Journal articles: 'Суб'єкти підприємницької діяльності'

1

Воротинцева, І. "Щодо визначення поняття ФОП як суб’єкта цивільного права." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 280–84. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1634.

Full text

Abstract:

У статті визначається, що розвиток ринкової економіки зумовив появу нових соціальних зв'язків, які вимагають правового регулювання. Як регулятор цих цивільних зв'язків виступає цивільне право. Отже, цивільні зв'язки є цивільно-правовими відносинами, які, у свою чергу, складаються з елементів - суб'єктів та об'єктів правовідносин. Суб'єктом права є індивід або організація, що володіють закріпленим у законі комплексом прав та обов'язків і здатні вступати у правові відносини. Найбільш часто використовується розподіл суб'єктів права на фізичних осіб і юридичних осіб. Громадяни (фізичні особи) є природними суб'єктами права, вони виникли й існують незалежно від належності до певних форм політичних товариств. На противагу цій категорії суб'єктів виступають юридичні особи (організації), які являють собою штучні суб'єкти й можуть існувати тільки там, де існує право. Це підтверджується також і моментом виникнення цих двох категорій суб'єктів, і моментом припинення їхньої правоздатності. Фізична особа-підприємець визначається як суб'єкт підприємництва. Вивчення суб'єкта підприємницької діяльності передбачає попереднє пізнання статусу суб'єкта цивільного права, правовий режим якого повністю поширюється й на суб'єкта підприємницької діяльності. Іншими словами, перш ніж стати суб'єктом підприємницької діяльності, особа є суб'єктом цивільного права. Пропонується таке визначення поняття: фізична особа-підприємець - це дієздатна фізична особа, зареєстрована в установленому порядку в статусі фізичної особи-під-приємця без статусу юридичної особи, яка здійснює на свій ризик і під свою майнову відповідальність самостійну, професійну, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку від такої діяльності, має певні права й обов'язки, обумовлені підприємницькою діяльністю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Smolynets, I., T. Gachek, M. Dorosh–Kizym, O. Dadak, B. Gutyj, and I. Hariv. "СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, no. 2 (September 8, 2016): 141–50. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6928.

Full text

Abstract:

В статті розглядаються сутність, функції та форми підприємницької діяльності в сільському господарстві. Сучасний розвиток виробничих об'єднань характеризується використанням таких юридичних форм, які зберігають основні характеристики сімейного фермерського господарства і водночас створюють сприятливі умови для організації виробничих структур, адекватних великим підприємствам, сімейної передачі господарств. Тобто колективні форми фермерської діяльності увіковічують особистий і сімейний характер сільського господарства, попереджують «пролетаризацію» селянства, зберігають його статус господаря сільської території. Саме такі тенденції у формуванні підприємницької діяльності у сільському господарстві з огляду на вітчизняні реалії повинні бути враховані в розробках щодо реструктуризації і трансформації вітчизняного аграрного виробництва. Типовий сільськогосподарський виробник, навіть коли володіє малим сімейним господарством, поєднує інвестора, управлінця і керівника у ньому. У дещо більших структурах, таких як наприклад сімейні ферми, може бути ще й бухгалтером, організатором праці, спеціалістом із догляду за рослинами і тваринами, механізатором тощо. Про успішну підприємницьку діяльність, на наш погляд, можна говорити, якщо:підприємство має дохід для оплати всіх необхідних витрат; підприємство має додатковий дохід необхідний для сплати кредитів, які можуть бути за інвестовані; виробнича спроможність підприємства і його потенціал не зменшуються, а бажано – розвиваються. Дотримання цих умов може стати однією з важливих причин успішного розвитку підприємницької діяльності. Незважаючи на певні переваги чи недоліки окремих форм підприємницької діяльності, слід розвивати різні організаційно–правові форми в сільському господарстві на ринкових конкурентних умовах. Але при цьому необхідно враховувати, що суспільні зміни впливають на систему організаційно–економічних і правових відносин у сільському господарстві. Суб'єкти підприємницької діяльності, що господарюють сьогодні в сільському господарстві, функціонуючи на основі різних форм власності, не лише мають право на існування, але й, конкуруючи один із одним, створюють умови для розвитку ринкових відносин, прибуткового ведення сільськогосподарського виробництва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Бабенко, Д. В. "Специфіка адміністративно-правового регулювання діяльності господарських товариств." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 4, 2020): 11–16. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2793.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена адміністративно-правовому регулюванню функціонування суб'єктів господарювання та ролі окремих органів державної влади у правовідносинах, що виникають під час взаємодії корпорацій із державою. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання розуміємо як цілеспрямований процес здійснення впливу держави в особі її компетентних органів за допомогою визначених правових засобів на учасників відповідних правовідносин, зокрема і юридичних осіб. З'ясовано, що призначення суб'єктів владних повноважень під час взаємодії зі сферою господарювання полягає у здійсненні ними контролю за дотриманням корпоративного законодавства й адміністративно-правового втручання для захисту порушених прав учасників корпоративних правовідносин або реалізації управління державними корпоративними правами та надання адміністративних послуг. Фактично, тип адміністративно-правового регулювання для корпоративних підприємств характеризує загальну спрямованість впливу права на суспільні відносини у процесі здійснення підприємницької діяльності. Здійснено умовний розподіл компетенцій суб'єктів владних повноважень на три великі групи: 1) повноваження, спрямовані на контроль за дотриманням корпоративного законодавства; 2) повноваження, спрямовані на захист порушених прав та інтересів активних учасників корпоративних відносин; 3) повноваження, пов'язані з управлінням державними корпоративними правами. Окрім того, було уточнено твердження стосовно того, що адміністративно-правове регулювання корпоративних правовідносин має істотний вплив як на всебічну діяльність держави, так і на всіх заді-яних у цьому процесі суб'єктів господарювання (підприємницькі та некомерційні суб'єкти). Також досліджено, що на ефективне функціонування корпоративних підприємств позитивно впливають адміністративно-правові засоби, способи та методи відповідного регулювання наявних правовідносин. З'ясовано, що суттєвим завданням суб'єктів, які виконують публічно-владні управлінські функції, є встановлення, підтримання й контроль за додержанням загальних та рівних для всіх суб'єктів господарювання умов забезпечення їхньої максимальної спрямованості на задоволення чинних необхідних потреб. В іншому разі порушення законодавства будь-ким з учасників правовідносин має наслідком очевидну невідповідність критеріям законності та порушує справедливий баланс між інтересами корпоративних підприємств та носіями влади.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Чорна, А. М. "До характеристики правового статусу окремих центральних органів виконавчої влади як суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 5, 2020): 198–204. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2819.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що роль підприємницької діяльності для держави та суспільства складно переоцінити, адже вона має суттєвий вплив на всі сфери суспільного життя. Так, з економічної точки зору підприємницька діяльність сприяє залученню великих грошових коштів у різні галузі господарства, що сприяє розвитку національної економіки в цілому. Активні учасники підприємницької діяльності є найбільшими і основними платниками податків. Не можна не відмітити й соціальний ефект підприємництва, оскільки широка мережа малих і середніх підприємств сприяє створенню робочих місць. Підприємництво в суспільстві так само необхідне, як і в економіці; в установах сфери обслуговування - так само, як на промислових підприємствах. А тому важливим завданням держави є створити всі необхідні умови для забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності. У статті на основі аналізу наукових поглядів учених та норм чинного законодавства України надано характеристику правового статусу окремих центральних органів виконавчої влади як суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності. Наголошено, що як окремий вид суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування слід розглядати Кабінет Міністрів України. Адміністративно-правовий статус даного суб'єкта зумовлений декількома особливостями: він є вищим органом виконавчої влади, а тому координує та контролює діяльність усіх інших підпорядкованих йому органів у досліджуваному напрямі; він наділений широким колом повноважень у досліджуваній сфері; здійснює правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із забезпеченням прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування. Узагальнено, що центральні органи виконавчої влади, набуваючи адміністративно-правового статусу суб'єктів забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності, реалізують свої повноваження шляхом забезпечення формування та реалізації державної політики, а також окремі функції з реалізації державної політики у вказаному спрямуванні. Серед особливостей їхнього адміністративно-правового статусу слід назвати те, що: вони є представниками державної виконавчої влади; їхня компетенція поширюється на всю територію України; їхня назва залежить від їх функціонального призначення; вони наділені широким комплексом повноважень, спрямованих на забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Корнієнко, Г. С. "Ознаки агробізнесу як аграрно-правової категорії." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 98–104. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1831.

Full text

Abstract:

У статті визначено ознаки агробізнесу як аграрно-правової категорії. Наголошено, що агробізнес в юридичних науках не отримав повного та ґрунтовного дослідження. Внаслідок цього проблема визначення ознак агробізнесу є актуальною і такою, що потребує розв'язання. Окреслено, що сільськогосподарський товаровиробник - це основний суб'єкт у правовідносинах агробізнесу. Крім нього, у правовідносини в сфері агробізнесу вступають і допоміжні суб'єкти, зокрема оператори ринку харчових продуктів, учасники оптового ринку сільськогосподарської продукції тощо. При цьому кінцевим суб'єктом правовідносин агробізнесу завжди є споживач. Визначено, що першим рівнем складних правовідносин агробізнесу буде виступати селекційне винахідництво, яке дає змогу отримати нові винаходи у сфері АПК; другим - виробництво, переробка; третім - логістика; четвертий рівень передбачає доведення продукції до кінцевого споживача. Між названими правовідносинами можна простежити стійкі, однорідні зв'язки. Встановлено, що агробізнесу як правовій категорії притаманні такі ознаки: 1) агробізнес здійснюється спеціальним суб'єктом, який спеціалізується на проведенні сільськогосподарської діяльності; 2) здійснення агробізнесу передбачає наявність спеціальних активів (земля, обладнання, водні ресурси тощо); 3) його сутність становить господарська (підприємницька) діяльність; 4) він виступає складною системою правових зв'язків у вигляді правовідносин із селекційного винахідництва, виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції та підтримки розвитку села; 5) спрямовується на виробництво, реалізацію сільськогосподарської продукції та виконання послуг у сфері сільськогосподарського виробництва; 6) між суб'єктами агробізнесу виникають внутрішні та зовнішні правовідносини; 7) мета агробізнесу полягає в отриманні прибутку, задоволенні потреб споживачів у сільськогосподарській продукції з урахуванням розвитку села та сільської місцевості, підтримки екологічної безпеки; 8) агробізнес обов'язково передбачає наявність організаційного (аграрний менеджмент) і матеріально-технічного забезпечення (сільськогосподарська техніка, пально-мастильні матеріали, насіння, добрива тощо); 9) відносини агробізнесу регулюються нормами аграрного права.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Молдован, Андрій. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ." Professional Pedagogics 2, no. 21 (January 21, 2021): 12–20. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.21.12-20.

Full text

Abstract:

Актуальність: Якісна підготовка магістрів з фізичної культури і спорту до підприємницької діяльності зумовлена потребами суспільства у створенні мережі спортивно-оздоровчих закладів, доступних для широких верств населення, діяльність яких спрямована на збереження здоров’я людей. У статті розкриваються педагогічні умови розвитку підприємницької компетентності майбутніх магістрів з фізичної культури і спорту (ФКіС). Розвиток підприємницької компетентності майбутніх магістрів з фізичної культури і спорту зумовлений створенням у ЗВО відповідного освітньо-розвивального середовища, яке інтегрує процеси професійної підготовки в галузі фізичної культури і спорту та підготовки до підприємницької діяльності. Мета: проаналізувати існуючі педагогічні умови для розвитку підприємницької компетентності у вітчизняних ЗВО і зокрема у закладах з підготовки фахівців із фізичної культури і спорту (ФКіС). Обгрунтувати доцільність їх упровадження в закладах вищої освіти. Методи: для вирішення поставлених завдань використовували теоретичний аналіз, узагальнення даних науково-методичної літератури. Також було проведено експертне оцінювання обставин, які впливають на рівень професійної підготовки майбутніх магістрів з ФКіС і рейтингової оцінки педагогічних умов розвитку підприємницької компетентності, що найчастіше зустрічаються в наукових дослідженнях та методичних рекомендаціях вітчизняних і зарубіжних педагогів. Результати: за результатами проведеного експертного оцінювання обставин, що впливають на рівень професійної підготовки майбутніх магістрів з ФКіС, було визначено наступні педагогічні умови розвитку в них підприємницької компетентності: залучення студентів магістратури до розроблення планів підприємницької діяльності; відпрацювання навичок створення бізнес-проектів; стимулювання позитивної мотивації до розвитку підприємницької компетентності майбутніх магістрів з ФКіС у процесі професійної підготовки; запровадження курсу «Підприємницька діяльність у галузі фізичної культури і спорту» до змісту професійної підготовки майбутніх магістрів із фізичної культури і спорту; застосування технологій імітаційно-рольового навчання в межах реалізації персоналізованої освіти та тенденцій практико-орієнтованого навчання. Висновки: визначено основні умови успішного розвитку підприємницької компетентності (залучення магістрантів до цілепокладання і планування спільної та індивідуальної освітньої діяльності; використання форм організації творчої та проєктної діяльності; організація взаємодії із суб'єктами успішної підприємницької діяльності; створення психологічно комфортного освітнього середовища для ознайомлення із сучасними спортивними підприємствами та організаціями); обгрунтовано найбільш ефективні форми й засоби формування підприємницької компетентності у майбутніх магістрів ФКіС (розроблення планів підприємницької діяльності, створення бізнес-проєктів і стартапів; використання ділових ігор; застосування проблемного та проєктного навчання; активізація позааудиторної діяльності студентів на базі бізнес-центрів, консультаційних центрів, центрів кар’єри).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Чорна, А. М. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ СУЧАСНОГО СТАНУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ." Знання європейського права, no. 2 (October 23, 2020): 26–30. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.69.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає у тому, що слабкість і недосконалість правового захисту підприємництва, невре-гульованість багатьох його аспектів, неузгодженість нормативних актів негативно впливають на ефективність підприємництва в Україні. Крім того, низький рівень правосвідомості підприємців призводить до виникнення «тіньового» підприємництва, а також до появи квазі-правових інституцій залагодження конфліктів і забезпечення виконання зобов'язань. Нині перед державою стоїть завдання створення як економічних, так і соціальних передумов, які б дозволили ефективно розвиватися підприємництву. У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених і норм чинного законодавства України надано характеристику сучасному стану забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування. Аргументовано, що у галузі забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування існує чимала кількість проблем, серед яких чинне місце посідає також проблема невизначеності на законодавчому рівні термінології, яка активно використовується у законодавстві, що призводить до вільного тлумачення податкового законодавства податківцями, що в більшості випадків робилося не на користь платників податків. Зазначено, що важливим фактором у появі правового нігілізму у сфері оподаткування є недосконалість правової освіти та елементарне незнання права підприємцями та представниками органів влади. Доведено, що сучасний стан забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності у сфері оподаткування характеризується значною кількістю прав суб'єктів підприємництва у сфері оподаткування та забезпечуються за допомогою великої кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили. Наголошено, що забезпечення таких прав не обмежується лише прийняттям нормативно-правових актів. Слід також вказати на активну державну політику, яка спрямована на кардинальне реформування податкової системи, що позитивно відображається на якості забезпечення прав суб'єктів підприємницької діяльності. Однак, реалізуючи вказану політику, держава насамперед піклується про свої інтереси, при цьому забуваючи про суб'єктів підприємницької діяльності, їх законні права та інтереси, про що дуже чітко свідчить незадоволеність існуючим станом речей з боку платників податків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Дерменжі, Діна Федорівна. "Фінансові ризики в електронних закупівлях, як елементу цифрової економіки." Economic and food security of Ukraine, no. 3-4 (March 6, 2019): 10–15. http://dx.doi.org/10.15673/efs.v6i3-4.1280.

Full text

Abstract:

Споживання харчових продуктів є незмінною частиною нашого життя. На сьогоднішній день забезпечення харчуванням у навчальних закладах, в установах охорони здоров'я та взагалі в багатьох державних установах відбувається за допомогою електронних закупівель. Відповідно до Закону України «Про державні закупівлі», закупівля це - придбання замовником товарів, робіт і послуг в порядку, встановленому цим Законом [1]. Це є обов'язковим для всіх розпорядників бюджетних коштів і відображається на платформі Prozorro. Така спрямованість економіки є нічим іншим, як прикладом цифрової економіки. Цифрову економіку також іноді називають інтернет-економікою, новою економікою, або веб-економікою. [2] Під цифровий економікою найчастіше розуміють виробництво, продажу та поставки продуктів через комп'ютерні мережі, як і в нашому випадку. Мета «Prozorro» - максимальна прозорість процесу державних закупівель та простота доступу. Основним питанням, яке виникає за участю підприємства в таких закупівлях, це ризики. Вони є на будь-якому етапі діяльності, і можуть виникати незалежно від його дій. З огляду на досить недавнє виникнення такої електронної системи, проблема оцінки таких ризиків є досить важливою і вимагає вивчення. В системі публічних закупівель суб'єкт підприємницької діяльності виступає в ролі учасника, і саме цей статус і є причиною виникнення ризиків. Говорячи про цю систему, можна сказати, що тут в більшості випадків виникають саме фінансові ризики, в частині можливості втрати частину свого капіталу, а також неотримання бажаного доходу, або в недостатньому обсязі.Під втратою частини капіталу розуміється втрата коштів, сплачених за участь у тендерній процедурі. Незалежно від результатів процедури закупівлі вони не повертаються суб'єкту підприємницької діяльності. Під ризиком неотримання бажаного доходу розуміється такий випадок, коли незалежно від об'єктивних чи суб'єктивних причин учасник програє тендер і не отримує додаткового стабільного доходу. І останній випадок, коли підприємство отримує дохід менше бажаного. Це відбувається в результаті скорочення обсягів фінансування і зменшення обсягів закупівлі. Державні закупівлі одночасно є гарантом отримання стабільного доходу, але в той же час можуть стати і причиною його зменшення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

ВЕРІТОВ, Олександр. "ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО КОМПОНЕНТА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ БАКАЛАВРІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 204–14. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-204-214.

Full text

Abstract:

АНОТАЦІЯ Актуальність проблеми обумовлена тим, що формування високого рівня підприємницької культури майбутніх бакалаврів фізичної культури і спорту не можливе без забезпечення певного рівня медійної та інформаційної грамотності, володіння інформаційними технологіями, обізнаності щодо основних засобів маркетингових комунікацій у спортивно-оздоровчій діяльності. З огляду на стрімкий розвиток інформаційних технологій інформаційно-комунікаційні навички здобувачів вищої освіти мають вплив на формування підприємницької культури, як і знання економічних законів та управлінських технологій. Метою статті є розроблення змістовного наповнення навчального модуля "Цифрове забезпечення підприємництва" та визначення доцільних форм і методів освітнього процесу як педагогічних умов формування інформаційно-комунікаційного компонента підприємницької культури бакалаврів фізичної культури і спорту. Для досягнення поставленої мети було використано абстрактно-логічний та системно-структурний методи дослідження. Відповідно до авторської концепції процес формування підприємницької культури здобувачів вищої освіти передбачає реалізацію підготовчого, теоретичного та практичного етапів. Визначено, що засвоєння навчального матеріалу дисципліни "Інформаційні технології у фізичній культурі і спорті", зокрема її змістовного модуля "Цифрове забезпечення підприємництва", може бути підготовчим етапом процесу формування підприємницької культури майбутніх бакалаврів фізичної культури і спорту. Структура зазначеного модуля містить три теми, засвоєння змісту яких передбачає проведення лекцій (6 год.), практичних занять (6 год.) та самостійну роботу студентів (18 год.). Головними навчальними завданнями аудиторної та позааудиторної роботи є: ознайомлення майбутніх бакалаврів з можливостями інформаційних систем управління проєктами, сервісів для створення сайтів, складання ментальних мап та прикладних комунікаційних програм для мобільних пристроїв. Формами і методами навчання визначено: традиційна лекція, лекція-прес-конференція, лекція-візуалізація, метод проєктів з використанням комп'ютерної програми "OpenProject", презентація і захист результатів самостійної роботи. Визначено, що самостійну роботу здобувачів вищої освіти доцільно спрямувати на розвиток термінологічної бази, яка необхідна для рефлексії та організації освітнього процесу. Зазначені форми й методи навчання дозволяють сформувати в студентів усвідомлення себе як суб'єктів творчості та значно активізувати їхню пізнавальну діяльність. Ключові слова: підприємницька культура; інформаційно-комунікаційні навички; інформаційні технології; форми і методи навчання; управління проєктами; створення сайту

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Олійник, А. Ю. "ВИДИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СВОБОДИ ОСОБИ НА ПІДПРИЄМНИЦЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ." Знання європейського права, no. 1 (September 18, 2020): 16–20. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.40.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто види реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність. Проаналізовано праці авторів, які досліджували проблему. Підсумок проаналізованих наукових праць дав можливість сформулювати поняття видів реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність. Ознаками названого поняття видів реалізації названої свободи, на нашу думку, є такі: а) здійснення виробництва товарів і надання послуг; б) здійснення товарно-грошових, торговельно-обмінних та фінансових операцій; в) здійснення посередницької та зовнішньоекономічної діяльності; г) закріплені нормами міжнародного права, Конституції та законів України і деталізовані поточним законодавством; д) здійснюються з метою отримання економічної та соціальної вигоди і прибутку. Видами реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність є закріплена нормами міжнародного права, конституції та законів України і деталізована в поточному законодавстві діяльність суб'єктів правовідносин зі здійснення виробництва товарів і надання послуг, грошових, торговельно-обмінних і фінансових операцій, посередницької та зовнішньоекономічної сфери з метою отримання прибутку та економічного результату. Реалізація конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність може здійснюватися у вигляді:1) виробництва товарів і надання послуг; 2) товарно-грошових, торговельно-обмінних та фінансових операцій; 3) посередницької діяльності; 4) зовнішньоекономічної діяльності. Здійснення запропонованих змін до Закону України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» сприятиме удосконаленню реалізації конституційної свободи особи на підприємницьку діяльність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Колодій, О. А. "Загальносоціальні економічні та культурні гарантії конституційно-правового статусу українського народу." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 107–13. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2412.

Full text

Abstract:

Ґрунтуючись на зазначених визначеннях, можна констатувати, що загальносоціальні економічні гарантії конституційно-правового статусу українського народу - це система умов, засобів та способів забезпечення правового становища українського народу в національному суспільстві та державі, серед інших народів, закордонних суспільств та держав, міжнародних об'єднань, що функціонують у сфері економіки. Найбільш важливими загальносоціальними економічними гарантіями конституційно-правового статусу українського народу варто визнавати загальнонародну та приватну власність, змішану економічну систему, свободу економічної діяльності. Автором визначено, що ефективності забезпечення права власності українського народу як загаль-носоціальної економічної гарантії конституційно-правового статусу українського народу завдає істотної шкоди ототожнення права власності українського народу із правом державної та комунальної власності. Стверджується, що перевагами ринкової економіки є те, що вона забезпечує рівноправність різних форм власності, економічну ініціативу, свободу підприємницької діяльності, вільну конкуренцію, договірні відносини між суб'єктами господарювання, обмежене втручання держави в господарську діяльність тощо. Проте із зазначених визначень стає також зрозумілим, що вона не здатна забезпечити соціально-економічні гарантії для соціальних суб'єктів, справедливий розподіл суспільних благ, рівність різноманітних соціальних статусів. Доведено, що свобода економічної діяльності як загальносоціальна економічна гарантія конституційно-правового статусу українського народу означає можливість формувати свою економічну політику, економічну стратегію та тактику, впроваджувати їх у життя, реалізовувати основні економічні функції, налагоджувати економічні відносини з іншими країнами, керуватись економічними інтересами українського народу. До економічних загальносоціальних гарантій конституційно-правового статусу українського народу варто віднести загальнонародну та приватну власність, змішану економічну систему, свободу економічної діяльності, а до культурних - розвиток національної культури та культури корінних народів і національних меншин, охорону культурної спадщини, розвиток і функціонування української мови.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Корнієнко, Г. "Структурний поділ агробізнесу: правовий аспект." Юридичний вісник, no. 2 (August 26, 2020): 188–94. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1722.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблема визначення структури агробізнесу, який розуміється як окреме еко-номіко-правове явище, яке не можна ототожнювати з АПК. Відмінними ознаками, притаманними агробізнесу, є такі: 1) це різновид бізнесу/ підприємницької діяльності; 2) він має самостійний предмет правового регулювання; 3) здійснюється спеціальними суб'єктами; 4) між суб'єктами агробізнесу виникають стійкі правовідносини, які зумовлені дією ланцюга агробізнесу; 5) основна мета агробізнесу полягає в отриманні прибутку; 6) існує специфічне організаційне та матеріально-технічне забезпечення агробізнесу. Встановлено, що структура агробізнесу - це така організація його внутрішньої системи, за якої цілісність та ефективність функціонування агробізнесу забезпечуються оптимально поєднаними за певними принципами елементами, логічно взаємопов'язаними та взаємозалежними. З'ясування особливостей багаторівневої внутрішньої структури об'єкта, що вказує на його складну природу, дає змогу глибше його осмислити й надати цілісну, всебічну характеристику. Агробізнес будь-якої держави має власну структуру, яка визначається станом економіки, соціальними чинниками, кліматичними та географічними умовами, рівнем розвитку сільськогосподарської галузі. Зважаючи на особливості, характерні для вітчизняного агробізнесу, вбачається за доцільне виокремлювати структуру аграрного бізнесу залежно від: 1) виду підприємницької діяльності в аграрній сфері (інноваційна діяльність у сфері селекції та технології виробництва, контролю сільськогосподарської продукції, новітніх моделей управління сільськогосподарським підприємством; діяльність із виробництва, збереження та переробки сільськогосподарської продукції; логістика агробізнесу; забезпечення матеріально-технічним обладнанням (постачання сільськогосподарської техніки, агросервісне обслуговування тощо); реалізація (маркетинг) сільськогосподарської продукції; діяльність щодо поводження з відходами сільськогосподарського виробництва); 2) галузі сільськогосподарського виробництва (аграрні інновації; виробництво сільськогосподарської продукції; логіс-тична галузь агробізнесу; галузь реалізації сільськогосподарської продукції); 3) території здійснення агробізнесу; 4) організаційно-правової форми діяльності сільськогосподарських товаровиробників; 5) сільськогосподарських кластерів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Швець, Н. В., and А. В. Ізюмська. "Малий бізнес в Україні: аналіз стану та тенденції." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 2 (258) (February 13, 2020): 108–17. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-258-2-108-117.

Full text

Abstract:

Дослідження присвячено визначенню тенденцій функціонування та факторів, що впливають на діяльність малого бізнесу в Україні. Стаття містить результати аналізу статистичних показників цієї частини підприємницького сектора за період 2013-2018 рр., які характеризують зміни в кількісному складі суб'єктів, зайнятості працівників, обсягів реалізації продукції, прибутковості, доданої вартості та капітальних інвестицій. Динамікувказаних показників проаналізовано на макроекономічному рівні, за регіонами та в розрізі видів економічної діяльності. Виявлені позитивні тенденції, недоліки у розвитку українського малого бізнесу і визначена необхідність коригування його вектору.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Федотов, О. П. "КОНЦЕПЦІЯ ЗДІЙСНЕННЯ ПОСЕРЕДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ МИТНОЇ СПРАВИ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 15 (June 3, 2019): 285–98. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v15i0.385.

Full text

Abstract:

У статті на основі аналізу чинного законодавства України розкрито зміст та сутність посередницької діяльності у сфері державної митної справи. Надано авторське визначення поняття «митний посередник». Встановлено, що на сьогодні існує чимало проблем та недоопрацювань, що стосуються організаційно-правових засад посередницької діяльності у сфері державної митної справи. Акцентовано увагу на тому факті, що найважливішим питанням, яке стосується посередницької діяльності у сфері державної митної справи, є законодавчо-правова невизначеність та суперечність деяких аспектів функціонування суб'єктів митного посередництва. Обґрунтовано той факт, що до категорії митних посередників можливо віднести митних брокерів, утримувачів складів тимчасового зберігання, а також митних складів відкритого типу, утримувачів вільної митної зони комерційного або сервісного типу та вантажних митних комплексів. Водночас такий суб'єкт, як власник магазину безмитної торгівлі здійснює підприємницьку діяльність у сфері державної митної справи, хоча вона фактично не є посередницькою. The essence and content of agency work in the sphere of state customs business has been shown in the article on the ground of analyzing the effective legislation of Ukraine. Author's definition of the notion "customs clearance agent" has been provided. It has been determined that at present there are rather many problems and shortcomings regarding organizational and legal principles of agency work in the sphere of state customs business. The attention has been drawn to the fact that the most significant issue concerning agency work in the sphere of state customs business is legislative and legal uncertainty and divergence of some aspects of functioning of subjects of foreign economic activity. We have grounded the fact that customs brokers, temporary storage warehouse keepers, as well as open customs warehouse keepers, keepers of free customs zone of commercial or service type and freight customs complexes can be attributed to the category of customs agents. At the same time such subject as owner of duty-free shop carries out entrepreneurial activity in the sphere of state customs business, although it is not actually agency activity.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Солодан, К. В. "Правове регулювання оподаткування електронної комерції у Сполучених Штатах Америки: аналіз ключових прецедентів." Прикарпатський юридичний вісник, no. 3(32) (October 16, 2020): 59–64. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).604.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена особливостям правового регулювання оподаткування електронної комерції у Сполучених Штатах АМерики. Зазначено, що поширення мережі Інтернет та масове поширення електронної торгівлі потребує адекватного правового регулювання оподаткування такого виду підприємницької діяльності, щоби запобігти уникненню від оподаткування суб'єктів електронної комерції, тим самим забезпечити належне здійснення права людини на податки. Визначено різницю між податком із продажів та податком на використання. У статті визначено значення комерційного застереження та застереження про належну правову процедуру. Досліджено еволюцію прецедентів, що містять норми, предметом регулювання яких є оподаткування електронної комерції. Проаналізовано судову аргументацію, викладену у ключових судових рішеннях, що стосуються поставленої проблематики: "Amazon.com, LLC v. New York State Department of Taxation and Finance"; "National Bellas Hess v. Department of Revenue"; "Overstock.com, Inc. v. New York State Department of Taxation and Finance"; "Quill Corp. v. North Dakota"; "South Dakota v. Wayfair Inc.". Проаналізовано судове тлумачення «суттєвого зв'язку», необхідного для оподаткування в певному штаті. Вказано, що технології надзвичайно швидко крокують уперед, дистанційна торгівля стає буденною та значно переважає над традиційною, тому належне оподаткування суб'єктів електронної комерції є нагальною вимогою часу, щоби забезпечити справедливе та рівноправне оподаткування суб'єктів господарювання різного масштабу і, як наслідок, забезпечити дотримання права людини на податки. Зроблено висновок, що правило про фізичну присутність є неправильним. Справа "South Dakota v. Wayfair Inc." відповідає вимогам часу, а запроваджене нею правило істотного зв'язку сприятиме справедливому оподаткуванню суб'єктів електронної комерції, захистить суб'єктів малого підприємництва від переважання цифрових гігантів, які здійснюють продажі в багатьох штатах і водночас не мають там жодної фізичної присутності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Банчук-Петросова, О. В. "МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 3–7. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.1.

Full text

Abstract:

Зазначено, що важливою причиною більшості невдач у сфері функціонування української економіки та її реформування є слабкість інститутів влади: відсутність необхідної політичної волі та професіоналізму, невизначеність і навіть безграмотність рішень, бездіяльність, а часом і прямий саботаж у їхньому виконанні. Злиття владних структур із приватною підприємницькою сферою – звичайне явище для нинішньої України. Усе це не може не позначатися негативним чином на характері і розвитку української економіки. Співвідношення між рівнем ринкових свобод і масштабами державного регулювання залежить від низки факторів: загальнонаціональної значущості тих чи інших підприємств та комплексів, ситуації, в якій опинилася країна, цілей, які переслідує держава. Загалом нині це співвідношення переважно залежить від характеру економічної політики влади. Визначено, що політичні та економічні інтереси країни диктують збереження принципової лінії на відкритість економіки, забезпечення вільної взаємодії вітчизняних господарюючих суб'єктів із зовнішнім світом. Проте орієнтація на відкритість неспроможна залишатися єдиним визначальним компонентом зовнішньоекономічної політики країни. У її арсеналі мають бути присутніми заходи, спрямовані на захист національного виробництва та внутрішнього ринку від несприятливих впливів ззовні. Україна повинна забезпечити собі належне місце в багатополюсному світі, що складається. Ринкові перетворення, що проводилися в Україні протягом останнього десятиліття, не виправдали тих очікувань, які на них покладала громадськість країни. Краху зазнала не сама ідея реформування господарства, не об'єктивна необхідність ринкових реформ, а стратегія і тактика, прийоми та методи перетворень. Тим не менше, всупереч різним догмам, найкращим є економічний устрій, що забезпечує з урахуванням історичних, політичних та економічних обставин оптимальну ефективність, за якої економічні цілі гармонійно поєднуються з реальними умовами та соціальними цілями держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Бедрій, Мар'ян Миронович. "СТАТТЯ 7 ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ: АНАЛІЗ КРІЗЬ ПРИЗМУ ФЕНОМЕНУ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА." Часопис цивілістики, no. 38 (September 7, 2020): 18–25. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i38.362.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена взаємодії тексту Цивільного кодексу України (зокрема ст. 7) зі звичаєвим правом як суспільним явищем. Досліджено співвідношення понять звичаю та правового звичаю в контексті регулювання цивільних відносин. Обґрунтовано тезу про те, що регулятором цивільних відносин є звичай загалом, а джерелом цивільного права - правовий звичай як його вид. Поняття звичаю, вказане у ст. 7 ЦК України, визнано вдалим, адже воно включає як правові звичаї (регулюють правовідносини як юридичні норми), так і звичаї релевантні праву (мають значення у правозастосуванні). Виконано порівняння звичаїв загального характеру та правил персональної ділової практики конкретних контрагентів. Зроблено висновок про те, що звичай як правило, утворене загальною діловою практикою (більшість підприємців відповідної галузі чи регіону), не є тотожним правилу, утвореною персональною діловою практикою сторін. Персональна ділова практика сторін здатна сформувати правило, що за юридичними наслідками прирівнюється до умови договору, укладеного між ними. Натомість загальна (деперсоніфікована) ділова практика утворює правовий звичай, який прирівнюється за юридичним значенням до норми законодавства (загальнодержавної, місцевої чи галузевої). Проаналізовано поняття звичаїв ділового обороту та доцільність його використання в тексті Цивільного кодексу України. За результатами цього аналізу звичаями ділового обороту окреслено ті, що були утворені за участю суб'єкта підприємницької діяльності. Запропоновано усунути відсилання до звичаїв ділового обороту з тексту кодексу та замінити їх у відповідних статтях відсиланнями до звичаїв загалом. Оскільки звичай набуває чинності у цивільних правовідносинах за умови його фактичної усталеності, ця характеристика звичаю повинна бути збережена в тексті Цивільного кодексу України. Висвітлено можливість письмової фіксації звичаїв у документах, які не мають статусу самостійних джерел права. Запропоновано доповненити текст Цивільного кодексу України окремою статтею про узанси в розумінні звичаїв, які зафіксовані у документарній формі торгово-промисловими палатами й іншими авторитетними організаціями. Розглянуто проблему конкуренції законодавчих і звичаєвих норм у ході регулювання цивільних відносин. При згаданій конкуренції повинна застосовуватися норма законодавства, якщо компетентним суб'єктом не буде встановлено, що така норма є неконституційною чи неправовою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Сергєєва, Т. "Запровадження міжнародних антикорупційних стандартів у національне законодавство України." Юридичний вісник, no. 4 (October 30, 2020): 132–38. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1982.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню законодавства України у сфері протидії корупції. Виявлено, що чинне законодавство лише частково враховує положення міжнародних антикорупційних договорів, стороною яких є Україна. Ряд питань залишаються лише частково врегульованими або взагалі неврегульованими. Зазначено, що корупція деструктивно впливає на розвиток суспільства. Спонукає нашу країну до активної боротьби з корупцією здійснення міжнародного співробітництва у цій сфері. Зроблено акцент на співпраці України з Радою Європи й структурами Організації Об'єднаних Націй у сфері боротьби з корупцією. Підкреслено значення для України Цивільної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією та проаналізовано основні моменти виконання Україною положень міжнародної угоди. Зазначено, що з метою виконання та імплементації норм міжнародного права щодо протидії корупції в Україні впроваджується та вдосконалюється власна система антикорупційного законодавства. Проаналізовано норми щодо вдосконалення адміністративної та кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення. Закони й підзаконні акти в цій сфері значним чином зазнали змін внаслідок міжнародного впливу на Україну міжнародних організацій із приводу впровадження антикорупційних заходів та їх виконання. Приділено увагу захищеності господарської діяльності й створенню сприятливого середовища для ведення підприємницької діяльності у світлі добросовісного виконання приписів антикорупційного законодавства всіма суб'єктами різних видів правовідносин. Запропоновано використати досвід зарубіжних країн щодо створення дієвого національного механізму протидії корупції. Варто створити в Україні єдиний централізований орган із боротьби з корупцією, який не дублюватиме функції ряду державних органів із протидії корупції. Доцільно, щоб такий орган займався питаннями розслідування фактів корупції, ускладнених іноземним елементом. Зазначено, що нині українське антикорупційне законодавство ще має бути переглянуте у світлі базових положень міжнародних документів, що удосконалить чинне законодавство.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Панасюк, В. "Види надання в оренду військового майна." Юридичний вісник, no. 3 (October 8, 2020): 328–34. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1958.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються види нада оренду військового майна. За основу дослідження взято визначення військового майна відповідно до законів України «Про Збройні сили України», «Про господарську діяльність у Збройних силах України»; визначення оренди майна відповідно до чинного і попереднього законодавства про орендні відносини. З урахуванням Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 та особливостей господарської діяльності у Збройних силах України уточнено, що надання в оренду військового майна - це вид економічної діяльності з передання у строкове платне користування певного такого майна, яке здійснюється для провадження підприємницької та іншої діяльності у межах і в порядку, встановлених законом. Проведено загальний аналіз наукових досліджень щодо надання в оренду майна у цілому і військового зокрема. Представлено аналіз судової практики щодо оренди військового майна (постанови Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 911/747/17, від 28.02.2018 у справі № 924/247/17, від 03.07.2018 у справі № 916/559/17, від 08.08.2018 у справі № 916/146/15-г, від 22.05.2018 у справі № 908/1064/17), виявлено проблемні питання. Виокремлено кілька критеріїв поділу надання в оренду військового майна, основним серед яких з урахуванням особливостей військового майна є об'єкти оренди (рухоме і нерухоме військове майно). Обґрунтовано доцільність виокремлення ще одного критерію, який має значення для правового режиму економічної діяльності з надання в оренду військового майна, яким є суб'єктний склад такої діяльності. Досліджено підходи до суб'єктного складу таких відносин у науковій літературі та законодавстві, запропоновано види надання в оренду військового майна за цим критерієм. Результатами дослідження є пропозиції щодо поділу надання в оренду військового майна як виду господарської (економічної) діяльності на такі види: а) залежно від об'єкта оренди: надання в оренду нерухомого військового майна (земельних ділянок, оренда будівель та інших капітальних споруд та оренда речей, на які режим нерухомої речі може бути поширений, повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти); надання в оренду рухомого військового майна (автомобілів, інших наземних транспортних засобів та устаткування, водних транспортних засобів та устаткування, повітряних транспортних засобів та устаткування, будівельних машин та устаткування, офісних машин та устаткування, включаючи обчислювальну техніку, інших машин та устаткування тощо); б) залежно від суб'єктного складу діяльності: надання в оренду військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних сил України. Наголошується, що подальші наукові розвідки необхідно присвятити дослідженню та доопрацюванню правового режиму запропонованих видів нада ння оренди військового майна, уточненню суб'єктного складу такої діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Galaziuk N. and Zelinska O. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ БАНКІВ ТА ЇХ ВПЛИВ НА СВІТОВУ ЕКОНОМІКУ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ." Economic forum 1, no. 4 (November 24, 2021): 42–48. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-6.

Full text

Abstract:

Фінансова глобалізація – це розвиток світових фінансових ринків, зростання транскордонних потоків капіталу та активність міжнародних фінансових організацій. Водночас, мова про фінансову глобалізацію означає вільний рух капіталу між країнами. Ключовою особливістю міжнародного банкінгу є посилення транснаціоналізації в умовах фінансової глобалізації. В результаті цього процесу на сучасному етапі розвитку світової економіки немає чистого національного банківського капіталу в жодній державі світу. Транснаціональні банки є одним з основних суб'єктів світової економіки. Вони займають лідируючі позиції на міжнародному фінансовому ринку та є учасниками процесу глобалізації у фінансовій сфері. Таким чином, міжнародна фінансова система стала для транснаціональних банків так званою ареною діяльності «фінансових гігантів» як транснаціональних банків. Сукупний капітал багатонаціональних банків легко переноситься з одного штату в інший з найбільш суперечливими наслідками. З одного боку, консолідований капітал стає рушійною силою для розвитку НТП (науково-технічного прогресу) на світовій арені, а з іншого – для серйозних глобальних криз, що перетворюються на спекулятивний капітал. Значення транснаціональних банків як в економічному середовищі окремої держави, так і у світовій економіці в цілому стрімко зростає. Одна з важливих ролей, які відіграють транснаціональні банки, – це роль посередника між власниками фінансових коштів та інвесторами, які для здійснення міжнародної підприємницької діяльності позичають капітал у ТНБ. Зазвичай прихід транснаціональних банків на зовнішній ринок стає певним стимулюючим фактором для перебудови банківської системи країни перебування. Це проявляється у збільшенні концентрації банківського капіталу або створенні сильного конкурентного середовища серед місцевих банківських установ. Більше того, дуже часто приймаючі країни роблять велику помилку, впроваджуючи занадто ліберальну політику щодо ризику, щоб максимізувати дохід, і в цьому випадку транснаціональні банки можуть спричинити кризу в країні, і таким чином стати характерними причинами фінансових коливань, які в кінцевому підсумку можуть призвести до нерівності світових банківських систем

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Sveleba, N. A., and O. V. Major. "Податкові важелі впливу на формування організаційно-економічного механізму розвитку підприємств сфер послуг." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 4 (April 26, 2018): 112–15. http://dx.doi.org/10.15421/40280421.

Full text

Abstract:

Розглянуто організаційно-економічний механізм розвитку підприємств сфери послуг, виділено його складники. Виявлено основні підходи щодо організації оподаткування підприємств сфери послуг у контексті стимулювання їх розвитку, які потребують поглибленого вивчення та наукового обґрунтування чинних методик сплати податків у підприємницькій діяльності. Визначено основні завдання формування та реалізації організаційно-економічного механізму розвитку підприємств сфери послуг, серед яких: забезпечення якості надаваних послуг, поповнення бюджетів державного та місцевого рівнів, залучення зовнішніх інвестицій, підвищення попиту на послуги, збільшення зайнятості населення, та підвищення якості внутрішньої інфраструктури. Визначено, що складність оподаткування підприємництва в Україні організаційного характеру криється в необхідності витрачання значного часу на здійснення обліку, нарахування та сплату податків, проходження перевірок, здачу звітів. Запропоновано суб'єктам господарювання використання податкових важелів впливу на організаційно-економічний механізм підприємства. Серед таких важелів варто виокремити податкові інструменти, які передбачають оптимізацію кількості податків для підприємств сфери послуг, надання податкового кредиту, податкових пільг під конкретні проекти, які спрямовані на вирішення регіональних і соціальних проблем, розвитку соціального підприємництва, інвестування у діяльність, вибір альтернативних форм оподаткування (спрощеної), використання податкового менеджменту як засобу оптимізації податкових платежів (оптимізацію договірних відносин, застосування обґрунтованих і ефективних методик розподілу непрямих витрат, що дають змогу зменшити податкові платежі; розроблення системи контролю за наднормативними витратами, що не враховуються для оподаткування; податковий операційний моніторинг господарювання, діагностика витратної політики підприємства, податковий експрес-аналіз інноваційно-інвестиційних проектів).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Шепета, О. В., and О. К. Тугарова. "Основні вимоги до створення служби захисту інформації на підприємстві." Прикарпатський юридичний вісник, no. 3(32) (October 16, 2020): 74–77. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).607.

Full text

Abstract:

Перед сучасним приватним підприємством гостро стоїть питання забезпечення захисту інформації, яка циркулює на підприємстві. Це пов'язано з розвитком інформатизації підприємства, з постійним зростанням вартості інформації, з одного боку, і активністю інформаційно-аналітичних структур і різного роду порушників, з іншого. Аналіз наукових публікацій дає підстави стверджувати, що у зв'язку зі збільшенням інформаційних потоків на підприємстві обов'язково треба створювати службу захисту інформації. Натепер захист інформації дедалі більше стосується саме суб'єктів підприємницької діяльності, яким потрібно захищатися від витоку своєї інформації. За результатами негативного впливу на основні властивості інформації (конфіденційність, цілісність, доступність) вирізняють фактори дестабілізації техногенного, антропогенного, природного характеру. Тому діяльність служби захисту інформації підприємства повинна регулюватися нормативно-правовими актами, які створюються керівництвом підприємства, в основі яких доцільно використовувати рекомендації міжнародних стандартів серії ISO 2700 і дотримуватись національних правових норм інформаційної безпеки. Метою створення служби захисту інформації є організаційне забезпечення завдань керування комплексною системою захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, здійснення контролю за її функціонуванням. На службу захисту інформації покладається виконання робіт із визначення вимог із захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, проєктування, розроблення і модернізації комплексної системи захисту інформації, а також з експлуатації, обслуговування, підтримки працездатності комплексної системи захисту інформації, контролю за станом захищеності інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах. Комплексний захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах передбачає використання спеціальних правових, фізичних, організаційних, технічних і програмно-апаратних засобів захисту інформації. Контроль за вищевказаними заходами, відповідальність за їх виконання і реалізацію покладається на службу захисту інформації підприємства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Deneha, O. "МІСЦЕ ДЕРЖАВИ СЕРЕД ІНШИХ СУБ’ЄКТІВ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 305–13. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.37.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, організаціях, установах, незалежно від їх форм власності та господарювання чи у фізичних осіб та особи, які забезпечують себе роботою самостійно, громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності. Їх взаємодія із державою відбувається наступним чином – застраховані особи та їх роботодавці вносять кошти до відповідних фондів, і як наслідок наділяються правом на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг у разі настання страхових випадків. Таким чином, держава та застраховані особи співвідносяться як суб’єкт, який бере участь в управлінні страховими фондами, та суб’єкт, який здійснює внески та розраховує на надання матеріального захисту у разі настання страхових випадків. Так, стаття присвячена дослідженню місця держави серед суб’єктів права соціального забезпечення. Говорячи про соціальне забезпечення як місце серед інших субєктів права, ми вважаємо за доцільне розглядати, соціальний захист, власне, є системою (системою організаційних, юридичних, економічних і фінансових заходів, спрямованих на подолання несприятливих наслідків соціальних ризиків за рахунок не заборонених законом джерел фінансування, а також на їх профілактику); Україні притаманна своя система соціального захисту (яка формується завдяки існуванню різних організаційно-правових форм соціального захисту); крім цього, в межах такої системи можна виділити свої підсистеми, які притаманні її структурним одиницям. Сутність участі держави в праві соціального забезпечення шляхом надання компетенції даному органу полягає у соціальному забезпеченні безробітних осіб та у вчиненні заходів щодо зайнятості таких індивідів. Зайнятість громадян є нагальною потребою українського суспільства та передумовою економічного зміцнення держави. Вона надає можливість громадянам своє працею набувати необхідних для життєдіяльності ресурсів. Безробітні особи позбавлені можливості забезпечувати себе особисто, тому така участь держави у праві соціального забезпечення є одним із найважливіших напрямків. Сутність держави як суб'єкта права соціального забезпечення проявляється у наступних аспектах: 1) формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері соціального забезпечення й координація дій суб’єктів з метою підтримання зв’язків між ними; 2) наданні соціальної допомоги особам, які не здатні себе забезпечити; 3) зборі внесків, призначенні, перерахунку та виплат відповідних форм допомоги; 4) створенні спеціальних суб’єктів, які не виконують функції держави, проте сприяють здійсненню соціального обслуговування населення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Якименко-Терещенко, Наталія, Тетяна Чайка, and Олена Бєлікова. "КЕЙТЕРИНГ У MICE-ІНДУСТРІЇ: ТРЕНДИ РОЗВИТКУ, МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД І ПЕРСПЕКТИВИ DIGITAL-ТРАНСФОРМАЦІЇ." Економіка та суспільство, no. 34 (December 28, 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-34-39.

Full text

Abstract:

У статті розглянуті тенденції та перспективи розвитку індустрії гостинності, а також деякі найперспективніші інноваційні digital-рішення у сфері надання послуг кейтерингу для MICE-заходів: цифрові ваучери, гастро-меппінг, набори для онлайн-кейтерингу. Приділено увагу комплексному підходу до формування інноваційних бізнес-моделей на основі digital-трансформації. Криза, що була викликана пандемією COVID-19, поставила на межу банкрутства значну частину економічних агентів. У такій ситуації на економічне процвітання можуть розраховувати ті суб'єкти підприємницької діяльності, які оперативно відмовляться від застарілих бізнес-моделей. Тільки комплексне та системне використання інноваційних рішень, формування нових інноваційних бізнес-моделей здатне забезпечити підприємство конкурентною перевагою та запобігти негативному сценарію розвитку подій. У статті вдосконалено підхід та розроблено практичні рекомендації щодо впровадження конкретних інноваційних цифрових технологій у базові компоненти бізнес-процесів з метою формування нової бізнес-моделі на основі комплексного використання digital-рішень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Miahkykh, Iryna, and Mariana Shkoda. "МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОЕКТНОГО ПІДХОДУ ЩОДО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА." Економічний вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», no. 18 (December 13, 2021). http://dx.doi.org/10.20535/2307-5651.18.2021.247232.

Full text

Abstract:

У даній статті досліджено методологію проектного підходу основи розвитку підприємницької діяльності. Встановлено, що бізнес-проект повинен означати проект, який повністю або частково розробляється, реалізується і фінансується суб'єктом господарювання або під його керівництвом. Про це свідчить той факт, що на підприємстві малого бізнесу суб'єкт сам приймає всі рішення, обґрунтовує їх, прогнозує наслідки і несе за них відповідальність. Досліджено моделі поведінки суб’єктів малого бізнесу і встановлено, що різноманітність даних моделей поведінки в ринкових умовах в основному обмежується прийняттям рішень з питань, пов'язаних з виробництвом (споживанням) продуктів, їх ціноутворенням, виходом на нові ринки, розширенням ринків і.д. Запропоновано модель проекту тракту- вати як комплексне розуміння суб'єктом управління кінцевої мети і завдань, які необхідно виконати в процесі діяльнос- ті. Визначено, що проект не може бути більш досконалим, ніж його образ або модель, які, крім того, повинні бути всеосяжними, ясними і повністю відображати його мету і спосіб реалізації. Підкреслено, що основним атрибутом проектно-орієнтованого бізнесу є здатність менеджерів (власників) чітко визначити ідею (образ і використовувати існуючі ресурси, прогнозувати і враховувати ризики. Основними перевагами проектно-орієнтованого бізнесу в порів- нянні з традиційною орієнтацією є: оптимальне використання творчих можливостей менеджерів, їх знань і досвіду, синхронізація в часі і простір, всіх дій в рамках проекту за рахунок оптимального використання ресурсів, прогнозуван- ня всіх ризиків та прийняття своєчасних заходів для їх ефективного усунення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Суб'єкти підприємницької діяльності'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles