої локалізації така ектопія може бути єдиною тире-оїдною тканиною (ТТ) в організмі або існувати одночасно з нормальною ЩЗ і мати підвищену схильність до пухлинного переродження. Наявність двох і більше фокусів (осередків) ектопованої ТТ є ще більш рідкісною аномалією. Стаття містить огляд поширення, етіології, діагностики та лікування ектопічно розташованого зоба, а також наводиться опис клінічного випадку діагностики та лікування струми кореня язика.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Лазорко, Ольга, and Тетяна Шевцова. "ЕМПІРИЧНІ РЕФЕРЕНТИ ЕМОЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ПРОФЕСІОНАЛА." Psychological Prospects Journal, no. 36 (December 30, 2020): 159–73. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-36-159-173.

Full text

Abstract:

Мета. У статті пропонується визначення місця емоційної безпеки в структурі професійної безпеки особистості, а також емпіричних референтів емоційної безпеки. Важливим завданням бачиться визначення зв’язків загального емоційного фону та схильності до стресу з самооцінкою та професійним вигоранням за трьома шкалами: емоційне виснаження, деперсоналізація та редукція особистих досягнень; ми припускаємо, що емоційна безпека особистості пов’язана із специфікою професійної діяльності: роботою з людьми або з документами, керівною діяльністю тощо. Методи. З метою вивчення психологічних особливостей прояву емоційної безпеки особистості, зокрема таких емпіричних референтів як схильність до стресу, емоційна виснаженість, деперсоналізація, редукція професійних досягнень, вираженість базових емоцій та рівень самооцінки, нами було використано наступні психодіагностичні методики: «Визначення ступеня схильності до стресу» (за Є. О. Тарасовим); «Професійне вигорання» (за К. Маслач, С. Джексон в адаптації Е. Водоп’янової); «Шкала диференціальних емоцій» (за К. Ізардом); «Визначення рівня своєї самооцінки» (за Г.М. Казанцевою). Результати. Емоційна безпека професіонала розглядається як почуття впевненості щодо володіння внутрішніми психологічними ресурсами для протистояння загрозам і небезпекам, пов’язаним з професійною діяльністю. З одного боку, емоційна безпека професіонала підтримується внутрішніми психологічним ресурсам, а з іншого боку, безпечним середовищем і довірливими стосунками в організації. Якщо розглянути ресурси емоційної безпеки через призму небезпеки, то схильність до стресу, емоційний фон, рівень професійного вигорання та рівень самооцінки гіпотетично можуть бути тими емпіричними референтами, які дозволять виявити наявність чи відсутність цих ресурсів. Представлено результати дослідження, метою якого було вивчення зв’язку схильності до стресу та загального емоційного фону з рівнем самооцінки та професійним вигоранням. Доведено, що стан емоційної безпеки пов’язаний не стільки з психологічними особливостями досліджуваних, скільки з специфікою провідної професійної діяльності: роботою з документами, роботою з людьми, змішана форма (люди та документи), а також керівною діяльністю. Висновки. Встановлено значимі статистичні взаємозв’язки між показниками базових емоцій та показниками професійного вигорання (емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція професійних досягнень) і рівнем самооцінки та між показниками професійного вигорання та стресостійкістю і рівнем самооцінки працівників комерційної організації. Подальше вивчення феномену емоційної безпеки особистості професіонала бачиться в контексті організаційного середовища та міжособистісної взаємодії персоналу організації. Важливим завданням та викликом для організаційних психологів сьогодні є віднайдення ефективних інструментів та програм забезпечення емоційної стабільності та безпеки персоналу на робочому місці, що, безумовно, є перспективним напрямком подальших досліджень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Бурак В. Г. "РІВНІ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОЇ СПРАВИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 30, 2021): 121–29. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.265.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано рівні готовності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи до професійної діяльності. Акцентовано на критеріях готовності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи до професійної діяльності: ціннісно-особистісному, гносеологічно-системному, технологічно-діяльнісному, здоров’язбережувальному. У контексті дослідження сформульовано термін «рівень» як ступінь освіти, культури й підготовленості до професійної діяльності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи. Виділено такі рівні готовності означених фахівців: високий (творчий), достатній (конструктивно-варіативний), середній (репродуктивний), низький (рецептивно-продуктивний). Високий рівень властивий здобувачам освіти з глибокою потребою в постійному виявленні особливих творчих здібностей, вольової саморегуляції, самостійного здобування знань, особистісного самовдосконалення; з ґрунтовними знаннями про предметну область і специфіку фахової діяльності, організацію сервісно-виробничого процесу та використанням набутих знань для прийняття рішень у нестандартних ситуаціях тощо. Достатній рівень характерний здобувачам освіти зі значно вираженою вольовою саморегуляцією та здібностями до діяльності у сфері «людина – людина»; вільним володінням вивченим обсягом матеріалу, умінням застосовувати його на практиці; достатніми знаннями про предметну область і специфіку фахової діяльності, організацію сервісно-виробничого процесу тощо. Середній рівень простежується у здобувачів освіти, які відзначаються нестійкою вольовою саморегуляцією та здібностями до діяльності у сфері «людина – людина»; відсутністю стійких цільових установок щодо особистісного зростання, схильністю до зміни власних переконань та принципів тощо. Низький рівень притаманний здобувачам освіти з відсутністю або низьким проявом вольової саморегуляції та здібностей до діяльності у сфері «людина – людина»; фрагментарним володінням навчальним матеріалом; фрагментарними знаннями про предметну область і специфіку фахової діяльності, організацію сервісно-виробничого процесу тощо. Визначено характеристики рівнів сформованості готовності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи до професійної діяльності в розрізі означених критеріїв.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Pavelkiv, Roman, Valentyna Bezliudna, and Liubov Osmak. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КОМУНІКАТИВНИХ БАР’ЄРІВ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ." Психологія: реальність і перспективи, no. 13 (December 26, 2019): 97–105. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.129.

