Journal articles on the topic 'Суб’єкт публічного адміністрування'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Суб’єкт публічного адміністрування.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Суб’єкт публічного адміністрування.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Маслова, Я. І. "ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ." Знання європейського права, no. 2 (June 30, 2021): 75–79. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.209.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню сутності адміністративно-правового статусу Президента України як особливого суб’єкта публічної адміністрації. Встановлено, що в системі суб’єктів публічної адміністрації Президенту України відведено місце серед суб’єктів публічної адміністрації, яких не віднесено до органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, але яких наділено окремими повноваженнями щодо забезпечення управлінського впливу у сфері публічного адміністрування поряд із Верховною Радою України, Національним Банком України, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, військово-цивільними адміністраціями тощо.
Звернено увагу на те, що з моменту впровадження посади Президента України його роль у функціонуванні органів державної влади постійно переглядалась: від зайняття місця глави виконавчої влади до винесення Президента України за межі тріади гілок влади та надання йому статусу арбітра в системі стримувань та переваг, як це передбачено Основним Законом.
Визначено, що правовий статус Президента України у сфері публічного адміністрування опосередковано його визнанням як глави держави, який діє від її імені; гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина; гаранта реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північно-атлантичного договору.
Встановлено, що правовий статус Президента України, якого закріплено Конституцією України, є основою формування його адміністративно-правового статусу. Змістовне наповнення останнього складають повноваження, визначені у ст. 106 Основного Закону. З огляду на критерій функціонального призначення повноваження Президента України у сфері публічного адміністрування доцільно поділяти на повноваження щодо контролю (п. п. 15, 16, 29, 30); повноваження щодо організації органів виконавчої влади (п. п. 9–14, 22, 28); повноваження щодо керівництва (п. п. 17, 18); повноваження щодо встановлення окремих станів (п. п. 19, 20, 21); інші повноваження (п. п. 24–27).
2
Бабенко, Д. В. "РОЛЬ СУБ’ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ У ВІДНОСИНАХ ІЗ ГОСПОДАРСЬКИМИ ТОВАРИСТВАМИ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 53–57. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.315.
Full textAbstract:
У статті присвячено увагу дослідженню категорії «суб’єкт владних повноважень», висвітлено роль та значення таких суб’єктів у відносинах із господарськими товариствами. Встановлено, що найбільш розповсюджена форма здійснення комерційної діяльності – господарські товариства, нерозривно пов’язана із необхідністю взаємодії з суб’єктами владних повноважень. Аналізується понятійно-категоріальний апарат теорії адміністративного права, який більш розповсюджено оперує терміном «публічна адміністрація» та наводиться співвідношення останнього із законодавчо-уставленими категоріями – «суб’єкт владних повноважень» чи «адміністративний орган».
Констатовано, що не завжди правовідносини підприємств приватної форми власності із суб’єктами владнихповноважень є саме адміністративно-правовими. Автором у статті пропонується власно розроблений алгоритм розмежування адміністративно-правових із цивільними та або господарськими відносинами, в яких з одного боку
виступає орган публічної влади.
Зосереджено увагу на тому, що окремі представники публічної влади можуть мати різний правовий статус – бути юридичною особою публічного права (міністерства, державні служби, інспекції тощо), утворенням без статусу юридичної особи (територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну та податкову політику чи індивідуальним суб’єктом (приватні виконавці тощо). З’ясовано, що система публічної влади та управління в Україні складається також із органів державної влади, які не належать до органів виконавчої влади, не підпорядковані та не залежать від останніх, проте, здійснюють публічні функції (адміністрування).
У статті звертається увага, що Конституція України, проголошуючи у статті 8 принцип верховенства права та закріплюючи у статтях 6 та 19 похідний від зазначеного принцип законності, суттєво обмежила поведінку суб’єктів владних повноважень, встановлюючи певний запобіжник від свавілля і вседозволеності держави та її апарату.
3
Осадчий, А. "ПРАВОВІ ПРОЦЕДУРИ У ПУБЛІЧНОМУ АДМІНІСТРУВАННІ." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2022): 96–104. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2271.
Full textAbstract:
У статті розкрито сутність правових процедур у публічному адмініструванні (адміністративних процедур). Проведено їх відмежування від адміністративного процесу як форми реалізації правосуддя. Наголошено, що реалізація правових форм (інструментів) публічного адміністрування в переважній більшості випадків відбувається через процедурні правовідносини. Підкреслено важливість процедурної форми за умови певної «депроцесуалізації» публічного адміністрування в умовах його діджиталізації. Розкрито детермінацію диференціації процедурної форми публічного адміністрування. Запропоновано підхід до розуміння адміністративно-процедурного права як інституту адміністративного права, що включає загальні норми та правила, які стосуються усього масиву або більшості адміністративних процедур. Констатовано, що адміністративно-процедурне право знаходиться на даний час лише у стадії формування. Враховуючи вищезазначене, адміністративні процедури розглядаються як інтегративна, синтетична категорія, що сформована внаслідок взаємодії ознак складових системи відносно самостійних процедурних інститутів. Запропоновано розуміння адміністративних процедур як визначеного правом порядку реалізації правових форм публічного адміністрування. Визначено їх наступні характерні ознаки:
1) пов’язані з таким особливим різновидом публічно-владної діяльності, як публічне адміністрування;
2) є формою внутрішньої організації (буття) публічного адміністрування, що спрямована на реалізацію правових форм, як зовнішнього результату владного впливу;
3) встановлюють найбільш оптимальні моделі діяльності суб’єктів публічного адміністрування;
4) виступають гарантією належної реалізації повноважень суб’єктів публічного адміністрування та дотримання прав невладних суб’єктів, інтересів яких стосуватиметься реалізація таких повноважень;
5) впорядковують як нормативне регулювання суспільних відносин з боку публічної адміністрації, так і вирішення численних адміністративних справ;
6) забезпечують як зовнішньотак і внутрішньо організаційну діяльність (адміністративний менеджмент) суб’єктів публічної адміністрації;
7) є відмінними як за змістом так і за деталізацією залежно від специфіки тих питань, для вирішення яких вони встановлені;
8) визначаються здебільшого нормами адміністративного права.
4
Неугодніков, Андрій Олександрович. "КОНТРОЛЬ ЯК ФУНКЦІЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ: ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ." Знання європейського права, no. 4 (February 7, 2020): 58–69. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.6.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу контрольної функції суб’єктів публічної адміністрації. Досліджено теоретико-правові засади реалізації функції контролю. Визначено сучасний стан та перспективи переоцінки основоположних принципів контрольної діяльності публічної адміністрації.
Дієва участь широкого кола представників різних соціальних сфер – політиків, владних інституцій, науково-експертного середовища, громадянських об’єднань у здійсненні публічного адміністрування перетворює його у складний процес пошуку спільних рішень, досягнення консенсусу тощо. Сьогодні головними постають проблеми співвідношення адміністрування і політики, політичного контролю та державного управління, відповідальності і підзвітності держави своїм громадянам. Метою статті є дослідження сутнісних детермінант контролю як функції публічного адміністрування та принципів його реалізації.
Встановлено, що метою контролю є виявлення помилок у процесі управління, їх своєчасне виправлення і недопущення повторення, а також забезпечення відповідності між поставленими цілями та фактичними діями учасників адміністративного права. Контроль як функція публічного адміністрування полягає у своєчасному виявлені та усуненні факторів, які заважають ефективному здійсненню публічного адміністрування та унеможливлюють забезпечення належного рівня правозастосовної діяльності.
Практичного значення має поділ функцій публічного адміністрування в залежності від сфери їх застосування на загальні, спеціальні, допоміжні (обслуговуючі). Загальні функції властиві публічному адмініструванню незалежно від рівня управлінських структур. До загальних функцій публічного адміністрування належить функція контролю. В умовах необхідного розширення демократії, децентралізації влади державне управління реформується в публічне адміністрування, з характерними для нього властивостями широкого залучення громадськості, сервісного призначення й транспарентності.
5
Ромашов, Ю. С. "ІНСТРУМЕНТИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 103–6. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).368.
Full textAbstract:
У статті розкрито зміст та сформовано поняття інструментів публічного адміністрування кадрового забезпечення Національної поліції. Доведено, що це зовнішній вираз однорідних за своїм характером і правовою природою груп адміністративних дій спеціальних кадрових суб’єктів публічної адміністрації Національної поліції та МВС України. Вони реалізуються у межах визначеної законом компетенції з метою забезпечення Національної поліції якісними поліцейськими кадрами, не допущення ними юридичних правопорушень та мінімізації їх негативних наслідків. Визначено, що до системи інструментів публічного адміністрування, які застосовуються під час здійснення публічного адміністрування кадрового забезпечення Національної поліції слід віднести: а) інструментів публічного адміністрування, які можуть бути оскаржені в системі адміністративних судів – нормативно-правові та адміністративні акти (індивідуальні), акти плани та акти дії; б) прийняття присяги працівником поліції, як юридично значима дія; в) заходи заохочення, переконання і примусу. З’ясовано, що вибір належного інструмента публічного адміністрування в діяльності суб’єкта публічної адміністрації базується на двох основних чинниках: по-перше, суворо дотримуватися принципу, тобто обирати серед інструментів публічного адміністрування винятково ті, використання яких дозволяє законодавчо прописана компетенція; по-друге, вибрати із них ті, що забезпечують найбільш ефективне відновлення прав, свобод і законних інтересів приватних осіб, публічного інтересу суспільства. Зроблено висновок, що інструмент публічного адміністрування під час здійснення публічного адміністрування кадрового забезпечення Національної поліції – це зовнішній вираз однорідних за своїм характером і правовою природою груп адміністративних дій спеціальних кадрових суб’єктів публічної адміністрації Національної поліції та МВС України, реалізованих у межах визначеної законом компетенції з метою забезпечення Національної поліції якісними поліцейськими кадрами, не допущення ними юридичних правопорушень та мінімізації їх негативних наслідків.
6
Бедний, О. І. "Відносини з делегування повноважень як складник предмета адміністративного права." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 26–31. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3203.
Full textAbstract:
У статті розглядаються теоретичні та практичні засади делегування повноважень щодо публічного адміністрування, а також їх адміністративно-правове регулювання. Встановлено, що під час переосмислення суспільного призначення адміністративного права відповідні суспільні відносини розглядаються більшістю дослідників як елемент предмету цієї галузі. Ці відносини є допоміжними щодо відносин, які опосередковують публічне адміністрування: публічно-управлінських та публічно-сервісних.
Взято до уваги, що в Україні з початку 90-х років ХХ століття були зроблені значні кроки щодо деконцентрації та децентралізації публічних адміністративних функцій. Це стосується делегування повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування (виконавчим органам місцевих рад), а також делегування повноважень обласних та районних рад відповідним місцевим державним адміністраціям. Визначено проблеми адміністративно-правового регулювання делегування повноважень, пов’язані, зокрема, з відсутністю основоположного законодавчого акта, який упорядковує відповідні питання. Запропоновані перспективні сфери, у яких може здійснюватися делегування повноважень щодо публічного адміністрування приватним (недержавним) суб’єктам.
Охарактеризовано види суспільних відносин щодо делегування повноважень, які можна розглядати в контексті предмету адміністративного права: 1) основне відношення з делегування повноважень; 2) відносини щодо матеріально-технічного, інформаційного, фінансового та іншого ресурсного забезпечення делегування повноважень; 3) відносини щодо контролю суб’єкта делегування та громадянського суспільства за реалізацією делегованих повноважень; 4) відносини щодо захисту інформації під час реалізації делегованих повноважень.
Зроблено висновок, що відносини з делегування повноважень щодо публічного адміністрування як складова частина предмету адміністративного права створюють умови для підвищення ефективності реалізації відповідних повноважень із метою забезпечення здійснення публічно-адміністративної діяльності та реалізації інших функцій органів публічної влади.
7
Моргунов, О. А. "ФУНКЦІЇ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯСФЕР ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ В УКРАЇНІ ЗА СУЧАСНИХ УМОВ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 21, 2020): 136–40. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).450.
