Journal articles: 'Сфера соціальних послуг'

1

Попович, В. М., and В. М. Демяненко. "Корупційний досвід, чинники і механізми протидії корупції в соціальній сфері (на прикладі Запорізької області)." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.962.

Full text

Abstract:

У дослідженні обґрунтовано, що корупція є явищем не тільки правовим, але й соціальним, економічним і моральним; це завдає шкоди нормальному функціонуванню моральних і правових відносин у суспільстві й державі; корупцію не можна розглядати тільки в правовому аспекті, тому що, ігноруючи інші сторони корупції, які характеризують її як соціальне, політичне, економічне явище, важко дослідити її природу походження, не вдасться з’ясувати її вплив, прояви й способи протидії такому явищу. Виявлено деякі особливості прояву корупційних практик у таких сферах суспільного життя, як сфера охорони здоров’я; сфера освіти; судова система; сфера адміністративних і соціальних послуг. У статті виділено сучасні практико-орієнтовані соціальні механізми попередження, запобігання та протидії корупції як соціального явища, що в умовах перехідного суспільства набуває інституціональних ознак. Надано соціологічну інтерпретацію корупції як інституціоналізацію та легітимізацію неформальних соціальних відносин, що виявляється в деформації ціннісно-нормативної системи суспільства. Дослідження спрямоване на спробу виокремлення проявів корупції з досвіду населення та аналізу можливості протистояти цьому процесу. Соціальними чинниками корупційних практик у соціальній сфері українського суспільства за результатами емпіричного дослідження виділено такі групи: соціокультурні чинники, які пов’язані з домінуванням у суспільній свідомості уявлень про корупцію як невіддільну особливість українського суспільства; соціально-правові чинники, які є наслідком низького рівня розвитку правової культури й громадянського суспільства; соціально-економічні чинники, породжені економічною кризою. Виокремлено соціальні механізми протидії корупції в соціальній сфері: соціальні механізми нормативно-правової регуляції системи протидії корупції; соціальні механізми інституційно-організаційного забезпечення; соціальні механізми інформаційно-комунікаційної взаємодії соціальних суб’єктів протидії корупції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Дорош В.Ю., Камінська І.М., and Пархомова А.В. "ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ." Економічний форум 1, no. 4 (October 13, 2020): 45–56. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-4-6.

Full text

Abstract:

У статті систематизовано найбільш вживані наукові підходи до ідентифікації поняття «соціальна сфера» та подано власне бачення поняття «фінансування соціальної сфери», під яким розуміємо формування і використання бюджетних коштів на фінансування галузей, підприємств, організацій, які безпосередньо пов’язані і визначають спосіб і рівень життя людей, їх добробут, споживання (освіта, культура, охорона здоров’я тощо). Промоніторено основні показники фінансування соціальної сфери ОТГ, зокрема проведено оцінку структури, динаміки видатків соціальної сфери бюджетами ОТГ Волинської області здійснено аналіз виконання видатків соціальної сфери бюджетами територіальних громад. Проведено SWOT-аналіз механізму фінансування соціальної сфери в Україні. Виявлено, що в Україні, у тому числі ОТГ, на разі невідпрацьована співпраця з недержавним сектором, із благодійними та релігійними організаціями. Тому основне навантаження лежить на бюджетах різних рівнів. Вважаємо, що роздержавлення соціальної сфери через децентралізацію соціальних послуг, детальний підбір постачальників послуг усіх форм власності, залучення громадських, приватних і благодійних організацій має стати пріоритетом при формуванні соціальної політики держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Буга, Ганна Сергіївна. "СТРАХОВИЙ РИНОК ЯК СФЕРА ДІЯЛЬНОСТІ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 22–28. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.3.

Full text

Abstract:

Страховий ринок – це система економічних відносин щодо купівлі-продажу специфічного товару – страхового покриття внаслідок настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством. В усіх економічно розвинутих країнах страхова діяльність є однією з найважливіших галузей, що забезпечує дієвий захист соціальних і майнових інтересів фізичних та юридичних осіб від різноманітних ризиків, підтримання стабільності суспільства та економічної безпеки держави. Крім того, страхування є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним засобом акумулювання коштів для їх подальшого інвестування в економіку. Світовий досвід переконливо доводить, що досконала система страхового захисту є основою забезпечення більш високого рівня стабільності економічного відтворювального процесу, досягнення соціальної злагоди, гарантом високого рівня життя населення. Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримання соціальної стабільності суспільства є неможливим без ефективного функціонування ринку страхових послуг. Держава, виходячи з економічної та соціальної ситуації, регулює розвиток страхового ринку країни. Проблема державного регулювання інституту страхування й участь у ньому небанківського сектору економіки є однією з найбільш актуальних у теорії та практиці сучасного вітчизняного страхування. Важливість її дослідження пов’язана з тим, що ця система ще остаточно не сформувалася, адже змінюється стан самого страхового ринку, постійно вдосконалюється нормативна база страхування, зазнає змін діяльність органів державного регулювання й небанківських фінансових установ. Нестійкість системи страхового ринку викликана внутрішніми факторами та є наслідком макроекономічних процесів. Варто констатувати, що ключовою проблемою в здійсненні регулювання ринку фінансових послуг є недостатня координація дій між фінансовими регуляторами, що в процесі наглядової діяльності відображається в неузгодженості дій під час ухвалення нормативно-правових актів, а також під час недостатньої координації дій в умовах системних фінансових криз, недостатнього обміну інформацією та невідпрацьованості механізмів взаємодії під час нагляду за діяльністю фінансових конгломератів чи пов’язаних осіб. Вагоме значення також має подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі регулювання фінансових послуг.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Meschan, I. V. "Соціальне обслуговування як складова соціального захисту населення: соціолого-управлінський аспект." Grani 18, no. 8 (June 17, 2015): 71–76. http://dx.doi.org/10.15421/1715159.

Full text

Abstract:

В статті розглянуто соціальне обслуговування в контексті соціологічного і управлінського підходу, його еврістичного потенціалу в організації управління системою надання соціальних послуг. Система соціального захисту населення в Україні не відповідає сучасним вимогам глобалізаційних процесів і поступовій лібералізації соціальної політики, зменшенню ролі держави в сфері соціального захисту і соціального забезпечення. На зміну традиційній моделі соціального забезпечення (грошові виплати, пільги, матеріальна допомога тощо) приходить модель, заснована на системі надання соціальних послуг. У статті наведено аналіз розвитку системи соціального обслуговування з позиції соціологоуправлінського підходу, що дозволив виділити дві парадигмальні групи досліджень. До першої групи досліджень можна віднести концепції, вважаючі центральною проблемою інституціоналізації становлення зовнішньої форми соціального обслуговування як соціального інституту. До другої групи соціологічних концепцій інституціоналізації соціального обслуговування відносяться теорії суб’єктивної спрямованості, що ставлять в центр проблеми інституціоналізації соціальну дію індивідів. На основі аналізу соціологічних концепцій до розвитку системи надання соціальних послуг доведено, що соціальне обслуговування виступає як соціальний інститут (тобто як інституціоналізована форма надання соціальних послуг) і система соціальної практики і взаємодії надавачів і отримувачів соціальних послуг. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу. Виділено основні аспекти соціологоуправлінського підходу в системі соціального обслуговування: організаційноінституціональний аспект (розвиток мережі закладів соціального обслуговування); нормативнорегулятивний аспект (впровадження норм, правил і стандартів надання соціальних послуг); аспект комунікативної взаємодії суб’єктів соціального обслуговування. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу: удосконалення нормативноправової бази; затвердження соціальних стандартів; запровадження механізму соціального замовлення як форми міжсекторного соціального партнерства задля розвитку ринку соціальних послуг.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Meschan, I. V. "Соціальне партнерство в наданні соціальних послуг населенню: світовий досвід і перспективи для України." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 2(142) (April 25, 2017): 43. http://dx.doi.org/10.15421/171723.

Full text

Abstract:

Соціальне партнерство розглядається як безперервний процес взаємовигідної співпраці, що постійно розвивається між державою, бізнесом і некомерційними організаціями; набуває особливого значення в соціальній сфері, в системі соціального захисту і соціального обслуговування населення. Досліджена сучасна система закладів соціального обслуговування в Україні передбачає функціонування як державних, так і недержавних комерційних і некомерційних соціальних служб і організацій соціального обслуговування, що свідчить про багатосуб’єктність в управлінні системою таких закладів. Проаналізовано надання соціальних послуг у розвинутих соціальних державах з різними моделями соціальної політики, що свідчить про розвиток соціального партнерства як формування конструктивної взаємодії трьох секторів суспільства на рівні окремих територій, громад. Доведено, що в світовій практиці існують два основні способи підтримки державою сфери виробництва соціально значущих послуг: фінансування (субсидування) і непряма підтримка. Визначено, що в умовах децентралізації влади і створення об’єднаних територіальних громад в Україні, соціальне партнерство в наданні соціальних послуг набуває особливого значення, що передбачає формування нової стратегії соціальної політики (в сторону її поступової лібералізації) і зменшення ролі держави в соціальному забезпеченні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Рощина, Н. В., and Л. С. Борданова. "РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО РИНКУ УКРАЇНИ." Підприємництво та інновації, no. 7 (December 30, 2019): 92–97. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/7.15.

Full text

Abstract:

У сучасному світі розвиток інформаційно-технологічного ринку набирає усе більших обертів. ІТ-сфера динамічно інтегрується в усі галузі світової економіки, безпосередньо впливаючи на загальне зростання економічних та соціальних показників підприємств та організацій. Розуміння важливості інформаційних технологій для формування стійких конкурентних позицій організацій, розвитку всіх напрямів діяльності, підвищення якості товарів та послуг тощо приводить до стійкого попиту на ці технології. У такий спосіб відбувається взаємний вплив ІТ-сфери та інших економічних галузей у зовнішньому середовищі на транснаціональному масштабі. Для України ІТ-сфера має особливе значення, адже на фоні загальної економічної та політичної кризи вона здатна згладити ці явища за допомогою стрімкого розвитку, а також забезпечення функціонування багатьох суміжних галузей [1]. У статті проаналізовано склад інформаційно-технологічного ринку України, а саме розглянуто динаміку розвитку, склад та розподіл спеціалістів за містами, компаніями; проаналізовано напрями діяльності основних гравців на ринку. Все це дало основу для підбиття підсумків та складення прогнозів щодо ринку інформаційних технологій. Висновки не стали несподіваними, оскільки ІТ-сфера стрімко розвивається по всьому світі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Kryvokon, Nataliia Ivanivna. "ДЕФІНІЦІЯ КАТЕГОРІЇ «СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ»: ПРОБЛЕМИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 1(13) (2019): 37–45. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2019-1(13)-37-45.

