Journal articles: 'Суб'єкт контролю'

1

Маслова, Я. І. "НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ ЯК СУБ'ЄКТ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ." Знання європейського права, no. 3 (February 3, 2021): 115–19. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.110.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню характеристик Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації. Встановлено, що до ознак, що характеризують Національну поліцію як суб'єкта публічної адміністрації, можна віднести такі: 1) це певним чином узгоджена і організована система, яку складають: центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції; 2) метою діяльності Національної поліції є забезпечення публічного інтересу - забезпечення належного рівня охорони прав і свобод людини, протидія злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку; 3) Національна поліція наділена винятковими владними повноваженнями для виконання публічних функцій; 4) компетенція Національної поліції поширюється на все суспільство та територію Української держави; 5) Національна поліція діє на основі комплексу способів впливу: правових, політичних, економічних, соціальних через застосування методів правового регулювання, типу узгодження, переконання, стимулювання, примус тощо. З'ясовано, що основною метою Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації є служіння суспільству, тобто забезпечення охорони прав і свобод людини, протидія злочинності, підтримання публічного порядку та безпеки лише заради людини, при цьому державні інтереси відходять на другорядний план. Звернуто увагу на функціональну ознаку Національної поліції як суб'єкта публічної адміністрації - обов'язкову взаємодію з інститутами громадянського суспільства, що має вираз у здійсненні громадського контролю за діяльністю Національної поліції та поданням звернень громадян до Національної поліції. Визначено, що розгляд і вирішення звернень громадян є однією з найбільш дієвих та ефективних заходів, який передбачає перевірку представниками громадськості відповідності діяльності Національної поліції встановленим законодавством цілям, завданням їх функціонування та дотримання ними у своїй діяльності конституційних принципів, зокрема забезпечення прав і законних інтересів людини та фундаментальних свобод, і на повагу до них. Встановлено, що громадський контроль за діяльністю органів Національної поліції спрямовано на дотримання під час професійної службової діяльності поліцейськими конституційних прав і свобод громадян та законність здійснення поліцейської діяльності в цілому.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Берченко, Г. В. "Застереження Конституційного Суду України як елемент процедури внесення змін до Конституції України." Актуальні проблеми політики, no. 66 (January 18, 2021): 118–23. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.716.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто роль застережень Конституційного Суду України в процедурі внесення змін до Конституції України. Стверджується, що генетично конституційний контроль з'явився у зв'язку з необхідністю органу конституційного контролю перевіряти на відповідність конституції акти парламенту. Проте нині сформувалася значна практика участі органів конституційної юрисдикції у розгляді в формі контролю за законопроектами про внесення змін до конституції. Водночас цей підхід має свої позитивні і негативні сторони. Зроблено висновок про те, що історично висловлення різного роду думок рекомендаційного характеру у мотивувальній частині висновку щодо відповідності законопроекту статтям 157-158 Конституції - винахід самого КСУ, який він почав застосовувати з 2000 року. Саме такі думки згодом набули статусу «застережень» у його рішеннях. Законодавець, формулюючи термін «застереження» щодо висновку КСУ про внесення змін до Конституції України, мав на увазі лише ті випадки, коли законопроект відповідає статтям 157-158 Конституції України лише частково, наприклад низка положень їм відповідають, а інші - ні. З цієї точки зору аргументація, висловлена КСУ у мотивувальній частині, у «негативному» висновку, в якому КСУ знайшов порушення статей 157-158, може допомогти правильно відкоригувати законопроект і має право отримати статус «застережень». Доктринальна, рекомендаційна функція КСУ в цьому плані є не зовсім коректною, оскільки КСУ має виконувати певну роль - вказувати межі дозволеного, проте в жодному разі не висловлювати фахові або ж експертні побажання. Єдиний наслідок таких побажань - це лише необхідність їх «розгляду» парламентом, проте в жодному разі не обов'язок урахування. Проте така дуальна природа висновків поза критеріями перевірки, визначеними статтями 157-158 Конституції України, стає більше політичною. Знову ж таки КСУ - це не експерт, який залучається як дорадчий орган, а суб'єкт, юридичні позиції якого повинні мати обов'язковий характер.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Яцишин, М., and Н. Яцишин. "Концепції та основні ідейні принципи соціального контролю." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 3–8. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/1.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовані аспекти створення соціального механізму взаємодії суб'єктів громадянського суспільства з метою вирішення суспільно значущих завдань правопорядку, основою для розробки якого є соціальний контроль. У соціальному контролі за станом суспільних відносин виділені три найважливіші напрямки, а саме ретроспективний, превентивний і прогнозуючий контроль. Ретроспективний соціальний контроль показує спектр раніше розглянутих проблем, механізм їх вирішення і досягнутий результат. Цей контроль стає основою для більш поглибленої оцінки результатів у протидії різним правопорушенням. Превентивний соціальний контроль сприяє виробленню у громадян стереотипів поведінки, заснованих на суспільно значущих соціальних нормах, які в перспективі покликані допомагати членам соціуму орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях, в них закріплюється морально-етичний і духовний досвід суспільного розвитку. Прогнозуючий соціальний контроль заснований на ідеї попередження порушень, практиці своєчасної реєстрації дій, що відхиляються від прийнятих норм, попереджувальному інформування про їх наслідки. Соціальний контроль являє собою комплекс процесів, покликаних забезпечити стійкість, згуртованість та об’єктивність в управлінні поведінкою соціальних груп, інститутів та індивідів. За допомогою соціального контролю створюється можливість фіксації ступеня відхилення різних поведінкових актів від встановлених суспільством норм. Проблематичність ідеї соціального контролю пов’язана з загальними недоліками суспільства, або ж низьким моральним рівнем конкретного соціального інституту чи групи населення. Якісний результат дії соціального контролю прямо пов'язаний зі ставленням та цілями владних структур. Принципи соціального контролю покликані сформувати правомірну, моральну, активну життєву позицію індивіда в суспільстві.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Гончаренко, Г. А. "Громадський контроль за сектором безпеки: адміністративно-правові засади, суб'єкти та проблеми реалізації." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 160–67. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.321.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто зміст, поняття та суб'єктів громадського контролю за сектором безпеки в контексті розвитку науки адміністративного права, вказано на проблеми його реалізації. Розкрито та проаналізовано контрольні повноваження суб'єктів громадського контролю, які передбачені Законом України «Про національну безпеку України». Встановлено, що в наукових працях розрізнюють два підходи щодо його розуміння - вузьке та широке. Запропоновано авторське визначення правової конструкції «громадський контроль за сектором безпеки». Встановлено, що в законодавстві до складових інститутів громадянського суспільства зараховано громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства. Розкрито, що громадяни самостійно беруть участь у здійсненні громадського контролю над сектором безпеки в разі звернення: 1) до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та 2) його представника або 3) в інший державний орган сектора безпеки, відповідно до норм законодавства. З'ясовано, що в інших випадках громадяни беруть участь у здійсненні громадського контролю над сектором безпеки через громадські організації, членами яких вони є, через депутатів представницьких органів влади. Окреслено діяльність Громадських рад при державних органах сектора безпеки як суб'єктів громадського контролю. Аргументовано, що в реалізації заходів громадянського контролю розрізняють низку проблем, які і потребують вирішення, а це: (1) питання встановлення відповідальності суб'єктів сектора безпеки за наслідки ухвалених рішень у секторі безпеки в контексті неврахування пропозицій громадськості, (2) необхідність визначення чітких правил обов'язкової звітності (письмова форма, періодичність, відповідальність за їх невиконання) органів сектора безпеки в рамках реалізації контролю інститутами громадянського суспільства, (3) обов'язкове виконання законодавчих норм щодо створення Громадських рад при всіх суб'єктах сектора безпеки, (4) впровадження обов'язкового видання щорічно так званих «Білих книг» та/або аналітичних документів (оглядів, національних доповідей, статистичних даних) кожним із суб'єктів сектора безпеки України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Дніпров, О. С. "Адміністративно-правові засади громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади: проблеми законодавчого регулювання." Прикарпатський юридичний вісник, no. 3(32) (October 16, 2020): 37–42. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).600.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемам законодавчого регулювання в Україні громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Автор аналізує зміст поняття «громадський контроль» у юридичній літературі та законодавчих пропозиціях. Підзвітність і контроль влади перед суспільством - фундаментальний принцип конституційного ладу, невід'ємний елемент принципів верховенства права, законності та поваги до прав людини, важлива умова формування довіри громадськості до влади та держави загалом. Проаналізовано інститут громадського контролю в аспекті сучасних тенденцій розвитку українського адміністративного права. В контексті європейських принципів державного управління, які базуються на забезпеченні «належного врядування», громадський контроль за діяльністю державного управління є невід'ємною частиною права громадян брати участь в управлінні державними справами. Межі, форми та методи, права та обов'язки суб'єктів контролю за діяльністю уряду, їх повноваження та обов'язки юридично не уніфіковані. Громадський контроль повинен підкорятися правовим принципам, формам і методам його здійснення, а зв'язок між діяльністю суб'єктів громадського контролю і законом повинен відображатися на законодавчому рівні. Визначено адміністративно-правові основи організації та здійснення громадського контролю в контексті європейських критеріїв демократичної держави. Європейські стандарти існують у формі критеріїв, принципів, правил, процедур, механізмів організації управління або систем державного управління: верховенство права, пріоритет прав та свобод людини і громадянина у відносинах із державою, принципи партнерства влади та суспільства, взаємна відповідальність держави та суспільства, взаємна відкритість і прозорість, взаємоповага сторін тощо. Вирішення проблеми законодавчого регулювання правових основ громадського контролю за діяльністю державного управління може слугувати основою для розробки узгодженої науковцями та практиками єдиної Концепції законопроекту про громадський контроль. Концепція законопроекту про громадський контроль повинна закріпити ідею превентивного контролю, який спрямований на попередження порушень Конституції України, законів України, інших правових актів, забезпечення дотримання прав фізичних і юридичних осіб.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Бабенко, Д. В. "Специфіка адміністративно-правового регулювання діяльності господарських товариств." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 4, 2020): 11–16. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2793.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена адміністративно-правовому регулюванню функціонування суб'єктів господарювання та ролі окремих органів державної влади у правовідносинах, що виникають під час взаємодії корпорацій із державою. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання розуміємо як цілеспрямований процес здійснення впливу держави в особі її компетентних органів за допомогою визначених правових засобів на учасників відповідних правовідносин, зокрема і юридичних осіб. З'ясовано, що призначення суб'єктів владних повноважень під час взаємодії зі сферою господарювання полягає у здійсненні ними контролю за дотриманням корпоративного законодавства й адміністративно-правового втручання для захисту порушених прав учасників корпоративних правовідносин або реалізації управління державними корпоративними правами та надання адміністративних послуг. Фактично, тип адміністративно-правового регулювання для корпоративних підприємств характеризує загальну спрямованість впливу права на суспільні відносини у процесі здійснення підприємницької діяльності. Здійснено умовний розподіл компетенцій суб'єктів владних повноважень на три великі групи: 1) повноваження, спрямовані на контроль за дотриманням корпоративного законодавства; 2) повноваження, спрямовані на захист порушених прав та інтересів активних учасників корпоративних відносин; 3) повноваження, пов'язані з управлінням державними корпоративними правами. Окрім того, було уточнено твердження стосовно того, що адміністративно-правове регулювання корпоративних правовідносин має істотний вплив як на всебічну діяльність держави, так і на всіх заді-яних у цьому процесі суб'єктів господарювання (підприємницькі та некомерційні суб'єкти). Також досліджено, що на ефективне функціонування корпоративних підприємств позитивно впливають адміністративно-правові засоби, способи та методи відповідного регулювання наявних правовідносин. З'ясовано, що суттєвим завданням суб'єктів, які виконують публічно-владні управлінські функції, є встановлення, підтримання й контроль за додержанням загальних та рівних для всіх суб'єктів господарювання умов забезпечення їхньої максимальної спрямованості на задоволення чинних необхідних потреб. В іншому разі порушення законодавства будь-ким з учасників правовідносин має наслідком очевидну невідповідність критеріям законності та порушує справедливий баланс між інтересами корпоративних підприємств та носіями влади.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Хоронавський, О. І. "Структурні ознаки сучасних транснаціональних організованих злочинних угруповань, які функціонують на шкоду економічним інтересам держави." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 5, 2020): 184–90. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2817.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питання структурної побудови сучасних транснаціональних організованих злочинних угруповань, які функціонують на шкоду економічним інтересам держави. Виділено два основні рівні їхньої організованості. Перший рівень - організована група, яка має елементарну структуру: «керівник - учасники, або виконавці». Рівень злочинного професіоналізму таких груп відносно невисокий, вони чисельно невеликі, рідко мають корумповані зв'язки. Другий рівень - злочинна організація з вищою функціональною диференціацією, ієрархічністю, розподілом ролей, наявністю зазвичай корумпованих зв'язків у державному апараті та правоохоронних органах. Чисельність їх досить велика, що і дає змогу забезпечувати певну структуризацію групи: організатори - «мозковий центр», технічні виконавці, «силовий блок», «прикриття і забезпечення», юридичний та бухгалтерський супровід й інші варіанти. Визначено, що транснаціональний характер структурної організованості злочинного об'єднання полягає в тому, що один із його учасників учиняє злочинні діяння в більш ніж одній державі, зокрема й коли більша частина їх підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій державі. Водночас не є обов'язковою умовою факт перетинання злочинцями державних кордонів або постійне місце дислокації за кордоном, якщо мають місце істотні наслідки в іншій державі. Запропоновано умовний поділ їхніх структурних ознак на загальні, які характерні для всіх видів транснаціональної організованої злочинності, зокрема: стійкість, ієрархічність, розподіл функцій та ролей, спеціальна мета, та спеціальні - характеризують безпосередньо діяльність транснаціональних організованих злочинних угруповань, які функціонують на шкоду економічним інтересам держави, а саме: спеціальний суб'єкт злочину, високий рівень латентності, наявність фінансових ресурсів, високий рівень конспірації, власна служба безпеки, корумповані зв'язки. Надано характеристику визначених загальних та спеціальних структурних ознак.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Торбас, О. "Сутність і суб’єкти суддівського розсуду в кримінальному процесі України." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 65–69. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1561.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу сутності суддівського розсуду в кримінальному процесі України. В статті автор вказує, що на сьогодні в правовій доктрині немає єдиного підходу щодо використання термінології в оцінці такого розсуду, хоча більшість науковців використовує поняття «суддівський розсуд». Також автор звертає увагу на той факт, що в правовій доктрині суддівському розсуду було приділено значно більше уваги, ніж розсуду інших уповноважених суб'єктів кримінального процесу. Дійсно, саме на суд покладається обов'язок вирішення провадження по суті, і виключно суд може остаточно встановити винуватість чи невинуватість особи. Проте в цьому випадку необхідно зробити застереження щодо неправильності ототожнення остаточно характеру суддівського розсуду з розумінням того, що такий розсуд є головним у кримінальному процесі. Суб'єкти, уповноважені на застосування розсуду для прийняття юридично значущих рішень, застосовують його для виконання покладених на них завдань у тому обсязі, у якому це дозволено кримінальним процесуальним законодавством. Аналізуючи суб'єктивний склад суддівського розсуду, автор доходить висновку, що такий розсуд у кримінальному процесі України застосовують слідчий суддя та суд, адже саме вони приймають юридично значущі рішення або в процесі здійснення судового контролю на стадії досудового розслідування, або під час реалізації функції правосуддя й перегляду судових рішень на судовихстадіях. Очевидно, що слідчий суддя, реалізуючи функцію судового контролю, приймає юридично значущі рішення, які майже постійно вимагають застосування розсуду. Крім того, слідчий суддя відповідно до ст. 94 КПК України є суб'єктом оцінки доказів, що підкреслює значення його процесуальних рішень навіть на етапі дослідження доказів. Відповідно, другим суб'єктом суддівського розсуду є суд. Ознакою, за якою відбувся такий поділ, має бути стадійність, де відбувається відповідний розсуд. Слідчий суддя застосовує розсуд під час здійснення судового контролю на стадії досудового розслідування. Суд своєю чергою реалізовує його на судових стадіях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Козачок, І. "Контроль як складник і регулятор сталого розвитку місцевого самоврядування." Юридичний вісник, no. 3 (October 8, 2020): 335–41. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1959.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано існуючі правові погляди щодо складу та сутності деталей системи контролю на місцевому рівні. Розглянуто праці науковців і практиків з питання контролю в органах місцевого самоврядування для знаходження нових важелів превентивного внутрішнього контролю як елементів та регуляторів досягнення цілей і планових показників сталого розвитку. Забезпечення результативності, ефективності, відкритості та інклюзивності управлінського процесу, підзвітності та відповідальності суб'єктів управління є одними з основних принципів Концепції сталого розвитку. Належний контроль з боку місцевої влади сприятиме більш ефективному та результативному використанню отриманих ресурсів. Контроль на рівні місцевого самоврядування має стати одним із засобів реалізації права держави захищати законодавчим шляхом інтереси країни і регіонів з метою забезпечення проведення державної і регіональної політики. Діяльність суб'єктів контролю на місцевому рівні має бути спрямована насамперед на попередження та своєчасне виявлення фактів незаконних дій, оскільки не можна забувати таку функцію контролю як нада ння допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об'єкті. Метою контролю є не тільки та не стільки викриття недоліків, скільки виправлення помилок у роботі, поновлення законності та дисципліни. В умовах адміністративної реформи превентивний внутрішній фінансовий контроль є найефективнішою формою, оскільки дозволяє запобігти порушенню законодавства, зловживанням та втратам фінансових і матеріальних ресурсів. На стадії фінансового прогнозування та планування превентивний контроль слугує передумовою для прийняття оптимальних управлінських рішень. Дефініція правових засад для виконання контролюючих повноважень представницького органу місцевого самоврядування сприятиме законодавчій уніфікації нових важелів превентивного внутрішнього контролю як елементів та регуляторів досягнення цілей і планових показників сталого розвитку територіальної громади та стане запорукою виконання повноважень, необхідних для вирішення питань місцевого значення. Завдяки контролю процесу сталого розвитку виконуються такі завдання, які забезпечують його ефективність, а саме забезпечуються послідовність виконання прийнятої стратегії; зберігаються та раціонально використовуються ресурси територіальної громади; представницький орган місцевого самоврядування отримує якісну інформацію; своєчасно виявляються та мінімізуються фінансові та комерційні ризики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Скочиляс-Павлів, О. "Правовідносини у сфері ліцензування як об’єкт адміністративно-правової охорони." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 170–77. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1576.

Full text

Abstract:

Розглянуто актуальні питання правових відносини у сфері ліцензування як об'єкта адміністративно-правової охорони. Вказано, що дослідження ліцензування через призму функцій державного управління дає можливість сформулювати поняття ліцензування як форми реалізації виконавчої влади щодо здійснення правового попереднього та поточного контролю за дотриманням ліцензійних вимог і умов, обліку ліцензованих об'єктів шляхом винесення органом, що ліцензує, адміністративно-правових актів у межах нормативно врегульованої процедури. Комплексно досліджено проблеми адміністративно-правових відносин, що виникають у галузі ліцензування. На основі аналізу наукової літератури визначено поняття адміністративно-правових відносин у галузі ліцензування, під якими слід розуміти врегульовані адміністративно-правовими нормами суспільні відносини, сторони яких є носіями взаємних прав і обов'язків, встановлених і гарантованих в адміністративно-правових нормах законодавства про ліцензування. Також описано характерні особливості адміністративно-правових відносин у галузі ліцензування. Наголошено, що до структури адміністративно-правових відносин у галузі ліцензування входять суб'єкти, об'єкти правовідносин і їх нормативний зміст. Розглянуто питання класифікації суб'єктів адміністративних правовідносин щодо ліцензування. Наведено три групи суб'єктів адміністративних правовідносин: наділені публічно-владними повноваженнями; не наділені публічно-владними повноваженнями; експерти. Акцентується увага на важливості формування системи суб'єктів адміністративного процесу у галузі ліцензування. Досвід правозастосовчої діяльності свідчить про те, що взаємодія суб'єктів ліцензійних правовідносин не забезпечує ефективного вирішення завдань за умов соціально орієнтованої економіки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Мельник, Ю. П. "Політична відповідальність суб'єктів виборчого процесу." Актуальні проблеми політики, no. 66 (January 18, 2021): 73–81. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.710.

Full text

Abstract:

Проблеми застосування політичної відповідальності як важливого інструменту регулювання та контролю політичного процесу останнім часом посідають одне із центральних місць в сучасному політологічному дискурсі. Багатогранність поняття політичноі відповідальності викликає чимало дискусій серед науковців, що викликає неоднакове ставлення до ii суб'єктного складу та порядку застосування. Питання легітимації політичноі відповідальності заслуговує на додаткову увагу та викликає необхідність проведення подальших досліджень ii суб'єктивного складу. Політична відповідальність суб'єктів виборчого процесу в ракурсі введення у дію нового консолідованого документу - Виборчого кодексу України обгрунтувала актуальність обраної теми дослідження. На основі аналізу легітимних законодавчих актів та досвіду виборів в Україні були виокремленні особливості політичноі відповідальності суб'єктів виборчого процесу. Встановлено, що усі суб'єкти виборчого процесу можуть понести ту чи іншу форму політичноі відповідальності. Особливістю політичноі відповідальності вказаних суб'єктів є наявність поттико-ггравової відповідальності тільки у Центральної виборчої комісії, політичних партій та осіб, які зареєстрували себе в якості кандидатів на конкретних політичних виборах. На основі проведеного порівняльного аналізу виявлені підстави політичноі відповідальності політичних партій і політичних кандидатів, якими є політична бездіяльність, незаконна діяльність, спрямована проти територіальної цілісності та суверенітету, нездійснення програмних передвиборчих обіцянок, аморальна чи неетична поведінка, а санкціями слугують заборона діяльності, анулювання реєстраційного свідоцтва, суспільний осуд, критика з боку ЗМІ, громадських організацій, виборців, суспільства, непереобрання на новий термін, публічне визнання своїх помилок, акції громадської непокори тощо. Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що політична відповідальність виборців полягає у здійсненні неправильного політичного вибору та неучасті у виборчому процесі. Усі вказані суб'єкти, офіційні спостерігачі та виборці несуть морально-політичну відповідальність у вигляді дії чи бездіяльності. Відсутність законодавчо передбаченої політико-правово'і відповідальності у всіх суб'єктів виборчого процесу призводить до підвищеної кількості незначних процесуальних правопорушень під час голосування та підрахунку голосів, недбалого ставлення до виборчого процесу загалом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Волуйко, О. М. "Участь громадських формувань в охороні громадського порядку та державного кордону: нормативні та теоретичні засади." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 99–104. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).655.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються проблеми формування нормативних та теоретичних засад участі громадських формувань у охороні громадського порядку та державного кордону. Обґрунтовано розуміння поняття нормативних засад участі громадських формувань в охороні громадського порядку та державного кордону як сукупності норм міжнародного права, національного законодавства, підзаконних нормативно-правових актів, що закріплюють основні елементи правового статусу громадських формувань та правоохоронних органів у процесі взаємодії щодо охорони громадського порядку і державного кордону, регламентують основні параметри її механізму. Доведено, що відсутність цілісного нормативного акту, прогалини та неузгодженості між положеннями чинного законодавства у зазначеній сфері зумовлюють потребу в удосконаленні нормативних засад участі та взаємодії громадських формувань з правоохоронними органами у сфері охорони громадського порядку та державного кордону, з урахуванням процесів децентралізації, змін у правовому статусі об'єднаних територіальних громад в Україні та позитивного досвіду зарубіжних країн. Запропоновано розуміння поняття адміністративно-правового статусу громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону як системи законодавчо урегульованих, переважно нормами адміністративного права, елементів цільового, організаційного та компетенційного характеру, які визначають правове становище зазначених суб'єктів у процесі взаємодії з правоохоронними органами щодо охорони громадського порядку і державного кордону. Доведено, що цільовий блок зазначеного поняття складають норми, що визначають мету, завдання, функції суб'єкта; структурно-організаційний блок - норми, пов'язані з регулюванням порядку створення, організації, діяльності та підпорядкованості суб'єкта; компетенційний блок - норми, які закріплюють сферу компетенції та відповідальність працівників (учасників) громадських формувань та правоохоронних органів. Аргументовано, що під поняттям взаємодії правоохоронних органів з громадськими формуваннями у сфері охорони громадського порядку і державного кордону слід розуміти правовідносини, у які вступають зазначені суб'єкти з метою підвищення ефективності діяльності Національної поліції, Державної прикордонної служби України, інших правоохоронних органів щодо забезпечення публічної безпеки, охорони громадського порядку та державного кордону, шляхом організації і планування спільних заходів у цій сфері, об'єднання інформаційних, технічних, людських та інших ресурсів для спільного їх використання. Зазначена взаємодія має ґрунтуватися на принципах: верховенства права; законності; відкритості, прозорості; безперервності; толерантності; добровільності; спільної участі у розробці та провадженні заходів; взаємного та суспільного контролю; урахування потреб громади. Визначено, що подальші перспективи розвитку те-оретико-правових засад участі і взаємодії громадських формувань з правоохоронними органами щодо охорони громадського порядку і державного кордону слід пов'язувати з розробкою проблематики форм і методів зазначеної взаємодії, з урахуванням новітніх форматів взаємин між поліцією і громадою, а також впровадження кращих зразків зарубіжного досвіду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Чорна, А. М. "До характеристики правового статусу окремих центральних органів виконавчої влади як суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 5, 2020): 198–204. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2819.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що роль підприємницької діяльності для держави та суспільства складно переоцінити, адже вона має суттєвий вплив на всі сфери суспільного життя. Так, з економічної точки зору підприємницька діяльність сприяє залученню великих грошових коштів у різні галузі господарства, що сприяє розвитку національної економіки в цілому. Активні учасники підприємницької діяльності є найбільшими і основними платниками податків. Не можна не відмітити й соціальний ефект підприємництва, оскільки широка мережа малих і середніх підприємств сприяє створенню робочих місць. Підприємництво в суспільстві так само необхідне, як і в економіці; в установах сфери обслуговування - так само, як на промислових підприємствах. А тому важливим завданням держави є створити всі необхідні умови для забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності. У статті на основі аналізу наукових поглядів учених та норм чинного законодавства України надано характеристику правового статусу окремих центральних органів виконавчої влади як суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності. Наголошено, що як окремий вид суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування слід розглядати Кабінет Міністрів України. Адміністративно-правовий статус даного суб'єкта зумовлений декількома особливостями: він є вищим органом виконавчої влади, а тому координує та контролює діяльність усіх інших підпорядкованих йому органів у досліджуваному напрямі; він наділений широким колом повноважень у досліджуваній сфері; здійснює правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із забезпеченням прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування. Узагальнено, що центральні органи виконавчої влади, набуваючи адміністративно-правового статусу суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності, реалізують свої повноваження шляхом забезпечення формування та реалізації державної політики, а також окремі функції з реалізації державної політики у вказаному спрямуванні. Серед особливостей їхнього адміністративно-правового статусу слід назвати те, що: вони є представниками державної виконавчої влади; їхня компетенція поширюється на всю територію України; їхня назва залежить від їх функціонального призначення; вони наділені широким комплексом повноважень, спрямованих на забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Мацьків, О. О., О. Г. Чайка, Л. Й. Солодяк, and М. В. Руда. "Дослідження ризиків природоохоронного нагляду суб'єкта перевезення небезпечних вантажів." Scientific Bulletin of UNFU 31, no. 4 (September 9, 2021): 82–87. http://dx.doi.org/10.36930/40310413.

Full text

Abstract:

Розглянуто законодавство країн Європейського Союзу та України щодо перевезень небезпечних вантажів і встановлено, що суть питання правового регулювання перевезення цих вантажів полягає у визначенні ризику виникнення потенційних негативних наслідків за недотримання нормативного законодавства під час перевезення вантажів підвищеної небезпеки та здійснення з ними інших маніпуляцій під час транспортування, зокрема на залізницях. Проаналізувавши спеціалізовані національні і міжнародні регламенти перевезень небезпечних вантажів з'ясовано, що технічне регулювання перевезення небезпечних вантажів не встановлює спеціальних вимог екологічної безпеки, звітності та контролю. Унаслідок дослідження ризиків заходів державного нагляду за дотриманням вимог законодавства про охорону атмосферного повітря вантажних станцій регіональної філії "Львівська залізниця" визначено, що вантажні станції, які працюють з небезпечними вантажами, потребують кризового менеджменту у таких питаннях, як наявність дозволів на викиди забруднювальних речовин до атмосферного повітря стаціонарними джерелами; розроблення спеціальних заходів з охорони атмосферного повітря в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; виконання виробничого контролю інструментально-лабораторними вимірами параметрів викидів забруднювальних речовин; стаціонарних і пересувних джерел; виконання нормативів вмісту забруднювальних речовин у відпрацьованих газах транспортних та інших пересувних засобів; виплату та нарахування екологічного податку на викиди забруднювальних речовин до атмосферного повітря. Визначено також, що економічні інструменти у сфері природоохоронної діяльності, а саме податки, плата за завдані збитки, штрафи, є мотиваторами ведення екологічно безпечної діяльності підприємствами, для яких необхідним є створення системи безперервного моніторингу, ситуаційне моделювання великомасштабних техногенних аварій і катастроф, а також розроблення системи екологічного оцінювання безпеки залізничного транспорту, оскільки на сьогодні не вирішені методологічні проблеми прогнозу їх динаміки у середньо- і довготерміновій перспективі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Городецька, М. С. "До питання помилкового визначення предмету відання на досудовому розслідуванні." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 4, 2020): 177–81. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).588.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто випадки помилкового визначення предмету відання на досудовому розслідуванні. Наведено приклади конкуренції підслідності та проблеми її вирішення на досудовому розслідуванні. Зазначено, що внаслідок помилкового визначення підслідності може бути застосована кримінальна процесуальна відповідальність у вигляді визнання здобутих доказів недопустимими. У статті наголошено, що внаслідок визнання доказів недопустимими відповідальність несуть не лише органи кримінального провадження. Тягар цієї відповідальності покладається на учасників кримінального процесу, які відстоюють власний інтерес і які не повинні страждати через помилки державних органів. У статті зазначено, що дотримання підслідності є умовою забезпечення такого основоположного права учасників, як доступ до суду у частині забезпечення кваліфікованого суб'єкта провадження. Автор погоджується із можливістю застосування судового контролю щодо визначення підслідності під час досудового розслідування. Оскарження до слідчого судді створить умови для втручання незалежного суб'єкта, котрий розгляне підстави для застосування правил підслідності. Проте зазначається, що сторона захисту може умисно не заявляти про порушену підслідність на досудовому розслідуванні, щоб «приберегти» цей аргумент для судового розгляду, де, скориставшись ним, досягти визнання доказів недопустимими і таким чином звести нанівець обвинувальну діяльність. Зроблено висновок, що можна запровадити судовий контроль стосовно визначення підслідності, але із зауваженням того, що у разі, якщо учасники не скористалися можливістю оскаржити підслідність під час досудового розслідування, під час судового розгляду питання законно визначеної підслідності під сумнів не ставиться й оскарженню не підлягає. У такому разі питання про допустимість доказів на цій підставі не розглядається. Таким чином, учасники кримінального провадження будуть позбавлені спокуси використовувати аргумент неправильно визначеної підслідності під час судового розгляду для визнання усіх здобутих доказів недопустимими.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Шепета, О. В., and О. К. Тугарова. "Основні вимоги до створення служби захисту інформації на підприємстві." Прикарпатський юридичний вісник, no. 3(32) (October 16, 2020): 74–77. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).607.

Full text

Abstract:

Перед сучасним приватним підприємством гостро стоїть питання забезпечення захисту інформації, яка циркулює на підприємстві. Це пов'язано з розвитком інформатизації підприємства, з постійним зростанням вартості інформації, з одного боку, і активністю інформаційно-аналітичних структур і різного роду порушників, з іншого. Аналіз наукових публікацій дає підстави стверджувати, що у зв'язку зі збільшенням інформаційних потоків на підприємстві обов'язково треба створювати службу захисту інформації. Натепер захист інформації дедалі більше стосується саме суб'єктів підприємницької діяльності, яким потрібно захищатися від витоку своєї інформації. За результатами негативного впливу на основні властивості інформації (конфіденційність, цілісність, доступність) вирізняють фактори дестабілізації техногенного, антропогенного, природного характеру. Тому діяльність служби захисту інформації підприємства повинна регулюватися нормативно-правовими актами, які створюються керівництвом підприємства, в основі яких доцільно використовувати рекомендації міжнародних стандартів серії ISO 2700 і дотримуватись національних правових норм інформаційної безпеки. Метою створення служби захисту інформації є організаційне забезпечення завдань керування комплексною системою захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, здійснення контролю за її функціонуванням. На службу захисту інформації покладається виконання робіт із визначення вимог із захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, проєктування, розроблення і модернізації комплексної системи захисту інформації, а також з експлуатації, обслуговування, підтримки працездатності комплексної системи захисту інформації, контролю за станом захищеності інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах. Комплексний захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах передбачає використання спеціальних правових, фізичних, організаційних, технічних і програмно-апаратних засобів захисту інформації. Контроль за вищевказаними заходами, відповідальність за їх виконання і реалізацію покладається на службу захисту інформації підприємства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Бєлова, Ю. "Згода та інші підстави виникнення цивільних правовідносин щодо персональних даних." Юридичний вісник, no. 3 (October 8, 2020): 348–55. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1961.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена питанням виникнення підстав цивільних правовідносин щодо персональних даних. Важливою підставою виникнення цивільних правовідносин щодо персональних даних є згода суб'єкта персональних даних, яку слід розглядати як вияв можливості вільно визначати свою поведінку у сфері особистого життя, спрямовану на те, щоб уповноважити володільця персональних даних на їх подальшої обробку, та забезпечує контроль суб'єкта персональних даних за їх обробкою. Згода суб'єкта персональних даних як юридичний факт слугує підставою для обробки таких даних. Згода суб'єкта персональних даних має всі ознаки одностороннього правочину: є дією особи (добровільним волевиявленням фізичної особи), спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (щодо надання дозволу на обробку її персональних даних). Об'єктивована форма згоди суб'єкта персональних даних повинна давати змогу зробити висновок про надання згоди та може бути вчинена у письмовій формі, здебільшого у вигляді окремого документу, або як одна з умов договору; шляхом конклюдент-них дій, якщо його поведінка засвідчує волю на обробку персональних даних, зокрема, шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції. Згода суб'єкта персональних даних відрізняється від інших підстав обробки персональних даних тим, що інші підстави обробки обтяжені додатковою умовою -«тестом на необхідність». Обробка персональних даних буде вважатися правомірною, якщо вона є необхідною для досягнення цілей, зумовлених у відповідній підставі. Якщо ж обробка персональних даних виходить за межі такої необхідності, то для її здійснення вже потрібна згода суб'єкта персональних даних. Отримання згоди суб'єкта персональних даних не звільняє їх володільця від обов'язку дотримуватися загальних та особливих вимог до обробки персональних даних. Згода фізичної особи на обробку персональних даних не тягне за собою її відмову від прав суб'єкта персональних даних чи звуження ї'х змісту. Так само згода на обробку персональних даних не позбавляє та не обмежує можливості захисту персональних даних.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Михайленко, Д. Г. "КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ НЕЗАКОННОГО ЗБАГАЧЕННЯ ОСІБ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ СУБ'ЄКТОМ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (October 30, 2019): 259–77. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.419.

Full text

Abstract:

У статті досліджується генезис об'єктивної сторони незаконного збагачення у формі передачі публічними службовцями майнових активів іншим особам та її інтерпретація в науці. Розкриваються наслідки обмеження законодавцем кола благ, придбання й передача яких утворює склад незаконного збагачення. Проводиться інтерпретація передачі активів іншим особам у складі незаконного збагачення за допомогою положень, отриманих щодо об'єктивної сторони підкупу. Встановлюється зв'язок (функціональна єдність) інституту фінансового контролю та норми про незаконне збагачення. Описуються перспективи вдосконалення складу незаконного збагачення у формі передачі публічним службовцем активів будь-якій іншій особі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Князєв, В. "Щодо питань переробки майна, яким митниця набула право розпорядження." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 219–25. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2049.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена питанням дослідження способів розпорядження майном, яким митниця набула право розпорядження, зокрема таких, як переробка, утилізація, знищення. У статті наголошено на тому, що переробка майна, яким митні органи набули права розпорядження, не є митним режимом у розумінні МК України. Підкреслено, що під переробкою майна, яким митні органи набули права розпорядження, пропонується розуміти один зі способів розпорядження майном, яким митний орган набув права розпорядження, реалізація якого передбачає прийняття уповноваженим суб'єктом рішення про можливість застосування до конкретного товару процесів (зокрема, нагрівання, коптіння, консервування, дозрівання, сушіння, екстракція, екструзія або комбінація зазначених процесів), покликаних істотно змінити первинні фізичні, хімічні чи біологічні властивості товарів, транспортних засобів комерційного призначення задля їх подальшого використання в новому за умови приведення її у відповідність до вимог нормативно-правових актів. Переробка майна, яким митні органи набули права розпорядження, його знищення й утилізація здійснюються спеціальними підприємствами, які мають відповідну ліцензію на цей вид діяльності. Такі послуги надаються на підставі договору. Способи переробки, утилізації, знищення неякісної харчової продукції, продовольчої сировини, продукції хімічної промисловості, супутніх матеріалів, наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів, лікарських засобів тощо визначаються чи погоджуються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, які здійснюють державний контроль і нагляд за обігом, якістю та безпекою продукції. Цими ж органами погоджуються чи визначаються суб'єкти господарювання, уповноважені на виконання таких робіт. При цьому найпоширенішими групами товарів, які піддаються на практиці переробці, є етиловий сприт та алкогольні напої.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Орєхова, А. І. "УПРАВЛІНСЬКА ЗВІТНІСТЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЮ." Підприємництво і торгівля, no. 27 (November 17, 2020): 58–61. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2020-27-10.

Full text

Abstract:

Дана стаття висвітлює питання ролі управлінської звітності як інструменту корпоративного управління та контролю та визначає основні підходи до формування та впровадження управлінської звітності на підприємстві, оскільки сьогодні все більшого практичного значення в діяльності організацій набувають питання постановки та ведення управлінського обліку, підсумком чого є формування управлінської звітності, яка є ідеальною інформаційною базою для прийняття належних управлінських рішень. Основний акцент автор робить на питаннях значимості управлінської звітності на підприємстві, що дає змогу проводити огляд усієї діяльності, автоматизацію управлінського обліку, регулювання взаємодії між інформаційною системою і користувачами, що значно підвищує результативність та якість прийнятих керівництвом рішень і має прямий вплив на ефективну й стійку діяльність організації, особливо в умовах цифровізації економіки. Також зазначено, що інформаційне наповнення управлінської звітності з погляду найбільш важливих аспектів діяльності організації все більше розширюється, оскільки зростають потреби користувачів в інформації, а також спостерігається прагнення до відповідності управлінської звітності форматам найкращих світових практик. Доведено, що звітність, сформована в системі управлінського обліку, у тому числі й стратегічного, створює інформаційну базу, ґрунтуючись на якій менеджери приймають належні управлінські рішення, орієнтовані на розвиток економічного суб'єкта. Управлінська звітність поряд із бухгалтерською та податковою формує повноцінне обліково-аналітичне забезпечення управління економічним розвитком організації. Визначено, що використання управлінської звітності на підприємстві дасть змогу менеджерам організації виконувати такі функції: підводити проміжні підсумки по всіх ділянках діяльності підприємства; аналізувати ефективність роботи підприємства в поточних умовах; постійно контролювати розвиток підприємства. Дані такого виду обліку є важливою інформаційною базою для прийняття стратегічних рішень. Використання управлінської звітності допомагає оперативно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі і сприяє швидкій адаптації підприємства в умовах економічних змін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Рева, Ю. "Особливості притягнення до адміністративної відповідальності за порушення вимог фінансового контролю." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 139–45. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.955.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена висвітленню проблем, яких пов’язано із притягненням до адміністративної відповідальності за порушення фінансового контролю в Україні. Корупція - одна з найнебезпечніших для України суспільство та державні події. Це підриває авторитет державного апарату, дискредитує його роботу, руйнує основні принципи, на яких спирається будь-яка демократія, принципи рівності громадян перед законом. Закон про боротьбу з корупцією встановлює кримінальну, адміністративну, цивільну та дисциплінарну відповідальність за корупційні правопорушення та пов'язані з корупцією правопорушення відповідальних посадових осіб та інших суб'єктів відповідальності. Крім того, доповнено декілька розділів Кодексу про адміністративні правопорушення, що призвело до посилення адміністративної відповідальності за корупційні правопо- рушення. Це включає встановлення адміністративної відповідальності за порушення обмежень щодо порушення вимог фінансового контролю. Саме тому актуальність теми дослідження не викликає сумнівів. У статті проаналізовано склад адмі- ністративного проступку у вигляді порушення фінансового контролю. Встановлено, що відповідальність за порушення вимог фінансового контролю може виникати за затримку подання особами, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларації, несвоєчасне повідомлення про відкриття рахунків в іноземній валюті в банківській установі, несвоєчасне повідомлення про значні зміни в майновому стані. У статті визначено, що об’єктивна сторона правопорушення сформульована таким чином, що несвоєчасне (пізнє) подання декларації утворює тривалу форму зловживань – порушення строку подання. Запропоновано шляхи вдосконалення процедури електронного декларування як запоруки належного здійснення публічної влади в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Рудницький, В., С. Свірко, Л. Гордієнко, А. Поплюйко, and В. Паршаков. "КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ СТРАТЕГІЧНОГО АУДИТУ ДІЯЛЬНОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ СУБ'ЄКТІВ." Financial and credit activity problems of theory and practice 4, no. 39 (September 10, 2021): 167–74. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v4i39.241305.

Full text

Abstract:

Анотація. На розбудову тезаурусу стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів запропоновано визначення останнього, під яким пропонуємо розуміти важливий елемент системи їхнього стратегічного управління, що покликаний забезпечити реалізацію загальних стратегічних цілей, стратегічних планів розвитку їхньої економічної діяльності в розрізі її функціональних видів, стратегічних рішень у межах останніх через сукупність специфічних методів і прийомів оціночно-діагностичного та аналітично-підтверджувального характеру. З метою формування концептуальних засад стратегічного аудиту: предметом стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів пропонуємо вважати їхню економічну діяльність у динаміці в часі та просторі в певних умовах, репрезентовану через сукупність планових, прогнозних і фактичних показників у відповідних вимірниках; об’єктами стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів вважати: а) функціонально — види бізнес-процесів у межах діяльності у їхньому стратегічному розвитку; б) процесно- стратегічне планування і прогнозування, стратегічний облік, стратегічний аналіз, стратегічний контроль діяльності вказаних суб’єктів господарювання; в) векторно-стратегічне зовнішнє середовище, стратегія розвитку, стратегічні прогалини; метою стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів пропонуємо обрати опрацювання положень стратегічного економічного розвитку вказаних суб’єктів через застосування сукупності аудиторських методів і процедур задля визначення їхніх слабких сторін та послідовному створенні інформаційного забезпечення ухвалення управлінських рішень щодо усунення або подолання останніх на забезпечення підвищення конкурентоздатності, адаптації до мінливих зовнішніх умов функціонування і довгострокового розвитку. Запропоновано сукупність специфічних функцій і завдань, а також принципів методики та організації стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів. На розбудову базових положень організаційної площини стратегічного аудиту запропоновано систему ранжування ступеня об’єктного охоплення стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів, а також розроблено інтегрований бальний підхід щодо останнього. Ключові слова: стратегічний аудит, економічні суб’єкти, мета, предмет, об’єкти, функції, принципи. Формул: 1; рис.: 0; табл.: 4; бібл.: 26.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Пасько, Т. Г. "Завершальний етап невиїзних податкових перевірок: правова характеристика стадії." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 14, 2020): 181–87. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1866.

Full text

Abstract:

У статті автор проводить дослідження поділу податкового контролю на окремі стадії та аналіз складників, які пов'язані між собою та мають єдину мету в межах завершального етапу проведення невиїзних податкових перевірок. Базуючись на дослідженнях окремих науковців і проаналізувавши запропоновані ними варіанти поділу податкового контролю на стадії, автором встановлено, що останній обов'язково містить завершальний етап проведення. У публікації акцентовано увагу на податковій перевірці, як основній формі податкового контролю. Керуючись нормами Податкового кодексу України, виокремлено податкові перевірки, які проводяться в приміщенні контролюючого органу (невиїзні). Проведення кожної з них (камеральної, документальної невиїзної та електронної) здійснюється поетапно. Автором зазначено нормативний акт або методичну рекомендацію щодо порядку призначення, проведення та оформлення результатів по кожній із трьох невиїзних перевірок. Визначено, що на завершальному етапі працівниками податкового органу може бути складено акт або довідку з результатами перевірки та встановленими (за наявності) порушеннями. Узагальнивши норми податкового законодавства та судову практику Верховного Суду, автор зазначає, що акт перевірки не є індивідуальним актом для платника податків, оскільки не створює для нього юридичних наслідків. При цьому аналіз позицій окремих науковців щодо права у суб'єкта, якого перевіряють, на подання заперечення на акт перевірки та процедури його реалізації дає підстави вважати процес подання заперечень та складення висновку складником завершального етапу перевірки. Проведений аналіз судових рішень і норм Податкового кодексу України дозволив сформулювати висновки щодо важливості для платника податків права на подання заперечень на акт / довідку перевірки, доцільності його безпосередньої участі або його представника при прийнятті рішення щодо визначення грошових зобов'язань, необхідності дотримання контролюючим органом умов та процедури розгляду заперечень і складення висновку та податкового повідомлення-рішення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Данелія, Т. С. "Принципи сталого розвитку Світового океану." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 69–72. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).568.

Full text

Abstract:

Актуальність статті зумовлена тим, що для досягнення амбіцій світового співтовариства, викладених у Цілях сталого розвитку, необхідно розширити використання океану для виробництва продуктів харчування, енергії, сировини та транспорту. Проведення цих заходів має бути узгоджено на постійній основі з екологічними цілями щодо сприяння зменшенню глобального потепління та деградації довкілля. Забезпечення так званого «здоров'я» Світового океану є однією із пріоритетних Цілей сталого розвитку. У статті аналізуються основні положення та принципи, які сприяють сталому управлінню та розвитку Світового океану та його складників згідно із Цілями сталого розвитку ООН. З'ясовано, що стале управління і розвиток Світового океану вимагає постійної, відкритої участі із залученням усіх основних зацікавлених суб'єктів (держав, конгломерацій рибного господарства тощо). Так, наприклад, ефективні інституціональні стратегії мають включати багато лісабонських принципів одночасно. Вони лише є вихідними точками для берегової та спільно керованої риболовлі; управління рибним господарством за окремими видами; прогнозування екологічного впливу у відносно невеликих масштабах або розроблення моделі індивідуальних стимулів тощо. Зроблено висновок, що зв'язок між океанами, морями та морськими ресурсами та добробутом людини не є однобічним. Хоча збільшення добробуту людини часто створюється ціною цілісності екосистеми, воно також може потенційно зменшити негативний антропогенний вплив на морське середовище, наприклад, завдяки більш раціональному використанню ресурсів, змінам структури виробництва, споживання, удосконаленню управління та контролю людської діяльності. Для цього потрібне хороше управління та сприятливе середовище. Для зменшення негативного антропогенного впливу на морське середовище потрібне належне міжнародне регулювання, а також здійснення адекватних заходів, наприклад, більш раціональне використання ресурсів, зміна способів виробництва, зменшення споживання, вдосконалення міжнародного співробітництва, правового регулювання, управління та контроль діяльності кожного. Проекти та заходи повинні бути розроблені та реалізовані на інтегрованому та міжгалузевому рівні відповідно до екосистемного підходу та із залученням усіх зацікавлених сторін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Шилін, М. О., and М. В. Величко. "ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАВОВІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ КАНАДИ ІЗ ПРОТИДІЇ БІОЛОГІЧНИМ ЗАГРОЗАМ." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 113–20. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.85.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються теоретичні і правові основи національної програми Канади із протидії біологічним загрозам. На підставі аналізу законодавства цієї країни стверджується, що специфіка національної програми Канади із протидії біологічним загрозам зумовлена своєрідним комплексним підходом цієї держави до вирішення зазначеної проблеми, який передбачає одночасне застосування заходів із біозахисту і біобезпеки. Розбудова цієї комплексної програми розглядається у чотири етапи. Перший етап тривав з 1990 по 1994 рік. Під час нього була здійснена підготовка відповідних рекомендацій з біозахисту і біобезпеки. Другий етап (19942009 роки) вже передбачив обов'язкове дотримання вимог біозахисту і біобезпеки згідно з прийнятим у 1994 році «Положенням про регулювання імпорту патогенів та токсинів людини». Третій етап (2009-2013 роки) характеризується певним посиленням в Канаді контролю за НБА відповідно до прийнятого в 2009 році Закону «Про пато-гени людини та токсини». Особливістю четвертого етапу (2013-2015 роки) є реалізація в Канаді так званої Національної програми гармонізації стандартів і рекомендацій із біозахисту і біобезпеки під час проведення досліджень зі збудниками захворювань у людей і наземних тварин. Визначено, що контроль за дотриманням установами виконання встановлених вимог біозахисту і біобезпеки є багаторівневим, здійснюється низкою суб'єктів: власником ліцензії; визначеною відповідальною особою за дотриманням персоналом установи вимог із біобезпеки та біозахисту; відповідною комісією з біобезпеки та біозахисту на конкретному об'єкті; правоохоронними та спеціальними службами. Комплексна програма підтримується сучасною нормативно-правовою базою, національними стандартами і спеціалізованим урядовим агентством, відповідальним за адміністрування та правозастосування - Управлінням охорони громадського здоров'я Канади, яке діє як єдиний національний координаційний центр діяльності біоме-дичних лабораторій, що працюють із небезпечними патогенами, як для людини, так і тварин. Запропоновано зазначений позитивний досвід Канади із розробки національної програми біологічної безпеки та біологічного захисту використати в Україні для створення вітчизняної системи із протидії загрозам національній безпеці України біологічного характеру.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Крусян, А. "Конституційні конфлікти: теоретичний аналіз у контексті сучасного українського конституціоналізму." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2021): 9–18. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2024.

Full text

Abstract:

У статті досліджено конституційні конфлікти у контексті теорії та практики сучасного українського конституціоналізму. Наведено фактори, якими обумовлено наявність конфліктних взаємовідносин у системі конституціоналізму. Визначено, що науково-практична парадигма конституційного конфлікту в контексті теорії та практики сучасного конституціоналізму включає загальнотеоретичні основи конституційного конфлікту (поняття, природа, особливості, функції, причини виникнення, структура, наслідки конституційних конфліктів тощо); концепцію управління конституційними конфліктами (попередження (профілактика) конституційних конфліктів, аналіз конституційних конфліктів, вирішення конституційних конфліктів). Доведено, що за своєю сутністю конституційні конфлікти є порушенням взаємозв'язків та загостренням суперечностей на інсти-туціонально-нормативному рівні системи конституціоналізму, тобто між органами публічної влади; між публічно-владними інститутами та іншими суб'єктами конституційних правовідносин; між фактичною та юридичною конституцією. Профілактика та вирішення цих конфліктів потребують удосконалення функціонального рівня сучасного конституціоналізму (зокрема, системи «стримувань та противаг», інституту конституційної відповідальності, конституційного контролю, конституційного законодавства). За змістом конституційний конфлікт виражається у конфронтації суб'єктів конституційних правовідносин щодо конституційних цінностей, принципів та норм або інших об'єктів конституційних правовідносин, що може бути спричинено деформаціями конституційної правосвідомості або неефективністю конституційного законодавства (нормативної основи сучасного конституціоналізму); обумовлено проявом соціальної активності суб'єктів конституційних правовідносин. Проаналізовано класифікацію конституційних конфліктів з акцентуванням уваги на характеристиці конституційної кризи. Особлива увага приділена аналізу попередження (профілактики) конституційних конфліктів у системі сучасного українського конституціоналізму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Торбас, О. О. "РОЛЬ ПРОКУРОРА В ПРОЦЕСІ ДОТРИМАННЯ РОЗУМНИХ СТРОКІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ." Знання європейського права, no. 1 (September 21, 2020): 117–21. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.61.

Full text

Abstract:

У статті автор аналізує роль прокурора в процесі контролю за дотриманням слідчим принципу розумних строків досудового розслідування. Автор зазначає, що інформування прокурора про порушення слідчим дії принципу розумних строків досудового розслідування може бути у двох формах: зовнішній та особистій. Зовнішнє інформування відбувається тоді, коли до прокурора звертаються із відповідними скаргами та клопотаннями учасники кримінального провадження. Крім того, зовнішнє інформування може відбуватися не лише шляхом звернення до прокурора, але й у разі подачі клопотань та скарг іншим уповноваженим суб'єктам, про що в подальшому дізнається прокурор. Особисте інформування характеризується тим, що воно забезпечується самим прокурором у процесі здійснення нагляду за досудовим розслідуванням у формі процесуального керівництва. Оцінюючи форми такого контролю, автор встановив, що прокурор оцінює дотримання слідчим принципу розумних строків шляхом постійного моніторингу ЄРДР та перевіркою матеріалів досудового розслідування. Аналізуючи способи контролю прокурором дотримання розумних строків досудового розслідування, автор акцентував увагу на участі прокурора в процедурі продовження строків досудового розслідування. В статті зазначено, що під час розгляду клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування прокурор може оцінити, що саме було зроблено слідчим у конкретному кримінальному провадженні, та чому слідчий не встиг закінчити досудове розслідування протягом двох місяців з моменту повідомлення особі про підозру. Відповідно, на цьому етапі відбувається свого роду проміжна оцінка матеріалів досудового розслідування та встановлення його перспективності. У разі ж погодження клопотання слідчого до слідчого судді про продовження строку досу-дового розслідування прокурор додатково повинен врахувати, що підстави для продовження строку досудового розслідування повинні бути зрозумілі слідчому судді, адже слідчий суддя не обізнаний з особливостями кримінального провадження, а тому він вимагатиме додаткового обґрунтування доцільності такого продовження. Відповідно, якщо таких обґрунтувань слідчим та прокурором надано не буде, слідчий суддя може відмовити у задоволенні клопотання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Олександрівна, Гончаренко Владислава. "РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ РОЗПІЗНАВАННЯ ОБЛИЧЧЯ." Часопис цивілістики, no. 41 (August 6, 2021): 56–60. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.423.

Full text

Abstract:

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ РОЗПІЗНАВАННЯ ОБЛИЧЧЯ У статті досліджуються проблемні питання правового регулювання систем розпізнавання обличчя, які сьогодні широко використовуються у світі та в Україні. Проаналізовано досвід регулювання захисту персональних даних у законодавстві ЄС, де розроблені чіткі правила використання систем біометричної ідентифікації осіб у режимі реального часу. Відповідно до Загального регламенту захисту даних (GDPR) біометричні дані є особливим видом персональних даних, отриманих внаслідок спеціального технічного опрацювання, що стосується фізичних, фізіологічних чи поведінкових ознак фізичної особи, таких як зображення обличчя чи дактилоскопічні дані, що дозволяють однозначно ідентифікувати або підтверджують однозначну ідентифікацію фізичної особи. GDPR, за загальним прин- ципом, забороняє обробку біометричних даних у режимі реального часу. GDPR класифікує зображення обличчя та іншу біометричну інформацію як особливу категорію даних із додатковими обмеженнями на їх використання. Важливою гарантією реалізації права на захист персональних даних є встановлене у ст. 17 GDPR право на стирання (забуття). Зокрема, видалення контролером персональних даних працівника після звільнення є обов'язковим на вимогу суб'єкта даних, якщо немає іншої законної підстави для опрацювання. На жаль, цивільне законодавство України щодо захисту персональних даних не передбачає такого імперативного правила. У Євросоюзі випадки притягнення до відповідальності за порушення вимог GDPR вже є дуже розповсюдженими. В Україні контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних покладено на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, однак за відсутності в Україні законодавства, котре регулює використання систем відеоспостереження, здійснення належного контролю за використанням біометричних даних, одержаних за їх допомогою, сьогодні є неможливим. Відповідно до Білої книги зі штучного інтелекту системи відеоспостереження з метою обробки біометричних даних можуть використовуватися тільки у виняткових, належним чином обґрунтованих і адекватних випадках на підставі законодавства ЄС або національного законодавства. Згідно з регуляторними правилами Європейської Комісії всі системи штучного інтелекту, призначені для використання для віддаленої біометричної ідентифікації осіб, вважаються ризикованими та підлягають попередній оцінці відповідності регулятором. Використання віддаленої біометричної ідентифікації у режимі реального часу в загальнодоступних приміщеннях для цілей правопорядку забороняється у принципі, за кількома вузькими винятками, які суворо визначені, обмежені та регламентовані. Вони включають використання для правоохоронних цілей цілеспрямованого пошуку конкретних потенційних жертв злочинів, включаючи зниклих дітей; відповідь на безпосередню загрозу теракту; виявлення та встановлення осіб, котрі вчинили тяжкі злочини. Зроблено висновок про необхідність приведення законодавства України про захист персональних даних до високих стандартів Євросоюзу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Бухарін, Г. О. "Дослідження підходів нормативно-правового регулювання галузі фінтех на прикладі регулювання діяльності установ - емітентів електронних грошей." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 83–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).571.

Full text

Abstract:

У статті визначено дієві підходи до нормативно-правового регулювання галузі фінтех та обґрунтовано доцільність їх подальшого застосування у нормотвор-чій діяльності та правозастосовній практиці. Підходи до нормативно-правового регулювання галузі фінтех були розглянуті на прикладі діяльності установ-емі-тентів електронних грошей, наведені та проаналізовані класифікації підходів і критерії, за якими вони формуються. Світова практика нормативно-правового регулювання та контролю галузі фінтех, незважаючи на достатню інноваційність аналізованого феномену, є досить розгалуженою та відрізняється специфічними особливостями в різних країнах впровадження. З метою аналізу особливостей механізмів нормативно-правового регулювання та контролю галузі фінтех розглянуто існування традиційного механістичного підходу як відображення механістичної концепції правового регулювання щодо більшості правовідносин, які виникають у сфері фінтеху, що є доречним на початковому етапі розвитку фінтех-правовідносин. Тим не менш, зважаючи на стрімкий розвиток фінтех-інду-стрії та пов'язаних із нею специфічних правовідносин, констатовано застосування системного підходу до нормативно-правового регулювання та контролю галузі фінтех як більш дієвого, що врахує об'єктивні процеси самоорганізації та саморегулювання сучасних систем, розвиток різноманіття системоутворюючих зв'язків та інтенсивної інтеграції правових норм і правовідносин як прояву інтегративної юриспруденції. Представлені моделі електронних платежів: азійська, європейська й американська, кожна зі своїми специфічними особливостями, перевагами та недоліками. Досліджена еволюція нормативно-правового регулювання галузі фінтех на прикладі діяльності уста-нов-емітентів електронних грошей відповідно до змін, внесених до Директив ЄС про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей і пруденційний нагляд за ними, а також відповідна еволюція прав та обов'язків суб'єктів із надання фінансових послуг у країнах ЄС. Доведено доцільність застосування системного підходу до нормативно-правового регулювання галузі фінтех як такого, що враховує об'єктивні процеси самоорганізації та саморегулювання сучасних систем, розвиток різноманіття системоутворюючих зв'язків та інтенсивну інтеграцію правових норм і правовідносин як прояву інтегративної юриспруденції з метою забезпечення формування та розвитку якісної екосистеми фінтеху в рамках соціологічної юриспруденції з урахуванням соціальних, економічних та інформаційних аспектів розвитку суспільних відносин у динаміці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Лемеха, Р. "Співвідношення приватного та публічного інтересів у процесі реалізації митних режимів в Україні." Юридичний вісник, no. 5 (December 8, 2020): 39–47. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2000.

Full text

Abstract:

У науковій публікації досліджуються актуальні питання співвідношення приватного та публічного інтересів у процесі реалізації митних режимів в Україні. Зазначається, що у процесі реалізації митних режимів публічний інтерес органів публічної адміністрації в особі Державної митної служби України полягає в забезпеченні належного митного оформлення переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України й ефективному здійсненні митного контролю дотримання норм Митного кодексу України й інших законодавчих актів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Водночас зазначеним публічним інтересам часто протистоїть приватний інтерес підприємців - суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності мінімізувати розмір митних платежів або ухилитися від належного митного оформлення та контролю переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Формулюється висновок про те, що чинне національне законодавство у сфері правового регулювання митних відносин потребує вдосконалення в напрямі забезпечення оптимального балансу між публічними та приватними інтересами. З огляду на нові виклики глобалізації та необхідність захисту національної економіки, створення нових робочих місць та підтримки національного виробника існує необхідність створення додаткових правових стимулів щодо розвитку митних режимів експорту, реекспорту та транзиту, а також переробки на митній території України. Особливу увагу органи публічної адміністрації повинні приділяти правовим засобам обмеження небажаного для національної економіки імпорту, застосовувати в необхідних випадках заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Відзначається, що ефективний захист публічних інтересів у процесі реалізації митних режимів в Україні є гарантією реалізації приватних інтересів громадян України як кінцевих споживачів товарів, які імпортуються в Україну, щодо безпечного та якісного рівня життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Шовкопляс, Г. М. "СПЕЦИФІКА КОНТРОЛЮ НА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ ЗАЛЕЖНО ВІД ВИДУ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (July 22, 2020): 156–62. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.672.

Full text

Abstract:

Важливість державного регулювання ринку небанківських фінансових послуг пов'язана насамперед із необхідністю забезпечення єдності ринку, відкритості такого ринку, нагляду за функціонуванням небанківських фінансових установ і захисту прав споживачів небанківських послуг. У зв'язку з цим було здійснено реформування системи органів державного регулювання на ринку фінансових послуг. Повноваження щодо здійснення контролю на рику будуть розподілені між двома органами - Національним банком України та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку України, а такий орган, як Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України, буде ліквідовано. Національний банк України буде регулювати та контролювати діяльність банків, страхових компаній, лізингових компаній і суб'єктів господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають право надавати послуги фінансового лізингу, факторингових компаній, кредитних спілок, бюро кредитних історій, ломбардів, інших фінансових установ. У сферу відповідальності Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку входитиме регулювання недержавних пенсійних фондів і фондів фінансування будівництва, фондів операцій із нерухомістю. Проблема створення принципово нової моделі нагляду та контролю за діяльністю фінансових установ на ринках фінансових послуг в Україні обговорюється протягом тривалого часу. І та модель, яка є зараз потребує певних коректувань. Але жодна модель не буде ефективною, якщо її не адаптувати до реалій країни. Тому постає питання про потрібність нової моделі регулювання, яка поєднує всі контролюючі функції в єдиному наглядовому органі - Національному банку України з частковим застосуванням поділу повноважень із новоствореним органом щодо пруденційного нагляду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Журавель, Я. "Правова природа публічного адміністрування у діяльності органів державної виконавчої влади." Юридичний вісник, no. 2 (August 25, 2020): 138–44. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1715.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено аналізу питань поняття та сутності публічного адміністрування в діяльності органів державної виконавчої влади. Проаналізовано різні погляди вітчизняних учених щодо розуміння публічного адміністрування, які базуються на зарубіжному досвіді. Наголошено, що з метою встановлення практичного значення та конкретної спрямованості публічного адміністрування і задоволення публічного інтересу його слід розглядати як форму діяльності суб'єктів публічного адміністрування, до яких відносяться й органи державної виконавчої влади. Вказано, що до сфер, якими охоплюється зміст публічного адміністрування, можна віднести розпорядчу діяльність щодо прийняття нормативних актів, спрямованих на реалізацію або виконання законодавчих актів, у межах нормативно визначеної компетенції; адміністрування адміністративних послуг; безпосереднє надання адміністративних послуг; прийняття адміністративних актів (рішень) та контроль над їх реалізацією; внутрішню діяльність суб'єктів публічного адміністрування, за допомогою якої забезпечується можливість здійснення публічного адміністрування. Відзначено, що неврахування всіх складників є перешкодою до забезпечення належного правового захисту отримувачів адміністративних послуг, що з'ясовано на прикладі реєстрації територіальними органами Держпраці декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці. Зроблено висновок, що публічне адміністрування в діяльності органів державної виконавчої влади - це нормативно передбачена діяльність органів державної виконавчої влади, яка має організаційний та розпорядчий зміст, спрямована на виконання законів та інших нормативно-правових актів із метою задоволення публічного інтересу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Ховпун, О. С. "ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ВІДНОСИН." Знання європейського права, no. 1 (September 21, 2020): 82–85. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.54.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена засадам адміністративно-правового забезпечення фармацевтичних відносин з урахуванням нових фактичних відносин. З'ясовано, що в юридичній, економічний та фармацевтичній літературі дослідженню засад адміністративно-правового забезпечення сучасних фармацевтичних відносин приділяється недостатня увага. Метою статті є визначення засад адміністративно-правового забезпечення фармацевтичних відносин. Встановлено, що адміністративно-правове забезпечення фармацевтичних відносин є спеціальною категорією, яка передбачає звужений підхід до загальної дефініції адміністративно-правового забезпечення. Під ним слід розуміти комплекс адміністративно-правових заходів, які реалізуються у процесі діяльності владних уповноважених суб'єктів щодо стабільного забезпечення реалізації фармацевтичних відносин з урахуванням публічних та приватних інтересів. Підкреслено, що фармацевтичні правовідносини мають комплексний характер, вони поєднують приватне-право-ве та публічно-правове регулювання. Публічно-правовий елемент фармацевтичних правовідносин проявляється у: впливі державних органів на утворення та функціонування цих правовідносин; забезпеченні сталої системи охорони здоров'я, що включає фармацевтичний аспект впливу на здоров'я людини; регулюванні та контролі фармацевтичної діяльності суб'єктів господарювання; визначенні основ фармацевтичної політики держави тощо. Приватний елемент фармацевтичних правовідносин вказує на існування винятково задоволення індивідуального інтересу, що полягає в отриманні прибутку від діяльності фармацевтичної компанії або збережені власного здоров'я. При цьому поєднання приватно-правових та публічно-правових елементів у фармацевтичних правовідносинах вимагають більш складного підходу до їх забезпечення, яким є адміністративно-правове забезпечення. Воно надає можливість своєчасно забезпечити сталий розвиток суспільства, зокрема у період пандемії, що було продемонстровано під час боротьби із поширенням COVID-19. Запропоновані такі засади адміністративно-правового забезпечення фармацевтичних відносин: законність, доступність, безпечність лікарських засобів, прозорість створення та розподілу лікарських засобів, гуманність, підтримка інноваційного фармацевтичного сектору.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Марійчин, Андрій. "Емпіричне дослідження особливостей прояву параметрів комунікативної компетентності спортсменів-гірськолижників." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т3 (2021): 125–38. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-125-138.

Full text

Abstract:

В статті обґрунтовані показники емпіричного дослідження особливостей прояву параметрів комунікативної компетентності спортсменів-гірськолижників. Для вирішення цього завдання було застосовано експлораторний аналіз даних. Зазначені статистичні процедури застосовувались для показників наступних методик: методики «Визначення потреби у спілкуванні» Ю. М. Орлова, В. І. Шкуркіна, Л. П. Орлової, методики «Діагностика оцінки самоконтролю в спілкуванні» М. Шнайдера, тесту КОС (Комунікативні та організаторські схильності) В. В. Синявського, Б. А. Федоришина, опитувальника «Соціально-психологічні характеристики суб'єкта спілкування». В. О. Лабунської, опитувальника міжособистісних стосунків В. Шутца. Отримані показники піддавались порівнянню за експлораторним аналізом. За результатами вивчення особливостей прояву параметрів комунікативної компетентностіу спортсменів було встановлено наступне. Загальна адаптивність досліджених спортсменів-гірськолижників знаходиться на середньому рівні, і вони досить адаптовані до спілкування в умовах спортивно-змагальної діяльності. Показано, що завдяки середньому рівню комунікативного контролю вони достатньо щирі, в міру стримані в своїх емоційних проявах, зважають в своїй поведінці на ставлення оточуючих людей. Зазначено, що для них властивими у спілкуванні є труднощі, пов’язані зі ставленням партнерів зі спілкування та зверненні до них чи з їхнього боку, а також труднощі, пов’язані із уміннями та навичками організації міжособистісної взаємодії. У свою чергу вони значно легше долають труднощі, що пов’язані із соціально-перцептивними характеристиками. Зазначено, що у гірськолижників спостерігається певна збалансованість орієнтацій на активність та прийняття контактів, а орієнтація на прийняття емоційних відносин трохи знижена, проте вони орієнтовані на те, щоб виявляти домінування у міжособистісному спілкуванні. Ключові слова: комунікативна компетентність, параметри комунікативної компетентності, емпіричні показники, професійна мобільність спортсменів, спортсмени-гірськолижники, комунікація.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Sveleba, N. A., and O. V. Major. "Податкові важелі впливу на формування організаційно-економічного механізму розвитку підприємств сфер послуг." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 4 (April 26, 2018): 112–15. http://dx.doi.org/10.15421/40280421.

Full text

Abstract:

Розглянуто організаційно-економічний механізм розвитку підприємств сфери послуг, виділено його складники. Виявлено основні підходи щодо організації оподаткування підприємств сфери послуг у контексті стимулювання їх розвитку, які потребують поглибленого вивчення та наукового обґрунтування чинних методик сплати податків у підприємницькій діяльності. Визначено основні завдання формування та реалізації організаційно-економічного механізму розвитку підприємств сфери послуг, серед яких: забезпечення якості надаваних послуг, поповнення бюджетів державного та місцевого рівнів, залучення зовнішніх інвестицій, підвищення попиту на послуги, збільшення зайнятості населення, та підвищення якості внутрішньої інфраструктури. Визначено, що складність оподаткування підприємництва в Україні організаційного характеру криється в необхідності витрачання значного часу на здійснення обліку, нарахування та сплату податків, проходження перевірок, здачу звітів. Запропоновано суб'єктам господарювання використання податкових важелів впливу на організаційно-економічний механізм підприємства. Серед таких важелів варто виокремити податкові інструменти, які передбачають оптимізацію кількості податків для підприємств сфери послуг, надання податкового кредиту, податкових пільг під конкретні проекти, які спрямовані на вирішення регіональних і соціальних проблем, розвитку соціального підприємництва, інвестування у діяльність, вибір альтернативних форм оподаткування (спрощеної), використання податкового менеджменту як засобу оптимізації податкових платежів (оптимізацію договірних відносин, застосування обґрунтованих і ефективних методик розподілу непрямих витрат, що дають змогу зменшити податкові платежі; розроблення системи контролю за наднормативними витратами, що не враховуються для оподаткування; податковий операційний моніторинг господарювання, діагностика витратної політики підприємства, податковий експрес-аналіз інноваційно-інвестиційних проектів).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Nikitenko, Sergyi. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ В ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ І СПОРТОМ." Public Administration and Regional Development, no. 4 (June 25, 2019): 423–40. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.04.10.

Full text

Abstract:

На основі аналізу існуючих наукових підходів, у статті досліджується сутність механізмів державного управління фізичною культурою та спортом в Україні. Зокрема розглянуті актуальні наукові концепти до визначення поняття «фізична культура і спорт» та «механізм державного управління», «програмно-цільове управління», «програмно-цільовий метод управління», «програмно-цільовий принцип управління», «програмно-цільовий підхід». Акцентовано увагу що в нашій країні ефективним способом по вирішенню значимих проблем стало напрацювання цільових комплексних програм, що вимагають суттєвих фінансових витрат, концентрації зусиль різних міністерств і відомств. У цій частині соціально-економічної сфери за роки незалежності накопичено суттєве теоретичне осмислення і практичний досвід. Головними завданнями що постали перед автором це визначитися із суб’єктністю законотворчої ініціативи; осмислити відмову від парадигми самодостатності законодавчої діяльності; визначитися з підходами до теоретичних засад соціологічних досліджень становища фізичної культури і спорту; усвідомити необхідність і важливість запровадження контролю щодо законодавчої роботи владних суб'єктів з боку громадськості тощо. Як специфічний вид життєдіяльності управління покликане реалізуватися за допомогою здійснення послідовних управлінських дій, які класифікуються як «функції» управління. Стаття акцентує увагу на необхідності визначення сутності відносно нового специфічного механізму державного управління, який виникає в результаті запровадження процесу децентралізації влади в Україні. На основі проведеного дослідження робляться висновки щодо розуміння сутності механізму державного управління фізичною культурою та спортом в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Боснюк-Григор’єва, Ю. "Нові правила виробництва, маркування та обігу органічної продукції." Історико-правовий часопис 14, no. 2 (February 18, 2021): 126–31. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/22.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано основні положення Закону України «Про основні засади та вимоги до органічного виробництва, обороту і маркування органічної продукції», визначені вимоги до виробництва, контролю за виробництвом (сертифікації) та відповідальність за недотримання відповідних вимог. Наведено вимоги до найбільш поширених видів маркувань «біо», «еко», «органік». Відзначено переваги необхідності дотримання високих стандартів якості органічної продукції, що призводить до необхідності впровадження світових тенденцій звернення органічної продукції на законодавчому рівні в Україні. Новий закон не тільки підвищує стандарти виробництва органічної продукції, що є позитивним явищем, однак і підвищує навантаження на національного виробника. Зроблено висновок, що дотримання норм, встановлених Законом України «Про основні засади та вимоги до органічного виробництва, обороту і маркування органічної продукції», розширює для виробника ринок збуту сільськогосподарської продукції і спрощує процедури її експорту в інші країни. Зростання рівня гігієнічних вимог та стандартів безпечності харчових продуктів на світовому ринку зумовлює необхідність впровадження світових стандартів обігу органічної продукції на законодавчому рівні в Україні. Впровадження в Україні реєстрів операторів, органів сертифікації, органічних насіння і садивного матеріалу дасть можливість громадянам, суб'єктам ринку органічної продукції, учасникам ринку, іншим зацікавленим особам отримувати актуальну, перевірену інформацію щодо операторів органічного ринку, органів сертифікації, які мають право на проведення сертифікації органічного виробництва або обігу органічної продукції, а також наявності на ринку України органічних насіння і садивного матеріалу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Денисяк, Н. М. "Особливості організації нотаріату у Сполучених Штатах Америки." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2407.

Full text

Abstract:

Нотаріат є однією із засадничих інституцій контролю за авторизацією юридичних фактів у правовій системі. Виконуючи функції аутентифікації й авторизації зазначених фактів, суб'єкти здійснення цієї діяльності - нотаріуси - мають відповідати певним професійно-кваліфікаційним вимогам. Саме тому будь-яка держава потребує створення спеціальних органів контролю якості професійної підготовки нотаріусів, їхньої відповідності вимогам чинного законодавства і професійної етики. У Сполучених Штатах Америки чинний так званий Закон про нотаріальні акти (RULONA), згідно з яким державні департаменти з нотаріату окремих штатів можуть призначати державних нотаріусів терміном на чотири роки з дати призначення. Кандидати на посаду нотаріуса мають відповідати таким вимогам/цензам, як: 1) віковий ценз. Бути не молодшими 18 років; 2) ценз осідлості. Мати громадянство або перебувати в іншому законному режимі перебування і мешкання на території Сполучених Штатів Америки; 3) ценз зайнятості. Бути резидентом або мати місце роботи або практики в одному зі штатів; 4) мовний ценз. Уміти читати і писати англійською; 5) кримінально-правовий і адміністративно-правовий ценз. Не бути дискваліфікованими через скоєння кримінальних злочинів або адміністративних правопорушень; 6) освітній ценз. Усі кандидати на первинне та повторне призначення нотаріусом повинні пройти як мінімум три години затвердженого нотаріального навчання протягом шести місяців, що безпосередньо передують заяві про призначення або повторне призначення; 7) кваліфікаційно-дисциплінарний ценз. Усі претенденти на посаду нотаріуса повинні скласти іспит, що проводиться представником Департаменту відповідного штату; 8) подання заяви встановленої форми та сплата мита у відповідному розмірі (розмір мита може коливатися від 50 до 400 доларів, залежно від штату); 9) ценз щодо підтвердження моральності і доброчесності; 10) ценз щодо доброчесності інформування; 11) ценз щодо підтвердження завершеного тригодинного попередньо затвердженого нотаріального курсу протягом шести місяців до подання заяви; 12) ценз щодо відсутності судимостей за тяжкі злочини або злочини, пов'язані із шахрайством або обманом; 13) ценз щодо дисциплінарної доброчесності; 14) ценз щодо професійної доброчесності авторитетних органів щодо виконання обов'язків нотаріуса, покладених на особу відповідно до постанови департаменту, федерального закону або законодавства штату; 16) ценз щодо відсутності попередніх негативних рішень кваліфікаційних комісій. У Сполучених Штатах Америки наявні обмеження щодо сумісності посад нотаріуса з іншими посадами в органах законодавчої та/або виконавчої влади. Такі особи не мають права обіймати посаду нотаріуса, якщо вони є членами Конгресу Сполучених Штатів Америк, або ж обіймають посади в законодавчих, виконавчих чи судових департаментах федерального уряду, а також трасту, за які він або вона отримує зарплату, гонорари або пільги. Не можуть бути нотаріусами члени Генеральної Асамблеї будь-яких штатів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Птащенко, О. В., and К. І. Куценко. "Використання стратегічного маркетингового інструментарію в межах торговельного співробітництва." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 3 (267) (April 10, 2021): 141–44. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-267-3-141-144.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто стратегічний маркетинговий інструментарій, який використовують підприємства в межах здійснення торговельного співробітництва. Визначено, міжнародний маркетинг є самостійною галуззю діяльності підприємства за умови виходу на зовнішні ринки, яка є системою планування, реалізації, контролю та аналізу заходів по впливу на багатонаціональне ринкове середовище і пристосування до її умов на підприємстві, яке здійснює свою діяльність більш ніж в одній країні. Представлено розгляд основного інструментарію міжнародного маркетингу. Відтворювальна відкритість країни при використанні міжнародного маркетингу залежить від наявності в державі природних багатств – енергетичних ресурсів, сировини для промисловості, продовольства для населення. Рівень відтворювальної відкритості держави тим вищий, чим вищий рівень її техніко-економічного розвитку та чим менша величина її ВВП і забезпеченість власними природними ресурсами. Тому за таких умов розвитку світової економіки залучення технологій розглядають як один з головних чинників зростання економіки як трансформаційних країн, так і розвинутих. Вивчення міжнародного ринку сучасних технологій, зокрема процесів еволюції, формування елементів та їх структури, є актуальним питанням сьогодення. Активна участь на міжнародному ринку й є запорукою доступу до передових знань, стимулювання внутрішньої інноваційної діяльності, підвищення продуктивності економічних процесів. З огляду на зазначене, можна стверджувати, що міжнародний маркетинг – це така система організації діяльності суб'єктів виробничої сфери, яка сприяє оптимізації функціонального поєднання виробничих цілей і поточних потреб різних груп споживачів, координації приватних інтересів у всіх сферах економічного життя – виробничої, посередницької, споживчої по відношенню – до глобального міжнародного ринку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Леган, І. М. "Міжнародно-правові стандарти права особи на безоплатну правову допомогу та їх імплементація у законодавстві України." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 156–59. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).666.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена особливостям надання безоплатної правової допомоги в Україні та країнах Європейського Союзу. Розкрито роль та значення безоплатної правової допомоги в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина, принципи її надання в країнах Європейського Союзу та в Україні. Проаналізовано міжнародно-правові стандарти права особи на безоплатну правову допомогу та їх імплементацію у законодавстві України. Здійснено аналіз термінологічних та теоретико-правових аспектів безоплатної правової допомоги в Україні. Виявлено, що науковий інтерес до цієї проблематики зумовлений необхідністю поглибленого вивчення особливостей європейського права в межах інтеграційних процесів, що відбуваються в Україні, зближення національних правових систем, вдосконалення правових засад співробітництва між Україною та країнами Європейського Союзу. Особливу увагу у статті приділено з'ясуванню особливостей діяльності суб'єктів надання безоплатної правової допомоги в Україні та країнах Європейського Союзу. Аналіз міжнародного досвіду організації і діяльності системи безоплатної правової допомоги дає змогу виявити певні особливості цього інституту, напрями і тенденції його розвитку, які ще не властиві українській системі безоплатної правової допомоги, об'єктивно і критично оцінити діяльність цього інституту в Україні, встановити переваги й недоліки, окреслити шляхи подальшого реформування, що дозволить вирішити актуальні питання, які успішно врегульовані в більшості країн Європейського Союзу. Запропоновано підхід, згідно з яким суб'єктивне право на безоплатну правову допомогу включає позитивний обов'язок держави з її забезпечення, що надає державі достатньо широкі дискреційні повноваження щодо контролю за якістю такої допомоги, що своєю чергою може створювати певні загрози для незалежності адвокатури. Узагальнено перспективи розвитку законодавчого регулювання системи безоплатної правової допомоги в Україні в контексті європейської інтеграції, та розкриті перспективи адаптації українського законодавства відповідно до законодавчих норм Європейського Союзу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Краснопольська, Т. М., and І. М. Милосердна. "Цифрові технології в механізмі взаємодії громадянського суспільства та держави." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 68–74. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1152.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто сутність громадянського суспільства та його трансформацію в умовах активного розвитку інформаційних технологій. Визначено критерії ефективності громадянського суспільства через функції останнього. З’ясовано роль мережі Інтернет та соціальних мереж і новітніх цифрових технологій в налагодженні та розвитку взаємодії інститутів держави та громадянського суспільства. Визначено принципи механізму взаємодії держави та громадянського суспільства та досліджено п’ять рівнів такої взаємодії, а саме: рівень комплексного аналізу проблеми, рівень розробки системи заходів і проектів програм, рівень прийняття рішень, рівень реалізації спільно прийнятого рішення та рівень контролю і перевірки виконання рішення, оцінки ефективності взаємодії сторін. Проаналізовано особливості цифрових інструментів, що використовуються на кожному рівні. Обґрунтовано, що завдяки мережі Інтернет політичні процеси і управління набули нового змісту і зумовило появу нових суб'єктів громадянського суспільства – мережевих спільнот, які сприяють формуванню «мережевого громадянського суспільства», метою якого є спілкування в режимі он-лайн для вирішення існуючих соціальних проблем. До головних характеристик мережевого громадянського суспільства віднесені відкритість і спонтанність. Визначено, що під впливом мережевих технологій формується open space-простір, в якому відкриваються нові можливості для розвитку громадянського суспільства (подолання відчуженості, нерозвиненості комунікацій та ін.). Доведено, що перенесення громадських структур у віртуальний простір сприяє більш продуктивній взаємодії органів влади та громадян на основі «цифрової демократії», практичним вираженням якої стала технологія «GOV 2.0» або «уряд 2.0», яка ґрунтується на принципі відкритості влади та участі громадян в прийнятті рішень на всіх рівнях. Показано, що ця технологія реалізується через прихід чиновників в соціальні мережі і блогосферу, просвіту спільнот, доступ до чинних законів та законопроектів в режимі он-лайн та інші практики. З’ясовано, що в останні роки все більшої популярності набувають такі практики, як Network Democracy («мережева демократія»), Social Bar, Global Voices Online та інші.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Бегма, А., О. Ховпун, and Т. Часова. "Забезпечення збереження інформації під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2021): 132–37. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2038.

Full text

Abstract:

У науковій статті приділено увагу негласним слідчим (розшуко-вим) діям як одному з видів доказів у процесі розслідування кримінального провадження. Розглядається вплив такого виду доказів на швидкість та об'єктивність досудового розслідування. Проведення таких дій потребує ретельної підготовки слідчого та прокурора, оскільки неправильне отримання дозволу, проведення негласних слідчих (роз-шукових) дій та закріплення їх результатів з порушенням дають змогу в подальшому визнати доказ недопустимим. Проведення негласних дій обмежує конституційні права осіб, тому після проведення таких дій та закріплення результату підозрюваний, захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про такі дії. Досліджено теоретичну складову частину проведення негласних дій та позиції науковців щодо збереження інформації під час їх проведення, розглянуто питання правового регулювання негласних дій та роль результатів як доказів. Окрему увагу приділено дослідженню рішень, винесених Касаційним кримінальним судом Верховного Суду по виправдувальних вироках. Однією з підстав залишення виправдувального вироку в силі стало визнання результатів негласних слідчих (розшукових) дій недопустимими. До основних порушень слід віднести не розсекречення матеріальних носіїв інформації; не роз'яснення прав; не доведення законності підстав проведення дії, оскільки не надано відповідної постанови прокурора, а також ухвали апеляційного суду про дозвіл на здійснення аудіо-, відео-контролю за особою; ігнорування реалізації права на захист; протоколи негласних дій є допитом, а не втручанням у приватне життя. Під час проведення першочергових (невідкладних) дій в ході розслідування кримінального провадження важлива швидкість реакції, тому розширення повноважень деяких процесуальних суб'єктів буде слугувати позитивним елементом розкриття злочинів. При цьому існує думка серед практиків і науковців про те, що розширення повноважень може обернутися зловживаннями з боку посадових осіб, а інформація, отримана під час негласної дії, буде використана в корупційних або особистих цілях інших осіб.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Гончаренко, Г. А. "Компетенція Верховної Ради України в управлінні сектором безпеки: адміністративно-правові аспекти." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 49–55. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1824.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються адміністративно-правові аспекти реалізації компетенції Верховної Ради України в управлінні сектором безпеки. Встановлено, що компетенція Верховної Ради України в управлінні сектором безпеки, включає повноваження і предмети відання та просторові межі його діяльності. ЇЇ структурними елементами є повноваження, відповідальність, правові засоби, форми та методи реалізації прав і виконання обов'язків в управлінні сектором безпеки. Звернуто увагу на те, що компетенція Верховної Ради України встановлює обсяг і зміст її діяльності з одночасним розмежуванням її функцій і функцій інших суб'єктів як за вертикаллю, так і за горизонталлю управлінської системи сектору безпеки. Визначено, що Верховна Рада України має повноваження щодо призначення на посади (або надання згоди) чи на звільнення з посад окремих службових осіб сектору безпеки (наприклад, Голови Служби безпеки України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини). Встановлено, що Верховна Рада України має повноваження стосовно прийняття законів, що регламентують діяльність органів сектору безпеки, було прийнято Закони: «Про національну безпеку України»; «Про Раду національної безпеки і оборони України»; «Про Службу безпеки України» та ін. Аргументовано, що Верховна Рада України має повноваження щодо затвердження загальної структури, чисельності, та визначення функцій Служби безпеки України, а також Міністерства внутрішніх справ України. Крім того, Верховна Рада України надає законом згоду на обов'язковість міжнародних договорів та денонсацію міжнародних договорів України; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики; здійснює реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в ЄС та в НАТО; здійснює контроль за сектором безпеки; затверджує Державний бюджет, в тому числі і виділення коштів на розвиток сектору безпеки. Зроблено висновок, що у деяких випадках повноваження Верховної Ради України в управлінні сектором безпеки досить докладно визначені в законодавстві, однак окремі з них фрагментарно, що вимагає вдосконалення його адміністративно-правового регулювання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Козін, С. "Сутність та особливості захисту трудових прав мігрантів." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 212–18. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2048.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що юридичні можливості людини на території будь-якої держави залежать від декількох факторів, серед яких слід назвати ступінь нормативного регулювання прав людини, місце права в системі регулювання суспільних відносин, а також ставлення держави до питання непорушності правового статусу людини й громадянина. На нашу думку, останній момент постає найбільш важливим, адже фактично йдеться про захист із боку держави законних інтересів кожного індивіда. Крім того, особливо гостро питання захисту юридичних можливостей постає щодо суб'єктів, які перебувають у «групі ризику», тобто їх правовий статус має складний, іноді невизначе-ний або навіть спірний характер. Саме такими суб'єктами сьогодні є мігранти. Внаслідок особливостей свого правового статусу представники цієї соціально-правової групи потребують захисту прав, зокрема, у трудовій галузі. У статті з огляду на аналіз наукових поглядів учених наведено концептуальні підходи до визначення змісту поняття «правовий захист». Сформульовано власне розуміння сутності правового захисту трудових прав мігрантів як окремої категорії працівників. Аргументовано, що захист трудових прав мігрантів виражається у спеціальному наборі процедурних заходів, засобів та способів реалізації правових норм, які спрямовані на забезпечення всіх законних можливостей мігрантів у сфері трудового права. Визначено, що держава в особі уповноважених органів державної влади здійснює контроль у сфері праці, метою якого є забезпечення законності, а також непорушності ключових прав та свобод людини й громадянина. Зокрема, праця будь-якої особи без належного оформлення, тобто без укладання з нею трудового договору, у тому числі мігранта, є серйозним порушенням трудового законодавства. Фактично така праця є «тіньовою», у зв'язку з чим працівник, наприклад, іноземець, який працює на підприємстві чи в організації, не має статусу працівника, що, зрештою, може обмежити його можливості у користуванні передбаченими законодавством гарантіями у сфері праці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Tokarenko, О. I., I. O. Andreieva, O. O. Tokarenko, and M. M. Surmilo. "EFFECT OF DIET AND EXERCISE-INDUCE WEIGHT LOSS ON LEVEL OF RESISTIN IN PATIENT WITH OBESITY." Modern medical technology, no. 4(51) (December 20, 2021): 11–15. http://dx.doi.org/10.34287/mmt.4(51).2021.2.

Full text

Abstract:

Мета дослідження. Метою цього дослідження було визначити вплив дієти та фізичного навантаження на рівень резистину і оцінити взаємозв'язок резистину зі змінами ваги. Матеріали та методи. До цього дослідження було включено 133 особи із надмірною вагою/ ожирінням (73 чоловіки та 60 жінок) віком від 29 до 57 років. Кожен пацієнт проходив клінічну оцінку під час консультації (з виміром маси тіла та зростання), біологічні тести. Усі учасники утрималися від будь-якої важкої фізичної активності за 48 годин до вимірювань та були рандомізовані в одну з трьох груп (фізичне навантаження та/або дієта) та контрольну групу. Результати. Зі 133 пацієнтів у групі фізичного навантаження (ФН) було 39 пацієнтів, 34 суб'єктів – у групі дієтотерапії (Д), 30 – у комплексній групі (ДФН) та 30 – у контрольній групі. Застосування дієти та фізичних вправ сприяло статистично значимим змінам у масі тіла порівняно з контролем. Статистично значущі зміни рівня резистину спостерігалися у пацієнтів із групи ДФН. Статистично значущі зміни у рівні глюкози були зареєстровані у пацієнтів із Д-групи (P < 0,05). Рівні інсуліну (P = 0,076) та резистину (P = 0,137) мали тенденцію до зниження групи ФН, але статистично достовірних відмінностей встановлено не було. Однофакторний регресійний аналіз показав, що зміни резистину були взаємопов'язані зі співвідношенням обсяг талії (ОТ) та обсяг стегна (ОС) та з інсуліном. Регресійний аналіз виявив статистично значущі взаємозв'язки між змінами резистину та інсуліну (r = 0,363, R2 = 0,174, P = 0,038) та співвідношенням ОТ/ОС (r = 0,408, R2 = 0,158, p = 0,018). Висновки. У пацієнтів із комплексної групи з фізичним навантаженням та дієтотерапією демонстрували статистичне значуще зниження маси тіла, рівня резистину та резистентності до інсуліну. Резистин статистично значно корелює з рівнем інсуліну, але не з індексом HOMA. Регресійний аналіз виявив статистично значущі взаємозв'язки між змінами резистину та інсуліну (r = 0,363, R2 = 0,174, P = 0,038) та співвідношенням ОТ/ОС (r = 0,408, R2 = 0,158, p = 0,018).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Лемеха, Р. "Адміністративно-правове регулювання митних режимів в японській державі та Китайській Народній Республіці." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 263–70. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2055.

Full text

Abstract:

У науковій публікації досліджується адміністративно-правове регулювання митних режимів в Японській Державі та Китайській Народній Республіці задля запозичення найкращого позитивного досвіду організації митної справи та визначення можливості його впровадження в національне законодавство та юридичну практику. Актуальність статті обґрунтовується тим, що, як показують дослідження, значна кількість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні не задоволена якістю митних послуг та професіоналізмом осіб, з якими вони взаємодіють на митниці (представники компаній вказують на нестачу злагодженої взаємодії між контролюючими органами та низьку активність митниці щодо координації такої взаємодії). Методологія публікації ґрунтується на комплексному поєднанні філософських (законів діалектики та метафізики), загальнонауко-вих (прийомів логічного методу, системного та структурно-функціонального методів) та спеціально-юридичних методів дослідження (методології порівняльного правознавства, методу юридичного моделювання тощо), принципів об'єктивності та історизму. Формується висновок про те, що Японія як розвинута держава зі стабільною ринковою економікою та високим показником валового внутрішнього продукту застосовує систему преференцій, створену для сприяння економічному зростанню в країнах, що розвиваються. Для України такий досвід є позитивним для застосування у перспективі. Для розвитку національної митної справи більш корисним є досвід правового регулювання митних режимів у Китайській Народній Республіці. Зокрема, позитивним є досвід стимулювання експорту та гнучкої тарифної політики в Китайській Народній Республіці. Ключовою в цьому досвіді є політика захисту національного виробника та стимулювання національної промисловості завдяки системі заходів тарифного та нетарифного регулювання в процесі функціонування митних режимів. Зокрема, митний режим експорту має бути максимально спрощеним у поєднанні з ефективним контролем з боку публічної адміністрації задля недопущення фактів фіктивного відшкодування податку на додану вартість та інших зловживань. В рамках митного режиму імпорту необхідно застосовувати гнучку систему заходів тарифного та нетарифного регулювання задля стимулювання імпорту товарів, які не виробляються в Україні, та обмеження імпорту товарів, які достатньою мірою випускаються національними підприємствами. Розвитку потребує митний режим переробки на митній території (який активно використовується в КНР) завдяки достатньо невисокій вартості праці в Україні та потенціалу розвитку національної економіки. Перспективність подальшого дослідження з цієї тематики обґрунтовується необхідністю удосконалення теоретико-методологічних та правових засад митних режимів в Україні, приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів з урахуванням актуального та найкращого позитивного досвіду зарубіжних країн.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Єдинак, Тетяна, and Аліна Здорик. "ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ І АУДИТ У СФЕРІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ." Економіка та суспільство, no. 35 (January 25, 2022). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2022-35-2.

Full text

Abstract:

У статті наведено трактування науковців щодо змісту і ролі державного контролю. Досліджені аспекти контролю аграрної галузі та визначено коло контролюючих суб'єктів. Визначено, що заходи державного контролю сільськогосподарських підприємств спрямовані на створення конкурентного середовища та розвиток підприємництва у цій сфері, а з іншого боку, на забезпечення соціального захисту населення. Розкрито зміст повноважень та завдань контролю з боку Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та Державної служби України з питань безпеки харчових продуктів та захисту споживачів, Державної податкової служби, Державної аудиторської служби України. Надано пропозиції щодо вдосконалення чинної системи контролю сільськогосподарських підприємств в напрямках формування єдиного регламенту проведення державного контролю, систематизації діяльності органів виконавчої влади з метою уникнення дублювання або конфлікту повноважень та визначення допустимими форм державного контролю сільськогосподарських підприємств.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Терещенко, Лариса. "УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ: ЕТАПИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ." Економіка та суспільство, no. 31 (September 28, 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-31-12.

Full text

Abstract:

Використання інформаційних систем (ІС) пов'язано з певною сукупністю ризиків. Під ризиком, як правило, розуміється можливість того, що будь-які цілі під час реалізації проєкту автоматизації діяльності підприємства не будуть досягнуті. Аналізу факторів ризику передують: планування заходів для зниження впливу факторів ризику на результат проєкту і прийняття рішень на різних етапах процесу створення інформаційної системи. Усі суб'єкти, які беруть участь і приймають рішення у процесі автоматизації підприємства (замовник – підприємство і системний інтегратор – постачальник), здійснюють аналіз ризиків кожний зі своєї позиції. Тому необхідно вжити економічно виправдані заходи захисту, коли можливий збиток неприйнятно великий, З точки зору інформаційної безпеки, періодичне переоцінювання ризиків є необхідним для контролю ефективності діяльності в галузі інформаційної безпеки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Українська, Лариса. "Державне регулювання інформаційного простору." Adaptive Management Theory and Practice Economics 13, no. 26 (February 10, 2022). http://dx.doi.org/10.33296/2707-0654-13(26)-04.

Full text

Abstract:

В досліженнні роскрито взаємозв’язок між становленням та розвитком єдиного інформаційного простору і необхідністю оптимізації механізмів державного регулювання формування і споживання інформаційних продуктів. Інформаційний простір формується разом з інформаційним суспільством, перебуваючи з ним у тісному взаємозв'язку та взаємовпливі. Створення інформаційного суспільства – політична, економічна та культурна мета більшості суб'єктів економіки. Рух до цієї мети стимулюється національними стратегічними програмами, програмами розвитку та великою кількістю інших ініціатив. Одне із завдань, яке має вирішувати держава, – сприяння демонополізації володіння інформацією; також держава повинна гарантувати достовірність інформації, що передається, оскільки від цього залежатиме довіра до неї та оптимальне функціонування самого середовища та процесів усередині неї. Соціально-економічний механізм регулювання єдиного інформаційного простору є системою елементів та взаємозв'язків, які забезпечуватимуть функціонування та розвиток інформаційного середовища суспільства. Система критеріїв виділення (відокремлення) елементів механізму регулювання єдиного інформаційного простору країни може бути пов'язана з наявністю соціальної групи характерних рис. Розгляд сполучення проблеми відкритості інформаційної сфери та державного регулювання виявляє необхідність пошуку збалансованого рішення між можливістю контролю інформаційного середовища та його самостійним розвитком. Розвиток інформаційного середовища є незаперечним фактом, гальмування якого може призвести лише до гнітючих наслідків в економічному та будь-якому іншому середовищі. Ігнорування закономірностей формування єдиного інформаційного простору є неприпустимим. Зокрема це стосується монополізації інформаційних засобів і технологій, а також доступу до інформації, оскільки суперечить самому визначенню ЄІП та його критеріїв. На даній стадії розвитку інформаційного суспільства виникає необхідність пошуку збалансованого рішення між можливістю контролю інформаційного середовища та його самостійним розвитком на рівні інтегрованого інформаційного простору, де буде враховано інтереси суб'єктів та об'єктів інформаційного простору, а також проблеми відкритості інформаційної сфери та її державного регулювання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Бондаренко, Ольга, Ольга Матвєєва, and Олексій Звірюк. "OСOБЛИВOСТI ПРOВЕДЕННЯ АУДИТУ НЕМАТЕРIАЛЬНИХ АКТИВIВ." Економіка та суспільство, no. 26 (April 27, 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-26-48.

Full text

Abstract:

У процесі встановлення ринкових відносин в Україні нематеріальні активи становлять все більшу частку корпоративних активів. Сьогодні важливо створити умови, які залучають великі обсяги інвестицій, з метою підвищення прибутковості підприємств. З цією метою інвестори повинні бути впевнені, що вкладені ними кошти дійсно можуть принести очікувані вигоди. Тому керівники повинні приділяти особливу увагу моніторингу ефективності діяльності підприємства, особливо вирішального фактора розвитку підприємства – нематеріальних активів, щоб мати можливість знаходити проблеми підприємства та створювати умови для їх вирішення. Це допоможе зробити компанію конкурентоспроможною в сучасних ринкових умовах. Оскільки нематеріальні активи впливають на конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість підприємств, виникає проблема контролю за їх використанням. Сьогодні розвиток використання нематеріальних активів, недосконалість законодавчої бази та розробка класифікації об’єктів, а також недосконалість методів оцінки зумовлюють необхідність вдосконалення його обліку та аудиту. Дедалі більше інформації, що відображається у фінансовій звітності, вимагає незалежної оцінки, щоб переконати користувачів у фінансовому стані суб'єкта господарювання. Для надання такого підтвердження необхідний незалежний огляд. З огляду на все більше використання нематеріальних активів, особливу увагу слід приділити методам, що використовуються при зовнішньому огляді таких конкретних об'єктів. Ця стаття присвячена аналізу поточних питань незалежного аудиту нематеріальних активів з метою розробки вдосконалених методів з урахуванням конкретних деталей цього об'єкта. Дослідження підтвердило необхідність систематичного підходу до аудиту, включаючи впровадження аналітичних процедур для підвищення об'єктивності аудиторських звітів. Бухгалтерські помилки нематеріальних активів, виявлені в процесі дослідження, вважаються основою для формулювання рекомендацій щодо процедури аудиту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Суб'єкт контролю'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles