Academic literature on the topic 'Судові статути 1864 року'

У статті розглянуто деякі особливості правого регулювання прийняття на роботу працівників в період xix ст. початку xx. Приділено увагу значення і ролі Селянської реформи 1861 р, аналіз норм Закону від 3 червня 1886 року "Про затвердження проекту правил про нагляд за закладами фабричної промисловості, про взаємні відносини фабрикантів і робітників і про збільшення числа чинів фабричної інспекції», оскільки з прийняттям цього закону у трудового права з'явилися самостійний предмет і метод правового регулювання. Висвітлено Судову реформи 1864 року. Проаналізовано, що до Селянської реформи 1861 р суспільне виробництво ґрунтувалося головним чином на примусовій праці кріпаків. На відміну від дореформеного періоду (до реформи 1861 р), коли законодавство, регламентувало взаємини фабрикантів і вільних працівників, обмежувалося двома основними актами чинності майже повної відсутності вільного ринку праці, в період після реформи 1861 р аж до Жовтневої революції 1917 р трудове законодавство (представлене в основному так званим фабричним законодавством) активно розвивалося. У період військового комунізму (1918-1921 рр.) судовий захист при виникненні колізій в сфері трудових відносин практично був відсутній, і трудові суперечки вирішувалися переважно в адміністративному порядку. Світові суди були створені в результаті Судової реформи 1864 року для вирішення дрібних цивільний і кримінальних справ. Світові судді повинні були «постановити рішення» на основі закону тільки в тому випадку, якщо попередні спроби до примирення виявляться безуспішними. Уже в 30-40-х рр. XIX ст. частиною промисловців зізнавалася недостатність тільки каральних заходів, і серед них набуває популярності ідея примирення розгляду з робітниками. Після революції 1905 р. новостворене Міністерство торгівлі і промисловості розробило законопроект про промислових судах і представило його на розгляд особливої наради з робочого питання. Слід зазначити, що в кінці XIX-початку XX століття певну роль у вирішенні трудових спорів грала Фабрична інспекція, спочатку створена в 1882 році для здійснення нагляду за виконанням закону про охорону праці малолітніх, а потім значно розширила свої функції і повноваження. Ключові слова: праця, трудові відносини, прийом на роботу, трудові відносини.

статті здійснено ще один крок до поглиблення знань про зміст та особливості реформи цивільного судочинства 1864 року. Особливу увагу приділено Статуту цивільного судочинства та його впливу на розвиток вітчизняного процесуального законодавства як в імперський, так і радянський періоди. З’ясовано сутність та зміст процесуального принципу змагальності через призму судової реформи 1864 року та положення Цивільного процесуального кодексу УРСР 1924 року.

У статті розглянуті питання нормативного регулювання незалежності прокуратури від інших державних органів і процесуальної незалежності прокурора в кримінальному процесі, а також практика реалізації цього принципу в Російській імперії після судової реформи 1864 року.

Стаття присвячена дослідженню етапів розвит­ку й становлення правового регулювання робочого часу в Україні. Автор виділяє 7 етапів становлення та розвитку: початок XIX століття - 1861 рік (із першої збірки законів на основі звичаєвого права до скасування крі­пацтва в Російській імперії); 1861-1917 роки (зі скасування кріпацтва до фор­мування фабричного законодавства); 1917-1940 роки (з приходу до влади більшовиків після Жовтневої революції до введення безперервного виробництва під час Другої Світової війни); 1940-1956 роки (з введення безперервного вироб­ництва до його скасування та скасування судової відпо­відальності за самовільне залишення роботи); 1956-1971 роки (зі скасування безперервного ви­робництва до прийняття Кодексу Законів про працю УРСР); 1971-1991 роки (з прийняття Кодексу Законів про працю УРСР до проголошення Незалеж­ності України); 1991 рік - сьогодення (з проголошення Незалеж­ності України до сучасності). Проаналізовано правове регулювання робочого часу протягом кожного періоду. З’ясовано, що до перших нормативних актів, що ре­гулювали трудові відносини, належить Положення від 24 травня 1835 року «Про відносини між господарями фабричних закладів і робочими людьми, які поступа­ють на роботи за найманням», за яким роботодавець зо­бов’язувався видавати правила внутрішнього трудово­го розпорядку, котрі були розміщені на стінах робочих кімнат або контори фабрики. Проте максимальна три­валість робочого часу була вперше встановлена Зако­ном від 2 червня 1897 року «Про тривалість і розподіл робочого часу в закладах фабрично-заводської та гірни­чої промисловості», яка не повинна була перевищувати 11,5 годин на день і 70 годин на тиждень для повноліт­ніх і 6 годин на день для осіб, які не досягли шістнадця­тирічного віку, з вихідним днем у неділю. Визначено, що з 1940 до 1956 року Наказом, який поширювався на всю територію СРСР, був введений восьмигодинний робочий день і семиденний робочий тиждень із заборо­ною самовільного залишення робітниками й службов­цями підприємств та установ. Зроблено висновок, що найвизначнішим ета­пом розвитку правового регулювання робочого часу в Україні стало прийняття Кодексу законів про працю 10 грудня 1971 року, який діє на території України до­тепер. На сучасному етапі проводиться активна робота над проєктом нового Трудового Кодексу України, поло­ження якого адаптовані до сучасних умов праці.

Досліджено основні періоди історичного розвитку правового статусу суб'єктів, які здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню. До суб'єктів, котрі здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню, автор відносить свідка, понятого, перекладача, спеціаліста та експерта. Дослідження становлення правового статусу цих осіб починається з УШ-УІ ст. до н. е., під час колонізації Північного Причорномор'я, і триває до наших днів. Проаналізовано найбільш визначні законодавчі акти минулих часів, які регулювали правовий статус суб'єктів, що здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню. До таких нормативно-правових актів автором відносено Руську Правду, котра діяла за часів Київської Русі, Судебник Казимира 1468 року, Литовські статути 1529, 1566 та 1588 років, Соборне Уложення 1649 року, книгу ІІ т. XV Зводу законів, яка мала назву «Законы о судопроизводстве по делам о преступлениях и проступках», Статут кримінального судочинства 1864 року, Кримінально-процесуальні кодекси УРСР 1922 року та 1927 року, Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року та Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року. Автором зазначається, що протягом свого розвитку правовий статус цих суб'єктів поліпшувався, а саме розширювався, оскільки вони наділялись новими права, обов'язками та відповідальністю. Указується, що на сьогодні їх статус є чітко регламентованим, а також, відповідно до Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, цих осіб було віднесено до учасників кримінального провадження. Також автором зазначається про наявність проблем, які стосуються участі вказаних суб'єктів у кримінальному провадженні, а саме - неповноцінне правове закріплення правового статусу понятого у кримінальному провадженні. Наприкінці статті автором зауважується необхідність вивчення напра-цювань науковців та законодавця, законодавства зарубіжних країн, а також практики Європейського суду із прав людини з метою вдосконалення правового статусу суб'єктів, які здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню.

Адвокатська діяльність є важливим елементом функціонування сучасного суспільства. Захист є необхідним для осіб, які потрапили у складну життєву ситуацію і потребують професійного консультування щодо подальших дій. Проте, визнання суспільством ролі адвокатури як правозахисного інституту стало можливим у результаті складного історико-правового процесу, який активно почав розвиватися на території України після проведення судових реформ 1864 року. Тож, звернення до історичного минулого допоможе заповнити певні прогалини у розумінні взаємозв’язку функціонування таких прогресивних інституцій як суд присяжних і адвокатура. Узагальнено, що досвід функціонування суду присяжних другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Свідчить про поетапність його запровадження, особливість процедури обрання колегії присяжних, яка вирішувала питання про винуватість або невинуватість дій підсудного, запровадження принципів структурованості і послідовності розгляду кримінальної справи, виділення основних частин судового процесу. З’ясовано, що особливу роль щодо захисту прав людини відігравали присяжні повірені (адвокати) організаційно-правові засади діяльності яких закріплювалися «Судовими статутами». Виявлено, що високий рівень професійної майстерності адвокатів включав володіння ораторським мистецтвом, уміння доводити і спростовувати факти, аргументувати докази, сприяло успішному завершенню справи і виправданню обвинуваченого. Але, враховуючи те, що адвокати у своїх промовах звертали увагу на проблеми не лише особи, але і суспільства вцілому; зацікавленість суспільства у промовах, які друкувалися у пресі, їх діяльність викликала незадоволення з боку урядових чиновників, що і стало причиною поступового обмеження як діяльності адвокатури, так і суду присяжних. У статі наведено приклади гучних політичних процесів, що відбувалися у суді присяжних зазначеного періоду, які принесли відомість і славу адвокатам і спричинили реакційні настрої у суспільстві.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018. У дисертації здійснено першу в юридичній науці спробу дослідження питання організації та функціонування Київської судової палати в державному механізмі Російської імперії з 1880 до 1917 року, що є важливим для розуміння усіх аспектів проведення судової реформи в Російській імперії в цілому. У роботі охарактеризовано історіографію проблеми та джерельну базу дослідження; розглянуто процес створення Київської судової палати в ході реформи 1864 року; проаналізовано основні функції Київської судової палати; охарактеризовано діяльність судових установ на території округу Київської судової палати; досліджено питання кадрового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності Київської судової палати; проаналізовано діяльність Київської судової палати з розгляду цивільних та кримінальних справ; висвітлено питання здійснення нагляду за судами та посадовими особами Київської судової палати, а також сформульовано теоретичні положення, висновки і пропозиції щодо використання історико-правового досвіду функціонування Київської судової палати в сучасних умовах.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 − теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. − Харківський національний університет внутрішніх справ, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2019. У дисертаційному дослідженні викладено результати комплексної історико-правової розробки організаційно-правових засад діяльності системи органів прокуратури в українських губерніях Російської імперії у період з середини ХІХ ст. і до початку ХХ ст. Запропоновано авторську модель історичної періодизації становлення та еволюції наглядових державних органів на теренах України від найдавніших часів до ХІХ століття. Проаналізовано організаційно-функціональні зміни, які спіткали органи прокуратури після проведення судової реформи у Російській імперії після 1864 р. Висвітлено комплекс питань внутрішньо-службової організації діяльності прокурорських працівників. Акцентовано увагу на забезпеченні політичної благонадійності прокурорських працівників і встановлення умов професійного відбору на службу. Охарактеризовано процесуальну діяльність прокуратури у ХІХ – на початку ХХ століття. Встановлено особливості сутності основних напрямів діяльності прокуратури, якими були процесуальна діяльність та діловодство. У контексті дослідження особливостей функціонування прокуратури проаналізовано діяльність інституту повірених. У дисертації на основі узагальнення історико-правових засад діяльності прокуратури в українських губерніях у ХІХ – на початку ХХ століть сформульовано пропозиції щодо удосконалення нормативної бази, яка регулює діяльність прокуратури України сьогодні.