Full textAbstract:
У статті визначено взаємний вплив і сучасне ро-зуміння мети, завдань і функцій публічного адміні-стрування сфер фізичної культури та спорту в Україні в умовах відходу від парадигми управління людьми та владного розпорядництва до концепції обслуговування громадянського суспільства. Визначено, що сучасні завдання та функції публічного адміністрування у сфе-рі фізичної культури і спорту зумовлені його метою як орієнтиром розвитку відповідної системи як бажа-ного спрямування її діяльності. Відхід від парадиг-ми управління людьми та владного розпорядництва до концепції обслуговування громадянського суспіль-ства владою тягне перегляд всіх категорій адміністра-тивного права, що стосуються ціле покладання. У кон-тексті розвитку теорії публічного адміністрування такі зміни включають доцільність визначення метою пу-блічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту – забезпечення прав, свобод та інтересів лю-дини і громадянина на основі побудови партнерських відносин між владою і суспільством, що, у свою чергу, дозволяє метою функціонування публічної адміністра-ції у вказаних серах визначити служіння суспільству. З’ясовано, що реалізація мети досягається шляхом розробки системи цілей (які можуть бути закріплені у програмно-цільових актах із розробкою планів реа-лізації), регламентації завдань і функцій суб’єктів пу-блічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту. Мета, завдання та функції є порівняно з цілями більш сталими положеннями щодо загального спряму-вання та конкретизованих напрямків діяльності кон-кретних суб’єктів організаційної структури публічно-го адміністрування сфер фізичної культури та спорту. Зроблено висновок, що напрями діяльності суб’єктів публічного адміністрування сфер фізичної культури та спорту, зумовлені завданнями, включають загальні функції, притаманні всім суб’єктам публічного адміні-стрування, незалежно від сфери та рівня в ієрархії, спе-ціалізовані, відмінні для кожного рівня організаційної структури функції, та допоміжна, які слугують забез-печенню виконання загальних і спеціальних. Реформа децентралізації влади передбачає перерозподіл спеці-альних функцій між ланками системи різних рівнів, для чого з вищих рівнів ряд функцій доцільно передати на нижчі ланки та на виконання функціонально-допо-міжної структури.
8
МЕЛЬНИК, РОМАН. "Предмет адміністративного права." Право України, no. 2018/03 (2018): 159. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-159.
Full textAbstract:
Точне і правильне розуміння предмета адміністративного права є важливим для сфери адміністративного судочинства, адже предмет адміністративного права надає можливість конкретизувати межі юрисдикції адміністративних судів. Предмет адміністративного права – визначальний чинник і для вивчення адміністративного права студентами та проведення адміністративно-правових досліджень. Викладене обумовлює необхідність формулювання завершеної і досконалої теорії (концепції) предмета адміністративного права. Метою статті є формулювання авторської концепції предмета адміністративного права через призму аналізу історичного досвіду, а також критичного вивчення праць сучасних учених-адміністративістів. Проведено аналіз наукових доробків, присвячених з’ясуванню змісту предмета адміністративного права і підготовлених радянськими вченими. Автору вдалося встановити та пояснити причини введення у науковий обіг категорії “предмет правового регулювання”, що було зроблено професором М. Аржановим на противагу західноєвропейській теорії поділу права на публічне і приватне. На думку автора статті, запропонована радянськими вченими концепція предмета та методу правового регулювання як критерій для розмежування галузей права є штучною і нежиттєздатною. Задля вирішення цього завдання, як наголошується у статті, вчені та юристи-практики мають послуговуватися розробленими європейськими авторами й апробованими практикою правозастосування відповідними теоріями, як-от: теорією субординації, спеціально-правовою теорією та двоступеневою теорією. Доводиться неможливість включення до предмета адміністративного права суспільних відносин: які виникають у внутрішньоорганізаційній діяльності державних підприємств; пов’язаних зі здійсненням адміністративного судочинства та судовою процедурою притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності. На розвиток сформульованих висновків автор обстоює необхідність суттєвого розширення предмета адміністративного права, який, на його думку, утворюється не лише з відповідних суспільних відносин. Як підсумок робиться висновок про те, що предмет сучасного адміністративного права утворюється за допомогою: відносин, що виникають під час безпосередньої реалізації влади Українським народом; відносин, які виникають між приватною особою та суб’єктом публічного адміністрування у разі, коли останній діє щодо приватної особи через використання одного чи сукупності адміністративно-правових інструментів; відносин, що виникають між суб’єктом публічного адміністрування й іншим суб’єктом публічної влади, з яким перший із них не перебуває у відносинах підпорядкування; відносин, які виникають у межах внутрішньо організаційної діяльності органу публічної влади; відносин, що виникають між суб’єктом публічного адміністрування та “особливо підпорядкованими особами”; відносин, пов’язаних із управлінням об’єктами публічної власності (публічним майном); відносин, пов’язаних із матеріальною відповідальністю суб’єкта публічного адміністрування за шкоду, завдану приватній особі рішенням (дією); регулювання фактичних дій; регулювання юридичного статусу суб’єктів адміністративно-правових відносин.
9
Кожура, Л. О. "ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЯК СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРУВАННЯ ПРАВА ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(35) (May 11, 2021): 101–4. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).699.
Full textAbstract:
У статті здійснено загальну характеристику повноважень та компетенції суб’єктів адміністрування права осіб з інвалідністю на охорону здоров’я.
Визначено, що під поняттям «публічна адміністрація» потрібно розуміти систему різнорівневих органів, які наділені публічно-владною компетенцією, яким делеговані публічні повноваження або які здійснюють публічно-управлінські функції з метою задоволення публічного інтересу.
Публічна адміністрація є елементом системи управління, яка забезпечує функціонування кожної сфери суспільного життя.
Суб’єктами публічної адміністрації у сфері охорони здоров’я є Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; центральні органи виконавчої влади (Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство соціальної політики України; Міністерство у справах ветеранів України; Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; Міністерство фінансів України; Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України; Державний комітет телебачення і радіомовлення України; Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками; Національна служба здоров’я України; Державна архітектурно-будівельна інспекція України; Пенсійний фонд України; Державна служба статистики України; Фонд соціального захисту інвалідів; місцеві органи публічної адміністрації. Розкриємо повноваження окремих суб’єктів.
Ґрунтовний аналіз повноважень та компетенції публічної адміністрації у сфері охорони здоров’я та безпосередньо забезпечення права на охорону здоров’я осіб з інвалідністю дасть можливість узагальнити та структурувати наявну систему органів публічного управління в цій сфері, виявити ті, повноваження, які дублюються, та внести пропозиції щодо вдосконалення їх адміністрування.
10
Mamonova, V. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ: СПІВВІДНОШЕННЯ ТА СУБ’ЄКТНИЙ СКЛАД." Актуальні Проблеми Державного Управління, no. 1(57) (May 26, 2020): 29–36. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.03.
Full textAbstract:
Узагальнено наукову думку щодо визначення змістовної сутності публічного управління та адміністрування, уточнено поняття “публічне управління”. Здійснено класифікацію функцій суб’єктів місцевого самоврядування за ознаками: сутність процесу управління, форма діяльності, сфери життєдіяльності, суб’єкти управління. Окреслено секторальний склад публічного управління: державне управління, місцеве самоврядування, громадське управління, бізнес-стейкхолдери. Визначено співвідношення публічного управління та адміністрування. Побудовано семантичний конструкт “публічне управління та адміністрування”. Обґрунтовано чотири рівні ієрархії в системі публічного управління в Україні, систематизовано суб’єкти управління за ієрархічними рівнями.
11
Резніченко, В. О. "ВИДАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ АКТІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, no. 10 (November 18, 2021): 36–41. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-05.
Full textAbstract:
У статті сформовано поняття публічного адміністрування виробництва та обігу лікарських засобів. Наголошено, що багато проблем в сфері вищої освіти пов’язані з недосконалою системою публічного адміністрування, саме цим і зумовлена актуальніть дослідження видання інди- відуальних актів як інструменту публічного адміністрування забезпечення вищої юридичної освіти в Україні. Визначено, що видання індивідуальних актів є найбільш поширеним способом реалізації адміністративних повноважень органів публічної адміністрації. Обґрунтовано, що індивідуальний акт – це інструмент публічного адміністрування, який видається суб’єктом публічного адміністру- вання з метою врегулювання конкретної життєвої ситуації. Сформовано авторський перелік інди- відуальних актів у сфері забезпечення вищої освіти на основі актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти та науки, Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та керівників закладів вищої освіти. Надано авторське визначення понять «індивідуальні акти у сфері забезпечення вищої освіти». З’ясовано, що видання індивідуальних актів є близьким до нормативного, але не тотожне йому. Відмінність між ними полягає в тому, що індивідуальні акти встановлюють, змінюють або припиняють конкретні правовідносини. Вони відрізняються від норма- тивних тим, що звернені до конкретних суб’єктів управлінських відносин і їхня дія припиняється після здійснення встановлених у них прав і обов’язків, тобто після одноразового їх застосування. Зроблено висновок, що індивідуальні акти у сфері забезпечення вищої освіти є найбільш поширеним способом реалізації суб’єктами публічної адміністрації владної компетенції щодо забезпечення конституцій- ного права громадян України на отримання вищої освіти, забезпечення публічного інтересу держави і суспільства у цій сфері, сутність їх полягає в тому, що вони встановлюють, змінюють або припиня- ють конкретні адміністративні правовідносини та звернені до конкретних суб’єктів і об’єктів адмі- ністративно-правового регулювання вищої освіти, їх дія припиняється після здійснення встановлених у них суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, тобто після одноразового їх застосування.
12
Купчак, Мар’яна Ярославівна, and Андрій Вікторович Саміло. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ: УПРАВЛІНСЬКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 30, 2022): 109–13. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.16.
Full textAbstract:
У статті досліджено сутність та зміст публічного адміністрування, проведено співвідношення понять «державне управління», «публічне управління» та «публічне адміністрування». Визначено, що публічне адміністрування є різновидом управлінської діяльності інституцій публічної влади. Досліджено механізм публічного адміністрування, який являє собою систему, що забезпечує практичну реалізацію публічного адміністрування для досягнення визначених цілей, а також має свою структуру, важелі, інструменти і методи впливу на об’єкт управління з відповідним правовим та інформаційним забезпеченням. З’ясовано мету вдосконалення механізму публічного адміністрування. Такою метою є створення ефективної системи прийняття та виконання управлінських рішень; переорієнтація державного апарату переважно з контрольно-репресивних функцій на функції захисту громадян та інших прав і свобод; реалізація Конституції України в сфері діяльності виконавчої влади. Досліджено здатність публічних суб’єктів впливати на відносини між людьми з приводу організації їхньої діяльності на основі реалізації публічного інтересу. Проведено наукові пошуки для з’ясування механізму противаг та стримувань між гілками влади як важливої умови демократії, що розкривається через здатність органів державної влади та місцевого самоврядування забезпечувати їх стабільну роботу з гарантуванням принципів законності, незалежності і дотриманням прав і свобод. Механізм публічного адміністрування включає практичне виконання суб’єктами публічного адміністрування їхніх адміністративних зобов’язань відповідно до наданої законодавством компетенції. Ідеться про такі зобов’язання: прояв публічного інтересу; вплив на поведінку суб’єктів суспільства; виконання владних приписів; реалізацію закріпленої за цими суб’єктами компетенції. Визначено шляхи удосконалення механізму публічного адміністрування в Україні.
13
Nekrasova, N. "ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ОБІГУ МЕДТЕХНІКИ ТА ТОВАРІВ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 61–66. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.08.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що на сьогодні в Україні досить непросте становище у сфері обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні через нестабільність ситуації в країні, недосконалість законодавства в цій сфері та низку інших негативних чинників. Адміністративно-правовий механізм є засобом, за допомогою якого громадяни мають право захистити свої законні права та інтереси, а також мати повноцінне забезпечення права на життя та лікування нації. В умовах постійної реформації законодавства в Україні залишається актуальним питання приведення до ладу вищезазначених заходів як елементів механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні. Слід приділити увагу як практичним, так і теоретичним проблемам у цій сфері, оскільки правове регулювання цієї сфери в нашій державі перебуває на досить низькому рівні. Визначено, що елементами механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні є вітчизняна система нормативно-правових актів, яка регулює адміністративно-правовий статус суб’єктів публічного адміністрування цієї сфери; адміністративно-правовий захист прав, свобод і законних інтересів громадян, що взаємодіють та мають публічно-правові відносини в цій сфері; державний та громадський захист прав, свобод та законних інтересів громадян; юридичні гарантії адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів громадян; загальне соціальне забезпечення охорони захисту прав і законних інтересів громадян. Наголошено, що громадяни України відповідно до чинного законодавства мають повне право на реалізацію своїх прав і обов’язків, зокрема й захист від неправомірних посягань на незаконні дії суб’єктів публічної адміністрації, що безпосередньо стосується й елементів механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні. Зроблено висновок, що елементи механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні – це адміністративно-правова система реалізації публічного адміністрування через установлені законодавством інструменти впливу у сфері регулювання механізмів реєстрації, сертифікації та ввезення лікарських засобів, медичної техніки й інших товарів медичного призначення, яка в кінцевому результаті призначена для якісного надання медичних послуг у лікарнях, клініках й інших медичних закладах нашої держави.
14
Моргунов, О. А. "ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ТА СПОРТ ЯК НАПРЯМ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 27, 2020): 113–17. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).200.
Full textAbstract:
У статті визначено напрями дій суб’єктів публіч-ного адміністрування у сферах фізичної культури та спорту в Україні задля вирішення актуальних проблем рівня здоров’я населення, здорового способу життя, залучення до спорту, гідного представлення України в спортивних змаганнях. Визначено, що визначаль-на роль і позиція центрального органу влади серед суб’єктів публічного адміністрування сфери фізичної культури та спорту в Україні пояснюється історични-ми передумовами та попереднім розвитком управління в державі загалом, а не тільки цієї сфери. Спадкуван-ня системи управління після розпаду СРСР не тільки включає спадковість науки, про яку ми зауважували у попередньому підрозділі, але і спадковість чинної сис-теми управління. Наголошено на залежності об’єктів управління у сферах фізичної культури та спорту від суб’єктів, що особливо проявляється у взаємодії націо-нальних спортивних федерації та центрального органу виконавчої влади, який формує та реалізує державну політику у сферах фізичної культури та спорту в Укра-їні. Тим самим порушується рівновага між державною владою та муніципальною владою, між державою і гро-мадянським суспільством у процесі управління сфе-рою фізичної культури та спорту в Україні. Зроблено висновок про двоаспектну концепцію дій суб’єктів пу-блічного адміністрування в рамках реформування сфер фізичної культури та спорту в Україні, що характери-зує роль та значення публічного адміністрування в сис-темі управління відповідними сферами. З одного боку, необхідними є зміни державної політики у сферах фі-зичної культури та спорту у напрямі підвищення рівня обізнаності всіх вікових категорій населення України про важливість занять спортом, сприяння здоровому способу життя, поширеення масового спорту, підви-щення результативності професійного спорту, для чого суб’єкти публічного адміністрування мають необхідні ресурси та повноваження. З іншого боку, дії суб’єктів публічного адміністрування в рамках реформування сфер фізичної культури та спорту в Україні мають охо-плювати зміни відповідної системи управління в аспек-ті розподілу повноважень між суб’єктами публічного адміністрування, принципів, форм, методів їх діяльно-сті, децентралізації публічного адміністрування.
15
Федорченко, А. А. "СУБ›ЄКТИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ СУДІВ В УКРАЇНІ: ПОНЯТТЄВИЙ АСПЕКТ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 511–18. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.57.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що будь-яка адміністративна дія – це завжди елемент конкретного механізму. Для її вчинення на законодавчо-нормативному рівні має бути визначено підстави, умови, рамки та головне – виконавці. Для сфери публічного адміністрування діяльності місцевих судів України це має визначальне значення, адже сфера судової процесуальної діяльності є недоторканою, будь-який сторонній вплив є забороненим. Відповідно з’ясування кола суб’єктів, уповноважених на реалізацію обов’язку держави забезпечити ефективну діяльність місцевих судів в Україні, є досить складним науковим викликом, що беззаперечно потребує своєї об’єктивізації у науково доктринальній площині. У статті здійснено спробу з’ясувати коло суб’єктів, уповноважених на реалізацію обов’язку держави забезпечити ефективну діяльність місцевих судів в Україні. Оскільки традиційно вважається, що суб’єкти, які уповноважені на реалізацію публічного адміністрування, сукупно іменуються як публічна адміністрація, стверджується, що суб’єктами публічного адміністрування діяльності місцевих судів в Україні є відповідна публічна адміністрація. З’ясовано, що в адміністративному праві європейських країн публічна адміністрація переважно визначається саме як сукупність органів та установ, які реалізують публічну владу шляхом виконання закону, підзаконних актів та вчинення інших дій у публічних інтересах. До прикладу, у Франції публічними є тільки юридичні особи та держава, що представлена переважно її центральними органами, а також місцеві територіальні громади. А ось у Болгарії поняття «публічна адміністрація» без його визначення. Сформовано висновок, згідно з яким публічною адміністрацією діяльності місцевих судів України є сукупність владно-уповноважених суб’єктів (від держави чи представників громадянського суспільства) – Президента Україна, органів виконавчої влади, органів суддівського самоврядування та представників системи правосуддя, адміністрацій та менеджерів судових установ та в окремих випадках інституцій громадянського суспільства – основне функціональне завдання яких полягає у забезпеченні умов та ресурсів для повноцінної діяльності місцевих судів в Україні.
16
Люх, В. В. "ІНСТРУМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 237–47. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.27.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу проблематики інструментальної скла- дової в адміністративно-правовому механізмі забезпечення фінансової безпеки держави. Акцентовано, що трансформація у сучасній адміністра- тивно-правовій доктрині категорій “форми діяльності публічної ад- міністрації” та “методи діяльності публічної адміністрації” у категорію “інструменти публічного адміністрування” актуалізують дослідження саме інструментів адміністративно-правового забезпечення правоохо- ронними органами фінансової безпеки держави. Встановлено, що у сучасній правовій доктрині застосовується широкий підхід до визначення категорії “правові інструменти”, згідно з яким інструменти – це весь комплексів засобів правового регулювання/впливу, та запропоновано конкретні ін- струменти діяльності публічної адміністрації розкривати через призму системи її інституціонально-функціональних характеристик. Визначено, що правоохоронними органами в процесі забезпечення фінансової безпеки держави використовуються такі інструменти публічного адміністру- вання як нормативні акти, адміністративні акти, адміністративні до- говори, плани та фактичні дії. Під нормативним актом як інструментом адміністративно-правового механізму забезпечення фінансової безпеки держави запропоновано розуміти виданий уповноваженим суб’єктом юри- дичний акт, у якому закріплено норми адміністративного права, які ре- гламентують відносини у фінансовій сфері між публічною адміністрацією та іншими суб’єктами, які мають публічний інтерес у цій сфері. Виділено особливості нормативних актів як інструменту забезпечення: загальні формальні параметри, пов’язані з інституційно-процедурними аспектами (компетенція, порядок, форма і т.п.); спеціальні матеріальні параметри (публічність; адресність; юридична обґрунтованість і значущість; нор- мативність; односторонність; підзаконність; недискримінаційний харак- тер). Зазначено, що адміністративні акти за своїми сутнісними рисами є новою категорією для доктрини адміністративного права, зміст яких розкривається через повноваження публічної адміністрації, і є наслідком імплементації законодавства України до права Європейського Союзу, що обумовило перехід від використання терміна «акт державного управління» до поняття «адміністративний акт». З огляду на відсутність легальної дефініції адміністративного акта в Україні, в якості базового застосовано розуміння сутності адміністративного акта як рішення суб’єкта публіч- ної адміністрації щодо вирішення конкретної адміністративної справи, яке тягне юридичні наслідки для конкретних фізичних і юридичних осіб, що відповідає сутності досліджуваного інструмента діяльності публічної ад- міністрації в частині забезпечення фінансової безпеки держави. Виокремле- но фундаментальні ознаки адміністративного договору у сфері фінансо- вої безпеки держави - наявність публічної адміністрації як однієї зі сторін такої угоди, а також сутнісні характеристики щодо обумовлення повно- важень сторін договору на основі владно-управлінської функції. Іншими факультативними специфічними інструментальними рисами адміністра- тивного договору в фінансовій сфері є орієнтація на задоволення публічного інтересу та суспільних потреб у фінансовій безпеці, законодавчі процедурні рамки діяльності суб’єкта публічної адміністрації, спрямованої на реаліза- цію його адміністративної компетенції.
17
Чернявська, Б. В. "Роль інститутів громадянського суспільства в діяльності публічної адміністрації: український та міжнародний аспект." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 141–47. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).534.
Full textAbstract:
Автором статті було проведено дослідження ролі інститутів громадянського суспільства в діяльності пу-блічної адміністрації крізь призму українського та між-народного досвіду. По суті, інститути громадянського суспільства виступають інструментами, необхідними для забезпечення демократії в державі, представляють різні погляди, захищають інтереси громадян, беруть участь у політичних процесах тощо. Відповідно, інсти-тути громадянського суспільства задіяні в різних сфе-рах суспільних відносин, таких як: охорона здоров’я, правосуддя, фінанси, освіта, екологія, міжнародні від-носини, безпека, соціальна політика тощо. Автор наводить приклади правового регулювання відносин між інститутами громадянського суспільства та суб’єктами публічного адміністрування, акцентую-чи увагу на проблемах таких відносин. Серед основних із них: відсутність громадянської культури; слабке інформування людей про можливість впливати на дер-жавні та політичні процеси; брак довіри; правовий нігілізм; бюрократичні перешкоди. Інститути грома-дянського суспільства, в тому числі громадські орга-нізації, відіграють важливу роль у забезпеченні верхо-венства права. Цьому сприяють, зокрема, громадський контроль, аудит, правовий захист, аналіз та багато інших методів. Отже, вирішальним завданням публіч-ного адміністрування є сприяння діяльності інститутів громадянського суспільства різними способами.Автор робить висновок, що найважливішою переду-мовою верховенства права є формування громадян-ського суспільства, в якому гарантується вільний та всебічний розвиток кожної людини, функціонування демократичних інститутів, що забезпечують свободу слова та інформації, сила громадської думки і суспіль-ної моралі, вільні вибори, існування легальної опозиції та багатопартійності. Усе сказане вище робить узурпа-цію влади неможливою.Автор пропонує шляхи вирішення проблемних аспектів участі громадськості в публічному адміні-струванні, зокрема шляхом вдосконалення норматив-но-правової бази, забезпечення ефективного механізму оскарження, забезпечення прозорості механізмів уча-сті громадськості в публічному адмініструванні та їх спрощення, встановлення відповідальності суб’єктів публічного адміністрування за ухилення від сприяння участі інститутів громадянського суспільства в їхній діяльності та процесах прийняття рішень, якщо це передбачено законом тощо.
18
Kovtun, A. V. "Проблеми застосування принципів належного урядування в адміністративному праві України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (November 15, 2019): 45–51. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.06.05.
Full textAbstract:
На сучасному етапі розвитку України важливим є врахування базисних ідей та принципів, на яких повинна засновуватися діяльність у сфері права згідно з міжнародними стандартами. Особливо це стосується розвитку та вдосконалення адміністративного права, зокрема сфери публічного адміністрування. У статті досліджуються принципи належного урядування та проблеми їх практичного застосування в адміністративному праві України.
Метою статті є дослідження принципів належного урядування в історичному контексті, здійснення аналізу основних принципів належного урядування та їх характерних ознак, визначення переваг і недоліків застосування цих принципів в адміністративному праві України.
Наукова новизна полягає у здійсненні системного аналізу адміністративної правореалізаційної практики застосування основних принципів належного урядування. Наводяться варіанти ефективної реалізації таких принципів у правовій дійсності та способи ліквідації недоліків і заповнення прогалин.
Висновки. Принципи належного урядування повинні запроваджуватися системно. Це означає, що лише їх спільна дія може призвести до покращення та підвищення рівня діяльності публічної адміністрації. Реалізація принципів належного врядування була б доречною на чотирьох основних рівнях: теоретичному, нормативно-правовому, інформаційному та «правоусвідомчому». По-перше, наукова доктрина є важливою в тому плані, що хоча її складають суб’єктивні думки науковців та правників-практиків, проте це дає змогу найбільш якісно систематизувати знання у сфері публічного адміністрування, зокрема щодо можливих варіантів застосування керівних принципів. По-друге, нормативно-правовий рівень зумовлюється необхідністю законодавчого закріплення принципів належного урядування, що дисциплінуватиме суб’єктів публічної влади від порушень встановленими санкціями. По-третє, існує потреба інформування суб’єктів публічної влади, особливо державних службовців, про впровадження принципів належного урядування, розкриття їхньої сутності, механізму їх застосування у практичній діяльності. По-четверте, важливим фактором, що сприятиме вирішенню проблем у сфері публічного адміністрування, є правосвідомість. Суть полягає в суб’єктивному розумінні таких принципів та відношенні до них кожного з нас, а не лише суб’єктів публічної влади. І дуже важливо, щоб таке розуміння повністю співпадало із початково закладеною метою та цілями принципів належного урядування.
19
Пастух, Катерина. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ: ТЕОРЕТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ." Науковий вісник: Державне управління, no. 1(11) (March 31, 2022): 186–206. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-186-206.
Full textAbstract:
Розглянуто публічне управління та адміністрування в забезпеченні сталого розвитку територій. Зазначено, що наразі актуалізується значимість публічного управління та адміністрування в забезпеченні сталого розвитку територій внаслідок актуалізації підготовки, прийняття та реалізації ефективних та якісних управлінських рішень у зв’язку із сучасними змінами та пов’язаними з ними соціально-економічними й екологічними проблемами. З`ясовано, що незважаючи на значну увагу науковців до розв’язання проблем публічного управління та адміністрування, актуальним постає визначення напрямів їх удосконалення в контексті забезпечення сталого розвитку територій. Проаналізовано наукові напрацювання з дослідження публічного управління та адміністрування, визначено їх принципи, функції, методи, механізми. Визначено напрями удосконалення публічного управління та адміністрування в контексті забезпечення сталого розвитку територій, до яких належать: удосконалення нормативно-правового й організаційного забезпечення, надання публічних послуг; своєчасне реагування органів публічної влади та управління на соціально-економічні й екологічні проблеми; забезпечення взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадянського суспільства; удосконалення підготовки прогнозно-програмних документів й проведення стратегічної екологічної оцінки документів державного планування; упровадження найкращих практик публічного управління та адміністрування, збалансування соціально-економічних та екологічних інтересів суб’єктів політики розвитку територій; удосконалення кадрового забезпечення, підготовки фахівців з публічного управління та адміністрування. Зазначено, що започатковані реформи, які стосуються усіх сфер життєдіяльності, висувають нові вимоги до здійснення публічного управління та адміністрування в забезпеченні сталого розвитку територій. Наголошено, що їх модернізація можлива за умов забезпечення ефективного функціонування їх механізмів. Виявлено, що в умовах глобальних викликів в Україні все більше уваги має приділятися забезпеченню сталого розвитку територій. Підкреслено, що публічне управління та адміністрування в Україні має здійснюватися з урахуванням сучасних тенденцій розвитку територій, їх потенціалу, та має бути стратегічно-орієнтованим на сталий їх розвиток. Зазначено, що має бути використано зарубіжний досвід публічного управління та адміністрування в контексті забезпечення сталого розвитку територій, що потребує подальших досліджень.
20
Білий, Д. О. ". ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 62–66. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.317.
Full textAbstract:
Автором даної наукової статті здійснено аналіз поняття та елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів. Визначено, що механізм є комплексною, динамічною категорією, що дає можливість правозастосуванню та правореалізації положень нормативно-правових актів в дію. Зазначено, що держава за допомогою юридичних механізмів вступаючи в адміністративно-правові відносини виступає головним суб’єктом захисту прав та свобод особи використовуючи правові засоби Визначено, що механізм захисту прав пацієнтів є дворівневим. З одного боку, норми міжнародного законодавства встановлюють основи захисту прав пацієнтів. З іншого, норми національного законодавства не суперечать міжнародно-правовим актам, які ратифікувала Україна та визначають зміст механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів, що не обмежується виключно особливостями суб’єктів. Запропоновано під механізмом адміністративно-правового захисту прав пацієнтів розуміти комплексну категорію адміністративного права, що являє собою систему взаємопов’язаних самостійних складових, що сприяють захисту фізичних осіб від дій, рішень, бездіяльності суб’єктів публічної адміністрації в сфері охорони здоров’я, їх посадових та службових осіб, а також керівників та працівників закладів охорони здоров’я. Автором акцентовано увагу на співвідношенні понять «механізм адміністративно-правового регулювання» та «механізм адміністративно-правового захисту». До елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів віднесено: – система нормативноправових актів, якими урегульовані відносини адміністративно-правового захисту прав пацієнтів; – суб’єкти публічної адміністрації, що уповноважені здійснювати адміністративно-правовий захист прав пацієнтів; – форми захисту прав пацієнтів – судова та позасудова; – методи публічного адміністрування за допомогою яких здійснюється захист прав пацієнтів; – адміністративні процедури захисту прав пацієнтів, що визначені в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кодексі адміністративного судочинства та законах України.
21
Демидова, М. О. "Європейські принципи належного урядування як фактор модернізації правового статусу суб’єктів публічного адміністрування в Україні." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 2, no. 86 (July 3, 2019): 171–81. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.86.171-181.
Full textAbstract:
У дослідженні висувається гіпотеза, що правове регулювання статусу суб’єктів публічного адміністрування потребує змін, які відповідають меті та завданням сучасного публічного управління. Уточнюється, що процес запровадження означених змін в Україні потребує врахування вже напрацьованих зарубіжних методик формування й розвитку правового статусу суб’єктів публічного адміністрування. Розкриваються особливості досвіду ЄС щодо запровадження принципів державного управління як моделі модернізації публічного адміністрування у країнах-бенефіціарах. Проаналізовано систематизацію та оцінку дієвості цих принципів на прикладі України.
22
Бойко, А. В. "СПЕЦІАЛІЗОВАНА ПУБЛІЧНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ТРАНСПОРТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 80–88. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.10.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що формування правоздатної системи публічного адміністрування транспортним сектором економіки, побудованої на основі розвитку владно-суспільних взаємовідносин, взаємодії органів публічної влади та інститутів громадського суспільства, вдоско- налення правового статусу та форм і методів діяльності її суб’єктів, без- перечно виступає наразі нагальною для України потребою. Водночас інсти- туціональна складова публічного адміністрування транспортною сферою в нинішніх умовах як ніколи вимагає вжиття рішучих реформаційних за- ходів особливо у напрямі реалізації державної транспортної політики через активну діяльність спеціалізованої публічної адміністрації. У статті, на основі аналізу чинного законодавства, наявних наукових, публіцистичних та методичних джерел, у тому числі зарубіжного досвіду, зроблено спробу визначити оптимальну інституціональну модель адміністративно-пра- вового забезпечення реалізації державної транспортної політики в Україні. Вказано на необхідність кардинальних структурних перетворень в транс- портній сфері, що нагально стоїть на порядку денному та підтверджуєть- ся багатьма транспортними аналітиками, громадськими діячами та фахівцями субʼєктів публічного адміністрування окремих транспортних галузей. Наголошено на необхідності створення принципово нової систе- ми управління, що була б орієнтована на розвʼязання як загальних проблем функціонування транспортного комплексу країни, так і вирішення спец- ифічно галузевих завдань. Підкреслено передчасність утворення пропонова- ної Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транс- порту, що має забезпечити ефективне державне регулювання діяльності на ринках природних монополій та суміжних ринках у галузі транспорту, зокрема, з питань формування цінової (тарифної) політики. Утворення ще однієї структури зі спеціальним статусом, повноваження якої зараз актив- но реалізовує Міністерство інфраструктури України, ускладнить процес публічного адміністрування галуззю та уповільнить реалізацію основних напрямів державної транспортної політики України. Наголошено на особ- ливому значенні спеціалізованої публічної адміністрації, яка спроможна на одночасне вирішення багатьох правових, технічних, політичних, економіч- них та інших проблем розвитку й функціонування транспортної галузі. Ра- зом з тим, додаткові труднощі виникають через невирішеність проблем розмежування повноважень між центральними, регіональними та місце- вими органами управління транспортною системою.
23
Aleksandrov, O. V. "Публічне управління в Україні: стан та перспективи." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 21, 2019): 100–107. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.10.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження особливостей становлення публічного управління в Україні та виявлення механізмів забезпечення його ефективності.
Наукова новизна. У статті аргументовано, що в Україні запити на публічну політику зумовлені, зокрема й тим, що численні групи інтересів отримали реальну можливість брати участь у формуванні політичного порядку денного, впливати на процес формування, вибору та втілення політичних рішень і спільно з усіма учасниками політичного процесу вибудовувати складну мережу взаємозв’язків. Обґрунтовано, що визначальною ланкою процесу узгодження інтересів при формуванні публічної політики в Україні є інформаційно-аналітичне опрацювання ключових позицій щодо генерування стратегічних пріоритетів публічної політики та колегіального вирішення нагальних суспільних завдань.
Досліджено стан електронного урядування як базового чинника забезпечення ефективності публічного управління. Виявлено особливості досвіду публічного адміністрування на прикладі Естонії та Латвії. Запропоновано заходи щодо вдосконалення публічного управління в Україні.
Висновок. Ефективності публічного управління сприятимуть: впровадження новітніх інформаційних технологій; інтенсифікація процесів електронного урядування; прозорість кожного етапу процесу формування державної політики із залученням усіх суб’єктів публічної політики за умови дотримання певних принципів (верховенства права, законності, підконтрольності, відповідальності, демократичності, системності, наукової обґрунтованості, оптимальності, виваженості) та готовності державних службовців до роботи в умовах публічної діяльності влади. За таких умов ефективне публічне управління сприятиме сталому державному розвитку України.
24
Shaulska, H. M. "Принципи врядування єс та впровадження багаторівневої моде- лі публічного управління в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 21, 2019): 143–51. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.15.
Full textAbstract:
У статті досліджено процеси реформування сучасної системи державного управління та місцевого самоврядування і запропоновано розглянути можливість введення п’ятирівневої моделі публічного управління, алгоритм якої дозволяє застосувати нові підходи до функціонування системи врядування, а використання європейського досвіду щодо впровадження принципів ЄС надає можливість оновити правила і процеси у врядуванні.
Метою статті є дослідження можливостей впровадження принципів врядування ЄС та багаторівневої моделі публічного управління в Україні, формулювання деяких пропозицій та рекомендацій теоретичного і практичного значення.
Наукова новизна статті полягає в аналізі принципів врядування ЄС: відкритості, участі, підзвітності, ефективності та злагодженості з можливістю їх впровадження в нову управлінську систему України. В центрі уваги п’ятирівневої моделі публічного управління громадянин, а на субнаціональному рівні представлені органи місцевого самоврядування з виконавчими комітетами. Багаторівневе публічне управління та впровадження принципів врядування ЄС дозволяють сформувати нові підходи до функціонування комплексу механізмів між різними рівнями влади, між владою і суспільством, владою і людиною, що, своєю чергою, створює належні умови для розвитку громадянського суспільства.
Висновок. Перетворення громіздкої сучасної моделі державного управління, місцевого самоврядування на п’ятирівневу модель публічного управління надасть можливість: оптимізувати / спростити управлінську систему; впровадити нові органи публічної влади на 2, 3, 4-му рівнях, що дозволить усунути двовладдя, дублювання функцій, зменшити витрати, змінити структуру функціонування механізмів публічного управління та адміністрування; модернізувати весь комплекс механізмів публічного управління та публічного адміністрування; запровадити нові механізми прямої дії; розширити коло суб’єктів публічного управління та адміністрування для забезпечення активної, всебічної взаємодії у виробленні спільних рішень; спростити чинне законодавство; створити умови для повноцінного розвитку громадянського суспільства в Україні.
25
Сурай, Інна. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ: НАУКОВО-СУТНІСНИЙ ДИСКУРС." Public management 15, no. 5 (September 29, 2018): 244–54. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-244-254.
Full textAbstract:
Визначено сутність публічного управління як моделі управлін- ня справами суспільства для створення підґрунтя законодавчого закріплен- ня терміна “публічне управління” в Україні.
Зауважимо, що в українському законодавстві не закріплено поняття “публічне управління”. Водночас цим дослідженням ще раз підтверджено, що поняття “публічне управління” вже у науковому обігу. В процесі рефор- мування державного управління в Україні також здійснено певні кроки до становлення й розвитку публічного управління. Крім цього, до переліку га- лузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, внесено “Публічне управління та адміністрування”.
Наразі в Україні відбуваються еволюційні процеси формування публічно- го управління, але практично управління справами українського суспільства все ще здійснюється через адміністрування, лише окремі елементи менеджменту мають місце. Це стосується як функціонально-організаційних струк- тур, так і майже немодернізованих зв’язків між ними, а також відсутності ін- ших механізмів, притаманних менеджменту.
Управління країною як соціально-економічною системою потребує за- лучення до процесу прийняття управлінських рішень представників усього громадянського суспільства. Таким чином, управління на рівні держави на- буває рис публічності, а розвиток теорії та практики державного управління створює підстави для усвідомлення провідної ролі публічного управління в суспільному еволюційному контексті.
Установлено, що перехід до публічного управління пов’язаний з “роз- державленням управління”: деконцентрацією й децентралізацією функцій і повноважень між суб’єктами управління; збільшенням суб’єктів управлін- ня; застосуванням кращих практик менеджменту. Запропоновано державне управління, яке здійснюється через адміністрування, позначати як Public administration. При застосуванні елементів менеджменту, навіть на пере- хідному етапі розвитку суспільства від адміністрування до менеджменту — “Public management”. Адміністрування й менеджмент є різновидами управ- ління, його еволюційними рівнями.
26
Біоус-Осінь, Т. І. "ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Знання європейського права, no. 3 (September 7, 2021): 57–60. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.230.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню публічного адміністрування у сфері наукової діяльності шляхом визначення сутнісно-змістових характеристик поняття, інституційного механізму та інструментів, що застосовано для впорядкування наукової діяльності. Встановлено, що публічне адміністрування у сфері наукової діяльності має стосуватися впорядкування суспільних відносин, яких може бути піддано управлінському впливові та диференційовано (умовно) таким чином: 1) суспільні відносини щодо безпосереднього провадження наукової діяльності;
суспільні відносини щодо створення умов для підвищення ефективності наукових досліджень і використання їхніх результатів для забезпечення розвитку всіх сфер суспільного життя; 3) суспільні відносини щодо створення умов для провадження наукової діяльності.
Встановлено, що незалежно від виду суспільних відносин у сфері наукової діяльності метою публічного адміністрування в цій сфері виступатиме їх належне впорядкування у відповідності до існуючої моделі наукової діяльності та загальноприйнятих міжнародних стандартів для забезпечення публічного інтересу.
Визначено, що інституційний механізм публічного адміністрування у сфері наукової діяльності характеризується специфікою суб’єктів, яких наділено повноваженнями стосовно: виконавчо-розпорядчої діяльності; надання адміністративних послуг; притягнення до адміністративної відповідальності; забезпечення прав і свобод громадян; управління об’єктами державної та комунальної власності, які використовуються для здійснення наукової діяльності. У характеристиці суб’єктів публічного адміністрування у сфері наукової діяльності доцільно враховувати те, що: а) сферу наукової діяльності впорядковано й уніфіковано на загальнодержавному рівні; б) значну частину повноважень щодо забезпечення наукової діяльності делеговано науковим установам та науковим самоврядним організаціям.
Виокремлено систему суб’єктів публічного адміністрування у сфері наукової діяльності, до яких віднесено:
органи державної виконавчої влади (наприклад, Кабінет Міністрів України та консультативно-дорадчі органи, яких створено при ньому); 2) суб’єктів делегованих повноважень (наприклад, наукові самоврядні організації та громадські наукові організації); 3) органи місцевого самоврядування; 4) інших суб’єктів, яких не віднесено до органів державної влади.
27
Драгомирецька, Наталія, and Марина Дургарян. "ДЕРЖАВНО-ГРОМАДЯНСЬКЕ ПАРТНЕРСТВО В СФЕРІ ДОНОРСТВА КРОВІ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ." Public management 24, no. 4 (March 20, 2020): 94–109. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-94-109.
Full textAbstract:
Викладено питання побудови державно-громадянського парт- нерства у сфері донорства крові як складової публічного управління. Зроблено особливий акцент на одному з важливих суб’єктів публічного управ- ління — громадських об’єднаннях, які відіграють вагому роль у розвитку безоплатного добровільного донорства крові. Висвітлена у статті проблема- тика розглядається з кількох позицій, а саме: розуміння ролі громадськос- ті та громадських об’єднань у розвитку донорства крові в науці та практиці публічного управління України та в зарубіжних державах; досвіду роботи громадських об’єднань у межах державно-громадського партнерства і дер- жавно-приватного партнерства; виокремлення найбільш доцільного для України зарубіжного досвіду участі громадських об’єднань у розвитку до- норства крові як суб’єкта публічного управління та адміністрування. Порів- няння досвіду зарубіжних держав і української практики продемонструвало ті потенційні можливості громадських об’єднань, які не використовуються в Україні. Показано, що розвиток громадянської відповідальності та громадян- ської активності в донорстві крові тісно пов’язані з публічною політикою у даній сфері. Остання, своєю чергою, сприяє формуванню певної моделі дер- жавно-громадянського партнерства у сфері донорства крові, яке розвинене в зарубіжних державах. Наведено приклади результативного поєднання дер- жавно-громадянського та державно-приватного партнерства в зарубіжних державах задля розвитку донорства крові. Акцентовано увагу на сучасних тенденціях у світовій практиці щодо формування соціального капіталу дер- жави, де донори крові є цінністю держави. Форми побудови державно-гро- мадянського партнерства залежать від традицій публічного управління та системи охорони здоров’я різних держав. В українському законодавстві констатується відповідальність органів публічного управління за розвиток донорства крові та визначаються можливості участі громадськості в органі- зації та пропаганді донорства крові та її компонентів серед населення. Втім не розроблена методологія побудови державно-громадянського партнерства у сфері донорства крові. Продемонстровано, що в українській науці публіч- ного управління відсутні наукові фундаментальні дослідження означеної проблематики.
28
КОСТЮКЕВИЧ, Сергій. "СУТНІСТЬ ТА СКЛАД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРИВАТНОЇ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ." Law. State. Technology, no. 4 (January 10, 2022): 61–68. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-11.
Full textAbstract:
У статті досліджено сутність та склад адміністративно-правового статусу приватної фізичної особи. Вказано, що питання правового статусу приватної фізичної особи в Україні набуває особливої актуальності, оскільки, з одного боку, наразі існує надто ускладнена надбудова системи органів публічної адміністрації та недосконалість вітчизняного законодавства, з іншого боку, не надаються можливості ефективно реалізувати громадянам та іншим особам їхні права у взаємовідносинах з владними інституціями. Досить високий рівень бюрократизації окремих процесів діяльності органів публічної адміністрації, подекуди невисокий рівень професіоналізму персоналу та неоптимальний рівень адміністративних послуг спричиняють проблеми у взаємовідносинах між громадянами та органами публічної адміністрації. З огляду на вказане вважаємо, що необхідно здійснити наукову розробку адміністративно-правового статусу приватної фізичної особи в контексті останніх реформ та перебудови відносин з владою. У зв’язку з необхідністю дослідження питань, пов’язаних із формуванням статусу приватної фізичної особи та визначенням її місця в системі суб’єктів певної галузі права, у статті звернуто увагу на теоретичні основи такої наукової розробки. Зроблено висновок, що на сучасному етапі відбувається зміна пріоритету у регулюванні адміністративно-правових відносин у бік оптимізації державно-владної діяльності щодо захисту приватних фізичних осіб. Сервісний зміст діяльності органів публічного адміністрування має стати основою для ефективної співпраці державних (владних) інституцій з інституціями громадянського суспільства. Здатність приватної фізичної особи бути активним учасником публічного адміністрування має бути належним чином закріплена нормативно-правовими актами, оскільки занадто розгалужена система адміністративного законодавства не дозволяє повною мірою забезпечити реалізацію прав конкретної приватної фізичної особи.
29
Моргунов, Олександр Анатолійович. "ПРІОРИТЕТНІ ЗАВДАННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 108–13. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.15.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження пріоритетних завдань публічного адміністрування у сфері фізичної культури і спорту. У статті розглядаються пріоритетні завдання державного управління у сфері фізичної культури і спорту. Наголошується, що поточні завдання державного управління у сфері фізичної культури і спорту зумовлені його призначенням як орієнтира розвитку системи як бажаного напряму її діяльності, що в контексті розвитку теорії державного управління такі зміни передбачають доцільність визначення цілей державного управління фізичною культурою і спортом – забезпечення прав, свобод та інтересів людини і громадянина на основі побудови партнерських відносин між урядом і суспільством. Функціонування державного управління в цих галузях визначає служіння суспільству. Реалізація мети досягається розробкою системи цілей (які можуть бути закріплені в програмно-цільових актах з розробкою планів реалізації), регламентацією завдань і функцій суб’єктів державного управління сферами фізичної культури і спорту. Однак цілі можуть змінитися, коли деякі з них будуть досягнуті. Мета, завдання й функції є порівняно із цілями більш стійкими положеннями щодо загального спрямування й зазначених напрямів діяльності конкретних суб’єктів організаційної структури державного управління сферами фізичної культури та спорту. Наголошено на можливості систематизації функцій публічного адміністрування залежно від об’єкта управління, кінцевого результату тощо. Крім того, вони поділяються на внутрішні (управління всередині державної керуючої системи) і зовнішні (вплив державних органів на об’єкти управління), економічні, соціальні, соціально-виховні тощо. Сфери діяльності суб’єктів державного управління сфер фізичної культури і спорту обумовлені завданнями, включають загальні функції, притаманні всім суб’єктам державного управління незалежно від сфери та рівня в ієрархії, спеціалізовані (різні для кожного рівня організаційна структура) й допоміжні функції, що забезпечують виконання загальних і спеціальних. Реформа децентралізації влади передбачає перерозподіл спеціальних функцій між ланками системи на різних рівнях, для чого доцільно передати низку функцій з вищих рівнів на нижчі та виконувати функціональну опорну структуру.
30
Терещук, В. В. "КОМПЕТЕНЦІЯ СУБ’ЄКТА ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ СТРУКТУРА." South Ukrainian Law Journal 3, no. 4 (2019): 19–22. http://dx.doi.org/10.32850/sulj.2019.4.3.5.
Full text
31
Большакова, О. В., and О. В. Закаленко. "КЛАСИФІКАЦІЯ ЯК МЕТОД НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР." Знання європейського права, no. 3 (September 7, 2021): 61–66. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.231.
Full textAbstract:
Наукове дослідження присвячено методології наукового пізнання адміністративних процедур загалом та класифікації як методу дослідження адміністративних процедур зокрема. Зроблено висновки, що застосування методу класифікації в юридичній науці має свої особливості. За допомогою застосування методу класифікації здійснено ґрунтовне угрупування, відокремлення та функціональна систематизація адміністративних процедур. Проаналізовано основні критерії класифікації адміністративних процедур, виокремлено їхні основні види. Охарактеризовано низку критеріїв до поділу адміністративних процедур, зокрема, щодо змісту виділяють адміністративні правотворчі та адміністративні правозастосовчі процедури залежно від того, яку з форм управлінської діяльності вони опосередковують - адміністративну правотворчість чи правозастосування. Здійснивши аналіз основних форм діяльності суб’єктів публічного адміністрування, можливо дійти висновку, що основними з них є прийняття нормативно-правових та адміністративних актів (адміністративна правотворчість та адміністративне правозастосування). Значні особливості та відмінності порівняно з іншими видами адміністративних процедур мають саме адміністративні правотворчі процедури. Це зумовлено тим, що такі процедури впорядковують підготовку та прийняття суб’єктами публічної адміністрації особливого різновиду правових актів, а саме нормативно-правових актів. Установлено, що процедури адміністративної правотворчості у свою чергу можуть бути класифіковані за різними критеріями: залежно від суб’єкта правотворчості, за способом прийняття нормативно-правових актів, за їхніми формами. Адміністративні правозастосовні процедури спрямовані на застосування суб’єктами публічної адміністрації правових норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних юридичних фактів та виражаються у виданні правових актів індивідуальної дії - адміністративних актів. Ця група адміністративних процедур пов’язана з вирішенням адміністративних справ шляхом визначення міри можливої або необхідної поведінки приватної особи в одиничній ситуації. Адміністративні правозастосовні процедури представлені в діяльності суб’єктів публічної адміністрації великою кількістю процедур, які за своїм змістом є неоднорідними та потребують у свою чергу класифікації за додатковими критеріями.
32
МАСЛОВА, А. Б. "Ефективність діяльності суб’єктів публічного адміністрування: адміністративно-правовий вимір." Public Law 38, no. 2 (2020): 45–54. http://dx.doi.org/10.32782/2020-38-05.
Full text
33
Кузьменко, Тетяна. "СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОТИДІЄЮ РЕЙДЕРСТВУ." Науковий вісник: Державне управління, no. 1(11) (April 18, 2022): 61–73. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-61-73.
Full textAbstract:
В Україні й надалі триває перерозподіл прав власності на засоби виробництва. Використовуються як цілком легальні (купівля-продаж, злиття-поглинання), так і протиправні способи, у тому числі рейдерство. Забезпечення захисту активів суб’єктів господарювання можливе за умови належного використання відповідних механізмів публічного управління протидією рейдерству. Проблематика публічного управління протидією рейдерству стала наріжним каменем ряду наукових публікацій і дисертаційних досліджень фахівців з державного управління, економіки, права тощо. Вихідною базою є дисертаційні дослідження й фахові публікації провідних науковців, які досліджували особливості методології публічного управління протидією рейдерства. Доповнення наявної методології галузі знань 28 «Публічне управління та адміністрування» передбачає: уточнення змістовних характеристик понять «протидія рейдерству» (процес, у межах якого уповноважені органи публічного управління здійснюють комплекс заходів, що спрямовані на захист інтересів власників і співробітників підприємств, й передбачають реагування на дії рейдерів задля попередження рейдерських атак, а у разі їх реалізації – на мінімізацію негативних наслідків) та «механізми публічного управління протидією рейдерству» (сукупність доступних методів і засобів управління, використовуючи які уповноважені органи публічного управління реагують на ймовірні та фактичні рейдерські атаки); вдосконалення класифікації таких механізмів залежно від рівня, суб’єкта, об’єкта, етапу, мети та способу впливу; конкретизовано перелік специфічних засобів (у межах традиційних методів) публічного управління протидією рейдерству. Подальші наукові розвідки мають бути присвячені розробці теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення публічного управління протидією рейдерству.
34
Моргунов, О. А. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕР ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В УКРАЇНІ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 86–89. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).364.
Full textAbstract:
Метою даної статті є встановлення місця і ролі адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер, а також з’ясування значення таких норм в меха-нізмі правового регулювання сфер фізичної культури і спорту в Україні. У статті встановлені місце і роль адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер. Визначено, що захист професійних спортсменів забезпечується нормами адміністративного права як щодо статусу суб’єктів захисту, його форм, методів тощо, так і в аспекті визначення підстав та порядку захисту. Кодекс України про адміністративну відповідальність визначає ті дії чи бездіяльність суб’єктів чи об’єктів управлінської системи, які становлять склади адміністративних правопорушень у сферах фізичної культури та спорту, а також санкції за вчи-нення адміністративних правопорушень, підстави та порядок притягнення до юридичної відповідальності. З’ясовано, що у сферах фізичної культури і спорту складаються відносини, які будуються на засадах влади та підпорядкування, передбачають застосування примусу, імперативність методу регулювання та інші ознаки, які не притаманні предметам і методам перерахованих вище галузей права. Такі відносини, наприклад, виникають у зв’язку з порушенням прав спортсменів, при визначенні та впровадженні державної політики у сферах фізичної культури та спорту, при наданні чи зміні дитячо-юнацьким спортивним школам певної категорії тощо. Зроблено висновок, що провідне місце у правовому забезпеченні сфер фізичної культури і спорту належить нормам адміністративного права, які складають основу публічного адміністрування вказаних сфер, визначаючи статус суб’єктів публічного адміністрування, принципи, підстави, форми і методи їх службової діяльності, пріоритети та шляхи формування державної політики в галузях фізичної культури і спорту, засоби та процедури її впровадження, регулюють контроль та нагляд у вказаних сферах.
35
Doronina, I. I. "Екологізація економіки та роль держави: ретроспективний аналіз наукових підходів." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 6, 2020): 100–107. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.11.
Full textAbstract:
У статті висвітлено хронологію процесу екологізації економік країн світу, спад домінування моделі економіки, що призводить до виснаження природного капіталу та енергетичних ресурсів, масштабної бідності, збільшення економічного і соціального розриву між країнами та регіонами світу. Зміна глобальної парадигми, перехід від стратегії «зростання» до стратегії «розвитку» дозволяє здійснити перехід від ресурс-орієнтованої та енерговитратної економіки до ресурсо- та енергоощадної економіки.
Метою статті є систематизація наукових напрацювань щодо формування концепції «зеленої» економіки, ролі держави у ній та виявлення змін у моделі інвестування.
Наукова новизна статті полягає у систематизації теоретичного обґрунтування екологізації економіки, сталого розвитку та концепції «зеленої» економіки. Ці процеси обумовлюють переміщення приватного капіталу від «коричневих» до «чистих» («зелених») технологій, а державі відводиться роль регулюючого суб’єкта.
Висновки. Визначено, що в економічній теорії існує ряд шкіл (неокласична, посткейнсіанська, екологічної економіки), які включають розгляд питань екології в проблемне поле своїх досліджень, що має суттєвий вплив на теорію та практику публічного управління та адміністрування. З’ясовано, що екологізація економіки, «озеленення» виробництва і технологій поширились із глобального рівня на рівень реальних господарюючих суб’єктів, що спричинило формування моделі соціально-відповідального інвестування. Втручання держави у цей процес є необхідним, однак вона повинна бути регулюючим суб’єктом, виконувати роль каталізатора, а не ставати альтернативним джерелом «зеленого» фінансування.
36
Yara, O. "ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 120–26. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.15.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що в умовах сьогодення вітчизняне суспільство в тому числі система вищої юридичної освіти переживає процес цієї трансформації, направленої на всебічне забезпечення прав свобод та інтересів приватних осіб, в нашому випадку студентів – здобувачів вищої юридичної освіти. На цьому шляху є як успіхи так і певні прорахунки, як практичного так і теоретичного характеру, зокрема вони стосуються й багатогранності доктринальних думок щодо принципів адміністративна-правового забезпечення вищий юридичної освіти в Україні. У статті виявлені у загальні принципи адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні. Це найбільш загальні та стабільні вимоги, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується науково-педагогічна виховна діяльність суб’єктів навчально-виховного і наукового процесу та адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Вони базуються на європейських цінностях щодо поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права, повага до прав людини студентів та науково-педагогічних працівників. Їх метою є забезпечення права громадян України на реалізацію своїх можливостей щодо отримання вищої юридичної освіти. Зроблено висновок, що принципи адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні – це найбільш загальні та стабільні вимоги, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується науково-педагогічна виховна діяльність суб’єктів навчально-виховного і наукового процесу та адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Вони базуються на європейських цінностях щодо поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права, повага до прав людини студентів та науково-педагогічних працівників. Їх метою є забезпечення права громадян України на реалізацію своїх можливостей щодо отримання вищої юридичної освіти. Вони складаються із загальних та спеціальних принципів адміністративного права, останні в свою чергу поділяються на загально-освітянські принципи, спеціально-освітянські публічного вищої школи та спеціальні принципи публічного адміністрування вищої юридичної освіти.
37
Неугодніков, А. "Публічне адміністрування в сфері охорони здоров’я." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 63–69. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.940.
Full textAbstract:
У статі проаналізовано відповідність стану системи охорони здоров’я до реальних потреб населення. Формальне закріплення міжнародних стандартів в означеній сфері не наділяє послуги в сфері охорони здоров’я ознаками доступності та якості. Можливість вільного доступу до міжнародних протоколів у відповідності до яких має здійснюватися лікування має бути на українській мові, що дозволить спростити порядок прийняття конкретних рішень в сфері охорони здоров’я та належним чином виявляти помилки, які можуть спостерігатись у медичній практиці. Cутність публічного адміністрування в сфері охорони здоров’я визначено на основі поєднання загальної теорії адміністративного права та специфіки сфери охорони здоров’я як регламентовану законами та іншими нормативно-правовими актами виконавчо-розпорядчу діяльність щодо охорони та забезпечення належного стану повного фізичного, психічного і соціального благополуччя шляхом прийняття адміністративних рішень та надання встановлених законами послуг в сфері охорони здоров’я. Результати дослідження актуальні для вітчизняних законодавців та суб’єктів, які здійснюють публічне адміністрування в сфері охорони здоров’я на тлі актуалізації тенденцій демократизації управлінських процесів в Україні. У цій статті вперше досліджуються глобалізаційні аспекти охорони здоров’я як системний інструмент реформування управлінського підходу в Україні. Для послідовного висвітлення проблеми виділено окремі змістовні блоки, які характеризують однорідну групу суспільних відносин, що стосуються особливостей публічного адміністрування в сфері охорони здоров’я, а саме: інституційно-правові засади публічного адміністрування в сфері охорони здоров’я, глобалізаційні тенденції в сфері охорони здоров’я, міжнародно-правові засади публічного адміністрування в сфері охорони здоров’я.
38
Лікарчук, Н., О. Андрєєва, M. Кутепова, Д. Дзвінчук, and Є. Буряк. "УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД, УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 437–47. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251472.
Full textAbstract:
Анотація. Предмет дослідження: складові механізмів публічного управління економікою України в умовах пандемії COVID-19. Мета дослідження: розвиток теоретичних основ і розроблення методичних рекомендацій щодо обґрунтування напрямів удосконалення механізмів публічного управління економікою в умовах пандемії COVID-19, а також формування теоретичної моделі їх використання в Україні на базі вивченого позитивного досвіду інших країн. Методологія дослідження: закони і принципи діалектичної логіки, положення економічної теорії, концепції видатних учених з проблем публічного управління та адміністрування. Використано методи системного аналізу при дослідженні сутності механізму публічного управління і його інструментарію, структурно-логічні методи — при обґрунтуваннi напрямів удосконалення наявних механізмів публічного управління. Методи аналітико-синтетичної обробки інформації та моделювання стали ключовими в побудові моделі адміністративно-правового забезпечення публічного управління Проаналізовано підходи різних науковців у галузі публічного управління щодо дефініцій «державне управління», «механізм державного управління», «публічне управління» та «механізм публічного управління». Установлено історичний зв’язок між державним управлінням і публічним управлінням, перехідною формою для якого виступало публічне адміністрування. Запропоновано структуру адміністративно-правового забезпечення публічного управління, що містить певні елементи. З’ясовано, що позитивним джерелом для формування вітчизняних моделей державного управління є досвід європейських країн, для яких питання модернізації державного управління, подолання глобальних соціально-економічних викликів і створення ефективної системи реагування є ключовими напрямками роботи. Відзначено, що у країні формується основа прогресивної трансформації системи публічного управління шляхом створення нових можливостей для формування потенціалу розвитку територіальних громад і територій, нових центрів концентрації ресурсів. Обґрунтовано структуру адміністративно-правового забезпечення публічного управління з урахуванням виокремлення об’єктів, суб’єктів, норм і форм, а також засобів захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб у сфері публічного управління. Нині державні органи Україні з метою вдосконалення механізмів публічного управління економікою України у своїй діяльності повинна використовувати досвід Великобританії, а саме: активно використовувати «великі дані» для визначення ефективності державних витрат шляхом застосування практики онлайн-обстежень, зокрема на основі використання соціальних мереж. Ключові слова: публічне адміністрування, публічне управління, механізм публічного управління, децентралізація, територіальна громада, електронне урядування, економіка, Україна, COVID-19. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 2; бібл.: 21.
39
Yara, O. "СТУДЕНТСЬКОЦЕНТРИЗМ, ЯК ПРОВІДНИЙ СПЕЦІАЛЬНИЙ ПРИНЦИП АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 171–78. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.21.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що в системі цінностей адміністративного права принципам належить головна основоположна роль. Саме на їх основі суб’єкти публічної адміністрації здійснюють публічне адміністрування у формі виконавчої та розпорядчої діяльності. Більш того й суб’єкти законотворчості враховують їх при розробці законопроектів проєктучи нові чи відміняючи застарілі норми адміністративного права. Також свою головну засадну роль відіграють принципи адміністративного права щодо адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти. Адже адміністративно-правові відносини у цій сфері пронизується чисельними вертикальними і горизонтальними зв’язками і суб’єкти публічної адміністрації мають мати певні високогуманні й одночасно ефективні стандарти по яким мають повіряти свою адміністративну діяльність. Крім того слід наголосити, що принципи адміністративного права, не є ортодоксальною категорією. Із зміною суспільних відносин об’єктивно виникають нові принципи, уточняються й відмерзають старі. В статті виявлені і узагальнені засади принципу студентноцентризму, як спеціальної засади адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні. Доведено, що це об’єктивна, загальна та стабільна вимога, у сфері вищої юридичної освіти, на яких базується педагогічна, наукова та виховна діяльність спеціальних суб’єктів адміністративного права. Він є втіленням вищих гуманістичних цінностей сучасної освітньої соціалізації студента. Його реалізація здійснюється шляхом утвердження первинності прав, свобод та інтересів (потреб) студентів. Зроблено висновок, що принцип студентноцентризму, як спеціальна засада адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні – це об’єктивна, загальна та стабільна вимога, у сфері вищої юридичної освіти, на яких базується педагогічна, наукова та виховна діяльність спеціальних суб’єктів адміністративного права, як втілення вищих гуманістичних цінностей сучасної освітньої соціалізації студента, шляхом утвердження первинність прав, свобод та інтересів (потреб) студентів викликам, що стоять перед вищими начальними закладами та іншими суб’єктами публічної адміністрації з метою свідомого заохочення студентів до освітнього процесу, створення для нього зразкового освітнього середовища, побудови відносин на засадах взаємної поваги і партнерства між студентом та іншими учасниками освітнього процесу з здобування юридичних знань та здійснення виховного процесу.
40
Станішевський, Валентин. "ГЕНЕЗИС СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ." Public management 25, no. 5 (December 29, 2020): 244–55. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-244-255.
Full textAbstract:
Розглядаються наукові погляди на генезис формування та роз- витку державно-приватного партнерства у сфері економіки. Доведено, що на теренах України розвиток відносин між державою та бізнесом, на сьо- годнішній день, знаходиться на початковій стадії, оскільки ще не створено інституціональну основу для здійснення ефективного публічно-приватного партнерства. Така ситуація спричинює необхідність наукового обґрунтуван- ня змісту державно-приватного партнерства та його значення для розвитку суспільних відносин, а також способів та форм його реалізації. Визначено, що для приватного сектору XXI ст. стало поштовхом щодо набуття статусу рівноправного партнера держави для повноправної участі у розв’язанні стра- тегічних завдань країни щодо розвитку соціально-економічної сфери. Про- цес розширення співробітництва між приватним та державним сектором у багатьох країнах світу має бути одним із шляхів виходу з кризового стану економіки, важливим кроком поступового її відновлення та впровадження нових антикризових планів. Обґрунтовано, що першою згадкою про публіч- но-приватне партнерство була поява такої форми приватизації, як відкуп — процес передачі приватній особі від держави права на стягнення податків, а також інших зборів та платежів на певний період і з відповідними умовами.
Відкупна система базувалась на передачі виключного права на одержання усіх видів доходів від певної діяльності, або від користування певними благами від держави до приватної особи, або організації на основі повернен- ня. Найбільший позитивний вплив система відкупів мала у напрямі збору податків через: велику кількість недоліків у функціонуванні тогочасної сис- теми публічного адміністрування, слабкість фіскальної системи, відсутність в органах публічної влади точної інформації про суб’єктів сплати податків. При цьому, участь приватних осіб збільшувала ефективність процесу збору та швидкість наповнення казни.
41
БОЙКО, ІРИНА. "Доктринальні ідеї та цілі адміністративного права." Право України, no. 2019/05 (2019): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-013.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано питання впливу правової доктрини на розвиток адміністративного права. Констатовано, що ідеї, теоретичні конструкції, уявлення про напрями розвитку суспільства і держави, зароджені в доктрині права, становлять собою підґрунтя для формування правил поведінки, які об’єктивуються у законодавчі норми. Особливо залежним від ідеологічних парадигм вважається адмі ністративне право. На сучасному етапі становлення громадянського сус пільства й державотворення відбувається пошук оптимальної моделі правового регулювання відносин між приватною особою та державою у сфері публічного адміністрування. Підґрунтям для розвитку адміністративно-правової доктрини слугують конституційні норми, найбільш значущу роль серед яких відіграють положення про те, що Україна є правовою державою, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю, а також що орга ни державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Концепція “людиноцентризму”, породжена Конституцією України і підтримана абсолютною більшістю адміністративістів, стала осно вою, до якої тяжіють наукові розвідки у сфері адміністративного права. Вона сформувала уявлення про адміністративне право як таке, що спрямоване на реалізацію та захист конституційних прав і свобод людини та громадянина. “Людиноцентризм” проявився у впровадженні в інструментарій адміністративно-правової науки категорії “суб’єктивних публічних прав”, що відіграє принципову роль для підтвердження можливості приватної особи за власної ініціативи вступати у відносини з публічною адміністрацією та вимагати від останньої поведінки, спрямованої на задоволення потреб такої особи. Зазначено, що суб’єктивні публічні права являють собою умови реалізації основних прав людини і громадянина, закріплених Конституцією України. Важливого для адміністративного права значення набуває ідея адміністративної процедури, сутність якої полягає в установленні обов’язків суб’єктів влади приймати рішення щодо приватних осіб за уніфікованими правилами, серед яких визначальне місце займають: гарантування права особи бути вислуханою при розгляді її справи; забезпечення права брати участь в адміністративній процедурі особисто або через представника; зазначення засобів правового захисту; необхідність мотивувати рішення, прийняте не на користь приватної особи; доступ особи до інформації про її справу. Констатовано, що адміністративне право також має своїм призначенням вироблення правового механізму для задоволення публічного інтересу. Шляхами його забезпечення визначено, по-перше, діяльність суб’єктів публічного адміністрування, спрямовану на виконання законів щодо організації та функціонування певних інституцій, у яких об’єктивуються потреби різних осіб – громадян, об’єднань, держави. До таких сфер життєдіяльності належать: охорона здоров’я, освіта, національна безпека, оборона, публічний порядок тощо. По-друге, способом забезпечення публічного інтересу названо можливість представників влади обмежувати права і свободи приватних осіб із мотивів потреб демократичного суспільства, як-то: належного визнання та поваги прав і свобод інших, справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту.
42
Kolotilova, T. "СУТНІСТЬ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ." Juridical science 1, no. 5(107) (April 3, 2020): 121–29. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.15.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що основною метою країни є забезпечення і реалізація прав і свобод особи підтримуючи при цьому цінності міжнародного права, адже на сьогодні серед реформ адміністративного законодавства не менш важливою є реформа з приводу адаптації норм європейського права до національного законодавства. Європейське законодавство побудовано так, що органи публічної влади спрямовані на тісну взаємодію з населенням, а механізм правління вже давно перейшов від адміністративно-владного до обслуговування населення. Отже, наразі постає питання щодо становлення доволі нового інституту адміністративного права – адміністративних послуг, який направлений на взаємодію органів публічної влади з населення, обслуговування населення з урахуванням міжнародних стандартів, що в повному обсязі реалізує права і свободи людини і громадянина. Дане теоретичне дослідження присвячено з’ясуванню сутності реєстраційних послуг Міністерства Юстиції України. У дослідженні, науковому аналізу були піддані такі терміни як «адміністративні послуги», «державна реєстрація», «реєстраційна діяльність». Визначено, що реєстраційна послуга є складовою адміністративної послуги. Зауважено, що реєстраційна послуга має свої стадії. Виокремлено одне із основних завдань Міністерства Юстиції України, що пов’язане з наданням реєстраційних послуг, а саме здійснення державної реєстрації. Визначено на прикладі отримання реєстраційної послуги із зазначенням її порядку. У підсумку зроблено висновок, що реєстраційні послуги Міністерства юстиції України являють собою офіційно встановлений законодавством порядок надання юридичного статусу певному суб’єкту, що передбачає виникнення, зміну чи припинення прав і обов’язків для реалізації прав і свобод, органом публічного адміністрування з занесенням відомостей про це до державних реєстрів, результатом чого є отримання дозвільного документу з підтвердженням статусу особи, об’єкта, предмета чи послуги, а також статусу документа.
43
Мельничук, Олег. "ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ РЕЛІГІЇ ТА ЦЕРКВИ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ." KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, no. 8 (July 13, 2021): 135–39. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.21.
Full textAbstract:
Стаття присвячена, по-перше, визначенню ролі держави у формуванні відносин держави та церкви через здійснення відповідної державної політики, по-друге, усвідомленню ролі суб’єктів публічного адміністру- вання у процесі формування та реалізації державної політики у сфері релігії та церкви. Наголошено на тому, що держава повинна забезпечити реалізацію права особи на свободу віросповідання, створюючи для цього сприятли- ві умови, а також держава повинна охороняти та захищати це право особи від будь-яких протиправних посягань чи обмежень. Доведено, що процес формування та реалізації державної політики у окресленій сфері має багато проблем, які притаманні як країнам Європи, так і Україні. Встановлено, що національне законодавство передба- чає досить широке коло суб’єктів, які формують та реалізують державну політику у сфері релігії. Це може поро- джувати не тільки різночитання основних засад такої політики, а й протиріччя між моделлю відносин держави та церкви, що закріплена в Конституції України, та політикою, яку реалізують на практиці перераховані вище державні органи.
44
Strelchenko, O. H. "Doctrinal characteristics of the subjects of public administration of the sphere of drug circulation." Public administration and customs administration 1 (2019): 7–13. http://dx.doi.org/10.32836/2310-9653-2019-1-7-13.
Full text
45
Яковлєв, П. О. "ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 139–42. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).375.
Full textAbstract:
У статті, на основі аналізу положень чинного законодавства України, яке регламентує правовий статус інститутів громадянського суспільства, а також гарантування інформаційної безпеки України системою публічного управління, висвітлено організаційно-правові форми взаємодії державних органів та інститутів громадянського суспільства в питаннях гарантування інформаційної безпеки держави. Акцентовано увагу на тому, що сьогодні чинним законодавством України недостатньо регламентований механізм партнерської співпраці держави і неурядових організацій як потенційних учасників інформаційних відносин. Висвітлено основні форми взаємодії держави й інститутів громадянського суспільства в контексті гарантування інформаційної безпеки держави: спільна протидія інформаційній агресії проти України та надання інформаційної підтримки Україні в реалізації комерційної, гуманітарної, просвітницької, культурної й іншої діяльності за межами України. Обґрунтовано, що зазначені форми співпраці втілюються у процесі реалізації правового статусу інститутами громадянського суспільства за умови фактичного управлінського діалогу із суб’єктами публічного управління, які фахово займаються гарантуванням інформаційної безпеки України. Виокремлено значущість внеску неурядових громадських організацій у протидію інформаційним атакам на Україну і попередження інформаційних диверсій у національному інформаційному просторі. Також наведено і розкрито зміст інших форм сприяння, які можуть надавати інститути громадянського суспільства суб’єктам публічного управління в частині забезпечення інформаційного суверенітету України (подання інформаційних звернень, інформаційна підтримка органів влади у процесі розроблення нормативних актів, організація роботи консультативних наглядових громадських рад при органах державної влади, залучення неурядових організацій до участі в офіційних міжнародних заходах від імені України). Визначено перспективні напрями дослідження вітчизняної юридичної науки щодо доктринального обґрунтування оптимальних форм адміністрування спільної діяльності інститутів громадянського суспільства і держави в напрямі гарантування інформаційної безпеки України.
46
Shchavynska, Yu. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВИЙ ТА СУДОВИЙ ЗАХИСТ РЕЧОВИХ ПРАВ В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 164–70. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.20.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що право має бути захищеним нормами права, а також відповідними інструментами, що практично втілюється в правореалізацію. У сфері адміністративно правового захисту права власності особливе місце займає захист речових прав, адже до них належать практично всі об’єкти нерухомості, а також інші найбільш важливе для громадян і суспільства майно. Провідним інструментом публічного адміністрування у сфері адміністративно-правової охорони речових прав є інститут державної реєстрації. Проте як у будь-якій іншій сфері, у процесі реєстрації речових прав можуть виникнути помилки, а то і зловживання. Їх необхідно виправляти. Саме для цього законодавець передбачив таку стадію реєстрації речових прав, як оскарження рішень (актів) державних реєстраторів. Це може здійснюватися у квазісудовий (адміністративний) та судовий способи. У статті з’ясовано зміст і сформовано поняття «адміністративно-судовий захист речових прав в Україні». Доведено, що це адміністративна діяльність суб’єктів публічної адміністрації, вищих за ієрархією щодо державних реєстраторів, а також системою господарських судів. Вона спрямована на виявлення за змістом і сутністю порушених прав та інтересів власників речових прав, здійснених актом державної реєстрації речового права, та відновлення їх у процесі ухвалення апеляційного за своєю сутністю юридичного рішення. Зроблено висновок, що адміністративно-правий та судовий захист речових прав в Україні – це адміністративна діяльність суб’єктів публічної адміністрації, вищих за ієрархією щодо державних реєстраторів, а також системою господарських судів, направлена на виявлення за змістом і сутністю порушених прав та інтересів власників речових прав, здійснених актом державної реєстрації речового права та відновлення їх у процесі ухвалення апеляційного за своєю сутністю рішення. Адміністративно-правий та судовий захист речових прав в Україні щодо оскарження актів рішень державних реєстраторів стосовно реєстрації речових прав є складною міжгалузевою конструкцію правознавства, в якій беруть участь норми цивільного права (щодо встановлення права власності), адміністративного (стосовно реєстрації речових прав), адміністративного при здійсненні квазісудового оскарження рішень державних реєстраторів та господарсько-процесуальних норм права при здійсненні судового оскарження.
47
Bagmet, Mykhaylo, Oleksandr Shtyrov, and Yana Harhaun. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ДОСВІДУ КРАЇН ЄС В ПРОЦЕСІ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ." Public Administration and Regional Development, no. 4 (June 25, 2019): 228–52. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.04.01.
Full textAbstract:
У статті здійснено дослідження досвіду країн ЄС щодо проведення реформи децентралізації, а також можливості його імплементації в Україні. Крім того, дослідження містить в собі аналіз впровадження в практику європейських критеріїв та стандартів в процесі децентралізації публічної влади та адміністрування в Україні. Автори статті акцентують увагу на необхідності запозичення Україною саме європейського досвіду, доводять, що Україна готова здійснювати реформу децентралізації публічної влади та адміністрування. Авторами насамперед акцентована увага на вдосконаленні правової та інституційної бази системи міжбюджетного фінансування. Зауважено що наступним кроком повинна стати робота науковців щодо розробки методики розрахунку фінансування регіонів. Також авторами пропонується внести зміни до законів «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації», де вказані повноваження місцевих органів, методика визначення обсягів фінансування, а також визначено поняття «комунальна власність» та «комунальне майно». Зазначено, що для кожного рівня органів місцевої влади потрібно окреслити коло відповідальності та міри покарання, так як контроль та відповідальність є підґрунтям децентралізації. В результаті цих втілення зазначених пропозицій щодо фінансової децентралізації очікується створення нової системи місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин, в основі яких повинна бути інституційна симетрія, що передбачає поєднання та взаємозв’язок економічних суб’єктів, які користуються суспільними благами, сплачують податки, і тих, хто приймає самостійно рішення про її надання.
На основі проведеного дослідження зроблено висновки, що імплементація позитивного зарубіжного досвіду сприятиме становленню громадянського суспільства, так як успішність реформи децентралізації публічної влади та адміністрування є запорукою розвитку свободи, демократії та громадянського суспільства в Україні.
48
МЕЛЬНИК, РОМАН. "Джерела адміністративного права: сучасний погляд на сталі конструкції." Право України, no. 2019/05 (2019): 46. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-046.
Full textAbstract:
Проблематика джерел адміністративного права у сучасних умовах отри мує “нове дихання”, що пов’язано з цілою низкою аспектів, серед яких: збільшення кількості норм адміністративного права та способів (форм) їх закріплення; включення до системи національного права норм міжнародного та європейського рівнів; виклики правозастосовної практики, пов’язані з відсутністю досконалих правил вирішення колізій, що виникають між нормами права взагалі та нормами адміністративного права зокрема. Мета статті полягає у формуванні оновленого погляду на систему джерел національного права та встановлення їх між собою. Досягнення сформульованої мети здійснюється за допомогою комплексного та послідовного застосування відповідного наукового інструментарію, представленого такими методами наукового аналізу, як логіко-семантичний, історичний, порівняльно-правовий, аналіз та синтез тощо. У статті акцентується увага на значущості вивчення джерел адмі ністративного права та побудови їх досконалої системи. Автор починає свій аналіз із вивчення системи національних формалізованих джерел адміністративного права, яка, на його думку, складається із законів та підзаконних актів, останні з яких представлені актами, що входять до трьох окремих підсистем: 1) системи підзаконних актів органів державної влади; 2) системи підзаконних актів органів влади Автономної Республіки Крим; 3) системи підзаконних актів органів місцевого самоврядування. У межах подальшого наукового пошуку у статті ставиться на обговорення питання про неможливість віднесення Конституції України до кола джерел адміністративного права. Наводиться відповідне обґрунтування такої позиції та при цьому наголошується, що викладене жодним чином не виключає і не применшує рівня обов’язковості Основного Закону для суб’єктів публічного адміністрування, так само як і для інших учасників адміністративно-правових відносин, які зобов’язані його дотримуватися у процесі своєї діяльності. Інакше кажучи, Конституція України, не будучи джерелом адміністративного права, не втрачає свого основоположного регулюючого значення для сфери публічного адміністрування У статті піддано критиці положення національного законодавства, якими встановлено, що лише ратифіковані Верховною Радою України міжнародні договори набувають статус джерела права в Україні. Окрема увага приділена особливостям місця актів Європейського Союзу (ЄС) у системі джерел адміністративного права. Зроблено висновок, що юридичні акти ЄС сьогодні є юридичною основою (джерелом права) лише для правотворчої діяльності суб’єктів публічного адміністрування, які повинні дотримуватися їх під час розроблення та прийняття національних нормативних (підзаконних) актів. Проблемним, на думку автора, є положення Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, відповідно до якого висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Автор вважає, що це правило порушує принцип поділу влади та підвалини демократичної та правової держави. На завершення статті формулюється авторський погляд на питання про супідрядність формалізованих джерел адміністративного права за їх юридичною силою.
49
Панфілов, О. Є., and А. Л. Калімбет. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2 (August 31, 2021): 79–83. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.878.
Full textAbstract:
Панфілов О. Є., Калімбет А. Л. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України: характеристика поняття та змісту. - Стаття.
У статті досліджено поняття і сутність адміністративно-правового статусу Кабінету Міністрів України, виокремлено та проаналізовано його складові частини
з урахуванням сучасних правових реалій. Встановлено, що адміністративно-правовий статус являє собою сукупність конкретно визначених суб’єктивних прав і обов’язків, які закріплюються за відповідним суб’єктом визначеними нормативно-правовими актами та гарантовані державою.
Виокремлено структуру адміністративно-правового статусу Кабінету Міністрів України шляхом детермінування таких елементів, як: 1) нормативно-правова основа; 2) принципи функціонування; 3) мета та завдання; 4) компетенція; 5) порядок формування; 6) порядок ухвалення рішень.
Визначено, що нормативну основу діяльності Кабінету Міністрів України становлять акти загального характеру, які встановлюють основні положення про органи виконавчої влади, і акти спеціального характеру, які конкретизують усі важливі аспекти діяльності Кабінету Міністрів України.
Доведено, що метою функціонування Кабінету Міністрів України як суб’єкта публічної адміністрації виділено забезпечення публічних інтересів, а також здійснення належного публічного адміністрування в тих сферах суспільних відносин, у межах яких його наділено повноваженнями. Завдання як елемент адміністративно-правого статусу спрямовано на конкретизацію мети та відображено на нормативному рівні.
Встановлено, що компетенція Кабінету Міністрів України складається з таких трьох елементів, як: повноваження, предмет відання, функції. Визначено, що повноваження є сукупністю прав та обов’язків, якими наділено вищий орган виконавчої влади. Як предмет відання визначаються сфери суспільних відносин, у межах яких можуть бути реалізовані закріплені за Кабінетом Міністрів України повноваження.
Виділено, що функції як структурний елемент компетенції Кабінету Міністрів України можна поділити на соціально орієнтовані та внутрішньо орієнтовані. Визначено, що через соціально орієнтовані функції Кабінету Міністрів України функції виявляється основний сенс і зміст публічного адміністрування, реалізується його призначення щодо виконання своїх обов’язків перед суспільством. Визначено, що внутрішньо орієнтовані функції Кабінету Міністрів України спрямовані всередину вищого органу виконавчої влади і здійснюються для забезпечення умов нормального функціонування цього органу, його належної самоорганізації та самозбереження.
50
Semenov, Ye. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 147–54. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.18.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що реформування місцевого самоврядування, що триває наразі в Україні, потребує належного правового забезпечення такої діяльності. У сфері адміністративного права це вимагає, зокрема, розробки і впровадження дієвого та ефективного механізму адміністративно-правового регулювання діяльності системи органів місцевого самоврядування. Тому важливим завданням має бути побудова теоретичної основи механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні, оскільки це матиме важливе практичне значення для подальшого удосконалення законодавства України, що регламентує правовий статус та діяльність об’єднаних територіальних громад, а також для розвитку науки адміністративного права. Метою статті є визначення поняття та структури механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. Наголошено, що адміністративно-правові засоби мають впливати на управлінську діяльність відповідних суб’єктів з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Такий висновок дозволяє сформулювати власне визначення розгляданого механізму правового регулювання. Отже, під механізмом адміністративно-правового регулювання слід розуміти сукупність правових засобів, що впливають на управлінську діяльність відповідних суб’єктів публічного адміністрування з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Досліджено поняття та окремі складові механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. З’ясовано, що основними структурними елементами такого механізму є: а) адміністративно-правові норми, що закріплюють права та обов’язки суб’єктів управлінської діяльності об’єднаних територіальних громад; б) адміністративно-правові відносини, що складаються у процесі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності суб’єктами управління у сфері публічної діяльності об’єднаних територіальних громад; в) акти реалізації адміністративно-правових норм, що знаходять свій вираз у виконанні положень нормативних актів у сфері адміністративного права у процесі взаємодії суб’єктів, що беруть участь у процесі управління діяльністю об’єднаних територіальних громад.