Full text

Abstract:

У статті висвітлюються питання розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів у процесі вузівського навчання. Аналізується сутність комунікативних бар’єрів, простежується їх вплив на процес взаємодії між людьми у контексті ділової комунікації. Основна увага зосереджується на вивченні емоційного компоненту спілкування та його розвитку протягом трьохрічного інтервалу. Встановлено, що на початковому етапі навчання у вищій школі у студентів першокурсників простежується схильність до продукування і переживання комунікативних бар’єрів. Описані окремі особливості динаміки емоційних компонентів комунікації, з’ясовані взаємодетермінуючі зв’язки між показниками емоційних бар’єрів у спілкуванні, мотиваційних орієнтацій в міжособистісних комунікаціях, інтерактивної спрямованості особистості та емоційного інтелекту майбутніх психологів. Доведено, що у процесі професійної підготовки відбувається формування тих емоційних компонентів інтеракцій, які визначають продуктивність міжособистісної взаємодії та ефективність спілкування психолога з клієнтами, унеможливлюючи чи зменшуючи бар’єри у їх комунікації. Простеження динаміки гармонійності комунікативних орієнтацій засвідчує позитивні зміни у мотиваційних установках майбутніх психологів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Рудь, Г. В. "ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ ПРОКРАСТИНАЦІЇ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ." Психологія: реальність і перспективи, no. 12 (November 3, 2019): 190–96. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.72.

Full text

Abstract:

В роботі представлене теоретичне узагальнення та експерименттальне дослідження прояву прокрастинації в юнацькому віці. Проблеми прокрастанації особистості юнацького віку в нині існуючому стандарті успішної особистості набуває особливої наукової й практичної актуальності. Прокрастинація - це добровільне ірраціональне відкладання на певний термін бажаних дій, незважаючи на наслідки. В даний час немає однозначного розуміння того, чи є прокрастинація якоюсь схильністю, або це просто особливий стан особистості або специфічна властивість психіки конкретної людини. Прокрастинація зазвичай проявляється в діяльності, результат якої дуже важливий для особистості. Підвищену значущість результату, що визначає ситуацію його оцінки як стресову, можуть зумовити такі явища, як тривожність, мотивація до успіху, мотивація уникнення невдач. Досліджено, що прокрастинація в середовищі студентів поширена значно більше, ніж серед працюючих осіб; прокрастинація може бути зумовлена високою особистісною тривожністю, а також високою мотивацією до уникнення невдач; на прокрастинацію не впливає рівень мотивації до успіху. Значних гендерних відмінностей прояву прокрастинації аналіз результатів дослідження не виявив, отже можна припускати, що прояви прокрастинації найбільше обумовлені особистісними особливостями, ніж гендерною приналежністю. Подолання негативних проявів прокрастинації особистості та формування продуктивного ставлення до себе можливе з допомогою реалізації комплексної психокорекційної системи .

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

I.M., Vizniuk. "PSYCHOLOGICAL DETERMINANTS OF SUCCESS DURING TEACHING STUDENTS WITH A TENDENCY TO DEPRESSION." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 1 (April 15, 2021): 66–74. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-1-9.

Full text

Abstract:

The aim of our study was to identify the psychological determinants of success in teaching students with a predisposition to depression. In order to obtain results, we used such techniques as the A. Beck questionnaire, which was aimed at determining the level of predisposition to depression, the method of diagnosing personality motivation for the success of T. Ehlers, the method for determining the type of accentuation of character and temperament K. Leonhard and calculation of determining the average score of annual grades, to determine the school performance of adolescents. According to the results of the article, using the SPSS program, it was found that there is no relationship between the level of predisposition to depression and the types of character accentuation, but there is a relationship between the types of accentuation. There is also no link between the level of depression and school performance, but there is a relationship between the level of motivation to succeed and school performance.Adolescent depression can be both a consequence and a cause of school failure of students, because adolescence is a very difficult period in a person's life. As a result, the presence of depressive symptoms can affect the school system of students, their success, relationships with teachers and peers. Ignoring these symptoms and correcting them in time can lead to serious consequences, ranging from serious mental disorders to suicide. Fatalities are rare, but very dangerous, but the failure of students with a predisposition to depression during training is quite numerous and relevant today.Conclusions. Psychological determinants such as character accentuations are of great importance in motivating adolescents with a tendency to depression and academic success, because they can suppress the activity of the individual and affect his motivational sphere. However, the correlation analysis showed the presence of statistically significant relationships between the types of accentuation of adolescent character, namely between emotional, stuck, anxious, cyclothymic, unbalanced, dysthymic, exalted, meticulous, demonstrative. And the relationship between the level of motivation for success and school performance of adolescents.Key words: adolescents with a tendency to depression, academic performance, motivational sphere of personality, character accentuations, psychological determinants. Метою нашого дослідження було виявити психологічні детермінанти успішності під час навчання учнів зі схильністю до депресії. Для того щоб отримати результати, ми використовували такі методики,як опитувальник А. Бека, який спрямований на визначення рівня схильності до депресії, методика діагностики особистості на мотивацію до успіху Т. Елерса, методика для визначення типу акцентуації рис характеру та темпераменту К. Леонгарда та розрахунок визначення середнього балу річних оцінок для визначення шкільної успішності підлітків. За результатами статті, використовуючи програму SPSS, було встановлено, що не існує взаємозв’язку між рівнем схильності до депресії та типами акцентуації характеру, але існує взаємозв’язок між самими типами акцентуації. Також з’ясовано відсутність зв’язку між рівнем схильності до депресії та шкільною успішністю, але при цьому існує зв’язок між рівнем мотивації до успіху та шкільною успішністю.Підліткова депресія може бути як наслідком, так і причиною шкільної неуспішності учнів, адже підлітковий вік є досить складним періодом у житті людини. В результаті цього наявність депресивних ознак може накладати відбиток у системі шкільного навчання учнів, на їх успішність, на взаємини з учителями та однолітками. Ігнорування цих ознак та їх невчасне коригування може призвести до серйозних наслідків, починаючи від серйозних психічних розладів і закінчуючи самогубством. Летальні випадки є рідкими, проте дуже небезпечними, а от неуспішність учнів зі схильністю до депресії під час навчання є досить численною і актуальною у наш час.Висновки. Отже,велике значення у мотивації підлітків зі схильністю до депресії та успішністю до навчання мають такі психологічні детермінанти, як акцентуації характеру, адже вони можуть пригнічувати активність особистості і впливати на її мотиваційну сферу. Однак кореляційний аналіз показав наявність статистично значущих зв’язків між типами акцентуації характеру підлітків, а саме між емотивним, застрягаючим, тривожним, циклотимним, неврівноваженим, дистимічним, екзальтованим, педантичним, демонстративним; та взаємозв’язок між рівнем мотивації до успіху та шкільною успішністю підлітків.Ключові слова: підлітки зі схильністю до депресії, успішність до навчання, мотиваційна сфера особистості, акцентуації характеру, психологічні детермінанти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Ragimova, A. B. "Політичний міф, міфологізація сучасного суспільства за допомогою соціальних мереж." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 4 (May 6, 2018): 18–24. http://dx.doi.org/10.15421/171852.

