Academic literature on the topic 'Сучасне міжнародне право'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the lists of relevant articles, books, theses, conference reports, and other scholarly sources on the topic 'Сучасне міжнародне право.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Journal articles on the topic "Сучасне міжнародне право"
1
МЕРЕЖКО, ОЛЕКСАНДР. "Міжнародно-правові аспекти принципу народовладдя." Право України, no. 2019/11 (2019): 144. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-144.
Full textAbstract:
Принцип народовладдя має не тільки національно-правові, а й міжнародно-правові аспекти, оскільки в міжнародних відносинах держави є інструментом, за допомогою якого народи взаємодіють один з одним і воля народу виражається у міжнародних відносинах через державні органи. Опосередкований вплив на формування та функціонування міжнародного права можуть мати міжнародні неурядові організації. У міжнародному праві є норми, спрямовані на захист народів та їхнього існування. Мета статті – дослідити те, як принцип народовладдя втілюється у мінародноправові форми. Зокрема, дослідити роль принципу демократії у сфері міжнародного права, а також з’ясувати особливості проведення референдумів із точки зору норм і принципів міжнародного права. Хоча принцип народовладдя є принципом національного, а не міжнародного права, він стосується і міжнародного права. Цей принцип тісно пов’язаний з такими основними принципами міжнародного права, як принцип суверенної рівності держав, принцип рівноправ’я та самовизначення народів і націй, принцип невтручання держав у внутрішні справи одна одної, а також поваги до прав людини. Деякі мислителі намагаються концептуалізувати міжнародне право як право народів зі своїми принципами. Хоча сучасне міжнародне право безпосередньо не містить принципу народовладдя, однак воно є необхідною умовою і своєрідною гарантією ефективної реалізації принципу народовладдя у національному праві. Деякі автори, досліджуючи тенденції розвитку міжнародного права, говорять про процес демократизації міжнародного права, а також про поступове утвердження принципу демократії в системі міжнародного права. Принцип демократії є загальним принципом права, незважаючи на те, що його зміст і розуміння у різних державах може бути різним. Одним із головних інструментів прямої демократії є референдум, який співвідноситься з міжнародним правом у двох головних аспектах. По-перше, держави можуть проводити референдуми на своїй території стосовно певних питань, пов’язаних із міжнародною політикою та міжнародним правом. По-друге, у міжнародній практиці відомі референдуми (плебісцити), що проводяться під егідою міжнародних організацій з питань статусу певної території. Що стосується плебісциту, то він є одним зі старих інститутів міжнародного права, а також свідченням демократичних тенденцій у міжнародному праві. Плебісцит має подвійну правову природу: з одного боку, це – інститут національного права, а з другого – інститут міжнародного права. Однією з важливих тенденцій еволюції міжнародного права є те, що в ньому з’являються міжнародні документи “м’якого права”, які визначають загальні параметри проведення референдумів. Таким чином, принцип народовладдя хоч ще й не знайшов чіткого закріплення у міжнародному праві, утім, дедалі більше впливає на його розвиток, а інструменти прямої демократії формуються у межах міжнародного права.
2
САЯПІН, СЕРГІЙ. "Агресія, міжнародне право та міжнародні інституції: уроки для України." Право України, no. 2020/12 (2020): 86. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-086.
Full textAbstract:
Сучасне міжнародне право містить адекватні матеріально-правові норми, спрямовані на запобігання і припинення актів агресії з боку держав, проте ефективність цих положень послаблюється процесуальними недоліками, властивими, зокрема, діяльності Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй (ООН). Доти, доки всеосяжна реформа ООН не усуне ці процедурні недоліки, Генеральна Асамблея і Міжнародний суд ООН повинні більш активно брати участь у реагуванні на загрози миру, порушення миру та акти агресії. Важливу роль у підтриманні міжнародного миру і безпеки також відіграють регіональні організації безпеки, а також міжнародні органи й установи, що здійснюють контроль за дотриманням, зокрема, міжнародних норм у сфері прав людини, міжнародного гуманітарного права, морського права й екологічного права. Навпаки, незважаючи на активацію юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії 17 липня 2018 р., Міжнародний суд ООН навряд чи буде переслідувати фізичних осіб за злочин агресії, а національні судові переслідування або відповідні процеси в Африканському суді з прав людини і народів є більш імовірними. Автор доходить висновку, що міжнародне право щодо застосування сили вимагає посилення. Ефективність системи колективної безпеки ООН, заснованої на провідній ролі Ради Безпеки, є обмеженою, хоча Раді слід віддати належне за запобігання третій світовій війні. Після етапу відносно плідної співпраці між членами Ради Безпеки (1990–2003 рр.) у ній знову виникли розбіжності, особливо щодо Сирії та України. Тому роль інших головних органів ООН – зокрема Генеральної Асамблеї та Міжнародного суду – у реагуванні на незаконне міжнародне застосування сили повинна зростати. Хочеться сподіватися, що перспективна реформа ООН створить більш функціональну систему глобальної колективної безпеки.
3
Грабович, Т. "Юридичні підстави міжнародної відповідальності держави." Юридичний вісник, no. 5 (November 25, 2020): 14–19. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.1996.
Full textAbstract:
Стаття спрямована на визначення поняття та сутності юридичних підстав міжнародно-правової відповідальності держави та їх класифікацію на основі аналізу сучасної доктрини та практики у сфері права міжнародної відповідальності. Встановлено, що обґрунтоване притягнення держави до міжнародної відповідальності та унеможливлення неправомірного притягнення до відповідальності є одним із проявів принципу юридичної рівності держав у міжнародному праві. Обґрунтовано, що під юридичними підставами міжнародно-правової відповідальності держави варто розуміти юридично дійсні міжнародні зобов'язання держави, незалежно від форми їх закріплення. Формулювання «незалежно від форми походження» вказує на те, що міжнародні зобов'язання можуть встановлюватися звичаєвою нормою міжнародного права, договором або загальним принципом, що застосовується в рамках міжнародного правопорядку. Держави можуть брати на себе міжнародні зобов'язання за одностороннім актом. Міжнародне зобов'язання може випливати із процедур, передбачених у договорі (рішення органу міжнародної організації, яка має компетенцією у відповідній області, постанова Міжнародного суду або іншого трибуналу у справі, що стосується двох держав, та інше).
Встановлено, що конкретне діяння держави не може бути кваліфіковано як міжнародно-протиправне, якщо воно не порушує жодного міжнародно-правового зобов'язання такої держави. На таку кваліфікацію, згідно зі статтею 3 Статей про відповідальність держав 2001 року, не впливає кваліфікація цього діяння як правомірного за внутрішньодержавним правом. Зроблено висновок, що систему юридичних підстав міжнародно-правової відповідальності держав становлять: міжнародний договір; міжнародний звичай; юридично обов'язкові рішення міжнародних міжурядових організацій; рішення міжнародних судів та арбітражів; односторонні акти держав. Юридичні підстави можуть розглядатися виключно в їхньому взаємозв'язку з фактичними підставами міжнародної відповідальності держави. Наявності лише однієї з них, безперечно, недостатньо для притягнення держави до міжнародно-правової відповідальності. Доведено, що точне встановлення підстав міжнародно-правової відповідальності держави, як юридичних, так і фактичних, сприяє забезпеченню законності в міжнародному праві, надає необхідні гарантії прав для учасників міжнародних правовідносин.
4
Попко, В. "Міжнародне кримінально-процесуальне право: постановка питання." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 1 (June 29, 2021): 141–56. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2021.1.13.
Full textAbstract:
У статті аналізуються проблемні питання виокремлення міжнародного кримінально-процесуального права як галузі міжнародного права й обґрунтовується правомірність постановки питання про його самостійність. Зазначається, що постановка питання про виділення норм матеріального та процесуального характеру в доктрині міжнародного кримінального права ставилась давно й розвивалась поступово: від заперечення доцільності такого можливого структурного поділу до позиції визнання самостійними галузями міжнародного публічного права.
Автор доходить висновку, що міжнародне кримінально-процесуальне право як галузь міжнародного публічного права перебуває в процесі становлення й потребує детального теоретичного обґрунтування. Сучасне міжнародне кримінальне право є складним системним утворенням, що динамічно розвивається, у системі якого виокремлюють підсистеми матеріального й процесуального права. Комплексний характер міжнародного кримінального права визначає правомірність постановки питання про самостійність міжнародного кримінально-процесуального права, на що вказує низка обставин.
5
Буткевич, О. В. "Міжнародна договірна практика України і сучасне міжнародне право: питання відповідності." Науковий вісник Дипломатичної академії України, Вип. 15 (2009): 290–96.
Find full text
6
Malovatskyi, O. V. "Проблема правомірності застосування зброї до цивільних повітряних суден у польоті: сучасне міжнародно-правове регулювання та практика застосування." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 30, 2018): 47–62. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.05.07.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню сучасного міжнародно-правового регулювання та практики правомірності застосування зброї до цивільних повітряних суден в польоті. Розглядаються та аналізуються різні доктринальні позиції щодо профільної проблематики, в контексті доктринальних підходів розглядаються профільні норми міжнародного права, що містяться в міжнародних багатосторонніх конвенціях спеціального порядку. Визнається, що міжнародне право встановило універсальну заборону негайного, безпідставного тобто некваліфікованого права застосування зброї державою до цивільного повітряного судна, тільки в силу самого факту порушення правил польотів в повітряному просторі певної держави. Констатується, що як екстраординарний захід, держави можуть застосувати зброю до цивільного повітряного судна, однак з метою запобігання реальної небезпеки у відповідності до положень статті 51 Статуту ООН, за умови що цивільне повітряне судно використовується всупереч цілям, встановленим в Чиказькій конвенції, після вжиття всіх інших заходів, з метою примушення судна-порушника виконувати правила польотів в повітряному просторі та запобіганню імовірній загрозі, що несе таке судно-порушник.
7
ПРОЦЕНКО, ІРИНА. "Сучасні міжнародно-правові засоби захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів." Право України, no. 2000/11 (2020): 91. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-091.
Full textAbstract:
Метою статті є розкриття сутності основних міжнародно-правових засо бів захисту права власності цивільних осіб, до яких можуть звернутися, і в окремих випадках вже звернулися, фізичні особи, право власності яких порушено під час воєнних дій на сході України та під час анексії Автономної Республіки Крим Російською Федерацією. Зокрема, розкривається сутність захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів засобами міжнародного гуманітарного права. Приділення уваги цьому аспекту обумовлено тим, що зазначена галузь міжнародного права хоча й має застосовуватися під час збройних конфліктів спільно з міжнародним правом прав людини, однак володіє статусом lex specialis у випадку колізії їхніх норм. Міжнародне гуманітарне право, прагнучи забезпечити нормальну життєдіяльність цивільного населення, яке перебуває в зоні збройного конфлікту, на основі норм-заборон і норм, що передбачають обов’язки, будує систему засобів охорони цивільних об’єктів. Дотримання зазначених норм воюючими сторонами має сприяти збереженню цих об’єктів і, відповідно, права власності на них. Водночас міжнародне гуманітарне право комплексно не регулює питання відповідальності за порушення права власності під час збройних конфліктів і процедуру притягнення до неї, а здійснює це спільно з правом міжнародної відповідальності та міжнародним кримінальним правом. Перше з них визначає форми відповідальності держави за неправомірну поведінку під час збройних конфліктів, друге – форми відповідальності фізичних осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів, що накладається, наприклад, за допомогою механізму Міжнародного кримінального суду. Поруч із цим залучення діючих у межах Організації Об’єднаних Націй (ООН) універсальних конвенційних механізмів захисту прав людини ускладнюється тим, що Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (найбільшкомплексний документ у галузі економічних, соціальних і культурних прав універсального характеру) не передбачає зобов’язань держав із гарантування і захисту права власності. Його захист на підставі цього акту може бути здійснений тільки побічно. Також це можливо здійснити на підставі інших міжнародних договорів у сфері прав людини, однак тільки у випадку, якщо порушення права власності сталонаслідком недотримання антидискримінаційних норм. Окрім цього, як відомо, цим процедурам властиві системні недоліки (тривалий характер, надмірний бюрократизм, відсутність дієвих механізмів впливу на державу, яка порушує права, а тим паче на незаконні територіальні утворення), що ставлять під сумнів їхню ефективність. Водночас у межах ООН можуть бути задіяні й інші механізми, що сприятимуть захисту прав цивільного населення під час збройних конфліктів. Так, нині в Україні діє Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, мандат якої сформований із врахуванням положень Загальної декларації прав людини 1948 р., що передбачає право кожного володіти майном. Завдяки цьому він охоплює всі права людини без винятку, що, зокрема, дозволяє Місії констатувати порушення права власності й відслідковувати прогрес, якого Україна досягає у сфері усунення таких порушень, однак вплив цієї Місії на так звані “Донецьку Народну Республіку” та “Луганську Народну Республіку”, а також Росію, яка систематично порушує права людини в Криму, є не таким очевидним і значним. Водночас найбільш ефективним міжнародно-правовим механізмом захисту права власності, на думку самого власника, є механізм вирішення спорів між фізичними особами та державою у межах Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), оскільки у випадку констатації ним порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Конвенція) потерпілій стороні може бути присуджено справедливу сатисфакцію матеріальної чи моральної шкоди. Окрім цього, спираючись на принцип restitutio in integrum (повер нення, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції), ЄСПЛ може передбачити вжиття державою заходів індивідуального характеру, які спрямовуватимуться на відновлення порушених прав особи, що у питаннях захисту права власності становить особливий інтерес.
8
ПРОЦЕНКО, ІРИНА. "Сучасні міжнародно-правові засоби захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів." Право України, no. 2000/11 (2020): 91. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-091.
Full textAbstract:
Метою статті є розкриття сутності основних міжнародно-правових засо бів захисту права власності цивільних осіб, до яких можуть звернутися, і в окремих випадках вже звернулися, фізичні особи, право власності яких порушено під час воєнних дій на сході України та під час анексії Автономної Республіки Крим Російською Федерацією. Зокрема, розкривається сутність захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів засобами міжнародного гуманітарного права. Приділення уваги цьому аспекту обумовлено тим, що зазначена галузь міжнародного права хоча й має застосовуватися під час збройних конфліктів спільно з міжнародним правом прав людини, однак володіє статусом lex specialis у випадку колізії їхніх норм. Міжнародне гуманітарне право, прагнучи забезпечити нормальну життєдіяльність цивільного населення, яке перебуває в зоні збройного конфлікту, на основі норм-заборон і норм, що передбачають обов’язки, будує систему засобів охорони цивільних об’єктів. Дотримання зазначених норм воюючими сторонами має сприяти збереженню цих об’єктів і, відповідно, права власності на них. Водночас міжнародне гуманітарне право комплексно не регулює питання відповідальності за порушення права власності під час збройних конфліктів і процедуру притягнення до неї, а здійснює це спільно з правом міжнародної відповідальності та міжнародним кримінальним правом. Перше з них визначає форми відповідальності держави за неправомірну поведінку під час збройних конфліктів, друге – форми відповідальності фізичних осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів, що накладається, наприклад, за допомогою механізму Міжнародного кримінального суду. Поруч із цим залучення діючих у межах Організації Об’єднаних Націй (ООН) універсальних конвенційних механізмів захисту прав людини ускладнюється тим, що Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (найбільшкомплексний документ у галузі економічних, соціальних і культурних прав універсального характеру) не передбачає зобов’язань держав із гарантування і захисту права власності. Його захист на підставі цього акту може бути здійснений тільки побічно. Також це можливо здійснити на підставі інших міжнародних договорів у сфері прав людини, однак тільки у випадку, якщо порушення права власності сталонаслідком недотримання антидискримінаційних норм. Окрім цього, як відомо, цим процедурам властиві системні недоліки (тривалий характер, надмірний бюрократизм, відсутність дієвих механізмів впливу на державу, яка порушує права, а тим паче на незаконні територіальні утворення), що ставлять під сумнів їхню ефективність. Водночас у межах ООН можуть бути задіяні й інші механізми, що сприятимуть захисту прав цивільного населення під час збройних конфліктів. Так, нині в Україні діє Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, мандат якої сформований із врахуванням положень Загальної декларації прав людини 1948 р., що передбачає право кожного володіти майном. Завдяки цьому він охоплює всі права людини без винятку, що, зокрема, дозволяє Місії констатувати порушення права власності й відслідковувати прогрес, якого Україна досягає у сфері усунення таких порушень, однак вплив цієї Місії на так звані “Донецьку Народну Республіку” та “Луганську Народну Республіку”, а також Росію, яка систематично порушує права людини в Криму, є не таким очевидним і значним. Водночас найбільш ефективним міжнародно-правовим механізмом захисту права власності, на думку самого власника, є механізм вирішення спорів між фізичними особами та державою у межах Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), оскільки у випадку констатації ним порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Конвенція) потерпілій стороні може бути присуджено справедливу сатисфакцію матеріальної чи моральної шкоди. Окрім цього, спираючись на принцип restitutio in integrum (повер нення, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції), ЄСПЛ може передбачити вжиття державою заходів індивідуального характеру, які спрямовуватимуться на відновлення порушених прав особи, що у питаннях захисту права власності становить особливий інтерес.
9
Соколова, Н. "Ідеї Гаазьких конвенцій 1907 р. і сучасне міжнародне гуманітарне право (російською)." Український часопис міжнародного права, no. 2 (2006): 57–62.
Find full text
10
САЇДОВ, АКМАЛЬ. "Порівняльне правознавство і національна правова система Узбекистану." Право України, no. 2019/03 (2019): 205. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-205.
Full textAbstract:
У статті розкривається національна правова система Узбекистану, її історичні витоки та сучасний розвиток. Основу розвитку національної правової системи Узбекистану становить Конституція Республіки Узбекистан, яка виконує системотворчу роль у зміцненні державності, в реалізації державно-правової стратегії розвитку суспільства. Частиною правової системи є також сучасна система законодавства Узбекистану. Створення стабільної правової системи, що розвивається еволюційним шляхом, є пріоритетним в аспекті законодавчого закріплення нових суспільних відносин і соціальних цінностей. Інтеграція правової системи Узбекистану в міжнародний правовий простір дасть змогу використовувати позитивний міжнародний і зарубіжний юридичний досвід у розвитку правової системи держави. Обґрунтовується, що право будь-якої країни – це невідривна частина її національного надбання, у певному сенсі – породження традицій, спадщина предків і спосіб самовираження суспільства. Воно поєднує елементи загального, особливого й одиничного і в цьому сенсі має як абстрактну, так і цілком конкретну, зокрема національну, природу. Право – явище загальнолюдської і національної культури, відображення тих чи інших цивілізацій. Правову систему будь-якої держави не можна розглядати поза зв’язком з іншими національними правовими системами та з міжнародним правом. Автор доводить, що сучасне узбецьке право може бути віднесене до романогерман ської правової сім’ї за такими основними параметрами: кодифікованість права; сувора ієрархія джерел права; принцип верховенства закону; основні принципи судової організації та судочинства. Виокремлено найважливіші напрями створення нової законодавчої системи Узбе кистану: створення правових основ державного будівництва (утвердження принципів суверенітету, демократії, народовладдя, прав людини); формування системи ринкового законодавства, що закладає основу для нових економічних відносин, і насамперед відносин власності й вільної підприємницької діяльності; створення законодавства, що забезпечує конституційні та юридичні права людини, соціальні гарантії та соціальну підтримку населення; забезпечення морального здо-ров’я суспільства, духовного розвитку його членів, підвищення їх правової культури; розвиток правових основ, що визначають Узбекистан як рівноправного суб’єкта міжнародних відносин. Автор доходить висновку, що сучасне законодавство Узбекистану створює правову основу перехідного періоду, процесу юридичної зміни застарілого тоталітарного суспільно-політичного ладу й економічних відносин, утвердження нових, демократичних норм і соціально-правових гарантій.
Dissertations / Theses on the topic "Сучасне міжнародне право"
1
Сажин, О. Т. "Проблеми політичного сьогодення через багатовікове вікно історії." Thesis, НТУ "ХПІ", 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/21445.
Full text
2
Маслюк, К. Ю. "Українсько-Польські відносини у сучасний період української державності." Thesis, НТУ "ХПІ", 2014. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/5798.
Full text
3
Матвійчук, А. В. "Захист прав і свобод людини як прямий обов’язок сучасної держави." Thesis, Національний авіаційний університет, 2020. https://er.nau.edu.ua/handle/NAU/46549.
Full textAbstract:
У сучасному світі цінується не лише факт декларування і, навіть, нормативного закріплення того чи іншого права або свободи людини і громадянина, а, передусім, реальне їх забезпечення, зокрема у частині їх дієвого захисту. Правомірно стверджувати, що проблема захисту прав людини турбує людство з давніх часів, але залишається актуальною і до нині. Відсутність ефективних механізмів захисту прав людини, зневажливе ставлення до її свобод, порушення прав людини, були і є причиною багатьох
соціальних конфліктів.
4
Якименко, А. Ю. "Деякі актуальні проблеми міжнародного гуманітарного права в умовах сучасних збройних конфліктів." Thesis, Сумський державний університет, 2016. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/46189.
Full textAbstract:
Сучасне міжнародне право забороняє використання збройної агресії проти будь-якої суверенної держави. Так, статтею 2 п. 4 Статуту ООН визначено, що: «…всі члени Організації Об’єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй…»
5
Чубко, Г. П. "Трансформація функції держави щодо забезпечення безпеки в сучасних умовах." Thesis, Сумський державний університет, 2020. https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/77886.
Full textAbstract:
За останній період часу особливо пильної уваги міжнародного співтовариства
привертає питання щодо забезпечення безпеки всіх рівнів. При цьому держава
залишається головним суб’єктом, який на власному (локальному стосовно світового)
щаблі повинен забезпечити реалізацію та охорону прав людини, досягнення необхідного
соціального консенсусу, а також є головним елементом в системі безпеки. Відтак для
реалізації зазначеного Україна бере активну участь в системах універсальної та
європейської колективної безпеки, є членом багатьох міжнародних міжурядових
організацій. Недооцінка функції забезпечення безпеки у сучасних умовах може призвести
до втрати окремими державами своєї державності.
6
Денисенко, Сергій Іванович, Сергей Иванович Денисенко, and Serhii Ivanovych Denysenko. "Нестандартні виклики міжнародному гуманітарному праву у сучасних умовах." Thesis, Сумський державний університет, 2017. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/66197.
Full textAbstract:
Історію людської цивілізації постійно супроводжували збройні конфлікти різних
форм та видів. Під час ведення бойових дій людство спочатку керувалось звичаєвими
нормами, але тільки протягом останніх 150 років, виходячи з гуманних міркувань,
держави встановили норми міжнародного гуманітарного права які почали захищати осіб
які найбільш страждали від збройних конфліктів (цивільне населення, військовополонені,
поранені і хворі комбатанти) та обмежували способи ведення війни які приносили
надлишкові, невиправдані руйнування і страждання.
Books on the topic "Сучасне міжнародне право"
1
Пронюк, Н. В. Сучасне міжнародне право. Київ: КНТ, 2008.
Find full text
2
Дахно, І. І. Право Європейського Союзу: англо-українсько-російський глосарій. Київ: Центр навчальної літератури, 2007.
Find full text
3
Трудове право України. Київ: Знання, 2000.
Find full textAbstract:
Це підручник нової генерації: його створено на новій концептуальній основі та з урахуванням нових реалій на ринку праці України. Його найважливіша ознака — сучасний підхід до правового регулювання трудової діяльності. За структурою підручник орієнтований на сучасне трудове право західних країн з розвиненою ринковою економікою. Автори проаналізували чинні нормативно-правові акти у сфері праці України, врахували кращий світовий досвід у створенні трудових кодексів, вимоги міжнародних стандартів; у підручнику знайшли відображення нові явища на ринку праці, що робить книгу цікавою і корисною не тільки для студентів, а й для фахівців.
4
Регіональний туризм: сучасний стан та шляхи оптимізації. KROK University, 2021. http://dx.doi.org/10.31732/tu.
Full textAbstract:
Збірник містить матеріали учасників І міжнародної науково-практичної конференції «Регіональний туризм: сучасний стан та шляхи оптимізації», що була організована та проходила у Вищому навчальному закладі «Університет економіки та права «КРОК» 2 квітня 2021 року. Призначено для здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних працівників, фахівців з туризму, а також тих, хто цікавиться актуальними питаннями сучасної наукової думки. Тези опубліковані в авторській редакції. Організатори конференції не несуть відповідальності за їх зміст.
5
Держава, регіони, підприємництво: інформаційні, суспільно-правові, соціально-економічні аспекти розвитку (Частина 2). KROK University, 2020. http://dx.doi.org/10.31732/sr-2.
Full textAbstract:
Збірник містить матеріали ІІ міжнародної конференції «Держава, регіони, підприємництво: інформаційні, суспільно-правові, соціально-економічні аспекти розвитку», що була організована та проходила у Вищому навчальному закладі «Університет економіки та права «КРОК» 20 листопада 2020 року. Призначено для здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних працівників, фахівців з туризму, а також тих, хто цікавиться актуальними питаннями сучасної наукової думки. Тези опубліковані в авторській редакції. Організатори конференції не несуть відповідальності за їх зміст.
6
Держава, регіони, підприємництво: інформаційні, суспільно-правові, соціально-економічні аспекти розвитку (Частина 1). KROK University, 2020. http://dx.doi.org/10.31732/sr-1.
Full textAbstract:
Збірник містить матеріали ІІ міжнародної конференції «Держава, регіони, підприємництво: інформаційні, суспільно-правові, соціально-економічні аспекти розвитку», що була організована та проходила у Вищому навчальному закладі «Університет економіки та права «КРОК» 20 листопада 2020 року. Призначено для здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних працівників, фахівців з туризму, а також тих, хто цікавиться актуальними питаннями сучасної наукової думки. Тези опубліковані в авторській редакції. Організатори конференції не несуть відповідальності за їх зміст.
7
Юнгіанське консультування: теорія і практика. KROK University, 2021. http://dx.doi.org/10.31732/ung.
Full textAbstract:
Збірник містить матеріали учасників IV Міжнародної наукової онлайн-конференції «Юнгіанське консультування: теорія і практика», що була організована Київським юнгіанським інститутом та навчально-науковим інститутом психології Вищого навчального закладу «Університет економіки та права «КРОК» та проходила 5 й 6 червня 2021 року. У збірнику розкриваються актуальні проблеми аналітичної психології, юнгіанського консультування та психологічні аспекти особистісного розвитку людини в цілому; пропонуються тексти, які відображають теоретичний пошук та практику роботи психологів в різних напрямках психології, зокрема розкривають питання класичних, модифікованих та креативних методів юнгіанського консультування; свідомого та особистого несвідомого як чинників та умови психологічного розвитку особистості; символічного життя та трансформації особистості. Збірник призначено для здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних працівників, фахівців з психології, а також тих, хто цікавиться актуальними питаннями сучасної наукової думки.
Book chapters on the topic "Сучасне міжнародне право"
1
Prytyka, Yurii. "Civil Procedure of Ukraine: The Main Trends of Evolution During the Period of Independence." In Access to justice in the light of sustainable development: to the 30th anniversary of Ukraine's independence ed. by Yuri Prytyka and Iryna Izarova, 10–31. VD Dakor, 2021. http://dx.doi.org/10.33327/ajee-18-21-cp1-1.
Full textAbstract:
Тридцятиріччя незалежності України дає змогу подивитися на пройдений складний і тернистий шлях, який наша країна пройшла, повстаючи з руїн по- страдянського простору і розбудовуючи незалежну демократичну правову державу, проаналізувати його й оцінити здобутки і виявити прорахунки, дати загальну оцінку змінам і численним реформам, що відбулися. Розуміння тенденцій еволюціонування сучасного цивільного процесу важ- ливе, оскільки дозволяє більш точно визначати шляхи вдосконалення законодавства й судової практики і сприяє формуванню адекватної до сус- пільних запитів системи цивільного процесу й системи цивільної юрисдик- ції в цілому. Інститути правосуддя й судочинства повинні модернізуватися відповідно до потреб сучасного суспільства, виходячи не тільки з такого очевидно- го цивілізаційного факту, як фундаменталізація прав людини у межах на- ціонального й інтернаціонального правопорядків. Тому беззаперечною є необхідність віднайдення відповідних концептів, що стосуються спад- коємності, традицій і новацій у цивілістичній процесуальній сфері і які відображали б сучасні теоретико-прикладні проблеми науки цивільного процесуального права1. Важливим для розвитку є й аспект міжнародно-правового характеру, оскіль- ки в сучасних умовах гармонізації й уніфікації цивільних процесуальних про- цедур, інститутів, вироблення загальносвітових і європейських стандартів спеціалісти, причетні до розробки процесуального законодавства, звісно, знаходяться під впливом цих концепцій і підходів. Орієнтиром для вдосконалення законодавства є потреби практики, котрі, накладаючись на історично сформовані способи їх вирішення за кордоном, тобто у міжнародному праві, стимулюють пошук і наближають віднайдення нового вирішення проблеми. Крім того, розвиток самого суспільства, сучасних технологій, зокрема, пов’я- заний із штучним інтелектом і комунікаціями, або неочікувані виклики всесвітнього характеру також впливають на еволюцію права, у тому числі цивільного процесуального. Так, пандемія Ковід-19 змусила скоріше перехо- дити на онлайн-технології здійснення судових процесів. Таким чином, на кожному витку розвитку процесуального права і всієї сис- теми цивільної юрисдикції необхідно обрати найбільш прийнятний і раціо- нальний процесуальний інструментарій, який буде адекватніше відображати існуючі реалії. Виходячи із сказаного, необхідно насамперед виокремити тенденції вдоскона- лення цивільного процесу, які характеризують його сучасний стан і дають змогу спрогнозувати шляхи його подальшого розвитку.
2
Білокінь, Р. М. "Міжнародно-правові стандарти захисту прав людини у кримінальному процесуальному законодавстві України." In НОВІТНІ ДОСЯГНЕННЯ ТА ВЕКТОРИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ЮРИСПРУДЕНЦІЇ, 627–50. Liha-Pres, 2021. http://dx.doi.org/10.36059/978-966-397-244-2-2-8.
Full text
3
Сергєєв, Ю. В. "Соціальні та трудові права моряків: розвиток і сучасний стан міжнародно-правового регулювання." In ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ ТА У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ, 550–81. Liha-Pres, 2021. http://dx.doi.org/10.36059/978-966-397-235-0-19.
Full text
4
Любченко, М. І., and К. О. Буряковська. "СУЧАСНИЙ МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОПОРЯДОК У КОНТЕКСТІ СТ. 28 ЗАГАЛЬНОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ." In ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ ТА У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ, 283–305. Liha-Pres, 2020. http://dx.doi.org/10.36059/978-966-397-210-7/283-305.
Full textConference papers on the topic "Сучасне міжнародне право"
1
Сергєєв, Кирило. "ЕФЕКТИВНІСТЬ ЦІЛЕСПРЯМОВАНОСТІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ САНКЦІЙ ЯК ВИДУ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ." In СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НАУКИ, chair Ія Пелех. Молодіжна наукова ліга, 2020. http://dx.doi.org/10.36074/18.12.2020.v5.04.
Full text