Full text

Abstract:

Актуальність теми дослідження. Цього року Верховна Рада України ухвалила новий Закон «Про соціальні послуги», котрий передбачає чимало нововведень. Даний факт визначає актуальність концептуалізації соціальних послуги, що дозволить не лише поглибити розуміння тих реформаторських процесів, які відбуваються на разі в державі, але й спрогнозувати їх подальше спрямування, перспективи та наслідки (ефекти). Постановка проблеми. Не дивлячись на те, що соціальні послуги є невід’ємним атрибутом соціальної держави, єдиного наукового підходу стосовно їх визначення, змісту, структури, характеристик та класифікації поки що не розроблено. Відсутність чітких обґрунтованих позицій стосовно закономірностей формування соціальних послуг як відображення взаємовідносин держави та суспільства ускладнює чітке системне бачення їх сутності і зумовлює необхідність постійного наукового пошуку в даній царині. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Більшість авторів, предметом досліджень яких виступають соціальні послуги, спираються на теоретичні концепції сервісної економіки, теорії соціального та державного управління, маркетингу та управління послугами, соціального права, теорій соціальної роботи. У статті стисло аналізуються доробки зарубіжних авторів (N. Lunt, F. Mitchell, I. Shaw, A. Lara Montero), котрі здійснювали дослідження особливостей функціонування сфери соціальних послуг переважно у Європейських країнах, а також вітчизняних науковців і практиків, хто зробив свій внесок у розвиток наукових уявлень про соціальні послуги (В. Апопій, Н. Кабеченко, Л. Сідєльнік та ін.) Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Не зважаючи на значний інтерес до проблематики соціальних послуг, переважна більшість дослідників характеризують їх у міждисциплінарних векторах. Натомість концептуальні засади соціальних послуг в аспекті теорії соціальної роботи розроблені недостатньо. Постановка завдання. Дослідження має на меті представити міркування щодо концептуалізації соціальних послуг в Україні з позицій соціальної роботи. Виклад основного матеріалу. У статті подано аналіз існуючих підходів щодо дефініції «соціальні послуги». Представлено фокуси аналізу категорії соціальних послуг, запропоновано визначення. Акцентується увага на значимості розуміння соціальних послуг в контексті процесу (діяльності) та результату (ефекту). Підкреслено необхідність розвитку системи вимірювання послуг і наснаження клієнтів. Висновки. Основні проблеми концептуалізації соціальних послуг зумовлені багатоаспектністю їх розуміння та використання. Позаяк головним об’єктом (отримувачем) соціальних послуг виступає людина, наділена суб’єктністю, послуга має розглядатися як процес і результат соціальної взаємодії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Саранча, І. Г. "СОЦІАЛЬНА ПОСЛУГА ЗА БЮДЖЕТНИЙ КОШТ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 236–41. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-36.

Full text

Abstract:

Пропонований науковий огляд стосується питань підготовки спеціалістів соціальної та освітньої сфер. Зокрема, це стосується питання підготовки соціальних працівників, що має відбуватися в умовах зміни підходів до надання послуг, анонсованих державою. Так, окремо розкривається питання передачі повноважень органів виконавчої влади з числа надавачів послуг недержавним організаціям, об’єднанням громадян та приватним особам для здійснення обслуговування населення певної територіальної громади на засадах доступності та відкритості через механізм реалізації соціальної послуги за бюджетний кошт. Основна увага приділяється питанню використання пропонованого державою механізму для практичної підготовки студентської молоді до професійного самовизначення. Оскільки основне завдання вищої освіти – підготувати компетентного фахівця в певній сфері, ми розглядаємо дане питання в рамках психолого-педагогічної, психологічної, соціально-педагогічної та/чи соціально-реабілітаційної практики, а також у межах волонтерської діяльності в позанавчальному процесі. Так, через включення в процеси надання соціальних послуг за бюджетний кошт та в рамках співпраці вищих навчальних закладів із громадськими організаціями відбувається якісна підготовка спеціалістів. У таких умовах соціальний працівник, майбутній соціальний педагог, фахівець із соціальної роботи тощо знайомляться безпосередньо з практикою використання набутих знань під час надання послуг населенню відповідно до державних стандартів і включаються в усі процеси роботи – від ведення документації, розуміння супутніх юридичних питань, соціально-економічного та соціокультурного ефекту, співпраці з відповідними органами виконавчої влади, комунальними закладами та іншими установами і до питання власне алгоритму співпраці з отримувачами послуг. Усе це сприяє глибокому розумінню майбутнім фахівцем власних можливостей та відповідальності, які належатимуть до його компетенції у разі вибору того чи іншого професійного напряму: власне роботи в закладах освіти, соціальних установах чи громадських організаціях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Жук О.М. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЮ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ." Економічний форум 2, no. 2 (June 12, 2021): 147–54. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-19.

Full text

Abstract:

Важливим аспектом функціонування системи соціального захисту і соціального забезпечення в Україні на сучасному етапі є організація державного нагляду і контролю. Стаття присвячена аналізу організаційно-правового регулювання контролю в системі соціального захисту в Україні на сучасному етапі, в умовах реалізації Міністерством соціальної політики з 2017 року проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» за сприяння Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у зазначеній сфері схвалено Концепцією реалізації державної політики щодо соціального захисту населення та захисту прав дітей, прийнятою Кабінетом Міністрів України у 2020 році. У статті розкрито поняття, види та завдання державного контролю у сфері соціального захисту. Охарактеризовано суб’єкти та об’єкти контролю у сфері соціального захисту та соціального забезпечення та їх функції. Головними контролюючими органами у сфері соціального захисту є Міністерство соціальної політики на Національна соціальна сервісна служба та Головні управління Національної соціальної сервісної служби у кожній області. Визначено принципи здійснення державного контролю: адресність, ефективність та законність. Встановлено, що інструментами контролю та забезпечення належного функціонування системи соціального захисту є: моніторинг, контроль (нагляд), верифікація, аудит, інспектування, оцінювання якості та ефективності надання соціальних послуг. Охарактеризовано контролю: за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки (виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, соціальні послуги); за використанням коштів державного бюджету, виділених для надання соціальної підтримки; за дотриманням прав дітей; контроль за виплатою соціальних допомог, а також контроль за наданням соціальних послуг; за часом проведення – превентивний, поточний та ретроспективний. Подано основні нормативні документи, які регулюють контроль за якістю надання соціальних послуг, а також за адресністю державних виплат та ефективністю використання бюджетних коштів. Встановлено, що одним із головних завдань для ефективного здійснення державного контролю у сфері соціального забезпечення стане створення Єдиної інформаційної системи соціальної сфери з метою забезпечення максимальної інтеграції з державними реєстрами та базами даних Зроблено висновок, що проведення моніторингу та оцінювання якості надання соціальних послуг, здійснення державного контролю за нарахуваннями та виплатами соціальних допомог є одним з ключових напрямків удосконалення системи соціального захисту в Україні на сучасному етапі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Kravchenko, Oksana Oleksiivna. "ДО ПИТАННЯ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ОДИНОКИМ МАТЕРЯМ В УКРАЇНІ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 2(12) (2018): 58–64. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-2(12)-58-64.

Full text

Abstract:

Актуальність теми дослідження. Економічні, соціальні та культурні права мають особливе значення для жінок з вразливих соціальних груп, оскільки вони непропорційно страждають від бідності, соціальної та культурної маргіналізації. Як результат, жінки з вразливих груп мають нерівні можливості доступу до ресурсів та послуг, менші повноваження у політичній, економічній та соціальній сферах. Постановка проблеми. До числа найбільш незахищених верст населення відносяться одинокі жінки з дітьми. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти проблеми соціального захисту населення висвітлюються у наукових розвідках С. Бандур, К. Батигіної, Н. Болотіної, Н. Борецької, К. Ващенко, М. Мокляк, О. Новікова, О. Палій, М. Кравченко, О. Петроє, О. Піщуліна, О. Савченко, Ю. Саєнко, Т. Семигіної, Б. Сташківа, В. Скуратівського, П. Ситніка, В. Трощинського, Н. Ярош та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Проте недослідженою залишається проблема соціального захисту одиноких матерів. Постановка завдання. Проаналізувати нормативно-правову базу соціального захисту одиноких жінок з дітьми, в тому чисті із забезпечення їх прав на отримання соціальних послуг. Виклад основного матеріалу. Розглядаються особливості соціальної роботи з жінками-матерями у контексті нормативно-правової бази у відносно цієї категорії населення. Пропонуються додаткові заходи для підтримки одиноких батьків. створення умов для долучення недержавного сектору до надання соціальних послуг одиноким матерям, розширення спектру послуг, що зорієнтовані на профілактику соціального сирітства, формування усвідомленого батьківства, проведення широкої інформаційної політики у цій сфері, вивчення зарубіжного досвіду з метою впровадження кращих практик соціальної допомоги на місцевому рівні. Висновки. За результатами дослідження виокремлено пропозиції для поліпшення сфери надання соціальних послуг та запропоновано нові форми соціальної підтримки цієї категорії громадян.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Середа, Наталія, Світлана Стадник, and В’ячеслав Гончар. "Особливості діяльності фітнес-клубів в умовах карантинних обмежень." Слобожанський науково-спортивний вісник 5, no. 85 (October 25, 2021): 75–81. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2021-5.011.

Full text

Abstract:

Мета: визначити особливості діяльності фітнес-клубів в умовах карантинних обмежень. Матеріал і методи: у ході реалізації поставленої мети використовувались наступні методи дослідження: аналіз літературних джерел, організаційний аналіз, анкетування, методи маркетингового аналізу (PEST-аналіз), медіа-дослідження інтернет-аудиторії (Opinion Software Media), методи математичної статистики. Дослідження проводилось на базі 3 фітнес-клубів м. Харкова («Феромон», «Малібу», «Сафарі»). В опитуванні брали участь керівники, адміністрація та тренери фітнес-клубів – 57 осіб. Метод маркетингового аналізу (PEST-аналіз) використовувався для аналізу ступеня впливу чинників макросередовища на ефективність функціонування фітнес-клубів. У дослідженні брали участь 22 особи, які мають відповідну кваліфікацію та доступ до інформації. Результати: виявлено основні чинники маркетингового середовища, які впливають на діяльність фітнес-клубів; розкрито зміст цільових орієнтирів користування соціальними мережами при виборі фітнес-клубу; визначено причини взаємодії користувачів зі сторінками фітнес-клубів у соціальних мережах та з офіційними сайтами. Висновки: зміни, які відбулися у зовнішньому середовищі фітнес-клубів за останні два роки призвели до переорієнтації їх професійної діяльності. Епідеміологічна ситуація змушує фітнес-клуби шукати нові форми проведення занять з метою отримання прибутку. Запровадження карантинних обмежень стало поштовхом для розширення соціально-економічних напрямків роботи фітнес-клубів у всесвітній мережі Інтернет. Ця сфера активно розвивається, незважаючи на економічні кризи та різні зовнішні і внутрішні перешкоди. За результатами проведеного досліджен- ня визначено особливості діяльності фітнес-клубів в умовах карантинних обмежень. Дослідження маркетингового середовища фітнес-клубів визначило високий ступінь впливу демографічних чинників – стан здоров’я населення та епідеміологічна ситуація в країна та місті (105 балів). Визначено, що 42% користувачів використовують соціальні мережі для висловлення власної думки та 39% звертаються до інтернет-джерел щоб прочитати відгуки про спортивні товари, фізкультурно-спортивні послуги чи фітнес-клуби. Найбільш активно фітнес-клуби використовують інтернет-технології для отримання банківських та фінансових послуг (87,7%) та взаємодії зі споживачем (81,6%). Ключові слова: фітнес-клуб, мережа Інтернет, інтернет-маркетинг, карантині обмеження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Савченко В.Ф. and Маклюк О.В. "ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ." Економічний форум 2, no. 2 (June 12, 2021): 154–63. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-20.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні. Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров’я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери. Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Шумна, Л. П., Б. І. Сташків, Т. Ю. Коренькова, and Д. Ю. Чабанюк. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (July 22, 2020): 163–69. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.673.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено розкриттю й обґрунтуванню поняття та ознак соціальної безпеки у сфері соціального забезпечення. У статті проаналізовано соціальну безпеку у сфері соціального забезпечення як один із підвидів соціальної безпеки, яка характеризується всіма основними ознаками останньої. Специфіка проявляється у сфері забезпечення вказаної безпеки. Автори дійшли висновку, що індикатором підтримки добробуту на достатньому рівні, який пом'якшує зубожіння населення, виступають державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти, що дають змогу забезпечити людині дохід, достатній для задоволення її потреб. Аналізуючи нормативні акти, в яких закріплено поняття «гарантований мінімальний дохід» автори співвідносять його з основними (природними) правами людини, такими як право на достатній життєвий рівень і право на людську гідність. А аналіз раніше чинної ст. 6 Закону України «Про основи національної безпеки України» дає нам визначений перелік основних загроз соціальної безпеки у сфері соціального забезпечення, а саме: збільшення кількості осіб із доходом, який нижчий від реального прожиткового мінімуму; зростання кількості населення, яке психологічно відносить себе до бідних; маніпуляції з показниками рівня, що спричиняють соціальну напругу (масові і тривалі мітинги, страйки, пікетування, голодування, петиції, захоплення будівель тощо); збільшення кількості осіб, які за досягнення пенсійного віку не набули права на пенсію; неможливість розвивати та утримувати наявну інфраструктуру надання соціальних послуг; значне зменшення вартості призначених соціальних виплат через інфляцію та девальвацію національної валюти та відмови від своєчасного осучаснення пенсійних виплат; затримки із соціальними виплатами; збільшення кількості осіб, які отримають субсидії, або їх скорочення без достатнього обґрунтування тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Безрук, М. Л. "АЛЬТЕРНАТИВА ІНСТИТУЦІЙНОМУ ДОГЛЯДУ ТА ВИХОВАННЮ ДІТЕЙ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 3 (April 29, 2021): 161–65. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-24.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто комплексну соціальну послугу патронату над дитиною як альтернативу інституційному догляду та вихованню дітей, які опинились у складних життєвих обставинах та з певних причин позбавлені батьківської опіки і піклування. Наведено сутність послуги з патронату як такої, що забезпечує найкращі інтереси дитини та відповідає провідним напрямам державної соціальної політики. Актуалізовано проблему розвитку послуги патронату над дитиною в межах процесу реформування соціальної сфери останнього десятиліття. Здійснено аналіз діяльності системи інституційних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на прикладі Запорізької області, оскільки Запорізька область має найвищий рівень інституціалізації дітей. Зазначено кількісні показники функціонуючих закладів інтернатного типу та кількість дітей, влаштованих у них протягом 2020 року. Обґрунтована необхідність ефективної інформаційно-просвітницької діяльності. Сформульовано твердження про те, що наявність сімей патронатних вихователів прямо пов’язана із компетентністю надавачів соціальних послуг, відповідальних за пошук та первинний відбір кандидатів у патронатні вихователі. Вивчено рівень професійної компетентності надавачів соціальних послуг задля активізації створення сімей патронатних вихователів. Основними індикаторами оцінювання компетентності надавачів соціальних послуг є: обізнаність респондентів щодо послуги патронату над дитиною: змісту, специфіки, переваг; зміст і методи інформаційно-просвітницької діяльності фахівців на території; ставлення респондентів до послуги патронату над дитиною та визначення її потреби; оцінка учасниками власної участі у процесі розвитку послуги патронату над дитиною. Визначені основні напрями підвищення якості та ефективності інформаційно-просвітницької діяльності та рекомендації для покращення процесу розвитку послуги з патронату у таких двох основних векторах, як безпосередня робота фахівців із населенням та робота з керівництвом адміністративно-територіальної одиниці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Галіцина, Н. В. "Адміністративні правовідносини у соціальній сфері." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 27–37. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2401.

Full text

Abstract:

У статті визначено, що адміністративні правовідносини в соціальній сфері необхідно розуміти як владно-підпорядковуючі відносини, що мають примусовий і позапримусовий характер, виникають, змінюються та припиняються з метою захисту публічного інтересу під час здійснення соціального захисту з надання безповоротних виплат (субвенції, субсидії, дотації, пільги і компенсації) та відповідних соціальних послуг, а приватними є відносини з надання позик, кредитування й інвестування публічною адміністрацією чи іншими уповноваженими суб'єктами публічного чи приватного права. Встановлено специфічні риси адміністративних правовідносин у соціальній сфері: передусім мають правову форму; через матеріальні норми соціального права втілюється специфіка процедурно-охоронних відносин, які мають похідний характер щодо матеріальних відносин із соціального захисту та надання соціальних послуг та є відносно самостійними під час встановлення «негативних» юридичних фактів (відсутність підстав чи умов для надання конкретного виду соціального захисту); мають складний характер (на основі кількох процедурних правовідносин реалізується конкретне матеріальне право в соціальному праві); орієнтуються на задоволення втіленого в нормах матеріального права публічного соціального інтересу людини як споживача соціальних послуг; відзначаються стадійністю. З'ясовано, що через публічні (адміністративно-правові) відносини розширюється природне конституційне право на соціальний захист, але водночас до правового становища споживача соціальних послуг додаються ті соціальні блага, яких ця конкретна людина або не мала взагалі, або мала в обсязі, меншому за мінімальні соціальні стандарти, а приватні відносини дають змогу практично втілити природні права такої особи на отримання соціальної допомоги, яка відшкодовується потім державі. Орієнтиром водночас постає спрямованість людської волі (формальний вимір) на отримання блага, задоволення конкретного інтересу (матеріальний вимір). Для повноцінного розмежування публічних і приватних відносин у сфері соціального захисту запропоновано враховувати особливості елементів цих правовідносин, панівні форми захисту й інтерес, який діє в цій галузі. Водночас досліджено наявні теорії їх розмежування з урахуванням практики публічної адміністрації й адміністративних судів: теорію субординації (теорія влади - підпорядкування), яка застосовується для первинної детермінації статусу, особливостей реалізації компетенції публічної адміністрації, визначення правової природи спору / конфлікту між учасниками адміністративних правовідносин, насамперед конкретною особою та державою в особі її уповноважених органів; спеціально-правову теорію в частині того, що спочатку необхідно встановити, яка саме правова норма застосовується під час здійснення соціального захисту (це має бути чітко визначена конкретна правова норма), а потім перевірити, чи є вона публічно-правовою; багатоступеневу теорію для складних правовідносин, тобто таких, що обтяжені публічними і приватними елементами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Підлипна, Р. П. "ЗАГОСТРЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ В УКРАЇНІ У СВІТЛІ КАРАНТИННИХ ОБМЕЖЕНЬ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 59 (June 18, 2020): 12–19. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-02.

Full text

Abstract:

Ключовими проблемами, що суттєво обмежують зростання конкурентоспроможності систе-ми соціального захисту в Україні, є прогалини в державному регулюванні та недосконалості інфраструктури соціальної сфери, що визначає об’єктивну потребу в посиленні соціальних функцій держави. Статтю присвя-чено дослідженню впливу карантинних обмежень, викликаних пандемією Covid-19, на розвиток кризи соціаль-ного розвитку в Україні та виявленню можливих шляхів її подолання. Зазначено, що в період кризи спричинені карантинними обмеженнями негативного впливу зазнали такі елементи соціального розвитку, як система медичного обслуговування населення, надання освітніх послуг, громадський транспорт, рекреаційні установи. Вирішення завдань державної політики соціального захисту запропоновано визначати не лише економічними ресурсами, які може направляти держава на їх здійснення, але і розглядати як найважливіший чинник еконо-мічного зростання у посткризовий період відновлення соціально-економічного зростання, оскільки саме завдяки цілеспрямованій соціальній політиці з’являються умови для зростання і реалізації інноваційного потенціалу трудових ресурсів суспільства. Було встановлено, що перерозподіл видатків Державного бюджету України дозволив направити додаткові кошти на соціальний захист в умовах пандемії, а саме придбання медичних пос-луг, додаткові виплати працівникам, безпосередньо зайнятим у ліквідації Covid-19, або забезпечити засоби до існування, надання фінансової допомоги людям похилого віку та безробітним, субсидування Пенсійного фонду України. Були визначені категорії громадян, які залишились поза увагою програм соціального захисту: наймані працівники через приховане безробіття, приватні підприємці, мігранти, самозайняті особи, молодь, яка впер-ше вийшла на ринок праці. Пропонується на державному рівні врегулювати гнучкі формати зайнятості, за-безпечити їм повноцінні трудові та соціальні гарантії. Визначено основні соціальні проблеми дистанційного навчання та відповідні ризики соціальної нерівності для розвитку людського капіталу. Подальші дослідження доцільно присвятити дослідженню соціальних аспектів впливу карантинних обмежень на пенсійне забезпечен-ня та доступ до медичних послуг, що дозволить виявити можливі інституційні інструменти удосконалення соціальної політики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

ЛЕВЧЕНКО, Микола, and М. Р. ЛЕВЧЕНКО. "РОЗВИТОК ВІЙСЬКОВОГО ТУРИЗМУ ЯК СКЛАДОВА ДЕРЖАВНОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 60, no. 1 (February 24, 2022): 34–37. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2021-1(60)-6.

Full text

Abstract:

Туризм – складний соціокультурний та історичний феномен, який з форми проведення дозвілля та способу заняття вільного часу поступово перетворився на багатоплановий фактор світового значення нового століття й тисячоліття: економічний, соціокультурний, комунікативний, міжнародний. Сьогодні туризм є необхідним шляхом розвитку інтелектуальних і пізнавальних зусиль, спрямованих на надбання нового соціального досвіду. Одночасно він виступає як сфера надання послуг з психологічного розвантаження та відтворення нових чуттєво-емоційних сторін внутрішнього світу людини. Подорожі, метою яких є оздоровчий і пізнавальний принцип, не задовольняють частину сучасних туристів. Людина, цілорічно занурена у кругообіг буденності і монотонності, переслідує мету отримати якомога більше вражень і гострих відчуттів під час відпустки, розкрити свої прагнення, пристрасті, деякі з них можуть шокува ти суспільство, яке знає цю людину тільки як носія соціальних чеснот. Останнім пояснюється активний розвиток небезпечних, нетрадиційних, екстремальних видів туризму, одним з яких є військовий туризм.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Серьогіна-Берестовська, Оксана. "ВПЛИВ ДЕРЖАВИ НА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В МАЛИХ МІСТАХ." Public management 16, no. 1 (January 30, 2019): 195–205. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-195-205.

Full text

Abstract:

Розглянуто особливості впливу держави на розвиток соці- альної інфраструктури малого міста, а також причини, якими виклика- на необхідність у державному регулюванні соціальної інфраструктури. Причини необхідності державного регулювання щодо ряду галузей соці- альної інфраструктури приховані в самій природі цієї сфери. У галузях соціальної інфраструктури виробляються послуги та супутні товари, що є суспільним благом, які покликані задовольняти не тільки індивідуаль- ні, але і суспільні потреби. Велика роль держави у регулюванні розвитку галузей соціальної інфраструктури пояснюється рішенням соціального завдання — забезпечення нормальних умов життєдіяльності всіх членів суспільства. Держава спирається у своїй діяльності на соціально-орієнтований підхід, реалізуючи його в межах системного соціально-економіч- ного управління. Визначено найбільш загальні характерні особливості галузей соціальної інфраструктури як важливої специфічної складової соціальної сфери в ці- лому. Основними з них є: різноманітність видів послуг галузей соціальної інфраструктури, їх функціонального призначення і ступеня значущості для споживача; різний ступінь участі споживачів у процесі отримання послуг; різноманіття організаційних форм і методів обслуговування споживачів; дворівнева доступність послуг — індивідуальна і групова; різне поєднання державних і комерційних форм діяльності та господарювання; локальний характер діяльності суб’єктів господарювання, що діють у соціальній сфері; активний розвиток галузей і поява великої різноманітності нових видів по- слуг. Перелічені особливості соціальної інфраструктури в різному ступені пов’язані між собою й існують у складних поєднаннях. Різноманітні комбі- нації їх взаємодії накладають істотний відбиток на всі сторони функціону- вання і розвитку як всієї інфраструктури в цілому, так і окремих її галузей. Крім того, всередині кожної галузі в силу специфіки соціальної сфери є свої відмінні риси, ознаки, властивості й особливості, що впливають на організа- цію її діяльності і можливість проведення внутрішніх перетворень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Сохань, М. "Сучасний стан та ефективність системи соціальної допомоги особам із сімейними обов’язками в Україні." Юридичний вісник, no. 2 (August 26, 2020): 274–80. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1733.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано сучасний стан та ефективність системи соціальної допомоги особам із сімейними обов'язками в Україні, на підставі чого зроблено відповідні висновки. Зазначено, що система соціальної підтримки населення в Україні, зокрема такої категорії осіб, як сім'ї з дітьми, тільки стала на шлях трансформації за новітнім курсом, тому за останні декілька років із метою підвищення її ефективності відбувається активний перерозподіл ресурсів із надання соціальної допомоги за принципом універсальності та уніфікованості на надання соціальних допомог і послуг, котрі сприятимуть формуванню у громадян активної життєвої позиції. Спираючись на досвід світових практик та моделей організації систем соціальної підтримки, керуючись принципами та механізмами, покладеними в основу їх реалізації, модель соціальної допомоги має бути універсальною, рухливою, базуватись на засадах гуманізму та розвиненій суспільній свідомості. За міжнародними стандартами, головним завданням системи соціального захисту для країн із перехідною економікою, до яких належить й Україна, повинно бути пом'якшення негативного впливу факторів, що виникають під час здійснення соціальних та економічних реформ, на найбільш соціально незахищені категорії населення, до яких віднесено й осіб із сімейними обов'язками. Водночас акцентовано увагу на певній невпорядкованості відповідних видів соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства, оскільки норми, які визначають допомоги, послуги й пільги для сімей із дітьми, багатодітних, неповних та малозабезпечених сімей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів із дитинства та дітей-інвалідів та встановлюють соціальні гарантії реалізації їх права на соціальний захист, розосереджені в багатьох підзаконних нормативно-правових актах, що ускладнює застосування їх на практиці, а також призводить до незнання громадянами своїх соціальних прав. У зв'язку із цим, підтримуючи інших науковців, унесена пропозиція щодо систематизації чинного законодавства у сфері соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства та прийняття єдиного нормативно-правового акта, який би регулював це питання - Кодекс соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Шпарага, Ю. І. "НОРМАТИВНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 134–38. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).374.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано етимологію правової ка-тегорії «нормативно-правові засади», окреслено рівні нормативних засад діяльності регіонального Департаменту соціального захисту населення з урахуванням юридичної сили нормативно-правових актів, що врегульовують досліджувані правовідносини. Вказано, що діяльність регіонального Департаменту соціального захисту населення вимагає від держави своєчасного розроблення, ухвалення чи оновлення нормативно-правових засад. Як орган публічної влади Департамент під час реалізації та захисту соціальних прав громадян повинен керуватися як загальноправовими, так і спеціальними принципами діяльності. Акцентовано увагу на перевагах і недоліках нової редакції Закону України «Про соціальні послуги». Вказані автором позитивні напрацювання законодавців у сфері соціального захисту населення, а саме: 1) чітко визначені на законодавчому рівні суб’єкти системи надання соціальних послуг; 2) у статті 10 Закону «Про соціальні послуги» окреслено основні засади функціонування системи надання соціальних послуг; 3) стали революційними положення статті 15 Закону щодо Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг; 4) на основі державного стандарту соціальних послуг деталізовано порядок їх надання. На підставі аналізу та порівняння положень Закону України «Про соціальні послуги» у редакціях від 2003 року і 2019 року вбачається можливим дійти висновку про всебічний розвиток зазначеного нормативно-правового акта шляхом деталізації ключових положень Закону в останній редакції. Автором звернута увага на наявність широкого кола повноважень органів місцевого самоврядування у сфері соціального захисту населення, що стало передумовою для подвійної підпорядкованості регіонального Департаменту соціального захисту населення. Також вказано на велике коло правовідносин у сфері соціального захисту населення, які потребують відповідного врегулювання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Гнатенко, К. В. "Принципи соціального забезпечення - основа галузі права соціального забезпечення." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 52–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).564.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто принципи соціального забезпечення як основу формування та розвитку галузі права соціального забезпечення, яка сьогодні є однією з ключових галузей права, оскільки її норми спрямовані на реалізацію одного з найважливіших конституційних прав людини - права на соціальний захист. Втім, проголошене, але не реалізоване на практиці, воно віддаляє державу від курсу демократичних перетворень і суспільного благополуччя. Для ефективної й дієвої реалізації цього права встановлюється система принципів, на якій ґрунтується соціальне забезпечення. Принципи права соціального забезпечення визначено як основоположні ідеї, керівні положення й основні начала, засновані на міжнародних стандартах у галузі соціальної політики та закріплені в нормах національного законодавства, які втілюють у собі науково обґрунтовані розробки та ідеологічно закріплені концепції в галузі соціального забезпечення та сприяють більш ефективному та соціально справедливому розподілу державних грошових коштів і коштів недержавних соціальних фондів між громадянами, котрі в установленому законом порядку набувають право на отримання соціального забезпечення в одній або декількох формах. Зазначено, що у разі суттєвої зміни суспільних відносин у сфері соціального забезпечення виникає потреба у зміні змісту визнаних принципів права соціального забезпечення. Тобто останні повинні формуватися поетапно залежно від економічного становища в Україні. Отже, до основних принципів соціального забезпечення запропоновано віднести: всебічність (універсальність) соціального забезпечення; рівність прав і можливостей, заборону дискримінації; соціальну справедливість; єдність і диференціацію у соціальному забезпеченні населення України; цільове й ефективне використання коштів державних і недержавних соціальних фондів; незменшуваність змісту й обсягу соціальних виплат і послуг; державну гарантованість установлених прав у сфері соціального забезпечення; солідарність і субсидування у соціальному забезпеченні; прозорість, своєчасність і повноту соціального забезпечення населення; забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального забезпечення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Іщук Л.І. and Дацюк Ю.С. "РОЛЬ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ У ФІНАНСУВАННІ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ." Економічний форум 1, no. 3 (July 20, 2020): 110–17. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-3-17.

Full text

Abstract:

В статті досліджено дефініції категорії «місцеві бюджети», розглянуто комплексний системний підхід до поняття «місцеві бюджети» з позиції фінансів, юридичної, політичної, економічної теорії, організації та управління. Обґрунтовано, що поняття «місцеві бюджети» являє собою складну багатоаспектну категорію. Окреслено основні завдання соціальної політики. Зазначено, що сучасна бюджетна політика зберігає за собою спрямованість до здійснення значного рівня видатків на соціальну сферу. Разом з тим, в умовах обмеженості фінансових ресурсів актуалізується питання розвитку регіону. Визначено основні проблеми фінансового забезпечення соціальної сфери. Розвиток соціальної сфери потребує вагомого та довготривалого державного фінансування. Зростання соціальних видатків обумовлює скорочення ресурсів спрямованих на економічний розвиток. Проте розвиток саме соціальної інфраструктури (освіта, охорона здоров’я, інформатизація, транспортні та житлово-комунальні послуги, ін.) визначає рівень життя населення та напрямок розвитку регіону. Зазначено, що в даний час головними проблемами в бюджетній сфері залишаються: забезпечення збалансованості бюджетів; вдосконалення засад регулювання бюджетними ресурсами; зміцнення системи фінансового контролю за цільовим, економічним і ефективним використанням бюджетних коштів; розробка методологічних підходів, методів і методик формування та розподілу бюджетних коштів; вироблення підходів до виконання бюджету у повній мірі тощо. Обґрунтовано можливості щодо покращення рівня фінансового забезпечення соціальної сфери місцевими бюджетами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Priymak, Y. A. "Критеріальна основа оцінки якості соціальних послуг в Україні." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 10 (October 18, 2017): 55–60. http://dx.doi.org/10.15421/1717133.

Full text

Abstract:

Стаття є складовою теми формування інституціональних засад публічного управління якістю соціального обслуговування. Вона присвячена питанню систематизації та вдосконалення критеріїв оцінки якості соціальних послуг. Відправним її моментом виступає теза про системність зв’язку категорій якості життя та якості соціального обслуговування. З позицій соціологічної науки процес надання/отримання послуги розглянуто як різновид соціальних відносин. Визначено статусно-рольовий набір учасників останніх, а саме: соціально-орієнтованого закладу, соціального працівника та клієнта. Це дало можливість виявити в системі критеріїв оцінки якості три рівні. Визначено, що на перших двох критерії ефективності функціонування закладу сфери соціальної роботи та професійної діяльності соціального працівника мають цілераціональний характер і є дієвими лише в адміністративному ракурсі оцінки підпроцесу надання послуги. Доведено, що критерії третього рівня мають суб’єктивний характер, оскільки пов’язані з проблемою результативності та рівня задоволеності потреб клієнта. Окреслено коло критеріїв оцінки якості соціальних послуг, в якому найбільш важливе місце займають відповідність, відкритість, доступність, безперебійність, точність, своєчасність та безпека надання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Сохань, М. Ю. "Загальнообов'язкове державне соціальне страхування як форма соціального захисту осіб із сімейними обов'язками." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 65–68. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).567.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто загальнообов'язкове державне соціальне страхування як одну із форм соціального захисту таких суб'єктів соціального забезпечення, як особи із сімейними обов'язками, на підставі чого зроблено відповідні висновки. Зроблено висновок, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування як форма соціального захисту осіб із сімейними обов'язками є основною матеріальною гарантією реалізації їхнього права на соціальний захист у разі тимчасової втрати ними працездатності. Це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту осіб із сімейними обов'язками, що включає матеріальне забезпечення у зв'язку з вагітністю та пологами, а також у разі хвороби дитини, догляду за дитиною віком до 3 років або дитиною-інвалідом віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, котра доглядає за цією дитиною, втратою годувальника та соціальні послуги за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Його головна суть і призначення зводяться до отримання застрахованою особою в разі настання страхового випадку від страховика матеріального забезпечення і соціальних послуг за рахунок страхувальника. Зазначено, що важливою ознакою матеріального забезпечення та соціальних послуг у рамках загальнообов'язкового державного соціального страхування у сфері соціального захисту осіб із сімейними обов'язками є джерела їх фінансування, основними з яких відповідно до чинного законодавства є внески роботодавців і застрахованих осіб. Єдиним критерієм, від якого залежить розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності, законодавство визнає страховий стаж особи, причому вказаний розмір не залежить від тривалості непрацездатності. Визнаючи, що кожна людина має відповідні права на соціальний захист і охорону здоров'я, забезпечення їх належної реалізації є пріоритетним напрямом діяльності суспільства й держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Kuzmuk, O. M. "Споживацька поведінка як механізм ідентичності." Grani 18, no. 4 (March 26, 2015): 12–16. http://dx.doi.org/10.15421/1715071.

Full text

Abstract:

У сучасному українському суспільстві процес споживання відіграє одну з основних ролей у функціонуванні механізмів соціальної диференціації та ідентифікації, і, як наслідок, формує ідеологію споживання як світоглядний простір. Споживання стає атрибутом нерівності, соціальних і культурних практик. Та є не тільки якістю детермінанти соціального статусу, а й показником культурного рівня соціальної системи. Споживацька поведінка є таким типом поведінки, за якої здатність задовольняти певні особисті потреби підміняється їх додатковою соціальною значущістю, пов’язаною з гіпертрофією оціночних функцій сфери особистого споживання. Одне і те ж саме благо, зокрема предмети домашнього інтер’єру, машина, туристична поїздка тощо, служить для одних споживачів засобом задоволення потреб, для інших засобом розвитку їх внутрішнього світу, а ще для інших – є уособленням соціального статусу, показником того, що вони живуть не «гірше за інших». Особу можна розглядати як носія певних соціальних статусів, що споживає товари і послуги. Споживання, відповідно, дозволяє особі відтворювати певну соціальну роль, наприклад, працівника, представника молодіжної субкультури, керівника підприємства. Для підтримання всіх цих ідентичностей необхідним є споживання відповідних товарів і послуг. З огляду на це актуальним є питання наявності в українському суспільстві проявів сучасної споживацької культури, в рамках якої споживання можна розглядати як соціальнокомунікативну функцію, яка має свої якіснокількісні характеристики та є механізмом конструювання ідентичності особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Червякова, О. В. "Розвиток національного законодавства у сфері соціального захисту населення." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, no. 1 (2020): 71–79. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-10.

Full text

Abstract:

Проаналізовано систему соціального законодавства України, що є достатньо розгалуженою, вона включає в себе акти загальної дії та акти спеціальної дії, які спрямовані на певні категорії та гру- пи соціально вразливих верств населення. Зокрема держава гарантує соціальний захист, передбаче- ний Конституцією України, право на соціальний захист гарантується загальнообов’язковим держав- ним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та ор- ганізацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі дер- жавних, комунальних та приватних установ для догляду за інвалідами. Зазначено, що потребує по- дальшого вдосконалення законодавство щодо соціального захисту мирного (цивільного) населення, яке постраждало внаслідок бойових дій чи збройних конфліктів. Водночас низкою підзаконних актів встановлюється порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг; особливос- ті реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов’язкове державне соціальне страхування; по- рядок використання коштів, що надійшли від фізичних та юридичних осіб для надання одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам; здійснення соціаль- них виплат внутрішньо переміщеним особам; питання фінансування бюджетних установ, здійснен- ня соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і органі- заціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Каз- начейства; перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здій- снюють свої повноваження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Бабич-Касьяненко, К. В. "АНАЛІЗ СТАНУ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 79–83. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).16.

Full text

Abstract:

У статті звернено увагу на те, що національне законодавство стосовно соціального обслуговування останніми роками зазнало значного впливу соціально-економічних процесів, що спричинило необхідність розвитку системи соціального обслуговування в контексті правового регулювання суспільних відносин у цій сфері. На думку автора, модернізація вітчизняної системи надання соціальних послуг сприятиме ефективному функціонуванню системи загалом. З огляду на це автором здійснено аналіз соціального обслуговування осіб з інвалідністю в Україні на сучасному етапі розвитку держави, результатом якого є виявлення впливу міжнародних стандартів та виділення недоліків механізму реалізації законодавства у цій сфері. Також зауважено, що соціальні послуги, як правило, задовольняють лише невідкладні потреби вразливих категорій населення, не орієнтовані на запобігання виникненню складних життєвих обставин, не формують в осіб навичок реінтеграції у суспільство, що призводить до утримання значної кількості таких осіб під опікою держави; надаються в стаціонарних інтернатних установах та закладах, внаслідок чого не реалізується право осіб проживати у громаді. Впровадження у повсякденну практику діяльності всіх соціальних служб підходу надання соціальних послуг згідно з державними стандартами дає змогу врегулювати питання встановлення однакових умов та правил для всіх учасників ринку надавачів соціальних послуг. Однак автором акцентовано, що наявної нормативної бази, серед якої є 21 чинний стандарт соціальних послуг, не досить для реформування вітчизняної системи соціальних послуг загалом та обслуговування в інтернатних установах України зокрема, адже ще й досі актуальними лишаються такі недоліки та прогалини, як державна монополія, відсутність альтернативних джерел фінансування соціальних послуг, відсутність ретельного аналізу попиту і пропозицій соціальних послуг в інтернатних установах України, недооцінка ролі громадських, благодійних, релігійних організацій і місцевих ініціатив у наданні соціальних послуг у громаді тощо. Спираючись на отримані дані, автором запропоновано можливі напрями шляхів вирішення наявних проблем.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Dudaryov, V. V. "PR у закладах соціального захисту населення: постановка проблеми." Grani 18, no. 3 (February 23, 2015): 79–83. http://dx.doi.org/10.15421/1715063.

Full text

Abstract:

Метою статті є визначення можливостей реалізації PRтехнологій і функціонування служб по зв’язках із громадськістю в закладах соціального захисту населення. Паблік рілейшнз – це адресне управління станом громадської думки у певній сфері для презентації інтересів організації, створення її позитивного іміджу. Метою PR є формування ефективної системи зв’язків соціального суб’єкта з громадськістю на основі оптимізації його взаємодії з цільовими групами громадськості. Заклади соціального захисту населення не можуть ігнорувати паблік рілейшнз, розуміючи його вплив на ефективність їхньої діяльності. У цьому зв’язку робота із громадськістю повинна займати важливе місце в маркетингу соціальних послуг. Основними напрямами підвищення ефективності PR у закладах соціального захисту і соціального обслуговування населення є: вдосконалення нормативноправової бази; врегулювання фінансування PRдіяльності в закладах соціального захисту населення; кадрове забезпечення паблік рілейшнз (підготовка кваліфікованих спеціалістів на рівні вищого навчального закладу); підвищення ефективності соціальної реклами як PRтехнології в системі соціального захисту населення. Таким чином, ефективний PR, зокрема з використанням комунікаційних можливостей соціальної реклами, дозволить популяризувати соціальні програми і послуги соціальних служб і організацій, розширювати контакти з громадськістю і аналогічними організаціями, успішно виконувати соціальні замовлення і проекти, здійснювати освіту населення, надання інформації про соціальні проблеми тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Diachenko, O. P., and G. G. Kazarian. "Формування та реалізація моделі державно- приватного партнерства щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 72–83. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.08.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню питань формування та реалізації моделі державно-приватного партнерства щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю та розглянуто її інструменти. Метою статті є дослідження процесів формування та реалізації моделі державно-приватного партнерства щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні, їх оцінка та надання пропозицій щодо їх удосконалення. Наукова новизна. Запропоновано концептуальну модель державно-приватного партнерства щодо удосконалення системи соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Визначено фактори регулювання якості послуг у системі соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю, а також роль державно-громадського співробітництва та участь громадських організацій у формуванні й розвитку вітчизняного ринку послуг щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Висновки. Визначаючи основні підходи до реформування системи соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні, акцентуємо увагу на необхідності запровадження державно-приватного партнерства, що забезпечить надання якісних соціальних послуг особам з інвалідністю та дасть можливість отримувати, за бажанням, відповідну допомогу як у державних закладах, так і в приватних. В умовах неспроможності державних, комунальних соціальних закладів виконувати належним чином покладені на них обов’язки – надавати послуги щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в достатніх обсягах і відповідної якості, постає питання залучення до цього процесу приватних суб’єктів, які надають такі послуги, зокрема громадських, благодійних, релігійних організацій. Нестача бюджетних коштів, інших ресурсів через часті фінансово-економічні кризи, політичну нестабільність ще більше спонукають державу до партнерства та співробітництва між суспільними секторами, зокрема державним (центральні, місцеві органи влади), неурядовим (громадським сектором) та приватним (бізнесом), тобто розвитку моделі державно-приватного партнерства у досліджуваній сфері. Упродовж останніх років, а особливо в реаліях сьогодення, громадські організації в Україні помітно активізували свою участь у формуванні та розвитку вітчизняного ринку послуг щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю, переконливо демонструючи високу спроможність надавати такі послуги якісно, ефективно та результативно. Громадські організації реалізують цілу низку інноваційних проектів, пов’язаних із наданням соціальних послуг, підвищенням рівня професіоналізму соціальних працівників, інших фахівців, які надають послуги соціально-економічного забезпечення особам з інвалідністю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Liashuk, Mykola. "Особливості функціонування сфери обслуговування у транскордонному українсько-польському співробітництві (на прикладі Волинської області)." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (May 29, 2017): 128–36. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-128-136.

Full text

Abstract:

Метою статті було здійснення аналітичного огляду особливостей українсько-польського співробітництва у сфері обслуговування Волинського регіону. Основними завданнями, які поставлені були: вивчити вплив факторів на розвиток сфери обслуговування регіону та розкрити особливості функціонування сфери обслуговування з урахуванням сучасних економічних реалій. У статті охарактеризовано особливості групування послуг на окремі частини, розглянуто їх сфери, специфіку, види, а також блоки. Розкрито перший блок, який включає побутові послуги (до них відносяться ті види робіт і діяльності в нематеріальній формі, які пов’язані із задоволенням особистих або сімейних потреб), другий блок – соціально-культурні послуги (виховання та освіта людини на різних етапах його життя; охорона здоров’я, оздоровлення, рекреація; фізична культура, спорт; ритуальні послуги; культура, відпочинок, розваги; туризм); третій блок – містить обмежене коло послуг, головним чином пов’язаних із забезпеченням умов життя та четвертий блок, який характеризується послугами інженернотехнічного характеру (транспортні, будівельні, ремонтні, комунікаційні послуги). Досліджено рамки українсько-польського співробітництва в межах Волинського регіону. Доведено, що у період з 2010 по 2016 рр. у сфері обслуговування нашої області та країн ЄС (у тому числі республіки Польща) спостерігались незначні коливання у експорті та імпорті послуг. Проаналізовано ряд цифр та відповідних графіків, виходячи з яких, зроблено висновок, що Волинська область є важливим стратегічним партнером Польщі у сфері обслуговування, при чому з позитивним економічним сальдо. Детально проаналізовано структуру експорту та імпорту послуг в рамках українсько-польського співробітництва. Визначено шляхи подальшого співробітництва у сфері обслуговування в межах Волинського регіону.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Татаренко, Г. В., and О. С. Арсентьєва. "СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ІНКЛЮЗІЇ У СФЕРІ ВИЩОЇ ТА ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (42) (January 27, 2022): 156–67. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-42-2-156-167.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу правовідносин з соціальної інклюзії у сфері вищої та фахової перед-вищої освіти. Пріоритетність інклюзивних підходів обумовлена суспільним запитом на реальне забезпе-чення рівних можливостей в отриманні якісної освіти усіма споживачами освітніх послуг. Освітняінклюзія виступає багаторівневим завданням, яке поєднує як безпосередньо освітні послуги, так і психо-лого-педагогічні, реабілітаційні та соціальні аспекти. Зокрема соціальний зміст інклюзії, пов'язаний зотриманням вищої та фахової передвищої освіти, має спрямування на соціалізацію осіб з інвалідністюта маломобільних груп, на створення підґрунтя для отримання ним високих професійних навичок. Уроботі розглянуто проблемні питання, пов’язані з термінологічним наповненням нормативно-правовихактів, імплементацією міжнародних стандартів, фінансування та розробки механізмів реального вті-лення положень законодавства у життя. Стаття ґрунтується на дослідженнях прикладного характе-ру, що були реалізовані представниками закладу вищої освіти та громадянського суспільства у сферіаналітики щодо реалізації принципів доступності, якості освітніх послуг, що мають інклюзивну складо-ву для всіх учасників освітнього процесу.Ключові слова: освіта, інклюзія, освітнє середовище, маломобільні групи, здобувач вищої освіти, особливі освітні потреби, освітній ландшафт, доступність, розумне пристосування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Олексієнко, Борис. "РЕАДАПТАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, no. 1 (February 9, 2020): 204–18. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.147.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто основні підходи до організації процесу адаптації учасників бойових дій та членів їхніх родин до умов мирного життя. Наголошується на тому, що система реадаптації має будуватися із врахуванням потреб як самого учасника операції Об’єднаних сил, так і його найближчого оціального оточення. Вона має здійснюватися разом із заходами з психологічної реабілітації. Психологічна реадаптація має в своїй основі передбачати комплекс заходів, який повинен надати підтримку колишнім учасникам бойових дій як у сфері соціально-правових відносин, так і у сфері соціальної психології і морально-етичних відносин. Вона має на меті здійснення інтеграції комбатанта у громадянське суспільство з тим, щоб повернути його з пограничної ситуації до соціальної норми, стабілізувати соціальний статус, спрямувати особистісні ресурси на активну побудову соціальної реальності, в якій він опинився після виконання завдань у зоні ООС, бути спроможним реалізувати особисті, майнові, політичні права, соціальні інтереси, отримати необхідні освітні, соціальні та житлові послуги, психологічну підтримку. Ця робота містить такі рівні, як: соціально-психологічна компенсація кризового стану демобілізованих комбатантів чи тих військовослужбовців, хто повернувся виконання завдань у зоні ООС до місць постійної дислокації своїх частин; корекція ціннісно-нормативних засад поведінки; формування оптимальних поведінкових стратегій. Ефективність психологічного забезпечення цього процесу оцінюється через досягнення необхідного стану психологічного ресурсу комбатанта, який має бути готовий як діяти за необхідності у бойовій обстановці, так і нормально жити у мирний час після курсу психологічної реабілітації і реадаптації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Поплавський, Михайло. "Соціальні мережі як інструмент просування вищого навчального закладу (на матеріалах КНУКіМ)." Український інформаційний простір, no. 1(7) (May 20, 2021): 14–30. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233777.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються особливості та ефективність застосування SMM-технологій Київським національним університетом культури і мистецтв, як провідним закладом вищої освіти у сфері культури, у напрямі просування своїх освітніх послуг та брендингу закладу. Наголошено на значенні соціальних мереж у просуванні освітніх послуг і бренда університету, особливо у світлі статистичних даних світових аналітичних агентств про кількість інтернет-користувачів, констатовано недостатність володіння модераторами сторінок ЗВО в соцмережах механізмами залучення уваги аудиторії через соціальні платформи. Акцентовано увагу на тому, що ситуація на ринку освітніх послуг вимагає від українських ЗВО не лише створювати конкурентоспроможні освітні послуги, а й постійно вдосконалювати свої маркетингові комунікації для залучення аудиторії, бути компетентними в тому комунікаційному середовищі, у якому функціонує їхній навчальний заклад, з метою просування своїх пропозицій. На прикладі сторінок КНУКіМ у соціальних мережах Facebook та Instagram наведено дані про ефективність застосування SMM-технологій факультетами університету, зокрема представлено рейтинг сторінок останніх в Instagram за коефіцієнтами охоплення та залучення аудиторії тощо. Звернено увагу на значення персонального бренда «Михайло Поплавський» під час просування КНУКіМ у соцмережах, з огляду на положення, що цільова аудиторія завжди більше довіряє тим закладам, за якими стоїть конкретна особистість. Наголошено на тенденціях подальшого розвитку соціальних мереж, які закладам вищої освіти треба врахувати під час розробки стратегії маркетингу в соціальних мережах. Зроблено висновок, що активна присутність ЗВО в соціальних мережах може стати вирішальним інструментом досягнення перемоги в конкурентній боротьбі вишу на ринку освітніх послуг. Водночас важливою умовою ефективного просування ЗВО є правильний вибір найбільш популярної соціальної мережі, або соціальних мереж, відповідно до цільової аудиторії, на яку ЗВО скеровують свій вплив. Сучасним закладам вищої освіти необхідно активніше взаємодіяти з аудиторією в соціальних мережах, вивчаючи її смаки та уподобання, тим самим визначаючи найбільш дієві підходи до побудови комунікаційної політики закладу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

РОМАНИШИН, Юлія. "ІНФОРМАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ВИЩОЇ ШКОЛИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 29, 2021): 52–64. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-52-64.

Full text

Abstract:

Дослідження присвячене аналізу сучасного стану розвитку й популяризації інформаційно-комунікаційних технологій та інтерактивних засобів навчальної комунікації з метою організації спільної роботи в різних сферах суспільства. Особливу увагу приділено сфері освітніх послуг закладу вищої освіти в контексті стрімкого поширення соціального програмного забезпечення. Воно уможливило об’єднання людей у спеціалізовані групи зі спільними інтересами, які можуть бути не знайомими в реальному житті та не мати попереднього досвіду комунікації. Розкрита сутність новітніх систем соціального програмного забезпечення, що полягає в розбудові та підтримці соціальної мережевої взаємодії й побудові віртуальних спільнот з високим рівнем самоорганізації. Основним результатом дослідження стало обґрунтування ролі та функцій соціального програмного забезпечення в контексті: взаємодії між індивідумами та групами в питаннях веб-публікацій і мережевого спілкування як виду комп’ютер-опосередкованої комунікації; соціального зворотнього зв’язку базованого на мережевій етиці та ефекті віртуальної присутності; формування та розбудови соціальних мереж. Розглянуто важливий елемент соціального програмного забезпечення – блоги. На сьогодні блогосфера є одним із найбільш яскравих феноменів вебу щодо швидкості зростання кількості блогів, збільшення щільності лінків та стрімкого зростання обсягу доступного контенту. Поява та розвиток новітніх соціальних феноменів, таких, як, наприклад, Фейсбук, Quorra, дало новий імпульс для подальшого розвитку блогосфери, її видозміни та адаптації до новітніх потреб користувачів в освітній сфері. Новітнім інструментом, який можна використовувати в процесі навчання у ЗВО, є wiki. Їхньою перевагою є швидка доступність результатів роботи в режимі онлайн, що дозволяє позиціонувати wiki-систему як платформу для спільної роботи на рівні студентів, навчальних груп, університетів тощо та використовувати її як засіб планування освітнього процесу у вищій школі. Ключові слова: веб, соціальне програмне забезпечення, блоги, wiki, мережева активність, освітні послуги.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

ЧЕРНЕТА, Світлана. "МОДЕЛЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ДО НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ." Humanitas, no. 4 (November 25, 2021): 57–63. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.9.

Full text

Abstract:

У статті актуалізується необхідність розробки моделі професійної підготовки майбутніх фахівців із соці- альної роботи до надання соціальних послуг. Мета статті – обґрунтувати модель професійної підготовки май- бутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг. Аналізуються підходи до розуміння поняття «модель», яку ми розглядаємо як графічно представлену систему підготовки фахівця, яку можна коригувати і вдосконалювати залежно від змін умов і вимог суспільства. Ураховуючи запити ринку праці та специфіку професійної підготовки фахівців соціальної сфери у ЗВО, роз- роблено структурно-функціональну модель підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соці- альних послуг. Побудова нашої моделі підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг має базуватися на використанні загальних принципів моделювання та принципів професійної підготовки фахівців із соціальної роботи. Метою моделі є формування готовності майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг. Об’єктом моделі є організація процесу підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг у громаді. Модель виконує такі функції: освітню (оволодіння системою знань про сутність соціальних послуг, застосування отриманих знань і умінь на практиці); розвивальну (опану- вання знань органічно пов’язане з певним рівнем особистісного й професійного розвитку майбутнього фахівця із соціальної роботи, який сприяє формуванню його відносини, мотивів, цінностей, прагнення до цілеспрямованої професійної діяльності та надання соціальних послуг у громаді). В основу моделі покладено чотири взаємопов’язані блоки: цільовий, що характеризує цілі і завдання профе- сійної підготовки; змістовий, який розкриває її зміст; діяльнісний, який розглядає форми, методи і технології навчання фахівців із соціальної роботи. Результатом представленої моделі є підвищення рівня професійної готовності майбутніх фахівців соціальної роботи до надання соціальних послуг. Критерієм ефективності представленої моделі є формування належного рівня критеріїв професійної готовності майбутніх фахівців соціальної роботи до окресленого виду діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Пєтушкова, Лариса. "ВЗАЄМОДІЯ СПЕЦІАЛІСТІВ У ПРОЦЕСІ НАДАННЯ ПОСЛУГИ З ПАТРОНАТУ." Social Work and Education 8, no. 2 (July 6, 2021): 244–59. http://dx.doi.org/10.25128/2520-6230.21.2.9.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються наукові дослідження щодо взаємодії спеціалістів у процесі соціального захисту, соціальної роботи та надання соціальних послуг. Розглянуто підходи науковців до визначення понять «міжвідомча», «міждисциплінарна» взаємодія, окреслено відмінності міжвідомчої та міждисциплінарної взаємодії спеціалістів територіальних громад, виокремлено функції міжвідомчої взаємодії у сфері розв'язання соціальних проблем у межах територіальної громади. Представлено законодавчі акти, що регламентують цю взаємодію, визначено спеціалістів міждисциплінарної команди. Зафіксовано важливість міждисциплінарної взаємодії у процесі ведення випадку та реалізації завдань соціального супроводу вразливих сімей, важливість інтерактивного командного підходу під час надання інтегрованих соціальних послуг. Представлено такі етапи надання послуги з патронату як виявлення сімей з дітьми, які потребують послуги з патронату; прийняття рішення про переміщення дитини в сім’ю патронатного вихователя; відкриття випадку; розроблення плану та надання послуг відповідно до визначених потреб; моніторинг виконання індивідуального плану; підготовка дитини до переміщення; переміщення дитини із сім’ї патронатного вихователя; завершення випадку; оцінка якості надання послуг; підтримка сім'ї з дитиною. Описано особливості міжвідомчої та міждисциплінарної взаємодії спеціалістів на різних етапах у процесі ведення випадку сім’ї, дитина якої переміщена під патронат. Визначено координаторів міждисциплінарної взаємодії відповідно до окресленої мети у процесі ведення випадку, роль патронатного вихователя як члена міждисциплінарної команди. Представлено особливості програми навчання членів міждисциплінарної команди щодо партнерства, взаємодії та прийняття рішень в найкращих інтересах дитини в процесі надання послуги з патронату, результати опитування учасників тренінгу. Окреслено важливістьі співпраці спеціалістів у процесі надання послуги з патронату в громаді та підготовки їх до цієї командної взаємодії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Апрєлєва, І. В. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОСВІТІ - СУТНІСТЬ, ОСНОВНІ ІДЕЇ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 51 (2021): 7–17. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.01.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено особливості соціально-педагогічного партнерства в освіті, його основні орієнтири. Зроблено акцент на тому, що у вітчизняній педагогіці соціально-педагогічне партнерство необхідно розглядати як діалогічне відношення соціальних суб’єктів, що забезпечує єдність, гармонізацію соціальних структур та вироблення освітньої стратегії єдиних дій. Це зумовлює інтеграцію інтересів різних соціальних груп у єдиному освітньому та інформаційному полі. Зазначено види (за формою: договірне, організаційне; за етапами: підготовчий, організаційний, функціональний; за рівнем: макро, мезо, мікро-рівень; за типом взаємодії: благодійність, спонсорство, співробітництво та інвестиції), форми (партнерство в галузі дошкільної освіти; партнерства ЗДО з представниками інших сфер (макросередовища), а саме: послуг охорони здоров’я, культури, фізичної культури, громадських організацій, фондів, органів управління освітою на рівні району, міста, області, служб соціального забезпечення сім’ї та дітей, а також соціальні послуги взаємодії з їх батьками (законними представниками); партнерство зі спонсорами, благодійними організаціями), принципи (добровільності, рівноправності сторін, поваги інтересів один одного, дотримання законів та нормативних актів) соціальнопедагогічного партнерства. Виокремлено основні аспекти процесу реалізації соціально-педагогічного партнерства: розвиток освітнього потенціалу дошкільного закладу; реалізація та розвиток виховного потенціалу сім’ї, партнерство дошкільного закладу та сім’ї; взаємодія соціальних інститутів і дошкільного закладу; включення дошкільнят у суспільно значущу діяльність. Визначено проблеми, що ускладнюють організацію соціально-педагогічного партнерства та запропоновано напрями його подальшого розвитку (підвищення рівня комунікативної компетенції педагогів з взаємодії з батьками для формування сімейних традицій; підвищення рівня психолого-педагогічних знань батьків; розвиток у педагогів та батьків здатності до позитивного діалогу; використання нових нетрадиційних форми та методів роботи з сім’єю, як чинник підвищення освіти дітей; педагогічна та психологічна освіта сім’ї через інформаційні технології).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Щирба, М. "Розуміння права на здоров'я у Цілях сталого розвитку." Історико-правовий часопис 14, no. 2 (February 18, 2021): 46–50. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/8.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано положення глобальних Цілей сталого розвитку, які були затверджені у 2015 р. на Саміті ООН зі сталого розвитку. Вони вказують на тенденції розвитку прав людини і визначають основні завдання цивілізованих народів, які повинні бути досягнуті до 2030 року. Здоров'я людини визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) та соціальних факторів. Доведено, що Мета 3 «Забезпечення здорового життя» прирівнюється до права на медичні послуги – важливе саме по собі через мету, яка є практичним засобом досягнення поставленого завдання. Також право на охорону здоров'я має стосуватися не лише медичних послуг, а й соціальних та економічних детермінант стану здоров'я. Право на охорону здоров'я включає дві вагомі методологічні складові: не лише право на доступ до медичних послуг, але і соціальні і економічні детермінанти стану здоров'я людини. Аргументовано, що міжнародне співтовариство пріоритетно акцентує увагу виключно на тих елементах, які визначені в Цілі 3, при цьому не допускає широкого тлумачення завдань в сфері охорони здоров'я. Найбільшу увагу в тексті рекомендацій приділено гендерному насильству, здоров'ю матері і дитини, соціально-економічним детерминантам здоров'я, а також системі охорони здоров'я і надання медичних послуг. У той же час питання здоров'я окремих категорій населення (підлітків, представників національних меншин, людей з обмеженими можливостями) розкриті досить фрагментарно. Також не всі теми охорони здоров’я отримали однаковий ступінь висвітлення в рекомендаціях ООН. Так, в рекомендаціях достатньо поверхнево висвітлено піходи до профілактики та лікування психічного здоров'я та неінфекційних захворювань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Петренко, Олександр. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЬКОГО ПАСАЖИРСЬКОГО ТРАНСПОРТУ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 167–76. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-167-176.

Full text

Abstract:

Розглянуто узагальнення теоретико-методологічних засад дер- жавного регулювання діяльності міського пасажирського транспорту. Визна- чено, що ринковий механізм не здатний вирішити в повному обсязі існуючі та виникаючі економічні проблеми та надання соціально значущих послуг, до яких відносяться послуги міського пасажирського транспорту. Доведено, що проблема організації ефективного регулювання міського пасажирського транспорту залишається однією з найскладніших, оскіль- ки послуги міського пасажирського транспорту є соціально значущими, і в зв’язку з цим необхідне державне регулювання цією галуззю, яке має адмі- ністративно-правову і економічну форми, і здійснюється органами держав- ного і місцевого управління. При цьому в процесі децентралізації економіки України зросла роль місцевих органів влади в загальній системі державного регулювання. Перехід на ринкову економіку створив нові й посилив вже існуючі про- блеми у сфері перевезень, основними з яких є погіршення стану основних виробничих фондів транспорту, зниження інвестицій в транспортну галузь, відсутність чіткої державної політики, спрямованої на сприяння формуван- ню і розвитку конкурентного ринку транспортних послуг, на прискорення процесів переходу транспортних підприємств на більш високий організацій- но-управлінський і технологічний рівень і на більш високий рівень якості на- даних транспортних послуг. Для подолання кризового стану необхідна державна участь у всіх сферах господарсько-виробничої діяльності транспортних підприємств: норматив- но-правової, податкової, ліцензійної, фінансової та тарифної. У сфері тран- спорту повинна превалювати тенденція протекціонізму з боку держави, що вимагає чіткої розстановки пріоритетів, а також конкретного визначення в бюджеті розмірів коштів, які передбачається виділяти на субсидування утри- мання й розвиток транспортної інфраструктури Для вирішення протиріч у системі міського пасажирського транспорту необхідна зовнішня контролююча сила, яка виступає в особі суспільства та держави. Доведено, державним регулюванням міського пасажирського тран- спорту є створення комплексу умов формування адекватних соціально-еко- номічних відносин для забезпечення цілеспрямованого розвитку системи, яка має високу соціальну значущість.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Медяник, В. А. "ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ." Знання європейського права, no. 4 (November 10, 2021): 29–32. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.256.

Full text

Abstract:

Визначено, що в науці по-різному вживають поняття «метод», що зумовлює різні підходи до його визначеннята видів. З’ясовано, що методи адміністративно-правового забезпечення державної соціальної політики являютьсобою способи, засоби й прийоми втілення її положень у життя. Методи адміністративно-правового регулюванняподілено на загальні й спеціальні; за ступенем впливу – на імперативні й диспозитивні. Визначено, що до загаль-них методів ми відносимо організаційно-розпорядчі, правотворчі, економічні, інформаційні, ідеологічні, якіможна класифікувати на види. Констатовано, що спеціальні методи – це ті, які, на нашу думку використовуютьсядля здійснення регулюючого впливу на зовнішні об’єкти соціальної сфери.Теоретично обґрунтовано, що адміністративно-правове забезпечення державної соціальної політики відбува-ється з використанням загальних методів, які пронизують всю управлінську діяльність органів публічної адміні-страції в соціальній сфері. За характером (прийомами) впливу методи можуть мати як імперативний характер,так і диспозитивну природу. Методи адміністративно-правового забезпечення державної соціальної політики від-бивають механізм впровадження її заходів. Зменшення монополії держави в соціальній сфері (демонополізаціяринку соціальних послуг, децентралізація влади) призводить до зменшення імперативних (адміністративних)методів адміністративно-правового забезпечення державної соціальної політики в сторону диспозитивних. Слідобрати оптимальне поєднання методів, щоб вони були гнучкішими й адаптованими до умов розвитку соціальноїсфери, оскільки вони взаємозалежні й взаємозумовлені в процесі їх застосування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Галіцина, Н. "Інститут адміністративної відповідальності у соціальній сфері." Юридичний вісник, no. 5 (December 8, 2020): 20–32. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.1998.

Full text

Abstract:

У статті визначено призначення інституту адміністративної відповідальності в соціальній сфері. Показано суб'єктивний склад осіб, яких можна притягати до адміністративної відповідальності за проступки, що посягають на адміністративно-правовий механізм реалізації концепції соціальної держави. Доведено доцільність виокремлення юридичних осіб як самостійного суб'єкта, якого можна притягти за вчинення адміністративних деліктів у галузі соціального захисту, що цілком узгоджується із практикою країн-членів ЄС. Вказано, що для соціальної сфери примус має владно-управлінську природу, здійснюється на основі норм публічного права (адміністративно-правових), вимагає існування елементу державної влади, публічної адміністрації та відповідних методологічних настанов у реалізації нею своєї компетенції. Проілюстровано, що для належного гарантування реалізації концепції соціальної держави слід говорити саме про адміністративно-правовий примус, стосовно розуміння сутності якого можна виокремити доктринальні позиції щодо сприйняття його у владно-управлінському, інструментальному та прагматичному плані. Запропоновано під штрафом розуміти вид адміністративної штрафної санкції в грошовому еквіваленті, що оперативно стягується в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України, за вчинені адміністративні делікти з метою виховання та покарання правопорушників, попередження вчинення ними адміністративних проступків у майбутньому. З'ясовано, що це основний та самостійний вид адміністративного стягнення за делікти, вчинені в галузі соціального захисту, надання соціальних послуг. Його основними властивостями у відповідних відносинах є превентивна роль і стримувальний характер. Запропоновано критерії відмежування від штрафних санкцій адміністративно-господарських санкцій, які застосовуються до порушників норм соціального права. Доведено, що процедура під час їх застосування є адміністративною, тобто має офіційний і публічно-владний характер, а порядок застосування може бути й судовим, але за правилами адміністративного судочинства. Встановлено, що адміністративно-господарські санкції мають публічну (адміністративну) правову природу та відносно самостійний правозахис-ний характер, виконують охоронну функцію в частині забезпечення соціальної справедливості та підтримання громадського порядку в соціальній сфері.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Пахомов, Володимир, Ігор Каріх, and Данило Рєпін. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КІБЕРПРОСТОРУ." Молодий вчений, no. 4 (92) (April 30, 2021): 269–72. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-58.

Full text

Abstract:

XXI століття ознаменоване стрімким розвитком інформаційних технологій, застосування яких не знає і не дізнається кордонів: на сьогоднішній день вони є інструментом вдосконалення систем управління, продажів, надання послуг у соціальній та кредитно-фінансовій сферах, в освіті, охороні здоров'я, культурі і т.п. Однак, інформаційні технології стали не тільки «помічниками», вони стали «самостійними» учасниками в житті суспільства, а потім і «творцями» особливої соціальної середовища. Ми говоримо про кіберпросторі, як про комп'ютерно-технологічної реальності в якому існує і розвивається соціум: тут є своя законодавча, всі необхідні об'єднання і служби, це суспільство здатне спілкуватися (наприклад, в соціальних мережах), задовольняти свої потреби (духовні, престижні, соціальні, екзистенційні, тобто 4 з 5 груп, відповідно до пірамідою А. Маслоу) здійснювати підприємницьку (на сьогоднішній день можна створювати інтернет-магазини, віртуальні школи і т.п.) або трудову діяльність (людина може стати ІТ-спеціалістом, фрілансером, онлайн продавцем і ін.). Таким чином, у віртуальній реальності людина може робити практично все, і дане наріччя з кожним роком все менше затребуване в даному контексті.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

АНГОЛЕНКО, Валентина, Вікторія ГЕРАСИМЕНКО, and Наталія ПЕЧЕРИЦЯ. "ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ." Humanitas, no. 3 (October 28, 2021): 3–9. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.1.

Full text

Abstract:

У статті наведено досвід реалізації неформальної освіти дорослих у сфері соціальної роботи. Визначено актуальність розвитку різноманітних видів неформальної освіти. Конкретизовано поняття неформальної осві- ти дорослих і визначено його характерні особливості. Наведено ознаки неформального навчання: добровільність, доступність, здобуття у різних місцях і в різних ситуаціях тощо. Виокремлено характеристики неформальної освіти дорослих: орієнтування на освітні запити різних груп населення, мотивацію, внутрішню відповідальність і т. д. Установлено, що неформальна освіта дорослих може здійснюватися різними суб’єктами освітнього про- стору: комерційними недержавними організаціями, неформальною освітою у «третьому секторі» та держав- ними установами. У статті висвітлено досвід неформальної освіти дорослих за умов освітнього середовища Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради (КЗ «ХГПА» ХОР). Зокрема, охарактеризовано створену в академії систему гендерної просвіти, спрямовану на підвищення рівня гендерної грамотності фахівців із соціального і соціально-правового захисту та надання соціальних послуг: персоналу уповноваженого органу з питань пробації, волонтерів пробації; працівників територіальних центрів соціального обслуговування, державних і не державних соціальних служб; працівників соціально-психологічної служби закладів середньої та вищої освіти, викладачів вищої школи, які опікуються підготовкою майбутніх соціальних працівників тощо. До викладання були залучені висококваліфіковані фахівці: експертки з гендерних питань, тренерки, досвідчені викладачі, доктори та кандидати наук. Перспективним напрямом подальшого наукового пошуку може бути здійснення порівняльного аналізу закордонного та вітчизняного досвіду, а також концепцій і стратегій розвитку освіти дорослих.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Сидоренко, Наталя Олегівна, and Іван Вікторович Шкурат. "ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД У СФЕРІ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ." Public management 27, no. 2 (October 11, 2021): 68–80. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-2(27)-6.

Full text

Abstract:

Мета роботи полягає у дослідженні іноземного досвіду надання адміністративних послуг та обґрунтуванні можливості його впро- вадження у вітчизняних умовах. Встановлено, що надання адміністративних послуг у закордонних країнах і Україні відрізняється за суттю та метою роботи. Система надання адміністративних послуг у розглянутих країнах (Франції, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Польщі, Великобританії, Есто- нії, Норвегії, Канаді та Болгарії) спрямована на забезпечення населення усіма видами соціальних гарантій. Враховуючи світовий досвід, можна стверджувати, що надання адміністративних послуг в закордонних країнах є відкритим та прозорим процесом, а в Україні досі немає таких ефективних взаємовідносин між споживачами та надавачами адміністративних послуг. Методологія. У процесі написання даної статті були використані такі методи: групування, систематизація та узагальнення, системний та комп- лексний підходи. Наукова новизна дослідження полягає в удосконаленні наявних та розробленні нових заходів покращення надання адміністратив- них послуг населенню в Україні. Висновки. Зважаючи на світовий досвід, на нашу думку, щоб покращити сферу надання адміністративних послуг в Укра- їні, варто вжити таких заходів: розширити перелік адміністративних послуг у сфері соціального забезпечення та ЖКГ; розширити реєстр інституцій, які надають адміністративні послуги, включаючи не лише окремі органи дер- жавної влади та місцевого самоврядування, а й приватні заклади (шляхом надання дозволу на таку діяльність); зменшити розбіжності між адміністра- тивними послугами та послугами, які надаються приватними суб’єктами; поглибити децентралізаційні процеси та делегувати права для прийняття рішень місцевим органам влади; ввести використання електронної форми надання адміністративних послуг; забезпечити довіру та безпеку спожива- чів адміністративних послуг, які отримують дану послугу в онлайн-режимі; покращити сервіси контролю за якістю надання адміністративних послуг, зважаючи на думку громадськості та безперервний контроль з боку публіч- них адміністрацій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Skrypchuk, P. M., and P. I. Bida. "ВИГОДИ ТА ВИТРАТИ ВИКОРИСТАННЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ЕКОНОМІКИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, no. 85 (July 24, 2019): 161. http://dx.doi.org/10.31713/ve1201917.

Full text

Abstract:

Обгрунтовано, що в умовах деіндустріалізації держави доцільно проводити стратегію інноваційної експансії, метою якої є виробництво, що забезпечує сферу торгівлі і послуг, соціальне забезпечення життєдіяльності населення, наукове обґрунтування використання природного капіталу. Соціальний, екологічний та економічний ефект від запровадження екологічної сертифікації включає: сумарні вигоди отримані в результаті проведення екологічної сертифікації продукції ы послуг, технологій та у сфері природокористування, сумарні витрати й збитки. Обгрунтовані складові для екологічної сертифікації: позитивні вигоди, сумарні витрати, очікувані прямі витрати, непрямі витрати, прямі збитки тощо. Доведено, що для екологічної сертифікації доцільно використовувати всі види існуючих нормативних документів: основоположні, галузеві та стандарти підприємств, технічні умови, директиви щодо методичного, аналітичного, метрологічного, екологічного обґрунтування економічної її доцільності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Савіцька, В. В. "НАДАННЯ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, no. 29 (January 26, 2022): 201–7. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.734.

Full text

Abstract:

Савіцька В. В. Надання публічних послуг органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. – Стаття. Стаття присвячена аналізу надання публічних послуг органами виконавчої влади, ор- ганами місцевого самоврядування та уповноваженими підприємствами, установами й ор- ганізаціями, які належать до сфери їх управління. Крізь призму правового аналізу Законів України «Про адміністративні послуги», «Про публічні закупівлі», «Про місцеве самовряду- вання», «Про добровільне об’єднання територіальних громад», інших нормативно-правових актів, а також наукової літератури з’ясовано низку проблемних питань надання публічних послуг, що здійснюються органами публічної влади. Звертається увага, що в законодавчих актах термін «послуги» вживається в різних словосполученнях: «управлінські послуги», «державні послуги», «громадські послуги», «муніципальні послуги», «електронні послуги», «соціальні послуги», «правові послуги» й інші види. У роботі актуалізовано непослідовність законодавця у визначенні терміну «публічна послуга», звертається увага на законодавчу суперечливість підходів щодо центрів із на- дання адміністративних послуг і призначення адміністраторів як посадових осіб із надання адміністративних послуг. Зосереджено увагу на проблемних питаннях надання публічних послуг, що надаються гро- мадянам, які проживають у сільській місцевості, де якість і своєчасність отримання публічної послуги потребує вдосконалення низки організаційних, технічних і фінансових питань. За результатами дослідження встановлено, що на рівні сільських і селищних громад (об’єднаних нових територіальних громад) існують проблемні питання щодо створення центрів надання публічних послуг і залучення кваліфікованих адміністраторів до надання послуг. Пропонується надати селищним і сільським радам право самостійно розв’язувати питання зі створення центрів надання публічних послуг, а також щодо залучення до на- дання публічних послуг не тільки адміністраторів, але й інших кваліфікованих працівників. Зроблено висновок, що термін «публічні послуги» охоплює всі інші види послуг, що на- даються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та підприємства- ми, установами, організаціями в порядку виконання делегованих повноважень коштами державного й місцевого бюджетів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Sribna, Y. V., V. V. Stupnytskyi, and N. I. Stupnytska. "SOCIAL ENTREPRENEURSHIP – DEVELOPMENT TRENDS AND EFFICIENCY ANALYSIS IN EU COUNTRIES." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, no. 93 (March 26, 2021): 188. http://dx.doi.org/10.31713/ve1202118.

Full text

Abstract:

В дослідженні проаналізовано розгортання соціального підприємництва в країнах ЄС. Відзначена державна система його визнання на законодавчому рівні. Доведено, що соціальне підприємництво в країнах ЄС суттєво відрізняється, тому виділено такі системи організації соціального підприємництва, як модель Північної Європи, модель Центральної Європи, модель Східної Європи та модель Великобританії, кожна з яких має свої специфічні ознаки.Проаналізовано міжнародні стандарти, які дозволяють розвивати соціальне підприємництво та формувати систему його нефінансової звітності. Вказано, що стандарти орієнтовані на виконання вимог щодо екологізації сучасного виробництва та виконання вимог у захисті прав працівників і стосуються їх менеджменту. Виокремлено міжнародні стандарти, які стосуються регулювання діяльності суб’єктів соціального підприємництва: ISO 14000, OHSAS 18000, Account Ability 1000, SA 8000, Global Reporting Initiative (GRI). Доведено необхідність обліку результатів діяльності цих суб’єктів господарювання як базової основи розбудови соціокультурної сфери та локальних природоохоронних заходів, що гарантує дотримання конституційних соціальних цінностей громадянами, соціальними групами та суспільством загалом. Охарактеризовані групові системи показників, які дозволяють оцінити як матеріальний, так і грошовий внесок у розбудову соціальної та природоохоронної сфери сталого розвитку суспільства. Цей набір показників є необхідно допустимим для оцінки ефективності діяльності соціального підприємництва на рівні територіальної громади та міста, а подальший розрахунок повинен проводитись у визначенні інтегрального показника – Індексу соціального підприємництва. Результати дослідження можуть бути використані для вивчення тенденцій та подальшого розвитку соціального підприємництва та застосовані у подальших розробках методик обрахунку системи показників якості та кількості реалізованих послуг соціального підприємництва, а також їх внесок у формування сталого розвитку територій і країн ЄС.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

В., Татаренко Г., Стороженко О. О., and Татаренко Д. В. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ ЖИТЛОВИХ СУБСИДІЙ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (38) (February 12, 2020): 138–45. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-38-2-138-145.

Full text

Abstract:

Анотація. З 1 жовтня 2019 року в Україні запроваджено новий механізм фінансування житлових субсидій та виплати пільг на оплату житлово-комунальних послуг. Правовий інститут субсидій та пільг у сфері оплати житлово-комунальних послуг є частиною права соціального забезпечення. Головною метою зазначеного інституту є соціальний захист найбільш уразливих та незахищених верств населення. Житлові субсидії виступають однією з форм організаційно-правового забезпечення реалізації громадянами своїх соціальних права. Стаття присвячена дослідженню проблемних питань визначення та класифікації житлових субсидій, удосконаленню порядку їх призначення та розробці пропозицій, щодо їх вдосконалення. У статті розглянуто поняття «субсидія», її роль в нашій країні, хто має право на отримання даного виду соціальної допомоги від держав; здійснено аналіз національного законодавства щодо призначення субсидій, зокрема у новій формі – монетизації. Наведено методичні та практичні рекомендації з формування ефективної системи надання житлово-комунальних субсидій, яка допоможе реалу зівати принцип адресності субсидування. Ключові слова: житлова субсидія, адресність, суб’єкти отримання житлових субсидій, верифікація, монетизація.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

СУРОВЦЕВА І. Ю. "РОЛЬ КЕРІВНИКА В КАР’ЄРНОМУ ПЛАНУВАННІ СПІВРОБІТНИКІВ СФЕРИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 84, no. 3 (January 15, 2020): 61–67. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2019.84-3-07.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу однієї з функцій керівника соціальної установи – організації кар’єрного просування своїх співробітників. Досліджено найбільш ефективні підходи до кар’єрної взаємодії персоналу усередині організації. З’ясована роль керівництва у мотивації співробітників до безперервної освіти, пошуку можливостей професійного зростання і налагодження зв’язків з іншими фахівцями в галузі соціальних послуг.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Григор’єва Н.С., д.т.н., проф., Л.Гуменюк, Марчук І. В., Д. Собчук, and Шабайкович В.А. д.т.н., проф. "ВПЛИВ ПАНДЕМІЇ КОРОНАВІРУСУ НА ВИРОБНИЦТВО ТА МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ." Перспективні технології та прилади, no. 18 (June 30, 2021): 32–42. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2313-5352-2021-18-5.

Full text

Abstract:

Розглянуто заходи боротьби з пандемією коронавірусу при лікуванні захворювання коронавірусом, організації нормального функціонування виробництва та адаптації соціальної сфери обслуговування. Перший напрямок - основний, пов’язаний із заходами підготовки медичного персоналу, ліків, обладнання, оснащення, спеціалістів-лікарів, тестування, вакцинації. Досягається виключно при комплексному аналізі та синтезі рівня медицини, конструкції та технології виробів, організації виготовлення, внутрішнього та зовнішнього середовища. Забезпечення нормального функціонування виробництва досягається шляхом його реорганізації, дезінфекції виробничих потужностей, використання автоматичного обладнання та оснащення, захист виробничого персоналу тощо. Зміни в соціальній сфері обслуговування включають її адаптацію до пандемії коронавірусу, реорганізацію транспортних потоків, послуг, заборони, обмеження та пристосованість до навколишнього середовища. Обов’язкове врахування причин пандемії коронавірусу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Сфера соціальних послуг'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles