To see the other types of publications on this topic, follow the link: Суспільна еволюція.
Journal articles on the topic 'Суспільна еволюція'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Суспільна еволюція.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Khmelnytska, Lyudmyla. "ЕВОЛЮЦІЯ ТРАДИЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ХАРЧУВАННЯ УКРАЇНЦІВ." Scientific notes on Ukrainian history, no. 46 (July 10, 2019): 49–56. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-49-56.
Full textAbstract:
У статті здійснено незаангажований ідеологічною упередженістю аналіз процесу еволюції традиційних форм харчування українського народу від найдавніших часів до сьогодення з урахуванням всіх історичних, локальних та соціокультурних чинників впливу, в тому числі й інших культур. Досліджено базові автентичні риси системи харчування стародавніх слов’ян та подальші трансформаційні зміни смакових уподобаньукраїнського народу з проекцією на соціально-економічні реалії того чи іншого історичного періоду у вітчизняній культурі. У глобалізованому світі національні традиції харчування є не лише чинником самобутньої ідентичності, а й унікальним явищем міжнаціональної комунікації. Це повною мірою стосується і української традиційної кухні, процес формування якої має багатовікову історію та сягає своїм корінням у прадавні часи. У ході проведеного дослідження встановлено, що першоосновою культури харчування українців була господарська складова, яка класифікується як традиційне рільництво, що являло собою низку атрибутивних елементів. Доведено, що на еволюцію традиційної системи харчування українців вплинули особливості як економічного, так і суспільно-політичного характеру. Традиційна українська кухня має свої характерні риси, які істотно відрізняють її від інших кухонь. Для неї характерним є значне вживання борошняних виробів та часте використання пшона. Основними способами приготування страв є варіння і тушкування над смаженням, соління – над коптінням. Хлібна, борошняна їжа урізноманітнювалася переважно рибою, грибами, лісовими ягодами, овочами, молоком і значно рідше – м’ясом. Особливимибезалкогольними і алкогольними напоями української кухні є меди, кваси, збитні, узвари. З’ясовано, що горілка з’явилася у XV ст. Традиційним для української кухні є нарізне вживання овочів, а не їх подрібнених сумішей. Смакова різноманітність страв і продуктів в українській кухні досягається поєднанням теплової обробки, використанням різних жирів і вживанням місцевих прянощів. Притаманне щоденне вживання рідких гарячих перших страв та свинини, сала і яєць. Для всіх регіонів України характерне широке використання столових буряків та страв з них. У статті використані такі методи дослідження: порівняльно-історичний, типології, класифікації, проблемно-хронологічний, об’єктивності, багатофакторності, які дозволяють вивчати складні суспільні явища, конкретні події й факти в їх динаміці.
2
Кучерук, Т. В. "Суспільно-економічні трансформації: еволюція наукових поглядів." Формування ринкових відносин в Україні, no. 4(59) (2006): 41–45.
Find full text
3
Желєзняк, Серафим Володимирович. "ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНОЇ АУДІОВІЗУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В КОНТЕКСТІ НАУКОВИХ ГУМАНІТАРНИХ КОНЦЕПЦІЙ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 76–84. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245704.
Full textAbstract:
Мета статті — виявити актуальні концепції авторів, що досліджують сучасну аудіовізуальну культуру, аби усвідомити загальні засади її функціонування, розкрити особливості компонентів та зумовленість станом сучасного суспільства. Методологія дослідження. Під час розгляду предмета дослідження були використані загальнонаукові методи: порівняльний — зіставлялися та порівнювалися погляди різних науковців щодо суспільних процесів сьогодення та місця аудіовізуальної культури в них для більш об’ємного та об’єктивного висвітлення досліджуваного явища; методи аналізу і синтезу — предмет розкладався на компоненти та здійснювалося їхнє вивчення окремо задля того, аби наприкінці розвідки сучасна аудіовізуальна культура розглядалася як багатомірне суспільне явище; історичний — для простеження концепцій авторів щодо еволюції екранної культури та її засад. Наукова новизна статті пояснюється вивченням з нового погляду сучасної аудіовізуальної галузі як невіддільного елементу культури, засновуючись на думці українських та закордонних науковців. Висновки. У статті проаналізовано підходи авторів до вивчення культурних та екранних процесів задля висвітлення особливостей існування аудіовізуальної культури в сучасному суспільстві. Розглянуто концепції щодо телебачення та його ролі в соціумі, еволюції різних видів екранного дійства та їхні зв’язки з розвитком людини, а також запропоновано зв’язок сучасного звукового супроводу з такими поглядами на сутність кіно. Окрім цього, розкрито наукову думку щодо специфіки використання звукового елементу аудіовізуальних творів у сучасному контексті та зв’язок екранної культури з технологіями з культурних та мистецьких позицій. Також були досліджені наукові підходи до сучасних суспільних процесів як до контексту функціонування аудіовізуальної сфери.
4
Балюк, Тетяна. "ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА У СПРАВАХ ПРО НАДАННЯ ПРАВА НА ШЛЮБ." KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, no. 8 (July 13, 2021): 151–56. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.22.
Full textAbstract:
У науковій статті досліджено еволюцію правового регулювання цивільного судочинства у справах про надання права на шлюб. Обґрунтовано, що інститут цивільного судочинства у справах про надання права на шлюб у своїй еволюції пройшов декілька етапів, які співпадають із відповідними етапами кодифікації законодавства України, серед яких доцільно виокремити: 1) етап зародження правового регулювання інституту надання права на шлюб, під час якого відповідні суспільні відносини регулювалися нормами звичаєвого права (ХVІІ ст. – початок ХХ ст.); 2) етап правового регулювання інституту надання права на шлюб нормами сімейного законодавства УРСР, який характеризувався віднесенням компетенції щодо «зниження шлюбного віку» до юрисдикції органів місцевого самоврядування (початок ХХ ст. – 2002 р.); 3) етап комплексного правового регулювання інституту надання права на шлюб нормами сімейного та цивільного процесуального законодавства України, особливістю якого є перехід цивільної юрисдикції щодо розгляду справ про надання права на шлюб до суду, а також визначення цивільної процесуальної форми розгляду даної категорії сімейних справ (2002 р. – до сьогоднішнього часу).
5
Богдашина, О. М. "МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИКА ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В. П. БУЗЕСКУЛА." Історія та географія, no. 57 (2020): 137–43. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.22.
Full textAbstract:
Устатті розглядається вплив просвітницьких, ліберальних, позитивістських ідей на світогляд та наукову творчістьвидатного історика. Зокрема шляхом аналізу наукової спадщини В. П. Бузескула показано наявність усіх елементів позитивістської моделі історіописання в його працях: віра у суспільний прогрес, визнання історичного процесу закономірним, багатофакторним, розробка теорії суспільної еволюції. У цьому відношенні його варіант не відрізнявся від загальноєвропейського прототипу. Історик закликав інших дослідників дотримуватися принципу об’єктивності та активно використовувати принцип системності та метод аналогії, що набули культового значення у позитивістській дослідницькій методиці. Ліберальні переконання В. П. Бузескула найяскравіше проявилися під час революційних подій 1905–1907 та 1917–1920 рр. публічним засудженням вченим смертної кари та інших видів репресій. Його просвітницькі уподобання сконцентровані у словах вченого про надзвичайну важливість науки, освіти і культури для розвитку суспільства.
6
Чаркіна, Т. "Еволюція історико-антропологічних досліджень у суспільно-гуманітарному пізнанні." Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія філософські науки, вип. 18 (2016): 101–9.
Find full text
7
Чаркіна, Т. "Еволюція історико-антропологічних досліджень у суспільно-гуманітарному пізнанні." Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія філософські науки, вип. 18 (2016): 101–9.
Find full text
8
Васильєв, В. "Еволюція правових засобів саморегулювання майнових цивільних відносин." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 142–48. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.982.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розгляду сутності основних засобів саморегулювання майнових цивільних відносин і їх інструментальних особливостей в аспекті процесу еволюції. Встановлюється, що першим нор- мативним соціальним регулятором суспільних відносин в доправову епоху виступило табу як заборона певної поведінки. При цьому в юридичній літературі висловлюється думка, що однією з перших сформувалась заборона перешкоджати доступу членів групи до мисливської здобичі. Автор формує висновок, що джерелом табу виступав страх перед невідомим. Відповідні заборони формувались індиві- дуумами самостійно як реакція на зовнішні небезпеки в чому знаходили прояв їх самоорганізація і нормативність відповідного регулятора. Визначається, що табу стало передумовою формування звичаю як усталеного правила поведінки. При цьому еволюція звичаю демонструє те, що засоби саморегулювання майнових відносин випередили виникнення засобів їх централізованого регулювання. До виникнення права звичай мав соціальний характер і вже виступав інструментом упорядкування суспільних зв’язків майнового характеру. У свою чергу формування права як феномену надало певним звичаям правового характеру, оскільки на ранніх стадіях розвитку держав саме звичай отримав офіційне визнання. Лише згодом державні утворення почали активно використовувати нормативно-правові акти для регулювання майнових відносин. Виникнення договору пов'язують з виникненням приватної власності. Встановлюється, що цей засіб саморегулювання майнових цивільних відносин став найбільш прогресивним. Його перевагами є те, що він здатен індивідуально регулювати практично будь-які відносини. Автор доходить висновку, що формування односторонніх актів як засобів саморегулювання майнових цивільних відносин супроводжувалось розвитком конструкції юридичних осіб. Однак, в подальшому виникли нові інструменти правового регулювання одностороннього характеру, які врегульовували відносини, що в силу специфіки не могли упорядкову- ватись договором.
9
Пилипів, Ігор, Руслан Делятинський, and Надія Балій. "ОТЕЦЬ ЛЕВ-МИКОЛА БУРНАДЗ (1896–1947): ШТРИХИ ДО ІСТОРИЧНОГО ПОРТРЕТА." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 31 (December 28, 2018): 152–61. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.152-161.
Full textAbstract:
У статті, на основі аналізу архівних документів, статистичних даних і спогадів, із застосуванням біографічного методу, здійснено реконструкцію біографії неординарного греко-католицького священика Лева-Миколи Бурнадза в умовах різних державно-політичних систем першої половини ХХ ст. Простежено формування світогляду у священичій родині та під час навчання в Коломийській гімназії, підкреслено кристалізацію національної самосвідомості, що спонукала до військової служби в армії Австро-Угорщини й Українській Галицькій армії. Вказано на еволюцію світогляду у післявоєнний час як один із факторів вибору стану священика-целебса. Проаналізовано душпастирську та суспільну діяльність о. Л.-М. Бурнадзав селах Пациків і Сілець, містах Городенка і Станиславів. Припускається, що суспільно-політичні погляди священика були синтезом центристської національно-демократичної та консервативної християнської суспільної течій. Встановлено, що під час насильної ліквідації УГКЦ він відмовився перейти до РПЦ, за що був репресований і загинув на засланні. Уточнення наступними дослідниками окремих деталей біографії о. Л.-М. Бурнадза сприятиме підготовці документів для беатифікаційного процесу.
Ключові слова: чотар австрійської армії, поручник УГА, священик-целебс, сотрудник, адміністратор парохії, ісповідник віри
10
Резніченко, С. В. "Еволюція договору як наслідок зміни суспільних відносин." Вісник Одеського національного університету. Серія: Правознавство 21, вип. 1 (28) (2016): 38–45.
Find full text
11
Резніченко, С. В. "Еволюція договору як наслідок зміни суспільних відносин." Вісник Одеського національного університету. Серія: Правознавство 21, вип. 1 (28) (2016): 38–45.
Find full text
12
МОСКАЛЕНКО, ОЛЕКСАНДР. "Правова система в контексті еволюції соціологічного розуміння права." Право України, no. 2020/03 (2020): 194. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-194.
Full textAbstract:
На сучасному етапі розвитку суспільства все частіше виникає розуміння необхідності переходу до вивчення соціологічної природи права та його ролі у забезпеченні необхідних соціальних результатів. Метою статті є висвітлення зв’язку концепції правової системи з соціологічним розумінням права, а також трансформації поглядів на сутність і функції правової системи в контексті розвитку соціології права від початку ХХ ст. до сьогодні. У статті розглядається концепція правової системи з позицій соціологічного розу міння права у контексті історико-правового дискурсу, який відображає розвиток як соціології права за останні 100 років, так і еволюцію соціологічного розуміння сутності правової системи, зв’язок останньої з іншими соціальними підсистемами, її структуру і функції. У статті пропонується аналіз поглядів представників найбільш відомих шкіл соціології права. Зокрема, серед представників європейських учених особлива увага приділяється представникам німецької (М. Вебер та Є. Ерліх) та французької (Е. Дюркгейм, Л. Дюгі) шкіл соціології права. Відзначається той зв’язок між розвитком правової системи та змінами парадигми розвитку суспіль них відносин, який свого часу підкреслювали представники обох зазначених шкіл. Серед інших цікавих ідей слід виокремити думку щодо зменшення ролі держави як регулятора суспільних відносин, пов’язану з розвитком приватноправової сфери та громадянського суспільства, яку свого часу запропонував Л. Дюгі. Аналізуючи праці представників американської школи соціології права (Б. Кардозо, Р. Паунд, К. Ллевеллін), підкреслюється зв’язок правової системи з процедурами здійснення правосуддя та судовою системою як такою, що являє собою механізм двостороннього зв’язку між правом та іншими соціальними підсистемами, який, зі свого боку, забезпечує відповідність розвитку правової системи швидким змінам постіндустріального суспільства. Головним висновком статті є теза про те, що, аналізуючи право як основну регулятивну систему суспільних відносин, теоретики соціології права підкреслюють різноманітні й багатогранні зв’язки правової системи з іншими соціальними феноменами. Розуміння ж правової системи як системи юридичних комунікацій підкреслює необхідність усвідомлення проблематики особливого статусу інституцій і тих підстав, які уповноважують ці інституції для створення відповідної системи комунікацій.
13
Бондаренко, Б. Д. "ЗАКОНОМІРНОСТІ ЯК ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА КАТЕГОРІЯ ТА ЇЇ ЗВ’ЯЗОК ІЗ ТЕОРІЄЮ ПРАВА." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 3(28) (March 13, 2020): 14–19. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).312.
Full textAbstract:
У статті розглянуто еволюцію становлення уявлень щодо філософсько-правової категорії «закономірність». Фундаментальна філософсько-правова категорія «закономірність» має вагоме значення не тільки в межах філософії та юриспруденції, а й також у багатьох інших суспільних, природознавчих, технічних і суміжних науках. Закономірність відіграє основоположну роль у загальній теорії права і держави, адже саме за допомогою цієї категорії визначається предметна сфера загальнотеоретичної науки. Для розуміння природи й сутності закономірності як філософсько-правової категорії автор аналізує наявні в літературі позиції науковців у різних галузях знань. З’ясовується, обґрунтовуються в різних галузях науки власні визначення закономірностей чи вважається прийнятним запозичення або використання цієї категорії з категоріальних апаратів інших наук. Еволюція становлення закономірностей як філософсько-правової категорії має свої витоки ще з часів діяльності античних філософів і триває дотепер. Установлено, що вагомого значення набуває співвідношення досліджуваної категорії з іншими поняттями, її розуміння в різних галузях, спроби адаптації та запозичення загальних підходів у більш спеціалізованих сферах. Автор робить висновок, що у філософії та філософії права відсутнє єдине розуміння закономірностей. Використання загальнофілософського підходу до розуміння закономірностей є неприйнятним для сфери держави і права, тому необхідним є зосередження на формуванні спеціально-юридичного поняття державно-правових закономірностей. Автор обґрунтовує узагальнений характер філософських категорій, у зв’язку з яким повна заміна широкої за змістом філософської категорії «закономірність» на теоретико-правову категорію закономірності не є можливою. Зроблено висновок, що визначати і сприймати державно-правову закономірність так само, як закономірність, узагалі було б щонайменше нелогічно.
14
Бліхар, М. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПУБЛІЧНОГО ІНТЕРЕСУ." Юридичний вісник, no. 3 (September 9, 2021): 41–48. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2183.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню значення узгодження державного, суспільного, приватного та індивідуального інтересів у різних сферах суспільного життя у контексті розвитку України як правової і демократичної держави. Обґрунтовано, що найчастіше стикування цих інтересів відбувається у формі конфліктного протистояння зацікавлених сторін, оскільки вони відстоюють взаємозаперечувальні інтереси в певних суспільних відносинах у площинах «публічний - приватний», «публічний - суспільний» чи «публічний - державний». Запропоновані способи правового розв’язання конфлікту, що обґрунтовують необхідність вирішення питання захисту публічного інтересу як способу задоволення інтересів, прав, дотримання обов’язків усіма зацікавленими сторонами та суспільством загалом. Отже, доведено, що питання співвідношення публічного і приватного інтересів у різних видах суспільних відносин постає особливо актуальним у час, коли правова система України перебудовується на максимальне узгоджене врахування інтересів усіх сторін цих відносин та їх відображення в історичному розвитку і процесі становлення правової системи демократичної держави. В межах правової практики наголошено на важливості правової організації захисту публічного інтересу всіх учасників суспільних відносин, зокрема й правовідносин, спонукає державу до необхідності врегулювання та адміністративно-право
вого забезпечення цього важливого сегмента системи права в Україні. Значна частина правового врегулювання питань захисту публічного інтересу належить до сфери адміністративного права.
У контексті проведеного дослідження з’ясовано, що принципи верховенства права й визначення людини як найвищої соціальної цінності у суспільстві закріплені в Конституції України, визначення шляху розвитку України як соціальної держави стало підґрунтям для перегляду правових доктрин і механізмів захисту інтересів членів суспільства. У цьому розумінні публічний інтерес виступає як спосіб задоволення різних суспільних потреб: і публічних, і приватних, що сприяє виникненню, розвитку та еволюції суспільних відносин, важливих для всього суспільства. Сторони, що впливають на формування публічного інтересу, можуть мати різний правовий статус, тобто сукупність прав та обов’язків, що впливатиме на різні аспекти забезпечення функціонування та реалізації цього публічного інтересу. Врешті обґрунтовано тезу, відповідно до якої у зв’язку з нормативною невизначеністю категорії «публічний інтерес» в адміністративному праві немає дієвих механізмів його реалізації й захисту, що унеможливлює здійснення функції участі громадськості в ухваленні управлінських рішень та контролі за їх виконанням.
15
Жуков С.А. "ЕКОЛОГІЧНА ЕВОЛЮЦІЯ МАРКЕТИНГУ." Економічний форум 1, no. 4 (October 13, 2020): 86–92. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-4-11.
Full textAbstract:
Дана стаття посвячена дослідженню екологічної еволюції маркетингу, аналізу розвитку та зв'язку між різними етапами – екологічним маркетингом, зеленим маркетингом і сталим маркетингом. Представлене дослідження є науковим пошуком, направленим на встановлення впливу маркетингу на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, у ході якого запропоновано екологічну еволюцію маркетингу представити у трьох послідовних етапах: екологічний маркетинг; зелений маркетинг; сталий маркетинг. З наведених понятійних категорій екологічний маркетинг переважає в дослідженнях українських і вітчизняних науковців, а зелений маркетинг є більш використовуваним поняттям серед науковців в світі.
Перша – екологічна концепція маркетингу характеризується непопулярністю серед підприємств, адже екологізація приводить до додаткових витрат, а відтак і підвищення ціни. Це і пояснює слабку ініціативність та інноваційність у напрямку екологічного менеджменту. Основними проштовхувачами екологічного напрямку на підприємствах виступають інженери та юристи, одні з яких удосконалюють виробництво, а інші – пристосовують його до екологічних правових норм і стандартів.
Зелений маркетинг – другий етап – вже торкнувся більшої кількості тих галузей, підприємства яких звертають увагу на вплив своєї діяльності на навколишнє природне середовище завдяки використанню інноваційних і більш екологічних виробництв. Як результат, задовольняються потреби (попит) екологічно орієнтованих споживачів у побутових товарах і послугах.
Третій етап – сталий маркетинг, звичайно, ототожнюється з концепцією сталого розвитку, і направлений на задоволення потреб споживачів і забезпечення ринків ресурсами, що компенсують усі витрати, пов'язані з охороною довкілля та формуванням збалансованої соціально-суспільної й еколого-економічної систем.
Для сучасного маркетингу на підприємстві актуальним є концепція побудови трьох складового бізнесу, що враховує крім прибутку, ще й соціальні та екологічні площини функціонування підприємства.
16
Rudik, O. O. "Обумовленість ЄС: еволюція та тенденції розвитку." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 10 (October 20, 2017): 81–86. http://dx.doi.org/10.15421/1717135.
Full textAbstract:
Досліджено ключові віхи історичної еволюції обумовленості ЄС від початку процесу європейської інтеграції в 1950-х рр. і до етапу розширення ЄС на посткомуністичний простір у 2000-х рр. Встановлено, що провідною тенденцією розвитку обумовленості ЄС у зазначений період є неухильне зростання її обсягу, тобто кількості та якості вимог і критеріїв їх виконання. Стисло охарактеризовано відмінності в застосуванні обумовленості ЄС щодо західноєвропейських і посткомуністичних країн. З’ясовано, що інституціалізація обумовленості ЄС та її посилення стосовно європейських посткомуністичних країн в 1990-х – 2000-х рр. були викликані необхідністю докорінної трансформації їх суспільно-політичного ладу та економічної моделі. В окрему групу аналізу виділено пострадянські країни, які уклали з ЄС угоди про асоціацію (Грузія, Молдова, Україна) та визначені їх особливості в контексті застосування обумовленості. Окремо розглянуто розвиток обумовленості у відносинах між ЄС та Україною. Виявлено, що обсяг обумовленості ЄС щодо України змінювався залежно від її зовнішньополітичного курсу, а також характеру і темпу внутрішніх реформ. Зроблено припущення, що майбутнє обумовленості ЄС, зокрема її обсяг, залежатиме від того, який сценарій подальшого розвитку ЄС до 2025 р. буде обрано його державами-членами.
17
MarfobudInova, LIdIya IvanIvna. "ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО РОЛЬ ЖІНОК У СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ:." Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, no. 1 (July 12, 2019): 95–104. http://dx.doi.org/10.15421/341910.
Full textAbstract:
У статті розглядаються теоретичні погляди філософів античності відносно ролі жінок у політиці та суспільній діяльності, принцип андрогінності у гностицизмі, єретичний рух та окультизм – епоха повного пригнічення «жіночого», раннє Відродження як епоха перших теорій рівності статей. Погляди філософів нового часу щодо участі жінок в політиці та управлінні державою. Гендерна асиметрія як чинник формування традиційної західної культури. Просвітницькі та соціалістичні ідеї про рівноправ’я жінок та чоловіків. ХХ століття – століття гендерної самосвідомості.
18
Амосов, Олег Юрійович, and Наталія Леонідівна Гавкалова. "МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ ТА АРХЕТИПІКИ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ." Public management 26, no. 1 (July 19, 2021): 17–29. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-17-29.
Full textAbstract:
Визначено сучасні тенденції, що відбуваються в суспільстві в цілому та в публічному управлінні під впливом інституційних чинників та архетипів. Окреслено хід процесів модернізації та постмодернізації, проаналізовано еволюцію наукових підходів. Запропоновано постмодер- нізацію розглядати як процес, що забезпечує еволюційну трансформацію від традиційного до постмодернового суспільства, яка зумовлена існую- чими архетипами та укладається в контекст інституціоналізму, що ви- значає неообхідність якісних перетворень в сучасному суспільстві. До- сліджено вплив інституціоналізму на суспільні процеси у взаємозв’язку з суспільними архетипами: інститути об’єднує те, що вони виникли в ре- зультаті розвитку суспільства і втілюють традиції та звичаї, норми пове- дінки і переважні напрями думок людей, тобто архетипні елементи. Ви- значено інститути в їх багатоаспектності, представлено, у зв’язку з цим, архетипи за їх різновидами. Аргументовано, що інституціоналізм є науко- вою основою публічного управління. З’ясовано особливості державного управління та публічного адміністрування, визначено необхідність щодо суспільних трансформацій у напрямі підтримки публічного управління. Визначено моделі взаємодії та соціальних сегменів, які створюють під- стави для солідаристичного та громадянського суспільства, консорцій, конвіксій та правової соціальної держави. Зазначено, що модель публіч- ного управління базується на моделі людини, та з’ясовано, що в основі поведінки людини формуються звички, принципи поведінки, які мають архетипну природу та закріплюються у вигляді інститутів. Взаємозв’я- зок інституціоналізму та архетипіки в публічному управлінні створюють підстави для його дієвості та дають змогу його розглядати як інструмент розвитку суспільства, здатний забезпечити діалог між владою, бізнесом та громадянином.
19
Лучанінова, О. П. "ПЕДАГОГІЧНА РЕФЛЕКСІЯ, АБО УРОКИ ВИХОВАННЯ ДЛЯ ЛЮДИНИ ХХІ СТОЛІТТЯ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, no. 2 (May 13, 2020): 95–109. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-95-109.
Full textAbstract:
У статті наголошується на педагогічній рефлексії викладача сучасного закладу вищої освіти, яка є необхідним інструментом для осмислення методологічних основ викладання, культури взаємодії зі студентами, є елементом знання, самопізнання, духовного світу людини. Рефлексія на сьогодні є сучасною формою філософського осмислення знання, методом його отримання. Здійснена спроба окреслити міждисциплінарність проблеми педагогічної рефлексії в сучасних умовах. Міждисциплінарність передбачає комплекс розв’язання завдань: створення культурно-духовного центру у закладі вищої освіти, гармонію, духовності та культури, значення культурно-духовних цінностей у контексті дієвої, духовної педагогіки, об’єктивної потреби суспільства в конкурентоспроможному фахівцеві-особистості тощо. Автор наголошує на особистості викладача, його здатності до змін, бажання бути морально-духовним по-сучасному на тлі соціальної кризи, яка склалася у суспільстві до карантину й поглибилася під час нього. Наголошено, що тільки особистість може стати прикладом для особистості. Проводячи педагогічну рефлексію, автор зазначає, що приклад Людини ХХІ ст. сьогодні треба шукати не серед представників інших поколінь та часів, а він є серед нас, сучасників. Це має бути інноваційна особистість в усьому: в науці, наукових підходах до вічних проблем Добра, Краси; цілісна особистість, світоч у світі педагогічної науки та мистецтва, виховання для студентської молоді, яка керується у житті моральним кодексом, виховує студентів жити у злагоді зі своєю совістю й серцем, бачити прекрасне, тягнутися до нього.
Наводяться проблеми виховання у вищій школі та шляхи їх подолання через пізнання студентом себе у боротьбі зі своїми недоліками; перебудова суспільної свідомості молоді через дієву педагогіку; здійснення красивих учинків відповідно до вищої етики; здійснення еволюції індивідуальної свідомості, прийняття відповідальності за свою індивідуальну еволюцію.
20
Tokar, M. "ПУБЛІЧНА ПОЛІТИКА ЯК СИСТЕМА ВИКОРИСТАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ." Theory and Practice of Public Administration, no. 4 (67) (November 26, 2019): 54–61. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.04.07.
Full textAbstract:
Зроблено спробу актуалізувати увагу на еволюції публічної політики як системі заходів реалізації інтересів держави і суспільства шляхом використання значного потенціалу громадських організацій. Застосування даного виду об’єднань громадян як організації суспільно корисної дії, на нашу думку, сприятиме синергічному ефекту сучасного українського державотворення. Наголошено, що завдяки вдосконаленню демократичної практики відносини держави і громадянського суспільства набувають нової якості з метою реалізації синергічних цілей усіх зацікавлених у розвитку держави суб’єктів. Автор дійшов висновку, що практика використання якісних ознак публічної політики сприяє реалізації інтересів усіх громадян, зокрема і шляхом ефективного залучення до співпраці громадських організацій.
21
Рибалка, В. Г. "Еволюція образу німця в суспільній свідомості Київької Русі - України (ХІ - ХІХ ст.)." Вопросы германской истории, [Вып. 26] (2000): 69–79.
Find full text
22
Нікітішин, А. О. "Еволюція наукових поглядів на призначення і роль оподаткування в системі суспільних відносин." Актуальні проблеми економіки, no. 1 (115) (2011): 26–32.
Find full text
23
Долгова, К. С. "Еволюція суспільних функцій та особливих рис дитячого туризму та рекреації в Україні." Географія та туризм, Вип. 40 (2017): 39–48.
Find full text
24
Lukin, Serhij. "Кореляція суспільних феноменів «публічний простір» та «держава»." Public Administration and Regional Development, no. 8 (June 30, 2020): 345–68. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.01.
Full textAbstract:
У статті досліджується диференціація публічної сфери, яка розглядається на основі еволюції інституту монарха в процесі буржуазно-демократичних трансформацій в Європі і США, переходу від концепції феодально-станової репрезентації влади до буржуазно-демократичної концепції. Методологія дослідження включає в себе використання історичного і логічного методів, які дозволяють на основі вивчення теорії та практики державного управління простежити становлення публічного простору, а також визначити його основні елементи та взаємозв’язки між ними. Основними висновками проведеного дослідження є наступні положення: публічний простір багато в чому залежить від репрезентації влади в умовах інформатизації державного управління, а також розвитку засобів масової інформації в умовах масової демократії; державна влада бере на себе функції координації публічного простору та публічної політики; відбувається консолідація суспільної влади в мережевому публічному просторі; подолання «рефеодалізації» публічної сфери можливо на основі досягнення державою і суспільством нових політичних компромісів; публічні актори потребують постійної підтримки з боку суспільства в умовах кризи публічності.
25
Shipunov, H. V. "Концептуальные особенности определения «левых» и «правых» политических партий в условиях постиндустриального общества." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 1(141) (March 23, 2017): 68. http://dx.doi.org/10.15421/171711.
Full textAbstract:
У статті з’ясовано, що на сучасному етапі суспільно-політичної еволюції, в умовах переходу передових індустріальних держав на постіндустріальну стадію розвитку, відбувається зміна традиційного розуміння «ліво-правого» партійно-ідеологічного розмежування у форматі одновимірного лінійного поділу. Обґрунтовано, що за таких обставин визначення «лівих» та «правих» політичних партій вимагає дотримання методологічних принципів теорії плюралізації про співіснування традиційних і нових характеристик лівиці та правиці, які не витісняють одне одного з політичного дискурсу, а лише стають більш чи менш значущими в контексті певної суспільно-політичної та економічної ситуації. Тобто, як тільки виникають нові соціальні конфлікти або актуалізуються старі, то одразу ж запускаються процеси трансформації змістового наповнення понять «ліві» та «праві», що є результатом адаптації до нових умов. Відтак доведено, що згаданий поділ набуває двовимірної, ортогональної структури, у межах якої одна вісь відображає традиційне розмежування, засноване на матеріальних (економічних) питаннях, а інша – нове, що базується на постматеріальних (соціокультурних) проблемах. У рамках такої двовимірної структури і відбувається «ліво-праве» позиціонування політичних сил: за одних умов з упором на економічні питання, за інших – на соціокультурні.
26
Białynicki-Birula, Paweł. "ЕВОЛЮЦІЯ ІНСТРУМЕНТІВ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ: ВІД ТРАДИЦІЙНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ДО ІНТЕРАКТИВНОГО ВРЯДУВАННЯ." Актуальні Проблеми Державного Управління, no. 2(56) (October 29, 2019): 20–32. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.02.02.
Full textAbstract:
Розглянуто еволюцію інструментів публічної політики в контексті сучасної адміністрації, публічної політики та їх розвитку, представлено взаємозв’язки між домінуючими парадигмами державного управління та відповідними наборами інструментів, що дозволяють здійснювати ефективні публічну діяльність. Виявлено умови, необхідні для виникнення та використання інтерактивних інструментів політики, пов’язаних з новою епохою врядування. У сфері публічної політики ці інструменти вважаються ефективним методом досягнення суспільних цілей шляхом непрямого маніпулювання політичними процесами. Розглянуто модель, що використовується для вибору процедурних інструментів, розроблених М. Хоулеттом. Зроблено висновок, що використання інтерактивних інструментів пов’язано з низкою конкретних проблем та/або витрат, тому їх не можна сприймати як один із найкращих варіантів реалізації політики. Це означає, що вибір конкретних рішень повинен визначатись конкретним контекстом публічної політики, який визначає практичну можливість використання певного стилю врядування і, отже, конкретного набору інструментів політики.
27
Тарасевич, В. "Давньосхідні цивілізації і типи суспільної еволюції: теоретичне резюме і методологічні ремарки." Економічна теорія, no. 1 (2019): 43–70.
Find full text
28
Житко, А. О. "«СУЧАСНИЙ ПОПУЛІЗМ» ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРОБЛЕМНОГО ПОЛЯ СУЧАСНОГО ПОЛІТОЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 1, no. 20 (2020): 70–82. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.07.
Full textAbstract:
В статі здійснюється спроба аналізу феномену «сучасного популізму» в ракурсі теоретичного плюралізму наукових розвідок сучасної західної та української політологічної науки. Автор простежує еволюцію популістського дискурсу в академічних колах, в рамках якого відбувається спроба наблизитись до категоріальної та концептуальної визначеності феномена «сучасний популізм». Спираючись на новітні західні та вітчизняні теоретичні конструкції автор статті пропонує власну дефініцію «сучасного популізму» – як політичного поліваріативного феномену, який в залежності від унікальної комбінації специфічних рис, може виступати в якості ідеології, методу політичної боротьби, суспільно-політичного руху, маніпулятивної технології, стилю політичної поведінки тощо, та робить спробу визначити «універсальні» детермінуючі чинники «сучасного популізму» – «акумуляція незадоволення», «гра на емоціях», «поляризація суспільства», «народовладдя», «політика симулякрів», «національна автентичність».
29
Бенчук, Віталій Олександрович, and Володимир Васильович Трофимович. "ТЕХНОЛОГІЯ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ ДОНЕЧЧИНИ)." Військово-науковий вісник, no. 36 (November 16, 2021): 3–26. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.36.2021.3-26.
Full textAbstract:
У статті розглядається технологія військової агресії Росії проти України на прикладі Донеччини. Її динаміка й еволюція прослідковуються в суспільно-політичних і військових процесах, які відбувалися під час так званої російської весни 2014 р. Відзначено, що на початковому етапі була спроба сценарію «народного заколоту», втім через низку причин він не спрацював. Через те під керівництвом службових осіб ЗС РФ, ФСБ, представників російської політичної влади була утворена терористична організація «ДНР» з власними парамілітарними воєнізованими групами. Її мета полягала в провокуванні збройного конфлікту методом масового терору та провокацій. Ці дії супроводжували інші види інструментарію гібридної війни, серед яких важливе місце зайняла потужна інформаційна кампанія російських медіа ресурсів, контент якої еволюціонував в залежності від ситуації. З’ясовано, що успішне звільнення українськими військами тимчасово окупованих територій призвело до вторгнення регулярних російських військ, підписання Мінських домовленостей та переходу до збройного конфлікту в режим різного ступеня інтенсивності.
30
Крайній, П. І. "ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ РАД В УКРАЇНІ." Kyiv Law Journal, no. 1 (May 11, 2022): 123–29. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.19.
Full textAbstract:
Анотація. Еволюція взаємодії громадянського суспільства та держави спрямована на пошук максимально ефективного механізму гарантування та реалізації Основним Законом прав і свобод людини і громадянина. Однією з таких форм взаємодії, яка зовні оформилась у вигляді окремих суб’єктів адміністративного права – громадських рад, які є новими для адміністративної науки й практики. Будучи різновидом консультативно-дорадчих органів їх створення ініціюється відповідним запитом суспільства, окремих суспільних груп, окремих громадян з тих чи інших суспільно-важливих питань, що входять до сфери компетенції того чи іншого органу публічної влади. Наша держава в порівнянні із іншими зарубіжними країнами не має значного досвіду якісного правового та організаційного забезпечення діяльності подібних колективних суб’єктів. Впродовж всього часу функціонування громадських рад їх правова основа роботи та організаційні засади діяльності неодноразово змінювались. Останні диктувались державою та спрямовувались на покращення діяльності таких консультативно-дорадчих органів. Однак, доволі часто вони не покращували загального правового регулювання діяльності громадських рад. Однією з причин такого результату стало поверхневе правове регулюванням діяльності громадських рад яке обумовлено відсутністю ґрунтовних та комплексних теоретичних, практичних дослідження особливостей їх діяльності, яка визначається адміністративним законодавством України. Водночас, складність вивчення таких колективних суб’єктів, створення яких ініціюється безпосередньо суспільством обумовлюється особливістю їх правової природи, яка має власні, притаманні лише їй особливості. Саме вивчення останніх є одним з ключових завдань, яке необхідно виконати науці та практиці адміністративного права виконати. В даній статті ми спробуємо дослідити організаційно-правові основи забезпечення функціонування інституту громадських рад як одного з різновидів консультативно-дорадчих органів за допомогою яких громадянське суспільство, зацікавлені особи мають змогу на всіх рівнях діяльності органів публічної влади долучитись до процесу вивчення тих інших питань суспільного життя вирішення яких належить таким органам влади. Ми зробили спробу аналізу вітчизняного чинного законодавства, яким визначаються конкретні правові засади діяльності громадських рад та встановлюються підвалини для організації їх діяльності. Це дало змогу зробити висновки стосовно наявності окремих проблемних аспектів діяльності громадських рад при органах виконавчої влади, які стосуються порядку їх формування та особливостей реалізації конкретних рішень громадських рад.
31
Галамага, Світлана Володимирівна. "ЕВОЛЮЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ У СФЕРІ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ." Знання європейського права, no. 4 (February 7, 2020): 24–38. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.3.
Full textAbstract:
Статтю присвячено еволюції законодавства України у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Розвиток банківської системи, ринків фінансових послуг та економічних відносин загалом, вимагає залучення заощаджень населення. Саме юридично оформлені заощадження, залучені банківськими установами у вигляді депозитних рахунків, а також у державні та інші цінні папери, слугують колосальним ресурсом фінансової системи країни. Довіра населення до уряду, а відтак до банківської системи є необхідним елементом функціонування банківської системи загалом та розвитку економіки. Така довіра є можливою, винятково, за умови ефективного функціонування механізму гарантування та відновлення заощаджень населення, розміщених у формі банківських депозитів. Відновлення довіри населення до банківської системи зумовлює необхідність створення системи ефективного захисту майнових інтересів населення України, зокрема вкладників банків.
В основу моделювання системи гарантування вкладів фізичних осіб в Україні покладено найкращий досвід країн Європейського Союзу зокрема: Угорщина, Чехія, Польща, Словаччина, Румунія. Також, була врахована державна система гарантування вкладів фізичних осіб американського типу з обов’язковою участю в ній всіх банків, які мають право здійснювати банківську діяльність. Недосконалість правового регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб викликала недовіру громадян до держави в цілому та до банків як суспільних інститутів, що підтвердило необхідність докорінного реформування на концептуальному рівні правового регулювання системи гарантування вкладів. У системі гарантування вкладів в Україні нині відбуваються перетворення, зумовлені як уроками кризи, так і рухом до європейських стандартів. Важливо, щоб у результаті трансформації система гарантування вкладів набувала рис, які сприятимуть стабільності фінансової системи держави.
32
Криховецький, І. "ВПЛИВ СЕЙМОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЕВОЛЮЦІЮ УКРАЇНСЬКИХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕЧІЙ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ." Юридичний вісник, no. 3 (September 9, 2021): 33–40. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2182.
Full textAbstract:
У статті визначається ступінь впливу Галицького крайового сейму на процес еволюції основних ідеологем представників русофільської та народовської течій, а також встановлюються засадничі принципи організації радикального руху, його партійного оформлення. Характерно, що на момент свого створення та ідеологічного оформлення ані русофіли, ані народовці у 1860-1880-х рр. не були готові до самостійної політичної діяльності. Перші розуміли ініціативи поляків із підтримки народовців, такі як бажання «розсварити русинів», а другі в порозумінні бачили можливість легально і з правової точки зору відстояти власні національно-культурні інтереси. Створення та діяльність Галицького сейму мали вагомий вплив на український суспільно-політичний рух. По-перше, відбулася його чітка структуризація і виокремлення ідеологічних засад русофільства та народовства. По-друге, протистояння з польською сеймовою більшістю в стінах сейму змушувало українців, незважаючи на ідеологічні відмінності, проводити спільну політику. Такий компроміс спостерігався до початку 1890-х рр., коли русофіли не скомпрометували себе остаточно співпрацею з імперією Романових. Натомість народовці на чолі з Ю. Романчуком і декларуванням угодовських тенденцій із поляками та австрійцями змогли очолити національний провід. Одночасно саме під впливом сеймової діяльності відбувся процес політизації національного руху, а перша партія була заснована представниками нової радикальної течії та народовцями у 1890 р. Загравання русофілів із ідеями панславізму призвели до того, що Російська імперія звернула на них увагу і надавала їм певну допомогу. Для підтримки русофілів імперія Рома- нових вдавалася і до різного роду зловживань, і просування в політичний простір Австрії вигідних їй політиків. Польський політи- кум Галичини почав підтримувати народовців як єдину силу, що могла сформувати альтернативу русофілам. Підтримка поляками народовців була закономірною з огляду на бажання перших налагодити політичний компроміс.
33
Tarasevych, Viktor. "Ancient eastern civilizations and types of social evolution: theoretical summary and methodological remarks." Ekonomìčna teorìâ 2019, no. 1 (April 15, 2019): 43–70. http://dx.doi.org/10.15407/etet2019.01.043.
Full text
34
Богдашина, О. "Проблема суспільної еволюції у працях українських істориків другої половини ХІХ - початку ХХ ст." Історичний журнал, no. 3 (2008): 19–28.
Find full text
35
Редзюк, Вячеслав. "МОЛОДІЖНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПРЯМУВАННЯ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ." Society. Document. Communication, no. 9/2 (February 28, 2021): 195–213. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-195-213.
Full textAbstract:
У дослідженні подано комплексний аналіз місця та ролі молодіжних інституцій у державотворчих та євроінтеграційних процесах в Україні на початку XXI століття. Особливу увагу акцентовано на участі молоді у революційних подіях та протестах. Охарактеризовано думку, що рушійною силою будь-яких еволюційних та революційних змін в середині країни є свідома та активна молодь. Показано, що на сучасному етапі розвитку України формується потенційно потужна еліта, головною базою якої в останні десятиліття стають члени молодіжних організацій та рухів.
Проведено аналіз історичного розвитку молодіжних організацій та рухів в Україні демократичного та євроінтеграційного спрямування, їх програм та векторів роботи, зроблені висновки, які свідчать, що їх діяльність та досвід є фундаментом для прогнозування майбутніх соціально-політичних явищ як на внутрішньому, так і на світовому етапі.
Встановлено, що проблемою вивчення розвитку демократично спрямованих молодіжних організацій займалася низка науковців політологів та істориків. Основними напрямками досліджень яких є особливості функціонування в різних регіонах України, етапи розвитку, ключові досягнення та контингент молоді. Ряд публікацій присвячені проблемі загального розвитку молодіжних організацій.
Здійснено розгляд еволюції молодіжних організацій до та після «Помаранчевої революції», їхню співпрацю на міжнародній арені та роль у подіях «Революції гідності».
36
Гуляков, К. "Еволюція законодавства про охорону об’єктів історичної та культурної спадщини протягом ХХ століття." Юридичний вісник, no. 4 (November 3, 2020): 240–46. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1994.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню історії розвитку вітчизняного законодавства про охорону об'єктів історичної та культурної спадщини. Визначено основні етапи еволюції цього інституту у ХХ столітті, зокрема щодо його кримінально-правового захисту. Отже, перший Кримінальний кодекс УРСР 1922 року характеризувався слабкою правовою охороною культурних цінностей. Існуючі законодавчі акти носили класовий характер і метою своєю мали вирішення політичних питань. Крім того, пробілом кримінального законодавства УРСР була відсутність закріплення інших видів посягань на культурні цінності, а саме: розкрадання, знищення або пошкодження тощо. У наступному КК УРСР 1927 року містилася лише одна норма, що охороняла пам'ятники історії і культури від злочинних посягань. Встановлювалася відповідальність за приховування колекцій і пам'ятників старовини і мистецтва, що підлягають реєстрації, обліку або передачі в державні сховища. У п'ятдесятих-шістдесятих роках минулого століття зміна суспільно-політичної обстановки, зосередженість суспільства на відновленні економіки держави та певна гуманізація призвели до значного зменшення злочинності проти історичної та культурної спадщини, що зумовило зниження уваги до проблем кримінально-правової охорони культурних та історичних цінностей. Так, у КК УРСР 1960 року відбулася декри-міналізація діяння, яке полягало в приховуванні колекцій і пам'ятників старовини і мистецтва, що підлягають реєстрації, обліку або передачі в державні сховища, і була запроваджена принципово нова норма про знищення і зруйнування пам'яток культури, передбачена ст. 207 КК УРСР 1960 року. Перший Кримінальний кодекс незалежної України передбачив статтю 298 «Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури». У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін, адже вітчизняний законодавець постійно вдосконалює пам'ят-коохоронне законодавство.
37
Kuzmenko, Y. V. ""Пристрасті за ковбасою": соціальні та політичні наслідки продовольчого дефіциту в УРСР другої половини 1980-х – початку 1990-х рр." Literature and Culture of Polissya 97, no. 12i (February 5, 2020): 85–98. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2019-12i-97-85-98.
Full textAbstract:
Пропонована стаття є спробою аналізу ковбаси як культового харчового продукту Радянського Союзу в контексті поєднання методологічних підходів двох сучасних напрямків історичної науки – історії повсякденності та food studies. Для мільйонів радянських людей ковбаса була символом статку та забезпеченості. У статті здійснено короткий аналіз історії становлення промислового виробництва ковбасних виробів та еволюції державних стандартів її виробництва в СРСР. Основна увага автора прикута до періоду перебудови, коли в умовах тотального дефіциту розгорнулися справжні "пристрасті за ковбасою". Їх прояви – довгі черги, падіння культури обслуговування, зниження якості товару, "блат", спекуляція тощо, дестабілізували суспільно-політичне життя в УРСР. Особливе невдоволення в українському суспільстві кінця 80-х рр. ХХ ст. викликала інформація про привілеї партійно-радянської номенклатури та їх доступ до дефіцитних категорій товарів. У статті описаний найяскравішийприклад суспільного заворушення на цьому ґрунті в історії УРСР – так звану "ковбасну революцію" в м. Чернігові, яка призвела до зміни майже всього партійного керівництва у місті. Автор приходить до висновку, що дослідження подібного характеру дають змогу проаналізувати кризу радянського ладу в усьому різноманітті її проявів.
38
Чіразі, Марін. "ДИНАМІКА СПОРТИВНОГО РУХУ В РУМУНІЇ, ПОВ’ЯЗАНА З ЕЛЕМЕНТАМИ УПРАВЛІННЯ ТА МАРКЕТИНГУ В СПОРТІ." Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура, no. 35 (January 4, 2021): 59–64. http://dx.doi.org/10.15330/fcult.35.59-64.
Full textAbstract:
Мета. Встановити динаміку спортивного руху в Румунії в контексті управління та мар-кетингу в спорті. Методи. Здійснюючи дослідження ми виходили з гіпотези, що різке зменшеннякількості клубів та числа спортсменів є наслідком відсутності управлінських та маркетинговихстратегій. Для отримання результатів були використані матеріали Національного інститутустатистики. Результати. Дослідження спрямоване на вивчення еволюції спортивних федерацій,спортивних клубів та зростання кількості спортсменів в Румунії (1992–2017 рр.). Аналіз данихстатистики вказує на те, що еволюційні зміни вище зазначених утворень залежав від специфікивиду спорту та відповідних періодів суспільно-політичного розвитку держави (відразу післязміни політичної системи – 1992 р. та майже два десятиліття після – 2017 р.). Особливо важ-ливу роль у збільшенні кількості спортивних клубів і числа практикуючих спортсменів відігралинаціональні федерації, які фінансувалися Міністерством молоді та спорту. Висновок. Вста-новлено, що маркетинг у ХХІ столітті є важливим фактором як для розвитку спортивної інф-раструктури, так і для залучення молоді до занять спортом.Ключові слова: спортивні федерації, спортивні клуби, спортсмени, фінансування, спор-тивне управління та маркетинг, соціальна політика.
39
Ломакінa, А. А. "Історико-правові аспекти кримінально-правової охорони інтелектуальної власності в Україні." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, no. 96 (December 23, 2021): 57–68. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.96.57-68.
Full textAbstract:
У статті здійснено науково-теоретичний та нормативно-правовий ретроспективний аналіз специфіки історико-правових аспектів формування вітчизняної системи охорони інтелектуальної власності кримінально-правовими засобами. Розглянуто еволюцію кримінально-правової охорони зазначеного об’єкта на основі аналізу кримінального законодавства, яке було чинним у різні часи на території сучасної України, а також ставлення фахівців у галузі кримінального права до терміна «злочини проти інтелектуальної власності». Проаналізовано вітчизняний історичний досвід кримінально-правової охорони інтелектуальної власності, початок якого сягає першої половини ХІХ ст., від встановлення кримінальної відповідальності за злочинні посягання на окремі об’єкти інтелектуальної власності. Наголошено, що цей факт став поштовхом і для початку дискусії серед науковців, а подальше розширення переліку результатів інтелектуальної творчої діяльності як об’єктів кримінально-правової охорони призвело до розуміння законодавцем однорідності суспільних відносин інтелектуальної власності вже на початку ХХ ст. Зроблено висновок, що проблема й сьогодні залишилася не розв’язаною.
40
ЖУЛКОВСЬКИЙ, Вадим. "ЕВОЛЮЦІЯ ТЕНДЕНЦІЙ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В МОЛОДІЖНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 25, no. 2 (July 1, 2021): 63–72. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v25i2.782.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз тенденцій національно-патріотичного виховання у молодіжних організаціях західної української діаспори другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Розроблено критерії та обґрунтовано періодизацію розвитку національно-патріотичного виховання в молодіжних і студентських організаціях західної української діаспори. Критеріями визначено: соціокультурний (суспільно-історичні передумови та діяльність громадських організацій у здійсненні національно-патріотичного виховання молоді); нормативно-правовий (інституційне забезпечення діяльності молодіжних і студентських організацій в західній українській діаспорі) і організаційно-педагогічний (формування мети, змісту, завдань, форм, методів і засобів національно-патріотичного виховання молоді у молодіжних і студентських організаціях західної української діаспори). З’ясовано, що національно-патріотичне виховання молоді в західній українській діаспорі – це цілеспрямована діяльність виховних інституцій (родини, церкви, рідномовної школи, громадських і молодіжних організацій), спрямована на формування української етнокультурної ідентичності через засвоєння рідної мови та культурних надбань українців, дотримання їх національних традицій і, водночас, на формування громадянина держав проживання, позаяк для багатьох представників молодої генерації вони стали їх батьківщиною – країною народження. Проблема творчого використання напрацьованого закордонним українством досвіду національно-патріотичного виховання молодого покоління у поліетнічному соціумі на сьогодні набуває все більшої актуальності. Закономірно, що провідна роль у цьому належить молоді діаспори, яка бере активну участь у розбудові України як незалежної, демократичної, правової, громадянської держави.
41
ГАЙ-НИЖНИК, Павло. "ОУН(Р-Б) У 1970 – 1980-ті рр.: БАЧЕННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 22 (March 27, 2022): 178–93. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253727.
Full textAbstract:
Метою дослідження є аналіз і висвітлення програмових та ідеологічних засад українського націоналізму Організацією Українських Націоналістів (революціонерів-бандерівців) у 1970 – 1980-х рр., її бачення суспільно-політичного і соціально-економічного ладу в майбутній Українській Державі. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, історизму, критичного аналітизму, системності. Під час дослідницької роботи використовувалися як загальнонаукові (аналізу і синтезу, систематизації та узагальнення), так і спеціально-наукові методи: проблемно-тематичний, хронологічний, а також системно-структурний. Наукова новизна статті полягає у розкритті маловідомих сторінок історії Організації Українських Націоналістів (революціонерів-бандерівців) загалом й місця і ролі у її керівництві в 70 – 80-х рр. ХХ ст. Ярослава Стецька, Василя Олеськіва та Слави (Ярослави) Стецько. Безпосередньо йдеться про зміни й уточнення програмових та ідейно-політичних засад Організації в її концепції побудови Української Самостійної Соборної Держави, основ її соціально-економічного ладу тощо, проєкту відродження ролі у національно-визвольному русі Українського Державного Правління та наростання і загострення кризових явищ в ідейно-політичному житті ОУН, зумовлених відходом з життя старшого покоління, стагнацією політичної програми Організації, її відірваності в умовах діаспори від тодішньої дійсності в Україні тощо. Висновки. Було встановлено, що тривале перебування в умовах емігрантсько-діаспорного політичного життя в умовах “залізної” завіси та Холодної війни зумовили застійні явища в ідеологічно-політичній еволюції світоглядних бачень та концепції державного устрою майбутньої України в керівних органах ОУН(р-б) наприкінці ХХ ст., а також призвело до її поступового організаційного занепаду, що спричинило кризові явища в цій політичній силі та її неготовності потужно й впливово влитися у політичні й державотворчі процеси в Україні зі здобуттям нею державної незалежності.
Ключові слова: ОУН, Стецько, національно-визвольна боротьба, Українське державне Правління.
42
Бухарін, Г. О. "Дослідження підходів нормативно-правового регулювання галузі фінтех на прикладі регулювання діяльності установ - емітентів електронних грошей." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 83–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).571.
Full textAbstract:
У статті визначено дієві підходи до нормативно-правового регулювання галузі фінтех та обґрунтовано доцільність їх подальшого застосування у нормотвор-чій діяльності та правозастосовній практиці. Підходи до нормативно-правового регулювання галузі фінтех були розглянуті на прикладі діяльності установ-емі-тентів електронних грошей, наведені та проаналізовані класифікації підходів і критерії, за якими вони формуються. Світова практика нормативно-правового регулювання та контролю галузі фінтех, незважаючи на достатню інноваційність аналізованого феномену, є досить розгалуженою та відрізняється специфічними особливостями в різних країнах впровадження.
З метою аналізу особливостей механізмів нормативно-правового регулювання та контролю галузі фінтех розглянуто існування традиційного механістичного підходу як відображення механістичної концепції правового регулювання щодо більшості правовідносин, які виникають у сфері фінтеху, що є доречним на початковому етапі розвитку фінтех-правовідносин. Тим не менш, зважаючи на стрімкий розвиток фінтех-інду-стрії та пов'язаних із нею специфічних правовідносин, констатовано застосування системного підходу до нормативно-правового регулювання та контролю галузі фінтех як більш дієвого, що врахує об'єктивні процеси самоорганізації та саморегулювання сучасних систем, розвиток різноманіття системоутворюючих зв'язків та інтенсивної інтеграції правових норм і правовідносин як прояву інтегративної юриспруденції.
Представлені моделі електронних платежів: азійська, європейська й американська, кожна зі своїми специфічними особливостями, перевагами та недоліками. Досліджена еволюція нормативно-правового регулювання галузі фінтех на прикладі діяльності уста-нов-емітентів електронних грошей відповідно до змін, внесених до Директив ЄС про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей і пруденційний нагляд за ними, а також відповідна еволюція прав та обов'язків суб'єктів із надання фінансових послуг у країнах ЄС. Доведено доцільність застосування системного підходу до нормативно-правового регулювання галузі фінтех як такого, що враховує об'єктивні процеси самоорганізації та саморегулювання сучасних систем, розвиток різноманіття системоутворюючих зв'язків та інтенсивну інтеграцію правових норм і правовідносин як прояву інтегративної юриспруденції з метою забезпечення формування та розвитку якісної екосистеми фінтеху в рамках соціологічної юриспруденції з урахуванням соціальних, економічних та інформаційних аспектів розвитку суспільних відносин у динаміці.
43
БАТАНОВ, ОЛЕКСАНДР. "Народовладдя та муніципальна влада: феноменологія співвідношення і взаємодії." Право України, no. 2019/10 (2019): 175. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-175.
Full textAbstract:
У статті досліджуються конституційно-правові проблеми організації та функціонування муніципальної влади в контексті її співвідношення з феноменом народовладдя. Висвітлюється еволюція системи уявлень про місцеве самоврядування у вітчизняній та зарубіжній юридичній думці в аспекті теоретико-методологічного розуміння вчення про муніципальну владу. Така постановка питання обумовлюється тим, що питання щодо місця і ролі муніципальної влади у системі народовладдя, її правової природи, співвідношення та взаємодії таких феноменів, як народовладдя та громадоправство, відносяться до найбільш дискусійних у сучасній конституційній теорії. Метою статті є поглиблення концептуально-конституційних основ муніципальної влади як загальноправової категорії, категорії сучасного конституційного права та народовладдя, а також як виду публічної влади. Отримати найпродуктивніші результати та зробити найоптимальніші висновки щодо проблем муніципальної влади у межах загальної теорії народовладдя можна тільки за умови використання комплексного концептуально-конституційного підходу, розглядаючи, наприклад, становлення і розвиток місцевого самоврядування та муніципальної влади у межах еволюційного процесу розвитку природи та суспіль ства як цілісного організму. За такого методологічного підходу муніципальну владу необхідно розглядати як політико-правовий та соціально-культурний феномен, який виникає у результаті еволюції людства. З цієї точки зору муніципальна влада – це вже не результат акту октроювання державою або породження суб’єктивної волі більшості, а прояв об’єктивних (закономірних) явищ соціально-політичного розвитку, які необхідно враховувати. Робиться висновок, що публічна влада не є винятково прерогативою держави, існує кілька її видів. Диференціація публічної влади обумовлена її специфічними ознаками, видовими та формальними, суб’єктно-об’єктними та функціональними характеристиками. Відзначаючи багатовимірність і багатоаспектність феномена влади, автор ґрунтується на концептуальній позиції, згідно з якою джерелом влади є організація суспільства, для якого вона є важливою функцією, що забезпечує впорядковуючий, регулюючий вплив на всі основні сфери суспільного життя. Стверджується, що в основі сучасного вчення про публічну владу має бути покладено ідею щодо форм, видів та рівнів публічної влади, зокрема наявності трьох форм публічної влади (безпосереднє народовладдя, народне представництво, непредставницькі форми функціонування публічної влади, або так зване професійне владарювання), трьох видів публічної влади (публічна влада Українського народу, державна влада та муніципальна влада) і трьох рівнів її здійснення (загальнодержавна, регіональна та локальна). Аналіз концептуальних проблем організації та функціонування публічної влади в сучасній Україні, які обумовлені формуванням демократичної соціально-правової держави та інститутів громадянського суспільства, показує, що в основі цих процесів – визнання і гарантування місцевого самоврядування як самостійного рівня здійснення Українським народом належної йому влади та організаційно й функціонально відокремленого від держави виду публічної влади територіальної громади, яку (владу) доцільно розглядати як муніципальну. У цьому контексті розкривається конституційно-правова природа муніципальної влади як виду публічної влади в Україні.
44
Tverdokhlib, Оlena. "Критерії хронології історії психосоматичних систем." Physical education, sports and health culture in modern society, no. 4(44) (December 29, 2018): 10–13. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-04-10-13.
Full textAbstract:
Актуальність. У попередніх дослідженнях установлено, що для кваліфікації систем і вправ комплексної регуляції загального стану організму людини засобами тілесної й психічної активності оптимальними є терміни «психосоматичні системи» та «психосоматичні вправи», критерії хронології історії яких є малодослідженою ланкою фізичної культури. Постановка проблеми. Виходячи з того, що психосоматичні системи є складовою частиною загальнолюдської культури, припущено, що хронологія історичного розвитку психосоматичних систем збігається з періодизацією історії людства, культури, фізичної культури. Установлено, що періодизація історії фізичної культури людства ґрунтується на геологічних, морфологічних, соціально-економічних, генетичних, археологічних та інших принципах, які неоднозначно визначають її і потребують удосконалення. Мета дослідження – визначити оптимальні критерії хронології історії психосоматичних систем. Методи дослідження – історичний і логіко-теоретичний аналіз джерел інформації. Результати дослідження. Установлено, що принципи періодизації як загальної історії людства, так і її складників, зокрема фізичної культури, ґрунтуються на низці критеріїв, таких як поступова морфологічна еволюція людства, зміни в характері знарядь праці, види суспільно-економічних відносин, наявність писемності, які мають численні недоліки. Виявлено базовий критерій загальної хронології історії фізичної культури. Висновки. Оптимальним базовим критерієм хронології історії психосоматичних систем і фізичної культури є термін часу відносно межі, що визначає два періоди: І – до нашої ери (із ... до кінця 1 ст. до н. е.); ІІ період – нашої ери (із початку 1 ст. н. е. до сьогодні). Плануються подальші дослідження характеристик давніх психосоматичних систем різних культур.
45
Бойко, Тетяна Антонівна, and Марина Геннадіївна Татаренко. "НАРОДНА МАСКА В ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ РЕАЛІЯХ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 44 (June 25, 2021): 127–34. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235391.
Full textAbstract:
Мета статті – проаналізувати архетипне коріння українських народних масок, визначити їхні особливості, характерні ознаки та трансформації в історико-культурних реаліях українського театру. Для досягнення поставленої мети використані загальнонаукові методи: історико-порівняльний (для розуміння процесів утвердження репрезентативних образів-масок вітчизняного кону) та феноменологічний (для визначення характерних ознак та особливостей української народної маски). Відокремленим методологічним підґрунтям статті стали ідеї Сергія Кримського про визначення архетипів вітчизняної культури. Наукова новизна статті полягає у виявленні прийомів реалізації маски у виконавській, драматургічній та режисерській царині українського театру. Доведено, що саме народна маска має архетипне коріння та увиразнює у сценічних образах процеси суспільно-політичних перетворень й історико-культурного розвитку українців. Висновки. Еволюція вітчизняного сценічного мистецтва продемонструвала різноманітні варіації сценічної маски у ляльковому вертепі, театрі корифеїв, експериментах митців театру «Березіль», мистецтві соціалістичного реалізму. Формування багатьох виконавських традицій українського театру відбувалося у тісній взаємодії національних архетипів-масок з образами світової драми. На сучасному етапі чимала кількість вистав за класичними творами свідчить про пошук архетипних кодів, що визначають національну самоідентифікацію митців. Українська народна маска в інтерпретації сучасних драматургів, режисерів, акторів, сценографів набуває синтетичних ознак, які увиразнюють риси як сучасної людини, так і традиційних, знайомих кожному українцеві, образів. Використання прийомів маски у сценічній практиці спонукає митців звернутися до глибинних основ театру, специфіки його метафоричної мови, генерації нових засобів художньої виразності.
46
Гаєвая Олександра Валентинівна. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ." Актуальні Проблеми Державного Управління 1, no. (59) (March 19, 2021): 186–93. http://dx.doi.org/10.34213/ap.21.01.20.
Full textAbstract:
Систематизовано теоретичні підходи до стану людей похилого віку в суспільстві: теорію соціального визволення; теорію активності в літньому віці; доктрину природних прав і соціальної справедливості, доктрину правової держави і громадянського суспільства; доктрину солідарності. Проаналізовано еволюції теорій добробуту з метою пошуку найкращої моделі для практичного втілення в соціальну політику України. Визнано, що зародження і розвиток ідей добробуту забезпечує соціальний характер суспільних відносин людей похилого віку. Доведено, що застосування наукових теорій сприятиме виконанню державою комплексу соціально-захисних функцій, відповідальності уряду за забезпечення основних соціальних потреб громадян похилого віку. З’ясовано вплив теорії соціального страхування на модель соціального захисту людей похилого віку. Запропоновано поєднання трьох форм соціального страхування – (колективного, державного, змішаного), з метою створення синтетичної моделі соціального захисту людей похилого віку, де останні є агентами впливу публічної політики. Громадянське суспільство виступає ефективним механізмом побудови взаємовідносин на засадах демократичності, масового залучення до взаємодій практично всього населення, барометром соціального захисту всіх категорій населення.
47
Юзькова, Олена. "ІННОВАЦІЙНЕ ЛІДЕРСТВО ЯК ФОРМА ПРОФЕСІЙНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 320–31. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-320-331.
Full textAbstract:
Проблемні питання впровадження механізмів інноваційного лідерства в діяльність органів державної влади в Україні в умовах суспіль- них змін привертають все більше уваги дослідників різних наукових на- прямів. Цей процес має кілька базисних детермінантів, які представлені за результатами дослідження поведінки інноваційного лідера в організації на засадах організаційного досвіду. Надано порівняльний аналіз бачення інно- ваційного лідера представниками органів державної влади та представника- ми бізнесу з точки зору особистісних характеристик та поведінкової моделі всередині організації з метою виявлення закономірностей до формування інноваційного лідерства як форми професійної еволюції у сфері державного управління та в бізнес-середовищі. Досліджено понятійний та методичний аспект інноваційного лідерства на основі виявлення когніцій щодо бачення інноваційного лідерства в управлінні організаціями, зокрема в державно- му управлінні. Дослідження орієнтоване на поглиблення розуміння такого явища як інноваційне лідерство, тобто детальним вивченням і розумінням інноваційного лідерства в його цілісності і безпосередньому взаємозв’язку з іншими явищами.
Зазначено, що бізнес завжди першим впроваджує нові ідеї та концепції, а громадський сектор та державні організації переймають досвід. Наразі, у зв’язку з вимогами зовнішнього середовища, бізнес шукає нові відповіді на старі питання: що таке лідерство? Яка організація буде ефективною? І зараз ми бачимо, як компанії впроваджують нову культуру, що сприяє інноваціям, творчості, дає можливість експериментувати, і діляться напрацюваннями, ста- ють прикладом для інших. Чи не найголовніший виклик сьогодення — ство- рювати культуру відповідальності, у якій рішення та пропозиції надходять не від авторитетної особи, представника влади, а від людей на усіх рівнях.
48
Baymuratov, M. O., and V. P. Ozherelev. "Роль топологічної двоконтурної моделі ноосфери в дослідженні процесів правової глобалізації." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 14, 2020): 8–18. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.01.
Full textAbstract:
Виступаючи найважливішою складовою загального процесу глобалізації, що базується на різноманітті ноосфери, правова глобалізація справляє суттєвий вплив на розвиток природничих, суспільних і, звичайно ж, філософських наук, і хоча вона всього лише є проявом однієї з безлічі соціогенних функцій ноосфери, вона, своєю чергою, сама по собі здатна надавати домінантний вплив на динаміку процесу глобалізації в цілому. Отже, якщо глобалізація як системна інтеграція цивілізаційних процесів в ноосфері, за своїм завершенням, неминуче повинна привести все інституційні структури, що функціонують на базі різноманіття ноосфери до уніфікації, то згідно з ученням про ноосферу, правова глобалізація, як одна з форм планетарної – розумової і творчої діяльності людини, – це потужний інформаційно-правовий фактор соціогенної природи. Вона активно впливає на еволюцію ноосфери (планети в цілому) на глобальному, регіональному і локальному рівнях її просторової і речової системної організації. Саме тому не викликає здивування, що в процесі соціогенезу в ноосферу, відповідно до явища зворотного зв’язку в складних системах, правова глобалізація детермінує політичну, економічну, культурну та інші види і форми глобалізації. В цьому проявляється самоорганізація процесів у ноосфері як в природній динамічній системі. В основі механізму самоорганізації знаходиться зворотний зв’язок об’єкта управління з суб’єктом управління (ефект зворотного зв’язку – «feed back»), що, як правило, при негативному зворотному зв’язку забезпечує стійкість системи. Однак явище позитивного зворотного зв’язку в ноосфері може викликати лавиноподібний катастрофічний ефект, наслідком якого буде порушення процесу її сталого розвитку та, навіть, руйнування екосоціального фундаменту ноосфери. Тому важливим видається дослідження ролі топологічної двоконтурної моделі ноосфери, яка: а) виникає в процесі геополітичного аналізу концепції ноосфери як цілісної системи; б) у термінах геометрії і топології (відповідно до теорії подібності) має природну двоконтурну – «оболонково-ядерну» структуру, розділену симплексом еквіпотенціальної поверхні; в) відображає фундаментальні ознаки та глибинні властивості об’єкта, його глобальні й локальні просторові характеристики, особливості взаємодії з навколишнім середовищем у дослідженні процесів правової глобалізації.
Метою статті є визначення ролі топологічної двоконтурної моделі ноосфери в дослідженні процесів правової глобалізації.
Наукова новизна полягає у дослідженні факторів, що сприяють формуванню, функціонуванню та виокремленню топологічної двоконтурної моделі ноосфери в контекстуалізації процесів правової глобалізації.
Висновки. Дослідження процесів формування, функціонування та виокремлення топологічної двоконтурної моделі ноосфери в контекстуалізації процесів правової глобалізації може виявитися перспективним та конструктивним напрямом в умовах загальної глобалізації для використання в моніторингу глибинних процесів правової глобалізації, а саме – еволюції системи міжнародного публічного права, досліджень в області конвергенції правових систем і конституційної політичної економіки суб’єктів міжнародного публічного права, а також міжнародно-правового прогнозування та розроблення правових методів попереджувального управління процесами в ноосфері.
49
Шундікова, І. І. "РОЛЬ ПОЗАМОВНИХ ЧИННИКІВ У ФОРМУВАННІ І ФУНКЦІОНУВАННІ ТЕРМІНІВ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКИХ ТЕРМІНІВ КОСМЕТОЛОГІЇ ТА ЕСТЕТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ)." Nova fìlologìâ 2, no. 81 (June 23, 2021): 222–27. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-33.
Full textAbstract:
Функціонування термінів у різних професійних сферах привертає увагу не лише лінгвістів, а й представників суспільних наук. Такий інтерес зумовлений тим, що мова – це соціальне явище, а термін безпосередньо пов’язаний із професійними чинниками та виконує роль засобу інформаційного обміну. Одним із яскравих прикладів експліцитного впливу суспільства на функціонування термінів може слугувати англомовна термінологія косметології та естетичної медицини, понятійний апарат якої зараз активно розвивається в унісон із науковим прогресом, глобалізацією економіки, розширенням культурних зв’язків, мобільністю населення та поширеністю мультилінгвізму. До зовнішніх чинників впливу, які зумовили еволюцію фахової мови галузей косметології та естетичної медицини, належать соціоекономічні, соціокомунікативні, соціоісторичні та соціопсихологічні чинники. Мета статті – розглянути вплив соціальних змін на семантичні та функціональні особливості англійських термінів зазначених галузей, які вжито в рекламних текстах, а також окреслити їхній внесок у формування провідних цінностей сучасного глобалізованого суспільства. Дослідження виконане в межах напряму соціотермінознавства, актуальність якого полягає в розкритті й урахуванні впливу позамовних чинників на розвиток терміносистем. Проведений аналіз показав, що термінологія косметології та естетичної медицини, з одного боку, зазнає впливу суспільних змін, що виявляється крізь семантичні процеси метафоризації, поширення термінів-англіцизмів в інші мови та запозичення і термінологізацію іншомовної лексики. із другого боку, терміни, що функціонують і взаємодіють з іншими лексичними одиницями в рекламних контекстах, беруть участь у насадженні таких атрибутів сучасного глобалізованого суспільства, як індивідуалізм, толерантність, споживацька свідомість, соціальна самоідентифікація за допомогою торгових брендів, ґендерна уніфікація. Отже, результати здійсненої розвідки підтверджують взаємодію і взаємовплив соціальних чинників та особливостей мовного функціонування.
50
Чумакова, Тетяна Костянтинівна. "ОБ’ЄКТ І ПРЕДМЕТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ – НЕЗАКОННОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО, КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 1 (May 10, 2022): 129–35. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.20.
Full textAbstract:
У цій статті розглянуто актуальні підходи до визначення поняття об’єкта будь-якого кримінального правопорушення. Розглянуто еволюцію поглядів на поняття об’єкта будь-якого кримінального правопорушення. Досліджено погляди та переконання сучасної науки кримінального право щодо визначення поняття об’єкта кримінального правопорушення. Зосереджено увагу на визначенні об’єкта кримінального правопорушення як сукупності суспільних відносин, що підлягають охороні за приписами Кримінального кодексу України. Визначено елементи структури суспільних відносин що складають поняття об’єкту кримінального правопорушення. Та дано визначення кожному з елементів цієї структури, що в цілому складають поняття об’єкта будь-якого кримінального правопорушення. Крім того, надано класифікацію об’єктів кримінального правопорушення на загальний, родовий та безпосередній. Узагальнення поглядів та виокремлення сучасного розуміння поняття об’єкта кримінального правопорушення дало ґрунтовну базу для продовження дослідження. У наступному за вказаною моделлю визначення поняття об’єкта кримінального правопорушення дано визначення та класифікацію об’єкта кримінального правопорушення – незаконної приватизації державного та комунального майна. А саме виокремлено та надано визначення загальному, родовому та безпосередньому об’єкта кримінального правопорушення – незаконної приватизації державного та комунального майна. Проведено дослідження та визначення понять, що межують з наукою кримінального права, а саме такі категорії, як «сфера господарської діяльності», що регулюються нормами господарського права. Та досягнуто головної мети цієї статті, а саме виділено та дано визначення предмета кримінального правопорушення – незаконної приватизації державного, комунального майна. На цій основі, з використанням положень чинного законодавства у сфері приватизації державного, комунального майна, дано класифікацію предмета кримінального правопорушення – незаконної приватизації державного, комунального майна. Підсумком дослідження стала пропозиція розгляду категорії земельної ділянки як предмета кримінального правопорушення – незаконної приватизації державного, комунального майна.