Journal articles on the topic 'Суб’єкт державного сектору'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Суб’єкт державного сектору.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Суб’єкт державного сектору.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
ПОЄДИНОК, ВАЛЕРІЯ. "Окремі проблеми правового становища суб’єктів господарювання державного сектора економіки." Право України, no. 2018/06 (2018): 57. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-057.
Full textAbstract:
Суб’єкти господарювання державного сектора економіки продовжують відігравати важливу роль у досягненні будь-якою державою економічних та соціальних цілей. Великі розміри державного сектора в Україні, незадовільні фінансово-економічні показники його ефективності, наявність новел правового становища державних підприємств є чинниками, що обумовлюють актуальність теми статті. Метою статті є уточнення визначення поняття суб’єкта господарювання державного сектора економіки, класифікація таких суб’єктів, критична оцінка нововведень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об’єктами державної та комунальної власності” з точки зору їх відповідності кращій світовій практиці управління державним сектором. Обґрунтовано, що під суб’єктами господарювання державного сектора економіки слід розуміти суб’єктів господарювання, які перебувають під вирішальним впливом держави з огляду на те, що вона прямо або опосередковано володіє часткою у їхньому статутному капіталі (майні) у розмірі, який перевищує 50 %, або іншим чином здійснює еквівалентний ступінь контролю, та проведено класифікацію суб’єктів господарювання державного сектора економіки. З’ясовано, що вимогою кращої світової практики є використання такими суб’єктами тих самих організаційно-правових форм, які використовуються й у приватному секторі, тобто корпоративних організаційно-правових форм, тимчасом як Україна зберігає специфічну організаційно-правову форму державного суб’єкта господарювання – державне унітарне підприємство (видами якого є державне комерційне підприємство та казенне підприємство). Прийняття зазначеного Закону критично оцінено як фактичну відмову від системної корпоратизації державних унітарних підприємств. Натомість законодавець вдався до безпрецедентного у світовій практиці “імпорту” окремих інструментів корпоративного управління в організаційно-правову форму унітарного підприємства. Висловлено думку, що потенціал цих інструментів не буде повною мірою розкритий у межах чужої для них унітарної форми та не усуне таких іманентних її недоліків, як обмеженість ринкової комунікації й недоступність зовнішніх джерел фінансування. Тож дія Закону не усуває потреби у поступовій корпоратизації принаймні найбільш економічно активних державних комерційних підприємств.
2
Poznіakovska, N. M., and V. A. Pidhrushnyi. "РЕФОРМУВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ УСТАНОВ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, no. 84 (July 24, 2019): 142. http://dx.doi.org/10.31713/ve4201814.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання реформування бухгалтерського обліку суб’єктів державного сектору України на підставі Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку у державному секторі. Названо основні проблеми бухгалтерського обліку суб’єктів державного сектору. Розглянуто облікову політику суб’єктів державного сектору України.
3
Tsiatkovska, Оlena. "БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК В УПРАВЛІННІ ДЕРЖАВНИМИ УСТАНОВАМИ." Economic journal of Lesya Ukrainka Volyn National University 4, no. 28 (January 1, 2022): 38–47. http://dx.doi.org/10.29038/2786-4618-2021-04-38-47.
Full textAbstract:
У статті досліджено та проаналізовано економічну сутність та основні характеристики установ державного сектору відповідно до різних підходів, щодо формування структури державного сектору; визначено основних суб’єктів державного сектору, які узагальнено у два напрями відповідно до їх функціонального призначення; узагальнено основні характеристики для ідентифікації суб’єкта державного сектору з урахуванням Класифікатора секторів економіки, системи національних рахунків, а також інших нормативно-правових документів; обґрунтовано необхідність поділу всіх суб’єктів державного сектору на державні підприємства та державні установи та наведено трактування економічної сутності «державна установа» та «державне підприємство»; встановлено взаємозв’язок та місце бухгалтерського обліку в управлінні державними установами, як суб’єктами державного сектору.
4
Vashai, Y. V., and O. O. Doroshenko. "ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ РОЗВИТКУ ОБЛІКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ В УМОВАХ МІЖНАРОДНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, no. 92 (April 8, 2021): 22. http://dx.doi.org/10.31713/ve420203.
Full textAbstract:
Статтю присвячено розгляду ключових елементів облікового забезпечення діяльності суб’єктів державного сектору через призму інституційної теорії. Досліджено завдання інституціональних агентів загальнодержавного рівня щодо облікового забезпечення, вплив глобалізації та міжнародної інтеграції на національну облікову систему. Визначено вплив формальних та неформальних норм на особливості бухгалтерського обліку та звітності в державному секторі.
5
Трофіменко, О. В. "Охорона державного кордону як складова сектору безпеки і оборони та об’єкт адміністративно-правового регулювання." Law and Safety 78, no. 3 (September 30, 2020): 90–95. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2020.3.11.
Full textAbstract:
Здійснено комплексне дослідження охорони державного кордону як одного з основних завдань сектору безпеки і оборони та як об’єкта адміністративно-правового регулювання. Сформульовано поняття «сектор безпеки і оборони». Проаналізовано правовідносини, що стосуються охорони державного кордону в системі сектору безпеки і оборони, зокрема визначено й охарактеризовано правовідносини у сфері охорони державного кордону, які регулюються нормами адміністративного права. Досліджено контрольно-наглядову діяльність у сфері охорони державного кордону, питання адміністративної юрисдикції суб’єктів адміністративно-правових відносин та взаємодію і координацію у сфері охорони державного кордону. На основі дослідження правовідносин, що стосуються охорони державного кордону в системі сектору безпеки і оборони в адміністративно-правовому полі, виокремлено контрольні, юрисдикційні та координаційні повноваження суб’єктів адміністративно-правових відносин.
6
Latinin, Nikolay, and Tetyana Kharchenko. "Обґрунтування методичного підходу до оцінки результативності організаційного механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України." Public Administration and Regional Development, no. 11 (March 31, 2021): 280–98. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.11.13.
Full textAbstract:
У статті визначено організаційний механізм державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, з урахуванням таких ключових елементів, як: об’єкт, предмет, суб’єкти, ціль, завдання, принципи, функції, результативність функціонування. Досліджено багатовекторність та комплексність елементів організаційного механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, окреслено його цільову спрямованість, встановлено етапи та складові елементи проведення оцінки його результативності.
Обґрунтовано методичний підхід до оцінки результативності організаційного механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, котрий передбачає проведення ґрунтовної оцінки в розрізі наступних складників: аналіз стану законодавчого забезпечення детермінант механізму державного регулювання: економічна політика, аграрний сектор, концепція сталого розвитку; оцінка взаємодії між суб'єктами та об'єктом механізму державного регулювання; аналіз результативності заходів державного регулювання сталого розвитку аграрного сектор; визначення та оцінка індикаторів якості діючого механізму державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору в розрізі концептуальних складових: економічної, соціальної, екологічної. Перевагами методичного підходу є комплексний характер, котрий безпосередньо формується за умови проведення оцінки нормативно-правового механізму та фінансово-економічного механізму, дозволяє визначити коло проблемних питань та обґрунтувати заходи, котрі забезпечать підвищення результативності його функціонування.
7
Zhuk, T. "СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ." Juridical science 1, no. 5(107) (May 1, 2022): 106–12. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.13.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що згідно з нормами Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 р. № 2469-VIII сектор безпеки є бінарним та іменується як «сектор безпеки і оборони». Однак норми вказаного закону мають значну кількість законодавчих неточностей техніко-юридичного характеру, що безпосередньо стосуються визначення поняття, структури та правового статусу окремих суб’єктів його складу. Стаття присвячена розкриттю авторської думки щодо системи суб’єктів сектору безпеки України, адже рамковий закон у сфері національної безпеки та оборони має значну кількість законодавчих неточностей техніко-юридичного характеру, що безпосередньо стосуються визначення поняття, структури та правового статусу окремих суб’єктів сектору безпеки України. Виявлено, що сектор безпеки і оборони законодавцем ототожнений системою: а) органів реалізації захисту національних інтересів України; б) окремих суб’єктів, залучених до процесу забезпечення національної безпеки України. Стверджується, що сектор безпеки – це розгалужене, структуроване та системне утворення, система якого складається із класичних елементів побудови. Тобто ототожнювати його виключно суб’єктним складом не зовсім доречно, хоч і не помилково. Сектор безпеки та оборони має конкретну направленість – досягнення стану захищеності національних інтересів України, а тому логічно, що така діяльність представлена реалізацією законодавчо визначених задач різних за правовим статусом суб’єктів. На основі аналізу думок вчених та положень чинного законодавства сформовано висновок, що системою суб’єктів сектору безпеки є сукупність: 1) органів державної влади, що реалізовують стратегічно-управлінську діяльність щодо сфер національної безпеки і оборони України; 2) виконавців практичних завдань, визначених у стратегічно-управлінських рішеннях, що безпосередньо стосуються забезпечення розвитку безпекових та оборонних спроможностей України, охорони та захисту національних інтересів України; 3) органи, установи, організації та індивідуальні суб’єкти, що залучаються до виконання завдань забезпечення національної безпеки України.
8
Chumak, Oksana. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ІНТЕРПРЕТУВАННЯ ТА ЕКОНОМІЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 2 (18) (2019): 52–59. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-2(18)-52-59.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано вітчизняні та зарубіжні нормативно-правові документи, за якими визначаються основні класифікаційні ознаки об’єктів та видів державної власності. Систематизовано та характеризовано види підприємств державної форми власності та інституціональних одиниць державного сектору економіки в розрізі різних правових ознак. Розглянуто порядок управління корпоративним правами об’єктів державної власності. Розкрито сутність суб’єктів господарювання з державною часткою у статутному капіталі за правовим форматом. Наведено огляд основних моделей власності, за якими здійснюється управління державними підприємствами за зарубіжною практикою. Узагальнено напрями забезпечення ефективної нормативно-правової бази для державних підприємств з позиції еталону ОЕСР.
9
Гребенюк, Максим. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 66–78. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-66-78.
Full textAbstract:
Розглянуто проблеми реформування вітчизняної спецслужби як відповідального суб’єкта забезпечення державної безпеки України. Ви- значено актуальні питання реалізації державної безпекової політики з метою пошуку оптимальних шляхів підвищення ефективності системи державного управління у сфері державної безпеки. Аргументовано стратегічну мету та завдання реформування спецслужби як важливої складової сектору безпеки і оборони України. Деталізовано перспективи розбудови вітчизняної спец- служби з урахуванням надбань позитивного досвіду і кращих практик про- відних держав ЄС. Аргументовано необхідність функціональної модерніза- ції забезпечення державної безпеки, особливо в умовах агресивної політики Кремля. Особливої уваги надано питанням недопущення дублювання функ- цій правоохоронних органів між собою за результатами реформування сило- вого блоку. Узагальнено ключові пріоритети державної політики безпеки та на їх основі сформульовано шляхи удосконалення її концептів. Визначено заходи, практична реалізація яких дасть можливість сформувати позитивний імідж вітчизняної спецслужби як суб’єкта забезпечення державної безпеки в українському соціумі так і з боку європейської спільноти. Регламентовано стратегічні завдання реформування Служби безпеки України як державно- го органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, що за- безпечує державну безпеку. Підсумовано, що державна безпекова політика має містити комплекс основних заходів, спрямованих на створення ефектив- них, динамічних та гнучких в управлінні, фахових, забезпечених сучасними матеріальними і технічними засобами органів та підрозділів контррозвідки європейського рівня, приведення завдань, функцій і напрямів їх діяльності відповідно до сучасних потреб забезпечення національних інтересів, захисту прав людини і громадянина, суспільства і держави від зовнішніх та внутріш- ніх загроз; формування простору довіри до діяльності вітчизняної спецслуж- би у контексті державно-приватного партнерства, сприяння громадянських інституцій цьому процесу.
10
Харченко, Т. О. "ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 142–52. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.19.
Full textAbstract:
У статті проведено аналіз міжнародних практик державного регулювання розвитку аграрного сектору. Встановлено динаміку форм та методів регулювання, цільовий вплив яких спрямовується на доходи суб’єктів господарювання, ринкові відносини, безпосередньо сільськогосподарське виробництво, міжгалузеві зв'язки тощо. Державне регулювання розвитку аграрного сектору в Україні реалізується через механізми прямої бюджетної підтримки шляхом субсидіювання та дотування, податкових пільг та регулювання ціноутворення. Серед означених механізмів основним, починаючи з 1998 р., були податкові пільги, при цьому до 2017 р. діяв ще спеціальний режим оподаткування ПДВ у сільському господарстві. Визначено, що безпосередній вплив на результативність державного регулювання розвитку аграрного сектору здійснює стан розвитку економіки, можливості бюджетів, стан законодавчого забезпечення, рівень сформованості пріоритетів галузевого та територіального розвитку. Встановлено, що для України доцільним є часткове використання інструментів різних підходів для формування комплексної моделі, орієнтованої на розширення страхових та фінансово-кредитних інструментів, поглиблення рівня інноваційності виробництва, сталий розвиток сільських територій тощо. Визначено, що за показником PSE (%) найбільший рівень державної підтримки виробників у Японії. Однак рівень державної підтримки зменшився в 2020 р. порівняно з 2000 р. на 26,6%. Аналогічною є тенденція і щодо зменшення рівня державної підтримки виробників аграрного сектору в 2020 р. порівняно з 2000 р. у країнах Європейського Союзу на 36,3%. У межах оцінки рівня державної підтримки виробників аграрного сектору в США підтверджено узагальнену тенденцію щодо скорочення обсягів підтримки в 2020 р. порівняно з 2000 р. майже вдвічі. За результатами оцінки встановлено, що державна підтримка виробників аграрного сектору в Україні є найменшою, характеризується наявністю від’ємних значень протягом досліджуваного періоду та відсутністю сталої тенденції. Підтверджено, що інструменти державного регулювання аграрного сектору економіки України є зіставними з міжнародною практикою регуляторної політики.
11
Андрієнко, Микола, Петро Гаман, Павло Гордєєв, and Валерій Якубов. "ПОЗИЦІЇ ЛІДЕРА У СТРУКТУРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ." Науковий вісник: Державне управління, no. 4(10) (December 2, 2021): 22–37. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2021-4(10)-22-37.
Full textAbstract:
В сучасних умовах Україна, як незалежна держава поставила перед собою ряд завдань, в тому числі створити індивідуальну державну політику, як в цілому так і в різних сферах діяльності. Значною мірою це стосується кадрової політики, механізмів її реалізації, як універсального важеля, на основі якого держава має вплив на стан суспільного, економічного та політичного розвитку. Метою дослідження є обґрунтування сучасних підходів до позицій лідера у структурі державного управління. Важливим аспектом вирішення даної проблеми є ефективність управлінської діяльності, так як від її результативності залежить функціональна спроможність організації. Враховуючи це, необхідно побудувати комфортні, з боку суб’єкта та об’єкта управлінської діяльності умови, які задовольнять всіх учасників даного процесу та будуть відрізнятися значно вищим рівнем відповідальності до виконання соціальної функції держаного управління. Концепція розвитку лідерства є теоретичним конструктом, що містить стратегію, основні напрями, завдання та цілі вдосконалення діяльності персоналу державної служби, яка покращить якість реалізації управління державою. Визначено, що лідерство є новою якістю управління людськими ресурсами. Для розвитку професійної державної служби необхідно забезпечити якість розвитку сталої спроможності лідерства. Лідерство у державному секторі пов’язане з поєднанням навичок і компетенцій, які підтримують особистий вплив, визначення мети, стратегічне мислення, отримання максимальної віддачі від людей, навчання та самовдосконалення. Проаналізовано основні засади лідерства у структурі державного управління. Теорія лідерства за Н. Макіавеллі визначено теоретичним підгрунтям дослідження. Здійснено систематизацію теорій лідерства. охарактеризовано основні зміни, щодо управління персоналом на державному рівні після прийняття Закону України «Про державну службу», узагальнено навички лідера в рамках державного управління та виокремлено особистісні характеристики лідера при реалізації державного управління.
12
Малигіна, Ірина. "ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 174–87. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-174-187.
Full textAbstract:
Досліджено особливості реалізації кадрової політики держави у сфері освіти як цілеспрямованої стратегічної діяльності держави, пов’яза- ної з плануванням та прогнозуванням формування професійного розвитку та раціонального використання кадрів у сфері освіти, визначенням цілей і пріоритетів кадрової діяльності та державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою. Аргументовано, що це також й складова стратегії держави з формування й раціонального використання кадрового потенціалу суспільства.
Показано, що структура державної кадрової політики у сфері освіти, як і структура державної кадрової політики загалом, базується на принципах, включає суб’єкти, об’єкти, механізми формування та реалізації. Основні принципи державної кадрової політики у сфері освіти — це соціальна спра- ведливість, комплексність та послідовність її проведення; збалансованість суспільних інтересів та інтересів окремих суспільних груп; професіоналізм; збалансованість представництва досвідчених та молодих працівників з ураху- ванням гендерної рівності; відповідальність держави за створення передумов для реалізації життєво важливих інтересів людини, реалізації громадянами права на освіту і працю; взаємоповага у відносинах між особою та державою, працівником та роботодавцем; партнерство держави і недержавного сектору; безперервність навчання.
Зокрема, принципами державної кадрової політики у сфері освіти пропо- нується розглядати сформульовані на основі зарубіжного та вітчизняного досвіду правила, які покладені в основу діяльності суб’єктів з формування й реалізації кадрової політики держави — органів державної влади та міс- цевого самоврядування, відомств, установ, організацій, підприємств у сфері освіти.
Неефективність державної кадрової політики спричинює суттєвий роз- рив між вимогами роботодавців та рівнем освіти в Україні. Також визначено, що масовість вищої освіти зумовлює необхідність оптимізації державного замовлення відповідно до реальних потреб національної економіки.
13
НИКИТЧЕНКО, НАТАЛІЯ, and СЕРГІЙ ДОНКОВ. "Особливості процедур банкрутства об’єктів державної власності." Право України, no. 2020/04 (2020): 216. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-216.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу правових норм, що регулюють процедури банкрутства суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також виявленню колізійних норм у чинному законодавстві України про банкрутство та приватизацію. Зокрема, Урядом оголошено реалізацію програми приватизації. Близько 960 державних підприємств передано Фонду державного майна України для приватизації. Постановка проблеми, проаналізованої авторами статті, полягає у тому, що переважна більшість цих підприємств має велику заборгованість перед кредиторами. Така ситуація породжує низку конфліктів у застосуванні на практиці різних нормативно-правових актів, які так чи інакше торкаються сфери банкрутства. Мета статті полягає у дослідженні проблеми правового регулювання банкрутства об’єктів державної власності. Основні результати полягають у рекомендації щодо недоцільності встановлення надмірних обмежень і мораторіїв на застосування процедур банкрутства відносно підприємств державного сектору управління. Зазначена практика адміністративноправового регулювання господарсько-правових відносин, як правило, має небажані економічні наслідки. Такі обмеження призведуть до негативного економічного ефекту як для підприємств державного сектору, зокрема, так і для економіки загалом, що позначиться на міжнародних рейтингах інвестиційної привабливості України. У результаті дослідження можна зробити висновки про необхідність удосконалення механізмів практики застосування законодавчих норм, що регулюють процеду ри банкрутства відносно підприємств із часткою державної власності понад 50 %. Таке вдосконалення можливе через активізацію взаємодії між органами державного управління, судової влади та суб’єктами професійного громадського суспільства, зокрема, з професійними саморегулівними організаціями арбітражних керуючих України з метою уніфікації практики застосування, вирішення колізійних питань та підвищення ефективності реалізації процедур банкрутства.
14
Vorotin, V. Ye, and V. M. Prodanyk. "Від регуляторної політики до державно-приватного партнерства в публічному секторі України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 95–102. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.10.
Full textAbstract:
У статті досліджуються теоретичні питання державної регуляторної політики та державно-приватного партнерства в умовах реалізації та вдосконалення публічного управління підприємництвом в Україні. Розкриті шляхи та механізми публічного-приватного партнерства, зокрема досліджено відмінності між державним і публічними партнерством в Україні.
Мета статті. У роботі поставлено за мету з’ясувати зміст державно-приватного партнерства в якості окремих управлінських категорій, застосування яких пов’язане з механізмами державного управління в країні, а також дослідити новітні тенденції формування такого партнерства в національній господарській практиці.
Наукова новизна. За сучасних умов господарювання пріоритетним напрямом змін в управлінні національним господарським комплексом, особливо в умовах його критичного стану, виходять на перші позиції публічний сектор і публічно-приватне партнерство, це поступово модифікує відносини, які закладалися регуляторною політикою в Україні. Оптимізація таких відносин може досягатися шляхом реалізації різних форм публічно-приватного партнерства. Сучасний феномен публічно-приватного партнерства доцільно пояснювати з огляду на необхідність створення суспільних благ за умов обмеження ресурсів, а механізм публічно-приватного партнерства – як такий, що може використовуватися у державному управлінні та регулюванні.
У роботі визначено, що державна регуляторна політика, як і публічно-приватне партнерство, спрямовані на недопущення прийняття економічно недоцільних і неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності. У сучасних умовах процесу розвитку ринкових відносин саме в рамках публічно-приватного партнерства і сформувалася достатньо інноваційна модель публічного управління та регулювання. Однак без реальної та своєчасної допомоги держави, без її партнерства із сучасним бізнесом майже неможливо побудувати ринок інновацій і перейти до ефективної моделі господарювання.
Висновки. Для України використання механізму публічно-приватного партнерства може гарантувати соціальну стабільність і підвищуватиме ефективність управління системою господарювання. Однак процес переходу ускладнюється внутрішніми протиріччями – корупцією, недобросовісною конкуренцією, достатньо низькою якістю публічних послуг тощо. За таких умов необхідність проведення реформування та модернізації в означених сферах стає очевидним.
15
Крутько, М. А. "ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПОДАТКУВАННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ." Знання європейського права, no. 6 (February 6, 2022): 50–54. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i6.298.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття і проблемні аспекти правового регулювання оподаткування електронної комерції: національний та зарубіжний досвід. Світова глобалізація та інформатизація зумовили об’єднання локальних сітьових мереж у глобальний інтернет-простір, що призводить до трансформації суспільних відносин, зокрема і у сфері торгівлі. Наразі сфера електронної комерції стрімко розвивається та є окремим сегментом економіки країни, що має приносити прибутки до державного бюджету, але, враховуючи наявну загальну систему оподаткування за чинним. Податковим кодексом України, більшість підприємців залишає свою діяльність в тіні, про що говорять дослідження, отримані в процесі аналізу проблемних питань правового регулювання оподаткування електронної комерції в Україні та дослідження в сфері міжнародного досвіду оподаткування на прикладі США та країн Європи. Визначено, що аби мінімізувати втрати державного бюджету, доцільним є встановлення окремої спрощеної системи оподаткування електронної комерції та надання державної підтримки суб’єктам господарювання задля сприяння виходу з тіньового сектору економіки. Важливим є гармонізація національного податкового законодавства та приведення його у відповідність до міжнародних принципів оподаткування (нейтральність, ефективність, визначеність і простота, дієвість і справедливість, гнучкість). З метою вдосконалення нормативно-правового регулювання важливим є також створення окремого закону, де буде визначено головні шляхи та інструменти державного регулювання електронного сегменту національної економіки, а також основний порядок оподаткування суб’єктів у сфері електронної комерції, прописано ставки основних податкових зборів та врегульована державна підтримка для нових суб’єктів у вигляді податкових канікул, що стане сприятливим фактором їх розвитку на етапі становлення.
16
Glivenko, Valentyna, and Vasyl Len. "СУТТЄВІСТЬ У БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ СУБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 3(15), no. 3(15) (2018): 171–83. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-3(15)-171-183.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано визначення поняття суттєвості в бухгалтерському обліку як сукупності пропущеної, правильно поданої та відсутньої додаткової облікової та необлікової інформації у фінансовій звітності, яка може призвести до зміни управлінських рішень чи оцінки її кваліфікованими користувачами. На основі аналізу нормативної бази та наукових джерел уточнено перелік облікових та необлікових об’єктів суттєвості, розкрито порядок визначення порогів суттєвості за статтями обліку та порядок розкриття суттєвості в обліковій політиці суб’єктів державного сектору. Пропонується внутрішнім нормативним документом ввести в обов’язок укладачів фінансової звітності проведення оцінки облікової та необлікової інформації на предмет суттєвості та відображати у фінансовій звітності всю суттєву для користувачів інформацію.
17
Mykolayets, D. "НЕДОЛІКИ СУЧАСНОГО СТАНУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 40–47. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.05.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що потреба в пристосування адміністративного законодавства у сфері електроенергетики до європейських вимог та стандартів, запровадження ринку електроенергетики, існування загроз для незалежності та стабільності електроенергетики призвели до того, що адміністративно-правове регулювання відносин у даній сфері є доволі неоднорідним та має, як негативні, так й позитивні сторони. Виявлення недоліків сучасного стану направлене на встановлення причин неефективного адміністративно-правового регулювання, виявлення прогалин та колізій, а отже й шляхів їх вирішення в межах досягнення спільної цілі. Зі свого боку, з’ясування переваг сучасного стану вказуватиме на ті аспекти адміністративно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики, що важливо зберегти в процесі реформування й продовжити їх розвиток. У статті досліджено засади формування та функціонування системи державного регулювання електроенергетичного сектору в Україні. Практика показала, що об’єднання крупних теплових електростанцій у компанії (по принципу чотири електростанції в кожній компанії) створило умови, як до сумнівної приватизації окремих теплових електростанцій і виділення їх в окрему компанію, так і до створення умов монополізації виробництва електричної енергії на теплових електростанціях компаній, шляхом приватизації їх одним суб’єктом. Методи державного управління, якими здійснювалися ці перетворення, були суто адміністративно-командними, оскільки всі підприємства електроенергетики були державною власністю. Разом із тим, це дозволило провести акціонування реорганізованих підприємств та створити умови для їх приватизації. Для акціонованих та приватизованих компаній «державне управління» щодо переходу до нової моделі ринку можливо тільки при запровадженні регуляторних методів управління, що потребує оновлення нормативно-правової бази регулювання суб’єктів, які будуть працювати за новою моделлю ринку електричної енергії установлені позитивні практики та можливі перспективи розвитку та модернізації системи державного регулювання цього сектору крізь призму організаційно-правового забезпечення.
18
Markina, I. A., and M. I. Somych. "Механізм державного управління екологічною безпекою аграрного виробництва в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 5, 2018): 76–86. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.01.11.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовані передумови необхідності формування комплексного, адаптивного механізму державного управління екологічною безпекою аграрного виробництва в Україні. Розроблено модель механізму державного управління екологічною безпекою аграрного виробництва в Україні, охарактеризовані його основні компоненти: суб’єкти, об’єкти, функції, принципи, завдання, напрями державного регулювання в сфері екологічної безпеки аграрного сектору та ефект. Запропоновано державну програму в галузі охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки, яка передбачає використання двох основних взаємопов’язаних напрямів: скорочення споживання природних ресурсів і обсягів забруднень з одночасним підвищенням якості економічного зростання шляхом модернізації та вдосконалення технологій, впровадження маловідходних і ресурсозберігаючих виробництв, вторинне використання перероблених ресурсів і відходів тощо. На основі державної політики в галузі охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки запропоновано регіональну політику, яка базується на використання п’яти основних форм управління екологічною безпекою: плата за користування природними ресурсами, формування ефективної системи платежів за природні ресурси, екологічне страхування, екологічний аудит, економічна ефективність регіонального проекту.
19
Васильців, Т. Г. "СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПОЛІТИКИ ЗМІЦНЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 64 (October 7, 2021): 14–18. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-02.
Full textAbstract:
Обґрунтовано важливість формування та реалізації стратегічних пріоритетів державної по-літики посилення конкурентоспроможності вітчизняної агропродовольчої продукції на внутрішньому та зов-нішніх ринках. Вказано на потенціал вітчизняного агропродовольчого сектора на зовнішніх ринках збуту аг-рарної та продовольчої продукції. Виявлено недоліки системи державної політики програмування розвитку та посилення конкурентних позицій вітчизняного сектора агропродовольчої продукції. Виявлено слабкі місця стратегічного програмування державної політики формування засад конкурентоспроможності вітчизняної агропродовольчої продукції. Визначено напрями та заходи усунення перешкод зміцнення конкурентоспромож-ності агропродовольчої продукції в Україні та її регіонах. Доведено, що пріоритетними напрямами державної політики у цьому руслі потрібно розглядати: удосконалення макроекономічних характеристик середовища виробництва та збуту продукції агропродовольчого комплексу; зміцнення фінансової безпеки суб’єктів – ви-робників агропродовольчої продукції; розвиток експортного потенціалу агропродовольчої продукції; поліпшен-ня інвестиційного середовища в агропромисловому секторі; забезпечення науково-технологічної компоненти розвитку сектора; зміцнення виробничого складника конкурентоспроможності агропродовольчого підкомп-лексу АПК; посилення енергетичної забезпеченості та зростання енергоефективності в підкомплексі; покра-щення екологічної безпеки агропродовольчого сектора. Визначено стратегічні засади політики забезпечення конкурентоспроможності агропродовольчої продукції України, зокрема за такими елементами, як мета стратегії, її нормативно-правова основа та напрями реалізації, засоби забезпечення і засоби контролю реалі-зації стратегії.
20
Shestakovska, T. L., and S. O. Kushnir. "Інноваційні фактори забезпечення економічної безпеки аграрного сектору." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 10, 2019): 93–104. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.10.
Full textAbstract:
Статтю присвячено визначенню інноваційних факторів забезпечення економічної безпеки аграрного сектору у напрямку формування ефективної державної політки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів розвитку галузі.
Метою статті є дослідження науково-прикладних засад оцінки факторів формування державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки конкурентоспроможності.
Наукова новизна. Запропонована класифікація інноваційних факторів, що впливають на формування державної політики забезпечення економічної безпеки аграрного сектору: науково-освітній потенціал; впровадження інноваційних розробок; інноваційна зовнішньоекономічна спеціалізація держави; розвиток мережевих технологій; поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій. Побудована імітаційна модель забезпечення економічної безпеки аграрного сектору економіки, яка дозволяє дослідити вплив окремих напрямів розвитку інтелектуального та інноваційного потенціалу, визначити заходи активізації інноваційно-інвестиційної діяльності суб’єктів аграрного сектору для забезпечення їх економічної безпеки.
Висновки. Встановлено, що на сучасному етапі соціально-економічних трансформацій в країні результати наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності є вирішальними факторами, що визначають перехід до інноваційного типу розвитку аграрного сектору, забезпечують її високу ефективність та економічну безпеку у ринковому середовищі. Систематизовано інноваційні фактори забезпечення економічної безпеки аграрного сектору та показники їх оцінки (Науково-освітній потенціал. Впровадження інноваційних розробок. Інноваційна зовнішньоекономічна спеціалізація держави. Розвиток мережевих технологій. Поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій).
Для ефективної інноваційно-інвестиційної політики держави у сфері розвитку аграрного сектору та забезпечення його економічної безпеки важливим елементом є створення інноваційної та інвестиційної спроможності галузі, яка забезпечує їх конкурентоспроможність. Незважаючи на невідворотність процесів посилення залежності успіхів агровиробників від інноваційності агробізнесу, на практиці у вітчизняному агропромисловому секторі темпи продукування і впровадження інновацій залишаються низькими.
Запропоновано визначати забезпечення економічної безпеки аграрного сектору через результативний показник інноваційного розвитку – валову додану вартість. Пропонується використання методу імітаційного моделювання, зокрема на основі концепції системної динаміки, для виявлення сценаріїв інноваційного розвитку аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки та підвищення конкурентоспроможності. Імітаційна модель побудована у відповідності до встановлених зав’язків між факторами інноваційної спроможності в аграрному секторі, які забезпечують його економічну безпеку. Усі цикли в моделі є контурами додаткового зворотного зв’язку, що має призводити до поширення позитивних тенденцій у моделі. Динаміка складових імітаційної моделі визначається побудованими економетричними моделями взаємозв’язків між показниками інтелектуального та інноваційного потенціалу й результатами діяльності.
21
Подоляк, А. В. "ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА СУБ’ЄКТІВ УПРАВЛІННЯ У ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 3(28) (March 16, 2020): 112–16. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).331.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання особливостей правового режиму майна суб’єктів управління у державному секторі економіки, зокрема державних установ, досліджено законодавче закріплення регулювання відносин щодо створення юридичних осіб публічного права – установ, здійснення ними господарської діяльності у державному секторі економіки в Господарському кодексі України і Цивільному кодексі України. Опрацьовано особливості такого речового права на чуже майно, як право оперативного управління, яке становить основу правового режиму майна суб’єктів управління у державному секторі економіки. Проаналізовано ґенезу господарсько-правового регулювання закріплення майна за суб’єктами управління у державному секторі економіки. Доведено, що управління майном інших осіб завжди охоплює відносини між двома сторонами, одна з яких є власником майна, що передається в управління, а інша – особою, яка реалізує майнове право власника шляхом використання правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном у відповідному обсязі протягом певного терміну та видів господарських відносин щодо використання чужого майна за певних умов. Обґрунтовано, що використання чужого майна у сфері господарювання слід розглядати у різних значеннях економічного та правового характеру, в т.ч. як дії суб’єкта господарської діяльності щодо отримання корисних властивостей майна, яке належить іншій особі на праві власності.
У статті досліджується за допомогою порівняльно-правового методу законодавство зарубіжних країн щодо правового статусу юридичних осіб, заснованих державою. Іноземне законодавство порівнюється з національним законодавством.
Сформульовано пропозиції до чинного законо-давства щодо вдосконалення вказаного інституту та запропоновано закріпити на законодавчому рівні визначення цього інституту через визнання за державними установами права власності на доходи від власної господарської діяльності.
22
Salamin, O., and S. Poperechnuy. "Державне регулювання сільського господарства в умовах активізації міжнародних інтеграційних процесів." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, no. 81 (October 3, 2017): 64–69. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet8110.
Full textAbstract:
Розглядаються проблеми організації, спрямування та здійснення державної регуляторної політики в аграрному секторі економіки України. Показано особливості вітчизняного сільського господарства, через які не можуть автоматично застосовуватись поширені в економічно розвинутих країнах підходи до державного регулювання галузі. Основною з них є неналежний рівень сформованості аграрного ринку та його інфраструктури, що призводить до високої мінливості цін. За результатами здійсненого аналізу державного регулювання цін показано, що жоден з підходів, який застосовувався після 1991 року, не забезпечив належних результатів. В умовах активізації міжнародних інтеграційних процесів проблеми посилюються обмеженням міжнародними організаціями державного впливу на ціну. Через високу мінливість цін прискорено розвиваються особливо великі за розмірами суб’єкти господарювання голдингового типу, зорієнтовані на виробництво сировинної продукції та її поставки на зовнішній ринок, де ціни стабільніші. Зростання експортного потенціалу поєднується з посиленням монокультурної спрямованості вітчизняного сільського господарства, посиленням соціальних проблем у селах, значної ізоляції від ринків збуту малих і середніх за розмірами господарств. В цих умовах не відмічаються закономірні процеси диференціації особистих селянських господарств, трансформації їх у товарні господарства фермерського типу. Для забезпечення належної конкурентоспроможності переробленої продукції сільського господарства пропонується формувати інтегровані системи з участю різних за розмірами суб’єктів господарювання, що займаються виробництвом, переробкою і збутом продукції, а державну фінансову підтримку спрямовувати на ті інтегровані структури, які зорієнтовані на виробництво конкурентоспроможної на зовнішньому ринку продукції. Необхідною умовою такої підтримки може бути розробка бізнес плану виробництва такої продукції. Підтримку слід спрямовувати на придбання засобів виробництва, необхідних для реалізації бізне-плану. Для здійснення контролю за цільовим характером витрачання коштів державної підтримки її слід здійснювати на засадах приватно-державного партнерства. Держава може залишатись власником засобів виробництва, придбаних за кошти державної підтримки до виходу на проектну потужність визначену бізнес планом. Після цього дані засоби можуть бути передані на баланси підприємств. Переваги такої підтримки порівняно з нинішньою полягають у її вищій результативності, спрямованості на реалізацію потенціалу вітчизняного сільського господарства в умовах міжнародної інтеграції України. Позитивний досвід сприятиме поширенню інтегрованих систем на основі залучення децентралізованих коштів.
23
Syrotynska, A. P., O. A. Syrotynskyi, and M. M. Smalko. "ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ СУБ'ЄКТАМИ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, no. 84 (July 24, 2019): 199. http://dx.doi.org/10.31713/ve4201819.
Full textAbstract:
У статті окреслені завдання облікових інформаційних систем для суб'єктів державного сектору. На прикладі системи «UA-Бюджет» розглянуті принципи автоматизації бюджетного обліку. Представлені етапи впровадження та використання системи «UA-Бюджет». Досліджені практичні аспекти налагодження облікової інформаційної системи, реєстрації документів, операцій та отримання звітів. Розглянуті особливості функціонування системи «UA-Бюджет», що дозволить суб’єктам державного сектору економіки уникнути помилок при її використанні та забезпечать достовірність облікових даних.
24
Zakharchenko, A. M. "Правові аспекти державного фінансового контролю щодо діяльності суб’єктів господарювання державного сектору економіки." Правничий часопис Донецького університету, no. 1-2 (2018): 24–35. http://dx.doi.org/10.31558/2518-7953.2018.1-2.4.
Full text
25
Братко, А. В. "Аналіз функціонування Державної прикордонної служби України." Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил, no. 2(68) (April 21, 2021): 147–52. http://dx.doi.org/10.30748/zhups.2021.68.19.
Full textAbstract:
У науковій статті проведено аналіз основних нормативно-правових документів, які визначають загрози національній безпеці, загрози у сфері прикордонної безпеки, функції та завдання для Збройних Сил України та інших складових сектору безпеки і оборони, зокрема Державній прикордонній службі України. Необхідність зміни до оборонного планування відповідно до процедур та стандартів НАТО. У зв’язку із фундаментальними національними інтересами визначено повний спектр загроз у сфері безпеки державного кордону. Зі зміною загроз, концептуально змінюються функції та завдання Державної прикордонної служби України, а також механізм участі суб’єктів в реагуванні на загрози та кризові ситуації в системі інтегрованого управління кордонами під час виконання завдань за призначенням, що вимагає розробки нового методологічного забезпечення.
26
Лупак, Р. Л., Т. Г. Васильців, О. В. Рудковський, and Я. П. Березівський. "ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ, ПРІОРИТЕТИ ТА ЗАСОБИ ЗМІЦНЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ." Підприємництво і торгівля, no. 28 (February 5, 2021): 49–55. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-28-07.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у визначенні проблемних аспектів, а також обґрунтуванні стратегічних пріоритетів та засобів державної політики посилення фінансово-економічної безпеки суб’єктів малого підприємництва України. Узагальнено теоретично-методичні підходи до сутнісного трактування поняття «фінансово-економічна безпека». Надано авторське трактування поняття фінансово-економічної безпеки суб’єктів малого підприємництва. За результатами аналізу обґрунтовано, що стан фінансово-економічної безпеки суб’єктів сектору малого підприємництва в Україні недостатній. Виявлено проблемні аспекти фінансово-економічної безпеки суб’єктів сектору малого бізнесу в Україні. Обґрунтовано мету, стратегічні пріоритети, завдання та засоби державної політики посилення фінансово-економічної безпеки суб’єктів сектору малого підприємництва в Україні. Зокрема, основна мета відповідної політики полягає у створенні належних умов підприємницької діяльності, забезпеченні належного рівня захищеності підприємницького сектору від внутрішніх та зовнішніх загроз, посиленні ролі суб’єктів підприємництва в мінімізації ризиків безпеки держави, забезпеченні інноваційного складника конкурентоспроможності національної економіки. Визначено операційні цілі, засоби реалізації та засоби контролю ефективності державної політики забезпечення фінансово-економічної безпеки малого підприємництва в Україні. Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні методичних засад моніторингу як процесу збору, формування та узагальнення даних та діагностики як установлення діагнозу і визначення методів та засобів поліпшення стану фінансово-економічної безпеки суб’єктів малого підприємництва. Методика базується на інформаційному забезпеченні, сформованому зі значень індикаторів безпеки, підібраних за такими групами параметрів, як: фінансово-економічна незалежність; стабільність та стійкість, ефективність функціонування; захищеність фінансово-економічних інтересів; захищеність від зовнішніх та внутрішніх загроз; здатність суб’єктів малого підприємництва до розвитку.
27
Кучеренко, І. Г. "ФОРМИ ТА МЕТОДИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 192–203. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.23.
Full textAbstract:
Мета статті полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства, що регулює контрольно-наглядову діяльність у сфері публічних закупівель в Україні, позиції практиків та вчених адміністративного права визначити та проаналізувати форми та методи вказаної діяльності у визначеній сфері. У статті аналізується чинне законодавство України та погляди науковців-адміністративістів щодо визначення поняття, класифікації форм та методів контрольно-наглядової діяльності у сфері публічних закупівель. В адміністративно-правовій науці існує два підходи до розуміння категорії «адміністративно-правова форма» які використовуються при характеристиці діяльності у сфері виконавчої влади. Відповідно до широкого підходу, зовні виражені дії (форма) притаманні не тільки органу виконавчої влади (суб’єкту державного управління), а й іншим суб’єктам адміністративного права – громадянам, громадським об’єднанням тощо, представники вузького підходу вважають, що адміністративно-правова форма характерна лише для діяльності органів виконавчої влади. Автором доводиться, що широкий підхід до трактуван- ня «адміністративно-правової форми» є виправданим, адже адміністра- тивна наука вже давно почала відходити від «радянського» ставлення до адміністративної діяльності, як суто діяльності органів виконавчої влади з використанням своїх владних повноважень. Рух в сторону сервіс- ності та більш широкого залучення громадського сектору для прозорої та ефективної діяльності різних суб’єктів адміністративної діяльності взагалі та суб’єктів контрольно-наглядової діяльності – зокрема, обумо- вило обрання вказаного вектору. Визначається, що особливістю вчинення юридично значущих дій суб’єктами контрольно-наглядової діяльності у сфері публічних закупівель є те, що вони в основному вчиняються за допомогою електронної платформи «ProZorro» та інших інформаційних ресурсів. В свою чергу методами контрольно-наглядової діяльності у вказаній сфері є сукупність конкретних процедурно-процесуальних дій (позитивного та примусового характеру), які використовуються на всіх стадія публічної закупівлі та передують закріпленню результатів діяльності контролюючих суб’єктів.
28
Shestakovska, T. L., and S. O. Kushnir. "Механізм розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України в контексті забезпечення його економічної безпеки." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 89–97. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.09.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню питань удосконалення механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України у напрямку забезпечення його економічної безпеки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів. Метою статті є дослідження науково-прикладних засад функціонування механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки лідерських позицій на міжнародному ринку агропромислової продукції.Наукова новизна. Запропоновано наукові положення щодо розробки механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки, який включає впорядковану сукупність принципів, завдань, важелів, методів (економічних, адміністративних) та інструментів впливу на виконання цільової функції щодо задоволеності потреб суб’єктів у результатах використання інноваційного потенціалу галузі. Визначено стратегічні імперативи забезпечення розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні.Висновки. Однією з головних проблем сучасного аграрного сектору України, що потребує вирішення, є відсутність дієвого механізму розвитку інноваційного потенціалу, який дозволятиме здійснювати протидію можливим загрозам щодо забезпечення економічної безпеки, інноваційно-інвестиційної діяльності, використовувати наявний потенціал та в цілому підтримувати належний рівень продовольчої безпеки в Україні. Представлено структуру механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору, який є однією з ключових підсистем загальної системи державного регулювання, що включає сукупність методів (економічних, адміністративних), принципів, функцій, завдань, важелів та інструментів впливу на формування і розвиток інноваційного потенціалу в умовах глобалізації.Визначені стратегічні імперативи реалізації механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні: розробка стратегії інноваційного розвитку аграрного сектору на засадах ефективності використання наявного інноваційного потенціалу; модернізація сировинної складової; структурна переорієнтація для впровадження органічного виробництва; використання інвестиційних стимулів для підтримки інноваційного потенціалу аграрного сектору; використання переваг державно-приватного партнерства у контексті формування та реалізації інноваційного потенціалу аграрного сектору та ін.
29
Skoryk, M. О. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ: КРЕДИТНА СФЕРА." Actual problems of regional economy development 2, no. 12 (April 26, 2016): 77–84. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.77-84.
Full textAbstract:
В статті здійснено аналіз кредитування аграрних підприємств банківськими установами України. Аргументовано, що найбільшим фінансовим донором для суб’єктів господарювання аграрного сфери виступає банківський сектор. Доведено, що сутність державного регулювання у вирішенні питань кредитування аграрного бізнесу полягає у створенні сприятливої політики кредитування через часткову компенсацію ставки за кредитами банківських структур. Умотивовано, що зменшення рівня кредитування сільськогосподарських товаровиробників в період фінансової кризи обумовлено низкою чинників. Обгрунтовано, що ефективне господарювання не можливе без поповнення обсягів фінансових ресурсів для збільшення оборотного капіталу та інвестування діяльності суб’єктів господарювання, а, звідси, збільшення їх прибутковості. Аргументовано, що поповнення коштів можливе через залучення інвестицій з метою поповнення оборотних активів, що, у свою чергу, дасть можливість поповнити, оновити основні засоби виробництва та збільшити прибутковість господарюючих суб’єктів і для вирішення даних питань потрібна нагальна участь державних регуляторів.
30
Бессонова, С. І., and О. В. Кленін. "РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ В СИСТЕМІ КОНТРОЛЮ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ." Підприємництво і торгівля, no. 29 (April 16, 2021): 15–19. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-29-03.
Full textAbstract:
У статті розкрито контрольну функцію державного фінансового контролю, визначено основні завдання аудиту, такі як: відповідність ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності на основі національних стандартів державного сектору; контроль над використанням бюджетних коштів згідно з кошторисом та нормативно-законодавчою базою; перевірка держзакупівель; перевірка доцільності використання матеріальних ресурсів бюджетного закладу; виявлення фактів неефективного витрачання ресурсів та нецільового їх використання; визначення ефективності управління внутрішнім фінансовим контролем. Проаналізовано діяльність Державної фінансової служби аудиту за останні п’ять років. Спостерігається поступове зниження тиску на розпорядників бюджетних коштів. Перевірки державного фінансового контролю замінюють аудитом, який спрямований на попередження порушень та їх недопущення у діяльності бюджетної установи, надання рекомендацій щодо організації ефективного внутрішньогосподарського контролю. Зростання правопорушень також може свідчити про різне трактування та нечітке розуміння нормативних документів, тому саме вдосконалення законодавчої бази державної аудиторської служби, розвиток методичного інструментарію, стандартизація державного фінансового аудиту повинні сприяти усуненню цих недоліків. Для оцінки ефективності фінансово-бюджетного контролю може бути використано низку показників ефективності роботи інспекторського складу органу фінансово-бюджетного контролю. Вирішення основних проблем може бути досягнуте лише завдяки розробленій стратегії вдосконалення, яка має відповідати вимогам сучасності та спиратися на прийняті у всьому світі норми. Необхідність упровадження норм міжнародних стандартів у національні стандарти зумовлена необхідністю підвищення ефективності діяльності державного фінансового аудиту, підвищення його результативності, прозорості, формування довіри суб’єктів аудиторської перевірки. Особливо це стає актуальним в умовах реформування місцевого самоврядування та територіальних органів виконавчої влади. Фінансовий контроль бюджетної сфери, що здійснюється державою, служить інструментом виявлення неефективного використання нефінансових та фінансових ресурсів бюджетної організації, недотримання або неправильного трактування законодавчої бази, нецільового використання грошових коштів.
31
Herasymenko, Olha. "НАДАННЯ КОРИСНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО МУЗЕЙНІ ПРЕДМЕТИ У ФІНАНСОВІЙ ЗВІТНОСТІ СУБ’ЄКТА ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 4(20) (2019): 442–50. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-4(20)-442-450.
Full textAbstract:
Within the article, approaches to the selection, placement and organization of information about museum objects in order to display or disclose it in the financial statements are formed. Usefulness of this information is evaluated and the author's approach to the recognition of museum objects is grounded. The necessity to amend F. No. 1-ds “Balance” by means of introducing it to Section “Non-Financial Assets” of the Article “Heritage Assets”, F.No.5-ds "Notes to the Annual Financial Statements" through the introduction of an additional section "Heritage Assets", as well as clarifications to financial statements is established. Providing information on the availability, movement, status of museum objects and management policies will help improve the quality of the financial statements of a public sector entity.
32
ПАЦУРІЯ, НІНО. "Прозорість як принцип державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю." Право України, no. 2018/05 (2018): 85. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-085.
Full textAbstract:
Аналіз норм чинного законодавства України в частині реалізації державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю доводить її неефективність, яка пов’язана із відсутністю загального розуміння та нормативного закріплення принципу прозорості функціонування органу державного нагляду за страховою діяльністю. Встановлення прозорих процедур діяльності уповноваженого органу викликано необхідністю підвищення ефективності системи державного регулювання фінансових ринків шляхом внесення змін до чинного законодавства, спрямованих на припинення дублювання функцій національних регуляторів із ліцензування, контролю та нагляду, спрощення та прозорості прийняття управлінських рішень у цій сфері, покращення умов ведення страхового бізнесу з одночасним посиленням відповідальності суб’єктів страхового ринку. Метою статті є формування цілісної, науково-обґрунтованої концепції державного нагляду за страховою діяльністю в Україні, наріжним елементом якої має стати принцип прозорості, що дасть змогу гарантувати споживачам страхових послуг одержання реальної інформації про змістовне навантаження державного управління та вплив управлінської діяльності на страховий ринок; визначення основних характеристик концепції, яка має відповідати певним базовим критеріям (чинникам); з’ясування сутності принципу прозорості при реалізації державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю та проблем, які виникають у разі його незастосування; визначення напрямів вирішення окреслених вище проблем; етапність проведення робіт із формування цілісної, науково-обґрунтованої концепції державного нагляду за страховою діяльністю, яка побудована на принципі прозорості; аналіз сучасного стану нормативно-правового забезпечення державного регулювання страхової діяльності та нормативного закріплення положень захисту прав споживачів страхових послуг. Зроблено висновок, що прозорість як принцип державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю сьогодні ще не віднайшов не лише свого належного правового унормування, а й усталеного змістового розуміння. У разі належного вирішення вказаних питань буде забезпечено створення сприятливих умов для зміцнення сталого розвитку страхового ринку України як виду ринків небанківських фінансових послуг, здатного забезпечувати реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами, задовольняти потреби споживачів у якісних страхових послугах, та стане підґрунтям для формування цілісної, науково-обґрунтованої концепції державного нагляду за страховою діяльністю в Україні.
33
Слюсаренко, А. В. "НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ АГРАРНОГО СЕКТОРУ." Підприємництво та інновації, no. 13 (August 31, 2020): 14–18. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/13.2.
Full textAbstract:
У статті проведено визначення галузевих особливостей регулювання та гарантування зовнішньоекономічної безпеки аграрного сектору загалом та його підприємств зокрема. Здійснено обґрунтування необхідності регуляторного впливу з боку держави в силу аграрного центризму розвитку національної економіки та чільності сільського господарства в системі національної та продовольчої безпеки України. Актуалізовано доцільність оновлення діючих підходів забезпечення високих безпекових показників для підприємств аграрної сфери в силу посилення інтеграційних процесів та глобалізації в умовах реалій сьогодення. Проаналізовано твердження щодо недосконалості ринку як єдиного й абсолютного регулятора з актуалізацією доцільності втручання з боку держави в процес функціонування та розвитку діючих суб’єктів аграрного підприємництва. Визначено нагальну необхідність державного регуляторного впливу та захисту інтересів вітчизняних аграрних товаровиробників у силу системності підвищення експортно-імпортної активності та представленості продукції українського виробництва на зовнішніх ринках.
34
Гарафонова, О., Т. Шестаковськая, Н. Сытник, В. Маргасова, and Н. Ткаленко. "ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 128–37. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251413.
Full textAbstract:
Анотація. Представлено загальні тенденції розвитку вітчизняної тіньової економіки у період 2013—2020 рр. Систематизовано проблеми управління протидією корупції в умовах цифровізації національної економіки. Представлено етапи формування фінансового механізму державного управління процессом протидії корупції національної економіки. Пропонується виокремити чотири складові вітчизняної економічної системи, які мають вразливі напрями функціонування, що належно не захищені від незаконного використання доходів, отриманих злочинним шляхом. Ідентифіковані завдання функціонування системи моніторингу як вимога розвитку цифровізації національної економіки. Запропоновано модель інформаційного забезпечення державного механізму регулювання процесів протидії корупції як сукупності взаємодіючих підсистем, що мають своє призначення в умовах цифровізації національної економіки. Побудова моделі інформаційного забезпечення державного механізму регулювання процесів протидії корупції вимагає врахування таких чинників, як характеристика структури та особливості функціонування державних механізмів у зазначеній сфері, що зумовлює доцільність використання такої моделі як у науковій, так і практичній площині. Для реалізації встановлених стратегічних цілей фінансового механізму протидії корупції в Україні в умовах цифровізації національної економіки необхідно дотримуватись відповідного алгоритму дій, які нами запропоновано у вигляді взаємопов’язаних комплексних етапів. Доведено, що дотримання етапів реалізації завдань фінансового механізму протидії корупції в Україні в умовах цифровізації сприяє забезпеченню активізації функціонування суб’єктів господарювання у легальному секторі. Для ефективного зниження рівня тіньового сектора економіки бажано провести ґрунтовні зміни в макроекономічній політиці, які орієнтовані на перехідне до валового зростання показників, а до якісного зростання ефективності функціонування економіки, що сприяє формуванню необхідних умов для розвитку виробництва в легальному секторі та переходу на інноваційно-інвестиційний шлях розвитку. Ключові слова: державне управління, корупція, фінансовий механізм, національна економіка, цифровізація. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 1; бібл.: 15.
35
Близнюк, Андрій. "ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНОЇ СФЕРИ." Public management 15, no. 5 (September 29, 2018): 42–52. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-42-52.
Full textAbstract:
Систематизовано та уточнено теоретичні основи дослідження інституційного забезпечення механізмів державного регулювання розвитку рекреаційної сфери.
Інституційну підтримку сектору рекреації формують державні та неу- рядові організаційні структури, створені на різних рівнях механізму, та ре- алізують свої рішення за допомогою методів державного управління в ре- креаційній сфері в межах своїх повноважень. Існують тісні підпорядковані, координаційні зв’язки між цими організаційними структурами. Здійснено аналіз функціонального призначення основних інституційних акторів у ре- креаційній сфері.
Визначено проблемні питання сучасного стану інституційного забезпе- чення механізмів державного регулювання розвитку рекреаційної сфери в Україні. Визначено, що складність її регулювання полягає в тому, що в Ук- раїні відсутня чітка, уніфікована система державного регулювання рекреа- ційної сфери, тому певні її аспекти в нашій державі нині перебувають під контролем багатьох державних органів (міністерства, служби, агентства).
Підкреслено, що в системі державного управління рекреаційною сферою немає органу, що відповідає за проведення виключно функцій управління рекреаційними територіями; фактично усі органи державної влади мають функції управління відповідно до реакційних територій та рекреаційних ресурсів, поряд з функціями управління іншими ресурсами, об’єктами, те- риторіями. Адміністративна діяльність органів влади спрямована на вирі- шення проблем організації, охорони рекреаційних територій та використан- ня рекреаційних ресурсів тією мірою, що й для виконання інших завдань у різних сферах діяльності суспільства.
Викладено напрями оптимізації інституційного механізму державного регулювання розвитку рекреаційної сфери. Зазначено, що організаційно- економічний механізм має ґрунтуватися на формуванні регіональних інсти- туцій, що дасть можливість концентрувати та координувати зусилля всіх суб’єктів рекреаційної діяльності з метою досягнення оптимального рівня рекреаційного потенціалу на регіональному рівні.
36
Мороз, Світлана, and Володимир Мороз. "ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ВИЩОЇ ОСВІТИ: АНАЛІЗ ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК РОБОТОДАВЦІВ." Науковий вісник: Державне управління, no. 1(11) (April 18, 2022): 128–49. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-128-149.
Full textAbstract:
Підвищення якості вищої освіти та забезпечення її тісного зв’язку з наукою передбачено стратегічним напрямом розвитку держави. Метою статті стало з’ясування думки роботодавців щодо відповідальності суб’єктів управління якістю вищої освіти за її підсумковий рівень і проведення аналізу отриманих експертних оцінок через призму проблематики вдосконалення механізмів державного управління забезпеченням якості вищої освіти. Визначення рівня відповідальності окремих з суб’єктів управління якістю вищої освіти за її підсумковий рівень стало одним з фокусів уваги проєкту «Оцінка якості вищої освіти». Використовуючи інструментарій експертного інтерв’ю та анкетування, проведено аналіз результатів опитування роботодавців і встановлено, що роботодавці не зацікавлені у залученні до процедур забезпечення якості вищої освіти та не відчувають своєї відповідальності за її підсумковий рівень. Така позиція роботодавців є цілком природною, адже участь представників реального сектора економіки у процедурах забезпечення якості вищої освіти не забезпечує отримання того економічного ефекту, який може бути здобутий суб’єктом господарювання за умови використання відповідних ресурсів у межах своєї професійної діяльності. «Неприродність процесів» забезпечення якості вищої освіти для суб’єктів господарювання стала причиною того факту, що респонденти з числа роботодавців оцінили рівень своєї відповідальності майже на мінімальному рівні. Найбільший рівень відповідальності за якість вищої освіти роботодавці поклали на заклади вищої освіти та студентів, тим самим знизивши не лише рівень своєї відповідальності, а також і відповідальності органів публічного управління та суспільства загалом. За результатами опитування роботодавців було з’ясовано їх думку щодо розподілу відповідальності за якість вищої освіти між такими її стейкхолдерами як: студенти; заклади вищої освіти; роботодавці; органи публічного управління (органи державної влади та органи місцевого самоврядування); суспільство (громадські об’єднання; моніторингові місії; експертні агентства). Результати аналізу відповідей респондентів дали змогу сформулювати узагальнення та висновки щодо можливих напрямів вдосконалення змісту та практики використання деяких з механізмів державного управління забезпеченням якості вищої освіти в частині створення умов для залучення роботодавців до процедур контролю якості результатів діяльності закладів вищої освіти. У статті обґрунтовано необхідність обов’язкового включення представників роботодавців до складу експертних груп з акредитації освітніх програм, а також до складу екзаменаційних комісій з присудження (присвоєння) професійної кваліфікації майбутнім фахівцям.
37
Zakharchenko, A. M. "Щодо удосконалення законодавства з питань управління діяльністю суб’єктів господарювання державного сектору економіки." Правничий часопис Донецького університету, no. 1-2 (2017): 79–88. http://dx.doi.org/10.31558/2518-7953.2017.1-2.10.
Full text
38
СТАСЮК, О. М., Л. Ю. ЧМИРЬОВА, and Н. О. ФЕДЯЙ. "ОЦІНКА ДІЮЧИХ РЕГУЛЯТОРНИХ РІШЕНЬ АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» В СФЕРІ ТАРИФНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ВАНТАЖНИХ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ." REVIEW OF TRANSPORT ECONOMICS AND MANAGEMENT, no. 5 (21) (June 17, 2021): 70–85. http://dx.doi.org/10.15802/rtem2021/242131.
Full textAbstract:
Мета. Провести оцінку найбільш важливих діючих регуляторних рішень АТ «Укрзалізниця» в сфері тарифної політики щодо надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом, зокрема тих, які прийняті в рамках політики дерегуляції вагонної складової. Методика. При проведенні дослідження було використано методи порівняльного аналізу, системно-структурний, узагальнення, економіко-статистичний. Результати. Проведено оцінку найбільш важливих діючих регуляторних рішень АТ «Укрзалізниця» в сфері тарифної політики щодо вантажних залізничних перевезень, що прийняті в рамках політики дерегуляції вагонної складової та мають вплив на суб’єктів господарювання, насамперед, основних вантажовласників, та власне АТ «Укрзалізниця», що є суб’єктом господарювання державного сектора. Практична значимість. По кожному регуляторному рішенню надано рекомендацію, врахування якої дозволить досягнути певного балансу інтересів в сфері тарифної політики щодо вантажних залізничних перевезень між АТ «Укрзалізниця» та основними вантажовідправниками. Всі рекомендації викладено у висновках. Вказані результати мають ознаки наукової новизни.
39
Zubilevych, S. Y., and V. A. Pidhrushnyi. "РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ВИПЛАТИ ПРАЦІВНИКАМ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, no. 82 (June 26, 2019): 27. http://dx.doi.org/10.31713/ve220184.
Full textAbstract:
На підставі дослідження категоріального апарату чинного законодавства, національних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, точок зору науковців щодо сутності і функцій уточнено визначення виплат працівникам як об’єкта обліку і фінансової звітності на сучасному етапі реформування державного управління. Запропонований підхід до поглиблення аналітики обліку виплат працівникам як найвагомішої статті витрат суб’єктів державного сектору з урахуванням потреб управління органом місцевого самоврядування та підзвітності громадськості. Одночасно обґрунтованопропозиції щодо удосконалення аналітики обліку зобов’язань з виплат працівникам. Доповнено типовий план рахунків бухгалтерського обліку для відображення операцій з виплат працівникам.Розроблені рекомендації до розкриття виплат працівникам у фінансовій звітності, що підвищать якість інформації, яка надаватиметься внутрішнім та зовнішнім користувачам.
40
Марченко, Людмила. "ДЕРЖАВНА КАЗНАЧЕЙСЬКА СЛУЖБА УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ НАДАННЯ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ В СУЧАСНОМУ — ПОСТМОДЕРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 192–202. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-192-202.
Full textAbstract:
Схарактеризовано ознаки постмодернового суспільства: змен- шення ролі матеріального виробництва; стрімкий розвиток сектору послуг та інформації; зміна характеру людської діяльності та типів ресурсів, що залучаються до виробництва; суттєва модифікація традиційної соціальної структури, і наголошено на важливості ролі архетипів. Архетипіка як наука та архетипи розглядаються як рушій прогресу в сучасному процесі держа- вотворення. Визначено завдання та повноваження Державної казначейської служби України відповідно до існуючих законодавчих актів. Узагальнено теоретичні підходи до виконання функцій Державної казначейської служби України. Обґрунтовано включення обслуговуючої функції. Запропонова- но закріпити на законодавчому рівні такі функції Державної казначейської служби України: нормотворча; обслуговуюча; облікова; контрольна; профі- лактична (превентивна); інформаційна; управлінська. Зазначено, що в пост- модерному суспільстві ефективність функціонування Державної казначей- ської служби України залежить від професійного, якісного складу персоналу. Зазначено, що людина — працівник Казначейства, який виконує завдання і функції, покладені на Казначейство, відіграє досить важливу роль в порядку взаємодії з урядом, органами державної влади та органами місцевого само- врядування, бюджетними установами, організаціями, підприємствами, фі- зичними особами — підприємцями та громадянами з метою прийняття сво- єчасних та ефективних управлінських рішень. Обґрунтовано необхідність професійного навчання державних службовців на основі компетентнісного підходу. Визначено сучасні форми навчання та освітні програми, за якими відбувається підвищення кваліфікації державних службовців. Проаналізо- вано процедуру прийняття на роботу до органів Казначейства на конкурс- них засадах, яка засвідчує проблему в частині тестових завдань, які мають не предметний, а загальний характер. Рекомендовано наблизити зміст завдань в тестах до виконуваних функцій в органах Казначейства.
41
Вовчак, Ольга, and Любов Єндоренко. "ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ I РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ В УКРАЇНІ." Вісник Університету банківської справи, no. 1(40) (May 24, 2021): 19–24. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x1(40)2021237574.
Full textAbstract:
Проаналізовано передумови становлення і розвитку фінансового моніторингу в банківському секторі України. Значна увага приділяється нормативно-правовій базі, зокрема, що діяла з початку запровадження національної системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, так і до сьогодні: зазначені ключові зміни в сучасному законодавстві в частині ризик-орієнтованого підходу, кейсового звітування, порогових фінансових операцій, кількості ознак, що підлягатимуть обов’язковому фінансовому моніторингу, визначено суб’єктів державного і первинного фінансового моніторингу, оцінено основні нормативні акти, що регулюють чи регулювали фінансовий моніторинг у банківському секторі. Обґрунтовано, що важливим та продуктивним етапом є період із 2002 року. У той час було розроблено нормативно-правове регулювання у законодавстві України. Розглянуто особливості створення і розвитку Державної служби фінансового моніторингу України, формування та мету впровадження Стратегії розвитку системи запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення на період до 2020 року. З’ясовано вплив міжнародних правових актів / організацій, у тому числі FATF, MONEYVAL, Егмонтська група, Директиви (ЄС) та інші, які застосовували свої заходи впливу на Україну у сфері фінансового моніторингу, цим самим спонукаючи до вдосконалення законодавства на теренах України.
42
Ратинська, Ірина. "МЕХАНІЗМИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ АКЦІОНЕРНИМИ ТОВАРИСТВАМИ: СУТНІСТЬ ТА РІЗНОВИДИ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 242–58. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-242-258.
Full textAbstract:
Проаналізовано сутність механізмів стратегічного управління державними акціонерними товариствами в сучасній ринковій економіці. Для цього досліджено основні підходи до дефініцій “стратегічне управління”, “ме- ханізм управління”, а також узагальнено погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників стосовно функцій стратегічного управління.
З урахуванням того факту, що в державних акціонерних товариствах суб’єктом управління виступають уповноважені органи державної влади, які здійснюють довгостроковий вплив на зазначені компанії, доведено, що під комплексним механізмом стратегічного управління державними акціонер- ними товариствами доцільно розуміти систему практичного впливу органів державної влади на розвиток акціонерних товариств державного сектору еко- номіки з метою узгодження та досягнення довгострокових цілей основних стейкхолдерів товариства, зокрема держави-акціонера. Визначено, що ме- ханізми стратегічного управління державними акціонерними товариствами можуть бути класифіковані за різними ознаками, однак їх важливим різновидом у сьогоденних ринкових умовах виступають механізми стратегічного управління за функціональною ознакою. Такими основними механізмами є: стратегічне планування, організація, мотивація, контроль. Надано характе- ристики зазначених механізмів.
Підкреслено, що стратегічне управління в державних акціонерних товари- ствах має багаторівневий ієрархічний характер, що надає особливої важливо- сті здатності механізму корпоративного менеджменту забезпечувати реаліза- цію прав держави як власника відповідних господарських товариств. З огляду на потреби створення умов довгострокової конкурентоспроможності держав- них акціонерних товариств уточнено особливості формування стратегії роз- витку цих компаній, посилення ролі наглядових рад та формування інституту незалежних директорів, запровадження механізмів стратегічного аудиту.
43
Сич, Ольга, and Ірина Пасінович. "ГІБРИДНІ БІЗНЕС-МОДЕЛІ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В УКРАЇНІ." Science and Innovation 17, no. 6 (December 18, 2021): 61–71. http://dx.doi.org/10.15407/scine17.06.061.
Full textAbstract:
Вступ. У відповідь на глобальні виклики, що стоять перед державою, з’являються гібридні бізнес-моделі, які мають характеристики приватного бізнесу та державного сектору у їх традиційному сприйнятті.Проблематика. Дискусія щодо впровадження і поширення гібридних форм бізнесу, їхніх переваг перебуває на початковій стадії свого розвитку, вона зосереджена на мотивах переходу комерційних компаній до діяльності, що традиційно здійснювалась державою або неприбутковими організаціями.Мета. Ідентифікація закономірностей, визначення мотивів створення і процесу становлення гібридних бізнесмоделей.Матеріали й методи. Нормативно-правову базу, наукові праці вчених було досліджено загальнонауковими та спеціальними методами: аналізу та синтезу — при вивченні сучасного стану та розвитку гібридних форм бізнесу, та абстрактно-логічним — при формуванні висновків.Результати. Сучасний бізнес переорієнтовується на вирішення суспільних проблем. Виникають гібридні бізнесмоделі, що поєднують в собі характеристики економічних суб’єктів різних секторів: державного (орієнтовані на вирішення соціальних і екологічних проблем) та приватного (передбачають отримання прибутку). У світі гібридні біз нес-моделі представлено суспільно-корисними корпораціями та бета-корпораціями, в яких соціальну складовувідображено у місії, прописно в статутних документах та вони є частиною операційної діяльності. Змішаний підхід до функціонування підприємств може розглядатися як продовження концепції корпоративної соціальної відповідальності, а також як спосіб системного впровадження соціальних і екологічних практик.Висновки. Проаналізований світовий досвід розвитку гібридних бізнес-моделей варто імплементувати у віт чизняну практику. На часі широка популяризація ідеї та можливостей бета-корпорацій, а також нормативно-правовеврегулювання діяльності відповідних компаній, що сприятиме найбільш ефективному вирішенню соціальних проблем, що постали перед сучасним суспільством в цілому та українською державою зокрема.
44
Науменко, Костянтин. "ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДАТКОВОЇ БЕЗПЕКИ ТА ЇЇ РОЛЬ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ." Public management 23, no. 3 (March 20, 2020): 186–95. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-186-195.
Full textAbstract:
Досліджено поняття податкової безпеки, яке є складовою еко- номічної безпеки держави. Досліджено балансовий механізм державного ре- гулювання податкового навантаження, який має бути оптимальний, оскіль- ки при низьких податках зменшується надходження до бюджету. Також при збільшеному податковому навантаженні суб’єкти господарювання почина- ють знаходити шляхи зменшення витрат. До таких можна віднести тіньову діяльність, виведення основних активів в офшорні зони тощо.
Розглянуто фактори, які спричиняють ухилення, або уникнення оподат- кування, а також особливості цих двох понять та пов’язані з ними обставини.
Досліджено міжнародний досвід і деякі особливості оподаткування ряду провідних країн світу. Проаналізовано заходи з поліпшення інвестиційного клімату.
Також встановлено, що податкова безпека являє собою стан захищеності системи бюджетних надходжень, які відіграють найголовнішу роль у процесі наповнення державної скарбниці.
Наведено порівняння динаміки податкового навантаження в Україні та рівня тіньової економіки, що загалом дало можливість звернути увагу науко- вої спільноти на тенденції до зменшення тіньового сектору після проведення в Україні податкових реформ. Дані та методологія розрахунку рівня тіньової економіки в Україні були взяті з висновків Міністерства розвитку економі- ки, торгівлі та сільського господарства України. Дані щодо оподаткування підприємств України взято із статистичних матеріалів Світового банку.
Також запропоновано рекомендації щодо необхідності створення ефек- тивного механізму державного регулювання стану податкової безпеки, почи- наючи від створення концепції та розуміння основних вимог до оптимізації управлінських рішень, закінчуючи пропозиціями щодо інформаційно-аналі- тичного забезпечення. Початковим етапом в таких заходах має бути оптимі- зація управлінських рішень, що є предметом подальших досліджень та нау- кового розвитку.
45
Варцаба, В. І., О. Г. Чубарь, and В. О. Огородник. "ФІНАНСОВА ПІДТРИМКА БІЗНЕСУ: БАНКІВСЬКИЙ СЕКТОР VS «КОРОНАВІРУСНА» КРИЗА." Actual problems of regional economy development 1, no. 16 (November 25, 2020): 47–58. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.16.47-58.
Full textAbstract:
Негативні наслідки, породжені обмежувальними заходами щодо запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, призвели до відчутного зниження ділової активності по всьому світу та виявили неготовність владних кіл до швидкого розв’язання питань такого масштабу. Метою даної публікації є дослідження можливостей надання фінансово-кредитної підтримки бізнесу за умов протидії «коронавірусній» кризі, що охопила весь світ і не оминула Україну.
У статті проаналізовано обсяги фінансових результатів бізнес-структур у 2020 році та встановлено, що збитки перевищили відповідні показники минулого року більш ніж втричі, а обсяг одержаних прибутків на 10% менший минулорічного показника. Також виявлено, що «коронавірусна» криза суттєво вплинула на економічні настрої українців, що проявилося у зниженні кожного компоненту індикатора економічних настроїв та індикатора споживчої впевненості.
Хоча органами державної влади запроваджуються певні антикризові заходи, авторами даного дослідження встановлено, що задекларовані форми державного стимулювання суб’єктів підприємництва та обсяги фінансово-кредитної підтримки не в змозі суттєво вплинути на стабілізацію ситуації, а можуть лише пом’якшити та згладити негативні тенденції.
У статті висвітлено окремі тенденції та особливості реалізації Програми «Доступні кредити 5-7-9%», за результатами чого зроблено висновок про антикризовий, а не інвестиційний, характер структури кредитів цієї програми, оскільки близько 80% кредитів спрямовуються на рефінансування існуючих заборгованостей.
Практична значущість проведеного дослідження полягає в тому, що як важіль подолання економічних наслідків, спричинених обмежувальними заходами, та стимулювання подальшого економічного зростання автори пропонують інтенсифікацію роботи банківського сектора, розширення програм пільгового кредитування за участі держави, метою яких має стати стимулювання фінансово-економічної активності через підтримку малого та середнього бізнесу, який відіграє ключову роль в економіці України.
46
Nikoliuk , O. V., V. Ye Khaustova , and I. M. Petriv . "Державне регулювання розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах пандемії COVID-19." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 5, 2020): 119–27. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.12.
Full textAbstract:
Метою статті є обґрунтування особливостей та перспектив організаційно-інституційного забезпечення державної політики розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах пандемії COVID-19.
Наукова новизна. Запропоновано концептуальний підхід до визначення стратегічних напрямків підтримки розвитку сільського зеленого туризму в Україні у контексті формування дієвих інструментів та засобів організаційно-інституційного забезпечення в умовах пандемії COVID-19.
Висновки. Досліджено особливості державного регулювання розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах пандемії COVID-19. Через виникнення на глобальному рівні безпрецедентної надзвичайної ситуації, спровокованої спалахом пандемії COVID-19, яка має масштабний вплив на всі сфери соціально-економічного розвитку країн світу, туристична індустрія потрапила до числа найбільш постраждалих секторів світових економік, а тому вимагає термінового впровадження відповідних заходів із відновлення та підтримки. Саме тому рівень державного стимулювання та підтримки розвитку сільського зеленого туризму визначає масштаби туристичних потоків у відповідних регіонах України і на глобальному рівні. Результати досліджень показують, що в кризових умовах розвиток сільського зеленого туризму супроводжується постійними динамічними інституційними змінами, а саме зміною правил, неофіційних обмежень, особливостей характеру та дотримання таких правил учасниками соціально-економічного процесу щодо обміну людськими, фінансовими, інформаційними й іншими ресурсами. Сформульовані основні положення організаційно-інституційної моделі розвитку сільського зеленого туризму в Україні в умовах пандемії COVID-19, яка орієнтована на досягнення консенсусу ключових груп суб’єктів економічних інтересів досліджуваної галузі, а саме: 1) інституційні форми (сільський зелений туристичний бізнес, держава, громадськість); 2) складові системи державного регулювання розвитку сільського зеленого туризму (фінансово-економічна, функціональна, споживацька, інтелектуальна-інноваційна).
47
Romanchuk, Alla, and Serhii Rylieiev. "FINANCIAL ACCOUNTANCY OF PUBLIC SECTOR ENTITIES IN THE SYSTEM OF INFORMATION SUPPORT OF ANALYSIS." BULLETIN OF CHERNIVTSI INSTITUTE OF TRADE AND ECONOMICS 73, no. 1 (2019): 224–36. http://dx.doi.org/10.34025/2310-8185-2019-1.73.19.
Full text
48
KORYTNYK, Liliya. "Improving public sector entities reporting in terms of transparency of the budget process." Naukovi pratsi NDFI 2021, no. 1 (June 24, 2021): 101–10. http://dx.doi.org/10.33763/npndfi2021.01.101.
Full textAbstract:
In the context of the declared state policy on openness and transparency of the budget process, there is a need to improve public sector entities reporting as a key information base on state budget expenditures. Current reporting forms of public sector entities do not reflect information on the types of expenditures (direct and general production), and do not contain information on the cost price of public services financed under the budget program. The article substantiates the expediency of making changes in the forms of financial reporting of public sector entities by disclosure of information on expenditures in terms of direct and general production expenses. This will reflect the use of public financial resources and will establish a relationship between the use of budget funds to pay for public services (direct expenses) or maintenance of institutions (general production expenses). At the same time, it is proposed to supplement forms № 2-ds and № 5-ds with the section “Cost price of sold products, works, services”, which will reveal data on the actual cost price of public services as a key indicator that retransmits public finance management results and their compliance with objectives and expected result of the budget program and state policy in the relevant field. The proposed approach to modernization of disclosure of reporting information will establish methodological integration of conceptual provisions of NP(S)АS 135 “Costs” with forms of financial and budgetary reporting, will promote the implementation of the declared principles of transparency in the budget process, and ensure compliance with the program-target method establishing the relationship between the use of budget funds and performance of public sector entities.
49
Євдокимов, П. В. "Зміст механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації професійної підготовки кадрів органів публічної адміністрації України." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 4, no. 88 (December 26, 2019): 166–75. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.88.166-175.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу змісту механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації підготовки кадрів органів публічної адміністрації України. У ній розкрито поняття «механізм адміністративно-правового забезпечення» на основі його порівняння із більш традиційною категорією «механізм державного управління» шляхом з'ясування особливостей їх застосування в науці адміністративного права. Виокремлено коло суб'єктів адміністративно-правового забезпечення реалізації підготовки кадрів органів публічної адміністрації України з урахуванням специфіки цієї діяльності та можливості залучення до таких процесів суб’єктів недержавного сектору. Визначено роль та способи адміністративно-правового забезпечення реалізації підготовки кадрів органів публічної адміністрації України. Розглянуто процес формування в Україні публічно-правового інституту кадрів органів публічної адміністрації.
50
Lutsenko, Yu V. "Правові засади формування та реалізації воєнної політики України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 130–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.13.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз нормативно-правових актів, які стосуються формування та реалізації воєнної політики України, а також вироблення пропозицій щодо вирішення проблем, що існують у сфері безпеки й оборони України, з урахуванням нинішньої геополітичної ситуації.Наукова новизна. Досліджено питання, які стосуються правового забезпечення державної безпеки України. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які регламентують державну політику у сфері воєнної безпеки. Аргументовано позицію про те, що формування та реалізація воєнної політики України тісно пов’язані з суспільними правовідносинами та є важливим елементом правової системи при забезпеченні національних інтересів держави. Систему забезпечення національної безпеки України охарактеризовано як складний державно-правовий механізм, в якому всі суб’єкти правовідносин виконують завдання та здійснюють функції із захисту життєво важливих інтересів людини, громадянина, держави в межах повноважень, визначених національним законодавством.Висновки. Нормативно-правове регулювання відносин у сфері воєнної політики України є широким та різновекторним, що, своєю чергою, потребує багато зусиль при розробці проектів та удосконаленні існуючих нормативно-правових актів України, які забезпечують належне функціонування сектору безпеки й оборони. За результатами проведеного аналізу вважаємо за необхідне висловити пропозиції щодо доцільності ухвалення змін та доповнень до Законів України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», «Про Збройні Сили України», Стратегії воєнної безпеки України та інших нормативно-правових актів. Прийняття змін та доповнень до нормативно-правових актів у сфері безпеки й оборони засвідчило б активізацію державної політики та дало б поштовх для подальшого реформування оборонної сфери.