Full text

Abstract:

Проаналізовано основні підходи науковців до визначення поняття «політичний міф» та запропоноване власне визначення даного поняття. На думку автора, політичний міф – це комплекс інструментів, які застосовуються із урахуванням людських слабкостей та емоційних переживань та спрямовані на досягнення особистих цілей представників політичного сектору держави у сфері реалізації політичних цілей або в контексті інформаційних війн. Охарактеризовано політичні рівні, на яких виникають та існують політичні міфи. З’ясовано, що масова культура виникла не тільки як противага елітарній, а ще й створила свого споживача – усереднену й невибагливу масову людину, яка характеризується такими ознаками: кількісна перевага, територіальна неоднорідність людей, гетерогенність, анонімність безлічі індивідів, відсутність структурної організації, визнаного лідера і визначеної програми соціальних дій, схильність до навіювання. Визначено, що у сучасному суспільстві ЗМІ виконують низку функцій, важливими серед яких є: комунікативна, інформаційна, ретрансляційна, пропагандистська. Проаналізовано структуру вподобань українських громадян щодо вибору соціальних мереж та визначено, що у 2017 році українці надавали перевагу таким соціальним мережам, як Facebook (51.96%), Twitter (32.05%). Проаналізовано види політичних міфів: міф «про рятівника-месію», міф «про змову», міф «випробування долі», міф «про доброзичливе співтовариство». Охарактеризовано сучасні прояви політичної міфологізації сучасного суспільства за допомогою соціальних мереж.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Yatsenko, K. V. "СИМПТОМАТИЧНА ЕПІЛЕПСІЯ: ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ." Здобутки клінічної і експериментальної медицини, no. 1 (April 22, 2019): 7–13. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v0.i1.10040.

Full text

Abstract:

Епілепсія – один із найпоширеніших психоневрологічних розладів функціонування ЦНС, що характеризується повторюваними спонтанними епілептичними нападами. Міжнародна протиепілептична ліга визначає епілепсію як хронічний стан мозку, який характеризується стійкою схильністю викликати епілептичні напади і нейробіологічними, когнітивними, психологічними та соціальними наслідками, а також визначення епілепсії вимагає виникнення хоча б одного епілептичного нападу. Поліетіологічність та незвичайна різноманітність клінічних проявів епілепсії визначають труднощі в створенні її класифікації. Незважаючи на значні наукові досягнення в неврології, епілепсія залишається значною медико-соціальною проблемою та досі немає відповідей на ключові питання про механізми епілептичних нападів. Триває пошук оптимального лікування, яке б покращувало загальний стан хворого на епілепсію, а також допомогло мінімізувати інші, часто шкідливі, наслідки для соціальної адаптації такої людини. Мета – проаналізувати сучасні погляди на проблему симптоматичної епілепсії та перспективні стратегії її лікування. Висновок. Результати сучасних досліджень симптоматичної епілепсії розкривають низку напрямків і можливостей для корекції та лікування цієї патології. Одним з перспективних та ефективних методів зниження частоти судомних нападів і покращення електроенцефалографічної картини у хворих на симптоматичну епілепсію може бути така терапевтична технологія, як транскраніальна мікрополяризація. Додавання методу мікрополяризації у комплексне лікування хворих на епілепсію сприяє покращенню електроенцефалографічної картини і, відповідно, позитивно впливає на клінічний перебіг захворювання. Подальші дослідження необхідні для визначення безпечних та ефективних терапевтичних засобів, які застосовуються для лікування симптоматичної епілепсії. КЛЮЧОВІ СЛОВА: симптоматична епілепсія; транскраніальна мікрополяризація.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

КОВАЛЬЧИК, МАЛГОЖАТА. "Напрями ресоціалізаційних і терапевтичних впливів в умовах ізоляції." Право України, no. 2019/07 (2019): 93. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-07-093.

Full text

Abstract:

Сучасні концепції та наукові теорії, що становлять теоретичну основу ресоціалізації, можна розділити на кілька груп, що відрізняються методологічним та праксеологічним підходом. Найчастіше обговорюються у цьому контексті біхевіористичні (когнітивно-біхевіористичні), інтеракційні та багатовимірні концепції. Варто також згадати про моделі корекційних впливів, які впроваджуються в практику і підтверджуються ефективними результатами. Метою статті є характеристика й аналіз основних напрямів ресоціалізаційних і терапевтичних впливів, які застосовуються щодо засуджених в умовах ізоляції. Використання в процесі ресоціалізації різних форм втручання, спрямованих на відмову від злочинної поведінки, на жаль, не завжди призводить до повної соціальної адаптації колишнього засудженого. Схильність до подальших правопорушень все ще може означати труднощі у прийнятті та дотриманні просоціальних правил. Труднощі реадаптації можуть виникати в різних сферах: економічній (наприклад, отримання роботи і її збереження), міжособистісній (навички створення, відтворення та підтримання хороших стосунків з членами родини та партнерами) або емоційній. З цих причин неприпустиме ототожнення ресоціалізації з соціальною реадаптацією. Соціальна реадаптація відноситься до ситуації, коли злочинець повертається в суспільство з внутрішньою переконаністю більше не вчиняти злочинів, з отриманими сприятливими та підтримуючими соціальними реакціями, що сприяють втраті статусу злочинця або колишнього в’язня і набуттям можливостей зміцнення особистих переконань та рішень, а також позитивних соціальних реакцій. Крім того, ресоціалізація – процес, що ґрунтується не лише на отриманні навичок взаємодії, а й на побудові відносин між людиною та навколишнім середовищем. Результатом чого є особистісна трансформація індивіда, яка визначає позитивні відносини з навколишнім середовищем і формує віру найближчого оточення в ефективність зміни, що також означає усвідомлення людиною, яка порушила закон, офіційного, формального позбавлення її статусу девіанта.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Журавльова, Олена. "Особливості соматизації в осіб із різним рівнем прокрастинації." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(52) (2020): 23–32. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-23-32.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано актуальність вивчення впливу психологічних факторів, зокрема, прокрастинації, на фізичне самопочуття людинита розкрито поняття «суб`єктивної картини здоров`я». В результаті кореляційного аналізу виявлено широкий спектр взаємозв`язків між рівнем схильності до дилаторної поведінки індивіда та проявом у нього психосоматичних порушень. Найбільш тісний зв`язок показників загального рівня схильності до зволікання прослідковується зі значеннями за шкалою «Виснаження», що засвідчило властиве прокрастинаторам надмірне зниження енергетичних ресурсів організму. Зафіксована кореляція прокрастинації з критерієм шлункових скарг, підтвердила схильність осіб зі сформованою звичкою відтермінування важливих справ до синдрому нервових епігастральних нездужань. Тісний зв`язок інтегральних показників прокрастинації зі значеннями за шкалою «Ревматичний фактор» підтвердив наявність у вказаних респондентів суб`єктивних страждань, пов`язаних із алгічними та спастичними симптомами. На характерність прокрастинаторам нездужань локалізованих у судинній сфері вказала зафіксована кореляція показників досліджуваного конструкту з частотою вираження серцевих скарг респондентами. Предикацію прокрастинації, відповідно до результатів регресійного аналізу, здійснює стан виснаження та наявність у індивіда проявів епігастрального синдрому. Отже, узагальнення отриманих результатів свідчить про те, що у досліджуваних із різним рівнем прокрастинації прояви соматизації мають суттєві відмінності. Зокрема, особи зі сформованою звичкою зволікання, на відміну від індивідів, яким вказана форма поведінки не властива, зазвичай, оцінюють власне фізичне самопочуття як незадовільне.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Ситнік, Світлана Володимирівна, and Ірина Михайлівна Пивоварчик. "ДОВІРА ДО ЛЮДЕЙ ТА ЇЇ ПРОЯВ У МІЖОСОБИСТІСНІЙ ВЗАЄМОДІЇ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 5 (February 1, 2022): 59–65. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.9.

Full text

Abstract:

У статті представлені результати емпіричного дослідження характеру міжособистісної взаємодії осіб із високою довірою до людей. Для перевірки гіпотези про те, що довіра до людей проявляється в певних формах поведінки індивіда в міжособистісній взаємодії, аналіз результатів дослідження складався із трьох послідовних кроків. По-перше, це визначення точності та варіативності показника, який характеризує довіру, а також з’ясування загальних тенденцій її прояву в сучасної молоді. По-друге, встановлення характеру взаємозв’язків між цим показником та різними формами поведінки в міжособистісній взаємодії. По-третє, порівняння груп досліджуваних із високими та невисокими значеннями віри в людей. У результаті аналізу індивідуальних даних та первинних статистик показано, що більшість представників студентської молоді абсолютно не довіряють людям, з підозрою сприймають нові ідеї, переконані, що ці пропозиції передусім висунуті на користь співрозмовникові, а отже, не варто очікувати на позитивний результат для себе. Лише третина досліджуваних повністю або частково висловлюють віру в те, що більшості людей можна довіряти, оскільки ті прагнуть бути чесними та діють суто з альтруїстичних спонукань. Встановлено у процесі кореляційного аналізу, що довіра до людей прямо пов’язана з упевненістю, ініціативністю, соціальною сміливістю, емпатією, схильністю до компромісу або уникнення під час конфлікту, з відданням переваги доброзичливим стосункам із людьми, а також від’ємно корелює з конкуренцією та співпрацею в конфлікті, підозрілим ставленням до людей. Виявлено шляхом порівняння груп досліджуваних із вірою в людей та недовірою, що довірливі люди більш здатні до ухвалення рішень у складних ситуаціях, під час вибору певної альтернативи поведінки є сміливішими через позитивну оцінку власного потенціалу, більшою мірою виявляють емоційну чуйність до переживань партнерів по взаємодії, краще розуміють мотиви їхньої поведінки, прагнуть частіше бути серед людей, створювати теплі, емоційно значущі відносини, налаштовані на встановлення доброзичливих стосунків, не розчаровані в людях, а тому не виявляють підозрілості, схильні виробляти компромісні рішення або загалом ухилятись від конфлікту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Милосердна, Ірина Михайлівна. "Імідж політичного лідера як категорія PR-технології." Актуальні проблеми політики, no. 64 (January 23, 2020): 118–33. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.191.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена комплексному дослідженню іміджу політичного лідера як категорія PR-технології. Обгрунтовується думка, що в практичній політології імідж – це, насамперед, узагальнений образ, що складається у пересічних громадян про політичні суб’єкти. Інша справа, що нині йогоцілеспрямовано формують іміджмейкери. В статті виокремлюються та аналізуються такі основні підходи до визначення поняття іміджу політичного лідера: онтологічний, антропологічний, ціннісний та етичний.Також було встановлено, що для сучасної політики цікавим фактом є те, серед особистісних характеристик останнім часом зросла роль ділових і моральних якостей лідера. Серед них найсуттєвіше місце посідають інтелектуальні якості (які часто ототожнюють з освіченістю). Далі, за частотою згадувань, йде чесність політика, хоча виборці не вимагають від нього абсолютної чесності. До того ж, лідер повинен також бути добрим і людяним, відданим народу. Ідеальний політик повинен досконало володіти ораторським мистецтвом та бути «доступним для розмови із простимилюдьми». Також в статті здійснюється зауваження, що політичний лідер часто намагається отримати владу, використовуючи маніпуляційні технології. Встановлено, що маніпуляційні технології залишаються дієвими не випадково, оскільки численні дослідження виборчої поведінки доводять, що більша частина електорат підлягає навіюванню, має схильність бути під впливом гіпнотичної дії віри в чудодійні можливості політичних сил. В статті зазначається, що в українському політикумі, при формуванні іміджу політика, іміджмейкери часто використовують так званий «чорний» і «сірий» PR для зниження іміджу конкурента. А серед методів, які використовуються можна виокремити наступні: «клапану», «живої мішені», «краплі», «підказки», «резонансна технологія».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Chemych, M. D., and O. S. Sayenko. "КЛІНІКО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ТА ЛАБОРАТОРНІ ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ БЕШИХИ." Інфекційні хвороби, no. 4 (January 30, 2019): 26–32. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2018.4.9773.

Full text

Abstract:

Незважаючи на те, що бешиха є давно відомою хворобою, захворюваність залишається стабільно високою. Хвороба, як і раніше, характеризується схильністю до частих рецидивів, що призводить до тривалої непрацездатності пацієнтів. Мета роботи – встановити особливості сучасної бешихи та якості життя залежно від частоти хвороби на підставі вивчення епідеміології, клініки, ступеня ендогенної інтоксикації, рівня реактивності організму. Пацієнти і методи. Обстежено і опрацьовано медичні карти 75 хворих на бешиху. Розраховано інтегративні показники ендогенної інтоксикації та імунореактивності. Для оцінки якості життя був використаний опитувальник SF-36. Групу порівняння склали 44 здорові людини. Результати. Хворі були розділені на три групи: з первинною, з повторною, з рецидивною бешихою, по 25 осіб у кожній. Серед усіх хворих переважали жінки (78,7 %). Вік становив (54,2±4,1) роки. Найбільша кількість пацієнтів госпіталізована у серпні. Ступінь тяжкості хвороби у 90,0 % обстежуваних був середнім. Серед клінічних форм переважала еритематозна (54 хворих – 72,0 %). Індекси неспецифічної реактивності та активності запалення нижчі при рецидивній бешисі (р<0,05-0,001). Показник психологічного компонента здоров’я у пацієнтів з первинною (43,8±0,7 бала) та повторною (44,6±0,9 бала) формами бешихи на 12,0 % був вищим від осіб з рецидивною формою бешихи – (38,9±1,2) балів, р<0,01. Показники фізичного компонента у пацієнтів з первинною та повторною формами бешихи перебували на одному рівні (відповідно (46,1±0,5) бала та (47,4±1,0) бала, р>0,05), найнижчим він був у пацієнтів з рецидивною формою бешихи: (42,1±1,3) бала (р<0,05). Висновки. Встановлено статистично достовірне підвищення індексів ендогенної інтоксикації та зниження індексів неспецифічної реактивності при рецидивній бешисі відносно первинної бешихи та контрольної груп. Найнижчі показники фізичного та психологічного компонентів здоров’я спостерігалися у пацієнтів з рецидивною формою бешихи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Дмитренко, Г. А., and Н. В. Головач. "МОЖЛИВОСТІ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ З ОПОРОЮ НА ЛЮДСЬКІ РЕСУРСИ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, no. 1(59) (October 9, 2020): 24–31. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/59-4.

Full text

Abstract:

Розкривається сутність економіки з позицій первинності людської діяльності і професійно-особистісних якостей тих, хто в тому числі керує економікою, тобто управлінської еліти. Акцентовано увагу на людиноцентричній сутності економіки. Пояснення людиноцентричної сутності економічного розвитку детально розкривається з ознайомлення з поняттям «економіка» з різних джерел. Підкреслено призначення економіки – впливати на підвищення якості життя населення країни. Сутність поняття людиноцентричностіне проглядається ні з боку задоволення людських потреб, для чого, власне, і функціонує економіка, ні з боку людської діяльності. Наголошується на тому, що людська діяльність забезпечує функціонування економіки з використанням природних ресурсів і різних засобів технічного характеру, які сама ж людина і створила. Наведено багато суджень відомих вчених Заходу, які зрозуміли глибинні основи економіки, що пов’язані з людською діяльністю. Наведено різні визначення поняття «економіка» з метою зрозуміння її «людської» сутності, щоб шукати шляхи її розвитку у правильному напрямі. Представлені певні приклади, які обгрунтовують первинність людського фактору в розвитку економіки. Первинність людської діяльності розглянуто і в інших економічних процесах, зокрема економічних кризах міжнародного масштабу. Наведені приклади розвитку економіки зарубіжних країн щодо формування ефективних економік, пов'язаних з якістю життя громадян різних країн. Розкрито ігнорування значущості ролі людських ресурсів в вітчизняних економічних процесах. Розкрито ментальну схильність правлячих еліт на східнослов'янських землях, з давніх часів до сьогодення, що доводить нехтування людської праці. Рекомендовано змінити цю національну ментальну рису: владі потрібно організувати суспільство навколо близьких їм людиноцентричних кінцевих результатів діяльності державних структур з потужною мотивацією їх одержання на основі зворотного зв’язку. Розглянуто людиноцентричний шлях розвитку економіки держави-міста Сінгапур, який проклав прем'єр-міністр Лі Куан Ю. Наведений приклад розвитку економіки Японії, що пояснюється умінням використовувати людський потенціал країни в інтересах суспільства і самих носіїв цього потенціалу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Мельничук, Майя. "САМООЦІНЮВАННЯ ПІДЛІТКІВ СХИЛЬНИХ ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ." Молодий вчений, no. 12 (100) (December 30, 2021): 127–30. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-12-100-28.

Full text

Abstract:

У статті надається характеристика самооцінки як однієї з основних характеристик особистості, особливостей становлення особистості у підлітковому віці, специфіки схильності підлітків до девіантної поведінки та окресленню самооціночних чинників її формування. У результаті теоретичного дослідження визначено, що негативна самооцінка підлітків є джерелом різноманітних труднощів у спілкуванні та схильності до девіантної поведінки, оскільки молода людина з таким ставленням до себе заздалегідь переконана, що оточуючі погано до неї ставляться. Показано, що негативне, конфліктне ставлення особистості до себе призводить до її девіантної поведінки – правопорушення, наркоманії, алкоголізму, агресивної та суїцидальної поведінки, пов’язаної з дезадаптивними, асоціальними формами прояву. Охарактеризовано основні принципи та вимоги до проведення емпіричного дослідження у психології, а також подано опис методичних основ та психодіагностичних методик, використаних для дослідження особливостей самооцінювання підлітків схильних до девіантної поведінки. Обгрунтовано вибір емпіричної бази дослідження. Також наводиться опис результатів проведеного емпіричного дослідження самооцінки юнаків та її зв’язку із схильністю до девіантної поведінки. Проаналізовано, що психологічним змістом девіантної поведінки є, зокрема, неприйняття суб’єктом самого себе як особистості. Маючи усталене негативне відношення до власної особистості, що виражається у зниженій симпатії до себе, відсутності поваги до себе та своїх вчинків, неприйнятті власної особистості в цілому, такі підлітки не очікують позитивного ставлення до себе від інших людей. Такі особливості самоставлення відображаються на їх контактах з оточуючими і виражаються в очікуванні негативного ставлення від них, що може провокувати прояви девіантної поведінки компенсаторного характеру, націлені на доведення власної значимості та вагомості в очах оточуючих людей. При умові адекватного самооцінювання та позитивної модальності самоставлення достовірно частіше відзначається нормативна поведінка в аналізованих життєвих сферах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Цюприк, Андрій, and Світлана Федорович. "Профілактика емоційного вигорання студентів-психологів." Педагогіка і психологія професійної освіти, no. 1 (August 8, 2019): 160–70. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.16.

Full text

Abstract:

У даній статті проведено теоретичний аналіз стану проблеми емоційного вигорання на сучасному етапі. Виявлено основні стадії формування, характерні для них симптоми. З’ясовано, що синдром емоційного вигорання розвивається поетапно, для кожної стадії характерні своєрідні ознаки, і він не обмежується професійною сферою. Виділено головні компоненти емоційного вигорання: емоційне виснаження, яке виявляється у відчуттях емоційного перенапруження і в почутті спустошеності, вичерпаності своїх емоційних ресурсів; деперсоналізація, пов’язана з виникненням байдужого і негативного ставлення до людей; негативні установки, які виявляються у внутрішньому стримуванні роздратування; знижена продуктивність праці. Окреслено зовнішні організаційні фактори, до яких включаються умови матеріального середовища, зміст роботи і соціально-психологічні умови діяльності, є домінуючими у формуванні «вигорання». До внутрішніх факторів, які зумовлюють емоційне вигорання, відносяться: схильність до емоційної ригідності, інтенсивна інтеріоризація обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності, етичні дефекти і дезорієнтація особистості. Серед основних чинників емоційного вигорання виділено соціальну незахищеність, відсутність соціальної підтримки, незадоволеність навчанням. Запропоновано можливі шляхи профілактики емоційного вигорання у майбутніх психологів на таких етапах професійної підготовки, як: обґрунтований вибір абітурієнтів, з’ясування причин вибору абітурієнтами цієї професії та бажання працювати з людьми, обізнаності у сферах майбутнього працевлаштування, причин готовності до здійснення різних видів діяльності психолога. Дієвими засобами профілактики емоційного вигорання студентів-психологів є використання технік саморегуляції поведінки у процесі навчання, зокрема тренінгів особистісного зростання, професійної ідентичності, розвитку готовності до професійної діяльності, які забезпечують узгодження життєвих і професійно орієнтованих цінностей, гармонізацію академічної та професійної самооцінки, рівня домагань, правильну організація відпочинку та дозвілля.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Кузнецов, Олексій, Оксана Платковська, and Ілля Савченко. "ПСИХОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ ОСОБИСТІСНОГО САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 62 (February 2020): 214–28. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.12.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження обумовлена нагальною потребою у вивчення ролі психологічних ресурсів у саморозвитку особистості. Мета дослідження – виявити зв'язок між психологічними ресурсами та саморозвитком особистості. Вибірка і методи дослідження. Вибірку досліджуваних склали 366 осіб. У дослідженні було застосовано 1) опитувальник психологічної ресурсності особистості О.С. Штепи; 2) опитувальник «Екзистенційні ресурси особистості» (І. В. Бринза, О. Ю. Рязанцева); 3) методика дослідження саморозвитку особистості С.Б. Кузікової та Б.О. Кузікова. Результати. У результаті факторного аналізу було визначено шість компонентів психологічних ресурсів: ресурси самовдосконалення у діяльності, екзистенційні ресурси, морально-етичні ресурси, альтруїстичні ресурси, ресурси асертивності та креативності. Виявлено низку кореляцій між психологічними ресурсами та особливостями саморозвитку особистості. Висновки. Саморозвиток є прагненням та здатністю особистості до самовдосконалення та саморелізації, спрямованість на Я-ідеальне, що забезпечується процесами самопізнання та самоствердження у соціумі. Отримана у дослідженні факторна структура психологічної ресурсності представлена шістьома компонентами: ресурси самовдосконалення у діяльності як вміння самореалізуватись та досягати успіху у професії, екзистенційні ресурси як здатність набувати людиною сенсу життя, ресурси асертивності як впевнена та відповідальна поведінка, морально-етичні та альтруїстичні ресурси як добропорядна поведінка та доброзичливе ставлення до інших, ресурси креативності як схильність до творчості та прагнення до мудрості у житті. Визначено статистично значущі зв’язки між ресурсами прагнення до самовдосконалення у діяльності та потребою у саморозвитку, умовами саморозвитку та механізмами саморозвитку. Визначено, що ресурси асертивності та ресурси креативності позитивно пов’язані з потребою у саморозвитку. Ресурси прагнення до самовдосконалення у діяльності та альтруїстичні ресурси передбачають високу міру розвитку суб’єктивної оцінки умов саморозвитку. Існують кореляції між ресурсами прагнення до самовдосконалення у діяльності, екзистенційними ресурсами, ресурсами асертивності та морально-етичними ресурсами з механізмами саморозвитку як функціональними засобами саморозвитку. Низка отриманих зв’язків доводить позитивну взаємообумовленість між психологічними ресурсами самовдосокналення, екзистенційної осмисленості життя, альтруїзму, морально-етичної поведінки та креативності та потребою у саморозвитку, високою оцінкою власних умов саморозвитку як сприятливих та оволодінням механізмами саморозвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Martyniuk, Yu O. "ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ТИПІВ СПРИЙНЯТТЯ СТИЛІВ МИСТЕЦТВА ТА АГРЕСІЇ." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 3 (February 17, 2022): 15–19. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.3.

Full text

Abstract:

Метою статті є дослідження особливостей взаємозв’язку агресивної поведінки та особливостей сприйняття художнього стилю мистецтва. Згідно з нашою гіпотезою люди з переважанням певної агресивної поведінки налаштовуються на певні моделі поведінкових реакцій, зображені у витворах мистецтва. Для нашого дослідження використано теоретичні (індукція, абстракція, узагальнення, систематизація) та емпіричні (метод психологічної діагностики та методи математичної обробки даних (описова статистика, кореляційний аналіз)) методи. Методика психологічної діагностики містила: авторську анкету «Художні уподобання», метод діагностики форм агресії А. Басса та Д. Арка, метод-тест «Руки» Е. Вагнера. У результаті дослідження виявлено, що існує взаємозв’язок між ренесансним типом сприйняття художнього стилю та непрямою агресією, а також залежність, яка пригнічує агресивні тенденції в поведінці. Слід зазначити, що виявлено зв’язок барокового типу сприйняття художнього стилю мистецтва з роздратуванням та афектацією. З’ясувалося, що існує взаємозв’язок між класичним типом сприйняття художнього стилю мистецтва та фізичною агресією, а також директивністю. Імпресіоністичний тип сприйняття художнього стилю мистецтва корелює з вербальною агресією та ексгібіціонізмом у вияві агресії. Зазначимо, що існує пряма кореляція між сюрреалістичним типом сприйняття художнього стилю мистецтва та підозрілістю та зворотна – із залежністю. Отримані дані вказують на те, що існує пряма кореляція між абстрактним типом сприйняття художнього стилю мистецтва та негативізмом, але, з іншого боку, виявлено зворотну кореляцію зі схильністю до агресивної поведінки загалом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

СИТНІК, Світлана. "ЕМПАТІЯ ЯК РЕГУЛЯТОР МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, no. 4 (53) (May 12, 2022): 70–78. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.12.

Full text

Abstract:

У статті представлені результати емпіричного дослідження характеру міжособистісної взаємодії осіб з розвиненими емпатійними здібностями. Для перевірки гіпотези про те, що регулятивна функція емпатії проявляється у формуванні дружелюбних, доброзичливих відносин з оточуючими, в неагресивних формах розв’язання конфліктів, у загальній компетентності щодо ефективної міжособистісній взаємодії в цілому, аналіз результатів дослідження складався з трьох послідовних кроків. По-перше, це визначення точності та варіативності отриманих показників, які характеризують емпатійні здібності, а також з’ясування загальних тенденцій прояву емпатії у сучасної молоді. По-друге, встановлення характеру взаємозв’язків між цими показниками та різними формами поведінки у міжособистісній взаємодії. По-третє, порівняння груп досліджуваних з високим та невисоким рівнями розвитку емпатії. У результаті аналізу індивідуальних даних та первинних статистик показано, що більшість представників студентської молоді мають середній рівень емпатії, передусім, за рахунок розвитку вміння поставити себе на місце партнера та створити атмосферу відкритості, довірливості, задушевності. Емоційна чуйність, здатність розуміти внутрішній світ співрозмовника, несвідомо, на інтуїтивному рівні сприймати його емоційний стан та налаштовуватись на іншого розвинені в них дещо гірше. Встановлено в процесі кореляційного аналізу, що регуляторна функція емпатії у міжособистісній взаємодії розкривається через прямий зв’язок з розвитком особистісного ресурсу міжособистісної взаємодії, соціальною адаптивністю та готовністю дійти взаєморозуміння у відносинах, із схильністю до уникнення або пристосування у ситуації конфлікту, із залежним, дружелюбним, альтруїстичним ставлення до людей, а також через від’ємний зв’язок із соціальною автономністю, конкурентною формою поведінки у конфлікті, агресивним, підозрілим ставлення до людей. Виявлено шляхом порівняння груп досліджуваних з високим та низьким рівнями емпатії, що емпатійні люди відрізняються вищим проявом потреби в міжособистісній взаємодії, прагненням до встановлення контакту, до розширення кола спілкування, значнішим інтересом до людей, вмінням зрозуміти точку зору опонента, гнучкістю поведінки, що дозволяє їм більш успішно регулювати рівень конфліктності у групі, впливати на благополуччя взаємин, пристосовуватися до чужих рішень, не намагаючись відстоювати власні інтереси, або загалом ухилятися від конфлікту, не вдаючись до агресивних форм поведінки. У взаємодії такі особи частіше проявляють себе як ввічливі, компромісні, конформні, товариські, дружелюбні у відносинах. Вони невимогливі, не схильні до звинувачень, охоче приймають допомогу, схильні довіряти партнерам.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Вартанова, Олена. "ДІАГНОСТИКА РАЦІОНАЛЬНОСТІ В ЕКОНОМІЧНІЙ ПОВЕДІНЦІ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ." Економіка та суспільство, no. 34 (December 28, 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-34-3.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено актуальним питанням, пов’язаним з проблемами оцінки економічної поведінки майбутніх менеджерів, які детерміновані психологіч-ними характеристиками особистості та визначають якість економічних рі-шень, що ухвалюються протягом життя. Економічна поведінка сприймається як система взаємозалежних процесів і вчинків, що відбиває ставлення людини до умов, змісту, результатам соціально-економічної діяльності, що виявля-ється у поведінці, спрямованої на задоволення власних потреб. Наголошено, що всупереч класичним економічним теоріям, економічна поведінка економі-чних суб’єктів не завжди є раціональною, адже вона детермінована суб’єктивними психологічними характеристиками особистості, такими як особистісна раціональність та схильність до ризику. Як методичний інстру-ментарій діагностики раціональності економічної поведінки майбутніх мене-джерів обрано психодіагностичну методику «Споживча поведінка студентів» О. Савченко та С. Хтей та методику «Особистісні чинники прийняття рі-шень» (ЛФР-25) Т. Корнилової. Аспектами економічної поведінки майбутніх менеджерів є: раціональність розподілу коштів, орієнтація на думку інших; гнучкість у придбанні товарів; купівля як отримання бажаного. Результати проведеного кореляційного аналізу дали змогу виявити взаємозв’язки між окремими аспектами економічної поведінки, факторами, що впливають її ра-ціональність. Найбільш цікавими з них є значущі прямі кореляційні зв’язки між рівнем прояву фактору «суб’єктивна раціональність» і раціональністю розподілу коштів, рівнем прояву суб’єктивної раціональності і гнучкістю у придбанні товарів, ступенем рівнем готовності до ризику і аспектом еконо-мічної поведінки «купівля як отримання бажаного». За результатами дослі-дження встановлено, що більшість майбутніх менеджерів має високий рівень (76,9%) прояву суб’єктивної раціональності як основної характеристики процесу прийняття обґрунтованих економічних рішень та середній рівень го-товності до ризику (60,0%), що детермінує їх економічну поведінку: 64,8% осіб мають середній рівень раціональності розподілу коштів, 72,3% – висо-кий рівень орієнтації на думку інших; 20,0 % – високий рівень гнучкості у виборі товарів (раціональні ознаки); 23,07 – високим рівнем сформованості фактору «купівля як отримання бажаного» (66,15%) (нераціональна ознака економічної поведінки).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Yudin, M. A. "МІЖОСОБИСТІСНА ВЗАЄМОДІЯ У КОСМЕТОЛОГІЧНИХ ПАЦІЄНТІВ ЗІ ЗНИЖЕНОЮ САМООЦІНКОЮ." Здобутки клінічної і експериментальної медицини, no. 4 (February 6, 2017). http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2016.v0.i4.7095.

Full text

Abstract:

У дослідженні проводилося вивчення особливостей міжособистісної взаємодії у пацієнтів косметологічного профілю з дисгармонійним самовідношенням та зниженою самооцінкою. Дослідження проводилося на базі медичного центру «СА-КЛІНІК» протягом 2014 – 2016 років. У тестуванні взяли участь 204 жінки, які звернулися за косметологічною допомогою. Опитуваних було поділено на групи на основі критерію самовідношення: основну групу склали особи з дисгармонійним типом з тенденцією до заниженої самооцінки (ОГ, n=108), групу порівняння склали жінки з гармонійним типом (ГП, n=96). У жінок із дисгармонійним самовідношенням були вищими рівні підозріливості, підлеглості, залежності, у опитуваних з гармонійним – авторитарності та дружелюбності, р<0,05. Профіль міжособистісної взаємодії у жінок з дисгармонійним самовідношенням та зниженою самооцінкою характеризувався проявами підозріливості, образливості, нетовариськості, сприйняття оточення як недоброзичливого та ворожого, неконгруентності у контактах з оточуючими, емоційною залежністю від близьких, комунікативними труднощами у взаємодії з людьми, вираженим відчуттям незручності у новому соціальному середовищі, підлеглістю, пасивністю, невпевненістю у собі, податливістю думці інших людей, нездатністю ефективно відстоювати власну позицію, схильністю до компромісів всупереч своїм інтересам. Особливості міжособистісної взаємодії жінок з дисгармонійним самовідношенням та зниженою самооцінкою – значимий чинник особистісної та психосоціальної дезадаптації. Психокорекція сфери міжособистісної взаємодії – важлива складова медико-психологічної допомоги для пацієнтів з косметологічними проблемами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Схильність людини'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles