Journal articles: 'Суспільне явище'

1

Korniyets, K. A. "Language purism as a social phenomenon in modern Turkey." Science and Education a New Dimension VI(149), no. 42 (February 20, 2018): 30–33. http://dx.doi.org/10.31174/send-ph2018-149vi42-07.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Желєзняк, Серафим Володимирович. "ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНОЇ АУДІОВІЗУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В КОНТЕКСТІ НАУКОВИХ ГУМАНІТАРНИХ КОНЦЕПЦІЙ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 76–84. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245704.

Full text

Abstract:

Мета статті — виявити актуальні концепції авторів, що досліджують сучасну аудіовізуальну культуру, аби усвідомити загальні засади її функціонування, розкрити особливості компонентів та зумовленість станом сучасного суспільства. Методологія дослідження. Під час розгляду предмета дослідження були використані загальнонаукові методи: порівняльний — зіставлялися та порівнювалися погляди різних науковців щодо суспільних процесів сьогодення та місця аудіовізуальної культури в них для більш об’ємного та об’єктивного висвітлення досліджуваного явища; методи аналізу і синтезу — предмет розкладався на компоненти та здійснювалося їхнє вивчення окремо задля того, аби наприкінці розвідки сучасна аудіовізуальна культура розглядалася як багатомірне суспільне явище; історичний — для простеження концепцій авторів щодо еволюції екранної культури та її засад. Наукова новизна статті пояснюється вивченням з нового погляду сучасної аудіовізуальної галузі як невіддільного елементу культури, засновуючись на думці українських та закордонних науковців. Висновки. У статті проаналізовано підходи авторів до вивчення культурних та екранних процесів задля висвітлення особливостей існування аудіовізуальної культури в сучасному суспільстві. Розглянуто концепції щодо телебачення та його ролі в соціумі, еволюції різних видів екранного дійства та їхні зв’язки з розвитком людини, а також запропоновано зв’язок сучасного звукового супроводу з такими поглядами на сутність кіно. Окрім цього, розкрито наукову думку щодо специфіки використання звукового елементу аудіовізуальних творів у сучасному контексті та зв’язок екранної культури з технологіями з культурних та мистецьких позицій. Також були досліджені наукові підходи до сучасних суспільних процесів як до контексту функціонування аудіовізуальної сфери.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

ЗАГУМЕННА, ЮЛІЯ. "Правова реформа у сфері національної безпеки України: теоретико-правовий аспект." Право України, no. 2021/02 (2021): 88. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-088.

Full text

Abstract:

Метою статті є визначення через призму сучасної теоретичної юриспруденції та націобезпекознавства феномену правової реформи у сфері національної безпеки на прикладі сучасної України. Така реформа досліджена як інваріант правових реформ, який підпорядкований усім загальним закономірностям ініціювання, організації та проведення правової реформи як родового явища. З’ясовано, що така реформа постає як складне, багатогранне суспільне явище, яке відображає певний рівень загальнотеоретичної правової думки та націобезпекознавства, особливості правової науки, стану законодавчих і концептуальних розробок, на основі узагальнення яких можна розглянути її в різних аспектах. Зроблено висновок, що правова реформа в галузі національної безпеки передбачає планомірні, науково обґрунтовані, суспільно прийнятні та виправдані зміни: 1) у законодавстві, що гарантує національну безпеку та захищає національні інте реси; 2) у структурі, організації та діяльності органів державної влади та інших суб’єктів, відповідальних за забезпечення національної безпеки, у системі їх функцій та повноважень, а також у способах (формах, методах) їх реалізації; 3) в якісному зміцненні стану захищеності всього масиву суспільних відносин, що центруються довкола національної безпеки та охоплюються об’єктом реформи, від зовнішніх і внутрішніх, реальних і потенційних загроз. Отже, реформа національної безпеки постає в єдності трьох компонентів: нормативно-правового (регулятивного), управлінського (суб’єктного) та об’єктного (зміна сфери суспільних відносин у галузі національної безпеки). Доведено, що реформа національної безпеки має відбуватися у правовій площині, правовими засобами, із залученням тих конструктивних елементів і напрацювань, які зроблені в межах як загальнотеоретичної юриспруденції, так і галузевих правових наук. Виявлено, що з процесуального боку ця реформа є комплексом заходів, які ініціюються, організуються та проводяться уповноваженими суб’єктами забезпечення національної безпеки (як правило, вищими органами державної влади) відповідно до наявних суспільних потреб, призводять до суттєвих змін у нормативно-правовій, інституційній та/або функціональній підсистемах національної безпеки, що зумовлює якісно вищий рівень захисту національних інтересів від реальних і потенційних, внутрішніх та зовнішніх загроз. Натомість в інституційному сенсі така реформа має упорядкувати й раціоналізувати діяльність державного апарату, в усіх його необхідних складових, зі здійснення заходів, спрямованих на приведення всієї системи національної безпеки України у відповідність до суспільних потреб, забезпечення її інституційної спроможності постійно (безперервно), ефективно і своєчасно відповідати (реагувати) на виклики національним інтересам, активно й послідовно захищати ці інтереси як усередині держави, так і за кордоном тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Putsyata, I. "Інфодемія як метод маніпуляції на телеканалах 1+1, СТБ, ICTV, ІНТЕР." Communications and Communicative Technologies, no. 21 (November 26, 2021): 52–58. http://dx.doi.org/10.15421/292106.

Full text

Abstract:

Розвідка присвячена вивченню національних аспектів формування інфодемії у зв’язку з суспільно-політичною ситуацією в країні, що виникла на тлі пандемії COVID-19. Це явище розглянуто як основа маніпулятивного впливу на суспільну свідомість. Сучасні телеканали є структурами, які оперативно отримують інформацію, аналізують її на предмет актуальності, можуть «дозувати» її обсяги та коригувати зміст. Контроль за інформацією та спосіб її інтерпретації дозволяє маніпулювати масовою свідомістю, створювати модель суспільної поведінки, що запрограмована та бажана для окремих груп, які прагнуть досягти різних цілей, як правило, політико-економічного характеру. Маніпулятивні технології (посилання на анонімний авторитет, емоційний резонанс, буденна розповідь, ефект присутності, стереотипізація тощо), а також соціально-психологічна природа поширення інформації, дозволяють говорити про високий потенціал телебачення як інструменту управління суспільством і небезпеки недостовірної інформації, а також її «ангажованого трактування». У такий спосіб, саме політичний компонент інфодемії визначає суть її національної версії та свідчить про соціальну безвідповідальність олігархічних сил та телеканалів, які їх обслуговують, транслюючи дезінформацію про поширення вірусу та боротьбу українського уряду за здоров’я громадськості. Для ефективної боротьби з поширенням цього явища держава повинна вжити відповідних заходів, сприяти створенню справді незалежного ЗМК, здатного об’єктивно оцінювати та подавати новину, формувати в Україні інформаційний простір, в основі якого лежить вимога правдивості, об’єктивності, плюралізму щодо достовірності фактів та аргументів, переданих суспільній свідомості. У результаті дослідження зроблено висновок, що унікальність українського варіанту інфодемії полягає в тому, що цей інструмент всеукраїнські телевізійні канали використовують не для підвищення власних рейтингів та прибутків, а для маніпуляції свідомістю громадян та отримання електоральної підтримки в політичній боротьбі, яку ведуть у країні олігархічні клани.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Gots, Alina A. "Міжнародна трудова міграція українців в умовах воєнного конфлікту на сході країни." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 3 (April 19, 2018): 6–11. http://dx.doi.org/10.15421/10.15421/171831.

Full text

Abstract:

Проведено аналіз міграційних процесів в Україні, зокрема приділено увагу зовнішній трудовій міграції в умовах воєнного конфлікту на сході України. Встановлено, що міграція населення є так званим «лакмусовим папером», що відображає проблеми в країні, є своєрідною реакцією на зміни у політичній та соціально-економічній сферах суспільства. Найбільше піддаються міграційним переміщенням особи, що мешкають у прикордонних регіонах Західної та Східної України. Виявлено, що дещо змінилися причини переміщень, якщо в 90-і роки причиною було тотальне безробіття та занепад країни, то сьогодні мігрантів манить кращий добробут інших держав, більш високі зарплати у порівнянні з Україною. Питання міграції для України актуалізувалось в останні роки у зв’язку з воєнним конфліктом на Донбасі, тому причинами трудової міграції жителів сходу є, перш за все, втрата житла або збереження життя родини, а також заробіток через втрату місць роботи у зв’язку з воєнними діями. Загалом українці найбільш часто обирають для виїзду такі країни, як Росія, Польща, Італія, Чехія, Іспанія тощо. Як суспільне явище трудова міграція має позитивні і негативні сторони, а його масштаби зумовлюють необхідність державного регулювання міграційними процесами. Тобто, показано що міграція на сьогодні має довгостроковий характер, заробітчани роблять все можливе, щоб не повертатися на батьківщину, особливо в умовах воєнного часу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Ivanov, Y. Y. "Злочинність як наслідок дисбалансу функцій соціального управління: український досвід 1991-2016 рр." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 7 (September 21, 2017): 124. http://dx.doi.org/10.15421/1717104.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено соціально-філософському аналізу злочинності в Україні за часів Незалежності. Досліджено причини та наслідки злочинності в якості системного явища, що обумовлено процесом відтворення негативних соціальних практик. Виявлено, що дане явище активізувалося внаслідок виникнення дисбалансу функцій соціального управління і має економічне підґрунтя. Охарактеризовано закономірності виникнення корупції та злочинності в українському суспільстві. Виявлено, що наростання криміналу викликає суспільну кризу, яка формується під впливом складного поєднання внутрішніх та зовнішніх взаємодій соціальних акторів і характеризується відчуттям дискомфорту у індивідів, включених в різноманітні суспільні підсистеми. Визначено, що дану кризу відрефлексовано державними органами, розпізнано на етапі її підйому, що відображено в офіційних документах та законодавстві. З точки зору соціальної філософії подано рекомендації щодо подолання криміналу. Обґрунтовано висновок, що, знайшовши «золоту середину» між культурними та соціально-економічними аспектами розвитку країни, можна буде застосувати «м’який» вплив на основні соціальні атрактори, за допомогою яких вдасться скорегувати вектор його розвитку та подолати поширення корупції та процес деструктивного відтворення в суспільстві.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Шадюк, Т. "ФЕНОМЕН КОНСПІРАТИВІЗМУ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 1(89) (September 3, 2021): 114–27. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.114-127.

Full text

Abstract:

Явище конспіративізму як створення й побутування "теорій змови" є достатньо поширеним у сучасному суспільстві. Воно є предметом міждисциплінарних досліджень, які фокусуються на виявленні його специфічних ознак, причин і наслідків існування в індивідуальній та суспільній свідомості. Метою статті є концептуальне осмислення феномена конспіративізму, визначення його сутнісних рис, в контексті чого здійснюється характеристика конспіративізму як суспільного явища та явища суспільної свідомості, аналізуються фактори причетності конспіративізму до поглиблення комунікативної кризи й втрати суспільної злагоди. У статті застосовуються філософсько-аналітичний, системно-логічний і синтетичний методи дослідження. Виокремлюється соціально-етичний вимір феномена конспіративізму та встановлюються змістові підходи до його окреслення. Стверджується можливість застосування міждисциплінарного способу дослідження конспіративізму як різновиду дезінформації в суспільній публічній сфері та здійснюється його оцінка як чинника соціального впливу. Можливі соціальні наслідки циркуляції "теорій змови" у публічному дискурсі аналізуються у контексті комунікативної кризи. В межах концептуального осмислення у статті визначаються філософсько-психологічні передумови формування конспіративного світогляду і демаркуються поняття "конспірологія", "конспіративізм", які використовуються для окреслення змістовних положень "теорій змови"та означуваного ними світогляду. За результатами дослідження, феномен конспіративізму характеризується змістом специфічного конспіративного світогляду, в основі якого лежить пласт уявлень, переконань, спроб вибудови цілісної картини світу, змістом яких є контент неперевіреної, частково правдивої або й зумисно неправдивої інформації, псевдоекспертного чи хибного знання. Конспіративний світогляд функціонує в межах публічного дискурсу, виявляючись у тісних соціальних взаємозв’язках, що фактично забезпечує безперервний вплив на реципієнтів масової комунікації, є фактором формування суспільної свідомості, котра набуває ознак конспіративної ментальності як сталого способу мислення. Конспіративний дискурс оцінюється як чинник ушкодження комунікації і втрати суспільного конкордизму, злагоди з огляду на традиційне розуміння комунікації як основної людської якості й процесу, заснованого на справжніх соціально-етичних цінностях, зокрема правді й достовірному знанні як компонентах інформаційного обміну.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Mikheichenko, Mariia. "ГРОМАДСЬКЕ ЗАЛУЧЕННЯ У НІМЕЧЧИНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 2, no. 2 (December 30, 2019): 102–9. http://dx.doi.org/10.15421/341930.

Full text

Abstract:

Вивчаються технології та форми громадського залучення на прикладі сучасної Німеччини. Розкриваються особливості громадського залучення, зокрема участь у волонтерській діяльності. Наголошується на наявності диференціації різноманітних форм громадської взаємодії, що охоплюють всі сфери суспільного буття. Підкреслюється значення добровільної громадської участі та її впливу на внутрішню та зовнішню політику країни, на міжнародні відносини загалом. Окреслено історичні віхи розвитку громадської участі у сучасній Німеччині. Доводиться, що громадянське залучення - це процес, в якому громадяни здійснюють колективні дії для вирішення питань, що становлять суспільний інтерес і сприяють демократії. Наголошується, що громадське залучення вирішує низку суспільних проблем, серед яких, зокрема, недостатнє представлення різноманітних груп інтересів, тим самим знижуючи рівень суспільної напруги у суспільстві. Підкреслюється, що розуміння всіх варіантів громадянської участі розвиває «демократію різноманітності», що визначається як спосіб впливати на рішення влади у міжвиборчий період. Наголошується на необхідності проведення заходів із інформування громадян про події та явища суспільно-політичного життя. З’ясовано, що інтенсифікацію демократизації посттоталітарних суспільств спричиняє ступінь розвитку громадського залучення у вирішення суспільно-політичних проблем. Нові агенти впливу – громадяни, що є залученими до різних форм взаємодії виступають носіями нової партисипаторної демократії, що веде до стабілізації політичної, економічної систем та міжнародної системи загалом. Визначається, що чинниками до лобіювання громадської участі, що призведе до подолання ірраціональності і пасивності людей в політичній сфері — є освіта і надання рівних можливостей для участі в політиці. Тому кожному суспільству належить створити всі умови для активної політичної соціалізації кожного індивіда.З’ясовано, що у політичному діалозі та прийнятті рішень громадське залучення допомагає стримувати конфлікти, що виникають через непорозуміння у сторін, сприяючи встановленню конструктивного діалогу міжнародних акторів у сучасній системі міжнародних відносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Вітковська, І. М., and І. А. Євдокимова. "Становлення поняття відповідальності у філософії та соціології." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 6, 2021): 77–81. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.925.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу етапів становлення поняття відповідальності у філософії та соціології та з’ясуванню особливостей розуміння відповідальності на кожному з них. Зроблено висновок, що відповідальність як суспільне явище має тривалу історію становлення й розвитку. У статті систематизовано основні трактування поняття відповідальності залежно від етапів суспільного розвитку. Зроблено висновок, що в античний період зароджується розуміння відповідальності як внутрішньої якості особистості, що близьке до поняття обов’язку, за невиконання якого на людину чекало покарання (Платон, Аристотель). В період Середньовіччя поняття «відповідальності» починає ототожнюватися з поняттям відповідальності перед Богом. Період Нового часу характеризується переходом від розуміння відповідальності як зовнішнього механізму контролю (Т. Гоббс, Дж. Локк) до її трактування як форми самоконтролю (І. Кант, Г. Гегель). Період із кінця XIX – початку XXI століття є найбільш динамічним щодо вивчення поняття відповідальності та характеризується утвердженням плюралізму поглядів на проблему відповідальності. У статті докладно проаналізовано сучасні концепції відповідальності, зокрема ідеї етичної концепції відповідальності М. Вебера та його сучасних послідовників (Г. Йонас, М. Рідель, Ю. Габермас, К.-О. Апель), які розглядають відповідальність як етичну категорію, у якій перехрещуються мовні та реальні відносини особи, що виражається у співвідповідальності усіх членів комунікативної спільноти. Значну увагу у статті приділено аналізу ідей інституціонального підходу до розуміння відповідальності (Т. Парсонс, Е. Дюркгейм, М. Вебер, В. Ядов, Дж. Ролз, П. Рікер), у межах якої відповідальність має обов’язковий характер щодо діяльності всіх соціальних інститутів. Зроблено огляд ідей марксистського підходу (К. Маркс, Ф. Енгельс), у якому наголошується на тому, що відповідальність має бути колективною. Розглянуто ідеї екзистенціального підходу, згідно з яким відповідальність розглядається як характеристика індивіда.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Попович, В. М., and В. М. Демяненко. "Корупційний досвід, чинники і механізми протидії корупції в соціальній сфері (на прикладі Запорізької області)." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.962.

Full text

Abstract:

У дослідженні обґрунтовано, що корупція є явищем не тільки правовим, але й соціальним, економічним і моральним; це завдає шкоди нормальному функціонуванню моральних і правових відносин у суспільстві й державі; корупцію не можна розглядати тільки в правовому аспекті, тому що, ігноруючи інші сторони корупції, які характеризують її як соціальне, політичне, економічне явище, важко дослідити її природу походження, не вдасться з’ясувати її вплив, прояви й способи протидії такому явищу. Виявлено деякі особливості прояву корупційних практик у таких сферах суспільного життя, як сфера охорони здоров’я; сфера освіти; судова система; сфера адміністративних і соціальних послуг. У статті виділено сучасні практико-орієнтовані соціальні механізми попередження, запобігання та протидії корупції як соціального явища, що в умовах перехідного суспільства набуває інституціональних ознак. Надано соціологічну інтерпретацію корупції як інституціоналізацію та легітимізацію неформальних соціальних відносин, що виявляється в деформації ціннісно-нормативної системи суспільства. Дослідження спрямоване на спробу виокремлення проявів корупції з досвіду населення та аналізу можливості протистояти цьому процесу. Соціальними чинниками корупційних практик у соціальній сфері українського суспільства за результатами емпіричного дослідження виділено такі групи: соціокультурні чинники, які пов’язані з домінуванням у суспільній свідомості уявлень про корупцію як невіддільну особливість українського суспільства; соціально-правові чинники, які є наслідком низького рівня розвитку правової культури й громадянського суспільства; соціально-економічні чинники, породжені економічною кризою. Виокремлено соціальні механізми протидії корупції в соціальній сфері: соціальні механізми нормативно-правової регуляції системи протидії корупції; соціальні механізми інституційно-організаційного забезпечення; соціальні механізми інформаційно-комунікаційної взаємодії соціальних суб’єктів протидії корупції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

СТЕЦЕНКО, СЕМЕН. "Предмет адміністративного права як “вічнозелений” сюжет адміністративно-правової науки." Право України, no. 2019/05 (2019): 29. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-029.

Full text

Abstract:

У статті акцентується увага на проблематиці предмета адміністративного права як явища, що характеризується актуальністю на всіх етапах розвитку та становлення цієї галузі публічного права. Мета статті полягає у приверненні уваги до тієї обставини, що жваві дискусії, які сьогодні ведуться стосовно предмета адміністративного права та його складових, можуть і повинні знайти свій логічний вихід. Вчені-правники повинні домовитися, що вважати предметом адміністративного права, та визначитися із тими суспільними відносинами, які його наповнюють. Це, на відміну від точних наук, є можливим та доцільним. Встановлено, що у межах адміністративного права нині важливою видається спроба неупередженого об’єктивного погляду на його предмет. Це явище, яке характеризується теоретико-методологічною та системотвірною значущістю. Вказане не є перебільшенням, оскільки предмет, відповідаючи на запитання “що вивчає ця галузь?”, фактично спрямовує на перелік, усвідомлення та розуміння складових – суспільних відносин, які врегульовуються нормами цієї галузі права. Акцентовано увагу на тому, що предмет відповідає на запитання “що вивчає?” адміністративне право, а не “що вивчало?” (ретроспективний погляд) чи “що буде вивчати?” (перспек тивний погляд). Зазначено, що, на жаль, нерідко наука адміністративного права функціонує не “на випередження”, а постфактум, намагаючись аналізувати те, що вже набуло сили юридичного рішення суб’єктів владних повноважень. Такий підхід не видається оптимальним. І, зауважується у статті, це стосується не тільки реалізації владних повноважень держави (у широкому розумінні) у тих чи інших сферах суспільного життя, а й розвитку адміністративного права як науки та навчальної дисципліни. Реформувати цю царину без попереднього залучення фахівців і широкого громадського обговорення – це означає ставити під сумнів результати такого реформування. Особлива увага приділена виокремленню характерних особливостей предмета адміністративного права, до яких належать: однорідний характер відповідних суспіль них відносин (в іншому випадку ці суспільні відносини регулюються декількома галузями права); якісна відмінність суспільних відносин, що входять до предмета адміністративного права; необхідність урахування Концепції реформи адмі ністративного права України, у межах якої значною мірою оновилося наукове уявлення предмета адміністративного права; відхід від виняткового “управлінського” характеру суспільних відносин, що становлять предмет адміністративного права. Сформовано власну позицію стосовно розширення чи звуження предмета адміністративного права. Як видається, розширення предмета адміністративного права не повинно перетворюватися на самоціль, неконтрольований процес, при якому суспільні відносини, що у нього входять, із часом будуть важко піддаватися класифікації на підставі певних спільних рис і характеристик. Водночас розпорошення предмета адміністративного права шляхом виокремлення із нього правових утворень і претендування їх на самостійний статус не повинно мати суб’єктивний характер, а має бути максимально обґрунтованим і затребуваним юридичною наукою та правозастосовною практикою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Nazarevich, Victoria. "ВИЗНАЧЕННЯ ОСТРАКІЗМУ В СИСТЕМІ НАУКОВИХ ПОНЯТЬ." HUMANITARIUM 42, no. 1 (November 14, 2019): 110–19. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-110-119.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено особливості поняття остракізму як різновиду соціальної ізоляції. Встановлено, що група, яка піддається остракізму, стає більш згуртованою, але саме соціальне відчуження є однією з причин актів насилля, антигуманної і насильницької поведінки, спричиняє деструктивне формування суспільних мотивів самовираження. Проаналізовано усвідомлення особою акту неприйняття її іншими, що стає причиною виникнення мотивів: підвищення бажання соціальних зв’язків – соціально-направлені мотиви; гнівні, асоціальні спонукання – злість, дія відповідно до агресивних намірів; уникнення повторного виключення – відхід від соціальних контактів. Здійснено спробу аналізу індивідуальних і ситуативних чинників, які впливають на особливості реакцій індивіда, а також психологічних характеристик осіб, що переживають ситуацію суспільної неприналежності. Висвітлено особливості рефлексивних реакцій і відповідей індивіда на остракізм, роль соціального статусу, самооцінки особистості, соціальної підтримки в ситуаціях переживання особистістю явища витіснення. Досліджено, що особистість, яка відчуває первинні ознаки явища остракізму, буде володіти низкою психологічних реакцій, таких як: відраза, високе напруження, емоційне виснаження, депресія, зниження задоволеності життям. Зроблено висновки про явище остракізму як акту ігнорування і виключення індивідів, яке відрізняється від соціальної ізоляції тим, що зазвичай вимагає відсутності уваги та відірваності від соціуму, як акту поєднання відчуження зі словесним, фізичним насильством, що має на увазі відсутність або незначну увагу до особистості або групи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

РАБІНОВИЧ, ПЕТРО. "Явища права: потребова інтерпретація." Право України, no. 2019/06 (2019): 175. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-175.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу низки фундаментальних аспектів плюралістичності праворозуміння. Зокрема, спираючись на результати унікального етимолого-правового дослідження, проведеного на початку 2000-х років на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, виявлено понад десяток різноманітних соціальних явищ, стосовно яких і донині використовується термін “право”. До них належать: свобода людини, тобто простір здійснення можливостей людської поведінки (діяльності); справедливість як оцінювана щодо тих чи інших суб’єктів суспільства певна властивість суспільних явищ, зокрема людських вчинків; правила (норми) різноманітного походження стосовно людської поведінки, зокрема й звичаї і традиції; частина моралі; лише такі норми поведінки, які тими чи іншими суб’єктами вважаються справедливими; норми поведінки, встановлені саме державою, її органами чи посадовими особами; угоди (договори) учасників суспільних відносин; суспільні відносини певного виду; комунікація (дискурс) між суб’єктами; вимоги (домагання) суб’єктів щодо надання їм певних благ, цінностей, звернені до суспільства, держави чи до інших осіб; можливості задоволення людських потреб та інтересів учасників суспільних відносин; інтереси соціальних груп або усього суспільства, захищені державою чи ж іншою публічною владою; балансування (“зважування”) між собою інтересів людей та їхніх груп; почуття, переживання, емоції учасників суспільних відносин. З’ясовуються основні причини плюралізму праворозуміння (соціальні та гносеологічні). Виявляється та спільна риса зазначених явищ, наявність якої дає змогу зацікавленим суб’єктам відображати їх одним і тим самим термінопоняттям – “право”. Такою рисою є здатність відповідних явищ сприяти задоволенню потреб та інтересів тих чи інших суб’єктів суспільства (чи то індивідуальних, чи то колективних). У підсумку резюмується, що за такого методологічного – так званого потребового – підходу правом слід вважати можливості задоволення певних людських потреб, котрі необхідні для існування і розвитку учасників суспільного життя,зумов лені досягнутим рівнем розвитку конкретно-історичного соціуму та забезпечені соціальними обов’язками його відповідних суб’єктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Юсупов, В. А. "Актуальні питання правового забезпечення процесу державного управління створення та діяльності технопарків в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 18, 2021): 170–77. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3073.

Full text

Abstract:

Досліджено проблеми правового регулювання діяльності технопарків, визначено особливості надання державної підтримки щодо згаданого об'єкта інвестицій. У результаті дослідження, на підставі комплексного, усебічного науково-правового аналізу чинного законодавства й актуальних наукових праць виявлено проблемні питання, надано пропозиції щодо їх вирішення й удосконалення правової реґламентації функціонування технопарків. Правове регулювання - це упорядкування суспільних відносин, здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Поняття «правове регулювання» ширше від поняття «законодавче регулювання», оскільки обсяг джерел права перевищує власне законодавчі джерела. Сфера правового регулювання - це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Сфера правового регулювання - галузь соціального простору, яка охоплена правом. Це насамперед суспільні відносини - економічні, політичні, соціально-культурні. Ідеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів. Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Скласти сферу правового регулювання можуть лише відносини, що піддаються правовому регулюванню. Право регулює конкретні, сутнісні, глобальні відносини, що проходять через волю і свідомість людей. У встановленні сфери правового регулювання варто виходити не стільки із класифікації суспільних відносин (економічні, політичні тощо), скільки з матерії самого права як нормативного регулятора, мета якого - порядок у суспільстві. Ознаки сфери правового регулювання такі:- є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища тощо);- є тією сферою соціального простору, де існують суспільні відносини, які можуть врегульовуватися правом, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати дії, учинені у стані неосудності або фізичного примусу);- містить сукупність конкретних суспільних відносин, які потребують врегулювання правом, а не суспільних процесів, що протікають за об'єктивними законами суспільного життя і не потребують регулювання правом;- охоплює найважливіші суспільні відносини, що в цей момент найбільшим чином зачіпають інтереси суспільства, трудових колективів, організацій, підприємств тощо;- має обмежений обсяг охоплення (межі правової реґламентації) і не може містити ті соціальні явища, які об'єктивно не допускають формально-юридичного впорядкування (дружба, любов тощо).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Бондаренко, О. В. "Українське шістдесятництво як суспільно-естетичне явище." Питання літературознавства, Вип. 5 (1998): 131–39.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Бондаренко, О. В. "Українське шістдесятництво як суспільно-естетичне явище." Питання літературознавства, Вип. 5 (1998): 131–39.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Кузьменко, А. "Розвідувальна діяльність як суспільно-політичне явище." Юридичний журнал, no. 3 (2006): 46–57.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Гончарук, І. В. "Енергетична незалежність як суспільно-економічне явище." Економіка та держава, no. 8, серпень (2020): 71–77.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Гончарук, І. В. "Енергетична незалежність як суспільно-економічне явище." Економіка та держава, no. 8, серпень (2020): 71–77.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Бєльська, Тетяна, Марія Лашкіна, and Юрій Нестеряк. "ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ ЯК ПСИХОСОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 119–32. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-119-132.

Full text

Abstract:

Констатується, що вплив психічного на суспільно-політичні процеси в умовах безперервного інформаційного потоку є визначальним; психологічний тиск на свідомість стає все більш розповсюдженим, збільшу- ється емоційність інформаційних повідомлень, їх вплив на психосоціальний стан суспільства. Автори переконують, що практики впливу та розповсю- дження емоційно забарвленої неправдивої інформації перетворилися сьо- годні на інформаційно-психологічні війни, які переслідують мету активізу- вати суспільну свідомість громадськості держави-противника і вплинути на державну політику. Визначено, що психологічний вплив на противника, що базується на комунікативних процесах із використанням сучасних інформа- ційних технологій, передбачає зміну громадської думки в заданому напрямі. Авторами здійснено комплексний науковий аналіз сучасного стану дер- жавної інформаційної політики та інформаційної безпеки України як психо- соціального явища. Розглянуто соціальні явища, що виникають в інформа- ційній сфері під впливом інформаційної пропаганди агресора та військового конфлікту, як вони впливають на психологічний стан суспільства, до яких наслідків можуть призвести. Визначено, що в умовах реальної інформаційної агресії існує нагальна потреба у формуванні та активному функціонуванні єдиного національного регулятора в інформаційній сфері, діяльність якого була б спрямована на ви- роблення дієвої національної інформаційної політики, кваліфіковане відбит- тя маніпуляційно-пропагандистських атак, формування у громадян України національно-патріотичних переконань, розвитку українського національно- го інформаційного простору. Зазначено, що доктринальне коригування інформаційних процесів коре- люється з психосоціальними. Вказано, що інформаційні потоки, які прохо- дять по каналам масової комунікації, несуть у собі знання про закономірнос- ті дійсності, відображають структуру людської пам’яті та інтелекту, основні особливості соціальної системи, де найбільш яскравими є взаємодія індиві- дуально-психічних явищ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Щербініна, І. Ю. "НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗАПОДІЯННЯ ЙОМУ ШКОДИ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 25, 2020): 166–70. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).381.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню проблеми розуміння об’єкта злочину у кримінальному праві та ме-ханізму завдання шкоди об’єкту злочину. Розглянуті основні наукові концепції вчених-криміналістів щодо розуміння об’єкта злочину у кримінальному праві. Встановлено, що проблема розуміння об’єкта злочину є однією з найважливіших і водночас найскладніших у науці кримінального права, а тому вибір, зроблений на підтримку того чи іншого підходу до розуміння об’єкта злочину, не може бути інтуїтивним або політично «забарвленим». Такий вибір має бути насамперед ретельно обґрунтованим, підкріпленим вагомими аргументами і зумовленим потребою дослідження конкретного соціально-правового явища. Останнім часом все більше вчених-юристів пропонують повернутися до концепцій, в основі яких лежить розуміння об’єкта злочину як охоронюваних кримінальним законом цінностей, інтересів і благ, проте, незважаючи на важливість зазначених цінностей, ототожнювати їх з об’єктом злочину не зовсім коректно у зв’язку з тим, що не в усіх злочинах законодавець ставить під охорону саме благо або інтерес (наприклад, злочини у сфері службової діяльності). Крім цього, злочини вчиняються не тільки стосовно чи у зв’язку з існуванням благ і цінностей, а і в деяких випадках стосовно явищ із певними негативними властивостями, так званих «антиблаг», «антицінностей». Найбільш обґрунтованою серед теорій розуміння об’єкта злочину крізь призму завдання йому шкоди варто вважати теорію суспільних відносин, адже таке розуміння об’єкта злочину надає можливість встановити характер і обсяг шкоди, що завдається правоохоронюваним відносинам, отже, визначити суспільну небезпечність злочину. Водночас характер і обсяг завданої шкоди тісно пов’язані зі структурою суспільних відносин. Саме триелементна структура суспільних відносин, яка складається з носіїв (суб’єктів) відносин, предмета, щодо якого існують відносини, та соціального зв’язку як змісту відносин, допомагає встановити механізм завдання шкоди об’єкту кримінально-правової охорони, адже під час учинення злочинів завжди відбувається посягання на той чи інший структурний елемент суспільних відносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Загуменна, Юлія Олександрівна. "ПРОБЛЕМИ ПУБЛІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В ЕЛЛІНІСТИЧНІЙ ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ АНТИЧНОЇ ГРЕЦІЇ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 30, 2022): 94–102. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.14.

Full text

Abstract:

Досліджено теоретичні та практичні аспекти проблеми розуміння публічної безпеки в політико-правовій думці Античної Греції Елліністичної доби. Доведено, що античним політико-правовим ученням, які осимслювали публічну безпеку, притаманні такі основні риси: її етатизація (вивищення держави та її інститутів у гарантуванні цієї безпеки), персоналізація (тісна залежність особистої безпеки від публічної, часом навіть вивищення особистої безпеки над публічною), універсалізація (безпека як явище космічного світоустрою, загальнеоеллінська безпека), раціоналізація (дискурсивне осмислення проблематики публічної безпеки), юридизація (переведення проблематики публічної безпеки в площину юридичного її забезпечення, що набуває імперативного характеру, обов’язкове слідування полісним законам, система жорстких покарань за правопорушення у сфері публічної безпеки, забезпечення законності і правопорядку в суспільстві і в державі), нерозмежованість власне державної та громадської безпеки (що було зумовлено полісним характером державного устрою), аксіологізація (безпека як висока людська і суспільна цінність, як благо, як невід’ємний елемент полісного світогляду та забезпечення належного улаштування полісного життя), поліморфність (широта спектру форм публічної безпеки та специфікація її «образів» у філософії, поезії, історіографії, риториці тощо). Висвітлено тенденцію юридизації публічної безпеки. Остання забезпечується державою та законами, самі закони повинні відповідати загальносуспільним уявленням про благо та справедливість, держава повинна будуватися на засадах соціального миру, компромісів та урівноваження різних соціальних інтересів. Сама ідея про те, що поза державою неможливо гарантувати безпеку людей, стала революційною і вперше висунула саме державну організацію суспільних відносин на передній план гарантування безпеки громадян. Іншою революційною ідеєю стало опертя держави при гарантуванні публічної безпеки на раціонально сконструйоване та вдосконалюване мірою розвитку суспільних відносин право, яке регулювало і скеровувало розвиток відносин людей, рівних між собою. Нарешті, по-третє, відкритий софістами дискурс людиноцентричності права зумовив посилення особистої складової частини в суспільно-політичному житті полісу, що, своєю чергою, зумовило появу критики насильства та сприяло формуванню ідеї про права вільної людини та необхідності їх захисту органами державної влади. Відповідно, безпека полісу стала багато в чому залежати від безпеки і захищеності прав його громадян.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Sannikova, Marina. "Онтологія розвитку галузі спортивного права." Physical education, sports and health culture in modern society, no. 4(44) (December 29, 2018): 3–9. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-04-03-09.

Full text

Abstract:

Актуальність теми дослідження. Динамічний розвиток суспільних відносин, а також ускладнення механізмів їх правового регулювання призвів до численних наукових дискусій із приводу системи та структури права. Ідеться, насамперед, про питання щодо виокремлення нових галузей права. Сучасний етап розвитку професійного спорту свідчить про нагромадження досить великого обсягу специфічних особливостей побудови відносин у сфері фізичної культури й спорту, які вимагають свого правового дозволу, що й визначає необхідність формування галузі спортивного права. Мета дослідження – з’ясувати необхідність, обґрунтованість і доцільність виокремлення галузі спортивного права. Методи дослідження – аналіз літературних джерел та метод історизму. Результати дослідження. Система права має складну, багаторівневу структуру, що містить ієрархічні взаємозв’язки, центральним елементом якої є комплекс фундаментальних галузей права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право й ін.). Навколо вивчення питань, пов’язаних із необхідністю виокремлення нових галузей права та вторинних утворень у системі права, існує наукова дискусія. Спортивне право – комплексна галузь права, особливе об’єднання норм, які становлять вторинне комплексне утворення. Висновки. Виявлено, що організаційно-правові проблеми керування фізичною культурою й спортом і правова природа форм керування загалом у своїй основі залишаються недостатньо вивченими. З’ясовано, що в контексті виникнення й формування галузі спортивного права саму сутність спорту розглянуто як складний компонент фізичної культури, його функції та значимість як суспільно-соціальне явище в структурі конкретної держави. Установлено, що повного уявлення цього явища і його фундаментального обґрунтування можна досягнути лише з позиції сучасної теорії систем.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Хохлов, А. С. "МИСТЕЦТВО – ЗАСАДНИЧА СКЛАДОВА ЕСТЕТИЧНОГО НАВЧАННЯ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ГРОМАДЯНИНА." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 281–91. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-281-291.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблема ролі мистецтва та естетичного навчання в формуванні високоморальної, культурної особистості громадянина у сучасному світі. Художньо-естетичне навчання – це не лише навчання засобами мистецтва, ознайомлення та практикування учнями своїх бачень та здібностей у сферах музики, архітектури, живопису, театру тощо. Навчання засобами мистецтва формує особистість учня як частину суспільства, фундаментальну складову цілої держави, враховуючи особливості полікультурності сучасності. Стаття надає визначення поняття «естетична свідомість», яка є як і індивідуальним, так й суспільним явищем, відображаючи у своїй конотативності розуміння історичного та культурного надбання; прийняття, відповідність й прагнення до розвитку суспільства, що сприяє передусім його внутрішньо-особистісному та загальносуспільному культурному зростанню. У статті надається визначення «громадянина», яке дефініюється як особистість – складова суспільства з моральними й культурними цінностями, а також активний творець майбутнього цього суспільства. Проаналізовано питання формування патріотичного громадянина – носія загальнолюдської культури й цінностей засобами мистецтва, підкреслюючи те, що мистецтво здатне пробуджувати добро та найкраще у людині. Встановлюючи зв’язок мистецтва як культурної практики із дійсністю, у статті встановлюються його завдання при формуванні особистості громадянина, які передбачають розвиток й формування креативно-новаторського підходу до явищ сучасності, розвиток та формування особистісної та суспільно-громадянської системи цінностей, наголошуючи на можливості створення загального «морально доброго» з метою формування та концептуалізації естетично свідомого, культурного суспільства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

КУЦИК, Руслан. "ПАТРІОТИ I КРИТИКИ: ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЯК ЗМІНЮВАЛОСЯ СУСПІЛЬНЕ СПРИЙНЯТТЯ ПОДІЙ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 22 (March 27, 2022): 64–81. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253732.

Full text

Abstract:

Мета статті: висвітлити основні особливості реакції суспільства на початок Першої світової війни та подальші трансформаційні зміни настроїв різних груп населення у ході воєнних подій. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, системності і науковості із використанням загальнонаукових (аналіз, синтез) та спеціально-історичних (історико-порівняльний, ретроспективний, проблемний) методів. Наукова новизна: вперше комплексно охарактеризовано особливості настроїв різних груп населення українських земель Російської імперії у 1914 – 1917 рр., з урахуванням не тільки соціального становища людини, але й вікових особливостей та особистих мотивів; чітко окреслено головні етапи зміни сприйняття та розуміння суспільством подій Першої світової війни. Висновки. Отже, початковий етап війни відзначився широким патріотизмом, який, незважаючи на “масовість”, протягом 1914 – 1917 рр. мав диференційований, амбівалентний та перманентний характер. Переважно “ярими” патріотами були або заможні верстви населення, які завдяки привілейованому та фінансовому становищу могли уникнути військового обов’язку і практично не брати участі у військових діях, або представники ультрамонархічних кіл. Для одних війна виступала способом демонстрації власної лояльності до влади, а для інших – можливістю нажитися та збагатитися. Інші групи населення, якщо і пройнялися почуттям патріотизму та визвольної боротьби, то основною причиною цього була не любов до “великої царської Вітчизни”, а розуміння необхідності захисту власної “малої батьківщини”. Подібне бачення та сприйняття війни було характерним і для солдатського середовища, оскільки його основу становили вихідці із села. У перші роки війни поведінка солдат визначалася покірним, терпеливим і самовідважним виконанням військового обов’язку. Затягування термінів війни, поразки на фронті, збільшення кількості жертв, наростання економічної кризи запустили процес дестабілізації всередині країні. У суспільстві поширювалися недовіра та незадоволення. Серед населення розповсюджувалися чутки про зраду у вищих ешелонах влади, про шпигунів та німецьке засилля. Негативні тенденції проявлялися в армії, зокрема, спостерігалися спад патріотизму, зниження морального духу та релігійності. У підсумку, наприкінці 1916 – початку 1917 рр. заходи російської імперської влади щодо контролю за суспільно-політичною ситуацією вже не могли приховувати справжній стан справ і водночас стримувати серйозні трансформації у масовій суспільній свідомості. Помітним явищем стало значне зростання національної свідомості та політичної активності українців, що було однією із важливих передумов до революційних подій та розбудови власної державності у 1917 – 1920-х рр. Ключові слова: Перша світова війна, Російська імперія, український народ, суспільна свідомість, суспільні настрої, патріотизм, критика.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Соколовський, Олександр Олександрович. "Професійна правосвідомість як якісно новий рівень сприйняття правової дійсності." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 24 (June 23, 2019): 81–87. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.863.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу професійної правосвідомості як важливого чинника формування та існування правової дійсності, охарактеризовані її особливості, визначені можливості взаємодії з іншими формами суспільної свідомості. Обгрунтовано, що в сучасних умовах розвитку українського суспільства особливого значення набуває зміцнення законності, ефективне правове регулювання суспільних відносин, становлення правової свідомості, а особливо професійної, необхідної для протікання правових процесів в державі. На основі знань щодо структури правосвідомості загалом, встановлені ключові, притаманні лише цьому рівню правосвідомості елементи. Професійна правосвідомість повинна розглядатися як форма групової свідомості та як своєрідний рівень сприйняття правової дійсності, зворотного впливу на неї. Предметом цієї правосвідомості виступають будь-які правові явища, а також суспільні відносини, що потребують відповідного регулювання. Суб’єктом такої правосвідомості є особа, яка професійно займається юридичною діяльністю. Визначені ключові характеристики, якими повинен володіти правознавець, носій професійної свідомості, для досягнення її цілей в суспільстві та державі. Проаналізована комунікативна складова професійної правосвідомості, яка дозволяє обмінюватися юридично значущою інформацією суб’єктам правотворчих та правореалізаційних відносин. Принципове значення має сприйняття юристом правової дійсності, його готовність до вирішення правових завдань. Проаналізовані форми взаємодії професійної правосвідомісті з політичною, моральною, науковою, релігійною й естетичною свідомістю. Особливої уваги заслуговують форми впливу професійної правосвідомості на правотворчу та правореалізаційну діяльність, її можливості щодо забезпечення прав та встановлення обов’язків учасників правовідносин, що володіють буденною правовою свідомістю та потребують роз’яснення, тлумачення різноманітних положень законодавчих актів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Koliasa, O. "Політичні інститути через призму органістичного підходу." Likarska sprava, no. 5-6 (June 27, 2018): 169–72. http://dx.doi.org/10.31640/jvd.5-6.2018(29).

Full text

Abstract:

В періоди трансформаційних процесів у суспільстві особливо актуальним стає питання, якими повинні бути політичні інститути для забезпечення реалізації необхідних змін. Значна кількість різних підходів у суспільних науках до даного поняття часто є причиною складності у з'ясуванні суті такого явища, як політичний інститут, його місця і ролі в нашому житті і взагалі в житті суспільства. На основі органістичного підходу сформульовано основні ознаки-критерії політичного інституту в сучасному суспільстві. З’ясовано, що всі суспільні інститути, в тому числі і політичні, включають три основні елементи. Обґрунтовано вплив індивідів на формування політичних інститутів, зокрема в контексті їх реформування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

БІЛАНОВ, Олег. "МІСЦЕ МОДУСУ ЗДОРОВ'Я В СИСТЕМІ ЦІННОСТЕЙ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 44 (May 20, 2022): 60–75. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.4.

Full text

Abstract:

Метою статті є дослідження значення здоров’я людини в системі життєвих цінностей, аналіз суспільних заходів і законодавчої бази щодо захисту життя та здоров’я населення України. Методологічною основою дослідження стала філософія антропології, філософія права. Наукова новизна. В умовах глобальних проблем сьогодення цінність здоров’я зростає, люди прагнуть довше жити, мати краще здоров’я і користуватися цим здоров’ям у нових умовах, а тому й значущість здоров’я сьогодні визначається як універсальна цінність, яка стосується усіх: людей з високим і низьким рівнем матеріальних доходів, людей різних рас і народів. Це невід’ємне право людини, важливість забезпечення якого зростає з кожним роком. Здоров’я населення – це запорука сприятливої соціально-моральної атмосфери, довіри до держави, яка повинна піклуватися про здоров’я як окремого індивіда так і здоров’я суспільства в цілому. Висновки. Порівняльний огляд сучасної літератури і публікацій свідчить про те, що здоров’я людини розглядається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як індивідуальна й суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з навколишнім середовищем, яке, у свою чергу, постійно змінюється. Стан охорони здоров’я відіграє важливу роль у створенні підґрунтя для здоров’я населення, профілактики та лікування поширених захворювань, пропаганди здорового способу життя, зміцнення здоров’я української нації. Тому суспільні заходи, державна політика України в галузі охорони здоров’я повинна бути спрямована, перш за все, на приведення національної системи законодавства з охорони здоров’я у відповідність до законодавства Європейського Союзу, а для ефективної реалізації державних програм щодо збереження здоров’я населення має бути достатнє фінансування медичної галузі. У статті зазначені лише деякі аспекти державної політики України та суспільного регулювання модусу здоров’я, тому дана проблематика потребує подальшого дослідження та аналізу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Guyvan, P. D. "TIME AS A CRITERION FOR THE MOVEMENT OF SOCIAL PHENOMENA IN SPACE. FEATURES OF PERSONAL PERCEPTION OF TIME MOVEMENT." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 35–39. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1022.

Full text

Abstract:

Гуйван П. Д. Час як критерій руху суспільних явищ у просторі. Особливості персональної перцепції часового руху. – Стаття .Стаття присвячена науковому дослідженню питання про сутність і зміст часового поступу в природі,який стосується як cуспільних взаємин, так і сферипі знання різних сторін буття, що нас оточує. Наголошується, що питання часу має досить вагоме світоглядне значення, адже час у людському сприйнятті є тим явищем, яке характеризується особливою емоційністю усвідомлення як фактор, що зумовлює тимчасовість нашого перебування на землі. Час є тим всеохопним чинником, який дозволяє виявити сутнісний зв’язокподій і явищ, що відбуваються в просторі, надавшиїм належної перцепції щодо місця в системі взаємодій різних явищ конкретної взаємодії в просторі. У роботіакцентується, що темпоральні питання завжди маютьрозглядатися у взаємовідношенні з просторовим, цявзаємодія завжди була важливим елементом вивчен-ня світу. Досліджене онтологічне бачення темпораль-них процесів, за яким матерія сприймається не черезокремі її властивості, а через загальний, всебічний та абстрактний характер своїх виявів. Це означає, що час,за цією теорією, має суб’єктивний вияв, що відтворюється у відчуттях та переживаннях конкретної людини щодо реальних матеріальних явищ, відображених увнутрішній тривалості, що і створює час зовнішньогосвіту. Визначено, що час є властивістю самого буття,його онтологічним атрибутом, якщо об’єкт переміщу-ється в просторі, то він, безумовно, також переміщу-ється в часі. У роботі зроблено висновок про наявність серйозних труднощів у процесі пізнання часу: час маєтісніший зв’язок із різноманітними чинниками, що зу-мовлюють існування тіл у просторі, ніж це постулюється. Зазначено, що дослідження темпоральних власти-востей історично відбувалося в межах уявлень про часяк абсолютне й однорідне явище, що має однакові па-раметри в усіх точках простору, що не зовсім точно від-творює реальну картину буття. Насправді, більшістьточних наук оперують поняттям реального часу, якийконцептуально обґрунтовується тезою А. Ейнштейна,що час є нерівномірним, багатонаправленим, багато-мірним та залежить від властивостей системи облікуй руху матерії. Виходячи з більшої простоти абсолютного Ньютонівського часу та зручності користування,пов’язаний із ним механізм доволі успішно використо-вується як найпростіша модель реального темпорального застосування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

ГРИЩУК, ОКСАНА. "Філософія людської гідності у праві." Право України, no. 2018/09 (2018): 14. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-014.

Full text

Abstract:

Людська гідність органічно вплетена у всю систему суспільних відносин, є точкою відліку місця людини у суспільстві й одночасно забезпечення певного рівня людської гідності визнається метою існування всієї суспільної організації. Зміст людської гідності в усі часи становила міра свободи людини у суспільстві, тобто її можливості й права, тоді як кількість, зміст і обсяг цих прав постійно змінюються разом зі зміною і розвитком суспільства. Людська гідність визнана багатьма державами і міжнародним правом основною соціальною цінністю та джерелом прав людини, проте кожного дня трапляються непоодинокі випадки її порушення. Мета статті полягає у розкритті гносеологічних, онтологічних та аксіологічних особливостей людської гідності, формування цілісного філософсько-правового підходу до розкриття її змісту й практичного застосування як частини позитивного права. Проведений аналіз дав змогу зробити висновок, що людська гідність, започаткована як філософська ідея, знайшла свій розвиток у праві як принцип права (об’єктивне явище) та право людини (суб’єктивне явище). Фундаментальний характер людської гідності пояснюється взаємозв’язком із правами людини, зокрема її джерельним характером щодо прав і свобод. Водночас тлумачення людської гідності як джерела прав людини чи стовбура, з якого виростають права людини, не заперечує, а навіть підсилює суб’єктивне право на гідність кожної людини (гідність людини). На підставі аналізу сучасної наукової літератури, позитивного права та практики його тлумачення наведено додаткові аргументи стосовно того, що ідею людської гідності слід пов’язувати із цінністю людини та оцінкою її значення і місця у сус пільстві та державі. Моральна і правова оцінка є важливим інструментом моделювання поведінки людини, на основі якого і формуються вимоги до дій людей. Ці вимоги інтеріоризуються, коли вони забезпечуються, перш за все, внутрішнім переконанням людини в їхній корисності, вигідності, цінності як для неї самої, так і для інших людей. Таким чином, через усвідомлення людиною своєї цінності відбувається формування її права на гідність (гідність людини). Через уявлення про гідність кожної людини формується “загальний каталог цінного” для всіх людей, який у підсумку набуває свого вираження як об’єктивний принцип людської гідності. Змістовне наповнення цього принципу змінюється разом зі зміною уявлень про місце і значення людини у суспільстві. При цьому принцип людської гідності здійснює вплив на розуміння кожною людиною своєї гідності (права на гідність). Таким чином відбувається взаємозв’язок і взаємовплив принципу людської гідності та права людини на гідність, їх прогресивний розвиток і розширення змісту у відповідь на зміну соціальних умов. Запропоновано розглядати людську гідність як самоцінність і суспільну значущість людини, яка визначається існуючими рівнем суспільних відносин, загальносуспільними уявленнями про свободу, справедливість, рівність та яка є джерелом прав і свобод людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Рогова, Є. І. "Теоретичні основи правового забезпечення інформаційної безпеки." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 23, 2020): 190–96. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2436.

Full text

Abstract:

У статті проведено аналіз теоретичних основ правового забезпечення інформаційної безпеки. На основі проведеного аналізу сформовано висновки, що сьогодні інформаційна безпека в умовах глобалізації інформаційного простору потребує вироблення теоретико-правових, методологічних, концептуальних, доктринальних, стратегічних, тактичних та оперативних правових засобів, які будуть здатні урегулювати суспільні інформаційні відносини. Дослідження в юридичній науці підтверджують необхідність гармонізації законодавства про інформаційну безпеку у повному зв'язку з міжнародними правовими процесами. На розгляд практиків можна запропонувати на обговорення таке формулювання інформаційної безпеки у правовому аспекті: розглядати інформаційну безпеку у триєдності - як сферу суспільних відносин, як підгалузь інформаційного права, як навчальну дисципліну; за правовим змістом розглядати інформаційну безпеку можна як сферу суспільних відносин щодо підтримки на нормативно визначеному рівні співвідношення прав і обов'язків особи, суспільства, держави в інформаційному просторі від загроз, викликів їх суверенітету. Якщо розглядати інформаційну безпеку як соціальне явище, то можна запропонувати визначити поняття та сутність її таким чином: це суспільні відносини щодо створення і підтримання в належному стані режиму інформаційної системи, систем телекомунікації; комплекс заходів щодо охорони, захисту, запобігання і подолання природних і соціогенних загроз. На цей час залишається нерозв'язаною задача розроблення теоретичних основ забезпечення інформаційної безпеки України. Водночас відсутні визначення багатьох взаємопов'язаних понять інформаційної сфери: «державна інформаційна політика», «інформаційний ресурс», «інформаційна безпека», «кібернетична безпека» тощо. Є потреба удосконалення чинного законодавства України, зокрема, базового термінологічного положення щодо визначення поняття «інформаційна безпека». Одним з варіантів вирішення вищевказаних проблем є розроблення Інформаційного Кодексу України. Крім того багатьма науковцями вже обґрунтовувався досить широкий спектр термінів, уживаних у контексті інформаційної безпеки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Антонюк, Наталія. "Поняття диференціації кримінальної відповідальності." Право України, no. 2019/09 (2019): 196. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-196.

Full text

Abstract:

Диференціація кримінальної відповідальності тісно пов’язана з таким принципом кримінального права та кримінально-правової політики, як справедливість. З огляду на це диференціація кримінальної відповідальності є важливим елементом у системі балансу між судовою дискрецією і законодавчими обмеженнями останньої. Правильне розуміння поняття цього явища є передумовою до формулювання системи критеріїв, засобів та правових технік диференціації, для майбутнього обґрунтування урівноваженої структури реалізації кримінальної відпо відальності на засадах справедливості. У науці кримінального права питання про поняття та ознаки диференціації кримінальної відповідальності не є достатньо розробленим. Метою статті є визначення поняття диференціації кримінальної відповідальності. Для цього необхідно проаналізувати наукові підходи з цього питання та вияви ти ознаки, які характеризують диференціацію кримінальної відповідальності, а також ознаки, які їй не притаманні або стосуються інших суміжних правових інсти тутів. Для забезпечення диференційованого підходу в питаннях кримінальної відповідальності законодавець повинен враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного та (або) суспільну небезпеку особи, яка вчиняє відповідні діяння. Диференціація кримінальної відповідальності своїм вихідним матеріалом має дві групи елементів. Це елементи, що стосуються посягання, й елементи, що стосуються потенційних наслідків вчиненого посягання. Комбінуючи ці елементи між собою, можна максимально градуювати відповідальність. Ознаки диференціації кримінальної відповідальності такі: 1) є складовою принципу справедливості; 2) здійснюється уповноваженим суб’єктом – законодавцем; 3) об’єктом, що піддається диференціації, є кримінальна відповідальність, тобто можливість обмежувального впливу на особу; 4) здійснюється або у формі оцінки групи однорідних чи різнорідних злочинних посягань, або у формі оцінки ознак особи, внаслідок чого виокремлюються певні типізовані ознаки складів злочинів та типізовані форми реалізації кримінальної відповідальності; 5) ці заходи впливу мають відповідати характеру та ступеню суспільної небезпеки посягання та (або) особи, яка його вчинила на засадах справедливості. Диференціація кримінальної відповідальності – це здійснювана законодавцем із метою реалізації принципу справедливості варіативна оцінка груп однорідних чи різнорідних злочинних посягань та (або) осіб, що їх вчиняють, результатом якої є закріплення у Кримінальному кодексі України типових ознак складів злочинів та (або) різних типових форм потенційного обмежувального впливу на особу, що відповідатимуть характеру й ступеню суспільної небезпеки вчиненого та (або) суспільній небезпеці особи, яка вчинить такий злочин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Korostashova, I. M. "Механізм адміністративно-правового регулювання як правова категорія та багатоаспектне явище." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 52–61. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.06.

Full text

Abstract:

Метою статті є дослідження механізму адміністративно-правового регулювання у функціональному, структурному, процесуальному та діяльнісному аспектах, а також упорядкування та систематизація його складових елементів, визначення основного принципу функціонування цього механізму. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що автором запропоновано власне визначення механізму адміністративно-правового регулювання. Узагальнено та систематизовано функціональні ознаки, структурні елементи, процесуальні стадії та етапи механізму адміністративно-правового регулювання, а також визначено організаційні форми діяльності суб’єктів публічної влади в рамках цього механізму. Визначено базовий комплексний принцип адміністративно-правового регулювання, що у структурному аспекті одночасно є одним із супутніх нематеріальних елементів механізму адміністративно-правового регулювання. Висновки. Механізм адміністративно-правового регулювання є комплексом (системою) основних та супутніх правових засобів (інструментів), за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин у сфері адміністративного права (публічного управління). Завдяки цьому механізму норми права, що спрямовані на охорону права (адміністративно-правову охорону), і які самі по собі є статичними, приводяться в дію (реалізуються) органами публічної влади. Механізм адміністративно-правового регулювання слід розглядати у чотирьох аспектах: функціональному (являє засіб (систему) регулювання правовідносин за допомогою якого забезпечується ефективність такого регулювання); структурному (являє внутрішню будову механізму); процесуальному (відображає стадійність (основні етапи впливу адміністративного права на суспільні відносини в кожній сфері публічного управління) та діяльнісному (являє собою правові форми (організаційні сторони) діяльності публічної влади та осіб, що надають публічні послуги, реалізовуючи норми права у різних сферах суспільного життя, а також діяльності судових і правоохоронних органів, наділених функцією правозастосування. Основним принципом цього механізму, – починаючи з процесу нормотворчості і закінчуючи застосуванням адміністративно-правових норм, – є базовий комплексний принцип демократичної держави – принцип верховенства права, що включає в себе комплекс елементів, недотримання (порушення) яких тягнуть за собою порушення цього принципу в цілому.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Мельченко, Віталій, and Юлія Деркаченко. "ОСНОВНІ НАУКОВІ ПІДХОДИ ТЛУМАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ КОРУПЦІЯ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 290–95. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-61.

Full text

Abstract:

Корупція негативно впливає насамперед на реалізацію прав народу (принцип рівності громадян перед літерою закону). Поширюючись на майже всі сфери життя, корупційні злочини заважають мотивувати українців до гідного життя, прищеплювати повагу до правозахисної системи. У населення через викривлення поняття корупції, як негативного явища, недостатньо прагнень у дотриманні правопорядку. Корупційні правопорушення стосуються кожного громадянина України, бо через злочинну діяльність страждає якість життя, зменшується рівень доходів через тіньову економіку. Корупція істотно підвищує криміногенну обстановку в країні, деморалізуючи суспільне ставлення до діянь чиновників, високопосадовців. Громадяни України не поспішають втручатися у боротьбу з корупційними складовими життя через формування моральних деформацій сприйняття корупції. Успішне розв’язання корупції в Україні – надзвичайно важлива проблема. Для успішної антикорупційної діяльності знадобиться поглиблене вивчення корупції, виходячи з принципів системної методології, використовуючи позиції юридичних і політичних інституцій, соціально-філософських, економічних наук, соціологічних досліджень стосовно змісту корупції, відношення суспільства до корупційних діянь. Для ефективної боротьби з корупцією необхідно провести ґрунтовне дослідження задля чіткого розуміння суті цього явища. Досліджуючи інформацію з аналітичних джерел (офіційних документів), можна зробити наступний висновок: корупційна діяльність в Україні тісно переплітається з організованими злочинами, правопорушеннями в економічній сфері. Ці ж дані є і в відомостях, які подаються в прогнозах, програмах, що націлені на боротьбу з суспільно-небезпечними злочинними проявами

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Безкоровайна, Ю. "Правове регулювання як об’єкт соціологічного типу правопізнання." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 318–25. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2062.

Full text

Abstract:

У статті автором обґрунтовано високий рівень наукової та практичного витребування дослідження правового регулювання. Підсумовано, що методологічна складова частина будь-якого сучасного наукового дослідження явищ і процесів правової дійсності, зокрема теоретико-правових аспектів правового регулювання відносин в тій чи іншій сфері людської діяльності, відіграє важливу роль, забезпечуючи всебічність, повноту та перспективність самого наукового дослідження. Автором на підставі аналізу поглядів представників соціологічної юриспруденції з'ясовано особливості розуміння правового регулювання, а також виокремлено перспективні напрями наукового дослідження правового регулювання з огляду на положення соціологічного типу праворозуміння. У висновку узагальнено зазначені перспективні напрями наукового дослідження, до яких віднесено подолання пануючого в юридичній науці вузького інструментального підходу до розуміння регулятивного впливу права та переходу до широкого його тлумачення як складного та багатоаспектного явища, що є самостійним напрямом функціонування права, змістом якого є соціалізація права, націлена на досягнення покладеної на нього мети; подолання заідеологізованості представлених у юридичній науці поглядів на явище права та його ролі, що сформувалися в радянській юридичній науці та в подальшому впливають на сучасні наукові дослідження правового регулювання, що обумовлено сприйняттям права суто як засобу (інструменту) в руках правлячого соціального класу, що спроможне закріпити, поширити та забезпечити реалізацію його інтересів за допомогою загальнообов'язкової сили права; посилення методологічного забезпечення дослідження, особливо щодо визначення методологічної стратегії його пізнання. На нашу думку, основу такої методологічної стратегії мають становити положення соціологічного типу правопізнання, що в основу дослідження вкладають ідеї суспільних відносин як першоджерела права; об'єкта правового регулювання; результату правового регулювання у вигляді трансформаційних перетворень кількісних і якісних показників суспільного життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

КУРЧАТОВА, АНЖЕЛІКА. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ПОВЕДІНКОВОГО КОМПОНЕНТА ГОТОВНОСТІ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 71–79. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-71-79.

Full text

Abstract:

У статті розкрито проблему готовності дітей до навчання у школі в різні історичні періоди. Доведено, що педагогічні явища та факти детермінуються конкретними суспільно-історичними обставинами та умовами, які визначають їх сутнісний і змістовий аспекти; суспільну, інституційну й особистісну доцільність. З огляду на предмет дослідження, схарактеризовано поняття “готовність до навчання в школі”, “підготовленість”, “поведінковий компонент готовності дитини до навчання в школі”. Проаналізовано ступінь дослідженості проблеми та наукові розвідки науковців, у яких висвітлено підготовку дітей до школи крізь призму суспільного замовлення в різні історичні періоди розвитку дошкільної педагогіки. У дослідженні доведено, що процес формування поведінкового компонента готовності старшого дошкільника до школи є змінним, історичним. Подано визначення та охарактеризовано компонент поведінкової готовності дітей до шкільного навчання. Описано особливості формування поведінкового компонента готовності дітей дошкільного віку до навчання у школі. Ключові слова: підготовка до школи, готовність до шкільного навчання, старші дошкільники, поведінковий компонент готовності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Дерлиця, А. Ю. "ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИБОРУ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 61 (December 22, 2020): 99–106. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-61-15.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто інституційні аспекти функціонування суспільних фінансів. Метою робо-ти є дослідження інституційного механізму суспільних фінансів на етапі реалізації суспільного вибору через призму трансакційних і трансформаційних витрат. З’ясовано, що трансакційні витрати є ключовою рисою, яка дозволяє оцінити ефективність певного інституційного механізму. Вказано, що на етапі реалізації сус-пільного вибору важливу роль відіграють також трансформаційні витрати, пов’язані з безпосереднім пере-творенням факторів суспільного виробництва у блага і послуги, забезпечувані бюджетними установами. За-уважено, що інституційні механізми справляння податків, здійснення державних запозичень, розрахунково-касового обслуговування суспільних фінансів не призводять до вироблення певного блага, виступаючи лише об-слуговуючими підсистемами, необхідними для здійснення суспільного виробництва бюджетними установами освіти, охорони здоров’я, культури, підтримки правопорядку. Акцентовано увагу на необхідності впроваджен-ня у науковий обіг поняття “суспільні трансакційні витрати” (public transaction costs), оскільки вони є анти-подом суспільних благ (володіючи аналогічними властивостями) − їх тягар розподіляється одночасно на усе суспільство при неможливості уникнення шкоди з боку окремого індивіда, яка розмивається в загальній си-стемі суспільних фінансів. Проведений огляд наводить на думку про надмірний рівень суспільних трансакційних витрат в Україні. Свідченням цього є високий рівень відсотків на ринку облігацій внутрішньої державної пози-ки, поширеність неформальних трансакцій і корупційних явищ у сфері державної власності, фіскального адміністрування, функціонування бюджетних установ. Наголошено на необхідності здійснення заходів, спря-мованих на інституційну оптимізацію суспільних трансакційних витрат. Зазначено, що цьому сприятиме за-безпечення прозорості та публічності у доступі до деталізованої інформації щодо усіх трансакцій бюджет-них установ, органів влади і державних підприємств, розкриття інформації про декларації доходів публічних осіб, впровадження громадського фінансового контролю, становлення державно-приватного партнерства у сфері постачання суспільних благ і послуг.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Довбня, Людмила, and Тамара Товкайло. "НЕОЛОГІЗМИ ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ В ІНТЕРНЕТНИХ ЗАСОБАХ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ." Society Document Communication, no. 14 (May 5, 2022): 209–32. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-209-232.

Full text

Abstract:

Значення мови як ретранслятора інформації, кваліфікатора досвіду, основного засобу спілкування, матеріального виразника ментальності стає чимраз очевиднішим. Мова відтворює об’єктивну пізнану дійсність і є одним з індивідуальних маркерів нації, вона забезпечує комунікацію у всіх сферах суспільного життя. Нові медійні контексти спонукають до розвитку незвичних неосемем, але це явище можливе за умови, якщо проєкція похідного значення закладена в семантиці вихідного лексико-семантичного варіанта. Неологізм становить собою номінативну одиницю, що утворилася за продуктивною і регулярною словотвірною моделлю в певний період розвитку суспільства і може перейти в розряд загальновживаної лексики за умови її мовленнєвої актуальності й частотності використання, перш за все – у засобах масової комунікації. Перша чверть ХХІ ст. поставила людство загалом і український соціум зокрема перед новими викликами. Цей період для всієї планети означився появою нового вірусу SARS-CoV-2, що спричинив розвиток хвороби covid-19. Висвітленню індивідуальних і соціальних, фізичних і психологічних проблем, пов’язаних із захворюванням, що викликається зазначеним вірусом, приділяють значну увагу журналістські видання. Вони закріплюють у суспільному мовленнєвому вжитку інновації, що виникли у процесі міжособистісної комунікації та огранилися в журналістському опрацюванні. У статті демонструється контекстна реалізація зазначених лексем, які є домінантами інтернет-ужитку. Саме вони характеризують не лише психологічний стан людей, прояви їхньої тривожності, страху, емоційну напругу тощо, а й кризу в економіці, що не могла не позначитися на фінансово-матеріальному становищі багатьох родин. Неологізми, тематично пов’язані з номінаціями на позначення нового вірусу та його впливу на людину й суспільство, слід класифікувати з огляду на їх лексико-граматичну приналежність, морфемну будову, стилістичне забарвлення тощо. Потребує унормування і їх правопис. Презентуючи новини з усіх сфер життя, засоби масової комунікації використовують живомовний лексичний матеріал, трансформують його і вводять у суспільне мовлення. Інноваційна лексика є мовним маркером сучасного суспільства. Потрапляючи в засоби масової комунікації, вона набирає нових проявів на мовленнєвому рівні і потребує подальшого лінгвістичного опрацювання і фахової інтерпретації. Особливо актуальним це є для тієї частини лексики, яка із плином часу перейде з мовленнєвого обігу до мовної системи. Потребують упорядкування та унормування лексико-семантичні, словотвірні, графічні й орфографічні аспекти, пов’язані з уживанням неолексем у засобах масової комунікації. Описані лексичні маркери сучасності не вичерпують усього обсягу наявних новотворів, а дають лише загальне уявлення про динаміку змін у словниковому складі сучасної української мови, тому перспективи подальших розвідок полягають не лише в розширенні об’єкта аналізу, а й у визначенні та описі специфіки семантичних процесів, що спричиняють розвиток нових значень, та у виявленні й інтерпретаціях словотвірних процесів і моделей, що є регулярними і продуктивними під час творення неолексем.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Войтович, І. І. "КОРУПЦІЙНА ЗЛОЧИННІСТЬ У СФЕРІ ВІЙСЬКОВОЇ БЕЗПЕКИ: СУЧАСНИЙ СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ." Juridical science, no. 2(104) (July 14, 2021): 11–18. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.02.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що попри високий рівень довіри, яким користуються Збройні Сили України серед громадян більшості з країн світу, проведені Транспаренсі Інтернешнел дослідження свідчать, що сфера оборони разом з нафтогазовидобувною промисловістю та будівництвом належать до найбільш корумпованих сфер діяльності, до компетенції яких входить управління державними ресурсами. Метою статті є з’ясування стану наукової розробленості проблем протидії корупційній злочинності у сфері воєнної безпеки. Наголошено, що суттєве значення для з’ясування сутності поняття та основних ознак корупції має застосований вченим вперше у вітчизняній кримінологічній та кримінально-правовій науці підхід до її дослідження як системного соціального явища. Результати досліджень вченого також знайшли своє відображення в монографіях «Корупція: сутність, поняття, заходи протидії» (2001 р.) та «Корупція – корозія влади (соціальні сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії)» (2004 р.). Зо- крема, вчений слушно зауважує, що визначаючи поняття корупції, важливо брати до уваги, що, по-перше, це соціальне явище, а не конкретне суспільно небезпечне діяння; по-друге, що у правовому значенні корупція не може бути зведена до одного виду правопорушення, вона становить собою сукупність різних за характером і ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю сутністю корупційних правопорушень; по-третє, що його законодавче ви- значення не дає правоохоронним органам жодних додаткових правових засобів, що стосуються підстав юридичної відповідальності за корупцій- ні діяння. З’ясовано, що поза увагою вчених залишався механізм боротьби з корупційною злочинністю у сфері військової безпеки, загальносоціальні, спеціально кримінологічні та індивідуальні заходи протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки. Цього разу оцінка стану науково- теоретичного розвитку протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки не проводилась. Корупційна злочинність у сфері військової безпеки фрагментарно розглядається в сукупності з корупційними злочинними діями без розрізнення конкретних кримінологічних ознак. Слід також зазначити, що сьогодні вичерпні монографії з кримінологічних принципів боротьби з корупцією у сфері військової безпеки відсутні. Все це підвищує ступінь відповідності темі дослідження та веде до подальших напрямків наукових досліджень проблем протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Afanasieva, Liudmyla V., and Roman І. Оleksenko. "СЕНС ЩАСТЯ В СУЧАСНИХ КОНТЕКСТАХ ІНДИВІДУАЛЬНОГО І СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, no. 1 (July 13, 2019): 3–12. http://dx.doi.org/10.15421/351901.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження полягає в тому, що згідно зі своїм повсякденним розумінням щастя, люди вибудовують і свою життєву стратегію, бо саме щастя – це такий феномен особистісного і суспільного життя, в якому як у фокусі віддзеркалюється все різноманіття їх потреб і прагнень. Тому, на наш погляд, питання щастя – це не просто питання про те, як бути щасливим, а про те, в чому саме полягає щасливе життя і до чого людині слід прагнути насамперед. Отже, актуальність обраної проблеми визначається суспільним запитом на розуміння шляху до віднайдення продуктивного балансу між природним бажанням кожної людини бути щасливою та необхідністю вирішення багатьох існуючих суб’єктивних і об’єктивних протиріч на цьому шляху. Багатогранність і багатовимірність феномену щастя вказує на потребу системного аналізу, який дає можливість узагальнити вже напрацьовані науковою думкою основні положення концепції щастя, а також розглянути це явище в контексті багатьох проявів людського буття на рівні суспільної й особистісної свідомості сучасної людини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Галич, Валентина. "Публіцистичні мотиви щоденникової рецепції Олеся Гончара постаті Лесі Українки." Український інформаційний простір, no. 2(8) (November 15, 2021): 156–69. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2(8).2021.245870.

Full text

Abstract:

Актуальність статті передусім пояснюється таким чинником, як відзначення у 2021 році 150-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної письменниці, публіцистки, перекладачки, що посприяло новому сприйняттю її творчості з урахуванням комунікативних та духовних запитів сучасності. Крім того, публікація в часи незалежності України щоденників українських письменників привернула увагу вчених до питань публіцистичної творчості їхніх авторів, поєднання в ній суб’єктивного й об’єктивного, особливостей психології текстотворення, суспільної вартості для сучасного читача доробку мемуаристів та згаданих ними побратимів по перу. Мета дослідження: системно проаналізувати записи в щоденниках Олеся Гончара, у яких згадується ім’я Лесі Українки, з огляду на їхні суспільно-політичні, культурологічні та психологічні чинники; інтерпретуючи їхній зміст з акцентом на його актуальності та перегуках із публіцистикою автора. Щоденникові записи Олеся Гончара про класика української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття суб’єктивно та психологічно точно окреслюють літературний процес своєї доби, містять неординарні публіцистичні оцінки творчості Лесі Українки, розкривають погляди на роль митця в суспільстві та його моральне обличчя. Проблематика дослідження пов’язана з тими дискусіями, що розпочалися ще на світанку незалежності України, а саме: про перегляд місця класики в національній культурі, якість та духовні орієнтири літературної критики. Подаючи у своїх щоденниках проникливу рентгенограму своєї доби, Олесь Гончар залучає й саме ім’я Лесі Українки, наділене різними конотаціями, і її творчість у ролі фактів і аргументів у характеристиках таких суспільних явищ, як історична пам’ять, спадкоємність поколінь, гуманістичний потенціал рідної літератури. Фрагменти біографій самовідданих і мужніх українських жінок – письменниці Олени Пчілки, скульпторки Галини Кальченко та художниці Марії Башкирцевої, – введені до контексту мемуарного потрактування соціального статусу Лесі Українки, відтворюють присутність феміністичних ідей в українському культурологічному просторі, яким Олесь Гончар надав виразно гуманістичного звучання. Щоденникові записи Олеся Гончара про Лесю Українку можна розглядати як феномен соціальної комунікації. Розмова автора нотаток із самим собою через порушення важливих національних суспільних і культурологічних проблем озвучує діалог епох кін. ХІХ – поч. ХХ ст. та другої половини ХХ ст., сприяє кристалізації думок, що відлунюють у його публіцистиці й не втрачають своєї актуальності в наш час.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Khmelnytska, Lyudmyla. "ЕВОЛЮЦІЯ ТРАДИЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ХАРЧУВАННЯ УКРАЇНЦІВ." Scientific notes on Ukrainian history, no. 46 (July 10, 2019): 49–56. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-49-56.

Full text

Abstract:

У статті здійснено незаангажований ідеологічною упередженістю аналіз процесу еволюції традиційних форм харчування українського народу від найдавніших часів до сьогодення з урахуванням всіх історичних, локальних та соціокультурних чинників впливу, в тому числі й інших культур. Досліджено базові автентичні риси системи харчування стародавніх слов’ян та подальші трансформаційні зміни смакових уподобаньукраїнського народу з проекцією на соціально-економічні реалії того чи іншого історичного періоду у вітчизняній культурі. У глобалізованому світі національні традиції харчування є не лише чинником самобутньої ідентичності, а й унікальним явищем міжнаціональної комунікації. Це повною мірою стосується і української традиційної кухні, процес формування якої має багатовікову історію та сягає своїм корінням у прадавні часи. У ході проведеного дослідження встановлено, що першоосновою культури харчування українців була господарська складова, яка класифікується як традиційне рільництво, що являло собою низку атрибутивних елементів. Доведено, що на еволюцію традиційної системи харчування українців вплинули особливості як економічного, так і суспільно-політичного характеру. Традиційна українська кухня має свої характерні риси, які істотно відрізняють її від інших кухонь. Для неї характерним є значне вживання борошняних виробів та часте використання пшона. Основними способами приготування страв є варіння і тушкування над смаженням, соління – над коптінням. Хлібна, борошняна їжа урізноманітнювалася переважно рибою, грибами, лісовими ягодами, овочами, молоком і значно рідше – м’ясом. Особливимибезалкогольними і алкогольними напоями української кухні є меди, кваси, збитні, узвари. З’ясовано, що горілка з’явилася у XV ст. Традиційним для української кухні є нарізне вживання овочів, а не їх подрібнених сумішей. Смакова різноманітність страв і продуктів в українській кухні досягається поєднанням теплової обробки, використанням різних жирів і вживанням місцевих прянощів. Притаманне щоденне вживання рідких гарячих перших страв та свинини, сала і яєць. Для всіх регіонів України характерне широке використання столових буряків та страв з них. У статті використані такі методи дослідження: порівняльно-історичний, типології, класифікації, проблемно-хронологічний, об’єктивності, багатофакторності, які дозволяють вивчати складні суспільні явища, конкретні події й факти в їх динаміці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

ГАЙ-НИЖНИК, Павло. "ОУН(Р-Б) У 1970 – 1980-ті рр.: БАЧЕННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 22 (March 27, 2022): 178–93. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253727.

Full text

Abstract:

Метою дослідження є аналіз і висвітлення програмових та ідеологічних засад українського націоналізму Організацією Українських Націоналістів (революціонерів-бандерівців) у 1970 – 1980-х рр., її бачення суспільно-політичного і соціально-економічного ладу в майбутній Українській Державі. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, історизму, критичного аналітизму, системності. Під час дослідницької роботи використовувалися як загальнонаукові (аналізу і синтезу, систематизації та узагальнення), так і спеціально-наукові методи: проблемно-тематичний, хронологічний, а також системно-структурний. Наукова новизна статті полягає у розкритті маловідомих сторінок історії Організації Українських Націоналістів (революціонерів-бандерівців) загалом й місця і ролі у її керівництві в 70 – 80-х рр. ХХ ст. Ярослава Стецька, Василя Олеськіва та Слави (Ярослави) Стецько. Безпосередньо йдеться про зміни й уточнення програмових та ідейно-політичних засад Організації в її концепції побудови Української Самостійної Соборної Держави, основ її соціально-економічного ладу тощо, проєкту відродження ролі у національно-визвольному русі Українського Державного Правління та наростання і загострення кризових явищ в ідейно-політичному житті ОУН, зумовлених відходом з життя старшого покоління, стагнацією політичної програми Організації, її відірваності в умовах діаспори від тодішньої дійсності в Україні тощо. Висновки. Було встановлено, що тривале перебування в умовах емігрантсько-діаспорного політичного життя в умовах “залізної” завіси та Холодної війни зумовили застійні явища в ідеологічно-політичній еволюції світоглядних бачень та концепції державного устрою майбутньої України в керівних органах ОУН(р-б) наприкінці ХХ ст., а також призвело до її поступового організаційного занепаду, що спричинило кризові явища в цій політичній силі та її неготовності потужно й впливово влитися у політичні й державотворчі процеси в Україні зі здобуттям нею державної незалежності. Ключові слова: ОУН, Стецько, національно-визвольна боротьба, Українське державне Правління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

МАЛЯРЧУК, Олег, and Оксана КОГУТ. "СПІВПРАЦЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У 1988 – 2021 рр. (НА ПРИКЛАДІ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 21 (December 24, 2021): 198–207. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246915.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – в історичному контексті дослідити ефективність співпраці громадських організацій західного регіону України з органами місцевого самоврядування та державної влади (1988 – 2021) на прикладі унікальних за своєю потугою “Товариства Лева”, Івано-Франківського обласного культурно-наукового товариства (КНТ) “Рух”, Івано-Франківського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності та історизму, що передбачають розгляд окремих явищ і процесів у їх розвитку та тісному зв’язку із системою відповідних суспільних відносин; історичні факти аналізуються на фоні політичних процесів, що передбачає застосування методу порівняльного аналізу, завдяки якому з’ясовано сутність багатьох знакових для української суспільно-політичної думки подій. Наукова новизна: окреслено проблеми, з якими зустрічаються громадські організації та органи місцевого самоврядування й державної влади; узагальнено здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах; вироблено програму дій між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування і державної влади. Висновки. На сьогоднішній день в Україні створено й апробовано, але не впроваджено на загальнодержавному рівні, ефективний механізм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування й державної влади. Функцію підтримки громадянського суспільства можуть і повинні брати на себе як громадські організації, так і органи місцевого самоврядування та державної влади. На жаль, вони мають одні до одних ще багато упереджень. Творці “Просвіти” (матері українських товариств) глибоко усвідомлювали потребу творення нації та її самоутвердження в умовах іноземної окупації. Оцінюючи здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах, необхідно акцентувати увагу на справі збереження генетичної пам’яті народу. Після проголошення незалежності України постало завдання формування громадянського суспільства, відродження і розвитку духовності українського народу. “Товариство Лева”, Івано-Франківське обласне культурно-наукове товариство “Рух”, Івано-Франківське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка та інші виробили програму дій: впровадження у суспільну свідомість розуміння необхідності самоорганізації громад, активної громадянської позиції, пріоритету традиційних українських національних цінностей; підтримка української мови, історії, культури, церкви, християнської моралі; сприяння формуванню всебічно розвиненої високоосвіченої, національно свідомої, соціально активної особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Bobul, Ivan. "Явище нового академізму у сучасних формах естрадного вокалу." Музичне мистецтво і культура, no. 22 (September 28, 2016): 285–95. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-22-285-295.

Full text

Abstract:

Метою даної роботи постає розкриття жанрових та стильових рис естрадної пісенної творчості, які дозволяють їй перетворюватись на серйозне, затребуване широкою суспільною свідомістю, мистецтво, здатне розв’язувати нагальні питання людського життя. Методичний напрям роботи пояснюється наміром визначити художньо-естетичні складові явища «масовості» у його позитивному значенні, тенденції академізації масової розважальної музики, специфіку притаманних їй ознак вторинного художнього професіоналізму та засобів комунікації.Ключові слова: естрадний вокал, тенденції нового академізму, сучасний культурний простір, хронотопічні засади масової музики, жанрова стратифікації українського вокально-естрадного виконавства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Гуйван, П. Д. "ФЕНОМЕН ЧАСОВОГО РУХУ МАТЕРІЇ. ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ ЧАСУ ЯК ЯВИЩА, ЩО ВИЗНАЧАЄ СУТНІСТЬ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (July 22, 2020): 34–40. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.658.

Full text

Abstract:

Дана наукова праця присвячена дослідженню найбільш актуального питання, пов'язаного із сутністю буття в оточуючому світі, - часовому перебігу матеріальних явищ у просторі. Також вивчене сприйняття людиною конкретних проявів темпорального руху суспільних відносин та особливості пізнання вказаних категорій. У роботі вивчено час як регулятор суспільних відносин, що має елементи історичного, суспільного та індивідуального. Встановлено, що кожна особа, перебуваючи протягом певних відрізків загального часового перебігу як спостерігач конкретних явищ, має своє неповторне темпоральне уявлення про тривалість окремих подій, їх пов'язаність з іншими явищами, послідовність та змінюваність. Визначено особливості усвідомлення темпоральних проявів різними категоріями населення, зроблена прив'язка цих характеристик до вікових, професійних та інших особливостей людини. Людина у процесі своєї діяльності здатна досить точно встановлювати конкретні мікро- та макроінтервали часу. Це відбувається шляхом задіяння рефлексу, що ґрунтується на усталених навичкових процесах, які ускладнені набутою часовою екстраполяцією. Проаналізовано різні концепції вивчення часу. У цьому плані з'ясовані основні постулати праці І. Ньютона, в якій вчений запровадив поняття абсолютного часу - безперервно змінюваної в напрямку майбутнього величини, яка є однорідною та однаковою в усіх точках простору. Вказаний час є умовним еталонним соціальним часом, спеціально створеним людством для раціональної організації суспільного життя. За ним перебіг відбувається рівномірно та послідовно, керувати ним неможливо. Натомість реля-ційна концепція А. Ейнштейна визначає час як відносне явище, яке встановлює співмір-ність між різними подіями. Під час застосування вказаного регулятивного інструментарію час залежить від характеру та швидкості руху тіл та способів взаємодії між ними. Разом із тим для вирішення тих завдань, які ставить перед собою прикладні науки, включаючи право, і зокрема цивільне, темпорального уявлення про абсолютний час цілком достатньо: саме абсолютний час та об'єктивні закономірності його перебігу опосередковують розвиток матеріальних правовідносин у суспільстві.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Требін, М. "СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ ПІД ВПЛИВОМ МАНІПУЛЯТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 2(90) (December 9, 2021): 113–25. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.113-125.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано вплив маніпулятивних технологій на суспільну свідомість. Визначено особливості маніпулятивних технологій: наявність суб’єкта, зацікавленого в маніпулюванні; спрямованість на духовну, психологічну складові людської особистості, суспільну свідомість у цілому; приховування справжніх цілей маніпулятора; наявність широкого арсеналу методів і технологій маніпулювання; вплив не тільки на сферу свідомого, але й на сферу несвідомого; управління ставленням об’єкта маніпуляції до предметів і явищ навколишнього світу в заданому руслі; встановлення контролю над думками, почуттями, поведінкою, стосунками й життєвими установками об’єкта маніпуляції; навмисне спотворення фактів дійсності; деструктивність. Доведено, що феномен маніпулювання ‑ векторний процес, що здійснюється або безпосередньо, або через ЗМІ. Проаналізовано технології маніпулятивного впливу, їх стратегії, тактики та правила. Виокремлено деякі прийоми маніпулювання суспільною свідомістю: використання стереотипів, які формують уявлення соціального об’єкта у спрощеному схематичному вигляді; підміна імен, назв, насадження штампів і «наклеювання» ярликів; обмін повідомленнями напівправдивого характеру; посилання на чийсь анонімний авторитет, на чиюсь фахову думку; "спіраль замовчування", або маніпуляції з опитуванням громадськості; відволікання уваги на щось незначне; принцип застосування контрастів; створення асоціацій; інформаційна блокада "невигідної" інформації тощо. Як механізм, що захищає суспільство від деструктивного впливу маніпулятивних технологій, запропоновано метод формування в масовій свідомості своєрідних "фільтрів", що дозволяють розпізнавати маніпуляцію. Цей метод ґрунтується на просвітницько-освітній діяльності: доведення до населення інформації про стратегії, тактики, методи, форми, можливі наслідки як явних, так і прихованих впливів на масову свідомість.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Гмирін, А. А. "Криміногенні явища податкової злочинності." Ірпінський юридичний часопис, no. 2(4) (April 5, 2021): 107–14. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2(4).2020.107-114.

Full text

Abstract:

У цій статті зазначено, що формування державної стратегії запобігання податковим злочинам ґрунтується на тезисі, що ухилення від сплати податків, зборів, обов’язкових платежів є суспільно небезпечними діяннями, які порушують встановлений законодавством порядок оподаткування та призводять до зменшення дохідної частини державного бюджету. Зазначено, що вина є основною ознакою для кожного злочину. Вказується, що без всебічного вивчення та аналізу кримінологічної характеристики злочинів діяльність з їх запобігання не може бути комплексною, системною та науково обґрунтованою, а тому навряд чи стане ефективною та здатною забезпечити бажані результати. Податкова злочинність є одним з найбільш небезпечних видів економічної злочинності, що зазначається надзвичайно високим рівнем та латентністю, коефіцієнтами злочинної діяльності й активності, має міцну тенденцію до поширення у тяжких формах і значних сумах, становить основне джерело відтворення тіньової економіки України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Лукашевич, Юлія. "ВПЛИВ СУСПІЛЬНОЇ АГРОНОМІЇ НА СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ДОСЛІДНОЇ СПРАВИ." Society. Document. Communication, no. 6 (June 27, 2019): 138–52. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2018-6-138-152.

Full text

Abstract:

Метою статті є вивчення становлення та розвиткусільськогосподарської дослідної справи через призму розвиткусуспільної агрономії. При вирішенні завдань даногодослідження застосовувалися принципи історизму, науковості,об’єктивності, комплексності джерел і методи: історико-наукового та джерелознавчого аналізу,історико-порівняльного, аналізу та синтезу, логічного,узагальнення, проблемно-хронологічного, періодизації,ретроспективного, персоніфікації. Вперше у вітчизнянійісторичній літературі розглянуто становлення та розвитоксільськогосподарської дослідної справи та суспільної агрономії,їх взаємовплив. Актуальність теми дослідження обумовленатим, що суспільна агрономія створена з метою зростаннямасового сільськогосподарського виробництва, була однієї ізосновних причин розвитку сільськогосподарської дослідноїсправи, особливо після державної підтримки на законодавчомурівні. З’ясовано, що сільськогосподарська дослідна справа – цеглибоке і всебічне вивчення у спеціалізованих досліднихінституціях агрономічних, зоотехнічних й іншихсільськогосподарських явищ, що здійснюються у природних іспеціально створених умовах із використанням відповіднихметодик та інструментарію з метою відпрацюваннянайдоцільніших шляхів і підходів до підвищення культурногорівня сільського господарства, а також пошуку інших засобіві способів для надання науково-практичної допомоги аграрномувиробництву з метою отримання якнайбільшої кількості, такі кращої якості екологічно-збалансованої сільськогосподарськоїпродукції. До першорядних причин організаційній появісільськогосподарської дослідної справи слід віднести еволюціютак званої суспільної агрономії, що виникла, як і вітчизнянасільськогосподарська дослідна справа, на початку 80-х роківХІХ ст. Визначено, що значного розвитку сільськогосподарськадослідна справа набула на початку ХХ ст. після першого з’їзді діячів агрономічної допомоги населенню 10-19 лютого 1901 р.у Москві. Після чого було прийнято кілька постанов, якісприяли практичній підготовці агрономічного персоналу тазасновувався інститут земських агрономів-практикантів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Вольська, О. М. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК СИСТЕМНЕ ЯВИЩЕ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 3 (November 9, 2020): 15–20. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2020.3.2.

Full text

Abstract:

Публічне управління як наука сформувалась у ХХ сторіччі. В статті визначено публічне управління як багатогранне поняття, яке охоплює державне управління та місцеве самоврядування, це цілий науковий напрямок, який має дослідницькі області такі як: державний менеджмент (державна служба), аналітика державних програм і політик (стратегічне планування); взаємодія держави, бізнесу та громадян (GR-менеджмент). З урахуванням цього, публічне управління це система яка складається з державних, місцевих, некомерційних структур, які створюються з метою задоволення суспільних інтересів та вирішення колективних проблем. В роботі сформульована сучасна концепція публічного управління, яка являє собою складну відкриту систему людських взаємовідносин, що реалізуються органами публічної влади за допомогою методів, механізмів, інструментів та інших складових з урахуванням принципів відкритості, прозорості державного управління та публічного адміністрування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Суспільне явище'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles